ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ, · Мельник 2009.12.01 2009...

1

УДК 330.34:316.42

КП

№ держрегістрації 0108U000670

Інв. №

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

(СумДУ)

40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2, М-301, тел. (054)332223

ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з наукової

роботи, д.ф.-м.н., проф.

____________А.М. Чорноус

2009.12.25

ЗВІТ ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКУ РОБОТУ

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

ПРИ ПЕРЕХОДІ ДО ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

(проміжний звіт)

Начальник НДЧ,

к.т.н., доцент В.А. Осіпов

Керівник НДР,

зав. каф. економіки,

д.е.н., проф. Л.Г. Мельник

2009.12.01

2009

Рукопись закінчена 1 грудня 2009 року

Результати роботи розглянуті науковою радою,

протокол № 6 від 24.12.2009 р.

2

Список авторів

Зав. кафедрою економіки,

проф., д.е.н., академік Академії

інженерних наук України,

(керівник)

2009.12.01

Мельник Л.Г.

(Вступ, розділ 1)

Проф. кафедри маркетингу,

д.е.н.

2009.12.01

Ілляшенко С.М.

(Розділ 4.1)

Проф. кафедри економіки,

к.е.н.

2009.12.01

Шапочка М.К.

(Розділ 1.1)

Проф. кафедри економіки,

к.е.н.

2009.12.01

Карпіщенко О.І.

(Розділ 5.5)

Доцент кафедри економіки,

к.е.н.

2009.12.01

Карінцева О.І.

(Розділ 5.6)


к.е.н.

2009.12.01

Касьяненко В.О.

(Розділ 3.2)


к.е.н.

2009.12.01

Шевцова С.В.

(Розділ 3.3)


к.е.н.

2009.12.01

Мішеніна Н.В.

(Розділ 4.3)


к.е.н.

2009.12.01

Сабадаш В.В.

(Розділ 1.1)

Доцент кафедри фінансів,

к.е.н.

2009.12.01

Мельник О.І.

(Розділ 1)

Доцент кафедри фінансів,

к.е.н.

2009.12.01

Боронос В.Г.

(Розділ 1.3)


к.е.н.

2009.12.01

Євдокимов А.В.

(Розділ 5.1)

Доцент кафедри маркетингу,

к.е.н.

2009.12.01

Шипулина Ю.С.

(Розділ 4.1)

3


к.е.н.

2009.12.01

Чигрин О.Ю.

(Розділ 4.1)


к.е.н.

2009.12.01

Сотник І.М.

(Розділ 5.7)

Асистент кафедри

економіки

2009.12.01

Харченко М.О.

(Розділ 5.1)

Старший викладач кафедри

економіки, к.е.н.

2009.12.01

Мазін Ю.О.

(Розділ 5.7)

Доцент кафедри


2009.12.01

Таранюк Л.М.

(Розділ 4.4)



2009.12.01

Грек В.А.

(Розділ 5.1)



2009.12.01

Тарановський В.І.

(Розділ 1.2)

К.е.н., стар. викладач кафедри

економічної теорії

2009.12.01

Брюханов М.В.

(Розділ 1.2)



2009.12.01

Старченко Л.В.

(Розділ 5.7)



2009.12.01

Дерев’янко Ю.М .

(Розділ 4.1)

К.е.н. кафедри

економіки

2009.12.01

Макарюк О.В.

(Розділ 4)



2009.12.01

Шкарупа О.В.

(Розділ 1, 5,

висновки)



2009.12.01

Лукаш О.А.

(Розділ 4.1)

Помічник ректора з

міжнародних питань,

здобувач кафедри економіки

2009.12.01

Стрельник О.В.

(Розділ 1)

4


економіки

2009.12.01

Дериколенко О.М.

(Розділ 2.1)


економіки

2009.12.01

Івашова Н.В.

(Розділ 4.1)


економіки

2009.12.01

Коваленко Є.В.

(Розділ 4.3)


економіки

2009.12.01

Петренко В.В.

(Розділ 5.1)


економіки

2009.12.01

Костюченко М.М.

(Розділ 5.6)


економіки

2009.12.01

Мішеніна Г.А.

(Розділ 5.5)

Здобувач кафедри

економіки

2009.12.01

Часник О.О.

(Розділ 1.1)

Аспірант кафедри

економіки

2009.12.01

Горобченко Д.В.

(Розділ 3.4)


економіки

2009.12.01

Гончаренко О.С.

(Розділ 1)


економіки

2009.12.01

Чорток Ю.В.

(Розділ 1.1)


економіки

2009.12.01

Маценко О.М.

(Розділ 5.2)


економіки

2009.12.01

Волк О.М.

(Розділ 3.1)


економіки

2009.12.01

Дегтярьова І.Б.

(Розділ 2)


економіки

2009.12.01

Іщенко Н.В.

(Розділ 3.3)


економіки

2009.12.01

Люльов О.В.

(Розділ 1.1)

5


економіки

2009.12.01

Лямцев О.В.

(Розділ 1.1)


економіки

2009.12.01

Бурлакова І.М.

(Розділ 5)


економіки

2009.12.01

Шаповал А.І.

(Розділ 4.4)


управління

2009.12.01

Панченко О.В.

(Розділ 5.4)


економіки

2009.12.01

Шаповал А.О.

(Розділ 5.7)


економіки

2009.12.01

Маценко О.І.

(Розділ 5.2)


економіки

2009.12.01

Руденко В.О.

(Розділ 3.2)


економіки

2009.12.01

Гриценко П.В.

(Розділ 4.4)


економіки

2009.12.01

Кубатко О.Вас.

(Розділ 5.3)


економіки

2009.12.01

Ковальов Б.Л.

(Розділ 3.3)


економіки

2009.12.01

Тарасенко С.В.

(Розділ 5.6)


економіки

2009.12.01

Тур О.М.

(Розділ 1.1)


економіки

2009.12.01

Кубатко О.Вік.

(Розділ 5.1)


економіки

2009.12.01

Положій С.А.

(Розділ 1.2)


економіки

2009.12.01

Мареха І.С.

(Розділ 4.3)

6


економіки

2009.12.01

Коблянська І.І.

(Розділ 4.2)

Студентка факультету

економіки та менеджменту

2009.12.01

Линник Ю.В.

(Розділ 1.3)

Студентка факультету

економіки та менеджменту

2009.12.01

Ткаченко А.В.

(Розділ 2.1)

Технік І категорії

2009.12.01

Могиленець Т.В.

(Розділ 2.1)

Технік І категорії

2009.12.01

Гузенко О.Ю.

(Розділ 1.1)

Фахівець І категорії

2009.12.01

Лук’яненко В.В.

(Розділ 1.2)

Фахівець

2009.12.01

Лукавая О.М.

(Розділ 1.3)

Інженер

2009.12.01

Завдов’єва Ю.М.

(Розділ 1.2)

Д.е.н., в.о. завідувача кафедри

економічної теорії

2009.12.01

Прокопенко О.В.

(Розділ 1.2)

Здобувач кафедри економічної

теорії

2009.12.01

Кліменко О.В.

(Розділ 1.2)

7

РЕФЕРАТ

Проміжний звіт складається з 206 сторінок, вступу, 5 розділів, висновків

і містить 12 рисунків, 17 таблиць, 85 джерел.

Об'єктом дослідження є процеси відтворення стійкого стану триєдиної

системної сутності.

Предметом дослідження є фактори, інструменти та механізми, що

становлять основу відтворення стійкого стану триєдиної системної сутності.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та дослідження

передумов відтворення стійкого стану триєдиної системної сутності (природа

– людина – економіка).

Відповідно до поставленої мети, розв'язуються наступні задачі:

– дослідження триєдиної природно-антропогенної системної

сутності (природа – людина – економіка);

– дослідження механізмів зворотного зв’язку у триєдиній природно-

антропогенній сутності;

– дослідження передумов застосування механізмів негативного і

позитивного зв’язку в управлінні станом природно-антропогенної системи;

– дослідження передумов комплексної дії механізмів відтворення

стійкого стану природно-антропогенної системи.

Вирішення поставлених завдань було здійснено на практичних

прикладах різних систем (в т.ч. і на регіональному рівні) та їх комплексів.

РОЗВИТОК, ТРАНСФОРМАЦІЯ, ЗВОРОТНІЙ ЗВ’ЯЗОК, ВІДКРИТА

СИСТЕМА, ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА

СИСТЕМА, СИНЕРГЕТИЧНИЙ ЕФЕКТ.

8

ЗМІСТ

Вступ 10

1 Дослідження механізмів зворотного зв’язку у триєдиній

природно-антропогенній сутності 1.1 Формування економіки знань, як передумови сталого розвитку

інформаційного суспільства

1.2 Принципи триєдності природних начал

1.3 Принципи організації і розвитку

12

12

15

18

2 Дослідження передумов застосування механізмів негативного і

позитивного зв’язку в управлінні станом природно-

антропогенної системи 2.1 Інформаційна природа механізмів зворотного зв'язку і умов

прогресивного розвитку систем

2.2 Науково-методичні основи формування та оцінки синергетичних

ефектів у еколого-економічних системах

2.3 Забезпечення тріади «доступність-спроможність-вигідність» в

умовах інформаційної економіки

29

29

38

58

3 Дослідження передумов комплексної дії механізмів відтворення

стійкого стану природно-антропогенної системи 3.1 Підходи до визначення соціо-еколого-економічної ефективності

впровадження та використання інформаційно-комунікаційних

технологій

3.2 Методи оцінки еколого-економічної ефективності використання

ІТ

3.3 Інформаційний вектор соціально-економічного розвитку:

ретроспективний аналіз

3.4 Систематизація методичних підходів оцінки розміру

екологічного боргу

62

62

67

72

76

4 Прикладні аспекти застосування механізмів негативного і

позитивного зв’язку в управлінні станом природно-

антропогенної системи

80

4.1 Теоретико-методичні основи оцінки потенціалу ринку для

екологічних інновацій як засоби забезпечення стійкого розвитку

80

4.2 Забезпечення сталого розвитку промисловості на засадах

еколого-орієнтованої логістики

90

4.3. Теоретико-методологічної проблеми оптимізації структури

фінансового капіталу в контексті забезпечення діяльності

підприємств на засадах стійкого розвитку

95

4.4 Оцінка економічної ефективності проведення реінжинірингу

бізнес-процесів на підприємстві

101

5. Особливості комплексної дії механізмів відтворення стійкого

стану природно-антропогенної системи на рівні регіону

115

5.1 Оцінка еколого-економічної збалансованості регіонів України 115

5.2 Еколого-економічні показники оцінки якості питної води 121

9

5.3 Економічна оцінка ефективності адміністративних та ринкових

механізмів забезпечення сталого розвитку регіонів

129

5.4 Роль енергозбереження у паливно-енергетичному комплексі в

умовах сталого роз витку

136

5.5 Підприємницька орієнтація стратегії екологічного сталого

розвитку лісоресурсного комплексу на багатофункціональній основі

144

5.6 Регіональні особливості формування гудвілу підприємств 149

5.7 Обґрунтування зростання екоефективності макросистем на основі

показника екологоємності ВВП

154

Висновки 162

Перелік посилань 163

Додаток А 172

10

ВСТУП

Інформація є ключовим чинником, який змінює економіку, суспільство

й саму людину. Інформація починає відігравати провідну роль в економічній

системі, виконуючи ключові функції, а саме: сировини, основи виробничих

процесів, засібів праці, предметів праці, готової продукції, засоби

споживання, капіталу (джерела одержання прибутку), товару (об'єкта купівлі-

продажу), об'єкта власності та інше. Фахівці, що досліджують характер

інформаційного суспільства, відзначають, що однією з його особливостей

може стати значне збільшення питомої ваги обсягів послуг у загальному

обсязі вироблених товарів. По-перше, більшість послуг суспільстві чітко

носить виражений інформаційний характер (Інтернет, зв'язок, освіта, охорона

здоров'я, рекреація, культура, спорт, шоу-бізнес, туризм, ін.). По-друге,

навіть у більш матеріалізованих сферах послуг (наприклад, у ресторанному й

готельному бізнесі), інформація як раніше, так і зараз відіграє помітну роль.

Це обумовлене інформаційним характером контактів між тим, хто надає

послугу й клієнтом.

Особливістю інформаційного суспільства є високі темпи змін, що

відбуваються. Їх основна причина – інновації, які по своїй суті являють

собою нову інформаціюі впливають на соціаьно-економічний розвиток

суспільства. Майбутні зміни в інформаційному суспільстві обіцяють суттєво

вплинути на характер соціально-економічних зв'язків. У якості одного із

проявів цього очікується різке збільшення масштабів горизонтальних

мережних зв'язків, що приходять на зміну вертикально орієнтованим зв'язкам

ієрархічних структур. Завдяки мережним зв'язкам суб'єкти (наприклад,

виробники й споживачі) одержують можливість реалізувати контакти між

собою прямо, уникаючи посередництво проміжних структур, у тому числі,

вищих організацій. Заощаджується колосальний обсяг суспільної енергії,

коштів, часу. Так у природі формуються зв'язки між окремими біологічними

видами. Так сьогодні в Інтернеті спілкуються один з одним окремі

11

користувачі. Зокрема, подібним чином можна знайти за лічені часи, а іноді й

хвилини покупця продукції, постачальника необхідних ресурсів або партнера

по бізнесу.

Дослідження передумов відтворення стійкого стану триєдиної

системної сутності (природа – людина – економіка) набуває особливої

актуальності саме в контексті формування інформаційного суспільства. У

тріаді складових «БІО-ТРУДО-СОЦІО», яка відображає дану системну

сутність, на провідні позиції повинна вийти інформаційна сутність людини,

тобто людина «СОЦІО». Це значить, що саме особистісні якості людини

будуть визначати розвиток виробничого середовища й формування контурів

усього суспільства. Інформаційні потреби людини «соціо» покликані

трансформувати всю систему ціннісних орієнтирів, формуючи своєрідне

суспільне замовлення. Будь-які зміни в людині як суспільному факторі

неминуче пов’язані із трансформацією цілого комплексу суспільних

інститутів. Вони торкаються характеру й умов праці, соціальних й

економічних відносин, правових норм та інш.

Метою данного дослідження є визначення та формування системи

чинників та механізм відтворення стійкого стану триєдиної системної

сутності, який включає принципи та критерії застосування негативного і

позитивного зворотного зв’язку в забезпеченні ефективного функціонування

природно-антропогенної системи при переході до інформаційного

суспільства.

12

1 ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ У

ТРИЄДИНІЙ ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННІЙ СУТНОСТІ

1.1 Формування економіки знань, як передумови стійкого розвитку

інформаційного суспільства

В сучасному світі знання стають основою суспільного виробництва.

Контури певного суспільного устрою, яке побудовано на знаннях,

інформації, мережевій організації тощо – все виразніше проступають на

горизонті суспільно-економічного розвитку. В літературі вистачає і термінів,

якими намагаються передати різні грані зазначеного суспільства:

постіндустріальне, інформаційне, знанневе, наступне, цифрове, підвищеної

уваги, високотехнологічне (хай-текове), мережеве тощо. В світі і в Україні

останнім часом відбулася низка подій, які свідчать, що в провідних країнах

світу зазначене суспільство проголошується реалією вже найближчого

майбутнього. Наприкінці 2005 року в Тунісі відбувся Всесвітній саміт із

інформаційного суспільства, де представниками країн узгоджувалися

відповідні національні та міжнародні питання. В 2007 році в нашій країні

було прийнято Закон України «Про Основні засади у розвитку

інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки».

Інформаційні чинники займають провідні позиції у всіх ключових

компонентах економічної системи. Інформація стає основою засобів

виробництва, визначаючи хід виробничих процесів. Інформаційними

системами контролюються основні компоненти життєдіяльності людини.

Інформація все більше займає місце предметів праці. В провідних країнах

частка витрат, пов'язаних із інформаційними чинниками, складає більше

половини загальних виробничих витрат. Інформаційна продукція все більше

набуває форми товару, що продається і купується.

Процес освоєння нового інформаційного простору, тим часом, не

обмежується сферою виробництва і споживання продукції. Це – складне

13

явище суспільного життя, що змінює весь комплекс суспільних зв'язків,

виробничих відносин, базових устроїв, принципів поведінки та стилю життя

людей. Перехід до інформаційних товарів і послуг примушує корінним

чином трансформуватися і соціально-економічні відносини, які були

основою побудови суспільства.

Властивості інформації взагалі змінюють всі усталені уявлення про

соціально-економічні інститути, які століттями трималися на матеріальності

засобів виробництва.

Інформаційні засоби порівняно з матеріальними товарами мають

безпрецедентні властивості. Будь-якою комп'ютерною програмою,

конструкторською ідеєю або технологічним "ноу-хау" одночасно можуть

скористатися всі жителі Землі. Вірно і інше: поява кожної з тиражованих

програм не означає зникнення "десь чогось" (у сенсі матеріально-

енергетичної субстанції). Програми виникають наче б то з нічого – легким

натисненням кнопки. Також і інше: скільки не продавай програмну або відео-

продукцію – її у продавця не убуває. При цьому покупець, ледь отримуючи

інформаційний товар, відразу ж дістає технічну можливість самому

тиражувати його, а значить, і продавати. На відміну від матеріальних товарів

інформаційні продукти не споживаються, а використовуються – адже їх не

можна "спожити" (у розумінні, використати без залишку). Скільки їх не

використовуй – менше не стає. Вони не зникають і фізично не зношуються

(на відміну від їх матеріальних носіїв).

Ці принципово нові властивості засобів виробництва і товарів не можуть

не руйнувати характер традиційних економічних відносин, основою яких

століттями залишалася матеріальність компонентів господарської системи і

витікаючи з цього фізичні і економічні закономірності і принципи. Закладені

в основу інформаційної економіки компоненти виробничої системи мають

абсолютно іншу природу реалізації. Це вимагає корінного перегляду

ключових принципів організації суспільного життя.

14

До недавнього часу людство оперувало наявними в природі

речовинами і видами енергії. Реалізовуючи свою наукову і виробничу

творчість, людина конструювала головним чином конфігурації існуючих

біологічних видів і хімічних речовин, а також комбінації їх властивостей. Це

дозволяло людині поступово підвищувати ефективність своїх технологічних

систем. Слід зазначити ще одну надзвичайно важливу обставину. Існувала (і

поки, на щастя, існує) певна система захисту зовнішнього для людини

середовища – як живого, так і іншого (за висловом В.И. Вернадського –

косного) світу. Будь-які дії людини поки що можуть виявитися фатальними

лише для окремих біологічних видів (включаючи саму людину), але не для

природи в цілому.

Але вже сьогодні людина конструює і випускає на неконтрольовану

свободу генетичні химери, що саморозвиваються (ГМО). На горизонті все

виразніше проступають контури нанотехнологій, які обіцяють перетворити

на реальність збирання (складання) матерії на рівні молекул і атомів. Але

там, де існує можливість збирання чого-небудь, незримо виникає грізна

примара розбирання. Більш того, будь-яке збирання з самого початку

неминуче припускає розбирання. В даному випадку – розбирання субстанції

на окремі молекули і атоми. Те, що природа свято зберігає «за сімома

печатками», а саме: синергетичний код формування її мікросвіту – скоро

може опинитися в руках людини.

Найбільша небезпека криється в тому, що людина навряд чи буде в

змозі контролювати повною мірою запущені процеси. Наслідком цього буде

наявність у них власних еволюційних траєкторій. Достовірно передбачити, а

значить, хоч якось проконтролювати їх навряд чи вдасться. Якщо до цього

додати, що вже кілька років у ряді лабораторій світу наполегливо ведуться

роботи із створення штучного механізму передачі генетичної інформації (в

т.ч., і на неорганічній основі), загальна картина прийдешніх тривог людства

стає зрозумілішою.

15

І хоча до масового використання нанотехнологій ще не дійшло, людина

вже занурилася в зону створення субстанцій, невідомих природою:

синтезуються принципово нові речовини, витягуються з глибин матерій

небачені види енергії і процесів, на генетичному рівні конструюються види

тварин і рослин, яких практично не існувало в природі.

Для оперування матерією на даному інформаційному рівні необхідне

знання певних правил-принципів, які умовно можуть бути названі

«інструкцією зі збирання». Заразом вони можуть певною мірою відігравати

роль правил техніки безпеки для роботи на інформаційних глибинах. При

цьому суб’єктом збирання буде сама людина, а його об’єктом – єдина

системна сутність «природа – суспільство – людина». Зупинимося лише на

деяких із зазначених принципів, які представляються найбільш актуальними.

1.2 Принцип триєдності природних начал

Всі процеси функціонування і розвитку систем, що існують в природі і

суспільстві, здійснюються на основі триєдності сутнісних начал:

матеріально-енергетичної потенції, інформаційної реальності і

синергетичного феномену. Взаємодіючи, дані начала формують єдиний

механізм відтворення функціональних особливостей певної природної

сутності (клітини, організму, екосистеми, економічного суб'єкту).

Енергетичні потенціали системи, що створюються всією її матеріальною

(тобто речовинно-енергетичною) природою, обумовлюють здатність системи

виконувати роботу.

Закріплені пам'яттю системи її інформаційні характеристики

забезпечують впорядкованість реалізації потенціалу. Завдяки цьому зазначені

зміни відбуваються виключно за певними інформаційними програмами.

Синергетичні властивості обумовлюють взаємодію окремих частин системи

16

між собою, внаслідок чого вони починають діяти узгоджено, об'єднуючись в

єдине ціле. Відтворюючись постійно в часі та просторі зазначені начала і

утворюють те, що являє собою дана природна сутність (атом, молекула,

клітина, організм, природна чи соціальна система).

І творити, і руйнувати можна, впливаючи на кожну із згаданих груп

чинників і на весь відтворювальний механізм в цілому. Зокрема, порушити

механізм функціонування екосистеми можна трьома шляхами: 1) руйнуючи її

матеріальні компоненти (наприклад, біологічні види); 2) порушуючи

інформаційний код функціонування системи (наприклад, привносячи

невластиві системі біологічні види або вносячи до метаболічних циклів

чужорідну інформацію через неспецифічні інгредієнти; 3) блокуючи зв'язки

між окремими видами. Всі три екодеструктивні чинники можуть діяти і

одночасно.

Ймовірно, можна сформулювати певний закон максимальної

ефективності дії триєдиних природних начал. Максимальної ефективності

система досягає тоді, коли кожна із згаданих груп чинників триєдиного

механізму формування системи відповідає цілям і завданням її

функціонування.

Технологічним системам, створюваним людиною, на жаль, поки далеко

до такої досконалості. Однією з причин цього, яка виразно виявилася у

«надрах» індустріального суспільства, є недосконалість інформаційної та

синергетичної основ технічних і організаційних систем. Накопичений

людством колосальний енергетичний потенціал виявляється практично

надлишковим, непродуктивно розсіюючись через надзвичайно низький ККД

технічних систем і жахливо високі втрати на «стиках» (у трансакціях) – між

ланками економічної системи. Логіка еволюції людства в його просуванні до

інформаційного суспільства виявляє тенденцію вдосконалення саме

зазначених «вузьких місць».

Підвищення інформаційного рівня формування технологічних систем

веде до радикального вдосконалення інформаційного коду забезпечення

17

життєво важливих процесів в суспільстві, наслідком чого є революційне

підвищення ефективності виробничих і побутових систем. Підвищення

інформаційного рівня управління соціальною організацією суспільства

(зокрема, перехід до мережевих принципів формування суспільних зв'язків) є

кроком до радикального вдосконалення синергетичної основи. Це, крім

усього іншого, створює передумови до формування відтворювальних

механізмів самоорганізації і самовдосконалення суспільних відносин.

Пізнання глибинних основ триєдиного механізму взаємодії природних

сутнісних начал є ключем до якісного підвищення ефективності систем, з

якими доводиться мати справу людині. Незнання цієї науки веде до тяжких

наслідків, що порушують функціональну активність і цілісність систем.

Принцип забезпечення самовідтворювання систем. Природні системи

відзначаються надзвичайно важливою властивістю – здатністю

самовідтворювати в часі свої характеристики. Це є необхідною передумовою

самовдосконалення системи. При створенні інженерних систем геніальні

конструктори закладають можливості їх подальшого вдосконалення, нехай

навіть віртуального (наприклад, через внесення змін в наступні зразки

техніки). Ідеальні ж конструкції повинні містити внутрішньо вбудовані

механізми, що забезпечують процеси самовідтворювання (репродукції) і

самовдосконалення системи. Не маючи такого механізму, навіть ідеальне

творіння приречене на відносно швидке саморуйнування (фізичне або

моральне). І навпаки, недосконала на початку система може досягти

відносної досконалості, відтворюючи процеси свого вдосконалення.

Кінцевий результат поєднується з початковим станом саме через механізми

самоорганізації і самовідтворювання системи або є насідком відсутності

таких механізмів.

Слід принципово розрізняти процеси самовідтворювання і

самоорганізації системи. Перший передбачає безперервне відтворення

сутнісних начал (матеріально-енергетичного, інформаційного,

синергетичного), що формують дану систему. Другий – відтворення

18

узгодженої поведінки окремих частин (підсистем) усередині даної цілісної

сутності, в результаті якої вона власне і набуває своїх відмітних системних

властивостей.

При переході до інформаційного суспільства з його зростаючими

темпами соціально-економічного розвитку актуалізується принцип: соціальне

і технічне проектування повинно висувати завдання забезпечення

створюваних систем механізмами самовідтворювання і самовдосконалення.

Можливо, вирішення зазначеної проблеми пов’язане із збільшенням

інформаційної ємності змісту, який творцеві вдається вкласти в кінцеві

матеріальні форми своїх творінь. Інформаційний зміст геніального твору

безкінечний. Саме він є головним ресурсом відтворювального потенціалу.

Вочевидь, для людей майбутнього, змушених жити в умові жорстких

матеріальних обмежень, одним з надзавдань, яке належатиме вирішувати,

буде значне підвищення інформаційної ємності змісту створюваних ними

систем. Але це може відбуватися, якщо збільшуватиметься інформаційна

ємність самої людини.

1.3 Принципи організації і розвитку

Принцип забезпечення самоорганізації систем. Всі природні сутності,

з яких складається всесвіт (елементарні частинки, атоми, молекули, клітини,

організми, суспільні структури), є системами, що само організуються. Для

цього вони повинні мати дві ключові властивості: відкритість і

стаціонарність. Відкритість означає, що вони здатні здійснювати

метаболізм, тобто обмінюватися енергією, речовиною і інформацією із

зовнішнім середовищем. Стаціонарність означає, що вони в змозі

підтримувати гомеостаз, тобто функціонувати у відносно вузькому інтервалі

значень своїх параметрів.

19

Мало сконструювати систему, здатну виконувати певні робочі функції.

Необхідно оснастити її механізмом, який би забезпечував відтворення

процесів матеріально-енергетичного забезпечення і налагодження на

оптимальний режим функціонування, зокрема, здатність адаптації до змін

зовнішнього середовища.

Результатом хронічного порушення стаціонарного режиму будь-якої

системи є різке підвищення витрат на її функціонування. Наслідком, як

правило, є деградація системи і її руйнування. Як людина не здатна тривалий

час жити при значному відхиленні параметрів свого організму (наприклад,

температури і кров'яного тиску) від оптимальних значень, так і економічні

системи починають «хворіти» і «вмирають» при блокуванні механізму

самоналагодження в умовах погіршення стану зовнішнього середовища.

Тим часом, проблема самоорганізації систем лежить не тільки в площині

цілеспрямування режиму їх функціонування на стаціонарний стан. Не

меншою проблемою є те, як створити передумови, за яких системи могли б

підтримувати авторежим самоорганізації, зокрема, забезпечення необхідного

стану стаціонарності. Існують три ключові фундаментальні умови реалізації

синергетичних механізмів. Саме вони обумовлюють узгоджену поведінку

окремих частин (підсистем) системи і їх взаємодію між собою. Без цих умов

згадані підсистеми не зможуть об'єднуватися в систему, тобто цілісну

сутність, яка більше суми її окремих частин.

Перша умова передбачає наявність у підсистем достатнього ступеня

свободи (в т.ч. необхідних для його реалізації матеріально-енергетичних

ресурсів), щоб підсистема могла реагувати на зміни зовнішнього і

внутрішнього середовища, тобто адаптуватися до них і самоналагоджуватися

на оптимальні режими функціонування. Другою умовою є дотримання

підсистемами певних правил, стандартів, умов, що регламентують і

забезпечують згадану узгодженість поведінки підсистем. Для цього повинні

існувати, зокрема: мова-код, якою спілкуються між собою підсистеми,

узгоджуючи свої дії; засоби зв'язку тощо. Нарешті, третя умова передбачає

20

наявність мотивів взаємовигідності для підсистем об'єднуватися в систему.

Тобто, спільне функціонування для підсистем повинно бути ефективнішим за

роздільне.

Сказане дозволяє сформулювати такий принцип: при проектуванні

інженерних і соціальних систем мають забезпечуватися технічними і

організаційними передумови для самоорганізації систем, що обумовлює їх

функціонування в найбільш ефективних для даного класу систем

стаціонарних режимах.

Принцип системності життєвого циклу. Суворі еколого-економічні

уроки кінця ХХ століття змусили людину уважно поглянути на таку

реальність, як життєвий цикл виробів. Він припускає ряд стадій, що

включають: видобуток вихідних ресурсів, їх переробку, виробництво засобів

виробництва, виробництво безпосередньо самого виробу, його експлуатацію

(використання), утилізацію (рециркуляцію або захоронення) відходів, що

виникають на всіх згаданих стадіях. Навіть застосування найекологічніших

технологічних процесів на будь-якій із зазначених стадій не є гарантією

розв’язання екологічної проблеми. Це зводитиме нанівець окремі досягнуті

екологічні успіхи.

В майбутньому інформаційному суспільстві неминуче встане завдання

переходу від проектування виробів до проектування їх життєвих циклів у

всій складності і різноманітності їхніх системних зв'язків, включаючи фази

завершення «життя» виробів і технологій. Одне з складних завдань, яке

чекає свого вирішення, – досягнення замкненості цих циклів. У ідеалі

природними повинні бути процеси як народження нового виробу (з

поновлюваних природних ресурсів), так і його закономірної смерті («із землі

прийшов – і в землю пішов»).

Принцип урахування коеволюції систем. Кожна з систем, що

самоорганізуються, не просто упорядковує свій поточний стан. Взаємодіючи

з іншими системами, вона розвивається, формуючи свою власну еволюційну

траєкторію, в тому числі через репродукції в низці наступних поколінь.

21

Створюючи під потреби сьогоднішнього дня нову системну сутність, людина

рідко замислюється над тим, куди і з якою швидкістю в майбутньому можуть

вести траєкторії її розвитку. Те, що осипає «золотим дощем» сьогодні, завтра

може перетворитися на суцільне пекло.

Майбутні екологічні наслідки можуть виявитися значно страшнішими і

руйнівнішими. Будь-яка створена людиною сутність, що саморозвивається,

«миролюбна» і надзвичайно корисна людині у момент створення, через

кілька поколінь своєї репродукції може перетворитися на агресивну,

руйнівну істоту. За однією з версій, саме подібні приклади ми маємо сьогодні

у випадках із вірусами імунодефіциту, а також пташиним та свинячим

грипом. Якщо це так, то, дещо спрощуючи, можна констатувати, що

еволюційні траєкторії згаданих біологічних видів розійшлися з еволюційною

траєкторією самої людини. Таким чином, можна говорити про вже наступний

крок трансформації проектувальної парадигми. Людина, перейшовши до

згаданого проектування життєвих циклів виробів, рано чи пізно повинна буде

піти далі і перейти до проектування еволюційних траєкторій систем з

урахуванням їх взаємної коеволюції.

Сказане дає підстави декларувати такий принцип. В процесах технічного

і соціального проектування необхідно враховувати темпи і траєкторії

еволюції створюваних систем, що саморозвиваються, а також можливі

наслідки їх коеволюції з іншими системами. При цьому повинні бути

передбачені механізми зовнішнього і внутрішнього блокування створюваної

сутності, якщо внаслідок її існування виникатиме ризик нанесення шкоди

людині, природі або іншим життєво важливим для людини чи біосфери

системам.

Принцип інструменталізації триєдиного еволюційного механізму.

Розвиток будь-якої системи здійснюється суто відповідно до відомого закону

Ч. Дарвіна, через взаємодію трьох груп факторів: мінливості, спадковості,

добору. Мінливість забезпечує виникнення випадкових, невизначених

флуктуацій, тобто відхилень від рівноважного стану системи. Спадковість

22

гарантує закономірність змін, що виникають. Вона визначається причинно-

наслідковими зв'язками процесів, що відбуваються. Завдяки цьому майбутнє

набуває властивості "залежати від минулого". Добір здійснює селекцію

найбільш ефективних станів, тобто змін, через які проходить система.

Критерієм добору є мінімізація виробництва ентропії системою. Це означає,

що відбираються ті її стани, в яких вона має максимальну інформативність,

тобто здатність до найбільш ефективної самоорганізації. Кінець кінцем, це

веде до мінімізації необоротного розсіювання (дисипації) енергії. Таким

чином, виживають (відбираються) тільки найбільш ефективні стани системи.

Сказане дозволяє сформулювати принцип: за допомогою зміни

передумов прояву чинників триєдиного еволюційного механізму (мінливості,

спадковості, добору) можна регулювати темпи розвитку систем, в т.ч.

соціально-економічного розвитку, прискорюючи темпи розвитку (при

інтенсифікації прояву чинників і взаємодії їх між собою) або уповільнюючи їх

(при послабленні дії даного механізму).

Принцип оптимізації співвідношення стабільних і змінних

компонентів. Висловимо припущення, що, чим вищими є темпи розвитку

системи, тим більше в ній повинно зберігатися стабільних компонентів. Чим

вищу швидкість розвивають автомобілі, тим усталинішим повинен бути стан

самої дороги. Таким чином, є підстави сформулювати принцип: для стійкого

розвитку системи повинне дотримуватися оптимальне (для даного класу

систем) співвідношення її стабільних (консервованих) і змінних компонентів.

Принципи урахування феноменів «стискання» – «розширення» простору-

часу. У літературі, присвяченій інформаційному суспільству, звертається

увага на дивовижний феномен останніх десятиліть, який отримав умовну

назву «стискання часу». Загальною ознакою цього є те, що в одиницю часу в

соціально-економічному просторі планети почало відбуватися подій значно

більше, ніж 100, 50 і навіть 20 років тому. Причина цього явища –

прискорення темпів соціально-економічного розвитку і збільшення

швидкості протікання окремих процесів: здійснення наукових відкриттів,

23

впровадження їх у виробництво, виготовлення товарів, будівництва об'єктів,

реалізації продукції, переміщення людей і вантажів, зміни виробничих

технологій, заміни моделей споживчих товарів і послуг, зміни стилю життю.

Ціна часу постійно зростає. Можна впевнено сказати, що сьогодні за

одиницю часу людина встигає значно більше, ніж вчора: виробити,

побудувати, прийняти рішень, заробити коштів. Проте у цього явища є і

оборотна сторона медалі. Зростає ціна і упущених можливостей – ціна втрат і

помилок. З неменшою впевненістю можна констатувати і те, що сьогодні ми

не встигаємо значно більше, ніж вчора.

На тлі ефекту «стискання часу» ряд дослідників говорить про

«розширення простору» (Ефимчук, 2009). Ми живемо в світі умовних

категорій. Напевно, є певні підстави використовувати і такий образ. Адже,

якщо за одиницю часу якийсь простір вміщує все більше подій, можна

умовно говорити, що він наче б то «розтягується» – «розширюється».

Завдяки глобалізаційним процесам (інтернаціоналізації фінансової системи,

транспорту, Мас-медіа, соціально-культурного життя, ін.) об'єктивно і

суб'єктивно створюються передумови для розширення соціально-

економічного простору кожної людини, що живе на Землі, і кожного

економічного суб'єкту, що діє. Не останню роль в цьому відіграє

віртуалізація виробничого процесу. Зона дії віртуального підприємства може

поширюватися одночасно на багато країн, розташованих у всіх куточках

планети.

У нас є всі підстави говорити також і про «стискання» простору. Адже

обмежений природними умовами простір життєдіяльності людини все більше

наповнюється не тільки подіями, але і цілком матеріальними об'єктами, що

забезпечують виробничу діяльність і соціальне життя людини. Із зростанням

населення планети, збільшенням масштабів експансії людини в природу,

нарощуванням потужності технічних систем, накопиченням відходів

залишається все менше території, яку може використовувати людина. Її

вільний простір все більше стискається (причому, вже без будь-яких лапок).

24

Безумовно, одночасно мають місце обидва зазначених явища: і

«розширення», і «стискання» простору-часу, в якому протікає діяльність

людини. Для інформаційної діяльності людини, яка не має матеріальних

обмежень, простір-час «розширюється». Формування ж матеріальних

компонентів середовища, в якому існує людина, натрапляє на все жорсткіші

обмеження і протікає в умовах «стискання» простору-часу.

Принцип використання ефекту розширення простору-часу. Ефект

«розширення» простору-часу (обумовлений головним чином інтенсифікацією

інформаційної діяльності людини) дає підставу сформулювати такий

принцип: прийняття рішень з розвитку соціально-економічних систем

повинне базуватися на максимальній реалізації накопиченого інформаційного

потенціалу – як у просторі, так і в часі. Слідування даному принципу давало

б можливість максимально використовувати накопичені людством ресурси

соціальної пам'яті (включаючи досвід як колишніх поколінь, так і сучасників,

що живуть в інших куточках планети. Це є основою для суттєвого

підвищення ефективності соціально-економічних систем і зниження ризиків

виникнення несприятливих наслідків від прийняття помилкових рішень.

Адаптація до біфуркацій, або Принцип трансформера. Життя в умовах

«стискання» простору-часу диктує свої закони. Зокрема, «стискання» часу

обумовлює високу мобільність технічного середовища людини. Необхідність

постійної модернізації примушує частіше (причому, чим далі – то все

частіше) змінювати засоби виробництва.

На відміну від своїх попередників, що кочували, сучасні інноватори

позбавлені можливості мігрувати у просторі. Цього не дозволяє «стискання»

простору. Поряд із старіючими виробничими корпусами і житлово-

комунальними конструкціями вже не залишилося вільної території. Місце

зайняте іншими людьми і іншими об'єктами.

Людина майбутнього неминуче увійде в режим постійної

трансформації своєї технічної основи. Подібна мобільність схожа на життя

25

«на колесах» стародавніх кочівників. Тільки кочувати майбутній людині

доведеться, «не сходячи з місця» – не в просторі, а в часі.

Зазвичай при створенні виробів конструктори і технологи намагаються

досягти віртуальної (проектної) досконалості майбутнього реального

продукту. При цьому прагнуть отримати це за рахунок якомога менших

витрат у виробництві та експлуатації. В умовах прискорюваної зміни

технологій і моделей споживчих товарів рано чи пізно життя змусить

зайнятися проектуванням ще одного життєво важливого продукту – самого

процесу трансформації виробничого і соціального середовища людини.

Принцип технологізації трансформацій. Важливою властивістю

майбутніх трансформацій обіцяє стати їх біфуркаційний характер. На відміну

від адаптаційних змін (при яких система зберігає головні властивості своєї

структури, а також більшість своїх функцій і внутрішньосистемних зв'язків)

біфуркації спричиняють значні якісні зміни, при яких перебудовуються або

рвуться зв'язки між елементами системи, їх характер стає нелінійним, виникає

багатоваріантність продовження траєкторії розвитку системи, створюються

передумови безповоротності її стану. Система сприймає подібний свій стан

як кризу, колапс, катастрофу.

Свого часу вчені (Р. Том, Дж. Мазер, Б. Морен, Г.Н. Тюріна,

В.І. Арнольд) в різні часи і в різних країнах зробили внесок у створення цілої

теорії катастроф, в якій науково дослідили закономірності протікання

біфуркаційних змін (Особенности, 1968; Арнольд, 2004). Ймовірно, рано чи

пізно дана теорія повинна бути доведена до прикладних рішень в техніці,

будівництві, економіці, управлінні. Можливо, один з її напрямів побачить

світ під збірною назвою: «технологія здійснення біфуркаційних

трансформацій».

Адаптація є захисною функцією людини. Своєї могутності в природі

вона досягла багато в чому завдяки вдосконаленню власного уміння

адаптуватися. Сьогодні наступає вирішальний момент, який відповість на

питання, чи зможе людина зробити ще один крок у вдосконаленні цього

26

уміння. Їй належить поєднати разом два слова-антиподи, які сьогодні

позначають два принципово різні види еволюційних механізмів:

адаптаційний і біфуркаційний. А саме, людина має освоїти адаптацію до

біфуркацій.

В умовах частішаючих соціально-економічних біфуркацій, на наш

погляд, доцільно сформулювати принцип необхідності розробки і

вдосконалення технології здійснення типових процедур біфуркаційних

трансформацій в технічній сфері та економіці.

Принцип дематеріалізації трансформаційних процесів (принцип

трансформера). Концептуально одне з інженерних завдань із здійснення

якісних трансформацій давно вже вирішене на рівні дитячих іграшок. Можна

не сумніватися, що принцип трансформера скоро міцно увійде і в наше

повсякденне життя. Ймовірно, скоро ми побачимо галузі-трансформери,

підприємства-трансформери, будівлі-трансформери, дороги-трансформери і

тому подібне. Втім, багато що з цього ми вже можемо розгледіти в

модульних конструкціях виробничих потужностей.

У останні десятиліття усвідомленою реальністю стає необхідність

дематеріалізації процесів виробництва і споживання продукції. Врешті

решт, це означає зменшення матеріаломісткості (енергоємності) і

збиткоємності (у розумінні, екологічної шкідливості) одиниці продукції.

Дематеріалізація економіки значною мірою гальмується високою

матеріаломісткістю самих трансформаційних процесів. Трансформації в

економіці відбуваються все частіше і обходяться все дорожче. Людина

постійно змінює своє ставлення до виробничих технологій і споживчих

товарів, проте практично не змінюються технології самих трансформацій.

Вони залишаються таким самим капіталомістким і ресурсоємним заняттям,

яким були і раніше.

Перехід до інформаційного суспільства змушує декларувати

необхідність дематеріалізації трансформаційних процесів, зокрема, за

допомогою тотального застосування «принципу трансформера», що

27

дозволяє максимально змінювати інформаційний зміст при мінімальній

заміні матеріальної складової систем.

Матеріалістичний детермінізм сформувався в умовах адаптаційного

типу розвитку, який рідко переривався біфуркаціями (технічними і

соціальними якісними скачками). Життя людей протікало в умовах високої

вірогідності (а, отже – низької варіабельності) подій, що відбувалися.

Характерними особливостями такого світогляду є панування лінійного складу

мислення («чим більше/менше – тим краще») і пріоритету механізмів

негативного зворотного зв'язку як інструменту реагування людини на зміни

в природі і суспільстві. Цей тип зворотного зв'язку, як відомо, направлений

на збереження (консервацію) існуючого стану. В умовах відносної

стабільності властивостей матеріальної основи і повільного її морального

зносу постійно розширювалася матеріалізація побуту (будували «на віки»).

В умовах переходу до інформаційного суспільства і прискорення

біфуркаційних змін створюються передумови формування нового,

інформаційно-діалектичного світогляду, який може бути визначений як

система поглядів на світ, що обумовлює необхідність подолання

ентропійних процесів в природі і соціальному середовищі за рахунок

випереджаючої інформаційної творчості. Ймовірно, можна виділити ряд

особливостей такого напряму думки: нелінійне мислення (передбачає

здатність до гнучкої перебудови цілей і завдань під умови, що змінюються),

пріоритет механізмів позитивного зворотного зв'язку (має на увазі

орієнтацію на перманентну, динамічну комплексну трансформацію систем

життєзабезпечення людини); відтворювально орієнтовану виробничу

стратегію (передбачає зміну об'єкту конструювання/виробництва з окремих

товарів та послуг на відтворювальні цикли генерування/утилізації продуктів);

функціонально орієнтовану науково-проектну стратегію (має на увазі

орієнтацію не на продукт, а на функції), імовірно орієнтований менталітет

(передбачає перехід від детерміністичного: один наслідок із однієї причини

– до імовірнісного: багато альтернативних наслідків із однієї причини –

28

сприйняття явищ); дематеріалізаційну економічну парадигму (має на увазі

пріоритетну орієнтацію не на розширювальну матеріалізацію виробничих і

соціальних систем, а на підвищення їх інформаційного змісту).

Формування інформаційно-діалектичного світогляду є невід'ємною

передумовою цілеспрямованого управління соціально-економічними

процесами при становленні і розвитку суспільства знань.

29

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДУМОВ ЗАСТОСУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ

НЕГАТИВНОГО І ПОЗИТИВНОГО ЗВ’ЯЗКУ В УПРАВЛІННІ

СТАНОМ ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННОЇ СИСТЕМИ

2.1 Інформаційна природа механізмів зворотного зв'язку і умов

прогресивного розвитку систем

Аналіз взаємодії потоків енергії різної якості дозволив американським

ученим зробити ще один важливий висновок: енергія високої якості може

бути потужним організуючим началом енергії низької якості.

Цей висновок дозволив зазначеним авторам провести дослідження двох

видів зворотного зв'язку: негативного і позитивного, що схематично

показано на рис. 2.1.

У даному випадку розглядаються дві можливі ситуації:

1) взаємодія високоякісної енергії з енергією низької якості (це

позначено стрілкою зі знаком «мінус»);

2) взаємодія енергії більш низької якості з високоякісною енергією

(позначено на схемі стрілкою зі знаком «плюс»).

З приводу першої ситуації вчені роблять висновок, що енергія низької

якості, якщо з нею не вступає у взаємодію яка-небудь високоякісна енергія,

залишається непродуктивною чи малопродуктивною. Енергія сонячного

світла залишається людині недоступною доти, поки не буде сконцентрована

автотрофами в біомасу чи уловлена створеними розумом і працею людини

геліоустановками. Енергія високої якості, отже, є організуючим началом у

концентрації енергії низької якості.

Зокрема, якщо при видобутку вугілля для приведення в дію екскаватора

використовується електрика (тобто енергія більш високої якості), то для

цілей опалення буде отримано набагато більше енергії, ніж у тому випадку,

якщо опалення здійснювати безпосередньо за рахунок отриманої

електроенергії. Ще більший ефект вдається одержати за рахунок так званого

30

явища посилення.

У процесі посилення дуже незначний за величиною потік високоякісної

енергії, який називають "сигналом", у багато разів посилюється потужним за

величиною потоком енергії низької якості. При цьому потік високоякісної

енергії забезпечує контроль за всім процесом посилення, і в результаті може

досягатися посилення одного або обох потоків (Одум и др., 1978). Подібне

явище широко використовується в електроніці, зокрема, у системах типу

тригер. Тут сигнал, що пропускається через сітку, яка знаходиться між

катодом і анодом, що генерує енергію низької якості, може різко збільшити її

потік. До цього можна додати, що в хімії роль "сигналу" відіграють

каталізатори, які, самі не беручи участі в реакціях, можуть викликати їх

істотне прискорення. У біології подібні функції виконують ферменти.

Енергія

низької

якості

Енергетична

установка

Люди

Рисунок 2.1 – Механізми зворотного зв'язку, який регулює енергопотоки

Спробуємо розвинути ідеї вчених, ввівши поняття інформації. Як було

відзначено в попередніх главах, підвищення якості енергії, що

супроводжується збільшенням її потенційної можливості виконувати роботу

(зменшувати ентропію), означає підвищення інформативності енергії. У

наведеному прикладі ми знаходимо ще одне підтвердження цього. Більш

якісна (за термінологією Г. і Е. Одум) енергія здатна упорядковувати потоки

енергії «низької якості», тобто керувати нею. Зокрема, вплив малопотужного

31

потоку висококонцентрованої енергії, так званого "сигналу", є не чим іншим,

як інформаційним впливом на потоки енергії «низької якості».

Таким чином, крім теплового еквівалента, вимірюваного калоріями,

види енергії різняться своєю інформативністю, тобто здатністю виконувати

роботу.

Це означає, що різні види енергії розрізняються своєю здатністю

змінювати впорядкованість системи (тобто її рівень інформативності), а різні

види інформації – своєю здатністю змінювати (зокрема, посилювати)

потенціал енергетичних потоків.

Інформаційний вплив на потоки енергії дозволяє виконувати ще одну

важливу функцію. Це функція добору найбільш ефективних потоків чи

потоків, що мають які-небудь властивості, затребувані для конкретних умов

(обставин). У даному випадку сполучення «енергетичний потік» можна

розуміти і буквально (як потік енергетичної субстанції), і розширено, як

варіант управлінського рішення, що передбачає можливість використання

будь-яких видів ресурсів більш низького рівня упорядкованості, чи

інформаційного статусу (а відповідно до визначення Г. і Е. Одум, більш

низької якості) порівняно з коректувальним ресурсом, тобто ресурсом, який

дозволяє приймати рішення.

Однією із заслуг Г. і Е. Одумів є те, що їм удалося розвинути погляди на

різноманіття різних видів енергії.

Привертає увагу, що в табл. 2.1 є рядок, де наводиться співвідношення

грошей і енергії. Можна було б скласти для будь-якої країни чи будь-якого

підприємства таблицю вартісних еквівалентів, де аналогами видів енергії

були б напрямки вкладення коштів, а критерієм еквівалентності цих

напрямків була б величина економічного ефекту, одержуваного на одиницю

інвестованого капіталу.

32

Таблиця 2.1 – Енергетичні еквіваленти видів енергії

Вид енергії Витрати енергії

(кількість калорій для

одержання 1 калорії

УП)

Еквіваленти УП

(ОУП на одну

теплову калорію)

Тепло розсіюваних сонячних

променів

10000 0,0001

Сонячне світло 2000 0,0005

Біомаса рослин 20 0,05

Деревина 2 0,5

Кам'яне вугілля і нафта,

готові до вживання

1 1

Енергія падаючої води 0,33 3

Електроенергія 0,25 4

Грошові витрати (на 1970) 25000

калорій/долар

Наведені викладки американських учених дозволяють під зовсім іншим

кутом зору поглянути на ефективність використання різних видів ресурсів.

Цей закон, мабуть, можна було б сформулювати так: при виконанні

роботи інформація може замінити енергію з економією останньої.

Ступінь інформативності, чи інформаційний статус ресурсів (видів

енергії, грошових інвестицій чи інформаційних засобів), у першому

наближенні може бути визначений як рівень здатності впливати на процеси,

що відбуваються в природі й суспільстві. Іншими словами, ступінь

інформативності (інформаційний статус) економічних активів характеризує

здатність відповідних засобів (енергії, грошей, інформації) підвищувати

можливості системи виконувати роботу.

Дійсно, вкладення тієї самої суми коштів у різні сфери діяльності може

принести зовсім різні за значимістю результати, що найчастіше різняться на

кілька порядків. Скажімо, альтернативами можуть бути:

закупівля енергоносіїв для ліквідації їх дефіциту;

проведення енергозберігаючих заходів для зниження потреби в

енергоресурсах на величину їхнього дефіциту;

прийом на роботу фахівців високої кваліфікації (чи підготовка

33

власних), які були б здатні змінити структуру енергоспоживання системи

(наприклад, усунувши енергоємні сектори діяльності).

Спробуємо тепер з урахуванням цієї розбіжності в інформаційній

цінності різних видів енергії (і, можливо, різних коштів, що стоять за ними)

проаналізувати зміст механізмів зворотного зв'язку.

Механізм негативного зворотного зв'язку обумовлений впливом енергії

більш високої якості на енергопотоки низької якості. Високоякісна енергія –

не тільки більш інформативна, але й більш дорога, тому що потребує значно

вагоміших витрат праці для одержання. Це означає, що використання

високоякісної енергії для підвищення впорядкованості енергопотоків низької

якості (підтримання гомеостазу системи) виправдане тільки в тому випадку

(за тими напрямками і в тому обсязі), якщо сумарний результат від

підвищення ефективності в системі перевищує витрати на збільшення якості

використовуваного для цих цілей обсягу високоякісної енергії.

Зокрема, використання електроенергії при видобутку вугілля доцільне

тільки в тому випадку, якщо це дозволяє значно підвищити продуктивність

праці (наприклад, шляхом механізації видобувних робіт). Ще вища віддача

може бути, якщо дана електроенергія використовуватиметься в комп'ютерах,

що дозволяють максимально автоматизувати роботи і розраховувати

оптимальні варіанти прийнятих рішень. Однак безглуздо нести величезні

витрати на одержання електроенергії (будівництво електростанції,

транспортування палива, підтримання процесу генерації, транспортування

електроенергії) для того, щоб використовувати електроенергію для опалення

вугільних лав.

Якщо процес самоорганізації системи синергетика і енергоентропіка

характеризують як "процес посилення порядку в системі шляхом збільшення

безладу (виробництва ентропії) у зовнішньому середовищі", то описані

явища можна характеризувати як підтримання порядку в системі шляхом

руйнування порядку в її ж структурах більш високого інформаційного рівня

організації. Іншими словами, підтримання порядку подібними заходами може

34

відбуватися тільки за рахунок саморуйнування системи. Це наводить на

думку, що основна причина краху соціалістичної системи – не підступ

ворогів, а її енергоентропійне саморуйнування зсередини.

Зароблена і нарахована зарплата фактично є інформаційним ресурсом

майбутнього, тому що виступає основним чинником формування попиту

майбутніх виробничих циклів. Не кажучи вже про те, що невиплачена вчасно

зарплата обмежує можливості майбутніх поколінь одержувати нормальну

освіту, виховання, харчування і медичне обслуговування.

Таким чином, несвоєчасна виплата зарплати є, за термінологією

економістів, спробою компенсувати подовження існуючого періоду

оборотності обігових коштів за рахунок збільшення їх середнього залишку.

Виходить, що проблему підтримання гомеостазу (стійкої рівноваги)

нинішнього стану системи намагаються вирішувати шляхом руйнування

рівноваги майбутнього стану. Але ж воно за «законами» прогресивного

розвитку є більш інформативним стосовно сьогодення, отже майбутній стан

можна розглядати як наступний етап процесу саморозвитку системи,

збільшення рівня її впорядкованості та інформативності. Таким чином,

можна вже говорити про руйнування майбутнього стану соціально-

економічної системи.

Підводячи підсумок вищесказаному, можна констатувати, що

необхідною передумовою прогресивного розвитку системи є її здатність до

інформаційного контролю стану гомеостазу системи.

Інформаційним контролем гомеостазу можна вважати процес

підтримання стану стійкої рівноваги на основі ідеї чи провідного

інформаційного принципу, що дозволяють досягати мети з витратами

речовини й енергії, непорівнянно (на кілька порядків) меншими від рівня

метаболізму системи, тобто її матеріально-енергетичного обміну з

навколишнім середовищем.

Основна мета застосування керівного інформаційного принципу –

визначити таке сполучення в просторі і часі високоякісних і низькоякісних

35

енергетичних потоків (інформації, фінансових коштів, матеріально-

енергетичних ресурсів), яке б забезпечило мінімальні витрати системи на

підтримання стану стійкої рівноваги і здійснення механізмів негативного

зворотного зв'язку.

Щоб реалізувати механізм інформаційного контролю гомеостазу

системи, необхідно мати "спектральний збір", що дозволяє розрізняти

інформаційні "відтінки" (ступінь інформаційності) різних елементів

соціально-економічної системи: матеріально-енергетичних потоків,

фінансових коштів, видів інформаційної сутності. Ці "відтінки" зазначених

матеріально-інформаційних активів визначаються їхнім місцем у

виробничому процесі, сферою соціально-економічної діяльності, фактором

часу. Особливо важливо, щоб "спектральний збір" мали керівники всіх рівнів

і фахівці, що приймають рішення. Зокрема, спроба нашої країни «заробити»

на дорогих візах приводила і приводить до колосальних збитків, тому що

фактично унеможливлює експорт туристичних послуг. Тільки викорінювання

інформаційного "дальтонізму" залишає країні шанс на швидкий підйом

економіки і досягнення стійких темпів соціально-економічного розвитку.

Механізм позитивного зворотного зв'язку обумовлений впливом

енергетичних потоків низької якості на потоки високоякісної енергії. Мова

йде про можливість ініціювання за допомогою низькоякісних (дешевих)

потоків енергії процесів розвитку соціально-економічної системи, віднесених

у майбутнє. Нагадаємо, що сам механізм позитивного зворотного зв'язку

передбачає цілеспрямовану трансформацію існуючого рівня гомеостазу для

знаходження системою нового стійкого стану, заснованого на новому рівні

гомеостазу.

За допомогою імпульсів енергії «низької якості» у природі, технічних

системах чи суспільстві можуть бути запущені процеси, що належать до

класу лавиноподібних. Причому це може бути зроблено усвідомлено чи

ненавмисно. Достатньо, наприклад, не вгадати з яким-небудь податком чи

ціною на певний товар (зокрема, бензин), як по країні прокотиться хвиля

36

банкрутств дрібних і великих підприємців.

Методи цілеспрямованого вибуху та імпульсу лавиноподібних процесів

є дуже ефективним засобом управління процесами розвитку. Разом з тим це

дуже ризиковані методи, що потребують ретельного прогнозного

опрацювання можливих інформаційних каналів розвитку майбутніх процесів.

Крім зазначених екстремальних методів існує широкий спектр інших

форм здійснення механізму позитивного зворотного зв'язку, які є менш

руйнівними за своєю суттю, але мають значний потенціал підвищення

ефективності процесів розвитку. До речі, ці ж методи широко

використовуються і як захисні засоби. Адже збереження системи може

ґрунтуватися не тільки на підтриманні її працездатності (гомеостазу) за будь-

яку ціну, але й превентивному руйнуванні системи (а частіше найбільш

слабких її ланок), якщо навантаження на систему перевищують критичні

значення. Саме на цьому принципі заснована дія запобіжників і аварійних

відключень системи. Цей же метод використовують залізничники, коли,

простукуючи важкою кувалдою ланки ходової частини вагонів, зондують

можливі "тонкі" порушення структури металу.

Загальним же для всіх методів реалізації механізмів позитивного

зворотного зв'язку є прагнення максимального використання енергії

природних процесів, що відбуваються в природі і суспільстві.

Висловлені міркування наводять ще на одну думку. Стосовно

економічної системи вихідні ресурси можна розглядати як енергію більш

низької якості. Тоді як вироблена продукція є аналогом енергії більш високої

якості. У цьому підвищенні інформаційного статусу предметів праці можна

помітити багато аспектів. Досить порівняти властивості, які мають на виході

з конвеєра новенькі автомобілі, телевізори чи комп'ютери, з властивостями

тієї купи матеріалів, з яких ці вироби виготовлені. У даному випадку читач

оцінюватиме еволюцію інформаційного статусу предметів праці з погляду

споживача.

Економісти, які представляють інтереси підприємства-виготівника,

37

мають інший погляд. Для них збільшення інформаційного статусу

виробничих ресурсів відбито в тій додатковій вартості, що упредметнюється

у виробленій продукції. Зростання інформативності предметів праці для

підприємства-виготівника може бути виміряне одержуваним додатковим

прибутком.

У будь-якому випадку вихідні ресурси – це продукти більш низької

інформаційної якості, що дозволяють одержати продукти з більш високим

інформаційним статусом. З економічної точки зору, це, крім усього іншого,

можливість із більш дешевих і менш цінних ресурсів одержати більш дорогі і

більш цінні товари.

Зниження кількості менш цінних ресурсів «на вході» підприємства

означає зниження випуску більш цінних продуктів «на виході» підприємства.

У цьому зв'язку керівникам і фахівцям підприємства потрібно дуже обережно

ставитися до так званої економії сировини. Існує небезпека разом із водою

виплеснути й дитину. Іншими словами, при боротьбі за економію ресурсів

можуть бути зменшені продуктивні витрати виробничого призначення, що

визначають вихід готової продукції.

Аналізуючи особливості реалізації механізмів негативного і позитивного

зворотного зв'язку, можна зробити такий висновок: мистецтво стійкого

управління розвитком – це майстерність здійснення інформаційного

контролю гомеостазу системи і здатність створювати умови для майбутніх

трансформацій системи, направляючи матеріально-енергетичні потоки по

найбільш ефективних інформаційних каналах.

З позицій багатоспектрального бачення енергетичних потоків (як і інших

видів ресурсів) по-новому сприймається універсальний критерій добору. Два

вже згадувані формулювання критерію добору, а саме: мінімізація

розсіювання (дисипації) енергії та мінімізація ентропії тільки на перший

погляд здаються ідентичними. Насправді друге формулювання набагато

глибше і повніше. Адже, як ми вже переконалися, енергія від енергії може

дуже різнитися. Термін «ентропія» дозволяє охопити не тільки енергетичний,

38

але й інформаційний підтекст. Завдяки цій обставині поняття «мінімізація

ентропії» здатне відбити не тільки наслідок (мінімізацію розсіювання

енергії), але й причину (завдяки максимальному закріпленню інформації).

Мінімізація ентропії – це максимізація інформації та мінімізація

розсіювання енергії. Саме своєю ємністю це формулювання критерію є

надзвичайно вдалим. Крім уже згаданого причинно-наслідкового зв'язку воно

відбиває широке різноманіття характеристик системи: максимум

упорядкованості, максимум ефективності, мінімум відходів та ін. Оцінити цю

ємність і різноманіття запропонованого формулювання можна лише з

позицій багатоспектрального бачення енергоінформаційних потоків.

2.2. Науково-методичні основи формування та оцінки

синергетичних ефектів у еколого-економічних системах

З метою визначення напрямів підвищення ефективності функціонування

еколого-економічних систем із урахуванням синергетичних ефектів

необхідно визначити зміст понять «еколого-економічна система» та

«синергетичні зв’язки». Розуміння змісту «системи», її структури та

взаємозв’язків між складовими системи є важливим моментом для

формування стратегії соціо-еколого-економічного розвитку.

О. М. Князєва та С. П. Курдюмов поняття синергетичної системи та

явищ, що виникають у ході її розвитку не лінійності, пов’язують з

феноменом, який полягає у багатоваріантності шляхів еволюції, наявності

вибору із альтернативних шляхів та певних темпів еволюції, а також

незворотності еволюційних процесів (Дегтярьова І.Б., 2009). На думку цих

авторів, особливості феномену нелінійності пов’язуються з такими явищами:

– можливістю посилення флуктуацій; флуктуації – це випадкові

відхилення миттєвих значень параметрів системи чи середовища від їх

39

середніх значень (характеризують міру хаотичності процесів на мікрорівні

системи);

– виникненням порогу чутливості; нижче зазначеного порогу значення

параметрів зменшуються (частина інформації стирається), забувається, а

вище – багатократно зростають;

– виникненням квантового ефекту; з’являються дискретні шляхи

еволюції нелінійних систем (середовища); у даному нелінійному середовищі

можливий не будь-який шлях еволюції, а лише певний спектр цих шляхів;

– можливістю неочікуваних системних (емерджентних) змін напряму

проходження процесів.

Наразі характер взаємозв’язків між економічними суб’єктами та

компонентами природного середовища у межах ЕЕС значною мірою

відзначається ознаками саме лінійності. Це означає, що від природи береться

якомога більший обсяг вхідних ресурсів (чим більше взято, тим успішніше

вважається діяльність суб'єктів господарювання) з якомога меншими

витратами (у тому числі із витратами на відтворення порушеного довкілля).

Не враховуються ані суміжні екстернальні ефекти, ані віддалені у часі

наслідки. Відносини економічної системи та природної будуються на

головному принципі –принципі максимізації єдиномоментної віддачі

природних систем та їх ресурсів. Як наслідок, суспільство отримало і

продовжує отримувати велику кількість негативних екстернальних ефектів.

Сьогодні ми є свідками того, що такий лінійних характер відносин в ЕЕС

призвів до погіршення стану навколишнього природного середовища та

появи великої кількості соціо-еколого-економічних проблем. Наразі

спостерігаються кризові явища в усіх трьох зазначених сферах, для

розв’язання яких необхідний цілеспрямований підхід до управління станом

ЕЕС, на основі урахування всіх синергетичних ефектів, включаючи віддалені

у часі.

Для синергетичної системи, характерним є те, що процеси в цій системі

описуються за допомогою складних (переважно нелінійних) рівнянь, які

40

залежать від стану самої системи і властивостей середовища (Дегтярьова І.Б.,

2009). Однакова увага приділяється і стійким, і хаотичним станам системи,

інформаційні потоки підсилюють нелінійність, а хаос забезпечує створення

нового порядку.

Головною особливістю систем, що самоорганізуються, є те, що в умовах

дефіциту ресурсів, вони здатні переходити до оптимальної економії

споживання ресурсів. Саме такі процеси сьогодні починають проявлятися у

межах економічних та екологічних систем. Тому завдання науковців,

бізнесменів та управлінців полягає у розробленні та реалізації відповідних

форм поведінки економічних суб’єктів, які б сприяли формуванню сталого

соціально-економічного та екологічного розвитку.

Відповіді щодо напрямів формування оптимальних трансформаційних

процесів в еколого-економічних системах урахування синергетичних

зв’язків, які мають місце у межах цих систем. Синергетична економіка

акцентує увагу на взаємодії лінійного та нелінійного характеру процесів,

«…стійкості та нестійкості, …. сталості та структурних змінах» і

протиставляє їх властивостям лінійних структур, що функціонують в умовах

лінійних зв’язків, а отже, характеризуються процесами неперервності та

сталості. Вона аналізує властивості нелінійних динамічних економічних

систем, синергетичні ефекти як наслідок дії одного із факторів.

На сьогодні в еколого-економічній літературі не існує єдиного

визначення еколого-економічної системи. Взаємозв’язки економічних та

екологічних систем об’єднуються у понятті еколого-економічна система, яку

М. Ф. Реймерс, наприклад, розуміє як «…планувальну одиницю всередині

територіально промислового комплексу, яка характеризується оптимальною

організацією господарства із урахуванням соціальних та екологічних

обмежень» (Дегтярьова І.Б., 2009).

Як відзначається в літературі, наприклад, еколого-економічні відносини

можна вивчати залежно від рівня управління економікою. Зокрема, еколого-

економічні відносини виникають на рівнях:

41

а) домогосподарства;

б) суб’єктів господарювання;

в) територіально-виробничого комплексу;

г) національної економіки.

Ідея індустріальної екосистеми «…як системи, що розглядається не

ізольовано від оточуючих її систем, а у взаємодії із ними», ґрунтується на

засадах синергетичного підходу, який і передбачає узгодженість, кооперацію

та взаємовигідне співробітництво економічних та екологічних систем.

Так, на думку Грабинського І. М., еколого-економічна система (ЕЕС)

має функціональну техніко-економічну структуру, яка як фактори

виробництва використовує природні ресурси (корисні копалини, біологічні

ресурси, землю), ресурси навколишнього середовища, працю та капітал. У

процесі матеріального виробництва формуються кінцеві блага та відходи, які

піддаються або не піддаються переробці (рециркуляції).

Деякі автори до природно-господарських систем відносять «сукупності

природних об’єктів, що задіяні у суспільно-виробничому процесі та

соціальній сфері».

На думку Моїсеєва М. М. «еколого-економічна система визначається як

обмежена визначеною територією частина ноосфери, в якій природні,

соціальні та виробничі структури та процеси взаємозв’язані взаємодіючими

потоками речовини та інформації» (Дегтярьова І.Б., 2009).

ЕЕС складається із трьох типів учасників – керівних органів (центру),

економічних агентів (підприємств) та навколишнього середовища. Специфіка

ЕЕС, на думку зазначених авторів, полягає у такому:

– результати діяльності керованих суб’єктів багатоаспектні (існують, як

мінімум, дві складові результатів – «економічна» та «екологічна») та

перебувають під впливом безлічі неконтрольованих, невизначених та

випадкових факторів;

– інтереси різних керівних органів не тільки можуть не збігатися із

інтересами підприємств, але часто і протирічать одне одному;

42

– витрати на регулярне отримання достовірної та повної інформації

досить значні;

– ЕЕС можуть самостійно діяти заради власних інтересів, їх реакція має

інерційний характер і відбувається із затримкою;

– істотними та вирішальними є інституційні обмеження (нормативно-

правова база) діяльності підприємств та їх взаємодії із керівними органами.

На основі аналізу підходів до визначення поняття еколого-економічна

система нами було сформовано авторське визначення ЕЕС. На нашу думку,

еколого-економічна система – це сукупність взаємозв’язаних та

взаємозалежних компонентів природного середовища, а також

антропогенних факторів, що забезпечує функції відтворення природних

факторів та умов життєдіяльності людини, а також виробництва продукції та

утилізації відходів. Механізм функціонування ЕЕС наведений на рис. 2.2.

ЕЕС

Утилізація відходів

Виробництво продукції та

надання послуг

Відтворення умов

життєдіяльності людини

Відтворення природних

факторів

ФУНКЦІЇ ЕЕС

Природне

середовище

Антропогенні

фактори

ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ КОМПОНЕНТІВ ЕЕС

Адаптивність, взаємовигідність, взаємозалежність,

взаємодоповнюваність, когерентність, коеволюційність

1

2

3

4

5

6

Соціальна система

Рисунок 2.2 – Механізм функціонування еколого-економічної системи

На нашу думку, синергізм у ЕЕС може проявлятися у найбільш

43

вигіднішому (ефективнішому) поєднанні наявних у підприємства всіх видів

ресурсів для реалізації соціо-еколого-економічних цілей підприємства, серед

яких і відтворення природного середовища, і утилізація відходів. Побудова

відносин в ЕЕС на принципах синергізму може привести до зменшення

екодеструктивного навантаження на навколишнє природне середовище. Крім

того, з метою встановлення результатів діяльності суб’єктів господарювання

необхідно враховувати і зовнішні ефекти.

У рамках ЕЕС прояв економічного синергізму, наприклад, внаслідок

інтеграційних процесів може дати позитивний синергетичний ефект і істотне

підвищення ефективності функціонування екологічних та економічних

систем. Можливості щодо формування умов для прояву позитивних

синергетичних ефектів дає інформаційна економіка.

Доводимо думку, що розвиток та ефективне функціонування ЕЕС має

відбуватися на принципах синергізму. До основних з них доцільно віднести

принципи:

а) адаптивності – окремі елементи системи повинні мати можливості

(здатність і достатній ступінь свободи) реагувати на зміни зовнішнього

середовища, що може відбуватися за умови вчасної зміни характеру зв’язків

всередині систем;

б) когерентності – даний принцип передбачає існування умов (у т.ч.

комунікаційних засобів) для реалізації окремими елементами системи

когерентної (погодженої) поведінки та синхронізації процесів

функціонування окремих елементів у системі;

в) коеволюційності – основний зміст цього принципу – у тому, що має

відбуватися збіг у різних елементів системи трансформаційних циклів

розвитку, який виявляється в довгострокових періодах часу. Наприклад,

підприємство повинно пристосовуватися до змін, що відбуваються у

природному середовищі, і вчасно змінювати режими використання ресурсів,

переходити в режими ресурсної економії та ощадливого використання

енергії, пошуку ресурсів-замінників;

44

г) взаємодоповнюваності – урахування даного принципу означає, що

зв’язки між елементами системи повинні будуватися на відмінності

властивостей у різних елементів;

д) взаємозалежності – зміни стану одних елементів повинні викликати

зміни у стані інших елементів. Мова йде про невід’ємне співіснування

екологічної та економічної систем; зміни, що відбуваються в природній

системі, є сигналом для реагування з боку антропогенної системи.

е) взаємовигідності – спільне функціонування елементів системи має

поліпшувати їх стан більшою мірою, ніж їх окреме функціонування.

Наприклад, вигоди у процесі еколого-економічних відносин мають

отримувати і господарські, і природні системи: господарські – будуть

поліпшувати власні результати роботи на тлі покращання стану природних

систем. Необхідною умовою є також постійне підтримання гомеостазу для

обох систем.

У процесі діяльності ЕЕС явище синергетизму необхідно постійно

відтворювати. Активними зонами відтворювальних процесів є зв’язки між

окремими організмами у межах одного виду та між біологічними видами.

Блокування таких зв’язків обов’язково означає припинення процесів

відтворення популяції та екосистем. Для економічної системи блокування

позитивних економічних синергетичних зв’язків також приводить до втрати

системою можливих переваг та її економічної цінності.

Складовими ЕЕС є природне середовище та антропогенні фактори. Це

дві системи, які мають співіснувати таким чином, щоб режими ефективності

були підтримані зв’язками, що виникають у процесі взаємодії цих двох

систем. Розвиток та функціонування ЕЕС повинно відповідати принципам

стійкого розвитку. Ефективне функціонування може бути забезпечене лише

за умов процесів відтворення природних факторів.

Сучасні еколого-економічні системи є, на нашу думку, саме такими

нелінійними системами, досліджувати які необхідно з позицій системно-

синергетичного підходу.

45

Ввзаємозв’язки у сучасних ЕЕС мають формуватися на принципах

синергізму. Саме зв’язки, які є однією із основ формування загальних

результатів (синергетичних ефектів) функціонування ЕЕС, потребують

розвитку та удосконалення механізмів управління ними. Це має

забезпечувати конкурентні переваги окремо взятого підприємства, регіону,

всієї національної економіки.

Проведене нами дослідження переконує, що для визначення характеру

та особливостей синергетичних зв’язків суб’єктів господарювання та

екологічних систем доцільно визначити фактори, що забезпечують

формування синергетичних зв’язків як передумови появи синергетичних

ефектів, порівняти традиційні та синергетичні зв’язки, що виникають в

еколого-економічних системах, а також представити переваги від розвитку

синергетичних зв’язків для різних учасників соціо-еколого-економічних

відносин.

Між суб’єктами національної економіки існує чотири головних види

зв’язків, які Я. Корнаі називає «формами координації», а саме:

– бюрократичні зв’язки мають регламентований, вертикальний

характер, здійснюються між багатьма рівнями, ґрунтуються на підлеглості,

підпорядкуванні та санкціях за порушення, не завжди опосередковуються

грошима;

– ринкові зв’язки мають горизонтальний характер, здійснюються між

юридично рівноправними суб’єктами, одним із головних мотивів поведінки

яких – це прагнення до отримання прибутку, базуються на угоді між

суб’єктами та, як правило, опосередковуються за допомогою грошей;

– етичні зв’язки також мають горизонтальний характер та відбуваються

між рівноправними суб’єктами, але заснований або на очікуванні

взаємодопомоги, або односторонньому альтруїзмі, можуть бути як

опосередкованими, так і неопосередкованими грошима. Етичні зв’язки

можenm бути довговічнимb або закріпленимb традиціями, звичаями, а

принципи, що лежать в його основі, зведені до рангу моральних норм$

46

– агресивні зв’язки мають вертикальний характер, здійснюються за

допомогою сили примусу, яка не регламентується ні законом, ні мораллю

між тими, хто виявився сильніше, і тими, хто підпорядковується цій силі як

за допомогою, так і без допомоги грошей.

Розгляд різних видів зв’язків дає змогу сформувати форми прояву

синергетичних зв’язків підприємств (рис. 2.3).

Вертикальні Матеріальні Інформаційні

Синергетичні

зв’язки

Горизонтальні

Конгломератні Нематеріальні

Компліментарні

Енергетичні

Рисунок 2.3 – Форми прояву синергетичних зв’язків підприємств

Особливо важливо визначити характерні особливості синергетичних

зв’язків, які мають за умови узгодженого характеру взаємодії економічних та

екологічних систем забезпечити виникнення позитивних синергетичних

ефектів.

Діяльність суб’єктів господарювання в умовах трансформаційних та

інтеграційних економічних процесів потребує перегляду характеру та форм

зв’язків, що мають забезпечити ефективну систему взаємодії «соціум –

економіка – природне середовище». Характерні особливості синергетичних

зв’язків організацій нового типу, однією з яких є синергетична організація,

що має певні характеристики.

Сьогодні особливо важливо сформувати ефективну систему внутрішніх

та зовнішніх зв’язків, що виникають у процесі господарської діяльності, з

метою утримання конкурентних переваг на ринку, підтримання та розвитку

взаємовигідного співробітництва трьох визначальних систем – соціальної,

економічної та природної.

47

Синергетичні зв’язки уособлюють системне поєднання матеріальних,

енергетичних та інформаційних зв’язків. Це той тип взаємозв’язків, що

зумовлює систему налаштовуватися на більш продуктивний, ефективний

характер роботи та вчасно реагувати на зміни як у зовнішньому, так і

внутрішньому середовищі.

Синергетичний підхід дає змогу переоцінити існуючий характер

господарських зв’язків, а політика сприяння формуванню та використанню

синергетичних зв’язків дозволяє отримати синергетичний ефект.

Синергетичний ефект виникає у результаті посилення різного роду зв'язків,

що виникають у системі.

Кожна група зв’язків має бути спрямована на досягнення певної мети.

Цілями створення та розвитку синергетичних зв’язків можуть бути:

отримання синергетичного ефекту;

економія ресурсів;

підвищення ефективної діяльності наявних виробничих потужностей;

залучення до співпраці науково-дослідних і дослідно-

конструкторських установ, конструкторських бюро, університетів;

створення конкурентних інноваційних товарів (екологічного

спрямування у тому числі);

формування привабливого виробничого середовища для залучення

інвестиційних ресурсів.

Розвиток синергетичних зв’язків відбувається залежно від рівня

суб’єкта. Відтак серед факторів прояву позитивних синергетичних ефектів

можна виділити:

на рівні окремої екосистеми – зменшення антропогенного впливу,

покращення стану природного середовища, відтворення природного

потенціалу;

на рівні держави – зростання рівня заможності населення,

збільшуються надходження до бюджету, посилюється конкурентноздатність

національних виробництв;

48

на регіональному рівні – підвищення темпів розвитку підприємств

регіону, підвищення якості вироблених товарів та послуг екологічного

призначення, поява нових видів товарів (екологічних, інноваційних та ін.);

на рівні бізнес-структур – збільшення обсягів доходів, вартості акцій

компаній, збільшення виплат за дивідендами, підвищення ліквідності,

розвиток корпоративної соціальної відповідальності;

на рівні трудових колективів – зростання заробітної плати,

підвищення рівня професійних знань та навичок, покращання соціально-

економічних умов праці.

Забезпечення гнучких, нелінійних, змінних та емерджентних зв’язків

визначається високою складністю. Щоб утворити найбільш ефективні

комбінації, необхідно визначити, по-перше, які фактори створюють

перешкоди для налагодження синергетичних зв’язків і, по-друге, які фактори

сприяють формуванню зв’язків.

До факторів, що забезпечують формування синергетичних зв’язків як

передумови появи синергетичних ефектів, можна віднести:

формування системи управління, яка б визначала функції кожного

окремого ланцюга (інституціонального та функціонального рівня); їх спільна

когерентна діяльність у своїй сукупності може забезпечити досягнення

стратегічних завдань;

зміну управлінської та виробничої політики, що має на меті

забезпечення відповідних конкурентних переваг;

формування та проведення ефективної інноваційної політики та

підвищення інвестиційного потенціалу;

оптимізацію внутрішніх зв’язків підприємства;

узгодження соціально-економічної програми розвитку підприємства

із завданнями екологізації виробництва;

узгодження політики щодо розроблення інноваційних продуктів та

послуг, зокрема екотоварів.

На нашу думку, підвищити ефективність функціонування ЕЕС можна за

49

рахунок розвитку синергетичних, інтеграційних зв’язків між підприємствами

та природним середовищем. Синергетичні зв’язки мають певні

функціональні навантаження. Серед основних, зокрема, можна назвати такі

заходи:

погодження та об’єднання зусиль у вирішенні задач екологічно

орієнтованої діяльності;

вирішення протиріч між природним середовищем та соціально-

економічною системою;

покращання структури виробництва товарів та послуг екологічного

призначення, підвищення екологічної якості товарів, що виробляються;

перерозподіл вироблених екологічних товарів між підприємствами-

виробниками та споживачами;

активне залучення господарсько-технологічних потужностей;

кооперативного планування, виробництва та збуту продукції;

розподілу та перерозподілу засобів виробництва, праці та капіталу

між галузями національної економіки;

збалансування потреб суспільства (замовника) у вхідних ресурсах та

ресурсних можливостях природного середовища;

встановлення пропорцій між виробництвом та споживанням

екологічно орієнтованих товарів;

стимулювання прогресивного науково-технічного розвитку та

інноваційних змін у системі виробництва та реалізації товарів та послуг.

Для визначення основних критеріїв синергізму підприємств, що

зацікавлені у розбудові екологічно спрямованої господарської діяльності та

поліпшенні стану навколишнього природного середовища, необхідно

визначити рівні та критерії реалізації синергетичних зв’язків. Зокрема, можна

назвати кілька напрямів формування критеріїв еколого-економічної політики

і прояву відповідних синергетичних ефектів:

1. Формування визначеного стану економічного середовища.

2. Забезпечення сумісності чи відповідність вимог галузі (підприємства)

50

вимогам навколишнього природного середовища (НПС).

3. Інвестування у поліпшення стану навколишнього природного

середовища.

4. Диверсифікація виробництва.

5. Зниження витрат виробництва.

6. Підвищення рівня корпоративної культури.

7. Підвищення організаційно-кадрового потенціалу підприємства та

галузі в цілому.

8. Вихід на ринки нових товарів та послуг екологічного призначення.

9. Підвищення рівня конкурентоспроможності.

10. Забезпечення сталості зв’язків у системі «підприємство –

навколишнє природне середовище – соціум».

Зростання масштабів екологічного виробництва та покращання системи

синергетичних зв’язків у системі збільшує національне багатство і здійснює

позитивний вплив на соціально-економічний розвиток та розвиток

навколишнього природного середовища шляхом:

підвищення синергетичної ефективності економіки, яка досягається за

рахунок урахування екстернальних ефектів ЕЕС;

підвищення ступеня відтворення навколишнього природного

середовища;

зменшення кількості використання природних ресурсів;

зниження рівня забруднення і відходів;

посилення природоохоронних заходів;

переходу на інноваційні виробництва;

підвищення екологічних властивостей продукції, що випускається;

покращання системи екологічного управління виробництвом;

покращання умов праці та техніки безпеки на виробництві;

переходу до вироблення товарів екологічного призначення;

посилення інвестиційного потенціалу та інвестиційних умов у регіоні;

посилення конкурентних переваг регіональної економіки;

51

переорієнтації економіки регіону на екотовари та послуги;

використання інноваційних управлінських технологій у структурі

взаємовідносин «соціум – економіка – природне середовище».

Сучасні еколого-економічні відносини не відповідають принципам

побудови сталого розвитку. Синергетичні зв’язки мають забезпечувати

поступовий процес самоорганізації, саморозвитку, розвитку, що еволюціонує

та самовдосконалюється. Розвиток синергетичних зв’язків повинен

ґрунтуватися на принципах глобального еволюціонізму, самоорганізації,

системності та історичності.

Синергетичні зв’язки є також обов’язковою складовою синергетичних

ефектів, які можуть виникати в системі між її складовими та між системами.

Виникнення СЕ забезпечує розвиток синергетичних зв’язків.

З метою вибору ефективних господарських рішень щодо розвитку

підприємства, галузі, регіону чи національної економіки в цілому доцільним

є розроблення методичних підходів до розрахунку синергетичних ефектів в

ЕЕС, а також розрахунку знижувальних та підвищувальних коригувальних

коефіцієнтів, що відображають причинно-наслідкові зв’язки процесів в ЕЕС.

Важливою складовою синергетичних ефектів є екстернальні ефекти,

визначення яких базується на оцінці функцій, що забезпечують природні

фактори або певні види економічної діяльності, які забезпечують

виникнення позитивних екстернальних ефектів.

Проблеми врахування екстернальних ефектів, що утворюються у

результаті діяльності підприємств різних галузей, неодноразово розглядалися

у науковій літературі. Але ці дослідження, по-перше, здебільшого пов’язані з

вивченням ефектів негативного спрямування, а, по-друге, концентруються

головним чином на проблемах визначення тих сторін, які мають

відшкодовувати заподіяні збитки.

Наш підхід базується на врахуванні екстернальних ефектів для цілей

обґрунтування господарських рішень і спрямований на визначення реальних

результатів діяльності підприємств та галузей національної економіки.

52

Зокрема, пропонується застосувати коригувальні коефіцієнти, що показують,

в якій мірі реальний результат діяльності економічних суб’єктів з

урахуванням екстернальних ефектів відрізняється від оцінки інтернальних

результатів (доходу, ВВП галузі, країни) даного підприємства (сектору

господарювання).

Синергетичний ефект в ЕЕС є більшим, ніж проста сума економічних

ефектів, до яких слід відносити:

– ефект від скорочення захворюваності населення внаслідок запобігання

або зменшення забруднення навколишнього середовища;

– ефект від підвищення продуктивності праці працівників в умовах

поліпшеного стану середовища;

– ефект від запобігання (скорочення) втрат сировини, палива, матеріалів

у твердих відходах, неочищених стічних водах, газах, що відходять, тощо;

– ефект від більш продуктивного використання устаткування і

підвищення якості продукції, продуктивності сільськогосподарських угідь і

т. п.

Синергетичний ефект у еколого-економічній системі (синергетичний

ефект суб’єкта господарювання, виду діяльності) із урахуванням

інтернальних результатів його діяльності (зокрема, доходів, ВВП, «чистої

продукції») та його екстернальних ефектів, що виникають внаслідок

діяльності даного суб’єкта господарювання і сприймаються іншими

суб’єктами, буде визначатися як результат взаємодії його інтернальних та

екстернальних ефектів, що може бути виражено формулою:

екiн VVR, (2.1)

де R – синергетичний ефект, грош. од.;

Vін – інтернальні результати діяльності суб’єкта господарювання, грош.

од.;

Vек – екстернальні ефекти, що виникають внаслідок діяльності даного

53

суб’єкту (виду діяльності) в інших суб’єктах господарювання, грош. од.

При цьому має бути забезпечена порівняльність критеріальної бази

оцінок зазначених складових за фактором часу та місцем дії.

Наразі екстернальні ефекти від діяльності економічних суб’єктів

практично не враховуються. Для підвищення ступеня обґрунтованості

господарських рішень нами пропонується коригувати результати діяльності

економічних суб’єктів з урахуванням величини зазначених екстернальних

ефектів. Це завдання може бути формалізовано за допомогою застосування

відповідного коригувального коефіцієнта (k). Тоді синергетичний ефект

діяльності економічного суб’єкта – це те саме, що і R у формулі (2.1.) може

бути визначений так:

kVR ін , (2.2)

де R – синергетичний ефект господарювання економічного суб’єкта із

урахуванням екстернальних ефектів;

Vін – інтернальний результат економічного суб’єкта (виду діяльності),

грош. од.

k – коефіцієнт коригування інтернального результату для розрахунку

синергетичного ефекту суб’єкта господарювання із урахуванням

екстернальних ефектів; показує співвідношення синергетичного та

інтернального результатів (R/Vін). Даний коригувальний коефіцієнт може

бути підвищувальним (якщо внаслідок діяльності суб’єкта виникає

позитивний екстернальний ефект) або знижувальним (якщо внаслідок

діяльності суб’єкта виникає негативний екстернальний ефект).

При поєднанні формул (2.1) і (2.2) (прирівнюванні їхніх правих частин)

маємо:

екінін VVkV. (2.3)

54

Відповідно із даної формули можемо знайти коригувальний коефіцієнт

k:

ін

ек

ін

екін

V

V

V

VVk 1

. (2.4)

Як бачимо, для розрахунку коригувального коефіцієнта (k) необхідно

знайти співвідношення (γ) екстернального та інтернального ефектів:

ін

ек

V

V

. (2.5)

На основі досліджень (Дегтярьова І.Б., 2009) нами було запропоновано

узагальнену схему врахування позитивних та негативних екстернальних

ефектів, яка наведена на рис. 2.4. Як бачимо із даного рисунка, зазначені

ефекти можуть проявлятися у соціальній, економічній та екологічній сферах.

З метою урахування такого роду ефектів необхідно розробити такий

механізм перерозподілу результатів діяльності, щоб ці результати були

зараховані, наприклад, на користь того суб’єкта, що продукує позитивні

екстернальні ефекти. Це дасть змогу значно збільшити зазначені види

ефектів.

Екстернальні ефекти реалізуються на різних рівнях еколого-

економічних систем.

До позитивних екстернальних ефектів, на нашу думку, можна віднести

такі зовнішні (екстернальні) ефекти, які сприяють покращенню загальної

екологічної та економічної ситуації внаслідок прийняття управлінських

рішень щодо переходу на екологічно безпечні процеси виробництва та

впровадження інноваційних процесів виробництва: енергозберігаючих

технологій, введення в експлуатацію очисних споруд, дотримання

екологічних стандартів у процесах виготовлення продукції тощо.

55

Позитивні

Відтворення

природних ресурсів,

покращання

клімату

Підвищення

продуктивності

праці

Підвищення якості

життя населення

Збільшення

валового

внутрішнього

продукту

Підвищення

конкурентоспро-

можності

підприємств

Негативні Позитиві Негативні

СИНЕРГЕТИЧНІ ЕФЕКТИ В ЕЕС

Економія

сукупних

витрат

Інтернальні ефекти Екстернальні ефекти

Скорочення

валового

внутрішнього

продукту


сукупних

витрат

Зниження

конкурентоспро

можності


Збиток від різних

видів забруднення

природного

середовища

Збитки від

порушення

ландшафтів

Збитки від

погіршення

здоров’я

населення

Зниження

природоохоронн

их витрат


природоохоронних

витрат

Збитки

комунальному

господарству

Зростання

суспільного доходу

Рисунок 2.4 – Складові синергетичних ефектів у еколого-економічних

системах

Пропонуємо визначати синергетичний ефект у еколого-економічній

системі як результат взаємодії інтернальних та екстернальних ефектів.

Екстернальні ефекти, як було зазначено вище, можуть бути як

позитивними, так і негативними. Позитивні ефекти, зокрема, виникають від

покращання умов господарювання, які можуть отримувати суміжні сфери

господарювання завдяки діяльності даного підприємства чи галузі.

Наприклад, насадження лісосмуг може привести до підвищення врожайності

сільгоспкультур у суміжних сільськогосподарських підприємствах. Схожий

ефект дає бджільництво, яке сприяє отриманню додаткового продукту

завдяки підвищенню врожайності через опилення овочевих та плодово-

ягідних культур.

Негативний ефект виникає через погіршення умов господарювання, які

виникають у суміжних господарських системах внаслідок діяльності даного

суб’єкта господарювання. Це може статися наприклад, при порушенні

56

навколишнього середовища і погіршенні природних умов господарювання.

У загальному вигляді екстернальний ефект можна виразити формулою

мк

ек

лок

екек VVV, (2.6)

де лок

екV – екстернальні ефекти, що реалізуються на локальному рівні,

грош. од.;

мк

екV– екстернальні ефекти, що реалізуються на макроекономічному

рівні, грош. од.

Відповідно до формули (2.6) розрахунковий коефіцієнт γ можна

диференціювати на дві частини, а саме: коефіцієнт урахування локальних

екстернальних ефектів – γлок і коефіцієнт урахування ектернальних ефектів на

макроекономічному рівні – γмк:

ін

мк

ек

ін

лок

ек

ін

мк

ек

лок

ек

V

V

V

V

V

VV

, (2.7)

або мклок

Наведену розрахункову схему можна проілюструвати такими

прикладами. Якщо суб’єкт (підприємство чи вид діяльності) спричиняє

збиток іншим секторам економіки у розмірі 20% від економічного результату

своєї діяльності (зокрема обсягу виробництва, ВВП) (γ = 0,2), матимемо

величину знижувального коефіцієнта: k = 1 – 0,2 = 0,8. Якщо внаслідок

діяльності суб’єкта (підприємства чи виду діяльності, наприклад,

бджільництва) у суміжних сільськогосподарських підприємствах

підвищується врожайність культур, і це дає екстернальний ефект, що

приблизно в 15 разів більший за економічний результат самої галузі

бджільництва (Vек ≈ Vін: γ = 15), матимемо підвищувальний коригувальний

57

коефіцієнт у межах: k = 1+15 = 16.

Якщо з кожного виду господарювання (економічного суб’єкта) ми

знатимемо коефіцієнт для коригування результатів його діяльності з

урахуванням екстернальних ефектів, загальний синергетичний ефект від

економічної діяльності господарських суб’єктів у регіоні (країні)

визначатиметься таким чином:

iін

n

і

с kVRi

1 , (2.8)

де Rс – синергетичний ефект від економічної діяльності суб’єктів

господарювання у регіоні (країні), грош. од.;

іiнV– інтернальний ефект i-го економічного суб’єкта (виду діяльності),

грош. од.;

ki – коефіцієнт коригування результату діяльності i-го суб’єкта (виду

діяльності) із урахуванням його екстернальних ефектів;

n – кількість економічних суб’єктів у регіоні (країні).

Як бачимо, для реалізації схеми розрахунку необхідно знати коефіцієнт

коригування результатів діяльності економічних суб’єктів (видів діяльності)

із урахуванням екстернальних ефектів. У свою чергу, для його визначення

необхідно визначити співвідношення відповідних екстернальних та

інтернальних ефектів.

Отже, врахування екстернальних ефектів при розрахунку синергетичних

результатів суб’єктів господарювання, що є складовими еколого-

економічних систем, дає можливість значно повніше враховувати результати

діяльності економічних суб’єктів за рахунок урахування екстернальних

ефектів. Це відображає реальний результат функціонування еколого-

економічних систем, дає змогу розробляти механізми розподілу коштів на

користь тих напрямів діяльності, які забезпечують позитивні синергетичні

58

ефекти, а їх врахування дасть змогу підвищити ступінь обґрунтованості

господарських рішень.

2.3 Забезпечення тріади «доступність-спроможність-вигідність» в

умовах інформаційної економіки

Сьогодні в Україні основною стратегічною метою є не тільки створення

мікро- і макростратегій стійкого розвитку еколого-економічних систем при

переході до інформаційного суспільства, а і активізація механізмів їх

реалізації. Серед факторів, які формують основу забезпечення стійкого

розвитку еколого-економічних систем при переході до інформаційного

суспільства та забезпечують підвищення добробуту націй в умовах

інформаційного суспільства (ІС), можна назвати такі найважливіші ресурси

як знання, інновації та інформаційно-комунікаційні технології. Саме знання,

інновації, екологічні в тому числі та інформаційно-комунікаційні технології

мають визначати конкурентоспроможність та стійкий характер соціо-

еколого-економічних систем. З цією метою доцільно диференціювати

застосування наявних інструментів управління та визначити рівні

застосування інструментарію. Це дало б змогу ефективно керувати

діяльністю суб’єктів еколого-економічної системи. Так, наприклад, на

макроекономічному рівні основними напрямами державної підтримки

суб’єктів господарювання, які формують та реалізують стратегії стійкого

розвитку, можуть бути пільгові системи оподаткування, пільгове

кредитування, створення спеціальних фондів розвитку галузей та

підприємств-створювачів позитивних екстернальних ефектів. Пільгові

системи оподаткування дадуть змогу знизити податкове навантаження на

підприємства, що забезпечують створення позитивних ектернальних ефектів.

На локальному (регіональному) рівні економічні інструменти, які будуть

59

застосовуватися, реалізуються у таких формах: нормативно-правовій,

фінансово-кредитній та консультаційно-інформаційній. Узагальнена схема

напрямів державної підтримки суб’єктів господарювання, які формують та

впроваджують стратегії стійкого розвитку зображена на рис. 2.5. Сьогодні

розвиток саме таких напрямів підтримки є особливо актуальним, оскільки

необхідно приймати рішення щодо формування системи перерозподілу

коштів і зарахування їх як прибутків підприємств. Для цього необхідний

інтегрований підхід, який би дав змогу комплексно підійти до змін у

законодавчій базі та розроблення системи організаційно-економічних

інструментів управління еколого-економічними системами.

Державна підтримка на макроекономічному рівні

Пільгові системи оподаткування

1. Звільнення від

податку на

додану вартість 2. Зменшення сум

податку на

прибуток

Фонди розвитку 1. Надання

фінансової

допомоги на

покриття витрат формування

2. Компенсації

витрат

виробництва

Пільгове кредитування

1. Надання

безвідсоткових

кредитів 2. Реструктуризація

сплати кредитної заборгованості

Державна підтримка на локальному рівні

Нормативно-правові

умови

Фінансово-

кредитні умови

Консультаціно-

інформаційні умови

Рисунок 2.5 – Напрями державної підтримки суб’єктів господарювання,

які формують та реалізують стратегії стійкого розвитку

Як бачимо із наведеної схеми, одним із напрямів діяльності місцевих

органів влади є створення відповідних нормативно-правових умов. Це

означає, що органи місцевого самоврядування, ради народних депутатів

мають визначити пріоритети щодо прийняття рішень із стягнення коштів з

виробників, що не зацікавлені у екологізації виробництв, на користь тих

напрямів економічної діяльності, які реалізують стратегії стійкого розвитку.

Це можуть бути також заходи, що спрямовані на звільнення від платежів тих

60

підприємств, які сприяють покращанню загальної екологічної ситуації.

Фінансово-кредитні умови передбачають такий порядок формування та

розподілу коштів, підготовки та виконання обласних бюджетів, який би

забезпечував відповідні стимули для підприємств, що практикують

відтворення природних ресурсів, енергозбереження, очищення викидів у

навколишнє середовище і т.ін. Фінансові умови мають сприяти створенню

систем відображення у фінансових звітах підприємств результатів

екстернальних ефектів, що дасть змогу кожному підприємству визначати

обсяги коштів, що будуть спрямовані на покращання заходів із ресурсо- та

енергозбереження, очищення викидів у навколишнє середовище і т.ін.

До консультаційно-інформаційних умов можна віднести формування

своєчасної системи інформування населення та забезпечення необхідною

інформацією суб’єктів господарювання щодо еколого-економічного стану

регіону та інформування про можливості виникнення негативних наслідків

від екодеструктивної діяльності. Інформація, яку мають отримувати суб’єкти

господарських відносин, щодо змін у нормативно-правовій базі, появи

новітніх інноваційних способів виробництва, шляхів впровадження у

виробництво товарів екологічного призначення, способів застосування

інформаційно-комунікаційних технологій у практиці еколого-орієнтованої

діяльності набуває особливого значення в умовах інформаційної економіки.

При цьому має реалізовуватися тріада «доступність – спроможність –

вигідність».

Доступність має гарантуватися за сприяння місцевих органів влади

щодо створення дієвої інфраструктури, поширення доступу до інформаційно-

комунікаційних технологій (ІКТ), що, у свою чергу, забезпечить створення

умов для зростання продуктивних сил у галузі ІКТ. Розвиток галузі

інноваційних інформаційних продуктів та послуг є одним із напрямів щодо

підвищення еколого-економічних результатів діяльності за рахунок

формування екстернальних ефектів цієї галузі.

61

Під компонентою «спроможність» розуміємо створення умов для

розвитку базових навичок для використання можливостей інформаційного

суспільства. Наявності одного доступу до різного роду еколого-економічної

інформації недостатньо. Основним чинником у цій ситуації стає здатність,

уміння вигідно використовувати доступні ІКТ та інформацію. Це потребує

розвитку, постійного удосконалення вже існуючих і нарощування темпів

виробництва знань.

Вигідність використання еколого-інформаційних продуктів – це

результат перших двох факторів. Необхідно підкреслити, що зазначена тріада

має відтворюватися постійно. Зокрема, вигідність використання еколого-

економічної, правової та інших видів інформації повинна зумовлювати

необхідність розширення інструментальної бази ІКТ і відповідно

підвищувати доступність суб’єктів господарювання до засобів ІКТ.

Доступність має відтворювати нові потреби у підвищенні уміння їх

використання і обумовлювати зростання вигідності розвитку. Таким чином,

цикл зазначеної тріади відтворюється на новому рівні.

62

3 ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДУМОВ КОМПЛЕКСНОЇ ДІЇ МЕХАНІЗМІВ

ВІДТВОРЕННЯ СТІЙКОГО СТАНУ ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННОЇ

СИСТЕМИ

3.1 Підходи до визначення соціо-еколого-економічної ефективності

впровадження та використання інформаційно-комунікаційних

технологій

Як показує практичний досвід, маючи величезний потенціал для

зростання економіки, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) є не

тільки силою, що підтримує сталий розвиток, але володіє як позитивними,

так і негативними ефектами. При цьому особливо важливо, що позитивні й

негативні ефекти проявляються не тільки в галузі економіки, але також у

сфері охорони навколишнього середовища. У зв’язку з цим, питання соціо-

еколого-економічної ефективності використання ІКТ, зокрема в Україні, є

досить актуальним.

Інтегральний соціо-еколого-економічний ефект від впровадження та

використання ІКТ пропонується визначати як різницю суми економічного,

соціально-економічного та еколого-економічного результатів і витрат на

впровадження та використання ІКТ:

Т

t

TtІКТt

еконеколtІКТ

еконсоцtІКТ

еконtІКТІКТ rВРРРЕ

0,,, )1()( (3.1)

де ІКТЕ – інтегральний соціо-еколого-економічний ефект від

впровадження та використання ІКТ, грош. од.; еконtІКТР , – економічний

результат від впровадження та використання ІКТ у t -му році, грош. од.;

еконсоцtІКТР , – соціально-економічний результат від впровадження та

використання ІКТ у t -му році, грош. од.; еконеколtІКТР , – еколого-економічний

результат від впровадження та використання ІКТ у t -му році, грош. од.;

63

ІКТtB – витрати на впровадження та використання ІКТ у t -му році, грош. од.;

r – ставка дисконтування; T – період виникнення соціо-еколого-

економічного ефекту від впровадження та використання ІКТ, років.

При розрахунку ефекту враховуються прямі та непрямі економічні,

соціальні та екологічні результати впровадження та використання ІКТ

шляхом їх вартісної оцінки (рис. 3.1).

Економічний результат

поданий у вартісній формі результат впровадження та використання ІКТ, що виражається у зміні ВВП країни, викликаній розширенням сектору ІКТ та зміною доходів суб'єктів господарювання під час використання ІКТ у господарській діяльності

+ + -

Інтегральний соціо-еколого-економічний ефект від впровадження та використання ІКТ

Соціально-економічний результат

частина соціального результату, що виникає під час впровадження та використання ІКТ певною кількістю людей, виражається у зміні впливу на здоров'я або умови життєдіяльності людини, враховує прямі та непрямі соціальні наслідки використання ІКТ та може бути переведена в економічні показники

Еколого-економічний результат

частина екологічного результату, що виникає під час впровадження та використання ІКТ певною кількістю людей, виражається у зміні шкідливого впливу на довкілля, враховує прямі та непрямі екологічні наслідки використання ІКТ та може бути переведена в економічні показники

Витрати

витрати на впровадження та використання ІКТ, що містять капітальні (на розроблення, виробництво, впровадження ІКТ тощо) та поточні витрати (підтримка, експлуатація тощо)

Рисунок 3.1 – Схема розрахунку інтегрального соціо-еколого-економічного

ефекту від впровадження та використання ІКТ

При 0ІКТЕ витрати перевищують суму економічного, соціально-

економічного та еколого-економічного результатів, що свідчить про

отримання негативного соціо-еколого-економічного ефекту (збитку) від

впровадження і використання ІКТ. При 0ІКТЕ результати перевищують

витрати тобто впровадження та використання ІКТ надає позитивний соціо-

еколого-економічний ефект. При 0ІКТЕ результат компенсує витрати на

впровадження та використання ІКТ, але позитивний соціо-еколого-

економічний ефект не отримується.

З метою проведення порівняльного аналізу під час вибору напрямів

впровадження ІКТ нами запропоновано визначати коефіцієнт соціо-еколого-

64

економічної ефективності впровадження та використання ІКТ, що показує,

яку частину витрат складає соціо-еколого-економічний ефект від їх

впровадження та використання. Коефіцієнт може бути розрахований за

формулою:

Т

t

TtІКТt

ІКТІКТ

rB

EК

0

)1(

, (3.2)

При 0ІКТК (має місце негативний соціо-еколого-економічний ефект –

збиток) та 0ІКТК (результат дорівнює витратам – нульовий ефект)

впровадження та використання ІКТ є неефективним, оскільки не надає

позитивного соціо-еколого-економічного ефекту. При 0ІКТК соціо-

еколого-економічний ефект перевищує витрати, тому використання ІКТ

можна вважати ефективним в соціо-еколого-економічному сенсі. Найбільше

серед невід’ємних значення даного коефіцієнту є критерієм для вибору

напряму впровадження ІКТ.

Кожна зі складових інтегрального соціо-еколого-економічного ефекту

розраховується на основі розробленої системи економічних, соціально-

економічних та еколого-економічних показників оцінки результатів впливу

ІКТ на соціо-еколого-економічний розвиток країни. Зокрема, еколого-

економічний результат запропоновано розраховувати за формулою:

ІКТtзавд

ІКТtвідв

еконеколtІКТ ЗЗР ,,, , (3.3)

де ІКТtвідвЗ , – економічні збитки від забруднення довкілля у t -му році, що

можуть бути відвернені під час використання ІКТ, грош. од. (формули (8)-

(10) у табл. 3.1); ІКТtзавдЗ , – економічні збитки від забруднення довкілля у t -му

65

році, пов’язані з наявністю ІКТ: виробництвом, експлуатацією та утилізацією

устаткування ІКТ, грош. од. (формули (4)-(7) у табл. 3.2).

У табл. 3.2 наведені результати розрахунків еколого-економічного

результату, інтегрального соціо-еколого-економічного ефекту та коефіцієнта

соціо-еколого-економічної ефективності використання ІКТ в Україні. У

зв'язку з тим, що на даний момент використання ІКТ в Україні перебуває на

початковому етапі, нами розраховані прогнозовані значення з урахуванням

зростання кількості користувачів ІКТ в Україні. З табл. 3.2 видно, що при

врахованих темпах зростання кількості користувачів ІКТ в Україні можна

одержати позитивний еколого-економічний результат у 2016 р. У цьому

випадку відвернені збитки під час використання ІКТ перевищують завдані.

Таблиця 3.1 – Основні складові економічних збитків від забруднення

довкілля, пов’язані з впровадженням та використанням ІКТ

№ Складова Формула для розрахунку 1 2 3

Завдані економічні збитки від забруднення довкілля, пов’язаного з ІКТ 1 Економічний збиток від

забруднення довкілля під час виробництва ІКТ-устаткування та супутніх ресурсів, засобів

виробництва Увир

n

iiресiресвир yNУ

1,, , (4)

де Nрес,і зміна обсягу використаного ресурсу і-го

виду під час виробництва устаткування ІКТ, т; урес,і питомий економічний збиток від видобутку, оброблення, використання у виробництві ресурсу і-го виду, грош. од./т; n – кількість видів використаних ресурсів, од.

2 Економічний збиток від електромагнітного забруднення довкілля (погіршення здоров’я

населення) Уз

інсоцВВПлікз УУУУУ , (5)

де Улік додаткові витрати бюджету на лікування

працівників, грош. од.; УВВП витрати, пов’язані з недоотриманням частини ВВП внаслідок зниження продуктивності праці та втрати працездатності через погіршення стану здоров’я працівників, грош. од.;

Усоц додаткові витрати, пов’язані із соціальними виплатами внаслідок втрати працездатності

працівниками, грош. од.; Уін інші збитки та упущена вигода у зв’язку з погіршенням стану здоров’я працівників, грош. од.; (визначається за методикою, розробленою у СумДУ Е.В. Гончаренком)

3 Економічний збиток від забруднення довкілля під час виробництва електроенергії, яка

еліпит

m

ііел уЕNУ ,

1

, (6)

де Ni зміна кількості устаткування ІКТ і-го виду;

Епит,і середньорічне споживання електроенергії

66

споживається устаткуванням

ІКТ Уел

одиницею устаткування

ІКТ і-го виду, МВт год; m – кількість видів

устаткування ІКТ, од.; уел питомий економічний збиток від забруднення довкілля під час виробництва

1 МВт год електроенергії, грош. од./МВт год (визначається за методичними підходами, розробленими вченими СумДУ, зокрема, О.Ф. Балацьким, Л.Г. Мельником, М.К. Шапочкою та ін.)

4 Економічний збиток від забруднення довкілля внаслідок утворення відходів електронного

устаткування Увідх

l

іiiiiiвідх mykykykykУ

144332211 )( , (7)

де k1і, k2і, k3і, k4і частка речовин відповідно І, ІІ, ІІІ та IV класів небезпеки, що містяться в одиниці і-го виду

устаткування; у1, у2, у3, у4 питомий економічний збиток від забруднення довкілля відходами відповідно І, ІІ, ІІІ та IV класів небезпеки, грош. од./т (визначається за методичними підходами, розробленими вченими СумДУ, зокрема, О.Ф. Балацьким, Л.Г. Мельником, М.К. Шапочкою та

ін.); mi зміна обсягу відходів і-го виду устаткування, т; l – кількість видів устаткування ІКТ, од.

Відвернені економічні збитки від забруднення довкілля під час використання ІКТ 5 Відвернений економічний

збиток від забруднення довкілля внаслідок економії природних ресурсів (заміна продукту послугою тощо)

Урес

p

iіресірес уЕУ

1, , (8)

де Еі обсяг зекономленого природного ресурсу і-го

виду, т; урес,і питомий економічний збиток від видобутку, обробки, транспортування, використання у виробництві, утилізації відходів і-го виду ресурсу, грош. од./т; p – кількість видів зекономленого ресурсу, од.

6 Економічний збиток від забруднення довкілля викидами шкідливих речовин від транспорту (телеробота, відео- та аудіо-конференції, електронна

комерція) Увир

k

i

h

jijвикijiтр уВPУ

1 1, , (9)

де Рі зміна обсягу вантажних та пасажирських

перевезень за і-м видом транспорту, км; Вij обсяг j-го виду викидів і-го виду транспорту на один км, т;

увик,ij питомий економічний збиток від j-го виду викидів і-го виду транспорту, грош. од./т (визначається за методичними підходами, розробленими вченими Сумського державного університету, зокрема, О.Ф. Балацьким, Л.Г. Мельником, М.К. Шапочкою та ін.); k, h – відповідно кількість видів транспорту і викидів, од.

7 Економічний збиток від забруднення довкілля внаслідок надзвичайних ситуацій (моніторинг та контроль з використанням

ІКТ) Уав

s

iiавiавiсерав KNуУ

1,,, , (10)

де усер,і середній економічний збиток від аварії і-го

типу, грош. од./аварію; Nав,і кількість відвернених надзвичайних ситуацій та аварій завдяки застосуванню

ІКТ; s – кількість типів аварій, од.; Кав,і коефіцієнт складності аварії і-го типу, що враховує розміри забрудненої площі, концентрацію та клас небезпеки шкідливих речовин, що потрапили до навколишнього середовища внаслідок аварії тощо

67

Таблиця 3.2 – Соціо-еколого-економічний ефект та ефективність

впровадження та використання ІКТ в Україні

Показник 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017

Еколого-

економічний

результат, млн.

дол. США

-744,1 -718,1 -678,7 -619,2 -529,3 -393,8 -190,0 116,6 577,5

Інтегральний

соціо-еколого-

економічний

ефект, млн. дол.

США

6523 7147 8442 9843 11569 13597 15989 18826 22212

Коефіцієнт

соціо-еколого-

економічної

ефективності

1,12 1,12 1,15 1,17 1,19 1,22 1,25 1,28 1,31

Результати даного дослідження свідчать про те, що ІКТ дійсно можуть

бути рушійною силою у досягненні екологічно сталого розвитку. Важливу

роль у цьому процесі відіграє ефективне їх використання, оскільки лише в

даному випадку можна отримати позитивний еколого-економічний

результат.

Запропоновані показники соціо-еколого-економічної ефективності

використання ІКТ можуть застосовуватися при формуванні та обґрунтуванні

напрямів розвитку сектору ІКТ, розробленні заходів екологічної політики,

складанні регіональних та загальнодержавних програм захисту довкілля.

3.2 Методи оцінки еколого-економічної ефективності використання ІТ

У наш час інформатизація усе більш визначає розвиток суспільства і

економіки держави. З кожним роком розвиток національної сфери

інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) набуває широкого

поширення, упроваджуючи при цьому нові інформаційні технології.

Діяльність по впровадженню ІТ за сутністю є інвестиційною діяльністю

але має ряд істотних відмінностей. Головною із них є та, що ІТ –

68

''посередники": вони не прямо, а опосередковано, через бізнес-технологію,

впливають на кінцеві фінансово-економічні результати діяльності

підприємства. Самі по собі ІТ не покращують ситуації фірми на ринку, не

підвищують рентабельність, не скорочують матеріалоємність продукції, а

озброюють управлінський персонал новими технологіями, ефективність від

використання яких залежить від наявності взаємозв'язку між ІТ

можливостями і бізнес-можливостями конкретної організації.

В науковій літературі до основних принципів оцінки ефективності

довготермінових ІТ- проектів відносять:

- принцип урахування фактору часу при оцінці параметру ІТ проекту;

- розгляд і аналіз ІТ проекту протягом усього життєвого циклу і внесення

відповідних коректив (Сорокіна, 2007);

- узгодження умов порівняння різних варіантів ІТ проектів;

- оцінка можливих змін зовнішнього середовища (швидка поява нових

більш якісних ІТ продуктів);

- урахування найбільш істотних наслідків інноваційного проекту (Череп,

2006).

Через складнощі оцінки економічного збитку будь-якого проекту і

необхідності використання різних методів визначення збитку для різних

інвестиційних ІТ-проектів потрібна класифікація проектів, в основі якої

лежить не кількісна характеристика дії на довкілля, а якісні, принципові

відмінності підходів до оцінки економічного збитку від екологічних

порушень.

Враховуючи це, необхідно розрізняти інвестиційні проекти, які завдають

економічного збитку, і проекти, направлені на запобігання збитку. Іншими

словами, проекти діляться на виробничі і природоохоронні. Перші в

загальному випадку негативно впливають на середовище, другі – позитивно.

Треба також звернути увагу на часовий аспект дії проекту на

середовище. Вона може бути постійною (перманентною) або може носити

випадковий характер – аварійні ситуації на виробничих об'єктах, стихійні

69

лиха і тому подібне, сукупність яких прийнято називати небезпечними

процесами природно-техногенного походження.

Об'єднуючи дві запропоновані класифікаційні ознаки, отримуємо схему

систематизації інвестиційних проектів, яка надалі дозволить нам

упорядкувати методи оцінки економічного збитку від екологічних порушень

при визначенні ефективності ІТ-проектів (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 – Класифікація інвестиційних проектів з точки зору

економічного збитку від екологічних порушень (Рюмина, 2009)

Існує декілька підходів до оцінки ефективності ІТ-проектів. Серед

основних значень можна виділити наступні:

- критерієм оцінки ефективності може бути рівень наближення фактичних

результатів діяльності до показників ідеалізованого плану;

- як категорія, що відображає відповідність проекту цілям і інтересам

учасників;

- співвідношення ефекту з об'ємом ресурсів, що були задіяні для його

досягнення;

Інв

ести

цій

ні

пр

оек

ти

Виробничі

проекти

Проекти

природоохо-

ронного

призначення

Проекти, які постійно

негативно впливають на

навколишнє середовище

Проекти, які характеризуються

можливістю виникнення

аварійних ситуацій з

негативними екологічними

наслідками

Проекти, які направлені на

відвернення постійного впливу

на навколишнє середовище

Проекти проведення захисних

заходів, які знижують наслідки

шкідливих природно-

техногенних процесів

70

- як ступінь оптимальності використання наявних ресурсів.

Головним принципом оцінки ефективності є порівняння обсягів доходів

та витрат, що їх забезпечили. Під час обґрунтування економічної

ефективності інвестиційних проектів та їх доцільності застосовується

комплекс показників, що висвітлюють різні аспекти вказаного вище

принципу і дають змогу оцінити доцільність інвестицій більш системно.

При оцінці проектів з точки зору їх здійсненності та інвестиційної

привабливості найчастіше використовують декілька основних методів, які

можна поєднати у три групи:

1. статистичні методи, тобто методи , які базуються на бухгалтерському

обліку і виникли з традиційного бухгалтерського підходу до фінансової

оцінки проектів:

- метод визначення середньої ставки доходу АRR;

- метод розрахунку періоду окупності інвестицій РР;

- метод визначення рентабельності інвестицій ROI;

- метод вивчення розрахункової норми прибуткуARROR;

- метод вивчення коефіцієнту співвідношення доходів і витрат;

2. динамічні методи, тобто методи, які базуються на принципах

економічної теорії і застосуванні концепції дисконтування:

- метод визначення чистої теперішньої вартості NPV;

- метод розрахунку дисконтованого терміну окупності DPP;

- метод розрахунку внутрішньої норми прибуткуIRR;

- метод вивчення індексу прибутковості РІ;

- метод визначення співвідношення доходів і витрат з використанням

концепції дисконтування.

3. Ризик – методи, тобто методи, які базуються на врахуванні ризику

інвестування:

- фактор еквівалента певності СЕF;

- метод визначення безпечної ставки RFR;

- аналіз чутливості реагування SA;

71

- моделювання;

- моделі оцінки капітальних активів (МОКА) - САМР.

Однією з головних переваг застосування методів оцінки доцільності

інвестицій є простота розрахунку, проте недолік – неврахування зміни

вартості грошей у часі.

Процедуру, що характеризує етапи проведення еколого-економічної

оцінки, можна представити у вигляді схеми, приведеної на рис. 3.3.

Рисунок 3.3 – Етапи оцінки еколого-економічної ефективності

інвестиційного ІТ-проекту

Необхідною умовою для подальших розрахунків за проектом є успішне

проходження проектом етапу екологічної експертизи. Ті проекти, які не

пройшли цю експертизу, відбраковуються та відсилаються на подальше

доопрацювання. Розрахунки за проектом починаються вже після

проходження екологічної експертизи з позитивним результатом .

Екологічна експертиза

Проект

відбрако-

вується

ні

так

Розрахунок

затрат


результатів


економічного

збитку

Розрахунок еколого-

економічної ефективності

проекту

Статистичні методи

розрахунку

Динамічні методи

розрахунку

Ризик-методи

72

Для проектів виробничого призначення розрахований економічний

збиток відносять до витрат за проектом, а для проектів природоохоронного

призначення розрахований відвернений збиток – до результатів проекту

(Рюмина, 2009).

Проблема збереження довкілля на практиці вимагає вирішення її

одночасно з двох сторін: з одного боку – це вдосконалення всієї організації

виробництва, використання передової природо- і ресурсозберігаючої

технології і техніки, з іншої – охорона природи, відновлення порушеної

екологічної рівноваги. Тому при оцінці ефективності впровадження будь-

якого ІТ-проекту, окрім всіх економічних факторів, необхідно обов’язково

враховувати і збитки від забруднення довкілля.

3.3 Інформаційний вектор соціально-економічного розвитку:

ретроспективний аналіз

Сучасне людство рухається до якісно нової соціально-економічної

системи, що цілком обґрунтовано може називатися постіндустріальним або

інформаційним суспільством. Можна прогнозувати, що перехід до даної

формації буде супроводжуватися низкою соціально-економічних

трансформацій. Наведемо лише деякі з них: гуманітарна трансформація;

трансформація форм мотивації праці; трансформація середовища

перебування; трансформація освіти; трансформація моделі споживання;

трансформація базової мотивації в суспільстві; перехід до кластерних форм

виробництва; підвищення ролі господарської етики.

Фактично, передумови для реалізації перерахованих змін були закладені

сто років тому на українській землі. Саме тут на окремо взятій території

(нині – Ямпільский район Сумської області) близько півстоліття проіснував

унікальний соціально-економічний феномен – створене філософом і

73

соціальним практиком Миколою Миколайовичем Неплюєвим

Хрестовоздвиженське Трудове Братство.

1. Соціально-економічні трансформації

Перехід до інформаційного суспільства супроводжується рядом

соціально-економічних трансформацій, які характеризують складне

багатогранне явище під назвою інформаційна революція. У числі основних з

них виділяють: гуманітарну трансформацію, трансформацію форм

мотивації праці, трансформація середовища перебування, трансформація

освіти, трансформація моделі споживання.

Гуманітарна трансформація. Найбільш значна трансформація обіцяє

відбутися в самій людині. У тріаді її складових « біо-трудо-соціо» на провідні

позиції повинна вийти особистісна (інформаційна) сутність людини, тобто

людина «соціо». Це значить, що саме особистісні якості людини

визначатимуть розвиток виробничого середовища й формування контурів

усього суспільства.

Трансформація форм мотивації праці, що прогнозується багатьма

дослідниками (див. наприклад, Іноземцев, 1998), має на увазі перехід від

пріоритету мотивації, заснованої на економічному примусі, до пріоритету

мотивації, заснованої на соціально-психологічному впливі.

Трансформація середовища перебування. При переході до

інформаційного суспільства якісна зміна системи споживання й формування

погляду на людську сутність, насамперед як на інформаційну основу, може

істотно вплинути й на концепцію формування середовища перебування

людини, включаючи середовище його поселення, трудової діяльності й

проводження вільного часу.

Трансформація моделі споживання. Ключовим моментом

трансформації сфери споживання є перехід від пріоритетів споживання

матеріальних благ до пріоритету споживання інформаційних благ.

2. Відтворення інноваційного потенціалу

74

Загальновизнаною особливістю інформаційного суспільства є

інноваційна творчість. Будь-які інновації, у принципі, неможливі без участі

індивіда, що має здатність перетворити отримані знання й досвід у нову

технологію, продукт. Майбутнє суспільство знань здатне налагодити

інноваційне відтворення, тобто відновлення виробничої основи й знань

учасників.

3. Братство, як прообраз кластера

В умовах переходу до інформаційного суспільства традиційний

галузевий розподіл втрачає свою актуальність. На перше місце виходять

кластери як комплекси соціально-економічних взаємозв'язків усередині груп

близьких, географічно взаємозалежних компаній і організацій, що

співробітничають із ними, що спільно діють у певному виді бізнесу й

напрямках, що характеризуються спільністю, діяльності й

взаємодоповненням один одного.

4. Моральність, як соціально-економічний фактор

Благополуччя людини майбутнього залежить від щохвилинної поведінки

мільярдів жителів планети сьогодні, і завжди буде триматися на внутрішніх

етичних підвалинах і заборонах конкретних людей, їхньої здатності

знаходити компроміс між своїми егоїстичними інтересами й турботою про

майбутні покоління. Етичні аспекти, які протягом багатьох століть

залишалися предметом досліджень окремих філософів, сьогодні, при

переході людської цивілізації від індустріального до інформаційного

суспільства перетворюються в необхідні умови виживання всього людства.

Проведемо аналіз діючих принципів у Братстві в контексті лише деяких

основних економічних функцій моральності.

Формування середовища для існування системи. Відношення індивіда

або економічного суб'єкта до навколишніх індивідів або економічних

суб'єктів є не чим іншим, як «викидом» даної системи в зовнішнє

(навколишнє) середовище. Від того, що викидається, залежить стан

75

середовища, у якій має бути існувати даній системі вже в найближчому

майбутньому.

Підтримка сталої рівноваги економічної системи. Чим згуртованіший

колектив підприємства, тим менших зусиль вимагає підтримка існуючого

гомеостазу (сталої рівноваги) на підприємстві, тим більше можливостей

акумуляції його енергії для майбутніх прогресивних змін. Існування

людського колективу – це постійний процес пошуку балансу інтересів.

Навіть кілька років нормальної роботи колективу – уже є успіхом.

Десятиліття існування цілої соціально-економічної системи – це вже явище.

Підводячи підсумки, необхідно відзначити, що завдяки рівню

інформаційного, інтелектуального й морального розвитку учасників

Трудового братства на окремо взятій території вдалося сформувати й

прогресивно розвивати протягом практично 50 років прообраз сучасного

суспільства знань. Цьому сприяла реалізація соціально-економічних

трансформацій; організація механізмів відтворення інноваційного

потенціалу; кластеризація форм виробництва Братства; підвищення рівня

господарської етики.

Це була життєздатна модель суспільства майбутнього, що успішно

проіснувала багато років. Можливо, саме сьогоднішні покоління зможуть

оцінити й застосувати якусь частину цього унікального соціально-

економічного досвіду в рішенні проблем формування інформаційного


3.4. Систематизація методичних підходів оцінки розміру

екологічного боргу

Концепція екологічного боргу розроблена в 1990-х роках є результатом

вивчення проблем взаємодії між природою та людиною. Спроба оцінки

76

екологічного боргу була зроблена багатьма вченими, однак дотепер

теоретичні та методичні підходи його оцінки не були узагальнені. Крім того,

механізм віднесення суб'єктів боргових відносин до кредиторів або

боржників вимагає подальшого вдосконалювання тому що не включає

опосередкованої дії факторів, що впливають на формування екологічного

боргу.

Внесок у дослідження проблеми ЕБ внесли іноземні вчені Aid С.,

Martinez-Alier J., Paredis E., Goeminne G., Roberto M.L., Marcelo W., Donoso F.

І інші. Серед вчених пострадянського простору дана проблематика освітлена

в роботах Балацького О.Ф., Белишева Д.В., Гурмана В.И., Мельника Л.Г.,

Мірошника Л.Г., Рюміної Е.В, Теліженка О.М.

Найбільший внесок у розвиток концепції внесли наступні неурядові

організації: Chilean Instituto de Ecologian Politica, Accion Ecologica, Friends of

the Earth, Belgium Centre of Sustainable Development та ін.

Варто відмітити, що в дослідженнях приділялася недостатньо уваги

проблемі економічної оцінки екологічного боргу.

Метою є аналіз теоретичних і методичних підходів оцінки екологічного

боргу, систематизація оцінок та формування структурних блоків оцінок

екологічного боргу, удосконалювання механізму виявлення боржників і

кредиторів.

Вивчення екологічного боргу носить міждисциплінарний характер, що

продиктовано різноманіттям цілей досліджень. Залежно від досліджуваного

характеру прояву вчені формують власну критеріальну базу, що

використовується для оцінки екологічного боргу і прийняття управлінських

рішень.

Виявлення наявності екологічного боргу починається з визначення

суб'єктів боргових зобов'язань. Застосування інтуїтивних методів, як

правило, не дозволяє виявити кредиторів і боржників, тому що звичайно

враховуються тільки безпосередні джерела формування боргу, вплив яких

явно впливає на стан соціо-еколого-економічних систем. Включення

77

опосередкованих факторів формування екологічного боргу є обов'язковою

умовою його оцінки.

Аналізуючи визначення поняття екологічного боргу та основні

принципи виділення боржників і кредиторів, ми визначили два основних

підходи до розгляду суб'єктів.

У першому підході визначається конкретний суб'єкт, щодо якого

розглядаються процеси формування та прояву екологічного боргу. У другому

підході виділяється множина суб'єктів боргових відносин, взаємодія яких

виявляється при аналізі матеріальних потоків.

Перший підхід використовується для аналізу механізму взаємодії

конкретного суб'єкта з навколишнім середовищем, другий – для аналізу

механізму взаємодії системи суб'єктів.

Різні групи оцінок дозволяють ураховувати прямі й непрямі джерела

формування екологічного боргу, а також віднесення суб'єктів боргових

відносин до однієї із груп: нейтральних суб'єктів, боржників і кредиторів.

Літературний огляд і аналіз методичних підходів оцінки екологічного

боргу дозволив нам виявити основні структурні блоки його оцінок,

застосовуваних у дослідженнях.

1) Біофізичний блок. До блоку входять показники, що характеризують

матеріальні, енергетичні та інформаційні потоки, які визначаються

характером взаємодії суспільства та навколишнього природного середовища.

2) Екологічний блок. У нього входять показники екологічного сліду,

екологічного простору, індикатори виснаження, деградації, забруднення й ін.

Показники даного блоку розраховуються на основі біофізичних показників.

Вони враховують можливості асиміляційного потенціалу територій,

екологічних обмежень і визначають ступінь стабільності соціально-

економічного розвитку.

3) Економічний блок. Включає еколого-економічні оцінки екологічного

боргу, які засновані на показниках з попередніх блоків. Дані показники

78

повинні враховуватися в процесі прийняття рішень для співвідношення вигід

та витрат в процесі прийняття рішень.

Аналіз матеріальних потоків не дає кінцевої оцінки екологічного боргу,

але визначає причинно-наслідкові зв'язки у взаємодії природи й суспільства,

надає необхідну інформацію про якісний і кількісний вплив процесів

виробництва й споживання на стан навколишнього природного середовища

та є інформаційною базою, необхідною для розрахунку екологічного боргу в

інших структурних блоках його оцінки (Paredis, 2004). Основними

показниками даного блоку є сумарні матеріальні потреби соціально-

економічних систем і опосередковані матеріальні потоки, що включають

добуту із природи матерію.

Екологічний блок оцінок формують індикатори виснаження, деградації й

забруднення. Дані показники характеризують стабільність процесів, що

протікають у соціальному, економічному й природному середовищах;

відображають динаміку цих процесів; розкривають взаємозв'язки між

системами й різними факторами. До основних моделей формування

індикаторів стабільності відносяться: PSR, DPSIR, DSR, DPSEEA. Модель

DPSIR вважається найкращою, якщо до індикаторів пред'являються найбільш

високі вимоги точності й вірогідності. Якщо вимоги до індикаторів менш

строгі, застосовується модель DSR. Якщо головним завданням є вивчення

впливу екологічного боргу на здоров'я людини, переважно застосовувати

більше вузько спрямовану модель DPSEEA.

Крім названих індикаторів, до екологічного блоку варто віднести

показники екологічного сліду й простору.

Екологічний слід – це міра впливу людини на середовище існування, що

дозволяє розрахувати розміри території, необхідної для виробництва та

споживаних нами ресурсів і зберігання відходів Елементами екологічного

сліду є: рослинницький, худобний, лісовий, водний, будівельний і

енергетичний сліди (Rees, 2006).

79

Концепція екологічного простору базується на двох основних принципах

(Opschoor, 1995): 1) Земля може перебувати в стійкому стані тільки при

забрудненні й використанні ресурсів не перевищуючому певний рівень; 2)

кожна людина має однакові права на використання природного потенціалу. З

огляду на дані принципи, розраховуються значення, при яких соціо-еколого-

економічні системи перебувають у стійкому стані. Порівняння фактичного й

стійкого значення показників дозволяє оцінити ступінь використання

екологічного простору.

Економічні оцінки екологічного боргу повинні відповідати правилу

тотожності натурально-речовинного стану навколишнього природного

середовища та її економічної оцінки. Вони входять у систему розрахунку

екологічного боргу опціонально та в ряді випадків не розраховуються.

Конкретні економічні оцінки різних форм екологічного боргу базуються на

конкретних значеннях формуючих його факторів, якісна й кількісна

характеристика яких представлена в біофізичному й екологічному блоці

оцінок.

Нами були проаналізовано основні методичні підходи оцінки

екологічного боргу. Виявлено, що міждисциплінарний характер досліджень

по даній проблематиці вимагає проведення комплексної оцінки екологічного

боргу, що включає оцінки різного роду. На підставі проведеного

літературного огляду й систематизації підходів нами були виділені наступні

інформаційні блоки оцінок екологічного боргу: біофізичний, екологічний і

економічний. Найменш вивченими вченими є блок економічних оцінок, що

вимагає подальшого вдосконалювання теоретико-методичної бази.

80

4. ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ

НЕГАТИВНОГО І ПОЗИТИВНОГО ЗВ’ЯЗКУ В УПРАВЛІННІ

СТАНОМ ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННОЇ СИСТЕМИ

4.1 Теоретико-методичні основи оцінки потенціалу ринку для

екологічних інновацій як засоби забезпечення стійкого розвитку

Як свідчить світовий досвід, одним з найбільш реальних шляхів

подолання протиріч між економічним ростом і збереженням або навіть

поліпшенням стану навколишнього середовища є орієнтація на інноваційне

екологічно збалансований розвиток. Забезпечити його можна шляхом

виробництва й просування на ринку екологічних інновацій (формування

ринку – для принципово нових екологічних інновацій), тобто таких, які

сприяють зниженню інтегрального екодеструктивного навантаження в

розрахунку на одиницю суспільного продукту і є ефективними в сферах

виробництва й споживання.

Екологічні інновації дозволяють сугубо ринковими методами

вирішувати зазначені протиріччя, оскільки капіталомісткі природоохоронні

заходи, економічно недосконалі заборони й санкції лише погіршують і без

того скрутний фінансовий стан вітчизняних підприємств, звужують

можливості реалізації наявних ринкових можливостей їхнього розвитку.

Однак, українська практика свідчить (Ілляшенко, 2002), що при низькій

інноваційній активності підприємств частка екологічних інновацій (на

відміну від економічно розвинених країн (Вайзеккер, 2000)) є вкрай

незначною. Це пояснюється, зокрема, недосконалістю механізмів

стимулювання екологічно орієнтованої інноваційної діяльності й

екологічного споживання, високим комерційним ризиком.

У цих умовах особливу актуальність здобувають дослідження, які

спрямовані на наукове обґрунтування й розробку методологічних і

теоретико-методичних підходів до оцінки ринкових перспектив екологічних

81

інновацій і вибір на цій основі заходів щодо стимулювання інноваційної

діяльності. Цій проблематиці присвячено багато робіт вітчизняних і

закордонних учених, у яких розроблені концептуальні підходи до оцінки

шансів екологічних товарів (у тому числі інноваційних) на ринковий успіх,

однак вони не дозволяють кількісно оцінювати достатність потенціалу ринку

для сприйняття екологічних інновацій. Рішення цих завдань дозволить

цілеспрямовано управляти процесами просування на ринку (формування

ринку) екологічних інновацій, забезпечити умови переходу вітчизняної

економіки до інноваційного екологічно орієнтованому розвитку (Ілляшенко,

2003).

Опираючись на схему аналізу й оцінки, запропоновану в роботі

(Мэфферт, Киргеорг, 2002) (у нашій інтерпретації вона представлена в табл.

4.1), авторами визначені формальні умови сприйняття ринком екологічних

інновацій для можливих варіантів співвідношень повних видатків

споживання звичайних і інноваційних екологічних товарів, а також

споживчої й суспільної значимості останніх. Т.б., формальні умови

достатності потенціалу ринку для сприйняття екологічних інновацій

(Шипуліна, 2004).

Таблиця 4.1 – Таблиця рішень для оцінки шансів на сприйняття ринком

екологічних інновацій

Видатки споживання

протягом терміну служби

товару

Значимість споживчих і суспільних переваг

екологічних інновацій

Переважно для конкретних

споживачів

Переважно для суспільства в

цілому

Нижче або на рівні

звичайних

аналогів

1 У придбанні інновації

зацікавлені споживачі, вона

буде сприйнята ними,

насамперед виходячи з

економічних міркувань

2 Інновація буде

сприйнятої споживачами по

економічних міркуваннях, а

також виходити з міркувань

престижу, іміджу й т.п.

Вище, ніж у звичайних

аналогів

3 Інновацію будуть

здобувати, якщо її переваги

компенсують збільшення

видатків споживання

4 Інновація буде

сприйматися споживачами

тільки при наявності

механізмів державного й

регіонального

стимулювання

82

Як треба з табл. 4.1, для прийняття рішень необхідно порівнювати

видатки споживання екологічних інновацій за весь період їхньої експлуатації

з видатками споживання звичайних аналогів (традиційних товарів). Крім

того, необхідно визначати й оцінювати значимість переваг нового товару

(споживчих і суспільних), як у вартісному вираженні, так і з погляду сугубо

іміджевих міркувань. Причому, все це спрацює лише в тому випадку, якщо

споживачі здатні сприйняти й оцінити переваги нової екологічної продукції.

Таким чином, відповідно до авторського підходу, формальні умови

сприйняття ринком екологічних інновацій для ситуацій 1–4 (див. табл. 1)

можна записати в такий спосіб:

1. Вп.звич. - Вп.е. 0; Ес 0.

2. Вп.звич. - Вп.е. 0; Есус 0.

3. Вп.звич. - Вп.е. 0; Ес - (Вп.е. - Вп.звич. ) 0. (4.1)

4. Вп.звич. - Вп.е. 0; Есус 0. Есус (Вп.звич. - Вп.е.) + Вст. 0.

де Вп.звич. – видатки споживання звичайних товарів; Вп.е. – видатки

споживання екологічних інновацій; Вст. – видатки на державне (регіональне)

стимулювання екологічних інновацій; Ес – переваги інноваційного товару

значимі для споживача; Есус – суспільно значимі переваги інноваційного

товару.

Суму видатків споживання товару (інноваційного й звичайного) за

період його експлуатації запропоновано розраховувати по формулі

Nn

i

m

jо

і

іj рВрВеЦп

В 111 1

, (4.2)

де Ц – ціна придбання товару; Веіj – видатки виду j, пов'язані з

експлуатацією товару в періоді i; В – залишкова вартість товару; N – кількість

83

років експлуатації товару; m – кількість видів видатків, пов'язаних з

експлуатацією товару; p – норма дисконту.

Величини Ес і Есус у кожному конкретному випадку визначаються

окремо, виходячи зі специфіки інновацій, потреб і запитів споживачів і


Зокрема, вартісне вираження екологічних переваг нового товару

(значимих для споживача) авторами пропонується розраховувати по формулі

,11

............

in

i

ііутіипсбірвсбіспсбіубвіcбg рІЕЕЕЕЕЕЕ (4.3)

де, відповідно, для i-го періоду експлуатації товару: Езб. – економія на

зборах за забруднення навколишнього природного середовища; Ев.зб. –

економія на відшкодуванні збитків, заподіяних навколишньому природному

середовищу; Есб.сп. – економія на зборах за спеціальне використання

природних ресурсів; Езб.в.р. – економія на зборах за спеціальне використання

водних ресурсів; Езб.к.к. – економія на зборах за користування надрами й за

видобуток корисних копалин; Еут. –економія на утилізації самого товару й

залишків, пов'язаних з його експлуатацією; І – додаткові придбання за

рахунок підвищення іміджу споживача.

Аналогічним образом варто розраховувати суспільно значимі екологічні

переваги товару (Есус.) у вартісному вираженні (з деякими виправленнями на

утримання тридцятилітніх).

Розглянемо детальніше особливості екологічних інновацій для полів 1–

4, які виділені в табл. 4.1.

Поле 1. Якщо екологічні інновації не роблять екодеструктивного впливу

на навколишнє середовище й забезпечують споживачам не меншу чим

товари-замінники ефективність споживання, екологічні переваги стають

конкурентними перевагами.

Існує поняття ―прибуткова екологія‖. Це напрямок екологизації процесів

84

економічного розвитку виникло й розвивається в ряді найбільш розвинених

країн миру. Воно означає зменшення екодеструктивного впливу на

навколишнє середовище разом з поліпшенням економічних показників

виробника внаслідок впровадження нової техніки й технології, підвищення

конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості, і взагалі –

підвищення ефективності виробництва (Вайзеккер Э., Ловинс Э., Ловинс,

2000). Прикладами нових екологічних товарів є малогабаритні автоматичні

газонаповнювальні компресорні станції, дефіцитні продукти й енергія,

отримані при утилізації твердих побутових, рослинних відходів і т.п.

(Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В., 2002; Ильяшенко С., Прокопенко О.,

2003).

Поле 2. У випадку, коли екологічні інновації мають суспільно значимі

переваги, тобто є прийнятними для суспільства з екологічної точки зору й

при цьому за ціною більше дешеві або на рівні товарів замінників, то вони

досить легко будуть сприйматися ринком, наприклад, упакування для сміття,

виготовлене із пластикових відходів. Для цього досить провести відповідну

рекламу.

Поле 3. Екологічні інновації, які є більше дорогими чим звичайні товари,

наприклад, продукти харчування, зустрінуть певні ускладнення при їхньому

просуванні на ринок. З метою їхнього усунення інновації необхідно

орієнтувати, наприклад, на ті групи споживачів, які згодні переплачувати за

екологічність. Крім того, необхідно роз'ясняти споживачам, що споживаючи

екологічні продукти харчування вони зберігають здоров'я, підвищуючи тим

самим якість свого життя.

Метою субсидування екологічних товарів є розширення обсягів

споживання екологічних товарів шляхом зниження їхніх цін. На рис. 1

показано (Ильяшенко С., Прокопенко О., 2003), як змінюється рівноважний

обсяг ринку екологічних товарів при субсидуванні їхньої ціни. Припустимо,

рівноважний обсяг продажу екологічних товарів становить Q1 одиниць за

ціною Р1 (ціна не включає ПДВ). За умови застосування субсидування ціна

85

товару змінюється. Вона становить Р2 для продавця й Р2' для покупця. При

цьому рівноважний обсяг продажу екологічних товарів змінюється до Q2.

Розмір наданих субсидій зображений заштрихованим прямокутником.

Рисунок 4.1 – Зміна рівноважного обсягу ринку екологічних товарів при

їхньому субсидуванні

Поле 4. Якщо ж екологічні інновації дорожче звичайних аналогів і вони

не мають індивідуальних переваг, то вони не будуть сприйматися ринком.

Без заходів державної або регіональної підтримки (у загальному випадку –

позитивної або негативної мотивації) обійтися практично неможливо. Так до

придбання дорогого очисного встаткування промислові підприємства

спонукують більші екологічні штрафи й платежі.

Запропоновані залежності (1) дозволяють по формальних процедурах

оцінювати ринкові перспективи екологічних інновацій, достатність для цього

їх індивідуальних споживчих переваг, обґрунтовано планувати видатки (Вст.)

на державне або регіональне стимулювання виробництва й споживання

суспільно значимих екологічних інновацій.

Виробники екологічних інновацій при оцінці шансів своєї продукції на

ринкових успіх повинні також ураховувати вплив факторів екологічного

тиску й екологічного втягування (Г. Мэфферт, М. Киргеорг, 2003).

Розглянемо систему цих факторів адаптовану до умов України.

Фактори екологічного тиску:

S

D

S΄

P

P2

P1

P2'

Q Q2 Q1

86

- законодавчі обмеження й регламентації, зокрема, в Україні

застосовуються наступні елементи економіко-правового механізму

регулювання природокористування й природоохоронної діяльності: збори за

забруднення навколишнього природного середовища; плата за використання

природних ресурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних);

механізм відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про

охорону навколишнього середовища; система державного (бюджетного), а

також позабюджетного фінансування природоохоронних заходів (через

державний і місцеві екологічні фонди) і т.п.;

- вимоги національних і міжнародних стандартів, зокрема ISO 14000,

особливо це стосується продукції, що поставляється на експорт;

- ефективність видатків. Так виготовлення неекологічної продукції може

бути зв'язане зі значними видатками на очищення або утилізацію відходів,

компенсаційні виплати робітником, які працюють у шкідливих умовах і т.п.;

- екологічно орієнтовані акції громадськості, зокрема в м. Суми через

протести громадськості відмовилися від розміщення екологічно шкідливого

виробництва на АТ "Хімпром".

Фактори екологічного втягування:

- екологічна поінформованість суспільства в цілому, товаровиробників і

цільових споживачів зокрема, так екологічне утворення сприяє розумінню

шкідливості виробництва й споживання неекологічних товарів;

- конкуренція – неекологічна продукція може користуватися меншим

попитом, ті з товаровиробників, які роблять ставку на екологічність,

користуються більшою довірою споживачів, формується їхній сприятливий

імідж;

- постачальники екологічної сировини спонукують товаровиробників

використовувати його, а відповідно й екологічно чисті технології;

- міжнародне співтовариство. На початку 80-х рр. у більшості

розвинених країн виникають масові демократичні рухи громадськості, які

виступають проти забруднення навколишнього середовища, не визнають

87

атомної енергетики, орієнтуються на мінімізацію й децентралізацію

виробничо-господарської й соціокультурної діяльності (―зелені‖). З 1971 р. у

світі діє біля 80-ти Зелених партій. Їхня діяльність охоплює, насамперед,

територію розвинених країн, але, разом з тим, подає приклад іншим.

Виходячи із цього, необхідно постійно відслідковувати зміни факторів

екологічного тиску й екологічного втягування, їхній вплив на

конкурентоспроможність продукції й підприємства. У всякому разі,

необхідно деталізувати їхній вплив, чітко розділити ринкові можливості й

погрози.

Однак існують радикальні екологічні інновації, які не мають прямих

аналогій оскільки вони:

- задовольняють існуючі потреби, але іншим способом;

- задовольняють потенційні (сховані) потреби, які необхідно переводити

у фактичні;

- здатні задовольнити нові потреби, які необхідно цілеспрямовано

формувати.

Для цього типу інновацій (у тому числі екологічних) згідно (Максимова

Ю.М., 2006; Saviotty, 2001) рекомендується при аналізі попиту й оцінці

ринкових перспектив ураховувати наступні фактори:

1. Критичний рівень споживчого капіталу, що у даному контексті

розглядається як мінімально необхідна кількість проінформованих

споживачів. Критичне значення споживчого капіталу відповідає початку

формування властиво попиту (першими новий товар купують споживачі-

новатори, їхня усереднена частка становить 2-3% від загальної кількості

потенційних споживачів), а не просто випадковим закупівлям нового товару.

Т.б. кількість одиниць споживання повинне бути не менше критичного, щоб

у перспективі забезпечити окупність (звичайно, з урахуванням специфіки

ситуацій, які зазначені в табл. 4.1).

2. Критична придатність товару – новий товар повинен мати

мінімально припустимий набір необхідних споживачеві техніко-економічних

88

характеристик. Дійсно, споживач зацікавиться новим товаром тільки в тому

випадку, коли він зможе одержати від його покупки додаткову користь.

Критичну придатність потрібно розглядати з погляду технічних, якісних,

сервісних, економічних і ін. характеристик. Крім того, необхідно брати до

уваги наявність значимих для споживача екологічних переваг нового товару,

а також суспільних екологічних переваг.

3. Критичний мінімальний рівень доходу – споживач буде купувати

товар лише у випадку, коли його доходу буде досить для задоволення

попередніх потреб і нової потреби, що задовольняється новим товаром.

4. Критичний рівень ризику. Купуючи новий товар споживач завжди

ризикує. У момент появи нового товару на ринку його купують лише

споживачі-новатори, які є прихильниками ризику. У міру росту обсягів

продажу товару ризик зменшується й товар починають купувати споживачі

інших груп (ранні послідовники, рання більшість і т.п.).

5. Критична кількість вільного часу в споживача. Згідно (Metcalfe,

2001), час варто розглядати як обов'язкове обмеження поводження

споживача. Споживання людини складається із сукупного доходу й

сукупного часу. Сукупний час складається із часу роботи, вільного часу й

часу споживання. Витрати часу людиною на конкретний вид діяльності

залежать від того яку частку цінності (корисності) він приносить. Якщо

цінність одного виду діяльності падає, то кількість витрат часу на неї

скорочується на користь інших видів діяльності. Бар'єром критичного

вільного часу, необхідне для зміни споживчого кошика, буде гранична

пізнавальність вільного часу, що споживачем витратиться на пошук нової

інформації, її аналіз і ухвалення рішення про зміну споживчого кошика.

Швидкість подолання всіх п'яти бар'єрів буде характеризувати час, який

необхідно для впровадження нового товару (екологічної інновації) на ринок,

початку формування попиту й ріст продажів. Т.б., ці бар'єри характеризують

проміжок часу від надходження товару на ринок до початку росту продажів.

89

Швидкість їхнього проходження напрямку залежить від видатків на

просування товару на ринок.

Згідно, для подолання бар'єра споживчого капіталу необхідна адресна

інформативна реклама спрямована на представників цільової аудиторії.

Бар'єр критичного рівня доходу можна знизити, наприклад, шляхом

безоплатного надання зразків товару. Бар'єр критичної кількості вільного

часу переборюють шляхом максимально зручного для споживачів доведення

до них інформації про нові товари, їхніх перевагах, способах використання

(споживання), можливих вигодах від використання й т.д. Цього ж заходу

дозволяють перебороти бар'єр критичного рівня ризику. Бар'єр критичної

придатності товару переборюють у процесі розробки нового товару,

контролюючи відповідність його характеристик запитам споживачів

(порівнюючи їх з характеристиками товарів-конкурентів, якщо такі є), а

також ефективність заходів регіонального й державного стимулювання

їхнього виробництва й споживання.

Ці заходи націлені на стимулювання екологічних інновацій, які

відповідають загальнонаціональним і регіональним економіко-социо-

екологічним інтересам, які укладаються в прагненні суспільства мати такий

стан природного середовища, що забезпечує нормальне відтворення й

життєдіяльність. Внаслідок того, що залежність життєдіяльності населення

більше "брудних" регіонів від впливу навколишнього середовища більша,

ніж населення менш забруднених територій, інтереси населення цих регіонів

у значно більшій мері націлені на рішення природоохоронних проблем, у

порівнянні з районами з меншим навантаженням на природні системи.

Уважається доцільним виділення не тільки регіональних, а й локальних

екологічних інтересів, які виникають у груп населення проживаючих у

безпосередній близькості із джерелами підвищеного антропогенного впливу:

біля великих металургійних заводів, уранових шахт, АЕС, хімічних

комплексів і т.п.. Існують також особисті екологічні інтереси. Є члени

суспільства, які дошкульніше реагують на стан природного середовища

90

(наприклад, хворі на легеневі хвороби більш скрупульозно ставляться до

якості повітря в районах їхнього проживання).

З огляду на викладене, формальні умови сприйняття ринком

радикальних екологічних інновацій, на наш погляд, є наступними:

Кп. > Кп.кр.,

Упр. > Упр.кр.,

Уд > Уд.кр., (4.4)

Ур. < Ур.кр.,

Ксв.в. < Ксв.в.кр..

де Ксп,. Упр., Уд, Ур., Ксв.в. – фактичні значення, відповідно: кількості

споживачів (споживчого капіталу), рівня придатності товару, рівня доходу

споживача, рівня споживчого ризику, кількості вільного часу споживача;

Ксп.кр.,. Упр.кр.., Уд.кр., Ур.кр., Ксв.в.кр. – критичні значення, відповідно: кількості

споживачів (споживчого капіталу), рівня придатності товару, рівня доходу

споживача, рівня споживчого ризику, кількості вільного часу споживача.

При цьому, видатки на державне або регіональне стимулювання попиту

на екологічні інновації (видатки на подолання п'яти зазначених бар'єрів) не

повинні перевищувати вартісної оцінки додаткових придбань (відповідно, на

регіональному або державному рівнях) внаслідок екологизації виробництва й

споживання. Отримані результати поглиблюють теоретико-методичні основи

оцінки достатності ринкового потенціалу для сприйняття екологічних

інновацій, дозволяють планувати заходи спрямовані на їх регіональну або

державну підтримку.

4.2 Забезпечення сталого розвитку промисловості на засадах еколого-

орієнтованої логістики

Усвідомлення необхідності змін усталених принципів, способів та методів

організації суспільного виробництва, що призвели до негативних

91

невідворотних змін у природних процесах, спонукало людство до розробки

та закріплення концепції сталого розвитку як парадигми суспільного

розвитку. З часу прийняття цієї концепції світовою спільнотою минуло вже

близько двох десятиріч, але в Україні досі відсутні організаційні, правові та

економічні механізми забезпечення сталого розвитку соціо-економічних

систем всіх рівнів, що свідчить про невідповідність політики

загальносвітовим тенденціям, низьку конкурентоспроможність та

інвестиційну привабливість національної економіки, а отже, загальнокризове

становище всіх суспільних сфер життя.

У структурі вітчизняної економіки значна роль належить промисловому

комплексу. За даними державного комітету статистики (Промисловість,

2008), у 2007 р. промисловими підприємствами було вироблено 46,1%

загального обсягу продукції та створено 32,2% валової доданої вартості,

водночас, використано 55,8% електроенергії, 31,6% основних засобів, 40,7%

трудових ресурсів. Проомисловість витсупає основним забруднювачем

природного середовища, скидаючи 59,24% стічних вод та утворюючи 92,59%

викидів в атмосферу. Таким чином, завдання розробки та обгрунтування

механізмів забезпечення сталого розвитку промисловості є особливо

актуальними з позицій забезпечення сталого розвитку українського

суспільства в цілому.

Діяльність виробничих підприємств, основною метою яких є максимізація

прибутку, при реалізації принципів сталого розвитку визначається

завданнями еколого-економічної підсистеми: зниження природомісткості

виробничих систем та питомого екологічного впливу процесів виробництва

та споживання продукції, підвищення рівня мотивації природоохоронної

діяльності тощо.

Методологічний та методичний апарат теорії логістики, що ґрунтується на

використанні системного, кібернетичного підходів та оптимізаційних

моделях в управлінні економічними системами дозволяє розглядати

логістику в якості одного із найефективніших підходів в практиці

92

управління. Дослідженнй можливостей застосування логістижного

підходу до управління проеесами природокористування

присвяжені роботи зарубіжних вжених П. Мерфі, Р. Поіста, Ж-П.

Родріге, Д. Роджерса та вітжизняних вжених Є. Крикавсикого, Н.

Пахомової, В. Мєзалкіна, Т. Скоробогатової, Ю. Чорток та ін.

Втім, науковеями досі не запропоновані оргінізаеійно-економіжні

механізми застосування логістижного підходу в управлінні

природокористуванням та охороной природного середовища.

На назу думку, врахування екологіжного фактора під жас

прийняття логістижних різени та їх реалізаеії може бути

здійснено на основі еколого-орієнтованої логістики (Коблянская,

2009). Під еколого-орієнтованой логістикой слід розуміти науково-

практижну діялиністи, що передбажає формування ефективного

механізму інтеграеії екологіжних аспектів на всіх етапах

планування, організаеії, управління, контролй та регулйвання

руху матеріалиних, інформаеійних та фінансових потоків у

просторі та жасі, від джерела виникнення до кінеевого споживажа.

Метой еколого-орієнтованого логістижного управління є отримання

інтегралиного еколого-економіжного ефекту. Досягнення

поставленої мети реалізуєтися зляхом вирізення таких завдани:

виробниетво й своєжасна поставка товарів і послуг необхідної

якості відповідно до вимог споживажів;

змензення ресурсо- і енергоємності виробленої продукеії й

послуг;

надання достатниого рівня логістижного сервісу;

забезпеження максималиного вилуженя корисних сировинних

компонентів з відпраеиованих газів, стіжних вод, відходів

виробниетва й залуження їх у проеес переробки / повторного

використання;

раеіоналізаеія діялиності з управління відходами;

застосування технологій замкнутого еиклу;

93

оптимізаеія загалиних логістижних витрат за критерієм

еколого-економіжної ефективності.

Загальні логістичні витрати (загВ ) виступають ключовим критерієм для

просторово-часової оптимізації логістичної системи та одночасно базою для

розрахунку основних показників ефективності її функціонування. Основними

складовими логістичних витрат є такі (Основы, 2000): витрати у сфері

постачання (постВ ); витрати у системі логістичної підтримки виробництва

( вирВ ); витрати у сфері розподілу ( розпВ ); витрати на логістичне

адміністрування (адмВ ); втрати (збиток) від недостатньої якості логістичного

менеджменту та сервісу (... смлогЗ ), що являє собою втрати внаслідок

порушення господарських договорів (Грещак, 2001) та відхилення обсягів

випуску від запланованих.

minВ ...заг смлогадмрозпвирпост ЗВВВВ (4.5)

Забезпеження розвитку промислових підприємств на засадах

еколого-орієнтованої логістики потребує вдосконалення

методижного апарату аналізу та оеінки ефективності господарсикої

діялиності зляхом врахування екологіжних витрат у складі

загалиних логістижних витрат.

Екологічні витрати слід розглядати через категорії природоохоронних

витрат (пов’язані із функціонуванням екологічної логістичної підсистеми

( лекВ .) та економічного збитку від порушення компонентів НПС (Кислый,

2002). У реальних умовах господарювання 60-90% збитків становлять

екстерналії (Основи, 2005). Певною формою їх компенсації є плата за

забруднення, розміри якої визначаються діючим законодавством.

Встановлені на сьогодні розміри плати занизькі, вони не компенсують

повною мірою завданих збитків і не сприяють підвищенню мотиваційного

потенціалу природоохоронної діяльності підприємств-забруднювачів.

94

Врахування економічних наслідків впливу промислових об’єктів на природне

середовище при прийнятті управлінських рішень можливе шляхом

визначення екологічних витрат на основі запропонованого авторами роботи

(Кислый, 2002) підходу, що враховує внутрішній економічний збиток від

забруднення НПС.

За економічним змістом (за наслідками) внутрішній економічний збиток

від забруднення НПС є подібним до збитку від недостатньої якості

логістичного менеджменту та сервісу і являє собою втрати (недоотримання)

прибутку та додаткові витрати, зумовлені впливом забрудненого

виробничого середовища на компоненти виробничо-господарської системи. З

цих позицій, для характеристики збитків у логістичній системі (ЛС)

пропонуємо застосовувати категорію комплексного еколого-економічного

збитку, що дозволить уникнути «подвійного рахунку» при обчисленні

збитків.

Під комплексним еколого-економічним збитком у логістичній системі

слід розуміти витрати та упущену вигоду, що спричинені порушеннями під

час планування, реалізації та контролю логістичних операцій та функцій, а

також внаслідок екодеструктивної діяльності підприємства. Розмір

комплексного еколого-економічного збитку у ЛС ( .

.

ее

компЗ ) може бути

визначений наступним чином:

..

.

1

.

..

.

.

.

.

.

.

.

.

. оп

забр

і

n

і

с

ее

ринку

ее

рес

ее

відш

ее

дод

ее

приб

ее

комп ШПШВВВВВЗ , (4.6)

де .

.

ее

прибВ – втрати (недоотримання) прибутку, внаслідок скорочення об’єму

виробленої (реалізованої) продукції та зростання рівня постійних витрат,

зумовлених організаційними, технічними, технологічними, економічними та

екологічними факторами; .

.

ек

додВ – додаткові витрати, пов’язані із

забезпеченням виконання умов господарських договорів із споживачами з

урахуванням додаткових витрат, спричинених забрудненням виробничого

95

середовища (на оплату лікарняних, проведення непланових ремонтів тощо);

.

.

ее

відшВ – витрати на відшкодування збитків, завданих споживачам та збитків,

спричинених порушенням компонентів НПС; .

.

ек

ресВ – втрати матеріальних

ресурсів внаслідок природного убутку, пошкодження чи розкрадання, втрат

корисних компонентів у відходах (викидах, скидах) тощо; .ек

ринкуВ – втрата

частки ринку, зумовлена також і екологічними характеристиками продукції

та послуг; .сШ – економічні санкції за порушення умов договору; .забр

іП –

платежі за забруднення і-того компоненту НПС; ..опШ – штрафні санкції, що

нараховані за порушення природоохоронного законодавства.

З урахуванням вищенаведеного, пропонуємо модель загальних

логістичних витрат, що відповідає завданням еколого-орієнтованої логістики:

minВ .

...заг

ее

компадмлекрозпвирпост ЗВВВВВ (4.7)

Підводячи підсумок, зазначимо, що врахування екологічних витрат у

складі загальних логістичних витрат дозволить залучити у сферу

логістичного управлінського обліку та аналізу процеси природокористування

та охорони природного середовища, шляхом оцінки й унаочнення внутрішніх

збитків, спричинених порушенням компонентів НПС. На нашу думку, це

сприятиме ухваленню компромісних рішень в еколого-економічній сфері та

розробці практичних процедур екологізації господарської діяльності

промислових підприємств а отже, забезпеченню сталого розвитку вітчизняної

економіки.

4.3 Теоретико-методологічної проблеми оптимізації структури

фінансового капіталу в контексті забезпечення діяльності підприємств

на засадах стійкого розвитку

96

В умовах нестабільного стану суспільного виробництва актуалізується

необхідність забезпечення економічної стійкості суб’єктів господарювання

на різних ієрархічних рівнях управління. Це потребує застосування

ефективних фінансово-економічних механізмів реалізації стратегії стійкого

розвитку підприємств, оскільки збалансований стан їх фінансової системи є

ключовим елементом ефективного господарювання. Зокрема, проблема

управління капіталом та його структурою за умов трансформаційної

економіки актуалізується і потребує обґрунтування та удосконалення

науково-методичних підходів щодо побудови механізму формування

оптимальної структури капіталу підприємства в контексті забезпечення його

ефективної та конкурентоспроможної діяльності на засадах стійкого

розвитку. Метою нашого дослідження є розв’язання теоретико-

методологічної проблеми оптимізації структури фінансового капіталу в

контексті забезпечення діяльності підприємств на засадах стійкого розвитку.

З огляду на низьку економічну стійкість сучасних підприємств,

пріоритетним повинно стати використання так званих «механізмів

позитивного зворотного зв’язку», які в теорії та практиці стійкого розвитку

залучаються для перебудови підприємства у напрямку формування якісно

нового рівня гомеостазу. Механізм управління стійкістю підприємства

передбачає створення оптимальної структури капіталу (рис. 4.2).

Рисунок 4.2 – Механізми управління стійкістю підприємства

ПІДПРИЄМСТВО

МЕХАНІЗМИ

Оптимізація

обсягу


Оптимізація

структури факторів


Оптимізація часових

параметрів виробництва

Формування

мотиваційного

інструментарію підтримки

МЕХАНІЗМИ

Визначення базового рівня

нового гомеостазу Оптимізація структури

капіталу

Оптимізація часових

параметрів

трансформації

Формування мотиваційного

інструментарію

трансформації

Оптимізація просторово-

часових параметрів

+

-

97

Вихідним пунктом оптимізації структури фінансового капіталу повинна

стати чітка ідентифікація його складових елементів. Нами виведено графічну

структуру фінансового капіталу (рис. 4.3).

Рисунок 4.3 – Структура фінансового капіталу підприємства (авт.)

Алгоритм формування оптимальної структури фінансового капіталу

наводиться нижче. Апробація запропонованого методологічного підходу

здійснюється на промисловому підприємстві України, господарська

діяльність якого пов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання.

1. На першому етапі ідентифікуємо тип фінансової стійкості шляхом

побудови балансової моделі оцінки фінансового стану підприємства,

розробленої В.В. Ковальовим. Реалізація цього підходу дає змогу установити,

що досліджуване підприємство перебуває у зоні нестійкого фінансового

стану, ризикуючи понести фінансові втрати у розмірі суми власного капіталу

з ймовірністю 0,75-1,00. Виявлення такого становища зобов’язує в основу

механізму оптимізації структури капіталу покласти критерій мінімізації

фінансових ризиків, запропонований І.О. Бланком.

СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ

В Л

А

С

Н

И

Й

К А

П

І

Т А

Л

П О

З И

К О

В И

Й К

А П

І Т А

Л

ЗОВНІШНЄ ФІНАНСУВАННЯ

АНСУВАННЯ

Внески

учасників та

засновників

Нерозподілений

прибуток

ДОВГОСТРОКОВИЙ

КОРОТКОСТРОКОВИЙ

Ко

ро

тко

стр

окові

кр

еди

ти т

а п

ози

ки

Довго

стро

ко

ві

фін

ансо

ві

кред

ити

ВНУТРІШНЄ ФІНАНСУВАННЯ

Ем

ісія

об

ліг

ацій

З

або

рго

ван

ість

за

ро

зрах

ун

кам

и

Акціонерний

капітал

Довго

стро

кова

від

стро

чка

плат

ежу

Ко

ро

тко

стр

окова

від

стр

оч

ка

плат

ежу

98

2. Здійснюється процес диференційованого вибору джерел фінансування

різних складових частин активів підприємства з поділом останніх на

позаоборотні активи, постійні та змінні оборотні активи.

3. Визначається оптимальна структура стабільних джерел фінансування

(власного та довгострокового позикового капіталу) та короткострокового

позичкового капіталу за критерієм мінімізації фінансових ризиків на основі

консервативного підходу до фінансування активів підприємства. Аналітичні

розрахунки на досліджуваному підприємстві показали, що оптимальна

структура капіталу повинна бути сформована у такому складі:

короткостроковий позиковий капітал – 25%; власний капітал та

довгостроковий позиковий капітал разом – 75%.

4. Для визначення оптимального співвідношення власного та позикового

капіталу пропонуємо ввести додаткове обмеження (розрахункову формулу

фінансового левериджу):

25,0ВК

ДПКФл , (4.8)

де Фл – фінансовий леверидж;

ДПК – довгостроковий позиковий капітал;

ВК – власний капітал

Для спрощення процедури розрахунку приймаємо показник

фінансового левериджу (коефіцієнту фінансового ризику) рівним 0,25, що

гарантує досягнення підприємством області нормальної фінансової стійкості.

Введемо необхідні позначення та умови: КПК – короткостроковий

позиковий капітал, ДПК– довгостроковий позиковий капітал, ВК – власний

капітал, ПК – позиковий капітал, КПК+ДПК=ПК.

Система рівнянь оптимальної структури капіталу матиме наступний

вигляд:

99

(2)

ВКДПК

ДПКВК

ВКДПК

25,0

;75,0

;125,0

(3)

75,0

;125,025,0

ДПКВК

ВКВК (4)

75,0

;75,025,1

ДПКВК

ВК(5)

15,0

6,0

ДПК

ВК

Задовольняємо умову КПК+ДПК=ПК: 0,25+0,15=0,4. Таким чином,

структура капіталу повинна бути сформована наступним чином: власний

капітал – 60 %, позиковий капітал – 40 %. Результати перевірки фактичної

структури фінансового капіталу досліджуваного підприємства на

відповідність оптимальній узагальнено нами у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 – Аналіз фактичної структури фінансового капіталу

підприємства на відповідність оптимальній

Проведений аналіз дає підстави зробити висновки, що на досліджуваному

підприємстві промислового сектору для поліпшення процесу фінансування

та досягнення оптимальної структури капіталу доцільно спрямовувати

управлінську діяльність на поповнення джерел власних коштів. Попередньо

нами було встановлено наявність статистично значимих зв’язків між

економічними показниками діяльності промислових підприємств та їхньою

структурою фінансового капіталу (табл. 4.3).

Джерела

фінансування

Структура капіталу, % Відхилення від

оптимальної

структури, в.п. Оптималь

на

Фактична

Власний капітал 60 12 -48

Довгостроковий

капітал

1

5 4

0

4

2 8

8

2

7 4

8 Короткостроковий

капітал

2

5

4

6

2

1

25,0

;25,0:

;75,0

;1

КПК

ВКДПК

ДПКВК

ВКДПККПК

100

Таблиця 4.3 – Економіко-статистичний аналіз взаємозв’язку показників

діяльності підприємств промислового сектору зі структурою фінансового

капіталу

Наявність статистично значимих зв’язків між економічними показниками

діяльності та структурою фінансового капіталу промислових підприємств

дозволяє висунути припущення про те, що реалізація політики управління

структурою капіталу може відбуватися на підставі управління вище

зазначеними показниками. З огляду на виявлені емпіричні залежності

вважаємо, що поповнення джерел власних коштів може відбуватися на

досліджуваному підприємстві за рахунок індексації вартості основних

фондів, зростання виручки від реалізації продукції, підвищення загальної

рентабельності виробництва, рентабельності реалізованої продукції та

рентабельності ресурсів, балансового прибутку та його частини, що

спрямовується на відрахування у резервний фонд та фонд розвитку

виробництва.

Авторське бачення шляхів формування оптимальної структури капіталу

ґрунтується на необхідності здійснення практичного переходу підприємств

на модель стійкого розвитку у сучасних умовах фінансово-економічної

нестабільності. Відтак, така трансформація повинна супроводжуватися

комплексним та всебічним аналізом умов формування та використання

Показники

діяльності

промислових


r2

Економічний зміст результативної діяльності

Вартість

основних фондів

-0,9298 Висока фондомісткість виробництва обмежує

можливості залучення позикового капіталу

Інвестиції в

основні фонди

-0,9286 Оновлення, модернізація та реконструкція ОФ

здійснюється в основному за рахунок власного капіталу,

а саме нерозподіленого прибутку та амортизаційних

відрахувань

Обсяг

реалізованої

продукції

-0,9291 Додаткова потреба в капіталі за умов активності

виробничої діяльності (високих обсягів реалізації

продукції) задовольняється за рахунок високого рівня

капіталізації одержуваного прибутку Прибуток -0,9694

101

капіталу на підприємстві з подальшою оцінкою економічної ефективності

прийнятих управлінських рішень.

4.4 Оцінка економічної ефективності проведення реінжинірингу

бізнес-процесів на підприємстві

В умовах сучасної економічної кризи дуже багато питань постає перед

суб’єктами господарювання з приводу мобілізації внутрішнього

економічного потенціалу для подолання фінансових проблем, а також

труднощів, які пов’язані з оптимізацією власного капіталу, скороченням

персоналу, переходу на скорочений робочий день, нестачею власних

обігових коштів, збільшенням кредиторської заборгованості, неможливістю

своєчасно сплачувати заробітну плату працівникам. Необхідно відзначити,

що дуже багато бізнес-процесів у виробничій системі підприємства є

неефективними, що спонукає топ-менеджмент переглядати функціональні

складові виробництва, вести пошук альтернативних варіантів виходу з кризи.

Треба зазначити, що не завжди саме удосконалення бізнес-процесів може

провести до суттєвих позитивних результатів. Все це зрозуміло визначається

в індивідуальних випадках, але треба зауважити, що дуже велика

необхідність виникає в підприємств у сучасних умовах саме до використання

реінжинірингових заходів, завдяки яким можна здійснити перепроектування

бізнес-процесів під потреби сучасного ринкового середовища з урахуванням

впливу на нього кризових явищ у економіці.

Треба зауважити, що мало публікацій вищенаведених авторів присвячено

дослідженню питанням опису через математичний апарат ефективності

реінжинірингу бізнес-процесів. На даний час відомі методики оцінки

ефективності реінжинірингу, які представили Абдикєєв Н., Данько Т.,

Ільдеменов С., Кисельов А.Д. в посібнику: «Реінжиніринг бізнес-процесів»,

102

але треба зауважити, що дані методики не враховують експертні методи

оцінки, тому автором даної статті пропонується удосконалити процес оцінки

ефективності реінжинірингових заходів шляхом впровадження експертних

методів оцінки, а саме методу балів, який дозволить враховувати оцінку

експертів при дослідженні мінімізації сумарних збитків, як критерію

ефективності проведення реінжинірингу бізнес-процесів. Дана оцінка

спрямована саме на підбір та реалізацію стратегій, які спрямовані на

мінімізацію збитків.

Проведення проектів по реінжинірингу бізнес – процесів повинно бути

економічно виправдано. Переваги нових процесів мають сенс тільки тоді,

коли витрати не перевищують вигоди. Тому баланс між технічною і

економічною доцільністю має вирішальне значення в реінжинірингу

процесів. Однак технічні переваги нових процесів не гарантують

економічного ефекту. У літературі по реінжинірингу багато говориться про

"корінні" поліпшення в актуальних основних економічних показниках

діяльності організацій: вартості, якості, витратах, послугах, темпах росту.

При цьому виникає питання, чи можна кількісно оцінити ефективність

реінжинірингу бізнес-процесів, з огляду на лише не тільки корінні

поліпшення, але і витрати на проведення проекту? Оцінка економічної

ефективності реінжинірингу бізнесу в цілому та ефективності впровадження

систем автоматизованого проектування (САПР) у реінжинірингу бізнес –

процесів, зокрема, є важливими питаннями в розробці методик

перепроектування бізнесу (Таранюк, 2008).

У проектах по реінжинірингу бізнес – процесів можна виділити наступні

шляхи підвищення ефективності функціонування організації:

1. Скорочення тривалості бізнес – процесів.

2. Скорочення вартості бізнес – процесів.

3. Скорочення учасників БП.

4. Поліпшення якості обслуговування клієнтів, отже підвищення

конкурентоспроможності організації.

103

5. Одночасне виконання різних робіт з використанням баз даних і мережі

(послідовність виконання функцій) процесів можна змінити, використовуючи

зв'язок між комп'ютерами - робочими станціями - в реальному масштабі часу,

це особливо важливо при розробці нової продукції).

6. Перехід до розподіленої організації даних, що забезпечує доступ до

інформації з різних місць, отже, більш оперативному прийняттю

оптимальних рішень.

7. Винесення частини процесів за межі організацій і надання клієнтам або

постачальникам можливості доступу до інформаційних систем.

8. Координування дій, що досягається за рахунок швидкого доступу до

необхідної інформації в межах організації.

9. Зменшення кількості контролюючих впливів, що призводить не тільки

до прискорення процесів, зменшенню їхньої вартості, але і до поліпшення

психологічного клімату в колективі, створення атмосфери довіри.

10. Використання експертних систем і ІА СППР для залучення

співробітників середньої кваліфікації до виконання складних

висококваліфікованих робіт.

11. Контроль за конкретними екземплярами процесів і виявлення "вузьких

місць" для їхнього усунення.

12. Підвищення стабільності функціонування організації за рахунок

вибору оптимального варіанта процесу з безліччю версій складних процесів.

13. Поява інших можливостей, що пов'язані з використанням

інформаційних технологій.

При цьому витрати на проведення проекту по РБП складаються з витрат

на організацію проекту (персонал, навчання персоналу, послуги

консультантів, інструментальні засоби проведення проекту і т.д.) і витрат на

розробку інформаційних систем підтримки (ІС) перепроектованих процесів

(персонал, навчання персоналу, розробка, впровадження і супровід ІС)

(Герасимов, 2001).

104

Доцільність впровадження САПР у реінжинірингу бізнес - процесів можна

оцінювати за допомогою двох груп показників: показників вірогідності

одержання і обробки інформації та показників трудових і вартісних витрат на

проектування і обробку інформації.

Показник вірогідності обробки інформації (D) може бути розрахований за

формулою:

PD 1 (4.9)

де D – величина вірогідності процесу обробки;

Р – імовірність появи помилки, яку можна розрахувати за формулою:

Q

NP (4.10)

де N – кількість помилкових дій, що допущено на безлічі Q;

Q – загальна кількість дій.

Крім показників вірогідності, для вибору найкращого технологічного

процесу обробки економічної інформації застосовують оцінку, порівняння і

вибір по співвідношенню рівня продуктивності того або іншого варіанта та

значенню величин показників трудових і вартісних витрат на проектування і

експлуатацію цих процесів.

Для оцінки економічного ефекту від впровадження САПР у

реінжинірингу необхідно зрівняти витрати за всіма основними статтями

кошторису витрат на експлуатацію нової САПР (витрати на заробітну плату з

нарахуваннями, матеріали, машинний час) з витратами за відповідними

статтями базового варіанта. При цьому створення нової САПР виявиться

економічно доцільним лише в тому випадку, якщо всі капітальні витрати

окупляться за рахунок одержуваної економії в найближчі 1–2 роки (Воинов,

2002; Медынский, 1999).

105

Оцінка результативності впровадження проектів проводиться за

"середніми галузевими результатами". Типовими "середніми" показниками

вважаються наступні:

- 15-25% – збільшення продуктивності;

- 10-20 % – зменшення складських запасів;

- 20-50% – скорочення строків виконання замовлень.

Під економічною ефективністю впровадження ІС будемо розуміти

порівнянну різницю результатів на створення (реорганізацію, адаптацію,

розвиток і т. д.) інформаційної системи на підприємстві і витрат на

проведення цього проекту (Воинов, 2002).

Існує кілька методик оцінки ефективності результатів впровадження

інформаційних систем (ІС), де елемент суб'єктивізму експертної оцінки може

бути істотно знижений.

- ключові показники ефективності (KPІ) і збалансовані показники

результативності (BSC);

- функціонально-вартісний аналіз (ABC);

- окупність інвестицій (ROІ);

- сукупна вартість володіння (ТСО).

Однак в Україні мало знайдеться компаній, що здатні надати інтегровану

систему оцінки своєї діяльності, яка заснована на застосуванні даних

моделей.

Варто визнати, що не тільки в Україні, але і в розвинених промислових

країнах, що мають істотно більший досвід у використанні ІТ, очевидні

методи оцінки фінансового результату дотепер широко не відомі.

Одним з найбільш зрозумілих питань при впровадженні ERP – систем є

питання окупності інвестицій (ROІ – Return of Іnvestments). Потрібно

пам'ятати, що максимальна вигода від впровадження будь-якої нової системи

полягає в більшій доступності кваліфікованого персоналу , що в свою чергу

сприяє:

106

- звільненню найцінніших співробітників від виконання неефективних

завдань;

- підвищенню продуктивності праці розробників;

- прискоренню розробки критичних ділових додатків;

- загальному прогресу і зростанню віддачі від критичних ділових

додатків.

Можлива і якісна оцінка при точній так званій "цілевказівці"

впровадження. Тобто впровадження з"являється не із прагнення одержати

невизначено-глобальний результат, а з локальних завдань, що пов'язані із

заміною тих або інших ділянок обліку або керування. Оцінити наслідки

такого впровадження набагато легше та і проект впровадження істотно більш

керований і реалістичний.

Розрізняють абсолютну і відносну (порівняльну) економічну

ефективність. У першому випадку проводиться аналіз уже обраного (або

навіть реалізованого) варіанта впровадження ІС без обліку можливих

альтернатив. У другому випадку альтернативні стратегії впровадження ІС

рівняються між собою з позицій економічної ефективності. Можна

розраховувати також питомі показники ефективності (на гривню вкладених

витрат, на одного працівника і т.д.). Щодо методики розрахунку

ефективності теж немає єдиної думки (Водачек , 1989)

Розглянемо розрахунок абсолютної ефективності впровадження ІС. З

позицій користувача (кінцевого споживача) інформаційної системи,

абсолютна ефективність впровадження ІС визначається як різниця між

отриманими результатами (або оцінкою цих результатів у майбутньому) і

витратами на впровадження ІС. Якщо до проведення оцінюваних робіт

підприємство взагалі не було автоматизовано, досить зрівняти результати

діяльності без впровадження ІС до реінжинірингових заходів – R1 при

відповідних нульових витратах (S1 = 0) – з результатами після впровадження

ІС при проведенні реінжинірингу – R2 при відповідних витратах S2.

Спрощена ефективність розраховується за формулою:

107

212 SRRE (4.11)

Причому різниця R2 – R1 характеризує отриманий ефект від основної

діяльності підприємства після виконання проекту впровадження ІС при

реінжинірингу.

Величина сукупних витрат на автоматизацію виробництва, як правило,

складається з:

- вартості комп'ютерів, що здобуваються;

- вартості принтерів, мережного устаткування та інших пристроїв;

- вартості програмних продуктів або ліцензій на їхнє використання;

- витрат на установку, впровадження, адаптацію, вивчення і супровід

програмних комплексів;

- оцінки втрат через зміну структури керування, реорганізації кадрів і т.д.;

- всіх поточних витрат (електроенергія, приміщення, зв'язок і т.д.).

Цілком зрозуміло, що якщо Е > 0, то впровадження ІС пройшло

ефективно. Наскільки це ефективно насправді показує відносний показник

ефективності на гривню сукупних витрат. Цей показник безрозмірний і

обумовлено як кількість гривні ефекту на гривню вкладених наведених

витрат (з урахуванням фактора часу).

Необхідно при цьому розглянути критеріальну базу ефективності

впровадження САПР при реінжинірингу бізнес – процесів. Основним

показником буде виступати питомий коефіцієнт ефективності (табл. 4.4).

У випадку, якщо на підприємстві вже існує якась впроваджена ІС,

необхідно враховувати поточні витрати на її експлуатацію і формула

перетвориться до виду:

)()( 1212 SSRRE , (4.12)

108

де R2-R1 – різниця результатів, a S2-S1 різниця витрат при новому і старому

варіантах ІС підприємства (Реинжиниринг, 2007).

Таблиця 4.4 – Критеріальна база оцінки економічної ефективності

впровадження ІС при реінжинірингу бізнес – процесів

Показник Значення Обґрунтування

Питомий

коефіцієнт

ефективності

(К еф)

К еф ≥ 2,0 Можна говорити про реальний успіх у бізнесі за рахунок

підвищення керованості підприємства на базі нових

інформаційних технологій, а отже ефективному

реінжинірингу бізнес - процесів.

1,0 ≤ К еф<

2,0

Даний діапазон значень питомого коефіцієнта ефективності

свідчить про непогану локальну ефективність результатів ІТ

- проекту при проведенні РБП і розшивці вузьких місць у

бізнес- процесах

0 ≤ К еф <

1,0

Даний діапазон значень питомого коефіцієнта свідчить про

слабку економічну ефективність і про можливі негативні

тенденції у впровадженні ІС при проведенні

реінжинірингу. При цьому можна говорити про вплив

внутрішніх і зовнішніх факторів, які перешкоджають

нормальному проведенню РБП. Таких як помилковість

поставлених цілей і завдань РБП, неефективному

стратегічному плануванні, неповній відповідності

впроваджуваних ІС реінжинірингу і технологічним

процесам на підприємстві і т.д.

К еф < 0 При негативному ефекті такий ІТ - проект реінжинірингу

РБП просто є нераціональним.

При розробці концепцій, стратегій і планів реінжинірингу можлива

поява декількох варіантів, що відрізняються як очікуваними перевагами, так і

необхідними для їхньої реалізації витратами. У підсумку можна говорити про

різну ефективність подібних варіантів. У зв'язку із цим стає актуальним

завдання порівняльної оцінки варіантів реінжинірингу. Рішення цього

завдання покликано допомогти особі, що приймає рішення, вибрати

стратегію і план дій, які щонайкраще відповідають цілям організації, її

фінансовим можливостям, вимогам кон'юнктури ринку, перспективам

розвитку та інших факторів.

Розглянемо методики і порівняно нескладний інструментарій, що

дозволяють зіставляти варіанти планів реінжинірингу по ефективності і

109

більш об'єктивно вибирати підходящий для реалізації варіант із числа

конкуруючих.

Ефективність реінжинірингу бізнес – процесів пропонується оцінювати

за допомогою математичного апарата, названого теорією ігор. Методи теорії

ігор досить широко використовуються в дослідженні операцій, причому

"ігрові" завдання в принципі вирішуються при невизначеності вихідної

інформації про "супротивника", в зв'язку із чим автори робіт з дослідження

операцій попереджають, що результати носять якісний характер, подають

інформацію до міркування, допомагають ЛПР при виробленні рішень і

проясняють ситуацію при дії багатьох факторів (Коплан , 2005).

Приміром, у ході аналізу бізнес – процесів організації виявлені фактори,

що негативно впливають на її функціонування. Назвемо ці фактори Z1, Z2,…,

Zk. Припустимо , що дія цих факторів проявляється в настанні небажаних

подій, що перешкоджають нормальному функціонуванню організації. Ці

події незалежні одна від іншої, не підкоряються якій-небудь заздалегідь

продуманій стратегії і утворять найпростіші пуасонівські потоки з

інтенсивністю Λ= (λ1,λ2,…,λк).

У результаті настання одиночної події zi є Zi організація несе збиток qi.

Сумарний збиток Qi від подій, що відносяться до класу Zi, протягом часу

можна визначити в такий спосіб. Якщо λi – середнє число подій, що

відбуваються, наприклад, протягом року, а реальне число подій за цей період

з деякою ймовірністю P(λi,l) лежить у межах (λi-l, λi+l), то річний збиток

складе:

),( lPqQ iii (4.13)

При найпростішому пуасонівському потоці подій величину Р (λi,l)

можна визначити за формулою:

(4.14)

e i

li

lij

j

i

jlP

!),(

110

На основі аналізу бізнес – процесів розроблено кілька комплексів заходів

– стратегій скорочення збитків; назвемо їх M1 М2, …, Мn. Реалізація кожної

стратегії вимагає витрат m1,m2,…,mn. Для простоти міркувань припустимо,

що кожна стратегія тією чи іншою мірою зменшує інтенсивність потоку

подій, у зв'язку із чим величинам λ і Q привласнюються подвійні індекси: λij,

Qij (i=1,2,…,k; j= 0 , 1, 2,…,n). Індексу j = 0 відноситься до вихідної ситуації, у

якій проводився аналіз бізнес – процесів. Величини λij, Qij повинні

задовольняти умовам:

λij < λi0, Qij < Qi0.

Таким чином, якщо реалізовано стратегію Mj при цьому відбуваються

події zj є Zi, то сумарний збиток організації складе:

ijiij QmS (4.15)

Ці дані утворять так звану матрицю альтернативних втрат (табл. 4.5).

Користуючись цією матрицею, можна зіставляти різні стратегії,

вибираючи ту з них, що забезпечить мінімальні можливі збитки (Воинов,

2002; Реинжиниринг, 2007).

Таблиця 4.5 – Матриця альтернативних втрат

Витрати Фактори

Z1 Z2 Zk

M 0 Q10 Q20 Qk0

M1 m1+ Q11 m1+ Q21 m1+ Qk1

M2 m2+ Q12 m2+ Q22 m2+ Qk2

Mn mn+ Q1n mn+ Q2n mn+ Qkn

Однак автор вважає, що дана модель не позбавлена і недоліків, а саме не

розглянуто в ній експертної оцінки (методу балів). При цьому з розглядом

111

матриці альтернативних втрат у рамках того, що сумарний збиток організації

можна розглянути через локальні збитки маркетингових, виробничих,

фінансових, інформаційних, трудових, матеріально-технічних, соціальних,

екологічного потенціалів аналізованого підприємства з підприємствами –

еталонами, які також проводять або провели реінжиніринг бізнес – процесів

на своїй базі (табл. 4.6). Головною умовою виконання моделі є реалізація

стратегій за принципом бенчмаркінгу.

Таблиця 4.6 – Матриця альтернативних втрат з урахуванням інформації

підприємств – еталонів

Витрати Підприємство А Підприємство В (еталон)

Фактори Фактори

Zа1 Zа2 Zаk Zb1 Zb2 Zbk

M 0 Qа10 Qа20 Qаk0 Qb10 Qb20 Qbk0

M1 mа1+

Qа11

mа1+

Qа21

ma1+

Qk1

mb1+

Qb11

mb1+

Qа21

mb1+ Qk1

M2 mа2+

Qа12

mа2+

Qа22

mа2+

Qаk2

mb2+

Qb12

mb2+

Qb22

mb2+ Qbk2

Mn mаn+

Qа1n

mаn+

Qа2n

mаn+

Qаkn

mbn+

Qb1n

mbn+

Qb2n

mbn+ Qbkn

Наступним етапом, після формування матриці альтернативних втрат з

урахуванням інформації підприємств – еталонів стане ранжирування

оціночних показників за ступінню вагомості. Результатом цього етапу є

побудова деякого вектору (W1, W2,..., Wn), де Wi – коефіцієнт вагомості

кожного показника (табл. 4.7).

112

Таблиця 4.7 – Ступінь впливу окремих складових потенціалу

підприємства на рівень конкурентоспроможності елементів після проведення

комплексного реінжинірингу бізнес – процесів

Чинники

конкурентоспроможності

Вагомість чинника

Маркетинговий потенціал W1

Виробничий потенціал W2

Інформаційний потенціал W3

Трудовий потенціал W4

Матеріально-технічний

потенціал

W5

Соціальний потенціал W6

Екологічний потенціал W7

Наступним етапом є побудова вектора, що складається з мінімальних

значень за кожним з mn+Qkn показників. Цей вектор становить

додатковий рядок чисел (Kmin = mіn (mn+Qkn)) – показників підприємства –

еталона, де K min i = mіn Kj (1≤i≤n)

Після визначення вагомості наступним етапом є складання

нормалізованої матриці X' шляхом стандартизації сумарних збитків вихідної

матриці (Kij = mn+Qkn) відносно відповідного показника еталонного

підприємства за формулою:

ij

ijK

KK min' (4.16)

Стандартизація дозволяє уникнути неявного ранжирування сумарного

збитку за окремими потенціалами, коли мала варіація окремого показника

може суттєво вплинути на результати оцінки (Краснокутська, 2005).

113

Наступним етапом бальної оцінки є розрахунок балів, що отримано

підприємствами за певним оціночним показником шляхом порівняння їх

фактичних

значень з найкращими в даній сукупності:

iijij БKБ max

'* (4.17)

де Б max i – максимальна бальна оцінка окремого збитку за локальним

потенціалом (за критерієм – чим вища оцінка, тим менший вплив окремих

збитків на рівень локальних потенціалів); Бij – фактична бальна оцінка

окремого сумарного збитку окремих потенціалів підприємства при

проведенні РБП.

Остаточним етапом є отримання узагальненої бальної оцінки

конкурентоспроможності за рівнем інтегрального сумарного збитку та

ранжирування підприємств – еталонів у порядку зменшення інтегрального

показника сумарного збитку від реалізації стратегій після проведення

реінжинірингових заходів з використанням наступної формули:

min*1

i

n

i

ijs WБK (4.18)

де Ks – інтегральний показник сумарного збитку при реалізації стратегій, які

спрямовані на зменшення втрат підприємства як результату проведення

реінжинірингових заходів та після їх проведення; Wi – вагомість впливу

окремого чинника на рівень конкурентоспроможності елементів після

проведення комплексного реінжинірингу бізнес-процесів.

Таким чином отримуємо нову модель визначення показника сумарного

збитку при реалізації стратегій, які спрямовані на зменшення втрат як результату

проведення реінжинірингових заходів (табл. 4.8).

114

Таблиця 4.8 – Модель визначення інтегрального показника сумарного

збитку при проведенні реінжинірингових заходів з урахуванням бальної оцінки

Витрати Підприємство

А

Підприємство

В (еталон)

Kmi

n

Бi

a

Бi

b

Wi Бia*

Wi

Бib*

Wi

Фактори Фактори

Zа1 Zаk Zb1 Zbk

M 0 Qа10 Qаk0 Qb10 Qbk0 Kmin

0

Б0

a

Б0

b

W

0

Б0a *

W0

Б0b *

W0

M1 mа1+

Qа11

ma1+

Qk1

mb1+

Qb11

mb1+

Qk1

Kmin

1

Б1

a

Б1

b

W

1

Б1a *

W1

Б1b *

W1

M2 mа2+

Qа12

mа2+

Qаk2

mb2+

Qb12

mb2+

Qbk2

Kmin

2

Б2

a

Б2

b

W

2

Б2a *

W1

Б2b *

W1

Mn mаn+

Qа1n

mаn+

Qаkn

mbn+

Qb1n

mbn+

Qbkn

Kmin

n

Бn

a

Бn

b

W

n

Бna *

W1

Бnb *

W1

Ks (a) = ∑ Бna * W1

Ks (b) = ∑ Бnb * W1

Для оцінки економічного ефекту від впровадження САПР у реінжинірингу

необхідно зрівняти витрати за всіма основними статтями кошторису витрат

на експлуатацію нової САПР (витрати на заробітну плату з нарахуваннями,

матеріали, машинний час) з витратами за відповідними статтями базового

варіанта. З позицій користувача (кінцевого споживача) інформаційної

системи, абсолютна ефективність впровадження ІС визначається як різниця

між отриманими результатами (або оцінкою цих результатів у майбутньому)

і витратами на впровадження ІС. Аналіз матриці альтернативних втрат при

реалізації стратегій, що спрямовані на зниження втрат як результату

реінжинірингу бізнес-процесів дозволить керівникам підприємства, які

мають за мету проводити реінжиніринг бізнес-процесів, визначити

ефективність реінжинірингу через критерій мінімізації показника сумарного

збитку як результату проведення даного процесу, який може бути отримано

за рахунок перепроектування неефективних бізнес-процесів.

115

5 ОСОБЛИВОСТІ КОМПЛЕКСНОЇ ДІЇ МЕХАНІЗМІВ ВІДТВОРЕННЯ

СТІЙКОГО СТАНУ ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННОЇ СИСТЕМИ НА

РІВНІ РЕГІОНУ

5.1 Оцінка еколого-економічної збалансованості регіонів україни

Необхідність переходу розвитку економічних систем на принципи

екологізації, в першу чергу, обумовлено тими історичними змінами, що

відбуваються у відносинах між людиною і оточуючим її середовищем.

Техногенне навантаження на окремі райони довкілля вже сьогодні досягло

критичних позначок, саме тому потрібно приділяти більше уваги тим

факторам і ресурсам, які жертвуються для досягнення бажаного рівня

добробуту. Спрямованість економіки лише на зростання, призводить до

появи негативних екстерналій, а саме – зростання рівня забруднення

навколишнього середовища та інтенсивного використання природних

ресурсів, що, в свою чергу, призводить до зменшення асиміляційного

природного потенціалу. Зрозуміло, що такі взаємовідносини між природною

та економічною системами призводять до появи протиріч між людиною та

навколишнім природним середовищем. В решті решт, може виникнути

загроза подальшого розвитку суспільства в наслідок неспроможності

економічної системи впоратися з своїми власними проблемами.

Ефективність заходів спрямованих на гармонізацію взаємодії між

економічною та екологічною системами в першу чергу визначається

наскільки правильно виявлено та встановлено існуючий стан справ. Академік

НАН України Букринський Б.В. пропонує реалізувати Українську

національну програму екологічно чистого виробництва в три етапи. На

першому (2005–2009 рр.) потрібно створити сприятливі умови суб’єктам

господарювання для стимулювання їх ефективної участі в програмі, також

передбачається створення національної стратегії, і необхідної законодавчої

бази для екологічно-чистого виробництва. Другий етап (2009–2014 рр.) є

безпосередньо початком реалізації даної програми, де передбачається

116

підготовка і перепідготовка фахівців, введення нових спеціальностей в вузи,

тиражування технологій, розробка і впровадження відповідних механізмів.

На третьому етапі (2014–2018 рр.) передбачається широке використання

інструментів і механізмів впровадження екологічно чистого виробництва

(Буркинський, 2006)

Вважаємо, що фіксовані методи загальнодержавної політики

екологізації економіки, які будуть застосовуватися в одному й тому ж

порядку для всих територій можуть виявитися неефективними, оскільки різні

регіони, маючи свою особливу структуру потребують неоднорідності заходів

в управлінні. Різноманіття підходів до регулювання економічної та

природоохоронної діяльності обумовлена неоднорідністю завдань, що

потребують вирішення, а також неоднорідністю умов господарювання. На

вибір інструментів управління можуть впливати соціальні чи культурні

фактори, тому навіть в країнах (регіонах) з подібними економічними

умовами можуть використовуватися різні важелі впливу.

З практичної точки зору економічне зростання, покращення економічного

благополуччя населення такі ж важливі як і захист навколишнього

природного середовища. Важко уявити гармонійний розвиток індивіда зі

значним запасом економічних благ в умовах забрудненого повітряного та

водного басейнів. Екологічне навантаження виникає внаслідок впливу

імпульсів незбалансованої господарської людської діяльності, внаслідок чого

виникає своєрідний прес на решту систем. Процеси негативного

навантаження зазвичай розділяють на три типи: перевикористання

природних ресурсів; трансформації землекористування; шкідливі викиди

хімічних речовин, радіації, шуму, відходів. В свою чергу стан природного

середовища визначається комплексом фізичних, хімічних та біологічних

властивостей природних компонентів.

Для ранжування регіонів і визначення відповідних економічних стратегій

їх розвитку, потрібно визначитися з середніми показниками якості

навколишнього природного середовища та економічними досягненнями

117

регіонів. Необхідність відбору регіонів з середніми значеннями економічних

та екологічних показників, в першу чергу обумовлена потребою побудови

статистичного розподілу з метою виявлення як еталонних так і відставаючих

регіонів. Крім того, застосовуючи одні й ті ж класифікаційні ознаки можна

виявити ступінь відставання (випередження) окремих регіонів від

середньостатистичних по країні.

Визначення часткових індексів розвитку регіону для показників які

позитивно впливають на розвиток регіону здійснюється за наступною

формулою (Герасимчук, 2002):

j

ij

jijm

mki

max

(5.1)

де iji – індекс часткового розвитку i-го регіону за j-ознакою; jk – ваговий

коефіцієнт j-ознаки; ijm – значення j-ознаки для i-го регіону; jmmax –

максимальна ознака j-ознаки серед всих регіонів

Визначення часткових індексів розвитку регіону для показників які

негативно впливають на розвиток регіону здійснюється за наступною

формулою:

j

j

jijm

mki

max

min

(5.2)

Розрахунок же узагальненого індексу розвитку регіону знаходиться по

формулі:

n

j

iji in

Y1

1 (5.3)

де iY – узагальнений індекс розвитку регіону, n – кількість показників за

якими проводився аналіз.

Розглядаючи регіони України, можна відмітити значні відмінності як

природно-ресурсному потенціалі, так і в рівнях економічного розвитку.

Кількість викидів від стаціонарних джерел по областям України

відрізняється в більш ніж 50–70 раз, лісистість, стан якості річок також

118

сильно різняться від регіону до регіону. Враховуючи значні відмінності в

показниках стану екологічного потенціалу регіонів виникає необхідність

запровадження безрозмірного індексу для поєднання окремих показників.

Для спрощення сприйняття безрозмірні величини (індекси) економічного та

екологічного напрямків для показників які позитивно впливають на розвиток

регіону пропонується привести в інтервал від 0 до 100 наступним чином:

))(100 minmaxmin jjjijij iiiiI (5.4)

Для показників які негативно впливають на розвиток регіону формула

(5.4) трансформується наступним чином:

))(100100 minmaxmin jjjijij iiiiI (5.5)

де ijI – трансформована змінна (індекс), знаходиться в інтервалі від 0

до100 і показує загальний (бальний) рейтинг регіону.

Методика розрахунку загального рейтингового місця регіону полягає у

визначенні по кожному показнику мінімального та максимального значень

(позитивного чи негативного, при цьому проставляються бали від 0 до 100) і

відповідного розміщення решти регіонів з урахуванням крайніх точок. За

допомогою вище вказаним формулам (5.4) і (5.5) розраховуються індекси

рейтингового місця регіону в межах однієї країни. Провівши рейтинговий

аналіз ранжування регіонів за еколого-економічними показниками,

наступним кроком є виявлення регіонів з середніми значеннями місць для

виявлення еталонних та відставаючих регіонів. Регіони з середніми

значеннями відповідно знаходитимуться на перетині пунктирних ліній (рис.

5.1), а решта регіонів розміститься відповідно по квадратам А–В. Для більш

наочного сприйняття розташування окремих регіонів в координатній сітці

(рис. 5.1), будемо працювати не з абсолютними значеннями окремих

показників, а з їх відносними відхиленнями від середніх.

119

Серед групи регіонів знаходилися еталонні та найбільш депресивні

(відставаючі) і їм відповідно присвоювалися значення найкращого на

найгіршого балів (100 та 0). Решта ж регіонів знаходилася у проміжку 0-100.

Наступним кроком в методиці побудови квадро-сітки є визначення регіонів з

середніми показниками та розрахунок відхилень значень окремих регіонів від

середніх. За підсумками аналізу були побудовані наступні графіки

ранжування регіонів (рис. 5.1).

Рисунок 5.1 – Еколого-економічне ранжування регіонів України

(станом на 2006 рік)

Так, результати показують, що більшість регіонів України знаходиться в

верхньому лівому кутку, з відносно великими запасами асиміляційного

потенціалу й нижчим за середній економічний потенціал розвитку. Серед

найбільш збалансованих регіонів можна назвати наступні області: Львівську,

Київську, та АРК. Незважаючи на значні значення забруднення та питомі

значення викидів шкідливих речовин в атмосферу, Львівська область має

вищий за середній по Україні екологічний потенціал за рахунок значної

лісистості території. Що стосується АРК то еколого-економічний баланс

регіону досягається головним чином за рахунок рекреаційно-туристичної

120

діяльності та низьких питомих значень забруднення навколишнього

природного середовища. Київська область аналізувалася без врахування

міста Київ (яке йде як окрема адміністративно-господарська одиниця).

Лідируючі позиції Київської області в першу чергу обумовлені значним

наявним асиміляційним природним потенціалом та передовими

економічними показниками розвитку за рахунок близькості до столиці.

В нижньому правому квадраті рис. 5.1 знаходяться регіони котрі мають

економічний потенціал вищий, ніж в середньому по країні, а екологічний

(асиміляційний) потенціал знаходиться на рівні нижчому, ніж в середньому

по країні. Серед регіонів, які характеризуються найвищими показниками

економічної потужності та найнижчими значеннями асиміляційного

потенціалу можна назвати: Донецьку, Дніпропетровську, та Запорізьку

області. Причиною низьких значень екологічної складової загального

потенціалу регіонів є високі питомі викиди шкідливих речовин в атмосферне

повітря в розрахунку на квадратний кілометр території. Для покращення

збалансованості розвитку групи регіонів з області Б (рис. 5.1), необхідно

випереджаючими темпами нарощувати природний асиміляційний потенціал

за рахунок збільшення кількості заповідників, рекреаційних територій,

посадки та посіву лісу. Водночас не варто забувати і про значні питомі

показники забруднення в розрахунку на один кілометр квадратний. Переваги

в економічній сфері необхідно використовувати для покращення екологічної

ефективності виробництва, за рахунок інвестицій в ресурсо- та

енергозберігаюче обладнання.

Найменш розвиненими регіонами з високими викидами є Херсонська,

Хмельницька та Черкаська області. Відповідно для них потрібно нарощувати

економічну потужність з урахуванням низьких асиміляційних

спроможностей своїх територій. Крім того дані області повинні стати

територіями особливої державної уваги з метою директивного (конкретних

державних програм) вирівнювання еколого-економічного розвитку регіонів

країни. При розробці нових галузей промисловості, чи пріоритетних

121

напрямків розвитку країни в першу чергу потрібно звертати увагу на

можливості застосування даних програм в найслабших регіонах. Після того

як буде надано поштовх розвитку, регіони зможуть самостійно підтримувати

новий стан еколого-економічної рівноваги.

В даній роботі проведено аналіз по визначенню загального еколого-

економічного потенціалу регіонів України. Для кожного регіону (групи

регіонів) показано шляхи подальшого вдосконалення по підвищенню чи то

економічного потенціалу, чи то зменшенню екодеструктивного впливу на

довкілля. Найбільш еколого-економічно збалансованими виявилися АРК,

Львівська, та Київська області. Регіони з найнижчими індексами

комплексного еколого-економічного розвитку (Кіровоградська,

Хмельницька, та Миколаївська області) повинні нарощувати як економічну

складову так і покращувати екологічні показники розвитку територій.

Зважаючи на економічну відсталість і невисокий природний потенціал, в цих

регіонах запропоновано проводити відповідні державні програми по

вирівнюванню розвитку, зі стимулюванням найбільш пріоритетних галузей

розвитку держави. Головним в дослідженні є те, що більшість регіонів

України знаходиться на низькому рівні економічного розвитку в порівнянні з

лідерами, проте мають значний екологічний потенціал для подальшого

збалансованого еколого-економічного розвитку.

5.2 Еколого-економічні показники оцінки якості питної води

Економічна оцінка впливу неякісної питної води із традиційних джерел

постачання на здоров’я населення у сучасних умовах є актуальним завданням

економіки природокористування. Якщо комплексно розглядати екологічно

обумовлений економічний збиток від погіршення здоров’я населення, то його

частка від споживання забрудненої питної води для України варіює, за

122

нашими оцінками, у межах 10–15%. При цьому потрібно враховувати той

факт, що негативний вплив забрудненої води може здійснюватися різними

шляхами. Із матеріалів зарубіжних досліджень випливає, що 10 хвилин,

проведених під гарячим душем, може виявитися достатнім, щоб інгаляційна

доза хлороформу перевищила його надходження в організм. Крім того, під

час приймання душу або ванни людина отримує до 30% загальної дози

хлороформу через шкірний покрив. Найбільш несприятливі умови впливу

тригалометанів у басейнах: отримана за 1 годину плавання доза хлороформу

може багаторазово перевищувати ту, що надходить з питною водою

(Красовский Г.Н., 2006).

На основі аналізу останніх досліджень на рис. 1 нами наведено схему

формування шкідливого впливу забрудненої питної води на здоров’я

населення, що, у свою чергу, є складовою інтегрованого екологічно

обумовленого економічного збитку від погіршення здоров’я населення.

Одним із елементів впливу водних ресурсів на здоров’я населення є

спричинення збитків за відсутності інформаційного сприйняття водних

екосистем. Таке сприйняття природних ландшафтів та водних об’єктів

покращує здоров’я і духовний розвиток населення. Інформаційно-естетичний

напрям використання водних ресурсів у майбутньому може стати більш

важливим, ніж їх матеріально-ресурсне використання.

Розроблення науково-методичних підходів до оцінки економічного

збитку від погіршення здоров’я населення внаслідок споживання забрудненої

питної води обумовлене необхідністю:

- використання даних про обсяги збитку при обґрунтуванні та

розробленні стратегічних програм загальнодержавного і регіонального рівнів

щодо покращання стану водопостачання;

- одержання достовірної інформації про реальний збиток здоров’ю

населення залежно від якості доступної питної води;

- оцінки наявного збитку на певній території від впливу забрудненої

питної води після вжиття заходів із його зниження;

123

- ранжування районів та джерел водопостачання за обсягом наявного

збитку з метою здійснення першочергових заходів з покращання якості води

у найбільш проблемних регіонах;

- визначення страхової суми, достатньої для компенсації можливого

збитку здоров'ю населення внаслідок споживання забрудненої питної води

при виявленні порушень в організації питного водопостачання.

Величина економічного збитку характеризує зниження ефективності

використання робочого часу. В одному випадку забруднення навколишнього

середовища приводить до прямої втрати робочого часу (праці): невихід на

роботу через погіршення здоров'я частини працюючих, втрата частини

продукції сільського або лісового господарства (зниження врожайності або

продуктивності культур). В іншому – втрати мають непрямий характер:

суспільство змушене відволікати частину робочої сили на ліквідацію або

запобігання наслідкам забруднення (Разработка, 1990).

Збиток від забруднення питної води можна оцінити через збільшення

розміру витрат на очищення води і доведення її якості до еталона

(Балацкий О.Ф., 2007):

)(1

ін

n

iі КЕСЗ , (5.6)

де З – збиток, спричинений споживачам води внаслідок забруднення

водного джерела, грн;

С – поточні витрати (собівартість) на підготовку води для питних

цілей, грн;

К – капітальні вкладення у підготовку води, грн;

п – число різних видів підготовки води, необхідних для одержання

води необхідної якості;

і – види підготовки води.

Перша частина виразу (1) включає так звані умовно постійні видатки

на капіталовкладення, заробітну плату обслуговуючого персоналу,

124

амортизаційні відрахування та поточний ремонт. Друга є умовно змінними

витратами – на реагенти, електроенергію і воду, що використовується на

власні потреби.

На сьогодні розроблено декілька наукових підходів до оцінки збитків у

водному господарстві. В основному це збитки від забруднення водних

ресурсів, які враховують втрати у господарській діяльності, зокрема

комунальному, сільському, рибному, лісовому господарствах, тоді як питома

вага збитків від погіршення здоров’я населення внаслідок забруднення

водних ресурсів досягає не менше 35% від загального збитку

(Лук’янихін В.О., 1996). Отже, на наше переконання, першочерговим

завданням сталого водокористування є задоволення потреб населення у

якісній питній воді.

Оцінка сумарного економічного збитку від погіршення здоров’я

населення внаслідок споживання забрудненої питної води може базуватися

на методичному підході до оцінки економічного збитку від екологічно

обумовленого погіршення здоров’я населення (Тархов П.В., 2005):

З = Ззаг Ксер Сз Кін, (5.7)

де З – збиток від захворюваності населення, дол. США;

Ззаг – загальна захворюваність населення регіону, випадків;

Ксер – коефіцієнт частки захворюваності, пов'язаний із забрудненням

навколишнього середовища;

Сз – питомі витрати на один випадок захворювання, грн/випадок;

Кін – коефіцієнт приведення грошової оцінки до поточного часу,

дол./грн.

Розрахунок збитку від погіршення здоров’я населення внаслідок

споживання забрудненої питної води пропонується проводити за трьома

наведеними вище категоріями водопостачання:

125

iінфi

iвззахвбаз kNkВЗЗi. ,

(5.8)

де З – сумарний економічний збиток, що спричиняється погіршенням

здоров’я населення внаслідок споживання забрудненої питної води, дол.;

Взахв – середні витрати на один випадок захворювання, дол./випадок;

iвзk . – коефіцієнт приросту захворюваності населення внаслідок

споживання забрудненої питної води;

Nі – кількість наявного населення у сфері впливу і-ї категорії

водопостачання, тис. чол.;

Збаз – базовий рівень загальної захворюваності населення регіону,

випадків / тис. чол.;

iінфk – коефіцієнт, який враховує ступінь інформованості населення

про рівень забруднення питної води, що постачається з водних джерел і-ї

категорії водопостачання.

До збитку, що виникає внаслідок захворюваності населення, включені

витрати на лікування у стаціонарі, в амбулаторних умовах, витрати на оплату

бюлетенів і зниження національного доходу в результаті невиходу

захворілого на роботу (Балацкий О.Ф., 2007). Середні витрати на один

випадок захворювання будемо визначати таким чином:

Взахв =(Вст+Вам)/2+ΔВд.в kнп+Ол.нп, (5.9)

де Вст – витрати на стаціонарну медичну допомогу, дол.;

Вам – витрати на амбулаторно-поліклінічну допомогу, дол.;

ΔВд.в – середнє зниження доданої вартості внаслідок невиходу на

роботу, дол.;

kнп – коефіцієнт, що враховує частку непрацездатного населення

території (для Сумської області kнп=0,73; для України kнп=0,75);

126

Ол.нп – витрати на оплату листків непрацездатності, дол.

Коефіцієнт, що враховує ступінь інформованості населення про

екологічний стан питної води, є часткою населення, яке споживає воду з

традиційних джерел водопостачання. Інформованість населення

забезпечується цілеспрямованою санітарно-освітньою роботою серед

населення шляхом застосування засобів масової інформації (радіо,

телебачення, преса) та розповсюдженням спеціальної науково-популярної

літератури.

Визначимо економічний збиток від погіршення здоров’я населення

внаслідок споживання забрудненої води для Сумської області та України.

У таблиці 5.1 наведено вихідні дані, надані Центром медичної

статистики та аналізу «Медстат», і результати розрахунку середніх витрат на

один випадок захворювання для Сумської області та України. Вважаємо, що

у середньому тривалість одного захворювання становить сім днів.

Таблиця 5.1 – Розрахунок середніх витрат на один випадок

захворювання

Вст, дол. Вам, дол. ΔВд.в., дол. kнп Ол.нп, дол. Взахв, дол.

Сумська

обл.

міста 119,86 9,47 59,41 0,73 47,53 155,56

райони 84,72 6,27 36,63 0,73 29,70 101,94

Україна міста 119,86 9,47 137,62 0,75 47,53 215,41

райони 84,72 6,27 39,60 0,75 29,70 104,9

Зазначимо, що кількість населення, яка користується питною водою із

ґрунтового стоку та неглибоких свердловин, становить в Україні близько

15%, у Сумській області – близько 50%.

Використовуючи формулу (5.3) та наведені вище дані, розрахуємо

щорічний сумарний економічний збиток від погіршення здоров’я населення

внаслідок споживання забрудненої питної води:

- для населення Сумської області

дол. млн 59,8298,04,6436,194,1015609,056805,056,155560З ;

- для населення України

127

дол. млрд 49,298,0136716,19,104560

7,0232196,041,2155609,0951005,041,215560З

У табл. 5.2 наведені результати розрахунку економічних збитків, що

спричиняються погіршенням здоров’я населення внаслідок споживання

забрудненої питної води за категоріями водопостачання.

Розрахунки свідчать, що для України сумарний річний збиток, який

спричиняється погіршенням здоров’я населення внаслідок споживання

забрудненої питної води, становить близько 2,5 млрд дол., а для Сумської

області – близько 60 млн дол. Для порівняння – збори за скиди

забруднюючих речовин у водні об’єкти за 2006 рік становили 367,9 тис. грн.

у Сумській області та близько 70 млн грн у цілому по Україні, що свідчить

про недосконалість існуючого механізму водокористування, зокрема у

частині відсутності механізмів забезпечення повної компенсації завданих

населенню економічних збитків. Якщо врахувати, що розрахований

економічний збиток становить 60–65% від фактично існуючого (Балацкий,

2007), то у цьому разі економічний збиток від погіршення здоров’я населення

внаслідок споживання забрудненої питної води становитиме для Сумської

області близько 100 млн дол., а для України – близько 4 млрд дол.

Таблиця 5.2 – Економічні збитки, що спричиняються погіршенням

здоров’я внаслідок споживання забрудненої питної води населенням

Сумської області та України

Територія

Питна вода із глибоких

підземних горизонтів

Питна вода із

поверхневих водних

об’єктів

Питна вода із

ґрунтового стоку та

наближених до

поверхні, недостатньо

захищених від

забруднення

водоносних горизонтів

Питомий

збиток на

1000 чол.,

дол.

Загальний

збиток,

млн дол.

Питомий

збиток на

1000 чол.,

дол.

Загальний

збиток,

млн дол.

Питомий

збиток на

1000 чол.,

дол.

Загальний

збиток,

млн дол.

Сумська 3920 2,23 – – 89513 57,59

128

обл., 2006 р.

Україна,

2007 р. 5428 51,62 50663 1176,36 92112 1259,27

Наявність визначеного розміру економічного збитку обумовлює

необхідність розроблення підходів до його компенсації. Така компенсація

може включати безпосередньо фінансування заходів щодо усунення збитку

від погіршення здоров’я населення внаслідок споживання забрудненої води

або економічно впливати на винуватців забруднення – третіх осіб – з метою

компенсації завданої шкоди. Але в основному, на нашу думку,

відповідальність за наявність такого збитку має нести держава як монополіст

у водопостачанні, оскільки шкода спричиняється здоров’ю людини

незалежно від її вибору і таким чином порушується право на здоров’я. Згідно

з визначенням (Тобес Б., 2001) право на здоров’я – це право на використання

певних служб охорони здоров'я, а також право на захист від деяких загроз

здоров'ю, причому відповідальність за такий захист несе держава. Зокрема,

це право у потрібний момент отримати лікарську допомогу і мати

можливість її оплатити і право на доступ до чистої питної води.

Більш того, держава має «поважати» здоров’я людей, а у ряді випадків

«захищати» їх від збитків, які спричиняються третіми особами.

Проблема компенсації шкоди, заподіяної здоров'ю населення внаслідок

забруднення навколишнього середовища, у більшості країн, що

розвиваються, може розглядатися у площині перерозподілу коштів, зібраних

державою за різні види природокористування. Як свідчить практика, подібна

система стягнення і розподілу платежів лише сприяє розпорошенню коштів,

оскільки не має стимулювального ефекту для підприємств і не забезпечує

повного відшкодування заподіяного збитку.

Розроблені науково-методичні підходи до оцінки економічного збитку

від погіршення здоров’я населення внаслідок споживання забрудненої питної

води можуть бути корисними страховим компаніям для визначення суми

компенсації завданого збитку певній групі населення. Також збиток можна

129

враховувати при формуванні цін на послуги водопостачання, що

виконуватиме стимулювальну роль для водоканалів з приводу впровадження

заходів щодо покращання якості питної води.

5.3 Економічна оцінка ефективності адміністративних та ринкових

механізмів забезпечення сталого розвитку регіонів

Одним із можливих напрямків сталого розвитку на макроекономічному

рівні вважається узгодженість диспропорцій в економічному, соціальному та

екологічному становищі окремих регіонів. Тобто необхідною, але

недостатньою, умовою забезпечення стійкого розвитку країни є

збалансування соціо-еколого-економічного потенціалу регіонів, адже важко

говорити про стійкість коли одні регіони процвітають, а інші знаходяться в

занепаді. В економічній теорії існує думка, що в довгостроковій перспективі

регіони, в межах однієї країни, повинні прямувати до певного рівня

рівноважного стану (steady state) в економічній, екологічній і соціальній

сферах. Звичайно, ніхто не виключає спеціалізацію регіонів, зумовлених

природно-географічним положенням чи суспільно-історичними факторами,

але що стосується якості життя населення (економічній і екологічній сферах)

то тут повинна бути певна рівність. Процес конвергенції (з англ. convergence

- прямування до рівноважного стану) передбачає, що регіони, які знаходяться

на нижчому рівні економічного розвитку, повинні демонструвати вищі темпи

економічного зростання, щоб у майбутньому порівнятися з потенціалом

сильніших регіонів. В результаті, депресивні регіони мають розвиватися

швидше і вийти на рівноважний рівень економічних показників – єдиний для

всієї економічної системи в межах країни. Для прикладу можна розглянути

країни західної Європи, які за останні десятиліття демонстрували темпи

економічного зростання на рівні 1–2% щорічно, а темпи приросту населення

130

знаходилися майже на нульовому рівні. Можливо, розвинуті країни вже

підходять до свого зрівноваженого стану в економічній, соціальній, та

екологічній сфері, і відповідно, їх досягнення по згаданих напрямках

сповільнюються. Порівнюючи країни, що розвиваються з розвинутими,

можна помітити, що перші демонструють значно вищі темпи економічного

зростання, і швидко покращують якість життя на своїх територіях, проте ці

здобутки часто відбуваються з рахунок погіршення стану довкілля. В межах

однієї країни процес економічної конвергенції регіонів до певного

зрівноваженого стану запропоновано розраховувати наступним чином

(Miller, 2005):

*

1 )1( ititit yeyey (5.10)

Де ity – доходи на душу населення в і-му регіоні, в t-му році, ity *–

зрівноважене значення доходів на душу населення, е – основа натурального

логарифма. – показник котрий знаходиться з регресійного аналізу, чи

шляхом калібрування економічних даних, – показник часу. Існування

конвергенції в моделі (1) залежить від значень показника , як наслідок, в

економічній літературі саме явище конвергенції отримало назву –

конвергенції.

Розкриваючи дужки і групуючи дані в (1) отримуємо:

*

1

*

itititit yyeyy (5.11)

Зі зростанням - часу, відхилення в лівій (*

itit yy ) і правій (*

1 itit yy )

частині рівності (2) буде зменшуватися, оскільки e завжди менше

одиниці, і з кожним наступним періодом поточні значення доходів будуть

асимптотично прямувати до зрівноважених.

Виходячи з специфікації (2) регресійна модель для практичного

використання представлена наступним чином:

131

itititit uyeyey*

1 )1( , (5.12)

Де itu – збурення регресії (error term)

Логарифмуючи та провівши процес лінеаризації в залежності (3),

отримаємо рівняння, котре вже можна оцінити пакетами прикладних

економічних програм, такими як Stata і Matlab. Лінеаризоване рівняння має

наступний вигляд:

iiiTi uybbyy )ln()1()ln( 0,100,, , (5.13)

Де індекси біля доходів на душу населення означають відповідно,

кінцевий період (Т), та початковий (0, нульовий). З рівняння (4), знаходими,

що при умові 1b < 0, маємо конвергенцію, в іншому випадку конвергенція

відсутня і регіони, які в початковому періоді мали більший економічний

потенціал розвиваються набагато швидшими темпами, а початкові

депресивні регіони відстають від лідерів як у абсолютних так і відносних

величинах. Використовуючи дані державного комітету статистики України за

період 1998-2006 роки по 25 областям, на основі (4), було отримано наступні

результати (табл. 5.3.) (Sala-i-Martin, 2002; Кубатко, 2009):

iuyyy )ln(62.056.5)ln( 199819982006 , (5.14)

Таблица 5.3 – Результати оцінки економічної конвергенції регіонів

України

132

З таблиці 5.3 видно, що пояснювальна сила регресії знаходиться на

досить високому рівні близько 92%, крім того, оцінка (-0.62) біля )ln( 0,iy

виявилося статистично значущою, в 95% інтервалі надійності. Пояснення до

табл. 5.3. Верхня частина таблиці показує економетричні характеристики

регресії, в нижній приводяться результати моделювання. Табличне

Ln(зростання) означає – теоретичне )ln( 0,, iTi yy , якому відповідає )ln( 19982006 yy ;

Ln(доход) означає показник біля )ln( 0,iy ; cons- означає константу в моделі

(5.14), тобто показник0b

Від’ємний знак коефіцієнту b в рівнянні (5.14) означає, що регіони з

більшим економічним потенціалом розвиваються відносно повільніше, а

депресивні регіони з часом стають сильнішими по відношенню до провідних

регіонів.

Отримані результати дослідження підтверджують гіпотезу економічної

конвергенції регіонів України, і показали відносне сходження розвитку

територіальних одиниць країни.

Проведене моделювання підтверджуються статистичними

спостереженнями економічного розвитку регіонів України. Так наприклад, в

1998 році доходи на душу населення в Вінницькій, Волинській та Сумських

областях складали 888грн., 886грн., та 1131 грн., в той же час відповідні

показники в Донецькій були на рівні 1691 грн, Дніпропетровській – 1951 грн.

Темпи зростання реальних доходів на душу населення за період з 1998 по

2006 роки склали (раз): Вінницька – 3,9, Волинська – 3,6, Сумська – 3,3, за

133

той же період доходи на душу населення в Донецькій та Дніпропетровській

областях зросли в 2,6 та 2,3 рази відповідно. Можливо в західних регіонах

підвищення доходів і пов’язане частково з міграцією працездатних

робітників за кордон, але все ж тенденції економічної конвергенції також

присутні.

Тобто, як статистичні дані, так і результати моделювання показують

наявність процесу економічної конвергенції регіонів України. Перевагою

моделювання є те, що дає змогу одночасно оцінити залежності по всих

регіонах, показати тісноту зв’язку і зробити відповідні висновки.

З позицій сталого розвитку, конвергенція економічного стану

територіальних одиниць сприяє зрівноваженому соціально-еколого-

економічному розвитку країни. Дослідження, виконане для України, показує,

що з часом заможні регіони зрівноважуються з початково біднішими

регіонами як в абсолютних і відносних показниках. Залишається відкритим

питання, а які ж фактори визначають темпи зростання доходів на душу

населення по регіонам країни.

Для спрощення пояснення впливу окремих факторів на темпи змін

реальних доходів на душу населення по регіонам України нами

запропоновано наступну модель:

ittititititiit uXPLKyr 5432110 , (5.15 )

Де itr – реальні темпи зростання доходів на душу населення по регіонам

України за період 1999-2006 роки, 1tiy – доходи на душу населення в році

попередньому до того в якому бралися темпи зростання. Останню змінну

( 1tiy ) взято з метою визначення ступеня складності подолання більш високих

початкових значень доходів на душу населення провідними регіонами.

Очікується, що чим вищі початкові значення доходів на душу населення, при

інших рівних умовах, тим меншими будуть темпи росту ( itr ), тобто

134

коефіцієнт біля 1tiy повинен бути від’ємним. Наступними змінними є

капіталізація регіону ( tiK ), зайнятість регіону ( tiL ), з теорії відомо, що як

капіталізація, так і зайнятість сприяють покращенню економічних

показників, тому очікується, що відповідні коефіцієнти в регресійній моделі

будуть додатними. Крім того в модель було включено забруднення в регіоні

( tiP ) та часові змінні ( tiX ) для контролю факторів, що мали однаковий вплив

на всі регіони України відповідно по рокам з 1999 по 2006. Недоліком моделі

(6) є не включення інших факторів, котрі можуть впливати на темпи

економічного зростання. Для прикладу, соціальну, культурну, політичну та

зовнішньоекономічну сфери не було включено, зробивши припущення, що

ці показники є однаковими для всих регіонів, і всі територіальні одиниці

працюють в рівних умовах. Також однією з можливих упущених змінних

може бути використання паливно-енергетичних матеріалів, проте дану

змінну ми інструментуємо (замінюємо) її похідною – загальним

забрудненням по областям України. Загальне забруднення в даному випадку

виражається сумарними викидами шкідливих речовин в повітря від

стаціонарних та пересувних джерел. Беручи до уваги можливі недоліки, і

визначившись зі специфікаційною формою регресії, представляємо отримані

результати в табл. 5.4.

Таблица 5.4 – Оцінка впливу окремих соціальних, економічних та

екологічних факторів на темпи зростання доходів на душу населення по

регіонам України

135

Використовуючи дані табл. 5.4 та специфікаційну форму залежностей,

представимо значення факторів впливу на темпи зростання реальних доходів

на душу населення.

) 04-8e 04-9e06-6.75e04-1.6e38.0 1 titititiit PLKyr (5.16)

Отримані результати трактуються наступним чином, при зростанні

базових значень 1tiy (попереднє значення доходів на душу населення) на

1000 грн. зростання доходів в середньому по групі спостереження

затримується на менш ніж один відсоток. Зростання капіталоозброєності

регіону на 1 млн. грн. в регіоні в середньому пришвидшує темпи зростання

доходів на душу населення на 6,7 відсотків, хоча дана оцінка є статистично

не значущою. Коефіцієнти зайнятості і забруднення хоч виявилися не

значущими в 90% інтервалі надійності, але моделювання показало їх

позитивний вплив на темпи зростання доходів на душу населення. Більше

значення забруднення асоціюються зі зростанням доходів на душу населення.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновки, що в регіонах з

більшою капіталізацією, більшою кількістю населення і значним

забрудненням довкілля темпи зростання доходів на душу населення

пришвидшуються (за інших рівних умов). Вважаємо, що в густонаселених

136

регіонах виникає синергетичний ефект від більш вдалих способів організації

суспільної діяльності. Зростання темпів доходів на душу населення і

зростання забруднення пояснюється тим, що значна частина валових доходів

створюється в індустріальному секторі, діяльність якого пов’язана з

забрудненням довкілля.

Головні ж результати проведеного практичного дослідження

підтримують гіпотезу економічної конвергенції регіонів України. Питання

екологічної конвергенції регіонів України потребують більш детального

вивчення, так як зростання доходів (за інших рівних умов) пов’язано зі

збільшенням забруднення навколишнього природного середовища. З точки

зору економіки сталого розвитку, пропорційність в регіональному розвитку

сприяє загальній стійкості економічної системи країни. При визначенні

ступеня впливу окремих факторів на темпи зростання доходів на душу

населення було отримано наступні результати. По-перше, капіталізація,

зайнятість і забруднення позитивно впливають на швидкість економічного

розвитку регіонів. По-друге, початкові значення показників зростання

(розмір доходів, регіональний продукт), негативно пов’язані з темпами

розвитку. Тобто, чим вища початкова база, тим, важче її збільшити. Проте,

визначальними факторами темпів зростання поки що залишаються: рівні

капіталізації, зайнятості та забруднення (індустріалізаційні процеси).

Подальшими напрямками дослідження в сфері моделювання сталого

розвитку, можуть виступити розширення категорій факторів впливу з

соціального та екологічного напрямків.

5.4 Роль енергозбереження у паливно-енергетичному комплексі в

умовах сталого розвитку

В тематиці розглянуто існуючі аспекти пріоритетних напрямків

енергозбереження в паливно – енергетичному комплексі (ПЕК), як основні

137

складові сталого розвитку. Обґрунтовано роль енергозбереження та

зменшення шкідливих речовин на рівні територіальних енергокомплексів та

окремих підприємств. Запропоновано ефективні заходи щодо екологізації

(ПЕК).

Концепція сталого розвитку передбачає використання екологічно-

орієнтованих методів управління в різних сферах економіки. Поняття

«сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського

терміну «sustainable development», дослівний переклад якого «життєздатний

розвиток», а розширений тлумачення – всебічно збалансований розвиток.

Спираючись на визначення Комісії ООН та науковий аналіз, Г. Дейлі логічно

тлумачить термін «сталий розвиток» як означення гармонійного,

збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн

(регіонів), а також окремо взятих країн нашої планети за науково

обґрунтованими планами, коли в процесі неухильного інноваційного

інтенсивного економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується

комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності

та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп

населення. Забезпечення переходу до сталого розвитку неможливо без

раціонального використання основних видів ресурсів, тобто

ресурсозбереження. Згідно ДСТУ 3051-95,1996 «ресурсозбереження» – це

діяльність (організаційна, економічна, технічна, наукова, практична,

інформаційна), методи, процеси, комплекс організаційно – технічних заходів,

що супроводжують усі стадії життєвого циклу об’єктів і спрямовані на

раціональне використання та ощадливе витрачання ресурсів.

Отже, ресурсозбереження забезпечує поступове підвищення

ефективності використання різних видів ресурсів, зростання якості життя і

навколишнього природного середовища. На нашу думку, ресурсозбереження

можливо досягти в значній мірі за рахунок енергозбереження.

Енергозбереження – діяльність (організацій, наукова, практична,

інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне

138

витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних

ресурсів у національному господарстві та реалізується шляхом використання,

економічних адміністративних, правових та технічних методів так як

енергозбереження передбачає ряд стратегічних управлінських дій в цілях

оптимізації системи добування, розподілення і споживання ресурсів

(Мельник, 2006). Перехід до сталого розвитку можливий лише за умов

енергозбереження на глобальному, національному, регіональному, а також на

рівні підприємства.

Системні дослідження показали, що успішна реалізація завдань сталого

розвитку можлива лише за умов надійного забезпечення енергетичних

потреб промислових комплексів і населення країн. Водночас серед

найважливіших глобальних проблем, які постали на початку ХХІ століття

перед цивілізацією, є забезпечення енергією.

Як показують дані Організації Об’єднаних націй, на сьогодні 1,6

мільярда людей мають обмежений доступ до електропостачання та 2,4

мільярда – до сучасних видів пального для приготування їжі та обігріву

помешкань (Коробко, 2007). Виникнення цієї проблеми обумовлене тим, що

людство має обмежену кількість енергетичних технологій. Вони є

недостатньо ефективними і тому не можуть задовольняти зростаючих

енергетичних потреб, а постійне збільшення обсягів споживання традиційних

паливно-енергетичних ресурсів веде до абсолютного вичерпання

невідновних паливно-енергетичних ресурсів.

Масштабне використання традиційних енергетичних носіїв і технологій

зумовлює інтенсивне забруднення довкілля. Уже в першій половині ХХІ

століття через вичерпання викопних видів палива очікується скорочування

використання природного газу, нафти та нафтопродуктів, що значно

ускладнить функціонування енергетики та транспорту. Тому задача

сьогодення - потрібно масштабно впроваджувати альтернативні джерела

енергії, щоб не настала деградація цивілізації.

139

За різними прогнозами, світових ресурсів нафти для енергозабезпечення

цивілізації вистачить на 30-60 років, природного газу – на 40-70 років,

вугілля – на 300-700 років, урану для атомних електростанцій (АЕС) на

повільних нейтронах – на 11-100 років, плутонію для (АЕС) швидкісних

нейтронах – на 1 тис. років, катранів метану Чорного моря – на 40 – 700 тис.

років.

Світова енергетична рада засвідчила, що ера вугілля закінчилася ще на

початку ХХ століття, а зараз наближається кінець нафти та природного газу.

Необґрунтоване збільшення використання природних ресурсів перетворило

енергетику на галузь екстенсивного розвитку.

Екологічні наслідки екстенсивного розвитку паливно-енергетичних

комплексів (ПЕК) становлять велику загрозу для людства. І тому можлива

велика екологічна катастрофа яку пов’язують зі спалюванням викопних видів

палива, що може призвести до глобального потепління на Землі. Окрім

теплового забруднення атмосфери, при спалюванні викопних видів палива в

довкілля у великих обсягах надходять також гази та пил, тільки на кожну

тонну видобутого твердого палива в атмосферу викидається понад 0,42 кг

пилу, 0,6 кг оксидів сірки, 0,11 кг оксидів азоту, 1 кг оксиду вуглецю

(Енергозбереження, 1998).

Вичерпання викопних видів палива, та їх нераціональне використання,

які складають основу сучасного (ПЕК) уповільнює економічний розвиток

країн і затримує реалізацію доктрини сталого розвитку. Сильні з економічної

точки зору країни вдаються до диктату, нафтового та газового шантажу, що

перекреслює не тільки можливість сталого розвитку цивілізації, а й впливає

на розвиток окремих країн, у тому числі і України.

Нераціональне енерговикористання обумовлює схильність національної

економіки України до екстенсивного типу розвитку. Залежність країни від

імпортних енергоносіїв постійно загрожує їй соціально – політичною

нестабільністю. Енергетична стратегія України до 2030 року прогнозує, що

показники імпорту енергоносіїв в Україну зростуть: імпорт природного газу

140

до 93,8 млрд.м3 (75,8%), імпорт нафти до 2030 року зросте до 36,8 млн.т та

становитиме 88,2 % від загального споживання, вугілля – до 90,6 млн. т

(50,2%), а собівартість електроенергетики досягне світового рівня. На

теплових електростанціях (ТЕС) – понад 6 центів/кВт·год, а на атомних

електростанціях (АЕС) – понад 7 центів/кВт год. Ці дані свідчать, що ера

дешевих енергоносіїв для України скінчилася. Як показують прогнози

світових цін країні потрібно витрачати за імпортовані енергоносії близько 33

млрд.дол., тобто на багато більше, ніж нині.

Підвищення цін на всі енергетичні ресурси і залежність України по нафті

та газу від інших країн потребує кардинально нових методів управління

енергетичним комплексом з урахуванням екологічних факторів. Тому,

цілями управління повинно стати не тільки енергозбереження, а й зниження

екологічного навантаження.

На Заході, для вирішення цієї проблеми керуються концепцією «pollution

prevention pays», тобто «витрати на попередження забруднення», тобто все

більше уваги приділяють природоохоронним заходам, випуску екологічно

чистої продукції. Знаходить втілення екологічно орієнтована стратегія

економічного зростання як єдиного перспективного напрямку досягнення

сталого розвитку. З цього можна зробити висновок, що економіка розвинутих

країн все більше стає ресурсозберігаючою та екологічно спрямованою.

Енергетична стратегія України прийнята на період до 2030 року не

передбачає зменшення видобутку власного вугілля, що призведе до

додаткового навантаження на довкілля. Щороку до процесу виробництва в

Україні залучається 1,3-1,4 млрд.т природних речовин та матеріалів, а

повертається у природне середовище у вигляді відходів 800 млн.т. за рік,

крім того, в країні накопичується близько 40 млн.м3 сміття, яке вивозиться на

більш ніж 6850 міських звалищ чи знищується на сміттєспалювальних

заводах.

Причиною значної кількості відходів, є низька ефективність

виробництва, де корисне використання природних ресурсів досягає 5-10%, а

141

останні 90-95% повертаються природі у більш токсичному вигляді.

Головними забруднювачами в Україні є підприємства енергетики, металургії

та транспорту. Масштабне забруднення навколишнього природного

середовища досягло критичного рівня, основним забруднювачем повітря є

тепло електростанції (ТЕС), що понад 70% забруднення атмосфери.

Щоб вирішити проблему зменшення забруднення довкілля в Україні,

потрібна реалізація заходів по екологізації суспільного виробництва. Під

екологізацією суспільного виробництва розуміють впровадження

ресурсозберігаючих та екологічно безпечних техніко-екологічних процесів,

способів і методів раціонального управління природно-ресурсним

потенціалом, завдяки якому забезпечується охорона навколишнього

середовища. Тому необхідно впроваджувати системи технологічних,

управлінських та інших рішень, які дозволять підвищити ефективність

використання природних ресурсів і збереження якості природного

середовища на рівні підприємства, регіону та держави.

Тобто, екологічні проблеми почнуть вирішуватися тільки тоді, коли

суттєво підніметься рівень екологізації вітчизняного виробництва, зменшити

ресурсо- і енергоємність. Для цього потрібно створити такі економічні

умови, за яких виробникам було б невигідно надмірно використовувати

природні ресурси, а звідси і забруднювати навколишнє природне

середовище. Подолання цих економічних, енергетичних і екологічних

проблем, яку назвали проблемою «трьох Е», можливо за рахунок інвестицій і

впровадження нових, екологічно безпечних та ресурсоємних технологій

(Економічні, 2007).

Разом з тим проблему «трьох Е», підвищенням енергоефективності,

ресурсо- та енергозберігаючими заходами проблему енергозабезпечення в

повному обсязі розв’язати неможливо.

Тому, в Україні на перший план виходить модернізація (ПЕК) на базі

поновлюваних та інших альтернативних джерел енергії. Це – головний

напрям, що дозволяє перейти від екстенсивного розвитку (ПЕК) до

142

інтенсивного, завдяки цьому з часом вирішити екологічні, економічні та

соціальні проблеми. Першочерговим кроком до модернізації (ПЕК) України

експерти вважають використання потенціалу вітру, незадіяних ресурсів

водних джерел, вугільного метену, біомаси та інших органічних відходів

шляхом конверсії на біогаз, біодизель, дизельне пальне (Кошман, 2006).

Концепція сталого розвитку пов’язується на трьох рівнях

функціонування (ПЕК), але на кожному рівні можна визначити окремі

аспекти.

На глобальному рівні пріоритетними напрямками є:

1. Впровадження альтернативних екологічно – чистих джерел енергії.

2. Зменшення енергоємності обладнання на діючих підприємствах за

рахунок модернізації технологій та економії палива.

3. Підвищення коефіцієнту корисної дії (ККД) котлів та зниження

втрат в електро – тепло – мережах при виробництві та транспортуванні

електричної та теплової енергії.

4. Поступовий перехід національної економіки на інтелектуальні

технології (комп’ютерні, телекомунікаційні, біогенні та ін.), які вважаються

значно менш енергоємними, а також більш високорентабельними та

екологічно чистими.

5. Утилізація ―енерговмістких‖ відходів

На нашу думку, необхідно провести заходи по модернізації паливно-

енергетичного комплексу та структурної перебудови економіки країни, які б

забезпечили енергетичну стійкість та самостійність. Тобто, потрібно

впроваджувати певні заходи в енергетичному комплексі, щоб забезпечити

сталий розвиток України:

- розробити альтернативну енергетичну стратегію України, як

пріоритет розвитку нових енергозберігаючих технологій, сучасних систем

контролю, управління та обліку на всіх етапах виробництва,

транспортування та споживання енергетичних продуктів. Розвиток

143

ринкових механізмів та стимулювання енергозбереження в усіх галузях

економіки;

- споживання первинних енергоресурсів в Україні у 2030 р. в

зменшити і таким чином знизити енергоємність ВВП. Підвищити

технічний рівень та екологічну безпеку теплових електростанцій (ТЕС)

шляхом застосування новітніх технологій;

- розробити програму енергозбереження України, в якій буде

детально перелічено, в яких галузях і за рахунок яких технологій можливо

досягти реального зниження енергоємності ВВП, приділити особливу

увагу житлово-комунальному господарству;

- розробити стратегію розвитку екологічно чистої енергетики

відновлюваних джерел енергії – будівництво вітрових електростанцій,

використання сонячної енергії, геологічна розвідка і технічне освоєння

родовищ геотермальних ресурсів, розроблення та впровадження

біоенергетичних установок, використання шахтного метану;

- розробити ефективні механізми економії енергії, в тому числі

шляхом удосконалення цінової політики;

- реконструкція підприємств вугільної промисловості, реалізація

заходів щодо створення власного паливно-енергетичного циклу на основі

нових ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій.

Нажаль реалізація цих напрямків поки що залишає бажати кращого.

Стан (ПЕК) ускладнюється рівнем основних фондів і технологій, які значно

зношені.

За даними експертів у 2005 році ступінь зношення основних

виробничих фондів української енергетики наблизилась до 90%.

Спрацьованість обладнання в суміжних з енергетикою галузях становить: у

чорній металургії – 73,6%, у хімічній та нафтохімічній промисловості – 73%,

у харчовій – 70%.

На рівні підприємства, особливої уваги, на наш погляд, потребують

питання удосконалення організації (ТЕС). В зв’язку з цим можна

144

запропонувати декілька основних заходів для поліпшення природного

середовища:

- використання парогазової технології при новому будівництві та

реконструкції ТЕС;

- розробка та впровадження на ТЕС енергоефективного технологічного

оснащення для спалювання твердого палива (наприклад, циркулюючий

киплячий шар);

- застосування ефективних установок сіркоочистки та азотоочистки на

діючих енергоблоках та при введенні нових потужностей;

- попереднє збагачення твердого та рідкого палива зі значним вмістом

сірки та золи, що дозволить покращити економічність режимів спалювання;

- утилізація золошлакових відходів ТЕС для використання їх у

будівельній промисловості.

Таким чином необхідно, наукове обґрунтування управління

енергозбереженням і його екологізації. На територіальному рівні та на рівні

окремих підприємств енергокомплексів доцільно розробити і впровадити

еколого – економічні заходи по зменшенню викидів шкідливих речовин. З

усіх запропонованих заходів більшу увагу треба приділити утилізації

енергомістких відходів, бо саме реалізація цього напрямку дозволить

забезпечити сталий розвиток як регіону так і країни в цілому.

5.5 Підприємницька орієнтація стратегії екологічного сталого

розвитку лісоресурсного комплексу на багатофункціональній основі

Поступовий перехід від адміністративно – командної системи

організації лісогосподарювання до ринково орієнтованої, обумовлює

необхідність пошуку і вибору ефективних форм взаємодії суб'єктів

господарювання у сфері раціонального використання, відтворення і охорони

145

лісових ресурсів. Даний аспект актуалізується з точки зору реалізації

принципів стійкого розвитку регіональних лісових комплексів,

екосистемного управління лісоресурсним потенціалом, а також

лісоекологічних проектів (програм).

Сьогодні екологічно сталий розвиток лісового комплексу в значній мірі

пов’язується з підприємництвом. Існуючі теоретично-методичні розробки

щодо трансформації структури управління лісовим господарством,

формування нормативно-правових основ ведення лісового господарства на

багатофункціональній основі прямо чи опосередковано пов’язуються з

ефективним механізмом розвитку екологічного підприємництва в

лісоресурсному (лісовому) комплексі. Зазначимо, що для досягнення

оптимальної лісистості України (20–25%), необхідно створити більше 2 млн.

га нових лісів за рахунок земель, виведених з сільськогосподарського

обороту. За даними Української аграрної академії наук земель, які треба

залужити або заліснити, близько 8 млн. га. При цьому виробничий потенціал

лісового господарства не може забезпечити суттєвого збільшення обсягів

відтворення лісових ресурсів (лісорозведення) на багатофункціональній

основі, тому регіональне лісогосподарювання вимагає, створення

інтегрованих підприємницьких структур у справі залісення екодеструктивних

сільських територій. Це вимагає розгляду сутністно-змістовної основи

підприємницького лісогосподарювання на засадах кооперативних взаємодій з

аграрними підприємствами та підприємствами водогосподарського

комплексу.

Підприємницька орієнтація екологічного сталого розвитку лісового

комплексу потребує розуміння сутності підприємництва саме в цій галузі

господарювання з урахуванням специфіки відтворювальних процесів. Існує

велика кількість визначень підприємництва, а також певні ознаки

господарювання, які різними вченими асоціюються з формуванням та

розвитком підприємництва: володіння та управління бізнесом на

146

інноваційній основі; здатність брати на себе ризик з метою отримання

максимального прибутку та ін.

Розвиток лісогосподарського підприємництва потребує розв’язання

широкого кола еколого-економічних проблем, що визначають

інституціональні перетворення у лісоресурсному комплексі, а також

організаційні та управлінські засади у лісовому секторі на різних ієрархічних

рівнях господарювання.

Для реалізації принципів екологічно сталого розвитку лісоресурсного

комплексу необхідно поглиблювати дослідження у напрямку формування

організаційно-економічних основ створення інтегрованих підприємницьких

структур (кластерів) на засадах багатофункціонального лісокористування та

лісовирощування.

Доцільними уявляються кооперовані взаємодії лісового, сільського та

водного господарства, їх кластерна організація у напрямку створення

багатофункціональних агролісових ландшафтів.

При визначенні сутності підприємництва у сфері лісогосподарювання,

що є найбільш доцільнішим у контексті сталого розвитку лісоресурсного

(лісового) комплексу, необхідно приймати до уваги, що відповідні

підприємницькі атрибути (фактори, здібності) повинні забезпечити:

покращення стану регіональних лісових біогеоценозів (зокрема,

продуктивності та екологічної якості агролісових ландшафтів); збільшення

лісистості територій; стимулювання соціально-економічного зростання з

урахуванням лісоекологічних факторів.

Найбільш доцільним визначенням лісогосподарського підприємництва,

що буде придатним у контексті створення інтегрованих структур у сфері

раціонального використання та відтворення лісових ресурсів, буде його

визначення як фактора мобілізації та консолідації ресурсів (потенціалу) з

метою задоволення регіональних еколого-економічних інтересів (потреб) у

реалізації різноманітних функцій лісових екосистем, тобто як фактора

формування певної кількості лісоекологічних продуктів та послуг шляхом

147

створення певної унікальної комбінації ресурсів з необхідною системою

організаційних перетворень. При цьому певна комбінація (консолідація)

ресурсів необов’язково здійснюється шляхом застосування останніх

організаційно-технологічних інновацій.

Підприємництво слід розглядати як основну рушійну силу розвитку

лісогосподарювання на сільських та водогосподарських територіях, які

потребують залісення. У агро-, водо- і лісоресурсній сферах розвиток

екологічного підприємництва може бути орієнтований на здійснення (на

комерційній договірній основі) агролісомеліоративних проектів і робіт,

пов'язаних з лісовирощуванням і лісорозведенням. При регулюванні

природогосподарювання в рамках лісових відносин, у тому числі, пов'язаних

із становленням ефективного лісогосподарського підприємництва, держава

повинна сприяти формуванню, становленню і розвитку територіально-

виробничих міжгалузевих лісомеліоративних комплексів. Такі інтегровані

підприємницькі структури представляють собою збалансовану систему

суб'єктів сфери агро-, водо- і лісогосподарювання різних форм власності і

господарювання, що здійснюють агролісомеліоративне та гідромеліоративне

виробництво з врахуванням лісоекологічних, економічних і соціальних

параметрів сталого регіонального розвитку.

Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду створення

інтегрованих структур в промисловості, агропромисловому і лісовому

комплексі дозволяє виділити і розкрити зміст основних завдань і заходів

формування інтегрованих структур перш за все направлених на відтворення

лісових ресурсів (лісорозведення) для досягнення оптимальної лісистості

територій, створення екозбалансованих агролісових ландшафтів. Механізм

створення інтегрованих організаційних структур в лісогосподарській сфері

на міжгалузевій основі є взаємопов'язаним і послідовним комплексом заходів

і завдань інституційного і галузевого характеру при формуванні

господарюючого суб'єкта, що функціонує на основі відповідної організаційно

148

– виробничої структури і системи внутрішньоекономічних і фінансових

стосунків між його учасниками.

Ефективною стимул-реакцією добровільного об'єднання в таку

корпорацію міг би стати наділ вертикальної інтегрованої структури правом

єдиного, консолідованого платника податків за кінцеві реалізовані види агро-

, водо- і лісогосподарської продукції. Розвиток процесів інтеграції лісового і

сільського господарства господарств на якісно новій організаційно-правовій і

фінансово-економічній основі вимагає розробки і прийняття на державному

рівні відповідної національної агролісоекологічної (екологічної) політики.

Змістовна основа цієї політики, повинна бути орієнтована на створення

результативних і ефективних регіональних агроводолісоекологічних систем

(агролісових ландшафтів). Для реалізації основних напрямів

агроводолісоекологічної політики приймаються пропозиції щодо

вдосконалення лісового, аграрного та водного законодавства на міжгалузевій

основі, а також трансформації відповідних основ господарського права. На

основі прийнятої агроводолісоекологічної політики і вдосконаленого

необхідного законодавчого поля розробляються і приймаються, знову-таки

на державному рівні, стратегічні довгострокові (на 20-50 років) програми

поліпшення агролісових ландшафтів (регіональних агроводолісоекологічних

систем) на основі розвитку інтегрованих підприємницьких структур

(кластерів). Всі ці нормативно-правові документи повинні розроблятися на

партнерськый основі із залученням всіх суб'єктів агролісових відносин і до їх

твердження обговорюватися за участю широкої громадськості.

Необхідно констатувати, що ефективність підприємницької діяльності

визначається багатьма чинниками, зокрема, розміром підприємства. Світова

практика свідчить, що підприємства малого бізнесу виступають

найважливішим механізмом підвищення ефективності господарювання

безпосередньо у сфері природогосподарювання. Проте, мале підприємництво

є лише тільки тим етапом, перехідною формою до дійсно ефективного

господарювання, оскільки основою прогресу в підприємництві є кооперація і

149

інтеграція, яка базується на свідомому виборі власника і підприємців. Все це

говорить на користь створення територіально-виробничих міжгалузевих

лісомеліоративних комплексів. Успішна реалізація регіональних

лісоекологічних проектів і програм пов'язана із знаходженням гнучких

співвідношень участі в них державних, змішаних (приватно-державних),

приватних і суспільних організацій. Цьому повинна сприяти так звана

система координаційного управління, яка передбачає узгодженість дій всіх

учасників лісоекологічного проекту.

Проведені дослідження формують певні організаційно-економічні

уявлення щодо формування нових лісогосподарських інтегрованих структур

ринкового спрямування для реалізації сталого лісокористування та

лісовирощування на багатоцільовій основі. Суб’єктами лісогосподарювання

повинні стати сільськогосподарські підприємства та підприємства

водогосподарського комплексу з метою створення екологічно збалансованих

агролісоводогосподарських ландшафтів. Формування інтегрованих

підприємницьких структур у сфері лісогосподарювання потребує певних

державних ініціатив та регулювання на рівні окремого підприємства

адміністративного району та області. Необхідне поетапне створення

інтегрованих лісогосподарських структур як з точки зору галузевої

структури, так і регіональних аспектів природогосподарювання.

5.6 Регіональні особливості формування гудвілу підприємств

Методологічна основа та практична реалізація парадигми сталого

розвитку має спиратися на розробку територіально специфічних й

просторово-узгоджених заходів регіональної політики сталого розвитку.

150

Якість (еколого-економічна та соціально-екологічна збалансованість)

розвитку регіонів визначається типом та пріоритетами відтворювальних

процесів в регіоні.

З точки зору глобальної взаємозалежності національних економік

розробка власної стратегії сталого розвитку України в цілому та її окремих

регіонів при переході до інформаційного суспільства має спиратися на

існуючі у світовій практиці концептуальні підходи та моделі розвитку. У

сучасному світі слід виділити три основні підходи, три стратегії розвитку

суспільних систем: стратегія консервації природного середовища та ресурсів,

стратегія зростання виробництва та стратегія сталого розвитку.

Недоліки першого і другого типів стратегії розвитку, одночасність вимог

гуманізації економічного розвитку і посилення його екологічних акцентів

зумовили появу та світове поширення парадигми сталого розвитку, в рамках

якої економічне зростання трансформується в сталий розвиток шляхом

введення в механізм зростання екологічної компоненти, що його обмежує.

Сучасні вчені розглядають сталий розвиток регіону як позитивну

динаміку регіональної системи, що оцінюється взаємодією двох чинників:

економічним результатом та екологічним боргом (негативними

накопиченнями змін довкілля внаслідок діяльності людства, віднесеними до

відповідного територіального утворення).

Економічний результат регіональної системи складається з результатів

окремих суб’єктів господарювання та, звичайно, плюс синергетичний ефект

від їх взаємодії (наприклад, наявність на території регіону виробництв одного

технологічного процесу дає змогу створювати кінцевий продукт і отримувати

на рівні регіону максимальну додаткову вартість від виробництва кінцевого

продукту).

Сьогодні максимальну додаткову вартість генерують продукти та

підприємства, що володіють значними нематеріальними активами,

насамперед гудвілом. Тому сталість розвитку економічних систем доцільно

оцінювати через нематеріальні активи.

151

Оцінка, ранжування гудвіла підприємств показує, що існує залежність

між гудвіллом суб'єкта господарювання і екологічною «привабливістю»

регіону для виробництва продуктів харчування, тобто екологічна складова

оцінюється ринком і впливає на об'єми реалізації, прибутковість підприємств

і створювану додаткову вартість.

Екологічні чинники впливають на процеси актів купівлі-продажу на

ринку, ринкову вартість підприємств і величину нематеріальних активів

суб'єктів господарювання (табл. 5.5).

Таблиця 5.5 – Гудвіл підприємств кондитерської промисловості України,

тис.грн (2007 г.)

Назва

підприємства

Гудвіл Регіон

Індикатор рівня

екологічної безпеки

ЗАТ «Крафт Фудз Україна» 414,49(1) Сумська обл. 0,78037(1)

ЗАТ «Житомирські ласощі» 151,48(2) Житомирська обл. 0,75807(2)

ЗАТ «Кондитерська фабрика

«Харків’янка»

-7,259(3) Харківська обл. 0,704243(6)

ЗАТ «Львівська кондитерська

фабрика «Світоч»

-9,17(4) Львівська обл. 0,720156(4)

ЗАТ «Кондитерська фабрика

«Лагода»

-25,87(5) Київська обл. 0,709979(5)

ВАТ «Вінницька кондитерська

фабрика»

-73,42(6) Вінницька обл. 0,735631(3)

ЗАТ «Дніпропетровська

кондитерська фабрика «АВК»

-144,8(7) Дніпропетровська

обл.

0,501392(7)

ЗАТ «Донецька кондитерська

фабрика «АВК»

-238,39 Донецька обл. 0,481517(8)

Отже, оскільки нематеріальні активи стали виконувати вирішальну роль

в стабільному функціонуванні і стратегічному розвитку економічних систем

(підприємств, регіонів, країн), то для ефективної діяльності і з метою

152

зниження їх екодеструктивного дії на навколишнє середовище необхідно

переорієнтовувати господарську діяльність у напрямі створення і розвитку

екологічного гудвілу як на рівні продукту, так і на рівні підприємств,

регіонів, країни. Це дозволить встановити певний екологічний коридор, в

рамках якого повинен йти процес економічного розвитку економічних

систем, а також забезпечити конкурентоспроможність національної

економіки на світовому ринку.

Ми визначаємо екологічний гудвілл як систему відносин по

формуванню сукупності як нематеріальних, так і матеріальних переваг

підприємства, створених на основі виробництва продукції з дотриманням

екологічних стандартів і здатних приносити економічний прибуток.

Ця система відносин грунтується на діяльності по формуванню

екологічних ділових зв'язків. Тобто створення і розвиток екологічного

гудвілла перш за все необхідно здійснювати на підприємстві (усередині

системи), що дозволить створити ефективно діючий інститут на рівні країни.

Але, для формування ефективно діючого внутрішнього інституту

екологічного гудвілла необхідне дієве екологічне законодавство, яке б

детермінувало механізм примушення до виконання екологічних норм.

Важливим є виділення в понятті «екологічний гудвілл» двох складових:

нематеріальної і матеріальної. Матеріальна формується на основі

використовування підприємством технологій, які забезпечують здійснення

виробництва на екологічних основах, а нематеріальна виступає як втілення

матеріальної складової і екологічного іміджу підприємства і продукції, яка їм

випускається (він може бути сформований на основі екологічної безпеки для

людини, а не для навколишнього середовища).

На наш погляд, функції екологічного гудвілу такі: бенефіціарна;

захисна; відтворювальна; інформативна; функція рівноваги або рівноважна;

індикативна.

Екологічний гудвіл як індикатор сталого розвитку підприємства

відображає ринкову оцінку сталого розвитку суб'єкта господарювання.

153

Його наявність свідчить про взаємні трансформації соціального й еколого-

економічного капіталу.

Екологічний гудвіл є своєрідною оцінкою ринком соціального й

еколого-економічного капіталу компанії; ринковою оцінкою екологічної

спрямованості підприємства й соціального визнання цієї спрямованості.

Про схильність інституціонального середовища й ринку до

сприйняття й оцінки екологоорієнтованого розвитку підприємства, зміни

величини його екологічного гудвіла буде свідчити динаміка коефіцієнта

екологічності гудвілу (keg):

keg = ∆Г/ (І-ЕЗ), (5.17)

де ∆Г – зміна гудвілу підприємства за період, грн;

І – інвестиції в поліпшення якості навколишнього середовища за

період, грн;

ЕЗ – екологічний збиток від діяльності підприємства за період, грн.

Коефіцієнт екологічності гудвілу показує зміну вартості

нематеріальних активів підприємства (∆Г), викликану 1 грошовою

одиницею додаткових інвестицій у збереження й поліпшення якості

навколишнього середовища або 1 грошовою одиницею додаткового збитку

(І-ЕЗ). Він характеризує вплив екологоорієнтованої діяльності

підприємства на зростання вартості нематеріальних активів (ріст

екологічного гудвіла). Значення keg>1 свідчить про якісну ―готовность‖

інституціонального середовища до сприйняття й оцінки

екологоорієнтованого розвитку суб'єктів господарювання, наявності

інститутів сталого розвитку. При 0<keg<1 – діяльність підприємства,

спрямована на збереження й поліпшення якості навколишнього

середовища, не дає мультиплікативного ефекту підвищення вартості

внаслідок неоцінки цієї діяльності ринком (асиметрія інформації) і

―неготовності‖ інституціонального середовища до сприйняття й адекватної

154

оцінки екологоорієнтованого розвитку підприємств. Значення keg <0

свідчить про відсутність інститутів сталого розвитку, про негативне

сприйняття ринком екологічних витрат, оскільки вони знижують

можливості одержання прибутку.

Чим вище позитивний коефіцієнт екологічності гудвілу, тим вище

здатності й можливості інституціонального середовища (а відповідно, і

ринку) адекватно оцінювати діяльність, спрямовану на збереження й

поліпшення якості навколишнього середовища.

Необхідність застосування коефіцієнта екологічності гудвілу

обумовлена тим, що підприємство може вживати спроби

екологоорієнтованого розвитку, але про це ринок не буде проінформований, і

як наслідок, продукція підприємства не буде оцінена ринком як більш якісна

й приваблива для споживача. Тобто для того, щоб екологічна компетенція

підприємства давала можливість йому отримувати ―дефіцитну цінність зі

своєї позиції й приносити прибуток від розрізнення‖, необхідно оцінити за

допомогою коефіцієнта екологічності гудвілу схильність інституціонального

середовища до сприйняття й оцінки екологоорієнтованого розвитку суб'єктів

господарювання. У випадку негативних значень коефіцієнта державі

необхідно вживати комплекс заходів щодо розвитку екологічних інститутів,

за допомогою яких формувати інституціональне середовище, що здатна

якісно й кількісно сприймати, оцінювати, реагувати на сталий розвиток

підприємств.

5.7 Обґрунтування зростання екоефективності макросистем на

основі показника екологоємності ВВП

Прискорення темпів економічного розвитку та дотримання при цьому

меж самовідновлюваності екологічних систем є однією з актуальних проблем

155

сучасності. З руйнівним впливом на довкілля суспільних процесів та

необхідністю обмеження застосування наявної ресурсної бази стикаються

практично всі країни світу. У зв’язку з цим загострюються питання

підвищення еколого-економічної ефективності природокористування,

реалізації ресурсозберігаючого потенціалу національних господарств,

дематеріалізації економічних систем для досягнення цілей сталого розвитку.

Надзвичайно важливого значення набуває дана проблема для України з

огляду на потребу зростання конкурентоспроможності її економіки та якості

довкілля.

Таким чином, актуальним є обґрунтування доцільності підвищення

ресурсо- та екоефективності національного виробництва на основі

дослідження тенденцій зміни екологоємності ВВП та її складових, аналіз

екологоємності ВВП України й визначення частки у щорічному прирості її

ВВП, що має бути забезпечена за рахунок ресурсозбереження та

дематеріалізації для досягення цілей сталого розвитку.

Одним з узагальнюючих показників еколого-економічної ефективності

природокористування на макрорівні є екологоємність валового внутрішнього

продукту (ВВП) країни. Вона розраховується як співвідношення обсягів

екологічних втрат національного господарства до величини його ВВП

(Методи, 2004). Зміна даного показника у часі виступає важливим

індикатором, що визначає орієнтованість національної економічної системи

на сталий розвиток. Аналіз індексу екологоємності ВВП за певний період дає

можливість комплексно оцінити наслідки процесів суспільного виробництва і

споживання для довкілля та спрогнозувати розвиток ситуації на майбутнє,

своєчасно вжити необхідних заходів для запобігання небажаним наслідкам.

Індекс екологоємності ВВП (Іеє) може обчислюватися співвідношенням

індексів екологічних втрат суспільства (Іев), пов’язаних з використанням

природного середовища при виробництві і споживанні продукції, та ВВП

(ІВВП):

156

Іеє = Іев / ІВВП . (5.18)

Даний показник враховує, поряд з економічними, екологічні та пов’язані

з ними соціальні наслідки господарської діяльності. Зокрема, обліковуються

такі фактори, як зміна структури економічної системи (зміна співвідношення

ресурсомістких екологонебезпечних галузей та високотехнологічних

неекологоємних виробництв), зміна структури ресурсів, використовуваних у

виробничих процесах під впливом розвитку науково-технічного прогресу

(поява нових ресурсів та вибуття традиційних), інтенсивність

природокористування, ступінь виснаження, дефіцитність ресурсів, їх цінові

характеристики тощо.

Зменшення індексу екологоємності ВВП у часі свідчить про скорочення

техногенного навантаження на довкілля, більш раціональне використання

природних ресурсів, зростання ресурсо- та екоефективності економічної

системи через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у

виробництво. У свою чергу, таке зниження витікає з, по-перше, зниження

екологічних втрат у національній економіці; по-друге, зростання ВВП країни.

Співвідношення темпів динаміки вказаних показників визначає у підсумку

спрямованість розвитку країни на стале зростання (табл. 5.6).

Таблиця 5.6 – Характеристика економічної ситуації в країні залежно від

зміни індексу екологоємності ВВП

Варіант зміни індексу

екологоємності ВВП

за певний період

Характеристика економічної ситуації, що склалася

1) Іеє 1 за умови:

Екологоємність ВВП країни зростає, що свідчить про зниження у

часі ресурсо- та екоефективності економіки, збільшення еколо-

гічних втрат на одиницю виготовлюваної продукції, при цьому:

1.1) Іев 1, ІВВП 1; Іев ІВВП

– спостерігається економічне зростання екстенсивного типу зі

збільшенням обсягів екологічних втрат

1.2) Іев 1, ІВВП = 1 – відбувається нарощування обсягів екологічних втрат за відсут-

ності економічного зростання (підсилення витратної економіки)

1.3) Іев = 1, ІВВП 1 – зменшується величина ВВП при постійному обсязі екологічних

втрат (початкова стадія економічного спаду, мала місце на

157

початку 90-х рр. в ХХ ст. в Україні)

1.4) Іев 1, ІВВП 1;

Іев ІВВП

– відбувається прискорене падіння обсягів ВВП порівняно з

темпами скорочення екологічних втрат (економічний спад зі

зниженням ресурсо- та екоефективності виробництва, мав місце у

90-х рр. ХХ ст. в Україні)

1.5) Іев 1, ІВВП 1 – спостерігається економічний спад при загальному зростанні об-

сягів екологічних втрат (ситуація малоймовірна, в окремих випад-

ках може мати місце на початкових стадіях економічного спаду)

2) Іеє = 1 Екологоємність ВВП країни не змінюється у часі, що свідчить

про сталий рівень ресурсо- та екоефективності економіки, фіксо-

вані екологічні втрати на одиницю виготовлюваної продукції, при

цьому:

2.1) Іев 1, ІВВП 1;

Іев = ІВВП

– відбувається економічне зростання з пропорційним

підвищенням обсягів екологічних втрат

2.2) Іев 1, ІВВП 1;

Іев = ІВВП

– спостерігається економічний спад з пропорційним скороченням

обсягів екологічних втрат

2.3) Іев = 1, ІВВП = 1 – обсяг виробництва не змінюється, характеризуючись

незмінними щорічними обсягами екологічних втрат

3) Іеє 1 Екологоємність ВВП країни знижується, що свідчить про зроста-

ння у часі ресурсо- та екоефективності економіки, зменшення еко-

логічних втрат на одиницю виготовлюваної продукції, при цьому:

3.1) Іев = 1, ІВВП 1 – спостерігається економічне зростання за постійних щорічних

обсягів екологічних втрат (можна розцінювати як початковий етап

формування передумов сталого розвитку)

3.2) Іев 1, ІВВП 1 – відбувається економічне зростання при скороченні обсягів еко-

логічних втрат, що свідчить про прогресуюче зростання ресурсо-

та екоефективності економічної системи (сталий розвиток при

впровадженні концепцій „фактор 4‖, „фактор 10‖ та „фактор Х‖)

3.3) Іев 1, ІВВП =1 – підвищується ресурсо- та екоефективність виробництва за

відсутності економічного зростання (варіант реалізації концепції

„нульового зростання‖)

3.4) Іев 1, ІВВП 1;

Іев ІВВП

– спостерігається економічний спад при загальному зростанні ре-

сурсо- та екоефективності (варіант реалізації стратегії екологічно-

го редукціонізму, є неприйнятним з огляду на зростання чисельно-

сті населення земної кулі та необхідність дотримання соціальних

стандартів)

3.5) Іев 1, ІВВП 1,

Іев ІВВП

– відбувається випереджувальне економічне зростання порівняно

зі збільшенням обсягів екологічних втрат (економіка, заснована на

науково-технічному прогресі; відповідає концепції охорони

навколишнього природного середовища; характеризується

„ефектом бумеранга‖ (Сотник, 2008))

Виходячи з аналізу табл. 5.6, досягнення сталого розвитку національною

економікою забезпечується при значенні індексу екологоємності, меншого за

одиницю (третя група). При цьому можуть спостерігатися різні ситуації:

1) стабілізація або скорочення масштабів економічної системи при

одночасному зменшенні обсягів екологічних втрат (варіанти (3.3) і (3.4) у

158

табл. 5.6). Окреслена ситуація у сучасних умовах є неприйнятною,

насамперед, з соціальних позицій. Вона передбачає, щонайменше,

збереження соціальної нерівності між країнами, заперечуючи можливість

підтягнення соціальних стандартів країн, що розвиваються, до рівня

розвинених країн, а, щонайбільше, зниження соціальних стандартів

розвинених країн до рівня тих, що розвиваються, дотримуючись принципу

„зробити всіх однаково бідними‖;

2) модифіковане економічне зростання, яке забезпечує стабілізацію або

навіть зниження обсягів екологічних втрат (варіанти (3.1) і (3.2) у табл. 5.6).

Теоретично оптимальним варіантом досягнення сталого розвитку є реалізація

варіанту (3.2), коли зміна структури використовуваних ресурсів та технологій

їх створення і споживання не погіршує якість навколишнього природного

середовища. На практиці реалізація зазначеного варіанту є досить складною,

оскільки передбачає стрибкоподібне зростання ресурсо- та екоефективності

суспільного виробництва з подальшим нарощуванням його темпів, проте

перспективною для комплексного вирішення соціальних, екологічних та

економічних проблем.

Запровадження варіанту (3.5), який супроводжується зниженням

екологоємності одиниці ВВП, з позицій сталості є неприйнятним, оскільки

при цьому не забезпечується скорочення загальних обсягів екологічних

втрат.

Таким чином, умовою досягнення сталого розвитку є значення індексу

екологоємності, що утримується на рівні, меншому за одиницю, протягом

тривалого періоду часу. При цьому індекс екологічних втрат повинен,

щонайменше, дорівнювати одиниці, а у перспективі – зменшуватися при

постійному зростанні індексу ВВП. За таких умов забезпечується поступове

зменшення обсягів забруднення довкілля та збереження природного капіталу

для наступних поколінь при одночасному зростанні суспільного


159

Розвиток економіки України в останні роки не відповідає критеріям

сталого розвитку, хоча певний прогрес у цій сфері вже намітився. Країні слід

терміново вирішувати проблеми подальшого зростання ресурсо- та

екоефективності виробництва і споживання. Як зазначалося вище,

досягнення сталого розвитку передбачає щонайменше припинення

щорічного збільшення екологічних втрат (тобто індекс їх зростання має

дорівнювати 1) при збереженні тенденцій інших показників. Це може бути

досягнуто за двома варіантами:

обмеження темпів середньорічного приросту ВВП країни до 7,5% при

збереженні темпів середньорічного зниження екологоємності ВВП на рівні

6,95%;

утримання значення індексу екологічних втрат на рівні 100% при

забезпеченні темпів середньорічного зниження екологоємності ВВП на рівні

не менше 6,95% та середньорічного приросту ВВП не менш ніж +10,4%

шляхом суттєвого підвищення ресурсо- та екоефективності національного


Перший варіант розвитку подій для України є неприйнятним, оскільки

передбачає обмеження економічного зростання країни. Гальмування темпів

економічного розвитку призведе до зниження рівня якості життя населення,

який порівняно з розвиненими країнами світу і так невисокий, що загрожує

виникненням соціальних криз в державі.

Другий варіант полягає у досягненні зазначених показників без

обмеження зростання ВВП шляхом як залучення природних ресурсів до

господарського обороту, так і ресурсозбереження, дематеріалізації ресурсних

потоків у національній економічній системі. Виходячи з обмежень зростання

ВВП за першим варіантом, його приріст за рахунок використання природних

ресурсів та при збереженні існуючих тенденцій розвитку науково-технічного

прогресу не має перевищувати 7,5% щорічно. Решта – 2,9% від загального

приросту у 10,4% – повинна забезпечуватися виключно за рахунок

інтенсифікації ресурсозбереження, тобто економії природних ресурсів,

160

отриманої внаслідок активної реалізації ресурсозберігаючого потенціалу

країни. Отже, на сучасному етапі для створення необхідних передумов для

переходу України до сталого розвитку при збереженні тенденцій динаміки

екологічних втрат та ВВП останніх років частка середньорічного приросту

ВВП, отримувана за рахунок інтенсифікації ресурсозбереження, має

становити не менше 18%, а у перспективі – зростати. Це передбачає, що

темпи розвитку науково-технічного прогресу та впровадження його

досягнень у практику господарювання мають прискоритися щонайменше на

25%.

Зазначена частка приросту ВВП внаслідок ресурсозбереження, виходячи

зі структури аналізованих екологічних втрат, повинна забезпечуватися:

на 44% –

за рахунок впровадження ресурсозберігаючих заходів,

які сприяють зменшенню забруднення атмосфери;

на 20% – за рахунок впровадження заходів з раціонального

використання та економії лісових ресурсів, що забезпечить

скорочення обсягів їх залучення до господарського обороту

та відповідне зменшення екологічних втрат;

на 19% – за рахунок економії водних ресурсів шляхом

поширення систем оборотного водопостачання, зменшення

втрат води в мережах, впровадження більш досконалих

екологічно безпечних методів очистки забруднених вод

тощо для забезпечення подальшого скорочення споживання

і забруднення води та пов’язаних з цим екологічних втрат;

на 9% – за рахунок зменшення екологічних витрат підприємств

та організацій на запобігання шкідливому впливу на

довкілля через інтенсифікацію процесів раціонального

використання й збереження всіх видів природних ресурсів,

скорочення потужностей очисних споруд, які також є

джерелами забруднення, та ін.;

на 4% – за рахунок скорочення втрат ресурсів всіх видів,

161

зростання екологічної безпеки виробництв з метою

подальшого запобігання виникненню аварійних випадків

забруднення довкілля, зменшення їх кількості й тяжкості

наслідків;

на 3% – за рахунок впровадження мало- та безвідходних

технологій, підвищення рівня рециркуляції відходів,

використання вторинних ресурсів для забезпечення

подальшого зниження обсягів генерування відходів

виробництва і споживання.

Наголосимо, що реалізація ресурсозберігаючих заходів за

запропонованими напрямками здебільшого характеризується комплексним

впливом на компоненти довкілля. Це уможливлює досягнення декількох

природоохоронних цілей одночасно. Зокрема, впровадження систем

оборотного водопостачання обумовлює скорочення обсягів споживання

свіжої води, скидів у воду, скорочення кількості аварійних випадків

забруднення водойм. Більш раціональне використання лісових ресурсів

сприяє зменшенню обсягів відходів, що розмішуються у навколишньому

природному середовищі тощо. Отже, забезпечення подальшого зростання

ВВП за рахунок інтенсифікації ресурсозбереження повинне

супроводжуватися детальною комплексною оцінкою еколого-економічної

ефективності ресурсозберігаючих проектів та відбором тих з них, що

характеризуються найвищим ефектом з урахуванням усіх стадій життєвого

циклу ресурсів.

162

ВИСНОВКИ

Дослідження передумов формування інформаційного суспільства

відзначається складністю та багатогранністю процесів розвитку природних

сутностей. Аналіз передумов відтворення стійкого стану триєдиної системної

сутності (природа – людина – економіка) в контексті інформаційного

суспільства вимагає системного підходу та визначення суб’єктів та об’єктів

цього процесу, а також дослідження відтворювальни х процесів у кожній з

підсистем системної сутності.

Особливої актуальності набувають питання підвищення ефективності

функціонування еколого-економічних систем (як підсистеми триєдиної

сутності). Синергетичний феномен відіграє значну роль у процесах взаємодії

економічної та екологічної систем: на рівні управління та організації

виробництва, маркетингового, фінансового, кадрового, інноваційного

управління, формування цінової, інвестиційної та екологічної політики

підприємства. Синергетичні ефекти потрібно розглядати як на мікро- (рівень

підприємства), мезо- (рівень регіону) так і на макрорівні (країни).

Підвищення ефективності функціонування еколого-економічних

систем відбувається за рахунок дії синергетичного феномену та урахування

синергетичних ефектів, що виникають в еколого-економічних системах та

реалізуються на регіональному, національному та глобальному рівнях. Таким

чином, вперше авторами звіту сформовано систему чинників та механізм

відтворення стійкого стану природно-антропогенної системи, який включає

принципи та критерії застосування негативного і позитивного зворотного

зв’язку в забезпеченні ефективного функціонування природно-антропогенної

системи при переході до інформаційного суспільства, запропоновано

науково-методичний підхід до оцінки синергетичних ефектів

функціонування еколого-економічних систем та удосконалено дослідження

чинників і механізмів, що становлять основу функціонування природно-

антропогенної системи і процеси її розвитку.

163

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Абалкина И. Л. Экономическая оценка ущербов здоровью

населения, обусловленных воздействием факторов окружающей среды

/ И. Л. Абалкина, С. М. Новиков, С. А. Сковронская, Н. С. Скворцова

// Гигиена и санитария. – 2003. – №6. – С. 95–98.

2. Алексеенко О. Д. Экологический маркетинг как новая философия

бизнеса / Алексеенко О. Д. // Механізм регулювання економіки, економіка

природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. –

Суми : Вид-во СумДУ, 2000. – Вип. 2. – С. 283–285.

3. Арнольд В. И. Теория катастроф / Арнольд В. И. – М. : Едиторская

УРСС, 2004. – 128 с.

4. Балацкий О. Ф. Антология экономики чистой среды

/ О. Ф. Балацкий. – Сумы : ИТД «Университетская книга», 2007. – 272 с.

5. Биологический энциклопедический словарь / гл. ред. М. С. Гиляров. –

2-е изд. – М. : Сов. Энциклопедия, 1989. – 864 с.

6. Буркинський Б. В. Екологічно чисте виробництво. Наукові засади

впровадження і розвитку / Борис Володимирович Букринський / Вісник НАН

України, 2006. – №5. – С. 11–17.

7. Вайзеккер Э. Фактор четыре. Затрат – половина, отдача – двойная /

Вайзеккер Э., Ловинс Э., Ловинс Л. Новый доклад Римскому клубу / Перевод

А. П. Заварницына и В. Д. Новикова под ред. академика Г. А. Месяца. – М. :

Academia. – 2000. – 400 с.

8. Водачек Л. Стратегия управления инновации на предприятии /

Л. Водачек, О. Водачкова. – М. : Экономика, 1989. – С. 205–210.

9. Воинов И. В. Моделирование экономических систем и процессов.

Опыт построения ARIS-моделей / Воинов И. В., Пудовкина С. Г.,

Телегин А. И. – Челябинск : ЮУрГУ, 2002. – 56 с.

10. Галица И. А. «Экономические стрессы»: природа и последствия //

Вестник БГЭУ. – № 3 (74) 2009. – С. 17–22.

164

11. Герасимов А. Е. Проблемы повышения эффективности

инновационной деятельности / А. Е. Герасимов // Инновации. – 2001. – №10.

– С. 46–48.

12. Герасимчук З. Комплексна оцінка рівня сталого розвитку регіонів

України / З. Герасимчук // Економіка України. – 2002. – № 2. – С. 34–42.

13. Г. Мэфферт. Зеленый маркетинг / Гериберт Мэфферт, Манфред

Киргеорг // Маркетинг / под ред. М. Бейкера. – СПб. : Питер, 2002. – С. 967–

991.

14. Грандов М. Расчищайте путь (путѐвые размышления) / Грандов М. //

«Беднота» (ежедневная газета), Москва, № 1341. 11.10.1922. – С. 2–3.

15. Грасье А. (A. Gratieux) Доброе дело в России: Трудовое Братство,

основанное Николаем Неплюевым / Грасье А. // Альманах «Н. Н. Неплюев,

подвижник Земли русской: (Венок на могилу)» (перевод с франц.), Сергиев

Посад: Типография Свято-Троицкой Сергиевской Лавры, 1908. – С. 62–72,

89–118.

16. Грещак М. Г. Внутрішній економічний механізм підприємства :

навч. посібник / Грещак М. Г., Гребешкова О. М., Коцюба О. С.; за ред.

М. Г. Грещака. – К. : КНЕУ, 2001. – 228 с.

17. Дегтярьова І. Б. Наукові основи підвищення ефективність еколого-

економічних систем з урахуванням синергетичних ефектів: дис. ... кан.

екон., наук : 08.00.06 / Дегтярьова Ірина Борисівна. – Суми, 2009. – 218 с.

18. Рюмина Е. В. Экономический анализ ущерба от экологических

нарушений / Рюмина Е. В. // Рюмина Е. В.; Ин-т проблем рынка РАН. – М. :

Наука. – 2009. – 331 с.

19. Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та український

виміри / за ред. С. І. Юрія, Є. В. Савельєва. – К. : Знання, 2007. – 595 с.

20. Енергозбереження – пріоритетний напрямок державної політики

України / Ковалко М. П., Денисюк С. П.; відпов. ред. Шидловський А. К. –

Київ: УЕЗ, 1998. – 506 с.

21. Ефимчук И. В. Закономерности развития индустриального

165

хозяйства и перспективы мировой экономики / Ефимчук И. В. //

Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій.

Матеріали другої міжнародної наукової конференції. Суми : Сумський

обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2009. – С. 80–83.

22. Запольський А. К. Водопостачання, водовідведення та якість води /

А. К. Запольський. – К. : Вища шк., 2005. – 671 с.

23. Ильяшенко С. Экологический маркетинг / Ильяшенко С.,

Прокопенко О. // Экономика Украины, 2003. – № 12. – С. 56–61.

24. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества.

Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном

мире / Иноземцев В. Л. – М. : Academia-Наука, 1998. – 640 с.

25. Ілляшенко С. М. Екологічний маркетинг і еколого-економічна

безпека / Ілляшенко С. М., Ілляшенко Н. С. // Вісник Черкаського

університету. Серія: Економічні науки. 2003. – Випуск 48. – С. 162–170.

26. Ілляшенко С. М. Формування ринку екологічних інновацій: еко-

номічні основи управління : монографія / Ілляшенко С. М., Прокопенко О. В.

/ під ред. д.е.н., проф. С. М.Ілляшенка. – Суми : ВТД ―Університетська

книга‖, 2002. – 250 с.

27. Кислый В. Н. Экологизация управления предприятием : монография

/ Кислый В. Н., Лапин Е. В., Трофименко Н. А. – Сумы : ВТД

«Университетская книга», 2002. – 232 с.

28. Коблянская И. И. Структурно-функциональные основы

формирования эколого-ориентированной логистики / И. И. Коблянская //

Вісник СумДУ. – 2009. – №1. – С. 91–98.

29. Коммонер Б., Замыкающийся круг. – Л. : Гидрометеоиздат, 1974.

30. Коплан Р. Сбалансированная система показателей. От стратегии к

действию / Коплан Р. – М. : Олимп-Бизнес, 2005. – С. 45–49.

31. Коробко Б. П. Енергетика та сталий розвиток: Інформаційний

посібник для ЗМІ / Коробко Б. П. – Київ, 2007. – 40 с.

32. Кошман О. В. Розвиток малої енергетики як еколого – економічна

166

складова системи енергозбереження регіону / Кошман О. В. // Вісник СНАУ,

серія «Економіка та менеджмент», випуск 5-6, 2006 р. – С. 416–421.

33. Краснокутська Н. В. Потенціал підприємства / Краснокутська Н. В.

– К. : Либідь, 2005. – 328 с.

34. Красовский Г. Н. Итоги гармонизации гигиенических нормативов

водного санитарного законодательства / Г. Н. Красовский, Н. А. Егорова

// Итоги и перспективы научных исследований по проблеме экологии

человека и гигиены окружающей среды / под ред. академика РАМН

Ю. А. Рахманина. – М., 2006. – С. 306–316.

35. Кубатко О. В. Еколого-економічна конвергенція регіонів як

напрямок забезпечення сталого розвитку / О. В. Кубатко // Економіка та

держава. – 2009. – №9. – С. 45–48.

36. Кубатко О. В. Еколого-економічне моделювання сталого розвитку

регіонів України / О. В. Кубатко // Економічний простір. – 2009. – №28/1 . –

С. 37–46.

37. Лук’янихін В. О. Удосконалення нормативно-методичної бази

економічної оцінки збитків, заподіяних забрудненням водних ресурсів

України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : спец.

08.08.03 «Економіка навколишнього середовища» / В. О. Лук’янихін. – Суми,

1996. – 20 с.

38. Максимова Ю. М. Особенности прогнозирования спроса на новый

товар / Максимова Ю. М. // Маркетинг в России и за рубежом, 2006. – № 3

(53). – С. 3–12.

39. Маценко О. М. Якість життя людського капіталу / О. М. Маценко,

П. В. Тархов, В. П. Яременко // Вісник Сумського аграрного університету.

Серія Механізація та автоматизація виробничих процесів. – 2009. – №1. – С.

159–164.

40. Медынский В. Г. Реинжиниринг инновационного

предпринимательства : учеб. пособие для вузов / В. Г Медынский,

С. В. Ильдеменов / под ред. В. А. Ирикова. – М. : ЮНИТИ, 1999. – 414 с.

167

41. Мельник Л. Г. Економіка енергетики : навчальний посібник /

Мельник Л. Г., Карінцева О. І., Сотнік І. М. – Суми : ВТД «Університетська

книга», 2006. – 238 с.

42. Методи оцінки екологічних втрат : монографія / за ред.

Л. Г. Мельника, О. І. Карінцевої. – Суми : ВТД „Університетська книга‖,

2004. – 288 с.

43. Методические рекомендации по гигиеническому обоснованию

размещения и развития производительных сил на территориях нового

освоения и в промышленно развитых регионах / [Е. И. Кореневская,

Е. М. Черепов, А. А. Добринский и др.]. / под ред. Г. И. Сидоренко и

Е. М. Горбачева. – М., 1983. – 68 с.

44. Мішеніна Н. В. Аналіз та оптимізація структури капіталу як

механізм реалізації стратегії стійкого розвитку на підприємстві /

Н. В. Мішеніна, І. С. Мареха : матеріали науково-технічної конференції

викладачів, співробітників, аспірантів і студентів факультету економіки та

менеджменту «Економічні проблеми сталого розвитку», присвяченої Дню

науки в Україні (21–24 квітня 2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – 245 с.

45. Мішеніна Н. В. Механізм формування оптимальної структури

фінансового капіталу в системі забезпечення стійкого розвитку підприємства

/ Н. В. Мішеніна, І. С. Мареха // Вісник СумДУ. Серія Економіка. – 2010. – №

1. – С. 18–24.

46. На меті – сталий розвиток України // НАН України, випуск №2,

2007 – С. 14–43.

47. Національна доповідь про стан навколишнього природного

середовища в Україні у 2003 році [Текст] / Міністерство екології та

природних ресурсів України. – К. : Вид-во Раєвського, 2005. – 200 с.


середовища в Україні у 2004 році [Текст] / Міністерство охорони

навколишнього природного середовища України. – К., 2006. – 227 с.


168

середовища в Україні у 2006 році [Текст] / Міністерство охорони

навколишнього природного середовища України. – К., 2008. – 548 с.


середовища в Україні у 2007 році. – К., 2008. – 393 с.

51. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в

Україні у 2005 році [Електрон. ресурс] / МНС України, 2006а. – Режим

доступу : http://mns.gov.ua/annual_report/2006.

52. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в

Україні у 2007 році [Електрон. ресурс] / МНС України, 2008а. – Режим

доступу : http://mns.gov.ua/annual_report/2008.

53. Основи екології. Екологічна економіка та управління

природокористуванням : підручник / за заг. ред. д.е.н., проф. Л. Г. Мельника

та к.е.н., проф. М. К. Шапочки. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2005.

– 759 с.

54. Основи екології. Екологічна економіка та управління

природокористуванням : підручник / за заг. ред. д.е.н., проф. Л. Г. Мельника

та к.е.н., проф. М. К. Шапочки. – Суми : ВТД „Університетська книга‖, 2005.

– 759 с.

55. Основы логистики : учеб. пособ. / под ред. Л. Б. Миротина,

В. И. Сергеева. – М. : ИНФРА-М, 2000. – 200 с.

56. Особенности дифференцируемых отображений. Сборник переводов.

– М. : Мир, 1968. – 268 с.

57. Промисловість України : статистичний збірник / за ред.

Л. М. Овденко. – К. : ДП«Інформаційно-аналітичне агенство», 2008. – 305 с.

58. Развитие методологии оценки риска как одно из приоритетных

направлений медицины окружающей среды / [С. М. Новиков, Т. А. Шащина,

Н. С. Скворцова и др.] // Итоги и перспективы научных исследований по

проблеме экологии человека и гигиены окружающей среды / под ред.

академика РАМН Ю. А. Рахманина. – М., 2006. – С. 600–618.

59. Разработка системы природоохранного хозрасчета для г. Лебедина :

http://mns.gov.ua/annual_report/2006

http://mns.gov.ua/annual_report/2008

169

отчет о научно-исследовательской работе / [О. Ф. Балацкий, Л. Г. Мельник,

П. В. Тархов и др.]. – Сумы, 1990. – 237 с.

60. Реинжиниринг бизнес-процессов : учебник / Н. М. Абдикеев,

Т. П. Данько, С. В. Ильдеменов, А. Д. Киселев. – [2-е изд.]. – М. : Экспо,

2007. – 592с.

61. Рішення Сумської обласної ради п’ятого скликання (п’ята сесія)

«Про обласну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки». – Суми,

2006.

62. Садченко О. В. Принципи і концепції екологічного маркетингу :

монографія / Садченко О. В. – Одеса : Астропринт, 2002. – 400 с.

63. Сорокіна Л. В. ІТ як інструмент оптимізації управління

збалансованим економічним розвитком підприємства / Сорокіна Л. В. //

Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 10. – С. 189–197.

64. Сотник І. М. Еколого-економічні механізми мотивації

ресурсозбереження : монографія / І. М. Сотник. – Суми : ВВП «Мрія» ТОВ,

2008. – 330 с.

65. Статистичний збірник «Довкілля України» за 2007 рік [Текст] /

Державний комітет статистики України / за ред. Ю. М. Остапчука. – К., 2008.

– 216 с.

66. Сухонос С. И. Логика эволюции человечества / Сухонос С. И. – М. :

Экономика, 2008. – 224 с.

67. Таранюк Л. Н. Экономические основы реинжиниринга бизнес-

процессов : монография / Таранюк Л. Н. – Сумы : Издательско -

производственное предприятие «Мрия-1», 2008. – 560 с.

68. Тархов П. В. Критерии государственного регулирования экономики

: монография / Петр Викторович Тархов. – Сумы : Издательско-

производственное предприятие «Мрия-1», 2005. – 268 с.

69. Тархов П. В. Соціально-економічні основи регулювання державного

сектору економіки : дис. … д-ра екон. наук : 08.02.03

/ Петро Вікторович Тархов. – Суми, 2005. – 322 с.

170

70. Тобес Б. Право на здоровье: Теория и практика / Бриджит Тобес. – М.

: Устойчивый мир, 2001. – 370 с. – (Books for Civil Society).

71. Украинская Советская Энциклопедия. К. : Главная редакция

Украинской Советской Энциклопедии, Т.9, 1983. – 568 с.


Украинской Советской Энциклопедии, Т. 11, кн. 1-ая, 1984. – 607 с.


Украинской Советской Энциклопедии, Т.12, 1985. – 628 с.

74. Хенс Л. Методы оценки показателей устойчивого развития / Хенс

Л., Флаэминк К. // Социально-устойчивый потенциал устойчивого развития.

Учебник / под ред. Л. Г. Мельника, Л. Хенса. – Сумы : Университетская

книга, 2007. – С. 231–257.

75. Череп А .В. Інвестознавство / Череп А. В. – К : Кондор, 2006. – 398 с.

76. Шипуліна Ю. С. Теоретико-методичні підходи до оцінки

достатності ринкового потенціалу для сприйняття нової продукції (на

прикладі екологічних товарів) / Шипуліна Ю. С. // Механізм регулювання

економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та

організація виробництва, 2004. – № 1. – С. 44–49.

77. Boulding K. The economics of the Coming Space Earth // Toward a

Steady-state Economy. / H. E. Daly (editor). – San Francisco : Freeman Company,

1973. – P. 121–132.

78. Giannias D. Economic growth and the environment: the European Union

Case / Giannias D., Panagitis L., Chepurko Y. // The Journal of Developing Areas.

– 2003. – Vol.37. – №1.

79. Metcalfe P. P. Consumption, preferences and the evolutionary agenda /

Metcalfe P. P. // Journal of Evolutionary Economics, 2001. – № 11. P. 37–58.

80. Miller J. Alternative regional specification and convergence of U. S.

regional growth rates / Jon R. Miller, Ismail Genc // The annals of Regional

Science. – 2005. – № 39. – Р. 241–252.

171

81. Opschoor H. (1995), 'Krapte aan milieugebruiksruimte', in Oefeningen in

duurzaamheid: perspectieven naar 2040, Uitgeverij Jan Van Arkel, Utrecht. – Р.

12–22.

82. Paredis E., Lambrecht J., Goeminne G., Vanhove W. Elaboration of the

Concept of Ecological Debt. Final Report. – Gent, Belgium: Centre for Sustainable

Development, 2004.

83. Rees W. E. 2006. "Ecological Footprints and Bio-Capacity : Essential

Elements in Sustainability Assessment." Chapter 9 in Jo Dewulf and Herman Van

Langenhove (eds) Renewables-Based Technology: Sustainability Assessment, pp.

143–158. Chichester, UK : John Wiley and Sons.

84. Sala-i-Martin X.15 Years of new growth economics. What have we

learnt?/ Xavier Sala-i-Martin // Department of Economics of Columbia University.

Discussion paper №0102-47. – 2002. – 25 p.

85. Saviotty P. P. Variety, growth and demand / Saviotty P. P. // Journal of

Evolutionary Economics, 2001. № 11. – P. 119–142.

172

ДОДАТОК А

Публікації

Навчальна література:

1. Мельник Л. Г. Устойчивое развитие: теория, методология, практика :

підруч. ; под. ред. Мельник Л. Г. – Суми : ВТД «Університетська книга»,

2009. — 1216 с. (ISBN 978-966-680-461-0). (Співавтори: Коблянська І.І.,

Несторенко Т.В., Бурлакова І.М., Волк О.М., Горобченко Д.В., Гончаренко О.С.,

Гриценко П.В., Дегтярьова І.Б., Денисенко П.А., Деревянко Ю.М., Дериколенко А.Н..,

Дмитренко А.О., Євдокимов А.В., Зінченко І.В., Карінцева О.І., Карпіщенко О.І.,

Коваленко Є.В., Кошман О.В., Кубатко О.Вас, Кубатко О.Вік., Лукаш О.А., Мазін Ю.О.,

Макарюк О.В., Маценко О.І., Маценко О.М., Могиленець Т.В., Подлесна В.Г.,

Маценко О.М., Руденко В.О., Сабадаш В.В., Сотник І.М., Старченко Л.В., Тарановський

В.І., Таранюк Л.М., Чигрин О.Ю., Чорток Ю.В., Шапочка М.К., Шевцова С.В.,

Шевченко Т.І., Шкарупа О.В. та ін.).

Статті:

1. Бурлакова І. М. Ціннісно-економічні аспекти екологічно сталого

розвитку / І. М. Бурлакова, О. М. Коробець // Вісник Сумського державного

університету. – 2009. – №1. – С. 189–197.

1. Бурлакова І. М. Перспективи формування ЕКОПОЛІСу на території

Сумської області / І. М. Бурлакова, Л. Г. Мельник // Зелений тиждень в

Україні: Міжнародний форум, (Київ, 16–22 березня 2009 р.). – 42 с.

2. Бурлакова І. М. Аналіз соціально-економічних пріоритетів

підприємництва в умовах побудови інформаційного суспільства /

І. М. Бурлакова , Л. Г. Мельник : матеріали Всеукраїнської науково-

практичної конференції [«Економіка та управління в умовах побудови

інформаційного суспільства»], (Одеса, 21–22 квітня 2009 р.). – С. 40–41.

3. Бурлакова І. М. Економічна етика як елемент стратегічного

управління бізнесом на сучасному етапі / Бурлакова І. М. : материалы

седьмой Всеукраинсой конференции студентов, аспиратнов, докторантов

173

[«Менеджмент предпринимательской деятельности »], (Симферополь, 15–18

апреля 2009 г.). – С. 329–332.

4. Бурлакова І. М. Соціальна відповідальність бізнесу в умовах

економічної кризи / Бурлакова І. М. : матеріали другої Міжнародної наукової

конференції [«Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних

взаємодій»], (Суми, 27–30 квітня 2009 р.). – С. 159–161.

5. Бурлакова И. М. Роль этических факторов в обеспечении устойчивого

экономического развития / Бурлакова И. М., Мельник Л. Г., Ткаченко А. В. //

Устойчивое экономическое развитие: интеграция государства и бизнеса в

современном общесве : материалы 14-я Международной научно-

практической конференции, (Москва, 16–17 октября 2009 г.). – С. 224–232.

6. Волк О. М. Підвищення еколого-економічної ефективності

виробництва та споживання продукту в умовах побудови інформаційного

суспільства / Волк О. М. : матеріали Всеукраїнської науково-практичної

конференції [«Економіка та управління в умовах побудови інформаційного

суспільства»]. – Одеса : ОНАЗ, 2009. – С. 53–55.

7. Волк О. М. Еколого-економічна ефективність використання

інформаційно-комунікаційних технологій в Україні / О. М. Волк,

О. І. Карінцева // Механізм регулювання економіки. – Суми : ВТД

―Університетська книга‖, 2009. – №2. – С. 24–29.

8. Волк О. М. Подходы к оценке социо-эколого-экономических

эффектов от внедрения информационно-коммуникационных технологий /

Волк О. Н., Каринцева А. И. : материалы ІІ Междунар. научн.-практ. конф.

[«Экономический рост Республики Беларусь: глобализация,

инновационность, устойчивость»], (Минск, 19–20 мая 2009 г.): в 2 т. –

Минск: БГЭУ, 2009. – Т. 2. – С. 58–60.

9. Волк О. М. Эколого-экономическая эффективность использования

информационно-коммуникационных технологий / [«Экономическая

эффективность природоохранной деятельности: теория и практика»] :

материалы 10-й Междунар. конф. Рос. об-ва экол. экономики (Нац. парк

174

«Куршская коса», Калининградская обл., Россия, 6–12 сентября 2009 г.). М.

: ЗАО «Издательство «Экономика», 2009. С. 269–271.

10. Волк О. М. Розвиток малого підприємництва як засіб державного

регулювання ринкового середовища / О. М. Волк , І. М. Сотник : матеріали

шоста Міжнародна науково-практична конференція молодих учених

[«Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна

ідентичність та тенденції глобалізації»]. – Тернопіль : Видавництво ТНЕУ

„Економічна думка‖, 2009. – Частина 1. – С. 298–300.

11. O. Volk. The adoption of an environmental management system in SMES /

O. Volk, V. Kulyk : Papers of 15th

International Scientific Student Conference

«Economics for Ecology». – Sumy : Publisher of Sumy State University, April 29

– May 2. – P. 140–142.

12. Волк О. М. Раціональне природокористування як необхідна умова

економічного зростання / О. М. Волк, В. С. Кулик : матеріали науково-

технічної конференції викладачів, співробітників, аспірантів та студентів

факультету економіки та менеджменту [«Економічні проблеми сталого

розвитку»], присвяченої Дню науки в Україні. Суми : Вид-во:

СумДУ, 2009. – Частина 2. С. 150–51.

13. Волк О. М. Роль економічного аналізу в управлінні діяльністю

підприємства / О. М. Волк, Ю. Ю. Захарченко : матеріали науково-технічної

конференції викладачів, співробітників, аспірантів та студентів факультету

економіки та менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»],

присвяченої Дню науки в Україні. Суми : Вид-во: СумДУ, 2009. – Частина

2. С. 77–78.

14. Гончаренко А. С. Развитие дематериализации в контексте

экологизации экономики / А. С. Гончаренко, Е. А. Бедрина : матеріали наук.-

тех. конф. викладачів, співробітників, аспірантів і студентів факультету

економіки та менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], (м.

Суми, 21–24 квітня 2009 р.). – Ч. 2. – С. 201–203.

15. O. Goncharenko. Problems of introduction of technologies of processing

175

domestic wastes in Sumy area / O. Goncharenko, I. Bedrina, G. Shaban : Papers of

15th International Scientific Student Conference «Economics for Ecology». –

Sumy: Publisher of Sumy State University, April 29 – May 2. – P. 17–19.

16. O. Goncharenko. Economic evaluation of ecological losses as a result of

oil extraction / O. Goncharenko, U. Kluka : Papers of 15th

International Scientific

Student Conference «Economics for Ecology». – Sumy: Publisher of Sumy State

University, April 29 – May 2. – P. 60–61.

17. Гончаренко А. В. Элементы развития дематериализации в контексте

экологизации экономики / А. В. Гончаренко, И. Н. Сотник : материалы ІІ

Междунар. науч.-практ. конф. [«Экономический рост Республики Беларусь»].

(Минск, 19–20 мая 2009 г.) : в 2 т. – Минск : БГЭУ, 2009. – Т. 2. – С. 79–80.

18. Горобченко Д. В. Моделирование взаимодействия экологических и

социально-экономических систем / Д. В. Горобченко, Т. В. Могиленец :

матеріали наук.-тех. конф. викладачів, співробітників, аспірантів і студентів


розвитку»], (м. Суми, 21–24 квітня 2009 р.). – Ч. 2. – С. 162–164.

19. D. Gorobchenko. Economical estimation of the ecological debt in context

of sustainable development : Papers of 15th

International Scientific Student

Conference «Economics for Ecology». – Sumy: Publisher of Sumy State


20. D. Gorobchenko. Protein foods and sustainable foods production / D.

Gorobchenko, T. Mogilenets : Papers of 15th


Conference «Economics for Ecology». – Sumy: Publisher of Sumy State


21. Горобченко Д. В. Оценка экологического долга при обосновании

направлений экологического совершенствования национальной экономики :

матеріали наук.-практ. конф. [«Сталий розвиток та екологічна безпека

суспільства в економічних трансформаціях»], (м. Бахчисарай, 16–17 квітня

2009 р.), НДІ Сталого розвитку та природокористування. – Сімферополь,

«СОНАТ»: НДІ СПР, 2009. – С. 36–38.

176

22. Горобченко Д. В. Основные методы формирования цен на

телекоммуникационные услуги в условиях регулируемого рынка /

Д. В. Горобченко , Мельник Л. Г. // Журнал «Экономика Украины», № 4,

2009. – С. 44–51.

23. Горобченко Д. В. Проблемы формирования эколого-экономических

издержек в условиях экономического роста / Горобченко Д. В. // Вісник

Сумського державного університету. Серія Економіка. – №2, 2009. – С. 43–

50.

24. Горобченко Д. В. Экономическая оценка экологического долга в

контексте устойчивого развития / Горобченко Д. В. : материалы

[«Формирование позитивного образа России: вызовы, методы, перспективы»]

сборник статей I Международной научно-практической конференции (30 мая

2009 г.) / редкол.: И.В. Минакова (отв. ред) [и др.]; Курск. гос. техн. ун-т.

Курск, 2009. – С. 24–29.

25. Горобченко Д. В. Экономическая оценка экологического долга в

контексте устойчивого развития / Д. В. Горобченко, Л. Г. Мельник :

материалы Международной научно-практической конференции

[«Экономический рост республики Беларусь: глобализация,

инновационность, устойчивость»], (Том 2) (г. Минск, 19-20 мая 2009 г.) /

Минск : БГЭУ, 2009. – Т. 2. – С. 65–66.

26. Горобченко Д. В. Экономический рост и экологическое

совершенствование национальной экономики / Горобченко Д. В. : материалы

10-й Междунар. конф. Рос. об-ва экол. экономики [«Экономическая

эффективность природоохранной деятельности: теория и практика»], (Нац.

парк «Куршская коса», Калининградская обл., Россия, 6-12 сентября 2009 г.) /

Российская экономическая академия им. Г.В. Плеханова [и др.]; [Под ред.

В.Г. Князева, И.М. Потравного, Т. Тамбовцевой]. – М. : ЗАО «Издательство

«Экономика», 2009. – С. 63–65.

177

27. Дегтярьова І. Б. Врахування екрстернальних ефектів при розрахунку

синергетичних результатів в еколого-економічних системах / Дегтярьова І. Б.

// Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 1. – С. 52–62.

28. Дегтярьова І. Б. Врахування екстернальних ефектів в управлінні

розвитком продуктивних сил України / Дегтярьова І. Б., Мельник Л. Г. :

матеріали ювіл. Міжн. наук. конф. [«Розвиток продуктивних сил України: від

В.І.Вернадського до сьогодення»], (м. Київ, 20 бер., 2009 р.) : У 3-х частинах

/ РВПС України НАН України. – К. : РВПС України НАН України, 2009. –

Ч.1. – С. 95–97.

29. Дегтярьова І. Б. Еколого-економічний інструментарій управління

синергетичними ефектами суб’єктів підприємницької діяльності /

Дегтярьова І. Б. : материалы третьей Междунар. научн.-практ. конф. ученых

и специалистов, [«Теория и практика предпринимательской деятельности»],

(Симферополь, 15–18 апреля 2009 г.). Таврический национальный

университет им. В.И. Вернадского, 2009. – С. 179–182.

30. Дегтярьова І. Б. Врахування синергетичних ефектів при забезпеченні

сталого розвитку територій / Дегтярьова І. Б. Мельник Л.Г. : матеріали перш.

наук.-практ. конф., [«Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в

економічних трансформаціях»], (м. Бахчисарай, 16-17 квітня, 2009 р.) / НДІ

сталого розвитку та природокористування. – Сімферополь, ―СОНАТ‖ : НДІ

СРП, 2009. – С. 103–104.

31. Дегтярьова І. Б. Відтворювальний механізм впровадження та

розвитку інформаційно-комунікаційних технологій / Дегтярьова І. Б.,

Мельник Л. Г. : матеріали дев’ятої щорічної Всеукр. наук. конф.

[«Екологічний менеджмент у загальній системі управління»] (м. Суми, 21–22

квітня, 2009 р.). Вид-во СумДУ, 2009. – Частина 2. – С. 17–20.

32. I. Dehtyarova. Ecological-economic systems efficiency / I. Dehtyarova,

Snitko D. : Papers of 15th

International Scientific Student Conference «Economics

for Ecology». – Sumy : Publisher of Sumy State University, April 29 – May 2. – P.

31–32.

178

33. I. Dehtyarova Synergetic effects of ecological-economic systems

Економіка для екології / I. Dehtyarova, Melnyk L. : Papers of 15th International

Scientific Student Conference «Economics for Ecology». – Sumy : Publisher of

Sumy State University, April 29 – May 2. – P. 91–92.

34. Дегтярьова І. Б. Учет синергетических эффектов эколого-

экономических систем при формировании стратегий развития территорий /

Дегтярьова І. Б., Мельник Л. Г. : материалы II Междунар. науч.-практ. конф.

[«Экономический рост Республики Беларусь: глобализация,

инновационность, устойчивость»], (Минск, 19-20 мая 2009 г.) : в 2 т. – Минск

: БГЭУ, 2009. – Т.2. – С. 66–67.

35. Дегтярьова І. Б. Направления реализации синергетических эффектов в

эколого-экономических системах / Дегтярьова І. Б., Мельник Л. Г. :

материалы 10 Междунар. Конф. Рос. об-ва экол. экономики [«Экономическая

эффективность природоохранной деятельности: теория и практика»], (Нац.

парк «Куршская коса», Калининградская обл., Россия, 6–12 сентября 2009 г.)

/ Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова [и др.]; [Под ред.

В. Г. Князева, И.М. Потравного, Т. Тамбовцевой]. – М. : ЗАО «Издательство

«Экономика», 2009. – С. 151–153.

36. Дегтярьова І. Б. Трансформационные механизмы перехода на

устойчивое эколого-экономическое развитие / Дегтярьова І. Б.,

Мельник Л. Г., Мельник О. И. : материалы 14-й Международной науч.-практ.

конф. [«Устойчивое экономическое развитие: интеграция государства и

бизнеса в современном обществе»], (Москва, 15–16 октября 2009 г.), в 2 т. –

Москва : Государственный университет управления, 2009. – Т.2. – С. 11–19.

37. Деревянко Ю. М. Обмеження як фактор сталого розвитку /

Деревянко Ю. М. : матеріали науково-практичної конференції [«Сталий

розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях»],

(Бахчисарай, 16–17 квіт. 2009 р.). – Бахчисарай : СОНАТ: НДІ СРП, 2009. –

С. 45–47.

179

38. Деревянко Ю. М. Екологічні обмеження економічного зростання /

Деревянко Ю. М. : матеріали дев’ятої щорічної Всеукраїнської наукової

конференції [«Екологічний менеджмент у загальній системі управління»],

(21–22 квіт. 2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – 1. – С. 77–78.

39. Деревянко Ю. М. Адаптаційні і біфуркацій ні обмеження виробничих

систем / Деревянко Ю. М. : матеріали науково-технічної конференції


менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], (Суми, 21–24 квіт.

2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – 2009. – С. 84–85.

40. Деревянко Ю. М. Інвестування інноваційних проектів /

Деревянко Ю. М., Примоленний П. М: : матеріали науково-технічної

конференції викладачів, співробітників, аспірантів і студентів факультету

економіки та менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»],

(Суми, 21–24 квіт. 2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – 2009. – 39

с.

41. Деревянко Ю. М. Підходи і напрями вибору ІТ-рішень /

Деревянко Ю. М., Антонюк С. В. : матеріали науково-технічної конференції


менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], (21–24 квіт. 2009

р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – 2009. – 39 с.

42. Деревянко Ю. М.Особливості господарської діяльності підприємства

Сумська виправна колонія № 116 / Деревянко Ю. М., Крамінська І. О. :

матеріали науково-технічної конференції викладачів, співробітників,

аспірантів і студентів факультету економіки та менеджменту [«Економічні

проблеми сталого розвитку»], (Суми, 21–24 квіт. 2009 р.). – Суми : Вид-во

СумДУ, 2009. – Ч. 2. – 2009. – 76 с.

43. Деревянко Ю. М. Resources Constraints Indicators / Деревянко Ю. М. :

Papers of 15th International Scientific Student Conference «Economics for

Ecology». – Sumy: Publisher of Sumy State University, April 29 – May 2. – 35 р.

180

44. Деревянко Ю. М. Наукові підходи до визначення категорії «ресурс» /

Деревянко Ю. М. // Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 1. – С.

160–165.

45. Деревянко Ю. М. Проблемы экономического развития в условиях

ограниченности ресурсов / Деревянко Ю. М. : материалы второй

Международной научно-практической конференции [«Экономический рост

Республики Беларусь: глобализация, инновационность, устойчивость»],

(Минск, 19–20 мая 2009 г.). – Минск : БГЭУ, 2009. – Т. 2. – 2009. – С. 55–56.

46. Деревянко Ю. М. Соціо-еколого-економічні аспекти

природокористування на прикордонних територіях / Деревянко Ю. М.,

Лукаш О. А. // Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 2. – С. 38–44.

47. Деревянко Ю. М. Особливості прояву міжнародних екологічних

конфліктів на прикордонних територіях / Деревянко Ю. М., Лукаш О. А. //

Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 3, Т. 1. – С. 30–34.

48. Деревянко Ю. М. Обмеження та їх прояв у міжнародних екологічних

конфліктах / Деревянко Ю. М. // Механізм регулювання економіки. – 2009. –

№ 3, Т. 1. – С. 54–58.

49. Деревянко Ю. М. Аналіз ефективності використання ресурсів, як

складова економічної безпеки / Деревянко Ю. М. : матеріали першого

науково-практичного семінару з міжнародною участю [«Економічна безпека

держави і науково-технологічні аспекти її забезпечення (Недінські

читання)»], (Київ, 21–22 жовт. 2009 р.). – Київ : видавник Чабаненко Ю. А.,

2009. – С. 151–157.

50. Деревянко Ю. М. Ограничения устойчивого развития /

Деревянко Ю. М. : Теория и практика экологического страхования : труды IX

Всероссийской и IV международной конференции, (26–27 нояб. 2009 г.) – М.

: «НИЦ «Экопроект» (ЗАО), 2009. – С. 47–50.

51. Мішенін Є. В. Організаційно-економічні основи реалізації системи

екологічно-орієнтованого логістичного управління / Є. В. Мішенін,

181

І. І. Коблянська // Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 1. – С. 83–

91.

52. Коблянская И. И. Структурно-функциональные основы

формирования эколого-ориентированной логистики / И. И. Коблянская //

Вісник СумДУ. – 2009. – №1. – С. 91–98.

53. Коблянська І. І. Інструменти реалізації еколого-орієнтованої

логістики / І. І. Коблянська / Сталий розвиток та екологічна безпека

суспільства в економічних трансформаціях : матеріали наук.-практ. конф. (м.

Бахчисарай, 16–17 квітня 2009 р.) / НДІ сталого розвитку та

природокористування. – Сімферополь, «СОНАТ» : НДІ СРП, 2009. – С. 82–

84.

54. Коблянская И. И. теоретико-методологические основы

логистического управления для достижения целей устойчивого развития /

И.И. Коблянская : материалов Междунар. науч.-практической конф.

[«Современные тенденции развития теории и практики менеджмента»]. – Ч.

3. (Курск, 25 сентября 2009 г.). – Курск: Курск. гос. ун-т, 2009. – С. 137–141.

55. Коблянська І. І. Аналіз руху матеріальних потоків з позицій еколого-

орієнтованої логістики / І. І. Коблянська : матеріали доповідей науково-

технічної конференції викладачів, співробітників, аспірантів і студентів


розвитку»]. Ч 2. – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – С. 195–196.

56. Коблянська І. І. Інформаційна основа еколого-орієнтованого

логістичного управління / І. І. Коблянська : матеріали дев’ятої щорічної

Всеукраїнської наукової конференції [«Екологічний менеджмент у загальній

системі управління»]. – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – С. 114–116.

57. Ковальов Б. Л. Сучасні механізми регулювання екологічної безпеки /

К. В. Тарасова, Б. Л. Ковальов : матеріали науково-технічної конференції

викладачів, аспірантів і студентів факультету економіки та менеджменту

[«Економічні проблеми сталого розвитку»], присвячена дню науки в Україні

(Суми, 21–24 квітня 2009 р.). – C. 117–119.

182

58. Ковалев Б. Л. Нравственные фактор экономического развития на

примере Трудового Братства Н. Н. Неплюева / Б. Л. Ковалев : матеріали

Міжнародної науково-практичної конференції [«Проблеми та шляхи

вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності»],

(Жовті Води, 19–20 березня 2009 р.). – С. 38–41.

59. Ковальов Б. Л. Сучасні методи покращення екологічного становища /

К. В. Тарасова, Б. Л. Ковальов : матеріали дев’ятої щорічної Всеукраїнської

наукової конференції [«Екологічний менеджмент у загальній системі

управління»], Частина 1, (21–22 квітня 2009 р.). – Суми. – С. 117–119.

60. Ковалев Б. Л. Социально-экономические трансформации: опыт

отечественной истории / Б. Л. Ковалев, Л. Г. Мельник : матеріали другої

Міжнародної наукової конференції [«Процес управління суспільним

розвитком: виклики, реформи, досягнення »], (Суми, 27–23 травня 2009 р.). –

С. 95–96.

61. Кошман О. В. Формування стратегії енергопідприємства України

відповідно до концепції сталого розвитку / Кошман О. В. : матеріали

Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Актуальні проблеми і

прогресивні напрямки управління економічним розвитком вітчизняних

підприємств»], (21–22 травня 2009 р.). У 2 т. Том1/ Редкол.: П. П. Мазурок,

О. В.Плотникова, А. П.Наливайко та ін.. – Кривий Ріг : КЕІ КНЕУ, 2009. –

364 с.

62. Кошман О. В. Екологізація енергетики на підставі використання пост

традиційних джерел енергії / Кошман О. В. // Економічний простір. – 2009. –

№26. – С. 139–151.

63. Кошман О. В. Прогнозування тенденції розвитку ринку

нетрадиційних джерел енергії : матеріали третьої Міжнародної науково-

практичної конференції [«Маркетинг інновацій і інновації у маркетингу»], (1-

3 жовтня 2009 року). – Суми : видавничо-виробниче підприємство «Мрія-

1»ТОВ, 2009. – 292 с.

183

64. Кубатко О. В. Еколого-економічне моделювання сталого розвитку та

механізми його впровадження на рівні регіонів (англ. мовою) / О. В. Кубатко

// Механізм регулювання економіки. – 2009. – №1 (39). – С. 63–72.

65. Кубатко О. В. Сутність та основні складові механізмів забезпечення

сталого розвитку на регіональному та макроекономічному рівнях /

О. В. Кубатко // Вісник Сумського національного аграрного університету

(серія Економіка та Менеджмент). – 2009. – № 8 (37) . – С. 31–39.

66. Кубатко О. В. Еколого-економічні механізми стримування

природодесруктивної економічної діяльності / О. В. Кубатко // Ефективна

економіка. – 2009. – №2 – [електронний наукове фахове видання]. – Режим

доступу. – www.nbuv.gov.ua

67. Кубатко О. В. Особливості реалізації концепції сталого розвитку

територій / Кубатко О. В., Кубатко О. В. // Агросвіт. – 2009. – №17 . – С. 39–

43.

68. Кубатко О. В. Еколого-економічна конвергенція регіонів як напрямок

забезпечення сталого розвитку / О. В. Кубатко // Економіка та держава. –

2009. – №9. – С. 45–48.

69. Кубатко О. В. Еколого-економічне моделювання сталого розвитку

регіонів України / О. В. Кубатко // Економічний простір. – 2009. – №28/1. –

С. 37–46.

70. Кубатко А. В. Взаимосвязь между экономическим ростом и уровнем

загрязнения атмосферы в Украине / А.В. Кубатко, Л. Г. Мельник, //

Белорусский экономический журнал. – 2009. – №3. – С. 25–31.

71. O.V. Kubatko. Economic development and environmental Kuznets curve

in Ukraine/ O.V. Kubatko, L. G. Melnik // Nauka I Studia. – 2009. – №8 (20).

Przemysl, Polland. – 2009. P. – 12–24.

72. Kubatko O. V. Modeling the sustainable development with Environmental

Kuznets Curve / Oleksandr Kubatko : Papers of 15th

International Scientific

Student Conference «Economics for Ecology». – Sumy : Publisher of Sumy State


184

73. Кубатко О. В. Удосконалення економічних інструментів

природоохоронного напрямку в підприємницькій діяльності / О. В. Кубатко :

матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. [«Проблеми та шляхи

вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності»], (24–25

квітня 2009р., Харків, 2009). – №8. – С. 67–68.

74. Кубатко О. В. Еколого-економічне моделювання процесів стійкого

розвитку регіонів України / О. В. Кубатко // Статистична оцінка соціально-

економічного розвитку : матеріали Всеукраїнської наук.–практ.конф., 21

травня 2009р., Хмельницький, 2009. – С. 277–279.

75. Кубатко А. В. Экономические инструменты экологизации развития

переходных экономик: на примере Украины и Китая / Александр Кубатко,

Ли Жуй : материалы 10-й Международной конференции Российского

общества экологической экономики [«Экономическая эффективность

природоохранной деятельности: теория и практика»], (Национальный парк

«Куршская коса», Калининградская область, Россия. 6–12 сентября 2009

года). – Москва-Калининград, 2009. – С. 133–135.

76. Кубатко О. В. Научный подход к определению экологического следа,

как индикатора устойчивого развития на уровне региональных экономик

/А. В. Кубатко // Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 1. – С. 194 –

202.

77. Кубатко О. В. Економічна оцінка залежностей між здоров’ям

населення та забрудненням довкілля / О. В. Кубатко // Ефективна економіка.

– 2009. – № 2: [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/EfEk/2009_2/index.htm

78. Кубатко О. В. Особливості реалізації концепції сталого розвитку

територій / О. В. Кубатко, О. В. Кубатко // Агросвіт. – 2009. – № 17. – С. 39–

43.

79. Кубатко О. В. Економічний аналіз сильної та слабкої сталості з

позицій наближення до збалансованого розвитку / О. В. Кубатко //

185

Економіка: проблеми теорії та практики. – 2009. – Випуск 254, Том ІІ. – С.

426–433.

80. Кубатко О. В. Оцінка еколого-економічної збалансованості регіонів

України / О. В. Кубатко // Проблеми системного підходу в економіці. – 2009.

– № 3: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-

journals/PSPE/2009_3/Kubatko_309.htm

81. Kubatko O. Strategic directions of sustainable development on the regional

level / Oleksandra Kubatko : Papers of 15th


Conference «Economics for Ecology». – Sumy : Publisher of Sumy State

University, April 29 – May 2. – Р. 65 – 67.

82. Кубатко О. В. Екологічний менеджмент як еколого-економічна

складова сталого розвитку на рівні регіональної економіки / О. В. Кубатко :

матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [«Проблеми та

шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності»],

(Харків, 24–25 квітня 2009 року). – 2009. – № 8. – С. 71.

83. Кубатко О. В. Реалізації концепції сталого розвитку територій за

допомогою соціо-еколого-економічної компоненти / О. В. Кубатко :

матеріали ІХї щорічної Всеукраїнської наукової конференції [«Екологічний

менеджмент у загальній системі управління»], Суми 21–22 квітня 2009 р. –

Ч1. – С. 142–144.

84. Кубатко О. В. Вартісна оцінка еколого-економічних збитків /

О. В. Кубатко : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції

«Статистична оцінка соціально-економічного розвитку», (Хмельницький 21

травня 2009 р.). Хмельницький університет управління та права, 2009. – С.

280–284.

85. Кубатко О. В. Економічна сутність підходів сильної та слабкої

сталості як напрямів зрівноваженого розвитку / О. В. Кубатко : матеріали

ХІХ Міжнародної науково-практичної конференції «Інституційна природа

ринкових трансформацій», (Чернівці, 15–16 жовтня 2009 р.) – С. 49–50.

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2009_3/Kubatko_309.htm

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2009_3/Kubatko_309.htm

186

86. Лукаш О. А. Трансграничное сотрудничество и экологические

конфликты / Л. Г. Мельник, В. В. Сабадаш, О. А. Лукаш // Евразийская

интеграция: экономика, право, политика. – 2009. – № 5. – С. 66–71.

87. Лукаш О. А. Визначення екологічного збитку при здійсненні

міжнародного співробітництва / О. А. Лукаш : матеріали дев’ятої щорічної

всеукраїнської наукової конференції [«Екологічний менеджмент у загальній

системі управління»], (21–22 квіт. 2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. –

Ч. 1. – 2009. – С. 163–165.

88. Лукаш О. А. Вплив екологічних проблем на внутрішню і зовнішню

безпеку держави / О. А. Лукаш : матеріали науково-технічної конференції


менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], (21–24 квіт. 2009

р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – 2009. – С. 154-155.

89. Лукаш О. А. Аналіз соціальної політики в Україні як одного з

факторів кризових явищ в економіці / О. А. Лукаш, К. В. Бобікова : матеріали

науково-технічної конференції викладачів, співробітників, аспірантів і

студентів факультету економіки та менеджменту [«Економічні проблеми

сталого розвитку»], (21–24 квіт. 2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – Ч.

2. – 2009. – С. 65.

90. Лукаш О. А. Рентабельність підприємства і шляхи її підвищення / О.

А. Лукаш, Л. М. Мельник // Економічні проблеми сталого розвитку :



проблеми сталого розвитку»], (21–24 квіт. 2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ,

2009. – Ч. 2. – 2009. – С. 53.

91. Лукаш О. А. Оцінка експортних можливостей підприємства (на

прикладі ВАТ ―Сумський хлібокомбінат‖) / О. А. Лукаш, А. М. Новікова :



187

проблеми сталого розвитку»], (21–24 квіт. 2009 р.). – Суми : Вид-во СумДУ,

2009. – Ч. 2. – 2009. – С. 60–61.

92. Лукаш О. А. Аналіз прибутку підприємства / О. А. Лукаш, В. О.

Притика : матеріали науково-технічної конференції викладачів,

співробітників, аспірантів і студентів факультету економіки та менеджменту

[«Економічні проблеми сталого розвитку»], (21–24 квіт. 2009 р.). – Суми :

Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – 2009. – С. 64.

93. Lukash Olha. Environmental and economic basis of cross-border

mechanism creation / Olha Lukash // : Papers of 15th International Scientific

Student Conference «Economics for Ecology». – Sumy : Publisher of Sumy State


94. Лукаш О. А. Науково-методичні підходи прийняття рішень на основі

методу CLD-аналізу / О. А. Лукаш // Механізм регулювання економіки. —

2009. – № 1. – С. 166–174.

95. Лукаш О. А. Соціо-еколого-економічні аспекти природокористування

на прикордонних територіях / О. А. Лукаш, Ю. М. Дерев’янко // Механізм

регулювання економіки. – 2009. – № 2. – С. 38–44.

96. Лукаш О. А. Проблеми екологічної безпеки в умовах соціо-

економічних трансформацій / О. А. Лукаш, В. В. Сабадаш : матеріали

науково-практичної конференції [« Сталий розвиток та екологічна безпека

суспільства в економічних трансформаціях»], (16–17 квіт. 2009 р.). –

Бахчисарай : СОНАТ: НДІ СРП, 2009. – С. 90–91.

97. Лукаш О. А. Экологические аспекты осуществления трансграничного

сотрудничества / О. А. Лукаш : материалы второй Международной научно-

практической конференции [«Экономический рост Республики Беларусь:

глобализация, инновационность, устойчивость»], (19–20 мая 2009 г.). –

Минск : БГЭУ, 2009. – Т. 2. – 2009. – С. 62–63.

98. Лукаш О. А. Аналіз проблем сталого розвитку регіону і їх зв'язків із

питаннями еколого-економічної безпеки держави / О. А. Лукаш : праці

першого науково-практичного семінару з міжнародною участю [«Економічна

188

безпека держави і науково-технологічні аспекти її забезпечення»], (Недінські

читання), (21–22 жовт. 2009 р.). – Київ : видавник Чабаненко Ю. А., 2009. –

С. 58–63.

99. Лукаш О. А. Принятие эколого-ориентированных решений при

осуществлении трансграничного сотрудничества на основе применения

метода CLD-анализа / Лукаш О. А. : труды IX Всероссийской и IV

Международной конференции [«Теория и практика экологического

страхования»], (26–27 нояб. 2009 г.). – М. : «НИЦ «Экопроект» (ЗАО), 2009.

– С. 88–91.

100. Лукаш О. А. Особливості прояву міжнародних екологічних

конфліктів на прикордонних територіях / Лукаш О. А., Дерев’янко Ю. М. //

Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 3, Т. 1. – С. 30–34.

101. Мишенина Г. А. Экологический маркетинг рационального

использования и воспроизводства лесных ресурсов / Г. А.Мишенина,

И. Е.Яровая : матеріали 3-ої наук.-практ. конф. [«Маркетинг інновацій та

інновації в маркетингу»], (1–3 вересня 2009 р.). – С. 145–148.

102. Мишенина Г. А. Региональная инвестиционная политика в сфере

воспроизводства лесных ресурсов: экологические и финансовые механизмы /

Г. А. Мишенина : материалы 15-й межд. науч.-метод. конф. [«Технологии

ХХІ века»], Алушта, 2009. – С. 54–55.

103. Мишенина Г. А. Организационно-экономические и финансовые

аспекты управления экологически ориентированным лесоразведением /

Г. А. Мишенина : матеріали «Круглого столу-2009»: [«Управління

земельними ресурсами в умовах відкритої економіки»]. – Львів : ПП «Арал»,

2009. – С. 148–152.

104. Мишенина Г. А. Эколого-экономические основы

агролесомелиоративного обустройства сельских территорий /

Г. А. Мишенина : матеріали Міжнар. наук.-практ.конф. [«Ринкові

трансформації та економічний механізм підвищення ефективності

підприємств аграрного сектора»], м. Харків, 2009. – С. 213–215.

189

105. Мишенин Е. В. Оценка экологических издержек в лесопользовании

как инструмент устойчивого развития лесопромышленного комплекса /

Е. В. Мишенин, И. Е. Яровая, Г. А. Мишенина /

Наук.теоретич.економ.журнал «Продуктивні сили України», м. Київ. –2009. –

С. 116–121.

106. Мельник Л. Г. Инвестиционная деятельность в контексте

экологизации экономики Китая / Мельник Л. Г., Ж. Ли // «Інвестиції:

практика та досвід» науково-практичний журнал № 8, 2009 р. – С. 13–17.

107. Мельник Л. Г. Фундаментальные основы развития открытых

стационарных систем в контексте устойчивого развития // Фізична економія:

методологія дослідження та глобальна місія України»: Матеріали міжнар.

наук. конференції, (8–10 квітня, 2009 р., м. Київ). – К. : КНЕУ, 2009. – С. 450–

459.

108. Мельник Л. Г. Роль этических факторов в обеспечении устойчивого

экономического развития / Мельник Л. Г., Бурлакова І. Б. : материалы 14-й

Международной научно-практической конференции [«Устойчивое

экономическое развитие: интеграция государства и бизнеса в современном

обществе»], Выпуск 1. Государственный университет управления. – М. :

ГУУ, 2009. – С. 224–232.

109. Мельник Л. Г. Екологічно орієнтовані кластери як форма еколого-

економічного розвитку / Мельник Л. Г., Дегтярьова І. Б., Мельник О. І. //

Сучасні проблеми збалансованого природокористування : спеціальний

випуск до ІV науково-практичної конференції (м. Камянець-Подільський, 26–

27 листопада 2009 р.). Подільський державний аграрно-технічний

університет, листопад, 2009. – С. 8–10.

110. Melnyk L. G. Economic development and environmental quality: testing

the environmental Kuznets curve in Ukraine / Melnyk L. G., Kubatko O. V. //

Nauka I Studia. – 2009. – №8 (20). Przemysl, Polland. – 2009. – P. 12–24.

111. Мельник Л. Г. Анализ методических подходов к формированию

показателей эффективности ресурсопользования / Мельник Л. Г.,

190

Сотник И. Н., Потравный И. М. // Экологическое право федеральный журнал.

ИГ «Юрист», Россия, №4, 2009 г. – С. 18–25.

112. Мельник Л .Г. Еколого-економічний аналіз водно-ресурсних

обмежень у промисловості / Мельник Л. Г., Сабадаш В. В. // Продуктивні

сили України (науково-теоретичний економічний журнал) № 1 (004) 2008 г. –

С. 107–115.

113. Мельник Л .Г. Регіональні проблеми природокористування /

Мельник Л. Г., Кубатко О. В. // Регіональна економіка, № 3, 2009 р. – С. 129–

136.

114. Несторенко Т. В. Управлінські аспекти реформування житлово-

комунального господарства / Т. В. Несторенко, М. К. Шапочка // Вісник

СумДУ. Серія Економіка, № 1, 2009 р. – С. 99–104.

115. Руденко В. О. Розвиток інформаційних систем управління

екологічними процессами / В. О. Руденко, В. О. Касьяненко // Вісник СумДУ.

Серія Економіка, № 1, 2009 р. – С. 35–44.

116. Руденко В. О. Розвиток інформаційних систем екологічного

спрямування / Руденко В. О. // Управління розвитком. – Харків, Вид ХНЕУ,

№ 7. – 79 с.

117. Руденко В. О. Вплив сучасних засобів інформатизації на

навколишнє середовище та здоров’я населення / Руденко В. О. : матеріали

науково-технічної конференції факультету економіки та менеджменту

[«Економічні проблеми сталого розвитку»] : вид-во СумДУ. – частина 2. –

2009. – C. 142–143.

118. Руденко В. О. Розвиток інформаційних систем екологічного

спрямування / Руденко В. О. : матеріали Міжнародної науково-практичної

конференції молодих вчених, аспірантів та студентів [«Актуальні проблеми

науки та освіти молоді: теорія, практика, сучасні рішення»] : вид-во ХНЕУ. –

№ 7. – 2009. – 79 с.

119. Руденко В. О. Розвиток інформаційних систем управління

екологічними процесами / Руденко В. О., Касьяненко В. О. // Вісник

191

державного університету. Серія Економіка : Вид-во СумДУ. – 2009. – № 1. –

C. 35–43.

120. Сабадаш В. В. Розвиток продуктивних сил України: від В.І.

Вернадського до сьогодення / Сабадаш В. В. : матеріали міжнародної

наукової конференції, (м. Київ, 20 березня 2009 р.) : У 3-х частинах / РВПС

Ук-раїни НАН України. – К. : РВПС України НАН Украї-ни, 2009. – Ч. 3. – С.

303–306.

121. Сабадаш В. В. Эколого-экономические эффекты и издержки в

экологическом конфликте / Сабадаш В. В. : материалы 10-й Междунар. конф.

Рос. об-ва экол. экономики [«Экономическая эффектив-ность

природоохранной деятельности: теория и практика»], (Нац. парк «Куршская

коса», Калининград-кая обл., Россия, 6–12 сентября 2009 г.) / Российская эко-

номическая академия им. Г. В. Плеханова [и др.]; [Под ред. В. Г. Князева,

И. М. Потравного, Т. Тамбовцевой]. – М. : «Из-дательство «Экономика»,

2009. – С. 216–218.

122. Сабадаш В. В. Конфлікти і обмеження у соціально-економічних

системах: конкуренція і партнерство заради розвитку / Сабадаш В. В.,

Дерев’янко Ю. М : матеріали другої Міжнародної наукової конференції для

студентів, магістрів, аспірантів, науковців «Інноваційний розвиток

суспільства за умов крос-культурних взаємодій», (Суми, 27–30 квітня 2009

р.), м. Суми. Сумський обл. ін-т післядипломної педагогічної освіти.

Матеріали конф. У 3-х томах. Том 2. – С. 56–57.

123. Сабадаш В. В. Екологічні конфлікти: історія розвитку і співпраці у

період 1960-х-1990-х рр. / Сабадаш В. В., Ліннік Ю. В. : матеріали науково-

технічної конференції ви-кладачів, співробітників, аспірантів і студентів ф-ту

економіки та менедж-менту Сумського держав-ного університету

[«Економічні проблеми сталого розвитку»], (21–24 квітня 2009 р.). – Суми :

Вид-во СумДУ, 2009. – Частина 2. – С. 156–157.

124. Сабадаш В. В. Еколого-економічні про-блеми водогосподарсь-кого

комплексу та орга-нізаційно-економічні заходи з їх вирішення /

192

Сабадаш В. В., Маценко О. М. // Науково-практичний журнал «Агросвіт». –

К. : РВПС України НАН України, ТОВ «ДКС Центр», 2009. № 10 (травень). –

С. 2–10.

125. Сабадаш В. В. Экологизация экономи-ческого развития: угрозы,

риски и эколого-экономические решения в управлении природным

капиталом / Сабадаш В. В. : материалы ІІ Междунар. науч.-практ. конф.

[«Экономический рост Рес-публики Беларусь: глоба-лизация, инновацион-

ность, устойчивость»], (Минск, 19–20 мая 2009 г.) : в 2 т. / Министерство

образо-вания Республики Беларусь, Учреждение образования «Белорусский

государственный экономический университет». Редколл. : В. Н. Шимов (отв.

ред.), Г. А. Короленок (зам. отв. ред.) и др. – Минск : БГЭУ, 2009. – Т. 2. – С.

72–73.

126. Сабадаш В. В. Екологічні конфлікти і проблеми права власності на

ресурс: науково-технологічні аспекти ресурсної безпеки / Сабадаш В. В. //

Міжнародний науковий журнал «Механізм регулювання економіки». – Суми

: ВТД «Університетська книга», 2009. – № 1. – С. 42–51.

127. Сабадаш В. В. Енергетично-ресурсна безпека України: загрози

виникнення еколого-економічних конфліктів / Сабадаш В. В. // «Вісник

Сумсько-го державного університету». Серія «Економіка». – Суми : Вид-во

СумДУ, 2009. – № 2. – С. 70–77.

128. Сабадаш В. В. Ризики виникнення екологічних конфліктів у

контексті забезпчення ресурсної безпеки / Сабадаш В. В. // Науково-

технічний журнал «Наукові вісті Національного технічного університету

України «Київський політехнічний інститут». – К. : Вид-во НТТУУ «КПІ»,

2009. – № 4. – С. 24–33.

129. Сабадаш В. В. Конфліктний потенціал екологічного чинника /

Сабадаш В. В. // Науковий журнал «Учені записки Таврійського

національного університету ім. В.І. Вернадського». Серія: «Економіка і

управління». – Сімферополь : Таврійський національний університет, 2009. –

Том 22(61). № 1. – 2009. – С. 111–118.

193

130. Сабадаш В. В. Дослідження впливу енергоресурсних чинників на

економічну безпеку / Сабадаш В. В. // «Механізм регулювання економіки». –

Суми : ВТД «Університетська книга», 2009. – № 2. – С. 11–18.

131. Сотник І. М. Эколого-экономические проблемы

энергоэффективности водоснабжения малых городов / Сотник І. М.,

Бородийчук М. А. : матеріали дев’ятої щорічної Всеукраїнської наукової

конференції [«Екологічний менеджмент у загальній системі управління»]. –

Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – С. 107–109.

132. Сотник І. М. Напрямки вдосконалення еколого-економічного

інструментарію мотивації ресурсозбереження в Україні / Сотник І. М. //

Управління розвитком. – 2009. – № 8. – С. 22–24.

133. Сотник І. М. Формування економічних механізмів перероблення

відходів в Україні / Сотник І. М. : матеріали науково-технічної конференції


менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], (21–24 квітня 2009

р.). – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – С. 130–131.

134. Сотник І. М. Обґрунтування еколого-економічної ефективності

функціонування ГЕС / Сотник І. М., Положій С. А. : матеріали науково-



розвитку»], (21–24 квітня 2009 р.). – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – Ч. 2. – С.

120–121.

135. Сотник І. М. Необхідність стимулювання виробництва продукції

еколого-економічного призначення / Сотник І. М., Палун І. В. : матеріали

науково-технічної конференції викладачів, співробітників, аспірантів і

студентів факультету економіки та менеджменту [«Економічні проблеми

сталого розвитку»], (21–24 квітня 2009 р.). – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – Ч.

2. – С. 148–149.

136. Сотник І. М. Ефективне використання водних ресурсів у

промисловому комплексі України / Сотник І. М., Несторенко Ю. В. :

194



проблеми сталого розвитку»], (21–24 квітня 2009 р.). – Суми : Вид-во

СумДУ, 2009. – Ч. 2. – С. 158–159.

137. Сотник І. М. Направления эколого-экономического стимулирования

развития отечественного рынка ресурсосбережения деятельности :

материалы третьей Международной научно-практической конференции

ученых и специалистов [«Теория и практика предпринимательской»]. –

Симферополь, ТНУ им. В. И. Вернадського, 2009. – С. 109–111.

138. Сотник І. М. Анализ экологоемкости ВВП как инструмент

достижения Украиной устойчивого развития / Сотник І. М. : материалы ІІ

Междунар. науч.-практ. конф. [«Экономический рост Республики Беларусь:

глобализация, инновационность, устойчивость»], (Минск, 19–20 мая 2009г.):

в 2 т. – Минск : БГЭУ, 2009. – Т. 2. – С. 77–79.

139. Сотник І. М. Аналіз складових мотивації ресурсозбереження в

Україні / Сотник І. М. // Вісник СумДУ. Серія Економіка. – 2009. – № 1. – С.

104–111.

140. Сотник І. М. Впровадження вартісних паливно-енергетичних

балансів як шлях забезпечення ефективного використання енергоресурсів /

Сотник І. М., Дмитренко А. О., Шаповал А. І. // Вісник СумДУ. Серія:

Економіка. – 2009. – № 1. – С. 44–51.

141. Сотник І. М. Управління ресурсозберігаючими трансформаціями на

основі моделі міжгалузевого балансу / Сотник І. М. // Наукові вісті НТУУ

„КПІ‖. – 2009. – № 1. – С. 2–9.

142. Сотник І. М. Прогнозирование эколого-экономических показателей

как ннструмент управления развитием государства / Сотник І. М. : материалы

10-й Международной конференции Росийского общества экологической

экономики [«Экономическая эффективность природоохранной деятельности

: теория и практика»]. Росийская экономическая академия им. Г. В.

195

Плеханова [и др.]; [Под ред. В. Г. Князева, И. М. Потравного, Т.

Тамбовцевой]. – М. : ЗАО „Издательство „Экономика‖, 2009. – С. 242–244.

143. Сотник І. М. Экономическая эффективность мотивации

ресурсосбережения на государственном и региональном уровнях //

Формирование позитивного образа России: вызовы, методы, перспективы :

материалы I Международной научно-практической конференции (30 мая

2009 г.) / редкол.: И. В. Минакова [и др.]. – Курск : Курск. гос. техн. ун-т,

2009. – С. 71–77.

144. Сотник І. М. Організація соціо-еколого-економічного моніторингу

та управління ресурсозбереженням у муніципалітетах / Сотник І. М. :

матеріали доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. [«Модернізація суспільного

сектору економіки в умовах глобалізаційних»], змін Ч. 2 / ТНЕУ. – Тернопіль

: ТНЕУ, 2009. – С. 76–80.

145. Сотник І. М. Про макроекономічні наслідки ресурсозбереження /

Сотник І. М. // Економіка України. – 2009. – № 10. – С. 27–35.

146. Таранюк Л. М. / Экономический инструментарий

реинжиниринговых мероприятий как элемент процессоориентированной

системы управления / Л. М. Таранюк // Механізм регулювання економіки. –

Суми : ВТД «Університетська книга», – 2009. – №1. – С. 120–129.

147. Таранюк Л. М. Оцінка економічної ефективності проведення

реінжинірингу бізнес-процесів на підприємстві / Л. М. Таранюк // Вісник

Сумського державного університету. Серія Економіка №2, 2009. – С. 168–

177.

148. Таранюк Л. Н. Развитие финансово-кредитного механизма банка в

процессе реинжиниринга его деятельности / Л. Н. Таранюк // Вісник

Харківського національного технічного університету сільського господарства

ім. Петра Василенка. Серія «Економічні науки» – Харків : Видавництво

«ХНТУСГ», – 2009. – Вип.85 – С. 358–365.

149. Таранюк Л.М. Система оцінювання вартості реінжинірингових

заходів з використанням нейромережних технологій на підприємстві //

196

Механізм регулювання економіки. – Суми : ВТД «Університетська книга», –

2009. – №3. – С. 50–56.

150. Таранюк Л. М. Науково-понятійний апарат реінжинірингу бізнес-

процесів підприємства / Л. М. Таранюк // Механізм регулювання економіки.

– Суми : ВТД «Університетська книга», – 2009. – №4. – С. 39 – 47.

151. Таранюк Л. М. Проблеми діяльності банків в період системної

фінансової кризи / Л. М. Таранюк : матеріали Міжнародної науково-

практичної Інтернет-конференції [«Сучасні макроекономічні проблеми

України та шляхи їх вирішення»], Полтава : Вид-во «РВВ ПУСКУ». – 2009. –

С.94–96.

152. Таранюк Л. Н. Привлечение консультантов при проектировании

реинжениринга бизнес-процессов / Л. Н. Таранюк : матеріали Міжнародної

науково-практичної конференції [«Проблеми та шляхи вдосконалення

економічного механізму підприємницької діяльності». – Жовті Води : Вид-во

«Наука і освіта». – 2009. – Т.4. – С.107 – 110.

153. Таранюк Л. М. Реінжиніринг як об’єктивна необхідність в роботі

підприємств по підвищенню їх економічного потенціалу / Л. М. Таранюк :

матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Стратегія

розвитку підприємництва: теорія, організація, практика»] Тернопіль : Вид-во

«Вектор», – 2009. – Ч.2. – С. 204–206.

154. Таранюк Л. Н. Экономическая сущность нематериальных активов /

Л. Н. Таранюк, Ж. В. Созінова : матеріали доповідей науково-технічної

конференції викладачів, співробітників, аспірантів і студентів факультету

економіки та менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»] Суми

: Вид-во «СумДУ». – 2009. – С. 31–32.

155. Таранюк Л. Н. Финансовые аспекты экологоориентированных

региональных программ направленных на энергосбережение / Л. Н. Таранюк,

К. В. Таранюк : матеріали доповідей науково-технічної конференції


менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], Суми : Вид-во

197

«СумДУ». – 2009. – С. 114–115.

156. Таранюк Л. Н. Процесоориентированные мероприятия

направленные на управление отходами в стекольной промышленности стран

Евросоюза / Л. Н. Таранюк, О. Г. Козлова : матеріали доповідей IX

Всеукраїнської наукової конференції [«Екологічний менеджмент в загальній

системі управління»], Суми : Вид-во «СумДУ», – 2009. – Ч.2 – С. 113–116.

157. Таранюк Л. М. Основні помилки при проведенні реінжинірингу

бізнес-процесів на підприємствах / Л. М. Таранюк : матеріали Всеукраїнської

науково-практичної конференції [«Економіка та управління в умовах

побудови інформаційного суспільства»], Одеса : РВЦ «Оназ». – 2009. – С.

48–50.

158. Таранюк Л. Н. Организационные мероприятия по

документированию бизнес-процессов на предприятии при проведении

реинжиниринга : матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції

[«Управління підприємством:проблеми та шляхи їх вирішення»],

Севастополь : ДонНЕУ. – 2009. – С. 170–176.

159. Тарасенко С. В. Ecological image of the country as the basis for national

goodwill creation / Ю. М. Петрушенко, Т. Голець, С. В. Тарасенко : матеріали

15-ї Міжнародної наукової конференції [„Економіка для екології‖], Суми :

вид-во СумДУ, 2009. –106с.

160. Тарасенко С. В. Эколого-экономические основы формирования

института экологического гудвилла / С. В. Тарасенко : матеріали конференції

[«Економіка: проблеми теорії і практики»], – Випуск 254.– Т.1.–

Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. – С.236–243.

161. Тарасенко С. В. Ecological goodwill as a main element of business

value / С. В. Тарасенко : матеріали науково-технічної конференції викладачів,

співробітників, аспірантів та студентів гуманітарного факультету. Суми :

вид-во СумДУ,2009. – Ч.3.– 38с.

162. Тарасенко С. В. Усиление эколого-экономического потенциала

предприятия через формирование его нематериальных экологических

198

активов / А. И. Каринцева, С. В. Тарасенко : материалы 10-й Международной

конференции Рос. Общества экологической экономики. – М. ЗАО „Изд-во

„Экономика‖, 2009. – С. 89–90.

163. Тарасенко С. В. Экологический гудвилл как індикатор

экологоориентированногор азвития экономики регионов Украины /

А. И. Каринцева, С. В. Тарасенко : матеріали конференції вісник НУВГП.

Економіка. – Ч.1. – Випуск 3. – Рівне : 2009. – С.188–195.

164. Тарасенко С. В. Екологічні податки як основа реалізації еколого-

економічної політики України / А. О.Дериколенко, С. В. Тарасенко :


аспірантів та студентів факультету економіки та менеджменту. – Суми : вид-

во СумДУ, 2009. – Ч.2.– С.197–198.

165. Тарасенко С. В. Управление торговой маркой как фактор успішного

развития современного предприятия / Н. В. Гайдабрус, С. В. Тарасенко :


аспірантів та студентів факультету економіки та менеджменту. – Суми : вид-

во СумДУ, 2009. – Ч.2.– С.94–95.

166. Тарасенко С. В. „Україна‖ як екологічний бренд / С. В. Тарасенко :

Матеріали науково-технічної конференції викладачів, співробітників,

аспірантів та студентів факультету. Суми : вид-во СумДУ, 2009. – Ч.2. –

С.132–133.

167. Тарасенко С. В. Формирование и развитие института

экологического гудвилла в Украине / Ю. М. Петрушенко, С. В. Тарасенко //

Научные труды Донецкого национального технического университета. Серия

: экономическая. Выпуск 37 – 2. – Донецк, ДонНТУ, 2009. – С. 128-133.

168. Tarasenko S. V. Ecological goodwill as an ecological and economic

indicator of sustainable development / Tarasenko S. V., Petrushenko Y. M.,

Holets T.A. : Monograph // Environmental economics and management/ Edited by

Petr Šauer and Jana Šauerová. – Nakladatelství a vydavatelství litomyšlského

semináře – Litomysl Seminar Publishing. – Prague 2009. – P. 208–218.

199

169. Тур О. М. Актуальні питання оцінювання основних засобів в

Україні / О. М. Тур, А. М. Забіяка : матеріали наук.-практ. конф. (частина 2)

[«Економічні проблеми сталого розвитку»] (м. Суми : 21-24 квітня 2009 р.).

Вид-во СумДУ, 2009. – С. 74–75.

170. Тур О. М. Соціо-еколого-економічна політика України: необхідність

формування та реалізації / Тур О. М. : матеріали наук.-практ. конф. (частина

2) [«Економічні проблеми сталого розвитку»] (м. Суми : 21-24 квітня 2009 р.)

/ Вид-во СумДУ, 2009. – С. 116-117.

171. Тур О. М. Еколого-орієнтований розвиток національної економіки

та екологічна безпека / Тур О. М. : матеріали науково-практичної

конференції [«Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в

економічних трансформаціях»] (м. Бахчисарай, 16–17 квітня 2009 р.) НДІ

сталого розвитку та природокористування – Сімферополь : "СОНАТ": НДІ

СРП, 2009. – С. 165-167.

172. Тур А. Н. Фактор ограниченности в природопользовании / Тур А. Н.

: матеріали дев’ятої щорічної Всеукраїнської наукової конференції

[«Екологічний менеджмент у загальній системі управління»] Частина 2

(м.Суми : 21-22 квітня) 2009 р. / Вид-во СумДУ, 2009. – С.129-131.

173. Тур О. М. Формування еколого-економічної безпеки в Україні:

аналіз загроз і можливостей / О. М. Тур : праці першого науково-практичного

семінару з міжнародною участю [«Економічна безпека держави і науково-

технологічні аспекти її забезпечення (Недінські читання)»], (м. Київ, 21–22

жовтня 2009 р.) ПП Чабаненко Ю.А., 2009 – с. 263-269.

174. Tur О. М. Problems of maintainance and stable use of biodiversity in

ukraine / Tur O. М. : матеріали науково-теоретичної конференції викладачів,

аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету, (м. Суми,

20-25 квітня 2009 р.). Вид-во СумДУ, 2009. – с. 42-43.

175. Тур О. М. Еколого-орієнтований розвиток національної економіки:

основні дефініції та принципи / О. М. Тур // Механізм регулювання

економіки. – 2009. – № 1. – С. 225–237.

200

176. Часник О. О. Амортизаційна політика, як елемент облікової

політики підприємства / О. О. Часник, Писана М. В. : матеріали наук.-тех.

конф. викладачів, співробітників, аспірантів і студентів факультету

економіки та менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], (м.

Суми, 21–24 квітня 2009 р.). – Ч. 2. – С. 40–42.

177. Чигрин О. Ю. Сучасні тенденції функціонування та розвитку

механізму інвестування на регіональному рівні / Чигрин О. Ю., Дронь Ю. П.

// Вісник СумДУ, №2, 2009.

178. Чигрин Е. Ю. Анализ развития лизинговых отношений на Украине /

Чигрин Е. Ю., Пигуль О. И. : матеріали наук.-тех. конф. викладачів,

співробітників, аспірантів і студентів факультету економіки та менеджменту

[«Економічні проблеми сталого розвитку»], (м. Суми, 21–24 квітня 2009 р.). –

Ч. 2. – 122–126.

179. Чигрин Е. Ю. Аналіз банкрутства підприємств України / Чигрин Е.

Ю., Мазепа О. Ю. : матеріали наук.-тех. конф. викладачів, співробітників,


проблеми сталого розвитку»], (м. Суми, 21–24 квітня 2009 р.). – Ч. 2. – 136–

138.

180. Чигрин Е. Ю. Мотивация в системе экологоориентированного

управления / Чигрин Е. Ю., Мазепа О. Ю. : матеріали наук.-тех. конф.


менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»], (м. Суми, 21–24

квітня 2009 р.). – Ч. 2. – 142–144.

181. Чорток Ю. В. Методичний підхід до вибору раціональної схеми

доставки товару торговельним підприємством / Ю. В. Чорток // Механізм

регулювання економіки. – Суми : ВТД ―Університетська книга‖, 2009. – №2.

– С. 24–29.

182. Чорток Ю. В. Формування еколого-економічного механізму

управління логістичною системою торговельного підприємства /

Ю. В. Чорток : матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції

201

[«Сталий розвиток підприємств сфери послуг»], (м. Ялта, 23-24 жовтня 2009

року). – Ялта, РВНЗ КГУ, 2009.– С.192–195.

183. Чорток Ю. В. Розробка стратегії екологізації логістичного

управління торговельним підприємством / Ю. В. Чорток : матеріали VІ

Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених

[«Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна

ідентичність та тенденції глобалізації»], Тернопіль, Вид-во ТНЕУ

«Економічна думка», 2009. – С. 323–324.

184. Чорток Ю. В. Особливості ціноутворення на основі повних

логістичних витрат / Ю. В. Чорток, Г. О. Шабан : матеріали Науково-

технічної конференції викладачів, аспірантів та студентів факультету

економіки та менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку»,

присвяченої Дню науки в Україні], Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – С. 182–

183.

185. Чорток Ю. В. Подолання бідності як одна з умов переходу до

стійкого розвитку / Ю. В. Чорток, В. М. Чабада : матеріали науково-технічної

конференції викладачів, аспірантів та студентів факультету економіки та

менеджменту [«Економічні проблеми сталого розвитку», присвяченої Дню

науки в Україні], Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – С. 184–185.

186. Chortok Yu. The Environmental Impacts of Logistics Systems /

Yu. Chortok : материали ХV Международной конференции студентов и

молодых учѐных [«Экономика для экологии»], Сумы : Изд-во СумДУ, 2009. –

С.29–30.

187. Шкарупа Е. В. Эколого-экономический анализ использования

возобновляемых источников энергии в Сумской области / Шкарупа Е. В.,

Пархоменко В. В. : матеріали Подільського державного аграрно-технічного

університету [«Сучасні проблеми збалансованого природокористування»],

(Суми, листопад 2009 р.). – С. 73–75.

188. Шкарупа О. В. Аналіз проблем ефективного управління

підприємством / Шкарупа О. В., Пімоненко Т. В. : матеріали науково-

202



розвитку»]. – Суми, СумДУ, 2009 р. – Частина 2. – С. 46–48.

189. Шкарупа Е. В. Анализ решения современных социо-эколого-

экономических проблем на примере опыта Крестовоздвиженского трудового

братства / Шкарупа Е. В., Шкарупа И. С. : матеріали Міжнародної науково-

практичної конференції [«Процес управління суспільним розвитком:

виклики, реформи, досягнення»], 28-30.05.2009 р., м. Cуми / Сум. Обласний

інститут післядипломної педагогічної освіти, 2009. – 112 с. С. 99–100.

190. Шкарупа О. В. Особливості екологічнозбалансованого розвитку

економіки України / Шкарупа О. В., Шкарупа І. С. : матеріали девятої

щорічної Всеукраїнської конференції [«Екологічний менеджмент у загальній

системі управління»]. – Суми : Вид-во СумДУ, 2009. – Частина 2. – С. 165–

167.

191. Шкарупа Е. В. Использование экологического учета в бизнесе как

путь к достижению устойчивого развития в Украине / Шкарупа Е. В.,

Шкарупа І. С. : материалы 10-й Межд. конференции Российского общества

экологической экономики [«Экономическая эффективность

природоохранной деятельности: теория и практика»], (Нац. Парк «Куршская

коса» Калининградская обл., РФ, 6-12.09.2009) / Рос. экологическая академия

им. Плеханова [ и др.]; [Под ред. В.Г. Князева, И.М. Потравного,

Т. Тамбовцевой]. – М. : ЗАО «Издательство экономика», 2009. – С. 237–238.

192. Шкарупа О. В. Аналіз процесів екологізації соціально-економічної

сфери регіону на основі комплексного врахування факторів розвитку /

Шкарупа О. В., Шкарупа І. С. // Вісник НУВГП (нац. універ. водного госп. та

природокористування). Серія «Економіка». Частина 2. Випуск 3(47). – Рівне,

2009. – С. 217–225.

193. Шкарупа О. В. Аналіз факторів розвитку регіону як еко-соціо-

економічної системи // Механізм регулювання економіки, № 1, 2009. – С.

155–160.

203

Виступи на конференціях за 2009 р.:

— Міжнародна програма «Сталий розвиток та прокляття природних

ресурсів», яка проводилась за ініціативи факультету економіки

Європейського університету, (Санкт-Петербург, 26–28 грудня 2009 року)

(Шкарупа О.В., Дегтярьова І.Б.);

— Всеукраїнська науково-практична конференція «Економіка та

управління в умовах побудови інформаційного суспільства», (Одеса, 21–22

квітня 2009 р.) (І. М. Бурлакова , Волк О. М., Л. Г. Мельник, Л. М. Таранюк );

— VII Всеукраинская конференция студентов, аспиратнов,

докторантов «Менеджмент предпринимательской деятельности»,

(Симферополь, 15–18 апреля 2009 г.) (Бурлакова І. М.);

— II міжнародна наукова конференція «Інноваційний розвиток

суспільства за умов крос-культурних взаємодій», (Суми, 27–30 квітня 2009

р.) (Бурлакова І. М., Дерев’янко Ю. М );

— XIV Международная научно-практическая конференция

«Устойчивое экономическое развитие: интеграция государства и бизнеса в

современном обществе» (Москва, 15–16 октября 2009 г.). (Бурлакова И. М.,

Мельник Л. Г., Ткаченко Г. В., Дегтярьова І. Б., Мельник Л. Г., Мельник О.

И.);

— ІІ Международная научно-практическая конференция

«Экономический рост еспублики Беларусь: глобализация, инновационность,

устойчивость», (Минск, 19–20 мая 2009 г.) (Волк О. Н., Каринцева А. И., Д.

В. Горобченко, Л. Г. Мельник, А. В. Гончаренко, И. Н., Сотник Дегтярьова І.

Б., О. А. Лукаш, Сабадаш В. В., );

— Х Международная конференция Рос. об-ва экол. Экономики

«Экономическая эффектив-ность природоохранной деятельности: теория и

практика» (Нац. парк «Куршская коса», Калининградская обл., Россия, 6–12

204

сентября 2009 г.) (Волк О. М., Горобченко Д. В., Дегтярьова І. Б., Мельник

Л. Г., Александр Кубатко, Ли Жуй, Сабадаш В. В., Сотник І. М., );

— VI міжнародна науково-практична конференція молодих учених

«Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна

ідентичність та тенденції глобалізації» (Тернопіль) (О. М. Волк, І. М. Сотник,

Ю. В. Чорток );

— Науково-технічна конференція викладачів, співробітників,

аспірантів та студентів факультету економіки та менеджменту «Економічні

проблеми сталого розвитку» (Суми, 21–24 квітня 2009 р.) (О. М. Волк,

В. С. Кулик, Ю. Ю. Захарченко, А. С. Гончаренко, Е. А. Бедрина, Д. В.

Горобченко, Т. В. Могиленец, І. І. Коблянська, К. В. Тарасова, Б. Л.

Ковальов, О. А. Лукаш, К. В. Бобікова, А. М. Новікова Руденко В. О., Сотник

І. М., Положій С. А., Палун І. В., Несторенко Ю. В., Л. Н. Таранюк, Ж. В.

Созінова);

— Науково-практична конференція «Сталий розвиток та екологічна

безпека суспільства в економічних трансформаціях», (м. Бахчисарай, 16–

17 квітня 2009 р.) (Горобченко Д. В., І. І. Коблянська, О. А. Лукаш, В. В.

Сабадаш, Дегтярьова І. Б. Мельник Л.Г, Тур О. М.);

— I Международная научно-практическая конференция

«Формирование позитивного образа России: вызовы, методы, перспективы»

(30 мая 2009 г.) (Горобченко Д. В.);

— Міжнардна наукова конференція «Розвиток продуктивних сил

України: від В.І.Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 20 бер., 2009 р.)

(Дегтярьова І. Б., Мельник Л. Г.);

— ІІІ международная научно-практическая конфереция ученых и

специалистов, «Теория и практика предпринимательской деятельности»,

(Симферополь, 15–18 апреля 2009 г.) (Дегтярьова І. Б., Сотник І. М.);

— ІХ щорічна Всеукраїнська наукова конференція «Екологічний

менеджмент у загальній системі управління» (м. Суми, 21–22 квітня, 2009 р.)

(Дегтярьова І. Б., Мельник Л. Г., І. І. Коблянська, К. В. Тарасова,

205

Б. Л. Ковальов, О. В. Кубатко, О. А. Лукаш, Сотник І. М., Бородийчук М. А.,

Л. Н. Таранюк, О. Г. Козлова, Тур А. Н., Шкарупа О. В., Шкарупа І. С.);

— Международная научно-практическая конференция

«Современные тенденции развития теории и практики менеджмента» (Курск,

25 сентября 2009 г.) (И.И. Коблянская);

— Міжнародная науково-практична конференція «Проблеми та

шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності»,

(Жовті Води, 19–20 березня 2009 р.) (Б. Л. Ковалев );

— ІІ Міжнародна наукова конференція «Процес управління

суспільним розвитком: виклики, реформи, досягнення», (Суми, 27–23 травня

2009 р.) (Б. Л. Ковалев, Л. Г. Мельник );

— Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні

проблеми і прогресивні напрямки управління економічним розвитком

вітчизняних підприємств», (21–22 травня 2009 р.) (Кошман О. В., Руденко В.

О. );

— ІІІ міжнародна науково-практична конференція «Маркетинг

інновацій і інновації у маркетингу», (Суми, 1-3 жовтня 2009 року)

(Кошман О. В, Г. А. Мишенина, И. Е. Яровая, );

— Міжнародна наук.-практ. конф. «Проблеми та шляхи

вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності», (24–25

квітня 2009р., Харків, 2009) (О. В. Кубатко, Л. Н. Таранюк );

— Всеукраїнська науково-практична конференція «Статистична

оцінка соціально-економічного розвитку», (Хмельницький 21 травня 2009 р.)

(О. В. Кубатко);

— ХІХ міжнародна науково-практична конференція «Інституційна

природа ринкових трансформацій», (Чернівці, 15–16 жовтня 2009 р.)

(О. В. Кубатко);

— ХV международная научно-методологическая конференция

«Технологии ХХІ века» (Алушта, 2009) (Г. А. Мишенина);

206

— Міжнародна науково-практична конференцыя «Ринкові

трансформації та економічний механізм підвищення ефективності

підприємств аграрного сектора» (м. Харків, 2009) (Г. А. Мишенина );

— Міжнародна наукова конференція, (м. Київ, 20 березня 2009 р.)

(Сабадаш В. В.);

— Міжнародна науково-практична конференція «Модернізація

суспільного сектору економіки в умовах глобалізаційних» (Тернопіль)

(Сотник І. М.);

— Міжнародна науково-практичноа Інтернет-конференція «Сучасні

макроекономічні проблеми України та шляхи їх вирішення», (Полтава)

(Л. М. Таранюк);

— Всеукраїнської науково-практичноа конференція «Стратегія

розвитку підприємництва: теорія, організація, практика» (Тернопіль)

(Л. М. Таранюк);

— IV міжнародноа науково-практичноа конференція «Управління

підприємством:проблеми та шляхи їх вирішення», (Севастополь) (Л. М.

Таранюк);

— ХV міжнародної наукової конференції «Економіка для екології»

(Суми) (Ю. М. Петрушенко, Т. Голець, С. В. Тарасенко );

— ІІІ всеукраїнськоа науково-практичноа конференція «Сталий

розвиток підприємств сфери послуг», (м. Ялта, 23-24 жовтня 2009 року)

(Ю. В. Чорток);

— «Сучасні проблеми збалансованого природокористування»,

(Суми, листопад 2009 р.) (Шкарупа Е. В., Пархоменко В. В.);

— Міжнародноа науково-практичноа конференція «Процес

управління суспільним розвитком: виклики, реформи, досягнення»,

(Шкарупа О. В., Шкарупа І. С.).

ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ, · Мельник 2009.12.01 2009...

Documents

Transcript of ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ, · Мельник 2009.12.01 2009...