Ю.В.Беззуб. Сімейне виховання в педагогічній спадщині...

Post on 11-Jan-2017

808 views 8 download

Transcript of Ю.В.Беззуб. Сімейне виховання в педагогічній спадщині...

Сімейне вихованняв педагогічній спадщині

В.О. СухомлинськогоБеззуб Юрій Віленович,старший викладач кафедри методикисуспільно-гуманітарної освіти та виховання Інституту післядипломної педагогічної освітиКиївського університету імені Бориса Грінченка

«Я домагався, щобу кожної дитини в серці

найрадіснішим, найдорожчим, найсвятішим були мати, батько, брати, сестри, друзі».

Сім’я – основа суспільства

Скільки було невтішних прогнозів, непродуманих планів і експериментів щодо майбутнього сім’ї.

Однак нині зрозуміло, що без наведення ладу в кожній конкретній сімейній спільноті, без уваги до сімейних турбот і радощів не буде порядку і в нашому спільному домі, не виховаємо ми повноцінних громадян.

Сімейна педагогіка завжди хвилювала В.О.Сухомлинського, який не відділяв шкільне виховання від сімейного і вважав, що «немає складнішої мудрості, ніж батьківська і материнська мудрість вихователів людини».

Звертаючись до молодих батьків, В.О.Сухомлинський писав: «Я переконаний твердо в тому, що сім’я – це та казкова піна морська, з якої народжується краса, і якщо немає таємничих сил, що народжують цю людську красу, функція школи завжди зводитиметься до перевиховання».

Василь Олександрович Сухомлинський, 1968 р.

«Усі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім’ю».

Наприкінці свого життя В.О. Сухомлинський розпочав роботу над дуже потрібною книжкою – енциклопедією сімейного виховання – «Батьківською педагогікою».

У ній він висвітлив найактуальніші проблеми виховання дітей у сім’ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки.

Після смерті великого педагога були зібрані його рукописні та надруковані статті й підготовлене видання «Батьківської педагогіки».

«Батьківська педагогіка» – це захоплююча і хвилююча розповідь про найважливіший обов’язок батьків щодо своїх дітей. Це пристрасний гімн благородній душі дитини, її сподіванням, устремлінням, людському сімейному щастю.

Водночас – це гірка правда про те, як батьківська нерозсудливість, сліпа любов до дітей, духовне зубожіння та інші вади сімейного життя призводять до трагічних наслідків – спотворення душі дитини, появи антисоціальних явищ, дармоїдства, марнотратства, споживацької психології, дитячої злочинності.

Бачення цих проблем і стало поштовхом для створення «Батьківської педагогіки», якій автор дає таке визначення: «…це педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками».

«Батьківська педагогіка»В.О. Сухомлинського

Матеріал для публікацій про сімейне виховання В.О. Сухомлинський черпав із сучасного йому радянського життя, однак порушені педагогом проблеми залишаються надто актуальними і донині.

Ученого турбувало, що тодішні суспільно-політичні реалії, підточували сім’ю зсередини, що й у наші часи часто призводить до розриву взаєморозуміння поколінь, відособленості бажань і прагнень молоді.

Зараз важливо знайти «болючі місця» цього процесу, винести з минулого уроки, щоб відновити добре ім’я сім’ї, підготувати дітей до складного життя і виховати громадян.

Для В.О. Сухомлинського виховання – це цілість, головне в ньому власне дитина, її духовне життя, тому й не може бути окремих «розумового», «морального», «трудового» чи інших «виховань».

Як виховати справжню людину – ось головна проблема його творчості.

В.О. Сухомлинський із учителями та гостямиПавлиської середньої школи (середина 1960-х років)

«Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, неповторне життя.

І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руки в дитячі роки, що ввійшло в її розум і серце із навколишнього світу, – від цього у вирішальному значенні залежить якою людиною стане сьогоднішній малюк в майбутньому»

У «Батьківській педагогіці» кожний маленький епізод, подія з життя школи чи сім’ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом для змістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоко вникати у проблеми родинної педагогіки.

Читаючи В.О. Сухомлинського, не знайдемо відштовхуючої «занауковленості» і повчального менторського тону.

Це розмова, бесіда з батьками, синами і дочками. Розмова пристрасна і поетична, наповнена особистим болем, досвідом життєвих ситуацій, багато з яких звучать скоріше як загальнолюдські, народні притчі, легенди.

Мудрість педагогіки В.О. Сухомлинського не в абстрактних конструкціях чи розкладанні по поличках педагогічних фактів і узагальнень, а в тому, що це народна педагогіка, тісно пов’язана з народними традиціями виховання, з корінням народного життя і логіки, з любов’ю до першооснови всього на Землі – людини-трудівника.

В.О. Сухомлинський біля батьківської хати

«Якщо люди говорять погане про твоїх дітей – вони говорять погане про тебе»

В.О. Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається з сім’ї, а найважливіші якості особистості зароджуються в сімейному вихованні, що діти – продовження не тільки нашого роду, а й соціального ладу, досягнень і благородних намірів.

Майбутнє народу і суспільства залежатиме від того, які духовні цінності засвоїть молодь.

У працях В.О. Сухомлинського держава і Батьківщина – не одне й те саме. Державі він віддавав належне і, як правило, користувався загальноприйнятною на той час термінологією (комуністичне виховання, радянський патріотизм тощо); Батьківщина ж у нього асоціювалася насамперед із матір’ю.

«Батьківщина – це ласкава і вимоглива мати. Матері боляче, якщо її син став поганою людиною – ледачою, слабкодухою, боязкою, лицемірною, нечесною, пожадливою. Батьківщині, як рідній матері, боляче, коли ти не став справжньою людиною. Тож живи і працюй так, щоб Батьківщина пишалася тобою».

«Сім’я – це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави»

«Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо»

За переконанням В.О. Сухомлинського дитинство є одним із найважливіших періодів людського життя для формування базового уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість, щирість і лицемірство, прекрасне й потворне.

Яскрава уява, розвиненість емоційної пам’яті, полярність уявлень про людські вчинки зумовлюють дієвість батьківського впливу на дитину.

Насамперед батько і мати можуть викликати у малюка емоційне ставлення до події чи вчинку: активне захоплення чи засудження.

Оперуючи поняттями «правильно» – «неправильно», «добре» – «погано», спираючись на багату дитячу фантазію та уяву, емоційність, батьки допомагають сформувати дитяче ставлення подій.

В.О. Сухомлинський і вчитель початкових класів Павлиської школи К.М. Жаленко з учнями у шкільному

саду (середина 60-х років)

Основа моралі закладається в дитинстві батьками

«Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька»

Усім відомі дитячі спостережливість і допитливість: малюки завдають чимало клопоту своїми нескінченними «як?», «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується й виявляється пізнавальний інтерес – потреба все узнати, зрозуміти, пояснити.

В.О. Сухомлинський наголошував: діти мають бути допитливими дослідниками і відкривачами світу, щоб істина постала перед ними не як готовий висновок, поданий батьками, а у вигляді яскравої картини навколишнього світу, пережитої з трепетним биттям серця.

Задовольняючи дитячу допитливість розумними, доступними відповідями, підтримуючи цікавість, батьки сприяють розвитку мислення й уяви дитини.

Якщо ж батьки не заохочують пізнавальну діяльність, спостережливість, увагу, пам’ять і мислення у дітей, то зароджується психологія байдужості до природи, родини, знань, школи.

В.О. Сухомлинський з учнями у шкільному винограднику(середина 60-х рр.)

У сім’ї формується пізнавальний інтерес

Ось чому В.О. Сухомлинський звертається до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, заохочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове зростання.

Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізнавальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті – нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різноманітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя.

«Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе»

Автор «Батьківської педагогіки» дає практичні поради батькам як розвивати в дітей спостережливість, уміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати.

Оскільки думка й мислення дитини невіддільні від почуттів, процес спілкування має бути життєрадісним, захоплюючим.

Водночас розвиток пізнавальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог.

В.О. Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і – це особливо тривожить – втрачають чутливість до правди, справедливості».

«Щоб дитина була палко зацікавлена навчанням, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче, інтелектуальне життя»

В.О. Сухомлинський застерігав батьків від безглуздої любові, де немає мудрості батьківського виховання.

До різновидів безглуздої любові він відносив любов-замилування, деспотичну любов, любов відкупу.

Так, любов-замилування – «це найсумніше, що можна собі уявити в стосунках батьків і дітей. Це інстинктивна, нерозумна, іноді напрошується сказати – куряча любов. Мати і батько радіють кожному крокові дитини, не замислюючись над тим, який це крок і до чого він може призвести».

У таких сім’ях діти перетворюються на маленьких тиранів. Відбувається розбещення дитини, вона не знає впину своїм бажанням. Принципом життя стає девіз: все, що я хочу, мені дозволяється, ні до чого мені діла немає, головне – моє бажання. Дитина не розмежовує понять «можна», «не можна», «треба»; виростає вередливою, не знає свого обов’язку перед батьками.

Гармонія батьківської любові й вимогливості

«Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями»

Видатний педагог особливу увагу приділяв вихованню батьками любові до праці, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ.

На жаль, інколи батьки вважають, що їхні діти повинні лише гратися, розважатися, а праця – обов’язок дорослих. Байдикування, ледарство проникає нині навіть у життя сільських дітей.

Якщо підліток нудьгує від бездіяльності, це – горе для суспільства, – пише В.О. Сухомлинський. Адже праця облагороджує людину, формує характер, волю. У процесі трудової діяльності розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість, виникає потреба в спілкуванні, становленні соціальних і психологічних відносин, ділових взаємин.

За В.О. Сухомлинським, «дати дитині радість творення, радість праці, – це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей».

«Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість – радість споживання»

«Праця – це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення. Думка, що народжена, збуджена, витончена в праці, стає радісною, оптимістичною»

Василь Олександрович постійно цікавився умовами і особливостями виховання дітей у різних сім’ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків.

Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував неуцтво та примітивізм.

У Павлиській школі було створено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогічних знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.

«Людина залишає себе насамперед у людині.

У цьому наше безсмертя.У цьому найвище щастя і сенс

життя…»

В.О. Сухомлинський проводив копітку роботу з підготовки юнаків, чоловіків до батьківства, вважаючи, що «…морально, духовно підготувати наших синів до виховної місії батька й чоловіка – це одне з найважчих, найтонших завдань виховання. Що тут найголовніше? Добитися того, щоб у чуйну дитячу душу, на благодатний ґрунт упало насіння священного людського почуття – почуття вірності сина – матері, брата – сестрі, чоловіка – дружині. Відкрити їхніми очима високу людську вірність у житті».

Виховання духовної готовності до справжньої батьківської любові стало одним із найважливіших завдань навчально-виховного процесу Павлиської школи.

«Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька»

«Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок»

В.О. Сухомлинський став також ініціатором створення школи для батьків, відвідувачами якої були і майбутні батьки, і батьки учнів.

На заняттях батькам прищеплювали гармонію доброти і вимогливості, ласки і суворості.

Крім того, у школі діяв університет для батьків. На заняттях, які часто проводив сам директор, обговорювалися питання культури взаємовідносин подружжя, навчали вмінню керувати своїми бажаннями та пристосовувати й узгоджували їх з бажаннями інших.

Ці ж аспекти сімейного життя включав цикл етичних бесід «Сім’я, шлюб, любов, діти», який читався учням у школі.

Хоча В. Сухомлинський розумів, що цей курс не може вирішити всіх завдань виховання моральної готовності до батьківства, однак без етичних знань і переконань таке виховання не буде повноцінним.

Він стверджував, що етичний курс «Сім’я, шлюб, любов, діти» – чи не найголовніший предмет в загальноосвітній школі, оскільки «не всім бути фізиками й математиками, а чоловіком і дружиною, батьком і матір’ю – всім».

«Головний зміст і мета сімейного життя – виховання дітей.

Головна школа виховання дітей – це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері»

Основне завданням сім’ї та школи педагог бачив у формуванні у вихованців моральної готовності до батьківства.

Із цього приводу директор Павлиської школи пише: «Багаторічний досвід переконав нас, що вміння бачити в підліткові, юнакові, дівчині, майбутніх батька і матір, уміння оцінювати педагогічні явища з тієї позиції, що через два десятиріччя наш колишній малюк приведе до школи свого сина і буде разом з нами міркувати, як його краще виховати, – це вміння необхідне нашому суспільству такою ж мірою, як і рівень трудової майстерності виробників матеріальних і духових цінностей..».

«Виховує, звичайно, сім’я в цілому – її загальний дух, культура людських стосунків.

Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж батьки.

Без батьківської мудрості немає виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них її коріння і джерело»

Автор «Батьківської педагогіки» зазначав: «Сім’я стає могутньою виховною силою, що облагороджує ваших дітей лише тоді, коли ви, батьку і мати, бачите високу мету свого життя, живете в ім’я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей».

Найблагороднішою та найпочеснішою мрією кожного батька і матері В.О. Сухомлинський вважав творення людини, оскільки вони не тільки продовжують свій рід і відтворюють себе в своїх дітях, вони несуть відповідальність за нову людину, людство і його майбутнє загалом.

Стосовно цього видатний педагог дає простий рецепт людського щастя: «Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки джерело радості. Діти – це щастя створене вашою рукою».

«Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний»

В.О. Сухомлинський завершує «Батьківську педагогіку» таким твердженням:

«Суспільство – це величезний дім, споруджений з маленьких цеглин – сімей. Міцні цеглинки – міцний дім, крихкі цеглинки – це небезпечне для суспільства явище… крихкість ця полягає в безвідповідальності. Якщо у Вас немає дітей – ви просто людина. Якщо ж у вас є діти, ви тричі, чотири, тисячу разів людина…»

В.О. Сухомлинський з учнями молодших класів Павлиської середньої школи, 1962 р.

Праці В.О. Сухомлинського про сімейне виховання

Батьківська педагогіка. (Бесіди).Бесіда перша. До материнського і батьківського обов’язку людину треба

готувати мало не з колиски – ось у чому проблема.Бесіда друга. Про громадянську та моральну відповідальності батьків.Бесіда третя. Бачення власного морального образуБесіда четверта. Що підносить вас в очах ваших дітей.Бесіда п’ята. Бережіть у душі дитини віру у високе, ідеальне, непорушне.Бесіда шоста. Бережіть людську любовБесіда сьома. Моральні цінності сім’ї

СтаттіПро педагогічну культуру батьків.Обережно: дитина!Ми продовжуємо себе в дітях.Праця і обов’язок.Листи до сина.Листи про любов (Листи до дочки).

У презентації використано:

Фотографії В.О. Сухомлинського із сайту Державної науково-педагогічної бібліотеки Україниімені В.О.Сухомлинського НАПН України: http://www.dnpb.gov.ua/id/544.

Матеріали сайту фотографа Тетяни Заяць (м. Івано-Франківськ): http://tania-zaiats.com/gallery/simeyne-foto та ін.

Дякуємо за увагу!