1

.

Шевченківський вечір

«Володар

в царстві духа…»

Підготувала і провела

вчитель вищої категорії

української мови та літератури

вчитель-методист

ССЗШ №81

ім.П.Сагайдачногом.Львова

Проць Галина Михайлівна

2

Святково прибраний зал. У центрі – великий портрет Т.Г.Шевченка у

вишиваному рушникуі напис: «Він був сином мужика – і став володарем в

царстві духа» (І.Франко)

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» (сл.Т.Шевченка,

муз.Д.Крижанівського) у виконанні хорувчителів.

Ведуча. Минуло вже два століттяз того часу, коли на світ прийшов син раба, що

своїм геніальним талантом поета, художника, пророка – зробив

неможливе: врятував і відродив цілий народ, подарував цивілізації

шедеври пензля й пера, і в трьох іпостасях – особистій, національній та

загальнолюдській – явив непотьмарені ніким і нічим правдолюбність і

волелюбність.

Ведучий. Тарас.Тарас Григорович. Тарас Григорович Шевченко.

З цим іменем на планеті ідентифікується Україна, українство,

українськість. Хто б не був і де б не жив, – той, хто прочитає

«Кобзаря», вже не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

Ведуча. Той, хто мисленно хоч на мить поставив себе в умови Тараса, – уже

ніколи не буде рабом.

3

Ведучий. Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той вже

ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу: істинного, а не казарменного

братства між людьми і народами.

Ведуча.«Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа.

Ведучий Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури», –

писав Іван Франко

Ведуча. Благословенна хай буде година

І тая хата, і село,

Що Україні принесло

Найбільшого з великих сина.

Б.Лепкий

Ведучі. Благословенна.

Звучить пісня «Не на шовкових

пелюшках» (сл.Г.Комарової, муз.Я.Степо-

вого).

Ведучий.Ось батько й мати входять, як мерці. Ввійшла й сестра – пригасла біла

свічка.

4

Мати. То що – вечеряєм?

Батько. А як? Куди його таку вечерю!

Мати. Чи де забилося в печеру,

Чи де в чужий залізло мак –

Надихалося та заснуло?..

Батько. То вже його лихе запнуло!

Оце з ним вічно щось не так.

Сестра Катерина. Я обшукала всі кутки,

Всі закамарки, бур’яниська...

Дарма – ніде нема хлопчиська.

Батько. А інші вдома дітлахи?

Сестра. Усі вже вдома, всі – як діти,

І лиш Тарас...

Батько. Бо тра глядіти!

Сестра. Так я гляділа...

(протяжно, як початок пісні Чу-ма-ки).

Мати. Це що – співає хто, чи крик?

Сестра. То чумаки примандрували!.

(Окрик «Гр-р-р!. Цоб-цабе!)

Мати. Немов би стали.

Батько. Диви, який рогатий бик.

Мати. Дарма – рогате чи безроге,

А понамірялось дороги.

Ведуча. Аж висвітився з темряви Чумак,

При нім Тарас – зі срібними очима.

Чумак. Дай, Боже! Ось ваш мандрівник.

Сестра. Тарас! Тарасику.

Мати. Він є!

Сестра. Ой, волоцюго, волоцюго!

5

Чумак. Ну що ж, давай прощатись з другом.

Козак! А батько не поб’є?

Мати. А тож, коли таке ледащо.

Батько. Спасибі Вам.

Чумак. Немає за що. Прощайте.

Мати. Лишенько моє!

Сестра. Це ж куди тебе понесло,

Не спитавши, проти ночі?

Батько. Заступи, небесна сило,

Од такої поторочі.

Мати. Катря плаче, мати плаче,

А воно, як дим пропало.

А воно собі, ледаче,

У світи помандрувало.

Тарас. Був я в полі на могилі

Коло сонцевої хати,

Бачив, як на небосхилі

Укладалось сонце спати.

Бачив я стовпи залізні –

Ті, що небо підпирають,

Наслухав тієї пісні,

Що архангели співають.

Мати. Боже! Синку, схаменися!

Таж у полі – не в соборі.

Перехрестям осінися...

І добраніч – ніч надворі.

Сестра. Та воно вже спить, одначе, –

Однесім його до хати.

6

Батько. (Бере на руки сонного Тараса)

На добраніч, мій козаче,

Нині міцно будем спати.

(Виходить).

Звучить пісня «Спи, маленький

козачок» (сл. і муз. А.Сухого)

Читець. «Садок вишневий коло хати»

(на фоні мелодії зі співом соловейка)

Ведуча. Вернулась мати, – як весна...

як літо. І діти, й батько

увійшли у двір. Надворі

серпень – коси і серпи.

7

Мати. (до Катерини і зятя)

Ось тобі, Катре, й тобі, Антоне,

Яблуко незелене.

Щоби, як піду за дальні гони,

Ви не забули за мене.

Катерина. Дякуєм, мамо, дякуєм, люба,

За яблуко, за рум’яне

Для нас відхід ваш – велика згуба

Серденько з туги зів’яне.

Мати. (передала сяйво яблука Микиті)

Ось тобі яблучко червонобоке,

Старший мій синку, Микитко,

Бачиш, яке нині небо глибоке, –

Вернуся, мабуть, нешвидко...

Микита. Цілую Вам, мамо, і руки, і ноги...

Та, може, не дуже Ви хворі?–

Це ж до зими половина дороги,

Це ж тільки серпень надворі.

Мати. (лампадку яблука Тарасу

простягає)

Ось тобі яблучко, біле, як сонце,

Тарасику мій, Телесику...

Вітер причинить у хмари віконця –

Я й полечу потихесеньку...

Тарас. Яблучка Вашого душу співочу

Я берегтиму, нене,

Та кожного разу, коли тільки

схочу,

Ви прилітайте до мене.

Мати. (Яринці у руку яблуко поклала)

Ось тобі яблуко, доню Яринко,

Щоб ти мене пам’ятала, –

Мій образ, мов з попелу яру хмаринку,

З пам’яті щоб вигортала.

Ярина. Не хочу я з пам’яті Вас вигортати,

Не хочу я бути без мами.

Куди ж Ви підете? Ходімо до хати

Та ще посидите з нами.

8

Мати. Це ось Марійці, а це Осипкові.

Простіть мене, сиротята...

Така божа воля... бувайте здорові...

Всіх вас лишаю на тата...

Вибач, Григорію, добрий мій друже,

Тобі гостинця забракло...

Дай поцілуймося... кваплюся дуже...

Та й небо дощем набрякло...

А ще ж умитися, вбратися в чисте,

Молитву прошепотіти.

Життя своє вбоге думками проплисти,

І все – і пора летіти.

Звучить пісня про матір «Посіяла

людям літа свої…» (сл.Б.Олійника,

муз.І.Поклада)

Батько. Подайте, діти, умитись мамі,

Подайте сорочку білу,

Бо вже при брамі в небеснім храмі

Трубами загриміло.

Подайте чоботи сап’янові,

Запаску, шиту квітками.

Хай при Покрові у тій обнові

Стане межи зірками...

Дивіться, діти! – ця брама, як яма,

Ще й туча над нею сива.

Ридаймо, діти! – пішла наша мама.

Заплакана і красива...

Мати виходить під мелодію пісні «Мамо,

вечір догора…» (сл.Б.Олійника,

муз.І.Поклада). За нею виходять діти.

Залишаються Тарас і батько

.

9

Батько. (Розгублено, побачивши Тараса)

А синові Тарасові?.. Нічого...

Нічого не лишилось, як на зло...

Але, сказати правду, то для нього

Чогось такого в мене й не було.

Йому не треба брики, ні мотики,

Ні плуга, ні вола, ні борони.

Із нього вийде або щось велике,

Або таке, що Боже борони...

Простіть мене в моїй кончині скорій

Усі – родина, діти, свояки.

Одмордувався Божий раб Григорій...

Пора мені... Запалюйте свічки.

(Батько виходить.Залишається сам Тарас)

Тарас. Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду.

Нема куди прихилиться, –

Хоч з гори та в воду

.

(Виходить.)

Ведуча. Минуло літо. Підросли ягнята

І журавлине молоде «курли»,

І голуби, і діти підросли

Одно за одним – хлопці та дівчата.

Ведучий. І меншає, здається, рідна хата,

І старші нижчають – високими ж були! –

І годі дочекатися, коли

Настане вечір – ждеш його, як свята.

Ведуча. Вона сьогодні вийде у садок,

У золотий осінній холодок –

Його чорнява лагідна сусідка.

Ведучий. Ніхто в саду не бачитиме їх,

І в тиші тиш лиш їхній срібний сміх

Сіятиме, мов місячна лелітка.

(Входить Тарас старший. Звучитьлірична мелодія)

10

Тарас. Сіятиме, мов місячна лелітка,

Солодкий усміх на її устах...

Чому ж ми досі бачились так зрідка?

Адже подвір’я наші дах у дах.

Оксано, серденько, в осінньому саду

Я жду свою пригоду молоду,

І потерпаю в мороці чекання...

Прийди та виведи – чимдалі відведи

Від кривди, від сирітства, від нужди,

Хай я своє забуду безталання.

(Входить Оксана)

Оксана. Ходила до тітки, вертаюсь назад –

Щоб швидше, гадаю, піду через сад.

Тарас. Я теж. Я прийшов собі, став у саду.

Стою і міркую: куди ж я піду?

А раптом хтось схоче піти через сад.

А я не зустріну – хтось буде не рад...

Оксана. Спасибі, Тарасику, – друже

Я справді... я кваплюся дуже...

Вже мушу тікати, додому тікати...

Тарас. Збираюсь я долі шукати.

Оксана. Якої ще долі? Куди?

Тарас. Подамся туди, в гóроди...

навчуся та малярем стану.

Змалюю тебе, Оксано,

І сад ваш, і вашу хату,

І вашу клуню стріхату.

Оксана. А своє щось?

Тарас. Своє – дарма.

Свого в мене нема. –

Ні саду, ні хати, ні клуні,

Я весь у своїй парсуні...

Оксана. Іди хіба... Я тебе ждатиму.

Вітрами вісточки слатиму.

Щоб тільки не забував,

11

Щоб потім менезмалював.

(поцілувала) Прощай!

(Оксана виходить. Мелодія стихає)

Тарас. І день не день, і йде не йде,

А літа стрілою

Пролітають, забирають

Все добре з собою.

Обкрадають добрі думи,

О холодний камень

Розбивають серце наше

І співають áмінь.

Амíнь всьому веселому

Од нині до віка

І кидають на розпутті

Сліпого каліку.

І Оксану, мою зорю,

Мою добру долю,

Що десь божий умивали...

Поки не підкрались

Злії літа, та все теє

Заразом украли.

Ведуча. Вдалині від милої серцю України, в казематі, коли поет-в’язень на

крилах вітру посилав у рідний край свою тугу та безнадію, перед ним

зринали мальовничі пейзажі рідної землі.

Звучить пісня «Зоре моя

вечірняя»(сл.Т.Шевченка,

муз.Я.Степового).

Ведучий. На чужині, у далекому Петербурзі, знайде свій останній життєвий

прихисток наш Кобзар. А згодом його прах перевезуть на Батьківщину,

в рідну Україну, на Чернечу гору над схилами Дніпра.

Звучить пісня «Лелеченьки» (бандуристи) (сл.Д.Павличка, муз.О.Білаша).

12

Ведуча. По державі безмежній безпашпортним

жителем

Він возноситься вгору з надволзьких низин

Він додому вертається вседержителем –

Бог - отець для народу, Бог - дух і Бог – син.

Майстровий планетарний, людина

Відродження,

Він запустить незримого маховика,

Розпочнеться повільне і радісне сходження

Із мерзоти – мерзотності льодовика...

Ведучий. Та не богом воместі він ітиме палатами –

Бородатим і ясним на вид Кобзарем

Він палатиме болем і гнівом палатиме

І суворо похилиться над царем,

Відбере в Імператора берло з «державою»,

І пошпурить у небо на радість богам,

І ворота Зимового короною ржавою

Упадуть йому к босим мужицьким ногам.

Р.Лубківський

Звучить пісня «Думи мої»

(сл.Т.Шевченка, муз.М.Лисенка).

Входить Тарас у чорному фраці,

читає першу строфу однойменної поезії

на фоні пісні і сідає за стіл задумавшись.

Ведуча. Читаючи і перечитуючи Шевченка, щоразу дивуємося багатству тих

тем і проблем, які він порушує у своїй творчості.

Все, чим жив наш народ, усе, що йому боліло і

що його турбувало, знайшло відбиток у

Шевченковому «Кобзарі».

Ведучий. Протягом усього життя поет низько схиляв

голову перед українською жінкою. Біль за

скалічені жіночі долі виливалась в трепетні

слова любові, гіркі сльози співчуття. Усьому

світові він прагнув розповісти про страждання,

яких, здається, не здатна витримати тендітна

13

жіноча душа, уславив жінку за чистоту й любов, вірність і велич.

Читець. «Тополя» (на фоні ліричної мелодії).

Звучить пісня «Така її доля» (сл.Т.Шевченка, муз.В.Заремби) (Тріо

вчителів).

Ведучий. Нещасливий в особистому житті, рано втративши матір, Шевченко

найвищу і найчистішу красу світу бачив у цьому образі. «Не знаю в

літературі всесвітнього поета, котрий би представив так високо і щиро

людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко,» – писав

Каменяр. Мати з дитиною завжди були для поета найсвітлішим

уособленням краси, ніжності, благородства.

14

Читець. «У нашім раї на землі» (на фоні мелодії).

Ведучий. Яскравою сторінкою в українській драматургії є п’єса Тараса

Шевченка «Назар Стодоля». Вона і дотепер не сходить зі сцен наших

театрів, чарує глядача багатством мови, напруженістю у розгортанні

дії, яскравими характерами і вічними темами: щирого кохання, вірної

дружби, що перевіряються грошима і славою.

Інсценізація драми «Назар Стодоля» (уривок)

Зимовий вечір. У світлиці сотника Хоми Кичатого багатий стіл. На ньому

різні наїдки, горять воскові свічки. Стеха прибирає стіл.

Стеха (відходить від столу).Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не

забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнівка, слив’янка, мед,

венгерське– усе, усе. Тут і їстівне, і випити. Коли б лишень гості. Та що вони

так довго баряться? І надоумило ж сідоусого у таке свято, коли добрі люде

тільки колядують, сподіваться гостей, та й

ще яких гостей! Старостів од такого ж

старого дурня, як і сам. Побачимо, що то з

того буде. Негріте залізо не зогнеш! А якби

не крився та пораявся б зо мною отак

тижнів за два до свят, то певна уже була б

річ; а то схаменувся на самісінький

Святвечір та й ластиться: «І сяка, й така, і добра, і розумна ти, Стехо: поможи!

Я вже тобі і се, і те, і третє, й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться

15

нашому теляті вовка піймати. (Помовчала.) Не сказавши ні слова дочці, за кого

і як хоче віддати, думає, що наша сестра – коза: поженеш, куди схочеш. Е, ні!

стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», – каже. Та і що-таки той поганий

хорунжий? А полковник хоч старий – нехай йому добре сниться – так же пан!..

Оце б то вона й стямилася! Іншому –дзус, а я – так візьмусь. Дівці дівку

недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка, – і-і! Та вже ж, як

кажуть, піймав не піймав, а погнаться можна. Тоді, як теє-то, вже ж і погуляю!..

А вона поплаче, посумує, а далі й нічогісінько. Та й Назар таки не раз спасибі

скаже.

Із бокових дверей виходить Галя.

Стеха. А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!

Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні

гості, чи що?

Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали!

Галя. Які ж там гості і відкіля?

Стеха. Угадайте.

Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?

Стеха. Із Чигирина, та хто такий?

Галя. Які-небудь старшини?

Стеха. То-то бо й є, що не старшини, і...

Галя. Та хто ж такий? Може... та ні! Сьогодні не такий день. А мені тато

учора і говорив щось таке.

Стеха. Говорив, та не договорив. А

я знаю, – тільки не скажу.

Галя (обнімаючи Стеху).Стехо,

голубочко, ластівко моя! Скажи, не

муч мене.

Стеха. А що дасте? Скажу...

Галя. Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.

16

Стеха. Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на

вечорниці.

Галя. Добре, надівай, та так, щоб тато часом не побачив.

Стеха. Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж.(Напівголосно.)

Сьогодні прийдуть старости.

Галя (в захваті).Від Назара! Від Назара!

Стеха. Та там вже побачите, від кого.

Галя. Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж, оце мене і справді лякаєш?

Стеха. Я вас не лякаю, я тільки так кажу.

Галя. Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.

Стеха (лукаво). Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські

діла?

Галя. Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і татові скажу.

Стеха. Що ж ви скажете?

Галя. Що ти мене перелякала... Теперечки не дам байбарака. А що,

поживилась?

Стеха. Оце які-бо ви боязкі! Вже і повірили!

Галя. Ну, що ж? Від Назара?

Стеха. Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого

полковника.

Галя. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю.

Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і

мови, що про наливку та про вареники.

Стеха. А хіба ж се й не добре?

Галя. Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій Назар, мій чорнобривий,

усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про синє море, про

татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б –

не наслухалась його та все дивилась би в його карі очі. Мало дня, мало ночі

Стеха. Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опісля, може, і обридне.

Галя. О, крий Боже! До самої смерті, поки вмру, все дивилась би та слухала

його. Скажи мені, Стехо, чи ти любила коли, чи обнімала коли козацький стан

17

високий, що... дрижать руки, мліє серце? А коли цілуєш... що тоді? Як се,

мабуть, любо! Як се весело!(Співає і танцює.)

Гой, гоя, гоя!

Що зо мною, що я?

Полюбила козака –

Не маю покоя.

Я його боялась...

Що ж опісля сталось?

На вулиці пострічалась

Та й поцілувалась.

А мати уздріла...

Яке тобі діло!

Віддавайте заміж,

Коли надоїла!

Стеха. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?

Галя. Та од тебе ж. Хіба ти забула, як на вулиці, на тій неділі, танцювала?

Тоді ще тата не було дома... Згадала?Стеха. Коли се? Оце ще видумали!

Стукіт у двері.

Галя (квапливо).Ох, лишечко! Хтось іде!(Вибігає.)

Стеха. Хто там?

18

Хома (за дверима).Я, я! Відчиняй мерщій.

Стеха відчиняє двері. Входить Хома.

Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!

Стеха. Кого не було?

Хома. Кого? Гостей!

Стеха. Яких гостей? Од пол...

Хома. Цс!., еге ж.

Стеха. Ні, не було.

Хома. Гляди ж, анітелень!..Треба діло сконпонувати так, щоб вона не знала,

від кого старости; а то – чого доброго – усе піде шкереберть.

Стеха. Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива

моїй панночці – що твій кобзар. Старий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім,

усімлучче від молодого. Молодий... та що й казать? нікуди не годиться, а до

того ще докучливий та ревнивий, а старий – тихий-тихий і покірний.

Хома. Так, так! О, ти дівка розумна! Іди

ж до Галі та, гляди, гарненько побалакай з

нею.(Ходить задумавшись).Здається, діло

добре йде. Вона думатиме, що Назар свата,

здуру і согласиться; старости не

промовляться; весілля можна одкинути аж

геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб

не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця

безперого! Тоді пиши пропало. Наробить бешкету!(С важностию.)А подумаєш

і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя

власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її

Галя (вбігає).Приїхали, приїхали!

Хома (здригнувшись).Оце ж, як ти мене злякала! Піди у свою кімнату та

прийдеш, як кликну.

Галя. Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.

Хома. Незвичайно: закон не велить.

19

Галя. Ну, так я піду.(Виходить.)

Хома поважно сідає за стіл. У

двері тричі стукають. Входять

два свати з хлібом і, низько

кланяючись господарю, кладуть

хліб на стіл.

Сват. Дай, Боже, вечір добрий,

вельможний пане!

Хома. Добривечір і вам Добривечір, люде добрі! Просимо сідати; будьте

гостями. А відкіля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники

які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?

Сват І (тихо покашлює). І рибалки, і вольнії козаки. Ми люденімецькії,

ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу

товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного

сліду». От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк– назустріч

нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: « Ей ви, охотники,

ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця –

красна дівиця; не їм, не п’ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її

достати. Поможіть мені її піймати; тоді, чого душа ваша забажа, усе просіте,

усе дам: хоч десять городів, або тридев’ять кладів, або чого хочете». Ну, нам

того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і у

Німеччину, і у Туреччину; всі царства й государства пройшли, а все куниці не

знайшли.

Сват ІІ. От ми і кажемо князю: «Що за диво та звірюка? Хіба де кращої

нема? Ходім другої шукати». Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче: «Де вже,

– каже, – я не з’їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої

куниці, сиріч красної дівиці, не видав». Пішли ми вп’ять по сліду і якраз у се

село зайшли; як його дражнють, не знаємо. Тут вп’ять випала пороша. Ми,

ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід

напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у

кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, – в вашій хаті

20

краснаядівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі,

оддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи

оддасте, чи нехай ще підросте?

Хома. Що за напасть така! Відкіля се

ви біду таку накликаєте? Галю! чи чуєш?

Галю! порай же, будь ласкава, що мені

робити з оцими ловцями-молодцями.

Галя виходить на середину світлиці,

зупиняється і, соромливо опустивши очі,

перебирає пальцями запаску.

Хома. Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили? Мене старого з дочкою

пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробімо: хліб святий приймаємо,

доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцім ми

передержуємо куницю, або красну дівицю, вас пов’яжемо. Прийшов і наш

черед до ладу слово прикладать. Ну, годі ж тобі, дочко, посупившись стояти; чи

нема в тебе чим сих ловців-молодців пов’язати? Чуєш-бо, Галю? А може,

рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити –

в’яжи ж, чим знаєш, – хоч мотузком, коли ще й він є.

Галя йде у свою світлицю і швидко повертається з двома вишиваними

рушниками, кладе їх на хліб, принесений сватами; потім підходить до батька,

низько кланяється, цілує руку; потом підносить рушники сватам – спочатку

одному, потім другому. Свати, взявши рушники, кланяються Хомі.

Сват. Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру

учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане

придбала.

Галя бере рушники, перев’язуєіх через плече одному і другому, потім

відходить, поглядаючи на двері.

Хома (до Галі).Догадався, догадався! Ти хочеш і князя зв’язати. Нехай

завтра обоє його зв’яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай,

попадешся, не втечеш!

Сват. Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.

21

Хома. Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати. Що там є,

поїмо; що дадуть, поп’ємо та побалакаєм дещо. А тим часом ти, Галю, не гуляй,

в корці меду наливай та гостям піднеси хліба-солі, проси з привітом і з ласкою.

Свати сідають за стіл. Під вікнами чути хор колядників.

Сват. Гарно колядують наші козаки!

КОЛЯДКА

Бачить же Бог, бачить Творець,

Що мир погибає,

АрханголаГавриїла

В Назарет посилає.

Благовістив в Назареті–

Стала слава у вертепі.

О, прекрасний Вихлієме!

Отверзи вратаЕдема.

Хома (до Галі).Я ж тобі наказував, щоб нікого не пускали! Задумалась,

забула!

Входить Назар з молодими козаками.

Назар. Дай, Боже, вечір добрий!

Помагай-бі вам на все добре!

Усі козаки повторюють теж. Назар, не скидаючи шапки, з жахом

зупиняється; поглядаючи і на гостей, і на Галю. Всі мовчать.

Хома (спантеличено).Спасибі, спасибі... Милості просимо. Просимо сідати.

Мовчання продовжується.

Галя поглядає на Назара.

Назар. Сядемо, сядемо, аби було де; ми гості непрохані. Може, помішали;

дак ми і підемо, відкіля прийшли.(Дивиться на сватів.)Так бач, через що

полковник послав мене з грамотами в Гуляйполе!(Поглядаючи на Галю.)Весело,

22

весело! Наливай швидше горілки, і я вип’ю за твоє здоров’я. Не лякайся, не

лякайся, наливай.

У Галі з рук падає піднос.

Хома (суворо).Хто сміє знущаться над моєю дочкою?

Назар. Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора

обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе

вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому

гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?

Хома. Пізнав.(Байдуже.)Що дальш?

Галя. Хіба ж не ти прислав?

Хома. Мовчи! Геть собі!

Назар (зупиняє Галю).Стривай, стій

тут! І тебе обманюють?

Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського

полковника.

Назар (з презирством).Полковника! Учора була моя, сьогодні

полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?

Галя (падаючи на руки Назарові).Чую! О, чом мені не позакладало!

Сват. Осмілюсь доложить...

Назар. Мовчи, поганець, шипотиннику!

Хома. Віддай мені дочку мою.(Несміливо підходить до Назара.)

Назар. Геть, Юда!

Хома (з жахом).Прохор, Максим, Іван, Стехо! Гей, хто там є? Возьміть

його, харцизяку, – він уб’є мене!

23

Назар. Нехай Бог тебе поб’є,

дітопродавець!(До Галі.)Галю! серце моє!

Промов мені хоть одно слово: ти не знала

– за кого? Скажи: не знала?

Галя.Не знала, їй-богу, не знала!

Назар (до Хоми).Чи чуєш ти?

Хома. Не чую; я оглух!

Назар (до гостей).Люде добрі, коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене

називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух.

Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?

Гості мовчать.

Гнат (подходить до Назара).Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не

стоїть путнього слова!(Бере його за руку.)

Назар. Стривай! Ні, він чоловік, він називав мене сином.(До Хоми.)Правда?

Хома. Не тобі вчити, як мені кого називати. Я її батько, а не твій: так у моїй

волі оддать її за кого схочу.

Назар. А як же вона не захоче, тоді що?

Хома. Я заставлю.

Назар. Чи можна ж кого заставить утопиться або повіситься? Хіба ти Бог,

що маєш силу чудеса творить? Хіба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рідної

своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, і ти замість його кладеш каменюку.

Слухай: і ти ж колись був молодим, і ти ж мав коли-небудь радість і горе.

Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?

Хома. Го-во-ри!

Назар. Так ти глузуєш надо мною! Хіба я не стопчу тебе, як жабу?

Брехун!(Швидко підходить до нього, хапає його за горло.)

Галя (схопивши Назара за руку).Що ти робиш? Убий мене, на, ріж.

Назар мовчки опускає руки.

Хома (підбігає до сватів).Ви бачили? Хотів мене задушити!

Свати мовчать.

24

Гнат (до Назара).Ми не так розплатимося іншим часом. Ходім з сього

базару.

Назар. Не піду! Мене відсіль ноги не винесуть.

Гнат. Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.

Галя. Боже мій, Боже мій! Вони знущаються надо мною!

Хома. Не знущаються, а торгуються.

Гнат. Годі, брате, ходім: ми опізнились.

Назар. Стривай, не опізнились.(Під-

ходить до Хоми.)Прости мене, я згарячу

забувся. Ти добрий чоловік. Прости або

заріж мене, тільки не кажи, що вона не

моя, не кажи! Дивись: я гетьману ніколи

не кланявсь.(Падає на коліна.)

Для спасенія своєї душі, коли у тебе у серці є Бог, для угоди всіх святих, коли

ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься на

мене! Нехай старости з своїм хлібом йдуть додому. Христом-Богом молю, не

занапасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою!

Возьми її, розбий обухом – не треба мені її: тільки дай дочці своїй ще пожити

на світі, не заїдай її віку, вона не виновата!

Хома, тремтячи, поглядає на гостей.

Гнат (підбігає до Назара).Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким

падаєш? Я на тебе після сього й дивиться не хочу; прощай!.. Кланяється

дияволу! Він тебе кип’ячою смолою напоїть!(Хоче йти.)

Назар (затримує його).Постій, дай ще слово скажу.

Галя (обнімає ноги отця).Ви покійній

матері, як вона умирала, біля домовини

обіщали мене видать за Назара. Що ж ви

робите? Чим я вас прогнівила? За що мене

хочете убить? Хіба ж я не дочка

ваша?(Заливається сльозами.)

25

Назар (піднімає Галю. Вона стає за його спину). Камінь! Залізо! Ти огню

хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову... ти жди мене.(До

Галі.)Бідна, бідна! в тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бідненька,

серденько моє, пташечко моя безприютна!(Цілує її.) А яще бідніший тебе: у

мене й ката нема, нікому і зарізати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось

побачиться.

Галя падаєна руки Назару. Хома намагається вирвати її. Назар відштовхує

його, цілує Галю.

Назар (до сватів).Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що

його молода при ваших очах цілувалась зо мною.

Галя обнимає його і цілує.

Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко!Я знаю, що мені

робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподівайся.

Назар, Гнат і козаки виходять. Галя падає.

Виходять кланятися усі. Назар піднімає Галю.

Ведуча. Історію України можна і треба вивчати також за творами Шевченка.

Трагічна і кривава, страшна й несправедлива, героїчна і повчальна –

така наша історія. І зафіксована вона в іменах відчайдушних її синів,

які не раз клали голову на плаху за рідну Батьківщину.

Читець. «Іван Підкова»(на фоні мелодії).

26

Звучить пісня «За байраком байрак»

(сл.Т.Шевченка, муз. народна).

Ведуча.Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним

складником духовного єства українського народу.

Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. Учому

черпають сили й надії.

Він говорив до мертвих духом, які ще мали пробудитися, і до живих, і

до ще не народжених, і в Україні, і в світах…

У «Посланії» до всього народу як сукупності поколінь поза

обмеженнями в часі і просторі кожне слово дихає вогнем, а кожен

поетичний рядок має силу афоризму, що мільйоннократ буде

повторений у поколіннях українців.

Читець. Послання «І мертвим, і живим...» (уривок) (на фоні мелодії).

Ведуча . Мабуть, нема

і не було, мабуть, нікого,

щоб для народного добра

в житті своїм зробив так много,

як він для нас.

Він наші сльози і ридання,

розлуку нашу й оповідання

зілляв в один великий зойк,

в одну молитву праці й труду,

в один незломний голос люду:

– Ми хочем жити! І так жити,

щоб можна нам було любити,

не проклинать – благословити

Життя і волю!

Б.Лепкий

27

(На сцену виходять усі учасники вечора)

Ведучий. До Шевченка треба доростать

Діями, чуттями і думками.

Доростаймо!

Хоч йому стоять

Вічністю судилося над нами.

Височить. А пік його пера

Сталений любов’ю і громами.

Всі учасники. Він стоїть, як мудрості гора,

Над всіма прийдешніми віками

В.Мартинов

Учасники свята і всіприсутні виконують «Заповіт»

28