uCoz2 _________. Фольклор – невідємна складова національної...

_______________________________________ 1

Олена Семеног

Етнолінгводидактична культура

педагога

Практикум

Навчальний посібник для студентів

філологічних спеціальностей

вищих педагогічних навчальних закладів

Київ - 2006

_________. Фольклор – невідємна складова національної культури 2

УДК 371.134:811.161.2΄242΄271

ББК 74.58+74.261.4+63.5(4укр)

С30

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту педагогіки і

психології професійної освіти АПН України (протокол № 6 від 29

червня 2006 року).

Рецензенти:

Л.І.Мацько, доктор філологічних наук, професор, дійсний член

АПН України;

Т.В.Іванова, кандидат педагогічних наук. ст. наук. співробітник;

С.І.Ковальчук, учитель української мови і літератури, заслужений

учитель України.

Семеног О.

С 30 Етнолінгводидактична культура педагога.

Практикум: Навч. посіб.- Київ, 2006.- с.

У посібнику розглядаються питання етнолінгвістики,

етнолінгвопедагогіки, етнолінгводидактики. Різноманітні контрольні,

творчі, проблемно-пошукові завдання орієнтують студентів на формування

етнолінгвокультурознавчої компетенції.

Для студентів вищих навчальних закладів України. Може бути

корисним учителям-словесникам, учням профільних (філологічних) класів.

ISBN © Семеног О., 2006

© РВВ ГДПУ, 2006

Іменний покажчик . 3

ЗМІСТ

Передмова ......................................................................................

Програма курсу ..............................................................................

Використана і рекомендована література ...................................

Критерії та норми оцінювання знань студентів ......................... МОДУЛЬ 1. Місце курсу в системі професійної

підготовки вчителя-словесника

Тема 1.1. Актуальні проблеми фахової освіти

вчителя

Контрольні запитання. .........................................

Пошукові, творчі завдання. ..................................

Література до теми. ............................................

Тема 1.2. Етнолінгвопедагогічна підготовка

вчителя......................................................




Тема 1.3. Етнолінгводидактична культура педагога -

словесника.. ....................................................




МОДУЛЬ 2. Мовні знаки культури

Тема 2.1. Міждисциплінарний контекст етнолінгвістики

Контрольні запитання.



Тема 2.2. Становлення етнолінгвістики................... ...........



Тема 2.3. Джерельне коло етнолінгвістичних студій


Творчі,пошуково-дослідницькі завдання. ............


МОДУЛЬ 3. Формування етнолінгводидактичної

культури педагога

Тема 3.1. Етнолiнгводидактичний підхід до вивчення

Іменний покажчик 4

лексикології. Етноестетика мови родини

Творчі, пошуково-дослідницькі завдання

Література до теми. .......................................

Тема 3.2. Етнолiнгводидактичний підхід до вивчення

лексикології. Слова-образи.......................... .....................


Література до теми. ...........................................

Тема 3.3. Дiалектологiя як джерело вивчення

етнокультури рідного краю ........

Творчі,пошуково-дослідницькі завдання

Література до теми.

Тема 3.4. Фразеологія - невід'ємний засіб етнопедагогіки

Контрольні запитання, творчі,

пошуково-дослідницькі завдання


Тема 3.5. Український мовленнєвий етикет................................



Тема 3.6. Словотвір і граматика в аспекті етнопедагогіки



Тема 3.7. Етнолінгводидактичний аспект пошукової

роботи................

Пошукові, творчі завдання. .................................


Додатки Словник термінів

Тексти для аналізу

Підсумковий контроль

Теми наукових робіт


ПЕРЕДМОВА

У сучасному загальноосвітньому закладі дедалі важливішим

стає опанування українською мовою і літературою як

матеріальною і духовною цінністю народу. На потребі

формування етно-, соціокультурної компетенції учнів

наголошується в Державному стандарті базової і повної середньої

освіти, шкільних програмах. Такі вимоги посилюють увагу до

вдосконалення професійної підготовки вчителя-словесника,

формування його етнолінгвопедагогічної культури. Отже, вивчення

дисциплін, ключовими, системостворюючим компонентами яких

виступають поняття "людина як культуромовна особистість", є

важливим у процесі фахового становлення.

Навчальний посібник "Етнолінгводидактична культура

педагога" являє собою систематизований збірник завдань, що

стосуються опанування однойменного курсу, який читається

бакалаврам. Цей предмет розрахований на широке коло студентів-

гуманітаріїв і покликаний дати основоположне уявлення про мову

як засіб формування, вираження і передачі особливої картини світу,

що властива кожній етнічній культурі, поглибити знання про

лінгводидактичні основи національно-мовного виховання

розширити уявлення про взаємозв язок мови і культури, народну

культуру як об 'єкт етнолінгвістики, розвиток етнолінгвістики в

Україні і за кордоном. Пропонований курс ґрунтується на сучасних

підходах до творчої самореалізації особистості, враховує принципи

системності, наступності, міжпредметних зв'язків,

культуровідповідності, особистісно розвивального навчання.

Теоретико-методологічною основою курсу є праці науковців з


мовознавства, лінгводидактики, педагогіки (О.Потебні, М.Сумцова,

В.Жайворонка, В.Кононенка, Л.Мацько, М.Пентилюк,

М.Стельмаховича та ін.).

Запропоновані контрольні, пошукові, творчі завдання

орієнтовані на пізнання, виховання чуття слова, формування

мовного смаку. Джерелом етнолінгвістичних пошуків є уривки з

творів фольклору, класиків української літератури та сучасних

письменників, науковців, публіцистів, записи, виконані студентами

під час фольклорної, діалектологічної, етнографічної практик,

різноманітні мовознавчі словники. Тексти мають патріотичне,

культурологічне, естетичне спрямування, фахове і виховне

значення.

Практикум може бути використаний студентами як для

аудиторних, так і для самостійних занять, при опануванні інших

філологічних і педагогічних дисциплін, а також учителями в

навчальній та позанавчальній роботі з учнями профільної школи.

Посібник є логічним компонентом авторського комплексу

новаційних навчальних матеріалів з етнокультури рідного краю для

студентів-гуманітаріїв.

Авторка глибоко вдячна шановним рецензентам за цінні

рекомендації та слушні пропозиції, врахування яких сприяло

вдосконаленню посібника.


Програма курсу

Модуль 1

Місце курсу в системі

професійної підготовки вчителя-словесника

Актуальні проблеми фахової освіти вчителя Розвиток націєтворчих тенденцій сучасної освіти. Посилення

ролі гуманітарної освіти. Вища університетська філологічна освіта

як складова частина гуманітарної освіти. Інновації у філології та

педагогіці. Етнокультурний аспект освіти. Принципи неперервної

філологічної освіти.

Пошуки освітньої парадигми майбутнього вчителя української

мови і літератури. Культурознавча спрямованість викладання

мовознавчих, літературознавчих, педагогічних дисциплін.

Готовність учителя до формування національно-мовної особистості

учня.

Роль курсу у формуванні національно-мовної особистості.

Мета і завдання курсу у професійній парадигмі вчителя-словесника.

Етнолінгвопедагогічна підготовка вчителя Етнопедагогіка як наука про емпіричний досвід етнічної групи

у вихованні й освіті дітей, морально-етичні й естетичні погляди на

цінності сім'ї, родини, нації. Етнолінгвопедагогіка як система знань,

виховного досвіду народу, виражених у засобах мовних рівнів.

Етнолінгвопедагогіка і національно-мовне виховання.

Лінгводидактичні основи національно-мовного виховання.

Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ

століття), чинні програми з рідної мови про роль і значення

етнокультурознавчого компонента як важливого засобу виховання

національно-свідомих громадян. Сучасна концепція навчання

української мови.

Національно-мовне виховання у працях Я.Коменського,

І.Песталоцці. Українознавчі дослідження М.Максимовича,


П.Куліша. Педагогічна спадщина Г.Сковороди, О.Духновича,

К.Ушинського, І.Огієнка, Г.Ващенка в аспекті національно-мовного

виховання.

Світоглядно-мовна концепція П.Юркевича (“Курс общей

педагогики с приложениями, Чтения о воспитании”). Національно-

мовне виховання у працях М.Грушевського “Про українську мову й

українську справу”, “Шкільна мова”. Ідея духовного розвитку нації

через її мову у роботах М. Костомарова (“Мысли южноруса”).

Проблеми “рідномовного” навчання в лінгводидактичній спадщині

Ф.Буслаєва, І.Срезнєвського. Етнопсихологічні основи

національного самоусвідомлення українців у світоглядній концепції

О.Потебні (“Язык и народность”).

Лінгводидактична цінність праць І.Франка (“Із секретів

поетичної творчості”). Концепція загальної рідномовної освіти

М.Драгоманова (“Народні школи на Україні серед життя і

письменства в Росії”, “Педагогічне значення малоруської мови”).

Концепція рідномовного підручника Б.Грінченка (“Українська

граматика”, “Рідне слово”). Українська наукова школа порівняльної

лінгвістики та орієнталістики А.Кримського. Концепція

національної школи М.Сумцова. Мовознавці і педагоги 20-30 – их

років ХХ ст. (О.Курило, Є.Тимченко та ін.).

Національно–мовне виховання особистості у працях

М.Вашуленка, С.Єрмоленко, П.Кононенка, В.Кононенка, Л.Мацько,

Г.Онкович, Л.Паламар, О.Потапенка, М.Стельмаховича,

Т.Симоненко, Л.Струганець, В.Ужченка та ін.

Етнолінгводидактична культура педагога-словесника Етнопедагогіка, етнолінгвопедагогіка як основа формування

національно-мовної особистості.

Проблема успадкування духовних надбань народу і

становлення національно-мовної особистості вчителя української

мови і літератури. Поняття "національно-мовна особистість".

Модель мовної особистості (Г.Богін, Ю.Караулов). Зв'язок поняття

"мовна особистість" з національною мовою, історією, етно-, соціо-,

культурно-, психолінгвістичною особливістю її носіїв. Національна

ідентифікація особистості українця.


Складові національно-мовної особистості вчителя української

мови і літератури: мовне чуття естетичної цінності рідного слова,

мовний смак, мовна стійкість. Виховання інтересу до культур iнших

народiв засобами етнопедагогiки, етнолінгвопедагогiки,

етнолінводидактики.

Етнолінгводидактика як навчальна дисципліна і як засіб

удосконалення творчого потенціалу вчителя, його педагогічної

майстерності та гармонійного особистісного розвитку. Принципи і

методи етнолінгводидактики. Специфіка етнолінгводидактичних

досліджень.

Етнолінгводидактична культура - складова педагогічної

культури. Праці Ф.Буслаєва, Д.Овсянико-Куликовського, О.Потебні,

К.Ушинського, Л.Булаховського, Г.Винокура, В.Кононенка щодо

збагачення етнолінгводидактичної культури вчителя-словесника.

Перспективні напрями формування етнолінгводидактичної культури

вчителя-словесника. Фольклор, художня література як

етнолінгводидактична основа національно-мовного виховання

особистості. Етнолінгвокультурознавча компетенція.

Модуль 2

Мовні знаки національної культури

Міждисциплінарний контекст етнолінгвістики Мова як феномен національної культури етносу. Проблема

взаємозв язку мови і культури (Я.Грімм, В.фон Гумбольдт,

О.Потебня). Національна специфіка мовної картини. Україномовна

картина світу.

Зв'язок мови з національною психологією. Мова і

ментальність. Особливості лінгвоментальної комунікації.

Мова і культура в сучасному світі. Втрата мов і культур.

Етнічні і національні культури. "Діалог культур" (М.Бахтін,

В.Біблер та ін.). Українська мова в "діалозі культур".

Міжпредметні наукові галузі (етнопсихологія,

психолінгвістика, когнітивна психологія, соціолінгвістика,

когнітивна лінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурологія).

Етнолінгвістика як інтегративна галузь знань про мову і культуру.


Місце етнолінгвістики (лінгвістичної антропології) в новій

парадигмі знань. Ідея антропоцентричності мови. Мовна

особистість – центр антропоцентричної парадигми.

Міждисциплінарний контекст етнолінгвістики (етнографія –

мовознавство – соціологія – психологія – культурологія -

фольклористика). Народна культура, етнопсихологія, міфологія як

об'єкт етнолінгвістики. Зв'язок етнолінгвістики з діалектологією,

історією мови.

Проблеми етнолінгвістики у шкільному компоненті. Форми і

методи роботи із етнолінгвістики на уроках словесності.

Становлення етнолінгвістики Етногенез і етнічна історія як об΄єкт етнолінгвістики.

Філософія мови і культури В.фон Гумбольдта. Етнографія мови

Хаймза. Гіпотеза "лінгвістичної відносності" Е.Сепіра, Б.Уорфа.

Мовні універсалії і національні особливості (кольоропозначення,

системи рахунку, простір і час, терміни родичівства, прийняті в

різних народів). Концепції німецького неогумбольдтіанства

(Л.Вайсгербер).

Слов'янська етнолінгвістика. Необхідність комплексного

вивчення народної культури в усіх її проявах: вербальному

(лексика, фразеологія, пареміологія, фольклорні тексти),

акціональному (обряди), ментальному (вірування). Інтегральність

традиційної духовної культури. Московська етнолінгвістична школа

академіка М.Толстого. Люблінська школа етнолінгвістики

Є.Бартмінського. Праці М.Трубецького, Р.Боаса, Д.Зеленіна,

Е.Карського, В.Телії та ін.

Етнолінгвістика в Україні. Нацiональна мова i українська

народна культура. Нацiональна мова i етнопсихологія. Праці

Ф.Вовка, В.Гнатюка, М.Костомарова, А.Кримського, І.Нечуя-

Левицького, О.Потебні, І.Срезнєвського, М.Сумцова, І.Франка в

галузі етнології, етнографії, етнофольклористики, етнолінгвістики.

Культурно-мовні проблеми сучасного мовознавства в Україні.

Тенденції в розвитку етнолінгвістики. Етнолінгвістичні праці

Н.Бабич, В.Жайворонка, С.Єрмоленко, Н.Сологуб, В.Лучика,

Г.Онкович, В.Калашника, М.Кочергана, В.Кононенка, В.Мокієнка,

А.Івченка, А.Поповського та ін., їхня тематика, провідні ідеї.


Діалекологічні розвідки В.Ващенка, П.Гриценка,

Й.Дзендзелівського, О.Євтушка, А.Зеленька, В.Ужченка,

В.Куриленка, В.Чабаненка. Етнографічні студії Ф.Вовка,

О.Воропая, С.Килимника, Г.Лозко, В.Скуратівського.

Джерельне коло етнолінгвістичних студій Предмет етнолінгвістичних студій: національно-культурні

лексеми, діалектизми, етнографізми, фольклоризми, топоніми,

екзотизми та ін.

Нацiонально-культурні лексеми як засiб вираження народного

духу. Національно-мовний образ України, українського простору.

Етнонім "українець" у лексичній системі мови. Національно-мовнi

образи: мати, хата, хлiб, доля, рушник, козак та ін. Етнографія -

важливий чинник забезпечення етнолінгвістичного підходу.

Екзотизми трембіта, кобза, запаска, галушка. Національний пейзаж

(Дніпро, степ та ін).

Модуль 3

Формування

етнолінгводидактичної культури педагога

Етнолiнгводидактичний підхід

до вивчення лексикології Проблема етнолінгвістичного опису слів-понять.

Культурологічні коментарі слів-історизмів, етнографізмів,

діалектизмів. Етимологiзування як встановлення найдавнiшої

форми слова. Етнічні, народнопісенні паралелі і коментарі.

Етнопсихологічне наповнення національно-культурних

компонентів.

Семантика і етимологія назв спорідненості і свояцтва, назв

рослин, часових проміжків. Етнолінгвістична характеристика назв

одягу. Назви страв національної кухні та продуктів харчування.

Етноестетика мови родинних і календарних обрядів.


Національна ономастика. Походження назв богів і їх

відображення в лексико-семантичній системі української мови.

Назви міст, річок. Оцінна характеристика власних імен.

Етнолінгвістична характеристика назв одягу. Символіка назв

страв національної кухні.

Історико-культурологічні коментарі до слів "козацької

тематики": козак, гетьман, булава, тризуб, шабля, гармати, човни-

чайки, хоругви, клейноди.

Зоонiмiка. Теонiмiка, мiфонiмiка. Слова-образи української

демонології. Етноміфологеми.

Діалектологія – джерело вивчення

етнокультури рiдного краю Роль дiалектологiї у вивченні етнокультури рiдного краю.

Розвиток культуромовних особистостей засобами навчально-

пошукових експедицій. Польові матеріали для дослідження

лексики спорідненості і свояцтва, будівельної, ковальської,

весільно-, поховальнообрядової, мовноетикетної лексики.

Діалектизми у творах письменників.

Фразеологія - невід'ємний засіб етнопедагогіки Українська фразеологія як джерело національної педагогіки і

дидактики. Фразеологічна картина світу.

Семантично-тематичнi групи фразем. Оцінна характеристика

народних фразем. Стійкі народні порівняння. Побажання,

прокльони, приповідки, їх оцінний зміст. Відетнонімні

фразеологізми. Зіставлення як метод вивчення фразеологізмів.

Етнокультурознавчий аспект семантики та етимології

фразеологізмів.

Український мовленнєвий етикет Мовленнєвий етикет як складова етнолінгводидактики.

Національно-культурна мотивація мовленнєвої поведінки.

Специфіка українського мовленнєвого етикету. Мовленнєвий етикет

у Київськiй Русі, за часів козаччини, в кінці ХIХ – на початку ХХ ст.

Мовленнєвий етикет часiв УНР. Працi М.Номиса з етикетного

мовлення.


Етикетні слова-теми (пане, добродію, пані, панно, пане-

товаришу). Російські і польські нашарування в системі етикетних

висловів. Національно-етикетні вигуки. Етикет гостювання і

застілля. Календарно- і родинно-обрядовий етикет.

Епістолярний етикет - невід′ємна частина історії української

мовленнєвої культури. Авербальна етикетна комунікація українців

(рукостискання). Деформацiї в українському мовленнєвому етикетi.

Словотвір і граматика в аспекті етнопедагогіки Демінутиви із емоційно-забарвленим значенням. Національно-

специфічне вживання зменшено-пестливих дієслівних форм.

Утворення середнього роду на позначення доброзичливого або

негативного ставлення до особи. Утворення складних слів на

народнорозмовній основі.

Вияв рис української мовної особистості у морфології.

Специфіка кличного відмінка. Особові займенники. Національні

етикетні вигуки.

Вираження української мовної особистості у синтаксисі.

Національний колорит синтаксичних структур - паремійних

висловлювань. Побажальні формули. Роль звертання у вираженні

етнокультурознавчої специфіки діалогічного спілкування.

Національний колорит фольклорного тексту. Вираження

української мовної особистості у художньому тексті.

Етнолінгводидактичний аспект пошукової роботи Самостійна робота з вивчення й інтерпретації фольклорних та

художніх текстів, наукової і критичної літератури. Робота зі

словниками, довідниками. Тлумачні словники української мови.

Слова на позначення народного побуту, звичаїв, обрядів, одягу,

страв у "Словарі української мови" Б.Грiнченка, "Словнику

укpаїнської мови П.Бiлецького-Носенка, "Словнику української

мови" в 11 томах.

Характеристика власних назв, діалектизмів, застарілих слів та

історизмів, термінів іншомовного походження за "Етимологічним

словником української мови" (за ред.О.Мельничука). Етимологічні

розвідки в "Этимологическом словаре славянских языков" за


ред.О.Трубачова, "Славянских древностях" за ред. М.Толстого,

"Етимологічно-семантичному словнику" І.Огієнка.

Укладання полісемічних, синонімічних та антонімічних

паралелей (за "Словником епітетів української мови", "Культурою

мови на щодень", "Словником синонімів української мови": У 2 т.,

"Словником іншомовних слів" та ін.)

Образна мотивація народних приповідок ("Українські

приказки, прислів‘я і таке інше" М.Номиса “Фразеологічний

словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу”

В.Ужченка та Д.Ужченка, "Словник фразеологічних антонімів

української мови" В.Калашника та Ж.Колоїд, "Словник стiйких

народних порiвнянь" О.Юрченка та А.Iвченка та ін.).

Навчальні практики - етапи особистісного формування

майбутнього фахівця, розвитку його загальної і професійної

культури. Мета і завдання фольклорної практики. Етнографічна

практика як засіб розширення знань студентів про історію,

культуру, побут українського народу й інших народів, що

населяють територію України. Методика збирання й оформлення

експедиційного матеріалу.

Організація науково-дослідної роботи з етнолінгвопедагогіки,

етнолінгводидактики. Форми наукової праці з етнолінгвопедагогіки.

Робота у науково-дослідницькій лабораторії з лінгвокультури

рідного краю. Створення електронних картотек фольклорно-

етнографічної, діалектологічної практик. Електронні навчальні

видання з етнолінгвокультури рідного краю. Електронний

етнолінгвістичний словник.

Студентські наукові конференції з етнолінгвокультури і

методика їх проведення. Методика організації і проведення

виховних заходів з етнолінгвокультури. Складання кросвордів,

сценаріїв етнолінгвістичних ігор та конкурсів. Організація

фольклорно-етнографічного кабінету. Робота з наочністю (виробами

народної творчості, творами живопису, фотографіями, аудіо-,

відеозаписами). Можливості Інтернет-ресурсів при вивченні

лінгвокультури рідного краю.


Використана і рекомендована лiтература

Програми, стандарти

Державна національна програма “Освіта" (Україна XXI

стoліття). - К.: Райдуга, 1994. – 67с.

Державний стандарт базової і повної середньої освіти.

Затверджений 14 січня 2004 р. Каб. Мін. України // Освіта України.

- 2004.- №5. - С. 1-13.

Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Інф.

збірник МОН України. - 2002. - №2. - С. 1 - 22.

Концепція мовної освіти 12-річної школи. Українська мова як

рідна // Дивослово. - 2002. - № 8. - С.59-65.

Концепція педагогічної освіти // Інф. збірник МОН України. -

1999. - №8. - С. 9 - 23.

Основи нацiонального виховання: Концептуальнi положення

/В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, З.О.Сеpгiйчук.- К.: Iнфоpм.-вид. центp

"Київ", 1993. - 152 с.

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів:

Українська мова. 5-12 класи / Міністерство освіти і науки України.

Головне управління змісту освіти / Г.Т. Шелехова (підгот.). - К. :

Перун, 2005. — 176с.

Монографії, підручники, посібники

Ажнюк Б.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна.-К.: Рідна

мова, 1999.-448с.

Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М.: “Языки русской

культуры”, 1998. – 896 с.

Артюр Л., Космічна Т., Пономарьов А. Етнічні символи у

традиційній народній культурі українців. Мистецтво, фольклор та

етнографія слов'янських народів.-К., 1993.-206с.


Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания - Одесса: Изд-

во Гастропринт, 1997.-271с.

Бахтин М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство,

1979. – 376 с.

Богин Г.И. Модель языковой личности в её отношении к

разновидностям текстов: АДД. Л., 1984.

Вайнрайх У. Языковые контакты: состояние и проблемы

исследования: Пер. с англ. - К.: Вища школа, 1979. - 260с.

Вежбицкая А. Язык.Культура.Познание. М., 1997.-230с.

Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура:

Лингвострановедение в преподавании русского языка как

иностранного. 4-е изд., перераб. и доп., М., 1990.- 269 с.

Волкова Т.Н. Педагогическая лингвокультурология.- Иваново:

"Ивановский гос. ун-т", 2000.- 82с.

Гадамер Г. Герменевтика і поетика /Вибрані твори /Пер.з нім.-

К.:”Юніверс”, 2001.-288с.

Герд А.С. Введение в этнолингвистику /Учебное пособие.

Спб.: С-Петерб. ун-т. 1995.-91с.

Горошкіна О.М. Лінгводидактичні засади навчання

української мови в старших класах природничо-математичного

профілю: Монографія.-Луганськ: Альма-матер, 2004.-362с.

Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську

національну справу/ А.Жуковський (укл.) НАН України, Інститут

української археографії.-К., 1994.-286с.

Гумбольдт В. Язык и философия культуры. - М.: Прогресс,

1985. - 480с.

Гуменна Докія. Благослови, Мати!: Казка-есе.- К.:Вид.дім "КМ

Academia" , 1994.-288с.

Демський М. Українські фраземи й особливості їх творення.-

Львів.-1994.-62с.

Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я. та ін.

Українські символи.- К.: Редакц. Часопису "Народознавство".-

1994.-140с.

Етнопсихологiя: навчально-методичний посiбник / за pед.

Л.Е.Оpбан, В.Д.Хpуща. - Iвано-Фpанк.: Пpикаpп. ун-тет iм.

В.Стефаника, 1994.- 83 с.


Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К.: Наукова

думка, 1987. – 249 с.

Зарецкая И.И. Коммуникативная культура педагога и

руководителя.-М.: Сентябрь, 2002.-160с.

Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навчальний

посібник для вчителів, аспірантів, студентів середніх та вищих

навчальних закладів. - К.: Україно-фінський інститут менеджменту

та бізнесу, 1997. - 302 с.

Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація.-Дрогобич:

Вид.центр”Відродження”, 1994.-218с.

Іларіон митрополит (І.І.Огієнко). Дохристиянські вірування

українського народу.- К., 1992.

Історія української мови. Лексика і фразеологія //за ред.

В.М.Русанівського.-К.: Наук. думка, 1983.-739с.

Святослав Караванський. Пошук українського слова, або

боротьба за національне "Я". - К.: Видавничий центр "Академія",

2001. - 240 с.

Караванський С. Секрети української мови. Науково-

популярна розвідка з додатком словничків репресованої та

занедбаної української лексики.-К.: УКСП "Кобза", 1994.-152с.

Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназії:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

освіти.-К.:Ленвіт, 2000.-272с.

Карасик В.И. Язык социального статуса.-М.:ИТДГК "Гнозис",

2002.-333с.

Караулов Ю.Н. Русская языковая личность и задачи ее

изучения // Язык и личность.-М.:Наука, 1989.- 261с.

Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра

Потебні до гіпотези мовного релятивізму).-Львів: Літопис, 2002.-

304с.

Кононенко В.І. Рідне слово: Підручн. для шкіл з поглибл.

вивч. україн.мови, ліцеїв, колегіумів.-К.:”Богдана”, 2001.-303с.

Кононенко В.I. Укpаїнська етнолiнгводидактика.- Iвано-

Фpанкiвськ.- 1995.- 57с.

Кононенко В. Шляхами народних приповiдок. -К., 1994.-114с.

Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. -К.:Либідь.-1994.-

180с.


Коменский Я.А. Великая дидактика /Избранные

педагогические сочинения в 2-х томах.Т.1.-М., 1982.-693с.

Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: засоби

вираження категорії оцінки в українській та російській мовах //

Автореф. дис. ... докт. філ. н.: 10.02.01; російська мова. - Харків,

2001.-36с.

Красных В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология:

Курс лекций.-М.:ИТДГК "Гнозис", 2002.-284с.

Кримський А.Ю. Твори в п'яти томах.-Т.3.: Мовознавство.

Фольклористика.-К., 1973.-509с.

Куриленко В. М. До ареології та стратиграфії північних

(поліських) говорів. – Глухів: РВВ ГДПІ, 2001. – 182с.

Лозко Г. Укpаїнське наpодознавство.- К.:Зодiак.- ЕКО, 1995.-

368с.

Маслова В. А. Когнитивная лингвистика: Учеб. пособие/ 2-е

изд. – Мн.: Тетра Система, 2005.- 256с.

Маслова В. А. Лингвокультурология: Учеб. пособие для студ.

высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2001.

- 208с.

Методика навчання рідної мови в середніх навчальних

закладах /За ред.М.І.Пентилюк: Підручник для студентів-філологів.-

К.: Ленвіт, 2000.-264с.

Мечковская Н.Б. Социальна лингвистика: Пособие для

студентов гум. вузов и учащихся лицеев.- М.:Аспект Пресс, 2000.-

207с.

Мова і культура / Ред.І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська,

П.Ю.Гриценко та ін. - К.: Наукова думка, 1986. - 184с.

Неживий О.І., Ужченко В.Д. Дидактичний матеріал з

народознавства на уроках української мови. Посібник для вчителя.-

К.: Освіта, 1993.-286с.

Нечуй-Левицький I. Свiтогляд українського народу. Екскiз

української мiфологiї. - К., 1992.

Онкович Г. Українознавство і лінгводидактика: Навч.

посібник.-К.: Логос, 1997.-108с.

Пещак М.М. Комунікативний синтаксис. – К.: Довіра, 2000.-

150с.


Пінчук О.Ф., Червяк П.І. Нариси з етно- та соціолінгвістики. –

К.: Вид. центр "Просвіта", 2005.- 152с.

Полесский этнолингвистический сборник. - М.: Наука, 1983. -

288с.

Полісся: етніка, традиції, культура.-Луцьк: Вежа, 1997.-264с.

Потапенко О.І., Кожуховська Л.П., Довбня Л.Е., Чубань Т.В.,

Левченко Т.М. Етимологія української мови /За заг.ред.

О.І.Потапенка.-К.: Міленіум, 2002.-204с.

Потапенко О.І. Цікаве мовознавство.-Біла церква, 1996.-204с.

Потебня О.О. Естетика і поетика слова //Упор. І.В.Іваньо.-

К.:Мистецтво, 1985.-302с.

Потебня А.А. Мысль и язык.-К.: СИНТО, 1993.-192с.

Пошивайло О.Етнографія українського гончарства.-

К.:Молодь, 1993.-408с.

Роль человеческого фактора в языке. Язык и картина мира /

Отв. ред. Б.А.Серебренников. – М.: Наука, 1988. – 215 с.

Русанiвський В.М. Мова в нашому життi.-К.:Наук. думка,

1989.-112с.

Сагач Г.М. Золотослiв .- К.: Райдуга, 1993.- 378с.

Семеног О.М. Мовне родинознавство (виховний потенціал

лінгвокультури рідного краю). Навчальний посібник.- К.-Глухів:

РВВ ГДПУ, 2003. – 105 с.

Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии:

Пер. с англ. / Общ. ред. и вст. ст. А.Е. Кибрика. М., 1993.- 656 с.

Содомора А. Наодинці зі словом .-Львів: Центр гуманітарних

досліджень Львівського держуніверситету, 1999.-475с.

Срезневский И.И. Русское слово. Избранные труды. Учебное

пособие для студентов педагогических иститутов.-М.:Просвещение,

1966.-176с.

Стельмахович М.Г. Укpаїнська pодинна педагогiка: Навч.

посiбник.- К.: IСДО, 1996.- 288 с.

Сухарев В.А., Сухарев М.В. Психология народов и наций. - Д.:

Сталкер, 1997. - 400 с.

Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический,

прагматический и лингвокультурологический аспекты. М., 1996.


Тихоша В.І. Система роботи над збагаченням мовлення учнів

5-9 класів власне українською лексикою і фразеологією. Посібник

для вчителів.-Херсон, 1995.-147с.

Тищенко О.В. Обрядова семантика у слов`янському мовному

просторі. –К., 2000.- 236с.

Ткач М. Деpево pоду.-К.: МПП.- Анфас, 1995.-105с.

Толстой Н.И. Очерки по славянской мифологии и

этнолингвистике.- М., 1995.

Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по

славянской мифологии и этнолингвистике.- М., 1995.-230с.

Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму.-К.: Рад. шк.,

1988.-134с.

Укpаїнське наpодознавство: Навч. посiбник / За pед.

С.В.Павлюка, Г.Н.Гоpинь, Р.В.Киpчова. - Львiв: Фенiкс, 1994.-608 с.

Укpаїнська минувшина: Iлюстp. етногpаф. довiдник /Укл. А.П.

Пономаpьов, Л.Ф. Аpтюх, Т.В. Космiна та iн.- К.: Либiдь, 1993.- 256

с. iл.

Українські приказки, прислівя, і таке інше. //Збірник О.В.

Марковича та інших. Уклав М. Номис / Упоряд., примітки та

вступна ст. М.П.Пазяка.- К.: Либідь.- 1993.- 768 с.

Українська родина: Родинний і громадський побут: Навч.-

метод. посібник /Упор. Л.Орел.-К.:Вид-во ім. О.Теліги, 2000.-424с.

Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності).-Львів:

Місіонер, 2000.-300с.

Хомський Н. Роздуми про мову. – Львів: Ініціатива, 2000. –

352с.

Шигарєва М.О. Роль мовної картини світу в соціальному

пізнанні (історико-філософський аспект). – Львів, 1996. – 182 с.

Юдин А.В. Новые издания по славянской этнолингвистике // Живая старина. -1999.- N 3. С. 58-59.

Словники

Бибик С.П. та ін. Словник епітетів української мови /За ред.

Л.О.Пустовіт.-К.: Довіра, 1998.-431с.


Бiлецький-Носенко П.П. Словник укpаїнської мови.- К.: Наук.

думка, 1966.- 422 с.

Білоус М., Сербенська О. Екологія українського слова.

Практичний словник - довідник. –Львів: Вид. центр ЛНУ імені

Франка, 2005.- 88с.

Большой толковый словарь русского языка / Сост. и гл. ред.

С.А.Кузнецов . – СПБ.: "Норинт". – 1998. – 528с.

Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. - X.: Вид-во Харк.

ун-ту. 1960. - Вип. 1. - 107 с.

Восточнославянский этнолингвистический сборник:

Исследования и материалы /Плотникова А.А. - Институт

славяноведения, М.:Индрик, 2001.-496с.

Головащук С.І. Українське літературне слововживання:

Словник-довідник.-К.:Вища школа, 1995.-319с.

Громко Т. В., Лучик В. В., Поляруш Т. І. Словник народних

географічних термінів Кіровоградщини. – К.- Кіровоград: РВГІЦ

КДПУ, 1999. – 224с.

Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред.

Я.Закревська.- Львів. -1997.-232с.

Дзендзелiвський Й.О. Пpогpама для збиpання матеpiалiв до

Лексичного атласу укpаїнської мови.- К.:Наук. думка, 1987.- 299 с.

Доброльожа Г.М. Ідеографічний словник поліських народних

порівнянь з компаративними об'єктами - назвами тварин.- К., 1997.-

57с.

Етимологічний словник української мови: У 7-т. /АН УРСР.Ін-

т мовознавства ім..О.О.Потебні Ред.кол. О.С.Мельничук (гол.ред.),

І.К.Білодід, В.Т.Коломієць, О.Б.Ткаченко.-Т.1-3.- К.: Наук. думка,

1982-1989.

Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и

терминов.-2-е изд.-М.:Флинта:Наука, 2000.

Калашник В.С., Колоїд Ж.В. Словник фразеологічних

антонімів української мови.-К.:Довіра, 2001.-284с.

Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних

омонімів. – К.: Вид. центр "Академія". - 1997. – 399 с.

Культура української мови.: Довідник /С.Я.Єрмоленко,

Н.Я.Дзюбишина-Мельник, К.В.Ленець та ін. За ред.

В.М.Русанівського.-К.: Либідь, 1990.-304с.


Культура мови на щодень/ Н.Я.Дзюбишина-Мельник,

Н.С.Дужик, С.Я.Єрмоленко та ін.-К. :Довіра, 2000.-169с.

Лєснова В.В. Матеріали до словника говірок Східної

Слобожанщини: Людина та її риси. - Луганськ: Шлях. 1999. -76с.

Лисенко П.С. Словник поліських говорів. - К.: Наукова думка,

1974. - 260 с.

Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической

символики в индоевропейских языках.-М., 1996.-415с.

Матейко К. Український народний одяг: Етнографічний

словник.-К.: Наук. думка, 1996.-196с.

Никончук М.В. Матеріали до Лексичного атласу української

мови: Правобережне Полісся. - К.: Наукова думка, 1979. - 315 с.

Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології.-К., 1993.-

214с.

Потапенко О.I., Кузьменко В.I. Шкiльний словник з

укpаїнознавства.- К.: Укp. письменник, 1995.- 291 с.

Сизько АГ. Словник діалектної лексики говірок сіл південно-

східної Полтавщини. - Д., 1990. - 99 с.

Славянские древности. Этнолингвистический словарь / Под

ред. Н.И.Толстого. М., 1995. Т. 1. А-Г 1999. Т. 2. Д-К

Словарь української мови /За ред. Б.Грінченка. – Т.1-4.-К.:

Довіра-Рідна мова, 1997.

Словник іншомовних слів /Уклад. Л.О.Пустовіт та ін.-

К.:Довіра, 2000.-1018с.

Словник символів культури України /За заг. ред. В.П.Коцура,

О.І.Потапенка, М.К.Дмитренка.-К.:Міленіум, 2002.-260с.

Словник синонімів української мови: В 2 т. /А.А.Бурячок,

Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін.-К.:Наук.думка, 2001.

Словник української мови. В 11 томах. – К.: Наукова думка,

1971. – Т. 1. – 799 с.

Словник української мови. В 11 томах. – К.: Наукова думка,

1974. – Т. 5. – 840 с.

Словник українських східнослобожанських говірок /К.

Глуховцева, В.Лєскова, І.Ніколенко, Т.Тернавська, В.Ужченко. –

Луганськ. – 2002. – 234с.


Словник-довiдник з культури української мови /

Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак,- Львiв:

Вид-во "Фенiкс", 1996.-368с.

Старобільщина: Матеріали фольклорно-діалектологічних

експедицій / Упор: Глуховцева К. Д., Курило В. С., Лєснова В. В. та

ін. – Луганськ: Шлях, 2000. – 128с.

Струганець Л. Культура мови. Словник термінів.-

Тернопіль:Навчальна книга –Богдан.-2000.-87с.

Ужченко В Д. Матеріали до фразеологічного словника

східнослобожанських і степових говірок Донбасу. - Луганськ, 1993.-

112с.

Укpаїнська минувшина: Iлюстp. етногpаф. довiдник /Укл. А.П.

Пономаpьов, Л.Ф. Аpтюх, Т.В. Космiна та iн.- К.: Либiдь, 1993.- 256

с. iл.

Україна в словах. Мовокраїнознавчий словник-довідник.упор.

і кер. Н.Данилевська. - К.: Вид-во "Просвіта", 2004.- 704с.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка.- М.:

Прогресс. – 1967. –т.1, 2, 3.

Фразеологічний словник української мови. У 2 книгах. Друге

видання.– К.: Наукова думка. – 1999. – Кн. 1, 2.

Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. -

Запоріжжя, 1992. -Т. 1-4.

Черепанова Е.А. Мiкротопонiмiя Чернiговсько-Сумського

Полiсся. - Суми,1984.-456с.

Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. –

К.: Радянська школа, 1989. – 511 с.

Юрченко О.С., Iвченко А.О. Словник стiйких народних

порiвнянь.-Харкiв: Основа, 1993. - 176 с.

Підручники для загальноосвітніх закладів

Рідна мова. Підручник для 5 класу /Г.Р.Передрій,

Л.В.Скуратівський, Г.Т.Шелехова, Я.І. Остаф.-5-є видання. - К.:

Освіта, 1996. – 287 с.

Рідна мова: Підручник для 6 класу /Г.Р.Передрій,

Л.В.Скуратівський, Г.Т.Шелехова, Я.І.Остаф. – К.: Освіта, 1993. –

286 с.


Рідна мова: Підручник для 8 класу /Л.В.Скуратівський,

Г.Т.Шелехова, Я.І.Остаф. – 4-е вид., перероб. і допов.– К.: Освіта,

1996. – 175 с.

Шелехова Г.Т., Остаф Я.І.,Скуратівський Л.В. Рідна мова.

Підручник для 8 класу /- 3-є видання. - К.: Освіта, 2000. – 256 с.

Ющук І.П. Рідна мова. Підручник для 6 класу. - К.: Освіта,

1994. – 224 с.

Українська мова: Підручник для учнів 10-11 кл. шк. з укр. та

рос. мовами навчання / О.М.Біляєв, Л.М.Симоненкова,

Л.В.Скуратівський, Г.Т.Шелехова. - 4-те вид. - К.: Освіта, 2000. –

240 с.

Українська мова: Підручник для учнів старших класів

середніх навчальних закладів нефілологічного профілю та

абітурієнтів /Галетова А.Г., Гайдаєнко І.В., Горошкіна О.М.,

Паламарчук О.С., Пентилюк М.І. - К.: Ленвіт, 2003. – 272 с.

Статті

Бабенко О. Плекаймо мовну особистість // Дивослово. – 2004. -

№4. – С.56-60.

Бацевич Ф.С. Національно-культурний аспект семантики

одиниць мови і деякі проблеми теорії мовленнєвої діяльності //Мова

і культура нації.-Львів, 1990.-С.62-63.

Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і

психологія. - 1997. - № 1. - С. 124-129.

Біляєв О. Культура мовлення вчителя-словесника //Дивослово.

— 1995. — №1. —С. 37-44.

Богин Г.И. Понимание текстов культуры //Язык и культура.

Первая международная конференция. Материалы. – К., 1992. – С.41-

43.

Богдан С. Мовлення українських дітей і всесвіт рідного слова

//Дивослово.-1996.-№4.-С.18-24.

Бондаренко Н. Курс української мови як державної крiзь

призму українознавства //Дивослово.-1998.-N2.-С.24-26.

Быстрова Е.А.Культуроведческий аспект преподавания

русского языка в национальной школе //Русская словесность.-

2001.-№8.-С.66-74.


Вільчинський Ю. Філософія мови і мова культури

//Український освітній журнал.- 1995.-№1.- С.66-70.

Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность,

концепт: становление антропоцентрической парадигмы в

языкознании // Филологические науки.- 2001.- № 1.- С. 64-72.

Голуб Н. Збагачення мовлення учнів українською лексикою

//Рідна школа.- 1997.-№10.-С.79-80.

Глуховцева К.Д. Етнографічні дослідження Східної

Слобожанщини як джерело для вивчення місцевих говірок

//Проблеми філології: 3б. наук. праць, присв. 70-річчю інституту. -

Луганськ, 1993. - С. 96-106.

Гумбольдт В фон. Характер языка и характер народа// Язык и

философия культуры /Пер. с нем., М.:Прогресс, 1985.-С.369-430.

Данилюк Н. Національно-мовна картина світу в українській

народній пісні //Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ

Міжнародного конгресу україністів. – Х.: Око, 1996. – С. 219-224.

Дорошенко О.А. Робота вчителя-словесника в умовах мiсцевої

говiрки//Укр. мова і літ. в шк.-1991.-№2.-С.19-23.

Дяченко Л.М. Фольклорна символіка як засіб відображення

національного світобачення //Мовознавство.-1997.-№2-3.-С.67-72.

Єрмоленко С. Національна свідомість і виховання української

мовної особистості //У зб.:Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ

Міжнародного конгресу україністів.-Х.:Око, 1996.-С.224-229.

Зайченко Н.Ф. До проблеми функціонування мовних знаків

національної культури в українському художньому тексті

//А.Потебня - исследователь славянских взаимосвязей.- Харьков,

1991.- Часть 2. - С.95-97.

Жайворонок В.В. Лексична підсистема мови і значення

мовних одиниць //Мовознавство.- №6.- 1999.- C. 32-46.

Жайворонок В.В. Міфологія і мовний світ народу в

інтерпретації О.О.Потебні //Наукова спадщина О.О.Потебні в

контексті сучасності: IV Міжнародний конгрес україністів.- К.,

2002.- С. 74-80.

Жайворонок В.В. Проблема концептуальної картини світу та

мовного її відображення //Культура народов Причерноморья.- 2002.-

№32.- С. 51-53.


Жайворонок В.В. Символіка імені в контексті етнокультури

//Науковий вісник Київського національного лінгвістичного

університету.- 2001.- Вип.5.-C. 106-115.

Жайворонок В.В. Слово в етнологiчному контекстi //

Мовознавство.- 1996.- N 1.- C. 7-14.

Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти

досліджень //Мовознавство.-2001.-№5.-С.48-63.

Жайворонок В.В. Українські обрядові мовні формули на

етнокультурному тлі //Слово. Фраза. Текст.- М.: Азбуковник, 2002.-

С. 182-195.

Железняк Н. Лінгвосоціокультурний аспект вивчення

українського характеру ("пісенність")// Дивослово.-2001.-№4.-С.18-

20.

Калашник В.С., Ужченко В.Д. Становлення та сучасне

функціонування образу “калиновий міст” // Українська мова: історія

і стиль. – Харків: Основа, 1992. – С. 150-160.

Ковалів П. Михайло Грушевський про українську мову як

важливий чинник етнонаціонального розвитку народу //Народна

творчість та етнографія.-2000.-№2-3.-С.43-52.

Коломієць В.Г. Типологічні риси української літературної

мови на фоні інших слов'янських мов //Мовознавство.-1992.-С.4-8.

Кононенко В.І. Національно-мовна картина світу. Зіставний

аспект (на матеріалі української та російської мов) //Мовознавство.-

1996.-№6.-С.39-46.

Космеда Т.А. А.Потебня и современная этнолингвистика:

культурологический аспект) //А.Потебня - исследователь

славянских взаимосвязей. - Харьков, 1991.- Часть 2.-С.47-48.

Кузь Г.Т. Фразеологія як об'єкт дослідження етнолінгвістики //

Записки з загальної лінгвістики. Вип.1. - Одеса: Астропринт, 1999. -

С.90-94.

Лещенко Г. Комунікативна україномовна компетенція

школярів у контексті сучасної мовної освіти // Українська мова і

література в школі. – 2003. №7. – С.2-5.

Лихачев Д.С. Концептосфера русского языка // ИАН СЛЯ.

1983.- Т.52, №1.- С. 3-9.

Лобур Н.В. Культ землі в українській мові //Дивослово.-1996.-

№3.-С.22-23.


Львов М.Р.Роль родного языка в становлении духовного

мира личности //Русский язык в школе.-2001.-№4.-С.3-8.

Матвіяс І.Г. Проблема визначення українських наріч

//Мовознавство.-2001.-№2.-С.13-17.

Мацейків М. О.Потебня: мова як засіб духовного розвитку та

національного самоусвідомлення //Українська мова і література в

школі.-1993.-№ 11-С.57-59.

Мацько Л.І. Українська мова: формування національної

свідомості //Педагогіка і психологія. -1996. -№1.-С.67-69.

Мельничук О.С. Мова як суспiльне явище i як предмет

сучасного мовознавства //Мовознавство.-1997.-N2-3.-С.3-19.

Мельничайко В. Аспекти лінгвістичного аналізу художнього

тексту// Дивослово.-1999.-№9.-С.11-13.

Миронова Г.М. "Енеїда" І.П.Котляревського як джерело

лінгвокраїнознавчих відомостей//Укр.мова і літ в шк.- 1989.-№7.-

С.64-67.

Молотаєва Н.В. Етномiфологеми у художньому мовленнi

Т.Шевченка: концепцiї i знак// Мовознавство.- 1994.- N 2-3.

Муравицька М.П. Апостол правди і науки. Концепція

національної освіти М.П.Драгоманова //Рідна школа.-1996- №4-С.8.

Муравицька М.П. Лінгводидактика Памфіла Юркевича. //

Мовознавство.- 1994.- №6. -С.76-78.

Мусієнко В.П. Українська етнографічна лексика:

ідентифікація та типологія //Мовознавство.- 2006.-№ 2-3.-С.130-136.

Остапенко Н. Формування національно-мовної особистості та

розвиток зв΄язного мовлення як проблема в лінгводидактиці вищої

школи //Укр. мова і літ. в школі.-2002.-№3.-С.35-39.

Павленко В.М., Таглiн С.О. Етнопсихологiчнi вiдмiнностi i

дiалог культур в освiтi.-Педагогiка i психологiя. - 1997. - N1.-С 23-

30.

Павленко С. Кодекс мовної гідності вчителя // Освіта України.

– 1998. - №37. – С.10.

Павлушенко О.А. До проблеми вивчення екзотичної лексики в

сучасній українській мові/ Студії з граматики, лексикології та

лінгводидактики української мови: Збірник наук. праць /ВДПУ ім.

М.Коцюбинського: відп. ред. Л.Іваницька.-Вінниця: НВЦ "Рідна

мова".1997.-С.72-76.


Паламар Л. Методологічні основи формування мовної

особистості //У зб.: Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ

Міжнародного конгресу україністів.-Х.:Око, 1996.-С.57-60.

Петлева И.П. Этимологические заметки по славянской

лексике. /Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и

исследования.- М.: Наука, 1974.-С.125-132. Постовалова В.И. Лингвокультурология в свете

антропологической парадигмы (к проблеме оснований и границ

современной фразеологии) // Фразеология в контексте культуры. –

М.: Языки русской культуры, 1999. – С. 30-45.

Рогач О. Відетнонімні фразеологізми //Дивослово.-1997.-№4.-

С.15-17.

Русанівський В.М. Єдиний мовно-образний простір

української ментальності //Мовознавство.-1993.-№6.-С.3-13.

Сабодаш І.О. О.Потебня і староукраїнські травники. Лікарські

порадники як джерело вивчення історії мови та культури народу

/А.Потебня - исследователь славянских взаимосвязей. Часть 2.

Харьков. 1991.- С.165-167.

Свідзинський А., Жуйкова М. Мова і культура // Сучасність. –

2000. - №10. – С.96-119.

Семеног О.М. Виховання мовної особистості на засадах української

етнопедагогіки //У зб.: Актуальні проблеми української етнопедагогіки /За

ред. чл.-кор.АПН України, проф.Скульського Р.П.-Івано-Франківськ,

2001.-С.93-98.

Семеног О.М. Виховний потенціал лінгвокультурології у

професійній парадигмі майбутнього вчителя української мови і літератури.

Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді.-

Збірник наукових праць.-Київ-Житомир: Вид-во Волинь, 2003.-С.355-361.

Семеног О.М. Етнолінгвістичний підхід у вивченні назв

спорідненості і свояцтва // Українська мова і література в школі.-2002.-

№5.-С60-64 №6.-С.44-47.

Семеног О.М. Етнолінгвістичний компонент у фаховій підготовці

студентів-філологів //Всебічний розвиток особистості студента: Матеріали

наук.-практ. конференції/За ред. акад. Д.О.Тхоржевського.-Ірпінь, 2001.-

С.189-195.


Семеног О.М. Етнологічний підхід у фаховій підготовці майбутніх

учителів-словесників// Мова і культура. У 5-ти томах. Вип.4, т.Y, частина 2,

К.:Вид.дім Д.Бураго, 2002.- С.61-65.

Семеног О.М. Формування мовної особистості студентів-філологів

на заняттях з українського фольклору //Педагогічні науки. Збірник

наукових праць. (Частина друга).-Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка,

2002.-С.135-141. Семеног О.М. Українознавча підготовка вчителя-філолога як засіб

формування духовності особистості Виховання національно свідомої

особистості (методичні рекомендації) /За заг.ред. Д.О.Тхоржевського.-

Глухів: РВВ ГДПІ, 2001.-С.86-91.

Сепе Д. Родной язык, языковая политика и образование //

Перспективы.- 1985.- № 1.- С. 61-74.

Сербенська О.А. Антропоцентричний підхід до вивчення мови

//Язык и культура. Третья международная конференция. Доклады и

тезисы.-К., 1994.-С.262-264.

Сивачук Н. Збагачення мовленнєвого етикету школярiв

засобами паремiографiї.- Поч. шк., 1997.- N4.- С.50-51.

Скуратівський Л.Світоглядні засади вивчення словесності //

Укр. мова і літ. в шк.- 1998.-№1.-С.6.

Содомора А. Дай, Боже, здоров я! Мовленнєвий етикет // Урок

української. – 2005. - №3-4. – С.28-29.

Стельмахович М.Г. Елементи історизму на уроках української

мови// Дивослово. – 1996. - № 7. – С.20-23.

Степаненко М. „Голосуйте за рідну мову, хоч отруйну, але

живу” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях,

ліцеях та колегіумах. – 2005. - №5. – С.94-104.

Сухомлинський В.О. Слово рідної мови // Укр. мова і літ.-

1989.-№.1-С.3-8.

Телия В.Н. Метафоризация и ее роль в создании языковой

картины мира // Роль человеческого фактора в языке. Язык и

картина мира. – М.: Наука, 1988. – С. 173-204.

Толстой Н.И. Этнолингвистика в кругу гуманитарных

дисциплин // Русская словесность. От теории словесности к

структуре текста. Антология. М., 1997.

Томильна Г. Назви одягу в побуті і символіці //Урок

української .-2000.-№9.-С.19-21.


Ткаченко В.А. Добрий вечiр тобi, пане Господарю" (звертання

пан, панi в українськiй мовi) //Вiдродження.- 1995.-N4.-С.72-73.

Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ. Исследования в

области мифологии.-М.:Прогресс, 1995.-465с.

Форманова С.В. Поняття “мовної картини світу” в сучасній

українській літературній мові//У збірн. “Мова і культура. -К.: Вид

Дім Д.Бурого, 2001.- Випуск 3, т.ІІ.-С.182-186.

Хобзей Н. Матеріали для дослідження української демонології

(фольклористичний і мовознавчий аспекти їх збирання)

//Українська історична та діалектна лексика. Збірник наукових

праць.- Львів- 1996.- Випуск 3. - С.181-186.

Шевельов Ю. Олександр Потебня і національне питання //

Олександр Потебня. Мова. Національність. Денаціоналізація.- Нью-

Йорк, 1992.

Шевченко В.Т. Українські назви на позначення неодружених

учасників весілля // Система і структура східнослов'янських мов. К.,

1998.-С 115-119.

Яворська Г.М. Мовні концепти кольору (до проблеми

категорії) //Мовознавство.- 1999. - №2 - 3. - С. 45-50.


Сайти Інтернету

Теория и история культуры в персоналіях.

htpp:/ortlib.narod.ru/cult

http:// ww. genling. nw. ru

www. dialog-21-ru/article-article.asp.param=7379-84k

http:// www. Ethnolin /Ethnolin. htm

http:// www.estu. ru/lingo/part 4/lingo/cadr 3. html.

http:// www. helios ru /pglu/nd. Htm

http:// kapija.narod.ru/

http:// language.psu.ru/

htpp://linguist.univ.kiev.ua/lingur/index.htm

www.links-guide.ru/sprachen/yazykovaja-lichnost.html

http:// www. mhpi. ru /student /thoughts /sociolingvo. htm

www/ruthenia.ru/folklore/folklorelaboratory/belous.htm

http:// sch –yuri.narod.ru/infermed/maslova.htm

http://www.pglu.ru/researches/activities.shtml

http://www.rusword.org

http: // virtual. mpsf org. /Mastu/study/Jolstaja. html

http:// www. vspu/ ru /axiology/ vik /vikart 11.htm

http://etnopsyhology.narod.ru/study/linguistic.htm

http://www.psyhology.ru

http://ukrling.iwebland.com/

http://dialectolog.iatp.org.ua/p3/htm

Умовні скорочення і позначення

пор. - порівняйте

рос. - російська (мова)

укр. - українська (мова)

ДПУ – державний педагогічний університет

НПУ – національний педагогічний університет

* - завдання, що виконуються в науково-дослідницькій

лабораторії університету.

http://www.pglu.ru/researches/activities.shtml


http://www.psyhology.ru/

http://ukrling.iwebland.com/


КРИТЕРІЇ ТА НОРМИ ОЦІНЮВАННЯ

ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Критерії - об'єктивні показники опанування

етнолінгвістичним матеріалом.

Основними критеріями оцінювання знань, умінь, навичок

студентів є:

обсяг і глибина знань основних положень етнолінгвістики,

етнолінгводидактики, лінгводидактичних основ національно-

мовного виховання

уміння аналiзувати, зiставляти, порiвнювати, узагальнювати

етномовнi явища

уміння критично й творчо розглядати погляди на проблемні та

дискусійні питання, робити самостійні логічні висновки на основі

сучасних наукових даних, зокрема фактів суміжних та інших наук

уміння виконувати етнолiнгвiстичнi дослідження слів-

історизмів, етнографізмів, діалектизмів, народних фразем

уміння характеризувати етнокультурний оцінний зміст засобів

словотвору, граматики, синтаксичних конструкцій,

уміння аналiзувати фольклорний або художній текст у

поєднанні з наочністю (виробами народної

творчості, творами живопису, аудіо-, відеозаписами, фотографіями,

мультимедійними засобами)

уміння проводити самостійну пошукову роботу з

етнолінгвокультури рідного краю

уміння добирати систему завдань, дидактичний матеріал,

навчальну, навчально-методичну, наукову, довідникову літературу і

використовувати їх у практичній діяльності.

обізнаність з науковою літературою з числа наявних у

бібліотечних фондах університету

уміння чітко, точно і правильно оформляти відповідь на

питання

належний рівень мовленнєвої та загальної культури, володіння

нормами літературної вимови,


Види оцінювання Тематичне оцінювання

Тематичне оцінювання здобутків студентів визначається на

основі результатів вивчення теми і вимог програми курсу вони

мають бути відомі студентам з самого початку її вивчення,

слугуючи орієнтиром у процесі роботи над темою.

Перед опрацюванням теми студенти мають бути ознайомлені

з часом її вивчення, метою занять, видами діяльності на заняттях,

умовами оцінювання, завданнями, які будуть оцінюватися.

Тематичне оцінювання може здійснюватися в різних формах.

Головною умовою при їх виборі викладачем є забезпечення об’єктивного оцінювання навчальних досягнень студентів.

Тематичне оцінювання має характер тематичної атестації і

реалізується на заняттях при засвоєнні певного блоку. Оцінка з

певної теми фіксується у відповідній колонці журналу.

Модульне оцінювання

Одиницею модульного оцінювання є міра засвоєння

програмового матеріалу даного модуля. Вивчення кожного

наступного модуля можливе лише після ґрунтовного засвоєння

попереднього.

Перед вивченням модуля студенти повинні ознайомитися з

тривалістю вивчення даного матеріалу, особливостями видів роботи

на заняттях, завданнями, метою вивчення даного модуля і шляхами

досягнення високого рівня засвоєння навчального матеріалу.

Кожен студент повинен мати оцінку за модуль, яку викладач

фіксує за результатами мислительної, творчої, пошукової діяльності

та за певний рівень знань, умінь і навичок, виявлених студентом під

час вивчення модуля.

Модульне оцінювання дає змогу доопрацювати студенту

матеріал з певної теми та модуля. Оцінювання студентів за весь

період вивчення курсу здійснюється за прийнятою шкалою

оцінювання знань, умінь і навичок ЕСТS:

90 – 100 балів (90 – 100 % інформації) – відмінно

75 – 89 балів (75 – 89 % інформації) – добре

60 – 74 балів (60 – 74 % інформації) – задовільно


35 – 59 балів (59 – 35 % інформації) - незадовільно з

можливістю повторного складання

1 - 34 балів (1 – 34 % інформації) – незадовільно з

перескладанням комісії.

Перед студентами, які не опанували матеріал теми чи модуля

або отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога

обов'язково його доопрацювати. Студентам надається необхідна для

цього допомога, визначається термін повторного оцінювання.

Оцінювання різних видів діяльності студентів за прийнятою

шкалою ЕСТS

№ вид діяльності кількість балів

1 присутність студента на

занятті

1 бал

2 відсутність студента на

занятті

- 1 бал (з поважних причин)

- 2 (з неповажних причин)

3 виконання всіх завдань вчасне якісне + 2 бали

невчасне якісне + 1 бал невчасне

і неякісне 0 балів

відсутність виконаних завдань – 1

бал

заохочувальний бал за якість та

вчасність виконання завдань + 1

бал.

4 рівень виконаних завдань відмінний + 5 балів

достатній + 4 бали

задовільний + 3 бали

незадовільний + 2 бали дуже

низький 0 балів.

Підсумкове оцінювання

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру.

Кожну оцінку викладач обов'язково повинен аргументовано

вмотивовувати і вчасно повідомляти студентам.

Перед студентами, які не опанували матеріал теми чи модуля

або отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога

обов'язково його доопрацювати. Студентам надається необхідна для

цього допомога, визначається термін повторного оцінювання.


Модуль 1

Місце курсу в системі професійної підготовки

вчителя-словесника

Тема 1.1

Актуальні проблеми фахової підготовки

вчителя

Тема 1.2

Етнолінгвопедагогічна підготовка

вчителя

Тема 1.3


педагога - словесника


Тема 1.1

Актуальні проблеми фахової підготовки вчителя

Зміст теми

1.1.1.Розвиток націєтворчих тенденцій сучасної освіти.

1.1.2. Місце курсу в системі професійної парадигми вчителя-

словесника.

1.1.3. Науково-навчальне, методичне забезпечення курсу.

1.1.4. Педагогічний потенціал курсу. Вивчення елементів

етнолінгвістики в загальноосвітніх закладах.

Мета вивчення: Студент повинен уміти з ясовувати

важливість курсу у професійній підготовці та формуванні

національно-мовної особистості майбутнього вчителя.

Ключові слова: учитель-словесник, професійна підготовка,

національно-мовна особистість.

Поміркуймо: Без мовного зв'язку з рiдним народом не може бути повноцiнного

нацiонально-духовного життя i вираження особистостi.

Підтвердженням є також назва нашої мови, що походить від

давньоруських слів "молвь", "молвити", а ті означають - "освiтитися",

"стати духовно чистими". Воiстину, коли "я молюся чужою мовою, то

вуста мої моляться, а серце спить"(Св.Павло). Звичайно, ніхто не

закликає нас "ставати на коліна й бездумно бити перед словом

поклони", але, як зауважує А.Бортняк, "щоб життя було повноцінним,

щоб воно було щедрим, як земля, і високим, як небо, треба жити

словом, знати своє слово, любити його, шанувати, боронити,

розвивати, вкладаючи в нього свій розум, свій дух, своє сумління".

1.1.1. Розвиток націєтворчих тенденцій сучасної освіти

Світові тенденції глобалізації, соціально-економічні

трансформації в Україні початку ХХІ століття, криза знаннєво-

центричної парадигми зумовили якісні зміни у професійній

підготовці вчителя. Безумовно, незаперечною є роль вітчизняної


системи освіти, яка протягом тривалого часу забезпечувала

ґрунтовну підготовку спеціалістів для масового, стабільного

виробництва та школи, виховувала колективістські якості й

водночас другорядність власне самої особистості. Разом з тим

сьогодення з його стрімким потоком інформації, мобільними

технологіями, акцентом на особистісній орієнтації потребує як

"зміни самого феномену знання, зміцнення загальнокультурного

фундаменту освіти пріоритету самостійності, розвитку умінь

мобілізувати особистісний потенціал" (В.Болотов, В.Сериков), так і

суттєвих змін у навчально-пізнавальній, науково-дослідній,

практичній складових системи професійної підготовки вчителів.

Серед актуальних тенденцій сьогодення – усвідомлення

потреби нової гуманістичної парадигми освіти. Її мета – підготовка

такого фахівця, рівень якого гармонійно поєднує освіченість,

професіоналізм, моральну вихованість, розвиток особистості

відповідно до духовних цінностей національної й загальнолюдської

культури. Йдеться про створення у вищому навчальному закладі

такого середовища, в якому поєднуються оновлені й нові

гуманітарні дисципліни, нові освітні технології, спрямовані на

оволодіння прийомами професійно-педагогічної діяльності,

формування наукового світогляду й гуманістичних ідеалів, розвиток

моральних якостей, розкриття творчих потенцій особистості.

Гуманоцентрична переорієнтація освіти, головною метою якої

виступає особистість, яка прагне до самовдосконалення і

саморозвитку, основними рисами якої є загальність, інтегральність,

креативність, зумовила зрослу увагу до нової філософії освіти як

джерела методологічного обґрунтування стратегії розвитку освіти,

філософії культури, політики, освіти, комунікативної культури,

філософської методології та технології освіти у вирішенні проблем

дидактики тощо. Зокрема, опорними в нашому курсі вважаємо

методологічні праці російських науковців М.Бахтіна і В.Біблера.

Наскрізною лінією їх досліджень виступає ідея діалогічного

розвитку культури як способу людського спілкування з прагненням

взаєморозуміння.

Світові освітні тенденції, процеси, що відбуваються в Україні,

зактуалізовують проблеми фахової підготовки вчителя-словесника,

посилюють вимоги до його професійних та особистісних якостей.


На освітній простір і професійне поле майбутнього вчителя-

словесника значною мірою впливають нові антропоцентричні

тенденції у розвитку педагогіки і психології. В активному обігові

науковців і практиків з΄явилися такі терміни, як педагогічна

антропологія, акмеологія професійної освіти, соціальна андрагогіка,

педагогіка індивідуальності. Перспективними вважаються такі

науки, як педагогіка вищої школи, педагогіка співробітництва,

педагогічна етика, педагогічна психологія, педагогічна валеологія,

педагогічна аксіологія, психологія освіти, психологія професії,

психологія управління. Введення їх у навчальний процес має стати

засобом пробудження професійно-творчого потенціалу, формування

умінь проектувати, моделювати і втілювати у практичних формах

педагогічної діяльності.

У час відродження інтересу до особистості як носія

складного внутрішнього світу, її унікальності і цінності вартує

особливої уваги психологічна підготовка вчителя.

Антропоцентризмом позначені такі інтегративні дисципліни, як

когнітивна психологія, етнопсихологія, психо- і

етнопсихолінгвістика. Існуючі та нові курси психології повинні

озброїти майбутнього фахівця надійними знаннями і вміннями

стосовно педагогіки співробітництва з учнями.

На сьогодні значно розширилось коло наук, які

співробітничають з філологією: з΄явилися психолінгвістика,

соціолінгвістика, лінгвокультурологія медіа-, прагмалінгвістика,

лінгвофілософія, комунікативна, когнітивна лінгвістика,

неориторика, антрополінгвістика або етнолінгвістика відбулася

подальша диференціація лінгвістичних дисциплін (лінгвістика

тексту та ін.), спостерігається зближення традиційних курсів мови

та літератури й виникнення на цій основі курсів словесності,

лінгвістичного, філологічного аналізу художнього тексту, мета яких

– допомогти майбутньому вчителеві-словеснику, творчо

оволодіваючи рідною мовою, опановувати духовний досвід

людства. Справжнім майстром вважається учитель-словесник, котрий

отримав достатній мімінум знань із сучасної української літературної мови, слов΄янської філології, старослов΄янської мови, історичної граматики, насиченими мовними знаками української національної культури, обізнаний з історичним розвитком рідної


мови, має широкий філологічний кругозір, вміє охарактеризувати учням загальноосвітніх закладів складні етномовні явища.

Однією з важливих складових процесу реалізації особистісно-

орієнтованого навчання і філологічної освіти вважається мовний

розвиток студентів, що найкраще реалізується через роботу з

фольклорним і художнім текстом. Етнолінгвістичний аналіз текстів

(аналіз національно-культурних компонентів, їх текстотворчих

функцій на основі мово-, українознавчих словників ) дає можливість

краще осягнути глибину твору, перевірити наявність глибоких і

різносторонніх знань, навчити "чуйному", уважному і адекватному

сприйняттю мови твору, глибше зрозуміти, розкрити смисловий

діапазон слова, лексичні засоби виразності, пізнати скарби рідної

мови і рідної культури.

Нові підходи до змісту шкільних курсів української мови і

літератури, вимоги до комунікативної, мовної, літературної,

соціокультурної компетенції учнів згідно Державного стандарту

базової і повної загальної середньої освіти окреслили проблему

формування культуромовної особистості вчителя як головного

носія національної мови, культури й духовності у третьому

тисячолітті. Практика показує, що вчитель-словесник як творець

духовного світу юних особистостей сьогодні постає перед учнями

неповторною індивідуальністю, яка має фундаментальні знання

мови і літератури в поєднанні з традиціями національного

виховання, вважає їх часткою свого світогляду і світосприйняття,

характеризується розвиненим мисленням, інтелектом, мовленнєвою

пам′яттю, мовним чуттям.

На користь цього процесу сприяють зрушення (щоправда,

досить повільні – О.С.) в державній мовній політиці. Прийнята

"Державна програма розвитку і функціонування української мови на

2004 - 2010 роки" регламентує оптимізацію мережі навчальних

закладів для неперервного виховання і навчання українською

мовою проведення фундаментальних і прикладних наукових

досліджень у галузі лінгвістичної технології розширення

словникової бази створення інтелектуальних мовно-інформаційних

систем нового покоління, нової енциклопедичної та лінгвістичної

літератури, навчальних підручників українською мовою, в т. ч. їх

електронних варіантів запровадження на радіо й телебаченні циклу


постійних передач “Державна мова“, “Традиції, звичаї та побут

українського народу” тощо.

На сьогодні видані чотиритомний “Етимологічний словник

української мови”, “Словник синонімів”, “Енциклопедія української

мови”, “Атлас української мови” у трьох томах, з′явився лазерний

диск “Словники України - інтегрована лексикографічна система”.

Щорічно, 20 січня в державі відзначається день української мови,

яка за даними лінгвістичного музею Київського національного

університету імені Тараса Шевченка посідає 26 місце серед тисяч

мов світу, систематично проводяться конференції з пріоритетних

проблем розвитку мовної культури, національного виховання,

оновлення змісту освіти філологів.

Місце курсу в системі професійної парадигми вчителя-

словесника

Етнолінгводидактика (за основу приймаємо характеристику,

запропоновану українським мовознавцем В.Кононенком) визначає

принципи і прийоми вивчення рідної мови на основі

етнокультурних, етнопсихологічних, етносоціальних даних і

ґрунтується на джерельній базі етнолінгвістики, проміжної

дисципліни між мовознавством і етнографією, яка за допомогою

лінгвістичних методів досліджує етнічні, психологічні особливості,

культуру народу.

Мета курсу – розширити уявлення студентів про національну

специфіку мовної картини світу, функції мови, взаємозв язок мови і

культури, народну культуру як об 'єкт етнолінгвістики, розвиток етнолінгвістики в Україні і за кордоном, формування

етнолінгводидактичної культури, розвиток умінь

етнолінгвістичного аналізу текстів при викладанні фахових

предметів у загальноосвітньому закладі.

Предметом курсу виступають тематичні групи лексики, що

відображають особливості життя, світобачення і світосприйняття

українців, діалектно забарвлена лексика, екзотизми, етнографізми,

етноніми, фраземи, демінутиви.

Серед ключових понять курсу нами обрані наступні:


"етнолінгвістика" - на позначення науки, яка перебуває на

перетині етнографії та лінгвістики і вивчає взаємодію мовних,

етнокультурних, етнопсихологічних факторів

етнопедагогіка - наука про емпіричний досвід етнічної групи у

вихованні і освіті дітей, морально-етичні і естетичні погляди на

цінності сім'ї, родини, нації

"етнолінгвопедагогіка" - система знань, принципів, засобів,

виховного досвіду народу, виражена на лексичному,

фразеологічному та інших мовних рівнях

"етнолінгводидактика", що ґрунтується на джерельній базі

етнолінгвістики і визначає принципи та прийоми вивчення рідної

мови на основі етнокультурних, етнопсихологічних, етносоціальних

даних.

Педагог має розумітися на традиціях, звичаях і обрядах

рідного народу, викладати українську мову як національно-

культурний феномен, що відображає духовно-моральний досвід

народу, а українську літературу - в контексті розвитку української

та світової культури, обґрунтовувати власну позицію до питань, які

стосуються ціннісного ставлення до історичного минулого, а, отже,

володіти етнокультурознавчою компетенцією.

Пропонований курс ураховує міжпредметні зв'язки з

дисциплінами загальногуманітарного, психолого-педагогічного,

методичного, лінгвістичного, літературознавчих циклів. Центральним, системостворюючим компонентом курсу виступає

поняття "людина як культуромовна особистість". В основі курсу -

концепції мовної, літературної освіти, праці науковців з

мовознавства, лінгводидактики, педагогіки (О.Потебні, М.Сумцова,

О.Біляєва, В.Жайворонка, В.Кононенка, В.Манакіна, М.Вашуленка,

Л.Мацько, В.Мельничайка, Н.Миропольської, Л.Паламар,

М.Пентилюк, О.Потапенка, М.Стельмаховича, Л.Смолінської,

Л.Струганець, О.Горошкіної та ін.).

1.1.3. Науково-навчальне, методичне забезпечення курсу

У процесі опанування курсу важливо користуватися

літературними джерелами, поданими у списку рекомендованих

навчальних посібників та публікацій. Доцільним для майбутнього

вчителя-дослідника є звернення до словників: тлумачних,


етимологічних, фразем, синонімів тощо. Наприклад, в

етимологічному словнику містяться основні відомості про

етимологію однієї мови чи групи або сім'ї споріднених мов. У таких

працях наводиться інформація про походження слова, його

звуковий склад, розвиток семантики, починаючи з давнього

реконструйованого стану тощо.

Якіснішому опануванню курсу сприяє робота з науковими

джерелами, текстами фольклору і художньої літератури,

матеріалами фольклорно-діалектологічних практик, аудіо-,

відеозаписами обрядів, яка спрямована на набуття умінь подавати

етнолінгвістичну характеристику мовних реалей.

Педагогічний потенціал курсу. Вивчення елементів

етнолінгвістики в загальноосвітніх закладах.

Питання формування етнокультурознавчої компетенції

учнівської молоді актуальні в контексті проблеми виховання мовної

особистості, вироблення мовного ідеалу (мовного еталону, зразка).

Збагачення учнів знаннями про український мовний світ

удосконалює етнокультурознавчу компетенцію мовної особистості.

Викладання української мови і літератури важливо

здійснювати за Концепцією мовної освіти 12-річної школи (див. журнал Дивослово, 2002.-№8.-С.59-65).

Цей напрям передбачає поступове повернення до забутої

істини, що “загальноосвітня школа повинна готувати не

мовознавців-теоретиків, а передусім гуманних, освічених людей, які

на належному рівні вміють практично користуватися рідною мовою

в найрізноманітніших життєвих ситуаціях”. Кожен з принципів

навчання української мови – комунікативно-діяльнісний,

проблемно-пошуковий, культуро-логічний - покликаний виховувати

потребу в опануванні лексичними, фразеологічними,

словотворчими скарбами взірцевої рідної нормативної літературної

мови, формувати духовний світ, пізнавальну, творчу діяльність

особистості. Швидкий розвиток в останні десятиліття етнофілології

детермінує впровадження у "тканину" уроків

етнолінгвістичного, лінгвокультурознавчого, лінгвокраєзнавчого


матеріалу на основі інтегративного підходу. Вважаємо,

ознайомлення з регіональною лінгвокультурою, її доречне

вкраплення в навчально-виховний процес через національно-

культурний текст усної народної творчості та художньої літератури

допоможе школярам краще усвідомити мову як національно-

культурний феномен, пізнати культуру рідного народу в

"діалозі інших слов′янських та неслов′янських культур" і,

власне, на цій основі формувати мовну, мовленнєву,

етнокультурну компетентності.

Аналіз наявних шкільних книг показує, що підручники

поступово збагачуються текстами про історію держави, звичаї,

побут народу, однак цілеспрямованого, систематичного залучення

учнів як до культури українського народу в цілому, так і до

культури певного регіону поки що не спостерігається. Та й чинні

програми з української мови і літератури не в повній мірі

зорієнтовані на послідовне вивчення регіонального компонента.

У навчальному процесі загальноосвітнього закладу при

вивченні фонетики, лексикології, фразеології української мови,

усної народної творчості, творів українських і зарубіжних

письменників за умови врахування вікових категорій учнів

доречним буде залучення історико-лінгвістичної, фольклорної,

культурознавчої інформації. Цінний досвід упровадження

лінгвокраєзнавчого матеріалу в навчально-виховний процес

загальноосвітніх закладів накопичений викладачами

Житомирського ДПУ, Глухівського ДПУ, Луганського НПУ,

Уманського ДПУ: тут читаються факультативи, готуються

відповідні навчальні посібники, учні є активними учасниками

експериментальних пошукових досліджень студентів і викладачів.

Контрольні запитання і завдання

1. Які тенденції сучасної освіти ви можете назвати?

2.Які інновації характерні для сучасної філології та

педагогіки?


3. Що спільного між поняттями "етнопедагогіка" і "

етнолінгвопедагогіка"?

Пошукові, творчі завдання

1. За освітніми документами, науковими розвідками з′ясуйте

особливості світових освітніх тенденцій, їх вплив на професійну

підготовку вчителя-словесника.

2. Підготуйте короткий виступ на тему "Проблеми

підготовки вчителя-словесника в сучасних соціокультурних умовах".

3. Познайомтеся з підручниками з української мови для учнів

5-11 класів. Яким чином відображена в них культурологічна лінія?

4. Останнім часом різко змінилася комунікаційна і, відповідно,

мовна ситуація у світі. З явилися нові засоби збереження і

переробки вербальної інформації, серед яких домінують

аудіовізуальні джерела мовлення - радіо, телебачення, телефонний,

електронний зв язок, тобто усне мовлення у своїх нових різновидах.

Серед найпомітніших наслідків глобалізації дослідники відзначають

кількісне зростання і якісне урізноманітнення міжмовних контактів,

що характеризуються полікодовістю дискурсу (подання інформації

інформація як українською, так і російською та англійською

мовами), перемиканням або змішуванням коду (суржик), що

виявляється в інтертекстуальності (вкраплення в текст окремих

слів, синтаксичних структур іншою мовою) дійсності.

Підтвердіть ці міркування прикладами.

Література до теми:

Горошкіна О.М. Лінгводидактичні засади навчання

української мови в старших класах природничо-математичного

профілю: Монографія.-Луганськ: Альма-матер, 2004.-362с.

Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти.

Стратегія. Реалізація. Результати.-К. : Грамота, 2005. – 448 с.

Семеног О.М. Професійна підготовка майбутніх учителів української

мови і літератури: Монографія.-Суми: ВВП "Мрія"-1" ТОВ, 2005.-404с.


Семеног О.М. Українознавча підготовка вчителя-філолога як засіб

формування духовності особистості // Виховання національно свідомої

особистості (методичні рекомендації) /За заг.ред. Д.О.Тхоржевського.-

Глухів: РВВ ГДПІ, 2001.-С.86-91.

Українська мова: Підручник для учнів старших класів

середніх навчальних закладів нефілологічного профілю та

абітурієнтів /Галетова А.Г., Гайдаєнко І.В., Горошкіна О.М.,

Паламарчук О.С., Пентилюк М.І. - К.: Ленвіт, 2003. – 272 с.

Тема 1.2

Етнолінгвопедагогічна підготовка вчителя

Зміст теми

1.2.1.Національно-мовне виховання і етнолінгво-

педагогіка.

1.2.2. Формування особистості у працях Я.Коменського,

І.Песталоцці.

1.2.3. Педагогічна спадщина Г.Сковороди,

К.Ушинського, І.Огієнка, Г.Ващенка в аспекті національно-

мовного виховання.

1.2.4. Національно-мовне виховання у працях

М.Грушевського, А.Кримського, Б.Грінченка, В.Науменка,

М.Сумцова.

1.2.5. Проблема “рідномовного” навчання в

лінгводидактичній спадщині Ф.Буслаєва, О.Потебні,

І.Срезнєвського.

1.2.6. Концепція рідномовної освіти М.Драгоманова.

1.2.7. Національно-мовне виховання особистості в

сучасних соціокультурних умовах.

Мета вивчення: Студент повинен уміти в загальних

рисах схарактеризувати окремі аспекти національно–мовного

виховання особистості, що представлені у працях класиків

філології та в публікаціях сучасних науковців.


Ключові слова: національно–мовне виховання, національно-

мовна особистість, рідномовне навчання.

Поміркуймо: Починається Біблія такими рядками: "Спочатку було Слово, а

Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе

через нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього" (Іоан,

1:15-31). Повторюване в цьому крилатому вислові Слово походить з

грецької мови, що означає "Логос". Вчення про Логос належить

грецькому філософу Геракліту (VІ – V ст. до н.е.), який доводив, що Логос

– це світовий закон, основа світу. А що для вас значить Слово?

Національно-мовне виховання і етнолінгвопедагогіка

Виховання творчої особистості здійснюється насамперед

через оволодiння українським, "родинним" словом як художньо-

творчим засобом в єдності форми, семантики та функцій. Адже, за

словами О.Потебнi, чим вищий рiвень нацiональної культури,

нацiональної мови як першоознаки її iснування й створення

iнтелектуально-духовної атмосфери, тим вищий рiвень свiдомостi

нацiональної, державної. Йдеться про виховання особистостi, що

не лише репродукує рiдне мовлення, а й виявляє мовне чуття й

умiння користуватися словом, що зберігає етичну й естетичну

цiннiсть.

Рівень філологічної освіченості протягом століть визначав

соціальний статус, розвиток держави в політико-культурній,

економічній сферах. Елементи підготовки вчителя на основі

використання рідної слов'янської мови виразно простежувалися ще

в Київській Русі, а витоки цього процесу знаходимо в Євангелії від

Іоана.

Слов′яни вірили в магічну силу Слова, називали його символом

знання, мудрості, пробудження самосвідомості. З пошани до мудрості

саме так – словесником (“майстер говорити”, “велеречива людина")

в давні часи називали вчителя рідної мови. Згідно статутів

братських шкіл, а пізніше – Острозької, Києво-Могилянської

академії вчитель вбачався порядною, розумною людиною, повинен

був добре “володiти словом”, а спiлкування з учнями будувати на

засадах гуманiзму i добpочесностi, "бути підмогою благочестя". До


того ж, професори гуманітарних дисциплін, за висловленням

українського письменника і громадського діяча Ф.Прокоповича

(1681 - 1736), викладали своїм учням науку не за чужими

формулюваннями, а черпаючи з власної скарбниці знань.

У XVII ст. Я. Коменський уперше проголосив принцип

краєзнавства як провідний елемент освіти. Головне завдання школи

педагог убачив у створенні умов для вивчення історії своєї

батьківщини, а рідну мову називав материнською. Переконливо це

доводиться в його праці “Світ у картинках”.

Подальший розвиток ідеї видатного педагога отримали в

роботах І.Песталоцці та Ж. Руссо. Реальне втілення вона отримала в

школах Німеччини та Австрії у вигляді спеціальної навчальної

дисципліни – родинознавства.

Пізнання природи слова і разом з тим людини – таким було

життєве кредо українського Сократа, як називали видатного

просвітителя, філософа, письменника кінця ХYІІІ ст. Григорія

Сковороду. Видатному просвітителю належить, можливо, перша в

Україні спроба осмислення специфіки розвитку усної народної

творчості, разом з тим і "простої" української мови, її виховної ролі

в роз'ясненні, популяризації в суспільстві "філософії серця".

Народну творчість, народне слово Григорій Сковорода називає

"садом", де людина наповнюється радістю, силою життя і надії.

Філософія "серця" Сковороди тісно пов'язана з філософсько-

риторичним культом Слова. Поет-красномовець зазначав, що слово

має структуру, яка нагадує структуру світу, слово, мова мають щось

невидиме, невловиме, внутрішнє, завдяки чому вони "переживають"

речі, людей, простір, час, століття.

Головною постаттю у філософському вченні Сковороди була

"справжня Людина", тобто людина природна (хлібороб), духовна,

внутрішньо вільна, скромна, спосіб життя якої - праця і

самовдосконалення, а призначення - шлях до щастя, до

самопізнання лише за умов самореалізації кожного, вважав

український філософ, самореалізується цілісність людства, мова ж є

однією з форм самовдосконалення.

Виняткове навчальне і виховне значення рідної мови й

народного наставника підкреслювали філологи, методисти,

письменники ХІХ століття.


На переконання знаменитого педагога К.Ушинського (1824 –

1870), саме в рідній мові “багато глибокого філософського розуму,

справді поетичного почуття, витонченого, напрочуд доброго смаку,

сліди праці дуже зосередженої думки, безодня надзвичайної

чутливості до найтонших переливів у явищах природи...”. Рідне

слово, за К.Ушинським, правдиво і глибоко висловлює національну

самобутність народу, його думки, його надії, його права на

самостійне існування. У методичній системі видатного педагога

важливе місце посідає вчення про рідну мову як основне підґрунтя

навчання і виховання.

Повне розуміння “у процесі навчання полягає в тому, щоб

відчути і опанувати образ слова”, отже, “щоб процес навчання

грамоті не притупляв живого враження малоруських дітей, а

розвивав його, починайте вчити їх по-малоросійськи”, -

підкреслював український вчений М.Драгоманов (1841 – 1895) у

праці “Педагогическое значение малорусского языка” (1866).

Педагог розглядав мову як виразник культурного життя української

нації: “українська мова в багатстві, витонченості і гнучкості форм

не поступається ані жодній із сучасних літературних мов

слов'янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею було заважко

перекладати глибину філософських думок і змальовувати художні

образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські

невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду,

але чиє місце на право самостійного розвитку серед цивілізованих

народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим” [Драгоманов М.П. Гете и Шекспир в переводе на украинский язык

//Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. - К. : Наук. думка,

1970. - Т. 1. –С. 145].

Палким патріотом упровадження української мови в

національній школі був український педагог, громадський діяч,

літературознавець В.Науменко (1852-1919). Значна частина його

публікацій присвячена теоретичному обґрунтуванню необхідності

вивчення рідної мови. Філолог достатньо арґументовано відстоював

важливість рідної мови насамперед не як навчального предмета, а

природного засобу розвитку розумових сил, духовних і моральних

якостей людини. Саме рідна словесність, - переконував В.Науменко,

- рідними образами, близькими мотивами, органічно пов′язаними з


ними звуками володіє сильним впливом на відчуття, формує

найвищий дар – "дар слова".

Необґрунтоване навчання в чужомовній школі, - доводив

відомий український письменник, лексикограф і педагог

Б.Грінченко (1863 – 1910), - призводить до того, що в учня

"происходит ужасное смешъніе языков русскаго и родного, причем

перваго онъ не знаетъ и известныя ему слова его употребляетъ

неверно, а второй он испортил внесеніем въ него чуждаго элемента"

(цитату подано із збереженням правопису оригіналу – О.С.).

У ґрунтовній праці ,,На беспросветном пути. Об украинской

школе,” що вперше була опублікована в журналі ,,Русское

багатство” в Х–ХІІ книгах за 1905 рік, Б.Грінченко, розвиваючи

основні висновки і положення, сформульовані в статті ,,Яка тепер

народна школа на Вкраїні,” на конкретних прикладах і фактах,

почерпнутих з життя, переконливо доводив неефективність і

згубність для українського народу зрусифікованої школи.

У ХІХ столітті проблема становлення мовної особистості

стала об'єктом дослідження О.Потебні. Науковець вважав одним із

головних завдань педагогів формувати уявлення учнів про мову як

невід'ємну частину особистості, як про рису характеру, зміна якої

може привести до зміни індивідуальності. О.Потебня висунув

положення про єдність свідомості й мови, що має важливе значенн

для розуміння ролі мови в національному самоусвідомленні людини

як частиночки певної спільноти.

Залучення матеріалу народної мови неодноразово

підкреслював Ф.Буслаєв: „Рідна мова, – писав він, – так зрослася з

особистістю кожного, що вчити її значить разом з тим розвивати

(особистість), духовні здібності учня”.

Праці вітчизняних дослідників О.Потебні, І.Бодуена де

Куртене, Д.Овсянико-Куликовського дають можливість окреслити

спектр психолінгвістичних, соціолінгвістичних, лінгводидактичних,

культурологічних підходів до вивчення рідної мови у зв′язку з

мисленням людини, її культурними цінностями. Використовуючи

надбання методичної думки, представлені у працях вітчизняних

дослідників, звертаємо увагу насамперед на такі їх ідеї:


- "мовна індивідуальність виділяє людину як особистість, і чим

яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості

суспільства"; національна мова бере участь не лише у формуванні

народного світосприйняття, а й у самому "розгортанні" думки"

(український філолог-славіст О.Потебня (1835 – 1891);

- "мова існує тільки в душі, у психіці індивідів чи осіб, як

психічні реальності існують лише індивідуальні мови, а засвоєння

мови – це активний творчий процес мовна особистість постає як

представник соціально-мовних форм та норм колективу" (російський

учений І.Бодуен де Куртене (1845 – 1929);

- "національність разом з мовою перетворюється в ту

психологічну форму особистості, яка надає їй своєрідного

душевного складу" (славіст, літературознавець, психолог

Д.Овсянико-Куликовський (1853 – 1920);

- "рідна мова так зрослася з особистістю кожного, що вчити її

– значить разом з тим розвивати ...духовні здібності учня" (лінгвіст

та історик літератури і мистецтва Ф.Буслаєв (1818 – 1897);

- "мовець, який розширює функції мови, творить україномовне

середовище в усіх сферах суспільного життя, відроджує культуру,

традиції народу, подає зразки висококультурного інтелектуального

спілкування літературною мовою" (відомий український

мовознавець і громадський діяч І.Огієнко (1882–1972)).

Заслуговує увагу те, що роль рідної мови та особистості

вчителя розкривається в художніх творах (С.Васильченко,

П.Грабовський, Панас Мирний, І.Нечуя-Левицький, Т.Шевченко,

І.Франко, Леся Українка).

Освітні діячі – шанувальники рідної мови були палкими

пропагандистами мистецтва слова як засобу громадянського й

естетичного виховання.

Великий вплив на розвиток мовної особистості має творчість

О.Гончара, Л.Костенко, Д.Павличка, Б.Олійника та ін.

Національно-мовне виховання особистості в сучасних

соціокультурних умовах

На важливості рідномовного навчання й виховання засобами

етнокультурного контексту наголошують О.Горошкіна,


С.Єрмоленко, Т.Донченко, В.Дороз, В.Жайворонок, С.Караман,

В.Кононенко, Л.Мацько, В.Мельничайко, Н.Миропольська,

Г.Онкович, Л.Паламар, Л.Скуратівський, М.Стельмахович,

В.Цимбалюк та ін. Л.Мацько зазначає, що процес формування

національної самосвідомості мовної особистості, який включає в

себе національно-мовне виховання як основний компонент, є

складним, багатогранним, поступовим і не обмежується

хронологічними рамками. Він починається в родині з материнською

мовою, поглиблюється в роки навчання, міцніє на грунті

об'єктивних знань про світ, землю, народ, державу. У старших

класах середньої школи і особливо у вищій школі молоді стають

доступними духовно-культурні надбання нації, приходить

усвідомлення не тільки родинного, суспільного, етнічного, а

головне - духовно-кровного зв'язку зі своєю нацією, її духовною і

матеріальною культурою, контактів з іншими народами і їх мовами,

розширюється інформаційно-комунікативний простір. Усе це

сприяє утвердженню мовної особистості, тобто мовця, який

досконало знає українську мову, усвідомлено творчо володіє нею,

сприймає в контексті національної культури як її духовну

серцевину мовця, що користується мовою як органічним засобом

самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку своїх

інтелектуальних і емоційно-вольових можливостей, як засобом

соціалізації особи в даному суспільстві [Мацько Л. Українська мова у

вищій школі України //Дивослово.- 1996.- №11].

Водночас аналіз мовної ситуації свідчить про зростання

етнополітичної напруги навколо проблеми реалізації

україномовного законодавства. "Сприяє" такому стану витіснення

української мови "на периферію засобів масової інформації,

наукового життя і побуту". Агресивна іншомовна експансія,

аудіовізуальний лінгвоцид, лібералізація нормативної основи,

активізація стилістично зниженої лексики і грубого просторіччя

дискредитує належний авторитет рідної мови, деформує

культуромовні особистості молоді.

Наявність проблеми підтверджує й соціологічне опитування,

проведене нами серед студентів філологічних факультетів

Луганського, Тернопільського НПУ, Глухівського ДПУ,

Херсонського ДУ у 2000-2002 рр. На вибір мови спілкування


респондентів в умовах білінгвізму впливає знання мови (23%),

мовне оточення (62%), суспільна думка щодо престижності

відповідної мови (24%), рід занять (19%). Лише 29,3% опитаних

віддавала перевагу україномовним телепередачам, 37,6% -

україномовним радіопередачам. Удома українською мовою

спілкується 72,4% опитаних, а в університеті - лише 41%.

Проблема формування культуромовних особистостей учнів і

вчителів загострюється також і у зв′язку з неоднозначним

сприйняттям у навчальних колективах освітньої галузі "Мови і

літератури"Державного стандарту базової і повної загальної

середньої освіти. Хоча в преамбулі стандарту вказується насамперед

на українознавчу спрямованість навчання, назва галузі і змістове

наповнення її складових ("Українська мова. Мови національних

меншин", "Українська література. Зарубіжна література. Література

національних меншин"), по суті, знецінює рідну українську мову і

літературу, вивчення яких мало б бути виділено й обґрунтовано в

окремому й головному пункті.

Звичайно, утвердити і розвивати українську мову у статусі

державної, подолати переважну більшість негативних тенденцій у

мовній політиці посильно лише державі. Але й від кожного

українського громадянина, учителя-словесника насамперед

залежить збереження історичних коренів і духовно-культурного

багатства рідної мови, виховання шанобливого ставлення до

джерельної чистоти українського мовлення, вироблення мовного

чуття, естетичного смаку. У цьому зв′язку Президент України

В.Ющенко наголошує: "Тільки той може осягнути розумом і душею

велич і гідність України, хто збагнув відтінки рідного слова, хто

плекає його. Всебічний розвиток української мови є невід ємною

складовою відродження духовної культури та самосвідомості нації".


1. У чому суть основних положень сучасної концепції навчання

української мови?


2.Як ви розумієте поняття "мовне виховання", "мовна

освіта", "етнокультурний аспект освіти"? Яким чином ці поняття

відображені в чинних програмах з української мови для

загальноосвітньої школи?

3. Наведіть висловлювання українських культурних діячів про

значення рідномовної освіти.

4.У яких працях М.Грушевського, О.Потебні, М.Драгоманова

розглядаються питання національно-мовного виховання?


1. Прокоментуйте висловлювання видатних педагогів про

значення рідної мови. Чи змінилося ставлення до мови від часу

написання цих висловів?

1.1. У рідній мові “багато глибокого філософського розуму,

справді поетичного почуття, витонченого, напрочуд доброго смаку,

сліди праці дуже зосередженої думки, безодня надзвичайної

чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато

спостережливості, багато найсуворішої логіки, багато високих

поривів та зачатки ідей, до яких з великим зусиллям добирається

потім великий поет і глибокодумний філософ”. [Ушинський К.Д. Рідне слово // Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні

твори: У 2-х т: Пер. з рос. / Редкол.: В.М.Столєтов (голова) та ін. - У 2-х т.-К.:

Рад. шк., 1983. - Т.1.- С. 122].

1.2."Після закону божого немає жодного гімназійного

предмета, де б так тісно і гармонійно поєднувалося викладання з

вихованням, як у навчанні вітчизняній мові... сучасні блискучі

успіхи філології і лінгвістики примусили педагогів ґрунтовно

вникнути в мову. Порівняльна лінгвістика ...відкриває великі закони

творчої сили. Історична лінгвістика переконує будь-кого в настійній

необхідності вивчення всієї нашої старовини з метою бути

успішним у майбутньому"


[Буслаев Ф.И. Преподавание отечественного языка: Учебн. пособие для

студентов пед. ин-тов по специальности "Русский язык и литература". - М.:

Просвещение, 1992. – С.26].

1.3.“Національність разом з мовою перетворюється в ту

психологічну форму особистості, яка надає їй своєрідного

душевного складу” [Овсяннико-Куликовский Д.Н. Вопросы психологии творчества. – Х.:

СПб., 1902. –С. 286].

1.4.Саме “... в рідній мові струменить близькість до свого, у

ній - звичаї, традиції і знайомий світ” [Гадамер Г. Герменевтика і поетика //Вибрані твори: Пер. з нім. - К.:

”Юніверс”, 2001. - С. 188 - 189].

2. Г.Сковороді належить, можливо, перша в Україні спроба

осмислення специфіки розвитку виховної ролі української мови в

популяризації "філософії серця", що тісно пов'язана з філософсько-

риторичним культом Слова. Доведіть це.

3. За раціональне виховання молоді, виховання відповідно до

природи, що може здійснюватися лише у школі з рідною мовою

навчання виступав Б.Грінченко. Необґрунтоване навчання в

чужомовній школі, наголошував відомий мовознавець і педагог,

призводить до того, що в учня "происходит ужасное смешъніе

языков русскаго и родного, при чем перваго онъ не знаетъ и

известныя ему слова его употребляетъ неверно, а второй он

испортил внесеніем въ него чуждаго элемента.

З якої праці ця цитата? Подайте тези цієї статті.

4. Чи згодні ви з міркуваннями М.Грушевського? Яка доля

української мови в сучасних соціокультурних умовах?

Де дитина виростає в нормальних обставинах – в атмосфері

своєї мови, уживаної всіма, у всіх сферах життя, там вона

несвідомо, сама того не помічаючи, здобуває дуже велике знання

своєї мови змалечку ще перед тим, ніж почне жити свідомо, і в

початках свідомого життя, там вона несвідомо, сама того не

помічаючи, здобуває дуже велике знання своєї мови змалечку ще


перед тим, ніж почне жити свідомо, і в початках свідомого життя

має і запас слів і призвичаєння до форм і оборотів, і загальну звичку

– "дух мови", як то кажуть.

Правда, цей словар дитини буде завсігди ще далеко не повний

– вона буде його ще довго поповняти уживання і відрізнювання

форм у неї досить неясне нема свідомості того, що правильне,

добре, а що ні. Але знов таки – коли людину окружає атмосфера її

рідної мови, коли вона вживає її в житті, в школі, на ній неустанно

читає, пише, нею думає й говорить, тоді всяка культурна робота,

культурний розвій, який вона переходить, являється заразом

культурою її мови.

5. Подайте тези цієї статті.

Як бракує сьогодні такого настінного чи настільного видання

багатьом нашим нинішнім державотворцям, різного рівня

посадовцям і службовцям, які або через низький рівень своєї

культури, або через незнання власної історії, а скоріше через своє

манкурство нехтують ще й досі державною мовою! Як важливо

саме сьогодні повернутися до Огієнкових "Десяти мовних заповідей

свідомого громадянина" в дитячому садку і школі, вищому

навчальному закладі і в державній установі, у виробничому

підрозділі і парламенті нашої держави! Цей неповторний декалог

Івана Огієнка — десять його заповідей, десять принципів, якими має

керуватися кожен українець, побудований за іншим неповторним

декалогом — десятьма заповідями Божими. Вчитаймося,

вдумаймося в ці мовні заповіді:

1. Мова — то серце народу: гине мова — гине народ.

2. Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.

3. Літературна мова — то головний двигун розвитку духовної культури

народу, то найміцніша основа її.

4. Уживання в літературі тільки говіркових мов сильно шкодить

культурному об єднанню нації.

5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися

свідомою нацією.

6. Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова,

тільки один правопис.


7. Головний рідномовний обов язок кожного свідомого громадянина —

працювати для збільшення культури своєї літературної мови.

8. Стан літературної мови — то ступінь культурного розвою народу.

9. Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу

судять найперше з культури його літературної мови.

10. Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну

літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й

виконувати рідномовні обов язки свого народу.

6. Чинна програма з української мови для загальноосвітніх

навчальних закладів передбачає в усіх класах проведення вступних

занять, присвячених розвиткові рідної мови, її історичній долі та

сучасному статусу. Тематика за класами досить узагальнена, пор.:

Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна

мова України (5 кл.). Краса і багатство української мови (6 кл.).

Мова — скарбниця духовності народу (7 кл.). Мова —

найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу (8 кл.).

Розвиток української мови (9 кл.). Українська мова у світі (10 кл.).

Роль мови у формуванні і самовираженні особистості (11 кл.).

Чи згодні Ви з такими назвами? Чи достатньо у змістовому

плані наповнені ці теми (мовні обов’язки громадян, історичний

контекст, текстові ілюстрації, сучасні наукові досягнення)?

7. Праці Б.Грінченка, М.Драгоманова, І.Огієнка стали

підґрунтям до формування етнокультурознавчих засад у викладанні

української мови і літератури. Доведіть це на основі аналізу робіт

відомих науковців.

8. Л.Костенко, виступаючи перед студентами Києво-

Могилянської академії 1 вересня 1999 року, наголошувала, що

"...кожна нація повинна мати гуманітарну ауру, тобто потужно

емонуючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери життя,

включно з освітою, літературою, мистецтвом, у їхній інтегральній

причетності до світової культури і, звичайно, у своєму

неповторному національному варіанті". [Костенко Л. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала//

Українська мова та література.-2000.-№3.- С. 1].


Прокоментуйте це висловлювання? Напишіть твір-міркування

на продовження теми.

10. Основними недоліками сучасного навчального-виховного

процесу в ділянці мовної освіти науковці вважають:

-відсутність єдиного підходу в роботі щодо вироблення у

мовців усвідомлення значення мови як однієї з найвищих цінностей

суспільства

-нерозробленість дієвої методики впровадження української

мови в усі сфери суспільно-політичного життя Україниі

-неефективне використання фольклорних, етнографічних

матеріалів у процесі навчально-виховної роботи з української мови

тощо.

Продовжіть цей перелік. Які ваші пропозиції щодо змін на

краще?

11. Науковці стривожені втратою українською мовою свого

інформаційно-культурного простору тощо. Украй тривожним у

сучасних соціокультурних умовах залишається стан виховання

молоді: часто “вбогими” є її духовні потреби, під потужним тиском

стрімкого інформаційного простору, яскравих візуальних ефектів

телешоу, т.зв. віртуальної реальності, жаргону, грубого просторіччя,

американського варіанту англійської мови, що зайняли владне

місце не лише на вулицях міст, а й у засобах масової інформації,

стрімко падає авторитет культури рідного слова. Усе це деформує

мовно-культурне середовище, в якому мають виховуватися

національно свідомі громадяни України. В умовах чужомовної

експансії і аудіовізуального лінгвоциду відбувається збайдужіння

до самобутніх мелодій рідної мови.

Яким чином можна виправити існуюче становище?

Розробіть концепцію розвитку сучасної української мови.

12. Перед вами орієнтовна модель учителя-словесника ХХІ

століття. Прокоментуйте ваше ставлення до визначених рис: з

чим можна погодитися, про що подискутувати.


Суспільство двадцять першого століття чекає на вчителя-

словесника, котрий має філологічні та психолого-педагогічні

знання, розвинене мовне чуття, володіє фольклорно-літературно-

мистецьким потенціалом, творчим стилем мислення, гнучким

розумом, навичками ораторського і ділового стилю спілкування,

розуміється в питаннях історичного розвитку рідного народу, знає,

шанує і пропагує його духовну культуру, дотримується принципів

народної етики й моралі в повсякденному житті, розвиває

гармонійне мислення, що ґрунтується на поєднанні внутрішньої

свободи особистості і її соціальної відповідальності, знайомий з

новими досягненнями і науковими та педагогічними дискусіями на

національному і світовому рівнях, прагне до постійного

саморозвитку й духовного самовдосконалення. Головними рисами

педагога-філолога мають стати глибокий професіоналізм, широка

ерудиція, висока культура і моральність, національна свідомість,

відданість Україні та її народові.

13. Прокоментуйте міркування авторів. Подайте власне

бачення проблеми.

13.1. „Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того,

як ревно ми всі плекатимемо її” [О.Гончар].

13.2. День рідної мови — свято. Як його потрібно святкувати?

На мою думку, це день повернення українців до їхньої

історичної пам яті. І одним із шляхів до такого повернення є

оволодіння рідною, українською, мовою. Шукаймо разом цей шлях.

Намагаймося розбудити заснулі серця наших співгромадян,

допомагаймо їм усвідомити себе українцями. Повертаючись до

національного — повертаємося до себе. За допомогою рідної мови. І

хай це свято створює передумови до того, щоб кожний день у нашій

країні був днем рідної мови. [Городенська К. Найвідповідальніше завдання кожного вчителя-

словесника — прищепити повагу до українського слова]

14. Чи погоджуєтеся Ви із висловом Г.Сковороди? Відповідь

мотивуйте.


“Щастя твоє в собі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе...

Пізнаєш самого себе, коли вникатимеш міцно всередину себе –

міцно-міцно...”

15. Підготуйте лінгвістичне повідомлення до диспуту на

тему: “Мова. Людина. Суспільство.”

Література до теми

Драгоманов М.П. Народні школи в Україні серед життя і

письменства в Россії //Маловідомі першоджерела української

педагогіки (друга половина ХІХ - ХХ ст.) /Упоряд.: Л.Д.Березівська

та ін.-К.:Наук.світ, 2003.-С.13-29.

Ковалів П. Михайло Грушевський про українську мову як

важливий чинник етнонаціонального розвитку народу //Народна

творчість та етнографія.-2000.-№2-3.-С.43-52.

Коменский Я.А. Великая дидактика /Избранные

педагогические сочинения в 2-х томах.Т.1.-М., 1982.-693с.

Кононенко В.I. Етнолiнгводидактика.- Iвано-Фpанкiвськ: Вид-

во "Плай", 1998.- 156 с.

Мацько Л.І.Українська мова і формування національної

свідомості //Педагогіка і психологія.-1996.-№1.-С.67-70.

Науменко В.П. О задачах преподаванія отечественной

словесности // Маловідомі першоджерела української педагогіки

(друга половина ХІХ-ХХст.) /Упоряд. Л.Д.Березівська та ін.-К.:

Наук.світ, 2003.-С.114-120.

Огієнко І.І. Наука про рідномовні обов'язки //Маловідомі

першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ-ХХст.)

/Упоряд.:Л.Д.Березівська та ін.- К.: Наук.світ, 2003.-С.122-136.

Онкович Г. Українознавство і лінгводидактика: Навч.


Сисоєва С.О., Соколова І.В. Нариси з історії розвитку

педагогічної думки: Навчальний посібник.-К.:Центр навчальної

літератури, 2003.-308с.

Срезневский И.И. Русское слово. Избранные труды. Учебное

пособие для студентов педагогических иститутов.-М.:

Просвещение, 1966.-176с.


Тема 1.3



Зміст теми

1.3.1. Поняття "національно-мовна особистість". Модель

мовної особистості (Г.Богін, Ю.Караулов).

1.3.2. Складові національно-мовної особистості вчителя-

словесника.

1.3.3. Етнолінгводидактична культура як засіб удосконалення

творчого потенціалу вчителя, його педагогічної майстерності

Мета вивчення: Студент повинен уміти з ясовувати основні

засади етнолінгводидактики, складові національно-мовної

особистості, етнолінгводидактичні основи національно-мовного

виховання.

Ключові слова: учитель-словесник, етнолінгводидактика,

етнолінгводидактична культура, національно-мовна особистість.

1.3.1. Поняття "національно-мовна особистість"

Витоки проблеми "мова і людина" були започатковані

антропоцентричним напрямом лінгвістичних досліджень

німецького філософа В. фон Гумбольдта (1767 – 1835). Науковець

переконливо доводив, що кожна мова визначає світогляд, характер

народу і тлумачити її особливості та будову можна лише

спираючись на природу мовця взагалі. "Мова, - наголошував

Гумбольдт, - це об єднана духовна енергія народу, що дивовижним

чином закріплена у відповідних звуках і в цьому вияві та через

взаємозв язок своїх звуків зрозуміла всім мовцям... Через

багатоманіття мов для нас відкривається багатство світу і

багатоманіття того, що ми пізнаєм у ньому. Вивчення мов світу – це


також всесвітня історія думок і почуттів людства" [Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем. яз. под ред., с предисл. [С. 5 -

34, и примеч.] Г.В.Рамишвили. – М.: Прогресс, 1984. – С.349].

В останні роки проблема формування мовної особистості

набула актуальності в лінгвістиці, літературознавстві, філософії,

культурології, психології, педагогіці. Науковцями здійснено аналіз

національної мовної особистості (Г.Богін, С.Єрмоленко,

Ю.Караулов, О.Семенюк та ін.), схарактеризовано різні аспекти

формування мовної особистості учня і студента (О.Біляєв,

М.Вашуленко, О.Голобородько, Т.Донченко, Ю.Караулов,

Л.Мацько, В.Мельничайко, Н.Остапенко, Л.Паламар, М.Пентилюк,

С.Караман, Т.Симоненко, Л.Скуратівський, Л.Струганець та ін.).

Вивчення наукових праць дало можливість вичленувати визначення

мовної особистості як такої, що:

- виражена в мові (текстах) і через мову, реконструйованої в

основних своїх рисах на базі мовних засобів, яка акумулює в собі

психічний, соціальний, культурний, етичний та інші компоненти,

відбиті через її мову, її дискурс (Ю.Караулов, Л.Струганець);

- сприймає зміни в мові, прилаштовує свій тезаурус (лексикон)

до вимог існуючих реалій, формує для себе фрагменти нової мовної

картини світу (О.Семенюк);

- добре володіє системою лінгвістичних знань (знає поняття

й відповідні правила), репродукує мовленнєву діяльність, має

навички активної роботи зі словом, дбає про мову і сприяє її

розвитку (М.Пентилюк).

Л. Мацько вважає, що “мовна особистість – це людина, яка не

тільки знає українську мову, а й здатна творчо самовиражатися

рідною мовою, пропагувати її, захищати і розвивати, тобто

ставитися до неї свідомо, з почуттям відповідальності за її долю”.

Багатогранною, сформованою мовною особистістю бачив

учителя видатний український педагог В.Сухомлинський (1918 -

1970). У час, коли "словесному вихованню" приділяли другорядну

роль, його статті "Рідне слово", "Слово про слово", "Слово вчителя в

моральному вихованні", "Слово до спадкоємця", "Слово до батьків",

"Слово до учнів", книга "Серце віддаю дітям", форми роботи в

педагогічному колективі спрямовувалися саме на формування такої

людини. "У руках вихователя слово, - наголошував великий


педагог-гуманіст, - такий могутній засіб, як музичний інструмент у

руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур у

руках скульптора ... без живого, трепетного, хвилюючого слова

немає школи, педагогіки. Слово – це нібито той місток, через який

наука виховання переходить у мистецтво, майстерність" [Сухомлинський В.О. Слово про слово // Сухомлинський В.О. Вибрані твори:

в 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1977. - Т.5. Статті. - С. 160 – 167, 160].

Щиро вболівав за долю рідної мови і директор Сахнівської

школи на Черкащині Олександр Антонович Захаренко: "Красу своєї

мови діти мають відчути душею і серцем, ... адже мова – це

національна святиня"[Захаренко О. А. Слово до нащадків. - К. : СПД

Богданова А.М., 2006].

Отже, невід ємною властивістю мовної особистості, одною з

обов язкових її характеристик є любов до рідної мови. Це почуття

живе глибоко в душі носія мови як один з виявів любові до

батьківщини.

У своєму дослідженні ми спираємося на визначення

українського лінгвіста О.Семенюка, а також на теоретико-

гноселогічну модель мовної особистості російського вченого

Ю.Караулова, яка характеризується вербально-семантичним, лінгво-

когнітивним, мотиваційним рівнями. Нульовий рівень - вербально-

семантичний рівень, або лексикон особистості включає фонд

лексичних та граматичних засобів і пропонує володіння природною

мовою на основі знань системи мови. Перший рівень, лінгво-

когнітивний, представлений тезаурусом особистості. Його

одиницями виступають поняття, слова-символи, образи, уривки

фраз, які виформовуються в кожної мовної індивідуальності в більш

або менш упорядковану, більш або менш систематизовану „картину

світу". Мотиваційний рівень визначається лексиконом особистості,

пізнавальною діяльністю, інтелектуальною сферою, інтересами,

мотивами особистості.

Узагальнюючи різні підходи науковців, зазначимо, що

генетичну основу української мовної особистості складають

національно-культурні традиції, мовна свідомість і самосвідомість,

соціальні, соціолінгвістичні, психологічні характеристики мовного

колективу, національний характер, що сприяють формуванню

мовної, комунікативної, лінгвокультурознавчої компетенцій.

Лінгвістичну компетенцію визначаємо як комплекс наукових знань


про мову в її комунікативному, функціональному,

психолінгвістичному, прагматичному аспектах, вмінь оперувати

лінгвістичними знаннями у професійно-педагогічній і науково-

дослідницькій діяльності, здатності до мовної рефлексії. Її складові

– теоретико-лінгвістична, історико-лінгвістична, соціолінгвістична

компетенції. Мовна компетенція передбачає опанування мовної

системи за рівнями фонетики, лексики, морфології, синтаксису,

стилістики тексту, а отже, відповідно формування лексичної,

орфографічної, орфоепічної, граматичної, синтаксичної компетецій.

Головними показниками мовної компетенції майбутніх учителів є

мовознавчі знання, що включають мовно-теоретичний,

психолінгвістичний, соціолінгвістичний та етнолінгвістичний

компоненти, мовні вміння і навички, високий рівень володіння

різними видами мовленнєвої діяльності, культуру усного і

писемного мовлення, лінгвометодичні вміння.

Формування мовної компетенції тісно пов'язане з розвитком

мовленнєвої компетенції як сукупністю вмінь використовувати

мовний матеріал для досягнення комунікації. Найважливішим

фактором успішного спілкування виступає комунікативна

компетенція - сукупність особистісних властивостей, можливостей,

мовних і позамовних знань і вмінь вона забезпечує здатність

орієнтуватися в ситуаціях спілкування, обирати відповідну модель

комунікації. Учитель української мови і літератури повинен бути не

лише знавцем лінгвістичних законів і літературних тонкощів, а й

майстром живого слова, виразного читання, ритором, який володіє

прийомами правильного, логічного, переконливого мовлення.

Словеснику також важливо вміти користуватися такими засобами,

як жест, міміка, хода, інтонація, звучність, чіткість, експресивність

мовлення, тембр голосу тощо.

Мовна особистість може бути повноцінно репрезентована

лише в тому випадку, коли держава захищає проголошені

Конституцією України інтереси громадян.


1.3.2. Складові національно-мовної особистості вчителя-

словесника

Для вчителя-словесника важливими є широкий філологічний

кругозір, філологічний стиль мислення, мовні, літературні,

педагогічні здібності, набуття мовленнєвого досвіду, тобто

практичне, вільне володіння мовою, мовна індивідуальність,

виразне мовлення, гарна дикція, вимова.

Мовні здібності, визначені О.Леонтьєвим як сукупність

психологічних і фізіологічних умов, що забезпечують засвоєння,

відтворення й адекватне сприйняття мовних знаків мовного

колективу, об єднують здібність аналізувати мовні явища,

лінгвістичну спостережливість, мовне чуття і пам ять.

Мовне чуття (інтуїція) або "дар слова” (за К.Ушинським),

аргументовано доводить Л.Струганець, - це вироблена мовною

практикою здатність мовця орієнтуватися в мовних явищах,

інтуїтивно вибираючи ті нормативні мовні елементи, які

найбільшою мірою відповідають завданням і умовам комунікації.

Практика підтверджує: мовне чуття – основа успішного оволодіння

мовою, набуття комунікативних умінь. На формування мовного

чуття, стверджує І.Аненський, впливають об'єктивні (цінності

мовлення) і суб'єктивні (вроджене сприйняття національно-

художньої мовленнєвої стихії) чинники.

Невід'ємними складовими мовної індивідуальності виступають

(за Л.Паламар), мовна свідомість і самосвідомість, національний

характер, національно-культурні традиції, культура мови,

мислення, почуттів, поведінка особистості. Це реалізується й в

уміннях розмежувати специфічні для української мови звуки [г ] і

[ґ], чітко вимовляти [дз] та [дж], правильно наголошувати слова,

використовувати власне українську лексику, фразеологію;

правильно відмінювати іменники, прикметники, числівники й

доцільно їх вживати в мовленні тощо.


1.3.3. Етнолінгводидактична культура як засіб

удосконалення творчого потенціалу вчителя, його педагогічної

майстерності

Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури.

В ній втілені духовні цінності освіти і виховання, способи творчої

педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в

конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя (за

Н.Мойсеюк) є системним утворенням. Її головні структурні

компоненти - педагогічні цінності, творчі засоби педагогічної

діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики

з позицій гуманізму.

Етнолінгводидактична культура - одна із складових

педагогічної культури вчителя – передбачає опрацювання широкого

кола питань загальнофілологічного, загальнокультурного

спрямування, прагнення до постійного мовного самовдосконалення,

набуття знань про історію рідної мови в тісному поєднанні з

історією культури, психології етносу, глибоке розуміння мови

фольклору, художньої літератури певного народу, вміння

використовувати в навчально-виховній діяльності етнографічний

матеріал [Кононенко В.I. Укpаїнська етнолiнгводидактика.- Iвано-

Фpанкiвськ.- 1995].

Учитель повинен уміти характеризувати феномен української

культури, історію її розвитку, місце в системі світової культури,

оцінювати досягнення культури на основі знання історичного

контексту їх створення, бути здатним до діалогу культур,

висловлювати й обґрунтовувати власну позицію до питань, що

стосуються ціннісного ставлення до історичного минулого. На фоні

цього курсу професійні навички стають яскравішими.

Принципами формування етнолінгводидактичної культури

виступають науковість, інтегрованість, комунікативність,

особистісно-орієнтований принцип. Зокрема особистісно-

орієнтований принцип означає визнання культуромовної

особистості головною діючою особою навчального процесу. Така

особистість має достатній словниковий запас, володіє

стилістичними засобами мови, вміннями витлумачити спектр

значень слова, користуватися різними видами словників, здатна


відчувати мову як національну і загальнолюдську цінність, формує

національну ціннісно-мовну картину світу на основі вивчення

ключових компонентів української культури, опрацювання

української мови і літератури в контексті національної культури.


1. Етнолінгводидактика виступає засобом удосконалення

творчого потенціалу вчителя, його педагогічної майстерності та

гармонійного особистісного розвитку. Яке визначення цього терміна

пропонується у наукових джерелах?

2. Хто з науковців досліджував питання

етнолінгводидактики? Назвіть праці вчених, визначте основні

положення концепцій (одного з учених).

3. Схарактеризуйте поняття "українська мовна

особистість".

4. Яка роль сім'ї, материнської школи у формуванні мовної

особистості?

Творчі, пошукові завдання

1. Прокоментуйте висловлювання В.Русанівського: „Людина

створила культуру, а культура - людину”.

2. Ставлення до рідної мови є ознакою високої духовності.

Яким чином висловлює ставлення української нації до своєї мови

Л.Костенко?

"...давні греки, тих, хто погано говорив по-грецьки, вважали

варварами. В цьому сенсі у нас суспільство майже всуціль

варварське... Мова – це також обличчя народу, воно тяжко

спотворене. В такій ситуації, ...держава повинна мати глибоко

продуману політику, створювати механізми ефективного впливу,

координувати зусилля своїх вчених і митців. ...це життєво необхідно

– накреслити шляхетні обриси своєї культури..."


[ Костенко Л. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала//

Українська мова та література.-2000.-№3.- С. 1].

3. Структура мовної особистості, на думку відомого

російського мовознавця Ю.Караулова, умовно складається з трьох

рівнів: 1) нульового (вербально-семантичного) 2) першого

(лінгвокогнітивного), 3) другого (прагматичного, мотиваційного).

Нульовий рівень відбиває рівень володіння буденною мовною

семантикою, лексико-граматичним фондом мови. Перебуваючи на

даному рівні, мовна особистість повинна сформувати готовність

здійснювати вибір слова, усне мовлення, володіння нормами

орфографії та ін.

Перший (лінгвокогнітивний) рівень передбачає інтелектуальні

характеристики мовної особистості, притаманні її картині світу,

тобто тезаурусові. У якості одиниць виступають одиниці тезауруса

– поняття, слова-символи, образи. Мовна особистість цього рівня

має розвинути уміння визначати використовувані поняття,

знаходити, вибирати, розуміти й переробляти необхідну інформацію

із запропонованих текстів та ін.

Другий – прагматичний рівень (мотиваційний) включає

виявлення і характеристику мотивів, цілей, інтересів, соціальних

ролей, які керують людиною у процесі комунікації. Одиницями

цього рівня є комунікативно-діяльнісні потреби особистості:

необхідність висловитися, отримати інформацію, вплинути на

співрозмовника тощо, що вимагає від особистості оволодіння

готовністю керувати спілкуванням, цілеспрямовано будувати

висловлювання, переконливо говорити та ін. [Караулов Ю.Н. Русская языковая личность и задачи ее изучения. //Язык

и личность.-М.:Наука, 1989].

Як ви розумієте міркування науковця?

4. Прокоменуйте думку О.Потебні.

"Мова і дух як послідовні прояви духовного життя. Ми можемо

разом виводити із глибини індивідуальності, яка створює ці явища і

зумовлює їх таємною сутністю. Традиції й дух народу – в мові. Тому,

як тільки-но дитина оволодіває мовою, вона прилучається до цих

традицій. Засвоюючи рідну мову, дитина з віком ніби набуває рис


навколишнього середовища, включається в його систему, а в її

мисленні починають виявлятися риси національно-психічного устрою. [Потебня О.О. Эстетика и поэтика. –М.:Искусство.-1976.-С.69]

5. І.Франко вважав, що педагог, котрий навчає мови, повинен

знайти "тайники зв'язку людської психіки з тими наче б то

конвенційними, а втім дивними органічними системами звуків, що

називаємо рідною мовою". [Франко И.Я.Двуязычие и двуликость//Лит.-науч. Весн.-Львов.-1905.-

Кн.4.-С.232.]

Про які тайники йдеться у цьому висловлюванні?

6. На основі текстів "намалюйте" портрет мовної

особистості. Доповніть риси мовної особистості з власного

досвіду.

6.1."... перед учителем–словесником постає завдання

формувати в особі учня передусім цікавого співрозмовника,

національно-мовної особистості, яка вільно володіє рідною мовою,

може використовувати мовні засоби в будь-якій життєвій ситуації

відповідно до типу і стилю мовлення". [Програма для шкiл (класiв) з поглибленим вивченням української

мови, лiцеїв та гiмназiй гуманiтарного профiлю. Українська мова. 8-11 класи.-

К.: Перун, 1996].

6.2."Мовна особистість – це людина, яка володіє вміннями і

навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися

мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення” [З

Державного стандарту загальноосвітньої школи].

7. Простежте вплив засобів масової інформації на

формування мовної особистості в сучасних соціокультурних

умовах.

8. У чому дискусійність поданого висловлювання?

"Чим колоритніша особистість, тим оригінальніший її

мовленнєвий стиль, оскільки внутрішні якості особистості неминуче

виявляються в її мовленні". Яка ваша думка з цього приводу?


Повністю зі статею "Національна мова та ідіолект"

В.Жайворонка ви можете познайомитися в журналі "Мовознавство"

за 1998 р., №6.

9. Ознайомтеся з міркуваннями вчених і подайте власне

бачення проблеми "Мовна особистість письменника".

9.1. Рідна мова стає для майстра слова немовби одкровенням,

яке допомагає йому пізнати самого себе як творця й осмислити

навколишній світ. Саме мова допомагає творцеві самоусвідомити

себе, а справжньому талантові активно сприяти національному

самоусвідомленню власного народу. Адже через мову та її носіїв

відбувається становлення національної самосвідомості як складової

частини самосвідомості людства. [Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект//(Мовознавство.- 1998.-

№6.]

9.2. Мовна особистість, мовна індивідуальність письменника

цікавила І.Франка. Роздумуючи про М.Старицького як громадянина,

І.Франко пише: "Найцінніше і найкраще в кожнім чоловіці...- се

його індивідуальність, його духовне обличчя зо всіми його

окремими прикметами. Чим більше тих прикмет, чим вони

характерніші та гармонічніші тим багатша, сильніша й

симпатичніша індивідуальність людини... До таких прикмет, що

відповідають складові душі,.... належить і мова".

10. Прокоментуйте подані висловлювання.

"Настав час, якщо можна так висловитися, "українізації

української мови", а значить і мовлення: насичення їх власне

українською лексикою і фразеологією, властивими гарній мові і

такому ж мовленню граматичними формами та синтаксичними

конструкціями". [Біляєв О.М. Культура мовлення вчителя-словесника

//Дивослово. — 1995. - №1. -С. 42].

Письменниця О.Забужко про українців, які й досі себе не

знають і не вміють передати це знання рідною мовою, пише: “...дім

твій – мова, яку до пуття хіба що скількасот душ на цілім світі й

знає, - завжди при тобі, як у равлика, й іншого, неперсувного дому

не судилось тобі”.


11. Підготуйте лінгвістичне повідомлення до диспуту на

тему: “Мова. Людина. Суспільство.”


Біляєв О. Культура мовлення вчителя-словесника //Дивослово.

— 1995. — №1. — С. 37-44.

Жайворонок В. З чорнозему, любистку, з душі невмирущої

//Урок української, 2002.-№5-6.-С.34.

Жайворонок В.В. Слово в етнологiчному контекстi

//Мовознавство, 1996.- N 1.-С.7-14.



Карасик В.И. Язык социального статуса.-М.:ИТДГК "Гнозис",

2002.-333с.

Караулов Ю.Н. Русская языковая личность и задачи ее

изучения. //Язык и личность.-М.:Наука, 1989.-.261с.


Фpанкiвськ.- 1995.- 57 с.

Онкович Г. Українознавство і лінгводидактика.: Навч.


Програма для загальноосвітніх навчальних закладів:

Українська мова. 5-12 класи / Міністерство освіти і науки України.

Головне управління змісту освіти / Г.Т. Шелехова (підгот.). - К. :

Перун, 2005. — 176с.




ММооддуулльь 22

ММооввнніі ззннааккии ккууллььттууррии

Тема 2.1

Міждисциплінарний контекст

етнолінгвістики

Тема 2.2

Становлення етнолінгвістики

Тема 2.3

Джерельне коло етнолінгвістичних студій


Тема 2.1

Міждисциплінарний контекст етнолінгвістики

Зміст теми

2.1.1. Мова і культура в сучасному світі. Проблема

співвідношення і взаємозв язку мови, культури, етносу.

2.1.2. Національна специфіка мовної картини світу.

Україномовна картина світу.

2.1.3."Діалог культур" (М.Бахтін, В.Біблер та ін.). Українська

мова в "діалозі культур".

2.1.4. Місце етнолінгвістики в новій парадигмі знань.

Етнолінгвістика і лінгвокультурологія.

2.1.5. Ключові поняття етнолінгвістики і лінгвокультурології.

Мета вивчення: Студент повинен уміти подавати загальну

характеристику україномовної картини світу, понять

етнолінгвістики і лінгвокультурології, з ясовувати питання

взаємозв язку мови і культури, основні положення і завдання,

принципи і прийоми етнолінгвістики.

Ключові слова: україномовна картина світу, "діалог культур",

етнолінгвістика, лінгвокультурологія.

2.1.1. Мова і культура в сучасному світі. Проблема

співвідношення і взаємозв’язку мови, культури, етносу

Мова певного народу виражає пов'язану з нею культуру більш

повно, ніж інші мови. Предмети побуту, звичаї, інтереси, цінності і

вірування народу знаходять чіткі визначення насамперед в рідній

мові. В інших мовах не завжди можна підшукати еквівалент того чи

іншого слова.

Мова тісно пов'язана із свідомістю. Досвід, набутий всіма

попередніми поколіннями, а також досвід власного життя – все це


відображається у свідомісті людини. Учені розрізняють національну

і етнічну свідомість. Етнічна свідомість – це сукупність уявлень,

знань, установок, напрямів, які були сприйняті індивідом у процесі

етнізації.

Першим i визначальним кроком у формуваннi нацiональної

самосвiдомостi - основної ознаки етносу - повинно стати вивчення

лiнгвоментальностi народу [Бардина Н. Языковая гармонизация сознания.

- Одесса, 1997]. Саме мова найповнiше i найяскравiше засвiдчує

нацiональну специфiку i змiстову своєрiднiсть культури, зокрема, в

планi бачення української ментальностi.

Ментальність можна охарактеризувати як систему певних

образів, уявлень, ідей, які знаходяться у стані постійного руху,

зумовлюють зміни мовного простору.

2.1.2.Національна специфіка мовної картини світу

Мовна картина світу – це вироблене багатовіковим досвідом

народу і реалізоване засобами мовних номінацій зображення усього

існуючого як цілісного і багато аспектного світу, який за своєю

будовою і осмисленими мовою зв'язками своїх частин представляє,

по-перше людину, її матеріальну і духовну життєдіяльність і, по-

друге, усе те, що її оточує: простір і час, живу і неживу природу,

соціум.

Розрізняють національну, соціальну, індивідуальну мовну

картину світу, кожна з яких залежить від культурно-історичних

умов життя суспільства, соціуму, від індивідуального,

лінгвопсихологічного досвіду. [Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За

ред. С.Я.Єрмоленко.-К.:Либідь, 2001]. Зокрема національно-мовну

картину світу І.Голубовська розуміє як відбите в мовних формах (у

випадку лексичного рівня – у формі слів) етнічно обумовлене

осмислення й оцінювання зовнішнього світу стосовно певного

етносу світу.

Основні положення поняття мовної картини світу з'ясовані у

працях В.Гумбольдта, де стверджувалося, що різні мови є різним

світобаченням. Мова, особливо лексика як явище, безпосередньо

пов'язане з предметним світом людини, відбиває уявлення про


навколишню дійсність. А мовна картина світу – це своєрідне

світосприймання крізь призму мови, це загальна, інтегральна

картина, сукупність усього мовного змісту (Т.Космеда,

Ж.Соколовська).

Мовна картина світу є результатом безперервного процесу

"відтворення світу засобом слова", що відбувається в конкретному

мовному товаристві в конкретному вигляді вона постає як система

систем, що включає лексичні засоби мови, фразеологічні засоби,

словотворчі ресурси мови, як потенціал її подальшого розвитку й

розширення синтаксичні моделі, як закріплений у свідомості носіїв

мови каталог життєвих ситуацій" [Закуткина Н.А. Феномен диалектной картины мира в немецкой философии языка ХХ века: Дисс. … канд. филол.

наук. – М., 2001. – C.12].

Оригінальність мовної картини світу найбільшою мірою

представлена в національно-культурних текстах, тобто в текстах, у

межах яких має місце культурно маркована діяльність (Ф.Бацевич,

В.Кононенко, А.Телія).

2.1.3. "Діалог культур" (М.Бахтін, В.Біблер та ін.).

Українська мова в "діалозі культур".

Наскрізною лінією методологічних праць російських

науковців М.Бахтіна і В.Біблера виступає ідея діалогічного розвитку

культури як способу людського спілкування з прагненням

взаєморозуміння.

Зокрема літературознавець і естет М.Бахтін (1895 – 1975)

переконливо доводить, що особистість – це не замкнута й

ізольована річ у собі особистість повинна бути відкритою для світу

людей, а, отже, діалог “на вищому рівні” – це діалог особистостей.

На вивчення феномену культури, формування "людини культури",

розвиток діалогічного спілкування як засобу становлення

особистості спрямована і концепція філолога В.Біблера. Науковець

стверджує, що

- культура є формою одночасного буття і спілкування різних

..., сучасних і майбутніх культур, формою діалогу і

взаємонародження цих культур


- культура – це форма самодетермінації індивіда в горизонті

особистості, форма самодетермінації нашого життя, свідомості,

мислення, тобто культура – це форма вільного вирішення ...своєї

долі у свідомості її історичної і загальної відповідальності

культура – це створення "світу вперше" [Библер В.С. От наукоучения –

к логике культуры. Два философских введения в ХХІ век. - М.: Политиздат,

1991. – с.289-290].

Ці положення вважаємо провідними в нашому дослідженні:

вчитель-словесник формує світогляд школярів на основі здобутків

національної і світової культури.

2.1.4. Місце етнолінгвістики в новій парадигмі знань.

Етнолінгвістика і лінгвокультурологія.

Тлумачний словник української мови дає таке визначення

етнолінгвістиці. Це роздiл мовознавства, який дослiджує психiчнi,

етнiчнi та iншi особливостi народу, племенi та вiдображення їх у

мовнiй системi" [Великий тлумачний словник сучасної укранської мови / Уклад. Бусел В.Т. - Ірпiнь: Перун, 2001.-С. 268].

Науковці частіше визначають етнолінгвістику як комплексну

наука, предметом вивчення якої є "план змісту" етнокультури,

народної психології і міфології, що втілюється в різних формах - у

слові, предметі, обряді, тому чи іншому зображенні тощо. Тобто це

міждисциплінарна наукова галузь, що стоїть на суміжжі власне

лінгвістики, етнографії, фольклористики, культурології, соціології

(В.Жайворонок).

Предметом етнолінгвістики (за М.Толстим) є змістовий план

культури, її семантична (символічна) мова, її категорії і механізми.

Її мета етнолінгвістичних досліджень - семантична реконструкція

традиційної (міфопоетичної у своїй основі) картини світу,

світогляду, системи цінностей.

Таку характеристику важливо доповнити тлумаченням

українського етнолінгвіста В.Жайворонка. Учений вважає, що

предмет етнолінгвістики включає передусім співвідношення

національної мови й культури через взаємодію власне мовних,

етнокультурних та етнопсихологічних чинників і з огляду на роль

останніх у функціонуванні й еволюції даної мови. Тобто,

етнолінгвістичний аспект наукових студій передбачає вивчення


наслідків впливу на мовну структуру міфології, психології, звичаїв,

побуту, вірувань, обрядів, загальної культури й менталітету етносу.

Етнолінгвістика включає діалектологію, мову фольклору,

частково історію мови у зв'язку з історичною діалектологією і

культурною та етнічною історією народу, а також майже всі аспекти

мови як соціального явища. Тісно пов'язана етнолінгвістика з

лінгвокультурологією. Фундаментальні основи лінгвокультуро-

логічного підходу в Європі були закладені видатним німецьким

науковцем В. фон Гумбольдтом (1767 -1835), який визначав

світогляд народів через їх мови. Специфічні характеристики мови

націй учений пов'язував з різними умовами, в яких кожна з мовних

спільностей здійснює засвоєння зовнішнього світу й виробляє на

основі цього свою систему понятійних категорій.

Пізніше наукова гіпотеза Гумбольдта про існування в мові

особливої картини світу була продовжена німецьким колегою

Й.Вейсгербером, котрий розробив нову етнокультурну парадигму в

сучасному мовознавстві, та американськими етнологами,

лінгвістами, культурологами Е.Сепіром (1884 – 1930) і Б.Уорфом,

авторами так званої гіпотези лінгвальної відносності. Останні

виявили глибокий вплив мови на становлення світоглядних

категорій.

Лінгвокультурологічне бачення соціокультурної реальності

було задекларовано в концепції українського вченого О.Потебні

(1835 – 1891). Філософ-славіст і культуролог О.Потебня розвинув

ідеї В. фон Гумбольдта про те, що народ виступає творцем мови.

Він створив цікаву філософсько-лінгвістичну теорію, згідно з якою

міф, фольклор, літературу можна представити у вигляді знаково-

символічної системи як твірні щодо мови.

На формування нового напряму в антропологічній лінгвістиці

вплинули праці Ф.Боаса, Ф.Соссюра, Ф.Буслаєва, О.Шахматова. У

90-і роки ХХ ст. з явилися школи лінгвокультурології, очолювані

В.Воробйовим, Є.Верещагіним, В.Костомаровим, В.Красних,

В.Телією.

2.1.5. Ключові поняття етнолінгвістики і

лінгвокультурології


У центрі сучасної етнолінгвістики знаходяться слова та

словосполучення, котрі вирізняються найвищою мірою національно-

культурної значущості. Для позначення цих одиниць у системі мови

використовуються різні терміни – “слова з національно-культурним

компонентом семантики” (Є.Верещагін, В.Костомаров), “мовно-

естетичні знаки національної культури” (С.Я.Єрмоленко), “мовні

знаки (національної) культури” (Н.Зайченко), “лінгвокультуреми”

(А.Вежбицька).

Зупинимося, зокрема, на тлумаченні “лінгвокультуреми”. Це

слова з національно-культурним компонентом, які відображають

ментальне у свідомості людини певної національності, за

термінологією В.Костомарова і Є.Верещагіна, мовні одиниці з

національно-культурним компонентом семантики (безеквівалентна і

фоново-конотативна лексика).

Вони здебільшого і функціонують у культурних контекстах.

Такі слова в українській мові мають етнографічний,

етноісторичний, етнокультурний, етнофілософський,

етнопсихологічний, етнопедагогічний підтексти. Критеріями

виділення такої лексики (за Л. Дяченко, Т. Левченко, Н. Данилюк) є

семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний.

Серед тематичних груп назви державної та народної

символіки ( тризуб, гімн, герб, прапор, коровай, рушник, калина);

назви людей за родом занять, родинними стосунками (мати, дівер,

хрещениця, козак, чумак, коваль), предметів побуту, кухонного

начиння, страв (горщик, макітра, борщ, пироги) одягу (сорочка,

плахта, шаровари), свят, обрядів, переказів, традицій, що можуть

поєднувати різні типи семантичних узагальнень (Трійця і Зелені

свята, Преображення і Спас, досвітки, народини, Різдво,

Великдень) тощо.

Національно-марковані слова мають велике значення у

формуванні мовної особистості, оскільки через сприйняття,

запам ятовування та реалізацію в мовленні людини мовних знаків з

національною семантикою відбувається важливий процес її

самоідентифікації, розвивається відчуття приналежності до

української нації, її мови, культури, традицій.


Контрольні запитання

1. Про яку науку йдеться в поданому визначенні? Що вам

відомо про розвиток цієї науки?

Це напрям у мовознавстві, що орієнтує дослідника на розгляд

співвідношення і зв΄язок мови і духовної культури, мови і

народного менталітету, мови і народної творчості.

2.Тенденція до дослідження людського фактору в мові стала

поштовхом до виникнення етнолінгвістичного і

лінгвокультурологічного підходів до вивчення мовних явищ, а це в

свою чергу до формування нової парадигми знань.

Про які нові лінгвістичні напрями йдеться?

3. Що, на ваш погляд, спільного й відмінного між

етнолінгвістикою і лінгвокультурологією?

4. Хто з українських науковців досліджував питання

етнолінгвістики та лінгвокультурології? Проаналізуйте одну з

праць ученого.


1.Познайомтеся з міркуваннями українського педагога

В.Сухомлинського, німецького філософа Г.Гадамера стосовно

батьківщини і мови. Які ідеї корисні для вас?

1.1.“Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного

слова. Тільки той, хто може осягти своїм розумом і серцем красу,

велич і могутність Батьківщини, хто дорожить ним, як честю рідної

матері, як колискою, як добрим ім΄ям своєї родини. Людина, яка не

любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, -

це людина без роду і племені.

Батьківщина – це твоє рідне слово. Знай, бережи, збагачуй

велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це

мова великого народу, великої культури. Українською мовою


написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і

Лесі Українки.."(В.Сухомлинський).

1.2.“…Але що таке для нас батьківщина...? Де це місце і де

воно було б, якби не було мови? Коли ми говоримо про

споконвічність батьківщини, ми зараховуємо сюди передусім мову.

... в рідній мові струменить близькість до свого, у ній — звичаї,

традиції й знайомий світ.

...Звичайно, кожен, хто досконало володіє своєю рідною

мовою, може вивчити інші мови й, зрештою, досягти певної межі

досконало них. Проте вирішальний момент полягає ось у чому: хто

живе у вигнанні, той не може сам повернутися до власного мовного

світу власної волі. Коли прибулий у чужу країну почувається як

гість у мовному середовищі цієї країни, він ще не втратив своєї

батьківщини...

...Життя — це заглиблення в мову. Кожен, хто прагне

освоювати чужий край і чужу культуру, повинен шукати

можливостей заглибитись в іншу мову. У цьому полягає перелом,

якого не уникнути і який повинен допомогти вилікуватись, якщо

людина хоче вижити в нових умовах. Взагалі лікування — це не те,

що ми звикли мати на увазі в нашому технократичному суспільстві,

коли, наприклад, звертаються до лікаря. Лікуватись — це імператив

життя для самого хворого. Хвороба полягає в тому, що людина

втрачає навички комунікативного мовлення, якщо більше не чує

своєї власної мови. Такий людський вимір будь-якого вигнання”

(Гадамер Г.)

2. Обґрунтуйте значення понять “етнос”, “етногенез”,

“етнонім”, “етнографізм”. Порівняйте свої міркування із

трактуванням цих понять у науковій літературі.

3. Прочитайте поданий текст. Поміркуйте, яким чином

співвідносяться поняття "етнос", "етнізація", "соціалізація",

"етнокультура". Підготуйте анотацію до тексту.

Етнізація — це становлення, розвиток і закріплення в

особистісних структурах якостей, що відбивають особливості культури

етносу, членом якого є особа. Етнізація на практиці розгортається як


аспект соціалізації, елемент виховання, зріз формування типу

життєдіяльності особи, перш за все становлення її емоційних,

когнітивних, вольових процесів, як набуття особливостей оціночних,

моральних суджень, естетичних уявлень, як формування композиції

умінь, як засвоєння типових виробничих навичок, прийомів, стилю

спілкування і поведінки, специфічного сприйняття світу, притаманної

культурі етносу картини світу.

Процес етнізації особи триває протягом усього її життя. Це

пов'язано як з величезним обсягом етнокультурної інформації, яка

сприймається особою, так і з тим, що у самому сховищі цієї інформації

— етнічній свідомості особи — відбуваються зміни, іде розвиток,

доповнення, перетворення.

У процесі етнізації можна виділити щонайменше два етапи. На

першому — особа засвоює величезне багатство етнокультури,

спресований досвід попередніх поколінь. У процесі етнізації масив

етнічної культури, що протистоїть особі, яка формується, і має вигляд

матеріалізованого, опредмеченого, речового світу і живої, реально

функціонуючої етнічної свідомості і психології спільності, має бути

засвоєним, втіленим у свідомість особи, в її поведінкові структури,

стати органічним змістом самої особи, її Я. Багатство етнічної

культури інтеріорізується в особистісні якості, перетворюється в її

духовний світ.

На другому етапі етнізації особа, володіючи достатнім досвідом,

знанням (у тому числі про культуру інших етносів), здатністю до

практичного сприйняття навколишнього світу й інформації про нього,

сприймає вплив етнокультури більш вибірково. Одне сприймається

беззастережно, друге — з поправками, третє — відкидається зовсім. На

цьому ж етапі відбувається не тільки засвоєння елементів етнокультури

особою, але і особа через індивідуальну творчість збагачує

етнокультуру.

У процесі етнізації люди однієї культури засвоюють одну й ту ж

саму заданість бачення світу, один і той же спосіб його категорізацїї,

систематизації, типізації. На цьому грунтується переконаність у

природності, нормальності, правильності "нашого" способу життя в

широкому розумінні цього слова, у самоочевидності для нас багатьох

істин, спільності аксіом. Завдяки цьому, у людей однієї культури існує

взаємозамінність точок зору, збіг уявлень у головному, тотожність

засобів інтерпретації природного і соціального світу, завдяки чому

його предмети постають перед нами одними і тими ж, у крайньому разі


— "емпірично тими ж самими" (А.Щюц). Саме в цьому явищі

знаходиться основа того, завдяки чому окремі люди відчувають себе як

"ми", тобто як ті, хто сприймає і розуміє світ як Я. [Микола Шульга].

4. Визначте ключові питання тексту. Підготуйте анотацію

до тексту.

Етнолінгвістика – порівняно нова дисципліна. На відміну від

давньої етнолінгвістичної традиції в романських країнах (Франція,

Італія, Румунія) як невід'ємного джерела лінгвістичної географії, і

від американської етнолінгвістики, пов'язаної з традицією вивчення

примітивних культур і мов американських індіанців (Ф.Боас,

Е.Сепір), слов'янська етнолінгвістика, що розвиває ідеї В. фон

Гумбольдта, О.О.Потебні та ін., сформувалась на межі

мовознавства, міфології, фольклористики, етнографії як комплексна

дисципліна. Це розділ мовознавства, що вивчає мову в її відношенні

і взаємодії з культурою, етнокультурними і етнопсихологічними

факторами, що впливають на функціонування і розвиток мови.

Перша частина цього складного слова (етно-) означає, що

традиційна народна культура вивчається в її етнічних, регіональних

і “діалектних” формах, на основі яких, як і в мові на основі

діалектів, реконструюється праслав'янський стан. Друга частина

(лінгвістика) означає, що головним джерелом для вивчення

традиційної культури є мова.

Головною для етнолінгвістики є ідея - про інтегральність

традиційної духовної культури, змістову єдність всіх її жанрів і

форм. [З лекції доктора філологічних наук, професора Інституту

слов΄янознавства РАН С.Толстої "Етнолінгвістика: сучасний стан

і перспективи" //htpp://www.ruthenia.ru/folklore/Study/Tolstaja.

html].

5. Прокоментуйте висловлювання педагога.

Іван Огієнко зазначав, що етнографію, етноісторію чи

етнокультуру пранароду можна вивчати не лише за допомогою

предметів матеріальної культури, знайдених унаслідок

археологічних розкопок, а й через слово.


[Огієнко Іван. Історія української мови. Т.1. Вступ до історії

української мови. - Кам'янець-Подільський, 1919. - С. 17-19].

6. Підготуйте план дискусії за статею В.Жайворонка

"Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень"

(Мовознавство.-2001.-№5).

7. Поміркуйте над визначеннями "мовна картина світу".

8. Складіть таблицю "Порівняльний аналіз національно-

культурних лексем" за статею І.Голубовської " Душа і серце в

національно-мовних картинах світу" (Мовознавство.-2002.-№4-5).

9. Японський професор Т.Цунода, вивчаючи сприйняття

різних типів звуків представниками різних мовних колективів

(японцями, китайцями, корейцями, в΄єтнамцями, з однієї сторони, і

англійцями, французами, іспанцями, італійцями, з іншої), побачив

різний характер домінантності півкуль головного мозку при

сприйнятті голосних звуків. Носії східних мов виявляють

домінантність лівої півкулі на голосні звуки, в той час як носії

західноєвропейських мов - правої. [http:// ww. Ethnolin /Ethnolin. htm].

У чому причина? Можливо, відповідь можна знайти в

характеристиках цих мов?

10. Прочитайте текст. Визначте ключові поняття. Хто з

українських і російських дослідників працює в галузі

лінгвокультурології?

Лінгвокультурологія – це комплексна наукова дисципліна, що

вивчає взаємозв‘язок і взаємодію культури і мови в їх

функціонуванні і відбиває цей процес як цілісну структуру одиниць

в єдності їх мовного і позамовного (культурного) змісту.

Основним об΄єктом лінгвокультурології вважається

взаємозв΄язок і взаємодія культури і мови у процесі її

функціонування, предметом – національні форми буття суспільства,

що відтворюються в системі мовної комунікації і ґрунтуються на її

культурних цінностях, все, що складає "мовну картину світу", її


мета – вивчення способів, з допомогою яких мова зберігає і

транслює у своїх одиницях культуру [Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры. Два

философских введения в ХХІ век.-М.:Политиздат, 1991

Воробйов В. Лингвокультурология и межкультурная

коммуникация. Htpp://www.uic.bashedu.ru/evrazia/f s/f

vorobev.rtf.].

11. Зелений колір у російській мові означає недосвідченість,

негативні емоції, зелена тоска, зелений змій в англійців –

молодість.

Символом чого виступає зелений колір в українців?

12. Особливо рельєфно виступає національний характер у

творах літератури, мистецтва, народних мелодіях, танцях. М.Гоголь

писав: "Подивіться, які народні танці є в різних куточках світу...

Народ, котрий прожив гордовите життя, виражає цю гордість у

танці у народу безпеченого, вольного та ж безмежна воля в танці,

народ клімату полум'яного залишив у своєму національному танці

ту ж пристрасть, ревність".

Наведіть приклади різних виявів національного характеру у

народних мелодіях, танцях різних народів.

13. Ознайомтеся з різними підходами щодо походження

тризуба. Обґрунтуйте свої погляди на цю проблему. З’ясуйте

значення лексеми “тризуб”.

Тризуб – це символ влади над трьома світами – небесним,

земним і підземним.

Тризуб – це знак “Шу” (“Шукання”), тобто нагадування про

закони природи з метою підвищення людської активності та

відповідальності за свій розвиток.

Тризуб символізує зображення Вогню, Води і Життя.

Тризуб символізує єдність Мудрості, Знання і Любові.

Тризуб має спільну основу (символ Вакууму-Абсолюту), ліва

фігура (символ позитивного батьківського полюсу), симетрична

права фігура (символ негативного, материнського полюсу) і

центральна фігура (символ дитяти).


14. Поміркуйте над символікою легенди.

“Давно-давно, коли по землі почала жити Людина, схожа на

сучасну, довколишня природа була немилосердною. То громом

ударить, то градом осипле, то нестерпним зимовим холодом застудить.

Людина боялася грізних сил природи. Втомилася у боротьбі зі

стихіями, холодом, голодом. Ліс її страшив велетенськими звірами,

грунт обморожував ноги. Все навколо стало людині немилим. І тоді

вона прийшла до Олімпу з молитвою і звертаннями:

– О, Боги мої великі, всемогутні! Невже я буду завжди так

страждати? Невже я не зможу насититися їжею і жити в теплі? Невже

так завжди мене буде карати природа?!

– Не журися, Людино-рабе наш! – відповіли Боги. Ми зробимо

все, як ти просиш. Ти житимеш у чудовому теплому палаці. У тебе

буде багато всякої смачної їжі, чистої води, гарної одежі. Буде тобі

весело. Співатимеш пісні, ліпитимеш з глини гарний посуд... Але за це

ти повинна відмовитися від землі, на якій народилася і виросла, від

природи, яку ти прокляла...

Погодилася Людина і одержала все обіцяне. Звільнена від

усякого лиха, вона від радості стрибала, співала, наче птах. Та минав

час. І все сумнішими ставали її пісні. Немилою стала їжа і вода. Від

гіркої журби і туги Людина з кожним днем худішала. І стала вона

відчувати, що очі її вже ледь бачать, а красу навіть не помічають, вуха її вже не чують співу природи, язик вимовляє слова, але вони вже

дерев'яно-терпкі, холодні й байдужі. Ніс не відчуває ніяких пахощів...

Серце не радіє, а тільки плаче.

Від цього горя Людина так схудла, що стала тонкою, мов

стеблина, під якою нема коріння, нема й землі. Вдарилася з усієї сили

Людина-стеблина об стіну палацу, в якому жила, і вмить відлетіла. Її

зняв і поніс вітер. Людина стала вітром, який полинув до рідних полів,

лісів і рік, без яких вона осліпла, оглухла, оніміла. Цей вітер

неспокійно літав, ридав, вив. Потім він стомився і притулився до землі,

безсило гладив квіти, цілував листя на деревах, хвилі на річці... А тепер

у літній погожий день вітер тихо, ласкаво тріпоче крильми над рідною

землею. Ні, то не вітер, то – Дух людини. Він просить природу

оживити тіло, повернути радість...



Герд А.С. Введение в этнолингвистику/Учебное пособие. Спб.:

С-Петерб. ун-т. 1995.-91с.

Голубовська І.О. Душа і серце в національно-мовних картинах

світу //Мовознавство.-2002.-№4-5.-С.40-47.

Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем.

яз. под ред., с предисл. Г.В.Рамишвили. – М.: Прогресс, 1984. – 397

с.

Гумбольдт В фон. Характер языка и характер народа //Язык и

философия культуры /Пер. с нем., М.:Прогресс, 1985.-С.369-430.



Кононенко В.І. Рідне слово. Підручн. для шкіл з поглибл. вивч.

україн. мови, ліцеїв, колегіумів.-К.: ”Богдана”, 2001.-303с.

Тема 2.2

Становлення етнолінгвістики

Зміст теми

2.2.1.Філософія мови і культури В.фон Гумбольдта.

2.2.2. Гіпотеза "лінгвістичної відносності" Е.Сепіра, Б.Уорфа.

2.2.3. Слов'яська етнолінгвістика. Дослідження О.Потебні в

галузі етнолінгвістики.

2.2.4. Московська етнолінгвістична школа академіка

М.Толстого. Етнолінгвістичні праці Д.Зеленіна, В.Телії.

2.2.5. Етнолінгвістичні пошуки українських науковців.

Мета вивчення: Ознайомитися з дослідженнями українських

та зарубіжних етнолінгвістів, вчитися висувати гіпотези,

аналізувати, інтегрувати, трансформувати інформацію, здійснювати

дослідницьку діяльність.

Ключові слова: гіпотеза "лінгвістичної відносності",

філософія мови і культури, етнолінгвістика.


2.2.1. Філософія мови і культури В.фон Гумбольдта

Як самостійний напрям етнолінгвістика виникла у США в

кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у контексті т. зв. "культурної

антропології", комплексної науки, предметом якої є всестороннє

дослідження культури з використанням етнографічних,

лінгвістичних, археологічних та ін. методів. Тому в роботах,

орієнтованих на американську традицію, замість терміна

"етнолінгвістика" (або поряд з ним) часто вживають термін

"антропологічна лінгвістика" – для досліджень, присвячених

переважно когнітивній проблематиці, або термін "лінгвістична

антропологія" – для досліджень, що стосуються комунікативної

проблематики.

Ще в перші десятиліття ХІХ ст. німецький учений В. фон

Гумбольдт започаткував напрямок досліджень, який розробляв

питання зв язку мови з мисленням людини, її внутрішнім світом та

культурними цінностями. Мовна особистість, за В.Гумбольдтом, –

це багатогранна сутність, важливий функціональний аспект

діяльності якої – збереження та передавання мовного багатства,

духовна й водночас мовна творчість. Становлення людської

особистості взагалі вчений розглядав в єдності з формуванням

мовної особистості. Він вважав, що мова не є прямим

відображенням реальності, у ній здійснюються акти інтерпретації

світу людиною. Оскільки взагалі всі мови не стільки дають різні

позначення того самого явища, скільки, найперше, різні його

бачення, то й кожна мова визначає світогляд, характер народу.

Глибинним зв язком мовного організму та психології людини й

народу зумовлена подвійна мета дослідження мови: „...пояснити

окрему мову через цю окрему людину, виправити та розширити з

позицій цієї людини наші спільні знання про мову, класифікацію

сукупності вже описаних мов, а також тлумачити характер та

будову окремої мови, спираючись на природу мовця взагалі”

[Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем. яз. под ред., с

предисл. Г.В.Рамишвили. – М.: Прогресс, 1984. –С.361].


2.2.2. Гіпотеза "лінгвістичної відносності"

Е.Сепіра й Б.Уорфа

Основним джерелом концепції Едварда Сепіра (1884-1939)

стали роботи В.Гумбольдта про характер мови, його вчення про

внутрішню форму мови. В основній праці "Мова" (1921) Едвард

Сепір пише: "Внутрішній зміст усіх мов одне і те ж – це інтуїтивне

знання досвіду. Тільки зовнішня їх форма різноманітна до

бескінечності…" Інше формулювання гіпотези лінгвістичної

відносності належить Бенджамену Лі Уорфу (1897-1941): "Ми

розчленяємо природу в напрямі, що підказується нашою рідною

мовою".

Раціональне зерно гіпотези Сепіра-Уорфа полягає в тому, що

мова дійсно впливає на пізнавальну діяльність його носіїв.

Особливо помітним цей вплив виявляється в дитинстві.

Наприклад, маленький ескімос звертає увагу на різні види снігу –

падаючий, розталий, віднесений вітром. Робить він це тому, що в

рідній мові існують спеціальні лексеми для позначення цих видів

снігу. Навпаки, подібні лексеми відсутні в багатьох інших мовах.

Отже, діти, які спілкуються цими мовами, будуть вільні від

спрямовуючої ролі рідної мови в пізнанні.

Продовжувачами концепції Е. Сепіра, Б. Уорфа є Г. Брутян,

Е.Маркарян. У працях цих науковців мова розглядається як засіб

комунікації, інструмент пізнання, компонент культури. У роботах

сучасних учених (Н.Арутюнової, А. Вежбицької, В.Карасика, В.

Красних та ін.) перевага надається концепції синтезуючого

характеру: мова є частиною культури, дзеркалом культури, умовою

і способом її існування, духом народу, інструментом пізнання.

2.2.3. Слов'яська етнолінгвістика.

Дослідження О.Потебні в галузі етнолінгвістики

О.Потебня постійно цікавився питаннями народності і мови,

взаємовідношення націй і мов, народності й особи, дво – і

багатомовності, майбутньою долею націй і мов (,,Думка і

мова”,1862 ,,Мова і народність”, 1895 ,,Про націоналізм”,1905).

Засуджуючи денаціоналізацію, учений стверджував, що всі мови


мають невичерпні внутрішні можливості для розвитку. В рецензії на

збірку ,,Народні пісні Галицької й Угорської Русі” Я.Головацького

О.Потебня розглянув питання про право української мови на

літературно-писемну форму.

У концепції О.Потебні набуло суттєвої трансформації

твердження Гумбольдта про тотожність мови й „духу народу”.

Український учений представляв власне бачення цього явища.

Погоджуючись із тим, що дух без мови неможливий, дослідник

наголошував: „Прийнявши ... дух в розумінні свідомої розумової

діяльності, що передбачає поняття, які утворюються тільки за

посередництвом слова, ми побачимо, що дух без мови неможливий,

бо сам утворюється за допомогою мови і мова в ньому є першою за

часом подією” [Потебня А.А. Мысль и язык. – Х.: Типография “Мирный

труд”, 1913. – С. 37].

Потебнянська концепція важлива для розуміння національної

природи мовної особистості як такої, органічності рис

національного характеру в її структурі.

2.2.4. Московська етнолінгвістична школа академіка

М.Толстого. Етнолінгвістичні праці Д.Зеленіна, В.Телії.

Лінгвістичний антропоцентризм з 90–х років ХХ ст. плідно

розвивається в роботах Н.Арутюнової, Д.Зеленіна, Ю. Караулова,

Є.Кубряковой, Ю. Степанова, Б. Серебренникова, В.Телії,

В.Топорова, А. Шмельова та ін. Етнолінгвістичні дослідження

характеризуються такими рисами: залучення методів

експериментальної психології зіставлення семантичних моделей

різних мов паралінгвістичні дослідження реконструкція духовної

етнічної культури на основі даних мови увага до фольклористики,

зближення із соціолінгвістикою і психолінгвістикою, етнічною

історією, етнографією, етнографією мовлення.

У другій половині XX ст. виникли наукові центри під

керівництвом В.Топорова, В.Іванова, школа етнолінгвістики

М.Толстого, етнопсихолінгвістики Ю. Сорокіна, Н.Уфімцевої та ін.

З'явилися праці з когнітивної лінгвістики А.Вежбицької,

Ю.Апресяна та ін. Мова в їх дослідженнях трактується як

"природній" субстрат культури, що пронизує всі її сторони і


служить інструментом ментального впорядкування світу та засобом

вираження етнічного світобачення.

Основні риси школи М.Толстого - це перенесення

лінгвістичних методів на дослідження народної культури слов'ян у

поєднанні з акцентом на діахронічний і генетичний аспекти.

Практичним втіленням ідей Толстого став проект

етнолінгвістичного словника “Славянские древности” (1995), в

якому визначалося завдання вивчення кодів (мови) традиційної

культури лінгвістичними (етносеміотичними) методами. Учений

поставив на перше місце завдання реконструкції “прастану”

традицій слов'ян, культури і часу. Діалектологічний аспект народної

культури пропонувалося представити за допомогою укладання серії

атласів, зокрема “Поліського етнолінгвістичного атласу”, що

продовжується учнями і послідовниками Толстого і до сьогодні.

Етнолінгвістичні пошуки українських науковців

Увагу українських науковців дедалі більше привертають

проблеми поєднання національного та індивідуального в

міфопоетичній системі фольклору (С.Єрмоленко), виявлення ролі

національно-словесної символіки у формуванні національно-мовної

особистості (В.Кононенко), вивчення наслідків впливу на мовну

структуру міфології, психології, звичаїв, побуту, вірувань, обрядів,

загальної культури й менталітету етносу (В.Жайворонок).

Оригінальність відтворення етносом довкілля відображається на

мовних рівнях у праях Н.Бабич, О.Рогач, О.Федик.

Проблема навчання рідної мови на основі народної дидактики

висвітлена у працях В.Кононенка, Г.Лозко, М.Пентилюк,

М.Стельмаховича та ін. Г. Онкович уведено до навчально-

методичного обігу термін “лінгвоукраїнознавство”, т. зв.

лінгвометодичне відгалуження, що охоплює низку понять, мовних

явищ, факти з історії мови, походження слів, цікавих явищ “навколо

слова” – все, що має дотичність до української мови як світового

феномена”.

Творчі, пошукові завдання

1. Про що йдеться у висловлюваннях В.фон Гумбольдта?


1.1."...відмінності між мовами становлять щось більше, ніж

звичайні знакові відмінності..., різні мови за своєю суттю, за своїм

впливом на пізнання та почуття є в дійсності різними

світобаченнями" [Гумбольдт В. Язык и философия культуры. - М.:

Прогресс, 1985. – С.16-17]

1.2. "Мова є немовби зовнішній вияв духу народів: мова

народу є його дух, а дух народу є його мова" [Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих

языков и его влиянии на духовное развитие человечества.- В кн.:

Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. - М., 1984.

- С. 67].

2. Познайомтеся з короткою довідкою про наукові здобутки

Е.Сепіра. У чому ж суть концепції вченого?

Сапір (Сепір) Едуард (Edward Sapir) (1884-1939, США, XX

ст.). Американський етнолог, лінгвіст, культуролог досліджував

проблеми загального мовознавства, а також мову і культуру

американських індіанців. Був прихильником міждисциплінарного

підходу до проблем культури. Відома його класифікація мов, а

також гіпотеза про вплив мови на формування системи уявлень про

світ (гіпотеза С.-Уорфа). У своїх працях Сепір прагнув цілісно

осмислити мову як феномен культури. Культура, на його думку, це

“соціально успадкований комплекс способів діяльності і

переконань, що складають тканину нашого життя”

3. Прокоментуйте висловлювання Е.Сепіра про мову.

3.1."Мова набуває все більшої значущості в науковому

вивченні культури. ... система культурних стереотипів будь-якої

цивілізації упорядковується з допомогою мови, що відображає дану

цивілізацію.

Люди живуть не тільки в матеріальному світі і не тільки у

світі соціальному, як це прийнято думати: значною мірою вони всі

знаходяться й у владі конкретної мови, яка стала засобом вираження


в цьому суспільстві. Дві різних мови ніколи не бувають схожими,

щоб їх можна було вважати засобом однієї і тієї ж соціальної

дійсності. Світи, в яких живуть різні суспільства, — це різні світи, і

зовсім не один і той же світ з різними навішаними на нього

ярликами” [http:// ww. Ethnolin /Ethnolin. htm].

3.2. “Факти засвідчують, щo “реальний світ” значною мірою

несвідомо будується на мовних нормах даного суспільства. Не існує

двох мов, настільки тотожних, щоб їх можна було вважати

виразниками однієї і тієї ж соціальної дійсності. Світи, в яких

живуть різні суспільства — окремі світи, а не один світ, що

використовує різні позначення” [Сепир Э. Положение лингвистики как науки. — История языкознания

ХIХ и ХХ вв. В очерках и извлечениях. Ч 2. М., 1960. С. 177.]

Отже, головною підставою ідентифікації в суспільстві

виступає національна мова, база, на якій будується інформаційний,

знаковий світ. Чи так вважає Е.Сепір?

4. У чому суть гіпотези "лінгвістичної відносності" Е.Сепіра і

Б.Уорфа? Підказка криється в такому висловлюванні науковців:

"Світ, у якому живуть суспільні утворення, що спілкуються

різними мовами, представляє собою різні світи, а не один і той же

світ з різними етикетками. Мова є замкнутою продуктивною

системою символів, яка не тільки має відношення до досвіду, але в

дійсності визначає для нас досвід в силу своєї формальної

структури... ми неусвідомлено переносимо встановлені мовою

норми в галузь досвіду".

[http://etnopsyhology.narod.ru/study/linguistic.htm]

5. Познайомтеся з короткою довідкою про наукові здобутки

Л.Вайсгербера. У чому ж суть концепції вченого?

Вайсгербер Лео (1561—1626, Німеччина, XX ст.) Видатний

лінгвіст XX ст. очолив неогумбольдтіанський напрям у Німеччині.

Поняття “мовної спільності” стало одним із основоположних у його



концепції. Мова розглядається вченим не як ізольована галузь

людського життя, а як духовний центр, серцевина величезного

горизонту зв'язків, духовна сила культурного розвитку людської

спільності.

Мова як людського буття пов'язана з усіма життєвими

проявами окремої людини і мовної спільності в цілому. Відповідно

можна виділити три головних напрями стосунків між мовою і

загальною культурою: дія мови на мовну спільність і результати цієї

дії вплив спільності і культури на мову розвиток паралелей між

мовою та іншими культурними явищами. Ці взаємодії, за

Вайсгербером, виявляються у трьох галузях: мова як форма знання і

форма пізнання мовна спільність та інші форми спільності мова і

матеріальна культура.

6. Чи погоджуєтеся ви з позицією Л.Вайсгербера? Відповідь

обґрунтуйте.

"Своєрідність особистості завжди обмежено національною

специфікою її мовної картини світу. Ось чому француз завжди буде

бачити світ із свого мовного вікна, росіянин - із свого, китаєць - із

свого".

[http:// www. mhpi. ru /student /thoughts /sociolingvo. htm]

7. Познайомтеся із книгою українського філолога-славіста

О.Потебні "Думка і мова". Які проблеми розглядає автор книги? Чи

є вони актуальними на сьогодні? Чому?

8. Сучасні етнолінгвістичні дослідження в Україні відновили

своє право на існування в умовах незалежної держави і

етнокультурного відродження етносів і етнічних спільнот, коли

мовознавча і етнологічна науки отримали можливість вивчати

реальне функціонування мови і її роль в житті людини і цілого

етносу, - зазначає Т.Клинченко.

Користуючись бібліотечним фондом університету, укладіть

картотеку журнальних статей дослідників етнолінгвістики:

Н.Сологуб, Й.Дзендзелівського, В.Жайворонка, В.Кононенка,

В.Куриленка, В.Ужченка.


9. Визначте ключові позиції статті Л.Мацько "З якою

лексикою вступаємо в ХХІ століття?" (Урок української.-2000.-

№8).

10. Етнолінгвістичні дослідження ґрунтуються передусім на

антропоцентричній основі розуміння мовних явищ, отже,

передбачають, у свою чергу, антропоцентричну парадигму їхнього

опису. Та чи та мова концентрує в собі безкінечне і невичерпне ціле

духовних устремлінь того або іншого етносу.

Яким чином обґрунтовує ці положення В.Жайворонок? (див.

статтю в журналі "Мовознавство" (2001.-№5).


Гумбольдт В. Язык и философия культуры. - М.: Прогресс,

1985. - 480с.



Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація.-Дрогобич:

Вид.центр”Відродження”, 1994.-218с.

Космеда Т.А. А.Потебня и современная этнолингвистика:

культурологический аспект) //А.Потебня - исследователь

славянских взаимосвязей. –Харьков, 1991.- Часть 2.- С.47-48.

Мацько Л.З якою лексикою вступаємо в ХХІ століття? (Нові

тенденції та реалії)//Урок української.-2000.-№8.-С.14-18.

Потебня А.А.Мысль и язык.-К.:СИНТО, 1993.-192с.



Тема 2.3

Джерельне коло етнолінгвістичних студій

Зміст теми

2.3.1. Етнонім "слов яни". Назви давніх племен у

слов янському світі. Слов'янська міфологія.


2.3.2. Національно-мовний образ України, українського

простору.

2.3.3.Етнонім "українець" у лексичній системі мови.

2.3.4. Мовнi образи: хата, земля, хлiб, рушник.

2.3.5. Екзотизми трембіта, кобза, запаска, галушка.

2.3.6. Етнокультурна семантика топонімів, антропонімів.

2.3.7. Абстрактно-емоційні концепти: щастя, доля, воля, мрія,

надія, свiт, Дніпро, степ.

Мета вивчення: Студент повинен уміти аналiзувати,

зiставляти, порiвнювати, узагальнювати етномовнi явища.

Ключові слова: слова і словосполучення із національно-

культурним компонентом, концепт, етнонім, антропонім

2.3.1. Етнонім "слов’яни". Назви давніх племен у

слов’янському світі. Слов'янська міфологія

Етимологія слова "слов яни" тлумачиться по-різному.

М.Фасмер висловлює припущення, що праслов янським словом

було *sloveninъ і пов язує його з гідронімами Днепр-Словутич,

Славніца - річка в Угорщині, Slawa - у Польщі. Найбільш імовірним

є значення "члени племені, одноплемінники", виведене фінським

славістом Й.Мікколою із зіставлення старослов янського слова

словьне з грецьким, що означає "народ", і кельтським "община" [Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий

аспект.-К., 2001]. Себе вони називають слов яни, словени, германці їх

називають - венедами, вендами.

Назви давніх племен у різних частинах слов янського світу

часто одні й ті ж. Так, східнослов янські племена часто називають

дреговичі, кривичі (предки сучасних білорусів), радимичі та в ятичі

(поклали початок етногенезу росіян), сіверяни (частково українці), а

південнослов янські - драгувіти, кривичі, севери були на Балканах,

плем я дулібів - на Волині та в Південній Чехії (doudlebi).

Українці - нащадки східнослов янського племені антів. Саме з

цього давнього племені утворилися праукраїнські племена: поляни

(у Центральній Україні, середньому Подніпров ї), древляни (на


північний захід від полян), сіверяни (північний схід), уличі і тиверці

(на півдні), волиняни, дуліби, білі хорвати (на заході України).

На думку, Г.Лозко, інших етнологів, корені слов'янської

культури можна віднайти вже у бронзовому віці. Найбільше

пам'яток, що засвідчують безперервність етногенетичних процесів

формування слов'ян, знаходяться на території Польщі. Зародками

слов'янських культур вважають лужицьку, пшеворську,

зарубинецьку, черняхівську, празьку, корчацьку, луко-райковецьку,

роменсько-борщевську та інші археологічні культури.

Слов'янське язичництво – це струнка система поглядів, яка

пронизувала життя традиційного слов'янського суспільства.

Язичницькі вірування мають довгу історію, початок якої – в

індоєвропейській єдності.

Слов'янська міфологія – це сукупність міфологічних уявлень

давніх слов'ян, що існували до кінця I тисячоліття н.е. Розселення

слов'ян з праслов'янської території по Центральній і Східній Європі

від Ельби до Дніпра і від південних берегів Балтійського моря до

півночі Балканського півострова вплинуло на розвиток варіантів

загальнослов'янської міфології: міфології балтійських слов'ян,

міфології східних слов'ян, південнослов'янських племен. Етнографія

дозволяє побачити залишкові форми давніх слов'янських обрядів і

звичаїв, вивчити їх змістове наповнення. Фольклористика дає

можливість пізнати слов'янську язичницьку духовну культуру через

казки, перекази, легенди, обрядові пісні тощо. Різні аспекти

слов'янського язичництва досліджували М.Костомаров,

І.Срезневський, В.Іванов, В.Топоров, М.Толстой.

Серед образів слов'янської міфології виділяються Даждьбог,

можливо, Свентовит або Святовит, Сварог, Перун, Волос, Стрибог,

Подага, Жива, Лада, Мокоша, Хорс, Яровит або Ярило, Чур, Род и

Рожаниця. Житлом богів були гори, скелі, ліс. Сварог - Бог

небесного вогню і захисник шлюбу, покровитель сімейного начала:

вогонь і шлюб у первісному побуті знаходилися у близьких

стосунках. Від Сварога походять інші Боги – Сварожичі.

Даждьбога слов'яни розуміли як джерело всіх можливих

благ, як вихідний першопочаток життя взагалі. Це Бог земного

достатку, символ урожаю. Найбільше звернень до Даждьбога

збереглося у хліборобських піснях. Ярило – Бог весняного сонця,


Бог кохання, юнацької свіжості, сили і хоробрості. Стрибог – Бог

неба, повітря, вітру. Він приносить і довгожданий дощ, і швидкі

бурани. Богиня Лада вважалася у слов'ян покровителькою кохання і

шлюбу, богинею юності, краси і плодючості. Дочка її, Леля,

асоціювалася з весною, розквітом оновленої природи. Волос був

Богом багатства, скотарства, пошанування і правильного

використання багатств і сил природного світу. Мокоша –

покровителька жіночої роботи, прядіння і ткацтва, мати врожаю,

жіночої життєвої сили.

2.3.2. Національно-мовний образ України, українського

простору

Художній образ України – це втілені мовними засобами

уявлення про особливості національного простору, часу, внутрішній

світ людей, що населяють територію, символічні образи, що

повторюються у національній культурі.

Образ національного простору у фольклорі будується на

асоціюванні України зі степом, який завжди передає відчуття

свободи. Для позначення простору в українській мові існує ціла

низка слів: горизонт, обрій, виднокруг, крайнебо, небокрай,

видноколо, овид. Такий барвистий спектр указує на формування їх

носіїв переважно в умовах степу і лісостепу, характерних для

України, а значить - на вироблення в них таких рис, як оптимізм та

життєрадісність.

На заняттях корисно дослідити культурно-історичні конотації,

властиві словам-поняттям, їх естетичні оцінки, мовно-національний

колорит. Ось як відомий письменник відтворює цілісність звучання

народного слова і його філософії: "Ми йдемо через сінокіс, і темніє

над нами небо, і дзвенить земля на тисячу ладів, і я слухаю. Слухаю

небо, і слухаю землю, і слухаю дідову мову. І в серце моє

вливається якась незрима сила, що на віки вічні прив'яже мене до

цієї землі і до цієї тихої мови".

До речі, поміркуйте, хто автор цього тексту. Наведіть уривки з

його творів для характеристики національно-мовного образу

України й українського простору.


2.3.3. Етнонім "українець" у лексичній системі мови

Відомий український історик І.Крип якевич називав такі

типові риси характеру українця: лицарство, чесноти, солідарність і

вірність, пошанування права, почуття честі, вроджена

інтелігентність, розвинене естетичне почуття, надзвичайна

музичність, хазяйновитість, підприємливість, гостинність і

ввічливість, тактовність, стриманість [Крип якевич І.П. Історія України /П.Крип якевич. – Львів, 1990. - с.294-295].

Головними чинниками народної моралі в українців здавна

були повага і любов до вільної праці, утвердження ідеалів добра,

краси, гуманних стосунків, знання свого родоводу, високе

громадянство нещадно засуджувались пияцтво, лінощі, нещирість,

злодійство, жадібність. Створювані віками, ці принципи

безперервно шліфувались, перевірялись досвідом наступних

поколінь.

За В.Січинським, українці "добре поводяться з чужинцями,

які шукали в них захисту", "відважні і хоробрі", "пильнують

хліборобство", "вільні" "витривалі" "легко зносять і спеку, і холод,

сльоту, наготу тіла і голод" (Маврикій) "страшенно люблять

свободу" (Боплан) "це дуже шляхетна раса" (Е.Кларк) "мають

талант до малюнків і малярства", "розвинене естетичне почуття"

(В.Газенклевер) [Січинський В. Чужинці про Україну.- Львів, 1991.].

2.3.4. Мовнi образи: хата, земля, хлiб, рушник

Берегинею людської турботи і злагоди називали старі люди

свою хату. А ще скарбницею родинної мудрості і ремесла.

Поняття "хата" багатогранне. Словник Б.Грінченка тлумачить

його так: це і дім, і окрема кімната, і могила. О.Довженко називав її

праматір ю пристановища людського. Т.Шевченко пише: "Хати

біленькі виглядають, мов діти в білих сорочках у піжмурки в яру

гуляють…". Німецький географ Йоган Георг Коль, подорожуючи

1838 р. по Україні, описує "білі українські хати, неначе свіжо

вибілене полотно".

На Полтавщині хату називали мазанкою, на Поліссі - хижою,

на Гуцульщині - граждою (хата з брамами).


Щодо походження назви "хата", то існує чимало гіпотез. Одні

вчені пов'язують цей термін з нім. hutte (курінь, хижа). Інші (ця

позиція виглядає найімовірнішою) - висловлюють здогад про

іранське походження цього слова: тюркомовні племена у Х ст.

заселяли і охороняли південні землі Київської Русі.

Іноді помилково вважають тотожними словами "помешкання"

і "житло". Ще в ХІІІ ст. засвідчувалось: помешкання - для

тимчасового мешкання, не для житла, житло - це живот - життя

роду поколінь - будівля для постійного проживання.

Цікавим є слово "земля". Як і вода, вогонь, повітря, вона мала

велике значення для слов'ян з часів язичества. Землю завжди

величали святою, матір'ю, адже саме з нею, за повір'ям, створено

першу людину. Клятва, при якій землю цілують або з'їдають

жменьку, вважається серйозною і "міцною". Бити без потреби по

щемлі палицею вважалося таким же великим гріхом, як і бити рідну

матір. Покровителем землеробства східні слов'яни вважали святого

Василя (14 січня). Зважаючи на це, ще вдосвіта юнаки засівали

збіжжям хати.

Зі словом "земля" тісно пов'язані слова зем, поле, які. Словом

"зем" називають і ґрунт чорнозем, і земляну підлогу в хаті чи сараї.

Слово "поле" походить із старослов'янського польти "горіти",

"палати". Пояснення цьому шукаємо в історії: у глибоку давнину

наші предки освоювали землю для оранки шляхом попереднього

випалювання лісу з подальшим корчуванням пнів.

У слов'ян завжди у великій пошані був хліб. Він символізував

гостинність, добробут, ним благословляли молодих на щасливе

подружнє життя, вітали матір з новонародженим.

Шанувалися звичаї, пов'язані з хлібом. Удома не слід бути без

хліба жодної ночі. бо обсядуть злидні. На ніч хліб треба накривати

рушником, бо він теж спить. Хліб чистий і святий, тому його можна

брати будь у кого – він не передає зла. Хліб і сіль кладуть дитині у

колиску, щоб уберегти її від злих очей.

Цікаві назви обрядового хліба: обрядове печиво у вигляді

пташок, що випікалося на Сорок Святих, називалося

"жайворонками", "журавлями", головним обрядовим печивом на

Великдень була паска, на Маковія готували макорженики – коржі з

маком, до Христопоклонної середи – хресці. До свята Юрія на


Волинському Поліссі пекли особливий калач – “юрчик”, який клали

в жито, щоб воно було гарним, а на початку посту пекли

“жиляники”, “дружики”.

Цілий спектр значень знаходимо у "весільних хлібних

словах": калач - символ благополуччя, добробуту, дивень - символ

весільної обручки, перепієць - хліб, яким пригощають усіх весільних

гостей за подарунки для молодих. За регіональними особливостями

весільний хліб можна поділити так: коровай (поширений на всій

території України) верч (готували на Поліссі) бивень (здебільшого

характерний для Півдня, частково – Полтавщини й Слобожанщини);

лежень (найбільш характерний для Лівобережної України, частково

для Півдня).

Простежимо походження окремих лексем. Зокрема, назва

коровай походить від праслов'янського слова korva - корова, що

відповідає традиції випікати ритуальний хліб у формі корівок.

Коровай на весіллі, як правило, символізував плодючість

наречених. За давньоукраїнською міфологією корова уособлювала

молоду, а бик - молодого. Схожі порівняння є у чехів, де весільний

коровай тут називається hrebec (жеребець). Більш детально про символіку обрядового хліба читайте у статті Г.Печерної в газеті

"Народознавство"(1994, №12).

Кожний регіон України славиться рушниками, своєрідними

сімейними оберегами. Для кролевецького рушника (Сумщина)

характерне поєднання білого і червоного кольорів. Відомі і

старовинні кролевецькі рушники, густо заткані червоними нитками.

Велику цінність становить орнамент, що прикрашає рушники. Одні

рушники суціль виткані візерунками, на інших вони є густішими по

краях і рідшими до середини. На кролевецьких рушниках на білому

фоні між густо червоних паралельних смуг ткався багатий орнамент

із ромбів (символ землі), хвилястих ліній (символ води), хрестиків

(символ вогню). На кролевецьких рушниках часто зображується

Богиня-Берегиня, в народному розумінні означала початок життя,

захист хатнього вогнища.

2.3.5. Екзотизми трембіта, кобза, запаска, галушка

Згідно словника української мови, екзотизми – це слова, що

запозичені українською мовою з інших мов для позначення реалей


життя іншого народу чи країни. Екзотичними виглядають й

українські слова, вживані в тому чи іншому регіоні. Серед них –

бандура, борщ, вишиванка, булава, гетьман, гопак, кошовий,

керсетка, кептар, крайка, коливо, макогін та ін. Щоб оволодіти

подібною лексикою, іноземцеві важливо ознайомитися з природнім

і культурно-історичним середовищем етносу.

Розглянемо деякі з названих лексем.

Трембіта – це гуцульський народний духовий музичний

інструмент у вигляді довгої дерев'яної труби без вентилів і клапанів,

який використовують жителі Карпат. Того, хто грає на трембіті,

називають трембітар, а саму гру – трембітання.

Кобза – старовинний український струнно-щипковий

музичний інструмент. Ще в ХП столітті був поширений серед

половців. Турки також мали музичний інструмент, подібний до

стародавньої кобзи – кобуз. Г.Хоткевич доводив, що всім народам з

давніх-давен був відомий інструмент пудло, прототип кобзи.

Про значущість кобзи і творів, виконуваних на ній, говорить і

те, що Тарас Шевченко назвав свої твори, „Кобзарем”, а Панько

Куліш – „кобзою”. Дуже влучно підкреслила роль кобзи

письменниця Олена Пчілка. Вона стверджувала, що коли б

провадила боротьбу з українським рухом, то наказала б зібрати усі

кобзи, скласти їх на купу і спалити.

Запаска – це жіночий одяг у вигляді шматка тканини, яким

обгортали стан замість спідниці, або фартух. Оздоблювали запаски

(вони були чорного, чинього, зеленого, червоного кольорів) тканим

або вишиваним орнаментом.

Галушки – це невеличкі шматочки прісного тіста, зварені на

воді чи молоці. Поряд з борщем гречані, картопляні галушки

вважаються характерною ознакою української національної кухні.

2.3.6. Етнокультурна семантика топонімів, антропонімів

Топонімія в галузі ономастики є одним з найдостовірніших

джерел лінгвістичної та історико-етнографічної інформації. За

визначенням багатьох дослідників, топонімія – це найдавніша

пам ятка мови. Як відзначають учені, у цій лексиці простежуються

синхронні зрізи мови в галузі найменувань, певна діахронія


письменності різномовних назв і структурної адаптації

різногенетичних назв на ґрунті української мови.

Отже, що не топонім – то історія. Щоб зрозуміти його

таємність, пропонуємо проникнути в суть функції топонімів.

Здебільшого відома перша функція топоніма – номінативна: кожний

топонім призначений для вирізнення одного географічного об єкту з

ряду інших. Топоніми допомагають задовольнити економічний і

культурний попит людини, без них неможливе спілкування між

особами, стосунки між народами й країнами.

Друга функція – можливість говорити про кожний топонім як

про пам ятку народної творчості. Забезпечує цю функцію багатство

змісту мовної одиниці, його інформативність. У топонімічному

імені криється його походження, еволюція, смислове значення,

поширення, творення, активність моделі, написання, відмінювання

тощо. Отже, щоб зчитати інформацію з того чи іншого топоніма,

треба знати його історію, географію, мати навички лінгвістичного

аналізу.

2.3.7. Абстрактно-емоційні концепти: щастя, доля, воля,

мрія, надія, свiт, Дніпро, степ

Праслов янське за походженням слово "щастя" сьогодні

розуміється як внутрішній стан душі, велике задоволення. Водночас

етимологія слова засвідчує (за Г. Яворською), що це значення –

вторинне, похідне. Префікс съ у слові, вірогідно, мав значення

“хороший, гарний”, а корінь –част- був уживаний у словах частина,

частка, частувати. Отже, первісне значення слова щастя - це

“хороша частина”. Можливо, частина спільного добра - майна, їжі,

тобто того, що забезпечує саме існування людини.

Слово доля у повір'ях українців ототожнювалося зі щастям. За

народними уявленнями - це щось незмінне, таке, що надається

кожній людині при народженні. Первісне значення слова - теж

частина, результат розподілу. Слово етимологічно пов язане з

дієсловом ділити.

За народною уявою, кожна людина має свою Долю, яка

фатально визначає її вік, благополуччя. Іноді Долю називають


таланом, люди повинні займатися саме тією справою, якій служить

Доля кожної людини. Цікаве трактування Долі як ангелу.

Існують цікаві фразеологізми з опорним словом "доля".

Пояснимо значення окремих із них: випасти на долю – так говорять

про щось неминуче в чиєму-небудь житті, нарікати на долю – бути

незадоволеним особистими умовами життя, піти назустріч своїй

долі – шукати особистого щастя.

Контрольні завдання

1. Подайте основні версії щодо походження етноніма

"слов’яни".

2. На основі історико-літературних джерел опишіть

слов'янський Олімп.

3. Визначіть за етимологічними словниками української та

російської мов суть етноніма "слов’яни".

5. Подайте словесний портрет слов’янина. Які риси

характеру йому будуть властиві ?

6. Науковці наголошують: чим більше в учителя-словесника

знань з етнолінгвістики, тим краще він осмислює склад сучасної

мови. Чи згодні Ви з цим твердженням? Аргументуйте відповідь.


1. Прокоментуйте подані висловлювання:

1.1. У певних звуках прекрасно втілена “об`єднана енергія

народу”, й у мовлян вона “збуджує приблизно однакову енергію”. [Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М., 1984.- С. 76,82]

1.2. "Слово є мовою свідомої душі народу, звук є мовою

невідомої душі всього, що існує"


[П. Юркевич. Цит. за: Муравицька М. П. Лінгводидактика Памфіла

Юркевича // Мовознавство. - 1994.- N 6. -С.75]

1.3. “В українській мові відчуття плинності, текучості

пов'язане зі звуком [л], який чують українці у звуках природи

(плавати, лити, булькати тощо). В японській мові такого звука

немає, отже, ідея плинності та всілякі асоціації з цим звуком у

японців не можуть пов'язуватися. У давньогрецькій і латинській

мовах не було шиплячих звуків — не було для носіїв цих мов таких

звуків і в природі (пор. укр. шум шелест, шепіт, шурхіт та под.),

відповідно не могло бути пов'язаних із цими звуками асоціацій,

оцінного ставлення до явищ тощо”. [Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. — Дрогобич,

1997. — С. 211]

2. Познайомтеся з метафорами до слова "Україна",

зафіксованими в українських ЗМІ протягом останніх років:

встає (зводиться, піднімається) з колін, воскресає, оживає,

відновлюється, заявляє про себе, проголошує незалежність,

розбудовує економіку, здійснює реформи, повертає своїх синів,

символізує свободу утверджує демократію, рятує світ, переборює

труднощі, прокладає собі дорогу в майбутнє, торує шлях у XXI

сторіччя, продовжує свої демократичні традиції та ін.

Доповніть цей ряд власними спостереженнями за мовою

засобів масової інформації.

3. Підготуйте повідомлення "Мовний образ України у творах

української літератури" (художній твір на вибір).

4. Розробіть план уроку-дискусії "Чому образ України має

жіноче обличчя?"

5."Намалюйте" образ України, створений поетами. У чому

національний колорит такого образу?

5.1.Не знаю і сам я, за що так люблю


Безщасную тую Вкраїну мою?

За що так кохаю? І що у їй є? —

Нещасний народ, його гірке життє:

Темнота та голод... Ох, ліпше мовчать!

За що ж так любити, за що так кохать?

Не знаю, не знаю! — але я люблю,

І сили свої всі я їй віддаю.

Їй пісні складаю, веселі, сумні,

Молюсь за її... Але ж чудно мені,

Що й сам я не знаю, за що так люблю

Безщасную тую Вкраїну мою... [Тичина П. Твори. – К.: Молодь, 1990. – С. 24].

5.2. Яка ти сумна, Україно моя,

Навкруги оповита темнотою

З яким жалем оце тебе згадую я,

Як пошарпані груди турботою!

Не складаю пісень твоїй дивній красі,

Бо не бачу у стані сучасному

Розпинали тебе всі до одного, всі,

Хто був паном у краї нещасному.

В царство казки твій рай на журбу одліта,

Мов прибитий негодами зимними

А чи зможе ж кому смерть-руїна ота

Сповнить серце чудовими гімнами?

Світло правди нести проти лютого зла

В боротьбі із тяжкою годиною,

Працювать на користь та рятунок села —

Має бути любов'ю єдиною! [Грабовський П. Твори. – К.: Молодь, 1978. – С. 51].

6. Прокоментуйте цей виступ.

Дорогий мій земляче! Україна - твій дім, а в рідному домі не

шанують матері лише люди хворі й упосліджені. Якщо ти хочеш

жити в цьому домі, в міцній і моральній державі, у заможному

суспільстві - шануй мову цієї держави. Є мова - є нація. Є нація - є

держава. Без рідної мови нема свободи й волі, а за них "душу й тіло

ми положим". Якщо буде треба. Бо не вмерла Україна. І не вмре


ніколи. І якщо ти громадянин цієї держави, лише від тебе залежить,

бути тобі її будівничим - чи вбивцею. Бути господарем у своїй хаті -

чи згинути на смітнику історії.

Третього не дано.

Будьмо тими, хто віддає на загальне добро те, що в нього є, а

не те, чого в нього нема.

Лише тоді ми будемо українцями! [Чи є в нас мова?! Чия в нас мова?! //Виступ Голови Комітету Верховної Ради

України з питань культури і духовності ТАНЮКА Л.С. на парламентських слуханнях

12.03.2003 року]

6. Чи згодні ви з таким висловлюванням?

Культ матері, так яскраво засвідчений українським

фольклором, у художній літературі, - це той талісман, що формує

українську особистість. Якщо культ предків звернений в минуле, в

сферу повір'їв, культ дітей - у майбутнє, у сферу мрій, то культ

матері спрямований у сучасне, у сферу її діяльності у вихованні

дітей. [Стельмахович М.Г. Укpаїнська pодинна педагогiка: Навч.

посiбник.- К.: IСДО, 1996.- С.24]

7.Прочитайте подані тексти. Визначте національні риси

образу української матері.

7.1. ...Стрепенулося серце материнське, що горiло на повiльному

вогнi, прошепотiло: "Синочку мiй рiдний, тобi боляче? Зiрви листок

подорожника, ось росте бiля вогнища, приклади до обпеченого

мiсця. А до листка подорожника приклади серце материнське...

Потiм у вогонь покладеш..." ["Материнська любов - найсвятiша", за В.Сухомлинським].

7.2. ...-Хай буде в наших очах менше свiтла, але хай над нашою

землею ще яснiше горять зiрки, щоб сини знайшли по них дорогу до

рiдних берегiв!

Тiльки сказали це матерi, у небi зразу ясно-ясно заблищали

зiрки. Юнаки побачили їх i щасливо повернулися додому. Ось чому

моряки сильнi й непереможнi: матерi вiддали їм усе краще, що

мали. ["Легенда про матерiв" за I.Панкiвом].


7.3. У нашiм краї на землi

Нiчого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим (Т.Шевченко."У нашiм раї")

7.4. Врага не буде, супостата,

А буде син, i буде мати,

I будуть люде на землi ( Т.Шевченко."I Архiмед, i Галiлей").

7.5. Мати... Вона всміхається, а сонце вже іскриться в

краплинах сліз на щоках, повні розчервонілі руки мати похапцем

витирає об фартух, губи їй дрижать хвилюванням і шепочуть уже

щось найпестливіше, найніжніше, і, пірнувши в тепло її грудей,

льотчик на мить перестає бути льотчиком, і нема за ним вздовж і

впоперек облітаного неба, ні шалених надзвукових швидкостей,

нема ні команд, ні тривог, ні небезпек, а є тільки затишок і насолода

віднайденого щасливого дитячого світу. Та це тільки миттєве, потім

знову все стає на свої місця, і він перед нею вже приїжджий

льотчик, майже гість, і мати, погамувавши кипіння своєї радості,

терпляче жде, поки син здоровкається з чабанами та чабанками. [Гончар О. Тронка: Роман. – К.: Молодь, 1976. – С. 17].

7.6. Посіяла людству літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

- Куди це ви, мамо? Сполохано кинулись діти.

Куди ви, бабусю? Онуки біжать до воріт,

- Та я недалечко…, де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.

- Та як же без вас ми? Та що ви намислили, мамо?

- А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло у травах, і золото на колосках.


- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою – злетіти увись рушники.

"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки. (Б.Олійник)

8. Підготуйте сценарій літературно-мистецької композиції

на тему “Благослови, Боже, неньку Україну!..”, використовуючи

мовний світ героїв з творів письменників різних періодів.

9. Охарактеризуйте семантичне наповнення слова "земля" у

поданих текстах. З'ясуйте значення підкреслених слів.

9.1."Земля жива, - вона все чує і знає… Як люди гарні для неї,

вона радіє й пособляє їм, а як ні, то плаче й гнівається. Гнівається

того, що її не шанують. Вона - наша мати, вона - свята! Її цілувати

треба, кланяючись… Колись було, молодиця, як несе обід орачам,

то вбереться, як на Великдень: візьме плахту гарну, розпустить

намітку довгу, бо так треба до землі йти. От вона й родила і на

вгороді, і на полі". (Грінченко Б. "Під тихими вербами").

9.2.Такі дні були милі для Івоніки. Тоді він сам до себе

усміхався та приязно розглядався. Переживав сам стан землі й був із

нею одним. Знав се, що було любо і збіжжю, і всьому, що

піднімалося неї, особливо ж по дощі. Неначе чув і бачив, як земля

задоволенням розходилась, розкошувала, як її соки відсвіжувались і

як вона, насичена, віддихала важкими пахощами. В тім її віддиху

так і купалося все над нею! ...У своїх барвах жива й свіжа, шкода

лиш, що не говорила.

Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її

настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка й жадала

жертви....Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що

віщує тучу. А бувала люта, коли надармо ожидала дощу, що мав її

скропити, коли тижнями надармо тужила за холодними ситими


краплями води, і замість води жевріюче проміння сонця випивало її

соки. (Кобилянська О. Земля: Повість. – Ужгород: Карпати, 1975. – С. 43).

9.3. Земля... Недалеко од Богуслава, коло Росі розкинулось

село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, на дні того

яру блищать рядочками ставки в очеретах, в осоці, зеленіють

левади, греблі, обсаджені столітніми вербами. На високих гривах

гір, кругом яру зеленіє старий ліс, як зелен море, вкрите хвилями.

Глянеш з високої гори на той ліс і, здається, ніби на гори впала

оксамитова зелена тканина." (І.Нечуй_Левицький "Кайдашева сім'я")

9.4. Земля... Яка ти розкішна, земле. Весело засівать тебе

хлібом, прикрашать зелом, заквітчувати квітами. Весело обробляти

тебе. Тільки тим ти недобра, що не горнешся до бідного. Для

багатого пишаєшся красою, багатого годуєш, зодягаєш, а бідного

приймаєш лише в яму. Але ще дочекають наші руки обробляти свої

ниви, свої городи, садки". (М.Коцюбинський "Fata morgana" ).

9.5. І що я без землі?-вертілося у його похнюпленій голові.-

Людський попихач...Наймит...Без землі - нема волі...Земля тебе

годує...земля хазяїном робить...А без землі - усе пропало ... і моя

надія пропала... (Панас Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?")

10. Лексема земля (як ґрунт) у свідомості українця асоціюється

з постійними характерологічними ознаками родюча, багата, добра,

плодюча, плідна (на означення землі, що добре родить) і ялова,

пуста, лиха, плоха, погана, ледача (на означення неродючої).

За поданим нижче текстом доведіть асоціативний зв’язок

між поняттям „рідна земля” та лексемами левади, стави, вітряки,

садок, гай, соловейко.

Так наче тепер стою я серед зеленого поля і дякую Бога, а

сонце нижче, нижче западає, красним променем б ючи по левадних

вербах, по вітряках крилатих, по високих могилах. Чужа стороно,

далека земле холодна, не плодюча... Нема в тобі нашого дерева

густого, кучерявого, наших трав шовкових, наших квіток

дубрівних... Не чути в тобі соловейка весняного...Левади рідні,

голосні, співучі! Стави з шумливими вербами! (Із творів П.Куліша)


11. У народі говорять: земля дає все і забирає все не випускай

землі із рук, бо діти проклянуть на чужій землі не доробиш хліба

доки земелька, доти й розум в Омелька. Ось так в усній народній

творчості відображено те, чим жив селянин-хлібороб.

Підберіть афоризми, опрним словом яких виступає лексема

"земля" і прокоментуйте їх. Якою темою вони об'єднані?

12. Хата – образне втілення ідеї родинності, сімейного життя.

Охарактеризуйте семантичне наповнення слова-образу "хата" в

поданих реченнях.

Тут уже й дівчата годі мені гультяя приспівувати: вже в мене

свій двір, своя хата......хата чепурна, висока, білим причілком на

улицю з-під верби, мов молодиця світлоока, дивиться. І хата,

кажуть, у неї, як віночок. Наша хата була здавна. На всім світі

славна...Було гучно, було бучно, Та встав брат на брата, – Ой

замовкла, похилилась Наша рідна хата. (Із творів П.Куліша)

Прощайте, рідні пороги, де походжали рідні ноги (І.Нечуй-

Левицький). Запалакала за мнов хата, Як дитина за мамов – так

заплакала (В.Стефаник).

13. Що таке собача доля? Можливо, відгадка криється у цій

легенді?

Колись сам Бог сіяв для людей пшеницю. І колос у неї

починався при самій землі та йшов аж до верхівки стебла. Кожного

літа Спаситель із апостолом Петром перевіряли, як люди шанують

хліб. Якось зайшли вони під виглядом подорожніх до однієї жінки й

попросили у неї милостині. Господиня у цей час пекла млинців й у

відповідь кинула подорожнім одного млинця. Перед тим витерла

цим млинцем сліди, залишені її дитиною на лавці. Подорожні

вийшли у поле, і Христос, обурений такою наругою над хлібом, став

обшмульгувати колос знизу вгору. Бачачи це, хазяйський пес почав

вити, й апостол Петро вблагав Спасителя зглянутися хоч над

собакою й залишити на стеблі частину колосу із зерном на долю

собаки. Звідтоді люди й почали з хлібних злаків збирати собачу

долю.


14. Нацiонально-культурна лексема "доля" виступає у

фольклорних і художніх творах як засiб вираження народного духу.

Доведіть це, проаналізувавши подані тексти:

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала…

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя. (Т.Шевченко. Доля).

15. Українці завжди надавали перевагу особистій свободі.

Воля – це мрія, прагнення, мета. Підтвердження цього знаходимо у

фразеологічних зразках типу з доброї (по добрій) волі, вольному

воля, по [своїй і т. ін.] волі; своя воля.

За довідковою літературою з΄ясуйте значення цих сталих

висловів. Наведіть приклади з фольклорних та художніх текстів.

16. Які асоціації викликає слово "воля" у поданих текстах?

16.1. Не вмирає душа наша,

не вмирає воля (Т.Шевченко)

16.2. Де ж то гордість твого Духа, Вільного орла" (О.Олесь)

16.3. Кінь розірвав намоклі в росах пута – Душа летіла, ніби в

крила взута, та на його скривавлених ногах ще теліпалася мотузка (Д.Павличко).


17. Мрія – те, що створено уявою, фантазією, витвір уява

надія – впевненість у можливості здійснити щось бажане,

потрібного, приємного.

Які асоціації викликає слово мрія у цьому тексті?

На білих снах рожевії гадки

Легенькі гаптували мережки,

І мрії ткалися золото-блакитні,

Спокійні, тихі, не такі, як літні. (Леся Українка)

18. Про які обрядодії згадано в цих текстах?

Охарактеризуйте семантичне наповнення лексеми "рушник".

18.1.Пішла Маруся у кімнату і винесла на дерев'яній тарі-

лочці два рушника, довгих та мудро вишитих, хрест-нахрест

покладених, і положила на хлібові святому, а сама стала перед

образом та й вдарила три поклони. Далі отцю тричі поклонилася у

ноги і поцілувала у руку, неньці так же, і, узявши рушники, піднесла

на тарілочці перше старшому старості, а там і другому. Вони,

уставши, тож поклонилися, узяли рушники й кажуть:

- Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і

доброму ділу вчили. Спасибі і дівочці, що рано уставала, тонко

пряла і хорошенькі рушнички придбала. (Г.Квітка-Основ′яненко)

18.2.Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у доля край села,

I в дорогу далеку ти мене на-зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала

[ А.Малишко]

18.3. А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані

орлами та червоним хмелем. Одійшла Ганна, підперла голову

руками, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво: - Рушники ви

мої повишивані! Чи я вас не вбілила, що обдарила вами свою долю


й недолю, своє щастя й безталання! Я вас пряла, ночей недосипала,

білила вас в зеленому лузі під червоною калиною вимочувала вас,

як соловейко почав щебетати. Давала я вас милому, а, знать, моя

недоля тоді між старостами в хаті стояла! Рушники ви мої, шовком

переткані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого розстеляла

вас при повному місяці, щоб життя моє було ясне, як ясні зорі. Не

продам я вас зроду-віку! [Нечуй-Левицький "Дві московки"]

19. Прочитайте текст. Чи погоджуєтесь ви з припущенням

авторки? Відповідь підтвердіть власними пошуками у

тлумачних та етимологічних словниках.

Мабуть, найархаїчнішою назвою обрядового хліба є бублик.

Походження слова губиться в часах індоєвропейської мовної

спільності. Так, в давньоіндійській мові йому відповідає слово, що

означає "диск, кружок, куля, ядро, півкуля". В інших мовах

знаходимо такі слова: дзига, булька, кулька, дощова бальбушка.

Цікавим є порівняння слова бублик з литовським bamba - "пуп",

bambalas - "карапуз, крихітка", що вірогідно вказує на давній

зв'язок бублика з дитиною. Можливо, це Були не тільки смачні

гостинці для дітей, Але й спеціальна їжа для немовлят, в яких

ріжуться зубки. З бубликом пов'язані й народні приказки та

примоки для дітей: "Дітям казка, а мені бубликів в'язка", "Чудний,

як бублик: кругом об'їси, а в середині нема нічого" [ Печерна Г. Символіка обрядового хліба]

20. Розробіть виховний захід, темою якого є наступне

прислів'я чи приказка:

Калач приїсться, а хліб ніколи.

Коли хліб на столі , тоді стіл – престіл, а коли хліба ні

кусочка, тоді лиш гола дошка.

Житній хліб пшеничному дід.

Хто на поріг, тому пиріг, а хто від порогу, тому щаслива

дорога.

Доїж шматочок хлібця, бо в ньому твоя сила.


21. Який фонетичний процес відбито в ойконімах?

Сумщина, Радянське, Святе озеро, Ярославець, Свесса,

Бачівськ, Збруцьке, Кореньок.

22.Виконайте аналіз морфемної будови топонімів. Що вам

відомо про ці топоніми?

Есмань, Землянка, Іваненкове, Катеринівка, Лужки,

Муравейня, Нарбутівка, Пустогород, Сваркове.

23. Які асоціації викликають такі імена:

Хома, Химка, Гапка, Феська, Хівря, Стецько, Солоха, Солопій ?

Для підтвердження міркувань наведіть приклади з

фольклорних і літературних творів.

24.Які імена пропущені в цих сталих висловах:

..., набий мені барило .

... свині пас.

..,. до стіни прилип

...., спечи курку.

Що означають ці імена?

25.Поміркуйте над значенням імен у приказках:

Кожен Івась має свій лас.

Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці.

Мели Іване, доки вітру стане.

Пара як Хома та Варвара.

Як Хима з Єрусалима.

Переливається як Терешко сироваткою.

З Богом, Парасю.

По Савці свитка.

Тілько людей, що Хома в Церкві.

Часами б ють Хому за Яремину вину.

Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті.

Гарно наша Гапка жито жне, що і серпа в руки не бере.

Не для Гриця паляниця!

Дурному Гаврильці усе чорнобривці.


26. Подані прізвища й імена заборонених та забутих визначних

політичних і культурних діячів України асоціюються з певним

періодом життя країни. Напишіть міні-твір, використовуючи такі

прізвища:

Іван Мазепа, Микола Грушевський, Симон Петлюра, Степан

Бандера, Ярослав Стецько, Андрей Шептицький, Роман Шухевич,

Іван Огієнко.

27. Антропоніми у творах П.Куліша указують на родинні

зв язки, сімейний статус персонажів-денотатів, їх залежність від

чоловіка, від батьків тощо:

З'ясуйте походження поданих прізвищ.

Наприклад: Петро Шраменко - Петро, старого Шрама син.

Череванівна, Прохор Осауленко, Маруся Ковбанівна,

Череваниха, Ковбаниха, Барабашиха, полковник Шрам, гетьман

Петро Сагайдачний, сотник Іван Юско, осаул полковий ніженський

Гвинтовка, сотник Білозерець, князь Гагін, сотник Гордій

Костомаха, Сомко-гетьман, окружний Бреус Ілля Семенович.

28. Поміркуйте, чи є щось спільного або відмінного між

вживаними у переносному значенні антропонімами:

укр. Байда, Чіпка, Пузир

рос. Хлестаков, Манилов, Плюшкин.


Голуб Н. Збагачення мовлення учнів українською лексикою

//Рідна школа.- 1997.-№10.-С.79-80.

Железняк Н. Лінгвосоціокультурний аспект вивчення

українського характеру ("пісенність")// Дивослово.-2001.-№4.-С.18-

20.

Онкович Г.В. Стоpiнки укpаїнознавства: Книга для читання i

pозвитку мовлення студентiв: Навч. посiбник.- К.: IСДО, 1994.- Ч.I.-

96 с.




Скляренко В.Г. Етимологiчнi розвiдки. // Мовознавство, 1992.-

N 6, 1993.- N 1.


лінгвокультури рідного краю). Навчальний посібник.-К.-Глухів:

РВВ ГДПУ, 2003.-108 с.

Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності).-Львів:

Вид-во "Місіонер", 2000.-300с.


Модуль 3

Формування етнолінгводидактичної культури


Тема 3.1.-3.2


до вивчення лексикології Тема 3.3

Дiалектологiя як джерело вивчення

етнокультури краю

Тема 3.4

Фразеологія - невід'ємний засіб

етнопедагогіки Тема 3.5

Український мовленнєвий етикет Тема 3.6

Словотвір і граматика в аспекті етнопедагогіки Тема 3.7

Етнолінгводидактичний аспект

пошукової роботи

Тема 3.1



до вивчення лексикології. Етноестетика мови родини.

Зміст теми

3.1.1. Роль етимологічних досліджень в етнолінгводидактиці.

Назви спорідненості та свояцтва.

3.1.2. Етноестетика мови родинних і календарних обрядів.

3.1.3.Етнолінгвістична характеристика назв одягу.

3.1.4.Назви страв національної кухні та продуктів харчування.

Мета вивчення: Студент повинен уміти аналiзувати назви

спорідненості, свояцтва, одягу, національних страв, лексеми на

позначення родинних і календарних обрядів.

Ключові слова: назви спорідненості та свояцтва, назви одягу,

назви національних страв, лексеми на позначення родинних і

календарних обрядів

3.1.1.Роль етимологічних досліджень в

етнолінгводидактиці. Назви спорідненості та свояцтва.

Етнолiнгвiстичнi пояснення національно-культурних лексем

мають давнi й не завжди прозорi витоки, а тому вимагають

звернення до семантико-етимологiчих коментарiв. Такий пiдхiд

передбачає виявлення внутрiшнього змiсту лексем, з'ясування

розвитку їх значень у контекстi iсторико-культурних змiн.

Етимологія, вчення про внутрішню форму слова, - одна з

найважливіших галузей історичного мовознавства. Саме завдяки

етимологічним дослідженням зберігаються відомості про зміни і

процеси об єктивної реальності, суспільної свідомості, конкретну

суспільну формацію, історичний досвід нації, адже історія слів дуже

тісно пов язана з історією народу.

Назви спорідненості та свояцтва


Мовне виховання починається в родині. Мовний розвиток

дитини передусім залежить від мовної діяльності батьків, рівня їх

мовної культури. Нехтування рідною мовою, побутовий суржик

завдає непоправної шкоди формуванню національно-мовної свідомості.

Розглядаючи назви спорiдненостi, важливо спочатку з΄ясуємо

семантику слів "рід", "родина", "сім’я". Давньоруське слово

родъ завжди функцiонувало з низкою значень, серед яких i такі:

"сукупнiсть поколiнь", "сiм'я", "велика патрiархальна сiм'я".

Полiсемнiсть цього iменника стала основою для утворення з

допомогою префiкса у- й загальнослов'янського слова urod -

"народжений не в рiд", тобто той, хто чимось вiдрiзняється вiд

iнших в роду. Звiдси в одних мовах - позитивна (пор. укр. врода -

краса, пол. uroda краса, чес. urod - урожай), в iнших - нейтральна

або навіть негативна семантика (пор.: в укр. врода - краса, рос.

урода - людина з фiзичними вадами).

Згідно із тлумаченням І.Огієнка, Рід - це Бог долі, талан, суд-

присуд (згадаймо приказку: "Так йому на роду написано"), а

Рожаниці - це богині людської Долі, феї, що з΄являються при

народженні дітей. Свято Рожаниці відзначали крупичним хлібом,

сиром та добровонним вином" на день Богородиці 8-го вересня [14:

114-115].

На загальну кровну спорiдненiсть указував також термiн

плєм± - "рiдня", "нащадки", "потомки". Останнє із значень, зокрема,

походить вiд адвербiалiзованої сполуки po tom "потiм, пiсля".

Лексема "колiно" позначала "поколiння в родi" [15:309].

Слова ж "родина" i "сiм'я" на позначення близьких родичiв

з'явилися в ХYI-ХYII ст. і частково перебували на межi мiж назвами

спорiдненостi i свояцтва. Традиційна сім΄я включає чоловіка,

дружину і дітей, а родина - сім'ю, близьких і далеких родичів,

пов'язаних спільними економічними чи духовними інтересами та

спільною діяльністю.

На основi тлумачних словникiв, етимологічних дослiджень

мовознавців В.Нiмчука, А.Критенка, iнших науковців розглянемо

окремi з назв спорідненості.

Лексема "батьки" тлумачиться таким чином: батько і мати

своїх дітей предки. Діалектні назви "більш делікатні", вони не


виділяють окремо як батька, так і матір. Серед них часто

зустрічаємо: родичі, родітєлі. Вони, можливо, запозичені із

старослов΄янської мови і вказують на спільну турботу про

продовження свого роду.

Науковці висловлюють різні припущення щодо походження

слова батько: старший брат, котрий часто був для молодшого

замість батька або дядька по матері. Очевидно, переусвідомлення

цього слова мало іти в такій послідовності: старший брат - дядько

по матері - рідний батько.

У словниках міститься чимало похідних слів від слова “мати”.

Зокрема, у словнику Б.Грінченка наведено вживані й досьогодні в

окремих регіонах України такі лексеми: матінкувати - часто

говорити матінка, матеркувати - бути весільною матір ю, маткувати

- бути хрещеною матір ю на весіллі або звіздинах, безматній - який

не має матері.

Слово "діти" походить вiд старослов'янського дьти.

Праслов'янське deti є формою множини збiрного iменника detь -

годоване груддю, звiдки doiti, deva, що в українськiй мові вiдповiдає

словам доїти, дiва. На вiк без розрiзнення статi у рiзний час

указували і такі слова: дьтьскъ -"дитина, хлопчик", чадо - "дитина",

говiрк. робятє - "дитина". У "Лексиконi" Памви Беринди

зафiксоване слова "отроча", що пояснюється таким чином: дитя,

немовятко, дитятко, пеленчатко (ці слова означали період життя

дитини з моменту народження до року).

Братом або сестрою називали кожного iз синiв та дочок щодо

iнших дiтей того ж батька або матерi. Братом i сестрою вважали

також однодумцiв. У Давнiй Русi цi iменники вживали при

звертаннi до чужих людей переважно однакового вiку для

виявлення дружнiх та приятельських почуттiв. Пiсля прийняття

християнства словами "брат" i "сестра" стали називати один одного

ченцi й черницi.

Українська мова багата на фразеологічні звороти, опорними

словами яких виступають слова сват, сваха:

бути сватами - домовлятися з ким-небудь про влаштування

на якусь роботу, стосовно ціни під час торгування

запити сватання - випити горілки на знак остаточної згоди на

шлюб


весільний сват - той, кому доручено сватання

як переїжджа сваха – говорять про тих, хто часто міняє

місцепроживання ні сват, ні брат - зовсім чужа людина.

3.1.2. Етноестетика мови родинних і календарних обрядів

Обряд - (слово походить від „обряджати”, „наряджати”,

близьке за змістом до слів „лад”, „порядок”, „згода” ) функціонує у

сфері духовної культури, становлячи, таким чином, систему

символічних дій, притаманних як одній людині, так і колективу.

Поведінка людини чи колективу людей – це певна своєрідна вистава

за певним сценарієм. Обряди бувають родинні (родильні, весільні,

поховальні) і календарні (зимові, весняні, літні, осінні).

Родильні звичаї та обряди унормовували поведінку

породіллі, виховували повагу до роду, пошану до батька-матері,

людяність, делікатність, безкорисливість, доброту, привчали до

дбайливого ставлення й догляду за дитиною. Весільні звичаї та

обряди виховували лицарське ставлення до дівчини, справедливість,

вірність, благородство, гордість, що підкреслювалося

християнськими нормами дотримання чистоти у взаєминах.

Поховальна обрядовість виховувала культ предків, почуття пошани

до своїх пращурів, їхніх справ, заповітів, а також співчуття,

співпереживання, шляхетність, відданість отчій землі, вказувала на

безперервність родовідних традицій. Наскрізним в усіх жанрах

календарно-обрядової поезії є мотив кохання як запорука людського

щастя.

Зупинимося на естетиці мови родинних обрядів. Зокрема, при

характеристиці мови весільних пісень слід вказати на багату

символіку, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі

слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й

рослинного світу. Так, молода порівнюється із зіркою, ягідкою,

ластівкою, сонечком; називається княгинею, царівною, королівною,

панночкою. А молодого величають князем, царенком, королевичем,

паном, соколом, ясним місяцем. У весільних піснях знаходимо

протиставлення галки (неодруженої дівчини) зозулі як нареченій. У

звернених до неї піснях звучала радість з приводу поєднання її долі

з коханим, смуток за привільним дівоцтвом, біль розлучення з


рідними. Наречена, очікуючи молодого, „мостить мости”,

„гатить гати”, „кладе кладки”, або сама йде через міст, що

означає -- готується до одруження.

При аналізі весільних пісень звернемо увагу на фразеологічні

звороти зі словами-символами. Достаток, щасливе життя

пов язували із хлібом, тому цей образ часто зустрічається в

пісенних усталених виразах: почесний хліб, поклонитися паніматці

хлібом. Згоду чи незгоду віддатися заміж передають сполуки

„обмінити хліб”, „повернути хліб”.

За тим, яким вдається коровай (чи не розтріскався, не запав

посередині, чи легко коровайницям його вимішувати, чи гарно

загнітився) можна говорити про долю молодого подружжя.

Багато весільних фразеологізмів пов язано зі словом рушник:

готувати рушники, дбати рушники, посилати за рушниками,

засилати старостів, подавати рушники, вернутися з рушниками,

ставати на рушнику. Розгалуджений ряд фразеологізмів і зі словом

шлюб: брати шлюб, стати до шлюбу, на шлюбоньку стати.

3.1.2-3.Етнолінгвістична характеристика назв одягу.

Назви страв національної кухні

Традиції практичності одягу виховують почуття

невибагливості, охайності, зручності, стриманої краси. Мета

традицій приготування національних страв – забезпечити

працездатність і розвинути фізичні якості членів родини. Основний

принцип цих традицій – помірність, збалансованість,

різноманітність, висока білологічна повноцінність іжі, режим.

Розгляд назв одягу і страв представимо на прикладі аналізу

праць місцевих етнографів, зокрема “Описания свадебных

украинских простонародных обрядов, в Малой России и в

слободской украинской губернии, також и в великороссийских

слободах, населенных малороссиянами, употребляемых, сочиненное

Григорием Калиновским в Санктпетербурге, 1777.” Українською

мовою праця Г. Калиновського була надрукована лише в 1970 році у

виданні Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені

М.Т.Рильського “Весілля”.


Вважаючи, що костюм є важливим джерелом вивчення

етнічної історії населення, його соціально-класової структури,

естетичних поглядів, автор пам'ятки детально описує одяг молодих.

У молодої сорочка з вишитою візерунком горловиною,

передом (діалектне пазухою), верхніми частини рукавів біля

зап'ястків, подолом (низом сорочки), сукняна строката спідниця

(діал. плахта), червоні козлові, з залізними високими підківками

чоботи, червоний фартух (діал. запаска), декілька разків червоних

корольків ( намисто, що є втіленням мрії про щастя-долю, кохання),

хрест мідний.

Молодий одягений у два темно-сірі жупани ( це свідчило про

заможність власника), в шаровари з того ж сукна, має пояс

яскравий вовняний і червону сукняну шапку, чорні, намащені

дьогтем широкі, багатьма онучами наповнені (передавались у

спадок!), ремінними підв'язками і мідними пряжками стягнуті

чоботи ( в одному з них лежать дві копійки як символ удачі) на руці

в нього мідна обручка, а на поясі на правому боці – хустка, вишита

по полотну червоною заполоччю. Червоний колір був уособленням

заможності).

Як бачимо, характерною рисою одягу є практичність,

декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесла,

культуру виробництва матеріалів для одягу, створення

різноманітних форм, володіння багатьма видами і техніками

опорядження та декорування. Лексема “хустка” (нею обдаровують

родичів, бояр) вживається як символ прихильності, згоди на

заміжжя, переходу дівчини у владу чоловіка.

На столі перед гостями дерев'яні білі або червоні тарілки,

ложки, виделок немає, ножі, перед молодими – “одна тарілка, дві

ложки, що лежать навхрест, і житня хлібина ціла, обсипана сіллю”.

Відсутність виделок на весіллі, як і в поховальній обрядовості, - це

символ недоторканості сімейного щастя молодих, ніхто не має права

втручатись у їхню долю, лише допомагати, захистити.

На другий день весілля молоді і гості частуються паточним

медом як символом солодкого життя, солодких любощів, здоров'я.


Пиріжки у формі півмісяця або серпа з різноманітною начинкою –

це символічна страва росту і благополуччя.


1.Відгадайте загадки, записані М.Номисом на Чернігівщині.

При потребі зверніться до збірника прислів'їв М.Номиса:

Мати товстуха, дочка красуха, а син кучерявий.

Був я у матки-полуматки, ночував на страхах-полях, клав я

огонь із чернеї землі, їв я тінь-молоко.

2. Поміркуйте над висловом. "Намалюйте" мовний образ

матері.

Рідна мати брехуха, то мачуха справедлива: як скаже "я тобі

дам", то вже дасть! А мати -и щоб тебе, и бодай тебе, а сама - ох!

Коли б Господи, не сталось чогось дитині з моєї дурної речі. (із записів студентів на фольклорно-діалектологічній практиці)

3. З’ясуйте, в яких значеннях подане в цих текстах слово

"брат"?

3.1.Ой, щось мені, та милі браття,

Та мед-вино не п ється,

Ой десь мій син та Морозенко

Та із турчином б'ється.

["Ой Морозе, Морозенку"]

3.2. Любітеся, брати мої,

Україну любіте,

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

[Т.Шевченко]

4.Охарактеризуйте семантичне наповнення назв

спорідненості та свояцтва, використаних у поданих нижче

текстах


4.1. - Ой дядечку,

Голубчику,

Змилуйся надо мною!

Не дай мені,

Сиротині,

У яму іти живою!

Як рибонька без водиці,

Так я, сердешна, б юся!

За дурного за Кандзюбу

Силує матуся. [Г.Квітка-Основ яненко. Сватання на Гончарівці]

4.2. - Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду –

Де милий серденько?

4.3. – Та й робоча ж ваша дочка! Що за золота в вас дитина. Там

так пильнує коло роботи, що й не розгинається. Ото, моє серце,

гарну невісточку матиму, коли дасть Господь милосердний довести

діло до ладу, - заговорила Кайдашиха, неначе в розмові мед розлила

по хаті.

4.4. Хазяїн підняв чарку вгору і почав приказувать: „Даруй же,

боже, нам щастя й здоров я, а помершим пошли, господи, царство

небесне. Поможи нам, боже, довести діло до кінця, а ти, дочко, будь

щаслива й здорова. Як будеш свекрові та свекрусі покірненька, буде

твоя голівонька веселенька”. (І.Нечуй-Левицький. Кайдашева сім я)

4.5. Други, товариші і кревні,

Батьки, сини, куми, свати,

На віки-вічні незабвенні....

Пішли, розвивши коруговку,

І сльози молодіж лила

Хто жінку мав, сестру, ятрівку,

У інших милая була.


(І.Котляревський. Енеїда)

4.6. Гуси, гуси, гусенята, візьміть мене на крилята та понесіть

мене до батенька, у батенька їсти й пити, ще й хороше походити. (Українська народна казка)

5. За поданими прислів'ями "намалюйте" мовний образ

батька.

Хто батька-матір зневажає, той добра не знає.

Не навчив батько, не навчить і дядько.

Без батька півсирота, а без матері вся сирота.

Своя хата – своя стріха, свій батько - своя втіха.

6. Про яку обрядодію йдеться в цих рядках пісні?

Охарактеризуйте семантичне наповнення назв спорідненості і

свояцтва.

Святая Покрівонька,

Покрий мені голівоньку

Оце осінню.

Хоч і драною рядниною,

Аби з хорошою людиною:

Щоб із сторони,

Щоб свекорко, як батенько,

До мене були,

Свекрівонька, як матінка,

Прийняли,

Щоб діверки, зовиці,

Мов братики й сестриці,

До мене були.

Щоб ділечко поробила,

Чужій сім'ї догодила,

Всім мила була,

Не лаяна і не бита,

Нагодована і вкрита

Спатоньки лягла. [Інформатор - Шумакова Ганна Петрівна. Матеріал зібраний

Євтєрєвою О.Ю. в м. Путивлі Сумської обл.]


7. Вставте пропущені слова:

причепився, як голодний до...

запливти, запливати...

впав як ... (в окріп)

недаром ... їсти.

8.Назви традиційних страв вживаються у фразеологічних

зворотах на позначення певних дій. Наведіть приклади українських

фразеологізмів, значення яких може бути наступним:

активно взявся до якоїсь справи –

нічого не отримав, зазнав невдачі –

хто-небудь дуже бідний -

плести нісенітниці, дурниці –

заробляти на прожиття -

жити, не відчуваючи нестатків -

бути на чиїхось харчах -

говорити облесливо, нещиро -

жити у достатках, розкошах -

піддаватися на обман, спокусу -

9. Доберіть до запропонованих російських назв українські

відповідники:

жаркое, ветчина, конфеты, клубника, клюква, окрошка,

блинчики, сливки, творог.

Які з цих слів вживаються в казках?

10.Що означають подані фраземи:

запливти, запливати жиром (салом)

годувати, як на сало

валяється як почка (нирка) в салі,

обріс як почка (нирка) в салі


мастити п яти салом.

11. Досить поширеними та улюбленими стравами українців є

різноманітні каші. Наведіть приклади фразем з опорним словом

"каша", що вказують на вік дитини. У яких жанрах фольклору

зустрічаються такі фраземи?

12. Які слова, на вашу думку, слід вставити у пропуски?

доля ... губи змастить

як ... пити,

ніби... по душі

як ... полизати

купатися як сир у...

як мухи на ...

... по губах мазнули.

Яким чином досягається переносність значення? Складіть

текст з поданими словосполученнями.

13. На основі cловниково-довідкових джерел з΄ясуйте

походження назв побутової лексики, назв страв, що зустрічаються

в поемі "Енеїда" І.Котляревського.

Побутова лексика: баклажок, барильце, гринджолята, комин,

кухлик, ложка, макогін, миска, носатка, припічок, рушник, світелка,

сулія, тарілка, тиква, торба, філіжанка, хата, шальовка.

Назви страв: баба-шарпанина, борщ до шпундрів з буряками,

буханці з кав яром, гречані з часником пампухи, кав яр, капуста,

кваша, книш, ковбаса, кислиці, коржики, коржі, козельці, куліш,

кури до софорку, лемішка, локшина, лизень телячий, макуха

сім яна, мандрили.

14.Які різновиди страв зафіксовані в цих уривках? На основі

довідкової літератури, словників з'ясуйте семантику підкреслених

слів


14.1.Тут їли різнії потрави,

І все з полив'яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

І кубками пили слив'янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець.

14.2.І в кахлях понесли пашкети,…

Гарячую, м'яку бухинку,

Зразову до ріжків почіпку.

Гречаних з часником пампух.

14.3.І ласощі все тільки їли,

Сластьони, коржики, стовпці,

Варенички пшеничні, білі,

Пухкі з кав яром буханці

Часник, рогіз, паслін, кислиці,

Козельці, терн, глід, полуниці,

Крутії яйця з сирівцем

І дуже вкусную яєчню. [І.Котляревський. Енеїда]

15. Намалюйте портрет героїні "Енеїди", попередньо

розкривши значення запропонованих слів:

дульєт, запаска, капот, ковтки, кораблик, кораблик із соболей,

корсет, кунтуш з усами люстровий, намисто, охват, очіпок

грезетовий, плашок з вибойки, спідниця, стьонжки, шнуровка,

шушон єдамашковий, юпочка.


16. На основі словників (тлумачних, етимологічних,

фразеологічних та ін.) поясніть значення назв одягу в поданих

текстах. Підберіть наочність, що ілюструє ці назви.

16.1. Як колись одягалися

[булó такé йак сукóнка / но вонú були рóбл'ан'і на вирстáті

такíм / то снувáли ниткáми / а проробл´áли воўноуйу / чиервоно'йу і

чо/рнойу / такúмие паскáми // то йа знáйу ше йак мáли // то йа йійí

ни носúла / но йа знáйу жи були так і /о/ на зúму ма'ли так і ка-бáти /

звиечáйн´і / во / так йак типéрка / чи чóрні чи йак'і зашпиел´алиса тиǐ

ус'о // а мушчúни такóш / йа уже тогó ни памн'атáйу / но вогорúли

такóш / такí / ма/ли воўн'ан´і холóшні називáли йіх // о // солóмл'ані

капиел хи так і плеилú // ] [с.Краснопілля Збаразького р-ну Тернопільської обл.]

16.2. "...Мавка виходить з хати прибрана: на їй сорочка з

десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з

набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у

дві коси і заложене навколо голови..." [Леся Українка. Лісова пісня]

16.3

А послі гарно нарядилась,

Як би в оренду на танень.

Взяла караблик бархатовий,

Спідницю і карсет шовковий

І начепила ланцюжок

Червоні чоботи обула,

Та і запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

Штани і пару чобіток

Сорочку і каптан з китайки,

І шапку, пояс з каламайки,

І чорний шовковий платок. [І.Котляревський. Енеїда]

16.4.У великій, як макітра, хустці на голові Мотря була

схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв


Карпо в узькій, сорочці з короткими та вузькими рукавами, в

широких білих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа

Карпових дітей в узьких штанцях, в сороченятах з короткими

рукавами, в спідничках вище колін. ...За бабою стояла Мелашка в

білій сорочці, в червоній новій, хустці з зеленими та синіми

квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці. Рядом з Мелашкою

стояв Лаврін в широких рясних синіх з білими смугами штанях, в

чоботях. [І.Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я]

16.5.А посагу в Її було! Боже мій, світе мій! На дерев'яних

возах везли і в кожному возі по чотири воли сивих йшло. Запаски

шовкові, пояси - як жар, кожухи шовком повишивані...

Молода в золотому очіпку намітка, як дим, тонесенька,

червоніли коралі аж до пояса. Всі задивилися на неї: як повна рожа!

Тільки стара Орлиха, стрічаючи хлібом-сіллю, якось невесело

глянула невістці в вічі. [Марко Вовчок. Свекруха]

17. Який обряд характеризують подані лексеми, яке їхнє

значення?

свашка, молодий, молода, дружка, світилка, дружко,

коровайниця, коровай, шишка, оглядини князь, сватач, батько-мати

(весільний батько, весільна мати, посадний батько, посадна мати),

сват, староста, боярин, дружка, поїзд та ін.

18. Cкладіть тексти з поданими фраземами, поясніть

значення підкреслених фразем.

"колупати" піч; руку зв'язати; калину губити; дівка у

заплітках; здавати дівування; головатий батько; сідати на посад;

ставити на рушники; розплітати косу.

19. Поясніть значення приказок і прислів'їв.

Не задирай голови, коли заміж бажаєш.

Коли б вам гарбуз не покотився!

Як проти сонця води не напитися, так з чужою жинкою, або з


чужим мужем не нажитися.

Відрізана скиба до хліба не пристане.



національного світобачення//Мовознавство.-1997.-№2-3.-С.67-72.


Мовознавство, 1996.- N 1.



Калиновський Г.Опис весільних українських простонародних

обрядів// У кн.: Весілля: У 2-х кн.-К.:Наук.думка, 1970.-Т.1.-С.68-74.


Левченко Т.М. Етимологія української мови /За заг. ред.

О.І.Потапенка.-К.:Міленіум, 2002.-204с.

Словник символів культури України /За заг. ред.В.П.Коцура,


Содомора А. Наодинці зі словом.-Львів: Центр гуманітарних



української .-2000.-№9.-С.19-21.

Українські приказки, прислівя, і таке інше. // Збірник О.В.



Тема 3.2

Етнолiнгводидактичний підхід до вивчення лексикології.

Слова-образи

Зміст теми

3.2.1.Фольклорна символіка як засіб відображення

національного світобачення.

3.2.2.Рослинні символи. Етноміфологеми.

3.2.3.Найменування природних явищ, небесних реалій та їх

взаємозв΄язок з особливостями національного характеру.

3.2.4.Зоонiмiка. Слова-символи "зозуля", "яструб", "сокіл",

"орел", "шуліка", "голуб ", "лебідь", "лелека", "кінь", "собака", "віл".


3.2.5.Слова-образи української демонології.

3.2.6.Історико-культурологічні коментарі до слів "козак",

"гетьман", "човни-чайки", "хоругви", "клейноди".

3.2.7.Відображення в лексиці української мови уявлень слов'ян

про час.

Мета вивчення: Студент повинен уміти виконувати

етнолiнгвiстичнi дослідження фольклоризмів, слів-історизмів,

етнографізмів, слів-символів.

Ключові слова: етнолiнгвiстичнi дослідження, фольклоризми,

слова-історизми, етнографізми, діалектизми, зооніми.

3.2.1.Фольклорна символіка як засіб відображення

національного світобачення

Пізнання світу повинно починатися з добра, природа ж,

рослинний світ зокрема, і є отим добротворцем для людини, якого

вона вшановувала й обожнювала в усі часи. Слов'янські племена,

які жили в ІХ –Х століттях в густих лісах на південь від річки

Прип'яті, так і назвиалися – древляни. Рослинний світ – це реальний

символ фізичного виховання дитини, її свідомого професійного

вибору в житті. Цілющі властивості деревини допомагали в родині

охороняти садибу, лікувати близьких, годувати. Освячене людиною,

дерево давало останній притулок померлим...

Традиційні слова-символи, фольклоризми верба, калина,

тополя тісно пов язують носіїв української мови з рідною землею,

з Україною (С.Я.Єрмоленко, Н.Молотаєва, В.Кононенко). На думку

науковців, вони виступають національно-специфічними образами,

що відображають світ живої й неживої природи у дзеркалі етнічних

та індивідуальних уподобань.

Зокрема, лексема тополя вживається в національно-

культурних текстах як прикмета українського краєвиду, символ

весни, дерева життя, добра і зла, України, жіноча, дівоча доля.

Лексема верба частіше вживана в підтексті “журба, сум,

смуток”. Слово-символ "калина" українці тлумачать як "краса,

здоров'я", вказуючи, таким чином, на зорову ознаку, зовнішню


красу. У звичаєвій культурі українців калина супроводжує людину

через усе її життя і як матеріальний об єкт, і як одухотворена

субстанція. а в росіян калина - це символ гіркоти, розлуки в коханні,

невдале заміжжя як бачимо, до уваги беруться смакові якості ягід.

У поетиці фольклору зафіксована розмаїта і багатогранна

символічна спільнослов янська та власне українська система.

Наприклад, квітка рожа виступає символом таємниці, тиші, радості,

слави, воскресіння, гордості, досконалості, витонченості, любові,

часто символізує материнство, дитину барвінок зелений, хрещатий,

барвінковий вінок – атрибут українського весілля, а також символ

вкороченого, обірваного життя, смерті взагалі рута – символ

дівочості, дівочої честі. Власне українську символічну мікросистему

представляють і такі лексеми як мак - символ краси, величі народу

ряст - символ людського життя. Вислів „садити руту” означає

“зберігати честь”, дівочість, втрата дівчиною рутяного віночка стає

причиною зневаги, дорікань з боку родичів, нареченого. Терен є

вираженням морального чи фізичного страждання, забуття,

занедбаності.

У фольклорі куниця – це красна дівиця, небо – це сім я, місяць

– господар, парубок, сонце – господиня, зірки – діти, дівчата. Образ

чистої води – це символ чесної дівчини, скаламучена водиця –

скомпрометована дівчина.

Море, річка, вітер – джерело вістей, а дощ – це сльози і

недобрі чутки. Рушник – це благословення, подарована хустина –

символ щастя і вірності, виноград – достаток у сім ї.

Злагода з милим у піснях визначається такими

словосполученнями, як збирати виноград, рвати льон, сіяти руту,

збирати розсипане золото. Соловей, який в є гніздо у веснянках, –

це образ будівника оселі.

Аналіз кожної з таких лексем дає можливість заглибитися в

особливий світ народного мислення, зрозуміти естетичний ідеал

українця чи українки.

3.2.6.Історико-культурологічні коментарі до слів "козак",

"гетьман", "човни-чайки", "клейноди"


У добу козаччини головним героєм і виховним ідеалом був

козак як втілення всіх чеснот справжнього українця, мужній лицар-

визволитель, безкорисливий захисник скривджених і знедолених.

Козак уособлює народнопоетичнi уявлення про iдеальне,

героїчне, оскiльки, як iлюструє фольклорна пам ять, iдеальним

чином поєднує власнi прагнення iз громадськими, концентрує в собi

активнiсть та лицарську вiдданiсть метi. В особi козака втiлено

прагнення українського народу до духовної свободи, волі. Як

правило, це людина особливого типу з високим почуттям

патріотизму, самовіддана справі національного визволення, герой,

що понад усе любить волю, активна, дійова особистість.

Італієць Доменіко Чамполі писав про козаків: „Це горді,

відважні лицарі сміливо дивляться в очі смерті. Шабля – його хрест,

а пісня – його молитва”. В українських піснях прославляють козаків

за те, що вони рятували людей, жертвуючи власним життям.

Зверніть увагу на змалювання в піснях козацького чуба як

символу належності до товариства лицарів. А як оцінювалась у

козацькому середовищі втрата козацького чуба?

Гетьман – це воєначальник козацьких військ і реєстрових

козаків, який мав право укладати договори з іноземними державами,

затверджував козаків на посади, очолював військо під час походів.

Обирала гетьмана Січова Рада. Символом влади гетьмана вважалася

булава. Клейноди – це знаки влади військової козацької старшини:

корогва (прапор), булава, печатка, литаври.

Човнами-чайками називали дерев'яні військові (надзвичайно

швидкі) човни довжиною 20 метрів, завширшки – 3-4 метри,

висотою бортів 2-5 метрів. Ці судна називали ще байдаками.



1. Рослини виступають національними маркерами культури.

Доведіть це. Чому верба та калина вважаються національними

символами?

2.За довідковою літературою з΄ясуйте значення поданих

фразем:

як виросте гарбуз на вербі закохатися, як (мов, ніби і т.ін.)

чорт у стару вербу; червона, як калина гарна, як калина

заливається, мов соловейко на калині?

3.Охарактеризуйте етимологію слова "калина". (За

можливості відповідь доповніть прикладами аудіозаписів пісень,

балад, записаних на фольклорній практиці).

4. Наведені в текстах назви дерев відносять до

"україноментальних". Доведіть це, проаналізувавши семантику цих

слів.

4.1.Тихо шумлять верби, старі, похилі, дупнасті вже, але

рідні українські верби.

Що вони бачили, що вони чули на своєму віку? Багато вони

чули, і багато бачили! Під цими вербами гралися й зросли он ті

люди, що ходять тепер могутні й дужі. І навівали їм ці верби рідні

думки, вливали їм у душу рідні почування і зробили цих людей

могутніми... й щасливими, може... Тихо-тихо шумлять верби, рідні

старі верби...

Ох, верби! Але чому ж вони, такі верби, над моєю дитячою

головою не шуміли, не навівали рідних думок, не надихали рідною

силою, як я ще малий був, щоб і я зробився такий могутній, може й

щасливий? Не шуміли вони надо мною, не шуміли!

Нащо ж вони тепер шумлять, тепер, як уже пізно? Нащо

вони тепер збуджують цю думку?

Ох, і плачу ж я, плачу, та сльози даремні, навіки даремні!..

Верби! верби! чому ви надо мною не шуміли, як я ще малий

був? (Б.Грінченко)


4.2. Плечистий, ошатний дуб стоїть на околиці села

самотиною. Коли налітає вітер, він починає лопотіти листям, наче

бурчить, наче щось розповідає. Його розуміють білі гречки — до

виднокола, розуміють горбаті поля, розуміє стара дорога, ідо

стомлено виплескується з-поміж крайніх хат, та ще, мабуть,

зрозуміло б блакитне небо, якби воно було не так далеко, якби воно

нахилилось ближче. Але небо ніколи не нахиляється, воно сяє вгорі

з погордною байдужістю, воно задоволене власною високістю та

бездонням. Тоді дуб затихає, він сам починає прислухатись. Чує, як

важко й натруджено мовчить його коріння, як воно тягне соки, як ті

соки скроплюють його тіло зсередини. Чує, як зелено й глибоко

дихає зело навкруги: соняшники жовтооко всміхаються, гречки

білим окропом бризнули, жито котиться лагідною, коліноуклінною

хвилею, сокирки іскрами голубизни пропалюють, прохромлюють

його довірливий шепіт. А ген одвічні, глибинні струни бджіл

працьовито напинаються в повітрі, а над будяками — жорсткувато-

басовиті зітхання джмелів, а ген білокриле летіння-мовчання

метеликів з оранжево-чорними вогниками на крилах... (Є.Гуцало)

5. Лексема "мак" є "ментальною" рослиною українців.

Доведіть це, сполучивши фраземи та їхні характеристики-символи:

фраземи: як маків цвіт гарна, як мак городній сісти маком

спить, як (мов, ніби і т. ін) після маківки (маківок, маку) задати

перцю з маком втерти маку терти мак (на голові) наїстися маку як

мак на четверо, не з маком з маком і з таком

символи: дівочої краси добробуту сну, смерті міцності,

покарання, клопоту очманіння бідності сутужності.

6. За словником символів культури мови охарактеризуйте

такі лексеми: хліб-сіль, хустка, човен, яйце, трава, рука, вишня, око,

волосся.

Доберіть уривки текстів із фольклорних та літературних

творів з поданими словами-символами.


7. Іменники на позначення небесних реалій у фольклорі мають

такі значення:

небо – "Божа оселя", сонце – "життя", зірка – "краса, дівчина",

хмара – "недобра сила", гроза – "Божий гнів", райдуга –"провісниця

щастя".

Доберіть уривки текстів із фольклорних і літературних

творів з поданими словами-символами. (За можливості відповідь

доповніть аудіозаписами з фольклорної практики).

8. Поясніть відтінки у значенні поданих слів. Кого

характеризують ці епітети?

Молода, коханочко, коханко, моя зозуля, моє серце, моє

серденько, серце-потіхо, моя дружина, молодая весняна пташина,

мила, моя галка, голубко, голубонько, голубочко сиза, голубко

вірненька, душечко.

9. Які зооніми вказували на соціальний статус господаря?

Доберіть уривки текстів із фольклорних і літературних творів з

поданими словами-символами.

10. Зозулю називають символом суму та вдівства і

провісницею весни, віщункою.

Символом чого виступає ця пташка в цих текстах?

10.1. А зозулі!.. Вони б йому подобалися, якби не були такі

самовпевнені та брехливі. ...вони — як знахарі. Люблять побрі-

хувати, скільки тобі років зосталося жити. Давно-давно одна зозуля

бралася вгадувати вік поля. І що ж? Тієї зозулі давно вже немає, а

поле живе і житиме. А хіба оцій дорозі, що виплеснулася з села, не

пророчили зозулі, що недовго вже їй зосталося сіріти, що забіліє

вона людськими кістьми, що заросте вона травою, навіть сліду не

лишиться. І що ж? Біліла вона людськими кістьми, заростала

травою, а проте не заросла, бо ходять по ній і ходять, бо їздять по

ній і їздять. А скільки разів йому, дубові, віщували? Давно вже тих

віщунок немає, а він росте, дужчає, ширшає в плечах, набирається

снаги.


Щоправда... прилітала й цього літа. Плигнула з гілки на

гілку, прочистила горло — і кукнула... А потім замовкла, наче

роздумувала... Знову кукнула... Замислилась, а може, їй подих

перехопило... Дуб зашумів, ніби насміхався з неї, от вона й полетіла.

Але закрався неспокій... Колись він і не боявся, не задумувався, а

тепер... Може, та зозуля і правду сказала, може, ця була не з

брехливих? [Гуцало Є. З горіха зерня: Оповідання. – К.: Веселка, 1967. – С. 95].

10.2.

Кувала зозуля

На спаса раненько,

На спаса раненько

Та ще й жалібненько.

Ой то ж не зозуля,

То рідная мати,

Вона виряджала сина у солдати: [З народної пісні]

11. В українській та російській міфологіях назва русалка – це

“казкова водяна істота в образі дівчини з довгими розпущеними

косами і риб ячим хвостом”.

Але що символізують українська й російська назви? Підказку

дивіться у "Толковому словаре великорусского языка" В.Даля.

11. На Вашу думку, в яких регіонах України зоонім "кінь" був

найбільш вживаним? Чим це пояснювалося? Доведіть цитатами із


12. Що означають такі вислови:

бути (почувати себе) на коні

як на коня зсадив

як (мов, ніби) на сто коней висадив

як з коня зсадив

працює як кінь.

Відповідь підтвердіть прикладами з фольклорних і

літературних текстів.


13. Вставте пропущені слова (назву тварини):

здоровий як ... працює (робить) як... захекався (задихався) як

... у борозні тягне як ... воза.

Символом чого виступає ця тварина?


літературних текстів (за можливості - аудіозаписами з

фольклорної практики).

14. Орел у багатьох народів виступає символом висоти духу,

уособленням вогню та світла, символізує мужнього воїна, козака.

Що притаманне українському символу?


літературних текстів (за можливості - аудіозаписами пісенної

лірики, зібраної під час фольклорної практики).

15. Символом чого виступає орел в цих текстах?

О дух України! Орел!

Дух вільний, смілий і високий,

Злети, стурбуй цей мертвий спокій

І влий життя з своїх джерел...

Ти, дужий в вільності своїй,

Розніс би, чуєш, хмари і тумани,

Розбив би всіх неволь кайдани,

Розбив би, чуєш, краю мій?! (О.Олесь)

16. Користуючись тлумачним, фразеологічним,

етимологічним словниками, з΄ясуйте походження слова "козак".

17. Виконайте історико-культурологічні коментарі до слів

"козацької тематики". З яких художніх творів ці уривки?

17.1.- Козаки сидять згорнувши руки! — каже Шрам.— Щоб

ви так по правді дихали! Коли б не козаки, то давно б вас чорт

ізлизав, давно б вас досі ляхи з недоляшками задушили або татарва


погнала до Криму! Безумнії глави! Да тілько козацькою одвагою і

держиться на Вкраїні вся Русь і благочестива віра! Дай їм усім

козацьке право! Сказали б ви се батьку Богданові: він би якраз

потрощив об ваші дурнії голови свою булаву І де в світі видано, щоб

увесь люд жив при однаковому праві? Усякому своє: козакам —

шабля, вам — безмін та терези, а поспільству — плуг да борона.

У козаків не ставало війська, — ми сіли на коні у козаків не

було грошей, — ми дали їм і грошей, і зброю укупі били ляхів, укупі

терпіли всякі пригоди, а як прийшлось до розквітання, то козаки

зостались козаками, а нас у поспільство повернено!

17.2.

Тече вода в синє море,

Та не витікає

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А дума говорить:

— Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люди,

Тяжко з ними жити.

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити.

Сидить козак на тім боці —

Грає синє море.

Думав, доля зострінеться —

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

На той бік ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.


18. Обов язковим атрибутом козацького помешкання була

зброя:

„Іще ж по стінах висять і їх шаблі, пищалі під сріблом,

старосвітські сагайдаки татарські, шитії золотом ронди, німецькі

гаркебузи, сталеві сорочки, шапки-сисюрки, що вкриє тебе залізною

сіткою...”

З якого твору ці рядки? Хто автор? З'ясуйте за словниками

значення виділених слів.

19. Слово "гетьман" і в українській, і в польській мовах

дослівно перекладається як "Божа людина". Яка історія появи

цього слова? З'ясуйте значення виділених слів у тексті.

На чолі Запорозького війська стояв гетьман, який мав при собі

булаву...Гетьман їхав завжди попереду свого війська, а позаду нього

виднівся бунчук – палиця з довгим кінським волоссям,

різнобарвною стрічкою та гострим наконечником. Її ніс козак, якого

назвиали бунчужним. Хорунжі тримали в руках корогви. Кожний

полк мав окрему корогву з різними символами. [За А.Лотоцьким]

20. О.Братко-Кутинський вказує, що різні божества колись

мали такі імена: Ур, Пал, Сур, Кол. У яких козацьких термінах

вжиті такі суфікси? Що означають ці слова?

21. Поміркуйте, що це за слово.

Підказка 1. Етимологічний словник подає такі близькі до

цього слова лексеми: куля, гуля, брила, грудка, булка.

Підказка 2. Це сукувата палиця з прив΄язаним угорі каменем.

У яких жанрах усної народної творчості ця назва найчастіше

використовується? Наведіть цитати з фольклорних творів на

підтвердження вашої думки.

22. Яка "риба" була невід΄ємним атрибутом козака? Чому?

Доведіть цитатами із фольклорних і літературних творів.


23. На основі довідкової літератури з΄ясуйте значення

військової (козацької) лексики: асаул, атаман, бунчуковий,

військовий, значковий, козак, полковник, пушкар, сотник, хорунжий.

Наведіть уриви з художніх творів, що ілюструють козацьку

лексику.

Наприклад:

Бунчуки - давня військова регалія, один із символів

гетьманської влади.

Жупан - давній тип слов'янського верхнього одягу.

Де поділося козачество,

Червоні жупани?

Де поділася доля-воля,

Бунчуки, гетьмани?

(Т. Шевченко)

24. Хто з гетьманів представлений у такому одязі ? Підказка

– у творах П.Куліша.

- Цей гетьман змальовується у дорогих кармазинах, на яких

комір і поли гаптовані золотом, зверху кирея підбита соболем,

підпирався срібною булавою.

- Цей гетьман постає перед читачем „у короткій старенький

свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові

попротоптувані...”, а також "... у голубому жупані перед своїх

запорожців. Тут уже він не той, що в Романовському Куті...” .

- Цього гетьмана „у першому ряду видно було з гетьманською

булавою. Над їм військові хорунжі держали бунчук і хрещату

корогов”.

25. Прочитайте легенду. Поміркуйте, як відбувається

переосмислення назви? Поясніть символіку підкреслених слів.

Жив-був колись у наших краях козак Мамай. Розбійникував

він на шляху великому, а шлях той вів аж із столиці Руського

государства Москви і до стольного города Києва. Багато тим


шляхом купців їхало заможних, вельмож знатних. От козак Мамай і

одбирав у них добро, людським трудом нажите. А ховав усе срібло-

злато у глибокому урочищі за непрохідним болотом, де тільки

одному йому стежка відома була. Скільки разів його хотіли

впіймати, та де там! Як побачить козак Мамай погоню, так із

товаришами зараз на своїх швидких конях і через Переїзне,

проваллями та до своєї печери. Женуться, женуться за ними

жандарми, а козаки ось були і вже нема! Так вхід у печеру був

замаскований.

Довго жив козак Мамай. Довго грабував він багатіїв. Та

колись помер. Вхід до печери завалився і заріс, бо ніхто, крім

нього, дороги туди не знав. І зараз десь у проваллі далекого

урочища є печера, повна незліченних скарбів. А урочище так і

називається - Мамайове. [записано студенткою О.Басанець на Глухівщині від Мужичок Н.П.]



національного світобачення//Мовознавство.-1997.-№2-3.-С.67-72.


Мовознавство, 1996.- N 1.



Молотаєва Н.В. Етномiфологеми у художньому мовленнi

Т.Шевченка: концепцiї i знак. // Мовознавство, 1994.- N 2-3.


Левченко Т.М. Етимологія української мови /За заг. ред.

О.І.Потапенка.-К.:Міленіум, 2002.-204с.

Словник символів культури України /За заг. ред.В.П.Коцура,


Словник-довiдник з культури української мови /

Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак,- Львiв:

Вид-во "Фенiкс", 1996.-368с.

Содомора А. Наодинці зі словом.-Львів: Центр гуманітарних




української .-2000.-№9.-С.19-21.






Хобзей Н. Матеріали для дослідження української демонології

(фольклористичний і мовознавчий аспекти їх збирання)//Українська

історична та діалектна лексика. Збірник наукових праць. - Львів-

1996.- Випуск 3.-С.181-186.

Тема 3.3

Дiалектологiя як джерело вивчення

етнокультури рідного краю

Зміст теми

3.3.1. Роль дiалектологiї у вивченні етнокультури рiдного

краю.

3.3.2. Розвиток культуромовних особистостей засобами

навчально-пошукових експедицій.

3.3.3. Польові матеріали для дослідження східнополіської

лексики.

3.3.4. Діалектизми у творах письменників.

Мета вивчення: Студент повинен уміти виконувати

етнолiнгвiстичнi дослідження етнографізмів, діалектизмів,

народних фразем, виконувати самостійну пошукову роботу з

етнолінгвокультури рідного краю.

Ключові слова: етнокультура рiдного краю, діалектизми,

навчально-пошукова експедиція.


3.3.1.Роль дiалектологiї у вивченні етнокультури рiдного

краю

У час національного оновлення й повернення із забуття

неперехідних цінностей, набутих нашим народом, зростає увага до

етномовної самобутності України, що виявляється й різнобарв'ї

діалектів. Їх називають охоронцем своєрідності національних

мовних картин світу, універсальною формою накопичення і

трансляції етнокультурної своєрідності мовної картини світу

діалектоносіїв.

Знайомство з діалектами дає можливість отримати не лише

відомості про назви предметів побуту, значення слів, поняття, за

якими стоять вікові традиції ведення господарства, особливості

обрядів, звичаї, а ефективніше усвідомити роль діалектного

мовлення як невід'ємної частини загальнонаціональної мови в житті

суспільства. Народне мовлення як феномен культури певного

регіону опосередковано відображає систему цінностей,

загальноприйняті оцінки, етнічно зумовлені типи поведінки і

настрою, які існують, існували в конкретному соціокультурному

товаристві. Йому властиві нормативність, природність, неперервний

розвиток. Діалектні компоненти сприяють духовному та

культурному збагаченню майбутнього педагога, забезпечують

високий рівень міжетнічних взаємин особистості.

Знання особливостей українських говорів, вміння

спостерігати за говіркою і правильно осмислювати результати своїх

спостережень необхідні вчителеві української мови та літератури не

тільки в теоретичному, а й у практичному відношенні. Теоретично

це важливо тому, що без знання діалектології не можна правильно

зрозуміти особливості законів історичного розвитку мови.

Практично це потрібно з метою кращого подолання випадків

орфографічних та орфоепічних помилок учнів, що пов'язано з

впливом місцевої говірки, і для використання влучних та доречних

лексичних діалектизмів на уроках української літератури.

На сьогодні, коли відбувається "згасання" численної кількості

говірок, важливо зберегти, зафіксувати місцеві варіанти української

мови. Серед першочергових завдань українських учених-

етнолінгвістів залишається докладне вивчення складу, семантичної


структури та географії лексики територіальних діалектів.

Особливого значення набуває лінгвогеографія, лінгвоареалогія,

спрямована на дослідження характеру, лінгвістичної сутності

одиниць діалектного членування, просторової поведінки діалектних

елементів у їх зв язках з історією, традиційною культурою

далектоносіїв. Батьківщиною цієї науки вважають Німеччину, а її

основоположником Г. Венкера. У 1876 році ідеї лінгвістичної

географії почали утверджуватися в Україні.

Актуальним на заняттях є вивчення тематичних груп лексики.

Використання поряд з цим магнітофонних (або відео) записів

спонтанного говіркового мовлення різновікових соціальних груп

населення дозволяє в аудиторних умовах проаналізувати

особливості вокалічної і консонантної систем говору, специфіку

інтонації, темп мовлення, ритміку діалектної фрази, розвивають

фонетичний слух, навички сприйняття і кваліфікації діалектного

матеріалу.

3.3.2. Розвиток культуромовних особистостей

засобами навчально-пошукових експедицій

На важливості студентських навчальних експедицій

наголошується і указі Президента України “Про створення літопису

народної пам яті". У документі зокрема вказується: “З метою

активiзацiї пошуку, впорядкування, вiдродження i збереження

духовної та культурної спадщини, iсторичних, архiтектурних

пам яток України, створення лiтопису народної пам ятi ...

Мiнiстерству освiти i науки України.. разом з мiсцевими органами

виконавчої влади органiзувати роботу наукових молодiжних та

студентських iсторико-культурних, iсторико-етнографiчних,

фольклорних, археологiчних, лiнгвiстичних експедицiй iз

залученням працiвникiв музеїв, наукових, педагогiчних працiвникiв,

митцiв для вивчення, запису, систематизацiї об єктiв духовної та

культурної спадщини”.

Участь у навчально-наукових експедиціях дає можливість

осмислити світ народної культури, заглибитися у філософсько-

психологічну мудрість традиційного світогляду, в ментальність,

"закодовану" в мовленні жителів різних реґіонів України,


інтенсифікує розвиток професійно-педагогічного мислення, творчих

здібностей, дослідницького досвіду, необхідного для інноваційної

педагогічної діяльності. Оволодіння спектром відповідних знань і

вмінь допомагає вчителеві-словеснику розробляти і впроваджувати

у шкільні програми “регіональний компонент”. Крім того,

спілкування з різними категоріями населення поглиблює

психологічну компетенцію майбутніх педагогів: студенти вчаться

розуміти сьогоднішнього сільського жителя, його "затаєний" біль і

тривогу за родину, рідне село, країну.

Зупинимось на цілях навчальних практик та експедицій.

Фольклорна практика розширює уявлення майбутніх

словесників про динаміку розвитку мистецтва родинного слова,

роль усної народної творчості в житті народу, аналізувати

автентичні форми народної культури, естетичне забарвлення

фольклорної пам'ятки, психолого-педагогічний ефект фольклорного

мовлення. Наукова мета фольклорно-краєзнавчих експедицій –

формувати навички роботи збирача, здійснювати самостійні

функціональні спостереження над регіональним побутуванням і

видозміною фольклорних жанрів, екологією фольклору, різними

проявами культури і психології респондентів, залежності

фольклорного мислення від способу занять сільського чи міського

населення виховна – пробуджувати у студентів інтерес до історії

рідного краю, повагу і гордість за багату культурну спадщину

українського народу, його естетичні смаки психолого-педагогічна –

ознайомитися з вихованням дітей, опанувати мистецтво розмови із

сільськими і міськими жителями. Вдало побудовані питання

"занурюють" інформаторів у світ його спогадів і відчуттів,

відображених у народних прислів'ях, піснях, легендах тощо. Метою

літературно-краєзнавчих експедицій є вивчення регіональних

аспектів літератури, набуття навичок практичної реалізації форм і

методів краєзнавчих досліджень.

У сучасних соціокультурних умовах важливим аспектом

підготовки майбутніх учителів-словесників є вивчення мовної

диференціації суспільства (поняття "мовна диференціація" ми

розглядаємо як наявність у мовленні носіїв мови загальновживаних

і соціально-територіальних елементів) і вміння орієнтуватися в ній.

Отже, діалектологічна практика вважається прекрасною школою


прилучення до таємниць мови й лінгвістичної науки, формування

мовної, соціолінгвістичної, етнолінгвістичної компетенції. У

діалоговому просторі села і міста студенти поглиблюють уявлення

про духовно-матеріальну культуру різних регіонів України,

детальніше знайомляться з основними лексико-граматичними і

фонетичними особливостями діалекту, на якому їм доведеться

слухати і записувати фольклорні твори), спостерігають за процесом

"згасання" говорів як повноцінних комунікативних систем,

виробляють основні навички збору, обробки, аналізу автентичного

матеріалу, наочно опановують метод картографування мовних

фактів та психологію діалектного спілкування.

Соціолінгвістичні експедиції спрямовані на дослідження

проблем дво- і багатомовності, різних типів мовних особистостей у

конкретному соціумі, створення "соціолінгвістичного портрету"

(термін – Т.Ніколаєвої, М. Панова) сучасника у дзеркалі його

лексикону. Проведення таких експедицій вимагає значних

організаційних зусиль і фінансових витрат, адже отримати

об'єктивні дані про мовленнєву поведінку людей або певної

соціальної групи можна лише із застосуванням апробованої

методики, підготовлених збирачів-інтерв'юерів, вдало обраної

сукупності обстежених інформантів. Набуття знань про лінгвістичні

особливості рідного краю, ознайомлення з історією діалектів і

сучасним станом, етнографічними особливостями цієї місцевості,

культурою і побутом народу створює базу для подальшого вивчення

тематично орієнтованого діалектного матеріалу в лінгвістичних,

психолого-педагогічних, методичних курсах.

Формуванню етнокультурознавчої компетенції майбутнього

вчителя української мови і літератури сприяє етнографічна

практика. Опанування виховних традицій і духовного світу народу

України спонукає до глибшого усвідомлення своєрідності

українського народу, виховує почуття поваги до інших народів,

загальнолюдські і національні цінності. Етнографічні пошуки

позитивно впливають на вдосконалення соціокультурної,

культурознавчої компетенції, готовності і здатності до "діалогу

культур", що пропонує знання власної культури і культури

національних меншин.


Під час польових практик і експедиційної роботи важлива

роль відводиться робочому щоденнику, де пошуковцями

систематично записуються спостереження за функціонуванням

творів усної народної творчості, діалектним мовленням,

етнографічних пам'яток тощо. Необхідність отримання мобільної

інформації, багатовимірного експедиційного обстеження місцевих

традицій детермінує посилення уваги до інформаційної компетенції.

Пошукувачам необхідно володіти технічними засобами фіксування

роботи експедиції, навичками комп'ютерної грамотності (для

створення електронної бази навчальних експедицій) тощо.

Матеріали практики складають основу фольклорно-

етнографічного архіву філологічних кафедр та науково-дослідних

лабораторій університетів, збагачують фонди авторських записів

фольклорних текстів, фонди магнітофонних, відеозаписів,

фотографій, образотворчих матеріалів, предметів народного побуту,

декоративного мистецтва, цінність яких визначає постійно діюча

експертна комісія краєзнавців. Вагоме місце в таких лабораторіях

займають фонди науково-дослідної роботи, де представлені курсові,

дипломні, магістерські дослідження, тексти доповідей студентів і

викладачів на наукових конференціях.

3.3.3. Польові матеріали для дослідження східнополіської

лексики

Східне Полісся багате лісами, тому етнографічні записи,

здійснені в селах, насичені народною ремісничою лексикою.

Дослідження цієї термінологічної групи допоможе пізнати лексико-

семантичну систему північного наріччя.

Бондарство

Одним із найбільш древніх ремесел українців є бондарство.

Вже в початкових літописаннях згадується термінологія

бондарських інструментів та виробів. Існував цей вид господарської

діяльності на кустарному рівні, але асортимент випуску бондарного

посуду був дуже широкий.

На матеріалі фольклорно-діалектологічних експедицій у селах

Глухівського району Сумської області подамо короткий аналіз

ремесла, раніше широковідомого і майже забутого на сьогодні. Це


повязано з фабричним виготовленням, проте такі бочки суттєво відрізняються міцністю від тих, які робили сільські майстри раніше.

Майстри Глухівщини досконало володіли мистецтвом

виготовлення бочок, діжок, цебрів, дійниць, були прекрасними

педагогами i знавцями ремесел. Їм належать i влучнi назви

побутових речей, процесiв роботи, iнструментiв, спецiальних

обрядiв. Так, бондарi для загального вживання увели слово "питун"

- так називали невеликий горщик, ушат - посудина для зливання

вершків.

Асортимент виробів бондарів був дуже широким. Зумовлено

це було достатнім вибором різноманітної деревини: на Глухівщині

росте чимало берез, тополь, дубів, горобини, верб та інших порід

дерев, необхідних для виробництва.

Значне місце посідали різноманітні за призначенням та

місткістю й формами бочки з двома денцями. Другу велику групу

складали вироби, що мали одне денце: деревяні відра для води, діжки для квашення овочів, хлібні діжі, бодні, балії, дійниці тощо.

З ясуймо семантику і призначення деяких бондарських

виробів. Наприклад: види бочок залежно призначення: для зерна -

бочівчъна, ушата, для дощової води - бадя (баддя), діжка для тіста - діжа для харчових відходів - лоханка, ряжка, для сала і м яса -

бодня.

Для майстра важливими були і технологічні, і "харчові"

властивості деревини. Продукти в такому посуді повинні були не

тільки довго зберігатися, але й мати приємний запах і смак. Дуб,

наприклад, вважався пластичним, стійким щодо солей і кислот,

тому з нього виготовляли великі ємкості для соління і квашення

овочів і фруктів, зберігання м яса.

Ремісники надавали великого значення певним моментам

Зокрема, існувало багато заборон на використання тих чи інших

порід як сировини. Не годилося брати дерева з якимись аномаліями

– дуже високих, з кількома вершинами, з наростами та дуплами ("в

дуплі чорт живе"). Заборони стосувалися дерев, які виросли на

лісових перехрестях, де, як вірили, збирається нечиста сила такі,

що росли на місці колишнього кладовища чи церкви в які ударила

блискавка.


Небайдужим було й те, коли саме майструвати.

Найсприятливішими вважалися періоди молодого чи повного

місяця. Не рекомендувалося починати роботу в понеділок, "у

важкий день", а також у дні, присвячені пам яті святого мученика. У

процесі роботи дотримувалися низки ритуальних правил. Бондар,

виготовляючи діжку, обов язково вставляв парну кількість клепок,

бо інакше вийде "діжун" – посудина чоловічої статі, в якій хліб не

вдається. Кришки від цих "дєжок" називалися "кругами", які

виготовлялися з того самого дерева, що і "дєжка". Якщо в діжку

замочували овочі чи фрукти, то на круг клали камінь, щоб все добре

"вмочилося".

Хлібна діжа ("пікна діжа", "діжка"), хліб, піч вважалися

священними Особливо дбайливо шанували діжу, коли вона

"втомлювалась", і хліб переставав вдаватись, її "правили" і шкребли

освяченим на Великдень ножем і добре вимивали теплою водою,

примовляючи: "Діжа, діжа, треба тобі віхтя і ножа!" Щоб не

заводилась нечисть, натирали зсередини цибулею із сіллю.

"Правлену" або зовсім нову діжу ставили біля криниці, заливали

холодною водою і давали напитися корові. Це мало принести

прибуток і хлібний достаток. "Правили" діжу на "підповні"

(напередодні повного місяця), щоб завжди була повна.

На Хрещення, коли господиня обходила обійстя, пишучи

всюди хрестики, перший хрестик ставила на діжці. Щоб насіння

добре сходило, його на певний час всипали до діжки. Коли до печі

саджали весільний коровай, діжу брали на руки, піднімали до стелі,

стукали тричі об сволок, сподіваючись, що й коровай виросте такий

же високий і пишний.

Зважали ремісники і на породу дерев. Ялинне дерево

призначалось для молочних продуктів, оскільки було легким, не

смолистим, погано всмоктувало вологу.

Липові бочки для меду (розповідає жителька с.Кучерівки

Чернова Олександра Олексіївна (1930 р.н.) виготовлялися по-

особливому: "Бондар брав колодку липи і всєрєдкє видовбував.

Інструмєнт, яким він рабив, був пахожим на долато, та загнутий

вбок. Потом він вистругував бочку всєрєдкє до нужной єму

товщини і рабив на бочку кришку".


З осики бондарі виготовляли бодні. Для цього дерево

розколювали на клепки, які потім висушували і застругували

стругами. Після цього клепки звязували мотузками і обручами. Чернова Олександра Олексіївна розповідає: "Це сейчас у нас

сала багато. А раньше, коли ми були малими, только батька

завєдував боднєю. А єслі жили з дєдами, то ключ от бодні був у

дєда. Сало з бодні брав дєд чи батька. Отрєже сколько єму

понравіться, унєсе в хату і отдасть жонкє. Тим куском сала вона

должна накорміть всю сімю, да ще єслі у полє йде, так і собє треба взять. Вазьме сала, а єсть только хлєб. Кусочєк сала заматають у

марлю і мажуть цим сковородку, а потом ховають, щоб дєті ни зїли. А ми прийдим з вулиці, їсти хочеться. Бачим, дєд спить, тихо

витяним у його ключ (дєд клав ключ у штани, а штани сабє под

голову, под подушку), да в бодню, сало надо взять так, шоб

незамєтно було, бо дєд як замєтить,- горе буде".

Крім бочок, бодень, бондарі виготовляли ще й дубові ступи з

товкачами, в яких товкли мак. У с.Обложки працювали також

бондарі, які, крім вище зазначених виробів, виготовляли "прачі" для

прання білизни, "качалку" і "рубель" - для її прасування.

Жителі Глухіщини поважали бондарів, адже цей промисел

вимагав від ремісника високої майстерності й необхідних навичок.

Народні умільці не тільки виготовляли потрібний посуд, але й уміли

зі знанням справи здійснити професійний відбір молоді до

поширених раніше серед населення ремесел.

Будівництво хати

На Глухівщині майстри-будівельники були в кожному селі.

Саме ремісники проводили такі обрядові дійства, пов'язані з

будівництвом хати: на тому місці, де повинна з явитися нова хата,

сіяли пшеницю. Якщо вона виростала, то це означало, що можна

будувати хату. Це місце вважалося святим. Ще на місці, де мають

зводити хату, ставлять хрест, а біля нього – стіл з паляницею. Хліб

розрізають ножем на чотири однакові частини. Першу частину

кладуть на хрест, щоб святі їли і щастя просили для тих, хто тут

житиме. Другий – під стіл і просять домовиків, щоб з їли й не

шкодили в господарстві. Третій – їдять самі й просять бога, щоб і


поле родило, і в хліві щастило. Четвертий – дають худобі, щоб вона

була сита й здорова

Серед етапів будівництва майстри визначають, зокрема

закладини. Там, де мала бути хата, спочатку викопували рів,

ставили "ягоря" (товсті, короткі колоди, на яких були тесані бруса).

"Шар" брусів, що клались на підвалину, називали "вінцем" або

"вєнєц". Така конструкція служила фундаментом житла.

При першому "вінцеві" у "світличному кутку", де мали

міститися образи, господар закладав срібні монети. Це робилося для

того, щоб хата була багата, щоб гроші у господаря не переводилися.

До речі, у нашій місцевості, поставивши зруб (вивершення стін), у

стовпах вирубували хрести, щоб "Бог беріг від лиха".

Символічний характер носило покриття хати. Кожен сволок

(спеціально обтесана деревяна балка) обвязували вишитим

рушником. У с.Нєкрасово старі майстри пояснювали це так: "Аби

хазяйська хата була світла, кріпка, багата, щоб щастя в ній велося,

щоб добро не перевелося". Добрий сволок часто переносили зі

старого житла в нове. Вирізьблені або намальовані знаки - сонце,

хрести, квіти, птахи, місяць, зорі – мали оберігати дім від злих сил.

На сволоку, як правило, писали дату зведення хати, рік

народження її господаря. За народним повір ям, коли наснилося, що

в хаті він надтріснутий або відсутній, то це віщувало хворобу або

смерть. І навпаки, на довге життя і добре здоров я піднімали куми

до сволока немовля, збираючись на хрестини до церкви.

Завершальним етапом у будівництві хати були "вхідчини". У

найпершу ніч в хату запускали кота та півня, "щоб у домі завжди

було людно і весело". На ранок кликали "батюшку", який кропив всі

кутки святою водою. На причілку нової хати в с.Шевченково

вивішували соснову гілку як оберег родинного вогнища, а в

с.Вікторово не прийнято було садити біля хати березу, бо вона є

символом одинокості. Готуючись до Нового року, кожний господар

у с.Сваркове оздоблював поріг, бо він "відгороджував людину від

семи бід", а в с.Ходіно над порогом вішали серп, пучки кропиви,

чортополох від нечистої сили.

Ремісничі термiни

"Достатньо прозорими" за значенням і походженням є

ремісничі термiни. Так, будiвельний термiн "рубати" походить вiд


праслов'янського *robь - край, обрiзаний шматок. Це дiєслово

виявилося "придатним" для утворення назв технiчних процесiв i

деталей, що пов'язанi з обробкою деревини. Звiдси утворилися

такi слова, як сокира, ремiсник, ремесло, дроворуб тощо.

У селах Чернігово-Сумщини вживані такі назви ремесел (їхнє

пояснення подаємо за словником української мови Б.Грiнченка,

словником схiднополiських говорiв П.Лисенка, етимологiчним

словником української мови):

будiвничий - будiвник

бляхар - жестянщик кровельщик

божник - продавець iкон ;

бутолом - робiтник, який дробить камiння

плотнiк - той, що будує хату

камiнщик - той, чистить димарi

каминар – сажотрус

лiпарь - робiтник, який обмазує стiни глиною (у польськiй

мові це слово означає "гончар", у болгарській мові слово "ляпей"

означає пічник)

критник – покрiвельник

дровар - той, хто займається дровами

дроворiз - той, хто займається рiзанням дров

дереворуб - той, хто займається рубанням лiсу на дрова

санник - той, хто виготовляє сани (в с.Уралово таких

майстрiв називали стельмахами)

мотузник, шорнiк – той, хто виготовляє збрую для коней,

хомути, сідла

валяшник – той, хто з вовни робить валянцi

гребінник – той, хто виготовляє гребні і гребінці для

прядіння

ложкар – той, хто виготовляє ложки, миски, хорешнi (для

печiння короваю), топорища на сокири, дерев'янi граблi.

Майже в усiх селах виготовляли лаптi з кори мокрої липи,

корзини, полотно, чоботи, займались бортництвом, теслярством,

ковальством. Село Бистрик славилось виробництвом дьогтю, а

с.Полошки - "глухiвкою", найкращою глиною для фарфорового

виробництва. В с.Бочечки Конотопського району був поширений


такий промисел, як лозоплетiння, а в с.Дубовичi Кролевецького

району працювали чоботарi.

Ойконіми і антропоніми ремісничого походження

Виробнича лексика мiцно увiйшла в повсякденне життя.

Досить часто в селах Сумщини зустрiчаємо такi назви: Бондарева

вулиця, Бондарев холм, Бондарев закавулок, Бондарiвна частина

села, Гумнище - озеро, Долiвка - частина села.

Назва села Будищі (первісна форма Будище) походить від

слова "буда". Відомо, що на місці заснування цього села колись

існувало підприємство з виробництва поташу (потрібний для

поташу деревний попіл одержували з дров, складених докупи, що

за формою нагадувала будку). Одне з місць біля Будищ і нині

носить назву Дегтярня, що ясно доказує на існування тут у

минулому виробництва поташу, дьогтю.

У групі виробництва будівельних матеріалів на Глухівщині

було широко розповсюджене виготовлення скла, тому одна з назв

сіл і досі є Гути. Польською мовою слово "гута" (huta) означає домну - піч для виплавки металу і скла.

Жителi сiл Сумщини завжди свято збеpiгали тpадицiї

майстpiв. На це вказують, зокрема і такі пpiзвища i пpiзвиська

pемiсничого походження: Гpебiнник, Кушнip, Бондаp, Бортник,

Бортнюк, Бортнянський, Ковальов, Коваленко, Ковальчук,

Колесник.

На Глухівщині зберігали мудру ковальську справу, вміння і

майстерність ковалів, тому й назви вулиць міста нагадували про

заняття глухівчан: М'ясницька, Гутівська, Кожевницька. В селі

Заруцьке одна з вулиць села теж має назву Ковалівка, в селі

Полошки є Ковальська вулиця.

3.3.4. Діалектизми у творах письменників

Аналіз біографічних праць українських письменників-

класиків підтверджує: у родинах завжди привчали до культури

мови: коректності, стриманості й зваженості у висловлюваннях.

Традиції раціонального користування словом виховували пошану до

думки іншої людини, правильність, виразність, ясність, точність,


стислість, доцільність мовлення, тобто виступали своєрідною

наукою й мистецтвом переконувальної комунікації – фундаменту

професіоналізму вчителя. Народно-розмовному мовленню були

властиві емоційно забарвлені благородні величальні слова, стійкі

звороти, образні порівнняння, ідіоми.

Творчі, пошуково-дослідницькі завдання :

1. Прокоментуйте подані висловлювання. Наведіть докази на

підтвердження цієї концепції.

1.1.Тенденція до дослідження людського фактору в мові

торкнулася і праць з регіональної лінгвістики. У процесі гуманізації

сучасної діалектології конструктивну роль зіграли успіхи

етнолінгвістики, яка не тільки прискорила перехід від структурно-

системного опису діалекту до діалектології комунікативної,

антропоцентричної, а й зпропонувала нові методи дослідження, які

почали успішно використовуватися при описі національно-

культурної специфіки діалектних систем. У центрі уваги вчених

сьогодні тріада діалект – культура – етнос. (Є.Брисіна)

1.2.Діалект, на думку Л. Вейсгербера, - це мовне опанування

рідних місць, осколькі він перетворює конкретний екзистенційний

простір у духовну батьківщину. Діалект виступає як особлива мова

локально-зв'язаних занять жителя даної діалектної зони.

(І.Закуткіна).

1.3. Українські діалекти – це мовні форми, що акумулюють

традиційну селянську культуру.

2.Схарактеризуйте діалектний словник (на вибір у списку ) за

такою схемою:

2.1.Характер, завдання і обсяг словника

2.2.Склад і структура словника. Структура словникової статті.

2.3. Оформлення реєстрових одиниць.

2.4.Умовні скорочення джерел.

2.5.Список назв обстежених населених пунктів.


Словник українських східнослобожанських говірок /К.

Глуховцева, В.Лєскова, І.Ніколенко, Т.Тернавська, В.Ужченко. –

Луганськ. – 2002. – 234с.

Гримашевич Г.Словник назв одягу та взуття середньо

поліських і суміжних говірок.-– Житомир: Північноукраїнський

діалектологічний центр Житомирського державного педагогічного

університету імені Івана Франка, 2002. – 184 с.

Магрицька І. Словник весільної лексики українських

східнослобожанських говірок (Луганська обасть).-Луганськ:

Знання, 2003.-172с.

Хобзей Н. Гуцульська міфологія: етнолінгвістичний словник.-

Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАНУ, 2002.-

21с.

3. Прочитайте подані тексти. Лексика яких тематичних груп і

якого регіону записана в цих текстах? Користуючись словниками

(тлумачним, фразеологічним, діалектним тощо), з'ясуйте

походження відповідних лексем.

3.1. Дл'а того шоб виготувати полотно / с'ійали коноплі //

спершу поспівала полоскін' / потім ма'т'ірка // з плосконі було луче

полотно / з матірки хуже // сперва' вибирали полоскін' / пот'ім ма-

тірку // матірку молотили / вимо'чували з нейі с'імна / з сімна

добували олійу і зберігали до другого году //

3.2. Ну прихо'ди молодіі до молодойі / молода виходи

напро'т'іу него' // це ше хо'д'ат / ше чудат / ше уперед виводат йакус'

/ убиру'т низнати шо та виво'дат // а то виходи молода / тій проси даі

гроші / а молодиі платит // т'іі' е котрис'таі насипи дрімне'нких по

купііці / насипи / насипи / а уна рас / тей сховайі ті гроші / тиі даі ше

/ до трох/ раз / даі ше / він ше шос там дасц / вна сховайі // а потому

йак дасц вже бума'шку / уже бума'гу / білше грошіі дасц на третіі раз

/ уна уже сходи до него / клан'айіца' йіму / цулуйіца / т'ій усо //

3.3. Ранúш ми ходúли на дóсв ітки / наǐмáли хáту / платúли ті

жéншчин´і ўже / кирис'´н носúли св íтит // туди ходúли пр'áсти / шит'


/ веичéр´у носúли ўже ж ті хаз´аǐци / там пал'анúц'і / там пирогú ўже

за те /шо ходúли /а плáта та саме собóйу //дпрадáли булó двадцáтник

там / чи два напр´áсти / там грóші платúли // м зика ж тудú / чéл´ад'

схóдиц´а / г л´бишче там у хáті начинáйіц'а /танц´уйут там

комáриц´ка / гопáк йáкúс' /то кракоўйака //

3.4. У хаті двери ни хвило'нчисти / а таки сакирайу абрубани /

лутки / двери / паприбивали // у хаті обиза'телно буу паруг / високи

// У хат'і були услони / скрині / там у нас були уже // а типер ми у цуі

ха'т'і уже живем / хата у нас нова / лутки у нас з налишниками /

далууки уже нема / а пали крашини //

3.5. Виітиіка'ли такúйі хвартухиі' / рабие'йі / б íлийі / с квиткáми /

тут униз квиткú такиійі // о // виітиікáли о / хварт хие такúійі рабúйі

носили / г 'стаўки / рукавиі перéтканиі // хто ў подбуж / а хто ў

поперéк перетиікáў / то носúли // отаке усе тогó во / носúли // буркúе /

хвартухúе л´íтники / г´орсати / ото ж у мéне йе г´орсат с бурка /

йазичка/ шо на г´óрсату йазичкие' / називáіц'а / йе г' зики //

3.7. Сеǐм таки' буў / здоро'ви Сеǐм / широ'ки і глибо'ки //

мел´нице булú на тóму ж Сеǐму / аж три ме'л´нице // це вонú

рабóтали / на теǐ водé / ну ми там жили ж на тому бережк // ]

3.8.Коли уже постройіли дом / то хазяйка зове лудей шчоб

мазали хату // Післа того йак п помажут / приглашоні луди розводат

в ночвах глину з водойу і обмазуйут нейу хазайку // Потім

переливайут глину у возок і сажайут нейу хазайку / і так через усе

село везут йійі до річки купатис // Цей обрад обйазател ний // Потім

хазайка одівайеца в чисте це значит / шчо усі роботи закончилис //

Вона должна приготовит обід дла лудей //

4. У різних говорах української мови зустрічаються такі назви

кухля для пиття води (глиняного, бляшаного):

гóрн’á/-é, бл’ашанóйе горн’á, бл’ашáнка, бл’áшка, вод’áнка,

бан’ачóк, цин’íўка, квáрт’а, кýхол’, кýхлик, м’íрка, крýшка.

Чи є різниця у значенні? З'ясуйте походження цих слів?


5.Запишіть і подайте тлумачення 10 лексичних діалектизмів

(або діалектних фразеологізмів), які вживаються у мовленні людей

старшого покоління вашого населеного пункту.

6.Серед поданих слів виберіть слово-домінанту, утворіть

синонімічні ряди, підкресліть діалектизми, виявіть відмінності у

значенні діалектизмів.

дах, криша, покрівля, стреха, димник, строїти, комин, ставити,

вивод, будувати, хібарка, оселя, верх, фундамент, дім, труба,

будинок, халупа, хата, хатина, цямрина, хижа, стрих (горище в хаті),

під, гора (горище в хаті), бовдур, стодола, клуня, пуня.

7. Поясніть значення поданих діалектизмів, замініть їх

літературними відповідниками:

жали'ва, гладишка, бульба, файний, пудлога, лямпа, пацю'рки,

гокно, хлієв, ряжка, дієжа, тесак, видіти, ґазда, кацавейка, кліть.

8. Поясніть значення виділених слів, замініть ЇХ

літературними відповідниками:

І. Оборіг стояв у самім кінці обійстя, в кутку... 2. Довбуш

виламав вікно, вискочив у притули, звідти хвірткою у сад і вмить

опинився під кедрами. (За В.Гжицьким). 3. Вона ладувала все на

одно судно і тому мусить для неї наступить втихомирення. 4.Одним

словом, незносне сотворіння! Іритує й дразнить мене на кождім

кроці. (З тв. О.Кобилянської ).

Лиш той легінь там в лузі над потоком,

Гей брат на брата, сперся на ялицю;

Відважним чорним, гейби в орла, оком

Похмуро дивить в крицяну рушницю,

Гейби в тій цівці, що синьо снияла,

Єго вся доля добра пробувала,

Гей вже би нігде, нігде більше в світі,

Як лиш в рушниці, щастя мав глядіти.


(“Вечір на Підгір ю” Ю.Федьковича).

Є в нас плесо осокою

Поросло кругом

Посередині плавочки

Плавають рядком.

(“Мана” М.Костомарова).

9. На основі словників поясніть значення виділених слів у

тексті. Укладіть словничок твору.

„Світлиця в Череваня була така ж, як і тепер буває в якого

заможного козака... Сволок гарний, дубовий, штучно

покарбований... І лавки були хороші, липові, із спинками, да ще й

килимцями позастилані. І стіл, і божник із шитим рушником

округи... Кругом стін полиці, а на тих полицях срібні, золоті й

кришталеві кубки, коновки, пляшки, таці і всяка посудина”.

Будинок Гвинтовки постає справжнім панським

помешканням, і Куліш акцентує на цьому увагу: „Будинки в сього

значного козака були не Череваневих: гонтова криша височенна, у

два п ятра, а в криші вікна повироблювані і різаною мережкою

скрізь гарно облямовані. Зверху криші по ріжках шпилі, а наверх

комина вертиться по вітру залізний півень. Панський будинок був. А

посеред двору в Гвинтовки стояв стовп, і в стовпу усе кільця, то

залізні, то мідні, то срібні. Ото знак, що простий козак або

посполитий в яжи коня до залізного, а хто значний козак, то до

мідного як же хто рівня господареві, так той уже до срібного”

(П.Куліш. Чорна рада).

10. З повісті Г.Квітки-Основ'яненка "Маруся", драми-феєрії

Лесі Українки "Лісова пісня", новел В.Стефаника, оповідань І.

Франка (на вибір) підберіть відповідний уривок, випишіть лексичні

діалектизми, попередньо тематично їх згрупувавши (назви знарядь

праці, одягу, страви та ін.).

11. Життя селянина, трудові обов язки представлені у

фразеологізмах:


мілко (неглибоко) орати, орати носом, як плугом одорав, як

плугом оре ходити за плугом.

Що означають подані фраземи?

12. У селах зустрічаються такі вислови:

заробляти (добувати, зводити) кривавими мозолями

натирати/ натерти мозолі (мозоля)

своїм (власним) горбом

брати /взяти [своїм] горбом

гнути горба (горб)

тримати на своєму горб .

Що означають такі вислови? Чи існують у вашому селі

відповідники до цих фразем? Наведіть приклади. За можливості

доповніть відповідь відео-, аудіозаписами розмов з жителями сіл,

здійсненими під час фольклорно-діалектологічної практики.

13. Укладіть словник діалектизмів на матеріалі творів

О.Маковея („Три політики”, „Вдячний виборець”, „Криваве поле”,

„Інвалід”, „Мертве місто”, „Братання”, „Ярошенко”). Поясніть їх

значення.

14. Підготуйте аудіо- або відеозапис розповіді представників

старшого покоління про обряди Вашого села (міста). Проаналізуйте

діалекти Вашої місцевості.

15. У поданому уривку замініть діалектизми літературними

відповідниками. Чи змінилося смислове навантаження твору від

цього.

Сестри знов сидять собі надворі, на присбі, та, от як і того вже

дівкам заряд, - регочуться та судять других дівок, що в храму були:

ба ся мала згрібну сорочку, ба ся мала подерті чоботи, ба та знала

гуляти, а в тій урвали хлопці морщення, ба друга знов випила

порцію горівки відразу (ніби вони так не п ють, лиш аби ніхто не

видів), ба ся знов сяк, ба та знов так, - от що й робили би більше. До

того ж посходилися від сусід дівки – ярмарок, та й годі! Аж брат

мусив вийти та їх в сад нагнати, бо були б не дали нені відпочити.

Лиш сестричка Марічка не була межи ними, - лежала вона собі,


сердешна, в пасіці, та так і плаче тихесенько, ніхто не знає чого, а

приповістися і мені навіть не хотіла, не так аби кому другому

казала.

(Ю.Федькович. Люба-згуба)

16. Які назви для дерев′яного посуду відомі або були відомі

раніше у вашій місцевості. З якою метою вона використовувалася?

Зарисуйте її.

17. Який глиняний посуд побутує або побутувував у Вашій

місцевості? Яке його призначення?. Чим різновиди посуду

відрізнялися один від одного - розміром, формою, функцією?

Опишіть все детально.

18.Підготуйте науково-дослідницькі роботи на тему:

“Функція діалектизмів в оповіданнях Б. Грінченка”,

“Назви весільного обряду в творах Г. Квітки-Основ яненка”,

“Символічне значення слів “ластівка” та “зозуля” у фольклорі

Сумщини”.

19.Для назви хати – сільського одноповерхового житлового

будинку – у говірках Східного Полісся вживаються такі слова:

хата, дом (дім), домик, домівка, будинок, оселя. Виявіть, які з

перерахованих лексем уживаються у вашому населеному пункті,

з ясуйте їх функціональну активність. Як називають у вас стару

хату та нову? Чому?

20. У говірках Східного Полісся для називання захищеної від

обвалів зрубом ями вживаються лексеми колодязь, криниця. Які

назви існують у вашій місцевості. Чим це зумовлено?

21. Перед вами фрагмент студентського дослідження

"Семантика слів з коренем - вор –". Чи згодні ви з таким

поясненням? Які лексеми з цим коренем вживані у вашій місцевості,

яка їх семантика?

Зверніться до тлумачного словника й випишіть значення цієї

лексеми.


Корінь - вор - спільний для слів: ворото, хвіртка, воротиця,

коловорот, двір, одвірок. У давньоруській мові слово ворь означало

"огорожа, обгороджене місце". Старослов янське слово ВРАТА

пов язане з дієсловом verь - запирати та іменником vоrь - огорожа,

"верать" сунути, вкладати, ховати.

На Сумщині зустрічаються цей корінь входить до низки

діалектних назв: ворото (воротко) - ворітний стовп, який

обертається в дерев яному бігуні; верея (ворітниця) - стовп, на який

навішується і на якому повертаються ворота (верія, вороть),

воротца - хвіртка в огорожі (хвуиртка, хвортка, фортка, хвіртка).

22. Ознайомтеся з атласами і картами-схемами,

запропонованими у навчальному посібнику В.Куриленка "Полісся:

діалектна ареологія та стратиграфія (Глухів, 2004). Спробуйте

створити власну лінгвістичну карту для характеристики

вживання лексем на позначення страв, назв спорідненості (на

вибір). Для цього накресліть карту-схему Сумської області, позначте

на ній найважливіші населені пункти. Оберіть позначки (трикутник,

коло та ін.) для кожної нижче наведеної лексеми, нанесіть їх на

карту біля кожного населеного пункту. Визначте функціональну

активність лексем.

23.Відомо, що чимало назв рослин пов язано з іменами людей.

Наприклад, іванок, іван-зілля (звіробій); івасик, головатий іван

(конюшина); петрові батоги (цикорій, дикі волошки). Ці назви

мотивуються тим, що початок або пік цвітіння означуваних ними

рослин припадає орієнтовно на час релігійних світ: Івана

Хрестителя, Петра і Павла, Григорія, Миколи (літнє свято).

Поясніть, як виникли назви: даниль (айстра), юрик (петрів хрест),

катерина (лепеха), катеринка (полин понтійський).

Знайдіть подібні назви у говірці свого регіону.

24.*Укладіть словник діалектизмів на матеріалі творів

О.Маковея („Три політики”, „Вдячний виборець”, „Криваве поле”,

„Інвалід”, „Мертве місто”, „Братання”, „Ярошенко”).



Дзендзелівський Й. Програма для збирання матеріалів до

Лексичного атласу української мови.-К.: Наук. думка, 1984.-308с.

Куриленко В. М. До ареології та стратиграфії північних

(поліських) говорів. – Глухів: РВВ ГДПІ, 2001. – 182с.

Громко Т. В., Лучик В. В., Поляруш Т. І. Словник народних

географічних термінів Кіровоградщини. – К.- Кіровоград: РВГІЦ

КДПУ, 1999. – 224с.

Старобільщина: Матеріали фольклорно-діалектологічних

експедицій / Упор: Глуховцева К. Д., Курило В. С., Лєснова В. В. та

ін. – Луганськ: Шлях, 2000. – 128с.

Лисенко П.С. Словник поліських говорів. - К.: Наукова думка,

1974. - 260 с.

Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. -

Запоріжжя, 1992. -Т. 1-4.



Тема 3.2.

Фразеологія - невід'ємний засіб етнопедагогіки

Зміст теми

3.2.1.Оцінна характеристика народних фразем.

3.2.2.Історичний та етимологічний аспекти фразеологізмів

3.2.3. Сміхова основа фразем. Стійкі народні порівняння.

Побажання, прокльони, приповідки, каламбури, їх оцінний зміст.

3.2.4.Слова-символи у складi фразем. Відетнонімні

фразеологізми.

3.2.5.Етноестетика і психологічне навантаження



зiставляти, порiвнювати, узагальнювати етномовнi явища

виконувати етнолiнгвiстичнi дослідження народних фразем


Ключові слова: народні фраземи, стійкі народні порівняння,

побажання, слова-символи

3.2.1.Оцінна характеристика народних фразем

Фразеологія кожної мови завжди глибоко самобутня і

національна, особливо у номінативно-змістовому відношенні.

Вивчення рідної мови, оволодіння її фразеологічним

багатством є необхідною передумовою пізнання світу, формування

духовної етнонаціональної культури молоді. Крім того, системне,

цілеспрямоване вивчення фразеології є важливою умовою

формування мовної особистості, з одного боку, і становлення її

духовних цінностей – з іншого.

Однією із стрижневих проблем сучасної лінгводидактики є

пошуки шляхів і засобів піднесення ефективності вивчення

фразеології в школі. Проблемам збагачення мовлення учнів

фразеологізмами присвятили свої дослідження Л.Кожуховська,

Г.Гребницький.

Згідно з концепцією Л.Булаховського, Ф.Медвєдєва,

Л.Скрипник, М.Шанського, фразеологізми – це стійкі, відтворювані

в готовому вигляді сполуки, що складаються з двох і більше нарізно

оформлених компонентів, граматично організованих за моделями

словосполучень і речень. Залежно від цього фразеологізм виконує

функції номінативно-характерологічні (словосполучення) і

комунікативні (речення).

„Фразеологічна одиниця унікальна як засіб об єктивізації

життя етносу. Якщо навіть окремий (одиничний) вираз може

служити засобом пізнання, то впорядкована й разом подана

числення кількість прототипів вторинних мовних знаків створює

картину фразеологічного світу, яка входить до „мовної”, а та, в свою

чергу, до загальної картини світу”, „це те, що йде передусім від

людини чи етносу, результат людського сприйняття, фантазій,

мисленнєвих процесів і перетворювальної дійсності.” [Жайворонок В.В. Символіка народного та авторського (крилатого)

слова й виразу // Мовознавство. – 2005. - №3-4. – С.138-147; Пашковська Г.


Фразеологічні одиниці на позначення мовлення: етимологічні етюди //

Київська старовина. – 2005. - №4. – С.122-130]

3.2.3. Сміхова основа фразем. Стійкі народні порівняння.

В основі традицій національного гумору – привітність,

щирість, доброзичливість до співрозмовника, шляхетність. Вони

розвивають емоційно-вольову сферу людини, сприяють дружнім

стосункам між людьми, є громадським фільтром здорової народної

моралі.

Український народ спрямований на продуктивну взаємодiю iз

сусiднiми етносами, а отже, на діалог культур. Про елементи такої

народної концепцiї „дiалогу культур” свiдчать етикетнi приписи

щодо родинного, внутрішньо-етнiчного та мiжетнiчного

спiлкування. Перекладаючи паремії з однієї мови на іншу потрібно

знати особливості ментальності кожного з народів.

Наприклад, міркування над російськими та українськими

прислів ями допомагають визначити оцінні функції народної

моралі, традицій у різних культурах. В українців достатньо

розвинене почуття особистості, прагнення до громадської

справедливості, м який, хоч і грубуватий гумор, підсміювання

насамперед над собою.

Порівняймо:

А Васька слушает да ест – А кiт ковбаску уминає, неначе й не

до нього рiч.

В арсеналі українців збережені вислови-вибачення:

Вибачте на сiм словi.

Прошу, простiть на словi.

Контрольні запитання

1.Яка семантика фразеологічних зворотів?

1.1.наш брат, зведена сестра, наречена сестра, молочна сестра,

як сестра з братом, зостатися сиротою, узятися сиротами,

казанською сиротою прикидатися.

1.2.батькiв син, блудний син, Божий син, вражий син,

названий син, мамина дочка, синок


1.3. ласкавий хліб, легкий хліб, лежаний (лежачий) хліб, свій

хліб, тяжкий хліб, хліб насущний, їсти казенний хліб, переїсти хліб,

недаром хліб їсти.

1.4. багато важити, збити з пантелику, битий шлях, відводити

душу, вільний птах, майнути думкою.

1.5. іти на лад, не в ладах бути, не в лад, нi ладу нi складу, на

всi лади, на один лад, на свiй лад, виходити з ладу, виводити з ладу,

ставати до ладу.

Творчі, пошуково-дослідницькі завдання 1. Окресліть спектр значень слова "лад". Складіть текст,

використовуючи подані вище сполуки.

2. Одним з мовних засобів дотепу є каламбур. Поміркуйте, як

народилися такі вислови-каламбури:

набалакати сім мішків гречаної вовни і всі неповні

сім п ятниць на тиждень.

Нашому тинові двоюрідний пліт

через вулицю бондар

свояк з лівої щоки.

3. З’ясуйте семантику діалектних фразеологічних зворотів та

прислів'їв:

як віз негашений

казати гусим добридень

не будь тим, хто землю риє

хоть дрова на голові рубай

за спання нема коня

зимувати на каждому слові

плести сухого дуба.

Біс біду перебуде: одна загине – друга буде.


Сердилася баба на торг, а торг про те й байдуже.

Навчить біда з салом коржі їсти.

У серці скребтиме миш.

Дай Боже пити, та не впиватись говорити, та не проговоритись.

Горівка не дівка - не треба її цілувати - з ума зведе і сама пропаде.

4.Охарактеризуйте семантичну палітру слова "довгий" у

сталих сполуках:

мати довгі вуха, мати довгі руки,

довга пісня, у вола язик довгий, та говорити не може,

довгий ящик, довгий карбованець, довгі літа, довге життя.

5. Словосполучення "бабине літо" з болгарської мови дослівно

перекладається як "бідняцьке літо", з англійської мови - "індійське

літо". А що означає цей фразеологічний зворот в українській мові?

6. Про що свідчать фразеологічні відповідники в різних мовах?

Яке значення цих висловів?

укр. коли рак у полі свисне

рос. коли рак на горі свисне

монг. коли хвіст верблюда досягне землі, а роги гірського

козла – неба.

6. Поміркуйте над семантикою поданих порівнянь:

Набрид, як гірка редька.

Робить, наче мокре горить.

Розбирається, як баран у зорях.

Товчеться, як Макар у пеклі.

Хата чужая, як свекруха лихая.

Живе, як горобець під стріхою.

Зуби, як частокіл.

Старому піч, як малому колиска.

Темно, як у погребі під діжкою.

Говорить, як з бочки.

Лисий, як бубон.


Торохтить Солоха. як діжка з горохом.

Як горох при дорозі, хто повз проходить, той і скубне.

Ласий. як кіт до ковбаси.

7. Доберіть до українських прислів’їв російські відповідники,

З’ясуйте відмінне і спільне в них, поясніть значення кожного з них.

Забажалося мерзлого в петрiвку.

Буряк не дурак: на дорозi не росте, а все в огородi.

Як твоє не мелеться, то не бiгай з кошиком.

Прийшли непроханi, пiдемо некоханi.

Почастую тим чаєм, що ворота пiдпираєм.

Пiд лихий час i кум за собаку.

Дорогi гостi та в середу трапилися.

Не з одного колодязя воду пив.

Перейшов уже крiзь сито й решето.

Не потурай журбi - вона тебе ножем пiд серце, а ти їй пiд нiс

перцю.

Не кажи те, що знаєш, а завжди знай те, що кажеш.

Лежить собака на сiнi - i сам не буде їсти, i другому не дасть.

Язик, язиче, в менi сидиш, а менi добра не зичиш.

Вода и камень точит.

Язык мой - враг мой.

Худой мир лучше доброй ссоры.

Слово - серебро - молчание - золото.

Слезами горю не поможешь.

Сапожник без сапог ходит.

Прошел огонь и медные трубы.

Незваный гость - хуже татарина.

Жди у моря погоды.

Есть квас, да не про вас.

Губа не дура, язык не лопатка - знает, что горько, что сладко.

8. Прочитайте порівняння, що існують у різних народів. Яким

українським порівнянням вони відповідають?

Болг. Стрункий, як саджанець очі карі, як переспілі вишні


Чех. і нім. Рот великий, як ворота очі, як оксидована сталь

довгий, як дердина ніс великий, як еркер

Нім., швейц. Тонкий, як хворостина

Фін. Стрункий, як хворостина верби Рум'яна, як троянда Рот

маленький, як суниця

Англ. Червоний, як троянда (рум'яний, здоровий) Червоний,

як вишня Незграбний, як щеня Чорний, як ебенове дерево, як

гагат Чорний, як бурштин

Кит. Рум'яний, як пес Очі зелені, як виноград Струнка, як

лоза.

9. Охарактеризуйте порівняння, побудовані на фольклорно

маркованих зіставленнях людини і рослини.

Орися, як біла тополя в леваді. ...Орися поміж ними, – і як мак

у городі всі квіти закрашає, так вона сиділа поміж своїми дівчатами.

Покохала Маруся Прохора – мов хмелина коло нього в ється.

Кажуть, в Обушихи Дочка – як калина. Схилилась над братом, У

чорних серпанках, Як верба над водою... (З творів П.Куліша).

10. Які народнопоетичні засоби виразності наявні в цих

реченнях?

І очі, мов зорі, тихо, любо грають. Маруся, мов зоря красна...

За сю мову наградив мене Яків Дундученко поглядом таким, наче

сонце з-за хмари визирнуло. Місяць почав ізіходити рогом у землю

вперся, піднявсь угору. ...Тілько зорі всміхнулися. Вечір насупився;

кукурікнули на сідалі півні. Мов я на Божий світ народився, мов

уперше побачив, як сонечко за землю криється і Божа роса холодом

по полю дише. Місяць у церкву крізь ґрати зазирає, щось ніби

шамкає...Про Жовтії Води І про Корсунщину Шепче вітер по

дібровах. Солов ї з обох боків ставу по вербах висвистували

озвалася вода стома голосами. Зорі наче потонули в ставу і поуз

берег тремтіли, розливались іскорками та й знов у глибину

поринали і тихо в глибині сяли, ти б сказав, розмовляли з небесними

зорями. Закричали страшним криком Всі луги й діброви Та й

замовкли, – ведуть люде Тихії розмови. (З творів П.Куліша)


11.З’ясуйте семантику фразеологічних зворотів і джерело їх

походження:

нитка Аріадни -

ріг Амальтеї -

яблуко розбрату -

шлях на Голгофу -

Кесареві – Кесареві, а Богу – Боже -

наріжний камінь -

12. Поміркуйте, які із поданих україномовних перекладів

словосполуки „жыли-были” (рос.) є правильними:

жили-були, жили собі, були собі.

13. До поданих фразеологізмів доберіть синонімічний ряд:

ні Богові свічка, ні чортові кочерга

з дощу та під ринву

намазати п яти салом

а хура й досі там

за царя Панька

Для довідок: дати тягу утікав від вовка, та натрапив на

ведмедя уникав диму, та й упав у вогонь ні пава, на ґава та ін.

14. Користуючись Біблією, доберіть контекстуальний

портрет до поданих фразеологізмів.

Адамове яблуко [Єванг. від Івана, 20:19-29]

Хома невіруючий [Бутя, 3: 1-24]

Голос волаючого в пустелі [Єванг. від Марка, 1:2-4]

Вавилонська башта [Буття 11:1-9]

Наприклад:

„Умити руки” [Єванг. від Матвія, 27:24]

Умив свої руки і сказав: „Я не винний у крові Його! Саме ви

побачите...”

Первинне значення: Умивання рук на знак невинності – це

старозавітний звичай.


З’ясуйте на основі контексту первинне значення біблійних


15. Шляхом студіювання нижче вказаних джерел, підготуйте

повідомлення про етимологію фразеологізму „За царя Гороха”. [Герасимчук В. Власні імена в українських фразеологізмах //

Дивослово. – 2005. - №4. – С.43-47 Ужченко В.Д. Народження і життя

фразеологізму. – К.: Рад. школа, 1988. – 134с. Фразеологічний словник

української мови. У 2 книгах. 2-ге видання. – К.: Наукова думка, 1999. – кн.1-

2.]

16. Втіленням яких національних рис є образ Івана в

українських прислів’ях? Про що це свідчить? Доповніть наведений

ряд прислів’їв.

Що вільно панові, то не вільно Іванові.

Івана Івановича з себе корчить.

Мудрий Іван по шкоді: коні вкрали, тоді він стайню зачинив.

17. Напишіть твір-роздум про оцінну характеристику

власних імен в українських фразеологізмах.

18. З якою метою письменники у своїх художніх творах

використовують трансформовані (видозмінені) фразеологізми?

Вірунько, не самими кошиками людина живе.... (О.Гончар)

Я ж Вам махнув рукою, а Ви не повели й ногою. (М.Стельмах)

Треба вміти розкинути мислію по древу. (М.Стельмах)

З’ясуйте початкову форму підкреслених фразеологічних

одиниць, їх спосіб творення. Доповніть поданий ряд

трансформованих фразем із творів українських письменників.

19. Укладіть міні-словник фразеологічних одиниць до одного із

творів М.Стельмаха (за вибором).

20. Поміркуйте над значенням фразем. В якому стилі

виявлення вони вживаються? Які асоціації викликають в житті ці

імена? Для підтвердження міркувань наведіть приклади з


На тобі, Гаврило, що мені немило.


Який Сава – така і слава.

Їж, Мартине, мати ще підкине.

Торохтить Солоха, як діжка з горохом.


Демський М. Українські фраземи й особливості їх творення.-

Львів.-1994.-62с.

Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я. Та ін.

Українські символи.- К.: Редакц. часопису "Народознавство".-

1994.-140с.



Кононенко В. Шляхами народних приповiдок. -К., 1994.-114с.

Намакштанська І., Романова О. Світ тварин у світі фразеології

//Урок української.-2000.-№8.-С.22-23.

Рогач О. Відетнонімні фразеологізми //Дивослово.-1997.-№4.-

С.15-17.

Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму.-К.:Рад.шк.,

1988.-134с.




Тема 3.3.

Український мовленнєвий етикет

Зміст теми

3.3.1.З iсторiї мовленнєвого етикету. Етимологiя лексем на

позначення вiтання

3.3.2.Сучасний мовленнєвий етикет. Емотивні і структурні

зміни в україномовному етикетному спілкуванні

3.3.3.Етикетні слова-теми (пан, добродій, пані, панно, пане-

товаришу)


3.3.4. Епістолярний етикет - невід′ємна частина історії

української мовленнєвої культури.


зiставляти, порiвнювати, узагальнювати етномовнi явища.

Ключові слова: мовна культура, етикетне мовлення, етикетні

слова-теми

3.3.1.З iсторiї мовленнєвого етикету. Етимологiя лексем на

позначення вiтання

На сьогодні з явилось чимало розвідок, присвячених

мовленнєвому етикету. Першою спробою лінгвокультурологічного

підходу до мовленнєвого етноетикету вважається праця

Я.Головацького "Слова вітання, благовенства і обичайності у

русинів" (1847), у якій науковець уперше визначив

етнопсихологічні особливості українського мовленнєвого етикету,

вказав на його зумовленість загальною культурою, освіченістю,

традиціями народу, підкреслив генетичний зв язок ритуалізованих

формул із дохристиянськими уявленнями й віруваннями наших

предків.

Етимологiя лексем на позначення вiтання цікава. Зокрема,

коренем слова "привiт" вважається давньоруське слово "ветвь",

тобто гiлка дерева. Спорiдненi з ним слова "вiття", "вiче". У

"Словарi української мови" Б.Грiнченка подано такi однокореневi

слова: "привiтати", тобто "принять", "приветствовать"

"привiтатися", тобто "поздороваться". У словнику є також слово

"привiтниця", що означає "приветливая женщина".

Етимологiчно спорідненими є також слова "здрастуйте",

"дружина", "держава": в поданих словах видiляється корiнь дер-,

"дерево". Отже, коли ми говоримо:"Здрастуйте", то бажаємо людинi

бути "гарним деревом", тобто здоровим.

У селах використовувалось привітання "Здрастуйте у Вашiй

хатi", "Доброго здоров'я, мир вашому дому!", збеpігались звичаї

"шапкування": люди старшого вiку, проходивши один повз одного,


трохи пiднiмали головний убiр, а коли це була статечна i в лiтах

людина, навiть придолонювали до грудей руку.

Етимологiя лексеми "добрий" тяжіє до iндоєвропейського

слова "dhabh" – "форма, посуд, рiч, знаряддя, iнструмент".

Виготовлення предметів першої необхідності і прикрас сприяє

виникненню слів "вигода", "користь", "благо" і, як наслідок, оцінних

понять прекрасного, доброго, благородного. З цього семантичного

комплексу кореня доб-, розширеного суфіксами -р(о), випливає

значення спільнослов'янського іменника "добро" - "майно", "щастя"

і прикметника "добрий" - "заможний, знатний, родовитий".

Вітання "добрий день" є одним з найпоширенiших. Значно

рiдше зустрiчається стягнена форма "добридень", наприклад:

"Марiя весело, як зайшла: - Добридень вам, дiвчата! - i тодi

крутнулась на каблуцi, як дiвка, i очима по хатi" (А.Головко).

Носiї схiднополiських говiрок уживають також такi вислови:

добрий ранок, до побачення, до зустрiчi, на все добре, бувайте

(зоставайтесь здоровi), iдiть з Богом, щасти Вам.

Подекуди в селах Сумщини зберiгся етикетний вираз

"добридосвiток", записаний лексикографом Б.Грiнченком .

В українських селах побутували (а подекуди вживані і

сьогодні) такі фраземи-привітання:

Слава Богу Iсусу Христу! Дай, Боже, час добрий.

Будьте здоровi з тим, що сьогоднi.

Здоровi були та людям милi.

Моє вам шануваннячко, спаси вас, Боже!

Фраземи-відповіді містили подяку і побажання: Дякую. Дай,

Боже, і вам!

У свята жителі сіл використовували особливi вiтання:

Наприклад, на свято Рiздва віталися: "З Рiздвом Христовим!" або

"Христос рождається!". Їм вiдказують: "Славiте його!" або

"Славiмо його!"

На свято Маланки вiталися таким чином: "З Маланкою будьте

здоровi!" На свято Пасхи: "Христос воскрес!" , "Воiстину воскрес".

На будь-яке свято використовувалось вітання "З святим днем

будьте здоровi!".

Фраземи-благословення висловлювали, коли людина починала

важливу справу, вирушала в дорогу. Наприклад:


Ми благословляємо, i хай тебе Бог благословить, Мати Божа,

на все гаразд!

Дай, Боже, спiшно та охотно робити!

Дай, Боже, час i пору добру! Бог на помiч!

Боже помагай! З Богом!

Щоб у вас руки не болiли!

Дай, Боже, щоб робилося, не псувалося! Дай, Боже, на

прожиток!

У фраземах-побажаннях виражені поетичнiсть, виразнiсть

художнього свiтосприйняття i тонкої життєвої спостережливостi. В

селах Сумщини збережені і до сьогодні такі побажання: А батьковi

твоєму, щоб жито родило!

Доброму чоловiку продовж, Боже, вiку!

Хлiб-сiль вам! Щоб вам жилося-булося, щоб у вашiм житi

колосся велося!

Щоб тебе добра година знала!

Поглибленню почуттiв пошани до piдної мови, звичаїв i

обpядiв, розвитку iнтеpесу до iстоpiї та культуpи piдного кpаю,

пiдвищенню твоpчої iнiцiативи i самостiйностi, фоpмуванню

культуpи спiлкування з пpедставниками piзних веpств населення

сприяє пошукова дiяльнiсть у селах.

3.3.3.Етикетні слова-теми (пан, добродій, пані, панно, пане-

товаришу)

Упродовж вiкiв українці використовували двi основнi форми

шанобливого звертання: типову українську "добродiю" i

захiднослов'янську "пане". Потрібна певна культура взаємин, щоб

уміти відчувати момент, коли доречно вживати ці слова, адже у

процесі історичного розвитку вони "пережили" складні часи.

Зокрема "досить нестійкою" виявилася оцінна кваліфікація

лексеми "пан",- зазначає мовознавець В.Кононенко [28:24]. У ХІХ -

на початку ХХ ст. у живому мовленні, у творах класиків української

літератури словом пан називали представників привілейованих

верств, паралельно в багатьох фольклорних жанрах це слово

вживалось як шанобливе найменування особи.

У художній літературі зустрічаються такі звертання: панове

козаки (з військового життя), панове громадо (з громадського),


панове товариші (з виробничого), пане-майстре (фахівець у своїй

справі), пане-брате (приватного життя) [27: 55].

У 20-х роках ХХ ст. звертання, поширені як позитивні ("пане

Дмитре", "панно Ольго"), починають витіснятися словом

"товариш": саме таким чином можна було врятуватися від підозрінь

у симпатії до націоналістичних ідеалів. Сьогодні звертання "пане"

поступово набуває позитивної оцінки.

Етика спiлкування кожного народу позначена рисами

національної специфіки. Зокрема в англійській мові немає

займенника "ти" (він почав виходити з ужитку в ХVІ ст. й замінився

займенником "ви" на початку ХVІІІ ст.), тому англомовні народи на

всіх кажуть "ви". В українській мові використовуються обидва

займенники "ти" i "ви".

Мовознавці стверджують, що стародавнiм європейським

народам звичай звертатися один до одного на Ви не був вiдомий.

Можливо, він був занесений у їхнi мови зi Сходу, де ця пошанна

форма звертання була тiсно пов'язана з формою власного

звеличення "Ми" і розвинулась під її впливом. Називаючи свою

особу займенником "ми", греко-римськi iмператори мали на увазi i

себе i своє найближче оточення. Пошанна форма спочатку

вживалася у панiвних колах, а згодом проникла в мiщанське та

селянське середовище.

Пам ятки засвідчують, що пiдлеглий феодал у Київській Русі

звертався до свого володаря так само на ти, як i володар до

пiдлеглого. В листуваннi Богдана Хмельницького з московським

царем Михайлом Федоровичем обидвi сторони звертаються один до

одного на "ти". Наприклад, Михайло Федорович починає один iз

своїх листiв до українського гетьмана так: "писал к нам, великому

государю, к нашему царскому величеству, гречанин Иван Петров,

что ты, гетьман Богдан Хмельницкий..."

Стародавня слов янська формула звертання на "ти"

залишається в Бiблiї i в молитовних текстах як звертання до Бога.

Зазначимо, що в англiйськiй мовi займенник "thoy" уживається

тепер у поетичнiй мовi як звертання до Бога, у рештi випадкiв його

витісняє займенник "you".

Звернення на "Ви" з давнiх-давен було і залишається формою

вияву пошани дiтей до батькiв i молодших вiком до людей старших


або до незнайомої людини (безвідносно до віку). Досить виразним

може бути вживання форм числа особових займенників і

відповідних їм дієслів, що знайшло вiдображення у творчостi

класикiв.

Гафiйка в повiстi М.Коцюбинського "Fata Morgana" говорить

матерi: "Ви не журiться, мамо. Я пiду в найми".

I зараз ще в українському селi ця пошанна форма є звичайною.

3.3.4. Епістолярний етикет - невід′ємна частина історії

української мовленнєвої культури

Сьогодні з являються праці, в яких аналіз творчості

письменників здійснюється “крізь призму письменницького

листування” ( С.Гальченко, А.Гуляк, Р.Гром як, Р.Доценко,

В.Дудко, А.Крат, М. Назарук та ін).

Відомо, що значну епістолярну спадщину залишив

Г.Сковорода: це і листи до свого учня й друга М. Ковалинського,

інших адресатів, і передмови до багатьох творів, і лист-трактат про

байку як жанр художньої літератури.“Байки Харківські”

Г.Сковороди відкриваються зверненням до “Любезного пріятеля”. В

адресованій П.Панкову передмові автор пише: “Немає смішнішого,

як розумний вигляд з порожнім нутром…Т.Шевченко

використовував епістолярій у повістях “Художник” і “Близнецы”.

В епістолярній спадщині П. Куліша представлені роздуми про

шляхи розвитку української мови і літератури, мови, формування

особистості українця, критичний розгляд окремих творів (“Листи з

хутора”, “Чого стоїть Шевченко яко поет народний” та ін.). Зокрема,

“Зазивний лист до української інтелігенції”містить роздуми

видатного українського письменника про роль української мови в

духовному житті народу, заклик до всіх, хто працює на “духовній

ниві”, “духа не угашати” на шляху поступу й боротьби за

ствердження нації.


1.Яку функцiю вiдiграють вислови мовленнєвого етикету в

поданих текстах?


1.1. Здоровi були, бабусю! Здоров, земляче - Доброго здоров'я!

Прийшов Iван до батька. - Добридень, - каже, - вам! (Нар.казка)

1.2.Любив я, коли хтось на дорозi вночi, незнайомий,

проходячи повз, кликав до нас: "Здрастуйте". I любив, коли дiд

одказував: "Дай бог здрастувать" (Довженко О.).

1.3."Добридень тобi, ясне сонечко яснеє! Ти святе, ти

яснопрекраснеє!" "Гайку, гайку! Дай гриба i бабку, сироїжку з

добру дiжку, красноголовця з доброго молодця".

1.4. "Добривечiр, луги i береги, добридень, вода Уляно, i ти,

земле Тетяно..."

2. Знайдiть серед поданих нижче виразiв вiтання нейтральної,

високої, фамiльярної тональностi:

Доброго ранку. Привiт. Салют. Складаю подяку. На добраніч.

Смачного. Доброго здоров'я зичу. Здорові були. Будьте так ласкавi.

Не вiдмовте менi. Прошу уклiнно. Добривечiр. Здоров. Дозвольте

висловити вдячнiсть. Можна вас попросити. Дякую щиро. Щасливо.

3. У теле-, радіорекламах часто можна почути такі вислови:

"Відтягнись зі смаком!", "Відірвись на всі сто!", "Живи

красиво!", " Шок - це по-нашому!", "Не тормози - снікерсни!"

"Запрошуємо у світ щастя і гармонії "Віспа".

Що це за вислови? Чи стосуються вони мовного етикету?

4.Чому в давнину бажали людинi бути "гарним деревом"? Що

це означало?

5. Поміркуйте над ситуацією:

Ви вітаєтеся із зустрічним "Добрий день!" і чуєте у відповідь:

"Добрий!" Яка ваша реакція? Побудуйте діалог з дотриманням

правил етноетикету спілкування.

6. У художній літературі зустрічаємо такі звертання:

панове козаки, панове громадо, панове товариші, пане-

майстре, пане-брате.

Які функції виконували такі звертання?


Наведіть цитати з фольклорних та літературних творів, в

яких використовуються такі звертання?

7.Запишіть формули мовного етикету, які використовуються

у вашій місцевості.

8. Продовжіть ряд побажань:

Ассалам-алейкум (мир вам), ва алейкум салом (і вам мир),

баркана (дякую), машаллах (щод не зурочити)...

9. Напишіть, використовуючи запропоновані нижче

звертання,

а)офіційний лист б) приватний лист:

Високоповажний пане професоре, шановний добродію,

вельмишановна пані добродійко, ласкавий друже, Вельможна панно

Олександро Григорійовно, Високоповажная, кохана землячко,

кохана моя сестро.

10. Утворіть форму кличного відмінка від поданих загальних і

власних назв:

Громадянин, добродій, достойний, пан(пані), Марія Іванівна,

Ганна Степанівна, Микола Васильович, Надія Дмитрівна, Олег

Петрович, Сергій Якович, Леся Михайлівна, шановний колега, друг

Олександр, пані Катерина, товариш Михайло, пан Іваничук, колега

Тарасенко, Іван Петрович, Галина Сергіївна.

11. Продовжіть цей ряд прощань, виписавши їх з епістолярію

письменників.

Щиро прихильний до Вас П.Куліш, Твій щирий приятель

Панько Куліш, Душею прихильний до вас П.К.

12. Прочитайте уривки з листів відомих письменників. Який

етикет характерний для цих листів?

М.Коцюбинський: З листа до Кобилянської від 12.10.1902 р.:


"Пишу до Вас під свіжим враженням од Вашої повісті

"Земля". Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав

щось таке гарне, таке захоплююче як "Земля". Я просто зачарований

Вашою повістю, - все, і природа, і люди, і психологія їх ,- все це

робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу

таланту, що, од серця дякуючи за пережиті емоції, я радів за нашу

літературу".

Гнат Хоткевич. З листа до Кобилянської від грудня 1902 р.

"В Ваших творах я бачив те, що так рідко зустрічаєш у наших

доморослих українських авторів - пульсація живої мислі, почуття

краси і тонке її розуміння".

13. Познайомтеся з уривками роздумів учнів про роль листів

у житті людини. На вашу думку, чи потрібні такі листи у

третьому тисячолітті? Напишіть твір-мініатюру на цю тему.

“Листи писати потрібно. Коли дитина від їжджає десь із дому,

мати завжди з нетерпінням чекає звістки від неї. І як прикро буває

неньці, коли її син чи донька забувають вчасно написати”

(Лілія К., 9 клас)

“Лист моєму сучасникові”

“Як поживаєш, друже? Чим цікавишся, про що мрієш?

Я не знаю Тебе, але думаю, що Ти такий же, як і я, й проблеми

в нас схожі. Час зараз такий складний, і так важко знайти себе в

ньому. Але потрібно, бо це – основа життя. Тому я бажаю Тобі й

собі сили, наполегливості, натхнення” (Сергій С., 10 клас)

14. Вивчаючи емоційне сприйняття різних типів звуків

представниками східних і західноєвропейських мов, японський

науковець Т.Цунда приходить до висновку, що “рідна мова формує

унікальну культуру і психічний склад кожної етнічної групи, що

певним чином відображається у мовному етикеті”.

Чи згодні ви з цим? Знайдіть етикетні вислови різних

слов´янських народів, які підтверджують цю думку.

15. Коли вживалися в народі такі прокльони? З якою метою

функціонували такі формули?


Коли ж мене покидаєш, покинь хліба їсти, Бодай тобі Господь

не дав із іншою сісти! Коли ж мене покидаєш, покинь хліба-солі,

Бодай тобі не діждати ні щастя, ні долі!

16. Коли висловлювались такі побажання? Яка їх будова? Чи

існують у вашій місцевості паралелі до поданих побажань:

Дай, Боже, з роси, з води!

Дай, Боже, разом двоє: щастя та здоров'я!

Нехай тобi, дитино, прибавить в ручки, нiжки i в животик

трiшки! Боже вас благослови i материними, i батьковими

молитвами!

Хай тобi Бог дає вiк щасливий та довгий!

Нехай Бог дає щастя i здоров'я на многiї лiта!

Хай вам Бог пошле, чого в нього просите!

Хай вас бог подержить на сiм свiтi!

Дай, боже, щоб ти сину, говорив, як по зорях читав!

Щоб ти була багата, як земля, дужа, як вода, щоб у коморi i в

оборi усього було доволi! (Записано М. Номисом).

З Водохрещам будьте здорові! Хай свята водичка зцілить Ваші

тілесні і душевні болі, і додасть оптимізму в завтрашньому дні.

Хай Ангели бережуть Вас і Вашу родину!

Бажаємо вам, щоб сила Вашого духу і оптимізм не дозволили

увійти у Ваше життя недугам, суму, сумнівам, а кожний день був

повноцінним і радісним.

Збризну на Вас свяченою водою,

щоб Ви ніколи не зустрілися з бідою.

Кину Вам на стежку жита,

щоб Ваша сім'я завжди була сита.

А ще – кілька горошинок,

щоб Ви завжди були на вершині,

жменю ячменю –

щоб Ви були і з ріднею.

На стежку ж кину трохи кропиви,

Щоб жалили ноги, а не душу Ви (В.Макаренко).


Що гірке, то гірке, що пити не можна, то люди брешуть, то ж

давайте вип'єм собі на здоров'я, людям – на радість, а ворогам – щоб

несолодко було.

17. Напишіть вітання (віншування) з Різдвом або Великоднем.


Богдан С. Мовлення українських дітей і всесвіт рідного слова

//Дивослово.-1996.-№4.-С.18.

Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування.-Львів:

В-во "СПОЛОМ", 2001.-223с.

Семеног О.М. Мовне родинознавство.- Глухів, 1999.- 50с.

Сивачук Н. Збагачення мовленнєвого етикету школярiв засоба-

ми паремiографiї.- Поч. шк., 1997.- N4. С.50-51.

Ткаченко В.А. Добрий вечiр тобi, пане Господарю" (звертання

пан, панi в українськiй мовi) //Вiдродження.- 1995.-N4.-С.72-73.

Тема 3.4.

Словотвір і граматика в аспекті етнопедагогіки

Зміст теми

3.4.1.Національна специфіка зменшено-пестливих утворень та

складних слів.

3.4.2.Вираження української мовної особистості в морфології.

3.4.3. Вираження української мовної особистості в синтаксисі.


Мета вивчення: Студент повинен уміти характеризувати

етнокультурний оцінний зміст засобів словотвору, граматики,

синтаксичних конструкцій.

Ключові слова: українська мовна особистість, словотвір,

граматика, синтаксичні конструкції.

3.4.1.-2.Вираження української мовної особистості у

словотворі та морфології

У жодній мові немає такої великої кількості емоційно-

забарвлених дериватів, як в українській: матінка, матіночка,

матусенька, дідуньо, дідусь, бабуньцьо, бабусенько, стежечка,

худібка, садочок, віночок, писаночка, гарненько, перстенець,

ягідочка, волики, коники, городчик, гостоньки, перепеличка,

воріженьки). У цих словах знайшли відображення і ставлення до

людини, і обожнювання природи. Риса, властива українській мові, -

це також і поєднання зменшено-пестливих суфіксів з дієслівними

основами: спатоньки, їстоньки та ін.

На сьогодні активізувалися віддієслівні обрядові назви із

суфіксом -ин-: оглядини, змовини, заручини, пострижини,

хрестини із суфіксом -к-: досвітки, зажинки, обжинки.

Продуктивним засобом "обрядового" й фольклорного словотвору

вважається словоскладання, напр.: дівич-вечір, хліб-сіль; чар-зілля,

рута-м'ята.

Українці користуються багатою системою звертань:

"братику", "матусю", "нене", "матінко моя", "мамцю", "татку",

"няню"," татоньку", "мій батечку", "бабусю", "бабцю",

"бабуню","дiдусю", "дідуньо", "доню", "донечко", "доцю", "сину",

"синку"," синоньку"," синочку", "дружино", "чоловіче".

Різнобарвна палітра пестливих звертань до дитини:

"серденько", "ясочко", "сонечку", "зайчику", "рибонько", "золотко",

"крихітко", "голуб'ятко", "пташенятко", "ластівочко","

горобчику".

Слова звертання дають можливість посилювати або

послаблювати вираження почуттів і тим самим коректувати

характер взаємин у бажаному напрямку. Так, звертання "пане",

"панi", "добродiю, "добродiйко", "панове", "товариство"


супроводжуються означеннями шановний, вельмишановний,

поважаний, високоповажаний.

3.4.3. Вираження української мовної особистості в

синтаксисі.

Символізація синтаксичної форми сприяє витворенню низки

лінгвоментальних формул - за зразками словосполучень і речень.

Наприклад, граматична форма "під макітру", що стосується

слов'янського звичаю відрощувати чоловікам довге волосся і

бороду, з часом лексикалізується як стале найменування.

Синтаксичні конструкції в цілому ряді обрядів набувають

символізації. Наприклад: "Сідайте, щоб старости сідали"

(припрошення гостей сідати в хаті, де є дівчина на виданні) "На

щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік -

жито, пшениця та всяка пашниця!" (формула новорічного

віншування в устах посівальника); "На Зелений тиждень не

купаються в річках, щоб русалки не залоскотали".


1. У яких фольклорних жанрах зустрічаються такі слова? На

підтвердження наведіть уривки з текстів.

1.1. мишка-шкряботушка, жаба-скрекотушка, зайчик-

лапанчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик, ведмідь-набрід, кабан-

іклан.

1.2. деревинка, колисочка, синок, золотий човник, срібне

веселечко, двійнятка, матінка, бережок, рибка, голосок, гусятко,

гусочка, крильце, сорочечка, казочка, в'язочка, тоненький,

маленький.

1.3. горобчик, чижик, вівці, овечки, щука-риба, жук, жученько,

коні, ворон-кінь, гуси, перепілка, перепілонька, перепеличка, кози,

райські пташки, воли, волики, соловей, синиця, зозуля, ластівочка,

заїнька, ведмідь, тур, теля, корова;

1.4. мак, огірочки, [корінь-]зілля, катран, барвінок, барвінець,

барвіночок, просо, жито, пшениця, пшеничка, жито-пшениця,


васильчик, кропива, хміль, терен, виноград, рожа, м'ята, рута,

рутонька, калиночка, береза, сосна, верба, дуб;

З якою метою вони вживаються? Які національні особливості

поданих слів?

2. Яку обрядову семантику виконують подані складні слова?

приворот-зілля, ромен-зілля, корінь-зілля, чар-зілля, рута-

м'ята, калина-малина, вишенька-черешенька, розрив-трава, хрест-

трава, переліт-трава, перекотиполе, жито-пшениця, трава-мурава,

яр-хміль, сон-трава, люби-мене, іван-чай, нечуй-вітер, біс-дерево,

бождерево, первоцвіт, зимоцвіт, пізньоцвіт, нечіпай-зілля, рай-

дерево, рай-цвіт.

3. З якими значеннями словотворчі засоби використані в

поданих словах?

Володарка, скрипаль, нишком, красень, колотнеча, крадькома,

зухвальство, узбіччя, мереживо, суглинок, обмаль.

Складіть або випишіть з літературних джерел речення з

поданими словами.

4.Чим відрізняються слова

братерський, братнiй, братський;батькiв i батькiвський?

5.За тлумачним та етимологічним словниками поясніть такі

лексеми: дiтвага, дiтва, дiтваччя, дiтко, дiтний, дитинець, дитун.

6. Які значення надають словам наявні в них словотворчі

елементи:

мегапроект, суперзірка, проурядовий, псевдоблагодійник,

квазіеліта, пост чорнобильський, офіціоз, заідеологізованість,

позаблоковість, спонсорство, бестселерство, кравчукізм,

ваучеризація, клонування, роздержавлення, бомжик, бюджетник,

супербагатій, наддержава.

7. Прокоментуйте складові поданих складних слів:


збори-презентація, цілитель-екстрасенс.

8. У рекламних текстах, ЗМІ є значна кількість абревіатур, що

складаються з іншомовних елементів. Наприклад: RЕN-TV, TV-

дайджест, UMC, BIZ-новини.

Випишіть такі назви з газет і схарактеризуйте їх.

9. Сьогодні в новотворах активно функціонує суфікс -ов-:

відеокліповий, демпінговий, інофірмовий, маркетинговий,

пейджинговий, попсовий, трастовий, файловий тощо.

Якого значення надає такий суфікс новотворам? Складіть

або випишіть з літературних джерел речення з поданими словами.

10. Серед неологізмів, утворених способом складання,

найчастіше використовуються такі елементи:

авіа-, арт-, біо-, гео-, енерго-, кіно-, макро-, міні-, парто-,

психо-, теле-, термо-, транс-, -крат, -кратія, -фобія, -фоб, веб-,

відео-, еко-, євро-, нарко-, -шоу, -мен.

Наведіть приклади таких слів. Складіть або випишіть з

літературних джерел речення з поданими словами.

11.Із периферії в активний фонд повертаються слова, які

донедавна позначалися як історизми. За словниками з΄ясуйте

значення таких слів:

державник, українство, українофоб, українофіл, рукоментний

м’яч, рукометник, віче, речник.

12. Іншомовні основи поєднуються із питомими словами чи

“натуралізованими” запозиченнями у складних словах.

Наприклад: відеосалон. Продовжіть слово: євро..,.

інтернет..., шоу-...

13. Замініть подані запозичення українськими відповідниками:

креативний, електорат, гейм, віртуальний, ексклюзивний,

аутотренінг, аеробіка, бартер, бейсік, брейк, відеодиск,дилер,


дискомфорт, імідж, інтроверт, інаугурація, макіяж, рейтинг,

спонсор, триллер, шоумен, ексклюзивний,піар.

14.Яким чином афікси змінють забарвлення слова "довгий"?

Згрупуйте подані слова за спільністю виконуваних функцій

(довжина, зріст, тривалість у часі.

довжелезний, довженний, довжезний, довгуватий,

довгенький, задовгий, довгий, довгуватий.

15. Якої семантики надають суфікси у цьому тексті?

Ой оце чудне дівчатонько, ой-я, Щосуботоньки їде з містонька

До бабоньки, до бабусеньки, ой, лишає свої інфузорії-туфельки,

Скидає свої лаковані туфельки, Одягає куфайчатко порване, ой-ой-

оєчки, У бабцюлі, у бабусеньки, ой, Взува старі чоботи-шкарбани,

Бабчиині чоботи-чоботищенки, Наносить води повну балію -Ще

відро, ще відро, ще відеречко, Та в баняки, банячища, ой, Та

любисток зімліє в горнятах, Аж зімліє бабусина хата, ой-ой-ой,

Хата, хатуся, хатинонька, Хатусенька, Хата Стріхівна, ой.

-Заворожи мені, бабченько, ой-я, Бабусенько, бабулиня,

бабусенція. Ой, гаряча, ой, бабулик, ой-ой-ой-єчки. Дівулиня,

дівчина, дівогоренько, А бабуся так і вештається, ой-ой,...

Внучка, внученька, студентонька Спить у баби на ряднині під

кожухом, кожушиськом, кожушариськом, На лежанці в цмоки

цмокає, аж оєчки.

А дівуля, дічинина, дівувальниця До кожуха, кожушенька так і

горнеться, А бабуся, бабулиня, бабусенція До дівчиська,

дівчиниська так і тулиться -Сиротина ж, сиротуля, сиропташечка -

Бабумамця, бабутатко, бабусонечко... (І.Драч)

16. У "Словарі української мови" Б.Грінченка наведено

вживані й сьогодні в окремих місцевостях лексеми. Поясніть

значення цих лексем.

матінкувати, матеркувати, маткувати, безматній, Головата

мати, скарбова мати, пані- матка;


дідовід, дідовник, дiдизна, дідичність, дiдiвщина дiдiвство

дiдичанка дiдиччун дiдичня дідизний дідинець.

бабкуватий, бабити, бабитися, бабякь, бабинець, розбабка,

бабизна, бабівщина, бабниця, бабіти.

братанъ, братани, братана, братак, братня, братиця,

братовизна, братки, братщина, братiвщина.

16. Утворіть із пропонованих прикметників та іменників

словосполучення - постійні епітети:

Чисте, карі, широкий, висока, червона, сива, чорні, біле, сивий,

буйний.

Голуб, тополя, брови, очі, кінь, сокіл, вітер, гай, калина, тіло.

Складіть або випишіть з фольклорних та літературних

творів уривки текстів з поданими словами.

17. Поміркуйте, чим відрізняються подані слова:

гребти – гребувати гартувати – гаптувати нудити – нидіти.

18.Подайте характеристику розмовним дієслівним лексемам,

що активно функціонують у мові персонажів прозових творів

П.Куліша, надаючи їй природної невимушеності.

Чого ж, – каже, – ви поторопіли? Батько пошутковав, а в їх

уже й душі не стало” „ – Годі, кажу, вам рюмати .

– Моя премудрость, бгатіку, – сказав Черевань, – знає тілько

налити та випити а там собі мізкуйте, як хотя.

– Хіба ж ти не рад моєму Тараскові, що не хочеш попорськати

його пелюшок. Тобі, мабуть, байдуже, чи виросте з його добрий

козак, чи закорявіє, як жидовча!

Назирив я в полі – огонь кладуть хлопці, ночують...

19. В українській мові існує ціла низка слів, що відображають

найрізноманітніші відтінки поведінки. Прочитайте подані слова. До

яких частин мови вони належать? Які відтінки поведінки вони

виражають?


Так не можна! Не можна! Ніколи! Того не буде! Ні в якому

випадку! Ні, та й годі! Але ж ні! Не так!

Та де там! Та де тобі! Нічого не вийшло! І ні туди, і ні сюди!

Бодай не казати! Шкода. Все даремно. Все пропало. Все дарма.

Ну та що ж?! Як є, так є! По-іншому не можна. А як інакше?

Як буде, так буде. Маємо те, що маємо. Хай так буде! Аби не гірше.

Що зробиш?

Слава Богу! Слава тобі, Господи! Дяка Богові за те! Як добре!

От і гаразд! Добре, що так! Добре, що так сталося! Добре, що

вийшло на добре! Все добре, що добре закінчується. Прекрасно!

Чудово! Те, що треба. Те, що треба було довести. Так, як ми думали.

Так, як ми хотіли. Сталося, як гадалося. Вийшло по-нашому.

Будь ласка. Прошу. Продовжуй, Да-вай-давай. Говори. Дам.

Як хочеш. Як собі хочеш. Роби, як знаєш. Як вважаєш. Як хочеш.

Роби, що хочеш. Поступай, як знаєш. Твоя справа. То твій клопіт.

Хай так буде! Хай там! Нехай собі. Нехай робить, що хоче. Нехай

собі як знає.

Ех, якби! Ех, як - так! Ех, якби ж то! Якби! Ой, коли б то так.

Якби так вийшло... Якби так сталося, гадалося!

Будь уважний! Не спіши! Поволі! Спокійно. Заспокійся. Тихо.

Пильнуй себе. Будь обачний.

Достатньо! Все! Набридло! Кидай то все! Геть! Кінець - і край!

Замовкни! Перестань! Припини! Годі! Цить! Облиште! Негайно

ідіть геть! Відчепись!

Ну, що там? Ну, чого тобі? Ну, як ти? Ну, як ти там? Усе

добре? Усе гаразд? Що? Що тобі? Чим тобі допомогти? Що

сталося? Що з тобою? Що ти хотів? Чого тобі? Ти чого?

Прошу тебе. Будь ласка. Коли твоя ласка. З ласки своєї.

Як добре! Нарешті! Я дуже тішуся! Ой, яка радість! Ой, яка я

щаслива!

20. Прокоментуйте семантику синтаксичних конструкцій.

Визначте їх різновиди.

Ти йому - печене, а він тобі – варене. Ти його хрести, а він

тобі: "Пусти! Одному сонце світить, а другому й місяць не зблисне.

Яке "помагайбі", таке й "доброго здоров'ячка". Як ми Богові, так Бог


нам. І я там був, мед-вино пив по бороді текло, а в рот не попало.

Ось тобі казка, а мені бубликів в'язка. То ще за того царя, коли не

було сухаря.

21. Випишіть з фольклорних і художніх текстів речення -

побажальні формули за поданим початком:

"хай (нехай) буде" (Наприклад: "Нехай вам буде кожна година

щаслива!")

"дай, Боже, щоб …" (Наприклад: "Дай, Боже, щоб пилось і

їлось та й назавтра хотілось!"),

"бувай ..." (Наприклад: "Бувай здорова од припічка до

порога!").

"чим..." (Наприклад: "Чим багаті, тим і раді!").

*22. Ознайомтеся з відеозаписами родинних обрядів у

лабораторії філологічного факультету, охарактеризуйте

психолого-педагогічні аспекти побажальних формул, що

зустрічаються у мовленні жителів певної місцевості.

23. Прокоментуйте зміст вірша. Охарактеризуйте

семантичний спектр слова "рось".

Міркували батьки і діти:

Звідкіля імена, що ми носим?

Наш народ – із роси і води,

Через те і назвався він росом.

Рось, росава, розсішки, роса –

Не прості фонетичні близнята:

То нетлінна вітчизни краса

(Тобі кращої вже і не знати).

Русь, русява, русалка, брус –

Із одненького з ними поля,

Що стелила, немов обрус,

Наша щедра на терни доля.

В нас таки триєдиний Бог

І на будні, й на дні недільні

Для минулих, прийдешніх епох:

Русь і Росіь, і роса – неподільні!


(С.Зінчук).


Вихованець І.Р.Таїна слова.-К.:Рад.шк., 1990.-284с.


досліджень /Мовознавство.-2001.-№5.-С.48-63.

Жайворонок В.В. Українські обрядові мовні формули на

етнокультурному тлі// Слово. Фраза. Текст.- М.: Азбуковник, 2002.-

С. 182-195.


Фpанкiвськ.- 1995.- 57 с.

Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: засоби

вираження категорії оцінки в українській та російській мовах. –

Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора

філологічних наук зі спеціальностей 10.02.01 – українська мова,

10.02.02 – російська мова. Харківський державний педагогічний

університет імені Г.Сковороди, Харків, 2001.

Тема 3.5.

Етнолінгводидактичний аспект


Зміст теми

3.5.1. Етнолiнгвiстичнi розвiдки у словниках української мови.

Робота над створенням етнолінгвістичного словника.

3.5.2. Науково-дослідна лабораторія як форма інтеграції

навчальної, наукової, освітньо-виховної роботи з лінгвокультури

рідного краю.

3.5.3.Інформаційні технології при вивченні

етнолінгвокультури

3.5.4.Методика організації і проведення виховних заходів з

етнолінгвокультури.

Мета вивчення: Студент повинен уміти проводити

самостійну пошукову роботу з етнолінгвокультури рідного краю


добирати дидактичний матеріал, навчальну, навчально-методичну,

наукову, довідникову літературу і використовувати їх у практичній

діяльності

Ключові слова: лінгвокультура рідного краю,

етнолінгвістичний словник, науково-дослідницька лабораторія,

електронні посібники і словники

3.5.1. Етнолiнгвiстичнi розвiдки у словниках української

мови. Робота над створенням етнолінгвістичного словника.

Французький письменник А. Франс назвав словник

"всесвітом, розташованим в алфавітному порядку". Характеризуючи

словник французької мови, він писав: "Подумайте, що на цій тисячі

або тисячі двохстах сторінках збережений геній народу, його думки,

радощі, труди і страждання наших предків і наші власні, пам'ятники

супільного і приватного життя... Подумайте, що кожному слову

лексикону відповідає думка або почуття, які були думкою або

почуттям численної кількості істот. Подумайте, що всі ці слова,

зібрані разом, є витвір душі, плоті і крови нашої країни і всього

людства".

Кожний словник по-своєму цікавий. Для етнолінгвістичних

розвідок корисні тлумачні словники, словники синонімів, антонімів,

омонімів, фразеологічних зворотів. Словник символів подає

парадигми символів із вказівками на їхню форму, значення,

функціонування. Етимологічні словники – особливі. У цьому

словнику майже кожна стаття - результат довгих пошуків,

припущень, титанічних зусиль багатьох етимологів. Відомий

„Семантико-етимологічний словник” І.Огієнка, „Етимологічний

словник слов янських мов” за ред. російського вченого О.

Трубачова, „Етимологічний словник російської мови” Г. Циганенко.

На жаль, в Україні поки що відсутнє повне видання

„Етимологічного словника української мови”, недостатньо й

етимологічний студій.

Цікавими є мовокраїнознавчі словники-довідники,

підготовлений викладачами Волинського державного університету

"Україна в словах" (2004), "Пізнаймо Україну". У цих словниках

представлено матеріал народознавчого краєзнавства,


інформативний зміст якого допомагає проникнути в автентичний

генофонд українського народу. критеріями виділення національно-

культурної лексики укладачі обрали семантичний (за предметно-

логічним змістом), граматичний, функціонально-стилістичний

(виділяються слова, за допомогою яких можна створити

національний колорит, стилізувати текст), перекладний (частина

слів належить до безеквівалентної лексики, позначають реалії,

відсутні в інших мовах), лінгводидактичний (використовуються при

вивченні української мови), частотний (уведені слова відзначаються

порівняно високою частотою вживання в культурологічних

текстах). Для повнішого розкриття змісту слова подані ілюстрації:

українознавчі відомості, типові означення, порівняння, народні

прикмети.

3.5.2. Науково-дослідна лабораторія як форма інтеграції

навчальної, наукової, освітньо-виховної роботи з

лінгвокультури рідного краю.

Розвитку майбутніх учителів української мови і літератури як

культуромовних особистостей значною мірою сприяє діяльність

науково-дослідних лабораторій. В умовах тенденції до

університетизації педагогічної освіти, профілізації загальноосвітніх

навчальних закладів така форма інтеграції навчальної, наукової,

освітньо-виховної роботи спрямовується на створення особливої

творчої атмосфери, забезпечення спадкоємності наукових методичних

знань, самостійності мислення студентів, активізацію наукового

пошуку, активізує вияв складових професійної компетентності.

На філологічних факультетах українських університетів

досліджуються різні наукові напрями, проводяться історико-

етнографічні дослідження традиційної культури регіону, працюють

науково-дослідні лабораторії, зокрема ономастичних і

діалектологічних досліджень, зіставного мовознавства

(Кіровоградський ДПУ імені В.Винниченка) українського

фольклору і народних говорів Придніпров'я (Дніпропетровський

НУ) фольклористики та художнього перекладу (Запорізький ДУ)

лабораторія інноватики в системі філологічної освіти

(Миколаївський ДУ) "В.Сухомлинський і школа ХХІ століття",

"Етнологія Черкаського краю" (Уманський ДПУ). Студіювання


літературних джерел і практичного досвіду підтверджує: проблеми

досліджень наукових лабораторій пов'язані з пошуками нових

підходів до підготовки вчителя-словесника, який працюватиме в

загальноосвітніх закладах різного типу.

Кращі підходи науковців закладів України, Росії, власний

науковий пошук, бажання і наукові можливості більшості опитаних

студентів першого-другого курсів займатися пошуковою діяльністю

спонукали викладачів філологічного факультету Глухівського ДПУ

створити науково-дослідні лабораторії з фундаментальних і

прикладних наук. Окреслимо діяльність цих лабораторій.

Зокрема, науково-дослідна лабораторія "Дослідження проблем

ареології та генези східнополіського діалекту української мови"

(керівник – проф. В.Куриленко) здійснює лінгвістичне та

етнолінгвістичне дослідження східнополіського діалекту

української мови на широкому східнослов янському фоні з

урахуванням принципу історизму, лінгвогеографічного, описового,

порівняльно-історичного та етнолінгвістичного методів. Особлива

увага колективу лабораторії звертається на вивчення мовних,

фольклорних та етнографічних рис етнічної групи горюнів, які

проживають на території сучасного Путивльського району Сумської

області. Зібраний під час діалектологічної практики і

систематизований студентами-пошуковцями етнолінгвістичний

матеріал спрямовується на розкриття широкого кола проблем

етногенезу, глотогенезу та етнокультурної історії слов ян

доповнення науковим матеріалом курсів сучасної української

літературної мови, української діалектології, історії української

мови, історичної граматики української мови, етнографії та

фольклору набуття системних знань з української діалектології

формування умінь досліджувати мовні факти, залучати теоретичний

матеріал для розв'язування нових практичних завдань прикладного

характеру розширення світогляду, виховання потягу до самоосвіти.

За результатами діалектологічних експедицій лабораторії

укладається картотека, видано "Атлас тваринництва у поліських

діалектах", проведено Міжнародну наукову конференцію

"Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та

лінгвогеографічний аспекти".


Концепція науково-дослідної лабораторії "Формування

культуромовної особистості майбутнього вчителя української мови і

літератури" (доц.. О.Семеног), побудована на врахуванні функцій

інтеграції навчальної, наукової, освітньо-виховної роботи. Мета

діяльності лабораторії – реалізувати педагогічні умови

взаємозв'язку навчально-пізнавальної (філологічної, українознавчої,

психолого-педагогічної, методичної підготовки), науково-дослідної

діяльності, навчально-пошукових і педагогічної практик в

педагогічному університеті для формування культуромовної

особистості майбутнього вчителя-словесника, поглиблення

складових його професійної компетентності.

Концептуальна ідея лабораторії – ствердження пріоритету

наукового діалогу із студентами, молодими вчителями -

однодумцями з метою проведення спільного пошуку в галузі

етнокультури рідного краю, в даному випадку Східного Полісся.

Принципами реалізації концептуальної ідеї лабораторії визначено:

взаємозв′язок навчальної і наукової діяльності, наступність (до

творчого пошуку залучаються студенти від першого по останній

курс), етнокультурознавчий, особистісно-діяльнісний підходи,

педагогіка співпраці і співтворчості, креативність, розвиток

здібностей орієнтація на кінцевий результат (захист наукової

роботи, публікація у науковому збірнику, участь у конкурсі

наукових робіт, виступ на конференції). Співробітниками

лабораторії є викладачі, учителі, краєзнавці, студенти.

Функціональна діяльність лабораторії підпорядкована

наступним цілям:

науково-дослідницькій - вивчення культурологічних, соціо-,

етнолінгвістичних факторів впливу на формування національно-

мовної особистості проведення історико-фольклорних,

етнографічних, лінгвокультуро-, лінгво-краєзнавчих,

соціолінгвістичних, літературно-краєзнавчих досліджень створення

фольклорно-діалектного атласу Сумської області

навчально-методичній - підготовка методичного забезпечення

курсів і спецкурсів з фольклору, народознавства, слов'янської

філології, етнолінгво-дидактики та педагогічної практики з

урахуванням освітніх інновацій організація і проведення

фольклорної, літературно-краєзначої, етнографічної практик


керівництво науковими роботами учнів, курсовими, дипломними,

магістерськими роботами студентів

освітньо-виховній - проведення виховних заходів,

фольклорно-етнографічних виставок, олімпіад, конкурсів,

екскурсій, мовних вікторин здійснення профорієнтаційної роботи з

учнями загальноосвітніх закладів і педагогічних коледжів,

популяризація нових освітніх технологій, передового педагогічного

досвіду надання методичної допомоги шкільним науковим

товариствам

- науково-організаційній - здійснює розробку, апробацію,

експертизу і впровадження інноваційних освітніх технологій у

систему мовно-літературної, методичної, психолого-педагогічної

підготовки вчителів-словесників вивчає досвід взаємодії

загальноосвітньої школи, закладів нового типу і філологічних

факультетів педуніверситетів щодо формування національно-мовної

особистості, естетичного виховання учнівської і студентської

молоді проводить методологічні, науково-практичні семінари,

"круглі столи", всеукраїнські конференції, зустрічі з мовознавцями,

етнографами, фольклористами України. Заходи відбуваються за

активної участі студентів – членів лабораторії, які виступають у

ролі організаторів, дослідників, експериментаторів, доповідачів.

Така форма, вважає більшість студентів, сприяє формуванню їх

дослідницької, комунікативної компетенцій, поглибленню

психологічної та педагогічної компетенцій: вони більш виважено

обирають тему наукового дослідження, ґрунтовніше опрацьовують

літературні джерела, намагаються осягнути культуру мови

наукового виступу, педагогіку толерантної дискусії тощо.

-інформаційно-технологічній - створення електронних

посібників, інформаційно-пошукової системи "Традиційна культура

Східного Полісся", електронної версії фольклорно-етнографічного

архіву, що включає текстові та аудіо-, відеоматеріали навчальних

практик, електронного каталогу та повнотекстової бази курсових,

дипломних, магістерських робіт створення відеотеки фольклорної та

етнографічної практик. Це слугує наочним посібником, який

допомагає урізноманітнювати й активізувати заняття з

літературознавчого, народознавчого, мовознавчого, педагогічного,

методичного циклів, створити атмосферу календарного чи


родинного свята, провести зіставний аналіз серії відеофрагментів

відповідного дійства (весілля, народин тощо) різних регіонів,

дослідити психологію головних героїв, унаочнити уроки

української мови і літератури в загальноосвітніх закладах

регіональним матеріалом.

Окрема ділянка роботи лабораторії – створення відеотеки

педагогічної практики із записами уроків української мови,

української та зарубіжної літератури кращих учителів регіону,

країни, лауреатів конкурсу "Учитель року". Широкий спектр

методичних реалізацій, представлений у відеофільмах,

зактуалізовує поглиблене вивчення вузлових питань теми

навчальних занять, створює можливості для внесення змін у

моделювання уроків і виховних заходів, підвищує рівень

пізнавальної діяльності, посилює професійний інтерес.

Діяльність лабораторії здійснюється у кількох формах –

аудиторній (проведення занять і самостійної наукової роботи з

курсів сучасної української літературної мови, українського

фольклору, української діалектології, вступу до слов′янської

філології, інтегрованих спецкурсів) позааудиторній (виконання

пошукових досліджень, підготовка до написання курсових,

дипломних, магістерських робіт, проведення навчально-пошукових

практик, підготовка до уроків та виховних заходів з української

мови і літератури) дистанційній (ЕМНК "Словесник" на лазерних

дисках або в локальній мережі використовувався студентами

філологічного факультету Глухівського ДПУ)

Робота лабораторії здійснюється у фольклорно-

етнографічному, соціолінгвістичному, лінгвокультурологічному,

літературно-краєзнавчому та методичному напрямах. Секція

історико-, фольклорно-етнографічних досліджень представлена,

наприклад, дипломними роботами "Ремесла та промисли

Глухівщини в історико-фольклористичній спадщині”, "Поховальні

звичаї Глухівщини" та ін., секція лінгвокультурознавчих,

лінгвокраєзнавчих досліджень - дипломними і магістерськими

роботами “Лінгвістичне краєзнавство як засіб виховання

національно-мовної особистості учнівської молоді”, "Формування

культурознавої компетенції майбутніх учителів-словесників (на

матеріалі народознавчих дисциплін)", "Культурознавчий аспект у


викладанні української літератури в гімназії", "Мовний етикет

жителів Глухівщини", "Назви спорідненості і родинних зв'язків",

секція соціолінгвістичних досліджень - "Формування мовної

поведінки особистості студента в умовах білінгвізму", секція

літературно-краєзнавчих робіт "Народнопісенна основа творчості

О.Довженка", "Літературне краєзнавство у навчально-виховному

процесі загальноосвітнього закладу" та ін.

При формуванні тематики наукового пошуку враховуються

актуальні проблеми етнокультурознавчої підготовки вчителя-

словесника, який працюватиме в сільському регіоні, коло наукових

інтересів викладачів – керівників наукових робіт і студентів

філологічного факультету проблематика, над якою працює школа,

загальноосвітній заклад нового типу. Лабораторія дає можливість

організувати пошуково-дослідницьку діяльність, створити особливу

творчу атмосферу, що забезпечує самостійність мислення студентів,

сприяє їх науковій ініціативі.

Науково-дослідна лабораторія функціонує на принципах

відкритості і співпраці: діють угоди про співпрацю з лабораторіями

"Етнологія Черкаського краю" Уманського ДПУ, "Інноватика в

системі філологічної освіти" Миколаївського ДУ, філологічними і

методичними кафедрами інших вищих педагогічних навчальних

закладів.

3.5.3. Інформаційні технології при вивченні

етнолінгвокультури

Серед ефективних методів отримання знань – інформаційні

технології. Це допомагає розвинути читацькі навички, пов΄язані з

розширенням інформаційного кола, набути вмінь укладання власної

електронної бібліотеки з етнолінгводидактики, розвивають

лінгвістичну, мовну, методичну компетенції, формують педагогічне

мислення.

Майбутньому вчителеві-філологу завжди необхідно мати

поряд, "під рукою" різні словники, енциклопедії, довідкові

матеріали, бібліотеку художньої і фахової літератури, орієнтуватися

в новинках філології тощо. Тож Інтернет прийде в цьому випадку на

допомогу.


Філологічні сайти поступово наповнюють мережу Інтернет: на

освітньому Інтернет-проекті Nova mova, сервері "Весна"

пропонуються студії з української мови, культурології, перекладні

словники український лінгвістичний портал інформує про діяльність

Українського мовно-інформаційного фонду НАН України щодо

створення лексикографічної комп ютерної системи "Словник

української мови". Дедалі більшу увагу проблемі впровадження

інформаційних технологій приділяють вищі навчальні заклади

України: створюється Національна науково-освітня інформаційна

мережа України проектуються інформаційні ресурси навчально-

наукового характеру, комп′ютерні презентації словників, підручників з

професійно-орієнтованих дисциплін (Центр освітніх технологій

Миколаївського ДУ, Київський НУ культури і мистецтв

Тернопільський НПУ та ін.) розробляється мережа віртуальних

наукових і навчальних лабораторій, електронних бібліотек, сайтів

навчально-наукових практик, етнокультурознавчої пошуково-

дослідницької роботи (Кіровоградський ДПУ, Інститут

українознавства імені І.Крип'якевича НАН України випущено

каталог освітніх, у т.ч. інформаційно-комп ютерних інновацій).

У відкритому Інтернет-просторі України знаходяться електронні

підручники Г.Лозко "Українське народознавство", І.Огієнка

"Українська культура" та ін. Сервери вищих навчальних закладів

поповнюються мультимедійними книгами. На сайтах розміщені:

електронний підручник із сучасної української мови "Морфологія"

(наук. керівник проекту – Н.Дарчук, Київський НУ імені Тараса

Шевченка), навчальний проект "Мовний калейдоскоп. Культура

усного і писемного мовлення" (керівник проекту – О.Сербенська,

Львівський НУ імені Івана Франка). Перевагою електронних

навчальних засобів, створених за Web-технологією, є те, що

користувач гарантовано отримує доступ до останньої версії

розробленого продукту, може працювати з нею самостійно й

оперативно, а автор може постійно оновлювати і доповнювати зміст

без додаткових матеріальних витрат. Важливо і те, що в

електронний посібник інтегровано механізм навігації. Навчальний

засіб може виконувати діагностуючу функцію, що доволі нелегко

реалізувати у традиційному посібнику.


Схвально в цілому оцінюючи електронні ресурси із

психолого-педагогічних позицій, зазначимо і їх недоліки.

Слід констатувати, що характерними рисами більшості

електронних посібників є їх надлишкова нагромадженість, певна

смислова хаотичність, не завжди витримані принципи науковості,

системності, чіткого структурування, естетичності. Web-

розробникам необхідно знайти спільні для всіх предметних галузей

форми організації навчальних матеріалів і враховувати їх у побудові

спеціалізованих програмних засобів. Проблемою залишається і

вибір форми (текстової чи аудіовізуальної) представлення

навчального матеріалу.

В якості інформаційної підтримки самостійної роботи

студентів нами розроблено електронний навчально-методичний

комплекс "Словесник" Мету впровадження такого комплексу

вбачали в побудові цілісної системи інформаційного забезпечення

взаємопов'язаних складових професійної підготовки – навчально-

пізнавальної, науково-дослідної діяльності, комплексу практик – на

засадах культурознавчого, особистісно-, компетентнісно

зорієнтованих підходів, удосконаленні насамперед інформаційної та

дослідницької компетентності студентів-філологів.

У комплексі представлено Web-посібник "Мовне

родинознавство" та Web-практикум "Етнолінгводидактична

культура вчителя-словесника" побудовані з урахуванням ідеї

взаємпов'язаного вивчення мови і культури на основі діалогу мов і

культур. Посібники наповнені регіональним матеріалом (розвідками

про назви спорідненості і свояцтва, родинної обрядовості,

ойконімів Глухівщини). Web-практикум складають програма

спецкурсу, список наукових джерел, глосарій, система

багатоваріантних форм контролю навчальних досягнень

(контрольні, творчі, пошукові запитання, диференційовані завдання

щодо опрацювання фольклорних і художніх текстів, довідникових

матеріалів, відео- і аудіозаписів родинних і календарних обрядів,

матеріалів Інтернет-сайтів тощо), яка спрямована на розвиток

інтегрального мислення і етнокультурознавчої компетенції

майбутнього вчителя. За виділеними ключовими словами читач має

можливість переходити на різні Web-сторінки і отримувати


роз'яснювальну інформацію, необхідну характеристику понять,

посилання на літературу, анімаційні фрагменти тощо.

Інформаційно-пошукова система "Традиційна культура Східного

Полісся" створювалася з урахуванням існуючого досвіду українських

та російських навчальних закладів: фольклорно-етнографічного курсу

"Засік" Кіровоградського ДПУ, інформаційно-пошукової системи

"Етнографія народів Росії" Санкт-Петербурзького ДУ, інформаційно-

пошукових систем "Традиційна культура Російської Півночі",

"Етнографічна діяльність музеїв Росії". У запропонованій нами системі

представлено комплекс навчально-організаційних і навчально-

методичних матеріалів для проведення фольклорної, діалектологічної,

етнографічної та педагогічної практик. Web-сторінки навчальних

практик містять програми цих практик і методичні рекомендації до їх

проведення. Web-сторінка "Студентські експедиції" презентує

матеріал фольклорних експедицій сіл Сумської, Чернігівської

областей. Електронна сторінка "Науково-дослідна робота" подає теми

рефератів, зразки планів і вступних частин дипломних і магістерських

проектів, побудованих на етнолінгвістичній, лінгвокультурологічній

основі. Система збагачена елементами аудіовізуальної інформації,

представленої у формі фотографій, народних пісень.

Звичайно, студенти-філологи можуть користуватися також

аналогічними навчальними посібниками на паперових носіях.

Водночас електронні курси, як показали опитування, мають певні

переваги: для таких книг характерні простота оновлення інформації,

модифікації змісту, швидкість і легкість роботи змістове

наповнення посібників можна систематично корегувати

вдосконаленими завданнями, тестами уведені в сайт для

дистанційного навчання, такі книги забезпечують діалог з

потенційними користувачами практична робота студентів з

електронною інформацією вдосконалює вміння працювати з

комп'ютерними й телекомунікаційними технологіями, психологічно

налаштовує на роботу в електронних бібліотеках, ефективно

позначається на загальному розвитку майбутніх учителів-

дослідників.


3.5.4. Методика організації і проведення уроків та

виховних заходів з етнолінгвокультури

У загальноосвітньому навчальному закладі можливі різні форми

роботи з української мови з використанням краєзнавчих матеріалів.

Художній текст створюється автором звичайно на основі

української літературної мови, однак, крім літературного стандарту,

використовуються також і специфічні засоби мовної периферії,

зокрема діалектна лексика і фразеологія. Таким чином, аналіз

текстів сприяє ознайомленню старшокласників із цими мовними

одиницями, їхнім стилістичним навантаженням і, щонайголовніше,

пробуджена увага до слова та його семантики допомагає створити

мовну картину світу, що вкрай важливо для особистості, бо, як

відомо, за словами і висловами учні мають відчувати національну

специфіку мови, мовну картину світу, витворену ментальністю

українського народу.

Форми роботи Мета і завдання Методи і прийоми викорис-

тання краєзнавчих матеріалів

Лінгвокраєзнавчий

гурток


дослідницьких

навичок.Пошук і

обобка матеріалів про

рідний край

1. Складання тез, планів,

конспектів, лекцій.

2. Випуск усних і рукописних

журналів.

3. Ігри "Що? Де? Коли?"

4. Захист і проведення

самостійно розробленої екскурсії

Факультатив

"Розвиток усного і

писемного мовлення

учнів з

використанням

регіонального

компонента"

Відомості про текст ,

типи зв'язку речень,

типи мовлення, стилі

мовлення

1. Аналіз текстів краєзнавчої

тематики.

2. Створення аналогічних текстів

учнями. Їх аналіз в групах, парах.

3. Створення текстових завдань з

розвитку мовлення з

використанням регіонального

компонента.

4. Цикл

уроків з

комплексного

аналізу текстів

краєзнавчої

спрямованості


навичок аналізу

художнього тексту, в

якому

використовується

краєзнавчий матеріал.

Складання тексту


Цьому повинна передувати правильно організована

словникова робота. До методичних прийомів, що сприяють

розвитку мовлення учнів на уроках української літератури, а відтак

– формуванню національно-мовної особистості, відносимо такі:

читання художніх текстів: мовчазне і голосне ( виразне читання,

читання в ролях, коментоване читання) вивчення напам ять

поетичних текстів словникову роботу текстуальний аналіз твору

словесне малювання колективну бесіду розгорнуту відповідь на

запитання вчителя (усну і письмову) переказування твору, окремих

епізодів доповіді, виступи, диспути розгляд зразків образотворчого

мистецтва (живопису, графіки, скульптури) і проведення бесід за їх

змістом написання творів стилістичний експеримент тренувальні

вправи (зокрема, пошук епітетів, метафор, інших тропів у творі)

творчі вправи (самостійний підбір епітетів, метафор, порівнянь до

певного слова у тексті) письмові роботи різних типів.

Нині система вивчення окремих мовних явищ в їх

історичному розвитку на місцевому матеріалі та з урахуванням

запрограмованих учнівських досліджень знайшла відображення в

ряді програм.

В. Цимбалюк, автор програми “Мова як генетичний код

народу” аргументує організацію творчої діяльності учнів з різних

мовознавчих проблем через аналіз мовних явищ і фактів, роботу над

етимологією слова.

Цікавою є програма “Мова – душа народу. Регіональний

компонент у навчанні мови (10-11 класи)" вчителів і викладачів

Луганщини. Мовний матеріал (фразеологізми, ономастика,

топоніміка, діалектизми) може бути використаний як дидактичний

матеріал на заняттях з відповідними темами. Система завдань,

запропонованих авторами, дозволяє творчому учителеві створювати

власні вправи з урахуванням індивідуальних особливостей учнів,

специфіки їхнього регіону для репрезентації лінгвістичних та

українознавчих відомостей. [Мова – душа народу. Регіональний

компонент у навчанні мови (10-11 класи): Посібник для вчителя. – Луганськ:

Знання, 1997.– 170 с. ].

Навчально-методичний посібник О.І. Неживого, В.Д. Ужченка

“Дидактичний матеріал з народознавства на уроках української

мови” містить переважно зв язні тексти з етнографічних та


фольклористичних праць відомих дослідників: М. Сумцова,

М. Максимовича, А. Метлинського, М. Костомарова,

А. Кримського, Д. Яворницького, Б. Грінченка, О. Воропая та ін.


1.Використовуючи різні види словників, з'ясуйте значення

підкреслених слів у реченнях.

І сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий, не одинокий, а

жонатий" (Т.Шевченко).

Пастушок лягає горілиць на стерню, кладе в узголів'я сплетені

руки і ловить очима білі хмари (М.Стельмах).

Хмарні обличчя в усіх одразу просяяли (С.Васильченко).

Що ж будемо робити, хлопці, сироти ви мої, сіромахи?

(О.Довженко).

Біжить стежка понад ставом, пахне хмільними молодими

бруньками (М.Стельмах).

Либонь, тих слів немає в жодній мові (Леся Укр.).

Настя допомогла матері прибрати зі столу і присіла біля хати

гаптувати гаманець Сагайдачному (З.Тулуб).

Гей за видноколом верби і тополі (з народної пісні).

2. З'ясуйте значення слів. При потребі зверніться до словників

української мови.

хист, капосний, огрядний, сахатися, неоковирний, ґречно,

серпанковий, жваво, глузувати, хизуватися, щільно, кліпати, ревно,

вряди-годи, тендітний, химерний, марнувати, цуратися, мережаний,

нидіти, прикрий, кепсько, тямити, цямриння, світлина, водограй.

Наведіть приклади речень, невеличких текстів з наявними

словами.

3. Познайомтеся з роздумами С.Караванського щодо

образності української мови. Укладіть словникові статті до

підкреслених слів у тексті:


"Це прозирає вже у назвах місяців: лютий, квітень, жовтень у

назвах квітів: кручені паничі, чорнобривці у назвах ігор: довга лоза,

сліпий кіт, тісна баба, копаний м'яч у у назвах речей та явищ: живе

срібло, водяне серце, Великий Віз (сузір'я), Чумацький Шлях

(скупчення зірок) у дієсловах: боліти душею, тліти серцем, крутити

хвостом, дивится, як кіт на сало. Така лексика і творить самобутню

тональність української мови" (Караванський С. Секрети

української мови. Науково-популярна розвідка з додатком

словничків репресованої та занедбаної української лексики.-К.:

УКСП "Кобза", 1994).

4. Познайомтесь зі словником етнокультурознавчої лексики,

запропонованим Т.М.Левченко для учнів 5-7 класів (див.Укр.мова і

літ.в шк.-2000.-№6, 2001.-№1). Авторка враховувала вікові

особливості, розвиток лінгвістичної, мовної, комунікативної,

культурознавчої компетенції школярів. Поміркуйте, чим зумовлена

відповідна кількість слів, тематичне коло, яким чином побудована

словникова стаття.

5. Укладіть словникову статтю на тему:

"Слово "земля" ("ґрунт") у свідомості українця".

"Оцінне значення слова "зоря" ("доля", "щастя" на вибір).

6. Укладіть, користуючись мовознавчими, народознавчими

словниками, тлумачний етнолінгвістичний словник:

назв жіночого (чоловічого, дитячого) одягу

назв дівочих прикрас

назв продуктів з м'яса

назв напоїв

назв доріг

назв часових проміжків

назв психічного стану людини

назв природних явищ

7. Ознайомтесь зі словниками, посібниками з лінгвокультури,

вміщеними на сайті htpp://www.slovnik.org/txt/index.htm.


Розробіть проект електронного словника з

етнолінгводидактики.

8. Виконайте етнолінгвістичний аналіз текстів.

Проспівали на кутку півні — озвалося з лісу відлуння.

Досвіток хлюпнув на шибки синьо-сивою фарбою. Настя одяглася і

вийшла на подвір'я. У прохолодному передсвітанні дрімав сад із

розквітлими вишнями, тихо було і в синовому будинку. Лише

лелеки, що вимостили гніздо на осиці із спиляною верхівкою, стиха

озвалися до старої.

В лузі розлила свої води інша ріка: умиротворена й весела.

Верби та кущі за ніч позеленішали. А там, за лугами, над

Прип'яттю, до якої рукою подать, уже хтось настирливо підпалював

хмару. І з лугу, і з лісу, що починався за хатою діда Микити, летіло

на Настю пташине щебетання, висвистування, голубий перегук і

голос ранньої зозулі, що повернулася сюди чи то вночі, чи ось

щойно. Ще не встигла струсити із крилець втому, а вже кує роздає

здоров'я древній поліській землі й віщує довгий вік поліщукам.

(Мотрич К. Політ журавлів над нетолоченими травами).

До вечора ще наче й далеко, а сутніки вже самі виростають –

чи то із землі встають, чи то з хмар просіюються, і все навкруги

журливішає, похнюплюється, мовби незрячим стає (Гуцало).

9.Познайомтеся із звичайним і електронним посібниками


лінгвокультури рідного краю). Навчальний посібник.-К.-Глухів:

РВВ ГДПУ, 2003.-108 с.

Семеног О.М. Мовне родинознавство. Web-посібник.

У чому їх різниця? Який посібник практичніший?

Охарактеризуйте структуру посібника (див.рисунок 1).

10. Познайомтеся з інформаційно-пошуковою системою

"Традиційна культура Східного Полісся" (див.рисунок 2).


11. У цікавому й пізнавальному посібнику Г.Онкович

“Український рік у прикметах та прикметниках” запропоновані

наступні завдання:

-розкажіть про погоду в лютому (березні) у вашій місцевості,

розкажіть про те, як у вашій місцевості відзначають народне свято,

що припадає на лютий або березень

-скажіть, які ознаки весни оспівані народом у вашому

регіоні?

-розкажіть про легенди, пов язані з назвами весняних місяців,

-Які обряди пов язані з червнем?

Підготуйте короткі розповіді на ці теми для учнів середніх і

старших класів.

12. Знання в галузі лексики і лексичної семантики

допомагають учителеві-словеснику урізноманітнити уроки мови і

літератури.

Опрацюйте підручники з української мови для 5-11 класів в

аспекті введення етимологічних розвідок до розділу

"Лексикологія".

13. Читаючи казки, оповідання, вірші тощо, діти

знайомляться з назвами спорідненості та свояцтва. Що вони

означають?

Побратим, посестра, пасинок, падчерка, відданиця, легінь,

вуйко, швагер, ятровка.

До кожного слова підготуйте словникову статтю, де буде

представлено його тлумачення, ілюстративний контекст, синоніми,

типові означення, фразеологізми з цим опорним словом.

14. Учень у творі-роздумі про мову написав: "Я уявляю

рідну мову у вигляді руки. Це рука моєї мами, а може, татка.

Вона ласкава, щедра, мозоляста. Рука простягнута до мене, і я

подаю їй свою руку. Потиснемо один одному руку і рідною

мовою скажемо: здрастуй! "

Прокоментуйте цей уривок.


15.*У лабораторії ГДПУ проаналізуйте матеріали

фольклорних практик, наукових робіт з етнолінгводидактики

студентів філологічного факультету за таким планом: розгляньте

структуру роботи, змістове наповнення, специфіку представлених

матеріалів.

16.*У бібліотеці університету познайомтеся з дипломними і

магістерськими роботами студентів, що присвячені питанням

етнолінгводидактики. З΄ясуйте структуру, понятійний апарат,

опрацюйте змістове насичення робіт.

17. Перед вами уривок уроку української мови,

побудованого на лінгвокраєзнавчій основі, на тему "Правила

вживання м’якого знака. Рідний край. Топонімія Глухівщини"

(розробила студентка Н.Медвідь). Подайте аналіз уривку уроку та

власне доповнення етнолінгвістичним матеріалом.

ІІІ. Робота над матеріалом, що узагальнюється

3.1.Слово вчителя

Багато різних власних назв оточує нас довкола. Цікавими є

назви кожного міста чи села. На уроці ми будемо неодноразово

звертатися до топонімів нашого краю. Що таке топонім, ви

дізнаєтесь, прочитавши текст (аркуші з текстом лежать на кожній

парті).

3.2.Спостереження над мовним матеріалом

Топоніми – це власні назви будь-якого об єкта (вулиці, лісу,

гори, міста, річки тощо). Розділ ономастики, що вивчає походження,

значення і функціонування топонімів, називається топонімікою.

Топоніми мають велике пізнавальне значення. На карті

України географічні назви з явилися не водночас, їх поява і

розвиток пов язані із загальною історією народу, його культурою,

релігією, рівнем суспільних відносин. Потреба в топонімах як

своєрідному первинному орієнтирі виникла досить давно і губиться

в надрах історії.

(З енциклопедії).

Словникова робота

Чи є в цьому тексті незнайомі для вас слова? Назвіть їх.


Як ви зрозуміли поняття топонім?

Самостійна робота

Випишіть із тексту слова з м яким знаком, поясніть його

вживання.

Робота на дошці

Завдання 1-му учневі: визначити граматичну основу 2 речення,

накреслити схему, пояснити вживання розділових знаків. Завдання

2-му учневі: затранскрибувати слова: будь-якого, губиться.

Запитання до учня:

Яке мовне явище спостерігаємо в слові “губиться”?

Як у фонетичному записі передається м якість приголосного?

Творча робота

Складіть усну розповідь у науковому стилі на тему: “Для чого

ми вивчаємо правила написання м якого знака?” при цьому

користуйтеся схемою-опорою “Правила вживання м якого знака”:

ІV. Удосконалення умінь і навичок з теми

4.1.Репродуктивно-творча вправа

Записати (в алфавітному порядку) 7-10 місцевих топонімів, у

яких м якість приголосних передається за допомогою м якого знака.

Пояснити етимологію трьох із них.

Пояснення вчителя

На думку К.Тищенка, назва Есмань (місцева назва річки)

походить із перської мови, що в перекладі на українську означає

“прекрасний шлях”. Топонім Дунаєць (назва села) жителі

пояснюють таким чином: біля невеличкої річки, на просторах луків,

між лісами оселилися вільні козаки, заснувавши поселення з назвою

Дунаєць за прізвиськом найстарішого та наймудрішого серед них

козака Дуная. А прозвали його так тому, що в молоді роки він брав

участь у дунайських походах.

17. Перед вами уривок уроку української літератури "Земля і

люди (за соціально-психологічною повістю О.Кобилянської

"Земля"). Подайте аналіз уривку уроку та власне доповнення

етнолінгвістичним матеріалом. Чи згодні ви із заключним словом

учителя?


Учитель:

У повісті "Земля" О.Кобилянська поступово, крок за кроком

показує цілковиту залежність селян від землі, яка сама по собі

чарівна і багата. Але село змальовано нею не на тлі соціального

протистояння, як сверджувалось у критичній літературі раніше, а в

морально-етичній площині. Сталась трагедія в родині чесного

хлібороба - брат убів брата. Причина злочину - земля! Це вразило не

лише авторку твору, не лише односельців, а й читача. Подія

примусила аналізувати, давати відповіді на запитання: Чому?

Витоки наших вчинків - у душах. Саме цю думку підтверджує

О.Кобилянська епіграфом до повісті, запозиченим із творів

норвезького романіста Юнаса Лі - "Кругом нас знаходиться якась

безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона

найглибша" - напрочуд промовистий. Центр уваги письменниці - не

"безодня навколо нас, а серце людини".

З'ясуємо поняття "соціально-психологічна повість".

Яким же постає буковинське село? Звучить мелодія.

Учень розповідає.

Буковина. Синьоокі Карпати. Близькі й дорогі серцю кожного,

хто хоч раз побачив, вдихнув їх п'янкого чистого повітря. Певно,

якби Ольгу запитали, з чого вона почала усвідомлювати своє життя,

вона відповіла б - із звуків! Звуків ніжної маминої мови, батькових

пісень, із найрізноманітніших звуків долин і лісів. І перш за все -

високих карпатських смерек. А хто в змозі забути тужливий голос

трембіти та веселий розсипливий спів сопілки? Кому не

причувається стрімкий і гучний біг гірських потоків, солодкий

присмак джерельної води. Оповита красою, овіяна славою Буковина

чула багато і веселих і сумних пісень, знала, що таке кров і піт

людський. тому й не дивно, що про Буковинський край складено

чимало легенд і казок.

Учениця виступає з рефератом "Соціальне становище

буковинського села".

- Відкриваємо альбом "Історія міст і сіл Чернівецької області".

Нічим не відрізнялося від інших сіл і село Димка, певний

матеріал про яке ми зібрали.


У Димці найбільш заможні господарі не мали більше чотирьох

гектарів землі на всю родину. Люди жили впроголодь. У нього

страва не лише без всякої омасти, але не раз і без солі.

Більше половини земель було у руках поміщиків, церкви й

держави. Не знаходячи заробітку в рідному краї, селяни масами

емігрували в інші країни, де їх чекала підневільна праця, злидні і

голодна смерть. (пригадаймо В.Стефаника.) У селі 100 дворів. Село,

хоч і розташоване в долині, здавна терпіло від нестачі землі, як і ті,

що розміщувались у горах.

Єдиним дідичем, що мав маєток поблизу Димки був Юліан

Кобилянський, до просторої хатини напівселянського типу

прилягало 30 десятин орної землі.

А знайшли ми цю інформацію у книжках про Буковину та у

незавершеному нарисі "На широких полях", де О.Кобилянська

занотувала народний переказ про заснування села. З метою більшої

типізації зробила героїв свого твору українськими селянами, цим

фактом підкреслила інтерес до вітчизняної літератури,

узагальнюючи умови селянського життя для всієї Північної

Буковини, населеної переважно українцями.

Висновки учнів.

- "Земля" тим і належить до вершин творчості Кобилянської,

що тут постійна тема письменниці - людська особистість і її доля,

втілена у живі образи, які відбивають тяжке життя десятків і сотень

тисяч трудящих селян Буковини.

З повісті струмує туга за людиною, яку шанували б за її

працю і чесність, а не за ті поля, якими вона володіє.

Учитель.

Яким же постає село у творі О.Кобилянської? що є

експозицією повісті? Яким чином письменниця знайомить читача зі

своїми персонажами?

Що є метою життя для селян?

Учні: Земля і тільки земля. Се - бог добра і зла, творець і

нищитель, олицетворення долі. Все - на землі і ради землі.

(Підтверджують свої думки цитатами). Своєю повістю

О.Кобилянська символізувала психологію мільйонів рабів землі і

самого їх молоха. Все багатомільйонне селянство всього миру, всіх


націй і народів, то різні Івоніки та Марії, вони різняться мовою,

цвітом волосся, а бог у них один - земля.

Учитель:

Письменниця знайшла ту ланку, з якою пов'язані всі конкретні

помисли й саме життя селянина, і на ставленні до землі показала

різні характери, різний ступінь свідомості тогочасного селянства.

Кульмінаційним пунктом повісті стало братовбивство за землю.

І тепер прийшла нагода познайомитися з нашими героями,

з'ясувати, чому ні Івоніка, ні Марія не повідомили на суді, що їх син

є братоубивцею. Як ми це повинні оцінити?

(З'ясовуємо поняття "прототип").

У роздумах-інсценізації беруть участь герої твору. Спочатку

вони знайомляться:

- Я - Костянтин Жижиян, один з найзаможніших газд у селі,

але всю землю, коло 4 га ми обробляли власними руками, у повісті -

Івоніка Федорчук.

- Я - Марія. Дружина Івоніки.

- Я - Михай - син К.Жижияна. Я знав багато народних

приказок, мав дар розповідати різні дотепи. Між мною і Ольгою

Кобилянською тривала щира дружба.

- Я - Сава!

- Я - Анна. Я служила у Кобилянських і була, за одними

переказами, з цього ж села, за іншими - з сусіднього. Усні перекази

селян вказують, що хоч Анна і була наймичкою, але не

найбіднішою серед димківських селян.

- Я - земля.

Інсценізація за романом. Допит

Автор

Другого дня під'їхала комісія. Оглянули мертвого і

сконстатували - скрито убивство.

1 суддя.

Вистріл був уцілений зблизька. Михайло зрубував, схилений,

кілля, а убійця стрілив до нього ззаду, цілком зблизька. Куля

застрягла глибоко в легких, одначе, коли б мав зараз поміч, міг би

бути врятований, а так загиб через велику утрату крові.

Автор


Люди співчутливо дивились на стару матір. Але з неї нічого

не можна було добитись.

Марія

День був мрячний. Здавалося, що мряки змовлялися, аби

зніматися з кожного поранку з запустілого поля величезними

сірими масами, аби волоктися по нім безперестанку, аби втискатися

в кожний закуток на землі, а відтак подіватися десь...

Автор

Марійка стояла в полуденній порі коло столу і завивала саме в

якусь хустку горнець з борщем і кулішем, що недавно зварила

хлопцям. Михайло або Сава мали прийти і взяти їду в бурдей.

Івоніка мав аж по обіді вернути з міста, а вона саме не мала часу

відносити їм харч.

Раптом зайшов Онуфрій Лопата.

- Дай боже, добрий день Маріє!

- Дай боже й вам, бадіко!

- Маріє, де ваш Михайло?

- В бурдею. Зараз мусить чи Михайло, чи Сава надійти.

- Він лежить застрелений в сусіднім лісі, ідіть туди та й

заберіть його.

Автор

Марійка, не спускаючи з нього очей, повела назад собі руки

цілком звільна до голови, зарила пальці у волосся й почала кричати,

а потім побігла.

Івоніка

- А я вертав саме з міста, ходив у банк. У малій торбинці ніс

Михайлові красні яблучка і білий хлібець, і білі свічки до церкви.

Завтра ж свято Михайла і треба піти до церкви. Моя хата чомусь

мертвецьки глянула на мене. Волів піти просто до бурдею, до

Михайла. раптом увага впала на сусідній ліс, щось відділився з

ніжно-сивої тканини імли. Що се, його воли?

Автор.

Очевидно, везли щось... Вдарило його щось іззаду в плечі так

сильно, що він мало не впав. Швидше, швидше туди. Глянув. На

возі лежав білий-білісінький його син.

Івоніка

- Він неживий!


- Де Сава? Щось спичаком майнуло в його голові.

Роздуми вчителя та учнів.

- Згадаємо образ Маланки і зіставимо його з образом Марійки.

Що споріднює ці образи?

Учні:

- З великої любові і дітей породили та виховали. Вони

постарілася передчасно, раді були б із внуками побавитися... Та під

тягарем землі, як сили, що відібрала всі її думки, волю і здатність

панувати над собою, почуття власності, володіння землею

підточують і вбивають людяність, перетворюють людину на рабу

своїх грунтів, спотворюють її.

Заключне слово вчителя:

Ми з вами свідки того, як наша держава переживає важливий

момент у свому становленні. Але, на жаль, і до сьогодні земельне

питання не виришено. Майже не змінилось село. Селянин-раб

домашнього господарства, колгоспної землі, рівень життя й далі

низький. Отже, одна надія на землю! Але чомусь все частіше

пустують поля, села не перспективні. Може, селянин змінився?

18. Підготувати урок –гру "Традиційний одяг українців"

Мета гри: розширити знання про традиційний одяг українців,

його регіональні особливості, віднайти спільне та відміне з одягом

інших слов янських народів.

Перед ведучим уроку стоїть завдання: з'ясувати рівень знань

про одяг (верхній та нижній, буденний та святковий, нагрудний та

стегновий тощо). Питання оцінюються з погляду логічного змісту,

спрямованості на вияв потрібного обсягу відповідної інформації,

граматичної правильності. У відповідях на запитання повинні

пролунати епітети. За кожен епітет учасник отримує один бал.

Інтерв ю завершується питанням-конкурсом.

19. Підготувати урок –гру "Будівництво хати"

Мета гри: активізувати знання з історії будівництва,

зацікавити особливостями місця для забудови хати, внутрішнього

інтер єру розвинути навички усного монологічного мовлення,


розвивати вміння порівнювати особливості архітектури українців з

архітектурою інших слов янських народів.

Аудиторія на певний час перетворюється в українську хату: на

дошці розвішуються фотографії з регіональними будівлями.

Учасники випробовують себе в ролі екскурсоводів:

розповідають про експозиції, вказуючи на спільне та відмінне,

підкреслюють місце та роль української хати та її елементів (поріг,

вікна, комора, стодола) у світогляді українців.

20.Вашій увазі пропонується мета і план лінгвістичної секції

краєзнавчого гуртка. Наскільки правомірною є такий підхід?

Відповідь обґрунтуйте.

Мета занять: - ознайомлення учнів з мовними особливостями регіону

- вдосконалення мовних умінь і навичок

- розвиток творчих і пізнавальних здібностей, навичок


-виховання національно-мовної особистості.

План занять:

Лінгвокраєзнавство як наука про мовні особливості краян

певного регіону. Ознайомлення з краєзнавчою літературою.

Екскурсія до краєзнавчого музею.

Зустріч з місцевими краєзнавцями.

Зустріч з старожилами міста.

Подорож "Діалектна картина рідного краю".

Створення "Словника топонімічних асоціацій Глухівщини".

Оформлення альбому "Червона книга топонімів Глухівщини".

Проведення заходу "Краю мій рідний, тобі жити в віках !"

Лінгвокраєзнавча олімпіада.

Випуск стіннівки.

21. Про що йдеться у вислові: "Вирубаний ліс можна

посадити, замулену криницю можна почистити, а забуті звичаї

народу ведуть до смерті нації, її розчинення у гущі нашого народу".

Яке ваше міркування стосовно цього?


22. Підготуйте сценарій мовно-мистецької композиції на тему

“Благослови, Боже, неньку Україну!..”.


Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології.- К.,

1976.-176с.

Воропай О. Звичаї нашого народу.- Т.І-II.- К., 1991.

Жайворонок В.В. Слово в етнологічному контексті

/Мовознавство.- 1996.- №1.- C. 7-14.

Караванський С. Секрети української мови. Науково-

популярна розвідка з додатком словничків репресованої та

занедбаної української лексики.-К.: УКСП "Кобза", 1994.-152с.

Левченко Т.М. Словник етнокультурознавчої лексики /Укр.

мова і літ. в шк.-2000.-№6, 2001.-№ 1.

Нечуй-Левицький I. Свiтогляд українського народу. Екскiз

української мiфологiї. - К., 1992.

Потапенко О.I., Кузьменко В.I. Шкiльний словник з

укpаїнознавства.- К.: Укp. письменник, 1995.- 291 с.

Славянские древности: этнолингвистический словарь. В 5-ти

томах. Под ред. Н.И.Толстого., М.: Международные отношения,

1995. - Т.1. А-Г.- 578 с.

Словник-довiдник з культури української мови /Д.Гринчишин,

А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак,- Львiв: Вид-во "Фенiкс",

1996.-368с.



htpp://www.slovnik.org/txt/index.htm


ДОДАТКИ

Словник термінів

Тексти для аналізу Підсумковий контроль



Словник термінів

Антропологія (філософська) –філософія людини, що виділяє в

якості свого предмета сферу "власне людського" буття, власної

природи людини, людської індивідуальності, намагається через

антропологічний принцип пояснити і саму людину і навколишній світ,

зрозуміти людину як унікальний прояв "життя взагалі" і як творця

культури й історії. /Дротянко Л.Г. Філософські проблеми мовознавства.

Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.,

2002./

Антропоцентризм – трактування людського буття як мети

світового процесу. Започаткований В.Гумбольдтом напрям

дослідження, що стосується зв'язку мови з мисленням людини, її

внутрішнім світом та культурними цінностями. /Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-

Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2000./

Багатство мовлення – одна з якостей мовлення, ознака високої

мовної компетенції людини, суть якої – у використанні різноманітної

кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), багатих за

смислом і будовою, відсутності невиправданих повторів, однотипних

синтаксичних конструкцій. Як складова частина культури мови – це

перша ознака загальної культури людини, розвиненості людських

почуттів, виховання національної свідомості. /Культура української мови: Довідник/ С.Я.Єрмоленко,

Н.Я.Дзюбиншина-Мельник, Л.В.Ленець та ін.-К., 1990.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-Тернопіль:

Навчальна книга-Богдан, 2000. Пентилюк М.І.Культура мови і

стилістика.-К., 1994./

Власне українська лексика – слова, поширені тільки в

українській мові. Наприклад: паляниця, вареники, галушки, чарівний,

ласощі. /Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-

Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2000. Пентилюк

М.І.Культура мови і стилістика.-К., 1994./


Гуманізація освіти – це посилення її спрямованості на

формування особистості, активне засвоєння у школі моральних норм,

вироблених людством протягом багатовікової історії. /Гончаренко С.У.Український педагогічний словник.-К.,

1997/.

Гуманітарна культура педагога – це широка освіченість,

інтелігентність, високе почуття обов'язку і відповідальності,

професіоналізм. /Мойсеюк Н.Є.Педагогіка.Навчальний посібник. 4 –е

видання, доповнене, К., 2003/.

Гуманітаризація освіти – визначення предметів гуманітарного

циклу серед інших шкільних педметів як найважливіших і найбільш

значущих для формування особистості. Г.о. – це орієнтація освіти на

вивчення цілісної картини світу, на формування в учнів гуманітарного

й системного мислення. /Гончаренко С.У.Український педагогічний словник.-К.,

1997/.

Діалектизм – слово або вираз, властивий певному діалекту, не

нормативний у літературному вжитку. /Євтушок О.М.Про стан і деякі аспекти вивчення

діалектної лексики//Укр. мова і літ в шк..-1992.-№2/.

Етимологія – 1.Походження та історія розвитку слова або

морфеми 2.розділ мовознавства, в якому вивчаються походження і

минулі етапи розвитку слів і морфем. Етимологія містить відомості про

походження лексем етнокультурознавчого змісту. /Потапенко О.І., Кожуховська Л.П., Довбня Л.Е., Чубань

Т.В., Левченко Т.М. Етимологія української мови /За заг.ред.

О.І.Потапенка.-К.:Міленіум, 2002. Українська мова.

Енциклопедія.-К., 2000/.

Етнічна культура - сукупність матеріальних і духовних

цінностей, що мають етнічну специфіку. І виконують

етнодиференційовані функції. /Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и

терминов.-2-е изд.-М.:Флинта:Наука, 2000./


Етнічна педагогіка – наука про людину, зібрану у просторі і часі. /Стефанюк С.К. Українське народознавство (практичне

народознавство). – Харків: ББН, 2003. – с.. 255 /

Етнічний менталітет – властивий певному народу склад

мислення. /Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и

терминов.-2-е изд.-М.:Флінта, 2000/

Етнічні прикмети – комплекс характерних ознак, які відрізняють

певний народ і його етнографічні групи з-поміж інших

етносів забезпечують його унікальність, етнокорекцію,

стабільність розвитку, систему самовдосконалення. / Стефанюк С.К. Українське народознавство (практичне

народознавство). – Харків: ББН, 2003. – с.. 255 /

Етнографія – 1.історична наука, що вивчає культуру й побут

народів світу, їх походження, розселення та культурно-побутові

взаємовідносини, народознавство. 2. Сукупність усіх особливостей

побуту, звичаїв, культури якого-небудь народу, народності, місцевості. /Новий словник української мови. Т.1 А-К.Вид друге,

виправлене. /Уклад.В.Яременко, О.Сліпушко.-К.:Вид-во

"Аконіт", 2003./

Етнографізм – слова, що позначають традиційні форми побуту,

звичаїв, обрядів. /Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.

Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред.

С.Я.Єрмоленко.-К.:Либідь, 2001. Новий словник української

мови. Т.1 А-К.Вид друге, виправлене. /Уклад.В.Яременко,

О.Сліпушко.-К.:Вид-во "Аконіт", 2003/.

Етнокультурологія - наукова дисципліна, що знаходиться на

межі етнології і культурології і вивчає етнічну культуру. /Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и терминов.-

2-е изд.-М.:Флинта:Наука, 2000/

Етнолінгвістика – 1).наука, що вивчає мову у її відношенні до

культури, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних

факторів, план змісту культури, народної психології і міфології


2).наукова дисципліна, що знаходиться на межі етнографії і лінгвістики

і вивчає взаємостосунки між етносами і мовою. /Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и

терминов.-2-е изд.-М.:Флінта, 2000. Кононенко В.I. Укpаїнська

етнолiнгводидактика.- Iвано-Фpанкiвськ.- 1995./

Етнолінгводидактика – визначає принципи і прийоми вивчення

мови на основі етнокультурних, етнопсихологічних, етносоціальних

даних із урахуванням результатів етнолінгвістичних досліджень.

Обґрунтовуючи умови засвоєння рідної або чужої мови через призму

становлення і розвитку особистості, етнолінгводидактика має

враховувати етнічний фактор як вихідний, самодостатній для

вироблення потрібного обсягу знань, умінь і навичок учнів. /Кононенко В.I. Укpаїнська етнолiнгводидактика.- Iвано-

Фpанкiвськ.- 1995/.

Етнолінгводидактична культура – передбачає опрацювання

широкого кола питань загальнофілологічного, загальнокультурного

спрямування, прагнення до постійного мовного самовдосконалення,

набуття знань про історію рідної мови в тісному поєднанні з історією

культури, психології етносу, глибоке розуміння мови фольклору,

художньої літератури певного народу, вміння використовувати в

навчально-виховній діяльності етнографічний матеріал. /Кононенко В.I. Укpаїнська етнолiнгводидактика.- Iвано-

Фpанкiвськ.- 1995./

Етнолінгводидактичний підхід – викладання мови на

національному грунті. /Кононенко В.I. Укpаїнська етнолiнгводидактика.- Iвано-

Фpанкiвськ.- 1995./

Етнонім – назва етносу (народу, племені, народності, нації та

ін.). /Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.


С.Я.Єрмоленко.-К.:Либідь, 2001. Исаев М.И. Словарь

этнолингвистических понятий и терминов.-2-е изд.-

М.:Флинта:Наука, 2000./


Етнопедагогіка – система знань, принципів і засобів, а також

досвіду українського народу в галузі навчання і виховання дітей і

молоді. З'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації

прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-

педагогічній діяльності, досліджує способи встановлення контактів

народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує

педагогічне значення тих чи інших явищ народного життя і з'ясовує їх

відповідність чи невідповідність сучасним завданням виховання. /Гончаренко С.У.Український педагогічний словник.-К.,

1997. Стельмахович М.Г.Етнопедагогічні основи методики

української мови// Українська мова і літ.в шк..-1989.-№1/.

Етнопсихологія – етнографічна дисципліна, що виникла на межі

етнології і психології і досліджує психотип (поведінку) народів,

культур, проблеми національних особливостей світосприйняття,

проблеми національних особливостей взаємостосунків, проблеми

національного характеру, закономірності і функції національної

самосвідомості і етнічних стереотипів. /Баронин А.С.Этническая психология.-К.:Тандем, 2000.

Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и терминов.-

2-е изд.-М.:Флинта:Наука, 2000/

Етнос – це історично складена спільність людей, носіїв

оригінальної культуры, що обумовлює певний стереотип поведінки. /Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и

терминов.-2-е изд.-М.:Флинта: Наука/

Жаргон - один з різновидів соціальних діалектів, що

відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної

експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального

вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови. /Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.


С.Я.Єрмоленко.-К.:Либідь, 2001. Струганець Л.В. Культура

мови. Словник термінів.-Тернопіль: Навчальна книга-Богдан,

2000./

Історико-етнографічний регіон – певний регіон, у населення

якого історично склались схожі культурно-побутові і етнопсихологічні

особливості.


/Лозко Г. Укpаїнське наpодознавство.- К.:Зодiак.- ЕКО,

1995./

Культура –це сукупність матеріальних і духовних цінностей,

створених усіма видами перетворюючої діяльності людини і

суспільства. /Мойсеюк Н.Є.Педагогіка.Навчальний посібник. 4 –е


Культура мови - наука, шо вивчає функціонування мови з

суспільстві з погляду її нормативності й передбачає правила

користування літературною мовою: правила вимови, наголошення,

слововживання, формотворення, побудови словосполучень і речень

К.м. сприяє реальному втіленню в мовній практиці норм літературної

мови, проведенню цілеспрямованої мовної політики. К.м. вивчає якості

мовлення, забезпечує розвиток комунікативних умінь і навичок учнів,

засвоєння таких якостей мовлення, як точність, логічність, чистота,

виразність, образність та ін. /Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. - К.: Вежа,

1994./

Культура мовлення - дотримання літературних норм вимови,

наголошення, слововживання, побудови словосполучень, речень,

текстів нормативність усної й писемної мови, шо виражається в її

правильності, точності, ясності, чистоті, логічності, доречності,

виразності, а також у різноманітності граматичних конструкцій,

багатстві словника, дотриманні в писемному мовленні орфографічних і

пунктуаційних норм. /Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. - К., 1994/

Культурологічна змістова лінія - передбачає ознайомлення

учнів з національною і загальнолюдською культурою, забезпечує

доступ до джерел української і світової культури. /Методика навчання рідної мови в середніх навчальних

закладах /За ред.М.І.Пентилюк.-К., 2000. Програми для середньої

загальноосвітньої школи: Рідна мова 5-11класи.-К., 2001/.

Лінгвістична географія - розділ діалектології, який на основі

методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне

поширення.


/Куриленко В. М. До ареології та стратиграфії північних

(поліських) говорів. – Глухів: РВВ ГДПІ, 2001/.

Лінгвістичні словники — словники, в яких з'ясовується

значення слова чи відповідно до типу словника подаються граматична,

орфографічна, орфоепічна та інші характеристики слова, розкривається

етимологія, здійснюється переклад на іншу мову тощо. Найголовнішою

особливістю лінгвістичних словників є те, що в тому чи іншому аспекті

тлумачаться власне слова як одиниці мови. Лінгвістичні словники

поділяють на одномовні, двомовні, багатомовні.

Етимологічні словники пояснюють походження слів,

простежують їх розвиток від найдавніших часів, встановлюють їх

спорідненість зі словами інших мов. Діалектний словник – це словник,

у якому подана лексика територіальних діалектів, її значення і

слововживання. Історичні словники відображають лексику попередніх

періодів розвитку національної мови. Ономастичні словники містять

власні назви: антропоніми (імена людей), топоніми (географічні назви),

гідроніми (назви річок) тощо. У словниках іншомовних слів

розкриваються значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного

складу певної мови. /Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-

Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2000/.

Лінгводидактика – загальна теорія навчання мові. Досліджує

закономірності засвоєння мови, розв'язує питання змісту курсу на

основі лінгвістичних досліджень, вивчає труднощі засвоєння

навчального матеріалу, визначає принципи, методи, форми і засоби

навчання мови. /Гончаренко С.У.Український педагогічний словник.-К.,

1997./

Лінгвокультурема - мовна одиниця з національно-культурним

компонентом семантики, слово, що несе у своїй семантичній структурі

загальнозначущу інформацію, що стосується культур інших народів. /Прохорова С.М. Национально-культурный компонент и

когнитивная лингвистика // Национально-культурный компонент

в тексте и языке: Материалы ІІ Международной научной

конференции 7-9 апр. 1999 г., Минск: В трех частях. – Минск:

БГУ, 1999. – Ч.1. – С.4-7/.


Ментальність – соціально-психологічна характеристика

духовного світу людини або соціальної спільності, епохи або

етнокультури. /Баронин А.С.Этническая психология.-К.:Тандем, 2000/

Міфологія – основна форма світогляду народів на найдавнішому

ступені їх розвитку, ґрунтується на уособленні сил природи,

зображенні їх у вигляді почуттєвих образів, людей, тварин. /Таланчук О.М. Українознавство. Усна народна творчість:

Навчально-методичний посібник. - К.: Либідь, 1998./

Мовна діяльність – мовне спілкування в конкретних ситуаціях,

у яких реалізується необмежена можливість створення нових змістів,

нових текстів із обмеженої кількості одиниць мовної структури. /Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.


С.Я.Єрмоленко.-К.:Либідь, 2001./

Мовне виховання— виховання мовної особистості на грунті

рідної мови, мовних знаків національної культури. Метою і змістом

мовного виховання є вироблення свідомого ставлення до питань

мовної культури, мовної політики. /Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-


Мовний етикет - національно-специфічні правила мовної

поведінки, що реалізуються у прийнятих суспільством ситуаціях

"ввічливого" контакту із співбесідником/. /Пентилюк М.І.Культура мови і стилістика.-К., 1994./

Мовна картина світу – це вироблене багатовіковим досвідом

народу і реалізоване засобами мовних номінацій зображення усього

існуючого як цілісного і багато аспектного світу, який за своєю

будовою і осмисленими мовою зв'язками своїх частни представляє, по-

перше людину, її матеріальну і духовну життєдіяльність і, по-друге,

усе те, що її оточує: простір і час, живу і неживу природу, соціум.

Розрізняють національну, соціальну, індивідуальну м.к.с., кожна з яких

залежить від культурно-історичних умов життя суспільства, соціуму,

від індивідуального, лінгвопсихологічного досвіду.


/Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.




2000./

Мовна особистість – носій мови, котрий досконало знає мову,

усвідомлено творчо нею володіє, сприймає мову в контексті

національної культури, користується мовою як органічним засобом

самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку власних

інтелектуальних та емоційно-вольових можливостей та як засобом

соціалізації особи в даному суспільстві. /Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность.-М.,

1987. Єрмоленко С., Мацько Л. Навчально-виховна концепція

вивчення української (державної) мови //Диво слово.-1994.-№7.-

С.28-31. Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-

Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2000. Методика навчання

рідної мови в середніх навчальних закладах /За

ред.М.І.Пентилюк.-К., 2000/.

Мовна політика – заходи держави щодо розв'язання питань

розвитку мови у соціумі, країні.

До м.п. належить питання мовного планування, актуальні для

країн, що тривалий час перебували у складі імперій і в яких

культивувалась і утверджувалась як соціально престижна мова

метрополії. Оцінка рівня розвитку мови і її здатності обслуговувати всі

сфери життя соціуму, виступати важливим складником розвитку

національної культури, освіти залежить від здійснюваної в державі м.п.

Вона визначає також діяльність у галузі культури мови. /Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.




2000/.

Мовна самосвідомість — усвідомлення людиною самої себе як

мовної особистості, своєї мовної діяльності в соціумі. /Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-



Мовна стійкість — таке суспільно-політичне явище, в основі

якого перебувають національні традиції національна свідомість та

солідарність національна культура, духовна і матеріальна

національний мир і співробітництво з іншими народами, що живуть на

території відповідного народу. /Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів.-

Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2000/.

Мовне чуття – мовний смак, що забезпечує ефективну

комунікативну діяльність мовця, знання ним норм сучасної

літературної мови в їх зіставленні зі стильовими нормами, в зіставленні

з історично мінливими літературними нормами. М.ч. грунтується на

знанні словника національної мови, володіння граматичними законами. /Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.


С.Я.Єрмоленко.-К.:Либідь, 2001/.

Національна культура – сукупність матеріальних і духовних

цінностей, накопичених і примножених поколіннями у процесі життя

нації. /Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и

терминов.-2-е изд.-М.:Флинта:Наука, 2000./

Національно-культурний мовний компонент – слова-поняття,

словосполуки, що визначають типові особливості українського

народного життя, етнічної культури, народних традицій, звичаїв, а

через них – відмінності психічного стану, поведінки людини як носія

національного характеру, національної ментальності. /Кононенко В.I. Укpаїнська етнолiнгводидактика.- Iвано-

Фpанкiвськ.- 1995/.

Національна психологія – традиційні особливості поведінки і

психічної діяльності, які притаманні представникам даного народу і

передаються від покоління до покоління. /Исаев М.И. Словарь этнолингвистических понятий и

терминов.-2-е изд.-М.:Флинта: Наука, 2000./

Національна самосвідомість – відносно стійка, усвідомлена

система уявлень індивіда про себе як про представника певної нації.

/Баронин А.С.Этническая психология.-К.:Тандем, 2000/.


Національний характер- компонент психічного складу нації,

який визначається як система відношень конкретної етнічної спільності

до різних сторін оточуючої дійсності, що закріплена і проявляється у

стійких стереотипах мислення, емоційного реагування, поведінки в

цілому. /Баронин А.С.Этническая психология.-К.:Тандем, 2000/.

Ономастика – розділ мовознавства, в якому вивчаються історія

виникнення, розвитку власних імен у літературній мові та діалектах.

/Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред.

С.Я.Єрмоленко.-К.:Либідь, 2001/.

Педагогічна культура – є частиною загальнолюдської культури.

В ній втілені духовні цінності освіти і виховання, способи творчої

педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в

конкретних історичних умовах. /Мойсеюк Н.Є.Педагогіка.Навчальний посібник. 4 –е


Педагогічна культура вчителя – є системним утворенням. Її

головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі

засоби педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків

педагогічної практики з позицій гуманізму. /Мойсеюк Н.Є.Педагогіка.Навчальний посібник. 4 –е


Психолінгвістика – наука, що вивчає закономірності

мовленнєвої діяльності. П. досліджує мовленнєву поведінку людини,

олисує моделі процесу мовлення, операції, дії, які відбуваються у

процесі мовленнєвої діяльності (слухання, писання, говоріння,

читання), визначає, які мовні одиниці й у якій послідовності беруть

участь під час кодування інформації (говоріння, писання) та

декодування (слухання, читання). П. вивчає зв'язки між змістовою

стороною мови й суспільними мисленням, суспільним життям мовного

колективу як необхідну умову проникнення в природу лінгвістичних

одиниць.


/Методика навчання іноземних моє у середніх навчальних закладах/

Кол. авторів під керівн. С.Ю. Ніколаєвої.- К., 1999. Леонтьев А.А. Основы

психолингвистики. - М., 1999/.

Професійна культура – це ступінь оволодіння членами

професійної групи прийомами і способами вирішення спеціальних

професійних завдань. /Сластенин В.А. и др. Педагогика: Учеб.пособие для

студ.высш.пед.учеб.заведений /В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев,

Е.Н.Шиянов Под ред. В.А.Сластенина.-М.:Издательский центр

"Академия", 2002/.

Рідна мова – перша мова, яка опанована людиною з дитинства

(мова колискової). Рідна мова слугує однією з ознак етнічної

приналежності людини. /Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.




2000./


Тексти для аналізу

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з

любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від

зорі і місяця народжена.

Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному

вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі

волелюбності, слави і гордого духу!

Мово! Велична молитво у своїй нероздільній Трійці, що єси ти і

Бог— Любов, і Бог—Віра, і Бог—Надія! Мово, що стояла на чатах коло

вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа

скверноти, злого духа виродження, злого духа ганьби та й висвячувала

душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем

очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не

перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський і люд

хрещений невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим

сяєвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Господнього

знамення.

Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої

долі! Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі

купаються в Тобі зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти

втомлених духом, давала їм силу, здоров'я, довгий вік і навіть

безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими

ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "споконвіку

було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог".

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! З козацьких степів.

Яничарами впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий ясир

ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за

безцінь на торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змаліла, на хресті

мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-

покручами. Стражденнице, великомученице Матір-Божа наша, в сибіри

й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани

розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана,

стонадцять раз розстріляна, чорнобильською погибеллю засіяна!

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена

й знеславлена своїми ж дітьми, твоїм сім'ям немудрим, що вродило не з


тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли Ангели святі, де поло-

віють жита, як Божий лик, і сяє небо, наче Господній престол. А з того

зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох

звиродніння, осот безпам'ятства, блекота запроданства, кукіль

здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської

покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі

того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг і вічний плугатар Час

чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур'ян чи, може, станеться

диво...

Прости ж їх, Рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні, прости

той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому

трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол

справив моторошне весілля і де здичавілі й сп'янілі від крові ангели

його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві

слуги косять наші молоді трави...

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за

дев ять днів до 1963-го воскресіння Спасителя—покара і за Тебе, Матір

нашу скорботну.

Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих

нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і

ненажерливим косарям, що ти не древня, що ти не мудра, не велична,

не велика, не прекрасна, не свята, не вічна єси.

Перероджений плід із древа нашого роду впаде в чорнобильську

землю значно раніше, ніж Ти...

Стаю перед Тобою на коліна і благаю за всіх; прости ж нас,

грішних, і не ховайся за чорнобильську межу. Повернися до нашої

хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де "чорніше чорної

землі блукають люди". То чорнобильські лика чорнобильської України,

покарані Всевишнім за безпам'ятство.

Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж

самоспалюючою Любов'ю своєю відгоню від Тебе злих духів, молюся

за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик

Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і

вічним Словом від лісів—до моря, від гір—до степів! Освіти від

мороку душі і освіти святоруську землю. Русь-Україну возвелич,

порятуй народ її навіки!

[Катерина Мотрич. Молитва до мови!]


Місцеві топонімічні легенди і перекази

(в упорядкуванні текстів брали участь

студенти Н.Медвідь, Л.Тимченко)

Глухів

В заплаві річки Есмані, в глухій місцевості, оточеній болотами і

глухими лісами засновано поселення – городище. Через нього їхала

Катерина ІІ і першим кого вона зустріла в ньому був старий чоловік з

кобзою в руках. Спитала в нього щось цариця. А той мовчить, лише

низько вклонився. Розгнівалася на нього Катерина ІІ. Та тут з явився

хлопчик і пояснив, що цей чоловік глухий. Почувши це, цариця

сказала: “ Тож нехай і місто це зветься Глухів.”

Січова криниця

Це було в сиву давнину, ще тоді, як намагалися поляки Глухів

полонити. В такий час збудували козаки у Слоутських лісах фортецю і

назвали її Січчю.

Вирішили загарбники, що коли місто їм не по зубам, то хоч Січ

добудуть - і оточили її. Чекають, коли без їжі і води загинуть козаки,

щоб забрати добро померлих.

Бачать козаки, що їжі на довго не вистачить, а води зовсім нема, і

почали вони криницю копати. Важка то робота, бо у самому піску

довелося води шукати. Що викопають – обсипиться пісок і знищить

зроблене. Копають – копають, а води немає. Ось уже половина копачів

заслабла. Радіють вороги, що гинуть козацькі душі.

Лишився тільки один чоловік, який ще силу мав заступ тримати.

Чистить він дно криниці і бачить перші крапельки води, мов росу на

листочках.

Радіти б, та покидають сили козака. Помирати у криниці гріх, то

вже чудом якимось піднявся він на поверхню , аж зирк – у криниці

вода піднімається.

Наповнилася криниця, вже й через край біжить. Напоїв козак

джерельною водою побратимів своїх, сам напився. Ожили люди. А тут

і допомога з Глухова надійшла. Довелося загарбникам рятуватися.

Криницю назвали Великою Січовою. Казали, що матінка – земля

віддала свої сльози, щоб козаків врятувати.


Багато часу спливло відтоді, зникла Січ, а криниця жива. У селі

кажуть, що найкраща вода на Січі.

Слоут

В давні часи на цьому місці, де знаходиться наше село, в давні

часи протікала широка річка багата рибою. Місцина була болотиста, а

оскільки навколо були ліси, то й дичини було нелічено.

Сюди приходили мисливці - люди з навколишніх сіл на

полювання - на “словлю”, бо не вбивали, а ловили дичину. Цих

мисливців називали “половцями”, вони й стали першими засновниками

і поселенцями села. А місце вдалого полювання, від слова “словлю”

отримало назву Слоут.

Береза.

Було це давно, десь в XVII столітті. Якийсь козак, а, можливо, й

чумак – мандрівник заснував на березі річки поселення. Та не знав як

його назвати. Якось йдучи стежкою, погляд його привернула береза,

що росла поблизу на пагорбі. Дуже йому сподобалось це деревце. От

він і вирішив назвати село Березою. А на згадку про себе нащадкам,

околиці села обсадив березами, з яких згодом виріс цілий березовий

гай

Веригине Таку назву має і зараз західна частина міста Глухова.

Розповідають, в сиву давнину вона займала досить невелику

територію і була оточена лісами, кожен боявся ходити сам у цих

місцях. У місті жив монах, який був, кажуть, прозорливим, та не

догодив він князю, що керував в той час у Глухові, і той вигнав його за

околицю міста. Так став монах першим поселенцем в цих лісах, до того

ж, як кару, мав він носити довгий важкий одяг - вериги з різними

залізними ланцюгами, смугами, кільцями. Згодом цю частину міста

стали називати Веригиним, від назви одного з складових одягу монаха

- вериг.

Фольклорні пісенні зразки Східного Полісся

(укладач – Т.Суховєєва)


Котилася та ясна зоря з неба

Котилася та ясна зоря з неба

Та й упала й додолу. (2)

Журилася ой молода дівчина

Та й своєю й бідою: (2)

— Ой хто ж мене, молоду дівчиноньку,

— Та й проведе й додому? (2)

Обізвався козак молоденький

Та й на воронім коню: (2)

— Гуляй, гуляй, та й молода дівчина,

— Я заведу й додому. (2)

— Веди, веди, молодий козаче,

— Та й веди, не барися. (2)

Бо за мною, та за молодою

Увесь рід зажурився. (2)

Не так весь рід, та не так же весь рід,

А як батько та мати. (2)

Хотять мене, молоду дівчину,

Та й за іншого віддати. (2)

(Зап. Дубравін В.В. у с.Великий Бобрик Роменського р-ну з вуст

Деркач В.О. 1907 р.н.)

Зілля моє да рутяноє,

Дитя моє да коханоє.

Воно в мене закохалося,

Як утятко на воді,

Повна рожа у городі,

Барвіночок да у садочку,—

Да Машечка у віночку.

(Зап. 1928р. В.І. Воловик у с.Ярославець Глухівської окр. на

Сумщині //ІМФЕ, ф.1-7, од. зб. 818, арк. 41зв., №3).

Що за гаєм, гаєм зелененьким,

Там ходив коник вороненький.

Да ніхто ж того коня не споймав, –

Да споймав же коня

Й осідлав же коня

Молодий Іванечко.

Да сів же він


Да й поїхав же

До тещі в гості.

Теща каже: “Мій зять їде”.

Як винесла теща три блюда червоних,

Він на теє да й не поглядав,

Коня не ссідлав,

Шапки не скидав.

Як вивела теща дочку в наряді, –

Він на неї все поглядає,

Коня розсідлає,

Шапку іскидає.

(Зап. 1926р. Бабич на кут. Горілому Сумської обл. //ІМФЕ, ф.1-7,

од. зб. 817, арк. 190).


Підсумкові завдання

Завдання репродуктивного рівня:

- підготуйтеся до мікровиступу за визначеною викладачем

темою

- підберіть завдання для виконання їх учнями/студентами за

визначеною викладачем темою

- підготуйте питання для вивчення педагогічного досвіду

вчителя щодо методики навчання конкретно зазначеної теми

- проведіть спостереження за вчителем, викладачем при

моделюванні педагогічної ситуації проведення окремого етапу

уроку та заняття

- створіть термінологічний словник з відповідної теми

- розробіть план розповіді про етнографічні, фольклорні,

діалектні особливості рідного села

- проаналізуйте фрагмент уроку /практичного заняття (на

вибір). Запропонуйте власний варіант його організації.

Завдання евристичного рівня:

- розробіть і проведіть міні-лекцію на певну тему

- складіть опорний конспект на визначену тему

- підготуйтеся до проведення ділової гри за окремим етапом

уроку

- складіть варіанти тестів до відповідної теми заняття

- підготуйте творчі завдання для роботи з обдарованими

учнями

- підготуйте завдання проблемного характеру з відповідної

теми за чотирма рівнями складності

- складіть таблиці до відповідної теми

- розробіть фрагмент уроку /практичного заняття з

регіональним фольклорним, лінгвогеографічним, етнографічним

компонентом на основі залучення матеріалів навчальних експедицій

студентів


- розробіть фрагмент уроку з регіональним компонентом на

основі залучення технічних засобів навчання

- розробіть практичне заняття проблемного типу: діалог з

автором тексту, діалог між персонажами, діалог з критиком тощо

- розробіть урок (фрагмент уроку) з української літератури із

використанням інформаційних технологій технологій

інтерактивного навчання

- розробіть урок-презентацію для учнів з використанням

фольклорно-етнографічного інсценування

- розробіть урок-екскурсію у фольклорний, літературно-

краєзнавчий музей

- складіть план роботи фольклорного, літературно-

краєзнавчого гуртка

- розробіть сценарій літературно-мистецької вітальні

- підготуйте наочний посібник на основі залучення матеріалів

навчальних експедицій студентів

- знайдіть та проаналізуйте методичні матеріали з теми, що

розташовані в Інтернеті

-розробіть методичні рекомендації до вивчення певної теми

студентами або учнями закладів нового типу

-підготуйтеся до виконання ролі методиста на прес-

конференції з визначеної теми

- виконайте аналіз план-конспекту та відеофрагмента уроку

Завдання креативного рівня:

- підготуйте урок "Топоніміка краю в народних легендах і

переказах";

- напишіть статтю до методичного збірника чи журналу з

описом методичної розробки

- розробіть і подайте на обговорення опорний конспект із

зазначеної теми

- розробіть комп'ютерну презентацію із зазначеної теми

- підготуйтеся до ролі "рецензента" на прес-конференції із

зазначеної теми, під час виконання цієї ролі створіть умови для

критичного обговорення ділової гри


- розробіть проект педагогічної гри за визначеною викладачем

темою

- розробіть рекомендації до "банку педагогічних ідей" з метою

поліпшення стимулювання навчально-пізнавальної роботи

студентів;

- розробіть план підготовки і проведення в школі тижня

української літератури для старшокласників

- підготуйте дидактичну гру на тему "Конкурс проектів

нетрадиційних уроків, що мають міжпредметний характер".


Лексика родильної обрядовості мого села.

Лінгвофольклор пестування.

Лексика весільних обрядів жителів мого села.

Образ хліба у весільному фольклорі.

Мовна картина світу в українській народній казці.

Традиційні сталі казкові формули.

Лінгвоментальність кольору у народній пісні.

Концепція “долі” у народній свідомості.

Асоціативні паралелі "людина"- "вода", "людина"- "верба".

Символіка водної бистрини.

Етнолексика на позначення рослинного світу.

Національний мовленнєвий етикет у фольклорі.

Національна специфіка звертань.

Лексика будівельних обрядів жителів Східного Полісся.

Етносимволи в поетичному світі.

"Мовний" портрет сучасника у дзеркалі його лексикону.

Етнопедагогічне навантаження діалектної мови.

Мовний етикет жителів Сумщини на уроках української мови.

Історико-етимологічні розвідки з питань походження імені.

Обереги в українському і російському костюмах


Форма звіту про уроки української мови

з регіональним компонентом

1. Загальні відомості про урок: дата, клас, назва теми.

2. План уроку.

3. Фрагменти уроку, де ефективно вирішувалися питання

розвитку інтересу до вивчення мови.

4. Шляхи і засоби, що використовувалися для розвитку в

школярів інтересу до вивчення рідної мови:

4.1. використання цікавого лінгвістичного матеріалу;

4.2. залучення фактів з історії народу, культури, мистецтва,

побуту;

4.3. робота з різними лінгвістичними словниками;

4.4. робота з текстами фольклорних, художніх творів;

4.5. робота з діалектними текстами;

4.6. постановка пізнавальних завдань (конкретні приклади);

5. Розвиток пошукових здібностей учнів (конкретні приклади).

6. Організація самостійної роботи учнів (найбільш цікаві

приклади).

7. Взаємодія методів, прийомів і засобів навчання (конкретні

приклади).

8. Використання ТЗН, живопису, музики, предметів

декоративно-прикладного мистецтва.

9. Характер творчих завдань.

10. Міжпредметні зв'язки з іншими предметами.

11.Елементи лінгвометодичних спостережень, досліджень.

(Складено за зразком "Методических указаний к педагогической практике

студентов IV-V курсов факультета славянской филологии и журналистики /

Калинингр. ун-т; Сост. О.П. Мистратова, И.А. Трофимова. – Калининград,

2000).

uCoz2 _________. Фольклор – невідємна складова національної...

Documents

Transcript of uCoz2 _________. Фольклор – невідємна складова національної...