Wissenschaftlicher Sammelband aus der Geschichte der...

Wissenschaftlicher Sammelband aus der Geschichte der kirchlichen Monodie und Hymnographie

Heft 7

VERLAG DER UKRAINISCHEN KATHOLISCHEN UNIVERSITÄT

LVIV 2014

Науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії

Число 7

ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЛЬВІВ 2014

УДК 783.2(281.5)

ΚΑΛΟΦωΝΙΑ: Науковий збірник з історії церковної монодії тагимнографії, ч. 7. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету 2014. 376 с.

ISSN 2521-6864

Видання Інституту Літургійних Наук Українського Католицького Університету

та Інституту Східних Церков Баварського університету ім. Юліюса Максиміліяна у Вюрцбурзі

________________________________

ΚΑΛΟΦωΝΙΑ / KALOPHONIA: Wissenschaftlicher Sammelband aus der Geschichte der kirchlichen Monodie und Hymnographie, Heft 7. Lviv: Verlag der Ukrainischen Katholischen Universität 2014. 376 S.

ISSN 2521-6864

Herausgegeben von dem Institut für Liturgik der Ukrainischen Katholischen Universität

und dem Ostkirchlichen Institut der Bayerischen Julius-Maximilian-Universität zu Würzburg

Редактори

Крістіян Ганнік Наталя Сиротинська

Юрій Ясіновський

Copyright © Інститут Літургійних Наук Українського Католицького Університету, 2014

Усі права застережено.

ЗМІСТ

МАТЕРІЯЛИ ВОСЬМОЇ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ВІЗАНТІЙСЬКО-СЛОВ’ЯНСЬКА ГИМНОГРАФІЯ ТА ЦЕРКОВНА МОНОДІЯ Львів 9–10 жовтня 2013

архиєп. Ігор Ісіченко (Харків) Креативні виміри мучеництва в «Читанні про Бориса і Гліба» преп. Нестора Літописця ........................................................................................................... 9

Сергей Темчин (Вильнюс) Славянский канон на перенесение мощей святителя Николая Мирликийского: реконструкция акростиха ........................................................................................................ 16

Євген Джиджора (Одеса) Символізація образу святителя в службі на перенесення мощів свт. Миколая ......... 27

Марина Чистякова (Вильнюс) Беседа Козьмы пресвитера в Прологе: новые данные ...................................................... 37

Олена Курганова (Київ) Літургійна молитва як текстотвірний чинник поетичних збірок Івана Величковського «Зеґар і Млеко» ................................................................................. 47

Петро Сабат (Львів) Історія виникнення та формування богослужіння Пассії у Київській Церкві ........... 55

Данило Ґаладза (Відень) Гимнографія Святогробського типікона ХІІ ст. ................................................................. 68

Наталия Серегина (Санкт-Петербург) К проблеме современного произнесения древнего текста («Слово о полку Игореве» и древнерусская певческая гимнография) ......................... 86

Šimon Marinčak (Košice) Liturgická hudba Mukačevskej eparchie: Niekoľko poznámok k účinkovaniu kantorov ..... 96

Ігор Задорожний (Мукачів) Осмогласні напіви рукописних і друкованих ірмологіонів XVII–XVIII ст. у монастирській традиції Закарпаття (на прикладі Простопінія 1930 р. о. Йоакима Хоми) .................................................................................................................... 107

Іван Міщенко (Львів) Невідомий грецький пападик першої половини XIX ст. львівської збірки ............. 114

Юрій Ясіновський (Львів) У пошуках «ідеального» тексту піснеспівів української церковної монодії (за лінійно-мензуральними транскрипціями) ................................................................. 122

Марія Качмар (Львів) Сучасний науково-аналітичний інструментарій у дослідженнях піснеспівів сакральної монодії .................................................................................................................. 133

Наталя Сиротинська (Львів) Мелодико-поетичні паралелі у візантійській гимнографії та українській монодії ... 146

Ольга Шуміліна (Донецьк) Новознайдені духовні концерти Максима Березовського: джерела, авторська атрибуція, риси стилю ...................................................................... 155

ГИМНОГРАФІЯ І ЦЕРКОВНА МОНОДІЯ Володимир Бирчак

Візантійська церковна пісня і «Слово о полку Ігореві» ................................................ 167 Мирослав Антонович

Церковний спів Старокиївської доби ................................................................................ 219 Крістіян Ганнік (Вюрцбург)

Про метрику кондака ............................................................................................................. 232 Юрій Ясіновський (Львів)

Манявський скит як найбільший центр болгарського напіву в Україні .................. 244

МАТЕРІЯЛИ І ДОКУМЕНТИ Юрій Ясіновський (Львів)

Інципітарій піснеспівів церковної монодії (на матеріялі українських і білоруських нотолінійних ірмолоїв) ............................... 263

Ирина Герасимова (Санкт-Петербург) Вечерня Николая Дилецкого: вопросы источниковедения, реконструкция и публикация ........................................................................................................................................ 302

Юрій Ясіновський (Львів) Невідомий список Мінеї общої з архіву львівського Успенського братства ........... 324

РЕЦЕНЗІЇ, БІБЛІОГРАФІЯ Наталя Сиротинська (Львів)

Рецензія на книгу Євгена Джиджори «Исследования по средневековой литературе ХІ–XV вв.» ........................................................................................................... 329

Марія Качмар (Львів) Дві книги фінських науковців з історії церковного співу ............................................ 332

Віра Фрис (Львів) Рецензія на каталог кириличних стародруків Василіянського монастиря у Варшаві ... 339

Юрій Ясіновський (Львів) Матеріяли до бібліографії церковного співу ................................................................... 341

Юрій Ясіновський (Львів) Давня книжність: бібліографічні нотатки ........................................................................ 350

Наукова хроніка Інституту літургійних наук УКУ за 2012–2013 роки (уклала Наталя Сиротинська) ..................................................................................... 359

Видання Інституту літургійних наук УКУ та у співпраці з ІЛН (уклав Юрій Ясіновський) ................................................................................................ 367

Список скорочень ................................................................................................................... 373

МАТЕРІЯЛИ ВОСЬМОЇ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

ВІЗАНТІЙСЬКО-СЛОВ’ЯНСЬКА ГИМНОГРАФІЯ

ТА ЦЕРКОВНА МОНОДІЯ Львів, 9–10 жовтня 2013

Архиєпископ Ігор ІСІЧЕНКО (Харків)

КРЕАТИВНІ ВИМІРИ МУЧЕНИЦТВА В «ЧИТАННІ ПРО БОРИСА І ГЛІБА»

ПРЕП. НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ

На тлі бурхливого сьогодення може згубитися непересічна дата в нашій національній історії – 1000-річчя мученицької смерти синів Володимира Великого, перших святих, канонізованих у Київській митрополії, – Бориса і Гліба, в хрещенні – Романа і Давида. Історія загибелі цих князів, що стали жертвами боротьби за київський престіл, була внесена до літопису (як вважав Олексій Шахматов, до Початкового літописного зведення1 – близько 1015 р.).

Очевидно, що драматична загибель молодих князів, популярних серед русинів, мала неабиякий суспільний резонанс, бо пам’ять про неї з часом не згубилася, і сюжет мучеництва Бориса і Гліба закріпився в руській історичній свідомості. Але все-таки найважливішим чинником входження страстотерпців до числа архетипних образів національної пам’яти став провіденційний. Адже саме в роки початку державно-політичної кризи, започаткованої зма-ганням за Київ трьох синів Ярослава Мудрого 1072 р., відбувається пере-несення мощів князів-мучеників до нової церкви, а їхня святість засвід-чується численними чудами2. Канонізація, здійснена, як можна здогадуватися попри брак документів, ще до кінця ХІ ст.3, була мотивована беззаперечними свідченнями святости Бориса і Гліба, водночас же й стимулювалася розкрит-тям у перебігу історії духовних вимірів такого незвичайного мучеництва, що на перший погляд видавалося ординарним виявом династичної боротьби.

1 А. А. Шахматов. История русского летописания, т. 1. Санкт-Петербург: Наука 2002,

с. 45–46. 2 Ипатьевская летопись [=Полное собрание русских летописей, т. 2], изд. 2-е.

Москва: Языки славянской культуры 2001, с. 171–172. 3 Борис и Глеб // Православная энциклопедия, т. 6. Москва 2003, с. 44–60; Анджей

Поппэ. О времени зарождения культа Бориса и Глеба // Russia Mediaevalis, т. 1. München: Wilhelm Fink Verlag 1973, S. 6–29; О. В. Творогов. Нестор // Словарь книжников и книжности Древней Руси, вып. 1: ХІ – первая половина XIV в. Ленин-град: Наука 1987, с. 274–278; А. Н. Ужанков. Святые страстотерпцы Борис и Глеб: К истории канонизации и написания житий // Древняя Русь: Вопросы медиевистики (2000/2), с. 28–50; (2001/3), с. 37–49.

10 Архиєпископ Ігор Ісіченко

Досить давніми, зіпертими на текст «Сказання про Бориса і Гліба», є порівняння київських страстотерпців зі святим Вацлавом Чеським. Дослі-дження Надії Мілютенко вдало вводять історію мучеництва князів Бориса і Гліба в загальноєвропейський контекст культів правителів-мучеників, що його складають сюжети про загибель і посмертне прославляння королів Нортумбрії Едвіна (пом. 633) і його племінника Освальда (пом. 642), королів Східної Англії Едмунда (пом. 870) і Етельберта (пом. 787), конунґа Олафа Норвезького (пом. 1030), королів Сигізмунда Бурґундського (пом. 524) і Едуарда Англійського (пом. 978), чеського князя В'ячеслава (пом. 929/935), королів Кнута IV Данського (пом. 1086) та Еріка IX Шведського (пом. 1160), ярла Маґнуса (пом. 1115), а також руських князів Ігоря Чернігівського (пом. 1147) та Андрія Боголюбського (помер 1174). Попри брак єдиної агіогра-фічної моделі мучеництва правителів, Надія Мілютенко відзначає подібність їхнього вшанування4.

Коли наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст. преп. Нестор Печерський звер-тається до мартирологічного сюжету про Бориса і Гліба, конфлікт між династичними гілками княжого дому Рюриковичів набуває незворотнього характеру й переростає в структурну кризу. Печерський літописець в усіх трьох творах, пов’язаних з його іменем, прагне виявити духовні витоки цієї кризи та знайти її християнську альтернативу. «Повѣсть временных лѣт», концептуально важливим складником якої стає серед іншого сюжет про загибель Володимирових синів5, послідовно засуджує княжі чвари, виводячи їх із небажання коритися патріярхальним засадам управління державою. Центральний персонаж «Житія преп. Феодосія Печерського» виявляє свою сповідницьку ревність, серед іншого, в мужньому осуді позбавлення київ-ського престолу Ізяслава Ярославича, котрого преподобний вважав закон-ним спадкоємцем. Він викриває Святослава Ярославича, «яко неправедна сътворивша, не по закону сѣдша на столѣ томь [...] Сице и послѣди же вписа к нему епистолію велику зѣло, обличая того и глаголя: глас крове брата твоєго въпієт в Богу, яко Авелева на Каина»6. У цьому контексті Несторова 4 Н. И. Милютенко. Святые Борис и Глеб и другие правители-мученики в Европе //

Восточная Европа в древности и средневековье: Язычество, христианство, церковь: Чтения памяти члена-корр. АН СССР В. Т. Пашуто: Тезисы докладов. Москва 1995, с. 38–41; Святые князья-мученики Борис и Глеб / исследование и подготовка текстов Н. И. Милютенко, отв. ред. Г. М. Прохоров. Санкт-Петербург: Изд-во Олега Абышко 2006, c. 15–39.

5 Ипатьевская летопись [=Полное собрание русских летописей, т. 2, изд. 2-е]. Москва: Языки славянской культуры 2001, cтвп. 118–127.

6 Дмитро Абрамович, проф. Києво–Печерський патерик / вступ, текст, примітки. Київ 1931, с. 66, 67.

Креативні виміри мучеництва... 11

інтерпретація сюжету про князів-страстотерпців у його версії житія, «Чтеніи о Борисѣ и Глѣбѣ» виглядає цілком відповідною до виявлених у двох інших текстах етичних підходів.

Дуже істотним компонентом цієї версії, що відрізняє Несторове «Чтеніє» від сюжетно близьких агіографічних та літописних текстів, є вступний екскурс у споконвічну історію протистояння добра і зла, Бога і диявола7. Цей богословський вступ, попри свою схематичність, дуже чітко окреслює онтологічну перспективу мартирологічного сюжету. Гріхопадіння праотців, Каїнове братовбивство, ідолопоклонство, вбивство пророків, розп’яття Спасителя світу – перелічені епізоди концентруються довкола образу спокон-вічного опонента Творця, втіленого у видіння пророка Ісаї: «Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу!» (Ісая 14:13-15)8. До старозавітного тексту Нестор безпосередньо звертається, згадуючи диявола, затятого ненависника добра, «иже бѣ рекл: Да створю престол свои на звѣздах, и сриновен бысть на землю»9. Гординя, що втілю-ється в жадобу правління світом, визначає механізми всіх деструктивних процесів, спрямованих на шкоду людині.

Альтернативою ж диявольському нестримному властолюбству виступає в онтологічній моделі Нестора безмежне Боже милосердя: «Ни ту ся Бог прогнѣва на созданиє своє нъ милосердоваше о твари своєй»10. Знаком цього милосердя стає місія пророків, а згодом – апостолів, покликаних застерігати світ від служіння злу, найвищим же тріумфом – прихід самого Божого Сина, який «смерти вкуси волею страстию своєю и положен быст во гробѣ и сниде на ада и дерьжаву єго раздруши»11. Зухвала гординя диявола долається жер-товною любов’ю Христа і Його покірливим відкупительним стражданням.

У такій онтологічній перспективі загибель Володимирових синів звіль-няється від однобічних інтерпретацій, обумовлених банальним контекстом

7 Святые князья-мученики Борис и Глеб / исследование, подготовка текстов Н. И. Ми-

лютенко, отв. ред. Г. М. Прохоров. Санкт-Петербург: Изд-во Олега Абышко 2006, с. 257–260.

8 Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту, із мови давньо-єврейської та грецької на українську наново перекладена / перекл. Іван Огієнко. Українське Біблійне Товариство 2005, с. 776.

9 Сергій Бугославський, проф. Україно-руські пам'ятки ХІ–ХVІІІ в.в. про князів Бориса та Гліба: Розвідка й тексти. Київ: З друкарні Всеукраїнської Академії Наук 1928, с. 180.

10 Там само, с. 181. 11 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 181.


династичних змагань. І Борис, і Гліб постають репрезентантами творчої сили Церкви, здатної обернути вразливу позицію непротивлення злу на лицарську чесноту в двобої світла й темряви. Чесноту, так містко й виразно сфор-мульовану Апостолом народів: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим. 12:21)12.

Візуалізуючи образи обох персонажів, Нестор оперує закладеним у тексто-творчу модель контрастом «світло – темрява». Святі брати сяяли поміж Володимировими синами «свѣтящеся, акы двѣ звѣздѣ свѣтлѣ по средѣ тем-ных»13. Коли старійшина міста знайшов тіло Гліба, «видѣв же святаго свѣтя-щася яко молнии»14. На місці поховання Бориса і Гліба бачили вночі «овогда свѣщѣ, овогда столп огньн с небесѣ сущ»15. У зв’язку з відкриттям мощів страстотерпців Нестор нагадує євангельські слова про світильник, що його ставлять «на свічник, і світить воно всім у домі» (Мт. 5:15)16, й називає святих світильниками, яким годиться сяяти всім людям у храмі, «яко же бо сълнечь-ныя луча сияюща, тако испущаєта цѣлебныя дары всѣм вѣрным»17. Саме так, «акы ангелома»18, сяють обличчя відкритих до прославлення мучеників. Неземне світло позначає явлення Бориса і Гліба ув’язненим19. А серед чуд, вчинених святими, є й повернення зору сліпому: «прозрѣти єго створиста»20. Прославляючи князів-мучеників наприкінці «Чтенія», Нестор називає їх «свѣтьлами неугасающими и солнца свѣтлѣйшими», котрі «нощ же и день не оскудѣвая, свѣт посѣщая тьмьныя»21.

Натомість Святополк, коли «вложи зло си враг в сердце єго», наказує слугам, посилаючи їх убити Бориса: «Нападше на него, нощию погубите єго»22. І по смерті Святополка його бачуть «в мрацѣ суща»23.

Сфера дії Святополка як знаряддя князя темряви – ніч, пітьма, безплідний простір, що ховається від креативної, життєдайної сили Сонця правди. В цьому семіотичному просторі інтенційність приречена перетворюватися на нищівну силу, що протистоїть самому буттю. Прагнення Святополка 12 Біблія, с. 1264. 13 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 183. 14 Там само, с. 194. 15 Там само, с. 196. 16 Біблія, с. 1071. 17 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 197. 18 Там само, с. 197–198. 19 Там само, с. 200. 20 Там само, с. 205. 21 Там само, с. 206. 22 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 188. 23 Святые князья-мученики Борис и Глеб, с. 376.


узурпувати владу нездатне перетворитися на імпульс розвитку – воно обер-тається смертю, спустошенням, зрештою, – самознищенням і пориненням самого персонажа в морок смерти.

Позірний парадокс сюжету, акцентований у Несторовому «Чтеніи», - протиставлення активності Святополка позірної бездіяльности, апатичности героїв. Святополк квапиться захопити батьків престіл, розшукує братів, посилає навздогін убивць. Натомість і Борис, і Гліб відмовляються не лише від протидії опонентові, але й від втечі, усуваються від дії, завмирають, поринаючи в молитву, в найдраматичнішу мить передчуття смерти. Поземній експансії темряви вони протиставляють простовисне піднесення до джерела світла.

Внутрішні боріння Бориса і Гліба, їхнє молитовне стояння перед Богом розкриваються як лицарський герць, у якому воїни світла долають спокуси темних пристрастей. Борис і зображується як воїн, переможець, посланий Володимиром рятувати «люди от супротивящихся єму поган»24. Вороги тікають перед його наближенням: «бѣжаша не дерзнуша стати противу блаженному»25. Віддані Борисові дружинники, «бѣ бо их до 8 тысящ вси же во оружии»26, спонукають його до збройного опору узурпаторові. Але він не хоче вірити попередженням про замах, відмовляється вживати силу чи навіть тікати в іншу країну, заявляючи: «уне єсть мнѣ одиному умрети, нежели толику душь»27.

Таким чином Нестор акцентує христологічний характер Борисової само-пожертви: померти самому за спасіння всіх. Символічно, що, зустрічаючи убивць, князь читає утреню: шестопсалміє, з якого цитується початок 3-го псалма28, недільне Євангеліє. Борис обирає жертовну смерть з Христом, і ранкове богослужіння знаменує його прилучення до світанку вічного життя, що засвідчують передсмертні слова, остання фраза яких буквально цитує перше й останнє з семи слів Спасителя на хресті: «Владыко, отдаи же им грѣхов»29 – пор. Лк. 23:3430 та «В руцѣ Твои предаю дух мои»31 – пор. Лк. 23:4632. Свідома самопожертва стає перемогою над власною слабкістю, над спокусами участи в збройному протистоянні. 24 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 191. 25 Там само, с. 187. 26 Там само, с. 189. 27 Там само, с. 189. 28 Там само, с. 190. 29 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 191. 30 Біблія, с. 1177. 31 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 191. 32 Біблія, с. 1177.


Молодший і позбавлений харизми успішного полководця Гліб спершу тікає від небезпеки. Але, коли його вже наздоганяє човен із ворогами, він перемагає страх смерти, відсилає геть своїх захисників, «да нѣ како и тых погубят и пролиють кровь неповиньну»33, і молиться словами псалма (Пс. 34:1–6)34. Христологічний складник образу святого акцентується порів-нянням його вбивці повара зі зрадником Юдою, а самого Гліба – з «ягнятком безголосим» («акы агня незлобиво»35, пор. Діян. 8:3236; Ісая 53:7–837). У своїй загибелі князь єднається з самим Христом, «Агнцем Божим, що на Себе гріх світу бере» (Ін. 1:29)38.

Добровільне страждання героїв інтерпретується як творчий акт, завдяки якому мученик відкриває для себе перспективу вічного світла й осяває цим світлом довколишній простір, не обмежений часом його життя. Очевидно, що в цьому світлі прихід «христолюбивого книжника»39 Ярослава Володи-мировича на київський престіл постає перемогою справедливости, а від-криття ним мощів молодших братів – знаком входження й самого князя в сакральний простір: «бѣ муж тъ и правѣден, и тих, ходяи в заповѣдех Божиих»40.

Не менш цікава й ретроспективна лінія сюжету, яка дозволяє залучити до історії загибелі святих їхнього батька, Володимира Святославича. Як неод-норазово відзначалося41, Нестор-агіограф ще не використовує свято-андрі-ївської легенди, акцентуючи особисту місію Володимира в наверненні Руси до Христової віри. Ініціяльна роль, відведена в «Повѣсти временных лѣт» апостольській проповіді42, належить у «Чтеніи» чудовному покликанню Воло-димира Богом: «явленіє Божиє быти єму крьстьяну створи же»43. Залучення князя до осяяного Божою присутністю спасительного простору Церкви, неба на землі, перетворює і його на джерело світла, котре відбивають «двѣ звѣздѣ

33 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 192. 34 Біблія, с. 628. 35 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 193. 36 Біблія, с. 1223. 37 Там само, с. 820. 38 Там само, с. 1180. 39 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 201. 40 Там само, с. 194. 41 В. К. Зиборов. О летописи Нестора: Основной летописный свод в русском летописа-

нии XI в. Санкт-Петербург: Издательство Санкт-Петербургского университета 1995, с. 92–96; Святые князья-мученики Борис и Глеб, с. 253.

42 Ипатьевская летопись, ствп. 6–7. 43 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки, с. 183.


свѣтлѣ», Борис і Гліб44. Обидва мученики акумулюють у собі креативні інтенції батька й виносять його апостольську місію на новий рівень – свідомої жертви за ближнього.

Відкупительну ціну цього добровільного зречення себе, а радше його нестачі, засвідчив досвід історичних втрат і поразок: від княжих чвар Несторової доби через драму Руїни та поразку визвольних змагань аж до сучасних амбітних протистоянь в українському політикумі. Ориґінальність прп. Нестора як агіографа чи не найбільше виявляється в піднесенні подвигу мучеництва до рівня визначального онтологічного чинника, світлої творчої сили, здатної протистояти руйнівній дії духів темряви, що несуть народові фатальне порізнення й братовбивство. Дару, «єгоже дарова от вѣка угод-ником» Бог, «иже помиловавы низведе ны от тьмы ко свѣту»45. І на нашій важкій дорозі від темряви братоненависницьких ідеологій до просвітленого братньою любов’ю досвіду національної солідарности креативний потенціял подвигу Бориса і Гліба щодалі більше відкриває свою неперехідну акту-альність.

44 Сергій Бугославський. Україно-руські пам'ятки. 45 Там само, с. 184.

Сергей ТЕМЧИН (Вильнюс)

СЛАВЯНСКИЙ КАНОН НА ПЕРЕНЕСЕНИЕ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ НИКОЛАЯ МИРЛИКИЙСКОГО:

РЕКОНСТРУКЦИЯ АКРОСТИХА*

Славянский канон 4-го гласа на перенесение мощей святителя-чудотворца Николая Мирликийского (9 мая; перенесение состоялось в 1087 г.) с зачином «Просвети ми душу и сердце…» традиционно считается древнерусским про-изведением раннего периода, созданным около 1091 года1. Его авторство гипотетически приписывается иноку Григорию, творцу канонов (известен по Киево-Печерскому патерику), либо переяславскому епископу Ефрему († между 1091 и 1101 гг.).

* Искренне благодарю Л. В. Мошкову, А. А. Турилова и О. В. Ладу за дружескую

помощь в работе с рукописными источниками, а также сотрудников отделов рукописей ГИМ, РВГАДА и РГБ, чьи рукописи использованы при написании данной статьи.

1 Н. К. Никольский. Материалы для повременного списка русских писателей и их сочинений (X–XI вв.), Санкт-Петербург 1906, с. 461–466; Ф. Г. Спасский. Русское литургическое творчество (по современным минеям). Париж 1951, с. 49–50; Г. Под-скальски. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988–1237 гг.), издание второе, исправленное и дополненное для русского перевода [=Subsidia Byzantinorossica, t. 1]. Санкт-Петербург 1996, с. 383–384; Е. А. Смыка. Праздник перенесения мощей св. Николая: ранняя русская гимнографическая традиция // Церковное пение в историко-литургическом контексте: Восток – Русь – Запад (к 2000-летию от Рождества Христова): Материалы Международной научной конференции (15–19 мая 2000 г.) / ред. И. Лозовая. [=Гимнология, вып. 3]. Москва 2003, с. 159–169; Е. Smyka. Die Offizien des Heiligen Nikolaus in der russischen Kirchenmusik des 12. bis 17. Jahrhunderts. [=Musikwissenschaft an der Technischen Universität Berlin, Bd. 6]. Berlin 2005; В. И. Легких. Службы на преставление и перенесение мощей святителя Николая Мирликийского в славянской рукописной традиции XII – начала XVII в.: Текстология гимнографии. Москва – Санкт-Петер-бург 2011; С. А. Черкасова. О русской гимнографии праздника на Перенесение мощей святителя Николая // Добрый кормчий: Почитание святителя Николая в христианском мире: Сборник статей / ред. А. В. Бугаевский. Москва 2011, с. 238–251; Є. Джиджора. Символізація образу святителя в Службі на перенесення мощів св. Миколая (публикуется в настоящем сборнике, с. 27–36).

Славянский канон на перенесение мощей святителя Николая Мирликийского 17

Данный канон «обладает такой редчайшей для ранней русской гимно-графии особенностью, как текстовой акростих (окончание его частично утрачено во всех списках, и поэтому нельзя установить, сопровождался ли он именем автора)»2. При этом прочитывается лишь начало акростиха: «Древнейший пример Акростиха в русской гимнографии дает цикл канонов на перенесение мощей свт. Николая Чудотворца (Просвети душу и сердце 4-го гласа), где по тропарям читается начальная часть фразы: П(р)енесение мощии твоих… Канон дошел в списках не ранее нач. XV в. (старший – в пергаменной Минее служебной на май – ЯМЗ, № 15467), но дефекты Акростиха во всех списках указывают на большую древность текста, возможно восходящего к рубежу XI–XII вв.» 3.

Реконструкция акростиха затруднена вариативным составом тропарей по спискам канона. В связи с этим В. И. Легких выделила три его редакции4:

а) основная, представленная рукописями второй половины XV – сере-дины XVII вв., в основном списками Минеи служебной на май (Кир.-Бел. 295/552; 324/581; 336/593; 387/644; Пог. 369, 555; ОСРК. F.I.143; F.I.160; Q.I.160; ОЛДП Q.734/5; БРАН, Арханг. К 12; Син, 257);

а) первая переработка с полной заменой тропарей 6, 7, 8 и 9-й песен (при сохранении ирмосов): первый из новых тропарей заимствован из иного майского канона на перенесение мощей Николая с зачалом «Песнь устен моих приими…», а остальные взяты из посторонних служб, причем 2-й тропарь 6-й песни содержит обращение Аполинарие; засвидетельствована в единственном списке – Минее праздничной второй половины XVI в. (РНБ, собр. Соловецкое (ф. 717), № 1077/1186)5;

б) вторая переработка с заменой отдельных тропарей: 2-го тропаря 1-й песни, 3-го тропаря 3-й песни, 2-го тропаря 8-й песни и 2-го и 3-го тропарей 9-й песни, причем последние два тропаря выписаны из декабрьского канона 2 А. А. Турилов. Гимнография. Ранняя русская гимнография (XI–XIII вв.) // Право-

славная энциклопедия, т. 11. Москва 2006, с. 498. 3 А. А. Турилов. Акростих. В славянской традиции // Православная энциклопедия, т. 1.

Москва 2000, с. 406. 4 В. И. Легких. Службы на преставление, с. 187–188. 5 Происхождение последних тропарей не было известно исследовательнице, но

приведенное ею имя Аполлинария, содержащееся во 2-м тропаре 6-й песни, позво-ляет предполагать, что по крайней мере часть тропарей этой редакции заимствована из составленного Климентом Охридским канона Аполлинарию Равеннскому, известного сейчас всего в двух полных (восточнославянских) списках, см.: М. Ф. Му-рьянов. Равеннская тема в письменности Киевской Руси // Palaeoslavica (Cambridge, Mass.), vol. 9 (2001) 72–82; М. Йовчева. Старобългарската служба за св. Аполинарий Равенски от Климент Охридски // Palaeobulgarica (2002/1) 17–32.

18 Сергей Темчин

Николаю Мирликийскому с зачалом «Венченосец престолу Христову…»; представлена четырьмя рукописями середины XV–первой половины XVII вв., в основном списками Минеи праздничной (Солов. 541/560; 1083/1192; 1084/1193; Соф. 416).

Выделенные В. М. Легких редакции канона не всегда соотносятся с редак-циями самой майской службы на перенесение мощей свт. Николая, в составе которой он находится. Так, основная редакция канона представлена спис-ками 4-х разных редакций Службы: полиелейной второго типа, бденной пространной одноканонной второго типа, бденной двухканонной первого и второго типов6. Первая переработка канона представлена списком бденной двуканонной редакции службы первого типа (иные списки которой содержат основную редакцию канона). Лишь вторая переработка канона соответствует определенной редакции Службы, поскольку представлена всеми известными исследовательнице списками бденной пространной двуканонной редакции.

Продвинуться в реконструкции акростиха канона Просвети ми душу и сердце… позволяют его опубликованные версии (три рукописных и один печатный источник):

У = восточнославянский сборник минейных служб второй половины XV в. (Увар. 341-4о, л. 82–101)7; аналогичный состав тропарей канона содержат также иные восточнославянские списки службы: праздничная минея рус-ским святым XVI в. (Тр.-Серг. 623, л. 581–583 об.)8 и служебная минея на май 1570 г. (Син. 796, л. 128–146), Псалтырь с восследованием второй четверти (не ранее 1538 г.) XVI в. (Обол. 78, л. 693 об.–706);

Т = восточнославянская праздничная минея на май–август XV в. (Тр.-Серг. 613, л. 31–33 об.)9; аналогичный состав тропарей содержат и иные восточнославянские списки службы, в том числе древнейший: Минея служебная на май начала XV в. (ЯМЗ, 15467, л. 31 об.–35), Житие

6 Ср. обобщающую таблицу, данные которой не вполне точны: В. И. Легких. Службы

на преставление, с. 158. 7 Список опубликован: Леонид (Кавелин). Посмертные чудеса святителя Николая,

архиепископа Мирликийского чудотворца: Памятник древней русской письмен-ности XI века. Труд Ефрема, епископа Переяславского[=Памятники древней пись-менности и искусства, № 72]. Санкт-Петербург 1888, с. 62–74.

8 Фотографии рукописи доступны на сайте Троице-Сергиевой лавры – www.stsl.ru 9 Фотографии рукописи там же. Инципиты песнопений службы на перенесение

мощей свт. Николая, включая тропари первой песни канона Просвети ми душу и сердце…, поэтому списку опубликованы, см.: Е. Е. Голубинский. История Русской Церкви, т. 1: Период первый, киевский или домонгольский, 2-я половина тома, 2-е издание, исправленное и дополненное. Москва 1904, с. 517–518.


Николая Чудотворца со службой (Щук. 414, л. 30–45), Псалтырь с восследованием 1523–1532 гг. (Обол. 77, л. 422–427 об.);

А = сербская праздничная минея начала XVI в. (ÖNB, Cod. slav. 69, л. 62–81)10;

З = «Зеленые минеи» Русской православной церкви (2-е издание)11.

Ниже представлен сводный состав тропарей в упрощенном стандарти-зованном правописании по 4-м опубликованным источникам с указанием вариативности зачал (в скобках) и заимствованных из иных служб тропарей (подчеркнуты). Укладывающиеся в акростих зачала, в том числе вариа-тивные, выделены.

Канон на перенесение мощей свт. Николая Мирликийского (сводный состав тропарей по 4-м опубликованным источникам)

песнь 1 Просвети ми душу и сердце… У, Т, А, З Радостно повинуяся… У, А Едину ты обрет… Т, А, З (Небесную ты обрет…) Начинается превечныи… У, Т (Зачинается превечныи…), А (Написается

превечныи…), З (Зачинается превечныи…)

песнь 3 Естеством тя обретох… У, Т, А, З (Печальнии тя обретохом…) Славныи Николае… У, Т, А, З (Святителю Николае…) Един родитися изволи… Т, А, З; Ты мати Божия… У

песнь 4 Начальным, богогласе… У, Т, А, З Избави стадо свое … У, Т, А, З Естеством несказаннаго… У, Т, А, З

песнь 5 Многим чудотворением… У, Т, А, З О, выше ума… У, Т (Выше ума…), А (Свыше ума…), З (Бога благоволением

на хребет…) Щит верным… У, Т, А, З 10 Список опубликован: Т. Суботин-Голубовић. Празновање преноса моштију светога

Николе (9/22. мај) према српским рукописима // Старобългарска литература, кн. 33–34: Филологически изследвания в чест на Климентина Иванова за нейната 65-годишнина. София 2005, с. 225–233.

11 Минея майская, ч. 1. Москва 2002, с. 336–343.


песнь 6 Еже людем божиим… У, Т (Иже людем божиим…), А (Иже людем

божиим…), З (Люди божия…) Имел еси путь… У, Т, А, З [С] Блаженне святителю Христов… А Ты дверь света… У, Т, А; Ты дверь Царя небес… З

песнь 7 Аще и уму всему… У, Т, А, З (Вещеи суетством всему уму…) Господню славу умно… А О, преславная твоя чудеса… У, Т, З; Укрепил еси душу… А Нашему смирению заступница… У, Т, З; Бысть светлость жилище… А

песнь 8 Израсте яко цвет… У, Т (Взрасте яко цвет…), З (Возрасл еси яко цвет…); На

неразоримую жизнь… А Каплющая божия сладость… Т, З (Искапавыи божия благодати…); Яко слуга

Христов… А О, святая и преславная… У; Исполнь священия плод… А Ликов естественных… У, Т, З

песнь 9 Память твоя днесь… У, Т, З; Ты божественныя наслаждься… А [О] Преславная память твоя… Т, З; В раистеи [пищи] ныне… У; За ны верою

память ти… А; Умертви наша плостския… Т, З; Премудростию и силою… У; Воплощеннаго

Слова… А

Прочитанная А. А. Туриловом начальная часть акростиха «П(р)енесение мощии твоих…», видимо, не вполне точна. Более вероятен акростих *ПРЕ-НЕСЕНИЕ МОЩИИ СТАГО НИКОЛЫ ПОЮ, читающийся (с некоторыми отклонениями, о чем ниже) почти полностью по тропарям канона, включая богородичные. При этом богородичен 8-й песни участвует в создании акростиха двумя первыми литерами.

Две акростишные буквы, взатые в скобки в приведенной выше росписи тропарей, вполне выводимы из указанных рядом с ними реальных инципитов опубликованных источников: по всей видимости, в 3-м тропаре 6-й песни произошла инверсия первых двух слов (либо первое слово блаженне добавлено вторично), а 2-й тропарь 9-й песни утратил начальное восклицание О! (ср. представленные выше разночтения в 2-й тропаре 5-й песни, отражающие подобную утрату начального восклицания).


Восстановленный славянский акростих, не содержащий имени автора, выявляет такую структуру канона, в которой трехтропарные песни (3-я, 4-я, 5-я и 9-я) чередуются с четырехтропарными (1-я, 6-я, 7-я и 8-я). В этом отно-шении канон оказывается вполне уравновешенным, а его первая и вторая половины (по 4 песни каждая) – обратно-зеркально симметричными. Исполь-зование в акростихе не одной, а двух первых букв богородична 8-й песни обусловлено желанием автора сохранить указанную структурную симметрию.

Написание акростишной формы ПРЕНЕСЕНИЕ через букву есть в при-ставке (а не ять, как в раннеболгарской традиции) связывает создание акро-стиха с восточнославянской языковой средой12. Однако акростишная слово-форма Николы с конечным -ли (а не -лы) обусловлена не столько южносла-вянским произношением, сколь ограниченностью церковнославянских лексем, начинающихся на лы- (лыскарь ‘кирка’, лысто ‘голень’, лыщатися ‘улыбаться’) и в основном обладающих семантикой, не слишком подходящей для гимнографического текста. Трудно сказать, почему заключительная акростишная форма в реальности имеет вид *ПОУ вместо орфографически более корректного *ПОЮ.

Печатная версия «Зеленых миней» (З) нередко содержит те же перво-начальные (т.е. участвующие в создании славянского акростиха) тропари с видоизмененными зачалами, разрушающими исходный актростих (см. 3-й и 4-й тропари 1-й песни; 1-й тропарь 3-й песни; 2-й тропарь 5-й песни; 1-й тропарь 6-й песни; 1-й тропарь 7-й песни; 1-й и 2-й тропари 8-й песни). Столь многочисленные отклонения в начале тропарей позволяют предполагать, что данный текстовой вариант возник при работе книжника с поврежденным источником, частичные утраты которого восполнялись им по смыслу (с опорой на контекст), без обращения к параллельным славянским источ-никам. При этом вариант «Зеленых миней» не содержит вставных тропарей, заимствованных из посторонних служб.

Восточнославянская минея Троице-Сергиевой лавры (Т) также не содер-жит вставных (заимствованных) песнопений, а первоначальные тропари го-раздо реже имеют отклоняющиеся зачала, подобные версии «Зеленых миней» (4-й тропарь 1-й песни; 2-й тропарь 5-й песни; 1-й тропарь 8-й песни).

12 В древнерусской книжности неполногласная приставка прѣ- довольно последова-

тельно писалась через букву есть уже с конца XI в., см.: В. М. Живов. „Въ плѣну у ангеловъ, на дикомъ брегѣ – ахъ!“ // Поэтика. История литературы. Лингвис-тика: Сборник к 70-летию Вячеслава Всеволодовича Иванова / ред. А. А. Вигасин и др. Москва 1999, с. 777–791, см. также: В. М. Живов. Восточнославянское правописание XI–XIII века. Москва 2006, с. 178–199.


Следовательно, источники Т и З представляют ту же текстовую традицию (без вставных тропарей), которая при этом характеризуется пропуском нескольких первоначальных песнопений, участвующих в создании акростиха (2-й тропарь 1-й песни; 3-й тропарь 6-й песни; 2-й тропарь 7-й песни; 3-й тропарь 8-й песни). Эти пропуски обусловлены редакторским стремлением добиться равного количества песнопений (двух рядовых тропарей и богоро-дична) во всех песнях путем устранения по одному тропарю из каждой четырехтропарной песни.

Восточнославянский сборник минейных служб (У) также обнаруживает стремление уравнять количество песнопений во всех песнях до трех (двух рядовых тропарей и богородична), но из четырехтропарных песен был устранен несколько иной набор тропарей (3-й тропарь 1-й песни; 3-й тропарь 6-й песни; 2-й тропарь 7-й песни; 2-й тропарь 8-й песни).

Примечательно, что в обоих случаях в четырехтропарных песнях устра-няемые тропари выбирались не по содержанию, а по формальным алгоритмам, каждый из которых характеризуется собственной логикой и симметрично-стью: в первом случае из четырехтропарных песен устранялись тропари 2-й – 3-й – 2-й –3-й, а во втором случае 3-й – 3-й – 2-й – 2-й, что вряд ли случайно.

Кроме того, источник У содержит замену трех исходных тропарей канона на заимствованные из иных (в том числе посторонних) служб:

Служба на перенесение мощей свт. Николая (9 мая) по источнику У

Служба преп. Харитону (28 сентября)

3-я песнь, богородичен: Ты, мт҃и Бж҃иӕ, ты ѥдина земнымъ преѥстьственымъ бл҃гымъ ходатаице, Мти҃ Би҃ ӕвисѧ, тѣмже ти радостно вопиѥмъ.

3-я песнь, богородичен: Ты ѥдина на земли преѥстьствьнъмь бл҃гмъ ходатаица, мт҃и бж҃иӕ, тѣмь же ти радость въпиѥмъ13.

Все же непосредственный источник этого заимствования определить за-труднительно, поскольку тот же богородичен в ранней восточнословянской гимнографической традиции засвидетельствован также в службе преп. Феодору Трихине (20 апреля)14. Присутствует он также в современном церковно-

13 Цитируется по изданию сентябрьской минеи 1095–1096 гг. (Син. тип. 84), см.:

И. Я. Ягич (ред.). Служебные минеи за сентябрь, октябрь и ноябрь в церковно-славянском переводе по русским рукописям 1095–1097 г. [=Памятники древне-русского языка, т. 1]. Санкт-Петербург 1886, с. 216.

14 Incipitarium liturgischer Hymnen in ostslavischen Handschriften des 11. bis 13. Jahrhun-derts, Teil 3 / ed. H. Rothe [=Abhandlungen der Nordrhein-Westfälischen Akademie der


славянском Октоихе15, а в греческой традиции используется значительно чаще16. В любом случае можно полагать, что заимствование производилось согласно гласу (4-й) и положению в каноне (богородичен 3-й песни).

Следующие два заимствования:

Служба на перенесение мощей свт. Николая (9 мая) по источнику У

Зимняя служба свт. Николаю Мирликийскому (6 декабря)

9-я песнь, 2-й тропарь: В̾ раистѣи нынѣ водворѧӕсѧ и неизреченьную славу ӕснѣ оувѣдѣвъ, ѿ нбснаго круга, пѣвца своӕ видиши ѿ стрсти избавлѧӕ, Бо҃носе пребл҃жне Николаѥ.

9-я песнь, 2-й тропарь: Въ раистѣи пищи нынѣ въдварѧӕ сѧ и неиздреченьноую славоу ӕсно оувѣдѣвъ отъ небесьнааго кроуга пѣвьцѧ своӕ видиши отъ страсти избавлѧӕ, богоносе блажене.

9-я песнь, 3-й тропарь (богород.): Прмдрстью и силою слово существеноѥ ѡч҃ь, Бо҃мт ҃и чстаӕ зачала ѥси ѿ своѥӕ крови свою црк ҃вь, приимшию, въ ѥдинении смѣшьшѥ нераздрушиму.

9-я песнь, 3-й тропарь (богород.): Прѣмоудрость и силоу и слово соущьствьноѥ отьче, богомати чиста, зачала ѥси отъ своѥӕ пречистыӕ кръве свою цьркъвь, приимъши и сию въ ѥдинении съмѣшьши нераздроушимоу17.

В данном случае в славянский канон 4-го гласа включались тропари переводного декабрьского канона Венченосец престолу Христову… Феофана Начертанного 2 гласа на основании посвящения тому же святому – Николаю Мирликийскому и положению в каноне (последние 2 тропаря 9-й песни, включая богородичен). Вероятно, таким образом восполнялась механическая утрата заключительных тропарей канона в том источнике, с которым работал осуществивший данное заимствование книжник. Такое же восполнение характерно для выделенной В. И. Легких второй переработки канона Просвети ми душу и сердце… (см. выше).

Wissenschaften, Bd. 118, 3; Patristica Slavica, Bd. 16, 3]. Paderborn etc. 2008, S. 437, № 21353.

15 П. Симић. Азбучник песама Октоиха. Београд 2009, с. 387 (Ты едина сущим на земли, яже паче естества…).

16 Н. Follieri. Initia Hymnorum Ecclesiae Graecae, vol. 3 [=Studi e Testi, vol. 213]. Città del Vaticano 1962, p. 569 (Σὺ μόνη τοῖς ἐπὶ γῆς…).

17 Оба тропаря декабрьской службы цитируются по изданию рукописи XII в. (Син. 162), см.: Gottesdienstmenäum für den Monat Dezember nach den slavischen Hand-schriften der Rus’ des 12. und 13. Jahrhunderts, Teil 1: 1. bis 8. Dezember [=Abhandlungen der Nordrhein-Westfälischen Akademie der Wissenschaften, Bd. 98; Patristica Slavica, Bd. 2]. Opladen 1996, S. 364–366.


Поскольку присутствующие в источнике У заимствованные тропари выбирались из разных источников и на разных основаниях (глас и положение в каноне для богородичного 3-й песни; святой и положение в каноне для двух заключительных тропарей 9-й песни), следует думать, что эти заимствования производились разными людьми на различных этапах текстологической истории данной версии.

Сербская праздничная минея (А) характеризуется наибольшим количест-вом вставных тропарей, и все они взяты из одной и той же Службы преп. Геор-гию Малеину (4 апреля), составленной Феофаном Начертанным на 2-й глас:

Служба на перенесение мощей свт. Николая (9 мая) по источнику А

Служба преп. Георгию Малеину (4 апреля)

7-я песнь, 3-й тропарь: Оукрѣпиль си д(оу)шоу силою пр(ѣ)ч(и)стою. ѡ(ть)че Николае. того дрьжавою погоубиль еси. тебѣ ненавидещїих(ь) плькы. на тѣх(ь) кр(ь)стом(ь) поманоуль еси. имже сьблюдаем(ь) поӕше. бл(аго)с(ло)вень еси Г(оспод)и Б(ож)е.

7-я песнь, 1-й тропарь: Оукрѣпль сѧ доушею силою крьстьною, отьче Геѡрγиѥ, того дьржавою (.) погъналъ ѥси тебе ненавидѧщиихь пълкъ, на тѣхъ крьстъмь поманоу, имьже съблюдаѥмъ поӕше: «блснъ».

7-я песнь, 4-й тропарь (богород.): Быс(ть) свѣтлос(ть) жилище Х(ри)с(то)во. прѣстол(ь) его чювьствова ѡ(ть)че бивь. и сьмисла с(ве)т(и)ни испльнѥнь. вѣрою ж. и бл(а)годѣтїю сїае. вьзиваше Николае.

7-я песнь, 3-й тропарь: Бысть свѣтило жилище христово, прѣстолъ чювьствиӕ, отьче, бывъ (.) и съмысла, свѧтынѧ испълнь вѣрою же и благодатию сиӕӕ и възъваѥ, геѡргиѥ: «блснъ».

8-я песнь, 1-й тропарь: На неразоримүю жизнь. и на неоувѣдающүю пищү. ѡче прѣстави се Николае. на пр(и)сносүщнүю славү. и на невеч(е)рнїи свѣт(ь). б(о)жїе бо сѣданїе его поем. бл(аго)с(ло)вите.

8-я песнь, 1-й тропарь: На неразоримоую жизнь, на неоувѧдаѥмоую пищю, отьче, престави сѧ на присносоущюю славоу и на невечерьньи свѣтъ, божиѥ бо ӕви сѧ дѣланиѥ, ѥгоже прѣвъзносимъ въ вѣкы вьсѧ.

8-я песнь, 2-й тропарь: Ӕко слоуга Х(ри)с(то)вь ӕко слоужи-тел(ь) таинь. ӕко неблазнь быс(ть). пр(ѣ)подобнїи Николае. стр(а)сти исцѣлӕеши д(оу)шамь и тѣлом(ь). пое бл(аго)с(ло)вите вса дѣла.

8-я песнь, 2-й тропарь: Ӕко слоуга христовъ, ӕко слоужитель вѣрьны, ӕко строитель того таинъ. ӕко безблазньнъ наставьникъ бысть, геѡргиѥ преподобьне, страсти исцѣлѧӕ доушамъ же и тѣломъ.


8-я песнь, 3-й тропарь: Испльни с(ве)щенїа плод(ь). на гүмно Х(ри)с(то)во ѡ(ть)че принесе. ӕко гроздь вь н(е)б(е)с(н)ѣх(ь) точилѣх(ь). прѣбл(а)жен̾не Х(ри)с(то)ви прѣд(ь)стое. егож прѣвьзносим(ь).

8-я песнь, 3-й тропарь: Испълнь пощениӕ плодъ на гоумьно христово, отьче, принесе сѧ ӕко зьрѣлъ гръзнъ въ небесьныихъ точилѣхъ, преблажене, изьгнетенъ оумилениӕ: ѥгоже прѣвъз.

9-я песнь, 1-й тропарь: Ты б(о)ж(ь)ствнїе наслаждеи се красоти. еиже вса тварь желаеть виденїемь. и житїемь свѣтло видѣти. се бо үкрасиль еси ѡ(ть)че Николае. тѣмже те оублаж(а)ем(ь).

9-я песнь, 2-й тропарь: И божьствьныӕ наслажаӕ сѧ доброты, ѥӕже вьсѧ тварь желаѥть, видѣниѥмь и дѣӕнии житиѥмь свѣтьлъмь себе оукрасилъ ѥси, отьче, тѣмь тѧ оублажѧѥмъ.

9-я песнь, 2-й тропарь: За ни вѣрою паметь ти творѣщим(ь). Х(ри)стови помоли се прилѣжно непрѣстае. ѡ(ть)че Николае прилѣжно сп(а)сти се нам(ь). напасти и трьвлѥнїа. бүре и вѣди [читай: бѣди – С. Т.] и стр(а)сти. и мирь мирови подати. прѣбл(а)жене Николае.

9-я песнь, 3-й тропарь: За ны вѣрою твою памѧть творѧщиихъ христови помоли сѧ прилѣжьно, отьче, не престаи, съпасти сѧ намъ напасти трьвълнениӕ и боурѧ и бѣды и страстии и миръ мирови подати, преблажене.

9-я песнь, 3-й тропарь (богород.): Вьпльщеннаго Слова. прѣжде беспльтна сүщїи. ӕко сїи Б(ог)ь ѿ Б(ог)а род(и)ла еси пр(ѣ)ч(и)стаа. на ѡбновлѥнїе вьсѣмь земльнїим(ь). тѣмь вѣрою те величаем(ь).

9-я песнь, 4-й тропарь (богород.): Въплъщенааго слова преже бесплътьна соуща, ӕкоже сыи богъ отъ бога, родила ѥси, препѣтаӕ, на обновлениѥ и съпасениѥ вьсѣмъ земьныимъ; тѣмь тѧ вѣрою вьси пѣсньми величаѥмъ18.

Видимо, вставные тропари появились в результате восполнения механи-чески поврежденного списка. Выбор песнопений Георгию Малеину произ-волен (не обусловлен какими-либо формальными причинами), но при вне-сении в службу, посвященную Николаю Мирликийскому, заимствуемые тро-пари специально адаптировались – производилась соответствующая замена имен, а также дополнительное внесение имени Николая в песнопения, исконно 18 Тропари службы Георгию Малеину цитируются по изданию рукописи XII в.

(Син. 165): Gottesdientsmenäum für den Monat April auf der Grundlage der Handschrift Sin. 165 des Staatlichen Historischen Museums Moskau (GIM), Teil 1: 1. bis 9. April / eds. D. Christians, H. Rothe [=Abhandlungen der Nordrhein-Westfälischen Akademie der Wissenschaften, Bd. 124; Patristica Slavica, Bd. 19]. Paderborn etc. 2010, S. 268–280.


вообще не содержавшие имени воспеваемого святого. Последний прием представляет собой своего рода маскировку реального происхождения песно-пений, заимствованных из посторонней службы, чтобы читатель не заподоз-рил, что первоначально они предназначались для прославления иного святого. Сосредоточив свое внимание на адаптации текста, книжник не вполне кор-ректно скомпоновал заимствованные тропари в составе службы свт. Николаю: 4-й тропарь 7-й песни обозначен как богородичен, но по содержанию (и про-исхождению) является рядовым тропарем святому; последующая 8-я песнь вообще осталась без богородичного, и лишь заключительная 9-я песнь была скомпонована должным образом. Восполняя утраченный фрагмент своего антиграфа, книжник не переписывал подряд все гимны соответствующих песен канона Георгию Малеину, а выбирал из них по три тропаря из четырех наличных, что и привело к указанным недоразумениям с богородичными. Вторичность приведенных выше вторичных тропарей в составе канона на перенесение мощей Николая Мирликийского не позволяет учитывать их при реконструкции славянского акростиха данной службы, что существенно облегчило последнюю задачу.

Значительная вариативность состава тропарей этого канона обусловлена сочетанием двух причин: 1) вторичного сокращения количества тропарей, производимого по разным алгоритмам в стремлении уравнять количество песнопений в каждой песни до трех (включая богородичен); 2) восполнения более или менее значительных утрат текста (особенно в заключительной части канона) заимствованиями из иных (в том числе посторонних) служб, с соответствующей адаптацией заимствуемых тропарей либо без нее (как в случае с гимном, содержащим имя Аполлинария).

Все три рассмотренные нами восточнославянские версии характеризу-ются вторичным сокращением исходного состава тропарей. Та из них, что содержит вставные песнопения из посторонних служб (источник У), обна-руживает формальные правила выбора последних (с учетом тождества гласа либо чествуемого святого). Сербская же версия (источник А) не содержит признаков вторичного сокращения исходного состава тропарей, а выбор песнопений для заимствования в нее производился менее формально (без учета их гласа и посвящения).

Євген ДЖИДЖОРА (Одеса)

СИМВОЛІЗАЦІЯ ОБРАЗУ СВЯТИТЕЛЯ В СЛУЖБІ НА ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩІВ свт. МИКОЛАЯ

Служба на перенесення мощів свт. Миколая з Мир до Бар-граду виникла на Русі наприкінці XI ст., після того, як за ініціативи Євпраксії, доньки великого київського князя Всеволода, було встановлено відповідне свято десь у 1090–1091 рр. Пам’ять цієї події була призначена на 9-те травня і саме під цією датою вона збереглася у деяких мінеях вже сер. XIII ст. та у великій кількості – у мінеях XIV і пізніших сторіч1.

На думку В. Легких, служба на перенесення мощів виникла на основі грудневої служби на преставлення свт. Миколая, однак із самого початку вона містила й оригінальні піснеспіви, яких згодом ставало все більше, вони витісняли попередні, доповнювалися, варіювалися тощо, через те «важко говорити про її одномоментне написання»2. Відтак цікавим постає питання про авторство такого довготривалого літературного проекту. Дискусію на цю тему відкрив, як відомо, ще арх. Леонід, один з перших видавців пам’ятки. Він дуже переконливо обґрунтовує, що слов’янський переклад найдавнішого грецького Житія свт. Миколая, а також Посмертні чудеса мирлікійського чудотворця уклав Єфрем, митр. Переяславський, один із перших ченців Києво-Печерського монастиря. Йому ж може належати й служба на пере-несення мощів свт. Миколая, яку арх. Леонід характеризує як таку, що «за самою мовою носить відбиток давності»3. При цьому дослідник готовий пого-дитися і з більш традиційними припущеннями істориків (митр. Макарієм,

1 С. А. Черкасова. О русской гимнографии праздника на Перенесение мощей святи-

теля Николая // Добрый кормчий. Почитание святителя Николая в христианском мире: Сборник статей / составитель и общий редактор А. В. Бугаевский. Москва 2010, с. 238.

2 В. И. Легких. Службы на Преставление и Перенесение мощей святителя Николая Мирликийского в славянской рукописной традиции XII – начала XVII в.: Тексто-логия и гимнография. Санкт-Петербург 2011, с. 111.

3 Леонид, архим. Предисловие // Посмертные чудеса святителя Николая, архиепи-скопа Мир-Ликийского чудотворца: Памятник древней русской письменности XI в. Санкт-Петербург 1889, с. 13.

28 Євген Джиджора

Є. Голубинським), які називають автором служби іншого печерського книжника – Григорія, творця канонів4.

Утім, за результатами здійсненого останніми роками дослідження В. Легких однозначно стверджує: «Сл�

Wissenschaftlicher Sammelband aus der Geschichte der...

Documents

Transcript of Wissenschaftlicher Sammelband aus der Geschichte der...