16 ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ПІДГОТОВКА

Військово-медична підготовка, як один із предметів бойової підготовки,

повинна дати особовому складу необхідні знання та практичні навички для

своєчасного і якісного надання першої допомоги при ураженні як звичайною

зброєю, так і зброєю масового ураження, а також навчити користуватися

індивідуальними засобами медичного захисту.

16.1 Перша медична допомога пораненим та хворим

Перша медична допомога – це комплекс екстрених медичних заходів, які

полягають у тимчасовому усуненні причин, що загрожують життю пораненого

(хворого, ураженого), попередженні розвитку тяжких ускладнень та швидкій

евакуації на вищий рівень медичного забезпечення.

Вона надається безпосередньо на місці поранення або в найближчому

укритті самими військовослужбовцями у порядку само- і взаємодопомоги,

стрільцями-санітарами, санітарами, водіями-санітарами і санітарними

інструкторами підрозділів, а також особовим складом підрозділів, що виділяються

для рятувальних робіт в осередках масових уражень.

Головними факторами, які загрожують життю пораненого, є закупорка

дихальних шляхів, кровотеча та шок. Тому основний акцент у ході надання

першої медичної допомоги потрібно робити на їх усунення та запобігання.

Заходи першої медичної допомоги включають:

- витягнення поранених з бойових машин, важкодоступних місць, осередків

пожару, відтягування їх в укриття та позначення місцезнаходження “гнізда

поранених” умовним знаком;

- евакуацію поранених на вищий рівень медичного забезпечення;

- гасіння обмундирування, яке горить, і запалювальної суміші, яка

потрапила на тіло;

1

- надівання на уражених при знаходженні на зараженій місцевості протигаза

і засобів захисту шкіри;

- тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі за допомогою пальцевого

притиснення магістральних судин, пов’язки, що давить, джгута або закрутки з

підручних засобів;

- введення антидотів з профілактичною і лікувальною метою за допомогою

шприц-тюбика;

- усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу,

крові, чужорідних тіл, усунення западання язика, проведення штучного дихання і

закритого масажу серця;

- введення знеболювального засобу за допомогою шприц-тюбика;

- накладення первинної пов’язки на рану або опікову поверхню і жалюзійної

пов’язки при проникаючих пораненнях грудної клітки;

- іммобілізацію кінцівок при переломах і масивних ураженнях тканин з

використанням табельних і підручних засобів;

- часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри і дегазацію

обмундирування з використанням індивідуального протихімічного пакету;

- прийом антибіотиків, протиблювотних та інших лікарських засобів;

- захист поранених від переохолодження (перегрівання).

Алгоритм проведення огляду та надання першої медичної допомоги.

1. Шляхом обережного контакту з потерпілим та спокійно поставленого

доречного запитання оцінюється його загальний стан.

Якщо потерпілий перебуває в свідомості, необхідно вислухати скарги про

локалізацію болю чи його характер, частини тіла, відчуття або функції яких

втрачено, та надати необхідну допомогу. При цьому в першу чергу потрібно

вжити заходів щодо зупинки кровотечі, яка становить безпосередню загрозу для

життя.

У разі якщо потерпілий знаходиться у непритомному стані діють відповідно

до пункту 2. При цьому слід чітко відрізняти втрату свідомості від смерті, тому

2

що в останньому випадку надання першої медичної допомоги є недоцільним. До

явних ознак смерті належать:

- помутніння і висихання рогівки ока;

- наявність симптому “котяче око” – при здавлені ока зіниця деформується і

нагадує котяче око;

- зниження температури тіла і поява трупних плям – синьо-фіолетового

відтінку, що виступають на шкірі. У положенні трупа на спині вони з’являються в

області лопаток, попереку, сідниць, а при положенні на животі – на обличчі, шиї,

грудях, животі;

- трупне заклякання – виникає через 2-4 години після смерті.

2. Оцінюється стан дихальної та серцево-судинної систем. За відсутності

порушень дихання, діють відповідно до п. 3. У протилежному випадку потрібно

зупинити огляд та здійснити штучне дихання методом рот-в-рот. За наявності

закупорки дихальних шляхів спершу потрібно провести їх очищення. Паралельно

оцінюється робота серця.

У випадку відсутності пульсу на крупних кровоносних судинах (сонній

артерії) проводять непрямий масаж серця. Найбільш ефективним методом є

одночасне поєднання штучного дихання з непрямим масажем серця.

3. Перевіряється наявність кровотечі, здійснюється огляд вхідних та

вихідних отворів рани. У випадку кровотечі огляд зупиняється та надається

допомога:

а) при пораненнях нижньої або верхньої кінцівки залежно від характеру

кровотечі накладається туга пов’язка або джгут;

б) при частковому або повному відриві кінцівки накладається джгут;

в) при відкритому поранені голови, живота, грудей накладається пов’язка.

В осередку хімічного ураження рану потрібно якнайшвидше захистити від

забруднення.

4. Визначається наявність (можливість розвитку) шоку. Головними

симптомами шоку є: пітливість, шкіра холодна на дотик, блідість, збудження або

нервозність, відчуття спраги, кровотеча, психічна неадекватність, часте

3

поверхневе дихання, посиніння або покриття шкіри плямами, особливо навколо

рота, нудота та/або блювота.

Заходами, спрямованими на запобігання та лікування шоку, є: зупинка

кровотечі, введення знеболювального, іммобілізація місця ураження, підтримка

терморегуляції організму.

5. Перевіряється наявність переломів (спини, шиї, кінцівок та ін.),

здійснюється їх іммобілізація.

Характерними симптомами ураження спини або шиї є: відчуття болю в

області шиї або спини, візуальні поранення та синці, неспроможність потерпілого

пересуватися (параліч або заціпеніння); незвичне положення тіла або кінцівок.

Характерними ознаками переломів кінцівок є кровотеча, зіяння кісток крізь

шкіру, незвичне положення та деформація кінцівки.

6. Визначається наявність опіків. Характерними ознаками є почервоніння,

поява пухирів, обвуглювання шкіри. При виявленні опіку огляд зупиняється і

надається відповідна допомога.

7. Перевіряється наявність травми голови.

Характерними симптомами є неприродна форма зіниць, витікання рідини з

вух, носа, рота або місця поранення, незв’язна мова, психічна неадекватність,

втрата пам’яті або свідомості, сонливість, невпевнена і хитка хода, головний біль,

запаморочення, оглушення, нудота та/або блювота, мимовільне сечовипускання

або випорожнення, спазми або судоми.

Вимірювання пульсу на магістральних судинах шиї. Для вимірювання

пульсу на шиї (сонній артерій) потрібно прикласти кінчики вказівного та

середнього пальців біля адамового яблука.

Вимір пульсу ні в якому разі не повинен здійснюватися за допомогою

великого пальця, так як існує ймовірність сплутати власний пульс з пульсом

потерпілого.

4

16.2 Медичне оснащення для надання першої допомоги пораненим та

хворим

Сержант окрім індивідуального табельного медичного оснащення, яке

видається всьому особовому складу (пакет перев’язувальний індивідуальний,

індивідуальний протихімічний пакет, аптечка індивідуальна), повинен уміти,

якщо необхідно, використовувати групове медичне оснащення – сумку санітара,

аптечку військову, носилкові лямки, лямки спеціальні та санітарні носилки.

Пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ) призначений для накладання

пов’язок при пораненнях і опіках з метою зупинки кровотечі і запобігання

повторному зараженню ран. Складається з бинта і двох ватно-марлевих

подушечок, які загорнені у вощений папір і укладені в пакет із прогумованої

тканини, краї котрого склеєні клеєм.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП) призначений для обробки

відкритих ділянок шкіри і прилягаючих до неї поверхонь обмундирування,

заражених крапельно-рідкими отруйними речовинами, біологічними засобами

ураження. Складається зі скляного флакона, заповненого дегазуючою рідиною,

декількох ватно-марлевих тампонів, інструкції з правил використання, які

знаходяться в поліетиленовій оболонці. Дегазуючої рідини флакону достатньо для

обробки 2 м2 поверхні. Пакет зберігається і переноситься в зовнішній кишені

сумки протигазу.

Аптечка індивідуальна (АІ) призначена для оснащення особового складу

військових частин з метою зниження дії вражаючих факторів сучасних видів зброї

та надання першої медичної допомоги в порядку само- та взаємодопомоги.

Лікарські засоби, що містяться в аптечці, використовуються як за вказівкою

командира (старшого начальника), так і самостійно з урахуванням конкретної

обстановки, що склалася. Для швидкого знаходження потрібного засобу

препарати в аптечці розміщені у чітко визначеній послідовності в спеціально

відведених гніздах, а також відрізняються один від одного за формою та

кольором.

5

До складу аптечки входять:

- акватабс в табл. по 10 шт. в упаковці;

- вугілля активоване в табл. по 20 шт. в упаковці;

- норфлоксацин у капсулах по 10 шт. в упаковці;

- калію йодид в табл. по 10 шт. в упаковці;

- пластир бактерицидний 4х10 см – 1 упаковка;

- розчин буторфанолу тартрат 0,2% для ін’єкцій, 1 мл у шприц-тюбику;

- бинт стерильний 5х10 см – 1 упаковка.

Акватабс використовується для знезараження питної води. 1 таблетка

розчиняється в 1 літрі води. Вживати через 30 хвилин.

Вугілля активоване призначене для дезинтоксикації при отруєнні хімічними

речовинами. Перед вживанням таблетки подрібнюють та розчинюють у воді із

розрахунку 2 табл. на 10 кг ваги.

Норфлоксацин – протибактеріальний препарат. Приймається при загрозі або

проявах інфекційних захворювань, при пораненнях і опіках по 2 капсули в

перший день і по 1 капсулі на добу в наступні дні після їжі.

Калію йодид. Приймається при випаданні радіоактивних опадів та вживанні

свіжого молока із зони забруднення радіоактивними речовинами.

Буторфанолу тар трат – протибольовий засіб. Застосовується при сильних

болях, викликаних переломами кісток, великими ранами, опіками та іншими

травмами.

Вміст сумки санітара (СС) розрахований для надання першої медичної

допомоги 30 пораненим та хворим. До складу сумки санітара входить: 10%

розчин аміаку в ампулах, диметкарб у таблетках, розчин йоду в ампулах, натрію

гідрокарбонат, цистамін в табл., мазь тетрациклінова очна, бинти марлеві

стерильні, вата, косинка медична, лейкопластир, пакети перев’язувальні

індивідуальні, пов’язки медичні стерильні, шпильки безпечні, джгути

кровоспинні гумові, ножиці тупокінцеві, ніж садовий, блокнот, олівець.

Аптечка військова розрахована для надання першої медичної допомоги в

порядку само- і взаємодопомоги 3-4 пораненим та хворим військовослужбовцям.

6

До складу аптечки входить: антисептик (йод), подразнююча речовина

(аміак), засіб для знезараження питної води, перев’язувальний матеріал (бинт

марлевий стерильний, пов’язки медичні малі, косинка медична), джгут, булавки

безпечні.

Носилкова лямка призначена для полегшення праці санітара при

перенесенні поранених (хворих) на носилках і руках. Являє собою парусинову

стрічку з накладкою в середній частині і металевою пряжкою на одному кінці.

Застосовується складеною «вісімкою» або «кільцем», а при використанні носилок

– розгорнутою.

Лямка спеціальна (Ш-4) призначена для витягування поранених через люки

бойових машин, з траншей, підвалів, інших важкодоступних місць. Являє собою

парусинову стрічку з двома металевими рамками і накладкою з парусини в

середній частині, двома металевими півкільцями і двома карабінами.

16.3 Організація першої медичної допомоги пораненим та хворим у

підрозділах

Кожен військовослужбовець зобов’язаний дбайливо ставитися до свого

здоров’я, бути підготовленим для виконання завдань, уміти надавати першу

медичну допомогу, використовуючи засоби індивідуального медичного

оснащення; при пораненні надати допомогу собі і своєму товаришу, відтягнути

його в укриття і позначити місце умовним знаком.

Командир підрозділу зобов’язаний вживати необхідних заходів з охорони і

зміцнення здоров’я особового складу і надання першої медичної допомоги

пораненим і хворим.

При підготовці до бою він визначає порядок і заходи, спрямовані на

зменшення впливу бойових засобів ураження противника, а також шкідливих

факторів навколишнього середовища. З цією метою передбачається використання

захисних властивостей місцевості, інженерних споруд, бойової техніки, засобів

індивідуального захисту шкіри й органів дихання, касок, бронежилетів, за

7

необхідності – захисних козирків і окулярів, а також медикаментозних препаратів

з аптечки індивідуальної та ін.

У міжбойовий період він організує заходи щодо адаптації (акліматизації) до

умов місцевості і бойових дій, навчання правилам користування засобами

індивідуального і колективного захисту, застосування профілактичних

медикаментозних засобів, що підвищують стійкість організму до уражень,

захворювань, вживає заходів із забезпечення доброякісною їжею і водою.

У бою командир організує надання першої медичної допомоги, а також збір,

винос (вивіз) і евакуацію поранених з поля бою (осередків масових санітарних

втрат), використовуючи з цією метою усі наявні засоби.

Організація першої медичної допомоги пораненим і хворим у підрозділах

здійснюється на основі розпорядження старшого командира (начальника) про

організацію медичного забезпечення підрозділу.

При організації бою командир підрозділу вказує:

- місце розгортання (розміщення) медичного пункту і порядок його

переміщення в ході бою (маршу);

- порядок розшуку, збору, виносу й евакуації поранених і хворих;

- розміри і терміни створення запасів медичного майна і порядок їхнього

поповнення;

- порядок фортифікаційного обладнання, охорони, оборони медичного

пункту.

Крім того, він повідомляє підлеглим командирам місце розташування

медичного пункту (медичної роти) полку (бригади), шляхи евакуації поранених і

хворих, засоби підсилення старшого командира (начальника), що виділяються до

підрозділу, і сигнали для виклику медичного персоналу. Як правило

встановлюється два сигнали: "Виклик санітарного інструктора" і "Потрібен

винос".

Сигнал "Потрібен винос" подається після надання пораненому першої

допомоги і позначення його місцезнаходження умовним знаком, добре видимим

при підході з тилу і непомітним для противника (наприклад, шматком бинта на

8

найближчому предметі, дереві, кущі, пні тощо). За наявності в підрозділі більше

трьох важкопоранених, перша допомога яким вимагає багато часу, подається

сигнал "Виклик санітарного інструктора".

Для передачі сигналів застосовуються радіо-, провідні, рухомі і сигнальні

засоби зв’язку.

Винос (вивіз) поранених здійснюється особовим складом підрозділів збору

й евакуації під час сприятливих моментів у ході бою (придушення вогневих точок

противника, просування своїх військ уперед, перенесення противником вогню на

інші цілі тощо).

До пораненого в ході бою наближаються потай, маскуючись,

використовуючи складки місцевості, перерви й послаблення вогню противника.

Спосіб наближення на полі бою до пораненого вибирається залежно від щільності

вогню противника, рельєфу й інших особливостей місцевості, часу року, доби,

стану погоди.

У тих випадках, коли необхідно наближатися до пораненого перебіжками,

попередньо намічається шлях пересування й безпечні місця зупинок для

перепочинку. Швидко підхопившись із землі і пробігши до чергового місця

зупинки (у середньому 20-40 кроків залежно від місцевості і вогню противника),

необхідно на бігу впасти на землю і відповзти вбік. При перебіжках назад або в

сторону на кожній зупинці необхідно лягати обличчям до противника.

Коли просуватися до пораненого потрібно по-пластунськи, також

заздалегідь намічаються шлях руху й захисні пункти зупинок для перепочинку.

Якщо виявлено декілька поранених, які знаходяться поблизу один від

одного, перша медична допомога надається найбільш важкопораненому (сильна

кровотеча, ядуха, судоми). Необхідно пам’ятати, що голосні скарги і загальне

занепокоєння пораненого ще не свідчать про важкість поранення. Як правило,

важкопоранений, який потребує термінової допомоги, лежить мовчки, не

реагуючи на звернення до нього. Характерними ознаками важкого стану можуть

бути бліде обличчя, нерухомий погляд, поверхневе дихання, слабкий пульс

(шоковий стан); одяг, густо просочений кров’ю або дуже обгорілий та присталий

9

до тіла (на тулубі, кінцівках тощо), свистячий подих, судоми, випадіння органів

черевної порожнини (наприклад, петлі кишок).

Якщо важкопоранений знаходиться на відкритій місцевості, а інших

важкопоранених, які потребують першої медичної допомоги немає, то його

відтягують в найближче укриття, розташоване на відстані до 5-10 метрів; у разі

відсутності укриття за допомогою лопати створюють (з боку противника)

бруствер біля пораненого, щоб замаскувати і захистити його від вторинного

поранення.

Місцями укриття поранених (уражених) можуть бути бліндажі, окопи, рови,

яри, ями, вирви від бомб і снарядів, зворотні схили висот, великі камені, будівлі,

дерева й кущі. У випадку застосування противником ЗМУ необхідно пам’ятати,

що небезпечні речовини можуть осідати в низинних місцях, тому поранених

(уражених) слід розташовувати за зворотними схилами висот.

В усіх випадках необхідно захистити пораненого від негоди (укрити

шинеллю, плащ-палаткою, надягти на нього вушанку, ретельно зав’язати її).

У тих випадках, коли розшук поранених ускладнений (у лісі, чагарнику, під

час туману, вночі), організується ретельний огляд району, де можуть знаходитися

важкопоранені та уражені.

Стрільці-санітари і виділені командиром роти (батальйону) солдати

розміщуються у лінію, упереміш із стрільцями-санітарами. Відстань між людьми

повинна дозволяти підтримувати зв’язок між ними і здійснювати надійний огляд

місцевості. Позаду лінії розташовуються 2-3 ланки санітарів-носіїв. Під час

роботи вночі необхідно дотримуватися цілковитої тиші – це допомагає виявляти

поранених за їх стогонами. Під керівництвом старшого групи ланцюг

просувається вперед (у разі необхідності – по-пластунськи). Особливо ретельно

необхідно оглядати окопи, чагарники, вирви від снарядів та інші місця, де

поранені можуть укриватися від обстрілу. Особа, що знайшла пораненого

сповіщає про це двом сусідам, розташованим від нього праворуч і ліворуч. Сусід,

що знаходиться ліворуч, негайно йде з доповіддю до старшого групи; сусід

праворуч викликає санітарів-носіїв, що йдуть за лінією.

10

За наказом старшого групи лінія санітарів зупиняється, пораненому

надається перша медична допомога; після цього вони продовжують просуватися.

Санітари-носії відносять пораненого в укриття, розташоване на заздалегідь

визначеному шляху руху санітарного транспорту до медичного пункту

батальйону, позначають це місце, а потім рухаються за лінією. Поранені, здатні

самостійно пересуватися, направляються в укриття або в найближчий медичний

підрозділ.

Якщо обстановка не дозволяє просуватися евакуаційним засобам на всю

глибину ділянки, де проводиться розшук, поранених, не здатних до самостійного

пересування, виносять до заздалегідь зазначеного місця стоянки евакуаційних

засобів.

Під час просування у лінії всі команди подаються приглушеним голосом, не

привертаючи уваги противника. При розшуку поранених на пересіченій

місцевості (рови, канави, густий ліс, чагарник) ділянку оглядають двічі: спочатку

в напрямку від тилу до лінії зіткнення, а потім уздовж неї. Поблизу лінії зіткнення

цей спосіб розшуку поранених дещо утруднений, але може бути рекомендований

на ділянках місцевості, що залишилися в тилу у зв’язку з успішним просуванням

військ.

При форсуванні водної перешкоди переправа поранених на свій берег,

здійснюється переправно-десантними засобами, що повертаються після

висадження підрозділів, а за необхідності і спеціально виділеними для цього

засобами.

Під час бойових дій у населених пунктах поранені можуть знаходитися в

цілих і зруйнованих будинках, на горищах, балконах, під стельовими

перекриттями, що обвалилися, у підвалах, люках. Для розшуку поранених

створюються групи зі штатного медичного персоналу. Кожна група поділяється

на ланки з 2-3 осіб, ретельно оглядає доручений їй сектор і, знайшовши

пораненого, сповіщає (умовним сигналом або через зв’язківця) старшого групи.

Медичний персонал надає знайденим пораненим першу медичну допомогу, а

старший групи організує їх винос (вивіз) до медичного пункту батальйону.

11

Розшук поранених може здійснюватися і за допомогою спеціально навчених

собак.

16.4 Накладення первинних пов’язок, засоби тимчасової зупинки

зовнішньої кровотечі, знеболювання в польових умовах

Первинна пов’язка – це пов’язка, яку накладають вперше після травми,

поранення з метою захисту рани від повторного забруднення та зупинки

кровотечі. Для цього можуть використовуватися як табельні, так і підручні

засоби.

Перш ніж накласти первинну пов’язку необхідно ретельно обстежити

потерпілого з метою визначення його загального стану та характеру поранення

(сліпе, наскрізне). Потрібно пам’ятати, що вихідний отвір рани набагато більший,

ніж вхідний. Категорично забороняється торкатися рани руками, очищати її від

забруднення, промивати будь-якими розчинами, власноруч здійснювати

вилучення з рани куль, осколків, вправляти внутрішні органи, що випали назовні.

Перед накладанням пов’язки рекомендується залежно від локалізації рани

обробити її антибіотиком широкого спектру дії з метою уповільнення розвитку

раневої інфекції.

Для накладання первинної пов’язки необхідно обережно, не завдаючи болю

пораненому, звільнити ділянку рани від одягу. Верхній одяг знімають або

розрізають (розпорюють по шву). При пораненнях кінцівок потрібно зняти одяг

спочатку із здорової кінцівки, а потім з пошкодженої. Взимку з метою уникнення

переохолодження пораненого розріз краще виконувати у вигляді клапана (два

горизонтальні розрізи – вище і нижче від рани – і один вертикальний), який при

перев’язці відкладають убік. Розріз штанини можна виконати у вигляді “манжети”

(два горизонтальні розрізи – вище і нижче від пошкодження навколо ноги), яку

зсовують вниз, оголяючи рану. При пораненнях стопи і гомілки розрізають задній

шов халяви чобота до задника, обережно звільняють п’яту і поволі стягують

чобіт.

12

Після накладання пов’язки одяг надягають в зворотному порядку, тобто

спочатку на хвору кінцівку, а потім на здорову. Клапаном (“манжетою”) з одягу

прикривають пов’язку і закріплюють зверху бинтом.

У випадку перебування в осередку хімічного ураження пов’язка

накладається поверх одягу.

Пакет перев’язувальний індивідуальний – табельний перев’язувальний

засіб, який є у кожного військовослужбовця (рис. 16.1).

Правила використання пакету:

- розривають по надрізу зовнішній чохол і виймають пакет, загорнутий у

вощений папір; дістають шпильку та поміщають її на видному місці;

- розгортають паперову обгортку, лівою рукою утримують за кінець бинта

та розкатують його до скатки бинта;

- правою рукою беруть скатку бинта і розгортають пов’язку, залишаючи

кожну подушечку складеною в 2 рази (у разі великої рани або опіку необхідно

розвернути подушечки повністю);

- накладають подушечки на рану тією стороною, якою не торкалися руками

(непрошитою кольоровими нитками), закріплюють подушечки бинтом та

фіксують булавкою.

Рис. 16.1 – Пакет перев’язувальний індивідуальний.

13

Якщо після накладання ППІ кровотеча продовжується, то необхідно:

- притиснути пов’язку на 5-10 хвилин. Якщо потерпілий знаходиться в

свідомості, то це він може виконати сам;

- підняти кінцівку вище рівня серця. При переломі перед цим необхідно

накласти шину.

Після зупинки кровотечі потрібно перевірити наявність шоку, за

необхідності вжити заходів щодо його усунення. У разі продовження кровотечі

необхідно накласти тугу пов’язку.

Накладання тугої пов’язки

Цей спосіб дозволяє захистити рану від повторного зараження та зупинити

кровотечу шляхом стискання пошкоджених кровоносних судин.

Для накладання тугої пов’язки необхідно підняти поранену кінцівку вище

рівня серця, на місце рани (де вже є ППІ) покласти валик з вати та за допомогою

бинтів або підручних засобів накласти тугу пов’язку. При цьому вузол повинен

знаходитися над раною (рис. 16.2).

З метою забезпечення адекватної циркуляції крові необхідно періодично

перевіряти правильність накладання пов’язки і, якщо при огляді кінцівка холодна

або відмічається її посиніння, пов’язку послабляють.

При продовженні кровотечі здійснюють пальцеве притиснення кровоносних

судин у типовому місці.

Рис. 16.2 – Накладання тугої пов’язки

14

Пальцеве притиснення кровоносних судин. Цей спосіб дає найбільший

ефект, якщо вдається притиснути судину до кістки.

При артеріальній кровотечі судину притискають вище місця поранення, а

при кровотечі з вени – нижче рани.

У разі неможливості виконання цих заходів накладається джгут.

Накладання джгута. Накладання джгута повинно здійснюватися у крайніх

випадках, коли вищезазначені способи зупинки кровотечі виявились

неефективними, або у разі пошкодження крупних магістральних судин, відриву

(ампутації) кінцівки.

Джгут може бути як табельним, так і імпровізованим (марля, бинт, одяг та

інше). Для запобігання пошкодженню шкіри ширина імпровізованого джгута

повинна становити не менше 5 см. Категорично забороняється використовувати

як джгут дріт, мотузку, шнурки.

Рис. 16.3 – Місця притискання найважливіших артерій:

1 – скронева; 2 – потилична; 3 – нижньощелепна; 4 – права загальна сонна;

5 – ліва загальна сонна: 6 (в)– підключична; 7 (б)– підпахвова; 8 (а) – плечова;

9 – променева; 10 – ліктева; 11– стегенна; 12 – задня великоберцева; 13 – артерія

тилу стопи; а - плечової; б - пахвової; в – підключичної

15

Рис. 16.4 – Накладання джгута:

1 - на гомілку; 2 - на стегно; 3 - на передпліччя; 4 - на плече; 5 - на шию

Вимоги при накладанні джгута:

- джгут повинен бути добре помітним;

- джгут накладається вище рани на відстані 5-10 см. Забороняється

накладати джгут на суглоб. Якщо рана знаходиться біля суглобу, то джгут

накладають вище його;

- джгут накладається на одяг або на бинт, марлю, тканину і ні в якому разі

безпосередньо на шкіру;

- джгут потрібно затягувати розраховуючи зусилля – до зникнення пульсу

нижче місця накладання;

- на пов’язці або шкірі обов’язково повинна бути зроблена відмітка про час

накладання джгута;

- джгут накладають не більше як на одну годину.

Неправильне або накладання джгута на тривалий час без дотримання

вищенаведених вимог загрожує розвитком некротичних процесів, ускладнює

подальше лікування на вищих рівнях медичного забезпечення.

16

При наданні допомоги потерпілому потрібно завжди передбачати наявність

в нього шокового стану або можливість його розвитку в найближчий час.

Заходи щодо запобігання або зниження ризику розвитку шоку:

1. Якщо дозволяє ситуація, то потерпілого необхідно віднести в укриття.

Найбільш зручним для пораненого є положення на спині, але якщо він перебуває

у шоковому стані або в нього є поранення грудної клітки, проблеми з диханням,

то йому придають сидяче положення.

2. На полі бою всім, хто отримав переломи, великі рани і опіки, вводиться

знеболювальне із шприц-тюбика в м’які тканини стегна, сідниці або плеча (рис.

16.5).

3. Потерпілому необхідно підняти нижні кінцівки вище рівня серця. Це

забороняється проводити при травмах голови, живота, переломах кінцівок, які не

були попередньо іммобілізовані. Пораненим у живіт необхідно зігнути ноги в

колінних суглобах.

4. Потрібно ослабити одяг на спині, зап’ястях та в будь-якому іншому місці,

де він щільно прилягає до тіла.

5. Слід запобігати переохолодженню або перегріванню організму. У

холодну пору року пораненого укутують ковдрою, плащ-палаткою; у теплу –

кладуть в тінь.

6. Заспокоюють пораненого. Особа, що надає допомогу повинна діяти

компетентно та впевнено.

7. Потерпілому в шоковому стані забороняється давати пити та їсти. Якщо

ситуація потребує залишення його на самоті або він перебуває у непритомному

стані, то його голову повертають на бік з метою запобігання закупорці дихальних

шляхів.

17

Рис. 16.5 – Шприц-тюбик. Послідовність проведення ним ін’єкцій

16.5 Перша медична допомога при переломах кісток

Загальні положення

Перелом – це травма, що призводить до порушення цілісності кістки.

Наслідками переломів є порушення опорної та рухомої функції кінцівки, сегменту

тіла, в більш тяжких випадках вони можуть бути причиною смерті. Відповідна та

своєчасно надана медична допомога при переломах дозволяє прискорити

одужання потерпілих, запобігти розвитку низки ускладнень (кровотеча, зміщення

кісткових уламків, шок та ін.) та зменшити летальність.

Перша медична допомога полягає в іммобілізації (знерухомленні) уламків

кісток та, якщо необхідно, – проведенні реанімаційних заходів. Необхідно

пам’ятати, що найшвидша іммобілізація зменшує біль та є головним фактором

(заходом) запобігання розвитку шоку.

Симптоми переломів кісток:

- різкий, постійний біль у місці перелому в спокої або при пасивних рухах;

- неможливість здійснення активних рухів ураженою кінцівкою;

18

- візуальна деформація кінцівки (сегменту тіла);

- набряк;

- зміна кольору шкіри в місці ураження (крововилив, побіління, посиніння);

- видимі кінці кісток або їх уламки в рані;

- кровотеча;

- патологічна (ненормальна) рухливість кінцівки, кісток.

Слід пам’ятати, що необережне поводження при переломі є дуже

небезпечним, так як кінці або уламки кісток можуть додатково пошкодити

навколишні тканини, кровоносні судини, нерви та спровокувати розвиток шоку

або трансформувати закритий перелом у відкритий. Тому огляд потерпілих з

підозрою на наявність перелому слід проводити максимально обережно, без

різких рухів та дій, які можуть посилити біль та погіршити їх стан.

Загальні принципи накладання шин:

1. Накладання шин, за відсутності стандартних засобів, здійснюється за

допомогою наявних підручних засобів або імпровізованими способами

(наприклад, уражену кінцівку до здорової та ін.).

2. Для попередження рухливості уламків кісток, шину необхідно накладати

таким чином, щоб вона фіксувала як мінімум два суміжних суглоби (вище та

нижче місця перелому).

3. Гострі краї шин, якщо можливо, повинні бути згладжені. Металеві шини

перед накладанням вигинають за формою здорової кінцівки.

4. Під шину підкладають м’яку підстилку (кусок тканини, вату, листя та ін.),

особливо в місцях кісткових виступів. Доцільно заздалегідь зробити ватно-

марлеві подушечки та прив’язати їх до стандартної шини. При накладанні шини

поверх одягу або взуття таку підстилку підкладають тільки в місцях кісткових

виступів.

5. При переломі нижньої кінцівки шину необхідно накладати з обох сторін.

6. При відкритих переломах спочатку зупиняють кровотечу та захищають

рану за допомогою ППІ або іншого перев’язувального матеріалу, а потім

19

накладають шину. Забороняється вправляти кінці та уламки зламаних кісток або

накладати шину до рани.

7. Фіксація шини здійснюється із зовнішнього боку кінцівки

(рекомендовано вузли фіксуючих пов’язок накладати по два вище та нижче місця

перелому). Забороняється фіксувати шину на місці перелому.

8. Заходи першої медичної допомоги при розтягах та вивихах ті самі, що і

при закритих переломах.

За відсутності стандартних шин для іммобілізації використовують:

1. Шини: дошки, палки, шести, скручені журнали, газети та ін. Якщо

підручні засоби відсутні, то іммобілізацію можна проводити до тулуба

потерпілого (при переломі верхньої кінцівки) або до здорової кінцівки (при

переломі нижньої кінцівки).

2. Пов’язки: пояси, ремені, хустинки, частини одягу та ін. Забороняється

використовувати як пов’язки тонкі шнури або дріт.

3. Пращоподібні пов’язки. Використовуються для іммобілізації верхніх

кінцівок через шию, можуть бути з підручних засобів, які не розтягуються, – одяг,

ремінь та ін. Найбільш придатною для цих цілей є трикутна пов’язка (косинка).

4. Фіксуючі пов’язки. Використовуються з метою більш надійного

закріплення шин, ураженої кінцівки до тіла людини. Їх накладання здійснюється

імпровізовано, але потрібно пам’ятати, що вузли повинні зав’язуватися з боку

здорової сторони.

Рис. 16.6 – Способи іммобілізації верхньої кінцівки при переломах

20

Порядок накладання шин:

1. Огляд потерпілого. Перед початком іммобілізації (за відсутності

стандартних шин) потрібно зібрати всі наявні підручні засоби, які можна

використати як шини (дошки, шести, палки та ін.) або допоміжний

перев’язувальний матеріал (одяг, хустки, тощо).

Під час огляду потрібно визначити загальний стан потерпілого, у разі

потреби – провести реанімаційні заходи: відновити прохідність дихальних шляхів,

провести штучне дихання, відновити серцебиття, зупинити кровотечу. З метою

попередження розвитку шоку та зменшення відчуття болю необхідно ввести

потерпілому знеболювальне.

Для визначення ймовірного місця перелому задають потерпілому питання

на кшталт: “Ти відчуваєш біль?”, “Де саме?”, “Ти відчуваєш кінцівку?”, “Можеш

поворухнути нею?”. Візуально можна визначити неприродну деформацію

кінцівки та порушення цілісності шкірних покривів.

2. Підготовка потерпілого до накладання шини. Перед проведенням

іммобілізації потерпілого заспокоюють, розслабляють одяг, знімають коштовності

(годинник) з травмованої кінцівки (з метою запобігання її набряку та подальшого

ураження).

3. Перевірка кровообігу нижче місця перелому

Симптоми:

- скарги потерпілого на відчуття холоду, оціпеніння, колючий біль нижче

місця перелому;

- посиніння, побіління шкіри;

- повільне відновлення природного кольору (рожевий) при натисканні на

нігтьові ложа ураженої кінцівки порівняно зі здоровою;

- зміна температури шкіри ураженої кінцівки порівняно зі здоровою.

Порушення циркуляції крові може призвести до втрати кінцівки. Тому

потерпілі з такими симптомами потребують якнайшвидшої евакуації на вищий

рівень медичного забезпечення.

21

4. Накладання шини. Здійснюється за викладеними вище принципами.

Якщо можливо, потерпілий надає допомогу особі, що проводить іммобілізацію.

5. Перевірка надійності (правильності) накладання шин. Шина повинна, з

одного боку, надійно фіксувати місце перелому, з іншого – не порушувати

циркуляцію крові. Необхідно візуально оцінити колір шкіри, її температуру

нижче місця перелому, визначити пульс на ураженій кінцівці і при наявних

ознаках порушення кровообігу або недостатньої фіксації кісток або їх уламків –

накласти шину знов.

Накладання шин за різної локалізації перелому. Переломи ключиці та

лопатки. Використовуються два ремені. Під ремені обов’язково підкладають

валики з вати або іншого підручного матеріалу, а на боці перелому поміщають у

пахову западину ком вати, обгорнутий бинтом. Після цього необхідно накласти

косинку та зафіксувати пов’язку.

Рис. 16.7 – Іммобілізація передпліччя ступінчатою шиною

Переломи плеча, пошкодження плечового та ліктьового суглобів

1. Іммобілізація плеча за допомогою трикутної пов’язки (косинки). Косинку

кладуть на передню поверхню грудей основою уздовж тіла, а верхівкою – у бік

ушкодженої руки. Руку, зігнуту в ліктьовому суглобі під прямим кутом,

укладають на косинку. Один кінець косинки розташовують на передпліччі

22

хворого боку, а другий піднімають на надпліччя здорового боку й зав’язують їх на

шиї, позаду або з боку здорового боку. Верхівку косинки загинають над ліктем

попереду й прикріплюють шпилькою або просто закручують та ховають за

складку. Після цього додатково закріплюють плече до грудей фіксуючою

пов’язкою.

2. Іммобілізація плеча за допомогою підручних засобів (дошки). Дві дошки

обережно накладають на верхню кінцівку з обох боків. Як зазначалося раніше, їх

розмір повинен бути достатнім для створення надійної фіксації як мінімум двох

суміжних суглобів (вище та нижче місця перелому). Шини фіксують чотирма

вузлами: два вище та два нижче місця перелому та закріплюють за допомогою

фіксуючих пов’язок до тіла потерпілого.

Переломи кісток передпліччя та кисті. Руку згинають під прямим кутом та

обережно укладають на дошку відповідного розміру. Під долонь підкладають

м’який валик (вата, марля, тканина) так, щоб пальці були напівзігнутими. Шину

закріплюють турами бинта після чого закріплюють уражену руку за допомогою

косинки та фіксуючої пов’язки. Іммобілізацію верхньої кінцівки при переломах

кісток передпліччя можна провести за допомогою поли куртки.

Переломи стегна та гомілки.

1. Іммобілізація нижньої кінцівки при переломі стегна за допомогою

підручних засобів

Дві дошки обережно накладають з обох боків нижньої кінцівки так, щоб із

зовнішньої сторони шина впиралася в пахову западину, а з внутрішньої – у пах.

Між дошками та кістковими виступами обов’язково підкладають м’які валики.

Дошки закріплюють між собою фіксуючими пов’язками, а на рівні грудей –

косинкою до грудей потерпілого (рис. 16.8).

23

Рис. 16.8 – Іммобілізація нижньої кінцівки при переломі стегна за

допомогою дошок

2. Іммобілізація гомілки за допомогою підручних засобів. Іммобілізацію

гомілки можна здійснити за допомогою ковдри, намотаної на дві тичини або

шляхом фіксації пошкодженої нижньої кінцівки до здорової (рис. 16.9).

Рис. 16.9 – Іммобілізація нижньої кінцівки при переломі гомілки за

допомогою підручних засобів

Переломи щелепи. Потрібно пам’ятати, що таких потерпілих забороняється

класти на спину, так як при цьому можливе розслаблення лицьових м’язів, що

може призвести до закупорки дихальних шляхів.

Переломи ребер. Перед тим, як розпочати іммобілізацію, потерпілий

повинен видихнути повітря, після чого накладають тугу пов’язку з бинта

(рушник, простирадло) на нижню частину грудної клітки.

Переломи хребта. Перелом хребта – одна з найнебезпечніших травм. Якщо

потерпілий отримав травму спини або впав і при цьому він не відчуває своїх

24

кінцівок чи не може поворухнути ними, то можна припустити, що в нього

серйозна травма спини та надавати першу медичну допомогу як при переломі.

1. Перша допомога до прибуття ланки санітарів-носіїв. Полягає в

заспокоєнні потерпілого, первинному огляді з метою вияснення можливості

травми хребта. Потерпілого забороняється зрушувати з місця. Якщо потерпілий

лежить горілиць, потрібно за допомогою підручних засобів (ковдра, шинель)

підкласти валик під його поперек; якщо він лежить обличчям униз, робити так

забороняється.

2. Укладання потерпілого з травмою хребта на носилки. Для

транспортування використовують широку дошку або двері, довші за зріст

потерпілого. Для запобігання раптовим рухам та зміщенню тіла пораненого

необхідно обережно зв’язати його руки (на рівні талії) та ноги. Якщо потерпілий

знаходиться в положенні на спині, на носилки під поперек підкладають валик.

Укладання здійснюють, як правило, четверо людей.

Номери “2, 3 та 4” присідають на одне коліно з одного боку носилок. Номер

“1” знаходиться з протилежної сторони. Перші троє обережно просовують руки

під потерпілого, а номер “1” допомагає їм в цьому. Коли всі готові, номер “2” дає

команду. Усі синхронно, обережно піднімають потерпілого на 20 см. Номер “1”

підсовує носилки, стежачи за тим, щоб валик знаходився під попереком

потерпілого, після чого знову допомагає решті. Номер “2” командою контролює

укладання потерпілого на носилки.

При положенні пораненого обличчям униз його не перевертають, а

транспортують, підкладавши під груди валик.

Переломи шиї. 1. Перша допомога до прибуття ланки санітарів-носіїв.

Полягає в заспокоєнні потерпілого, при неприродному положенні голови або шиї

здійснюють їх фіксацію (за допомогою важких предметів: каміння, взуття,

заповненого піском, або камінням і т. д.).

Якщо потерпілий лежить горілиць, то необхідно обережно, підтримуючи

голову, підняти його за плечі та підсунути під шию валик (при цьому потилиця

повинна лежати на землі).

25

Забороняється зрушувати потерпілого з травмою шиї, якщо він лежить

обличчям униз. Необхідно провести іммобілізацію таким же чином, як було

наведено вище, без підкладання валика під шию.

2. Укладання потерпілого з травмою шиї на носилки. Допомогу надають дві

особи, при цьому переміщення голови та тулуба пораненого з травмою шиї

повинно здійснюватися синхронно. Поруч з травмованим необхідно покласти

широку дошку, яка за розмірами повинна бути довшою на 20 см за зріст

пораненого. Номер “1” підтримує голову та шию потерпілого, у той час як номер

“2” стає навколішки на дошку (з метою запобігання її зсуненню) та підтримуючи

потерпілого за плечі та стегна обережно кладе його на дошку.

Якщо потерпілий лежить в положенні обличчям униз, то номер “1”

підтримує його голову та шию, у той час як номер “2” обережно перевертає його

на спину та укладає на дошку. Після цього необхідно підкласти під шию валик і

провести іммобілізацію голови (шиї). Потім дошку кладуть на ноші та

транспортують потерпілого.

16.6 Перша медична допомога при травмах, закритих пошкодженнях

внутрішніх органів, розтягах зв’язок та вивихах

Перша допомога при забоях, розтягах і розривах зв’язок, вивихах. Забій

виникає при ударі тупими предметами, падінні, дії ударної хвилі, при вибухах

снарядів, мін, авіабомб. На забитому місці швидко з’являється набряк, синець. У

результаті розриву крупних судин під шкірою утворюється скупчення крові

(гематоми). Забої призводять до порушення функції пошкодженого органу. Якщо

забої м’яких тканин тіла викликають лише біль і помірне обмеження руху

кінцівок, то забої внутрішніх органів (мозок, печінка, легені, нирки) можуть

призвести до тяжких наслідків у всьому організмі і навіть до смерті.

При забої перш за все необхідно забезпечити спокій пошкодженій ділянці

тіла. З метою припинення подальшого крововиливу в м’які тканини на забите

місце накладають тугу пов’язку, піднімають уражену ділянку тіла. Для зменшення

26

болю та запальних явищ до забитого місця прикладають холод. У разі наявності

подряпин їх змазують йодом (дезінфікантом). У тяжких випадках потерпілого

негайно евакуюють на вищий рівень медичного забезпечення.

При рухах в суглобі, що перевищують його фізіологічний об’єм, або рухах в

невластивому суглобу напрямку виникають розтяги і розриви зв’язок. Розтяг

характеризується появою різкого місцевого болю та значним порушенням

функцій суглобів.

Перша допомога при розтягах така ж, що й при забоях. При розриві зв’язок

потерпілому необхідно забезпечити спокій, накласти тугу пов’язку на місце

пошкодженого суглоба. Для зменшення болю потерпілому дають знеболювальне,

до місця травми прикладають лід.

Вивих – зсув суглобних кінців кісток. Часто вивих супроводжується

розривом суглобної капсули. Найбільш часто вивихи бувають у плечовому

суглобі, у суглобах нижньої щелепи і пальців рук. Ознаками вивиху є: біль в

кінцівці, різка деформація (западання) ділянки суглоба, відсутність активних і

неможливість пасивних рухів в суглобі, фіксація кінцівки в неприродному

положенні, що не піддається виправленню, зміна довжини кінцівки, найчастіше її

укорочення.

Перша медична допомога при вивиху полягає в проведенні заходів,

спрямованих на зменшення болю: холод на місце пошкодженого суглоба, давання

знеболювального, іммобілізація кінцівки у тому положенні, яке вона прийняла

після травми. Верхню кінцівку підвішують на косинці, нижню – іммобілізують за

допомогою шин або підручних засобів. Вправлення вивиху здійснює лікар. При

вивихах верхніх кінцівок потерпілого направляють на вищий рівень медичного

забезпечення (пішки, транспортом). Потерпілих з вивихом нижніх кінцівок

транспортують в положенні лежачи.

Синдром тривалого стискання – тяжкий патологічний стан, що розвивається

після витягування потерпілих із завалів зруйнованих будівель і споруд.

Патологічний процес розвивається в результаті сильного тривалого

стискання кінцівок, що веде до припинення кровообігу, накопичення продуктів

27

розпаду пошкоджених тканин. При звільненні кінцівки з-під завалу, токсичні

речовини у великій кількості попадають в організм та уражають серце, легені,

печінку, нирки, головний мозок, що призводить до розвитку тяжких станів з боку

усіх систем організму та смерті.

Перша медична допомога. Насамперед на місці події потерпілого витягають

з завалів. При тривалому стисканні (більше 8 годин), відсутності больової та

інших видів чутливості, активних та пасивних рухів у суглобах накладають джгут

вище рівня стискання, який не знімають до етапу кваліфікованої допомоги.

Якщо пасивні рухи у суглобах пошкоджених кінцівок збереженні –джгут не

накладають.

У будь-яких випадках рішення про накладення джгута повинен приймати

медичний персонал (починаючи з санітарного інструктора). Якщо допомога

надається в порядку взаємодопомоги, то накладення джгута після звільнення

кінцівки забороняється.

а б в

г д

Рис. 16.10 – Різноманітні вигляди пов’язок:

а – на передпліччя; б – на плече; в – на кисть руки; г – на ліктьовий суглоб; д – на

стопу

28

Після цього внутрішньом’язово вводять знеболювальне та здійснюють туге

бинтування кінцівки починаючи з кистей/стоп. Влітку накладену пов’язку

необхідно охолоджувати водою.

Іммобілізацію кінцівки здійснюють підручними або табельними засобами,

навіть якщо немає переломів кісток. Потерпілим дають пити воду, краще луго-

сольовий розчин (1 чайна ложка повареної солі і половина чайної ложки питної

соди на 1 л води). Транспортують (виносять) потерпілих у положенні лежачи.

Травми голови (черепно-мозкові травми) поділяються на закриті й відкриті.

До закритої черепно-мозкової травми відносяться пошкодження мозку й

оболонок, при яких відсутнє порушення цілісності шкірних покривів (струс, забій

головного мозку, контузія).

До відкритої черепно-мозкової травми відносяться пошкодження з ранами

м’яких покривів голови або переломами кісток основи черепа, що

супроводжуються кровотечею або витоком спинномозкової рідини з вух або носа

(лікворея).

Необхідно пам’ятати, що загрозу для життя пораненого може становити як

незначна різана рана шкіри голови (апоневрозу) – через можливість розвитку

первинного або вторинного зараження, так і серйозне пошкодження мозку.

Симптоми. При огляді потерпілого з відкритою черепно-мозковою травмою

видно рану, іноді можна побачити й мозок з мозковими оболонками. При

закритих пошкодженнях рана відсутня, однак, у потерпілого можуть бути ті ж

самі симптоми, як і при відкритих пошкодженнях.

Характерними симптомами є: непритомний стан; нудота або

блювота; конвульсії або судоми (мимовільні); сплутана мова; сонливість; втрата

пам’яті (відчуття часу, місця знаходження тощо); витікання прозорої рідини або

кровотеча з носа або вух; невпевнена, хитка хода; запаморочення; уповільнений,

прискорений або неритмічний пульс; розлади дихання (неритмічне, поверхневе,

шуми та ін.); порушення зору (двоїння, нечіткість, важкість фокусування та

ін.); параліч; головний біль; крововилив у ділянці повік та очних яблук – симптом

29

“окулярів”; кровотеча з рани голови; мимовільне сечовипускання, випорожнення;

деформація голови.

Перша медична допомога при травмах голови. Потерпілий із травмою

голови (або підозрою на неї) повинен перебувати під постійним наглядом. При

відкритих травмах голови необхідно накласти пов’язку, при цьому не можна

очищати рану, виймати з неї сторонні предмети. Усі постраждалі з травмою

голови повинні перебувати, якщо можливо, у теплі, забороняється давати їм їсти

та пити.

Допомога потерпілому в непритомному стані. Перш за все визначається

наявність у потерпілого самостійного дихання, неконтрольованої кровотечі або

пошкодження хребта.

1. Дихання. У випадку відсутності у потерпілого самостійного дихання або

його неефективності (синій, іноді темний колір шкіри навколо губ і нігтів;

переривчасті, неритмічні дихальні рухи та ін.) необхідно вжити заходів щодо

відновлення прохідності дихальних шляхів та/або зробити штучне дихання.

2. Кровотеча. При травмі голови кровотеча може бути як зовнішньою (при

пошкодженні кровоносних судин шкірних покривів, м’яких тканин голови,

апоневрозу), так і внутрішньою (внутрішньочерепною). Більшість зовнішніх

кровотеч може бути зупинена шляхом перев’язки рани.

3. Пошкодження хребта. У всіх випадках, коли потерпілий перебуває у

непритомному стані та в нього є пошкодження вище ключиці або голови,

необхідно одночасно припускати наявність травми шиї або голови з

пошкодженням спинного мозку. Про травму спинного мозку свідчить відсутність

реакції на збудники (поколювання), здуття (збільшення) живота або ерекція

статевого члена.

Струс головного мозку. Виникає у випадку сильного удару по голові або

обличчю. Зміни при цьому мають зворотний характер, однак під ознаками струсу

можуть бути приховані більш тяжкі, небезпечні для життя стани, такі як забій

головного мозку, внутрішня кровотеча та ін.

Основні симптоми: оглушення, короткочасна втрата свідомості, втрата

30

пам’яті, запаморочення, головний біль, нудота, блювота, розлади дихання, хитка

хода.

Перша медична допомога полягає в забезпеченні потерпілому спокою,

прикладанні холоду до голови, даванні протиблювотного засобу; при наявній

зовнішній кровотечі накладається асептична пов’язка. Потерпілі цієї категорії

повинні перебувати під постійним наглядом; евакуюються на вищий рівень

медичного забезпечення.

При дії на організм ударної хвилі виникає контузія, яка супроводжується

струсом (забоєм) головного мозку, інколи – пошкодженням внутрішніх органів.

У легких випадках контузії реєструються короткочасна втрата свідомості,

незначне уповільнення пульсу, повільне поверхневе дихання з відкритими

глибокими вдихами, схильність до блювоти. Ці явища швидко минають, але

контужений продовжує погано орієнтуватися, відчуває слабкість, не спілкується і

не пам’ятає, що трапилося, у нього виникають головний біль, порушення слуху. У

більш тяжких випадках непритомність триває довше, обличчя бліде, зіниці

розширені, потерпілий слабо реагує на світло. Пульс нечастий – 50-60 ударів за

хвилину. М’язи розслаблені. Нерідко буває блювота і мимовільне сечовипускання

та випорожнення. Через деякий час свідомість повертається, але залишаються

різні розлади, запаморочення, порушення мовлення (заїкання), слуху (глухота)

тощо.

Судоми. Можуть виникати навіть після незначного пошкодження голови.

При судомах необхідно:

- покласти потерпілого на землю;

- підтримувати його голову й шию;

- стежити за прохідністю дихальних шляхів.

При судомах забороняється сильно тримати руки й ноги постраждалого, а

також розсовувати його зуби (особливо якщо вони сильно затиснуті), тому що це

може призвести в першому випадку до переломів кісток, а в другому – до

обструкції дихальних шляхів.

При відкритій травмі голови накладається асептична пов’язка, при цьому

31

забороняється видаляти або торкатися будь-якого стороннього предмета в рані,

вводиться знеболювальне. При наявних розладах дихання, роботи серця надається

відповідна допомога. Голову потерпілого розташовують вище рівня тіла.

Накладання пов’язок при травмі голови. Для перев’язки ран на лобі й

потилиці (рис. 16.11) накладають декілька турів бинта навколо голови та

фіксують кінці пов’язки збоку так, щоб вони не прикривали очі й вуха

потерпілого (якщо можливо, потерпілий допомагає санітару).

Рис. 16.11 – Накладання пов’язки при ранах на лобі й потилиці

Для перев’язки верхньої частини голови накладають ватно-марлеву

подушечку ППІ або бинт на рану, роблять декілька турів навколо голови,

проводячи скатку під підборіддям (не закриваючи вуха та не утруднюючи

дихання потерпілого), схрещують кінці з боку голови та ведуть бинт на лоб та

потилицю (декілька турів). Процедуру повторюють декілька разів, після чого

зв’язують кінці у місці перехресту.

Травми обличчя та шиї. При травмах обличчя та шиї можуть виникати

пошкодження шкірних покривів, м’яких тканин, кісток лицьового відділу черепа,

шийного відділу хребта, гортані, щитовидної залози, трахеї, стравоходу,

кровоносних судин, нервів, очних яблук. Ушкодження артеріальних кровоносних

судин нерідко супроводжується небезпечною для життя кровотечею. При

руйнуванні, здавлені або блокуванні повітропровідних шляхів виникають дуже

тяжкі ускладнення, такі як розлади дихання та його зупинка.

32

При травмі обличчя або шиї необхідно:

1. Звільнити дихальні шляхи потерпілого (ротову порожнину) від крові,

слизу, часток відламаних зубів або кісток тощо.

2. Зупинити кровотечу шляхом накладання пов’язки або методом

пальцевого притиснення судини, що кровоточить, в типовому місці на обличчі,

черепі або скроні. Якщо у потерпілого є ознаки перелому щелеп, то діяти

потрібно обережно, не чинячи великого тиску на череп.

3. При кровотечі з ротової порожнини та свідомому стані пораненого,

придати йому сидяче положення з нахилом тіла вперед, а голови вниз. Це сприяє

вільному витоку крові та слизу назовні.

Якщо потерпілий знаходиться у непритомному стані, то його укладають на

бік.

4. Здійснити заходи щодо запобігання або зниження ризику розвитку шоку.

5. Евакуювати потерпілого на вищий рівень медичного забезпечення.

Перша медична допомога при травмі обличчя та шиї. Пошкодження повік.

Головним симптомом є кровотеча. Перша медична допомога включає накладання

стерильної пов’язки на рану, заспокоєння потерпілого.

Пошкодження очного яблука. Травми очного яблука поділяються на

проникаючі та непроникаючі, з наявністю чужорідного тіла та без нього.

Головними ознаками непроникаючих поранень є біль, сльозотеча,

почервоніння повік та склер.

Проникаючі поранення ока можуть призвести до втрати зору, а тому є дуже

небезпечними. Характерними їх ознаками є різкий біль, крововилив, випадіння

кришталика, склоподібного тіла, послаблення зору. Перша медична допомога

полягає у введенні знеболювального та накладенні стерильної пов’язки на обидва

ока з метою запобігання їх поєднаним рухам. При цьому слід пам’ятати, що при

накладанні пов’язки слід уникати надмірного тиску на пошкоджене око, так як це

може призвести до витоку рідини очного яблука та втрати зору. Забороняється

власноруч виймати чужорідні тіла з очного яблука. Потерпілого евакуюють на

вищий рівень медичного забезпечення.

33

Випадання очного яблука. Потерпілого потрібно покласти на спину, дуже

обережно накласти вологу пов’язку на обидва ока, заспокоїти його, ввести

знеболювальне та якнайшвидше евакуювати на вищий рівень медичного

забезпечення.

Опіки ока. Розрізняють термічні, хімічні та променеві опіки.

Термічні опіки виникають під час пожеж, при потраплянні гарячих рідин

(напалм та ін.), частинок металу та пару. Характерними ознаками є почервоніння

повік, склер, у більш тяжкому випадку – помутніння роговиці та втрата зору.

Перша медична допомога полягає в накладанні стерильної пов’язки на

обидва ока, введенні знеболювального, заспокоєнні потерпілого та евакуації на

вищий рівень медичного забезпечення.

Хімічні опіки виникають унаслідок дії кислот, лугів та ін. При опіках

кислотами виникає сухий струп, який згодом відпадає. При опіках лугами перебіг

значно важчий, при цьому тканини пошкоджуються на більшу глибину, виникає

вологий струп, який тривалий час не відпадає. Характерними ознаками хімічних

опіків є почервоніння повік, помутніння роговиці, погіршення та втрата зору.

Перша медична допомога полягає в ретельному промиванні ока водою

протягом 5-20 хвилин, накладанні пов’язки на обидва ока, введенні

знеболювального, заспокоєнні потерпілого, терміновій евакуації на вищий рівень

медичного забезпечення.

Променеві опіки виникають унаслідок дії ультрафіолетового, іонізуючого

або лазерного випромінювання. Їх характерними ознаками є тимчасова сліпота,

опік сітчатки, випадання полю зору та ін.

Перша медична допомога полягає в накладанні стерильної пов’язки на

обидва ока, заспокоєнні потерпілого та його евакуації на вищий рівень медичного

забезпечення.

Пошкодження м’яких тканин обличчя характеризуються значною

кровотечею. Порядок накладання пов’язки подібний, як і при травмі верхньої

частини голови.

Пошкодження вуха. Травми вуха можуть супроводжуватися пошкодженням

34

вушної раковини (подряпини, синці, відрив) та його внутрішніх структур.

Кровотеча або витікання прозорої рідини з вух може свідчити про пошкодження

кісток черепа (перелом щелеп, основи черепа). У цьому випадку кровотечу не

зупиняють, а обережно накладають пов’язку на вухо та евакуюють потерпілого на

вищий рівень медичного забезпечення.

Пошкодження носа. Характерними ознаками травми носа є його деформація

та кровотеча.

Перша медична допомога включає зупинку кровотечі – стискають ніздрі або

тампонують їх марлевими шариками. Кровотечу також можна зупинити

помістивши подушечку з марлі поміж верхніми зубами та губою.

При тяжких травмах носа накладають пращоподібну пов’язку, зроблену з

надрізаного з двох кінців бинта.

Пошкодження щелеп. Перед накладанням пов’язки необхідно вилучити з

ротової порожнини потерпілого всі чужорідні предмети. Якщо потерпілий

перебуває в непритомному стані, обов’язково перевіряють прохідність дихальних

шляхів. Порядок накладання пов’язки подібний, як і при травмі верхньої частини

голови (при цьому подушечку ППІ або бинт підкладають під травмовану щелепу).

Пошкодження шиї. Розрізняють відкриті та закриті травми шиї, з

пошкодженням шийного відділу хребта та спинного мозку та без нього. Слід

пам’ятати, що в ділянці шиї розташовані глотка, гортань, щитовидна залоза,

трахея, стравохід, крупні кровоносні судини, нервові стволи, які також можуть

пошкоджуватися при травмі.

Закриті травми шиї характеризуються наявністю деформацій, зниженням

рухомості шийного відділу хребта. Під впливом болю потерпілий тримає голову у

вимушеному положенні, нахиляючи її у бік ураження. При закритому

пошкодженні сонної артерії на передній боковій поверхні шиї формується

зростаюче пульсуюче підшкірне випинання (припухлість).

Перша медична допомога полягає в приданні потерпілому горизонтального

положення з підкладанням під шию валика; іммобілізації голови, шиї та тулуба.

Пошкодження гортані та трахеї. Виникають під час удару по передній

35

поверхні шиї. Характерними ознаками є: посиніння губ, шкіри, хриплий голос,

біль в ділянці рани, кровотеча. Відламки хрящів гортані, кілець трахеї можуть

спричинити розлади дихання і навіть появу асфіксії.

Перша медична допомога полягає у відновленні прохідності дихальних

шляхів.

Пошкодження крупних кровоносних судин (сонних артерій та яремних вен).

Характерною ознакою пошкодження сонної артерії є фонтануюча кровотеча, яка

протягом декількох секунд призводить до втрати свідомості, а без надання

термінової адекватної допомоги – смерті.

Перша медична допомога полягає в притисненні пальцями кровоносної

судини нижче рани, (рис. 16.12) накладанні тугої пов’язки. При цьому на місце

рани накладуть валик, а на непошкодженому боці – опорну дошку, щоб захід

запобігати надмірному стисненню фіксуючою пов’язкою кровоносних судин та

нервових стволів протилежної сторони шиї та перекриттю повітроносних шляхів.

Рис. 16.12 – Накладання пов’язки при пошкодженні судин шиї

При пошкодженні яремної вени кровотеча помірна, але через різницю

внутрішнього й атмосферного тисків може виникнути повітряна закупорка

(емболія) порожнин серця та кровоносних судин, що призведе до смерті.

Перша медична допомога полягає в терміновій зупинці кровотечі методом

пальцевого притиснення, накладанні тугої інклюзивної пов’язки, як описано

вище.

36

Травми грудної клітки. Пошкодження грудної клітки бувають закриті й

відкриті.

Закриті пошкодження виникають унаслідок впливу вибухової хвилі,

стискання тулуба твердими предметами, падіння з висоти тощо. За тяжкістю

закриті травми грудної клітки можуть варіювати від порівняно легких, у вигляді

забитих місць і гематом м’яких тканин, локальних розривів м’язів без

ушкодження реберного каркаса, до тяжких – із травмою внутрішніх органів

грудей (легень, серця, крупних судин, стравоходу, трахеї, бронхів), множинних

переломів ребер.

Відкриті (проникаючі) пошкодження виникають при вогнепальних, колото-

різаних пораненнях грудей та ін. Проникаючі поранення грудної клітки є дуже

небезпечними для життя потерпілих у зв’язку з можливим ушкодженням

внутрішніх органів, розвитком внутрішньої кровотечі, емфіземи межистіння,

прогресуючої легенево-серцевої недостатності.

Травми грудної клітки нерідко супроводжуються ускладненнями: розвитком

пневмотораксу або гемотораксу (скупчення повітря або крові у плевральній

порожнині). У результаті цього відбувається спадання легені на боці ураження,

зсув серця та стискання здорової легені, що призводить до розвитку дуже тяжкого

стану – плевропульмонального шоку.

Загальні симптоми пошкодження грудної клітки. Характерними ознаками

відкритої травми грудей є рана, зовнішня кровотеча; інколи виявляються

чужорідні предмети або краї та уламки ребер у рані. При закритих пошкодженнях

рана відсутня, можлива наявність подряпин, синців, гематом, але у потерпілого

можуть бути ті ж самі симптоми, що і при відкритих пошкодженнях: біль на

стороні травми, який посилюється при вдиху, кашлі, зміні положення

тіла; задишка, порушення дихання (часте, поверхневе, хрипле, свистяче

тощо); вимушене положення тіла (напівсидячи); кровохаркання; порушення

роботи серця (прискорене та приглушене серцебиття, порушення ритму тощо).

Перша медична допомога при травмах грудної клітки. Загальні положення.

Потерпілий із травмою грудної клітки повинен перебувати під постійним

37

наглядом із-за можливого розвитку станів, які потребуватимуть надання основних

заходів першої медичної допомоги (відновлення прохідності дихальних шляхів,

штучне дихання, відновлення серцевої діяльності, лікування та профілактика

шоку, контроль кровотечі). Якщо можливо, необхідно звільнити ділянку рани від

одягу (зняти, розрізати його), при цьому забороняється очищати рану, виймати з

неї сторонні предмети.

У разі наявності в потерпілого декількох ран перев’язку необхідно починати

з найбільш тяжкої. При цьому слід орієнтуватися на локалізацію та розмір рани,

наявність та інтенсивність кровотечі.

Закриті пошкодження грудної клітки. Заходи першої медичної допомоги

включають відновлення легеневої, серцевої діяльності (за необхідності),

профілактику шоку – охолодження місця травми, введення знеболювального. Такі

потерпілі потребують евакуації на вищі рівні медичного забезпечення в

положенні напівсидячи.

Відкриті пошкодження грудної клітки. Заходи першої медичної допомоги

полягають у накладанні герметичної (інклюзивної) пов’язки з метою відновлення

фізіологічного процесу дихання та попередження розвитку

плевропульмонального шоку.

Накладання герметичної пов’язки. Прогумовану обгортку ППІ (целофан,

фольга) внутрішньою стороною в момент видиху накладають на рану, поверх неї

подушечки ППІ (на вхідний та вихідний отвори) і, підтримуючи їх, роблять

декілька турів навколо грудей. У момент видиху потерпілого пов’язку фіксують

над раною.

Потерпілому придають положення напівсидячи; у разі необхідності для

зупинки кровотечі накладену пов’язку утримують протягом 5-10 хвилин (якщо

можливо, це виконує сам потерпілий).

Якщо після накладання герметичної пов’язки стан потерпілого продовжує

погіршуватися (поверхневе, неритмічне дихання, занепокоєння, посиніння шкіри

обличчя тощо), то необхідно терміново перевірити пов’язку та накласти її знов.

Травми живота. Пошкодження живота бувають закриті й відкриті

38

(проникаючі та непроникаючі).

Закриті пошкодження виникають у результаті впливу вибухової хвилі, при

падінні з висоти, ударах у живіт, стиснення тулуба важкими предметами,

уламками споруд та ін. Легкі травми можуть обмежуватися ізольованими

забитими місцями й пошкодженнями черевної стінки – розривом м’язів,

кровоносних судин тощо. Тяжкі травми живота супроводжуються пошкодженням

органів черевної порожнини й позачеревинного простору.

Відкриті пошкодження найчастіше виникають при вогнепальних, колото-

різаних пораненнях живота. До проникаючих поранень відносять такі, що

супроводжуються пошкодженням передньої черевної стінки з ураженням

внутрішніх органів та крупних кровоносних судин. Такі поранення є дуже

небезпечними для життя потерпілих у зв’язку з розвитком масивної внутрішньої

кровотечі та гнійних запальних процесів у черевній порожнині.

Загальні симптоми травми живота. Характерними симптомами є: різкий біль

у животі, що змушує потерпілого прийняти вимушене положення лежачи на боку

із ногами, зігнутими у колінних суглобах; нудота, блювота вмістом шлунку або

кров’ю; спрага, сухий язик; слабкий, прискорений пульс; блідість шкірних

покривів; напружений, твердий як дошка живіт; відсутність дихальних рухів

передньої черевної стінки; зовнішня кровотеча, випадання внутрішніх органів

(при відкритих травмах).

Перша медична допомога при травмах живота:

а) Оцінка стану потерпілого. Включає в себе огляд пораненого з метою

визначення вхідного, вихідного отворів рани та станів, що в першу чергу

становлять загрозу для життя (значна кровотеча, випадання внутрішніх органів,

великий розмір рани та ін.) та введення знеболювального.

б) Укладання пораненого. При пораненнях живота потерпілого необхідно

покласти на спину та зігнути його ноги у колінних суглобах. Це дозволить

розслабити м’язи живота, зменшити біль та прояви шоку, запобігти подальшому

ураженню внутрішніх органів. Потерпілий у непритомному стані потребує

постійного нагляду для запобігання закупорці дихальних шляхів.

39

в) Огляд рани. Необхідно обережно зняти одяг навколо рани, при цьому

забороняється видаляти частини одягу, які щільно прилипли до неї.

При випаданні внутрішніх органів їх за допомогою стерильного

(підручного) матеріалу поміщають на черевній стінці потерпілого. Забороняється

торкатися руками до внутрішніх органів або вкладати їх в середину рани.

г) Накладання пов’язки. Як перев’язувальний матеріал використовують

ППІ, стерильні бинти, імпровізовані засоби (одяг, сорочки та ін.).

У разі наявності чужорідного тіла, що виступає з рани, пов’язка

накладається обережно, навколо рани, без зміщення стороннього тіла.

Після накладання пов’язки її закріплюють на здоровій стороні, подалі від

рани. З метою кращого закріплення пов’язки можна використати імпровізовану

підтримуючу пов’язку з підручних засобів (краватка, одяг та ін.). При цьому її

закріплюють з протилежного боку від вузла ППІ.

Категорично забороняється давати потерпілим з пораненнями живота їжу

або воду, можливе лише зволоження губ.

16.7 Реанімаційні заходи

Перша медична допомога при гострих порушеннях дихання

Найчастішими причинами зупинки дихання в умовах бойової обстановки є:

- пошкодження центральних механізмів регуляції дихання: травми

головного та спинного мозку, крововилив у мозок, ураження електричним

струмом, вплив отруйних речовин тощо;

- перебування в місцях з низьким вмістом кисню в повітрі;

- порушення прохідності дихальних шляхів: западання кореня язика або

нижньої щелепи (у поранених з втратою свідомості); потрапляння чужорідних тіл

до ротової порожнини, трахеї, бронхів, регургітація вмісту шлунку до дихальних

шляхів тощо;

- пошкодження грудної клітки та легень: травми та вогнепальні поранення

грудної клітки, потрапляння повітря або кровотеча у плевральну порожнину,

40

забій легень тощо.

Ознаки розладу дихання:

- зупинка дихання (апноє): відсутність дихальних рухів грудної клітки та

діафрагми, дихальних шумів та руху повітря; зростаюча синюшність (ціаноз)

обличчя.

- задишка; прискорене, поверхневе або навпаки уповільнене дихання (5-8

дихальних рухів за хвилину); ядуха, психомоторне збудження або сплутаність

свідомості.

Алгоритм надання першої медичної допомоги при порушеннях дихання:

1. Оцінюється загальний стан потерпілого. Якщо потерпілий непритомний

та лежить обличчям униз (на грудях, боку) його необхідно обережно перевернути

на спину та розмістити на твердій поверхні:

- розпрямити потерпілому ноги. Найближчу руку пораненого випрямити

біля його голови, таку ж процедуру повторити для другої руки;

- встати на коліна біля потерпілого на рівні його плеч. Покласти руку за

його голову та шию для підтримки, а другою взяти потерпілого за плече;

- повернути потерпілого таким чином, щоб його голова, шия та спина

знаходились на одному рівні;

- розташувати руки потерпілого уздовж тіла та розпрямити його ноги.

Відновлення прохідності дихальних шляхів. 

Причинами закупорки дихальних шляхів у потерпілого, який знаходиться у

непритомному стані можуть бути чужорідні тіла у гортані (слиз, кров, уламки

кісток, земля тощо) або западання кореня язика і нижньої щелепи внаслідок

розслаблення всіх м’язів, що підтримують нижню щелепу.

Видалення чужорідного тіла з гортані здійснюють так: максимально

розгинають голову потерпілого, відкривають рот, серветкою витягають язик, а

вказівним і середнім пальцями (за можливості обгорнуті в бинт) очищують ротову

порожнину та гортань.

Існує і ще один прийом видалення чужорідного тіла з гортані. Хворого

повертають обличчям вниз. Лівою рукою захоплюють лоб і закидають голову, а

41

долонею правої руки завдають 3-4 удари в середній зоні між лопатками. Потім

потерпілого перевертають на спину, здійснюють пальцеве обстеження порожнини

рота і витягують чужорідне тіло.

Відновлення прохідності дихальних шляхів при западанні кореня язика і

нижньої щелепи здійснюють за допомогою методики Сафара, яка полягає в

максимальному розгинанні голови та висуванні нижньої щелепи вперед.

Найкращий результат дає поєднання обох прийомів. Але необхідно пам’ятати, що

у випадку тяжкої травми голови, шиї найбільш безпечним буде застосування

прийому висування нижньої щелепи вперед. Перед здійсненням цих процедур

необхідно впевнитися, що в ротовій порожнині потерпілого відсутні чужорідні

тіла.

Максимальне розгинання голови. Одну руку розташовують на задній

поверхні шиї потерпілого, іншу на лобі і здійснюють легке, але енергійне

розгинання голови назад. При цьому м’язи дна порожнини рота і, пов’язані з ним

корінь язика та надгортанник натягаються, зміщуються вгору і відкривають вхід в

гортань.

Висування нижньої щелепи вперед. Пальці обох рук розташовують у кутах

нижньої щелепи. За допомогою великих пальців у ділянці підборіддя нижню

щелепу зміщують спочатку вниз, а потім вказівними пальцями, розташованими на

кутах щелепи, висувають вперед так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду

верхніх різців.

Поєднана методика (рис. 16.13). Одну руку розташовують на лобі і

здійснюють легке, але енергійне розгинання голови назад. Кінчики пальців іншої

руки поміщають під нижню щелепу та висувають її вперед.

42

Рис. 16.13 – Техніка поєднаної методики

Після виконання вищевказаних процедур протягом 3-5 с необхідно:

- оцінити рухи грудної клітини (вдих, видих);

- перевірити наявність дихання над ротом і ніздрями потерпілого (його шум

або рух повітря).

У разі відсутності ознак самостійного дихання необхідно провести штучне

дихання.

Якщо постраждалий в свідомості, але не може самостійно відкашлятися та

його дихання утруднене, то необхідно застосовувати прийом Гемліха (рис. 16.14):

- стати за потерпілим та обхопити його навколо талії;

- кулак однієї руки захватити іншою. При цьому великий палець першої

руки повинен знаходитися на черевній порожнині між пупком та мечоподібним

відростком потерпілого;

- різким рухом здавити руками черевну порожнину в напрямку назад та

вверх (кожний поштовх повинен бути окремим рухом).

43

Рис. 16.14 – Прийом Гемліха

Штучне дихання. Існують декілька методів штучного дихання, найбільш

ефективними з яких вважаються “рот-в-рот” та “рот-в-ніс”.

Метод штучного дихання “рот-в-рот”:

а) Одну руку кладуть на лоб потерпілого та стискують його ніздрі великим

та вказівним пальцями. Цією ж рукою розгинають голову назад з метою відкриття

дихальних шляхів. Кінчики пальців іншої руки поміщають під нижню щелепу та

висувають її вперед (рис. 16.15).

б) Роблять глибокий вдих та щільно притуляють рот до рота потерпілого.

в) Здійснюють повний видих в рот потерпілому, одночасно спостерігаючи

за рухами грудної клітки. Якщо рухи грудної клітини відсутні то необхідно:

перевірити правильність виконання заходів щодо відновлення прохідності

дихальних шляхів та герметичність закриття рота та носа потерпілого;

здійснити повторний видих повітря в рот потерпілому; у разі відсутності

рухів грудної клітки – заходи щодо усунення обструкції верхніх дихальних

шляхів;

г) Після появи рухів грудної клітки потерпілого необхідно визначити його

пульс (на сонній артерії), при цьому треба постійно підтримувати другою рукою

голову потерпілого в розігнутому стані.

44

Рис. 16.15 – Метод штучного дихання “рот-в-рот”

За наявності пульсу і дихання штучне дихання припиняють. За наявності

пульсу і відсутності дихання його продовжують; за відсутності пульсу

здійснюють непрямий масаж серця.

Штучне дихання виконується із розрахунку один вдих кожні 5 с (12 вдихів

за хвилину) з перевіркою наявності пульсу кожні 12 вдихів, при цьому час на

визначення пульсу не повинен перевищувати 5 с.

Метод штучного дихання "рот-в-ніс". Цей метод використовується у

випадку травми нижньої щелепи, порушення герметичності ротової порожнини,

спазмі щелеп та інших станах, які перешкоджають проведенню штучного дихання

методом "рот-в-рот".

Метод штучного дихання "рот-в-рот" з використанням повітроводу.

Особливість методу полягає лише в тому, що для запобігання западанню язика та

створення більшої герметичності в ротовій порожнині потерпілого

використовують повітропровід, який являє собою S-подібну гумову трубку з

круглим щитком посередині. Повітропровід вводять між зубами спочатку

випуклою стороною донизу, а потім повертають цією стороною догори і

просувають вздовж язика аж до кореня (рис. 16.16). При цьому язик

притискається трубкою повітроводу до дна порожнини рота. Усі наступні етапи

штучного дихання ідентичні розглянутим вище.

45

Рис. 16.16 – Введення повітропроводу

Перша медична допомога при зупинці серця. Найчастішими причинами

зупинки серця в умовах бойової обстановки є гострі порушення дихання; масивна

крововтрата; шок; вогнепальна, механічна, електрична або опікова травма;

отруєння.

Зупинка серця призводить до припинення кровообігу в життєво важливих

центрах головного мозку, що викликає швидку втрату свідомості, зупинку

дихання. Відновлення життєво важливих функцій організму можливе лише у

короткий період часу (не більше 5 хвилин) після зупинки кровообігу і дихання.

Якщо заходи з відновлення серцевої діяльності будуть розпочаті за цей час, то

вони можуть допомогти відновити всі функції організму, включаючи свідомість.

Техніка зовнішнього масажу серця. Серце розташовується в грудній

порожнині між двома кістковими утвореннями: тілами хребців ззаду і грудиною

спереду. При стисненні грудної клітки в горизонтальному положенні тіла на

глибину 4-5 см серце виштовхує кров в аорту і легеневу артерію та присмоктує

венозну кров.

При проведенні зовнішнього масажу серця потерпілого укладають на спину

на тверду і рівну поверхню (рис. 16.17). Стають зліва від хворого, відшукують в

надчеревній ділянці кінець грудини і на відстані двох пальців вгору, по середній

лінії кладуть долоню кисті найширшою її частиною. Другу долоню розташовують

хрестоподібно зверху. Далі, не згинаючи рук, здійснюють сильне натискання на

грудину у напрямку до хребта на глибину 4-5 см і через невелику паузу

46

відпускають, не відриваючи рук від поверхні грудної клітки. Необхідно

повторювати ці рухи з частотою не менше 60 натискань за одну хвилину, оскільки

менша частота не забезпечує достатнього кровообігу. Стискати грудну клітку слід

енергійно, під дозованим тиском, щоб викликати пульсову хвилю в сонній артерії.

При проведенні масажу у дорослих необхідно застосовувати не тільки силу рук,

але і натискати всім корпусом тіла. У дітей віком понад 5 років зовнішній масаж

серця здійснюють однією рукою, у грудних дітей і новонароджених – кінчиками

вказівного і середнього пальців, при цьому частота стискань становить 100-110

рухів за хвилину.

Рис. 16.17 – Зовнішній масаж серця

Про ефективність масажу можна судити за зміною забарвлення шкірних

покривів, появою пульсу на сонній артерії, звуженням зіниць. Припиняти

зовнішній масаж серця можна кожну хвилину лише на 3-5 с, щоб переконатися у

відновленні серцевої діяльності. Якщо після припинення масажу пульс не

визначається, а зіниці знову розширюються, масаж потрібно продовжити.

Найбільша ефективність зовнішнього масажу серця досягається у поєднанні

з штучним диханням.

Якщо допомогу надає один чоловік, то співвідношення маніпуляцій

повинно бути 2:15, тобто на кожні два швидкі вдування повітря в легені

необхідно здійснити 15 стискань грудини.

При цьому особа, яка надає допомогу, займає щодо хворого найзручнішу

позицію, яка дозволяє виконувати обидва прийоми, не змінюючи свого

47

положення. Під плечі хворого слід покласти валик із згорнутого одягу, щоб

голова була розігнута, а дихальні шляхи відкриті.

Якщо допомогу надають дві людини, то співвідношення прийомів повинне

бути 1:5. Один проводить зовнішній масаж серця, інший – штучне дихання після

кожного 5-го стискання грудини, у момент розпрямлення грудної клітки. Якщо

серцева діяльність відновилася, пульс став виразним, шкірні покриви порожевіли,

масаж серця припиняють, а штучне дихання продовжують у тому ж ритмі до

відновлення самостійного дихання.

16.8 Перша медична допомога при ураженнях зброєю масового ураження

Медичний захист від хімічної зброї. ОР нервово-паралітичної дії є найбільш

небезпечними (мають високу вражаючу дію навіть при малих концентраціях), при

попаданні в організм уражають нервову систему, характеризуються значною

стійкістю у навколишньому середовищі (улітку – більше доби, узимку – протягом

тижнів).

Симптоми ураження (при попаданні ОР через органи дихання):

а) легкого ступеня тяжкості – звуження зіниць (міоз), біль в очних яблуках

та лобних пазухах, погіршення зору, загальна слабкість, відчуття стиснення в

грудях, нежить, слиновиділення, сльозотеча;

б) середнього ступеня тяжкості, окрім зазначених, – виникають приступи

задишки, утруднення дихання, судоми окремих груп м’язів, різке звуження

зіниць, головний біль, нудота, блювота, виникає відчуття страху, неспокою;

в) тяжкого ступеня – виникає неспокій, неодноразові тривалі судоми, (3-10

хв. і більше). У період судом потерпілий в непритомному стані, пульс рідкий,

дихання часте, аритмічне. При сильних судомах рухи припиняються, слизові

оболонки синіють, з’являється надмірне слиновиділення, мимовільне

сечовипускання, може настати смерть.

При попаданні крапельно-рідких ОР на відкриті частини тіла або

обмундирування через 15-40 хв. на місці зараження виникають посмикування в

48

м’язах (але візуальні прояви на поверхні шкіри не реєструються), утруднюється

дихання, з’являються слиновиділення, загальне збудження, а потім судоми. У

подальшому захворювання протікає як і при ураженні ОР через органи дихання.

При попаданні ОР на ранову або опікову поверхню через декілька хвилин у місці

ураження виникають посмикування в м’язах, а в подальшому, при попаданні ОР з

рани в кров, розвивається загальне отруєння.

При попаданні ОР в організм через шлунково-кишковий тракт через 3-30 хв.

з’являється блювота, пронос, збудження нервової системи, у подальшому

виникають судоми і може настати смерть.

При наданні першої медичної допомоги на ураженого, перш за все, слід

надіти протигаз (при пораненні в голову – шолом для поранених в голову) та

ввести внутрішньом’язово протиотруту (антидот).

При порушенні або зупинці дихання потрібно виконати штучне дихання

(тільки за межами зони зараження). Якщо дозволяє бойова обстановка, необхідно

негайно евакуювати потерпілого із зараженої зони.

При попаданні крапельно-рідких ОР на відкриті частини тіла або

обмундирування необхідно негайно здійснити часткову санітарну обробку

(дегазацію) за допомогою індивідуального протихімічного пакету та використати

засоби захисту шкіри.

При попаданні ОР нервово-паралітичної дії в шлунок необхідно терміново

штучно (за допомогою пальців) викликати в потерпілого блювоту, надіти

протигаз, ввести внутрішньом’язово з шприц-тюбика антидот та евакуювати на

вищий рівень медичного забезпечення.

У всіх випадках при наростанні симптомів отруєння табельний антидот

вводиться повторно.

ОР шкірнонаривної дії. ОР цієї групи характеризуються багатосторонньою

дією та уражають усі тканини, з якими контактують. Крім того, їм притаманна

загальнотоксична дія на організм, яка проявляється у підвищенні температури

тіла, нездужанні, слабкості, появі судом, паралічу, ступору.

а) Іприт. Крапельно-рідкий або пароподібний іприт викликає ураження

49

шкіри, при чому не миттєво, а через деякий час (у крапельно-рідкій формі – через

2-6 годин, у вигляді пару – 12 годин). У місці ураження шкіра червоніє,

з’являється відчуття печії, сверблячка, у подальшому почервоніння збільшується,

з’являється набряк шкіри. Через 15-25 годин на почервонілих ділянках шкіри

утворюються дрібні пухирці, які поступово об’єднуються та утворюють великі

пухирі з жовтою рідиною всередині.

При дії парів іприту симптоми ураження очей виникають через 3-6 годин:

відчуття печії, різь, світлобоязнь, збільшується сльозотеча; слизові оболонки

повік і очного яблука червоніють та набрякають. При попаданні в очі крапельно-

рідкого іприту виникає сильний біль в очах та набряк повік. На роговій оболонці

та слизових повік утворюються виразки. Захворювання може закінчитись

частковою або повною сліпотою.

Вдихання іприту у вигляді парів або аерозолю призводить до ураження

органів дихання (через 2-5 годин): сухість, неприємні відчуття в горлі, утруднення

при ковтанні, нежить, сухий кашель, почервоніння слизових оболонок, їх набряк;

голос стає хриплим, нерідко виникає нудота та блювота, у подальшому може

розвинутися запалення бронхів та легень.

При попаданні через шлунково-кишковий тракт через 20-40 хвилин

виникають: біль в шлунку, слинотеча, нудота, блювота, а через декілька годин

з’являються рідкі (кров’янисті) випорожнення, ознаки загального отруєння.

б) Люїзит. Дія люїзиту на організм багато в чому нагадує дію іприту, але

ознаки ураження відрізняються деякими особливостями: скритий період майже

відсутній, при вдиханні парів люїзиту спостерігаються різко виражені явища

подразнення слизових оболонок (чхання, кашель, слинотеча); у перші хвилини

після попадання люїзиту на шкіру відчувається печія та сверблячка, через 10-20

хв. з’являється почервоніння з наступним різким набряком тканин та появою

пухирів. Під дією люїзиту дуже швидко розвиваються ознаки загального

отруєння.

в) Азотистий іприт. На відміну від ураження іпритом при попаданні

крапельно-рідкого або аерозольного азотистого іприту на шкіру і слизові

50

оболонки місцеві прояви виражені слабкіше, а ознаки загального отруєння

організму – сильніше. Ураження парами органів дихання протікає аналогічно

ураженню іпритом. Найбільш чутливими до впливу є очі: з’являється сльозотеча,

змикання повік та помутніння роговиці.

Перша медична допомога. При ураженні парами ОР шкірнонаривної дії

очей та дихальних шляхів потрібно негайно промити очі 2% водним розчином

соди або чистою водою та прополоскати рот. Надіти на потерпілого протигаз та

засоби захисту шкіри і якомога швидше евакуювати із зони зараження на вищий

рівень медичного забезпечення.

Часткову санітарну обробку при попаданні крапельно-рідких ОР на шкіру

та обмундирування проводять за допомогою ІПП. Для обробки уражених ділянок

тіла можна використати розчинники (протерти салфеткою, змоченою

розчинниками – керосином, бензином, спиртом, дихлоретаном, ацетоном, будь-

якими розчинами, що містять хлор; при ураженні люїзитом – розчином йоду) або,

у крайньому випадку, використати воду з милом.

При попаданні ОР через шлунково-кишковий тракт необхідно добре

промити шлунок водою, штучно викликати блювоту в потерпілого та дати випити

активованого вугілля (25 г вугілля на 100 мл води).

ОР загальноотруйної дії. Головним наслідком впливу на організм ОР цієї

групи є порушення утилізації кисню тканинами або гемоглобіном крові (кисневе

голодування). ОР загальноотруйної дії – швидкодіючі речовини. Головними їх

представниками є синильна кислота та хлорціан.

а) Синильна кислота. Ураження синильною кислотою наступає в результаті

вдихання її парів з повітрям (характерний запах гіркого мигдалю), вживання

зараженої води та харчових продуктів, а також шляхом її попадання через шкірні

покриви (ранову, опікову поверхню) у пароподібному та рідкому вигляді.

При дії великих концентрацій синильної кислоти ураження розвивається

миттєво: людина падає, втрачає свідомість, з’являються судоми, утруднення

дихання, піниста мокрота. Очі у потерпілого широко розкриті, зіниці розширені;

смерть настає внаслідок зупинки дихання і серцевої діяльності.

51

При дії на організм малих концентрацій у перші хвилини з’являється

металічний, гіркий присмак у роті, відчуття печії, слинотеча, оніміння слизової

оболонки рота; виникає загальна слабкість, біль за грудиною, запаморочення, шум

у вухах, нудота, блювота. Потерпілий відчуває сильний страх та неспокій. При

подальшій дії синильної кислоти стан постраждалого погіршується: дихання

утруднюється, з’являються судоми, зіниці розширюються, артеріальний тиск

падає. Слизова оболонка та шкіра червоніють. Своєчасне надання першої

допомоги може врятувати потерпілого від загибелі.

Перша медична допомога. Потрібно негайно надіти на потерпілого

протигаз і дати вдихнути антидот (роздавити ампулу з амілнітритом та помістити

її під протигаз) або ввести антиціан (20% розчин – 1 мл внутрішньом’язово).

Якщо у потерпілого зупинилось дихання, то необхідно виконати штучне дихання

та одночасно дати вдихнути амілнітрит, винести його у безпечне місце та

евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення.

б) Хлорціан. Ураження виникає в результаті вдихання парів хлорціану. При

попаданні в організм значної кількості хлорціану може настати смерть. Загальна

дія хлорціану на організм мало в чому відрізняється від дії синильної кислоти.

Характерними особливостями є: місцева подразнювальна дія на слизові оболонки

очей та дихальних шляхів. Невеликі концентрації викликають сльозотечу,

світлобоязнь, кашель; при значних концентраціях з’являється запалення

дихальних шляхів та набряк легень.

Перша медична допомога. При ураженнях хлорціаном у першу чергу

використовуються антидоти синильної кислоти (амілнітрит, антиціан), а потім

проводяться заходи щодо припинення подразнення слизових оболонок

(протидимна суміш, промивання) і боротьба з можливим набряком легень. На

потерпілого надівають протигаз та евакуюють у безпечне місце, на вищий рівень

медичного забезпечення.

ОР задушливої дії. До ОР цієї категорії належать фосген та дифосген. Їх

вражаюча дія практично однакова: вони головним чином діють на органи

дихання. Під час вдихання зараженого повітря людина відчуває запах прілого сіна

52

та неприємний солодкуватий присмак у роті; з’являються ознаки подразнення

слизових оболонок, печія в горлі, кашель, стиснення в грудях, загальна слабкість,

інколи нудота і блювота. Після виходу із зони зараження у потерпілого явища

подразнення стихають – настає прихований період (4-6 год.). Потім стан

потерпілого погіршується, з’являється задишка, головний біль, шум у вухах,

загальна слабкість і кашель з виділенням великої кількості пінистої мокроти, що

вказує на розвиток набряку легень, можливий розвиток асфіксії (відсутність

самостійного дихання). Слизові оболонки і шкірні покриви синіють. Подальше

погіршення стану потерпілого характеризується різким порушенням серцево-

судинної діяльності: артеріальний тиск знижується, пульс частий, шкірні покриви

та слизові оболонки – сірого кольору, температура тіла підвищується. Ці ознаки

свідчать про дуже тяжкий стан потерпілого; при появі паралічу дихального

центру може настати смерть.

Перша медична допомога. Надіти на потерпілого протигаз, винести із зони

зараження, полегшити дихання шляхом ослаблення тісного одягу (в холодну пору

року укрити); промити очі водою з фляги, дати прополоскати рот 2% розчином

соди, евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення. Забороняється

проводити штучне дихання при ураженнях ОР задушливої дії!

ОР подразнювальної дії. Основними представниками цієї групи є

хлорацетофенон, CS, CR, адамсит.

а) Хлорацетофенон, CS, CR. Вражаюча дія полягає в різкому подразненні

чутливих нервових закінчень слизової оболонки очей: з’являється печія та різь в

очах, сльозотеча, світлобоязнь, спазм повік.

Після виходу із зараженої зони ці явища зникають без ускладнень.

При вдиханні великих концентрацій ОР можуть уражатися дихальні шляхи:

з’являється кашель, хрипота, нежить; при попаданні на шкіру (особливо вологу)

виникає печія, сверблячка, почервоніння та кропивниця.

У великих концентраціях хлорацетофенон окрім подразнення слизових очей

викликає як і фосген ураження органів дихання: з’являється кашель, ядуха,

запалення слизових оболонок дихальних шляхів, емфізема (різке здуття грудної

53

клітки) та набряк легень.

б) Адамсит. У бойових умовах застосовується у вигляді диму. При вдиханні

відразу виникає відчуття лоскотання та різі в носі та глотці, стиснення і біль за

грудиною. З’являється болісне чхання, надмірна слинотеча, нудота та блювота.

Після виходу із зони зараження симптоми протягом деякого часу (15-20 хв.)

можуть прогресувати: збільшується біль у грудях, чхання та кашель, потерпілий

знаходиться в пригніченому стані, інколи реєструється рухоме та психічне

збудження. Як правило, симптоми зникають через 2-3 години без ускладнень.

При дії високих концентрацій уражається нервова система: біль в суглобах,

параліч окремих груп м’язів.

Інколи з’являються ознаки ураження шкіри (дерматити). При попаданні ОР

в шлунок виникає нудота, блювота та біль в животі.

Перша медична допомога. Необхідно надіти на потерпілого протигаз та

дати вдихнути протидимну суміш протягом 2-3 хв. Для цього слід зламати ампулу

із сумішшю та закласти її за протигаз. Потерпілого необхідно винести із зони

ураження, ретельно промити йому очі та носоглотку 2% розчином соди або

водою, при попаданні ОР у шлунково-кишковий тракт штучно викликати

блювоту; потім евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення.

ОР психотомиметичної дії. До цієї групи ОР належать речовини, які в

незначних концентраціях здатні викликати значні порушення психічного стану.

Отруєння відбувається шляхом вдихання аерозолів або вживання зараженої

води та харчових продуктів.

а) BZ. Характерним є розвиток психічних, соматичних і вегетативних

розладів: часте серцебиття, сухість шкіри та слизових оболонок, розширення

зіниць, розлади зору, похитування, втрата орієнтації, сплутаність свідомості,

збудженість, ступор. Малі дози BZ викликають сонливість, розвивається стан

оглушення, великі – прогресуючу інтоксикацію: тахікардія, запаморочення,

похитування, сухість в роті, розлади зору, сплутаність свідомості та оціпеніння,

що переходить в ступор, порушення терморегуляції (1-4 год.); нездатність

адекватно реагувати на зовнішні подразники та пересуватися (4-12 год.);

54

підвищення активності, хаотична, непередбачувана поведінка (12-96 год.). Через

2-4 доби стан поступово нормалізується. Крім того, при ураженні великими

дозами оглушення швидко змінюється коматозним станом; характерним є

розвиток амнезії (втрата пам’яті).

б) Діетиламідлізергінової кислоти. У результаті дії ДЛК виникають такі

групи симптомів:

соматичні: запаморочення, слабкість, тремор, нудота, сонливість, парестезії

(незвичні відчуття в чутливій сфері);

порушення функцій органів відчуття: спотворення форм предметів та

кольору, утруднення фокусування зору на об’єктах, загострення слуху тощо;

психічні: різкий перепад настрою (щасливий, сумний, дратівливий),

напруження, порушення відчуття часу та місця, зорові та слухові галюцинації

тощо.

Визначальними симптомами є розлади психічної сфери.

Залежно від дози та механізму отруєння (інгаляційний, пероральний) перші

ознаки інтоксикації з’являються через 20-60 хв. Спочатку виникають соматичні

розлади, потім порушення функцій органів відчуття та прояви психічної

неадекватності. Максимальний розвиток клінічної картини отруєння виникає

через 1-5 год. та триває 1-3 доби залежно від дози ОР.

Перша медична допомога. Необхідно надіти на потерпілого протигаз та

винести із зони ураження. Потрібно пам’ятати, що такі потерпілі можуть бути

небезпечними для навколишніх людей, тому в них слід відібрати зброю, а в разі

необхідності (неадекватна поведінка, буйство) зафіксувати до носилок та ввести

промедол. Часткова санітарна обробка здійснюється поза зоною ураження за

допомогою ІПП, відкриті ділянки тіла потрібно обмити мильною водою, а очі та

носоглотку ретельно промити чистою водою, обмундирування витрусити або

почистити.

Медичний захист від біологічної зброї. До основних засобів захисту від БЗ

відносяться специфічні вакцини, сироватки, антибіотики, сульфаніламідні та інші

лікарські засоби, які використовуються для знезараження.

55

Для запобігання поширенню інфекційних захворювань в осередку

організують обсервацію, карантин (у випадку застосування найбільш небезпечних

агентів біологічної зброї: сибірка, натуральна віспа та ін.), санітарну обробку

особового складу, дезінфекцію заражених об’єктів, використовуються спеціальна

та екстрена профілактика інфекційних захворювань; засоби індивідуального

захисту; хімічні речовини, в разі необхідності здійснюється дезинсекція та

дератизація, суворий контроль за дотриманням гігієнічних норм та правил.

Термін обсервації визначається тривалістю максимального інкубаційного

періоду інфекційного захворювання з часу надходження останнього хворого.

Перша медична допомога: на практиці перевагу віддають проактивному

запобіганню (завчасна вакцинація, хіміопрофілактика), аніж лікуванню хвороб,

що виникли. У випадку факту або підозри застосування противником

(терористами) біологічної зброї потрібно негайно (або за командою) дати

проковтнути потерпілому з його власної індивідуальної аптечки капсулу

доксицикліну гідрохлориду, надіти протигаз (респіратор) та покинути зону

зараження. Забороняється вживати їжу та воду в осередку біологічного ураження.

Медичний захист від ядерної зброї. Заходи першої медичної допомоги в

осередку ядерного вибуху (катастрофи) надаються відповідно до виявлених

симптомів у потерпілого і направлені на усунення або послаблення початкових

ознак променевої хвороби. З цією метою особовий склад безпосередньо після

вибуху для профілактики первинної реакції в порядку само- і взаємодопомоги

приймає з індивідуальної аптечки протиблювотний засіб (диметкарб). У разі

небезпеки опромінення приймається радіозахисний засіб (цистамін) – 6 таблеток

внутрішньо. За командою командира одягаються індивідуальні засоби захисту

органів дихання (протигази, респіратори, пов’язки тощо) та шкіри.

З метою попередження попадання радіоактивних речовин в організм і

ураження шкіри в порядку само- і взаємодопомоги (або санітарами чи

санітарними інструкторами) проводиться часткова санітарна обробка. Вона

здійснюється як на зараженій місцевості, так і після виходу з неї, її повторюють

перед кожним прийомом їжі (в осередку забруднення – тільки за дозволом

56

командира).

Перед обробкою необхідно видалити (струсити, змахнути) радіоактивні

речовини з лицевої частини протигазу і особистої зброї. Часткова санітарна

обробка полягає в обмиванні рук, обличчя і шиї (та інших відкритих ділянок тіла)

незараженою водою з милом, в промиванні очей і полосканні ротової порожнини

водою з фляги, а також у витрушуванні обмундирування та чистці взуття.

В осередку наземних ядерних вибухів (аварій) необхідно забезпечити

найшвидшу евакуацію уражених із зон сильного радіоактивного зараження.

Індивідуальний протихімічний пакет. Призначений для обробки

(протирання) відкритих ділянок шкіри та прилягаючого до них обмундирування, а

також лицевої ділянки протигазу при зараженні (підозрі зараження) ОР. При

відповідному використанні вмісту пакета його достатньо для проведення двох

часткових санітарних обробок. Забороняється приймати усередину вміст флакона

ІПП.

При раптовому застосуванні противником ОР необхідно терміново надіти

протигаз та загальновійськовий захисний костюм і провести часткову санітарну

обробку: відкрити ІПП, дістати тампон (є 4 ватно-марлевих тампони), сильно

змочити його дегазуючим розчином з флакона та використати за призначенням.

Після закінчення часткової санітарної обробки слід надіти захисні рукавиці.

При наданні допомоги потерпілим без протигазу необхідно обробити

обличчя тампоном, змоченим дегазуючим розчином (оберігаючи очі від

потрапляння рідини ІПП), після дегазації обтерти шкіру в ділянці очей сухим

тампоном та надіти протигаз.

Медичні протипоказання до використання протигазу:

- проникаючі поранення грудей і тяжкі черепно-мозкові ураження;

- легеневі, носові та шлунково-кишкові кровотечі;

- розлади серцево-судинної діяльності та дихання (приступи ядухи);

- сильні виділення з носа;

Такі поранені і хворі повинні розміщатися в об’єктах колективного захисту,

які обладнані в протихімічному відношенні.

57

16.9 Перша медична допомога при опіках, відмороженнях, ураженнях

електричним струмом, утопленні та отруєннях

Опік – ураження тканин, обумовлене впливом високої температури,

хімічних речовин, електричного струму.

Термічні опіки виникають у результаті безпосереднього впливу на тіло

високої температури (полум’я, кип’яток, палаючі та гарячі рідини і гази,

розпечені предмети, розплавлені метали та ін.). Тяжкість пошкодження залежить

від температури, тривалості впливу, обсягу ураження, локалізації опіку. Особливо

тяжкі опіки призводять полум’я та пар, що знаходяться під тиском. В останньому

випадку можливі опіки порожнини рота, носа, трахеї та інших органів, що

контактують з повітрям.

Чим більше опік і глибина ураження, тим більшу небезпеку він має для

життя. Опік 1/3 поверхні тіла часто закінчується смертю.

Опіки викликають загальні тяжкі явища: больовий шок та інтоксикацію.

Чим більша площа опіку, тим більше уражено нервових закінчень і тим сильніше

виражені прояви шоку.

При опіковому шоку потерпілий спочатку збуджений, стогне, скаржиться на

біль, потім настає пригнічення свідомості. Як правило, має місце нудота, блювота,

спрага, слабкий, частий пульс. Важливою ознакою опікового шоку є різке

зниження, а інколи повне припинення виділення сечі.

Таблиця 16.1 – Місцеві прояви опіків залежно від їх глибини

Ступінь Симптоми

Опік І ступеня Почервоніння шкіри (гіперемія), набряк, печія та біль.

Симптоми минають через 3-6 днів. На місці опіку

залишається пігментація, спостерігається злущення шкіри.

Опік ІІ ступеня Різкий біль, гіперемія, утворення пухирів, наповнених

прозорою або мутнуватою рідиною. За відсутності

58

Ступінь Симптоми

інфікування опіку загоювання настає через 10-15 днів без

появи рубця.

Опік ІІІ ступеня Утворюється щільний струп сірого або чорного кольору, під

яким знаходяться ураженні та загиблі тканини. Загоювання

триває 3-6 тижнів з утворенням грубого рубця.

Опік ІV ступеня Омертвіння шкіри та глибше розташованих тканин (фасції,

сухожиль, м’язів, кісток та ін.).

Порушення функцій внутрішніх органів при опіках виникає у зв’язку із

значним виділенням через опікову поверхню рідини (плазми крові) та отруєнням

організму продуктами розпаду омертвілих тканин.

При опіках обличчя часто виникають опіки дихальних шляхів,

характерними симптомами яких є: утруднення дихання, задишка, хриплий голос,

кашель, ціаноз. Інколи розвивається небезпечний для життя набряк легень з

появою різкої задишки, хриплого дихання, рясного виділення мокроти.

Особливістю сонячних опіків є невелика глибина ураження тканин. Але

значні за площею опіки І-ІІ ступеня можуть призвести до розвитку шоку.

Перша медична допомога повинна бути направлена на припинення дії

високої температури на потерпілого: необхідно загасити полум’я на одязі

(шинеллю, плащ-палаткою, засипати землею, піском), вивести (відтягнути) з зони

високої температури, зняти з поверхні тіла тліючий одяг. Ці заходи потрібно

здійснювати обережно, щоб не порушити цілісність шкірних покривів. Одяг

краще розрізати, особливо там, де він припікся до шкіри; відривати його

забороняється. Роздягати потерпілого не рекомендується, особливо в холодну

пору року, так як охолодження значно збільшує вплив травми на організм, сприяє

розвитку шоку.

Наступним заходом допомоги є накладання сухої асептичної пов’язки (за

відсутності ППІ – чистої тканини) для запобігання інфікуванню опікової

поверхні. Забороняється промивати ділянку опіку, торкатися її руками,

59

проколювати пухирі, відривати прилиплі до опіку частини одягу, а також

змазувати опікову поверхню жирами, спиртами та ін.

Якщо у потерпілого шок, необхідно укласти його в положення, при якому

прояви болю будуть мінімальні, укрити, дати велику кількість рідини. Після цього

вводять знеболювальне.

При опіках дихальних шляхів для запобігання їх закупорці (набряк слизових

та спазм м’язів рота) вводять повітропровід.

Перед евакуацією потерпілого здійснюють транспортну іммобілізацію, яка

полягає в забезпеченні максимально розтягнутого положення опеченим ділянкам

тіла.

Транспортувати потерпілого з великими опіками потрібно дуже обережно, в

положенні лежачи на тій частині тіла, яка не пошкоджена. При цьому необхідно

здійснювати заходи щодо профілактики шоку, а при його розвитку – протишокові

заходи.

Хімічні опіки виникають у результаті впливу концентрованих кислот

(соляної, сірчаної, азотної, оцтової, карболової) та лугів (їдкого калію і натру,

нашатирного спирту, негашеного вапна), фосфору та деяких солей тяжких металів

(нітрату срібла, хлориду цинку та ін.).

Тяжкість і глибина уражень залежать від виду і концентрації хімічної

речовини, тривалості впливу. Менш стійкі до впливу хімічних речовин слизові

оболонки, шкірні покриви промежини та шиї, більш стійкі – підошовні поверхні

стоп і долонь.

При дії концентрованих кислот на шкірі і слизових оболонках швидко

виникає сухий темно-коричневий або чорний виразний струп, а концентровані

луги призводять до появи вологого сіро-брудного струпу без чітких контурів.

Перша медична допомога при хімічних опіках залежить від виду хімічної

речовини. При опіках концентрованими кислотами (за виключенням сірчаної)

поверхню опіку необхідно протягом 15-20 хв. обмити струменем холодної води.

Сірчана кислота під час взаємодії з водою виділяє тепло, що може ускладнити

опік. Добрий ефект дає обмивання розчинами лугів: мильною водою, 3%

60

розчином питної соди (1 чайна ложка на склянку води). Місця опіків, викликаних

лугами, також потрібно промити струменем води, а потім обробити 2% розчином

оцтової або лимонної кислоти (лимонний сік). Після обробки на опікову

поверхню необхідно накласти асептичну пов’язку.

Опіки, спричинені фосфором (запалювальна речовина), відрізняються від

опіків кислотами та лугами тим, що фосфор у повітрі спалахує, в результаті чого

опік стає комбінованим – і термічним, і хімічним. Обпечену частину тіла

необхідно занурити у воду, під водою видалити частинки фосфору паличкою,

ватою тощо. Після обмивання опікову поверхню оброблюють 5% розчином

мідного купоросу, потім поверхню опіку закривають стерильною сухою

пов’язкою. Забороняється використовувати жир, мазі, так як вони сприяють

всмоктуванню фосфору.

Опіки негашеним вапном забороняється оброблювати водою, видалення

вапна та обробку опіку здійснюють маслами (тваринним, рослинним). Необхідно

видалити всі частинки вапна і потім закрити рану пов’язкою.

Ураження, що виникають у результаті дії електричного струму або

блискавки, називаються електротравмою.

Електротравма супроводжується місцевими та загальними порушеннями

організму.

Місцеві зміни проявляються у вигляді опіків тканин у місцях входу і виходу

електричного струму. Залежно від стану потерпілого (вологі шкірні покриви,

втома, виснаження та ін.), сили і напруги струму місцеві прояви варіюють від

втрати відчуття місця ураження до глибоких кратероподібних опіків. При цьому

ураження на шкірі нагадує опік ІІІ-ІV ступеня. Рана має кратероподібну форму з

омозоленими краями сіро-жовтого кольору, інколи рана проникає до кістки. При

дії струму високої напруги можливе розшарування тканин, їх розрив, інколи з

повним відривом кінцівки.

Місцеві пошкодження при ураженні блискавкою аналогічні пошкодженням,

що настають у результаті дії електричного струму. На шкірі часто виникають

плями темно-синього кольору, що мають форму розгалуження дерева.

61

Більш небезпечними є загальні явища при електротравмі, які виникають у

результаті впливу струму на нервову систему (втрата свідомості, зниження

температури тіла, зупинка дихання, глибоке пригнічення серцевої діяльності,

параліч). Стан потерпілого в момент електротравми може бути настільки тяжким,

що він зовнішньо мало чим відрізняється від померлого: блідість шкірних

покривів, широкі зіниці, що не реагують на світло, відсутність дихання і пульсу.

Тільки уважне вислухування ділянки серця дозволяє встановити ознаки життя у

потерпілого.

При більш легких ураженнях загальні явища можуть проявлятися у вигляді

непритомності, тяжкого нервового потрясіння, запаморочення, загальної

слабкості.

Одним з головних заходів надання першої допомоги є негайне припинення

дії струму. Це досягається шляхом вимкнення джерела струму, відведенням

електричних проводів від потерпілого (палкою або будь-яким діелектриком).

Торкання потерпілого незахищеними руками при невідключених проводах

небезпечно для особи, що надає допомогу.

Після звільнення потерпілого від проводів, необхідно ретельно його

оглянути, ввести знеболювальне. Місцеві пошкодження обробити і закрити

пов’язкою, як при опіках. Необхідно пам’ятати, що загальний стан потерпілого

може раптово погіршитися в найближчі години після травми (порушення серцевої

діяльності). Тому всіх осіб з електротравмою потрібно негайно евакуювати на

вищий рівень медичного забезпечення.

Потерпілого тепло укривають та евакуюють в положенні лежачи. Під час

транспортування необхідно ретельно слідкувати за його станом, у разі

необхідності (при зупинці дихання та серцевої діяльності) здійснити реанімаційні

заходи.

При тяжких загальних явищах, що супроводжуються розладами або

зупинкою дихання, розвитком “уявної смерті”, єдиним дієвим заходом є негайне

проведення штучного дихання (яке інколи потрібно проводити декілька годи

підряд) у поєднанні з непрямим масажем серця.

62

Перша медична допомога тому, хто потопає, полягає у відновленні

прохідності дихальних шляхів з наступним здійсненням штучного дихання. Для

цього потерпілого кладуть (ділянкою живота) на зігнуте коліно особи, що надає

допомогу, видаляють з порожнини рота і гортані воду, блювотні маси тощо;

енергійними рухами стискають грудну клітку, намагаючись видалити воду з

трахеї та бронхів. Потім потерпілого кладуть на рівну поверхню та здійснюють

штучне дихання.

Перша медична допомога отруєннях. Отруєння антифризом. За зовнішнім

виглядом, смаком і запахом антифриз нагадує алкогольний напій. 50-100 г

випитого антифризу викликають смертельне отруєння. Після попадання

антифризу всередину спостерігаються ознаки типового алкогольного сп’яніння,

після чого з’являються збудження або (частіше) пригніченість, сонливість,

млявість, синюшність шкіри, похолодання кінцівок, оніміння пальців рук, розлад

координації рухів, спрага, біль в животі, блювота, втрата свідомості. У випадку

сильного отруєння смерть настає через 5-6 год.

Перша медична допомога полягає в звільненні шлунка потерпілого від

антифризу шляхом викликання блювоти роздратуванням одним - двома пальцями

слизової оболонки глотки. Попередньо перед цим потерпілому дають випити 4-5

склянок води. При непритомному стані необхідно давати вдихати нашатирний

спирт. Після надання першої допомоги постраждалого необхідно евакуювати на

вищий рівень медичного забезпечення.

Отруєння метиловим спиртом. Метиловий спирт (деревний спирт, метанол)

входить до складу деяких антифризів і широко застосовується як розчинник.

Більшість випадків отруєнь пов’язано з помилковим прийомом його всередину.

При попаданні усередину організму 7-10 г виникає отруєння, а 50-100 г – смерть.

Ознаки отруєння розвиваються не відразу, а через 1-2 год. або навіть через дві

доби. Спочатку спостерігається стан, що нагадує алкогольне сп’яніння, після

якого протягом декількох годин триває період уявного благополуччя. Після цього

з’являються загальне нездужання, запаморочення, сонливість, блювота, скарги на

погіршення зору (туман, потемніння в очах), що, прогресуючи, незмінно

63

призводять до значної втрати зору або повної сліпоти.

При наданні першої медичної допомоги потрібно насамперед викликати

блювоту (промивання робити неодноразово відразу після отруєння та надалі

протягом доби). За необхідності – зробити штучне дихання. Після надання першої

медичної допомоги негайно евакуювати потерпілого на вищий рівень медичного

забезпечення.

Отруєння етиловим бензином. Етиловий бензин має здатність легко

всмоктуватися навіть через непошкоджену шкіру, накопичуючись в організмі.

Симптоми, що розвиваються при гострому отруєнні етиловим бензином, пов’язані

з порушенням діяльності нервової системи. В уражених спостерігаються ознаки

психічних порушень, агресивність, збудження, зорові і слухові галюцинації,

шлунково-кишкові розлади, відчуття наявності в роті чужорідного тіла (волосу,

проволоки тощо). При хронічному отруєнні хворі скаржаться на головний біль,

порушення сну, пітливість, швидку стомлюваність, втрату апетиту.

При наданні першої медичної допомоги етиловий бензин, що попав на

шкіру, необхідно зняти ганчір’ям (за можливості змоченим керосином), а потім

обмити це місце водою з милом. Якщо бензином залито значну частину тіла,

необхідно негайно зняти одяг. При роздратуванні слизових оболонок очей

необхідно промити їх чистою водою або 2 % розчином соди. При попаданні

етилового бензину через шлунково-кишковий тракт необхідно випити велику

кількість води та після цього неодноразово викликати блювоту.

Отруєння дихлоретаном. Дихлоретан застосовується як розчинник. Попадає

в організм через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і через ушкоджену

шкіру. При попаданні всередину через 5-10 хв. з’являються запаморочення,

пітливість, блювота з домішкою жовчі, синюшність шкірних покривів,

запаморочення свідомості.

Перша медична допомога повинна бути надана якнайшвидше. З метою

видалення дихлоретана зі шлунку необхідно випити велику кількість води та

викликати блювоту. При непритомному стані і порушенні дихання потерпілому

дають нюхати нашатирний спирт.

64

Отруєння чадним газом. Оксид вуглецю (чадний газ) утворюється в

результаті неповного згоряння різних речовин. Особливо багато оксиду вуглецю у

вихлопних газах двигунів внутрішнього згорання й у порохових газах. Оксид

вуглецю не має ні кольору, ні запаху, ні смаку, тому особливо небезпечний –

отруєння настає непомітно. У потерпілого з’являються пульсуючий головний

біль, запаморочення, слабкість, нудота, шум у вухах. У більш тяжких випадках

виникають різка слабкість у м’язах, блювота, судоми, втрата свідомості.

Перша медична допомога: у легких випадках отруєння – вивести або

винести потерпілого на чисте повітря. Якщо це зробити не можливо, то необхідно

відкрити люки, двері, вікна або надіти протигаз з гопкалітовим патроном. При

більш тяжких формах отруєння у випадку зупинки дихання негайно приступають

до штучного дихання. Для відновлення дихання необхідно дати потерпілому

вдихати з роздавленої ампули нашатирний спирт. Після відновлення дихання

потерпілий повинний бути евакуйований на вищий рівень медичного

забезпечення.

Під особливими умовами несення служби особовим складом (у медичному

контексті) розуміють комплексний вплив несприятливих або незвичних для

організму неакліматизованої людини природних факторів: високі або низькі

температури та вологість повітря, сонячна радіація, атмосферні опади, вітер.

Перераховані вище фактори медичного ризику характерні як для території

України, так і для районів (регіонів) тимчасової дислокації миротворчих

контингентів ЗС України.

З метою полегшення сприйняття патологічні стани, що виникають в

результаті впливу несприятливих природних факторів, будемо називати терміном

“кліматичні ураження”.

Важливими заходами медичного захисту, спрямованими на зниження рівня

виникнення випадків кліматичних уражень, є адекватна акліматизація та

здійснення загартовування особового складу водою, сонцем і повітрям, фізична

підготовка, якомога наближена до майбутніх умов несення служби.

Кліматичні ураження, як правило, завжди можна попередити.

65

Відповідальність за їх запобігання несе як військовослужбовець особисто, так і

його командир.

Під час перебування в несприятливих погодних умовах потрібно завжди

пам’ятати важливість збалансованого харчування та дотримання водного режиму,

режиму сну/відпочинку, особистої гігієни тіла, контролю фізичного

навантаження, вибору адекватного обмундирування, зваженого використання

індивідуальних засобів захисту.

Теплові ураження. Теплове ураження – патологічний стан, обумовлений

загальним перегріванням організму. Розрізняють теплові ураження, спричинені

переважно впливом високої температури та вологості зовнішнього середовища,

відсутністю руху повітря (тепловий, сонячний удар) у результаті відмови

механізмів охолодження організму (неадекватного потовиділення), а також

ураження, що виникають при інтенсивних фізичних навантаженнях, порушенні

терморегуляції через підвищену продукцію тепла, втрату рідини і не можливість

поповнення її балансу (теплове виснаження).

До факторів, які спричиняють появу теплового ураження належать:

психоемоційні навантаження, ускладнення теплового розсіювання (припасований

одяг, перебування в приміщеннях з поганою вентиляцією), надлишкова вага,

паління, вживання алкоголю, ендокринні, серцево-судинні, неврологічні,

інфекційні хвороби, недавня хвороба або травма, дегідратація, втома.

Дуже важливо в жарких погодних умовах дотримуватися водного режиму.

Через потовиділення людина може втрачати до літра рідини за годину. Тому, під

час фізичних навантажень втрату рідини потрібно поповнювати якнайшвидше:

випивати щонайменше по одному кухлю води кожну годину. У випадку впливу

дуже високих температурних навантажень потрібно випивати, якщо можливо, по

одному кухлю води кожні півгодини. У жарких погодних умовах дотримання

водного режиму дозволяє забезпечити потовиділення, а, відповідно, і

охолодження тіла. Потрібно також пам’ятати, що особа, у якої в минулому було

теплове ураження, з великою ймовірністю може мати його й в майбутньому. Тому

до повернення до строю з метою мінімізації ризику повторного ураження такі

66

особи повинні добре відновити сили.

Теплове виснаження. Характерними симптомами є: сильне потовиділення

(бліда і волога шкіра); головний біль; слабкість; запаморочення голови; втрата

апетиту.

У тяжких випадках можуть мати місце: судоми м’язів верхніх і нижніх

кінцівок, живота; нудота, блювота; часті позови; озноб; порушення дихання та

серцебиття; біль в кінцівках; втрата свідомості.

Заходи першої медичної допомоги:

- перенести потерпілого в прохолодне місце або в тінь (створити

імпровізовану);

- забезпечити спокій, розслабити одяг та взуття;

- зволожити тіло і голову холодною водою та охолодити за допомогою

штучного обвіювання;

- дати повільно випити щонайменше один кухоль прохолодної води;

- підняти ноги;

- якщо можливо, відсторонити потерпілого від виконання службових

обов’язків на решту часу дня;

- здійснювати моніторинг стану потерпілого, за необхідності – евакуювати

на вищий рівень медичного забезпечення.

Тепловий удар. Симптоми:

а) помірні: почервоніла, суха та гаряча на дотик шкіра; слабкість,

сонливість, запаморочення; головний біль; біль в ногах, спині; нудота та блювота.

б) середнього ступеня тяжкості: проблеми зі слухом, потемніння в очах;

задишка; серцебиття; пронос.

в) тяжкі ціаноз обличчя; сильна задишка; часте та поверхневе дихання і

пульс; судоми м’язів; марення, галюцинації; гіпертермія; втрата свідомості;

колапс.

При несвоєчасному наданні допомоги стан потерпілого швидко

погіршується, дихання стає нерівним, пульс перестає визначатися, він може

загинути в найближчий час у результаті паралічу дихання та зупинки серця.

67

Перша медична допомога аналогічна, що й при тепловому виснаженні,

додатково здійснюється легкий масаж тіла для збільшення притоку крові

(інтенсифікація процесу охолодження). Крім того, охолодження потрібно

розпочинати негайно й продовжувати його в ході медичної евакуації.

При наданні першої медичної допомоги потрібно постійно відстежувати

зміни у стані потерпілого і, якщо виникне необхідність, – вжити заходів

реанімаційного характеру: відновлення прохідності дихальних шляхів, штучне

дихання, заходи щодо запобігання шоку та зупинки кровотечі.

Поряд з тепловим ударом також виділяють сонячний удар, що виникає в

результаті безпосереднього впливу прямих сонячних променів на голову.

Клінічна картина, симптоми та заходи першої медичної допомоги при сонячному

ударі аналогічні, як і при тепловому.

Ще одним видом теплового ураження є теплова висипка. Теплова висипка –

це місцева реакція, викликана блокадою потових залоз у результаті дії тепла,

вологості або підвищення температури. Проявляється у вигляді висипки червоних

цяток, що зудять.

Перша допомога. У випадку ураження необхідно носити легкий і вільний

одяг, ділянку ураження слід обробити тальком та тримати відкритою.

Холодові ураження. Холодове ураження – патологічний стан, обумовлений

комплексним впливом несприятливих метеорологічних факторів на організм

людини, насамперед низьких температур. Розрізняють місцеві холодові ураження

– відмороження окремих частин тіла (обличчя, кисті, стоп, вух, носа та ін.) та

загальне переохолодження організму, які можуть виникати як при температурах

нижче, так і вище нуля.

Фактори, що сприяють появі холодового ураження. Метеорологічні. Низька

температура, підвищена вологість повітря, опади, вітер, знижений парціальний

тиск кисню в умовах високогір’я збільшують тепловіддачу організму та

погіршують теплозахисні властивості одягу і взуття.

Обмундирування. Тісний одяг та взуття викликають порушення кровообігу

в кінцівках, а надмірне, неадекватне до погодних умов його використання може

68

посилювати потовиділення, що в свою чергу є передумовою виникнення ознобу

та дегідратації.

Перед фізичним навантаженням потрібно зняти один чи кілька шарів одягу,

а після – знову одягти. Більшість холодових уражень, у результаті різкого

похолодання, виникає через відсутність у військовослужбовця потрібного

додаткового теплого одягу. Мокрі/вологі рукавички, взуття, шкарпетки та інший

одяг також спричиняють розвиток холодових уражень.

Характер бойового завдання:

- тривале перебування на землі, в окопі, наповненому водою, у холодну

пору поза приміщенням, без зігрівання;

- вимушена нерухомість (наприклад, при їзді переповненим транспортним

засобом, у засідці);

- неможливість відпочинку та отримання адекватного харчування.

При цьому ступінь холодового ураження посилюється недотриманням

особистої гігієни.

Фізична підготовка. Фізичне виснаження може сприяти апатії, у результаті –

малорухомості, самонедбалості, зменшенню генерації організмом тепла.

Фізіологічні. Знижують місцеву стійкість тканин до охолодження травми і

судинні захворювання кінцівок, раніше перенесені відмороження. Має значення і

зниження загальної резистентності організму (крововтрата, шок, виснаження,

гіповітамінози, перенесені інфекційні захворювання, алкогольне сп’яніння,

отруєння).

Психічна втома та відчуття страху зменшують можливість організму до

самозігрівання. Загрозу становить також відчуття ізоляції. Особи, схильні до

депресивних станів, також є уразливими через свою малу активність, не звертання

уваги на запобіжні заходи.

Місцеві холодові ураження. Розрізняють відмороження при температурі

вище нуля; відмороження при температурі нижче нуля; контактні

відмороження; синдром озноблення.

Загальні симптоми:

69

1. При холодових ураженнях багато потерпілих не усвідомлюють, що з

ними і чому трапилося. Як правило, вони відчувають холод та загальну

незручність.

2. Симптомами легкого ураження є втрата відчуття ураженого місця,

кольки. Ці симптоми часто минають після послаблення взуття або одягу, фізичних

вправ, що виконуються з метою підвищення циркуляції крові. У більш тяжких

випадках з часом уражене місце “дерев’яніє”.

3. Візуальною ознакою холодового ураження є зміна кольору шкіри в місці

ураження. У білошкірих людей шкіра спочатку червоніє, а потім біліє (колір

воску). У темношкірих людей, як правило, шкіра стає своєрідно блідою (сірою).

При дотику до ураженого місця кінцівки відчувається холод. Поява набряку

характерна для пошкодження більш глибоких шарів шкіри. Після зігрівання місця

ураження можлива поява пухирів, наповнених рідиною, сильного болю. З метою

своєчасного розпізнання симптомів холодового ураження доцільно роботу

військовослужбовців організовувати попарно (групами).

Особливості надання медичної допомоги. Зміст допомоги залежить від

глибини ураження шарів шкіри. При поверхневих ураженнях допомога полягає у

зігріванні місця ураження за рахунок власного тепла тіла потерпілого або в

порядку взаємодопомоги (наприклад, прикриття руками щік, зігрівання уражених

пальців під пахвовою западиною тощо).

Відморожені (переохолодженні) ділянки тіла дуже чутливі до дії

зовнішнього тепла, тому їх необхідно захищати шляхом накладання

теплоізоляційних пов’язок (ватно-марлеві, вовняні та ін.).

Пов’язка повинна закривати тільки уражену ділянку шкіри та залишатися до

появи відчуття жару та відновлення чутливості в пальцях рук або ніг.

Місце ураження забороняється масажувати, підставляти з метою зігрівання

до прямого джерела тепла (вогнище, плитка тощо), розтирати снігом, піддавати

впливу холодної води.

Глибоке ураження шарів шкіри та тканин несе серйозну небезпеку та

потребує більш змістовної допомоги з метою запобігання або мінімізації

70

некротичним змінам (втрата пальців на руках та ногах, усієї кінцівки). Порядок

надання допомоги залежить від тяжкості випадку. Пріоритетними заходами

вважаються припинення дії холоду, накладання термоізоляційних пов’язок та

обережне поводження з ураженими кінцівками. Потерпілого потрібно негайно

евакуювати до місця, у якому він під медичним наглядом зможе відігрітися.

Відмороження при температурі вище нуля. Симптоми. Виникає в результаті

пролонгованого впливу на оголену шкіру температур в діапазоні від 0°С до 10°С.

В місці ураження виникає набряк, сверблячка, шкіра – червона, підвищеної

чутливості, жарка на дотик. Некротизація тканин відмічається рідко, але тривала

експозиція може спричинити зараження, відмирання шкіри або кровотечу.

Перша медична допомога. При ранньому виявленні уражену зону, як

правило, відігрівають за допомогою теплоти власного тіла або в порядку

взаємодопомоги. Забороняється розтирати або масажувати місце ураження. За

необхідності потерпілого направляють до більш кваліфікованого медичного

персоналу.

Для цього температурного діапазону характерне також виникнення

імерсійного або траншейного синдромів.

Траншейна стопа виникає при тривалому перебуванні у сирих окопах,

бліндажах, на мокрому снігу, коли періоди охолодження змінюються періодами

короткотривалого та неповного зігрівання.

Найбільш схильними до цього виду холодового ураження є особи з

вимушено вологими (мокрими) онучами або щільно зашнурованим взуттям

(спричинює порушення циркуляції крові). Таке ураження може бути досить

тяжким; призвести до втрати пальців на ногах або руках. У тяжких випадках

набряк кінцівки може призвести до повного порушення циркуляції крові. Тоді

потрібно ретельно висушити ноги та якнайшвидше евакуювати потерпілого на

вищий рівень медичного забезпечення.

Симптоми. Спочатку уражене місце кінцівки холодне на дотик, не болить,

пульс слабий, чутливість знижена. Потім збільшується температура у місці

ураження, з’являється пекучий та гострий біль. На більш пізніх стадіях шкіра

71

бліда, з синюватим відтінком, пульс нечастий. Іншими характерними ознаками

може бути поява пухирів, сверблячки, почервоніння, гангрени.

Перша медична допомога. Уражене місце поступово зігрівають.

Забороняється його масажувати, зволожувати шкіру та прикладати лід або гарячі

предмети. Потрібно запобігти попаданню інфекції. За жодних обставин

забороняється піддавати місце ураження впливу прямого джерела тепла

(вогнище). З метою зменшення набряку уражену кінцівку потрібно підняти.

Потерпілого необхідно якомога швидше евакуювати на вищий рівень медичного

забезпечення. Після відігрівання місця ураження часто з’являється пекучі

відчуття і біль. Симптоми можуть тривати протягом декількох днів або навіть

тижнів після відігрівання.

Превентивні заходи. Потрібно дотримуватися особистої гігієни ніг, уникати

тривалого перебування в мокрих умовах. Онучі потрібно змінювати принаймні

раз на день. Мокрі онучі можна висушити на повітрі, перед використанням

потрібно зігріти за рахунок теплоти власного тіла.

Різновидом траншейної стопи є імерсійна (занурена) стопа. Цей вид

холодового ураження виникає в результаті інтенсивного охолодження кінцівки у

воді (наприклад, при аварії на морі).

Відмороження при температурі нижче нуля. Найбільш уразливими

частинами тіла є щоки, ніс, вуха, підборіддя, лоб, кисті рук, стопи. При цьому

виді холодового ураження реєструються більш тяжкі випадки уражень тканин у

глибину.

Симптоми: втрата відчуття місця ураження; відчуття оціпеніння; раптове

побіління шкіри з появою кольок (залежно від ступеня ураження можлива зміна

кольору шкірних покривів); відчуття здеревіння місця ураження при

дотику; набряк; поява пухирів.

Перша медична допомога залежно від локалізації.

1. Обличчя, вуха, ніс: прикласти оголені руки, тримати поки не відновиться

відчуття ураженого місця та його природний колір.

2. Кисті рук: розстібнути верхній одяг потерпілого, покласти уражену

72

кінцівку в пахову западину, застібнути одяг.

3. Ступні ніг: за умови надання вичерпної допомоги на місці – зняти взуття

та онучі з потерпілого (ходьба без взуття може спричинити додатковий біль,

інфікування, гангрену); окутати кінцівку за допомогою підручних засобів, зігріти

в порядку взаємодопомоги.

У будь-яких випадках з метою запобігання подальших ускладнень потрібно

забезпечити зігрівання потерпілого (використати ковдру, сухий одяг, укрити від

вітру) та місця ураження (накласти термоізоляційну пов’язку). Потерпілого

потрібно заспокоїти, зняти припасований одяг. Якщо дозволяє стан потерпілого,

змусити його виконувати фізичні вправи, морально підготувати до появи болю

після зігрівання. Забороняється натирати місце ураження снігом, поливати

холодною водою, масажувати або піддавати впливу прямого джерела тепла,

змащувати жиром або мазями, торкатися та розминати; вживати алкоголь, курити

(алкоголь зменшує резистентність організму до холоду).

Превентивні заходи. Полягають в забезпеченні адекватного харчування

(тепла їжа та вода відповідної калорійності), підбору обмундирування (сухе,

правильно підігнане) та підтримці загальної температури тіла. Потрібно уникати

перебування на холоді у виснаженому стані, вживання алкоголю, не курити.

При сильному вітрі для підтримки циркуляції крові, обличчя необхідно

додатково захистити (маски), вуха час від часу масажувати (руками). Велику

увагу приділяти взаємодопомозі, що дозволить здійснювати раннє виявлення

симптомів холодового ураження, мінімізувати кількість тяжких випадків. З метою

зігрівання та раннього виявлення оціпеніння пальці ніг та рук потрібно

розминати, використовувати вітрозахисні рукавички. Потрібно уникати

попадання на відкриту шкіру керосину, гасу, алкоголю; забороняється торкатися

оголеними руками металевих виробів (див. контактні відмороження).

Під час низької фізичної активності потрібно передбачити відповідний одяг,

знаходитися в укритті.

Контактні відмороження. Виникають у результаті контакту оголених

ділянок тіла із сильно охолодженими металевими предметами. Характеризуються

73

швидкою появою сильного болю, набряку та пухирів.

Перша медична допомога, як правило, зводиться до накладання асептичної

пов’язки та негайної евакуації на вищий рівень медичного забезпечення.

Озноблення. Виникає при систематичному, але нерізкому та нетривалому

впливу холоду переважно на оголені ділянки шкіри (кисті рук, обличчя, вуха

тощо). Характерними симптомами є набряк, ціаноз, сверблячка, неприродні

відчуття в місці ураження. У більш тяжких випадках можуть виникати тріщини,

виразки на шкірі. При цьому перша медична допомога, як правило, зводиться до

накладання асептичної пов’язки та направлення потерпілого до більш

кваліфікованого медичного персоналу.

Сніжна сліпота. Найбільш часто виникає при туманній, хмарній погоді,

коли світить сонце, або при ясній погоді в засніженому районі.

Симптоми: відчуття піску в очах, біль, що зростає при рухах очного яблука,

сльозотеча, почервоніння, склер, головний біль, біль при впливі світла. Ті ж

фактори, що призводять до сніжної сліпоти, можуть бути й причиною сніжного

опіку шкіри, губ, повік.

Перша медична допомога. З метою припинення болісних відчуттів у

результаті мимовільних рухів очного яблука на очі потрібно накласти темну

пов’язку. Дати потерпілому відпочити. Якщо не можливо уникнути подальшого

впливу яскравого світла – накласти темну пов’язку або дати темні окуляри. За

умови дотримання відповідних умов неприємні відчуття минають через декілька

днів. Потерпілого потрібно евакуювати для видужання на вищий рівень

медичного забезпечення.

Превентивні заходи полягають у використанні засобів захисту очей. У разі

відсутності стандартних використати імпровізовані: захисна маска може бути

зроблена з картону. Прорізи повинні бути вузькими. Затемнення ділянки навколо

очей дозволяє поглинати деякі з шкідливих променів.

Гіпотермія (загальне замерзання). Гіпотермія – це тяжкий патологічний

стан, що обумовлений загальним впливом холоду на організм людини.

Гіпотермія виникає в результаті впливу температур понад 0°С, особливо при

74

перебуванні в холодній воді; підвищеної вологості та вітру. Розвитку гіпотермії

сприяє фізичне виснаження, погане харчування, вживання алкоголю, порушення

циркуляція крові, травми, перебування у вологих умовах. Потрібно пам’ятати, що

холод уражає людину повільно, часто непомітно для неї самої.

Клінічні прояви гіпотермії залежать від тривалості перебування на холоді,

швидкості та ступеня зниження температури тіла.

Легкий ступінь (адинамічна стадія). Характеризується зниженням

температури тіла до 35-33 °С, появою тремтіння, блідістю шкірних покривів.

Мова уповільнена, з’являється слабкість, сонливість, пульс слабкий.

Середній ступінь (ступорозна стадія). Температура тіла знижується до 29-27

°С, шкірні покриви бліді або синюшні, холодні на дотик, з’являється різка

сонливість, утруднення рухів; свідомість пригнічена. Пульс уповільнений (52-32

ударів за хв.), дихальні рухи уповільнені (8-12 циклів вдиху/видиху за хв.).

Тяжкий ступінь (судомна стадія). Потерпілий у непритомному стані;

виникає конвульсивне скорочення жувальних м’язів (тризм). Пульс рідкий (менш

ніж 34-32 ударів за хв.), слабкий. Дихання рідке (до 3-4 дихальних рухів за хв.),

поверхневе. У результаті розладів серцевої діяльності та дихання може настати

смерть.

Перша медична допомога. За винятком тяжких випадків (втрата свідомості,

кома, слабкий пульс, температура тіла близько 32°С або нижча), допомога

зводиться до невідкладного, але поступового зігрівання тіла (за допомогою

пляшок, наповнених гарячою водою, електричної ковдри, тепла вогнища, тіла

іншого військовослужбовця). Перш за все потерпілого потрібно переодягти в

сухий одяг, можна використати спальний мішок, перенести у тепле місце. Потім

його необхідно оглянути з метою виявлення наявності інших травм чи уражень.

Допомога може надаватися як під час очікування на евакуацію, так і в її ході. У

випадку потрапляння в льодяну воду, з потерпілого потрібно негайно зняти

мокрий одяг та загорнути його в спальний мішок, ковдру. У разі наявності

розладів дихання (поверхневе, нерегулярне) або його зупинці, потрібно негайно

здійснити штучне дихання методом “рот-в-рот”. Потерпілому поступово дають

75

тепле питво. Евакуацію здійснюють на носилках, так як піша хода може

ускладнити циркуляцію крові. Гіпотермія загрожуватиме життю потерпілого

доти, поки не буде відновлена нормальна температура тіла. Надання допомоги

потерпілим на тяжку гіпотермію базується на таких принципах: стабілізація

температури, заходи щодо припинення подальшої втрати тепла організмом,

обережне ставлення до потерпілого, негайна евакуація на вищий рівень

медичного забезпечення. Зігрівання потерпілих на тяжку гіпотермію в польових

умовах особливо небезпечне у зв’язку з великою ймовірністю таких ускладнень,

як шок у результаті зігрівання, порушення серцевого ритму. Потрібно пам’ятати,

що при гіпотермії організм людини не здатний генерувати тепло. Тому лише

укутування потерпілого в ковдру або спальний мішок є недостатнім заходом

першої медичної допомоги.

Превентивні заходи. Включають усі заходи, що полягають у недопущенні

швидкої та неконтрольованої втрати організмом тепла. Військовослужбовці

повинні бути адекватно оснащенні та одягнуті відповідно до завдань, що

виконують. Потрібно дотримуватися розпорядку праці та відпочинку, харчування

повинно бути збалансованим та калорійним. При переході через замерзле

водоймище необхідно перевірити (оцінити) товщину льодяного покриву. При

тимчасовому відлученні від головної бази дислокації військ у дорогу потрібно

взяти необхідний запас одягу та харчів, що можуть знадобитися для виживання у

випадку несподіваної зміни погоди та інших непередбачуваних причин.

Подорожування поодинці слід уникати. Кінцевий пункт призначення потрібно

оповістити про ймовірну тривалість подорожі. Будь-яка особа, яка працює в

холодному регіоні, повинна вміти в разі необхідності з підручних матеріалів, у

тому числі й снігу, збудувати тимчасове укриття.

16.10 Евакуація поранених із бойових машин

Витягування здійснюється групою санітарів, військовослужбовців (2-3

особи). Механіка-водія (водія) витягують через передній люк, навідника-

76

оператора (навідника) через люк бойового відділення (рис. 16.18).

Рис. 16.18 – Витягування поранених з бойової техніки

При цьому використовуються спеціальні лямки Ш-4 (рис. 16.19) або дві

носилкові лямки, з’єднані між собою; ними охоплюють стегна пораненого в

ділянці паху, перехрещують їх у нього на животі, проводять під пахвами та

виводять вільні кінці позаду плеч.

Під час витягування пораненого через верхній люк після накладання на

нього лямок, санітар, що знаходиться всередині БМД, піднімає та направляє тіло

пораненого вверх, а помічники, що знаходяться на башті, обережно тягнуть за

лямки. Один з них підтримує пораненого за стегна, надаючи йому

горизонтального положення з метою подальшого укладання на носилки.

77

Рис. 16.19 – Лямка спеціальна:

1 - металеве кільце; 2- металева пряжка; 3- сталевий карабін; 4 - власне лямка; 5 -

брезентова накладна порожня складка; 6 - пряжка-п’ятистінка

Алгоритм дій під час витягування пораненого через передній люк подібний

вищенаведеному. При появі верхньої частини тіла пораненого, один помічник

тримає потерпілого під пахви, інший – за ноги. Особі, що знаходиться всередині

танку, потрібно звертати увагу на запобігання чіплянню ніг пораненого за важелі

керування.

Витягування пораненого з бронетранспортера здійснюється аналогічним

чином через наявні люки.

Санітари механізованих підрозділів повинні мати при собі ключі від люків

броньованої техніки.

Підняття пораненого на висоту та спуск його вниз

Лямка Ш-4 може бути також використана для підняття пораненого на

висоту і для його спуску вниз (з верхніх поверхів зруйнованих будівель, з

вертольоту). Поранених можна підняти на вертоліт, що знаходиться в режимі

зависання, за допомогою лямки Ш-4, нарощеної тросами, мотузками або

носилковими лямками. Для забезпечення більшої стійкості пораненого в повітрі

обов’язково потрібно додатково використати поясний ремінь. Спуск поранених з

верхніх поверхів будівель або гір здійснюється таким же чином.

З метою надійної фіксації пораненого спеціальну лямку Ш-4, як і носилкову

78

лямку можна скласти вісімкою. Для цього пропускається один кінець під

брезентову накладку, пришиту на одній зі сторін лямки, та пристебнеться карабін

до пряжки. За допомогою пряжки, розташованої в центрі, можна зменшити або

збільшити довжину петель, і цим підігнати лямку.

16.11 Методичні вказівки з проведення занять з військово-медичної

підготовки

Планові заняття з військово-медичної підготовки проводяться лікарем

частини (фельдшером), тренування з відпрацьовування прийомів надання першої

допомоги – командирами танків (взводів) під контролем медичних працівників.

Головна увага на заняттях звертається на засвоєння військовослужбовцями

практичних навичок. Теоретичний матеріал повинний викладатися тільки в тому

обсязі, який необхідний для свідомого виконання практичних прийомів.

У результаті занять кожен військовослужбовець повинний впевнено

володіти прийомами зупинки кровотечі, іммобілізації, накладення пов’язок,

проведення реанімаційних заходів.

Відпрацьовування прийомів на заняттях доцільно проводити в такій

послідовності: показ прийому керівником, виконання прийому по елементах

слухачами, тренування з виконання прийому відповідно до встановлених

нормативів часу. На показ прийому рекомендується відводити 25 % навчального

часу, на виконання – 50 % і на тренування – 25 % . Для кращого засвоєння

практичних прийомів доцільно поділяти підрозділ на групи, у яких по черзі одні

солдати у якості поранених, інші відпрацьовують прийом. Переходити до

відпрацьовування чергового прийому необхідно тільки після засвоєння

попереднього.

79