НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”

ЯКУБОВИЧ Михайло Михайлович

УДК : 2(091):297“8/18”

ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПРОБЛЕМ ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ ПРЕДСТАВНИКАМИ ІСЛАМСЬКОГО ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ

(КЛАСИЧНА ТА ПОСТКЛАСИЧНА ДОБА)

Спеціальність 09.00.11 — релігієзнавство (історичні науки)

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Острог — 2010

- -Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Національного університету «Острозька академія».

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Кралюк Петро Михайлович, Національний університет “Острозька академія”, проректор з наукової та навчально-виховної роботи

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Надтока Геннадій Михайлович, Київський університет ім. Б. Д. Грінченка, завідувач кафедри всесвітньої історії і методики навчання

кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Шестопалець Денис Васильович, Інститут сходознавстваім. А. Ю. КримськогоНаціональної академії наук України

Захист відбудеться 17 лютого 2011 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К48.125.01 Національного університету «Острозька академія» за адресою: 35800 Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету «Острозька академія» за адресою: 35800 Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2.

Автореферат розісланий 14 лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.В. Павлюк

2

- - ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сунітський традиціоналізм, позначений у науковій та апологетичній літературі терміном «салафізм» (араб. салафійя), належить до найвпливовіших сучасних мусульманських рухів, який декларує принципову визначеність ісламського віровчення виключно Кораном і Сунною. Віроповчальні доктрини, вироблені традиціоналістами протягом багатьох століть, виступають вагомою основою багатьох ідеологічних течій, суспільно-політичних організацій, військових та громадянських рухів. Започатковане Мухаммадом бін ’Абд аль-Ваггабом (1703 — 1791 рр.) та його послідовниками релігійне відродження, яке істотно вплинуло на історичний розвиток близькосхідного регіону, сприяло появі Королівства Саудівська Аравія, економічного й політичного лідера західноазійського регіону. Поширення традиціоналістичних поглядів, обґрунтованих численними посиланнями на середньовічні тексти, виявляється практично в усіх регіонах розселення сповідників ісламу, формуючи світоглядні орієнтири мільйонів осіб. Успадковані від середновіччя й реінтерпретовані уявлення про реалізацію віроповчальних норм ісламу в політиці, економіці та інших сферах суспільного життя виступають реальними чинниками, історичну роль яких не лише на Близькому Сході, а й загалом у світовій геополітиці важко перебільшити.

За таких умов цілком зрозумілим стає той факт, що корпус апологетичних текстів ісламського традиціоналізму, широко представлений у сучасному релігійному середовищі, став предметом уваги ісламознавців різних країн ще в середині минулого століття. Визріває низка актуальних наукових запитів, зокрема й тих, що стосуються потенційного впливу традиціоналізму на розвиток не лише мусульманських, а й західних суспільств, де постійно зростає чисельність мусульман. З іншого боку, відкритою залишається й проблема того, наскільки салафізм здатен адаптуватися до гіпердинамічних змін сучасного світу та які саме доктрини можуть зазнати змін у цьому процесі.

Чимало сучасних контраверсій, в тому числі й у наукових колах, пов’язано з оцінкою реального стану відносин між послідовниками салафізму та представниками різних витлумачень ісламу, зокрема шиїзмом, суфізмом, деякими модерністськими та секуляристичними рухами, а також сповідниками інших релігій. Щороку гострішає ця проблема й у середовищі українських мусульман, де наразі представлено майже всі напрями ісламу. Зростання кількості автономних громад, які позиціонують себе як салафіти, використання середньовічних джерел у полемічних текстах призводить до численних непорозумінь, які, з одного боку, сприяють появі ісламофобських настроїв, а, з іншого, підміняють собою виважену наукову оцінку релігійних процесів, спиратись на висновки якої під час вирішення конфліктів і мали би представники органів влади.

3

- -Виходячи з означених позицій, можна стверджувати, що тематика

дисертаційного дослідження актуальна для розуміння релігійних і суспільно-політичних процесів у мусульманському середньовіччі, які продовжують зберігати свій вплив на сучасну умму.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного університету «Острозька академія» та виконана у зв’язку із науково-дослідною тематикою кафедри релігієзнавства «Релігійний фактор у контексті суспільних і світоглядних трансформацій» (державний реєстраційний номер 0109V003226).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є висвітлення історичних концепцій традиціоналістичного ісламу, які стосуються апологетичної оцінки релігії загалом та конкретних віросповідань зокрема. У якості найбільш показових полемічних текстів обрано матеріали, де вміщено історію первісних релігій, сабеїзму, юдаїзму та християнства.

Виходячи з актуальності обраної теми та предметно-об’єктної специфіки дослідження, задля досягнення поставленої мети заплановано реалізацію наступних наукових завдань:

- розглянути салафізм як єдину неперервну традицію, характерну для сунітського ісламу, відзначивши специфіку міжрелігійної полеміки в апологетичних текстах;

- виокремити головні пріоритети історико-реалістичного витлумачення поняття «релігія» (дін) у працях ісламських традиціоналістів, враховуючи екзегетичні джерела;

- дослідити традиціоналістичну концепцію ґенези первісних та політеїстичних релігій;

- вивчити традиціоналістичне формулювання проблеми впливу політичних факторів на становлення релігійних доктрин;

- проаналізувати історичні чинники розвитку різних релігій (зокрема, сабеїзму, юдаїзму та християнства), вироблені сунітським традиціоналізмом;

- реконструювати елементи уявлень про релігійну свободу в ісламському традиціоналізмі, спираючись на екзегетико-правові тексти.

Об’єктом роботи є ісламський традиціоналізм класичного (IX — XIV ст.) та посткласичного (XV — ХIX ст.) періодів. Поділ на два періоди зумовлений особливостями розвитку традиціоналістичної доктрини — добою середньовічних авторів-енциклопедистів, чимало з яких мають статус муджтагідів (ібн Ханбал, ібн Таймійя), а також періодом діяльності апологетів наступних століть, які адаптували ранню текстуальну спадщину до нових соціально-політичних умов.

4

- -Предметом дослідження є інтерпретації проблем історії релігії

представниками ісламського традиціоналізму в класичну та посткласичну добу.Хронологічні рамки дослідження пов’язані зі специфікою становлення

та розвитку сунітського традиціоналізму. Нижня хронологічна межа (IX ст.) визначається зростанням ролі асхаб аль-хадіс та появою ханбалітської релігійно-правової школи. Верхня межа дослідження (ХIX ст.) позначає виникнення нових інтерпретацій класичної спадщини сунітського традиціоналізму та зародження реформаційних рухів.

Територіальні межі дослідження визначаються географією поширення ісламського традиціоналізму в класичний та посткласичний період, зокрема в історичних регіонах Близького Сходу та Північної Африки — Шам (Сирія, Ліван, Йорданія, Палестина, Ізраїль, західний Ірак), Хіджаз (захід Саудівської Аравії), Неджд (центр і північ Саудівської Аравії), Ємен (Ємен), ’Ірак (східний та центральний Ірак), Магріб (Марокко, північ Алжиру, Туніс). Задля детальнішого вивчення окремих аспектів мусульманської апологетики автор звертався до вивчення творів і подій у регіоні Міср (нижній Єгипет) та інших частин ісламського світу.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувалися принципи загальнонаукового та історичного аналізу. Принцип історизму дозволив розглянути розвиток сунітського традиціоналізму як складову історико-релігійної спадщини мусульманського світу. Використання принципу об’єктивності дало змогу уникнути наявних негативних стереотипів у висвітленні особливостей ісламської апологетики та ставленні представників традиціоналізму до сповідників інших релігій.

Застосовані в дисертаційніому дослідженні методи спираються як на загальнонаукову методологію (принципи синтезу та аналізу), так і на спеціалізовані підходи. Велике значення для реалізації поставлених завдань має метод системного аналізу, завдяки якому історичні доктрини традиціоналізму розглядаються як цілісний феномен, кожна частина якого включається до загального мусульманського апологетичного контексту. Структурно-функціональний метод, використаний для ґрунтовного дослідження релігієзнавчої проблематики в працях традиціоналістів, сприяв більш адекватним оцінкам реального значення історичних витоків міжрелігійної полеміки.

Серед інших методів, значимих для розкриття теми, вирізняється метод компаративного аналізу. Саме на цій основі здійснено порівняння багатьох джерел різних століть, виокремлено спільне та відмінне в доктринах салафізму. Метод категоріального аналізу дозволив уточнити значення багатьох концептуальних понять, розбіжності у витлумаченні яких були зумовлені конкретними суспільно-політичними обставинами. Історико-герменевтичний метод, особливо актуальний для робіт із першоджерелами, сприяв визначенню реальних цілей авторів у висвітленні дотичних до теми питань.

5

- -Опрацювання великої кількості джерел, зокрема неопублікованих, стало

можливим завдяки використанню широкого корпусу методів текстологічного аналізу. Специфіка середньовічної мусульманської культури, для якої не було характерним прийняте в Європі розмежування різних сфер суспільного буття, вимагає ще й вивчення тих історичних особливостей мусульманського традиціоналізму, які в окремих аспектах виходять за межі прийнятого в західній та вітчизняній науці поняття «релігійні ідеї» та можуть бути віднесені до царин політології, правознавства чи філософії. Саме тому суттєвого значення для вироблення конкретних оцінок традиціоналістичних доктрин набув міждисциплінарний підхід, особливо актуальний при вивченні відображених у другому розділі питань ґенези феномену релігії. Метод систематизації та узагальнення дозволив визначити конкретні результати дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняному ісламознавстві детально розглянуто історичні особливості сунітського традиціоналізму з перспективи ісламського бачення інших релігій, у зв’язку з чим вирішено цілу низку дослідницьких завдань. Введено в науковий обіг значну кількість неопублікованих та поверхово вивчених джерел, запропоновано кілька нових оцінок феномену салафізму, здійснено критичний аналіз поширених у науковій літературі тверджень щодо традиціоналістичного сприйняття інших релігій.

Загалом новизну роботи можна сумувати в межах кількох головних позицій, які виносяться на захист дисертаційного дослідження.

Уперше в історичній та ісламознавчій науці релігієзнавчі концепції традиціоналістів розглянуті як окремий феномен, змістовні особливості якого визначені низкою методологічних принципів. Аргументовано, що полеміка з представниками інших віросповідань часто була складовою внутрішньоісламських міжконфесійних дискусій, спрямованих на утвердження найбільш правильних, з точки зору салафітської апологетики, інтерпретацій релігійних текстів, а також формування сталого доктринального витлумачення суспільних реалій Близького Сходу в добу середньовіччя.

У дисертаційному дослідженні вперше дано наукову оцінку виробленому мусульманськими традиціоналістами ставленню до інших віросповідань та розумінню релігії (дін, мілля) як категорії явищ. Підкреслено особливості принципово юридичних (обґрунтованих мусульманським правом) оцінок міжрелігійних стосунків, де визначальну роль відігравало уявлення про загальний суспільний інтерес (масляха). Аргументовано, що в традиціоналістичному баченні міжрелігійних взаємин поєднується, з одного боку, історична методологія, а з іншого — апологетичний підхід.

У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняному та зарубіжному релігієзнавстві проведено історичну реконструкцію традиціоналістичних уявлень про ґенезу політеїстичних релігій. З’ясовано, що релігію античного світу

6

- -апологети сунізму позначали загальним поняттям «сабеїзм», а становлення первісних релігій осмислювали в зв’язку із появою політеїзму. Доведено, що розвиток «багатобожництва» (шірк) традиціоналісти вважали наслідком культу предків, розвитку магічного світогляду та діяльності одноосібних правителів («царів» — мулук).

Методологічні оцінки інших релігій сунітськими традиціоналістами досліджено в зв’язку із мусульманською доктриною співвідношення релігії та влади. Висвітлено політичну роль, яку традиціоналісти відводили представникам релігійних кіл (’улама’) в Арабському Халіфаті та інших мусульманських державах доби середньовіччя. Встановлено, що, оцінюючи інші віросповідання, зокрема християнство, традиціоналісти наголошували на політичних чинниках формування догматики й нерозривному взаємозв’язку між релігією та політикою. Уперше в релігієзнавчій науці доведено, що розвиток первісних та язичницьких релігій традиціоналісти сприймали як наслідок діяльності «несправедливих царів», надаючи історико-релігійним поняттям («багатобожництво» — шірк, «ідол» — тагут) політичного змісту.

Детально вивчено історичний досвід салафізму з точки зору розвитку суспільно-політичних факторів міжрелігійної полеміки. Відмовившись від класичного для багатьох ісламознавчих праць розгляду доксографічної літератури як «мусульманської» загалом, головні акценти спрямовувалися на дослідження специфічних позицій сунітського традиціоналізму, вироблених як реакцію на історичні взаємини між представниками різних віросповідань Близького Сходу в добу Середньовіччя. Розкрито значення конкретних суспільно-політичних чинників, які впливали на формування традиціоналістичного уявлення про інші віросповідання.

Досліджено оригінальні твори представників середньовічного салафізму, які мають безпосередній стосунок до історико-релігієзнавчої проблематики — «Судження про любов» ібн Таймійї, «Допомога розгубленому проти нападів шайтана» ібн аль-Кайїма, «Вступ» та «Книгу повчальних прикладів» ібн Хальдуна, «Встановлення основ у судженні про зв’язок із султанами» аш-Шавкані. Уперше в історичній науці розкрито наукове значення неопублікованих джерел під авторством Абу ль-Фатха аль-Ханафі, ібн Дадага Ефенді, Мухаммада Байрама та інших апологетів. Всупереч сучасним тенденційним полемікам навколо питання релігійної свободи в ісламі та геополітичних наслідків посилення сунітського традиціоналізму, розглянуто конкретні історичні першоджерела, які дозволили оцінити середньовічний салафізм як гнучку та помірковану релігійну течію, в межах якої підкреслено нерозривну єдність суспільного, релігійного та політичного життя. Показано, що віротерпимість як вияв справедливості (’адль) займала чільне місце в позиціонуванні традиціоналістами місця ісламу серед інших релігій, зокрема християнства та юдаїзму.

7

- -Теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в

комплексній розробці обраної проблематики й вирішенні низки актуальних сходознавчих та ісламознавчих проблем, пов’язаних із інтерпретацією розвитку монотеїстичних і політеїстичних релігій представниками мусульманської апологетики. Реалізація поставлених завдань дозволила набагато ширше зрозуміти феномен середньовічного сунітського традиціоналізму та ґрунтовно розглянути позицію салафітів у ставленні до представників інших віросповідань, а також оцінку нагальних суспільних проблем сучасності, зокрема співвідношення релігії та політики, ісламу та різних форм державного устрою.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Методологічні напрацювання та зібраний фактаж дисертаційної роботи може бути відображений під час написання наукових статей, монографій, посібників та підручників з ісламознавства, читанні курсів «Віроповчальні тексти», «Історія релігій», «Історія країн Близького Сходу та Африки», виробленні адекватних стратегій перекладу середньовічних та сучасних праць мусульманських авторів. Висновки, отриманні в процесі роботи, мають вагоме значення для вивчення суспільно-політичного контексту риторики мусульманських релігійних діячів, а також дослідження історичних передумов та перспективи розвитку міжрелігійних стосунків у мусульманських країнах і світовій ісламській громаді загалом.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані автором під час виступів на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, симпозіумах, круглих столах, а саме: «Мусульмани в сучасному українському суспільстві» (Київ, ВАГО «Альраід», 12 квітня 2006 р.), «Проблеми культурної ідентичності в ситуації діалогу культур» (Острог, Національний університет «Острозька академія», 22-23 травня 2007 р.), «Іслам у світі глобалізації» (Київ, ВАГО «Альраід», 5 листопада 2007 р.), «Конфлікти і примирення крізь призму віри» (Львів, Український Католицький Університет, 11-12 квітня 2008 р.), «Меншини посткомуністичного простору: етнічність, мова, релігія» (Варшава, Варшавський університет, 30-31 травня 2008 р.), «Днях науки» Національного університету Острозька академія (Острог, 19-20 березня 2009 р.), «Іслам у сучасному світі та Україні» (Київ, Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ, 16 грудня 2009 р.), «Релігійні фактори в контексті суспільних і світоглядних трансформацій» (Острог, Національний університет «Острозька академія», 25 червня 2010 р.), «Сакральні тексти: коментарі, переклади, інтерпретації» (Острог, Національний університет «Острозька академія», 6 листопада 2010 р.).

Окрім виступів на наукових конференціях, результати дослідження використовувались під час читання лекцій для студентів спеціальності «релігієзнавство» Національного університету «Острозька академія», зокрема в курсах «Віроповчальні тексти», «Філософія середновіччя і доби Відродження», «Герменевтика і феноменологія». Деякі висновки з дисертаційної роботи

8

- -обговорювалися на наукових семінарах кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія».

Публікації. Окремі частини та загальні результати дисертаційного дослідження висвітлені в 14 наукових публікаціях, з яких: 4 — у фахових виданнях, 3 — у реферованих закордонних наукових виданнях, 7 — в інших журналах та матеріалах наукових конференцій.

Архітектоніка роботи визначена логікою розкриття обраної теми і реалізацією поставлених завдань. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (загалом — 381 позиція). Основна частина роботи налічує 170 сторінок, список використаних джерел займає 36 сторінок.

Виходячи із означених принципів дослідження, у першому розділі («Історіографія та джерела дослідження») дисертант здійснив комплексний аналіз опублікованих та неопублікованих історичних джерел, а також вітчизняних і зарубіжних наукових робіт, присвячених обраній темі. Другий розділ («Ісламський традиціоналізм у контексті міжрелігійної полеміки доби Середньовіччя») присвячено історичному розвитку сунітського традиціоналізму. У третьому розділі («Генеза релігії в контексті суспільно-історичних факторів: концептуальні оцінки ісламських традиціоналістів») здійснено дослідження релігієзнавчних концепцій Такі ад-Діна ібн Таймійї (1263 — 1328 рр). Четвертий розділ («Традиціоналістична оцінка політеїстичних і монотеїстичних релігій») висвітлює актуальні проблеми відображення первісних вірувань та «релігій Одкровення» у творах апологетів традиціоналізму.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та основні завдання, об’єкт і предмет, хронологічні рамки та територіальні межі дослідження, сформульовано положення наукової новизни та практичне значення одержаних результатів. У першому розділі «Історіографія та джерела дослідження» здійснено історіографічний аналіз та охарактеризовано джерельну базу дослідження. У підрозділі 1.1. «Стан вивчення традиціоналістичних доктрин виникнення та розвитку релігій у світовій ісламознавчій науці» з’ясовано ступінь дослідження теми різними школами ісламознавства, підкреслено відсутність комлексних праць з проблеми у зарубіжній та вітчизняній історіографії.

Принципове значення для вивчення обраної проблематики мають теоретичні здобутки російського сходознавця А. Смірнова1, спрямовані на

1 Смирнов, А. В. Ибн Халдун и его «новая наука» [Текст] / А. В. Смирнов // Историко-философский ежегодник 2007. — М. : Наука, 2008. — С. 159-186; Смирнов, А. В. Логика Смысла: Теория и ее приложение к анализу классической арабской философии и культуры [Текст] / А. В. Смирнов. — М.: Языки славянской культуры, 2001. — 492 с.

9

- -тотальну відмову від європоцентричних оцінок інших культур і вивчення автохтонних принципів розвитку середньовічних мусульманських доктрин. У цьому ж контексті актуальними для вибору адекватних дослідницьких підходів виявилися праці західних істориків та культурологів М. Бамьє, М. Бравмана, Т. Ізутцу, Й. Фрідмана та І. Хаддад, які вивчали проблему міжрелігійних та міжконфесійних стосунків у середньовічній мусульманській культурі. Ґрунтовні дослідження обраної нами тематики зустрічаються й у працях арабських авторів, присвячених питанню історичних витоків мусульманського розуміння феномену релігії — ’А. Аль-Мавви, С. Аль-Хальфа та М. Дарраза2. Концептуально значимі підходи до вивчення особливостей сунітської апологетики розкриті в працях вітчизняних релігієзнавців та ісламознавців (М. Кирюшка, А. Колодного, В. Лубського, М. Лубської, О. Сагана, Д. Шестопальця), а також представників російської сходознавчої школи — А. Васільєва, С. Прозорова, М. Романова.

Особливо значимі для дослідження обраної тематики праці бельгійського релігієзнавця Ж. Ваарденбурга, який присвятив чималу увагу автохтонним мусульманських теоріям генези різних релігій. Дослідник намагався з’ясувати конкретні чинники, що зумовлювали інтерес мусульман до інших віросповідань та осмислення себе як релігійної традиції серед іновірців. Але, викладаючи історію мусульманського вивчення інших релігій, Ж. Ваарденбург фактично не звертається до доктринальних відмінностей між багатьма процитованими авторами, узагальнюючи їхню методику загальним прикметником «мусульманські»3. Те ж саме намагання звести мусульманську апологетику до спільного знаменника характерне й для праць інших авторів — Р. Брюншвіга, А. Шарфі, С. Граба, Г. Хавтінга, Г. Дженна.

Іспанська дослідниця М. Фієрро, посилаючись на велику кількість суннітських доксографічних джерел, розглядає в своїх роботах найбільш актуальні принципи оцінки «нововведень» та «уподібнення» представникам інших віросповідань. Окремі релігієзнавчі концепції ібн Хальдуна досліджено в роботах К. Бланд, Л. Квока та В. Фішера, а погляди ібн Таймійї на історію юдаїзму — в статтях А. Морабіа. Утім, вказані наукові праці включають у себе опис фактологічного матеріалу, залишаючи поза увагою особливості апологетичної стратегії середньовічних мусульманських авторів, зокрема традиціоналістів.

На особливостях традиціоналізму та істотних зв’язках між середньовічним салафізмом і новітнім ваггабізмом наголошують сучасні західні

2 Аль-Мавва, ’Аділ. ’Ільм аль-адйан уа бунйа аль-фікр аль-ісламі [Текст] / ’Аділ аль-Мавва. — Бейрут-Париж : ’Авідат, 1977. — 191 с.; Аль-Халф, Са’уд. Дарасат фі ль-адйан аль-йагудійя уа н-насранійя [Текст] / Са’уд аль-Халф. — Ар-Рійад : Адва’ ас-Саляф, 1998. — 308 с.; Дарраз, Мухаммад. Ад-Дін [Текст] / Мухаммад Дарраз. — Аль-Кувайт : Дар аль-Калям, [Б.д.]. — 192 с.3 Muslim Perception of Other Religions. A Historical Survey [Ed. by Jacues Waardenburg]. — New York : Oxford University Press, 1999. — 350 p.; Waardenburg, Jacque. Muslims as Actors: Islamic Meanings and Muslim Interpretations in the Perspective of the Study of Religions [Текст] / Jacque Waardenburg. — Paris : Walter de Gruyter, 2007. — 471 p.

10

- -дослідники Б. Льюїс, Б. Гайкель, В. Грехем, А. Далляль, Д. Коммінс, М. Кук, С. Лукас. Чимало аспектів взаємодії релігії та політики в працях суннітських авторів розглянуто у творах російських (Д. Ермаков, А. Игнатенко), та арабських (’А. Ад-Дурі, ’А. Більказіз, М. Джабрі) авторів. У роботі М. Йунуса4 яскраво показані політичні чинники багатьох релігійних процесів у ісламі, які стосуються формулювання доктрин «ортодоксії» та «єресі», процедури звинувачення в невір’ї (такфір), доктрини джігаду, «заклику до заохочуваного та заборони на неприйнятне». На жаль, чимало робіт цієї групи характеризується тенденційністю, намагаючись означити сунітський традиціоналізм як політичний проект, а не власне релігійний рух.

Можна стверджувати, що переважна більшість згаданих досліджень подає зміст обраної нами тематики в спрощеному вигляді. По-перше, часто автори обмежуються лише категоріальним аналізом, ігноруючи реальну історичну методологію визначення конкретних факторів ґенези релігійних концепцій. По-друге, вкрай рідко враховується широко представлений екзегетичний матеріал, який складає основу мусульманського розуміння Корану. По-третє, фактично не приймаються до уваги доктринальні відмінності між апологетами, які пропонували свої витлумачення дін («релігія») як світоглядної, соціальної, політичної чи інтегральної доктрини. Саме тому найбільш актуальним для нашої роботи є формування повноцінної бази джерел, їхнього безпосереднього опрацювання та перевірки поширених у відповідній науковій літературі тверджень на основі арабомовних оригіналів, аналіз яких здійснено в підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження».

Проблема оцінки мусульманськими традиціоналістами ґенези та розвитку релігій представлена в багатьох середньовічних документах, важлива частина яких уже опублікована, а інша досі знаходиться в рукописному фонді книгозбірень різних країн. У ході науково-пошукової роботи сформовано ґрунтовну джерельну базу дослідження. Критичні видання численних праць середньовічних авторів ібн Ханбала, ібн аль-Джаузі, ібн Таймійї, ібн аль-Кайїма, аз-Загабі, ібн Раджаба та інших мусульманських апологетів, найновіші видруки коментарів до Корану, рукописні документи загалом дозволяють дати адекватну й повну оцінку обраному предмету дослідження. Виходячи зі специфіки нашої робити, пов’язаної із опрацюванням як добре відомих праць, так і малодосліджених рукописних творів та поверхнево вивчених опублікованих робіт, весь обсяг використаних джерел можна розділити на п’ять загальних категорій:

Найбільш значимі праці апологетів класичного та посткласичного періоду, які віднесені науковою та апологетичною думкою до

4 Йунус, Мухаммад. Ат-Такфір байна д-дін уа с-сійаса [Текст] / Мухаммад Йунус. — Аль-Кагіра : Марказ аль-Кагіра лі-Дірасат Хукук аль-Інсан, 1999. — 107 с.

11

- -традиціоналізму (ібн аль-Джаузі, ібн Таймійя, ібн аль-Кайїм, аз-Загабі, ібн Раджаб, ібн ’Абд аль-Ваггаб, аш-Шавкані, ’Абд аль-’Азіз Аль Му’аммар).

Роботи інших сунітських авторів, де репрезентовані складові історичного розвитку доктрин традиціоналізму в аспектах теорії генези та розвитку релігії (Абу На’ім аль-Асбагані, ас-Суйуті, ібн Хальдун, Абу Бакр аль-Аджуррі, Абу Ісхак аш-Шатибі); опубліковані роботи арабських істориків аль-Мас’уді, ібн аль-Асіра, аль-Макрізі; доксографічні твори Аш-Шаграстані, аль-Аш’арі, аль-Багдаді, ас-Саксакі та інших авторів.

Найбільш вагомі середньовічні коментарі до Корану, де представлено чимало посилань на ранніх релігійних авторитетів (Ас-Саурі, Муджагід, ібн Абі Хатім, ат-Табарі, ’Абд ар-Раззак, ас-Са’лябі, аль-Вахиді, аль-Куртубі, ібн ’Атайя, аль-Багавві, ібн Касір та ін.); загальні авторитетні збірки хадісів (Сахіх аль-Бухарі в редакції коментатора ібн Хадджара аль-’Аскаляні, Сахіх Мусліма, Муватта Маліка, Муснад ібн Ханбала) та компіляції тематичного характеру (аль-Байгаккі, аль-Макдісі та ін.).

Неопубліковані рукописні твори з відділів рукописів книгозбірень Саудівської Аравії (бібілотека Мечеті Пророка, мекканська бібліотека, бібліотека центру ім. короля Фейсала), Єгипту (бібліотека університету «аль-Азгар», бібліотека Ар-Ріфа’), Японії (Інститут східних культур) — праці ібн ’Атіка, Мухаммада Байрама, ібн Дадага Афанді та інших авторів посткласичного періоду розвитку традиціоналізму.

Джерела допоміжного характеру, пов’язані із вивченням рецепції християнства та інших релігій в мусульманському традиціоналізмі.

Таким чином, оцінуючи загальний стан джерельної бази, варто відзначити, що переважна більшість збережених документів, як опублікованих, так і неопублікованих, дозволяє реалізувати поставлені завдання нашої роботи. Другий розділ — «Ісламський традиціоналізм у контексті міжрелігійної полеміки доби середньовіччя» — містить два підрозділи. У підрозділі 2.1. («Формування мусульманського традиціоналізму в контексті історичного розвитку ісламу») розкрито головні історичні особливості розвитку сунітського традиціоналізму. Традиціоналістичний «канон» включає в себе авторів зі спільною методологією, виробленою стосовно оцінки сакральних текстів та їхнього застосування до змінної суспільно-політичної дійсності, що також розглядається апологетикою як одна із важливих функцій представників релігійних наук. Історично мусульманський сунітський традиціоналізм, який позначається у апологетичній та науковій літературі терміном салафійя (від араб. ас-саляф ас-саліх — «праведні попередники»), сформувався на базі правознавства (фікг) та хадісознавства (’ільм аль-хадіс) в аспекті протиставлення «нововведеним» доктринальним вченням сунізму — аш’аризму, матуридизму та ін. Однією з головних виразників салафізму виступає ханбалітська релігійно-

12

- -правова школа, що зазнала суттєвого реформування завдяки діяльності Мухаммада бін ’Абд аль-Ваггаба (1703 — 1791 рр.).

У підрозділі 2.2. — «Коранічні уявлення про релігію в контексті методологічних основ традиціоналістичної апологетики» — досліджено історико-релігієзнавчу специфіку розуміння феномену релігії представниками мусульманського традиціоналізму. Доведено, що поняття «релігія» (дін) фіксує в собі соціально-політичний досвід до-ісламського суспільства. По-перше, дін позначає певний лад, систему, зміст якої, з одного боку, складається із владного імперативу, а також, з іншого боку, певного акту прийняття встановлених норм. По-друге, дін — це завжди повторювана система обмежень, позначена як індивідуальним, так і соціальним виміром. Оскільки, як свідчить сунітська екзегетика, таке значення було утверджено ще в доісламські часи, в Корані концепція релігії набуває «глобальних» обрисів, утверджуючи єдиний істинний дін, але допускаючи при цьому існування інших адйан (мн. від дін) і наголошуючи на необхідності добровільного, «усвідомленого» прийняття віри (Коран, 2:256).

У третьому розділі «Генеза релігії в контексті суспільно-історичних факторів: концептуальні оцінки ісламських традиціоналістів» висвітлено головні принципи історико-релігієзнавчих позицій сунітського традиціоналізму. У підрозділі 3.1. «Такі ад-Дін ібн Таймійя (1263 — 1328 рр.) та його теорія формування релігійних вірувань у контексті салафітської апологетики доби Середньовіччя» встановлено, що за переконанням ібн Таймійї, релігія походить із двох начал — внутрішнього (почуттів та переконань) та зовнішнього (відповідної практики, перевіреної соціально-історичним досвідом), що відповідає класичному мусульманському погляду на істину як єдність інтернального (батин) та екстернального (загір) аспектів конкретного феномену. Дін аль-хакк («релігія істини») — це релігія, внутрішню складову якої формує уявлення про Єдиного Бога, а зовнішню — загальна суспільна користь, яка походить від даних Богом настанов. Дін аль-хакк — це дін Аллаг («релігія Бога»), закон, даний Богом, що протиставляється зовнішнім «релігіям царів», які своїми постановами переслідують лише політичну вигоду та задля цього вдаються до насильства. У цих твердженнях дається взнаки не лише основа доктрини традиціоналізму, яку розробляв автор «Судження» та його попередники, а й політичний песимізм, який панував серед більшості інтелектуалів мусульманського середньовіччя.

Дослідженням встановлено, що розробивши чітку й майже незмінну систему обґрунтованих Кораном і Сунною ціннісних орієнтирів, сунітські апологети намагалися означити владу як інструментальний компонент релігійної доктрини, який за жодних обставин не повинен відокремлюватись від своєї основи, закладеної в Одкровенні (підрозділ 3.2. «Суд у відповідності з тим, що зіслав Бог»: традиціоналістичне розуміння політики). Саме тому, наприклад, ібн Таймійя та ібн Хальдун настільки жорстко критикували грецьку та перську

13

- -«раціоналістичну політику», в якій вбачали джерело несправедливості й навіть багатобожництва. За таких умов політична теорія середньовічного традиціоналізму втілила в собі загальні особливості мусульманського розуміння сутності релігійного життя, які проектуються й на сьогодення.

Дисертаційна робота доводить, що проблема відносин між релігійними авторитетами та політичними елітами була одним із найбільш актуальних запитів суспільно-політичної доктрини традиціоналізму (підрозділ 3.3 «Взаємодія емірів та улемів як історична проблема співвідношення політичного й релігійного в ісламському традиціоналізмі»). Як свідчать наведені сунітськими апологетами хадіси, традиціоналісти раннього періоду вважали «входження до царів» (духуль ‘аля ль-мулук) украй небезпечною та спокусливою практикою. Більш детальне вивчення першоджерел свідчить про те, що більшість сунітських апологетів намагалися не допустити ототожнення системи передачі релігійного знання (яку представляли ‘улама’) із політикою, тобто заміни незалежних від соціально-політичного контексту доктрин конкретним прагматичним інтересом. Традиціоналісти різних періодів оцінювали вказану проблему як із компромісних (ібн Раджаб, аш-Шавкані), так і з більш радикальних позицій (ібн Ханбал, ібн Таймійя).

У четвертому розділі «Традиціоналістична оцінка політеїстичних і монотеїстичних релігій» розглянуто головні особливості висвітлення розвитку політичеїстичних і монотеїстичних релігій у працях ісламських традиціоналістів класичної та посткласичної доби.

У підрозділі 4.1 «Уявлення про первісну релігію в екзегетиці середньовічних ісламських традиціоналістів» з’ясовано, що представники сунітського традиціоналізму присвятили в своїх працях чимало уваги не-профетичним релігіям. Вагому роль у історичному розвитку Близького Сходу відведено сабеїзму, який слугував позначенням античної релігії загалом. Чимало критики на адресу язичництва спрямовано проти появи негативних, на думку апологетів, явищ у релігійній практиці мусульман. Автори-традиціоналісти звертали увагу й на значимість політичних процесів для формування «хибних» релігійних доктрин, що в підсумку також переносилося у актуальний для їхніх часів історичний контекст.

Дослідження твору ібн аль-Кайїма «Допомога розгубленому проти нападів шайтана» (підрозділ 4.2 «Типологізація політеїстичних культів у «Допомозі розгубленому» ібн аль-Кайїма (1292 — 1350 рр.)») доводить, що основу для опису стародавніх релігій становило розуміння важливості саме монотеїстичної доктрини, адже, згідно з Кораном, Бог відсилав посланців до кожної «громади» (Коран, 10:47). Мульк («царська влада») у деяких контекстах протиставлялася власне «пророцтву». Тому не випадково ат-Табарі називає свою об’ємну працю «Історія пророків та царів»; інші цитовані історики (аль-Мас’уді, ібн аль-Асір, аль-Макрізі, ас-Суйуті) фактично описують розвиток релігійного життя як процес, паралельний життю політичному, а в багатьох моментах навіть

14

- -взаємопов’язаний. Таким чином, формування політеїстичних вірувань часто асоціювалося із діяльністю «царів» (мулук); якщо прихильники елліністичних традицій (фалясіфа) тяжіли до інтегративного світогляду (пророк як водночас «імам, цар та філософ»), то салафійя проводили чітку межу між пророцтвом та політичною діяльністю.

У підрозділі 4.3. «Особливості розвитку юдаїзму на теренах ісламського світу в працях Такі ад-Діна ібн Таймійї» показано, що відносини між мусульманами та юдеями ібн Таймійя намагався розглядати в традиційному для його часів правовому полі (тобто доктрини міляль), не підміняючи конкретних соціальних відносин теологічними вченнями. Апологет володів відносно ґрунтовними знаннями про юдаїзм, а тому розглядав становище прихильників цього віровчення не лише з апологетичних, а й умовно «наукових» позицій.

Зважаючи на важливість праць ібн Хальдуна для розуміння традиціоналістичної оцінки історії релігії (підрозділ 3.4. Історична концепція «Вступу» ібн Хальдуна») в дослідженні показано, що більша частина концепцій цього автора була вписана в загальне історико-методологічне завдання — створити якомога цілісніше й ґрунтовніше вчення про закони історичного розвитку людства. У цьому відношенні найбільш важливе місце займало дослідження суспільно-політичного розвитку традиційних суспільств, де, серед іншого, вагома роль відводилася й релігійним процесам.

Загалом теоретико-методологічні принципи ібн Хальдуна включають в себе досить оригінальні положення, в яких висвітлюються найбільш актуальні, на думку цього автора, питання історії християнських церков («4.5. Теоретична оцінка виникнення та становлення християнства в історичних працях ібн Хальдуна»). Автор «Вступу» схильний розглядати становлення християнства як наслідок численних політичних процесів, проводячи паралелі між позицією імператорів та рішенням Вселенських соборів. Акцентуючи увагу на суперечках між різними напрямами християнства, ібн Хальдун підкреслює умовність церковної догматики. Підкреслимо також, що історик, сповідуючи традиціоналістичні погляди на співвідношення релігії та політики, намагався розглянути християнство в контексті свого вчення про ’асабійю та суспільний розвиток загалом.

Суттєве значення для розуміння традиціоналістичних підходів до проблеми міжрелігійного миру мають екзегетичні коментарі до 5 айату сури «Каяття» (підрозділ 4. 6. «Проблема релігійної толерантності в працях ісламських традиціоналістів (на прикладі «айату меча»)»). У дослідженні доведено, що представники мусульманського традиціоналізму не мали одностайної думки щодо розуміння «айату меча». Процедура заміни одного айату іншим (насх), акцептована сунітськими тлумачами Корану, не завжди застосовувалась до мекканських сур, де йшлося про толерантість у стосунках із представниками інших віросповідань. Отож, традиціоналізм підкреслював

15

- -важливість правової норми про статус зіммі в мусульманський громаді, виславлюючи чимало умовно «толерантних» тверджень.

Виходячи з поставлених завдань, можна систематизувати результати дослідження у наступних висновках:

1. Виходячи з особливостей історичного розвитку традиціоналізму, ми визначили специфіку розуміння проблеми ґенези та значення феномену релігії у працях авторів-традиціоналістів класичного (ІХ — XІV ст.) та посткласичного (ХV — ХІХ ст.) періодів. З’ясовано, що, незважаючи на формальну згадку в багатьох текстах представників інших віросповідань (юдеїв, зороастрійців, індуїстів, християн), справжньою метою апологетів була протидія конкретно мусульманським «єресям» (біда’), а також «уподібненню» (ташаббуг) представникам інших віросповідань.

2. Аргументовано, що в історичних витлумаченнях самого поняття дін («релігія») традиціоналісти орієнтувалися на конкретний досвід арабського доісламського суспільства, проектуючи його політичне значення у метафізичний контекст. На прикладі низки авторитетних витлумачень Корану, як історичних, так і філологічних, нами доведено, що для традиціоналістів важливо було показати дін як систему владних відносин, де хтось виконує роль правителя, а хтось — підлеглого.

3. Дисертаційне дослідження дозволяє стверджувати, що представників сунітського традиціоналізму особливо цікавила проблема самої появи релігійних вірувань, їхнє суспільно-історичне значення. І хоча доктринально салафійя акцентували увагу на тому, що монотеїзм (таухід) відіграє роль вродженого релігійного світогляду, існували численні розбіжності навколо того, якою була початкова релігія людства та внаслідок чого з’явилося «язичництво» (шірк).

4. У нашій роботі з’ясовано, що однією з головних особливостей релігії для традиціоналістів була проблема взаємозв’язків між дін та політикою, актуальна для салафійя усіх часів, у тому числі й сучасних. Дисертаційне дослідження однозначно вказує на те, що для самих представників традиціоналізму це складне питання формулювалося у двох основних аспектах: оцінки дій правителя на основі відповідності нормам релігійного закону, а також можливості взаємної співпраці між представниками релігійних наук (’улама’) і правлячими елітами (’умара’).

5. Важливу роль у доктрині традиціоналізму відігравали уявлення про ґенезу інших віросповідань, оцінка яких здійснювалася не просто на підставі ре-інтерпретацій відомих фактів, але зважаючи на розуміння самого механізму виникнення й становлення релігії.

6. Окремим завданням нашого дослідження була й проблема релігійної толерантності в автохтонній мусульманській екзегезі, яка складала істотне підґрунтя для методу (мангадж) традиціоналістів. Визнаючи той факт, що саме поняття «толерантність» належить до західного лексикону та в загальновідомому значенні не було притаманним середньовічній мусульманській культурі, ми

16

- -розглянули цю проблему, посилаючись на конкретні твердження екзегетів у їхніх коментарях до деяких айатів Корану. Доведено, що правове вчення про «скасування» айатів (насх) було лише однією з поширених інтерпретацій вказаних айатів, а тому чимало екзегетів (навіть таких значимих, як ат-Табарі) розглядали вказані заклики в первинному історичному контексті, не апелюючи до процедури насх.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Наукові статті у фахових виданнях

1. Якубович, М. М. Аль-Фарабі та його книга релігії: переклад з арабської, передмова та коментарі / М.М. Якубович // Українське релігієзнавство. — 2008. — No. 47. — C. 232-254.2. Якубович, М. М. Виникнення та становлення християнства в контексті історіософських поглядів Ібн Хальдуна (теоретико-методологічні засади) [Текст] / М. М. Якубович // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. — Рівне : Рівненський державний гуманітарний університет, 2007. — Випуск 11. — С. 211-215.3. Якубович, М. М. Співвідношення національного та релігійного у вченні сучасних представників ісламського традиціоналізму [Текст] / М. М. Якубович // Українське релігієзнавство. — 2009. — No. 52. — C. 60-69.4. Якубович, М. М. Сучасний іслам та проблеми інтерпретації: історична ретроспектива [Текст] / М. М. Якубович // Українське релігієзнавство. — 2010. — Спецвипуск 1. — С. 67-77.

Статті та тези виступів на конференціях

1. Ібн Хальдун. Мукаддіма (фрагменти) [Текст] / Ібн Хальдун ; [пер. з арабської М. Якубовича] // Філософські пошуки. — 2007. — No. XXIII. — C. 288-302.2. Ібн Хальдун. Про людську цивілізацію (фрагменти «Мукаддіми») [Текст] / Ібн Хальдун ; [пер. з арабської М. Якубовича] // Київська Русь. — 2008. — Кн. 6. — С. 61-72.

17

- -3. Сорок Хадісів ан-Нававі [Текст] / [Передмова, пер. з араб. та коментарі М. Якубовича]. — Олександрійя : Джамі’а Табліг аль-Іслям, 2006. — 32 с.4. Якубович, М. М. Ісламська ідентичність та арабізм: парадигмальне осмислення [Текст] / М. М. Якубович // Проблеми культурної ідентичності в ситуації сучасного діалогу культур. Матеріали третьої міжнародної наукової конференції. Острог, 22-23 травня 2007 р. ; [за ред. І.Д. Пасічника]. — Острог : РВВ НаУОА, 2007. — С. 127-133.5. Якубович, М. М. Ісламська перспектива глоблізації в контексті соціологічного вчення ’Абд ар-Рахмана ібн Хальдуна [Текст] / М. М. Якубович // Іслам і сучасний світ : роботи учасників другого та третього всеукраїнських конкурсів ісламознавчих досліджень ім. А. Кримського ; [упор. М.І. Кирюшко]. — К. : Ансар Фаундейшн, 2009. — С. 243-263.6. Якубович, М. М. Проблема релігійного конфлікту в традиційній суннітській екзегезі [Текст] / М. М. Якубович // Конфлікти і примирення крізь призму віри. ХІ Матеріали ХІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. Львів, 11-12 квітня 2008 року ; [за ред. І. Новицької]. — Львів : Український Католицький Університет, 2009. — С. 79-84.7. Якубович, М. М. «Ат-Тафсір аль-Муйассар» («Спрощене тлумачення») в контексті сучасної мусульманської екзегетики [Текст] / М. М. Якубович // Сакральні тексти: коментарі, переклади, інтерпретації. Матеріали Першого Всеукраїнського круглого столу. Острог, 6 листопада 2010 р. ; [за ред. І.Д. Пасічника]. — Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2010. — С. 53-55.8. Yakubovych, Mykhaylo. Islam and Muslims in Contemporary Ukraine: Common Backgrounds, Different Images [Текст] / Mykhaylo Yakubovych // Religion, State and Society. — 2010. — Vol. 38. — No. 3. — P. 289-302.9. Yakubovych, Mykhaylo. Prophethood as a Historical Necessity: between the Islamic Traditionalism and the Eastern Neoplatonism [Текст] / Mykhaylo Yakubovych // Studia Antyczne i Mediewistyczne. — 2009. — No. 7 [42]. — P. 57-73.10. Yakubovych, Mykhaylo. Ukrainian Translations of the Meanings of the Glorious Qur’an: Problems and Prospects [Текст] / Mykhaylo Yakubovych // Journal of Qur’anic Research and Studies. — 2007. — Issue 4. — Vol. 2. — P. 29-54.

18

- -

АНОТАЦІЯ

Якубович М. М. Інтерпретації проблем історії релігії представниками ісламського традиціоналізму (класична та посткласична доба). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 — релігієзнавство. — Національний університет «Острозька академія». — Острог, 2010.

У дисертації відображено результати комплексного дослідження ісламського традиціоналізму класичної (ІХ — XІV ст.) та посткласичної доби (ХV — XIX ст.) в аспекті інтерпретації історії монотеїстичних і політеїстичних релігій. На значному джерельному матеріалі, частина якого вперше введена до наукового обігу, висвітлено розвиток уявлень про інші віросповідання у працях сунітських традиціоналістів ібн Таймійї, ібн аль-Кайїма, аз-Загабі, ібн Раджаба, ібн ’Абд аль-Ваггаба, аш-Шавкані та ін. Здійснено детальний аналіз традиціоналістичного методу оцінки інших релігій, відзначено історичні чинники, які впливали на його становлення та розвиток. Дослідженням встановлено, що критика не-ісламських типів релігійності мала на меті попередження негативних, на думку сунітських апологетів, явищ у розвитку ісламу. Розглянуто конкретні історичні приклади, які дозволили оцінити ісламський традиціоналізм як гнучку та помірковану релігійну течію, в межах якої розвинуто уявлення про єдність суспільного, релігійного та політичного життя.

Ключові слова: сунітський традиціоналізм, міжрелігійна полеміка, іслам, християнство, юдаїзм, сабеїзм.

19

- -АННОТАЦИЯ

Якубович М. М. Интерпретация проблем истории религии представителями исламского традиционализма (классический и постклассический период).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 — религиоведение. — Национальный университет «Острожская академия». — Острог, 2010.

В диссертации отображены результаты комплексного исследования исламского традиционализма классического (IX — XІV вв.) и постклассического периодов (ХV — XІХ вв.) в аспекте интерпретации истории монотеистических и политеистических религий. На значительной источниковой базе, часть которой впервые введена в научный оборот, исследовано развитие представлений о других вероисповеданиях в работах суннитских традиционалистов ибн Таймийи, ибн аль-Кайима, аз-Захаби, ибн Раджаба, ибн 'Абд аль-Ваххаба, аш-Шавкани и др. Отмечено, что в традиционалистическом видении межрелигиозных отношений сочетается, с одной стороны, историческая методология, а с другой — апологетический подход.

Религиеведческие концепции традиционалистов рассмотрены как отдельный феномен, содержательные особенности которого определены рядом методологических принципов. Аргументировано, что полемика с представителями других вероисповеданий часто была составляющей внутриисламских межконфессиональных дискуссий, направленных на утверждение наиболее правильных интерпретаций религиозных текстов, а также формирование устойчивого доктринального толкования общественных реалий Ближнего Востока в эпоху Средневековья.

В диссертации показано, что религия для традиционалистов была исходным фактором объединения людей в общество, ведь именно в ней воплощались коллективные представления первобытных индивидов об общей выгоде и защите от невзгод. Осуществлен подробный анализ традиционалистского метода оценки других религий, отмечены исторические факторы, которые влияли на его становление и развитие. Исследованием установлено, что настоящей целью критики не-исламских типов религиозности было предупреждение негативных, с точки зрения суннитской апологетики, явлений в развитии ислама. Рассмотрены конкретные исторические примеры, которые позволили определить исламский традиционализм как гибкое и умеренное религиозное течение, в пределах которого развиты представления о единстве общественной, религиозной и политической жизни. Оценивая другие вероисповедания, в частности христианство, традиционалисты отмечали политические факторы формирования догматики и неразрывную взаимосвязь между религией и политикой. Доказано, что развитие первобытных и языческих религий традиционалисты воспринимали как следствие деятельности

20

- -«несправедливых царей», придавая историко-религиозным понятиям политическое содержаниние.

В диссертационном исследовании дана научная оценка выработанному мусульманскими традиционалистами отношению к другим вероисповеданиям и пониманию религии как категории явлений. Подчеркнуто особенности принципиально юридических (обоснованных мусульманским правом) оценок межрелигиозных отношений. Отмечено, что веротерпимость как проявление справедливости занимала видное место в позиционировании традиционалистами места ислама среди других религий, в частности христианства и иудаизма.

Ключевые слова: суннитский традиционализм, межрелигиозная полемика, ислам, христианство, иудаизм, сабеизм.

ANNOTATION

Yakubovych M. M. Interpretations of the History of Religion by the Islamic Traditionalists (the Classical and Post-Classical Age).

The PhD-thesis is submitted for the getting the academic degree of candidate of science in history, speciality 09.00.11 (Religious Studies). The National University of Ostroh Academy (Ostroh, 2010).

The dissertation presents the results of the composite research of the Islamic traditionalism (classical (9th-14th century) and the post-classical (15th-19th century) periods) in relation to the interpretation of the monotheistic and polytheistic religions. Using the considerable resource material, the part of which is introduced to the scientific turnover for the first time, the development of the views on other religions by Sunni traditionalists ibn Taymiyah, ibn al-Qayim, adh-Dhahabi, ibn Rajab, ibn ‘Abd al-Wahhab, аsh-Shawkani and others is being studied. In-depth analysis of the traditionalistic method of the evaluation of the various religions is presented in dissertation as well.

The historical factors, which influenced this method and its development, are being noted. The study approves, that the real goal of the critique of the non-Islamic religiosity was a fight against the negative processes in Islam itself. Dissertation contains the concrete historical examples, which allow to define the Islamic traditionalism as a flexible and moderate religious movement, in the context of which the doctrine of the social, religious and political life is being developed.

Keywords: Sunni Traditionalism, inter-religious polemics, Islam, Christianity, Judaism, Sabians.

21