VS 01 2015 - UUR 1_2_2015.pdf · • Вітаємо з днем народження! ... Вона...

X X VX X V II - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 1 - 2 /- и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 1 - 2 / с і ч е н ьс і ч е н ь 2 0 1 5 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .2 0 1 5 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

• Пресове комюніке деп. І. Марочка• Ст. Бучута – про «Вільне слово»• «ВС» підтримуватимуть українці• 120-річчя Олександра Довженка• Побажання «Вільному слову»• «Ось, як воно виглядає...»• Враження від ювілею «ВС»• Божої благодаті у Ваші доми• Зимові звичаї в Марамуреші• Свято-ювілей у Бухаресті• День Соборності України• Талант і творчість• 165-річчя Міхая Емінеску• Христос хрещається!• Лист до «ВС» з України• Свято нашого рідного слова• «Як настане пора залізного лому»• Вітаємо з днем народження!• 22 Фестиваль українських колядок

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

stor. 3

stor. 2

stor. 4

stor. 5

stor. 6

stor. 7

stor. 8

stor. 9

stor. 15

stor. 10

stor. 11

stor. 12

stor. 13

stor. 14

stor. 17

stor. 16

stor. 18

stor. 19

stor. 20

Дівчинко, дівчинко,голубоченько,де ж ти, де ж ти,золоточенько?Ти лиш там, дерадіє вся радість,у яку назавжди заведетебе глядність.Дівчинко, дівчинко,україночко,принеси ж ти вже намУкраїноньку.

Вона нам така рідна,мов оте світле сонце,вона так нам потрібна,як батьківське віконце.Може, ти, дівчиноненько,не пошкодиш й себе,наше сонечку,й принесеш і себе, і себев нашу хаточку, – як ту срібну, як ту злотурідну донечку...

У номері:

ДІВЧИНКО, ДІВЧИНКО-ГОЛУБОНЬКО!..Іван КОВАЧ

СІЧЕНЬ 2015 р.2

(Закінчення на 3 стор.)Симона ЛЕВА,

викладач релігії в с. Верхня Рівна,Мараморощина

Народилася п. Юлія 5 жовтня 1944 р. у гарномуукраїнському селі Вишавська Долина, в якому і закінчилапочаткову школу (І-ІV кл.). Молоденькою одружиласяЮлія із односельчанином Іваном Поєнарем, який

працював у лісі. Вона народила івиховала четверо дітей: сина Іваната три дочки: Анну, Марію та Юлію.

Не було легко виховуватичотирьох дітей із однієї зарплати.Працював тільки батько, а дітиросли, і настала пора їх одружувати.Дві дочки одружилися, пішли житидо мужів, аин жив по сусідству, аменша – Юлія, та разом з мужемЮрасиком і дочкою живуть ізмамою, щоб допомагати погосподарству.

Дочка Юлія закінчила восьмирічкуу рідному селі. У неї росте дочка –Юліана-Марія. Вона учениця 7-го кл.у Вишавській Долині. Народилася 31жовтня 2001 р.

Крім господарських робіт, якіпочинаються весною і закінчуютьсяпізньою осінню: саджання картоплі, сапання її, кукурудзи та доглядза іншими овочами, які вирощують на своїх нивах, ще й сінокоси, такщо «Ранок поведе їх на поле, а вечір приведе додому», як кажуть.

І так, від весни і до пізньої осені. А зимою та у вільні хвилини, вони

вишивають різні прекрасні узори для вишиванок-гуцулок та такзваних «руських сорочок» (стародавніх наших сорочок).

Вишивають, почавши від 2001 р. Білу гарну матерію їм покупаєзять у місті Сігеті. Вони і вишивають, і пошивають готові сорочки-

вишиванки, жіночі та чоловічі.Хочу додати, що внучка Юліана-

Марія, дочка Юлії, вишиває від 10років разом із мамою та бабусею.

Вони вже вишили і пошили – 120штук жіночих гуцулок, 138 шт. –руських (місцевих) жіночих сорочок,22о шт. – чоловічих гуцулок, 220 шт.гуцулок, 117 штук спідниць.

Вишивають гуцулки та сорочки втаких інших селах, як: ВишавськаДолина, Бистрий, Луг над Тисою,Кричунів, посилають їх також і закордон. Ціна узорів жіночих тачоловічих – 150 леїв, готовихвишиванок – 200 леїв.

Вони і надалі будуть вишивати,бо бажають, щоб наша традиція непропала, а розвивалася ізбагачувалася.

Я особисто поздоровляю сім'ю Ю. Поєнар і бажаю їм успіхів у їхнійтакій копіткій праці.

Марія ЧУБІКА

Ю. ПІТУЛЯК-ПОЄНАР – ДОМОГОСПОДАРКА ТА ВИШИВАЛЬНИЦЯ

Підготував Віргілій РІЦЬКО

«НАША СУЧАСНИЦЯ»

Наша сучасниця – мати, подруга, кохана, – та, яка завжди поруч, іде нам назустріч, підтримує нас в усьому

тому, що вважає за добре, за справедливе. Наша сучасниця бажає бути рівною своєму мужу, хоче ділитись

і радістю, і смутком з ним, бажає бути підтриманою в тій мірі, в якій і сама підтримує і терпить, якщо

потрібно.Наша сучасниця – письменник, викладач, лікар, інженер, але і хлібороб. В цьому великому процесі технологічної

доби розвиває вона свої природні здібності, є творцем основної клітини суспільства – Родини. В цьому проявляєтьсяїї сила й вартість. Перед нашою сучасницею завжди було нелегке завдання – збереження нашої національноїідентичності, свідомої укра їнської християнської родини, передавання цих вимог майбутнім поколінням.

Рубрику ведеІрина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Парламентська група національних меншинДепутат Іван МАРОЧКО (Союз українців Румунії)

ПРЕСОВЕ КОМЮНІКЕщодо 65-річного ювілею від заснування

часопису українською мовою«НОВИЙ ВІК/ВІЛЬНЕ СЛОВО»

Вже 65 років «Новий вік/Вільне слово» зливається зжиттям українців Румунії, з життям усіх нас,числиться в нашій історії культури та літератури.Цей престижний часопис став культурологічною

інституцією українців Румунії, а водночас дотепер був іпродовжує бути поруччям висування українських молодихталантів у Румунії. Немає поета, прозаїка, публіциста абохудожника, який не пройшов би літературно-художнє ательєцієї інституції, керованої великим діячем культури,письменником Іваном Ковачем.

Незабутній письменник і депутат у Парламенті Румунії,голова СУР Степан Ткачук мав звичку казати про цей часопис:«Першою трибуною нової української літератури в Румунії бувчасопис українською мовою «Новий вік/Вільне слово»,заснований в 1949 р. Довкруж цього часопису об'єднали свої пераі таланти письменники Буковини і дебютанти, вихідці з

повітів Сучави і Мараморишу. На його сторінках, постійношироко відкритих для утвердження, які стукали у дверіукріплення, стали друкувати свої українські твори всіукраїнські письменники...».

У світі, що в повному русі, з різновидними провокаціями,«Новий вік/Вільне слово» представляли і продовжують даліпредставляти орієнтири для всіх, які зрозуміли, що не можнапретендувати більшого від майбутнього, якщо не прикладемозусиль, підтриманих сьогодні, а, зокрема, якщо не матимемо вкультурі свою справжню обстановку спільноти. Відвикористання духовного успадкування і до відкриття молодихталантів, цей часопис українською мовою і снує за більшепівстоліття, відколи є культурні пріоритети, – і це для нас,українців Румунії, може бути лише мотивом гордості.

З нагоди 65-річчя від появи культурно-просвітницькогочасопису української спільноти в Румунії «Новий вік/Вільнеслово» бажаю передати найкращі побажання та почуття всімтим, які впродовж часу зробили все для того, щоб виходили всіномери «Вільного слова», допомагаючи, таким чином, длявизначення-уточнення та консолідації нашої ідентичності.

Мені особливо приємно, щоб на час нашого святкового дняпередати пану Івану Ковачу, головному редактору, пані ІриніПетрецькій-Ковач, редактору, пану Роману Петрашуку,редактору, а також і всім численним співробітникам і читачам«Вільного слова» тепле «Многая літа», здоров'я, сили праці ібагато успіхів надалі!

Депутат Іван МАРОЧКО

Вчасописі «Вільне слово» Н-р 21-22 листопада 2014 р.я написав кілька рядків про його 65 років існування, дезгадав, що продовження існування часописузалежало і від бувшого голови Степана Ткачука. В

моїх звітах та промовах ще з 2000-го року, коли ми наМараморощині відсвяткували 10 років від крайових виборівСоюзу українців Румунії, я нагадав: «У двотижневикуукраїнського населення Румунії «Вільне слово» Н-р 3 з 1-голютого 1990 року появився «Відкритий лист до українців тавсього світу», в якім голова Тимчасової Координаційної РадиСоюзу українців Румунії повідомляв українців всього світу, що 29грудня 1989 року волею Революції і всього нашого українськогонаселення ми заснували Союз українців Румунії (СУР). НашСоюз поки що єдина українська громадська організація, яказахищає перед законними властями Румунської держави болючіта невідкладні потреби нашого населення...».

Лист Степана Ткачука закінчився таким бажанням:«Напочатку 1990 року (може, дасть Бог та цей рік стане

переломним роком для всього українського народу) всім вамбажаю доброго здоров'я, доброго щастя і доброї долі. На вседобре!

Українці всіх країн, єднаймося!Бухарест, 21 січня 1990 р.З любов'ю й пошаною, ваш назавжди Степан Ткачук».Які великі думки, який пророчий огляд будущого керівника

Союзу українців Румунії, тільки на мою думку, СтепанаТкачука, але й інших українців, які в ті часи думали про нашу«занапащену націю».

Члени-засновники Союзу українців Румунії, яких слід згадатиза списком, який в той час був переданий до Суду, документ дляреєстрації організації, разом із підписами засновників:

1. Микола Корсюк2. Іван Ковач3. Ірина Ковач4. Орися Хортик5. Корнелій Ірод6. Богдан Івашко7. Кирило Куцюк-Кочинський8. Юлій Лазарчук9. Ігор Лемний10. Ірина Левинська11. Євген Мигайчук12. Михайло Михайлюк13. Іван Мінтянський14. Іван Мойсюк15. Микола Олексюк16. Іван Ребошапка17. Теофіл Ребошапка18. Корнелій Регуш19. Іван Серединчук (Непогода)20. Штефан Ткачук21. Сильвестр Загородний.

Бухарестський Суд 1-го Сектору записав прохання Союзуукраїнців Румунії під номером 261/Р.У/1990, а рішенняпроголосив 14 лютого 1990 року під номером 262.

Лист Тимчасової Координаційної Ради Союзу українцівРумунії та виступ Степана Ткачука по НаціональномуТелебаченню мали великий вплив на свідомих українців з усіхрегіонів Румунії. В деяких повітах українці почалиорганізуватися на початку 1990-го року.

Перший форум українців на Мараморощині відбувся 28 січняу місті Бая Маре, де брали участь не тільки українці з міста , аі з інших місцевостей Мараморощини.

В цей період і в Сучаві під проводом Юрія Лукана почалиорганізуватися українці Сучавського повіту, про що повідомлявдвотижневик «Вільне слово» 1 лютого. Теж часопис «ВС» пові-домляв, що «Крайовий Союз українців Банату бажає, щоб 27лютого 1990 року о 16-ій годині в місті Лугож Тіміського повітувідбулася нова зустріч українців. Від імені Виконавчогокомітету цього Союзу пан Юрій Семенюк і його дружина паніВасилина Семенюк запросили на зустріч всіх тих, якіпропозиціями, ідеями, всілякими зусиллями зможутьпосприяти цій справі, організації Союзу».

Про Першу Конференцію Союзу українців Мараморощиниголовний редактор «Вільного слова» Іван Ковач – заступникголови Тимчасового Комітету Союзу українців Румунії – описавнадзвичайне своє враження від конференції: «Конференція своїмрозгортанням довела святу істину – кров людська не водиця,отже до залу прийшли всі ті, зокрема делегати Союзу українцівсігетської і баямарської околиць, яких не можна булозапідозрювати в непевності щодо потреби свого, рідного,навпаки. І кожне село, навіть оте, що найменше, прийшло зісвоїми представниками, з людьми, гідними схвальних епітетів,які вмітимуть, коли буде потрібно, поборотись заякнайповніше і якнайгідніше представництво, на якому бвисокому воно і не було».

Мав правду Іван Ковач. Це було перше велике свято дляукраїнців!

Слід згадати про перших керівників (голів) крайовихорганізацій: професора Юлія Мануляка в Мароморощині,професора Юлія Лукана і професора Юрія Семенюка,знаменитих представників української інтелігенції того часу, іне лише: Юлій Мануляк багато років був директоромСігетського ліцею, філолог, учні та педкадри мали знаменитівраження про нього.

– Юрій Лукан, філолог, письменник, автор декількох романівта оповідань, добрий акордеоніст, мобілізував, керував дівочимхудожнім гуртом в Сучаві. Перший представник (радник) вМіністерстві освіти запропонував українську мову в школахБуковини і в Румунії, взагалі.

– Юрій Семенюк закінчив педагогічний ліцей на українськіймові в Сігеті і разом зі своєю дружиною Василиною Данчпоселився у Лугожі, де зумів зорганізувати українців Банату.Продовжував свої студії після Революції у Мюнхенськомувільному Університеті. Старався здобути вищу освіту, а яквіруючий, займався справою заснування Української пра -вославної церкви у Лугожі, для якої, окрім здобуття державнихсертифікатів від Мерії та Міської Ради, зібрав і фінансовіфонди.

До цієї праці опісля був залучений отець Ілля Албічук, тепе-рішній Протоієрей від українців у Банаті. Ось такі люди, добріукраїнці, а також й інші члени тодішнього Союзу сприяли длятого, щоб ми мали тепер чим гордитися, а деякі з-між нас ічим хвалитися.

В Тульчі заснування Крайового союзу українців завдячуєтьсяпрофесорові Віргілію Ріцьку, філологу, знаменитому публіцисту,письменнику та історикознавцеві Задунайських козаків.

Часопис «Вільне слово», продовжувач «Нового віку», відігравважливу роль у висвітленні історичних подій в життірумунського українства, а також після революції висвітлював звеликим інтересом становище українського населення в Румунії,тим більше, що його головний редактор Іван Ковач довгийперіод був головним радником в Міністерстві виховання (осві-

СІЧЕНЬ 2015 р. 3

ăâîşţ

«НАША СУЧАСНИЦЯ»Наша сучасниця – мати, подруга, кохана, – та, яка завжди поруч, іде нам назустріч, підтримує нас в усьому

тому, що вважає за добре, за справедливе.Наша сучасниця бажає бути рівною своєму мужу, хоче ділитись ірадістю, і смутком з ним, бажає бути підтриманою в тій мірі, в якій і сама підтримує і терпить, якщо

потрібно.Наша сучасниця – письменник, викладач, лікар, інженер, але і хлібороб. В цьому великому процесі технологічної

доби розвиває вона свої природні здібності, є творцем основної клітини суспільства – Родини. В цьому проявляється їїсила й вартість. Перед нашою сучасницею завжди було нелегке завдання – збереження нашої національноїідентичності, свідомої укра їнської християнської родини, передавання цих вимог майбутнім поколінням.

Рубрику ведеІрина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

ВІДЗНАЧЕННЯ 65-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ НАШОГОТРАДИЦІЙНОГО ЧАСОПИСУ «ВІЛЬНЕ СЛОВО»

ПРОДОВЖИЛОСЯ ЧИ НЕ ДО НОВОГО 2015-го РОКУ!

t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t

(Закінчення на 16 стор.)Степан БУЧУТА,

Голова Союзу українців Румунії

Головний редактор І. Ковач представляє найновіше число «ВС». Фото: Роман ПЕТРАШУК


(Закінчення. Поч. у н-р 17-18/2014 р.) Важко переоцінити значення і роль заснованого 65 роківтому часопису «Новий вік» (сьогодні «Вільне слово»).Йому випала комплексна і відповідальна місія. Окрімтого, що «Новий вік»

став тим ядром, довкола якого гур-тувалось все українство Румунії,саме на його сторінках почав зарод-ження український літературнийпроцес, саме на його сторінках цейпроцес розвивався, упорядковувася,набирав сил.

І таким чином, редакція «Новоговіку», пізніше і з українськоюредакцією видавництва«Критеріон» і Літстудією Спількиписьменників Румунії, «змурували»міцний фундамент, на якому поста-ла українська література Румунії,яка, за оцінкою видатного поетаІвана Драча, є одним із найцікаві-ших і найособливіших феноменів в історії світової українськоїлітератури.

А література, як відомо, є одним із важливих показників рівнякультури народу, чи, в нашому випадку, рівня культури українськоїгромади Румунії.

Таким чином, саме «Новий вік» загартував не одне поколінняписьменників, головно на сторінках свого «Літературного додат-ку» (до речі, у вересні 2014 р. виповнилося 35 років від його засну-

вання), що, в свою чергу, створив умови, чи, навіть скоріше,необхідність у заснуванні журналу «Наш голос».

Про якість самого літературного процесу говорить вже той факт,що на момент заснування «Нашогоголосу» понад трьох десятків укра-їнських письменників Румунії буличленами Спілки письменниківРумунії - всі вони загартовані на сто-рінках «Нового віку».

Сьогоднішнє «Вільне слово» –гідний продовжувач «Нового віку» –має не менш важливі завдання і граєне менш важливу роль у розвиткуукраїнства Румунії. Тож, вітаючи із65-ми роковинами часопису «Вільнеслово», його головного редактора,славного письменника Івана Ковача,редакторів Ірину Петрецьку-Ковачта Романа Петрашука, всіх співпра-цівників і кореспондентів «Вільного

слова», бажаємо процвітання, щирого визнання читачів і колег,реалізації всіх творчих задумів.

Хай плідним буде ваше перо, гарячим і переконливим журна-лістське слово, спрямоване на добро та благо українства Румунії!

Ірина МОЙСЕЙ,Головний редактор журналу

«Наш голос»

Зсумом в душі довідалися, що 12грудня 2014 р. на 75 році земногожиття в рідному Кричунові, що наМараморощині, відійшов у кращі

світи панотець ВАСИЛЬ ПІЦУРА. Початковушколу закінчив у рідному селі Кричунів, аопісля Український ліцей в м. Сігеті та

Сібівський Теологічний Інститут, який закінчив успішно. Всесвоє земне життя віддав служінню Господу Богу.

Народився покійний 29 січня 1939 року в українському селіКричунів, Мараморощина.

Багато років був пастирем Української православноїцеркви с. Верхня Рівна, Мараморощина, належачи доУкраїнського Православного Вікаріату м. Сігету Мармаціє,Румунія.

14 грудня 2014 р. в останню земну дорогу прийшли провестиі підтримати засмучену родину односельчани, друзі, віруючі знавколишніх околиць, де панотець служив. Всі панотціУкраїнського Православного Вікаріату, на чолі з ГенеральнимВікарієм, панотцем та рідним братом Іваном Піцурою.

Редакційний колектив «Вільного слова» передає щиріспівчуття дружині, дітям, директору Українського ліцею ім.Тараса Шевченка проф. Касіяну Піцурі, дочці Емілії,викладачу української мови та довгий час редакторуСігетської української радіопередачі, сину Івасику, рідним таблизьким покійного.

Хай буде рідна земля пухом панотцю В. Піцурі!Хай З Богом спочиває покійний!

РЕДАКЦІЯ ЧАСОПИСУ «ВС»

«Бажаю всіх благ редакції «ВІЛЬНЕСЛОВО» й уважаю, що його діяльністьбуде завжди підтримувана всіма тими,

що відчуваються українцями»

Культурно-просвітницькому часопису Союзу українцівРумунії «Вільне слово» вже 65 років. Цей часопис відзаснування і дотепер служив українцям, щоб вонимогли висловлюватися на своїй рідній мові, щоб могли

писати про свою діяльність й казали всім українцям з Румунії, щовони ще не забули українську мову, а так само, щоб друкували своїлітературні твори (поезію, прозу і т.д.).

Головні редактори цього часопису були наші українці, що зналивибирати й друкувати найголовніші матеріали. Так, в цьомучасописі друкувалися злободенні, політичні, культурні, гу -мористичні матеріали для зрілих людей і для дітей. Часопис мав

свої синкопи, але перетворився в часі так, що тепер, його головнимредактором будучи Іван Ковач, представляє найточніше українськенаселення Румунії. Правда, після Революції, що відбулася в грудні1989, трималися зв'язки з українцями всієї Румунії й заснувавсяСоюз українців Румунії на національному рівні, який дав новийстимул нашій діяльності. Заснувалися нові часописи(«Український вісник», «Curierul ucrainean») й журнали «Нашголос», а для українських дітей «Дзвоник», що дало можливістьдрукувати і багато інших матеріалів.

Все ж таки, часопис «Вільне слово» лишивсянайурівноваженнішим і рівновідданим, зображаючи найліпшепитання і «тривоги» українців у Румунії.

Бажаю всіх благ колективу редакції часопису «Вільне слово» йуважаю, що його діяльність буде завжди підтримувана всіма тими,що відчуваються українцями. На «МНОГАЯ ЛІТА, «ВІЛЬНЕСЛОВО», й багато успіхів!

Унів. проф. д-р Іван АРДЕЛЯН,Голова Клузької філії СУР

Важко переоцінити значення і роль заснованого 65 років тому часопису «Новий вік», його гідного пореволюційного продовжувача «Вільне слово»

ВІДІЙШОВ У КРАЩІ СВІТИ МАРАМОРОСЬКИЙ ПАНОТЕЦЬВАСИЛЬ ПІЦУРА (29 січня 1939 – 12 грудня 2014)

V

Виступ Голови СУР Ст. БУЧУТИФото: Ярема ОНИЩУК


ăâîşţ

Унів. проф. Михайло КРАМАР,Доктор психологічних наук

Університет імені Бабеша-Бойоя в Клуж-Напоці 13-огогрудня 2014 р. став ґаздою святкування 120-ої річниці здня народження незрівнянного українського письмен-ника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класи-

ка світового кінематографу Олександра Петровича Довженка. Вінувійшов в історію світового мистецтва як кінорежисер і письмен-ник. В українській літературі він започаткував новий жанр – кіно-повість: повість, написану з урахуванням специфіки кіно. Йогомистецтво, попри всі зовнішні ідеологічні нашарування, – зразоквишуканої, елітної культури.

Організували та провели цей захід викладачі української мови талітератури Клузького університету лектори-доктори Іван таМихаєла Гербіль за підтримкою Клузької філії Союзу українцівРумунії. Вступне слово сказав заступник декана Факультету інозем-них мов, лектор-доктор Дорін Кіра. Він підкреслив своє високезахоплення роботою відділу української мови та літератури. Пандоктор-лектор процитував Куліша: «...Мова являється силою нашо-го народу...», підкресливши таким чином буз-сумнівну важливість вже традиційних для насзустрічей на факультеті. Наприкінці своговиступу він привітав всіх присутніх зіРіздвяними святами і з Новим роком на майжебезпомилковій українській мові, чим дуже насутішив.

Першою на заході була доповідь на тему:«Олександр Дов женко – між легендою тареальністю», зачитана Окса ною Лупшак. Це,без суніву, тема, на яку можна багато говоритичи писати, безкінечно відкриваючи все нові йнові грані роздвоєності, залежності і боротьбимитця в особистому житті, чи у його творчості.Як і у більшості геніїв, доля Довженка буланепростою, складною і навіть трагічною.Довженко начебто мав усе, про що тільки мігмріяти: видавалися великими тиражами йоготвори; глядачі захоплювалися його кінокарти-нами; влада щедро нагороджувала його ордена-ми і званнями; про нього писала закордоннапреса. Фільми О. Довженка «Звенигора»,«Арсенал», «Земля» в ’30-х рр. із великим успі-хом демонструвалися в Англії, Голландії,Бельгії, Франції, Південній Америці, Канаді,США, Греції, Туреччині. Світову славу О.Довженкові приніс його останній німий фільм«Земля» (1930). У 1958 р. на підсумковому кінофестиваліВсесвітньої виставки в Брюсселі серед 12 найкращих фільмів «усіхчасів і народів» було названо саме його «Землю». І донині цей фільмне втратив своєї дивовижної мистецької досконалості та естетичноїсили. Американський актор і режисер Чарлі Чаплін сказав проДовженка так: «Слов'янство, поки що, дало світові в кінематографіодного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка».

Довженко однозначно був дитям своєї епохи. Мріяв усю землюперетворити на розкішний квітучий сад. Для цього посадив фрукто-ві сади на Київській кіностудії та на Мосфільмі. Ідея змінити, оно-вити світ, зробити його кращим, очистити й заквітчати стала про-відною. Така позиція була притаманна цілій плеяді митців того часу,які щиро повірили в оновлювальну, очисну силу нового ладу. Та зчасом мистецтво ставало покірною служницею правлячої ідеології.Як й інші, Довженко був змушений писати і знімати кінострічки назамовлення партії, зображаючи ключові лінії її політики і пропаган-ди. Та талант Олександра Петровича Довженка був таким великим,що йому було тісно на тому п'єдесталі, який йому намагалися побу-дувати можновладці. Він не був перший, він був один! Він не вмі-щався в рамки, він був сильним у слові і нещасним у житті. Вінбачив мізерність тих людців, від яких залежала його доля, але самтак до кінця і не збагнув, що люди забудуть або проклянуть їхніімена, а постать Довженка залишиться назавжди у народній скарб-ниці.

Внутрішня вільна природа митця підносила його над актуальни-ми більшовицькими ідеями колективізації, індустріалізації і вела до

глибинного осмислення вічних людських проблем у тісному зв'язкуз національними. На екран чи в текст настирливо прориваласяболюча правда, яка так мучила митця.

Однією з таких повістей є «Україна у вогні». Про «Трагічну долюукраїнського народу у кіноповісті О.Довженка «Україна у вогні»зачитала другу доповідь Світлана-Юліана Лавіца. У цій кіноповістіписьменник звертається до найтрагічніших сторінок із історіїВеликої Вітчизняної війни – до її початку та відступу радянськихвійськ на схід. Уже влітку 1942 р. Довженко написав перші варіантикіноповісті. У 1943 р. вона була остаточно завершена. Але у світвийшла тільки у 1966 р., після тривалого замовчування та з багать-ма цензурними поправками. Кінострічка під такою ж назвою ніколине побачила глядача. Її єдина копія і по сей день зберігається уМоскві. Дружині Довженка, Юлії Солнцевій, вдалося зробити копіюцієї стрічки у 1977 році і показати широкій публіці під назвою«Незабутнє».

Легко помітити, що письменник спромігся передати страждання,трагедію українського народу в кровопролитнійвійні, змусити людей замислитися над долеюсвоєї гнаної, але ніким не скореної нації. Уцентрі твору трагічна доля хліборобської роди-ни, яка уособлює долю всього українськогонароду - зганьбленого, розтоптаного окупанта-ми. Цікаві молоді жіночі образи Олесі і Христі– це два основні компоненти образу України.Перша – її поетична душа, друга – її трагічнадоля. При бажанні можна легко знайти багатостарих і нових аналізів про глибокі і правдивіпроблеми, які заторкнув письменник у цьомутворі.

Та я вам раджу не робити цього – не шукай-те пояснень і характеристик. Просто подивітьсяцю стрічку. Ви не пошкодуєте!! Так, як ми цезробили на заході. Ця стрічка – правдива класи-ка. Кожен знайде щось цікаве для себе, хтось –правдивий сюжет, хтось – цікаві характери-сим-воли, хтось – романтику і чутливість, а хтось –вплив радянської пропаганди, типову розповідьрадянського періоду. При перегляді булимоменти, коли дехто з нашої аудиторії сміявся,а були моменти, коли дехто й тихо плакав. Тавсі, без виключення, були глибоко вражені їїпереглядом. Бо щирого читача чи глядачаДовженко заворожує силою своїх образів, вда-

лими і чутливими сценами, «вирішенням» вічних, болючих про-блем, що хвилюють людство споконвіку. Це ті проблеми, що засно-вані на контрастах: нове і старе, добро і зло, красиве і потворне,життя і смерть, любов і ненависть. І чим далі ми віддалятимемосявід часу створення Довженкових творів, тим з більшою притягаль-ною енергією вони впливатимуь на нас. Не випадково дехто вважає,що справжнє пізнання його кінокартин ще попереду.

Вже після закінчення офіційної частини, ділячись зі мною своїмшляхом до Довженка та його творчості, пані лектор-доктор МихаєлаГербіль, серед іншого, підкреслила: «...Однією з кінострічок, якімене вразили, і, напевно, вражають будь-кого, є «Незабутнє».Довженко в ній описує так чутливо глибину людських почуттів ітрагедію українського народу в перші місяці війни через контраст-ну зміну зображень з кольорового у чорно-біле!..». Продовжуючирозмову, пані Гербіль вказала на одну з найболючіших тем, зачепле-них автором: «Ми, споглядаючи зараз на минуле і роздумуючи надним, можливо, будемо схилятися до думки, що українські службов-ці, солдати зрадили свій народ, відступили і залишили людей засобою. Та в тих умовах найбільшої кризи і страшного кровопролит-тя напевно проблема так не стояла... Хоча, звичайно ж, в якийсьмомент є можливим і цілком правдивим, що твоє особисте життя, чижиття твоєї дитини, чи батьків, може затьмарити свідомість особи, ітоді людина вибирає ту дорогу, яка здається їй найкращою на тоймомент...».

120-річчя з дня народження ОлександраДовженка (1894-1956) відзначили

не деінде, а також в Клуж-Напоці!

(Далі буде)

Ольга СЕНИШИН

Переклад Ліліани Іван-Ґілії


ăâîşţ

Особистості

Горджусь, щоГорджусь, що

ПОБАЖАННЯ «ВІЛЬНОМУ СЛОВУ»

Щастя від душі бажаю

З Новим роком Вас вітаю,Щастя від душі бажаю;І щоб був наступний рікЗначно кращий, ніж торік!

Проф. Анна ГАНЦІГ, Apaд

У торжестві добра й любові!

Нехай рік прийдешній множиться Вам радістю іщастям, здоров’ям й достатком, непохитноювірою у торжестві добра і любові!

Віорел КОТИК,колишній радник-посланник

Посольства України в Румунії

Гармонії і вдачі!

Нехай Різдво Христове та всі прекрасні зимовісвята принесуть мир, спокій, злагоду та впевне-ність у майбутньому.

Від імені Спілки Української Молоді Румуніїбажаємо всьому колективу редакції міцного здо-ров'я, успіхів та плідної роботи у Новому році! І хай2015 рік принесе Вам гарного настрою і любові, а уВашому житті панують гармонія та вдача!

Голова Спілки Української Молоді Румунії,

Олександр-Іван ГРЕЧЕНЮК

Дорогі друзі,

Прийміть наші найщиріші вітання з Новимроком та Різдвом Христовим.

Нехай ці свята – вісники оновлення, мрій і споді-вань – принесуть Вам і Вашим родинам добро, мир ідостаток. Щастя Вам, міцного здоров’я, здійснен-ня найзаповітніших бажань!

З повагою,СОЮЗ УКРАЇНЦІВ

РУМУНІЇ – ЯСЬКА ФІЛІЯ

Шановні співробітники редакції «Вільне слово»!

Сектор «Закордонне українство» Одеської національної наукової бібліоте-ки імені М. Горького щиро вітає вас із світлим святом «РіздваХристового та Нового року» Бажаємо Вам міцного здоров'я, радості,

родинного затишку, творчих злетів, здійснення заповітних мрій.Наша бібліотека має всього 5 випусків культурно-просвітницького часопису

Союзу українців Румунії «Вільне слово»: № 1-2, 13-14, 23-24 за 2010 рік, №5-6, 11-12за 2011 рік. Переглядаючи цю невелику кількість ваших видань, ми відчуваємо, якцікавить вас життя в Україні, міжнародні зв'язки нашої країни, діяльністьСпілки українців Румунії, політичні новини, а також розвиток культури в нашійкраїні. Дуже цікаво висвітлені історичні особи, які становлять славу українськоїземлі, але, на превеликий жаль, ніяких надходжень більше ми не отримували.Звертаємось до вас із великим проханням: чи не можна встановити канал, заяким ми могли б отримувати газету «Вільне слово» починаючи хоча б з 2012року? Цей канал може бути і по лінії офіційній, тобто на адресу нашої бібліоте-ки (65023, Одеса вул. Пастера, 13), і суто приватній, тобто може хтось із допи-сувачів газети може надсилати її нам окремими номерами. Це було б дуже корис-но з огляду на те, що ми могли б ознайомити читачів України із життям укра-їнської діаспори Румунії, а також знайомити і вашу країну із життям нашоїНаціональної бібліотеки.

З нетерпінням чекатимемо на вашу відповідь.З щирою повагою,

сектор «Закордонне українство»Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького

Анна ПЕТРОВА

16грудня 2014 у м. Бухарест відбувся урочистий захід, присвяченийзаснуванню часопису «Вільне слово». У заході взяли участьНадзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Теофіл Бауер,Голова Союзу українців Румунії Степан Бучута, депутат Парламенту

Румунії від української громади Іван Марочко, заступник Державного секретаряДепартаменту з питань національних меншин при Уряді Румунії Алін Ахмед, голов-ний редактор часопису "Вільне слово" Іван Ковач та члени редакції, представникиукраїнської громади з різних регіонів Румунії, друкованих видань СУРу, а також дип-ломати Посольства України вРумунії.

З піднесенням сприйняли учас-ники заходу вітальний лист відколективу Посольства України вРумунії:

Колектив Посольства України вРумунії щиро вітає редакцію куль-турно-просвітницького часописуСоюзу українців Румунії «Вільнеслово». з нагоди 65-річчя від засну-вання.

З приємністю констатуємо, щовашу газету – піонера українськоїкультури та писемності в Румунії – звеликим інтересом, спочатку якстворене у 1949 році видання підназвою «Новий вік», а, починаючи з грудня 1989 року як авторитетний ілюстрованийчасопис Союзу українців Румунії під назвою «Вільне слово» – читають в Україні тав усіх державах світу, де проживають наші співвітчизники.

Ваша газета з достоїнством виконала свою шляхетну місію щодо підтримки укра-їнської словесності та культури у складні часи тоталітарної соціалістичної системи.

Ваше видання стало також тим невичерпаним джерелом знань рідної мови, якевпродовж 25 років, що минули після революції 1989 року в Румунії, підживлює куль-турно-просвітницьке життя українців, надаючи українським письменникам, поетам,літературним критикам, журналістам, а також вчителям та професорам українськоїмови та літератури діючих в Румунії навчальних закладів, простим читачами тадописувачам можливість культивували рідну мову і культуру.

З нагоди 65-річчя зичимо колективу газети «Вільне слово» нових творчих злетівта здобутків, а усім читачам часопису та його дописувачам – міцного здоров’я, щастя,благополуччя, натхнення, творчих успіхів, віри, добра і надії".

З вітальними словами мали можливість виступити також усі учасники заходу.

Посольство України в РумуніїПосольство України в Румунії

Часопису «Вільне слово» виповнилось65 років від заснування

Народився покійний 19 серпня 1937 р. у с.Русково, що на Мараморощині. Закінчивукраїнську педагогічну школу в м. Сігеті –

випуск 1956 р. Одружився з Юлією Боботою. В нихнародилось 3 дітей: Лідія, Сашка і Христина.

Спочатку працював учителем у Рускові. Закороткий час був призначений директором школина функцію, на якій пропрацював до кінця свогожиття.

Служив покійний в цій школі зі всією душею, яксправжній господар.

Протягом майже 30 років на чолі Рущанськоїшколи покійний доклав чимало зусиль дляпідвищення освітянського рівня в школі, щоб всі,хто переступав її поріг, були приємно вражені всімакультурними заходами, які проходили в цій багатійна традиції школі.

Старався Іван Петрик, щоб у школі панувалавзаємна повага колег-учителів, щоб учніпродовжували віковічні українські традиції, щоббули добрими громадянами.

Світла пам'ять директора Івана Петрика, якийпомер 9 вересня 1986 року, залишиться назавжди унаших серцях, у серцях тих, які з ним працювали іякі його знали і шанували.

Вічна пам'ять Іванові Петрику!Ірина БОБОТА,

с. Довге Поле над Тисою, Мараморощина

СПІМНІМ ТЕПЛИМСЛОВОМ КОЛИШНЬОГОУЧИТЕЛЯ І ДИРЕКТОРА

ІВАНА ПЕТРИКА (1937-1986)

Прийняття Посла України в Румунії п. Теофіла Бауера. Фото: Роман ПЕТРАШУК


(Продовження. Поч. на 6 ст.)

Ірина МОЙСЕЙ

Безсумнівно, що зимова пора року має свою чарівнупритягу. Одним в цей час подобається, як виглядаєприрода у білім одязі, багатьом - головно дітям –подобається тому, що воно дає можливість робити із

снігу діда чи бабу, санкуватись, кататися на лижах або конь-ках, дорослим займатись різними видами зимового спорту,проводити відпустки десь у мальовничих гірських околицях,або у курортних місцях і т.д. Але, найголовніше, всім подоба-ється те, що в цей період відбуваються багато зимових свят:Різдво, Новий Рік, Св. Василь, Йордан та інші, які радують нас.

Як і інші, так само і я, радуюсь цим всім, але цей зимовийперіод нагадує мені і один випадок, якого не можу забути, хочвідтоді минуло вже досить багато років. Відбувся цей випадокприкінці грудня 1990-го року. В той час ще були свіжі в пам’ятірумунські грудневі події 1989-го року, а в Радянському Союзіскорими кроками зближалися тіподії, які довели до його розпаду іздобуття незалежності і самостій-ності бувших республік із складуСоюзу включно і України. Всюди вдержавах Східньої Європи, вРумунії, але і в Україні, час бувбурхливим внаслідок того, що від-бувалося, або у зв’язку з тим, щослідувало.

Скориставшись з деяких тодіш-ніх легших можливостей подоро-жувати за кордоном, велике числотак званих туристів подорожувализ однієї країни до іншої. Ці подоро-жі тільки називалися туристични-ми, бо в дійсності всі учасникиїхали тільки для того, щоб купува-ти або продавати різні товари,одним словом, задля бізнесу.

Тому що місто Гура ГуморулуйСучавського повіту знаходитьсянедалеко від кордону з Україною,то і сюди в той час приїжджалимайже тижнево по кілька автобу-сів із «туристами» з різних обла-стей України, а головно ізЧернівець кої. Всі вони, звичайно,продавали різні товари які, в тойчас в Румунії мали більший попит,як, наприклад, водка Столичная,різні консерви, різні кухонні елек-троапарати, господарські знаряд-дя, але навіть і деякі сувеніри. Всев той час після недостатків «золо-тої епохи» Чаушеску приваблювало багатьох румунських куп-ців, так що бізнес розгортався у взаємну користь продавців ікупців.

І я часто ходив на базар та дещо купував. Тоді, у грудні, томущо зближалися Зимові Свята, я мав намір купити для цього івідповідні українські поздоровлення. Знав, що вони існуютьнаписані по-українськи, бо до того часу ми нераз одержувалитакі поздоровлення від наших рідних або друзів із України.Отож, одного дня, із цим наміром я пішов знову на базар ісправді, в короткім часі, знайшов бажані поздоровлення, але,на мій жаль, написані тільки по-російськи. Продавали їх двімолоді дівчини віком приблизно 20-ти років. Одна із них гово-рила правильно по-українськи, друга також по-українськи,але із російським акцентом і дуже часто вживала й російськіслова. Довідавшись про моє бажання, старалися переконатимене, щоб я купив ті поздоровлення по-російськи, і тому що яне спішив це робити, то вони настоювали, кажучи, що неіснують писані і по-українськи. І, хоч я їм суперечив, кажучи,що існують, що я навіть і одержував з України такі поздоров-лення, вони все настоювали, без успіху, мене переконати. Підчас нашої розмови сталося щось несподіване для мене - першадівчина обернулася до тої другої і сказала тихо, думаючи, що яне чую: «Ось, як виглядає український націоналіст» (!), а післяцього обидві стали дивитися на мене так, як у зоопарку відві-

дувачі, головно діти, дивляться зацікавлено на диких звірят,що походять з якихось далеких континентів, та так і залиши-лись оглядати мене зацікавлено.

Мені стало і смішно, але в той самий час і досадно, бо я усві-домив, що на ділі, ці дві молоді дівчини, які напевно донедавнабули і комсомолками, не винні в своїх поняттях про націона-лізм і націоналістів, що вони є жертвами, що це є наслідокбагатьох десятків років сталінської політики, радянсько-кому-ністичної пропаганди, яка весь час свого існування стараласявселити українському народу ідею, що ті українські патріоти,які завжди любили свою рідну матір Україну, рідну українськумову, які бажали щонайкраще своєму народові є мерзотника-ми, якимись потворами, ворогами народу і своєї батьківщини,що вони є жалюгідними рештками із смітника історії України.Знається, як дуже боялося керівництво українсько-комуні-

стичної влади під російським упли-вом саме цього українського націо-налізму, який одинокий перешкод-жував цілковитій русифікації укра-їнського народу, втраченню націо-нальної ідентичності, обмеженню,а то і запереченню рідної мови,своєї віри, свободи і повному підко-ренню «старшому братові». Нащастя, події, які відбулися вУкраїні, головно проголошенняДекларації про державний сувере-нітет Укра їни Верховною РадоюУРСР (1990р), ухвалення Акту про-голошення незалежності України(1991р), затвердження ВерховноюРадою Державного Прапору і ГербаУкраїни (1992 р.), прийняттяКонституції України (1996 р) табагато інших пізніших рішеньствердили споконвічні прагненняукраїнського народу і доказали,хто є правдивими патріотами іпредставляють мрію мільйонівукраїнців щодо вільної, самостій-ної і незалежної української держа-ви.

Жалію, що нема можливостізнову стрінутися з згаданими вищедівчатами, які тепер дорослі жінки,напевне одружені і мають діти, щобпобалакати з ними про націоналізмі націоналістів, адже сьогодні«українські націоналісти» не єякісь там одиничні особи, «вирод-

ки історії», а стали націоналістами понад 46 мільйонів україн-ців в Україні, яка своїм населенням займає п’яте місце вЄвропі, але і 13 мільйонів українців, що живуть і працюютьпоза кордоном. Тепер націоналістичною є вся українськанація. Чи не так?

На жаль, сьогодні існують і справжні вороги України та їїнароду, які зазіхають на її самостійність, незалежність та тери-торіальну цілісність. Доказом цього є захоплення і анексуван-ня Криму, трагічні події на сході України, воєнна агресія Росіїта підтримка, яку вона дає сепаратистам в Донецькій іЛуганській областях. Всі дії цих ворожих сил спрямовані на те,щоб звернути Україну з її вибраного європейсько-демократич-ного шляху, знову її підкорити відповідним інтересам новогоросійського імперіалізму, щоправда, під новою назвою. Всімцим ворожим силам, які всякими способами стараються змі-нити курс історії України, треба нагадати те, що казала проУкраїну колишній Прем’єр-міністр Великобританії МаргаретТеттчер: «Я завжди знала, що українці – це велика нація. Томуніколи не воюйте з Україною! Інакше це буде остання країна,яку ви окупували!» (Вільне слово, н-р 21-22, листопад 2014 р),а це було, є і останеться вартісне для будь- яких окупантів.

Ярема ОНИЩУК

««ООССЬЬ,, ЯЯКК ВВООННОО ВВИИГГЛЛЯЯДДААЄЄ.. .. .. »»

(Продовження на 8 стор.)Ольга СЕНИШИН

(Закінчення. Поч. у н-р 13-14/2009)

8

(Zakin™ennx. Po™. na 3 stor.)

Лист до редакції

(Закінчення. Поч. на 4 ст.)

Майже всі наші українці з Румунії, по всіх-усюдах,стараються затримати, по-можливості, все те, щоїм було передано від попередніх поколінь щодо

культури та звичаїв. І не тільки затримати, але йпредставляти публіці на сцені з нагоди різних культурнихзаходів. Майже в кожнім селі чи місті, існує щось із чимпредставляються люди перед людьми. Там – хори, а індевокальні чи інструментальні гурти, співанки, танцюристи,художники, різьбярі, спортсмени і т.д. Це можна побачити насценах, по телебаченню або почути по радіо. Вони отримуютьпохвальні грамоти, а деколи й грошові премії.

Але є багато талановитих людей, про яких мало хто знає.Вони більше знаходяться у аноніматі, поза сценою чи екраном,однак їхній внесок у культуру народу дуже важливий, бо без нихне були б можливими успіхи. Візьмім до уваги «констатацію»(народне вбрання) одного гурту на сцені, – яка вона важлива! Той годиться і про таких осіб сказати щось, представити їхперед світом і вибрати їх з анонімності.

Так, у маленькому селі Малі Ремети Тіміського повіту, що уБанаті, існує декілька талановитих осіб, яких можнапобачити-почути на сцені та поза сценою. Є талановитийнаїст Микола Грінь і його дружина Анна Грінь, що грає наакордеоні, поруч із ними їх донька Ніколета, що грає на скрипціза портативами. А потім є співачка Марічка Баніянська, скри -пач Іван Галянич, сопілкар Михайло Штеляк, грають надримбі Василь і Юлія Банянські, є також і чудовий різьбяр –Дмитро Арделян та інші.

Але була тут, у цьому селі, жінка, якої, на жаль, вже немає,яка багато зробила для села та його культури, живучи, однак, ваноніматі. Щира українка, спричинилася до того, що має наша

українська меншина найкраще у цьому селі, – воно стосуєтьсякостумації, народних костюмів. Вона вишивала навіть і настарості сорочки, так звані «вишиванки» (гуцулки), що не булоу селі в нікого, головно з-між молодих без її вишиванок. Хлопціта дівчата одягають їх на свята, коли йдуть до церкви та позацерквою – на різних репрезентаціях.

На свято Великомученика Димитрія цього року по старомустилю відбувся похорон цієї жінки на ім'я Маріка Роман (із дому- Арделян). Велике число людей села та із далекого Мараморишаблизька родина брала участь на її похороні. Майже вся молодь,хлопці та дівчата, убрані у гуцулках, з квітами в руках прийшлина похорон, щоб у такім вигляді віддати останню прислугупокійній та відправити її до вічного спочинку. Три священикивідправили у церкві похоронну службу: от. Адріан Вішован –парох, от. Василь Анішоряк та от. Іван Арделян - пенсіонер,рідний брат покійної, який у своїм слові порівняв її із однією змучениць, яка провела своє життя у труднощах та утерпіннях – як тілеснім, так і душевнім. Породила вона на світдесятеро дітей і багато років залишилася вдовицею.

Можливо, тому Бог призначив, щоб її похорон припав якразна свято Великомученика Димитрія...

На жаль, не пощастило мені, автору цих рядків, взятиучасть на її похороні із благословенних причин. Затеприлучився я цими рядками, щоб всі ми знали, у свій час, даватичесть таким особам, як Маріка Роман.

Нехай буде їй земля пухом!

Крістіан-Василь АРДЕЛЯН,Священик в с. Сока

Тіміського повіту

ПОСМЕРТНА ЗГАДКА

16грудня 2014 року в Бухаресті редколегія«Вільного слова» на чолі з головним редакторомпаном Іваном Ковачем організувала роковинипершої української газети в Румунії, її 65-ти

річчя. Слід уточнити, що на її сторінках (до революції це булагазета «Новий вік») публікувались сучасні українські поети іписьменники; вона згортала навколо себе українську громадуРумунії і ще в ті далекі 50-ті роки минулого століття була світо-чем українського населення нашої країни.

Цей ювілей зробив для нас приємне враження, то була неспо-дівана зустріч між редколегією і співпрацівниками. На святібули запрошені важливі особи: посол України в Румунії ЙогоЕксцеленція пан Теофіл Бауер, університецький професорЧернівецького Університету імені Юрія Федьковича панВолодимир Антофійчук, депутат парламенту Румунії українсь-кої меншини пан Іван Марочко та голова Союзу українцівРумунії пан Степан Бучута, який відкрив урочисте свято, аопісля виступів запрошених, якими провадив головний редак-тор пан Іван Ковач, нагородив ювілейними медалями офіційнихпредставників та редакторів українських часописів.

Підкреслимо наше враження від цього свята, щодо культуримови, яку редактори часопису систематично вводять в своїтвори, виховуючи і розвиваючи у читача любов, повагу та вмін-ня правильно користуватися українською мовою, цінити і збе-рігати чистоту нашої мови як «зіницю ока». Тут слід згадати, щоредактори часопису «Вільне слово» ведуть наполегливу працюнад словом, не зупиняються на першому попавшому на думкуслові, а підбирають найбільш відповідні слова по змісту, бослово – це інструмент нашого мислення.

Інший напрямок розвитку та високого рівня часопису«Вільне слово» - це багата і всебічна тематика газети, зв'язана зрізними галузями суспільної діяльності: література і мистецтво,школа і підготівка кваліфікованих кадрів, праця і здоров'ялюдини, наші предки і традиції, наша культура та її представ-ники.

Від душі бажаємо надалі всім співпрацівникам часопису«Вільне слово» творчості, натхнення, наснаги і успіхів в своїйблагородній праці.

Мотря і Михайло КРАМАРФото: Роман ПЕТРАШУК

Враження про святкування ювілею «Вільного слова»

Виступ Михайла Трайсти

Виступ Бориса Петрашука

СІЧЕНЬ 2015 р.

Мотря ОЛЕНЧУК-КРАМАР

Щось важливе

Пацю, ходи в холодочок,

Трішки присядим в садку,

І я тобі щось важливе,

Як сусідці розкажу.

Обі в садку закурили,

Сіли під два ясени,

Руця ждала щоб почути

Від сусідки новини.

13 cічня 2015 рокуЗаява Міністерства закордон-

них справ України у зв’язку зобстрілом бойовиками рейсово-го автобусу з мирними громадя-нами

13 січня внаслідок артилерійськогообстрілу проросійськими терористами вДонецькій області українського блокпо-сту поблизу населеного пункту Бугасодин із снарядів влучив у рейсовий авто-бус.

Загинуло 12 мирних громадян, ще 16отримали поранення.

Обстріл вівся з району м. Доку -чаєвськ, який перебуває під контролемнезаконних збройних формувань. Всіфакти вказують на те, що ця жахливатрагедія не була випадковістю – в районіблокпосту немає позицій Збройних силУкраїни, а отже терористи свідомо ціли-лися у мирних громадян.

Нещодавній Марш Єдності в Парижі,як і численні демонстрації по всьомусвіту, чітко засвідчили категоричненесприйняття вільним демократичнимсуспільством будь-яких спроб заляку-вання та терору, а також підтвердиливисоку цінність кожного людськогожиття, яке було втрачене внаслідок зло-чинних дій міжнародних терористів.

Водночас на сході України продов-жують відкрито діяти терористичніугрупування, озброювані та підтримува-ні Російською Федерацією. Від росій-ських куль та снарядів, що злочиннимшляхом потрапляють на територіюУкраїни, продовжують гинути не лишеукраїнські військові, але й мирні меш-канці.

Лише з часу підписання Мінськихдомовленостей, які цинічно відмов-ляється виконувати російська сторона тапідтримувані нею незаконні збройніформування, загинуло 119 мирних гро-мадян. Сьогодні цей трагічний списокпоповнився ще 12 іменами.

Закликаємо міжнародне співтовари-ство не дозволити перетворити невинніжертви українських громадян, щогинуть від рук та зброї терористів, упросту статистику смертей. Здійсненийпроросійськими бойовиками жахливийтерористичний акт, як вся їхня діяль-ність, спрямована проти людяності, маєбути рішуче засуджена і покарана.

Вкотре вимагаємо від Росії негайновивести свої підрозділи з територіїУкраїни, припинити підтримку терориз-му, почути заклики світової спільнотищодо необхідності повної імплементаціїМінських домовленостей і поверненнямиру на Донбас.

Фото: Роман ПЕТРАШУК

9

Ярослав ДОВГОПОЛ,КИЇВ. 17 грудня 2012 року.

УКРІНФОРМ

(Закінчення. Поч. в 13-14/2013 номері)


¨̈ S T O R I N K A D L X D I T E CS T O R I N K A D L X D I T E C ¨̈

Вже стало традицією в місті Бая Мареорганізувати перед Різдвом Христовимособливі заходи з життя сільського життя підназвою «Різдво в Мараморощині». Ця подія

була організована цього року, як і минулими роками,Повітовою Радою Марамуреш з ініціативи її голови панаЗамфіра Чічеу. Традиційне свято проводилося в примі -щеннях і садибах Музею села під відкритим небом м. БаяМаре, що розташоване у міському парку міста, поблизустадіону.

Цього року Повітова Рада запросила брати участь вцій події представників архаїчних звичаїв і традицій зівсіх етнографічних зон Мараморощини: з комуни Бістра– етнографічна зона з українським населенням, зрумунських комун Ботіза, Калінешти, Чернешти, Орцаде Жос, Гроші Ціблешулуй, з міста Борша і Драго -мірешти. Кожна група представників етногра фічних зон

зайняла собі по хатині з садибою з музею, чекала іприймала всіх гостинно колядників, яких угощалитрадиційними стравами і ласощами з кожної комуни:яблуками, горіхами, тістечками, фанками (пампуш -ками), голубцями з кулешою, кулешою зі свіжоюковбасою та м'ясом свинячим, гриблянкою, солониноюсвіжою, горілкою і вином.

Слід відмітити, що гостеприємні газди частувалидосхочу не лише колядників, але і всіх тих, хто відвідувавїхнє господарство. І все це безплатно.

Представники всіх комун на чолі з примарямипривезли до Музею села своїх найкращих кухарів,сокачок, які почали зранку приготовляти із свинячогом'яса ковбаси, кишку, шкварки, перед гостями почалиготовити кулешу, голубці, паляниці, фанки.

Українська громада Мараморощини була представ -

лена примарією комуни Бістра на чолі з примаремВасилем Дутчуком. Українська громада цієї комунипредставила для цієї події звичаї із українського села наРіздв'яні свята і гостинно приймали всіх відвідувачівгосподарства та колядників традиційними стравами:голубцями з кулешою, м'ясом свіжим і ковбасками зкулешою, шкварками, гриблянкою, фанками, горілкою,вином. Українська громада із Бистрого булапредставлена із 35 осіб, в складі яких був дівочийхудожній колектив під керівництвом проф. ДмитраКоренюка і пана отця Івана Арделяна, які майстерновиконали ряд українських колядок та щедрівок.

Треба згадати і той факт, що представники українськоїгромади привезли з собою і своїх музикантів та чисельнугрупу легінів і молодиць, які у подвір'ї господарствапредставили надзвичайний концерт українськихколядок і весільних пісень. Цілий час у цьомугосподарстві було багато колядників і відвідувачів, якібули зачаровані українськими звичаями і гостинністю.

На цьому святі брала участь і делегація з України зміста Ужгорода.

На жаль, ніхто не був з-між представників Союзу

українців Румунії, ніхто з Мараморощини не потрудився

побачити це свято! Шкода!

Побачимо, як буде наступного Нового року!

З Новим Роком, друзі!

Щасливі Різдвяні та новорічні свята!

Проф. Іван ЛАЗАРЧУК

Фото автора

ЗИМОВІ ЗВИЧАЇ У СЕЛАХ МАРАМОРОЩИНИ

(Закінчення. Поч. на 7 стор.)

Я українка із Бистрого! Запрошуємо Вас!

Примар комуни Бистрий з своїми помічницями-молодицями слідкують за приготуванням їжі.

Красиві українські дівчата із Бистрого угощаютьрумунських дітей-колядників.

Виступає група українських дівчат- колядницьіз Бистрого.

13


Цього місяця, а саме 16 грудня 2014 р., у Бухарестівідбулося прекрасне свято-ювілей – 65 роковиникультурно-просвітницького часопису «Вільнеслово», продовжувача «Нового віку», працівника-

ми якого є головний редактор - п. Іван Ковач, п. ІринаПетрецька-Ковач і п. Роман Петрашук - редактори.

На святі були присутні голова СУР – п. Степан Бучута,запрошені: Посол України в Румунії п. Теофіл Бауер, радник-посланник Теофіл Рендюк, перший секретар – п. ВіталійТіміш, прес-аташе п. Олена Кузьминчук, п. Ельвіра Кодря –радник у Міністерстві освіти Румунії, Мирослав Петрецький -голова Марамороської філії СУР, генеральний секретар СУР д-рІрина-Люба Горват, Марія Гощук – радник Прем'єр-міністраРумунії з питань освіти нацменшин, п. Ярослава Колотило –голова Бухарестської філії СУР, п. Іван Марочко – депутат вПарламенті Румунії та п. Микола-Мирослав Петрецький-молодший, економічний директор СУР.

Брали участь також редактори українських часописів СУР:п. Ірина Мойсей, п. Михайло Трайста, п. Тереза Шендрою, п.Іван Робчук та ін., голови і члени філій СУР, кореспонденти.

На свято приїхали дописувачі «Вільного слова» з усіхповітів: Ю. Чига, І. Кідещук, Я. Онищук, Т. Малиш, Б.Петрашук, Л. Мігок, А. Берегій, А. Самбор, В. Баршай, Ю.Павліш та інші.

Майже всі з них виступали із цікавими та похвальнимисловами.

Свято закінчилося низкою українських пісень та колядок,подарованих двома талановитими музикантами, п. НаталкоюКолотило-Панчик – скрипачем-віртуозом, та молодимрумуном - гітаристом.

Дякую за запрошення!Марія ЧУБІКА,

письменниця

СВЯТО-ЮВІЛЕЙ В БУХАРЕСТІ

Хочу і я приєднатисядо всіх шанувальниківі поважателів«Вільного слова» і

поруч з ними передати з нагоди65-річчя від його заснуваннясердечне і найщирішепобажання: щоб багато-багатороків працювало на благо нашогоукраїнства.

Я певна, що всі присутні наювілейному святі бажалипоздоровити редакторів на чоліз головним редак тором ІваномКовачем і висло витись від душі,але часу не вистачило для всіх.Це тільки тоді було б можливо,коли святкова зустріч тривала бхоч два дні. Будучи на такій приємній зустрічі, в моїй думцізалишились незрівнянні враження і я подумала про це написати.

Повертаючись багато років в минуле, пригадую першу моюстаттю, з якою я дебютувала в часописі «Вільне слово». Було 1992р. з нагоди свята, присвяченого Великому Кобзареві під назвою«Свято в Лугожі», просто зачарована прекрасним концертом,бажаючи поділити свою радість з нашими українцями. Чому догазети «Вільне слово»? Як українка банатського краю із селаКопашиль, села головного редактора газети Івана Ковача, з деякимстрахом, думала про шанс опублікування статті, також і на такіслова: «Свій – до свого». Появлення статті мені принесло великурадість і задоволення. Від того року я стала кореспондентом газети«Новий вік» «Вільне слово», її історії, бо 65 років для історії не такбагато, але для життя людини це роки сили і досвіду на такомушляху творчості, на якому здійснюються прекрасні результати.

Редактори наших українських газет, друзі часопису «Вільнеслово», обговорили про це у своїх промовах весь той період, коли буливажкі проблеми, коли велася справжня битва за існування газети,роки, коли редактори були неоплачувані. Було трудно, а вониуспішно продовжували працю. Велика честь і хвала нашимредакторам! Також в промовах присутні виражали дуже гарніслова та порівняння. Як, наприклад, Михайло Трайста, цитую:

«Вільне слово» – це літературнакузня, в якій виклепалось нетільки для письменників, а длявсієї української літератури, а їїголовний редактор Іван Ковач бувковалем, який не молотом, а своїмзагостреним пером часто кував ікує слова». Або: «Вільне слово» –як «дорогий діамант», «Вільнеслово» – це світло, яке не дало намзабути рідну мову», і багато іншихвисловів.

Ще раз хочу поздоровити Вас,працівників редакції, шановногоголовного редактора Івана Ковача,таку милу і щиру п. ІринуПетрецьку-Ковач – редактора, тап. Романа Петрашука, редактора.

Хай Господь благословить Вас дубовим здоров'ям, щасливимжит тям, а в нинішньому Новому році побажаю Вам сили, успіхів упраці і творчого натхнення!

Дорогі читачі, читайте наші українські газети, написані рідноюмовою, материнською мовою, бо вони приносять нам інтересніінформації, вісті з усіх куточків, депроживають українці, цікавіматеріали, рубрики. Бо багаточого можна навчитися з їхсторінок, багато корисного! Вжебагато років я з нетерпіннямщомісяця очікую, читаю, зановочитаю всі наші українські газети.

Для всіх наших редакторів:«Щиро щастя Вам бажаю,За Вас Господа благаю:Хай сповниться моє слово,Жийте много і здорово».З Новим Роком!На Многая і Благая літа!

Анна БЕРЕҐІЙ

ДАРУЙ, БОЖЕ, СИЛИ Й СЛАВИ ЧАСОПИСУ«ВІЛЬНЕ СЛОВО» ТА ЇЇ РЕДАКТОРАМ НАДАЛІ!

В центрі унів. проф. д-р В. АнтофійчукФото: Ярема ОНИЩУК

Виступи Лучії Мігок та Івана КідещукаФото: Ярeма ОНИЩУК

Ювілейна медаль «ВС»

ІІ. Трагічний шлях еміграції генерального писаря, разом з козацьким військом,

до міста Бендери влітку 1709 року

За тих обставин І. Мазепа згадав і про свого попереднього листа, написа-ного П. Орликом під його диктовку, до згаданого вище російського канц-лера Г. Головкіна, в якому не переставав хвалити миргородського полков-ника Данила Апостола [син гадяцького та миргородського полковника

молдовського походження Павла Апостола за часів Богдана Хмельницького, геть-ман України у 1727–1734 роках, батько Петра Апостола – російського вченого. – Т.Р], який зберіг міцні родинні зв’язки в Молдові, у тому числі на рівні господаряцього князівства. У цьому листі І. Мазепа, зокрема, писав: «Названий полковникДанило Апостол – волоської породи. У війську він відомий своєю хоробрістю тасеред усіх полковників є найбільш давнім, він також заслужив довіру та любов всьо-го війська, особливо з боку бойових полків; генеральний обозний Ломіковський тагенеральний суддя Чукевич, а також прилуцький полковник є його сватами;лубенський полковник є його дідом; ніжинський полковник – кумом, а всі рештаполковники та важливі персони є його близькими родичами або підтримують з нимтісні дружні зв’язки». Все це разом взяте суттєво вплинуло на остаточне рішення І.Мазепи, який у зв’язку з цим у присутності П. Орлика повідомляв Карла ХІІ, що «нап’ятий день ми вже будемо на той бік кордону і будемо безпечні».

Тут хотілося б привернути увагу до факту, який матиме велике значення під часперебування українського гетьмана у Бендерах, а після його смерті позначиться надолі П. Орлика: на переправі через Дніпро на Переволочній встиг забрати із собоюяк власні, так і гетьманські цінності: гроші, коштовні камені, дорогий посуд, у тому

числі і два барила з червонцями. Як зазначав О. Субтельний, завдяки щедрим дарамвід царя І. Мазепа за період свого 21-річного гетьманування накопичив близько 20тисяч маєтків і став одним із найбагатших феодалів Європи.

Інша ситуація склалася із скарбом та майном П. Орлика. Як свідчив він сам,тікаючи від кари Петра, його дружина встигла порятувати лише одну шкатулку злистами І. Мазепи до С. Лєщинського, трьома царськими грамотами у справі В.Кочубея та З. Іскри, «клейнодами жоны моей и килка тысячей червоних». З цимскарбом вона «через Днепр в единой токмо сукне з детми переправилася, а все моиживоты в 30 возах с серебром й с грошми над Днепром пропали». Але найтрагічні-ше було те, що позаду назавжди для П. Орлика залишилася Україна, звичне колообов’язків, отримані за бездоганну службу маєтки під Ніжином, на Стародубщині,Чернігівщині, Полтавщині, рангові маєтності в Галичині.

Рішучі дії І. Мазепи, який у відносно спокійній обстановці встиг переправити направий беріг Дніпра супроводжуюче його військо, членів сімей старшини, у томучислі і П. Орлика та багатьох козаків та, фактично, їх пересувне майно, остаточнопереконали і Карла ХІІ прямувати до Бендер. В останню мить король залишивосновну частину своєї армії під відповідальністю генерала Левенгавпта, якийневдовзі потрапив у полон до Петра І, що ревно переслідував втікачів. Цар, дізнав-шись від шведських полонених, які після жорстоких допитів були страчені на місціабо відправлені на заслання до далекого Сибіру, що гетьман, разом з генеральнимписарем, і король прямують до Бендер, навздогін за ними одразу відрядив чотириполки вершників на чолі з генерал-майором Г. Волконським та бригадиром Г.Кропотовим.

ПРЕС-РЕЛІЗПРЕС-РЕЛІЗ

День Соборності УкраїниЗгідно з Указом Президента України П.Порошенка № 948

від 22 грудня 2014 року 22 січня 2015 року в Україні та взарубіжних країнах, де проживають етнічні українці, втому числі в Румунії, буде відзначатися День СоборностіУкраїни.

Це свято відзначається в день проголошення Актувозз'єднання Української Народної Республіки йЗахідноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919році. Але в цьому році ДеньСоборності України має особливезначення для українців з усьогосвіту, оскільки вперше він буде від-значатися за умов тимчасової оку-пації Росією АвтономноїРеспубліки Крим та підтримкиМосквою проросійських сепарати-стів і терористів у східних части-нах Донецької та Луганської обла-стей. Відзначення Дня СоборностіУкраїни має глибоке історичне таполітичне значення.

Століттями розірваний укра-їнський народ у 1918 році визволив-ся з неволі – Наддніпрянщина вийш-ла з Російської, а Західна Україна –з Австро-Угорської імперій – івозз'єднався на своїй землі в єдиній соборній Українській дер-жаві.

Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давнь-оруських земель навколо князівського престолу в Києві.

Протягом віків її практичним втіленням займались укра-їнські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, ПетроДорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ – початку ХХ ст. ця ідеязнайшла своє відображення у працях кращих українськихмислителів.

Вирішальним етапом на шляху практичного втілення ідеїсоборності українських земель стали події 1917-1919 років.7 листопада 1917 року була проголошена Українська

Народна Республіка (УНР), до складу якої увійшло 9 укра-їнських губерній.

Під впливом цих подій 19 жовтня 1918 року у Львові булопроголошено утворення Західноукраїнської НародноїРеспубліки (ЗУНР).

Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори провтілення ідеї соборності.

1 грудня 1918 року у м.Фастів був підписаний«Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, уякому було заявлено про непохитний намір в найкоротшийстрок створити єдину державу.

3 січня 1919 року Національна Рада ЗУНР у містіСтаніславі (Івано-Франківськ) схва-лила закон про об'єднанняЗахідноукраїнської НародноїРеспубліки з НаддніпрянськоюУкраїнською Народною Республікоюв Народну Республіку.

21 січня 1919 року в ХустіВсенародні збори ухвалили приєдна-ти до Української НародноїРеспубліки Закарпаття.

Проголошення Злуки відбулось 22січня 1919 року.

Головні урочистості проголошен-ня злуки проходили на Софійськійплощі у Києві.

На масовому зборі було проголо-шено про об'єднання Захід ноукра -їнської Народної Республіки з

Українською Народною Республікою.Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спи-

рався на споконвічну мрію українського народу про незалеж-ну, соборну національну державу.

Він став могутнім виявом волі українців до етнічної йтериторіальної консолідації, свідченням їх самоідентифіка-ції, становлення політичної нації.

Сьогодні відзначення Дня Соборності України глибокосимволізує законне прагнення Українського народу до віднов-лення єдності та соборності українських території, тимча-сово окупованих Російською Федерацією.

Посольство України в Румунії



«ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ПИЛИП ОРЛИК:«ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ПИЛИП ОРЛИК:МОЛДОВСЬКІ ТА РУМУНСЬКІ ШЛЯХИ»МОЛДОВСЬКІ ТА РУМУНСЬКІ ШЛЯХИ»

(Далі буде)

Теофіл РЕНДЮК,доктор історичних

наук (Україна)

( Продовження з 23-24 числа 2014 р.)


Тему, яку часто порушують і ставлять учителі, вихо-вателі та батьки учнів про талант, його природу,походження, розвиток і значення для творчої діяль-ності людини, про місце проблеми таланту в теорії

творчості – надзвичайно важлива й актуальна. Створенняоптимальних умов для розвитку творчих здібностей людини,для формування талантів – що може бути важливішим длянашого суспільства!?

У популярній і науковій літературі талант розуміють яксвоєрідну систему певних психічних якостей людини, щовиявляються у високих творчих досягненнях при розв'язанніпроблем (не стандартних завдань) у будь-якій галузі культури.Батьки учнів ставлять, звичайно, у популярній формі питанняпро роль природи у виникненні «людини розумної». І справді,від того, яка роль відводиться природі на самому початкулюдської еволюції, – прямий шлях до розуміння питання промісце біологічних чинників у сьогоднішній соціалізації індиві-да, у формуванні творчої особистості.

З питання про природу таланту, його походження здавнаіснує значна кількість різних концепцій. Вони можуть бутизведені до двох основних. Згідно з першою, талант визначаєть-ся як особлива природжена якість. Ця лінія почата Платоном,продовжувалася ідеологами християнства (Августін, ФомаАквінський та ін.), в ХІХ ст. англійським психологомҐальтоном. Друга концепція, заперечуючи природженістьталанту, твердить, що талантформується – стихійно або свідо-мо – в процесі розвитку людинипід впливом обставин життя іцілеспрямованого виховання. Та -кі погляди беруть початок відДекарта, Гоббса, Локка, Коменсь -кого та ін.

Слід згадати, що серед сучас-них учених поширена і соціобіо-логічна «теорія двох факторів»,яка намагається поєднати ці дваосновних пояснення сутностілюдини- вплив спадковості та діясередовища, виховання, питомавага цих факторів: інтелект«залежить на 80% від генів і на20% – від освіти». Це формально- логічне припущення того, щораз є здібності, то щось має бути і до їх появи. Це і були би при-роджені передумови, так звані задатки. Таке розуміння нічогоне дає психології. Сучасна генетика в численних дослідженняхз фізіології вищої нервової системи дитини не має того щопоставило питання про фізіологічні особливості, пов'язані зпоняттям здібності. Вона довела, що найістотнішою рисоюмозку є його неспеціалізованість, що його спеціалізація, розви-ток як морфо-функціональної системи відбувається протягомусього життя людини, що соціальний зміст психіки не записа-ний в генетичній програмі людини, а формується в ході ста-новлення особи; що мозок «має безмежні можливості длясприйняття різнобічної соціальної програми, забезпечує уні-версальну соціальну готовність новонародженого» включити-ся в різнобічну суспільну діяльність (І. П. Павлов).

Аналізуючи творчість з процесуального і результативногобоку, психологи фіксують різну швидкість одержання резуль-татів творчої діяльності, неоднаковий рівень і складністьрозв'язування у ході даної діяльності проблем та ін. Однак ціздібності людей до творчості свідчать не про якісь природнізадатки, а про підготовленість до конкретної діяльності, якахарактеризується мірою освоєння певної сукупності способів,різновидів дій, освоєння інформації. Ця міра може бути неодна-ковою (внаслідок різних умов життя і виховання).

Особливо підкреслимо, що всі якості - загальні й спеціальні- необхідні для творчості, розвиваються в процесі діяльності,що потребує наявності цих якостей. До загальних належатьвисокий рівень синсорної організації, уміння бачити суть про-блеми, комбінувати, будувати гіпотези, розв'язувати завдання,критично оцінювати одержані результати, наполегливість,емоційність, трудолюбність та інші. До спеціальних належать

ті, які необхідні для діяльності тільки в окремих галузях,наприклад, художній смак, музичний слух, координація рухів...Гострота почутів, швидкість реакції, спостережливість, моде-лювання і експериментування, так само, як пам'ять, підсвідо-мість, в тому числі і інтуїція, воля, характер (працьовитість!),емоційність, все це формується і розвивається в ході відповід-ної творчої діяльності. Воістину, «щоб навчитися плавати -треба лізти в воду»(Геґель).

Ступінь розвитку творчих якостей людини пропорційний їїтрудолюбству, здатності віддавати багато часу і сил творчомупошукові. Так, наприклад, біографи твердять, що видатнітворці відзначалися і неабияковую працьовитістю. Їхнє життябуло сповнене багаточасовою щоденною працею, вправами,тренуваннями, розмірковуваннями над обраною проблемою.Людина, яка постійно працює і творить, перебуває в проблем-ній ситуації, змушена шукати відповіді на питання. У ходіцього пошуку вона розвивається, самонавчається. Постійнанаявність проблемних ситуацій, необхідність розв'язання ори-гінальних завдань - головні моменти тих умов, які ми називає-мо сприятливими для розвитку здібностей людини.

Психологам відомо, як і широкому кругу населення, що най-сприятливіші умови складаються у тих прошарках суспіль-ства, які сильніше та гостріше відчувають потребу в оволодін-ні певною професією, яка примушує їх думати, міркувати,«ламати голову» набагато напружніше, ніж людей заможніх і

«щасливих». Крім цього, психоло-гічні дослідження показали наяв -ність на найбільш ранніх етапахрозвитку людини особливої сприй-нятливості до навчання, засвоєннярізновидів діяльності. Наприклад,російський психолог Виготськийекспериментально доказав, щотрирічній дитині навчатися мовиважче, ніж півторарічній, а дітей,які прожили поза суспільством додев'яти-десятирічного віку, взаглінавчити говорити неможливо. Невипадково багато відомих педагогіввідзначали, що для формуванняякостей людини вирішальним єперіод до трьох років. Те самеможна сказати і про будь-яку іншудіяльність; про це свідчить і досвід

навчання плавання з дуже ранього дитячого віку, і досвід під-готовки музикантів з двох-трирічного віку і. т. д. Тут слід під-креслити, що, позбавивши дитину своєчасного і повноцінногорозвитку в раньому дитячому і дошкільному віці, ми тимсамим прирікаємо її на все життя на низькі темпи розвитку, навеличезні витрати сил і часу на цей розвиток і на низький кін-цевий результат і ще твердимо: «Такі вже природні дані дітей».

Природному, біологічному моменту можна (і треба) відводи-ти певну, хоч і підпорядковану роль, тимчасом, як соціальним,конкретно-історичним чинникам – головну, вирішальну рольв формуванні і вихованні людини. Тут слід згадати, що людинароджуються неоднаковими; це не так вже і погано, скорішедобре, як для суспільства в цілому, так і для індивіда. Отже,якщо люди народились неоднаковими, різними, дальший їхрозвиток залежить від тих соціальних умов, в які вони потрап-ляють.

Природні відмінності взаємодіють з конкретними соціаль-ними умовами, а соціальні умови взаємодіють з наявними при-родними задатками, і саме з цієї взаємодії виникає, форму-ється, розгортається інтелектуальний потенціал особи: це зодного боку її розвинуті здібності (інтелектуальні, пізнавальні,творчі), що формуються в процесі оволодіння професією, а здругого - певна система духовних набутків (ідеали, переконан-ня, ціннісні орієнтації, інтереси), які мають особливе значенняу формуванні творчої особистості. Тому можемо твердити, щорозвиток таланту й творчих здібностей безмежний.

Унів. проф. Михайло КРАМАРДоктор психологічних наук

Талант і творчість

Учасники 65-річного ювілею «ВС» Іван Робчук, Марія Робчук, Мотря Крамар, Михайло Крамар

та Іван Семенюк. Фото: Ярема ОНИЩУК



Слова Л. РЕВИ

Учні гімназійних шкіл Марицеї, КалинештЕнаке та Калинешти Купаренку відсвят -кували Національного поета Румунії МіхаяЕмінеску з нагоди 165-х років від дня

народження в селі Калинешти-Купаренку.Там учні названих шкіл біля меморіального будинку

та бюсту Великого поета представили гарнуартистичну програму.

Серед інших, вони проспівали і такі пісні на словаПоета: «Біля тополь безпарних», «Чом, ти, лісе,хилишся» та «Єдину тугу маю».

Викладач Петро Ілінкей, під акомпанементомвикладачки Данієли Фараон, проспівав «Туга заЕмінеску» на слова великого поета нашої сучасностіАдріана Пеунеску.

Після цього учні шкіл Марицеї і Калинешт Енаке та

учні школи з Шербівців представили артистичнупрограму в будинку культури свого села.

Там учні читали-декламували вірші: «Лучафер»сімома мовами: румунською, італійською, англійською,французькою, іспанською, українською та німецькою,«До зірки», «Синя квітка», «Пішла любов», «Життя»,але й вірш «Повинен був мати своє ім'я» – автор МарінСореску.

Учениця Дамаріс Морган (Калинешти Енаке)проспівала «Сонливі птахи».

Викладачки румунської мови Ірина Апетрей,Роксана-Юлія Драґомір та Марінела-Юлія Міхайпредставили сценети: «Лучафер» та «Емінеску вхатинці Крянге».

Всі педкадри названих шкіл брали участь упідготовленні програм.

Слід виявити директорів-координаторів шкілгромади Дарманешти та Шербівців, викладачів:Лучіан Думітру та Сільвія Бойчук.

Честь їм!Микола КУРИЛЮК


Чи знаєте ви, що:1 січня ще святкується Всес -

вітній день Миру. Це свято щеназивають Днем всесвітніх мо -литв за мир.

8 грудня 1967 р. римський папаПавло VI встановив це новесвято, Всесвітній день миру. 17грудня 1969 р. Генеральна Асам -блея ООН проголосила святоофіційним.

Юрій ПАВЛІШ

СІЧНЕВІ НАСТРОЇ***Прийшов календарний січень,Прийшли й наші охи.В хмарності спокійні свічіБлимають потрохи.

То сніжить, то вітер віє,То тепло у хаті.Злипаються мої вії, –Вже пора лягати.

Батько спить. Так само й мамка.Я в моїй кімнатіЖду пораннього світанку,Та потрібно й спати.

Ранок. Безтурботне сонце.Теплий чай на шпорі.Так воно, чи ні? Не сон це.Саночки надворі.

***Я на березі з санками.Прийшли й друзі-діти.Так прегарно – до нестями,Та пора летіти.

В кожного санки удалі,Не нові, та добрі.Незабаром ми у далі, Ми завжди хоробрі.

Такий січень в гірськім краї,Перший він у році.Він про нас усюди дбає,Навіть на уроці.

Втомлені ми, та спокійні.Гріємо утому.Скоро ніч. Січень надійнийВже зове додому.

ЕМІНЕСКУ – 165



(Далі буде)

Гарна, жвава, як жива ртуть, розумниця,спортсменка, – завойовниця золотої медаліосіннього змагання з плавання м. Бухареста,організованого Міністерством освіти Румунії,

Шкільним інспекторатом муніципію м. Бухарест,Дитячого клубу 1 сектору. Поздоровляємо завойов -ницю 1-го місця на категорію 4 роки!

Марта – дочка п. Олени Кузьминчук – ІІ секретаряПосольства України в Румунії. Тож є нагода бачитималу Марту разом з мамою та батьком на зустрічах,організованих Посольством України в Румунії вКультурно-Інформаційному Центрі, відкритому вБухаресті 2007 р. Президентом України ВікторомЮщенком.

Бажаємо Марті Кузьминчук дальших успіхів ізвершень! Гордимося і будемо гордитись, як почуємо вмайбутньому, що Марта стала відомою в цілому світі!

(І.П.-К.)

t

ВІТАЮ НА НАШИХ СТОРІНКАХ ЗАВОЙОВНИЦЮ В РУМУНІЇ ЗОЛОТОЇ МЕДАЛІ З ПЛАВАННЯ

ЧОТИРИРІЧНУ МАРТУ КУЗЬМИНЧУК (Україна)!

Два плюс два дорівнює?

Це не твоя цукерка!..

«Я – Марта!»

Сторінки склала Ірина ПЕТРЕцЬКА-КОВАЧ


Всвоїм періоді вздовж 65-роківчасопис мав і деякі перепони, аголовно в справі фінансування.Ще з 1992 року Союз українців

Румунії хотів перебрати фінансуваннячасопису «Вільне слово», але тодішняредакція відмовила і залишилася зфінансуванням від Міністерства Куль -тури (відповідь голови СУР Н-р 52/15-04-98) для Відділу Національних меншин.

23 травня 2007 року я надіславзвернення Н-р 1973 до Міністерствакультури і культів, як депутат і головаСоюзу українців Румунії, будучизацікавлений про ситуацію фінансуваннячасопису «Вільне слово». У відповіді Н-р253/26.06.2007 Міністерство Культури іКультів, державний секретар ДеметерАндраш Іштван повідомляє нас, що публі-кація «Вільне слово» – публічнаінституція, підпорядкована МіністерствуКультури і Культів, фінансована збюджетних доходів. Вона була під -тримана фінансово Міністерством ще від1994 року, коли ще існувала інституція«Casa de Presă şi Edituri – Cultura Naţio -nală», розснована опісля. В 2003 і 2004-ихроків дістала часткове фінансування відМіністерства Культури і Культів посе -редництвомком бувшої НаціональноїКомісії (Комітету) для підтримкиПисьмової Культури. А в першій точці вінвідповідає, що:

3. В кожнім разі, в 2007 році Мініс -терство Культури і Культів вже нефінансуватиме ніяку публіцистику по

культурі, ця діяльність продовжуєтьсячерез Адміністрацію НаціональногоФонду Культури, який зупинитьфінансування часопису «Вільне слово», ітак, що від 2006 року фінансуванняперебрав Союз українців Румунії цілком.

Ось такі перепони у фінансуваннічасопису «Вільне слово» існували вздовжостанніх років, які подолав Союз українцівРумунії разом із колективом редакції.

Святкування часопису нам даломожливість здійснити аналіз праці редак -ційного колективу, а також зустрі нутисяз головними його кореспон ден тами.

На прохання та пропозицію головногоредактора Івана Ковача, ми постаралисязорганізувати Ювілейну зустріч з корес -пон ден тами та прихильниками «Вільногослова». Для зустрічі ми запропонувалиЮвілейну грамоту для редак ційногоколективу, а також ювілейні медалі «65років журналу «Вільного слова» (1949-2014)».

Фестивне вручення медалей таСимпозіум відбулися 16 грудня 2014 року вБухарестському Готельному Комплексі«Тріумф», де брали участь зверх ста осіб,між якими особистості: Надзвичайний іПовноважний Посол України в Румунії,Його Ексцеленція п. Теофіл Бауер і радник-посланник п. Теофіл Рендюк, першийсекретар Віталій Тіміш і другий секретарПосольства пані Олена Кузьминчук.

Від Радіо-Інтернаціонал – МиколаОнужик та Хрестина Штірбець. ВідМіністерства Культури – радникЯрослава Колотило. Від Департаменту

Національних Меншин Амет Аделін і нашпредставник у Парламенті Румунії депу-тат Іван Марочко.

Були присутні голова Союзу українцівРумунії, Степан Бучута перші зас -тупники, заступники та генеральнийсекретар.

Від інших редакцій українськихжурналів були головний редактор«Curierul ucrainean» Іван Робчук, ЯринаМойсей – головний редактор журналу«Наш голос», редактори Тереза Шендрою,Михайло Трайста, Штефанія Ганчу таінші.

Редакційний колектив «Вільного слова»був нагороджений головою Союзуукраїнців Румунії Степаном БучутоюЮвілейною грамотою та медаллю, атакож особисто були нагороджені члениредакції – головний редактор Іван Ковачта редактори Ірина Петрецька-Ковач таРоман Петрашук. Разом із ними булинагороджені редактори інших часописівта кореспонденти «Вільного слова».Присутнім та кореспондентам буловручено всього 40 ювілейних медалей. На –кінець колективу часопису «Вільне слово»бажаю високих творчих здобутків, корес -пон дентам журналу доброго натхнення, ачитачам міцного здоров'я, сильногозацікавлення в читанні українських жур -налів, благополуччя і гаразду.

А головному редакторові, тепер, напе -ре додні Святого Івана Хрестителя, ба -жаю творчих успіхів, благополуччя,міцного здоров'я і

НА МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!

Добрий день, шановний пане Іване Ковач! Ми повер-нулися із Сігету Мармацієй з 22-го Фестивалюколядок та зимових обрядів українців Румунії знадзвичайно дивовижними, захоплюючими вра-

женнями. Найбільше тішить і радує одне:українці в Румуніїживуть і дихають Матірною Україною. Ви бережете українськеслово нашого генія Тараса Шевченка, українську пісню, укра-їнські звичаї, традиції, звичаї та обряди, і ми за це Вам низькокланяємося. Бо ми з Вами - українці! Бо ми - разом.

Я вирішив написати до Вашого культурно-просвітницькогочасопису українців Румунії "Вільне слово" журналістськийматеріал, аби Ви його надрукували, і ще раз щиро, від усієїдуші дякую Вам і Союзу українців Румунії за все.

Я сам журналіст, пишу про українців книжки. Остання -художня книжка про найталановитішого композитораВолодимира Івасюка, якого москалі закатували. Книга маєназву "Орфей Собору Нації". За цією книжкою я створив літе-ратурно-музичний проект "Володимир Івасюк повертається,який складається зі слова та 15 пісень композитора. Виконуєйого музичний гурт "Струни Орфея". Частину цієї програмими заспівали на сцені в Сігеті у перший день Фестивалю. ПаніЯрослава Колотило, голова Союзу українців Румунів вБухаресті, дала нам високу оцінку й казала, аби ми приїхали зконцертом Івасюкових пісень до Бухаресту. Ми могли б до Васприїхати, бо вже маємо візу, а головне - велике бажання заспі-вати Вам пісню нашого Орфея Володимира Івасюка. Я би пре-зентував книгу "Орфей Собору Нації", а гурт "Струни

Орфея" дав кілька концертів у Вас. Кращих за піснюВолодимира Івасюка в Україні немає, тому ми її співаємо повсій Україні, і від щирого серця подарували би пісні ВолодіВасюка українцям Бухаресту.

Щире спасибі за все. З пошаною – заслужений журналіст України

Василь НАГІРНЯКВасиль НАГІРНЯК

Н. р.: З об'єктивних причин Ваш матеріал, шановний панеВасилю Нагірняк, буде надрукований повністю в часописі «ВС»в лютому місяці ц. р. Щиро дякуємо!

ВІДЗНАЧЕННЯ 65-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ НАШОГОТРАДИЦІЙНОГО ЧАСОПИСУ «ВІЛЬНЕ СЛОВО»

ПРОДОВЖИЛОСЯ ЧИ НЕ ДО НОВОГО 2015-го РОКУ!

Лист до редакції «ВС» з України


Високоповажні учасники 22-го фестивалю колядок в Сігеті: заслуже-ний журналіст України В. Нагірняк, голова Секретаріату Товариства«Україна-Світ» Алла Кендзера, голова СУР Степан Бучута і голова

Марамороської філії СУР Мирослав Петрецький.


Уполовині минулого місяця, 16грудня 2014 р., відбулося свято65-річчя українського часопи-су ,,Вільне слово’’, з яким про-

довжилось життя, після Революції 1989р.,першої української газети Румунії,,Новий Вік’’, заснованої у 1949-му році,відколи наші українці мали можливістьвисловитись своїм рідним українськимсловом і плекати, рік за роком, свою ріднуукраїнську мову, яку наші предки зберіга-ли як святиню, сказав у своїм слові поетІван Ковач, головний редактор культур-но-просвітницького часопису, Вільнеслово’’. Справді, новий часопис прекрас-но зберігає традицію української культу-ри в Румунії на рідній українскій мові ірозвиває вже 25 років її, разом з високоя-кісними українськими публікаціями-сестрами, під егідою СУР, зразковимижурналами українських письменників,,Наш голос’’ та ,,Дзвоник’’(дитячий) підкерівництвом редакторів Ірини Мойсей іМиколи Корсюка та часописами,,Український вісник’’ з румунським варі-антом ,,Сurierul ucrainean’’ під редагуван-ням Михайла Михайлюка та ІванаРобчука, що доказує істинний факт існу-вання в Румунії сильної українськоїпреси, європейського рівня, яка розро-слась і розцвіла на плодючому грунті,,Нового віку’’ вже цілих 65 років!

Отже свято рідного українського словарозпочалось у святковому залі історично-го готелю ,,Тріумф’’, де зібралися побра-тими пера із цілого краю привітати юві-ляра Івана Ковача та його колег І.Петрецьку-Ковач і Р. Петрашука та йогосоратників-редакторів Ірину Мойсей,Михайла Михайлюка, Миколу Корсюката Івана Робчука за їхню спільну працюна ниві українського слова у Румунії.

Коли в зал вступила делегаціяПосольства України в Бухаресті на чолі зЙого Ексцеленцією Послом ТеофілемБауером і його радником історикомТеофілем Рендюком, разом з депутатомукраїнської меншини Іваном Марочкомта заступником Державного СекретаряАметом Аледіном з сторони турко-татарських меншин, та відомим проф.Чернівецького унів. ВолодимиромАнтофічуком, всі цінителі слова підня-лись на ноги і в оплесках великої повагизустріли своїх вельмишановних гостей.Голова СУР Степан Бучута відкрив юві-лей 65-річчя ,,Вільного слова’’та привітавсвоїх почесних гостей разом зі всіма шану-вальниками українського слова Араду,Банату, Бая-Маре, Ботошан, Буковини,Бухаресту, Добруджі та Мараморощини.

У своїм вітальнім слові голова СУРподякував Посольству України таГенеральному Консульству України вСучаві (що недавно закрилося з фінансо-вих причин!) за їхню плідну співпрацю узберіганні святих традицій українськогороду та розвитку української культуриміж українцями Румунії, її популяризаціїдля братнього румунського народу, подя-кував всім письменникам та кореспон-дентам української преси за їхню при-

хильність до рідного слова, що живезавдяки їх істинної любові до всього рід-ного, до свого народу і до неньки України.

Запрошений до слова, ЙогоЕксцеленція пан Теофіл Бауер, ПосолУкраїни в Бухаресті привітав 65-річчя,,Вільного слова’’, разом з його редак-торським колективом на чолі з видатнимпоетом Іваном Ковачем, які підняли був-ший ,,Новий Вік’’(1949р.) сучасним,,Вільним Словом’’ на рівень європей-ських публікацій, разом з цілою плеядоюписьменників та інтелектуалів-патріотів,що виховались рідним словом в тяжкіроки тоталітаризму, видаючи сьогоднітакі цінні журнали й часописи, як ,,НашГолос’’, ,,Дзвоник’’, ,,Український віс-ник’’та ,,Curierul ucrainean’’, в горниліяких зросла цінна українська літератураРумунії для дорослих і для дітей, одна ізнайцінних творчостей українців діаспори.,,Посольство, – підкреслив Його Ексце -ленція п. Теофіл Бауер, – з великим задо-воленням констатує той факт, що сьогодні,,Вільне слово’’є носієм і розповсюджува-чем всебічних знань та актуальної інфор-мації про історію, культуру і сучасністьУкраїни та, особливо важливо, про ниніш-ню ситуацію, що складається у нашій дер-жаві та навколо неї у зв’язку з анексієюРосією А Р Крим та підтримки Москвоютерористів і сепаратистів у східних части-нах Донецької та Луганської областей.Тим самим, ваша газета ефективносприяє формуванню у Румунії сприятли-вої для України громадської думки щодоукраїнсько-румунських відносин на заса-дах дружби, добросусідства, взаємної дові-ри та допомоги’’(див. Вітальне слово,,,Колективу редакції культурно-просвіт-ницького часопису СУР ,,Вільне слово’’,ювілейний номер 23\24 .,Вільного слова’’,грудень, 2014 р., ст.3).

Голова СУР Степан Бучута подякувавЙого Ексцеленції Послу України ТеофілуБауеру за дружнє привітання, а І. Ковачзапросив до слова вельмишановного депу-тата Івана Марочка, який у своїм словітеж привітав ювілейний часопис ,,Вільнеслово’’на чолі з його редакційним колек-тивом, що разом з українською пресоюРумунії та свідомими інтелектуаламиукраїнської еліти підняли журналістику йлітературу на високий рівень, виховуючиукраїнську меншину і, зокрема молодь, вдусі любові до рідної української мови, дорідних традицій і звичаїв, ознайомлюючиїх з духовною скарбницею українсько-румунської культур, факт, який для меневважається великим здобутком, і янадіюсь, що преса і моя діяльність вПарламенті Румунії принесе найбільшукористь нашим однокорінним».

Подякувавши панові депутату, Ст.Бучута запросив до слова почесного гостяювілею ,,Вільного слова’’, представникатурко-татарської меншини, заступникадержсекретаря Амета Аледіна, якийпоздоровив ювілярів з 65-річчям і підкре-

65-річний ЮВІЛЕЙ «ВІЛЬНОГО СЛОВА» – СВЯТО НАШОГО РІДНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА

(Продовження на 18 стор.)Іван КІДЕЩУК Фото: Роман ПЕТРАШУК


слив свою повагу до української меншини, тим більше, що вДобруджі, де проживають турки й татари, живе і велика части-на українців, нащадків козаків. Завжди наша меншина співжи-ває у мирі й любові з румунами та усіма етніями, і ми піддер-жуємо демократизацію Румунії на шляху єропейського розвит-ку. Голова СУР Ст. Бучута оцінив щирість і повагу держсекре-таря до українців і звернувся з проханням до науковця ЧНУ ім.Юрія Федьковича та Сучавського Університету ,,Штефан челМаре“ проф. д-ра. Володимира Антофійчука, який у своїм при-вітанні високо оцінив культурно-просвітницький часопис,,Вільне слово’’ та журналістський і письменницький внесокпоета Івана Ковача, що із своїми друзями-сурівцями підняли наєвропейський рівень українську публіцистику й літературуРумунії , фольклористику та етно-лінгвістику, історію літерату-ри, критику і мистецтво перекладу яких можна визначити євро-пейським мірилом, а це завдячується видатним постатямрумунського українознавства Ст.Ткачуку, Магдалині Ласло-Куцюк, Оресту Масикевичу, Денису Онищуку, Івану Ковачу,Миколі Корсюку, Михайлу Михайлюку, Івану Арделяну,Михайлові Трайсті, Іванові Ребошапці, Іванові Робчуку, ВікторуТулбуре, Йону Козмею та ін., що видали зразкову українськутворчість жанрами поезії, прози і навіть театру, цінні студіїукраїністики, фольклору й лінгвістики, переклади ,,Кобзаря’’ Т.Шевченка, на яких звертає увагу не тільки Україна, а вся укра-їнська діаспора, признаючи такий особливий внесок українсь-кої культури Румунії для світового українознавства.

У свій ряд Ст. Бучута признався публічно, що коли одинвеликий науковець ЧНУ так високо оцінює наші внески у куль-туру, існує мотив безмежного задоволення. На потіху всіх це

твердження оправдалось, коли радник Посольства Україниісторик Теофіл Рендюк доказав, що друковані матеріали, літе-ратура й наукові праці з різних галузей сучасного життя Румуніїпро економіку, освіту, історію, колишню й сучасну, мистецтво,релігію тощо спонукують писати ,,У вас і про вас’’ позитивнівідгуки та дослідницькі матеріали, а я – один із них, - признав-ся історик-дипломат, – радію, що маю нагоду висловитись утакій пресі, де народжуються мої історичні праці, як це стаєть-ся у справжній європейській країні, і в ч. «Вільне слово».

В малюнці розколотих дум

Колидушаперейшла поріг,ходишногами інших,підпираєшсяна мурах розбитих,виєш сам,відчуваєш пустоту,простір порожній,коли твій світ малюнокрозколотих дум...

Деколисплітаєш слова,наче ліану смислу,лишаєш слідина хресті,що серед поля.Тоді приходить порастатизалізним ломом...

У сні і смерті

Кожного вечорамої мріїколиваютьсяпоміж символамимого безсилля...Мої думи,неначе сни,гойдаються на хвилях,

що в'яжутьнебо із землею...

Кожного вечоратвій парфумтакий потіхливий,неначе запах квітів,що розноситься вітромзеленими долинамиснів,що чаруютьбизкінечність синього неба.

Кожного вечорая в сніі смерті,що сталимоїми надіями,що заспокоюють душучарами...

Літом-зимою

Колистану метеликом,моя любовбуде зелено-синьою.Життястане літомчи, може, зимою,що будуть стікатипоміж думи...

Наче кров у артерах

Хотів би,щоб стала текучою,

наче кров,що пульсує артерамидо серця,щоб відчути тебеу душі,як перелітнимипорогами горизонту...

Не знайду ті доріжки,якими бабуся ходила...Колисьна землілюди були добрими.Вжене можу нагадуватиту пору,лишу її під зеленою травою,вирощеною з ностальгії...

Думаю,що хоч напишуодну поемуза ті часи,не оживлю їх,не знайду ті доріжки,якимимоя бабуся ходила...

Якщо б знав,що десь знайдумолоді літа,тільки б писавпро життяй смерть,поки б розірвавграницю буття...

65-річний ЮВІЛЕЙ «ВІЛЬНОГО СЛОВА» – СВЯТО НАШОГО РІДНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА

(Далі буде)

(Продовження. Поч. на 17 стор.)

«Як настане пора залізного лому...»Іван АРДЕЛЯН

Виступ пані Ярослави Колотило


• Василя АРДЕЛЯНА (1 січня 1937 р.) – випускникаУкраїнського Сігетського ліцею та Клузького університету –математика-фізика. Після закінчення факультету деякий часпрацював викладачем математики в м. Борші, займав посадидиректора, заступника директора та інспектора для укра-їнських сіл Мараморощини. Опісля перейшов працюватипрофесором математики до м. Тімішоари в ліцей «Іріс» – аждо виходу на пенсію. Співпрацює з г. «Вільне слово». Понадусе любить рідний Кричунів, що на Мараморощині.

• Федора СОПКА (1 січня 1942 р.) – уродженця Банату,випускника Українського Сігетського ліцею та Бухарестсь -кого університету; працював викладачем російської мови вм. Бая Маре, довгі роки був головою Баямарської філії СУРта редактором газети «Curierul ucrainean».

• Євсебія ФРАСИНЮКА (1 січня 1947 р.) – випускникаУкраїнського Серетського ліцею та Бухарестського універ-ситету. Після закінчення працював викладачем українськоїмови в рідному селі Негостина та займав посаду директора.Переклав на румунську мову «Сад божественних пісень» Г.Сковороди. Українською мовою щойно вийшла при СУРйого книжка літературних есе і публіцистики - «Живу рід-ним словом».

• Штефана ЛУПШАКА (1 січня 1982 р.) – уродженцямарамороського села Вишавська Долина.Початкову школузакінчив у рідному селі, після чого поступив 1997 р. доТеологочного ліцею м. Бухарест, який успішно закінчив2002. Був активним членом Ансамблю «Зоря» при Союзіукраїнців Румунії. Після закінчення Факультету українськоїфілології при Львівському університеті деякий час працю-вав викладачем української мови та шкільним ІнспекторомТульчанського повіту. Після скасування цього посту працю-вав викладачем української мови у Муругілі та Тульчі. А з 13квітня 2014 рукоположений в сан Диякона приАвтокефальній Православній Церкві м. Тернопіль для укра-їнської громади Бухареста.

• Анну САМБОР (7 січня 1950 р.) – марамороську укра-їнку (з дому Григораш) з с. Луг над Тисою, Мараморощина,випускницю Українського відділення Сігетського ліцею ім.Драгоша Воде та Факультету іноземних мов Буха рес тськогоуніверситету, викладача української та румунської мов в рід-ному селі, де посідала і посаду директора школи до виходуна заслужену пенсію. Любов до всього рідного-українськогопередавала з генерації в генерацію своїм вихованцям та рід-ним дітям. Завжди горда за своє походження. Мати двохдітей – сина Олександра, який деякий час працював уРумунському телебаченні для української меншини Румунії,та дочки Лоредани – викладача в м. Клужі. Бабуся трьохонуків, якими, як молода бабуся, гордиться – Юрчик,Яринка та Мішко. Активно брала і бере участь у всіх подіях,організованих СУР. З нагоди гарної та круглої дати – 65років від народження, – бажаємо їй радості, любові, всіхземних благ та НА МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТ! Залишайтесязавжди молодою, гарною та активною! Щасти Вам! За ваго-мий внесок в підтримуванні української мови в Румунії іспівпрацю з «ВС» нагороджена Головою СУР п. Ст. Бучутоюмедаллю з нагоди 65-річчя часопису «ВС».

• Юрія АЛБІЧУКА (9 січня 1950 р.) - панотця, настояте-ля української православної церкви с. Верхня Рівна,Мараморощина. Народився панотець в українському селіВерхня Рівна, де закінчив початкову школу, слідували укра-їнське відділення Сігетського ліцею ім. Драгоша Воде таТеологічний Факультет у м. Сібіу. Після закінчення взявпризначення до Банату, до с. Зоріле, де немало зробив длядобра громади. Після кількох років повернувся у рідне село,де служить і по сьогодні. Створив панотець релігійний хор«Хвалім Господа», з яким успішно виступає як у Румунії,так і за її кордонами, звідки повертається з похвалами.Бажаємо п. Албічуку та його добродійці багато добра тадальших успіхів на українській релігійній ниві Румунії. На

відзначенні 65-річчя часопису «ВС» був нагороджениймедаллю Головою СУР за вагомий внесок в розвиток укра-їнської культури. З нагоди гарної дати 65 років від днянародження бажаємо п. Албічуку всіх земних благ, радості,успіхів у своїй роботі та НА МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!

• Івана РОБЧУКА (11 січня 1936 р.) – уродженцяБуковинського краю, випускника Українського Серетськоголіцею і Факультету іноземних мов Бухарестського універси-тету, д-ра філологічних наук, першого заступника головиСУР, голову комісії культури, головного редактора газети«Curierul ucrainean», автора багатьох книг з діалектології,редактора низки книг. Батька двоїх дітей та дідуся 6 онуків.Щойно появилася його книга румунською мовою –«Publicistica». Дальших творчих успіхів!

• Михайла ВОЛОЩУКА (12 січня 1934 р.) – поета,автора низки книг. Уродженеця с. Негостина, Сучавщина.Тут активно і віддано діяв і діє для підтримання українсько-го духу на рідній Буковині, – як письменник і як викладач.Розповсюджує українські видання СУР.

• Дмитра ЧЕРНЕНКА (16 січня 1956 р.) – вихідця заду-найських українців, полковника у відставці, головуТульчанської філії СУР. Активно і віддано веде свою грома-ду в дусі українства, організовуючи гарні артистичні заходина землі задунайських козаків. За його період встановленопогруддя національному поету України Т.Г. Шевченку в м.Тульча. Дальших Вам успіхів!

• Миколу ЛЯСЕВИЧА (17 січня 1914 р.) – поета, ком-позитора, доброго українця. Вітаємо пана Лясевича з його101 роковиною від дня народження. Невдовзі в СУР вийдейого книжка «Спогади». НА МНОГАЯ ЛІТА!

• Миколу СЕМЕНЮКА (19 січня 1945 р.) – уродженцясела Красна-Вішеу, Мараморощина. Після закінчення тех-нічної школи був призначений фінансовим інспекторомповіту Сату Маре. Був одним із співзасновниківСатумарської філії СУР, займаючи посаду секретаря цієї жорганізації. Вітаємо пана Семенюка з його 70-річчям! НАМНОГАЯ ЛІТА!

• Джету ПЕТРЕЦЬКУ (23 січня 1966 р.) – випускницюСігетського ліцею ім. Драгоша Воде та ДрогобицькогоДержавного Факультету Музики України, викладача музикиІ ступеня, активного і талановитого керівника хору«Ронянські голоси» та молодіжного ансамблю танців«Соколи» та учнівського «Соколята»

Завжди успішно виступає з хором на сценах Румунії та закордоном. Одна з найзамітніших подій державного рівня, дехор «Ронянські голоси» виступив на найвищому професій-ному рівні, це «Добрий вечір, Ураїно!» в Оперному заліміста Клуж-Напока! Бажаємо подальших успіхів!

• Гаврила МИКОЛАЙЧУКА (28 січня 1952 р.) – урод-женця найбільшого українського марамороського гірськогосела Русь-Поляни. З 1995 р. перебирається разом із сім'єю доАраду на родючіші землі. Батько 11 дітей (в живих).Найстаршому сину – 44 роки, а найменшому – 20. На заслу-женій пенсії, голова Арадської філії СУР та заступник голо-ви СУР.

• Анну ГАНЦІҐ (30 січня 1960 р.) – викладача українсь-кої мови в Тирново, технічного секретаря Арадської філіїСУР. Вітаємо з гарною датою – 55 років від дня народження!Бажаємо подальших успіхів на українській ниві. НА МНО-ГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!

• Штефана КІФУ (31 січня 1965 р.) – уродженця с. Русь-Поляна, Мараморощина, викладача фізкультури, голову міс-цевої філії СУР. З нагоди сповнення 50 років від народжен-ня бажаємо – НА МНОГАЯ ЛІТА! Добра, радості, успіхів упраці!

НА МНОГІЇ ЛІТА ВАМ, ДОРОГІ СУРІВЦІ!ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР

ВІТАЄМО НАШИХ СУРІВЦІВ З ЇХ ДНЯМИ НАРОДЖЕННЯ!

З А С Т Е Р Е Ж Е Н Н ЯЗ А С Т Е Р Е Ж Е Н Н Я

АНЕКДОТИ=АНЕКДОТИ

Культурно-просвітницький часописСоюзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ

Головний редактор – Іван КОВАЧРедактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Роман ПЕТРАШУК

*Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.»

Бухарест, РумуніяISSN 1223-8988

Adresa redacþiei: Uniunea Ucrainenilor din Româniastr. Radu Popescu nr. 15, Sector I, Bucureºti, ROMÂNIA

Tel. 0212220748, 0212220753Fax 0212220737

E-mail: [email protected]Наклад фінансований

Союзом українців Румунії

20 СІЧЕНЬ 2014 р.

Як ми вже доре знаємо, слова ,,Христос ся рождає! Славімо його!’’лунають щороку у марамуреському місті Сігету Мармацієй міжРіздвом Христовим та Новим Роком за старим стилем, колиМарамуреська філія Союзу українців Румунії (СуР) проводить

фестиваль українських колядок та зимових обрядів.Цей Фестиваль став яскравим явищем у місцевому культурному житті

Румунії, і насамперед у житті української громади, яка завдяки своїй напо-легливій і відданій праці змогла зберегти цінні національні надбання свогонароду.

На цьогорічному фестивалі, який відбувся 09-10 січня, прибули дорогігості: Ярослав Скуматчук – Голова Верховинської районної державної адмі-ністрації, Іван Маківнічук – Голова Верховинської районної ради, СергійБасараб – заступник Голови Верховинської районної державної адміністра-ції, Володимир Кушнір – заступник Голови Верховинської районної держав-ної адміністрації, Василь Губаль – Губернатор Транскарпатського регіону,Алла Кендзера – голова Секретаріату Товариства «Україна-Світ».

Від Союзу українців Румунії були присутні: Степан Бучута – головаСоюзу українців Румунії, Мирослав Петрецький – перший заступник голо-ви СуР, Михайло Мачока – голова Сатумарської філії СуР, Іван Лібер – голо-ва Карашсеверінської філії СуР, Віктор Симчук – голова Ботошанської філіїСуР, Ярослава Колотило – голова Бухарестської організації СуР, БориславПетрашук – голова Сучавської філії СуР, голови організацій СуР з Мікули,Штюки, Русь-Поляни, Кривого, Рускови, Красного, Вишавської Долини,Бистрого, Коштиля, Верхньої Рівни, Кручунова, Великого Бичкова, Луганад Тисою, Реміт, Сігету та Вишав.

Офіційне відкриття фестивалю відбулося 9 січня в концертному залімузичної школи ім. Джеордже Енеску, де відкрили фестиваль Голова Союзуукраїнців Румунії Степан Бучута, разом з Мирославом Петрецьким, а пере-клад був забезпечений Ельвірою Кодря – радником Міністерства Освіти.Також отець Микола Лаврюк благослвив цей фестиваль, а хор «РонянськіГолоси» виконав щедрівки-колядки, як Щедрик, Добрий Вечір тобі,Господарю, В Вифлеємі новина та молитву Отче Наш, після чого гості зУкраїни виконали традиційні українські колядки та щедрівки.

Наступного дня, 10 січня, Фестиваль продовжився Святою літургією вукраїнській православній церкві, проведеною отцем Миколою Лаврюком,яка була переповнена гостями та українськими колядниками.

Починаючи з 12-ої години, більше 700 колядників з України та з усіх пові-тів Румунії, де проживають українці, на чолі з названими вище гостями, роз-почали парад по центру міста Сігету Мармацієй, де суміш кольорів і різно-манітність костюмів зі специфічними елементами із усіх сіл та повітів зукраїнським населенням, змішувався з архітектурою будинків та білим сні-гом, – до Палацу Культури.

Спектакль розпочав ґазда Фестивалю Мирослав Петрецький, який при-вітав гостей та колядників, а далі подія була керована ВасилемПасинчуком.

Спектакль відкрили хор Сігетської української православної церкви підкерівництвом пані добродійки М. Лаврюк, після чого виступили ансамблі зЗакарпаття та Києва, які представили українські традиційні колядки тащедрівки.

Також виступали колядники з Тульчі, Сучави, Ботошань, Сату Маре,Тімішу, Караш-Северіна, а наприкінці зі всіх марамуреських українськихсіл, які виконали традиційні колядки та показали звичаї, специфічні кож-ному повіту.

Лунали колядки, щедрівки, авторські пісні, вірші та старовинні різдвянігімни, а за це українські колядники були нагороджені дипломами та пода-рунками.

Від часу його заснування Фестиваль завоював симпатії різних національ-ностей, які проживають на території нашої країни, а зокрема, набув широ-кої популярності серед української громади та став заходом, який виховуємолоде покоління українців, а число молодого покоління, яке бере участь нафестивалі, зростає з року в рік.

Наприкінці цього матеріалу можна повідомити, що свято було вдале,організатори перевищили самі себе, а гості важко відірвалися відМараморощини і від українців Румунії, зачаровані традиціями українцівнашої країни.

Микола-Мирослав ПЕТРЕЦЬКИЙ,економічний директор СУР


22 -ий Фестиваль українських колядок та зимових обрядів українців

VS 01 2015 - UUR 1_2_2015.pdf · • Вітаємо з днем народження! ... Вона...

Documents

Transcript of VS 01 2015 - UUR 1_2_2015.pdf · • Вітаємо з днем народження! ... Вона...