Україна: на шляху до соціального залучення

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

Україна: на шляху до соціального залучення

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 1UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 1 04.07.2011 17:42:2004.07.2011 17:42:20

Національна Доповідь про людський розвиток «Україна: на шляху до соціального залучення» привертає увагу до причин та особливостей соціального відторгнення в Україні, визначає соціально відторгнуті групи населення та пропонує ряд рекомендацій щодо розробки державної політики та програм для подолання бар’єрів на шляху до соціального залучення всіх верств населення. У Доповіді розглянуто питання соціального залучення з позиції людського розвитку і підкреслено, що обидві концепції – соціальне залучення та людський розвиток – є взаємодоповнюючими та взаємопідсилюючими. Рушійні сили соціального відторгнення розглядаються за основними сферами людського життя: політичне, культурне, економічне і соціальне. У Доповіді наведено індивідуальні прояви відторгнення, що демонструють масштаби та глибину проблем, з якими стикаються вразливі особи. Доповідь пропонує нову методологію оцінки багатовимірних аспектів соціального відторгнення, що дозволяє більш точно визначати пріоритети і покращити адресність політики соціального залучення.

Ця Доповідь є однією із низки національних доповідей країн регіону з тематики соціального залучення, що були підготовлені у рамках Регіональної Доповіді про людський розвиток «Від трансформації – до суспільства для всіх».

З 1990 року протягом двадцяти років публікуються щорічні глобальні Доповіді про людський розвиток, які надають огляд тенденцій розвитку майже всіх країн-членів ООН, розроблено більше 600 національних Доповідей про люд-ський розвиток у 140 країнах та низка регіональних доповідей. Україна була першою на пострадянському просторі країною, що у 1995 році опублікувала свою першу Національну Доповідь про людський розвиток. З того часу було розроблено вісім національних доповідей, що надавали бачення тенденцій людського розвитку в Україні.

Доповідь є незалежним виданням Програми розвитку ООН в Україні, підготовленим у тісній співпраці з національними та міжнародними експертами. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та упорядникам цього видання і не обов’язково відображають погляди ПРООН.

Програма розвитку ООН є глобальною мережею ООН в галузі розвитку, організацією, яка виступає за позитивні зміни та надає країнам доступ до джерел знань, досвіду та ресурсів для допомоги людям в усьому світі будувати краще життя. Ми співпрацюємо з 176 країнами світу, допомагаючи їм знахо-дити власні шляхи розв’язання глобальних та національних проблем в галузі розвитку. Покращуючи свої власні можливості, вони мають змогу використовувати досвід і знання співробітників ПРООН та широкого кола наших партнерів.

Починаючи з 1993 року, Програма розвитку ООН допомагає Україні на шляху до забезпечення кращих стандартів життя, добробуту та демократії. Ми пропонуємо найкращий міжнародний досвід з ме-тою поліпшення спроможності наших національних партнерів в Уряді, в органах місцевої влади та серед місцевих громад подолати виклики людського розвитку. У тісній співпраці з ними ми підтри-муємо ініціативи, які працюють на зменшення рівня бідності, поліпшення доступу громадян до якіс-ніших соціальних послуг. ПРООН допомагає в подальшому розвитку демократичного врядування, в реформуванні державних установ, охороні довкілля, посиленні ролі жінок в громадсько-політичному житті, гарантуванні вдалого місцевого розвитку. В нашій діяльності ми забезпечуємо баланс між впровадженням заходів щодо розробки політико-правових документів, аналітично-дорадчою діяль-ністю та заходами з поліпшення спроможності наших національних партнерів, окремими пілотни-ми проектами.

Більше інформації про діяльність ПРООН в Україні можна знайти на: www.undp.org.ua

ISBN 978-966-2153-60-6Copyright © 2011


НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011 3

Група підготовки Національної Доповіді про людський розвиток

Національна Доповідь про людський розвиток 2011 року «Україна: на шляху до соціального залучення» є незалежним виданням Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні, підготовленим у співпраці з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України та Українським центром соціальних реформ. Авторський колектив: Елла Лібанова (науковий керівник, доктор економічних наук, Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Академік Національної академії наук України), Юрій Левенець (провідний автор, доктор політичних наук, Директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, Ака-демік Національної академії наук України), Олена Макарова (провідний автор, доктор економічних наук, Інститут демогра-фії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України), Віктор Котигоренко (провідний автор, доктор політичних наук, Інститут політич-них і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України), Людмила Черенько (кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціаль-них досліджень імені М.В. Птухи НАН України), Оксана Хмелевська (кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціаль-них досліджень імені М.В. Птухи НАН України), Лідія Ткаченко (кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України) таОльга Балакірєва (кандидат соціологічних наук, Український інститут соціологіч-них досліджень).

Важливий внесок: Анна Гвелесіані, Ганна Герасименко, Ольга Крикун, Світлана Ничипоренко, Наталія Левчук, Олексій Позняк, Анна Реут, Олександр Васильєв та Людмила Григор’єва (Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України); Наталія Власенко, Інна Осипова, Ірина Калачова та Інеса Сеник (Державний комітет статистики України); Куртмолла Абдулганієв, Воло-димир Гордейко та Олена Іванова (ПРООН в Україні).

Група управління процесом підготовки: Наталія Сітнікова, Тетяна Боліла та Євгенія Калішенко (ПРООН в Україні).

Координація: Катерина Рибальченко (ПРООН в Україні).

Міжнародні радники: Балаш Хорват, Андрій Іванов, Сюзанна Мілчер, Міхаіл Пелях та Ярослав Клінг (Регіональний центр ПРООН для Європи та СНД у Бра-тиславі).


ГРУПА ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДОПОВІДІ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК4

Консультант: Аркадій Торіцин.

Редактор: Ру Гріффітс.

Інформаційна підтримка: Євген Зеленько (ПРООН в Україні) та Вікторія Андрі-євська (ООН в Україні).

Дизайн обкладинки та верстка: Євген Борщ та Павло Резніков (VERSTKA-studio).

Доповідь є результатом численних консультацій, наукових дискусій, експерт-них дебатів та фокус-груп з представниками уразливих груп населення. Ми ви-словлюємо подяку всім, хто брав участь у процесі підготовки Доповіді та широ-ких обговореннях питань соціального залучення в Україні.

Окрему подяку висловлюємо Рікарді Рігер, Директору Представництва ПРООН в Україні, Елені Пановій, Заступнику Директора Представництва ПРООН в Укра-їні та Йоанні Казані-Вишньовецькій, Голові відділу Регіонального бюро ПРООН з країн Європи та СНД. Ми високо цінуємо підтримку, надану Аделін Гоне, Ке-рівнику Представництва ПРООН у Криму, під час підготовки Доповіді. Також висловлюємо подяку Олів’є Адаму, Координатору системи ООН, Постійному представнику ПРООН в Україні за його особистий внесок і підтримку видання цієї Доповіді.



Передмова

Соціальне відторгнення має багато облич та може торкнутись кожного. Дити-ни з інвалідністю, яка не може піти до школи та спілкуватись з однолітками, оскільки в будівлі немає пандусу чи ліфта. Молодого чоловіка, хворого на ВІЛ-інфекцію, який не може знайти друзів через страх чи стигматизацію. Сиріт, які не мають базових життєвих навичок та іноді навіть не вміють приготувати про-сту їжу чи попрати свій одяг. П’ятдесятирічної жінки, яку дискримінує робото-давець через її вік. Матері-одиначки, робочий день якої триває з ранку до ночі, що не залишає їй вільного часу для себе. Прикладів – безліч.

Національна Доповідь про людський розвиток розглядає проблематику соціального відторгнення та її взаємозв’язок з людським розвитком в Украї-ні. В ній наголошується, що кожна людина повинна мати можливість прожи-ти довге і здорове життя, здобути освіту, вільно використовувати свої знання та таланти, визначаючи власну долю. Суспільство не може досягти високого рівня людського розвитку за наявності соціально відторгнутих людей чи груп, які стикаються з перешкодами на шляху до повноцінної участі в економічному, соціальному, культурному та політичному житті.

Ця Національна доповідь є частиною регіональної ініціативи, яка досліджує економічне відторгнення, відторгнення від соціальних послуг та від громадсь-ких і суспільних мереж в Європі та Центральній Азії. Як і Регіональна доповідь про людський розвиток «Від трансформації – до суспільства для всіх», вона роз-глядає людський розвиток як кінцеву мету, а стратегії та заходи щодо сприян ня соціальному залученню – як засоби його досягнення.

Окрім ґрунтовного дослідження та аналізу на основі кількісних та якісних даних, ця доповідь дає можливість розглянути перспективи відторгнених людей aбо груп.

Уряд України висловив свою готовність щодо розбудови сучасної, стабільної, відкритої та конкурентоспроможної економіки, реформування системи дер-жавного управління з метою задоволення потреб суспільства та підвищення добробуту нації. Цей намір та його впровадження є критично важливими для вирішення проблеми відторгнення окремих людей та груп з економічного, со-ціального, культурного та політичного життя.

Національна Доповідь про людський розвиток містить конкретні рекомендації щодо сприяння соціальному залученню та людському розвитку. Ми сподіває-мось, що Доповідь стане відправною точкою для обговорення цієї проблеми громадськістю та приверне увагу урядовців, науковців, ділових кіл, громадянсь-кого суспільства до цих важливих питань, без вирішення яких неможливе при-скорення людського розвитку.

Рікарда РігерДиректор Представництва

Програма Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні


6



Список скорочень

АРК Автономна Республіка КримБФ Благодійний фондВВП Валовий внутрішній продуктВІЛ Вірус імунодефіциту людиниВНД Валовий національний дохідВНЗ Вищий навчальний закладДНЗ Дошкільний навчальний закладДСЗ Державна служба зайнятостіЄС Європейський Союз ЖКС Жінки комерційного сексуЗМІ Засоби масової інформаціїЗНЗ Загальноосвітні навчальні закладиЗОШ Загальноосвітня школаІББ Індекс багатовимірної бідностіІБН Індекс бідності населенняІГН Індекс гендерної нерівностіІЛР Індекс людського розвиткуЛШЕ Лондонська школа економікиМОЗ Міністерство охорони здоров’я УкраїниМОП Міжнародна організація праціНАН України Національна академія наук України ОГС Організація громадянського суспільстваОЕСР Організація економічного співробітництва та розвиткуООН Організація Об’єднаних НаційОУЖД Обстеження умов життя домогосподарствПКС Паритет купівельної спроможностіПТНЗ Професійно-технічні навчальні закладиПП Приватне підприємствоПРООН Програма Розвитку ООНСІН Споживач ін’єкційних наркотиківСНД Співдружність Незалежних ДержавСНІД Синдром набутого імунодефіцитуУПП Українське Північне Приазов’яЦРТ Цілі Розвитку ТисячоліттяЮНЕСКО Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культуриЮНІСЕФ Дитячий фонд ООН


8



Зміст

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Список скорочень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

ОГЛЯД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

РОЗДІЛ ПЕРШИЙЛюдський розвиток, соціальне відторгнення та соціальне залучення . . . . . . . . . . . . . . . . .23

1.1 Введення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

1.2 Людський розвиток: концепція та вимірювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

1.3 Визначення соціального відторгнення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

1.4 Визначення соціального залучення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

1.5 Зв’язок між людським розвитком та соціальним відторгненням і соціальним залученням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

1.6 Соціальне відторгнення в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

РОЗДІЛ ДРУГИЙВідторгнення від політичного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33

2.1 Демократичні трансформації та участь населення у політичному житті . . . . . . . . . . 33

2.2 Відторгнення окремих верств населення від політичного життя. . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

РОЗДІЛ ТРЕТІЙВідторгнення від сфери культури та освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43

3.1 Відторгнення від культурного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

3.2 Відторгнення від сфери освіти. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙВідторгнення від економічного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55

4.1 Відторгнення за статусом на ринку праці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

4.2 Відторгнення через низькі доходи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65

4.3 Відторгнення через погані житлові умови. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75


ЗМІСТ10

РОЗДІЛ П’ЯТИЙВідторгнення від систем охорони здоров’я та соціального захисту, соціального середовища та через відсутність засобів комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .77

5.1 Соціальне відторгнення від системи охорони здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79

5.2 Відторгнення від системи соціального захисту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85

5.3 Відторгнення від соціального середовища. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91

5.4 Відторгнення через недоступність засобів комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94

РОЗДІЛ ШОСТИЙБагатовимірні аспекти соціального відторгнення в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .95

6.1 Оцінки гострого соціального відторгнення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

6.2 Оцінки критичного соціального відторгнення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .100

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101

РОЗДІЛ СЬОМИЙВисновки та рекомендації щодо політики соціального залучення всіх верств населення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103

7.1 Подолання відторгнення від політичного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .104

7.2 Подолання відторгнення від культурного життя та освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .104

7.3 Подолання відторгнення від економічного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .105

7.4 Подолання відторгнення від системи охорони здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .107

7.5 Подолання відторгнення від системи соціального захисту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .107

7.6 Подолання соціального відторгнення певних груп населення. . . . . . . . . . . . . . . . . . .108

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .113

ДОДАТКИ

Схема розрахунку Індексів людського розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .119

Технічна примітка: Розрахунок Індексу людського розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .121

Частка відторгнутих домогосподарств України за окремими ознаками (%) . . . . . . . . . .123



СПИСОК РИСУНКІВ

3.1 Кількість місць у дошкільних навчальних закладах та чисельність дітей, 1991 – 2010 роки (тисяч). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

4.1 Повікові рівні безробіття, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56

4.2 Розподіл безробітних за способом пошуку роботи, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60

4.3 Рівень вимушеної неповної зайнятості, 1995 – 2010 роки (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62

4.4 Розподіл зайнятих за стажем роботи на теперішньому місці роботи, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63

4.5 Представництво жінок в органах влади за категоріями посад, 2010 рік (%) . . . . . . . 65

4.6 Статево-вікова піраміда відторгнутих через низькі доходи, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . 66

4.7 Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, в загальній їх чисельності за кількістю дітей, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67

4.8 Ризики відторгнення бездітних домогосподарств через низькі доходи порівняно з середнім, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68

4.9 Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, за статусом на ринку праці, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69

4.10 Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за наявністю та кількістю осіб із вищою освітою, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69

4.11 Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за рівнем освіти голови домогосподарства, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

4.12 Частка домогосподарств за основними проявами відторгнення через погані житлові умови, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72

4.13 Розподіл домогосподарств за кількістю осіб на одну кімнату (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . 73

4.14 Частка домогосподарств, відторгнутих через погані житлові умови, в їх загальній кількості за типом поселення, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74

5.1 Частка домогосподарств, які використовують право на допомогу, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88

5.2 Обізнаність населення щодо допомоги на дітей за типами домогосподарств, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88

5.3 Домогосподарства позбавлені телефонного зв’язку за розміром населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93

5.4 Ризик відторгнення через недоступність транспортного зв’язку, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93

6.1 Кумулятивна частка домогосподарств із кількістю ознак відторгнення . . . . . . . . . . . 97

6.2 Структура домогосподарств із гострим соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99

6.3 Структура домогосподарств із критичним соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101


ЗМІСТ12

СПИСОК ТАБЛИЦЬ

1.1 Динаміка Індексу людського розвитку, розрахованого для України. . . . . . . . . . . . . . . 26

1.2 Показники людського розвитку України порівняно з деякими країнами-сусідами у 2010 році. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

2.1 Розподіл населення за оцінкою власного ступеня пристосованості населення до сучасної життєвої ситуації (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

2.2 Розподіл населення за участю у голосуванні на виборах (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

2.3 Оцінка населенням діяльності різних політичних суб’єктів у сфері захисту їх інтересів, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

2.4 Розподіл населення за оцінкою свого впливу на політичну ситуацію (%) . . . . . . . . . 37

2.5 Розподіл населення України за віком і самооцінкою власної відповідальності за стан суспільних справ, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

3.1 Оцінка основних соціальних проблем шкільного середовища, 2009 рік (%) . . . . . . 51

3.2 Диференціація недоступності здобуття професійної освіти за розміром населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52

4.1 Середньорічні показники безробіття в Україні, 2000 – 2010 роки . . . . . . . . . . . . . . . . . 56

4.2 Рівні безробіття у розрізі статі та рівнями освіти, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58

4.3 Безробітні за причинами незайнятості, 2000 – 2010 роки (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

4.4 Структура домогосподарств за типом населеного пункту, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . 59

4.5 Розподіл респондентів за оцінкою власних можливостей кар’єрного просування порівняно зі своїми колегами, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65

4.6 Ризики відторгнення домогосподарств різних типів через низькі доходи порівняно з середнім по країні, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67

4.7 Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за розміром населеного пункту, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

4.8 Ризики відторгнення різних типів домогосподарств через низькі доходи за типом поселення, 2008 рік (рази порівняно з середнім). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

4.9 Питома вага домогосподарств, які страждають від браку коштів на утримання житла, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74

5.1 Обмеження доступу до медичних товарів і послуг через відсутність коштів, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78

5.2 Домогосподарства, в яких хто-небудь не зміг отримати медичні послуги, у загальній кількості домогосподарств, в яких хто-небудь з членів потребував медичних послуг, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

5.3 Охоплення соціальною допомогою різних домогосподарств різних типів, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85

5.4 Відповідність права на допомогу суб’єктивній потребі в ній, 2008 рік (%) . . . . . . . . 86

5.5 Причини, через які потенційні користувачі не зверталися по допомогу, 2009 рік . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87

5.6 Товари та послуги, придбання яких викликає проблеми в одержувачів допомоги (людей з інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю), 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . 87

5.7 Обізнаність населення щодо адресних видів допомоги, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . 89

5.8 Розподіл населення за проведенням вільного часу зі своїм соціальним середовищем (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92

6.1 Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств різного демографічного складу, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98



6.2 Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98

6.3 Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . 98

6.4 Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98

6.5 Ризики гострого соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99

6.6 Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99

6.7 Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств з різним демографічним складом, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .100

6.8 Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . .100

6.9 Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . .101

6.10 Ризики критичного соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101

СПИСОК ВСТАВОК

1.1 Регіональна Доповідь про людський розвиток 2011 року «Від трансформації – до суспільства для всіх» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

1.2 Людський розвиток: визначення у класичному розумінні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

1.3 «Human Development» та «Social Exclusion / Inclusion»: переклад термінів . . . . . . . . 27

1.4 Людський розвиток та соціальне залучення – концепції, що зосереджені на людині. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

2.1 Прояви відторгнення бездомних від суспільно-політичного життя . . . . . . . . . . . . . . . 40

2.2 Прояви відторгнення іммігрантів від суспільно-політичного життя . . . . . . . . . . . . . . . 41

3.1 Мовна ситуація в АРК, УПП та на Закарпатті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45

3.2 Прояви упередженості щодо окремих груп дітей у системі освіти . . . . . . . . . . . . . . . . 52

3.3 Недоступність освіти для дітей вулиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

3.4 Недоступність освіти для дітей-сиріт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

3.5 Недоступність освіти для дітей з інвалідністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

4.1 Безробіття у малих містах з монофункціональ ною структурою економіки: погляди мешканців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60

4.2 Проблеми працевлаштування дітей-сиріт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61

4.3 Проблеми працевлаштування бездомних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61

4.4 Проблеми працевлаштування іммігрантів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61

4.5 Проблеми працевлаштування колишніх в’язнів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63

4.6 Відторгнення через низькі доходи – свідчення дітей-сиріт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

4.7 Житлові умови дітей вулиць . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72

4.8 Житлові умови дітей-сиріт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72

4.9 Умови проживання бездомних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73

4.10 Умови проживання колишніх в’язнів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73


ЗМІСТ14

4.11 Умови проживання іммігрантів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73

5.1 Діти вулиці – серйозні проблеми у доступі до медичних послуг . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79

5.2 Діти з інвалідністю – проблема отримання якісних медичних послуг . . . . . . . . . . . . . 79

5.3 Бездомні скаржаться на відсутність доступу до медичних послуг . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

5.4 Здоров’я бездомних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

5.5 Доступ людей з інвалідністю на ринок праці дуже обмежений. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82

5.6 Діти з інвалідністю стикаються з проблемами у сфері забезпечення доступу до освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82

5.7 Люди з інвалідністю – непристосованість інфраструктури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82

5.8 Відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, від сфери охорони здоров’я . . . . . . 84

5.9 Бездомні про відсутність елементарних побутових зручностей і необхідної інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89

5.10 Діти українських трудових мігрантів – наслідки відсутності контролю з боку батьків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

5.11 Відсутність у суспільстві толерантності щодо колишніх в’язнів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93

6.1 Методика формування масиву даних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97



Огляд

Соціальне відторгнення визначає широке коло соціально-економічних процесів, що призводять до виключення окремих осіб або цілих груп населення зі звичних для суспільства соціальних зв’язків, практик та способу життя. Внаслідок соціального відторгнення суспільні групи не мають можли-вості повною мірою скористатися правами на освіту та охорону здоров’я, зайнятість та належ-ний рівень життя, задоволення культурних, релігійних, соціальних потреб. Соціальне відторгнен-ня пов’язують не лише з відтворенням соціальної нерівності, а й з розривом соціальних зв’язків та кризою ідентичності, що охоплює значну частину суспільства.

Національна Доповідь про людський розвиток «Україна: на шляху до со-ціального залучення» підготовлена у рамках Регіональної Доповіді про людський розвиток «Від трансфор-мації – до суспільства для всіх». Вона привертає увагу до причин та особли-востей соціального відторгнення в Україні, визначає соціально відторгну-ті групи населення та пропонує ряд рекомендацій щодо розробки дер-жавної політики та програм для подо-лання бар’єрів на шляху до соціально-го залучення всіх верств населення. У Доповіді розглянуто питання соціаль-ного залучення з позиції людсько-го розвитку і підкреслено, що обидві концепції – соціальне залучення та людський розвиток – є взаємодо-повнюючими та взаємопідсилюючи-ми. Рушійні сили соціального відтор-гнення розглядаються за основними сферами людського життя: політич-не, культурне, економічне і соціаль-не. У Доповіді наведено індивідуальні прояви відторгнення, що демонстру-ють масштаби та глибину проблем, з якими стикаються вразливі особи. Доповідь пропонує нову методоло-гію оцінки багатовимірних аспектів соціаль ного відторгнення, що дозво-ляє більш точно визначати пріорите-ти і покращити адресність політики соціального залучення. У першому розділі наведено теоретичні основи людського розвитку, соціаль-ного відторгнення та соціального залу-

чення, пояснено зв’язки між цими кон-цепціями, а також окреслено основ ні положення Національної Доповіді про людський розвиток та її зв’язок з Регіональною Доповіддю. У другому розділі досліджено питання, пов’язані із участю як широких верств населен-ня, так і окремих груп у політично-му житті, і можливостями населення впливати на державні рішення на на-ціональному та місцевому рівнях. Тре-тій розділ містить аналіз доступу пред-ставників різних соціальних, етнічних, релігійних та інших груп до культурних цінностей, огляд питань мовної полі-тики, задоволення релігійних потреб, а також визначення проблем досту-пу до послуг освіти на різних рівнях і для різних груп. Четвертий розділ ви-вчає питання відторгнення від еконо-мічного життя в трьох сферах: за ста-тусом на ринку праці; через низькі доходи; та через погані житлові умови. П’ятий розділ окреслює відторгнення від систем охорони здоров’я, соціаль-ного захисту, соціального середови-ща, а також через відсутність засобів комунікації та транспорту. Шостий розділ пропонує оцінку багатовимір-них аспектів соціального відторгнення в Україні, що базується на цілісній сис-темі показників. Сьомий розділ містить загальні рекомендації щодо усунення бар’єрів на шляху до соціального за-лучення в українському суспільстві та конкретні пропозиції щодо залучення певних уразливих верств населення.


ОГЛЯД16

Соціальне відторгнення, соціальне залучення та людський розвиток

Перша Доповідь про людський роз-виток, опублікована ПРООН у 1990 році, справила значний вплив на сприйняття людьми соціального розвитку – з’явилося розуміння того, що людський прогрес ви-мірюється не лише національним доходом. Доповідь про людський розвиток за 2010 рік «Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку» підтвердила зна-чущість парадигми людського розвитку й запровадила його оновлене визначен-ня – як включення до числа свобод люди-ни права людей на довге, здорове і творче життя; на досягнення інших цілей, які, на їх думку, мають значення; на активну участь у забезпеченні справедливого та сталого розвитку на планеті. Люди є і одержувача-ми, і рушійною силою людського розвитку, як окремо, так і разом.

Національна Доповідь про людський розвиток пропонує відносно нову для України концепцію соціального відтор-гнення, що можна визначити як процес, за якого окремі групи населення або окремі люди не мають можливості повною мірою брати участь у суспільному житті внаслідок своєї бідності, відсутності базових знань і можливостей, або в результаті дискримі-нації. Це відокремлює їх від працевлашту-вання, отримання доходів і можливості на-вчання, а також від соціальних і суспільних інститутів та заходів. Вони мають обмеже-ний доступ до влади та прийняття рішень органами влади і, таким чином, часто не можуть взяти участь у процесах розро-блення та прийняття рішень, що впливають на їх повсякденне життя.

Ця Доповідь також упроваджує концеп-цію соціального залучення, що можна ви-значити як процес, що забезпечує для тих, хто має ризик бідності та соціального від-торгнення, можливості та ресурси, необхід-ні для того, щоб повною мірою брати участь в економічному, соціальному та культурно-му житті, досягти рівня життя та добробуту, що відповідають нормальним стандартам у суспільстві, у якому вони живуть.

Концепції соціального відторгнення та залучення і концепція людського розвитку доповнюють одна одну. Досягнення висо-кого рівня людського розвитку є немож-ливим за наявності значних груп населен-ня чи осіб, які є соціально відторгнутими, тобто людей, які стикаються із перешко-дами щодо участі в економічному, со-ціальному, культурному та політичному

житті. Обмеження в будь-якій із цих сфер звужують свободу вибору, що є основою людського розвитку. Створення умов для людського розвитку означає подолання бар’єрів і прискорення процесів залучен-ня, що розширюють справжні можливості та свободи людей, для розбудови інклю-зивного суспільства, в якому різноманіття є силою, а не слабкістю. Отже, соціальне залучення є засобом забезпечення люд-ського розвитку.

Відторгнення від політичного життя

Інклюзивне суспільство надає кожно-му громадянину можливість бути почутим. Ефективне залучення до політичного жит-тя забезпечується через складні механізми, процеси та практики, за допомогою яких особи та групи населення висловлюють ін-тереси і реалізують свої права й обов’язки.

У результаті складних і взаємопов’язаних процесів перехідного періоду середовище для розширення прав і можливостей, що сприяє участі населення, особливо вразли-вих груп, у політичних процесах на націо-нальному та місцевому рівнях, не було по-вною мірою створено в Україні.

Співіснування нових демократичних ін-ститутів із елементами старих радянських інститутів призвело до повільного прогре-су у напрямі досягнення адекватного рівня прозорості та підзвітності, належного відо-кремлення політики від державного управ-ління та дотримання принципу верховен-ства права. Політична та економічна сфери залишаються невідокремленими, а відтак, певні групи можуть вплинути на політичні процеси та просувають свої вузькі еконо-мічні інтереси, що негативно впливають на демократичні реформи.

Певна частина населення, незадоволе-на ефективністю і якістю сучасних демокра-тичних інститутів та політичних процесів, вважає себе відторгнутою від політичного життя. Політична практика та існуючі полі-тичні інститути недостатньо мотивують пе-ресічного українця брати участь у політич-них процесах, що зумовлює відторгнення громадян від процесу прийняття соціально значущих рішень.

Засоби масової інформації не завжди є вільними, що може обмежити доступ до об’єктивної та неупередженої інформації. Відсутність потужних громадських органі-зацій обмежує можливість широкого пред-ставлення суспільних інтересів, у першу чергу вразливих груп населення, у рамках демократичного процесу.



Існують бар’єри для участі окремих груп населення у політичному житті. Низький рівень доходів, залежність від державної допомоги та патерналістські погляди на державу є тими чинниками, що обмежують політичне залучення людей старшого віку. Це іноді спричиняє їх схильність до «еко-номічного» голосування, перш за все, на виборах до місцевих органів влади. Апа-тія та недовіра до політичних процесів від-сторонює молодь від участі у політичному житті. Застарілі стереотипи у поєднанні із слабкою державною підтримкою гендер-ного балансу перешкоджають залученню до політичного життя жінок. Практичне від-сторонення жінок від прийняття рішень на найвищому політичному рівні не узгоджу-ється з їх досить високими рівнями освіти та зайнятості. Традиційні погляди та обме-жені можливості політичного залучення, поза межами голосування, є перешкодами для сільського населення. Політичному за-лученню окремих маргінальних груп на-селення, таких як бездомних, нелегальних мігрантів, колишніх ув’язнених тощо, пе-решкоджає наявність глибоких суспільних стереотипів та обмеженість механізмів за-лучення їх у суспільне життя.

Відторгнення від сфери культури і освіти

За роки незалежності України стали-ся масштабні зміни в структурі та характе-рі культурної діяльності й дозвілля грома-дян. Чимало колись масових культурних практик населення України, пов’язаних зі штучно низькими цінами на товари та по-слуги, останніми роками помітно занепада-ють. Нині активно розвиваються нові еле-менти сфери культури, такі як шоу-бізнес, поп-індустрія та індустрія розваг. Ці нові елементи, особливо коли вони набувають крайніх форм, можуть суперечити тради-ційним культурним цінностям суспільства та загрожувати соціальній гармонії.

Загрозу відторгнення створюють також суттєві відмінності культурних практик та нерівність у доступі до культурних ресур-сів мешканців столиці, обласних центрів, з одного боку, і периферії (малих міст та сіл) – з іншого. Так, мешканці великих міст можуть користуватися десятками каналів телебачення, Інтернетом, різними періо-дичними виданнями, відвідувати театри, кіно та концерти, спортивні клуби, отриму-вати туристичні послуги, що переважною мірою є недоступним для сільського насе-лення та мешканців малих міст. Селяни, які

становлять майже третину населення Укра-їни, переважно вимушені задовольнятися трьома-чотирма ефірними телеканалами, «дротовим» радіомовленням та районною газетою.

Одне з найважливіших питань культур-ного відторгнення в Україні – мовне. Мовне питання особливо гостро стоїть в терито-ріальних громадах таких регіонів України, як Автономна Республіка Крим, Українське Північне Приазов’я та Закарпаття, тобто на територіях, де компактно проживають на-ціональні меншини. Населення цих регіонів відчуває, що поширення російської мови шкодить використанню української мови або мов інших меншин. Це підвищує ризик звуження мовної компетенції населення, а від так, призводить до культурного відтор-гнення цих груп. Така ситуація створює під-ґрунтя для послаблення міжетнічних кон-тактів, обмеженого доступу до культурного надбання та міжетнічної напруженості.

Ключову роль у процесі соціального за-лучення відіграє доступність якісної освіти. Загалом населення України має доступ і до загальної, і до професійної освіти, включа-ючи вищу. Наразі в країні не спостерігаєть-ся жодних гендерних обмежень у досту-пі до всіх рівнів освіти, а серед населення, охопленого вищою освітою, навіть існує гендерний дисбаланс на користь жінок.

Головною причиною зниження рівня охоплення дітей дошкільною освітою, що забезпечує не тільки догляд за дітьми, а й підготовку їх до школи, є різке скорочення мережі дошкільних навчальних закладів під час перехідного періоду, особливо в сіль-ській місцевості. Невідвідування дошкіль-них навчальних закладів, як і виховання у переповнених закладах, позбавляє дитину вкрай необхідних рівних стартових можли-востей та може створити передумови від-торгнення у майбутньому.

Демографічні зрушення зумовили і ско-рочення загальноосвітніх навчальних за-кладів у сільській місцевості та в ряді міст. Державна програма підвезення дітей до місця навчання фінансується наразі недо-статньо. Нестача кваліфікованих вчителів та матеріально-технічного обладнання по-значилась на якості освіти. Такі обставини зумовлюють відторгнення певних груп ді-тей від освіти, особливо в сільській місце-вості, і в решті-решт призводять до соціаль-ного та економічного відторгнення.

Система середньої професійної освіти не в змозі належним чином забезпечити ін-теграцію молоді до ринку праці. Навчальні програми часто не узгоджуються з потре-


ОГЛЯД18

бами потенційних роботодавців та змінами на ринку праці, тому можливості подаль-шого працевлаштування випускників таких закладів обмежені.

Окремі групи, такі як діти ромського на-селення, особливо відчувають відторгнен-ня від освіти. Несистематичне відвідуван-ня школи, через відсутність усвідомлення батьками важливості здобуття освіти для майбутнього добробуту їх дітей, призво-дить до низької успішності та зменшує пер-спективи їх залучення.

Діти з інвалідністю також стикаються з труднощами залучення до освіти. Лише половина дітей та підлітків з фізичною або розумовою інвалідністю відвідують школи. Основними факторами, що перешкоджа-ють інтеграції цих дітей у звичайні шкільні колективи, є наявність фізичних перешкод, відсутність методик навчання, адаптованих до їх особливих потреб.

Відторгнення від економічного життя

Відторгнення від економічного життя не тільки спричиняє низький рівень жит-тя, а й обмежує можливості щодо доступу до якісної освіти, одержання необхідних медичних послуг, участі у культурному та соціальному житті суспільства. Безробіття або низький статус на ринку праці, а також нестача доходів, що перешкоджає доступу до ресурсів, товарів та послуг, є основними рушійними силами відторгнення від еконо-мічного життя.

Найбільший ризик соціального відтор-гнення на ринку праці існує для таких груп: безробітних, особливо у разі тривалого безробіття; окремих категорій економічно неактивного населення, зокрема осіб, які припинили пошук роботи через втрату на-дії на працевлаштування; працівників із не-стандартними умовами трудових контрак-тів чи особливим характером роботи, що зумовлюють їх уразливість.

Однією з найуразливіших категорій на-селення на ринку праці є молодь. Вона ста-новить майже 26 відсотків загальної чисель-ності безробітних. Головними обмеженнями конкурентоспроможності цієї категорії на-селення є відсутність або недостатній до-свід роботи. Загальний рівень безробіття сільського населення є значно нижчим, ніж у містах. Така перевага забезпечується за-вдяки зайнятості в особистих селянських господарствах. Безробітні, які проживають у малих містах з монофункціональною струк-турою економіки, стикаються з особливо ви-соким ризиком економічного відторгнення.

Економічне відторгнення також відчувають і жінки активного дітородного та передпен-сійного віку.

Рівень соціального відторгнення на ринку праці значною мірою залежить від наявності вищої освіти. Найнижчий рівень безробіття спостерігається серед осіб з повною вищою освітою, а найвищий – се-ред осіб із базовою середньою. Зайнятість членів сім’ї є передумовою соціального за-лучення. Ризик відторгнення через низькі доходи домогосподарств, усі члени яких працюють, є найнижчим (34 відсотка від середнього по країні), а найвищим (130 відсотків від середнього) є ризик родин із безробітними. Домогосподарства з дітьми більшою мірою схильні до ризику соціаль-ного відторгнення через наявність довго-строкових безробітних.

Основним проявом економічного від-торгнення є недостатній рівень доходів для задоволення основних потреб. Якщо дохід домогосподарства в розрахунку на умовного дорослого є нижчим за націо-нальну межу бідності, таке домогосподар-ство вважається економічно відторгнутим через низькі доходи. За результатами 2009 року, 26,4 відсотка населення країни мож-на вважати соціально відторгнутим. Най-більшою мірою через низькі доходи потер-пають діти до 16 років та літні особи віком 80 років і старше. Загалом сім’ї з неповно-літніми дітьми стикаються з більш високими ризиками соціального відторгнення через бідність.

Наявність та відповідна якість житла, що належить до базових потреб та основних прав людини, залежать від рівня доходів та купівельної спроможності домогоспо-дарства, і є передумовою соціального залу-чення. Більше половини домогосподарств країни відчувають себе позбавленими нор-мальних житлових умов, більше третини з них є бідними. Ризик соціального відтор-гнення виникає у зв’язку із недостатністю житлової площі або браком окремих кімнат для всіх членів домогосподарства, відсут-ністю необхідних зручностей або нестачею коштів для утримання житла і оплати кому-нальних послуг.

Відторгнення від системи охорони здоров’я, системи соціального захисту, соціального середовища та через відсутність засобів комунікації

Одним з основних прав людини, необ-хідним для реалізації інших прав, а відпо-



відно і соціального залучення, є право на збереження здоров’я. Украй важливим для цього є забезпечення доступності медич-них послуг кожній людині без будь-якої дискримінації.

Незважаючи на задеклароване у Кон-ституції України право на отримання без-оплатної медичної допомоги, доступ до медичного обслуговування є обмеженим і залежить від рівня доходів, соціального статусу або місця проживання. Люди з низь-кими доходами зазвичай не в змозі запла-тити медичному працівникові за надання більш якісних послуг, оплатити процедуру або своє перебування в лікарні, придбати необхідні ліки.

Перешкодою у доступі до послуг охоро-ни здоров’я є також віддаленість медичних закладів. Особи, які не змогли за необхід-ності отримати медичну допомогу або при-дбати медичні товари і ліки, причиною на-зивають брак медичних установ або аптек поблизу свого будинку. Дефіцит медичних амбулаторій, кваліфікованого медичного персоналу, нормальних доріг та автомобі-лів швидкої медичної допомоги є надзви-чайно гострою проблемою сільської місце-вості.

Погане здоров’я та наслідки хронічних хвороб негативно позначаються на мож-ливості вести повноцінний спосіб життя. Більшість осіб, які перенесли захворюван-ня, відчувають їх негативні довгострокові наслідки: зокрема, 15 відсотків відчувають їх вплив на повсякденну працездатність, близько 30 відсотків – на життєву актив-ність, тобто можливість займатися фізич-ною працею, відвідувати заклади культури, вести активний спосіб життя.

Ступінь відторгнення від системи соці-альної допомоги залежить від специфіки окремих програм і їх спрямованості. Допо-могою при народженні дитини і по догляду за дітьми до 3-х років користуються практич-но всі сім’ї, які мають на це право. Водночас лише половина бідних користуються про-грамою допомоги малозабезпеченим сім’ям, при цьому кожне третє домогосподарство, яке не має права на державну допомогу, відчуває в ній потребу. Низький рівень по-інформованості населення про наявні про-грами соціальної допомоги, виплати та під-тримки є бар’єром на шляху до залучення до системи соціальної допомоги.

Хоча люди з інвалідністю зазвичай отри-мують грошову допомогу, вони все одно стикаються з проблемами купівлі ліків, отримання послуг з реабілітації та спеці-ального лікування. Понад 80 відсотків без-

домних людей не отримують соціальної допомоги, оскільки вони часто не мають документів, що посвідчують особу. Біль-шість трудових мігрантів відторгнуті від системи соціального захисту, оскільки вони нелегально живуть за кордоном. Діти трудових мігрантів страждають без бать-ківської опіки, без допомоги дорослих, що призводить до антисоціальної поведінки та підвищує ризик стати бездомними. Серед пенсіонерів існують ризики соціального відторгнення, що пов’язано з умовами ви-значення пенсій, а також з підтримкою їх сімей. Самотні люди похилого віку відчу-вають свою ізоляцію та неможливість задо-вольнити свої потреби в комунікації, відпо-чинку, участі в суспільному житті.

Відторгнення від свого оточення, сво-го роду ізоляція, формується упередженим ставленням, неприйняттям і відсутністю за-собів комунікації. Понад 9 відсотків домо-господарств відторгнуті через відсутність щоденного транспортного сполучення.

Багатовимірні аспекти соціального відторгнення в Україні

Вимірювання соціального відторгнен-ня переважно економічними показниками є найбільш поширеним у практиці дослі-джень і розробленні відповідних страте-гічних рішень. Процеси та результати со-ціального відторгнення є комплексними та взаємопов’язаними. Тому показники, що ві-дображають неекономічні аспекти відтор-гнення, повинні бути включені до системи індикаторів для отримання більш цілісної картини масштабів та глибини проблеми.

В цьому контексті, для вимірювання сту-пеню соціального відторгнення в Україні використовувались 18 відібраних характе-ристик. Аналіз розподілу домогосподарств за кількістю накопичених ознак соціально-го відторгнення дає змогу встановити межу гострого відторгнення (на рівні 5-ти ознак) та межу критичного відторгнення (на рівня 7-ми ознак).

У стані гострого соціального відтор-гнення знаходяться 37,7 відсотка домогос-подарств України. Надзвичайно високі ри-зики соціального відторгнення (в 2,2 раза вищі порівняно із середніми показниками та в 2,5 раза вищі порівняно із родинами, які складаються виключно з осіб працез-датного віку) характерні для багатодітних сімей і для пенсіонерів. Вища освіта є най-більш важливим фактором, що визначає соціальне відторгнення в Україні. Так, при-сутність принаймні одного дорослого з ви-


ОГЛЯД20

щою освітою зменшує ризик гострого соці-ального відторгнення у 2,7 раза (порівняно із середнім – більш, ніж удвічі).

16,9 відсотка домогосподарств України знаходяться в стані критичного соціально-го відторгнення. Ризик критичного відтор-гнення є дуже високим для сімей з дітьми (у 2,7 раза вищий, ніж середній по країні), а також у 2,8 раза вищий, ніж ризики кри-тичного відторгнення, що зазнають сім’ї без дітей. Наявність принаймні однієї безробіт-ної особи спричиняє в 1,7 раза вищий ри-зик критичного відторгнення порівняно з середнім ризиком і вдвічі вищий ризик по-рівняно з сім’ями, в яких немає безробітних. Критичне відторгнення найбільш пошире-не у сільській місцевості, особливо порів-няно з великими містами. Ризик сільських мешканців перевищує відповідний ризик мешканців великих міст на 20 відсотків.

Висновки та рекомендації щодо політики залучення всіх верств населення до суспільного життя

Національна Доповідь про людський розвиток має на меті сприяти консолідації зусиль урядових інституцій, громадянсько-го суспільства і ділових кіл для підтримки вразливих верств населення та активізації процесів соціального залучення.

Соціальне відторгнення може торкну-тися кожного члена суспільства; воно не є статичним явищем. Для кожної людина іс-нує ризик опинитися поза межами суспіль-ства. Вразливі групи населення дійсно зна-чною мірою представлені серед тих, хто вважається відторгнутими; але не всі осо-би в цих групах є відторгнутими, водночас не всі відторгнуті особи належать до таких груп.

Політика залучення відторгнутих верств населення до суспільного життя має пе-редбачати:• заходи для прискорення економічних

та політичних реформ, метою яких є комплексне оздоровлення соціально-економічної ситуації, забезпечення ста-лого економічного зростання, забезпе-чення всім верствам населення доступу до базових соціальних послуг, економіч-них ресурсів тощо;

• точкові заходи, орієнтовані на подолан-ня бар’єрів залучення окремих верств населення до суспільного життя.В Україні існує нагальна потреба при-

йняття основоположного нормативного документу в сфері соціального відторгнен-

ня, яким буде закріплене юридичне визна-чення категорій «соціальне залучення» та «соціальне відторгнення» з урахуванням міжнародних стандартів та національних особливостей. На додаток до розробки політик та конкретних заходів соціально-го залучення, важливим є створення то-лерантного середовища в українському суспільстві, що забезпечить визнання бага-товимірності сучасного соціуму.

Подолання відторгнення від політич-ного життя. Принциповим завданням, від успішності виконання якого залежати-ме успіх політики залучення, є підвищен-ня рівня довіри населення до всіх політич-них інститутів. Саме це є наріжним каменем формування всієї системи соціального за-лучення.

З метою сприяння громадській участі та активізації більш активного залучення до політичного життя необхідно: проводити роз’яснювальну роботу щодо можливостей населення бути залученими та контролю-вати діяльність влади; поширювати серед населення правові знання та правила по-ведінки у суспільстві; спростити механізми реєстрації структур громадянського сус-пільства.

Для забезпечення участі в політичному житті, зокрема до електоральної активності, необхідно впроваджувати відповідні заходи щодо стимулювання молоді, жінок і етнічних меншин. Іншою важливою складовою полі-тики соціального залучення має стати інте-грація іммігрантів в український соціум.

Подолання відторгнення від культур-ного життя та освіти. Збереження та розвиток національної самобутності у всіх сферах суспільного життя є вагомим чин-ником для подолання культурного відтор-гнення. Пріоритетними напрямами подо-лання соціального відторгнення серед інших є формування в суспільстві атмосфе-ри терпимості, поваги до цінностей, толе-рантності та співпраці осіб і груп осіб, які відрізняються етнічною, культурною, мов-ною та релігійною своєрідністю.

Рекомендується, зокрема, забезпечи-ти всебічний розвиток та функціонування державної української мови та посилення її ролі як чинника соціального залучення громадян і груп громадян різної національ-ності, а також забезпечити відповідне вико-ристання російської мови та мов інших ет-нічних меншин в системі освіти та їх вільне володіння носіями мов.

Подолання відторгнень від сфери осві-ти потребує рівного доступу населення до якісних освітніх послуг, що має забезпе-



чити подальшу конкурентоспроможність на ринку праці. Рекомендується, зокре-ма, забезпечити обладнання навчальних закладів сучасними комп’ютерами з при-єднанням до мережі Інтернет; розробити навчальні програми вирівнювання та меха-нізми залучення до навчання дітей та моло-ді, які з різних причин вилучені з системи освіти; розробити систему цільової підго-товки педагогічних кадрів для шкільних та дошкільних навчальних закладів сільської місцевості, малих та монофункціональних міст; запровадити інклюзивну освіту дітей та молоді з особливими потребами. Подо-лання регіональних та міжселищних від-мінностей у забезпеченні якісної освіти має стати пріоритетним напрямом державної політики соціального залучення.

Подолання відторгнення від еконо-мічного життя. Безпосередніми завдан-нями політики є мотивація економічної ак-тивності населення, подолання безробіття та створення умов для гідної праці. Заходи політики мають охоплювати вдосконален-ня чинного законодавства з метою усунен-ня норм, що створюють підґрунтя для дис-кримінації у доступі до роботи або у статусі зайнятості, а також реструктуризацію за-йнятості в бік збільшення ролі високотех-нологічних виробництв та наукоємних по-слуг. Варто вдосконалити систему послуг підтримки ринку праці, розширити доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій щодо кон’юнктури ринку праці.

Основна увага має приділятися не тільки викоріненню абсолютної бідності, а і змен-шенню нерівності та відносної бідності на-селення. Деякі спеціальні заходи політики мають стосуватись узгодження відтворю-вальної та стимулюючої функцій усіх видів соціальних трансфертів. Для забезпечення найму працедавцями неконкурентних осіб, особливо молоді після закінчення профе-сійної освіти, слід використовувати еко-номічні стимули замість адміністративних. Рекомендується впровадити прогресивну шкалу оподаткування доходів фізичних осіб як засіб зниження соціальної нерівності.

Доступність житла та гідні умови про-живання є обов’язковим компонентом повноцінної участі в суспільному житті. Політика в цьому напрямі має спрямову-ватись на полегшення доступності житла та зменшення тягаря видатків на житлово-комунальні послуги для бюджету бідних сі-мей. Рекомендується, зокрема, розробити систему соціального та тимчасового житла і вдосконалити доступ до кредитів на при-дбання житла (зокрема для молодих сімей).

Подолання відторгнення від систе-ми охорони здоров’я. Політика подолан-ня відторгнення від системи охорони здоров’я має бути спрямована на забезпе-чення рівного доступу населення до якіс-них медичних послуг незалежно від місця проживання, майнового стану та інших ха-рактеристик. Для досягнення цієї мети важ-ливо здійснити структурну реорганізацію системи охорони здоров’я, з перевагою первинної ланки медичної допомоги, та удосконалити її фінансування.

Доцільним є збереження бюджетного фінансування в рамках гарантованих дер-жавою установлених законодавством по-слуг у сфері охорони здоров’я. Особливу увагу в реалізації реформ системи охорони здоров’я варто приділити сільському на-селенню. Неефективні сільські районні лі-карні мають бути реорганізовані у центри надання первинної медико-санітарної до-помоги.

Подолання відторгнення від системи соціального захисту. Система соціальної підтримки має бути модернізована, а біль-шість видів соціальної допомоги переве-дено на адресні принципи надання. Це має сприяти більшому охопленню бідного населення соціальною допомогою, підви-щенню суми виплат та досягненню більшої соціальної справедливості у розподілі дер-жавних коштів, спрямованих на соціальну підтримку.

З метою підвищення ефективності сис-теми соціального захисту необхідно ство-рити єдину базу даних одержувачів усіх ви-дів соціальної допомоги та інтегрувати всі соціальні служби в єдину мережу, призна-чену для комплексного надання нужден-ним соціальної допомоги. Для покращання якості соціальних послуг необхідно забез-печити розвиток ринку соціальних послуг, реформування інтернатів та розвиток форм надання послуг на базі громади, введен ня соціального заказу та впровадження стан-дартів якості послуг.

Подолання відторгнення певних груп населення. Хоча наведені вище сектораль-ні рекомендації окреслюють заходи для подолання певних бар’єрів соціального залучення, існує необхідність у реалізації політики та програм, спрямованих на за-доволення нагальних потреб окремих від-торгнутих груп населення і тих груп, які перебувають у зоні ризику соціального від-торгнення.

Діти-сироти. Необхідно забезпечити для дітей і підлітків, позбавлених батьків-ського піклування, можливості отримати


ОГЛЯД22

якісну освіту та трудові навички на тако-му ж рівні і на таких же умовах, які існують для дітей, у яких є батьки (зокрема шляхом їх спільного навчання в звичайній школі). Важливим є забезпечення розвитку систе-ми професійного навчання та можливості оволодіння професією в межах інтернатно-го закладу. Особливу увагу варто приділи-ти створенню різних моделей сімейних від-носин: сімейні групи в дитячих будинках, сімейні дитячі будинки, опікунські сім’ї.

Багатодітні сім’ї. Для інтеграції багато-дітних сімей у суспільне життя необхідним є поліпшення матеріального становища та-ких сімей, у тому числі шляхом збільшення адресної допомоги таким сім’ям (з ураху-ванням рівня їх доходів), а також сприяння у працевлаштуванні членів цих сімей.

Люди з інвалідністю. Рекомендуєть-ся повною мірою забезпечити людей з інвалідністю реабілітаційними засоба-ми та створити безбар’єрне середовище шляхом реконструкції будівель та доріг, об’єктів житлового та громадського при-значення. Діти з інвалідністю повинні мати можливість здобувати освіту у звичайних школах разом з їх однолітками. Для за-лучення людей з інвалідністю до ринку праці рекомендується забезпечити при-стосування робочих місць до їх потреби, розвиток гнучких форм зайнятості, а та-кож вільний доступ до загальних програм професійної орієнтації та професійного навчання.

Іммігранти. Державна імміграційна по-літика має бути спрямована на підтримку злагоди між різними групами населення та на інтеграцію окремих груп в українське суспільство, а також на переконання гро-мадськості у необхідності здійснення ак-тивних імміграційних заходів.

Діти трудових мігрантів. Для поперед-ження соціального відторгнення дітей мі-грантів слід забезпечити посилення уваги з боку соціальних служб до таких сімей. Соці-альна служба має докладно з’ясовувати, хто доглядає за дитиною, перевіряти правиль-ність оформлення опіки та піклування, від-стежувати як забезпечуються базові потре-би дитини, чи створені умови для навчання, розвитку й дозвілля, і за потреби – надава-ти соціальну підтримку.

Ромське населення має бути залученим за допомогою поліпшення умов їх прожи-

вання та запобігання міжетнічним конфлік-там між ромами та представниками інших етносів. Державним установам слід вза-ємодіяти з ромськими «старшинами», які зацікавлені у позитивних соціальних пе-ретвореннях в їх етнічній групі, та впрова-джувати заходи щодо вдосконалення умов життя, доступу до освіти та до ринку праці для ромів.

Люди, які живуть з ВІЛ/СНІД. Політика со-ціального залучення щодо осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, має охоплювати заходи, спря-мовані на подолання стигматизації та дис-кримінації, а також правовий захист тих, хто постраждав від ВІЛ-інфікції. Такі фактори со-ціального відторгнення, як низький рівень обізнаності, страх, помилкові стереотипи та упередження щодо ВІЛ-позитивних лю-дей, які існують у суспільстві, необхідно ви-рішувати заходами в освітній та загальній інформаційній сферах. Національні про-грами з ВІЛ/СНІДу мають обов’язково пе-редбачати повномасштабні послуги з про-філактики, лікування, догляду та підтримки з відповідним фінансуванням.

Бездомні люди. Для соціального залучен-ня осіб без постійного місця проживання, діяльність державних і недержавних служб допомоги бездомним має не тільки зосеред-жуватись на наданні певного набору послуг (ночівля, харчування, надання медичної до-помоги), але й сприяти формуванню у них прагнення до ресоціалізації, повернення до нормального способу життя.

Бар’єри та проблеми, з якими стикають-ся вразливі групи населення на шляху со-ціального залучення, є складними та бага-товимірними. Вищезгадані рекомендовані заходи мають забезпечити залучення соці-ально вразливих груп населення та окре-мих осіб до політичної, культурної, соціаль-ної та економічної сфер життя суспільства. У процесі розроблення політики та реалі-зації програм соціального залучення має бути врахована думка представників цих груп. Рекомендовані заходи мають впро-ваджуватись урядом спільно з органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства та приватним сектором. Ефективна реалізація політики соціального залучення можлива за умови тісного співробітництва всіх складових сус-пільства.



Р О З Д І Л

1 Людський розвиток, соціальне відторгнення та соціальне залучення

Соціальне відторгнення визначає широке коло соціально-економічних процесів, що призводить до виключення окремих осіб або цілих груп населення зі звичних для суспільства соціальних зв’язків, практик та способу життя. Внаслідок проявів соціального відторгнення суспільні групи не мають можливості повною мірою скористатися правами на освіту та охорону здоров’я, зайня-тість та належний рівень життя, задоволення культурних, релігійних, соціальних потреб. У сучас-них умовах проблеми соціального відторгнення пов’язують не лише з відтворенням соціальної нерівності, а й з розривом соціальних зв’язків та кризою ідентичності, що охоплює значну частину суспільства.

Введення

Національна Доповідь про людський розвиток «Україна: на шляху до соціаль-ного залучення» підготовлена у рамках Регіональної Доповіді про людський роз-виток «Від трансформації – до суспіль-ства для всіх». Національна Доповідь при-вертає увагу до причин й особливостей соціаль ного відторгнення в Україні, визна-чає соціально відторгнуті групи населен-ня, та пропонує ряд рекомендацій щодо розробки державної політики та програм розвит ку для подолання бар’єрів на шляху до соціального залучення всіх верств на-селення. У Доповіді розглянуто питання соціального залучення з позиції людсько-го розвитку і підкреслено, що обидві кон-цепції – соціальне залучення та людський розвиток – є взаємодоповнюючими та взаємопідсилюючими.

У розділах Національної Доповіді ви-кладено результати дослідження рушійних сил соціального відторгнення за такими основними сферами людського життя як політична, культурна, економічна та соці-альна. Секторальний аналіз пропонується шляхом вивчення складу конкретних враз-ливих груп населення та досвіду їх відтор-гнення. Зокрема, у Доповіді розглядають-ся такі питання: Як проявляється соціальне відторгнення? Які рушійні сили та наслідки соціального відторгнення? Які саме групи населення є найбільш відторгненими? Які тенденції відторгнення спостерігаються? Які нові політики та програми потрібно за-провадити для забезпечення соціального залучення всіх верств населення?

У Доповіді наведено індивідуальні про-яви відторгнення, що демонструють масш-

1.1 таби та глибину проблем, з якими стика-ються вразливі особи. Оскільки розглянуті аспекти соціального відторгнення взаємо-підсилюють один одного, у Доповіді пропо-нується нова методологія оцінки багатови-мірних аспектів соціального відторгнення, яка може використовуватись у процесі роз-роблення політики та програм соціального залучення, що дозволить більш точно ви-значати пріоритети і покращити адресність заходів. Доповідь також містить загальні рекомендації щодо подолання бар’єрів на шляху до соціального залучення в україн-ському суспільстві та конкретні пропозиції щодо залучення певних уразливих верств населення.

Національна Доповідь про людський розвиток сприятиме досягненню консен-сусу в Україні, що передбачає участь за-цікавлених сторін, у тому числі власне вразливих верств населення, як у процесі розробки програм соціального залучен-ня, так і на етапі їх впровадження. Без під-тримки значної частини суспільства реа-лізація програм соціального залучення не забезпечить стійких результатів. Оскільки за процес соціального залучення є відпо-відальним все суспільство, запропоновано підходи до забезпечення участі в ньому ор-ганізацій громадянського суспільства і ді-лових кіл.

У Національній Доповіді для аналізу ви-користані дані з декількох джерел, які вклю-чають Обстеження соціального відторгнен-ня в країнах Центральної та Східної Європи і Центральної Азії 2009 року, проведене за підтримки Програми розвитку ООН, ре-зультати фокус-груп з окремими вразливи-ми групами, статистичні дані Державного комітету статистики України (такі як обсте-


РОЗДІЛ 1. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК, СОЦІАЛЬНЕ ВІДТОРГНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАЛУЧЕННЯ 24

Регіональна Доповідь про людський розвиток 2011 року «Від трансформації – до суспільства для всіх»

У Регіональній Доповіді про людський розвиток за 2011 рік сформульовано єдину концептуальну основу соціального залучення та люд-ського розвитку. Досягнення людського розвитку розглядається як кінцева мета, а соціальне залучення – як засіб досягнення цієї мети. Аналітичний підхід. Визначення відторгнутих груп та осіб є важливим як для аналізу соціального відторгнення, так і для розробки політики соціального залучення. Доповідь відходить від традиційного групового підходу. У ній стверджується, що кожна людина має ряд характеристик, які можуть призвести до ризику соціального відторгнення. Не всі індивідуальні ризики обов’язково матеріалізуються у фактичне соціальне від-торгнення. Так чи інакше явище соціального відторгнення залежить від взаємодії ризиків з низкою рушійних сил, якими можуть бути інститути та норми, принципи та поведінка. Індивідуальні ризики також залежать від місцевих умов (фактори місцевих реалій впливають на повсякденне життя людей). Ці фактори включають особливості місцевої економіки (такі як різноманітність можливостей працевлаштування), історію місцевих конфліктів, екологічну спадщину, стан основних об’єктів інфраструктури або відстань до столиці чи регіональних центрів.У Регіональній Доповіді запропоновано новий показник – Індекс багатовимірного соціального відторгнення, – який має експеримен-тальний характер і може бути адаптований до конкретних умов країни. Цей індекс розраховується за 24 індикаторами, що стосуються депривацій людей у трьох сферах – економічне відторгнення, відторгнення від соціальних послуг та відторгнення від громадського життя. Запропоновані індикатори є не просто фіксованим переліком, а відправною точкою національних дискурсів щодо вимірювання соціального відторгнення, причому відповідні показники мають бути визначені на національному рівні.

Висновки ДоповідіБільше третини населення регіону є соціально відторгнутим. У Доповіді визначено, що у середньому 35 відсотків населення в регіоні мають досвід соціального відторгнення; цей показник коливається від 12 відсотків у колишній Югославській Республіці Маке-донії до 72 відсотків у Таджикистані.Соціальне відторгнення не вимірюється лише економічною депривацією. Три сфери соціального відторгнення приблизно однаково впливають на процес, і кожна з них відіграє специфічну, обов’язкову та додаткову ролі у формуванні відторгнення як резуль-тату. Для усунення соціального відторгнення необхідно вирішувати проблеми у всіх трьох сферах.Частка соціально відторгнутих людей варіюється від країни до країни, але глибина соціального відторгнення є схожою. Незважаючи на широкий діапазон чисельності населення, ВВП та рівня людського розвитку, інтенсивність соціального відторгнення у шести розглянутих країнах є надзвичайно схожою. Бути соціально відторгнутим у колишній Югославській Республіці Македонії або у Казахстані означає стикатися загалом з однаковою кількістю депривацій. Діти, молодь, особи похилого віку, безробітні, особи з низьким освітнім рівнем та люди, які живуть у сільській місцевості, є більш соціально відторгнуті ніж інші. У всіх країнах соціальне відторгнення є найвищим серед літніх людей, частка яких майже вдвічі більша за се-редній показник відторгнення по країні; наприклад, в Україні (43 відсотки) та у колишній Югославській Республіці Македонії (22 відсотки). У шести країнах у середньому 42 відсотки дітей і 35 відсотків молоді (віком 15–29 років) живуть у сім’ях, що мають досвід соціального відторгнення. Частка соціально відторгнутих дітей є особливо високою у Таджикистані (73 відсотки) та в Республіці Молдова (47 відсотків). Зв’язок наслідків соціального відторгнення з рушійними силами та місцевими умовами. У Регіональній Доповіді підкреслено, що наслідки соціального відторгнення пов’язано з індивідуальними ризиками, рушійними силами та місцевими умовами, і що цінності та пове-дінка мають значення. Характерним є приклад групи людей з інвалідністю, які в силу свого статусу зазнають ризику соціального відторгнення. Дані підтверджують кореляцію наслідків соціального відторгнення для всіх груп людей з інвалідністю з рівнем толерантності населення. Вели-чина соціального відторгнення людей з інвалідністю коливається від 16 відсотків (у випадку, коли людина з інвалідністю проживає в громаді, у якій переважна більшість населення позитивно сприймає інклюзивну освіту) до 30 відсотків (у випадку, коли людина з інвалідністю живе в громаді, менш відкритій до освітньої інтеграції, де принаймні одна третина населення проти таких підходів).Толерантність до корупції збільшує наслідки відторгнення. Величина соціального відторгнення в дев’ять разів вища в селах та у сім разів вища в малих містах, де більшість респондентів толерантно ставляться не лише до неофіційних платежів на лікування, освіту, соціальні виплати, але і до налагодження зв’язків з місцевими системами врядування.Соціальне відторгнення також має територіальний вимір. Чим далі люди живуть від столиці, тим вища величина відторгнення. Частка людей, які виявилися соціально відторгнутими, в сільських районах майже в чотири рази вища, ніж у містах. Умови життя в сільських районах з меншою кількістю робочих місць, з обмеженим доступом до товарів, соціальних і транспортних послуг, а також зі слабкими соціальними мережами є однією з причин того, що більша кількість людей переїжджає у міста.Соціальне відторгнення є вищим у громадах, на території яких до 1989 року домінували одна чи дві компанії. Якби ці громади змінили свою економічну базу та забезпечили більш широкі можливості для працевлаштування, середня величина соціаль-ного відторгнення скоротилась б з 18 до 11 відсотків. Розширення можливостей працевлаштування є ефективним засобом для уник-нення соціального відторгнення молоді. Величина соціального відторгнення для молодої людини з середньою освітою, що проживає у сільській громаді лише з одним роботодавцем, більш ніж у три рази вища, ніж для людини з початковою освітою, яка проживає в маленькому містечку з великою кількістю роботодавців.Рекомендації. Регіональна Доповідь базується на твердженні, що соціальне відторгнення є багатовимірним феноменом, який можна і потрібно вимірювати. Особливості місцевих умов значно впливають на соціальне відторгнення. Необхідно розірвати замкнуте коло соціального відторгнен-ня та забезпечити сприятливі умови, що обмежують ризики соціального відторгнення і підвищують можливості людини брати участь у житті сус-пільства. Зосередження уваги лише на скороченні бідності за доходами або на процесі економічного залучення не буде сприяти розв’язанню про-блеми соціального відторгнення. Доповідь також наголошує, що соціальне залучення потребує комплексних підходів, орієнтованих на розв’язання проблем соціального відторгнення за всіма трьома напрямами одночасно. Винятковими є випадки, коли подолання лише одного індивідуального ризику чи зменшення впливу лише однієї рушійної сили може призвести до значного та сталого скорочення соціального відторгнення. Необхідно впроваджувати підходи, що поєднують взаємоузгоджені заходи з різних сфер і враховують складну і динамічну природу соціального відторгнення.

1.1ВСТАВКА



ження умов життя домогосподарств, тощо) та багато інших джерел інформації.

Обстеження соціального відторгнення 2009 року було проведено з метою отри-мання даних про розмір і детермінанти со-ціального відторгнення. При цьому соці-альне відторгнення розглядалось як явище, що є наслідком нерівності щодо доступу до економічних ресурсів, освіти та зайнятос-ті; доступу та якості соціальних послуг; со-ціальних мереж; політичної, культурної та суспільної участі. Опитування з соціально-го відторгнення проводилося у шести кра-їнах регіону Європи та Центральної Азії – Сербії, колишній Югославській Республіці Македонії, Республіці Молдова, Україні, Ка-захстані і Таджикистані. Основною одини-цею аналізу й одиницею спостереження була людина (15 років і вище). У кожній кра-їні було проведено 2 700 інтерв’ю. Більш детальну інформацію про методологію об-стеження можна знайти у Регіональній До-повіді про людський розвиток «Від транс-формації – до суспільства для всіх».

Людський розвиток: концепція та вимірювання

Перша Доповідь про людський розви-ток, опублікована ПРООН у 1990 році, доко-рінно змінила підходи до бачення перспек-тив розвитку як політиками, урядовцями, представниками міжнародних організацій та громадянського суспільства, так і на-уковцями, в першу чергу – економістами. Доповідь запропонувала нову концепцію розвитку – концепцію людського розви-тку, – підкресливши, що прогрес людства залежить не лише від національних доходів країн1.

Людський розвиток не обмежується лише подоланням бідності, а передбачає врахування потреб тих людей, які не є бід-ними, але можуть бути недостатньо освіче-ними, зазнавати дискримінації або не мати доступу до послуг охорони здоров’я. Люд-ський розвиток виходить за межі зростан-ня національного доходу; він передбачає створення такого середовища, в якому лю-дина має можливість повністю розкрити свій потенціал, жити продуктивно і творчо в гармонії зі своїми потребами та інтереса-ми. Таким чином, люди є справжнім багат-ством суспільства і людський розвиток є процесом розширення можливостей і ви-бору для кожного члена суспільства. 2

1 UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development.2 UNDP. Human Development Report 2003. Human Rights and Human Development.

1.2

Людський розвиток стосується роз-ширення вибору людей. Вибір може бути різноманітним, але основним є вибір вес-ти довге і здорове життя, отримати освіту і користуватися гідними стандартами жит-тя. Інший вибір може охоплювати свободу вираження думок, асоціацій і пересуван-ня, а також соціальну справедливість та за-хист від дискримінації за расовим, релігій-ним або етнічним походженням, і здатність впливати на прийняття рішень та робити внесок в життя суспільства. Вибір людини залежить від цілого ряду факторів, таких як індивідуальні цінності, навички та здібнос-ті, економічне та політичне становище кра-їни, доступність освіти і охорони здоров’я, а також міжнародні події. Незалежно від ін-дивідуальних переваг, люди хочуть жити в середовищі, де вони можуть повністю ре-алізувати свій потенціал і вести продуктив-не, творче життя у відповідності зі своїми потребами та інтересами.

Людський розвиток і права людини взаємопов’язані, взаємозалежні та непо-дільні2. Норми, що закріплюють права лю-дини, забезпечують основу для рівності та недискримінації, тобто за їх об’єктивного застосування переваги людського роз-витку гарантовано отримують навіть най-більш вразливі верстви.

Концепція людського розвитку, сфор-мульована два десятиліття тому, розви-нулася з плином часу. У 2010 році ПРООН представила Доповідь про людський роз-виток «Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку», якою відзначено 20-ту річницю парадигми людського роз-витку. У цій Доповіді запропоновано онов-лене визначення людського розвитку, що

Людський розвиток: визначення у класичному розумінні

«Основною метою розвитку є розширення вибору для людей. У принципі, людина може робити вибір нескінченну кількість разів і з часом зміню-вати його. Люди часто цінують досягнення, що взагалі або безпосередньо не відображаються у показниках зростання чи доходів, наприклад такі, як ширший доступ до знань, краще харчування та медичне обслуговування, безпечне житло, низький рівень злочинності та вуличного насильства, за-доволення дозвіллям, політичні та культурні свободи, відчуття залучення до життя громади. Метою розвитку є створення середовища, що надає лю-дям можливість насолоджуватися довгим, здоровим і творчим життям».

Махбуб уль Хак (1934 –1998)Засновник Доповіді про людський розвиток

1.2ВСТАВКА



розглядається як включення до числа сво-бод людини права людей на довге, здорове і творче життя; на досягнення інших цілей, які, на їх думку, мають значення; на актив-ну участь у забезпеченні справедливого та сталого розвитку на планеті. Люди од-ночасно є і одержувачами, і рушійною си-лою людського розвитку, як окремо, так і разом3.

У Доповіді про людський розвиток за 2010 рік проаналізовано прогрес, який вдалося досягти країнам у сфері людсько-го розвитку, та запропоновано інноваційні виміри людського розвитку, а саме оновле-ний Індекс людського розвитку (ІЛР) та три нові індекси: Індекс людського розвитку, скоригований на нерівність, Індекс гендер-ної нерівності (ІГН) та Індекс багатовимір-ної бідності (ІББ). У Додатках 1 та 2 наведено методологію обчислення цих індексів.

Відповідно до Доповіді за 2010 рік, зна-чення ІЛР України за 2010 рік дорівнює 0,710, що ставить країну на 69 позицію з 169 країн і територій. Протягом останніх років Україна досягла прогресу у сфері людського розвитку, що вимірюється онов-леним ІЛР, який є сумарним показником оцінки довгострокового прогресу за трьо-ма основними напрямами людського роз-витку: можливістю прожити довге та здо-рове життя, доступом до знань та ВНД на особу населення4. За період з 1990 до 2010 року значення ІЛР для України збільшилось з 0,690 до 0,710, тобто на 3 відсотки або в середньому на 0,1 відсотка за рік. Протя-гом цього періоду очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшила-ся приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очі-кувана тривалість навчання – також більш ніж на 2 роки. Валовий національний дохід

3 UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development.4 Необхідно зазначити, що українські експерти розробили національну методологію розрахунку ІЛР на регіо-

нальному рівні в Україні, що дозволяє охопити набагато більше аспектів людського розвитку регіонів України. Либанова Э. М. Национальная методика оценки человеческого развития в регионах Украины. ЛШЕ та ПРООН. Переходный период: вопросы развития.

(ВНД) в розрахунку на одну особу в Украї-ні за цей період зменшився на 27 відсотків (Таблиця 1.1).

ІЛР України нижче середнього (0,717) по країнах Європи та Центральної Азії. Він також нижчий за середній показник кра-їн із високим рівнем людського розвитку (0,717). В Європі та Центральній Азії «сусіда-ми» України за цим показником (тобто краї-нами, близькими за рейтингом ІЛР і чисель-ністю населення) є Казахстан і Російська Федерація, які посідають відповідно 66 та 65 місця в рейтингу ІЛР.

ІЛР є середнім вимірником основних досягнень країни щодо людського роз-витку, а отже, як і будь-яка інша середня, певною мірою маскує нерівність розподі-лу людського розвитку серед населення в межах окремих країн. Для вирішення цього питання «ІЛР, скоригований на нерівність» є новим показником, що враховує нерів-ність за кожним із трьох вимірів ІЛР. ІЛР України за 2010 рік дорівнює 0,710. Проте якщо це значення скоригувати на нерів-ність, то воно зменшиться до 0,652, тобто через нерівність у розподілі показників ви-мірів знизиться на 8 відсотків. У Казахстані та Російській Федерації втрата через не-рівність становить, відповідно, 14 і 12 від-сотків.

Новий Індекс гендерної нерівності, за-проваджений у 2010 році, відображає враз-ливість жінок у трьох сферах – репродук-тивне здоров’я, присутність у парламенті та економічна діяльність. Він ілюструє втра-ти у людському розвитку внаслідок нерів-ності між досягненнями жінок та чоловіків за цими трьома напрямами. В Україні жін-ки мають 8 відсотків місць у парламенті, 92 відсотки дорослих жінок мають середню або вищу освіту порівняно з 96 відсотка-

Динаміка Індексу людського розвитку, розрахованого для України

Очікувана тривалість життя при народженні,

років

Очікувана тривалість навчання,

років

Середня тривалість навчання,

років

ВНД в розрахунку на одну особу, за ПКС

у дол. СШАЗначення ІЛР

1990 69,7 12,4 9,1 8 928 0,6901995 67,8 11,9 10,4 4 153 0,6442000 67,4 12,9 10,7 3 882 0,6492005 67,9 14,2 11,1 5 976 0,6962010 68,6 14,6 11,3 6 535 0,710

Джерело: UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development.

1.1ТАБЛИЦЯ



ми чоловіків. На кожні 100 тис. народжених живими 18 жінок помирають від причин, пов’язаних із вагітністю5; рівень народжу-ваності серед підлітків становить 28 наро-джених на 1 000 народжених живими. Част-ка участі жінок у ринку праці становить 62 відсотки, тоді як аналогічний показник у чо-ловіків – 73 відсотки. В результаті значення ІГН для України становить 0,463, тобто за даними 2008 року Україна посідає 44 місце серед 138 країн. Казахстан та Російська Фе-дерація знаходяться за цим Індексом на 67 та 41 місці відповідно.

Починаючи з 1997 року, Доповіді про людський розвиток містили Індекс бідності населення (ІБН), що поєднував різні аспек-ти немонетарних депривацій. ІБН сприяв розумінню суті бідності, але він не врахову-вав збіг депривацій, який зазнають окремі особи чи домогосподарства. У Доповіді за 2010 рік введено Індекс багатовимірної бід-ності, що визначає багатовимірні деприва-ції у сферах освіти, охорони здоров’я та у рівні життя для одних і тих самих домогос-подарств.

В Україні від багатовимірної бідності по-терпає 2 відсотки населення, а ще 1 відсо-ток є вразливим до такої бідності. Інтенсив-ність депривацій в Україні, що є середнім відсотком депривацій, яких зазнають люди у стані багатовимірної бідності, становить 36 відсотків. ІББ, що визначається як част-ка населення, яке є багатовимірно бідним, скоригована на інтенсивність депривацій, становить 0,008. Казахстан та Російська Фе-дерація мають ІББ 0,002 і 0,005 відповідно (Таблиця 1.2).

Цілі Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) (включа-ючи завдання та індикатори) базуються на концепції людського розвитку та відповіда-ють його ключовим вимірам. Глобальні цілі, що були узгоджені на численних міжнарод-

5 По материнській смертності наводяться дані, наявні на момент підготовки доповіді. Оновлені дані можна знайти: WHO. Trends in Maternal Mortality: 1990 to 2008. 2010.

них конференціях та спеціальних зустрічах, організованих ООН, визначають конкретні завдання майже у всіх важливих напрямах людського розвитку, а саме: ліквідація край-ньої злиденності та голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення до рівності чоловіків і жінок, розширення прав і можливостей жінок; скорочення дитячої смертності та поліпшення охорони мате-ринства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення ста-лого екологічного розвитку та формування глобального партнерства задля розвитку. Водночас ЦРТ не охоплюють сфери люд-ського розвитку, пов’язані, наприклад, з роз-ширенням можливостей населення брати участь у прийнятті рішень, що впливають на його життя, та збільшенням громадянських та політичних свобод.

Неможливо визначити абсолютно од-накові завдання розвитку для всіх країн,

«Human Development» та «Social Exclusion / Inclusion»: переклад термінів

Будь-яке використання іншомовних термінів і категорій викликає числен-ні труднощі при їх перекладі. Зокрема, «human development», поширений вже впродовж двох десятиліть, зазвичай перекладається як «людський розвиток» або «розвиток людського потенціалу», хоча цілком можливим і адекватним сутності концепції видається і «гуманітарний (гуманістичний) розвиток». Категорію «social exclusion» введено до наукового обігу значно пізніше, від-повідно сталих україномовних аналогів ще не існує. Суто лінгвістичні мож-ливості передбачають «соціальне відчуження, соціальне відсторонення, соціальне відторгнення, соціальна ексклюзія, виключення із суспільного життя, ізольованість, десоціалізація». Відповідно, «social inclusion» – це «соціальне залучення, залучення до суспільного життя, соціальна інтегра-ція, соціальна інклюзія, соціальне включення». У контексті самої ідеї «social exclusion – social inclusion» найбільш точним аналогом видається «соціаль-не відторгнення – соціальне залучення».

1.3ВСТАВКА

Показники людського розвитку України порівняно з деякими країнами-сусідами у 2010 році

Значення ІЛР Значення ІББКоефіцієнт

багатовимірної бідності, відсотки

Інтенсивність депривацій, відсотки

Частка населення у зоні ризику багатовимірної

бідності, відсотки

Вірменія 0,695 0,008 2,3 36,5 5,5Грузія 0,698 0,003 0,8 35,2 5,3Україна 0,710 0,008 2,2 35,7 1,2Азербайджан 0,713 0,021 5,4 38,6 12,4Казахстан 0,714 0,002 0,6 36,9 5,0Російська Федерація 0,719 0,005 1,3 38,9 0,8

Джерело: UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development.

1.2ТАБЛИЦЯ



оскільки це створило б ситуацію, за якою були б установлені абсолютно нереальні цілі для одних країн та цілі, досягнення яких не представляло б жодних проблем, – для інших. Цілі встановлюються для кожної кра-їни відповідно до національної специфіки її розвитку та стану суспільного прогресу на сучасному етапі. Оцінюючи стан досягнен-ня ЦРТ, слід відзначити, що Україна досягла успіху в подоланні бідності за абсолютним виміром6 (з 9 відсотків у 2005 році до 4,5 від-сотка у 2009 році), однак відносна бідність за визначеним національним критерієм бід-ності7 залишається стабільною на рівні 27 відсотків. Більше того, рівень бідності у сіль-ській місцевості майже вдвічі вищий, ніж у містах (38,2 відсотка проти 21,5 відсотка за даними 2008 року). Також Україна досягла значного прогресу на шляху досягнення ці-лей у сфері освіти (хоча залишаються про-блеми з якістю освіти), зменшенні дитячої смертності та поліпшенні здоров’я матерів. Досягнення цілі щодо обмеження поши-рення ВІЛ/СНІДу та туберкульозу є доволі складним завданням. Україна залишається країною з найбільш високими показниками поширення ВІЛ-епідемії серед країн Європи та Центральній Азії. Показник поширеності ВІЛ-інфекції серед дорослих становить 1,33 відсотка, оцінки чисельності людей, які жи-вуть з ВІЛ, сягають 360 000 осіб, а кількості смертей від хвороби, зумовленої ВІЛ – 37 000. Разом з тим, досягнення гендерної рівності залишається проблемою. Представництво жінок у парламенті є дуже низьким і стано-вить 8 відсотків. Практичне відсторонення українських жінок від прийняття рішень на найвищому політичному рівні не узгоджуєть-ся з досить високими індикаторами їх участі в системі державної служби. Співвідношення середніх рівнів заробітної плати жінок та чо-ловіків складає 77,2 відсотка8. 9 10

Визначення соціального відторгнення

Соціальне відторгнення є відносно но-вою концепцією, що наразі не має універ-сального визначення, хоча протягом де-сятиліть вона розвивалась паралельно з ідеями забезпечення соціальних прав і підвищення добробуту населення Євро-пейського Союзу. У 1974 році Рене Ленуар (державний секретар з соціальних питань

6 Частка населення, чиє добове споживання є за вартістю нижчим 5 дол. США (за ПКС).7 75-відсотковий поріг медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат у розрахунку на умовного дорослого.8 Цілі Розвитку Тисячоліття – Україна. 2010 рік. Міністерство економіки України.9 Sen A. Social Exclusion: Concept, Application and Scrutiny. 2000.10 European Commission. Joint Report on Social Inclusion. 2004.

1.3

в уряді Франції, який очолював Жак Ши-рак) визначив соціально відторгнуті групи як групи людей із усіх соціальних категорій, які не були охоплені системою соціально-го захисту. До них належали люди з розу-мовою або фізичною інвалідністю, схильні до суїциду, літні люди з інвалідністю, діти, які зазнали насильства, споживачі наркоти-ків, правопорушники, батьки-одинаки, сім’ї з декількома проблемами, маргінальні, асо-ціальні особи тощо9.

Європейський Союз (ЄС) визначає со-ціальне відторгнення як процес, за якого окремі групи населення або окремі люди не мають можливості повною мірою брати участь у суспільному житті внаслідок своєї бідності, відсутності базових знань і мож-ливостей, або в результаті дискримінації. Це відокремлює їх від працевлаштування, отримання доходів і можливості навчання, а також від соціальних і суспільних інститу-тів та заходів. Вони мають обмежений до-ступ до влади та прийняття рішень органа-ми влади і, таким чином, часто не можуть взяти участь у процесах розроблення та прийняття рішень, що впливають на їх по-всякденне життя10.

Отже, соціальне відторгнення є проя-вом прямого порушення базових прав лю-дини – на якісну освіту, на медичні послу-ги і добре здоров’я, на прийнятний рівень життя, на доступ до культурного надбання, на захист своїх інтересів і загалом на участь в економічному, соціальному, культурно-му, політичному житті – та ознакою низько-го рівня людського розвитку в країні. Воно полягає в тому, що окремі люди, групи або цілі співтовариства страждають від ряду взаємопов’язаних проблем, таких як безро-біття, низька кваліфікація, низький рівень доходів, погані умови життя, високий рі-вень злочинності, розпад сімей тощо.

Концепція соціального відторгнення підкреслює багатосторонні виміри про-блем і звертає увагу на інституційні, політич-ні та економічні процеси, що породжують це явище. Зокрема, йдеться про відсутність прав (на освіту, на медичну допомогу, на житло, на працю, на участь у прийнятті рі-шень) і про позбавлення можливостей реа-лізації цих прав навіть за умови їх формаль-ної наявності. Бідність, відсутність базової компетентності і можливостей навчання впродовж життя або дискримінація можуть



спричинити не просто їх неконкуренто-спроможність на ринку праці, але фактич-но відлучити їх від зайнятості і належних доходів, перешкоджати отриманню соці-альної допомоги та залученню у суспільне життя. Не маючи реального впливу на влад-ні рішення, ті, хто постраждав від соціаль-ного відторгнення, часто відчувають себе безсилими і щодо власних рішень, які сто-суються їх власного життя.

Соціальне відторгнення означає відсут-ність доступу до ресурсів, прав, товарів і по-слуг, а також нездатність або обмеженість можливості брати участь у різних аспектах життя суспільства. Безробітний, наприклад, може легко стати бідним, що зумовлюється відторгненням від роботи, а отже і доходів від зайнятості та спричиняє залежність від соціальної допомоги. Економічна деприва-ція обмежує участь у громадському житті суспільства, відпочинку, діяльності сім’ї та доступі до медичних і соціальних послуг. Це може викликати відчуття маргінальності та своєї незначної цінності для суспільства, що своєю чергою призводить до почуття сорому та пасивності. Наслідком може ста-ти втрата (або відмова) від своєї соціальної мережі, скорочення соціальних контактів і нездатність жити відповідно до соціаль-но прийнятих норм і цінностей, подальша стигматизація та дискримінація.

Соціальне відторгнення має як об’єктивні, так і суб’єктивні виміри та про-яви. Зокрема, об’єктивним відторгненням є довготривале безробіття, яке зазвичай спричиняє втрату доходів, а отже і мож-ливості вести традиційний для себе спо-сіб життя. Суб’єктивно це сприймається як втрата соціального статусу, часто друзів і взагалі соціальних контактів. Проте, слід за-значити, що далеко не завжди суб’єктивні і об’єктивні ознаки відторгнення співпада-ють – те, що одні люди сприймають надзви-чайно гостро, іншими може сприйматися як тимчасові негаразди. Так само як і зі спів-відношенням суб’єктивної та об’єктивної бідності, суб’єктивні ознаки соціального відторгнення часто мають значно гостріші наслідки. 11 12

Важливим важелем захисту своїх прав і, відповідно, запобіжником соціально-му відторгненню є розвинене громадян-ське суспільство, яке забезпечує реаль-ні можливості будь-якого об’єднання груп за демографічними, соціальними або гео-графічними ознаками. Тому в Україні, де ефективне громадянське суспільство ще 11 Kieselbach T. Long-term Unemployment among Young People: The Risk of Social Exclusion. 2003.12 European Commission. Joint Report on Social inclusion. 2004.

повністю не сформовано, а переважна час-тина об’єднаних акцій населення здійсню-ється під впливом політичних подій та (або) політичних лідерів, важко розраховувати на дієві процеси соціального залучення або протидії соціальному відторгненню.

Соціальне відторгнення віддзеркалює часткове або повне вилучення особи (гру-пи) із соціальної структури суспільства й суспільних процесів, є наслідком існую-чих (нормативних або психологічних) пе-решкод для їх суспільно значущої ролі. До цієї категорії потрапляють не лише пред-ставники так званих найнижчих щаблів сус-пільства, а всі, чиє життя визначається сту-пенем байдужості та жорсткістю контролю з боку інших груп суспільства, а не особис-тим вибором.

Окремо слід звернути увагу на так зва-не «добровільне відторгнення або само-відторгнення», яке виникає внаслідок сві-домих чи напівсвідомих дій самої особи, спрямованих на її відсторонення від сус-пільних потреб.

Cоціальне відторгнення є багатопла-новою, комплексною категорією. Його ви-вчення має доповнювати традиційні дослі-дження бідності, оскільки обидва ці явища свідчать про втрати людських ресурсів, можливостей та життєвих шансів, що є не-припустимим з позиції соціальної справед-ливості і забезпечення сталості економіч-ного зростання в майбутньому11.

Визначення соціального залучення

ЄС визначає соціальне залучення як процес, що забезпечує для тих, хто має ри-зик бідності та соціального відторгнення, можливості та ресурси, необхідні для того, щоб повною мірою брати участь в еконо-мічному, соціальному та культурному житті, досягти рівня життя та добробуту, що від-повідають нормальним стандартам у сус-пільстві, у якому вони живуть. Соціальне залучення забезпечує людям більш широкі можливості для участі у процесі прийняття рішень, що впливають на їх життя, та доступ до основних прав12.

Таке трактування соціального залучен-ня визнає необхідність розширення можли-востей для тих, хто знаходиться за межами суспільства, для підвищення рівня їх життя, тобто досягнення такого рівня добробуту, що вважається нормальним у суспільстві. Отже, процес соціального залучення є сво-

1.4



єрідним «перерозподілом соціальних мож-ливостей» серед усіх верств населення, що укріплює зв’язок між принципами рівності та недискримінації, а також розширює мож-ливості для вразливих і маргіналізованих осіб або груп.

З цієї позиції процес соціального за-лучення передбачає виявлення основних причин соціального відторгнення (серед яких дискримінаційні дії, недосконалість відповідної політики та інститутів, структур-ні недоліки) для їх подальшого усунення та забезпечення участі та інтеграції в громад-ські інститути та соціальні мережі. Необхід-ним є визначення політичних та економіч-них процесів, які генерують відторгнення, і проведення відповідних політичних та ін-ституційних змін. Таким чином, соціальне залучення не означає лише простий ви-хід зі стану соціального відторгнення. Воно складається щонайменш з двох етапів. Пер-ший – усунення бар’єрів у широкому сенсі, тобто бар’єрів на шляху до участі й досту-пу до ресурсів та можливостей. Другий – сприяння зміні ставлення. Необхідною, але недостатньою умовою є існування відпо-

відних правових норм та структур, водно-час важливим є впровадження політики, спрямованої на розвиток солідарності у громаді, протидію укоріненню соціальної упередженості, а також заохочення участі осіб, які стикаються з бар’єрами, у суспіль-ному житті. Це є важливими елементами забезпечення ефективного та довгостро-кового процесу соціального залучення і сталості його результатів.

Зв’язок між людським розвитком та соціальним відторгненням і соціальним залученням

Концепції соціального відторгнення та залучення і концепція людського розвитку доповнюють одна одну. Досягнення висо-кого рівня людського розвитку є неможли-вим за наявності значних груп населення чи осіб, які є соціально відторгнутими, тоб-то тих, що стикаються з перешкодами щодо участі в економічному, соціальному, куль-турному та політичному житті. Обмеження в будь-якій з цих сфер звужують свободу вибору, що є основою людського розви-тку. Створення умов для людського розви-тку означає подолання бар’єрів і зміцнен-ня процесів залучення, що розширюють справжні можливості та свободи людей, для розбудови інклюзивного суспільства, в якому різноманіття є силою, а не слабкістю. Отже, соціальне залучення є засобом за-безпечення людського розвитку.

Аналіз соціального відторгнення вияв-ляє рушійні сили цього процесу шляхом вивчення взаємодії між особистістю та сус-пільством і його інститутами. Відповідно значна увага приділяється аналізу право-вого поля, діяльності установ, організацій та соціальних мереж, цінностей, політичних уподобань тощо. Хоча люди інколи свідомо відторгнуті за ознаками етнічної належнос-ті, політичної належності, статі тощо, у біль-шості випадків соціальне відторгнення є наслідком складного ланцюга соціальних процесів, в яких відсутні навмисні спроби відторгнення. В ході дослідження виявлено взаємодію інституційних, правових та пове-дінкових факторів відторгнення в Україні, що включають, серед інших, тривале безро-біття, дерегулювання ринку праці, посилен-ня міграційних процесів та процесів фраг-ментації суспільства, поглиблення бідності, поганий стан здоров’я, послаблення ролі сім’ї як соціального інституту тощо.

Окремі механізми та прояви соціально-го відторгнення зазвичай не послаблюють, а перетворюються на нові рушійні сили від-

1.5

Людський розвиток та соціальне залучення – концепції, що зосереджені на людині

Концепції соціального залучення та людського розвитку здобули популяр-ність в останні два десятиліття, але досі в основному розвивалися паралель-но. Обидві концепції визначають права і добробут людини метою та крите-рієм суспільного прогресу, виходять за межі суто економічного зростання. Соціальне відторгнення, що перешкоджає отриманню важливих соціаль-них товарів і послуг через бар’єри на інституційному рівні, рівні громад та особистісному рівні (у результаті навмисної дискримінації або відсутності спроможності), зменшує людські можливості та реальні свободи людей вести таке життя, яке вони цінують.

Перспектива людського розвитку додає цінності соціальному відторгнен-ню. Дослідження людського розвитку виявляють існуючі проблеми, зо-крема пов’язані із нерівністю у можливостях розвитку, що призводять до соціального відторгнення. Крім того, на рівні людського розвитку відо-бражаються наслідки соціального відторгнення, що вимірюється за допо-могою низки індикаторів. Людський розвиток враховує різні аспекти по-ліпшення якості життя людини, у тому числі та такі, що виходять за межі питань, пов’язаних з життям людей, які зазнали відторгнення.

Концепція соціального залучення також збагачує цінність концепції люд-ського розвитку за рахунок концентрації уваги на процесах відторгнення та їх чинниках (агентах, групах та установах, що сприяють відторгненню). Концепція соціального залучення пропонує більш широке поняття аген-та, що існує в рамках людського розвитку, досліджуючи питання причин, рушійних сил та механізмів, дія яких зумовлює відторгнення людей. Соці-альне залучення пропонує стратегії людського розвитку, що базуються на усуненні дискримінації, нерівності, безпорадності та нерівноправних від-носин, які лежать в основі кожного типу соціального відторгнення.

1.4ВСТАВКА



торгнення, формуючи замкнуте коло, коли одна депривація веде до іншої, що призво-дить до стійкого багатовимірного відтор-гнення. Наприклад, алкоголізм є причиною того, що людина втрачає зв’язок із суспіль-ством, він також обмежує можливості лю-дини на ринку праці та отримання доходів, і навпаки, безробіття, яке зумовлює втрату соціального статусу, часто є причиною ал-коголізму. Соціальне відторгнення, як пра-вило, пов’язане з бідністю, що, у свою чергу, призводить до втрати багатьох прав. Люди-на, яка кожен день бореться за своє фізичне виживання, не має часу і бажання турбува-тися про соціальне, політичне чи культур-не життя суспільства. Відсутність реальних можливостей громадськості впливати на процеси вироблення політики призводить до маргіналізації деяких груп населення, їх голоси та прагнення не сприймаються або ігноруються.

Комплексний аналіз соціального від-торгнення дозволяє виокремити відтор-гнуті групи населення, і виявити причини такого відторгнення та розробити ціле-спрямовані стратегії, програми та заходи, спрямовані на запобігання будь-яким про-явам дискримінації. Відповідно, політика та процеси соціального залучення є міжсек-торальними, вони зосереджують увагу на таких різноманітних сферах як інституційні перетворення та зміни у суспільних відно-синах і суспільній свідомості.

Соціальне відторгнення в Україні

Терміни «соціальне відторгнення», «со-ціальне залучення» та «участь у суспільно-му житті» ще не мають законодавчого закрі-плення, не поширені у фаховій літературі та в офіційних документах із соціальної полі-тики. Однак на практиці чинне національне законодавство певною мірою спрямоване на запобігання соціальному відторгненню будь-яких груп населення, на захист і соці-альне залучення найбільш уразливих груп (сімей або окремих осіб). Більше того, тер-міни «соціальна реабілітація», «соціальна інтеграція» або «інтеграція в суспільство», «ресоціалізація» та «соціальна адаптація» використовуються в багатьох офіційних до-кументах.

У Конституції України зазначено, що кожна людина має право на вільний роз-виток своєї особистості, права та свободи людини не можуть бути скасовані чи обме-жені. Громадяни мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед зако-

1.6

ном. У Конституції України зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за озна-ками раси, кольору шкіри, політичних, релі-гійних та інших переконань, статі, етнічно-го та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. Рівність у правах жінок і чоловіків також забезпечена на конститу-ційному рівні. Ці положення відповідають європейському законодавству. Кожному гарантується свобода пересування, сво-бода слова, світогляду та віросповідання, об’єднання у політичні партії та громадські організації, право на працю, на підприєм-ницьку діяльність, на соціальний захист, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на охорону здоров’я, медичну допо-могу та медичне страхування, безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту тощо.

Реалізація цих прав забезпечується шляхом прийняття та виконання відпо-відних законів та підзаконних актів. Зако-ни України «Про державні соціальні стан-дарти та державні соціальні гарантії» (2000 рік), «Про прожитковий мінімум» (1999 рік), «Про оплату праці» (1995 рік), «Про освіту» (1991 рік), «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціаль-не страхування» (1998 рік) тощо враховують основні принципи та основи соціального залучення. Спеціальні закони були розро-блені для врегулювання питань, що стосу-ються вразливих верств населення, зокре-ма щодо захисту: населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи; вій-ськовослужбовців та їх сімей; людей з інва-лідністю; ветеранів війни; дітей війни; багато-дітних сімей; сімей з дітьми; ветеранів праці; пенсіонерів та осіб похилого віку; хворих на соціально-небезпечні хвороби; мігрантів; осіб, які тимчасово втратили працездатність. Також розроблено засади страхування від нещасного випадку на виробництві, про-фесійного захворювання та на випадок без-робіття тощо. У 2001 році було затверджено Стратегію подолання бідності, розраховану на термін до 2010 року включно. Наразі роз-робляється Програма подолання бідності до 2015 року. Діють різноманітні програми, спрямовані на уникнення та подолання со-ціального відторгнення окремих катего-рій населення. Однак реалізація прийнятих програм з одного боку залежить від усві-домлення владою важливості цих проблем і від фінансових можливостей державного бюджету – з іншого.

Сучасній системі соціального захисту в Україні притаманні ті самі вади, що і іншим системам у багатьох країнах з перехідною



економікою. Держава не забезпечує на-лежний рівень допомоги найбільш вразли-вим та нужденним групам населення; ра-зом з тим, програми соціального захисту охоплюють надто широке коло громадян, що виходить далеко за межі фінансових можливостей держави. Безпосередні со-ціальні виплати (у випадку страхових по-дій чи у формі соціальної допомоги) дуже низькі та не запобігають бідності. Непри-пустимо високе співвідношення між різно-манітними трансфертними виплатами та заробітною платою не стимулює населення активно брати участь в економічній діяль-ності. Політична нестабільність і, в певному сенсі, непослідовність політичних рішень ускладнювали процеси модернізації сис-теми соціального захисту з метою протидії соціальному відторгненню та маргіналізації певних груп населення.

Україна проголосила своєю ціллю роз-будову соціально орієнтованої ринкової економіки, що визначає розвиток людини основою соціальної політики держави та мі-рою економічного і соціального прогресу країни. Для досягнення цієї цілі українське суспільство має об’єднатися навколо ідеї людського розвитку і прогресу. У 2005 році Європейський парламент майже одного-лосно прийняв пропозицію, що передбачає прагнення Європейського Союзу встано-вити більш тісні зв’язки з Україною. З метою значного поглиблення політичної асоціації та економічної інтеграції України в ЄС у те-перішній час ведуться переговори щодо під-писання Угоди про асоціацію. Враховуючи великий досвід ЄС у здійсненні ефективної політики та програм соціальної інтеграції, зміцнення співпраці в цій області сприятиме активізації цих процесів в Україні.



Р О З Д І Л

Відторгнення від політичного життя2

Політичні права належать до основних конституційних прав і свобод громадян. Загальною Декла-рацією прав людини визначено, що: • кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через

вільно обраних представників; • кожна людина має право на рівний доступ до державної служби в своїй країні; • воля народу має бути основою влади уряду; ця воля має проявлятись у періодичних і вільних

виборах, які повинні проводитись при загальному й рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші форми, що забезпечують свободу голосування1.

Залучення до політичного життя є неможливим без існування демократичних інститутів і практик. Поняття демократії в широкому сенсі означає свободу, рівність та ефективний контроль громадя-нами дій уряду, відповідальність уряду перед громадянами, прозорість та справедливість політич-них рішень, рівну участь громадян у політичному житті та рівний доступ до влади2. Демократичні інститути та практики мають бути справедливими, підзвітними, захищати права й основні свободи людини. Вони повинні сприяти визначенню бар’єрів на шляху прискореного людського розвитку та соціального залучення, найкращих способів розв’язання проблем та реалізації рішень у най-більш ефективний спосіб3. За відсутності демократичних інститутів і практик постають серйозні ризики щодо того, що особи, відповідальні за управління державними ресурсами, будуть непоін-формовані про справжні потреби відторгнутих верств населення.Основними індикаторами відторгнення від політичного життя є: • рівень участі в суспільно-політичному житті; • можливість впливати на управління країною на державному і на місцевому рівнях; • доступ до політичної влади.4

1 United Nations. The Universal Declaration of Human Rights. 1948.2 Huntington S. The Third Wave: Democratization in the Twentieth Century. 1991.3 United Nations Development Programme. Human Development Report 2002. Deepening Democracy in a Fragmented World.4 Economist Intelligence Unit. Democracy Index 2010: Democracy in Retreat.

Демократичні трансформації та участь населення у політичному житті

З часів отримання незалежності Україна пройшла через складний процес розбудо-ви основ консолідованої демократії. У про-цесі переходу були ефективно демонтовані механізми командної економіки та створе-ні ринкові інститути. Для розбудови основ демократичного режиму було прийнято нову Конституцію України та низку законів, створено демократичні інститути й інститу-ти захисту прав людини, що забезпечують регулярне проведення виборів, повагу до прав людини, таких як свобода слова, сво-бода асоціацій, відсутність дискримінації за ознакою статі, раси, релігії, а також поши-рення толерантності та соціальної гармонії. Були втілені деякі реформи у сфері держав-

2.1 ного управління, у тому числі щодо оптимі-зації державних структур. Виникло і швид-ко розвивається громадянське суспільство, створено незалежні ЗМІ, які почали грати важливу роль як система стримувань і врів-новажування у частині здійснення політич-ними лідерами та державними посадов-цями своїх повноважень. Однак наявність правових рамок і демократичних інсти-тутів досі не забезпечує сильної та добре функціонуючої демократії в Україні. У звіті Economist Intelligence Unit «Індекс демо-кратії» зазначено, що з 28-ми країн Східної Європи у 19-ти спостерігається зниження індексу демократії в період між 2008 і 2010 роками, причому найбільш значне скоро-чення спостерігається в Україні4.

У результаті складних і взаємо пов’язаних процесів в Україні не було повною мірою створено середовище для забезпечення


РОЗДІЛ 2. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ 34

прав і можливостей щодо участі та залучен-ня населення, особливо вразливих груп, до політичних процесів на національно-му й місцевому рівнях. Традиційні автори-тарні радянські цінності та погляди на такі елементи демократії як відкрита політична конкуренція, підтримка незалежної думки, прийняття спільних рішень, гендерна рів-ність, як і раніше, залишаються вкорінени-ми у сучасні практики.

Політичні інститути, що виникли про-тягом перехідного процесу, поєднують еле-менти нових демократичних інститутів та старих радянських моделей прийнят-тя рішень. Первинне бажання створити демократичні, добре функціонуючі інсти-тути шляхом простого копіювання деяких перевірених і надійних західних моделей не було повністю реалізоване в Україні. По-будовані формальні інститути, що за своїми основними функціями відповідають уста-новам у промислово розвинених і демо-кратичних державах, лише частково визна-чають політичні дії.

Замість інституційного вакууму, відкри-того для побудови будь-яких інституцій-них форм, реформатори зіткнулися з опо-ром неформальних мереж, сформованих за радянського режиму. Такі мережі ство-рили свої власні методи та процедури, а також соціальні зв’язки й моделі прийнят-тя зобов’язань. Унаслідок цього політична й економічна сфери залишаються невідо-кремленими, а відтак, певні групи можуть впливати на політичні процеси та просу-вати свої економічні інтереси, що в цілому гальмує демократичні реформи. Повільний прогрес у напрямі досягнення адекватно-го рівня прозорості та підзвітності держав-ної влади, зрощування політики та бізнесу, слабкість верховенства права – це окремі недоліки політичної системи України, що значною мірою визначаються інституцій-ною спадщиною. 5

Через цю інституційну спадщину про-цеси створення ринкового середови-ща та демократичних інститутів в Україні були суперечливими. Приватні інститути та конт рактні відносини не були захище-ні ефективними правовими гарантіями та практично змінювались залежно від інте-ресів політичних груп, які перебували при владі. Ринкова свобода, непорушність пра-ва власності та прав людини не дотримува-лися повною мірою.

Старі інститути також впливають на по-літичну поведінку багатьох громадян. Багато

5 Carothers T. The End of Transition Paradigm. 2002.

цінностей радянської системи з її фактичним руйнуванням не втратили своєї традиційної легітимності. Значна частина українців, осо-бливо люди старшого покоління, не визна-ють ідеали демократії та вільного ринку, вони більш схильні поводитися відповідно до традиційних цінностей радянської сис-теми, таких як державний патерналізм, ви-знання домінуючої ролі держави в еконо-міці, значна державна підтримка та пільги для правлячої еліти. У сучасній українській реальності ці непохитні інституційні очіку-вання та цінності були вміло використані де-якими політиками, які було обрані завдяки обіцянкам реалізації несталих та нецільових соціальних програм. Політики намагалися відтворити модель, за якої держава є па-троном, а населення – колективним клієн-том: патрон розподіляє цінності серед своїх клієнтів і захищає їх в обмін на лояльність та підтримку.

Політичні процеси в Україні форму-ються під впливом конкуренції економіч-ної та політичної еліти, що обмежує мож-ливості населення щодо участі в них. На ранніх етапах трансформацій політичний режим в Україні мав багато рис радянської системи та до 2004 року характеризувався як гібридна держава з авторитарним ре-жимом змагання5. Це був режим, за якого демократичні інститути та процеси, такі як політичні партії та вибори, існували, але насправді політичні рішення приймались у процесі неформальних узгоджень і до-мовленостей.

Великі фінансово-промислові групи, що з’явилися наприкінці 1990-х років, ста-ли активними політичними гравцями. Їх боротьба за економічні ресурси та активи, що відбувалася за правилом «переможець отримує все», унеможливила домовле-ність еліт, як це сталося у деяких постра-дянських країнах та країнах Центральної Європи. На політичній арені спостеріга-лася економічна конкуренція потужних груп інтересів, коли активні та впливові політичні та фінансові гравці приєднува-лися до президентського чи опозиційно-го табору. Як стверджують деякі експерти, саме витіснені фінансово-промислові гру-пи та середній клас, який постраждав від натиску бюрократичного апарату, стали рушійною силою подій 2004 року. Це до-зволяє оцінити «помаранчеву революцію» не як «системний прорив», а як фазу від-критого конкурентного протистояння в рамках більш широкого режимного циклу,



результатом якого став прихід до влади опозиції6.

Поправки до Конституції, прийняті у 2004–2005 роках, та зміни у складі правля-чої еліти викликали зміни у механізмах здій-снення влади. Конкурентна боротьба між політичними суб’єктами значно активізува-лася. Вплив на засоби масової інформації з боку високопосадовців був послаблений і замінений гнучкою редакційною політикою лобіювання інтересів власників засобів ма-сової інформації, які є лідерами фінансово-промислових груп, що використали влас-ний контроль провідних засобів масової інформації для підтвердження політичної лояльності до влади і забезпечення еконо-мічних преференцій.

Дуалізм виконавчої влади, що виник внаслідок поправок, внесених до Консти-туції, негативно вплинув на механізми ад-міністративної координації та сприяв зміц-ненню політичної корупції. Ослаблення вертикалі виконавчої влади та її небажан-ня здійснювати прямий тиск на опозицію з суто політичних мотивів зменшили вплив адміністративного чинника в ході останніх виборів. Парламентські вибори 2006 і 2007 років та президентські вибори 2010 року продемонстрували зростання змагальності виборчого процесу.

Незважаючи на те, що відбувся деякий прогрес у сфері політичних інститутів та процесів, ступінь політичних трансформа-цій був недостатнім для розробки системи, яка б витримала вплив економічної кризи. Політична система характеризувалась домі-нуванням конкуренції груп інтересів, коруп-цією та розширенням тіньової економіки. Ефективність економічної та соціальної по-літики була серйозно підірвана політичною нестабільністю та частими виборами. Від-сутність узгоджених дій перших осіб держа-ви призвела до неспроможності прийняття необхідних рішень в Україні у вирішальний момент, коли через фінансову кризу спо-

6 Hale H. Regime Cycles: Democracy, Autocracy and Revolution in Post-Soviet Eurasia. 2005.

стерігалось різке падіння експорту та згор-тання металургійного виробництва, а банки зазнали краху. Україні не вдалося провести економічні реформи, при цьому вона зіткну-лася з економічно і політично складними га-зовими суперечками з Росією.

Таким чином, суспільство пройшло че-рез трансформацію економіки, соціальної структури та національної ідентичності, що зумовило відторгнення значної частки на-селення від важливих процесів у державі та незадоволення новими політичною та економічною системами. Умови життя були далекими від очікувань та ідеалів громадян. Деякі верстви населення не змогли швид-ко адаптуватися до мінливого середовища, внаслідок чого поширилось почуття соці-альної тривоги та невпевненості.

Певна частка населення незадоволена ефективністю та якістю сучасних демокра-тичних інститутів і політичних процесів, вважаючи себе відторгнутою від політич-ного життя. Протягом існування незалеж-ності України лише 18 відсотків населення країни вважали достатнім свій рівень залу-чення у суспільне життя. Решту – принай-мні 67,6 відсотка – можна вважати тією чи іншою мірою відторгнутими від участі в по-літичних процесах (Таблиця 2.1).

Політичний режим, що сформувався в Україні, не сприяє належним чином заохо-ченню населення до участі у політичних процесах, насамперед вразливих груп на-селення, що призводить до відносно низь-кого рівня їх участі у політичному житті. Українські громадяни періодично реалі-зують своє право на таку участь, серед ін-шого, у формі електоральної активності. Не дивлячись на те, що участь у голосуванні не завжди безпосередньо пов’язана із по-літичним вибором, значна частина респон-дентів (83,6 відсотка) зазначили, що вони беруть участь у голосуванні на виборах, на відміну від 13,8 відсотка, які не беруть. (Таблиця 2.2).

Розподіл населення за оцінкою власного ступеня пристосованості населення до сучасної життєвої ситуації (%)

1997 1999 2001 2003 2007 2009

Активне залучення до нового життя 7,3 7,4 7,2 8,3 16,0 18,0Перебування в постійному пошуку себе у нинішньому житті 36,3 36,6 38,0 30,5 32,5 33,6Відсутність бажання пристосовуватись до нинішньої ситуації, існування в очікуванні змін на краще

44,9 46,7 43,3 36,2 37,6 34,0

Невизначеність власного стану 11,5 9,3 11,5 25,0 13,9 14,4Джерело: Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

2.1ТАБЛИЦЯ



Населення вважає, що його інтереси та сподівання представлені політичними си-лами не належним чином, а це, у свою чергу, підриває його довіру до політичних інсти-тутів. Політична практика та існуючі по-літичні інститути недостатньо мотивують середньостатистичного українця брати участь у політичних процесах та спричи-нюють відторгнення громадян від проце-су прийняття соціально значущих рішень, у тому числі й тих, що безпосередньо стосу-ються їх інтересів.

Конституція 1996 року окреслила демо-кратичні рамки для розвитку життєздатно-го політичного суспільства. Було зафіксо-вано права і свободи людини, заборонено цензуру, визначено принцип зміни влади через процедуру виборів, задекларовано ряд інших демократичних цінностей. Про-те головною проблемою становлення де-

мократії в Україні залишається невідповід-ність прийнятої нормативно-правової бази реальним політичним відносинам. Недо-статній рівень політичних свобод не до-зволяє людям наполягати на політиці, яка б розшила соціальні та економічні мож-ливості і зробила демократичний процес більш прозорим, а органи державної влади більш відповідальними. Населення України не бачить жодного політичного суб’єкта, який захищав би повністю його інтереси (Таблиця 2.3).

Низький рівень довіри до вибраних посадовців породжує внутрішнє переко-нання громадян у тому, що існуючі проти-річчя в політичній сфері непереборні. Це призводить до подальшого поглиблен-ня розриву інтересів політиків і громадян, провокує конфліктогенність українського суспільства. Не зважаючи на той факт, що близько третини населення України вва-жає, що вони можуть вплинути на політич-ну ситуацію, більше 60 відсотків заперечує таку можливість. (Таблиця 2.4).

Як наслідок відторгнення населення від політичної сфери, 88 відсотків опитаних се-ред молоді, до 80 відсотків людей середньо-го віку і 86 відсотків – старшого віку протя-гом 12 останніх місяців не брали участі ні в одному суспільно-політичному заході7.

Реформи політичної системи та влас-не політичні процеси поки що не забезпе-чили створення належної системи верхо-венства права, що має сприяти залученню людей до політичного життя. Поширен-ня неформальних практик прийняття по-літичних рішень може підривати суспільну довіру до правопорядку та призвести до порушення законодавства. За роки неза-лежності остаточно зруйновано законос-лухняність населення, під сумнів поставле-но необхідність дотримання встановлених правил і офіційних норм. Значною мірою вони усвідомлюються лише особами стар-ших вікових груп. Загалом населення не

7 Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

Розподіл населення за участю у голосуванні на виборах (%)

Вік респондентівВсі респонденти

15–24 25–49 50–64 65+

Брали участь у голосуванні 47,5 87,6 92,6 89,3 83,6Не брали участі у голосуванні 39,5 11,6 6,5 9,5 13,8Не мають права голосу 10,7 0,2 0,0 0,0 1,6Невизначеність 2,3 0,6 0,9 1,2 1,0Разом 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0

Джерело: розраховано за даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

2.2ТАБЛИЦЯ

Оцінка населенням діяльності різних політичних суб’єктів у сфері захисту їх інтересів, 2009 рік (%)

Політичні суб’єкти Оцінка

Президент 3,7Верховна Рада 1,6Прем’єр-міністр 5,8Уряд 2,6Засоби масової інформації 6,2Представники місцевої влади 3,0Профспілки 3,7Керівники підприємств 1,9Армія 2,2Правоохоронні органи 2,9Церква 8,3Діячі культури та науки 1,5Інші 1,0Ніхто з них не захищає 55,7Невизначеність 12,5

Джерело: Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

2.3ТАБЛИЦЯ



вважає встановлений порядок справедли-вим і не бажає дотримуватися норм. Майже 70 відсотків опитаних вважають прийнят-ними нечесні вчинки заради вигоди8. Вод-ночас значна частина суспільства відчуває втомленість від неорганізованості, жор-сткої конкурентної боротьби всередині по-літикуму, бажає змін і прагне наведення по-рядку. Правопорядок і рівність усіх перед законом є головним для переважної біль-шості респондентів.

Разом з тим, як в багатьох пострадян-ських країнах, «порядок» не завжди може означати верховенство права, а віднов-лення контролю за рахунок зміцнення державних інститутів. Теза про те, що біз-нес не має права втручатися в політику, визначає новий постулат сучасної бюро-кратичної ідеології: можна робити не те, що регламентується законом (наприклад впливати на політичний процес законни-ми засобами), а те, що дозволено владою. Відповідно, державне управління – при-вілей бюрократії, і бізнес не повинен у нього втручатися; приватний бізнес до-зволений лише за умови його політич-ної лояльності та підтримки владних іні-ціатив. Такий підхід, безперечно, посилює політичне відторгнення значної частини представників соціально активних віко-вих груп і формує ідеологічні засади по-дальшого зростання бюрократичного впливу на суспільне життя.

8 Головаха Є., Паніна Н. Українське суспільство 1992–2008: Соціологічний моніторинг. 2008.

Система державного управління не має достатньої спроможності для виявлення та задоволення потреб населення, а та-кож залучення його до громадського обго-ворення. Участь громадськості у процесі розробки політики використовується для досягнення консенсусу, обговорення ідей, поліпшення сприйняття нових пропози-цій, знаходження економічно-ефективних стратегічних рішень та підвищення прозо-рості процесу їх прийняття. Наразі галузеві міністерства мають недостатню спромож-ність проводити дослідження, розробляти ефективну політику, виконувати її попере-дню оцінку, а також оцінювати витрати та наслідки стратегічних ініціатив.

Система державного управління не спроможна повною мірою заохочувати за-стосування спільних підходів до розробки політики, а вразливі групи населення рідко беруть участь у розробці державних про-грам, їх впровадженні та моніторингу, а та-кож наданні послуг на місцевому рівні. Існує сподівання, що реформи системи надання адміністративних послуг та кримінальної юстиції, а також заходи з подолання коруп-ції сприятимуть залученню громадськос-ті та розширенню можливостей уразливих і відторгнутих груп для співпраці з систе-мою державного управління. Започаткова-на адміністративна реформа, що спрямо-вана на реорганізацію системи управління та покращення інституційної спроможності

Розподіл населення за оцінкою свого впливу на політичну ситуацію (%)

Вік респондентівВсі респонденти

15–24 25–49 50–65 65+

Позитивна оцінка 26,3 29,2 34,4 34,9 30,9Негативна оцінка 53,2 58,9 56,2 50,9 55,9Невизначеність 20,5 11,9 9,4 14,2 13,2Усього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0


2.4ТАБЛИЦЯ

Розподіл населення України за віком і самооцінкою власної відповідальності за стан суспільних справ, 2009 рік (%)

Вік Визнання відповідальності Невизнання відповідальності Невизначеність

У країні У місті або селі У країні У місті або селі У країні У місті або селі

18–25 24,7 28,5 62,0 58,2 13,3 13,326–40 25,7 30,5 61,2 57,3 13,1 12,241–55 23,5 30,5 61,3 57,2 15,3 12,356+ 21,1 22,9 66,9 66,2 12,0 10,9

Джерело: Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

2.5ТАБЛИЦЯ



державних структур, може сприяти перед-бачуваності державних процесів і рішень, удосконалити механізми громадської участі.

Недостатній доступ до публічної ін-формації. Не маючи доступу до достовір-ної інформації, пересічні українці, насам-перед вразливі групи населення, не мають можливості ефективно брати участь у про-цесах прийняття рішень, що впливають на їх життя. Оскільки інформація – це влада, то забезпечення справедливого розпо-ділу влади, необхідного для формування міцних партнерських відносин та ефектив-ної системи стримувань і врівноважуван-ня, вимагає, щоб інформація була доступ-ною, актуальною та достовірною.

Реформування системи доступу до пу-блічної інформації є складним завданням. Раніше в Україні діяв Закон «Про інформа-цію» (1992 рік), яким визнавалося право на інформацію, проте міжнародними органі-заціями він був охарактеризований як «за-плутаний» і такий, що передбачає надмірні винятки. Нові Закони України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформа-цію», ухвалені Верховною Радою України, набули чинності у травні 2011 року. Ці За-кони суттєво спрощують доступ громадян до інформації органів влади та місцевого самоврядування, уніфікують порядок акре-дитації журналістів, прискорюють стро-ки отримання відповідей на запити, а та-кож спростовують обов’язок погоджувати інтерв’ю з посадовцями.

Засоби масової інформації не завжди є вільними, що може обмежити доступ до об’єктивної та неупередженої інформації. Доступ до інформації є основним інстру-ментом підвищення прозорості й підзвіт-ності та сприяння досягненню цілей со-ціального залучення. В умовах обмеженої свободи засобів масової інформації, ін-формація, що ними подається, може бути викривлена. Від так, вони не будуть вико-нувати свою контрольну функцію (так зва-ну функцію «сторожового пса демократії»).

За даними Freedom House 2010 року, преса в Україні є частково вільною9. Зокре-ма зазначається, що правова база забезпе-чує свободу засобів масової інформації та є однією з найпрогресивніших у Східній Європі, проте рівень поваги до законів за-лишається низьким з часів «помаранчевої революції». Журналісти повідомляли про факти того, що вони іноді стають жертвами погроз, переслідувань і нападів, а слабка й політизована система кримінальної юсти-

9 Freedom House. Freedom of the Press 2010.

ції країни не може їх ефективно захисти-ти. Оскільки багато вели ких ЗМІ належать економічним групам, подання інформації часто викривлюється на користь їх влас-ників.

Інституційно слабке громадянське суспільство не має достатньої спромож-ності для задоволення потреб уразливих та відторгнутих груп і захисту їх інтер-есів. На початку перехідного періоду ре-форматори в Україні, як і в багатьох інших пострадянських державах, сповідували загальну ідею про те, що підтримка грома-дянського суспільства генеруватиме ши-рокий спектр організацій громадянсько-го суспільства (ОГС), що братимуть участь у суспільному житті, зміцнюючи демокра-тичні інститути та сприяючи ринковим пе-ретворенням. Ці сподівання виявилися за-вищеними, оскільки вони не відповідали інституційному, історичному та політично-му контексту пострадянського перехідно-го періоду.

Розвиток сильного та динамічного гро-мадянського суспільства у довгостроковій перспективі потребує сталого функціону-вання економічної системи. Економічна не-визначеність та конфронтація всередині політичної еліти протягом усього періоду незалежності України гальмували проце-си розбудови громадянського суспільства. Держава не стала провідним агентом у підтримці громадянського суспільства як основного компонента демократичних трансформацій в Україні, внаслідок цього воно залишається слабким і погано струк-турованим. Крім того, також відсутня група сильних громадських організацій, які мо-жуть представляти широкі суспільні інтере-си, насамперед вразливих груп при веден-ні переговорів у рамках демократичного процесу.

З метою полегшення діалогу уряду та громадянського суспільства, незважаючи на недоліки процесу розвитку останньо-го, в Україні була розроблена та запрова-джена нова правова база з необхідними механізмами та інструментами. Це дозво-лило посилити спроможність до співпраці та конструктивного діалогу між інститутами державного управління та організаціями громадянського суспільства.

Існує ряд питань, на які необхідно звернути увагу для підвищення ролі гро-мадянського суспільства щодо усунення бар’єрів на шляху політичного та соціаль-ного залучення. Більшість ОГС керуються



пропозиціями та враховують пріоритети й ресурси зовнішніх донорів, і меншою мі-рою – реальні потреби громад. Часто про-грами ОГС формуються їх донорами, деякі ОГС не зосереджуються на завданні побу-дови зв’язків зі своєю цільовою групою, а працюють лише в межах певного набору завдань, передбачених донорами. У ре-зультаті довіра до громадянського сус-пільства є досить низькою, що зменшує можливості для вразливих груп об’єднати свої зусилля та забезпечити, щоб їх голо-си та проблеми були почуті завдяки діяль-ності ОГС.

Незавершений процес децентралізації не забезпечив створення ефективних меха-нізмів участі у процесах прийняття рішень на місцевому рівні. Децентралізація озна-чає делегування завдань, відповідальності, ресурсів і повноважень щодо прийняття рішень регіонам та місцевим органам са-моврядування. Вона може поліпшити роз-поділ ресурсів та надання послуг шляхом наближення осіб, які приймають рішення, та постачальників послуг до громадян. Де-централізація дозволяє довести потреби соціально відторгнутих та уразливих груп населення до відома місцевих директив-них органів, водночас вона автоматично не веде до поліпшення результатів для неза-можних та інших уразливих груп. Незважа-ючи на прогрес в процесі децентралізації, деякі недоліки поки що спостерігаються, а саме:• Обмежені повноваження місцевих ор-

ганів влади та неузгодженість обов’язків центральних, регіональних та місцевих органів влади; через це місцева влада не здатна повністю виконувати функції, передбачені Конституцією та законами України.

• Відсутність у органів місцевого самовря-дування достатніх повноважень щодо отримання доходів та здійснення витрат; а відтак, вони не мають фінансових мож-ливостей, співрозмірних з їх функціями. У нинішній системі майже усі податкові надходження мають перераховуватися безпосередньо до центрального дер-жавного казначейства, а потім деякі ко-шти повертаються на місцевий рівень. Ці великі вертикальні перерахування ко-штів є неефективними та викривлюють стимули10.

• Відсутність відповідної підготовки у дер-жавних службовців для реагування на місцеві потреби та очікування вразли-

10 Independent International Experts Commission. A Reform Program for a New President of Ukraine. Proposals for Ukraine: 2010 – Time for Reforms. 2010.

вих груп населення. Представники дер-жавних установ часто не готові сприя-ти організованому та систематичному діалогу між зацікавленими сторонами, у тому числі ОГС, громадськими групами та приватним сектором, для визначення на основі широкої участі місцевих пріо-ритетів і взаємних очікувань результатів децентралізації врядування.

Відторгнення окремих верств населення від політичного життя

Старші покоління. Низький рівень до-ходів, залежність від державної допомоги та патерналістські погляди на державу є чинниками, що обмежують політичне за-лучення людей старшого віку. Тяжке ма-теріальне становище більшості населення старшого віку спричиняє його прихиль-ність до «економічного» голосування, перш за все, на виборах до місцевих органів вла-ди, зокрема завдяки отриманню товарів і послуг з боку політичних сил і кандида-тів на посади голів місцевої влади. Висока електоральна активність старших вікових груп істотно коригує результати виборів і фактично легітимізує осіб, що прийшли до влади у такий спосіб.

Молодь. Апатія та недовіра до політич-них процесів дистанціює молодь від полі-тичного залучення. Політичне відторгнення окремих груп молоді зумовлено ускладне-ним доступом до найнеобхідніших ресурсів життєзабезпечення: матеріальних, освітніх, соціальних, а також обмеженими можливос-тями участі в процесах державного управ-ління й місцевого самоврядування. В Укра-їні спостерігається низька електоральна активність молодіжної групи та незначне її представництво в різних органах держав-ної влади (близько 5 відсотків). За даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року, основною причиною неучасті молоді в голосуванні, після варіанту «не маю пра-ва голосу», є аполітичність – 14,4 відсотка тих, хто не голосував, зовсім не цікавлять-ся політикою. Молодь вважає, що вона не має можливості використовувати механізми вбудовування у соціальні мережі високок-валіфікованої еліти, не має доступу до ухва-лення рішень, а відповідно, і не контролює ресурси. Це посилює їх соціальне відтор-гнення, знижує їх активність, маргіналізує або підштовхує до еміграції.

2.2



Жінки. Відновлення старих гендерних стереотипів, а також недостатня підтримка гендерного балансу створюють перешко-ди на шляху політичного залучення жінок. Радянська політична практика, незважаючи на її гендерний декор, який забезпечувався через символічні призначення жінок, була суто патріархальною, що віддзеркалюва-лось у масовій свідомості громадян Укра-їни. За роки незалежності в українському соціумі відбулись суттєві зміни у поглядах на роль жінки в політиці.

У 2006 році набрав чинності Закон Укра-їни «Про забезпечення рівних прав та мож-ливостей жінок і чоловіків», що встановлює організаційні та правові засади для забез-печення гендерної рівності. Однак гендер-на нерівність, як і раніше, має низку проя-вів, найпоширенішим з яких є обмеження доступу до політичної влади. В Україні так і не сталося кардинальних зрушень щодо участі жінок у діяльності органів державної влади. У Верховну Раду України останнього скликання було обрано лише 34 жінки (7,5 відсотка). Показовими в цьому сенсі є і від-сутність жінок у складі сформованому уря-ду у 2010 році. 11

Низький рівень представництва укра-їнських жінок на найвищому політичному рівні не узгоджується з досить високими показниками їх участі в системі державної служби. У цілому жінки переважають у скла-ді державних службовців – як керівників, так і спеціалістів (відповідно, 64,8 відсотка і 79,5 відсотка на початок 2010 року). Про-те вони становлять абсолютну більшість державних службовців на посадах нижчого рівня, що потребують нижчої кваліфікації та не передбачають значної відповідальнос-ті. Також жінки недостатньо представлені в органах управління місцевого рівня, де пи-

11 Державний комітет статистики України.

тома вага жінок серед депутатів не переви-щує 40 відсотків.

В Україні є багато висококваліфікова-них, освічених жінок, зайнятих у сфері дер-жавного управління, які мають необхідний досвід роботи та професійні навички для того, щоб займати керівні посади на ви-щих шаблях державного управління, проте наявність гендерних стереотипів суттєво заважає їх кар’єрному зростанню.

Сільське населення. Традиційні погляди та обмежені можливості участі у політично-му житті поза межами виборчого процесу є перешкодами на шляху до політичного за-лучення сільського населення, яке в Україні складає 31 відсоток13. Економічна криза за-гострила традиційні для українського села проблеми – погана соціальна інфраструк-тура, безробіття, бідність та депопуляція.

Електоральна поведінка сільського на-селення є доволі активною, що віддзерка-лює поширеність традицій і стереотипів радянської епохи. Але політична участь об-межується голосуванням і ніяк не пов’язана з можливістю впливати на формування по-літичних рішень, включаючи місцевий рі-вень, контролювати дії органів місцевого самоврядування. Відповідно до наявної ін-формації, неформальні практики на селі більш вкорінені й сильні, ніж у місті, що є серйозною перешкодою для раціоналіза-ції та модернізації політичних процесів. На місцевих виборах маркером є дихотомія «свій – чужий», що ускладнює ротацію в по-літичній і адміністративній сферах, формує стійкі неформальні групи впливу, які кон-центрують у своїх руках ресурси та вибудо-вують жорсткі патрон-клієнтські відносини з сільським населенням.

Маргінальні групи. Наявність укорінених суспільних стереотипів та обмеженість ме-ханізмів сприяння участі у суспільному житті створюють перешкоди для політичного за-лучення маргінальних груп населення, які охоплюють осіб без постійного місця про-живання (бездомних), нелегальних іммігран-тів, колишніх ув’язнених тощо. За відсутності документів (58 відсотків дітей та молоді, які живуть на вулиці, по досягненню 16-річного віку не мають паспорту) та реєстрації, вони не мають можливості отримати освіту, легально працевлаштуватися, вирішити житлові пи-тання, отримати легально доходи, соціальну допомогу, медичні та соціальні послуги, ре-алізацію політичних прав. Наслідком цього є поширеність апатії та втрата бажання відсто-ювати свої права.

Прояви відторгнення бездомних від суспільно-політичного життя

«У суспільстві ми ізгої, сміття. Зрозуміло, що більше я не відчуваю себе частиною суспільства… відчуваю себе частиною суспільства лише в центрі реінтеграції бездомних, а так вважаю, що суспільства в нашій країні немає» (Олександр, м. Суми).«До нac ставляться як до собак. Якщо у тебе немає жодного документа, ти вже нікому не потрібен. А ви вважаєте, можливо не страждати, якщо тебе ніхто не сприймає за людину? А з іншого боку – чому я маю страждати? Знайшов місце, де можна переночувати, шматок хліба, і живи – не хочу. Чим ми гірші за інших? Такі ж люди, як і всі, на двох ногах ходимо» (Олек-сандр, м. Одеса).

2.1ВСТАВКА



Наразі немає механізмів, які б забезпе-чували участь іммігрантів у політичному житті країни. Більшість іммігрантів покину-ли свою батьківщину в надії знайти краще життя в Україні.

За даними Міністерства внутрішніх справ України, чисельність іноземних гро-мадян становить 279 тис. осіб, тим часом як чисельність нелегальних іммігрантів, за оцінками експертів, сягає 700–800 тис. осіб. Іммігранти селяться в ареалах великих міст, переважно на півдні та сході України й на-вколо Києва.

Ці групи населення стикаються з пробле-мою врегулювання свого правового статусу, отримання доступу до багатьох соціальних програм та послуг. Іммігранти мають про-йти через складні процедури підготовки й оформлення документів і отримання різ-них дозволів. На додаток до бюрократич-них складнощів, для отримання необхідних документів їм інколи доводиться стикатись з корупцією, особливо серед співробітни-ків правоохоронних органів. Біженці, на-приклад, не можуть отримати гідну роботу, зареєструватись як безробітні й не мають доступу до безкоштовних послуг освіти, бо не мають прописки. Також неможливо ле-галізувати дипломи мігрантів з університе-тів інших країн і підтвердити їх кваліфікацію, оскільки в Україні поки що відсутній відпо-відний механізм. 12 13 14

Українське законодавство передбачає захист іммігрантів від відторгнення від по-літичного життя та кримінальне пересліду-вання за прояви ксенофобії та расизму. За роки незалежності прийнято ряд право-вих документів, спрямованих на мінімізацію прямих чинників відторгнення мігрантів. В Конституції України закріплено гарантії іно-земцям і особам без громадянства, які пере-бувають в Україні на легальних підставах, на рівні гарантій для громадян України за ви-нятком випадків, установлених Конституці-єю, законами чи міжнародними договорами України. У 2001 році ухвалено Закон України «Про правовий статус іноземців», де визна-чено права мігрантів у сфері майнових прав, закріплено право на освіту, свободу совісті, свободу пересування та гарантії особистих прав. Згідно з цим Законом іноземці мають право брати участь в легальних об’єднаннях громадян, за винятком політичних партій,

12 У 2002 році Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців (1951 року) і Протоколу про статус біженців (1967 року). Україною ратифіковано Декларацію ЮНЕСКО про раси та расові забобони (1978 рік), Декларацію ЮНЕСКО принципів терпимості (1995 рік), Європейську соціальну хартію (1996 рік), Європейську конвенцію про громадянство (1997 рік) та Рамкову конвенцію про захист прав національних меншин (1998 рік). У 2010 році Украї-на підписала договір з ЄС про реадмісію.

13 Алмаши М. Актуально: толерантность. 2008.14 Непочуті голоси – проблеми імміграції прав і свобод людини в Україні. Східноєвропейський інститут розвитку. 2008.

тобто особи, які не є громадянами України (громадяни інших країн або особи без гро-мадянства), не мають права обирати та бути обраними в органи державної влади, брати участь у референдумах12.

Незважаючи на доволі розвинену зако-нодавчу базу, процес політичного залучен-ня іммігрантів відбувається вкрай повільно і суперечливо. Місцеве населення не за-вжди психологічно готове до появи круп-них анклавів іммігрантів, що провокує ви-падки міжетнічної напруженості, ксенофобії та расизму. Засоби масової інформації та-кож формують негативне суспільне сприй-няття, зосереджуючи увагу насамперед на злочинній діяльності іммігрантів. Саме тому в Україні працюють чинники відносного по-літичного відторгнення, пов’язані з міфами масової свідомості, конкуренцією на ринку праці і неформальними практиками. Зокре-ма, близько 50 відсотків населення знає про факти недружнього ставлення з боку місце-вого населення, 25 відсотків були свідками подібного ставлення13. До того ж іноземці стикаються з проявами агресивності з боку міліції (19 відсотків респондентів назвали ставлення міліції до мігрантів негативним)14.

Висновки

Інклюзивне суспільство надає кожно-му громадянину можливість бути почутим. Ефективне залучення до політичного жит-тя забезпечується через складні механізми, процеси та практики, за допомогою яких окремі громадяни та групи населення ви-словлюють інтереси та реалізують свої пра-ва і обов’язки.

Прояви відторгнення іммігрантів від суспільно-політичного життя

«Усе упирається в документи. Щоб мати можливість реалізовувати свої права в Україні повною мірою, треба бути громадянином України, а якщо ти не громадянин України, то ти ніяких прав не маєш, ти абсолютно без-правний. Допомогу ти можеш отримати лише від своєї родини (вірмени)... Проблема в тому, що ми не можемо зараз отримати українське громадян-ство. Для цього нам треба прожити тут офіційно п’ять років. Для того, щоб швидше отримати громадянство, треба або офіційно працевлаштуватися, що неможливо, або одружитися на українці. Ми не можемо офіційно про-писатися» (Самвел, гр. Вірменії, м. Житомир).

2.2ВСТАВКА



Співіснування нових демократичних та елементів старих радянських інститутів при-зводить до низького рівня прозорості та під-звітності державної влади, відсутності на-лежного розділення політики та державного управління, недотримання принципу верхо-венства права. Як результат, політична та еко-номічна сфери залишаються нерозділеними, тому деякі групи впливають на політичні про-цеси та просувають свої економічні інтереси, що в цілому гальмує демократичні реформи. Старі інститути також впливають на політич-ну поведінку багатьох громадян.

Існуючі політичні інститути та практики недостатньо сприяють розширенню мож-ливості пересічного українця брати участь у політичних процесах і спричиняють від-торгнення громадян від процесу прийнят-тя соціально значущих рішень, у тому чис-лі тих, що безпосередньо їх стосуються. Більше половини українського населення не відчуває власного впливу на політичну ситуацію, тобто громадяни не вірять, що їх голос або дії мають значення. Система дер-жавного управління неспроможна повною мірою заохочувати залучення уразливих груп до розробки політики. Вони рідко бе-руть участь у сферах державної діяльнос-ті, у тому числі у розробці політики, впро-вадженні та моніторингу програм, наданні послуг на місцевому рівні.

Засоби масової інформації не завжди є вільними, що обмежує доступ до прав-дивої та неупередженої інформації, змен-

шуючи прозорість політичних процесів. Відсутність групи сильних громадських ор-ганізацій обмежує можливість представ-лення широких суспільних інтересів, осо-бливо вразливих груп населення у рамках демократичного процесу. Незавершеність децентралізації також заважає створенню ефективних механізмів участі у процесах прийняття рішень на місцевому рівні.

Існують бар’єри для участі певних груп населення у політичному житті. Низький рі-вень доходів, залежність від державної допо-моги та патерналістські погляди на державу є тими чинниками, що обмежують політич-не залучення людей старшого віку. Апатія та недовіра до політичних процесів спричиню-ють дистанціювання молоді від політичного залучення. Відновлення старих гендерних стереотипів, а також слабка підтримка ген-дерного балансу створюють перешкоди на шляху політичного залучення жінок. Тради-ційні погляди та обмежені можливості полі-тичного залучення поза цариною виборчо-го процесу є перешкодами для сільського населення. Наявність стійких суспільних сте-реотипів та обмежених механізмів сприян-ня участі у суспільному житті маргінальних груп населення (бездомних, нелегальних іммігрантів, колишніх ув’язнених тощо) ство-рюють перешкоди для їх політичного залу-чення. Іммігранти стикаються з проблемою врегулювання свого правового статусу, що не дозволяє їм отримати доступ до багатьох соціальних програм та послуг.



Р О З Д І Л

3 Відторгнення від сфери культури та освіти

У сучасному динамічному світі успіх як окремих громадян, так і держави в цілому залежить, серед іншого, від можливостей використання культурних досягнень суспільства і забезпечення сприят-ливих умов для творчості та культурного різноманіття. Завданням культурної політики держави має бути створення сприятливого середовища для залучення до сфери культури всіх без виключення громадян України. Уникнення або подолання ситуацій культурного відторгнення, що розуміється як обмеження можливостей представників будь-яких соціальних, етнічних, релігійних та інших груп ко-ристуватися культурними цінностями і брати участь в їх створенні, є важливим для розвитку особи, суспільства і держави.

В Україні бар’єри на шляху залучен-ня до культурного життя можуть існу-вати для етнічних українців, так і для осіб, які належать до національних меншин, великих і нечисленних релі-гійних конфесій, мовних меншин, май-нових груп, мігрантів, осіб похилого віку, сексуальних меншин, споживачів наркотиків, ВІЛ-інфікованих, людей з інвалідністю та відторгнутих внаслі-док проживання на територіях, відда-лених від культурних центрів.Система освіти у традиційному ро-зумінні покликана виконувати функ-цію залучення людини до соціально-культурних цінностей та відносин. Соціальний інститут освіти забезпе-чує потреби суспільства у соціальному відтворенні та передачу накопичених знань і навичок молодим поколінням через навчання, виховання та прак-тичну соціалізацію, а також сприяє пе-реходу нових поколінь на більш висо-кий рівень освіти та культури.Головною метою освіти є розвиток осо-бистості. Більшість фахівців розгляда-ють освіту не лише як найважливіший інструмент зменшення початкової соці-альної нерівності молоді, її просування соціальними сходинками, але і як умову її успішної інтеграції у суспільство та ак-тивної участі у соціальному житті. Рівень освіти є важливим чинником входжен-ня людини на ринок праці, формування конкурентоспроможності та певного соціально-економічного статусу.

Відторгнення від сфери освіти розу-міється як обмеження чи неможли-вість здобуття освіти будь-якого рів-ня (від дошкільної до вищої) через низку причин. До категорії відтор-гнутих у міжнародній практиці за-звичай відносять: дітей та підлітків, які не мають доступу до освіти; осіб, які передчасно залишають систему освіти та не отримують достатнього рівня освіти; осіб, які мають невдалі або незадовільні результати навчан-ня у школі (у тому числі другорічни-ки). До категорій, які мають підви-щені ризики відторгнення від освіти відносять дітей та підлітків, які мають особливі потреби (головним чином, особи з фізичною або розумовою ін-валідністю), мігрантів, етнічних, мов-них, культурних та релігійних мен-шин, безпритульних або працюючих дітей, жертв злиденності, дітей бі-женців; дітей-сиріт, ВІЛ-інфікованих дітей, дітей – жертв насильства; дітей та молодь, для яких освіта й профе-сійне навчання не відповідає їх по-требам та спрямуванням. Взаємозв’язок між рівнем освіти на-селення та людським розвитком кра-їни нині визнається як беззаперечний факт. Тому усунення проявів соціаль-ного відторгнення від сфери освіти, різноманітних інституційних та фінан-сових бар’єрів для отримання освіти є передумовою досягнення загального прогресу у розвитку суспільства.


РОЗДІЛ 3. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ 44

Відторгнення від культурного життя

Роль культури в суспільному розвитку України проявляється у кількох головних напрямах:• забезпечення широкого доступу до

культурних надбань, у тому числі над-бань світової культури – для духовного, естетичного та освітнього збагачення кожного громадянина;

• розвиток творчого потенціалу суспіль-ства, його культурного капіталу – для розбудови «економіки знань», розвитку національних креативних індустрій;

• збереження й актуалізація куль турно-історичної спадщини – для надання ім-пульсу суспільно-економічному розви-тку, а також збагачення світової культури національним культурним надбанням;

• збереження культурного різноманіття сучасної поліетнічної української нації, захист її етнічних складових від уніфіку-ючого впливу глобалізації, інтеграція та взаємодоповнення культурних надбань усіх груп населення країни. Соціологічні дослідження засвідчують,

що за роки незалежності в Україні відбули-ся масштабні зміни у структурі та характері культурної діяльності й дозвілля громадян. Чимало колись масових культурних практик населення, пов’язаних зі штучно низькими ці-нами на товари та послуги, останніми роками помітно занепадають. Нині активно розвива-ються нові елементи сфери культури, такі як шоу-бізнес, музична поп-індустрія, індустрія розваг тощо. Модернізація та прискорені культурні зміни, особливо коли вони набу-вають крайніх форм, можуть мати значний вплив на традиційні культурні цінності, а це у свою чергу, посилює відторгнення пев-них груп суспільства. 1 2

Існують великі, а іноді і вражаючі роз-біжності у формах дозвілля та пріорите-тах культурного споживання між багатими і бідними верствами суспільства, що ство-рюють, у певному сенсі, загрозу соціаль-ної гармонії та консолідації. Спосіб життя та цінності багатих доволі часто супере-чать традиційним суспільним цінностям. Ці розбіжності, викликані економічною прір-вою у суспільстві, спричиняють формуван-ня прірви і культурної; а відтак деякі групи стають відторгнутими від культурного жит-тя через низькі доходи (низький потенці-

1 Дегтеренко А. М. Етнонаціональний аспект життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов’я. 2008.

2 Єдиним репрезентативним і достовірним джерелом необхідної для цього інформації є дані Всеукраїнського пере-пису населення 2001 року.

3.1 ал до споживання «культурних товарів»), віддаленість від культурних центрів, пога-ну освіту та інші фактори. Якщо не вжива-ти серйозних заходів для збільшення до-ступу малозабезпечених верств населення до культурних надбань, то невдовзі «висо-ке мистецтво» – таке, як опера та інші види академічного мистецтва, а також комфор-табельні модернізовані кінотеатри, джазо-ві та інші музичні клуби – стане «культурою для багатіїв», а більшість населення задо-вольнятиметься телевізором та безкоштов-ними шоу на міських майданах.

Загрозу відторгнення продукують та-кож відмінності культурних практик та способу життя столиці, обласних центрів і периферії. Державна статистика витрат українських домогосподарств на культуру та відпочинок свідчить про масштаб цих відмінностей: мешканці великих міст витра-чали у 2009 році на культуру й відпочинок у 3,8 раза більше коштів, ніж селяни. І справа не лише в грошах – на периферії помітно скоротилася мережа кінотеатрів, бібліотек, книгарень.

Ще разючішими стають відмінності в до-ступності ресурсів культури, якщо порів-няти можливості мешканців великих міст щодо користування десятками каналів те-лебачення та Інтернетом, вибору періо-дичних видань, туристичних послуг тощо з відповідними можливостями мешканців сільських населених пунктів. Селяни, які становлять близько третини населення України, переважно вимушені задоволь-нятися трьома-чотирма ефірними теле-каналами, «дротовим» радіомовленням та районною газетою, котре, зазвичай, вихо-дить не частіше одного разу на тиждень. Це означає, що українське велике місто та українське село опинились у різних куль-турних світах, якщо не в різних епохах.

Одне з найважливіших питань культур-ного відторгнення в Україні – мовне. Це стосується передусім мовної політики, ста-тусу й умов вивчення і застосування різних мов. Існує масштабна суспільна дискусія з приводу того, чи бути в країні одній держав-ній мові – українській, чи статусу державної має набути ще й російська мова.

На підставі аналізу і порівняння етно-мовної ситуації в територіальних грома-дах таких регіонів України, як Автономна Республіка Крим (АРК), Українське Північне Приазов’я1 (УПП) та Закарпаття – терито-



рії, де компактно проживають національні меншини країни2, можна зробити висновок про значущість проблеми відторгнення за цим аспектом.

В етнічній структурі громад АРК частка українців становить 24,3 відсотка; росіян – 58,3 відсотка; кримських татар – 12,0 від-сотків; білорусів – 1,4 відсотка; татар – 0,5 відсотка; вірмен – 0,4 відсотка; болгар – 0,1 відсотка; греків – 0,14 відсотка; німців – 0,13 відсотка. В етнічній структурі УПП частка українців, за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року, становить 52,7 відсотка, росіян – 37,8 відсотка, греків – 4,7 відсотка, болгар – 2,3 відсотка, інші етніч-ні спільноти не нараховують і по 1 відсотку. В окремих районах регіону (Тельманівсько-му, Володарському, Першотравневому) кіль-кість представників грецького етносу коли-вається від 17,5 відсотка до 20,1 відсотка. На Закарпатті найчисленніший етнос – укра-їнський (80,5 відсотка), на другому місці – угорці (12,1 відсотка), на третьому – румуни (2,6 відсотка) на четвертому – росіяни (2,5 відсотка), на п’ятому – роми (1,1 відсотка), інші – менше 1 відсотка3.

Виразними якісними характеристиками територіальних громад АРК, УПП та Закар-паття є етномовна компетенція громадян та визнання ними певної мови як рідної. У на-укових дискусіях з питань двомовності най-частіше виділяють такі компоненти мови як суспільного явища: мовна компетенція (во-лодіння рідною та іншою мовами); мовна ді-яльність (використання мов у різноманітних життєвих ситуаціях); етномовна орієнтація (ставлення особи до кожної з мов суспільно-го середовища) 4.5

Щодо мовної компетенції, то 62,7 відсо-тка українців АРК вільно володіють росій-ською як другою; мовою своєї національ-ності як другою – 75,6 відсотка. Тільки 0,2 відсотка населення регіону неукраїнської національності під час перепису 2001 року назвали рідною мовою українську. З них: 3,1

відсотка – болгари, 1,1 відсотка – німці, 1,1 відсотка – греки, 0,9 відсотка – білоруси, 0,3 відсотка – вірмени, 0,2 відсотка – росіяни, 0,1 відсотка – татари, 0,05 відсотка – кримські татари. Тільки 0,8 відсотка серед населен-ня УПП неукраїнської національності під час перепису 2001 року назвали рідною мовою українську. З них: 18,3 відсотка – роми, 17,8

3 Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН Украї-ни. 2008.

4 Губогло М. Н. Знание и употребление второго языка при двуязычии (по материалам этносоциологических ис-следований). Тезисы докладов Сессии по итогам полевых этнографических и антропологических исследований 1974–1976 гг. 1976.

5 Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН Украї-ни. 2008.

Мовна ситуація в АРК, УПП та на Закарпатті

В АРК рідною мовою вважають мову своєї національності 99,7 відсотка ро-сіян, 93,0 відсотка кримських татар, 67,8 відсотка татар, 52,9 відсотка ві-рмен, 40,4 відсотка українців, 23,8 відсотка греків, 18,4 відсотка болгар, 17,1 відсотка білорусів. Порівняно з українцями, більше ніж удвічі росіян та кримських татар вважають мову своєї національності рідною. У мешканців АРК російської національності показник володіння рідною мовою приблиз-но в 4 рази, в 6 разів та майже в 11 разів перевищує аналогічний показник представників грецької, білоруської та німецької етнічної спільноти відпо-відно. Так, під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року на тери-торії АРК російську мову назвали рідною 88,7 відсотка німців, 81,8 відсотка білорусів, 77,6 відсотка болгар, 71,8 відсотка греків, 46,1 відсотка вірмен, 25 відсотка татар, 5,9 відсотка кримських татар. Більшість українців в АРК (59,5 відсотка) також визнають рідною російську мову.В УПП рідною мовою вважають мову своєї національності 98,6 відсотка росіян, 40,8 відсотка вірмен, 38,9 відсотка болгар, 36,1 відсотка українців, 32,1 відсотка ромів, 25,2 відсотка татар, 20,6 відсотка грузинів, 14,1 від-сотка молдован, 10,5 відсотка білорусів, 5,3 відсотка німців, 4,9 відсотка греків, 3,7 відсотка поляків, 2,7 відсотка євреїв. Порівняно з українцями, майже втричі більше росіян вважають мову своєї національності рідною. У мешканців УПП російської національності показник володіння рідною мо-вою приблизно в 20 разів перевищує аналогічний показник представників грецької етнічної спільноти. Отже, територіальним громадам УПП та АРК притаманна тенденція до по-ступової заміни мови своєї національності як рідної російською мовою. Так, під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території УПП ро-сійську мову назвали рідною 93,8 відсотка євреїв, 92,8 відсотка греків, 87,4 відсотка німців, 86,1 відсотка білорусів, 78,2 відсотка поляків, 78,0 відсотків молдован, 76,7 відсотка грузинів, 71,8 відсотка татар, 57,8 відсотка болгар, 56,7 відсотка вірмен, 49,3 відсотка ромів. Більшість українців УПП (63,8 відсо-тка) також визнають рідною російську мову.У Закарпатті ситуація інша. Тут рідною мовою вважають мову своєї на-ціональності 99,2 відсотка українців, 97,1 відсотка угорців, 99,0 відсотків румунів, 91,7 відсотка росіян, 20,5 відсотка ромів. Російську мову назвали рідною 0,5 відсотка українців, 0,2 відсотка угорців, 0,1 відсотка румун і 0,2 відсотка ромів. Українську мову визнали рідною 2,6 відсотка угорців, 0,5 відсотка румун, 7,9 відсотка росіян і 16,7 відсотка ромів5.

3.1ВСТАВКА

відсотка – поляки, 7,1 відсотка – німці, 6,7 від-сотка – молдовани, 3,3 відсотка – євреї, 3,1 відсотка – білоруси, 3,0 відсотка – болгари, 2,5 відсотка – татари, 2,2 відсотка – грузини, 2,2 відсотка – греки, 1,8 відсотка – вірмени, 1,3 відсотка – росіяни. Вищенаведені дані дають підстави стверджувати, що процеси російськомовної акультурації поліетнічних громад АРК і УПП відбувалися інтенсивніше, ніж по Україні загалом.



Відносно низькі показники вивчення і знання державної української мови серед населення АРК можуть ускладнити мож-ливості соціального просування кримчан різного етнічного походження на всеукра-їнському рівні. Наприклад, випускники за-гальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ) автономії недостатньо вільно володіють державною мовою, що може зумовити їх нижчу конкурентоспроможність як при вступі до вищих навчальних закладів (ВНЗ), так і в процесі навчання.

У 2010/11 навчальному році в АРК укра-їнською мовою навчалося 13 609 учнів у ден-них ЗНЗ, що становить 8,1 відсотка їх загальної кількості.

У тому ж навчальному році в АРК функ-ціонувало 318 денних ЗНЗ з російською мовою навчання. У 9-ти школах з укра-їнською мовою навчання було відкрито 160 класів з російською мовою навчання (у них – 3 624 учня). У 142-х ЗНЗ із двома мо-вами навчання (російська та українська) було 2 307 класів з російською мовою на-вчання (49 967 учнів). У 27-и ЗНЗ із двома мовами навчання (російська та кримсько-татарська) у 366-ти класах з російською мо-вою навчання навчалося 6 889 осіб. Крім того, у школах із трьома мовами навчання (російсь ка, українська, кримськотатарська) функціонував 551 клас з російською мовою навчання (із загальною кількістю 12 132 учня). Усього російською мовою навча-лося протягом 2010/11 навчального року 149 793 учня, тобто 88,6 відсотка від загаль-ної кількості. Зменшення частки учнів, які навчаються російською мовою, зумовлено як скороченням їх загального контингенту, так і збільшенням кількості учнів, які обра-ли як мову навчання українську чи крим-ськотатарську.

В АРК функціонує 15 ЗНЗ із кримсько-татарською мовою навчання (3 115 учнів), 1 школа з українською і кримськотатарсь-кою мовами навчання, 27 шкіл із двома мо-вами навчання (82 класи, 882 учня), 34 шко-ли з трьома мовами навчання (117 класів, 1 365 учнів). Усього кримськотатарською мовою навчається 5 903 учня (16,6 відсот-ка від загальної кількості учнів кримсько-татарської національності). Разом з тим, деякі експерти вважають, що не вся осві-та в школах з кримськотатарською мовою навчання здійснюється на кримськотатар-ській мові, у зв’язку із відсутністю підруч-ників і викладачів. 29 413 учнів вивчають кримськотатарсь ку мову як предмет (82,7 відсотка від загальної кількості учнів крим-ськотатарської національності).

Основна проблема підвищення якос-ті вивчення кримськотатарської мови – це відсутність достатньої кількості підручни-ків, навчально-методичної літератури та кваліфікованих викладачів. Класи з крим-ськотатарською мовою навчання забезпе-чено підручниками на 88,9 відсотка (з укра-їнською мовою навчання – на 94,2 відсотка, з російсь кою – на 97,8 відсотка). У системі ЗНЗ організовано вивчення рідних мов дітьми серед кримчан інших національностей.

На території УПП 87,8 відсотка україн-ців вільно володіють російською мовою як другою; мовою своєї національності як дру-гою – 76,6 відсотка. Відповідні показники серед українців загалом по державі щодо української мови більш втішні – 58,1 відсо-тка і 96,8 відсотка. На Закарпатті показники мовної компетенції такі: 26,4 відсотка україн-ців володіють російською мовою як другою, мовою своєї національності як другою – 1,3 відсотка; 45,5 відсотка угорців вільно воло-діють українською, а 30,4 відсотка угорців – російсь кою; 24,2 відсотка румунів вільно володіють українською, 37,5 відсотка – ро-сійською; 74,5 відсотка росіян вільно володі-ють українською як другою мовою.

Мовну компетенцію як складову за-гального соціального потенціалу етнічних спільнот України слід розглядати за декіль-кома аспектами.

Соціокультурний аспект. Важливим є забезпечення можливостей етнічним мен-шинам вивчати та користуватися своєю рідною мовою, разом з тим і поважати на-ціональну українську мову. В АРК 70,1 від-сотків росіян, 52,3 відсотка білорусів, 47,9 відсотків німців, 45,4 відсотка греків, 33,5 відсотка українців, 35,3 відсотка болгар, 28,4 відсотка вірмен, 21,0 відсоток татар зазначили, що крім мови, яку вони вважа-ють рідною, не володіють жодною іншою мовою. В УПП 37,5 відсотка росіян, 16,7 від-сотка білорусів, 44,0 відсотків німців, 24,4 відсотка греків, 7,1 відсотка грузинів, 21,9 відсотка татар, 14,2 відсотка поляків, 12,0 відсотка молдован, 23,6 відсотка українців, 22,3 відсотка вірмен, 14,9 відсотка болгар указали, що, крім мови, яку вважають рід-ною, вони не володіють жодною іншою мо-вою. Така ситуація може ослабити міжетніч-ні контакти, знизити загальний культурний рівень людей та створити підґрунтя міжет-нічної напруженості, а це, у свою чергу, об-межить можливості для людського розви-тку та призведе до культурного, а згодом і соціального відторгнення.

Освітньо-культурний аспект. За радян-ських часів була сформована уніфікована



державна система освіти. На селі вона була україномовною, а в містах – переважно (на Сході й Півдні – цілком) російськомовною. З 1990-х років на теренах України поступо-во розширюється мережа навчальних за-кладів, де вивчається мова етнічних груп, які переважать у кожному конкретному ре-гіоні. Так, в УПП розширюється мережа за-кладів, де вивчається не лише українська, а й новогрецька, болгарська, німецька, крим-ськотатарська, єврейська та інші мови. Це сприяє відродженню традиційного для ре-гіону поліетнокультурного середовища. Поряд з іншим велика увага приділяється збереженню урумського і румейського діа-лектів грецької мови.

Соціально-економічний аспект. Існує тісний зв’язок між поняттями «культурне відторгнення», «соціальне відторгнення» і «бідність», тобто участь у культурних іні-ціативах може сприяти зменшенню рівня бідності та подоланню соціального відтор-гнення (наприклад, поширення навичок і довіри, збільшення рівня конкурентоспро-можності на ринку праці, здобутки в інших сферах).

Етнічне походження може мати як пози-тивний, так і негативний вплив на процеси культурного залучення та відторгнення, зо-крема через етнічні особливості суспіль-ного поділу праці на окремій території. Показовим є приклад УПП, де компактно проживають представники грецької мен-шини України. Серед них висока частка про-фесійних груп працівників: до групи «білих комірців» – законодавців, вищих державних службовців, керівників, професіоналів, фа-хівців та технічних службовців, які зайняті переважно розумовою працею, належить 40 відсотків греків міста Маріуполя (греки за походженням становлять 3 відсотки чи-сельності населення міста). І це при тому, що група «білих комірців» не сягає й 37 відсотків зайнятого населення Маріуполя. Подібні ха-рактеристики соціального статусу пред-ставників національних меншин в Україні не є винятком. Так, майже 30 відсотків бол-гар УПП (у запорізькій частині цього регіо-ну вони є третьою за чисельністю етнічною групою) належать до «білих комірців».

Важливим чинником стабільності етно-національної ситуації в АРК та протидії куль-турному відторгненню є реалізація Дер-жавної програми соціально-економічного розвитку АРК на період до 2017 року, а та-кож Стратегії соціально-економічного роз-витку АРК на період до 2020 року, що пе-редбачає у сфері культури такі напрями: збереження та реставрація пам’яток куль-

турної спадщини державного та місцевого значення, проведення їх паспортизації; за-безпечення реалізації права на навчання рідною мовою та створення належних умов навчально-виховного процесу шляхом бу-дівництва загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів; забезпечення роз-витку культурної сфери регіону, збере-ження та зміцнення існуючої матеріально-технічної бази закладів культури, надання державної підтримки розвитку української мови та сприяння діяльності національно-культурних товариств, проведення ро-біт з реставрації, музеєфікації та ремонту об’єктів культурної спадщини.

Відторгнення може бути також обумов-лено релігійними переконаннями та іден-тичністю. Згідно з опитуваннями громад-ської думки, проведеного ПРООН у 2007 році в Криму, 73 відсотка респондентів вва-жають себе «віруючими». Існує широке роз-маїття церков в АРК, що дозволяє віруючим задовольнити їх духовні потреби. Між тим, можливості для забезпечення прав вірую-чих різняться в окремих релігійних групах, залежно від розміру групи, солідарності та інших факторів.

В АРК, як і по всій України, церквам були дані можливості отримати назад майно, що раніше належали громадам, а також навча-ти духовенства, проводити служби та місі-онерську діяльність. Кількість храмів збіль-шилась у 16,5 раз в період з 1991 по 2007 рік, хоча це, як і раніше, відповідає при-близно 50 відсоткам потреб. Хоча існують навчальні заклади духовенств, майже всім конфесіям не вистачає добре освічених священнослужителів для того, щоб охопи-ти всю територію АРК. Релігійні віроспо-відання в Криму збігаються в значній мірі з етнічною ідентичністю: 72–78 відсотків росіян і українців сповідують православне християнство, а 94 відсотків кримських та-тар – іслам.

Відносини між державою і церквою є окремим питанням: окремі релігійні гру-пи формулюють свої власні очікування від держави та державних чиновників, інші – навіть звинувачують владу у фаворитизмі по відношенню до інших конфесій, корупції та відсутності послідовної державної полі-тики в цій галузі. Деякі питання піднімалися представниками різних конфесій, і особли-во ісламу, у зв’язку з повільним повернен-ням майна.

Були випадки, коли деякі релігійні гру-пи звинувачували інших у використанні недоліків у законодавстві для отримання певних вигод та додаткових ресурсів для



розвитку. Існує, безумовно, необхідність розробки послідовної політики щодо роз-витку релігійної сфері. Така політика осо-бливо важлива, оскільки зміни в «духовної сфері» і у структурі релігійних організацій є швидкими, й багато факторів впливають на їх динаміку. Ці фактори охоплюють, серед іншого, зіткнення та протиріччя всередині окремих релігійних груп щодо своєї про-відної ролі в Україні (або в регіоні), пред-ставництво та місіонерську діяльність із-за кордону, значну залежність конфесійної ситуації від політики, що проводиться міс-цевою владою, використання релігії дея-кими політиками. Від так, такі тенденції між різними релігійними групами можуть по-глибити відторгнення їх прихильників від соціально-економічних переваг та усклад-нити доступ до освіти та культурних цін-ностей в Україні. 6 7 8 9 10

Відторгнення від сфери освіти

У сфері освіти відторгнення проявляєть-ся як обмеження доступу окремих осіб або цілих груп населення до освітніх ресурсів. Тому питання рівності освітніх можливос-тей та доступність освіти для різних катего-рій населення розглядається, перш за все, як соціальна проблема, що тісно пов’язана з ідеями соціальної справедливості та со-ціальної рівності. При цьому доступність освіти визначається не як кінцева мета, а як важливий чинник забезпечення соціаль-ної цілісності та стабільності суспільства. Експерти Організації економічного співро-бітництва та розвитку (ОЕСР) визначають рівність в освіті як існування такого освіт-нього середовища, де індивідууми можуть розглядати варіанти та здійснювати вибір протягом життя з урахуванням власних талантів та здібностей, а не на основі сте-реотипів, упереджених очікувань або дис-кримінації. Таке освітнє середовище надає економічні та соціальні можливості неза-лежно від статі, етнічної належності, раси або соціального стану6.

6 Мешкова Т. А., Железов Б. В. Проблема доступности образования и равенства образовательных возможностей в странах ОЭСР.

7 Инклюзивное образование: путь в будущее. Международная конференция по образованию 48 сессия. ООН по вопросам образования, науки и культуры. 2008 г.

8 В Україні мінімальний рівень освіти передбачає значно вищі компетенції, зокрема законодавчо передбачено загальнообов’язкову повну середню освіту.

9 Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належ-ності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин.

10 Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. За ред. Лібанової Е. М. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Український центр соціальних реформ. 2009.

3.2

Традиційні моделі навчання вже не мо-жуть задовольнити потреби сучасного со-ціокультурного середовища, що постійно змінюється. Люди з особливими потреба-ми, наприклад, відчувають прояви дискри-мінації стосовно доступу, активної участі та успішного завершення навчання на всіх рів-нях освіти. Упровадження інклюзивної моде-лі навчання, з урахуванням її різноманітних міждисциплінарних та соціальних аспектів, потребує відповідних змін не тільки в освіт-ній, а й у багатьох інших сферах, таких як со-ціальна політика, політика у сфері охорони здоров’я, зайнятості, міграції і навіть у сфері містобудування та благоустрою територій.

Відповідно до рекомендацій ОЕСР7, справедливість у сфері освіти має два взаємопов’язаних аспекти: 1) рівність мож-ливостей, за якими особиста життєва ситуа-ція та соціальне становище (наприклад, гендерний фактор, соціально-економічне положення чи етнічне походження) не ма-ють бути перешкодою для реалізації потен-ціалу у сфері освіти; 2) інклюзія, що передба-чає наявність мінімального рівня навчання для всіх (наприклад, вміння кожного читати, писати та рахувати)8. Тому забезпечення ре-алізації права на освіту всім членам суспіль-ства є передумовою соціального залучення.

Попри широке коло задекларованих прав громадян України у сфері освіти,9 іс-нує ряд факторів, що зумовлюють відтор-гнення у цій сфері: поділ між містом і се-лом; відмінності у соціально-економічному розвитку деяких територій; різні фінансові можливості домогосподарств; недоскона-лість організаційних та фінансових меха-нізмів для забезпечення діяльності освітніх установ; нестача коштів для технічного і ма-теріального забезпечення, наприклад під-ручниками та посібниками; невідповідність українських навчальних методів міжнарод-ним стандартам; розрив між отриманими знаннями та вимогами економіки; низька заробітна плата педагогічних працівників і пов’язані з цим проблеми, що стосуються співробітників освітніх установ тощо10.

У цілому Україна має достатньо високі по-казники в освітній сфері (письменність, охо-



плення середньою освітою, кількість сту-дентів у розрахунку на 10 тис. населення). За даними Обстеження умов життя домо-господарств України 2008 року, 95,4 відсо-тка дітей віком від 15 до 18 років є студента-ми або учнями, а серед осіб віком від 15 до 22 років – 69,5 відсотка11. У теперішній час в Україні не існує жодних гендерних обмежень у доступі до всіх рівнів освіти, а серед насе-лення, охопленого вищою освітою, навіть іс-нує гендерний дисбаланс на користь жінок. Прояви соціального відторгнення від сфери освіти полягають у нерівному доступі до якіс-них освітніх послуг і значній міжпоселенській диференціації освітнього рівня населення.

Дошкільна освіта. Криза 1990-х років зумовила безпрецедентне падіння наро-джуваності, що призвело до різкого скоро-чення мережі дошкільних навчальних закла-дів (ДНЗ) і зниження рівня охоплення дітей дошкільною освітою. Саме тоді було закрито майже 40 відсотків державних ДНЗ, найбіль-шою мірою у сільській мережі через розпад колгоспів і радгоспів, що їх утримували.

У результаті 44 відсотки дітей дошкіль-ного віку (33 відсотків дітей у сільській міс-цевості) не відвідували ДНЗ у 2010 році12. Водночас у ряді сільських регіонів ДНЗ за-повнені майже наполовину. Існує ряд фак-торів, що зумовлюють такий низький рівень набору дітей: демографічне постаріння сільського населення, зависока для селян вартість виховання дитини в ДНЗ, збере-ження традицій сімейного дошкільного ви-ховання. Проте значна частина сільських дітей не може відвідувати дитячі заклади через їх відсутність – 71 відсоток сіл, де є діти дошкільного віку, не мають ДНЗ. Це від-бувається на фоні практично невпинного зростання дефіциту вільних місць у міських ДНЗ13, де на 100 місць припадає від 113 у 1990 році до 123 дітей у 2010. 14

Невідвідування ДНЗ за будь-якої причини, як і виховання в переповнених ДНЗ позбав-ляє дитину вкрай необхідних рівних старто-вих можливостей. Особливо важливою для забезпечення «рівного шкільного старту» є підготовка дітей передшкільного віку (5 ро-ків), що з 2010 року стала обов’язковою. За умови нестачі місць у ДНЗ цю функцію взя-ли на себе загальноосвітні навчальні заклади (шляхом організації спеціальних груп), перед-

11 Без урахування студентів-заочників.12 Мінімальним є цей показник у Черкаський і Сумський (32 відсотків), максимальним (64 відсотків) у Івано-Франківський області. 13 Можливості збільшення кількості груп на базі функціонуючих закладів, які широко використовувались у попере-

дні роки, практично вичерпано. В результаті мешканці великих міст часто реєструють дитину в черзі на влашту-вання в дошкільний заклад з дня її народження.

14 Дані обліку дітей віком 6–18 років, який проводиться органами освіти. 88,3 відсотка дітей здобувають повну се-редню освіту в ЗНЗ, 4,7 відсотка – в ПТНЗ, 5,9 відсотка – на основних відділеннях ВНЗ усіх рівнів акредитації на по-чаток 2010/11 навчального року.

бачається також тимчасове (на кілька годин) відвідування дітьми традиційних ДНЗ.

Майже 40 відсотків дитячих закладів роз ташовані у пристосованих будівлях, а отже, не мають всієї необхідної інфраструк-тури, зокрема тільки 4 відсотка оснащено басейнами. Відсутність необхідного облад-нання стає на заваді гармонійному розви-тку дітей, що особливо небезпечно в су-часних умовах поширення гіподинамії та дитячої захворюваності. Приватні або при-вілейовані дитячі установи залишаються недоступними для більшості населення.

Загальна середня освіта. Відповідно до законодавства, повна загальна середня освіта в Україні визначена як обов’язкова і безкоштовна. Рівень охоплення дітей се-редньою освітою можна вважати повним (99 відсотків дітей віком 6–18 років14). Од-нак загальне зменшення чисельності дітей шкільного віку в сільській місцевості разом з нерозвиненістю дорожньо-транспортної мережі спричиняє поширення так званих малокомплектних шкіл, що не забезпечують належної якості освіти. Більше того, у кожно-му другому селі, де є діти віком 7–17 років, взагалі відсутня школа.

Виходом із ситуації, що склалася, є підве-зення дітей до місця навчання. Однак попри наявність спеціальної державної програми «Шкільний автобус» кожний десятий сіль-ський школяр не був охоплений нею внаслі-док постійного недофінансування, високої частки несправних та застарілих машин, від-сутності доріг із твердим покриттям тощо.

На заваді сучасній освіті українських дітей та підлітків, особливо в сільській місцевос-ті, стають нестача кваліфікованих вчителів та матеріально-технічного обладнання. На по-чаток 2010/11 навчального року, лише 57,5 відсотка денних ЗНЗ підключено до Інтерне-ту, в тому числі у сільській місцевості – 45,1 відсотка. Завершення повної комп’ютеризації та інформатизації загальноосвітніх шкіл дасть змогу знизити вплив фактора «географічної віддаленості» та скоротити існуючу «цифро-ву нерівність» серед дітей, зокрема подолати відставання дітей і підлітків із сільських та гір-ських районів і малих міст.

Значно вищу якість середньої освіти за-безпечують спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми. Навчання в таких закладах



платне, та й розташовані вони значно час-тіше у великих містах, мешканці яких мають значно вищі доходи, саме тому 75,6 відсотка респондентів оцінюють можливості своїх ді-тей як рівні з можливостями інших дітей того самого населеного пункту, а 6,5 відсотка – як гірші. Порівняння з більшістю дітей у країні виявилися менш оптимістичними: 65,8 від-сотка вважають власні можливості такими самими, а 15,5 відсотка оцінюють їх як гірші15.

34,0 відсотка респондентів вважають, що важливим елементом відторгнення є соціаль на напруженість серед підлітків, ви-кликана бажанням бути популярним серед однолітків. Проблеми відторгнення дітей за етнічними ознаками, зокрема прояви дис-кримінації з боку вчителів, є значно менш гострими; 52,2 відсотка респондентів вважа-ють, що такої проблеми в українських шко-лах не існує (Таблиця 3.1).

Дитяче спілкування не обмежується ет-нічними, релігійними та іншими культурни-ми рамками. Зокрема, 34,7 відсотка дітей постійно спілкуються з дітьми іншого ет-нічного походження, 33,2 відсотка – іншого віросповідання, 9,1 відсотка – іммігранта-ми16. Видається, що упередженість значно більше притаманна старшим контингентам українського населення, ніж дітям, а певні перестороги батьків пов’язані з побоюван-нями щодо можливих ризиків здоров’ю та розвитку своїх дітей через спілкування (пе-редусім, навчання), наприклад, із дітьми з інвалідністю.

15 Обстеження соціального відторгнення 2009 року16 Обстеження соціального відторгнення 2009 року

Професійно-технічна освіта. Система професійно-технічної осві-ти, позитивно впливаючи на еконо-мічний розвиток України шляхом під-готовки осіб до потреб ринку праці, продовжує виконувати важливі функції залучення до суспільного життя вразли-вих категорій молоді, передусім сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. На кінець 2010 року саме ці категорії ста-новили 30,7 відсотка учнів професійно-технічних навчальних закладів, у тому числі сироти та діти без батьківської опі-ки – 4,3 відсотка, напівсироти – 17,0, люди з фізичною та розумовою інвалідністю – 1,4 відсотка, підлітки з малозабезпечених сімей – 7,4 і неблагополучних сімей – 2,5 відсотка. Водночас, професійно-технічна освіта не може забезпечити належне на-вчання вразливих груп населення для їх повної інтеграції у ринок праці, а тим са-мим їх соціальну інтеграцію. Навчальні програми часто не узгоджуються з потре-бами потенційних роботодавців та зміна-ми на ринку праці. Багато професійних училищ навчають людей для подальшої роботи у таких сферах, де можливості для працевлаштування невеликі.

Вища освіта. В Україні не існує інститу-ційних перешкод на шляху одержання ви-щої освіти. Конституція України передбачає, що громадяни мають право на безкоштов-ну вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній

Кількість місць у дошкільних навчальних закладах та чисельність дітей, 1991 – 2010 роки (тисяч)

Джерело: Державний комітет статистики України.

3.1РИСУНОК



основі в рамках стандартів вищої освіти, якщо людина отримує певний рівень освіти та кваліфікації в перший раз.

Система вищої освіти України постійно розвивається, що передбачає можливість отримання знань для все більшої кількості молоді з кожним роком. Попри існуючі уяв-лення, вступ до вищих навчальних закла-дів для сільської молоді в Україні є не менш доступним, ніж для міської17. Сільські жите-лі мають можливість вибору як майбутньої професії так і навчального закладу. Однак зниження якості загальної середньої освіти в сільських районах негативно позначається на шансах сільської молоді бути прийнятими до вищих навчальних закладів.

Ринкові відносини в освітній сфері зако-номірно зумовили певну нерівність доступу до професійної освіти. Основним чинником такої нерівності є доходи населення. У тепе-рішній час значна частина населення здобу-ває вищу освіту на контрактній основі. Але саме плата за навчання є найбільш складним питанням для більшості населення. Якщо не-достатність особистих коштів для задово-лення потреб в оплаті житла відмічає 35,0 відсотка населення, в харчуванні – 38,4, у медичному обслуговуванні – 57,9 відсотка, в придбанні одягу – 58,8 відсотка, то для опла-ти навчання коштів не вистачає у 62,2 відсо-тка респондентів18. Члени домогосподарств з низькими доходами не можуть дозволити

17 Населення України. Соціально-демографічні проблеми українського села. Інститут демографії та соціальних дослі-джень НАН України. 2007.

18 Базова захищеність населення України (за матеріалами вибіркового соціально-демографічного обстеження): ре-зультати обстеження. Державний статистичний комітет України. 2006.

собі платити за власне навчання або за осві-ту для дітей.

Рівень бідності серед тих, кому не виста-чає коштів на здобуття професійної освіти, у 1,6 раза перевищує середній по Україні. За даними ОУЖД, у цілому в країні 6,4 відсотка домогосподарств відчували брак коштів на здобуття будь-якої професійної освіти, при чому у великих містах цей показник становив 3,1 відсотка, у малих – 3,9, у сільській місце-вості – 7,5 відсотка. Таким чином, зі зменшен-ням розміру населеного пункту зменшуєть-ся доступність здобуття професійної освіти. Найбільш уразливими щодо браку коштів на здобуття професійної освіти є домогос-подарства з сільської місцевості (43,1 відсо-тка) серед тих, кому не вистачає коштів, хоча їх частка у загальній структурі домогоспо-дарств становить 30,8 відсоток (Таблиця 3.2). Ризик не отримати професійну освіту для се-лян у 1,5 раза перевищує середній по країні та більше ніж удвічі – для мешканців велико-го міста.

Освіта дорослих. В Україні є не-розвиненими як система безперервної освіти дорослого населення, так і тра-диції масового індивідуального освітньо-професійного розвитку. Обмежене оволо-діння населенням ресурсів інформаційних технологій і телекомунікації, іноземними мовами. Внаслідок демографічного ста-ріння постійно зростає частка населення

Оцінка основних соціальних проблем шкільного середовища, 2009 рік (%)

Дуже серйозна

Достатньо серйозна

Не дуже серйозна

Зовсім не серйозна

Такої проблеми не існує

Не мають відповіді

Не знають

Низька якість освіти, що надається 16,4 23,2 20,4 8,9 27,4 1,2 2,4Погане облаштування шкільних приміщень, відсутність необхідних навчальних матеріалів

16,4 28,6 18,3 11,3 23,0 1,4 0,9

Жорстокість, насильство 7,2 15,5 14,8 13,4 46,6 1,0 1,4Хуліганство 9,1 21,3 18,8 15,9 31,9 1,6 1,4Наркотики 12,6 13,8 10,1 7,9 48,7 2,6 4,4Дисципліна в класі 12,0 23,0 23,2 17,1 22,3 1,0 1,2Соціальна напруженість серед підлітків, викликана бажанням бути популярним серед однолітків

9,1 25,3 21,5 11,7 26,2 1,9 4,4

Етнічна нетерпимість серед дітей 5,4 11,0 14,3 11,7 52,5 1,2 3,8Дискримінація з боку вчителів 6,3 14,8 15,0 12,6 47,1 1,4 2,8Злочинність і насильство в околицях школи (на шкільній території)

7,2 16,1 15,2 12,0 43,5 1,7 4,4

Інше 63,6 27,3 – 9,1 – – –Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

3.1ТАБЛИЦЯ



старших вікових груп, які є носіями заста-рілих знань. Тому вирівнювання освітніх шансів дорослих має стати одним із осно-вних завдань післядипломної освіти.

Відторгнення ромського населення від сфери освіти. Надзвичайно складною та неоднозначною залишається проблема освіти та культури ромського населення19. Лише 0,02 відсотка осіб цієї націо нальності в Україні мають вищу освіту; 4 відсотки – по-вну загальну середню освіту; 17 відсотків – базову загальну середню освіту; 49 відсо-тків – початкову загальну освіту20.

Труднощі з навчанням у ромських дітей зумовлені, передусім, несистематичним від-відуванням занять, ігноруванням самостійних і домашніх завдань, відсутністю усвідомлення батьками потреби здобуття освіти їх дітьми. Через нерегулярне відвідування ромськими дітьми шкільних уроків, а також у зв’язку з ак-тивною міграцією ромського населення пе-дагоги часто стикаються з проблемою низь-кого рівня підготовки дітей ромів21. Додаткові опитування ромських батьків, які мають дітей шкільного віку, дали змогу з’ясувати причини невідвідування школи їх дітьми. Основними були три пояснення: матеріальні труднощі, у тому числі необхідність здавати гроші в шко-лі (66 відсотків); дітям не подобається відвіду-вати школу (36 відсотків); дітям у школі важко вчитись, вони багато чого не розуміють (34 відсотків). Має місце також антиромська по-ведінка, антипатія з боку співробітників шко-ли та відсутність спеціальних програм і захо-

19 Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. 2008

20 Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. За ред. Осауленко О. Г. 2004.

21 Результати опитування ромської спільноти (розподіл відповідей респондентів на запитання анкети у відсотках). Український інститут соціальних досліджень.

дів, націлених на цих дітей, щоб допомогти їм досягти успіху в школі.

Відторгнення дітей з інвалідністю від сфери освіти. Труднощі залучення до осві-ти дітей з інвалідністю зумовлені застарілою практикою їх навчання в спеціальних устано-вах. Такі заклади сконцентровані переваж-но у великих містах, тому діти, які мешкають далеко, не завжди мають змогу їх відвідува-ти. Зокрема, 185 відповідних дошкільних за-кладів зосереджені, в основному, в обласних центрах. Лише у 9-ти регіонах у 2010 році кра-їни функціонують 30 сільських ДНЗ, що мають групи спеціального призначення.

Лише 55 відсотків дітей та підлітків з фі-зичною або розумовою інвалідністю від-відують школи. В цілому по Україні станом на вересень 2010 року не навчалися для здобуття повної загальної середньої осві-ти 28 623 осіб з числа дітей з фізичною або розумовою інвалідністю шкільного віку (6–18 років), з них: 33,5 відсотка – за станом здоров’я; 0,8 відсотка – з інших причин; 0,6 відсотка – навчаються без здобуття повної загальної середньої освіти; 65,1 відсотка – навчаються у спеціальних закладах для ді-тей, які потребують корекції розумового розвитку. Це зумовлює вкрай складні про-блеми щодо виховання та розвитку цих ді-тей і водночас спричиняє відторгнення їх батьків від різних сфер суспільного буття.

Освітнє, архітектурне, та комунікаційне середовище у багатьох ВНЗ залишається не-сприятливим для навчання студентів з обме-женими можливостями, що є основною пе-решкодою для них на шляху здобуття вищої освіти. Зокрема, для задоволення потреб цієї групи молоді перешкодами є відсутність пандусів, відповідних санітарно-гігієнічних умов, неадаптованість навчальних програм та навчально-методичного забезпечення

Прояви упередженості щодо окремих груп дітей у системі освіти

Майже 40 відсотків батьків вважають неприйнятним відвідування загальних шкіл дітьми які живуть з ВІЛ/СНІДом і 30 відсотків – з дітьми з інвалідністю.

3.2ВСТАВКА

Диференціація недоступності здобуття професійної освіти за розміром населеного пункту, 2007 рік (%)

Розподіл за розміром населеного пункту домогосподарств Ризик неможливості набути професійну освіту через брак коштів, порівняно з середнімусіх які не в змозі набути професійну освіту через брак коштів

Велике місто 43,3 30,9 71,7Мале місто 25,9 23,7 91,5Село 30,8 45,4 146,5Усього 100,0 100,0 100,0

Джерело: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України.

3.2ТАБЛИЦЯ



учнів (наприклад, відсутність дистанційного навчання слаборозвинених). Іншим важли-вим бар’єром є недоброзичливе ставлення; так, деякі вчителі у звичайних школах по-милково вважають, що інтеграція дітей з ін-валідністю в школу ставить у невигідне по-ложення інших дітей, які не отримуватимуть достатньої уваги з боку вчителів, а це нега-тивно позначиться на успішності в школі.

Висновки

За роки незалежності України відбули-ся масштабні зміни в структурі та характері культурної діяльності й дозвілля громадян. Модернізація та прискорені культурні змі-ни, особливо коли вони набувають крайніх форм, можуть мати значний вплив на тра-диційні культурні цінності, а це у свою чер-гу, посилює відторгнення певних груп сус-пільства.

Існують великі, а іноді і вражаючі розбіж-ності у форм дозвілля та пріоритетах куль-турного споживання між багатими і бідни-ми верствами населення, що створюють, у певному сенсі, загрозу соціальної гармонії та консолідації. Ці розбіжності, викликані економічною прірвою у суспільстві, спри-чиняють формування прірви і культурної; а відтак деякі групи стають відторгнутими від культурного життя через низькі доходи (низький потенціал до споживання «куль-турних товарів»), віддаленість від культур-них центрів, погану освіту та інші фактори.

Культурне середовище України ще не-достатньо повно враховує культурне різ-номаніття, що забезпечується присутністю певної кількості етнічних груп. Соціально-економічні проблеми в країні та малоефек-тивна державна політика продукують за-грози культурного відторгнення й навіть культурної дискримінації представників окремих груп населення. Загрозу культур-ного відторгнення продукують також від-мінності культурних практик столиці, об-ласних центрів і периферії.

Одне з найважливіших питань культур-ного відторгнення в Україні – мовне. Це стосується передусім мовної політики, ста-тусу й умов вивчення і застосування різних мов. В Україні відбуваються гарячі дискусії з приводу статусу, вивчення та використан-ня російської мови по всій території, а та-кож мов інших етнічних меншин в окремих регіонах.

Окремими особами та групами осіб щодо яких не виключені загрози відтор-гнення від культурних цінностей, можуть бути як етнічні українці, так і особи, які на-

лежать до національних меншин, великих і нечисленних релігійних конфесій, мов-них меншин, майнових груп, мігрантів, гендерних груп, осіб похилого віку, сек-суальних меншин, споживачів наркотиків, ВІЛ-інфікованих, людей з інвалідністю та відторгнутих внаслідок проживання на те-риторіях, віддалених від культурних цен-трів.

Відторгнення від сфери освіти є наслід-ком нерівного доступу населення до якіс-них освітніх послуг. Серед основних про-блем: нерівність щодо можливості здобуття якісної освіти за місцем проживання; недо-статній рівень соціального залучення дітей та молоді з інвалідністю; об’єктивні пере-шкоди при навчанні відповідно до повно-цінної загальноосвітньої програми в за-гальноосвітній школі внаслідок низького рівня матеріально-технічного і кадрового забезпечення навчальних закладів, а також нерозвиненості їх інфраструктури; обмеже-ні фінансові можливості домогосподарств

Недоступність освіти для дітей вулиці

Серед підлітків 10–19 років, які живуть і працюють на вулиці, 4 відсотка ні-коли не відвідували школу (найбільше таких серед наймолодших); більшість не має документів про освіту – свідоцтво, диплом, атестат; навіть серед ді-тей старше 15 років 57 відсотків не мають базової середньої освіти; серед тих, кому виповнилося 18–19 років, 86 відсотків не отримали повної середньої освіти. Водночас для цієї категорії дітей відсутні спеціальні освітні програми.

3.3ВСТАВКА

Недоступність освіти для дітей-сиріт

Діти-сироти часто не мають можливості навчатися через упередженість керів-ництва навчальних закладів і бідність дітей («вони не хотіли брати в училище, говорили, що немає місць, немає гуртожитку»; «в училищі не платили ніякої до-помоги та не годували»; «в інституті треба було ходити, добиватися того, що на-лежить»; «казали, що ми тягар для них»; «речей три місяці домагалися, ... дали у лютому, ... майже всю зиму роздягнені ходили»; «побачили, що я з інтернату, ... відмовили, ... злякалися, що треба надавати гуртожиток і пільги»).

3.4ВСТАВКА

Недоступність освіти для дітей з інвалідністю

Обмеження доступу людей з інвалідністю (як молоді, так і дорослих) до осві-ти є однією з ключових проблем, від розв’язання якої залежить повноцінне їх залучення до соціуму. Можливості набуття людьми з інвалідністю якісної професійної освіти або професійних навичок (включаючи самоосвіту, само-вдосконалення впродовж життя в обраній сфері діяльності) та можливості реалізувати набуті знання, уміння застосовувати навички в практичній тру-довій діяльності обмежені, головним чином, через відсутність належної інф-раструктури (не тільки освітньої) та спеціальних освітніх програм.

3.5ВСТАВКА



забезпечених та неблагополучних сімей; представники національних меншин; ВІЛ-інфіковані; безпритульні тощо). Відторгнен-ня від сфери освіти відчувають й мешкан-ці сільської місцевості, насамперед через значний дефіцит освітніх закладів, питання транспортування та низьку якість освітніх послуг.

для здобуття високоякісної професійної освіти.

Загрози відторгнення від сфери освіти не виключені насамперед для осіб та груп осіб із соціально вразливих категорій або груп ризику (діти та молодь з інвалідністю; сироти та ті, хто залишився без батьківської опіки, напівсироти; діти та підлітки з мало-



Р О З Д І Л

4 Відторгнення від економічного життя

Об’єктивний аналіз економічного відторгнення ускладнюється через такі фактори, як тіньова еко-номіка, грошові перекази з-за кордону та недостатня адресність та ефективність соціальних транс-фертів. Оцінку відторгнення від економічного життя у цьому дослідженні виконано за трьома осно-вними напрямами, що характеризують доступ до джерел засобів існування і рівень матеріального добробуту, а саме: за статусом на ринку праці; за доходами; за житловими умовами.

Відторгнення за статусом на ринку праці. Економічна активність (у фор-мі підприємницької діяльності чи ро-боти за наймом) забезпечує певний економічний статус та вищий рівень купівельної спроможності людини, в результаті чого покращуються її мож-ливості щодо людського розвитку. Економічна активність та зайнятість належить до основних прав людини та є головним засобом попередження бідності та соціального відторгнення.

Найбільші ризики відторгнення від сфери праці та зайнятості як в Україні, так і в інших країнах існують для таких категорій населення:• безробітні, особливо в разі трива-

лого періоду безробіття;• деякі категорії економічно неак-

тивного населення, зокрема осо-би, які припинили пошуки роботи, оскільки втратили надію її знайти (зневірені);

• зайняті з нестандартними умовами трудових контрактів або особли-вим характером роботи, що зумов-люють їх уразливість.

Для аналізу відторгнення від сфери праці та зайнятості використано такі індикатори: • рівень безробіття з деталізацією за

типом поселення, статтю, віковими групами, освітнім рівнем;

• питома вага в загальній чисельнос-ті безробітних осіб, які: 1) втрати-ли роботу внаслідок економічних причин; 2) шукають перше робоче

місце або тривалий період не пра-цювали; 3) перебувають у стані без-робіття 12 і більше місяців;

• питома вага у структурі економіч-но неактивного населення катего-рії зневірених осіб та аналогічних категорій;

• питома вага у структурі зайнято-го населення: 1) працівників низь-котехнологічних і низькопродук-тивних секторів економіки; 2) осіб з уразливим статусом зайнятос-ті – зокрема вимушено зайнятих неповний робочий день або тиж-день; 3) працюючих без постійного контракту; 4) самозайнятих; 5) зай-нятих у неформальному секторі; 6) представників найпростіших і низькооплачуваних професій;

• частка осіб, невпевнених у збере-женні роботи навіть найближчим часом;

• характеристика соціально-психо-логіч ного клімату на роботі: 1) са-мооцінка ставлення колег і керів-ників; 2) гендерна рівність з погляду перспектив кар’єрного зростання; 3) доступ до вищих по-сад та вищої оплати праці.

Відторгнення через нестачу доходів. Основним проявом економічного відторгнення традиційно вважається недостатність доходу, необхідного для задоволення основних потреб. Таке визначення збігається з визна-ченням монетарної бідності за від-носним чи абсолютним критерієм,


РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ 56

оскільки межею бідності є вартіс-ний поріг доходів або витрат, нижче за який є неможливим задоволення основних потреб. Відповідно, відтор-гнутими за рівнем доходів вважають-ся домогосподарства, які живуть за межею бідності. В Україні національною межею біднос-ті за відносним критерієм є 75-відсот-ковий поріг медіанного рівня сукуп-них витрат у розрахунку на умовного дорослого. У 2009 році ця межа дорів-нювала 835 грн. на місяць на особу. Таким чином, домогосподарство з до-ходом у розрахунку на одного дорос-лого менше 835 грн. вважалось від-торгнутим за рівнем доходів. У 2009 році частка таких домогосподарств становила 26,4 відсотка.

Відторгнення через погані житло-ві умови. Наявність та належна якість

Середньорічні показники безробіття в Україні, 2000 – 2010 роки

2000 2005 2006 2007 2008 2009 2010

Чисельність безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, тис. осіб

1 178,7 891,9 784,5 673,1 596,0 693,1 452,1

Чисельність безробітних за стандартами МОП, тис. осіб

2 655,8 1 600,8 1 515,0 1 417,6 1 425,1 1 958,8 1 785,6

Співвідношення зареєстрованого і фактичного безробіття, відсотків

44 56 52 47 42 35 25


4.1ТАБЛИЦЯ

Повікові рівні безробіття, 2010 рік (%)


4.1РИСУНОК

житла, що належить до основних прав людини, залежить від рівня доходів та купівельної спроможності особи чи домогосподарства. Якщо людина має стабільну роботу та відповідний дохід, у неї більше шансів жити у прийнят-них житлових умовах.

Таким чином, основними ознаками відторгнення за житловими умова-ми є: • відсутність окремого житла для

сім’ї;• незадовільний стан наявного жит-

ла (вимагає капітального ремонту);• недостатній розмір житлової площі

або недостатня кількість кімнат;• відсутність елементарних побуто-

вих зручностей;• відсутність грошових коштів для

утримання житла та оплати кому-нальних послуг.



Відторгнення за статусом на ринку праці

Безробітні. Ліквідація безробіття в Радянському Союзі вважалась значним до-сягненням. Зайнятість у суспільному вироб-ництві була обов’язковою для всіх працездат-них громадян, наслідком чого стала її низька продуктивність. Ринкові трансформації спри-чинили кардинальні зміни у трактуванні права на зайнятість і обов’язку працювати. У поєднанні із трансформаційним економіч-ним спадом це спричинило зменшення на 8,7 млн. осіб чисельності зайнятих у період між переписами населення 1989 і 2001 років, а питома вага зайнятих у загальній чисель-ності населення – з 50 до 36 відсотків1.

Визначення безробітних у національно-му законодавстві є жорсткішим порівняно зі стандартним визначенням Міжнародної організації праці (МОП) через обмеження віку тільки працездатним особам (з 16 до 55 років для жінок і з 16 до 60 років для чо-ловіків), необхідність підтвердження відсут-ності особистих доходів та факту реєстрації в державній службі зайнятості.

Хоча інформаційними та консультацій-ними послугами, що надаються державною службою зайнятості, мають право безко-штовно користуватись абсолютно всі кате-горії громадян, отримати офіційний статус безробітного можуть далеко не всі особи, які відповідають критеріям безробітних за МОП. Наприклад, особи, які вперше шука-ють роботу і не мають професії, включаю-чи випускників загальноосвітніх шкіл, у разі численних відмов від проходження профе-сійної підготовки або від оплачуваної ро-боти не класифікуються як безробітні. Сіль-ське населення стикається з додатковими обмеженнями на шляху здобуття статусу офіційно безробітного. 2

Щедра допомога по безробіттю може підривати мотивацію населення до зай-нятості та зумовити додатковий тиск на бюджет країни, проте введення все більш жорстких вимог створює додаткові ризи-ки соціального відторгнення для фактич-но безробітних громадян. Співвідношення між чисельністю зареєстрованих і фактич-но безробітних осіб у роки економічного підйому становило близько 50 відсотків, але знизилось у 2010 році, коли близько однієї третини безробітних мали відповід-ний офіційний статус і могли скористати-

1 Соціальна і професійно-галузева структура населення України (за даними перепису населення 1989 року). Мініс-терство статистики України. 1992.

2 2009 рік був нетиповим в цьому плані, оскільки фінансово-економічна криза найбільше вплинула на ті види еко-номічної діяльності, де зосереджені чоловіки.

4.1 ся державною підтримкою (Таблиця 4.1). Рівень безробіття за стандартами МОП сягнув 8,1 відсотка економічно активного населення віком 15–70 років і 8,8 відсотка населення працездатного віку: це означа-ло, що майже кожен десятий учасник рин-ку праці не мав змоги реалізувати свої на-міри щодо роботи.

Традиційно до найуразливіших катего-рій населення на ринку праці належить мо-лодь. Головними обмеженнями конкурен-тоспроможності цієї категорії населення є відсутність або недостатність досвіду робо-ти чи відсутність навичок її пошуку. В Украї-ні рівень безробіття молоді 15–19 років у 2,7 раза, а осіб віком 20–24 років – удвічі вищий за середній показник по населенню в цілому (відповідно, 21,8 відсотка, 16,5 від-сотка і 8,1 відсотка) (Рисунок 4.1). Молодь 15–24 років становить майже 26 відсотків загальної чисельності безробітних. Урахо-вуючи важливість працевлаштування мо-лодих людей на перше робоче місце для їх успішної соціалізації, національне законо-давство передбачає деякі додаткові заходи щодо створення робочих місць для молоді, проте вони мають переважно формально-адміністративний характер.

Рівень безробіття жінок віком 15–70 років (а також 15–64 років) дещо нижчий, ніж чоловіків. За національним визначен-ням працездатного віку, рівень безробіття взагалі не має істотних гендерних відмін-ностей2. У молодих вікових групах (15–29 років) і у групі 40–49 років рівень жіночо-го безробіття зазвичай вище відповідних показників серед чоловіків, проте в інших вікових групах вищим є безробіття чоло-віків. З цього випливає, що дискримінації при прийомі на роботу зазнають, в осно-вному, жінки активного дітородного та передпенсійного віку. Нижчий пенсійний вік, встановлений для жінок, робить їх уже в 40-річному віці «неперспективними» для потенційних роботодавців.

При оцінці диференціації безробіття у поселенському розрізі слід враховувати, що, згідно із методологією МОП, зайняти-ми вважаються особи, які працюють в осо-бистих селянських господарствах за умови часткового продажу вироблених продуктів рослинництва чи скотарства. Тому загаль-ний рівень безробіття сільського населен-ня є значно нижчим, ніж у містах, і забезпе-чується ця перевага за рахунок зайнятості



у напівнатуральному сільському господар-стві. Безперечно, така робота є тимчасовою формою зайнятості з метою задоволення основних потреб домогосподарств, що аж ніяк не задовольняє населення, передусім молодь, у довгостроковій перспективі.

Ступінь відторгнення на ринку пра-ці значною мірою залежить від наявності освіти (Таблиця 4.2). Найменше воно по-ширене серед осіб з повною вищою осві-тою, незалежно від статі та місця прожи-вання; найбільше – серед осіб із базовою вищою освітою (особливо серед жінок і міських жителів). Освітній рівень «базова вища освіта» було введено зовсім недав-но, переважно до цієї групи входять моло-ді люди, які отримали ступінь бакалавра і, швидше за все, продовжують вчитися далі, одночасно підшукуючи собі роботу з ме-тою як одержання додаткових доходів, так і набуття досвіду роботи, що стане в нагоді після закінчення навчання. Більше полови-ни безробітних має повну загальну серед-ню освіту. Відсутність повної вищої освіти зумовлює збільшення ризику соціального відторгнення від сфери праці. 3

Причини безробіття також мають пев-ний вплив на ризик соціального відтор-гнення. Найбільш вразливими є звільнені за економічними причинами (раптова втра-та роботи з незалежних від людини обста-вин) і непрацевлаштовані після закінчення навчання (переважно внаслідок відсутнос-ті досвіду). За період економічного зрос-тання в Україні звільнення за економічни-ми причинами перестало бути головною

3 Як уже зазначалося, кризовий 2009 рік був нетиповим щодо кількісних і більшості структурних характеристик без-робітного населення.

причиною безробіття – відповідна частка скоротилася з 40,2 відсотка у 2000 році до 28,1 відсотка у 2008 році (Таблиця 4.3). Од-нак економічна криза внесла свої коректи-ви: за підсумками 2010 року 39,0 відсотків працівників стали безробітними саме з цієї причини. Частіше втрачають роботу з еко-номічних причин жінки (у 2010 році3 – 38,9 відсотка проти 39,2 відсотка серед чоло-віків) і сільські жителі (39,6 відсотка проти 38,8 відсотка по місту).

Найбільше ризикують бути соціально відторгнутими через неможливість пра-цевлаштування особи, які не мали рані-ше роботи, тобто ті, хто шукає своє пер-ше робоче місце. Питома вага випускників навчальних закладів серед безробітних упродовж 2000–2008 років була доволі стабільною (16–18 відсотків). Будучи но-вачками на ринку праці, такі особи ще не мають досвіду роботи, тому для них збільшується ризик затягування періоду безробіття і, відповідно, соціального від-торгнення. Частка цієї групи в складі без-робітних залишається досить стабільною і корелює з питомою вагою випускників на-вчальних закладів у складі робочої сили – близько 22 відсотків. Більшість цієї групи становлять чоловіки (близько 55–60 від-сотків), а розподіл за типом поселення ви-являє домінування міських мешканців – 70 відсотків. Цікаво, що і серед безробітних з тривалою (понад 1 рік) перервою в роботі спостерігаються приблизно такі самі про-порції: 58 відсотка з них – чоловіки, 73 від-сотків – міське населення. Це пояснюється

Рівні безробіття у розрізі статі та рівнями освіти, 2010 рік (%)

Усе населення Жінки Чоловіки Міське населення Сільське населення

Усе населення (15–70) 8,1 6,8 9,3 8,6 7,1

у тому числі за рівнем освіти:– повна вища 6,8 6,4 7,4 7,1 5,3– базова вища 14,6 15,1 14,0 16,6 11,0– неповна вища 7,4 6,5 8,9 7,7 6,7– повна загальна середня 9,1 7,4 10,2 9,9 7,8– базова загальна середня 7,9 5,4 9,9 10,9 6,4Співвідношення рівнів безробіття із середнім:– повна вища 84,0 79,0 91,4 87,7 65,4– базова вища 180,2 186,4 172,8 204,9 135,8– неповна вища 91,4 80,2 233,3 95,1 82,7– повна загальна середня 112,3 91,4 125,9 122,2 96,3– базова загальна середня 97,5 66,7 122,2 134,6 79,0

Джерело: Державний комітет статистики України, Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України.

4.2ТАБЛИЦЯ



тим, що серед безробітних взагалі більше чоловіків і мешканців міст.

Позитивною тенденцією впродовж 2000–2010 років було зростання частки безробітних з короткочасним періодом по-шуку роботи (до 3-х місяців) більш ніж удві-чі за одночасного зменшення частки дов-готривалого безробіття (особи, які шукали роботу 12 місяців і більше) з 55,4 відсотка до 23,6 відсотка. Закономірно це віддзерка-лилось у скороченні середньої тривалості пошуку роботи з 10 місяців у 2000 році до 7 місяців у 2010 році.

Соціальне відторгнення, пов’язане із тривалим безробіттям, частіше загрожує сім’ям з дітьми. Якщо в загальній структурі українських сімей вони становлять 37,8 від-сотка, то серед домогосподарств із хроніч-но безробітними – 47,1 відсотка4.

Ризик відторгнення через безробіття та-кож корелює з розміром населеного пунк-ту. У найкращій ситуації перебувають меш-канці великих міст, де ємність ринку праці значно більша, а отже, більше можливостей для працевлаштування. Якщо у загальній структурі такі домогосподарства станов-лять 43,1 відсотка, то серед домогоспо-

4 Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

дарств з довготривалими безробітними – 36,1 (Таблиця 4.4).

У сільській місцевості населення, яке з певних причин не може знайти оплачу-вану роботу, має можливість працювати в особистих селянських господарствах. Це хоча і не зовсім адекватна, однак альтер-натива безробіттю, оскільки приносить дохід. У найгіршій ситуації знаходяться жи-телі малих міст, які мають найменше мож-ливостей зайнятості: з одного боку, через обмежену ємність локального ринку пра-ці, а з іншого – через відсутність, у біль-шості випадків, альтернативної зайнятості в особистому селянському господарстві. Тому ризик соціального відторгнення че-рез хронічне безробіття хоча б одного з членів домогосподарства становить для мешканців малих міст 152,7 відсотка, що майже вдвічі перевищує ризик для меш-канців великих міст та сіл.

Окремо слід виділити групу домогос-подарств, жоден із працездатних членів яких не має роботи, тобто всі живуть за рахунок інших джерел доходів (держав-ної соціальної допомоги, допомоги ро-дичів, накопичених раніше коштів). Таких

Безробітні за причинами незайнятості, 2000 – 2010 роки (%)

Роки Звільнені з

економічних причинЗвільнилися за

власним бажаннямНепрацевлаштовані після

закінчення навчальних закладівЗвільнені у зв’язку із

закінченням строку контрактуІнші причини

2000 40,2 29,8 18,3 5,1 6,62001 37,1 33,8 17,5 4,8 6,82002 33,6 37,5 16,8 5,6 6,52003 33,2 38,9 15,6 5,9 6,42004 32,9 37,8 18,0 3,6 7,72005 31,3 35,1 16,3 7,7 9,62006 30,0 37,4 17,0 10,3 5,32007 28,9 38,2 17,4 10,3 5,22008 28,1 38,6 18,3 10,9 4,12009 45,5 27,0 14,1 9,0 4,42010 39,0 29,1 16,2 10,4 5,3


4.3ТАБЛИЦЯ

Структура домогосподарств за типом населеного пункту, 2008 рік (%)

Тип населеного пункту

Велике місто Мале місто Сільська місцевість

Частка у загальній кількості домогосподарств 43,3 25,9 30,8Частка у кількості домогосподарств із хронічно безробітними 36,1 39,4 24,5Ризик соціального відторгнення внаслідок хронічного безробіття 83,8 152,7 79,0


4.4ТАБЛИЦЯ



домогосподарств в Україні – 420 тис., або 2,4 відсотка загальної кількості. Відсутність постійного джерела доходу у вигляді за-робітної плати є одним із найбільших ри-зиків бідності та відповідно, соціального відторгнення (до 70 відсотків бідних домо-господарств є соціально відторгнутими). Найчастіше це сільські домогосподарства (44,1 відсотка загального числа домогос-подарств, жоден із працездатних членів яких не має роботи), домогосподарства великих і малих міст представлені майже нарівно (27–29 відсотків). 5

Безробітні, які проживають у малих міс-тах з монофункціональною структурою економіки, стикаються з особливо висо-ким ризиком економічного відторгнення. Із 368 малих міст, де проживає 20 відсотків міського населення України (6,4 млн. осіб), 122 мають монопромислову структуру еко-номіки. Такі міста найбільш потерпають від проблем, викликаних кризовими явищами у промисловості та транспорті, особливо там де містоутворююча функція належить

5 Круглий стіл присвячений проблемам монофункціональних міст. Державна служба зайнятості України. 2008.

одному-двом підприємствам. У таких міс-тах зазвичай бракує кваліфікованих управ-лінських кадрів, їм притаманні низькі тем-пи будівництва житла та об’єктів соціальної інфраструктури, обмеженість вибору про-фесій, недостатня кількість робочих місць, нерозвиненість міської інфраструктури та сфери обслуговування, низький рівень до-ходів населення. Проблеми зайнятості, а та-кож і соціального залучення в таких містах стоять дуже гостро4.

Безробітні громадяни користуються різ-ними послугами для пошуку роботи. У 2010 році найбільш поширена в Україні практика звернень до державної служби зайнятості (31,3 відсотка безробітних) і пошук роботи через неформальні соціальні мережі – ро-дичів та друзів (38,3 відсотка). Меншою мі-рою використовувались звернення через пресу, оголошення (18,2 відсотка) і прямі контакти з роботодавцями (10,2 відсотка). І зовсім мало поширені послуги приватних агенцій зайнятості (1,2 відсотка).

Жінки та сільські жителі у пошуках робо-ти частіше звертаються до державної служ-би зайнятості (41,0 та 37,5 відсотка безро-бітних відповідно). Чоловіки вважають за краще використовувати особисті зв’язки (44,4 відсотка з них шукали роботу саме та-ким чином). Міські й сільські жителі майже рівною мірою мобілізують особисті зв’язки (38,0 та 39,0 відсотка), що значною мірою пов’язано зі слабким розвитком комуніка-цій, обмеженим доступом до інформації, низькою якістю соціальних мереж.

Розподіл безробітних за способом пошуку роботи, 2010 рік (%)


4.2РИСУНОК

Безробіття у малих містах з монофункціональ-ною структурою економіки: погляди мешканців

«Місто у нас маленьке. Раніше тут проживало 15 тис. жителів. Зараз близько 9 тисяч. Як і скрізь по Україні, молодь їде у великі міста, щоб здобути осві-ту і гідну роботу. У місті з 7 заводів не залишилося жодного. Діти, які добре вчаться, прагнуть виїхати та залишитись у великих містах. Хлопці, які зали-шились у Вілковому, можуть зайнятися риболовлею або городництвом, але їх це особливо не приваблює» (Класний керівник ЗОШ м. Вілково).

4.1ВСТАВКА



Зневірені та дезорієнтовані. Безпе-речно, до відторгнутих у найбільш гострій формі належать зневірені. Саме вони чи не найбільше потребують допомоги суспіль-ства, адже ці люди взагалі перестають шу-кати роботу і стикаються з відторгненням в інших сферах також.

За період економічного зростання пи-тома вага зневірених закономірно скоро-тилася з 5,3 до 1,1 відсотка економічно не-активного населення. Проте під впливом кризи їх кількість стала збільшуватись і за підсумками 2009 року досягла майже 200 тис. осіб, що на чверть більше, ніж у 2008 році. Крім того, збільшилась чисельність так званих дезорієнтованих – тих, хто не знають, де і як шукати роботу чи як орга-нізувати власний бізнес, або переконані у неможливості знаходження підходящої ро-боти. Як і зневіреним їм реально загрожує соціальне відторгнення через відмову від активної позиції на ринку праці.

Сукупна чисельність зневірених та де-зорієнтованих становила у 2010 році 283,2 тис. осіб, або 2,3 відсотка загальної чисель-ності економічно неактивного населення. Ризик потрапити у цю категорію для сіль-ських мешканців у 2,5 раза вищий, ніж для жителів міст.

Усупереч поширеним стереотипам щодо вразливості жінок, саме представники «сильної статі» в 2,7 раза частіше ризикують потрапити до категорії зневірених і дезорі-єнтованих. До того ж найчастіше зневірени-ми себе називають молоді чоловіки (25–34 років), які зазвичай є найбільш конкуренто-спроможними. Може існувати ряд причин, що сприяють цьому явищу, і одна з них – за-вищені очікування щодо розміру заробітної плати. Серед жінок зневірені найчастіше зу-стрічаються у віковій групі 40–49 років, що у черговий раз підтверджує особливу вразли-вість жінок передпенсійного віку стосовно ризиків соціального відторгнення.

Низький статус зайнятості. Статус зайнятості належить до основних детермі-нантів якості робочого місця, продуктив-ності та заробітку. З огляду на це, найбільш ризикованими до соціального відторгнен-ня є так звані нестандартні форми зайня-тості – зайнятість неповний робочий час та за терміновими трудовими угодами, само-стійна зайнятість6. Нестандартні форми зай-нятості є невід’ємним елементом гнучкого ринку праці, що розширює можливості ви-бору робочих місць для населення і спри-

6 Саме за такими ознаками у країнах ЄС здійснюється моніторинг статусної реструктуризації зайнятості. Fernández-Masías E., and Hurley J. More and Better Jobs: Patterns of Employment Expansion in Europe. European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. 2008.

яє підвищенню конкурентоспроможнос-ті економіки за рахунок оптимізації витрат на робочу силу. Проте слабкість чи навіть повна відсутність державного регулюван-ня цих форм зайнятості часто призводить до обмеження соціального захисту та змен-шення заробітків.

Вимушена неповна зайнятість або часткове безробіття. Станом на кінець 2010 року частка прийнятих на роботу на умовах неповного робочого часу станови-ла 4,8 відсотка чисельності штатних праців-ників великих і середніх підприємств (525,9 тис. осіб). Зайнятість неповний робочий час має негативні наслідки, оскільки не забез-печує достатній дохід та спонукає осіб до пошуків додаткової роботи. Лише невели-ка частина працюючих у режимі неповно-го робочого часу обрала таку форму зай-нятості цілком свідомо, віддаючи доходам нижчий пріоритет, ніж вільному часу. Пе-реважною мірою працівники погоджують-ся на неповну зайнятість через відсутність можливостей знайти іншу роботу. В Україні майже три чверті цих працівників – жінки, які, швидше за все, мають дітей або інші сі-мейні обов’язки, що обмежують можливість зайнятості повний робочий час.

За деяких обставин, наприклад в умовах скорочення виробництва, роботодавці дово-лі часто переводять працівників – за їх фор-мальною згодою – на роботу в режимі ско-

Проблеми працевлаштування дітей-сиріт

«Коли люди бачать, що я з інтернату, починають шукати різні причини від-мови, щоб не взяти на роботу».

4.2ВСТАВКА

Проблеми працевлаштування бездомних

«Без прописки не беруть на роботу, навіть на саму низькооплачувану. Жит-ло не надають ні за яких умов, навіть якщо підеш на саму шкідливу робо-ту на заводі, то кімнату в гуртожитку можна отримати тільки за величезні гроші, тобто за хабар» (Оксана, м. Сімферополь).

4.3ВСТАВКА

Проблеми працевлаштування іммігрантів

«Найбільша проблема – оформлення документів. Я б хотів працювати ле-гально, щоб отримувати потім пенсію, платити податки, але держава не хоче прийняти мене. Звичайно, в цьому мені дуже потрібно допомога, щоб дали такий документ, щоб мене перестали «доїти» незаконно» (Артур, гр. Азербай-джану (вірменин), м. Сімферополь).

4.4ВСТАВКА



роченого робочого часу або відправляють у неоплачувані (іноді – частково оплачувані) відпустки. Безперечно, часткове безробіття є доволі ефективною (в економічному та соці-альному сенсі) альтернативою повному без-робіттю, оскільки дає можливість уникнути масового вивільнення працівників, зберег-ти кадровий потенціал підприємства. Однак працівники, які опинилися в умовах вимуше-ної неповної зайнятості, втрачають значну частину заробітку й упевненість у збереженні роботи, що неминуче знижує соціальний ста-тус і зумовлює збільшення ризиків економіч-ного і соціального відторгнення.

Упродовж перехідного періоду рівень вимушеної неповної зайнятості практично невпинно зростав – максимум (39,9 відсо-тка штатних працівників підприємств) було зафіксовано в 1998 році (Рисунок 4.3). Після цього – частково через покращання еко-номічної ситуації та зростання попиту на робочу силу, частково через законодавче обмеження адміністративних відпусток – масштаби неповної зайнятості стрімко ско-рочувались. Найнижчий рівень (5,5 відсо-тка) спостерігався в 2007 році. Економічна криза 2008–2009 років знову спричинила зростання вимушеної неповної зайнятості.

У цілому по Україні у 2010 році 3,4 від-сотка працівників (363,3 тис. осіб) знаходи-лися у відпустках без збереження заробіт-ної плати (на період припинення робіт) і 13,6 відсотка (1 466,8 тис. осіб) переведені з економічних причин на неповний робо-чий день (тиждень). Вимушена неповна за-йнятість була поширена переважно у будів-ництві (загалом – 61,4 відсотка, у тому числі

в адміністративних відпустках – 20,5 відсо-тка, у режимі скороченого робочого дня / тижня – 40,9 відсотка), промисловості (29,7 відсотка у цілому та відповідно 6,0 і 23,7 від-сотка), транспорті та зв’язку (24,5 відсотка у цілому та відповідно 3,1 і 21,4 відсотка). Таким чином, у будівництві вимушено не працювали 78,0 тис. осіб і працювали в ско-роченому режимі 155,5 тис. осіб; на тран-спорті та в зв’язку – відповідно 28,9 і 202,3 тис. осіб; у промисловості – 171,6 і 674,1 тис. осіб.

У зв’язку з системною соціально-економічною та фінансовою кризою від 16 березня 2009 року в Україні було запрова-джено виплату допомоги по частковому без-робіттю, однак нею скористалась доволі не-значна кількість людей. За даними Державної служби зайнятості, позитивне рішення про надання допомоги по частковому безробіт-тю було прийнято по 14 підприємствах, що дало можливість зберегти зайнятість 6,5 тис. працівників, але це лише трохи більше 2 від-сотків загальної чисельності штатних праців-ників, які перебували у відпустках з ініціативи адміністрації підприємств.

Відсутність безстрокового контрак-ту. Як наслідок поширення гнучких форм зайнятості, лише третина зайнятих мали безстроковий трудовий договір та високий рівень стабільності. Певна частина респон-дентів мали контракти з обмеженим тер-міном (3,1 відсотка – тривалістю менше 12 місяців, 5,9 відсотка – 12 місяців і більше), ще 1,1 відсотка працювали за контракта-ми агентств тимчасового працевлаштуван-ня або як стажисти. Загалом за повної не-

Рівень вимушеної неповної зайнятості, 1995 – 2010 роки (%)


4.3РИСУНОК



визначеності умов зайнятості працювали 22,2 відсотка респондентів, що прирікає їх на високий ризик соціального відторгнен-ня7. Це свідчить, з одного боку, про масову необізнаність населення, включаючи пра-цівників, щодо своїх прав та їх правового захисту, і про нехтування законодавством значною частиною роботодавців – з іншо-го. За сучасних умов в Україні відсутність безстрокового контракту в більшості ви-падків безпосередньо пов’язана із соціаль-ним відторгненням.

Самозайнятість та зайнятість у не-формальному секторі. Самостійна зайнятість в Україні є поширеною легальною формою отримання доходів. Близько 579 приватних підприємців («фізичних осіб») на 10 000 осіб було зареєстровано в Україні в 2009 році. Разом з тим, є значна кількість осіб, які пра-цюють як самозайняті, але не є зареєстрова-ними. У 2010 році 4,6 млн. осіб (22,9 відсотка загальної чисельності зайнятого населен-ня) – майже половина зайнятих селян і 11,3 відсотка зайнятих міських жителів – було сконцентровано у неформальному секторі. Цих людей практично повністю виключено зі сфери дії трудового законодавства і соціаль-ного захисту на робочому місці, що створює бар’єри на шляху їх економічного залучення. Переважаючою формою діяльності в нефор-мальному секторі є ведення особистого се-лянського господарства з частковою реалі-зацією продукції на ринку.

Зайнятість некваліфікованою робо-тою. В результаті зрушень у розподілі за-

7 Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

йнятих за секторами економіки та ста-тусами майже чверть усіх працюючих (в сільській місцевості – більше половини) зайняті некваліфікованою працею. Така робота не дає ані прийнятних доходів, ані належного соціального статусу, тобто ви-штовхує доволі численні групи населення на соціальне узбіччя.

Нестабільність роботи не просто під-риває «упевненість у завтрашньому дні» –

Проблеми працевлаштування колишніх в’язнів

Хоча у місцях позбавлення волі працюють більше половини в’язнів, лише 5–10 відсотків з них набувають затребуваних ринком праці професій. Ре-шта взагалі не мають професійної освіти та навичок «некримінальної» роботи. Унаслідок труднощів щодо отримання паспорту та реєстрації, на-явності захворювань та й власне факту перебування «за ґратами» працев-лаштовуються не більше 35 відсотків звільнених. Хоча роботодавець, який відмовляє колишньому в’язневі у працевлаштуванні за мотивом наявності цього факту в біографії, порушує законодавство України про працю, але до-вести таку справу до суду практично нереально.Проблеми з житлом, отриманням паспорту, реєстрацією, працевлаштуван-ням створюють замкнене коло – установи виконання покарань дають тим-часову довідку замість паспорта, без нього немає реєстрації та права відсто-ювати колишнє житло; без житла не дають паспорт з реєстрацією, без цього неможливо легально працевлаштуватись.«Перша проблема, з якою зустрічаються люди з таким клеймом, як у мене, – це працевлаштування, друга проблема – довіра, а третя проблема – непова-га як самого керівництва, так і всіх оточуючих. Ти ж не будеш ходити та всім говорити, що змінився і став таким, як усі, вони ж все одно тобі не повірять, бо в тебе є клеймо» (Володимир, м. Черкаси).

4.5ВСТАВКА

Розподіл зайнятих за стажем роботи на теперішньому місці роботи, 2009 рік (%)

Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року .

4.4РИСУНОК



вона перешкоджає повноцінній участі в суспільному житті. Одним із показників ста-більності та привабливості роботи є трива-лість стажу на одному робочому місці, вод-ночас надто тривалий період роботи на одному місці може свідчити про відсутність просування по службі або неможливість змінити місце роботи. Половина зайнятих в Україні працює на своєму теперішньому робочому місці не менше 5 років, у тому числі 12 відсотків – не менше 20 років. Не-тривалий стаж мають 16,8 відсотка респон-дентів, у тому числі 7,8 відсотка – менше од-ного року (Рисунок 4.4).

Менше половини респондентів (48,8 відсотка) вважають малоймовірною втрату роботи у найближчі 6 місяців, тоді як 10,2 відсотка респондентів дуже високо оціню-ють таку ймовірність, 26,3 відсотка зазнача-ють її існування, а 12,8 відсотка не змогли відповісти на це питання8. 9 10 11

Відсутність заощаджень. Ризик бідності та соціального відторгнення у разі втрати роботи багаторазово зростає через брак заощаджень у значної частини працюючо-го населення. На запитання «У разі втрати роботи, як надовго вистачить Ваших за-ощаджень для покриття поточних витрат, поки Ви шукатимете нову роботу?» лише 2,5 відсотка респондентів відповіли, що за-ощаджень вистачить на сім і більше місяців, ще 8,1 відсотка – на три-шість місяців, 6,6 відсотка – на два місяці, 30,5 відсотка – на один місяць, 24,1 відсотка – заощаджень не мають. Водночас значна частина респон-дентів (24,2 відсотка) не змогли відповісти на це запитання9. Хоча респонденти могли бути не зовсім відверті (відповіді на питан-ня щодо доходів і заощаджень традицій-но «грішать» у бік применшення), у цілому можна зробити висновок про недостатній рівень доходів від зайнятості, – майже все витрачається на поточні потреби, більшість працюючих не можуть накопичити значних заощаджень. Брак особистих заощаджень загрожує тим, що безробітні змушені по-годжуватися на будь-яке робоче місце для максимально швидкого отримання дохо-ду, не маючи часу на пошук більш підходя-щої роботи. Відповідно, ризик соціального відторгнення зберігатиметься навіть у разі працевлаштування.

Відсутність поваги на роботі. Велике значення для соціальної участі мають не

8 Обстеження соціального відторгнення 2009 року.9 Обстеження соціального відторгнення 2009 року.10 Обстеження соціального відторгнення 2009 року.11 Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку. Інститут демографії та соціальних дослі-

джень НАН України, Український центр соціальних реформ, Фонд народонаселення ООН. 2009.

лише наявність належно оплачуваної ро-боти та відповідного статусу, а і сприят-ливий психологічний клімат на роботі, зокрема ставлення оточуючих – колег і ке-рівників. Майже половина працюючих (47,9 відсотка) не відчувають постійної поваги на роботі, при цьому 7,3 відсотка відчувають її хоча б іноді, а 3,2 відсотка – ніколи10. Таким чином, 10,5 відсотка працюючих респон-дентів практично позбавлені можливос-ті нормального спілкування на роботі, а в цьому випадку робота не виконує повною мірою функцію соціального включення.

Гендерна нерівність. Формально, укра-їнське законодавство не дозволяє будь-яких проявів гендерної (як і іншої) дискри-мінації, при цьому посилено захист прав жінок-матерів. Існують також обмеження щодо залучення матерів дітей до 14 років до відряджень, роботи у нічний час, у ви-хідні, святкові та неробочі дні, до надуроч-них робіт тощо. Але на практиці часто ці до-даткові заходи юридичного захисту разом із застарілими нормами суспільних уяв-лень щодо ролі жінки зумовлюють більшу вразливість жінок на ринку праці та нижчі заробітки, ускладнюють їх просування по кар’єрних сходинках тощо. Зокрема, як уже зазначалося, однією з головних причин більш високого рівня безробіття молодих жінок є тривалий період відпусток по вагіт-ності та пологах та по догляду за дитиною.

Хоча в радянський період проголошу-валась політика «вивільнення» жінки від домашньої праці та залучення до суспільно корисної, наразі в українському соціумі пе-реважають архаїчні настанови щодо ролі та обов’язків жінки, що аж ніяк не назвеш парт-нерськими чи демократичними. Як засвід-чило соціально-демографічне обстеження «Сім’я і сімейні відносини» 2009 року, май-же у 70 відсотків сімей саме дружина вико-нує основну частину домашньої роботи10. Архаїчні стереотипи безпосередньо відби-ваються на можливостях професійної само-реалізації жінок.

Серед зайнятих жінок частка законо-давців, вищих державних службовців, ке-рівників, менеджерів істотно нижча (6,7 відсотків проти 9,2 відсотків серед чолові-ків), тоді як частка представників найпро-стіших професій – помітно вища (25,4 від-сотків і 22,8 відсоток відповідно). Хоча в цілому завдяки своєму більш високому рів-



ню освіти українські жінки мають достатні можливості вести професійну діяльність на найвищих кваліфікаційних рівнях (жін-ки становлять дві третини професіоналів і фахівців), це значною мірою пов’язано із домінуванням жінок у сфері освіти, охоро-ни здоров’я та послуг, де робота потребує вищої освіти, але заробітки – дуже низькі. Найбільшою мірою гендерна нерівність у сфері зайнятості проявляється у можли-востях кар’єрного просування. Оцінюючи власні можливості зростання порівняно з колегами-чоловіками, вищими свої шанси вважають 9,8 відсотка респондентів, тоді як порівняно з колегами-жінками – 17,9 відсо-тка (Таблиця 4.5). 12

Дуже обмеженими залишаються мож-ливості кар’єрного росту жінок у сфері державного управління. Частка жінок се-ред державних службовців першої катего-рії становить 13,7 відсотка, другої катего-рії – 28,2 відсотка, тоді як серед службовців п’ятої-сьомої категорії – 70 відсотків і біль-ше (Рисунок 4.5). Ще нижчим є рівень пред-ставництва жінок серед вищих посадових осіб місцевого самоврядування: 6–13 від-сотків у першій-третій категоріях, навіть у четвертій – лише 29,2 відсотка. При цьо-му слід звернути увагу, що багато посад із вказаних категорій є виборними, отже, до-водиться констатувати майже повну відсут-ність жінок серед провідних політичних ді-ячів на місцевому рівні.

12 International Labour Organization. Breaking Through the Glass Ceiling: Women in Management. 2004.

Слід констатувати, що в Україні спо-стерігаються практично всі ознаки ефекту «скляної стелі», що полягає у виникненні ситуацій, за яких просування кваліфікова-ної особи в організаційній ієрархії припи-няється на більш низькому рівні з того мо-менту, коли спостерігаються деякі форми дискримінації12. Незважаючи на офіційне декларування гендерної рівності, фактично жінки стикаються з міцними бар’єрами, що обмежують їх права та можливості у сфері зайнятості, зумовлюють професійну і ста-тусну сегрегацію, а отже, призводять до фе-мінізації ризиків соціального відторгнення.

Відторгнення через низькі доходи

Відсутність матеріальних ресурсів або обмеженість доступу до них не дають мож-ливості задовольнити нагальні потреби та

4.2

Розподіл респондентів за оцінкою власних можливостей кар’єрного просування порівняно зі своїми колегами, 2009 рік (%)

Порівняно з колегами-чоловіками Порівняно з колегами-жінками

Менші 10,6 6,6Рівні 71,4 65,8Більші 9,8 17,9Невідомо 8,2 9,7

Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

4.5ТАБЛИЦЯ

Представництво жінок в органах влади за категоріями посад, 2010 рік (%)


4.5РИСУНОК



повноцінно розвиватися. Це зумовлює таке багатогранне явище, як відторгнення від со-ціального середовища чи соціального кола. Тому в рамках цього дослідження категорія «бідні» ототожнюється із категорією «відтор-гнуті через низькі доходи», оскільки бідність характеризує економічне становище немож-ливості задоволення життєвих потреб, прий-нятних для конкретного суспільства (їжа, жит-ло, освіта, медицина, культура тощо).

Однак матеріально незабезпечені осо-би не завжди відчувають себе відторгнути-ми, оскільки в їх системі цінностей наявні позбавлення визначені як необхідність та нормальні умови існування. Відчуття від-торгнення з’являється тоді, коли людина, відчуваючи свою нереалізованість, піддає сумніву характерні для неї норми та ціннос-ті, переосмислює свої прагнення та перео-цінює наявні потреби.

Ступінь залучення людини до економіч-ного, культурного, політичного та соціаль-ного життя значною мірою пов’язана з рів-нем її доходів. Часто реальні можливості матеріального забезпечення та наявні очі-кування людини вступають у протиріччя, що може спричинити формування різних моральних та психологічних відхилень у поведінці та діяльності, а у гіршому випад-ку зумовити розростання асоціальних груп населення. Врешті-решт це може призвес-ти до появи та загострення соціальної на-пруженості в суспільстві.

Межею рівня доходів, які зумовлюють відторгнення, визначено межу бідності, що у 2009 році становила 835 грн. на особу на

місяць. За цим критерієм майже 26,4 відсо-тка населення країни можна вважати соці-ально відторгнутим.

В Україні існує чітка залежність відтор-гнення домогосподарств через низькі до-ходи від віку. Найбільшою мірою потерпа-ють від цього діти до 16 років (які ще не здатні до праці) – їх ризик у 2,2 раза пере-вищує показник, розрахований для осіб працездатного віку, та літні особи віком 80 років і старше (які вже не здатні до пра-ці) – їх ризик удвічі перевищує ризик для осіб працездатного віку. Зниження питомої ваги відторгнутих спостерігається як у чо-ловіків, так і у жінок, починаючи з 35 років. Найбільш сприятливим у контексті убезпе-чення від економічного відторгнення є вік 55–64 роки (для обох статей). Саме у цьо-му віці люди досягають найвищого рівня кар’єрного зростання і продовжують пра-цювати після досягнення пенсійного віку (Рисунок 4.6).

Низький рівень пенсій, що є основним джерелом доходів пенсіонерів, зокрема ві-ком 80 років та старше, визначає їх монетар-не відторгнення. Саме через низьку матері-альну забезпеченість пенсіонери обмежені у доступі до якісного харчування, у купівлі необхідних ліків та отримання належної ме-дичної допомоги, відвідування культурних заходів, можливості здійснювати подорожі чи купувати новий одяг, побутові прилади тощо. Обмеженість у забезпеченні найваж-ливіших потреб у цьому віці може як викли-кати відчуття соціальної незахищеності та несправедливості, образи на суспільство,

Статево-вікова піраміда відторгнутих через низькі доходи, 2008 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

4.6РИСУНОК



що виявилось не в змозі опікуватися на на-лежному рівні людиною, так і спричинити появу депресивних та інших психічних роз-ладів, безпосередньо пов’язаних із погір-шенням самопочуття та розвитком низки захворювань. Врешті-решт утворюється за-мкнено коло, відправною точкою в якому виступають низькі доходи (тобто низький рівень пенсійного забезпечення), що поро-джує соціальне, політичне, культурне та інші форми відторгнення.

Поряд з іншими чинниками, що визна-чають ризик відторгнення через низькі до-ходи, одне з провідних місць посідає демо-графічний склад домогосподарства, а саме наявність неповнолітніх дітей. Численні дослідження доводять, що низький рівень оплати праці не завжди дає можливість на-віть двом працюючим батькам забезпечити прийнятний рівень життя своїм неповно-літнім дітям: такі домогосподарства зму-шені обмежувати задоволення низки своїх пот реб, надаючи пріоритет найбільш жит-тєво необхідним. Економічне відторгнен-ня є характерним як для багатодітних до-могосподарств, так і для домогосподарств з меншою кількістю дітей. Так, за даними 2008 року серед 6,5 млн. сімей з дітьми 33,1 відсотка мають дохід, нижчий за межу бід-ності, тоді як з 10,7 млн. бездітних – 19,7 відсотка. Отже, домогосподарства з дітьми мають в 1,7 раза вищій ризик відторгнення через низькі доходи, ніж домогосподар-ства без дітей.

Розмір ризику є прямо пропорційним чисельності неповнолітніх дітей у скла-ді домогосподарства. Так, з появою в сім’ї однієї дитини ризик опинитися за межею бідності збільшується на 30 відсотків, дру-гої – на 50, третьої – на 60 порівняно із без-дітними родинами (Рисунок 4.7).

Вагомим чинником відторгнення через низькі доходи є наявність у домогосподар-стві дітей віком до 3-х років. Так, за дани-ми 2008 року сім’ї, у складі яких є хоча б одна дитина віком до 3-х років, майже вдві-чі більше ризикують бути відторгнутими від різних сфер суспільного життя, ніж бездітні домогосподарства.

Навіть за умови зайнятості обох батьків і відсутності в сім’ї інших непрацюючих дорос-лих майже кожне п’яте домогосподарство є відторгнутим через низькі доходи. Станови-ще сімей з дітьми погіршується за наявності хоча б одного пенсіонера; у цьому випадку ризик бути обмеженими у вільному досту-пі до певних товарів та послуг зростає в 1,3 раза порівняно з середнім, а наявність у сім’ї з дітьми хоча б одного безробітного збільшує

ймовірність відторгнення майже у півтора разa (Таблиця 4.6).

Отже, саме низькі доходи для більшості сімей з дітьми є визначальним чинником їх відторгнення від багатьох сфер життя. Так, попри те, що в Україні послуги середньо-освітніх закладів та послуги з охорони здоров’я у державних установах de jure на-даються безплатно, забезпечення процесів навчання або лікування необхідними това-рами (зошити, ручки, ліки, медичне прилад-дя), оплата лабораторних досліджень, про-цедур тощо лягає на плечі споживачів цих послуг і de facto обмежується їх матеріаль-ною спроможністю. Низькі статки домогос-подарств з дітьми зумовлюють необхідність економити на якісному харчуванні, одязі та взутті, надаючи перевагу дешевим ви-робам, відмовлятися від купівлі необхідних товарів тривалого користування (меблі, по-бутова техніка тощо), поліпшення житлових умов та утримання житла в належному ста-ні, нехтувати профілактикою захворювань або належним лікуванням, відпочинком, культурним дозвіллям. Значна частина сі-

Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, в загальній їх чисельності за кількістю дітей, 2008 рік (%)


4.7РИСУНОК

Ризики відторгнення домогосподарств різних типів через низькі доходи порівняно з середнім по країні, 2008 рік (рази)

Типи домогосподарств з дітьми Ризик відторгнення

Всі дорослі працюють 0,98Є працюючі та непрацюючі дорослі 1,49Всі дорослі працездатного віку 1,17Є дорослі працездатного і пенсійного віку 1,33


4.6ТАБЛИЦЯ



мей з дітьми повністю або частково позбав-лена можливості долучатися до багатьох сфер життя суспільства.

Часто домогосподарства з низькими до-ходами не можуть дозволити собі купувати необхідну кількість якісних продуктів хар-чування, що негативно впливає на здоров’я дитини, спричиняє пропуски занять у шко-лі та неможливість інтенсивного навчання взагалі. Це негативно позначається на рівні знань дитини та в майбутньому може стати на заваді при її вступі до вищого навчаль-ного або іншого професійного закладу. У свою чергу, це змушує їх іти працювати без належної кваліфікації, тобто виконувати найпростішу роботу, що не приносить ані морального задоволення, ані прийнятних заробітків. Неминучим результатом цього стане відторгнення і через низький статус на ринку праці, і через низькі доходи.

Часто економічне відторгнення формує у батьків неповнолітніх дітей відчуття не-справедливості, втрати сенсу життя; вини-кає питання: навіщо щось змінювати та чо-гось прагнути? Такі настрої переносяться на найближче оточення – родину та найбільш негативно позначаються на ще несформо-ваних і неусталених особистостях – дітях. Оскільки система цінностей та норм життя у дитини формується передусім під впливом родини, результатом цього може бути:• формування власної, відмінної від родин-

них настанов, системи цінностей та норм, що спонукає докладати усіх зусиль для за-доволення потреб і досягнення поставле-ної цілі; за такого сценарію дитина в зріло-му віці може повною мірою долучитися до суспільного життя;

• сприйняття обмеженості у задоволенні власних потреб та потреб родини як на-

лежне, не намагаючись нічого змінити; в такому випадку дитина фактично прире-чена на відторгнення впродовж усього життя.Тільки окремі, найбільш цілеспрямова-

ні та психологічно сильні особистості, від-торгнуті у дитинстві, здатні в зрілому віці підвищити свій статус і доходи, оскільки для цього потрібні і власна сильна мотива-ція, і здібності, і сила волі. Частина людей, сприйнявши таке своє становище, намага-ється знайти інші, нематеріальні цінності, зокрема релігійного характеру. Проте зна-чна кількість людей через жаль до власної долі, зневіру щодо можливості змін, впев-неність у тому, що за їх добробут має від-повідати хтось інший, а не вони самі за-лишаються відторгнутими, тобто бідність відтворює бідність, а відторгнення відтво-рює відторгнення.

Попри зниження купівельної спромож-ності пенсій і знецінення заощаджень, під-вищений «імунітет» щодо відторгнення ма-ють домогосподарства, які складаються з пенсіонерів. Рівень їх відторгнення за до-ходами є порівняно невеликим завдяки тому, що мінімальний розмір пенсії дорів-нює прожитковому мінімуму, відсутності у складі таких домогосподарств осіб, які не мають власного доходу, а також через мож-ливість мати додатковий дохід від зайня-тості (особливо у перше десятиліття після виходу на пенсію) (Рисунок 4.8).

Зайнятість членів сім’ї є попередженням соціального залучення. Домогосподарства, які складаються винятково з осіб працез-датного віку, в 1,8 раза краще захищені від ризиків відторгнення за рівнем доходів по-рівняно з середнім по країні рівнем. Ризик відторгнення через низькі доходи таких домогосподарств, є найнижчим – лише 34 відсотка середнього по країні. Водночас найвищим (130 відсотків середнього і 382 відсотка від розрахованого для попере-дньої групи) є ризик відторгнення родин з безробітними. У цьому випадку наявність у складі домогосподарства дітей не має іс-тотного значення (Рисунок 4.9).

Відторгнення через низький рівень оплати праці сприймається працюючими чи не найгостріше і викликає зазвичай не-гативні наслідки, що є цілком зрозумілим. Робота має приносити дохід, достатній для задоволення потреб і самого працівника, і його утриманців. Постійна неможливість відвідування театрів, музеїв, кінотеатрів, здійснювати подорожі, отримувати необ-хідну профілактичну медичну допомогу тощо пригнічує особистість, спричиняє

Ризики відторгнення бездітних домогосподарств через низькі доходи порівняно з середнім, 2008 рік (рази)


4.8РИСУНОК



психологічний дискомфорт і напружен-ня через власну нереалізованість, прово-кує асоціальну поведінку. Характерним прикладом є відторгнення працюючих від отримання послуг освіти, що стає на заваді підвищенню їх кваліфікації і в результаті не дає змоги зайняти краще робоче місце та збільшити свої доходи.

Чи не єдиною можливістю убезпечен-ня від бідності та пов’язаного з цим відтор-гнення є наявність вищої освіти – сім’ї без неповнолітніх дітей, в яких всі дорослі ма-

ють вищу освіту, ризикують бути відторгну-тими в 5 разів менше за пересічну родину.

Якщо ризик відторгнення сім’ї з непо-внолітніми дітьми є доволі високим (пере-вищує середній на 23 відсотка), то наяв-ність хоча б однієї особи з вищою освітою зменшує його майже вдвічі. Практично та-кими ж є результати розрахунків по без-дітних сім’ях. Рівень освіти голови домо-господарства справляє не менш істотний вплив на ризик відторгнення сім’ї, оскіль-ки у більшості випадків головою визнають

Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, за статусом на ринку праці, 2008 рік (%)


4.9РИСУНОК

Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за наявністю та кількістю осіб із вищою освітою, 2008 рік (рази)


4.10РИСУНОК



того, хто приносить у домогосподарство основну частину доходів (Рисунок 4.11).

Імовірність відторгнення через низькі доходи є обернено пропорційною розмі-ру населеного пункту. Так, у сільській міс-цевості ризик на 42 відсотка перевищує се-редній і в 2,2 раза – ризик у великих містах. Проживання в столиці знижує ризик від-торгнення на 64 відсотка порівняно з се-реднім, на 66 відсотків – порівняно з мали-ми містами та на 75 відсотків – порівняно із селами (Таблиця 4.7).

Серед усіх типів сільських домогоспо-дарств найменшим є ризик відторгнення

бездітних домогосподарств (лише на 1 від-соток вище за середній), тоді як ризик до-могосподарств з дітьми перевищує серед-ній на 71 відсоток (Таблиця 4.8).

Так само, як і по країні в цілому та по міс-тах, в сільській місцевості наявність дітей у складі сім’ї негативно позначається на рів-ні доходів сім’ї. Так, за даними 2008 року, при появі у складі сім’ї однієї дитини ризик складає 1,4 раза, з появою другої дитини зростає до 1,9 раза, а з появою третьої та наступних дітей – у 2,5 раза.

Отже, відторгнення домогосподарств, які проживають у сільській місцевості, че-рез низькі доходи відчувається більш го-стро, ніж у місті. У першу чергу, це ви-кликано тим, що міста більш «щедрі на пропозиції» щодо задоволення різнома-нітних потреб через доступ до закладів, які надають освітні, медичні, культурні, побу-тові та інші соціальні послуги. Відторгнен-ня селян з багатьох сфер суспільного життя пов’язана не тільки з неможливістю задо-вольнити свої потреби в освіті чи працев-лаштуванні через відсутність розвиненої інфраструктури на селі, а й з браком коштів

Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за рівнем освіти голови домогосподарства, 2008 рік (рази)


4.11РИСУНОК

Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за розміром населеного пункту, 2008 рік (рази)

Тип населеного пункту Ризик відторгнення

Село 1,42Мале місто 1,05Велике місто 0,65Столиця (м. Київ) 0,36У середньому по Україні 1,00


4.7ТАБЛИЦЯ

Відторгнення через низькі доходи – свідчення дітей-сиріт

Безгрошів’я, відсутність необхідного («…немає зимового одягу і взуття та й літнього теж… А грошей немає купити найнеобхідне»; «…один, без житла, роботи… як жити, що їсти…»; «Великі фінансові проблеми, часто голодуємо»; «…якщо в день ми з’їдали батон і молоко, то було дуже до-бре… два тижні жили в парку»; «…ні вдягнутися, ні прокормитися… хо-дити по знайомих, щоб хоча поїсти…»; «Після виходу [з школи-інтернату] не було де жити, ночували в парадних, чого тільки не пережили»).

4.6ВСТАВКА



та часу. Низькі доходи, основним джере-лом яких є надходження від особистого підсобного господарства та від самозаготі-вель, стають на перешкоді навіть поїздкам до найближчого міста, де більш розвине-на інфраструктура. Відсутність на селі мож-ливостей гідної праці, культурного життя, медичної допомоги, отримання побутових послуг – все це разом сприяє виникненню у сільських жителів відчуття соціальної ізо-льованості, безвихідності та відторгнення від суспільного життя саме внаслідок місця свого проживання.

Відторгнення через погані житлові умови

За ступенем важливості питання забез-печення громадян житлом та придатності житла вже давно перейшли з економічної у політичну площину. Поширеною в Украї-ні є практика вимушеного сумісного про-живання в одному приміщенні кількох поколінь – низький рівень доходів у по-єднанні із високою вартістю житла та від-сутністю так званого соціального житла не дає змоги сім’ям роз’їхатись. Власне житло завжди було й залишається у нашому сус-пільстві одним із головних і основних ін-струментів на шляху досягнення соціаль-них цілей, переважна більшість населення не сприймає оренду житла як прийнятну довгострокову альтернативу. Значною мі-рою це пов’язано із нерозвиненістю рин-ку житла та практичною відсутністю захис-ту прав орендаря. Саме тому відсутність окремого житла (принаймні окремої кім-нати в будинку або квартирі) є безпере-чною ознакою відторгнення.

4.3

Відсутність належних житлових умов безпосередньо впливає на різні аспекти життя, передусім на психологічний стан, здоров’я, працездатність, соціальну безпе-ку людини. В Україні є дві основні проблеми щодо житлових умов: у міській місцевості – це рівень забезпеченості домогосподарств окремим житлом, а в сільській місцевості – комфортність житла (забезпеченість жит-ла мінімальними побутовими зручностя-ми). Також домогосподарства потерпають від недостатнього розміру житлової площі, незабезпеченості членів домогосподарств окремими кімнатами. Значна частина до-могосподарств країни через низькі до-ходи не має можливості утримувати своє житло в нормальному стані та оплачувати житлово-комунальні послуги. Отже, основ-ними ознаками відторгнення через погані житлові умови є: відсутність окремого жит-ла для родини; поганий стан наявного жит-ла; недостатній розмір житлової площі або недостатня кількість кімнат; відсутність еле-ментарних побутових зручностей у житлі; відсутність коштів для утримання житла.

Більше половини (55 відсотків) домогос-подарств країни відчувають себе позбавле-ними нормальних житлових умов. Серед них бідними є більше третини домогосподарств (29,6 відсотка). Середній вік голови цих до-могосподарств – близько 50 років. Близько 39 відсотків домогосподарств, які відчувають відторгнення, проживають у великих містах, майже 37 відсотків – у сільській місцевості, а решта, відповідно, у малих містах.

Головними проявами відторгнення є брак грошей на проведення термінового ремонту житла (близько 26 відсотків), від-сутність у будинку елементарних зручнос-тей (понад 20 відсотків), нестача коштів для

Ризики відторгнення різних типів домогосподарств через низькі доходи за типом поселення, 2008 рік (рази порівняно з середнім)

Тип домогосподарств Ризик відторгнення

місто село

Домогосподарства з дітьми, у тому числі: 0,97 1,71– з однією дитиною 0,80 1,43– з двома дітьми 1,31 1,9– з трьома і більше дітьми 1,96 2,49Домогосподарство без дітей, у тому числі: 0,60 1,01– усі особи працездатного віку 0,46 0,83– усі особи працездатного і пенсійного віку 0,78 1,31– усі особи пенсійного віку, у тому числі: 0,67 0,93 – усі особи віком 75 років і старше 0,93 1,26Усього 0,80 1,42


4.8ТАБЛИЦЯ



оплати комунальних послуг і підтримування нормальної температури у житлі в опалю-вальний сезон (понад 16 відсотків). Таким чином, в Україні домогосподарства потер-пають не тільки через відсутність окремого житла, а й через низьку його якість та брак коштів для його утримання (Рисунок 4.12).

Нестача окремого житла або недостат-ній розмір наявного житла змушує людей жити в атмосфері, яка шкодить їх емоційно-му стану. Особливо негативно така ситуація впливає на багатопоколінні сім’ї, оскільки у різних за віком членів домогосподарств че-рез відсутність житлового простору і не-

можливість усамітнення часто виникають конфлікти. Діти, змушені бути «свідками» сімейних непорозумінь, можуть підсвідо-мо сприйняти таку ситуацію за норму. За таких обставин подружжя відкладають на-родження дитини на невизначений тер-мін, доки не зможуть переїхати до окремо-го житла. Нарешті, часті побутові конфлікти руйнують сім’ї.

Для комфортного життя важливо, аби кожен із членів сім’ї мав окрему кімна-ту. Дотепер у країні для багатьох сімей це є проблемою. У 2007 році понад третину домогосподарств країни проживало в по-мешканні з недостатньою кількістю кімнат, а у 15,8 відсотка домогосподарств на одну кімнату припадало двоє і більше осіб. У се-редньому по країні на одну особу припа-дає 0,98 кімнати (Рисунок 4.13).

Наявність достатньої кількості кімнат наразі лишається одним з основних чин-ників, що зумовлює розшарування насе-лення за умовами проживання. За резуль-татами модульного опитування, практично всі типи сімей заявили, що страждають від недостатньої кількості кімнат. Особливо це стосується багатодітних домогосподарств як у містах, так і в сільській місцевості (в міс-тах відчувають нестачу окремих кімнат 45,3 відсотка багатодітних домогосподарств, а в селах – 42,6).

Відносно невелика частка населення (3,3 відсотка домогосподарств) проживає в гуртожитках або комунальних квартирах,

Житлові умови дітей вулиць

Діти вулиць живуть переважно на вулиці, залізничних вокзалах, автовок-залах (36 відсотків), у тимчасовому, не пристосованому для життя житлі (23 відсотки). «На горищі ... Мені будинок не потрібен. Я весь час на трасі. Взимку хіба що, коли дуже холодно» (дівчина-ЖКС, 16 років).

4.7ВСТАВКА

Житлові умови дітей-сиріт

«Нескінченна історія з документами…вони відмовляються визнати мене сиротою…а я з 4-денного віку в будинку дитини… потім в інтернатах… я ніколи не бачив своєї матері».«…мене виписали з квартири, коли маму посадили… вони відправили мене до інтернату… у квартирі залишилася тітка… тепер мене не про-писує. Квартиру здає…».

4.8ВСТАВКА

Частка домогосподарств за основними проявами відторгнення через погані житлові умови, 2007 рік (%)


4.12РИСУНОК



переважно це молоді родини (середній вік голови становить 35–36 років), які ще ма-ють надії переїхати в окреме житло. За са-мооцінками, майже половина цих сімей не страждає від відсутності окремого житла, хоча 40,0 відсотків їх складаються з трьох та більше осіб. Від браку окремого житла страждають 23,7 відсотка багатодітних до-могосподарств і 18,0 відсотків міських сі-мей з дітьми до 3-х років.

Крім кількості окремих приміщень важ-ливою і його площа. Нестача житлової пло-щі більше усього стосується сімей з дітьми. Понад 16-ти відсоткам таких домогоспо-дарств бракує житлової площі у наявному житлі (менше 7,5 кв. м. на особу), тоді як се-ред домогосподарств без дітей таких лише 4 відсотки.

Більшість наявного у 2010 році житлового фонду домогосподарств країни, а саме 71,2 відсотка, було побудовано в період з 1940-х до 1980-х років. У 1980-ті роки було побудо-вано 21,7 відсотка, а в незалежній Україні – лише 7,1 відсотка. Відповідно значна частина житлового фонду потребує капітального ре-монту, часто повної реконструкції.

Умови життя в старому та вітхому житлі з недосконалою системою каналізації, сири-ми приміщеннями, без належного утеплен-ня негативно впливають на стан здоров’я мешканців, викликають небезпечні хворо-би, послаблюють імунітет. Мешканці аварій-ного житла також знаходяться під загрозою пошкодження через механічне руйнуван-ня будівель. Крім того, проживання у не-придатному житлі впливає на формування суб’єктивного відчуття відторгнення від со-ціального середовища, обмеження можли-вості запросити до себе гостей тощо.

Близько 15 відсотків домогосподарств країни позбавлені нормальних житлових умов через поганий стан приміщень, і понад третину з них складають багатодітні сім’ї. По-над 25 відсотків домогосподарств не мають

Умови проживання бездомних

«Ми часто ночуємо в підвалах, там дуже тепло, тому що проходять теплові труби. Іноді ночуємо в під’їздах великих будинків на околицях спальних ра-йонів. Є також місця ночівлі на дахах, але там дуже вітряно і горища стали замикати ...» (Олег, м. Сімферополь).«Цілий рік я жив на вулиці, харчувався відходами зі смітників, так жити складно, але можна, мені підказали вуличні люди, де краще харчуватися, в яких місцях, спав я в курниках або у під’їздах. Захворів чимось, постійно кашляю й тіло усе свербить. Дуже хочеться прийняти ванну» (Енвер, м. Сім-ферополь).

4.9ВСТАВКА

Умови проживання іммігрантів

«Наш знайомий зняв квартиру, і всі ми, вісім чоловік, живемо там разом» (Наріман, гр. Вірменії, м. Житомир).«Ми живемо в пункті міграції. Умови там погані. Видають продуктові пай-ки, але вони настільки жахливі, що там їсти нічого. Душові не працюють. Кімнати переповнені» (Серж, Хінда Валері, гр-ни Камеруну, м. Одеса).

4.11ВСТАВКА

Умови проживання колишніх в’язнів

«… житло, багатьом із нас нема де жити» (Едуард, м. Сімферополь).«Він вийшов на волю, а йти нікуди. Такі люди не знають, як далі жити. Та-кож потрібна державна підтримка. Необхідні місця, де така людина могла б переночувати чи якийсь час пожити» (Соціальний працівник БФ «Споді-вання», м. Запоріжжя).

4.10ВСТАВКА

Розподіл домогосподарств за кількістю осіб на одну кімнату (%)


4.13РИСУНОК



засобів для здійснення ремонту за необхід-ністю. Значною мірою це відчувають пен-сіонери, при цьому саме вони найчастіше мешкають у старому житлі, що потребує ре-монту. Так, близько 16 відсотків домогоспо-дарств пенсіонерів мешкають у житлі, побу-дованому у 1940-х роках, в якому ніколи не проводився капітальний ремонт.

Залишається недостатнім рівень за-безпеченості хоча б мінімальним набо-

ром побутових зручностей, особливо в сільській місцевості. У великих містах лише 4 відсотка домогосподарств страж-дають від відсутності в їх житлі водопро-воду і нестачі коштів для його встанов-лення, у малих містах питома вага таких домогосподарств збільшується в п'ять разів, а в сільській місцевості – в одинад-цять разів і становить близько 46 відсо-тків (Рисунок 4.14).

Частка домогосподарств, відторгнутих через погані житлові умови, в їх загальній кількості за типом поселення, 2007 рік (%)


4.14РИСУНОК

Питома вага домогосподарств, які страждають від браку коштів на утримання житла, 2007 рік (%)

Тип домогосподарства

Брак коштів для підтримання нормальної температури в жиитлі впродовж опалювального сезону

Брак коштів для своєчасної і в повному обсязі оплати рахунків за житло та

необхідні послуги з його утримання

місто село місто село

Домогосподарства з дітьми, у тому числі:– з однією дитиною 12,6 18,4 16,4 12,8– з двома дітьми 15,3 16,8 20,5 11,8– з трьома і більше дітьми 18,3 30,3 34,4 24,8– з дітьми до 3-х років 11,8 20,0 21,8 14,1– де є дорослі працездатного та непрацездатного віку 13,8 17,2 17,0 11,3– де усі дорослі працездатного віку 13,1 20,1 17,4 14,3– де всі дорослі працюють 13,9 19,9 17,9 12,3– де є працюючі та непрацюючі дорослі 12,7 17,2 17,1 13,1

Домогосподарства без дітей, у тому числі:– усі особи працездатного віку 12,2 20,6 15,4 15,3– усі пенсіонери 19,3 18,0 17,8 8,8– самотні пенсіонери 21,8 19,2 19,4 10,2


4.9ТАБЛИЦЯ



У сільській місцевості у 2010 році водо-гоном обладнано 31,0 відсоток будинків, що майже в три рази менше, ніж у містах. Ванну або душ у містах мають 84,8 відсо-тка домогосподарств, що у 3,5 рази більше, ніж у сільській місцевості. Дотепер гострим для сільської місцевості є питання наявнос-ті централізованого газопостачання: якщо у містах ним обладнано 84,2 відсотка жит-ла, то в селах – лише 52,4 відсотка. Безпе-речно, сучасні технології передбачають орієн тацію на інші джерела енергії, але в Україні вони надзвичайно мало поширені.

Навіть наявність необхідних коштів не гарантує можливості підвищення комфорт-ності житла селянам, оскільки надання ко-мунальних послуг – це сфера діяльності сільських підприємств і сільрад. У більшості випадків у них відсутні технічні можливості для централізованого надання таких кому-нальних послуг.

Практично половина сільських жителів позбавлена побутових зручностей у житлі та відчуває брак коштів, аби його облашту-вати. Частіше за інших через це страждають багатодітні домогосподарства. За даними медико-демографічного обстеження Украї-ни13, 68,8 відсотка домогосподарств в містах і 5,7 відсотка домогосподарств в селах ко-ристується туалетом зі зливом у каналізацій-ну систему, а 18,6 відсотка домогосподарств в містах і 79,6 відсотка домогосподарств в селах використовують вигрібну яму з насти-лом. Такі санітарні умови підвищують ризик виникнення тяжких інфекційних захворю-вань. 14

Більше спричиняє відторгнення відсут-ність достатніх фінансових ресурсів у домо-господарств для утримання житла, оскіль-ки вартість житлово-комунальних послуг зростає швидшими темпами, ніж грошові доходи домогосподарств, що пов’язано, в першу чергу, з різким підвищенням ціни на газ (Таблиця 4.9). Найбільш важливи-ми характеристиками для оцінки ступеню відторгнення є брак коштів для забезпе-чення нормальної температури в примі-щенні та для своєчасної оплати житлово-комунальних послуг.

Найбільшою проблемою для жителів міст залишається недостатність коштів на утримання житла в нормальному стані. Це пов’язано з тим, що на відміну від сільської місцевості, де переважає приватний сектор, суттєву частку у витратах міських домогос-

13 Медико-демографічного обстеження України проводилось Українським центром соціальних реформ за участі Державного комітету статистики України у 2007 році.

14 Розмір плати за житлово-комунальні послуги визначається залежно від кількості тих, хто проживає в домогоспо-дарстві та площі їх житла.

подарств, які мешкають у багатоквартирних будинках, становить вартість обслуговуван-ня будинків і прибудинкових територій (по-над 20-ти послуг, що надаються житлово-експлуатаційними конторами). Розмір цих витрат залежить від чисельності осіб у скла-ді домогосподарства, житлової площі, три-валості експлуатації житла, типу власності. Найбільше потерпають через нестачу ко-штів на утримання житла багатодітні домо-господарства, оскільки їх платежі вищі14, а наявних грошових ресурсів менше. А ось від неможливості підтримувати нормальну тем-пературу в приміщенні переважно потер-пають домогосподарства пенсіонерів, осо-бливо ті, які мешкають у сільській місцевості, та багатодітні сім’ї. Майже третина з них не може забезпечити нормальну температуру впродовж опалювального сезону.

Висновки

Відторнення від економічного життя є одним з найбільш критичних, оскільки воно пов’язано з іншими видами відтор-гнення. Економічне відторгнення має міс-це, коли людина не може стати рівноправ-ним учасником ринку праці та здійснювати господарську діяльність для отримання до-ходу. Відторгнення через житлові умови є прямим наслідком економічної відторгнен-ня.

Серед груп населення найбільший ри-зик безробіття мають: молоді люди, осо-бливо випускники навчальних закладів, які шукають перше робоче місце; жінки актив-ного дітородного (20–29 років) або перед-пенсійного (після 40 років) віку; особи, які втратили роботу з економічних причин (структурне безробіття); особи, які мали тривалу перерву в роботі. Ризик соціаль-ного відторгнення істотно зростає для сіль-ських жителів та мешканців малих моно-функціональних міст; осіб без вищої освіти; представників практично всіх маргіналь-них груп (працівників-мігрантів, колишніх ув’язнених, безпритульних тощо). Зневіре-ні та дезорієнтовані є найбільш вразливи-ми до економічного відторгнення. Ризик соціального відторгнення, пов’язаний з гендерною нерівністю у сфері зайнятості, проявляється переважно у професійній се-грегації жінок у низькооплачуваних видах економічної діяльності.



Крім того, найбільш ризикованими до соціального відторгнення є так звані не-стандартні форми зайнятості – зайнятість неповний робочий час та за терміновими трудовими угодами, самостійна зайнятість.

26,4 відсотка населення країни, які жи-вуть за межею бідності, можна вважати від-торгнутим через низькі доходи. Основні групи ризику щодо відторгнення через низькі доходи складають: домогосподар-ства з дітьми, особливо багатодітні та з ді-тьми віком до 3-х років (незалежно від їх кількості та наявності дітей старшого віку); домогосподарства, які складаються лише з осіб пенсійного віку (особливо 75 років і старше); домогосподарства з безробітни-ми; домогосподарства, в яких немає осіб з вищою освітою.

Відторгнення через низькі доходи для кожної з найбільш вразливих груп має свої особливості. Низькі доходи домогоспо-дарств з дітьми найгостріше позначають-ся на безперешкодному доступі до послуг освіти та охорони здоров’я, культурного дозвілля та відпочинку. Низькі доходи (пен-сії як основне джерело для існування) осіб 80-ти років та старше визначають їх обме-

женість, у першу чергу, у задоволенні най-важливіших життєвих потреб – у якісному харчуванні, отриманні належної медичної допомоги, соціальних послуг. Бідність до-могосподарств, в яких є хоча б одна безро-бітна особа, не тільки провокує виключення від економічної сфери життя, а й перешко-джає задоволенню потреб у харчуванні, підвищенні кваліфікації чи зміні професії, культурного розвитку, відпочинку, корис-туванні туристичними послугами, отриман-ні необхідної профілактичної або медичної допомоги тощо. Мешканці сіл через низькі доходи (основним джерелом яких є дохід від особистого підсобного господарства та від самозаготівель) є відторгнутими від ба-гатьох сфер суспільного життя.

Більше половини домогосподарств краї-ни відчувають себе позбавленими нормаль-них житлових умов, більше третини з них є бідними. Головними проявами відторгнен-ня є брак грошей на купівлю окремого жит-ла, проведення термінового ремонту житла, відсутність у будинку елементарних зруч-ностей, нестача коштів для оплати кому-нальних послуг і підтримування нормальної температури у житлі в опалювальний сезон.



Р О З Д І Л

5Відторгнення від систем охорони здоров’я та соціального захисту, соціального середовища та через відсутність засобів комунікації

Відторгнення людини від соціального життя полягає у відсутності можливостей задоволення по-треб у соціальному захисті, охороні здоров’я, спілкуванні з оточуючими. Перша група причин від-торгнення не залежить від індивіда та пов’язана з соціально-економічними чинниками: нерозвине-ною соціальною інфраструктурою або її нерівномірним територіальним розміщенням, відсутністю засобів комунікації, низькою якістю послуг соціальної сфери. Друга група причин пов’язана з ін-дивідуальними особливостями окремих осіб або груп населення, зокрема, з низькими доходами, фізичними обмеженнями, а також певними психологічними настановами.

Явище соціального відторгнення має відносний характер, оскільки воно пов’язане з існуванням суспільної не-рівності. Чим більше виражена не-рівність, тим гострішим є суб’єктивне відчуття соціального відторгнення у вразливих груп населення. Значна частка людей схильна звинувачувати державу у нездатності захистити їх від економічних і соціальних негараздів та відторгнення. Такі відчуття й очіку-вання сформувалися за часів радян-ської влади, яка абсолютизувала роль держави у суспільному житті і наса-джувала у такий спосіб патерналістські настанови. Нині, в умовах ринкової економіки, очікування всеосяжної під-тримки від держави не є виправданим. Відторгнення від системи охоро-ни здоров’я. В Україні система охоро-ни здоров’я організаційно практич-но не змінилась з радянських часів, вона фінансується з доходів бюдже-ту, переважно з податків. Система обов’язкового медичного страхуван-ня наразі не впроваджена. Незважаю-чи на постійне зростання номінальних витрат держави на систему охорони здоров’я, їх частка до ВВП залишається низькою. «Роздутість» лікарняної інф-раструктури, разом з низькою якістю медичних послуг та поширеною прак-тикою неформальних платежів, а та-кож обмежений доступ певних груп населення до медичних послуг – лише деякі з її сучасних особливостей.

Відторгнення, пов’язане з охороною здоров’я, має два аспекти: обмеження у доступі до послуг охорони здоров’я, та обмеження можливостей у повсяк-денному житті й відторгнення через поганий стан здоров’я. Існує чотири основні групи чинників, що спричиняють відторгнення від по-слуг охорони здоров’я: 1) економічні (недостатній рівень доходів домогос-подарств, що не дозволяє покрити всі необхідні витрати); 2) фізичні (заклади, товари та послуги охорони здоров’я не знаходяться у межах фізичної до-сяжності); 3) дискримінаційні (коли по-слуги охорони здоров’я юридично є доступними, але фактично – недосяж-ними для певних груп населення); 4) якісні (низька якість послуг через від-сутність кваліфікованих спеціалістів або необхідного медичного обладнан-ня). Коли у людини виникають пробле-ми зі здоров’ям, вона може зіткнути-ся з багатьма чинниками соціального відторгнення, наприклад, дискриміна-ція при прийомі на роботу та доступі до навчання; відсутність спеціальних інфраструктурних засобів, які мають полегшувати пересування (або інші дії) для осіб з обмеженими фізичними можливостями; упереджене ставлення з боку інших осіб.Відторгнення від системи соціально-го захисту. Система соціального за-хисту також зберегла багато рис ра-дянських часів, зокрема, розгалужену


РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...78

Обмеження доступу до медичних товарів і послуг через відсутність коштів, 2007 рік (%)

Усі д

омо-

госп

одар

ства

Місь

кі д

омо-

госп

одар

ства

Сіль

ські

дом

о-го

спод

арст

ва

Домо

-го

спод

арст

ва

з діть

ми

Домо

-го

спод

арст

ва

без д

ітей

Недостатньо коштів для оплати послуг екстреної медичної допомоги на платній основі (за умови складності здобуття безкоштовних послуг)

23,3 22,1 25,9 19,3 25,7

Недостатньо коштів для оплати послуг лікарень (за умови складності здобуття безкоштовних послуг)

24,1 24,1 24,2 19,6 26,9

Недостатньо коштів для покупки медикаментів і медичних приладів, призначених лікарем

23,4 23,1 24,1 19,4 25,9

Недостатньо коштів для оплати послуг стоматолога (за умови використання недорогих матеріалів) або недорогого зубопротезування

21,1 21,4 20,4 18,6 22,7

Недостатньо коштів для оплати послуг у стаціонарах (лікарень) без проведення хірургічної операції (за умови складності здобуття безкоштовних послуг)

26,8 27,3 25,5 22,8 29,2


5.1ТАБЛИЦЯ

систему безадресних пільг, через що бюджет є перевантаженим соціальни-ми витратами. У той самий час деякі групи населення, які потребують со-ціальної підтримки, не охоплені нею у належній мірі через відсутність до-ступу до інформації щодо програм соціальної підтримки та незначні розміри соціальних допомог. Систе-ма соціальних послуг є недостатньо ефективною, а тому населення не за-доволене обсягом та якістю послуг, що надаються. 1

Існує багато перешкод щодо доступу до соціального захисту, серед яких обмеженість бюджетних асигнувань, що є недостатніми для забезпечен-ня у повному обсязі всіх видів допо-моги, встановлених законодавством, низький розмір допомог та їх неспра-ведливий розподіл. Діють також деякі законодавчі та політичні чинники, що обмежують доступ деяких уразливих груп населення до соціального захис-ту. Соціальні служби часто не мають необхідних можливостей для ефек-тивного надання соціальних послуг або забезпечення їх відповідності по-требам конкретних уразливих груп. Іншим чинником відторгнення є не-достатня інформованість деяких груп населення та окремих осіб відносно

1 Spellerberg A. Framework for the Measurement of Social Capital in New Zealand. 2001.

програм соціальної допомоги, на яку вони мають право. Відторгнення від соціального серед-овища та через відсутність засобів комунікації. Політичні та економічні перетворення в Україні призвели до нових форм взаємовідносин між при-ватними та громадськими організація-ми, групами та індивідуумами, тобто на формування соціального капіталу. Со-ціальний капітал можна визначити як взаємовідносини між особами (індиві-дуумами, групами осіб та організація-ми), що уможливлюють діяльність для взаємної вигоди або досягнення спіль-ної мети1. Відсутність можливості брати участь у суспільному житті призводить до втрати довіри до політичних, дер-жавних і економічних інститутів, що підриває спроможність людей вирішу-вати нагальні проблеми.Соціальний капітал будується на цін-ностях людської гідності, поваги, дружби та на принципах толерант-ності, готовності допомагати, взаєм-ній підтримці. При цьому встановлен-ня соціальних зв’язків, забезпечення доступу до соціальних мереж та засо-бів комунікацій має вирішальне зна-чення. Cаме вразливі групи населення мають найбільші труднощі у спілку-ванні та взаємодії з оточенням.



Соціальне відторгнення від системи охорони здоров’я

Обмежена доступність медичного обслуговування. Одним із основних прав людини, необхідним для реалізації інших, є право на збереження здоров’я. Украй важ-ливим для цього є забезпечення доступ-ності медичних послуг для кожної людини без будь-якої дискримінації.

Незважаючи на задеклароване у Консти-туції України право на отримання безоплат-ної медичної допомоги в державних і кому-нальних закладах охорони здоров’я, у країні доступ до медичного обслуговування є обме-женим і залежить від рівня доходів, соціаль-ного статусу або місця проживання, внаслі-док чого посилюється ризик втрати здоров’я, працездатності, поширення хронічних захво-рювань, передчасної смертності.

Нерівність населення за доходами та бідність є найвагомішими бар’єрами на шляху доступу до послуг охорони здоров’я в Україні. Попри гарантоване право на надання безоплатної медичної допомоги, значна частина населення зму-шена у випадку захворювання оплачувати ліки, витратні матеріали, перебування в лі-карні й власне медичні послуги зі своєї ки-шені. Послуги у приватних лікарнях через високу вартість є недоступними навіть для людей із середнім рівнем доходу. Частко-во платними стали також деякі послуги у державних закладах.

Поширення практики оплати медичних послуг безпосередньо медичному персо-налу готівкою призводить до обмеження використання послуг охорони здоров’я значною часткою населення. Бідні люди, як правило, неспроможні заплатити за по-слуги приватного лікаря, які є вищої якос-ті, ніж у державних лікарнях, або заплатити винагороду лікарю у державній лікарні для отримання більш якісних послуг.

За даними обстеження, у 2010 році у 14,9 відсотка домогосподарств України один із його членів з різних причин не зміг отрима-ти медичну допомогу, коли її потребував2.3 Найбільш вагомим чинником, що усклад-нює можливість звернутися до лікаря, рес-понденти назвали вартість прийому (37,3 відсотка), другою за значущістю були чер-ги до лікаря (23,6 відсотка). Як менш значу-щі чинники були названі «незнання, куди звернутися» – 18,7 відсотка, і «відстань до

2 Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 р. Держав-ний статистичний комітет України.

3 За даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року .

5.1 лікаря / лікарні / медичного центру» – 18,1 відсотка3.

За даними Обстеження умов життя до-могосподарств 2008 року з тих осіб, хто не зміг отримати послуги лікаря, 80 відсотків не отримало їх внаслідок надто високої вартості; відвідати стоматолога не змогли з цією причини 99 відсотків, пролікуватись у стаціонарі – 96 відсотків. Отже саме ма-теріальні нестатки є основною причиною відторгнення від отримання медичних по-слуг. У 10 відсотках випадків, коли опитані не змогли отримати послуги лікаря, як при-чину називали відсутність фахівця потріб-ного профілю (у сільській місцевості – 16 відсотків), у 9 відсотках випадків – дуже до-вгу чергу.

Майже чверть домогосподарств, члени яких потребували медичної допомоги, від-чували нестачу коштів для оплати послуг екстреної платної медичної допомоги, така сама кількість домогосподарств зазначила брак медичних установ або аптек поблизу свого житла. (Таблиця 5.1).

Доволі часто виникають труднощі з при-дбанням медичних препаратів. Так, у 2010 році 75,6 відсотка домогосподарств із тих, хто за необхідності не зміг отримати медичні по-слуги, не могли придбати ліки через їх високу вартість або відсутність (Таблиця 5.2).

Доступ до медичних послуг залежить від типу місцевості. У сільській місцевості іс-нує хронічний дефіцит медичних амбулато-рій, кваліфікованих медичних працівників;

Діти вулиці – серйозні проблеми у доступі до медичних послуг

Кожний другий (53 відсотки) з дітей та молоді, які живуть на вулиці, не має медичної картки або не знає, де вона знаходиться. Переважна більшість має упередження щодо недружнього ставлення з боку медичних праців-ників та негативний досвід знайомих щодо звернень за допомогою.

5.1ВСТАВКА

Діти з інвалідністю – проблема отримання якісних медичних послуг

Вони стикаються з труднощами у доступі до періодичної госпіталізації, медичні заклади не забезпечені потрібною апаратурою, безкоштовними медикаментами, препаратами, харчуванням; практично неможливо отри-мувати регулярні й безкоштовні психопрофілактичні та психотерапевтичні послуги, яких часто потребують не тільки самі діти-інваліди, а й інші члени родини.

5.2ВСТАВКА



ства із сільської місцевості становлять 76 відсотків, тоді як у великих містах таких до-могосподарств близько 7 відсотків4. Про-блема фізичної недоступності закладів охо-рони здоров’я у сільській місцевості часто пов’язана з їх нераціональним розміщен-ням. Близько 6 відсотків сільських жителів у разі необхідності отримати медичну до-помогу змушені діставатися до медичних установ на відстані від 3 до 10 км.

Для українського населення є харак-терним високий рівень недовіри до систе-ми охорони здоров’я. Майже чверть опи-таних (24,9 відсотка) абсолютно не вірить у здатність вітчизняної системи охорони здоров’я забезпечити їх відповідними по-слугами. Лише невелика група респонден-тів (6,1 відсотка) твердо вірить у таку здат-ність.

Відторгнення від суспільного жит-тя у зв’язку з поганим станом здоров’я. Знач на частина населення України має проблеми зі здоров’ям. Поганий стан здоров’я зумовлений дією низки факторів, серед яких нездоровий спосіб життя, шкід-ливі звички, недбале ставлення до власно-го здоров’я, незадовільний стан довкілля, праця у шкідливих умовах тощо.

Кількість уперше зареєстрованих ви-падків захворювань на 100 тис. осіб за 1990–2008 роки зросла на 11,7 відсотка, а рівень загальної захворюваності (пошире-ності хвороб) за цей період збільшився в півтора раза: від 110,5 тис. до 181,3 тис. ви-падків у розрахунку на 100 тис. осіб5. Що-

4 За даними державного вибіркового обстеження умов життя домогосподарств. 5 За даними Міністерства охорони здоров’я України за 1990–2008 роки.

автомобілі швидкої допомоги, так само як і автошляхи перебувають у поганому стані. Близько 9 тис. сіл не мають медичних уста-нов взагалі. Дефіцит персоналу в сільських установах охорони здоров’я (сільських ам-булаторіях, фельдшерсько-акушерських пунктах) становить більше 20 відсотків.

Для багатьох перешкодою є також від-стань до закладів охорони здоров’я. При цьому дві третини домогосподарств, які відчувають брак медичних установ або аптек поблизу свого будинку, становлять жителі сільської місцевості (близько 62 відсотків), що втричі більше, ніж у містах. Крім того, для жителів села, які мають ниж-чий рівень грошових доходів порівняно з мешканцями міст, транспортні витрати, пов’язані з отриманням медичних послуг часто є обтяжливими.

У цілому брак медичних установ побли-зу місця проживання у 2009 році відчували 14,2 відсотка домогосподарств, а незабез-печеність населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги – 18,7 відсотка. Серед тих, хто відчуває брак послуг швидкої допомоги, домогосподар-

Домогосподарства, в яких хто-небудь не зміг отримати медичні послуги, у загальній кількості домогосподарств, в яких хто-небудь з членів потребував медичних послуг, 2010 рік (%)

Середнє по Україні

Домогосподарства

міські сільські з дітьми без дітей

Отримання медичної допомоги, придбання ліків і медичного приладдя

14,9 15,9 12,7 13,5 15,9

Придбання ліків 11,4 11,9 10,2 10,4 12,0Придбання медичного приладдя 1,1 0,8 1,7 1,3 1,0Відвідання лікаря 6,9 7,0 6,7 7,7 6,4Відвідання стоматолога 4,6 4,9 3,8 5,7 3,9Протезування 3,6 4,2 2,1 2,9 4,0Проведення медичного обстеження 5,8 5,7 6,0 5,6 6,0Отримання лікувальних процедур 3,3 3,4 3,2 3,3 3,4Отримання лікування у стаціонарі 3,1 2,9 3,7 2,9 3,3


5.2ТАБЛИЦЯ

Бездомні скаржаться на відсутність доступу до медичних послуг

«Часто хворіємо, але ми намагаємося митися частіше, ось прати одяг ніде і це велика проблема для нас, оскільки у брудному одязі може з’явитися короста. Медичний огляд ніде отримати» (Олег, м. Сімферополь).

5.3ВСТАВКА



річно в Україні реєструється близько 70 тис. уперше виявлених захворювань. Нара-зі на кожного жителя країни припадає у се-редньому 1,8 хвороби.

Аналіз динаміки показників первинної та загальної захворюваності (поширенос-ті хвороб) населення впродовж останніх років свідчить про підвищення рівня за-реєстрованої патології серед населення та, відповідно, посилення ризику втрати здоров’я та працездатності.

Більше 22 відсотків українців вважають стан свого здоров’я поганим або дуже по-ганим; як середній стан свого здоров’я оха-рактеризували 38,7 відсотка респондентів, як хороший – 28,7 відсотка, як дуже хоро-ший – 6,0 відсотків, як відмінний – 4,0 відсо-тків6. 24,9 відсотка респондентів відповіло «так» на питання «Чи є у Вас будь-яке давнє захворювання або каліцтво, яке тим чи ін-шим чином обмежує Вашу життєдіяльність? (Під «давнім» мається на увазі будь-яка не-дуга, що непокоїть впродовж певного часу або може вплинути на самопочуття у будь-який момент).

За даними Дослідження соціального відторгнення 2009 року, 11,6 відсотка рес-пондентів, у яких є діти до 18 років, відпо-віли, що у їх дітей за останні 6 місяців мали місце випадки обмеження фізичної актив-ності у зв’язку з проблемами зі здоров’ям, у тому числі у 2,6 відсотка з них такі обме-ження були значними; 8,7 відсотка відпо-віли, що їх діти страждають від хронічного захворювання або проблем із здоров’ям, тривалість яких перевищує 6 місяців.

Люди, які мають проблеми зі здоров’ям, найчастіше стикаються з труднощами при отриманні медичних послуг (39,9 відсотка) і при отриманні послуг в органах соціально-го захисту (19,8 відсотка), рідше – при безпо-середньому зверненні до державних уста-нов (13,5 відсотка) і працевлаштуванні (13,1 відсотка). Незначна частина респондентів, які мали проблеми зі здоров’ям, стикалася з проблемами відторгнення у навчальних за-кладах (3,0 відсотків)7. 8 9 10 11

За даними самооцінки населен-ням стану здоров’я, у 2010 році 34 від-сотків, як і у 2009 році, опитаних мали хронічні захворювання або проблеми зі

6 За даними Дослідження соціального відторгнення 2009 року.7 За даними Дослідження соціального відторгнення 2009 року.8 Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 р. Держав-

ний статистичний комітет України.9 Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 р. Держав-

ний статистичний комітет України.10 Від відторгнення до рівності. Реалізація прав людей з інвалідністю. Організація Об’єднаних Націй. 2008.11 Моніторинг відповідності національного законодавства до Конвенції ООН про права інвалідів. Національна

асамблея інвалідів в Україні. 2008.

здоров’ям8. Найбільш поширеними були серцево-судинні захворювання – про наяв ність цих хвороб повідомили близько 33 відсотків опитаних, які мають хронічні захворювання.

Погане здоров’я, наслідки хронічних хвороб негативно позначаються на можли-вості жити повноцінним життям. Більшість осіб, які перенесли захворювання, відчува-ють їх негативні довгострокові наслідки: зо-крема, 15,3 відсотка відчувають їх вплив на повсякденну працездатність (у 2009 році – 15,0 відсотка), 31.0 відсоток (у 2009 році – 32,3 відсотка) на життєву активність, тобто можливість займатися фізичною працею, відвідувати заклади культури, вести актив-ний спосіб життя9.

Відсутність необхідної медичної допо-моги, поганий стан здоров’я та фізичні об-меження збільшують ризик соціального відторгнення. Особливо вразливими є такі групи населення, як особи з інвалідністю та з соціальними хворобами (ВІЛ, туберку-льоз), а також з хронічними захворюван-нями.

Люди з інвалідністю. Люди з інвалід-ністю є відторгнутими з повноцінного сус-пільного життя. У них виникають труднощі або їм взагалі відмовляють у реалізації прав на здобуття освіти, вільне пересування, за-йнятість (навіть за умови відповідної ква-ліфікації), доступ до інформації, отримання медичних послуг належної якості, участь у політичному житті10. Переважна більшість (77 відсотків) опитаних вказують на існу-вання дискримінації стосовно осіб з інва-лідністю11. При цьому 34 відсотки вважають це безперечним, а 43 відсотки обрали ва-ріант відповіді «швидше, існує». Що «дис-кримінації не існує» вважають 17 відсотків респондентів і 6 відсотків повідомили, що їм важко відповісти на це запитання.

Перешкоди при працевлаштуванні, знач-ні обмеження в можливості заробляти собі

Здоров’я бездомних

Серед бездомних поширені алкоголізм (60 відсотків), наркоманія, психіч-ні розлади, туберкульоз (50 відсотків), гепатит (37,5 відсотка) та ВІЛ/СНІД.

5.4ВСТАВКА



на життя вільно обраною працею. Особи з інвалідністю недостатньо залучені до ринку праці. Більшість з них залишаються безро-бітними або кинули спроби пошуку робо-ти. Серед працюючих людей з інвалідністю значна частка має неповну зайнятість, отри-мує заробітну плату нижче мінімальної або працює на робочих місцях, що не відпові-дають їх освітньо-кваліфікаційному рівню. Більшість наявних у Державній службі зай-нятості вакансій для людей з інвалідністю передбачають мінімальну заробітну плату12. Іноді люди з інвалідністю бажають працюва-ти вдома, але такі пропозиції роботодавців практично відсутні. В Україні як і в багатьох інших країнах практично неможливо зна-йти роботу людям з інвалідністю внаслідок психічних захворювань чи інтелектуальної недостатності13. 14 15 1617

Для цієї категорії населення доступ до за-гальних програм технічної та професійної орі-єнтації, професійного навчання є обмеженим.

12 Згідно інформації Міністерства праці і соціальної політики України.13 Про становище інвалідів в Україні. Національна доповідь. Міністерство праці та соціальної політики України,

Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин, Національна асамблея інвалідів в Україні. 2008.14 Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Інститут демографії та соціальних дослі-

джень НАН України, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Український центр соціальних реформ. 2009.15 Моніторинг відповідності національного законодавства до Конвенції ООН про права інвалідів. Національна

асамблея інвалідів в Україні. Київ. 2008. 16 Дані Міністерства охорони здоров’я України.17 Принципи захисту прав та відстоювання інтересів громадян України в умовах епідемії туберкульозу.

Серйозною проблемою є відсутність спеціа-лізованих або адаптованих робочих місць на підприємствах, включаючи забезпечення «ро-зумного пристосування». Таке відторгнення від економічного життя негативно впливає на життя людей з інвалідністю, оскільки вони не в змозі забезпечити достатній рівень доходу і самостійний спосіб життя у суспільстві.

Недоступність освіти. Однією з серйоз-них проблем є обмеженість доступу до освіти людей з інвалідністю. Без належної освіти вони приречені залежати від системи соціального захисту, не в змозі забезпечити себе самостій-но. Практика виховання й освіти дітей з інва-лідністю в межах спеціалізованих закладів, а не разом з дітьми, які не мають інвалідності, є ви-значальним чинником відторгнення цих дітей, що призводить до негативних наслідків14.

В Україні майже відсутня система інклю-зивної освіти, що не лише забезпечує най-краще середовище для навчання, у тому числі для осіб з інтелектуальною недостат-ністю, але і сприяє усуненню бар’єрів і руй-нуванню стереотипів. Те, що держава не за-безпечує інклюзивну освіту на всіх рівнях, вказало 36 відсотків експертів недержав-них організацій і представників ЗМІ15.

Питання доступу до освіти стосуєть-ся не лише власне системи освіти. Навіть якщо школа може прийняти дитину з ін-валідністю, непристосованість транспорту може зробити відвідування школи немож-ливим або ускладненим. Інколи сама будів-ля школи є недоступною. В Україні наразі оснащені спеціальними пандусами та при-стосуваннями для вільного пересування осіб з функціональними обмеженнями пе-реважно заклади охорони здоров’я, водно-час багато громадських закладів, а саме: ма-газини, аптеки, заклади освіти та культури, взагалі не пристосовані для відвідування цією категорією осіб.

Недоступність послуг охорони здоров’я. Найбільш проблемним є питання забезпе-чення на належному рівні людей з інвалід-ністю специфічними медичними послуга-ми, що необхідні їм внаслідок їх інвалідності, включаючи послуги щодо реабілітації, зве-дення до мінімуму наслідків інвалідності й попередження подальшого виникнення ін-валідності, у тому числі у дітей і літніх людей.

Доступ людей з інвалідністю на ринок праці дуже обмежений

«...відсутня яка-небудь справжня охорона надомної праці інвалідів, так ще і зароблену зарплату часто не виплачують. До речі, середня зарплата за на-домну працю 60–200 грн. на місяць. Якщо роботодавець не віддав інвалі-дові зарплату, то марно звертатись у міліцію, тому що ця мінімальна сума недостатня для судового позиву».

5.5ВСТАВКА

Діти з інвалідністю стикаються з проблемами у сфері забезпечення доступу до освіти

«Неможливість оформлення дитини-інваліда у дитячий садок, де за нею могли б доглянути для того, щоб мати змогу вийти на роботу». «У зв’язку з інвалідністю мені було відмовлено в прийомі документів для вступу до ВНЗ»16.

5.6ВСТАВКА

Люди з інвалідністю – непристосованість інфраструктури

«Я приїжджаю в поліклініку. Як заїхати? Говорять: «Приїжджайте наступ-ного разу – буде пандус». Приїхала ще один раз. Так, пандус поставили. За допомогою двох лікарів (!) я піднялася пандусом у реєстратуру, а далі як? Терапевт на другому поверсі, невропатолог на третьому»17.

5.7ВСТАВКА



Непристосованість архітектурних об’єктів та споруд, доріг та транспор-ту. Основними перешкодами для досту-пу людини з інвалідністю до повноцінного cуспільного життя є непристосованість бу-дівель, доріг, транспорту й інших внутріш-ніх і зовнішніх об’єктів, включаючи школи, житлові будівлі, медичні установи та робо-чі місця; недостатньо адаптовані до потреб інвалідів інформаційні, комунікаційні, елек-тронні і екстрені служби18.

Недоступність інформаційного про-стору. Мова жестів (використовують люди з вадами слуху), азбука Брайля (викорис-товують люди з вадами зору), інші доступ-ні способи, методи та формати спілкуван-ня людей з особливими потребами майже не використовуються в офіційному спіл-куванні. Заохочення державою приватних підприємств, які надають послуги широкій громадськості, до надання послуг у доступ-них і прийнятних для людей з інвалідністю формах, не відбувається. Держава, напри-клад, визнає мову жестів, але незначний прогрес було досягнуто у напрямі заохо-чення та підтримки її використання19. 20

Люди, які живуть з туберкульозом або ВІЛ/СНІДом. Нестримно зростає кількість людей, уражених такими небезпечними со-ціальними хворобами, як туберкульоз і ВІЛ/СНІД. Наразі склалась украй загрозлива си-туація із захворюванням на туберкульоз. Показники захворюваності на туберку-льоз збільшилися з 31,8 у 1990 році до 68,5 у 2010 році (у 2,2 раза), смертності – з 8,1 до 16,8 на 100 тис. населення (2,0 раза). На таке зростання впливають численні чинни-ки: зниження рівня життя населення; наяв-ність значної кількості осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі; недостатнє фі-нансування протитуберкульозних заходів; дефіцит кваліфікованих медичних кадрів і волонтерів.

Часто негативне ставлення до туберку-льозу як соціально-небезпечної інфекційної хвороби зі всіма її соціально-економічними причинами та наслідками переноситься на хворих, зумовлює їх дискримінацію і стигма-тизацію в суспільстві.

До основних перешкод, що спричиню-ють відторгнення хворих на туберкульоз від повноцінного життя суспільства, можна віднести такі19: • недотримання норм чинного законо-

давства в частині захисту прав і виконан-

18 Принципи захисту прав та відстоювання інтересів громадян України в умовах епідемії туберкульозу.19 Український центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України.20 Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одесько-

му регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007.

ня обов’язків хворих на туберкульоз, що, з одного боку, призводить до неконтр-ольованого поширення інфекції, відмов від лікування та невиконання хворими медичних призначень, а з іншого – до проявів дискримінації та стигматизації хворих і членів їх сімей за місцем прожи-вання, в побуті, на виробництві тощо;

• обмежений рівень соціальної допомоги хворим на туберкульоз, у тому числі – не-доступність здобуття хворими визначено-го чинним законодавством права на інди-відуальне ізольоване житло;

• неможливість надання легітимної со-ціальної допомоги хворим на тубер-кульоз з боку неурядових організацій, враховуючи ліцензійний характер такої діяльності та відсутність практики її лі-цензування, що діє лише для приватних установ і громадських організацій неме-дичного напряму;

• відсутність державної системи психо-соціальної адаптації хворих на туберку-льоз, що призводить до психічних роз-ладів і випадків відторгнення хворих соціальним середовищем;

• відсутність механізмів впровадження та контролю державної соціальної політики, спрямованої на боротьбу з туберкульо-зом, неповне виконання державних і ре-гіональних програм боротьби з туберку-льозом, недостатня обізнаність державних службовців, відповідальних за ухвалення рішень на різних рівнях, органів держав-ної влади та місцевого самоврядування, відсутність у країні сприятливої суспільно-політичної ситуації для боротьби з хворо-бою (громадськість в основній своїй масі не мобілізована на подолання епідемії);

• дефіцит медичних препаратів;• порушення основоположного принци-

пу безкоштовності надання фтизіатрич-ної допомоги населенню.Умови утримання в пенітенціарних уста-

новах не є сприятливими для зменшення випадків туберкульозу. Ув’язнені заража-ються новими небезпечними хворобами. Серед осіб, звільнених з місць позбавлен-ня волі захворюваність на туберкульоз у 25–30 разів вища, ніж середній показник для населення країни. Більшість колишніх ув’язнених, які є хворими, вчасно не про-ходять необхідний медичний огляд та не отримують відповідне лікування. Як наслі-док, вони стають носіями туберкульозу.



В Україні масштаби епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу продовжують зростати. Починаючи з 1987 року станом на 1 березня 2011 року в країні було офіційно зареєстровано 185 147 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян Украї-ни, у тому числі 38 455 випадків захворювання на СНІД та 36 764 випадки смерті від захворю-вань, зумовлених СНІДом21. Люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом, відчувають дискримінацію на ро-бочих місцях, у медичних установах, в’язницях, освітніх закладах і соціальних службах.

Прояви соціального відторгнення лю-дей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, від сфери ме-дичних послуг є такими22:• за наявності офіційних даних про належ-

ність до групи людей з ВІЛ-інфекцією час-тими є випадки відмови в обслуговуванні, наданні медичними працівниками необхід-ної професійної допомоги із посиланням на різноманітні причини, такі як, наприклад, відсутність необхідного устаткування, ме-дичних препаратів, необхідність реєстрації за місцем проживання, постановки на чер-гу тощо. За даними соціологічного дослі-дження, 13 відсотків опитаних вказали, що під час лікування вони стикалися з певними проблемами після того, як медичний пер-сонал дізнавався про їх статус23; 24 25 26

• відсутність реагування швидкої медич-ної допомоги на виклики, відмови у виїз-ді машин швидкої медичної допомоги за адресою (таке ненадання своєчасної ме-дичної допомоги інколи призводить до смертельних наслідків);

• після пологів жінок з ВІЛ-інфекцією ме-дичний персонал намагається якнай-швидше їх виписати, мотивуючи це змен-шенням ризику вірогідного зараження інфекцією. Під час перебування у полого-вому будинку 23 відсотки ВІЛ-інфікованих вагітних жінок відчували дискримінацію у

21 Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні. ПРООН. 2007.22 Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одесько-

му регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007.23 Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одесько-

му регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007.24 Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення.25 Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одесько-

му регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007.26 Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні. ПРООН. 2007.

ставленні до себе25. Найчастіше проявами дискримінації, на думку цих респондентів, було утримання їх у гірших умовах пере-бування порівняно з іншими пацієнтами (21 відсоток). За свідченнями 16 відсотків опитаних жінок, їм доводилося платити більші суми за медичні послуги, ніж іншим хворим. 9 відсотків респондентів вказали на недотримання конфіденційності щодо їх діагнозу. Стільки же (9 відсотків) вказа-ли, що медичний персонал, який був поін-формований про ВІЛ-статус пацієнтів, від-мовлявся надавати допомогу. 14 відсотків ВІЛ-інфікованих вагітних жінок вказали, що їм пропонували перервати вагітність у зв’язку з їх ВІЛ-позитивним статусом;

• часто порушуються встановлені законами вимоги щодо добровільного обстеження та нерозголошення лікарської таємниці, конфіденційності медичної інформації. За даними моніторингу, близько чверті опи-таних (24 відсотки) вказали, що вони про-ходили тестування на ВІЛ, але при цьому зазначили, що їх змусили це зробити26;

• інформація про позитивні результати дитини розголошується, про що стає відомим не лише в установах охорони здоров’я, але й у дошкільних та шкіль-них закладах. Так, 16 відсотків опитаних ВІЛ-інфікованих жінок сказали, що у ме-дичних установах розголошувалась ін-формація про ВІЛ статус їх дитини. Крім того, 10 відсотків опитаних цієї категорії вказали, що ВІЛ-позитивний статус їх ди-тини розголошувався в дошкільних або шкільних закладах.Прояви соціального відторгнення людей,

які живуть з ВІЛ/СНІДом, у сфері соціально-побутового обслуговування є такими:• безпідставні відмови соціальних праців-

ників місцевих адміністрацій у призна-ченні соціальної допомоги, що встанов-лена й гарантується державою, навіть якщо заявник має право на неї;

• необґрунтована відмова в наданні суб-сидій на оплату комунальних послуг;

• необґрунтоване позбавлення батьків-ських прав та передача дитини під опіку держави;

• відмова брати дітей з ВІЛ-інфекцією до дитячих дошкільних закладів.

Відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, від сфери охорони здоров’я

«А ось буквально нещодавно я пішла в приватний кабінет, де дуже хоро-ший лікар не взялася робити мені зуби. Я їй сказала про статус, у нас спільна знайома. Вона мені сказала чесно: «Вибач, ти ж розумієш, якщо дізнають-ся, що до мене ходить ВІЛ-інфікована людина, то інші перестануть ходити. Тобто, вона не боїться захворіти. Вона боїться того, що люди дізнаються»24.

5.8ВСТАВКА



Прояви соціального відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, у сфері трудових відносин є такими:

• звільнення з роботи при отриманні даних (офіційних або неофіційних) про належ-ність особи до категорії людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Як правило, формальне звіль-нення здійснюється на різних підставах, таких як скорочення штату працівників, реорганізація підприємства або організа-ції, недбале ставлення до обов’язків з боку працівника, виявлення інших порушень. Перелік «підстав» у кожному конкретному випадку різний, що створює видимість за-конності рішень про звільнення;

• відмови в прийомі на роботу;• дискримінація за місцем роботи.

Майже половина представників ураз-ливих до ВІЛ/СНІДу груп населення (43 від-сотки) – це особи, які не працюють і не ма-ють жодних джерел доходу, більше чверті (26 відсотків) має основну роботу, 19 відсо-тків – регулярну додаткову роботу і 9 відсо-тків – епізодичну додаткову роботу27.

Соціальне відторгнення особливо прояв-ляється стосовно ВІЛ-інфікованих дітей. На-разі в Україні дуже мало ВІЛ-позитивних ді-тей, які живуть у сім’ях, відвідують позашкільні установи та школи: батьків турбує загроза втрати конфіденційності інформації та нане-сення шкоди здоров’ю дитини. Часто поса-дові особи, які мають захищати та поважати права людини, забороняють ВІЛ-позитивним дітям відвідувати школу і дитячі садки. Майже всі діти, народжені ВІЛ-інфікованими жінками та позбавлені батьківської опіки, знаходять-ся або в будинках дитини (Одеса, Дніпропе-тровськ, Черкаси), або в лікувальному стаці-онарі (за відсутності спеціалізованих груп у дитячих будинках), і лише незначна їх частка

27 Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одесько-му регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007.

проживає з родичами. Відсутність батьків-ської опіки (тобто державна опіка) пов’язана з такими серйозними ризиками для якості жит-тя дитини, як висока смертність, інвалідність й емоційні травми, втрата родинних зв’язків.

Відторгнення від системи соціального захисту

В Україні функціонує розгалужена систе-ма соціальної допомоги, що охоплює грошо-ві види допомоги; допомогу в натуральному вигляді (продукти харчування одяг, медика-менти); соціальні послуги (обслуговування вдома та у стаціонарних закладах); пільги (звільнення від плати за проїзд у громад-ському транспорті або її зменшення, при-дбання ліків, оплати житлово-комунальних послуг, послуг освіти, тощо). Різними вида-ми допомоги охоплено близько 60 відсотків домогосподарств (домогосподарства, чле-ни яких отримують хоча б один вид допомо-ги або пільги). Серед домогосподарств, які складаються лише з осіб старше працездат-ного віку, допомогу отримують 85 відсотків, серед домогосподарств, у складі яких є діти до 3-х років, – 98 відсотків (Таблиця 5.3).

Основними чинниками недостатньої соціальної захищеності або відторгнення окремих верств від системи соціального захисту є такі: • дефіцит коштів, необхідних для забезпе-

чення всіх видів допомоги, встановле-них законодавством, у повному обсязі;

• недосконалість правил та умов надання допомоги тим, хто її потребує;

• недоліки в роботі соціальних служб, низь-ка якість послуг, що надаються органами праці та соціального захисту, недостатня

5.2

Охоплення соціальною допомогою різних домогосподарств різних типів, 2009 рік (%)

Типи домогосподарствРівень охоплення програмами соціальної

допомоги (питома вага одержувачів хоча б однієї допомоги в загальній чисельності групи)

Питома вага допомоги в сукупних доходах домогосподарств

Домогосподарства, сукупні еквівалентні доходи яких нижче за прожитковий мінімум

49,4 14,2

Домогосподарства з дітьми до 3-х років 98,3 15,4Домогосподарства, що складаються виключно з осіб, старших працездатного віку

84,5 3,8

Усі домогосподарства 59,6 6,3Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

5.3ТАБЛИЦЯ



інформованість населення щодо можли-вості отримання допомоги;

• маргінальний статус певних груп насе-лення (бездомні, трудові мігранти та дея-кіх національні меншини).Ступінь відторгнення від системи соціаль-

ної допомоги залежить від специфіки окре-мих програм і їх спрямованості. Так, категорій-ними допомогами при народженні дитини та по догляду за дітьми до 3-х років користують-ся практично всі сім’ї, які мають на них право. Водночас програмою допомоги малозабезпе-ченим сім’ям користуються далеко не всі, хто має на це право. Взагалі, половина бідних не отримує жодного виду допомоги, тобто від-торгнута від соціальної підтримки.

Однією з причин є правила надання, пе-редбачені окремими програмами (встанов-лені відповідно до фінансових можливостей держави). Зокрема, дуже низьким є поріг до-ходу, що дає право на отримання допомоги. Наприклад, поріг для надання допомоги по бідності у 2008 році становив менше 20 відсо-тків прожиткового мінімуму. Таким чином, із тих домогосподарств, середньодушовий до-хід яких не перевищував розмір прожитково-го мінімуму, допомогу по малозабезпеченос-ті отримували лише 5,7 відсотка28.

Водночас кожне третє домогосподар-ство, яке не має права на державну допо-

28 Державний комітет статистики України.

могу, відчуває в ній потребу. Особливо це стосується багатодітних сімей 57,7 відсотка тих, хто не має права на допомогу, відчува-ють у ній потребу (Таблиця 5.4). Частіше це спостерігається в сільській місцевості (39,7 відсотка проти 27,5 відсотка у великих міс-тах і 32,2 відсотка – у малих). Це пояснюєть-ся як нижчими доходами сільських жите-лів, так і демографічною структурою селян, серед яких переважають особи старшого віку. Найбільшою мірою люди потребують житлових субсидій (80,2 відсотка) і допомо-ги по малозабезпеченості (31,2 відсотка).

Рисунок 5.1. ілюструє ступінь викорис-тання права на допомогу домогосподар-ствами різних типів. Зокрема, найменше користуються своїм правом домогосподар-ства, що складаються з людей старшого віку і домогосподарства без дітей, а найбільше – сім’ї з дітьми, особливо з дітьми до 3-х років.

Серед тих, хто має право на допомогу, але не скористався нею, лише 26,3 відсотка зверталися до органів соціального захисту для її оформлення. Основними причина-ми незвернення є відсутність потреби (за-малий розмір допомоги) та неможливість оформлення документів (Таблиця 5.5).

Дані Обстеження соціального відтор-гнення 2009 року також свідчать про те, що бідним домогосподарствам, порівняно з ін-

Відповідність права на допомогу суб’єктивній потребі в ній, 2008 рік (%)

Групи домогосподарств Частка домогосподарств, які потребують допомоги, але не мають на неї права, у загальній кількості домогосподарств, які не мають права на допомогу

Усі домогосподарства, які потребують на допомогу, але не мають на неї права, у тому числі

32,4

За типом населеного пункту:– велике місто 27,5– мале місто 32,2– сільська місцевість 39,7За типом домогосподарства:– домогосподарство з дітьми 33,2– домогосподарство без дітей 32,0За числом дітей у домогосподарстві:– одна дитина 30,8– двоє дітей 41,1– троє і більше дітей 57,7За економічними та демографічними ознаками:– усі члени домогосподарства працюють 32,1– усі члени домогосподарства в непрацездатному віці 33,0– усі члени домогосподарства у віці 75 років і старше 31,0За рівнем добробуту:– бідні 42,1– небідні 29,6


5.4ТАБЛИЦЯ



шими складніше оформлювали документи на отримання допомоги. Проблеми з до-ступністю органів соціального захисту біль-ше відчувають сільські жителі та сім’ї, які складаються з людей похилого віку.

Сім’ї, у складі яких є люди з інвалідністю, як правило, отримують грошову допомогу від держави, тому формально їх не можна віднести до відторгнутих від системи со-ціальної допомоги. Проте такі сім’ї часто відчувають гострі проблеми з придбанням медичних препаратів (63,3 відсотка), отри-манням послуг з реабілітації (46,7 відсотка) і спеціального лікування в стаціонарних за-кладах (31,6 відсотка) (Таблиця 5.6).

Однією з причин відторгнення від систе-ми соціальної допомоги є недостатній рівень інформованості населення щодо програм соціальної допомоги. Загалом не обізнано з жодною програмою соціальної допомоги близько 8 відсотків населення. Обізнаність залежить від типу домогосподарства. Так, се-

ред домогосподарств з дітьми лише 3,4 від-сотка не знають про жодну програму, а се-ред домогосподарств без дітей – 9,6 відсотка пов’язано з популярністю окремих видів до-помоги на дітей останніми роками.

Допомога сім’ям з дітьми. Обізнаність щодо існування основних видів допомоги на дітей досить висока – 77,6 відсотка домо-господарств знають хоча б про один з трьох видів допомоги (у зв’язку з вагітністю і поло-гами, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Рівень обізнаності серед домогосподарств з дітьми значно вищий порівняно з бездітними домогосподарствами (Рисунок 5.2).

Майже 100-відсотковий рівень обізнанос-ті серед сімей з дітьми до 3-х років пов’язаний із багаторазовим збільшенням з 2005 року допомоги на народження, що широко висвіт-лювалось у різних засобах масової інформа-ції. Оскільки умови отримання цих видів до-помоги досить прості, зрозуміло, що вони

Причини, через які потенційні користувачі не зверталися по допомогу, 2009 рік

Частка домогосподарств, відсотки

Кількість домогосподарств в Україні

Кількість домогосподарств в обстеженні (за незваженими даними)

Не маю потреби в допомозі або розмір допомоги є маленьким

32,8 163 458 104

Не маю можливості для оформлення повного пакету документів

31,8 158 392 109

Незручно, відчуваю дискомфорт через необхідність звертатися по допомогу

8,3 41 466 31

Лише плануємо звернутися 18,7 93 041 54Інше 8,4 41 993 26У цілому 100,0 49 8350 324


5.5ТАБЛИЦЯ

Товари та послуги, придбання яких викликає проблеми в одержувачів допомоги (людей з інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю), 2009 рік (%)

Вид товарів (послуг)Частка одержувачів допомоги, для яких є проблеми у придбанні

конкретного товару або послуги

Медичні препарати 63,3Реабілітація в спеціалізованому санаторії 46,7Спеціалізоване лікування в стаціонарі 31,6Продукти харчування 23,5Здобуття освіти 16,6Працевлаштування 14,8Медичне обслуговування вдома 14,2Автомобіль 12,4Засоби реабілітації 8,6Послуги з догляду і підтримки вдома 8,2Спеціальне устаткування 8,0


5.6ТАБЛИЦЯ



викликають неабиякий інтерес серед потен-ційних одержувачів, якими є сім’ї з малолітні-ми дітьми.

На обізнаність щодо різних видів допомо-ги на дітей не впливає тип поселення – вона приблизно однакова як у містах (78,3 відсо-тка), так і в селах (75,9 відсотка).

Адресні види допомоги. Стосовно ступеня обізнаності домогосподарств щодо адрес-них видів допомоги, таких як допомога ма-лозабезпеченим сім’ям і житлові субсидії, існують певні відмінності залежно від місця проживання. Найбільший рівень обізнаності хоча б про один вид допомоги спостеріга-ється у сільській місцевості – 76,4 відсотка,

найменший – у великих містах – 67,3 відсо-тка (Таблиця 5.7).

Водночас рівень матеріального добро-буту практично не впливає на ступень обі-знаності домогосподарств щодо допомоги по малозабезпеченості або субсидій. Тобто навіть серед злиденних (які безумовно по-требують допомоги) майже 30 відсотків до-могосподарств не знає про існування до-помоги, на яку вони можуть претендувати.

Відторгнення бездомних людей. Однією з найбільшпроблемних з погляду соціаль-ного відторгнення є група, яку складають бездомні. У 2007 році, за оцінками, в Укра-їні налічувалось 800–900 тис. бездомних, у

Обізнаність населення щодо допомоги на дітей за типами домогосподарств, 2008 рік (%)


5.2РИСУНОК

Частка домогосподарств, які використовують право на допомогу, 2009 рік (%)


5.1РИСУНОК



тому числі 10–30 тис. – у Києві29. Понад 80 відсотків бездомних не отримують соціаль-ної допомоги, оскільки часто не мають до-кументів, що засвідчують особу. Особливо болісним це є для осіб пенсійного віку, по-збавлених інших джерел існування: не ма-ють документів 45 відсотків осіб 56–65 ро-ків і 33 відсотки осіб, старших 65 років30. І навіть ті, хто мають документи, часто не знають про свої права, не готові вистоюва-ти черги та збирати відповідні довідки.

Переважна частина бездомних мають суб’єктивне відчуття відторгнення (понад 80 відсотків респондентів виявили зацікавленість щодо повернення до нормального життя).

Основними причинами бездомності є: сімейні проблеми (розлучення, конфлікти у сім’ї, сирітство); втрата житла через позбав-лення волі; наркозалежність, алкоголізм; незаконні операції з житлом (продаж його для придбання житла меншої площі, продаж квартири (будинку) після втрати роботи, че-рез заборгованість з оплати комунальних послуг, продаж житла для відкриття влас-ної справи, з якою не склалось). Отже, від-торгнення бездомних є комплексним від-торгненням, тобто від усіх сфер суспільного життя: економічної, культурної, політичної, відторгнення за станом здоров’я і нарешті – від системи соціальної допомоги.

Існуюча мережа допомоги бездомним лю-дям, що складається з центрів (відділень) об-ліку бездомних громадян, будинків (центрів) нічного перебування, центрів (відділень) ре-інтеграції соціальних готелів (відділень), за-довольняє потреби цієї категорії людей не більш як на 2–2,5 відсотка. У 2009 році отри-мали допомогу менше 18 тис. бездомних31.

Відторгнення дітей вулиць. Діти вулиці – це діти, які живуть або працюють на вулиці. Деякі з цих дітей живуть зі своїми родинами (які також живуть на вулицях). Інші діти вули-ці не живуть зі своїми родинами; багато з них живуть виключно на вулицях великого міс-та, не контактуючи з родиною взагалі. Вони сплять у покинутих будівлях, під мостами, у під’їздах або в громадських парках. 32

В Україні майже відсутні ефективні меха-нізми ресоціалізації та залучення безпритуль-них дітей. Кількість та здатність охоплення іс-нуючих державних структур є недостатніми для задоволення потреб дітей вулиці; роз-виток неурядових організацій, які діють у цій сфері, ускладнюється з огляду на відсутність

29 Фонд Рената Ахметова «Розвиток України».30 Соціальний портрет бездомних громадян. Центр перспективних соціальних досліджень. 2007.31 Звіт про збір інформації методом конкретних випадків (case study). Український інститут соціальних досліджень ім.

Олександра Яременка. 2010.32 Міграційні процеси в Україні: сучасний стан і перспективи. За ред. Позняк О. В. 2008.

фінансування та відповідного державного врегулювання. Ситуацію можна покращити за умови збільшення державної підтримки неурядовим організаціям, розвитку мережі денних стаціонарних установ для перебуван-ня дітей вулиці та реалізації програм щодо забезпечення цих дітей повною загальною середньою освітою. Відповідно до існуючо-го стану, діти вулиці часто виявляються за-лежними від дорослих, які використовують їх як дешеву робочу силу, залучають до заняття проституцією та злочинної діяльності.

Відторгнення українських трудових мі-грантів. Україна є однією з найбільших країн – донорів робочої сили в Європі. У 2005–2008 роках за кордоном працювало 1,5 млн. жителів України, що становить 5,1 відсотка населення працездатного віку33. Основними країнами призначення укра-їнських працівників є Росія, Італія, Чехія, Польща, Угорщина, Іспанія та Португалія.

Більшість українських працівників є від-торгнутими від системи соціального за-хисту, оскільки перебувають за кордоном нелегально. Дозвіл на проживання та на

Бездомні про відсутність елементарних побутових зручностей і необхідної інформації

«Умови проживання важкі, тому що немає гарячої їжі, хочеться прийня-ти ванну, але доводиться задовольнятися холодною водою і сухою їжею» (Оксана, м. Сімферополь).«Чув, що є місця, де бездомних годують, де вони мають змогу помитися, підстригти волосся та нігті, отримати медичне обслуговування, але так і не зміг дізнатися, де це» (Енвер, м. Сімферополь).

5.9ВСТАВКА

Обізнаність населення щодо адресних видів допомоги, 2008 рік (%)

Частка обізнаних у загальній чисельності домогосподарств відповідної групи

Тип населеного пункту:– велике місто 67,3– мале місто 73,0– сільська місцевість 76,4Рівень добробуту*– злиденні 71,7– бідні (включаючи злиденних) 72,8– небідні 71,2Усього 71,6


* Бідність та злиденність визначені за відносним критерієм – 75 відсотків і 60 відсотків медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат (відповідно).

5.7ТАБЛИЦЯ



роботу мають менше третини трудових мі-грантів. Найбільше українських громадян, що мають офіційний дозвіл, працює у Чесь-кій Республіці, Португалії та Іспанії, найбіль-ша частка мігрантів без офіційного стату-су – у Польщі та Італії. Лише 34,5 відсотка мають письмову угоду з роботодавцями, проте навіть з них 21,1 відсотка не мають права на будь-яке соціальне забезпечення згідно з контрактом. Лише у половині ви-падків у письмовій угоді було закріплено право на соціальне страхування, у 9,4 від-сотка випадків – на щорічну відпустку, у 3,6 відсотка випадків – на оплату тимчасової непрацездатності. Найменш соціально за-хищені українські трудові мігранти у Росії.

Середня тривалість робочого тижня українців за кордоном становить 52,6 го-дин (лише 12 відсотків працювали до 40 го-дин на тиждень). 14,0 відсотків працівників стикалися з ситуаціями, коли фактична ро-бота відрізнялася від визначеної при наймі, 7,0 відсотків працівників без їх згоди пере-водили від одного роботодавця до іншого, 11,9 відсотка працювали у важких умовах, 9,6 відсотка повідомили про затримку або неповністю виплачену заробітну плату, 4,4 відсотка були змушені виконувати понад-нормову неоплачувану роботу.

Відторгнення дітей українських трудових мігрантів. Грошові перекази з-за кордону значно поліпшують доступ до товарів і послуг домогосподарств мігрантів, у тому числі дітей мігрантів, тим самим знижуючи їх вразливість до економічного відторгнення. Разом з тим, близько половини трудових мігрантів зали-шають вдома дітей віком 14 років і старше, близько третини – дітей 10–13 років. Від’їзд батьків зазвичай негативно впливає на емо-ційний розвиток дитини, соціальні відносини та успішність у школі, піддає дитину ризику соціального відторгнення.

Часто мігранти працюють за кордоном роками, лише інколи повертаючись додо-му в нетривалу відпустку. Трудова міграція часто призводить до розпаду родин і по-яви такого типу родини з дітьми, де один

з батьків живе за кордоном без будь-яких контактів з родиною. У деяких випадках ба-буся та дідусь піклуються про дітей трудо-вих мігрантів.

Аби продемонструвати свою любов, батьки-мігранти часто купують дітям дуже дорогі подарунки, забезпечують значни-ми сумами «кишенькових» грошей, які діти витрачають на модні речі, зазвичай недо-ступні для своїх однолітків. Але відсутність батьківського контролю, наявність грошей, тиск з боку однолітків і нестача уваги часто призводить до поганої успішності в школі, незадовільної поведінки та в подальшому – їх конфліктів із законом.

За відсутності нормативно-законо-давчого забезпечення, що визначає межі со-ціальної роботи з дітьми трудових мігрантів, вона ведеться різними соціальними служ-бами з власної ініціативи. Діти трудових мі-грантів страждають без батьківської опіки, без допомоги дорослих; це може прояв-лятись у антисуспільній поведінці та в по-дальшому призвести до того, що діти мо-жуть скоїти злочин, стати бездомними тощо, оскільки відсутній контроль з боку батьків, а потреби дітей різняться. У ряді випадків діти працівників-мігрантів та особи-доглядачі потребують інформаційної, правової та соці-альної допомоги, зокрема в питаннях захис-ту майнових прав дітей. В окремих випадках вони потребують навіть тимчасової матері-альної підтримки, коли батьки тривалий час не надсилають грошей.

Відторгнення людей літнього віку. Нині практично всі громадяни України пенсій-ного віку отримують пенсії. Мінімальна пенсія гарантується у розмірі, не нижчому за прожитковий мінімум. Співвідношення мінімальної пенсії з середньою у 2010 році становить 65 відсотків. Завдяки гарантова-ній виплаті пенсії вдалося викоренити аб-солютну бідність серед пенсіонерів (якщо прожитковий мінімум вважати межею бід-ності). Проте для пенсіонерів існують ри-зики соціального відторгнення, пов’язані з нерівними можливостями зайнятості й умовами призначення пенсій.

За даними Пенсійного фону України, се-редній розмір пенсії сільських пенсіонерів становить 78 відсотки відповідного показ-ника в містах. Причиною цього є концен-трація зайнятості сільських жителів пере-важно в аграрному секторі, де заробітна плата майже вдвічі нижча за середню. По-над 40 відсотків зайнятих селян працюють у неформальному секторі (переважно в особистому селянському господарстві). Це означає, що вони не платять пенсійних вне-

Діти українських трудових мігрантів – наслідки відсутності контролю з боку батьків

Характерний злочин дітей трудових мігрантів – крадіжки, оскільки пре-стижне споживання часто стає самоціллю, культом, нав’язливою ідеєю; другою за значенням причиною є звикання до алкоголю та наркотиків – спочатку діти витрачають «кишенькові» гроші, згодом їх вже не вистачає. В результаті частішають випадки, коли діти з благополучних сімей та сімей трудових мігрантів попри відсутність реальних матеріальних потреб скою-ють злочини.

5.10ВСТАВКА



сків і в майбутньому зможуть претендувати лише на соціальні пенсії (у розмірі гаранто-ваної мінімальної виплати). Серед міських зайнятих у неформальному секторі працю-ють менше 10 відсотків. Унаслідок різного рівня охоплення пенсійним страхуванням і різниці в зарплатах різниця між розміра-ми пенсій міських і сільських жителів надалі збільшуватиметься.

Існує також гендерна нерівність в умо-вах призначення пенсій. Для жінок встанов-лений нижчий пенсійний вік (55 років проти 60 для чоловіків). Хоча вважається, що це є пільгою для жінок, однак насправді нижчий пенсійний вік призводить до підвищення ри-зику бідності в разі виходу на пенсію. Через коротший період зайнятості середній розмір пенсій жінок становить лише 68,5 відсотка відповідного показника чоловіків. Згідно з да-ними Державного комітету статистики Украї-ни, співвідношення у зарплатах жінок і чоло-віків у 2010 році становить 77,2 відсотка. До того ж унаслідок підвищеної смертності чо-ловіків саме жінки становлять 2/3 загальної чисельності пенсіонерів, і багато з них живе самотньо. Таким чином, нижчий пенсійний вік зумовлює високий ризик соціального від-торгнення жінок похилого віку.

Більшість населення (69,6 відсотка) не вірить у здатність існуючої пенсійної сис-теми задовольнити їх потреби. Ще більше (71,8 відсотка) не довіряє існуючій держав-ній системі соціальної допомоги.

Однак чи не головним проявом соціаль-ного відторгнення літніх осіб є їх ізольова-ність і неможливість задоволення потреб у спілкуванні, дозвіллі, участі в житті молодших поколінь і взаємодії з ними поза межами ро-дини. Освічених осіб, які ще зберігають висо-ку працездатність (55–65 років), витіснено з ринку праці. Вони не мають доступу до робо-ти, більш-менш адекватної їх кваліфікації.

Недержавні форми соціальної підтрим-ки. Для України є традиційною взаємодопо-мога на рівні сім’ї, причому старші поколін-ня намагаються допомагати своїм дорослим дітям і матеріально, і морально, передусім щодо догляду за онуками. Це певною мі-рою протидіє їх соціальному відторгненню, сприяє відчуттю потрібності та корисності. Характерною є ситуація, коли літні батьки, які живуть у селі, допомагають своїм дітям, які живуть у місті, продуктами, вирощени-ми на присадибних ділянках. Більшість на-селення (65,6 відсотка) вважають, що батьки частіше допомагають дітям, і лише 14,0 від-сотків вище оцінюють допомогу дітей. 33

33 За даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року .

Діяльність недержавних організацій із надання соціальних послуг не набула в Україні значного поширення. За оцінками, частка недержавного сектору в соціально-му захисті не перевищує 10 відсотків. До того ж більшість населення не знайома з їх діяльністю: лише 12,8 відсотка знають, що в їх населеному пункті працюють неурядові громадські організації, які контролюють-ся державою або муніципалітетом; на дум-ку 47,6 відсотка таких організацій немає і 38,1 відсотка про це взагалі не знають.13,4 відсотка респондентів знають про робо-ту релігійних організацій, які допомагають бідним; 47,7 відсотка вважають, що таких організацій немає і 37,5 відсотка взагалі не чули про такі організації. Лише 5,3 відсотка населення знають про роботу неурядових громадських організацій, що співпрацюють з міжнародними фондами, 49,0 відсотків пе-реконані у відсутності таких організацій, а 44,0 відсотка взагалі про це нічого не зна-ють. Але навіть серед обізнаних щодо робо-ти недержавних організацій осіб лише 12,7 відсотка користувалися послугами неуря-дових громадських організацій, що контр-олюються державою або муніципалітетом, 8 відсотків – послугами релігійних органі-зацій, 4,9 відсотка – послугами неурядових громадських організацій, які співпрацюють з міжнародними фондами.

Відторгнення від соціального середовища

За своєю природою, людина – соціаль-на істота і для неї є характерним прагнен-ня спілкуватися з родичами, друзями, ко-легами по роботі. Відторгнення від такого спілкування може бути пов’язаним як з осо-бистісними характеристиками людини (за-мкненість, некомунікабельність), так і з упе-редженим ставленням з боку інших людей через належність до певної групи (релігій-ної, етнічної, ВІЛ-інфікованих тощо).

Українцям важливо відчувати пошану з боку свого оточення. Особливо цінною є пошана родичів, так вважає 96,7 відсотка респондентів, на другому місці – близь-кі друзі (88,9 відсотка), на третьому – су-сіди (78,3 відсотка). Трохи нижче оцінили ставлення колег по роботі (73,1 відсотка) і керівників на роботі (66,5 відсотка). Най-менше людей турбує ставлення до них шкільних вчителів: менше половини рес-пондентів (47,7 відсотка) вважає важливою їх пошану34.

5.3



Згідно з даними Обстеження соціально-го відторгнення 2009 року, більшість рес-пондентів (71,6 відсотка) відповіли, що ма-ють близьких друзів, тобто людей, з якими вони відчувають себе легко, можуть гово-рити про особисті справи і до яких вони можуть звернутися за допомогою. Про-те 26,7 відсотка сказали, що таких друзів у них немає. Це свідчить про те, що близько чверті населення у певній мірі відчувають відторгнення від спілкування з друзями.

Слід зазначити, що серед близьких дру-зів опитаних часто зустрічаються люди з іншим матеріальним або соціальним ста-тусом. У 21,5 відсотка опитаних серед близьких друзів є люди з інвалідністю; у 53,7 відсотка – люди, які набагато багатші за них; у 58,3 відсотка – набагато бідніші; у 19,5 – особи з науковим ступенем; у 33,6 відсо-тка – з іншою релігійною приналежністю; у 32,5 відсотка – з іншою етнічною належніс-тю; у 16 відсотків – приїжджі з інших частин країни; у 8,7 відсотка – іммігранти з інших країн; у 61,3 відсотка – особи, які значно від-різняються за віком; у 10,9 відсотка – особи, які мають політичну владу. Такі категорії, як ВІЛ-інфіковані люди, люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією серед друзів зу-стрічаються менш ніж у 1 відсотка опита-них. Це пояснюється як невеликою часткою таких категорій осіб у суспільстві, так і упе-редженим ставленням до них.

Найчастіше опитані проводять свій віль-ний час з родичами – 68,2 відсотка з них сказали, що роблять це практично щодня; з близькими друзями більшість респондентів (близько 55 відсотків) проводять вільний час кілька разів на місяць або навіть часті-ше. З сусідами та знайомими (у тому числі з колегами по роботі) вільний час проводять рідше – близько третини респондентів ска-зали, що роблять це рідко (Таблиця 5.8.).

Коли у людей виникає потреба позичити гроші, найчастіше вони звертаються до ро-

дичів (у 52,0 відсотка випадків) або до друзів (у 25,0 відсотків випадків). Стосовно думок про те, чи можна довіряти більшості людей, респонденти розділилися на дві близькі за обсягом групи: 47,5 відсотка відповіли пози-тивно і 40,2 відсотка – негативно.

Відповіді на запитання «Кого Ви вважає-те найбільш небажаними сусідами?» дають інформацію про те, які групи в українсько-му суспільстві можуть відчувати до себе упереджене ставлення. Так, найбільш не-бажаними сусідами люди вважають спожи-вачів наркотиків (у 88 відсотків випадків), колишніх ув’язнених (65,4 відсотка) сексу-альних меншин (61,6 відсотка). З спожива-чами наркотиків та колишніми ув’язненими більшість населення пов’язує криміноген-ну небезпеку, а щодо сексуальних меншин діє високий рівень упередженості з погля-ду суспільної моралі. ВІЛ-інфіковані посіда-ють наступну позицію (38,2 відсотка). Решта груп отримали 12 відсотків і менше.

Відторгнення через недоступність засобів комунікації

Повсякденне життя сучасної людини не-можливо уявити без спілкування, що перед-бачає не лише і не стільки безпосереднє спілкування при візуальному контакті, але і спілкування з людьми на відстані, зокрема з рідними, близькими та друзями, які живуть в інших населених пунктах. Величезна роль у забезпеченні людини каналами зв’язку на-лежить телефонному зв’язку, листуванню з адресатом і транспортному сполученню, що дає можливість самій людині кудись дістати-ся. А віднедавна до життя українського сус-пільства увійшло ще одне джерело комуні-кативного зв’язку – Інтернет.

Недоступність телефонного зв’язку. Менш витратним за часом засобом спілку-

5.4

Розподіл населення за проведенням вільного часу зі своїм соціальним середовищем (%)

Сім’я / родичі Сусіди Близькі друзі Знайомі, колеги

Ніколи 1,0 11,9 8,6 6,9

Рідко 9,6 32,9 18,7 32,6Кілька разів на місяць 9,6 14,8 28,1 22,8Кілька разів на тиждень 11,0 24,5 26,9 19,4Практично щодня 68,2 15,1 10,5 14,3Немає відповіді 0,6 0,8 7,2 4,0Усього 100,0 100,0 100,0 100,0

Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

5.8ТАБЛИЦЯ



вання є телефонний зв’язок (стаціонарний або стільниковий). У 2007 році понад 78 від-сотків домогосподарств мали доступ до те-лефонного зв’язку, серед них 68 відсотків мали в користуванні мобільні телефони. Це означає, що понад 20 відсотків домогоспо-дарств досі не мають доступу до телефон-ного зв’язку і через це позбавлені необхід-ного спілкування.

Майже половина позбавлених телефон-ного зв’язку проживає у сільській місцевос-ті (Рисунок 5.3). Зважаючи на те, що загалом у сільській місцевості проживає 31відсоток населення країни, то рівень відторгнення від послуг телефонного зв’язку для сіль-ських мешканців у 1,5 раза перевищує се-редній рівень по всьому населенню.

Недоступність мережі Інтернет. До-ступ до Інтернету мають 30 відсотків до-рослого населення України (старше 18 років), або 11,4 млн. осіб. Основну гру-пу користувачів становить молодь віком 18–29 (46,6 відсотка). Досить вагома част-

ка користувачів також спостерігається в групах 30–39 та 40–49 років (25,5 відсо-тка і 19,2 відсотка відповідно). Старша ві-кова група (від 50 років) характеризується низьким рівнем користування Інтернетом (8,7 відсотка). Відповідно, 70 відсотків на-селення України обмежено в задоволенні

Відсутність у суспільстві толерантності щодо колишніх в’язнів

«Психологічна допомога дуже потрібна колишнім ув’язненим, оскільки вони відчувають себе загубленими. В’язниця забирає волю до життя. Ти звикаєш їсти за розкладом і до того, що є дах над головою. Вийшовши на свободу, про яку ти так довго мріяв, перестаєш розуміти, що відбувається навколо. В’язниця віднімає відчуття небезпеки. Я знаю багато прикладів, коли люди, вийшовши, скоювали злочини, щоб повернутися назад. Адже для рецидивістів це дуже зручно. Зовсім дурне покарання. У нашій державі відсутня система залучення колишніх ув’язнених у життя суспільства. Робо-ту знайти неможливо. Та й хто зараз її дасть... Психологічна допомога необ-хідна, адже все змінюється. Як пристосуватися? Я навіть не впізнаю місто за цей час» (Валерій, м. Сімферополь).

5.11ВСТАВКА

Домогосподарства позбавлені телефонного зв’язку за розміром населеного пункту, 2007 рік (%)


5.3РИСУНОК

Ризик відторгнення через недоступність транспортного зв’язку, 2007 рік (% порівняно з середнім)


5.4РИСУНОК



комунікативних потреб за допомогою ме-режі Інтернет34.

Недоступність щоденного транспорт-ного зв’язку з більш розвиненим населеним пунктом. В Україні за даними 2009 року 9 відсотків, або близько 1,7 млн. домогоспо-дарств потерпали через незабезпеченість населеного пункту, в якому вони прожи-вають, щоденним транспортним зв’язком з іншим населеним пунктом з більш роз-виненою інфраструктурою. Насамперед, це стосується селян, рівень відторгнення яких у 2,6 раза перевищує середній. Домо-господарства, які відчувають позбавлення за цим критерієм, розподілилися таким чи-ном: більше 82 відсотків – жителі сіл, 13 від-сотків – жителі малих міст і решта, близько 5 відсотків, – жителі великих міст (Рисунок 5.4).

Отже, найбільшою мірою відторгнутими від засобів комунікації є сільські мешканці. Зва-жаючи на їх меншу забезпеченість приватни-ми автомобілями, доступність громадського транспорту є дуже важливою для підтримки їх залучення до багатьох сфер суспільного жит-тя. Необхідність регулярного транспортного сполучення підсилюється відсутністю в бага-тьох селах лікарень, віддаленим розташуван-ням шкіл, дитячих садків та підприємств.

Причинами транспортних проблем на селі є традиційно нижчий, ніж у місті рівень інфра-структури, нерозвинена мережа доріг з твер-дим покриттям, поганий стан доріг, застарілий автобусний парк, недостатня кількість авто-бусів на маршрутах. За даними Міністерства транспорту та зв’язку України, станом на поча-ток 2010 року 113 населених пунктів в Україні не мали під’їзних доріг з твердим покриттям.

Висновки13,7 відсотка домогосподарств України

один із його членів з різних причин, а саме висока вартість медичних послуг, відсутність фахівців та медичних установ поблизу місця проживання. Основними групами населен-ня, які мають обмежений доступ до системи медичного обслуговування, є люди з низь-кими доходами та сільські жителі. В той же час, майже чверть опитаних не вірить у здат-ність вітчизняної системи охорони здоров’я забезпечити їх відповідними послугами.

За станом здоров’я найбільш відторгну-тими відчувають себе люди з інвалідністю, хронічними захворюваннями, соціальними хворобами (ВІЛ/СНІД, туберкульоз).

Основні перешкоди, що зумовлюють від-торгнення осіб, які мають інвалідність, від повноцінного життя суспільства, пов’язані

34 Київський міжнародний інститут соціології.

з працевлаштуванням, значними обмежен-нями в можливості заробляти собі на жит-тя вільно обраною працею; недоступністю освіти й послуг охорони здоров’я; нерозви-неністю необхідної архітектурних об’єктів та споруд, доріг та транспорту; недоступністю інформаційного простору.

Основною причиною соціального від-торгнення ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД або туберкульоз, є страх здорових людей перед ризиком зараження у проце-сі спілкування з хворими. Упереджене став-лення до таких людей з боку суспільства зумовлює нерозуміння особливостей їх не-відкладних проблем і потреб і, відповідно, породжує відторгнення та ізоляцію. Деякі люди навіть розглядають хворих як окрему соціально-небезпечну категорію.

Навіть при загальному високому охо-пленні населення України системою соці-ального захисту спостерігається недостат-ній рівень соціальної захищеності бідного населення через малий розмір допомоги та недостатню інформованість про можли-вість отримати допомогу.

Правила надання допомоги є також зна-чним бар’єром залучення до системи соці-альної допомоги. Кожне третє домогосподар-ство, яке не має права на державну допомогу, відчуває в ній потребу. Особливо це стосуєть-ся багатодітних сімей (57,7 відсотка) та жителів сільської місцевості (39,7 відсотка).

Найбільш відторгнутими від системи со-ціального захисту є трудові мігранти та без-домні громадяни. Відторгнення для перших є наслідком обмеженості можливості зна-йти роботу в Україні та необхідності пошу-ку роботи за її межами (тобто економічного відторгнення); для других – сукупним на-слідком багатьох форм відторгнення: еко-номічного, культурного, за станом здоров’я та нерідко – навіть самоізоляції від нор-мального соціального середовища.

Найбільший ризик відторгнення від со-ціального середовища також мають спо-живачі наркотиків, колишні ув’язнені і сек-суальні меншини. Саме щодо них люди проявляють найбільшу упередженість.

Відторгнення від засобів комунікації най-більшою мірою відчувають сільські мешкан-ці через недостатню розвиненість мереж зв’язку та транспорту. Понад 9 відсотків до-могосподарств потерпають через незабез-печеність населеного пункту, в якому вони проживають, щоденним транспортним зв’язком з іншим населеним пунктом з більш розвиненою інфраструктурою.



Р О З Д І Л

6 Багатовимірні аспекти соціального відторгнення в Україні

Вимірювання соціального відторгнення переважно економічними показниками є найбільш по-ширеним у практиці досліджень і розробленні відповідних політичних рішень. Проте комплек-сне трактування і процесу, і його результату потребує включення до системи індикаторів таких показників, що віддзеркалюють інші, неекономічні аспекти соціального відторгнення. Отже, не-обхідним є впровадження комплексної моделі соціального відторгнення та адекватної комп-лексної системи індикаторів. Зокрема, поряд з економічними можливостями населення мають бути враховані доступність освіти, медичної допомоги, житлові умови, становище на ринку пра-ці, можливості комунікації, доступність об’єктів соціальної інфраструктури, залучення у політичні та соціокультурні процеси.

Інформаційною базою багатовимір-ної оцінки соціального відторгнення в Україні є такі джерела:• обстеження умов життя домогос-

подарств України (ОУЖД), здій-снюване Державним комітетом статистики України на постійній основі;

• окремий модуль щодо самооцінки доступності окремих товарів і по-слуг цього обстеження;

• обстеження з питань економічної активності населення України.

На підставі існуючої інформаційної бази сформовано перелік кількісних показників, який дозволяє виявити та оцінити окремі прояви соціального відторгнення в Україні:1. Домогосподарство, де всі дорос-лі працездатного віку мають низький статус на ринку праці (безробітні, са-мозайняті або безоплатно працюючі члени домогосподарства);2. Довготривалі безробітні (понад 12 місяців), за методологією МОП; 3. Бідні за відносним національним критерієм;4. Домогосподарства, які не могли протягом року забезпечувати достат-нє харчування (за самооцінкою);5. Домогосподарства, які відчува-ють нестачу коштів для відвідування з

дарунками друзів або прийняття дру-зів у себе (за самооцінкою);6. Домогосподарства, які відчува-ють нестачу коштів для родинного відпочинку не вдома, а також не з ро-дичами в їх житлі (за самооцінкою);7. Домогосподарства, які відчува-ють нестачу коштів для придбання квитків у кінотеатр (театр, концерт) 1–2 рази на рік (за самооцінкою);8. Домогосподарства, в структурі доходів яких соціальна допомога і до-помога родичів становить понад 33 відсотка;9. Домогосподарства, які не мають доступу до освіти (через відсутність достатніх коштів для здобуття будь-якої професійної освіти або відсут-ність поблизу житла дошкільних уста-нов);10. Домогосподарства, в яких жодна з дорослих осіб (віком 25 років і стар-ше) не має професійної освіти;11. Домогосподарства, які не ма-ють доступу до медичної допомоги (відсутність поблизу житла медичної установи або аптеки, незабезпече-ність населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомо-ги, неможливість упродовж року за необхідністю отримати медичну до-помогу, придбати ліки);


РОЗДІЛ 6. БАГАТОВИМІРНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ВІДТОРГНЕННЯ В УКРАЇНІ96

12. Домогосподарства, які відчува-ють нестачу коштів для оплати необ-хідних послуг невідкладної платної медичної допомоги (за самооцін-кою);13. Домогосподарства, які мають по-гані житлові умови (проживання в гуртожитках або комунальних квар-тирах, менше 7,5 кв. м. житлової площі на особу, відсутність туалету в будин-ку і відсутність коштів для його уста-новки);14. Домогосподарства, які не мають телефону (домашнього або мобільно-го);15. Домогосподарства, які потерпа-ють від незабезпеченості населеного пункту регулярним щоденним тран-спортним сполученням з іншим насе-леним пунктом з більш розвиненою інфраструктурою;16. Домогосподарства, які потерпа-ють від неможливості отримання до-помоги соціальних працівників або соціальної допомоги;17. Домогосподарства, які протягом року не отримували платних послуг культури.18. Домогосподарства, які поклада-ють відповідальність за свій добробут повністю або переважно на державу.Оскільки переважна частина цих ознак стосується не окремих осіб, а домогосподарств, в яких вони прожи-вають, то й оцінка соціального відтор-гнення здійснюється саме на рівні до-могосподарства (Додаток 3).

Лише у 8,5 відсотка домогосподарств не виявилося жодної ознаки соціаль-ного відторгнення. З іншого боку, не-має жодного домогосподарства, в якому були б присутні всі 18 ознак, максимальна їх кількість становить 14–15, причому частка таких домогос-подарств не перевищує однієї десятої відсотка. Аналіз розподілу домогос-подарств за кількістю накопичених ознак соціального відторгнення дає змогу встановити межу, за якою соці-альне відторгнення починає яскраво проявлятися, на рівні 5-ти ознак. Це є межою гострого відторгнення. Дру-гий ступінь відторгнення – критич-ний – відповідає наявності 7-ми ознак.Побудова багатовимірної оцінки соці-ального відторгнення передбачає та-кож визначення найуразливіших ти-пів домогосподарств та розрахунки простих і часткових ризиків.Попередніми дослідженнями доведе-но, що характеристики рівня життя, за якими обчислюються показники мо-нетарної бідності, найбільшою мірою визначають наявність або відсутність ознак соціального відторгнення. Це стало підґрунтям висновку про поді-бність складу бідних і відторгнутих до-могосподарств, тобто підтвердження гіпотези про максимальний ризик від-торгнення домогосподарств з дітьми, домогосподарств з особами похилого віку і домогосподарств з подвійним де-моекономічним навантаженням (тобто з дітьми та літніми людьми одночасно).



Оцінки гострого соціального відторгнення

У стані гострого соціального відтор-гнення знаходяться 37,7 відсотка домо-господарств України, які розрізняються за своїм демографічним складом, статусом на ринку праці, освітою, місцем проживан-ня. Серед демографічних чинників гостро-го відторгнення найважливішими є наяв-ність непрацездатних осіб – дітей і людей похилого віку.

Ризики гострого соціального відтор-гнення є значно вищим в домогосподар-ствах з особами похилого віку. Так, наяв-ність хоча б одного пенсіонера підвищує його на 15,5 відсотка, а відсутність осіб працездатного віку – на 42,2 відсотка. Мі-німальна пенсійна виплата в країні дорів-нює прожитковому мінімуму, тому це є свідченням того, що українські пенсіоне-ри потерпають від немонетарних проявів відторгнення. Отже, забезпечення потреб старших поколінь головним чином шля-хом підвищення розміру пенсій і надання пільг щодо оплати житлово-комунальних послуг не гарантує їх належної (рівної з працездатними поколіннями) участі в сус-пільному житті. Оскільки частка сімей з пенсіонерами перевищує половину тих домогосподарств, які потерпають від го-строго соціального відторгнення, коригу-вання політики щодо пенсіонерів має роз-глядатися як необхідна (але, безперечно, не достатня) передумова побудови для суспільства для всіх.

Надзвичайно високий ризик (у 2,2 раза вищі порівняно із середніми показника-ми та в 2,5 раза вищий, ніж у родинах, які

6.1

складаються виключно з осіб працездат-ного віку) характерний для багатодітних сімей із пенсіонерами. Проте, частка таких домогосподарств у складі тих, які стражда-ють від гострого соціального відторгнен-ня, становить лише 2,1 відсотка (усіх ба-гатодітних родин – 2,8 відсотка), і це дає змогу здійснювати точкові (майже інди-відуальні) зусилля щодо залучення таких родин до суспільного буття.

Взагалі доволі високий ризик гострого відторгнення сімей із дітьми є наслідком, по-перше, низького рівня оплати праці (двоє працюючих батьків не можуть убез-печити від бідності родину з 1–2-ма ді-тьми), а по-друге, відсутності у більшості випадків реальних можливостей працю-вати матері 2–3-х дітей.

Не менш вагомими чинниками гостро-го соціального відторгнення є наявність у родині безробітних і низький рівень осві-

Кумулятивна частка домогосподарств із кількістю ознак відторгнення


6.1РИСУНОК

Методика формування масиву даних

Єдиним джерелом отримання даних про значну частину відібраних показ-ників є окремий модуль ОУЖД щодо самооцінки доступності окремих то-варів і послуг, який складається раз на два роки. Відповідно, всі розрахун-ки здійснено за даними 2007–2008 років з коригуванням даних 2008 року за структурою витрат домогосподарств у 2007 році. Джерелом даних про хронічне безробіття (за методологією МОП) слугувало обстеження з питань економічної активності населення України. З використанням відповідних статистичних процедур цей показник був приєднаний до основного масиву даних. Таким чином, в одному масиві інтегровано дані про наявність або відсутність у домогосподарствах 18-ти відібраних ознак соціального від-торгнення. Надалі ці ознаки підсумовано по кожному домогосподарству, на підставі чого побудовано рейтинг домогосподарств України за кількістю ознак відторгнення – від домогосподарств, в яких немає жодної ознаки, до тих, які мають 15 ознак (максимальну їх кількість).

6.1ВСТАВКА



Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%)

УсьогоУ тому числі

без дітей із 1–2-ма дітьми із 3-ма і більше дітьми

Без пенсіонерів 45,7 17,8 25,8 2,1Є хоча б один пенсіонер, але чисельність пенсіонерів менше чисельності дорослих осіб

19,5 11,2 7,8 0,5

Всі пенсіонери 34,7 34,7 0,0 0,0Разом 100,0 63,8 33,6 2,6


6.2ТАБЛИЦЯ

Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%)


безробітні відсутніє хоч би один безробітний*

усі дорослі безробітні

Особи з вищою освітою відсутні 88,2 68,2 15,6 4,4Є хоча б одна особа з вищою освітою* 8,3 6,4 1,9 0,0Усі дорослі мають вищу освіту 3,5 3,4 0,1 0,0Разом 100,0 78,0 17,6 4,4

* Чисельність безробітних (або осіб з вищою освітою) менше чисельності дорослих членів домогосподарства.


6.4ТАБЛИЦЯ

Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім)

Усього У тому числі

безробітні відсутніє хоч би один безробітний*

усі дорослі безробітні

Особи з вищою освітою відсутні 123,9 115,5 156,7 197,4Є хоча б одна особа з вищою освітою* 45,2 40,2 77,6 –Усі дорослі мають вищу освіту 33,7 33,2 54,5 –Разом 100,0 91,6 139,4 197,4

*Чисельність безробітних (або осіб з вищою освітою) менше чисельності дорослих членів домогосподарства.


6.3ТАБЛИЦЯ

Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств різного демографічного складу, 2007 рік (% порівняно з середнім)




101,0 98,5 100,9 219,9

Усі пенсіонери 127,7 127,7 – –Разом 100,0 102,3 92,8 186,7


6.1ТАБЛИЦЯ



ти, що, власне, доволі чітко відображає статус дорослих на ринку праці.

Найбільш значущим фактором соці-ального залучення в сучасній Україні є вища освіта. Так, наявність вищої освіти хоча б у одного дорослого знижує ризик гострого відторгнення в 2,7 раза (порів-няно з середнім – більш, ніж удвічі), а на-явність вищої освіти у всіх дорослих – в 3,7 раза порівняно з домогосподарства-ми, де ніхто не має вищої освіти (порів-няно з середнім – втричі). І дійсно, лише 11,8 відсотків домогосподарств, які по-терпають від гострого соціального від-торгнення, мають у своєму складі осіб з вищою освітою. Натомість 88,2 відсотка таких домогосподарств освічених людей не мають.

Безробіття, навпаки, спричиняє гостре багатоаспектне відторгнення – наявність хоча б одного безробітного – на 52,2 від-сотка, а безробіття всіх дорослих – в 2,2 раза збільшує ризик порівняно із домо-господарствами без безробітних і на 39,4 і 97,4 відсотка відповідно порівняно з се-реднім. З огляду на те, що 17,6 відсотка до-могосподарств, які потерпають від 5-ти та більше ознак відторгнення, мають у сво-єму складі хоча б одного безробітного, політика соціального залучення має кон-центруватися на освіті, перекваліфікації та працевлаштуванні.

Істотна диференціація умов життя за-лежно від розміру і типу населеного пунк-ту визначає й відповідні розбіжності у ступенях соціального відторгнення. Так,

найбільш уразливими є сільські мешканці (ризик відторгнення в 2,5 раза перевищує такий у великих містах і на 65,0 відсотків – середній), а їх представництво у складі відторгнутих сягає 48,3 відсотка. Законо-мірно більша доступність усіх соціально-культурних послуг, більша розвиненість і ємність ринків праці та вищі доходи спри-чиняють і значно вищу участь мешканців великих міст у суспільному житті. Хоча можливо є нереалістичним забезпечити вирівнювання умов життя сільського та міського населення у короткостроково-му періоді, проте існує нагальна потре-ба у проведенні реформ систем охорони здоров’я, освіти та соціального захисту, що сприятимуть ширшому доступу насе-

Ризики гострого соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім)

Ризик гострого соціального відторгнення

Велике місто 63,3Мале місто 94,3Сільська місцевість 155,6


6.5ТАБЛИЦЯ

Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%)




21,2 11,4 8,8 1,0

Усі пенсіонери 31,4 31,4 0,0 0,0Разом 100,0 60,8 35,0 4,1


6.6ТАБЛИЦЯ

Структура домогосподарств із гострим соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%)


6.2РИСУНОК



лення, передусім сільського, до базових соціальних послуг.

Оцінки критичного соціального відторгнення

Частка домогосподарств, які знахо-дяться в стані критичного соціального від-торгнення (мають 7 і більше ознак), стано-вить 16,9 відсотка. За своїм демографічним профілем ця категорія майже не відрізня-ється від тих, які потерпають від гострого відторгнення: дещо більшою є частка сі-мей з неповнолітніми дітьми та дещо мен-шою – частка сімей, які складаються ви-ключно з пенсіонерів.

Однак ризики потрапити до стану кри-тичного відторгнення не збігаються з об-численими за межею 5-ти ознак. Зокрема, майже наполовину є вищим ризик кри-тичного відторгнення багатодітних родин, який у 2,7 раза перевищує середній по країні та в 2,8 раза – ризик бездітних сімей.

Ще більше відрізняються ризики, що враховують безробіття і рівень освіти. Так, наявність в родині хоча б одного безробіт-ного зумовлює в 1,7 раза вищий за серед-ній ризик критичного безробіття, а порів-няно з родинами без безробітних – майже

6.2

удвічі вищий. Наявність хоча б одного без-робітного визначає досить високу імовір-ність переходу гострого відторгнення у критичне – 18,4 відсотка. Ще гіршим є ста-новище домогосподарств із так званим «родинним» безробіттям, поширеним у невеликих містах з монофункціональними економічними комплексами. Ризик їх кри-тичного відторгнення в 2,7 раза переви-щує середній і в 3,2 раза – ризик сімей без безробітних (і на 28,0 відсотків перевищує ризик гострого відторгнення таких сімей). Імовірність переходу гострого безробіття в критичне становить 16,9 відсотка. Таким чином, наявність одного чи більше безро-бітних є дуже вагомим чинником відтор-гнення домогосподарства в найбільш го-стрих формах.

Ураховуючи, що майже чверть домо-господарств з 7-ма та більше ознаками відторгнення становлять сім’ї з безробіт-ними, активізація політики зайнятості має відігравати надзвичайно важливу роль у соціальному залученні та соціальній інте-грації українського суспільства.

Наявність вищої освіти практично убезпечує від соціального відторгнення, головним чином, завдяки високій конку-рентоздатності на ринку праці, що відби-

Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств з різним демографічним складом, 2007 рік (% порівняно з середнім)


без дітей із 1-2 дітьми із 3-ма та більше дітьми


109,4 100,1 113,4 413,5

Всі пенсіонери 115,5 115,5 - -Разом 100,0 97,7 96,8 273,5


6.7ТАБЛИЦЯ

Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім)

Усього У тому числі

безробітні відсутні є хоча би один безробітний* усі дорослі безробітні

Особи з вищою освітою відсутні 129,5 113,1 193,9 273,4Є хоча б одна особа з вищою освітою* 31,9 27,3 61,8 –Усі дорослі мають вищу освіту 18,7 18,4 30,3 –Разом 100,0 85,7 165,1 273,4

* Чисельність безробітних (або осіб з вищою освітою) менше чисельності дорослих членів домогосподарства


6.8ТАБЛИЦЯ



вається у значно вищих за середні рівнях зайнятості та доходів, високому соціаль-ному статусі й упевненості у майбутньому. Навіть якщо з різних причин особа з ви-щою освітою працює не за спеціальніс-тю, набутою у вищому навчальному закла-ді, рівень адаптації до професійних вимог забезпечує належні преференції на рин-ку праці. Достатньо зазначити, що ризик критичного соціального відторгнення до-могосподарств, які мають у своєму складі хоча б одну особу з вищою освітою, втричі нижчий за середній (якщо всі дорослі ма-ють вищу освіту – в 5,3 раза) і в 4 рази (від-повідно у 6,9 раза) нижчий за відповідний ризик для сімей без осіб з вищою освітою.

Критичне відторгнення значно більше поширене у сільській місцевості, особли-во порівняно з великими містами: ризик, розрахований для селян, перевищує та-кий для жителів великих міст втричі (се-редній – на 67 відсотків). Водночас варто підкреслити, що ризик критичного від-торгнення лише на 7 відсотків вищий за ризик гострого відторгнення сільського населення. Проте 52 відсоток домогоспо-дарств, які потерпають від 7-ма та більше ознак відторгнення, – це сільські мешкан-ці. І в цьому контексті першочерговим є завдання забезпечення селянам належ-ного доступу до медичних, освітніх, ко-мунікаційних, транспортних послуг, по-ширення в сільських житлових будинках сучасних зручностей.

Висновки

Багатовимірна оцінка соціального від-торгнення дає змогу визначити найбільш уразливі верстви населення, які вочевидь не можуть самостійно долучитися до сус-пільного життя і потребують допомоги та від держави, і від місцевої громади, і від різноманітних суспільних структур.

Визначено дві межі ступеня такої враз-ливості – наявність 5-ти та більше ознак відторгнення серед характеристик рівня, умов та способу життя домогосподарств (гостре відторгнення) і 7-ми та більше ознак (критичне відторгнення). Загалом в Україні у стані гострого соціального від-

Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%)


безробітні відсутні є хоча б один безробітний* усі дорослі безробітні

Особи з вищою освітою відсутні 92,1 66,7 19,3 6,1Є хоча б одна особа з вищою освітою* 5,8 4,3 1,5 0Усі дорослі мають вищу освіту 2,0 1,9 0,1 0Разом 100,0 72,9 20,9 6,1

* Чисельність безробітних (або осіб з вищою освітою) менше чисельності дорослих членів домогосподарства


6.9ТАБЛИЦЯ

Структура домогосподарств із критичним соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%)


6.3РИСУНОК

Ризики критичного соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім)

Ризик критичного соціального відторгнення

Велике місто 54,1Мале місто 96,2Сільська місцевість 167,0


6.10ТАБЛИЦЯ



торгнення перебуває 37,7 відсотка всіх до-могосподарств, а в стані критичного – 16,9 відсотка.

Типове домогосподарство, яке страж-дає від гострих та критичних проявів со-ціального відторгнення (має 5 або 7 ознак відторгнення), проживає в сільській міс-

цевості, складається з осіб працездатного віку і одним або двома дітьми. Всі дорос-лі члени домогосподарства мають, як пра-вило, повну середню освіту, працюють за наймом або є безробітними. У більшості випадків їх рівень життя є нижчим за межу монетарної бідності.



Р О З Д І Л

7 Висновки та рекомендації щодо політики соціального залучення всіх верств населення

Політика соціального залучення має розроблятися на підставі об’єктивного аналізу причин та наслідків соціального відторгнення. Відповідно, пріоритети політики слід визначати на основі ретельного аналі-зу гостроти й поширеності проявів відторгнення, а заходи – впроваджувати згідно з розробленим пла-ном із відповідним державним фінансуванням. За результатами багатовимірної оцінки ступеня та масштабів соціального відторгнення в Україні, в критичному положенні, що межує з маргіналізацією, знаходяться 16,9 відсотка українських домогос-подарств, більше половини з яких мешкають у сільській місцевості. Типове домогосподарство, що по-терпає від гострих та критичних проявів соціального відторгнення, проживає в сільській місцевості, складається з осіб працездатного віку з одним або двома дітьми. Усі дорослі члени домогосподарства мають, як правило, повну середню освіту, працюють за наймом або є безробітними. У більшості випадків їх рівень життя є нижчим за межу монетарної бідності.

Багатовимірна оцінка соціального від-торгнення дає змогу визначити найбільш уразливі верстви населення, які не мо-жуть самостійно долучитись до суспіль-ного життя та потребують допомоги від держави, місцевої громади, різноманіт-них суспільних структур. Часто соціально відторгнуті групи потерпають від пору-шення своїх прав. Наприклад, особи стар-шого віку через брак коштів не можуть ку-пувати необхідні ліки й отримувати якісну медичну допомогу, а молодь так само че-рез брак коштів потерпає від неможли-вості продовжувати навчання. Соціальне відторгнення не є статичним явищем. Для кожної людина існує ризик опинитися поза межами суспільства. Враз-ливі групи населення дійсно значною мі-рою представлені серед тих, хто вважаєть-ся відторгнутими; але не всі особи в цих групах є відторгнутими, водночас не всі відторгнуті особи належать до таких груп.Чинники соціального відторгнення пов’язані між собою та підсилюють один одного. Відторгнення в одній сфері може викликати відторгнення і в іншій сфе-рі. Тому потрібно впроваджувати усес-торонні, узгодженні між собою заходи, які б належним чином враховували всю складність та динамічну природу соці-ального відторгнення.Відповідно, політика залучення має пе-редбачати:• заходи для прискорення економічних

та політичних реформ, метою яких є

комплексне оздоровлення соціально-економічної ситуації на засадах сталого розвитку, забезпечення всім верствам населення доступу до базових соціаль-них послуг, економічних ресурсів тощо;

• точкові заходи, орієнтовані на подо-лання бар’єрів, що перешкоджають залученню окремих верств населен-ня до суспільного життя.

Існує нагальна необхідність прийняття основоположного нормативного доку-мента у сфері соціального відторгнення, яким буде закріплене юридичне визна-чення категорій «соціальне залучення» та «соціальне відторгнення» з урахуванням міжнародних стандартів і національних особливостей, встановлено чітку коор-динацію та субординацію між відповідни-ми нормативно-законодавчими актами й визначено пріоритетні напрями активної політики соціального залучення.На додаток до політики та комплексу кон-кретних заходів спрямованих на соціаль-не залучення, важливим є створення то-лерантного середовища в українському суспільстві, що забезпечить визнання ба-гатовимірності сучасного соціуму. Існує необхідність у проведенні інформаційно-пропагандистських кампаній і перегля-ді навчальних програм, орієнтованих на те, щоб виховувати саме у дітей та молоді бажання і готовність взаємодіяти з пред-ставниками окремих груп незалежно від їх національності, релігійної належності, світогляду, типів мислення та поведінки.


РОЗДІЛ 7. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАЛУЧЕННЯ ВСІХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ 104

Подолання відторгнення від політичного життя

Принциповим завданням, від успіш-ності виконання якого залежить успіх усі-єї політики залучення, є підвищення рів-ня довіри населення до усіх політичних інститутів. Саме це є наріжним каменем формування дієвої комплексної системи соціального залучення. У більшості насе-лення домінують вкрай песимістичні на-строї щодо політичних процесів у країні. Схвалене законодавство часто може зали-шитися добрим наміром, не підтриманим конкретними кроками щодо його впрова-дження та звітування. Традиції співпраці влади з населенням недостатньо розвину-ті. У зв’язку з цим доцільним є:• приведення у відповідність реаль-

них правових відносин і нормативно-правового поля;

• налагодження практики систематичного роз’яснення населенню намірів влади з чітким і чесним висвітленням очікуваних результатів та можливих ризиків;

• забезпечення зв’язку між основними урядовими реформами та позицією на-селення шляхом обов’язкового прове-дення публічних консультацій. У цілому населення України не вірить

у свою можливість впливати на політич-ні рішення, що спричиняє низький рівень участі населення у політичному житті. Такі тенденції спостерігаються як на загаль-нодержавному, так і на місцевому рівнях, включаючи навіть рівень місцевих громад. Зазначене є наслідком відсутності розвине-ного громадянського суспільства з одного боку і вкрай низького рівня правової куль-тури населення – з іншого. У поєднанні з корупцією, це створює дійсно непереборні перешкоди для більшості населення у час-тині впливу на владні рішення та здійснен-ня контролю за їх виконанням. З метою сприяння участі громадськості в процесі прийняття рішень та заохочення до більш активного залучення у суспільне життя ви-дається необхідним:• проведення роз’яснювальної роботи

щодо можливостей населення бути залу-ченими та контролювати діяльність влади;

• поширення серед населення правових знань і правил поведінки у житті суспіль-ства;

• спрощення механізму реєстрації інститу-тів громадянського суспільства.Залучення усіх верств населення до по-

літичного життя передбачає активізацію політичної поведінки тих громад, які сьо-

7.1 годні з різних причин не реалізують свої політичні права. Передусім йдеться про право голосу на референдумах і виборах органів влади. В сучасній Україні електо-ральна активність є дуже диференційо-ваною за віком, місцем проживання, рів-нем освіти і навіть за статтю. Відповідно до офіційних даних, електоральна активність старших людей є найбільш високою. Ак-тивність молодих людей є нижчою; а актив-ність чоловіків вища, ніж жінок. В етнічно-му плані, українці є найбільш електорально активними, ніж росіяни або інші групи. Від-повідно, необхідно сприяти підвищенню електоральної активності молоді, жінок і етнічних меншин.

Украй низьке представництво жінок на вищих щаблях законодавчої та виконавчої влади є результатом упередженого став-лення як широких верств населення, так і державних службовців високого рівня. На додаток до заходів, спрямованих на подо-лання цих упереджень, необхідно впрова-джувати і конкретні дії щодо наближення до ґендерного паритету в представниць-ких органах влади та на вищих щаблях дер-жавного управління.

Окремою проблемою політичного жит-тя України є залучення іммігрантів в україн-ський соціум. Нехтування цією проблемою є деструктивним чинником політичного про-стору в цілому. Тому необхідно здійснювати дії, спрямовані на максимальну легалізацію іммігрантів, підтримку їх легалізації, а також забезпечення їх доступу до якісних медич-них та освітніх послуг.

Подолання відторгнення від культурного життя та освіти

Державна політика у сфері культури не має обмежуватись опікуванням закла-дами культури, освіти та мистецтва, що перебувають у державній та комуналь-ній власності. Ця політика має стосувати-ся всього різноманіття форм, напрямів, жанрів культурно-мистецької, культурно-дозвільної діяльності як у комерційному, так і в неприбутковому секторах. Вона та-кож має поширюватися на сучасні культур-ні індустрії та електронні засоби інформації. Слід подолати дефіцит правових, інститу-ційних, фінансових, адміністративних та інших інструментів ефективного регулю-вання відносин у сфері культури аби забез-печити їх динамічний розвиток відповідно до національних інтересів України та інте-ресів її громадян. Для цього важливим є:

7.2



• формування оптимальних умов для збереження та розвитку усіх національних мов, культур, віросповідань, традицій, а та-кож охорони історичних пам’яток, переду-сім тих, яким загрожує зникнення;• забезпечення всебічного розвитку та

функціонування державної української мови та посилення її ролі як чинника соціального залучення громадян і груп громадян різної національності та кон-солідації української нації;

• забезпечення відповідного використан-ня російської мови та мов інших етніч-них меншин в системі освіти, а також їх вільне володіння носіями мов;

• розроблення та реалізація державних програм захисту та розвитку національ-них культур;

• сприяння науковим дослідженням істо-ричної спадщини та культурної самобут-ності різних соціальних груп;

• створення електронних баз даних про національні культурні здобутки, тради-ції, мистецькі, музичні, пісенні, архітек-турні та інші історичні пам’ятки; забез-печення, відповідно до законодавства, вільного доступу до цих баз даних, а також сприяння випуску на їх основі довідково-інформаційної продукції в електронному, друкованому чи іншому вигляді;

• заохочення міжкультурного діалогу та просвітництва, поширення через систе-му освіти, засоби масової інформації, а також інші комунікативні ресурси знань про історію, культуру, релігію і традиції усіх культурно самобутніх груп населен-ня України для їх взаємопізнання і спри-яння порозумінню;

• формування в суспільстві атмосфери то-лерантності, поваги до цінностей, співп-раці осіб та груп, що відрізняються етніч-ною, культурною, мовною та релігійною своєрідністю;

• примноження духовних цінностей укра-їнської поліетнічної нації на основі здо-бутків мистецтва, літератури та культури усіх національно самобутніх груп грома-дян України;

• створення умов для подолання нега-тивних стереотипів та міфів щодо на-ціонально самобутніх груп населення України та осіб, які належать до цих груп, зокрема шляхом поширення інформа-ції про позитивний досвід їх політичної, культурної та іншої взаємодії в давній і новітній історії України;

• розвиток досліджень з питань культур-ного відторгнення; удосконалення ста-

тистики та проведення відповідних ці-льових досліджень;

• посилення громадського контролю за виконанням міжнародних зобов’язань і задекларованих принципів рівності прав та можливостей громадян України у сфе-рі культури, формування відповідної дер-жавної звітності, відторгнення та політики подолання й відвернення таких ситуацій.Подолання відторгнення від сфери осві-

ти потребує забезпечення рівного доступу населення до якісних освітніх послуг для підвищення подальшої конкурентоспро-можності на ринку праці. Основними чин-никами відторгнення є недостатній рівень матеріально-технічного і кадрового забез-печення навчальних закладів, неефектив-ність їх мережі та непристосованість (фізич-на та методолгічна) для осіб з особливими потребами.

Слід зменшити регіональні та міжселищ-ні відмінності у забезпеченні якісної освіти. До того ж необхідно розв’язати комплекс завдань правового, організаційного, еко-номічного і науково-педагогічного харак-теру для забезпечення рівного доступу всіх верств населення до якісних освітніх по-слуг. Для цього передусім необхідно:• оптимізувати мережу навчальних закла-

дів на усіх рівнях з урахуванням демо-графічних реалій та необхідності підви-щення якості освітніх послуг;

• забезпечити оснащення усіх навчаль-них закладів сучасними навчальними комп’ютерними комплексами з підклю-ченням до мережі Інтернет;

• розробити навчальні програми вирів-нювання та механізми залучення до на-вчання дітей та молоді, які з різних при-чин «випали» з системи освіти;

• розробити та забезпечити здійснення комплексу заходів щодо інтегрованої соціалізації вихованців інтернатних за-кладів;

• розробити систему цільової підготовки педагогічних кадрів для шкільних та до-шкільних навчальних закладів сільської місцевості, малих та монофункціональ-них міст;

• упровадити інклюзивне навчання дітей та молоді з особливими потребами;

• посилити відповідальність сім’ї та орга-нів місцевого самоврядування за пору-шення прав дитини щодо обов’язковості отримання повної загальної середньої освіти;

• удосконалити первинну професійну орі-єнтацію та професійну підготовку у стар-ших класах загальноосвітньої школи.



Подолання відторгнення від економічного життя

Подолання соціального відторгнення за статусом на ринку праці. Зайнятість на-лежить до основних видів участі людини в суспільному житті та створює передумо-ви для соціального залучення практично у всіх інших сферах. Важливість політики зайнятості у цьому напрямі відображена в директивах ЄС, зокрема Директива № 17 ставить за мету досягнення повної за-йнятості, високої якості та продуктивнос-ті праці, соціальної згуртованості та залу-чення. Ця мета передбачає, насамперед, збільшення пропозиції робочої сили, за-лучення та підтримку якомога більшої кількості людей у сфері зайнятості. Захо-ди політики мають формуватися з ураху-ванням потреб найбільш уразливих з по-зиції ризику відторгнення від ринку праці соціально-демографічних груп населення: молоді, жінок та людей старшого віку.

Для підвищення якості та продуктивності робочої сили, працевлаштування випускників навчальних закладів важливим є забезпечен-ня відповідності освіти та кваліфікації потре-бам ринку праці, зменшення розривів між різ-ними сегментами ринку праці, удосконалення механізмів оплати праці й оподаткування, мо-дернізація системи соціального захисту.

Європейський вибір України, що якнай-краще відповідає національним інтересам соціальної згуртованості й залучення, потре-бує впровадження вищезазначених прин-ципів політики у сфері ринку праці та зайня-тості. Безпосередніми завданнями політики є мотивація економічної активності населення, подолання безробіття та створення умов для гідної праці. Заходи політики мають включати: • створення нових робочих місць, зокре-

ма шляхом сприяння розвитку соціаль-ного підприємництва, тобто приватних або самоврядних організацій, що виро-бляють товари, надають послуги (в тому числі на безоплатній основі) для потреб місцевої громади;

• удосконалення чинної законодавчо-нормативної бази з метою усунення норм, що створюють підґрунтя для дис-кримінації у доступі до роботи або за статусом зайнятості;

• посилення громадського контролю за виконанням трудового та соціального законодавства;

• реструктуризацію зайнятості в бік збіль-шення ролі високотехнологічних вироб-ництв та наукоємних послуг, покращан-ня умов праці;

7.3 • модернізацію системи послуг підтрим-ки ринку праці, розширення доступу до інформаційних ресурсів і комунікацій щодо кон’юнктури ринку праці;

• розвиток усіх форм мобільності насе-лення, включаючи маятникову міграцію та професійну перепідготовку;

• сприяння поєднанню родинних і трудо-вих обов’язків та дотриманню принципів просімейної політики серед підприєм-ців;

• забезпечення реальної гендерної рівно-сті в трудових правах, зокрема розши-рення можливостей реалізації трудово-го потенціалу жінок через підвищення пенсійного віку до рівня, встановлено-го для чоловіків; забезпечення гендер-ного паритету на вищих державних по-садах і у виборних списках; проведення пропаганди принципів рівності трудо-вих і соціальних прав жінок та чоловіків; упровадження адміністративної відпові-дальності за гендерну дискримінацію;

• розширення можливостей вибору робо-чих місць для селян і мешканців малих міст, включаючи розвиток місцевої соці-альної сфери, сприяння маятниковим мі-граціям, «перенесення» робочих місць з великих міст.Подолання соціального відторгнення

через низькі доходи. Бідність та соціальне відторгнення за доходами в Україні спри-чинені низкою проблем, серед яких пе-редусім слід зазначити низький рівень за-робітної плати та неефективну систему перерозподілу доходів. Беручи це до ува-ги, метою політики в цьому напрямі мають бути не тільки викорінення абсолютної бід-ності, а і зменшення нерівності та відносної бідності населення. Заходи політики мають охоплювати:• узгодження відтворювальної та стиму-

люючої функцій усіх видів соціальних трансфертів, зокрема забезпечення мі-німального розміру допомоги по безро-біттю для застрахованих осіб у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

• регулярну актуалізацію нормативів, на базі яких визначаються мінімальні державні со-ціальні гарантії та стандарти, їх індексацію з урахуванням фактичної інфляції;

• перехід від адміністративного примусу до економічного стимулювання робо-тодавців у частині прийому на роботу неконкурентоспроможних осіб, зокре-ма шляхом установлення спеціально-го розміру мінімальної заробітної плати (75–80 відсотків від загального) для пра-



цівників молодше 18 років, а також на певний термін (3–6 місяців) – для осіб, які вперше працевлаштовуються або мають велику перерву;

• дотримання соціальної справедливості при розподілі державних ресурсів на подолан-ня бідності, надання громадськості та бізне-су більших повноважень щодо контролю за витрачанням бюджетних коштів;

• вдосконалення законодавчої основи та механізму реалізації допомоги малоза-безпеченим сім’ям з метою підвищення адресності та зниження «помилки вклю-чення», зокрема вдосконалення методи-ки розрахунку сукупного доходу сім’ї для визначення права на адресну соціальну допомогу;

• мінімізацію можливих негативних наслідків програм соціальної допомоги, таких як зни-ження економічної активності населення та закріплення утриманських настроїв у сус-пільстві, шляхом введення додаткових умов для участі в програмах для працездатних осіб, вдосконалення інституту соціальних інспекторів та нормативно-правових основ регламентування його діяльності;

• упровадження прогресивної шкали опо-даткування доходів населення як засобу зниження соціальної нерівності;Подолання соціального відторгнен-

ня через погані житлові умови. Гідні умо-ви проживання поряд з рівнем доходів є обов’язковим компонентом повноцінної участі в суспільному житті. Політика в цьому аспекті має спрямовуватися на полегшення доступності житла та зменшення тягаря ви-датків на житлово-комунальні послуги для сімейного бюджету. Заходи політики мають забезпечити:• розвиток системи соціального та тимча-

сового житла;• полегшення доступу до кредитів на при-

дбання житла (зокрема для молодих сімей); • сприяння розвитку цивілізованого рин-

ку довгострокової оренди житла;• покращання житлової інфраструктури.

Подолання відторгнення від системи охорони здоров’я

Політика подолання відторгнень від по-слуг охорони здоров’я має бути спрямована на забезпечення рівного доступу населен-ня до якісних медичних послуг незалеж-но від місця проживання, майнового стану та інших характеристик. Реформа охорони здоров’я має забезпечити збалансування державних гарантій і фінансових ресурсів. Необхідно провести структурну реоргані-

7.4

зацію системи охорони здоров’я на принци-пах первинної медико-санітарної допомоги та перейти від адміністративної до контрак-тної моделі надання медичних послуг.

Основними напрямами структурної ре-форми системи охорони здоров’я для за-безпечення загальної доступності та підви-щення якості медичного обслуговування є:• усунення фрагментації ресурсів охорони

здоров’я;• забезпечення структурно-органі зацій-

но го та фінансово-економічного роз-межування первинної, вторинної та тре-тинної медичної допомоги з поступовим збільшенням обсягів витрат на первинну медико-санітарну допомогу для подаль-шого її розвитку, в тому числі – на прин-ципах сімейної медицини;

• забезпечення покращення матеріально-технічного обладнання закладів охоро-ни здоров’я;

• реорганізація лікарень до самостійних некомерційних муніципальних установ;

• оптимізація мережі установ охорони здоров’я;

• перегляд існуючих практик закупівлі та управління постачанням з метою забез-печення більш ефективного використан-ня фінансових ресурсів;

• забезпечення системи охорони здоров’я висококваліфікованими менеджерами. Доцільним є збереження бюджетного

фінансування в рамках гарантованих дер-жавою мінімальних установлених законо-давством соціальних послуг у сфері охо-рони здоров’я. Медичне страхування має розвиватись у формі додаткового добро-вільного надання послуг для більш забез-печених громадян, що дасть можливість звільнити безкоштовну систему від части-ни цього тягаря на користь більш уразли-вих верств населення.

Для подолання відторгнення сільського населення від можливості отримання ме-дичних послуг необхідно:• запровадити стимули для медичних ро-

бітників надавати послуги кращої якості в сільській місцевості;

• реорганізувати неефективні сільські дільничні лікарні в центри первинної медико-санітарної допомоги.

Подолання відторгнення від системи соціального захисту

Зважаючи на низьку адресність соціаль-ної допомоги та недостатній рівень захище-ності нужденних верств населення, першо-

7.5



черговими заходами в модернізації системи соціальної підтримки є переведення біль-шості видів соціальної допомоги на адресні принципи надання. Це дасть змогу зосеред-ити увагу на нужденних сім’ях та обмежити соціальну підтримку сімей, які живуть від-носно краще. Завдяки цьому буде збільшено рівень охоплення бідного населення соці-альною допомогою, підвищено суми виплат та досягнуто більшої соціальної справедли-вості у розподілі державних коштів, спрямо-ваних на соціальну підтримку.

З метою підвищення ефективності сис-теми соціального захисту необхідно ство-рити єдину базу даних одержувачів усіх видів соціальної підтримки та інтегрува-ти всі соціальні служби в єдину мережу, призначену для комплексного надання нужденним соціальної допомоги. Для по-кращання якості соціальних послуг необ-хідно забезпечити розвиток ринку соці-альних послуг, реформування інтернатів та розвиток форми надання послуг на базі громади, введення соціального заказу та впровадження стандартів якості послуг. Необхідно також реорганізувати інститут соціальної інспекції, першочерговим за-вданням якої має стати запобігання бід-ності та соціальному відторгненню окре-мих осіб або сімей. Акцент політики має бути на активних заходах підтримки, осо-бливо для працездатних осіб.

Важливим є забезпечення участі само-зайнятого населення в обов’язковому соці-альному страхуванні та стимулювання його до участі у добровільному пенсійному та ме-дичному страхуванні. Такі заходи сприяти-муть максимальному залученню населення до системи соціального страхування.

Для покращання можливостей сіль-ських мешканців щодо транспортного зв’язку потрібно забезпечити ремонт та бу-дівництво доріг місцевого призначення за рахунок спільного фінансування державою та місцевими громадами, а також ввести спеціальні транспортні маршрути для меш-канців віддалених населених пунктів.

Заходи щодо зменшення рівня соціаль-ного відторгнення через упереджене став-лення з боку інших людей передбачають:• проведення виховної та просвітницької

роботи щодо формування неупередже-ного ставлення до певних груп населен-ня (людей з фізичними обмеженнями, похилого віку, сексуальних меншин, ВІЛ-інфікованих тощо);

• запровадження кримінальної відпові-дальності за будь-які дискримінаційні дії, що вчиняються через упередження

(при прийомі на роботу або навчання, медичному або соціальному обслугову-ванні тощо).

Подолання соціального відторгнення певних груп населення

У цій Доповіді визначено деякі соціаль-но відторгнуті групи та чинники їх відтор-гнення. І хоча секторальні рекомендації, наведені вище, окреслюють заходи для по-долання певних бар’єрів соціального залу-чення, існує необхідність у розробці та ре-алізації політики й програм, спрямованих на розв’язання нагальних потреб конкрет-них соціально вразливих груп населення та тих груп, які перебувають у зоні ризику соціального відторгнення. Рекомендації, що стосуються деяких уразливих груп, охо-плюють наступне.

Діти-сироти. В умовах соціально-економічних та політичних перетворень в Україні найбільш незахищеними та відтор-гнутими виявилися діти та підлітки, позбав-лені батьківського піклування, особливо ті з них, які перебувають в інтернатних за-кладах. Перебуваючи в умовах інтернатної установи, діти фактично не виходять за рам-ки організованої життєдіяльності, при цьо-му можливості самостійного розв’язання багатьох проблем на практиці майже по-вністю обмежені. Життя в таких закладах достатньо відособлене, а можливості дити-ни щодо спілкування та взаємодії з навко-лишнім соціальним світом суттєво обмеже-ні. Унаслідок цього виникає низка проблем особистісного розвитку вихованців інтер-натних закладів, зокрема відсутність соці-ального досвіду та низька мотивація соці-альної участі та соціальної активності. З цієї причини, залишаючи його стіни вихованці інтернатного закладу, виявляються не гото-вими до активної участі в житті суспільства та значно менш конкурентоспроможними на ринку праці.

В інтернатних закладах існують також проблеми з удосконаленням форм і методів навчання й виховання. Але, незважаючи на задекларовані права, однією з найважливі-ших проблем для випускників інтернатних закладів залишається відсутність житла.

З метою повноцінного залучення дітей-сиріт в життя суспільства та розвитку їх со-ціальної активності необхідним є впрова-дження заходів, спрямованих на:• надання їм можливостей для отримання

якісної освіти та трудових навичок;

7.6



• забезпечення можливості навчатися у звичайній школі, рівнятися у своїх зна-ннях на дітей, у яких є батьки;

• розвиток професійного навчання та за-безпечення можливості оволодіння про-фесією в межах інтернатного закладу, що сприятиме працевлаштуванню випус-кників таких закладів;

• максимальне наближення способу жит-тя в інтернатних установах до способу життя сім’ї;

• формування навичок, необхідних у побу-товому житті, веденні домашнього гос-подарства;

• соціально-психологічну підготовку, фор-мування навичок міжособистісного спіл-кування, колективної діяльності, органі-зації самостійного життя;

• розвиток соціальної та особистісної мо-більності, вміння оцінювати життєву си-туацію та приймати відповідні адекватні рішення;

• формування індивідуального стилю здо-рового способу життя без шкідливих звичок, розвиток фізичних якостей, що забезпечать адаптацію до праці;

• створення різних моделей сімейних від-носин: сімейні групи в рамках дитячого будинку, сімейні дитячі будинки, опікун-ські сім’ї тощо;

• здійснення в суспільстві планомірної ін-формаційної та профілактичної роботи з неблагополучними сім’ями, підвищення серед українців престижу всиновлення, прийняття сиріт на виховання в сім’ю;

• розв’язання проблем житлового та май-нового характеру, зокрема забезпечен-ня соціальним житлом після завершення їх перебування у відповідних закладах. Багатодітні сім’ї. Багатодітні сім’ї – ка-

тегорія, яка підпадає під ризик загрози соці-ального відторгнення. Часто такі сім’ї знахо-дяться за межею бідності, тому актуальним є питання раціонального харчування. Осно-вними причинами бідності багатодітних сі-мей є відносно низька конкурентоспромож-ність їх працездатних членів на ринку праці, що зумовлено необхідністю приділяти час вихованню дітей, низькою привабливістю для роботодавців прийняття на роботу гро-мадян з високим утриманським наванта-женням і істотними сімейними обов’язками. Нагальною проблемою є недостатнє забез-печення цієї категорії сімей житлом.

Діти з таких сімей порівняно з однолітка-ми з переважно малодітних родин частіше демонструють занижену самооцінку, що по-тім негативно позначається на їх майбутньо-му. Крім соціально-економічних та психо-

логічних проблем, такі сім’ї зіштовхуються з певними проблемами медичного характеру.

Для інтеграції багатодітних сімей у сус-пільне життя необхідним є:• забезпечення умов для поліпшення ма-

теріального становища багатодітних сі-мей, у тому числі адресного збільшен-ня допомоги таким сім’ям з урахуванням рівня їх доходів;

• сприяння у працевлаштуванні членів ба-гатодітних сімей, стимулювання їх еконо-мічної активності й самозайнятості;

• забезпечення працівникам, які мають трьох і більше дітей, сприятливих умов для поєднання трудової діяльності з ви-конанням сімейних обов’язків;

• допомога у розв’язанні житлових про-блем;

• створення умов соціальної комфортнос-ті для багатодітних сімей, підвищення їх мобільності;

• поліпшення доступності медичного обслу-говування та медичного забезпечення;

• покращання інформаційно-консульта-тив ної допомоги багатодітним сім’ям шляхом розширення мережі та сприян-ня діяльності центрів соціальної допо-моги, центрів сім’ї;

• формування та зміцнення в суспільній свідомості моральних і сімейних ціннос-тей, уявлень про соціальну привабли-вість і престиж багатодітних сімей.Люди з інвалідністю. Особи з інвалідніс-

тю залишаються відторгнутими від багатьох сфер соціального життя. Більш за все вони страждають від упередженого ставлення до них з боку інших осіб. Тому важливим завдан-ням загальнодержавної політики є вихован-ня, роз’яснення та формування у населення толерантного ставлення до людей з інвалід-ністю. Суспільство має усвідомити, що люди з інвалідністю мають такі самі права та можуть повною мірою брати участь у суспільному житті, зокрема на ринку праці. Доцільно ін-формувати громадськість про історії профе-сійного успіху та трудової самореалізації лю-дей з інвалідністю. Крім того, велике значення має також формування культури сприйняття людей з інвалідністю як рівних членів сус-пільства у суспільно значущих сферах (влади, управління, виробництва, науки, фінансовій сфері); при цьому значну роль у цьому мають відіграти засоби масової інформації та про-світницька діяльність.

Однією з важливих передумов для залу-чення людей з інвалідністю є створення для них можливостей вести незалежний спосіб життя та брати участь у всіх сферах життя шляхом забезпечення їм доступу на рівні з



іншими до інфраструктури, транспорту, ін-формації та спілкування. Для цього необ-хідно вжити заходи, спрямовані на:• забезпечення повною мірою людей з ін-

валідністю реабілітаційними засобами;• формування доступного інформаційного

та комунікаційного середовища, включа-ючи екстрені служби, зокрема з урахуван-ням потреб осіб з вадами слуху, зору, осіб з інтелектуальною недостатністю;

• створення безбар’єрного архітектурно-го середовища шляхом реконструкції будівель та доріг, об’єктів житлового та громадського призначення, у тому числі середніх та вищих навчальних закладів, закладів охорони здоров’я;

• забезпечення доступності громадського транспорту для людей з інвалідністю;

• забезпечення доступності робочих місць.Якісна освіта збільшує можливості по-

дальшої самореалізації, але люди з інва-лідністю не завжди можуть її отримати в необхідній та повній мірі. Для підвищення доступності освіти потрібно створити умо-ви для навчання дітей з інвалідністю разом із звичайними дітьми в загальноосвітніх школах. Це сприятиме їх соціалізації, допо-може досягти кращих результатів в освіті та отримати необхідні життєві та трудові нави-чки. Доступ людей з інвалідністю до вищої освіти може забезпечуватися, поміж іншим, шляхом впровадження гнучких навчальних програм, навчання за індивідуальним гра-фіком, дистанційного навчання тощо.

Відторгнення людей з інвалідністю сто-сується та їх участі у ринку праці. Для за-лучення цих людей до пошуку ринку праці мають бути впроваджені такі заходи:• забезпечення можливості пристосуван-

ня робочих місць під потреби осіб з ін-валідністю (адаптація робочого місця, створення спеціальних робочих місць);

• розвиток гнучких форм зайнятості (на-домна праця, гнучкий робочий час тощо);

• забезпечення вільного доступу до за-гальних програм професійної орієнтації та професійного навчання;

• усунення дискримінації людей з інвалід-ністю при працевлаштування шляхом ліквідації поділу вакансій на «загальні» та «для інвалідів».Іммігранти. Як свідчить світовий до-

свід, основними чинниками, що сприяють інтеграції іммігрантів, є такі: • натуралізація, надання громадянства ім-

мігрантам; • темпи прибуття іммігрантів до приймаю-

чої країни: невеликі групи іммігрантів, як правило, швидко інтегруються у суспіль-

ство країни-реципієнта, успішна ж інте-грація перших груп мігрантів полегшує адаптацію до приймаючого суспільства наступних контингентів вихідців з тих самих країн; водночас численний кон-тингент осіб спільного етнічного похо-дження, які прибули у приймаючу країну протягом невеликого відрізку часу, за-звичай формує стійку діаспору, яка живе за своїми законами, по суті – поза право-вим полем країни-реципієнта;

• знання мови приймаючої країни; • терпимість у суспільстві, гармонія між

різними групами населення; • залучення іммігрантів в економічне жит-

тя суспільства.В Україні спостерігаються тенденції до

зменшення чисельності населення, переду-сім у працездатному віці, тому корінних меш-канців вже зараз слід готувати до перспек-тиви співіснування з представниками різних етнічних груп. Все це актуалізує розроблення державної політики, спрямованої, по-перше, на переконання громадськості у важливості здійснення активної імміграційної політики, обґрунтування для широкого загалу необхід-ності впровадження непопулярних заходів, по-друге, на підтримку злагоди між різними групами населення та на інтеграцію окремих груп в українське суспільство.

Першочергові заходи державної мігра-ційної політики України у сфері імміграції, забезпечення міжнаціональної злагоди та консолідації українського населення пе-редбачають: • спрощення процедури надання грома-

дянства іммігрантам, що вже знаходять-ся в Україні;

• упровадження соціальної реклами, спря-мованої на формування у суспільстві то-лерантного ставлення до іммігрантів, про-ведення факультативних лекцій у вищих навчальних закладах України та відповід-них уроків у школах щодо міжнаціональ-них відносин, стимулювання створення культурологічних теле- і радіопередач, ви-дання науково-популярної літератури;

• введення в старших класах курсу «Куль-тура народів України» для ознайомлення школярів з культурою, звичаями, релігій-ними обрядами різних етнічних груп на-селення України, включаючи найчислен-ніші групи «нетрадиційних іммігрантів»;

• надання податкових пільг великим та се-реднім підприємствам, що залучають на роботу представників так званих «види-мих меншин»;

• організація курсів вивчення української мови для іммігрантів.



Також необхідним є рішуча протидія расиз-му та ксенофобії, викорінення руху так званих «скінхедів» та інших націонал-шовіністичних груп, моніторинг та контроль засобів масової інформації на предмет публікацій, які розпалю-ють міжнаціональну ворожнечу.

Діти трудових мігрантів. Для запобіган-ня сирітству дітей, які залишилися без піклу-вання батьків, попередження дитячої злочин-ності й захисту прав дитини потрібно виявляти сім’ї, де обидва або один з батьків виїхали на роботу за кордон, враховуючи небажання членів таких сімей повідомляти про факт виїз-ду офіційно. Необхідно ставити ці сім’ї на облік та під контроль соціальних служб навіть за від-сутності явних проявів депривацій.

Дієва профілактика і мінімізація нега-тивних наслідків трудової міграції за її «ди-тячим» аспектом потребує комплексного підходу, сфокусованого на об’єднанні зу-силь спеціалізованих відомчих служб і сис-тем, безпосередньо причетних до проблем дитинства. Наприклад, відділи віз і реєстра-цій Міністерства внутрішніх справ Украї-ни та консульські служби Міністерства за-кордонних справ України можуть вести облік громадян, які виїжджають за кордон, маючи неповнолітніх дітей, незалежно від декларованої мети поїздки та в разі необ-хідності надавати інформацію на запити со-ціальних служб. До того ж батьків доцільно зобов’язати повідомляти службу в справах неповнолітніх. У селі така інформація має фіксуватись у сільській раді. Облік дітей трудових мігрантів шкільного віку мають вести школи або дошкільні заклади. Вся ін-формація про дітей, чиї батьки виїхали за кордон, має акумулюватися в місцевих і ре-гіональних відділах у справах сім’ї, дітей та молоді за сприяння інспекторів з охорони дитинства. Варто також посилити відпові-дальність доглядачів, юридично оформлю-ючи їх права та обов’язки через запрова-дження інституту тимчасового опікунства на термін від’їзду батьків за кордон.

Серед напрямів удосконалення соці-альної роботи з попередження соціально-го відторгнення дітей мігрантів, необхідно забезпечити посилення уваги з боку со-ціальних служб до сімей, де обидва бать-ки виїхали на заробітки. Соціальна служба має докладно з’ясовувати, хто доглядає за дитиною; перевіряти правильність оформ-лення опіки та піклування; за необхідності оперативно встановлювати опіку над дити-ною, повідомляти школу; з’ясовувати, як за-безпечуються базові матеріальні потреби дитини, які створені умови для навчання, розвитку й дозвілля; за потреби встанов-

лювати соціальний супровід, надавати со-ціальну підтримку.

Роми. Політика залучення ромського ет-носу має спрямовуватися на поліпшення умов їх проживання та запобігання міжет-нічним конфліктам між ромами та представ-никами інших етносів України. Державна політика соціального залучення ромів Укра-їни буде більш ефективною, якщо врахову-ватиме традиційну специфіку способу жит-тя цієї етнічної групи. Особливо важливим є врахування двох аспектів цієї специфіки: 1) кастове розшарування та значний вплив ромських «старшин» на соціальну пове-дінку більшої частини ромів; 2) відмінності у способі проживання ромів (частина осіб цієї національності веде переважно осід-лий спосіб життя, наприклад має території постійного компактного проживання в За-карпатській області, друга частина схильна до переважно кочового способу життя та не має намірів його змінювати).

Урахування першого аспекту дасть змо-гу державі спиратися на авторитет ром-ських «старшин», реально зацікавлених у позитивних соціальних трансформаціях в їх етнічній групі, а також нейтралізувати негативний вплив окремих «старшин», чия позиція та діяльність продукують асоціаль-ну поведінку представників групи (у цьому випадку ключову роль мають виконувати правоохоронні органи).

Для тих ромів, які ведуть або бажають вести осідлий спосіб життя, в місцях їх тра-диційного постійного або тимчасового проживання варто забезпечити:• будівництво соціального житла (окреме

домоволодіння) для сімей, безплатне на-дання сім’ям такого житла, але без права його продажу, дарування або іншого від-чуження;

• цільові інвестиції у створення та розви-ток соціальної (у тому числі культурної) інфраструктури поселень;

• створення економічних і матеріально-технічних стимулів для здійснення рома-ми економічної діяльності: її традиційних видів (ремесла), а також інших (напри-клад, вирощування городини, перероб-ка сільгосппродукції тощо), участь ромів у реалізації житлових та інших соціаль-них проектів в їх інтересах;

• створення й організація роботи дошкіль-них дитячих закладів, а також початкових шкіл для підготовки ромських дітей до по-дальшого отримання середньої загальної та спеціальної освіти спільно з дітьми ін-ших національностей у навчальних закла-дах відповідного рівня.



Політика, спрямована на інтеграцію ро-мів, які не бажають вести осідлий спосіб життя, передбачає:• вивчення традиційних маршрутів кочів-

ництва;• створення поселень тимчасового та по-

стійного (змішаного) проживання з гід-ною соціальною інфраструктурою, вклю-чаючи школи інтернатного і звичайного типу для ромських дітей (адаптовані для роботи протягом всього календарного року й особливо у зимовий період) у зви-чайних місцях зупинок кочових ромів.Люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Полі-

тика соціального залучення людей, які жи-вуть з ВІЛ, має створювати передумови для їх повної та гармонійної інтеграції у всі сфе-ри суспільства. Основною перешкодою є наявність стигми, пов’язаної з ВІЛ-статусом, дискримінація та порушення прав цих лю-дей у таких важливих сферах суспільного життя, як охорона здоров’я, освіта та за-йнятість. Таким чином, дії, спрямовані на подолання стигматизації та зменшення дискримінації, зумовленої ВІЛ/СНІДом, до нульового рівня, а також правовий захист ВІЛ-інфікованих осіб мають бути в центрі політики соціального залучення.

Вплив таких факторів соціального від-торгнення, як низький рівень обізнанос-ті, страх, помилкові стереотипи та упе-редження, що існують у суспільстві, щодо ВІЛ-позитивних людей, необхідно скорочу-вати заходами в освітній та загальній інфор-маційній сферах. Особливі медичні потре-би людей, які живуть з ВІЛ, передбачають необхідність в антиретровірусній терапії, а також замісній підтримувальній терапії для наркозалежних людей. Ці заходи мають входити в набір медичних послуг, що про-понуються медичними установами по всій території країни. Також необхідно надавати соціальні послуги для підтримки лікуван-ня, забезпечення профілактичного догля-ду та соціальної підтримки, психологічної допомоги разом з прийнятими стандар-тами. Крім того, для ВІЛ-інфікованих осіб, які належать до груп ризику, важливими є реалізація програми ресоціалізації. Отже, національні програми з ВІЛ/СНІДу мають обов’язково передбачати надання цих по-слуг з відповідним їх фінансуванням.

Правовий захист ВІЛ-інфікованих осіб та представників груп ризику є абсолютно не-обхідним як для ефективної боротьби з епі-демією, так і для соціального залучення цих осіб. Хоча українське законодавство гаран-тує рівний доступ до послуг незалежно від статусу і до того ж передбачає додаткові

права для ВІЛ-позитивних людей, на прак-тиці вони виявляються юридично незахи-щеними, оскільки виконання законодав-ства стосовно ВІЛ/СНІДу не забезпечується повною мірою. Рекомендації щодо прове-дення в цій сфері ефективної політики соці-ального залучення передбачають розвиток механізмів моніторингу порушень люд-ських прав і дотримання норм законодав-ства з ВІЛ/СНІДу.

Бездомні люди. Метою політики щодо бездомних людей має бути ресоціалізація якомога більшої їх кількості. Діяльність дер-жавних і недержавних служб допомоги без-домним має зосереджуватись не тільки на наданні певного набору послуг (ночівля, харчування, надання медичної допомоги), але й сприяти формуванню у них прагнен-ня до ресоціалізації, повернення до нор-мального способу життя. Стратегія щодо ресоціалізації бездомних має включати два етапи: перший – надання допомоги щодо задоволення потреб першого (фізіологічно-го) рівня, другий – заходи щодо соціально-го залучення (сприяння працевлаштуванню, отриманню освіти, кваліфікації тощо).

Основні напрями політики соціального залучення бездомних осіб такі:• розвиток мережі соціальних послуг та до-

помоги для бездомних громадян із засто-суванням комплексних стратегій їх ресоці-алізації;

• усунення дискримінації бездомних у за-конодавчих актах;

• активізація роботи соціальних служб щодо профілактики бездомності;

• протидія поширенню у масовій свідо-мості негативних стереотипів щодо без-домних.Бар’єри та проблеми, з якими стикають-

ся вразливі групи населення на шляху со-ціального залучення, є складними та бага-товимірними. Вищезгадані рекомендовані заходи мають забезпечити залучення соці-ально вразливих груп населення та окре-мих осіб до політичної, культурної, соціаль-ної та економічної сфер життя суспільства. У процесі розроблення політики та реалі-зації програм соціального залучення має бути врахована думка представників цих груп. Рекомендовані заходи, спрямовані на розв’язання численних і дуже складних проблем, мають впроваджуватись урядом спільно з органами місцевого самовряду-вання, інститутами громадянського сус-пільства та приватним сектором. Ефективна реалізація політики соціального залучення можлива за умови тісного співробітництва всіх складових суспільства.



Список літератури

Алмаши М. Актуально: толерантность. Київ: Стилос. 2008.

Андриенко Л. К., Елисиченко О. А. Совре-менные виды соціального неравенства. Донецкий национальный универси-тет экономики и торговли имени Ми-хаила Туган-Барановского. 2010. http://www.rusnauka.com/1_KAND_2010/Psihologia/12_57325.doc.htm

Базова захищеність населення України (за матеріалами вибіркового соціально-демографічного обстеження): результа-ти обстеження. Державний статистич-ний комітет України. Київ. 2006.

Балакірева О. М. Особливості електораль-ної поведінки виборів під час президент-ських виборів 2010 р. Український соціум, №1. 2010. с.11–12.

Беккер Г. С. Человеческое поведение: эконо-мический подход. Избранные труды по экономической теории. Москва: ГУ ВШЭ. 2003.

Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Ін-ститут демографії та соціальних дослі-джень НАН України, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Український центр соціаль-них реформ. 2009.

Вакарчук І. Вища освіта України – європей-ський вимір: стан, проблеми, перспек-тиви. Вища школа. № 3. 2008. С.3–18.

Від відторгнення до рівності. Реалізація прав людей з інвалідністю. Організація Об’єднаних Націй. Київ. 2008.

Головаха Є., Паніна Н. Українське суспіль-ство 1992–2008: Соціологічний моніто-ринг. Київ. 2008.

Глобальні проблеми людства як чинник трансформації освітніх систем. Матері-али V Міжнар. наук.-практ. конференції-семінару керівників ВНЗ та вчених дослід-ників із проблем освіти регіону. Під ред. Астахова В. І. Харків: Вид-во НУА. 2007.

Губогло М. Н. Знание и употребление вто-рого языка при двуязычии (по материа-

лам этносоциологических исследова-ний). Тезисы докладов Сессии по итогам полевых этнографических и антропо-логических исследований 1974–1976 гг. Душанбе. 1976.

Гусев А. Б. Доходное и жилищное неравен-ство граждан: механизм поддержания со-циальной стабильности. Проблемы те-ории и практики управления. №3. 2007.

Дегтеренко А. М. Етнонаціональний ас-пект життєдіяльності територі-альних громад Українського Північного Приазов’я. Маріуполь. 2008.

Демографічні чинники бідності. За ред. Лі-банової Е. М. Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. 2009.

Джерела засобів існування населення Укра-їни за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Державний статис-тичний комітет України. Київ. 2004.

Дискриминация по признаку любви. Центр «Наш мир». Отчет. Киев. 2005.

Дитяча бідність та нерівність в Україні. Інститут демографії та соціальних дослі-джень НАН України, Фонд народонасе-лення ООН. Київ. 2010.

Забезпечення інклюзії студентів шляхом розбудови без бар’єрного освітнього се-редовища. Вимоги до навчального за-кладу інтегрованого типу. Національна Асамблея інвалідів України. http://naiu.org.ua/

Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Київ. 2008.

Звіт про збір інформації методом конкрет-них випадків (case study). Український ін-ститут соціальних досліджень ім. Олек-сандра Яременка. Київ. 2010.

Здравомыслов А. Г. Потребности, интересы, ценности. Москва. 1986.

Инклюзивное образование: путь в будущее. Международная конференция по об-


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ114

разованию 48 сессия. ООН по вопро-сам образования, науки и культуры. Международный центр конференций, Женева, 25–28 ноября 2008г. – www.ibe.unesco.org/.../General_Presentation-48CIE-4__Russian_.pdf

Каленюк І. Вища освіта в сучасному гло-бальному середовищі. Вища школа. № 9. 2008.

Комплексний демографічний прогноз Укра-їни на період до 2050 р. За ред. Лібано-вої Е. М. Київ: Український центр соці-альних реформ. 2006.

Королева Е. Г. Открытое образование как фактор преодоления социального исключения. Человек и образование. № 2 (23). 2010. obrazovanie21.narod.ru/Files/2010-2_p028-031.pdf

Котигоренко В. Етнічні антагонізми та конфлікти в сучасній Україні: політоло-гічний аспект. Київ: Світогляд. 2004.

Кравченко В. Жилищная проблема – оголенный нерв общества. «Зеркало не-дели». №36(411). 2005.

Кремень В. Вища освіта в соціокультурних змінах сучасності. Вища освіта України. № 3(26). 2007.

Круглий стіл присвячений проблемам мо-нофункціональних міст. Державна служ-ба зайнятості України. 2008.

Лежнина Ю. П. Социально-демографические факторы, определяющие риск бедности и малообеспеченности. Социальная по-литика. Москва: Социологические ис-следования. № 3, март 2010. http://dlib.eastview.com/browse/doc/22145113

Либанова Э. М. Национальная методи-ка оценки человеческого развития в регионах Украины. ЛШЕ та ПРООН. Переходный период: вопросы разви-тия. 14/2009.

Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Інститут демографії та соціальних дослі-джень НАН України. 2007.

Мешкова Т. А., Железов Б. В. Проблема до-ступности образования и равенства образовательных возможностей в странах ОЭСР. http://www.ecsocman.edu.ru/

Міграційні процеси в Україні: сучасний стан і перспективи. За ред. Позняк О. В. Умань. 2007.

Моніторинг відповідності національно-го законодавства до Конвенції ООН про права інвалідів. Національна асамблея інвалідів в Україні. Київ. 2008. http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=9A9D8C855501394730F2490F584C5B60?art_id=90508&cat_id=35829

Моніторинг дотримання прав людей з ін-валідністю. Національна асамблея ін-валідів в Україні. Київ. 2009. http://www.khpg.org/index.php?r=1.6.14.2

Населення України. Народжуваність в Україні у контексті суспільно-трансформаційних процесів. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. Київ: АДЕФ – Україна. 2008.

Населення України. Соціально-демографічні проблеми українського села. Інститут де-мографії та соціальних досліджень НАН України. Київ. 2007.

Непочуті голоси – проблеми імміграції прав і свобод людини в Україні. Східноєвро-пейський інститут розвитку. Київ: Фара. 2008.

Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь. За ред. Гей-ця В. М. Київ: НВЦ НБУВ. 2010.

Овчарова Л., Попова Д. Детская бедность в России: Волнующие тенденции и поли-тические возможности. ЮНИСЕФ. Мо-сква. 2005.

Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні. ПРООН. Київ. 2007.

Переоснащение мирового развития. Об-зор мирового экономического и соци-ального положения, 2010 год. Організа-ція Об’єднаних Націй. Департамент по экономическим и социальным вопро-сам. Нью-Йорк. 2010. http://www.un.org/ru/development/surveys/docs/wess2010.pdf

Пирожков С., Малиновская Е., Хомра А. Вне-шние трудовые миграции в Украине: социально-экономический аспект. Мо-нография (Совет нац. безопасности и обороны Украины, Нац. ин-т проблем междунар. безопасности). Київ: НИПМБ. 2003.

Про підсумки розвитку загальної середньої та дошкільної освіти у 2007/08 н. р. та завдання на 2008/09 н. р. Інформаційно-аналітичні матеріали до підсумкової колегії МОН України 22 серпня 2008 р.



Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. http://www.mon.gov.ua/

Про підсумки розвитку загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти у 2008/09 н. р. та завдання на 2009/10 н. р. Інформаційно-аналітичні матеріали до підсумкової колегії МОН України 26 серпня 2009 р. Міністерство освіти і на-уки, молоді та спорту України. http://www.mon.gov.ua/

Про становище інвалідів в Україні. Націо-нальна доповідь. Міністерство праці та соціальної політики України, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин, Національна асамблея інвалі-дів в Україні. Київ. 2008.

Результати опитування ромської спільно-ти (розподіл відповідей респондентів на запитання анкети у відсотках). Україн-ський інститут соціальних досліджень. Проект «Проблеми й потреби ромів». Київ.

Розподіл населення найбільш численних на-ціональностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти за даними Всеукраїн-ського перепису населення 2001 р. За ред. Осауленко О. Г. Київ. 2004.

Самооцінка домогосподарствами доступ-ності окремих товарів та послуг (за матеріалами вибіркового опитування домогосподарств у жовтні 2007 р.): до-повідь. Державний статистичний комі-тет України. Київ. 2008.

Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медич-ної допомоги у 2008 р. Державний ста-тистичний комітет України. Київ. 2008.

Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучас-ний стан і тенденції розвитку. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Український центр соці-альних реформ, Фонд народонаселення ООН. Київ: ТОВ «Основа-Принт». 2009.

Соціальна і професійно-галузева структу-ра населення України (за даними пере-пису населення 1989 року). Міністерство статистики України. Київ. 1992.

Соціальний портрет бездомних громадян. Центр перспективних соціальних дослі-джень. Київ. 2007.

Соціально-економічний стан України: на-слідки для народу та держави. Націо-

нальна доповідь. За ред. Гейця В. М. Київ: НВЦ НБУВ. 2009.

Суспільний моніторинг фактичного стано-вища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одеському регі-оні і адвокація їх прав і інтересів. Звіт за проектом. Верітас. 2007.

Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді інституту політичних і етнона-ціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Київ. 2009.

Толстих Н. В. Соціальне виключення в сучас-ній Україні: спроба оцінки. Український соціум. 2003. № 1 (2). С. 81–85.

Трощинський В., Петроє О. Розробка мо-делі оцінювання державної соціальної політики на регіональному рівні. Ві-сник Національної академії державного управління. С. 207–244.

Українське суспільство 1992 – 2009. Дина-міка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. Київ. 2009.

Цілі Розвитку Тисячоліття України за 2010 рік. Міністерство економіки України. Київ. 2010.

Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Укра-їні. Інститут демографії та соціальних до-сліджень НАН України. Київ: АДЕФ–Укра-їна. 2008.

Armstrong K. A. Tackling Social Exclusion through OMC: Reshaping the Boundaries of European Governance. In T. A. Boerzel, and R. A. Cichowski. The State of the European Union: Law, Politics and Society. Vol.6, Oxford University Press. 2003.170–185.

Atkinson A. B., Cantillon B., Marlier E., and Nolan B. Taking forward the EU Social Inclusion Process. Final report. 2005. http://www.ceps.lu/eu2005_lu/inclusion

Balakrishnan R. Why MES with Human Rights? Integrating Macro Economic Strategies with Human Rights. 2005.

Beall J. and Piron L-H. DFID Social Exclusion Review. London: Overseas Development Institute and London School of Economics. 2004.

Callan T., Nolan B., Whelan C. Resources, deprivation and the measurement of poverty. Journal Soc. Pol.: 22, 2. 1993. 141–172.

Carothers T. The End of Transition Paradigm. Journal of Democracy. №13 (1). 2002.



Commission of the European Communities. Social Exclusion – Poverty and Other Social Problems in the European Community, Background Report. ISEC/B/11/93. Luxemburg: Office for Official Publications of the European Communities. 1993.

D’Ambrosio C., and Gradin C. Income Distribution and Social Exclusion of Children. Evidence from Italy and Spain in the 1990s. Journal of Comparative Family Studies. Special Issue Family and Children Inequalities. 2003.

Dekkers G. Financial and multi dimensional poverty in European Countries: Can the former be used as a proxy of the latter? CEPS/INSTEAD IRISS Working paper series, No 2003-13. 2003.

Dollar D. and Gatti R. Gender Equality, Income and Growth: Are Good Times Good for Women? Policy Research Report on Gender and Development Working paper Series. No.1. World Bank. 1999.

Drbohlav D. Migration Trends in Selected EU Applicant Countries. Vol.II. Czech Republic. International Organization for Migration. 2004.

Economist Intelligence Unit. Democracy Index 2010: Democracy in Retreat. 2010.

European Commission. Joint Report on Social inclusion. Office for Official Publications of the European Communities. Luxembourg. 2004.

European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. Low Income and Deprivation in an Enlarged Europe. 2004.

European Training Foundation. Ukraine: Labour Market Reviews. Project ENPI 08-14. Black Sea Labour Market Reviews. 2008.

European Union’s TACIS Programme for Ukraine. A Mapping Study of Civil Society in Ukraine. Prepared by: Mincheva L., and O. Vinnikov. 2009.

Eurostat. Combating Poverty and Social Exclusion. A Statistical Portrait of the European Union 2010. Statistical books. Luxembourg. 2010.

Eurostat. European Social Statistics: Income Poverty & Social Exclusion. 1st Report. KS-29-00-181-EN-C. 2000.

Eurostat. European Social Statistics: Income Poverty & Social Exclusion. 2nd Report. KS-BP-02-008-EN-C. 2003.

Eurostat. The Social Situation in the European Union 2009. Luxembourg. 2010.

Fernández-Masías E. and Hurley J. More and Better Jobs: Patterns of Employment Expansion in Europe. ERM REPORT. European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. Dublin. 2008.

Förster M. The European Union Social Space Revisited. Comparing Poverty in the Enlarged European Union. Journal of Comparative Policy Analysis. Vol. 7, No1. 2005.

Freedom House. Freedom of the Press 2010. Broad Setbacks to Global Media Freedom Selected Data from Freedom House’s Annual Press Freedom Index. 2010. http://www.freedomhouse.org/uploads/pfs/371.pdf

Fukuda-Parr S. Human Rights Based Approach to Development – Is it Rhetorical Repackaging or a New Paradigm? HDR Network. Issue 7. 2005.

Gaynor C. and Watson, S. Evaluating DFID’s policy on tackling social exclusion: baseline, framework and indicators. Department for International Development. 2007.

Ghai D., ed. Decent Work: Objectives and Strategies. Geneva. ILO/IILS. 2006.

Hale H. Regime Cycles: Democracy, Autocracy and Revolution in Post-Soviet Eurasia. World Politics. Vol.58. No.1: 161. 2005.

Hijab N., and Zambrano, R. Gender Responsive E-governance: Exploring the Transformative Potential. New York: UNDP. 2008.

Human Rights Watch. Women’s Work: Discrimination Against Women in the Ukrainian Labour Force. Kyiv. 2003.

Huntington S. The Third Wave: Democratization in the Twentieth Century. Norman. 1991.

International Labour Organization. Breaking Through the Glass Ceiling: Women in Management. Geneva. 2004.

International Labour Organization. Gender and Jobs: Sex Segregation of Occupations in the World. Geneva. 1998.

International Labour Organization. Global Employment Trends for Youth: Special Issue on the Impact of the Global Economic Crisis on Youth. Geneva. 2010.

International Labour Organization. Global Wage Report 2009. Geneva. 2009.



International Labour Organization. World of Work Report: The Global Jobs Crisis. Geneva: International Labour Office. Geneva. 2009.

Independent International Experts Commission. A Reform Program for a New President of Ukraine. Proposals for Ukraine: 2010 – Time for Reforms. Co-Chairmen: Anders A. and Paskhaver O. Kyiv. 2010.

International Coalition of Organizations “Stop TB Partnership”. Principles of Protection of the Rights and Advocating Interests of Citizens of Ukraine under Conditions of Tuberculosis Epidemic. 2006.

Kabeer N. Social Exclusion and the MDGs: The Challenge of “Durable Inequalities” in the Asian Context. Brighton: Institute for Development Studies. 2006.

Kap H. and Palme J. Analysis of the Economic and Social Situation in Europe – Challenges for Social Inclusion Ahead. Stockholm: Institute for Future Studies. 2009.

Kieselbach T. Long-term Unemployment among Young People: The Risk of Social Exclusion. American Journal of Community Psychology. 32.1-2 (Sept 2003). 2003.

Lanjouw J. O. Demystifying Poverty Lines, UNDP Discussion Paper. 2000. http://siteresources.w o r l d b a n k . o r g / P G L P / R e s o u r c e s /LanjouwDemystifyingPovertyLines.pdf.

Layte R., Nolan B. and Whelan C. T. Reassessing Income and Deprivation Approaches to the Measurement of Poverty in the Republic of Ireland. The Economic and Social Research Institute. Vol. 32, No.3. 2001.

Lenoir R. Les Exclus: Un Français sur Dix. Paris: Seuil. 1974.

Marlier E., Atkinson A. B., Cantillon B. and Nolan B. The EU and Social Inclusion. Facing the Challenges. Bristol. Policy Press. 2007.

Muffels R. J. A. and Fouarge D. J. A. G. The Role of European Welfare States in Explaining Resources Deprivation. Social Indicators Research, 68(3). 2004. http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=9A9D8C855501394730F2490F584C5B60?art_id=90508&cat_id=35829

North D. Institutions, Institutional Change, and Economic Performance. Cambridge, New York: Cambridge University Press. 1990.

Organization for Economic Cooperation and Development. Combating Poverty and

Exclusion through Work. Policy Brief. 2005. www.oecd.org/publications/policybriefs

Piron L-H., and Curran Z. Public Policy Responses to Exclusion. London: Overseas Development Institute. 2005.

Powell W. and DiMaggio P., eds. The New Institutionalism in Organizational Analysis. Chicago: University of Chicago Press. 1991.

Sen A. Social Exclusion: Concept, Application and Scrutiny. Social Development Papers No.1.Office of Environment and Social Development, Asian Development Bank. 2000.

Spellerberg A. Framework for the Measurement of Social Capital in New Zealand. Wellington: Statistics New Zealand. 2001.

Stewart F., Barron M., Brown G. and Hartwell M. Social Exclusion and Conflict: Analysis and Policy Implications. Oxford: Centre for Research on Inequality, Human Security and Ethnicity. 2006.

Townsend P. Poverty in the United Kingdom. Harmondsworth: Penguin Books. 1979.

Tsakloglou P. and Papadapoulos F. Identifying Population Groups at High Risk of Social Exclusion: Evidence from the ECHP. In Muffels and Tsakloglou, eds. Social exclusion in European Welfare States: an Empirical Study of Labour Market Inclusion and Social Exclusion in Panel Perspective. Edward Edgar, Cheltenham. 2001.

Ukrainian Centre for Social Reforms, State Statistical Committee of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, and Macro International Inc. Ukraine Demographic and Health Survey 2007. Calverton, Maryland, USA: UCSR and Macro International. 2008.

United Nations. The Universal Declaration of Human Rights. 1948. http://www.un.org/en/documents/udhr/

United Nations Development Programme. Human Development Report 2002. Deepening Democracy in a Fragmented World. New York. 2002.

United Nations Development Programme. Human Development Report 2003. Human Rights and Human Development. New York. 2003.

United Nations Development Programme. Poverty Reduction and Human Rights. UNDP Practice Note. 2005.

United Nations Development Programme. Social Enterprise: A New Model for Poverty



Reduction and Employment Generation. An Examination of the Concept and Practice in Europe and the Commonwealth of Independent States. Bratislava. 2008.

United Nations Development Programme. Poverty and Social Impact Analysis of the Economic Crisis in Ukraine. Kyiv. 2009.

United Nations Development Programme. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development. New York. 2010.

United Nations Development Programme. Mar-ginalised Minorities in Development Program-ming. A UNDP Resource Guide and Toolkit. Democratic Governance Group Bureau for Development Policy. New York. 2010.

United Nations Development Programme. Social Inclusion in Ukraine: European Choice and Social Sector Institutions. Kyiv. 2010.

United Nations Development Programme. Taxation. Issues Brief Gender Equality and Poverty Reduction. Issue 01 April 2010.

Whelan C. T., Layte R., Maître B., and Nolan N. Income, Deprivation and Economic Strain: An Analysis of the European Community Panel. European Sociological Review, 17(4). 2001.

Whelan C.T., Layte R., and Maître B. Multiple Deprivation and Persistent Poverty in the European Union. Journal of European Social Policy, Vol.12, No2. 2002.

World Health Organization. Human Rights, Health and Poverty Reduction Strategies. Health and Human Rights Publications Series. Issue No 5. Geneva. 2008.

World Health Organization. Trends in Maternal Mortality: 1990 to 2008. Estimates developed by WHO, UNICEF, UNFPA and The World Bank. Geneva. 2010.

World Bank. Engendering Develop ment – Through Gender Equality in Rights, Resources, and Voice. Washington D.C. 2001.

World Bank. Improving Inter governmental Fiscal Relations and Public Health and Education Expenditure Policy: Selected Issues. Report #42450 UA. Poverty Overcoming and Economic Management Department. Region of Europe and Central Asia. Poverty Reduction and Economic Management Unit. Europe and Central Asia Region. 2008.



1 Схема розрахунку Індексів людського розвитку

Д О Д А Т О К


120



Технічна примітка: Розрахунок Індексу людського розвитку2


Індекс людського розвитку (ІЛР) є сумарним показником розвитку людини. Він демон-струє середній рівень досягнень країни за трьома базовими вимірами людського розви-тку: довголіттям і здоров’ям, доступом до знань та гідним рівнем життя. ІЛР є середнім ге-ометричним нормалізованих індексів, що відображають досягнення за кожним виміром.

Джерела даних:• Очікувана тривалість життя при народженні: Департамент ООН з економічних та соці-

альних питань1;• Середня тривалість навчання: Барро і Лі2;• Очікувана тривалість навчання: Інститут статистики ЮНЕСКО3;• Валовий національний дохід (ВНД) на особу населення: Світовий банк4 і МВФ5.

Побудова індексів за вимірами

На першому етапі розраховуються субіндекси за кожним виміром, тобто для пере-творення показників в індекси за шкалою від 0 до 1 встановлюються мінімальні та мак-симальні значення (або цільові орієнтири). Оскільки для агрегування використовується середнє геометричне, максимальне значення не впливає на порівняння (у відсотках) між будь-якими двома країнами або періодами часу. Максимальні значення присвоюються фактично спостереженим вищим значенням індикаторів по країні в часовому ряді, тобто за період 1980-2010 років. На порівняння впливають мінімальні значення, тому викорис-товуються величини, що розглядаються як прожитковий мінімум або «природний» нуль. Таким чином, прогрес вимірюється в порівнянні з мінімальними рівнями, що необхідні суспільству для виживання протягом певного часу. Встановлено такі мінімальні значен-ня: для очікуваної тривалості життя при народженні – 20 років, для обох змінних у сфе-

1 UNDESA. World Population Prospects: The 2008 Revision. 2009.2 Barro, R. J. and J. W. Lee. A New Data Set of Educational Attainment in the World, 1950–2010. Cambridge. 2010.3 UNESCO Institute for Statistics.Correspondence on Education Indicators. Canada. 2010.4 World Bank.World Development Indicators 2010.5 IMF.Government Finance Statistics. 2010.

Цільові орієнтири для розрахунку Індексу людського розвитку

Вимір Максимальне значення Мінімальне значення

Очікувана тривалість життя при народженні 83,2 (Японія, 2010 р.) 20,0Середня тривалість навчання 13,2 (США, 2000 р.) 0Очікувана тривалість навчання 20,6 (Австралія, 2002 р.) 0Індекс освіти 0,951 (Нова Зеландія, 2010 р.) 0ВНД на особу населення (за ПКС у дол. США) 108 211 (Об’єднані Арабські Емірати, 1980 р.) 163 (Зімбабве, 2008 р.)

Приклад: Україна

Індикатор Значення

Очікувана тривалість життя 68,6Середня тривалість навчання 11,3Очікувана тривалість навчання 14,6ВНД на особу населення (за ПКС у дол. США) 6,535

Примітка: значення округлені


122 ДОДАТОК 2. ТЕХНІЧНА ПРИМІТКА: РОЗРАХУНОК ІНДЕКСУ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

рі освіти – 0 років і для ВНД на особу населення – 163 дол. США. Мінімальне значення очікуваної тривалості життя ґрунтується на довгострокових історичних даних, що базу-ються на працях Меддісон6 і Рілей7. Уявлення про мінімальний рівень освіти ґрунтується на припущенні, що суспільства можуть існувати без формальної освіти. Базовий рівень доходу, необхідний для виживання, становить 163 дол. США, це найменше значення, до-сягнуте будь-якою країною за наявними історичними даними (Зімбабве, 2008 рік.), що є еквівалентом 0,45 дол. США на добу, що перевищує одну третину встановленої Світовим банком межі бідності (за вартістю добового споживання 1,25 дол. США за ПКС).

Після визначення мінімальних і максимальних значень субіндекси розраховуються на-ступним чином:

Індекс виміру = фактичне значення – мінімальне значеннямаксимальне значення – мінімальне значення

(1)

Для сфери освіти рівняння 1 застосовується до обох субкомпонентів, у результаті чого розраховується їх середнє геометричне, після чого рівняння 1 використовується повтор-но. Це еквівалентно застосуванню рівняння 1 безпосередньо до середнього геометрич-ного цих двох субкомпонентів.

Оскільки індекс за кожним виміром є заміщеним показником можливостей стосовно відповідного вимірювання, функція трансформації від доходу до можливостей ймовірно буде представляти собою увігнуту криву. Таким чином, для доходу використовуються на-туральні логарифми від мінімального та максимального значень.

Агрегація субіндексів для розрахунку Індексу людського розвитку

ІЛР є середнім геометричним трьох індексів:( ІЖиття × ІОсвіта × ІДохід )1/3 1/3 1/3 (2)

Формула 2 передбачає неповну взаємозамінність усіх вимірів ІЛР. Таким чином, вона вра-ховує одно з найвагоміших заперечень щодо формули лінійного агрегування, що допускала повну взаємозамінність вимірювань. Деяка взаємозамінність властива визначенню будь-якого індексу і підвищується зі збільшенням значень його компонентів.

Індекс очікуваної тривалості життя = = 0,76968,6 – 2083,2 – 20

Індекс середньої тривалості навчання = = 0,85611,3 – 2013,2 – 20

Індекс очікуваної тривалості навчання = = 0,70914,6 – 2020,6 – 20

Індекс освіти = = 0,8190,856 × 0,708 – 00,951 – 0

Індекс доходу = = 0,568ln(6,535) – ln(163)ln(108,211) – ln(163)

Індекс людського розвитку = 0,769 × 0,819 × 0,568 = 0,7103

Методологію розрахунків Індексу людського розвитку, скоригованого з урахуванням нерівності, Індексу гендерної нерівності та Індексу багатовимірної бідності можна знайти у Доповіді про людський розвиток за 2010 рік ПРООН.

6 Maddison A. HistoricalStatisticsoftheWorldEconomy: 1–2008 AD. Paris: OrganisationforEconomic Co-operationandDevelopment. 2010.

7 Riley J. C. Poverty and Life Expectancy. Cambridge, UK: Cambridge University Press. 2001.



Частка відторгнутих домогосподарств України за окремими ознаками (%)


3№ Ознаки відторгнення Частка

1 Домогосподарство, де всі дорослі працездатного віку мають низький статус на ринку праці (безробітні, самозайняті або безоплатно працюючі члени домогосподарства)

5,5

2 Довготривалі безробітні (понад 12 місяців) ), за методологією МОП 1,8

3 Бідні за відносним національним критерієм 24,0

4 Домогосподарства, які не могли протягом року забезпечувати достатнє харчування (за самооцінкою)

4,1

5 Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для відвідин з подарунками друзів або прийняття друзів у себе

17,6

6 Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для родинного відпочинку не вдома, а також не з родичами в їх житлі

34,0

7 Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для придбання квитків у кінотеатр (театр, концерт) 1-2 рази на рік (за самооцінкою)

13,4

8 Домогосподарства, у структурі доходів яких соціальна допомога і допомога родичів становить понад 33 відсотка

7,9

9 Домогосподарства, які не мають доступу до освіти (через відсутність достатніх коштів для здобуття будь-якої професійної освіти або відсутність поблизу житла дошкільних установ)

8,4

10 Домогосподарства, в яких жодна з дорослих осіб (віком від 25 років і старше) не має професійної освіти

48,6

11 Домогосподарства, які не мають доступу до медичної допомоги (відсутність поблизу житла медичної установи або аптеки, незабезпеченість населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги, неможливість упродовж року за необхідністю отримати медичну допомогу, придбати ліки)

39,2

12 Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для оплати необхідних послуг невідкладної платної медичної допомоги

23,1

13 Домогосподарства, які мають погані житлові умови (проживання в гуртожитках або комунальних квартирах, менше 7,5 кв. м. житлової площі на особу, відсутність туалету в будинку і відсутність коштів для його установки)

33,4

14 Домогосподарства, які не мають телефону (домашнього або мобільного) 21,5

15 Домогосподарства, які потерпають від незабезпеченості населеного пункту регулярним щоденним транспортним сполученням з іншим населеним пунктом з розвиненішою інфраструктурою

12,6

16 Домогосподарства, які потерпають від неможливості отримання допомоги соціальних працівників або соціальної допомоги

7,7

17 Домогосподарства, які протягом року не отримували платних послуг культури 56,5

18 Домогосподарства, які покладають відповідальність за свій добробут повністю або переважно на державу

34,0


Україна: на шляху до соціального залучення

Documents

Transcript of Україна: на шляху до соціального залучення