«Як не горю – я не живу» (до 125- річчя від дня народження П.Г.Тичини)

віртуальнa виставкa-портрет

Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959). Міністр освіти УРСР (1943—1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967). Кавалер п'яти орденів Леніна.

Сторінки життя Не кожному так таланило в житті, як Павлу Тичині. Він має навіть не один, а два дні народження. Ще й досі сперечаються, який з них вважати офіційним: 23 січня 1891 року (11 січня за старим стилем – день, коли поет з’явився на світ) чи 27 січня 1891 року (як офіційно зазначено в його автобіографії, написаній поетом у 1924 році). Отак і святкують не одним днем, а тижнем народження видатного українського Кларнетиста, який своїми сонячними енергіями вніс нове слово в українську поезію ХХ століття. Павло Григорович Тичина в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (нині Бобровицького району Чернігівської області). Батько Павла — Григорій Тимофійович Тичина (1850—1906) — був сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. Поет згадував: «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев'яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати».

Мати Марія Василівна Тичина прищепила дорогому сину любов до українського слова, навчала його народним пісням та думам. Павло Тичина виростав не лише в любові великої сім’ї (крім поета батьки мали ще 9 дітей), але й у великих злиднях. Змалку Павло Григорович виявив інтерес до музики, віршованого слова та малювання. Частково бідність, частково таланти хлопця змусили батьків віддати 9-річного сина до Чернігівського духовного училища (1900—1907 рр...). Згодом Тичина вступив до Чернігівської духовної семінарії (1907—1913 рр...), після її закінчення поїхав навчатися до Київського комерційного інституту, який, в результаті, так і не закінчив (1913—1917 рр.). Як поет Павло Тичина починав у 1906 році, коли його поезія викарбовувалась із наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка, почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини – «Сине небо закрилося…» – датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся він про цей вірш: «Подивишся – аж смішно». Товаришем Тичини в семінарії був Василь Елланський – в майбутньому – відомий український поет Василь Еллан-Блакитний. Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911року. На одному із таких літературних вечорів, Коцюбинський сказав: «Серед нас справжній поет!».

У 1912 році світ вперше побачив тепер відомий усім вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить» в першому номері «Літературно-наукового вісника». З того часу новатор українського віршованого слова не сходив зі сторінок газет та журналів: друкувався в газеті «Рада», журналах «Світло», «Червоний шлях», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін... Протягом 1913— 1914 pp... він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє», «Спокуса».

Підсумком творчої діяльності молодого Тичини стає переломна збірка поезій «Сонячні кларнети» (1918), пройнята сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. В ній з’являється своєрідна українська версія символізму, вимальовується неповторний стиль Тичини, який отримав власну назву – кларнетизм. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

В цей час Тичина працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913–1914 рр...), помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського (1916–1917 рр...). Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. Так, влітку та восени 1914–1916 років Тичина працював роз’їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів.

Перша сторінка рукопису спогадів П.Тичини про мандрівку із капелою Стеценка.

Охоронна грамота, видана П.Тичині як працівнику Літературної комісії.

1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. – капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року. У 1920 році виходять збірки П. Тичини — «Замість сонетів і октав», «Плуг». З 1923 по 1934 рік – Павло Григорович співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». У 1924році виходить збірка поета «Вітер з України». 1926 року Павло Тичина бере активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 року Тичина – дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936—1939 рр. і в 1940—1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. У роки Великої Вітчизняної війни Павло Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначніших творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942 рік). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні. З 1947 року Тичина – член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. У 1943–1948 рр. – міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік – голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Лауреат Державної премії СРСР (1941р.), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962 р.). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

Автопортрет.

Пейзаж. Час створення невідомий. Ваза з квітами. Гагри. 1939. Малюнок із авторською приміткою: "І олівці погані, і художник - теж. Не було гумки"

Помітне місце посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки «Магістралями життя», «В армії великого стратега», посмертно видані «З минулого — в майбутнє», «Читаю, думаю, нотую») і досить об'ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року «З щоденникових записів» та інші). Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Тичина самотужки опанував більше десяти іноземних мов, а вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала, Якуб Колас, О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Ілля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов та ін.)

Вшанування пам'яті

Меморіальна дошка на будинку в Києві на Терещенківській вулиці

Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини відкритий у Києві по вул. Терещенківській, 5

У селі Піски Бобровицького району є музей історії села, до складу якого входить хата-садиба Тичини та кімната в сусідньому будинку, присвячена поету. В селі також є пам’ятник письменника. У Чернігові на фасаді будинку № 40 на вулиці Гетьмана Полуботка, де колись розміщалася Чернігівська духовна семінарія і де навчався майбутній поет, встановлено меморіальну дошку. Документальне підтвердження цьому було знайдено співробітниками Київського музею-квартири Павла Тичини в його архіві. В Україні на його честь названо вулиці у таких містах, як Чернігів, Київ, Дніпропетровськ, Івано-Франківськ, Умань та інших. Також його ім’я носить одна з вулиць міста Ванадзор у Вірменії. У 1968 році Пісківській школі було присвоєне ім’я Павла Тичини.

Ювілейна монета до 120-річчя П. Г. Тичини

1973 року засновано літературну премію імені Павла Тичини всесоюзного значення. 16 квітня 1981 року Постановою Ради Міністрів УРСР Бобровицькій районній бібліотеці надано ім’я Павла Тичини. 28 вересня 1977 У Єревані одну з вулиць названо іменем П.Тичини, зачинателя українсько-вірменських літературних зв’язків у радянські роки. 3 лютого 1981 року засновано стипендію імені Тичини у Ніжинському педагогічному інституті. 2011 року з ініціативи Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини в м. Києві широко (на міжнародному та державному рівні) було відзначено 120-ліття поета. До цієї дати музей ініціював вихід 270 000 накладом конвертів з портретом П.Тичини, випуск НБУ 5000 накладом срібних ювілейних монет із зображенням поета, видання багатьох книг та інші вагомі заходи.

Творча спадщина Творча спадщина Павла Григоровича Тичини, талановитого поета, ученого-літературознавця, публіциста, перекладача, як і раніше, не залишає байдужими численних шанувальників, а ліричні вірші поета, пронизані тонким почуттям прекрасного, назавжди увійшли в скарбницю світової літератури.

Він був людиною універсального таланту - гарно малював, грав на багатьох інструментах, був чудовим диригентом, записувачем народних пісень, писав музику, мав гарний голос і співав. Та найбільшої слави зажив як поет. Про нього можна сказати: найніжніший лірик. Вже перша збірка поезій «Сонячні кларнети» стала етапною подією в історії української літератури. Глибоке відчуття природи, властиве поетові з дитинства, почало набувати своєрідних космічних вимірів — можливо, під впливом літератури модернізму. Ця книга одразу поставила 27-літнього поета поруч із першорядними митцями українського відродження. Тичину було названо глибоко національним поетом, а його поезія стала виразником душі українського народу, поезією прозріння. Ця збірка була сповнена сподіваннями, пов'язаними з революцією, що мала принести нове щасливе життя і національне відродження.

Наступна книга віршів Павла Тичини — «Плуг» (1920). Одночасно з «Плугом» вийшов тоненькою книжечкою цикл віршів у прозі «Замість сонетів і октав», який був написаний у 1918 році. Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'яті тридцяти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918 р. Цей твір присвячено пам'яті загиблих під Крутами київських студентів, які прийняли бій з військами Муравйова, а пізніше були поховані на Аскольдовій могилі:

На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад усе вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. На Аскольдовій могилі Поховали їх.

Коли в березні 1918 року київська Аскольдова гора прийняла перші жертви української національно-визвольної революції, Павло Тичина висловив трагічне пророцтво:

На Аскольдовій Могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ.

Сьогодні, з висоти нашої драматичної історії, можна зрозуміти внутрішнє сум’яття душевного, лагідного, чутливого до краси і гармонії молодого поета, який так вразливо передчував трагічні події 30-х років, на жаль, фатальні для багатьох його колег по перу. Багато хто погоджується з думкою Василя Стуса, який назвав Павла Тичину жертвою сталінізму (як Г. Косинка, М. Куліш, М. Хвильовий, М. Зеров, Лесь Курбас). «З однією різницею – їхня фізична смерть не означала смерті духовної – Павло Тичина фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування… по той бік себе.» А Олесь Гончар, патріарх української літератури, назвав Тичину, останнім поетом розстріляного Відродження. Поетом, розстріляним хай не фізично, але морально. Та більшість розуміють, що Павло Тичина – один із найобдарованіших поетів ХХ сторіччя, окраса нашої національної літератури. Шануючи рідну українську мову, він писав: Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало Як початок, як начало, Як озброєння всім, видне, Слово наше рідне!... …А Вкраїни ж мова – Мов то сонце дзвінкотюче, Мов те золото котюче, Вся і давність, і обнова – українська мова.

Рядки віршів Тичини, сповнені музичного звучання, надихають сучасних композиторів і виконавців на створення нових пісень. У 1992 році відома українська співачка Марія Бурмака написала пісню на вірш Павла Тичина «Пам'яті тридцяти», присвятивши її київським студентам і гімназистам, які загинули за свою державу в бою під Крутами. У новому виконанні ця пісня доносить до слухачів ідею національного відродження країни. Марія Бурмака. Пам’яти тридцяти. Пісня на вірш Павла Тичини. – https://youtu.be/yDa01WTARiM

Про значення літературної спадщини письменника образно висловився видатний український поет Іван Драч, присвятивши йому такі рядки у «Реквіємі Павлові Тичині»:

Ви чуєте, як всюди дзвонить тиша, Як без Тичини тиша громом вибухає! Яка на світі тиша без Тичини»!

У спадщині поета, окрім великої кількості поетичних збірок — близько п'ятнадцяти великих поем («Шабля Котовського», «Шевченко і Чернишевський», «Сковорода», «Похорон друга» та ін.). Найбільші з них лишились недовершеними, але кожна по-своєму.

• Музей – квартира П. Тичини. - http://www.tychyna.com

• Павло Тичина — твори, малюнки, про поета, музей. Із сайту Ю.

Завадського. - http://www.yuryzavadsky.com/tychyna/

• Павло Тичина – Біографія. - http://ukrclassic.com.ua/katalog/t/tichina-

pavlo/788-pavlo-tichina-biografiya

• Біографія Павла Тичини. - http://onlyart.org.ua/?page_id=35633

• Життя та творчість Павла Тичини. - http://ukrclassic.com.ua/katalog/t/tichina-

pavlo/2677-zhittya-ta-tvorchist-pavla-tichini

• Тичина Павло. Творчість. -

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=127&type=tvorch

• Поезії Павла Тичина на сайті «Поетика».- http://poetry.uazone.net/tychina/

• Поезія Павла Тичини на порталі «Український Центр». -

http://ukrcenter.com/Література/19724/Павло-Тичина

• Павло Тичина. До 120-річчя з дня народження: Біобібліограф. покажчик /

Укл. А. І. Мартинюк, Т. Є. Клименко. — Житомир, 2011. -

http://library.zu.edu.ua/Tichina.htm

Більше можна прочитати тут: