ДІТИ ВІЙНИuire.org.ua/wp-content/uploads/2015/06/Diti-viyni...виховання...

ДІТИ ВІЙНИ (дослідження проблем дитинства в Україні

за умов військової агресії)

Київ, 2015 р.

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКСТРЕМІЗМУ

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКСТРЕМІЗМУ

2

ЗМІСТ

Вступ с. 3

Війна і проблеми формування нового покоління с. 6

Діти вимушених переселенців с. 11

Безпека дітей у зоні військових дій с. 18

Діти на тимчасово окупованій території с. 21

Висновки і рекомендації с. 27


3

ВСТУП

Анексія АР Крим і м. Севастополь та війна на Донбасі суттєво змінили

життя усіх громадян України незалежно від місця їх проживання.

Найуразливішими під час будь-яких докорінних змін у суспільстві, а

особливо, якщо вони пов’язані з військовимичи протовійськовими (як у

Криму) протистояннями, є найменш захищені категорії населення. І, в першу

чергу – діти.

Найгостріше наслідки війни на собі відчули і відчувають діти, які

проживають у Донецькій та Луганській областях. Так, від конфлікту на

Донбасі, за даними УГКП ООН, постраждало 5 млн. українських громадян.

За підрахунками ЮНІСЕФ, 1,7 млн. постраждалих (або 34% від усієї

кількості), - це діти.

Війна ніколи не зважала на чинник гуманізму. Тому завжди лишає по

собі велику кількість жертв не лише серед комбатантів, але й серед мирного

населення. У тому числі й серед дітей. За даними ВООЗ, станом на 1 травня

2015 року від війни на Донбасі загинуло 68 дітей. З них, принаймні, четверо –

за час дії останнього перемир’я. 176 дітей отримали поранення. Крім того,

результатом війни на Донбасі стали жертви серед дітей інших країн. На

Боїнгу-777, збитому комбатантами сепаратистів 17 липня 2014 року, серед

298 загиблих були і 80 дітей різного віку.

Водночас, не зважаючи на те, що у Криму прямих військових зіткнень

під час анексії зафіксовано не було, тим не менше, наймолодші українські

громадяни зіштовхнулись з іншим проблемами. Тому, в цьому дослідженні

ми не могли обійти й вплив проблем протовоєнних– життя дитини в умовах

окупації.

Ще одна дуже велика категорія дітей та їх специфічних проблем, яка

сформувалась черезросійську агресію, – це діти внутрішньо переміщених

осіб (діти ВПО). Усвідомлюючи значні загрози, які містить війна та анексія,

на території, контрольовані Україною, почали прибувати біженці з Криму та

Донбасу. Станом на 3 червня 2015 року, за даними Мінсоцполітики

зареєстровано1 325 154 переселенців (3% населення України без урахування

анексованих АР Крим та м. Севастополь).

У той же час, за даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, станом

на 3 червня 2015 року, переселено 873 тис. 816 осіб, у тому числі з Донецької

та Луганської областей – 853 тис. 124 особи, з Автономної Республіки Крим

та міста Севастополь – 20 тис. 692 особи. Тобто, в середньому майже 2 тис.

громадян України щодня з моменту російської агресії покидають свої


4

домівки та становляться біженцями. І це – лише ВПО, які втекли від війни на

територію України.

З числа ВПО –150 тис. 481дитина (17,2% від усіх переселенців). Тобто,

в середньому 330 дітей щодня з моменту, коли так звані «ввічливі чоловічки»

почали віджимати Крим в України, лишались свого житла. Більше 4 тис.

немовлят за цей час народилось у матерів-біженців на території,що

контролюється Україною.

Через те, що війна відбувається на території нашої держави,

внаслідокперманентностіагресивного інформаційному продукту (загиблі,

військові дії, насилля, «мова ворожнечі») у ЗМІ, напруженогопсихічного

стану дорослих, в результатібезпосереднього спілкування з дітьми ВПО, -

актуалізується проблема впливу війни на становлення (соціалізацію)всіх

дітей України.Якщо раніше визначення «діти війни» у нашій державі чітко

асоціювалось з поколінням, яке народилось напередодні та під час Другої

Світової війни, то сьогодні – це зовсім інша вікова категорія. Прикметно те,

що сьогодні діти війни - це уже не старше (тобто сформоване) покоління, а

покоління, яке лише проходить етап соціалізації, етап формування

внутрішнього «я» і майбутнього зовнішнього, колективного «ми» (тобто,

політичної та громадянської культури громади та усього народу).

Суспільство і держава, якщо вони зацікавлені у самозбереженні, мають

перейматись не лише добробутом найуразливіших категорій населення, але й

безпекою, вихованням, можливістю повноцінного доступу дітей до прав та

свобод та спроможності наймолодших громадян України у майбутньому їх

відстоювати.

Кількісно невелика, але найбільш уражена наслідками війни – категорія

дітей, яка внаслідок військових дій стала напівсиротами. З даними

Мінсоцполітики станом на 31 березня 2015 року 1086 дітей втратили батьків

унаслідок їх участі в АТО або в результаті поранення, отриманого в зоні

антитерористичної операції. Сьогодні державою здійснено низку дій щодо

визнання за ними певних пільг (зокрема, доступу до вищої освіти). Однак,

для забезпечення їх прав необхідно вирішити актуальні «дорослі» проблеми

– визнання учасниками АТО їх загиблих батьків (особливо, якщо вони брали

участь у добровольчих загонах).

Опосередковано,наслідками війни є обмеження прав дітей на

відпочинок. За повідомленнямТСН від 11 травня 2015 року, через російську

окупацію Україна втратила 120 оздоровчих таборів у Криму та 70 – у

Луганській та Донецькій областях. Це – чверть усіх закладів, які мала

Україна.

* * *


5

У цьому дослідженні використані:

- кількісна та якісна систематизація даних ЗМІ, проведена експертами

нашого Інституту;

- відповіді на інформаційні запити міністерств та інших центральних

органів виконавчої влади;

- результати моніторингу та аналізу, проведених іншими

дослідницькими центрами, органами державної влади, громадськими

організаціями;

-відкрита інформація зі ЗМІ;

- результати соціологічних опитувань.


6

ВІЙНА І ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НОВОГО ПОКОЛІННЯ

Становлення повноцінного громадянина, здатного захищати свої права

в умовах гіпертрофованої популяризації насилля та поляризації громадської

думки, можливо,поки що виглядає не найнагальнішим питанням. Особливо в

умовах, коли у війні уже загинули тисячі українських громадян, у тому числі

й діти. Але стратегічно, - саме від вирішення вектору соціалізації значною

мірою залежатимуть майбутні прийнятні моделі соціальної поведінки, а

відповідно – майбутнє нашої держави.

Прихована проблема будь-якої війни у тому, що під час її

формуватиметься нове покоління, виховане на цінностях, які актуальні для

військового часу. ВУкраїні ця проблема загострюється тим, що відбулась

перервау семидесятирічний період, коли українці не знали проблем війни на

власній території. Війна здавалась атавізмом минулого, а відповідно –

концепції виховання спрямовувались на дітей, які проходитимуть

соціалізацію за мирних умов.

Війна не лише популяризує агресію, насильницькі методи вирішення

питань. Вона дискредитує норми моралі мирного життя, норми права,

компроміс та діалог як засіб досягнення цілей. А це значною мірою

визначатиме норми поведінки громадян України, які пройшли становлення

під час війни.

Як зазначають експерти, стрес у дітей формується через нерозуміння

подій, що відбуваються. Тому, особлива увага має бути привернена роботі із

психікою та раціоналізації процесів соціалізації дітей.

Зазначимо, що протягом 15 місяців, що минули від початку російської

агресії, Міністерство освіти підготувало низку методичних рекомендацій,

концепцій щодо патріотичного виховання, нові матеріали щодо викладання

сучасної історії та надання психологічної допомоги у системі освіти.

Важливим є й те, що кількість фахівців психологічної служби системи

освіти України з 2006 по 2014 рік збільшилась майже вдвічі, - з 13355 до

24311. Хоча останній (2014) рік і продемонстрував незначну динаміку

скорочення цих спеціалістів, тим не менше, система освіти формально має

кадровий та методичний ресурс щодо надання психологічної допомоги та

формування відповідного вектору соціалізації особи.

Перше, що привертає увагу у системі патріотичного виховання, - це

відсутність традиції, досвіду виховання патріотизму як цінності та визнання

цього вже на рівні нормативних документів: «у попередні часи боялися


7

взагалі терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали

винятково в етнонародному або неорадянському вимірі»1.

Унормативних документах Міносвіти усвідомлюється важливість

подолання показовості та спрощення у формуванні цінностей патріотизму.

Так, уметодичних рекомендаціяхз організації патріотичного виховання дітей

та учнівської молоді у 2014/2015 навч. р. вказується на те, що «важливо не

підмінити зовнішніми ознаками патріотизму його глибокої ідейної сутності –

готовності своєю працею, науковими, творчими й спортивними

досягненнями, службою із захисту країни сприяти розвитку української

демократичної держави».

Тому, Україна як держава визнає, що концептуально патріотизм не має

зводитись до елементів «шароварщини» чи виключно «українознавства» та

україноцентризму в пізнанні світу. В цьому розумінні позитивним елементом

зазначених рекомендацій Міносвіти є наведення такого прикладу з

організації патріотичного виховання, коли до варіативної частини

навчальних планів були включені такі факультативияк "Громадянознавство";

"Основи демократії", "Вчимося демократії". Тобто, Міносвіти робить наголос

не на ура-патріотичних цінностях, а намагається позиціонувати українську

національну ідею у свідомості підлітків такою, що базується на цінностях

демократії, громадянського суспільства та гуманізму.

Цим, до речі, українська система виховання відрізняється від системи

виховання, що насаджується на окупованих територіях. Зокрема, відповідно

до Концепції патріотичного та духовно-морального виховання так званої

«Республіки Крим», встановлюється, що «патріотизм - це любов до

Батьківщини, відданість своїй Вітчизні,прагнення служити її інтересам і

готовність, аж досамопожертви, до її захисту».Тобто, патріотизм в російській

доктрині стоїть вище права людини на життя, а прийнятною моделлю

патріотичної поведінки є «служіння державі» (російська концепція), а не

«сприяння розвитку держави» (українська концепція).

У Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді,

затвердженій на колегії МОН України 26 березня 2015 року, вказується, що її

метою є «формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які

розглядатимуть державу (patria) як запоруку власного особистісного

розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту,

демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового

способу життя, готовності до змін». Тобто, держава не є самоціллю, а

основою для людського розвитку.

1 Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2015-2019 рр.


8

Цінності демократичного розвитку, пропоновані Міносвітою, певною

мірою стимулюють до діалогового вирішення конфліктних питань. Однак, в

умовах війни, яка завжди стимулює полярне мислення, схильність до агресії,

до насильницького вирішення питань, на нашу думку, важливою складовою

патріотичного виховання мають стати і такі курси як конфліктологія та

популяризація ненасильницьких методів вирішення проблем, формування

культури діалогу. Частково це питання зафіксовано у Концепції

патріотичного виховання. Прикметно й те,формування «здатності

розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів» включено у

частину, яка присвячена військово-патріотичному вихованню.

Але, водночас, паралельним напрямком у виховних завданнях

зазначено «спонукання особистості до активної протидії українофобству,

аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму». Можна погодитись із

напрямком (якщо у молодого громадянина буде чітко усвідомлена різниця,

наприклад, між моральністю та аморальністю, між патріотизмом та

фашизмом), однак,без конкретизації виникають питання щодо практичної

реалізації «активної протидії» (тобто, усвідомлення того, хто має право на

насилля щодо асоціальних елементів).

Імовірно, саме для усвідомлення межі та допустимих методів

діяльності у зазначених рекомендаціях містяться такі цілеспрямовуючі

вектори виховного процесу як набуття учнями критичного мислення,

ініціативності, творчого підходу до справи, відповідальності за свої дії та

вчинки,популяризація громадської, волонтерської діяльності.

Аналіз матеріалу, рекомендованогоМіністерством освіти як останній

параграф історії України для 11 класудемонструє зваженість у подачі

інформації, особливо щодо конфліктних питань: «чимало людей накликали

біду на свій край, перебуваючи під впливом російської пропаганди. Деякі

зраджували свою країну, розраховуючи на більші соціальні виплати у разі

окупації Росією. Інші, серед них злочинці та наркомани, сподівалися, що

переворот винесе їх нагору і дасть змогу безкарно грабувати та займатися

мародерством. Натомість, ядро сепаратистів становили російські агенти».

Оцінюючи в цілому цей матеріал, ми виходили не лише з необхідності

об’єктивної подачі інформації, але й зважаючи на необхідність закріплення

цінностей патріотизму. І, зважаючи на військові дії, що відбуваються в

Україні, цей параграф поданий достатньо зважено.Відзначається і підтримка

частиною місцевого населення російських комбатантів, значний вплив на

громадян соціально-економічних обіцянок та проросійської пропаганди.

Хоча, варто відмітити і нав’язуваннядещо неоднозначнихпаралелей.

Зокрема, вислів: «як і під час Другої Світової війни, знайшлися люди, які


9

стали колаборантами»2.Водночас, аналіз зазначеного параграфу показав, що

навіть відмовившись від гіпертрофованої героїзації війни, система освіти не

зробила акцент на реальних соціально-економічних, демографічних

наслідках військових дій для всієї України. Водночас, певної уваги у

додатковому параграфі історії України приділяється і нагальним під час

війни питанням – широкому рухові волонтерів, підтримці українцями

військовослужбовців і вимушених переселенців.

Усвідомлюючи проблемність викладання історії, особливо у переломні

моменти, ми маємо виходити з необхідності, з одного боку, формування

здатності до критичного мислення, а з іншого, - до системного утвердження

цінностей патріотизму вмайбутнього покоління.

Важливе значення в умовах військового конфлікту в Україні має те, що

до принципівпатріотичного виховання відносяться соціальна

відповідальність та полікультурність. «Важливо, щоб учні, незалежно від їх

національності та регіону проживання, ідентифікували себе з Україною,

прагнули жити в Україні; розуміли необхідність дотримання конституційних

та правових норм, володіння державною мовою; сприймали регіональну

історію як частину загальної історії України, відчували власну причетність до

майбутньої долі рідного краю як невід’ємної складової єдиної країни», -

йдеться у методичних рекомендаціях Міносвіти.

Знаковим у формуванні критичного мислення є усвідомлення,

закладене в Концепції, що національно-патріотичне виховання не повинно

прищеплювати «ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання

світу лише очима власної культури». У цьому розумінні, українські цінності

виховання стають не лише у векторну (об’єкт патріотизму), але й у якісну

опозицію до ідеї «руського міра».

В цілому ж у 2015 році планується створення Центру патріотичного

виховання у підпорядкуванні МОН та інформаційного ресурсу присвяченого

національно-патріотичній тематиці. А у 2016-2017 рр. – розробка програм та

навчально-методичних посібників, спрямованих на патріотичне виховання

молоді. На нашу думку, питання не стільки у затягнутості цього процесу,

скільки у важливості практичної реалізації складових зазначеної Концепції.

Ми маємо усвідомлювати, що питання патріотичного виховання – це

завдання не лише освітянської сфери. До цього напрямку має бути

підключені й інші канали соціалізації. В тому числі й засоби масової

інформації. І саме в напрямку культурного (не новинного чи

документального) інформаційного продукту відчувається суттєвий вакуум.

2 Додатковий параграф з історії України для учнів 11-х класів


10

Йдеться про якісніхудожні та мультиплікаційні фільми, які б сприяли

формуванню патріотичних та демократичних цінностей у дітей.

Вакуум власного культурного продукту заповнюється низькосортним

та ура-патріотичним інформпродуктом інших країн. Проблема полягає у

засиллі інформаційного продукту країн, чиї проголошені цінності

патріотизму не лише об’єктно, але й докорінно суперечать

українським.Йдеться не лише про загрози формування патріотичних почуттів

у підлітків до інших країн, але й про нав’язування цінностей, що суперечать

тим, які намагається закріпити вітчизняна система освіти. Зокрема, -

надмірна героїзація війни, легкість самопожертви та така саме легкість

вбивства, пропаганда насилля та агресивності. Ця особливість властива

фільмам російського виробництва, які до війни фактично монополізували

інформаційний простір та до сьогодні займають у ньому лідерські позиції (з

відповідним пропагандистським посиланням). Зважаючи на засилля таких

фільмів, - відбувається підміна понять, нерозуміння соціальної сутності війни

(військова звитяга монополізує інформаційний посил про війну, не

акцентуючи на гуманітарній трагедії). Нове покоління не має сприймати

війну і насилля, нехай і над ворогом, як героїчну пригоду.

Тому, держава, особливо під час війни, має чітко відслідковувати не

лише ідеологічний аспект фільмів, але й їх спрямованість, атрофовану від

реальності героїзацію військових дій.

Проблемою також є брак національних дитячих телеканалів та

вітчизняних інформаційних продуктів. Кабельні мережі пропонують окремі

канали, однак, вони створені з інформаційних продуктів інших країн. Таким

чином, виховання дитини повністю перекладається на батьків та систему

освіти. Водночас, російська пропаганда активно маніпулює дитячою

свідомістю,замінюючи цінності любовідо батьківщини ксенофобією.

Крім непатріотичної складової, для дітей сьогодні легко доступні через

інформаційні продукти сцени насилля, вульгарна лексика. Це також

відображається не лише на дитячій психіці, але й на прийнятних моделях

поведінки наступних поколінь. Проблема в тому, що дитячий продукт є

комерційно невигідний. Тому значна частина дітей отримує не належний її

віку інформаційний продукт. Величезна кількість низькопробних серіалів,

кримінальних хронік і розслідувань, розважальних дорослих програматрофує

сприйняття реальності дітьми та популяризує крайнощі у практичній

діяльності.

Досліджуючи питання виховання, не можна обійти увагою формування

розколу між окупованою та вільною частинами України. Адже, крім

патріотизму як самопожертви, на окупованих територіях активно


11

насаджується мілітаризація освіти. Зокрема, окупаційна влада Севастополя

під час святкування Дня захисту дітей пропонувала змагання зі

зборки/розборки автоматів.

Таким чином, система освіти в Україні нормативно визнала одним зі

своїх завдань формування патріотично налаштованого українця. Причому,

усвідомлюється, що патріотизм – по-перше, не визнання домінанти держави

у стосунках з людиною (патерналізм), а база саморозвитку самої людини. По-

друге, він не зводиться до «шароварщини», а є комплексом цінностей,

спрямованих на усвідомлення та реалізаціюправ людини та громадянина.

Водночас, на рівні популяризації патріотизму та мирних методів

вирішення конфліктів, кардинальні зміни мають відбутись у системі

інформаційноїполітики. Йдеться не стільки про віддзеркалений російській

пропаганді поділнавколишнього світу на «хороших» та «поганих», що

подекуди використовується українськими ЗМІ. Ксенофобський шлях до

формування нації, який використовується російськими комунікативними

каналами, призводить до того, що нації постійно необхідно підкріплення у

вигляді зовнішнього ворога. І як тільки ця система дає збій, у країні

починаються відцентрові процеси.

Проблема полягає в тому, що низка цінностей, які намагається закласти

система патріотичної освіти, мають знайти закріплення в інших

неосвітянських комунікативних каналах. А поки що українській системі

соціалізації властивий когнітивний дисонанс, коли система освіти формує

одні цінності, а канали масової комунікації та масова культура, - інші.

Тобто, найголовніший висновок – це необхідність створенняцілісної

системи виховання українських дітей, до якої будуть залучені не лише

заклади у системі освіти.

ДІТИ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

Будь-які військові дії завжди супроводжуються переміщеними особами

– мирним населенням, яке намагається покинути зону бойових дій.

Станом на 18 травня 2015 року,Держслужба з надзвичайних ситуацій

заявила про переселенняіз зон конфлікту 148 тис. 369 дітей. З них – 142 тис.

709 дітей (або 96% від усіх дітей ВПО) – з Донецької та Луганської областей;

5 660 дітей – з Криму та Севастополя.Отже, до вимушеного переселення

переважно більшою мірою наштовхують не політичні переслідування, а

загрози безпеці. Тобто, людина, яка стала переселенцем, тією чи іншою

мірою пережила на практиці: а) наслідки бойових дій чи їх реальну загрозу;


12

б) переїзд, пов'язаний з усвідомленням можливості неповернення (загрози

знищення чи «віджиму» залишеної власності); в)необхідності починати

життя у новому середовищі, без звичних соціальних зв’язків та, часто, без

необхідного матеріального забезпечення.

Як зауважують експерти, сім’я переселенців зіштовхується з подвійною

травмою. По-перше, необхідністю нівелювати вплив стресу пов’язаного з

проживанням у місці бойових дій та покинутого насидженого місця. По-

друге, стресу, пов’язаного з необхідністю адаптації в нових умовах. Ці

психологічні травми у гіпертрофованому вигляді відображаються і на їх

дітях.

Не зважаючи на те, що діти переживають стреси переїзду так само як і

дорослі, а подекуди й гостріше, тим не менше, саме вони зіштовхуються з

низкою інших специфічних проблем. Зокрема, зниження до них належної

уваги дорослих членів сім’ї. Батьки, які вирішують проблеми, пов’язані із

матеріальним забезпеченням сім’ї, знижують час на спілкування у сім’ї. На

дитину може покладатись частина сімейних обов’язків, які не були їй

властиві до війни. Тобто, криза відбувається не лише зі зміною зовнішнього

світу, але й через кризу в сімейних ролях, прискорене дорослішання дитини.

Відповідно стрес у дитини лише поглиблюється.

Саме тому, одним із нагальних питань, що виникає сьогодні – це

необхідність надання психологічної допомоги дитині. Тому, розпочинаючи з

квітня минулого року, Міносвіти активно напрацьовує рекомендації щодо

виховної роботи у конфліктних ситуаціях, в умовах соціально-політичних

конфліктів. Зокрема, дітей ВПО відповідно до цих рекомендацій

пропонується відносити до вразливих груп населення та пропонується

прививати «розуміння та повагу до почуттів та поглядів інших людей».

Відповідно до листа Міносвіти від 17 листопада 2014 року до квітня цього

року мала ббути розроблена навчальна програма для підвищення кваліфікації

працівників психологічної служби з навичок кризового консультування та

подолання психотравмуючих подій, в тому числі й тих, що пов’язані з

військовими діями.Та в цілому, через низку чинників, сьогодні освітні

психологи та соціальні працівники, які працюють з дітьми переселенців,

більшою мірою оперують попередніми розробками, які стосуються роботи із

сім’ями, що опинилися у складних життєвих обставинах, та напрацюваннями

громадських організацій та окремих дитячих психологів.

Одним із важливих чинників, через який питання психологічної

допомоги біженцям від війни недостатньо агреговане, є той, що така

допомога ігнорується і на рівні самих переселенців. У свідомості українця,

незалежно від місця його проживання, ще не сформувалось розуміння, що


13

фахова психологічна допомога дозволить зняти напруження у його житті.

Опитування ВПО вказують на те, що доступ до психолога та відповідні

послуги їх хвилюють значно менше, ніж питання працевлаштування,

отримання житла та медичної допомоги.

Крім того, специфічні проблеми дітей переселенців складно

ідентифікувати і з інших причин. По-перше, для переміщених осіб часто

властива висока мобільність, особливо у перші місяці після виїзду з окупації.

За цих обставин, постійні переїзди з одного боку не агрегують проблеми

дитини для колективу освітян та вихователів, а з іншого – дають можливість

притупити перший стрес, пов'язаний із виїздом з місць військового

конфлікту.

По-друге, основна частина дітей ВПО зосереджена на звільнених

територіях Донецької та Луганської областей, або ж перебуває у рідні, тобто

в місцях та колективах, де вони уже були частково адаптовані.

По-третє, дитина, через відсутність низки соціально-нав’язаних

комплексів, досить швидко адаптується у новому колективі. Так, зазначає

директор Інституту демографії НАН України Е. Лібанова, проблеми мови

навчання для дітей переселенців відходять на другий план.

Але тим не менше, під час систематизації рекомендацій щодо адаптації

дітей переселенців, варто враховувати різну ступінь життєвих стресів, що

пережила людина. Адже, частина з переселенців підготовлено виїхала із зони

окупації до того, як розпочались військові дії у її населеному пункті, а

частина – вибиралась з-під обстрілів. У декого на окупованій території

лишилась рідня або загиблі від війни. І, що імовірно найскладніше для

України як держави завдання, - це психологічна робота з категорією дітей

ВПО, в яких батько (батьки) загинув як комбатант квазіреспублік або

продовжує воювати на боці сепаратистів. Варто також зважати і на час

перебування дитини в окупації.

Так для більшої частини дітей-переселенців проблеми адаптації –

переважно ті, з якими зіштовхуються більшість дітей, які потрапляють до

нового колективу. І їх вирішенням має статистворення сприятливого

соціально-психологічного клімату в усьому навчальному закладі.

Зважаючи на стреси, які супроводжують батьків та дитину під час

вимушеного переселення, необхідність перетину лінії протистояння, одне з

найперших питань, яке хвилює переселенців з дітьми - це доступ до медичної

допомоги. Саме діти найбільшепотребують її, про що свідчить статистика

Держслужби з надзвичайних ситуацій.


14

Так, за станом на 1 червня 2015 року,за медичною допомогою

звернулись 259 тис. 137 переселенців (29,7% від усіх ВПО). З них –98 тис.

416 діти.Тобто, медичної допомоги потребували 65,4% від усіх дітей ВПО.

Крім того, діти складали 38% від усіх ВПО, які звертались до лікарень.

Нагадаємо, що у відсотковому вираженні чисельність дітей ВПО складає

лише 17,2%. Тобто, діти потребують значно більше медичної уваги, ніж

дорослі. Крім того, не додає оптимізму той показник, що на медичний облік

взято лише 62 тис. 90 дітей (або – 41% від усіх дітей ВПО).

Неоднозначною, на перший погляд, є ситуація із зарахування дітей

ВПО до навчальних закладів. Так із числа дітей-біженців з Донецької та

Луганської областей до шкіл та дитсадків зараховано 76,6 тис. осіб. Це

становить 53,7% від загальної чисельності дітей переселенців.

Однак, опитування Харківського інституту соціальних досліджень

показало, що найгостріші проблеми, з якими зіштовхуються біженці, – це

працевлаштування (45%) та медичне забезпечення (36%). У свою чергу,

проблема влаштування дитини у дитячий садок, наприклад, турбує лише 4%

переселенців. Зважаючи, що для половини біженців недоступне саме

працевлаштування, то питання влаштування дитини у дошкільний заклад,

зважаючи на те, що батьки «вдома», не встигло набути нагальності.

Серед базовихпитань, які потребують якнайшвидшого вирішення, –

покладання проблеми забезпечення, в тому числі й медичного та

освітянського, на місцеві бюджети. Так, наприклад, закладені видатки на

охорону здоров’я розраховувались виключно з кількості місцевих мешканців.


15

Однак, сьогодні, за їх рахунок проходять лікування і переселенці. Це не лише

знижує можливості доступу до медичного забезпеченняобох категорій

населення, але й закладає ризики щодо нагнітання конфліктів та ворожнечі

між місцевим та прибулим населенням.

Виходом із цієї ситуації могло б стати цільове виділення коштів із

державного бюджету на реалізацію соціальних та інших гарантій дляВПО.

Це б не лише сприяло справедливому розподілу коштів, але й стимулювало

місцеві органи влади покращувати рівень обслуговування переселенців та їх

дітей.

Масове проживання людей в одному місці, яке, як правило, позбавлене

необхідних медико-санітарних умов, що сьогодні властиве частині

переселенців, завжди містить загрози виникнення епідемій. А зважаючи на

складну ситуацію в українській медицині, наслідки таких епідемій можуть

мати значні загострення. Особливо, ці загрози актуальні для дітей, які з місць

масового заселення можуть занести епідемічні загрози до закладів навчання і

тим самим стимулювати не лише загрози здоров’ю, але й загострення

відношення між місцевим та прибулим населенням.

Такий підхід дав би можливість знизити ризики конфліктів між

місцевим населенням та переселенцями.

Український інститут дослідження екстремізму провів моніторинг

згадувань у ЗМІ проблем, які стосувались внутрішньо переміщених осіб. Так,

відповідно до проведеного дослідження із 754 матеріалів щодо переселенців,

26, 7%

99, 27%

199, 53%

34, 9%

16, 4%

Згадування пробем ВПО у топових інтернет ЗМІ(січень-травень 2015)

діти переселенців

Статистична інформація щодо ВПО

Матеріальне забезпечення

Життєві історії

зловживання (кримінал)


16

розміщених протягом січня – травня 2015 року на 10 топових інтернет-

ресурсах, у 374 з них вдалось чітко вичленити якісні та кількісні проблеми,

прямо пов’язані із ВПО.

Так,із них лише у 7% -згадування стосувались дітей ВПО. Основне

питання, яке поставало у матеріалах, - це матеріальне забезпечення біженців

(53% від усіх згадок) та статистична інформація щодо ВПО (27%).

Водночас, не зважаючи на поширені чутки щодо причетності

переміщених осіб до злочинної діяльності, ця тема порушувалась лише у 4%

повідомлень. Тим не менше, держава має застосувати усі можливі важелі для

подолання мови ворожнечі у суспільстві щодо переміщених мешканців

Донбасу.

Йдеться про: а) соціальну рекламу щодо допомоги біженцям та

активізацію позитивних принципів єднання нації (на противагу негативним);

б) встановлення правової відповідальності за поширення регіональної

нетерпимості, особливо від офіційних представників влади; в) формування

цінностей єдності нації на позитивних прикладах.

Терпимість до переселенців має закріплюватись через усі можливі

інститути держави та громадянського суспільства. Адже, певні невдоволення

від «дорослих» проблем співжиття місцевого і прибулого населення

проектуються та гіперболізуються на рівні спілкування у дитячих

колективах.

Низьким лишається і рівень матеріального забезпечення ВПО та їх

дітей. Як повідомляє Міністерство соціальної політики, з 1 жовтня була

запроваджена допомога ВПО на проживання та оренду житла. Передбачено,

що на дитину як на непрацездатну особу, така допомога складає 884 грн.

Причому, загальний обсяг допомоги на сім’ю обмежений 2400 грн на місяць.

На нашу думку, подібні обмеження є необґрунтованими, оскільки

зменшують видатки, які можуть отримати сім’ї з дітьми. Так сім’я з двома

дітьми та двома працездатними членами (отримують по 442 грн.) отримають

2400 грн. замість 2652 грн. Тобто, такі сім’ї фактично є обмеженими в

отриманні допомоги.

Зазначимо, що Україна зберегла під своїм контролем і велику частину

освітянських закладів на території двох Східних областей. На сьогоднішній

день на території Донецької та Луганської областей, контрольованій

Україною, перебуває велика кількість навчальних закладів: дошкільних

закладів – 47,9% (841 з 1757), загальноосвітніх закладів 48,7% (888 з 1824),

ПТУ – 39,7% (75 з 189), ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації 65% (52 з 80), ВНЗ ІІІ-IV

рівнів акредитації – 45,2% (14 з 31).


17

За даними Міністерства освіти, 45% дітей на звільнених територіях

Донецької та Луганської областей охоплені позашкільною освітою.

Але, зважаючи на те, що значна частина дітей-переселенців

перебувають на території Донецької та Луганської областей, що

контролюється Україною, то головною проблемою сьогодення постає –

значне перевантаження закладів освіти.

В цілому ж варто зауважити, що у захисті українських ВПО, ми маємо

відмовитись від надмірних сподівань на міжнародну спільноту. Адже, лише

офіційно у світі зареєстровано 20 млн. біженців та 25 млн. осіб, переміщених

у середині країни. 80% з них – це жінки та діти. Деякі країни маютьпонад

10% власного населення, переміщеного всередині країни. Тобто, Україна з її

3% переміщених осіб не стоїть в центрі уваги міжнародних структур органів,

які контролюють міграцію.

Отже, до базових проблем дітей переселенців, відноситься надання

психологічної та медичної допомоги та доступ до навчальних закладів.

На жаль, частина з цих питань вирішується шляхом або

саморегулювання (лікування за рахунок місцевих бюджетів), або не

вирішується, оскільки не набули нагальності (наприклад, доступ до


18

дитсадків), або потенційно ще не агреговані (через високу мобільність

переміщених осіб).

Потенційно ми маємо частину людей, які за можливого повернення на

Донбас нестимуть на ту територію ідентичність та цінності, які будуть

закріплені у їх свідомості за час війни. Саме тому, держава і суспільство

мають зосередити свою увагу на формуванні цілісної особистості, здатної не

лише адаптуватись до нового колективу, але й виступити у майбутньому

провідником українських інтересів на Донбасі, одним із дієвих заходів

майбутньої його реінтеграції.

Крім того, об’єктами адаптації дітей біженців до нового середовища

мають виступати не лише біженці, але й місцеве населення. Питання

терпимості до інших – це проблема не стільки новоприбулих, скільки

оточення, в яке вони потрапляють.

БЕЗПЕКА ДІТЕЙ У ЗОНІ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ

Одним із найгостріших питань у всій проблематиці, пов’язаній із

впливом війни на наймолодше покоління, є проблема присутності дітей у

зоні військових дій та забезпечення їх безпеки у повоєнному середовищі.

На сьогоднішній день відсутня точна статистика щодо кількості дітей,

які постраждали в результаті військових дій на Донбасі. За даними ЮНІСЕФ

станом на 1 квітня 2015 року як мінімум 42 дітей загинули та 109 отримали

поранення від мін і боєприпасів, що розірвалися в Донецькій і Луганській

областях.За даними ВООЗ, станом на 1 травня в результаті військових дій на

Донбасі загинуло 68 дітей, 176 було поранено. За даними Міністерства

охорони здоров’я України, у Луганській області станом на 15 травня 2015

року загинули 4 дитини, у Донецькій – 48. Отримали поранення та каліцтво у

Луганській області 7 дітей, у Донецькій області поранено – 123 дитини.

Зважаючи на військові дії в регіоні та відсутність офіційних

комунікацій між Україною та сепаратистами, можна передбачити, що

кількість жертв серед дітей перевищує ці показники.

Можна стверджувати, що у відсотковому вимірі, кількість дітей, що

загинули в конфлікті, в будь-якому випадку нижча, ніж їх кількість щодо

дорослого населення. Але ми усвідомлюємо, що завдання держави, завдання

громадських організацій, - зробити все можливе для того, щоб ця чисельність

не зростала. І єдиний дієвий вихід, що вбачається сьогодні, - це знизити

присутність дітей у зоні, де відбуваються військові дії.


19

Для цього мають бути прийняті відповідні нормативно-правові акти,

які б змушували відповідні органи та посадових осіб здійснювати всі дії для

вивезення дітей із зони бойових зіткнень, в тому числі – й всупереч волі

батьків.

Одна з найголовніших проблем, з якою зіштовхуються діти на

територіях, де відбулись військові дії, це – наявність прихованого озброєння

та вибухонебезпечних матеріалів.

Як повідомляє Держслужба з надзвичайних ситуацій, з липня 2014 по

кінець березня 2015 року було вилучено понад 33 тис. вибухонебезпечних

предметів.Щодоби – від 22 до 36 боєприпасів. Йдетьсявиключно про райони,

які контролюються Україною.

Протягом травня 2014-квітня 2015 року внаслідок несанкціонованого

поводження з вибухонебезпечними предметами в Україні постраждало 11

дітей (2 з них загинули). Причому, найбільшу небезпеку містить саме

Донецька та Луганська області, - на цих територіях постраждало 10 дітей (1

загинув).

У кінці минулого року ЮНІСЕФ презентував перший етап

інформаційної кампанії про небезпеку мін та вибухових предметів, під час

якої розповсюджено 600 тис. інформаційних листівок для дітей і дорослих та

200 000 плакатів отримали школи. Міністерство освіти і науки також

підготувало та видало Методичні рекомендації для вчителів щодо

особливостей спілкування з дітьми про ризики і небезпеки вибухових

пристроїв.

Держслужба з питань надзвичайних ситуацій повідомила, що протягом

2014 року спільно з ЮНІСЕФ виготовленота розповсюджено у зоні АТО50

тис. листівок з питань мінної безпеки для батьків і дітей. У травні 2015 року

ДСНС разом з ОБСЄ виготовила 5 тис. примірників Правилщодо поведінки

(порядку дій) населення у разі виявлення підозрілих об’єктів та

вибухонебезпечних предметів, які розповсюджуються у зоні АТО.

Таким чином, кампанія щодо інформування про безпеку середовища

проживання набуває ознак перманентності та має тривати навіть після

закінчення військових дій. Тим не менше, випадки ураження мінами дітей, не

зважаючи на активну діяльність державних та міжнародних організацій,

продовжуються і досьогодні. До того ж, слід врахувати, що крім випадкових

вибухів (сліпих попадань)велику небезпеку містить і дитяча необережність.

Значна частина повідомлень щодо травмування дітей внаслідок детонації

боєприпасів, стосувались питань необережного поводження (діти намагались

розібрати боєприпаси).


20

Друге питання, нагальне для дітей, що проживають у повоєнному

середовищі, – це подолання психологічного стресу від військових дій. Так,

ще до початку активного військового протистояння - у травні минулого року

ЮНІСЕФ провів дослідження у Донецькій області (до початку реальних

військових дій). Відповідно до нього, уже тоді у половини дітей фіксувались

страх, тривога та подібні відчуття. Причому, у наймолодших дітей виявився

найвищий рівень стресу.

Третє, не менш важливий наслідок перебування у зоні військового

конфлікту, - це формування негативного ставлення до людей зі зброєю. Ми

усвідомлюємо наскільки важко українським військовослужбовцям

перебувати у ситуації кризи довіри населення, яке вони покликані звільняти.

Тому, держава і громадські організації мають сприяти формуванню у

населення, а особливо у дітей, які проходять період соціалізації у повоєнному

середовищі, чітке усвідомлення межі між озброєною людиною і

військовослужбовцем силових структур України, між легітимним та

нелегітимним застосуванням зброї.Водночас, таке усвідомлення можливе

лише у тому випадку, якщо Україна як держава буде проводити системну

політику щодо регіонів (у тому числі й поствоєнне відновлення), де

центральні державні органи влади мають низьку легітимність.

Четверте, - інфраструктурно-соціальні руйнування. Опосередковано на

дитинство, яке проходить у зоні військових дій, впливає і доступність дітям

відповідних навчальних, медичних та культурних закладів. Безперечно,

сьогодні здійснити інвентаризацію нанесених збитків таким закладам,

особливо, якщо вони перебувають у зоні військових дій, дуже складно.

Зокрема, у двох областях пошкоджено не менше 27 закладів охорони

здоров’я. Підраховані збитки складають 76 млн.грн. При цьому – дані по

семи закладах – уточнювались, а по більшості мали лише орієнтовний

кошторис. Крім того, лише у Луганській області отримали ушкодження

(руйнування) під час військових дій 28 закладів культури.

Важливо не лише оперативно здійснити кроки з відновлення цих

об’єктів, але й чітко закріпити думку про внесок України у відновлення

соціальних об’єктів, які постраждали від бойових дій. Важливим також є

спрямування видатків на відновлення економіки та житлового фондів

Донецької та Луганської областей окремою субвенцією (статтею видатків) на

рівні Законів України «Про Державний бюджет», а не шляхом

перенаправлення коштів постановами центральних органів виконавчої влади.

Це дозволило б, по-перше, дати сигнал жителям деокупованих території, що

їх проблеми вирішуватимуться на найвищому рівні. По-друге, обмежувало б

можливості для чуток, які можуть розповсюджуватись серед мешканців


21

інших територій України, що відновлення Донбасу відбувається за рахунок

коштів їх регіону. Це б певною міроюгальмувало поширення мови

ворожнечі, яка також є проблемою у відносинах між жителями різних

регіонів.

Тому, завдання держави (з огляду на проблеми зазначені у

попередньому розділі), - популяризувати у зоні АТО доцільність

проходження психологічної діагностики, особливо, серед дітей, які пережили

окупацію і військові дії, пов’язані зі звільненням їх населеного пункту. Та,

нагальним питанням виступає продовження популяризації серед дітей правил

безпеки проживання у повоєнному середовищі.

І безумовно, - здійснення послідовної політики щодо відновлення

територій, на яких відбулись військові дії, реалізації державних програм з

формування патріотичних цінностей серед дітей та популяризації

представників легітимних силових структур.

ДІТИ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ

У результаті імперіалістської окупаційної політики Росії щодо нашої

країни на сьогоднішній день Україна не контролює близько 45 тисяч

квадратних кілометрів своєї території, на якій ще у 2013 році проживало

близько 6 млн. громадян. Серед них, - суттєва частина, - це діти.

Сьогодні складно назвати точну цифру, скільки дітей проживають на

території, що не контролюється Україною.В АР Крим станом на 1 січня 2014

року проживало 388,7 тис. осіб віком до 18 років. Ще біля 70 тис. складала

кількість дітей у м. Севастополі.

Що стосується неконтрольованих частин Донецької та Луганської

областей, то підрахувати кількість дітей складно. Але, тенденції вказують на

складну ситуацію. Враховуючи, що чисельність дітей серед переселенців

складає 17,2%, а співвідношеннядітей постраждалих через війну на


22

Донбасідо всього населення, що потерпає від неї – 34%. Це вказує на

важливу особливість, - багато сімей з дітьми не мають можливості до

переселення. Водночас, відповідно до соціологічного опитування КМІС,

проведеного у листопаді 2014 року, 41% сімей з дітьми, що проживають в

окупації, хотіли б, але не можуть вивести дітей на безпечну територію. Це

говорить про те, що Україна сьогодні не створила належні умови для їх

виїзду та для перебування на вільній території.

І, не мало важливо, це вказує на те, що значна частина дітей лишається

на окупованій території Донбасу. Щодо Криму, то відповідно до даних

Держслужби з надзвичайних ситуацій, з нього взагалі переміщено лише 5

тис. дітей.

Зважаючи на це, ми приходимо до висновку, що основна маса дітей

залишилась на території, що перебуває під окупацією. Так, лише за даними

Уповноваженого Президента України з прав дитини, на початок 2015 року на

окупованих територіях Донецької та Луганської областей проживало близько

півмільйона дітей.Це, принаймні в 4 рази більше, ніж виїхало на територію,

контрольовану Україною.

Для багатьох дітей, що проживають в окупації (Луганська та Донецька

область), актуальні практично ті ж самі проблеми, що і для дітей, що

мешкають у зоні бойових дій. Але стосовно них Україна як держава не має

можливості здійснити свої повноваження щодо безпеки для життя та

здоров’я (в тому числі й психічного).

Нагальним для них виступають і проблеми соціалізації

(антиукраїнський вектор виховної роботи як у школах, у ЗМІ та інших

комунікативних каналах). Навіть після поверненняКриму та окупованої

частини Донбасудо складу України, наше суспільство зіштовхнеться з

глобальною проблемою реінтеграції. Адже, сотні тисяч дітей, які залишились

проживати в окупації, сьогодні виховуються на українофобських засадах. А

також з дітьми, чиї батьки підтримували або воювалина боці ДНР та ЛНР, з

дітьми, чиї батьки загинули під час бойових дій на Донбасі.

Однак до визволення цих територій держава має можливість

стимулювати обдарованих дітей як майбутню інтелектуальну еліту до

навчання та завершення базової соціалізації на демократичних цінностях

українського патріотизму. Йдеться про залучення випускників шкіл до

навчання у ВНЗ, що перебувають на території України.

Як показав минулий рік, «війна за випускників» відбуватиметься в

умовах жорсткої конкуренції та низки внутрішніх проблем. По-перше,

йдеться про цілеспрямовану політику держави окупанта. Так у минулому


23

році Росія заявила, що кримчанам будуть створені пільгові місця у вишах

Росії. Всього ж у 2014 році до російських вишів поступило 1400 кримчан.

При тому, що на ЗНО в Україні зареєструвались лише 300 учнів із Криму

(тобто, 2,4% від усіх кримських випускників).

Що стосується вступної кампанії 2015 року, то поки що складно

вказувати точно цифру, зважаючи на можливість проходження випускниками

з окупованих територій другої сесії ЗНО. Однак, як показали результати

найближчого до Криму регіонального центру незалежного оцінювання (у

Херсоні), у тестуванні з української мови взяли участь 65 випускників

кримських шкіл.

Всього у 2015 році у Криму (разом з м. Севастополем)

випускатимуться понад 14 тис. школярів. ЄДЕ з російської мови здавали

1040 майбутніх абітурієнтів. Але, це не показник, оскільки ЄДЕ не є

обов’язковим для кримських учнів, які вступають у російські виші. Для них

альтернативною є екзамени у самому ВНЗ (близько 3% місць у російських

вишах бронюється для кримчан)Але, в цілому порівнюючи ці цифри, можна

стверджувати, що лише 5,9% учнів Криму з тих, хто однозначно визначився,

планують вступати до українських вишів.

В цьому навчальному році окупаційна влада Криму уже відмовилась

від викладання української мови у випускних класах. Тим самим створивши

штучні перепони для залучення випускників кримських шкіл до навчання в

українських вишах (мова є обов’язковим предметом для вступу на всі

спеціальності у наших ВНЗ).

По-друге, йдеться про бюрократичні перепони, які створюються

українською стороною. Так, документи про освіту, які видані в зоні окупації,

не визнаються Україною. У листі Міносвіти «Щодо організації навчання у

загальноосвітніх навчальних закладах осіб, що проживають на тимчасово

окупованій території в Автономній Республіці Крим, місті Севастополі та у

місцях проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській

областях» від 14 жовтня 2014 року вказується, що будь-які документи про


24

освіту, видані «окупаційними структурами РФ та самопроголошеною

«владою», не мають і не матимуть у майбутньому жодної юридичної сили.

Для отримання можливості вступу до ВНЗ та професійно-технічних

закладів освітивипускники, що проживають в окупації «можуть продовжити

навчання на території України за всіма передбаченими формами». Як

повідомляє Міносвіти, йдеться про дистанційну та екстернатну форми

навчання. Тобто, ці учні або навчаються віддалено, або стають біженцями. В

будь-якому випадку, для отримання українського документу про середню

освіту та всіх документів, необхідних для вступу до ВНЗ, випускник з

окупованих територій або стає біженцем, або вимушений декілька разів

перетинати лінію зіткнення (для реєстрації на екстернат, проходження ДПА

та ЗНО). Наприклад, для отримання усіх необхідних для вступу документів

та здачі екзаменів випускник 11 класу, який проживає в окупованій зоні та

немає можливості зупинитись на декілька днів на вільній території, буде

вимушений як мінімум 6 разів перетинати лінію військового протистояння

(чи так званий кордон між АРК і Херсонської областю).

А зважаючи на відсутність пасажирського сполучення між

окупованими та контрольованими Україною територіями, низький рівень

доходів населення, особливо тих, хто проживає у зоні, де відбувались бойові

дії, у 2015 році Україна ризикує втратити випускників із неконтрольованої

нею території. Таким чином, молодих українців від початку їх дорослого

життя привчають до думки про те, що Україна не турбується належним

чином про своїх громадян. Тобто, відсутність належних умов для вступу

випускників шкіл на вільній території Україні вимушує навіть патріотично

налаштовану частину населення залишатись на окупованій території.

По-третє, з кожним навчальним роком, завдяки українофобії, що

насаджується в окупованих територіях, потік випускників буде

зменшуватись. Так, у школах Донецька активно проходить популяризація

антиукраїнської ідеології та насилля. Зокрема, у школі № 46 міста діти

ставили сценку, в якій уявні «ополченці» убивали уявних «українських

солдат».

Фактично, йдеться про необхідність застосування усіх можливих

важелів для доступу населення (в тому числі й дітей) на окупованих

територіях до об’єктивної інформації. В тому числі – й створення

спеціальних каналів інформування, споживачами яких є населення з

переважно українофобською позицією.

Четверта особливість – це необхідність посилення роботи із залучення

абітурієнтів зі звільнених територій. Саме ці діти виступатимуть


25

локомотивом проукраїнської ідеології на території їх постійного проживання

під час навчання у вишах.

П’яте – створення в Україні практичних умов для міграції дітей на

територію вільної частини України, що має відбуватись через створення

реальних умов доступу до навчальних закладів, запровадження дієвого

механізму легітимації знань отриманих у середніх навчальних закладах, що

перебувають на окупованій території. Але, насамперед, система залучення

абітурієнтів з окупованих частин Криму та Донбасу має виходити з

розуміння поступового розриву в системі знань, що отримують школярі в

окупованих зонах.

Особливо це стосується гуманітарних наук, адже в школах на

окупованих територіях відсутнє викладання таких предметів як «історія

України»,«українська література» – базові предмети ЗНО для абітурієнтів на

предмети соціально-гуманітарного напрямку.

В цьому розумінні, кроком вперед є встановлення двох додаткових

сесій (основна відбулась ще у квітні) з української мови для осіб із

окупованих територій. Міносвіти також установило, що громадяни України,

які проживають в окупації,мають право зареєструватись для ЗНО у будь-

якому населеному пункті. Однак, у зв’язку з технічними проблемами

(відсутності пасажирських сполучень), доступ до цих пунктів лишається

ускладненим.

Близька до проблеми доступу випускників із окупованих територій

проблема видачі документів про народження новим громадянам України, які

народжуються в окупації. Ситуація аналогічна видачі атестатів та дипломів –

наша держава відмовляється визнавати документи про народження, видані

окупаційною владою. Зважаючи на це, особи, що проживають в окупації та

мають бажання, щоб їх діти вважались громадянами України, будуть

позбавлені такої можливості.

Вбачається, що в умовах розвитку електронних технологій, для цих

громадян може бути надана можливість інформувати українські органи

реєстрації шляхом електронних повідомлень. А українські органи реєстрації

після проведення відповідних перевірок, інформують про готовність

документів та можливості їх отримання на території України.

Таким чином, мешканці окупованих територійна практиці суттєво

обмежені у можливості після закінчення загальноосвітніх закладів,

розташованих у зоні окупації, вступити до українських вишів. Слід

зазначити, що з кожним роком потік українських випускників до України


26

буде зменшуватись, оскільки досить активно діятиме пропагандистська

машина, яка під час війни демонізує ворога.

В цілому, потенційні абітурієнти з окупованих територій

зіштовхуються з низкою проблем для продовження навчання на території, що

контролюється Україною. По-перше – ускладнені технічні можливості до

продовження навчання (зовнішній чинник), а по-друге – знижуються

переконання доцільності та збільшується розрив знань (внутрішній чинник)

для продовження навчання в українських ВНЗ.

Отже дієвою пропозицією є спрощення отримання документу про

освіту та здачі ЗНО випускниками, - шляхом запровадження єдиного

екзамену, що давав би можливість видати український атестат про закінчення

школи та, водночас, - отримати необхідні сертифікати щодо проходження

ЗНО (з відповідною системою уніфікації балів між ними та класичними

сертифікатами).

Тобто, у цілому, блокада окупованих територій, в тому числі і її

правова складова, мають виходити з недопущення жодних ознак блокади

гуманітарної.


27

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Проблему дітей і війни неможливо вирішувати у відриві від загальної

проблеми «держава-війна». Тому політика щодо дітей має бути складовою

загальної програми з відновлення територіальної цілісності та програми

щодо адаптації переселенців.

Саме тому важливим індикатором системності державної політики

щодо дітей та проблем, породжених війною, має стати створення

відповідного органу, який би відповідав за реалізацію Стратегії відновлення

територіальної цілісності України. На жаль, за 15 місяців, що минули від

початку російської агресії, Україна не має ні стратегії щодо окупованих

територій та адаптації переселенців, ні єдиного органу, який би відповідав за

їх реалізацію.

Саме тому, низка кроків, що реалізуються сьогодні, не

віддзеркалюються в інших сферах, а відповідно, - втрачають свою

ефективність. Зокрема, пропоновані системою освіти підходи з

впровадження критичного мислення та діалогу,зіштовхуюся із засиллям

насильства та популяризації полярного мислення у засобах масової

комунікації. Можливості, що теоретично існують для випускників з

окупованої території, повністю нівелюються відсутністю пасажирського

сполучення між територіями.

В цілому ж захист дитини, її прав від впливу війни, військових дій та

насилля в умовах України вимагає вирішення й низки інших питань, які

мають стати частиною цілісної стратегії.

1. Концептуально обраний напрямок виховання нового покоління у

дусі патріотизму суттєво, тобто не лише векторно, але й парадигмально,

відрізняється від пропонованого напрямку, що насаджується окупантом.

Якщо в Україні акцент робиться на таких цінностях як демократія,

громадянські права, права людини, то в Росії патріотизм – це здатність до

самопожертви в інтересах держави. Прикметна і модель патріотичної дії –

«сприяння розвитку держави» в Україні та «служіння державі» - в Росії.

Звідси висновок, - у військовому конфлікті Російська Федерація матиме

мотивованіших до самопожертви громадян, але громадянське суспільство в

Україні буде сильнішим за російське. Україна будує суспільство з

домінантою не державних інтересів, а прав людини. Тому, наш шлях

розвитку – виключно мирний. І виходячи з цього, лише на мирному полі

протистояння Україна парадигмально має можливість протистояти агресії

Росії. Відповідно, мають бути застосовані усі важелі для локалізації

сьогоднішнього конфлікту в позавійськовій сфері.


28

2. Відсутність непохитної віри у державу в Україні вказує на те, що

перенесення російської традиції інформаційного зомбування населення в

інтересах держави в український інформаційний простір є недоцільним. Цей

висновок не знімає потреби у створенні та популяризації інших каналів

закріплення тих цінностей патріотизму, які пропонуються системою освіти.

Серед нагальних інтересів українського суспільства сьогодні є

формування нормативно-правових передумов для створення та розвитку

вітчизняного інформаційного продукту для дітей. Зважаючи на те, що це

питання потребуватиме значного періоду часу, уже сьогодні ми маємо у

Законі "Про телебачення і радіомовлення" встановити обмеження на

трансляцію аудіовізуального продукту виробника однієї іноземної країни

(наприклад, обмеження в розмірі 20-25% від всього продукту, що подається

телеканалом). Це дозволило б не лише уникнути монополізації

інформаційного простору, але й сприяло б цілісності вітчизняної системи

патріотичного виховання.

Варто зрозуміти, що цінності, які прививає освіта, мають перманентно

закріплюватись й іншими каналами, - зокрема, - засобами масової

комунікації (ЗМІ та соціальними мережами). Відповідно, концепція

державної інформаційної політики, проект якоїМіністерство інформаційної

політики мало презентувати ще у травні, має включати відповідні вимоги.

3. Спростити можливість для отримання українських документів про

рівень освіти шляхом запровадження:

а) загальноосвітнього тестування для випускників шкіл з окупованих

територій (яке б виключало оцінювання з предметів, що не викладаються на

окупованій території, та водночас, змогло б стати єдиним екзаменом для

виставлення оцінок у шкільний атестат та використовуватись як бали із ЗНО)

та

б) комплексний державний іспит – для випускників ВНЗ;

Спрощена система оцінювання давала б, по-перше, розуміння

перспективності для учнів у навчанні в українських вузах, а по-друге,

значною мірою ускладнювала б проведення українофобської виховної

політики, яка здійснюється на окупованих територіях.

Тобто, якщо випускникам з окупованих територій не будуть створені

спрощені умови вступу до вишів найближчим часом, то Україна закріпить

блокаду гуманітарною складовою та практично стимулюватиме подальше

зростання культурного розриву між громадянами окупованих та вільних

територій.


29

Це небезпечно виходячи з того боку, що старше покоління пам’ятатиме

практику співжиття, а відповідно, - значно простіше реінтегровуватиметься в

українське суспільство. В той же час, дітям історична пам'ять буде

нав’язуватись переважно штучно – на базі антиукраїнських засад.

4. Має бути посилена увага щодо захисту прав дітей ВПО, зокрема,

медичних та освітніх. Насамперед, йдеться про фінансування обслуговування

біженців шляхом цільової субвенції з державного бюджету, а не

використання коштів, які спрямовувались виключно на місцевих жителів.

Це усуватиме підстави для конфліктів між прибулим та місцевим

населенням та покращить ставлення органів місцевої влади до ВПО,

враховуючи, що фінансування залежатиме від кількості ВПО, яке прийме

територіальна громада.

5. Сприяти розселенню переселенців, а особливо – з дітьми, із міст їх

компактного проживання. Це, по-перше, нівелює відчуття непотрібності їх

державі та суспільству. По-друге, це знизить загрози епідемічних вибухів.

По-третє, це не дасть можливість формування штучних гетто, - коли за умови

тиску «мови ворожнечі», а подекуди й «поведінки ворожнечі» ззовні

відбуваються доцентрові процеси всередині групи. За таких обставин у

покоління, яке лише проходить період становлення (соціалізації), може

сформуватись гіпертрофоване відчуття непотрібності українському

суспільству та «відчуття плеча» людей з «гетто». Подальша ресоціалізація

таких осіб буде надто ускладнена.

6. Важливо усвідомлювати, що всі дитячі проблеми – це проекція та

гіперболізація проблем дорослих. Тому держава має:

а) вирішити найгостріші питання біженців і, насамперед, йдеться про

вирішення проблеми працевлаштування – базової для будь-якого мігранта.

Як зазначають експерти, психологія людини, яка працевлаштована, істотно

відрізняється від психології людини, яка тривалий час є безробітною.

Людина звикає до такого статусу, і зіштовхуватиметься з цією ж проблемою

навіть після повернення.При цьому необхідно усвідомлювати, що

працевлаштування ВПО актуалізуватиме інші проблеми, зокрема,

влаштування у дитячі садки дітей переселенців.

б) докласти зусиль для приведення звільнених територій у місця,

інфраструктурно придатні для проживання. Це дозволило б усвідомити

власну значимість для України мешканцями звільнених регіонів та сприяти

поверненню біженців до місць постійного проживання. Крім того, саме

практичні кроки з відновлення Донбасу дозволили б сприяти отриманню

дітьми, що проживають у місцях військових дій, доступу до безпечного


30

середовища та повноцінний доступ до реалізації прав на освіту та медичну

допомогу.

7. Психологічна допомога, яка має надаватись дітям війни, має

враховувати різнорівневість стресових ситуацій, у яких побувала дитина.

Саме тому методичні рекомендації та курси, які розроблятимуться для

освітянських психологів та соціальних працівників мають виходити з

необхідності першочергового здійснення психодіагностики стану дитини.

Причому, перманентне відслідковування ситуації повинно відбуватись не

лише щодо дітей переселенців (де воно має здійснюватись обов’язково), але

й щодо всіх інших, - адже війна впливає на розвиток усіх дітей. І саме від

психологічного клімату в колективі значною мірою залежить адаптація дітей

переселенців.

8. Якщо Україна зацікавлена у збереженні людського потенціалу, то в її

інтересах створити такі умови, за яких сім’ї з дітьми були б не лише

зацікавленими у виїзді із зони окупації. Але й – мали можливості до

реалізації цих інтересів. Тому, найближчим часом, доцільно:

- вирішити проблему з перепустками із зони окупації, зокрема,

дозволити проїзд багатодітним сім’ям без оформлення необхідних

документів;

- переглянути дискримінаційні умови, що обмежують надання

матеріальної допомоги на проживання ВПО з числа тих, хто мають двоє і

більше дітей;

- встановити вимоги щодо першочергово вирішення питань

проживання сімей, які виїжджають із зони окупації разом з дітьми;

Крім того, варто врахувати, що сам переїзд для сімей з дітьми є

затратним. Відповідно, було б доцільно встановити державну допомогу

сім’ям з дітьми на виїзд з територій, які не контролюються Україною.

Практичні механізми, які б дозволяли здійснити виїзд дітей (в тому

числі й абітурієнтів), багатодітних сімей із зони окупації та зони проведення

військових дій в кінцевому результаті мали б наслідком:

- зменшення кількості жертв серед дітей у разі відновлення

повноцінних військових дій;

- створення механізму із захисту патріотично налаштованої

частини дітей та молоді;

-застосування механізму відтягування обдарованих та здібних дітей

(через створення спрощеного механізму вступу до українських ВНЗ

громадян, що проживають в окупації);


31

- карбування у свідомості громадян, що проживають в окупації, що

Україна буде про них турбуватись, не зважаючи на те, що вони проживають в

окупації.

ДІТИ ВІЙНИuire.org.ua/wp-content/uploads/2015/06/Diti-viyni...виховання...

Documents

Transcript of ДІТИ ВІЙНИuire.org.ua/wp-content/uploads/2015/06/Diti-viyni...виховання...