УДК 351.777.6(043.31)№ держреєстрації 0112U008114Інв. № __________

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

03680, м. Київ, Проспект Комарова, 1

ПОГОДЖЕНО ЗАТВЕРДЖЕНОДиректор Інституту екологічної безпеки Проректор з наукової роботи

______________ О.І. Запорожець ______________ В.П. Харченко

«__»___________2012 р. «__»___________2012 р.М.П.

ЗВІТ

ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ № 838-ХС

«Оцінка ефективності державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища за період 2000-2010 років

згідно з показниками, визначеними в Законі України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України

на період до 2020 року"»

(Заключний звіт)

Науковий керівник темизав. лаб., д-р біол. наук __________Я.І. Мовчан

Відповідальний виконавецьнаук. співр., канд. техн. наук. __________М.М. Радомська

Рукопис закінчено 3 грудня 2012 р.

20122

СПИСОК АВТОРІВ

Науковий керівник, зав. лаб.,

д-р біол. наук

Я.І. Мовчан (загальне

керівництво дослідженням,

розд. 1-7)

Відповідальний виконавець,

науковий співробітник,

канд. техн. наук

М.М. Радомська (розд. 1-7,

оформлення звіту)

Старший науковий співробітник,

професор, д-р. техн. наук

О.І. Запорожець (розд. 2)

Старший науковий співробітник

докт. філос.наук

Т.В. Гардашук (розд. 1)

Старший науковий співробітник

канд. хім. наук

О.Г. Тарасова (розд. 6)

Науковий співробітник,

канд. фіз.-матем. наук

В.М. Гавриленко (розд. 6)

Науковий співробітник Г. Коломієць (розд. 7)

Молодший науковий співробітник О.В. Безугла (оформлення)

Молодший науковий співробітник Д.В. Гулевець (розд.2)

Молодший науковий співробітник Л. Десницька (розд.5)

Технік 1 кат. О. Мартинова (збір

інформації, оформлення)

3

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 176 с., 15 рисунків, 38 таблиць, 62 джерела.

Об’єктом дослідження є екополітика України.

Предметом дослідження є ефективність екополітики, а також стан

довкілля України, рівень техногенного навантаження на довкілля та ступінь

збалансованості природокористування.

Метою НДР є оцінка ефективності державного управління в галузі

охорони навколишнього природного середовища за період 2000-2010 років за

показниками ефективності Стратегії відповідно до Закону України "Про

основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період

до 2020 року".

Методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація.

Результати та їх новизна: Діяльність Міністерства екології та природних ресурсів та інших

органів влади розглядається у розрізі досягнення основних цілей державної

екологічної політики.

Оцінено поступ держави у підвищенні рівня суспільної екологічної

свідомості, поліпшенні екологічної ситуації та підвищенні рівня екобезпеки,

досягненні безпечного для здоров’я людини стану довкілля, інтеграції

екополітики в секторальні політики та вдосконаленні системи інтегрованого

екологічного управління, припиненні втрат біотичного та ландшафтного

різноманіття і формування екомережі, забезпеченні збалансованого

природокористування, удосконаленні регіональної політики.

Загалом проаналізовано літературні дані для визначення прогресу за 74

індикаторами. На основі отриманих оцінок встановлено, що впровадження

Стратегії державної екологічної політики можна вважати успішним на 48%.

Визначено основні недоліки та проблеми на шляху досягнення

стратегічних цілей екологізації суспільно-політичної та економічної

діяльності на державному та регіональному рівнях.

4

Сформульовані завдання для майбутніх наукових досліджень у сфері

забезпечення збалансованого природокористування та сприятливого стану

довкілля для життя населення України.

Розроблено рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності

реалізації державної екополітики в Україні,

Робота як системне дослідження в Україні виконується вперше.

Потенційні споживачі результатів НДР – Верховна Рада України та

ради народних депутатів всіх рівнів, АПУ та РНБО, Кабінет Міністрів

України, Мінприроди, Мінрегіон, Мінекономрозвитку, Мінінфраструктури,

МНС, Мінагрополітики, інші ЦОВВ, ОДА та РДА, регіональні та місцеві

органи влади та самоврядування, наукові та освітні інституції, громадські

екологічні організації, бізнесові структури, засоби масової інформації.

ДЕРЖАВНА ЕКОПОЛІТИКА, ДОВКІЛЛЯ, ЕКОБЕЗПЕКА,

ЕКОЗБАЛАНСОВАНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ДЕРЖАВНЕ

ЕКОЛОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ

5

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,

СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

АЕС – Атомна електростанція

ВВП – Валовий внутрішній продукт

ГДК – Гранично допустимі концентрації

ГДВ – Гранично допустимі викиди

ГІС – Географічні інформаційні системи

ГМО – Генетично модифіковані організми

ДІВ – Джерела іонізуючого випромінювання

ДУ – Державна установа

ЄС – Європейський Союз

МНС – Міністерство надзвичайних ситуацій

МСОП – Міжнародний союз з охорони природи

НДР – Науково-дослідна робота

НПД – Національний план дій

НС – Надзвичайна ситуація

ОВНС – Оцінка впливу на навколишнє середовище

ООН – Організація об’єднаних націй

ПЗФ – Природно-заповідний фонд

ПЕР – Паливно-енергетичні ресурси

СБП – Секторальна бюджетна підтримка

ТЕС – Теплова електростанція

ІСАО – International Civil Aviation Organization

6

ЗМІСТ

ВСТУП 8ОГЛЯД ВИКОНАННЯ ЕКОПОЛІТИКИ1. ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ СУСПІЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ 102. ПОЛІПШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ТА ПІДВИЩЕННЯ

РІВНЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ  142.1. Оцінка стану атмосферного повітря 152.1.1. Впровадження механізмів Кіотського протоколу 202.1.2. Впровадження схеми цільових екологічних (зелених) інвестицій 222.2. Якість води поверхневих водних об’єктів 232.2.1. Водоспоживання та водовідведення України 232.2.2 Оцінка якості вод за гідрохімічними показниками 272.2.3. Мікробіологічна оцінка якості вод з огляду на епідемічну ситуацію 282.2.4. Моря та прибережні райони 292.3. Охорона земель і ґрунтів 312.3.1. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення 352.3.2. Забруднення ґрунтів 372.3.3. Деградація ґрунтів 392.4. Лісові ресурси 412.5. Геологічне середовища та надра 422.6. Захист від надзвичайних ситуацій 432.6.1. НС природного характеру 452.6.2. НС техногенного характеру 452.6.3. Радіаційна безпека 472.7. Поводження з відходами та небезпечними речовинами 482.7.1. Поводження з відходами (збирання, зберігання, утилізація та видалення) 522.7.2. Технічна оснащеність у сфері поводження з відходами 562.7.3. Економічний механізм поводження з відходами 582.7.4. Використання відходів як вторинної сировини 592.8. Біобезпека 613. ДОСЯГНЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО ДЛЯ ЗДОРОВ'Я

ЛЮДИНИ СТАНУ ДОВКІЛЛЯ 663.1. Вплив забруднюючих речовин на здоров’я людини та біорізноманіття 663.2. Сучасна медико-демографічна ситуація в Україні 704. ІНТЕГРАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ІНТЕГРОВАНОГО

ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 744.1. Перспективи наближення українського природоохоронного

законодавства до європейського 744.2. Інтеграція екологічної політики в галузеві політики 765. ПРИПИНЕННЯ ВТРАТ БІОТИЧНОГО ТА ЛАНДШАФТНОГО

РІЗНОМАНІТТЯ І ФОРМУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ   805.1. Стан природно-заповідного фонду України 805.2. Формування національної екомережі 826. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 86

7

6.1. Оцінка збалансованості промисловості та енергетики України 866.2. Використання відновлюваних джерел енергії

та розвиток альтернативної енергетики 926.3. Екологізація транспорту 936.4. Збалансованість розвитку сільського господарства

та органічне землеробство 966.5. Сучасний стан розвитку зеленого туризму в Україні 976.6. Екологічна сертифікація і маркування 986.7. Ефективність управління для сталого (збалансованого)

розвитку на регіональному, національному та місцевому рівнях 1007. УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ  1037.1. Розроблення та виконання середньострокових регіональних

планів дій з охорони навколишнього природного середовища 1057.2. Включення природоохоронних заходів до генеральних

планів розвитку міст у відповідності до Ольборзької хартії 1197.3. Підготовка місцевих планів дій з охорони

навколишнього природного середовища 122ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ 125ВИКОРИСТАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА 128ДОДАТКИ 132

8

ВСТУП Довкілля Україні зазнає значного навантаження внаслідок господарської

діяльності людини. Як спадок радянських часів та недостатнього обсягу інвестицій у чисті технології та енергоефективність, екопроблеми в Україні стосуються якості повітря, вод, ґрунтового покриву, поводження з відходами, збереження живої природи, радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. За Індексом діяльності щодо довкілля (Environmental Performance Index), яким вимірюють довкільну складову збалансованого розвитку, Україна у 2010 році посідала 13-е місце серед 18 країн Східної Європи та Центральної Азії та 87-е місце серед 163 країн світу.

Головною причиною виникнення кризового стану довкілля є низький пріоритет екополітики в Україні. Стратегічне екопланування та визначення пріоритетів екополітики залишаються значною проблемою як для Мінприроди, так і для Уряду України, не дивлячись на те, що Україна напрацювала об’ємну правову базу охорони навколишнього середовища. Станом на 2010 рік екозаконодавство нараховувало понад 300 законів і підзаконних актів. Проте, ця законодавча база є складною для впровадження, суперечливою і тому неефективною за результатом.

У другій половині 2010 року в екополітиці України відбулися позитивні зрушення, пов’язані з розробленням і прийняттям Стратегії екополітики.

14 січня 2011 року набрав чинності Закон України "Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року" (далі – Стратегія). Відповідно до Стратегії, розроблено та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 577-р затверджено головний механізм реалізації Стратегії – Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки (НПД). В НПД визначено конкретні заходи поетапного досягнення стабілізації і поліпшення стану навколишнього природного середовища України, екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування. План дій має відіграти значну роль у впровадженні нових або оновлених принципів екологічного врядування в Україні. Схваленням Стратегії та НПД Україною виконано головне зобов’язання в довкільній галузі в рамках реалізації пріоритетів Порядку денного Асоціації Україна – ЄС на 2010 рік. Для реалізації пріоритетних напрямів Стратегії Європейський Союз (ЄС) прийняв рішення про надання бюджетної підтримки Європейської Комісії (ЄК) природоохоронному сектору України в обсязі 35 млн євро та міжнародної технічної допомоги від ЄС та Уряду Швеції загальним обсягом, що перевищує 10 млн євро. Позитивні зрушення в екополітиці України дають підстави сподіватися на партнерство усіх зацікавлених сторін (уряду, ЦОВВ, місцевих органів влади, громадськості, бізнесу, науки, освіти) в переході України до збалансованого розвитку та розроблення й впровадження в Україні моделі «зеленої економіки».

В аналітичному звіті розглядається стан справ у сфері створення і підтримання системи екобезпеки на території України та динаміка показників, що характеризують якість довкілля та поступ і ефективність діяльності державних органів у напрямку підтримання належного стану довкілля. Звіт структуровано у відповідності до основних завдань НПД. Наприкінці кожного розділу наводиться коротке резюме про стан їх виконання та впровадження екоскладової у життя країни за відповідними індикаторами.

9

РОЗДІЛ 1 ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ СУСПІЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

Індикатори:Щорічний звіт про реалізацію національної екологічної політики Національна доповідь про реалізацію національної екологічної політики України Наявність затвердженого переліку видів екологічної інформації Підготовка і видання щорічної доповіді громадських екологічних організацій щодо громадської оцінки екологічної політики Частка екологічної інформації у засобах масової інформації базового рівня Кількість інформаційних центрів територіальних органів Мінприроди Частка реклами природоохоронного змісту на національних теле- і радіостанціях Кількість користувачів національної інформаційної системи охорони навколишнього природного середовища Природоохоронний розділ до освітніх державних програм із заходами для сталого розвитку та екологічної освіти 

Переорієнтування політики та економіки України у напрямку розвитку на основі збалансованого природокористування є лише частиною загального завдання, що стоїть перед державою. Найважливішою запорукою успішного переходу держави на якісно новий етап розвитку, який передбачатиме взаємовигідне співіснування природи та людини, є підвищення рівня суспільної екологічної свідомості населення. Для цього необхідним є поєднання трьох факторів:

- розробка і поширення спеціальної звітної інформації про поточну ситуацію у сфері експлуатації та охорони ресурсів та потенціалу навколишнього середовища;

- забезпечення вільного доступу широких кіл громадськості до екологічної інформації, яка наявна на усіх рівнях влади;

- активне залучення громадськості до роботи з охорони навколишнього середовища і створення умов для побудови конструктивного діалогу між громадянами та представниками влади щодо підтримання екобезпеки державі.

На виконання першого пункту Міністерством заплановано на регулярній основі готувати пакет звітної документації. Так, відповідно до розділу 6 Закону України „Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року” Національна доповідь про реалізацію національної екологічної політики України повинна подаватись Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України кожні п'ять років. Ці доповіді, а також регіональні та галузеві екологічні звіти, які щороку подаються до уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування будуть відкриті для ознайомлення.

Мінприроди також здійснює моніторинг реалізації Стратегії та за результатами моніторингу, а також на основі регіональних та галузевих екологічних звітів щорічно готує та видає звіт про реалізацію Національної

10

екологічної політики України. Такий звіт за 2011 року Мінприроди опубліковано у першій половині 2012 року.

Протягом всього періоду роботи Мінприроди забезпечується інформування громадськості про діяльність Мінприроди та Міністра. Здійснюється адміністрування та змістовне наповнення офіційного веб-сайту Мінприроди, де здійснюється інформування громадськості та ЗМІ про проведення природоохоронних заходів. Організовано та проведено семінар-тренінг з питань впровадження сучасних інформаційних стандартів для працівників відповідальних за роботу з засобами масової інформації Рескомприроди АР Крим, державних управлінь охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі і Державної екологічної інспекції та її територіальних органів.

З метою підвищення потужності просвітницької діяльності Мінприроди підготовлено та затверджено наказ (від 22.12.2011 № 561) «Про затвердження переліку видів екологічної інформації та регламенту розміщення її на веб-сайті Мінприроди». Заплановане створення спеціальних центрів екоінформації, які могли б надавати повний спектр інформаційних послуг (не виконано, брак коштів).

З метою інформаційно-технічного забезпечення діяльності міністерства та ведення офіційного веб-сайту міністерства також розроблено та подано на погодження центральних органів виконавчої влади проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про загальнодержавну автоматизовану інформаційно-аналітичну систему забезпечення доступу до екологічної інформації та місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем».

Напрям взаємодії Мінприроди з громадськістю є особливо важливим з урахуванням головної ролі міністерства в забезпеченні впровадження в Україні положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція). Так, підготовлено наказ Мінприроди від 02.06.2011 № 186 «Про першочергові заходи щодо забезпечення доступу до публічної інформації», а наказом від 09.09.2011 № 321 затверджено Порядок оприлюднення публічної інформації на офіційному веб-сайті  Мінприроди.

Наказом від 09.06.2011 № 197 затверджено Положення та склад Міжвідомчої робочої групи з забезпечення виконання рішення Сторін Орхуської конвенції. Також у Мінприроди працює Громадська приймальня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2009 р. № 1302 „Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” є логічним продовженням взятого Україною курсу на забезпечення доступу громадськості до прийняття управлінських рішень.

17-18 березня 2005 року у м. Вільнюсі на Нараді високого рівня представників міністерств охорони навколишнього середовища і освіти прийнято Стратегію Європейської Економічної Комісії ООН для освіти в інтересах збалансованого розвитку і оголошено десятиліття освіти для збалансованого розвитку, починаючи з 2005 року.

Україною, в свою чергу, зроблено ряд кроків з виконання вказаних рішень. Такі правові акти, як постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 634 «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки», розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2003 № 537-р «Про

11

затвердження плану заходів щодо поліпшення екологічної освіти, виховання населення, стимулювання та пропаганди ощадливого використання води» започаткували впровадження механізмів збалансованого розвитку. Крім того, рішення Колегії Міністерства освіти і науки України від 20.12.2001 р. N 13/6-19 «Про концепцію екологічної освіти в Україні», а також наказ Міністерства освіти і науки України від 13.05.2003р. N 284 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську науково-методичну раду з екологічної освіти та виховання» свідчать про позитивний поступ України в напрямку освіти для збалансованого розвитку.

Створення відповідних умов забезпечує активну участь громадськості у діяльності, спрямованій на охорону навколишнього середовища. Власне, громадськість була залучена і до підготовки Стратегії та НПД. В рамках підготовки вказаних документів були проведені громадські слухання та обговорення. Зокрема громадське обговорення НПД було проведено в січні 2011 року. Зауваження громадськості були задокументовані та занесені в таблиці з метою їх систематизації та обґрунтування врахування або не врахування. Вказані таблиці були оприлюднені на Веб-сторінці Міністерства.

В 2011 році був проведений форум «Довкілля для України», організований спільними зусиллями Мінприроди України, ВЕЛ та Українським центром міжнародних виставок. Основними темами Форуму були шляхи створення засад формування екологічно чистого середовища на території України і сусідніх держав, а також енергозбереження та органічне землеробство. Серед учасників були представники країн СНД, зарубіжних країн, міжнародних організацій, які опікуються питаннями збалансованого (сталого) розвитку, захисту довкілля та посилення екологічної безпеки

Важливим компонентом процесу укріплення взаємодії між громадськістю і і представниками влади буде забезпечення підготовки та публікації щорічної доповіді громадських екологічних організацій щодо громадської оцінки національної екологічної політики. Так, у 2011 році проведено низку конференцій за участю неурядових екологічних організацій з питань державної екологічної політики з залученням ЗМІ, питання їх проведення висвітлювалося на веб-сторінці Мінприроди.

Підсумовуючи наведені дані, можна констатувати наявність прогресу у вирішенні завдань, пов’язаних з підвищення рівня екологічної свідомості серед населення та посилення взаємодії з громадськістю та ЗМІ в питаннях охорони навколишнього середовища. Але дана робота знаходиться на початкових етапах, тому говорити про її ефективність ще рано. Аналізуючи успішність вирішення даного завдання (ціль 1) відносно індикаторів Стратегії, очевидним є недостатній рівень виконання взятих на себе зобов’язань.

12

Ціль 1. Підвищення рівня суспільної екологічної свідомостіЩорічний звіт про реалізацію національної екологічної політики 

факт видання  Виконано: Звіт за 2011 рік

Національна доповідь про реалізацію національної екологічної політики України 

факт видання кожні п'ять років 

Не виконано (термін підготовки доповіді припадає на 2015 рік)

Наявність затвердженого переліку видів екологічної інформації 

факт затвердження 

Виконано:http://menr.gov.ua/content/article/9860

Підготовка і видання щорічної доповіді громадських екологічних організацій щодо громадської оцінки екологічної політики 

факт видання  Виконується: Буде виконано до 31 грудня 2012 року за підтримки проекту ЄС «Додаткова підтримка Мінприроди з реалізації програми секторальної бюджетної підтримки.

Частка екологічної інформації у засобах масової інформації базового рівня 

відсотків  Дані відсутні

Кількість інформаційних центрів територіальних органів Мінприроди 

штук  Не виконано: В Мінприроди створено Державне підприємство «Центр еколого-експертної аналітики», на яке покладено виконання функцій впровадження зазначеної інформаційної системи (з можливістю застосування даних дистанційного зондування Землі). Станом на сьогодні Мінприроди Центром не користується. Станом на грудень 2012 р. кількість інформаційних центрів територіальних органів Мінприроди  складає 0 (нуль).

Частка реклами природоохоронного змісту на національних теле- і радіостанціях 

відсотків ефірного часу 

Дані відсутні

Кількість користувачів національної інформаційної системи охорони навколишнього природного середовища 

осіб  Дані відсутні

Природоохоронний розділ до освітніх державних програм із заходами для сталого розвитку та екологічної освіти 

факт розробки та затвердження 

Виконано: 4 нормативних документи

Інформаційні джерела: [3],[15],[17],[26],[27],[39].

13

РОЗДІЛ 2

ПОЛІПШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇТА ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Індикатори:Співвідношення між рівнями фактичного забруднення навколишнього природного середовища або виснаження природних ресурсів і граничнодопустимого забруднення або виснаження, яке базується на науково обґрунтованих оцінках Огляд стану адаптації законодавства України до законодавства ЄС Базовий план адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сфері охорони навколишнього природного середовища Атмосферне повітря Кількісні параметри вмісту в атмосферному повітрі певних хімічних та органічних інгредієнтів Обсяг викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами Обсяг викидів забруднюючих речовин пересувними джерелами Кількість проектів спільного впровадження Кількість проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій Обсяг інвестицій, зумовлений продажем (передачею) одиниць (частин) установленої кількості викидів парникових газів Охорона водних ресурсів Вміст забруднюючих речовин у водних об'єктах Використання води Обсяг скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти Об'єм скидання стічних вод Загальна довжина винесених у натурі прибережних захисних смуг водних об'єктів Вміст забруднюючих речовин у донних відкладеннях та гідробіонтах Охорона земель і ґрунтів Вміст забруднюючих речовин у ґрунті Площа земель сільськогосподарського призначення Співвідношення площ природних та антропогенно змінених ландшафтів Площа (частка) еродованих земель Площа рекультивованих та відновлених земель, що зазнали техногенного забруднення Співвідношення ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів Охорона лісів Лісистість території Геологічне середовище та надра Площа рекультивації земель, порушених гірничодобувними роботами Кількість родовищ та кількість видів корисних копалин 

14

Кількість впроваджених екологічно безпечних технологій виконання гірничих робіт Комплексність переробки корисних копалин Захист від надзвичайних ситуацій Кількість техногенних катастроф чи надзвичайних ситуацій з негативними екологічними та економічними наслідками Створення бази даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів Відходи та небезпечні хімічні речовини Обсяг коштів, що виділяється на розвиток сфери поводження з побутовими відходами Охоплення населення послугами із збирання твердих побутових відходів Обсяг заготівлі та використання відходів як вторинної сировини Обсяг екологічно безпечного видалення відходів Кількість побудованих полігонів для захоронення твердих побутових відходів Обсяг знешкодження накопичених за попередні роки непридатних пестицидів Обсяг утворення медичних відходів Біобезпека Вміст генетично модифікованих організмів у продуктах харчування Кількість лабораторій, акредитованих для тестування і оцінки продукції на вміст генетично модифікованих організмів 

2.1. Оцінка стану атмосферного повітря

В Україні з різних причин відбулося зменшення обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря за останні десятиліття. Значною мірою це було пов’язано з економічною кризою та спадом виробництва. Однак, в країні були здійснені значні кроки щодо захисту атмосферного повітря, що дозволило зменшити показники обсягів викидів парникових газів в атмосферу в розрахунку на одиницю ВВП (рис. 2.1).

0

0,2

0,4

0,6

0,8

1

1,2

1990

р

1991

р

1992

р

1993

р

1994

р

1995

р

1996

р

1997

р

1998

р

1999

р

2000

р

2001

р

2002

р

2003

р

2004

р

2005

р

2006

р

2007

р

2008

р

2009

р

Рис. 2.1 – Динаміка індексу викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на одиницю ВВП України, 1990–2009 рр.

15

При цьому значно зменшилася кількість викидів парникових газів прямої дії (рис. 2.2). Однак до цього часу питомі показники викидів в розрахунку на одиницю ВВП в Україні значно перевищують середньосвітовий рівень.

Рис. 2.2 – Динаміка викидів парникових газів прямої дії.

У розрахунку на 1 км2 території країни припадає 11 т викинутих в атмосферу забруднюючих речовин, а на одну особу – 146 кг. Близько 62% речовин, що потрапили у повітря, припало ва стаціонарні джерела викидів промислових підприємств (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка обсягів викидів забруднюючим речовин в атмосферне повітря України

стаціонарними та пересувними джерелами за 2000-2011 роки

Рік

Обсяги викидів забруднюючих речовин, тис. т Викиди діоксиду вуглецю, млн.т

Усьогоу тому числі

Усьогоу тому числі

стаціонарними джерелами

пересувними джерелами

стаціонарними джерелами

пересувними джерелами

1 2 3 4 5 6 72000 5908,6 3959,4 1949,2 … … …2001 6049,5 4054,8 1994,7 … … …2002 6101,9 4075,0 2026,9 … … …2003 6191,3 4087,8 2103,5 … … …2004 6325,9 4151,9 2174,0 126,9 126,9 …2005 6615,6 4464,1 2151,5 152,0 152,0 …2006 7027,6 4822,2 2205,4 178,8 178,8 …2007 7380,0 4813,3 2566,7 218,1 184,0 34,12008 7210,3 4524,9 2685,4 209,4 174,2 35,22009 6442,9 3928,1 2514,8 185,2 152,8 32,42010 6678,0 4131,6 2546,4 198,2 165,0 33,22011 6877,3 4374,6 2502,7 227,7 202,2 25,5

16

Серед населених пунктів найбільшого антропогенного навантаження (понад 100 тис. т забруднюючих речовин) зазнали 14 міст України, наведених у таблиці 2.2. Загальний обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря цих міст складає більше половини всіх викидів по країні (54,2%).

Таблиця 2.2

Динаміка викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря в містах України, тис. т

№ з/п

Назва населеного пункту

2000 2005 2007 2008 2009 2010 2011 % від загальної кількості по країні

1 Бурштин 118,9 176,5 246,1 218,3 191,2 146,8 198,7 4,52 Дебальцеве 108,6 95,5 101,9 114,9 119,2 112,8 127,0 2,93 Дніпропетровськ 97,3 128,8 122,8 120,3 105,6 110,0 110,0 2,54 Дніпродзержинськ 105,0 126,1 120,7 110,3 110,8 108,5 124,7 2,85 Запоріжжя 135,5 153,9 147,5 130,4 94,3 109,6 117,1 2,76 Зеленодольськ 79,4 108,6 142,6 146,0 133,6 173,4 205,3 4,77 Енергодар 80,8 98,4 75,5 80,6 79,2 100,3 104,9 2,48 Комсомольське 95,2 104,4 98,8 115,5 95,1 108,1 126,2 2,99 Кривий Ріг 443,4 523,9 608,5 449,4 321,6 395,0 358,6 8,210 Курахове 117,2 103,4 160,2 162,8 121,9 123,9 166,2 3,811 Луганськ 144,2 118,8 150,6 175,8 150,4 160,7 142,6 3,312 Маріуполь 340,4 425,7 421,1 359,3 283,9 364,3 382,4 8,713 Новий Світ 121,8 123,7 108,6 98,1 104,8 109,9 105,4 2,414 Харцизьк 88,4 68,9 91,4 73,3 73,0 75,4 103,1 2,4

Загалом 2076,1 2356,6 2596,3 2555,0 1984,6 2198,7 2372,2 54,2

Основними хімічними компонентами, які надійшли в атмосферне повітря від стаціонарних джерел є діоксид та інші сполуки сірки – 1342,6 тис.т (30,7% від загального обсягу забруднюючих речовин), оксид вуглецю – 1066,1 тис. т (24,4%), метан – 878,2 тис. т (20,1%), речовини у вигляді суспендованих твердих часток – 606,6 тис. т (13,9%) та сполуки азоту – 381,9 тис. т /(8,7%). На всі інші забруднюючі речовини припадає 96,2 тис.т або 2,2% від загального обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря по країні (табл. 2.3).

Основними токсичними інгредієнтами, якими забруднювалось повітря під час експлуатації транспортних засобів та виробничої техніки, були: оксид вуглецю (73,6% або 1842,1 тис.т), діоксид азоту (12,0% або 300,0 тис.т), неметанові леткі органічні сполуки (11,4% або 285,6 тис.т), сажа (1,4% або 34,4 тис.т), діоксид сірки (1,2%, або 30,3 тис.т). Решта викидів припало на оксид азоту, метан, бенз(а)пірен та аміак (0,4% або 10,3 тис.т) (табл. 2.4.)

Основними забруднювачами атмосферного повітря залишаються підприємства чорної металургії, теплової енергетики, вугільної, нафтогазовидобувної, цементної промисловості, викиди забруднюючих речовин яких складають майже 90 відсотків від загального обсягу викидів в атмосферне повітря в Україні. У розрізі галузей економіки найбільша частка викидів забруднюючих речовин 41,3% (без урахування діоксиду вуглецю)припадає на виробництво і розподіл електроенергії, газу, води. У 2011 році ці галузі збільшили викиди в атмосферу на 12,7%.

17

Таблиця 2.3

Обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря

від стаціонарних джерел у 2011 році

Забруднююча речовина

Кількість підприємств, які

мали викиди

Обсяги викидів

всього, одиниць

у % до 2010 року

тонн у % до 2010 року

збільшення/ зменшення (-)

проти 2010 р, тонн

розподіл, %

Разом 8699 94,9 4374640,66 105,9 243008,247 100,0Метали та їхні сполуки 4584 96,0 32660,57 98,5 -491,994 0,7Арсен та його сполуки (у перерахунку на арсен)

421 96,3 56,78 108,7 4,56 0,0

Свинець та його сполуки (у перерахунку на свинець)

37 88,1 5,147 108,4 0,399 0,0

Речовини у вигляді суспендованих твердих часток

6674 95,7 606615,34 107,9 44548,537 13,9

Сполуки азоту 7906 95,7 381882,87 110,9 37631,951 8,7Діоксид та інші сполуки сірки

4306 96,9 1342561,9 110,4 126689,053 30,7

Оксид вуглецю 7400 96,0 1066118,4 100,2 2287,411 24,4Озон 68 107,9 14,783 105,1 0,712 0,0Неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС)

5179 94,7 65213,128 98,8 -802,787 1,5

Формальдегід 404 101,3 284,405 109,4 24,369 0,0Метан 4005 100,7 878159,56 103,9 33341,908 20,1Стійкі органічні забруднювачі (СОЗ)

153 90 266,938 59,9 -178,618 0,0

Бенз(а)пірен 32 100 0,773 100,8 0,006 0,0Фтор та його сполуки (у перерахунку на фтор)

734 96,6 209,61 72,2 -80,82 0,0

Ціаніди 73 104,3 272,795 106,3 16,183 0,0Фреони 212 104,4 80,534 74,7 -27,238 0,0

Другим за обсягами забруднювачем є переробна промисловість, на припадає 31,7% викидів. Зокрема, частка металургії в загальному обсязі викидів по країні становить 25,2%, що на 2,3% більше ніж у 2010 році.

У свою чергу, на добувну промисловість припадає 19,6% від загальних викидів в атмосферу, що на 0,5% більше ніж у попередньому році (таблиця 2.5).

18

Таблиця 2.4

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

від пересувних джерел забруднення у 2011 році

Забруднююча речовина Обсяги викидівтонн збільшення/

зменшення (-) проти 2010 р, тонн

у % до 2010р. розподіл, %

Всього забруднюючих речовин 2502661,6 -43751,5 98,3 100,0Неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС)

285580,4 -7684,0 97,4 11,4

Метан 8000,5 -174,1 97,9 0,3Бенз(а)пірен 174,4 10,3 106,3 0,0Сажа 34356,5 1941,6 106,0 1,4Діоксид азоту (NO2) 300016,34 6756,7 102,3 12,0Азоту (1) оксид (N2O) 2143,2 -11,2 99,5 0,1Аміак 20,6 -1,1 94,7 0,0Сірки діоксин 30276,5 1367,6 104,7 1,2Оксид вуглецю 1842093,0 -45957,2 973,6 73,6

Таблиця 2.5

Обсяги викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел забруднення у 2011 році

за галузями промисловості

Кількістьпідприємств,які маливикиди

Обсяги викидівзабруднюючих

речовиндіоксиду вуглецю

тис.т відсотків допоперед-ньогороку

тис.т відсотків допоперед-ньогороку

1 2 3 4 5 6Усього 8696 4373,6 105,9 202203,9 122,5

Сільське господарство,мисливство та пов’язаніз ним послуги

946 72,7 102,5 790,5 121,6

Лісове господарствота пов’язані з ним послуги

121 2,0 91,4 33,6 105,1

Рибальство, рибництво 12 0,1 81,7 0,5 327,4Добувна промисловість 511 856,0 100,5 3784,9 156,4

добування паливно-енергетичних кориснихкопалин

258 743,2 100,7 2329,7 110,2

копалин, крім паливно-енергетичних

253 112,8 99,4 1455,2 476,0

Переробна промисловість 3337 1387,3 103,0 89501,4 151,3у тому числівиробництво харчовихпродуктів, напоївта тютюнових виробів

1010 31,9 97,9 2674,3 107,2

19

1 2 3 4 5 6виробництво коксу,продуктів нафтоперероблення

42 93,2 107,5 5749,9 99,1

хімічна та нафтохімічнапромисловість

160 67,8 106,6 7190,7 124,5

виробництво іншоїнеметалевої мінеральноїпродукції

501 55,3 106,3 7133,9 200,5

металургійне виробництвота виробництво готовихметалевих виробів

305 1102,3 102,3 64071,3 162,3

виробництво машинта устатковання

384 10,3 110,4 1198,9 241,0

Виробництво та розподіленняелектроенергії, газу та води

614 1804,5 112,7 100531,2 105,1

Діяльність транспортута зв’язку

951 195,4 99,4 5710,6 102,0

Інші види економічноїДіяльності

1656 35,3 98,1 1249,5 177,4

За даними Державної служби статистики України, у 2011 році 8699 підприємств здійснювали викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Найбільша кількість таких підприємств сконцентрована у Донецько-Придніпровському регіоні держави, зокрема, Донецькій (11,4%), Луганській (6,5%), Дніпропетровській (5%) областях.

2.1.1. Впровадження механізмів Кіотського протоколуУкраїна підписала (у 1999 р.) та ратифікувала (у 2004 р.) Кіотський протокол і

класифікується як країна Додатку I до РКЗК ООН. Вона також включена у Додаток B. У першому періоді зобов’язань (2008-2012 р.) мала цільовий обсяг викидів 0% від рівня 1990 р. (такий самий, як у Нової Зеландії та Росії).

У табл. 2.6 наведено динаміку підготовки та реалізації ПСВ в Україні протягом 2004-2011 років станом на 1 січня 2012 року.

Як свідчать наведені в табл. 1 статистичні дані, у 2011 році спостерігалося значне зростання кількісних і якісних показників проектної діяльності за механізмом спільного впровадження. Згідно з даними, наведеними у табл. 2.7, Україна є лідером серед країн, що беруть участь у механізмі спільного впровадження, а саме:

- займає першу позицію за кількістю затверджених і зареєстрованих ПСВ за міжнародною процедурою (Шлях 2);

- займає першу позицію за загальною кількістю затверджених і зареєстрованих ПСВ;

- займає другу позицію за кількістю затверджених і зареєстрованих ПСВ за національною процедурою (Шлях 1), поступаючись лише Чехії, яка впроваджує дрібномасштабні ПСВ, об’єднані у 7 однотипних пакетів;

- займає першу позицію за кількістю введених в обіг ОСВ.За попереднім прогнозом, враховуючи поточний статус ПСВ, у 2012 році

може бути згенеровано близько 73 млн вуглецевих одиниць.

20

Таблиця 2.6

Динаміка підготовки та реалізації ПСВ в Україні

Рік Кількість виданих листів-

підтримки

Кількість виданих листів-

схвалення

Кількістьзатверджених

ПСВ

Кількість введених в обіг вуглецевих одиниць

Шлях 1 Шлях 2 ОУК ОСВ2004 14 0 0 0 0 02005 1 0 0 0 0 02006 30 5 0 0 0 02007 33 7 0 0 0 02008 38 9 5 2 2 586 512 02009 45 10 4 4 2 155 683 3 238 3222010 41 31 16 9 4 319 207 11 286 6162011 59 53 44 5 20 530 277 48 332 099

Всього 257 115 69 20 29 591 679 62 857 037Примітка: ОУК – одиниця установленої кількості (1 ОУК = 1 тонна СО2-екв.). У цих одиницях

передаються скорочення викидів парникових газів, що були досягнуті за проектами спільного впровадження до 1 січня 2008 року (до початку першого періоду дії Кіотського протоколу). ОСВ – одиниця скорочення викидів (1 ОСВ = 1 тонна СО2-екв.). У цих одиницях передаються скорочення викидів парникових газів, що досягаються за проектами спільного впровадження з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року (перший період дії Кіотського протоколу).

Таблиця 2.7

Кількість затверджених ПСВ у країнах світу (на 1 грудня 2011 р.)

№ Країна Кількість затверджених ПСВ Внесок країни у світовий ринок ОСВ*

Шлях 1 Шлях 2 Всього %1 Україна 69 20 89 53,12 Чехія 85 0 85 1,53 Росія 27 1 28 22,74 Німеччина 23 0 23 3,75 Болгарія 22 1 23 1,66 Франція 17 0 17 2,97 Польща 17 0 17 6,48 Румунія 14 1 15 0,69 Литва 0 14 14 2,310 Естонія 12 0 12 0,311 Угорщина 11 0 11 3,512 Нова Зеландія 8 0 8 1,213 Фінляндія 3 0 3 0,214 Іспанія 3 0 3 0

Всього 311 37 348 100

Діяльність України з впровадження ст. 6 Кіотського протоколу протягом 2004-2011 років мала такі результати:

- 257 ПСВ отримали листи-підтримки (запланований об’єм скорочення викидів парникових газів протягом 2008-2012 років становив близько 282 млн тонн СО2-екв.);

- 115 ПСВ (із 257 ПСВ, що отримали листи-підтримки) отримали листи-схвалення (запланований об’єм скорочення викидів парникових газів протягом 2008-2012 років становив близько 171 млн тонн СО2-екв.);

21

- 69 ПСВ затверджено Держекоінвестагентством за національною процедурою (Шлях 1);

- 20 ПСВ затверджено Наглядовим комітетом спільного впровадження (НКСВ) за міжнародною процедурою (Шлях 2);

- 72 ПСВ генерують скорочення викидів парникових газів;- 92 448 716 вуглецевих одиниць (із них 29 591 679 ОУК та 62 857 037 ОСВ)

було введено в обіг та передано Держекоінвестагентством за підсумками верифікації вищезазначених 72 ПСВ.

Отже, одиниці скорочення викидів парникових газів, які були введені в обіг за підсумками верифікації українських ПСВ, становили 53% світового ринку ОСВ (станом на 1 грудня 2011 року). Сума інвестицій, отриманих українськими підприємствами від іноземних інвесторів за введені в обіг та передані ОУК та ОСВ, оцінювалася у 600 млн євро.

Для України існує необхідність подальшого вдосконалення національних процедур шляхом розвитку відповідної нормативно-правової бази. У 2012 році планується запровадити нові види проектної діяльності за механізмом спільного впровадження, а саме: програми діяльності спільного впровадження, дрібномасштабні проекти спільного впровадження та їх пакети. Це дозволить поширити механізм спільного впровадження на інші сектори економіки України, які вкрай потребують залучення іноземних інвестицій.

2.1.2. Впровадження схеми цільових екологічних (зелених) інвестиційУ 2009 році до Державного бюджету України від продажу одиниць

установленої кількості іноземним країнам та компаніям надійшло 3300 млн грн, які мають бути спрямовані на підготовку та реалізацію проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій.

Усього Держекоінвестагентством України схвалено 987 проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій у 23 регіонах України. Загальна сума 987 схвалених проектів становить 3,7 млрд грн, очікувані щорічні скорочення викидів парникових газів – 247 тис. т. СО2-екв. З них 933 проекти спрямовані на теплосанацію об'єктів соціальної сфери (утеплення фасадів та дахів, заміна вікон і дверей) на суму 2 млрд грн, 46 проектів – на заміну котлів з переходом на альтернативні види палива в закладах освіти та охорони здоров’я на загальну суму 86,5 млн грн. Серед інших проектів варто назвати такі:

- будівництво очисних споруд з очищення шахтних вод шахти ім. П.Л. Войкова (96,5 млн грн) у м. Свердловськ Луганської області;

- комплексна модернізація вагонів Київського метрополітену (985 млн грн);- реконструкція котельні кварталу 165 з впровадженням теплових насосів, м.

Дзержинськ Донецької області (62 млн грн);- 3 проекти реконструкції існуючих систем теплопостачання з використанням

енергозберігаючого технологічного обладнання для Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим» (73 млн грн) Міністерства оборони України, АР Крим, смт Партеніт;

- проект зі збору та утилізації метану на полігоні твердих побутових відходів у м. Чернівці (15 млн грн);

- проект з технічного переоснащення рухомого складу існуючих патрульних автомобілів Міністерства внутрішніх справ України автомобілями з гібридною силовою установкою (406,5 млн грн).

22

Враховуючи, що кліматичні зміни можуть значно вплинути на розвиток економіки, зокрема на забезпечення населення і галузей економіки водою, важлива роль відводиться розробленню адаптаційних заходів.

2.2. Якість води поверхневих водних об’єктів

2.2.1. Водоспоживання та водовідведення України

Рівень забезпечення водними ресурсами України значно нижчий за світовий та європейський. Показник забезпеченості водними ресурсами в розрахунку на одну особу в Україні майже в 7 разів менший світового, в 30 разів менший показника забезпеченості в Російській Федерації. За величиною внутрішніх запасів прісної води в розрахунку на душу населення з країн Європи тільки Молдова має показники нижчі, ніж в Україні.

Негативні наслідки низької водозабезпеченості значною мірою посилюються дією інших факторів, що спричинюють проблеми і труднощі у водокористуванні, зумовлюють забруднення водних ресурсів тощо. Слід зазначити, що Україна відзначається високим рівнем водоспоживання як в абсолютному, так і у відносному вимірах, що зумовлено високим рівнем водоємності національної економіки, який в декілька разів перевищує світовий рівень.

Серед інших чинників слід назвати процес урбанізації, що спричинює нестачу водних ресурсів для забезпечення потреб жителів і галузей економіки багатьох, насамперед великих міст України, особливо тих, які розташовані на значній відстані від найбільших річок і мають незначні можливості або нереалізований потенціал використання підземних вод. Йдеться про проблеми забезпечення водними ресурсами у необхідних обсягах і відповідної якості.

Сучасна щорічна потреба населення та галузей економіки у водних ресурсах складає близько 15 млрд. м3. Найбільше води забирають із басейну Дніпра 8,7 км3

(25 % загального обсягу стоку в маловодний рік), Сіверського Дінця 1,5 км3

(відповідно65%), Південного Бугу 0,4 км3 (відповідно30%) та Дністра 0,6 км3 (13 % загального обсягу стоку в маловодний рік). В 2011 р. практично в усіх областях спостерігалось незначне стабільне збільшення забору води. Найбільшими водоспоживачами у територіальному розрізі є Дніпропетровська (1654 млн. м3), Донецька (2142 млн. м3), Запорізька (972 млн. м3), Київська (1064 млн. м3), Херсонська (1319 млн. м3), Одеська (1699 млн. м3) області та Автономна Республіка Крим (1591 млн. м3), на які припадає 71 % сумарного обсягу забору води. У галузевому розрізі у 2011 році основними водоспоживачами були підприємства промисловості, якими забирається 5,6 млрд. м3 води, або 38 % загального забору по країні (у т.ч. найбільші з них: теплоелектростанції, атомні електростанції, підприємства чорної металургії та вугільної промисловості), сільського господарства40 %, комунального господарства 21 %.

Втрати під час транспортування склали 2236 млн. м3 води (15 % від забраної). У порівнянні з 2010 роком втрати збільшились на 78 млн. м3.

Половина обсягів води, які втрачаються, припадає на житлово-комунальну галузь (49%). Частка втрат у цій галузі становить 36 %. Більша частина води, яка втрачається у комунальній галузі, вже підготовлена для споживання.

23

Динаміку забору, використання та відведення води в Україні за даними Держводагенства форма 2-ТП-Водгосп за 1990–2011 роки наведено в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8Динаміка забору, використання та відведення води з поверхневих і підземних джерел

України, млн. м3

Показники 2000 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011Забрано води з природних водних об'єктів, всього

18282 15083 15327 16352 15729 14478 14846 14651

у тому числі з підземних водних джерел (включаючи шахтно-рудничні)

2987 2449 2408 2315 2175 2007 2023 1961

Використано свіжої води (включаючи морську) у тому числі на:

12991 10188 10245 10995 10265 9513 9817 10086

виробничі потреби 6957 5706 5783 6162 5970 5149 5511 5514побутово-питні потреби

3311 2409 2298 2192 2103 1956 1917 1860

Втрати води при транспортуванні

2477 2327 2325 2437 2255 2285 2158 2236

Загальне водовідведення

10964 8900 8824 8917 8655 7692 8141 8044

у тому числі забруднених зворотних вод

3313 3444 3891 3854 2728 1766 1744 1612

з них без очищення 758 896 1427 1506 616 270 312 309нормативно очищених

2100 1315 1304 1246 1357 1711 1760 1763

Обсяг оборотної та послідовно використаної води

41523 47167 47716 48883 46260 41379 43138 45209

Частка оборотної та послідовно використаної води, %

86 89 89 89 89 89 89 89

Потужність очисних споруд

7992 7688 8104 7768 7518 7581 7425 7687

За результатами узагальнення звітів про використання води за звітний період у галузевому розрізі найбільшими забруднювачами є промислові підприємства, – причому найбільша частка забруднень припадає на підприємства чорної металургії та вугільної промисловості.

Підприємства житлово-комунальної галузі скинули 596 млн. м3, підприємства сільського господарства – 84 млн. м3 забруднених стічних вод.

У басейновому розрізі об'єми скидів забруднених стічних вод розподіляються у такому порядку: у басейні Дніпра - 659 млн. м3, Сіверського Дінця - 162, Дністра - 37, Західного Бугу - 45, Дунаю - 45, Південного Бугу - 13 млн. м3. Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується. Для переважної більшості

24

підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду.

Значного забруднення зазнають акваторії Азовського та Чорного морів. Найбільшими підприємствами, які скидають забруднені стічні води у Азовське море, є металургійні комбінати «Азовсталь» і «Комбінат ім. Ілліча» та у Чорне море комунальні підприємства м. Одеси і м. Севастополя.

Аналіз даних, представлених в табл. 2.8, вказує на мінімальну позитивну динаміку у сфері очищення стічних вод. Так, порівняно з 2010 роком, у 2011 р. зросла загальна потужність очисних споруд, водночас зменшився об'єм загального водовідведення, зокрема скидання забруднених зворотних вод, особливо стічних вод, що скидались без очищення.

Крім великих об’ємів споживання вод різними галузями промисловості, проблемою є високе забруднення природних вод. Так, за даними спостережень в 2010-2011 років у більшості контрольних створів вода характеризується як помірно забруднена і забруднена. Найгірша якість води спостерігалась у басейні Сіверського Дінця, річках Приазов’я та Причорномор’я (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Стан поверхневих вод у основних водних басейнах України

Назва водного басейну

Випадки високого рівня забруднення вод за рибогосподарськими

нормативами, за вмістом

Випадки екстремально

високого рівню забруднення за

рибогосподарськими нормативами, за

вмістом

Випадки високого рівня забруднення вод за

господарсько-побутовими

нормативами, за вмістом

1 2 3 4Західний Буг амонійного й

нітритного азоту, заліза загального та хрому загального

Свинцю

Дунай амонійного й нітритного азоту, заліза загального, цинку і хрому загального

заліза загального БСК5,

Дністер амонійного й нітритного азоту, заліза загального, цинку, хрому загального, СПАР, нікелю

ХСК та БСК5

Дніпро амонійного й нітритного азоту, цинку, хрому загального, заліза загального, нікелю, фенолів та нафтопродуктів

заліза загального, фенолів, амонійного азоту

БСК5 і ХСК, азоту амонійного й нітратного, заліза загального

Південний Буг азоту амонійного й нітритного

25

1 2 3 4Сіверський Донець азоту амонійного,

нітритного і нітратного, фенолів, заліза загального

ХСК

Приазовські річки азоту амонійного та нітритного, хрому загального й нафтопродуктів

азоту амонійного, фенолів

Причорноморські річки

азоту нітритного й заліза загального

БСК5 і ХСК

Чорне море азоту нітритного й амонійного

заліза загального

Азовське море заліза загального і азоту нітритного

2.2.2 Оцінка якості вод за гідрохімічними показникамиСпостереження за станом забруднення поверхневих вод за гідрохімічними

показниками проводили організації гідрометслужби на 151 водному об’єкті (127 річках, 15 водосховищах, 7 озерах, 1 лимані, 1 каналі) у 242 пунктах на 379 створах. Оцінка якості вод за гідрохімічними показниками проводилась до норм рибогосподарського призначення.

Держводагентство як суб'єкт державної системи моніторингу довкілля, здійснює контроль за якістю поверхневих вод та меліорованих земель. Державний моніторинг якості поверхневих вод проводиться за басейновим принципом згідно з «Програмою державного моніторингу довкілля в частині здійснення Держводагентством контролю за якістю поверхневих вод», яка затверджена наказом Держводагентства від 30.12.2011 № 310. Спостереження за зміною якості води за гідрохімічними показниками ведуться на 503 створах, з яких 73 встановлені у місцях розташування питних водозаборів. Крім того, на 254 створах здійснюється радіаційний моніторинг поверхневих вод.

Інструментально-лабораторний контроль за якісним станом поверхневих вод здійснюється 31 вимірювальною лабораторією за 25–54 гідрохімічними та двома радіологічними показниками.

Дані інструментально-лабораторних вимірювань свідчать, що якість води основних джерел централізованого водопостачання щодо 70 % проб не можна визнати задовільною. Із 663 проб, відібраних у 2011 році у районах питних водозаборів, 477 проб за більше ніж одним показником не відповідали вимогам санітарних правил і норм для водойм, що використовуються для централізованого водопостачання. Погіршення якості води основних джерел централізованого водопостачання обумовлено збільшенням антропогенного навантаження на водні об'єкти. Внаслідок цього до річкового стоку і підземних водоносних горизонтів потрапляють понаднормативні обсяги органічних сполук, фенолів, нітратів, нафтопродуктів, патогенних мікроорганізмів. Найбільший відсоток проб з перевищеннями нормативів був встановлений у пунктах спостережень, розташованих у басейнах річок Дунаю (до 84 %) та Сіверського Дінця (до 83 %), найменший - у басейні Дністра (до 12 %). Перевищення

26

фіксувались переважно за показниками, що характеризують вміст органічних забруднень, а саме ХСК, БСК.

За даними Держгідромету водні об’єкти України, як і у попередні роки, забруднені переважно сполуками важких металів, сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, сульфатами.

За даними спостережень найбільш забрудненими були річки басейну Дніпра, Приазов’я, Сіверського Донця, Західного Бугу, де відмічалась більша кількість випадків ВЗ. У відносно задовільному стані знаходились річки гірського Криму та Карпат. Порівняно з попереднім роком спостерігалось зменшення вмісту нафтопродуктів у воді приток Дунаю, фенолів – у більшості річок Дністра, сполук марганцю та заліза загального у дніпровських водосховищах, сполук азоту амонійного – у річках Приазов’я. Збільшення концентрацій сполук азоту амонійного зареєстровано у воді річок Західний Буг, Полтва, сполук хрому шестивалентного – у річці Дунай, сполук марганцю – у Дністровському водосховищі.

2.2.3. Мікробіологічна оцінка якості вод з огляду на епідемічну ситуаціюДані моніторингу якості води поверхневих водних об’єктів, який здійснюється

установами Держсанепідслужби України, свідчить про те, що незважаючи на значний спад промислового виробництва за останні роки та зменшення, у зв’язку з цим, скиду у водойми стічних вод, в країні має місце тенденція до погіршення екологічного стану водойм І та ІІ категорії як за санітарно-хімічними, так і за санітарно-мікробіологічними показниками (таблиця 2.10).

Таблиця 2.10

Відповідність досліджених проб води санітарним нормам

ПоказникиРоки

2007 2008 2009 2010 2011Частка досліджених проб води з водойм І категорії,

які не відповідали санітарним нормам, %:За санітарно-хімічними показниками 18,0 18,4 18,6 18,0 16,0За санітарно-бактеріологічними показниками 19,3 17,9 22,9 16,2 14,0Частка досліджених проб морської води, які не

відповідали санітарним нормам, % :За санітарно-хімічними показниками 8,9 8,2 7,5 9,6 9,4За санітарно-бактеріологічними показниками 3,9 8,7 5,1 6,2 9,2За радіологічними показниками 0 0 0 0 0

Найбільший відсоток відхилень за санітарно-хімічними показниками відмічається у Луганській (100%), Дніпропетровській (63,4) та Чернігівській (51,5) областях, що значно перевищує середній показник по державі (16,0 %); за бактеріологічними показниками – у Одеській (37 %), Івано-Франківській (33,9), Чернігівській (21,4) та Харківській (18,2) областях.

Найбільший відсоток відхилень за санітарно-хімічними показниками відмічається у Дніпропетровській (81,5%), Луганській (70,4), Донецькій (57,3) та Запорізькій (65,1) областях, що значно перевищує середній показник по державі; за

27

бактеріологічними показниками – у Донецькій (41 %), Луганській (39,3), Кіровоградській (35,9) областях.

Під час здійснення держсанепіднагляду за місцями рекреаційного та оздоровчого водокористування (пляжами) протягом року, особливо в літній оздоровчий період, Держсанепідслужба постійно контролює якість морської та річкової води в районах відпочинку. У 2011 році було проведено 8976 досліджень проб морської води та 15284 досліджень проб річкової води за бактеріологічними показниками, з них не відповідало нормативам 2634 проби (10,9 %) – відповідно 302 (3,36 %) і 2332 (15,26 %). За виявлені порушення санітарного законодавства на посадових осіб було накладено 162 штрафи, до усунення виявлених порушень припинено експлуатацію 189 об’єктів (пляжів).

Як свідчать дані, наведені в табл. 4.4, за останні роки в країні має місце тенденція до погіршення стану морської води як за санітарно-хімічними, так і за санітарно-бактеріологічними показниками.

Держсанепідслужбою також проводиться постійний лабораторний контроль за якістю питної води у місцях водозаборів, на водопровідних спорудах і мережах централізованого господарсько-питного водопостачання з вживанням відповідних заходів у разі виявлення порушень.

За бактеріологічними показниками досліджено 299,7 тис. проб питної води централізованого водопостачання, відхилення від санітарних норм встановлено у 8328 пробах (2,78 % проти 3,25 % за 2010 рік). На відповідальних осіб об’єктів водопостачання накладено 4712 штрафів. Тимчасово припинялася робота 2881 об’єкту водопостачання. За порушення в забезпеченні населення якісною питною водою 81 справу передано до органів прокуратури.

2.2.4. Моря та прибережні райони Морське узбережжя Азовського та Чорного морів становить значну частину

південного кордону України. Масштаби антропогенного навантаження на морські екосистеми зумовлені, перш за все, такими основними видами господарської діяльності як промисловість, сільське господарство, транспорт, рекреація та ін. Основними екологічними проблемами, що виникли в Чорному та Азовському морях наприкінці ХХ століття, є евтрофікація шельфових вод (забруднення біогенними речовинами), забруднення морського середовища токсичними речовинами. Загалом незадовільний екостан морів зумовлений значним перевищенням обсягу надходження забруднюючих речовин над асиміляційною здатністю морських екосистем, що призвело до значного забруднення морських вод, розвитку евтрофікаційних процесів, широкомасштабних явищ гіпоксії, появи сірководневих зон, замулення місць існування донних біоценозів, втрати видів, скорочення обсягу рибних ресурсів, зниження якості рекреаційних ресурсів, виникнення загрози здоров’ю населення. Для розв’язання екологічних проблем морів було прийнято Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (Закон України від 22 березня 2001 року 2333-ІІІ).

Забруднення донних відкладів. За даними Держгідромету, спостереження за станом забруднення вод Азовського моря проводилися на поверхні акваторії порту Маріуполь та його зовнішньому рейді, у Бердянській затоці та у північному звуженні Керченської протоки. Середня концентрація НВ у північному звуженні Керченської протоки дорівнювала 1,4 ГДК, в інших районах спостережень була менше ГДК. Максимальні концентрації нафтових вуглеводнів відмічені на рівні

28

2,0–4,6 ГДК. Порівняно з попереднім роком вміст НВ у районах спостережень не змінився. Середні концентрації фенолів в 2011 р., як і раніше, були менше 3,0 ГДК в усіх районах моніторингу. Максимальний вміст фенолів на рівні 3,0 ГДК відмічено у водах Бердянської затоки та північного звуження Керченської протоки. Середні і максимальні концентрації СПАР в усіх районах контролю були нижче рівня ГДК. Середньорічний вміст азоту амонійного, азоту нітритного і азоту нітратного був також нижче рівня ГДК, за виключенням району акваторії порту Маріуполь, де середня концентрація азоту нітритного становила 3,4 ГДК і порівняно з попереднім роком вона помітно підвищилась. Максимальна концентрація азоту нітритного в цьому ж районі моря досягала 21,0 ГДК.

В усіх районах моніторингу виявлено хлорорганічний пестицид γ-ΓХЦГ, найбільша його середньорічна концентрація у водах північного звуження Керченської протоки становила 7,6 нг/дм3, максимальна – 21,7 нг/дм3.

ДДТ, ДДЕ виявлені у поверхневих водах акваторії порту Маріуполь та північного звуження Керченської протоки, ДДД – у водах зовнішнього рейду порту Маріуполь та Бердянської затоки.

2.3. Охорона земель і ґрунтів

Станом на 1.01.2012 р. земельний фонд України в межах її кордонів складав 60354,8 тис. га., що дорівнює 0,4 % площі суходолу Землі та відповідно 6 % площі Європейського субконтиненту. За даними Державного агентства земельних ресурсів України земельний фонд країни структурно розподілявся наступним чином (табл. 2.11): значна частка земельної площі (70,9%, або 42,78 млн. га) –сільськогосподарські землі, у структурі яких сільськогосподарських угідь – 68, 9 %, з них 53,8 % припадає на ріллю; 9,1 % складають пасовища; 4%сіножаті; 1,5 % – багаторічні насадження; 0,5 % – перелоги. Ліси та інші лісовкриті території займають 17,6% (10,61 млн. га) території країни, забудовані землі – 4,2% (2,52 млн. га) території, покриті поверхневими водами – 4,0%, заболочені землі – 1,6%, інші – 1,7%. За даними Державного агентства земельних ресурсів України за шість років, починаючи з 1 січня 2006 року, структура земельного фонду змінилася по основних видах угідь, зокрема, площа сільськогосподарських земель зменшилася на 155,6 тис. га; позитивну динаміку мають ліси та лісовкриті території, площа яких протягом зазначеного періоду збільшилася на 107,6 тис. га; забудованих земель стало на 55,7 тис. га більше; відкритих заболочених – на 14,1 тис. га; площа територій, вкритих поверхневими водами, збільшилася на 5,9 тис. гектарів.

Протягом 2011 року площа земель сільськогосподарського призначення зменшилася на 14,9 тис. га, причому, площа ріллі збільшилася за рахунок зменшення площі перелогів на 22,0 тис. га, а площа перелогів в цілому зменшилася на 33,0 тис. га, пасовища зменшилися на 7,4 тис. га. Забудованих земель навпаки стало більше на 10,7 тис. га, переважна частка з них знаходиться під житловою забудовою, за рік площа таких земель збільшилася на 4,2 тис. га. Лісів та лісовкритих площ стало більше на 10,2 тис. гектарів.

Територія України характеризується надзвичайно високим показником сільськогосподарської освоєності (71,7%), що значно перевищує екологічно обґрунтовані межі. Навіть із зниженням за останні роки цей показник значно перевищує аналогічний показник більшості країн світу.

29

Таблиця 2.11

Земельний фонд України станом на 01.01.2012

Види основних земельних угідь та економічної діяльності

Площа земель Зміни за період з 2005–2011 роки. (+,- тис.га)

всього,тис. га

% дозагальної

площіУкраїни

за весь період

у тому числі

за 2006–2010рр. за 2011р.

Сільськогосподарські землі 42776,9 70,9 -165,7 -150,8 -14,9у тому числі: сільськогосподарські угіддя 41557,6 68,9 -164,6 -146,2 -18,4

з них: рілля 32498,5 53,8 46,6 24,6 22,0Перелоги 277,2 0,5 -142,1 -109,1 -33,0Багаторічні насадження 895,9 1,5 -4,6 -4,0 -0,6Сіножаті 2411,5 4,0 -17,7 -18,3 0,6Пасовища 5474,5 9,1 -46,8 -39,4 -7,4інші сільськогосподарські землі 1219,3 2,0 -1,1 -4,6 3,5Ліси та інші лісовкриті площі 10611,3 17,6 107,6 97,4 10,2у тому числі:вкриті лісовою рослинністю 9683,3 16,1 37,9 31,8 6,1не вкриті лісовою рослинністю 208,7 0,3 18,6 15,2 3,4інші лісові землі 315,6 0,5 6,5 6,1 0,4Чагарники 403,7 0,7 44,6 44,3 0,3Забудовані землі 2523,2 4,2 55,7 45,0 10,7у тому числі: під житловою забудовою 473,5 0,8 29,9 25,7 4,2

землі промисловості 223,2 0,4 4,9 3,5 1,4землі під відкритими розробками, кар`єрами, шахтами та відповідними спорудами

152,3 0,3 -0,2 -1,2 1,0

землі комерційного та іншого використання 54,5 0,1 12,6 11,9 0,7

землі громадського призначення 282,1 0,5 -1,6 -1,4 -0,2землі змішаного використання 29,0 0,0 2,3 2,1 0,2землі, які використовуються для транспорту та зв`язку 495,1 0,8 3,9 3,4 0,5

землі, які використовуються для технічної інфраструктури 68,1 0,1 -2,3 -5,0 2,7

землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі

745,4 1,2 6,2 6,0 0,2

Відкриті заболочені землі 980,1 1,6 14,1 13,9 0,2Сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом 17,7 0,0 0,1 0,1

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам’янисті місця, піски, яри інші)

1022,9 1,7 -17,6 -12,2 -5,4

Всього земель (суша) 57932,1 96,0 -5,8 -6,6 0,8Води (території, що покриті поверхневими водами) 2422,8 4,0 5,9 6,6 -0,7

Разом (територія) 60354,9 100,0 0,1 0,1

30

У межах регіонів сільськогосподарська освоєність коливається від 36 % у Закарпатській області до 88 % у Запорізькій області (табл. 2.12). Відповідно розораність коливається від 16 % у Закарпатській області до 75 % у Запорізькій області, а частка ріллі у загальній площі сільськогосподарських угідь сягає 44-85%.

Таблиця 2.12

Динаміка сільськогосподарської освоєності земельного фонду України

Назва адміністративно-територіальних

одиниць

З них ріллі

всього, тис.га

% до загальної площі земель (суші)

% до загальної площі сільгоспугідь

2011 рік 2010 рік

2005 рік 2011 рік 2010

рік2005 рік

АР Крим 1269,5 53,0 52,9 52,7 70,7 70,6 70,1Вінницька 1726,4 66,3 66,3 66,4 85,6 85,7 85,7Волинська 673,2 34,2 34,2 34,3 64,2 64,2 64,0Дніпропетровська 2126,1 70,0 70,0 69,9 84,6 84,6 84,5Донецька 1652,4 63,3 63,4 63,5 81,0 81,0 80,9Житомирська 1098,8 37,4 37,0 36,5 72,5 71,6 68,7Закарпатська 199,8 15,9 15,9 16,0 44,2 44,2 44,2Запорізька 1905,1 74,8 74,8 74,8 84,9 84,9 84,8Івано-Франківська 390,7 28,5 28,0 27,4 61,9 60,7 59,1Київська 1355,5 51,4 51,4 51,9 81,5 81,5 81,7Кіровоградська 1763,3 74,0 74,0 74,0 86,6 86,4 86,4Луганська 1279,7 48,4 48,2 49,8 67,0 66,7 68,8Львівська 796,1 37,2 37,2 37,3 62,9 62,9 62,8Миколаївська 1698,1 72,9 72,9 72,8 84,5 84,5 84,4Одеська 2072,5 66,4 66,4 66,3 79,9 79,9 79,7Полтавська 1770,5 64,9 64,8 64,5 81,7 81,5 80,7Рівненська 657,3 33,5 33,5 33,0 70,6 70,6 69,2Сумська 1226,7 52,1 52,2 52,5 72,2 72,2 72,5Тернопільська 854,3 62,7 62,7 62,1 81,5 81,4 80,4Харківська 1927,0 62,5 62,5 62,4 79,7 79,7 79,5Херсонська 1776,8 73,6 73,6 73,5 90,2 90,2 90,1Хмельницька 1252,7 62,0 62,1 62,0 79,9 80,0 79,9Черкаська 1271,6 65,0 65,0 65,1 87,6 87,6 87,6Чернівецька 331,7 41,9 42,1 42,7 70,5 70,8 71,4Чернігівська 1410,4 45,2 45,1 44,0 68,2 68,1 65,4м. Київ 0,6 0,8 0,8 1,6 13,3 13,3 21,1м. Севастополь 11,7 13,7 13,5 12,9 44,8 43,9 41,8По Україні 32498,5 56,1 56,1 56,0 78,2 78,1 77,8

Розподіл земельних ресурсів за цільовим призначенням має довільний характер і не має достатньої економічної та екологічної обґрунтованості. Структура землекористування і екологічна незбалансованість земельного фонду суттєво погіршують ефективність використання та охорони земель, призводить до збіднення видового розмаїття флори і фауни у ландшафтах. Зокрема, оцінка тенденцій екологічної стабільності землекористування в межах регіонів України шляхом розрахунку коефіцієнта екологічної стабільності (табл. 2.13) свідчить, що

31

екологічна стабільність землекористування на території України належить до стабільно нестійкої (К.ек.ст. – 0,41). Вона за період 2006–2011 рр.) в цілому по Україні не змінилася. Одночасно в 6-ти областях України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська) землекористування відноситься до нестабільного.

Таблиця 2.13

Характеристика екологічного стану землекористування в розрізі регіонів України

№ п/п Регіон

Розораністьс/г угідь,

%

Коефіцієнт екологічної стабільностіземлекорис-

тування

Екологічнастабільність

Коефіцієнтантропогенної навантаженості

1 АР Крим 0,94 0,39 Стабільно нестійка 3,402 Вінницька 1,07 0,33 Стабільно нестійка 3,613 Волинська 0,86 0,59 Середньо стабільна 3,004 Дніпропетровська 1,12 0,28 Нестабільна 3,715 Донецька 1,04 0,29 Нестабільна 3,706 Житомирська 0,93 0,50 Середньо стабільна 3,037 Закарпатська 0,56 0,74 Стабільна 2,688 Запорізька 1,04 0,28 Нестабільна 3,719 Івано-Франківська 0,88 0,60 Середньо стабільна 2,91

10 Київська 1,00 0,47 Стабільно нестійка 3,3311 Кіровоградська 1,14 0,29 Нестабільна 3,7212 Луганська 0,84 0,36 Стабільно нестійка 3,4013 Львівська 0,83 0,55 Середньо стабільна 3,1514 Миколаївська 1,08 0,28 Нестабільна 3,7015 Одеська 1,04 0,33 Нестабільна 3,6016 Полтавська 10,8 0,35 Стабільно нестійка 3,5617 Рівненська 0,89 0,59 Середньо стабільна 2,9318 Сумська 0,94 0,40 Стабільно нестійка 3,4019 Тернопільська 1,01 0,35 Стабільно нестійка 3,5820 Харківська 0,99 0,34 Стабільно нестійка 3,5721 Херсонська 1,11 0,34 Стабільно нестійка 3,4822 Хмельницька 0,96 0,35 Стабільно нестійка 3,5623 Черкаська 1,11 0,38 Стабільно нестійка 3,4924 Чернівецька 0,86 0,54 Середньо стабільна 3,2225 Чернігівська 0,87 0,47 Стабільно нестійка 3,24

Україна 1,000 0,41 Стабільно нестійка 3,42

Наявний високий ступінь антропогенного навантаження на земельні ресурси: (5 балів) мають забудовані землі, промисловості, транспорту; значний ступінь (4 бали) мають – рілля, багаторічні насадження; середній ступінь антропогенного навантаження (3 бали) мають природні кормові угіддя (сінокоси, пасовища), залужені балки; незначний (2 бали) – лісосмуги, чагарники, ліси, болота, під водою; низький ступінь (1 бал) – «мікрозаповідники». Так, в цілому по країні антропогенне навантаження складає більше 3,24 бали і характеризується значним

32

ступенем. Екологічний стан землекористування в країні наблизився до небезпечної межі, за якою можуть настати непоправні екосистемні процеси.

В Україні існують гострі проблеми з якістю ґрунтів, що обумовлені екстенсивним характером сільського господарства та зміною вмісту основних елементів живлення, забрудненням ґрунтів залишками пестицидів, важкими металами і радіоактивними речовинами, розвитком ерозійних процесів тощо. На жаль, останніми роками значно зменшуються площі під багаторічними насадженнями, сіножатями, пасовищами.

Значні площі сільгоспугідь, які були віднесені до ріллі, не використовувалися 20-30 років. Впродовж цього часу в їх межах відбувалися процеси відновлення степової рослинності (раніше вони були степами, які були розорані). Такі ділянки, які мають назву перелоги, необхідно проінвентаризувати для вирішення питання про їх охоронний статус.

2.3.1. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначенняДо основних антропогенних чинників впливу на земельні ресурси відносяться

сільськогосподарська освоєність, особливо розораність земель, ерозійні та інші деградаційні процеси, забрудненість ґрунтів тощо. Ґрунти крупних індустріальних міст знаходяться під сукупним впливом газопилових викидів промислових підприємств, автотранспорту, об’єктів теплоенергетики, житлово-комунальної сфери. Викиди та скиди формують ореол регіонального забруднення (урбанізований фон), на який накладаються локальні осередки забруднення навколо окремих джерел емісії забруднювачів. При цьому небезпека аерального надходження важких металів до рослинної продукції, що вирощується в місті, найчастіше перевищує небезпеку забруднення через ґрунт.

В останні два десятиліття до мінімуму скорочені заходи з докорінного поліпшення ґрунтів, а окремі роботи взагалі не проводяться вже кілька років поспіль. Як наслідок, спостерігається стійка тенденція погіршення якісного стану ґрунтів: зменшуються запаси гумусу, вміст поживних речовин, відбувається підкислення, засолення, деструктуризація ґрунтів. За таких умов створюється реальна загроза подальшої інтенсивної деградації ґрунтового покриву основного засобу аграрного виробництва. Через надмірну розораність, дефіцитний баланс гумусу і поживних речовин, недостатнє внесення органічних речовин та мінеральних добрив, хімічних меліорантів, забруднення ґрунти України у сучасних умовах продовжують деградувати.

Дегуміфікація – один з небезпечних деградаційних процесів ґрунтів, внаслідок якого знижується родючість ґрунтів. За результатами агрохімічної паспортизації сільськогосподарських земель протягом 1986-2010 рр. вміст гумусу в ґрунтах зменшився на 0,5 % (рис. 2.3). Якщо врахувати, що для збільшення його вмісту на 0,04 % потрібно 10 років за умов виведення ділянки з використання, то ці втрати потрібно буде компенсовувати протягом багатьох десятків років. Однією з основних причин такого стану є значне зменшення внесення органічних добрив. Лише за останні 10 років внесення органіки зменшилося з 8,6 тонн на 1 га ріллі, у 1990 році до 0,5 тонн на 1 га, у 2011 році.

Також відбувається збіднення ґрунтів на вміст таких важливих поживних речовин для формування врожаю як рухомий фосфор і калій. Середньозважений вміст рухомого фосфору протягом 20 років знизився на 9 мг/кг ґрунту і калію – 8,6 мг/кг ґрунту (рис. 2.4).

33

Внаслідок значного скорочення заходів з хімічної меліорації, застосування фізіологічно кислих та лужних добрив інтенсифікуються процеси підкислення та підлуження ґрунтів. Кисле та лужне середовище ґрунтів є одним з факторів, які обмежують вирощування високих та якісних урожаїв сільськогосподарських культур. За даними агрохімічної паспортизації, площа ґрунтів, які потребують першочергового вапнування, становить 3,9 млн. га. У 2011 році вапнування було проведене на площі 78,3 тис. га. За 5 років з 2006 по 2010 рр. реакція ґрунтового розчину змінилася в бік лужного середовища на 0,29 одиниці.

Рис. 2.3 – Баланс втрати гумусу в ґрунтах України (за даними ДУ «Центрдержродючість»)

Рисунок 2.4 – Баланс втрати поживних речовин в ґрунтах України (за даними ДУ «Центрдержродючість»)

34

2.3.2. Забруднення ґрунтівНайшкідливішим для землекористування і довкілля є забруднення ґрунтів

хімічними та біологічними компонентами, зокрема, радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб. Через ґрунти ці забруднювачі мігрують у суміжні географічні середовища (воду, повітря), забруднюють продукти харчування. Надзвичайно небезпечним є сукупне забруднення ґрунтів важкими металами, пестицидами та радіонуклідами.

На вміст токсикантів промислового походження (важких металів) були обстежені ґрунти 19-ти населених пунктів України. З них містами постійних спостережень були Костянтинівка і Маріуполь. Спостереження за забрудненням ґрунтів важкими металами проводились в регіонах з підвищеною концентрацією промислових виробництв, де розміщені потужні джерела промислових викидів забруднювальних речовин в атмосферу.

Всього було відібрано 624 проби ґрунту, які проаналізовано на вміст шести металів: кадмію, марганцю, міді, нікелю, свинцю та цинку. За даними спостережень найбільш забрудненими виявились ґрунти Костянтинівки і Маріуполя, де середні концентрації майже усіх металів перевищували відповідні норми в кілька разів. В окремих містах зафіксовані разові концентрації металів на достатньо високому рівні (табл. 2.14).

Таблиця 2.14

Зафіксовані разові концентрації металів у ґрунтах міст України в 2011 р.

Місто Кількість проб

Забруднюючі речовини (середній/максимальний вміст, в кратності ГДК)Cd Mn Cu Ni Pb Zn

Луцьк 50 0.1/0,5 0.2/0,5 0,2/1,5 0,1/0,2 0,9/7,0 0,8/3,7Павлоград 60 0,2/0,8 0.5/30.3 0,3/2,9 0,3/0,8 0,5/1,7 0,4/1,6Костянтинівка 20 4,3/11.5 1,9/5,4 1.3/2,3 0,5/0.8 8,9/26,5 9,0/22,9Краматорськ 50 0,1/0.5 0,9/4,3 0,7/2,9 0,5/1,0 1,3/6,3 1,6/5,5Красноармійськ 20 0,4/0.8 0,9/0,9 0,3/0,5 0,9/0,9 1,1/1,6 1,4/2,0

Маріуполь 30 0.6/1.5 1.8/3.7 2.4/4,4 0,6/1,1 2,1/9,8 3,8/8,3

Коростень 30 0,1/1 -0 0,2/0.6 0,2/0,6 0,2/0,4 0,5/0,8 0,4/1,8Олевськ 15 0,5/1,0 0.2/0.7 0,2/0,6 0,2/0,4 0,3/0,5 0,5/0,9

Івано-Франківськ 41 0.0/0.8 0.4/0.7 1.4/8,2 0,3/0,6 1,0/18,9 0,6/1,7

Березань 20 0.1/0.5 0.3/13.6 0,3/0,5 0,2/0,3 0,4/1,3 0,6/1,3

Біла Церква 50 0.4/1.0 0.2/0,4 0,5/4.9 0,2/0,6 0,9/2,1 0,4/1,9

Вишневе 25 0,6/1.5 0.2/0.4 0,6/2,6 0,1/0,3 0,9/3,5 0,5/1,3

Фастів 27 0.2/0.8 0.2/0.4 0.4/1,5 0,1/0,4 2,2/12,1 1,1/2,5

Київ 52 0.1/0.5 0.3/0.9 0,3/2,7 0,2/0,3 0,4/1,0 0,3/1,0

Дрогобич 20 0.1/2.5 0.3/0.5 1,2/4,0 0,3/1,4 1,1/3,2 0,5/1,6Сарни 23 0.4/0.8 0.2/0.7 0.2/0,6 0,1/0,2 0,6/4,9 0,3/1,2Нова Каховка 25 0,1/0.3 0,1/0,3 0,2/0,5 0,1/0,4 0,6/4,3 0,2/1,0

Хмельницький 40 0.2/1.0 0.4 0.6 0.6/2,3 0.4/0,5 1,3/8,5 1,1/2,5

Ніжин 26 0,3/1.0 0.2/0.3 0.3/0,8 0,2/0,2 0,7/2,5 0,6/2,2

35

Перевищення рівня ГДК по свинцю та цинку спостерігалось у 100% відібраних проб, кадмію та марганцю у 95%, міді у 68% проб. Зокрема, у ґрунтах Костянтинівки відмічено три випадки високого забруднення (ВЗ) свинцем та цинком. Максимальний вміст свинцю на рівні 26,5 ГДК та цинку – 22,9 ГДК виявлено в районі вулиці Б. Хмельницького. У ґрунтах Маріуполя перевищення рівня ГДК по міді спостерігалось у 100% відібраних проб, цинку 93%, марганцю 80%, свинцю у 77% проб. У ґрунтах Івано-Франківська максимальний вміст свинцю18,9 ГДК виявлено у ґрунтах на території ВАТ "Івано-Франківський локомотивний завод", міді 8,2 ГДК на території ВАТ "Івано-Франківський завод "Промприлад", цинку 1,7 ГДК в районі автовокзалу. У Краматорську максимальний вміст свинцю на рівні 6,3 ГДК виявлено у ґрунтах в районі полігону твердих побутових відходів комунального автотранспортного підприємства № 052810, цинку 5,5 ГДК в районі вулиці Кіма, марганцю – 4,3 ГДК в районі вулиці Орджонікідзе, міді2,9 ГДК в районі ВАТ "Завод автогенного обладнання "Донмет", нікелю1,0 ГДК у ґрунтах на території ВАТ "Краматорський завод "Кондиціонер". У ґрунтах Павлограда максимальний вміст марганцю на рівні 3 ГДК виявлено на території ВАГ "Завод "Павлоградхіммаш", міді 2,9 ГДК, свинцю 1,7 ГДК на території КП "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", цинку 1,6 ГДК на території ДП НВО "Павлоградський хімічний завод". Максимальний вміст кадмію та нікелю в відібраних пробах був нижче рівня ГДК. У ґрунтах Хмельницького максимальний вміст свинцю 8,5 ГДК зафіксовано в районі ЗАТ "Агропроммаш", цинку 2,5 ГДК на території Українсько-польського ТОВ "Граланд", міді 2,3 ГДК на території Сервісного центру, кадмію 1,0 ГДК в районі Хмельницького радіотехнічного заводу.

В цілому по Україні ґрунти найбільш забруднені свинцем, цинком, та міддю, меншемарганцем, кадмієм. У промислових містах внаслідок багаторічних викидів забруднювальних речовин у атмосферне повітря навколо підприємств сформувалися зони підвищеного забруднення ґрунтового покриву важкими металами.

Санепідслужбою України здійснюється моніторинг стану ґрунтів на територіях їх можливого негативного впливу на здоров’я населення. У 2011 р. досліджено на санітарно-хімічні показники 32273 проби, з них не відповідали санітарним нормам 1438 (4,5 % проти 5,0 % у 2010), у тому числі на солі важких металів – 12822 проби, з яких 7,5 % не відповідали санітарним нормам (у 2010 – 8,6 %); пестициди – 7840 проб ґрунту, з яких 2,4% не відповідали санітарним нормам (3,4 % у 2010). Також ґрунт було досліджено на бактеріологічні показники 22450 проб; на гельмінти – 159397 проб, з яких не відповідали нормам відповідно 4,9 % і 2,9% (у 2010 – 7,4 % і 2,7 %).

Держсанепіднаглядом і лабораторним контролем були охоплені території вирощення сільськогосподарської продукції, території в місцях застосування пестицидів, ґрунт в зоні житлових масивів, дитячих майданчиків та закладів. У 2011 році в місцях зберігання токсичних відходів на території підприємств досліджено 1429 проб ґрунту за хімічними показниками, з них не відповідали гігієнічним нормам – 7,5 %; поза територією підприємств у місцях їх складування або захоронення (полігони, звалища, кар’єри) – 2788, з них не відповідало нормативам – 8,8 %; у житловій зоні – 12875, з них не відповідали нормам – 3,4 %.

Не дивлячись на незначне поступове зниження забрудненості ґрунтів наднормативними кількостями забруднювачів, гострота проблеми не знижується.

36

Це свідчить про необхідність провадження більш активної політики, спрямованої на охорону грунтів та розробку і впровадження технологій ремедіації забруднених територій.

2.3.3. Деградація ґрунтівДовготривале екологічно незбалансоване використання земельних ресурсів,

незавершеність становлення земельних відносин та еконезбалансоване ведення землеробства поставило під загрозу стан ґрунтів України (рис.2.3). Величезна частка землі в інтенсивному обробітку з високим відсотком посівів просапних культур, укрупнення господарств та полів призвели до розвитку небувалих і щороку прогресуючих процесів деградації найбагатших чорноземних ґрунтів.

Довготривала інтенсифікація і надмірна розораність призвели до загрозливого стану ґрунтового покриву України. Складна екосистема ґрунтового покриву найглибше руйнується через інтенсивний розвиток ерозії. Стан земель сільськогосподарського призначення в останні десятиріччя істотно погіршився. Водна та вітрова ерозії є найбільш вагомими чинниками зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали руйнівного впливу водної ерозії, складає 13,3 млн. га (табл. 2.14), в тому числі 10,6 млн. га орних земель (32% від загальної площі цих угідь).

В Україні водній і вітровій ерозії піддається понад 11,9 млн. га сільськогосподарських угідь, що є наслідком розораності більш ніж 70% сільськогосподарських угідь, а у деяких областях (Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській) – понад 90%, у ряді господарств – 95-96%. Найбільш еродовані ґрунти в Донецькій (70,6%), Луганській (61,6%) та Одеській (55,8%) областях.

У цілому в Україні щорічний приріст еродованих земель становить до 80-90 тис. га. В складі еродованих земель нараховується 4,5 млн. га середньо- і сильнозмитих, в тому числі 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт.

Посилення процесів ерозії і дефляції ґрунтового покриву обумовлює необхідність опрацювання більш ефективних методів охорони ґрунтів від ерозії, оцінювання ерозійної небезпеки і ефективності протиерозійних заходів, моніторингу ерозійних процесів та їх прогнозування. В ерозійно-небезпечних регіонах необхідно сформувати екологічно стійкі ґрунтоохоронні агроландшафти і агрогеосистеми.

Таблиця 2.15

Поширеність деградаційних процесів в ґрунтах України

Тип деградації земель Площа земель підданих впливу, млн. га % від загальної площі країниВітрова ерозія 13,3 22,0Водна ерозія 19,4 32,1Комплексна ерозія 2,1 3,4Підкислення ґрунтів 10,7 17,7Засолення ґрунтів 1,7 2,8Осолонцювання ґрунтів 2,2 3,5Зсуви 0,2 0,3Забруднення ґрунтів 12,1 20,0Підтоплення земель 7,2 12,0Порушення земель 0,2 0,3

37

Рисунок 2.5 Деградація ґрунтів України

Умовні позначення:Деградація осушених земель:

Розповсюдження вітрової ерозії

Вторинне заболочення

Ущільнення ґрунтів:Слабкий

Середній

Високий

Втрати гумусу:Низькі

Середні

Високі

Землі, що піддаються водяній ерозії (еродовані землі, % від ріллі)

Дуже низький (біля 1)

Низький (1-20)

Середній (20-40)

Високий (40-60)

Дуже високий (>60)

S Процес вилуговування і засолення

Al Процес алюмінізації та повторного окислення

Fe, Ca Процес накопичення заліза і карбонатів

За даними Держземагентства, загальна площа земель, що потребують консервації, в Україні складає 1,1 млн. га, з них 644,2 тис. га – деградовані, 432,1 тис. га – малопродуктивні і 11,9 тис. га – техногенно забруднені землі. Протягом 2011 року здійснено консервацію 2,3 тис. га земель, з них 0,9 тис. га шляхом заліснення та 1,4 тис. га – залуження. На сьогодні лише 18,1 тис. га земель перебувають у стадії консервації.

Загальна площа порушених земель по Україні складає 144 тис. га, з них порушено протягом 2011 року – 1,2 тис. га. Рекультивовано 571,1 га порушених

38

земель, з них більше 63 % (358,2 га) становлять сільськогосподарські угіддя. Загальна площа земель, що перебувають у стадії рекультивації складає 6,6 тис. га.

Потребують поліпшення 270,8 тис. га малопродуктивних земель. З початку 2011 року поліпшено 1,9 тис. га малопродуктивних угідь. У стадії поліпшення перебувають 2,8 тис. га земель, з них понад 50% (1,4 тис. га) рілля.

Необхідно здійснити будівництво (реконструкцію) таких протиерозійних гідротехнічних споруд: вали, вали-канави протяжністю 5,4 тис. км та площею 1005,4 га, вали-тераси – 1,5 тис. км, вали-дороги – 0,3 тис. км, водоскидні споруди – 122 шт., терасування схилів – 198 шт., протиерозійні ставки (накопичувачі твердого стоку) – 176 шт., берегоукріплення протяжністю – 377,3 км, та площею – 0,12 га та інші – 435,8 га, 10 шт., 45,5 км. Протягом 2011 року здійснено будівництво (реконструкцію) протиерозійних гідротехнічних споруд протяжністю 10,2 км, 20 протиерозійних ставків на загальну площу 6,7 га та 8 водоскидних споруд. Крім того, 16 об’єктів перебувають у стадії будівництва.

2.4. Лісові ресурси

Діяльність за останні роки в цій сфері представлена в табл.2.16. Протягом 2011 року підприємствами Держлісагентства відтворення лісів проведено на площі 61,5 тис. гектарів, в тому числі шляхом садіння і висівання лісу – 48,1 тис. гектарів, з них лісорозведення – 22,4 тис. гектарів, і шляхом природного поновлення – 13,4 тис. гектарів. Площа створених лісів в 1,5 рази перевищила площу суцільних зрубів 2010 року. Обсяги відтворення лісів в Україні у 2011 р. склали 72,4 тис. га.

Таблиця 2.16 Динаміка окремих показників ведення лісового господарства

Параметри 1995 2000 2004 2005 2006 2007 2008 2009Відтворення лісів, тис. га 38,4 37,8 53,9 58,6 66,7 73,6 80,2 80,9садіння і висівання лісу 33,9 29,8 42,6 45,8 54,0 60,0 64,9природне поновлення 4,5 8,0 11,3 12,8 12,7 13,6 15,3Переведено лісових культур у вкриті лісом землі, тис. га 36,0 26,9 25,8 26,5 29,5 31,5 44,6 48,2

Створення високопродуктивних і довговічних лісонасаджень забезпечується лісонасінною базою, в якій налічується 3,6 тис. шт. плюсових дерев, 2 тис. га плюсових насаджень, 15,1 тис. га постійних лісонасінних ділянок, 1 тис. га постійних лісонасінних плантацій, 22,1 тис. га генетичних резерватів.

За рівнем лісистості території (16%) Україна приблизно вдвічі поступається середньосвітовому та середньоєвропейському рівням. Ліси країни відіграють винятково важливу роль у збереженні природної рівноваги в межах території країни, виконуючи, насамперед, екологічну та соціальну функції.

39

2.5. Геологічне середовища та надра

Мінерально-сировинна база України є достатньо вагомою у світовому вимірі. В надрах країни виявлено майже 20 тис. родовищ і проявів 117 видів корисних копалин, з яких 8290 родовищ і 1110 об'єктів обліку за 98 видами мінеральної сировини мають промислове значення і обліковуються в державному балансі запасів корисних копалин, 3349 родовищ розробляється.

За обсягом розвіданих запасів вугілля, залізних, марганцевих і титано-цирконієвих руд, а також графіту, каоліну, калійних солей, сірки, вогнетривких глин, облицювального каменю Україна належить до однієї з провідних країн світу. Зокрема, запаси вугілля відносно світових становлять 7,5 %, залізних руд – 15%, марганцевих – 42,8%.

На даний час в Україні у значних обсягах ведеться видобування кам'яного вугілля (1,5% світового), товарних залізних (4,5%) та марганцевих (9%) руд, урану, титану, цирконію, каоліну (18%), брому, нерудної металургійної сировини (кварцитів, флюсових вапняків і доломітів), хімічної сировини (кам'яної солі), облицювального каменю (гранітів, габро, лабрадоритів та ін.), скляного піску тощо. Із надр держави вилучається вуглеводнева сировина, торф, цементна сировина, тугоплавкі та вогнетривкі глини, сировина для виробництва будматеріалів, йод, бром, різноманітні мінеральні води, дорогоцінне та коштовне каміння, п'єзокварц та інші. У відносно незначних обсягах видобуваються нікелеві руди, скандій, гафній, бурштин, цеоліти тощо. З різним рівнем детальності вивчено родовища нетрадиційних для України корисних копалин: хрому, свинцю, цинку, міді, молібдену, берилію, літію, танталу, ніобію, рідкісних земель, плавикового шпату, апатиту, горючих сланців, бішофіту тощо.

Із надр вилучаються підземні води господарсько-питного призначення, за рахунок яких вирішується проблема водопостачання більшості крупних населених пунктів України, а також мінеральні води і лікувальні грязі, які є основою для розвитку оздоровчих курортних закладів нашої держави.

Прогнозні оцінки забезпеченості традиційними видами мінерально-сировинних ресурсів як в Україні загалом, так і в регіональному плані свідчать, що вони, як правило, відповідають нормативному рівню чи перевищують його. Виходячи з абсолютних показників, стан ресурсної бази можна характеризувати як задовільний. Однак у зв’язку з відпрацьованістю кращої частини запасів і відсутністю адекватного (рівноцінного) їх приросту, простежується тенденція до зниження якості мінерально-сировинної бази.

До недоліків вітчизняної мінерально-сировинної бази відносяться обмеженість ресурсів видобувних вуглеводнів – нафти та природного газу, а також відсутність (за окремими винятками) кольорових і рідкісних металів, найважливіших агроруд та деяких інших корисних копалин. У зв’язку з цим виникає потреба імпорту таких видів сировини і металів, як боксити, магнезит, плавиковий шпат, мідь, свинець, цинк, олово, нікель, хром, молібден, вольфрам, рідкісні землі.

Поклади залізних, марганцевих, а також уранових руд, що є головними та традиційними для України, відносяться до порівняно низькоякісних, а поклади вугілля характеризуються більш складними гірничо-геологічними умовами розробки, ніж у сусідніх Польщі та Росії.

40

У 2011 році було прийнято Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року». Метою програми є забезпечення потреб національної економіки у мінеральних ресурсах за рахунок власного видобутку, зменшення залежності України від імпорту мінеральних ресурсів та збільшення експортного потенціалу країни за рахунок власного видобутку корисних копалин, що мають великий попит на світовому ринку.

Протягом останніх 10 років підтверджено реальні можливості подальшого приросту запасів вуглеводнів, відкриття і розвідки родовищ нових для України видів корисних копалин – золота, хрому, міді, свинцю, цинку, молібдену, рідкісних і рідкісноземельних елементів, літію, ніобію, танталу, фосфоритів, флюориту, самоцвітної сировини тощо. Саме із започаткуванням та істотним нарощуванням їх видобутку пов'язані потенційні можливості зростання експортного потенціалу держави. Однак оцінки багатьох із зазначених об'єктів за ринково-економічними критеріями є на цей час суперечливими, що стримує початок їх освоєння.

2.6. Захист від надзвичайних ситуацій

Аварії на промислових підприємствах і пов'язана з ними проблема попередження погіршення екологічної обстановки головним чином викликані низьким рівнем безпеки виробництва, недостатньою підготовкою кадрового ресурсу, застарілими технологіями або недостатнім забезпеченням виконання технологічних регламентів тощо. В результаті промислових аварій виникають антропогенні зміни екосистем, які здатні створювати відчутний довгостроковий вплив на здоров'я і добробут людей та стан природного середовища.

Удосконалення системи забезпечення екологічної безпеки, існуючої в Україні, має стати одним із пріоритетних напрямків державної політики на основі системного аналізу із врахуванням процесів трансформації в економіці та державному управлінні, які є на нинішньому етапі розвитку нашої держави.

За даними Міністерства надзвичайних ситуацій України, впродовж 2011 року в Україні зареєстровано 221 надзвичайну ситуацію. Згідно з вимогами Національного класифікатора "Класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019:2010" (розроблено у ВНДІ ЦЗ МНС, введено у дію з 1 січня 2011 року) їх класифіковано наступним чином:

- техногенного характеру - 134;- природного характеру - 77;- соціального характеру - 10. Внаслідок цих НС загинуло 355 осіб (з них 39 дітей) та постраждало 985 осіб

(з них 439 дітей). Врятовано понад 8,2 тис. осіб (рис.2.6).

41

2139

985

355361356

587622463456412388391 418386336

1511

753

1377

20441919

1733

2064

2330

1580

1046959

221254

503

264312

368363368

286315

351

436463

0

500

1000

1500

2000

2500

1999 рік 2000 рік 2001 рік 2002 рік 2003 рік 2004 рік 2005 рік 2006 рік 2007 рік 2008 рік 2009 рік 2010 рік 2011 рік0

100

200

300

400

500

600

Загинуло, осіб Постраждало, осіб Кількість НС

Рис. 2.6 – Динаміка кількості НС, загиблих та постраждалих у НСпротягом 1999 – 2011 років

Впродовж останніх років в Україні спостерігається позитивна тенденція до

зменшення кількості надзвичайних ситуацій, а у 2011 році цей показник є найменшим за часів незалежності України (табл.2.17).

Таблиця 2.17

Кількісні показники НС, які виникли протягом 2011 року,

порівняно із 2010 роком

Дані про надзвичайні ситуації 2010 рік 2011 рікЗменшення (збільшення), у відсотках

Загальна кількість НС 254 221 13,0В тому числі:Техногенного характеру 130 134 3,1Природного характеру 108 77 28,7Соціального характеру 16 10 37,5В тому числі за рівнями:Державного рівня 5 4 20,0Регіонального рівня 16 3 81,3Місцевого рівня 107 89 16,8Об'єктового рівня 126 125 0,8Загинуло людей в наслідок НС 361 355 1,7Постраждало людей внаслідок НС 753 985 30,8Матеріальні збитки від НС, тис.грн. 984 704 98 098 90,0

Зафіксоване зменшення обумовлено відносно сприятливими погодними умовами 2011 року та ефективними заходами із запобігання НС. Також на фоні зменшення кількості надзвичайних ситуацій відбулося відчутне зниження масштабів НС та матеріальних збитків від них (останніх - в 10 разів порівняно із 2010 роком).

До негативних факторів слід віднести незначне збільшення кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру та збільшення кількості

42

постраждалих у НС, яке сталося за рахунок медико-біологічних НС (переважно через інфекційні захворювання та отруєння неякісними продуктами харчування.

За видами, як і в попередні роки, переважали НC унаслідок пожеж та вибухів, отруєнь та інфекційних захворювань людей, аварій на автомобільному транспорті.

За територіальною ознакою найбільшу кількість НС протягом 2011 року зареєстровано в Донецькій області (29 НС). Значну кількість НС зареєстровано у Луганській (18), Одеській (17 НС) та Львівській (14) областях.

Найбільшу кількість осіб, що загинули у НС (59), зареєстровано в Луганській області. При цьому усі вони загинули внаслідок НС, пов’язаних із аваріями на шахтах, транспорті, пожежами та отруєнням чадним газом.

Найбільшу кількість постраждалих у НС (129 осіб) зареєстровано в Донецькій області, переважна більшість з яких постраждали внаслідок отруєння продукцією дитячої молочної кухні (60 дітей молодшого віку) та захворювання на холеру (57 осіб).

2.6.1. НС природного характеруВпродовж 2011 року виникло 77 НС природного характеру, що майже на

третину менше ніж у 2010 році. Зменшення кількості надзвичайних ситуацій відбулося переважно за рахунок метеорологічних (зменшення у 3,1 рази) та геологічних (у 4,3 рази) НС. Кількість гідрологічних НС у 2011 році порівняно з 2010 роком у кількісному відношенні не змінилася (по 3 НС відповідно), проте були сприятливі зміни в масштабах територіального поширення, і за впливом на безпеку життєдіяльності людей та об’єктів господарювання. Так, у 2011 році НС гідрологічного характеру не мали значного територіального розповсюдження та не привели до суттєвих матеріальних втрат.

Надзвичайними ситуаціями природного характеру, що виникли у 2011 році завдано збитків на суму близько 67 млн. грн., що майже в 14 разів менше 2010 року (у 2010 році НС природного характеру завдано збитків на суму близько 914 млн. грн.). Збитки внаслідок НС природного характеру завдано переважно метеорологічними НС (84% загальної суми збитків від НС природного характеру).

У територіальному відношенні більшість НС природного характеру, які виникли протягом 2011 року, зареєстровано у Львівській (10 НС), Донецькій (8 НС), Луганській (6 НС) областях. У Волинській, Одеській, Тернопільській областях фіксувалось по 5 НС, Рівненській - 4 НС, Дніпропетровській, Житомирській та Харківській областях (по 3 НС в кожній). Не зареєстровано жодної НС природного характеру у Кіровоградській області, в інших регіонах фіксувалось по 1 - 2 НС.

2.6.2. НС техногенного характеруПротягом 2011 року зареєстровано 134 надзвичайних ситуацій техногенного

характеру, що на 3,1 % більше порівняно із 2010 роком, коли виникло 130 таких НС. Територіально найбільше НС техногенного характеру у 2011 році виникло у Донецькій (18 НС), Луганській (12 НС), Одеській (12 НС) та Миколаївській (10 НС) областях. Матеріальні збитки внаслідок НС техногенного характеру у 2011 році становили близько 26,5 млн. гривень.

43

Кольорова насиченість картивідповідає кількості НС в регіоні

Луганськ

Севастополь

ЧернігівСуми

Харків

ДонецькДніпропетровськ

ПолтаваЧеркаси

Миколаїв

ХерсонОдеса

Сімферополь

Чернівці Вінниця

ХмельницькийТернопіль

Рівне

Львів

Житомир

Київ

Ужгород

Луцьк

Івано-Франківськ

Кіровоград

ЗапоріжжяРозподіл НС природного характеру за видами:

2

1

5

3 8

3

2

2

1

1

0 6

10

2

5

1

4 2

5 3

2

2

2

1

2

1

1

геологічні небезпечні явищаметеорологічні небезпечні явищагідрологічні небезпечні явищапожежі в природних екосистемахмедико-біологічні НС

не сталося 1 - 2 3 - 4 5 - 6 > 7

Рис. 2.7 – Розподіл кількості НС природного характеру, що виникли протягом 2011 року за регіонами України

Рис.2.8 – Розподіл кількості НС техногенного характеру,які виникли 2011 року за видами та регіонами України

Найбільша кількість хімічно небезпечних об’єктів знаходиться у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській областях.

Усього в зонах можливого хімічного зараження потенційно небезпечних об’єктів мешкає понад 10 млн. чол. (22% населення України).

Особливу небезпеку для населення, навколишнього природного середовища становлять аміакопроводи, відстійники, об’єкти з виробництва вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів; підприємства хімічної промисловості

Луганськ

Севастополь

ЧернігівСуми

Харків

ДонецькДніпропетровськ

ПолтаваЧеркаси

Миколаїв

ХерсонОдеса

Сімферополь

Чернівці Вінниця

ХмельницькийТернопіль

Рівне

Львів

ЖитомирКиїв

Ужгород

Луцьк

Івано-Франківськ

Кіровоград

Запоріжжя

< 3 4 - 6 7 - 910 - 12 > 13

2

6

2

5 18

3

2

7

3

6

2 12

4

1012

1

6 2

4 8

4

4

2

0

5

3

транспортні аваріїпожежі та вибухираптове зруйнування спорудаварії на системах життєзабезпеченняаварії на електроенергетичних системахнаявність у навколишньому середовищі шкідливих речовин понад ГДК

Кольорова насиченість картивідповідає кількості НС в регіоні

Розподіл НС техногенного характеру за видами:

0

44

(виробництво хлору, аміаку, неорганічних кислот, органічних сполук); нафтопереробні підприємства; об’єкти, що використовують хлор та аміак (холодильні установки, установки з очищення води тощо), склади пестицидів та агрохімікатів.

Найбільшу небезпеку для населення та навколишнього природного середовища становить незадовільний стан гідротехнічних споруд, хвостосховищ і шламонакопичувачів, що містять відходи виробництва.

Коефіцієнт переробки сировини в готову продукцію не перевищує 30-40%.Аміак, хлор, діоксид азоту, акрилонітрил, сірковий ангідрид, азотна кислота,

сірчана кислота, фосген, метанол, бензол, карбамідо-аміачні суміші, гідроксид натрію, формальдегід є найбільш поширеними небезпечними хімічними речовинами, наявними на підприємствах хімічної промисловості.

Забезпечення екобезпеки на потенційно небезпечних об’єктах вимагає технічного переоснащення виробництва з впровадженням новітніх ресурсо- та енергозберігаючих технологій, посилення нагляду за неухильним виконанням вимог промислової безпеки на потенційно небезпечних об’єктах та удосконалення законодавства з питань екобезпеки.

2.6.4. Радіаційна безпекаВ Україні на сьогодні працює близько 10 тисяч підприємств, установ та

організацій, що використовують у своїй діяльності радіаційно-небезпечні технології та джерела іонізуючих випромінювань (ДІВ).

Діє 4 атомні електростанції: Запорізька, Южно-Українська, Хмельницька та Рівненська. На майданчику Запорізької АЕС експлуатуються шість енергоблоків з реакторами типу ВВЕР-1000, на майданчику Южно-Української АЕС- три енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 (проект В-302 – енергоблок № 1, В-338 – енергоблок № 2 та В-320 – енергоблок № 3). Чотири блоки функціонують на майданчику Рівненської АЕС, з них два блоки з реакторами типу ВВЕР-440 та два з реакторами типу ВВЕР-1000. На майданчику Хмельницької АЕС експлуатуються два енергоблоки з реакторами типу ВВЕР-1000 уніфікованого проекту В-320.

Функціонує 2 дослідницьких реактори, в 6-ти областях розташовані й функціонують регіональні спеціалізовані підприємства з поховання та переробки радіоактивних відходів, що входять до складу ДК «УкрДО «Радон».

У Дніпропетровській та Кіровоградській областях ведеться видобуток уранових руд та їх переробка. Сховища радіоактивних відходів при уранових рудниках переповнені.

У лікувально-профілактичних закладах України експлуатується велика кількість) рентгенівського та радіологічного обладнання, більше 80 % якого вичерпало свій техніко-експлуатаційний ресурс.

Майже 75 % території України зазнало радіоактивного забруднення 137Cs, яке більш ніж удвічі перевищувало доаварійні рівні, за рахунок аварії на Чорнобильській АЕС. Утворилися величезні обсяги радіоактивних відходів, які суттєво перевищують обсяги РАВ, що накопичено внаслідок здійснення інших видів діяльності, пов’язаних з використанням ядерної енергії, джерел іонізуючого випромінювання та радіаційних технологій. У зоні відчуження головними суб’єктами господарювання у сфері поводження з РАВ є державні спеціалізовані

45

підприємства (ДСП) «ЦППРВ», «УКБЗВ» та «Чорнобильський спецкомбінат» й «Чорнобильська АЕС».

Одним з ефективних інструментів контролю за рівнем безпеки, його відповідністю національним та міжнародно-визнаним вимогам з ядерної та радіаційної безпеки є суворий облік усіх порушень в процесі експлуатації АЕС, ретельне розслідування їх причин та впровадження заходів щодо усунення виявлених недоліків і запобігання повторення подібних подій у подальшому.

Події вважаються порушеннями в роботі АЕС, якщо вони призвели до відхилень від меж та/або умов безпечної експлуатації або до відхилень від нормальної експлуатації та характеризуються певними наслідками. Облік та розслідування порушень здійснюється відповідно до “Положення про порядок розслідування та обліку порушень в роботі атомних електричних станцій”.

У 2011 році в роботі діючих АЭС України сталося 15 порушень, з них 7 – на Запорізькій АЕС, 5 – на Рівненській АЕС, 2 – на Хмельницькій АЕС, 1 – на Южно-Українській АЕС.

Для інформування громадськості про ядерні та радіаційні події в світовій атомній енергетиці широко використовується міжнародна шкала INES.

Всі події, що сталися на АЕС України у 2011 році, за шкалою INES було кваліфіковано як «відхилення» або «поза шкалою» (події, які не впливають на стан ядерної та радіаційної безпеки і тому знаходяться поза межами шкали).

Повідомлення про порушення в роботі АЕС України розміщуються на веб-сайті Держатомрегулювання www.snrc.gov.ua.

2.7. Поводження з відходами та небезпечними речовинами

Для України питання поводження з відходами є надзвичайно важливим, виходячи з величезної кількості накопичених в межах її території відходів різного походження та класів небезпеки.

У 2011 році в Україні утворилося 450,9 млн. т відходів, з яких 442,5 млн. т – це відходи, що утворилися у сфері промислового виробництва та іншої господарської діяльності, 8,5 млн. т – відходи, що надійшли на переробку від домашніх господарств та сфери послуг (таблиця 2.18).

Переважна частина відходів, що утворилися на підприємствах країни (449,5 млн. т, або 99,7%), належать до ІV класу небезпеки, 1,0 млн. т, або 0,2% – до ІІІ класу небезпеки. Відходи І та ІІ класів небезпеки становили відповідно 4,4 тис. т та 412,7 тис. т.

Основним джерелом утворення та накопичення промислових відходів є виробнича діяльність підприємств добувної галузі. Вони, зокрема, утворили та накопичили відходів видобування руд металевих відповідно 267,0 млн. т (60,4% сумарних обсягів утворення по країні) та 7910,9 млн. т (54,9% сумарних обсягів накопичення по країні), вугілля кам'яного, лігніту, торфу46,2 млн. т (10,4%) та 2269,4 млн. т (15,7%), інших корисних копалин16,7 млн. т (3,8%) та 750,6 млн. т (5,2%).

46

Таблиця 2.18

Утворення та накопичення відходів у 2011 році

Види відходівОбсяги утворення

відходівОбсяги накопичення

відходівтис. т у % до

підсумкутис. т у % до

підсумкуРазом 450938,1 100,0 14422372,1 100,0у т.ч. промислові відходи – всього 427095,0 94,8 13502765,6 93,6з них.: добувної промисловості 331370,2 73,5 10977630,5 76,1 обробної промисловості 78639,4 17,5 1953443,3 13,6 виробництва та розподілу електричної енергії, газу та води 16651,5 3,7 367436,7 2,5 будівельних робіт, знесення будівель та споруд 433,9

0,1204255,1 1,4

відходи іншої господарської діяльності 12371,9 2,7 778355,2 5,4 відходи сфери послуг, зібрані роздільно 389,7 0,1 - -відходи домогосподарств, зібрані

роздільно 105,3 0,0 - -

тверді побутові та подібні до них відходи – всього 10976,2 2,4 141251,3 1,0

з них: сфера промислового виробництва та іншої господарської діяльності 2997,5 0,7 141251,3 1,0Сфера послуг 2907,3 0,6 - -Домогосподарства 5071,4 1,1 - -

Серед підприємств обробної промисловості найбільші обсяги відходів утворюються та накопичуються у виробництвах: металургійному (відповідно 59,5 млн. т, або 13,4% та 1767,6 млн. т, або 12,3%) хімічному (3,9 млн. т, або 0,9% та 104,3 млн.т, або 0,7%), продуктів харчових та напоїв (10,4 млн. т, або 2,3% та 2,2 млн. т, або 0,0%). У сфері виробництва та розподілення енергії, газу і води утворилося 16,7 млн. т відходів, що становить 3,8% від сумарних обсягів відходів по країні, а обсяги накопичених відходів досягли 367,4 млн. т (2,5%).

Інформацію щодо утворення та накопичення відходів за категоріями матеріалів наведено у таблиці 2.19.

Відходи, що утворилися, здебільшого мали мінеральне походження. До них, насамперед належать: відходи природної мінеральної сировини (бурові розчини, хвости, червоний шлам від виробництва глинозему, пилові, порошкові відходи та ін.), відходи вогнетривких матеріалів, змішані будівельні відходи, відходи азбесту, відходи матеріалу шляхового покриття з вуглеводнями, відходи будівництва та демонтажу, відходи від очищення топкових газів, шлаки та золи від термічної обробки і спалювання, порода, забруднений та незабруднений грунт від проведення днопоглиблювальних робіт. Їхні сумарні обсяги становили 386,6 млн. т, або 87,4% від загальної кількості утворених відходів. У загальних обсягах накопичених відходів частка відходів мінерального походження становить 95,6% (13,8 млрд. т).

47

Таблиця 2.19

Утворення та накопичення відходів за категоріями матеріалів

Категорії відходів

Утворення відходів Накопичення відходіввсього,тис. т

у т.ч. у % до

підсумку

тис. т у % до підсумкуу сфері

промислового виробництва та

іншої господарської

діяльності

у сфері послуг та у домогоспод

арствах

1 2 3 4 5 6 7Разом 450938,1 442464,4 8473,7 100,0 14422372,1 100,0Використані розчинники 1,2 1,1 - 0,0 0,2 0,0

Відходи кислот, лугів чи солей 1023,5 1023,5 - 0,2 16544,9 0,1

Відпрацьовані мастила 42,0 39,9 2,1 0,0 9,1 0,0

Відпрацьовані хімічні каталізатори 1,3 1,3 - 0,0 15,5 0,0

Відходи хімічних препаратів 10,4 10,4 - 0,0 272,5 0,0

Хімічні осади та залишки 3201,7 3201,7 - 0,7 92575,9 0,6

Осад промислових стоків 9802,1 9801,9 0,2 2,2 96033,1 0,7

Відходи від медичної допомоги та біологічні

2,9 2,9 - 0,0 1,4 0,0

Металеві відходи 8317,3 8244,7 72,6 1,8 84066,8 0,6Скляні відходи 40,8 31,8 9,0 0,0 189,1 0,0Паперові та картонні відходи 387,8 137,5 250,3 0,1 378,8 0,0

Гумові відходи 36,7 32,8 3,9 0,0 33,9 0,0Пластикові відходи 53,6 34,9 18,7 0,0 46,6 0,0Деревні відходи 715,0 712,4 2,6 0,2 218,7 0,0Текстильні відходи 21,2 20,7 0,5 0,0 21,9 0,0Відходи, що містять поліхлордифеніли 1,4 1,4 - 0,0 1,8 0,0

Непридатне обладнання 27,1 26,6 0,5 0,0 9,1 0,0

Непридатні транспортні засоби 8,6 8,6 - 0,0 2,6 0,0

Відходи акумуляторів та батарей

6,5 6,0 0,5 0,0 1,9 0,0

Тваринні та рослинні відходи 12820,7 12820,4 0,3 2,8 2371,0 0,0

Тваринні відходи, отримані під час виготовлення харчових препаратів і

361,0 359,9 1,1 0,1 33,6 0,0

48

продуктів

49

1 2 3 4 5 6 7Тваринні екскременти, сеча та гній

7754,6 7754,5 0,1 1,7 4456,6 0,0

Побутові та подібні відходи 10976,2 2997,5 7978,7 2,5 141251,3 1,0

Змішані та недиференційовані матеріали

7192,4 7192,3 0,1 1,6 194346,4 1,3

Залишки сортування 225,7 225,7 - 0,1 281,0 0,0Звичайний осад 581,8 512,4 69,4 0,1 5087,5 0,0Порожня порода від днопоглиблювання 47371,8 47371,8 - 10,5 2871807,0 20,0

Мінеральні відходи 317856,3 317793,6 62,7 70,5 10359875,4 71,9Відходи згоряння 21394,1 21393,8 0,3 4,7 549244,2 3,8Забруднений ґрунт та забруднена порожня порода від днопоглиблювання

15,1 15,0 0,1 0,0 132,9 0,0

Затверділі, стабілізовані, або засклянілі відходи

687,4 687,4 - 0,2 3061,4 0,0

Обсяги утворення відходів хімічного профілю (використані розчинники, відходи кислот, лугів чи солей, хімічних препаратів, відпрацьовані хімічні каталізатори та мастила, відходи, що містять поліхлордифеніли, хімічні осади та залишки, затверділі, стабілізовані або засклянілі відходи, а також гумові і пластикові), серед яких переважають найнебезпечніші, становили 5,0 млн. т (1,1%).

Динаміку утворення та накопичення відходів I-III класів небезпеки наведено у таблиці 2.20.

Таблиця 2.20

Динаміка утворення та накопичення відходів I-III класів небезпеки

ПоказникиРоки

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Утворилось відходів, тис. т 2411,8 2370,9 2585,2 2301,2 1230,3 1659,8 1434,5Валовий внутрішній продукт (ВВП, у фактичних цінах), млн.грн

441452 544153 720731 948056 913345 1082569 …

Утворилось відходів у розрахунку на 1000 грн ВВП, кг

5,46 4,3 3,6 2,4 1,3 1,5 …

Частка відходів, розміщених у спеціально відведених місцях та об’єктах,%

39,3 44,9 38,3 46,3 27,1 18,5 9,7

Наявність відходів у місцях видалення та на території підприємств на 1.01.2011 році, тис. т

21674,0 20121,5 20131,8 21017,2 20852,3 20587,7 19509,4

У розрахунку на 1 квадратний км території країни, т 35,9 33,3 33,4 34,8 34,6 34,1 32,3

50

Хоча частка відходів І-ІІІ класів небезпеки у загальних обсягах відходів, що утворюються в країні, щорічно не перевищує 0,5%, проте саме вони створюють небезпеку для здоров’я людей і навколишнього середовища.

Як правило, майже 90% сумарних обсягів відходів утворюється в Дніпропетровській (за даними 2011 року - 277,1 млн. т, або 62,6%), Донецькій (61,2 млн. т, або 13,8%), Кіровоградській (36,4 млн. т, або 8,2%), Луганській (18,1 млн. т, або 4,1%) областях. Найменше відходів утворено у Чернівецькій (0,04% сумарних обсягів по країні) та Закарпатській (0,03%) областях.

Станом на 1 січня 2012 року у спеціально відведених місцях та на території підприємств країни накопичилось 14,4 млрд. т відходів, з яких до І класу небезпеки належать 35,1 тис. т, ІІ – 2258,6 тис. т, ІІІ – 17,2 млн. т., ІV– 14402,9 млн. т.

Найбільшого антропогенного навантаження зазнає довкілля Дніпропетровської області, на території якої зберігається 9,3 млрд. т відходів (64,6% сумарних обсягів по країні), Донецької – 2,7 млрд.т (18,5%), Луганської – 1,5 млрд.т (10,1%), Кіровоградської0,3 млрд.т (1,7%), Львівської та Запорізької областей по 0,2 млрд.т (1,3%). Площа, спеціально відведених місць та об’єктів видалення у цих областях становить 30 тис. га.

Необхідно відмітити, що обсяги накопичення відходів у багатьох регіонах країни фактично перевищують ті, що відображаються у рамках статистичної звітності, оскільки збанкрутілі та непрацюючі підприємства, які раніше накопичили значні обсяги відходів, не є респондентами державних статистичних спостережень.

2.7.1. Поводження з відходами (збирання, зберігання, утилізація та видалення)

В Україні протягом 2011 року утилізовано (оброблено, перероблено) 153,7 млн. т відходів, що становить 34,1% від загальної кількості утворених відходів, та спалено 1,1 млн. т (0,24% від утворених). Із загальної кількості спалених відходів, на одержання енергії використано 0,8 млн. т відходів та 0,3 млн. т (з них 99 тис. т тверді побутові та подібні відходи) спалено з метою видалення. Узагальнену інформацію щодо поводження з відходами наведено у таблиці 2.21.

Серед категорій відходів за матеріалом осад промислових стоків утилізовано на 19,5% (1,9 млн. т), металеві відходина 98,8% (8,1 млн. т), тваринні та рослинні відходи – на 25,2% (3,2 млн. т), тваринні та рослині екскременти – на 43,9% (3,4 млн. т), мінеральні відходи – на 33,5 % (106,3 млн. т), відходи згоряння – на 51,9% (11,1 млн. т), порожню породу від проведення днопоглиблювальних робіт – на 33,4% (15,8 млн. т), змішані та недиференційовані матеріали – на 27,8% (2,0 млн. т). У 2011 році було утилізовано 463,2 тис. т (11% від обсягів їхнього утворення) відходів хімічного походження, у тому числі: 335,4 тис. т відходів кислот, лугів чи солей, 7,5 тис. т відходів хімічних препаратів, 157,1 т використаних розчинників, 24,1 тис. т відпрацьованих мастил, 96,0 тис. т хімічних осадів і залишків, 47,9 т відпрацьованих хімічних каталізаторів. Серед спалених відходів найбільша кількість тваринних та рослинних відходів (401,0 тис. т), деревних відходів (293,5 тис. т), побутових та подібних до них відходів (252,9 тис. т), відходів хімічних осадів та залишків (45,8 тис. т), кислот, лугів чи солей (5,4 тис. т), хімічних препаратів (1,2 тис. т), відпрацьованих мастил (0,6 т), залишків сортування (48,9 тис. т).

51

Таблиця 2.21

Утилізація (оброблення, перероблення) та видалення відходів

Види відходів Утилізовано (оброблено, перероблено) відходів

Видалено відходів у спеціально відведені місця та об’єкти

тис. т у % до утворених

у % до підсумку

тис. т у % до утворених

у % до підсумку

Разом 153687,6 34,1 100,0 277106,8 61,5 100,0у т. ч.:

Промислові відходи 146974,1 34,4 95,6 265041,5 62,1 95,7з них:

добувної промисловості

111552,2 34,9 72,5 217261,9 65,6 78,5

обробної промисловості 34743,2 44,2 22,6 32483,5 41,3 11,7

виробництва та розподілу електричної енергії, газу та води

566,0 3,4 0,4 15278,9 91,8 5,5

будівельних робіт, знесення будівель та споруд

112,7 25,6 0,1 17,2 3,97 0,0

відходи іншої господарської діяльності

6639,0 51,6 4,3 5035,3 39,1 1,8

тверді побутові та подібні до них відходи 74,5 0,7 0,1 7030,0 64,0 2,5

Понад 90% сумарних обсягів утилізованих (оброблених, перероблених) відходів по країні припало на підприємства Дніпропетровської (60,9%), Кіровоградської (15,5%), Донецької (12,9%), Луганської (4,1%) областей. Динаміку показників поводження з відходами I-III класів небезпеки наведено у таблиці 2.22.

Таблиця 2.22

Динаміка основних показників поводження з відходами I-III класів небезпеки

ПоказникиРоки

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011Утилізовано (оброблено, перероблено), тис. т

863,4 847,9 1031,2 918,9 825,9 642,4 597,5

У % до утворених 37,8 35,7 39,9 39,9 67,1 25,7 41,7Спалено, тис. т 71,4 62,1 39,6 32,2 15,8 16,5 15,6У % до утворених 3,0 2,6 1,5 1,4 1,3 1,0 1,1Видалено, тис. т 950,3 1058,9 992,0 1071,1 334,0 306,7 138,5У % до утворених 39,4 44,7 38,4 46,5 27,1 18,5 9,7

У 2011 році 277,1 млн.т відходів (61,5% сумарних обсягів утворених та зібраних у домогосподарствах і у сфері послуг) розміщено у спеціально відведених місцях та об’єктах складування, з них відходи мінерального походження становили 201,8 млн. т, або 73%, відходи хімічного походження (відпрацьовані розчинники,

52

мастила, кислоти, луги, солі, відпрацьовані хімічні каталізатори, відходи хімічних препаратів, хімічні осади та залишки)3,1 млн. т або 1,1%.

Обсяги видалення твердих побутових відходів у спеціально відведені місця та об’єкти у 2011 році становили 7,0 млн. т (94,5% від утворених), з них скинуто у спеціально відведені звалища 4,3 млн. т, поховано у землі чи скинуто на землю 2,7 млн. т. Крім того, 331,4 тис. т відходів було вивезено в місця неорганізованого видалення (стихійні звалища), з них 245 тис.т – ТПВ і подібні до них відходи.

Найбільше відходів розміщено у місцях неорганізованого зберігання (на стихійних звалищах) у Львівській – 229,0 тис.т (69,1% сумарних обсягів по країні), Івано-Франківській – 54,6 тис.т (16,5 %), Київській – 18,8 тис. т (5,7%), Полтавській – 8,8 тис. т (2,7 %), Луганській – 7,3 тис.т (2,2%), Кіровоградській – 6,0 тис. т (1,8 %) областях.

Інформацію, надану Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства країни щодо обсягів відходів, зібраних службою збору в регіонах країни у 2011 році, наведено на рис. 2.9.

Внаслідок діяльності Збройних Сил України утворюються наступні види відходів та відпрацьованого військового майна: відпрацьовані люмінесцентні лампи, мастила та змазки, акумуляторні батареї свинцеві, автопокришки, тверді побутові відходи, ґрунти, забруднені нафтопродуктами, шлак паливний, металобрухт, води забруднені нафтопродуктами, стічні води.

Відповідно до вимог чинного законодавства України та нормативно-правових документів у сфері охорони навколишнього природного середовища, з метою нормативного поводження з відходами проведено відповідні організаційно-технічні заходи, зокрема: збирання, зберігання, передача та облік відходів у кожній військовій частині регламентовано окремим організаційним наказом.

Відпрацьовані мастила та змазки, акумуляторні батареї свинцеві, автопокришки, металобрухт, воду, забруднену нафтопродуктами, передають до відповідних органів постачання.

Збір та вивезення твердих побутових відходів і побутових стоків, що утворюються у Збройних Силах країни, здійснюють комунальні підприємства.

У зв’язку з обмеженим фінансуванням бюджетних програм, проблемним питанням залишається передача на утилізацію відпрацьованих люмінесцентних ламп, матеріалів обтиральних забруднених, ґрунтів забруднених нафтопродуктами, шлаку паливного. Накопичення зазначених відходів здебільшого відбувається на територіях військових містечок.

У 2011 році відповідно до Протоколу про наміри і співпрацю між Збройними Силами України та Мінприроди України до Мінприроди надано інформацію про перелік та обсяги відходів, які утворилися внаслідок військової діяльності, для визначення шляхів їх подальшої утилізації.

53

Рис. 2.9 – Обсяги відходів, зібрані службою збору відходів в АР Крим і областях

За повідомленням Держсанепідслужби України, проблема охорони навколишнього природного середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами в останні роки стає все більш актуальною. Це пов’язано зі збільшенням загальної кількості накопичених відходів, недосконалими методами їхнього знешкодження та утилізації, несприятливим їхнім впливом на здоров’я населення.

Держсанепідслужба України, керуючись Законами України “Про відходи”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами” і постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізації отруйних речовин, у т.ч. токсичних промвідходів, продуктів біотехнології та інших агентів” від 20.06.1995 №440 здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд за зберіганням, використанням, утилізацією та знешкодженням токсичних промислових відходів, впровадженням малої безвідходних технологій, за станом місць накопичення відходів тощо.

Впродовж тривалого часу в країні не вирішуються питання утилізації і переробки токсичних відходів, які зберігаються на звалищах і спеціальних полігонах, а також питання будівництва нових полігонів для їх захоронення. У той же час забруднення довкілля токсичними промисловими відходами досягло такого рівня, який негативно впливає на здоров’я населення країни.

Дослідження 1378 місць знешкодження та захоронення господарсько-побутових і промислових відходів ІІІ-ІV класу небезпеки у містах і селищах міського типу показали, що 832 з них (60,4 %) не відповідають санітарним вимогам.

54

Як і раніше, проблемними залишаються питання поводження з непридатними для використання хімічними засобами захисту рослин (далі – ХЗЗР) та з відходами полімерної промисловості і виготовлених з них полімерних виробів, які відпрацювали свій промисловий ресурс. Кількість лабораторних досліджень, пов’язаних з неправильним або нецільовим використанням ХЗЗР та відходів полімерної промисловості і виготовлених з них виробів, невпинно зменшується, що впливає на зростання кількості можливих ушкоджень здоров’я працюючого з ними населення та на забруднення об’єктів навколишнього природного середовища. Тому, не зважаючи на зусилля Держсанепідслужби, яка контролює безпечне поводження з відходами отрутохімікатів та полімеровмісних матеріалів, проблема забруднення навколишнього середовища і його негативного впливу на здоров’я людини залишається надзвичайно актуальною.

Найпоширенішим методом знешкодження відходів ХЗЗР в Україні є контейнеризація. Однак, це захід тимчасовий і, надалі, можливо вкрай небезпечний, оскільки у контейнерах зберігаються різні за хімічним складом і класом небезпеки невідомі пестициди, а науково обґрунтовані дані щодо можливості їх спільного зберігання відсутні. Разом з тим, методи знешкодження та утилізації відходів ХЗЗР, які використовують у Кіровограді, Сумській області, частково в Харкові мають низьку продуктивність, складний технологічний процес і високу собівартість. Держсанепідслужба вважає, що в Україні необхідно ширше використовувати пропозиції Німеччини, Польщі та інших європейських країн, які пропонують нам використовувати їхні виробничі потужності для переробки відходів ХЗЗР.

За порушення санітарних правил і норм поводження з відходами ХЗЗР, полімерних та інших синтетичних матеріалів, органами Держсанепідслужби у 2011 році було накладено 7,3 тис. штрафів, 61 справу направлено до правоохоронних органів, прийнято 2,3 тис. постанов, 488 об’єктів закрито, діяльність 1395 об’єктів призупинено, відсторонено від роботи 2,3 тис. осіб, які порушували чинне санітарне законодавство.

2.7.2. Технічна оснащеність у сфері поводження з відходамиНаявні в Україні комплекси для перероблення відходів не відповідають

екологічним вимогам, оскільки не дозволяють повністю переробляти промислові та побутові відходи. В результаті їхньої експлуатації утворюється велика кількість шкідливих викидів, що потребують подальшого знешкодження та утилізації, а саме: сполуки хлору, фтору, сірки, азоту.

В Україні не вистачає полігонів для захоронення промислових та побутових відходів. Розміщення значних обсягів відходів на стихійних звалищах, у ярах, ровах, лісових галявинах спричиняє забруднення сельбищних зон населених пунктів і прилеглих сільськогосподарських земель насамперед важкими металами, фенолами, нафтопродуктами. Проте, нові полігони, які б дозволили вирішити цю вкрай нагальну проблему, на сьогодні практично не будуються.

За даними державних статистичних спостережень у 2011 році на 261 підприємстві країни функціонувало 463 установки для спалювання відходів загальною річною потужністю 2,4 млн.т, з них майже половина призначені для отримання енергії сумарною потужністю понад 1 млн. т/рік.

Установками для утилізації та перероблення відходів (409 одиниць сумарною потужністю 22,9 млн. т/рік) оснащено 177 підприємств та установками для

55

зберігання відходів (15,5 тис. одиниць сумарною потужністю 1,3 млн. т/рік) – 416 підприємств.

Спеціально відведені місця та об’єкти видалення (4,3 тис. одиниць, з них 1,8 тис. – для твердих побутових відходів) мають 1,8 тис. підприємств країни. Їхній проектний об’єм становить 11,8 млрд. куб.м, з них для розміщення твердих побутових відходів 847 млн куб. м, а залишковий об’єм відповідно 3,8 млрд. куб.м та 492,8 млн. куб.м.

Загальна площа спеціально відведених місць та об’єктів видалення відходів, передбачених проектом, становить 380,7 тис.га, у тому числі для твердих побутових відходів36,9 тис. га, залишкова площа відповідно 134,8 та 16,3 тис. га.

За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, у 2011 році близько 75% населення країни було охоплено послугами з вивезення побутових відходів, що на 1% більше, ніж у 2010 році.

У 185 населених пунктах країни впроваджено роздільне збирання побутових відходів (на 40% більше, ніж у 2010 році та у 3,5 рази більше, ніж у 2009 році), внаслідок чого заготівельними пунктами вторинної сировини зібрано макулатури 58 тис. т, полімерів 6 тис. т, скла 4 тис. т, металу 3 тис.т.

У 8 населених пунктах країни у 2011 році працювало 12 сміттєсортувальних ліній, зокрема: у Запоріжжі, Севастополі, Саках (АР Крим), Чернівцях, Білгород-Дністровському (Одеська область), м. Бучі та у с. Погреби (Київська область); у м. Києві працювало п’ять таких ліній.

На трьох сміттєспалювальних заводах (м. Київ, Дніпропетровськ, Харків та Люботин (Харківська область) перероблено та утилізовано 4,2% обсягів твердих побутових відходів, які утворилися в 2011 році, а 3,8% направлено на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні заводи.

Протягом 2011 року в 14 населених пунктах країни здійснювалося будівництво нових сміттєсортувальних комплексів, а в м. Макіївка Донецької області сміттєперевантажувальної станції.

Адміністративні дані Мінрегіону щодо кількості і стану полігонів та звалищ твердих побутових відходів у розрізі областей наведено у таблиці 2.23.

Таблиця 2.23

Наявність полігонів та звалищ твердих побутових відходів у регіонах

Адміністративна одиниця Кількість полігонів та

звалищ, одиниць

Кількість сміттєзвалищ, які підлягають:

Площа полігонів та звалищ, га

рекультивації паспортизації1 2 3 4 5

Україна 6026 562 2569 9112,8Автономна Республіка Крим 140 45 78 359,8

області:Вінницька 770 12 31 731,9Волинська 25 7 1 82,2Дніпропетровська 382 41 232 939,0Донецька 96 33 65 561,6Житомирська 450 42 301 409,1Закарпатська 292 108 160 223,8Запорізька 92 4 48 263,2

56

1 2 3 4 5Івано-Франківська 26 9 9 82,2Київська 388 26 57 629,4Кіровоградська 24 3 4 121,8Луганська 100 11 15 321,6Львівська 51 21 27 191,0Миколаївська 2 2 2 98,7Одеська 1 1 0 19,0Полтавська 28 2 9 130,0Рівненська 496 43 198 825,2Сумська 377 25 191 460,2Тернопільська 26 4 3 122,1Харківська 299 18 158 329,2Херсонська 31 10 17 100,5Хмельницька 93 32 32 303,5Черкаська 300 3 273 457,0Чернівецька 843 4 203 512,3Чернігівська 21 5 8 131,2М. Київ 272 23 128 298,2М. Севастополь 401 28 319 409,1

Кількість перевантажених сміттєзвалищ становила 292 одиниці (5% від загальної кількості), а 986 одиниць (16%)не відповідали нормам екологічної безпеки.

Недостатньою була робота з проведення паспортизації та рекультивації сміттєзвалищ. Так, у 2011 році потребували паспортизації 2569 сміттєзвалищ (фактично паспортизовано 476 або 18,5%) та 562 сміттєзвалищ, які потребували рекультивації (фактично рекультивовано 102 або 18,1%).

Через неналежну систему поводження з твердими побутовими відходами в населених пунктах, як правило у приватному секторі, щорічно виявляється близько 30 тис. несанкціонованих звалищ, що займають площу понад 1 тис. га. Практично всі виявлені у 2011 році несанкціоновані звалища було ліквідовано.

Для вирішення проблем розміщення твердих побутових відходів в країні необхідно побудувати не менше, ніж 650 полігонів.

2.7.3. Економічний механізм поводження з відходамиЗа даними Держкомстату України витрати на поводження з відходами у 2011

році у всіх секторах економічної діяльності становили 5,0 млрд. грн. з них капітальні інвестиції1183,9 млн. грн. (23,4%) та поточні витрати3865,9 млн. грн. (76,6%) (таблиці 2.24 та 2.25).

Частка витрат на поводження з відходами у загальних витратах на охорону навколишнього природного середовища становила 27,3%.

У сумарних витратах на поводження з відходами, частка коштів підприємств, організацій, установ становила 96,4% (4869,9 млн грн), а з Державного та місцевих бюджетів на поводження з відходами було витрачено відповідно 43,0 млн грн (0,9%) і 130,1 млн грн (2,6%), у т. ч. з Державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища надійшло відповідно 2,7 млн грн та 71,9 млн грн.

57

Таблиця 2.24

Витрати на поводження з відходами за джерелами фінансування

Види витратВитрачено на поводження з

відходами, млн грн.

У т. ч. за джерелами фінансуваннявласні кошти підприємств, організацій, установ

кошти Державного

бюджету

кошти місцевого бюджету

інші джерела

Разом 5049,8 4869,9 43,0 130,1 6,8у т.ч.

Капітальні інвестиції 1183,9 1111,2 6,2 61,6 4,9Поточні витрати 3865,9 3758,7 36,8 68,5 1,9Частка витрат на поводження з відходами у загальних витратах на охорону навколишнього природного середовища,% 27,3 30,6 7,2 28,2 0,5

Таблиця 2.25

Витрати на поводження з відходами за напрямами

Напрями витратВитрачено на поводження з

відходами, млн грн

У т. ч.капітальні інвестиції

поточні витрати

Разом 5049,8 1183,9 3865,9Запобігання утворенню відходів шляхом внесення змін у виробничий процес 659,0 378,2 280,8Збирання і транспортування відходів 3086,1 449,9 2636,2Оброблення, перероблення, видалення відходів – всього 1265,5 335,2 930,3

з них:спалювання 72,8 5,3 67,5розміщення на полігоні 396,8 53,3 343,5оброблення та перероблення 795,9 276,6 519,3Аналітичні виміри, контроль, лабораторні дослідження 4,3 0,0 4,3Інші витрати, пов’язані з поводженням з відходами 34,9 20,6 14,3

Капітальні інвестиції були спрямовані насамперед на поводження з відходами (805,7 млн. грн, або 68,0%) та на зменшення обсягів утворення відходів шляхом внесення змін у виробничий процес (378,2 млн. грн., або 32,0%). На поводження з відходами витрати на капітальний ремонт становили 16,0% (189,4 млн. грн.), з них, зокрема, витрати на запобігання утворенню відходів31,0 млн. грн., а витрати, пов’язані зі збором, транспортуванням та переробленням відходів 158,4 млн. грн.

Екологічний податок за розміщення відходів у спеціально відведених місцях та об’єктах, пред’явлений підприємствам, організаціям, установам у 2011 році, становив 491,6 млн. грн. (24,7% від усіх податків за забруднення довкілля), з нього 80% припало на регіони: АР Крим (13,7 млн. грн.), Дніпропетровську область (94,7), Донецьку (104,0), Запорізьку (39,5), Луганську (37,8), Львівську (18,0), Полтавську (69,3) області.

58

2.7.4. Використання відходів як вторинної сировиниПромислові та тверді побутові й подібні до них відходи, що утворюються,

містять значну частку ресурсно-цінних компонентів, які можуть бути використані як вторинна сировина (таблиці 2.26).

Майже 90% утилізованих, перероблених відходів – неорганічні неметалеві відходи, серед яких основними є відходи від термічних процесів (шлак, зола, пісок та інші), будівництва і зносу та від проведення гірничих робіт і розробки кар’єрів. Обсяги використання (утилізації, оброблення, перероблення) деяких видів відходів, наприклад, паперу та картону становили 49,2 тис. т, пластику 62,3 тис.т, скла 12,1 тис. т, гуми -15,4 тис.т, акумуляторів та батарей 40,5 тис.т.

У більшості областей практично вирішеним є питання щодо централізованого збору з подальшою передачею на утилізацію або знешкодження таких видів небезпечних відходів, як: відпрацьовані люмінесцентні лампи, відпрацьовані кислотні і лужні акумулятори, відпрацьовані мастила, відходів, які забруднені нафтопродуктами, гальвановідходів та ін.

Багатокомпонентні відходи практично не переробляються (змішані і забруднені нафтопродукти, зношені шини, осади і шлами очисних споруд, гальваношлами.

Найбільш високі показники використання відходів, як вторинної сировини в промислових масштабах, характерні для чорної і кольорової металургії, целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів.

Незначну частку (лише 1-2% накопичених промислових відходів) використовують у будівельній індустрії як спеціальні добавки чи основні компоненти до в’яжучих, бетонних та сухих будівельних сумішей.

За останні півтора роки за межі України на знешкодження було вивезено 33,3 тис. тонн небезпечних відходів, що у 6,7 рази більше, ніж за всі роки незалежності України. За результатами проведення відкритого конкурсу переможцем визначено ТОВ «С. І. Груп Консорт Лтд» (Ізраїль). На цей час з регіонів України здійснюється масштабне вивезення непридатних пестицидів.

Таблиця 2.26

Утилізація, оброблення, перероблення відходів за операціями

Вид операції Утилізовано, оброблено, перероблено

відходів, тис. т

У % , підсумок

1 2 3

Разом 153687,4 100,0

Утилізація, регенерація розчинників 198,4 0,1

Рециркуляція, утилізація органічних речовин, які не застосовують як розчинники

4063,3 2,6

Виробництво регенерованих масел 8,7 0,0

59

використання органічних відходів 1046,0 0,7

фрагментація органічних відходів 336,2 0,2

Інші види попередньої обробки органічних відходів 1442,6 0,9

утилізація матеріалів у органічних відходах 1229,8 0,8

Рециркуляція, утилізація металів та їхніх сполук 8666,5 5,7

60

1 2 3

Збір і попередня обробка металобрухту та відходів, що містять метали

3941,7 2,6

Утилізація матеріалів у металобрухті та відходах, що містять метали

4724,8 3,1

Рециркуляція, утилізація інших неорганічних сполук 107134,0 69,8

Збір і попередня обробка неорганічних сполук 2577,8 1,7

утилізація матеріалів у неорганічних відходах 104556,1 68,1

Регенерація кислот і основ 49,8 0,0

Рекуперація компонентів, які використовують для зменшення забруднення

6202,2 4,0

Рекуперація компонентів каталізаторів 0,0 0,0

Повторна перегонка використаних нафтопродуктів чи інше їхнє повторне використання

183,7 0,1

Обробіток грунту, що позитивно впливає на землеробство чи поліпшує екологічну ситуацію

13267,1 8,6

Використання відходів, отриманих від зазначених операцій 13922,4 9,1

2.8. Біобезпека

Основна діяльність у сфері формування біобезпеки в Україні пов’язана на даному етапі з розробленням нормативно-правових документів. Серед іншого запроваджені порядки видачі дозволів на транзит ГМО та проведення апробації ГМО, затверджено механізм взаємодії між структурними та спеціальними підрозділами міністерства під час видачі цих дозволів.

Здійснюється робота щодо виконання Плану організації підготовки проектів актів та здійснення інших заходів, необхідних для забезпечення реалізації Указу Президента України від 06.04.09 №220 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 лютого 2009 року "Про біологічну безпеку України”.

Прийнято постанови Кабінету Міністрів України: „Про затвердження Порядку отримання дозволу на проведення державної

апробації (випробувань) генетично модифікованих організмів у відкритій системі” вiд 02.04.2009 № 308 (мета - встановлення механізму державного контролю та регулювання питань, пов’язаних з проведенням державної апробації (випробувань). В основу проекту покладено принцип упередження виникнення ризиків для навколишнього природного середовища та здоров’я людини при використанні ГМО);

61

„Про затвердження Порядку надання дозволу на транзитне переміщення незареєстрованих в Україні генетично модифікованих організмів через територію України” вiд 28.04.2009 № 423 (мета - врегулювання відносин між суб’єктами транзитного переміщення незареєстрованих в Україні генетично модифікованих організмів через територію України з метою встановлення механізму державного контролю та регулювання питань, пов’язаних з транзитним переміщенням таких організмів).

З метою забезпечення здійснення оцінки впливу генетично модифікованих організмів (ГМО) на навколишнє природне середовище, можливості виникнення та вірогідних масштабів наслідків негативного впливу на довкілля при поводженні з ГМО у відкритій системі на підставі незалежних експериментальних досліджень і достовірних даних вивчення такого впливу для кожного конкретного ГМО, його передбачуваного використання та імовірного потенційного приймаючого середовища видано наказ Мінприроди від 07.02.2011 № 36 «Щодо встановлення критеріїв оцінки ризику потенційного впливу ГМО на навколишнє природне середовище на основі наукових принципів та міжнародного досвіду», зареєстрований в Мін'юсті від 01.03.2011 № 247/18985.

На сайт Механізму посередництва з біобезпеки розміщено інформацію про національне законодавство України в галузі біобезпеки, зокрема, про Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» та постанову Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 року № 308 «Про затвердження Порядку видачі дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі».

Аналіз динаміки основних показників якості компонентів довкілля свідчить про таку динаміку за напрямками:

- стабілізація об’ємів викидів забруднюючих речовин, у тому числі парникових газів, на рівнях, що поступаються рівням початку 90-х років ХХ ст.;

- розвиток міжнародного співробітництва у сфері торгівлі квотами на викиди парникових газів та зростання об’ємів зелених інвестицій, які спрямовуються на покращення стану повітряного басейну та довкілля загалом;

- впровадження планів модернізації очисних споруд та скорочення об’ємів неочищених стічних вод;

- нарощування запасів корисних копалин та розвідувальна діяльність з метою пошуку нових джерел ресурсів, в першу чергу енергетичних;

- зменшення загальної кількості надзвичайних ситуацій та зниження величини матеріальних збитків, заподіяних надзвичайними ситуаціями;

- нарощування обсягів утилізації відходів та успішна реалізація проектів вивезення для утилізації накопичених прострочених пестицидів та отрутохімікатів;

- розвиток законодавчої бази, що регулює охорону та використання природних компонентів навколишнього середовища.

Разом з цим, слід відзначити такі проблеми, які не знайшли вирішення:- постійне зростання забруднення повітря спричиненого викидами

мобільних джерел (транспортними засобами);

62

- скорочення запасів питної води;- надзвичайно високий рівень розораності території країни та значне

поширення ерозійних явищ;- забруднення сільськогосподарських ґрунтів пестицидами;- низький рівень лісистості, що ставить під загрозу стабільність багатьох

екосистем на території країни та спричиняє втрату біорізноманіття;- низькі темпи та масштаби рекультивації земель, порушених внаслідок

видобування корисних копалин;- зношеність основних виробничих фондів на об’єктах економіки та

господарювання, більшість з яких працює на критичній межі технологічної безпеки;

- невирішеність питань сортування та переробки побутових відходів, розширення старих і побудови нових полігонів для побутового сміття;

- низький рівень впровадження нових ефективних методів утилізації виробничих відходів;

- декларативнихй характер заходів, спрямованих на підтримку біобезпеки в країні і уникнення небажаних впливів на здоров’я людей.

У підсумку, ґрунтуючись на аналізі зібраної інформації відносно встановлених індикаторів, діяльність держави у сфері досягнення екобезпеки для всього населення можна оцінити як недостатньо ефективну:

Атмосферне повітряКількісні параметри вмісту в атмосферному повітрі певних хімічних та органічних інгредієнтів 

Мг/м3  Динаміка нечітка (залежить від забруднюючих компонентів)

Обсяг викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами 

тис тонн  Динаміка негативна: у 2011 р. обсяг викидів збільшився на 5,9% порівняно до 2010 р.

Обсяг викидів забруднюючих речовин пересувними джерелами 

тонн  Динаміка негативна Не виконано

Кількість проектів спільного впровадження  штук  Динаміка позитивнаВиконується

Кількість проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій 

штук  Динаміка позитивнаВиконується

Обсяг інвестицій, зумовлений продажем (передачею) одиниць (частин) установленої кількості викидів парникових газів 

тисяч гривень 

Динаміка позитивнаВиконується

Охорона водних ресурсівВміст забруднюючих речовин у водних об'єктах  Мг/дм3 Динаміка позитивна для

основних груп водних об’єктів, крім морських вод.Виконано частково

Використання води  м3/добу Динаміка позитивнаВиконано частково

Обсяг скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти  тонн  Динаміка мінімальна позитивнаВиконано частково

Об’єм скидання стічних вод  м3 Динаміка позитивнаВиконано частково

Загальна довжина винесених у натурі прибережних захисних смуг водних об'єктів 

Км  Мінімальна позитивна динамікаВиконано частково

Вміст забруднюючих речовин у донних відкладеннях та гідробіонтах 

Мг/кг  Систематична офіційна інформація відсутня 

Охорона земель і ґрунтівВміст забруднюючих речовин у ґрунті  м3/кг Динаміка позитивна 

Виконано частковоПлоща земель сільськогосподарського призначення  гектарів  Динаміка позитивна 

Виконано частково

63

Співвідношення площ природних та антропогенно змінених ландшафтів 

відсотків  Динаміка негативна Не виконано

Площа (частка) еродованих земель  гектарів Динаміка негативна Не виконано

Площа рекультивованих та відновлених земель, що зазнали техногенного забруднення 

гектарів  Динаміка мінімальна позитивнаВиконано частково

Співвідношення ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів 

відсотків  Динаміка  негативна: у напрямку скорочення природних угідьНе виконано

64

Охорона лісівЛісистість території  відсотків  Мінімальна позитивна динаміка

Виконано частковоГеологічне середовище та надра

Площа рекультивації земель, порушених гірничодобувними роботами 

гектарів  Мінімальна позитивна динамікаВиконано частково

Кількість родовищ та кількість видів корисних копалин  штук  Динаміка позитивнаВиконано частково

Кількість впроваджених екологічно безпечних технологій виконання гірничих робіт 

штук  Дані відсутні

Комплексність переробки корисних копалин  відсотків  Дані відсутніЗахист від надзвичайних ситуацій

Кількість техногенних катастроф чи надзвичайних ситуацій з негативними екологічними та економічними наслідками 

штук  Динаміка позитивнаВиконано частково

Створення бази даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів 

кількість об'єктів 

В процесі створення

Відходи та небезпечні хімічні речовиниОбсяг коштів, що виділяється на розвиток сфери поводження з побутовими відходами 

млн гривень 

Динаміка позитивнаВиконано частково

Охоплення населення послугами із збирання твердих побутових відходів 

відсотків  Динаміка позитивнаВиконано частково

Обсяг заготівлі та використання відходів як вторинної сировини 

тонн  Динаміка позитивнаВиконано частково

Обсяг екологічно безпечного видалення відходів  тонн  Динаміка позитивнаВиконано частково

Кількість побудованих полігонів для захоронення твердих побутових відходів 

штук  Динаміка мінімальна позитивнаВиконано частково

Обсяг знешкодження накопичених за попередні роки непридатних пестицидів 

тонн  Динаміка позитивнаВиконано

Обсяг утворення медичних відходів  тонн  Динаміка позитивнаВиконано частково

БіобезпекаВміст генетично модифікованих організмів у продуктах харчування 

мг/кг  Дані відсутні

Кількість лабораторій, акредитованих для тестування і оцінки продукції на вміст генетично модифікованих організмів 

штук  Дані відсутні

Інформаційні джерела: [2],[15],[17],[21],[26-36],[44],[45],[52-54],[60],[61].

65

3.ДОСЯГНЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО ДЛЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИСТАНУ ДОВКІЛЛЯ

Індикатори:Покращення стану здоров'я населення за рахунок зменшення впливу негативних екологічних факторів (динаміка рівня захворюваності) Вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі Вміст забруднюючих речовин у джерелах питного водопостачання 

3.1. Вплив забруднюючих речовин на здоров’я людини та біорізноманіття

Забруднення атмосферного повітря за ступенем хімічної небезпеки для людини посідає перше місце. Це обумовлено в першу чергу тим, що забруднюючі речовини з атмосферного повітря мають найширше розповсюдження та випадають у різні середовища. Наприклад, атмосферні опади дають до 10% забруднення водних об`єктів басейну Дніпра, значно забруднюють ґрунт і т.п. Крім того, людина споживає за добу і в цілому за життя в об’ємному відношенні повітря набагато більше, ніж води і їжі. Природні захисні бар`єри захищають людину від потрапляння шкідливих речовин до організму через шлунково-кишковий тракт, але організм людини не захищений надійними природними механізміми від потрапляння шкідливих речовин через дихальні шляхи. На сьогодні ризики для здоров`я від забруднення повітря не викликає сумніву, але якісні дані про кількісні ефекти впливу й досі недостатньо визначені внаслідок того, що:

забруднення повітря широко розповсюджене і важко підібрати неекспоновані групи населення для контролю;

існують проблеми в оцінці розмірів індивідуального впливу; концентрації атмосферних домішок надзвичайно залежні від метеоумов; хвороби, у виникненні і перебігу яких забруднення повітря може

відігравати значну роль, є, головним чином, хвороби дихальної системи. Разом з тим, ці хвороби неспецифічні і можуть викликатися іншими факторами, наприклад, палінням, або професійним впливом; значну роль при цьому може відігравати дія внутрішніх алергенів.

Зважаючи на постійне зростання кількості автомобільного транспорту у містах, оцінка рівнів його впливу на стан повітряного середовища, і, відповідно, на стан здоров’я населення лишається однією з домінуючих проблем багатьох країн світу. Викиди автомобільного транспорту є одним з основних факторів, що формують експозицію населення, яке проживає у районі автомагістралей чи щодня пересувається маршрутами вздовж автодоріг.

За даними Державної установи «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М.Марзєєва АМН України», традиційно для виявлення впливу забрудненого атмосферного повітря на здоров’я використовуються показники рівнів захворюваності та фізичного розвитку дитячого населення. Встановлено, що розбіжності в показниках фонду здоров’я дітей старшого дошкільного віку в значній мірі можуть бути обумовлені станом атмосферного повітря. Найгіршою є ситуація в мікрорайонах, прилеглих до автомагістралей. Це відповідає стану речей у теперішній час: викиди стаціонарних джерел забруднення атмосферного повітря за останні роки скоротилися, а викиди від пересувних джерел – постійно

66

зростають. Встановлені відмінності у формуванні фонду здоров’я дітей різного віку ймовірно пов’язані із станом довкілля, зокрема, забрудненням повітря.

Дослідження останніх років доводять наявність взаємозв’язку між різними проявами респіраторних захворювань, включаючи погіршення стану хворих на астму, у дітей, що проживають чи проводять значну частину часу у близькості до завантажених автодоріг. Тому оцінка потенційних негативних ефектів для здоров’я дитячого населення, що перебуває поблизу завантажених автомобільних доріг, є важливою для прогнозування захворюваності, зниження ризиків розвитку респіраторних хвороб та розробки профілактичних програм.

Дослідження дозволили оцінити вплив викидів автомобільного транспорту на здоров’я дитячого населення, що перебуває в зоні впливу автодоріг міста. В результаті роботи визначені рівні потенційного не канцерогенного ризику та індивідуального ризику смертності для здоров’я дитячого населення, що відвідує дошкільні заклади освіти, розташовані в межах 500 м від основних перехресть міста. Перевищення індексів небезпеки для вуглецю оксиду спостерігалося на двох, а для азоту діоксину на трьох з дев’яти досліджуваних перехресть. Рівні індивідуального ризику смертності, зумовлені викидами пилу з діаметром часток менше 10 мкм – на допустимому рівні в районі усіх досліджуваних перехресть.

Проведені дослідження та застосовані підходи можуть слугувати підґрунтям для розроблення програм оздоровлення дитячого населення та доводять необхідність подальших досліджень з вивчення впливу викидів автомобільного транспорту на здоров’я дітей як однієї з особливо чутливих груп населення.

Забруднення атмосферного повітря вважається одним із провідних елементів оцінки якості середовища проживання людини, що спричиняє шкідливий вплив на її здоров’я. Сьогодні в Україні, незважаючи на певний спад виробництва, стабільно високим залишається забруднення повітряного середовища великих міст і промислових центрів (табл. 3.1). В результаті практично дві третини населення країни проживає на територіях, де стан атмосфери не відповідає гігієнічним нормативам.

Сумарний канцерогенний ризик для здоров’я міського населення, що створюється досліджуваними сполуками, розглядається як високий, незалежно від промислового профілю міст, і потребує заходів до його зниження. При цьому сумарний канцерогенний ризик забрудненого повітряного середовища міст із переважно хімічним спрямуванням виробництв дещо вищий у порівнянні з містами, на території яких превалюють підприємства металургійної галузі промисловості, хоча різниця і недостовірна. Так, у м. Кременчук сумарний індивідуальний канцерогенний ризик впливу лише 9-ти канцерогенів становить 9,2х10-3, у м. Дніпропетровську – 6,8х10-3 , а у м. Києві – 4,9х10-3 відповідно. Найбільший внесок у сумарне канцерогенне навантаження, що формує канцерогенний ризик, дають нітрозоаміни, хром, бензол.

За даними наукових досліджень, внесок забруднень атмосферного повітря складає від 80 до 90 % від сумарного канцерогенного та не-канцерогенного ризику, пов'язаного з впливом забруднень інших об'єктів довкілля.

Екологічний стан поверхневих водних об’єктів і якість води в них також є основними факторами санітарного та епідемічного благополуччя населення.

67

Таблиця 3.1

Вміст основних забруднювальних речовин в атмосферному повітрі за даними

спостережень гідрометеорологічних організацій у 2011 році

РечовинаКлас

небез-пеки

Кількість міст,

охопленихспостере-женнями

Середньо-добові ГДК

Макси-мальний

вміст,мг/м3

Макси-мально разовіГДК

Частка міст (%), де середньо-річний вміст перевищував:

Частка міст (%), де

максимальний разовий вміст перевищував:

1 ГДК

5 ГДК

10ГДК

1ГДК

5 ГДК

10ГДК

Бенз(а)пірен* 1 50 1,0 х 10-6 11,2 х 10-6 - 16 0 0 - - -

Діоксид азоту 3 53 0,04 0,70 0,20 57 0 0 51 0 0

Формальдегід 2 43 0,003 0,145 0,035 88 7 0 51 0 0

Фенол 2 23 0,003 0,082 0,010 52 0 0 91 4 0

Сірководень* 2 16 - 0,039 0,008 - - - 75 0 0

Фтористий водень 2 14 0,005 0,098 0,020 43 0 0 64 0 0

Хлористий водень 2 11 0,20 1,68 0,20 0 0 0 45 9 0

Завислі речовини 3 53 0,15 2,4 0,50 43 0 0 53 0 0

Діоксид сірки 3 53 0,050 0,990 0,500 0 0 0 2 0 0

Оксид азоту 3 27 0,06 0,28 0,40 7 0 0 0 0 0

Оксид вуглецю 4 49 3,0 48,0 5,0 22 0 0 63 2 0

Аміак 4 23 0,04 0,73 0,20 22 4 0 26 0 0

Практично всі поверхневі джерела водопостачання України у 2011 році, як і взагалі протягом останніх десяти років, інтенсивно забруднювалися. Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується, для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду.

Як свідчать дані інструментально-лабораторних вимірювань, якість води основних джерел централізованого водопостачання на 70 % не можна визнати задовільною, в країні має місце тенденція до погіршення екологічного стану водойм І та ІІ категорії як за санітарно-хімічними, так і за санітарно-мікробіологічними показниками.

За середніми значеннями індексу сапробності на всіх водних об’єктах, як і в 2010 році, спостерігалось помірне забруднення води – Ш клас якості вод. Але окремі спостереження досить часто свідчили про значно вищий рівень забруднення. Порівняно з минулим роком кількість випадків, коли визначався ІІІ–ІV та гірший клас якості вод, збільшилось у два рази.

Підземні води України в багатьох регіонах (Автономна Республіка Крим, Донбас, Придніпров’я) за своєю якістю не відповідають нормативним вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням. При цьому лише поодинокі артезіанські водопроводи мають споруди для доочищення води. Невідповідність якості питної води нормативним вимогам є однією з причин поширення в державі багатьох інфекційних та неінфекційних

68

хвороб, зокрема, у 2011 році зареєстровано 2 спалахи вірусного гепатиту А, пов’язаного з водним фактором передачі та 1 спалах ротавірусної інфекції.

Через недостатній рівень фінансування затверджених державних та регіональних (обласних) цільових програм кардинального поліпшення стану водних ресурсів України та якості питної води, економічної ефективності та екобезпеки функціонування всього водогосподарського комплексу не досягнуто.

Екологічна ситуація в Чорному і Азовському морях у цілому залишається напруженою. Основними екологічними проблемами морів залишаються евтрофікація шельфових вод (забруднення біогенними речовинами) та забруднення морського середовища токсичними речовинами. У 2011 році Мінприроди, разом із іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та з місцевими органами виконавчої влади, розробило проект нової редакції Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, метою якої є запобігання зростанню антропогенного тиску на довкілля Азовського і Чорного морів, сприяння розвитку екологічно безпечних видів діяльності в Азово-Чорноморському регіоні, збереження і відтворення біологічного різноманіття та ресурсів морів, створення сприятливих умов для проживання, оздоровлення та відпочинку населення.

3.2. Сучасна медико-демографічна ситуація в Україні

На початок 2011р. чисельність населення України становила 45778,5 тис. осіб. Вже 20 років в Україні річна чисельність померлих перевищує чисельність народжених. За п’ять останніх років (2006–2010) чисельність населення скоротилася на 1 млн 151 тис. осіб, а протягом минулого року – на 184,4 тис. осіб. Однак нашу країну серед вищеназваних вирізняє масштабність депопуляції та прискорені темпи скорочення чисельності населення: коефіцієнт природного убутку населення у 2010 р. в Україні становив – 4,4‰.

У динаміці чисельності населення на регіональному рівні спостерігаються певні відмінності, зумовлені особливостями як природного, так і механічного руху. У першому випадку йдеться про найстаріші в демографічному відношенні Вінницьку, Житомирську та Чернігівську області. В перелічених областях відбуваються інтенсивні депопуляційні процеси. За специфікою динаміки чисельності населення до цієї ж групи можна віднести також Київську, Одеську, Сумську та Черкаську області.

Високий рівень народжуваності, більш низька смертність сприяли тому, що у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській і Рівненській областях найтриваліше до 2003 р. зберігалось зростання чисельності населення, а пізніше темпи скорочення населення були значно меншими, ніж у решти регіонів країни. Слід відзначити, що нині в трьох західних областях (Волинській, Закарпатській, Рівненській) та у м. Києві у минулому році зафіксовано переважання числа народжених над числом померлих.

Сучасна структура причин смерті населення України поєднує у собі елементи традиційної і сучасної структур патологій, в якій високий рівень смертності від ендогенних захворювань (хвороб системи кровообігу і новоутворень) межує з не менш значущою смертністю від екзогенних причин (нещасних випадків, отруєнь і травм, інфекційних та паразитарних хвороб, хвороб органів дихання та органів

69

травлення). В середньому до 86% усіх смертних випадків нині в Україні припадає на три основні класи причин смерті: хвороби системи кровообігу, зовнішні причини смерті і новоутворення. В ієрархії причин смерті населення нашої країни в 2010 р., як і в попередні роки, перші п’ять місць стало посідають такі класи: хвороби системи кровообігу (66,6% від загалу померлих), новоутворення (12,7%), зовнішні причини смерті (6,2%), хвороби органів травлення (3,8%) і органів дихання (2,8%).

Смертність від інфекційних та паразитарних хвороб зростала у чоловіків. Особливо значним виявилось підвищення рівня смертності від інфекційних захворювань у 2005 р., коли він зріс у населення віком 16–59 років майже на 40%. Відповідно, якщо у 1991 р. рівень смертності в Україні перевищував такий у розвинутих країнах у 3,5, у 2000 р. – у 7, то в 2010 р. – майже в 10 разів. Результати аналізу тенденцій смертності від причин смерті даного класу свідчать про те, що визначальну роль у смертності відіграє саме туберкульоз,поширений переважно серед чоловіків. Показник смертності від туберкульозу потягомостанніх 17 років підвищився в Україні утричі. Щороку в Україні помирає від туберкульозу майже 7–8 тис. осіб. Нині Україна за показником смертності від туберкульозу виявилась відкинутою далеко назад і перебуває на рівні 1960-х років. Якщо у 1991 р. рівень смертності від туберкульозу в Україні перевищував відповідні показники розвинутих країн світу у 7 разів, то у сучасний період цей розрив сягає 20 разів.

За попередніми даними, в Україні у 2010 р. середня очікувана тривалість життя при народженні порівняно з 2009 р. збільшилась на 0,2 року і становить 69,8 року для обох статей. Однак сучасний рівень середньої очікуваної тривалості життя при народженні у чоловіків на 1,3 року, а у жінок на 0,3 року нижчий, ніж у 1990 р. Динаміка тривалості життя населення України у 1990-х роках і на початку ХХІ ст. була неоднозначною (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Зміни середньої тривалість життя населення України у 2006–2010 рр. (років)

Рік Чоловіки, років Жінки, роківМіські сільські всі Міські сільські всі

Поселення поселення поселення поселення поселення поселення2006 62.94 61.04 62.31 74.14 73.26 73.872007 62.61 60.18 61.81 74.08 73.06 73.772008 63.13 60.61 62.30 74.31 73.27 73.992009 65.18 62.73 64.37 75.21 74.02 74.842010 65.35 62.91 64.55 75.42 74.22 75.05

Аналіз відмінностей щодо середньої очікуваної тривалості життя у містах та селах свідчить про довготривале відставання показників сільського населення, проте, по-перше, у 1990-х роках диференціація показників смертності за типом поселення мала тенденцію до зменшення і як наслідок розрив у рівнях середньої очікуваної тривалості життя істотно скоротився. Зменшення відмінностей відбулося головним чином внаслідок випереджаючого зростання смертності міського населення, передусім чоловіків. До 1998 р. зміни тривалості життя серед міських жителів були більшими, ніж у сільських мешканців як у період спаду, так і

70

підйому смертності. Проте протягом 1999–2010 рр. сільські жителі втратили більше років життя, ніж міські, насамперед жінки.

За результатами аналізу стану здоров’я населення України дослідники минулих років відмічають сталу негативну тенденцію зростання захворюваності та поширеності хвороб, зменшення абсолютної кількості населення за рахунок збільшення смертності, більше того, прогнозувалося подальше зростання негативних змін цих показників, що стає загрозливим для національної безпеки.

До переліку показників, які різносторонньо характеризують стан здоров’я населення і підлягають динамічному спостереженню та аналізу, відносяться захворюваність, поширеність хвороб, їх статево-вікові особливості.

Аналіз показників захворюваності та поширеності хвороб протягом 2006–2010 рр. свідчить про стійкі тенденції до їх зростання. Так, за вище означений період рівень первинної захворюваності серед всього населення зріс з 68 962,8 в 2006 р. до 72 255,4 на 100 тис. населення в 2010 р. (на 4,78%). Ще більшими темпами зросла поширеність хвороб, а саме з 174 577,5 в 2006 р. до 186 786,5 на 100 тис. населення у 2010 р (на 7,0%).

Основу структури первинної захворюваності традиційно формують: хвороби органів дихання (44,12%), системи кровообігу (7,22%), травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (6,7%), хвороби сечостатевої системи (6,46%), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (5,81%), хвороби ока та його придаткового апарату (4,97%), хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (4,63%), хвороби органів травлення (4,05%) та інші. Разом вищеозначені класи хвороб склали 84,0% первинної захворюваності серед всього населення України.

Рис. 3.1 – Рівні захворюваності та поширеності хвороб серед всього населення України (на 100 тис. всього населення)

Значення первинної захворюваності серед всього населення за основними класами хвороб в динаміці за останні п’ять років також мають різнонаправлені тенденції . Найбільшими темпами зросла первинна захворюваність всього населення України на хвороби органів дихання (+ 12%), хвороби вуха та соскоподібного відростку (+5,33%), хвороби ока та його придаткового апарату (+4,21%), новоутворення (+3,1%), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (+2,9%). Стабілізувалася первинна захворюваність на хвороби нервової системи (+0,19%),

71

хвороби системи кровообігу (+0,4%), хвороби сечостатевої системи (+0,52%). За означений період зменшилася первинна захворюваність з приводу вагітності, пологів та післяпологового періоду (-11,81%), розладів психіки та поведінки (-8,7%), інфекційних і паразитарних хвороб (-6,98%), хвороб крові та кровотворних органів (-3,18%), хвороб кістково-м’язової системи та сполучної тканини (-2,1%), травм, отруєнь та деяких інших наслідків дії зовнішніх чинників (-1,08%), хвороб органів травлення (-1,03%).

Таким чином, за останні п’ять років серед всього населення України продовжують зберігатися негативні тенденції зростання первинної захворюваності (+4,78%) та поширеності (+7,0%) хвороб. Важливу роль у формуванні показників захворюваності відіграють хронічні неінфекційні хвороби, рівень яких за останні роки значно зріс. Не зважаючи на те, що подібна тенденція є характерною для більшості країн світу, темпи зростання поширеності хвороб системи кровообігу, новоутворень, хвороб ендокринної системи перевищують 10% за п’ятирічний період, а отже є досить значними. Серед факторів, що визначають дану тенденцію, не останнє місце займає стан довкілля.

Невтішна ситуація, яка склалася на території України зі станом захворюваності пояснюється рядом причин: соціально-економічною напруженість, рівнем забруднення навколишнього середовища, в першу чергу атмосферного повітря та питної води. Державне регулювання у даній сфері дає мало відчутний ефект і найближчим передумов до формування часом позитивних тенденцій мало:

Ціль 3. Досягнення безпечного для здоров'я людини стану довкілляПокращення стану здоров'я населення за рахунок зменшення впливу негативних екологічних факторів (динаміка рівня захворюваності) 

відсотків  Динаміка негативнаНе виконано

Вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі 

міліграмів на кубічний метр 

Динаміка негативнаНе виконано

Вміст забруднюючих речовин у джерелах питного водопостачання 

міліграмів на 1 кубічний дециметр 

Динаміка негативнаНе виконано

Інформаційні джерела: [15],[17],[26-36],[51],[52-54],[60].

72

4. ІНТЕГРАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ІНТЕГРОВАНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Індикатори:Огляд стану адаптації законодавства України до законодавства ЄС Базовий план адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сфері

охорони навколишнього природного середовища Розроблення та затвердження нормативно-правових документів з метою

забезпечення обов'язковості інтеграції екологічної політики до інших політик Частка державних, галузевих, регіональних та місцевих програм розвитку, які

пройшли стратегічну екологічну оцінку Створення нормативно-правових та організаційних засад функціонування

процесу "Довкілля для Європи" Кількість галузей національної економіки, які підготували, затвердили та

впровадили державні цільові програми з охорони навколишнього природного середовища 

4.1. Перспективи наближення українського природоохоронного законодавства до європейського.

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування. У розвиток цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.10.2004 №1365 «Про деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», якою затвердив склад та положення про Координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та Порядок підготовки та реалізації плану заходів з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Таким чином, Мінприроди щороку отримує завдання з виконання Щорічного плану заходів з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Незважаючи на вказані вище досягнення, до цього часу, нажаль, відсутнє системне бачення Мінприроди на можливості адаптації природоохоронного українського законодавства до законодавства ЄС на перспективу 5-10 років. Така перспективна, оформлена у вигляді Базового плану адаптації необхідна для планування національних бюджетних коштів, завчасне відшукання можливостей міжнародної технічної допомоги для вказаних цілей, планування логічної послідовності адаптації, тощо. Загалом, БПА слугуватиме механізмом контролю виконання Україною взятих на себе зобов’язань щодо апроксимації законодавства.

Оскільки підготовка БПА та власне процес адаптації українського природоохоронного законодавства до законодавства ЄС є пріоритетним видом діяльності, з огляду на парафування та подальше підписання Угоди про асоціацію України та ЄС, в рамках НПД були виділені значні кошти для забезпечення виконання вказаних заходів. Вважалося логічним, що саме кошти СБП ЄС мають

73

стати основою для реалізації вказаного напряму. Відсутність надходження коштів СБП ЄС у 2011 році призвело до суттєвих корективів діяльності у зазначеній сфері.

Розробка БПА на першому етапі передбачала підготовку Огляду стану адаптації українського природоохоронного законодавства до законодавства ЄС станом на кінець 2010 року (далі – Огляд), як відправної точки для всіх наступних дій України у напрямі гармонізації, що мав бути розробленим та затвердженим до 31 грудня 2011 року.

Щодо підготовки огляду було визначено перелік джерел acquis communautaire, відповідно до яких необхідно адаптувати національне природоохоронне законодавство було розроблено Таблиці відповідності до кожної з директив, які лягли в основу Огляду. На веб-сайті Мінприроди 26 грудня 2011 відповідно до наказу № 571 було розміщено Інформацію щодо стану відповідності законодавства України вимогам права Європейського Союзу у сфері довкілля.

Окрім роботи над Оглядом, проводилась робота щодо розроблення БПА. Так, було розроблено Пропозиції до Базового плану адаптації екологічного законодавства України до законодавства Європейського Союзу (юридичні аспекти), які містять аспекти правової транспозиції процесу конвергенції (адаптації законодавства). Також розроблено план проекту Базового плану адаптації, але остаточний документ ще не сформований.

Ціла низка завдань щодо адаптації природоохоронного законодавства до законодавства ЄС передбачена в проекті Угоди про асоціацію України та ЄС. В рамках даної роботи станом на червень 2011 року досягнута домовленість між Мінприроди та SEPA (Швеція) щодо спільної реалізації проекту з адаптації українського природоохоронного законодавства до законодавства ЄС. До пріоритетних напрямків двостороннього співробітництва в рамках цього проекту належать: підготовка огляду стану адаптації природоохоронного законодавства України до законодавства ЄС, а також підготовка Базового плану адаптації. В рамках НПД на вказані потреби Мінприроди також запланувало необхідні кошти. Вчасне надходження коштів секторальної бюджетної підтримки дозволить оперативно вирішити усі завдання поставлені в рамках виконання цього показника. Діяльність започаткована в рамках двостороннього українсько-шведського співробітництва ляже в основу подальшого розвитку процесу адаптації, що запланований в рамках реалізації Стратегії та НПД.

Адаптація Директив Ради 85/337/ЄЕС; 97/11/ЄС; 2003/35/ЄС; 2001/42/ЄС; 2003/4/ЄС і 2003/35/ЄС здійснена за рахунок постанови Кабінету Міністрів України 29.06.2011 за №771 «Про затвердження Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля» та Наказу Мінприроди від 08.04.2011 №117 про забезпечення оприлюднення заявок про наміри та висновків державної екологічної експертизи на офіційному веб-сайті Мінприроди. Також, було підготовлено та подано до Кабінету Міністрів України нову редакцію проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку», в якій враховуються вимоги Директиви 85/337/ЄС. Крім цього, Мінприроди також розроблено проект Закону України «Про оцінку впливу на навколишнє середовище» та проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із ратифікацією Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті».

74

Також ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-VI передбачено проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Ці документи також є планами чи програмами у розумінні цієї директиви. Ця ж стаття частково регламентує і процедуру проведення громадських слухань проектів містобудівної документації на місцевому рівні. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.2011 року № 555 затверджено Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Ряд аспектів даних Директив ще потребують впровадження в українське законодавство. Зокрема по відношенню до певних планів та програми, що розробляються в рамках вимог директив про відходи, про небезпечні відходи, про батарейки та акумулятори, які містять певні небезпечні хімічні речовини, про упаковку та відходи упаковки, про охорону вод від забруднення, яке спричинюється нітратами з сільськогосподарських джерел, та про оцінку якості атмосферного повітря та управління, доцільно врахувати та чітко визначити ці плани та програми у Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля, Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» вiд 25 червня 1991 р.  № 1264-12 та/або закріпити положення у відповідному законодавстві про відходи, про хімічні джерела струму, Водному кодексі та законодавстві про охорону атмосферного повітря.

4.2. Інтеграція екологічної політики в галузеві політики

Передумовою для збалансованого розвитку України є інтеграція екологічної політики в галузеві та регіональні плани й програми з метою пошуку можливостей їх взаємного зміцнення та узгодження природоохоронних пріоритетів. Але в Україні стратегічне планування розвитку країни не орієнтоване на планування збалансованого розвитку. Законодавством України передбачено планування лише соціально-економічного розвитку. При цьому планування соціально-економічного розвитку та галузевих політик майже не враховує третю складову збалансованого розвитку – екологічну. Включення питань охорони довкілля в плани соціально-економічного розвитку відбувається (якщо взагалі відбувається) шляхом підготовки окремого розділу, який, як правило, є незначним за обсягом, не включає екологічних положень та опису альтернативних шляхів розвитку. Внаслідок цього галузеві програми і стратегії не мають потужної екологічної складової, реалізація якої могла б забезпечити технічне переоснащення, запровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів. Навпаки, питання інтеграції екологічної політики в галузеві політики для галузевих міністерств і відомств часто сприймається як встановлення обмежень для галузевої діяльності та/або створення труднощів і додаткових витрат для «належного розвитку» конкретної галузі.

Крім цього, більшість міністерств в Україні створені та функціонують за галузевою ознакою та прагнуть розв’язати лише свої вузькогалузеві питання. Тому, зокрема, практично в усіх галузевих програмах або немає, або є лише незначна частка підрозділів, які стосуються екологічних питань. Навіть ті галузеві програми,

75

які мають екологічний розділ, не пов’язані зі стратегічними завданнями національної екологічної політики і відображають лише окремі аспекти поводження з відходами, енергоефективності та ресурсозбереження.

Розробка програм з охорони навколишнього природного середовища є обов’язковою для наступних секторів економіки України:

1. Промисловість: (металургія чорна та кольорова; машинобудування, верстатобудування, виробництво будівельних матеріалів, хімія та нафтохімія;

2. Енергетика (виробництво тепла, виробництво електроенергії);3. Видобувна промисловість;4. Легка промисловість (текстильна, шкіряна);5. Сільське господарство (землеробство; скотарство);6. Транспорт (автодорожній, залізничний, авіація, морський та річковий,

трубопровідний)7. Харчова промисловість (м’ясо-молочний напрям, виробництва хліба,

кондитерський напрям, морепродукти та живі водні ресурси);8. Житлово-комунальний (водо підготовка та водопостачання, каналізація,

очистка стічних вод, побутові відходи),9. Оборонно-військовий;10.Сфера послуг, туризм та рекреація;11.Будівництво;12.Водний сектор (меліорація, гідротехнічне будівництво тощо)13.Мисливство та лісорозведення;14.Торгівля.Визначальними правовими документами щодо розроблення секторальних

програм є Закон України «Про державні цільові програми» (від 18 березня 2004 року N 1621-IV), а також постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 106 «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм». Програми, що орієнтовані на затвердження на секторальному (галузевому) рівні, затверджуються на рівні наказу міністерства чи ЦОВВ (розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 577 р. щодо необхідності врахування положень стратегії та НПД в галузевих та секторальних програмах секторами та галузями економіки України).

В результаті запровадження даних ініціатив виконана підготовка нових та корегування існуючих природоохоронних програм (з 22 секторів природоохоронними програмами або відповідними розділами в рамках програм розвитку охоплено 17, що складає 77%). Відповідні дані наведені у додатках А та Б. За інформацією, отриманою від центральних органів виконавчої влади, що відповідали за розробку вказаних програм, усі наведені програми, або ж повністю відповідають вимогам Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», оскільки мають природоохоронне спрямування, або ж містять природоохоронний розділ.

Основною проблемою у цій сфері є те, що в Україні на інституційному рівні не існує державного органу, який би координував інтеграцію екологічної складової в усі сектори економіки та суспільного життя. Крім того, багато стратегічних галузевих документів, державних програм, концепцій, рішень розроблялося та приймалося в прискореному, часом не-скоординованому режимі. Екологізація енергетичної, транспортної, сільськогосподарської та промислової галузей має стати пріоритетним завданням на найближчий період. До цього часу в Україні не

76

введено в дію Стратегічну екологічну оцінку - (далі СЕО), що могла б стати важливим важелем екологізації секторальної політики.

Одним з основних інструментів інтеграції екологічної політики в галузеві політики є Стратегічна довкільна (екологічна) оцінка (СДО/СЕО). Відповідно до законів України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004, «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21.12.2010, та НПД, розроблено:

проект Закону України «Про ратифікацію Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті», який погоджено Мінфіном, МЗС та Мінекономрозвитку без зауважень і листом від 02.11.2011 № 21239/10/10-11 направлено на погодження до Мін’юсту;

проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із ратифікацією Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті», який погоджено Мінфіном, МЗС без зауважень та листом від 02.11.2011 № 21239/10/10-11 направлено до Мін’юсту.

Проте, Україна не ратифікувала цей Протокол, що є бар’єром для інтеграції екологічної політики у політики розвитку галузей на початковій стадії оцінки альтернатив.

З аналізу поточної ситуації випливає, що стан адаптації українського законодавства до європейського відбувається незадовільними темпами. Успішному вирішенню даного завдання заважає відсутність чіткого послідовного підходу до виконання даної роботи і затвердженого плану адаптації законодавства. Це призвело до створення ситуації, коли основні Директиви Ради ЄС не мають цілісного відображення у вітчизняному законодавстві, а безсистемно включаються у різні законодавчі документи, не забезпечуючи їх повного впровадження. За відповідними індикаторами успішності вирішення даного завдання виявлено певний позитивний поступ, але загалом ефективність роботи є низькою:

Ціль 2. Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпекиОгляд стану адаптації законодавства України до законодавства ЄС 

факт видання  Не видано

Базовий план адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сфері охорони навколишнього природного середовища 

факт затвердження 

Не затверджено

Ціль 4. Інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління

Розроблення та затвердження нормативно-правових документів з метою забезпечення обов'язковості інтеграції екологічної політики до інших політик 

факт затвердження 

Затверджені, започатковано виконання

Частка державних, галузевих, регіональних та місцевих програм розвитку, які пройшли стратегічну екологічну оцінку 

відсотків  Не проводитьсяМеханізм СЕО відсутній

Створення нормативно-правових та організаційних засад функціонування процесу "Довкілля для Європи" 

факти затвердження

Виконано частково

Кількість галузей національної економіки, які підготували, затвердили та впровадили державні цільові програми з охорони навколишнього природного середовища 

штук  Виконано частково

Інформаційні джерела: [2],[4],[5],[15],[17],[19],[20],[22],[38],[39],[59-61].

77

5. ПРИПИНЕННЯ ВТРАТ БІОТИЧНОГО ТА ЛАНДШАФТНОГО РІЗНОМАНІТТЯ І ФОРМУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ

Індикатори:Загальна чисельність видів флори та фауни Кількість генетичних банків і центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних видів рослин і тварин та таких, що перебувають під загрозою зникнення Частка територій природно-заповідного фонду Кількість та площа акваторій морських вод, включених до територій та об'єктів природно-заповідного фонду 

5.1. Стан природно-заповідного фонду України

В Україні, яка займає менше 6% площі Європи, зосереджено не менше 35% її біорізноманіття: 27 тисяч видів флори та мікробіоти, у тому числі гриби і слизовики - 1,6 тисяч видів, водорості - 4 тисячі видів, лишаиники - 1 тисяча видів, мохоподібні - 800 видів, судинні рослини - 5,1 тисяча видів; фауна налічує понад 45 тисяч видів, у тому числі комахи - 35 тисяч, інші члинистоногі - 3,4 - тисячі, черви - 3,2 тисячі, риби та круглороті - 170, земноводні - 17, плазуни - 21, птахи - 400, ссавці – 108. Тому Україну можна розглядати як один з потужних резерватів для відновлення біорізноманіття усієї Європи.

Особливим багатством України є унікальні гірські природні комплекси Криму і Карпат. Українські Карпати, як частина гірської системи Карпат, відіграють важливу природорегулюючу та кліматоформуючу функцію в масштабах Європи. Адміністративні області регіону Українських Карпат відрізняються поєднанням природних ресурсів, зокрема лісових, водних і рекреаційних.

Більша частина території країни зазнала антропогенного впливу і тому сучасний стан ландшафтів є незадовільним. Внаслідок цього на більшості території країни погіршились умови проживання населення. Ландшафти, де зберігся природний стан, займають незначний відсоток території країни. Саме тому Україна приділяє увагу збереженню біотичного і ландшафтного різноманіття, формуванню національної екомережі, розвитку природно-заповідного фонду.

Особлива увага приділяється розвитку мережі об’єктів природно-заповідного фонду. Було ухвалено Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), «Про екологічну мережу України» (2004).

У 1991 році території та об’єкти ПЗФ становили лише 1,9% території України. Показники забезпеченості захищеними територіями України були втричі менші тодішніх середньосвітових. У 2007 році цей показник становив уже 4,6%, у 2008 році – 4,95%, у 2009 році – 5,2%, а у 2010 – 5,4%.

Станом на 1 січня 2011 року природно-заповідний фонд України мав у своєму складі 7739 територій та об’єктів загальною площею 3458,9 тис. га в межах території України та 402,5 тис. га в межах акваторії Чорного моря (ботанічний заказник «Філофорне поле Зернова»). Частка ПЗФ становила 5,7% від площі держави. До складу ПЗФ входили 641 територія та об’єкт ПЗФ загальнодержавного значення: 19 природних і 4 біосферні заповідники, 47 національних природних

78

парків, 307 заказників, 132 пам’ятки природи, 18 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Загальна площа природних і біосферних заповідників і національних природних парків (70 установ) станом на 1 січня 2011 року становила 1672,0 тис. га (48% площі ПЗФ і 2,8% площі України), площа земель, наданих їм у постійне користування – 873,7 тис. га (25% площі ПЗФ, 1,4% площі України, 52% загальної площі установ ПЗФ).

З метою створення нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду у 2011 році були схвалені клопотання щодо створення національних природних парків «Куяльницький» (Одеська обл.), «Дніпровсько-Деснянське міжріччя» (Чернігівська обл.), «Подільсько-Придністровський» (Вінницька обл.), лісового заказника загальнодержавного значення «Шилова балка» (Херсонська обл.), ботанічних заказників загальнодержавного значення «Жолоби» та «Долина» (Тернопільська обл.).

Крім того, підтримано пропозицію щодо створення лісового заказника «Медоборський» (Тернопільська обл.), схвалено клопотання щодо розширення території національного природного парку «Дворічанський» (Харківська обл.), підтримано клопотання щодо створення ботанічного заказника місцевого значення «Великий Ліс» (Київська обл.), погоджено розширення території ландшафтного заказника місцевого значення «Самсонівська заводь» (Луганська обл.).

Укладено Угоду між Урядом України, Урядом Республіки Білорусь та Урядом Республіки Польща про створення транскордонного біосферного резервату «Західне Полісся».

Підготовлено 3 проекти указів Президента України про створення 15 територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення загальною площею 3,1 тисяч гектарів.

Утворено 23 адміністрації для установ національних природних парків, природних заповідників та ботанічного саду.

Утворено та включено до складу Всесвітньої мережі біосферних резерватів (Програма ЮНЕСКО «Людина і біосфера») біосферний резерват «Розточчя» загальною площею 75 тис. гектарів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України вiд 23.02.2011 №147-р погоджено надання 9 водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення загальною площею 9231,5 га.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України вiд 21.09.2011 №895-р погоджено надання 4 водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення загальною орієнтовною площею 16865,44 га.

Станом на 01.01.2012 природно-заповідний фонд України становить 7830 територій та об‘єктів загальною площею 3,57 млн. га, або 5,9% від території країни, та 1 морський заказник площею 402,5 тис. га.

У 2012 році проведено робочі наради щодо створення національних природних парків «Мале Полісся», «Нижньодніпровський», «Самарський бір», Канівського біосферного заповідника.

До 2015 року відповідно до закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» планується збільшити цей показник до 10,4% (з них площа національних природних парків має становити 3,9%, природних заповідників – 0,7%, біосферних заповідників – 0,5%) (табл. 5.1).

79

Таблиця 5.1

Природоохоронні території та об'єкти природно-заповідного фонду України

Категорія територій та об'єктів природно-заповідного

фонду

Площа земельних угідь, тис. гектарівстан на 1.09.00

стан на 1.01.10

стан на 1.01.11

стан на 1.01.12

план на 2015 рік

Національні природні парки 600,0 1001,8 1215,8 1215,8 2329,0Природні заповідники 160,0 198,7 205,3 205,3 422,0Біосферні заповідники 212,0 246,4 250,9 250,9 301,0Інші категорії 1427,0 1821,1 1786,9 1895,1 3223,0Разом 2399,0 3268,0 3458,9 3567,1 6275,0

5.2. Формування національної екомережі

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки (далі – Програма) затверджена Законом України від 21.09.2000 р. № 1989-III.

Основою для формування загальнополітичних та стратегічних заходів Програми стали рекомендації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо формування Всеєвропейської екомережі як єдиної просторової системи.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екомережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екомережі та виконувати провідні функції щодо збереження біорізноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та невиснажному використанню біоресурсів у господарській діяльності.

Протягом 2011 року Мінприроди разом з іншими центральними органами виконавчої влади здійснювалися заходи, спрямовані на виконання Програми.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 153-р „Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 р. № 610” продовжено заборону на вилучення земельних лісових ділянок, окрім визначених випадків, які пов’язані із задоволенням важливих суспільних потреб та розв’язанням соціально-економічних проблем (будівництво доріг, ліній електропередач та ін.), серед іншого, регламентовано обов’язкове опрацювання альтернативних варіантів і погодження вилучення лісів лише у разі відсутності інших шляхів вирішення питання, а також запроваджено можливість вилучення лісів для створення об’єктів природно-заповідного фонду).

Для забезпечення збереження цінних природоохоронних територій Мінприроди розроблено та подано на погодження до зацікавлених центральних органів виконавчої влади проект закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» (щодо посилення вимог стосовно охорони довкілля під час вирішення питань вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок), проектом акта серед іншого, передбачається: заборонити

80

вилучення земельних ділянок, наданих природним заповідникам, ботанічним садам, зоологічним та дендрологічним паркам загальнодержавного значення, а також біосферним заповідникам та національним природним паркам (в межах їх заповідних зон); усунути правову колізію щодо можливості проведення на землях природно-заповідного фонду за дозволом Кабінету Міністрів України робіт, заборонених Законом України «Про природно-заповідний фонд України»; заборонити добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками, наданими підприємствам, установам та організаціям, що належать до державної та комунальної власності, для збереження та використання об’єктів природно-заповідного фонду).

Для посилення відповідальності щодо збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України Мінприроди розроблено, погоджено та подано на розгляд Кабінетові Міністрів України проекти постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку справляння і розмірів збору за спеціальне використання об’єктів тваринного світу (крім мисливських тварин, риб та водних безхребетних, видів тварин, занесених до Червоної книги України)» та «Про розміри компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування (зростання)» (мета – врегулювання питання сплати компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування (зростання), приведення у відповідність до Закону України «Про Червону книгу України»).

Загалом, за період 2000–2011 роки досягнуто певного прогресу у розбудові національної екомережі України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 № 1603 утворено Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі, яка спрямовує та координує роботу в цьому напряму.

Закон України «Про екологічну мережу України», прийнятий у 2004 році, заклав основи регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. З метою сприяння розбудови екологічної мережі на регіональному рівні наказом Мінприроди від 13.11.2009 № 604 затверджені Методичні рекомендації щодо розроблення національних та місцевих екомереж.

Прогрес досягнуто у науковому опрацюванні описів, схем, розробленні концепцій Дністровського, Південноукраїнського, Сіверсько-Донецького, Бузького, Галицько-Слобожанського природних коридорів.

У 2011 році затверджено Цільову програму розвитку екологічної мережі Миколаївської області на період до 2015 року (рішення Миколаївської обласної ради від 24.06.2011 №4). На сьогодні затверджено 13 обласних програм формування регіональної екомережі (АР Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Кіровоградській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Чернігівській областях); у Волинській, Івано-Франківській, Сумській, Хмельницькій, Чернівецькій областях, м. Київ та

81

Севастополь окремі розділи щодо формування екомережі включені до регіональних програм з охорони навколишнього природного середовища; у 7-и областях розроблено проекти програм формування екомережі (у Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Полтавській, Херсонській, Черкаській областях).

Значною проблемою розвитку природно-заповідної справи залишається неузгодженість і недосконалість законодавства – земельного, лісового, природоохоронного та законодавства про місцеве самоврядування – у частині заповідної справи, що потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства та розробки нових законодавчих актів. Необхідно врегулювати суперечності між різними законодавчими актами, що стосуються природно-заповідного фонду (Лісовий та Земельний кодекси України, Закон України "Про природно-заповідний фонд України", Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" тощо), законодавчо встановити пріоритетність заповідання природних територій над іншими видами користування.

Додаткове занепокоєння викликає наближення ери вільного продажу земель на Україні, а також відміна екологічної експертизи як необхідного компонента даного процесу. Активна урбанізація, розвиток будівельного сектору та транспортної інфраструктури є основними загрозами для збереження біотичного та ландшафтного різноманіття і формування екомережі. Постійне нарощування площі природно-заповідного фонду є важливим позитивним кроком у напрямку забезпечення стабільності екосистем на території України, але темпи даного процесу є недостатньо швидкими і потребують надійнішої правової підтримки. Зважаючи на поступове скорочення біорізноманіття, зумовленого комплексом об’єктивних та суб’єктивних причин, поступ у цьому питанні важко оцінити однозначно:

Ціль 5. Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі

Загальна чисельність видів флори та фауни  штук  Динаміка негативна Не виконано

Кількість генетичних банків і центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних видів рослин і тварин та таких, що перебувають під загрозою зникнення 

штук  Інформація відсутня

Частка територій природно-заповідного фонду відсотків Динаміка позитивнаВиконано

Кількість та площа акваторій морських вод, включених до територій та об'єктів природно-заповідного фонду 

штук, квадратних кілометрів 

Динаміка позитивнаВиконано частково

Інформаційні джерела: [2],[14],[15],[17],[26-36],[45],[50],[52-54].

82

6. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Індикатори:Скорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю продукції Частка джерел енергії з більш низьким рівнем викидів двоокису вуглецю Частка використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії у

загальному виробництві енергії Щорічний звіт з обігу коштів Державного фонду охорони навколишнього

природного середовища Обсяг безповоротного використання водних ресурсів для цілей

сільськогосподарської діяльності Розроблення та прийняття планів управління річковими басейнами, до яких

включено природоохоронні заходи Частка підприємств та суб'єктів господарювання, які впроваджують системи

екологічного управління згідно з ISO 14000 Кількість екологічних підприємств малого бізнесу Частка ринкової долі продукції, яка відповідає встановленим екологічним

критеріям і ліцензована на право використання знаку екологічного маркування Частка автотранспортних засобів, що відповідають європейським стандартам

Євро-4 та Євро-5 Загальна довжина протишумових споруд/екранів Частка екологічно чистих видів транспорту Частка сільськогосподарських земель, на яких використовуються екологічно

орієнтовані та органічні технології ведення сільського господарства Кількість військових об'єктів, які впроваджують систему екологічного

управління, кількість проведених екологічних експертиз таких об'єктів Частка об'єктів екологічного туризму в загальній кількості об'єктів

туристичного бізнесу 

6.1. Оцінка збалансованості промисловості та енергетики України

Станом на 2011 рік в Україні склалась модель експортноорієнтованого адаптивного розвитку промисловості, яка характеризується переважанням слабко диверсифікованого низькотехнологічного виробництва й спонукає країну пристосовуватись до потреб світового ринку в межах наявних внутрішніх можливостей та поточних конкурентних переваг. У 1991-2010 роках відбувся занепад високотехнологічних галузей промисловості, зокрема, майже втричі скорочено виробництво продукції машинобудування. Її частка у структурі промислового виробництва мала тенденцію зниження з 30,5% у 1990 році до 16,0% у 1995 році та 10,9% у 2010 році (частка в обсязі реалізованої продукції). За цим показником Україна у 3-4 рази відстає від рівня, якого досягли розвинуті країни. Практично зруйновано потенціал легкої промисловості, частка її продукції скоротилася майже в 14 разів – з 10,8% у 1990 році до 0,8% у 2010 році.

Разом з тим, майже вдвічі збільшив свою частку в промисловому виробництві енергосировинний сектор. Зростання цього сектора відбулося переважно за рахунок продукції металургії та виробництва готових металевих виробів з 12,2% у 1991 році до 18,8% у 2010 році.

Оскільки питома вага видів діяльності, які входять до складу переробної промисловості, майже не змінилася, в результаті, понад дві третини загального

83

обсягу реалізованої промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації перебуває на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має тенденцію до зменшення.

Відсутність або неефективна бюджетна підтримка високотехнологічних галузей промисловості призвели до зменшення у структурі випуску частки видів промислової діяльності, орієнтованих на внутрішній ринок. Іншою важливою тенденцією стали низькі темпи модернізації виробництва. В той час, як провідні країни світу широко використовували можливості інноваційної розбудови економіки, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації. Запровадження новітніх екологічно чистих технологій та поширення найкращого досвіду є дуже повільними. І хоча ефективність інвестиційної політики у промисловості з кожним роком зростає, вона залишається далекою від основних розвинутих країн світу (табл. 6.1). Загальні витрати на інноваційну активність приведені на рис.6.1, а джерела фінансування інвестиційної діяльності в таблиці 6.2.

Таблиця 6.1

Інновації у промисловості

2009 р. 2010 р. 2011 р.Частка промислових підприємств, що займалися інноваціями, відсотків до загальної кількості обстежених 12,8 13,8 16,2

Впроваджено нових технологічних процесів 1893 2043 2510Впроваджено інноваційних видів продукції, од 2685 2408 3238Частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції, % 4,8 3,8 3,8

Рис. 6.1 – Обсяг фінансування інноваційної діяльності, млн. грн.

Негативні структурні зміни спричинюють не лише низьку економічну ефективність, а й призводять до деградації довкілля та вичерпання запасів природних ресурсів. Вітчизняні підприємства та інші суб’єкти господарювання не

84

створили систему екологічного управління та екологічного маркування продукції. Повільно впроваджуються ресурсозберігаючі технології

Таблиця 6.2

Джерела фінансування інноваційної діяльності

Загальнасумавит

рат

У тому числі за рахунок коштів

власних державного бюджету

іноземних інвесторів

інші джерела

  млн.грн.2000 1757,1 1399,3 7,7 133,1 217,02001 1971,4 1654,0 55,8 58,5 203,12002 3013,8 2141,8 45,5 264,1 562,42003 3059,8 2148,4 93,0 130,0 688,42004 4534,6 3501,5 63,4 112,4 857,32005 5751,6 5045,4 28,1 157,9 520,22006 6160,0 5211,4 114,4 176,2 658,02007 10850,9 7999,6 144,8 321,8 2384,72008 11994,2 7264,0 336,9 115,4 4277,92009 7949,9 5169,4 127,0 1512,9 1140,62010 8045,5 4775,2 87,0 2411,4 771,92011 14333,9 7585,6 149,2 56,9 6542,2

Так, Україна відзначається високими показниками водоємності виробництва (індекс водоємності ВВП України перевищує середньосвітові значення у 2,83 рази.

З огляду на складність проблем, пов’язаних з водними ресурсами, починаючи з 2000 року в Україні докладаються значні зусилля для зменшенню рівня водоємності економіки та скорочення загальних обсягів водоспоживання (рис. 6.2).

Україна. Динаміка індексу водоємності економіки

0

0,2

0,4

0,6

0,8

1

1,2

1,4

1,6

1990

р

1991

р

1992

р

1993

р

1994

р

1995

р

1996

р

1997

р

1998

р

1999

р

2000

р

2001

р

2002

р

2003

р

2004

р

2005

р

2006

р

2007

р

2008

р

2009

р

Роки

Інде

кс в

одоє

мно

сті (

1990

р. =

1)

Рис. 6.2 – Динаміка індексу водоємності економіки України

85

З цією ж метою протягом 2000-2010 року було затверджено та впроваджувалось 5 програм, що включали природоохоронні заходи в басейнах річок, а саме:

1Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" (затверджена Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року N 123/97-ВР ( 123/97-ВР );

1Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року" (схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2000 року N 1173 ( 1173-2000-п );

1Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року" (схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 року N 1704 ( 1704-2000-п );

1Комплексна програма першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках і прогноз до 2010 року"(схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2000 року N 1735 ( 1735-2000-п );

1Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р.Тиса у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року" (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 року N 1388 ( 1388-2001-п );

З метою сприяння взаємодії та забезпечення координації діяльності міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, окремих підприємств і організацій, незалежно від їх підпорядкування та форми власності, в питаннях виконання заходів зазначених програм, а також для коригування передбачених Програмою розвитку водного господарства заходів, відповідно до наявних фінансових, матеріальних та організаційних можливостей, визначення пріоритетних напрямів виконання Програми Кабінетом Міністрів України створюється Міжвідомча координаційна рада з питань розвитку водних ресурсів (далі - Рада). Рада є постійно діючим, дорадчим, міжгалузевим робочим органом. Положення про Раду та її персональний склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення державного управління водними ресурсами, реалізація державної політики у сфері використання, збереження та відтворення поверхневих вод у межах річкових басейнів, забезпечення потреб населення і галузей економіки водними ресурсами покладається на басейнові управління водними ресурсами:

1. Басейнове управління водних ресурсів річки Південний Буг (БУВР Південний Буг)

2. Басейнове управління водних ресурсів річки Рось (БУВР Рось)3. Басейнове управління водних ресурсів річки Тиси (БУВР Тиси)4. Деснянське басейнове управління водних ресурсів (Деснянське БУВР)5. Дніпровське басейнове управління водних ресурсів (Дніпровське БУВР)6. Дністровсько-Прутське басейнове управління водних ресурсів

(Дністровсько-Прутське  БУВР)7. Дунайське басейнове управління водних ресурсів (Дунайське БУВР)8. Західно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів (Західно-Бузьке

БУВР)

86

9. Кримське басейнове управління водних ресурсів (Кримське БУВР)10. Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів (Сіверсько-

Донецьке БУВРПри Управліннях створено Басейнові Ради, які є постійно діючим

консультативно-дорадчим органом, створеними згідно з принципами басейнового управління водними ресурсами, закріпленими у Водному кодексі України та Водній Рамковій Директиві Європейського Союзу, відповідно до яких визначаються стратегії та формуються План управління річковим басейном (ПУРБ) і Довгострокова цільова басейнова програма розвитку водних ресурсів.

Система інтегрованого управління водними ресурсами з урахуванням басейнового принципу та повноцінних басейнових комісії у розрізі кращих європейських практик потребує подальшого розвитку для посилення їх ролі в процесі прийняття господарських рішень.

На даний час не існує затверджених програм для річкових басейнів. Енергоємність продукції вітчизняного виробництва також залишається

надзвичайно високою – у три рази вищою за європейські та у 2 рази вищою за загально світові показники. Внаслідок цього українська економіка суттєво відстає від провідних країн світу за енергоємністю продукції, що виробляється. З 2000 по 2011 рік в Україні спостерігається динаміка стійкого зменшення енергоємності ВВП. Так, в 2000 році вона складала 0,98 кг у.п./грн., а вже у I півріччі 2011 року зазначений показник знизився до 0,63 кг у.п./грн., або на 36% (рис. 6.3).

Рис. 6.3 – Динаміка енергоємності ВВП за 2001-2011 рр., у кг у.п./грн.

Незважаючи на позитивну тенденцію зниження енергоємності ВВП, ця динаміка недостатня для покращення економічних показників розвитку держави. Такий стан справ зумовлено, в першу чергу, тим, що в Україні заміна та модернізація застарілих основних фондів та впровадження інноваційних технологій йде дуже повільними темпами. За рахунок цього фактору і стабільному мінімальному зростанню економіки спостерігається постійний приріст споживання енергії у країні. Так, у 2011 році споживачами електричної  енергії України було використано 150768,3 млн. кВт•год, що на 3284,9 млн. кВт•год або на 2,2% більше ніж у 2010 році. Збільшення споживання відбулось майже в  усіх  галузях промисловості та групах споживачів, за винятком металургійної галузі, де відмічено спад електроспоживання на 704,4 млн. кВт•год або на 1,8%.

87

Найбільше зросло електроспоживання по групі «Промисловість» – на 2,1%, у тому числі: в хімічній та нафтохімічній промисловості – на 17,3%,  машинобудівній – на 7,3%, будівельних матеріалів – на 11,5%, лісовій, деревообробній та целюлозно-паперовій – на 13,1%. Також зросло електроспоживання по групах «Населення» – на  785,6 млн. кВт•год або на 2,1%, «Транспорт» – на 4,6%, «Інші непромислові споживачі» – на  5,9%.

У трьох регіонах України зменшилось електроспоживання, а саме: в Запорізькій області – на  451,5 млн. кВт•год або на 4,7%, у Дніпропетровській області – на 390,6 млн. кВт•год або на 1,4% та у Чернівецькій області – на 6,1 млн. кВт•год або  на 0,5%.

Власне і виробництво електроенергії в Україні не стає більш ефективним: енергоємність виробництва і відпуску 1 кВт*г електроенергії, виробленої та відпущеної від ТЕС та ТЕЦ складає 379,43 кг у.п./тис. кВт*г, проте відповідний показник розвинутих країн ЄС 310-320 кг у.п./тис. кВт*г.

Аналогічна ситуація і з виробництвом теплової енергії: питомі витрати енергоресурсів на виробництво 1 Гкал теплової енергії котельними з кожним роком зростають і в 2011 році склали 174,7 кг у.п./Гкал. Варто звернути увагу, що середньосвітовий показник питомих витрат енергоресурсів на виробництво 1 Гкал теплової енергії складає 140 – 150 кг у.п. Низькі ціни на енергоресурси, що утримувалися протягом тривалого часу, а також високий рівень зношеності обладнання призвели до того, що Україна посідає шосте місце у світі за обсягом споживання газу, перевищуючи в 3-4 рази показники країн Європи.

В той же час, найбільші фактичні втрати теплової енергії у Закарпатській – 47,99 %, Сумській – 20,40%, Івано-Франківській – 19,37 %, Львівській – 18,81%, Дніпропетровській – 18,21 %, Одеській – 16,89 % областях та м. Києві – 18,99%.

В умовах незначних обсягів власного видобутку в структурі імпорту дуже значну частку становлять енергоносії. Саме внаслідок значного імпорту енергоносіїв протягом майже усіх років незалежності Україна має негативне зовнішньоторговельне сальдо. Крім цього, значна залежність від імпорту енергоносіїв створює загрозу для національної безпеки та збалансованого розвитку країни. В Україні у 1990-ті роки вартість імпорту енергоносіїв становила близько 20% річного обсягу ВВП. На даний час вона зменшилася, але все ще залишається дуже високою. Особливу небезпеку становить відсутність диверсифікації джерел постачання енергоносіїв.

Виходячи з цього, пріоритетними завданнями у сфері енергозабезпечення України є зменшення рівня енергоємності виробництва; впровадження екофільних і енергозберігаючих технологій, ефективне та раціональне використання власних енергетичних ресурсів, освоєння й використання відновлюваних і альтернативних джерел енергії. У відповідності до цього Агентством з енергоефективності та енергозбереження України у 2010 році розроблено Державну цільову економічну програму енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2010 року за № 243. Робочими документами цієї Програми є галузеві, регіональні програми підвищення енергоефективності та програми зменшення споживання енергоресурсів бюджетними установами, якими щорічно визначаються конкретні заходи, що потребують першочергового впровадження.

88

За рахунок виконання у 2011 році регіональних програм підвищення енергоефективності на 2010-2014 роки зазначених програм досягнуто наступних показників:

реалізовано 7745 заходів з підвищення енергоефективності – за даними з областей, економія природного газу склала 1569,83 млн. м3.

обсяг освоєних коштів на їх реалізацію склав 16170,66 млн. грн.; обсяг економії ПЕР від впровадження заходів склав 4497,67 тис. т. у.п. профінансовано проектів з теплосанації об’єктів соціальної сфери

(утеплення фасадів та дахів, заміна вікон і дверей) на суму 165 млн. грн.Також, з метою адаптації українського законодавства у сфері

енергоефективності до законодавства ЄС Держенергоефективності розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження планів щодо впровадження деяких Директив Європейського Союзу щодо відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива”, яким передбачається затвердження планів щодо впровадження Директиви 2001/77/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 27.09.2011 року стосовно сприяння використанню електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії на внутрішньому ринку електричної енергії та Директиви 2003/30/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 08.05.2003 року щодо сприяння використанню біопалива або іншого відновлюваного палива для транспорту.

6.2. Використання відновлюваних джерел енергії та розвиток альтернативної енергетики

Лише протягом останніх трьох років в умовах підвищення ціни на газ здійснюють заходи, спрямовані на розвиток джерел відновлюваної та альтернативної енергетики. Цей шлях оголошено одним з пріоритетних на державному рівні.

В результаті реалізації завдань Програми, на сьогодні в Україні наявна потужна динаміка розвитку відновлюваної енергетики. Встановлена потужність об’єктів відновлюваної енергетики, що виробляють електроенергію, на 1 грудня 2011 року становила 410 МВт (258 МВт з них введено в експлуатацію у 2011 р.), які виробили 333 млн. кВт∙год. електроенергії, що становить 0,17% від загального обсягу виробництва електроенергії 194 млрд. кВт∙год. у 2011 році.

Крім того, протягом 2011 року в Україні вироблено 652 тис. т твердого біопалива (пелети та брикети) з відходів деревини, соломи та лушпиння соняшника, а також 27 тис. т. моторного біопалива на основі біоетанолу.

Відповідно до заходів Програми у 2012 році планується ввести в експлуатацію 1213 МВт потужності об’єктів відновлюваної енергетики, що вироблятимуть електричну енергію, та 99 МВт потужності об’єктів відновлюваної енергетики, що вироблятимуть теплову енергію. Це дасть змогу виробити 3798 млн. кВт∙год. електроенергії та 933 тис. Гкал теплової енергії.

До 2015 року планується ввести в експлуатацію 7118 МВт потужності об’єктів відновлюваної енергетики, що вироблятимуть електричну енергію, та 1122 МВт потужності об’єктів відновлюваної енергетики, що вироблятимуть теплову енергію.

89

Для забезпечення і в подальшому позитивної динаміки розвитку відновлюваної енергетики необхідно вирішити низку проблем. На сьогодні управління вітроелектростанціями, які побудовані за рахунок бюджетних коштів і перебувають у державній власності, здійснюють Міненерговугілля, Міноборони, Держводагентство та інші. Попередній аналіз роботи зазначених вітроелектростанцій показує, що у 2011 р. у порівнянні з 2010 р. їх встановлена потужність знизилася на 9 МВт і становить всього 55 МВт. Зменшення встановлених генеруючих потужностей вказує на те, що зазначені центральні органи виконавчої влади не приділяють достатньої уваги розвитку і модернізації вітроелектростанцій.

На даний час щорічний технічно-досяжний потенціал біогазу (рослинного та тваринного походження, звалищ побутових відходів, стічних вод), який оцінюється в 3,5 млн. т у.п., залишається незадіяним. Враховуючи стратегічне завдання щодо необхідності скорочення обсягу споживання імпортованого природного газу, необхідно реалізувати зазначений ресурс у сфері житлово-комунального господарства для вироблення теплової енергії.

6.3. Екологізація транспорту

В Україні розвинуті всі основні види транспорту і щороку обсяг перевезень. При цьому, сучасні транспортні засоби є одними з основних джерел забруднення довкілля. Викиди забруднюючих речовин автомобільним транспортом у середньому за рік становлять близько 5,5 млн т (39% усього обсягу викидів в Україні). У великих містах забруднення повітря вихлопними газами часом досягає 70–90% загального рівня забруднень. Крім того, понад 20% транспортних засобів експлуатують з перевищенням установлених нормативів вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах. Також останніми роками в Україні намітилася тенденція до збільшення середнього віку транспортних засобів, особливо автомобілів, що перебувають в експлуатації, що пояснюється кризою 2009-2010 років, коли продаж нових автомобілів різко скоротився. Омолодження парку відбувається не так істотно, між тим, самі автомобілі старіють. Ці два тренди і призвели до зростання середнього віку автомобілів.

В цілому в 2011 році викиди в атмосферу забруднюючих речовин в результаті діяльності транспорту та зв’язку України зменшилися на 0,6%, порівняно з 2010 роком, та сягнули відмітки 195,4 тис. тонн, проте спостерігалося незначне підвищення викидів двоокису вуглецю до 5710,6 тис. тонн, що складає 102% аналогічних показників попереднього року. Обсяги викидів забруднювальних речовин та парникових газів від всіх видів транспорту у 2011 р. показані в табл. 6.3.

Таблиця 6.3

Обсяги викидів забруднювальних речовин та парникових газів від транспорту у 2011 р.

РечовиниОбсяги

викидів, тЗбільшення (+), зменшення (-) проти 2010 .т

Обсяги викидів у 2011 р. до

2010, %

Розподіл обсягів

викидів у 2011, %

Неметанові леткі органічні сполуки 285580,4 -7684,0 97,4 11,4Метан 8000,5 -174,1 97,9 0,3

90

Бенз(а)пірен 174,4 10,3 106,3 0,0Сажа 34356,5 1941,6 106,0 1,4Азоту (1) оксид [N2О] 2143,2 -11,2 99,5 0,1Аміак 20,6 -1,1 94,7 0,0Двоокис сірки 30276,5 1367,6 104,7 1,2Окис вуглецю 1842093,0 -45957,2 97,6 73,6Двоокис вуглецю 33749346,0 560476,6 101,7 -

Важливе значення для розв’язання існуючих у транспортній галузі проблем мають нормальність держави та реалізація спеціалізованих програм основними транспортними галузями України.

Зокрема, на здійснення заходів щодо зменшення шкідливого впливу на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей від функціонування залізничного транспорту, дотримання вимог природоохоронного законодавства, забезпечення екологічної безпеки та раціональне використання природних ресурсів залізничною галуззю у 2011 році було спрямовано понад 1 млрд. грн. капітальних інвестицій та поточних витрат: з охорони атмосферного повітря, водних ресурсів, земель, надр, мінеральних та рослинних ресурсів, на поводження з відходами, здійснення виробничого контролю за станом довкілля та ін., що склало в 3 рази більше коштів ніж у 2010 році.

З урахуванням пріоритетності капітальних вкладень на залізничному транспорті протягом року було реалізовано інвестиційні проекти та заходи по будівництву і ремонту об'єктів водопостачання та водовідведення, очисних каналізаційних споруд, по будівництву та реконструкції котелень з переводом на більш ефективні види палива, по електрифікації залізниць, по поліпшенню та оновленню основних засобів, впровадженню у виробничі процеси оборотних і повторних систем водопостачання, пилогазоочисних установок, сучасних технологій, що забезпечуватимуть дотримання екологічних нормативів та раціональне використання природних ресурсів об’єктами галузі. Серед заходів, здійснених протягом 2011 року, слід окремо відмітити такі:

роботи по електрифікації окремих дільниць Донецької, Південної та Південно-Західної залізниць;

впровадження та реконструкція вагономийних машин та мийних комплексів;

роботи по заміні масляних високовольтних вимикачів на вакуумні або елегазові;

впровадження пасажирських вагонів з вакуумними туалетами; будівництво, розширення та реконструкція протиерозійних,

гідротехнічних, протизсувних споруд, а також проведення заходів з захисту від підтоплення і затоплення, направлених на запобігання розвитку небезпечних геологічних процесів, усуненню або зниженню до допустимого рівня їх негативного впливу на території і об'єкти залізничного транспорту;

значний обсяг робіт по утриманню захисних лісонасаджень, розташованих уздовж залізничних колій, знищенню чагарників та бур’янів у смузі відведення залізниць.

У результаті здійснених заходів у 2011 році в порівнянні з 2010 роком залізниці зменшили:

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів на 281,6 тонн, або на 3%;

використання свіжої води на 557,2 тис. м3, або на 3,7%;

91

скидання недостатньо-очищених зворотних вод у водойми на 103,1 тис. м3

або на 17,8%.На покращення стану навколишнього природного середовища були

спрямовані і заходи, здійснені за власні кошти підприємствами залізничного транспорту, із благоустрою та озеленення в рамках всеукраїнської акції з благоустрою територій населених пунктів, з метою упорядження об’єктів і територій та належної підготовки до святкування Дня Перемоги, з них: у межах територій, прилеглих до земляного полотна залізниць, було очищено від сміття 341 км берегів річок, озер, ставків, ліквідовано 6495 несанкціонованих сміттєзвалищ, які не містяться на балансі залізничних підприємств, висаджено понад 36 тисяч дерев та 27 тисяч кущів тощо.

У 2011 році Мінінфраструктури та ДП «ДержавтотрансНДІпроект» здійснювали доопрацювання та супроводження проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів», за яким в Україні повинні бути поетапно запроваджені екологічні норми, порівнянні з європейськими нормами, до всіх КТЗ, що вперше реєструються в Україні. ДП «ДержавтотрансНДІпроект» у 2011 році продовжувало роботу зі створення інструменту для технічного регулювання допуску транспортних засобів до експлуатації – національного науково-дослідного випробувального центру визначення відповідності КТЗ ековимогам стандартів і технічних регламентів.

Важливою подією стало введення в експлуатацію першого в Україні дослідного зразка системи CVS для визначення масових викидів забруднюючих речовин під час стендового випробовування КТЗ за їздовими циклами згідно з Правилами ЄЕК ООН №№ 40, 47, 83, 101, 103, що дозволяє на принципово новому рівні здійснювати підтвердження відповідності екологічних показників КТЗ в Україні та виконувати важливі наукові і прикладні дослідження.

ДП «ДержавтотрансНДІпроект» розробило Методику оцінки викидів парникових газів від автомобільного транспорту із застосуванням методів вищого рівня і уточнило інвентаризацію викидів за 2009 рік, завдяки чому були відновлені права України за Кіотським протоколом щодо міжнародних механізмів його реалізації.

З метою обмеження негативного впливу автомобільних доріг загального користування Укравтодором у 2011 році було розроблено та затверджено у поточному році «Програму Укравтодору з охорони навколишнього середовища на період 2012-2015 років», згідно якої виконання комплексу заходів продовжується.

Верховною Радою України прийнято Повітряний кодекс України від 19.05.2011, закон, що регулює галузь цивільної авіації. Зокрема, статті 83 та 84 Розділу X регулюють питання охорони довкілля. На підставі цього розробляється програма запровадження нормативно-правової бази для реалізації практики та рекомендацій ІСАО щодо довкілля в галузі авіації, зокрема принцип «de minimis» (у рамках діяльності цивільної авіації на обмеження або зменшення емісій, що впливають на глобальну зміну клімату).

Податковим кодексом України від 02.12.2010 Розділом VIII «Екологічний податок» передбачено справляння екологічного збору в розмірі 47 грн. за тонну авіаційного бензину та 58 грн. за тонну гасу.

З 01.01.2012 р. запроваджено в дію положення Директиви ЄС 2008/101/ЄС щодо включення авіації до Європейської системи торгівля квотами (ЄСТВ) на викиди парникових газів.

92

Резолюція А37-19 (Зведена заява про постійну політику і практику ІКАО у сфері охорони довкілля. Зміна клімату), закликає держави до кінця червня 2012 року представити в ІКАО План дій з викладом їх національної політики і діяльності, щодо досягнення середнього щорічного підвищення паливної ефективності на 2% до 2020 року. Згідно рішення Європейської конференції цивільної авіації (DGCA/60/SP), держави-члени ЄКЦА, включаючи Україну, погодились надати свій Національний план до ІКАО.

6.4. Збалансованість розвитку сільського господарства та органічне землеробство

Україна має значні можливості для розвитку аграрного сектору. Найціннішою складовою її природно-ресурсного потенціалу є земельні ресурси.

Одним з лімітуючих чинників виробництва сільськогосподарської продукції в нашій країні є дефіцит води. Дві третини території України за природною зволоженістю перебувають у несприятливих для сільського господарства кліматичних умовах, тому важливого значення набуває проведення меліоративних заходів, утримання в належному стані меліоративних систем. За даними інвентаризації зрошувальних систем проведеної у вересні 2011 року встановлено, що із наявних 2176,2 тис. га зрошуваних земель, без визначення господарської належності налічується майже 333,4 тис. га зрошувальних систем. У комунальну власність передано 1233,6 тис. га, на балансі господарств залишилося 524,8 тис. га зрошувальних систем. Технічні можливості наявних зрошувальних систем дають можливість поливати лише 746,2 тис. га (37% від наявних). Не використовуються у зрошуваному землеробстві 1430,1 тис.га (63%). Разом з цим обсяг незворотного забору води станом на кінець 2011 року скоротився на 195 млн. м3.

Починаючи з 2000 року, було подолано негативну тенденцію поетапного зниження виробництва валової сільськогосподарської продукції. У 2010 році в країні нараховувалося 56 тис. аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, які використовували 21,6 млн га сільськогосподарських угідь. В Україні виробляють близько 1,6-1,8% світових обсягів зерна, 20-21% – насіння соняшнику та соняшникової олії, 6,4-6,7% – цукрових буряків, 6% – картоплі, 2,2% – молока.

В цілому за звітний період в сільському господарстві країни накопичилась значна кількість проблем. Зокрема, порівняння структури посівних площ свідчить про значне скорочення площ під однорічними та багаторічними травами, які є стабілізуючим чинником агроландшафтів, та збільшення посівів соняшнику і ріпаку, які виснажують ґрунти.

Площа сертифікованих сільськогосподарських угідь в Україні, задіяних під вирощування різноманітної органічної продукції, складає більше чверті мільйона гектарів, а наша держава займає почесне двадцять перше місце світових країн-лідерів органічного руху. Частка сертифікованих органічних площ серед загального об’єму сільськогосподарських угідь України складає майже 0,7%. При цьому Україна займає перше місце в східноєвропейському регіоні щодо сертифікованої площі органічної ріллі, спеціалізуючись переважно на виробництві зернових, зернобобових та олійних культур. Окрім того, в нашій державі сертифіковано 200 тис.га дикоростів.

93

Офіційні статистичні огляди Міжнародної Федерації органічного сільськогосподарського руху підтверджують, що Дослідження Федерації органічного руху України свідчать, що сучасний внутрішній споживчий ринок органічних продуктів в Україні почав розвиватись з 2006-2007 рр., склавши в 2008 році 600 тис. євро, 2009 – 1,2 млн. євро, 2010-го цей показник зріс до 2,4 млн. євро, а в 2011 р. – до 5,1 млн. євро.

Якщо на початок 2003 р. в Україні було зареєстровано 31 господарство, що отримало статус “органічного”, то наприкінці 2010 р. в Україні нараховувалось вже 142 сертифікованих органічних господарства, а загальна площа сертифікованих органічних сільськогосподарських земель склала 270226 га. Станом на кінець 2011 р. в Україні налічувалося вже 155 сертифікованих органічних господарства, а площа сільськогосподарських угідь під органічним виробництвом становила понад 270 тисяч гектарів (табл. 6.4).

Більшість українських органічних господарств розташовані в Одеській, Херсонській, Полтавській, Вінницькій, Закарпатській, Львівській, Тернопільській, Хмельницькій областях. Українські сертифіковані органічні господарства – різного розміру – від кількох гектарів, як і в більшості країн Європи, до десятків тисяч гектарів ріллі. В останні три роки спостерігається тенденція наповнення внутрішнього ринку власною органічною продукцією за рахунок налагодження власної переробки органічної сировини. Зокрема, це крупи, соки, сиропи, повидло, сухофрукти, мед, м’ясні та молочні вироби.

Таблиця 6.4

Загальна площа органічних сільноспугідь та кількість органічних господарств в Україні,

2002-2011 рр.

Показник 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Площа, га 164449 239542 240000 241980 242034 249872 269984 270193 270226 270320

Кількість господарств 31 69 70 72 80 92 118 121 142 155

До позитивних моментів розвитку органічного ринку в Україні можна віднести прийняття Верховною Радою України Закону України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини». Цей законопроект зараз перебуває на стадії доопрацювання після вето Президента.

6.5. Сучасний стан розвитку зеленого туризму в Україні

Розвиток зеленого туризму в Україні відбувається у кількох напрямках:- короткотерміновий (на період вихідних днів). Даний вид має сезонний

характер і, як правило, полягає у риболовлі, збиранні ягід чи грибів, полюванні, катанні на лижах чи санях тощо;

- відпочинковий, кількотижневий (на період відпусток, терміном в межах 15 - 40 днів);

- сезонноий (сімейний, колективний чи індивідуальний);

94

- відпочинок іноземців (наприклад, з метою поглиблення знання мови, вивчення історичної і культурної спадщини краю тощо).

Останнім часом в Україні вже чітко виділилися регіони, які стали лідерами щодо розвитку зеленого туризму. До них належать:

- західний регіон: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області;

- південний регіон: АР Крим, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області;

- центральний і північний регіони: Вінницька, Київська, Полтавська, Черкаська, Чернігівська області.

Загальна кількість садиб, що на сьогодні вже надають послуги із зеленого туризму становить понад 1500 осель. Сьогодні в Україні тільки починає формуватись економічна основа для організації відпочинку на селі. Відновлення діяльності закладів соціально-культурного призначення поступово формуватиме сферу нетрадиційних для села видів підприємницької діяльності та сфери розваг.

З цією метою Державною службою туризму і курортів проводиться робота з активізації розвитку екологічного туризму, відпрацювання механізму державної підтримки цього виду туризму з урахуванням досвіду розвинених країн, створення відповідної нормативно-правової бази.

Одночасно з метою забезпечення еколого-орієнтованого розвитку та відродження українського села ще одним напрямком є розвитку сільського туризму. Для підтримки даного напрямку впроваджується система екологічного маркування агро садиб знаком "Зелена садиба" або "Українська гостинна садиба".

Екологічне маркування цими знаками дозволяє популяризувати ту чи іншу агросадибу серед екологічно-свідомих туристів чи відпочиваючих, а також гарантує створення екологічно-чистих продуктів та послуг в сфері сільського туризму, та може використовуватись в якості маркетингового інструменту (лише якісні послуги можуть бути предметом маркетингових зусиль). На сьогодні в Україні процедуру сертифікації пройшли 35 садиб з 7 областей України, 24 з них отримали знак “Зелена садиба” 1-го рівня і 3 садиби – 2-го рівня. Також відмічається позитивна динаміка зростання кількості відпочиваючих у агросадибах головним чином за рахунок зарубіжних споживачів, у яких достатньо високий рівень екологічної свідомості та культури, а також виникає бажання ознайомитись з побутом та звичаями українського села.

У перспективі назріває необхідність об’єднання різних європейських систем екомаркування в одну міжнародну, про що говорилося, зокрема, на Міжнародній конференції з питань сільського туризму в Ризі 2-3 червня 2004 року. Таке об’єднання значно полегшить споживачам та турагенціям проблему орієнтування у великій кількості різних знаків, а також суттєво підвищить авторитет єдиного знаку на міжнародному рівні.

6.6. Екологічна сертифікація і маркування

Розробка методів, спрямованих на зниження впливів на довкілля, що пов'язані з виробництвом та споживанням продукції, є важливим актуальним питанням. Серед найбільш ефективних методів є впровадження систем екологічного менеджменту та їх сертифікація за міжнародними стандартами ISO 14000 та ISO

95

9000. На жаль, на більшості підприємств відсутні сертифіковані системи екологічного менеджменту, а впровадження відповідних інформаційно-освітніх заходів відбувається вкрай повільними темпами через недостатній рівень державної підтримки їх стимулювання і впровадження та ін.

Екологічне маркування продукції також є одним із загальновизнаних інструментів екологічного управління і передбачає створення добровільної (необов’язкової) системи екологічної сертифікації продукції на відповідність встановленим екологічним критеріям до усіх етапів її життєвого циклу.

Технічні вимоги до добровільних екологічних маркувань та декларацій були упроваджені в Україні у період 2002-2003 років шляхом гармонізації міжнародних стандартів серії ISO 14000, які встановлюють загальні принципи застосування таких маркувань та декларацій, у т.ч. що вказують на екологічні переваги маркованої продукції, до національної системи стандартизації (ДСТУ ISO 14020, ДСТУ ISO 14021, ДСТУ ISO 14024, ДСТУ ISO 14025).

З 2003 року функції органу з екологічного маркування виконує орган сертифікації продукції, утворений на базі Всеукраїнської громадської організації «Жива планета». З 2005 року він скеровується Координаційною радою з екологічного маркування, створеною в рамках багатосторонньої Угоди про співробітництво між Мінприроди, ВГО «Жива планета», Торгово-промисловою палатою України та Асоціацією споживачів України. Координаційна рада забезпечує неупередженість дій органу сертифікації відносно екологічного маркування та надає можливість участі усіх зацікавлених сторін у розробленні його політики, стандартів і оцінки досягнення цілей. Склад Координаційної ради формується на добровільних засадах з представників органів державної влади, об’єднань товаровиробників, наукових та науково-дослідних закладів, громадських організацій з захисту прав споживачів та природоохоронного спрямування.

В рамках Угоди протягом 2011 року з метою розвитку програми добровільної екологічної сертифікації та маркування:

розроблені та видані оновлені методичні рекомендації щодо застосування екологічного маркування;

розроблено та упроваджено до сертифікаційної системи 10 стандартів організації України (СОУ) стандартів організації України (СОУ) з оцінки екологічних переваг товарів та послуг для української програми екологічного маркування І типу згідно ДСТУ ISO 14024;

проведено низку семінарів та конференцій для представників органів влади, товаровиробників та громадських організації щодо популяризації упровадження систем екологічного управління та технологій більш чистого виробництва з метою покращення екологічних характеристик продукції вітчизняного виробництва;

розроблено та забезпечено адміністрування порталу споживача з маркування продукції;

запроваджено кампанію з соціальної реклами щодо сталого споживання.З початку упровадження добровільної системи екологічної сертифікації та

маркування І типу станом на 01 січня 2012 року було видано 326 сертифікатів відповідності та ліцензійних угод на право застосування знаку екологічного маркування 48 товаровиробникам.

З метою встановлення чітких правил щодо застосування маркувань та декларації екологічного змісту, а також вимог до процедури встановлення

96

екологічних критеріїв у травні 2011 року було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 року № 529 Технічний регламент з екологічного маркування. Технічний регламент розроблено на замовлення Міністерства екології та природних ресурсів робочою групою, яку було утворено на базі Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління з урахуванням Регламенту Європейського Парламенту і Ради ЄС від 25 листопада 2009 року 66/2010/ЄС про знак екологічного маркування Європейського Союзу. Технічний регламент вводить заборону застосування на упаковці, етикетці, у супровідній документації, рекламі товарів та послуг екологічних тверджень, які є нечіткими чи неконкретними, і такими, що вводять в оману або лише натякають на те, що продукція є екологічно сприятливою.

Упровадження Технічного регламенту забезпечує збільшення потенційних можливостей учасників ринку для стимулювання поліпшення екологічних характеристик виробництва, процесів та продукції, що сприятиме економічному розвитку та покращенню стану довкілля в України, спрощення процедур міжнародної торгівлі, збільшення можливостей для замовників, потенційних покупців та користувачів продукції бути більш поінформованими під час вибору продукції.

6.7. Ефективність управління для сталого (збалансованого) розвитку на регіональному, національному та місцевому рівнях

Створення в країні системи належного управління є запорукою успішної реалізації політики збалансованого розвитку. Така система передбачає інтеграцію питань збалансованого розвитку до регіональних програм і механізмів, а також делегування певних повноважень на місцеві рівні.

Серед існуючих регіональних інструментів варто особливо відзначити як позитивні приклади партнерство «Довкілля для Європи» та Карпатську Конвенцію. Зокрема, процес «Довкілля для Європи» не тільки забезпечує можливість Україні бути повноправним учасником низки успішних проектів загальноєвропейського масштабу, а й брати участь у формуванні регіональної політики з важливих питань (наприклад Стратегії ЄЕК ООН з освіти для збалансованого розвитку) та встановлювати відповідні пріоритети, брати участь у регулярному процесі моніторингу стану довкілля у регіоні, виступати з ініціативами та приєднуватися до міжнародних договорів і конвенцій, зокрема таких, як Конвенція про доступ до інформації громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція).

Ще однією ілюстрацією успішності процесу «Довкілля для Європи» і трансформації регіональних процесів на національний рівень є процес «Довкілля для України», ініційований незалежною групою експертів і громадськості, а потім офіційно підтриманий українським Урядом.

Разом з тим, слід зазначити, що для успішної реалізації політики збалансованого розвитку найефективнішим інструментом є національні стратегії зі збалансованого розвитку, які вже затверджені у понад 100 державах світу. В Україні підготовлено проект Концепції переходу до збалансованого розвитку, який знаходиться на розгляді в Кабінеті Міністрів.

97

Належне управління передбачає створення на всіх рівнях прозорих процесів прийняття рішень у правовий та легітимний способи за участю усіх заінтересованих учасників. З огляду на це, передача більшого обсягу повноважень місцевим органам врядування є цілком логічною. Водночас, представники місцевої влади досить часто не враховують тісний взаємозв’язок економічних, соціальних і екологічних питань, не мають належних базових знань з питань збалансованого розвитку та не володіють належними механізмами планування. Крім того, вони часто є заручниками ситуації, коли для вирішення нагальних питань громади змушені відчужувати ті природні ресурси, які знаходяться у їх віданні з неадекватною компенсацією.

Україна погоджується з оцінкою, наведеною у Резюме № 10 з питання «Належне управління для збалансованого розвитку на регіональному, національному та місцевому рівнях», підготовленому до Ріо+20 Секретаріатом Конференції ООН зі збалансованого розвитку, зокрема в тій частині, що стосується викликів для місцевого врядування, а саме «децентралізація та передача функцій і повноважень до місцевих влад часом відбувається без передачі разом з тим належних ресурсів і законодавчої влади».

Незважаючи на особливу гостроту екологічних, економічних і соціальних проблем, в Україні концепція збалансованого розвитку не набула достатнього поширення, а ухвалені на найвищому міжнародному рівні документи не знайшли належного відображення в інституційному розвитку, державній політиці, національних програмах та економічній практиці.

Ще у 1997 р. було створено Національну комісію зі сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України під головуванням першого віце-прем’єр міністра, але у 2003 році її діяльність було припинено. У 2009 році з метою сприяння органам виконавчої влади в діяльності, що пов’язана із забезпеченням збалансованого розвитку, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.09 № 997 було створено Національну раду зі сталого розвитку України, яку очолює прем’єр-міністр. Проте, цей орган так і не став центром розроблення та впровадження національної політики збалансованого розвитку. Тому інституційні рамки збалансованого розвитку потребують зміцнення не тільки на міжнародному, а й на національному рівні.

Для реалізації політики збалансованого розвитку в Україні слід створити державну установу (чи реформувати одну з існуючих установ), яка б мала повноваження щодо інтеграції трьох складових збалансованого розвитку та інтеграції екологічної політики в секторальні політики, програми і плани. Оскільки інтеграція трьох складових розвитку може бути реалізована перш за все на рівні стратегічного планування, діяльність новоствореної установи зі збалансованого розвитку має бути орієнтована на розроблення стратегії збалансованого розвитку, відповідного плану дій, аналізу державних цільових програм і галузевих стратегій, програм і планів дій на їх відповідність принципам збалансованого розвитку та контролю виконання Україною міжнародних зобов’язань зі збалансованого розвитку та в рамках Конвенцій Ріо. Такою установою може бути Агенція зі збалансованого розвитку.

Крім того, нагальною стає потреба у наданні міністерствам та іншим ЦОВВ експертних і консультативних послуг з питань збалансованого розвитку. Таку функцію могли б виконувати Національна та регіональні ради зі збалансованого розвитку.

98

Україна підтримує пропозицію 64-ї Щорічної конференції Департаменту громадської інформації ООН для неурядових організацій щодо надання Національній раді зі збалансованого розвитку до 2017 року функцій інструменту переходу до «зеленої економіки» та розроблення «дорожньої карти» національної «зеленої економіки» кожної країни – члена ООН.

Також важливою є ініціатива цієї конференції щодо створення Міжнародного природоохоронного суду та зміцнення національних судових органів у такий спосіб, щоб вони могли фахово, ефективно і своєчасно розглядати справи з порушення міжнародного та національного природоохоронного законодавства.

Рівень збалансованості економічного розвитку України залишається дуже низьким. Значними проблемами характеризуються всі галузі господарства, які включають не лише високий рівень негативного впливу на навколишнє середовище, надмірне використання природних та енергетичних ресурсів, а й низьку ефективність виробничої діяльності та рівень безпечності отриманої продукції. Це спричиняє проблеми з сертифікацією вітчизняних товарів за національними та міжнародними нормативами та, відповідно, обмежує можливості для розширення ринків збуту для українських товарів.

Попри чітке уявлення керівництвом держави необхідності переходу на нову концепцію господарювання в країні позитивні зрушення не мають вирішального впливу на загальну ситуацію. Більшість ініціатив знаходяться на стадії впровадження або не містять реальних механізмів вдосконалення економічного життя у державі. Найбільших зрушень досягнуто у сфері впровадження альтернативних джерел енергії та органічного землеробства.

Одночасно дуже яскраво простежується обмеженість інформації щодо показників збалансованості економіки України, що знижує об’єктивність оцінки та ефективність рекомендацій та заходів спрямованих на екологізацію господарської діяльності держави:

Ціль 6. Забезпечення збалансованого природокористуванняСкорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю продукції 

відсотків  Стабільної динаміки не виявлено

Частка джерел енергії з більш низьким рівнем викидів двоокису вуглецю 

відсотків  Динаміка позитивнаВиконано частково

Частка використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії у загальному виробництві енергії 

відсотків  Динаміка позитивнаВиконано частково

Щорічний звіт з обігу коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища 

факт видання 

Видавався протягом 1997-2002 рр., припинено

Обсяг безповоротного використання водних ресурсів для цілей сільськогосподарської діяльності 

кубічних метрів 

Динаміка позитивнаВиконано частково

Розроблення та прийняття планів управління річковими басейнами, до яких включено природоохоронні заходи 

кількість планів 

Плани не затвердженіНе виконано

Частка підприємств та суб'єктів господарювання, які впроваджують системи екологічного управління згідно з ISO 14000 

відсотків  Динаміка позитивнаВиконано частково

Кількість екологічних підприємств малого бізнесу  одиниць  Інформація відсутняЧастка ринкової долі продукції, яка відповідає встановленим екологічним критеріям і ліцензована на право використання знаку екологічного маркування 

відсотків  Динаміка позитивнаВиконано частково

Частка автотранспортних засобів, що відповідають європейським стандартам Євро-4 та Євро-5 

відсотків  Інформація відсутня

Загальна довжина протишумових споруд/екранів  кілометрів  Інформація відсутняЧастка екологічно чистих видів транспорту  відсотків  Інформація відсутня

99

Частка сільськогосподарських земель, на яких використовуються екологічно орієнтовані та органічні технології ведення сільського господарства 

відсотків  Динаміка позитивнаВиконано

Кількість військових об'єктів, які впроваджують систему екологічного управління, кількість проведених екологічних експертиз таких об'єктів 

одиниць  Інформація відсутня

Частка об'єктів екологічного туризму в загальній кількості об'єктів туристичного бізнесу 

відсотків  Динаміка позитивнаВиконано частково

Інформаційні джерела: [3-5],[15],[17],[19-21],[26-36],[38-40],[45],[59-61].

100

7. УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Індикатори:Розроблення та виконання середньострокових регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища Обов'язкове включення природоохоронних заходів до генеральних планів розвитку великих міст та їх відповідність вимогам Ольборзької хартії Підготовка місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища 

У системі забезпечення збалансованого розвитку важливі всі рівні – від глобального до локального. Кожен є обов'язковою ланкою, без якої неможливо здійснити реалізацію цієї моделі розвитку. При цьому об'єктивно виділяється рівень регіональний, що зумовлено такими причинами:

1. Регіональний рівень є ланкою, яка поєднує загальнодержавний і локальний рівні.

2. У сучасних умовах регіональні аспекти розвитку держави є, поряд з фактором її зовнішньоекономічної інтеграції, однією з двох основ, на яких базуються всі механізми її переходу до збалансованого розвитку.

3. Державна політика збалансованого розвитку має основою своєї реалізації саме регіональний рівень. Відповідно концепція, стратегія і тактика забезпечення збалансованого розвитку держави також мають в основі своєї побудови регіональний рівень.

4. У сучасних умовах глобалізації уряди держав мають менші можливості щодо забезпечення управління процесами економічного розвитку власних країн. Відтак ще важливішими стають аспекти, пов’язані з можливостями держави керувати процесами регіонального розвитку (чи коригувати ці процеси).

5. Розвиток співробітництва прикордонних регіонів сусідніх держав є одним з важливих напрямків забезпечення розвитку міжнародної економічної інтеграції країни.

6. Розширення можливостей регіонів щодо самостійного здійснення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі залучення іноземних інвестицій, є додатковим фактором, який, у разі його реалізації, може розширити потенційні можливості збалансованого розвитку держави.

7. Регіональний рівень дає можливості найбільш точно визначити і відкоригувати межі (просторові, часові), масштаби і напрямки суспільно-природної взаємодії на території держави, виходячи з особливостей розвитку її природної і соціальної компонент.

8. Збалансований розвиток на локальному рівні реалізується, насамперед, в системі забезпечення збалансованого розвитку регіонів.Ситуація з регіональним плануванням є дещо кращою, ніж ситуація з екологізацією економіки, і питанням регіонального розвитку приділяється значна увага.

Потреба регіоналізації екологічної політики пояснюється особливостями соціально-економічних процесів у регіонах, які в історичному, природному, соціальному, економічному відношеннях є далеко не однорідними. Усвідомлення необхідності проведення регіональної екологічної політики виникає тоді, коли в умовах диверсифікованого екологічного простору стає очевидною низька результативність уніфікованих механізмів регулювання стану довкілля.

101

Основою сучасної екологічної політики є нормативні підходи, які орієнтують природоохоронну діяльність на досягнення визначених нормативів якості природного середовища.

Зараз об'єктивно назріла потреба формування екологічної політики на принципово нових засадах.

Результативність регіональної екологічної політики залежить від ефективності інструментів її практичної реалізації. Під ними слід розуміти сукупність адміністративних, правових, економічних, соціально-психологічних важелів регулювання суспільних відносин для досягнення цілей екологічної політики. Серед них, безумовно, провідне місце займають економічні.

В Україні такими важелями є збори за забруднення довкілля як основне джерело фінансування природоохоронних заходів.

Треба констатувати, що з арсеналу сучасної екологічної політики фактично випав недержавний сектор економіки. Тому актуальним видається питання запровадження ефективних механізмів стимулювання підприємницьких структур та приватного бізнесу до участі у вирішенні екологічних проблем.

Формування та реалізація регіональної екологічної політики в Україні здійснюється на основі законодавчо-нормативної бази.

Одним із важливих напрямів удосконалення екологічного законодавства України на сучасному етапі є його гармонізація із законодавством економічно розвинутих держав, які впродовж останніх десятиліть створили ефективне екологічне законодавство та накопичили значний досвід забезпечення його реалізації на практиці.

Залежно від поставленої мети і завдань, ключовими принципами регіональної екологічної політики є:

1 відмова від абсолютно нереальної концепції нульового ризику, як теоретичної основи екологічних програм, і перехід до планування практичних дій, спрямованих на його мінімізацію;

1 поступовий перехід від тактики ліквідації забруднень до політики превентивних дій, спрямованих на їх попередження;

1 перехід від локальних орієнтирів нормативного регулювання якості природного середовища до територіальних норм екологічної безпеки, що виражаються формулою “мислити глобально, діяти локально”;

1 екологізація системи управління, що передбачає обов'язкове врахування екологічних факторів при прийнятті нормативних актів і рішень;

1 селективне фінансування природоохоронної діяльності, що вимагає концентрації коштів в першу чергу на пріоритетних напрямах екологічної політики, реалізація яких принесе відчутні результати;

1 партнерство суб'єктів екологічної політики, що означає взаємодію і компроміс обласних і місцевих органів влади, природоохоронних структур, політичних партій і громадських організацій;

1 перехід від протистояння бізнесу і екології до співробітництва між ними, стимулювання активізації таких процесів;

1 екологічна орієнтація економічних реформ, тобто, реалізація економічних реформ (структурна перебудова, конверсія, приватизація і т.д.) покращує екологічну ситуацію, а не навпаки;

1 економічна відповідальність суб'єктів господарювання за стан природного середовища, що виражається загальною формулою “забруднювач платить”;

102

1 визнання загальноприйнятих світових орієнтирів екологічної політики, що передбачає максимально можливе в наших умовах врахування в практичних діях визнаних міжнародним співтовариством пріоритетів природоохоронної діяльності;

1 гласність екологічної політики, що означає постійне інформування населення про стан природного середовища і заходи щодо його покращення.

7.1. Розроблення та виконання середньострокових регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна політика може бути реалізована як через виконання спеціально розроблених екологічних планів дій або програм, так і через інтегрування екологічних вимог та пріоритетів у програми розвитку або регіональні плани дій, конкретні проекти. Екологічні плани дій розробляються і виконуються на різних рівнях: глобальному, регіональному, національному, територіальному, локальному та для окремих об'єктів.

Регіональні плани дій з охорони навколишнього природного середовища спрямовані на екологічні цілі, які мають бути досягнуті за допомогою інструментів і механізмів, адекватних національним умовам, це своєрідний місток, що поєднує глобальні екологічні пріоритети з локальною природоохоронною діяльністю.

Розроблення і впровадження регіональних і місцевих екологічних планів дій суттєво підвищує рівень екологічного управління на місцях. Загальна кількість середньострокових регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища за звітний період становить 246 документів. Аналіз динаміки прийняття даних документі свідчить про стабільну активність регіональних органів влади у цій сфері (рис. 7.1).

Рис. 7.1 - Розроблення та виконання середньострокових регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища

Державне стимулювання розвитку регіонів здійснюється відповідно до основ державної регіональної політики, державних програм економічного і соціального розвитку України, законів про Державний бюджет України, загальнодержавних

103

програм, інших законів та актів законодавства України, а також програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, місцевих бюджетів.

З метою забезпечення реалізації державної політики щодо стимулювання розвитку регіонів затверджуються:

Кабінетом Міністрів України - Державна стратегія регіонального розвитку;Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та

Севастопольською міськими радами за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з урахуванням норм, закладених у державній стратегії регіонального розвитку, спільних інтересів територіальних громад регіонів - регіональні стратегії розвитку. Ці стратегії є базовим, рамковим документом для ефективного впровадження принципів і механізмів стратегічного управління розвитком регіону.

Нормативно-правовою базою для розроблення стратегій регіонального розвитку є Конституція України, Закони України „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про місцеві державні адміністрації”, „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, „Про стимулювання розвитку регіонів”, постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 №621 „Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету”, Концепція державної регіональної політики.

Згідно з „Методичними рекомендаціями щодо формування регіональних стратегій розвитку”, які затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 29.07.2002 № 224, стратегія базується на баченні, що визначає шлях розвитку регіону.

Основні законодавчі документи, які регламентують порядок розробки стратегій і планів соціально-економічного розвитку У країни та її регіонів, подано в табл. 7.1.

Регіональна стратегія розвитку є стратегічним планом розвитку регіону, що визначає цілі, завдання, пріоритети, напрями сталого економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя на середньостроковий (4 – 6 років) та довгостроковий (10 – 15 років) періоди [9].

Узгодження діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері державного стимулювання розвитку регіонів, виконання регіональних стратегій розвитку здійснюється на основі угод щодо регіонального розвитку, які укладаються між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими радами.

Угоди визначають спільні заходи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з реалізації державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку.

Угоди дають можливість започаткувати на довгостроковій основі нові стосунки між центром та регіонами щодо вирішення проблем територіального розвитку, у тому числі у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів.

До 2000 року в Україні не існувало центрального урядового органу, який відповідав би за регіональний розвиток. Згідно з Указом Президента України від 23

104

жовтня 2000 року, на Міністерство економіки було покладено функції регіонального розвитку, що передбачають розширення участі у формуванні державної регіональної політики та організацію діяльності у сфері реалізації зазначеної політики. З березня 2007 року провідну роль у сфері реалізації регіональної політики та здійсненні регіонального розвитку було покладено на новоутворене Міністерство регіонального розвитку та будівництва України (Мінрегіонбуд). За Мінекономіки були залишені суттєві аспекти здійснення регіонального розвитку, включаючи відповідальність за Державну стратегію здійснення регіонального розвитку.

Після утворення в 2007 році Мінрегіонбуду, це міністерство керувало недавнім процесом реформування, спрямованого на опрацювання більш ефективних підходів до регіонального розвитку, включаючи внесення суттєвих змін у політичну, адміністративну, структурну та організаційну будову регіонів.

Проаналізовано стан реалізації Концепції державної регіональної політики, затвердженої 25 травня 2001 року, ця Концепція носила досить загальний характер і не містила достатньої кількості критеріїв та показників, які б давали змогу забезпечити якісний моніторинг її виконання в просторі та часі.

Таблиця 7.1

Основні законодавчі документи, які регламентують порядок розробки

стратегій і планів соціально-економічного розвитку

України та її регіонів

Назва документа, дата прийняття і номер

Основні положення, які регламентує документ

1 2Закон України «Про місцеве самоврядування в У країні»

Визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу й відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»

Визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій

Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національноїекологічної мережі України на 2000 – 2015 роки»

Визначає склад, сучасний стан і перспективи розвитку екологічної мережі, складання регіональних схем її формування. Встановлює завдання щодо розроблення проектів і відведення земель для організації нових і розміщення існуючих національних природних парків, біосферних заповідників

105

1 2Закон У країни «Про плануванняі забудову територій»

Встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів

Закон У країни «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціальногорозвитку У країни»

Встановлює загальний порядок розроблення, затвердження та виконання зазначених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, а також права та відповідальність учасників державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку У країни

Закон України «Про інноваційнудіяльність»

Визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності: об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності, види і джерела її фінансової підтримки, порядок створення та діяльності в цій сфері комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. Крім того, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки У країни інноваційним шляхом

Закон У країни «Про стимулюваннярозвитку регіонів»

Визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання репресивності

Постанова Верховної Ради У країни«Про Концепцію сталого розвиткунаселених пунктів»

Визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації

Указ П резидента У країни «ПроКонцепцію державної регіональноїполітики»

Визначає принципи формування якісно нової державної регіональної політики

Постанова Кабінету МіністрівУкраїни «Про Основні напрямизабезпечення комплексногорозвитку малих монофункціональнихміст»

Визначає напрямки та завдання стимулювання розвитку малих міст, включаючи систему комплексної державної підтримки створення умов для їхнього розвитку за рахунок власних ресурсів і розбудову виробничої та соціальної сфери, розвиток мікрокредитування малого підприємництва, налагодження ефективної взаємодії великих підприємств і суб’єктів малого підприємництва, планування та забудову територій малих міст

106

1 2Постанова Кабінету МіністрівУкраїни «Про затвердженняДержавної стратегії регіонального розвитку на період до2015 року» [13]

Визначає ключові проблеми регіонального розвитку, пріоритети державної регіональної політики з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів на період до 2015 р. Стратегію розроблено відповідно до законодавства з урахуванням досвіду регіонального розвитку в країнах ЄС, Центральної та Східної Європи і СНД

Наказ Міністерства економіки таз питань європейської інтеграції«Про затвердження Методичнихрекомендацій щодо формуваннярегіональних стратегій розвитку»

Встановлює єдиний порядок та основні методичні засади розроблення Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними,Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями регіональних стратегій

З урахуванням європейського досвіду перед Україною постала проблема затвердження нової, сучасної Концепції регіонального розвитку, оскільки чинна до того вже не відповідала запитам сьогодення. Саме тому 3 липня 2008 року Кабінет Міністрів України затвердив нову Концепцію державної регіональної політики, при підготовці якої, враховано чіткий перелік проблем, які потребують вирішення, засобів їх розв’язання, інструментів, ресурсів та механізм здійснення моніторингу за виконанням Концепції.

Якщо аналізувати інституційно-правове забезпечення регіонального розвитку в Україні, то його базовими засадами є законодавча платформа, сформована протягом 2005–2009 рр. Насамперед слід сказати про Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» (2005), що створив підґрунтя для прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.» (2006). У свою чергу ця постанова стала базою для прийняття цілого блоку стратегій регіонального розвитку для конкретних областей України, визначила пріоритети цього розвитку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підготовки, укладення та виконання угоди щодо регіонального розвитку і відповідної типової угоди» від 23.05.2007 р.№ 751. Виконання регіональних стратегій розвитку здійснюється на основі угод щодо регіонального розвитку, що укладаються між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Водночас можна стверджувати, що законодавче підґрунтя, створене до 2009 року, на основі якого формувалися стратегії регіонального розвитку, виявило певні проблеми та недоліки. Серед найважливіших – надмірна формалізація процедур розроблення та затвердження стратегій регіонального розвитку. Зокрема, існує певний шаблон щодо використання розробниками стратегії відповідних методичних рекомендацій Міністерства економіки. Цей шаблон спрощує дотримання процедур щодо розроблення Стратегії, але збільшується ризик ігнорування, недооцінювання найважливіших місцевих проблем, неврахування всіх особливостей та наявного ресурсного потенціалу на місцях.

Іншою проблемою є декларативний характер більшості стратегій, їх не підтвердженість реальними програмами (що приймаються з метою реалізації

107

Стратегії). Наступна проблема – наявність конфліктів між обласними державними адміністраціями, обласними радами та групами впливу на рівні регіонів; різне бачення пріоритетів розвитку регіонів, що формується на різних рівнях державного управління регіональним розвитком. Так, Херсонська, Житомирська, Луганська, Запорізька, Тернопільська області затвердили регіональні стратегії розвитку на період до 2015 року лише у 2008 р., Херсонська область, Автономна Республіка Крим, м. Севастополь затвердили у 2010 році, Дніпропетровська область, м. Київ у 2011 році, хоча постанова Кабінету Міністрів України 2006 року передбачала їх затвердження в тримісячний термін. Їх прийняттю заважали конфлікти та невизначеність головних пріоритетів стратегічного бачення розвитку регіонів.

Останніми роками ухвалено низку нормативно-правових актів, спрямованих на активізацію потенціалу внутрішнього зростання регіонів, зокрема Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 р., в рамках якої розроблено та затверджено стратегії економічного та соціального розвитку регіонів (див. таблицю). Проте реалістичність та дієвість більшості цих стратегій викликає серйозні сумніви через надмірну формалізованість процедур розроблення і затвердження, переважно декларативний характер визначених цілей і завдань, а також відсутність реальних механізмів реалізації більшості стратегій розвитку регіонів.

Практичне запровадження стратегій розвитку регіонів супроводжуються програмно-плановими схемами реалізації. Зокрема серед комплексу програмно-планових та нормативних документів, що забезпечують реалізацію стратегії, перше місце посідає план заходів щодо реалізації стратегії. План заходів щодо реалізації стратегії визначає конкретні заходи, що реалізують визначені стратегією завдання, відповідальні організації, терміни виконання, орієнтовний обсяг фінансування, джерела фінансування та очікувані результати. Розробник плану заходів – обласна державна адміністрація. План затверджується обласною радою.

Поряд із планом заходів практичне запровадження стратегії розвитку регіону супроводжується розробленням та прийняттям блоку таких документів: щорічної програми соціально-економічного розвитку регіону, цільові регіональні програми, стратегії розвитку внутрішніх територій регіону тощо.

Якщо говорити про угоди регіонального розвитку як інструмент реалізації стратегії, слід констатувати, що з 27 регіонів на сьогодні такі угоди було укладено лише з 6 областями: Донецькою (завершилась у 2010 р.), Львівською, Волинською, Вінницькою, Івано-Франківською та Херсонською.

Зміст угод переважно стосується виконання коротко- та середньострокових завдань, орієнтований на запровадження антикризових заходів. Водночас довгострокові стратегічні пріоритети залишаються поза увагою.

Розроблено проекти угоди регіонального розвитку у Житомирській, Чернігівській, Тернопільській, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Донецькій, Закарпатській, Миколаївській, Київській областях (табл.7.2 та 7.3).

Загалом, серед основних недоліків стратегічного планування розвитку регіонів слід визначити наступні:

1) Різні бачення пріоритетів розвитку регіону обласними державними адміністраціями, обласними радами та групами впливу на рівні регіону, що суттєво перешкоджає своєчасній підготовці відповідних регіональних стратегій.

108

2) Формалізація процедур розробки і затвердження стратегій. Шаблонне використання розробниками стратегій відповідних Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку”, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 29.07.2002 № 224, хоча й спрощує перебіг бюрократичних процедур, але при цьому залишає поза увагою значну частину важливих проблем місцевого розвитку тієї чи іншої території.

3) Декларативність стратегій розвитку регіонів: часто зміст стратегії не відображає реальні потреби місцевого розвитку та можливості його ресурсного забезпечення.

4) Недієвість п.2 статті 5 Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» стосовно використання підприємцями показників, представлених у прогнозах та програмах, як орієнтирів свої діяльності, внаслідок вказаних вище чинників. Слід, проте, зазначити, що у більшості випадків рішеннями обласних державних адміністрацій положення стратегій визначаються як обов’язкові до виконання.

5) Відсутність узгодженості стратегій, щорічних програм соціально-економічного розвитку регіонів, цільових програм, а також стратегій розвитку районів і міст.

 Такі недоліки перешкоджають перетворенню стратегій на ефективний інструмент управління регіонами і стримують активне використання такого інструменту стимулювання розвитку регіонів як угоди щодо регіонального розвитку.

109

Таблиця 7.2

Перелік наявних Угод регіонального розвитку і їх проектів

№ Назва Угоди Ініціатор розроблення

Угоди

Примітка

1 2 3 4Чинні Угоди регіонального розвитку

1 Угода щодо регіонального розвитку Донецької області між КМУ та Донецькою облрадою

Донецька облрада

Схвалено сесією Донецької обласної ради 05.09.2007 і зареєстрована в Мінекономіки від 15.10.2007 за № 1.

2 Угода щодо соціально-економічного розвитку Львівської області між КМУ та Львівською облрадою

Львівська облрада

Розпорядження КМУ “Про укладання Угоди щодо соціально-економічного розвитку Львівської області між КМУ та Львівською обласною радою” від 17.06.2009 №681-р

3 Угода щодо регіонального розвитку Волинської області між КМУ та Волинською облрадою

Волинська облрада

Розпорядження КМУ “Про схвалення Угоди щодо регіонального розвитку Волинської області між Кабінетом Міністрів України та Волинською облрадою” від 13.01.2010 № 300-р.

4 Угода щодо регіонального розвитку Вінницької області між КМУ та Вінницькою облрадою

Вінницька облрада

Розпорядження КМУ “Про схвалення Угоди щодо регіонального розвитку Вінницької області між Кабінетом Міністрів України та Вінницькою облрадою” від 27.01.2010 № 319-р

5 Угоди щодо регіонального розвитку Івано-Франківської області між КМУ та Івано-Франківською облрадою

Івано-Франківська

облрада

Розпорядження КМУ “Про схвалення Угоди щодо регіонального розвитку Івано-франківської області між Кабміном України та Івано-франківською обласною радою” від 15.08.2010 № 1839-р

6 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Херсонської області між КМУ та Херсонською облрадою

Херсонська облрада

Розпорядження КМУ “Про схвалення Угоди щодо регіонального розвитку Херсонської області між Кабінетом Міністрів України та Херсонською обласною радою” від 18.09.2010 № 2013-р

Проекти Угод щодо регіонального розвитку розглянуті міністерством1 Проект Угоди щодо регіонального розвитку

Житомирської області між КМУ та Житомирською облрадою

Житомирська облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 23.11.2011 № 22956/10/10-11)

1 2 3 42 Проект Угоди щодо регіонального розвитку

Чернігівської області між КМУ та Чернігівською облрадою

Чернігівська облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 07.12.2011 № 23964/10/10-11)

3 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Тернопільської області між КМУ та Тернопільською облрадою

Тернопільська облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 23.11.2011 № 22955/10/10-11)

4 Проект протоколу намірів про підготовку проекту Угоди щодо регіонального розвитку Луганської області між КМУ та Луганською облрадою

Луганська облрада

Погоджено без зауважень (надано лист Мінекономрозвитку від 22.11.2011 № 22911/10/10-11)

5 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Дніпропетровської області між КМУ та Дніпропетровською облрадою

Дніпропетровська облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 16.11.2011 № 22377/10/10-11)

6 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Запорізької області між КМУ та Запорізькою облрадою

Запорізька облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 07.12.2011 № 23967/10/10-11)

7 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Одеської області між КМУ та Одеською облрадою

Одеська обрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист до Мінекономрозвитку від 16.11.2011 № 22376/10/10-11)

8 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Донецької області між КМУ та Донецькою обласною радою

Донецька облрада

Погоджено без зауважень (надано лист Мінрегіону від 31.10.2011 № 21075/10/10-11)

9 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Закарпатської області між КМУ та Закарпатською обласною радою

Закарпатська облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 07.12.2011 № 23965/10/10-11)

10 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Миколаївської області між КМУ та Миколаївською обласною радою

Миколаївська облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 07.12.2011 № 23966/10/10-11)

11 Проект Угоди щодо регіонального розвитку Київської області між КМУ та Київською обласною радою

Київська облрада

Погоджено із зауваженнями (надано лист Мінекономрозвитку від 23.11.2011 № 22953/10/10-11)

Таблиця 7.3.

Зведені дані щодо розпорядчих та програмних документів

що регулюють регіональний розвиток

Регіон/область Дані щодо актів, які регулюють регіональний розвиток1 2

Автономна Республіка Крим

Стратегія економічного та соціального розвитку Автономної Республіки Крим на 2011–2020 роки, затверджено постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2010 року № 121-6/10. Державну програму соціально-економічного розвитку АРК на період до 2017 р. затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 30.08.2007 р. № 1067. Постановою Ради міністрів АРК від 10.03.2006 р. № 100 «Про Угоду щодо регіонального розвитку Автономної Республіки Крим між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим» затверджено Протокол намірів про підготовку проекту Угоди щодо регіонального розвитку АРК між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою АРК, а також склад Робочої групи з підготовки проекту Угоди.

Вінницька Стратегію економічного та соціального розвитку Вінницької області на 2005–2015 рр. затверджено Рішенням обласної ради від 12.10.2005 р. № 910.

Волинська Стратегію економічного і соціального розвитку Волинської області на 2004–2015 рр. затверджено Рішенням обласної ради від 10.12.2004 р. № 13/2.

Дніпропетровська 24 червня 2011 року рішенням сесії обласної ради від 24.06.2011 № № 132-7/VI затверджено Комплексну стратегію розвитку Дніпропетровської області на період до 2015 року.

Донецька Стратегію економічного і соціального розвитку Донецької області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 23.03.2007 № 5/8-158.

Житомирська Стратегію розвитку Житомирської області на періоддо 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 25.09.2008 р. № 24/10.

Закарпатська Стратегію розвитку Закарпатської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 28.12.2006 р. № 206.

Запорізька Стратегію регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 р. затверджено Рішенням Запорізької обласної ради від 06.06.2008 р.

Івано-Франківська Стратегію економічного та соціального розвитку території Івано-Франківської області до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 20.02.2007 р.№ 214-9.

Київська Стратегію розвитку Київської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 30.03.2007 р.№ 103-10-V.

Кіровоградська Стратегію економічного та соціального розвитку Кіровоградської області на період до 2015 року затверджено Рішенням обласної ради від 24.11.2006 р. № 95.

Луганська Стратегію економічного та соціального розвитку Луганської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 25.09.2008 р. № 24/10.

1 2Львівська Стратегію розвитку Львівщини до 2015 р. затверджено

Рішенням обласної ради від 13.03.2007 р. № 193. Миколаївська Стратегію економічного та соціального розвитку Миколаївської

області на період до 2015 р. затверджено рішенням обласної ради від 30.10.2007 р. № 2.

Одеська Стратегію економічного та соціального розвитку Одеської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 09.11.2007 р. № 347-V.

Полтавська Стратегію розвитку Полтавської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 29.11.2006 р.

Рівненська Стратегію економічного та соціального розвитку Рівненської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 29.12.2006 р. № 199.

Сумська Стратегію соціально-економічного розвитку Сумської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням Сумської обласної ради від 16.09.2004 р.

Тернопільська Стратегію розвитку Тернопільської області на період до 2015 р. затверджено рішенням обласної ради від27.05.2008 р. № 280. Розпорядженням обласної державної адміністрації від 31.10.2008 р. № 817 передбачено підготовку проекту Угоди у I півріччі 2009 р.

Харківська Проект Стратегії соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2015 р. схвалено Розпорядженням обласної державної адміністрації від18.09.2008 № 568 опубліковано та передано до обласної ради для розгляду та затвердження на черговій сесії.«Стратегія сталого розвитку Харківської області до 2020 року» є правонаступницею «Стратегії соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року» і затверджено рішенням обласної ради від 23 грудня 2010 р. (ІІІ сесія VI скликання). Протокол намірів про підготовку проекту Угоди підписано 06.03.2006 р.

Херсонська Стратегію економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 28.11.2008 р. № 781.

Хмельницька Стратегію економічного та соціального розвитку Хмельницької області на 2004-2015 рр. затверджено Рішенням обласної ради від 15.09.2004 р. № 4-13/2004 р.

Черкаська Стратегію розвитку Черкаської області на період до 2015 р. затверджено рішенням обласної ради від 27.04.2007 р. № 10-2/Y.

Чернівецька Стратегію розвитку Чернівецької області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 28.12.2006 р.№ 183-9/06.

Чернігівська Стратегію соціально-економічного розвитку Чернігівської області на період до 2015 р. затверджено Рішенням обласної ради від 26.01.2007 р.

м. Київ Стратегію соціально-економічного розвитку міста Києва до 2015 р. схвалено Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.11.2004 р. № 2168, прийнято за основу на сесії Київської міськради 25.01.2007 р.

Стратегію розвитку м. Києва до 2025 р. ухвалено 2011 року на пленарному засіданні Київської міської ради.

м. Севастополь Севастопольська міська Рада рішенням XIX сесії від 14 вересня 2010 року № 10837 затвердила «Стратегію розвитку Севастополя  на 2010-2020  роки».Програму сталого соціально-економічного, екологічного ікультурного розвитку м. Севастополя на період до 2015 р. затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.2006 р. № 1017.

Забезпечення екологічної безпеки досягається не тільки засобами регіональної екологічної політики. На практиці проявом результативності регіональної екологічної політики є науково обґрунтований вибір та реалізація еколого безпечної стратегії розвитку регіону за рахунок освоєння тих природних ресурсів, раціональна експлуатація яких гарантуватиме екологічну безпеку території, покращення соціальних та економічних умов населення, що на ній проживає.

Характерні для сучасного розвитку регіонів України розбалансованість та асиметричність, їх неготовність до зростаючого конкурентного тиску та неефективність використання наявного ресурсного потенціалу накладаються на тактичні прорахунки регіонального управління і відсутність науково обґрунтованих стратегічних пріоритетів розвитку регіонів.

Питання щодо застосування ефективних інструментів вирішення соціально-економічних проблем розвитку регіонів у тому числі у сфері охорони навколишнього природного середовища досі залишається відкритим.

Розроблені протягом 2005–2008 рр. регіональні стратегії орієнтувалися на чинники екстенсивного розвитку, дія яких вичерпалася під впливом кризових явищ 2008-2009 рр. Відтак, традиційні підходи до вирішення проблем регіонального розвитку виявилися неефективними в умовах турбулентності економічного середовища. Постала необхідність пошуку шляхів регіонального розвитку, адекватних власним можливостям та умовам регіонів, спрямованих на раціональне використання потенціалу зростання та застосування дієвих інструментів стимулювання розвитку регіонів.

Протягом 2007-2011 років в кожному регіоні розроблено комплексні регіональні природоохоронні програми. Частина таких програм завершили свій термін у 2011 році і зараз перебувають у стадії повного оновлення.

На виконання п. 5.1 рішення розширеного засідання колегії Мінприроди від 06.02.07 №1, затвердженого наказом міністерства від 20.02.07 № 56 в регіонах проведено роботу щодо розроблення середньострокових регіональних програм охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів.

В областях нині існує чимало програм екологічного спрямування, як загальних з охорони навколишнього середовища, так і по напрямах (відходи, екомережі, водні ресурси тощо) (Додатки В та Г).

На основі регіональних і місцевих програм та схем екомережі, які визначають на регіональному і місцевому рівні пріоритети і концептуальні основи формування, збереження екомережі, формування просторового розташування її структурних елементів, розвитку системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) забезпечується формування екомережі, що є єдиною територіальною системою, яка утворюється, з метою поліпшення умов для

формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території країни.

На 01.01.2011 затверджено 13 обласних програм формування регіональної екомережі у: АР Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Луганській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Чернігівській областях.

Розробляються та знаходяться на різних стадіях доопрацювання і погодження 19 проектів регіональних схем екомережі. Затверджено схеми екомережі в АР Крим, Житомирській, Тернопільській областях та м. Києві (табл.7.4)

Таблиця 7.4

Кількість регіональних екологічних програм, за роками

(* - у тому числі проекти)

Регіон 2005 2006 2007* 2008 2009 2010 2011 20121 2 3 4 5 6 7 8 9

АР Крим 1 1 1 2 2 2 2 3

Вінницька 1 1 1 3 4 4 4 2

Волинська 1 2 2 9 6 6 6 4

Дніпропетровська 1 3 3 9 8 8 8 10

Донецька 0 1 1 2 3 3 3 5

Житомирська 2 1 1 7 5 5 5 1

Закарпатська 0 3 3 5 9 9 9 8

Запорізька 6 5 6 10 3 3 3 -

Івано-Франківська 0 1 1 3 6 6 6 6

Київська 0 0 1 3 5 5 5 1

Кіровоградська 4 4 4 8 5 5 5 1

Луганська 2 2 3 11 4 4 4 4

Львівська 1 3 7 6 11 11 11 11Миколаївська 4 4 6 6 6 6 6 6Одеська 4 4 5 7 3 3 3 3

Полтавська 4 4 4 9 5 5 5 5

Рівненська 3 3 3 2 3 3 3 2

Сумська 6 7 7 6 4 4 4 1

Тернопільська 1 3 4 4 5 5 5 5

Харківська 3 4 4 4 5 5 5 7

Херсонська 2 3 3 7 9 9 9 2

Хмельницька 3 4 4 5 2 2 2 3

Черкаська 3 5 5 5 3 3 3 4

1 2 3 4 5 6 7 8 9Чернівецька 3 3 3 2 1 1 1 1

Чернігівська 3 2 2 7 4 4 4 1

м.Київ 1 1 0 7 7 7 7 6м.Севастополь 1 2 2 3 3 3 2 1

Важливою умовою розробки зазначених програм, є необхідність врахування міжнародних норм, виконання вимог міжнародних угод, договорів, конвенцій, учасником яких є Україна.

Політична основа регіональних екологічних програм полягає в необхідності врахування і відображення в цих документах пріоритетних завдань у сфері забезпечення екологічної безпеки, які випливають з основоположних актів, що визначають основні засади внутрішньої і зовнішньої політики України.

Положеннями Стратегії державної екологічної політики, прийнятої у 2012 році, передбачено, що НПД буде інтегрований в регіональні програми соціально-економічного розвитку та деталізовані на рівні регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища АР Криму, областей, мм. Києва та Севастополя, на основі яких будуть розроблені місцеві плани дій з охорони навколишнього природного середовища, у результаті виконання яких передбачається посилити роль органів місцевого самоврядування в процесі реалізації державної екологічної політики.

Як механізм реалізації Стратегії на регіональному рівні, постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 539 затверджено Державну цільову екологічну програму розвитку Криму («Екологічно безпечний Крим») на 2011-2015 роки», виконання якої дасть змогу забезпечити збалансований соціально-економічний, екологічний розвиток Криму, збереження та ефективне використання природних ресурсів, зменшити ризик розвитку надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, підвищити інвестиційну привабливість регіону.

У 2011 році з метою реалізації заходів визначених Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.05.2011 № 577-р (далі – НПД) у тому числі передбачених Ціллю 7 «Удосконалення регіональної екологічної політики» в регіонах проведено відповідну роботу.

Доручення і розпорядження голів облдержадміністрацій щодо виконання НПД видано у Волинській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській областях, готуються проекти розпорядчих документів з даного питання у Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій областях.

АР Крим, Дніпропетровська, Миколаївська, Харківська, Чернігівська, Чернівецька області та м.Севастополь надали звітну інформацію про виконання заходів НПД у рамках стратегій соціально-економічного розвитку, регіональних природоохоронних програм; проведено просвітницькі заходи, затверджено ряд документів для вирішення екологічних проблем на регіональному рівні (плани заходів, регіональні програми тощо), заплановано розроблення їх проектів.

Розробляються проекти регіональних програм охорони навколишнього природного середовища з урахуванням регіональних пріоритетів та положень НПД у Вінницькій, Полтавській областях.

Тривала робота з приведення регіональних природоохоронних програм відповідно до завдань НПД в Житомирській, Кіровоградській, Одеській, Сумській областях.

У Київській області заходи, які передбачені в НПД частково включено до Переліку природоохоронних заходів на 2011 рік що фінансується за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього середовища.

Державними управліннями охорони навколишнього природного середовища у Дніпропетровській, Луганській, Херсонській Черкаській областях видано наказ про виконання НПД, визначено відповідальних виконавців за виконанням заходів НПД та розроблення відповідного Плану заходів у регіоні.

У Чернівецькій області розроблений План заходів з реалізації НПД буде винесено на колегію Держуправління для затвердження.

У м.Севастополі підготовлено План дій на виконання НПД і затверджено наказом Держуправління згаданого міста.

Держуправління у м Києві звернулось до Київської міськдержадміністрації з проханням визначити відповідальних виконавців серед структурних підрозділів КМДА, міських установ та організацій для реалізації положень НПД.

7.2. Включення природоохоронних заходів до генеральних планів розвитку міст у відповідності до Ольборзької хартії

Більшість генеральних планів були розроблені та затверджені у СРСР та основані на картографічних матеріалах які містили інформацію військово-оборонно призначення та мали гриф «таємно» у зв’язку з чим доступ до генеральних планів міст був обмежений.

Ще два роки тому карти Міноборони мали грифи «таємно» зараз - лише «для службового користування». Передбачається зняття обмежувальних грифів з карт після визначення Міністерством оборони загроз розкриття тієї чи іншої картографічної інформації з точки зору безпеки обороноздатності країни, що забезпечить реалізацію Закону України «Про доступ до публічної інформації», який має забезпечити доступ громадян до генеральних планів.

Також, розглядається можливість внесення змін до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», які б заборонили включення інформації, яка може бути визнана службовою, до генеральних планів.

З метою забезпечення гласності та доступу громадськості Кабінетом Міністрів України у 2011 році прийнято Постанову № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні», якою передбачається оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення проектів містобудівної документації з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками.

Для забезпечення комплексного та гармонійного розвитку міст прийнято низку законодавчих актів та державних норм і правил у тому числі природоохоронних щодо генеральних планів населених пунктів.

З метою визначення пріоритетів та концептуального вирішення планування і використання території країни розроблено та прийнято 07.02.2002 Закон України "Про Генеральну схему планування територій України" та постанову Кабінету Міністрів України від 29.10.2002 № 1291 "Про забезпечення реалізації Закону України "Про Генеральну схему планування території України", якою затверджено Порядок проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми, показники проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми та Заходи з її реалізації.

Порядок проведення державної експертизи містобудівної документації, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 522. Даною постановою визначається порядок розгляду, проведення обов’язкової експертизи та затвердження генеральних планів міст.

Згідно з ДБН Б.1-3-97 «Система мiстобудiвної документацiї склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів» який був одним із основоположних документів при проведенні експертизи генеральних планів міст передбачено встановлення певних функцiональних зон або мiстобудiвних заходiв з урахуванням еколого-мiстобудiвної ситуацiї та природно-ресурсного потенцiалу.

Крім того, у 2012 році Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України затверджено низку державних будівельних норм щодо містобудівної документації у складі яких є обов’язкові розділи щодо забезпечення природоохоронних вимог, зокрема: ДБН Б.1.1-13:2012 «Склад та зміст містобудівної документації на державному та регіональному рівні», ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту» (на заміну ДБН Б.1-3-97).

Згідно з статистичними даними станом на 1 січня 2012 року в Україні нараховується 459 міст, із яких 180 міста із спеціальним статусом, республіканського та обласного значення, які взяті за основу для подальшого аналізу (таблиця 7.5).

Таблиця 7.5

Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні на 1 січня 2012 року*

Регіон Райони Міста

з них міста спец. статусу,

республікансь-кого, обласного

значення

Райони в містах

Селища міського

типу

Сільські ради

Сільські населені пункти

1 2 3 4 5 6 7 8Україна 490 459 180 114 885 10278 28450Автономна Республіка Крим 14 16 11 3 56 243 948ОбластьВінницька 27 18 6 3 29 661 1466Волинська 16 11 4 - 22 379 1054Дніпропетровська 22 20 13 18 46 288 1435Донецька 18 52 28 21 131 253 1118Житомирська 23 11 5 2 43 579 1613

1 2 3 4 5 6 7 8Закарпатська 13 11 5 - 19 307 579

Запорізька 20 14 5 7 22 263 914Івано-Франківська 14 15 5 - 24 477 765Київська 25 26 13 - 30 605 1126Кіровоградська 21 12 4 2 27 376 996Луганська 18 37 14 4 109 206 782Львівська 20 44 9 6 34 632 1850Миколаївська 19 9 5 4 17 287 894Одеська 26 19 7 4 33 439 1125Полтавська 25 15 5 5 21 467 1811Рівненська 16 11 4 - 16 338 1000Сумська 18 15 7 2 20 384 1466Тернопільська 17 18 1 - 17 580 1023Харківська 27 17 7 9 61 381 1680Херсонська 18 9 3 3 31 259 658Хмельницька 20 13 6 - 24 568 1414Черкаська 20 16 6 2 15 525 824Чернівецька 11 11 2 3 8 252 398Чернігівська 22 16 3 2 29 525 1482 М.Київ - 1 1 10 - - -Севастополь (міськрада) - 2 1 4 1 4 29

 *Джерело: офіційний веб-сайт Верховної Ради України

Проаналізувавши кількість прийнятих генеральних планів міст республіканського та обласного значення встановлено що затверджено генеральні плани у 66 містах із 180, що становить 37 %. У розрізі років слід зазначити що найбільше прийнятих генеральних планів припадає на 2006-2007 р.р. та 2011 рік, зокрема (Рис.7.2):

У 2000 році було затверджено генеральний план міста Білгород-Дністровський.

У 2001 році було затверджено генеральний план міста Івано-Франківськ.У 2002 році було затверджено генеральний план 4 міст: Суми, Сміла, Умань,

Київ. У 2003 році було затверджено генеральний план 7 міст: Козятин, Авдіївка,

Дзержинськ, Рубіжне, Глухів, Херсон, Чернігів.У 2004 році було затверджено генеральний план 6 міст: Ужгород, Запоріжжя,

Харків, Куп'янськ, Нетішин, Чернівці.У 2005 році було затверджено генеральний план 4 міст: Євпаторія,

Слов'янськ, Коломия, Севастополь.У 2006 році було затверджено генеральний план 5 міст: Сімферополь, Жовті

води, Червоноград, Конотоп, Канів.У 2007 році було затверджено генеральний план 8 міст: Красноперекопськ,

Вінниця, Красноармійськ, Берегове, Чоп, Бориспіль, Кіровоград, Охтирка.У 2008 році було затверджено генеральний план 7 міст:Дніпорпетровськ,

Докучаєвськ, Коростень, Рівне, Кузнецовськ, Хмельницький, Славута.У 2009 році було затверджено генеральний план 6 міст: Саки, Луцьк,

Вільногірськ, Бердянськ, Миколаїв, Вознесенськ.У 2010 році було затверджено генеральний план 4 міст: Дніпродзержинськ,

Донецьк, Яремче, Львів.

У 2011 році було затверджено генеральний план 12 міст: Керч, Першотравенськ, Синельникове, Тернівка, Вугледар, Горлівка, Жданівка, Красний Лиман, Луганськ, Алчевськ, Трускавець, Черкаси.

У 2012 році було затверджено генеральний план 6 міст: Ковель, Макіївка, Маріуполь, Полтава, Кам'янець-Подільський, Новодністровськ.

Рис.7.2 – Прийняття генеральних планів міст обласного та республіканського значення протягом 2000-2011 рр.

7.3. Підготовка місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища.

На загальнодержавному та місцевому рівнях передбачені джерела фінансування природоохоронної діяльності та проводиться ряд програмних заходів спрямованих на ліквідацію та попередження забруднення навколишнього природного середовища.

Разом із чітким законодавчим розподілом повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між загальнодержавним і місцевими рівнями центр ваги управління в сфері охорони довкілля повинен бути перенесений на місцевий рівень.

Саме на рівні громад досягається більша ефективність прийняття управлінських рішень та їх результативність з питань охорони навколишнього природного середовища.

Одним із таких напрямів залучення місцевих громад до управління в сфері охорони довкілля є розроблення Місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища (далі - МПДОНПС).

Законодавчою основою розроблення МПДОНПС є норми Конституції та ряду інших законодавчих актів. Так Конституцією України встановлено право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Важливим законодавчим актом, що надає право місцевим громадам на розроблення МПДОНПС є Закон України «Про об'єднання громадян». Вказаним законом надано право громадян на свободу об'єднання, що є невід'ємним правом людини.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Важливі законодавчі норми стосовно розроблення МПДОНПС визначені і базовим законом у сфері охорони довкілля Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Так цим Законом визначено, що з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні, республіканські, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми.

Цим же Законом визначені гарантії екологічних прав громадян, зокрема участі громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

Одне з основних завдань МПДОНПС, можливо, навіть головне – змінити свідомістьлюдей, показати, що пересічні мешканці міста чи селища можуть брати участь у процесі планування. Виконання запланованих заходів дозволить покращити стан довкілля безпосередньо в тому місці, де живуть вони і їхні діти.

МПДОНПС впроваджені в ряді країн Центральної та Східної Європи, США як інструмент, який дозволяє здійснювати ефективне екологічне планування на місцевому рівні за участі громадськості, місцевої влади і спеціалістів.

На сьогодні Міністерством екології та природних ресурсів підготовлено проект наказу Мінприроди «Про затвердження методичних рекомендацій щодо розроблення Місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища». Здійснюється робота з підготовки стратегій сталого розвитку сільських громад.

Таким чином, регіонами України виконана повністю підготовка нових та корегування існуючих природоохоронних програм (із 27 необхідних програм підготовлено 25, що складає 93%), а також здійснено розгляд 40 містобудівних обґрунтувань.

Загалом, прогрес у впровадженні екологічної політики на регіональному рівні є досить вагомим. Варто відзначити і активну участь державних органів у розробці як нормативно-правових актів, так і методичних рекомендацій для підтримки регіональних органів влади у розробці відповідних програм. Аналіз даної складової Стратегії за встановленими індикаторами дає позитивний результат:

Ціль 7. Удосконалення регіональної екологічної політики

Розроблення та виконання середньострокових регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища 

кількість прийнятих планів дій

Виконується. Динаміка позитивна

Обов'язкове включення природоохоронних заходів до генеральних планів розвитку великих міст та їх відповідність вимогам Ольборзької хартії 

кількість прийнятих генеральних планів 

Виконується. Динаміка позитивна

Підготовка місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища 

кількість прийнятих місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища 

Виконується. Динаміка позитивна

Інформаційні джерела: [1],[4],[6],[7-12],[15],[17],[18],[23],[24],[41-43],[46-48],

[54-58].

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Узагальнюючи результати виконаної оцінки, можна констатувати, що започатковано поступ держави у напрямку впровадження збалансованих практик природокористування. Зважаючи на те, що відповідна Стратегія була схвалена лише у 2011 році, успішність окремих кроків у цій сфері є досить вагомою.

Наведена у звіті інформація має ретроспективний характер з метою оцінки динаміки основних індикаторів Стратегії у попередній період з 2000 по 2011 рік. При цьому ряд індикаторів не оцінений через відсутність систематичної інформації, а частина запланована до виконання у наступні періоди (наприклад, щорічні звіти про впровадження стратегії, Національна доповідь про реалізацію національної екологічної політики України кожні п’ять років).

З розглянутих 74 індикаторів лише 14 можна вважати досягнутими або повністю виконаними, 31 - виконаними частково, 14 - не виконаними, а за 15 індикаторами не виявлено достатньо інформації для проведення оцінки.

Найбільшого успіху досягнуто за наведеними показниками у сфері поводження з відходами, розширенні природно-заповідного фонду, впровадженні механізмів Кіотського протоколу, розвитку органічного землеробства та альтернативної енергетики, створенні умов для розроблення екопрограм в усіх галузях економіки країни та впровадження екокомпонентів у регіональні програми у державі.

Проте, безсумнівною є необхідність коригування в подальшому деяких показників Стратегії, адже дослідження демонструє, що моніторинг ряду показників не ведеться, а офіційна інформація про них відсутня. Це негативно впливає на сприйняття суспільством серйозності намірів влади щодо екополітики та викликає сумніви щодо успішності її виконання. До таких показників належать:

Частка екологічної інформації у засобах масової інформації базового рівня; Частка реклами природоохоронного змісту на національних теле- і

радіостанціях; Вміст генетично модифікованих організмів у продуктах харчування. Кількість впроваджених екологічно безпечних технологій виконання

гірничих робіт; Вміст забруднюючих речовин у донних відкладеннях та гідробіонтах;  Комплексність переробки корисних копалин; Кількість лабораторій, акредитованих для тестування і оцінки продукції на

вміст генетично модифікованих організмів; Кількість екологічних підприємств малого бізнесу;  Частка ринкової долі продукції, яка відповідає встановленим екологічним

критеріям і ліцензована на право використання знаку екологічного маркування;  Частка автотранспортних засобів, що відповідають європейським

стандартам Євро-4 та Євро-5;  Загальна довжина протишумових споруд/екранів;  Частка екологічно чистих видів транспорту;  Кількість військових об'єктів, які впроваджують систему екологічного

управління, кількість проведених екологічних експертиз таких об'єктів;  Кількість генетичних банків і центрів штучного розведення та

реакліматизації рідкісних видів рослин і тварин та таких, що перебувають під загрозою зникнення.

Саме тому потрібен ґрунтовний аналіз показників Стратегії та уточнення процедури для Мінприроди та ЦОВВ щодо здійснення відповідного моніторингу.

Що стосується НПД, то на даний момент очевидною є проблема з виконанням заходів НПД, які передбачали фінансування з джерел СПБ ЄС за причини відсутності останньої. Оскільки увесь 2011 рік та 10 місяців 2012 року пройшли без вказаного фінансування, то необхідне врахування цієї ситуації.

Причин та шляхів для цього є декілька: 1) необхідно переглянути заходи, що не були виконані у 2011 та 2012 році,

оцінити їх актуальність та повторно, у випадку необхідності, підтвердити необхідність їх фінансування з джерел СБП у 2013 р.,

2) щоразу робити таку програму лише на наступний рік, за результатами виконання показників, затверджених Угодою між Урядом України та ЄС про фінансування програми «Підтримка реалізації Стратегії національної екологічної політики України», оскільки усі наступні транші СБП будуть змінюватись відповідно до результатів виконання вказаної Угоди.

Потребує, очевидно, корегування пункт 24 НПД, яким Кабінет Міністрів опосередковано, через Мінприроди доручає неурядовим організація (це виходить за межі визначеної компетенції Кабінету Міністрів України) щорічно готувати доповіді неурядових екологічних організацій щодо проведення громадської оцінки державної екополітики із зазначенням кількісних та якісних показників доступу до екологічної інформації. При цьому НПД визначає лише обсяг коштів на видання такої доповіді, без визначення необхідних коштів на її підготовку.

Важливим для успішного впровадження Стратегії є також виконання низки рекомендацій, що стосуються інформаційних та організаційних аспектів діяльності Мінприроди, а саме першочерговими завданнями у даному напрямі є:1. Посилення роботи, спрямованої на розвиток екологічної освіти, у тому числі:

інтеграція освіти для збалансованого розвитку у національну систему освіти, підвищення рівня кваліфікації та перепідготовки державних службовців і кадрів для різних галузей економіки відповідно до Стратегії ЄЕК ООН щодо освіти для збалансованого розвитку; перегляд чинних, розроблення нових освітніх стандартів і кваліфікаційних вимог відповідно до принципів освіти для збалансованого розвитку; розроблення сучасних засобів навчання і навчально-методичних матеріалів для викладання основ збалансованого розвитку, зокрема підготовка та видання підручників і посібників зі збалансованого розвитку, а також навчально-методичних матеріалів для педагогів, учнів, наукових працівників на всіх рівнях системи освіти і професійної підготовки;

2. Сприяння інноваційній діяльності та науково-дослідній роботі у сфері охорони навколишнього середовища, у тому числі:

надання державної підтримки програмам наукових досліджень з оцінювання природно-ресурсного потенціалу України, використання енергії, розроблення та впровадження системи індикаторів збалансованого розвитку та методів просторового планування, впливу чинників довкілля на стан здоров’я населення, а також демографічних тенденцій; проведення фундаментальних наукових досліджень з формування нової ідеології життєдіяльності українського суспільства, спрямованої на екологізацію економіки, виробництва, споживання, політики, освіти;

дослідження здатності природних екосистем витримувати антропогенне навантаження; проведення економічної оцінки вартості природних ресурсів; сприяння науковим дослідженням у сфері ефективних методів навчання, інструментів оцінки збалансованості розвитку, формування життєвих установок і цінностей;

3. Підвищення ступеня залученості громадськості до вирішення питань у сфері охорони навколишнього середовища та збалансованого природокористування4. Покращення якості інформаційної діяльності Міністерства, інформаційного забезпечення та доступу до інформації населення з екологічних питань.5. Налагодження стабільного двостороннього зв’язку та співпраці з громадськими екологічними організаціями та активним населенням.6. Забезпечення постійної інформованості населення з питань розв’язання місцевих і загальнодержавних екологічних проблем і процесу переходу до збалансованого розвитку з активним залученням засобів масової інформації. 7. Підвищення ефективності управління та професіоналізму у сфері в охорони навколишнього середовища та збалансованого природокористування, у тому числі:

забезпечення належного підвищення кваліфікації осіб, уповноважених на виконання державних функцій з питань збалансованого розвитку, зокрема збалансованого планування; забезпечення прийняття рішень стосовно використання природних ресурсів, реалізації інвестиційних проектів, які впливають на якість життя людей, лише у прозорий спосіб з залученням зацікавлених осіб; забезпечення правових процедур прийняття рішень в сфері довкілля; запровадження чітких механізмів підзвітності громадянам на всіх рівнях; сприяння повнішій інтеграції на вертикальному рівні між місцевими та національними органами влади при прийнятті рішень.

8. Інтенсифікація діяльності у сфері довкілля та збалансованого природокористування на регіональному рівні, у тому числі:

розроблення та впровадження регіональної політики, яка забезпечуватиме гармонійне поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів, регулярний моніторинг її виконання, а також узгоджуватиметься зі стратегією збалансованого розвитку України; розроблення та реалізація узгоджених регіональних програм збалансованого розвитку на основі комплексного міжрегіонального використання природно-ресурсної бази країни; оптимізація співвідношення рівнів розвитку регіонів на основі врахування природних, природно-ресурсних, історичних, соціокультурних чинників розвитку кожного з них; зміцнення горизонтальних зв’язків між регіонами шляхом виконання спільних соціально-економічних і екологічних програм та проведення міжрегіональних природоохоронних заходів.

ВИКОРИСТАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

1. Буркинский Б.В. Экологизация политики регионального развития. – Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2002. – 328 с.

2. Голубець М.А. Вступ до геосоціосистемології. – Львів: Поллі, 2005. – 199 с. 3. Довгострокова стратегія розвитку У країни до 2015 року // www.kmu.gov.ua4. Екологічне управління / В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, Г.О. Білявський та ін.

– Київ: Либідь, 2004. – 432 с.5. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та

соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки // www.kmu.gov.ua6. Жарова Л.В., Хлобыстов Е.В., Чернова Т.Л. Эколого-экономические основы

устойчивого развития производительных сил региона (на примере Автономной Республики Крым) / Отв. ред. М.Г. Никитина – Симферополь: Издательство «Таврия», 2009. – 192 с.

7. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. № 2017-III.

8. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. № 40-ІV.9. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №

280/97-ВР.10. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 08.09.2005 р. №

2850-IV.11. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм

економічного і соціального розвитку України» від 23.03.2000 р. № 1602-III.12. Закон України “Про асоціації органів місцевого самоврядування” від

16.04.2009 р.№ 1275-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 38. – С. 534.

13. Закон України “Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік” від 20.05.2010 р. № 2278-VI // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 2010. – № 33. – С. 470.

14. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки» від 21.09.2000 р. № 1989-III.

15. Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року» від 21 грудня 2010 р. № 2818.

16. Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 р. № 1699-ІII.

17. Звіт про реалізацію у 2011 році Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» (в рамках виконання Угоди між Урядом України та ЄС про фінансування програми «Підтримка реалізації Стратегії національної екологічної політики України»). – Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України, 2012. – 73 с.

18. Концепція державної регіональної політики, затверджена Указом Президента України від 25.05.2001 р. № 341/2001.

19. Концепція переходу України до сталого розвитку // www.greenparty.ua20. Лісовський С.А. Основи сталого (збалансованого) економічного, соці-

ального, екологічного розвитку. – Житомир: Полісся, 2007. – 108 с.

21. Лісовський С.А. Суспільство і природа: баланс інтересів на теренах України / Інститут географії НАН України. – Київ, 2009. – 300 с.

22. Лукін О., Шестопалов В., Гожик П. Потужний вуглеводневий потенціал надр України – основа прийдешньої енергетичної незалежності //Дзеркало тижня. – № 47. – 5 грудня 2009.

23. Методические подходы к выбору стратегии устойчивого развития территории / А.Г. Шапарь, С.З. Полищук, В.В. Антонов, Г.Г. Шматков та ін. /Под научн. ред. А.Г. Шапаря; НАН Украины. В двух томах. – Днепропетровск: Ин-т проблем природопользования и экологии, 1996. – Том 1. – 162 с. – Том 2. – 170 с.

24. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку» від 29.07.2002 р. № 224.

25. Національна доповідь про людський розвиток 2011. Україна: на шляху до соціального залучення. – Київ: Програма розвитку ООН, 2011. – 123 с.

26. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2011 році /у друці/. – Київ, 2012. – 397 с.

27. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2010 році. – Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2011. – 254 с.

28. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2009 році. – Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2011. – 383 с.

29. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2008 році. – Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2009. – 218 с.

30. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2006 році. – Київ: Мінприроди, 2008. – 276 с.

31. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 році. – Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2007. – 227 с.

32. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2003 році. – Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2004. – 200 с.

33. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2002 році. – Київ: Мінекоресурсів, 2002. – 162 с.

34. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 році. – Київ: Мінекоресурсів, 2001. – 184 с.

35. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2010 році / МНС України. – Режим доступу: http://www.mns.gov.ua/files/2011/5/17/3_7_2010.pdf

36. Національний атлас України. – К.: ДНВП «Картографія», 2007. – 440 с.37. Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього саміту зі

сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) в Україні /За ред. Л.Г. Руденка – Київ: Академперіодика, 2004. – 208 с.

38. Павличенко П.Г. До питання теорії та практики сталого розвитку// Екологічний вісник. – 2002. – № 11-12. – С. 10-12.

39. Павличенко П.Г. та ін. Юридичні механізми застосування Орхуської конвенції за національним екологічним законодавством України. – Київ: Вид-во Раєвського, 2003. – 32 с.

40. Післякризовий розвиток економіки України: засади стратегії модернізації: аналітична доповідь /Я.А. Жаліло, Д.С. Покришка, Я.В.Белінська та ін. – Київ: НІСД, 2011. – 66 с.

41. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» від 04.12.1999 р. № 1359-ХІV.

42. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» від 21.07.2006 р. № 1001.

43. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Основні напрями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст» від 17.03.2000 р. № 521.

44. Природничі основи екологічного моніторингу Карпатського регіону / Наукова монографія за ред. О. Адаменка. – К.: Манускрипт, 1996. – 207 с.

45. Природно-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку та трансформацій / Під ред. Б.М. Данилишина. – Київ: «Нічлава». 2006. – 704 с.

46. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на періоддо 2015 року: постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 р. № 1001 //Офіційний вісник України. – 2006. – № 30. – Ст. 2132.

47. Про затвердження Порядку здійснення моніторингу соціально-економічних показників розвитку регіонів, районів та міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення для визнання територій депресивними»: постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 р. № 235 // Офіційний вісник України. – 2010. –№ 16. – Ст. 754.

48. Про затвердження Порядку підготовки, укладення та виконання угоди щодо регіонального розвитку і відповідної типової угоди»: постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. № 751 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 39. –Ст. 1546.

49. Програма дій «Порядок денний на XXI століття»: Пер. з англ. – Київ: Інтелсфера, 2000. – 360 с.

50. Руденко Л.Г., Лісовський С.А. Роль Українських Карпат у забезпеченні сталого (збалансованого) розвитку України // Укр. геогр. журн. – 2009. – № 3. – С. 23-29.

51. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь /За заг. ред. В.М.Гейця [та ін.]. – Київ: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.

52. Статистичний збірник «Регіони України» 2010. Частина І. Державний комітет статистики України. – Київ, 2010.

53. Статистичний збірник «Регіони України» 2010. Частина ІІ. Державний комітет статистики України. – Київ, 2010.

54. Стратегія екологічної безпеки (регіональний контекст) / Під ред. М.І. Долішнього, В.С.Кравціва. – Львів, 1999. – 243 с.

55. Стратегія економічного і соціального розвитку Волинської області на 2004 – 2015 роки // www.voladm.gov.ua

56. Стратегія розвитку Львівської області до 2015 року // www.ldp.lviv.ua/uk57. Стратегія розвитку Одеської області до 2015 року // www.oda.odessa.gov.ua

58. Стратегія розвитку Чернівецької області (2004 – 2011 роки).59. Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та

соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – Київ: НІСД, 2009. – 655 с.

60. Україна: основні тенденції взаємодії суспільства і природи у ХХ ст. (географічний аспект) / За ред. Л.Г. Руденка. – Київ: Академперіодика, 2005. – 320 с.

61. Экономика природопользования / Под ред. Л. Хенса, Л.Мельника, Э. Буна. Учебник. –К.: Наук. думка, 1998. – 480 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Перелік державних цільових програм та наявність в них природоохоронної складової.№ з/п

Назва державної (цільової) програми

Коли та яким документом затверджена

Державний замовник

Наявність екологічної складової

1. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року

постанова Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158

Міністерство аграрної політики та продовольства

Так

2. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні

Закон України від 21.12.2000 № 2157-ІІІ

Міністерство економічного розвитку і торгівлі

Ні

3. Державна цільова екологічна програма приведення в безпечний стан уранових об'єктів виробничого об'єднання "Придніпровський хімічний завод"

постанова Кабінету Міністру України від 30.09.2009 № 1029

Міністерство енергетики та вугільної промисловості

Так

4. Державна цільова економічна програма "Ядерне паливо України"

постанова Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 № 1004

Міністерство енергетики та вугільної промисловості

Так

5. Державна цільова екологічна програма проведення моніторингу навколишнього природного середовища

постанова Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1376

Міністерство екології та природних ресурсів

Так

6. Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року

Закон України від 21.04.2011 № 3268-VI

Міністерство екології та природних ресурсів

Так

7. Державна програма впровадження цифрового телерадіомовлення

постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1085

Міністерство інфраструктури

Ні

8. Загальнодержавна цільова екологічна програма поводження з радіоактивними відходами

Закон України від 17.09.2008 № 516-VI

Міністерство надзвичайних ситуацій

Так

9. Загальнодержавна програма зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему

Закон України від 15.01.2009 № 886-VI

Міністерство надзвичайних ситуацій

Так

10. Державна цільова соціальна програма розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 156

Міністерство надзвичайних ситуацій

Так

11. Державна цільова екологічна програма ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на території військової частини А 0829 (м. Лозова Харківської області) на 2011-2013 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 № 237

Міністерство надзвичайних ситуацій

Так

12. Загальнодержавна програма створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі за державним оборон-ним замовленням

Закон України від 05.02.2004 № 1462-IV

Міністерство оборони

Ні

13. Державна цільова оборонна програма утилізації звичайних видів боєприпасів, не придатних для подаль-шого використання і зберігання, на 2008-2017 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 № 940

Міністерство оборони

Так

14. Державна цільова програма утилізації компонентів рідкого ракетного палива на 2010-2014 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 874

Міністерство оборони

Так

15. Комплексна програма забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби та членів їх сімей

постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.1999 р. № 2166

Міністерство оборони

Ні

16. Державна цільова науково-технічна та соціальна програма "Наука в університетах" на 2008-2012 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1155

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Ні

17. Державна цільова соціальна програма розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року

постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 785

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Ні

18. Державна цільова соціальна програма "Хокей України"

постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1194, та від 11.08.2010 № 810

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Ні

19. Державна цільова соціальна програма "Молодь України" на 2009-2015 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Ні

20. Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011 - 2015 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 495

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Ні

21. Державна цільова програма впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комуні-каційних технологій “Сто відсотків” на період до 2015 року

постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 494

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Ні

22. Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року

постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 561

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Ні

23. Державна програма "Репродуктивне здоров'я нації" на період до 2015 року

постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1849

Міністерство охорони здоров'я

Ні

24. Державна цільова соціальна програма "Трансплантація" на період до 2012 року

постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 894

Міністерство охорони здоров'я

Ні

25. Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки

Закон України від 19.02.2009 № 1026-VI

Міністерство охорони здоров'я

Ні

26. Державна цільова програма "Цукровий діабет" на 2009-2013 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2009 № 877

Міністерство охорони здоров'я

Ні

27. Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки

Закон України від 21.10.2009 № 1658-VI

Міністерство охорони здоров'я

Ні

28. Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року

Закон України від 23.12.2009 № 1794-VI

Міністерство охорони здоров'я

Так

29. Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 29.07.2002 № 1089, розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.07.2010 № 1357-р

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства

Ні

30. Державна цільова соціально-економічна програма будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1249

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства

Ні

31. Державна цільова програма підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2010 № 1090

Міністерство економічного розвитку і торгівлі

Так

32. Загальнодержавна програма "Питна вода України" на 2006 -2020 роки

Закон України від 03.03.2005 № 2455-ІV

Міністерство регі-онального розвитку, будівництва та житлово-комуналь-ного господарства

Так

33. Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки

Закони України: від 24.06.2004 № 1869-IV, від 11.06.2009 № 1511-VІ

Міністерство регі-онального розвитку, будівництва та житлово-комуналь-ного господарства

Так

34. Державна цільова правоохоронна програма "Облаштування та реконструкція державного кордону" на період до 2015 року

постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 № 831

Адміністрація Державної прикордонної служби

Ні

35. Державна цільова програма "Ліси України" на 2010-2015 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 977

Державне агентство лісових ресурсів

Так

36. Державна цільова програма комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету

постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2008 № 1151

Державне агентство водних ресурсів

Так

37. Державна цільова економічна програма енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2010 № 243

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження

Так

38. Національна програма інформатизації

Закони України: від 04.02.1998 № 74/98-ВР, від 13.09.2001 № 2684-ІІІ;від 01.06.2010 № 2289-VI; Постанова Верховної Ради України від 13.07.1999 № 914-ХІV

Державне агентство України з питань науки, інновацій та інформатизації

Так

39. Державна цільова економічна програма "Створення в Україні інноваційної інфраструктури" на 2009-2013 роки

постанова Кабінету Міністрів України від 14.05.2008 № 447

Державне агентство України з питань науки, інновацій та інформатизації

Ні

40. Загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма України на 2008-2012 роки

Закон України від 30.09.2008 № 608-VI

Державне космічне агентство

Так

41. Державна програма розвитку державних підприємств "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" і "Конструкторське бюро "Південне" імені М. К. Янгеля"

постанова Кабінету Міністрів України від 10.04.2009 № 491

Державне космічне агентство

Ні

42. Державна цільова програма підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу

постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.2010 № 357

Національне агент-ство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних об'єктів

Ні

Додаток Б

Перелік документів секторального та галузевого рівня, що спрямовані на захист навколишнього природного середовища, енерго- та ресурсозбереження

№ пп

Назва міністерства

чи ЦОВВ

Назва документа Дата прийняття та рівень

Міністерствонадзвичайнихситуацій

Концепція Державної цільової соціальної програми забезпечення пожежної безпеки (пункт 110 НПД)

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.06.2010 року № 2348-р

Проект загальнодержавної соціальної програми захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2012 – 2016 роки (пункти 55, 105 – 107, 142, 143 НПД)

Знаходиться на розгляді Верховної Ради України

Бюджетна програма КПКВК 3202070 «Радіологічний захист населення та екологічне оздоровлення території що зазнала радіоактивного забруднення» (пункти 108, 109 НПД)

Визначена Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»

2 Міністерство інфраструк-тури

Проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення концепції державної цільової економічної програми розвитку доріг загального користування на 2012 – 2016 роки»

Знаходиться на розгляді міністерств та ЦОВВ

2.1 Укрморріч-інспекція

План заходів Укрморрічінспекції з охорони навколишнього природного середовища на 2012 – 2-15 роки

Наказ від 15.02.2012 р. № 30

2.2 Державне агентство автомобільних доріг

Програма Укравтодору з охорони навколишнього середовища на період до 2012 – 2015 роки

Наказ від 14.12.2011 р. № 446

2.3 Укрзалізниця Проект програми охорони навколишнього природного середовища на 2013 – 2019 роки

Буде затверджена після закінчення реформування галузі

2.4 Державна авіаційна служба

Повітряний кодекс України Схвалений Верховною Радою України 19.05.2011 № 3393-VI

-«- Національний план дій, спрямований на запобігання шкідливого впливу від авіації на зміну клімату

Буде розроблено до червня 2012 року

3 Міністерство оборони

Державна комплексна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на 2012 — 2017 роки

Знаходиться на розгляді міністерств та ЦОВВ

Міністерство оборони

Проект Стратегії екологічної політики Міністерства оборони України та Збройних сил України.

В стадії розробки

3.1 Головне управління оперативного забезпечення збройних сил

Надані відповідні пропозиції до Проекту загальнодержавної соціальної програми захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2012 – 2016 роки

Знаходиться на розгляді міністерств та ЦОВВ

Державнеагентствоводнихресурсів

Проект закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2020 року»

Розглянуто 21.02.2012 року а засідання Верховної Ради України та прийнято за основу (реєстраційний № 95 84).

Обласні (регіональні) програми розвитку водного господарства

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

Обласні (регіональні) програми захисту від шкідливої дії вод (підтоплення) населених пунктів та сільськогосподарських угідь

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

Обласні (регіональні) програма розвитку меліорації земель та поліпшення екологіч-ного стану осушених (зрошених) угідь

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

5 Державне агентство екологічних інвестицій

Проект Національного плану з адаптації до зміни клімату

Знаходиться на розгляді міністерств та ЦОВВ

Міністерствоаграрноїполітикитапродовольства

Інформувало про те, що чинні галузеві програми у рослинництві розроблені з урахуванням природоохоронних вимог

Лист від 12.03.12 № 37-13-310/3708

Обласні (регіональні) програми охорони родючості ґрунтів

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

Державнеагентстволісовихресурсів

Державна цільова програма «Ліси України» на 2010 – 2015 роки

Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 р. № 977

Обласні підрозділи програми «Ліси України»

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

6.2 Державне агентство земельних ресурсів

Створено електронного загальнодержавного кадастру землі і відповідної земельно-інформаційної бази даних. Угода в рамках проекту світового Банку.

В процесі розробки, роботи будуть закінчені в 2012 році.

Державнеагентстворибнихресурсів

Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»

Схвалений Верховною Радою України від 08.07.2011 № 3677-VI

Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2011 р. № 1209

Обласні програми розвитку рибного Схвалені рішеннями

господарства обласних адміністраційДержавнекосмічнеагентство

Підприємства та установи, що входять до сфери управління ДКА України щорічно розробляють «Комплексні плани заходів з охорони навколишнього природного середовища»

Затверджуються відповідними наказами

План дій з проведення земельної реформи та створення прогнозного ринку земель сільськогосподарського призначення

Затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1072-р

8 Національне агентство з питань державної служби

Направлено лист вищим навчальним закладам системи професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з рекомендацією щодо включення до навчальних дисциплін питань основ сталого розвитку та охорони навколишнього природного середовища

Лист від 13.02.2012 № 677/94-12

Мінрегіон Визначено перелік нормативних документів (будівельні норми і правила) які запропоновані до перегляду у 2012 році в частині енерго- та ресурсозбереження.

Буде закінчено в 2012 році.

Проект ДБН «Склад і зміст Генерального плану населеного пункту»

Знаходиться на розгляді міністерств та ЦОВВ

Проект альбому технічних рішень комплексного підвищення тепло-енергоефективності будівель існуючого житлового фонду

Буде розмішено на Веб-сайті міністерства у 2012 р.

Обласні комплексні програми поводження з відходами

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

Обласні підрозділи програми «Питна вода України»

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

Обласні програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства

Схвалені рішеннями обласних адміністрацій

10 МОЗ Державні санітарні норми та правила утримання територій населених місць

Наказ від 17.03.2011 р. № 145

11 Агентство держмайна

Реалізація природоохоронних заходів відповідно до комплексних програм затверджених об’єктами гірничо-добувної, гірничо-хімічної в рамках реалізації Бюджетної програми КПКВК 2601090 «Реструктуризація та ліквідація об’єктів підприємств гірничної хімії і здійснення невідкладних природоохоронних заходів в зоні їх діяльності, а також реструктуризація підприємств з підземного видобутку залізної руди»

Визначена Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»

Регіональна цільова Програма використання порушених земель гірничодобувних підприємств у якості елементів екологічної мережі Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцеворудного

Дніпропетровська обласна рада, рішення від 22.09.2010 № 782-

27/V

басейнів на 2010–2014 рокиДовгострокова регіональна програми з вирішення екологічних проблем Криворізького залізорудного басейну та поліпшення стану навколишнього природного середовища на 2011–2022 роки

Обласна рада (від 29.04.2011 № 110-6/VІ)

Додаток ВПерелік регіональних програм природоохоронного спрямування

та приклади їх впровадження

Автономна Республіка Крим

Державна програма соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 р.;Державна цільова екологічна програма розвитку Криму («Екологічно безпечний Крим») на 2011-2015 рр.;Програма формування регіональної екологічної мережі в Автономній Республіці Крим на період до 2015 р.;Програма регіонального моніторингу навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим на період до 2013 р.;Програма розвитку водного господарства Автономної Республіки Крим на період до 2015 р.

Вінницька Стратегія регіонального розвитку Вінницької області на період до 2015 р.;Регіональна програма охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів на 2003 – 2011 рр. (рішенням облради буде продовжена на період до 2015 року);Регіональна програма екологічної мережі Вінницької області на 2004 – 2015 рр.;Програма поводження з токсичними відходами у Вінницькій області;Обласна програма «Питна вода» на 2008-2020 рр.

Волинська Стратегія економічного і соціального розвитку Волинської області на 2004-2015 рр.;Програма економічного і соціального розвитку Волинської області на 2007-2011 рр.;Обласна цільова програма «Ліси Волині» на період 2002 – 2015 рр.;Регіональна екологічна програма «Екологія 2011–2015 та прогноз до 2020 р.»;Регіональна програма охорони родючості ґрунтів Волинської області на 2004-2015 рр.;Регіональна програма розвитку меліорації земель та поліпшення екологічного стану осушених угідь в Волинській області в 2006 - 2010 рр. та прогноз до 2015 р.

Дніпро-петровська

Стратегія економічного і соціального розвитку Дніпропетровської області на період до 2015 р.;Регіональна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах Дніпропетровської області;Регіональна програма розвитку водного господарства у Дніпропетровській області;Обласна комплексна програма поводження з відходами;Програма охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області на 2005-2015 рр.;Програма формування та розвитку національної екологічної мережі Дніпропетровської області на 2006-2015 рр.;Програма моніторингу довкілля Дніпропетровської області;Програма поліпшення екологічного стану Дніпропетровської області за рахунок зменшення забруднення довкілля основними підприємствами - забруднювачами на 2007-2015 рр.;

Програма виходу з екологічної кризи м. Кривий РігДонецька Програма економічного і соціального розвитку в Донецькій області

на 2012 рік (розділ «Охорона навколишнього природного середовища»);Стратегія економічного і соціального розвитку Донецької області на період до 2015 р.;Програма відновлення і підтримання чистоти водності малих річок Донецької області;Програма розвитку земельних відносин і охорони земель у Донецькій області на 2011 – 2015 роки;Програма поводження з відходами в Донецькій області на 2011 – 2015 роки;

Житомирська Стратегія розвитку Житомирської області на період до 2015 р.;Обласна комплексна програма охорони навколишнього природного середовища на 2008-2012 рр.;Комплексна довгострокова програма розвитку земельних відносин та охорони земель в Житомирській області на 2007 – 2015 рр.;Загально обласна програма «Питна вода Житомирської області» на 2006 – 2020 рр.;Комплексна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах області.

Закарпатська Програма економічного і соціального розвитку Закарпатської області на 2012 рік та основні напрями розвитку на 2013 – 2014 роки;Програми економічного і соціального розвитку Тячівського, Рахівського, Ужгородського, Хустського, районів та по м. Ужгород і Чоп;Програма реалізації природоохоронних заходів на 2012 рік; Регіональна стратегія розвитку Закарпатської області до 2015 р.;Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси в Закарпатській області на 2006-2015 рр.;Програма перспективного розвитку природно-заповідної справи та екологічної мережі в Закарпатській області на 2006-2020 рр.;Обласна Програма «Питна вода Закарпаття» на 2000-2020 рр.

Запорізька Програма охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області (в стадії розробки).Стратегія регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 р.;Програма ліквідації наслідків підтоплення в Запорізької області містах і селищах;Програма поводження з твердими побутовими відходами в Запорізькій області на 2008 – 2012 рр.;Програма «Питна вода».

Івано -Франківська

Стратегія економічного і соціального розвитку територій Івано-Франківської області до 2015 р.;Програма охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області до 2015 р.; Програма моніторингу довкілля Івано-Франківської області на 2008-2015 рр.Програма формування регіональної екологічної мережі в Івано-Франківській області;Програма охорони, відтворення, раціонального використання земель лісового фонду спеціалізованого лісомисливського науково-

дослідного природно-заповідного господарства «Чорний ліс» на 2005-2015 роки;

Київська Стратегія розвитку Київської області на період до 2015 р.;Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2016 р.;Поводження з твердими побутовими відходами у Київській області на 2007-2011 рр.;Програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах Київської області у 2003-2030 роках;Регіональна програма захисту сільськогосподарських угідь та територій населених пунктів Київської області від підтоплення у 2009-2013 роках та прогноз до 2015 роки;Регіональна програма розвитку лісового господарства Київської області до 2015 року «Ліси Київщини»;

Кіровоградська Стратегія економічного і соціального розвитку Кіровоградської області на період до 2015 р.;Обласна програма «Центральний регіон – 2015»;Програма соціально-економічного розвитку Кіровоградської області на середньостроковий період (2007-2011 рр.);Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища у Кіровоградській області на 2009-2012 рр.;Обласна програма формування національної екологічної мережі на території Кіровоградської області на 2003-2015 рр.; Обласна програма «Ліси Кіровоградщини» на 2010-2015 рр.;Обласна програма захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод у Кіровоградській області на період до 2010 р. та прогноз до 2020 р.; Обласна програма «Питна вода Кіровоградської області» на 2005-2020 рр.;Регіональна програма «Родючість на 2007-2015 рр.»;Обласна програма поводження з непридатними та забороненими до використання пестицидами та агрохімікатами на 2008-2012 рр.;Комплексна обласна програма запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру у Кіровоградській області на 2006-2010 рр. та на період до 2015 р.;Комплексна обласна програма захисту населення Кіровоградської області від впливу іонізуючого випромінювання на 2009-2012 рр.

Луганська Стратегія регіонального розвитку Луганської області;Обласна програма з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 рр.;Регіональна цільова програма розвитку екологічної мережі Луганської області на 2010-2020 роки;Програма транскордонного співробітництва Луганської області на 2008-2015 рр.;Регіональна програма «Питна вода Луганщини на 2006-2020 рр.»;Обласна програма «Ліси Луганщини-2015»;Регіональна комплексна програма захисту від підтоплення території міст і селищ Луганської області на 2010-2019 роки;Регіональна програма поводження з твердими побутовими відходами у Луганській області;

Львівська Стратегія розвитку Львівської області до 2015 р.;Програма соціально-економічного та культурного розвитку Львівської

області на 2011 р.;Регіональна програма забезпечення діяльності регіональних ландшафтних парків області на 2011 - 2013 рр.;Обласна програма поводження з твердими побутовими відходами на період 2006-2015 роки;Регіональна програма формування екологічної мережі Львівської області на 2007 - 2015 рр.;Програма охорони навколишнього природного середовища Львівської області на 2009-2012 рр.;Регіональна комплексна програми поліпшення екологічного стану басейнів річок у Львівській області на 2007-2010 рр. з прогнозом до 2015 р.;Програма розвитку лісового господарства Львівської області на 2010-2015 роки;Регіональна програма розвитку заповідної справи у Львівській області на 2009-2020 роки;Програма поводження з токсичними відходами;Регіональна програма «Питна вода України» у Львівській області на 2006-2020 рокиРегіональна програма екологічної освіти та виховання Львівщини на 2010-2014 рокиОбласна програма скорочення викидів парникових газів у Львівській області на 2009-2012 роки;Програма скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами підприємств-забруднювачів Львівської області на 2009-2017 роки;

Миколаївська Стратегія економічного і соціального розвитку Миколаївської області на період до 2015 р.;Програма охорони довкілля та раціонального природокористування Миколаївської області на 2009 – 2015 роки;Програма моніторингу довкілля Миколаївської області;Обласна Цільова програма «Ліси Миколаївщини 2001 – 2015 рр.»;Обласна програма «Питна вода Миколаївщини» на період до 2020 р.Обласна Програма охорони та підвищення родючості ґрунтів на 2006-2015 роки;Програма поводження з твердими побутовими відходами в Миколаївській області на період до 2020 року;Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства Миколаївської області на 2010-2014 роки;

Одеська Стратегія економічного та соціального розвитку Одеської області на період до 2015 р.;Регіональна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Одеській області на 2009-2013 роки;Програма формування національної екологічної мережі в Одеській області на 2005-2015 рр;Регіональна програма поводження з твердими побутовими відходами в Одеській області до 2011 р.;Регіональна програма поводження з токсичними відходами в Одеській області на 2008-2015 роки;Регіональна програма з охорони і відтворення, підвищення продуктивності та раціонального використання лісів області «Ліси

Одещини» на 2005-2015 рр.Полтавська Стратегія розвитку Полтавської області на період до 2015 р.;

Обласна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах Полтавської області;Регіональна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки з урахуванням регіональних пріоритетів Полтавської області на 2012 – 2015 роки (Довкілля – 2015);Обласна Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2005 – 2011 рр.;Програми розвитку мисливського господарства Полтавської області з 2008 по 2013 р.;Обласна цільова програма комплексного розвитку лісового господарства «Ліси Полтавщини до 2015 р.»;Регіональна цільова програма поводження з непридатними хімічними засобами захисту рослин на 2011-2013 роки;

Рівненська Стратегія економічного та соціального розвитку Рівненської області на період до 2015 р.;Обласна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки на 2009-2012 роки;Обласна програма збереження водності малих річок, охорони їх від забруднення та засмічення і використання екологічно чистих підземних вод виключно для питного водопостачання;Регіональна програма поводження з твердими побутовими відходами на 2004-2011 роки;

Сумська Стратегія розвитку Сумської області на період до 2015 року «Нова Сумщина – 2015»;Програма збереження біологічного різноманіття та розвитку природно-заповідного фонду в Сумській області на перспективу до 2015 р.;Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища Сумської області до 2015 р.;Обласна програма «Питна вода України» на 2006-2020 рр.;Програма «Ліси України – Сумська область до 2015 р.».Програма відродження малих річок у Сумській області;

Тернопільська Стратегія розвитку Тернопільської області на період до 2015 р.;Програма охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області на 2012-2015 роки;Програма формування регіональної екологічної мережі Тернопільської області на 2002-2015 рр.;Комплексна регіональна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Тернопільській області в 2006-2010 рр. та прогноз до 2015 р.Програма протипаводкового захисту у Тернопільській області на 2009-2025 роки;Питна вода Тернопілля;

Харківська Стратегія сталого розвитку Харківської області до 2020 р.;Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища в Харківській області на 2009-2013 рр. та на перспективу до 2020 р.;Програма формування національної екологічної мережі в області на

2002-2015 рр.;Програма «Ліси Харківської області» на період 2003-2015 рр.;Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2005-2014 рр.;Програма «Питна вода Харківської області» на 2006-2020 рр.

Херсонська Стратегія економічного і соціального розвитку Харківської області на період до 2015 р.;Програма стабілізації екологічного стану навколишнього природного середовища та підвищення рівня соціально-економічного розвитку Херсонської області («Екологія – 2015»);Програма моніторингу довкілля Херсонської області на 2010-2015 роки;Питна вода Херсонщини на 2006 – 2020 роки;Обласна програма «Ліси Херсонщини» на 2002-2015 рр.;Програма розвитку вітроенергетики в Херсонській області до 2030 року;Програма запобігання виникненню та ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій) техногенного та природного характеру і оперативного реагування на них у Херсонській області на 2010 – 2015 роки;Комплексна програма захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод у Херсонській області на період до 2010 року та прогноз до 2020 року;Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства Херсонської області на 2011-2014 роки;

Хмельницька Стратегія економічного і соціального розвитку Хмельницької області на 2004-2015 рр.;Стратегія регіонального розвитку Хмельницької області на 2011-2020 рр.;Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища в Хмельницької області на 2011-2015 рр. ;Програма моніторингу довкілля Хмельницької області на 2011-2016 рр.Регіональна програма поводження з небезпечними (токсичними) відходами у Хмельницькій області на 2010-2015 роки;Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2006-2011 роки;

Черкаська Стратегія розвитку Черкаської області на період до 2015 р.;Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області до 2016 року (в стадії розробки);Програма моніторингу довкілля в Черкаській області (в стадії розробки);Обласна програма утилізації непридатних, заборонених до використання та невідомих пестицидів;Обласна програма поводження з твердими побутовими відходами;Регіональна програма моніторингу довкілля в Черкаській області;Обласна програма «Питна вода Черкащини» на 2006-2020 рр.;Обласна програма розвитку водного господарства Черкаської області до 2020 року (в стадії розробки);

Чернівецька Стратегія розвитку Чернівецької області на період до 2015 р.;Комплексна програма з охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів «Екологія» у Чернівецькій області на 2011 - 2015 роки;

Програма екологічного моніторингу навколишнього природного середовища в Чернівецькій області «Еко-моніторинг»;

Чернігівська Стратегія розвитку Чернігівської області на період до 2015 р.;Програма охорони навколишнього природного середовища області на 2011-2015 рр. та на перспективу до 2020 р.;Програма формування національної екомережі в Чернігівській області на 2003-2015 рр.;Програма розвитку водного господарства в Чернігівській області на 2002 – 2011 рр.;Програма ліквідації наслідків підтоплення території у містах і селах Чернігівської області;Програма «Захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Чернігівській області у 2006 - 2010 рр. та прогноз до 2015 р.»

м. Київ Київська міська програма охорони навколишнього природного середовища на період до 2015 рокуПрограма розвитку зеленої зони м. Києва на період 2010-2015 рр. в та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста;Програма поводження з побутовими відходами у м. Києві на 2001-2015 рр.;Програма «Питна вода м. Києва на 2011-2020 рр.»;Програма розвитку промисловості на інноваційній основі на 2007 – 2011 роки;Програма регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на 2008-2011 роки;

м. Севастополь Програма соціально-економічного, екологічного і культурного розвитку м. Севастополя на період до 2015 р.;Проект Регіональної програми охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки м. Севастополя на 2011 – 2015 роки (в стадії затвердження);Питна вода м. Севастополя на 2007-2020 рр.;Програма розвитку водного господарства та стабілізації водопостачання та водовідведення м. Севастополя на 2003-2011 рр.

Приклади впровадження

Миколаївська область

З метою реалізації державної стратегії досягнення безпечних для людини стандартів оточуючого середовища та невиснажливого використання природних ресурсів на території області рішенням Миколаївської обласної ради від 24.06.2011 № 3 затверджено Програму охорони довкілля та раціонального природокористування Миколаївської області на 2011 – 2015 роки, яка ідейно та структурно входить до складу Програми економічного і соціального розвитку Миколаївської області на 2011 – 2014 роки «Миколаївщина – 2014», відповідає її основній меті та реалізується в межах наявних фінансових і матеріальних ресурсів.

Програмою визначено 11 основних екологічних проблем регіону, вирішення яких дозволить зменшити рівень забруднення водойм господарсько-побутовими стоками, деградацію екологічних систем під впливом трансформації ландшафтів, вичерпання та забруднення підземних вод та забруднення атмосферного повітря, забезпечити збереження наявного ландшафтного та біологічного різноманіття, підвищити рівень екологічної освіти населення та громадської обізнаності.

Харківська область

Рішенням Харківської обласної ради від 23.12.2010 №  27-ІУ (ІІІ сесія VІ скликання) затверджено Стратегію Сталого розвитку Харківської області до 2020 року, відповідно якої Управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області визначено виконавцем з розробки наступних Програм:

1. Програма покращення стану атмосферного повітря у Харківської області до 2016 року.

2. Програма збереження малих річок у Харківській області до 2016 року.

З метою виконання програми Стратегії сталого розвитку Харківської області, покращення стану атмосферного повітря, та враховуючи відсутність фінансування розробки проекту «Програми покращання стану атмосферного повітря Харківської області на період з 2012 по 2016 роки» Управлінням було внесено зміни та доповнено пріоритетними заходами розділ «Охорона атмосферного повітря» Комплексної Програми охорони навколишнього природного середовища в Харківській області на 2009-2013 роки та на перспективу до 2020 року» (зі змінами), яка затверджена рішенням УІІІ сесії УІ скликання Харківської обласної ради від 27.10.2011.

Згідно з рішенням сесії Харківської обласної ради від 18.08.2011  №225 – VI «Розподілом коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища на 2011 рік» виділено кошти на розробку проекту Програми збереження малих річок Харківської області до 2016 року у сумі 250,00 тис. гривень (профінансовано 85 тис. гривень). Роботи щодо розроблення програми виконує переможець тендеру (Український науково-дослідний інститут екологічних проблем).

Управлінням, спільно з УкрНДІЕП ведеться робота щодо проведення зустрічі з представниками громадських організацій для обговорення змісту завдань і заходів Програми, за результатами якої, вона має бути винесена на затвердження Харківською обласною радою.

Черкаська область

Головним управлінням агропромислового розвитку облдержадміністрації спільно з регіональним центром наукового забезпечення агропромислового виробництва області та Черкаським обласним державним проектно-технологічним центром охорони родючості грунтів і якості продукції розроблено і затверджено цільові галузеві програми: «Зерно Черкащини 2008 – 2015», «Комплексна біологізація захисту рослин 2008 – 2015», «Програма розвитку овочівництва Черкаської області на 2011 – 2015 роки», Програма з охорони і підвищення родючості ґрунтів Черкаської області», «Родючість 2008 – 2015».

Рівненська область

В програму економічного та соціального розвитку Рівненської області на 2012 рік, затвердженої рішенням обласної ради від 30.12.2011 № 539, внесено розділ «Охорона навколишнього природного середовища».

На даний час в області діє обласна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки на 2009 – 2012 роки, яка затверджена рішенням обласної ради від 05.12.2008 №1025.

Додаток ГПерелік програм регіонального розвитку

Нижче пропонується перелік програм регіонального розвитку та тексти комплексних програм охорони навколишнього природного середовища. Згідно з інформацією, наданою територіальними органами Мінприроди, у низці областей розробляються програми охорони навколишнього природного середовища (Кіровоградська, Львівська, Одеська, Рівненська, Черкаська області та м. Київ) та є у стадії погодження (Закарпатська, Донецька, Харківська). Хмельницьке та Чернігівське державні управління не надали електронних версій програм охорони навколишнього природного середовища.

Відсутня комплексна програма охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, оскільки, відповідно до Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженою Законом України, та Положення про республіканські (Автономної Республіки Крим) екологічні програми, затвердженого постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 22.11.2006 р №260-5/06, республіканські програми розробляються і затверджуються відповідно до загальнодержавних програм.

№пп

Діючі програми Програми, що розробляютьсяНазва територіального органу (відповідальний виконавець програми)

Назва програми Орган, яким прийнята програма

Назва розробника програми Назва програми Примітки

Вінницьке ДУОНПС

ДУОНПС

1. Регіональна програма охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів на 2003 – 2011 роки

2. Регіональна програма екологічної мережі Вінницької області на 2004 – 2015 роки

Вінницька обласна рада, рішення №245 від 18.04.03 року

Вінницька обласна рада, Рішення №429 від 22.10.03 року

ДУОНПС 3. Програма поводження з токсичними відходами у Вінницькій області

Вінницька обласна рада, рішення №428 від 22 .10.03 року

ВолинськеГоловне управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації

Волинське обласне виробниче управління водних ресурсів і водного господарства

Головне державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області

Структурні підрозділи облдержадміністрації, райдержадміністрації, виконкоми міських рад, територіальні органи виконавчої влади

Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства

Державне управління

1. Програма перспективного розвитку вугільної промисловості області до 2010 року

2. Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в області у 2001 - 2005 роках та прогноз до 2010 року

3. Програма розвитку рибного господарства Волинської області на 2001 - 2010 роки

4. Програма економічного і соціального розвитку Волинської області на 2007-2011 роки

5. Обласна цільова програма ”Ліси Волині” на період 2002 – 2015

6. Регіональна екологічна

Розпорядження облдержадміністрації від 31.12.1999 р. № 827

Розпорядження облдержадміністрації від 20.12.2000 року № 661

Рішення обласної ради від 07.03.2001 року № 16/10

Рішення Волинської обласної ради від 18.04.2007№ 11/3

Рішення Волинської обласної ради від 04.12.2001 р.№ 20/3

Рішення Волинської

1. Регіональна програма науково-технічного та інноваційного розвитку на 2008-2012 роки (розділ «Природно-сировинні ресурси регіону та охорона навколишнього середовища»)

Розпорядженням облради № 255 від 24.07.08 створена робоча група з розроблення проекту програми

охорони навколишнього природного середовища у Волинській області

Головне управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства облдержадміністраціїУправління з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації

Головне управління агропромислового розвитку облдержадміністрації

Волинське обласне виробниче управління водних ресурсів і водного господарстваГоловне управління агропромислового розвитку облдержадміністрації

програма ”Екологія – 2010”

7. Регіональна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах Волині на 2004-2010 роки

8. Регіональна програма охорони родючості ґрунтів Волинської області на 2004-2015 роки

9. Регіональна програма розвитку меліорації земель та поліпшення екологічного стану осушених угідь в Волинській області в 2006 - 2010 роках та прогноз до 2015 року

обласної ради від 19.02.2002 р. № 23/2

Рішення обласної ради від 16.03.2004 р.№ 10/14

Рішення обласної ради від 16.03.2004 р.№ 10/22

Погоджено Першим заступником голови облдержадміністрації 25.10.04 року

ДніпропетровськеКриворізький міськвиконком

Управління житлово-комунального господарства ОДА

1. Програма виходу з екологічної кризи м. Кривий Ріг

2. Регіональна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в

Рішення обласної ради від 31.03.2000 № 210-10/ХХІІІ та від 06.08.2004 № 415-18/ХХІУ

Рішення обласної ради від 18.07.2003 р. № 184-9/ХХІУ

Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ОДА

1. Регіональна програма щодо тимчасового зберігання, знешкодження та поводження з непридатними для використання і забороненими хімічними засобами захисту рослин на 2008-2010 роки

Проект програми в стадії узгодження

Дніпропетровське обласне управління водного господарства

КП ”Департамент екобезпеки, природокористування та енергозбереження Дніпропетровської обласної ради ”

Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА

Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА

ДУОНПС

ДУОНПС

містах і селищах Дніпропетровської області

3. Регіональна програма розвитку водного господарства у Дніпропетровській області

4. Обласна комплексна програма поводження з відходами

5. Програма охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області на 2005-2015 роки

6. Програма формування та розвитку національної екологічної мережі Дніпропетровської області на 2006-2015 роки

7. Програма моніторингу довкілля Дніпропетровської області

8. Програма поліпшення екологічного стану Дніпропетровської області за рахунок зменшення забруднення довкілля основними підприємствами-заруднювачами на 2007-

Рішення обласної ради від 17.11.2003 № 243-11/ХХІУ

Рішення обласної ради від 16.11.2001 № 485-18/ХХІІІ, від 23.03.2006 № 767-33/ІУ

Рішення обласної ради від 24.12.2004 № 495-24/ІУ

Рішення обласної ради від 23.03.2006 №737-24/ІУ

Рішення обласної ради від 04.12.2007 № 294-13/У

Рішення обласної ради від 04.12.2007 № 295-13/У

Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства

2. Регіональна програма охорони та відтворення лісів, підвищення їх репродуктивності, і раціонального використання на 2008-2015 роки

Проект програми в стадії узгодження

Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА

2015 роки

9. Програма використання порушених земель гірничодобувних підприємств у якості відновлюваних елементів екологічної мережі Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцеворудного басейнів на 2007-2009 роки

Рішення обласної ради від 04.12.2007 № 296-13/У

ДонецькеДУОНПС та Управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації

ДУОНПС

1. Регіональний стратегічний план управління твердими побутовими відходами в Донецькій області у 2004-2009 роки

2. Програма відновлення і підтримання чистоти водності малих річок Донецької області

Рішення обласної ради 15.02.2005 року

Рішення облвиконкому №173 від 26.07.1995 року

ДУОНПС Інноваційно-інвестиційна програма Донецької області (навколишнє середовище та безпека) до 2012 року

В стадії узгодження

ЖитомирськеДУОНПС

Головне управління агропромислового розвитку ОДА

Обласне головне

1. Обласна комплексна програма охорони навколишнього природного середовища на 2008-2012 роки

2. Програма охорони родючості ґрунтів у Житомирській області на 2005 – 2010 роки

3. Комплексна

Рішення облради від 11.01.08 №460

Розпорядження

голови ОДА

від 07.09.2005

управління земельних ресурсів

Головне управління житлово-комунального господарства та енергозбереження ОДА

Головне управління житлово-комунального господарства та енергозбереження ОДА

Обласне виробниче управління меліорації і водного господарства

Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

довгострокова програма розвитку земельних відносин та охорони земель в Житомирській області на 2007 – 2015 роки

4. Загально обласна програма «Питна вода Житомирської області» на 2006 – 2020 роки

5. Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2005 – 2010 роки

6. Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в області у 2001 – 2005 роках та прогноз до 2010 року

7. Комплексна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах області

№ 287

Рішення облради

від 22.06.2007 № 336

Рішення облради від 27.10.2005 № 797

Рішення облради від 27.10.2005 № 797

Розпорядження

голови ОДА

від 15.12.2000 № 753

Рішення облради від 19.09.2002 № 72

ЗакарпатськеОбласне виробниче управління по меліорації і водному господарству

ДУОНПС

ДУОНПС

Управління житлово-комунального господарства

Управління житлово-комунального господарства

1. Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси в Закарпатській області на 2006-2015 роки

2. Програма перспективного розвитку природно-заповідної справи та екологічної мережі в Закарпатській області на 2006-2020 роки

3. Програма запобігання забруднення навколишнього природного середовища стічними водами і обмеження їх шкідливого впливу на довкілля на 2006-2009 роки

4. Обласна Програма "Питна вода Закарпаття" на 2000-2020 роки

5. Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства Закарпатської області в період 2004 – 2011 роки

Постанова Кабінету Міністрів України

№ 1388 від 24.10.01 р.№130 від 13.02.06 р.

Указ Президента України . №838/2005 від 23.05.05р. Рішення обласної ради №695 від 12.01.2006 року

Рішення обласної ради № 78 від 14.09.06 р.

Рішення обласної ради № 690 від 12.01.06 р.

Розпорядження Закарпатської ОДА№ 293 від 09.07.02 р.

1. Комплексна регіональна програма охорони довкілля

Знаходиться на погодженні облради

ЗапорізькеДУОНПС

Запорізьке обласне виробниче управління меліорації та водного господарства

Запорізьке обласне виробниче управління меліорації та водного господарства

Управління ЖКГ ОДА

. Обласна програма охорони довкілля, раціонального використання природних в та забезпечення екологічної безпеки до 2010

2. Програма поводження з токсичними відходами в Запорізькій області до 2010

3. Програма моніторингу довкілля Запорізької області до 2010

4. Програма робіт щодо захисту території від шкідливої дії вод у Запорізькій області у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року

5. Програма розвитку меліорації земель та поліпшення екологічного стану зрошуваних угідь у Запорізькій області у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року

6. Програма ліквідації наслідків підтоплення в Запорізької області містах і селищах

Рішення обласної ради №9 від 17.10.2003 року

Рішення обласної ради №35від 18.01.2005 року

Рішення обласної ради №2від 27.07.2001 року

ОДА № 538від 26.10.2000

ОДА № 146від 17.04.2001

Рішення облради № 12 від 29.12.2004

Мелітопольський інститут екології та соціальних технологій

1. Регіональна програма формування екологічної мережі в межах Запорізької області

Підготовлено технічне завдання на розробку програми, розглянуто на засіданні науково-технічної ради при держуправлінні, триває робота по укладанню угоди

Управління ЖКГ ОДА

Запорізький міськвиконком

Запорізьке обласне виробниче управління меліорації та водного господарства

Управління ЖКГ ОДА

7. Програма поводження з твердими побутовими відходами в Запорізькій області на 2008 – 2012 роки

8. Програма виходу з екологічної кризи м. Запоріжжя на період 2001-2010 рр.

9. Програма першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року

10. Програма «Питна вода»

Рішення облради № 17від 07.08.08

Рішення облради № 2від 23.04.2002

ОДА № 147від 17.04.2001

Рішення облради № 8від 30.03.07

Івано-Франківське1. Обласна програма охорони навколишнього природного середовища до 2010 р.

2. Програма моніторингу довкілля Івано-Франківської області на 2008-2015 роки

3. Програма формування регіональної екологічної мережі в Івано-

Івано-Франківська обласна рада № 73-5/2006 від 08.09.2006 року

Івано-Франківська обласна рада № 480-17/2007 від 28.12.2007 року

Івано-Франківська

Франківській області на 2001-2010 роки

обласна рада№ 418-18/2001 від 30.01.2001 року

Київське

ДУОНПС

ДУОНПС

Управління комунального господарства

1. Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2011 року

2. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води

3. Поводження з твердими побутовими відходами у Київській області на 2007-2011 роки

Рішення обласної ради № 198-13-У від 06.11.2007 року

Рішення обласної ради № 123/97-ВР від 27.02.1997 року

Рішення обласної ради № 156-13-У від 08.08.2007 року

КіровоградськеДУОНПС

ДУОНПС

ДУОНПС

1. Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води у Кіровоградській області на 2000-2010 рр.

2. Обласна програма формування національної екологічної мережі на території Кіровоградської області на 2003-2015 роки

3. Програма екологічної реабілітації гірничодобувних районів Кіровоградської області на

Рішенняобласної ради№115 від 28.01.00 р. (в редакції рішення Кіровоградської ради від 19.09.2003 року №190)

Рішення обласної ради №141 від 24.01.03 року

Рішення обласної ради №314 від 19.04.02 року

ДУОНПС

Обласне управління лісового господарства

УЖКГ

Головне управління агропромислового розвитку ОДА

Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ОДА

2002-2010 роки

4. Обласна програма моніторингу довкілля Кіровоградської області на 2007-2010 роки

5. Обласна програма "Ліси України" на 2003-2015 роки

6. Обласна програма "Питна вода Кіровоградської області" на 2005-2020 роки

7. Регіональна програма "Родючість на 2007-2015 роки"

8. Обласна програма поводження з непридатними та забороненими до використання пестицидами та агрохімікатами на 2008-2012 роки

Рішення обласної ради №330 від 26.10.07 року

Рішенняобласної ради №156 від 28.03.03 року

Рішенняобласної ради №474 від 23.09.05 року

Рішення обласної ради № 162 від 14.02.07 року

Рішенняобласної ради № 451 від 6.06.08 року

Луганське

ДУОНПС

Управління освіти і науки

1. Обласна програма з охорони навколишнього природного середовища на 2008-2010 роки

2. Регіональна програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року

Рішення обласної ради № 21/9 від 21.03. 2008 року

Затверджена розпорядженням голови ОДА від 05.12.2002 № 759

1. Програма регіонального екологічного моніторингу Луганської області

2. Обласна Програма поводження з твердими побутовими відходами

Ведеться розробка, буде погоджена в поточному році

Ведеться розробка, буде погоджена в поточному році

Управління культури і туризму

Управління зовнішніх зносин та зовнішньо-економічної діяльності

Головне УЖКГ ОДА

Головне УЖКГ ОДА

Головне управління земельних ресурсів у Луганській області

Держкомлісгосп

Головне управління агропромислового розвитку ОДА

Головне УЖКГ ОДА

3. Програма розвитку туризму в Луганській області на 2002-2010 роки

4. Програма транскордонного співробітництва Луганської області на 2008-2015 роки

5. Програма реформування та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Луганської області на 2004-2006 роки і період до 2010 року

6. Регіональна програма «Питна вода Луганщини на 2006-2020 роки»

7. Програма розвитку земельних відносин у Луганській області на 2006-2010 рр.

8. Обласна програма "Ліси Луганщини-2015

9. Рекультивація та раціональне використання земель

10. Комплексна програма

Затверджена розпорядженням голови ОДА від 29.11.2002 № 743

Рішення обласної ради від 26.11.2007 № 19/7

Затверджена постановою КМУ від 13.07.04 №919

Затверджена рішенням обласної ради від 23.09.2005 № 20/85

Затверджена рішенням обласної ради від 09.12.2005 № 21/15

Постанова КМУ від 29.04.2002 № 581 та згідно з рішенням обласної ради від 22.11.2001 № 19/32

Затверджена рішенням обласної ради від 13.01.2005 № 18/4

Затверджена розпорядженням голови

ОДА, обласна рада, центральні та місцеві органи виконавчої влади, Мінприроди України, ТОВ "Кадастр"

щодо захисту території Луганської області від підтоплення ґрунтовими водами на 2000-2010 роки.

11. Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки

ОДА від 01.09.2000 № 519

Затверджена Законом України від 21.09.2000 № 1989-III

ЛьвівськеДУОНПС

Львівська обласна рада

ДУОНПС

ДУОНПС

Львівський „облводгосп”

1. Програма моніторингу довкілля Львівської області на 2006-2010 рр.

2. Регіональна програма заходів з безпечного поводження із забороненими і непридатними для використання в сільському господарстві пестицидами у Львівській області на 2005-2010 рр.

3. Обласна програма поводження з твердими побутовими відходами

4. Програма формування регіональної екологічної мережі Львівської області на 2007-2015 роки

5. Регіональна комплексна програми поліпшення екологічного стану

Розпорядження голови Львівської облдержадміністрації№ 1318 від 23.12.05 року.

Рішення сесії Львівської обласної ради № 377 від 23.06.05 р.

Рішення Львівської обласної ради № 310 від 12.06.07 року

Рішення сесії Львівської обласної ради №340 від 13.06.07 року

ХУІІ сесія У-го демократичного скликання Львівської

ДУОНПС в Львівській області спільно з Інститутом екології Карпат НАН України.

ДУОНПС в Львівській області спільно з Інститутом регіональних досліджень НАН України.

ДУОНПС в Львівській області спільно з ТзОВ „ТІОТЕХ”

1. Розробка регіональної програми формування заповідної справи Львівської області

2. Розробка обласної програми охорони навколишнього природного середовища на 2008-2012 роки

3. Завершення розробки обласної програми поводження з токсичними відходами

Програма розроблена в 2007 році, знаходиться на стадії підготовки до подання на затвердження на сесію Львівської обласної ради

Розробляється, планується завершити в 2008 році

Розробляється, планується завершити в 2008 р.

Львівська ОДА, Львівська обласна рада

басейнів річок у Львівській області на 2007-2010 роки з прогнозом до 2015 року

6. Стратегія розвитку Львівщини до 2015 року

обласної ради № 404 від 04 .12.07 року

Рішення сесії Львівської обласної ради № 193 від 13.03.2007 року

МиколаївськеДУОНПС

ДУОНПС

Миколаївське обласне управління лісового господарства та мисливства

Управління з питань туризму і курортів Миколаївської ОДА

Управління житлового-комунального господарства Миколаївської ОДА

Управління житлового-комунального господарства Миколаївської ОДА

1. Програма охорони довкілля та раціонального природокористування на 2000-2010 роки.

2. Програма моніторингу довкілля Миколаївської області3. Обласна Цільова програма "Ліси Миколаївщини 2001 – 2015 рр."

4. Програма розвитку туризму в Миколаївській області на 2002 – 2010 роки (нова редакція).

5. Програма реформування та розвитку житлово – комунального господарства. Миколаївської області на 2004 – 2005 та на період до 2010 року

6. Обласна програма "Питна вода Миколаївщини" на період до 2020 року

Рішення обласної ради від 23.12.99 №2

Рішення обласної ради від 23.12.99 №4

Рішення обласної ради №3 від 24.04. 2001 року

Рішення обласної ради №5 від 05.03.2004 року

Рішення обласної ради №3 від 23.07.2004 року

Рішення обласної ради №5 від 28.03. 2008 року

ОдеськеДУОНПС

ДУОНПС

Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА

Управління охорони здоров’я та медицини катастроф ОДА

Управління культури і туризму ОДА

Державне лісогосподарське об'єднання "Одесаліс", Головне управління сільського господарства і продовольства ОДА, Державне управління

1. Програма формування національної екологічної мережі в Одеській області на 2005-2015 роки (знаходиться на контролі Держуправління)

2. Регіональна програма моніторингу довкілля Одеської області на 2006-2010 роки (знаходиться на контролі Держуправління)

3. Регіональна програма поводження з твердими побутовими відходами в Одеській області до 2011 року

4. Обласна комплексна програма «Здоров’я» на 2002-2011 роки (деякі розділи програми мають екологічне спрямування)

5. Програма розвитку туристично-рекреаційної та курортної галузі в Одеській області на 2003-2010 роки

6. Регіональна програма з охорони і відтворення, підвищення продуктивності та раціонального використання лісів області «Ліси Одещини» на 2005-

Рішення Одеської облради № 705 – ІVвід 18.11.05 р.

Рішення Одеської облради від 31.03.06 р.№ 782 – ІV

Рішення Одеської облради від 11.01.2005 р. № 572-ІV

Рішення Одеської облради від 25.10.2002 р.№ 56 – ХХІV

Рішення Одеської облради від 24.04.2003 р.№ 126- ХХІV

Рішення Одеської облради від 20.10.2004 р.№ 511- ІV

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України

1. Регіональна програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Рішенням сесії Одеської обласної ради від 29.02.08 р. № 484-У передбачено фінансування на розробку

екології та природних ресурсів в Одеській області

Одеське обласне виробниче управління по водному господарству

2015 роки

7. Регіональна комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Одеській області у 2001-2005 роках і прогноз до 2010 року

Рішення Одеської облради від 7.08.01 р. № 338 – ХХІІІ

Полтавське

Полтавський національний технічний університет ім. Ю.Кондратюка

ДУОНПС

Головне управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації

1. Програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної політики з урахуванням регіональних пріоритетів Полтавської області на період до 2010 року

2. Про заходи по реалізації в області в 1997-2000 роках і на період до 2010 року Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води

3. Обласна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в

Затверджена рішенням XVIII сесії Полтавської обласної ради 12.07.01 року

Затверджена розпорядженням голови обласної державної адміністрації№ 245 від 01.07.97 р.

Затверджена розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 80 від 19.03.03 року

НТЦ Інженерної Академії України

1. Програма екологічної мережі Полтавської області

2. Регіональна комплексна Програма поводження з відходами в Полтавській області на період до 2011 р.

Знаходиться у стадії розробки.

Знаходиться на затвердженні у Головному управлінні економіки Полтавської облдержадміністрації

Полтавське обласне виробниче управління водного господарства “Полтававодгосп"

Головне управління економіки облдержадміністрації

Головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації

Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства

Державне міжгосподарське об’єднання “Полтаваліс”

ДУОНПС

містах і селищах Полтавської області

4. Регіональна програма “Захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Полтавській області у 2006-2010 роках

5. Обласна Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2005 – 2011 роки

6. Регіональна галузева програма поводження з непридатними хімічними засобами захисту рослин на 2006 - 2010 роки

7. Програми розвитку мисливського господарства Полтавської області з 2008 по 2013 рік

8. Обласна цільова програма комплексного розвитку лісового господарства “Ліси Полтавщини до 2015 року”

9. Програма моніторингу

Затверджена заступником голови ОДА 23.09.05 року

Затверджена розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 243 від 30.07.04 р.

Затверджена заступником голови ОДА 20.01.2006

Затверджена рішенням сесії Полтавської обласної ради 25.12.07 року

Затверджена рішенням сесії Полтавської обласної ради

Затверджена заступником голови

довкілля Полтавської області на 2005-2009 роки

Полтавської ОДА14.09.04 року

РівненськеДУОНПС

ДУОНПС

1. Регіональна програма поводження з відходами на 2004-2010 роки

2. Обласна програма збереження водності малих річок, охорони їх від забруднення та засмічення і використання екологічно чистих підземних вод виключно для питного водопостачання

Рішення Рівненської обласної ради від 11.08.2006 № 80

Рішення Рівненської обласної ради від 17.05.2001 № 255

За сприяння ДУОНПС

За сприяння ДУОНПС

1. Обласна програма охорони довкілля, збалансованого природокористування та забезпечення екологічної безпеки до 2015 року

2. Програма розвитку природно-заповідного фонду Рівненської області на 2008 – 2012 роки

Проводяться заходи щодо схвалення та затвердження

Проводяться заходи щодо схвалення та затвердження

Сумське

ДУОНПС, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання

ДУОНПС , органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання

ДУОНПС , органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання

Управління ЖКГ ОДА, органи місцевого

1. Обласні заходи у складі Національної Програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води

2. Програма збереження біологічного різноманіття та розвитку природно-заповідного фонду в Сумській області на перспективу до 2015 року

3. Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища Сумської області до 2015 року

4. Обласна програма «Питна вода України» на

Розпорядження голови ОДА від 03.12.99 №524

Рішення обласної Ради від 18.09.2001

Рішення обласної ради від 25.07.2008

Рішення обласної ради від 29.09.2006

самоврядування

Сумський облводгосп, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання

Органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання, обласне управління лісового господарства, Сумське ОКАП «Сумиоблагроліс

2006-2020 роки

5. Програма відродження малих річок у Сумській області на 2006-2010 роки

6. Програма ”Ліси України – Сумська область до 2015 р.”

Рішення обласної ради від 29.09.2006

Державний комітет лісового господарства України від 15.05.2002

Тернопільське

ДУОНПС

ДУОНПС

ДУОНПС

ДУОНПС

1. Програма (план дій) з охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки Тернопільської області на 2007-2010 роки

2. Програма формування регіональної екологічної мережі Тернопільської області на 2002-2015 роки

3. Програма моніторингу довкілля Тернопільської області на 2006-2010 роки

4. Комплексна регіональна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських

Рішення Тернопільської обласної ради від 31.12.07 року № 265

Рішення Тернопільської обласної ради від 26.07.02 року № 32

Рішення Тернопільської обласної ради від 23.03.06 року № 556

Затверджено головою Тернопільської облдержадміністрації та головою обласної ради 04.11.2004 року

угідь в Тернопільській області в 2006-2010 роках та прогноз до 2015 року

Харківське

ДУОНПС

Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства

Управління житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури

Управління житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури

1. Програма формування національної екологічної мережі в області на 2002-2015 роки

2. Програма “Ліси Харківської області” на період 2003-2015 років

3. Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2005-2014 роки

4. Програма “Питна вода Харківської області” на 2006-2020 роки

Рішення Харківської обласної ради від 21.05.02 р.

Рішення Харківської обласної ради від24.04.03 р.

Рішення Харківської обласної ради від 02.09.05 р.

Рішення Харківської обласної ради від 28.03.06 р. № 29-ІУ

ДУОНПС Комплексна програмаохорони навколишнього природногосередовищаХарківської областіна 2007-2011 рр. тана подальшу перспективу до 2020 р.

Проект програми в стадії доопрацювання

ХерсонськеДУОНПС

ДУОНПС

1. Програма екологічного моніторингу навколишнього природного середовища в Херсонській області на 2004 - 2009 роки

2. Програма поліпшення екологічного стану та зменшення техногенного навантаження в Херсонській області «Екологія – 2010»

Рішення Херсонської обласної ради від 06.01.05 № 346

Рішення Херсонської обласної ради від 07.02.2006 № 552

1. Проект змін і доповнень у додатку до програми поліпшення екологічного стану та зменшення техногенного навантаження в Херсонській області «Екологія – 2010»

Схвалено розпорядженням голови Херсонської облдержадміністрації від 31.07.2008 № 1015, та винесено на розгляд обласної ради

ДУОНПС

УЖКГ

Асоціація «Херсонсіль-комунсервіс»

Обласне управління лісового та мисливського господарства

Управління культури і туризму облдержадміністрації

3. Доповнення до Програми поліпшення екологічного стану та зменшення техногенного навантаження в Херсонській області «Екологія – 2010»

4. Питна вода Херсонщини

5. Обласна комплексна програма першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у Херсонській області у 2001-2005 роках і прогноз до 2010 року

6. Обласна програма “Ліси Херсонщини” на 2002-2015 роки

7. Обласна програма розвитку рекреаційно-курортного комплексу та туризму до 2010 року

Рішення Херсонської обласної ради від 30.11.2007 № 440

Рішення сесії облради від 11.11.2005 № 497

Рішення сесії облрадивід 26.07.01 №420

Рішення сесії обласної ради від 12.09.02 №46

Рішення сесії обласної ради від 30.04.03 №124

Хмельницьке

ДУОНПС 1. Комплексна програма охорони довкілля Хмельницької області(в зв'язку із закінченням термінів виконання

Рішення Хмельницької обласної ради №11 від 24.11.1999 року

ДУОНПС

ДУОНПС

Управління житлово-комунального господарства

Хмельницькоблводгосп

заходів програми, на даний час здійснюється робота по внесенню змін до зазначеної програми, збирається інформація по необхідним даним)

2. Регіональна програма поводження з небезпечними (токсичними ) відходами на 2002-2008 роки

3. Програма моніторингу довкілля Хмельницької області на 2005-2009 роки

4. Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2006-2011 роки

5. Програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь Хмельницької області у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року

Рішення Хмельницької обласної ради №14 від 26.09.2002 року

Рішення Хмельницької обласної ради №13-17/2005 від 27.04.2005 року

Рішення Хмельницької обласної ради №7-4/2006 від 18.10.2006 року

Рішення Хмельницької обласної ради від 30.01.2001 року

ЧеркаськеДУОНПС

ДУОНПС

1. Обласна програма утилізації непридатних, заборонених до використання та невідомих пестицидів

2. Регіональна програма

Рішення Черкаської обласної ради № 4-4/У від 11.08.2006

Розпорядження

1. Середньострокова регіональна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Проводиться робота по уточненню джерел фінансування заходів програми, після чого вона буде представлена на затвердження сесією Черкаської обласної ради

УЖКГ

ДУОНПС

УЖКГ

екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води на період до 2010 року

3 Обласна програма поводження з твердими побутовими відходами

4. Регіональна програма моніторингу довкілля в Черкаській області

5. Обласна програма «Питна вода Черкащини» на 2006-2020 роки

Черкаської ОДА № 48 від 30.01.98

Рішення Черкаської обласної ради № 23 - 4/ІУ від 04.08.05

Рішення Черкаської обласної ради № 24 5/IV від 28.10.05

Рішення Черкаської обласної ради № 25-5/IУ від 02.12.05

ЧернівецькеДУОНПС

ДУОНПС

1. Обласна комплексна програма з охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів “Екологія” на 2007–2010 роки

2. Програма екологічного моніторингу навколишнього природного середовища в Чернівецькій області “Еко-моніторинг”

Чернівецькою обласною радою№ 197 - 14/07 від 08.08.07 року

Чернівецькою обласною радою№6-6/03від 21.01.03 року

ЧернігівськеДУОНПС 1. Програма (План дій)

охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення

Сесія обласної радивід 17.09.99 року

1. Програма моніторингу довкілля Чернігівської області на 2008 – 2012 роки

Коригується та знаходиться на стадії погодження

ДУОНПС

Головне УЖКГ облдержадміністрації

Головне УЖКГ облдерж-адміністрації, Деснянське басейнове управління водних ресурсів

Головне УЖКГ

Головне УЖКГ облдерж-адміністрації, Деснянське басейнове управління водних ресурсів

Деснянське басейнове управління водних ресурсів

екологічної безпеки в Чернігівській області на 2000-2010 роки „Екологія -2010”

2. Програма формування національної екомережі в Чернігівській області на 2003-2015 роки

3. Реформування та розвиток житлово-комунального господарства Чернігівської області на 2004 – 2006 роки та на період до 2010 року

4. Програма розвитку водного господарства в Чернігівській області на 2002 – 2011 роки

5. Програма розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Чернігівської області на 1998 – 2010 роки

6. Програма ліквідації наслідків підтоплення території у містах і селах Чернігівської області

Програма "Захисту від шкідливої дії вод сільських населених

Сесія обласної радивід 14.08.03 року

Рішення сесії облради від 15.06.2004 року

Розпорядженням облдержадміністрації від 05.07.2002 року № 319

Розпорядженням облдержадміністрації в 1998 році

Розпорядженням облдержадміністрації від 27.05.2002 року № 237

Затверджена заступником голови облдержадміністрації 22

пунктів і сільськогосподарських угідь в Чернігівській області у 2006 - 2010 роках та прогноз до 2015 року"

серпня 2005 року

м. КиївДУОНПС

ДУОНПС

ДУОНПС

ДУОНПС

ДУОНПС

ДУОНПС

1. Програма утилізації рослинних відходів у м. Києві на 2007 - 2010 рр.

2. Програма ремонту, реконструкції та розвитку каналізаційного господарства м. Києва на період 2006 - 2010 рр.

3. Програма ремонту, реконструкції та розвитку водопровідного господарства м. Києва на період 2004 - 2010 рр.

4. Програма розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень на 2005- 2010 рр.

5. Програми енергозбереження, режиму економії енергоресурсів підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування на 2007-2010 рр.

Рішення Київської міської радивід 24.05.07 № 732/1393

Рішення Київської міської радивід 12.07.07 № 1042/1703

Рішення Київської міської радивід 23.12.04 року № 864/2274

Рішення Київської міської радивід 19.07.05 року№ 806/3381

Рішення Київської міської радивід 22.11.07№ 1259/4092

Рішення Київської міської ради

Науково-дослідний інститут соціально-економічних проблем міста

1. Проект Київської міської програми охорони навколишнього природного середовища на період 2011 року

2. Проект Програми поводження з твердими побутовими відходами у м. Києві на період до 2011 року

3. Нова редакція Київської міської програми „Екологія транспорту" на період до 2010 року

Знаходиться на затвердженні в Київські міські раді

Знаходиться на затвердженні в Київські міські раді

Знаходиться на затвердженні в Київські міські раді

ДУОНПС

6. Міжгалузева комплексна програма „Здоров'я киян" на 2003 – 2011 рр.

7. Програма соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2008 рік

від 28.11.02 № 132/292

Рішення Київської міської радивід 17.01.08 № 2/4474

м. СевастопольДУОНПС

Сектор водного господарства Міськдержадміністрації

ДУОНПС

1. Комплексна програма охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки м. Севастополя на період до 2010 р.

2. Програма розвитку водного господарства та стабілізації водопостачання і водовідведення м. Севастополя на 2003-2011 рр. Зміни та доповнення

3. Регіональна програма моніторингу навколишнього середовища м. Севастополя на 2008-2010 р.р.

Рішення сесії Міськради № 719 від 11.03.2003 р.

Рішення сесії Міськради № 332від 12.11.2002 р.

Рішення сесії Міськради № 3707 від 06.09.2005 р.

27 РескомприродиРескомприроди Криму

Рескомприроди Криму

1. Програма розвитку водного господарства Автономної Республіки Крим на період до 2015 року

2. Програма розвитку мінерально-сировинного комплексу Автономної Республіки Крим на період до 2010 року

Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим №1121-4/04 від 17.11.2004 р.

Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим№ 450-5/07 від 23.05.2007 р.

1. Програма формування екологічної мережі Автономної Республіки Крим

2. Програма поводження з відходами в Автономній Республіці Крим

3. Програма регіонального моніторингу довкілля Автономної Республіки Крим

Планується розробити у 2008 р.

Планується розробити у 2008 р.

Планується розробити у 2008 р.