Храм на Луці

З історії церкви

Різдва Іоанна Предтечі

До 180-річчя заснування

Бібліографічна пам’ятка

Суми 2017

Передмова

Бібліографічна пам’ятка «Храм на Луці» присвячена 180-річчю заснування церкви Різдва Іоанна Предтечі в м. Суми.

Видання містить матеріал про історію і архітектуру храму і бібліографію, розміщену у такому порядку: спочатку книги у логічній послідовності, потім періодичні видання – у зворотній хронології та електронні ресурси.

Пам’ятка адресована читачам бібліотеки, учням навчальних духовних закладів, викладачам, краєзнавцям, а також всім, хто цікавиться історією релігійного життя нашого краю.

В її розробці взяли участь: директор Меморіального будинку-музею А. П. Чехова в м. Суми – Комаров В. В. та дослідник церковної історії, автор книги «Заметки о православии на Сумщине» – Сільванський С. В.

***

Головною архітектурною домінантою північно-східної околиці Сум – Луки є церква Різдва Іоанна Предтечі. Попри невеликі розміри, вона вирізняється серед одноповерхової забудови колишнього передмістя, яке злилося з Сумами в середині минулого століття.

Назва «Лука» частіше всього пов’язується з вигином річки Псел в цьому районі, хоча дослідники вказують також на давній український юридичний термін, що означав володіння сінокісною смугою в оточенні чужого лісу. Цікава деталь: хазяї такого роду лук не мали права полювати, бо дичина вважалася власністю тих, хто володів лісами.

Кому первісно належала ця сумська лука, сьогодні вже не встановити. Можливо, городовому отаману, пізніше (з кінця 1658 або з 1659 р.р.) – першому полковнику Сумського полку Герасиму Кондратьєву. Напевно відомо, що він, під час заснування Сум у середині 17 століття, закріпив за собою «орну землю в урочищі Городище» на Луці з виявленими там у 19 столітті залишками якогось поселення часів Київської Русі, а також заснував 1687 року неподалік городища на заплаві Псла дівочий Предтечів монастир. Всі споруди в цій скромній обителі були дерев’яними. Соборний храм в ім’я Різдва Іоанна Предтечі, побудований коштом Г. К. Кондратьєва, освячено 1691 року. Відомо також, що був він «о двох банях з трапезою» (місце проведення панахид в західній частині храму, або окреме приміщення, де монахи збираються для прийняття їжі, тобто на трапезу).

По Іменному повелінню 1787 року на Україну розповсюджувалась дія сумно звісного указу Катерини II (яка не вирізнялася особливою набожністю) про відбирання в казну монастирських маєтностей та введення монастирських штатів від 31 березня 1764 року. Сумський Предтечів монастир, поряд з п’ятьмастами іншими монастирями імперії, підлягав зачиненню. Одначе, за єпархіальним розпорядженням, обитель була на якийсь час залишена для проживання в ній до смерті всіх монахинь з монастирів Бєлгородської єпархії, що тоді ліквідувалися. За відомостями, зібраними церковним істориком Слобожанщини з Харкова кінця 19 століття протоієреєм Миколою Олексійовичем Лащенковим, Сумський Предтечів монастир залишили «по Височайшому повелінню відкритим до кончини якоїсь престарілої грузинські царівни, що жила тут». В своїй праці «Христофор (Сулима) – перший єпископ Слобідсько-Український і Харківський», надрукованій в літературно-науковому додатку до Харківського календаря на 1893 рік, М. О. Лащенков зазначав, що преосвященний 1805 року клопотав перед Священним Синодом, аби цей монастир зостався діючим. Обґрунтовуючи своє прохання, Христофор писав, що будівлі монастиря ще дуже міцні, околишні дворяни і сумські купці виявили бажання забезпечувати монахинь всім необхідним для життя, багато дівчат з дворян Слобідсько-Української губернії (так до 1835 року називалася Харківська губернія) мають намір прийняти постриг саме у цій обителі.

Єпископ пропонував також використовувати Сумський жіночий монастир для несення єпитимій мирськими жінками за вироком судів. Незважаючи на аргументованість клопотання, Св. Синод 1806 року відмовив церковному ієрарху, посилаючись на Височайший указ від 31 березня 1764 року. Після смерті грузинської царівни 1811 року, Предтечів монастир був зачинений, а дерев’яний будівельний матеріал з соборного храму, дзвіниці, келій (числом 23), готелю, поварні, трьох комор, стаєнного двору продали.

Друга церква обителі, побудована в дереві суддею Сумського полку Іваном Рубаном 1767 р. і освячена в ім’я Введення Богоматері до храму, стала використовуватись як парафіяльна. В 1810-х роках в ній налічувалось близько 890 парафіян – жителів слободи Лука, села Баранівка та хуторів Тополі і Фоми. Історія монастиря, а пізніше парафіяльної церкви на Луці тісно пов’язана з місцевою поміщицькою садибою, наразі відомою як садиба Линтварьових. На межі 18-19 століть тут налічувалось близько 10 землевласників, але всі вони, включно з нащадками Г. К. Кондратьєва, поступово продали право своєї власності сумським поміщикам Лаврентьєвим – спочатку Кузьмі, потім його синам Михайлу та Василю. В той час це були найактивніші збирачі околишніх земель з метою «округлення своїх володінь».

Знайомлячись на початку 20 століття з документами сімейного архіву Линтварьових, харківський історик Дмитро Петрович Міллер, серед іншого, звернув увагу на купчу від 15 березня 1790 року, надану генерал-поручиком, дійсним камергером Олександром Миколайовичем Самойловим Михайлу Кузьмичу Лаврентьєву на «нерухомий маєток в с. Лука, хутір Кулішівський з двором, садом, орною та іншою землею 71 дес. 1616 саж.». Ця власність дісталась О. М. Самойлову у спадок від таємного радника, сенатора Миколи Борисовича Самойлова. Саме останнього визнано первісним забудовником дунайської садиби не пізніше 1780-х років.

Придворний чин камергера та посада сенатора вимагали від Самойлових майже постійного перебування в Петербурзі, тож можна припустити, що дунайська садиба була у них на зразок «заочного володіння», яке господарі відвідували рідко, або і зовсім сюди не заглядали. В той час таке явище було звичним в поміщицькому середовищі.

М. К. Лаврентьєв, власник садиби з місцевих жителів, зробив значні переробки і прибудови на панському будинку. Вірогідно, це сталося після закриття Предтечева монастиря з використанням частини будівельних матеріалів з розібраних монастирських споруд.

Залишившись бездітним, М. К. Лаврентьєв 1825 року заповів лучанський маєток своєму небожу Павлу Михайловичу Линтварьову, який, до речі, був хрещений у Введенській церкві 1792 року. Саме йому належить честь побудови своїм коштом (більше ніж за 20 тис. крб) цегляної церкви на Луці в архітектурно-декоративній стилістиці пізнього класицизму. Вона була освячена на честь Різдва Іоанна Предтечі.

Згідно з джерелами Державного архіву Харківської області, будівництво велося з 1834 по 1839 рік (у «Справочной книге для Харьковской епархии», виданій 1904 року, час побудови церкви зведений до 1837 року). Збереглися дані про число парафіян лучанської церкви в 1830 році: налічувалося 513 осіб чоловічої та 566 жіночої статі.

Якою за площею була дерев’яна Введенська церква відомостей не збереглося, але й нову спланували одновівтарною, отже досить вузькою.

З плином часу кількість парафіян зростала. У вищезгаданій «Справочной книге для Харьковской епархии» станом на 1904 рік показані 1018 парафіян чоловічої та 1001 – жіночої статі, а також церковно-парафіяльна школа. Церковним старостою був сумський купець Іван Асмолов, зокрема, власник костопального» заводу на хуторі Тополі у передмісті. Попечителя храм на той час не мав. Церкву розширили 1907 року, прибудувавши бокові вівтарі, освячені в ім’я Св. Трійці та Св. Іоанна Богослова, покровителя іконописців, до речі.

За своїми архітектурно-планувальними особливостями церква Різдва Іоанна Предтечі належить до типу прямокутної однобанової культової споруди з дзвіницею над притвором. Дзвіниця лучанської церкви увінчана довгим шпилем на невисокому циліндричному підбаннику з півсферичною банею, а власне храмова баня завершується «глухим» ліхтарем. Центральний вхід акцентовано чотирьохколонним тосканським портиком, а входи до бокових вівтарів – трикутними фронтонами. Останні влаштовані також по центру всіх чотирьох фасадів. Виразною особливістю саме церкви Різдва Іоанна Предтечі на Луці є те, що південний та північний фасади прибудов 1907 року залишені нетинькованими, а вівтарі назовні не виявлені. Можна лише припускати як вона виглядала до розширення: фото не віднайдене.

В інтер’єрі пандативи у вигляді просторових трикутників, що підтримують підбанник храму, прикрашені в середині 20 століття живописними зображеннями на полотні чотирьох євангелістів. Створення настінних розписів розпочате в 1990-х роках, поетапно продовжується дотепер. Одна з останніх в часі чудових прикрас храму – мозаїка «Спас Нерукотворний» в тимпані фронтону над портиком. Вона створена 2015 року сумськими художниками-мозаїстами під керівництвом Костянтина Тимофійовича Орлова.

Парафією з далекого вже 1984 року незмінно опікується настоятель Божою милістю отець Миколай (Фіськов) – люблячий і любимий пастир, щирий друг і порадник Будинку-музею А. П. Чехова в Сумах.

Історико-культурне значення храму підсилюється з огляду на те, що тут, винаймаючи дачне помешкання у садибі Линтварьових 1888-1890 роках, бувала на службах родина А. П. Чехова. Мало відомо, що, оцінюючи дачні варіанти навесні 1888 року, письменник схилився до Луки ще й тому, що батьки мали тут змогу відвідувати церкву. «Я намагався знайти таке місце, де зручності життя, необхідні для старих, були б на першому плані: спокій, тиша, близькість церкви, удосталь тіні та інше», – писав Антон Павлович у листі від 1 квітня 1888 року до таганрозького кузена Георгія Митрофановича Чехова.

Під час першого перебування на Луці А. П. Чехов як лікар приймав в липні пологи у дружини старшого сина хазяйки садиби. В Державному архіві Сумської області зберігаються відомості про вінчання в Іоанно-Предтечинській церкві 27 вересня 1887 року Павла Михайловича Линтварьова (повного тезки свого діда, що побудував цей храм) та Антоніни Фокіївни Бурлей, а також про хрещення тут 11 липня 1888 року сина-первістка молодого подружжя – Всеволода.

Навесні та на початку літа 1889 року, лучанська дача Чехова стала останнім земним притулком старшого брата Антона Павловича – талановитого художника Миколи Павловича, який у розквіті сил помер від сухот 17 червня. Він був відспіваний в церкві Різдва Іоанна Предтечі та похований на Лучанському цвинтарі 19 червня.

Описуючи похорон брата другу покійного Михайлу Михайловичу Дюковському, А. П. Чехов в листі від 24 червня 1889 року розповідав: «За південним звичаєм, несли його до церкви і з церкви на кладовище на руках, без смолоскипщиків та без похмурої колісниці, з хоругвами, у відкритій труні. Кришку несли дівчата, а труну ми. В церкві, поки несли, дзвонили».

Того ж таки літа в храмі Різдва Іоанна Предтечі повінчався з Наталією Гольден найстарший з п’яти братів Чехових – Олександр. Він повідомляв батьку 12 липня: «Сьогодні о 12 годині дня я повінчався з Наталією Олександрівною. Благословляли Маша і Міша (молодші Чехови). Вінчав отець Митрофан. Після вінця ми були на могилі Колі».

У цьому шлюбі 1891 року народився майбутній геніальний актор з всесвітньою славою Михайло Олександрович Чехов. Він починав кар’єру в Петербурзі, продовжив у Москві, з 1928 року жив і працював у Німеччині, Франції, Латвії, Англії, американському Голівуді. Викладав акторську майстерність за системами свого вчителя К. С. Станіславського і своєю власною. Його першою дружиною з 1914 по 1917 р. була небога вдови А. П. Чехова, провідної актриси Московського Художнього театру Ольги Леонардівни Кніппер-Чехової – Ольга Костянтинівна Кніппер. Вона 1920 року з дочкою Ольгою опинилась в Берліні. Ставши Ольгою Чехофф, успішною німецькою кіноактрисою, улюбленицею Гітлера з одного боку і агентом радянської розвідки з іншого, Ольга Костянтинівна 1935 р. все ж була вимушена «підтверджувати», що народила свою дочку не від єврея. Допомога надійшла, зокрема, із Сум, де на запит до районного відділу РАГС знайшлися метричні книги зачиненої на той час церкви Різдва Іоанна Предтечі на Луці. Виявилося, що про шлюб батьків колишнього чоловіка Ольги Чехофф ще 1889 року був зроблений передбачливий стосовно її свекрухи запис: «Міста Москви міщанка Наталія, Олександрова дочка, Галдіна, православного сповідання, першим шлюбом, тридцяти п’яти». І жодного натяку на її єврейську національність. Хай пом’яне Господь у царствії своїм тодішнього священника храму отця Митрофана (Стефановського).

В наведених епізодах з родинного життя Чехових і Линтварьових, як в краплі океан, відображаються найважливіші для мирян функції церкви: хрещення, вінчання, відспівування.

На честь ювілеїв – 150-річчя з дня народження А. П. Чехова та 50-річчя створення Будинку-музею всесвітньо відомого письменника і драматурга в тій частині садиби, де знаходились капличка та родинні поховання Линтварьових, 2010 р. єпископ Сумський і Охтирський Євлогій освятив Поклонний Хрест. В урочистій церемонії взяв участь настоятель церкви Різдва Іоанна Предтечі в Сумах отець Миколай (Фіськов).

Комаров В. В.,

директор Меморіального

будинку-музею А. П. Чехова в м. Суми

Про життя і діяльність церкви Різдва Іоанна Предтечі, про її настоятелів і про людей, які трудились на благо церкви в роки радянської влади і в часи Другої світової війни, використовуючи архівні документи, написав дослідник церковної історії, автор книги «Заметки о православии на Сумщине» – Сільванський С. В. :

«В 1927–1928 годах церковь Рождества Иоанна Предтечи слободы Луки входила в состав Сумского викариатства Харьковской епархии, управляющий епископ святитель Константин (Дьяков), священномученик, + 1938 г. В приход церкви входили слобода Лука, хутор Тополя, хутор Барановка, хутор Фомин. Настоятелем церкви был священник Крыжановский Василий Иванович. Трудились в церкви:

псаломщик Волошин Семен Петрович

староста Таранец Трофим Дмитриевич

голова Николенко Иван Иванович.

В годы Второй мировой войны церковь Рождества Иоанна Предтечи не останавливала молитвы к Господу Богу. Настоятелем церкви был протоиерей С. Власовский. Трудились в церкви в 1943 году:

Оробинский М.Н. 1892 г. р., староста

Супрунова Е. 1902 г. р., псаломщица

Вороненко В. 1908 г. р., регент, хорист

Семерня К. Е. 1898 г. р., хорист

Ивченкова Е. Г. 1898 г. р., хорист

Островерхова Н. 1887 г. р., хорист

Роденкова М. З. 1913 г. р., уборщица

Чут Ю. Г. 1908 г. р., сторож

Колесник Г. 1870 г. р., хорист

Роденко С. Г. 1880 г. р., хорист

Островерхова Н. М. 1890 г. р., хорист»

Видання про Іоанно-Предтеченську церкву

Книги

Сумской Предтечев // Филарет (Д. Г. Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. В 3 т. Т. 1 / Филарет (Д. Г. Гумилевский). – Харьков, 2006. – С. 95.

Исторические факты о церкви Рождества Иоанна Предтечи города Сумы (ранее Слободы Лука Сумского уезда) // Сильванский С. В. Заметки о православии на Сумщине : очерк об истории и событиях ХІХ – нач. ХХІ вв. / С. В. Сильванский. – Сумы, 2014. – С. 121–132.

Іоанно-Предтеченська церква : [фото] // Історико-містобудівні дослідження : Суми, Миргород, Корець / за ред. В. В. Вечерського. – Київ, 2013. – С. 153.

Церква Різдва Іоанна Предтечі // Суми. Запрошуємо до знайомства : путівник. – Київ, 2013. – С. 156–157.

Церква Різдва Івана Предтечі на Луці // Вечерський В. Православні святині Сумщини / Віктор Вечерський. – Київ, 2009. – С. 53–56.

Церква Різдва Іоанна Предтечі на Луці // Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України : виявлення, дослідження, фіксація / Віктор Вечерський. – Київ, 2005. – С. 279–280.

Історико-містобудівні дослідження: Суми, Миргород, Корець / за ред. В. Вечерського ; М-во культури України. Науково-дослідний ін-т пам’яткоохоронних досліджень. – Київ, 2013. – С. 60–62.

Справочная книга для Харьковской епархии / составилъ Секретарь Харьковской Духовной Консистории Иванъ Самойловичъ. – Харьковъ : Типо-Литографія И. М. Варшавчика, 1904. – С. 445 ; копія.

Лащенков Н. А. Христофор (Сулима) – первый епископ Слободско-Украинский и Харьковский / Н. А. Лащенков // Харьковский сборник, литературно-научное приложение к Харьковскому календарю на 1893 г. Вып. 7. – Харьков, 1893. – С. 208–209.

Миллер Д. П. Архивы Харьковской губернии / Д. П. Миллер // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Т. 13. Труды Харьковского предварительного комитета по устройству ХІІ археоло-гического съезда. – Харьков, 1902. – С. 270–283.

[Письмо Г. М. Чехову] // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем в 30 т. Письма в 12 т. Т. 2. 1887 – сентябрь 1888 / Антон Павлович Чехов. – Москва : Наука, 1975. – С. 228–229.

[Письмо М. М. Дюковскому] // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем в 30 т. Письма в 12 т. Т. 3. Октябрь 1888 – декабрь 1889 / Антон Павлович Чехов. – Москва : Наука, 1976. – С. 225–226.

Періодика

Корнієнко О. Сумські храми : [Церква Різдва Іоанна Предтечі] / О. Корнієнко // Пам’ятки України. – 2014. – № 4. – С. 36.

Сурков В. Сумские обители: ровно 250 лет назад императрица Екатерина ІІ закрыла два сумских монастыря. Не лишним будет вспомнить, а также уточнить, что это за монастырь на ул. Роменская / Владимир Сурков // Данкор. – 2014. – 5 марта (№ 10). – С. А 8–А 9.

Макарова А. Таинственная царевна: представительница грузинской знати провела в сумском монастыре более 40 лет / Анна Макарова // Ваш шанс. – 2012. – 4 янв. (№ 1). – С. 7 А.

Власова И. Княжна-монашка: 200 лет спустя. На Лучанском хотят установить памятный знак на могиле таинственной грузинской царевны / Ирина Власова // Панорама. – 2012. – № 4.

Манько М. Легенди та правда про перебування у Сумах грузинської царівни / Михайло Манько // Ярмарок. – 2011. – 15 груд. (№ 50) ; 22 груд. (№ 51). – С. 4.

Іоанно-Предтеченська церква // Площа Незалежності, 2. – 2007. – № 7 (лип.) – С. 11–12. : фото

Сикорский А. Храм на Луке : [история церкви Рождества Иоанна Предтечи] / А. Сикорский // Панорама. – 2006. – 22 февр. – 1 март. (№ 8). – С. А 9. : фото.

Електронні ресурси

Церква Різдва Іоанна Предтечі (Суми) [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Електрон. дані. та прогр. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/, вільний. – Назва з екрана.

Церква Різдва Іоанна Предтечі (Суми) [Електронний ресурс] // SumyLife : [сайт]. – Електрон. дані. та прогр. – Режим доступу: www.sumylife.com/rizdva-ioanna-predtechi/, вільний. – Назва з екрана.

Храм на Луці: з історії церкви Різдва Іоанна Предтечі : до 180-річчя заснування : бібліографічна пам’ятка / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. Л. М. Молгамова. – Суми, 2017. – 8 с.

8