Великий герб і досі у вогні дискусій

30 червня 2016 року №26 (19208)

vechirniykiev.com.ua

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Микола СІРИЙ:

«Назріває глобальна заміна верхівки судів»Президент України Петро Порошенко підписав закон про зміни до Конституції в частині правосуддя. Що очікує систему судоустрою найближчим часом? Редакція запросила до розмови кандидата юридичних наук, старшого наукового співробітника Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України Миколу Сірого.

отуції в частині строю ила ук, старшого ержави країни

Стор. 6–7

Стор. 20

Зручна програма

стор. 10–16ТБТБ

ГазЗа

стор. 21

Після Евересту Ірина Галай мріє підкорити одну з трьох найкрасивіших світових вершин

Добрий велет Святко Історія київського студента, який загинув у Донецькому аеропортуБатько солдата Сергій Горбенко: «Ми все зробили, щоб зберегти пам’ять про сина. Але єдине що, не змогли, – повернути йому його офіцерські погони, хоч він і закінчив військову кафедру і прийняв присягу, яку зрештою і виконав».

Стор. 18

Стор. 6-7

Сьогодні хочуть Сьогодні хочуть звалити Щорсазвалити Щорса

Стор. 3

Громадські активісти намагаютьсяпровести свою декомунізацію на бульварі Шевченка. Однак демонтувати пам’ятник червоному комдиву потрібно цивілізовано, вважають експерти.

«Євробачення-2017» – це реальний шанс для Києва, а також ще одна додаткова можливість презентувати столицю України у світі. Бо музика немає кордонів, її слухають усі. Про це за-явив міський голова Віталій Кличко.

До речі, заявки для участі у конкур-сі міст України, що готові прийняти «Євробачення-2017», необхідно подати вже до 8 липня. Коменту-ючи інформацію про оголошення початку відбору міста, що при-йматиме «Євробачення-2017» в Україні та реальність шансів сто-лиці, мер переконаний, що саме Київ, при всій повазі до інших міст-претендентів, відповідає необхідним вимогам:

– А головне, столиця України має неабиякий досвід, адже у 2006 році, після тріумфальної перемоги Руслани Лижичко, вже проводила подібний захід. Маємо і досвід проведення європейського рівня змагань, як то Євро-2012.

Саме столиця України має най-розвиненішу та сучасну інфра-структуру і всі шанси на перемогу у відборі. Лише готелі столиці готові надати для розміщення гостей конкурсу понад 23 тисячі місць. Є два міжнародні аеропорти, зручне транспортне сполучення, унікальне культурне підґрунтя.

Київ готовий надати всі необ-хідні гарантії – фінансові, без-пекові. Підготовкою до прове-дення конкурсу опікуватиметься спеціально створена, відповідно до розпорядження мера, робоча група фахівців.

Михайло КАМІНСЬКИЙ

кур’єр «ВК»2 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Фото із сайту КМДА ОТАКОЇ!

ЄВРОБАЧЕННЯ-2017

Фото Павла

ПАЩ

ЕНКА

ФОТОФАКТ

У Києві нагородили переможців та лауреатів II (міського) туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2016» та переможців міського етапу Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року». Від імені міського голови Віталія Кличка кращих педагогів столиці вітала заступник голови КМДА Ганна Старостенко.

«Почесно, що Київ сьогодні відзначає переможців у номінаціях «Історія», «Захист Вітчизни», «Математика» та «Англійська мова» – таких важливих предметів, а також переможців конкурсу «Класний керівник року». Навчати – це не просто професія, це місія. Розуміючи це, міська влада надає вагоме значення освітній галузі, підвищенню статусу педагогічних працівників, поліпшує матеріальне та соціальне забезпечення. Бюджет освіти становить майже третину усього міського бюджету на 2016 рік, що більш ніж красномовно демонструє вагоме місце галузі у житті сучасного Києва», – сказала Ганна Старостенко.

ДО ТЕМИ

Дмитро БІЛОЦЕРКОВЕЦЬ, народний депутат, радник міського голови з питань благоустрою:

– Про демонтаж ми попереджали ще у січні. На сайті «Київблагоустрою» є список незаконних споруд. Із цим документом може ознайомитися кожен. Окрім того, ми

неодноразово надавали «мафовикам» приписи, просили добровільно прибрати кіоски. Востаннє повідомляли про те, що днями почнеться де-монтаж. Власники мали досить часу, щоб розібрати кіоски. На жаль, нам довелося робити це, незважаючи на те, що всередині є товар. Більшість кіосків належать мережовикам. Колишнім прокурорам і чиновникам Партії регіонів та адміністрації Черновецького. Вони просто заробля-ють гроші – на збиток місту, не сплачуючи нічого до бюджету. Щомісяця заробляють на цих незаконних кіосках 30 мільйонів гривень. Звісно, вони можуть найняти людей, заблокують рух та вимагатимуть зупинити демонтаж. Вони ж не хочуть втрачати свого заробітку.

Чому Антимонопольний комітет ратує за пляшку? Київське територіальне відділення Антимонопольного комітету ви-знало незаконним березневе рішення Київради про заборону продажу алкоголю в МАФах. Воно, мовляв, порушує законодавство про захист економічної конкуренції. Протягом місяця депутати повинні скасувати рішення про заборону або сплатити з міськбюджету штраф від 52 до 105 мільйонів гривень.

Минулої п’ятниці під ранок біля столичної станції метро «Свя-тошин» екскаватором знесли десятки кіосків. На знак протесту підприємці, які постраждали, перекривали проспект Перемоги.

Прибувши на місце події, ми побачили... розтрощені метало-пластикові конструкції МАФів уперемішку з одягом, взуттям, канцелярським приладдям, ово-чами й іншими товарами. Вони були з обох боків вузенького про-ходу до метро, яким сновигали приголомшені люди з тюками, величезними сумками, ящиками, пластиковими манекенами. Ви-носили видобуті з будівельного мотлоху свої «скарби», щоб вивезти їх у безпечне місце. Крик, гамір, плач, прокльони…

– О пів на шосту ранку мені зателефонувала подруга і крізь сльози розповіла, що зараз ни-щать їхні кіоски, хоча в неї є всі дозволи на торгівлю, – розповіла нам Оксана Носенко. – Я живу поряд і відразу ж примчала сюди. Побачила, як чоловіки у чорному з надписами «Служба охорони» і в балаклавах оточили територію. Екскаватор їхав поміж рядами кіосків і піднятим ковшем тро-щив їх разом із товаром. Коли ж зібралися люди, то викликали поліцейських, які жодним чином не відреагували. Підприємці бук-вально з-під ковша вихоплювали своє майно, а потім перекрили проспект Перемоги в знак протес-ту. Через деякий час автостраду розблокували.

То хто ж і навіщо таким чином вирішив розчистити «стометрівку»

від ринку «Роздол» поцікавилася «Вечірка» в начальника відділу де-монтажу управління благоустрою

Святошинського району Євгена Ко-зуліна. Він відповів, що знесенням МАФів займалася фірма «Україна

бізнес груп» на замовлення КП «Київблагоустрій», що наймала собі охоронців. Адміністрації цього ринку вручили припис ще 31 травня з тим, щоб до 3 червня надали дозвільні документи на торгівлю, а також прибрали не-законно встановлені кіоски. А оскільки цього зроблено не було, то їх демонтували таким чином.

Прес-служба Департаменту міського благоустрою та збере-ження природного середовища КМДА повідомила, що підставою для демонтажу є той факт, що власники МАФів не мають до-звільних документів, не сплачують податок до міського бюджету та не отримали дозвіл міської комісії з розміщення тимчасових споруд.

Микола ПАЦЕРА

СИТУАЦІЯ

30 мільйонів гривень на незаконних кіосках Таку суму заробляють колишні прокурори та чиновники

КОМЕНТАРІ ДЛЯ «ВК»

Отто СТОЙКА, головний лікар Київського міського центру здоров’я: – Антимонопольному комітету варто взяти свідчення у медиків, учителів, або ж у людей, які побо-роли в собі алкоголізм, і запита-ти: чи безвинною є доступність алкоголю? Чи можна продавати пиво в кіосках на кожному кроці? Практика показує: чим раніше діти починають вживати алкоголь, тим швидше і ймовірніше стають залежними від нього. А пиво – перший алкогольний напій, з яким знайомляться діти. У нас створю-ється така псевдокультура, з допо-могою реклами, зокрема, що алко-голь – невід’ємний атрибут життя. В АМК кажуть, що рішення Київради порушує конкурентне середовище, а не кажуть, що алкоголь руйнує сім’ї, печінку, серце, що в нас 40 ти-

сяч смертей пов’язані із вживанням алкоголю, більше мільйона людей через це мають фізичні та психічні розлади. Не треба маніпулювати питаннями конкурентного зако-нодавства, а слід обмежувати до-ступність алкоголю, передусім для дітей. Продавати спиртне можна лише у супермаркетах, де є контр-оль продажу, відеоспостереження, є перевірки.

Леонід КРИСОВ, головний спеціаліст Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: – Україна посідає п’яте місце в світі за рівнем вживання алко-голю. Підраховано, що більшість випадків насилля в сім’ї пов’язано саме із цим, половину вбивств скоюють люди напідпитку. Не можна продаж алкогольних напо-їв розглядати як можливий ресурс наповнення бюджету.

Олег ПЕТРЕНКО

Найкращі шанси – у Києва

Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208) кур’єр «ВК» 3

Фото Максима ТРЕБУХОВА

ПИТАННЯ РУБА

УВАГА! САНКЦІЇ

Фото Павла

ПАЩ

ЕНКА

30 червня представники громад-ських організацій, які борються за відродження давньої річки Почай-на, збираються знову протестува-ти. Цього разу через дорогу, котра, на думку фахівців та активістів, спроектована безпосередньо на об’єкті водного фонду з порушен-ням норм.

Сьогодні Почайна мало схожа на річку в класичному розумінні – після зведення житлового масиву «Оболонь» її розділили на кілька технічних озер із назвою Опечень. Наразі частину річища Почайни (а це близько 300 метрів) фактично заховано в колектор під однією з найжвавіших автомагістралей Києва.

Цей конфлікт спалахнув торік. Тоді для промислово-складської зони площею 214 гектарів роз-робили детальний план території (ДПТ), обмеженої вулицями Вер-бовою, Куренівською, Богатир-ською, Набережно-Рибальською, а також Московським проспектом і залізницею. Він охоплював і ділянку, де протікає стародавня річка. Мешканці Оболонського району обурились, адже, згід-но з рішенням Київради, 2007 року Почайну було занесено до переліку водних об’єктів із ви-діленням прибережної захисної зони, де заборонене будь-яке будівництво.

Предметом суперечки стала поява в плані дороги вздовж наси-пу залізниці й вулиці Електриків до перетину з Набережно-Рибаль-

ською. Дорогу (під’їзний шлях до ТРЦ «Блокбастер»), як вважають активісти й фахівці, спроектовано безпосередньо на об’єкті водного фонду з порушенням усіх норм. До того ж її спорудження може призвести до знесення численних гаражів і складів, тобто місто буде змушене сплатити компенсацію власникам чи, можливо, розби-ратися з ними в судах.

ДПТ у квітні цього року ви-несли на розгляд сесії Київради, але дотепер його не затвердже-но. Однією з причин є протести киян. Спроби владнати конфлікт із боку влади були: збиралися робочі групи, депутати «Самопомочі», «Батьківщини», «Свободи». Над урегулюванням цього питання працював і заступник голови КМДА Олександр Спасибко.

«Після того, як Олександр Спа-сибко привітав мене: мовляв, моло-дець, ти вже врятувала річку, – усе було не так просто, – написала на своїй сторінці у Фейсбуці громад-ський активіст, захисниця Почайни Анабелла Морина (Ганна Гонча-ренко). – Мені довелося тижнями «жити» в Департаменті містобуду-вання та фірмі розробників, щоб почасти виконати це запевнення. Домоглася, що до тексту ДПТ були внесені дані про прибережно-за-хисні смуги, а до графіку частково повернуто водну гладь, яку зби-ралися засипати... Але прибрати дорогу, запроектовану на річці, розробники так і не погодилися. Максимум, на що пішли, – по-значили на графіку можливість спорудження естакади вздовж озера в гирлі. Це понад 1,5 км і не

один десяток мільйонів бюджетних грошей. Експерти зі шляхового будівництва просто взяли мене на сміх і сказали, що одразу після затвердження ДПТ естакаду як необґрунтовано дорогу буде легко скасовано, а на запроектованих землях дорожнього будівництва з’явиться звичайна дорога...»

Прихильники проекту промис-лово-складської зони вважають, що захисники Почайни даремно гарячкують і «шантажують» місь-ку владу. Адже мова не йде про якісь проблемні території. Після реалізації проекту місто отримає свою частку пайового внеску у ви-гляді інфраструктури, квартир для черговиків та інших нужденних. І, що важливо, забудовник буде змушений за свої, а не бюджетні

кошти здійснити благоустрій там, де зараз сміття й хащі, а Оболон-ська набережна матиме логічне архітектурне й ландшафтне за-вершення.

«Сьогодні ми плануємо зробити так, щоб землі навколо всього рус-ла Почайни визнали історичним ландшафтом, – зауважує Анабелла Морина. – Це допоможе захистити Почайну й озера від забудовників, тому що озеро Йорданське вже нео-дноразово намагалися засипати. Ми ж хочемо зробити вздовж річки чудове місце, насичене історією, де можна буде залюбки гуляти. Людям потрібно знати, що вони живуть на історичній землі. Може, тоді вони ставитимуться до неї відповідно».

Віктор ПРИХОДЬКО

Наступ на Почайну КОНФЛІКТ

КОМПЕТЕНТНО

Андрій ШАТКОВСЬКИЙ, заступник директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України:

– Річка Почайна є природним водним об’єктом, що існує понад 1000 років. Нині внаслідок людської діяльності

вона істотно змінилася – стала озерною системою Опечень, яка, як і раніше, з’єднується з Дніпром каналізованим руслом річки, що тече через затоку Вовкувату. Отже, цей водний об’єкт не можна трактувати як технічний. Землі під озерами, річками та їхніми рукавами, а також прилегла до них територія, згідно з Водним кодексом України, належать до земель водного фонду України, де господарська діяльність має бути обмежена чинним законодавством.

ДОВІДКА

Пам’ятник Миколі Щорсу вста-новили 30 квітня 1954 року з нагоди 300-річчя Переяславської ради. Автори монумента – скуль-птори Михайло Лисенко, Микола Суходолов, Василь Бородай та архітектори Олександр Власов і Олексій Заваров.

«Вікіпедія» навіть наводить факт, нібито Леонід Кравчук стверджував, що він позував для пам’ятника у 20-річному віці. Монумент Миколі Що-рсу являє собою кінну статую загальною висотою 13,8 метра, виготовлену з бронзи та вста-новлену на постаменті з граніту висотою 6,5 метра. Вгорі по-стамент прикрашено карнизом та фризом із барельєфами із зображеннями епізодів Грома-дянської війни.

Чи всидить Щорс на коні?

На період до 4 липня у столиці очікується ви-сокий рівень пожежної небезпеки, повідомили в Укргідрометцентрі.

Фахівці просять киян максимально обережно поводитися з вогнем, особливо в лісопаркових зонах, та нагадують про правила поведінки у разі виникнення пожежі.

Так, якщо ви опини-лися в осередку пожежі:

• не панікуйте та не приймайте поспіш них і необдуманих рішень;

• не т ікайте в ід полум’я, що швидко наближається, у про-тилежний від вогню бік, долайте крайку вогню проти вітру, закривши голову й обличчя одя-гом;

• якщо втекти від по-жежі неможливо, вийдіть на відкриту місцевість або галявину, ввійдіть у водойму або накрийте-ся мокрим одягом і ди-хайте повітрям, що над самою поверхнею землі (тут воно менш задимле-не); рот і ніс при цьому прикривайте одягом чи шматком будь-якої тка-нини.

Надзвичайна пожежна небезпека

107 будинків без гарячої води

Учора інтернет збурило повідомлення про те, що сьогодні громадська організація «Добро-вольчий рух ОУН» обіцяє знести пам’ятник Миколі Щорсу в Києві.

Прес-служба громадської організації на своїй сторінці в Фейсбуці повідомила, що 30 червня – день народження генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. З нагоди цієї дати якраз і хочуть демонтувати пам’ятник більшовикові Миколі Щорсу. Мовляв, червоний комдив боровся проти Української народної респу-бліки. Активісти ОУН вважають, що їхні дії відповідатимуть закону про декомунізацію.

«Демонтувати пам’ятник потрібно цивілі-зовано. Для цього необхідні дозволи Мініс-терства культури та Українського інституту національної пам’яті. А також слід розробити відповідний проект, щоб гарантувати безпеку під час демонтажу, адже монумент дуже ве-

ликий і важкий. Не виключено, що активісти, які планують самовільно знести пам’ятник, хочуть його розпиляти, адже він виготовлений із бронзи. Може, хтось хоче ще й заробити на ньому», – прокоментував «Вечірці» народний депутат, радник мера Києва з питань благо-устрою Дмитро Білоцерковець.

Ми також поцікавилися думкою відомого києвознавця Михайла Кальницького. За його словами, йдеться про визначну пам’ятку українського монументального мистецтва, що включена до Реєстру об’єктів культурної спадщини національного значення. Отже на неї поширюються норми законодавства про охорону культурної спадщини, і щоб виключи-ти її з цього списку, необхідно розглянути це питання на спеціальній експертній комісії. З другого боку, щодо історичної постаті Щорса останнім часом є нові відомості, які вказують, що не таким уже й «бездоганним ленінцем» він

був – намагався опиратися антиукраїнським наказам більшовицької Москви. У 1919 році Щорса підступно вбив агент більшовиків. «Тож доцільно залишити пам’ятник на своєму місці заради взаємної поваги і порозуміння наших співгромадян різного віку та різних поглядів, а біля нього встановити стенд із пояснювальним текстом», – вважає Михайло Кальницький.

Микола ПАЦЕРА

«Київенерго» відключило від гарячої води 107 житлових будинків, а в 222-х погрожує це зробити за борги у 35 мільйонів гривень.

Це будинки, мешканці яких досі не пере-йшли на прямі розрахунки з «Київенерго», а сплачують за тепло і гарячу воду житлово-екс-плуатаційній організації (ОСББ, ЖБК тощо) як посереднику. «У більшості випадків мешканці будинків сумлінно платять за рахунками, але ЖЕО розраховуються за придбане тепло або частково, накопичуючи великі борги, або не розраховуються взагалі», – повідомляє «Киї-венерго». Найбільшу заборгованість накопи-

чили в будинках по вулицях Ю. Кондратюка, 7; Л. Українки, 11; Бастіонній, 5/13, В. Кудрі, 30, Предславинській, 26а; П. Мирного, 12; Бого-мольця, 2; Л. Первомайського, 3; Прирічній, 37; Верховинній, 35,37; Малиновського, 11; А. Барбюса, 37/1; Туполєва, 15г. На сайті компанії два місяці тому оприлюдни-ли список із 398 будинків з погрозою відклю-чити воду. За словами гендиректора «Київе-нерго» Олександра Фоменка, є голови ОСББ, яких підприємство розшукує за допомогою прокуратури. «Вони зібрали з людей гроші за наші послуги і використали не за призначен-ням, тобто вкрали», – стверджує Фоменко.

Русло Почайної – в бетоніРусло Почайної – в бетоні

комунікації4 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

Олександр ХАРЧЕНКО, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Питання спору-дження будин-ку на Лісовому масиві, в якому передбачають-ся квартири для відселених меш-

канців з аварійного будинку на вулиці Мілютенка, наштовхується на низку проблем. Департаменти КМДА, виконуючи рішення Київра-ди, подали клопотання щодо будів-ництва на землі, яка має фактичного землекористувача – гаражний ко-оператив, що налічує близько 250 автомобілістів. Відтак цей проект рішення не підтримали депутати на засіданні постійної комісії. Але ми добре усвідомлюємо: 1. Людей потрібно якнайшвидше відселити з «будинку-вбивці», в якому є різні види грибкових інфекцій. 2. Не можна рятувати одних громадян за рахунок інших. 3. Проект будів-ництва слід погодити з місцевими мешканцями, щоб рішення не зу-стріло спротиву.

Вадим ОНУФРІЙЧУК, депутат Київради (фракція «Солідарність»):

У парку Дружби народів відбув-ся спортивний марафон з пляж-ного волейболу, присвячений Між-народному дню

боротьби зі зловживанням нарко-тиками та їхнім незаконним обігом. Змагання проведено за підтримки Деснянської райдержадміністрації та територіальної міської організації «Солідарність». Із задоволенням відгукнувся на пропозицію співор-ганізатора заходу Богдана Ганнохи допомогти з призовим фондом. Організаторами марафону були ГО «Світ без залежності», Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Деснянської РДА, спортивно-розва-жальний комплекс «Екстрим-парк», БФ «Незалежна країна». У змаганнях узяли участь понад 100 осіб з 22 ко-манд різних соціальних категорій і статусів – студенти, представники реабілітаційних центрів.

Володимир СТАРОВОЙТ, депутат Київради (фракція «ВО «Батьківщина»)

За ініціативою мешканців будин-ку №43 по вулиці Героїв Дніпра, комісійно проінспектували його технічний стан. Аварійні труби у підвалі є болючою проблемою, що не вирішується комунальниками вже не один рік, а постійні прориви

та пара з підвалу призвели до розвитку плісняви в під’їздах. Після невеличкої дискусії було прийнято наступне рішення: Керуюча компанія з обслу-говування житлового фонду Оболонського району відремонтує комунікації у підвалі будинку за рахунок коштів, що передбачені на поточний ремонт. Водночас будинок буде включено в чергу на капітальний ремонт у 2017 році за рахунок цільових коштів.

Микола ПОВОРОЗНИК, заступник голови КМДА

До кінця літа представимо перший пілот-ний проект із запроваджен-ня електронної системи охоро-

ни здоров’я в Подільському ра-йоні: тут буде вся інформація про пацієнта, починаючи від повної історії звернень до лікаря і закін-чуючи призначеним лікуванням. Крім того, ця система дасть мож-ливість онлайн-запису до лікаря. У подальшому до електронної сис-теми приєднаються усі медзаклади Києва. Також до кінця року хочемо відкрити чотири приймальні відді-лення європейського рівня у дитячих лікарнях №1 і №2, лікарні швидкої допомоги та лікарні №12.

Ганна САНДАЛОВА , депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під скандальну забудову КП «Житлоінвестбуд-УКБ» на перетині вулиці Здолбунівської та проспекту Григоренка (Дарницький район) було розроблено й затвер-джено зі значними порушеннями

законодавства. Про це йдеться у відповіді Державної інспекції сільського господарства в Києві. Зокрема за-значається, що проект землеустрою ділянки Качиного озера, розроблений 2013 року, не містить рішення Ки-ївради про надання дозволу на опрацювання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Фак-тично проект землеустрою розроблений безпідставно, не має погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, порушує вимоги державних будівельних норм тощо. Прокуратура повинна оперативно відреа-гувати на інформацію Держінспекції та вжити заходів щодо фактів порушення законодавства.

Ірина ГЕРАЩЕНКО, перший заступник голови Верховної Ради України:

Чи вплине Brexit на час отримання безвізу

для України? На мою думку, так. Насам-перед тому, що сьогодні усі європейські структури та інституції зосереджені на його результатах і всі інші питання тим-часово відійшли на другий план. Тому ми втратимо кілька тижнів чи місяців через внутрішні процедури розгляду безвізового питання в Європарламенті й інших інституціях. Та, попри все, спо-діваємося, що в профільних комітетах Європарламенту «український кейс» розглянуть на цій сесії чи на початку на-ступної й потім одразу винесуть питання до сесійної зали. Докладаємо всіх зусиль,

аби наші європейські колеги мали таку саму позицію. Я – оптиміст!

Віктор БАЛОГА , народний депутат України:

Я б рекомендував укра-їнським чиновникам не робити жодних офі-

ційних заяв стосовно наслідків референ-думу у Великобританії та перспективи надання нам безвізового режиму. Лише Бог знає, що буде в Європі й чи чекати на парад суверенітетів, починаючи із Шот-ландії. А це означає, що потрібно зосеред-итися на виконанні домашнього завдання. Голов не – створити умови, за яких в Україну прагнутимуть інвестувати, а не тільки ми будемо всюди напрошуватися. Щодо безві-зового режиму, то його перспективи треба

оцінювати не крізь призму процесів, які від-буваються у Британії. Давайте аналізувати, як складаються справи в Україні. А вони такі: бідність і низькі зарплати спонукають українців до заробітків у Євросоюзі. І це буде ключовим чинником під час ухвалення рішень щодо України.

Володимир АР’ЄВ, голова постійної делегації України в ПАРЄ, народний депутат України:

Британія проголосувала за вихід з ЄС. Це землетрус, наслідки яко-го ЄС довго розгрібатиме. Що це означає для України? Якщо стисло, нічого доброго. Євросоюз закриється від будь-яких зовніш-ніх подразників і ліквідовуватиме внутрішні, щоб не утворилася ланцюгова реакція. Тому санкції проти РФ, найпевніше, з 2017 року почнуть поступово скасовувати, а безві-зовий режим для нас, Грузії та Туреччини відкладеться на невизначений час... Нам у цих умовах треба навчитись єднатись для захисту від ворога, який активізується на всіх напрямках. Без єдності, якої забракло ЄС, ми не вистоїмо. А повинні!

акція

проблема

тривога проект

відгук

Андрій АНДРЕЄВ, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Ремонтні роботи в підзем-ному переході на вулиці Олексіївській (проспект Валерія Лобановського) завершено! На черзі – пе-реходи на вулицях Головка та Народній на перехресті з

проспектом Лобановського. Є ще одна приємна новина: нарешті розпочато комплексну рекон-струкцію свердловини малої продуктивності для відновлення водопостачання на бюветний комплекс на вулиці Освіти, 5. Активна позиція мешканців Солом’янського району, численні депутатські звернення та запити дають по-зитивні результати.

Олексій РЕЗНІКОВ, заступник голови КМДА

Ми хочемо з р о б и т и Київ від -критим і доступним. Кожен має п р а в о н а

естетичний та безпечний пу-блічний простір. Засилля зо-внішньої реклами пригнічує й дратує більшість містян. Про-понуємо до обговорення новий проект рішення Київради, у якому передбачаємо вдоско-налене впорядкування, вимоги й обмеження для рекламних конструкцій. Просимо гро-мадськість висловлювати свою позицію. Чекаємо на ваші про-позиції та зауваження. Нехай обличчя Києва стане чистим та охайним! Зробимо разом наше місто кращим! Доступ до тексту проекту тут: https://kievcity.gov.ua/news/38707.html

Дмитро БАНАС, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Обговори-ли план дій щодо ство-рення регіо-нального ландшафт-ного парку

«Смородинський» у Шев-ченківському районі. До меж парку мають увійти Сморо-динський узвіз, Подільський узвіз та вулиця Нагірна. Робимо все для того, щоб зберегти від несумлінних забудовників зе-лені схили історичного райо-ну Києва. Дякую небайдужим мешканцями за спільну роботу. Сподіваюся, що у нас все вийде, і на Татарці буде ландшафтний парк «Смородинський», а не чергові будівельні майданчики.

ініціатива

слово – діло пропозиція

особливий випадок 5Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Фото Олексія ІВАНОВА

Щоправда, у 2005 році на про-хання підприємців та мешканців району це рішення було скасовано, і будівлю ринку начебто внесли до списку пам’яток культурної спадщини. Проте Міністерство культури прийняло рішення, що цей об’єкт не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток...

Ще досвідченіші люди пере-конані, що долю Сінного ринку вирішив тодішній міський го-лова Олександр Омельченко, який фактично дав санкцію на знищення цієї споруди під ви-глядом «добрих» намірів зробити капітальний ремонт. Спочатку демонтували дах і знесли кілька несучих конструкцій, а 12 вересня 2005 року споруду взагалі було підірвано вибухом. З тих пір ру-їни ринку «прикрашають» центр Києва понад 10 років.

І ось нині пішли чутки про початок спорудження на місці колишнього ринку аж 14 багато-поверхівок!

Однак фахівці вважають, що замовнику спочатку необхідно отримати дозвіл-декларацію у Державній архітектурно-буді-вельній інспекції (ДАБІ). Більш того, перед початком будівельних робіт у центральному історичному меморіалі міста (а Сінний розта-шований саме в такому меморіалі) слід було б провести археологічні дослідження (відповідну процеду-ру погоджують із Мінкультом). А ще треба здійснити археологічний нагляд, і тільки після цього можна розпочинати будівництво.

У Департаменті містобудування й архітектури КМДА «Вечірці» розповіли, що замовнику будів-ництва – ТОВ «Орест» – видано містобудівні умови й обмеження на проведення робіт на цьому об’єкті. Оскільки він перебуває в історичному місці, то Інститут археології у 2015 році видав відпо-відний дозвіл на земляні роботи. А от історико-містобудівне об-ґрунтування зроблено ще в 2006 році, тож його потрібно обнови-ти. Стосовно ж піднятого у пресі галасу щодо того, що цей об’єкт перебуває в охоронній зоні Софії Київської і це може викликати сер-йозні проблеми з ЮНЕСКО, то нас запевнили, що колишній ринок туди ніколи і не був включений. Відносно ж висоти запланованих тут новобудов сказали, що досі не затверджено міський зонінг центру міста, у зв’язку з чим не затверджено і проект самого бу-дівництва...

У «Київміськбуді», який ви-конує функції підрядника будів-ництва, заявляють, що проект «торговельно-офісно-житлового центру з підземним паркінгом» погодили з мешканцями довко-лишніх будинків на громадських слуханнях, і нині тут тривають підготовчі роботи. Щоправда, наголосили, що проектну докумен-тацію ще не затверджено і пере-буває вона на стадії... підготовки вихідних даних. Нині замовник розглядає кілька концепцій за-будови цієї ділянки.

Обізнанішими виявилися про-ектанти. Зокрема, архітектор Юрій Бородкін повідомив, що за його проектом тут планується звести 14 житлових секцій від 7 до 14 по-верхів на 635 квартир із дитячим та спортивним майданчиками, двоповерховим підземним пар-кінгом на 18 тисяч квадратних метрів, а також супермаркет і променадну алею, яка з’єднає вулиці Бульварно-Кудрявську і Гончара. Проте проект не оста-точний, оскільки виникли певні проблеми з його реалізацією. Тож

Бородкін надіслав листа віце-пре-зиденту «Київміськбуду» Василю Дудуричу, в якому повідомив, що у зв’язку з вимогою Міністерства культури України необхідне пере-погодження історико-містобудів-ного обґрунтування забудови. Тож продовження робіт на будмайдан-чику буде можливим лише після отримання цього документа.

До речі, у квітні цього року за зверненням депутата Київради від «Самопомочі» Романа Марченка Шевченківське райуправління поліції відкрило кримінальне про-вадження з попередньою кваліфі-кацією «службова недбалість». Як розповів «Вечірці» депутат, роз-слідування проводиться за двома фактами: щодо передачі Сінного ринку в приватну власність без відповідного рішення Київра-ди, ще й зі значно заниженою вартістю, та щодо неналежного захисту представниками влади (тоді керував містом Олександр Попов) інтересів громади у суді – чиновники спочатку подали скаргу до Верховного Суду Украї-ни, а потім відкликали її начебто для доопрацювання і більше не подавали…

пряма моваГригорій МЕЛЬНИЧУК, співкоординатор Ради з урбаністики Києва:

– Ситуація із Сінним ринком і будівництвом на його території є доволі типовою для сьогодення. Нині активно забудовують околиці центру міста. Печерськ,

Лук’янівка, Кудрявець, Шулявка поступово перетворюються на жит-лові масиви з висотками, не набагато відрізняючись від Позняків. На жаль, у столиці фактично відсутня пропозиція реально елітної нерухомості з високою доданою вартістю, коли забудовник отримує прибуток не за рахунок кількості квартир і поверхів, а за рахунок престижності місця і якості.

Європейські стандарти елітної житлової нерухомості – це 4–7 поверхів, не більше. А ще індивідуальність кожного будинку, створення унікального продукту та способу життя. Якщо будувати в центрі міста так само, як і у спальних районах, то у перспективі, з підвищенням вимог киян до нерухомості та міського простору, може відбутися відтік мешканців із незручного центру та його деградація. Зазвичай центральні райони орієнтують на ділову, туристичну, адміністративну функції, житло має їх доповнювати, але не домінувати.

компетентноГеоргій ДУХОВИЧНИЙ, архітектор, дійсний член Українського комітету Міжнародної ради з питань пам’ятників і видатних місць ICOMOS (UNESCO):

– Нинішній проект забу-дови Сінного ринку призведе до транспорт-ного колапсу,

оскільки вузенькі вулиці вже сьогодні переповнені великою кількістю автівок, а із заселен-ням нового житлового кварталу їхня кількість ще більше зросте. До того ж тут не передбачено нормальної інфраструктури зі школами, дитсадками, зелени-ми зонами. Якщо ж будуть по-рушені вимоги щодо висотності забудови поблизу буферної зони Софії Київської, то Київ дійсно матиме проблеми також і з ЮНЕСКО. Головною ж про-блемою є відсутність затвер-дженого Генерального плану та розробленого на його основі зонінгу для центральної части-ни Києва. На цей процес міг би вплинути головний архітектор міста, але його навряд чи ви-беруть до кінця року...

Без Сінного і без житла

Приміщення Сінного ринку будувалося з 1949-го до 1958 року за проектом архітекто-рів Ф. Фрідліна та Б. Кучера. Стиль – радянський конструк-тивізм. Перша його назва – Колгоспний ринок, згодом – Центральний критий ринок. Торговельна зала площею дев’ять тисяч квадратних метрів, була розрахована на 1200 місць для продавців. У самому низу розташовува-лися підвальні приміщення, які служили холодильними камерами. Торговельну залу на першому ярусі оперізу-вала галерея. По периметру другого поверху нависав балкон, до якого вели сходи на торцях торговельної зали. Нижній ярус передбачався для зустрічної торгівлі. Для його зведення застосовува-ли багато нових технологій, зокрема, прозорий куполо-подібний дах зібрали із 32 тисяч склоблоків.

до теми

Ширяться чутки про спорудження на місці ринку 14 багатоповерхівок. Що насправді тут відбувається?Микола ПАЦЕРА

Історія із забудовою території відомого київського Сінного ринку, яка розпочала-ся більш ніж десять років тому, все ніяк не може завершитися. Досвідчені люди стверджують, що знищення Сінного ринку почалося у 2004 році, коли за рішенням Київради дві компанії отримали в оренду на 10 років земельну ділянку на вулиці Воровського, 17 (нині «для будівництва, експлуатації та обслуговування торго-вельно-офісно-житлового центру з підземним паркінгом і для знесення існуючих будівель»). Котлован на місці Сінного нині

Таким був ринок у 1970-х

погляд6 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Не кончай печення! Вадим ПЕТРАСЮК

В електричці розмовляли дві жінки. Одна їхала з великим картатим баулом, друга – з малим синочком Женею.

– Якби мені зараз повернути років шість назад, то я би зовсім інше життя прожила, – сказала Женіна мама. – Не їхала би у ту дурну Білорусію на заро-бітки. А повернулася б у село до матері. Одразу! А не так, як зараз. Бо що зараз? Брат хату приватизував на себе і зиркає на мене, як на ворога народу, що я на його території з дітьми сиджу.

– Ну, повернулася би ти у село шість років тому, коли твій брат ще пив, і що – пили б із ним удвох і валялися у канаві?

– Це точно. Я би не витримала. Та й зараз, я тобі скажу, не легше. Він по-кинув пити, але зв’язався із тим Пецем придуркуватим. Пам’ятаєш Пеця?

За цими словами жінка, побачив-ши, що малий жує печиво, гримнула: «Женя, не кончай печення, дай-но сюди кулька!». Закрутивши кульок, але не прибравши геть, знову повернулася до розмови:

– Зійшовся з Пецем і усе з хати тягне. Прийшов Пець мотоцикла чинити. На кухні побачив сокирку. Ну, таку, що одним боком рубати, а другим – м’ясо на відбивні товкти. Каже: «О, яка класна!». І брат йому ту сокирку подарував. А то я купила такі дві гарні підставки під ско-ворідки. Білу і чорну. На стінку повіси-ла – красиво! Так він одну віддав Пецю. Я кажу йому: Вітя, блін, я усе до хати, а ти з хати! А він мені: «Пець – мій друг!». Я кажу: ну то й шо, що друг?! Може, ти й мене йому подаруєш? Підкладеш! Скажеш: Пецю, переспи з моєю сестрою. А Пецю що: жінку його Танькою звуть, і я теж Танька!.. Женька, я тобі кажу: не кончай печення! Дай кулька, кажу!

– А що твій колишній – аліменти на Женьку платить?

– Нє-а! Славік – перший чоловік – той платить на Нінку. А цей – ні. Та й, я тобі скажу, цих аліментів – тьху! За світло-газ заплатили, залишилося 200 гривень – живи, як хочеш. Це гроші?!

– Було би більше дітей завести, то мала би більше аліментів! – пожартува-ла жінка з «кравчучкою».

Обидві пореготали. Малий Жека не-помітно потяг із кулька печиво до рота.

– Тю на тебе! Ти – як моя мама. Вона каже: я хочу од тебе стати бабусею ще раз. Я кажу: мамо, із цими ділами – до Вітька. У мене вже двоє є, а в нього – взагалі по нулях. Хоча я до 40 років ще б змогла народить. Але ж нема як.

– Дурне діло! Хіба хлопців нормаль-них мало?

– Хлопців… Нормальних... Де зараз ті нормальні?

Жінка трохи замислилася і після паузи додала:

– Ще не знати, хто скорше народить – я чи Нінка. Мале, а вже теж до хлопців. Каже: мамо, вони нормальні пацани! От уже!..

– А що ти думаєш, у нас у Бердичеві свекруха народила в один день з не-вісткою. Дві дівчинки разом забирали. Одна 3600, друга – не пам’ятаю, скільки важила.

– Це де у Бердичеві? – Та біля заводу. – Свекруха – це та, що з таким

волоссям? – Не знаю, яке в неї волосся, я тільки

знаю, що вона завжди на велосипеді приїздила.

– Жека, зараза мала, кажу ж не кончай печення! Бо потім буде: мамо, я пити хочу. От уже! Весь у свого батька, щоб йому так жилося!

кава з бульбашками

Президент України Петро Порошенко підписав проект змін до Конституції в частині правосуддя. Що очікує систему судоустрою найближчим часом? Редакція запросила до розмови кандидата юридичних наук, старшого наукового співробіт-ника Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України Миколу Сірого.

– Миколо Івановичу, якої ви думки про судову рефор-му?

– З’явилося чимало пози-тивних новацій, пов’язаних зі спрощенням судової системи. Ми повертаємося до трирівне-вої: суд першої інстанції, апеля-ційний і касаційний (Верховний Суд). Водночас є і негативні моменти. Судова реформа по-слабить конструкцію розподілу влади. Віднині компетенцію Верховного Суду (ВС) визна-чатиме парламент – він може збільшити або зменшити обсяг повноважень цього суду. Таке у демократичній країні – не-припустимо. Візьмімо для по-рівняння американську Консти-туцію. У ній чорним по білому написано: вся судова система в США належить Верховному Суду та іншим судам.

– Судова реформа перед-бачає нову форму звернен-ня – конституційну скаргу від будь-якого громадянина Україна. У чому її суть?

– Звертатися до Консти-туційного Суду (КС) можна лише після того, як скаржник пройшов усі судові інстанції і не зміг захистити своїх прав. Лише в такому разі можна розраховувати на відповідне роз’яснення КС. Щоправда, для цього ще треба ухвалити відповідний закон, в якому необхідно передбачити і зміст конституційної скарги, і про-цедуру звернення до КС.

– Хотілося б звернути увагу на юридичні колізії у самій Конституції: нова стаття 131-2 передбачає, що захищати в суді може лише адвокат. Вод-ночас стаття 59 наголошує на праві вибору будь-якого захис-ника, а не «чистого» адвоката. І це підкріплено рішенням Конституційного Суду.

– Очевидно, надалі тракту-ватиметься так, що, мовляв, 59-а стаття містить загальну норму, а 131-2 – спеціальну. Судова реформа передбачає адвокатську монополію. Є низка країн, в яких до роботи право-захисника допускаються лише ліцензовані юристи. Така моно-полія може мати право на життя лише тоді, коли адвокатський корпус є дійсно фаховим і до-брочесним. Інакше отримає-мо чергові негативні прояви і підвищення платних послуг адвокатів. Тому такий перехід повинен передбачати швидке утвердження якісніших стан-дартів адвокатури.

– Як пояснити доцільність появи двох нових вищих су-дів – антикорупційного й ін-телектуальної власності?

– Боротьба з корупцією не може бути сконцентрованою лише в одному суді. Досить поставити питання в практич-ну площину: як цей суд функ-

ціонуватиме? Є низка країн, які мають подібні суди, але це швидше виняток, аніж правило: їх створюють лише на короткий період. Тому бажано будува-ти систему так, щоб місця для корупції залишалося якомога менше. Щодо Вищого суду з питань інтелектуальної влас-ності, то це досить поширена світова практика.

– Міністр юстиції Петренко заявив, що вісім тисяч суддів будуть замінені. Це реально?

– Цілком. Та чи буде пози-тивний результат? Теза про те, що з таким переформатуванням пануватимуть справедливість і законність, виглядає сумнівною. Змінити весь судовий корпус –

не проблема. Але таке завдання ставити не варто. Сьогодні і в судовій, і правоохоронній сис-темах достатньо фахівців, які здатні працювати ефективно й якісно. Важливо відділити про-фесійних і чесних від непрофе-сійних і непорядних. Тих суддів, яких призначили винятково на корупційній основі, за хабарі або заради прикриття політичних проектів, безперечно потрібно звільнити.

– Як ви ставитеся до того, що не Верховна Рада, а Вища рада правосуддя вирішуватиме питання призначення суддів?

– Сам факт позбавлення Вер-ховної Ради цього повноваження ще не означає, що у цій сфері

Микола СІРИЙ:

«Назріває глобальна заміна верхівки судів»

Шість кроківсудової реформи Суддівська система має стати більш політично нез

лежною, а судді – не брати хабарів.

Новий закон скасовує чотирирівневу судову систЗникнуть вищі спеціалізовані суди (Вищий адмінстративний, Вищий господарський і Вищий спецлізований суд з розгляду цивільних і кримінальнсправ). Будуть створені Вищий антикорупційнийсуд та Вищий суд з питань інтелектуальної влас-ності.

Повне переформатування Верховного Суду. Посадсудді Верховного Суду зможуть посісти не лише слжителі Феміди, а й навіть юристи чи науковці (відбпроходитиме на однакових засадах для всіх).

Суддів призначатимуть на основі конкурсу, якийпроводитиме Вища кваліфікаційна комісія суддівза допомогою Громадської ради доброчесності, доякої увійдуть правозахисники, науковці, адвокати тжурналісти.

Нова зарплата. Суддя місцевого суду отримуватиммінімальних зарплат, апеляційного – 50 мінімальнзарплат, Верховного Суду – 75 мінімальних зарпла(нині одна «мінімалка» – 1450 грн).

Запровадження системи електронного правосудднадання громадянам безоплатної правової допощонайменше у 20% адміністративних справ.

Олександр ЄФІМОВ, кандидат юридичних наук, керівник юрфірми «Єфімов і партнери»: — Верховний Суд перестане бути однорід-ним: він поділиться на окремі касаційні суди: господарський, кримінальний, цивільний та адміністративний (відповідно до спеціалізації). Залишиться Велика палата, яка здійснюватиме виключні повноваження щодо усіх судових спеціалізацій. Проте ще треба дочекатися змін у процесуальні кодекси, щоб із впевненістю про це говорити. Зроблено крок до прецедентного права: з набуттям чинності Закону «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, будуть враховуватися іншими судами. Суд

нижчої ланки має право відступити від право-вої позиції, викладеної Верховним Судом, але зобов’язаний одночасно навести відповідні мо-тиви такого відступу. Уявіть собі, яку сміливість і бажання на це повинен мати такий суддя. Мож-ливо, зросте роль науково-правової експертизи, адже помилку Верховного Суду саме з наукової точки зору і можна обґрунтувати. Те, чим раніше зловживали судді, а саме ігно-рування позицій сторін, тепер стане для них небезпечним. Підставою для притягнення до відповідальності буде відсутність у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів щодо суті спору. Також служителя Феміди можуть покарати за те, що його витрати перевищують доходи, за невідповідність рівня життя задекларованим доходам.

«Зроблено крок до прецедентного права»

точка зору

й корпус ще не означає, що у цій сфері

а-

тему. ні-іа-них

у лу-бір

ота

е 30 их ат

дя тамоги

7Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

буде порядок. Хоча, звичайно, в Європі такий крок вітають, оскільки він свідчить про нама-гання позбавитися політичних впливів. Усе залежатиме від того, наскільки сильними будуть про-фесійні спільноти правників, чи зможуть вони ретельно стежити за своїми кадрами і на високому рівні тримати стандарти добро-чесності.

– Навіщо ліквідовують вищі спеціалізовані суди?

– Судова реформа передбачає звільнення суддів вищих спеціа-лізованих судів. Верховний Суд також чекають зміни: до його складу ввійдуть спеціалізовані структури з кримінальних, ци-вільних, господарських та адмі-ністративних справ. Цей процес планують розпочати з вересня.

– Назріває глобальна заміна суддів?

– Точніше, назріває глобальна заміна верхівки судів. Це доволі відповідальне рішення. Вважаю, що такі кардинальні пертурбації послаблять усю судову систему в найближчі два-три роки.

– Чому ваш прогноз такий песимістичний?

– Верхівка судової системи формується не один рік. Вона на-працьовує відповідну практику. Між суддями відбувається певна взаємодія. Формуються консер-вативні основи, які забезпечують функціонування всієї установи. А якщо відбувається «струс», то виникає абсолютно новий суддівський корпус. І потрібно чимало часу, щоб він запрацював й увійшов у стійке робоче русло.

– Судді одержуватимуть дуже високі зарплати – від 50 тисяч до 100 тисяч гривень. Чи доцільні такі витрати?

– Звичайно, що недоцільні. Наше суспільство має розвива-тися гармонійно у різних сферах і напрямах. І в ньому не має бути значних розривів між розмірами зарплат у різних професіях.

– Ви не вважаєте, що чим більшу зарплату матимуть судді, тим чесніше вони пра-цюватимуть?

– Ця теза виправдана лише частково. Все-таки основний стимул чесності – не розмір зарплати, а служіння праву. Бо саме служіння праву створює сприятливі умови для еконо-мічного розвитку суспільства. Збільшувати суддям зарплату можна тоді, коли покращиться наповнення державної скарб-ниці.

– Коли ми відчуємо нові зміни?

– Нам декларують, що вони настануть лише після того, як повністю зміниться судовий кор-

пус, як він отримає новий досвід. Тобто минуть два-три роки. Але цей підхід не є виправданим. Сьогодні немає об’єктивних при-чин для такого тривалого очіку-вання. Нові зміни ми відчуємо вже через три-чотири місяці. Цього достатньо, щоб показати: судова система працює принци-пово інакше.

– Чи є підстави вірити, що судова система у нас буде де-політизованою?

– У найближчі роки політичні впливи на суди лише посилюва-тимуться. Тому суспільство має докласти всіх зусиль, аби під-вищити гарантії незалежності Феміди.

– Що б ви зробили, якби пра-цювали над цією реформою?

– На мій погляд, варто опи-ратися на 25-річний досвід реформування нашої судової системи. Такий шлях дозво-лив би уникнути «струсів». Він дає певну спадкоємність для розвитку судової системи. Не треба забувати, що правосуддя – це право у суді. Тобто треба спочатку навести лад у різних галузях права, не зважаючи на різні політичні складові. Сві-товий досвід вказує на те, що професійний відбір – найбільш правильний. Справедливе пра-восуддя не формується якимись штучними інструментами. Воно можливе лише там, де діють сильні організації правників. Проте над цією проблемою нам ще треба попрацювати.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

питання руба

думки вголос

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадян-ського суспільства: — Ухвалені зміни щодо судової реформи — де-кларативні. Я не заперечую необхідність появи Вищого антикорупційного суду, але не бачу ефек-тивності Національного антикорупційного бюро, Національного агентства з питань запобігання ко-рупції та спеціальної антикорупційної прокурату-ри. Феміда не забезпечує нам право на справед-

ливий і доступний суд. Які заходи не здійснювали б для реформування, сама система як закрита каста вдаватиметься до відвертого саботажу. До-цільно розглянути питання про повне «перезаван-таження» і заборону «колишнім» обіймати посади суддів протягом п’яти років. Є в історії випадки, коли змінюючи державний лад, люстрували усіх суддів. Така форма була застосована і в країнах, які позбавилися авторитарних режимів. Можливо, і нам варто вивчити цей досвід.

Чому дбаємо лише про адвокатів? Євген ХРАБРОВ, правозахисник, керівник Центру «Процес»: — Судова реформа надала адвокатам привілейоване ста-новище щодо захисту та представництва. Таке «ноу-хау» суперечить 42-й статті Конституції. На це прямо вказав Конституційний Суд: «Закріплення лише за адвокатами права на здійснення захисту… не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищен-ню кваліфікації фахівців у галузі права». Обмеження правової допомоги послугами, які надають лише ад-вокати, сприятиме передусім інтересам самих адвокатів, а не тих, хто потребує правової допомоги. Крім того, штучно применшу-ється роль нашої юридичної освіти: мовляв, вона не забезпечує належного рівня професійності та не гарантує якості пропонова-них юристом послуг. І це при тому, що адвокат — «продукт» тієї ж системи юридичного навчання.

Люструвати усіх суддів

Олег ПЕТРЕНКО

Михайло Григорчик родом із села Щасливого Бориспільського району, але й у столичних Бортни-чах не приймак. Бо поставив свою хату – коріння пустив, хоч і в тестя на городі. Мають із дружиною, трьома синами, двома доньками та чотирнадцятьма онуками 64 сотки землі.

Може, Михайло Зиновійович і дивак – посадив город, добірні черешні (як сливи, наприкінці травня родять), розвів худобу.

– Тримав 63 свиней і 24 телят, не рахуючи птиці, – хвалиться. – Зараз від свиней відмовився – вік не той. І телят нині менше, бо ніде їм накосити сіна, луги забрали.

– Де ж берете корми? – Київські міщани викупили

землю, але не обробляють, зарос-тає бур’янами, то я домовляюсь: сію, кошу – і так виживаю. Дехто, щоправда, каже: «А що я з того матиму?» Буряки, гарбузи ску-повую по селах, бува, й в інших областях – вожу «Газелькою». Там же й зерно закуповую, яке селянам на паї дають...

– А де випасаєте худобу? – Ніде. У сараї весь рік стоїть… – Бідолашна. Не шкода? – А що вдієш?.. Аби землю не відібрали, Ми-

хайло Зиновійович поділив по десять соток на дітей. Але вже упродовж чотирнадцяти років не може оформити документи.

– То влада змінювалась, то сесії не було, то ще щось, – бідкається. – Знаю, як можна все за раз зробити, але грошей на хабарі не маю. Усе в ділі. Старша донька почала будува-

тися без документів. «Бо мені ніде жити», – каже. Самотужки, родиною зводять стіни. Купили вагончик, бо, коли всі на толоку збираються, хати замало.

Два сінники, два сараї з кроля-ми, хлів із бичками. А ще кілька пташників: в одному – 80 індичат, в іншому – 150 курчат-бройлерів, далі – кури-несушки, качки…

– Коло бичків сам пораюсь, а кури й кролі – бабине царство, – каже.

Для себе у присадибному гос-подарстві вирощувати живність можна, а на продаж – ні. Тож зареєструвався підприємцем, фермером, податки платить. Бо продає сам, здавати перекупникам невигідно.

Крім кормів, «Газелька» й дрова возить.

– У лютому дрова скінчилися, то я місяць палив газом, бо онуки малі. За газ і світло разом заплатив 9800 гривень. Думав, схибнуся. А тепер буде ще дорожче. Я перекрию цей газ повністю, – бідкається фермер.

Із Києва їхати у фермерські краї, де земля занедбана, не хоче.

– Там цивілізації нема для ді-тей, – каже. – Сам би я прижився будь-де. У 90-х, коли магазини порожніми були, їздив у Росію – овочі продавав. На Рязанщині одна бабка пропонувала: син-ку, перепишу на тебе хату, живи тільки, поховаєш мене. Забрав жінку, пожили там, на березі Оки, трохи. Молодиці на базар приїдуть було з України, вивантажують мішки, сваряться українською. А моя дружина стане за рогом і слухає, плаче… Повернулися до Києва, оселились у Бортничах. Живемо – не бідуємо, є що їсти, є що дітям дати.

«Грошей «Грошей на хабарі не маю. на хабарі не маю. Усе в ділі...»Усе в ділі...»

картинка з натури

ФооГр

оріяКУ

БЛАН

ОВА

тиждень столиці8 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Казка «Червона Шапочка», написана Шарлем Перро за мотивами народних казок ще у XVII столітті, не втратила популярності, вона і сьогодні не перестає радувати дітей. За цією хвилюючою історією знято безліч кіно- і телефільмів, мультфільмів, створено вистави різних жанрів. Весела і завзята версія казки, що народилася у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету, має яскраві візуальні ефекти, інтригуючі повороти і несподіваний фінал.

28 червня до пам'ятника гетьманові Пилипу Орлику – авторові першої української Конституції – поклали квіти керівники держави і столиці, народні депутати України.

Фото Бори

25 червня в Голосіївському районі киян познайомили із холі – традиційним щорічним індійським святом весни і яскравих фарб. Це – масові гуляння, обсипання фарбами з трав і натуральних барвників та обливання водою.

26 червня. Хрещатик. День мол

У Києві на вулиці Анни Ахматової з’явилася найбільша у світі візантійська фреска «Земля і небо». Грецький вуличний художник Фікос намалював її на 16-поверховому будинку. Фреска втричі вища за статую Зевса в Олімпії.

17Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Микола ПАЦЕРА Борис КОРПУСЕНКО (фото)

На вокзалі: «Попийте, синоч-ки, он як вам душно. Мій зараз теж служить, то дзвонив, що на полігоні знемагають зі спе-ки». «Дякую, мамо», – солдат сором’язливо взяв воду і, зро-бивши кілька ковтків, передав товаришам.

Нещодавно кореспонденти «Вечірки» зустріли на Київсько-му залізничному вокзалі велику групу солдатів. Молоде поповне-ння призовників тримало курс до навчального центру 26-ї Бердичів-ської бригади. Там вони стануть артилеристами.

…Під навісом на платформі сидів гурт молодих хлопців у ка-муфляжі з рюкзаками. Побачивши цих «жовторотих» бійців, якась добродушна жінка підійшла до одного з них і простягнула пляшку мінералки.

Неподалік про щось любо воркотали двоє й цілувалися під заздрісними поглядами юнаків, котрі з них трохи кепкували. Ми ж, набравшись нахабства, ви-рішили перервати цю ідилію та познайомитися з молодятами. Дівчина назвалась Анею Лобань і розповіла, що проводжає свого хлопця Діму Гончарова в «учебку» у Бердичів. Їй дуже пощастило, адже сьогодні рівно два роки, як вони познайомилися на навчанні в Донецькому гірничому технікумі, після закінчення якого хлопець «аж місяць» пропрацював шахта-рем, доки військкомат не призвав його до армії. І цю «ювілейну» дату вони відзначають разом уже третій день. У суботу вона була на складанні молодим бійцем присяги в навчальному центрі в Десні, у неділю був спільний вихідний, і сьогодні вона приїхала на вокзал, щоб провести хлопця «транзитом».

Юнак розповів, що родом із Красноармійська (нині – По-

кровськ), Аня – із Волновахи. І хоча бойових дій там немає, але він знає, яке жахіття коїться непо-далік, тож вважає своїм обов’язком добре підготуватися, зокрема в навчальних центрах, щоб гідно боронити малу батьківщину від сепаратистсько-російських військ.

Такий самий настрій був і в решти призовників, вони пори-валися на передову. І з повагою поглядали на командира, який в АТО має псевдо Боцман.

Офіцер каже, що головою від-повідає за півсотні призовників, яких перевозить із «Десни» в Бердичів. Тішиться, що всі на-лаштовані патріотично.

Приїхав на вокзал, щоб по-бачитися з добрим знайомим – побратимом Боцманом і відомий лікар-волонтер Док. «Порадував» тим, що його прізвище занесли в «розстрільні» списки сепаратис-тів ДНР після того, як був нагоро-джений орденом «За мужність», яким відзначили за порятунок наших воїнів у районі Дебаль-цевого. Тоді Док з товаришем

на старенькому бусику вивезли з пекельного котла близько 160 живих, поранених і вбитих.

Про медичну допомогу бійцям Док міг би оповідати годинами, але нині його більше непокоять волон-терські проблеми. Адже останнім часом дещо згасло бажання людей допомагати нашим воякам хар-чами, одягом, військовим спо-рядженням. Тож волонтер-фанат, котрий через три дні після нашої зустрічі знову готувався їхати на Донбас, попросив нас через газету звернутися до киян з проханням приносити все необхідне воїнам на передовій в «Український дім», де цілодобово працює їхній во-лонтерський пункт. Як один із прикладів такого альтруїзму він навів випадок, коли дідусь із ба-бусею запропонували їм 7 тисяч гривень, зібраних на похорони, на які вони разом із волонтера-ми закупили продуктів і різного одягу. Цей учинок справді гідний наслідування кожним, хто хоче бодай чимось допомогти нашим захисникам.

«Вечірка» «Вечірка» проводжала проводжала призовників...призовників...

иса КОРПУСЕНКА , Олексія ІВАНОВА , Григорія КУБЛАНОВА та Павла ПАЩЕНКА

лоді.

У столичному Гідропарку завершився третій тур попереднього групового етапу чемпіонату Києва з пляжного футболу. За його підсумками визначилися вже три команди, які завоювали путівки до вищої ліги. Окрім цього, тут пройшли змагання із тріатлону.

Андріївський узвіз нарешті став пішохідним. Тут установили механічні болларди, що обмежують проїзд автотранспорту історичною вулицею.

9Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208) Хрещатик, 36

Графік прийому громадян керівництвом КМДА

на III квартал 2016 року

Ліце

нзія

Нац

іона

льно

ї Рад

и Ук

раїн

и з

пита

нь т

елеб

ачен

ня т

а ра

діо

мов

ленн

я Н

Р №

118

8-м

від

12.

11.2

010

р.

Реклама

Перший заступник голови КМДА Геннадій Володимирович ПЛІС: питання діяльності апарату ви-конавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); питання бюджету та фінансів, планування і обліку, подат-кової політики, банківської діяльності, організації виставкової діяльності.

Особистий прийом громадян – кожного першого вівторка з 16.00 до 18.00 на вул. Хрещатик, 36. Телефон посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-74-40.

Особистий виїзний прийом – кожного третього вівторка з 17.00 до 18.00 у Печерській РДА та кожного четвертого вівторка з 17.00 до 18.00 у Шевченківській РДА.

Проведення прямих «гарячих» телефонних ліній – кожної другої середи з 17.00 до 18.00, тел. 202-76-76.

Заступник голови КМДА Петро Олександрович ПАНТЕЛЕЄВ: питання житлово-комунального господарства, енергетики, енерго-ефективності та енергозбереження; утримання і забезпечення належного стану житлового фонду, співпраці з ОСББ, приватизації житла, надання ритуальних послуг; контролю за

благоустроєм; надзвичайних ситуацій; охорони довкілля; охорони праці та безпеки життєдіяльності населення.

Особистий прийом – кожного другого четверга з 16.00 до 18.00 на вулиці Хрещатик, 36. Телефон посадової осо-би, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-74-56.

Особистий виїзний прийом – кожного першого чет-верга з 16.00 до 18.00 у Святошинській РДА та кожного третього четверга з 16.00 до 18.00 у Солом’янській РДА.

Проведення прямих «гарячих» телефонних лі-ній – кожного четвертого четверга з 16.00 до 17.00, тел. 202-76-76.

Заступник голови КМДА Ми-кола Юрійович ПОВОРОЗНИК: питання охорони здоров’я; соціаль-ного забезпечення та соціального захисту соціально незахищених громадян – пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних людей, дітей-сиріт, одиноких матерів, багатодітних сімей та інших; забез-

печення виконання законодавства про пільги, зайнятості населення, праці та заробітної плати; гендерної політики; надання адміністративних послуг; питання комунальної власності, приватизації.

Особистий прийом громадян – кожної третьої п’ятниці з 12.00 до 14.00 на вул. Хрещатик, 36. Телефони поса-дової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-76-16; 202-77-21.

Особистий виїзний прийом – кожного першого по-неділка місяця з 16.00 до 17.00 у Голосіївській РДА та кожної третьої п’ятниці з 16.00 до 17.00 у Дарницькій РДА.

Проведення прямих «гарячих» телефонних ліній – кожного першого вівторка з 11.00 до 12.00, тел. 202-76-76.

Заступник голови КМДА Олек-сій Юрійович РЕЗНІКОВ: питання децентралізації та місцевого само-врядування; міжнародних відносин; внутрішньої політики; преси та інформації; видавничої справи; ту-ризму і курортів; реклами.

Особистий прийом грома-дян – кожного другого вівторка

місяця з 10.00 до 12.00. Телефон посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-70-52.

Проведення прямих «гарячих» телефонних ліній – кож-ного четвертого вівторка з 10.00 до 11.00, тел. 202-76-76.

Заступник голови КМДА Ілля Вадимович САГАЙДАК: пи-тання промислової, науково-тех-нічної та інноваційної політики; регуляторної політики та підпри-ємництва; внутрішньої торгівлі та побутового обслуговування населення; діяльності ринків; ін-форматизації, теле- та радіо-

мовлення, поштового зв’язку; транспорту та зв’язку; будівництва та ремонту доріг.

Особистий прийом громадян – кожного другого вівторка з 14.00 до 15.00. Телефон посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-74-66.

Проведення прямих «гарячих» телефонних ліній – кожного четвертого четверга з 12.00 до 13.00, тел. 202-76-76

Заступник голови КМДА Олек-сандр Валерійович СПАСИБКО: питання містобудування та ар-хітектури, регулювання місто-будівної діяльності; капітального будівництва; будівництва житла, реконструкції житлового фонду; забезпечення населення житло-вою площею, питання вирішення

проблеми забезпечення житлом інвесторів, які зазнали збитків внаслідок діяльності групи інвестиційно-будівель-них компаній «Еліта-центр»; використання та охорони земельних ресурсів м. Києва.

Особистий прийом громадян – кожної першої середи місяця з 16.00 до 17.00 на вул. Хрещатик, 36. Телефони посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-77-04; 202-77-05.

Особистий виїзний прийом – у другу середу з 16.00 у Оболонській РДА, четвертої середи з 16.00 у Поділь-ській РДА.

Проведення прямих «гарячих» телефонних ліній – кожного другого четверга з 14.00 до 15.00, тел. 202-76-76.

Заступник голови КМДА Ганна Вікторівна СТАРОСТЕНКО: пи-тання освіти і науки; культури та охорони культурної спадщини, фізич-ної культури і спорту; національних меншин і міграції та державно-цер-ковних відносин; питання материн-ства і дитинства, дітей-сиріт, сім’ї та молоді, туризму та курортів.

Особистий прийом громадян – кожного другого ві-вторка з 16.00 до 17.00 на вул. Хрещатик, 36. Телефон посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-74-03.

Особистий виїзний прийом – кожного четвертого вівторка місяця з 16.00 в Деснянській РДА та третього вівторка з 16.00 у Дніпровській РДА.

Проведення прямих «гарячих» телефонних ліній – кожного першого вівторка з 10.00 до 11.00, тел. 202-76-76.

Керівник апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Володимир Во-лодимирович БОНДАРЕНКО: питання діяльності апарату ви-конавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), діяльності архівів;

запобігання корупції; забезпечення законності, право-порядку, прав і свобод громадян; взаємодії та розвитку зв’язків із судами, правоохоронними органами; роботи зі зверненнями громадян; документального забезпечення; інформатизації, електронного урядування та захисту ін-формації; реформування та розвитку системи суспільних комунікацій; питання реформування та розвитку центрів надання адміністративних послуг.

Особистий прийом громадян – кожного третьо-го вівторка з 10.00 до 13.00 на вулиці Хрещатик, 36. Телефон посадової особи, відповідальної за органі-зацію особистого прийому громадян, – 202-77-76.

війна і ми18 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Фото з сімейного архіву

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Упродовж багатьох років час од часу зринає теза – ми втрачаємо цвіт нації на тих чи інших, далеких і близьких, фронтах. Утім, чи про усіх героїв новітньої доби ми зна-ємо? Чи відчувають їхні родини нашу підтримку? Як живеться сьогодні цим людям?

«МИ ТРИМАЄМОСЯ. АНІ СЛЬОЗИНКИ!»

Сергій та Лариса Горбенки скоро два роки як без сина – Святослав був одним із перших кіборгів, ко-трий загинув 3 жовтня 2014-го в Донецькому аеропорту. Йому було лише 19.

Розмовляємо з батьками Свя-тослава в редакції «Вечірки». Вони – медики, працюють у консультативно-діагностичному центрі Оболонського району. «Об-слуговуємо чотири поліклініки, в день до 60 пацієнтів доводиться приймати», – мимохідь злітає із вуст Сергія Олександровича, ди-тячого хірурга-травматолога.

Не хочеться запитувати, чи бодай трохи вщухає біль… Ні, не вщухне. Одвічно пектиме. Слуха-ємо монолог батька:

– Якось до нас на прийом при-йшла молода мама з малюком, звати Святославом. Це ж і наш Святко колись таким був… Ми три-маємося. Ані сльозинки! Затиснули свої емоції в лещата. Вважаю, що нам треба потрохи відходити від власної біди. Ми раді, що допома-гаємо маленьким. Ще тішимося, що вдалося зробити важливі справи і не страшно помирати – поставили пам’ятник на Берковецькому кла-довищі. І друге – домоглися, щоб Святослава було визнано учасни-ком бойових дій.

– Батьки дітей, яких лікуєте, знають про вашу біду?

– Думаю, що ні. Часто доводи-лося затримуватися після робочого дня, бо люди з дітьми стояли в черзі. Ніхто ж із них не знав, що після роботи ми з дружиною їхали на цвинтар до сина… Головний лікар Микола Андрійович Яремчук, деякі колеги підтримують нас.

– Що вам допомагає у житті? – Бог, Святослав і добрі люди.

Відколи у нас горе, наша віра в Бога тільки укріпилася. Хочемо, щоб ніхто з героїв цієї, неоголошеної, війни не був забутим.

У журналістському блокноті – усе більше штрихів до портрета Святка.

– Святослав був харківським майданівцем, входив до Само-оборони, – промовляє Сергій Олександрович. – А я свого часу пройшов київський Майдан, був лікарем-хірургом на Грушевського і Городецького, постійне чергу-вання. Але синові на харківських барикадах було набагато важче.

ВЧИВСЯ ОДНОЧАСНО У ТРЬОХ ВУЗАХ

Багато дорослих за все життя не встигають зробити того, що вдалося цьому надзвичайно тала-новитому юнакові. Закінчив школу в 15 років, а в 19 вже навчався у

трьох вузах одночасно, володів англійською, французькою, поль-ською, вивчав японську.

За час навчання написав кілька наукових робіт, з якими виступив на конференціях про японські діа-лекти і історію Японії XVII cтоліття, готував власну працю про битву при Азенкурі (дуже цікавився іс-торією Столітньої війни), переклав на англійську мову тези батьків-ської версії історії Жани д’Арк, завдяки чому англомовний світ отримав нагоду прочитати її без перекручень і сторонніх тлумачень. Переклад Святослава ще й досі представлено на персональному сайті його батька.

Встиг пройти педпрактику і по-працювати керівником дитячого загону в передвоєнній Феодосії влітку 2013-го. Потім ці дітки зі Львова приїхали до нього на мо-гилу і привезли незабудки.

Потім були справжні жорстокі випробування на харківському Майдані, оборона ОДА від «Опло-та»…

Влітку 2014-го він ще встиг скласти випускні іспити на військо-вій кафедрі й у високі штаби «по-летіло» подання про присвоєння Горбенку звання «молодший лей-тенант». Мріяв стати військовим перекладачем. Однак отримати офіцерські погони не встиг.

«ПІДУ НА ФРОНТ РАЗОМ ІЗ СИНОМ»

І ось одного дня Святко, цей добрий велет, як його називали побратими, зробив свій вибір.

– Він залишив прощального листа, у якому написав, аби ми його не шукали. З усіма попрощав-ся, попросив вибачення і сказав, що це його вибір, – згадує бать-ко. – Попросився до підрозділу ДУК як свідомий патріот. До того

ж, тут не відмовляли студентам. Ми знайшли Святослава у Десні, в навчальному центрі. Я просив командира «Десни»: «Відпустіть сина закінчити навчання, я знаю, що на Донбасі ще не скоро пере-стануть стріляти. Невже у нас так багато військових перекладачів?» Я сказав тоді командиру: якщо

буде великий наступ росіян, то із сином на передову прийду і я. Не відпустили… його.

Торік у пам’ять про студента Ін-ституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Святослава Горбенка у вузі відкрили меморіальну дошку, назвали його іменем аудиторію синхронного перекладу, встано-вили стипендію для талановитих студентів-японістів імені Горбенка. Згодом, через рік, таку ж дошку від-крили і у Харківському національ-ному педагогічному університеті ім. Григорія Сковороди, і у Першому полтавскому ліцеї ім. Івана Котля-ревського, де він навчався.

…Донецький аеропорт. Пекло. Святко – боєць 1-ї штурмової роти 5-го батальону Добровольчого

українського корпусу. Взяв псевдо Скельд. Так звали одного з героїв його улюбленого фільму вікінга – рятівника свого народу.

ТАК МІГ ВЧИНИТИ ЛИШЕ СКЕЛЬД

Вражають деякі деталі, які ба-чимо у воєнній історії Святослава.

– В нашій родині зберігався ста-ренький медальйон із образом Бого-матері, який моя бабуся дала діду на війну в1941-му. Він проносив його зашитим в шинелі, часи такі були, про віру сильно відкриватися не можна було, – говорить Сергій Олександрович. – Ми вважали, що маленька іконка врятувала йому життя. Я одягнув її, разом із хрес-тиком, коли йшов на Майдан. Мені вона точно життя врятувала і не раз. Коли прощалися з сином в чорній віднині для мене «Десні», я пові-сив йому цей медальйон на шию разом із хрестиком, сподівався, що захистить, вбереже, як вберіг діда, і мене свого часу. Не вберіг, на жаль, і сам десь пропав, бо на шиї сина, у день похорону, я його вже не побачив. Згодом хтось з 5-го батальйону сказав, що іконка див-ним чином пропала в Святослава як раз напередодні того самого бою, з якого він не повернувся. Немов хлопці відмовляли його йти, мов знак – недобрий, але він пішов. Не хотів товаришів підвести…

Так міг вчинити лише Скельд. Потім друг його згадував, як Святко віддав йому свого бронежилета, бо той поїхав захищати аеропорт раніше за сина. В цьому вчинку весь наш Слава. Для друзів нічого не шкодував.

–У вас ще є діти? – Маємо донечку Ірину, вона

старша за Святослава; молодий учений, закінчила магістратуру Варшавської політехніки, біомедін-женер. Вона пішла по моїх стопах, моя перша освіта – історична ре-конструкція, тому я ще й антропо-лог-реконструктор, – продовжує розповідь Сергій Олександрович.

Трохи мовчимо. Говорить мама: – Всі ці 19 з половиною місяців,

коли сина не визнавали вбитим українським солдатом, тому що – доброволець, нам було дуже бо-ляче і прикро. В нього як би все відібрали: і навчання, і майбутнє, і його погони офіцерські, і навіть сам факт загибелі на цій війні…».

І знову – батьківське: – Ми все що могли зробили,

щоб зберегти пам’ять про Свя-тослава. Але одне не змогли – по-вернути йому його офіцерські по-гони, хоч він і закінчив військову кафедру і прийняв присягу, яку зрештою і виконав. Але кажуть, треба надати диплом бакалавра. Втім, він не зможе вже закінчити бакалаврат, і не він винен, що я перевів його на курс молод-ше. Тому ми знаємо, що душа Святослава була б втішена, якби йому посмертно присвоїли звання «лейтенант». Це ж не орден, не пільги, не гроші. Але нам сказали, що «не положено».

– Ви розпитували бойових по-братимів, яким Святослав був на війні?

– Так. Оцінка дорослих чоло-віків, дуже вишколених, суворих воїнів, які добре відгукувалися про сина як про рівного, хоч він був набагато молодшим, мені багато про що сказала, – відповідає Сергій Олександрович. – Мені розпо-відали, що стріляти доводилося з такого «п’ятачка», що не кожен боєць і наважувався, а Святослав звідти стріляв. Тоді, в бою, хлопці спочатку відбили ворожий напад, а потім Святослав кинувся виносити поранених спецпризначенців. І в цей момент, як каже Саша Чуб, вистрелив російський танк…

– Нам передали нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту», яким було нагоро-джено Святослава – його привіз хлопець-кіборг з 5-го баталь-йону ДУК з цікавим позивним «Бес», це людина легендарної хоробрості, нам було приємно, що саме він виконав цю місію. Між іншим, нещодавно у Анто-на Окорокова, так звати цього героя оборони аеропорту, на-родився син і він назвав його Святославом. Ми втішені, що не зникають із землі нашої Украї-ни-Русі Святослави.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Офіційно звертаємося до міністра оборони України Степана Полторака з проханням присвоїти (посмерт-но) Святославу Горбенку звання «лейтенант».

Ми все зробили, щоб зберегти пам’ять про сина. Але єдине що, не змогли, – повернути йому його офіцерські погони...

Добрий велет СвяткоІсторія київського студента, який загинув у Донецькому аеропорту

Cвятослав Горбенко

19Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208) вітальня

Реклама

«Вечірка»: 110 років із киянами. Будьмо разом і надалі!

Передплата з доставкою газети у поштову скриньку

Купити газету «Вечір-ній Київ» можна у мережах «Союздру-ку», «Київоблпресі» (Київська обл., Жи-томир, Житомирська обл.), поштових відді-леннях Києва та області.

Оформити передплату можна у поштових відді-леннях та в редакції: Київ, вул. Володимирська, 51-б, 1-й поверх, кімн. 8. Тел.: 234-27-35

Передплатний індекс

37607

1 місяць 14 грн3 місяці 42 грнпівроку 84 грнрік 168 грн

ЛИШЕЛИШЕ14 14 грнгрн

на місяцьна місяць

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.uatwitter.com/vechirkanovavk.com/vechirkanova

» 6

» 4

» 10–16

TVпрограмаНайз

ручн

іша

Жереб кинутоВіднині партії мають номери у виборчому бюлетені.

Боротьба за симпатії електорату стає все запеклішою

В гостях у медиків спеціального призначення «Вечірка» дізналася, як навчають надавати невідкладну допомогу

Подробиці на стор. 7

НІМЕЦЬКІ ФАХІВЦІ ГОТУЮТЬ РЕВОЛЮЦІЮ У СТОЛИЧНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ

ОЛЕКСІЙ РЕЗНІКОВ ПРО НОВИНИ ІЗ ФРОНТУ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Подробиці на стор. 8, 17

кур’єр «ВК»2

Леся КЕСАРЧУК

Часто чуємо: а що робить влада, щоб містяни сплачували менше за енергопослуги? Відповіда-ємо: нині у столичних будинках почали встановлювати тепло-регулятори. Це частина систе-ми індивідуальних теплових пунктів, розміщених у підвалах будинків. Погодні регулювання подачі тепла дозволять мешкан-цям заощаджувати енергію та кошти.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

--

--

--

столиця за тиждень

-

-

-

--

-

-

--

-

-

-

-

-

-

-

Як зменшити рахунки за тепло?

Хто очолив Зал офіційних делегацій У столиці обрали нового керівника особливого держпідприємства Леся КЕСАРЧУК

Економіст за освітою Андрій Ма-зур уже мав досвід керування ДП «ЗОД» (Зал офіційних делегацій) упродовж 2003–2006 років. Його обрали за конкурсом в Управлінні державними справами. За всю історію ЗОДу це вперше його ди-ректор обирається таким чином.

-

--

--

-

-

акценти4

влада на зв’язку

-

)

-

Катерина СКРИПНІКОВА

-

Олексій Резніков: «Крісло хитається під кожним корупціонером» Заступник Київського міського голови – секретар міськради

Олексій Резніков розповів «Вечірці», що нового на фронті боротьби

з корупцією і які труднощі при цьому виникають

Послуги будуть автоматизова-ні, і це виключить можливість вимагання хабара і «подяки» за той чи інший папірець

погляд6

кава

Вадим ПЕТРАСЮК

--

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

--

-

-

з бульбашкамимииииии МАФи незгод Леонід ФРОСЕВИЧ

Якщо в середині 1990-х розгортала-ся жорстока конкурентна боротьба (з підпалюваннями та стріляниною) між кримінальними групами за право «МАФіо-зити», тобто тримати МАФи під контролем, торгувати тут, то сьогодні ситуація дещо іншого ґатунку. Рекетири давно легалізу-валися, стали «порядними», однак все одно тяжіють до сумнівної торговельної діяльності.

-

--

---

-

-

-

---

-

-

-

--

-

--

--

-

-

-

--

-

-

Білоцерковець захищатиме інтереси киян у парламенті Повноваження депутатів від БПП Єгора Фірсова та Миколи Томенка припинені. Про це оголосив спікер Верховної Ради

Володимир Гройсман. Їхніми наступниками в парламенті стали Олександр Бригінець та Дмитро Білоцерковець.

-

--

-

--

-

-

Підготував Віталій КУРІННИЙ

до речі

тема номера

Марина МАРЧЕНКО

Його називають моральним автори-тетом України. І кажуть, що, мабуть, волею долі так сталося, що день на-родження країни збігся з його днем народження. 24 серпня 1991 року він написав Акт про Незалежність України, за який проголосувала Верховна Рада. А до цього були і під-пільна антикомуністична діяльність, і камера смертників, і мордовські концтабори, і депутатська діяльність на благо вільної України… З Левком Лук’яненком спілкувалася корес-пондентка «Вечірки».

-

-

-

-

-

-

-

-

«

»

-

--

-

-

-

-

-

-

-

«

»

-

-

-

ексклюзив до Дня Незалежності

8

Наше коріння. Пишаємося…Суперпопулярні у своїх країнах письменники й артисти не забувають нагадувати

про своє українське походження

Левко Лук’яненко: «Путін сприймає Україну як об’єкт»

« » -

( )

Роки незалежності ста-ли часом переучування цілої нації, і це дуже по-зитивний процес

Наталка МИКОЛАЄНКО

()

Віталій КУРІННИЙ

Столичний метрополітен можна сміливо назвати підземним містом. Адже в Києві побудовано 52 станції, прокладено 70 кілометрів колій, щодня потяги метро пе-ревозять 1,5 мільйона пасажирів. За цими цифрами – величезна робота трудового колективу «Київметробуду», який уже не один десяток років очолює Герой України, Почесний громадянин Києва Володимир Петренко.

– Володимире Івановичу, ваше під-приємство нині переживає чи не най-важчі часи…

– Не ми одні, вся країна переживає нелегкі часи. А «Київметробуд», я вважаю, це все-таки певний барометр нашого життя. Адже наші справи – стратегічні, й будівництво метрополітену – це показник розвитку міста, розв’язання його транспортних проблем. Хоча ми і пережили не одну гіперінфляцію, зміну урядів й інші катаклізми, але за всю 66-річну історію підприємства у столиці не було жодної зупинки в будівництві підзем-ки. І лише починаючи з 2013 року вперше призупинено роботи. Це, звичайно, дуже тривожний сигнал...

– Тож світла в кінці тунелю поки що не видно?

– Чому ж? Ми подали до міської адмі-ністрації пропозицію щодо виділення з бюджету столиці 87 мільйонів гривень. Це питання вирішується, і я певен, що буде по-зитивний результат. Зустрічався особисто з мером Віталієм Кличком. Він має надію, що метро у столиці будуватиметься, відшукує для цього інвестиційні кошти. Перекона-ний, що його високий рівень авторитету на

міжнародній арені допоможе місту розпочати роботи в Києві. Завдання мера – добудувати Подільсько-Воскресенський мостовий перехід і, звичайно ж, не відмовлятися від будівництва метрополітену. Якщо вже не чотири гілки, то хоча б спорудити ще одну станцію в напрямку Новобіличів, щоб поєднати метро з міською електричкою.

– Припустимо, що фінан-сування з’явилося – чи готові

ваші фахівці вже сьогодні роз-почати роботи?

– Враховуючи, що основним ро-ботам передують підготовчі, які тривають принаймні рік, то ми готові розпочати будівництво. Для цього у нас є все – два сучасні про-ходницькі щити, якими ми у склад-них геологічних умовах пройшли до Теремків. Навіть, зважаючи на те, що за час простою ми втратили кваліфікованих прохідників для

спорудження станцій глибокого заляган-ня, упродовж року зможемо підготувати потрібні кадри.

– Наскільки київські ґрунти геологічно складні для прокладання метрополітену порівняно, скажімо, з пітерськими?

– Свого часу ми говорили керівництву міста, що в Києві умови будівництва ме-тро – одні з найскладніших у світі, але нам не вірили. Тоді довелося викликати з Німеччини експертів, котрі моніторять спорудження підземки в Європі й у світі. Вони на місці вивчали ситуацію, геологію і були здивовані, бо, мовляв, лише в Пекіні бачили подібні умови будівництва, які є найскладнішими у світі. В Києві досить високий рівень ґрунтових вод, усі річки сформувалися під землею і живуть, ді-ють самостійно, як хочуть. Коли ми їх перетинаємо, то виникають серйозні проблеми.

– Під час попередньої нашої з вами зустрічі ви розповідали, що отримали пропозицію зводити підземку в Індії.

– Там ми працювали, але роботи при-зупинили через кризу, яка не оминула і цю країну. Нині вирішуються юридичні питання, до Києва вже приїздив пред-ставник фірми-замовника і запевнив нас, що незабаром будівництво відновлять. В Індії працюють переважно наші «мізки» – інженери, адже робочої сили в цій кра-їні достатньо. Крім цього, ми намагалися працювати у Грузії, в Ірані. Свого часу нас запрошували московські, харківські метро-будівці. Нещодавно надійшли пропозиції від колег з Дніпра (Дніпропетровськ). Разом із турецькою фірмою ми виграли тендер на спорудження метро – влада цього міста знайшла кошти, залучивши фінансування з європейських фондів.

– У 2017-му буде 30 років, як ви очо-люєте «Київметробуд». Скільки було зведено у столиці станцій під вашим керівництвом?

– Загалом із 52 станцій київського ме-тро перший керівник «Київметробуду» побудував 12, другий – 14, а решту – під моїм безпосереднім керівництвом. Тобто – 26. А якщо говорити за весь час роботи на підприємстві, то за моєї участі в Києві споруджено 40 станцій метрополітену.

– А будівництво якої станції для вас є найдорожчим і найважчим за всю кар’єру?

– Звичайно, як у житті найдорожчими є перша й остання дитина, так і в мене. Першою була станція «Ленінська» (сьогодні «Теа-тральна»), яку ми будували досить незвично. Зводили об’єкт на відстані від основної гілки, а потім «врізали». Адже до того наступною після «Хрещатика» була станція «Університет». Але найвизначнішою для мене була все ж таки перша пускова дільниця у складі станцій «Золоті ворота» – «Палац спорту» – «Клов-ська». По-перше, «Золоті ворота» – досить глибока станція (понад 100 метрів), по-друге, є пересадочною, по-третє, архітектурно дуже приваблива. Вона увійшла до десяти кращих у світі за своєю привабливістю. Ця станція для мене була найскладнішою, найвідпо-відальнішою. Досить непростою виявилася й остання станція метро «Теремки». Цей напрямок вважався неперспективним ще з радянських часів. А ми з 2008-го по 2013 рік побудували шість станцій до Одеської площі. Звичайно, це був прорив.

– Чи були у метробудівців власні ре-корди, наприклад, проходження за добу великого відрізку в складних умовах, тощо?

– За радянських часів було таке неглас-не змагання. Але рекордами я це не можу назвати. Головними я вважаю всі процеси – проходку, спорудження вестибюлів, стан-цій, перегінних тунелів, монтажні роботи. І це все таким чином потрібно спланувати, щоб роботи завершити в зазначеному місці та вчасно. Призначено пуск на 31 грудня, скажімо, і все має бути готовим до цієї дати. Свого часу, коли я був начальником дільниці Куренівсько-Червоноармійської гілки, ми пройшли механізованим комп-лексом 262 метри за місяць. Хоча у СРСР деякі метробуди досягали і 500 метрів, але там були зовсім інші умови проходки. Тобто потрібно враховувати всі нюанси.

– Скільки, на вашу думку, гілок та станцій метро потрібно сьогодні Києву, аби задовольнити потреби міста?

– Насамперед потрібно прокладати чет-верту гілку, яка з’єднає зовнішні пересадочні вузли між трьома існуючими й суттєво роз-вантажить центральну частину міста. У нас пересадочні вузли є, але сьогодні на деяких із них уже «штовханина». Тобто на одному квадратному метрі одночасно перебувають чотири пасажири. Якщо з’явиться четверта гілка, то буде пересадка із станції «Тараса Шевченка» на «Подільську», з «Глибочицької» на «Лук’янівську» і далі з «Вокзальної-1» на «Вокзальну-2»... Згодом потрібно буде думати про будівництво півкільця метро, а, можливо, і кільця навколо Києва...

– Ви – Почесний громадянин Києва, вже не один десяток літ тут мешкаєте. А яке місце у столиці для вас є найулю-бленішим?

– Хоча я народився у Бориспільському районі, однак із 17 років живу і працюю в Києві. Свою трудову діяльність починав на Деміївці – тоді це було село. Коли буваю там, то бачу, як змінився цей район міста, і з впевненістю можу сказати, що це і є най-дорожче для мене місце. Згадую клуб імені Фрунзе, в якому під час гастролей виступав французький співак Ів Монтан, згадую дру-зів, кохання... Це найпам’ятніші моменти молодості. Загалом, у Києві, мабуть, немає такого куточка, який би не подобався, якого б не можна було полюбити. І все ж таки пам’ять мого серця залишається на Деміївці.

– Володимире Івановичу, чи можемо ми в Україні виробляти власних «кротів», або «землерийок», як їх ще називають, для будівництва метро?

– Це дуже складні машини, і їх мають виробляти компанії із знач ним досвідом, історією. У світі загалом не так уже і багато країн, які їх виробляють. Це Німеччина, США, Японія, і віднедавна за ліцензією налагодили виробництво «кротів» китайці. У нас у «Київметробуді» застосовуються агрегати німецького виробництва.

– Що робите у вільний час, ваші за-хоплення?

– Насправді вільного часу не так уже й багато. Після роботи потрібно ще і з комп’ютером попрацювати: довідатися, що у світі відбувається. Я – не мисливець, якось спробував, але це не моє. Тому більше цікавлюся риболовлею, адже виріс на Дніпрі. Для мене це дуже приємне, привабливе хобі. Ловлячи рибу, я і відпочиваю, і відволіка-юся від роботи. Ще з радянських часів маю човна із сучасним двигуном. Пригадую, як ще хлопцем із дідом возили рибу на Поділ. Десь понад добу діставалися на веслах, місцями тягнули човна, як бурлаки, проти течії. Нещодавно проїхався цим маршрутом і жахнувся, як змінився Дніпро: уздовж річки набудували причалів, звели огорожі, вимивають пісок...

Згодом потрібно буде думати про будівництво півкільця

метро, а, можливо, і кільця навколо Києва...

міжнрозпмерВосі, звідЯкб

суваш

почат– В

ботамтриваготовцьогоходниних гедо Тете, щоФ

ото Павла

ПАЩ

ЕНКА

Володимир ПЕТРЕНКО:

«Києву потрібна «Києву потрібна четверта гілка метро» четверта гілка метро»

суспільство20 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Микола ПАЦЕРА

У Конституції України прописа-но, що державними символами є малий і великий герби. Насправ-ді ж маємо лише перший, а на-вколо прийняття другого час од часу спалахують дискусії. Чому?

Ще влітку 1991 року було ого-

лошено Всеукраїнський конкурс зі створення державної симво-ліки, в якому взяли участь сотні проектів малих і великих гербів.

«Здебільшого це були зви-чайні малюнки, які не мали ні-чого спільного з геральдикою, – розповів «Вечірці» один із його учасників, співавтор ни-нішнього малого герба заслуже-ний художник України Олексій Кохан. – Перемога ж дісталася художникам Андрію Гречилу та Івану Турецькому, які взяли за основу тризуб періоду княжої держави Володимира Великого. А оскільки в моєму проекті теж було використано цей символ, то нам трьом дали завдання – розробити новий герб України. Три дні в кабінеті Леся Танюка ми разом мудрували над ним і зрештою з’явився нинішній варі-ант, за основу якого взяли жовтий тризуб, створений для УНР Васи-лем Кричевським, осучаснили його за правилами геральдики і помістили на блакитний щит. Цей варіант і затвердила Верхо-вна Рада 19 лютого 1992 року як малий герб України».

Коли ж 1996-го приймали Конституцію України, комуністи в парламенті категорично ви-ступали проти тризуба. Тож аби зберегти його як малий герб, па-тріотично налаштовані депутати вдалися до хитрощів – запропону-вали створити на його основі ще й великий герб, в якому обіцяли врахувати побажання «лівих».

НЕЯКІСНІ МАЛЮНКИ КОЗАКА ТА ЛЕВА

Перший конкурс ескізів цього герба Верховна Рада доручила провести Кабінету Міністрів Укра-їни у вересні 1996 року – його мали завершити вже 1 грудня. Тоді ж було сформовано й відповідну державну комісію. Проте позитив-ного результату це не дало – герб «провалили». Повторний конкурс провели вже на підставі розпоря-дження Кабміну від 16 травня 2007 року з подальшим продовженням терміну до 31 грудня наступного. 17 липня 2009-го конкурсна ко-місія затвердила ескіз великого Державного Герба. Ось що роз-повів про нього «Вечірці» член цієї комісії, співавтор чинного малого герба, а також розробник одного з проектів великого, доктор історичних наук, голова Україн-ського геральдичного товариства Андрій Гречило.

«На жаль, я тоді до Києва по-трапити не міг, як, до речі, й кіль-ка інших членів комісії, – прига-дав Андрій Богданович. – На мою думку, відбулася імітація кворуму (16 осіб), і за версією, деякі з них

проголосували «телефоном». До того ж комісія складалася пере-важно з чиновників міністерств і відомств, яким потрібно було «за-крити» це питання. Переможцем знову став попередній варіант, який активно «протягували» й на минулих конкурсах. На ньому було зображено на синьому щиті золотий Знак княжої держави Володимира Великого (малий

Державний Герб України). Над щитом розміщене відтворення великокняжого вінця і синьо-золотого шатра. З одного боку від щита зображено козака з мушкетом, з другого – золо-того лева. Під щитом – стрічка в національних кольорах, під нею – золоті колоски пшениці, скріплені кетягом калини. Не буду називати авторів цього проекту, щоб не викликати гніву «конку-рентів», але скажу про деякі його недоліки. Передусім, це неякісні

малюнки козака та лева. У за-порожця чомусь неприродно загнута рука, яка тримає мушкет, – наче вона переломлена. Та й лев вийшов більше схожим на якогось мутанта, до того ж, зображений із порушенням геральдичних канонів. Над щитом для чогось розмістили князівську корону, що є уособленням християнства і таким чином порушує статтю Конституції про рівність релігій в Україні. Ескіз вже вкотре подали до Верховної Ради, де його знову не прийняли».

Проте саме цей проект досі є «кандидатом» на великий Дер-жавний Герб України. Та чи по-трібен він нам взагалі?

НЕ НА ЧАСІ Й НЕДОРЕЧНО

«Великі герби зазвичай мають країни з монархічним устроєм і традиціями, – пояснив Андрій Гречило. – У таких державах як Королівство Швеція, Австро-Угорська імперія з новими територіальними надбаннями змінювалися титулатура монарха і великий герб. Після Першої світової війни такі герби за-твердили, скажімо, Естонія та Латвія, Чехія ж узагалі має три герби. А от Україні, як унітарній державі, він не потрібен. Та й хто і де його має використовувати? На офіційних документах ціл-ком виправданий малий герб. А скільки треба витратити коштів на його запровадження, напри-клад, тільки при заміні закордон-них паспортів!.. І заради чого? До того ж, якщо затверджувати великий герб, то потрібно внести відповідні зміни до Конституції і належним чином описати його, оскільки це зроблено дуже роз-пливчасто».

Противником запровадження великого герба є також доктор мистецтвознавства Вадим Ску-ратівський, який вважає, що роз-починати через чверть століття існування держави дискусію про структуру чи будову великого герба не варто. «Ми вже маємо герб, і починати знову розмови щодо того, кого і як помістити на великий Державний Герб просто недоречно. Думаю, що ініціатори вилучення з Конституції згадки про нього мають рацію», – за-значив історик.

Голова Конституційної асамб-леї, перший президент України Леонід Кравчук вважає, що вже втрачено час для узаконення вели-кого герба. У Конституції ж треба ввести одне поняття «герб» – без малого чи великого.

А ось колишній віце-прем’єр-міністр Микола Жулинський, який на початку двотисячних років очолював комісію з роз-робки великого герба, бачить його стратегічне призначення в тому, що в ньому поєднано Україну символічними образами галицького лева та запорозького козака. «Великий герб має бути символом об’єднаної України», – висловив думку пан Жулинський в одному з інтерв’ю.

Великий герб і досі у вогні дискусій

У запорожця чомусь неприродно загнута

рука… Та й лев вийшов більше схожим на якогось

мутанта

У 2009 році конкурсна комісія затвердила ескіз великого Державного Герба

Ескіз великого герба Олексія Кохана

Герб Української Народної Республіки, запропонований Михайлом Грушевським (1917 р.)

родовід

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Вулиця Петрівська сполучає Вознесенський узвіз із Глибочицькою. До-недавна тут були лише непрохідні хащі та глухі паркани, але завдяки урбаністичній команді «Пилорама» нею знову можна спокійно ходити.

Зовсім поряд із гамірною Львівською площею є місце, відоме хіба що краєзнавцям та поціновувачам київських піших прогулянок. Біля греко-католицького собору в сучасній архітектурі розташовано най-старіший у Києві міст – ліпше сказати, навіть найдавніша дворівнева розв’язка. Вулиця Кудрявська тут пролягає унікальним металево-цегляним мостом кінця ХІХ століття, а внизу розпочинається вулиця Петрівська. Точніше – практично закінчується, обривається просто у хащах. Саме написане на асфальті слово «Хащі» та натягнута вздовж зарослої кропивою стежки мотузка вказують, що варто рухатися далі. Минаючи природно утворені альтанки та руїни старих цегляних під-валів, приходимо до новеньких дерев’яних сходів.

– У середині 1990-х років цю невелику, але живу вуличку було частково зруйновано, але при вході до гаражного кооперативу ще вгадується стара бруківка, збереглися стіни одного зі столітніх будинків, – роз-повіла «Вечірці» засновник команди «Пилорама» Дана Косміна. – Ми обираємо місця для своїх інтервенцій за принципом «чим гірше – тим краще». У Києві чимало деструктивних просторів – територій та об’єктів, що з тих чи інших причин втратили свої функції, і місто їх відторгає. Зникають публічні простори, рекреаційні зони, а з ними – і їх історія. Але урбаністичний діалог старого і нового дуже важливий. Найскладнішим завданням було прибрати від сміття територію за

гаражним кооперативом. Як розповіла учасниця команди «Пилорама» Кіра Рождественська, тут навіть віднайшли давні трамвайні рейки – їх разом із дерев’яним фронтоном старого будинку використали при виготовленні арт-майданчика у вигляді космічної тарілки (НЛО). Вона символізує першовідкриття цього місця: наче прибульці висадилися в лісі посеред мегаполісу. А колись, до 1960-х років, мостом через вулицю Петрівську справді їздили трамваї – вантажні, ними зі спиртзаводу возили продукцію… Від проекту «Хащі» організатори очікують одразу декілька нових

функцій. Як розповіла Наталка Нешевець із Центру візуальної культури, це насамперед прохід – до Академії мистецтв, від Пейзажної алеї на Поділ, до Могилянки. Йти тут комфортніше, аніж запрудженим автів-ками Вознесенським узвозом. Інший момент – це арт-простір: у кінці гаражного кооперативу вже не перший рік розвивається андеграундна культура: діють репетиційні бази, проводяться вечірки, лекції, кіно-покази, є навіть графіті-крамниця. У майбутньому ж, коли побільшає людей і буде попит, ініціатори

проекту мріють про капітальні сходи і відтак повноцінне відновлення Петрівської як місця культури та відпочинку. До речі, у 1990-х роках тут навіть пропонували зробити «Міський Пирогів» – перенести сюди старовинні дерев’яні будинки з різних районів Києва і створити ще один мистецький узвіз.

НЛО на вулиці ПетрівськійПосеред заростей у центрі міста активісти влаштували публічний простір і зробили прохідною старовинну вулицю

Такою Петрівська була декілька десятиліть тому

Фото Павла ПАЩЕНКА

Петрівська сьогодніПетрівська сьогодні

Микола ПАЦЕРА

28-річна дівчина із модельною зовнішністю, директор з розви-тку однієї з великих вітчизняних компаній із продажу нафтопро-дуктів, аспірантка Національного авіаційного університету стала першою українкою, котра під-корила найвищу вершину. Ми дізналися ексклюзивні подробиці, як це було.

Ірина Галай стала альпініст-кою… програвши начальнику парі: який футбольний клуб виграє – її улюблена «Барселона» чи «Реал», уболівальником якого був шеф. Перемогла друга команда. Тож керівник – виходець із Чечні, ко-трий жодного разу не ходив у гори, придумав підлеглій «покарання»: піднятися на Казбек і розповісти йому про враження.

Ірина, яка виросла в Карпатах і з шести років добре ходила на лижах, сприйняла цю забаганку шефа цілком серйозно й одразу ж пішла купувати спорядження. Продавці як могли відмовляли її від цієї авантюри. Мовляв, коли самі піднімалися на гору, то навіть жуйки викидали, щоб не відчувати зайвого вантажу. А ще їй краще й далі ходити на підборах, ніж у «кішках» (спеціальні накладки на черевики). Та коли вона їх одягла, аж застрибала від радості – так комфортно і впевнено почувалася. І зупинити її вже ніхто не міг – на-віть батьки...

Через півроку Кіліманджа-ро теж підкорилася дівчині без зайвих труднощів, хоча перед

сходженням вона все ж трішки потренувалася. А от у Непалі молода альпіністка пережила справжні жахіття. Другого дня після прибуття у Катманду стався сильний землетрус. На її очах за-гинув хлопчик, якого привалило уламками стіни, а травмовану жінку вона сама витягала з-під завалів будинку.

Від пережитого у дівчини ще більше загострилося бажання під-корити вершину, щоб зняти стрес. Вона познайомилася з місцевим гідом, який пояснив, що їм тре-ба чимось долетіти до аеропор-ту Лукла – найнебезпечнішого в світі, розташованого на висоті 3800 метрів над рівнем моря, а звідти вже можна піднятися на вершину. Ірині вдалося вмовити співробітників Червоного Хреста, які літаком доправляли сюди гу-

манітарну допомогу, та дістатися до аеропорту.

Вона піднялася на вершину і сфотографувалася на фоні Еверес-ту та дала собі обітницю: «Доки не заб’ю свій бандерівський льодоруб у цю вершину, не заспокоюся». Її сторінку у Фейсбуці побачив відомий альпініст Віктор Бобок, який неодноразово підкорював цю гору і також був тоді в Непалі. Він зголосився допомогти Ірині зійти на вершину.

До штурму Евересту готува-лася серйозно, хоча часу було обмаль – менше року. Розроби-ла навіть спеціальну методику тренувань: бокс (по 12 раундів із тренером), фіт-крос для ви-роблення витривалості, а також тренажерний зал – для накачу-вання сили. Щоранку бігала по 18 кілометрів, виснажувала себе

багатогодинними тренуваннями зі скелелазіння.

Коли ж Ірина дізналася, що на Еверест ітиме ще одна українка – Тетяна Яловчак, це її ще більше розпалило й підштовхнуло. Ді-вчина так переживала, що потім у кожній альпіністці в горах бачила конкурентку. Її не зупиняли ні пе-рестороги, що під час сходження на Еверест загинуло понад 250 людей, ані те, що жодні тренування не допоможуть, якщо маєш гірську хворобу.

Окрім моральної підготовки потрібна була й матеріальна – по-над 60 тисяч доларів на закупівлю екіпірування, оплату перельоту, послуг шерпів (місцевих провідни-ків) та інші витрати – навіть дозвіл на сходження на вершину коштує 10 тисяч. Добре, що знайшлися спонсори в особі «Термальних вод Косино» та друзів. А от її генераль-ний директор сказав прямо: «На похорон я тобі грошей не дам».

Із Німеччини сестра подруги привезла спеціальні черевики та одяг. Льодоруб у неї був взагалі унікальний – спеціально знайшла «дівчачий» рожевий та ще й обкле-їла його руків’я стразами Сваров-скі. Навіть жартувала: «Уявляєте картину: сидять у засніженому

наметі зарослі чоловіки-альпініс-ти з побитими льодорубами і тут заходжу я – довговолоса білявка з рожевим і в стразах. Прямо як у нашому закарпатському анек-доті, коли на Місяці висадились американські астронавти і бачать якихось хлопців біля багаття. «Ви звідки і чому тут?» – запитують. «Із Закарпаття, на заробітки при-їхали». – «На Місяць?» – «Чому ж на місяць, якщо добре платитимуть, то й на рік залишимося».

Труднощі супроводжували Ірину з першого дня прибуття на штурм. При оформленні дозволу на схо-дження було вказано вік 28 років, а їй «не вистачало» місяця, тож ледве вдалося домовитися з китайськими бюрократами. Значно важче було провести 10 днів на висоті 6400 метрів, щоб не пропустити спри-ятливу погоду. Вона бачила, як з кожним днем альпіністи слабшали і худли від гірської хвороби – ледь пересувалися. З’ясувалося, що на великій висоті організм включає захисні функції і може «відклю-чати» руки чи ноги, або людина просто засинає і замерзає.

Проте Ірина абсолютно не від-чувала гірської хвороби, натомість втратила апетит, тож пила лише окріп. Навіть на свій день наро-дження 18 травня змогла з’їсти лише половину «Снікерса», запив-ши водою, натопленою зі снігу, і весь день сиділа в наметі, щоб її не знесло вітром, як американців. Ще й обморозила лице. Віктор Бобок із цього приводу жартував: мовляв, забула взяти батьківський самогон, який би зігрівав у горах.

Підкорити ж вершину вони мо-гли ще 19 травня, але поступилися першістю команді Тіма Медветца та його підопічному із США – учаснику проекту The Heroes Project Чарлі Лівіну, який втратив ногу в Афга-ністані та піднімався на протезі, демонструючи силу волі й духу. Тож Ірина буквально ринулася на вершину 20 травня з табору на ви-соті 8300 через штормовий мороз-ний вітер і так звану зону смерті. Тендітна дівчина, яка з повним спорядженням важила близько 80 кілограмів, без страху подолала вер-тикальні підйоми. І ось о 4-й ранку за київським часом Ірина Галай таки увігнала «бандерівський» льодоруб у вершину Евересту, ставши першою українкою на ній!..

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, дослідник київської старовини

Нині однією з найрезонансніших подій є фі-нальна частина чемпіонату Європи з футболу у Франції. Сьогоднішня збірна України, на жаль, програла три поєдинки. Проте були часи, коли головна команда Радянського Союзу, очолювана Валерієм Лобановським і складена переважно з динамівців Києва, реально пре-тендувала на перемогу в турнірі. Вона навіть виборола право на участь у фінальному матчі чемпіонату Європи 1988 року, де наші земляки поступилися збірній Нідерландів і мусили за-довольнитися срібними медалями.

Утім, був у київському «Динамо» гравець, який у 1960 році безпосередньо долучився до виграшу командою СРСР найпершого турніру європейських збірних, що називався тоді Кубком Європи. Йдеться про уславленого півзахисника, заслуженого майстра спорту Юрія Миколайо-вича Войнова. Він був родом із Підмосков’я, дебютував у вищій лізі в складі ленінградського «Зеніта», а з 1955 року незмінно грав у київ-ському «Динамо».

Блискуча майстерність і потужний удар Войнова чудово прислужилися команді сто-

лиці України. Його стабільно запрошували до радянської збірної, у складі якої півзахисник узяв участь у першому для наших спортсменів «мундіалі» 1958 року, а потім долучився до європейського тріумфу 1960-го.

Заключний етап Кубка Європи, до речі, так само відбувався тоді у Франції, але у ньому брали участь усього лише чотири команди. У півфіналі збірна СРСР під керівництвом тренера Гавриїла Качаліна розгромила з рахунком 3:0 команду Чехословаччини, а у фіналі зустрі-лася з югославами. На арені стадіону «Парк де Пренс» у Парижі радянські футболісти в першому таймі пропустили одного м’яча, про-те після перерви відігралися. А в додатковий час стрімка атака нашої збірної завершилася переможним голом.

До речі, успішну комбінацію розпочав саме Войнов, довгим пасом кинувши у про-рив тбілісця Михайла Месхі. Той вдало про-стрелив уздовж воріт, а ростовський форвард Віктор Понедєльник в ефектному стрибку вколотив головою м’яча у сітку… Так Юрій Миколайович, єдиний із киян, став євро-пейським тріумфатором на рівні збірних. До речі, того ж року міжнародні футбольні

оглядачі включили його до символічної збірної континенту.

У 1961-му Войнов виявився одним із ключових гравців першого чемпіонського складу київського «Динамо», заслужив зо-лоту медаль всесоюзної першості. Про цей та інші яскраві епізоди своєї спортивної долі він розповів у доволі цікавій книзі спогадів «На футбольних меридіанах». Юрій Миколайович грав до 33-річного віку, потім перейшов на тренерську роботу, очолював низку українських команд. За пострадянської доби йому довелося зазнати матеріальної скрути, але динамівський клуб та профе-сійна футбольна ліга вчасно допомогли, і Юрій Войнов отримав посаду головного інспектора ПФЛ.

Свого часу знаменитий футболіст мешкав на Червоноармійській, буквально навпроти стадіону; потім на бульварі Дружби народів, 3-б… А сьогодні гранітний надгробок із пор-третом чемпіона та написом «Войнов Юрий Николаевич,1931–2003» міститься на Байково-му кладовищі, за кілька кроків від поховання його колишнього партнера з команди Валерія Лобановського.

21сильні духомВечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Учіться грати, як Войнов!

Віктор Бобок та Ірина Галай на вершині Евересту з українським прапором

І знову в гори з бандерівським льодорубом Після Евересту Ірина Галай мріє підкорити одну з трьох найкрасивіших світових вершин

до темиДжомолунгма, або Еверест — найвища вершина земної кулі, розташована в Гімалаях на кордоні Китаю і Непалу. Її ви-сота становить 8848,43 метра над рівнем моря.

на замітку футболістам

асорті22 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Авторська пісня лунатиме в мерії Марія КАТАЄВА

1 липня о 18.00 у Колонній залі КМДА відбудеться доброчинний концерт на підтримку родин, які втратили годувальника внаслідок воєнних дій на сході України.

В арт-марафоні «Краплі добра» візьмуть участь понад 20 вико-навців авторської пісні з дев’яти країн. Гості вечора матимуть змогу пожертвувати кошти, які згодом на-дійдуть на рахунки сімей загиблих учасників АТО, або долучитися до благодійної платформи «Люди до-помагають людям». – Матері, дружини й діти полеглих героїв зможуть пережити цю тра-гедію лише тоді, коли ми будемо їм допомагати. Хто як може: фінан-сово, морально, добрим словом, – упевнена учасник арт-марафону Ольга Богомолець. За словами організатора концерту, барда й поета Ігоря Жука, ініці-аторами заходу стали двоє киян, які зараз мешкають в Америці. Це підприємець Петро Тютюнник і педагог Олександр Колтунов, котрі поблизу Нью-Йорка заснували клуб бардівської пісні, проводять фестивалі та вирішили допомогти рідній країні. – Вони запросили найцікавіших авторів з різних країн світу, які виступали на їхніх фестивалях і погодилися підтримати Україну в цей складний час, – розповів Ігор. – До нас приїдуть поетеса Алла Горбач з Мінська, актор Євген Ма-линовський з Польщі, Олександр Кудрявцев з Чехії, Тимур Фішель з Естонії, Олександр Багназа-ров з Латвії, один з найкращих виконавців пісень Висоцького Михайло Новицький з Росії, Олена Колтунова з Америки. Крім того, син Петра Тютюнника Ми-хайло під час концерту влаштує перформанс: намалює картину, яку наприкінці вечора продасть з аукціону. Утім, «Краплі добра» – це не лише гарна нагода послухати музикан-тів, а й допомогти тим, хто цього потребує. Протягом двох років унаслідок бойових дій в Україні сиротами лишилися понад 1500 дітей. Платформа «Люди допо-магають людям» однією з пер-ших почала надавати допомогу родинам загиблих героїв. Сьогодні вона опікується 163 сім’ями, що виховують 179 дітлахів. Найбільше – з Дніпропетровської, Київської та Львівської областей. Упродовж року вдалося зібрати понад 2,5 млн грн. Родини, що потребують підтримки, регулярно отримують кошти на свої персональні рахунки. – Щоб люди не забували цих сімей, під час нашого бардівського арт-марафону кожен отримає сердеч-ко, що складається в краплину. На ньому будуть написані імена загиблого воїна та його дітей. Для мене важливо, щоб ця акція не була разовою. На концерті кожен охочий матиме змогу взяти якусь родину під свій патронат. Виконавці при-свячуватимуть свої пісні конкретній сім’ї, розповідатимуть про неї, – за-уважила Ольга Богомолець. Вхід вільний, доброчинні внески вітаються.

гороскоп | 4 – 10 липня

ОВНИ, ви атланти, на яких тримається склепіння домаш-

нього благополуччя. Клопочіться по господарству, любіть рідних, але не дозволяйте сідати собі на шию. Від-дача має бути еквівалентною.

ТЕЛЬЦІ, ви перебувати-мете в бурхливому інформа-

ційному потоці, поповнюючи інте-лектуальний банк новими знаннями, зможете, як за велінням чарівної палички, опинитися в потрібному місці в належний час.

БЛИЗНЯТА, живіть по-внокровним життям – кожна

мить має дарувати сердечне задо-волення, що акумулює сили на май-бутнє. Якщо будете заздрити, зна-йте – то хитра пастка від лукавого.

РАКИ, ви сам собі пан – владний, впливовий і чарів-

ний, переповнений експресивними почуттями. Бажання подолати бар’єри перешкод і випробувати на міць власні енергоресурси неймовірне!

ЛЕВИ, збавте динамічний темп, тихіше їдеш – далі бу-

деш. Нині все таємне стає явним. Учіться тримати язик за зубами та берегти секрети. Службова конфі-денційна інформація не підлягає публічному розголошенню.

ДІВИ, укріплюйте завойо-вані раніш кар’єрні позиції,

виконуйте доручену роботу з радіс-тю, творчим натхненням. Шануйте колектив, друзів, де маєте високий рейтинг і можете вдало скориста-тися дружньою підтримкою.

ТЕРЕЗИ, ви на кульміна-ційному фініші до мети дов-

жиною в рік, і лаври перемоги не міраж, а реальність. Шануйте шефа, вдало використовуючи таємні служ-бові важелі впливу.

СКОРПІОНИ, демон-струйте все, чим багаті: та-

ланти, здобутки. Залагодити кар’єрні проблеми можна завдяки діловим компаньйонам, вигідним таємним зв’язкам, неофіційним інформацій-ним джерелам.

СТРІЛЬЦІ, життя робить крутий поворот, доля вимагає

модернізуватися – так, як було ра-ніше, вже не буде. Ви залежні від чужих ресурсів, і вони до ваших послуг, тільки тримайте себе в мо-ральних рамках.

КОЗЕРОГИ, поряд з вами впливові досвідчені партнери,

рівняйтеся на них. Рівноправ’я, спра-ведливий розподіл пільг і обов’язків, повага до закону – головне. Гармо-нійне поєднання можливостей і зусиль принесуть бажані плоди.

ВОДОЛІЇ, приготуйтеся натхненно тягти службового

воза, «репертуар» навантажень та обов’язків розшириться, вимоги ке-рівництва зростуть. Проте вас, май-стрів на всі руки, нічим не залякаєш.

РИБИ, не задушіть свою природу, суть її в глибоких емо-

ційних переживаннях, це і є рятівним ковчегом із кризового стану, що дарує полегшення.

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

афіша: що, де, колидобра справа

Англійський капітан Джеймс Кук, мабуть, не випадково носив таке гастрономічне прізвище (сооk – корабельний кухар). Люд-ство вкарбувало у пам’ять його трагічну загибель, а про сповне-ні пригод кругосвітні мандри видатного мореплавця згадує нечасто. А дарма, адже і сьогодні в описах подій далекого ХVIII століття можна знайти багато повчального і корисного. Зокрема цікавий факт: жодного з учасни-ків експедицій капітана Кука не було втрачено із-за неякісного чи незбалансованого харчування. Хоча до відкриття життєдайної сили вітамінів ще залишалися століття, вже тоді обов’язковим компонентом щоденного меню британських моряків були свіжі овочі та фрукти. Звісно, на пів-денних островах можна було поповнювати трюми різнома-нітними екзотичними плодами. А під час плавання в холодних приантарктичних широтах рятів-ником був добре знайомий нам лимон. На відміну від багатьох родичів сімейства цитрусових, лимон, якщо його правильно зберігати, може не псуватися багато місяців. Власне, у часи

Кука і з’явився лимонад. Як ми розуміємо, нічого спільного із шипучим солодким напоєм на основі лимонної кислоти (яку зовсім не обов’язково добувають із лимонів) та ароматизаторів той напій не мав. Дозвольте поділи-тися рецептом лимонаду, який у своїй книзі «Кухня егоїста» реко-мендує українська письменниця Світлана Пиркало. Британську автентичність гарантовано, адже пані Світлана вже чимало років живе та працює в Лондоні.

Все достатньо просто, хоча і не надто дешево. Сік двадця-ти лимонів змішується з дво-ма склянками цукрової пудри і двома літрами води (половина цього обсягу додається у вигляді колотого льоду). Смакуйте! Якщо закрити очі й напружити уяву, то вам примаряться блакитні хви-лі, сліпучо-білий пісок, стрункі пальми…

Фото Ганн

и СМ

АЛЬ

Ведучий рубрики

Олег СМАЛЬ

Лимонадний Джеймс

42

СИМФОНІЯ ЖИТТЯ ДЛЯ ВАГІТНИХ

30 червня о 13.00 у Будинку ак-тора вперше в Україні відбудеться серія концертів живої класичної музики, що присвячена майбутнім мамам. Дібрано виключно ме-лодійні композиції, які єднають серця, дарують відчуття безпе-ки та психологічну релаксацію. Прослуховування цієї особливої музики – виняткова можливість вплинути на інтелектуальні здіб-ності малюка, його емоційний розвиток, істотно просунутись у пізнанні навколишнього світу. Музичні твори пролунають у ви-конанні Національного камерно-го ансамблю «Київські солісти», Мирослави Которович (скрипка) та ансамблю «Артехатта».

«OT VINTA» ВИРУШАЮТЬ У ПОЛІТ

30 червня о 21.00 у «Докер пабі» виступатимуть «OT VINTA». На-віть невиправні сноби й зануди йдуть у танок під їхні пісні «Дар-ма я наївся цибулі», «Рок-н-рол для черепах», «Бабина тумба», «Дриґтиндимба», «Кобила», «У мене між ногами «Україна». «OT VINTA» – український гурт, що

має затятих фанів у всьому світі – від Японії до Голландії. Секрет його успіху простий: фірмовий стиль «украбілі», драйв, гумор і позитивна енергетика.

«БЛЮЗ МІС ШОПЕНГАУЕР»

30 червня о 20.00 у Caribbean Club українсько-сербський проект SHOPPING HOUR покаже про-граму «Блюз міс Шопенгауер»: нові авторські та народні пісні, присвячені пристрасті, пошуку й вибору, а загалом, звісно, ко-ханню... Як і завжди, музиканти SHOPPING HOUR потішать слу-хачів оновленим звучанням та магічною атмосферою.

РОКОВЕ ЗВУЧАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ

1 липня о 22.00 у «Докер пабі» можна буде почути «Чумаків» – новий автентичний проект учас-ників гурту «Мотор’ролла» з вико-нання «непопсових» українських народних пісень у нетривіальних, здебільшого рокових, інтерпре-таціях.

ЛІТНЯ КЛАСИКА ДЛЯ ВСІХ 2 липня о 20.00 Будинок кіно

запрошує на незвичний концерт на тему літа й любові, на яко-

му пролунає класична музика Чайковського, Баха, Моцарта, Вівальді, Дворжака, Бетховена, Андерсона, Бріттена й багатьох інших видатних композиторів. Цього вечора на сцену вийде один з найкращих представників укра-їнської класичної сцени – оркестр «Віртуози Києва»!

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ США В АМЕРИКАНСЬКОМУ ДОМІ

Відзначення Дня незалежності США в Американському домі – це смаколики, веселі ігри, жива музика, танці та майстер-класи. Не проґавте цьогорічне святку-вання, що розпочнеться о 13.30 2 липня. Цього року організатори збільшили територію для відпо-чинку й готуються пікнікувати. Тож прихопіть килимок:). Вхід вільний, але із собою потрібно мати паспорт або посвідчення водія.

«КУБОК БАРБОСА» ДЛЯ БЕЗПОРОДНОГО УЛЮБЛЕНЦЯ

2 липня в парку «Дружби На-родів» літо підготувало для люби-телів домашніх тварин унікальний захід – виставку безпородних

песиків. За словами організаторів, «Кубок Барбоса» – це виставка «безПОДІБНИХ» собак: «Ми твер-димо, що для дружби порода не важлива! І запрошуємо всіх про-вести чудовий суботній день у не-забутній атмосфері добра, радості й безумовної любові».

НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА

6 липня о 17.00 відбудеться наймістичніше дійство цього року від організаторів SKANSEN MUSIC FEST у Пирогові – найбільшому музеї просто неба в Європі. На один день та одну ніч відвідувачі перенесуться в ті загадкові часи, коли люди вірили в чари папороті, силу очищення вогнища та доле-носність віночків. Кожен зможе взяти участь у таких обрядах, як добування «живого вогню», во-рожіння на віночках, очищення полум’ям, прикрашання «Купай-ла-верби», спалення солом’яних стовпів, створення купальської атрибутики, а також у конкурсі з обрання купальської красуні та квесті з пошуку папороті. Ро-дзинкою святкового вечора стане музичний супровід від популяр-них українських гуртів «ТіК» і «The ВЙО».

23Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

30 червня о 19.00 у Київсько-му муніципальному академіч-ному театрі опери та балету для дітей і юнацтва покажуть «Болеро» Моріса Равеля у ви-конанні артистів трупи «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТ». Вистава отримала абсолютно неперед-бачуване, сміливе трактування, пронизане суперечливим духом нашого часу. У хорео-графічній версії геніального твору Раду Поклітару розпові-дає про безперервну невтом-ну боротьбу індивідуумів за право на власне «Я», за свою «несхожість», за свободу проти багатоголового, багаторуко-ногого спрута на ім’я «натовп».

30 червня о 19.00. Національ-ний палац мистецтв «Україна». Вистава «Арахна». Романтич-на історія, вдало поєднана з пекучою пристрастю і палаю-чою аргентинською музикою від театру «Тисячоліття» дасть змогу поглянути на власне життя набито збоку.

30 червня 19.00. Центр науки та мистецтва «DIYA». Вистава «Наш клас».

Скандальну п’єсу Тадеуша Слободжянека створено за реальними подіями, що від-бувалися у Польщі за часів Другої світової війни. Під час фашистської окупації поляка-ми було пограбовано та вбито, за деякими оцінками, від декількох десятків до двохсот тисяч євреїв. Найзгуртованіший клас у шко-лі. Що перетворило колишніх однокласників, коханців та друзів на зрадників, ґвалтів-ників і вбивць – війна чи їхні пристрасті? Що робити тим, хто вважає цю війну чужою: емігрувати чи залишитися з Батьківщиною до кінця?

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК 2 липня об 11.00 «Мама для мамонтенятка» Д. Непомняща, переклад І. Зна-менського. Неймовірна історія. Вік: 3+. Тривалість: 45 хвилин.

3 липня об 11.00 «Буратіно» Є. Борисова, переклад І. Зна-менського. За мотивами казки О. Толстого. Вік: 4+. Тривалість: 50 хвилин.

6 липня об 11.00 «Кіт у чобо-тях» М. Шувалов, переклад І. Зна-менського. За казкою Ш. Перро. Вік: 3+. Тривалість: 45 хвилин.

Фото Андрія ВОЗНЕНКА

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На початку гри відома певна кількість цифр. Спочатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами:

1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку. 2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

9 8 7 1 6 55 3 9 1 7

1 7 9 48 3 2 1 6 5

7 3 8 1 94 1 8 5 6 23 6 9 5 7 1

5 9 3 77 2 5 1 9 6

судо

ку «

Вечі

рки»

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Настуся Возненко – весела і дружелюбна трирічна дівчинка, яка полюбляє танцювати та співати українські пісні. І це не дивно, адже матуся співала їх маленькій Настуні, заколисуючи своє дитя. От вона їх і запам’ятала, а тепер співає сама, особливо любить «Зеленеє жито, зелене…». У святкові дні дівчинка зазвичай вбирається у вишиванку. У неї їх аж три. Обирати, яку саме вдягти, поки що допомагає мама, а от покрутитися біля дзеркала – цей ритуал Настуся чудово виконує сама.

фотоконкурс «Вечірки»

«Ми – маленькі українці й україночки»

Реклама

теленовинитеатри

Телеканал «UА:Перший» підго-тував спеціальний проект «Украї-на-25», присвячений річниці не-залежності нашої держави. Це історії художників, спортсменів, науковців, факти з минулого кра-їни, про які мало хто знає, та кіно молодих талановитих режисерів.

Невеличкі ролики з маловідо-мими історичними фактами й хроніками, що крутитимуться в ефірі, розповідатимуть про шлях до створення незалежної держави: від першої Конституції Пилипа Орлика 1710 року до проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Інші відео оповідати-муть про досягнення спортсменів, а також видатних українців, серед яких художник Іван Марчук і леген-да української авіації Олександр Галуненко.

Серію роликів «Україна-50» створено про дітей, котрі досягли успіхів в улюбленій справі. Вони розкажуть, якою бачать країну через 25 років.

А щосуботи о 22.00 показува-тимуть «Українську нову хвилю»

– фільми молодих вітчизняних режисерів.

2 червня в ефірі телеканалу ди-віться короткометражну стрічку «Скажи кукурудза» Валерії Каль-ченко. Її головна героїня готується до вступу на акторський факуль-тет із завзяттям юного боксера, який вийде на вирішальний бій. Також до цього проекту входять анімаційна картина «Атракціон», комедія «Давай не сьогодні» та інші короткометражки.

Підготувала Марія КАТАЄВА

Реклама

Показали, як у країні триває декомунізація

2 7 ч е р в н я н а к а н а л і «UA:Перший» відбулася прем’єра документального серіалу «Декому-нізація.ua». Це п’ять короткоме-тражних стрічок, знятих молодими режисерами, учасниками відеоа-кадемії документального серіалу DOCemotion. У кожному фільмі йдеться про знесення пам’ятників чи перейменування, про два типи світобачення: радянське й сучасне.

Свої історії документалісти шукали в різних куточках Укра-їни. Це перейменування села Радянське, де мешкають лише дві родини, що вже зазнали вну-трішньої декомунізації, на Рідний Край; конфлікт поколінь фанатів

футбольного клубу «Іллічівець»... А також протистояння між двома хорами в Червонограді на Львів-щині, в одному з яких співають націоналісти й ветерани ОУН/УПА, в іншому – члени росій-ської громади, ветерани праці та Великої Вітчизняної війни, і проблеми інвалідів, що висвітлені крізь історію першого і єдиного учасника Паралімпіади від СРСР 1988 року.

Найкращою з-поміж п’яти ро-біт журі визнало серію «Радян-ське Рідний Край». Команда, що її створила, виграла поїздку до Грузії для роботи над новим фільмом.

До 25-річчя Незалежності: історії найкращих і молоде кіно

У Національному театрі ім. Івана Франка відбулася прем’єра вистави «Незрівнянна» за п’єсою «Glorious» відомого британсько-го драматурга Пітера Квілтера. У головній ролі – ювілярка, народна артистка України Наталія Сумська. Напередодні прем’єри «Вечірка» розпитала акторку про актуаль-ність постановки, її героїню, сучасне життя і проблеми театру.

– Що стало приводом до постановки «Незрівнянної»?

– Мій день народження. Укотре пере-конуюся, що об’єднати особисте свято з професійною роботою дуже важко. Це лише геній мого чоловіка Анатолія Хостікоєва міг на це спромогтися: в обидва ювілеї він робив бенефіс на сцені. На мій день народження, у квітні, ми ще продовжували репетиції, і сама прем’єра перенеслася на червень. Адже хочемо, щоб глядач отримав цілісну хорошу виставу… Зараз я виходитиму в костюмах неперевершеної художниці На-талії Рудюк. А над оформленням працював наш відомий київський режисер і художник Сергій Маслобойщиков.

– Яка головна тема вистави? – Тема акторства, присутність себе в

мистецтві, погляд на себе збоку. Приводом для цього є історія конкретної особистос-ті – жінки Флоренс Фостер Дженкінс, яка була надзвичайно смілива у своїх проявах, але недосконала у таланті. Тут ми шукали таку формулу, щоб не набриднути гляда-чеві з цією одноманітністю її виконання, за яке її все ж таки шанували. У виставі є такий момент. Моя героїня звертається до персонажа, якого грає Анатолій Хостікоєв: «Я й не знала, що ти граєш на саксофоні». А він відповідає: «Я й сам не знав, доки не спробував». Отже, треба сміливо пробувати.

– Як цей матеріал потрапив до вас? – Наша приятелька перекладачка Ольга

Кам’яна переслала мені цю п’єсу, яка тоді йшла у польському театрі. Вона відлежува-лася кілька років і нині стала актуальною. В Україні вистава ще не йшла. А в Голліву-ді нещодавно відбулася прем’єра фільму «Флоренс Фостер Дженкінс» із Меріл Стріп у головній ролі. Ця тема захоплює людей, бо всі хочуть бачити себе в мистецьких проявах.

– Чим вам близька героїня? – Я шукала, як її зіграти. Анатолій Хості-

коєв каже – а це ти ж, власне, і є. Бо ти все життя мріяла виступити в музичному амплуа. Складнощі були в тому, щоб передати нюанси, виконувати арію навмисно неправильно: не так, як прийнято, а з викрутасами.

– Перед вами теж колись майоріла музична кар’єра. Не жалкуєте, що пішли у театр?

– Людина сама обирає собі шлях. Ко-лись я хотіла співати у чудовому жіночому ансамблі «Мрія». У середині 1970-х років була навіть на їх репетиціях. Це дійсно унікальне сузір’я жіночих голосів, що мене заполонило. Я так хотіла виступати... Але повернулася до цього через багато років і в іншому прояві. У виставі є фраза – «Фло-ренс – це приклад для тих, хто мріяв, та

не смів». Адже вона знайшла сміливість вийти до глядача.

– Режисером вистави є ваш чоловік. Він грає і одного з героїв, так само як і ваш син В’ячеслав. Як працюється у сімейному колі?

– Хто ж краще мене відчує, як не мій близький рідний партнер, з яким ми пліч-о-пліч зробили багато, на мою думку, хороших вистав. Люди їх люблять. Моя героїня каже: «Як я люблю оплески, мені здається, шанувальники хочуть пригорну-ти мене до серця. І цієї миті я розквітаю

як квітка»… У Славка дебют був іще у п’ять років, він виходив на сцену і в більш старшому віці. Для нього сцена – рідна стихія. Сьогодні, у молодецькі роки, він грає у виставі «Сеньйор із вищого світу». А тут – піаніста Косме Макмуна. Також цю роль виконує нащадок іще однієї великої мистецької родини, син відо-мого київського театрального режисера Олександр Бегма.

– Події вистави відбуваються під час Другої світової війни. Чи проводите якісь паралелі із сьогоденням?

– Так, на жаль, історія війн повторюється. Ми говоримо про період, коли американці допомагали європейцям урятувати кон-тинент. І зараз такий самий час. Усе одно митцям потрібно працювати, виходити на кін, розраджувати серця глядачів.

– У вашому театрі працює кілька сі-мейних династій. Які секрети переда-ються з покоління в покоління?

– Це справжнє театральне єство, коли людина з діда-прадіда знає, що таке театр. Як долати тяжкі хвилини, як сприймати успіх, як подати себе глядачеві. Як вза-галі сприймати себе нинішнього на сцені, що проголошувати, який підтекст давати публіці, коли говоримо словами історич-них особистостей. Звісно, це мрія батьків, аби діти продовжували їхній шлях. Я така щаслива, що працюю в театрі. Артисти підвищують духовність глядачів – я себе зараховую до таких артистів, це одне з моїх мистецьких завдань.

– Разом із Богданом Бенюком і Ана-толієм Хостікоєвим ви також граєте у виставах театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». Чим відрізняється робота в театрі й у компанії?

– У антрепризі, незалежній виставі, ми маємо дбати геть про все самі: замовля-ти костюми, декорації, десь їх зберігати. А в рідному театрі для нас створено комфорт, це рідний дім, стріха над головою, величезні цехи, що працюють з нами. Можна порівняти цей театр із величезним кораблем.

Але настають часи, коли й іншим акторам потрібно вийти на кін, а в цей час ми мо-жемо зробити щось корисне. І здійснюємо це в незалежному театрі. Душа працює все одно, і мрії не зупинити…

– Чого нині, на вашу думку, потребує український театр?

– Це окрема дискусія. Однак над театром нависає велика і страшна проблема. Влада робить украй хибний крок. Не знаючи, як

працює театр, народні депутати запро-понували законопроект про контрактну систему. Національні театри не можуть використати цю ідею, бо вона загрожує їх знищенню. Немає критеріїв, як це ви-працювати. 100 років гряде нашому на-ціональному театру імені Франка, він уже вживав і запроваджував певні системи вдосконалення існування колективу, ви-нагород. Зненацька взяти й рубонути все це – ніхто ж не буде працювати.

– Ви так натхненно розповідаєте про театр. Чи є змога відпочивати?

– Звісно, нам, як і всім людям, потрібен відпочинок. Найкращий – там, де приро-да. І тут теж проблема, яка мені болить: довкілля, як воно загиджується. І виходу немає. Вдіяти нічого не можемо, бо все залежить від конкретних «піджаків». Мене не хвилює лише моє існування, мене хвилює Україна, те, як житимуть наші нащадки.

– А що вам хотілося б поліпшити у Києві?

– Візьмемо хоча б пересування. Так бага-то бачимо на власні очі, як не в тих місцях переробляються вулиці. Той же бульвар Шевченка – чому його так терміново було робити? Адже є й багато інших магістралей – та ж Кирилівська, Глибочицька, де дороги пощерблені, перериті. І ніхто про них не дбає, руки не доходять. Київ не такий вже й великий. Може, не так потрібно біля цирку наводити «глянець», а зазирнути на два квартали вглиб, де є страшні ями. Шкода! Київ мені рідний. І дуже важливо зберегти все те дороге і красиве в місті. Думати не лише про своє, а про майбутнє, те, що ми передамо своїм нащадкам. Аби нинішні випускники не залишали Київ, а жили тут, любили своє місто, і, звісно, приходили до нашого театру.

Марія КАТАЄВА

парк культури24 Вечірній Київ | 30 червня 2016 року | №26 (19208)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Заступник головного редактора Віталій Курінний

Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін

Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93

E-mail: vk1906@ukr.netСвідоцтво:

КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39

Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 48389 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами.

Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607

Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova

Я така щаслива, що працюю в театрі. Артисти підвищують духовність глядачів – я себе зараховую до

таких артистів, це одне з моїх мистецьких завдань

Наталія СУМСЬКА:

«Душа працює все одно, і мрії не зупинити…»

Сцена з вистави «Незрівнянна», у ролі Косме Макмуна – В’ячеслав Хостікоєв

Фото Бориса КОРПУСЕНКА