мова круків

esther kinsky

die sprache der raben ausgewählte gedichte und prosa

KiewLaurus2015

естер кінскі

мова круківвибрані вірші та проза

КиївLaurus2015

УДК 821.112.2’06-1-3ББК 84(4Нім)6-5+84(4Нім)6-44 K74

Кінскі Е.K74 Мова круків : вибр. вірші та проза / Естер Кінскі ; з нім. пер.:

М. Бєлорусець та ін. — Київ : Лаурус, 2015. — 168 с.

ISBN 978-966-2449-74-7

Збірка поєднує новели з книжки «Банацько», вірші різних ро-ків та есе, написане Естер Кінскі після відвідин Криму у жовтні 2013 року. Хай про що пише поетка — румунсько-угорсько-німецький Банат, польсько-німецький Ґрундішкен чи україн-сько-російський Коктебель — їй ідеться про дещо іронічний погляд на меланхолійний пейзаж «нічиєї землі», про можли-вості споглядання та межі оприяв лення світу.

УДК 821.112.2’06-1-3ББК 84(4Нім)6-5+84(4Нім)6-44

Упорядниця Неля ВаховськаЛітературний редактор Альона Артюх

Книжку видано за підтримки Посольства ФРН в Україні

2015 © Banatsko, Matthes & Seitz Berlin 2011, Naturschutzgebiet, Matthes & Seitz Berlin 2013, Aufbruch nach Patagonien, Matthes & Seitz Berlin 2012, die ungerührte schrift des jahrs, Matthes & Seitz Berlin 2010, Esther Kinsky, Grundischken (noch unveröffentlicht), Esther Kinsky, Winterstalten (noch unveröffentlicht), Esther Kinsky, Kurortne Oktober 13. Aufzeichnungen von der kalten Krim, 2014, Петро Рихло, переклад віршів українською, Марк Бєлорусець, переклад віршів російською, Неля Ваховська, Тетяна Власова, Олександра Григоренко, Олексій Оболенський, Аліна Онопрієнко, Анна Пінчук, Олеся Сандига, Ольга Свиріпа, видавництво «Лаурус»

ISBN 978-966-2449-74-7

5

ЗМІСТ/СОДЕРЖАНИЕ/INHALT

Вірші Nach Grundischken gehen… . . . . . . . . . 7Йти в Ґрундішкен… . . . . . . . . . . . . . . . 8Пойти в Грундишкен… . . . . . . . . . . . . . 9Grenzland . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10Приграничная страна . . . . . . . . . . . . 11An dieser blume… . . . . . . . . . . . . . . . . . 12При спогляданні цієї квітки… . . . . . . 13Hier ist das heimatland!.. . . . . . . . . . . . 14Тут наша родина!.. . . . . . . . . . . . . . . . 15So klingt der brief… . . . . . . . . . . . . . . . 16Так звучить лист… . . . . . . . . . . . . . . 17Wer soll der könig sein… . . . . . . . . . . . 18Хто має бути королем… . . . . . . . . . . 19Fünf raben… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20Пять вόронов… . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21Аm fenster stehend… . . . . . . . . . . . . . . 22Стоя у окна… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23Neben mir… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25Поряд зі мною… . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26Рядом со мной… . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27engel . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29янголи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30ангелы . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31Ich höre… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33Я чую… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34Я слышу… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35könig . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37король . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38король . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39legende . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40легенда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41Stummes verweilen die Hände… . . . . . 42

6

Безмолвное задерживает руки… . . 43Die raben sind… . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45А вόроны… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46Круки… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47Staublos dieser sommer… . . . . . . . . . . 49Зовсім без пилу це літо… . . . . . . . . . 50Беспыльное это лето… . . . . . . . . . . . 51Auch hier soll es schlangen geben… . 52Тут також водяться змії… . . . . . . . 53wald . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54ліс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55Wir sind der wind… . . . . . . . . . . . . . . . . 56Ми вітер… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57Am wegesrand… . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58На узбіччі дороги… . . . . . . . . . . . . . . . 59Sieh da sieh da ein engel… . . . . . . . . . 60Гляди гляди ангел… . . . . . . . . . . . . . . 61Goldraute . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62Золотушник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63Stilleben . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64Натюрморт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65

Проза Баттонья–1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67Мезьохедьєш . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72М’ясник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77Яблуня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80Баттонья–2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85Ґоттлоб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89Рибина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93Зупинка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96Нариси холодного Криму . . . . . . . . 100

Ментальні мапи Естер Кінскі. Розмова перекладачів . . . . . . . . . 157

7

Nach Grundischken gehenim abendlicht drei äpfelim sack imsäcklein am gürteldrei äpfel nochist es sommer grundischkennicht weit nurso weit wie die nachtder mond ist ein weißeswort im himmel augustund die georginen hängenüber den zaundie bunten köpfestummer kinder klügerals die gefällte malveim gras nach dem sturm ingrundischken drei äpfelwiegen so schwer auch wenn siehell sind hellerals alles gras undals lindenlaub drei äpfel und danachsoll hochzeit sein unddrei äpfel jetztist es abend ein wind gehtdahintergrundischken ist jetzt nochzuhaus.

8

Йти в Ґрундішкену вечірньому світлі три яблукау мішкув мішечку на поясітри яблука щеліто ґрундішкеннедалечко такзадалеко як нічмісяць то білеслово у серпневому небій жоржини звисаютьчерез парканрозмаїті голівкибезмовних дітей розумнішихніж повалена мальвав траві після бурів ґрундішкені три яблукаважать більше навіть якщо вонисвітлосяйні світлішініж всенька траваніж липове листятри яблука а після цьогомає відбутись весілля ітри яблука заразвечір вітер біжитьнавздогінґрундішкен нині це щедомівка.

Пойти в Грундишкен*

под вечер в сумерках три яблока в дорожной cумке нет в сумочке у поясатри яблока ведьлето и грундишкеннедалеко совсемне дальше ночилуны белеющее словона небе август ивыглядывают георгиныповерх заборовте разноцветные головкинемых детей умнееупавших мальвв траве после грозы в грундишкене три яблока так тяжелы пусть даже светлые светлееразнотравья и листьев липытри яблока а завтрасвадьба будет и к тому три яблока теперьпод вечер ветервеет вследгрундишкен всё ещеостался домом.

* Маленькое старинное селение, до 1945 года — Восточная Пруссия, после — Польша. Раньше там жили немцы и поляки, теперь — только поляки, преимущественно переселенцы, в т. ч. из Украины, и название теперь польское — Грондишки. О прежнем Грундишкене некому вспомнить. Но он остался в памяти насильно выселенных немцев и их потомков.

Прим. пер. Марка Белорусца

10

Grenzland

Bei unsschrieb mir einer von jenseitsder grenze,bei uns gibt es noch schäfer,die hüten die herdenmatt und fahl wie das ödland,auf dem sie denschafhunger weiden,wir haben noch schäfer,gebückte, kaum schafgroßund überhauptvon den schafen schwer zu unterscheidenin ihrem zottelpelz,schmutzig von winter,am rand ihrer herde,und doch sind sie schäfer:man sieht,dass die hunde sie fürchten.

11

Приграничная страна

У нас,написали мне с той стороныграницы,остались еще овчары,стерегущие овец,с усталыми лицами, серыми, как пустоши,где они пасутовечий голод,у нас есть еще овчары,сгорбленные, едва ли побольше овец,вообще их, в косматых шубах,грязных после зимы,трудно от овец отличить,когда они возле стада,однако это овчары,что заметно:собаки их боятся.

12

An dieser blumeblauädrig wegrändischklein undfiedrig erhebt sich die fragewasist der name wie rufendie dinge einanderum sichwieder zu ordnen wie einmal wieeinst wiezur geschichte welcherstein hat im acker gelegenund welcherlag in der handgegen hunde und andereunbill wasnennt sich später das lebenhier vorder fremde.

13

При спогляданні цієї квіткиз блакитними прожилкамищо росте на краю дороги маленькай периста виникає питаннящозначить ім’я і як речіназивають себе навзаємщоби знову впорядкувати себе як тоді якколись якв історії вже не раз якийкамінь лежав серед поляі якийлежав у руціщоб боронитися від собак та іншихлихих істот щопізніше назветься життямтуту чужому краї.

14

Hier Ist das heimatland!sagte einer mit großer gebärde und ging.

Der finger lief tauban der narbe entlangzwischen erde und himmel.

Verwachsen war alles:die stummgestuzten weidenmit dem nebel,die krähen mit der letzten faustvoll winterlicht.die hand der muttermit dem letzten ruf,die stirn des vatersmit dem schnee.

Du schönes Heimatland! sei gutzu dem, der sich verirrt.

15

Тут нашародина!с красивым жестом нектопроизнес и удалился.

Палец онемелоскользит вдоль шрамамеж землей и небом.

Всё ужзаросло: безмолвно настороженные ивыс туманом вместе,вороны с зимней той последней горстью света,мамина рукас ее тишайшим зовом,лицо отцасо снегом.

О родинапрекрасная! к тому будь доброю, ктозаблудился.

16

Soklingt der brief aus der fremdean die hungrigendaheim: ihrwißt nichtihr wißt nicht wie schwerdie sprache der raben istallen anderentierenverschlägt es das wort.

17

Такзвучить лист із чужинидо голоднихудома: вине знаєтеви незнаєте якою важкоює мова круківбудь-якійзвіринівона забиває подих.

18

Wer soll der könig seinim land der verwehtengrenzen die im windsteigen und fallen wie wellengang wersoll der könig seinso fragen die raben shibboleth dieses ungefähr eine fragean vögel und anderesgetier im staub welchselnder namen für diesesund jenes imhier und im dort dessen aufenthaltkeiner kennt und kein könig das ist die antwortwill man sie wissentiefer im land.

19

Хто має бути королему країні знесених вітромкордони які на вітріпостають і зникають як хвилі хтомає бути королемзапитують крукишібболет цяприблизністьзапитання до птахів та іншоїзвірини у порохнявімінливих імен для цьогой тогодля тут і там ніхто не знаєкоординат навітькороль це і є відповідьякщо хтось воліє знати їїу глибинних місцевостях краю.

20

Fünf rabenüber meinem hausin diesem ungewissen lichtzwischen stille und regenquitten im grasrauch hochvom gestrigen feuerkurzist alles namenlosstill geschenktes bilddas dennoch heißen wirdunterfünfraben.

21

Пять вόронову меня над домомв том неверном светемеж тишиной и дождемв траве aйва еще запахвчерашней гаринедолговсё безымяннов тиши подаренная картинано название будетподпятьювόронами.

22

Аm fenster stehendwieder kind sein blickendauf das rote feld hinausaufs abendfeldbeschienen von hinterrückszum glänzen gebrochenbald märzso rot auch die rabenauf den erdklumpen hockenddie schnäbel zuckend um die letzten krümel frost

gleich steigen sie auf um wieder mit den flügelnan einer nacht zu weben dorthinter den erlendem dunklen saum.

23

Стоя у окна стать ребенком сноваглядя на рдеющее полена вечереющее полеозаренное из-за угла будтовспаханное до глянца март уже скорои вόроны рдеютприседая на комьях землиповодя клювами у крох последних холода

сейчас они взмывсоткут опять крыльями ночьтам за ольшаникомтемной каймой.

67

БАТТОНЬЯ–1

Навпроти жила літня пані на ім’я Ольга. Вона мала глибокий та гучний голос. Вечорами Ольга сиділа на лавці перед будинком та перемовлялася із людьми на вулиці. Іноді до неї приєднувалися інші жінки. Горба-ні, одягненій у фартух з оборками, дозволялося сиді-ти поряд з Ольгою на лавці, а інші жіночки приносили стільці з собою. Так вони без упину розмовляли у літ-ніх променях призахідного сонця, поки вже на дворі не ставало зовсім прохолодно. Першою ішла горба-ня. З високо піднятою головою, дивлячись червоними очима та щільно стиснувши губи, проходила вона повз моє вікно додому, готувати вечерю для свого брата.

Одного дня Ольга померла. Коли її ховали, всі жін-ки вулиці їхали на чорних велосипедах до сербського кладовища. Кожна мала букет із жоржин, жовтих мар-гариток та дрібних айстр.

Далека родичка взялася прибрати будинок Ольги. Вона роздарувала та продала всі її речі, люди прихо-дили з тачками та забирали одяг, посуд і казанки.

Довгий час Ольга працювала офіціанткою в одно-му далекому місті. Вона познайомилася з кельнером, із яким розважалася у вільний час. Та пристрасть до му-зики батьківщини жила в ній завжди. Особливо вона любила акордеон. Ольга дуже поважала всіх акордео-ністів і, звичайно, розповідала про це кавалеру. Кель-нер одружився з нею, вона повернулася із ним додому, з собою привезла й взуття, яке носила, працюючи офі-

68

ціанткою, — чорні шнуровані напівчобітки до литки з відкритими пальцями та п’ятою. Невдовзі чоловік помер, і Ольга почала працювати в буфеті кінотеатру Баттоньї, де вона знову змогла носити своє взуття. Буфет був дуже тісним, Ольга передавала через маленьке вікон-це горнятка із чорною кавою, келишки з вином, лимо-надом, неочищений арахіс, що ріс на величезних полях навкруги, і варену кукурудзу. Качани кукурудзи годи-нами плавали в теплій воді у великому чорному казані.

Кінотеатр Баттоньї зараз занедбаний. На фасаді ви-сить давно згасла вивіска «Mozi», а всередині пахне пилом, розігрітим у променях кінопроектора, і арахі-сом. Лінолеум на підлозі покорчився, підвіконня усі-яні засохлими мухами. За кінотеатром росте занедба-ний сад, а в ньому, на величезному горісі, живуть сови, вдень вони незворушно сидять на гілках, мов товсті об-рубки у рідкому листі. Коли ж настає вечір, вони роз-правляють крила і з тихим свистом кружляють у темряві.

Був вересень, і лелеки вже відлетіли. Поля тепер належали чаплям, що мерехтіли серед трави, мов білі та сірі тіні у передсвітанковій млі. В Кевермеші зали-шився один молодий лелека, він стояв на краю порож-нього гнізда і дивився униз на плетиво гілок. Під ним, на вулиці, сиділи цигани, насолоджувалися останні-ми сонячними променями, палили сигари, точнісінько як у пісеньці про трьох циган, знайомій мені з дитин-ства. Для лелеки то була перша зима, тому все близь-ке здавалося йому тепер чужим, адже він залишився сам, а в цю пору року його серце мало би бути не тут.

Цьогорічні лошата тупцяли неподалік від кобил або, прив’язані до підводи, мотиляли головами, намагаю-чись підлаштуватися до ходи, і слухняно брели поряд.

69

Усе здавалося блідим, безбарвним та розмитим, наче вже нічого було косити та обривати. Світло-бру-натні корови паслися посеред пожухлого очерету, всі кольори немов змилися, а бездітні кози, молочно-білі, лежали, прив’язані на траві між вулицею та доріжкою, тоді як молодих цапків відводили на забій.

На полях залишилися тільки соняшники, чорно-ко-ричневі, вони шелестіли напівсухим листям. Потемні-лі квіти повісили голови і стояли, наче покинуті вій-ська, земля розтріскалася, і з тріщин стирчали вигнуті зів’ялі патики. В останні свинцево-сиві спекотні дні їх віддалені ряди зникали за горизонтом.

Зрізане кукурудзиння було скидане в купи, як на городі у моїх сусідів. Ті купи стояли рядком, наче воїни в гостроверхих шоломах, забуті, загублені, які, можли-во, зачахли під цими шоломами, залишені в якомусь очікуванні, розпатлані й непотрібні, вони триматимуть-ся, допоки їх не знесе холодним вітром та не засипле зимовим снігом.

Ночами було чутно собачий гавкіт, навкруги розли-вався аромат осені. Цілими днями люди палили хмиз та бадилля, а запах диму огортав ніч.

Час від часу мене знаходив Зоран. Він приносив мені відростки кактусів та давав поради. Мені не були потрібні його рослини, тому вони залишалися на ве-ранді, де вітер укривав пилом блідо-зелені щупальці кактусових коренів. Зоран нерішуче стояв на веранді, як непроханий гість, розповідав про смерті і нещастя в селі та про свою майбутню подорож до Нью-Йорка.

— Я працюватиму зі своїм другом, — казав він, — ми будемо реставрувати замки.

70

Іноді він вживав німецькі слова.— Де ти вивчав німецьку? — одного разу запита-

ла я його.Зоран працював у Німеччині.

— Я був бригадиром, — сказав він. — Я будував бункер.

Зоран керував бригадою угорських робітників під час будівництва захисного бункера. Замовника — ха-зяїна ковбасного заводу — вигляд бригади, що пра-цює, на якусь мить робив щасливим, коли він думав про захист, який це зухвале укріплення дало б йому в разі великої небезпеки. Я намагалася уявити собі Зо-рана з його очицями та перекошеним ротом команду-вачем, коли його підлеглі працюють у ямі, край якої дістає їм до стегон, плечей або шиї. На задньому пла-ні мені бачився німецький ландшафт, укриті темним лісом гори, річкові долини, обрамлені деревами, безі-менні краєвиди з неясними сіро-зеленими контурами, як картинки з дешевих календарів та листівок.

Зоран розповів мені і про свою хворобу. Він сів на стілець і, жестикулюючи руками, показав невеликі гор-бики — це були медикаменти, які він приймав. Потім майже ніжним жестом окреслив у повітрі щось опукле та обережно посадив це уявне щось собі на голову, до цього він додав слово, яке я не зрозуміла. Він пока-зав на відросток кактуса, який приніс, потім знову на голову і заплющив очі. У нього росла в голові, так ра-ніше казали, з якоюсь біологічною ніжністю, рослина, що укорінилася, випустила гілки, листя, навіки схова-ла від сонячного світла свої бліді квіти всередині ор-ганізму і розвивалася, хижа рослинка.

Зоран приніс мені ключ від єврейського кладовища.

— Ти можеш його оглянути, — сказав він таким то-ном, ніби воно належало особисто йому. В дитинстві ми бавилися у піжмурки там, серед могил.

Єврейське кладовище тяглося при виїзді із села, уздовж дороги, що вела до Кевермеша. Ворота були завжди зачинені, проте паркан мав багато дірок. Не-великий пагорб був усіяний надгробками, поміж яких вилися вічнозелені ліани та росли кущі, вкриті черво-ними ягодами. Напіврозвалений склеп зберіг залишки написів на івриті, літери розташовувалися дугою, під якою виднілася величезна діра, крізь неї можна було бачити небо і горизонт. Кладовище було великим та майже порожнім. Казали, що тут ставалися повені, річ-ки виходили з берегів, рівень ґрунтових вод постійно піднімався та спричиняв вимивання останків тіл і про-сідання могильних плит, які замулювалися та зникали.

З німецької переклала Тетяна Власова

157

МЕНТАЛЬНІ МАПИ ЕСТЕР КІНСКІ

Розмова перекладачів

Марк Бєлорусець, Неля Ваховська, Олександра Григоренко, Петро Рихло

Неля Ваховська: Угорська частина Банату, клініка для онкохворих у Берліні, польські Ґрондішки, українські Коктебель та Феодосія — географія творів Естер Кін-скі широка і в чомусь типова: поетка послідовно від-находить «нічийні землі», прикордоння, узбіччя світів, залишені напризволяще разом зі своїми теперішніми мешканцями. Здається, вона рухається слідом за мрією чи образом — у Крим Волошина, Цвєтаєвої і Мандель-штама, у колись німецькі землі на території сучасних Угорщини, Румунії, Сербії та Польщі. Землі з історією, яку письменниця не розповідає, — вона описує пейза-жі разом із вплетеними у них долями, на власній дріб-номасштабній карті окреслюює місця спогадів, деталі, що стають символами не для всіх.

Впадає в око подібність ландшафтів, які обирає Ес-тер Кінскі. У Банаті, куди вона переселилася на цілий рік, чи в Криму, де письменниця провела тиждень, — місцевість розлога і меланхолійна, безлюдна. Здаєть-ся, в її просторах тонуть усі великі наративи, і у фо-кус фотографічно структурованого письма втрапляють окремі місця з їхніми розламами, бідністю, красою. Ландшафт, у який Естер Кінскі вплітає свою емпатію та іронію. Так чужинка, схована за фотоапаратом, при-

158

своює та освоює незнайомий їй світ — чи й відкриває його для нього самого. Проте що веде її на чужину? Де її власна домівка?

Марк Белорусец: «У нас, / написали мне / с той стороны границы» — так начинается стихотворение «Grenzland». Название я перевёл, как «Пригранич-ная страна». Но возможны и другие варианты: «Гра-ничащая страна» или «Страна на границе». С какой же страной соотносит себя Эстер Кински, точнее, её лирическое «Я». Если мы обратимся к текстам, что вошли в настоящую книгу, картина окажется доволь-но своеобразной.

«Идти в Грундишкен» означает пуститься в путь из Польши (Грондишки) в Восточную Пруссию, где селение несколько сот лет называлось, как в сти-хотворении. Восточной Пруссии давно нет на кар-тах, о Грундишкене помнит лишь стих и оживля-ет его в трех яблоках. Они, получается, на границе двух миров или сразу в двух мирах: сегодняшнем польском и почти забытом восточно-прусском. Тема «страны пребывания» присутствует в других стихах и поэтической прозе: «так / звучить лист із чужини» («Так…»); «що / пізніше назветься життям / тут / у чу-жому краї» («При спогляданні цієї квітки…»). А читая текст «Банатско», мы попадаем в венгерскую часть Баната, в бывшую Австро-Венгрию.

Мне представляется, что в процитированных и упомянутых текстах речь идет не о совсем чужих, а, скорее, о соседних, приграничных в каком-то смысле, территориях. Но вот между чем и чем здесь кордон? Нет, это не с родиной граница, это грани-

159

ца между отдаленными отчужденными реальнос-тями или, порой, ирреальностями, а то и граница географически-временнáя, как в «Идти в Грундиш-кен». Вроде бы реальная жизнь явлена в «Банатско» и в эссе о Крыме, но и тут взгляд со стороны, чужи-на. О родине Эстер Кински пишет в стихотворении «Тут…» в подобном ключе. Родина оказывается лишь красивым жестом и шрамом (то есть следом от раны) «меж землёй и небом». Заметим, что и шрам разгра-ничивает. Там, в этой ране, ивы, и мамина рука, и отец. Рана заросла, в неё нельзя вернуться, и «ро-дине прекрасной», что звучит вполне иронически, остаётся лишь доброй быть к тому, «кто заблудился» и не вернётся, некуда ему вернуться.

Как-то это всё мрачновато. Невесёлые стихи у Эстер Кински. Только про любимых ею (признаюсь, мною тоже) воронов повеселее, потому что «под все-ми небесами дом у них есть». А у «Я» Эстер Кински нет дома?

Быть может дом в сострадательном и подробном вглядывании поэта в эту, пусть отстраненную, дей-ствительность, где торжествует «Всесильный бог де-талей» (Борис Пастернак). И родина — открытие близкого, очень близкого: ангелов, детей, птиц и рас-тений. У Пастернака ведь еще и «Всесильный бог люб-ви». Да вот ещё еврейское местечко в стихо творении «Ангелы», оно тоже где-то за временной чертой зате-рялось где-то в Украине и Польше. И всё же оно рядом, хотя бы в картине Шагала, хотя бы в повестях Ивана Франко, в воспоминаниях Манеса Шпербера. Сколь-ко же в том стихотворении Эстер Кински печального и нежного тепла растворено в птичьем воздухе.

160

Петро Рихло: На мій погляд, Естер Кінскі тяжіє у сво-їх поезіях до містичного письма. Вона відтворює у них немовби й реальні пейзажі, проте з них завжди прозирають містичні елементи — її дерева позбавле-ні природної краси звичайного дерева, вони є радше якимись віщими знаками, вказівниками у незбагнен-не, попередженням, пересторогою для людини. Вона наділена даром мікроскопічного бачення і виявляє у звичних, буденних предметах якусь приховану та-ємничу силу, нерідко ворожу людині. Її вірші населені дивними створіннями, які живуть у світі фантасмагорій. Її очі мовби мають рентгенівську здатність проника-ти за грань сущого, у потойбіччя, у якийсь невидимий, паралельний світ, котрий існує поза свідомістю люди-ни. Це своєрідне магічне бачення, котре можна було б порівняти з художнім світобаченням Бруно Шульца чи Борхеса. Якби спробувати визначити музичну тональ-ність звучання її віршів, то я сказав би, що всі вони по-спіль мінорні.

Поетесу цікавлять насамперед межові ситуації, зо-крема й у географічному, топографічному вимірі — стики, пороги, прикордоння, креси. Саме у таких міс-цях відчутна, висловлюючись фізичними термінами, різниця потенціалів, яка виникає внаслідок диспарат-ності природних феноменів, саме тут можливі усілякі злами, зміщення та зсуви, зокрема й у людській свідо-мості. Це стосується і її поняття вітчизни, яка не є в її поезії генетично успадкованою неподільною даніс-тю, а радше парцельованим конгломератом умовних місцевостей, що локалізуються не так на географічній карті, як на уявній мапі внутрішнього, духовного світу. Це, перефразовуючи Ґете, така собі «вибіркова спо-

161

рідненість» із топосами, суголосними власному сер-цю, що не зумовлені місцем народження чи біографіч-ною прив’язаністю.

Н.В.: Серед персонажів Естер Кінскі — сусіди, диваки з пухлинами у головах, що проростають, наче кактуси, каліки, горбані, померлі письменники, дерева, росли-ни, тварини, риба — у своїй матеріальності та слідах. Подекуди складається враження, що саме не-люди, ті, хто не володіє словом, є її співрозмовниками і героя-ми — кримські безпритульні коні й собаки, банатська яблуня, рибина на дорозі… Цілий цикл присвячено крукам чи вóронам — хто вони у світі Естер Кінскі?

Петро Рихло: Це правда, птахи густо заселяють імажи-нарні простори її віршів, вони є їхніми невід’ємними складниками. Можливо, ця особлива увага до птахів чи янголів, себто крилатих істот, продиктована їхньою амбівалентною сутністю — вони поєднують землю й небо, низ і верх, тверду матерію і невагоме, незриме, позбавлене емпіричної субстанції повітря. У цьому сенсі їм немовби відкриваються додаткові можливості, недоступні для людини. Птахи завжди викликали в лю-дини певну заздрість — вони не прив’язані до земної тверді, вони вільні переміщуватися у просторі як за-вгодно. Але у цій своїй здатності вони також є містич-ними створіннями, яким відкриваються значно ширші горизонти, ніж заземленій людині. У міфології давніх єгиптян існував священний птах Ра, давні греки роз-повідали про чудесного птаха Фенікса, здатного від-роджуватися зі свого попелу. Останні наділяли кри-лами також бога кохання Купідона (Ерота) чи Амура і

162

таких фантастичних створінь, як загадковий сфінкс чи символ поетичного натхнення — кінь Пегас. У хрис-тиянській традиції крилатими істотами є янголи. Тож здатність літати нерідко пов’язувалася із надприрод-ними властивостями, і птахи були постійним об’єктом людської ностальгії за свободою. Ними захоплювали-ся упродовж століть чимало письменників і митців, від Аристофана й Леонардо да Вінчі і до Альфреда Гічко-ка. Крук (чи вóрон) також сублімував у собі уявлення про таємничість, загадковість, чому немало сприяло його непроникно чорне оперення. А ще він вважав-ся довгожителем, перед пильним зором якого мина-ли століття, тому втілював досвід, мудрість, сакральні знання. Досить згадати знаменитий вірш американ-ського романтика Едґара По, в якому цей птах навіває своєю несподіваною появою ліричному героєві стіль-ки трепетного жаху.

У поезіях Естер Кінскі круки живуть поряд із людь-ми, проте вони також співіснують у різних вимірах. Із круками пов’язані численні народні прикмети й за-бобони — за їхньою поведінкою люди звіряють свою долю, майбутнє. Траєкторією своїх польотів круки здатні віщувати добро і зло (стародавні жерці воро-жили за польотами птахів), а їхнє каркання тлумачить-ся як пророча мова (український вислів «накаркати щось» тут добре надається для розуміння цих семан-тичних і символічних значень). У прагненні прилу-читися до цієї віщої мови знедолений горбатий калі-ка ладен запхнути вороняче каркання собі в рот, щоб здобути магічну силу й компенсувати свою фізичну недосконалість. Зі своєю смолистою чорнотою круки асоціюються із посланцями тьми й постають антаго-

163

ністами світла. Часом їх можна настільки приручити, що вони довірливо їстимуть із людських долонь. Але загалом вони також виступають тут носіями містичної сфери, непроникного світу, що їх людині не дано піз-нати, і в цьому сенсі вони пробуджують у ній закладе-ний в доісторичні часи генетичний страх і цілком при-родне бажання подолати його.

Н.В.: Між циклом про круків із його міфологічністю та зануреністю у світ юдейського містечка і віршами із «Заповідної природної зони» — відчутний розрив: «природна лірика» Естер Кінскі (власне, це поняття вона взагалі не застосовує до своїх віршів) схоплює моментальний стан світу, який не розгортається в іс-торію, а втілюється в одному образі — місці, квітці, де-реві. Кажучи мовою іншого поета, це схоплення «тут-присутності» чи принаймні туги за нею, що викликає асоціації з Олегом Лишегою. Також у цій збірці пред-ставлений вірш, усуціль полярний до історій про пта-хів і рослини — «Натюрморт», буквально natura morta. Що таке ця мертва природа для Естер Кінскі?

М.Б.: «там где ночь / разевает рот чтоб впустить день / начинается другая / новая страна». Эта «новая стра-на» — территория светотени и оттенков цвета. Слово поэта становится «белым словом», или голубоватым, или «зеленым зимним светом» в цикле стихотворе-ний Эстер Кински со значимым названием «На белом фоне» из сборника 2012 года. У нас в книге из него одно стихотворение «Натюрморт». В нем явлена, как и следует по законам жанра, жизнь света. На самом деле «цветочувствительных» стихотворений у Эстер

164

Кински много, и не только в этом цикле. Даже в на-шей книге: «глядя на рдеющее поле /на вечереющее поле / озаренное из-за угла будто» («Стоя у окна…»); «вони сидять і пильнують / дрібку світла / на ньому вони воліють / доконати свою чорноту» («Я чую…»); «король стоїть у затінку кедрів сонце заходить небо зе-лено-фіолетове» («Король»).

Перед нами еще один «образ мира, в слове яв лен-ный», увиденный, наверное, глазами фотографа Эстер Кински. Это действительно новая страна, и новизну ей придает проникнутость цветом и светом, которые обо-рачиваются тропом в ткани стиха. Мне кажется, Алек-сандр Блок нашел для преображенного таким образом мира точное определение: «И мир опять предстанет странным, / Закутанным в цветной туман!»

Олександра Григоренко: До речі, у цьому дивному світі, який створює Естер Кінскі, відчуття кольору пов’язане із відчуттям життя — банатська яблуня стає чорною взимку, глибокий сніг довкола краде кольори, голо-си й життя у людей, що й без того не можуть дати собі раду із чоловіком на дереві. Мертва природа — це майбутнє живої, і авторку дуже цікавить момент пе-реходу, фізичного, але й лексичного теж, коли саме жива природа перестає бути живою і починає нази-ватися мертвою.

Н. В.: Ця збірка закінчується есе Естер Кінскі про Крим 2013 року, куди письменниця приїхала на перекла-дацький семінар на початку жовтня. Із погодою їй не пощастило, і замість оксамитового сезону температу-ра падала до мінус двох і мокрого снігу — чим і зумов-

165

лена назва есе. Проте загалом — чи є Крим окремим топосом у географії письменниці, адже вона задума-ла цілу книжку про півострів, і чи вписаний він у су-часні політичні події?

О. Г.: Одним реченням: це дуже дивний Крим — ще одне продовження, ще один вимір дивного світу Ес-тер Кінскі. А говорити розлогіше, напевне, треба по-чинати з того, що ми були в тому Криму одночасно, і я дуже часто не впізнавала ні краєвидів, ні знайо-мі мені кримські типажі у ландшафтах і персонажах із цього тексту. Ця дивність пояснюється, напевне, різ-ною глибиною і гостротою чужості, різним відчуттям дистанції від себе до Криму. Погляд Естер Кінскі інак-ший, ніж погляд гостей з материкової України, він фо-кусується на зовсім інших речах і водночас великою панорамою охоплює широкий монотонний простір, усі ці пагорби, схили, чагарники, скелі, коней, котів, собак і похмуре небо. До зустрічі з цим простором Естер Кінскі готувалася, у певний спосіб освоюва-ла і присвоювала його — згадувала Цвєтаєву й Ман-дельштама, намагаючись заздалегідь вписати Крим у знайомі їй дискурси, але водночас і Лоренса Олі-фанта, його нотатки про природу Чорноморського узбережжя, щоб порівняти їх із власними спостере-женнями. Я звернула увагу на те, як довго цей про-стір залишається чужим для авторки — про схожість на щось, бачене нею раніше, вона вперше говорить десь у другій половині тексту, і то йдеться про бетон, «будівельний наркотик Сходу», рукотворний кошмар, представлений, як здається Естер Кінскі, у найбільшій різноманітності саме тут, у Криму. Але з іншого боку,

цей осінній Крим, порожній і майже готовий впасти в зимову сплячку, від початку був наче створений для письменниці. Достатньо просторим, аби блукати, до-статньо безлюдним, щоб замальовки його мешканців були такими гротескними. Чужий Крим зберігає свою чужість, проте стає таки для Естер Кінскі своїм, вона переходить, зрештою, від опису до витворення фан-тасмагорії.

Чи йдеться у цьому тексті про політику — думаю, ні. Напевне, цей текст означає зараз більше, ніж озна-чав би за інших обставин, бо він про ті місця, куди я не скоро зможу приїхати знову, можливо, навіть ніколи. Але із цієї перспективи я теж не бачу в ньому перед-чуттів чи пророцтв, натомість дещо, яке особисто мене заспокоює. Цей текст про скелі, степ і море, які вже ба-гато бачили і вміють терпіти. Вони вже напевне зна-ють щось про вічність, на відміну від залізобетонних монстрів на узбережжі — останніх цей край вже точ-но перетерпить.

Літературно-художнє видання

ЕСТЕР КІНСКІ

мова круківУкраїнською, російською та німецькою мовою

Літературний редактор Альона АртюхВідповідальна за випуск Анастасія ДенисенкоОбкладинка Катерини КорчагіноїВерстка Денис Піорко

В оформленні книжки використано фотографії Естер Кінскі і Миколи Леоновича

Підписано до друку 14.04.2015. Формат 84 × 108/32

Гарнітура Clear SansПапір офсетний. Друк офсетний.

Видавництво «Laurus»Свідоцтво ДК № 4240 від 23.12.2011(044) 234 16 30www.laurus.ualaurus.info@yahoo.comІнші видання: issuu.com/laurus_press