ЕКОНОМІЧНІ НАУКИlutsk-ntu.com.ua/sites/default/files/zbirnik_of_4153_2017.pdfЗб....

Зб. наук. пр. «Економічні науки»– Серія «Облік і фінанси». – Випуск 14 (53).

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Серія «Облік і фінанси»

Збірник наукових праць Випуск 14 (53)

Луцьк 2017


2

УДК 336:378.3

Рекомендовано як фахове видання, в якому можуть публікуватися результати дисертаційних робіт

на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук Затверджено наказом Міністерством освіти і науки України

від 12.05.15 №528

Економічні науки. Серія «Облік і фінанси» : Збірник наукових праць. Луцький національний технічний університет. – Випуск 14 (53). – Редкол.: відп. д.е.н., професор Вахович І. М. – Луцьк, 2017. – 232 с.

У збірнику розглядаються теоретичні та прикладні засади обліку і фінансів в сучасних умовах з врахуванням нових тенденцій розвитку світової економічної науки і практики.

Редакційна колегія:

Голова редакційної колегії:

Вахович І. М. д.е.н., професор

Заступник голови редакційної колегії:

Садовська І. Б. к.е.н., професор

Члени редакційної колегії:

Вавдіюк Н. С. д.е.н, професор Мікула Н. А д.е.н, професор

Благун І. С. д.е.н, професор Перерва П. Г. д.е.н, професор

Другов О. О. д.е.н, професор Рудь Н. Т. д.е.н, професор

Забарна Е. М. д.е.н, професор Смовженко Т. С д.е.н, професор

Карлін М. І. д.е.н, професор Сторонянська І. З. д.е.н, професор

Карлова О. А. д.е.н, професор Шубалий О. М. д.е.н, доцент

Кифяк В. Ф. д.е.н, професор Іван Баранчик PhD, професор (Чехія)

Ковальська Л. Л. д.е.н, професор Анета Бобенік-Хінтосова PhD, професор (Словакія)

Кощій О. В. д.е.н, професор Міхал Балог PhD, професор (Словакія)

Кривов’язюк І. В. к.е.н, професор Паата Брекашвілі PhD, професор (Грузія)

Кузнецова А. Я. д.е.н, професор Луїс Фролен Рібейро PhD, професор (Потругалія)

Матвійчук Л. Ю. д.е.н., професор Ліліана Чімпоеш PhD, професор (Молдова)

Рецензенти:

Виговська Н. Г. доктор економічних наук, професор

Пшик Б. І. доктор економічних наук, професор

Рекомендовано до друку Вченою радою Луцького національного технічного університету (протокол №4 від «28» листопада 2017 р.).

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ №15521-4093 ПР.

Тексти статей представлено у авторській редакції. Автори несуть повну відпо-відальність за зміст публікації, а також добір, точність наведених фактів, цитат, власних імен

та інших відомостей.

© Луцький національний технічний університет, 2017


3

ЗМІСТ

Бабіч І. І., Дацюк А. А.

Інформаційне забезпечення внутрішнього контролю

як функції управління діяльністю

сільськогосподарського підприємства 5

Вавдіюк Н. С., Качановський В. О.

Фінансовий менеджмент стартапу 14

Вавдіюк Н. С., Корецька Н. І.

Теоретичні основи банківського регулювання та нагляду 26

Вахновська Н. А., Тупало В. О.

До питання управління оборотними активами

суб’єктів бізнесу регіону 41

Вахович І. М., Пиріг С. О.

Технологічні інновації у забезпеченні фінансової безпеки

при формуванні національної платіжної системи 48

Вахович І. М., Пушкарчук І. М.

Фінансове забезпечення розвитку туризму в регіоні 55

Дзямулич М. І., Чиж Н. М., Урбан О. А.

Особливості запровадження коефіцієнту покриття

ліквідності (LCR) в діяльність комерційних банків 63

Дорош В. Ю., Потьомкіна О. В. Діагностичний моніторинг динаміки та виконання

місцевих бюджетів Волинської області за видатками 68 Жураковська І. В. Роль фінансової звітності в оцінці ефективності кредитної політики підприємства 78

Забарна Е. М.

Особливості підприємницької активності в сфері

«зеленого туризму» як складової розвитку сучасного регіону 90

Зеленко С. В., Обач Р. П., Кузьмич І. О.

Інформаційні джерела для ефективного контролю

за витратами на виробництві сої 99

Іщук Л. І., Ніколаєва А. М., Кулик Л. С.

Діагностика фінансового стану підприємства

як основа його економічної безпеки 109


4

Кондіус І. С.

Теоретичні засади дослідження фінансового механізму

підприємницьких структур регіону 114

Кушніренко О. А.

Економічна сутність податків в галузі сільського господарства:

обліковий аспект 126 Московчук А. Т., Ліщук В. І. Факторний аналіз в системі управління витратами підприємств 137

Мостовенко Н. А., Коробчук Т. І.

Функції та властивості віртуальної валюти

з позиції теорії грошей 144

Поздняков Ю. В., Лапішко М. Л.

Методична похибка визначення ставки капіталізації

за методом кумулятивної побудови 152

Полінкевич О. М.

Джерела формування фінансового капіталу кластеру 163

Полінкевич О. М., Лещук В. П.

Система фінансово-економічних показників

оцінювання корпоративного управління

в умовах створення мультинаціональних корпорацій 169

Садовська І. Б., Нагірська К. Є.

Інноваційна модель розвитку управлінського обліку 176

Сидоренко Р. В.

Виплата заробітної плати «в конвертах»:

передумови виникнення проблеми та шляхи її вирішення 190

Сторонянська І. З.

Вітчизняна модель адміністративно-фінансової децентралізації:

сучасні умови та особливості формування 199

Тлучкевич Н. В., Нужна О. А.

Методика обліку витрат:

фінансовий, податковий та управлінський аспект 207

Шубала І. В.

Значення персоналу в сучасній системі

управління підприємством 216

Шубалий О. М.

Тенденції зміни та перспективи зростання

реальної заробітної плати у прикордонному регіоні 221


5

УДК 657 Бабіч І. І., к.е.н., доцент, Дацюк А. А. Луцький національний технічний університет

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ЯК ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА Сучасна система управління підприємством має базуватися на даних

фінансового, управлінського та оперативного обліку, які об’єднуються в обліково-аналітичній системі підприємства та є базою для внутрішнього контролю.

Стаття присвячена вивченню організаційних засад, стану та недоліків формування інформаційного забезпечення та розробці практичних рекомендацій з удосконалення облікового забезпечення системи внутрішнього контролю відповід-но до сучасних запитів управління сільськогосподарського підприємства.

Ключові слова: інформаційне забезпечення, управління, сільськогоспо-дарські підприємства, внутрішній контроль.

Babich I., Datsiuk A.

INFORMATIVE PROVIDING OF INTERNAL CONTROL AS FUNCTIONS

OF MANAGEMENT OF AGRICULTURAL ENTERPRISE Modern control system by an enterprise must be based on data of financial,

administrative and operative account, that unite in the registration-analytical system of enterprise and are a base for internal control.

The article is sanctified to the study of organizational principles, state and lacks of forming of the informative providing and development of practical recommendations from the improvement of the registration providing of the internal checking system in accordance with the modern queries of management of agricultural enterprise.

For the acceptance of the self-weighted administrative decisions to guidance of enterprise it is necessary to own true and reliable information creation of that depends on

correct organization of registration-analytical work on an enterprise. Limit nature of informative data in relation to activity of enterprise results in the

increase of vagueness in the process of acceptance of administrative decisions. The proper registration-informative providing of management process becomes one of key and important questions in the process of activity of any subject of menage. Features and specific of agricultural activity need a permanent supervision, looked over verifications of the actual state of economic resources, operations and procedures. Therefore productive

Бабіч І. І., Дацюк А. А.


6

activity of agricultural enterprises requires specific approaches to forming of the systems of the informative providing of management by her.

Totality of such necessities and requirements today can be content with the

system inwardly to control that allows in time to find out defects in activity of enterprises

and them structural subdivisions, to find out untapped backlogs of increase of efficiency

of menage. Coming from it, role and place inwardly to control in control system by an

agricultural production today known and confessed.

Effective organization registration - analytical providing of management activity

on agricultural enterprises provides for: clear organizational structure; determination of

centers of responsibility is after the charges of resources and activity of separate

subdivisions; clear distribution of promises and responsibility of workers. It will create

terms for forming and timely transferrableness of operative and analytical information

about activity of every subdivision to the users for the analysis of results of activity and

making decision.

Informative providing of management activity agricultural enterprises formed

under act of objective and subjective factors and must be sufficient for:

- operative control after the use of resources in separate subdivisions of

enterprise; activity and non-admission of possible abuses have an exposure of defects;

- grouping and analysis of information necessary for the acceptance of

reasonable decisions a personnel on the different levels of management;

- forming of information for making decision on a prospect.

Actual are development and methodical providing of different forms of

organization of internal control, regulation of him for different levels and subjects, in

particular at the level of subjects of menage is regulation of creation and activity of

subdivisions of internal control taking into account requirements and informative

necessities of proprietors and leaders, structure of enterprises. It touches and training of

skilled personnels, making alteration to the legislative and normative acts, developments

of methodical recommendations for realization of control, hardware.

A study and perfection are needed by different directions of internal control

taking into account the modern terms of menage, requirements of investors and users of

accounting, norms of current legislation, changes in the normative providing of branch

account, appearance of new objects of account and control(objects of intellectual

property, biological assets, charges and charges on quality of products and others like

that), development of management account

Keywords: informative providing, management, agricultural enterprises, internal

control.

Бабич И. И., Дацюк А. А.

ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ВНУТРЕННЕГО КОНТРОЛЯ КАК ФУНКЦИИ

УПРАВЛЕНИЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО ПРЕДПРИЯТИЯ

Современная система управления предприятием должна базироваться на

данных финансового, управленческого и оперативного учета, которые обвединя-


7

ются в учетно-аналитической системе предприятия и являются базой для внутрен-

него контроля.

Статья посвящена изучению организационных принципов, состояния и

недостатков формирования информационного обеспечения и разработке практи-

ческих рекомендаций из усовершенствования учетного обеспечения системы внут-

реннего контроля в соответствии с современными запросами управления сельско-

хозяйственного предприятия.

Ключевые слова: информационное обеспечение, управление, сельскохо-

зяйственные предприятия, внутренний контроль.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з

важливими науковими та практичними завданнями.. Для

прийняття зважених управлінських рішень керівництву підприєм-

ства необхідно володіти правдивою, неупередженою та достовір-

ною інформацією, створення якої залежить від правильної органі-

зації обліково-аналітичної роботи на підприємстві.

Обмеженість інформаційних даних щодо діяльності під-

приємства призводить до зростання невизначеності в процесі

прийняття управлінських рішень. Належне обліково-інформаційне

забезпечення процесу управління стає одним із ключових і важ-

ливих питань в процесі діяльності будь-якого суб’єкта господарю-

вання. Особливості та специфіка сільськогосподарської діяльності

потребують постійного спостереження, оглядів і перевірок фактич-

ного стану господарських ресурсів, операцій та процедур. Тому

виробнича діяльність підприємств АПК вимагає специфічних

підходів до формування систем інформаційного забезпечення

управління нею.

Сукупність таких потреб та вимог сьогодні може бути

задоволена системою внутрішньо контролю, який дозволяє вчасно

з’ясовувати недоліки в діяльності підприємств та їх структурних

підрозділах, виявляти невикористані резерви підвищення ефектив-

ності господарювання. Виходячи з цього, роль та місце внутрішньо

контролю в системі управління сільськогосподарським виробницт-

вом сьогодні відомі й визнані.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано

вирішення проблеми. Проблеми інформаційного забезпечення

управління діяльністю суб’єктів господарювання знайшли своє

відображення у працях вчених М. Я. Дем’яненка, Г. Г. Кірейцева,

М. Д. Корінько, І. Б. Садовської, В. С. Рудницького, Б. Ф. Усача,


8

В. О. Шевчука та ін. Однак, незважаючи на наукові здобутки цей

напрямок дослідження потребує подальшого вивчення і вдоскона-

лення. Ряд питань, пов’язаних з визначенням особливостей інфор-

маційного забезпечення та напрямів розвитку внутрішнього конт-

ролю діяльності підприємств, що формуються під впливом галузе-

вої специфіки, не знайшли належного висвітлення і потребують

більш детального дослідження.

Цілі статті. Метою дослідження є вивчення організаційних

засад, стану та недоліків формування інформаційного забезпечення

та розробці практичних рекомендацій з удосконалення облікового

забезпечення внутрішнього контролю відповідних до сучасних

запитів управління.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним

обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Для прий-

няття ефективних управлінських рішень керівництву підприємства

необхідна своєчасна, точна і деталізована інформація про витрати,

склад собівартості продукції, рентабельність та прогнозні показни-

ки з метою управління ними.

Від ефективності діючої системи внутрішнього контролю

залежить якість управління підприємством в цілому та можливість

реагування на зміни ринкового середовища. Система внутрішнього

контролю на підприємстві створюється для задоволення потреб

внутрішніх користувачів економічної інформації, зокрема, керів-

ництва і власників, для забезпечення їх достовірною інформацією

про ефективність діяльності та управління. Отже, порядок і мето-

дики його здійснення, цілі і завдання, визначаються їх потребами.

Якість обліково-аналітичної інформації, на підставі якої

приймаються управлінські рішення, прямо пов’язана з ефективніс-

тю діяльності підприємства. Отже, в таких умовах розширюється

коло завдань і функцій внутрішнього контролю, виникає потреба у

спрямуванні уваги не тільки на господарські процеси всередині

господарюючого суб’єкта, а й на зовнішнє середовище. Від досто-

вірності та повноти отриманої інформації залежить ефективність

господарської діяльності в цілому, а відповідно – використання

ресурсів, вкладених засновниками підприємницьких структур [3].

Недоліки в організації обліково-аналітичної системи зумов-

лені порушенням принципу своєчасності, відставанням обліку в

оформленні реальних процесів, що відбуваються на підприємстві.


9

Має місце запізнення отримання звітних даних. Наявність розривів

у часі між моментом одержання обліково-аналітичної інформації і

моментом її використання для прийняття оперативних, тактичних

та стратегічних рішень ускладнює проблему забезпечення ефек-

тивності діяльності сільськогосподарських підприємств за рахунок

фактору управління [2].

Облікова інформація, отримана внаслідок аналізу фінансової

звітності, є цінною та значимою під час прийняття управлінських

рішень, але вона має і певні недоліки [4, с. 45]:

- зведеність – можливою є діагностика лише діяльності під-

приємства в цілому за звітний період, чітко визначений законо-

давчо;

- історичність – фактичні дані є можливими для оцінки за

кілька днів після завершення звітного періоду та констатують

історичний факт, на який не можна вплинути;

- обмеженість – відсутня деталізація за видами економічної

діяльності.

Для здійснення ефективного аналізу та контролю управлінь-

ню підприємства необхідні оперативні та аналітичні дані про

господарські процеси, що відбуваються на підприємстві, необхідна

облікова інформація за окремими структурними підрозділами

підприємства.

Сучасна система управління підприємством має базуватися

на даних фінансового, управлінського та оперативного обліку, які

об’єднуються в обліково-аналітичній системі підприємства.

Інформаційне забезпечення управління діяльністю сільсь-

когосподарських підприємствах формується під впливом об’єктив-

них та суб’єктивних факторів і має бути достатнім для:

- оперативного контролю за використанням ресурсів в окре-

мих підрозділах підприємства; виявлення недоліків в діяльності та

недопущення можливих зловживань;

- групування і аналізу інформації, необхідної для прийняття

обґрунтованих рішень персоналом на різних рівнях управління;

- формування інформації для прийняття рішень на перспек-

тиву.

Ефективна організація обліково – аналітичного забезпечення

управління діяльністю на сільськогосподарських підприємствах

передбачає: чітку організаційну структуру; визначення центрів


10

відповідальності за витратами ресурсів та діяльністю окремих

підрозділів; чіткий розподіл обов’язків та відповідальності праців-

ників. Це створить умови для формування та своєчасного переда-

вання оперативної та аналітичної інформації про діяльність кожно-

го підрозділу користувачам для аналізу результатів діяльності та

прийняття рішень.

Процес підготовки і прийняття управлінських рішень вима-

гає двохстороннього руху інформації. З одного боку, здійснюється

детальний аналіз «вихідних» даних обліку, узгодження їх із пла-

новими у відповідності із різноманітними аспектами господарю-

вання. З іншого боку, прийняте і спрямоване на виконання рішення

вимагає фактичного здійснення господарської операції, що

призводить до руху фінансів, матеріальних цінностей та інших

ресурсів суб’єкта господарювання.

Інформаційне забезпечення – це система одержання, оцінки,

зберігання, передавання та обробки даних, створена з метою прий-

няття відповідних управлінських рішень. Інформаційне забезпе-

чення можна розглядати і як процес забезпечення інформацією, і

як сукупність форм документів, нормативної бази реалізованих

рішень щодо обсягів, розміщення та форм існування інформації,

яка використовується в інформаційній системі.

Найбільшу частку в інформаційному забезпечені системи

управління підприємством займає інформація бухгалтерського і

оперативного обліку, оперативної внутрішньогосподарської звіт-

ності, планові та проектні дані, норми і нормативи. Разом з тим,

ефективне управління неможливе без налагодженої системи

контролю. Контроль забезпечує перевірку поставлених завдань чи

запланованих параметрів, дає можливість виявити фактичний стан

об’єктів управління, недоліків в роботі та вплинути на процес

прийняття управлінських рішень.

Завданням інформаційного забезпечення є інформування

учасників контрольного процесу про стан об’єкта, який контро-

люється, про його функціонування відповідно до нормативно-

правових актів.

Налагоджена система обліку та контролю сільського сподар-

ських підприємств є інформаційною базою прийняття ефективних

управлінських рішень.


11

Формування ефективної системи управління витратами є

важливим фактором досягнення успіху функціонування аграрних

підприємств в ринковому середовищі. В нинішній конкурентній

боротьбі, за умов мінімального впливу суб’єкта господарювання на

формування ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію,

можливо отримати певну перевагу шляхом здешевлення вироб-

ництва продукції та економією невиробничих втрат.

Розробка ефективної системи управління витратами вироб-

ництва знижує можливість негативного впливу випадкових явищ

на діяльність підприємства, дозволяє вчасно передбачити дію

негативних заходів на надає підприємству можливість прийняття

рішень щодо доцільності здійснення окремих виробництв,

ефективності використання ресурсів і т.д.

Інформація, що формується протягом реалізації функції

контролю, орієнтована на задоволення потреб як стратегічного, так

і поточного управління, на оптимізацію використання ресурсів,

забезпечення об’єктивної оцінки діяльності підрозділів та окремих

менеджерів. Контрольну інформацію слід розглядати як форму

зворотного зв’язку між його об’єктом і суб’єктом. Обмін інформа-

цією між підрозділами здійснюється за допомогою інформаційних

потоків, в результаті чого показники контрольної інформації систе-

матизуються за певними класифікаційними ознаками, вивчається,

здійснюється їх групування, аналіз і оцінка.

Зміст контрольної інформації про стан та результати фінан-

сово-господарської діяльності підприємства акумулює в собі су-

купність даних про позитивні та негативні відхилення фактичних

показників від нормативів або стандартів. Враховуючи, що об’єктів

контролю багато, обсяг інформації великий, з метою визначення

корисності інформації для різних управлінських рівнів її класифі-

кують за критерієм ефективності (корисності). Іншими словами,

необхідно визначити, кому потрібна контрольна інформація (спе-

ціалісту якого рівня управління), в якому обсязі, в якій формі, хто

буде її надавати і в який термін.

У сучасних умовах господарювання відбувається постійно

розширення кола завдань управління та контролю, підвищується їх

складність. Внаслідок цього інформація, що раніше задовольняла

потреби керівників підприємства та їх фахівців, працівників спе-

ціалізованих ревізорських служб й бухгалтерій, стає недостатньою.


12

Управління фінансово-господарською діяльністю у зв’язку із

змінами ставить вимоги щодо створення повноцінної інформацій-

ної бази. Брак інформації призводить до інтуїтивних оцінок замість

таких, які ґрунтуються на конкретних даних. У разі відсутності

постійного і впорядкованого контролю та оцінки даних стає не-

можливим спрогнозувати результати роботи та уникнути небожа-

них явищ й процесів в роботі підприємства. Часто неможливо

зібрати всю потрібну інформацію, внаслідок чого результати конт-

ролю носять недостовірний характер. Надлишок інформації також

тягне за собою негативні наслідки, оскільки розосереджується

увага її користувачів і важливі питання можуть залишатися не

вивченими. Тому під час розв’язання проблеми інформаційного

забезпечення увесь час доводиться шукати компромісу між швид-

кістю отримання інформації, з одного боку, та її точністю і якістю

змісту, з іншого. Важливо, щоб користь, отримана від використан-

ня інформації, переважала над витратами на її збір та опрацювання.

Інформаційне забезпечення системи внутрішнього контролю

має бути достатнім для вирішення наступних завдань:

- виявлення недоліків господарської діяльності;

- виявлення ознак, що свідчать про можливість виникнення

проблем в майбутньому;

- всеохоплюючий та оперативний моніторинг діяльності

підприємства;

- групування і аналіз інформації, необхідної для прийняття

обґрунтованих рішень персоналом на різних рівнях управління;

- формування інформації для прийняття рішень на перспек-

тиву.

Дослідження накопиченого досвіду вчених і практиків в

області контролю, власні дослідження специфіки діяльності сільсь-

когосподарських підприємств дають підставу для розробки пропо-

зицій щодо організації ефективної системи внутрішнього конт-

ролю для підприємств різних розмірів, форм власності та спеціа-

лізації, й окремих методик контролю при здійсненні ревізій і

аудиту різних напрямів .

Висновки. Ефективне управління, здатне вивести економіку

сільськогосподарських підприємств на конкурентоспроможний

рівень, вирішити ряд соціальних проблем, забезпечити виробницт-

во якісної продукції і покращити фінансовий стан господарств


13

можливе за умови реалізації і постійного розвитку його контроль-

ної функції, посиленого використання можливостей внутрішнього

контролю.

Актуальною є розробка і методичне забезпечення різних

форм організації внутрішнього контролю, регламентацію його для

різних рівнів і суб’єктів, зокрема на рівні суб’єктів господарювання

– регламентація створення і діяльності підрозділів внутрішнього

контролю з врахуванням вимог і інформаційних потреб власників і

керівників, організаційно-технологічної структури підприємств..

Це стосується і підготовки кваліфікованих кадрів, внесення змін до

законодавчих і нормативних актів, розробки методичних рекомен-

дацій для здійснення контролю, технічного забезпечення.

Вивчення і вдосконалення потребують різні напрями внут-

рішнього контролю з врахуванням сучасних умов господарювання,

вимог інвесторів і користувачів звітності, норм діючого законо-

давства, змін у нормативному забезпеченні галузевого обліку,

появи нових об’єктів обліку і контролю (об’єктів інтелектуальної

власності, біологічних активів, трансакційних витрат та витрат на

якість продукції тощо), розвитку управлінського обліку, викорис-

тання новітніх технологій.

1. Дем’яненко М. Я. Системний підхід до формування облікової інформації для

потреб управління / М. Я. Дем’яненко, В. М. Рожелюк // Облік і фінанси. – 2016.

– №2(72). – С. 8–25.

2. Кірейцев Г. Г. Обліково-аналітична система сільськогосподарського підприємст-

ва в умовах антикризового управління / Г. Г. Кірейцев, В. А. Нехай // Облік і

фінанси АПК. – 2009. – №3. – С. 84–90.

3. Корінько М. Д. Релевантність інформації при диверсифікації діяльності /

М. Д. Корінько // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №2(68). – С. 163–168.

4. Садовська І. Б. Обліково-аналітичне забезпечення прийняття управлінських

рішень : монографія / І. Б. Садовська, О. В. Мачулка. – Луцьк : Волин. нац. ун-т

імені Лесі Українки, 2010. – 228с.

5. Валуев Б. И. Оперативный контроль экономической деятельности предприятия / Б. И. Валуев, Л. П. Горлова, Е. Л. Зернов и др. – М. : Финансы и статистика, 1991. – 224с.

6. Кірейцев Г. Г. Регулювання розвитку бухгалтерського обліку в сільському господарстві України / Г. Г. Кірейцев // Зб. наук. пр. Подільського державного аграрно-технічного університету. – Вип. 17. – Том 2. – Камянець-Подільський : ПДАГУ, 2009.– С. 22–29.


14

УДК 332.145: 332.024 Вавдіюк Н. С., д.е.н., професор,

Качановський В. О., аспірант

Луцький національний технічний університет

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ СТАРТАПУ

У статті наведено порівняльний аналіз існуючих методів розрахунку ефек-

тивності фінансування до принципів фінансового менеджменту. Обґрунтовано

доцільність використання методів фінансування (методи Беркуса, підсумовування

факторів ризиків, порівняльний, балансової та ліквідаційної вартості, дисконтова-

ного грошового потоку, венчурного капіталу та першого Чикагського методу) на

стадіях інноваційного циклу управління стартапом. Це сприятиме удосконаленню

процесу прийняття інвестиційних рішень щодо визначення доцільності стартапу,

вартості частки інвестора, розподілу ризиків між учасниками проекту.

Ключові слова: фінансовий менеджмент стартапу, методи фінансування

стартапу, інвестиційне управлінське рішення

Vavdiyuk N., Kachanovskii V.

FINANCIAL MANAGEMENT OF A STARTUP

The article presents a comparative analysis of existing methods of calculating the

efficiency of financing to the principles of financial management. Start-up financial

management is an entity's activity aimed at managing finances using methods, techniques

and leverages to increase profitability and minimize risks during the start-up process.

The main principles of the startup financial management should include: the need

for a return of financial resources, which will help maintain the investor's continuing

solvency; Ensuring high growth rates of income and capital, which ensures high return on

the startup of the project and effective investor activity in the long run; minimize the

investment risks of implementing the project startup.

Search for sources of financing the projects is the most important task of

financial management of a startup. All of investment resources are divided into three

main groups: own, involved and borrowed. The implementation of a startup depends on

the volume of investments. It is important for business founders to determine the amount

of investment, and for the investor – to assess the investments’ risk in the startup and the

benefits that he will receive. Startup starts with the idea of a product, and then it is necessary to find the

appropriate methods for managing it. In addition to the idea of a successful startup, the following key elements of management include: planning, organization, leadership and motivation, control over types of management: innovation, finance, production, marketing. Accordingly, the main tasks of managing the startup will be: generation of

Вавдіюк Н. С., Качановський В. О.


15

new ideas and their implementation into a new product, the formation of strategic plans, effective management, providing the necessary resources.

Depending on the management of the startup, the feasibility of using financing methods: Berkus methods, summing up of risk factors (RFS), comparative, book value and liquidation value, dystoned cash flow, venture capital and the first Chicago methods has been substantiated at the stages of the innovation cycle of the startup management: seed stage, startup stage, growth stage, expansion stage and exit stage. This will help to improve the process of making investment decisions on determining the feasibility of a startup, the cost of an investor's share, and the distribution of risks between project participants. The evaluation of the startup provides an opportunity to evaluate them from the point of investment attractiveness view by the main indicators of net present value, the internal rate of return and profitability of the project, the payback period and the auxiliary: innovation, prevalence, profitability, duration of consumption and production, etc.

Keywords: financial management of a startup, methods of financing a startup, investment management decision

Вавдиюк Н. С., Качановский В. О.

ФИНАНСОВЫЙ МЕНЕДЖМЕНТ СТАРТАПОВ

В статье приведен сравнительный анализ существующих методов расчета

эффективности финансирования согласно принципам финансового менеджмента. Обоснована целесообразность использования методов финансирования (методы Беркус, суммирование факторов рисков (RFS), сравнительный, балансовой и оста-точной стоимости, дистонтованого денежного потока, венчурного капитала и пер-вого Чикагского метода) на стадиях инновационного цикла управления стартапом. Это будет способствовать совершенствованию процесса принятия инвестицион-ных решений по определению целесообразности стартапа, доли инвестора, распределения рисков между участниками проекта.

Ключевые слова: финансовый менеджмент стартапа, методы финансиро-вания стартапа, инвестиционное управленческое решение

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Інстру-менти прийняття управлінських рішень з доцільності фінансування стартапу приймаються використовуються менеджером проекту та інвестиційним менеджером. Суперечності з оцінки прибутковості від реалізації стартапу потребують додаткової оцінки його поточ-ної вартості, очікуваних прибутків та капіталізації в майбутньому. Тому необхідно визначити методи оцінки фінансування стартапа-ми, які що дозволять визначити обсяги інвестицій на різних етапах його реалізації.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Методичні основи дослідження методів


16

фінансування стартапів здійснюють зарубіжні та вітчизняні вчені, а саме: Д. Беркус, Ф. Бертоні, Ф. Боєр, Р. Брейлі, Л. Гріллі, М. Ко-ломбо, та ін.

Вчені апробовують методи застосування венчурного капіта-

лу в національній економіці. Недостатньо дослідженими зали-

шаються питання обґрунтування фінансування стартапів залежно

від етапів їх менеджменту та результатів втілення.

Цілі статті. Сформувати принципи вибору методів фінан-

сування залежно від етапів менеджменту стартапу.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Фінансовий

менеджмент стартапу – це діяльність суб’єкта господарювання,

спрямована на управління фінансами з використання методів,

прийомів і важелів для підвищення прибутковості і мінімізації

ризиків протягом реалізації стартапу.

До основних принципів фінанcового менеджменту стартапу

слід віднести [1; 2]: необхідність повернення фінансових коштів,

що сприятиме підтриманню постійної платоспроможності інвес-

тора; забезпечення підвищених темпів зростання доходу та капі-

талу, що дозволяє забезпечити високу дохідність стартап проекту

та ефективну діяльність інвестора у довгостроковій перспективі;

мінімізацію інвестиційних ризиків реалізації стартап проекту.

Пошук джерел фінансування проектів найважливішим

завданням фінансового менеджменту стартапу. Усі джерела фор-

мування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи:

власні; залучені; запозичені. Реалізація стартапу залежить від

обсягів інвестицій. Для засновників бізнесу важливим є визначення

суми інвестицій, а для інвестора – оцінка ризику вкладень в стар-

тап і вигоди які він отримає.

Розглянемо методи оцінки стартапів, реалізація яких сприя-

тиме їх оцінці за допомогою відповідних розрахунків (табл. 1) [1–7].

Таблиця 1

Методи оцінки вартості стартапу Метод Особливість

1 2

Метод Беркуса Визначення п’яти ключових факторів оцінки

Метод підсумовування факторів

ризиків (RFS) Врахування 12 стандартних факторів ризику


17

продовж. табл. 1 1 2

Порівняльний Розрахунок середньої вартості на основі

подібних проектів; KPI

Балансова вартість Розрахунок матеріальних активів проекту

Ліквідаційна вартість Оцінка на основі мінімальної вартості

матеріальних активів

Дисконтований

грошовий потік

Оцінка, що будується на сумі усіх майбутніх

грошових потоків

Перший Чикагський метод Оцінка по середньозваженому числу трьох

інших сценаріїв оцінки

Метод венчурного капіталу Оцінка на базі показника ROI, який очікується

інвесторами

Застосування методу Беркуса надасть відповідь на запи-

тання: «Чи зможе вартість стартапу досягнути 20 млн. дол. через 4

роки після заснування?». Оцінювання за методом Беркуса ба-

зується на визначенні п’яти ключових факторів: оцінка в $1,4 млн:

1. Етап «Ідея (базове значення)» – $300 тис.

2. Етап «Прототип (технологія)» – $500 тис.

3. Етап «Ефективність команди менеджменту» $300 тис.

4. Етап «Стратегічні відносини (вихід на ринок)» – $200 тис.

5. Етап «Випуск продукту або продаж» – $100 тис.

Припустимо, що попередня оцінка стартапу в 1,4 млн. дол.

Відповідно, слід деталізувати витрати на реалізацію стартапу та

визначити резерви поліпшення процесу управління. Вважається,

що вартість попередньої грошової оцінки стартапу не повинна

перевищувати 2 млн. дол.

Метод підсумовування факторів ризиків (RFS) є подовжен-

ням методу Беркуса, адже за цим методом визначається початкова

вартість стартапу. А на наступному етапі початкову вартість

модифікують залежно від впливу 12 факторів ризику, приманних

стартапам на стадії розвитку (табл. 2).

Таблиця 2

Приклад методу підсумовування факторів ризиків (RFS)

Види ризиків Якісна оцінка Кількісна оцінка Початкова

вартість

1 2 3 4

$1 500 000

1. Ризик менеджменту Дуже низький +$500 000 $2 000 000

2. Стадія бізнесу Середній - $2 000 000


18

продовж. табл. 2 1 2 3 4

3. Законодавчі/політичні

ризики Середній - $2 000 000

4. Виробничі ризики Середній - $2 000 000

5. Ризики збуту та

виробництва Середній - $2 000 000

6. Ризик фінансування/

залучення капіталу Середній - $2 000 000

7. Ризик конкуренції Дуже високий -$500 000 $1 500 000

8. Технологічний ризик Низький +$250 000 $1 750 000

9. Ризик судових

процесів Дуже низький +$500 000 $2 250 000

10. Міжнародні ризики Середній - $2 250 000

11. Репутаційні ризики Дуже низький +$500 000 $2 750 000

12. Потенційно вигідний

вихід Середній - $2 750 000

Оцінка бізнесу $2 750 000

Початкова вартість стартапу визначається, як середнє для

аналогічного стартапу, а фактори ризику моделюються у вигляді

відповідних розрахованих значень в розмірі 250 тис дол для

низького ризику, а 500 тис дол для дуже великого ризику, якщо ж

ризик середній – то не вписуємо суми, оскільки витрати за таким

ризиком стандартні, та враховані у попередніх розрахунках за

методом Беркуса. Метод підсумовування факторів ризиків (RFS)

доцільно використовувати стартапам, що знаходяться на ранніх

стадіях розвитку.

Порівняльний метод реалізовується з врахуванням середньої

вартості подібного проекту. Спочатку за методами Беркуса та RFS

визначається початкова оцінка стартапу, а далі отримані значення

коригуються для набору певних критеріїв (табл. 3).

Таблиця 3

Оцінка стартапу за порівняльним методом Фактори для порівняння Діапазон Стартап Фактор

Можливості команди 40% 125% 0,5

Готовність продукту/технології 30% 100% 0,3

Розмір ринку 20% 150% 0,3

Конкуренція 10% 75% 0,075

Разом - - 1,175

Початкова вартість Х

$1 500 000 Х

Оцінка стартапу $1 762 500


19

Відповідно до отриманих результатів розрахована вартість стартапу на 17,5% є вищою, аніж інші подібні проекти. Порівняль-ний метод модифікований і до методу Білла Пейна, в якому врахо-вується шість критеріїв: керуюча команда (30%), потенційний розмір ринку (25%), новизна продукту або послуги (10%), канали продажів (10%), стадія бізнесу (10%) та інші фактори (15%). Метод Білла Пейна використовується для проектів, які не мають на меті отримання прибутку в майбутньому. Відповідно, порівняльний методи, метод Білла Пейна надає змогу інвесторам коригувати оцінку проектів, що купується для посівного та початкового раун-дів інвестицій.

Реалізація порівняльного методу можлива і за порівняль-ними транзакціями: потрібно знайти індикатор оцінки вартості стартапу. Це може бути показник специфічний для певної галузі: щомісячний періодичний дохід (SaaS), кількість підібраних спів-робітників, кількість відділень роздрібної мережі, кількість актив-них користувачів в тиждень, охоплення продуктом тощо. У біль-шості випадків можна використовувати інформацію зі звітів про прибутки та збитки: обсяги продажів, валовий прибуток, EBITDA та інше (табл. 4).

Таблиця 4 Оцінка стартапу за порівняльними трансакціями

Назва Ціна продажу Коефіцієнт

доходу Коефіцієнт WAU

(Weekly Active Users)

Компанія A $957 3,0 x 2,3 x

Компанія B $647 3,3 x 6,4 x

Компанія C $327 1,9 x 1,5 x

Компанія D $737 5,4 x 0,2 x

Компанія E $6 248 8,6 x 5,7 x

Компанія F $39 087 7,3 x 4 x

Компанія G $6 576 12,1 x 31 x

Компанія H $4 258 8,3 x 3,5 x

Компанія I $3 798 3,4 x 1,1 X

Показники Дохід WAU

Індикатор розвитку стартапу $90 1000

Середньозважений коефіцієнт 7,6 6,7

Оцінка бізнесу, що базується на такому методі $685 $6,736

Використовуючи метод порівняльних транзакцій стартап

оцінюється в $685 або $6736. Залежно від розглянутих аналогів, стартап може коштувати 685 доларів або 6736 доларів. Метод


20

порівняльних транзакцій призначений для оцінки стартапів на ранніх і пізніх стадіях розвитку, при чому його доцільно викорис-товувати як для прибуткових, так і для неприбуткових організацій.

Метод балансової вартості дозволяє розрахувати чисту вартість стартапу на основі відповідних матеріальних активів:

Матеріальні активи: основний капітал

Нематеріальні активи: 0 Пасиви: 0

Земля Бренд Борги

Будівлі Патент Кредиторська заборгованість

Меблі База даних Привілейовані акції

Метод балансової вартості недоцільному використовувати

для оцінки стартапів, оскільки він заснований на вартості мате-ріальних активів компанії, тоді як більшість стартап-компаній зосереджуються на нематеріальних активах, таких як науково-дослідні розробки в галузі біотехнологій, база користувачів і розробка ПЗ для інтернет-стартапів тощо.

Метод ліквідаційної вартості – це оцінка вартості підпри-ємства в разі її ліквідації. При оцінці ліквідаційної вартості вра-ховуються всі її матеріальні активи: нерухомість, обладнання, інвентар тощо. Ліквідаційна вартість – це мінімальна вартість всіх матеріальних активів.

Для інвестора ліквідаційна вартість вигідна, як вимір для оцінки ризиків інвестування. Більша величина ліквідаційної вар-тості буде означати нижчий ризик.

Метод ліквідаційної вартості доцільно використовувати з метою оцінки додаткових дешевих виробничих ресурсів для реалізації стартапу, а тому доцільно застосовувати на пізніх стадіях розвитку стратапу.

Метод дисконтованих грошових потоків (DCF-метод) оцінка формується на основі усіх майбутніх грошових потоків. Якщо стартап працює правильно, він кожен рік приносить певний дохід. Виходячи з цього поточна вартість стартапу – це сума усіх майбутніх грошових потоків протягом наступних років. Можливі варіанти прогнозування:

- як що через n років стартап буде продовжувати розвиватися стійкими темпами та генерувати певні грошові потоки. Тоді можна застосувати формулу для розрахунку кінцевої вартості (terminal value – ТV):


21

, (1)

де r – дисконтована ставка,

g – очікувавний темп зростання, $

- якщо планується вихід з бізнесу через n років. Спочатку

проводиться оцінка майбутньої вартості продажу стартапу, напри-

лад за допомогою методу порівняльних транзакцій. Після цього

застосовується дисконтування до цієї майбутньої вартості, щоб

отримати чисту поточну вартість:

, (2)

де – вихідна вартість.

DCF-метод рекомендується використовувати для стартапів

на пізніх стадіях розвитку, які вже генерують дохід.

Метод дисконтованих грошових потоків доцільно викорис-

товувати на пізніх стадіях розвитку стартапу, коли необхідно

прогнозувати майбутні грошові потоки.

Перший Чиказький метод дозволяє оцінити потенціал стар-

тапу шляхом проведення оцінки трьох можливих сценаріїв: сцена-

рій з найменшою дохідністю (малий бізнес), сценарій середньої

дохідності (середній бізнес), сценарій найбільшої дохідності

(великий бізнес) (рис. 1).

Рис. 1. Сценарії оцінки стартапу

Оцінка по кожному із сценаріїв здійснюється за допомогою

DCF-методу. Далі визначається ймовірність кожного сценарію у

відсотках.

Вартість стартапу відповідно до першого Чиказького методу

– це сумарна середньозважена вартість всіх сценаріїв. Даний метод

призначений для стартапів на зрілих стадіях розвитку. Метод вен-

$10 млн.

$70 млн.

$300 млн.

20%

70%

10%

$81 млн.

Сценарії Ймовірність Оцінка


22

чурного капіталу дозволяє здійснити оцінку на основі показника

ROI, який очікується інвесторами (рис. 2).

Рис. 2. Чикагський метод оцінки стартапу

Інвестор завжди очікує певну рентабельність для своїх інвес-

тицій від 15 до 25% і вище. Крім цього, інвестор очікує, що через

вісім років проект стартапу може бути проданий за 100 млн дол. На

основі цих очікувань інвестор може визначати максимальну суму,

яку він готовий інвестувати в цей стартап після коригування май-

бутнього дроблення капіталу.

Метод «венчурного капіталу» (метод норми прибутку) зас-

тосовується для стартапів на ранніх (доінвестиційної) та зрілих

(післяінвестиційної) стадіях розвитку через розрахунок кінцевої

вартості (terminal value). Розрахунок кінцевої вартості (terminal

value) компанії при залученні інвестора здійснюється з використан-

ням порівняльного методу оцінки вартості підприємства-аналога

чи підприємства-конкурента за показниками кількості клієнтів,

частки ринку, виробничої потужності, рівню рентабельності тощо.

Наприклад, якщо прогнозований чистий дохід стартапу через 5 ро-

ків дорівнюватиме $ 200000, а середнє співвідношення ціни до чис-

того доходу для підприємств-аналогів 1:30, то прогнозована через


23

5 років вартість стартапу дорівнюватиме: TV = $ 1 млн * 30 = $ 30

млн. А визначення необхідної частки в стартапі слід здійснювати

через співвідношення частки інвестора в акціонерному капіталі або

співвідношення майбутньої вартості інвестицій (наприклад, $ 450

млн) на прогнозовану кінцеву вартість стартапу при виході з інвес-

тиції. Відповідно, частка в капіталі (частка власності) =450/30=

15%.

Здійснимо розрахунок доінвестиційної та післяінвестиційної

вартості стартапу. Якщо 15% стартапу купується інвестором за $ 2

млн, то повна післяінвестиційна вартість стартапу дорівнюватиме

2/0,15 = $ 13,3 млн Доінвестиційна вартість стартапу дорівнювати-

ме $ 13,3 – 1 $ 2 млн = $ 11,3 млн.

Реалізацію методу венчульного капіталу найкраще втілюють

в США за наступними напрямами: гарантовані кредитні програми,

венчурні програми, гарантування боргових зобов’язань та інвести-

ційні програми.

Висновки. Стартап розпочинається з ідеї продукту, а далі

необхідним є пошук відповідних методів управління ним. Окрім

ідеї успішний стартап включає такі основні елементи менеджмен-

ту: планування, організація, лідерство та мотивація, контроль за

видами менеджменту: інновації, фінанси, виробництво, маркетинг.

Відповідно й основними завданнями управління стартапу будуть:

генерація нових ідей та їх реалізація в новий продукт, формування

стратегічних планів, ефективний менеджмент, забезпечення необ-

хідними ресурсами.

Залежно від менеджменту стартапу сформуємо рекомендо-

вані до застосування методи оцінки його фінансування. В процесі

розвитку стартапу в загальному виділяють 5 стадій (табл. 5), а саме:

посівну стадію (seed stage), стадію запуску (startup stage), стадію

зростання (growth stage), стадію розширення (expansion stage) та

стадія виходу (exit stage).


24

Таблиця 1

Етапи розвитку стартапу * Стадія розвитку Особливість Доцільність фінансування Методи фінансування

Посівна стадія (Seed stage)

Відбувається пошук та визначення чіткої ідеї стартапу. Збір інформації про продукт, ринок, галузь та споживачів. Розробка бізнес-плану, визначення обсягів та джерел фінансування, створення команди. Оформлення та реєстрація підприємницької організації

Перші інвестиції необхідні для оплати праці співробітників та створення необхідної інфраст-руктури для основної виробни-чої діяльності і початку продажів

Метод Беркуса, RFS, порівняльний метод, метод венчурного капіталу, метод Білла Пейна, DCF-метод

Стадія запуску (Startup stage)

Запуск проекту в експлуатацію або продукту в виробництво, перехід від прототипу до масштабованості продукту. Контроль за процесами виробництва та виправлення недоліків. Продажі продуту і робота з першими клієнтами.

На цьому етапі інвестиції пот-рібні стартапу для розширення штату, завершення роботи над першою версією продукту та залучення перших клієнтів.

Ліквідаційний метод, порівняльний метод, DCF-метод

Стадія зростання (Growth stage)

На цій стадії відбувається швидке збільшення обсягу реалізації продукції та викликане ним збільшення фінансового потоку. Положення стартапу на первинному цільовому ринку вже стабільне, і стартап впевнено іде до завойовування тієї частини ринку, яку початково було описано в бізнес-плані.

Інвестиції потрібні стартапу для будування формальної структури, та можливості розширюватися.

Метод венчурного капіталу, перший Чиказький метод, балансовий метод, порівняльний метод

Стадія розширення (Expansion stage)

На стадії розширення стартап вже виконав або близький до виконання бізнес-плану на первинному цільовому ринку. Виконує завдання по розширення свого бізнесу за рахунок експансії на інші ринки.

Стадія «виходу» (Exit stage)

Відбувається створення публічної компанії. Стадія виходу означає, що інвестори мають можливість забрати вкладені раніше інвестиції через продаж компанії стратегічним інвесторам, вихід через IPO та продаж акцій компанії фондам прямих інвестицій.

Залучення масового інвестора призводить до потужного зростання ціни активу.

DCF-метод, ліквідаційний метод, Initial Public Offering, порівняльний метод

* сформовано авторами

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

24


25

Результати процесу виникнення нових ідей, нових і вдоско-

налених продуктів або технологічних процесів, можуть мати мате-

ріальний та нематеріальний вимір. Відповідно до очікуваних ре-

зультатів управління стартапу необхідним є вибір методів оцінки

його фінансування, тобто порівняння доходів і витрат. Встанов-

лено, що для відбору методів оцінки стартапу застосовують різно-

манітні показники, вибір яких базується на принципах: оцінка аль-

тернатив; мінімізація ризику втрат доходу; забезпечення стабіль-

ності надходжень у майбутньому; рентабельність з урахуванням

дисконтування; новизна проектів.

Оцінка стартапу надає можливість оцінити їх з погляду інвес-

тиційної привабливості за основними показниками чистої приведе-

ної вартості, внутрішня норма доходу та рентабельності проекту,

терміну окупності та допоміжними: інноваційності, поширеності,

прибутковості, тривалості споживання та виробництва тощо.

1. Боер Ф. П. Оценка стоимости технологии. Практические примеры оценки

стоимости технологий / Ф. П. Боер / Пер. с англ. – М. : Олимп-бизнес, 2007. – 256 с.

2. Брейли Р. Принципы корпоративных финансов / Р. Брейли, С. Майерс / Пер. с

англ. – 2-е изд. на рус. языке. – М. : Олимп-Бизнес, 2008. – 1008 с.

3. Bertoni F. The Effect of Venture Capital Financing on the Sensitivity to Cash Flow of

Firm’s Investments / F. Bertoni, M. Colombo, A. Croce // European Financial Mana-

gement, 16. – 2010. – P. 528–551.

4. Bertoni F., Colombo M., Grilli L. Venture Capital Financing and the Growth of

Hightech Start-ups: Disentangling Treatment from Selection Effects / F. Bertoni,

M. Colombo, L. Grilli // Research Policy. – 40(7). – 2011. – Р. 1028–1043.

5. 9 методів оцінки вартості стартапу // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

6. https://www.imena.ua/blog/valuation-for-startups/

7. The Role of Different Funding Models in Stimulating the Creation of Innovative New

Companies. What is the most appropriate model for Europe? Final report to the

European Research Area Board. – 2011. – ERAB : Belgium. – 77 p.

https://www.imena.ua/blog/valuation-for-startups/


26

УДК 336.717 Вавдіюк Н. С., д.е.н., професор, Корецька Н. І., к.е.н., доцент Луцький національний технічний університет

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ

В умовах фінансової нестабільності та зростання ризиків в Україні, ефективність здійснення банківського регулювання та нагляду має велике як теоретичне, так і практичне значення. І за таких обставин зростає значення дослідження нових тенденцій у змісті банківського регулювання та нагляду.

У статті авторами проаналізовано підходи вчених до трактування понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд», розглянуто їх основні завдання, функції та класифікацію видів і форм.

Ключові слова: банківське регулювання, банківський нагляд.

Vavdiуuk N., Koretska N.

THEORETICAL BASIS BANKING REGULATION AND SUPERVISION

Achieving the stability of the banking system, creating a healthy competitive

environment among the participants in the banking market, as well as protecting the interests of depositors and creditors, are the main objectives of banking supervision and regulation in any country.

The notion of «banking supervision» and «banking regulation» are complex and multidimensional categories. Thus, banking supervision is the sphere of activity of the central bank or other authorized state body, as well as supervisory boards and structural subdivisions of certain banking institutions, and banking regulation, on the one hand, is the function of public administration in relation to which it acts as a means realization of the state policy, and, on the other hand, management activity with its forms and methods of realization.

It is worth noting that the majority of domestic scientists are inclined to think that «banking regulation» and «banking supervision» are words synonymous and are interrelated scientific categories. These concepts are not distinguished by foreign scholars, combining them with the term «banking supervision». This is confirmed by the name of the main international body in the field of banking regulation and supervision – «Basel Committee on Banking Supervision».

It was found that there is no common idea regarding the concepts being studied. Thus, some scientists define banking supervision as a regulatory system of economic and legal measures, the second – as monitoring processes for the purpose of applying certain corrective measures and means of compulsory influence to banks – as a process of detection and prevention of offenses. Regarding banking regulation, the overwhelming

Вавдіюк Н. С., Корецька Н. І.


27

majority of authors consider it as a system of measures of the central bank of the country, aimed at establishing a system of norms governing banks, defining general principles of banking activity, direct banking supervision, liability for violation of banking legislation.

It was investigated that the economic nature, role and importance of banking supervision in the context of ensuring the stable development of the banking system is manifested through the implementation of functions that determine its place in the system of economic relations, and the essence of banking regulation is manifested through the implementation of functions, which, in turn, will depend on the development of banking business and the further growth of the country’s economy.

It is considered that regulation of banking activity is carried out by the central bank in such forms as administrative and indicative regulation. The main types of banking supervision are investigated.

Installed that, banking regulation and supervision are multidimensional

categories that take into account individual and common parameters of a coherent set of interconnections between all components of the banking system, as well as between tools and tools for achieving goals at micro and macro levels.

Key words: banking regulation, banking supervision.

Вавдиюк Н. С., Корецкая Н. И.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ БАНКОВСКОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ И НАДЗОРА

В условиях финансовой нестабильности и роста рисков в Украине, эффек-

тивность осуществления банковского регулирования и надзора имеет большое как теоретическое, так и практическое значение. И при таких обстоятельствах возрастает значение исследования новых тенденций в содержании банковского регулирования и надзора.

В статьи авторами проанализированы подходы ученых к определению понятий «банковское регулирование» и «банковский надзор», рассмотрены их основные задачи, функции и классификация видов и форм.

Ключевые слова: банковское регулирование, банковский надзор.

Постанова проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з

важливими науковими та практичними завданнями. Банківська система є основою стабільного економічного розвитку у кожній країні. І стійке функціонування банківських установ передбачає постійний нагляд за їх діяльністю, регулювання їх діяльності тощо, особливо в умовах фінансової нестабільності та зростання ризиків.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирі-

шення проблеми. Питанням банківського регулювання та нагляду

приділяли увагу Б.Адамик, О. Барановський, О. Вовчак, В. Геєць,

Р. Гриценко, О. Дзюблюк, І. Д’яконова, В. Коваленко, А. Міщенко,

А. Мороз, О. Любунь, О. Орлюк, О. Чуб та ін. Однак, в економічній


28

літературі немає єдиного поняття до змісту понять «банківське ре-

гулювання» та «банківський нагляд». Крім того, існують супереч-

ності щодо трактування та співвідношення даних категорій між

собою. Все це вимагає подальшого розкриття теоретичних засад

сутності банківського регулювання та нагляду.

Цілі статті: розкриття теоретичних основ банківського регу-

лювання та нагляду.

Викладення основного матеріалу дослідження з повним

обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Досягнення

стабільності банківської системи, створення здорового конкурент-

ного середовища серед учасників банківського ринку, а також захист

інтересів вкладників і кредиторів є основними цілями банківського

нагляду та регулювання в будь-якій країні [1, с. 235]. Так, згідно

Закону України «Про Національний банк України» зазначається,

що головною метою банківського регулювання є безпека та фінан-

сова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і

кредиторів [2, ст. 55], а банківського нагляду – створення ефективної

й конкурентоздатної банківської системи, динамічне реагування на

усі зміни на ринку та перегляд політики і практики з урахуванням

нових тенденцій на ринку [3].

Досліджувані поняття є складними і багатоаспектними кате-

горіями. Так, банківський нагляд – це сфера діяльності централь-

ного банку чи іншого уповноваже-ного державного органу, а також

наглядових рад та структурних підрозділів окремих банківських

установ, а банківське регулювання, з одного боку, це – функція

державного управління, по відношенню до якого вона виступає

засобом реалізації політики держави, а з іншого – управлінська

діяльність зі своїми формами та методами реалізації.

Варто зазначити, що більшість вітчизняних вчених схиляють-

ся до думки, що «банківське регулювання» і «банківський нагляд»

– це слова-синоніми і є взаємопов’язаними науковими категоріями.

Ці поняття не розмежовують і зарубіжні науковці, поєднуючи їх

під терміном «банківський нагляд». Це підтверджує назва основного

міжнародного органу у сфері банківської регулювання та нагляду –

«Базельський комітет з питань банківського нагляду».

Погляди вчених на зміст даних понять подано в табл. 1.


29

Таблиця 1

Погляди на зміст понять «банківський нагляд» та «банківське регулювання» * Автор Визначення

1 2

Поняття «банківський нагляд»

Eatwell J., Milgate M.,

Newman P. [4, с. 156–158]

опіка щодо банківської безпеки і захист вкладників, охоплюючи регулятивний

(пруденційний) і моніторинговий комплекс, що спрямований на забезпечення

фінансового «здоров’я» та безпеки банків

Закон України «Про НБУ»

[2, ст. 1]; Арбузов С. Г.,

Колобов Ю. В., Міщенко В. І.,

Науменкова С. В. [5, с. 57]

система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на

забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у

процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою

забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників

Загородній А. Г. та ін.

[6, с. 277]

діяльність щодо створення ефективної системи захисту інтересів кредиторів і

вкладників, оперативного реагування на події, що дестабілізують діяльність банку

Гегенхаймер Г. [7, с. 4] процедура постійного моніторингу за відповідністю юридичних правил чи

адміністративних вимог, що пред’являються органами влади

Пасічник В. В. [8, с. 238] цілісне й безперервне відстеження здійснення банками їх діяльності згідно із

нормативно-правовими актами

Козлов Ю. М., Попов Л. Л.

[9, с. 182–183]

вид контрольної діяльності

Стельмах В. С., Альошин В. Б.,

Мороз А. М. та ін. [10, с. 68]

особливий вид відомчого контролю, система моніторингу та активних

упорядкованих дій, здійснюваних державою (в особі центрального банку чи

уповноважених наглядових органів) з метою забезпечення дотримання

комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами

законодавства та обов’язкових економічних нормативів

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

29


30


Bestmann U. [11, с. 93–94] процес надання дозволів на вступ до ринку (ліцензування) і моніторинг поточної ділової активності банків з метою захисту вимог вкладників до банків і забезпечення функціонування сфери кредитування й валютної політики

Братко А. Г. [12, с. 274]; Шестаков А. В. [13, с. 118]

спостереження центрального банку за виконанням і дотриманням конкретними кредитними організаціями законодавства, що регулює банківську діяльність, установлених нормативних актів, у тому числі фінансових нормативів і правил бухгалтерського обліку і звітності

Адамик Б. П. [14, с. 174] система своєчасного реагування на порушення та негативні тенденції в діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності й надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому

Холодна Ю. Є. [15, с. 66] спостереження за дотриманням банківського законодавства, нормативних актів НБУ й економічних нормативів з метою безпеки і фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників та кредиторів

Суржинський М. [3] форма управлінської діяльності держави

Романишин В. О., Уманців Ю. М. [16, с. 255]

цілісний і безперервний моніторинг за діяльністю банків з метою забезпечення надійності й стійкості окремих банків і банківської системи в цілому

Фетисов Г. П., Лаврушин О. І., Мамонова І. Д. [17, с. 366]

різновид державного (банківського) регулювання, здійснюваного наглядовими органами за допомогою специфічних процедур, технологій та інструментів

Гудзь Т. П. [18, с. 8]

система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

30


31


Галанов В. А. [19, с. 272] сфера регулювання та контролю за банківською діяльністю з боку насамперед

центрального банку країни

Конопатська Л. В.,

Раєвський К. Є. [20, с. 11]

регулятивна система економічних і правових заходів, що здійснюють органи

державної влади (або їх уповноважений представник, зазвичай центральний банк)

для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектору через

обмеження ризиків банківської діяльності, а також створення резервів, достатніх

для компенсації вкладникам можливих втрат

Борисов А. Б. [21, с. 41] контроль за діяльністю банків з боку центральних банків

Диба М. І., Конопатська Л. В.,

Гойванюк М. П. [22, с. 106]

діяльність повноважного наглядового органу (центрального банк та/або інших

державних органів) у межах загальнодержавного моніторингу національної

економіки з метою поточного спостереження за відповідністю діючому

законодавству операцій, що здійснюють банки з моменту заснування, і за потреби

застосування заходів впливу на них

Поняття «банківське регулювання»

Закон України «Про НБУ»

[2, ст. 1]; Загородній А. Г. та ін.

[6, с. 277]; Воронова Л. К. та ін.

[23]; Лучковська С. І. [24]

одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи

норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської

діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за

порушення банківського законодавства

Полякова В. П.,

Московкіна Л. А. [25]

система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує

стабільне та безпечне функціонування банківської системи

Мочерний С. В. та ін. [26] система заходів центрального банку країни, спрямованих на підтримання

стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів

Гегенхаймер Г. [7, с. 4] юридичні правила чи адміністративні вимоги, що пред’являються органами влади

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14

(53).

31


32


Кротюк В. Л. [27] різні види діяльності щодо виконання завдання забезпечення надійного та стабільного функціонування банків, що доповнюють один одного

Пасічник В. В. [8, с. 238] розробка та видання уповноваженими органами на підставі законів нормативно-правових актів, які регламентують види і способи банківської діяльності

Адамик Б. П. [15, с. 174] система заходів, за допомогою яких центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі

Орлюк О. П. [28, с. 162] розробка й видання уповноваженими установами конкретних правил, інструкцій, методологічних матеріалів, що базуються на чинному законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності

Ващенко Ю. В. [29, с. 95]

система заходів, що вживаються уповноваженими органами держави для забезпечення сталого та надійного функціонування банківського сектору; діяльність уповноважених органів, що полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності

Козьменко С. М. [30, с. 258] розробка і впровадження уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської діяльності

Барановський О. І. [30, с. 262] регулювання банками важливих елементів соціально-економічного розвитку держави; регулювання банківської системи спеціально уповноваженими на це державою органами, недержавними саморегульованими організаціями й банками

Вовчак О. Д., Рущишин Н. М., Андрейків Т. Я. [31]

розробка та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи

Хаб’юк О. [32, с. 8] формування та застосування державою заходів впливу на банківську сферу для досягнення державних цілей

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

32


33


Гудзь Т. П. [18, с. 8] створення системи норм, що регулюють функціонування банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, прядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства

Міщенко В. І., Яценюк А. П., Коваленко В. В., Коренева О. Г. [33, с. 47–48]; Холодна Ю. Є. [15, с. 60]

створення відповідної правової бази, тобто розробка та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків, ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив, що базуються на чинному законодавстві, конкретизують і роз’яснюють основні положення законів, що сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи

Диба М. І., Конопатська Л. В., Гойванюк М. П. [22, с. 70–71]

проведення центральними банками обґрунтованої грошово-кредитної та валютної політики, що є дієвим інструментом досягнення макроекономічних цілей держави; формування єдиних підходів до функціонування банківських інститутів, їх міжнародних і регіональних економічних угрупувань та забезпечення конкурентоспроможності як окремих банків, так і національної банківської системи в цілому; система специфічних правил поведінки нормативного характеру, сформульованих державними органами, і заходів, за допомогою яких держава через центральний банк безпосередньо або створюваний при ньому орган банківського нагляду чи інший легітимний спеціалізований орган на основі чинної нормативно-правової бази займається забезпеченням стабільного, безпечного функціонування банків як всередині країни, так і за кордоном; діяльність недержавних саморегульованих організацій з розробки й реалізації документів, що мають на меті обмеження банківської активності і банківських операцій; робота органів управління банками і внутрішньобанківських структур із регламентації банківської діяльності

* сформовано на основі даних джерел: [2–33]

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

33


34

Як бачимо, спільна думка щодо досліджуваних понять відсут-

ня. Так, одні вчені визначають банківський нагляд як регулятивну

систему економічних і правових заходів, другі – як моніторинг

процесів з метою застосування щодо банків певних коригувальних

заходів та засобів примусового впливу, інші – як процес виявлення

правопорушень і запобігання їм. Щодо банківського регулювання,

то переважна більшість науковців розглядають його як систему

заходів центрального банку країни, спрямованих на створення

системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загаль-

ні принципи банківської діяльності, прядок здійснення банківсь-

кого нагляду, відповідальність за порушення банківського законо-

давства і т. д.

Виходячи з усього вищезазначеного, представимо власне

розуміння понять «банківське регулювання» і «банківський нагляд».

Так, під банківським регулюванням будемо розуміти систему

заходів, створених державним уповноваженим органом, що

передбачають створення правової бази та визначення принципів

щодо банківської діяльності, формування порядку здійснення

банківського нагляду та понесення відповідальності за порушення

банківського законодавства, а під банківським наглядом – систему

моніторингу і впорядкованих дій, здійснюваних центральним

банком та іншими наглядовими органами щодо дотримання

банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх

діяльності законодавства України і встановлених нормативів з

метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту

інтересів вкладників.

Економічна природа, роль і значення банківського нагляду в

контексті забезпечення стабільного розвитку банківської системи

проявляється через реалізацію функцій, що обумовлюють його місце

в системі економічних відносин, а сутність банківського регулю-

вання виявляється через реалізацію функцій, від чого, в свою чергу,

залежатиме розвиток банківського бізнесу та подальше зростання

економіки країни (табл. 2).


35

Таблиця 2

Функції банківського нагляду та регулювання, їх змістові характеристики * Назва функції Зміст функції Визначальна роль функції

1 2 3

Функції банківського нагляду

1. Методологічна

розробка системи понять, методів, принципів, норм, методик, способів і засобів організації діяльності, необхідних при здійсненні банківського регулювання

повнота використання принципів, методичних підходів, а також нормативного організаційного та інструментального забезпечення банківського нагляду

2. Організаційна створення правил формування та організація процедури і процесу

3. Регулятивна взаємозв’язок між складовими банківської системи, а також окремими елементами її зовнішнього оточення

здійснення заходів щодо регулювання економічних відносин

4. Контрольна контроль за дотриманням встановлених норм, правил та вимог

виявлення відхилень щодо дотримання регулятивних норм і вимог

5. Захисна захист банків з високим рівнем ризику превентивне обмеження операцій банків

6. Антикризова відновлення фінансового стану банків пошук напрямів та реалізації дій

Функції банківського регулювання

1. Інституціональна функція формування та розвитку інституціонального середовища

розробка, прийняття та реалізація законодавчих і нормативно-правових актів; розвиток конкурентного середовища у банківництві; забезпечення рівноправності учасників банківського ринку; вільне входження та вихід із даного сегменту ринку

2. Регламентуюча функція регулювання банківської діяльності та реалізації регуляторної політики

регламентація процесу організації банківського бізнесу; регулювання діяльності банків на кредитному, валютному та фондовому ринках

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

35


36

продовж. табл. 2 1 2 3

3. Соціальна

функція забезпечення соціальної допомоги та захисту прав учасників банківського ринку

формування системи прав захисту вкладників і кредиторів банку; стимулювання реалізації банками пільгових програм кредитування; організація розробки програм фінансової підтримки сектору малого та середнього бізнесу, підприємців; активізація розвитку іпотечного кредитування

4. Контрольна функція реалізації державного контролю за діяльністю банків

виявлення порушень чинної законодавчої та нормативно-правової бази; забезпечення адекватного реагування наглядових структур щодо застосування заходів впливу до порушників

5. Захисна функція забезпечення безпеки банківського сектору країни

виявлення та прогнозування загроз банківській системі; здійснення комплексу оперативних і довгострокових заходів щодо їх попередження та нейтралізації; створення фонду засобів забезпечення фінансової стійкості банківської системи

6. Координаційна функція налагодження взаємодії між регулюючими органами державної влади

налагодження обміну інформацією завдяки спостереженням, висновків органів, що здійснюють державне регулювання банківської системи; забезпечення вільного доступу до інформаційних баз даних; проведення спільних нарад

7. Інтеграційна функція сприяння входженню на світовий банківський ринок

налагодження тісної співпраці з міжнародними організаціями, що здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, обговорення проблем банківського регулювання та нагляду; забезпечують збір належної інформації та проводять статистичні, науково-дослідні роботи з актуальних питань банківського регулювання

* сформовано на основі даних джерел: [17; 22, с. 66–68; 34–37]

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

36


37

Регулювання діяльності банків здійснюється центральним банком у наступних формах (рис. 1) [24]:

Рис. 1. Форми банківського регулювання *

* сформовано на основі даних джерел: [1, с. 236; 33; 38; 39]

1) адміністративне регулювання: реєстрація банків і ліцензу-вання їх діяльності; встановлення вимог і обмежень щодо діяльнос-ті банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків;

2) індикативне регулювання: встановлення обов’язкових

економічних нормативів; визначення норм обов’язкових резервів

для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття

ризиків від активних операцій; визначення процентної політики;

рефінансування банків; управління золотовалютними резервами,

включаючи валютні інтервенції; операції з цінними паперами на

відкритому ринку; імпорт та експорт капіталу.


38

З метою контролю за фінансовим станом банку наглядові

органи традиційно використовують вступний, попередній і поточ-

ний види нагляду. Однак, розглянувши точки зору вчених щодо

видової класифікації системи банківського нагляду, представимо

власне бачення. Так, на нашу думку, основні види банківського

нагляду слід розрізняти за (рис. 2): суб’єктами; об’єктами; організа-

ційною формою; стадіями; місцем проведення.

Рис. 2. Видова класифікація банківського нагляду *

* сформовано на основі даних джерел: [12; 40; 41, с. 707]

Отже, банківське регулювання та нагляд є багатоаспектними

категоріями, що враховують індивідуальні та спільні параметри

цілісної сукупності взаємозв’язків між усіма складовими банківської

системи, а також між засобами та інструментарієм досягнення цілей

на мікро- та макрорівнях. І саме від своєчасності та ефективності

систем банківського регулювання та нагляду залежить стабільність


39

банківського сектору, діяльність банків, рівень довіри клієнтів, що,

в свою чергу, вимагає від наглядових органів належної організації

даних процесів, формування, вдосконалення та реалізації єдиних

принципів, методів та інструментів контролю.

1. Щеглюк М. С. Розвиток банківського регулювання та нагляду в умовах Євро-

пейської інтеграції / М. С. Щеглюк // Науковий вісник Міжнародного гуманітар-

ного університету. – Серія: Економіка і менеджмент. – Одеса, 2015. – Вип. 13. –

С. 235–240.

2. Закон України «Про Національний банк України» // Затверджено Верховною

Радою України від 20.05.1999 р. №679-XIV // [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/679-14

3. Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та банківського

нагляду в Україні / М. Суржинський // Юридичний журнал. – 2004. – №8 //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://justinian.com.ua/article.php?id=1365

4. Eatwell J. The New Palgrave Dictionary of Money & Finance (in 3 volumes) / J. Eatwell,

M. Milgate, P. Newman (Eds.). – Volbme 1. – London : Macmillan Press Limited,

1992. – 865 р.

5. Банківська енциклопедія / С. Г. Арбузов, Ю. В. Колобов, В. І. Міщенко, С. В. Нау-

менкова. – К. : ЦНД НБУ : Знання, 2011. – 504 с.

6. Загородній А. Г. Фінансовий словник / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смов-

женко. – 4-тє вид. випр. та доп. – К. : Т-во «Знання», КОО; Львів : Вид-во Львів.

банківського ін-ту НБУ, 2002. – 566 с.

7. Гегенхаймер Г. Закон «Про комерційні банки»: основні розділи та положення /

Г. Гегенхаймер // Зб. матеріалів семінару «Закон про комерційні банки та його

роль в забезпеченні умов ефективної банківської діяльності в Україні». – 4–

5 червня. – К. : Пуща-Озерна (Україна), 1999.

8. Пасічник В. В. Банківський нагляд: правові засади та проблеми здійснення /

В. В. Пасічник // Банківське право України / Під заг. ред. А. О. Селіванова. – К. :

ВД «Ін Юре», 2000. – 340с.

9. Административное право : учебн. / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. – М. :

Юрист, 2000. – 728 с.

10. Енциклопедія банківської справи України / В. С. Стельмах, В. Б. Альошин,

А. М. Мороз [та ін.] ; [голов. наук. консультант А. М. Мороз]. – К. : Молодь : Ін

Юре, 2001. – 680 с.

11. Bestmann U. Finanz – und Birsenlexikon / U. Bestmann. – 4. Auflage. – Minchen :

Deutscher Taschenbuch Verlag, 2000. – 934 s.

12. Братко А. Г. Центральный банк в банковской системе России : монография /

А. Г. Братко. – М. : Спарк, 2001. – 335 с.

13. Шестаков А. В. Банковская система РФ : учебн. пособ. / А. В. Шестаков. – М. :

МГИУ, 2006. – 240 с.

14. Адамик Б. П. Національний банк і грошово-кредитна політика : навч. посібн. /

Б. П. Адамик. – Тернопіль : Карт-бланш, 2002. – 278с.

15. Холодна Ю. Є. Центральний банк і грошово-кредитна політика : навч. посібн. /

Ю. Є. Холодна. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2003. – 142 c.


40

16. Романишин В. О. Центральний банк і грошово-кредитна політика : навч. посібн.

/ В. О. Романишин, Ю. М. Уманців. – К. : Атіка, 2005. – 480 с.

17. Фетисов Г. Г. Организация деятельности центрального банка : учебн. /

Г. Г. Фетисов, О. И. Лаврушин, И. Д. Мамонова; под общ. ред. Г. Г. Фетисова.

– 2-е изд., стер. – М. : КНОРУС, 2007. – 430 с.

18. Гудзь Т. П. Банківський нагляд : навч. посібн. / Т. П. Гудзь. – Київ : Ліра, 2008.

– 380с.

19. Галанов В. А. Основы банковского дела : учебн. / В. А. Галанов. – М. : ФОРУМ;

ИНФРА-М, 2008. – 292с.

20. Конопатська Л. В. Банківський нагляд : навч. посібн. / Л. В. Конопатська,

К. Є. Раєвський. – К. : КНЕУ, 2008. – 336 с.

21. Большой энциклопедический словарь / [сост. А. Б. Борисов]. – 3-е изд., доп. и

перераб. – М. : Книжный мир, 2010. – 860 с.

22. Диба М. І. Модернізація системи банківського регулювання та нагляду в

глобальному середовищі : колект. монографія / М. І. Диба, Л. В. Конопатська,

М. П. Гойванюк. – Київ : КНЕУ, 2015. – 398 с.

23. Воронова Л. К. Фінансове право України : навч. посібн. за вимогами кредитно-

модульної системи організації навч. процесу / Л. К. Воронова та ін.; за ред.:

Л. К. Воронова. – Київ : Правова єдність, 2009 . – 393 с.

24. Лучковська С. І. Фінансове право : навч. посібн. / С. І. Лучковська. – К. : КНТ,

2010. – 296 с.

25. Полякова В. П. Структура и функции центральных банков : зарубежный опыт /

В. П. Полякова, Л. А. Московкина. – М., 1996. – 192 с.

26. Економічна енциклопедія : у 3-х томах. – Т. 1. / Редкол. : С. В. Мочерний (відп.

ред.) та ін. – К. : ВЦ «Академія», 2000. – 864 с.

27. Кротюк В. Л. Національний банк – центр банківської системи України. Органі-

заційно-правовий аналіз / В. Л. Кротюк. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.

– 248 с.

28. Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організації /

О. П. Орлюк. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 239с.

29. Ващенко Ю. В. Банківське право : навч. посібн. / Ю. В. Ващенко. – К. : Центр

навчальної літератури, 2006. – 344 с.

30. Барановський О. І. Розвиток банківської системи України : монографія /

О. І. Барановський, В. Г. Барановська, Є. В. Бридун, С. І. Брус, Є. О. Бублик,

З. С. Варналій, М. М. Відякін, В. В. Гуменюк, К. В. Іоненко, В. В. Корнєєв. – К. :

ДУ «Ін-т економіки та прогнозування» НАН України, 2008. – 581 c.

31. Вовчак О. Д. Кредит і банківська справа : підручн. / О. Д. Вовчак, Н. М. Ру-

щишин, Т. Я. Андрейків. – К. : Знання, 2008. – 564 c.

32. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій

Базельського комітету : монографія / О. Хаб’юк. – Івано-Франківськ : ОІППО;

Снятин : ПрутПринт, 2008. – 260с.

33. Міщенко В. І. Банківський нагляд : навч. посібн. / В. І. Міщенко, А. П. Яценюк,

В. В. Коваленко, О. Г. Коренева. – Київ : Знання, 2004. – 406 c.

34. Гринчук А. Л. Ризики банківської діяльності та основні методи оцінки /

А. Л. Гринчук // Управління розвитком. – 2013. – №10. – С. 59–62.

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9E$


41

35. Д’яконова І. І. Особливості сучасного стану державного регулювання банківсь-

кої діяльності / І. І. Д’яконова, Є. Ю. Мордань // Зб. наук. пр. «Проблеми і

перспективи розвитку банківської системи України». – Суми : ДВНЗ «УАБС

НБУ», 2011. – Вип. 31. – С. 45–54.

36. Лаутс Е. Б. Рынок банковских услуг: правовое обеспечение стабильности /

Е. Б. Лаутс. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 134 с.

37. Сидоренко О. М. Функції, принципи, цілі та інструментарій банківського нагляду

/ О. М. Сидоренко // Зб. наук. пр. «Фінансово-кредитна діяльність: проблеми

теорії та практики». – 2012. – №2 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://fkd.khibs.edu.ua/pdf/2012_2/13.pdf

38. Грушко В. І. Банківський нагляд : навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. /

В. І. Грушко, С. М. Лаптєв, О. С. Любунь, К. Є. Раєвський. – К. : Центр навч.

л-ри, 2004. – 264 c.

39. Васюренко О. О. Банківський нагляд : підручн. / О. О. Васюренко, О. М. Сидо-

ренко. – К. : Знання, 2011. – 502 с.

40. Банківське право України : навч. посібн. / Кол. авт. : А. М. Жуков, А. Ю. Іоффе,

В. Л. Кротюк, В. В. Пасічник, А. О. Селіванов та ін. / За заг. ред. А. О. Селіва-

нова. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 384 с.

41. Костенко В. В. Теоретичні аспекти банківського нагляду в Україні: сутність та

його види / В. В. Костенко // Зб. наук. пр. «Глобальні та національні проблеми

економіки». – Випуск 7. – Миколаїв : МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2015.

– С. 704–708.

УДК 332.02

Вахновська Н. А., к.е.н., доцент,

Тупало В. О.


ДО ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ

СУБ’ЄКТІВ БІЗНЕСУ РЕГІОНУ

У публікації підлягають розгляду питання щодо особливостей управління

оборотними активами підприємств регіону. Наводяться теоретичні та практичні

аспекти аналізу, оцінки та покращення ефективності використання таких активів.

Ключові слова: оборотні активи, оборотний капітал, оборотні кошти,

ліквідність, платоспроможність.

Вахновська Н. А., Тупало В. О.


42

Vakhnovska N., Tupalo V.

TO THE QUESTIONNAIRE OF THE MANAGEMENT OF REVERSAL ASSETS

OF REGIONAL ENTERPRISES

In modern conditions, due to crisis phenomena for many industrial enterprises

there was a significant shortage of necessary volume of circulating assets. This negatively

affects the efficiency of production and economic activity of enterprises. As a consequence,

on the formation of the financial potential of the region.

Entrepreneurial activity in the present conditions is impossible without the

implementation of a weighted policy of managing current assets. It is obvious that the

basis of the development and maintenance of uninterrupted functioning of the enterprise

as a business entity is the rational organization of processes associated with the formation

and use of its current assets. Therefore, one of the priority tasks towards ensuring the

stability and financial stability of domestic commodity producers is to increase the

efficiency of the use of such assets.

In order to ensure the continuous process of production and sales of products,

each enterprise must have a well-established mechanism for managing current assets. The

study of modern economic literature has shown that among domestic and foreign

economists there is no single view on the interpretation of such categories as «working

capital», «working capital» and «circulating assets». Modern economic science is

characterized by the lack of unified methodological approaches to the notion of current

assets. Having analyzed the existing interpretations of this category in the economic

literature, we found that the absolute majority of authors in the characteristics of current

assets focus their attention on the material and material component of the company's

assets, servicing the current economic process, consumption for one year or one operating

period.

After analyzing the above definition of the current assets of domestic and foreign

economists, we will offer our own vision of this concept. Current assets of an industrial

enterprise are a set of monetary and property values necessary for maintaining the current

economic process of an enterprise that is in constant circulation in order to restore the

production process and transfer its entire cost to the value of the manufactured product,

providing the company with its solvency.

The introduction of an effective policy of management of current assets will

promote uninterrupted work, will allow accelerating the turnover of working assets,

eventually maximizing profits and will serve as a guarantee of business success.

Consequently, the good management of such assets has a positive impact on the

financial position of the enterprise, its level of liquidity, solvency and is a guarantee of

business success, and insufficient security ensures the entrepreneurial activity.

Key words: current assets, working capital, current assets, liquidity, solvency.


43

Вахновская Н. А., Тупало В. О.

К ВОПРОСУ УПРАВЛЕНИЯ ОБОРОТНЫМИ АКТИВАМИ СУБЪЕКТОВ БИЗНЕСА РЕГИОНА

В публикации подлежат рассмотрению вопросы об особенностях управ-

ления оборотными активами предприятий региона. Приводятся теоретические и

практические аспекты анализа, оценки и повышения эффективности использо-

вания таких активов.

Ключевые слова: оборотные активы, оборотный капитал, оборотные

средства, ликвидность, платежеспособность.


важливими науковими і практичними завданнями. У сучасних

умовах наслідком кризових явищ для багатьох промислових

підприємств стала значна нестача потрібного обсягу оборотних

активів, що негативно відображається на ефективності їх

виробничо-господарської діяльності і, як наслідок, на формуванні

фінансового потенціалу регіону. Підприємницька діяльність в

умовах сьогодення неможлива без здійснення зваженої політики

управління оборотними активами. Очевидним є факт, що основою

розвитку та забезпечення безперебійного функціонування підпри-

ємства як суб’єкта бізнесу, є раціональна організація процесів, які

пов’язані з формуванням і використанням його оборотних активів.

Тому, одним із першочергових завдань у напрямку забезпечення

стабільності та фінансової стійкості вітчизняних товаровиробників,

є підвищення ефективності використання таких активів.


вирішення проблеми. Питання управління оборотними активами

є досить важливими в аспекті забезпечення належного рівня

ліквідності, прибутковості підприємств і тому розглядалися

багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими-економістами,

зокрема такими, як Л. О. Берехтіна, М. Д. Білик, І. О. Бланк,

Т. А. Демченко, Н. Б. Ермасова, Зві Боді, Ю. В. Кваша, Н. О. Крам-

зіна, Г. Г. Кірєйцев, В. В. Кулішов, І. В. Олександренко, О. С. По-

важний, Р. А. Слав’юк та багатьма іншими.

Цілі статті: розкрити сутність поняття оборотні активи;

визначати переваги та недоліки оборотних активів у складі активів

підприємства; подати видову класифікацію таких активів.


44


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Для

забезпечення безперервного процесу виробництва та реалізації

продукції, кожне підприємство повинно мати чітко сформований

механізм управління оборотними активами, але це неможливо без

розуміння сутності цієї категорії. Вивчення сучасної економічної

літератури показало, що серед вітчизняних та зарубіжних вчених

економістів відсутній єдиний погляд щодо трактування таких

категорій, як «оборотні кошти», «оборотний капітал» і «оборотні

активи». Ситуація ускладнюється відсутністю єдиного погляду на

ці поняття навіть в законодавчо-нормативній базі України [1, с. 20].

У працях Л. О. Бетехтіної поняття «оборотних активів»,

«оборотних коштів» та «оборотного капіталу» розглядаються як

тотожні. Автор затверджує, що оборотний капітал (активи, кошти)

– «це активи, які поновлюються з певною регулярністю для

забезпечення поточної діяльності, вкладення в які обертаються

протягом одного року або виробничого циклу» [2, с. 74].

О. С. Поважний, Н. О. Крамзіна та Ю. В. Кваша у своїх

працях також досліджували історію виникнення терміну «оборотні

активи», його суть та зв’язок з іншими поняттями. Головною

відмінністю між поняттями «оборотні активи» і «оборотні кошти»

автори вважають те, що оборотні активи витрачаються у процесі

виробництва, тоді як оборотні кошти авансовані у виробництво,

тому вони «не витрачаються і не споживаються», внаслідок чого

оборотні кошти виступають проміжною ланкою між активом і

пасивом балансу [3, с. 47‒50].

На нашу думку поняття «оборотні активи» та «оборотний

капітал» недоречно ототожнювати, так як це самостійні економічні

категорії із характерними тільки їм властивостями, адже оборотні

активи споживаються і витрачаються у процесі виробничої

діяльності підприємства, а оборотний капітал лише авансується,

при цьому на капітал перетворюється не весь обсяг авансованих

коштів, а лише той що забезпечує економічний ефект. Поняття

«оборотні активи» є доволі розширеним в порівнянні з поняттям

«оборотний капітал».

Сучасна економічна наука характеризується відсутністю

єдиних методологічних підходів у визначені поняття оборотних

активів. Проаналізувавши вже існуючі в економічній літературі


45

трактування даної категорії ми виявили, що абсолютна більшість

авторів в характеристиці оборотних активів спрямовують свою

увагу на матеріально-речовий складовій активів підприємства,

обслуговуванні поточного господарського процесу, споживанні

протягом одного року або одного операційного періоду. Тракту-

вання поняття категорії «оборотні активи» вітчизняними та

зарубіжними вченими-економістами відобразимо у табл. 1.

Таблиця 1

Трактування категорії «оборотні активи»

в історії сучасної економічної думки Визначення поняття Автор

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не

обмежені у використанні, а також інші активи, призначенні для

реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи

протягом 12 місяців з дати балансу.

П(С)БО №2

[4, с. 67]

Оборотні активи – група мобільних активів із періодом

використанні до одного року, що безпосередньо обслуговують

операційну діяльність підприємства і внаслідок високого рівня їх

ліквідності мають забезпечувати його платоспроможність за

поточними фінансовими зобов’язаннями.

М. Д. Білик

[5, c. 161]

Оборотні активи – сукупність майнових цінностей підприємства,

що забезпечують поточну виробничо-комерційну діяльність

підприємства та, що повністю споживаються у процесі одного

виробничо-комерційного циклу.

І. О. Бланк

[6, c. 162]

Оборотні активи – це сутність оборотних фондів і фондів обігу,

які використовуються для фінансування поточної господарської

діяльності і виражені у грошовій формі.

Т. А.

Демченко

[7, c. 179]

Оборотні активи – засоби, інвестовані підприємством в поточні

операції під час кожного операційного циклу.

Н. Б.

Ермасова

[8, c. 78]

Оборотні активи – суми грошових коштів компанії та всі інші

статті балансу, які протягом року передбачається перетворити в

гроші.

Зві Боді,

Роберт

Мертон

[9, c. 114]

Оборотні активи – це сукупність коштів, авансованих в оборотні

виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності

процесу виробництва та реалізації продукції.

Г. Г. Кірєйцев

[10, c. 106]

Оборотні активи – група мобільних активів підприємства із

періодом використання до одного року, що обслуговують його

операційну діяльність і забезпечують його платоспроможність

В. В. Кулішов

[11, с. 94]

Оборотні активи – ресурси, які належать підприємству і які

напевно буде перетворено на гроші чи використано іншим чином

протягом року з дати складання бухгалтерського балансу.

Р. А. Слав’юк

[ 12, с. 4]


46

Дослідження теоретичних основ оборотних активів свідчить

про те, що вони залишаються дискусійними. Це пояснюється

складною і багатогранною природою оборотних активів та їх

матеріалізованої структури.

Проаналізувавши вищезазначенні визначення оборотних

активів відчизняних і зарубіжних вчених-економістів запропо-

нуємо власне бачення даного поняття. Оборотні активи промисло-

вого підприємства – це сукупність грошово-майнових цінностей,

необхідних для обслуговування поточного господарського процесу

підприємства, які перебувають у постійному кругообігу з метою

відновлення процесу виробництва і переносять повністю свою

вартість на вартість виготовленої продукції, забезпечуючи

підприємству його платоспроможність.

Відобразимо склад оборотних активів, а також визначимо їх

переваги та недоліки у структурі активів підприємства (рис. 1).

Рис. 1. Переваги і недоліки оборотних активів у структурі

активів підприємства *

* складено автором на основі даних джерел: [4; 7; 12].

З метою забезпечення ефективного, цілеспрямованого

управління оборотними активами вони потребують певної

класифікації. Економічно обґрунтована класифікація оборотних

СКЛАД:

- запаси;

поточні біологічні активи;

- векселі отримані;

- дебіторська

заборгованість;

- поточні фінансові

інвестиції;

- гроші та їх еквіваленти;

- витрати майбутніх

періодів;

- інші оборотні активи

НЕДОЛІКИ: - можливе інфля-

ційне знецінення

грошових активів;

- додаткові вит-

рати на утримання

зайвих оборотних

активів;

- вищий рівень

фінансових

ризиків

ПЕРЕВАГИ:

- вища ліквідність;

- знаходження

частини оборотних

активів у вигляді

готових засобів

платежу;

- можливість

підвищити швидкість

обігу шляхом

раціонального

управління

ОБОРОТНІ АКТИВИ


47

активів є важливою передумовою успішної організації обліку,

оскільки від цього залежить здатність своєчасно і чітко управляти

оборотними активами, що в кінцевому підсумку впливає на

обґрунтованість управлінських рішень.

Одні і ті ж активи представлені у різних класифікаційно-

видових ознаках, як оборотні виробничі фонди, нормовані та

повільно ліквідні активи, а також як фонди обігу та ненормовані

оборотні активи. Такі складові оборотних активів, як запаси,

поточні біологічні активи та витрати майбутніх періодів за

функціональною роллю у процесі виробництва є оборотними

виробничими фондами; за практикою контролю, управління та

планування вони ж є нормованими і за ліквідність вони є повільно

ліквідними активами. Дебіторська заборгованість, грошові кошти,

поточні фінансові інвестиції та інші оборотні активи за функціо-

нальною роллю у процесі виробництва є фондами обігу, а за

практикою контролю управління та планування є ненормованими

оборотними активами. Можемо констатувати, що за ліквідністю до

абсолютно ліквідних активів відносять грошові кошти та поточні

фінансові інвестиції, а до швидко ліквідних активів входить

дебіторська заборгованість, векселі отримані та інші оборотні

активи. За джерелами формування активи поділяються на власні та

позикові. Щодо власних оборотних активів, то це частина активів,

що створена за рахунок власних коштів, а позикових – це частина

оборотних активів, що сформована за рахунок позикових коштів.

Отже, запровадження ефективної політики управління

оборотними активами сприятиме безперебійній роботі, дозволить

забезпечити прискорення обертів оборотних активів, в підсумку

максимізує прибуток та слугуватиме гарантією успішності бізнесу.

Висновки. В умовах розвитку національної економіки

процес формування стійкої ринкової інфраструктури висуває нові

вимоги щодо механізмів формування та використання фінансових

ресурсів, в тому числі і оборотних активів. Однією з головних умов

здійснення підприємством ефективної господарської діяльності є

наявність саме оборотних активів, які разом з робочою силою та

іншими ресурсами, є найважливішими елементами виробництва.

Вдале управління такими активами має позитивний вплив на

фінансовий стан підприємства, його рівень ліквідності, плато-


48

спроможності і є гарантією успішності бізнесу, а недостатня їх

забезпеченість гальмує підприємницьку діяльність.

1. Ізмайлова Н. В. Управління оборотними активами підприємств : автореф. дис.

канд. екон. наук: 08.00.08 / Н. В. Ізмайлова. – Київ : КНЕУ імені В. Гетьмана. – К., 2009. – 20с.

2. Бетехтіна Л. О. Економічна сутність оборотного капіталу підприємства / Л. О. Бе-техтіна // Бізнес-навігатор. – 2009. – № 1 (16). – С.74–77.

3. Поважний О. С. Особливості визначення сутності та складу поняття «оборотні активи» / О. С. Поважний, Н. О. Крамзіна, Ю. А. Кваша // Економічний простір. – 2008. – №12/2. – С. 41–52.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 «Баланс» від 21.06.99 №396/ 3689 // Все про бухгалтерський облік. – 2000. – № 11. – 158 c.

5. Білик М. Д. Управління фінансами державних підприємств / М. Д. Білик. – К. : Знання, 1999. – 312 с.

6. Бланк И. А. Финансовый менеджмент : учебн. курс / И. А. Бланк. – К. : Ника – Центр, 2001. – 528 с.

7. Демченко Т. А. Оборотні активи та їх відображення в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності / Т. А. Демченко // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 9. – С. 227

8. Ермасова Н. Б. Финансовий менеджмент / Н. Б. Ермасова. – М. : Юрайт-Издат, 2007. – 192 с.

9. Боді З. Финанси / З. Боді, Р. Мертон. – М. : Вильямс, 2007. – 592 с. 10. Кірейцев Г. Г. Фінанси підприємств / Г. Г. Кірейцев. – К. : ЦУЛ, 2002. – 268 с. 11. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика : навч. посібн. /

В. В. Кулішов. – К. : Ніка-Центр, 2002. – С. 94-98. 12. Слав’юк Р. А. Фінанси підприємств : навч. посібн. / Р. А. Слав’юк. – Луцьк :

РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 460 c.

УДК 336:004.896(07) Вахович І. М., д.е.н., професор, Пиріг С. О., к.е.н., доцент Луцький національний технічний університет

ТЕХНОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ФОРМУВАННІ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ПЛАТІЖНОЇ СИСТЕМИ У статті зосереджено увагу на впровадженні технологічних інновацій у

забезпеченні фінансової безпеки держави, національних інтересів та забезпеченні

Вахович І. М., Пиріг С. О.


49

стійкості і саморозвитку економіки України при формуванні та розвитку націо-нальної платіжної системи.

Ключові слова: національна платіжна система, платіжна картка, технолог-гічні інновації, національна безпека, фінансова безпека.

Vakhovych I., Pyrіh S.

TECHNOLOGICAL INNOVATIONS IN PROVISION OF FINANCIAL SECURITY AT THE FORMATION

OF THE NATIONAL PAYMENT SYSTEM

The article focuses on the functioning and development of the national payment system, as the basis for the financial security of the state, national interests and ensuring the sustainability and self-development of the Ukrainian economy.

The national payment system is necessary to create national security and conduct payments without the help of foreign payment services. It is designed to ensure the continuity of payments on plastic cards, so that no measures of restrictions from outside the country could not break this process. Preservation of financial security of the state implies its ability to pursue an independent financial and economic policy within the framework of its national interests in order to ensure the stability and self-development of the economy of the regions of Ukraine in conditions of world crises and transnational globalization. The national payment system (NPS) plays a key role in the country's economy, ensuring the transfer of money, including when implementing a unified state monetary policy. The NPS serves as an important component in the development of the country's monetary and credit policy. It should become an alternative to international payment systems, such as Visa and MasterCard, for processing all transactions only in Ukraine, so that customer payment data is stored on domestic servers. It is an integral part of the financial and economic structure of any country and is intended for circulation of money in the state, managing the total money supply, regulating the exchange rate of the hryvnia and reducing the cost of settlement services.

With the help of the NPS, the NBU can minimize legal risks. Changes in the operating rules of payment systems are unpredictable, and the regulator has no opportunity to influence international payment systems. Therefore, we should talk about the national payment system, as an important component of the economic security of the country. Thus, the national payment system is an evolutionary process that must radically transform the entire financial structure of the state. For the system to be profitable, efficient and safe, active participation with the NBU, both legislative and executive authorities, should take place in the formation.

Keywords: national payment system, payment card, technological innovations, national security, financial security.


50

Вахович И. М., Пыриг С. А. ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЕ ИННОВАЦИИ

В ОБЕСПЕЧЕНИИ ФИНАНСОВОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ПРИ ФОРМИРОВАНИИ

НАЦИОНАЛЬНОЙ ПЛАТЕЖНОЙ СИСТЕМЫ

В статье сосредоточено внимание на внедрении технологических инноваций в обеспечении финансовой безопасности государства, государственных интересов, обеспечении устойчивости и саморазвития экономики Украины при формировании и развитии национальной платежной системы.

Ключевые слова: национальная платежная система, платежная карточка, национальная безопасность, финансовая безопасность, международные платежные

системы.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими і практичними завданнями. Національ-на платіжна система необхідна для створення національної безпеки і проведення платежів без допомоги іноземних платіжних сервісів. Вона покликана забезпечити безперебійність розрахунків з пласти-кових карток, щоб ніякі заходи обмежень із зовнішніх сторін країни не змогли порушити цей процес. Збереження фінансової безпеки держави має на увазі його здатність проводити незалежну фінансово-економічну політику в рамках своїх національних інтересів для забезпечення стійкості і саморозвитку економіки регіонів України в умовах світових криз та транснаціональної глобалізації.

Теорія організації та управління платіжними системами є одним з найменш розроблених розділів економічної науки. Досить тривалий час платіжна система розглядалася як технічна інфра-структура, що забезпечує виконання грошима функції засобу пла-тежу. Питання про особливу роль платіжної системи в економіці, її значення для сталого розвитку навіть не ставилося. Тим часом, платіжна система впливає на багато сторін економічного життя: на стабільність фінансових ринків, на систему рефінансування, на роботу трансмісійних механізмів і т. д. Саме цей факт вказує на важливість дослідження цієї проблеми.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Велику увагу дослідженню проблем функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків в Україні приділили вітчизняні науковці: А. Бірюков,


51

Б. Д’яченко, В. Кравець, В. Плескач, Л. Пономаренко, А. Савченко, П. Сенищ, А. Страхарчук, В. Філатенко та ін.

Цілі статті. Зважаючи на вище сказане, метою даної статті є дослідження ролі і значення функціонування національної платіж-ної системи в контексті фінансової безпеки держави.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Національна платіжна система (НПС) відіграє ключову роль в економіці країни, забезпечуючи переказ грошових коштів, в тому числі при реаліза-ції єдиної державної грошово-кредитної політики. Експерти про-відних західних країн виділяють чотири критично важливі, з точки зору життєздатності держави, системи, порушення функціонування яких неминуче призведе до катастрофічних наслідків: це атомні об’єкти, водопостачання, енергопостачання та платіжна система.

Національна платіжна система це об’єднання вітчизняних банків, що емітують картки під логотипом цієї системи (НСМЕП, 24 лютого 2016 року НБУ перейменував Національну систему масових електронних платежів (НСМЕП) в «Простір»).

НПС служить важливим компонентом у розвитку грошово-кредитної політики країни. Вона повинна стати альтернативою міжнародним системам платежів, таким як Visa і MasterCard, для обробки усіх операцій тільки на території України, щоб платіжні дані клієнтів зберігалися на вітчизняних серверах. Вона є невід’єм-ною частиною фінансово-економічної структури будь-якої країни і призначена для обігу грошей в державі, управлінні спільною грошовою масою, регулювання курсу національної валюти та здешевлення розрахункових послуг.

Платіжна картка ПРОСТІР – це абсолютний аналог картки Visa або MasterCard. Вона здійснює ті ж самі операції: знімати готівку, оплата покупок в платіжних терміналах, оплата комуналь-них та інших послуг в інтернеті. Різниця – лише в покритті мережі на території України. У міжнародних платіжних систем – це практично 100% пристроїв, у НПС – близько 73% (рис. 1).

Станом на 01.01.2017 року інфраструктура прийому платіж-них карток «ПРОСТІР» становила 14,4 тис. шт. банкоматів, а це – 71% від усієї мережі банкоматів, та 169,2 тис шт платіжних терміналів, що становить 77% від усієї мережі платіжних терміна-лів. Для кінцевого споживача це означає, що не у всіх банкоматах і


52

терміналах він зможе скористатися своєю карткою, але це є тимча-совими проблемами.

Рис. 1. Динаміка інфраструктури прийому платіжних карток *

* сформовано на основы даних дежерел: [1; 2] Перевагами НПС є такі аргументи:по-перше, 98% трансакцій

з використанням платіжних карток українських банків здійсню-ються всередині країни (рис. 2). Але міжнародні платіжні системи (МПС) залишаються, по суті, монополістами на ринку, і впливати на розміри їх комісій банкам дуже складно. Якщо ж конкуренція посилиться, іноземцям доведеться йти на пом’якшення тарифної політики; по-друге, всі розрахунки фінустанов з МПС проводяться у валюті. Банки в обов’язковому порядку на вимогу платіжних систем зобов’язані розміщувати гарантійні депозити в інвалюті за кордоном. За оцінками банкірів, щорічне обслуговування в систе-мах міжнародних платежів в докризові часи обходилося українсь-ким банкам в $75–80 млн. Після скорочення кількості фінустанов в останні два роки ця сума зменшилася приблизно на третину. Але з урахуванням нинішніх курсових коливань і дефіциту іноземної валюти, фінустанови охоче скоротили б ці витрати.

За допомогою НПС НБУ може мінімізувати юридичні ризи-ки. Зміни в операційних правилах платіжних систем непередбачу-вані, а у регулятора немає можливості впливати на міжнародні платіжні системи. До того ж, досвід практично миттєвого відклю-чення російських банків від МПС після введення санкцій США дав


53

зрозуміти, що на випадок форс-мажору краще перестрахуватися і мати свої національні варіанти для карткових розрахунків.

83,3 77,8 72,6 71,1 70,5 70,2

15,6 20,8 25,6 26,9 27,5 27,8

1,1 1,4 1,8 2,0 1,9 2,0

0

20

40

60

80

100

120

2011 2012 2013 2014 2015 2016

У власній мережі банку У мережі банків-резидентів За кордоном Рис. 2. Структура використання платіжних карток у розрізі

мереж їх оброблення (за кількістю операцій), % * * сформовано на основы даних дежерел: [1; 2]

Ринок безготівкових платежів в Україні в сучасному вигляді

– це багато в чому заслуга компаній VISA і MasterCard. Тому

говорити про конкуренцію сьогодні не варто, ще й тому, що

ідеологічні цілі НПС з МПС абсолютно різні. Основне завдання

Visa і MasterCard на будь-якому ринку – отримати прибуток в силу

свого комерційного походження. Мета НПС – дати українському

фінансовому ринку інструмент, що допоможе вести успішний

роздрібний бізнес, оптимізуючи операційні витрати, та скоротити

відтік валюти з країни. Необхідно, щоб на території країни у будь-

якої платіжної системи були однакові можливості для розвитку.

Статистика, щодо кількості розрахунків здійснених за межа-

ми країни за платіжними картками говорить про 2%. То, чи варто

всередині своєї держави здійснювати операції за допомогою МПС

емітованими українськими банками. Сучасний користувач платіж-

ної картки повинен розуміти задля чого він відкриває картковий

рахунок у банку – для здійснення операцій всередині держави чи за

її межами. Наприклад: газопостачанням наших квартир займається

американська компанія. Рахунок для оплати послуг знаходиться в

американському банку, а тариф за куб газу номінований у доларах.

Наскільки комфортно і вигідно нам щомісяця купувати валюту і

відправляти її за межі держави? Відразу постає питання, а чи багаті

ми настільки, щоб інвестувати в економіку іншої країни, оплачую-


54

чи послуги, що надаються на території України? Ось так відбу-

вається і з міжнародними платіжними системами, тільки в ролі

платників – банки, які випускають картки МПС. А усі витрати

закладаються в клієнтські тарифи звичайних користувачів.

Тому необхідно говорити про національну платіжну систе-

му, як важливу складову фінансової безпеки країни. І якщо шлях

примусового залучення банків, який був би більш швидким і

ефективним повністю суперечить ринковим законам і внутрішнім

цінностям НБУ, то необхідно проводити роз’яснення серед насе-

лення щодо переваг використання картки НПС, її потенційну роль

та місце в економіці держави, залучивши до цього засоби масової

інформації. Тому, що приблизно 80% громадян України не обізнані

про функціонування НПС «ПРОСТІР», а у банках, які на сьогодні є

учасниками НПС (на початок 2017 року учасниками НПС «ПРОС-

ТІР» є 48 із 96 банків України, що становить 50% від загальної

кількості банків в Україні) (рис. 3), не поспішають пропонувати

чомусь саме картку «ПРОСТІР». Потрібно кошти залишати у дер-

жаві, щоб вони працювали на користь країни, а не спрямовувати

свої дії на фінансування чужої економіки.

Рис. 3. Динаміка банків України та учасників НПС *

* сформовано на основы даних дежерел: [1; 2]

На сьогодні НПС ПРОСТІР динамічно розвивається та

здатна повноцінно конкурувати на платіжному ринку, вона є

альтернативою міжнародним платіжним системам, яка дозволить

банкам та їх клієнтам реально скоротити свої витрати.

Висновки. Таким чином, національна платіжна система це

еволюційний процес, який має докорінно перетворити всю фінан-


55

сову структуру держави. Щоб система була вигідною, ефективною

і безпечною, в її формуванні повинні прийняти активну участь

разом з НБУ, як законодавчі, так і виконавчі органи влади.

1. Річні звіти Національного банку України за 2010-2016 роки // [Електронний ре-

сурс]. – Режим доступу : https://bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=58023

2. Загальні показники розвитку ринку платіжних карток в Україні // [Електронний ре-

сурс]. – Режим доступу : https://bank.gov.ua/control/uk/ publish/category?cat_id=79219

УДК 338.48

Вахович І. М., д.е.н., професор,

Пушкарчук І. М., к.е.н., доцент


ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В РЕГІОНІ

У статті розглянуто джерела фінансового забезпечення розвитку туризму в

регіоні та запропоновано альтернативні їх джерела. Систематизовано та класифіко-

вано фінансові інструменти забезпечення розвитку туризму в регіоні. Розроблено

бюджет витрат на формування іміджу регіону як туристичної дестинації. Ключові слова: регіон, розвиток туризму, фінансове забезпечення розвитку

туризму, туристичні продукти регіону, туристична дестинація.

Vachovych I., Pushkarchuk I.

FINANCIAL PROVISION FOR TOURISM DEVELOPMENT IN THE REGION

Introduction. Tourism development in the regions of Ukraine, first of all, requires

adequate financial provision, to search and attraction of financial resources from all

possible sources. The purpose of this article is to investigate main aspects of financial

provision for tourism development in the region. The methodological base of the research

was the developments of economic science according to the study of regional economics

and tourist industry. Results. The sources of financial provision for tourism development

in the region are considered in the article. The alternative sources of financial provision

for tourism development in the region (total tax revenues; taxes on accommodation

which are included in the accounts of visitors; personal income taxes and single tax on

Вахович І. М., Пушкарчук І. М.


56

entrepreneurs belonging to tourism and related economic activities; budget revenues from

annual or traditional events; excess profits duty) are suggested. Financial instruments for

tourism development in the region are systematized and classified (financial instruments

for forming the preconditions for tourism development in the region; financial

instruments for the formation tourism products; financial instruments for sales promotion

of tourism products). The expense budget for forming the image of the region as a tourist

destination is developed. The expense budget for forming the image of the region as a

tourist destination will help and contribute to better define the real means of

disseminating information about tourism in the region, to make the choice of sources and

to establish the necessary amount of financial resources. To provide the effectiveness of

such investments, making such expense budget it’s necessary, first of all, to allocate the

state budget funds the amount of which will be enough for non-commercial promotion of

the tourism product in the domestic and world markets. Conclusion. Certainly the

sufficiency of financial resources to ensure the development of tourism in the region is a

basic premise. Combined application of the mentioned financial instruments and

measures will positive influence on the level of tourism development in the region.

Key words: region, tourism development, financial provision for tourism

development, tourism products of the region, tourist destination.

Вахович И. М., Пушкарчук И. Н.

ФИНАНСОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ РАЗВИТИЯ ТУРИЗМА В РЕГИОНЕ

В статье рассмотрены источники финансового обеспечения развития ту-

ризма в регионе и предложены альтернативные их источники. Систематизированы

и классифицированы финансовые инструменты обеспечения развития туризма в

регионе. Разработан бюджет расходов на формирование имиджа региона как

туристической дестинации.

Ключевые слова: регион, развитие туризма, финансовое обеспечение

развития туризма, туристические продукты региона, туристическая дестинация.


важливими науковими і практичними завданнями. Розвиток

туризму в регіоні є результатом його нормативно-правового,

інформаційного, організаційно-економічного, фінансового, науко-

во-технічного забезпечення. Одним із найбільш проблемних

моментів у забезпеченні розвитку туризму в регіонах України є

саме фінансовий аспект.


вирішення проблеми. Вагомий вклад у дослідження індустрії

туризму, факторів впливу на розвиток туризму, методів оцінки

туристичного потенціалу регіону, внесли вітчизняні та зарубіжні


57

науковці. Зокрема, дана проблематика є об’єктом дослідження

таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як І. Бережна, В. Беренс,

Е. Брігхем, В. Герасименко, А. Головчан, Г. Горбань, П. Гудзь,

Д. Джонк, М. Долішній, С. Захарчук, В. Євдокименко, В. Квар-

тальнов, В. Кифяк, В. Кравців, Н. Коленда, О. Кузьмін, А. Ку-

лінська, Л. Лазебник, А. Мазаракі, Ф. Мазур, В. Мацола, О. Мар-

ченко, А. Махмудов, М. Осипчук, П. Рогожин, Т. Ткаченко, С. Тро-

хімчук, Л. Черчик, М. Чумаченко, О. Шаблій та інших. Проте,

незважаючи на значну кількість наукових праць, відмічається

недостатність досліджень фінансових аспектів забезпечення

розвитку туризму в регіоні.

Цілі статті. Основною метою є поглиблення досліджень

фінансового забезпечення розвитку туризму в регіоні.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Фінансу-

вання діяльності з забезпечення розвитку туризму в регіоні може

здійснюватися з різних джерел. А саме фінансове забезпечення

розвитку туризму в регіоні може здійснюється на основі: 1) само-

забезпечення (кошти підприємств-власників рекреаційно-турис-

тичних об’єктів, організаторів туризму); 2) інвестування (іноземне і

вітчизняне); 3) кредитування (кредитні ресурси); 4) бюджетування

(державні асигнування; кошти державного та місцевих бюджетів,

отримані за платежі від рекреаційних ресурсів, податкові надход-

ження) тощо.

Зрозуміло, що забезпечення розвитку туризму в регіоні по-

требує значних фінансових вкладень. Тому нині регіони України, в

умовах обмеженості фінансових ресурсів, потребують їх акумулю-

вання із усіх можливих джерел як зовнішніх, так і внутрішніх.

Також актуалізується доцільність пошуку усіх можливих альтер-

нативних джерел фінансового забезпечення розвитку туризму в

регіоні. Серед альтернативних джерел фінансового забезпечення

розвитку туризму в регіоні, вважаємо, можна виділити:

1) загальні податкові надходження, які не можна розглядати

окремо від будь-яких інших статей бюджетів, призначених для

підтримки добробуту місцевого населення на довгостроковій осно-

ві, але це можливо у разі здійснення в Україні реформи місцевого

самоврядування, якщо місцеві бюджети матимуть достатньо

коштів для стимулювання в’їзного туризму;


58

2) податки із засобів розміщення, що включаються в рахун-

ки відвідувачів. Для того, щоб забезпечити їх цільове використан-

ня, необхідно, щоб не менше 80% туристських податків постійно

направлялись на пов’язані з туризмом проекти;

3) податки з доходів фізичних осіб та єдиний податок з

підприємців, що належать до сфери туризму та суміжних видів

економічної діяльності;

4) доходи бюджетів від щорічних або традиційних заходів,

таких як ярмарки, масові заходи до святкових дат та інше, що

цільовим чином можуть бути направлені на забезпечення розвитку

туризму в регіоні та формування іміджу регіону як туристичної

дестинації;

5) податки на надприбутки, які можна отримати в результаті

збільшених зборів з доходів видовищних закладів, стадіонів,

природних монополій, а також підприємств, що займаються

гральним бізнесом.

Водночас, з метою розширення джерел фінансового забезпе-

чення розвитку туризму в регіоні, також доречними в сучасних

умовах будуть такі заходи:

створення регіонального фонду розвитку туризму в регіоні

відповідно до наявних у нього туристичних ресурсів і сформованої

туристичної інфраструктури;

надання державних цільових субсидій на розвиток

туристичної інфраструктури, що широко застосовується в практиці

високо розвинених країн таких як Франція, Великобританія, Італія,

Австрія, Греція;

розвиток змішаного інвестування за участю державних та

приватних інвестицій, а також шляхом розвитку державно-при-

ватного партнерства;

пільгове кредитування для ініціаторів та організаторів

різних видів туризму в регіоні;

податкові пільги для інвесторів (зменшення ставки подат-

ку на прибуток, податкові канікули, податковий кредит, відстрочки

зі сплати податків, списання заборгованості за податками тощо);

гарантії з боку регіональних органів влади при наданні

комерційними банками позик на реалізацію проектів розвитку

туризму в регіоні;


59

залучення додаткових джерел інвестування у формі вико-

ристання зборів за ліцензування і сертифікацію;

застосування суб’єктами господарювання регіону приско-

реної амортизації.

Конкретними фінансовими інструментами забезпечення

розвитку туризму в регіоні є: трансферти, дотації, бюджетні

інвестиції на охорону навколишнього природного середовища та

розвиток туристичної інфраструктури; екологічне ліцензування;

державні гарантії; державні та регіональні замовлення і контракти;

державно-приватне партнерство в туризмі; регіональні програми,

цільові бізнес-проекти розвитку туризму; державні кредити; ставки

оподаткування, податкові пільги, податкові канікули; мито, квоти,

в’їзні візи; страхування ризиків; антимонопольна політика; патент-

на політика; зовнішньоекономічна політика; державна інформацій-

но-консультативна підтримка; стандартизація і сертифікація

рекреаційної діяльності; Інтернет-маркетинг; формування іміджу

регіону як туристичної дестинації; брендинг і рекламно-інформа-

ційне забезпечення турпродуктів; ціни та тарифи; ліцензії; відсоток

за кредит, депозитна ставка тощо.

Залежно від призначення сукупність вказаних інструментів

можна класифікувати за наступними групами (табл. 1):

1) фінансові інструменти формування передумов розвитку

туризму в регіоні;

2) фінансові інструменти формування туристичних продук-

тів в регіоні;

3) фінансові інструменти просування і стимулювання збуту

туристичних продуктів регіону.

Таблиця 1

Фінансові інструменти забезпечення

розвитку туризму в регіоні Фінансові інструменти забезпечення розвитку туризму в регіоні

1 2 3

Фінансові інструменти

формування передумов

розвитку туризму в регіоні


формування туристичних

продуктів в регіоні


просування і

стимулювання збуту

туристичних продуктів


60


1) трансферти, бюджетні

інвестиції на розвиток ту-

ристичної інфраструктури;

2) податки, податкові

пільги, податкові канікули;

3) держзамовлення,

державні контракти;

4) державні і регіональні

програми розвитку

рекреаційного

природокористування;

5) видатки позабюджетних

фондів

1) трансферти, бюджетні

інвестиції;

2) податки, податкові

пільги, податкові канікули,

відстрочки зі сплати подат-

ків, списання заборгова-

ності за податками;

3) регіональні програми,

цільові проекти, та бізнес-

плани розвитку туризму;

4) державні і регіональні

замовлення, державні і

регіональні контракти

2) фінансування

широкомасштабної

рекламної кампанії

регіональних турис-

тичних продуктів та

формування іміджу

регіону як туристичної

дестинації;

3) диференційована і

гнучка цінова політика;

4) регіональні

програми, цільові

6) охорони навко-лишнього природного се-

редовища органів місце-вого самоврядування на

основний вид їх діяльності.

5) гранти; 6) державні кредити;

7) страхування ризиків; 8) мито, ліцензії, квоти,

в’їзні візи.

5) проекти, та бізнес-плани формування

іміджу регіону як туристичної дестинації.

Важливого значення набуває активне і широкомасштабне

застосування фінансових інструментів просування і стимулювання

збуту туристичних продуктів та, зокрема, фінансове забезпечення

формування іміджу регіону як туристичної дестинації.

З нашої точки зору, доцільним вбачається розробка та

виконання бюджету витрат на формування іміджу регіону як

туристичної дестинації (табл. 2), що сприяєтиме більш чіткому

визначенню засобів поширення інформації про туризм в регіоні,

вибору джерел та встановленню необхідного обсягу фінансових

ресурсів.

Складання бюджету витрат на формування іміджу регіону як

туристичної дестинації може відбуватись двома шляхами:

1) «згори вниз», коли перш за все визначається загальна

сума витрат на комплекс заходів формування іміджу регіону як

туристичної дестинації і лише після цього відбувається їх розподіл

за окремими каналами поширення інформації; 2) «знизу вгору», коли спершу складається кошторис

окремо для кожного виду залучених каналів поширення інформації в цілях формування іміджу регіону як туристичної дестинації, а вже потім підбивається підсумок всіх необхідних витрат.


61

Таблиця 2

Бюджет витрат на формування іміджу регіону як туристичної дестинації

Статті витрат

Інвестиції (у межах затверджених кошторисних призначень)

за джерелами фінансування

Державний

бюджет

місцеві бюджети кошти туристич-

них підприємств

інші

однора-

зові

щомісяч

-ні

однора-

зові

щомісяч-

ні

однора-

зові

щомісяч-

ні

однора-

зові

щомісяч

-ні

Реклама на телебаченні * * * * * * * *

Реклама в пресі * * * * * * * *

Друкована інформаційна реклама * - * - * - * -

Участь у спеціалізованих виставках, форумах,

конференціях * - * - * - * -

Зовнішня реклама * - * - * - * -

Сувенірна реклама * - * - * - * -

Поштова реклама * * * * * * * *

Теле- і радіопрограми * - * - * - * -

Реклама на веб-сторінках органів державної влади та

місцевого самоврядування - - - - - - - -

Формування й поновлення туристичної бази даних - - - - - - - -

Створення та супровід туристичної інтернет-сторінки

регіону - - * * - - - -

Інтернет-реклама - - - - * * * *

Проведення презентації * * * * * * * *

Інші … … … … … … … …

Всього * * * * * * * *

Разом *

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

61


62

Як свідчить міжнародна практика складання такого бюджету

витрат, з метою забезпечення ефективності таких інвестицій

потребує, насамперед, виділення державних бюджетних коштів,

достатніх для некомерційного просування туристичного продукту

на внутрішньому і світовому ринках. Приватний бізнес не може

проводити некомерційну іміджеву рекламну кампанію своєї країни

(міста), оскільки просуває і продає тільки свій власний продукт.

Тому, завдання створення іміджу регіону як туристичної дестинації

є виключно державним завданням і пріоритет при цьому повинен

надаватися бюджетним ресурсам.

Більшість європейських країн, що мають туристичні ресурси

і розвивають туризм, вкладають значні кошти в просування своїх

країн на світовому ринку, що в середньому складають близько 31,7

млн євро щорічно [1]. Як свідчать дані ЮНВТО (Всесвітньої ту-

ристичної організації) для додаткового залучення одного інозем-

ного туриста, який забезпечує надходження в економіку країни в

середньому 1000 євро, держави витрачають від 3 до 10 євро на

некомерційну рекламу туристичного продукту [1].

Зазначити, що для сфери туризму характерний кумулятив-

ний ефект (інвестиції мають здійснюватись протягом декількох

років і лише тоді вони окупляться), адже одним з головних законів

реклами є значний обсяг, регулярність і тривалість дії. Рекламна

кампанія починає приносити економічний ефект з певного міні-

мального порогу. При недостатньому обсязі витрат на рекламу,

ефект буде наближатись до нуля.

Висновки. Комплексне застосування вище наведених фінан-

сових інструментів і заходів дозволить підвищити рівень розвитку

туризму в регіоні, залучивши необхідну для цього суму фінансових

ресурсів, адже вихідною умовою забезпечення розвитку туризму в

регіоні є достатність фінансових ресурсів. Однак, разом з тим, рі-

вень розвитку туризму в регіоні залежить від ефективності подаль-

шого використання і оптимальності розподілу фінансових ресур-

сів, акумульованих для фінансування розвитку туризму в регіоні, в

межах пріоритетних напрямів регіональної політики розвитку

туризму. Разом із підвищенням рівня розвитку туризму в регіоні,

підвищиться і рівень його конкурентоспроможності, інвестиційної

привабливості та економічного розвитку в цілому.


63

1.World Tourism Organization. Statistics and Tourism Satellite Account // [Елект-ронний ресурс]. – Режим доступу : http://statistics.unwto.org.

УДК 336.711.6 Дзямулич М. І., к.е.н., доцент, Чиж Н. М., к.е.н., доцент, Урбан О. А., к.е.н., доцент Луцький національний технічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОЕФІЦІЄНТУ

ПОКРИТТЯ ЛІКВІДНОСТІ (LCR) В ДІЯЛЬНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Розглянуто питання щодо запровадження в рамках рекомендації Базель ІІІ

коефіцієнту покриття ліквідності (LCR) в діяльність банків, розкрито вимоги до

структури активів першого та другого рівня та їх вплив на специфіку застосування коефіцієнту LCR. Визначено наслідки запровадження вимог Базель ІІІ до ліквідності.

Ключові слова: ліквідність банку, коефіцієнт покриття ліквідності, LCR.

Dzyamulych M., Chyzh N., Urban O.

FEATURES OF THE INTRODUCTION OF THE RATIO OF LIQUIDITY COVERAGE (LCR) TO THE ACTIVITIES OF COMMERCIAL BANKS

Issues concerning the introduction of Basel III of the liquidity coverage ratio

(LCR) into the activity of banks are considered, the requirements for the structure of

assets of the first and second tier and their influence on the specifics of the use of the LCR coefficient are disclosed. The consequences of introducing Basel III requirements

for liquidity are determined. The introduction of Basel III requirements will necessitate adjusting the structure

of banks' assets with the need for more active use of liquid securities that are assets with

lower income levels. There will be a decrease in the structure of assets of bank securities,

which will increase the problem of financing of banking structures through operations in the interbank market. This will affect the transformation of the interbank market and will

result in a general decline in banks’ profitability, which will lead to higher interest rates. Key words: liquidity of the bank, liquidity coverage ratio, LCR.

Дзямулич М. І., Чиж Н. М., Урбан О. А.

http://statistics.unwto.org/

http://statistics.unwto.org/


64

Дзямулич Н. И., Чиж Н. М., Урбан О. А.

ОСОБЕННОСТИ ВВЕДЕНИЯ КОЭФФИЦИЕНТА ПОКРЫТИЯ ЛИКВИДНОСТИ (LCR) В ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ

КОММЕРЧЕСКИХ БАНКОВ

Рассмотрены вопросы введения в рамках рекомендаций Базель III коэффи-

циента покрытия ликвидности (LCR) в деятельность банков, раскрыто требования к структуре активов первого и второго уровня и их влияние на специфику

применения коэффициента LCR. Определены последствия введения требований Базель III к ликвидности.

Ключевые слова: ликвидность банка, коэффициент покрытия ликвидности, LCR.

Постанова проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з

важливими науковими і практичними завданнями. Запровад-ження Базельським комітетом з банківського нагляду у 2015 році

коефіцієнту покриття ліквідності, поставило перед комерційними банками потребу забезпечення достатнього рівня високоякісних

ліквідних активів із загальною метою покращення забезпечення

короткострокової ліквідності банків. Актуальність цього показника набуває особливого значення і в Україні в аспекті орієнтації

Національного банку України на більш широке запровадження стандартів банківського регулювання, відповідних рішенням Базе-

льського комітету і положеннях Європейського Співтовариства.


вирішення проблеми. Дослідженню питань банківської ліквід-

ності приділяється значна увага як вітчизняних, так і іноземних

науковців і практиків. Проблематика управління ліквідністю до-

сить широко висвітлена у працях таких дослідників, як: Т. Адріан,

С. Братанович, Х. Грюнінг, У. Гулд, О. Лаврушин, А. Лобанов,

П. Роуз, І. Волошин, В. Зінченко, О. Ковальов, О. Кірєєв, В. Кро-

тюк, О. Куценко та ін.

Однак більшість досліджень у даному напрямі пов’язана з

висвітленням специфіки світових стандартів та підходів до

управління ризиком ліквідності банку. Водночас, проблеми, які

виникають на фінансових ринках і виливають на функціонування

банківської системи потребують більш уважного розгляду питань

регулювання ліквідності, врахування аспектів, пов’язаних з


65

впливом такого регулятивного впливу на національну економіку та

фінансово-кредитну систему зокрема.

Цілі статті. Метою публікації є дослідження специфіки

запровадження стандартів Базельського комітету з банківського

нагляду в аспекті забезпечення та регулювання ліквідності банків

відповідно до положень пакету документів Базель ІІІ.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Запровад-

ження, рішенням Базельського комітету по банківському нагляду

третьої частини Базельської угоди, передбачило введення до числа

нормативів ліквідності з 1 січня 2015 року такого показника, як

коефіцієнт покриття ліквідності (LCR). Як відомо, рекомендації

Базель ІІІ були зумовлені світовою кризою банківської ліквідності

2007-08 років, особливістю якої стало одночасне поєднання кризи

ліквідності банківської системи з кризою платоспроможності

економічних агентів та самих комерційних банків.

Загалом основні зміни пакету Базель ІІІ, в порівнянні з Ба-

зель ІІ, полягають у змінах в методиці розрахунку капіталу комер-

ційних банків, пруденційних вимогах до капіталу, а також у пру-

денційних вимогах до ліквідності. Зокрема, пакет Базель ІІІ запро-

ваджує додаткові буфери капіталу, головними з яких є резервний

запас капіталу, що встановлюється у розмірі 2,5% від величини

ризику, який повинен підтримуватися банком і антициклічний

буфер.

Нові вимоги до регулювання ризику ліквідності, викладені в

методичних рекомендаціях цього пакету передбачають запровад-

ження до числа обов’язкових для розкриття банками двох коефі-

цієнтів ліквідності Базель ІІІ – LCR та NSFR. Дані показники оці-

нюють профіль ліквідності банку на рівні місячного та щорічного

горизонтів: перший – за допомогою короткострокового коефіцієнт-

та покриття ліквідності (Liquidity Coverage Ratio), другий – на

основі коефіцієнта стабільного довгострокового фінансування (Net

Stable Funding Ratio).

Для визначення коефіцієнта LCR величина високоякісних

ліквідних активів порівнюється з очікуваним грошовим відтоком

протягом 30 днів. Очікувані грошові відтоки повинні покриватися

достатньо ліквідними, високоякісними активами. Спочатку було

встановлено регулюючий мінімум на рівні 100%, а після прове-


66

дення певних досліджень цей поріг понизили до 60%. Базельський

комітет пропонує також розраховувати цей показник по кожній

валютній позиції для порівняння активів та відтоку капіталу по

кожній валюті [3, с. 33].

Прогнозується, що запровадження цих коефіцієнтів призведе

до загального зменшення обсягів масштабного короткострокового

фінансування ризикових проектів, а також зумовить зростання

обсягу депозитів і скорочення обсягів довгострокового кредиту-

вання та загалом матиме наслідком збільшення ліквідних активів

комерційних банків.

Застосування коефіцієнта LCR проводиться шляхом прове-

дення стрес-тестування ліквідності на основі різних сценаріїв за

допомогою заданих припущень стосовно рівня відтоку грошових

коштів та дисконту з врахуванням ризику ліквідності для оцінки

чистого відтоку грошових коштів протягом наступних 30 днів. При

цьому дисконт представляє собою процент, який вираховується з

вартості ліквідних активів. Відповідно, грошові кошти та високо-

якісні державні цінні папери (з врахуванням їх ліквідності) обліко-

вуються за повною ціною, а корпоративні цінні папери отримують

дисконт. При цьому фактор відтоку грошових коштів вказує на

частку зобов’язань, які, згідно рекомендацій Базель ІІІ, необхідно

вилучити з банківського балансу в ситуації стресу.

Також необхідно зауважити, що відповідно до вимог Базель-

ського комітету ліквідні активи, котрі використовуються для

обчислення коефіцієнта LCR повинні не менше як на 60% скла-

датися з активів першого рівня і не більш як на 40% – з активів

другого рівня. Характеристика відповідних рівнів активів, сфор-

мульована Базельським комітетом, відображена в табл. 1 [1].

Як бачимо (табл. 1), ліквідні активи повинні періодично

перевіряться з метою тестування їх ліквідності, для того щоб забез-

печити можливості їх реалізації у випадку кризи на банківському

або фінансовому ринку. Крім того, Базельський комітет ще не

встановив терміни, необхідні для відновлення цього показника в

разі використання буфера, але він надає банкам 30-дневний термін

для заміни активу, який перестає відповідати встановленим

критеріям, наприклад, у зв’язку зі зниженням його категорії.


67

Таблиця 1

Характеристики активів першого

та другого рівня відповідно вимог Базель ІІІ Високоякісні ліквідні активи

Активи першого рівня Активи другого рівня

Вимоги Характеристики

1. Активи повинні бути доступними для

банку для конвертації у грошові кошти у

будь-який час

2. Активи не повинні бути закладені

(прямо або опосередковано) в заставу

або підвищення кредитної якості будь-

якої банківської операції

3. Активне тестування ліквідності

активів та їх здатності до реалізації

4. Можливість задоволення потреб в

ліквідності по кожній валютній позиції

високоякісними ліквідними активами

5. Якщо тестований актив стає

неякісним, банк може утримувати його в

числі своїх ліквідних активів протягом

наступних 30 днів

Фундаментальні

1. Низький рівень кредитного та

ринкового ризику

2. Простота оцінки

3. Низький рівень кореляції з високо

ризиковими активами

Ринкові

1. Активний та об’ємний ринок

2. Наявність маркетмейкерів

3. Низький рівень ринкової концентрації

4. Можливість переведення в активи

високої якості

Умовні критерії

Відповідність критеріям кредитного

ризику, що встановлюються

регулятором

На нашу думку подібні обмеження стосовно співвідношень

між ліквідними активами і потребою ліквідності означають, що

банки можуть коригувати свої зобов’язання, і, меншою мірою, їх

ліквідні активи, у тих випадках, коли значення LCR перебуватиме

вище свого рівноважного значення. Відповідно, для комерційних

банків виникає необхідність заміни використання активів з

масштабного фінансування на більш стабільні депозити у випадках

ліквідації наслідків кризових явищ на ринках.

Висновки. Зважаючи на вищезазначене, на нашу думку,

масштабне запровадження вимог Базель ІІІ стосовно використання

комерційними банками та регуляторами ринку коефіцієнту

ліквідності LCR призведе до необхідності корегування структури

активів банків з необхідністю більш активного використання

ліквідних цінних паперів, які є активами з меншим рівнем доходу.

Разом з тим відбудеться зменшення у структурі активів банківсь-

ких цінних паперів, що посилить проблематику фінансування

банківських структур за рахунок операцій на міжбанківському

ринку. Це, в свою чергу вплине на трансформацію міжбанківського


68

ринку і матиме наслідком загальне зниження доходності банків, що

призведе до підвищення процентних ставок і загалом скоротить

можливості кредитування економіки за рахунок банківської

системи. Водночас, застосування коефіцієнту LCR насправді

посилить стабільність комерційних банків у випадку кризових

явищ на ринках.

1. Bank for international Settlements // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.bis.org/bcbs/index.htm.

2. Дзямулич М. І. Специфіка регулювання НБУ ліквідності комерційних банків /

М. І. Дзямулич, Н. М. Чиж // Економічний форум. – №4. – 2012. – С. 310–315.

3. Павлюк О. О. Базель ІІІ: актуальність та проблеми запровадження / О. О. Пав-

люк // Економічний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Випуск

5–1(05). – 2016.

УДК 336.14

Дорош В. Ю., к.е.н., доцент,

Потьомкіна О. В., к.е.н., доцент


ДІАГНОСТИЧНИЙ МОНІТОРИНГ ДИНАМІКИ ТА ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗА ВИДАТКАМИ

Стаття зосереджена на вивченні проблемних питань формування викатко-

вої частини місцевих бюджетів. Зокрема досліджено динаміку: видатків місцевих

бюджетів Волинської області за функціональною та економічною класифікаціями,

надходжень та використання коштів спеціального фонду бюджету розвитку місце-

вих бюджетів по Волинській області. Проведено діагностичний моніторинг вико-

нання місцевих бюджетів області за видатками в розрізі галузей та адміністратив-

но-територіальних одиниць.

Ключові слова: бюджет, бюджетний процес, видатки бюджету, видатки

бюджету соціального спрямування.

Дорош В. Ю., Потьомкіна О. В.


69

Dorosh V., Potemkinа O.

DIAGNOSTIC MONITORING OF DYNAMICS AND IMPLEMENTATION OF LOCAL BUDGETS OF THE VOLINSK REGION BY EXAMINATIONS

The article focuses on the study of problem issues in the formation of the

expenditure part of local budgets. It should be noted that the basic principles of the

formation of a democratic society are the self-sufficiency and financial autonomy of the

local authorities in the performance of the functions delegated to them. At the same time,

local budgets are the tool by which the measures of social and economic development of

the respective territory are financed, and the redistribution of national income created

within the territory is carried out. Therefore, in today’s conditions, the problem of the

formation of the expenditures of local budgets and the implementation of their own and

delegated powers entrusted to local authorities are becoming increasingly acute. The article

investigates the dynamics of: expenditures of local budgets of the Volyn region in terms of

functional and economic classifications, revenues and use of funds from the special fund of

the budget for the development of local budgets in the Volyn region. Diagnostic

monitoring of the implementation of local budgets of the oblast by expenditures by

branches and administrative-territorial units has been carried out.

It has been found that local budget expenditures are a source of public service

provision, stimulate aggregate consumption and improve the welfare of the population,

which contributes to economic recovery. However, they require financial resources, which

are mostly removed from the real economy in the form of taxes and other fiscal payments,

which is a restraining factor in economic development. Therefore, only the budget

expenditures will have a positive effect on the economic system, the beneficial effect of

which will exceed the losses of the economy from the fiscal activity of the state.

The analyzed spending of budget funds by the local budgets of the Volyn oblast

has made it possible to affirm with certainty that the decisive direction in the field of

expenditures of the consolidated budget of the oblast is social. In particular, the share of

funds earmarked for financing targeted programs in the area of social protection, health

care and education is the largest. In particular, it was found that the share of expenditures

of the consolidated budget of the Volyn oblast on social protection in 2016 amounted to

42,06%, which is 4,56 percentage points more than in 2015. As a negative aspect, a fairly

significant share of expenditures by economic classification for salaries and accruals can

be noted. This is proved by the fact that in practice it is impossible to reduce social costs at

the moment.

Key words: budget, budget process, budget expenditures, expenditures of social

budget.


70

Дорош В. Ю., Потемкина Е. В.

ДИАГНОСТИЧЕСКИЙ МОНИТОРИНГ ДИНАМИКИ И ВЫПОЛНЕНИЯ МЕСТНЫХ БЮДЖЕТОВ ВОЛЫНСКОЙ ОБЛАСТИ ПО РАСХОДАМ

Статья сосредоточена на изучении проблемных вопросов формирования

расходной части местных бюджетов. В частности исследована динамика: расходов

местных бюджетов Волынской области по функциональному и экономическому

признаку, поступлений и использования средств специального фонда бюджета

развития местных бюджетов по Волынской области. Проведен диагностический

мониторинг исполнения местных бюджетов области по расходам в разрезе

отраслей и административно-территориальных единиц.

Ключевые слова: бюджет, бюджетный процесс, расходы бюджета, расходы

бюджета социальной направленности.


важливими науковими і практичними завданнями. Основними

засадами формування демократичного суспільства є самодостат-

ність і фінансова автономія місцевих органів влади у виконанні

делегованих їм функцій. При цьому місцеві бюджети є тим інстру-

ментом за допомогою якого фінансуються заходи соціального та

економічного розвитку відповідної території, здійснюється пере-

розподіл національного доходу, створеного в межах території.

Тому в сучасних умовах проблеми формування видаткової частини

місцевих бюджетів та виконання покладених на органи місцевої

влади власних та делегованих повноважень набувають все більшої

гостроти.


вирішення проблеми. Вагомий внесок у розробку теоретичних та

методичних засад оцінки проблеми формування та виконання

місцевих бюджетів внесли вчені-економісти: І. Л. Сазонець,

Т. В. Гринько, Г. Ю. Придатко, О. С. Близнюк, Н. Л. Губерська,

О. А. Музика, Р. А. Усенко, Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук,

Н. В. Кучкова, О. О. Cyнцовa, О. П. Кириленко, М. І. Кульчицький,

В. Г. Ігнатов, В. В. Рудой, П. К. Бечко, О. В. Ролінський,

О. М. Ніколаєва, Г. Б. Поляк та ін [1–10]. З отриманням Україною

незалежності і запровадженням інституту місцевого самовряду-

вання, остаточно не вирішеними залишаються питання раціональ-

ного розмежування функціональних повноважень між центральни-


71

ми та місцевими органами влади, що спонукає до виникнення

проблем під час розподілу та виконання видаткової частини

місцевих бюджетів, які потребують негайного вирішення.

Цілі статі. Дослідження видаткової частини зведеного

бюджету Волинської області.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Нині саме

від рівня виконання видаткової частини місцевих бюджетів

залежить соціально-економічний розвиток території, а відтак і

рівень забезпечення життєвих потреб громад.

Динаміка видатків місцевих бюджетів Волинської області у

2014–2016 рр. за функціональною класифікацією подана у табл. 1.

Аналіз видатків за функціональною класифікацією підтверд-

жує соціальну спрямованість видатків обласного бюджету Волин-

ської області. Частка коштів, яка виділялася на фінансування цільо-

вих програм у сфері соціального захисту, охорони здоров’я та

освіти є найбільшою. Так, питома вага витрат зведеного бюджету

Волинської області на соціальний захист становила у 2015 р. 35,7

%, що на 0,02 в.п. менше рівня 2014 р., а у 2016 р. 42,06 %, що на

4,56 в.п. більше ніж у 2015 р.

У 2015 р. в порівнянні з 2014 р. найбільший приріст витрат

спостерігався за статтями охорона навколишнього природного

середовища (у 26 раз), видатки, не віднесені до основних груп (у 17

раз), запобігання та ліквідація надзвичайних ситуацій (на 226,6%),

житлово-комунальне господарство (на 186,1%), транспорт (на

168,6%), сільське господарство (на 143,2%).

У 2016 р. в порівнянні з 2015 р. спостерігаємо дещо іншу

картину. Так зростання видатків місцевих бюджетів Волинської

області за функціональною класифікацією спостерігалося за стат-

тями: освіта (на 4,75%), охорона здоров’я (на 4,64%), соціальний

захист (на 38,61%), культура і мистецтво (на 8,30%), фізична куль-

тура і спорт (на 20,50 %), державне управління (на 19,79%), право-

охоронна діяльність (на 4,00%), сільське господарство (на 11,72%),

транспорт (на 65,79%), інші послуги, пов’язані з економічною

діяльністю (на 405,91%).


72

Таблиця 1

Динаміка видатків місцевих бюджетів Волинської області

у 2014–2016 рр. за функціональною класифікацією, тис грн *

Видатки 2014 Питома вага, %

2015 Питома вага, %

2016 Питома вага, %

Відхилення

2015/2014

Відхилення

2016/2015

абсол. відн. абсол. відн.

Освіта 1959673,5 36,52 2353209,8 34,94 2465061,5 31,09 393536,3 20,08 111851,7 4,75

Охорона здоров’я 980635,7 18,28 1195779,4 17,75 1251282,7 15,78 215143,7 21,94 55503,3 4,64

Соціальний захист 1917941,1 35,75 2406075,8 35,73 3335061,7 42,06 488134, 25,45 928985,9 38,61

Культура і мистецтво 190905,0 3,56 218262,3 3,24 236380,6 2,98 27357,3 14,33 18118,3 8,30

Фізична культура і спорт 40853,3 0,76 53819,6 0,8 64851,4 0,82 12966,3 31,74 11031,8 20,50

Державне управління 175940,9 3,28 220444,4 3,27 264065,0 3,33 44503,5 25,29 43620,6 19,79

Правоохоронна діяльність 7552,3 0,14 9498,0 0,14 9877,9 0,12 1945,7 25,76 379,9 4,00

ЖКГ 40352,3 0,75 115451,6 1,71 112667,7 1,42 75099,3 186,11 -2783,9 -2,41

Засоби масової інформації 4567,9 0,09 4955,0 0,07 4786,8 0,06 387,1 8,47 -168,2 -3,39

Будівництво 2649,0 0,05 2491,9 0,04 2468,7 0,03 -157,1 -5,93 -23,2 -0,93

Сільське господарство 8859,3 0,17 21545,4 0,32 24070,1 0,30 12686,1 143,20 2524,7 11,72

Транспорт 29770,4 0,55 79954,8 1,19 132553,7 1,67 50184,4 168,57 52598,9 65,79

Інші послуги, повязані з ек. діяльністю 1498,7 0,03 2820,6 0,04 14269,6 0,18 1321,9 88,20 11449,0 405,91

Охорона навколишнього природного середовища

53,9 0,001 1489,2 0,02 768,0 0,01 1435,3 26 раз -721,2 -48,43

Запобігання та ліквідація надзвичайних

ситуацій 2 023,2 0,04 6606,7 0,1 6207,9 0,08 4583,5 226,55 -398,8 -6,04

Обслуговування боргу 71,9 0,001 110,3 0,001 75,5 0,00 38,4 53,41 -34,8 -31,55

Видатки, не віднесені до осн. груп 2254,5 0,04 42387,2 0,63 4870,7 0,06 40132,7 17 раз -37516,50 -88,51

* сформовано на основі даних джерела: [1]

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

72


73

Разом з тим потрібно зазначити, що у 2015 р. було зафіксо-

вано скорочення видатків на будівництво у порівнянні з 2014 р. на

5,9%. Однак вже на кінець 2016 року зафіксовано скорочення

видатків по таких статтях як: житлово-комунальне господарство

(на 2,41%), засоби масової інформації (на 3,39%), будівництво (на

0,9 %), охорона навколишнього природного середовища (на

48,43%), запобігання та ліквідація надзвичайних ситуацій (на 6,04

%), обслуговування боргу (на 31,55%), видатки, не віднесені до

основних груп (на 88,51%).

Окремо хотілося б розглянути використання коштів бюджет-

ту розвитку та реалізація інвестиційних проектів (табл. 2).

Таблиця 2

Надходження та використання коштів

спеціального фонду бюджету розвитку місцевих бюджетів

по Волинській області за 2016 рік, тис грн [1]

Адміністративно-

територіальна одиниця

Бюджет розвитку

Зал

иш

ок

кош

тів

на

почат

ок

2016р.

Над

ійш

ло

кош

тів

всьо

го

Ви

кори

стан

о

всьо

го

Зал

иш

ок

кош

тів

на

кін

ець

2016 р

.

1 2 3 4 5

Володимир-Волинський 552,5 6 992,8 7089,6 455,7

Горохівський 1108,0 12776,5 13076,7 807,8

Іваничівський 1231,2 7928,1 8085,8 1 073,5

Камінь-Каширський 247,1 7163,9 6663,3 747,7

Ківерцівський 2569,9 17655,2 19161,5 1063,6

Ковельський 6284,9 5101,0 10219,1 1166,8

Локачинський 592,1 3145,7 3459,5 278,3

Луцький 8726,1 74100,6 77352,8 5473,9

Любешівський 442,3 7116,0 7340,9 217,4

Любомльський 889,3 28309,0 28115,3 1083,0

Маневицький 952,5 8591,0 8308,3 1235,2

Ратнівський 281,4 12730,0 12429,9 581,5

Рожищенський 246,9 5392,9 4790,3 849,4

Старовижівський 288,4 3365,8 3160,4 493,8

Турійський 1608,3 7120,6 6905,3 1823,6

Шацький 509,5 7143,7 6581,8 1071,4

обласний бюджет 1158,4 109583,0 110566,8 174,5

м.Луцьк 372,2 204448,6 201744,9 3 075,9

м.Володимир-Волинський 515,0 53604,7 53490,8 628,9


74

продовж. табл. 2 1 2 3 4 5

м.Ковель 1,5 73090,7 73092,2 0,0

м.Нововолинськ 1013,8 24316,6 23747,4 1583,0

Устилузька ОТГ 947,3 2545,8 2639,6 853,5

Зимнівська ОТГ 17,7 1766,5 1748,6 35,6

Смолигівська ОТГ 0,2 1154,8 1154,9 0,1

Голобська ОТГ 18,8 735,7 733,2 21,3

Велецька ОТГ 63,0 21,5 54,0 30,5

Усього 30638,3 685900,6 691713,0 24825,9

У 2016 році до бюджетів розвитку місцевих бюджетів облас-

ті усіх рівнів надійшло коштів (без урахування субвенцій з держав-ного бюджету) в обсязі 685900,6 тис грн, що на 246532,1 тис грн більше від минулорічних надходжень, які використовувались ра-зом із залишками коштів на початок року на реалізацію інвестицій-них проектів, придбання обладнання, здійснення внесків у статутні фонди суб’єктів господарської діяльності тощо.

З бюджетів розвитку місцевих бюджетів використано 691713,0 тис. грн., що в 1,4 рази більше від минулого року.

Динаміка видатків місцевих бюджетів Волинської області у 2013–2015 рр. за економічною класифікацією подана у табл. 3.

В абсолютному вираженні видатки місцевих бюджетів Во-линської області за економічною класифікацією у досліджуваному періоді зростали. Виключення складали лише витрати на дослід-ження і розробки, які у 2016 р. в порівнянні з 2015 р. скоротилися на 312291,2 тис грн. (або 86,2%). В абсолютному вираженні видат-ки місцевих бюджетів Волинської області за економічною класифі-кацією у досліджуваному періоді зростали.

У 2015 р. в порівнянні з 2014 р. спостерігався приріст видатків за такими статтями: заробітна плата з нарахуваннями (на 16,9%), медикаменти та перев’язувальні матеріали (на 31,5%), про-дукти харчування (на 14,8%), оплата комунальних послуг та енер-гоносіїв (37,2%), соціальне забезпечення (28,8%), дослідження і розробки (на 33,0 %), інші (на 69,7%). У 2016 р. в порівнянні з 2015 р. спостерігався приріст видатків за такими статтями: заробіт-на плата з нарахуваннями (на 9,1%), медикаменти та перев’язу-вальні матеріали (на 45,0%), продукти харчування (на 1,5%), оплата комунальних послуг та енергоносіїв (18,0%), соціальне забезпечення (39,4%), інші (на 20,4%).


75

Таблиця 3

Динаміка видатків місцевих бюджетів Волинської області

у 2014–2016 рр. за економічною класифікацією, тис грн *

Видатки 2014 р. Питома

вага, % 2015 р.

Питома

вага, % 2016 р.

Питома

вага, %

Відхилення Відхилення

2015/2014 2016/2015

абсол. відн. абсол. відн.

Заробітна плата з

нарахуваннями 2570843,0 47,9 3004663,2 44,6 3279584,9 41,4 433820,2 16,9 274921,7 9,1

Медикаменти та

перев’язувальні матеріали 73604,1 1,4 99431,3 1,5 144136,0 1,8 25827,2 35,1 44704,7 45,0

Оплата послуг з охорони

комунальних закладів

культури

- 0,0 - 0,0 12895,4 0,2 - - 12895,4 -

Продукти харчування 121672,5 2,3 139660,0 2,1 141739,9 1,8 17987,6 14,8 2079,9 1,5

Оплата комунальних послуг

та енергоносіїв 235128,1 4,4 322539,0 4,8 380463,4 4,8 87410,9 37,2 57924,4 18,0

Підготовка кадрів вищими

навчальними закладами І-ІІ

рівнів акредитації

- 0,0 - 0,0 96963,1 1,2 - - 96963,1 -

Соціальне забезпечення 1816610,9 33,9 2339043,1 34,7 3261148,3 41,1 522432,1 28,8 922105,2 39,4

Дослідження і розробки 272320,5 5,1 362223,9 5,4 49932,7 0,6 89903,4 33,0 -312291,2 -86,2

Інші 275423,7 5,1 467341,5 6,9 562455,8 7,1 191917,8 69,7 95114,3 20,4

* сформовано на основі даних джерела: [1]

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

75


76

У структурі видатків за економічною класифікацією найбіль-

шу частку займає заробітна плата з нарахуваннями. У 2015 р. її

питома вага становила 44,6%, що на 3 в.п. менше рівня 2014 р., а у

2016 р. – 41,4%, що менше в порівнянні з 2015 р. на 3,2 в.п.Частка

соціального забезпечення починаючи з 2014 р. зростала щороку і

на кінець 2016 р. склала 41,1%. В порівнянні з 2015 р. це більше на

6,4 в.п. Оплата комунальних послуг протягом досліджуваного

періоду лишилася не змінною на рівні приблизно 5%. Незмінність

також притаманна витратам на продукти харчування – 1,8% (у

2016 р.) та витратам на медикаменти та перев’язувальні матеріали

– 1,8% (у 2016 р.).

Стаття «Дослідження і розробки» у 2015 р. порівнянні з 2014

зміни динаміки не зазнала, а отже витрати зведеного бюджету

Волинської області на дослідження і розробки на кінець 2015 р.

склали 5%. Однак вже у 2016 р. витрати на цю статтю значно ско-

ротилися, що позначилося на зменшенні її частки на 4,8 в.п за рік.

Проведене дослідження динаміки та структури витрат зведе-

ного бюджету Волинської області необхідно доповнити моніторин-

гом виконання видаткової його частини.

На рис. 1 подано моніторинг виконання місцевих бюджетів

області за видатками в розрізі галузей станом на 1 січня 2017 р.

Рис. 1. Моніторинг виконання місцевих бюджетів області за

видатками в розрізі галузей станом на 1 січня 2017 р., %

Досліджуючи виконання видаткової частини місцевих

бюджетів Волинської області зауважимо, що по жодній функції не


77

було забезпечено виконання планових призначень. Найменший

рівень виконання спостерігався за функціями обслуговування

боргу – 50,4% та видатки не віднесені до основних груп – 40,8%.

На противагу вищесказаному найвищим рівнем виконання

характеризуються такі функції як соціальний захист (99,8%),

охорона здоров’я (99,1%), засоби масової інформації (98,3%).

Моніторинг виконання місцевих бюджетів області за видат-

ками в розрізі адміністративно-територіальних одиниць у 2016 р.

подано на рис. 2.

Рис. 2. Моніторинг виконання місцевих бюджетів області

за видатками в адміністративно-територіальному розрізі станом на

1 січня 2017 р., %

Як видно з діаграми жоден бюджет Волинської області не

забезпечив виконання планових призначень. При цьому рівень

виконання коливався від 86,4% (виконання ОТГ с. Велицьк ) до

99,5% (виконання по м. Ковель, Ратнівському та Камінь-Каширсь-

кому районах). Висновки. Видатки місцевих бюджетів є джерелом забезпе-

чення суспільних послуг, стимулюють сукупне споживання та покращення добробуту населення, що сприяє економічному пож-


78

вавленню. Однак для їх здійснення необхідні фінансові ресурси, які здебільшого вилучаються з реальної економіки у вигляді подат-ків та інших фіскальних платежів, що є стримуючим фактором розвитку економіки. Тому позитивно впливатимуть на економічну систему лише ті бюджетні видатки, корисний ефект від яких пере-вищуватиме втрати економіки від фіскальної діяльності держави [2]. Проаналізувавши витрачання бюджетних коштів місцевими бюджетами Волинської області можна ствердно говорити про те, що визначальним напрямом у сфері видатків зведеного бюджету області є соціальний. Зокрема, частка коштів, яка виділялася на фінансування цільових програм у сфері соціального захисту, охо-рони здоров’я та освіти є найбільшою. Так, питома вага витрат зве-деного бюджету Волинської області на соціальний захист станови-ла у 2016 р. 42,06%, що на 4,56 в.п. більше ніж у 2015 р. Як нега-тивний аспект можна відзначити досить значну частку видатків за економічною класифікацією на заробітну плату з нарахуваннями. Тому дотриматися вищезгаданої умови на практиці дуже складно.

1. Пояснювальна записка до звіту про виконання місцевих бюджетів Волинської

області за 2016 рік // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.finance. voladm.gov.ua/articles/id-648/

2. Кириленко О. Планування та управління фінансовими ресурсами територіаль-ної громади / О. Кириленко, Б. Малиняк, В. Письменний, В. Русін / Асоціація міст України – К.: ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «ВІ ЕН ЕЙ», 2015. – 396 с.

УДК 657.623: 658.8.011.1 Жураковська І. В., к.е.н., доцент Луцький національний технічний університет

РОЛЬ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

В ОЦІНЦІ ЕФЕКТИВНОСТІ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

У статті проаналізовано дебіторську заборгованість 35 підприємств Волин-

ської області, на яких вивчено облікову політику щодо дебіторської заборгова-ності. За результатами дослідження вибірка була поділена на дві групи: підприєм-

Жураковська І. В.


79

ства, що створюють резерв сумнівних боргів, і ті, що його не створюють. Для кожної вибірки за даними фінансової звітності був проведений аналіз ефективності кредитної політики з використанням показників аналізу дебіторської заборгованос-ті. За результатами розрахунків визначено, що на підприємствах, які не формують резерв сумнівних боргів, кредитна політика менш ефективна. Дослідження показа-ли, що звітність цих підприємств неякісна в частині дебіторської заборгованості і ставить під сумнів правильність використаних оцінок в балансі.

Ключові слова: фінансова звітність, кредитна політика, дебіторська забор-

гованість.

Zhurakovska I.

THE ROLE OF FINANCIAL STATEMENTS IN ESTIMATION OF EFFICIENCY

OF CREDIT POLICY OF THE ENTERPRISE

The article analyzes accounts receivable of 35 enterprises of Volyn region. The

accounting policy in respect of receivables of these enterprises is studied. According to

the results of the study, the sample was divided into two groups: enterprises that create a

reserve of doubtful debts, and those that do not create it. For each sample, according to

the financial statements, an analysis of the effectiveness of the credit policy was

performed using the indicators of the analysis of receivables. According to the results of

the calculations, it is determined that at the enterprises that do not form a reserve of

doubtful debts, the credit policy is less effective. Studies have shown that the reporting of

these enterprises is poor in terms of receivables and calls into question the correctness of

the estimates used in the balance sheet.

Keywords: financial reporting, credit policy, accounts receivable.

Жураковская И.В.

РОЛЬ ФИНАНСОВОЙ ОТЧЕТНОСТИ В ОЦЕНКЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ

КРЕДИТНОЙ ПОЛИТИКИ ПРЕДПРИЯТИЯ В статье проанализировано дебиторскую задолженность 35 предприятий

Волынской области, на которых изучено учетную политику в отношении деби-

торской задолженности. По результатам исследования выборка была разделена на

две группы: предприятия, которые создают резерв сомнительных долгов, и те, что

его не создают. Для каждой выборки по данным финансовой отчетности был про-

веден анализ эффективности кредитной политики с использованием показателей

анализа дебиторской задолженности. По результатам расчетов определено, что на

предприятиях, которые не формируют резерв сомнительных долгов, кредитная по-

литика менее эффективна. Исследования показали, что отчетность этих предприя-

тий некачественная в части дебиторской задолженности и ставит под сомнение

правильность использованных оценок в балансе.


80

Ключевые слова: финансовая отчетность, кредитная политика, дебиторская задолженность.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими і практичними завданнями. Для більшості підприємств України ефективна кредитна політика є основним джерелом зростання обсягів реалізації. Запропоновував-ши кращі умови продажу для своїх клієнтів, можна отримати до-даткові конкурентні переваги. В той же час слід чітко контро-лювати відтік оборотних коштів підприємства, щоб забезпечити достатню норму прибутковості капіталу. Оцінка кредитної полі-тики передбачає вивчення показників дебіторської заборгованості підприємства [3]. За даними Державної служби статистики Украї-ни [6] в таких видах діяльності як сільське, лісове та рибне госпо-дарство, приріст дебіторської заборгованості за 2015–2016 роки є найбільшим (понад 68%), транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність – понад 58%. В середньому по Україні приріст дебіторської заборгованості на підприємствах склав 38,94%. Стрімке збільшення дебіторської заборгованості та її частки в поточних активах може свідчити про необачну кредитну політику підприємств стосовно покупців. Основним джерелом ін-формації для оцінки кредитної політики для зовнішніх користу-вачів є фінансова звітність. Безсумнівно найактуальнішими будуть дані оперативного обліку на підприємстві, однак вони є закритими. Фінансова звітність містить чимало інформації про дебіторську заборгованість, що дозволяє інвесторам провести попередню оцін-ку кредитної політики підприємства. Результати цієї оцінки залежать від якості представлення в звітності інформації. Тому в нашому дослідженні проведено оцінку інформаційного забезпечен-ня кредитної політики підприємств Волинської області

Вказане питання має актуальність в світлі нових подій в обліковій практиці України, пов’язаних з імплементацією Дирек-тиви 2013/34/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 року, яка встановлює нові умови складання, подання та опри-люднення фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності, а також новий порядок визнання та оцінки певних видів активів та зобов’язань, доходів та витрат [7].

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. В своїх дослідженнях В. Потій, Г. Куліш [8]


81

аналізували причини зростання дебіторської заборгованості на підприємствах України, проводячи оцінку кредитної політики. Проте, найширше дослідження формування кредитної політики представлені в працях зарубіжних вчених, зокрема Гаррі І. Волк, Джеймс Л. Додд, Джон Дж. Розицький [1], Шехзад Л. [3] та ін.

Цілі статті. Метою дослідження є оцінка якості представ-

лення в звітності підприємств Волинської області інформації про

дебіторську заборгованість для проведення аналізу ефективності

кредитної політики.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Як правило,

зарубіжні науковці для оцінки кредитної політики пропонують

використовувати два показники: середній період погашення

дебіторської заборгованості та графік її старіння. У вітчизняній

практиці для цих же цілей використовують оборотність дебіторсь-

кої заборгованості, середню тривалість обороту та коефіцієнт

простроченої дебіторської заборгованості. Важливим для аналізу є

також вивчення темпу зростання дебіторської заборгованості.

Нами було проаналізовано дебіторську заборгованість під-

приємств України за даними Державної служби статистики, на

підставі чого виявлено різке її зростання практично у всіх галузях.

Випадковим чином здійснено вибірку 35 підприємств Волинської

області, на яких вивчено облікову політику щодо дебіторської за-

боргованості. За результатами дослідження вибірка була поділена

на дві групи: підприємства що створюють резерв сумнівних боргів

і ті що його не створюють. Для кожної вибірки був проведений

аналіз ефективності кредитної політики з використанням показ-

ників аналізу дебіторської заборгованості. Щоб не створити

можливої негативної репутації підприємствам, в нашій статті не

наведено назви компаній, а лише їх умовна нумерація. Досліджу-

валась фінансова звітність наступних підприємств; ПAТ «Волинь-

втормет», ПАТ «ЗАВОД АПАРАТУРИ ЗВ’ЯЗКУ «IСКРА», ПАТ

«Луцькпластмас», ПАТ «Гнiдавський цукровий завод», ПрАТ

«Локачинський хлiбозавод», СГ ПАТ «Нива», ПАТ «Нововолинсь-

кий ливарний завод», ПАТ «Енко», ПАТ «ЛУЦЬКСАНТЕХМОН-

ТАЖ №536», ПАТ «Луга», ПАТ «Луцький пивзавод», ПАТ

«Спектр», ПАТ «Горохiвське автотранспортне пiдприємство

10764», ПрАТ «Володимир-Волинське АТП 10707», ПАТ «ВОЛО-


82

ДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД», ПрАТ «Луць-

кий домобудiвельний комбiнат», ПАТ «Укрмашпромпроект», ПАТ

«Луцьк Фудз», ПАТ «Унiвермаг «Луцьк», ПАТ «Волиньбакалiя»,

ПАТ «ВОЛИНЬ-АВТО», ПАТ Луцьке виробничо-торгiвельне

швейне пiдприємство «Волинь», ПАТ «ТЕРЕМНО ХЛIБ», ПАТ

«СКФ Україна», ПАТ «Луцькавтодор», ПрАТ «Едельвiка», ПрАТ

«Волиньхолдiнг», ТзОВ «Вест Ойл Груп», ПрАТ «ЗАХIДНА

ПРОМИСЛОВА ГРУПА», ПрАТ «Нововолинський хлiбозавод»,

ПрАТ «Волинське обласне пiдприємство автобусних станцiй»,

ПАТ «Ковельнафтопродукт», ПрАТ «ЛУЦЬКЕ АВТОТРАНС-

ПОРТНЕ ПIДПРИЄМСТВО 10701», ПрАТ «ВОЛИНСЬКА ФОН-

ДОВА КОМПАНIЯ», ПрАТ «Ратнiвський молокозавод». В ході

дослідження ми припускаємо, що низька якість облікової політики

щодо дебіторської заборгованості, впливає не лише на показники

звітності, а й може свідчити про відсутність або неефективність

кредитної політики підприємства.

Динаміка дебіторської заборгованості підприємств України

за видами діяльності протягом 2013–2016 років вказує на наявність

проблем у погашенні боргів дебіторами. За даними Державної

служби статистики [6], ріст відбувся у всіх сферах. Показники

питомої ваги дебіторської заборгованості в обсягах реалізованої

продукції по деяким галузям вказують на кризу взаєморозрахунків.

Наприклад, дебіторська заборгованість в сільському господарстві у

2016 році більш, ніж в 2,5 рази перевищує обсяг реалізації, в 2 ризи

на підприємствах, що здійснюють операції з нерухомим майном

(табл. 1).

Таблиця 1

Питома вага дебіторської заборгованості

в обсягах реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг

підприємств України у 2016 році

Види діяльності

Обсяг

реалізованої

продукції,

млн грн

Дебіторська

заборгованість,

млн грн

Питома вага

ДЗ в обсягах

реалізації, %

Оборотність

ДЗ

1 2 3 4 5

Усього, у тому числі: 6237535,2 3945631 63,26 1,58

сільське, лісове та

рибне господарство 403645,8 1092111 270,56 0,36

промисловість 2305695,9 990702,4 42,97 2,32


83

продовж. табл. 1 1 2 3 4 5

будівництво 169705,3 115496,3 68,06 1,46

оптова та роздрібна

торгівля; ремонт

автотранспортних

засобів і мотоциклів

2385691,5 997460,4 41,81 2,39

транспорт, складське

господарство, поштова

та кур’єрська діяльність

365332,7 196186,7 53,70 1,86

тимчасове

розміщування й

організація харчування

23083,8 6444,2 27,92 3,58

інформація та

телекомунікації 117407,2 48271,7 41,11 2,43

фінансова та страхова

діяльність 61162,3 114167,7 186,66 0,53

операції з нерухомим

майном 85497,3 175302,3 205,04 0,48

професійна, наукова та

технічна діяльність 241869,5 147930,1 61,16 1,63

діяльність у сфері

адміністративного та

допоміжного

обслуговування

53787,0 52128,7 96,92 1,03

мистецтво, спорт,

розваги та відпочинок 4921,4 5394,7 109,62 0,91

освіта 2253,0 391,2 17,36 5,75

охорона здоров’я та

надання соціальної

допомоги

13805,0 2054,4 14,88 6,71

надання інших видів

послуг 3677,5 1589,3 43,22 2,31

В середньому по Україні оборотність дебіторсько заборгова-

ності складає 1,58, тобто менше 2 обертів за рік. Найнижчим цей

показник є в сільському господарстві, а найвищим в освіті, охороні

здоров’я та організації харчування населення. Високі показники

оборотності по певним видам діяльності пов’язані з специфікою

організації розрахунків.

Для оцінки якості інформації, яка береться за основу оцінки

управління дебіторською заборгованістю, нами було розглянуто

фінансову звітність 35 акціонерних товариств Волинської області,


84

що становить 29,66% від їх загальної кількості. Відбір здійснював-

ся випадковим шляхом. Дослідження проводилось на акціонерних

товариствах, так як їх звітність складається згідно МСБО та МСФЗ

та розміщена у відкритому доступі на сайті smida.gov.ua [9]. Всього

на Волині діючих публічних акціонерних товариств – 47 одиниць,

приватних акціонерних товариств – 71 одиниць.

Вивченню підлягали звіт про фінансовий стан, примітки до

фінансової звітності та Наказ про облікову політику 2015 року.

Згідно МСБО та МСФЗ дебіторська заборгованість відображається

в балансі за чистою вартістю, тобто сума дебіторської заборгова-

ності коригується на резерв сумнівних боргів. Результати дослід-

ження наведено в табл. 2.

Таблиця 2

Дослідження 35 підприємств Волинської області

щодо оцінки дебіторської заборгованості у 2015 році Пояснення К-сть підприємств %

В обліковій політиці зазначено, що резерв сумнівних

боргів не здійснюється 12 34

Відсутня інформація про резерв 4 14

В наказі про облікову політику заначено, що резерв

сумнівних боргів не створюється, хоча на балансі

обліковується сумнівна дебіторська заборгованість

7 20

Розраховується резерв сумнівних боргів 12 31

Разом 35 100

48% досліджуваних підприємств не створюють резервів на

покриття сумнівної заборгованості, з них 34% не займаються аналізом дебіторів, так як в обліковій політиці зазначено, що резерв сумнівних боргів не створювати. Серед цих підприємств є такі, діяльність яких пов’язана з наданням товарного кредиту. Ми не стверджуємо, що резерв сумнівних боргів є обов’язковим, він може виникати тільки при наявності сумнівних боргів. Але вказування в обліковій політиці того факту, що на підприємстві не створюється резерв, суперечить МСБО і МСФЗ і може вказувати на недостатній рівень організації обліку дебіторської заборгованості в бухгалтерії. З великою ймовірністю можна стверджувати, що суми реальної дебіторської заборгованості на балансі акціонерних товариств Волинської області є завищеними, так як не проводилась оцінка їх сумнівності.


85

В своїх дослідженнях Папа, П. Ф., Маклій, С. Дж. [4] (2011) наводять наслідки обов’язкового прийняття МСФЗ / МСФЗ в Європейському Союзі до 2010 року. Їх висновок однозначний – наслідки обов’язкового прийняття багато в чому залежать від стимулів підготовки та заохочень в межах окремої країни, тобто значний вплив мають інституційні особливості. В Україні МСБО і МСФЗ на акціонерних товариствах впроваджуються з 2012 року, однак значна частина інформації не відповідає в повній мірі МСФЗ, наприклад облікова політика щодо резерву сумнівних боргів.

Для дослідження кредитної політики підприємств Волинсь-кої області окремо проаналізовано дебіторську заборгованість під-приємств, які створюють резерв, та тих, що не здійснюють резерву-вання. Слід відмітити, що в другої групи підприємств аудиторські висновки за результатами перевірки річної звітності 2015 року є умовно-позитивними, так як встановлено не повну відповідність використовуваних оцінок вимогам міжнародних стандартів обліку.

Було здійснено дослідження основних показників ефектив-ності використання дебіторської заборгованості, як найбільш важ-ливих з точки зору оцінки кредитної політики підприємства:

- коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованостей (рис. 1, 2);

- питома вага дебіторської заборгованості в активах (рис. 3, 4); - оборотність дебіторської заборгованості (рис. 5, 6). Інформаційним джерелом розрахунків була фінансова звіт-

ність підприємств 2015 року.

Рис. 1. Питома вага дебіторської заборгованості в активах

підприємств, які створюють резерв сумнівних боргів


86

Рис. 2. Питома вага дебіторської заборгованості в активах

підприємств, які не створюють резерв сумнівних боргів

З рис. 1, 2 видно, що об’єктивною причиною не створення

резервів є менша доля дебіторської заборгованості в активах. В

середньому на підприємствах, які формують резерв питома вага

дебіторської заборгованості 25%, а в тих що не створюють – 18%.

На рис. 3, 4 наведено показник співвідношення дебіторської і

кредиторської заборгованостей. Оптимальним є значення, яке

приблизно дорівнює одиниці. У такому випадку компанія може

кредитувати своїх покупців за рахунок постачальників. Це означає,

що власний капітал не відволікається на кредитування клієнтів, і ці

кошти можуть бути спрямовані на інтенсифікацію діяльності

компанії [10].

Рис. 3. Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторсь-

кої заборгованості підприємств, які створюють резерв сумнівних

боргів


87

Рис. 4. Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторсь-

кої заборгованості підприємств, які не створюють резерв сумнів-

них боргів

З рис. 3, 4 видно, що середнє значення коефіцієнта співвідно-

шення дебіторської і кредиторської заборгованостей для двох груп

підприємств більше одиниці, що є ознакою неефективної політики

комерційного кредитування (кредитної політики) і, як результат,

дебітори заборгували підприємствам більше коштів, ніж підприєм-

ства отримали від постачальників. Але у групі компаній, що

створюють резерв сумнівних боргів коефіцієнт становить 1,52, а в

іншій групі, що не створюють резерву – 2,21. Отже це вказує, що

кредитна політика цієї групи підприємств неефективна.

Найбільш інформативним показником щодо ефективності

кредитної політики є показник оборотності дебіторської заборгова-

ності – показник ділової активності. Він вказує також на ефектив-

ність управління заборгованістю клієнтів і інших дебіторів. Значен-

ня коефіцієнта демонструє кількість оборотів дебіторської заборго-

ваності, тобто скільки разів дебітори погасили свої зобов’язання

перед компанією [10]. Розрахунок цього показника по групах

підприємств наведено на рис. 5, 6.


88

Рис. 5. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

на підприємствах, які створюють резерв сумнівних боргів

Рис. 6. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

на підприємствах, які не створюють резерв сумнівних боргів

Результати розрахунку показали, що середня оборотність

дебіторської заборгованості на підприємствах, що створюють

резерв сумнівних боргів вища і становить 13,46. В іншої групи

підприємств – 11,13. Звичайно об’єктивнішою буде інформація,

якщо розглянути показник в динаміці з врахуванням галузевих

особливостей. Для кожної з галузей є рекомендовані значення

оборотності дебіторської заборгованостей, від 4,8 для сільського

господарства до 12,0 в торгівлі [10]. Проте галузевий чинник не

чинить значної дії, так як більшість підприємств нашої вибірки

належать до легкої та харчової галузей.

Висновки. Проведені розрахунки підтверджують наше

твердження про те, що вже на етапі оцінки фінансової звітності за


89

МСФЗ та МСБО можна зробити висновок про ефективність

кредитної політики. Наказ про облікову політику є складовою

Приміток до фінансової звітності за міжнародними стандартами,

тому повного пакета звітності цілком достатньо для проведення

попередньої оцінки кредитної політики. Результати досліджень

показали, що для підприємств України, у яких відсутня або є

неефективною кредитна політика характерно:

наказ про облікову політику не містить методу розрахунку

резерву сумнівних боргів, тобто на підприємстві не проводиться

аналіз дебіторської заборгованості;

негативна динаміка коефіцієнтів, які характеризують ефек-

тивність кредитної політики (віддалення від одиниці коефіцієнта

співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованостей,

зменшення коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості).

Важливо вдосконалювати методику визначення суми резер-

ву сумнівних боргів. Практика показує, що більшість акціонерних

підприємств, звітність яких є обов’язковою, не створюють резерву

сумнівних боргів, оскільки ці суми не включаються в повній мірі

до витрат у податковому обліку підприємств з річним оборотом

понад 20 млн грн, крім того це вимагає додаткових трудових

витрати на створення цього резерву і відслідковування податкових

різниць, що з ним пов’язані.

Заключним етапом кредитної політики на будь-якому під-

приємстві є визначення політики аналізу дебіторської заборгова-

ності з метою її оцінки і коригування. Фінансова звітність за МСБО

та МСФЗ може бути джерелом даних для таких розрахунків. Однак

ще перед початком розрахунків слід врахувати практику обліку

дебіторської заборгованості і оцінити її якість. Часто не створення

резервів сумнівних боргів призводить до завищення сум заборгова-

ностей, а отже і спотворення деяких показників, особливо обо-

ротності.

1. Harry I. Wolk Account theory: conceptual issues in a Political and Economic Environ-

ment / Harry I. Wolk, James L. Dodd, John J. Rozycki. – SAGE Publications, Incorpo-

rated, 2016 - 672 р.

2. Managing Credit and Accounts Receivable // [Електронний ресурс]. – Режим досту-

пу : https://www.thebalance.com/managing-credit-and-accounts-receivable-392837

3. Shehzad L. Mian Account reseivable management Policy: Theory and Evidence /

Shehzad L. Mian, Clifford W. Smith. // Jornal of finance. – 1992 // [Електронний

https://www.google.com.ua/search?hl=uk&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22Harry+I.+Wolk%22

https://www.google.com.ua/search?hl=uk&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22Harry+I.+Wolk%22

https://www.google.com.ua/search?hl=uk&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22James+L.+Dodd%22

https://www.google.com.ua/search?hl=uk&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22John+J.+Rozycki%22

https://www.thebalance.com/managing-credit-and-accounts-receivable-392837


90

ресурс]. – Режим доступу : http://siteresources.worldbank.org/INTEXPCOMNET/

Resources/Milan_and_Smith_1992.pdf

4. Pope, P. F. The European IFRS experiment: objectives, research challenges and some

early evidence / P. F. Pope, S. J. McLeay // Accounting and Business Research 41 (3).

– 2011. – С. 233–266.

5. Vera Palea AS/IFRS and financial reporting quality: Lessons from the European expe-

rience China Journal of Accounting Research 6 (2013). – С. 247–263.

6. Державна служба статистики України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.ukrstat.gov.ua

7. Директива 2013/34/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013

року / Неофіційний переклад аудиторської палати України // [Електронний ре-

сурс]. – Режим доступу : http://www.apu.com.ua/event/771-direktiva-2013-34-

esevropejskogo-parlamentu-ta-radi-vid-26-kvitnya-2014-rneofitsijnij-pereklad.

8. Потій В. Кредитна політика підприємств як інструмент управління дебіторською

заборгованістю / В. Потій, Г. Куліш // Ринок цінних паперів України. – 2012. –

№8. – С. 37–43 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/

UJRN/rcpu_2012_8_7

9. Пошук учасників // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://smida.gov.ua/

db/emitent/search

10. Словник економічних показників // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

https://www.finalon.com/slovnik-ekonomichnikh-pokaznikiv/258-

spivvidnoshennya-korotkostrokovoji-debitorskoji-ta-kreditorskoji-zaborgovanosti

11. Річний звіт за 2016 рік національної комісії з цінних паперів та фондового

ринку // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.nssmc.gov.ua/user

_files/content/58/1499943860.pdf

УДК 332.1:379.851

Забарна Е. М., д.е.н., професор

Одеський національний політехнічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ АКТИВНОСТІ В СФЕРІ «ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ»

ЯК СКЛАДОВОЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО РЕГІОНУ В роботі досліджено специфіку зеленого туризму як сучасного напрямку

розвитку туристичної сфери в регіонах України. Показано особливості форму-

вання необхідних ресурсів щодо організації екотуристичного підприємництва.

Виокремлено ключові умови розвитку зеленого туризму в регіонах України.

Проаналізовано чинники, які стоять на заваді цього розвитку. Запропоновано

Забарна Е.М.

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwi-8Z-gtfXXAhUEYJoKHYYNCrEQFggnMAA&url=http%3A%2F%2Fwww.ukrstat.gov.ua%2F&usg=AOvVaw0fwjNJOlD7Q02FWB2kBpsf

http://www.apu.com.ua/event/771-direktiva-2013-34-esevropejskogo-parlamentu-ta-radi-vid-26-kvitnya-2014-rneofitsijnij-pereklad

http://www.apu.com.ua/event/771-direktiva-2013-34-esevropejskogo-parlamentu-ta-radi-vid-26-kvitnya-2014-rneofitsijnij-pereklad

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9F%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B9%20%D0%92$

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9615382


91

низку заходів щодо стимулювання підприємництва в сфері зеленого туризму як

невід’ємного фактора сталого розвитку регіону.

Ключові слова: зелений туризм, регіональний розвиток, підприємництво,

стимулювання, ресурси, сприятливе середовище.

Zabarna E.

FEATURES OF BUSINESS ACTIVITIES IN THE FIELD «GREEN TOURISM» AS A COMPONENT

OF THE DEVELOPMENT OF MODERN REGION

The aim of this research is a synthesis of existing in Ukraine and world practice

developments concerning the development of eco-tourism as an integral part of modern

region in the coordinates of the modern concept of management, marketing, service

organizations; outline the current state and trends of the establishment and development

of green tourism in the regions of Ukraine.In this work investigated the specificity of

green tourism as a modern direction of development of the tourist sphere in the regions of

Ukraine, which is determined by the following features: the advantage of natural, not

cultural objects of tourism; sustainable use of nature; less resource and energy intensity;

personal participation in sustainable (socio-ecological and economic) development of

territories; ecological education of tourists.It is substantiated that the development of

green tourism is closely linked to the concept of sustainable development, since it focuses

on the balanced use of resources and balanced use of nature.The features of the formation

of the necessary resources for the organization of ecotourism entrepreneurship are

shown.The key conditions for the development of green tourism in the regions of Ukraine

are singled out. Analyzed the factors that prevent such development. Proposed a number

of measures to stimulate entrepreneurship in the sphere of green tourism as an integral

factor of sustainable development of the region.

Key words: green tourism, regional development, entrepreneurship, incentives,

resources, enabling environment.

Забарная Э. Н.

ОСОБЕННОСТИ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ АКТИВНОСТИ В СФЕРЕ «ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМА»

КАК СОСТАВЛЯЮЩЕЙ В РАЗВИТИИ СОВРЕМЕННОГО РЕГИОНА

В работе исследована специфика зеленого туризма как современного на-

правления развития туристической сферы в регионах Украины. Показаны особен-

ности формирования необходимых ресурсов для организации экотуристического

предпринимательства. Выделены ключевые условия развития зеленого туризма в

регионах Украины. Проанализированы факторы, которые, которые мешают тако-

му развитию. Предложен ряд мероприятий по стимулированию предпринима-


92

тельства в сфере зеленого туризма как неотъемлемого фактора устойчивого разви-

тия региона.

Ключевые слова: зеленый туризм, региональное развитие, предпринима-

тельство, стимулирование, ресурсы, благоприятная среда.


важливими науковими і практичними завданнями. В сучасних

умовах пошуку збалансованої моделі сталого розвитку територій,

трансформації парадигми розвитку регіонів, основний акцент в

формування економічної політики перенесено на регіональний

рівень. Для розробки ефективної концепції сталого розвитку регіо-

нів та врахування інтересів всіх регіонів з їх специфічними рекреа-

ційними компонентами, необхідно особливу увагу зосередити на

розвитку сфери послуг.

Регіональне туристичне підприємництва є привабливим,

оскільки не потребує великого стартового капіталу, має високий

рівень рентабельності інвестицій, мінімальний термін окупності

витрат, зростаючий попит на туристично-рекреаційні послуги.

Однак, позитивний вплив туризму на економіку спостерігається

тоді, коли він існує на умовах збалансованого розвитку з іншими

галузями соціально-економічного комплексу регіону. Невід’ємною складовою відродження та подальшого розвит-

ку територіальних, сільських громад, територій та регіонів України є індустрія туризму, зокрема «зеленого туризму». Регіони України

мають надзвичайно багату природно- й етнокультурну ресурсну

базу, що створює передумови для їх використання та є запорукою організації та активного розвитку екологічно орієнтованого туриз-

му в регіонах. Сьогодні в індустрії туризму спостерігається чітка тенденція зміщення масового туристичного інтересу від звичайних

відпочинкових поїздок до пізнавальних подорожей. На заміну концепції трьох «S» («Sun-Sea-Sand» – сонце, море, пісок) прихо-

дить концепція трьох «L» («Landscape-Lore-Leisure» – пейзажі, традиції, дозвілля). Отже, увага туриста зосереджена на екологічно

чистих регіонах, знайомство з природними ландшафтами певних територій, вивчення місцевих традицій та вживання екологічно-

чистих продуктів.


вирішення проблеми. Зелений туризм (екотуризм) – це пізнаваль-


93

ний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних

(мало змінених людиною) територіях, який передбачає заняття

різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу. Спілка екотуризму

США подає таке, поширене в науці, визначення «зеленого»/еко-логічного туризму: «Екотуризм – це подорожі в місця з відносно

недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-

етнографічні особливості цієї території, що створює такі еконо-мічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому насе-

ленню» [1]. Від традиційного туризму зелений туризм відрізняєть-ся такими ознаками: перевага природних, а не культурних об’єктів

туризму; стійке природокористування; менша ресурсо- та енерго-ємність; особиста участь сталому (соціо-еколого-економічному)

розвитку територій; екологічна освіта туристів. Проблемами актуалізації розвитку підприємництва в сфері

екологічного туризму, як основи формування «зеленої» економіки в Україні присвячено низку досліджень таких вчених як Горі-

шевський П., Зінько Ю., Нездоймінов С., Матвейчук Л., Рутинсь-

кий М. [2–6]. В наукових дослідженнях можна виокремити два основних

підходи до визначення зеленого сектору туристичного підприєм-ництва. Перші вважають що об’єктом зеленого туризму є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність відзначення межі між природою і традиційною культурою та включають останні в об’єкти екотуризму. Другий підхід до зелено-го туризму відносить відпочинок на природі на територіях, змінених людиною. Це більш характерно для країн Західної Євро-пи, де в обмеженому обсязі збереглися первинні ландшафти, а ви-сока потребуе у відпочинку на природі задовольняється населен-ням на територіях із так званою вторинною природою. Такий туризм вважають екологічним, а його значення стає в деяких регіонах вирішальним для охорони і відновлення середовища, традицій та екологізації економічного розвитку [7].

Цілі статті. Узагальнення наявних в Україні та світовій практиці напрацювань щодо розвитку зеленого туризму як невід’ємної складової розвитку сучасного регіону в координатах сучасної концепції менеджменту, маркетингу, організації сервісу;


94

окреслити сучасний стан і тенденції становлення та розвитку зеленого туризму в регіонах України.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Зелений туризм на початку ХХІ ст. став одним з найперспективніших видів відпочинку в непромислових регіонах України, зокрема у Кар-патському, Поліському і Наддніпрянському регіонах. Для місцевих мешканців цей вид туризму є стимулом для активізації підприєм-ницької діяльності, яка дає додаткові прибутки та підвищує рівень життя населення відповідних територій; стимулює благоустрій місцевості; збереження екосистеми; створює додаткові джерела наповнення місцевих бюджетів – отже, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку територій та регіонів.

Пріоритетність зеленого туризму в усіх регіонах України зумовлена такими чинниками:

регіони України володіють значним, ще не достатньою мі-рою освоєним, рекреаційним потенціалом, що потребує сучасних/ не традиційних ефективних стимулів для його раціонального використання у відпочинково-туристичних цілях;

наявна етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить регіонам України стати конкурентоздатними територіями зеленого туризму в Європі;

розвиток зеленого туризму стимулює мале підприєм-ництво, що є важливим для відродження традиційного господарсь-кого укладу й оздоровлення економіки аграрних регіонів України;

поширення в регіонах України практики зеленого туризму

вирішує низку напружених соціальних проблем, зокрема, масового

безробіття в певних регіонах, закордонного заробітчанства, склад-

ного соціального клімату тощо;

практика організації відпочинку туристів в екологічно

чистих територіях сприяє зміні екологічної свідомості населення,

тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля, пова-

ги та збереженні національних та культурних традицій кожного

регіону окремо, та українського в цілому.

Сучасна наукова проблематика територіальної організації

зеленого туризму в регіонах України охоплює два основних


95

напрямки: виявлення закономірностей територіальної організації

туристично-рекреаційного обслуговування споживачів послуг

зеленого туризму, як сільськогосподарської галузі; подальша роз-

робка рекреаційного районування, визначення суттєвих ознак їх

поєднання, обґрунтування кластерної системи рекреаційних

утворень для розвитку підприємницької діяльності в сфері зелено-

го екотуризму.

Розвиток зеленого туризму тісно пов’язаний з концепцією

сталого розвитку, оскільки він орієнтований на збалансоване

використання ресурсів та збалансоване природокористування.

Дослідження показали, що основні ресурси зеленого туризму, які

необхідно задіяти в підприємництві, можна розділити на три ос-

новні групи: природно-географічні, культурно-історичні, місцевого

побуту (рис. 1).

Рис. 1. Ресурси зеленого туризму

При розробці регіональної політики стимулювання розвитку

зеленого туризму треба враховувати основні умови сприятливого

сервісу, який має трьохрівневий розподіл: у регіоні, у господарстві,

у родині (рис. 2).

В Одеській області зроблено перші кроки з розвитку еколо-

гічного туризму в частині сільського зеленого туризму. Серед них:

у Тарутинському районі (с. Нова Фрумушика, аргосадиби з прийо-

му іноземних гостей), Білгород-Дністровському районі ЦОстрів

Робінзона», «Миколаївка привітає та ін.); у Біляєвському районі

«Ранчо дядюшки Бо» – це відпочинок для родини у стилі «кантрі».

Наприклад, гостям «Ранчо дядюшки Бо» (на березі Хаджибейсь-

кого лиману за 4 км від Одеси та 10 км від Чорного моря) пропо-

Ресурси зеленого туризму

Природно-географічні:

-географічні

особливості території;

-клімат;

-рослинні та

фауністичні ресурси;

-місцеві ландшафти

Культурно-історічні:

-архітектурні та

археологічні пам’ятки;

-церкви і монастири;

-фолькльор;

-традиційні свята і

звичаї

Місцевий

побут/агротуризм:

-розведення і

утримання тварин;

-бджольництво;

-виробництво продуктів

харчування та напоїв


96

нують різноманітний відпочинок: верхові прогулянки, екскурсії до

катакомб, дегустацію у винному льосі, дитяче містечко та багато

іншого. Асоціація фермерів «Придунав’я» запрошує до унікальних

куточків природи Ізмаїльського району Одеської області, відвідати

біосферний заповідник, систему озер, познайомитися з не повтор-

ною культурою і звичаями багатьох націй, які тут проживають.

Рис. 2. Основні умови активізації розвитку зеленого туризму

в регіоні

Розвиток підприємництва в галузі зеленого туризму в

регіонах України є прямим відображенням становлення місцевих

ринків туристично-рекреаційних послуг. Підприємництво в Украї-

ні має відігравати важливу роль у розбудові нової регіональної

УМОВИ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ В РЕГІОНІ

У регіоні У господарстві У родині

Привабливе

розташування

Мальовничість

природи

Традиційний тип

забудови місцевості

Чиста езабруднена

природа

Наявність

загальної та

туристичної

інфраструктури

Створення

неформальних

об’єднань людей

Наявність

одноосібного

господарства

Забезпечення

харчування

екологічно

чистими

продуктами

Забезпечення

охорони

довкілля

Влаштування

і зручність

для гостей

Безпека гостей

Вільні від

основної

роботи люди

Злагода у родині

Комунікабельність

Приязне ставлення

до гостей

Гарантії якісного

сервісу

Додаткові послуги


97

туристичної політики. Територіальна спеціалізація підприємців має

орієнтуватися на доповнення «традиційного туризму» спеціалізм-

ваними його видами, а саме, зеленим, аграрним, краєзнавчим, етно-

графічним та запропоновувати нові приватні моделі гостинності в

рекреаційних регіонах.

Чинниками, які стоять на заваді цього розвитку є:

відсутність чітко сформульованої державної політики

підтримки підприємництва; значні адміністративні бар’єри та

надмірний податковий тиск;

брак реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної

підтримки;

невпевненість підприємців у стабільності умов ведення

бізнесу;

надмірне втручання органів державної влади в діяльність

суб’єктів господарювання.

Найдоцільнішою формою організації стимулювання підпри-

ємництва в туризмі взагалі, та в зеленому туризмі, зокрема, є ство-

рення за сприянням органів виконавчої влади або за ініціативою

самих підприємців регіональних центрів підтримки підприємницт-

ва, завдання яких полягає у: вивченні кон’юнктури ринків та аналіз

рекреаційно-туристичного потенціалу територій і наданні необхід-

ної інформації підприємцям; організації виставок та рекламних

компаній з розповсюдження інформації про специфіку «зеленого»

туристичного продукту; акумуляції фінансів на вирішення проблем

підприємницької діяльності; створенні резервних фондів для

підтримки венчурних підприємств; наданні консультацій підпри-

ємцям з питань організації підприємницьких структур та специфі-

ки проведення маркетингових заходів в регіонах; участі у розробці

регіональних програм розвитку підприємництва; залученні

іноземних інвесторів до спільної підприємницької діяльності.

В сучасних умовах регіональні центри підтримки підприєм-

ництва можуть вирішити цілий спектр проблем соціально-еконо-

мічного характеру, надаючи широкі можливості населенню регіону

для участі у підприємницькій діяльності; врахувати особливості

території, використання її ресурсів для розвитку підприємництва;

залучити іноземний капітал.


98

Отже, основна роль місцевих органів виконавчої влади й

органів місцевого самоврядування – бути провідними інституціями

створення і підтримки сприятливого середовища для розвитку

підприємництва як основного чинника вдосконалення структури

регіональної та національної економік. Зважаючи на це, слід зазна-

чити, що дослідження малого бізнесу та розробка ефективних чин-

ників сприяння його розвитку поступово переходить з площини

загальнодержавного в площину регіонального регулювання. У

таких умовах одним з найважливіших компонентів державного

управління економікою України стають регіональні програми роз-

витку малого підприємництва, які є важливими інструментами

реалізації державної політики розвитку малого бізнесу, активної

регіональної політики, політики зайнятості населення та інвести-

ційної стратегії держави. Повною мірою це відноситься і до

туристичної галузі. Рішення, що стосуються підтримки підприєм-

ництва на державному рівні, обов’язкові для регіональних рівнів

управління національної економіки і повинні доповнюватися,

конкретизуватися на кожному з них відповідно до соціально-

економічних потреб і ресурсного забезпечення окремих територій. Висновки. Виходячи з проведеного дослідження можна вио-

кремити такі основні рекомендації щодо стимулювання підприєм-

ництва в сфері зеленого туризму: удосконалення нормативно-

правової бази управління туристично-рекреаційним комплексом як

складової регіонального економічного комплексу; використову-

вати сучасні управлінські технології, інформаційні та експертні

системи, бази даних по підприємцям – суб’єктам туристичного

супроводу; доцільно скласти регіональні кадастри за рівнями під-

приємництва в туристичній галузі. Органам місцевого самовряду-

вання та органам управління туризмом і курортам необхідно про-

водити моніторинг підприємців-суб’єктів туристичної діяльності,

які ні є ліцензіатами, та розробити заходи щодо стимулювання та

розвитку підприємницького потенціалу в регіонах туристичної

депресії. Необхідно диверсифікувати ринки збуту регіонального

тур продукту, акцентувати увагу на ринку туристично-рекреацій-

ної спеціалізації регіональних туристичних ринків.

Завданням подальших досліджень має стати формування

єдиної концепції та обґрунтування концепції регіонального роз-


99

витку підприємницької діяльності для пожвавлення господарсь-

кого життя і визначення умов створення нових видів послуг ту-

ристичної індустрії, зокрема, зеленого туризму.

1. Weavver David. Ecotourism. – N. Y. : John Wiley&Sons, Inc, 2002. – 400 p.

2. Садченко О. В. Принципи і концепції екологічного маркетингу : монографія /

О. В. Садченко. – Одеса : Астропринт, 2002. – 400с. (рос. мов.).

3. Нездойминов С. Г. Практические рекомендации по предоставлению услуг в

сфере сельского зеленого туризма: под.ред А. Галицкой и В. Стойковой / А. Га-

лицкая, П. Горишевский, С. Нездойминов, О. Новожилова и др. – Вилково :

Придунайский туристический информационный центр, 2007. – 80 с.

4. Семенов В. Ф. Регіоналний рекреаційний кластер у контексті структурної пере-

будови економіки регіону / В. Ф. Семенов, В. М. Мозгальова, І. В. Давіденко //

Регіональна економіка. – 2016. – №3. – С. 80–89.

5. Рутинський М. Й. Зелений туризм / М. Й. Рутинський, Ю. В. Зінько. – К. : Знан-

ня, 2014. – 271 с.

6. Матвейчук Л. Ю. Організаційно-економічний механізм використання та охоро-

ни туристичних ресурсів: дис. … докт. економ. наук: 08.00.06 / Л. Ю. Матвійчук.

– Луцьк, 2012. – 444 с.

7. Malska M. Rynek turystyczny Ukrainy Zachodniej w swietle badan marketingowech //

Potencijal turystyczny Ukraine Zachodniej / Projekt PAUCI nr 00-0195-056 Potencjal

turystyczny Ukrainy Zachodniej : Kierunri i mozliwosci inwestowania w sektorze

turystyki w swietle polskich doswiadczen / R. Szczecinski, J. Zinko, R. Lozynski I dr. –

Warszawa : Instytut Turystyki, 2015. – S. 126–133.

УДК 657 Зеленко С. В., к.е.н., доцент,

Обач Р. П.,

Кузьмич І. Ф.


ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИТРАТАМИ

НА ВИРОБНИЦТВО СОЇ

У статті обгурнтовано необхідність вдосконалення існуючих підходів до

управління виробництвом сої. Розглянуто проблеми використання інформаційних

джерел для управління виробництвом сої та напрямки її використання.

Зеленко С. В., Обач Р. П., Кузьмич В. О.


100

Проаналізовано нормативну базу обліку як джерела інформації для організації

оперативного контролю за витратами на виробництво. Запропоновано напрями

використання інформації для оптимізації процесу управління виробництвом.

Ключові слова: соя, облік витрат на виробництво, собівартість сої, облік

витрат, аналіз витрат, інформаційне забезпечення, управління витратами.

Zelenko S., Obach R., Kuzmych І.

INFORMATION SOURCES FOR EFFICIENT CONTROL BY EXPENDITURE

FOR THE SOY PRODUCTION

The article substantiates the need to improve existing approaches to managing

soy production. The problems of use the information sources for management of soy

production and directions of its usage have been examined. The normative basis of

accounting as a source of information for the organization of operational control over

production costs has been analyzed. Areas of use the information for optimization of

production management process have been proposed.

Key words: soy, accounting for production costs, soy cost, cost accounting, cost

analysis, information support, cost management.

Keywords: soybean, production, soybean belt, cost accounting, cost analysis.

Зеленко С. В., Обач Р. П., Кузьмич І. Ф.

ИНФОРМАЦИОННЫЕ ИСТОЧНИКИ ДЛЯ ЭФФЕКТИВНОГОКОНТРОЛЯ ЗА РАСХОДАМИ

НА ПРОИЗВОДСТВО СОИ

В статье обосновано необходимость совершенствования существующих

подходов к управлению производством сои. Рассмотрены проблемы использова-

ния информационных источников для управления производством сои и направ-

ления ее использования. Проанализировано нормативную базу учета как источни-

ка информации для организации оперативного контроля за затратами на произ-

водство. Предложены направления использования информации для оптимизации

процесса управления производством.

Ключевые слова: соя, учет затрат на производство, себестоимость сои, учет

затрат, анализ затрат, информационное обеспечение, управление затратами.


важливими науковими та практичними завданнями. Однією з

найбільш важливих проблем в аграрній сфері є забезпечення

населення України продовольством. Організацією ЮНЕСКО соя

визначена як стратегічна харчова культура з урахуванням високої

харчової цінності та вмісту білків, є важливою сировиною для пе-


101

реробної промисловості, успішно розв’язуючи проблему білка та

рослинної олії. Вона містить у зерні 30–42% білка, збалансованого

за амінокислотним складом, 15–25% жиру, 20–30% вуглеводів,

значну кількість ферментів, мінеральних речовин, вітамінів, біоло-

гічно активних компонентів. Тому, першочерговим завданням для

сільськогосподарських підприємств є удосконалення технологіч-

ного рівня виробництва сої при мінімальних витратах на вироб-

ництво.

За останні роки наші аграрії зробили справжній прорив у

виробництві сої. Якщо в 2000 році її валовий збір становив лише 64

тис. т, то в 2014 році він досяг 3,9 млн т. [1] У Волинській області

спостерігається така ж тенденція. Виробництво сої на Волині у

2005 році становило 3 т, а у 2015 р. – 70,1 тис. т. Однак, урожай-

ність з одного гектара посівних площ неоднозначна: у 2005 році –

14,1 ц/га, у 2012 році – 20,7 ц/га, а у 2015 році – 14,9 ц/га. [2].

Середній показник врожайності сої в Україні знаходиться в межах

від 25 до 30 ц/га [3]. По середніх показниках врожайності інших

культур за вказаний період не спостерігається таких значних ко-

ливань. Це свідчить про необхідність дослідження проблеми не ли-

ше з позиції технології виробництва, а й з точки зору інформацій-

ного забезпечення системи управління виробництвом сої.


вирішення проблеми. При аналізі літературних джерел з питань

виробництва сої, її використання та реалізації на ринку варто

виділити праці вітчизняних вчених: А. О. Бабич, В. Ф. Петриченка,

В. Г. Позднякова. Світове та вітчизняне виробництво соєвих бобів

досліджують Репілевський Е., Тимченко В., Маслак О. Підвищен-

ня ефективності виробництва та переробки сої розглянуто в працях

Каткова Н., Бірюкова П. та інші.

Цілі статті. Визначити напрями використання облікової

інформації для організації ефективного контролю за витратами на

виробництво сої.


обґрунтуванням отриманих результатів. Основними напрямами

діяльності у сільському господарстві є рослинництво, тваринницт-

во і переробна промисловість. На сьогодні, провідне місце у струк-

турі виробництва продукції рослинництва займає соя, це найбільш


102

швидкий шлях вирішення продовольчої проблеми, підвищення

культури землеробства та формування ресурсів рослинного білка і

олії. Соя зарекомендувала себе як універсальна культура, що

використовується на кормові, харчові та медичні цілі [3].

На сьогоднішній день Україна за обсягами виробництва сої

посідає перше місце в Європі та восьме – у світі. Керуючись дани-

ми статистичного спостереження можна сформувати загальну ста-

тистику виробництва сої в Україні за останнє десятиліття (табл. 1).

Таблиця 1

Загальна статистика виробництва сої в Україні Рік

виробництва

Площа насаджень,

тис га

Врожай,

т/га

Загальний

врожай, тис т

2007 583 1,24 613

2008 538 1,51 813

2009 623 1,68 1044

2010 1037 1,62 1680

2011 1110 2,04 2264

2012 1411 1,71 2410

2013 1351 2,05 2774

2014 1800 2,17 3900

2015 2100 1,79 3761

2016 1860 2,20 4092

Основною задачею по збільшенню валового збору сої є пере-

лік взаємопов’язаних заходів:

- використання нових та продуктивніших сортів сої;

- застосування інноваційної інтенсивної технології вироб-

ництва;

- використання органічних та мінеральних добрив.

Однією з причин ефективного виробництва сої в Україні є

сприятливі природно-кліматичні умови, а також відносно не високі

витрати на вирощування (порівняно з іншими країнами). Основне

виробництво сої в Україні розміщено в «соєвому поясі», до якого

входить зона Лісостепу (64,5%), райони Степу (25,1%) та райони

Полісся з лісостеповими умовами (10,4%). Це велика територія з

придатними для вирощування сої ґрунтами, тепловими, світловими

і водними ресурсами (рис. 1).


103

25,10%

64,50%

10,40%

Степ - 25,1%

Лісостеп - 64,5%

Полісся - 10,4%

Рис. 1. Розміщення посівів сої за ґрунтово-кліматичними

зонами України

Соя належить до найважливіших культур світового земле-

робства, є найпоширенішою серед зернобобових і олійних культур,

що вирощується на всіх континентах. Світове виробництво сої ста-

новить 351,8 млн т в рік і лідерами виробництва є США, Бразилія

та Аргентина, які протягом 2016–2017 років маркетингових років

зібрали рекордні 286 млн т, що становить 82% світового вироб-

ництва. Також до основних виробників варто віднести Китай (12,9

млн т в рік), Індію (11,5 млн т в рік) та Парагвай (10,3 млн т в рік)

(рис. 2).

2%3% 3%

4%

17%

32%33%

2%

0%

5%

10%

15%

20%

25%

30%

35%

Канада 2% Парагвай 3%

Індія 3% Китай 4% Аргентина 17%

Бразилія 32%

США 33% Інші 2%

Рис. 2. Світове виробництво сої за 2016–2017 років марке-

тинговий рік

Україна не відстає від світових тенденцій до розширення

виробництва сої, що зумовлено, як збільшенням посівних площ,


104

так і врожайністю загалом. За даними Держкомстату України в

2016 році було зібрано майже 4,3 млн т сої, тому можна вважати,

що у нас є перспективи для нарощування виробництва даної куль-

тури та формування її експорту в майбутньому. Протягом останніх

років наша країна утримує позицію лідера щодо експорту сої на

світовому ринку. Експортується соя з України в 37 країн світу, а

основними нашими імпортерами є – Туреччина – 26%, Іран – 20%,

Єгипет – 20% [4].

За попередніми підрахунками аналітиків асоціації «Україн-

ський клуб аграрного бізнесу» у 2016–2017 роках середня реаліза-

ційна ціна за тонну сої зросла на 12% у порівнянні з попередніми

даними, тобто – збільшилася до 393 дол/т [5].

Соя займає важливе місце у структурі посівів, кормовому,

харчовому та зерновому балансах. Щоб правильно та практично

використовувати усі наявні ресурси аграріїв для підвищення уро-

жайності сої необхідно враховувати особливості технології її виро-

щування та біологічні особливості даної культури.

Головною умовою збільшення виробництва сої при міні-

мальних витратах є підвищення продуктивності рослин за рахунок

застосування адаптованих технологій вирощування, що включають

в себе відтворення родючості ґрунту, раціональну сівозміну, пра-

вильний обробіток поля перед посівом сої, збалансовану систему

удобрення та захисту від пошкодження і шкідників, врахування

природно-кліматичних умов, особливості збору урожаю сої та його

подальше зберігання (табл. 2).

Розгляд інформаційної бази щодо витрат проводиться шля-

хом створення системи моніторингу та з визначення джерел досто-

вірної інформації про попередні та поточні витрати.

Аналіз первинної документації по обліку витрат на вироб-

ництво сої, накопичувальних відомостей, зведених відомостей тощо,

є підставою для заповнення Звітів (форми № 5.5. с.г. – про витрати

та вихід продукції основного виробництва, 5.6. с.г. – інших вироб-

ництв, 5.7. с.г. – загальновиробничі витрати, 5.8. с.г. – адмініст-

ративні витрати, 5.9. с.г. – витрати на збут) і надають можливість

пошуку невідповідності даних за окремими рахунками витрат під-

приємства.


105

Таблиця 2

Інформаційні джерела контролю за дотриманням технології вирощування сої *

№ Технологічні умови

вирощування Особливості процесу вирощування сої

Джерело інформації для контролю за витратами на виробництво сої

1 Підготовка поля до сівби:

1.1 Культури-попередники

Кращими попередниками для сої є малозабур’янені поля після озимих і ярих зернових культур. Ці культури швид-ше за інші звільняють поля, що дозволяє провести багато-разові обробітки у системі основної підготовки ґрунту

- Облікові листи тракториста-машиніста (ф. №67г, №67б) - Облікові листки праці і виконаних робіт (ф. №66 і ф. №66а) - Акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів (ф. №118)

1.2 Передпосівний обробіток ґрунту

Під сою використовують основний обробіток ґрунту, що включає в себе лущення стерні та зяблеву оранку, під яку вносять фосфорні та калійні добрива

Втрати врожаю від забур’яненості можуть складати 30–50%. Тому інтегрована боротьба з бур’янами – першочергове завдання для успішного вирощування культури

2 Строки сівби Оптимальні календарні строки сівби сої припадають на третю декаду квітня та першу декаду травня. При більш пізніх строках, як правило знижується урожайність за рахунок температурних стресів та посухи.

- Лімітно-забірна картка на одержання матеріальних цінностей (ф. №117) – Накладна (внутрішньогосподарського призначення) (ф. №87) - Акт на витрачання насіння і посадкового матеріалу (ф. №119)

3 Використання спеціальної техніки

Сіють спеціальними соєвими сівалками СПС-12, або кукурудзяними СПЧ-6М, овочевими СКОН-4,2, бурячними ССТ-12А

- Талон комбайнера (ф.№77в) - Талон шофера (ф. №77б)

4 Процес підживлення сої

Органічні добрива під сою доцільніше вносити під попе-редник. Післядія органічних добрив триває 3–4 роки, а по-ля менш забур’янені, ніж у рік внесення органіки. Оброб-ляють насіння бактеріальними добривами в день сівби. Для покращення якісних показників насіння та підви-щення урожайності сої потрібно вносити сульфат калію

- Акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів (ф. №118)

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).

10

5


106

5 Догляд за посівами сої

Догляд за посівами сої складається у захисті рослин сої від бур’янів, шкідників і хвороб. Крім хімічних методів, застосовують і агротехнічні – це, власне, до-і післясходове боронування посівів і одна – дві міжряд-ні обробки

6 Період збору врожаю

Своєчасне ретельне проведення збирання проводять у середині серпня – на початку вересня. Боби сої розтріскуються менше, ніж зернобобових, проте при запізненні зі збиранням втрати бувають значні

- Талон комбайнера (ф.№77в) - Талон шофера (ф. №77б) - Путівка на вивезення продукції з поля (ф. №77а) - Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля (ф. №77) - Відомість руху зерна та іншої продукції (ф. №80) - Виписка з реєстру про намолот зерна і прибрану площу (ф. №67а)

7 Процес збирання врожаю сої

Прибирають сою прямим комбайнуванням зерновими комбайнами, переобладнаними на низьку (6–8 см) вибірку

Для низьких втрат бобів важливо не перевищувати висоти зрізу більше ніж на 7–8 см від землі. При вищому зрізі втрачаються нижні боби, що, як правило, є найбільш врожайними

8 Післязбиральна обробка насіння

8.1 Очищення зерна Зібране насіння, незалежно від його вологості, негайно очищають для мінімізації процесу самозігрівання і розмноження пліснявих грибів.

- Акт на сортування і сушіння продукції рослинництва (ф. №82) - Книга складського обліку (ф. №ВЗСГ-10) - Накладна внутрішньогосподарського призначення (ф №ВЗСГ-8) - Картка складського обліку (ф. №М-12)

8.2 Сушіння зерна За збирання насіння сої вологістю понад 14% потрібно проводити його сушіння, згідно з «Інструкцією із сушіння продовольчого, кормового зерна, насіння олійних культур та експлуатації зерносушарок»

9 Контроль зберігання врожаю

Насіння сої зберігають насипом у складах. У процесі зберігання продовольчо-кормової і технічної сої контро-люють такі показники: вологість, температуру, вміст домішок, рівень ураження шкідниками, свіжість насіння

10 Контроль якості насіння

Насіння сої, яке заготовляють та постачають на продовольчо-кормові і технічні потреби, має відповідати вимогам, установленим ДСТУ 4694:2008

* сформовано на основі проаналізованих інтернет-ресурсів

10

6

Зб. н

аук. п

р. «Е

коном

ічні н

ауки». – С

ерія

«Облік

і фін

анси

». – В

ипуск

14 (5

3).


107

Окрім того, необхідно аналізувати доцільність відображення

витрат на рахунках. На рахунку 23 «Виробництво» обліковують

прямі витрати, а непрямі витрати відносять на рахунок 91 «Загаль-

новиробничі витрати», який періодично списують на рахунок ви-

робництва, розподіляючи за об’єктами. Невиробничі витрати ві-

дображаються на рахунках: 92 «Адміністративні витрати», 93

«Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності», що

відносяться до фінансових результатів і прямо не впливають на

собівартість продукції. Інформацію щодо втрат від браку у

виробництві обліковують на рахунку 24 «Брак у виробництві».

Також, одним із основних джерел інформації про витрати на

виробництво сої є статистична звітність. А саме:

- форма 1-підприємництво «Структурне обстеження підпри-

ємства» – відображає дані про матеріальні витрати, амортизацію,

витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи; дані

про фонд оплати праці; розподіл матеріальних витрат і витрат на

оплату послуг за елементами виробництва;

- форма 50 с.-г. «Основні економічні показники роботи

сільськогосподарських підприємств» – надає інформацію щодо

складових виробничої собівартості за видами продукції;

- форма 9-б-сг «Внесення мінеральних, органічних добрив,

гіпсування та вапнування ґрунтів» – надає інформацію про витрати

на удобрення.

Системне здійснення раціонального аналізу витрат за дани-

ми з вищенаведених джерел дозволить отримувати інформацію

про динаміку та структуру витрат, надасть аграріям змогу оцінити

можливість зменшення витрат на виробництво сої за такими напря-

мами:

1. З підготовки та проведення процесу виробництва сої –

витрати на сировину, матеріали, оплату праці робітників, задіяних

у виробництві, електроенергію тощо.

2. Нормування витрат, пов’язаних із використанням, збе-

реженням та оздоровленням ґрунтів під посіви.

3. Організації інформаційного навчання та підготовки робіт-

ників, задіяних у вирощуванні сої.

4. Поточне оновлення виробництва – вдосконалення техно-

логії виробництва, якості продукції.


108

5. На проведення оцінки споживчої потреби в сої на ринку.

6. На реалізацію продукції сої – транспортування, пакуван-

ня, інформаційну рекламу та інші витрати.

Висновки. Підвищення ефективності вирощування даної

культури повинна стати одним із стратегічних напрямків прискоре-

ного розвитку всього агропромислового комплексу України. Її

сприятлива ціна та привабливий рівень рентабельності повинен

стимулювати аграріїв нарощувати потужність виробництва, дотри-

муючись при цьому оптимальних сівозмін та агротехнологій. Це

покращить урожайність сої та зменшить можливість втрат урожаю.

Раціональна та системна оцінка витрат на виробництво сої надасть

змогу мінімізувати основні витрати на виробництво і внаслідок –

збільшити прибутковість підприємств.

1. Маслак О. Соєві жнива 2015 / О. Маслак // Агробізнес сьогодні. – 2015. – № 20. –

С. 10-12.

2. Статистичний щорічник. Волинь за 2015 рік / Головне управління у Волинській

області. – Луцьк, 2016.

3. Казакова І. В. Ефективність виробництва сої та розвиток ринку соєвих продуктів

в Україні і світі / І. В. Казакова, Н. В. Кондратюк // Ефективна економіка. –

Електронні дані. – 2015. – №5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4070

4. Петриченко В. Ф. Виробництво зернових культур і сої в Україні: сучасні викли-

ки та перспективи / В. Ф. Петриченко // Зб. тез допов. Міжнародної наукової

конференції «2016: Зернобобові культури та соя для сталого розвитку аграрного

виробництва України». – 11–12 серпня. – Вінниця : Діло, 2016. – С. 10–11.

5. Эксперты спрогнозировали рост цен на сою в Украине // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://ubr.ua/market/agricultural-market/eksperty-sprognozirovali-

rost-cen-na-sou-v-ukraine-410396


109

УДК 336.012.23(045)

Іщук Л. І., к.е.н., доцент,

Ніколаєва А. М., к.е.н., доцент,

Кулик Л. С.


ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОСНОВА ЙОГО ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Розглянуто питання сутності та необхідності системного аналізу фінансо-

вого стану підприємства та визначено фактори, які безпосередньо впливають на

нього в сучасних умовах економічного розвитку.

Ключові слова: фінансовий стан, аналіз, фактори впливу, удосконалення.

Ishchuk L., Nikolaieva A., Kulik L.

DIAGNOSTICS OF FINANCIAL STATE OF THE ENTERPRISE AS BASIS

OF HIS ECONOMIC SAFETY Question of the essence and necessity of a systematic analysis the financial

condition of the enterprise is reviewed and factors which influence directly on it in the

current conditions of economic development are determined in the article.

Knowledge of entrepreneurship is important both for the managerial staff of this

enterprise and for its shareholders, banking institutions, financial services, territorial

authorities, fiscal authorities etc. The financial activity of the company should be aimed at

ensuring constant receipt and effective using of financial resources, compliance with

solvency, achieving a rational ratio of own and borrowed funds, financial sustainability

for the effective functioning of the enterprise.

It should be noted that the diagnosis of financial condition is a detailed analysis

and assessment of the external and internal environment of the enterprise, which reflects

liquidity and solvency, financial stability and economic efficiency of its activity.

Necessity of analysis the financial condition of an economic entity is due to the fact that it

provides the opportunity to select and analyze criterion indicators, using them for making

sound financial and investment decisions with individual characteristics of the business

entity.

Key words: financial status, analysis, factors of influence, improvement.

Іщук Л. І., Ніколаєва А. М., Кулик Л. С.


110

Ищук Л. И., Николаева А. М., Кулик Л. С.

ДИАГНОСТИКА ФИНАНСОВОГО СОСТОЯНИЯ ПРЕДПРИЯТИЯ КАК ОСНОВА ЕГО

ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

Рассмотрены вопросы сущности и необходимости системного анализа

финансового состояния предприятия и определены факторы, которые непосредст-

венно влияют на него в современных условиях экономического развития.

Ключевые слова: финансовое состояние, анализ, факторы влияния, совер-

шенствование.


важливими науковими і практичними завданнями. На сучасно-

му етапі розвитку ринкової економіки велику роль відіграє діаг-

ностика фінансового стану підприємства. Діагностика фінансового

стану є важливим елементом визначення доходів, витрат та майна

підприємства. Зміни, які відбуваються на ринку вимагають від під-

приємств підвищення якості та збільшення ефективності вироб-

ництва, конкурентоспроможності продукції та послуг, які ними

надаються, за рахунок використання науково-технічного прогресу.

За рахунок проведення діагностики фінансового стану розробля-

ється стратегія та тактика розвитку підприємства, визначаються

плани та управлінські рішення, а також здійснюється контроль

щодо їх дотримання, досліджуються джерела збільшення резервів,

проводиться перевірка роботи підрозділів та працівників.


вирішення проблеми. Вагомий внесок у розробку теоретичних та

методичних засад оцінки фінансового стану вітчизняних під-

приємств внесли вчені-економісти: Родіонов Н. В., Крейніна М. Н.,

Литовських А. М., Грищенко О. В., Крутик А. Б., Білуха М. Т.,

Білик М. Д., Бандурк О. М., Покропивний С. Ф., Кіндрат О. В.,

Муравйов А. І., Кавптиш О. П., Загородній А. Г., Вознюк Г. Л.

Білик М. Д., Бойчик І. М. Однак проведені дослідження показали,

що в науковій літературі розкриваються лише окремі аспекти

діагностики фінансового стану без визначення її впливу на

економічну безпеку підприємства.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Знання стану


111

підприємницької діяльності важливе як для управлінського апа-

рату даного підприємства, так і для його акціонерів, банківських

установ, фінансових служб, територіальних органів управління,

фіскальних органів тощо. Фінансова діяльність підприємства

повинна бути спрямована на забезпечення постійного надходження

й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання

платоспроможності, досягнення раціонального співвідношення

власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефек-

тивного функціонування підприємства.

Узагальнюючи вищесказане, можна сказати, що діагностика

фінансового стану – це детальний аналіз та оцінка зовнішнього та

внутрішнього середовища підприємства, яка відображає ліквід-

ність та платоспроможність, фінансову стійкість та економічну

ефективність його діяльності. Необхідність аналізу фінансового

стану господарюючого суб’єкта зумовлена тим, що вона надає змо-

гу вибрати і проаналізувати критерійні показники, використовую-

чи їх для прийняття обґрунтованих фінансових та інвестиційних

рішень з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності

господарюючого суб’єкта. Визначивши поняття фінансового стану

підприємства, з’ясуємо фактори, які безпосередньо впливають на

нього (рис. 1).

Рис. 1. Фактори впливу на діяльність підприємства


112

Найбільш доцільно розглянути детальніше зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансовий стан підприєм-ства. Зовнішніми факторами підприємства вважаються ті фактори, на які воно не може впливати або цей вплив може бути незначним (ендогенні) [7, с. 144].

Зовнішні фактори включають міжнародні, національні та ринкові. Національні фактори спричиняють досить відчутний вплив на фінансовий стан кожного суб’єкта підприємницької діяльності, до них належать політичні, економіко-демографічні, психографічні (культурні) і науково-технічні. До них можна віднести рівень доходів і нагромаджень населення, рівень цін, можливість одержання кредиту, фазу економічного циклу, у якій знаходиться національна економіка. Фактори психографічного характеру виявляються в звичках і нормах споживання, перевазі до одних товарів і негативному відношенні до іншим. Вагомий вплив мають також економіко-демографічні фактори до них можна віднести рівень доходів і нагромаджень населення, рівень цін, можливість одержання кредиту, фазу економічного циклу, у якій знаходиться національна економіка.

До внутрішніх факторів відносяться ті, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому під-приємстві (ендогенні). До пріоритетної групи факторів належить високий темп інфляції. Останнім часом постійні інфляційні очікування не сприяють реалізації підприємствами стратегічних цілей. Таким чином, внутрішні чинники, які впливають на фінан-сове становище підприємства можна поділити на якісні і кількісні. До якісних належать: мета, галузь діяльності, традиції репутація та імідж, форма власності, організаційна структура управління, орга-нізація системи управління, форма спеціалізації, концентрація виробництва, диверсифікація виробництва, прогресивність засобів і методів виробництва, рівень виробничих запасів. До кількісних належать: кваліфікований склад керівництва і персоналу, доля ринку і стадія життєвого циклу, інноваційна діяльність, адаптив-ність фірми, тривалість виробничого циклу, рівень виробничих запасів, структура балансу, платоспроможність, ліквідність, спів від-ношення власних і залучених засобів, вартість капіталу, структура майна, інвестиційна привабливість, доход на акцію, рівень прибутковості та рентабельності.

Внутрішні та зовнішні фактори взаємопов’язані між собою і впливають на результати діяльності підприємства в різних напря-


113

мах: одні – позитивно, інші – негативно. Тому в сучасних умовах нестабільності та невизначеності особливо актуальним постає питання дослідження та врахування всіх факторів, що впливають на фінансовий стан підприємства для його успішної діяльності.

Однією з найважливіших умов успішного управління під-приємством є аналіз і системне вивчення фінансового стану під-приємства і чинників, що впливають на нього, прогнозування рівня прибутковості капіталу підприємства.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства.

Економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а та-кож здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність. Рі-вень економічної безпеки підприємства залежить від того, на-скільки ефективно його керівництво і спеціалісти будуть спромож-ні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища [2, с. 282].

Економічна безпека підприємства може бути визначена як стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів підприємства, виражений у найкращих значеннях фінансових показників прибутковості й рентабельності бізнесу. Таким чином, діагностику фінансового стану підприємства доцільно здійснювати по певних напрямах. Основні напрями здійснення діагностики фінансового стану подано на рис. 2.

Рис. 2. Основні напрями здійснення діагностики фінансового

стану

Аналіз рівня і якості менеджменту підприємства;

аналіз компетенцій та

інтелектуального потенціалу

підприємства; аналіз поставок і

клієнтури підприємства

Визначення ключових

факторів успіху

Аналіз конкурентних переваг

і порівняльний аналіз із

підприємствами-конкурентами, аналіз

асортименту продукції –

визначення ринкової позиції

підприємства

Аналіз фінансової звітності

підприємства за результатами його фінансово-господарської

діяльності – складання

економічного паспорту

підприємства


114

Висновки. Дослідження фінансового стану дає можливість

оцінити реальну ситуацію на підприємстві за досить короткий час,

визначити його стабільність до негативних факторів, крім того,

дозволить визначити його потенціал. Отже, діагностика фінансо-

вого стану підприємства сприяє оптимізації рівня його економічної

безпеки.

1. Муравйов А. І. Оцінка фінансового стану підприємств / А. І. Муравйов // Фінан-

си України. – 2012. – №8. – 10 с.

2. Радіонова Н. В. Шляхи удосконалення фінансового стану підприємства / Н. В. Ра-

діонова // Економіка держави. –2012. – №1. – С. 62.

3. Вартанов А. С. Сутність фінансового стану підприємства / А. С. Вартанов, І. Г. Со-

киринська // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №9. – С. 92.

4. Сметанюк О. А. Економічна діагностика : навч. посібн. / О. А. Сметанюк. – К. :

Центр учбової літератури, 2013. – 450 с.

5. Кривов’язюк І. В. Економічна діагностика підприємства: теорія, методологія та

практика застосування : монографія / І. В. Кривов’язюк. – Луцьк : Надстир’я,

2012. – 260 с.

6. Приймак С. В. Фінансовий аналіз : навч. посібн. / С. В. Приймак. – К. : МАУП,

2014. – 152 с.

7. Мних Є. В. Економічний аналіз : підручн. / Є. В. Мних. – К. : Центр навч. літера-

тури, 2013. – 412 с.

8. Кизим М. О. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства : моногра-

фія / М. О. Кизим, В. А. Забродський, В. А. Зінченко, Ю. С. Копчак. – Х. : ІНЖЕК,

2012. – 144 c.

УДК 332.14

Кондіус І. С., к.е.н., доцент


ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ

ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР РЕГІОНУ

У статті запропоновано підхід до формування фінансового механізму

підприємства. Виділено п’ять структурних ланок, що пов’язані між собою та

включають основні елементи фінансового механізму: фінансові методи, форма фі-

Кондіус І. С.


115

нансових ресурсів, види фінансових відносин, забезпечення (правове, нормативне

та інформаційне) і процес управління фінансовим механізмом підприємства.

Ключові слова: фінансовий механізм, підприємство, структура, схема.

Kondius I.

THEORETICAL PRINCIPLES OF INVESTIGATION OF FINANCIAL MECHANISM OF ENTERPRISE STRUCTURES OF THE REGION

Transformation occurring in the economy requires solving important issues in the

field of business management, which requires a combination of financial, organizational,

social methods of economic management, the application of new approaches to the

identification and use of the enterprise's potential.

Therefore, the problem of studying theoretical, methodological and practical

aspects of the management of the enterprise's activity with the use of a financial

mechanism, which involves the use of advanced methods of economic maneuvering by

financial resources of the enterprise on the basis of market economy orders in the

conditions of uncertainty and dynamism of the external economic environment, becomes

relevant.

The purpose of the study is seen in the consideration of the financial mechanism

for managing the activities of the enterprise at the state level in a combination of forms,

tools and levers floating on the socio-economic development of society

The object of the study is the theory of financial mechanism, and the subject - the

evolution of the financial mechanism of the business structures of the region.

The achievement of this goal involves the following tasks of analytical work.

Study of foreign and domestic theoretical experience of forming mechanisms of

management of financial activity of enterprises in order to determine the interpretation of

the essence of the category "financial mechanism".

Study of foreign and domestic theoretical experience of solving theoretical and

methodological, organizational, practical problems of the financial management system of

domestic enterprises and their further reformation.

Study of components of the financial mechanism, represented by the model:

financial support, financial regulation, system of financial indicators and financial

instruments.

Establishment of financial mechanisms of functioning of the enterprise at the level

of the state and at the enterprise level.

The result of the analysis of theories and models is the substantiation of the

theoretical positions regarding the financial mechanism of enterprise management in

modern conditions. The essence of the financial mechanism, its structure and content,

which represents a set of means and methods of directed influence on the interests of

enterprises that are in the constant dynamics of transformation under the influence of

external and internal conditions, is determined.

It is determined that the financial mechanism is used for action on the economy

and social sphere, carrying out a unified financial policy of the state, regions, municipal

entities, economic entities. The impact of the financial mechanism on the economy and the


116

social sphere is, on the one hand, through the structure of the financial mechanism and the

targeting of its various parts on the solution of specific tasks and the achievement of the

real effect, on the other – due to the size of financial resources that are formed at the

disposal of economic entities and the state and the needs of the society being directed

(invested) to the satisfaction (state, its territorial structures, economic entities, citizens).

On the basis of all the above, we can say that an effective management

mechanism allows us to fully realize the goals and objectives facing the enterprise and

contributes to the effective implementation of the functions of financial management.

Кеyword: financial mechanism, enterprise, structure, scheme.

Кондиус И. С.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ ФИНАНСОВОГО МЕХАНИЗМА

ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКИХ СТРУКТУР РЕГИОНА

В статье предложен подход к формированию финансового механизма

предприятия. Выделено пять структурных звеньев, связанных между собой и

включают основные элементы финансового механизма: финансовые методы, фор-

ма финансовых ресурсов, виды финансовых отношений, обеспечения (правовое,

нормативное и информационное) и процесс управления финансовым механизмом

предприятия.

Ключевые слова: финансовый механизм, предприятие, структура, схема.


важливими науковими і практичними завданнями. Економіка

ринкового типу характеризується становленням нових фінансово-

економічних відносин, де функціонують підприємства з різним

рівнем економічного розвитку. Об’єктивні закони ринкової еко-

номіки змушують підприємства постійно шукати ефективні форми

і методи ведення господарства. Динамічний розвиток ринку, поси-

лення конкуренції як на національному, так і на міжнародному

ринках вимагають від підприємств здійснення заходів, спрямо-

ваних на підвищення результативності діяльності, забезпечення

гнучкості і динамічності поведінки господарюючого суб’єкту у

взаємодії з зовнішнім середовищем.

Перетворення, що відбуваються в економіці, потребують

вирішення важливих питань у сфері управління діяльністю під-

приємства, що вимагає поєднання фінансових, організаційних,

соціальних методів господарського управління, застосування но-

вих підходів до виявлення і використання потенціалу підприємства.


117

Тому набувають актуальності проблеми дослідження теоре-

тичних, методичних і практичних аспектів управління ефектив-

ністю діяльності підприємства з використанням фінансового

механізму, який передбачає використання прогресивних методів

господарського маневрування фінансовими ресурсами підприємст-

ва на основі заков ринкової економіки в умовах невизначеності та

динамічності зовнішнього економічного середовища.


вирішення проблеми. Основи та принципи формування механіз-

мів управління фінансовою діяльністю підприємств представлені в

працях зарубіжних науковців: М. Абрютіної [4], І. Балабанова [5],

П. Бароле [6], В. Бочарова [7], Р. Брейлі [8], А. Грачова [9],

Ж. Депаляна [10], Ж.-П. Жобарта [11], Є. Коєна [12], Б. Коласа

[13], О. Стоянової [14], А. Роя [15], І. Романе [16], Е. Нагашева [17],

Ж. Франтіона [18], та ін. необхідність розвязання теоретико-мето-

дологічних, організаційних, практичних проблем системи управ-

ління фінансовою діяльністю вітчизняних підприємств та їх по-

дальше реформування розглядалось в працях вітчизняних вчених:

В. Андрущенка [19], М. Білик [20], О. Білоусової [21], І. Бланка

[22], В. Забродського [23], А. Поддєрьогіна [24], Т. Смовженко

[25], В. Суторміної [26], О. Терещенко [27].

Однак, на сьогодні фінансовий механізм управління діяль-

ністю підприємства ще не має достатньо прийнятного рівня доско-

налості. На даний час окремі засади його формування й реалізації

залишаються недостатньо опрацьованими як в методологічному

плані, так і на пратиці. Звідси виникає потреба в удосконаленні

системи управління фінансовою діяльністю вітчизняних підпри-

ємств з метою забезпечення ефективної реалізації фінансових

відносин суб’єктів господарювання в умовах трансформації

економіки під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників.

Цілі статті. Розгляд фінансового механізму управління

діяльністю підприємством на рівні держави в сукупності форм,

інструментів та важелів пливу на соціально-економічний розвиток

суспільства.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Огляд

теоретичних аспектів формування та функціонування фінансового


118

механізму управління сучасним підприємством дозволили визна-

чити трактування сутності категорії «фінансовий механізм» віт-

чизняними та іноземними вченими (табл. 1).

Таблиця 1

Трактування сутності категорії «фінансовий механізм»

вітчизняними та іноземними вченими Автор Зміст Джерело

1 2 3

І. В. Зятковський

сукупність форм і методів формування та

використання фінансових ресурсів для забезпечення

фінансової діяльності підприємства

[1]

А. Балабанов,

І. Балабанов

система дії фінансових важелів, які виражаються в

плануванні, організації, стимулюванні використанні

фінансових ресурсів. Включає фінансові методи,

фінансові важелі, нормативне, законодавче,

інформаційне забезпечення

[2]

М. М. Артус

фінансовий менеджмент, тобто схема управління

фінансами, яка включає механізми управління

фінансовими і грошовими фондами

[3, с. 25]

В. Ковальов

система організації, планування та використання

фінансових ресурсів, куди входять: фінансові

інструменти, фінансові прийоми та методи, системи,

які забезпечують реалізацію механізму

[4, с. 50]

Л. Осипчук сукупність видів, форм і методів організації

фінансових відносин

[5]

Г. Крамаренко

Управління фінансами підприємств здійснюється за

допомогою фінансового механізму, який включає дві

підсистеми: керуючу та керовану. Управляюча

підсистема (суб’єкт управління) включає фінансову

службу підприємства та його підрозділів. Керована

підсистема (об’єкт управління) складається з

фінансових відносин, джерелом фінансових ресурсів,

грошового обороту

[6]

Б. Райзенберг,

Л. Лозовський,

Є. Стародубцев

складова частина господарського механізму,

сукупність стимулів, важелів, інструментів, форм і

способів регулювання економфчних процесів і

відношень. Фінансовий механізм включає,

насамперед, ціни, податки, мита, штрафи, санкції,

дотації, субсидії, банківський кредит і депозитний

відсоток, дисконтну ставку, тарифи

[7]

В. К. Сенгачов

взаємопов’язана система методів фінансово-

кредитного планування, фінансово-кредитних

важелів і форм організації управління фінансами та

структурує його. Розроблена ним схема фінансово-

[8]


119


кредитного механізму включає три підсистеми

(фінансово-кредитне планування, фінансово-кредитні

важелі та організаційна структура і правовий режим

фінансово-кредитної системи), сім блоків (плани і

баланси, показники, норми і нормативи, нормативи

утворення і розподілу фінансових ресурсів і

позичкового фонду, фонди фінансового забезпечення

відтворення і стимулювання економічного росту,

органи управління, основні нормативні акти, які

регулюють фінансові відносини) і 80 елементів

(зведений фінансовий план держави, державний

бюджет, кредитний план, баланс грошових доходів і

витрат населення, валютний план та ін.ші)

А. Шеремет,

Р. Сайфулін

система управління фінансовими відносинами через

фінансові важелі за допомогою фінансових методів

[9]

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення, за

допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен

показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму

доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких

реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що

достовірно відображають стан суб’єкта фінансових відносин.

Узагальнюючи думки вчених, можна навести наступне

визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм – це

сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінан-

сового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства.

Виходячи із зазначеного, фінансовий механізм може бути

представлений наступною загальною моделлю.

Складовими фінансового механізму є:

фінансове забезпечення;

фінансове регулювання;

система фінансових індикаторів і фінансових інструмент-

тів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Розглянемо складові фінансового механізму підприємства.

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми

фінансових ресурсів на розв’язання окремих завдань фінансової

політики господарюючого суб’єкта. При цьому розрізняють забез-

печувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія прояв-


120

ляється у всановленні джерел фінансування, тобто покриття

повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового

забезпечення. Регулятивні дія здійснює вплив через виділення

достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпе-

чення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В

цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію

економічних інтересів учасників фінансових відносин.

Вона має наступні напрямки свого прояву:

за допомогою фінансових інструментів встановлюються

певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість

фінансовими ресурсами;

за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу

доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних

інтересів.

В економічній науці поширюється думка, що держава може

впливати на економіку підприємства та країни в цілому передусім

за допомогою фінансів, а саме – за допомогою фінансового регу-

лювання

Взагалі, регулювання визначають, як підпорядкування пев-

ному правилу, як вплив на об’єкт управління з метою досягнення

стану його стійкості у разі виникнення відхилень від завдань,

встановлених норм і нормативів.

На сьогодні в економічній літературі немає єдиного погляду

на зміст фінансового регулювання економіки підприємства. Але,

узагальнюючи погляди вчених, можна зазначити, що стосовно

господарюючого суб’єкта фінансове регулювання полягає в забез-

печенні стійкості функціонування системи. Це діяльність, спрямо-

вана на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів

через механізм надання або вилучення фінансових ресурсів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання прово-

диться за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу,

мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів

поділяються на:

первинного впливу, що діють у процесі вилучення части-

ни доходів (податки, внески, відрахування);

вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів

(банківські позички, бюджетні субсидії).


121

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

загального підходу, характерного для всіх фінансових

відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансу-

вання);

селективного, диференційованого підходу.

При здійснені ефективної фінансової політики підприємства

перевага надається селективному підходу.

важелі впливу на соціально-економічний розвиток під-

приємства визначають характер дії фінансових інструментів,

коригують цю дію та поділяються на:

за напрямом дії – стимули, санкції;

за видами – норми й нормативи;

за методологічними засадами – умови і принципи форму-

вання доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансу-

вання і кредитування.

Методологічні засади визначення, класифікації, визнання та

оцінки фінансових інструментів на підприємстві встановлені

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові

інструменти».

В сучасних умовах визнається, що серед складових фінансо-

вого механізму найефективнішими є фінансові важелі, які впрова-

дяться в дію через відповідні фінансові методи. Окрім того, фінан-

совий механізм має відповідне правове, нормативне, інформаційне

та організаційне забезпечення.

В теорії фінансів система фінансових індикаторі включає:

фінансові категорії; фінансові показники; фінансові коефіцієнти.

Застосування фінансових категорій як фінансових індикато-

рів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову

абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретик-

ні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база.

Фінансові показники підприємства характеризують кількісну

сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових

операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності.

Фінансові коефіцієнти це фінансові показники, які вико-

нують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати

фінансову діяльність. Саме вони можуть виступати у ролі фінансо-


122

вих індикаторів, якщо при їх визначені виконуються вимоги

повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм це система, яка дозво-

ляє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який

дозволяє розв’язувати практично всі проблеми, але слід врахувати,

що роль фінансів у відносинах розподілу вторинна і основне регу-

лювання здійснюється у сфері виробництва.

Фінансовий механізм являє собою досить складну систему

впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів.

Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка

виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарю-

вання, що забезпечують виробництво ВВП. Виходячи з цього

фінансовий механізм управління діяльністю підприємства необхід-

но розглядати у сукупності з фінансовим механізмом на рівні

держави з фінансовими методами і формами, інструментами та

важелями впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Фінансовий механізм підприємства будується відповідно до

вимог об’єктивних економічних законів. Його основи встанов-

люються державою для вирішення тих завдань, які стоять перед

ним на тому або іншому етапі розвитку. Фінансовий механізм

становить систему встановлених державою форм та методів

організації фінансових відносин.

Огляд теорії побудови структури фінансового механізму

показав, що існують різні підходи щодо кількості елементів, проте

ми знайшли можливим виділити три структурні ланки, зв’язаних

між собою і включаючих основні елементи фінансового механізму:

фінансові методи, фінансовий важіль; забезпечення – правове,

нормативне інформаційне (рис. 1).

Фінансові методи – спроби дії фінансових стосунків на

господарський процес, формування і використання грошових

фондів. Вони діють в двох напрямках: по лінії управління рухом

фінансових ресурсів і по лінії ринкових комерційних стосунків,

пов’язаних з порівнянням витрат і результатів, з матеріальним

стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання

грошових фондів.


123

Рис. 1. Структурно-цільова схема фінансових механізмів

У будь-якому механізмі управління ґрунтується на викорис-

танні відповідних важелів. Самі по собі вони нічого не визначають

і не вирішують.

Вплив на дію фінансового механізму, а через нього на різні

сторони соціально-економічного розвитку, досягається встановлен-

ням і зміною положення того чи іншого важеля.

Фінансовими важелями є інструменти, використовувані у

фінансових методах. До них відносяться: прибуток, доходи, амор-

тизаційні відрахування, грошові фонди цільового призначення,

фінансові санкції, орендна плата, процентні ставки по позиках,

депозитах, облігаціях, пайові внески, внески в статутний капітал,

портфельні інвестиції, дивіденди, дисконт, коригування валютного

курсу і ін.

Правове забезпеченні функціонування фінансового механіз-

му підприємства включає законодавчі акти, накази, циркулярні

листи і інші правові документи органі управління. Нормативне

забезпечення функціонування фінансового механізму підприєм-


124

ства передбачає використання норм і нормативів оборотних

коштів, амортизаційних норм, тарифних і податкових ставок.

Інформаційне забезпечення функціонування фінансового

механізму підприємства складається з різного роду і виду еконо-

мічної, комерційної, фінансової і іншої інформації. До цієї інфор-

мації відносяться: відомості про фінансову стійкість і платоспро-

можність партнерів і конкурентів, про ціни, курси валют, дивіден-

ди, відсотки на товарному, фондовому і валютному ринках і т. п.

Сукупність важелів становить систему управління фінансо-

вим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві

групи: стимули і санкції. Взагалі, у широкому розумінні стимули

включають і санкції. Розмежування цих понять має на меті

розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове

заохочення, а санкції – покарання.

На практиці в ролі стимулів виступають різні пільги (в

оподаткуванні, кредитуванні тощо), а санкції – це штрафи, пені та

ін. Крім того, важелі керування фінансовим механізмом поді-

ляється на окремі види. Насам перед це принципи, умови і порядок

формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення

витрат, умови і принципи фінансування і кредитування.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також

фінансування і кредитування визначаються відповідними законо-

давчими й нормативними документами. Це порядок формування

доходів, віднесення витрат, визначення розміру податків тощо.

Умови фінансових відносин мають бути узгоджені з їх принци-

пами, не суперечити їм. Це, по суті, техніка фінансових розрахун-

ків. Однак не слід ні недооцінювати, ні переоцінювати її значення.

Без досконалої техніки не може нормально функціонувати будь-

який механізм, але найдосконаліша техніка не допоможе, якщо

механізм складено з незадовільних інструментів.

Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансовим

механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосу-

ванні нормативного методу розподільних відносин. Необґрунто-

вані або не взаємопов’язані норми і нормативи можуть розладнати

роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них

полягає у тому, що їх встановлення та зміна мають базуватися або


125

на науково обґрунтованій методиці (ставки податків), або на основі

ринкових відносин (процентні ставки на позички).

Функціонування фінансового механізму забезпечується

через організаційні структури, які характеризують надбудові

суспільства. Це правове регламентування, планування, організація

та контроль. Правове регламентування відображається в розроб-

ленні та прийнятті законодавчих актів з фінансів. Ця функція

покладається на органи державної влади.

Висновки. В узагальненому вигляді результати дослідження

зводяться до обґрунтування теоретичних положень щодо фінансо-

вого механізму управління підприємством в сучасних умовах.

Визначено сутність фінансового механізму, його структуру та

зміст, який представляє сукупність засобів та методів спрямова-

ного впливу на інтереси підприємств, що перебувають у постійній

динаміці трансформації під впливом зовнішніх та внутрішніх умов.

Визначено, що фінансовий механізм використовується для

дії на економіку і соціальну сферу, проведення єдиної фінансової

політики держави, регіонів, муніципальних утворень, господарю-

ючих суб’єктів. Вплив фінансового механізму на економіку і

соціальну сферу здійснюється, з одного боку, через структуру фі-

нансового механізму і націленість різних його частин на вирішення

конкретних завдань і досягнення реального ефекту, з іншого –

через величину фінансових ресурсів, що формуються у розпоряд-

женні господарюючих суб’єктів і держави і потреб суспільства, що

направляються (що інвестуються) на задоволення (держави, його

територіальних структур, господарюючих суб’єктів, громадян).

На основі всього викладеного можна сказати, що ефектив-

ний механізм управління дозволяє в повному обсязі реалізувати

цілі і завдання, що стоять перед підприємством, та сприяє резуль-

тативному здійсненню функцій фінансового управління.

1. Зятковський І. В. Теоретичні засади фінансів підприємств / І. В. Зятковський //

Фінанси України. – 2000. – №4. – С. 17–26.

2. Балабанов А. И. Финансы : учеб. пособ. // А. И. Балабанов, И. Т. Балабанов. –

Спб. : Питер, 2002. – 188 с.

3. Артус М. М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки / М. М. Артус //

Фінанси України. – 2005. – №5. – С. 54–59.

4. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Методы и процедуры // В. В. Ковалев. – М. :

Финансы и статистика. – 2002. – 560 с.


126

5. Осипчук Л. Л. Основи казначейської справи / Л. Л. Осипчук // Тематична бібліо-

тека електронних видань МАУП. – Серія: Банківська справа. – Київ : МАУП,

2005.

6. Крамаренко Г. А. Финансовый анализ и планирование / Г. А. Крамаренко. –

Днепропетровск : Из-во ДАУБП, 2001. – 240 с.

7. Райзенберг Б. Фінанси підприємств : підручн. / Б. Райзенберг, Л. Лозовський,

Є. Стародубцев // Ред. А. М. Поддєрьогін. – К. : КНЕУ, 2004. – 546 с.

8. Сенчагов В. К. Финансовый механизм и его роль в повышении эффективности

производства / В. К. Сенчагов. – М. : Финансы, 1979. – 140 с.

9. Шеремет А. Д. Методика финансового анализа / А. Д. Шеремет, Р. С. Сайфулин,

Е. В. Негашев. – М. : ИНФА, 2001. – 208 с.

УДК 336.22/.226 + 657 : 631.11

Кушніренко О. А., к.е.н., доцент

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і

природокористування України «Ніжинський агротехнічний

інститут»

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПОДАТКІВ В ГАЛУЗІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА:

ОБЛІКОВИЙ АСПЕКТ У статті досліджено економічну сутність податків як важливого явища в

соціально-економічних відносинах через встановлення їх особливостей в галузі

сільського господарства і наукове обґрунтування базових елементів оподаткуван-

ня. Виділено функції податків та проаналізовано методичні підходи їх реалізації,

запропоновано напрями їх упорядкування. Розкрито особливості формування

облікової інформації в частині оподаткування сільськогосподарських підприємств і

уточнено його понятійний апарат через поглиблення трактування окремих категорій.

Ключові слова: оподаткування, податкова система, сутність податків,

функції податків; сільське господарство; бухгалтерський облік.

Кушніренко О. А. Публікація містить результати досліджень, проведених за грантом Президента

України за конкурсним проектом Ф70 (реєстраційний номер проекту Ф70/18967;

номер державної реєстрації 0117U006192) Державного фонду фундаментальних

досліджень

http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=/auteurs/view/143208/source:default


127

Kushnirenko O. A.

ECONOMIC NATURE OF TAXES IN THE FIELD OF AGRICULTURE: ACCOUNTING ASPECTS

In the article the critical analysis was introduced and the opinions of the scientists

about the economic nature of taxes in the field of agriculture were compared, their

functions and elements were investigated, as well as the determining factors in agricultural

production were systematized.

This suggests that the taxation in agriculture is a special sphere of equilibrium

allocation of affairs, which reflects the interaction between the business entities of the

agrarian sector and the state through the implementation of the fiscal functions which are

provided by the government authorities and the implementation of the regulating influence

on the economic activity of the enterprises.

It was established that taxes carry out two main functions – fiscal and regulatory,

which reflect the nature of taxes (practical implementation), and the rest of the

subfunctions which are allocated by scientists, it is proposed to isolate them into the

theoretical group as an addition and development of the regulatory function.

It is proved that the social function in the nearest future will become determinative

and it will be the basis for the establishment of the tax system.

Consideration of the theoretical foundations of the functioning of the taxes as an

object of accounting gave reason to assert the appropriateness of the element's allocation as

a single system of accounting – «accounting for tax purposes».

However, this definition was introduced like a component of a single accounting

system that provides a reflection of the relations of distribution in form of taxes,

preparation, grouping, aggregation and accumulation of the information about the taxpayer

required for the calculation, compilation and submission of the tax returns and timely

payment to the budget of taxes (fees and other payments, the collection of which is

provided by the tax law).

It is this element of the accounting system that includes a set of accounting

procedures and settlements for tax purposes. Studies carried out strengthening the

knowledge of the economic nature of taxes, and contributed to the streamlining of the

conceptual apparatus in terms of the taxation in order to raise the informativity of tax

accounting.

Key words: taxation, tax system, the essence of taxes, the functions of taxes;

agriculture; accounting.

Кушниренко А. А.

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ СУЩНОСТЬ НАЛОГОВ В ОБЛАСТИ СЕЛЬСКОГО ХОЗЯЙСТВА:

УЧЕТНЫЙ АСПЕКТ В статье исследовано экономическую сущность налогов как важного явле-

ния в социально-экономических отношениях путем установления их особенностей

в области сельского хозяйства и научное обоснование основополагающих племен-


128

тов налогообложения. Выделены функции налогов и проанализированы методи-

ческие подходы их реализации, обоснованно предложение их упорядочения. Рас-

крыты особенности формирования учетной информации в части налогообложения

сельскохозяйственных предприятий и упорядочено его понятийный аппарат путем

уточненния трактовки отдельных категорий.

Ключевые слова: налогообложение, налоговая система, сущность налогов,

функции налогов; сельское хозяйство; бухгалтерский учет.


важливими науковими і практичними завданнями. Податки

виступають головним фінансовим інструментом, через який

держава створює суб’єктам господарювання сприятливі умови для

ефективної виробничо-фінансової діяльності та забезпечує можли-

вість переходу їх до сталого розвитку. Водночас, особливості дія-

льності сільськогосподарських підприємств, які мають об’єктив-

ний характер та в значній мірі пов’язані з навколишнім природним

середовищем, недостатньо враховуються в оподаткуванні як об’єкт

обліку, що спотворює облікову інформацію, знижує забезпеченість

користувачів інформацією про стан розрахунків із бюджетом,

зумовлює нерівномірне податкове навантаження. Як наслідок,

система оподаткування України характеризується частими транс-

формаційними перетвореннями, спрямованими на підвищення

прозорості економіки, оптимізацію податкових надходжень до

бюджету тощо. Це, в свою чергу, потребує правильного розуміння

та переосмислення економічної природи та функцій податків і

відповідно актуалізує порушену тему.


вирішення проблеми. Проблему податкової системи розглянуто в

працях вітчизняних економістів, зокрема В. Андрущенка, Е. Гейєр,

Ю. Іванова, М. Корягіна, Н. Крупей, П. Мельника, А. Поддєрьо-

гіна, В. Синчака, О. Тімарцева, Ю.Турянського та інших. Віддаючи

належне їх науковим працям, варто відмітити, що найчастіше до-

сліджується практична сторона оподаткування, як от особливості

застосування певних видів, режимів податків, проблеми плану-

вання і прогнозування податкових надходжень тощо. Водночас

концепційні основи та функції податків з погляду побудови

соціально-орієнтованої економіки та загальної теорії економічних

систем значно вужче відображені в економічній літературі.


129

Цілі статті. Метою написання даної статті є розкриття економічної сутності податків як важливого явища в соціально-економічних формаціях через встановлення їх особливостей в галузі сільського господарства та наукове обґрунтування базових елементів оподаткування. Для вирішення поставлених завдань також розкриваються особливості формування облікової інформа-ції в частині оподаткування сільськогосподарських підприємств.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. За економіч-ним змістом податки є фінансовими відносинами між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного цент-ралізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій, розвитку та функціонування соціальної інфраструктури. Податки як атрибут держави супроводжують всю історію людської цивілізації, їх розвиток та існування розпочи-наються з виникнення держави, якій для здійснення та виконання своїх функцій необхідні відповідні кошти [10, с. 17]. Податкова система нашої держави наразі перебуває в стадії реформування, що обумовлює побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки та мотивує поліпшення якості і повніше використання бухгал-терсько-контрольної інформації в управлінні оподаткуванням.

В одному з останніх фундаментальних досліджень сього-дення податки трактуються як обов’язковий, безумовний платіж до

відповідного бюджету, що справляється із платників податків

відповідно до законодавства з питань оподаткування; відрахування частини валового внутрішнього продукту на загальносуспільні

потреби, без задоволення яких суспільство існувати не може; встановлюється винятково державою і ґрунтується на актах вищої

юридичної сили, тобто є правовою категорією [13, с. 385]. Подат-ковий кодек поняття податку визначає як обов’язковий, безумов-

ний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до законодавства [8]. Неоднозначність тракту-

вань податків різними авторами змушує погодитись з тезою В. Л. Андрущенка, в частині того, що природа податку має гете-

рогенний, тобто змішаний, неоднорідний, неоднозначний характер, відображаючи суперечливі мотивації платників [1, с. 151]. Тобто,

податки включають в себе все, але в різних пропорціях. Точніше було б сказати, що природі податку властиві якості як реального


130

платежу, так і передбаченого законом й обумовленого громадсь-

ким сумлінням обов’язку.

Отже, враховуючи вищезазначене, податок – це гетеро ген-ний феномен, із різними, навіть несумісними властивостями [3,

с. 34]. Водночас, в Україні в силу великих масштабів ухиляння від оподаткування, розширене трактування податку як обов’язку

набуває особливо актуального змісту. При дослідженні природи податків пропонується врахову-

вати їх призначення, як соціально-економічної категорії, що проявляється у внутрішніх властивостях податків, тобто через

виконання ними відповідних функцій. В. Л. Андрущенко зазначає, що в рамках кожної із функцій формується особлива спеціалізація

податкових відносин. Це й становить методологічну основу для формування податкових функцій – прояву сутності податків в дії,

способу вираження їх властивостей [2, с. 30]. У економічній літературі зазвичай називають такі їх функції:

фіскальну, стимулюючу, регулюючу, розподільчу, контрольну та інші. За будь-якого суспільного устрою податки виконують дві

основні функції: фіскальну і регулюючу. Загалом спроби обґрунту-

вання значної кількості функцій податків не знайшли своєї підт-римки серед науковців. Більшість досліджень сходяться на тому,

що податки виконують дві функції – фіскальну та регулюючу [9, с. 6; 13, с. 556].

Фіскальна є головною та визначається природою податків і притаманна всім державам у всі періоди їх існування. За її допо-

могою забезпечується наповнення бюджетів усіх рівнів і відпо-відно джерел формування доходів держави для здійснення власних

функцій (оборонних, соціальних, природоохоронних тощо). Ця функція забезпечує не лише виконання основного призначення

податків – формування фінансових ресурсів держави для задово-лення потреб суспільства, а й передбачає механізм цих надход-

жень, що діє на правових засадах і забезпечує централізоване стягнення податків. Тому можна стверджувати, що реалізація

фіскальної функції не враховує економічних інтересів платників податків, а лише мотивує зростання доходів державного бюджету.

Поряд з цим, у сучасних умовах господарювання більшість

держав змушені шукати в податках шляхи вирішення економічних питань, використовуючи податкову політику як важіль впливу на


131

негативні явища та процеси ринку. Адже за допомогою регулюван-

ня рівня податкового навантаження держава може проводити

політику розвитку окремих галузей, у тому числі сільського госпо-дарства.

Таким чином, фіскальна функція значною мірою виконує

економічну функцію податків, що означає: податки істотно

впливають на процес відтворення, стимулюючи / стримуючи його

темпи, посилюючи / послаблюючи накопичення капіталу, розши-

рюючи / звужуючи платоспроможний попит населення. Обидві

функції знаходяться в тісному взаємозв’язку. При цьому, регулю-

юча функція є похідною від економічної. Суть її полягає у

вартісному розподілі та перерозподілі доходів між соціальними

верствами і групами, між сферами та галузями економіки.

У сільському господарстві регулююча функція проявляється

через застосування таких податкових важелів: вид податків

(єдиний податок четвертої групу); об’єкт оподаткування (площа

сільськогосподарських угідь при розрахунку ЄП четвертої групи);

податкові пільги (механізм державної підтримки (дотацій) ПДВ) [8].

Виконуючи регулюючу функцію, держава впливає на рівень

соціально-економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи

окремі його напрямки. Невипадково в окремих літературних

джерелах зустрічається поняття «розподільчо-регулюючої функ-

ції» податків, зокрема такої позиції дотримується Ю. Б. Іванов [4, с.

28]. Проте, на нашу думку, таке поєднання не є доречним, оскільки

на різних етапах розвитку системи оподаткування прояв окремих

функцій є відмінним та характеризує рівень податкової політики

держави. Зокрема, із активізацією ролі держави в господарській

діяльності у регулюючої функції з’являються додаткові власти-

вості, що, на думку П. В. Мельника, реалізуються в окремих під-

функціях: економічній (розподільчій), контрольній і соціальній [7,

с. 15–16]. Однак, проаналізувавши зазначену тезу в частині еконо-

мічної функції, можна стверджувати, що регулююча функція була

перейменована на економічну, а зміст залишився тим самим. Тому

з числа податкових функцій потрібно вилучити економічну. Адже

економічною категорією є поняття «оподаткування» [2, с. 31].

Крупей Н. С. у ряду функцій податків називає контрольну.

На думку прихильників такого підходу, вона проявляється в ролі


132

оціночного показника ефективності кожного окремого податку та

системи в цілому [6, с. 39]. Варто погодитися з подібною власти-

вістю податків, оскільки регулююча функція охоплює всі процеси,

пов’язані з розподілом ресурсів, а структура податків, їх механізм і

розміри створюють основу для аналізу фінансової політики держа-

ви та прийняття вмотивованих рішень щодо вдосконалення. Однак,

контрольній функції не слід надавати самостійності, оскільки вона

не набула чітко визначених ознак, а відтак її варто віднести до

складу підфункцій регулюючої функції податків.

Виходячи з викладеного, стверджуємо, що соціальна функ-

ція в найближчому майбутньому має стати самостійною й

основною, оскільки соціальна складова оподаткування закріплена

на державному рівні й повинна бути визначальною і забезпечувати

в галузі сільського господарства раціональне природокористування

в інтересах усіх членів суспільства.

Напрямки прояву регулюючої функції окремими податками

різні, тому має місце й різний їх вплив на діяльність підприємств. З

огляду на це Д. Г. Черник доводить, що регулююча функція подат-

ків поділяється на підфункції, серед яких є й стимулююча [14].

Безперечно, порядок обчислення окремих податків та умови їх

сплати можуть позитивно вплинути на діяльність підприємств у

цілому й на окремі напрямки їх діяльності. За результатами дос-

лідження А. М. Поддерьогіна, «стимулююча функція податків – це

дійсно прояв регулюючої їх функції» [9, с. 135]. Він наголошує, що

не можна погодитися з точкою зору виконання податками самос-

тійної стимулюючої функції. Тому приходимо до висновку, що

функціями, які відображають практичну сторону податків, тобто

такими, що дійсно реалізуються в економіці й сільському госпо-

дарстві зокрема, є фіскальна та регулююча, які формують окрему

(практичну) групу функцій податків. Решту підфункцій, що виді-

ляють науковці, можна виокремити у теоретичну групу, як допов-

нення і розвиток регулюючої функції. При цьому, соціальна

функція в найближчій перспективі має стати визначальною.

Систематизація функцій податків наведена на рис. 1.

Дослідження економічної природи податків полягає не лише

у визначенні призначення податку як фіскального інструменту

формування дохідної частини бюджету, але й у науковому обґрун-


133

туванні базових елементів оподаткування, від яких залежить

механізм справляння того чи іншого податку. Основні та додаткові

елементи податку наведено на рис. 2.

Примітка: – пропозиції автора

Рис. 1. Основні функції податків *

* систематизовано на основі даних джерел: [5; 6; 11; 12])

Рис. 2. Структура елементів податку *

* авторська розробка

Ставка податку

ОСНОВНІ

ЕЛЕМЕНТИ

ПОДАТКУ ДОДАТКОВІ

(конкретизують основні елементи або мають самостійне призначення)

Суб’єкт (платник) податку

Об’єкт

податку

Одиниця

оподаткування Джерела сплати

податку

Податкова звітність

Податкова пільга

Спеціальний податковий режим

Податковий період (строки сплати)

База оподаткування

ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ

ФІСКАЛЬНА

Податки є джерелом форму-

вання дохідної частини

бюджету та фінансовою

основою задоволення

суспільних потреб

РЕГУЛЮЮЧА

Податки є одним з

найважливіших важелів

державного регулювання

економічних і соціальних

процесів

Економічна (розподільча)

Пр

акт

ична

реа

ліза

ція

Теоретичний

підхід Контрольна Соціальна

Стимулююча Політична


134

Так, суб’єкт податку – будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації сплати податків (сільськогосподарські підпри-ємства), на яку, за наявності об’єкта оподаткування, покладено комплекс податкових обов’язків і прав згідно з законодавством. При цьому платник податку – юридична чи фізична особа, яка безпосередньо перераховує податок до бюджету.

Об’єктом оподаткування називають ті явища чи предмети, завдяки яким сплачується податок – земля, виробництво, особа тощо. Об’єкт повинен піддаватися чіткому обліку, мати безпосе-реднє відношення до платника й вказувати на те, що саме оподат-ковується.

Беззаперечно функціонування податків має свої особливості в кожній галузі економіки. Тобто, на відміну від багатьох інших галузей сільське господарство має певні особливості, які суттєво впливають на виробничі відносини й економічні показники діяльності суб’єктів господарювання цієї сфери, а їх результати прямо залежать від низки природних і економічних факторів, що узагальнено на рис. 3.

Рис. 3. Фактори, які є визначальними в сільськогосподар-

ському виробництві *

* авторська розробка

Специфічне

оподаткування сільськогосподарських

підприємств; спеціалізація; розмір підприємства; обсяг

виробництва; капітал підприємства; забезпеченість

трудовими ресурсами; територіальна

віддаленість виробничих підрозділів; товарність

продукції

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ

ТОВАРОВИРОБНИЦТВО

Природні фактори Економічні фактори

Земля в сільському господарстві – основний засіб виробництва, є

одночасно засобом і предметом праці

Обмежений термін зберігання продукції

Виробництво пов’язано з біологічними

процесами

Сезонність сільськогосподарського

виробництва

Галузь

рослинництва

Галузь

тваринництва

Погодні та кліматичні умови


135

Розглянуті фактори впливу на сільськогосподарське вироб-

ництво зумовлюють необхідність спеціального механізму оподат-кування та розгалуженої системи пільг у різновидах оподаткування

для суб’єктів цієї галузі, адже сільське господарство, як і інші сек-тори економіки, підлягає оподаткуванню. Податкова система сіль-

ськогосподарських підприємств повинна виступати особливою складовою загальнодержавної системи оподаткування та врахову-

вати специфіку фінансових відносин у галузі. Цього досягти можливо виключно за наявності достовірної інформації, джерелом

якої є бухгалтерський облік. Враховуючи, що результатом функ-ціонування податків є податкові зобов’язання, які є об’єктами

бухгалтерського обліку, вважаємо за доцільне виокремити його складову – облік для потреб оподаткування. Відповідно, пропо-

нуємо таке його визначення, а саме – складова єдиної системи бухгалтерського обліку, що забезпечує відображення відносин

розподілу у формі податків, підготовку, групування, узагальнення та накопичення інформації платника податків, необхідної для

розрахунку, складання і подання податкової звітності та своєчасної

сплати до бюджету податків (зборів та інших платежів, справляння яких передбачено податковим законодавством).

Висновки. Критичний аналіз і співставлення думок учених щодо економічної природи податків у галузі сільського госпо-

дарства, їх функцій й елементів, а також систематизація факторів, які є визначальними в сільськогосподарському виробництві дає

підстави стверджувати, що оподаткування в сільському госпо-дарстві – це особлива сфера рівновагових відносин розподілу, яка

відображає взаємодію суб’єктів господарювання аграрного сектору та держави шляхом реалізації органами державної влади фіскаль-

ної функції та виконання регулюючого впливу на господарську діяльність підприємств. Податки виконують дві основні функції –

фіскальну й регулюючу, які відображають природу податків (прак-тичне здійснення), а решту підфункцій, що виділяються вченими,

запропоновано виокремити в теоретичну групу як доповнення і розвиток регулюючої функції. Доведено, що соціальна функція в

найближчій перспективі має стати визначальною і бути покладе-

ною в основу формування податкової системи.


136

Розгляд теоретичних засад функціонування податків, як

об’єкта бухгалтерського обліку дав підстави стверджувати про

доцільність виокремлення елемента єдиної системи бухгалтерсь-кого обліку – «обліку для потреб оподаткування», який включає

сукупність облікових процедур і розрахунків для цілей оподатку-вання. Наведені пропозиції підсилюють пізнання економічної

природи податків, і сприяють упорядкуванню понятійного апарату в частині оподаткування у напрямку підвищення інформативності

обліку податкових розрахунків.

1. Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концеп-

туалізація і наукова проблематика державних фінансів) / В. Л. Андрущенко –

Львів: Каменяр, 2000. – 303 с.

2. Андрущенко В. Л. Податкові системи зарубіжних країн : навч. посібн. /

В. Л. Андрущеко, О. Д. Данілов. – К. : Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.

3. Гейєр Е. С. Удосконалення механізму взаємодії системи бухгалтерського обліку

та оподаткування / Е. С. Гейєр // Зб. наук. пр. «Економічний аналіз» / За ред.

С. І. Шка-абана;. – Тернопіль : ТНЕУ, 2011. – Вип. 9. – Ч. 1. – С. 82–85.

4. Іванов Ю. Б. Податкова система : підручн. / Ю. Б. Іванов, А. І. Крисоватий,

О. М. Десятнюк; МОН України – К. : Атіка, 2006. – 920 с.

5. Корягін М. В. Соціально-економічна природа та функції податків / М. В. Ко-

рягін, І. В. Гончарук, С. С. Гриневич // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. –

Вип. 19.9. – С. 132–138.

6. Крупей Н. С. Економічна сутність податків та їх функції / Н. С. Крупей // Наукові

записки Національного університету «Острозька академія». – Серія «Економіка».

– 2012. – Вип. 19. – С. 36–40.

7. Мельник П. В. Податкова політика України : навч. посібн. / П. В. Мельник,

З. С. Варналій, Л. Л. Тарангул; за ред. П. В. Мельника. – К. : Знання України,

2011. – 505 с.

8. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. №2755-17 // [Електронний ре-

сурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua

9. Поддєрьогін А. М. Податкова система України на шляху розвитку / А. М. Под-

дєрьогін // Фінанси України. – 2001. – №11. – С. 3–12.

10. Синчак В. П. Система оподаткування у сільському господарстві України: теорія,

методологія та практика : монографія / В. П. Синчак. – Х. : ХУУП, 2008. – 476 с.

11. Турянський Ю. Соціально-економічна суть та фкнуції податків / Ю. Турянсь-

кий // Зб. наук. пр. «Ефективність державного управління». – Львів. – 2014. –

Вип. 39. – С. 467–473.

12. Тімарцев О. Ю. Розвиток функцій податків у сучасних умовах / О. Ю. Тімарцев

// Актуальні проблеми економіки. – 2014. – №3. – С. 448–454.

13. Фінанси. Бюджет. Податки: національна та міжнародна термінологія: у 3-х т. /

За ред. Т. І. Єфименко. – К. : Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин НАНУ, ДННУ

«Акад. фін. управління», 2010.

14. Черник Д. Налоги Франции / Д. Черник // Финансы. – 1994. – №7. – С. 33.


137

УДК 657 Московчук А. Т., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет,

Ліщук В. І., к.е.н., доцент

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВ

У статті розглянуто суть та види факторного аналізу. Розкрито роль

факторного аналізу в процесі управління витратами. Обґрунтовано визначення та

доцільність використання коефіцієнта цільової оптимізації витрат для визначення

шляхів їх зниження на підприємстві.

Ключові слова: факторний аналіз, управління витратами, коефіцієнт

цільової оптимізації витрат, шляхи зниження витрат.

Moskovchuk A., Lischuk V.

FACTOR ANALYSIS IN THE SYSTEM OF THE ENTITIES’ COST MANAGEMENT

The process of deepening of market relations has significant impact on

development of the theory and practice of management of costs from operating activities

of manufacturing enterprises, taking into account that costs optimisation becomes one of

the important tasks for all entities.

Realization of this task actualises the question of improvement of the analysis of

costs from operating activities of industrial enterprises from the point of separating new

objects of analysis, modeling the system of factors affecting the amount of costs,

replenishing the tools of analysis by substantiating indicators to optimize the costs from

operating activities.

Issues of methodical approaches to the analysis of costs and cost of production are

analysed in the works of many Ukrainian and foreign scientists: E. Grabovetsky, A.

Zagorodniy, G. Kindratska, I. Lazarishina, E.Mnykh, S.Moshensky, O.Oliynyk,

P.Popovych, G. Savitskaya, N. Tarasenko, M. Chumachenko, S. Shkaraban and others. In

our view, it is necessary to further develop the system of indicators for the putpose of

optimization of the cost from operating activities.

The purpose of the study is to substantiate the feasibility of usage of factor

analysis in order to make effective management decisions and to refine the system of

analytical indicators for costs optimization.

Московчук А. Т., Ліщук В. І.


138

An important component of the methodology of economic analysis is a factor

analysis that is one of the methods of mathematical statistics. Factor analysis is aimed at

revealing the influence of individual factors on the resulting indicator.

The impact of factors on the level of operating costs can be determined based on

the deterministic factor model, taking into account existence of functional dependence

between the resulting indicator and factors.

We consider it expedient to perform factor analysis of such indicator as costs for

UAH 1 of realised products in order to optimize costs and to substantiate ways for increase

of the efficiency of cists usage.The method of chain substitutions is to be used, taking into

account that the factor model which is the basis for indicator determination is a multiple.

The results of analysis of operational expenses of PJSC "Novovolynsky Foundry

Plant" demonstrated an unsatisfactory state of activity of the investigated enterprise, taking

into account that calculated indicator of operating costs exceeds 1 in each of the periods,

and in 2016 it increases. Factor analysis allowed us to conclude that such a dynamics is

caused by increase in labor costs.

We propose to calculate coefficient of target optimization of operating costs in

order to optimize the costs. Key words: factor analysis, cost management, coefficient of target cost

optimization, the ways of costs reduction.

Московчук А. Т., Лищук В. И.

ФАКТОРНЫЙ АНАЛИЗ В СИСТЕМЕ УПРАВЛЕНИЯ

ЗАТРАТАМИ ПРЕДПРИЯТИЙ В статье рассмотрены суть и виды факторного анализа. Раскрыта роль

факторного анализа в процессе управления затратами. Обоснованы расчет и

целесообразность использования коэффициента целевой оптимизации расходов

для определения путей их снижения на предприятии.

Ключевые слова: факторный анализ, управление затратами, коэффициент

целевой оптимизации расходов, пути снижения издержек.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з

важливими науковими та практичними завданнями. Процес

поглиблення ринкових відносин суттєво впливає на розвиток

теорії і практики управління витратами операційної діяльності

виробничих підприємств, оскільки для усіх суб’єктів господарю-

вання важливим завданням стає їх оптимізація.

Реалізація цього завдання актуалізує питання вдосконалення

аналізу витрат операційної діяльності промислових підприємств у

частині виокремлення нових об’єктів аналізу, моделювання

системи факторів, що впливають на величину витрат, поповнення


139

інструментарію аналізу шляхом обґрунтування показників для

оптимізації витрат операційної діяльності.


вирішення проблеми. Питанням методичних підходів щодо

аналізу витрат та собівартості продукції присвячені дослідження

багатьох українських та зарубіжних вчених: Є. Грабовецького,

А. Загороднього, Г. Кіндрацької, І. Лазаришиної, Є. Мниха, С. Мо-

шенського, О. Олійника, П. Поповича, Г. Савицької, Н. Тарасенка,

М. Чумаченка, С. Шкарабана та інших. Критичний аналіз фахової

літератури свідчить, що у сучасній вітчизняній методології аналізу

витрат операційної діяльності промислових підприємств недостат-

ньо уваги приділяється питанням оптимізації витрат. На наш

погляд, потребує доповнення система показників для оптимізації

витрат операційної діяльності.

Цілі статті. Метою дослідження є обґрунтування доціль-

ності використання факторного аналізу для прийняття ефективних

управлінських рішень і уточнення системи аналітичних показників

для оптимізації витрат.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Одним із

важливих внутрішніх чинників ефективної діяльності підприємств

є управління витратами з метою оптимізації. Для оптимізації

витрат необхідно проводити їх аналіз в цілому та в розрізі видів,

цілей, періодів з використанням відповідних методик.

Важливою складовою методики економічного аналізу є

факторний аналіз, який відноситься до методів математичної

статистики. Факторний аналіз спрямований на виявлення впливу

окремих чинників на результуючий показник.

Н. В. Тарасенко у навчальному посібнику «Економічний

аналіз» зазначає, що «під факторним аналізом розуміється мето-

дика комплексного і системного вивчення та оцінки впливу факто-

рів на результативний показник» [5, с. 73].

Мошенський С. З., Олійник О. В. під факторним аналізом

розуміють методику комплексного та системного вивчення і вимі-

рювання впливу факторів на величину результативних показників

[2, с. 73]. Аналогічний підхід до трактування суті факторного

аналізу запропонований і Г. В. Савицькою.


140

Розрізняють такі види факторного аналізу: прямий (де дук-

тивний), зворотний (індуктивний), детермінований (функціональ-

ний), стохастичний (кореляційний), одноступеневий, багатоступе-

невий, статистичний, динамічний, ретроспективний, перспектив-

ний.

Г. В. Савицька зазначає, що детермінований факторний ана-

ліз використовується якщо «…результативний показник можна

подати як добуток, частку або алгебраїчну суму факторів» [4,

с. 73]. Детерміноване моделювання факторних систем – це прос-

тий і ефективний засіб формалізації зв’язку економічних показни-

ків, який служить основою для кількісної оцінки впливу окремих

факторів на динаміку узагальнюючого показника.

Для визначення міри впливу факторів у детермінованих

факторних моделях використовують наступні способи: ланцюго-

вих підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць, індекс-

ний, пропорційного ділення, інтегральний логарифмування. Вибір

способу факторного аналізу залежить від виду факторної моделі.

Вплив факторів на величину витрат операційної діяльності

можна визначити на основі детермінованої факторної моделі,

оскільки між результуючим показником і факторами існує функ-

ціональна залежність.

Вважаємо за доцільне для оптимізації витрат і обґрунтування

шляхів підвищення ефективності їх використання провести фак-

торний аналіз такого показника, як витрати на 1грн. реалізованої

продукції. Оскільки факторна модель, на основі якої визначають

показник, є кратною, то для цього використаємо спосіб ланцюго-

вих підстановок:

Q

ВВ оп

грн.

. , (1)

де .грнВ – витрати на 1 грн. реалізованої продукції;

Q –обсяг реалізованої продукції.

Взаємозв’язок витрат і ефективності використання ресурсів

можна встановити, якщо показник витрат на 1 грн. реалізованої

продукції розкласти на окремі економічні елементи витрат: мате-


141

ріальні витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями, аморти-

зацію, інші операційні витрати, використовуючи формулу [1, с. 65]:

Q

В

Q

В

Q

ВВ

Q

В

Q

ВВ інамзсзмоп

грн.......

.

, (2)

де .мВ – матеріальні витрати;

.зВ – витрати на оплату праці;

..зсВ – відрахування на соціальні заходи;

.амВ – амортизація;

.інВ – інші операційні витрати.

Аналіз витрат операційної діяльності на 1 грн. реалізованої

продукції проведемо, використовуючи звітність ПАТ «Новово-

линський ливарний завод». Результати проведеного аналізу пред-

ставлено у табл.1.

Таблиця 1

Витрати на 1грн. реалізованої продукції

ПАТ «Нововолинський ливарний завод»

за 2015 і 2016 роки Показник 2015 р. 2016 р. Відхилення, +/-

1. Витрати операційної діяльності, тис грн,

в т. ч.: 113303 120204 6901

2. Матеріальні затрати, тис грн 71638 73614 1976

3. Витрати на оплату праці з

відрахуваннями, тис грн 30999 35913 4914

4. Амортизація, тис грн 10159 10267 108

5. Інші операційні витрати, тис грн 507 410 - 97

6. Обсяг реалізованої продукції,тис грн 90511 94584 4073

7. Витрати операційної діяльності на 1 грн

реалізованої продукції, грн/грн 1,25 1,27 0,02

8. Матеріальні затрати на 1грн. реалізованої

продукції, грн/грн 0,79 0,78 - 0,01

9. Витрати на оплату праці з відрахуваннями

на 1грн реалізованої продукції, грн/грн 0,34 0,38 0,04

10. Амортизація на 1грн реалізованої

продукції, грн/грн 0,112 0,103 -0,009

11. Інші витрати на 1грн реалізованої

продукції, грн/грн 0,005 0,004 -0,001


142

На підприємстві витрати операційної діяльності на 1 грн

реалізованої продукції у 2016 році порівняно із попереднім роком

зросли на 0,02 грн/грн. Така динаміка показника пояснюється

зростанням витрат на оплату праці з відрахуваннями на 1 грн

реалізованої продукції на 0,04 грн/грн та зниженням матеріальних

затрат на 1 грн реалізованої продукції на 0,01 грн/грн, амортизації

на 1 грн реалізованої продукції – на 0,009, а також інших витрат

на 1 грн реалізованої продукції – на 0,001 грн/грн.

Для управління витратами підприємства важливо з’ясувати

причини зростання витрат на оплату праці. Зазвичай на величину

фонду оплати праці на виробничих підприємствах впливає зміна

чисельності працівників та зростання середньої заробітної плати.

Оскільки у досліджуваному періоді чисельність працівників на

підприємстві не збільшувалась, то зростання фонду оплати праці

відбулось лише за рахунок зростання середньої заробітної плати,

зокрема основної заробітної плати робітників.

Проведений аналіз операційних витрат ПАТ «Нововолинсь-

кий ливарний завод» показав незадовільний стан діяльності дос-

ліджуваного підприємства, оскільки отриманий розрахунковий

показник витратомісткості операційної діяльності перевищує 1 у

кожному із періодів, а у 2016 році зростає порівняно із попереднім

періодом.

Проведений аналіз операційних витрат ПАТ «Нововолинсь-

кий ливарний завод» показав незадовільний стан діяльності

досліджуваного підприємства, оскільки отриманий розрахунковий

показник витратомісткості операційної діяльності перевищує 1 у

кожному із періодів, а у 2016 році зростає.

Оптимальними вважають такі витрати на виробництво

продукції, які забезпечують підприємству отримання максимально

можливого прибутку не по кожному окремому виду продукції, а в

цілому по підприємству.

Дослідження фахової літератури показало, що з точки зору

науковців найпростішим і найприйнятнішим методом кількісного

визначення оптимальних витрат на виробництво продукції є

порівняння витрат на виготовлення однакових виробів на кількох

підприємствах (у межах корпорації або іншої подібної підприєм-

ницької організаційної структури, з конкурентами). Для того, щоб


143

кількісно охарактеризувати стан справ на підприємстві стосовно

оптимізації поточних витрат, науковці рекомендують застосову-

вати спеціальний показник – коефіцієнт оптимальності фактичних

витрат (Копт) і розраховувати його як відношення мінімально мож-

ливої величини витрат на порівнюваних підприємствах до фактич-

ної величини витрат на конкретному підприємстві [3, с. 313].

Вважаємо, що показник ступеня відповідності операційних

витрат оптимальним значенням повинен показувати резерв для

кожного виду витрат. Для його оцінки пропонуємо розраховувати

коефіцієнт цільової оптимізації операційних витрат, який

визначається за формулою:

іфакт

мін

В

ВК і

опц

1.. , (3)

де Кц.оп. – коефіцієнт цільової оптимізації операційних витрат;

Вмін.і – мінімально можливі витрати за і-ою статтею на порівню-

ваних підприємствах, грн.;

Вфакт.і – фактична величина витрат за і-ою статтею на конкрет-

ному підприємстві, грн.

Запропонований коефіцієнт характеризує ступінь оптималь-

ності існуючих на підприємстві операційних витрат для забезпе-

чення отримання максимального доходу. Значення коефіцієнта

знаходиться в межах (-∞; 1]. Чим вище значення показника, тим в

більшій мірі фактичні операційні витрати конкретного підпри-

ємства відповідають оптимальному значенню.

Висновки. Управління витратами операційної діяльності, з

метою їх оптимізації, є актуальним завданням для підприємств

усіх форм власності і господарювання. Відсутність сучасного

аналітичного забезпечення процесу прийняття управлінських

рішень – це одна з основних причин нераціонального управління

операційними витратами вітчизняних виробників.

Факторний аналіз витрат операційної діяльності спрямова-

ний на виявлення кількісного впливу окремих чинників на резуль-

туючий показник та обгрунтування резервів зниження витрат.


144

Для визначення можливого зниження фактичних витрат до

оптимального рівня пропонуємо розраховувати коефіцієнт цільо-

вої оптимізації операційних витрат.

1.Московчук А. Обґрунтування методики аналітичного забезпечення управління

витратами суб’єктів господарювання / А. Московчук // Оцінка методики обліко-

во-аналітичного та контрольного забезпечення діяльності суб’єктів господарю-

вання в умовах глобалізації економіки : [колективна монографія] / колектив авто-

рів за ред. канд. екон. наук І. Б. Садовської. – Луцьк : РВВ Луцького НТУ, 2017. –

159 с.

2.Мошенський С. З. Економічний аналіз : підручн. для студ. екон. спец. вищ. навч.

закл. / С. З. Мошенський, О. В. Олійник / За ред. д.е.н., проф., заслуженого діяча

науки і техніки України Ф. Ф. Бутинця. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Житомир :

ПП «Рута», 2007. – 704 с.

3.Покропивний С. Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність : навч.

посібн. / С. Ф. Покропивний, В. М. Колот. – К. : КНЕУ, 1998.– 352 с.

4.Савицкая Г. В. Экономический аналіз : учебн. / Г. В. Савицкая – М. : НИЦ

ИНФРА-М, 2011. – 649 с.

5.Тарасенко Н. В. Економічний аналіз : навч. посібн. – 3-тє вид., перер. / Н. В. Та-

расенко. – Львів : «Новий світ-2000», 2004. – 344 с.

УДК 336.741.23

Мостовенко Н. А., к.е.н., доцент,

Коробчук Т. І., к.е.н., доцент


ФУНКЦІЇ ТА ВЛАСТИВОСТІ ВІРТУАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ З ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ

У статті доповнено існуючі теоретико-методологічні концепції функціону-

вання цифрових валют та узагальнено засади їх функціонування. Виділено поняття

цифрової валюти та період її появи. Обґрунтовано сутність цифрової валюти. Вста-

новлено функції цифрових віртуальних валют. Виявлено необхідність нового

обґрунтування якісних характеристик цифрової валюти як новітньої форми

грошей.

Ключові слова: віртуальна валюта, електронні гроші, цифрова валюта,

криптовалюта, теорія грошей, функції грошей.

Мостовенко Н. А., Коробчук Т. І.


145

Mostovenko N., Korobchuk T.

FUNCTIONS AND PROPERTIES OF THE VIRTUAL CURRENCY FROM THE POSITION

OF THE MONEY THEORY The article complements the existing theoretical and methodological concepts of

functioning of digital currencies and generalizes the principles of their functioning. The

concept of digital currency and its period of appearance are highlighted. The essence of

digital currency as the Internet form of electronic non-financial money, which functions

in specialized, concerning a specific currency, payment systems, is substantiated. The

functions of digital virtual currencies are established: a means of circulation and payment

means of accumulation of value exclusively among users of such currency. The necessity

of a new substantiation of qualitative characteristics of the digital currency as the newest

form of money was found: portability, divisibility, verification of reliability, profitability,

stability of value, long term of use, homogeneity. The analysis of the performance of the

world money function as a virtual currency has been analyzed and the relevant

conclusions have been made. The objective reasons that hinder the development of the

electronic payment market are identified: low level of technological knowledge; distrust

of consumers and traditional habit to pay cash; attraction to savings in cash foreign

currency.

Keywords: virtual currency, electronic money, digital currency, crypt currency,

theory of money, functions of money.

Мостовенко Н. А., Коробчук Т. И.

ФУНКЦИИ И СВОЙСТВА ВИРТУАЛЬНОЙ ВАЛЮТЫ С ПОЗИЦИИ ТЕОРИИ ДЕНЕГ

В статье дополнены существующие теоретико-методологические

концепции функционирования цифровых валют и обобщены принципы их

функционирования. Выделено понятие цифровой валюты и период ее появления.

Обоснована сущность цифровой валюты. Установлены функции цифровых

виртуальных валют. Выявлена необходимость нового обоснования качественных

характеристик цифровой валюты как новой формы денег.

Ключевые слова: виртуальная валюта, электронные деньги, цифровая

валюта, криптовалюта, теория денег, функции денег.


важливими науковими і практичними завданнями. Результа-

том бурхливого розвитку та широкого розповсюдження електрон-

но-обчислювальної техніки стала поява автоматизованих електрон-

них систем та програмних продуктів для ведення не лише поточ-

них рахунків клієнтів, а й для широкого кола фінансових транс-


146

акцій. Паралельно відбулася поява новітніх засобів платежу, які в

найзагальнішому вигляді називають «електронними грошима».

Найширше представлення у фаховій літературі має поняття «елект-

ронні гроші». А такі поняття як: «цифрова валюта», «цифрові

гроші», «віртуальні гроші», «криптовалюта», «цифрова готівка» й

надалі продовжують розумітись як синоніми.


вирішення проблеми. Поява електронних грошей поставила

перед науковим світом питання про їх економічний зміст та

правові форми. Дослідженню теоретичних засад функціонування

різноманітних новітніх форм грошей у грошовому обігу країн і сві-

товому господарстві присвячені публікації Карчевої Г., Квітки А.,

Пантєлєєвої Н., Барабан Л., Дзямулича М., Молчанової Е., Савлука

М. Попри усю вагомість проведених досліджень, продовжує

існувати широке тлумачення поняття «цифрова валюта», її функції

та властивості розглядаються побіжно. З’явившись як революцій-

ний засіб платежу, цифрова валюта, як вид грошей на електронній

основі, уже зазнала певних еволюційних змін, а тому потребує

конкретизації, визначення сутності та економічної природи,

виокремлення функцій та сфер використання.

Цілі статті. Метою статті є доповнення існуючих теоретико-

методологічних концепцій віртуальної валюти, виділення її

функцій та властивостей з позиції теорії грошей. Виклад основного матеріалу дослідження з повним

обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Відзначимо,

що слід розрізняти електронні фіатні гроші й електронні нефіатні

гроші. Електронні фіатні гроші обов’язково виражені в одній із

державних валют і є різновидом грошових одиниць платіжної

системи однієї з держав. Держава законами зобов’язує всіх грома-

дян брати до оплати фіатні гроші. Відповідно, емісія, обіг та пога-

шення електронних фіатних грошей відбуваються за правилами

національних законодавств, центробанків або інших державних

регуляторів. Саме електронні фіатні гроші фахівці ФАТФ нази-

вають «електронними грошима», тобто вони використовуються

для електронного переказу валюти і мають статус законного

платіжного засобу [1, с. 8].


147

Електронні нефіатні гроші є електронними одиницями

вираження вартості, якими можна торгувати в цифровій формі.

Саме їх спеціалісти ФАТФ називають «віртуальною валютою».

Віртуальна валюта не володіє офіційним статусом законного

платіжного засобу, не емітується і не забезпечується жодною

юрисдикцією.

В теорії грошей чи не найважливіше місце посідає питання

про функції грошей. Адже грошові функції розглядаються як

«певне призначення грошей щодо обслуговування руху цінності в

процесі відтворення» [2, с. 36]. Грошова теорія виділяє п’ять

основних функцій виконуваних грошима, а саме:

міру вартості;

засобу обігу;

засобу платежу;

засобу нагромадження;

світових грошей.

Відповідно до наведеної класифікації, електронним фіатним

грошам властиві всі без винятку функції.

Дослідимо, які функції притаманні саме віртуальній валюті

як новому виду цифрової валюти, щоб зрозуміти чи відповідає

тенденція її швидкого поширення й використання функціональ-

ному принципу існування грошей.

Міра вартості – це функція, згідно з якою гроші покликані

виражати і вимірювати вартість у своєму класичному розумінні.

Вона притаманна лише повноцінним грошам, які мають внут-

рішню субстанціональну вартість. Слід зазначити, що сучасні

кредитні гроші виконують функцію міри вартості дещо опосеред-

ковано – вони набувають представницьку вартість сукупної

товарної маси, що перебуває в обігу на ринку в певний момент.

Таким чином формується їх купівельна спроможність.

Що стосується віртуальної цифрової валюти, то її внутрішня

вартість деякими дослідниками вважається «нульовою». Іноді

зазначається, що первинна цінність такої валюти – витрачена

електроенергія за певну одиницю роботи (потужності) комп’ютера,

вторинна (мінова) – сформована попитом на неї.

Так, на думку Н. Пантєлєєвої цінність віртуальної валюти

полягає не в її первинній вартості в результаті обміну грошей на


148

товар, а в її оцінюванні в процесі обміну на інші валюти, яка в

подальшому підтверджується при обміні на товари і послуги. Тому

у випадку з віртуальною валютою головним для інвесторів є її

обмінний курс, який є віддзеркаленням попиту та пропозиції на

ринку [3, с. 28]. А. В. Квітка та Є. І. Зайцева наголошують, що

добування криптовалют нагадує процес добування золота, а на

обчислення витрачається певна кількість електроенергії і робочого

часу комп’ютера [4, с. 113]. Можна припустити, що розробники

криптовалют «розуміють» процеси формування вартості грошей,

закладаючи в процес майнінгу певні обмеження, щоб простиму-

лювати ситуацію нестачі золота для підтримки високої вартості

повноцінних монет. Доходимо висновку, що в основу емісії

цифрової валюти покладено ідею створення деякого обмеженого

та складно генерованого інформаційного ресурсу, який повинен

відігравати роль дорогоцінного металу для традиційної моделі

емісії повноцінних грошей.

Оскільки в сфері обігу вартість цифрових віртуальних валют

завжди співвідноситься із вартістю інших валют, то функцію міри

вартості такі грошові одиниці не виконують.

Функція грошей як засобу обігу передбачає їх одномоментне

використання лише як посередників у обміні товарами. Функцію

засобу обігу гроші виконують миттєво, що робить її індиферент-

ною до форми грошей [2, с. 40]. Усталене визначення функції

грошей як засобу платежу передбачає використання грошей для

погашення усіх боргових зобов’язань, що мають грошове виражен-

ня. Як зазначено у [2, с. 42], коли мова йде про грошовий оборот,

то найчастіше мається на увазі функціонування грошей і як засобу

обігу, і як засобу платежу. Середовищем обігу традиційних грошей

є економічний оборот, тоді як середовищем обігу цифрових гро-

шей є глобальна незалежна розподілена мережа електронних

гаманців (програма або сервіс, що здійснює емісію, зберігає

публічний та приватний ключі, необхідні для здійснення переказів

в електронній системі обігу; різноманітні провайдери). На нашу

думку, використання цифрової валюти, насамперед, як засобу обігу

і платежу зумовило її швидке поширення.

Виконання грошима функції засобу нагромадження можливе

у тому випадку, коли гроші спроможні обслуговувати накопичення


149

та збереження цінності. Глобалізація, розвиток електронної

комерції, недовіра до економічної політики держав-емітентів

резервних світових валют призвели, з одного боку, до процесів

уніфікації валют в регіональному аспекті, а з іншого – до появи

децентралізованих електронних грошових систем та цифрової

валюти. Додамо також, що традиційна валюта функціонує доти,

доки існує довіра до інституцій, які за нею стоять. У ситуації з

цифровою віртуальною проблема полягає у тому, наскільки

виробники реальних товарів і послуг сприйматимуть її як засіб

платежу та наскільки економічні суб’єкти схильні до ризику. Отже,

виконання цифровою віртуальною валютою функції засобу

нагромадження вартості посилює вимогу сталості грошей та їх

захисту. Навіть в умовах зростання курсу такої популярної цифро-

вої валюти як біткоїн, на торгових інтернет-майданчиках її вартість

є нестійкою, а тому інвестиції в цій валюті вкрай ризиковані. Сучасний стан захисту такиx електронних платіжних систем

постійно вдосконалюється, проте є ненадійним, окремі держави

вважають такі гроші «сурогатними», вважаючи загрози більш

реальними ніж переваги від використання таких валют. Отже, ця

функція цифровою валютою виконується лише частково.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух

цінності в міжнародному економічному обороті і забезпечують

реалізацію взаємовідносин між країнами [2, с. 45]. Як було

зазначено вище, у глобальному середовищі поширюється певне

невдоволення монополією окремих валют на світове господарю-

вання, що зокрема виражається у процесах протидії доларизації.

Ідеї пошуку наднаціональних, так званих метавалют, набувають

дедалі більшої популярності. Хоча реалізація цієї функції, як зазна-

чає Н. Пантєлєєва, можлива лише після досягнення однозначності

у поглядах і підходах, а також узгодженості щодо віртуальної

валюти з боку урядів і центральних банків більшості країн світу.

При цьому вчена вважає, що уряд, який перший прийняв віртуаль-

ну валюту на системному рівні, може розраховувати на лідерство у

процесі створення нової глобальної резервної валюти [3, c. 29].

Отже, якщо світові гроші – це функція, яка повторює усі

розглянуті функції грошей на світовому рівні, то цифрова валюта


150

якнайкраще долає міждержавні кордони, виконуючи призначення

засобів обігу і платежу.

Щоб безперешкодно виконувати усі функції грошей та

відповідати вимогам ринку, грошові одиниці повинні мати ряд

якісних властивостей: портативність, подільність, довгостроковість

зберігання, однорідність, стабільність цінності, економічність [2,

с. 48–52; 3, c. 28]. Конкретизуємо їх зміст, враховуючи особливості

обігу й використання (табл. 1).

Таблиця 1

Характеристика якісних властивостей

цифрової валюти*

Властивість Характеристика

Портативність

Означає зручність у користуванні. Можливість

передачі цифрових сигналів за умов наявності

технічних пристроїв необмежена. Операції

відбуваються в реальному часі без обмеження

сумою.

Подільність Дуже висока. Точність становить вісім знаків після

коми.

Верифікація

достовірності

Перевірка справжності відбувається за допомогою

програмного забезпечення. Може послаблюватись

через загрозу кібератак.

Економічність

Висока. Витрати на виготовлення мінімальні, наявні

матеріальні ресурси (крім електричної енергії) не

затрачаються.

Стабільність

цінності

Існує високий рівень волатильності (мінливості)

обмінного курсу.

Довгостроковість

використання

Не обмежена фізичними властивостями грошового

матеріалу.

Однорідність

Однорідність – це базова властивість повноцінних

грошей. Для неповноцінних ґрунтується на довірі до

емітента. Забезпеченість (купівельна спроможність)

інституційно не гарантована.

* сформовано на основі даних джерел: [2, с. 48–52; 5, с. 26; 3, c. 28]

Таким чином, розвиток інноваційних форм грошей,

спроможних виконувати функції грошей в сучасному грошовому

оброті ще раз підтверджує тезу про те, що гроші продовжують


151

розвиватися як за формою, так і за сутністю, відповідаючи на

запити ринку.

Висновки. Отже, поняття цифрової валюти з’явилося в

результаті еволюції електронних грошей як різновиду депозитної

форми грошей, які перейшли на якісно новий рівень функціону-

вання і безпосередньо залежать від розвитку програмних й технік-

них засобів. Цифрову валюту слід розуміти як інтернет-форму

електронних нефіатних грошей, які функціонують у спеціалізова-

них, щодо конкретної валюти, платіжних системах. Цифровій

валюті, що виражена у електронних фіатних грошах притаманні усі

функції, властиві національній грошовій одиниці. Цифрові

віртуальні валюти використовуються у функціях засобу обігу і

платежу, а також як засіб накопичення вартості виключно серед

користувачів такої валюти. Хоча функція світових грошей у

класичному розумінні ними не виконується, разом з тим, цифрові

віртуальні валюти повністю незалежні в своєму обігу від держав-

них кордонів. До якісних характеристик цифрової валюти варто

віднести: портативність, подільність, верифікацію достовірності,

економічність, стабільність цінності, довгостроковість використан-

ня, однорідність.

1. Звіт ФАТФ Віртуальні валюти. Ключові визначення і потенційні ризики в сфері

ПВК/ФТ. Червень 2014 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.sdfm. gov.ua/content

2. Гроші та кредит : підручн. – 4-те вид., перероб. і доп. / М. I. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. – К. : КНЕУ, 2006. – 744 с.

3. Пантєлєєва Н. Нові форми грошей в умовах формування інформаційного сус-пільства / Н. Пантєлєєва // Вісник Національного банку України. – 2015. – №5. – С. 25–31.

4. Квитка А. В. Криптовалюта: сущность и тенденции развития в современных условиях / А. В. Квитка, Е. И. Зайцева // Економічна теорія та право. – 2015. – №1(20). – С. 111–119.

5. Карчева Г. Т. Віртуальні інноваційні валюти як валюти майбутнього / Г. Т. Карчева, С. М. Нікітчук // Фінансовий простір. – 2015. – №2(18). – С. 24–30.

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%A0%D1%8F%D0%B1%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D0%9B$



152

УДК 303.094.5:330.133.2:330.133.7 Поздняков Ю. В., провідний експерт-оцінювач Українське товариство оцінювачів, Лапішко М. Л., к.е.н., професор кафедри фінансів, обліку і аналізу Інститут підприємництва і перспективних технологій НУ «Львівська політехніка»

МЕТОДИЧНА ПОХИБКА ВИЗНАЧЕННЯ СТАВКИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ

ЗА МЕТОДОМ КУМУЛЯТИВНОЇ ПОБУДОВИ У статті встановлений та математично доведений факт врахування у

розрахунковій фактичній ставці капіталізації, в існуючих нині умовах нашої держави, складових сумарної премії за ризик у більш, ніж подвійному розмірі. Отримано аналітичні вирази для розрахунку абсолютної та відносної методичних похибок визначення реальної ставки капіталізації.

Ключові слова: оцінка нерухомості, ринкова вартість, ставка капіталізації, похибка оцінки, точність оцінки, вартість грошей у часі.

Pozdnyakov Y., Lapishko M.

METHODOLOGICAL ERROR OF THE CAPITALIZATION RATE OBTAINED

BY CUMULATIVE BUILD-UP METHOD The article analyzes the basic causes and the theoretical basis for the discrepancy

between the capitalization rate values, determined by the alternative methods of market extraction and cumulative build-up methods. It was found that in countries with a significantly different economical conditions both the value of risk-free capitalization rate and the value of bank currency deposits rates are sharply differentiated. It is shown that in today's Ukraine conditions the commercial banks foreign currency deposits rates are only formally and nominally risk-free, as they contain a number of rather high country investment risks. For countries with stable economic growth, these country risks are zero or close to zero, and their rates of foreign currency deposits are practically equal to the value of the actual risk-free rate. In the paper is established and mathematically proved the fact of using the components of the total premium for risk at more than double the size in the calculation of actual capitalization rate in Ukrainian current conditions. This distorts the estimated value of the real capitalization rate, obtained by the cumulative build-up method, and brings into it a methodological error. Formulas for calculation of absolute and relative methodological errors of determination of real capitalization rate are obtained. As it can be seen from the formulas obtained in the article, and a comparative analysis of the capitalization rate values and rates of foreign currency deposits in Ukraine

Поздняков Ю. В., Лапішко М. Л.


153

and abroad, made in our previous studies, the distorting influence of the above-mentioned methodological errors is so significant that it is not possible to neglect them when carrying out economic measurements with independent valuation methods. The best way to avoid these significant errors, detected by this study, is the complete refusal to use the bank currency deposits rate of Ukrainian commercial banks, which at the moment is not provided for use as an indicator of the risk-free rate size.

Alternatively it can be used as risk-free capitalization rate the minimal rates (no

more than 1.5% per annum) rates of long-term foreign currency deposits, which are

offered by financial institutions of large international banking groups. It also seems

appropriate to recommend in the present conditions completely abandon the method of

cumulative build-up method, preferring the market extraction method. The theoretical

grounds of occurrence of this error and the factors of influence that distort the result of

capitalization rate determination are established. It is shown that under the conditions of

the economic crisis, capitalization rate determined by the method of market extraction, is

a more reliable criterion for the market state and it can be considered as a priority. Since it

is based not on a rather conditional breakdown of risky and risk-free components

influence factors, but on the integral indicator of their combined resultant effect, which

manifests itself in real market trends. It is established that the reliability of capitalization

rate determination may be increased in compliance with the recommendations set out in

the article on determining of the risk-free rate value with the use of the considered

alternative methods.

Key words: real estate appraising, market value, capitalization rate, appraising

error, appraising accuracy, time value of money.

Поздняков Ю. В., Лапишко М. Л.

МЕТОДИЧЕСКАЯ ПОГРЕШНОСТЬ ОПРЕДЕЛЕНИЯ СТАВКИ КАПИТАЛИЗАЦИИ МЕТОДОМ КУМУЛЯТИВНОГО ПОСТРОЕНИЯ

В статье установлен и математически доказан факт учета в расчетной фак-

тической ставки капитализации в существующих ныне условиях составляющих

суммарной премии за риск в более, чем двойном размере. Получены аналитичес-

кие выражения для расчета абсолютной и относительной методических погреш-

ностей определения реальной ставки капитализации (СК). Проанализированы

теоретические основы возникновения этой погрешности и установлены факторы

влияния, которые искажают результат определения СК.

Ключевые слова: оценка недвижимости, рыночная стоимость, ставка капи-

тализации, погрешность оценки, точность оценки, стоимость денег во времени.


важливими науковими і практичними завданнями. У незалеж-

ній оцінці метод прямої капіталізації доходу передбачає, що для

одержання показника вартості чистий операційний дохід капіталі-


154

зується шляхом ділення на ставку капіталізації (СК). Нормативно

метод її кумулятивної побудови затверджено в Національному

стандарті №1, пункт 45 [1, с. 1].

При використанні методу кумулятивної побудови СК її

отримане значення безпосередньо залежить від безризикової

ставки та сумарної премії за ризик. А від розрахованого значення

СК, відповідно, залежить кінцевий показник визначеної вартості

об’єкта оцінки. Таким чином, достовірність визначення СК та її

складових безпосередньо впливає на точність отриманих результа-

тів оцінки. Тому надзвичайно актуальним є поглиблене досліджен-

ня методичного підгрунтя коректного визначення складових СК,

зокрема – безризикової ставки. Конче необхідним видається також

опрацювання практичних рекомендацій, спрямованих на підви-

щення достовірності визначення складових СК.


вирішення проблеми. Розрахунок коректного значення СК завж-

ди був у центрі уваги фахівців з незалежної оцінки як за кордоном

(Jack P. Friedman, Nicholas Ordway [2, с. 71], Aswath Damodaran [3,

с. 113], Colin Lizieri [4, с. 1], Tom Copeland, Tim Koller, Jack Murrin,

Грибовский С. В., [5, с. 9], Рутгайзер В. М., [6, с. 89], Валдайцев С. В.,

Есипов В. Е.), так і в Україні (Маркус Я. І. [7, с. 63], Сивец С. А.,

Галасюк В. В., Витвицький Я. С., Воронін В. О. [8, с. 162]). Питан-

ням підвищення достовірності визначення СК були також присвя-

чені попередні роботи авторів [7, с. 63; 9, с. 154; 10, с. 3], де нами

було розглянуто проблематику динаміки змін СК у контексті

місцевих та загальносвітових тенденцій.

Цілі статті. Аналіз та теоретичне обгрунтування причин

виникнення розбіжностей результатів визначення СК за альтерна-

тивними методами; математичний доказ недоцільності викорис-

тання ставки валютних депозитів українських банків у якості

безризикової ставки; встановлення та обгрунтування того факту,

що отримане за методом кумулятивної побудови розрахункове

значення реальної СК у цьому випадку враховує складові премії за

ризик більш, ніж у подвійному розмірі; виведення математичних

формул для визначення абсолютної та відносної методичних похи-

бок, що спотворюють значення реальної СК; узагальнення отрима-

них результатів досліджень та формулювання на цій підставі прак-

https://www.weforum.org/agenda/authors/colin-lizieri


155

тичних рекомендацій, спрямованих на виключення впливу вказаної

похибки та підвищення достовірності визначення складових СК.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Чим більш

ризикованим, на думку інвестора, є вкладення коштів, тим вищий

рівень прибутковості він очікуватиме від інвестиції. Власне із цих

міркувань випливає один з найбільш розповсюджених методів

розрахунку СК, який називається методом підсумовування або

кумулятивного побудови. В межах застосування цього методу СК

визначається як сума безризикової ставки та ризиків, якими, на

думку інвестора, характеризується конкретна інвестиція. Таким

чином, до визначеної безризикової ставки додаються премії, що

характеризують встановлений набір ризиків [11, с. 37]. Виходячи з

припущення про умовне розділення реальної СК R на безризикову

та ризикову складові, при розрахунку її значення необхідно

просумувати безризикову ставку Rбр, сумарну премію за ризик Rпр

та поправку на очищення від впливу майбутньої зміни вартості(g) –

зокрема, її інфляційної складової [12, с. 115]. Відповідно, формула

розрахунку реальної СК матиме наступний вигляд:

.gRRR пpбр (1)

Розглянемо послідовно складові правої частини поданої

вище формули (1).

Безризикова ставка (Rбр) є ставкою прибутковості за умови

повної відсутності ризиків інвестування. У фаховій літературі

рекомендується у якості безризикової СК розглядати процентні

ставки вкладення у державні цінні папери або депозити найбільш

надійних світових банків. У [11, c. 37] стверджується, що отримане

таким способом значення безризикової ставки Rбр в Україні

приблизно збігається з середніми ставками валютних депозитів

великих українських банків.

Визначити сумарну премію за ризик (Rпр) можна, виходячи із

припущення про взаємну пов’язаність ризикованості інвестицій із

їх дохідністю. Відповідно, сумарна премія за ризик Rпр може бути

розрахована як сума окремих премій за ризики:


156

, 1

n

i

iпp RR (2)

де Rі – премії окремих врахованих ризиків, і = 1…n;

n – їх загальна кількість.

Описані у фаховій літературі [2, c. 73] методичні рекоменда-

ції з оцінки ефективності інвестиційних проектів рекомендують

враховувати три типи ризиків при використанні кумулятивного

методу розрахунку СК: премія за ризик інвестування у певний

об'єкт нерухомості; премія за низьку ліквідність; премія за

інвестиційний менеджмент. За даними інших джерел [11, c. 37; 12,

с. 72], перелік премій за ризики є дещо ширшим, і повинен врахо-

вувати премії за наступні ризики: відмінності в умовах інвестуван-

ня; якість менеджменту та можливість його підвищення, наявність

або відсутність «ключової фігури»; масштаб підприємства; продук-

това і географічна диверсифікація ринку; диверсифікація по спо-

живачах, у сенсі незалежності від одного або двох покупців; маржа

і прогнозованість доходу на майбутній період; інші специфічні

ризики; низька ліквідність вкладень.

Остання складова g виразу (1) враховує різницю між

номінальною та реальною СК і може бути розрахована на підставі

відомої формули Фішера, з врахуванням рівня інфляції на прогноз-

ний період [8, c. 189]. Іноді вона також визначається терміном

«довготермінове орендне зростання» («long run rental growth»),

оскільки враховує вплив довгострокової зміни рівня доходу від

оренди, зокрема – і за рахунок знецінення майна із плином часу

відповідно до норми його амортизації [4, c. 1].

Принципово важливим питанням при розрахунку значення

реальної СК за методом кумулятивної побудови є доцільність

дотримання рекомендації керуватися середніми ставками валют-

них депозитів українських комерційних банків для встановлення

значення безризикової СК. З цією метою проаналізуємо, яким

чином формуються ставки валютних депозитів українських банків

(Rвд). Комерційні банки, мотивовані своїми власними економічни-

ми інтересами, прагнуть знизити власні ризики можливих втрат і

врахувати імовірні можливості втрати капіталу через політико-

економічну нестабільність країни, непрогнозованість тенденцій


157

розвитку національної економіки в умовах ведення військових дій,

нестійкість національної валюти, несвоєчасне повернення кредитів,

потенційне банкрутство отримувачів кредитів тощо. Властиво,

набір ризиків, що приймаються до уваги банками, у загальному

випадку може бути аналогічним складовим сумарної премії за

ризик Rпр, визначеної вище формулою (2), або незначно відрізня-

тися від них. В усякому разі, сумарна оцінка ризиків, навіть у

випадку незначних розбіжностей у оцінці окремих видів ризиків,

буде практично аналогічною. Але при цьому слід врахувати, що

для банків обережна, поміркована оцінка ризиків може мати

катастрофічні наслідки у вигляді потенційного банкрутства, і тому

вони прагнуть можливо більш повно врахувати усі можливі види

ризиків, по їх максимально можливій оцінці, з великим запасом.

Відповідно до цих вихідних умов, розмір ставки Rвд валютних

депозитів національних банків можна визначити як

,нпpбрвд kRRR (3)

де kн – коефіцієнт надійності, який закладає банк з метою

перестрахування власних ризиків. Зрозуміло, що у такому випадку

kн > 1. У відкритих інформаційних джерелах банків коефіцієнт

надійності може не публікуватися, або ж може і не бути виражений

чисельно у явному вигляді – але він завжди безпосередньо чи опо-

середковано закладається у розмір ставки банківських валютних

депозитів. Також він враховується у практичній діяльності бан-

ківських оцінювачів, які визначають розмір заставної вартості

майна при видачі кредитів.

Наявність та кількісну оцінку коефіцієнта надійності в

сучасних умовах України можна визначити на підставі досліджен-

ня рівнів ставок валютних депозитів банків найбільш економічно

потужних країн. Глибока розбіжність середніх рівнів цих ставок

(та, відповідно, і СК) в Україні та за кордном, виявлена попередні-

ми дослідженнями [9, с. 154; 10, с. 3] незаперечно свідчить про

факт включення до ставок валютних депозитів українських комер-

ційних банків низки порівняно високих ризиків країни. Таким

чином, проведені дослідження відкривають методологічну можли-

вість розрахувати кількісну оцінку коефіцієнта надійності на під-


158

ставі відношення середніх рівнів СК банків України та економічно

розвинених країн світу. В такому випадку ми можемо трактувати

СК комерційних банків України як безризикову ставку (яка приб-

лизно дорівнює середньому рівню СК закордонних комерційних

банків), вже збільшену на високий інвесторський ризик нашої

країни. Останнє твердження у першому наближенні узгоджується

із чисельними значеннями ризику країни, які періодично

публікуються світовими провідними рейтинговими агентствами.

Так, за даними досліджень проф. А. Дамодарана (Aswath

Damodaran), станом на січень 2017 р. для України премія за ризик

країни становила 14,20% – у той час, як для США, Данії, Німеч-

чини, Люксембурга, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Швейцарії вона

була ним оцінена у 0,0%. При цьому за останні роки спостерігалося

суттєве зростання української премії за ризик країни – з листопада

2013 р. до січня 2017 р. вона зросла на 4,07 відсоткові пункти,

тобто від 10,13% до 14,20%. [3, c. 113, 120]. Наведені вище дані

добре узгоджуються з результатами наших попередніх досліджень

[9, c. 162], згідно яких при використанні середніх ринкових даних

про ставки банківських валютних депозитів українських комерцій-

них банків, як індикаторів безризикових ставок, вітчизняні оціню-

вачі при розрахунку значень СК за методом кумулятивної побу-

дови можуть досягати мінімального рівня СК у 12–14%, а макси-

мального – аж до 18–19% і навіть вище.

Аналітичне порівняння безризикових ставок країн з різним

станом економіки, таким чином, дозволяє визначити міру інвести-

ційного ризику країни. Тим самим підтверджується певна умов-

ність поняття безризикової ставки країни – якщо при розрахунку

використовуються виключно внутрішньодержавні інформаційні

джерела її формування, тоді немає потреби у додаванні до неї

ризиків країни, оскільки вони вже у ній враховані [6, c. 89]. Отже,

маємо розрізняти «фактично безризикову» та «номінально безризи-

кову» СК країни. Перша може бути визначена на підставі середньої

ставки банківських валютних депозитів, що публікуються

фінансовими установами великих міжнародних банківських груп, і

надається для використання у якості безризикової при розрахунку

значення реальної СК за методом кумулятивної побудови. Її рівень

найчастіше обмежується значеннями 0,15…2,0%. Друга, лише


159

номінально безризикова, СК може бути отримана з використанням

даних про ставки банківських депозитів менш стійких українських

банків. Вона може виявитися у багато разів вищою (10% і більше)

– саме через приховано включені до неї премії за ризик країни та

враховані з певним запасом інші ризики. Зрозуміло, що другий

випадок цілком виключає доцільність застосування таких вихідних

даних для визначення реальної СК, що підтверджується даними [9,

с. 154; 10, с. 3].

За нормальних економічних умов «інвесторські ризики

країни» мали би бути зовнішніми по відношенню до депозитної

банківської ставки, як це спостерігається у країнах із розвиненою

та стабільною ринковою економікою. Тоді у правій частині (3)

друга складова була би відсутня, і отримали би:

,брвд RR (4)

що підтвердило би цілковиту доречність рекомендації викорис-

тання ставки Rвд валютних депозитів у якості безризикової ставки

Rбр. Але через надзвичайну складність економічного становища

нашої країни, невизначеність прогнозів подальшого розвитку

економіки та довготривалість кризової ситуації гравці фінансового

ринку вимушені оперувати дуже умовно «безризиковою» депозит-

ною банківською ставкою, яка фактично вже містить у собі цілу

низку ризиків, закладених у неї із великим запасом kн > 1.

Підтвердимо цей висновок математично. Використовуючи

ставку Rвд валютних депозитів у якості безризикової ставки Rбр,

підстановкою виразу (3) у (1) замість Rбр ми отримаємо

,gRkRRR пpнпpбр (5)

або ж, після елементарних перетворень,

.)1( gkRRR нпpбр (6)


160

Оскільки, коефіцієнт надійності kн > 1, то ( 1)нk > 2, тобто,

складові сумарної премії за ризик Rпр, що визначаються виразом

(2), входять до розрахункового значення СК з коефіцієнтом,

більшим від 2.

Сенс цього важливого висновку полягає у тому, що дотри-

мання рекомендації використання ставки Rвд валютних депозитів у

якості безризикової ставки Rбр у конкретних сучасних умовах

існуючої економічної ситуації в Україні призводить до помилко-

вого результату визначення її розміру. Усі окремі премії за ризики

враховуються більш, ніж у подвійному розмірі, спотворюючи

отримане за методом кумулятивної побудови розрахункове значен-

ня реальної СК та вносячи у нього певну методичну похибку.

Отриманий вище аналітичний вираз (5) дозволяє знайти

абсолютну похибку визначення реальної СК як різницю між

значенням СК, отриманим із використанням ставки Rвд валютних

депозитів у якості безризикової ставки Rбр, та істинним її

значенням згідно (1):

.нпp kRR (7)

Відносна похибка реальної СК, за її визначенням, відповід-

но, може бути розрахована за формулою

%.100

gRR

kRR

прбр

нпp (8)

Висновки. З проведеного вище аналізу можна зробити

важливий висновок: в Україні розмір ставки Rвд валютних депо-

зитів та визначена на його підставі безризикова ставка комерцій-

них банків є у певному сенсі штучно завищеними, оскільки обидві

вони формуються з врахуванням окремих складових премії за

ризики більш, ніж у подвійному розмірі, на не цілком ринкових

засадах.

У країнах з ефективною економікою значення безризикових

СК, так само, як і значення ставок банківських валютних депозитів,


161

є різко диференційованими. У сучасних умовах України ставки

валютних депозитів комерційних банків є лише формально і

номінально безризиковими, оскільки містять у своєму складі низку

доволі високих інвестиційних ризиків країни – тоді як для країн з

стабільними темпами економічного зростання ці ризики країни є

нульовими або близькими до нуля, і їх ставки валютних депозитів

практично дорівнюють значенню фактичної безризикової ставки.

Вираз (6) можна вважати строгим математичним доказом

факту врахування у розрахунковій фактичній СК в існуючих нині

умовах нашої держави складових сумарної премії за ризик у більш,

ніж подвійному розмірі. Це спотворює розрахункове значення

реальної СК, отримане за методом кумулятивної побудови, та

привносить у нього методичну похибку. Абсолютну та відносну

методичні похибки визначення реальної СК можна розрахувати за

допомогою виведених нами формул (7) та (8), відповідно.

Порівняння значень СК та ставок валютних депозитів в

Україні та з а кордоном, проведені у попередніх дослідженнях [9,

с. 154; 10, с. 3], підтверджують спотворюючий вплив визначених

вище методичних похибок, тому при виконанні економічних вимі-

рювань методами незалежної оцінки знехтувати ним неможливо.

Найкращим способом уникнути значних похибок, виявлених

цим дослідженням, є повна відмова від використання ставки

банківських валютних депозитів комерційних банків України, яка

на разі не надається для застосування у якості індикатора розміру

безризикової ставки. Альтернативою може бути використання у

якості безризикової СК мінімальних значень (не більш, як 1,5%

річних) ставок довготермінових валютних депозитів, що пропо-

нується фінансовими установами великих міжнародних банківсь-

ких груп. Доречною видається також рекомендація в умовах

сьогодення цілком відмовитися від методу кумулятивної побудови

при визначенні розміру СК на користь методу ринкової екстракції.

Останній, хоч і видається дещо складнішим із методологічної

точки зору, дає можливість забезпечити значно вищий рівень

достовірності. Адже він грунтується не на досить умовній розбивці

окремих факторів впливу на ризикову та безризикову складові, а на

інтегральному показникові їх спільної результуючої дії, що

проявляється у реальних ринкових тенденціях.


162

1. Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» //

Постанова КМУ від 10.09.2003 р. №1440.

2. Фридман Дж. Анализ и оценка приносящей доход недвижимости / Дж. Фрид-

ман, Ник. Ордуэй // Пер. с англ. – М. : «Дело Лтд.», 1995. – 480 с.

3. Damodaran А. Risk free Rates in January 2017 // Aswath Damodaran // [Електрон-

ний ресурс]. – Режим доступу : http://people.stern.nyu.edu/adamodar/podcasts/

cfspr17/session6.pdf

4. Lizieri C. Cap rates, cycles and how to inflate a real estate bubble / С. Lizieri // [Елек-

тронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.weforum.org/agenda/2016/ 01/cap-

rates-cycles-and-how-to-inflate-a-real-estate-bubble.

5. Грибовский С. Еще раз о ставках капитализации и дисконтирования / С. Гри-

бовский // Вопросы оценки. 2007. – №3. – С. 9–13.

6. Рутгайзер В. Оценка стоимости бизнеса : учебн. пособ. // В. М. Рутгайзер. – М. :

Маросейка, 2007. – 448 с.

7. Маркус Я. Относительность оценки: гипотезы, постулаты, следствия / Я. И. Мар-

кус, Ю. В. Поздняков, А. Л. Калапуша, В. В. Мещеряков, Ю. Г. Чащин, Т. И. Мар-

кус; под общ. ред. Я. И. Маркуса // Практика оценки имущества. – 2011. – №3. –

112 с.

8. Воронін В. О. Аналітика ринку нерухомості: методологія та принципи сучасної

оцінки : монографія / В. О. Воронін, Е. В. Лянце, М. М. Мамчин. – Львів : «Маг-

нолія 2006», 2014. – 304 с.

9. Лапішко М. Підвищення достовірності визначення ставки капіталізації у си-

туації незбалансованого ринку нерухомості / М. Л. Лапішко, Ю. В. Поздняков, І.

І. Гохберг // Зб. наук. пр. «Економічні науки». – Вип. 13 (49). – Ч. 2. – Лцьк :

Луцьки НТУ, 2016. – С. 154–163.

10. Лапішко М. Порівняльний аналіз тенденцій змін ставки капіталізації в Україні

та за кордоном / М. Л. Лапішко, Ю. В. Поздняков, І. І. Гохберг //Зб. наук.

пр.«Вісник Університету банківської справи». – №3.– Львів, 2016. – С. 3–7.

11. Пузенко С. Основы теории оценки. Порядок проведения независимой оценки в

Украине // С. А. Пузенко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://

refdb.ru/look/1786865-pall.html

12. Организация и методы оценки предприятия (бизнеса) / Под ред. В. И. Кошкина

– М. : ИКФ «ЭКМОС», 2002. – 944 с.

13. Чиркин А. Н. Оценка бизнеса. Вопросы теории : курс лекций по оценке бизнеса

/ А. Н. Чиркин. – Киев : УОО, 2009. – 109 с.




163

УДК 336.62:658.14

Полінкевич О. М., д.е.н., професор

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ КЛАСТЕРУ

В статті розглянуто джерела формування фінансового капіталу кластеру,

зазначено, що кошти реструктуризації є одним із специфічних джерел фінансового

капіталу. Визначено необхідність створення інноваційних кластерів.

Ключові слова: кластер, фінансовий капітал, кошти реструктуризації,

власні кошти, позикові кошти, залучені кошти, інноваційний кластер.

Polinkevych O.

SOURCES OF FORMATION OF FINANCIAL CAPITAL OF CLUSTER

The article deals with the sources of formation of the financial capital of the

cluster, it is noted that the means of restructuring are one of the specific sources of

financial capital. The necessity of creation of innovative clusters is determined.

Integration takes place under the influence of the evolution of economic systems,

characterizing their current state and trends in the development of both world and

national economies. Of particular interest in today's economic conditions are the

processes of merging enterprises and organizations, resulting in the creation of clusters -

cooperation of production, financial, scientific and state institutions in the territorial

location. Effective cluster activities are provided with sufficient financial capital at their

disposal.

In order to achieve sustainable development in the regions, it is necessary to use

the unique combination of factors of production and the advantages of geographical

location, to promote the creation of specialized productions, a large technological,

competitive research and development sector. One of the ways to achieve this goal is to

create innovative clusters in the region.

The ability to create such clusters depends on the available financial resources.

The cluster's financial resources are the accumulated cash from a variety of sources,

namely the financial assets that the association manages to cover its obligations and

financing development programs. The stability of the functioning of clusters depends on

the sufficiency of financial resources. Prospects for the development of clusters are

determined by their capabilities in the formation and use of financial resources.

Traditionally, financial management of enterprises takes place through management,

through own, borrowed and attracted funds. In clusters, the composition of the sources of

financial resources is complemented by further restructuring sources.

Полінкевич О. М.


164

The main sources of the formation of financial capital of clusters are the own,

borrowed, attracted funds and restructuring funds, which are received due to a reduction

in the cost of the project due to the lack of direct costs to pay interest on the use of

borrowed financial resources; saving in full amount of profit received from the project

implementation; payment of interest on credit obligations at the expense of profit

irrespective of whether it was received directly from investment activity.

Key words: cluster, financial capital, restructuring, own funds, borrowed funds,

attracted funds, innovation cluster.

Полинкевич О. Н.

ИСТОЧНИКИ ФОРМИРОВАНИЯ ФИНАНСОВОГО КАПИТАЛА КЛАСТЕРА

В статье рассмотрены источники формирования финансового капитала

кластера, указано, что средства реструктуризации является одним из специфичес-

ких источников финансового капитала. Определена необходимость создания инно-

вационных кластеров.

Ключевые слова: кластер, финансовый капитал, средства реструктуриза-

ции, собственные средства, заемные средства, привлеченные средства, иннова-

ционный кластер.


важливими науковими і практичними завданнями. Інтеграція

відбувається під впливом еволюції економічних систем, характе-

ризує їхній сучасний стан і тенденції у розвитку як світової, так і

національної економіки. Особливий інтерес у сучасних економіч-

них умовах становлять процеси об’єднання підприємств та органі-

зацій, результатом якої є створення кластерів – кооперації вироб-

ничих, фінансових, наукових і державних установ за територіаль-

ним розташуванням. Ефективна діяльності кластерів забезпечуєть-

ся достатньою кількістю фінансового капіталу у їхньому розпоряд-

женні. На думку більшості науковців і практиків Недостатня

величина або обмежений доступ до фінансового капіталу є однією

з перешкод у формуванні ефективних інтегральних угруповань, їх

низька мобільність та рівень використання в реальному секторі

економіки в Україні. Створення та діяльність кластерів передбачає

поєднання фінансового капіталу суб’єктів підприємництва різних

форм власності та видів економічної діяльності.


вирішення проблеми. Питаннями кластеризації економіки, ство-


165

рення ефективних та дієвих регіональних кластерних об’єднань

займалися вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти: С. Буснюк,

А. Вебер, Н. Внукова, М. Войнаренко, Л. Ганущак-Єфіменко,

В. Геєць, М. Енрайт, Г. Іванченко, Н. Кизим, С. Кропельницька,

Т. Козенкова, В. Лещук, О. Лівіновська, В. Пономаренко, М. Пор-

тер, Л. Птащенко, Г. Семенов, С. Соколенко, І. Ткачук, В. Третьяк,

Т. Ускова, Л. Федулова, Й. Шумпетер.

Проте в їхніх роботах проводилося дослідження лише

окремих аспектів, які стосуються фінансового капіталу кластерів та

особливостей їхнього функціонування. До сьогодні відсутній

комплексний підхід до джерел формування фінансового капіталу

кластерів.

Цілі статті. Метою статті є визначення джерел формування

фінансового капіталу кластерів.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Для досяг-

нення сталого розвитку в регіонах необхідно ефективно використо-

вувати унікальне поєднання факторів виробництва та переваг

географічного розташування, сприяти створенню спеціалізованих

виробництв, масштабного технологічного, конкурентоздатного

сектору досліджень і розробок. Одним із шляхів досягнення цієї

мети є формування на території регіону інноваційних кластерів.

Структура регіонального інноваційного кластера має ґрунтуватися

на наявних ресурсах (до яких належать транспортна система,

інформаційно-комунікаційні технології в регіоні, природні ресур-

си, професійні навички, знання та технології, капітал та ін.), які

необхідні для здійснення інноваційної діяльності. Підприємства,

що об’єднуються у кластер, співпрацюють між собою та сприяють

формуванню локальної кваліфікованої, спеціалізованої робочої

сили з високою мобільністю в середині регіону. Учасники форму-

вання взаємодіють із постачальниками, освітніми та дослідниць-

кими організаціями, фінансовими інституціями та регіональними

агенціями підтримки інноваційного розвитку [3, c. 9]. Можливість

створення таких кластерів залежить від наявних фінансових ресур-

сів. Фінансові ресурси кластерів – це акумульовані групою грошові

кошти з різних джерел, а саме фінансові активи, якими розпоряд-

жається об’єднання для покриття своїх зобов’язань і фінансування


166

програм розвитку. Стабільність функціонування кластерів зале-

жить від достатності фінансових ресурсів. Перспективи розвитку

кластерів визначаються їх можливостями у формуванні та викорис-

танні фінансових ресурсів. Традиційно у менеджменті фінансове

забезпечення підприємств відбувається через власні, позичені і

залучені кошти. В кластерах склад джерел фінансових ресурсів є

доповнюється ще реструктуризаційними джерелами [7, с. 45].

Власні джерела – кошти, вкладені власниками чи учасника-

ми кластеру, тобто реалізовані безпосередньо агентами інтегрова-

ної структури [7, с. 45]. Внутрішні джерела є найкращим та найде-

шевшим видом ресурсів. Проте у процесі діяльності власних кош-

тів не вистачає, тому більшість підприємств залучають інвестиції.

Позикові, залучені – джерела, які реалізуються за участю

фінансових і торгових партнерів і партнерів-виробників на засадах

взаємної вигоди [7, с. 45]. До позикових джерел належить банківсь-

кий кредит, комерційний кредит, лізингові операції та андеррай-

тинг. Кредиторська заборгованість, кошти різних фондів, безоплат-

на фінансова допомога є залученими джерелами.

До джерел реструктуризації належать організаційно-еконо-

мічні джерела формування, які виникають через зміну структури

управління кластером [7, с. 45].

Традиційний поділ представлений у табл. 1.

Таблиця 1

Джерела формування фінансового капіталу кластера Власні

джерела

Позичкові

джерела

Залучені

джерела

Джерела

реструктуризації

1 2 3 4

Власні кошти

підприємств-учасників

кластера

Банківські

позики

Субвенції та

державне

інвестування

Зменшення вартості

проекту через відсутність

прямих видатків

на оплату відсотків за

використання позикових

фінансових ресурсів

Прибутки від

виробничо-

господарської,

фінансової діяльності

кластера

Комерційні

позики

Кошти

регіональних і

місцевих

організацій

сприяння

економічному

розвитку

Збереження

у повному обсязі

прибутку, отриманого

від реалізації проекту


167

продовж. табл. 1 1 2 3 4

Пайові внески

учасників кластера

Лізингові

угоди

Кошти

міжнародних

цільових фондів

Виплата відсотків по

кредитних зобов’язаннях

за рахунок прибутку

незалежно від того,

чи отриманий він

безносередньо від

інвестиційної діяльності

Кошти за реєстрованого

та амортизаційного

фондів

Андер-

райтинг

Інша безоплатна

фінансова

допомога

Кошти координаційного

центру (Ради кластера)

від основної діяльності

Кредиторська

заборгованість

Внутрішнє

запозичення за рахунок

власних джерел

Кошти

венчурних

фондів

Кошти

«бізнес-ангелів»

* складено на основі даних джерел: [1; 2; 5, с.130–131; 6; 8]

Проте стосовно кластера цей поділ має певні особливості.

Власними джерелами є: кошти статутного, амортизаційного

фондів, нерозподілений прибуток підприємства-реалізатора, власні

кошти одноосібних виробників і кошти некомерційної організації –

координаційного центру від основної діяльності, ресурси кредит-

них спілок, створених суб’єктами кластера. До позикових та залу-

чених джерел формування фінансового капіталу слід віднести

кошти суб’єктів підприємницької діяльності, що не є безпосеред-

німи членами, але можуть бути учасниками кластера, кошти насе-

лення, іноземні інвестиції, бюджетні асигнування під реалізації

регіональних програм у межах кластера, ресурси банків і небан-

ківських фінансово-кредитних установ [8], залучені коштів за

допомогою андеррайтингу, кошти венчурних фондів та «бізнес-

ангелів». Також в інтегрованих структурах поширеною є практика

взаємного кредитування, що передбачає фінансування визначеної

операції чи проекту одного з учасників об’єднання з кредитів,

наданих іншими учасниками об’єднання. Таке джерело формуван-

ня фінансового капіталу інтегрованої структури (внутрішнє запози-

чення за рахунок власних джерел) – ефективний інструмент опера-


168

тивного фінансування учасників групи, що дає змогу швидко

перерозподілити фінансовий капітал для реалізації передбачених

завдань [4]. На основі визначення сутності кластера, особливостей

формування та використання його фінансового капіталу доцільно,

на нашу думку, сформувати таке визначення фінансового капіталу

кластера: єдина система, яка складається з окремих підсистем, що

представляють собою частину фінансового капіталу окремих учас-

ників інтегрованої структури, виділеного ними на добровільних,

договірних засадах для реалізації конкретних завдань та досягнен-

ня спільних, наперед визначених цілей соціально-економічного

розвитку.

Висновки. Таким чином, основними джерелами формуван-

ня фінансового капіталу кластерів є власні, позичкові, залучені

кошти та кошти реструктуризації, які отримують через зменшення

вартості проекту через відсутність прямих видатків на оплату від-

сотків за використання позикових фінансових ресурсів; збережен-

ня у повному обсязі прибутку, отриманого від реалізації проекту;

виплата відсотків по кредитних зобов’язаннях за рахунок прибутку

незалежно від того, чи отриманий він безпосередньо від інвести-

ційної діяльності.

1. Буснюк С. В. Фінансовий капітал кластерів: особливості формування та вико-

ристання / С. В. Буснюк. – Дис…. к.е.н. за спец. 08.00.08 – гроші, фінанси і кре-

дит. – Луцьк, Луцький НТУ, 2015. – 229 с.

2. Васильківський Д. М. Кластерна політика як чинник підвищення ефективності

функціонування соціально-економічних систем / Д. М. Васильківський,

М. П. Войнаренко, В. М. Нижник // Вісник економіч-ної науки України. – 2017. –

№1. – С. 25–30.

3. Іванченко Г. В. Формування кластерних утворень та моделей розвитку регіону :

автореферат дис. … к.е.н. зі спец. 08.00.05 – розміщення продуктивних сил і ре-

гіональна економіка / Г. В. Іванченко. – Тернопіль : ТНЕУ, 2015. – 23 с.

4. Козенкова Т. Управление денежными потоками группы компаний / Т. Козен-

кова // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.egonline.

ru/article/51672.

5. Лівіновська О. В. Особливості фінансового забезпечення інтегрованих підприєм-

ницьких структур у сучасних умовах / О. В. Лівіновська // Держава та регіони. –

Сер.: Економіка та підприємництво. – 2013. – №1. – C. 128–133.

6. Ліпич Л. Г. Періодизація інноваційного розвитку підприємств за процесним

підходом / Л. Г. Ліпич, О. М. Полінкевич, О. Товстенюк // Економічний часопис

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. – 2015. –

№ 4. – С. 37–46.


169

7. Пилипенко А. А. Організація управління інтегрованими структурами бізнесу в

контексті збалансованої системи показників / А. А. Пилипенко, І. В. Ярошенко. –

Х. : ІНЖЕК, 2007. – 152 с.

8. Ткачук І. Управління фінансами нових виробничих систем: теорія, методо-логія,

практика : монографія / І. Ткачук, С. Кропельницька. – ІваноФранківськ : Тіповіт,

2009. – 262 с.

УДК 339.9

Полінкевич О. М., д.е.н., професор

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки,

Лещук В. П., д.е.н., професор

Луцька філія Тернопільського національного економічного

університету

СИСТЕМА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ОЦІНЮВАННЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

В УМОВАХ СТВОРЕННЯ МУЛЬТИНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ

В статті розглянуто систему фінансово-економічних показників оцінюван-

ня корпоративного управління в умовах створення мультинаціональних корпора-

цій, яка враховує економічну та соціальну складові.

Ключові слова: мультинаціональні корпорації, фінансово-економічні по-

казники, оцінювання, конкурентоспроможність, ступінь міжнародності компаній.

Polinkevych O., Leshchuk V.

SYSTEM OF FINANCIAL AND ECONOMIC INDICATORS OF EVALUATION OF CORPORATE GOVERNANCE

IN THE CONDITIONS OF CREATION OF MULTINATIONAL CORPORATIONS

The article deals with the system of financial and economic indicators of corporate

governance assessment in the context of creating multinational corporations that takes into

account economic and social components.

At the present stage of development of domestic enterprises one of the urgent

tasks that need to be solved is increasing competitiveness, efficiency of activities,

investment attractiveness and ensuring stable economic growth. However, it is emphasized

Полінкевич О.М., Лещук В.П.


170

the growing need to determine the results of the functioning of the corporate governance

system of enterprises, the use of foreign experience, the activation of information society

through modern technology data analysis. Important is the decision of the tasks of forming

approaches to the assessment of corporate governance of enterprises (through financial and

economic indicators.

In the economic literature, there are many approaches to assessing corporate

governance. In order to determine the reliability of the indicators for corporate governance

assessment, the views of scientists on this issue are grouped according to the economic and

social component.

Management of the financial condition of the company involves the diagnosis and

assessment of corporate governance. The diagnosis is aimed at assessing the status of the

objects under investigation in the conditions of incomplete information in order to identify

problems in the functioning of systems and the causes of their occurrence and,

accordingly, to take managerial actions to prevent the occurrence of causes that

characterizes the management of the financial condition of the enterprise. Therefore, the

financial and economic indicators are treated as indicators that make it possible to assess

the corporate governance of multinational corporations.

In assessing the corporate governance of multinational corporations, it is worth

using the following main groups of financial and economic indicators: 1) liquidity

indicators (coverage ratio); 2) indicators of business activity (turnover rate of stocks, the

share of mobile financial resources in the total amount of resources, the ratio of mobility of

working assets); 3) indicators of profitability (profitability of sales, profitability of equity

capital, annual growth of labor productivity, return on working capital); 4) indicators of

social efficiency (the ratio of growth of income to the growth of the average number of

people, the ratio of average salary to the minimum, the ratio of average salary to the

minimum, the share of workers who increased their qualifications, the level of financing of

charitable events, the level of financing health measures, the ratio of growth in income to

increase labor costs, the share of costs labor remuneration in operating expenses, rate of

income growth per capita); 5) the degree of internationalization of companies.

Key words: multinational corporations, financial and economic indicators,

estimation, competitiveness, degree of internationalization of companies.

Полинкевич О. Н., Лещук В. Ф.

СИСТЕМА ФИНАНСОВО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ПОКАЗАТЕЛЕЙ ОЦЕНКИ

КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛЕНИЯ В УСЛОВИЯХ СОЗДАНИЯ

МУЛЬТИНАЦИОНАЛЬНЫХ КОРПОРАЦИЙ В статье рассмотрена система финансово-экономических показателей

оценки корпоративного управления в условиях создания мультинациональных

корпораций, которая учитывает экономическую и социальную составляющие.


171

Ключевые слова: мультинациональные корпорации, финансово-экономи-

ческие показатели, оценка, конкурентоспособность, степень международности

компаний.


важливими науковими і практичними завданнями. На сучас-

ному етапі розвитку вітчизняних підприємств одними із нагальних

завдань, які потребують вирішення, стають підвищення конкурен-

тоспроможності, ефективності діяльності, інвестиційної привабли-

вості та забезпечення стабільного економічного зростання. Проте

акцентується все більша необхідність визначення результатів

функціонування системи корпоративного управління підприємств,

використання іноземного досвіду, активізація інформатизації

суспільства через сучасні технології аналізування даних. Важли-

вим при цьому є вирішення завдань формування підходів до оці-

нювання корпоративного управління підприємств (через фінансо-

во-економічні показники.


вирішення проблеми. Основні положення оцінювання корпора-

тивного управління підприємствами висвітлено у працях вчених,

серед яких Д. О. Баюра, О. В. Бедзай, Л. Є. Довгань, Г. М. Захар-

чин, І. А. Ігнатьєва, Н. П. Карачина, І. П. Малик, В. Н. Парсяк,

Н. А. Хрущ, В. А. Білошапки, М. П. Бутка, О. М. Вакульчик,

М. О. Горинь, С. В. Калабухової, Т. В. Момот, О. В. Мороза,

О. С. Пархоменка, Н. Ю. Подольчака, І. Л. Сазонця, О. С. Сени-

шина, Н. С. Чопко та інші.

Проте в їхніх роботах проводилося дослідження лише окре-

мих аспектів, які стосуються оцінювання корпоративного управ-

ління. До сьогодні відсутній комплексний підхід до оцінювання

корпоративного управління в умовах створення мультинаціональ-

них корпорацій.

Цілі статті. Метою статті є удосконалення і подальший

розвиток оцінювання корпоративного управління в умовах

створення мультинаціональних корпорацій.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. В економіч-

ній літературі існує безліч підходів щодо оцінювання корпоратив-

ного управління підприємств. З метою достовірності вибору


172

показників для оцінювання корпоративного управління згруповано

погляди науковців щодо даного питання. В табл. 1 відображено

результат співставлення.

Таблиця 1

Фінансово-економічні показники оцінювання

корпоративного управління підприємствами

Показник

Зах

арчи

н Г

.М.

Кар

ачи

на

Н.П

.

Бед

зай

О.В

.

Мороз

О.В

.,

Кар

ачи

на

Н.П

.,

Хал

імон

Т.М

.

Куж

ель

М.Ю

.

Вер

еіті

на

І.Ю

.

Обел

ьни

цьк

а

Х.В

.

Частота

вико-

ристан-

ня для

оцінки

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Показники фінансового стану

Показники ліквідності

Загальний коефіцієнт покриття + + + 3

Показники стійкості

Коефіцієнт автономії + + + 3

Коефіцієнт маневреності + + 2

Коефіцієнт співвідношення

залученого і власного капіталу + + 2

Коефіцієнт надійності статутного

капіталу + 1

коефіцієнт довгострокового

фінансування ресурсів + 1

Коефіцієнт довгостроковості

зобов’язань + 1

Коефіцієнт фінансового ризику + 1

Показники ділової активності

Оборотність запасів + + 2

Забезпеченість запасів власним

капіталом + 1

Сума власних обігових коштів + 1

Частка немобільних ресурсів у

загальній сумі ресурсів + 1

Частка мобільних фінансових

ресурсів у загальній сумі ресурсів + 1

Коефіцієнт мобільності оборотних

активів + 1

Показники рентабельності

Рентабельність реалізації + + + + 4

Рентабельність основної діяльності + + 2

Рентабельність основного капіталу + + 2


173

продовж. табл. 1 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Рентабельність власного капіталу + + + 3

Рентабельність акціонерного капіталу

+ + + 3

Річний приріст продуктивності праці

+ + 2

Рентабельність оборотного капіталу + 1

Показники соціальної ефективності

Коефіцієнт освітнього рівня персоналу

+ 1

Коефіцієнт стабільності персоналу підприємства

+ + 2

Коефіцієнт трудової дисципліни + 1

Коефіцієнт задоволення від роботи + + 2

Коефіцієнт конфліктності + 1

Мотивації + 1

Суспільність + 1

Рівень сервісу + 1

Рівень оплати праці + 1

Рівень заохочуваних заходів + + 2

Рівень фінансування оздоровчих заходів

+ 1

Рівень фінансування соціальної реструктуризації

+ + 2

Рівень фінансування доброчинних заходів

+ + 2

Рівень зайнятості + + + 3

Рівень сплати податків + + 2

Відношення середньої зарплати до мінімальної

+ 1

Частка працівників, що підвищили кваліфікацію

+ 1

Співвідношення росту доходу до росту середньооблікової чисельності (СОЧ)

+ 1

Співвідношення росту доходу до росту витрат на оплату праці

+ 1

Темп росту прибутку на акцію + 1

Темп росту активів на акцію + 1

Темп росту СОЧ + 1

Темп росту середньої зарплати + 1

Темп росту доходу на одну особу + 1

Частка витрат на оплату праці в операційних витратах

+ 1

* складено на основі даних джерел: [1–8]


174

З табл. 1 можна побачити, частоту використання фінансово-

економічних показників для оцінювання корпоративного управлін-

ня. Управління фінансовим станом підприємства передбачає

діагностику та оцінку корпоративного управління. Діагностика

спрямована на оцінку стану досліджуваних об’єктів в умовах не-

повної інформації з метою виявлення проблем у функціонуванні

систем і причин їх виникнення та відповідно прийняття управ-

лінських дій щодо запобігання виникнення причин, що характери-

зує управління фінансовим станом підприємства. Тому фінансово-

економічні показники трактуються як показники, що дають можли-

вість оцінити корпоративне управління мультинаціональних

корпорацій.

Висновки. Оцінюючи корпоративне управління мультина-

ціональних корпорацій варто використовувати такі основні групи

фінансово-економічних показників:

1) показники ліквідності (коефіцієнт покриття);

2) показники ділової активності (показник оборотності

запасів, частка мобільних фінансових ресурсів у загальній сумі

ресурсів, коефіцієнт мобільності оборотних активів);

3) показники рентабельності (рентабельність реалізації,

рентабельність власного капіталу, річний приріст продуктивності

праці, рентабельність оборотного капіталу);

4) показники соціальної ефективності (cпіввідношення

росту доходу до росту середньооблікової чисельності, відношення

середньої зарплати до мінімальної, частка працівників, що підви-

щили кваліфікацію, рівень фінансування доброчинних заходів,

рівень фінансування оздоровчих заходів, співвідношення росту

доходу до росту витрат на оплату праці, частка витрат на оплату

праці в операційних витратах, темп росту доходу на одну особу);

5) ступінь міжнародності компаній як основний показник

рівня їх інтегрованості до світової ринкової системи постає

фундаментальним показником конкурентоспроможності компаній.

Даний показник визначається за наступною формулою [9]:

СМ = (1/3х(KI/K + VI/V + SI/S)) х 100%, (1)

де СМ – ступінь міжнародності компаній;


175

KI – закордонний капітал компаній (поза межами країни юри-

дичної реєстрації компанії, її центрального офісу);

K – загальний капітал компаній;

VI – обсяги реалізації продукції компаній за кордоном;

V – загальні обсяги реалізації продукції компаній;

SI – чисельність персоналу компаній за кордоном;

S – загальна чисельність персоналу компаній.

Таким чином, запропонована система фінансово-економіч-

них показників допоможе оцінити стан корпоративного управління

в мультинаціональних корпораціях з урахуваннях економічної та

соціальних складових.

1. Бедзай О. В. Діагностика ефективності системи корпоративного управління:

автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04 / О. В. Бедзай. – Донецьк : Донец. нац.

ун-т економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського, 2011. – 20 с. 2. Вереітіна І. Ю. Організаційно-методичне забезпечення оцінки ефективності

корпоративного управління : автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.04 / І. Ю. Ве-

реітіна. – Донецьк, 2008. – 20 с. 3. Захарчин Г. М Корпоративна культура як модель співіснування суб’єктів рин-

кового середовища / Г. М.Захарчин // Вісник Львівського державного інститут-ту

новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола «Актуальні проблеми рин-

кової економіки». – Львів, 2007. – №2. – С. 167–173. 4. Карачина Н. П. Ефективність корпоративного управління молочною промис-

ловістю : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.07.01 / Н. П. Карачина; НАН

України, Об’єд. ін-т економіки. – К., 2005. – 20 с. 5. Карачина Н. П. Корпоративне управління на підприємствах України: постри-

ватизаційний етап еволюції : монографія / О. В. Мороз, Н. П. Карачина, Т. М. Ха-

лімон. – Вінниця : УНІВЕРСУМ–Вінниця, 2008. – 180 с. 6. Карачина Н. П. Соціально-економічні аспекти ефективності корпоративного уп-

равління : монографія / О. В. Мороз, Н. П. Карачина. – Вінниця : УНІ-ВЕРСУМ –

Вінниця, 2005. – 176 с.

7. Кужель М. Ю. Механізм економічного регулювання корпоративного сектору дер-

жавної форми власності : автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / М. Ю. Ку-

жель. – К. : Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки Украї-

ни, 2006. – 20 с.

8. Обельницька Х. В. Оцінювання соціально-економічної ефективності системи

корпоративного управління нафтогазовими підприємствами : дис. ... канд. екон.

наук : 08.00.04 / Х. В. Обельницька. – Івано-Франківськ : Івано-Франківський

нац. техн. ун-т нафти і газу, 2016. – 250 с.

9. Офіційний сайт ЮНКТАД // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.

unctad.org.


176

УДК 657.47

Садовська І. Б., к. е. н., професор,

Нагірська К. Є., к.е.н., доцент


ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

В статті висвітлено питання інноваційної моделі управлінського обліку в

умовах інституціональної економіки і світових глобалізаційних процесів.

Виокремлено об’єктивні передумови появи та проблема зародження інжиніринг-

гової теорії управлінського обліку. Визначені основні інновації в сфері бухгалтер-

ського управлінського обліку. Систематизовано існуючі в сфері управлінського і

бухгалтерського обліку інжинірингові методології. Запропоновано розвивати на

методологічному рівні інноваційні підходи до формування теорії і практики

управлінського обліку.

Ключові слова: інновація, інноваційні моделі обліку, інжиніринг, інжині-

рингові інструменти, управлінський облік.

Sadovska I., Nahirska K.

INNOVATION MODEL OF DEVELOPMENT OF MANAGEMENT ACCOUNTING

The article deals with the issues of the innovative model of managerial accounting

in the conditions of the institutional economy and global globalization processes. The

problem of the origin of engineering accounting management theory is singled out. The

problem lies in the different approaches of scientists to understanding the nature of

accounting engineering. Accounting engineering is presented in the article as an innovative

look at solving business problems as a creative type of thinking of a professional

accountant.

The objective preconditions for the emergence of engineering accounting

management theory are systematized. The main prerequisites are - the creation of a safe

business, reducing financial risks, controlling the responsibility of local managers,

providing feedback in the process of implementing management decisions, continuous

monitoring of the transformation of capital in the process of their circulation.

The main innovations in the field of accounting management are determined. In

particular, the use of the electronic document flow system, the emergence of qualified

electronic signature, the formation and transmission of all forms of electronic reporting, the

creation and use of electronic archives, the emergence of document exchange services, the

application of innovative cloud technologies. Cloud technologies - storage and processing

of information on servers on the Internet.

Садовська І. Б., Нагірська К. Є.


177

The existing in the field of management and accounting of engineering

methodologies are systematized: engineering accounting theory, the German balance

theory based on nil reports, situational-matrix accounting D. Sorter and OI Kolwaha, the

theory of hypothetical processes T. Limperga, the theory of virtual accounting G.

Khorhicheva, behavioral theory of managerial accounting, the theory of behavioral

accounting of intellectual capital, the theory of derivatives of aggregated balance sheet

reports, the theory of transactions of income and losses, the theory of agency relations.

In the use of engineering methods investigated and systematized scientific

achievements of scientists of related sciences, which allows solving the problems of

managerial accounting with the use of innovative technologies: the method of cost-release

V. Leontiev, the model of effective use of resources; the distribution of counter services,

matrix calculations in the accounting system; engineering management systems based on a

structured chart of accounts, semantic control systems, data mining system.

It is proposed to develop innovative approaches to the formation of the theory and

practice of managerial accounting at the methodological level. This requires further

research into the content and types of innovations in managerial accounting. Innovative

development of managerial accounting directly depends on the specifics of the current

stage of sustainable economic development, innovative management systems.

Key words: innovation, innovative accounting models, engineering, engineering

tools, management accounting.

Садовская И. Б., Нагирская Е. Е.

ИННОВАЦИОННАЯ МОДЕЛЬ РАЗВИТИЯ УПРАВЛЕНЧЕСКОГО УЧЕТА

В статье освещены вопросы инновационной модели управленческого учета

в условиях институциональной экономики и мировых глобализационных

процессов. Выделены объективные предпосылки и проблема зарождения инжини-

ринговой теории управленческого учета. Определены основные инновации в

сфере бухгалтерского управленческого учета. Систематизированы существующие

в сфере управленческого и бухгалтерского учета инжиниринговые методологи.

Предложено развивать на методологическом уровне инновационные подходы к

формированию теории и практики управленческого учета.

Ключевые слова: инновация, инновационные модели учета, инжиниринг,

инжиниринговые инструменты, управленческий учет.


важливими науковими та практичними завданнями. Управ-

лінський облік все більше стає основним джерелом інформації для

прийняття управлінських рішень. При цьому традиційний бухгал-

терський облік, який базується на подвійному записі і докумен-

туванні фактів економічного життя, продовжує використовуватись


178

у своїх постійних форматах, із застосуванням давно відомого

інструментарію.

Орієнтація сучасного бізнесу на глобальний результат

вимагає інноваційних моделей управлінського обліку. Існуюча

американська методологія управлінського обліку К. Друрі, японсь-

ка система кайдзен, німецький контролінг – не достатньо задоволь-

няють запити стрімких економічних перетворень інформаційного

суспільства третьої хвилі. Наукові моделі управлінського обліку

застаріли. Теорії управлінського обліку на практиці проходять

перезавантаження через призму інноваційних систем менеджменту

і маркетингу, в аспекті зростаючої павутини агентських відносин,

внутрішніх і зовнішніх трансакцій, зміни стереотипів та менталі-

тету економічних суб’єктів.


вирішення проблеми. Питанням розвитку інноваційних моделей

бухгалтерського та управлінського обліку приділяли увагу у своїх

працях як іноземні, так і вітчизняні вчені, а саме: Г. Г. Кірейцев,

В. М. Жук, М. М. Бенько, О.І. Кузнєцова, Й. Шумпетер [8–13] та

інші. Проте, потребує подальших досліджень розвиток управлінсь-

кого обліку в контексті сучасного етапу сталого розвитку економі-

ки, розробка концепції інноваційної моделі управлінського обліку

як конструктивного інформаційного ресурсу, основаного на

інтелектуальній обліковій платформі.

Цілі статті. Метою написання статті є висвітлення наукових

і практичних підходів щодо створення інноваційної моделі

управлінського обліку в аспекті застосування інжинірингових

інструментів і хмарних технологій.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Термін

«інновація» походить від латинського «novatio», що означає «онов-

лення» (або «зміна»), і приставки «in», яка перекладається з латин-

ської як «в напрямок», якщо перекладати дослівно «Innovatio» – «в

напрямку змін». Саме поняття innovation вперше з’явилося в

наукових дослідженнях XIX в. Нове життя поняття «інновація»

отримало на початку XX ст. в наукових роботах австрійського і

американського економіста Й. Шумпетера в результаті аналізу

«інноваційних комбінацій», змін у розвитку економічних систем.


179

Й. Шумпетер був одним з перших учених, хто в 1900–х рр. ввів в

наукове вживання даний термін в економіці.

Керівництво Осло розрізняє чотири типи інновацій: продук-

тові, процесові, маркетингові та організаційні [17].

Продуктова інновація (англ. product innovation) являє собою

впровадження товару або послуги, які є новими або значно поліп-

шеними у частині їхніх властивостей або способів використання.

Сюди включаються значні удосконалення в технічних характерис-

тиках, компонентах і матеріалах, у вбудованому програмному

забезпеченні, у ступені приязності стосовно користувача або в

інших функціональних характеристиках.

Процесова інновація (англ. process innovation) є впровад-

ження нового або значно поліпшеного способу виробництва або

доставки продукту. Сюди входять значні зміни у технології,

виробничому устаткуванні та/або програмному забезпеченні.

Маркетингова інновація (англ. marketing innovation) є

впровадження нового методу маркетингу, що включає значні зміни

в дизайні або упакуванні продукту, його складуванні, просуванні

на ринок або в призначенні ціни продажу.

Організаційна інновація (англ. organisational innovation) є

впровадження нового організаційного методу в діловій практиці

фірми, в організації робочих місць або зовнішніх зв’язків.

Інновація – це не будь-яке нововведення або нововведення,

а тільки таке, яке серйозно підвищує ефективність діючої системи.

В даній публікації розглядатимемо інновації в сфері управлінсь-

кого обліку, які забезпечують якісне зростання ефективності облі-

кових процесів, затребуваних новими підходами менеджменту на

локальному і глобальному рівнях. Інновації в управлінському

обліку є кінцевим результатом інтелектуальної діяльності профе-

сійного бухгалтера, його креативних навичок, творчого процесу,

відкриттів нових методик, способів, прийомів, раціоналізації орга-

нізаційних облікових процесів, бізнес-конструкцій щодо комуні-

кацій між контрагентами.

У 40–і роки XX ст. австрійським економістом Й. Шумпете-

ром уперше були відзначені інноваційні хвилі, які з часом стають

дедалі коротшими. Він підкреслив, що інноваційні хвилі, які запо-

чаткувалися з промислової революції XVIII ст. в Англії, з’яв-

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9E%D1%81%D0%BB%D0%BE

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F#cite_note-“a1”-3

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0




https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F


180

ляються та зникають через 50–60-х років. Кожна нова хвиля при-

носить із собою початок чергової «економічної епохи», що харак-

теризується різким зростанням інвестицій, а потім знову йде новий

спад. Після кожної такої нової хвилі в країнах в цілому відбу-

ваються позитивні процеси.

Слід зазначити, що інноваційні хвилі стосуються всіх сфер

економічного життя і розвитку суспільства загалом. Облік, як

інформаційна платформа бізнесу, у великій мірі підпорядковується

закономірностям інноваційних хвиль. Не будемо повторюватись,

щоб проаналізувати всі історичні інноваційні етапи у розвитку

обліку. Зупинимось на важливих для сучасної епохи інноваційних

моделях управлінського обліку.

В умовах глобального менеджменту, розширення міжнарод-

ного співробітництва, розвитку інформаційних технологій і систем,

зростання конкуренції у всіх сферах діяльності потрібні нові під-

ходи до управлінського обліку з метою покращення ефективності

керування економічними процесами і ресурсним потенціалом

економічного суб’єкта.

Основною інноваційною моделлю управлінського обліку на

сучасному етапі вчені і практики вважають бухгалтерський

інжиніринг, який традиційно презентується науковцями у вигляді

системи похідних балансових звітів.

Батьком використання в управлінні ресурсами та організації

контролю системи похідних балансових звітів вважається Теодор

Лімперг (1879–1961) – професор бухгалтерського обліку та аудиту

Державного університету Амстердама. Т. Лімперг створив концеп-

цію вартості, яка могла застосовуватися в умовах ведення бізнесу в

якості альтернативи панівним сучасним концепціям суб’єктивної

вартості, що базуються на індивідуальних перевагах і оцінках

корисності. Він заснував свою концепцію вартості на понятті

гіпотетичного вилучення, суть якого полягає в тому, що вартість

активів може бути визначена шляхом віднімання збитків підприєм-

ства в разі реалізації чи іншого відчуження активів [23, с. 143].

Термін «бухгалтерський інжиніринг» в Україні набув науко-

вого застосування з в дослідженнях вчених: Кірейцева Г. Г. [11],

Жука В. М. [8], Канцурова О. О. [9], Бруханського Р. В. [3]. У пра-

цях вчених проведено узагальнення пропозицій до використання


181

нових інструментів в сучасних моделях обліку. Інжиніринг в

перекладі з англ. engineering, нім. еngineering – синонім терміна

інженерія, який відрізняється етимологічно від англ. engineering:

набір прийомів та методів, які компанія, підприємство, фірма вико-

ристовує для проектування своєї діяльності. Інжиніринг створює

об’єкти і продумує їх експлуатацію, базуючись на наукових знан-

нях.

В сфері управлінського і бухгалтерського обліку досить

пошреними є наступні інжинірингові методології: інжинірингова

теорія бухгалтерського обліку, німецька балансова теорія на основі

нульових звітів, ситуаційно-матрична бухгалтерія Д. Сортера та

О. І. Кольваха, теорія гіпотетичних процесів Т. Лімперга, теорія

віртуальної бухгалтерії Г. Крохічевої, біхевіористична теорія

управлінського обліку, теорія поведінкового обліку інтелектуаль-

ного капіталу, теорія похідних агрегованих балансових звітів,

теорія трансакційих доходів і втрат, теорія агентських відносин.

У використанні інжинірингових методів використовуються

наукові надбання вчених суміжних наук, що дозволяє вирішувати

завдання управлінського обліку із застосуванням інноваційних

технологій: метод витрати-випуск В. Леонтьєва, модель ефектив-

ного використання ресурсів; розподіл зустрічних послуг, матричні

обчислення в системі бухгалтерського обліку; інжинірингові сис-

теми управління на базі структурованого плану рахунків, семан-

тичні системи управління, система Data Mining.

В традиційному розумінні інжинірингова парадигма теорії

управлінського обліку передбачає комплекс консультативних

послуг, пов’язаних з підготовкою та забезпеченням нормального

перебігу обліково-аналітичних та контрольних процесів.

Використання інноваційної моделі управлінського бухгал-

терського інжинірингу в вигляді системи похідних балансових

звітів в управлінні економічними процесами і ресурсним потенціа-

лом підприємства визначається потребами практики.

На основі проведених досліджень, можна систематизувати

потреби в заявленій інноваційній моделі обліку. Однією з перших

виділимо необхідність ринкової оцінки власності в найрізнома-

нітніших реорганізаційних процедурах економічних суб’єктів

(об’єднання, роз’єднання, злиття, виділення, ліквідація та ін.). При

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81_%D1%96%D0%BD%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81_%D1%96%D0%BD%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3


182

цьому виключно важливого значення набувають ідентифікація

активів і зобов’язань і їх оцінка. Методологія оцінки базується за

нашими припущеннями на інжинірингових моделях балансових

звітів. Різновиди таких звітів досить широкі, зокрема, найбільш

поширеними є нульові, органічні, актуарні, стратегічні, імунізацій-

ні, з інструментами хеджування та інші.

Не менш важливою є необхідність управління платоспро-

можністю економічного суб’єкта на основі порівняння активів та

зобов’язань за строками, розмірами, процентних ставках і ризиків

припливів і відтоків грошових ресурсів. Ця проблема вперше

виникла в банківській сфері в 30–х рр. ХХ ст. і в даний час вирі-

шується на основі використання іммунізаційних похідних

балансових звітів, визначення рівня імунізації (нульової, активної

або пасивної) і регулювання цього рівня.

Таке регулювання в системах стратегічного управлінського

обліку при використанні прогнозних балансів (стратегічних,

віртуальних) проводиться з використанням векселів до оплати до

отримання.

Інжинірингова модель передбачає можливість і доцільність

управління резервною системою підприємства на базі використан-

ня інструментарію хеджування похідного балансового звіту. Такий

підхід дозволяє в режимі реального часу встановлювати і регулюва-

ти рівень резервного захисту, що підвищує рівень безпеки бізнесу.

В зв’язку із використанням моделей позабалансових рахун-

ків, фінансові показники стійкості балансу не мають сили розк-

риття. В такому випадку досить прийнятними є актуарні похідні

балансові звіти. Такі інновації в системі управлінського обліку

дозволять убезпечити економічний суб’єкт від не прогнозованих

ризиків.

В епоху інформатизації і знань, які продукують різні види

інтелектуального капіталу, економічні суб’єкти все більше підпа-

дають під вплив умовних фактів економічного життя. Внаслідок

цього баланси обтяжені умовними активами і зобов’язаннями, які

роблять істотний, а іноді вирішальний, вплив на майновий стан

підприємства і його платоспроможність. Знову засвідчуємо проб-

лему недієвості фінансового менеджменту в частині коефіцієнтних

інструментів.


183

Виклики до методології обліку робить двоїста проблема,

суть якої полягає у відсутності ефективної методології оцінки

умовних фактів господарської діяльності та постановки їх на облік за допомогою подвійного запису. Виникає потреба формування

скоригованого балансу з урахуванням умовних фактів господарсь-кої діяльності. Скоригований баланс практики вважають віртуаль-

ним, тобто який відображає поряд із реальними віртуальні умовні факти економічного життя.

В умовах світових глобалізаційних процесів функціонування вітчизняних підприємств передбачає їх вихід на міжнародні ринки.

При цьому актуальними є питання стратегічного управлінського обліку зовнішньоекономічних операцій. Організація стратегічного

управлінського обліку зовнішньоекономічної діяльності будується на визначенні облікових стратегічних показників, що визначають

успіх стратегії зовнішньоекономічної діяльності та розрахованих на базі використання інструментів бухгалтерського інжинірингу у

вигляді чистих активів, чистих пасивів, зони економічної безпеки, маржі безпеки.

Розвиток і занепад банківської системи, який є циклічним

впливає на фінансову безпеку сучасного бізнесу. Тому кредитні операції створюють високий ризиковий бар’єр для окремих еконо-

мічних суб’єктів. Види кредитних ризиків набувають різноманіття. Це, зокрема, ринкові і кредитні ризики, ризики основної діяльності,

ризики, обумовлені не прогонозованими інвесторів і кредиторів тощо. Інноваційною моделлю для вирішення проблеми кредитних

ризиків є моніторинг шляхом використання похідних балансових звітів інтегрованого ризику на основі інструментарію хеджування

чистих активів. В цілому грошові потоки, які неможливо прогнозувати в

традиційних облікових системах, чітко вирівнюються із застосу-вання інноваційних інжинірингових моделей управлінського

обліку. При цьому важливо проводити постійний гнучкий моніто-ринг економічної життєздатності контрагентів, встановлення їх

легітимності. Такий моніторинг став можливим із введенням єди-ного реєстру платників податків, права на отримання інформації

про економічного агента. При цьому є можливість захистити еко-

номічний суб’єкт від загрози раптового банкрутства, вимивання оборотних коштів та неефективного їх планування.


184

Інституційні зміни зовнішнього середовища, які полягають у

постійних реформуваннях податкової, митної політики, змінах

методик оцінки ефективності інноваційних та інвестиційних

проектів, є несприятливими чинниками для діяльності економіч-

них суб’єктів. При цьому, облікова інформаційна система на

локальному рівні знаходиться у пошуку все сприятливіших мето-

дів, способів та інструментів, придатних виловити і оцінити не

відомі раніше операції, процеси, об’єкти, які виникають як резуль-

тати різноманітних вибриків новостворених інституцій та інсти-

тутів такого мінливого сучасного суспільства. Інноввційні за зміс-

том і сутністю нульові баланси є одним з ефективних інструментів

бухгалтерського інжинірингу, так як забезпечують систему управ-

лінського обліку інноваційним інструментарієм. Такий інструмент-

тарій дає змогу проводити постійний моніторинг вартості підпри-

ємства як майнового комплексу.

Проблемним для сучасних економічних суб’єктів є не

контрольований локальний менеджмент. Його не контрольованість

породжена самою системою управління, яка непомітно вкоріня-

лась у діяльність економічних суб’єктів останніми десятиліттями.

При цьому з’явився дуже цікавий трикутник відносин: власники,

локальні менеджери і обліковий персонал. Власники вкладають

капітал з надією, що він буде приносити їм відповідну додаткову

вартість. Локальні менеджери практично розпоряджаються вкладе-

ним власниками капіталом. Але проблема в тому, що локальні

менеджери мають бажання ще й розпоряджатися доданою вартіс-

тю, яку продукує вкладений капітал. Вважаючи, що саме їх інте-

лектуальний капітал приносить певну частину доданої вартості,

локальні менеджери інтуїтивно бажають отримати за це виснаго-

роду. Розрахувати яка частина доданої вартості належить власнику

фізичного капіталу, а яка власнику інтелектуального – практично і

теоретично неможливо. Цю дилему розв’язує бухгалтерський пер-

сонал, який також умовно поділяється на три поведінкові напрями:

1) виконує зобов’язання, заявлені власникам, контролювати

додану вартість фізичного капіталу, фіксувати всі його обороти і

перетворення, контролювати діяльність локальних менеджерів; 2)

виконує всі розпорядження локального менеджменту, контролює

бізнес-процеси, грошові потоки, прогнозує ризики, чітко виконує


185

умови податкової політики; 3) виконує професійні функції бухгал-

тера, при цьому не впливаючи на рішення локальних менеджерів

щодо привласнення частини доданої вартості без узгодження з

власниками фізичного капіталу.

Інноваційні моделі управлінського обліку передбачають

переробку громіздких масивів інформаційних потоків. Тому

потребується всебічно знаходити нові методи застосування

інформаційних автоматизованих систем. Інформаційні технології

розвиваються дуже швидко. В даний час бухгалтеру свої послуги

починають пропонувати хмарні технології. Хмарні технології -

зберігання і обробка інформації на серверах в мережі Інтернет.

Дані зберігаються і обробляються в так званій хмарі, яка предс-

тавляє собою, з точки зору клієнта, один великий віртуальний

сервер. Фізично ж такі сервери можуть розташовуватися віддалено

один від одного [5]. Ці технології дозволяють надавати користува-

чам різні послуги: бухгалтерські, управлінські, корпоративну

електронну пошту, документообіг. Прообразом хмарних техноло-

гій були клієнт-банки, електронна пошта, програми здачі бухгал-

терської звітності.

При застосування хмарних технологій користувачеві не

потрібно окремо придбавати бухгалтерські програмні продукти,

встановлювати на своєму комп’ютері, підтримувати в працездат-

ному стані (оновлювати), забезпечувати захист і збереження даних.

Але, в той же час, зберігається можливість для користувача отри-

мати доступ до конфігурації та налаштування використовуваної

програми, щоб самостійно допрацьовувати її.

Хмарне сховище даних (англ. Cloud storage) – модель онлайн-

сховища, в якому дані зберігаються на розподілених в мережі сер-

верах, що надаються в користування клієнтам. Cloud-провайдери

надають послуги з оренди сервера у різних компаній на основі

хмарних технологій.

Переваги хмарних технологій: 1) можливість орендувати

різні програми, в тому числі для обліку та управління підприємст-

вом, без придбання ліцензійних програм; 2) вирішується таким

чином проблема використання «піратських» програм; 3) центра-

лізовано проводиться встановлення, налаштування, адмініструван-

ня та оновлення версій програм; 4) зникає потреба у придбанні


186

потужних комп’ютерів і серверів, іншого додаткового обладнання;

5) легкість масштабування рішень, що дозволяє збільшувати і

зменшувати кількість користувачів, додавати нові рішення, під-

ключити зовнішніх користувачів (постачальників, клієнтів), так як

установка програмного забезпечення не вимагається; 6) комуніка-

тивна мобільність, що дозволяє співробітникам оперативно обмі-

нюватися інформаційними файлами всередині організації і між

офісами; 7) надається можливість користуватися програмою з різ-

них місць локації зацікавленого персоналу.

Недоліки хмарних технологій: 1) безпека при зберіганні і

пересилання даних багато в чому залежить від постачальника

послуги; 2) невизначена матеріальна відповідальність за втрату

даних, несанкціонований доступ і поширення даних, що створєю

додаткові ризики для клієнтів; 3) повна залежність від якості

роботи інтернет-провайдера, Сloud-провайдера, каналів передачі

даних, від доступності хмари в режимі реального часу; 4) ймо-

вірність відключення зв’язку з Інтернет; 5) ймовірність зниження

загальної продуктивності при роботі з програмами і даними в хмарі

порівняно з локальними копіями.

В хмарній онлайн-бухгалтерії існує поділ операційних

функцій і функцій головного бухгалтера. Функції операціоніста

виконує співробітник економічного суб’єкта безпосередньо на

своєму робочому місці в режимі реального часу. Для цього не пот-

рібно приймати на роботу співробітника зі знаннями бухгалтерсь-

кого обліку, фінансів, оподаткування. У той же час, функції голов-

ного бухгалтера здійснює професійний бухгалтер. Він займається

управлінням оперативними даними клієнта, податковим плануван-

ням, складанням бухгалтерської звітності та податкових деклара-

цій. Попит на надання бухгалтерських послуг в режимі онлайн-

бухгалтерії поки не великий, та й відповідних пропозицій, особ-

ливо в регіонах, поки не дуже багато. Але розвиток інноваційних

технологій управлінського бухгалтерського обліку, особливо із

застосуванням інжинірингових моделей, дуже швидко це змінить.

Найбільш привабливими пропозиції хмарного сервісу є для малого

та середнього бізнесу України.

Деякі помилково вважають, що бухгалтерія є консерватив-

ною і несприйнятливою до інноваційних змін. Насправді ж


187

останнім часом практично щороку в повсякденне життя бухгалтера

проникають різні інновації. Нами систематизовано найважливіші,

на нашу думку, зміни в області інформаційних комунікацій та

документообігу. Перш за все, вважаємо інноваційним введення

електронного документообігу і врегулювання його застосування на

законодавчому рівні. Процеси документообігу, як раніше, вима-

гають особливого підходу, реалізувати який можна тільки за допо-

могою електронних документів. Використання системи електрон-

ного документообігу дозволило скоротити часові витрати на по-

шук, узгодження, підписання документів. Ефективність управління

документообігом беззаперечно висока.

По-друге, суттєвим нововведенням є відміна печатки. Багато

хто до цих пір вважають, що документ з синьою печаткою – це той

самий «фактичний папірець» за Булгаковим. Насправді, магія

синьою друку стрімко слабшає, і виною тому є поява кваліфіко-

ваного електронного підпису, який вирішує буквально всі пробле-

ми, пов’язані із забезпеченням юридичної значимості електронного

документа. Такий підпис є надійним, його практично неможливо

підробити, змінити або порушити. Деякі представники великого

бізнесу і органи державної влади починають довіряти такому під-

пису більше, ніж власноручному і завіреному печаткою. Бухгалтер

тепер може використовувати електронний підпис практично для

всіх видів своєї діяльності: документообіг з контрагентами, звіт-

ність в електронному вигляді, відправка документів до контро-

люючих органів і т. п.

По-третє, слід відмітити надану можливість здачі електрон-

ної звітності. Податкова служба може направити свою вимогу в

електронному вигляді через спеціального оператора зв’язку. У

цьому випадку бухгалтер знаходить документи в електронному

архіві, формує опис і відправляє все в податкову також за допо-

могою спеціального оператора. Якщо вимога прийшла у вигляді

звичайного листа, то електронні документи з архіву відправ-

ляються на друк, при цьому на них стоїть позначка про те, що вони

пройшли через сервіс обміну і були підписані електронним цифро-

вим підписом (ЕЦП).

По-четверте, позитивно вирішується питання архівування

бухгалтерських документів. Питання збереження документів був


188

актуальним завжди: неважливо паперовий вигляд вони мають або

ж електронний. Забезпечити кращу фізичну схоронність докумен-

тів, спростити доступ до них і оперативно їх обробляти покликані

електронний архіви. Можливість зберігати документи в електрон-

ному вигляді з’явилася разом з кваліфікованої електронним

підписом, яка не тільки приходить на зміну синьої печатки, а й стає

гарантом незмінності документа з часом. На зміну багато числень-

ним бухгалтерським папкам використовуються сервери. Електрон-

ні документи можуть зберігатися в СЕД (на сервері організації) або

в «хмарі» (на сервері спеціального оператора). Але варто зазна-

чити, електронний архів – не просто сервер, це ціла технологія, що

забезпечує цілісність і можливість використання документа.

Висновки. Таким чином, дослідження інноваційних моде-

лей в розвитку управлінського обліку, наводить на позитивні

докази щодо унікальності облікових методологій загалом, щодо їх

органічної єдності з законами суспільства і природи.

Висвітлено переваги і проблеми, пов’язані із зародженням

інжинірингової методології управлінського обліку, яка полягає у

різних підходах вчених до розуміння природи бухгалтерської

інженерії. Бухгалтерська інженерія представлена у статті як

інноваційний погляд на вирішення задач бізнесу, як креативний

тип мислення професійного бухгалтера.

Визначені основні інновації в сфері бухгалтерського управ-

лінського обліку. Зокрема, використання системи електронного

документообігу, поява кваліфікованого електронного підпису,

формування і передача всіх форм звітності в електронному вигляді,

створення і використання електронних архівів, поява сервісів

обміну документами, застосування інноваційних хмарних техно-

логій.

Систематизовано існуючі в сфері управлінського і бухгал-

терського обліку інжинірингові методології: інжинірингова теорія

бухгалтерського обліку, німецька балансова теорія на основі

нульових звітів, ситуаційно-матрична бухгалтерія Д. Сортера та

О. І. Кольваха, теорія гіпотетичних процесів Т. Лімперга, теорія

віртуальної бухгалтерії Г. Крохічевої, біхевіористична теорія

управлінського обліку, теорія поведінкового обліку інтелектуаль-

ного капіталу, теорія похідних агрегованих балансових звітів,


189

теорія трансакційих доходів і втрат, теорія агентських відносин.

Запропоновано розвивати на методологічному рівні іннова-

ційні підходи до формування теорії і практики управлінського

обліку. Це потребує подальших досліджень змісту та видів іннова-

цій в управлінському обліку. Інноваційний розвиток управлінсь-

кого обліку прямо залежить від специфіки сучасного етапу стало-

го розвитку економіки, інноваційних систем менеджменту.

1. Аткинсон Энтони А. / Аткинсон Энтони А., Банкер Раджив Д. Каплан, Роберт С.

Янг, Марк С. Управленческий учет / Пер. с англ. − 3-е изд. − М. : ИД «Вильямс»,

2007. – 880 с.

2. Базилевич В. Д. 12. 1. 2 Неортодаксальна теорія Й. А. Шумпетера / В. Д. Базиле-

вич // Історія економічних учень: У 2 ч. − 3-е изд. − К. : Знання, 2006. − Т. 2. −

С. 320. − 575 с.

3. Бруханський, Р. Ф. Формування стратегічної парадигми бухгалтерського обліку /

Р. Ф. Бруханський // Обліково-аналітичне і організаційно-правове забезпечення

діяльності підприємств в умовах інституційних трансформацій : колект. моно-

графія / Р. Ф. Бруханський, П. Р. Пуцентейло, І. М. Белова, Т. А. Бінчаровська. –

Тернопіль : Осадца Ю. В., 2017. – С. 251−260.

4. Брінь П. Економічна сутність підривних інновацій / П. Брінь, Г. Дягілєва //

Економічний аналіз. − 2011. − №8/2. − С. 73–75.

5. Бухгалтерия в облаках // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.

arenda1c.ru/

6. Воронова Е. Ю. Институциональные основы управленческого учета (теория,

методология, практика) : монография / Е. Ю. Воронова. – М. : Изд-во МГОУ,

2011. – 358 с.

7. Гвоздь М. Я. Реінжиніринг бізнес-процесів як чинник прискореного розвитку

економіки / М. Я. Гвоздь // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». − 2013. − №754.

– С. 135–138.

8. Жук В. Н. Основы институциональной теории бухгалтерского учета : моногра-

фия / В. Н. Жук. – СПб : АНО ИПЭВ, 2013. − 416 с.

9. Зарва О. Підривні інновації як ключовий елемент «формули успіху» у сучасному

бізнес-середовищі / О. Зарва // Економічний аналіз. − 2012. − №10/4. − С. 108−111.

10. Канцуров О. О. Інституціональний аспект бухгалтерського обліку : монографія

/ О. О. Канцуров. – К. : ННЦІАЕ, 2014. – 380 с.

11. Кирейцев Г. Г. Глобализация экономики и унификация методологии бухгал-

терского учета / Г. Г. Кирейцев // Научный доклад. – изд. 2-е, перераб. и доп. –

Житомир : ЖГТУ, 2008. – 76 с.

12. Кірільєвніна О. О. Моделі та методи інформаційного інжинірингу підприєм-

ства : автореф. дис... канд. екон. наук: 08.03.02 / О. О. Кірільєвніна. − К. : КНЕУ,

2005. − 21 с.

13. Кузнецова І. О. Формування конкурентних переваг підприємств хлібопродукт-

тів на засадах реінжинірингу процесу управління : автореф. дис. ... д-ра екон.

наук: 08.00.04 / І. О. Кузнецова. − О. : Одес. держ. екон. ун-т, 2010. − 36 c.

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82%D1%83

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9A%D1%83%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%86$


190

14. Маршалл Дж. Ф. Финансовая инженерия: полное руководство по финансовым нововведениям / Дж. Ф. Маршалл, В. К. Бансал / Пер с англ. − М. : Инфра-М, 1998. − 784 с.

15. Облачная бухгалтерия 1С. Стоит ли уходить в облако? Материалы интернет-конференции от 19.04.2013 г. // [Электронный ресурс]. − Режим доступа : http:// www.klerk.ru/buh/

16. Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. Т. 1. / К. Поппер. – М. : Феникс, Международный фонд «Культурная инициатива», 1992. − 448 с.

17. Руководство Осло. Рекомендации по сбору и анализу данных по инновациям. Третье издание / Пер. с англ. – изд. 2 исправл. − М., 2010. − С. 31. − 107 с.

18. Ткач В. И. Бихевиористический учет человеческого капитала : монография / В. И. Ткач. – Ростов н/Д : Рост. гос. строит. ун-т, 2014. − 44 с.

19. Ткач В. И. Инжиниринговая теория бухгалтерского учета : квалиметрический учебн. / В. И. Ткач, М. В. Шумейко. – Ростов н/Д : Рост. гос. строит. ун-т, 2013. 459 с.

20. Широкова Е. А. Облачные технологии / Е. А. Широкова // Сб. науч. тр. Между-народной научной конференции «Современные тенденции технических наук». – октябрь. – Уфа : Лето, 2011. – С. 30−33.

21. Шумейко М. В. Инжиниринговая теория бухгалтерского учета : монография / М. В. Шумейко. – Ростов н/Д : Рост. гос. строит. ун-т, 2013. − 89 с.

22. Hammer M. Reengineering the Corporation: A Manifesto for Business Revolution / M. Hammer, J. Champy. – New York : Harper Business, 1993. – 223 р.

23. Haberfellner R. Systems Engineering. Methodik und Praxis // R. Haberfellner, W. F. Daenzer, F. Huber. Zurich: Verl. Industrielle Organisation, 2002. – 198 p.

УДК 336.2 Сидоренко Р. В., к.е.н., доцент Луцький національний технічний університет

ВИПЛАТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ «В КОНВЕРТАХ»:

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

У статті досліджено економічну сутність та причини виникнення в

національній економіці такого елементу як виплата «тіньової» заробітної плати. Проаналізовано вітчизняну нормативну базу щодо податкового навантаження по соціальним внескам. Подано пропозиції щодо покращення ситуації з легалізації доходів працівників та збільшення надходжень до Пенсійного фонду.

Ключові слова: «тіньова» заробітна плата, Пенсійний фонд, оподаткування доходів, мінімальна заробітна плата.

Сидоренко Р. В.


191

Sydorenko R.

PAYMENT OF EMPLOYMENT PAYMENT IN «ENVELOPE»: PRECIPITES OF PROBLEMS

AND WAYS OF ITS DECISION One of the main indicators of the efficiency of the economy of the country is the

share of its «shadow» part - that is, economic activity that is not reflected in the account

and from which taxes, fees and contributions to state trust funds are not paid. In addition

to the performance indicator, the «shadow» share also shows the possible reserves of the

growth of the national economy when making sound decisions to address the main

problems of the development of market relations.

The size of the share of wages paid in «envelopes» is estimated in the range of 30

to 50% of all amounts payable to employees.

Payment of «shadow» wages or «wages in envelopes» has long been a

«mandatory element» of the Ukrainian economy. Pension and other social funds are

underperforming and are unprofitable. In 2017, the filling of the Pension Fund became

the largest item of expenditures of the national budget.

Representatives of the Ministry of Social Policy called shadow employment one

of the main challenges facing Ukraine today. Its level is rated as critical.

In assessing the proposed solutions to the problem, it is first necessary to draw

attention to the causes of the occurrence of such a situation, in order to understand its

essence and to propose mechanisms for overcoming.

Evaluating the examples of Eastern European countries in taxation of incomes,

one can conclude that the effective systems of taxation of incomes and pension system

operate at higher rates of social taxes and fees than in Ukraine. Therefore, further

reduction of rates of such taxes and fees will not give the expected effect.

The solution to this problem should be comprehensive and will depend not only

on reforms carried out by the authorities, but also on the integrity of payment of taxes and

fees by payers. Therefore, one of the obligatory elements of the reform should be to

explain to taxpayers the necessity and feasibility of the ongoing transformations.

Continuing the policy of «prompting for honesty» by increasing the amount of fines for

violating a positive effect will not.

Key words: «shadow» wages, pension fund, taxation of incomes, minimum

wage.

Cидоренко Р. В.

ВЫПЛАТА ЗАРОБОТНОЙ ПЛАТЫ «В КОНВЕРТАХ»: ПРЕДПОСЫЛКИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ ПРОБЛЕМЫ

И ПУТИ ЕЕ РЕШЕНИЯ В статье исследовано экономическую сущность и причины возникновения

в национальной экономике такого элемента как выплата «теневой» заработной

платы. Проанализировано отечественную нормативную базу по налоговой нагруз-


192

ки по социальным взносам. Представлены предложения по улучшению ситуации

по легализации доходов работников и увеличение поступлений в Пенсионный

фонд.

Ключевые слова: «теневая» заработная плата, Пенсионный фонд, налого-

обложение доходов, минимальная заработная плата.


важливими науковими і практичними завданнями. Одним з

основних показників ефективності діяльності економіки країни є

частка її «тіньової» частини – тобто, господарської діяльності, яка

не відображається в обліку і з якої не сплачуються податки, збори

та внески до державних цільових фондів. Окрім показника

ефективності діяльності, «тіньова» частка також показує і можливі

резерви росту національної економіки при прийнятті вірних рішень

щодо вирішення основних проблем розвитку ринкових відносин.

За попередніми розрахунками Мінекономрозвитку у 2016 р.

рівень тіньової економіки склав 34% від офіційного ВВП, що на 6

відсоткових пунктів менше порівняно з показником 2015 р.

Розмір частки заробітної плати, що виплачується «в конвер-

тах», оцінюється в межах від 30% до 50% всіх сум виплачених

працівникам. За субіндексом «Вплив податків на стимули до праці» у

Глобальному індексі конкурентоспроможності (ГІК) 2015/2016 років Україна знаходиться на 121 місці зі 140 країн [7].

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Вагомий внесок в дослідження питань правового регулювання оплати праці, зробили українські вчені: В. М. Божко, О. В. Валецька, Г. В. Назарова, Я. В. Сімутіна, Е. Р. Сте-панова та інші.

Однак, враховуючи останні соціально-економічні та політич-ні зміни, проблеми, які наразі стоять перед національною економі-кою, потребують нових підходів щодо вирішення питання «тіньо-вої» оплати праці.

Цілі статті. На основі аналізу поточної ситуації з виплатою заробітної плати та чинної нормативно-правової бази подати пропозиції щодо зменшення частки доходів працівників, що не оподатковуються соціальними зборами.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Виплата


193

«тіньової» заробітної плати, або «зарплати у конвертах», давно стало «обов’язковим елементом» української економіки. Пенсій-ний та інші соціальні фонди недоотримують значні надходження і є збитковими. У 2017 році наповнення Пенсійного фонду стало найбільшою статтею витрат національного бюджету (156,1 млрд. грн. з 790 млрд. грн. загальних витрат, 19,8%) перевершивши видатки на армію (16,4%), освіту (10,1%), охорону здоров’я (7,3%) тощо.

Н. В. Доброва, розглядаючи сектор «тіньової» заробітної плати в Україні, виділяє три основних негативних наслідки виплат заробітків «у конвертах» та неналежного оформлення трудових відносин між роботодавцем та працівником [2]:

1) соціальна незахищеність найманих працівників, оскільки основна частка заробітної плати виплачується неофіційно і з неї не сплачуються внески до фондів соціального страхування;

2) неконкурентоспроможність економічного середовища в країні, що відлякує іноземних інвесторів;

3) висока диференціація доходів, отриманих у «тіньовому» бізнесі, що посилює нерівність у суспільстві, чим завдає йому і економічні, і моральні збитки.

Представники Міністерства соціальної політики тіньову

зайнятість називають одним із головних викликів, що стали перед

Україною сьогодні. Її рівень оцінюють як критичний. Вирішення

цієї проблеми даний орган бачить у створенні Інспекції праці, якій

нададуть достатнє коло повноважень, запровадження дієвих

механізмів реалізації таких повноважень та кадрову політику [8].

Оцінюючи запропоновані шляхи вирішення проблеми варто

спочатку звернути увагу на причини виникнення такої ситуації,

щоб зрозуміти її суть і запропонувати механізми подолання.

У відповідності до Закону України «Про оплату праці» «за-

робітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошово-

му виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує

працівникові за виконану ним роботу» [5].

Мінімальний розмір оплати праці не може бути меншим за

мінімальну заробітну плату, яка є державною соціальною гаран-

тією обов’язковою для підприємств усіх форм власності і господа-

рювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих

осіб, за будь-якою системою оплати праці. З 1 січня 2017 року


194

розмір мінімальної заробітної плати для найманих працівників

становить 3 200 грн.

На нараховану заробітну плату проводяться нарахування по

соціальному страхуванню (ЄСВ) і утримання прибуткового подат-

ку (ПДФО) та військового збору.

Утримання прибуткового податку з фізичних осіб прово-

диться за ставкою 18%.

Роботодавці зобов’язані нараховувати та сплачувати єдиний

соціальний внесок за своїх найманих працівників. Основна ставка

ЄСВ на даний час становить 22% від суми нарахованого доходу

працівнику. Максимальна база на яку проводиться нарахування

ЄСВ-25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб [4].

Сучасна ставка нарахування ЄСВ була введена в дію з 1

січня 2016 року. На відміну від існуючої системи оподаткування,

до 31 грудня 2015 року, діяли два основні напрями стягнення ЄСВ:

нарахування та утримання.

При проведенні нарахувань по ЄСВ використовували дифе-

ренційовану шкалу ставок в залежності від класу професійного

ризику до якого відносилась діяльність суб’єкта господарювання.

Всього було 67 класів професійного ризику з ставками ЄСВ від

36,76% для 1-ї групи до 49,7% для 67-ї.

Окрім того, з заробітної плати працівника також утриму-

вались індивідуальні внески по ЄСВ за ставкою 3,6%.

Оцінюючи розміри надходжень по єдиному соціальному

внеску, до фондів соціального страхування, можна зробити висно-

вок про їх значне (майже дворазове) скорочення, починаючи з 2016

року, внаслідок зменшення ставок оподаткування, а також відміни

одного з джерел наповнення даних фондів.

Аргументуючи доцільність такого суттєвого зменшення

податкового навантаження по соціальним внескам на платників

податків законодавці висловлювали сподівання, що таким чином

вдасться вивести «з тіні» заробітні плати, що виплачувались «в

конвертах». Збільшення розміру заробітних плат, що будуть опо-

датковуватись (бази оподаткування) мало б компенсувати падіння

надходжень внаслідок зменшення ставок ЄСВ.

Однак, такого не сталось. Переважна частина неоподатко-

вуваних заробітних плат так і залишилась «в тіні». «Пряник» від


195

держави суб’єкти господарювання брати не захотіли. Тому, з 1

січня 2017 року законотворці почали використовувати «батіг».

Першими кроком у даному напрямку стало дворазове

збільшення мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року: з 1600

грн. до 3200 грн. Враховуючи те, що значна кількість офіційно

працевлаштованих найманих осіб (особливо це стосується суб’єк-

тів малого та середнього підприємництва) мала оклади, згідно

штатних розписів, на рівні мінімальної заробітної плати, то таким

чином, штучно, представники влади намагались суттєво збільшити

базу оподаткування як ЄСВ, так і ПДФО з військовим збором.

На таке «нововведення» суб’єкти господарювання відповіли

зменшенням кількості офіційно працюючих найманих осіб. Пра-

цівників переводили на договори цивільно-правового характеру

(згідно яких місячний розмір оплати праці може бути меншим за

мінімальну заробітну плату) або на роботу без офіційного оформ-

лення і виплатою всієї суми заробітної плати «в конвертах».

Оцінюючи співвідношення сум, які суб’єкт господарювання

офіційно виплачує своїм найманим працівникам і сум, які він

зобов’язаний заплатити при цій виплаті до бюджетів і фондів

різних рівнів, слід зазначити, що воно є надмірним зі сторони

податкового навантаження. Приклад розрахунку оподаткування

заробітної плати розміром в 5 000 грн. подано в табл. 1.

Таблиця 1

Розрахунок сум податків і зборів,

що сплачуються при нарахуванні і виплаті заробітної плати

найманим працівникам (при ставці в 5 000 грн.) Показник Значення (грн.)

Нарахована заробітна плата 5 000

Єдиний соціальний внесок 5 000 х 22 % = 1 100

Податок на доходи фізичних осіб 5 000 х 18 % = 900

Військовий збір 5 000 х 1,5 % = 75

Сума податків і зборів, що підлягає сплаті підприємством 1 100 + 900 + 75 = 2 075

Сума заробітної плати, що підлягає видачі працівнику 5 000 – 900 – 75 = 4 025

На основі вище проведених розрахунків можна зробити

висновок, що для того, щоб заплатити 1 грн. офіційної заробітної

плати працівнику, роботодавець зобов’язаний заплатити 0,52 грн.

(2 075 / 4 025) різних внесків і зборів.


196

Ще одним з напрямів тиску на платників податків стало

суттєве збільшення розмірів штрафів за порушення трудового

законодавства.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких

законодавчих актів України» № 1774-VIII від 6 грудня 2016 року

(який набрав чинності з 1 січня 2017 року) були внесені зміни до

ст. 265 Кодексу законів про працю України, яка регламентує від-

повідальність за порушення законодавства про працю [3]. Так,

тепер у разі вчинення таких порушень, до суб’єкта господарю-

вання можуть бути застосовані наступні штрафи [6]:

недопуск державного інспектора праці до перевірки, коли

вона здійснюється з метою виявлення працівників з неоформле-

ними трудовими договорами, виплати заробітної плати без нараху-

вання і сплати єдиного внеску (виплата заробітної плати «у кон-

вертах») – 100 мінімальних заробітних плат (320 000 грн у 2017 р.);

фактичний допуск працівника до роботи без оформлення

трудового договору (контракту), оформлення працівника на непов-

ний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робо-

чий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної пла-

ти (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків –

30 мінімальних заробітних плат (96 000 грн. у 2017 р.) за кожного

працівника;

порушення встановлених строків виплати заробітної плати

працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про

працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі – 3

мінімальних заробітних плати (9 600 грн. у 2017 р.);

недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті

праці – 10 мінімальних заробітних плат (32 000 грн. у 2017 р.) за

кожного працівника щодо якого скоєно порушення;

недотримання встановлених законом гарантій та пільг

працівникам, що залучаються до виконання обов’язків, передбаче-

них законами України», «Про альтернативну (невійськову) служ-

бу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» – 10 мінімаль-

них заробітних плат (32 000 грн. у 2017 р.) за кожного працівника

щодо якого скоєно порушення;

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1975-12




197

порушення інших вимог трудового законодавства – 1

мінімальна заробітна плата (3 200 грн. у 2017 р.).

Слід також відмітити, що до суб’єкта господарювання мо-

жуть бути застосовані штрафні санкції і при спробі «оптимізувати»

соціальні внески шляхом встановлення мінімальних, майже

однакових, офіційних посадових окладів для працівників з різною

складністю роботи.

Стаття 6 Закону України «Про оплату праці» визначає основ-

ні принципи формування системи оплати праці у платника

податків. Ними є [5]:

система оплати праці формується на оцінці складності

виконуваних робіт і кваліфікації працівників;

тарифна система оплати праці використовується при

розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно

від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою

для формування та диференціації розмірів заробітної плати;

тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на

основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжквалі-

фікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних

ставок (посадових окладів).

Тобто, система оплати праці у суб’єкта господарювання

повинна формуватися диференційовано, зважаючи на складність

роботи: від найменшої складності, з мінімальними вимогами до

кваліфікації робітника, до вищої, яка вимагає спеціальних знань і

відповідної кваліфікації.

Розглядаючи проблему виплати заробітної плати «в конвер-

тах» деякі науковці та експерти висловлюють думку, що необхідно

продовжити зменшення ставок податків. На їх погляд такий крок

зацікавить як і роботодавців, так і найманих працівників сплачу-

вати податки і збори з усіх сум доходів, що виплачуються праців-

нику.

Аналізуючи, в якості прикладу, системи оподаткування

доходів працівників в сусідніх країна-членах ЄС слід відмітити, що

у переважній більшості ставки податків більші за існуючі на даний

час в Україні.

Так в Польщі, якщо фізична особа має річний дохід в розмі-

рі, що не перевищує 85528 злотих (приблизно 600 000 грн), то


198

ставка прибуткового податку з фізичних осіб становить 18%. Якщо

ж сума річного доходу перевищує зазначену суму, то сума переви-

щення оподатковується за ставкою 32%.

В Чехії ставка податку на прибуток фізичних осіб становить

15%. Для кожного платника податків діє скидка по податку в

розмірі 24840 крон в рік (2017 р.) Роботодавець зобов’язаний

також перерахувати податки з фонду оплати праці в розмірі 25% на

соціальне страхування і 9% на медичне страхування.

Оцінюючи вище наведені приклади оподаткування доходів

громадян можна зробити висновок, що ефективно діючі системи

оподаткування доходів громадян і пенсійної системи функціо-

нують і за вищих ставок соціальних податків і зборів. Тому, по-

дальше зниження ставок таких податків і зборів не дасть очікува-

ного ефекту.

Щоб зрозуміти якими мають бути щляхи виходу з ситуації,

що виникла в соціальному оподаткуванні необхідно виділити

головні проблеми, що зараз стоять в даному секторі:

1) збитковий Пенсійний фонд в Україні внаслідок неефек-

тивності існуючої системи пенсійних накопичень;

2) надмірне, на думку роботодавців, податкове навантажен-

ня на суб’єкти господарювання соціальними податками і зборами;

3) відсутність довіри платників соціальних внесків до

держави щодо ефективності і чесності використання ними отрима-

них коштів.

Висновки. Вирішення цієї проблеми має бути комплексне і

воно залежатиме не лише від реформ, що проводяться владою, а й

від чесності сплати податків і зборів платниками. Тому, одним із

обов’язкових елементів реформи має бути роз’яснення платникам

податків необхідності і доцільності перетворень, що здійснюються.

Продовження політики «спонукання до чесності» шляхом підви-

щення розмірів штрафів за порушення позитивного ефекту не

дасть.

1. Данилишин В. І. Тіньові заробітні плати: причини, обсяги та шляхи детінізації /

В. І. Данилишин, О. М. Стефанків // Ефективна економіка. – 2011. – №8 //

[Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/

?op=1&z=658.

2. Доброва Н. В. Проблеми легалізації заробітної плати в Україні / Н. В. Доброва

// Зб. наук. пр. «Вісник соціально-економічних досліджень» / За ред. М. І. Звєр-


199

кова. – Одеса : Одеський національний економічний університет. – 2016. –

Вип. 1 – №60. – С. 213–221.

3. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

№1774-VIII від 06.12.2016 р. // [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1774-19.

4. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове дер-

жавне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 р. // [Eлектронний

ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/2464-17.

5. Закон України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 р. // [Eлект-

ронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/108/95-вр.

6. Кодекс законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971 р. // [Eлектронний

ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/322-08/page8.

7. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України // [Eлект-

ронний ресурс]. – Режим доступу : http://me.gov.ua/Documents/List? lang=uk-

UA&id=e384c5a7-6533-4ab6-b56f50e5243eb15a&tag=TendentsiiTinovoiEkonomiki

8. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики України // [Eлектронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.msp.gov.ua/news/10627.html

УДК 336.131/. 132: 143:11

Сторонянська І. З., д.е.н., професор

ДУ «Інститут регіональних досліджень імені

М. І. Долішнього НАН України»

ВІТЧИЗНЯНА МОДЕЛЬ АДМІНІСТРАТИВНО-ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ: СУЧАСНІ УМОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

Розглянуто об’єктивні та суб’єктивні чинники формування сучасної моделі

адміністративно-фінансової децентралізації в Україні, основними з яких визначено

стан реалізації адміністративно-територіальної реформи; одночасна реалізація

секторальних реформ; російська військова агресія на сході країни. Акцентовано на

позитивних і негативних особливостях формування вітчизняної моделі адміністра-

тивно-фінансової децентралізації на сучасному етапі.

Ключові слова: адміністративно-фінансова децентралізація, модель, тери-

торіальна громада, місцевий бюджет.

Сторонянська І. З.


200

Storonyanska I.

DOMESTIC MODEL OF ADMINISTRATIVE AND FINANCIAL DECENTRALIZATION:

MODERN CONDITIONS AND FEATURES OF FORMATION

The purpose of the article is to identify the conditions and features of the

formation of a modern model of administrative and financial decentralization in Ukraine,

to outline its positive and negative results in the light of the goals of the reform of local

self-government.

The objective and subjective factors of the formation of a modern model of

administrative and financial decentralization in Ukraine are considered. First, it is a state of

implementation of administrative-territorial reform. The incompleteness of the

administrative-territorial reform in the state does not allow full implementation of the

mechanisms of fiscal decentralization, since the transfer of new functions is possible only

to united communities. In fact, the further transfer of functions and resources to the base

level depends on the speed of generating of united communities. Therefore, it is important

to complete the process of community consolidation as soon as possible, as well as to

identify the functions of the district management level. Secondly, the simultaneous

implementation of sectoral reforms, in particular in the field of education and health care,

in the absence of a clear regulation of the distribution of functions and responsibilities for

the financial provision of educational and medical services between the levels of

government, as well as modern substantiated standards for their provision, significantly

complicates the solution. the issue of improving the quality of these services for

community members. Thirdly, the Russian military aggression in the east of the country

has a direct impact on the processes of forming the budget policy of the development of

territorial communities, taking into account: 1) the diversion of a significant part of the

state budget resource to the defense of the state and the provision of the Armed Forces of

Ukraine; 2) growth of social payments to internally displaced persons; 3) the inactivity of

the occupied territories to the production of GDP and budget revenues. The above

determines the need to maintain a relatively high level of centralization of the budget

resource for the near future.

The positive and negative features of the formation of the national model of

administrative and financial decentralization at the present stage are emphasized. It is

stressed on the negative features of the domestic model of decentralization:

- unreasonable transfer of non-core functions for the local self-government bodies;

- the increase in the revenue base of local budgets in recent years is due to

transfers from the state budget, rather than own income, which testifies to the somewhat

declarative nature of fiscal decentralization in Ukraine and the low tax capacity of most

local budgets;

- the use of tax instruments that do not fit financial theory and world practice to fill

local budgets;

- overloading of local self-government bodies with social functions;

- land outside of settlements has not yet been made available to local governments,

their main administrator remains the State Service of Ukraine on Geodesy, Cartography

and Cadastre.


201

Administrative-financial decentralization is a complicated and a priori ambiguous

process for the development of the socio-economic system of any country, in particular in

the short and medium term. This is confirmed by the experience of the states that have

carried out reforms of this type and domestic practice. Of course, not all the results of the

first stage of decentralization in Ukraine can be recognized as clearly positive. Moreover,

the steps taken have created new risks for the country's territorial development and new

challenges for regional policy, which should be taken into account at the next stages. At

the same time, each country, each region and each community can at its own discretion

take advantage of the chance that it gives to decentralization and move to a new stage of

development.

Key words: administrative-financial decentralization, model, territorial community,

local budget.

Сторонянская И. З.

ОТЕЧЕСТВЕННАЯ МОДЕЛЬ АДМИНИСТРАТИВНО-ФИНАНСОВОЙ

ДЕЦЕНТРАЛИЗАЦИИ: СОВРЕМЕННЫЕ УСЛОВИЯ И

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ

Рассмотрены объективные и субъективные факторы формирования совре-

менной модели административно-финансовой децентрализации в Украине, основ-

ными из которых определено состояние реализации административно-террито-

риальной реформы; одновременная реализация секторальных реформ; российская

военная агрессия на востоке страны. Акцентировано на положительных и отрица-

тельных особенностях формирования отечественной модели административно-

финансовой децентрализации на современном этапе.

Ключевые слова: административно-финансовая децентрализация, модель,

территориальная община, местный бюджет.


важливими науковими і практичними завданнями. 2014 рік

для економіки України ознаменувався початком формування

правового поля для практичної імплементації ідеї адміністративно-

фінансової децентралізації та низки секторальних реформ, спря-

мованих на посилення спроможності територіальних громад як

базових одиниць системи місцевого самоврядування. З одного

боку, це стало об’єктивним наслідком економічної та політичної

неефективності існуючої вертикалі державного управління та кри-

теріальною умовою переходу до нового витка соціально-економіч-

ного розвитку України як держави. З іншого – не зважаючи на


202

тривале затягування процесів децентралізації влади, ні на старті

реформ, ні після двох років їх реалізації (2015–2016 рр.), досі не

вироблено чіткої моделі перерозподілу ресурсів, зон відповідаль-

ності та контролю між національним, регіональним та місцевим

рівнями управління. В результаті, на тлі загальної ейфорії від низки

перших позитивних результатів часто поза увагою залишаються

проблеми, з якими стикаються територіальні громади та регіональ-

ні органи влади в процесі одержання нових повноважень, а також

ризики як для їх функціонування, так і для соціально-економічного

розвитку України в цілому.

Перманентні та широкоформатні обговорення переваг та

напрямів управлінських реформ перетворились на децентралізацій-

ний марафон, в ході якого вже й забули, що децентралізація має

розглядатись не як самоціль, а виключно як механізм досягнення

стратегічних цілей, чи не найвагомішою з яких є активізація

економічного зростання в державі за принципом «знизу – вверх» за

рахунок ефективного використання власних соціально-економіч-

них ресурсів громад, основним з яких є людський потенціал.

Саме тому, по проходженню двох з половиною років реформ

важливо з’ясувати, чи не перетворилась децентралізація на

«реформу заради реформи» і чи відповідають проміжні результати

поставленим цілям.


вирішення проблеми. Вагомий внесок у формування ефективної

системи місцевих фінансів та міжбюджетних відносин внесли

провідні вчені-економісти: О. Барановський, Й. Бескид, С. Буко-

винський, М. Бутко, І. Вахович, О. Василик, В. Геєць, С. Дорогун-

цов, А. Єпіфанов, М. Єрмошенко, Т. Заяць, М. Карлін, О. Кири-

ленко, В. Корнєєв, І. Лукінов, І. Луніна, В. Онищенко, В. Опарін,

Б. Пасхавер, К. Павлюк, В. Пилипів, Ю. Пітюренко, І. Сало,

С. Юрій, Ф. Ярошенко та інші.

Проблемами зміни адміністративно-територіального устрою

та реформи місцевого самоврядування в Україні як вихідної умови

набуття нових функціональних та фінансових якостей територіаль-

ної громади займалися вчені: Р. Безсмертний, П. Жук, В. Кравців,

М. Карлін, В. Князєв, В. Малиновський, Н. Нижник, С. Шульц, ін.


203

Теоретичні моделі фінансових відносин місцевого самовря-

дування та центру, а також моделювання фінансового забезпечення

розвитку територій викладено у наукових працях таких зарубіжних

науковців як Балтіна А., Гамільтона Б., Диліджера В., Клісторіна В.,

Корчагіна Ю., Барнза В., Масгрейва Р., Мельникова Р., Назаро-

ва В., Олсона М., Оутс У., Пері Г., Стігліца Дж., Тібу Ч., Тіссена У.

тощо.

Цілі статті. Метою статті є виявлення умов та особливостей

формування сучасної моделі адміністративно-фінансової децентра-

лізації в Україні, окреслення її позитивних і негативних результатів

в світлі досягнення цілей реформи місцевого саврядування.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Формування

сучасної моделі адміністративно-фінансової децентралізації в

Україні відбувалось під впливом об’єктивних умов. По-перше, це

стан реалізації адміністративно-територіальної реформи. Незавер-

шеність адміністративно-територіальної реформи в державі не

дозволяє повноцінно імплементувати механізми бюджетної

децентралізації, оскільки передача нових функцій можлива лише

об’єднаним громадам [1]. Фактично подальша передача функцій і

ресурсів на базовий рівень залежить від швидкості створення ОТГ.

А тому важливо якнайшвидше завершити процес об’єднання гро-

мад, а також визначити функції районного рівня управління (за

умови збереження такого). По-друге, одночасна реалізація секто-

ральних реформ, зокрема у сфері освіти та охорони здоров’я, за

відсутності чіткого унормування розподілу функцій та відповідаль-

ності за фінансове забезпечення освітніх і медичних послуг між

рівнями управління, а також сучасних обгрунтованих нормативів

щодо їх надання, суттєво ускладнює вирішення питання підвищен-

ня якості цих послуг для мешканців громад. По-третє, російська

військова агресія на сході країни має безпосередній вплив на

процеси формування бюджетної політики розвитку територіальних

громад з огляду на: 1) відволікання вагомої частини ресурсу дер-

жавного бюджету на оборону держави та забезпечення Збройних

сил України; 2) зростання соціальних виплат внутрішньо перемі-

щеним особам; 3) незалученість окупованих територій до проду-

кування ВВП і доходів бюджету. Зазначене обумовлює необхід-


204

ність збереження порівняно високого рівня централізації бюджет-

ного ресурсу на найближчу перспективу.

Пропри це, слід визнати, що процеси адміністративно-

фінансової децентралізації в Україні мають місце, механізми пере-

розподілу ресурсів і повноважень запущені, а мільйони мешканців

малих міст та сільських населених пунктів (а саме на них спрямо-

вана ця реформа) відчувають її результати, хоча й розуміють жити

далі виключно із сподіванням на гроші «зверху» вже неможливо.

Більше того, позитивні приклади сусідів змушують мешканців

активніше включатись в процес самим, а також вимагати від

місцевої влади результатів. А чи не найвагомішим здобутком

першого етапу реформи стало сприйняття суспільством її незво-

ротності. Однак, поряд з отриманими позитивами варто наголосити

і на негативних ознаках вітчизняної моделі децентралізації:

необгрунтована передача невластивих для органів

місцевого самоврядування базового рівня функцій (фінансування

перевезень пільгових категорій громадян, комунальних послуг та

енергоносіїв у закладах освіти та охорони здоров’я, оплати праці

непедагогічного персоналу у загальноосвітніх школах тощо). Лише

у 2017 р. органи місцевого самоврядування змушені дофінансувати

близько 12 млрд. грн. на виконання цих повноважень. Передаючи

місцевому самоврядуванню додаткові державні повноваження у

сфері освіти, соціального захисту та охорони здоров’я без необхід-

ного для їх виконання фінансового ресурсу, Уряд порушує один із

основних принципів ратифікованої Україною Європейської хартії

місцевого самоврядування, закладений в ч. 2 ст. 9, а також ст. 142

(ч. 3) і ст. 143 (ч. 3) Конституції України;

збільшення доходної бази місцевих бюджетів впродовж

останніх років відбувається за рахунок трансфертів з державного

бюджету, а не власних доходів, що свідчить про дещо декларатив-

ний характер бюджетної децентралізації в Україні та низьку

податкоспроможність більшості місцевих бюджетів. В регіональ-

ному розрізі у 2016 р. в 11 областях України власні доходи місце-

вих бюджетів не перевищували 1200 грн. в розрахунку на одну

особу і лише у двох областях (Київській та Дніпропетровській)

обсяги власних доходів перевищували надходження від офіційних

трансфертів (рис.1);


205

Рис.1. Регіональний розподіл власних доходів місцевих

бюджетів, 2016 р.*

* розраховано на основі даних джерела: [2]

використання для наповнення місцевих бюджетів таких

податкових інструментів, які не відповідають фінансовій теорії і

світовій практиці. Насамперед це стосується акцизного податку з

реалізації підакцизних товарів, який за своєю економічною приро-

дою є макроекономічним податком. Більше того використання

цього податку (у різних модифікаціях) у якості джерела формуван-

ня бюджетного ресурсу територіальних громад суттєво посилило

їх диференціацію, оскільки основними отримувачами надходжень

стали приміські, прикордонні сільські ради і громади, розташовані

вздовж автошляхів міжнародного та національного значення.

Натомість в більшості сільських населених пунктів має місце

парадоксальна ситуація – суб’єкти підприємницької діяльності, які

працюють на їх території, регулярно отримують ліцензії на право

роздрібної торгівлі алкоголем та тютюном, а акцизний податок від

торгівлі такими товарами до місцевих бюджетів не надходить;

перевантаження органів місцевого самоврядування

соціальними функціями [3]. Сукупна частка видатків місцевих


206

бюджетів на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров’я,

соціальний захист і соціальне забезпечення та духовний і фізичний

розвиток) в структурі видатків місцевих бюджетів становила: в

2014 р. – 82,5%, в 2015 р. – 81,5%, в 2016 р. – 79,64%. Фактично це

свідчить про те, що економічний розвиток територіальних громад

не став пріоритетом їх функціонування [4];

землі поза межами населених пунктів досі не передані у

розпорядження органам місцевого самоврядування, їх основним

розпорядником залишається Державна служба України з питань

геодезії, картографії та кадастру. При формуванні спроможних

об’єднаних територіальних громад новоутвореним місцевим радам

влада зобов’язувалась передати на їх баланс землі, котрі знахо-

дяться за межами населених пунктів, як підтвердження цьому

31.03.2016 р. було зареєстровано проект Закону України «Про

внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розши-

рення повноважень органів місцевого самоврядування з управління

земельними ресурсами та посилення державного контролю за

використанням і охороною земель» №4355. Водночас, вже сього-

ні звучать думки про те, що передача земель ОТГ є несвоєчасною,

оскільки фінансові труднощі з наповненням місцевих бюджетів

можуть спонукати до продажу цього активу. Відтак зазначені

ризики мусять бути враховані і створені противаги при передачі

земель за межами населених пунктів.

Чи не найбільшою прогалиною в процесі децентралізації

влади є безсистемність реформ та неузгодженість рішень і заходів

із їх реалізації. Як наслідок, вирішення різних питань, пов’язаних з

розвитком територій в умовах децентралізації, віддано на відкуп

«широкому колу вузьких експертів» (одні з них спеціалізуються на

стратегічному розвитку, інші – на фінансовому плануванні та бюд-

жетуванні, треті – на реформах у сфері медицини чи освіти тощо).

Зазначене поряд з позитивними результатами в ході реалізації

реформ спричинило появу низки нових викликів як для розвитку

територіальних громад, так і держави загалом.

Висновки. Адміністративно-фінансова децентралізація є

складним і апріорі неоднозначним процесом для розвитку соціаль-

но-економічної системи будь-якої країни, зокрема в коротко-та

середньостроковому періоді. Це підтверджує і досвід держав, які


207

здійснили реформи такого типу, і вітчизняна практика. Звичайно

не усі результати першого етапу децентралізації в Україні можна

визнати однозначно позитивними. Більше того, зроблені кроки

спричинили нові ризики для територіального розвитку держави та

нові виклики для регіональної політики, які повинні бути враховані

на наступних етапах. Водночас кожна країна, кожен регіон і кожна

громада може на власний розсуд скористатись шансом, який їм дає

децентралізація, і перейти на новий щабель розвитку.

1. Адміністративно-територіальний устрій України: методологічні основи та прак-

тика реформування : монографія / Наук. ред. В. С. Кравців. – Львів :, 2016. –

264 с.

2. Річний звіт про виконання Державного бюджету України за 2016 рік / Офіційний

веб-сайт Державної казначейської служби України // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir= 359194

3. Управління фінансовими ресурсами місцевих бюджетів Львівщини: проблеми та

напрями підвищення ефективності / І. З. Сторонянська, М. А. Козоріз, С. А. Да-

вимука, Г. В. Возняк та ін. / За ред. д.е.н., проф. І. З. Сторонянської. – Львів ДУ

«Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України», 2013.

– 93 с.

4. Storonyanska I. Prospects and risks of strengthening financial capability of territorial

communities in the context of administrative and territorial reform in Ukraine / I. Storo-

nyanska, L Benovska. – Economic Annals-XXI. – 2016. – №162(11–12). – P. 84–88.

УДК 657

Тлучкевич Н. В., к.е.н., доцент,

Нужна О. А., к.е.н., доцент


МЕТОДИКА ОБЛІКУ ВИТРАТ:

ФІНАНСОВИЙ, ПОДАТКОВИЙ ТА УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

У публікації розглянуто поняття витрат та особливості методики обліку

витрат і розрахунку собівартості у фінансовому, подаковому та управлінському

обліку. Визначено відмінності при формуванні виробничої собівартості продукції

за рахунок включення виробничих прямих і непрямих витрат у фінансовому,

Тлучкевич Н.В., Нужна О.А.

https://scholar.google.com.ua/scholar?oi=bibs&cluster=6573088761879963696&btnI=1&hl=uk

https://scholar.google.com.ua/scholar?oi=bibs&cluster=6573088761879963696&btnI=1&hl=uk


208

подаковому та управлінському обліку. Охарактеризовано взаємозв’язок фінансо-

вого, податкового та управлінського обліку щодо відображення виробничих витрат

у звітності.

Ключові слова: бухгалтерський облік, витрати, звітність, податковий облік,

собівартість, управлінський облік, фінансовий облік.

Tluchkevych N., Nuzhna O.

METHOD OF ACCOUNT EXPENSES: FINANCIAL, TAX AND ADMINISTRATIVE ASPECT

Costs play a significant role in the enterprise. They are used to achieve the

objectives and achieve a clear goal and have a significant impact on the final results of

the activity.

On the basis of the study it was established that costs are reflected in accounting

(financial) accounting at the same time as a decrease in assets or an increase in liabilities.

Expenses of the reporting period are recognized either decrease of assets, or increase of

liabilities, which leads to a decrease in the equity of the enterprise (with the exception of

the reduction of capital due to its withdrawal or distribution by owners), provided that

these costs can be reliably estimated.

By 2015, the concept of costs in tax accounting was somewhat similar to the

definition of costs in the financial accounting, but it is more expanded by reflecting the

measurement of costs. Today, the Tax Code of Ukraine applies the definition of costs in

accordance with the national provisions of accounting standards.

In management accounting, the cost is a set of resources used to achieve any

purpose of the enterprise.

The essence and classification of costs in financial, tax and management

accounting, albeit similar, but also has differences due to different purposes, purpose, the

range of users of information and the role in the management of the enterprise.

In management accounting, for the purpose of compiling internal reports and

making current decisions, commonly used calculation of direct (variable) costs. Unlike

financial accounting, in managerial accounting, unallocated generating costs and over-

regulatory costs are included in the production and full cost of production (works,

services), whereas in the financial and tax accounting they are included in the cost of sold

products (works, services).

There is no link between financial reporting and tax reporting and management

reporting precisely in terms of the formation of the cost price of the manufactured

product. It is necessary in financial and tax accounting to determine the cost of

production (not for financial and tax reporting) to determine the cost of direct costs (if

necessary, the financial result) and the full cost, which will promote the coherence of

indicators of financial, tax and management accounting, the possibility of using data in

analytical management objectives and enhancement of the usefulness of management

accounting information in the management system. It is worth the production cost of

financial accounting to include total production costs (distributed and undistributed),

which will create a real cost, which will affect the establishment of the appropriate price

for products (work, services).


209

Key words: accounting, expenses, tax accounting, prime cost, management

accounting, financial accounting.

Тлучкевич Н. В., Нужная А. А.

МЕТОДИКА УЧЕТА ЗАТРАТ: ФИНАНСОВЫЙ, НАЛОГОВЫЙ И

УПРАВЛЕНЧЕСКИЙ АСПЕКТ

В публикации рассмотрены понятия затрат и особенности методики учета

затрат и расчета себестоимости в финансовом, налоговом и управленческом учете.

Определены различия при формировании производственной себестоимости

продукции за счет включения производственных прямых и косвенных затрат в

финансовом, налоговом и управленческом учете. Охарактеризованы взаимосвязь

финансового, налогового и управленческого учета по отражению производствен-

ных затрат в отчетности.

Ключевые слова: бухгалтерский учет, расходы, отчетность, налоговый

учет, себестоимость, управленческий учет, финансовый учет.


важливими науковими і практичними завданнями. Головною

метою діяльності підприємства є отримання максимального при-

бутку, який є основним показником ефективності господарської

діяльності та основою подальшого розвитку підприємства. Ефек-

тивність роботи підприємства прямо пропорційно залежить від

правильного використання всіх видів ресурсів.

Витрати відіграють провідну роль при виробництві продук-

ції (р., п.) та суттєво впливають на кінцеві результати діяльності.

Тому, економічні суб’єкти-виробники заінтересовані в економічно

обґрунтованому зменшенні витрат.

На сьогодні перед підприємствами України гостро постають

питання достовірного формування, розрахунку та відображення в

обліку витрат виробництва. Саме правильний розрахунок собі вар-

тості продукції (р., п.) сприяє більш ефективному управлінню

процесами її формування, покращенню якісних показників роботи

підприємства, усуненню причин нереальної собівартості продукції

(р., п.) і, відповідно, недостовірної рентабельності її виробництва,

що в кінцевому підсумку може бути причиною викривлення

фінансових результатів суб’єктів господарювання та застосування

невідповідної цінової політики з боку держави.


210

Фінансовий та управлінський, облік є видами одного бух-

галтерського обліку, податковий облік використовує інформацію

бухгалтерського обліку, проте кожен з них має властиві йому мету,

призначення, коло користувачів облікової інформації та відіграє

свою специфічну роль в управлінні підприємством. Проте, визна-

чення витрат і їх класифікація та методика формування різних ви-

дів собівартості в кожному з цих видів обліку є дещо відмінними.


вирішення проблеми. Дослідженням проблематики обліку витрат

і собівартості продукції (р.,п.) займалися такі науковці: І. О. Бланк,

Ф. Ф. Бутинець, Б. І. Валуєв, М. Г. Грещак, В. А. Дерій, Р. Ентоні,

З. В. Задорожний, В. Г. Козак, А. М. Кузьмінський, В. О. Ласто-

вецький, В. Г. Линник, Є. В. Мних, О. А. Мошковська, М. І. Скрип-

ник, А. М. Турило, А. А. Турило, Дж. Фостер, Ю. С. Цал-Цалко,

А. В. Череп, С. І. Шкарабан, Ю. О. Шумило, та інші.

Цілі статті. Метою написання статті є визначення спільних і

відмінних особливостей методики обліку витрат і собівартості

продукції (р., п.) у фінансовому, податковому та управлінському

обліку для ефективного її застосування на практиці.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Методоло-

гічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про

витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визна-

чає П(С)БО 16 «Витрати». У відповідності до П(С)БО 16 [4] та

НП(С)БО 1 [2], витрати відображаються в бухгалтерському (фінан-

совому) обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням

зобов’язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшен-

ня активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до змен-

шення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення

капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за

умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

До 2015 року поняття витрат в податковому обліку було

дещо схоже до визначення витрат у фінансовому обліку, проте

воно більш розширене за рахунок відображення виміру витрат.

Відповідно до Податкового кодексу України (далі – ПКУ) [3]

витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,

матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для про-


211

вадження господарської діяльності платника податку, в результаті

яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття

активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається

зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його

вилучення або розподілу власником). З 01.01.2015 року в ПКУ

застосовується визначення витрат згідно національних П(С)БО.

В управлінському обліку витрати – це сукупність ресурсів,

використаних для досягнення будь-якої мети підприємства.

Разом з тим, у кожного з видів обліку використовуєтся своя

класифікація вират для формування собівартості продукції (р.,п.)

та відображення у звітності.

Так, склад витрат та методика визначення собівартості

продукції (р.п.) у фінансовому обліку визначені П(С)БО 16 «Вит-

рати». Витрати поділяють на прямі і непрямі, зміннні і постійні,

витрати на продукцію та витрати періоду, виробничі і невиробничі,

витрати за елементами і статтями калькуляції, витрати за видами

діяльності.

До виробничої собівартості продукції (р.п.) включаються:

прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші

прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені

загальновиробничі витрати [4].

Прямі витрати – витрати, що можуть бути безпосередньо

віднесені до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним

шляхом [4].

Собівартість реалізованої продукції згідно П(С)БО 16

«Витрати» складається з виробничої собівартості продукції, яка

була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених пос-

тійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих

витрат.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівар-

тості продукції (р.п.) установлюються підприємством.

Витрати операційної діяльності групуються за такими

економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату

праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші

операційні витрати [п. 21, 4].

До 01.01.2015 року у ПКУ для визначення собівартості

реалізованої продукції застосовувалася класифікація витрат на


212

прямі і непрямі витрати [3, ст. 138]. Витрати, що враховувалися

при визначенні об’єкта оподаткування, поділялися на: витрати

операційної діяльності (прямі витрати); інші витрати (непрямі):

загальновиробничі витрати; адміністративні витрати; витрати на

збут; інші операційні витрати; фінансові витрати; інші витрати

звичайної діяльності.

Собівартість продукції (р.п.) складалася з витрат, прямо

пов'язаних із виробництвом такої продукції (р.п.), а саме із: прямих

матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації

виробничих основних засобів і нематеріальних активів, безпосе-

редньо пов’язаних із виробництвом продукції (р.п.); вартості

придбаних послуг, прямо пов’язаних із їх виробництвом (надан-

ням); інших прямих витрат.

Так, до собівартості реалізованої продукції включалися лише

прямі витрати і відносилися до інших витрат загальновиробничі

витрати, тому, тоді можливе було застосування методу обліку

змінних (прямих) витрат, який є ефективним як для управлінського

обліку, так і для цілей податкового обліку.

Починаючи з 2015 року основою для податкового обліку

підприємств, став бухгалтерський облік.

З 01.01.15 р. оподатковуваний прибуток визначають на під-

ставі бухгалтерського прибутку. При цьому: 1) платники податків,

у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням

непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського

обліку, за останній річний звітний (податковий) період не переви-

щує 20 млн грн, можуть визначати об’єкт оподаткування без

коригування фінансового результату до оподаткування на всі

різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих

податкових (звітних) років); 2) усі інші коригують бухгалтерський

прибуток на різниці, що виникають відповідно до положень розд.

III ПКУ [3].

Згідно ПКУ об’єкт оподаткування податком на прибуток

визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення)

фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку),

визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до

національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або


213

міжнародних стандартів фінансової звітності на різниці, які

виникають згідно з положеннями розділу III ПКУ [3].

Отже, в податковому обліку і класифікація витрат для

визначення собівартості продукції (р.п.) та методика її формування

на сьогодні здійснюється як у фінансовому обліку. Різниця полягає

лише у врахуванні різниць, які виникають при нарахуванні амор-

тизації необоротних активів (амортизаційні витрати). Це знову

призвело до так званого віддалення фінансового і податкового

обліку від управлінського обліку саме в частині обліку витрат та

методики розрахунку собівартості продукції.

Управлінський облік першочергово спрямований на пробле-

му методики визначення собівартості продукції для інформаційно-

го забезпечення процесу прийняття управлінських рішень, яка

набуває актуальності в умовах застосування в обліку міжнародних

стандартів. При класифікації витрат в управлінському обліку

застосовують принцип «різні витрати для різних цілей». При цьому

виділяють три ознаки класифікації витрат: 1) для калькулювання

собівартості продукції та визначення фінансового результату:

вичерпні і не вичерпні; витрати на продукцію і витрати періоду;

прямі і не прямі; основні і накладні; 2) для прийняття управлінсь-

ких рішень: релевантні і не релевантні; змінні і постійні; маржи-

нальні і середні; дійсні і альтернативні; 3) для контролю за вико-

нанням управлінських рішень і регулювання діяльністю підприєм-

ства: контрольовані і не контрольовані; регульовані і не регульо-

вані.

Взаємозв’язок усіх видів обліку в частині відображення

виробничих витрат подано на рис. 1.

Разом з тим, різноманіття сучасних методів обліку витрат і

калькулювання собівартості продукції дозволяє застосовувати в

практиці управлінського обліку такі методи, які відповідають

інформаційним запитам менеджменту і дозволяють приймати

ефективні управлінські рішення щодо удосконалення технології

виробничих процесів, ціноутворення тощо.

При складанні зовнішньої фінансової звітності традиційно

застосовують калькулювання повних витрат, що передбачає вклю-

чення до собівартості всіх (змінних і постійних) виробничих вит-


214

рат. При використанні даного методу тільки невиробничі витрати

розглядаються як витрати періоду.

Рис. 1. Взаємозв’язок фінансового, податкового та управ-

лінського обліку щодо відображення виробничих витрат

Проте в управлінському обліку з метою складання внутріш-

ніх звітів і прийняття поточних рішень зазвичай застосовують

калькулювання прямих (змінних) витрат. Крім того, на відміну від

фінансового обліку в управлінському обліку нерозподілені загаль-

новиробничі витрати і наднормативні витрати включаються у

виробничу і повну собівартість продукції (р., п.), тоді як у фінансо-

вому і податковому обліку вони згідно з п. 11 П(С)БО 16 включа-

ються до собівартості реалізованої продукції (р.,п.). Причому згід-

но із зазначеною нормою собівартість реалізованої продукції (р.,

п.) складається з: виробничої собівартості продукції (р., п.), що

була реалізована протягом звітного періоду; нерозподілених пос-

тійних загальновиробничих витрат; наднормативних виробничих

витрат. Тобто наднормативні виробничі витрати є окремою стат-

Податковий

облік витрат

Облік виробничих

витрат, витрат за

економічними

елементами,

первинний і зведений


Управлінсь-

кий облік

витрат

Фінансовий


Фінансова

звітність

Управлінська

звітність

Податкова

звітність

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00


215

тею, не належать до загальновиробничих витрат і одразу спи-

суються на субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової

продукції».

Висновки. Отже, відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» у

фінансовому і податковому обліку, залежно від ступеня готовності

продукції та її реалізації передбачено визначення таких видів

собівартості, як виробнича собівартість та собівартість реалізованої

продукції, які використовуються для оцінки запасів та визначення

фінансового результату від операційної діяльності під час скла-

дання фінансової звітності.

Однак, з метою надання інформації для управління собівар-

тістю, важливо враховувати вимоги, які висуваються до інформації

управлінського обліку: для різних цілей використовується різна

собівартість. Тому, в управлінському обліку окрім собівартості, що

формується в фінансовому обліку визначають ще й такі види собі-

вартості як пряма (неповна), повна, собівартість центру відпові-

дальності тощо.

Разом з тим, не існує зв’язку між фінансовою звітністю (звіт

про фінансові результати) і податковою звітністю та управлінсь-

кою звітністю саме в частині формування собівартості виготовле-

ної продукції (р., п.). Тому, необхідно в фінансовому і податковому

обліку до моменту визначення виробничої собівартості (не для

фінансової і податкової звітності) визначати собівартість за пря-

мими витратами (при необхідності і фінансовий результат) та

повну собівартість, що сприятиме взаємоузгодженості показників

фінансового, податкового та управлінського обліку, можливості

застосування даних в аналітичних цілях управління і підвищенню

корисності інформації управлінського обліку в системі управління.

Крім того, варто до виробничої собівартості у фінансовому обліку

включати загальновиробничі витрати (розподілені і нерозподілені),

що дозволить формувати реальну собівартість, яка впливатиме на

встановлення відповідної ціни на продукцію (р., п.).

Чітка та реальна інформація про різні види собівартості

продукції дасть можливість аналітикам вчасно аналізувати і прог-

нозувати економічні показники діяльності підприємства, реагу-

вати, впливати і змінювати їх величину, а для керівництва прийма-

ти і планувати ефективні управлінські рішення.


216

1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://byhgalter.com/vitrati-ne-povyazani

-z-gospodarskoyu-diyalnistyu-podatkovij-i-buxgalterskij-oblik/

2. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги

до фінансової звітності». Затверджено наказом Міністерства фінансів України

від 7 лютого 2013 р. № 73 (зі змін. і доп.) // [Електронний ресурс]. – Режим дос-

тупу : http://www.zakon.rada.gov.ua

3. Податковий Кодекс України від 02 грудня 2010 р. №2755-VI (зі змін. і доп.) //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Затверджено нака-

зом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 (зі змін. і доп.) //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua

5. Садовська І. Б. Організація управлінського обліку в сільськогосподарських під-

приємствах: теорія і практика : монографія / І. Б. Садовська, Н. В. Тлучкевич. –

Луцьк : ЛНТУ, 2008. – 352 с.

УДК 331.101

Шубала І. В., к.е.н., доцент


ЗНАЧЕННЯ ПЕРСОНАЛУ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ

УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

У статті розкрито значення персоналу в сучасній системі управління

персоналом. Зроблено висновок, що сучасна система управління персоналом по-

винна бути гнучкою та відкритою до прогресивних змін у зовнішньому середо-

вищі відповідно до тенденцій розвитку науки і техніки.

Ключові слова: персонал, управління персоналом, система управління,

менеджмент, керівники.

Shubala I.

THE VALUE OF THE PERSONNEL IN THE MODERN ENTERPRISE MANAGEMENT SYSTEM

The article reveals the importance of personnel in the modern enterprise

management system. It is concluded that the modern system of personnel management

should be flexible and open to progressive changes in the external environment in

accordance with the trends in the development of science and technology.

Шубала І. В.

http://www.zakon.rada.gov.ua/

http://www.zakon.rada.gov.ua/


217

The purpose of the paper is to deepen theoretical research concerning the

substantiation of the role of personnel in the modern enterprise management system.

It is concluded that the provision of the enterprise by employees of the appropriate

professional qualification level is a complicated and costly process that directly or

indirectly influences the efficiency of production, and therefore requires systemic security,

clear regulation and constant control by the management.

It is proved that the main factor in increasing the role of personnel is the

fundamental changes in the content of labor, caused by the use of new technology,

technology, methods of production. It is substantiated that production, social development

and education of people are important processes in the enterprise, therefore the account of

social features of the object of management and the influence on them of executives is one

of the main tasks of management.

The staff is the most important strategic resource of a modern enterprise, since it

directly plays a significant role in the manufacture of goods or services. There is a need to

increase the efficiency of personnel management to streamline the use of enterprise

resources and save time. The modern personnel management system should be flexible

and open to progressive changes in the external environment in accordance with current

and future trends in the development of science and technology. This can be achieved not

only due to the introduction of modern information ERP-systems, but also the

simultaneous improvement of the qualification level of linear and functional managers.

Key words: personnel, personnel management, management system, management,

managers.

Шубала И. В.

ЗНАЧЕНИЕ ПЕРСОНАЛА В СОВРЕМЕННОЙ СИСТЕМЕ

УПРАВЛЕНИЯ ПРЕДПРИЯТИЕМ

В статье раскрыто значение персонала в современной системе управления

предприятием. Сделан вывод, что современная система управления персоналом

должна быть гибкой и открытой к прогрессивным изменениям во внешней среде в

соответствии с тенденциями развития науки и техники.

Ключевые слова: персонал, управление персоналом, система управления,

менеджмент, руководители.


важливими науковими і практичними завданнями. Одним із

заходів підвищення результативності діяльності підприємства є

підвищення ролі забезпечення персоналу на підприємстві. Прак-

тика показує, що не достатня забезпеченість підприємства відпо-

відним персоналом неодмінно призводить до зниження кінцевих

результатів діяльності підприємства. Зважаючи на це, забезпечення

кваліфікованим і досвідченим персоналом вітчизняних підпри-


218

ємств є актуальною проблемою в сучасних умовах господарюван-

ня. Оскільки забезпечити підприємство працівниками належного

професійно-кваліфікаційного рівня є вкрай складним і затратним

процесом. Тому що це прямо чи опосередковано впливає на ефек-

тивність виробництва, а тому потребує системного забезпечення,

чіткого регламентування і постійного контролю з боку керів-

ництва.


вирішення проблеми. Вивченню питань управління персоналом в

різні часи приділяли багато уваги різні вітчизняні вчені та

практики: С. В. Беляєва, М. Д. Виноградський, Н. Л. Гавкалова,

О. Б. Данченко, Т. Коваленко, О. В. Крушельницька, Т. В. Кузнєцо-

ва, М. Й. Малік, Д. П. Мельничук, Т. Б. Мухіна , В. М. Петюх,

Ю. А. Поскрипко, С. В. Прохорчук, І. Швець, О. М. Шканова,

О. Г. Шпикуляк, Р. Д. Якубів та ін. [1–11]. Слід зазначити, що

більшість наукових праць базуються на застарілих підходах до

управління персоналом а тому виникає необхідність поглиблення

наукових досліджень у цьому напрямі.

Цілі статті. Мета статті полягає в поглибленні теоретичних

досліджень стосовно обґрунтування ролі персоналу в сучасній

системі управління підприємством.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Сучасний

етап розвитку національної економіки характеризується значними

дисбалансом в різних сферах зайнятості, які проявляються через

невідповідність попиту і пропозиції, нерівномірність галузевого,

територіального та професійно-кваліфікаційного рівня працівників,

недостатні темпи зростання продуктивності праці, прибутків

роботодавців та макроекономічних показників розвитку країни

загалом. У результаті чого значні матеріальні і нематеріальні втра-

ти несуть усі сторони соціально трудових відносин.

Особливістю цього явища виступають персонал підприємст-

ва, який безпосередньо відіграє значну роль на сучасних економіч-

но розвинених ринках. Одну із ключових моментів в різних сферах

виробництва відграють людський ресурс підприємства. Проаналі-

зувавши праці вітчизняних та зарубіжних вчених які вивчали пер-

сонал підприємства, переважно схилялись до такого визначення.


219

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що

отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід прак-

тичної діяльності.

Процес управління персоналом надзвичайно складний,

різноманітний, багаторівневий. У ньому можна розрізняти окремі

функції, фази, численні завдання тощо. Але всі ці частини єдиного

цілого пронизує і об’єднує інформація – головний субстрат управ-

ління персоналом. Інформація є головним предметом і продуктом

діяльності кожного керівника. На підставі різноманітної інформації

визначається чисельність і планується діяльність персоналу, від-

бувається його поточне й підсумкове оцінювання, розробляються

системи заохочення працівників. Комунікативний процес між

суб’єктом і об’єктом. Саме ефективне управління – це ключ до

успіху будь-якої фірми чи організації.

В. Панков та І. Тупік стверджують, що компетентні праців-

ники набувають значення основного ресурсу, варіюючи яким

підприємство може оптимізувати свою діяльність якщо: ресурси

часу та грошей, як правило, є обмеженими, то підвищення компе-

тентності працівників є відносно обмеженими; підвищуючи ком-

петентність персоналу, підприємство зменшує потребу у залученні

інших ресурсів, зокрема фінансових [8].

Цей процес здійснюється спеціально підготовленими фа-

хівцями, які маю певний арсенал навичок, здібностей і умінь, що

дозволить їм ефективно використовувати ресурси підприємства

при мінімальній затраті на це робочого часу, що в свою чергу впли-

ває на реалізацію усіх задумів та поточної стратегії організації, в

якій саме управлінці відіграють ключову роль отримані позитив-

них результатів від виробничого персоналу який безпосередньо

займається виготовленням товарів чи послуг в залежності від

специфіки та виду діяльності фірми, організації.

Переважна більшість науковців розглядають визначення

«персонал» з позиції менеджменту або управління персоналом.

Проаналізувавши звʼязки між цими термінами, бачимо, що деякі

дослідники вважають, що єдиною принциповою різницею між

персоналом і кадрами є належність до персоналу не лише штатних

працівників, а й потенційних кандидатів на заміщення робочих

місць [5, c. 5].


220

На нашу думку, найголовнішим чинником підвищення ролі

персоналу є принципові зміни в змісті праці, викликані застосу-

ванням нової техніки, технології, методів виробничої діяльності.

Про вплив управління персоналом на ефективність виробництва

свідчить і той факт, що виробництво, соціальний розвиток і вихо-

вання людей є єдиним процесом, тому облік соціальних особливос-

тей об'єкту управління і вплив на них, підвищення результатів

роботи конкретного підприємства, є одне з основних завдань

управління.

Персонал підприємства формується під впливом як внут-

рішніх (характер продукції, технології та організації виробництва),

так і зовнішніх чинників (демографічні процеси, юридичні та

моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Цей

вплив обумовлює кількісні та якісні параметри персоналу.

Висновки. Отже, персонал є найважливішим стратегічним

ресурсом сучасного підприємства, оскільки він безпосередньо

відіграє значну роль при виготовлені товарів чи наданні послуг. У

відповідності до цього виникає потреба в підвищенні ефективності

управління персоналом для раціоналізації використання ресурсів

підприємства та економії робочого часу. Сучасна система управ-

ління персоналом повинна бути гнучкою та відкритою до прогре-

сивних змін у зовнішньому середовищі відповідно до сучасних і

перспективних тенденцій розвитку науки і техніки. Цього можна

досягнути не тільки за рахунок впровадження сучасних інформа-

ційних ERP-систем, але й одночасного підвищення кваліфікацій-

ного рівня лінійних та функціональних керівників.

1. Гавкалова Н. Л. Менеджмент персонала : учеб. пособ. для вузов / Н. Л. Гавка-

лова. – Харьков : Харк. нац. экон. ун-т, 2005. – 303 с.

2. Данченко О. Б. Інжиніринг бізнес-процесу управління персоналом в системі

економічної безпеки організацій / О. Б. Данченко, Ю. А. Поскрипко // Управлін-

ня проектами та розвиток виробництва. – 2012. – №3. – С. 79–87.

3. Крушельницька О. В. Управління персоналом : навч. посібн. / О. В. Крушель-

ницька, Д. П. Мельничук. – вид. 2-ге, перероб. і доп. – К., 2006. – 308 с.

4. Кузнєцова Т. В. Комплексний підхід до вдосконалення системи управління

персоналом на експортноорієнтованих підприємствах України / Т. В. Кузнєцова

// Економіка. Управління. Інновації. – 2012. – №2 // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2012_2_22.

5. Малік М. Й. Кадровий потенціал агарних підприємств: управлінський аспект :

кол. монографія / М. Й. Малік, О. Г. Шпикуляк. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2005. – 370 с.

http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2012_2_22


221

6. Петюх В. М. Управління персоналом: навч.-метод. посіб. / В. М. Петюх. – К. :

КНЕУ, 2000. – 124 с.

7. Швець І. Стимулювання забезпечення якості управління персоналом на підпри-

ємствах / І. Швець, Т. Коваленко // Україна: аспекти праці. – 2013. – №1. – С. 28–34.

8. Панков В. Внутрифирменная система сертификации персонала / В. Панков,

И. Тупик // Менеджер по персоналу. – 2006. – №2. – С. 4–13.

9. Прохорчук С. В. Управління персоналом: зарубіжний досвід / С. В. Прохорчук,

Т. Б. Мухіна // Бізнес-навігатор. – 2014. – №2. – С. 208–211.

10. Якубів Р. Д. Класифікація персоналу підприємства: управлінський підхід /

Р. Д. Якубів // Інноваційна економіка. – 2014. – №3. – С. 131–136.

УДК 351.83

Шубалий О. М., д.е.н., доцент


ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

ЗРОСТАННЯ РЕАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ У ПРИКОРДОННОМУ РЕГІОНІ

У статті вивчено тенденції зміни реальної заробітної плати у Волинській

області та запропоновано перспективні напрями підвищення її рівня.

Ключові слова: номінальна заробітна плата, реальна заробітна плата, дохо-

ди населення, тенденції, домогосподарства.

Shubalyi О.

TRENDS AND PROSPECTS FOR REAL WAGE GROWTH

IN THE BORDER REGION

The article states that raising wages is an important task posed by representatives

of legislative and executive power at different levels of government.

The purpose of the study is to study the trends of changes in nominal and real

wages in the applied separate border region – the Volyn region, identifying problem

points and developing proposals for raising the level of real wages.

According to the results of the comprehensive analysis it was revealed that

Ukraine is significantly behind the neighboring countries of Poland and Belarus on the

basis of the average monthly salary, and the level and trends of its change to a large

extent depend on the overall economic situation in the country and region. It was revealed

Шубалий О. М.


222

that during the period of economic crises and instability there was a decrease in the level

of real wages, as well as a decrease in the share of wages in the total resources of

households in the Volyn region.

Taking into account the above, it can be stated that raising the level of real wages

in the coming years is possible due to:

- gradual increase of the minimum wage, but only on the basis of real economic

opportunities, in order not to provoke an increase in inflation;

- intensification of social dialogue at the level of territorial, sectoral and local

tripartite socioeconomic councils in order to explore the opportunities and take into

account the interests of all parties: employers, employees and public authorities at the

appropriate levels in the negotiation process;

- ensuring economic growth in the country as a whole, and especially in the

border regions, which requires additional measures for the economic stimulation of the

creation and development of joint productions in the border area in order to stop the flow

of labor migration in neighboring countries;

- simplification of the process of attraction of foreign investments and creation of

joint ventures in the border regions, provided that the investor guarantees the payment of

a decent wage level and attraction of local hired employees;

- activating the activity of newly created territorial communities in stimulating

business development and increasing employment rates, especially in rural areas, as well

as strengthening control over the activities of existing business entities to prevent

payment of «shadow» wages.

Key words: nominal wages, real wages, incomes, tendencies, households.

Шубалый А.М.

ТЕНДЕНЦИИ ИЗМЕНЕНИЯ И ПЕРСПЕКТИВЫ РОСТА РЕАЛЬНОЙ ЗАРАБОТНОЙ ПЛАТЫ

В ПОГРАНИЧНОМ РЕГИОНЕ

В статье изучено тенденции изменения реальной заработной платы в

Волынской области и предложены перспективные направления повышения ее

уровня.

Ключевые слова: номинальная заработная плата, реальная заработная пла-

та, доходы населения, тенденции, домохозяйства.


важливими науковими і практичними завданнями. Підвищен-

ня рівня заробітної плати є важливим завданням, яке ставлять

перед собою представники законодавчої та виконавчої влади на

різних рівнях управління, адже воно зачіпає інтереси зайнятого

населення, значною мірою визначає добробут населення країни чи

окремого регіону загалом. Вивчення тенденцій зміни заробітної

плати та пошук шляхів підвищення її реального рівня є також


223

важливою науковою та практичною проблемою, особливо для

прикордонних регіонів, де працездатне населення має альтерна-

тиву трудової міграції в європейські країни з порівняно вищим

рівнем оплати праці.


вирішення проблеми. Вивченням проблем підвищення рівня

заробітної плати в Україні та її регіонах в різні роки займалися

багато вітчизняних науковців, зокрема протягом останніх років

можна виділити праці таких учених: Білоус І. І., Борейко В. І.,

Дубовська О. В., Коваль О. П., Кравченко О. О., Маринченко І. В.,

Носова Є. А., Ревко А. М., Топішко І. І., Харазішвілі Ю. М.,

Хаустова Є. Б. та ін. [1–4; 6; 7; 11–14]. Важливою проблемою, на

яку звертають увагу науковці протягом останніх років є «тінізація»

заробітної плати, а також зменшення рівня реальної заробітної

плати в умовах зростання інфляції та обезцінення національної

валюти. Проблема забезпечення достойного рівня заробітної плати

тісно пов’язана з проблемою трудової міграції населення, а також

безпосередньо впливає на розвиток прикордонних регіонів нашої

країни. Оскільки спостерігається різка диференціація в рівнях

заробітної плати, наприклад у Волинській області та у регіонах

сусідньої Польщі, що є основним каталізатором трудової міграції.

Тому ці та ряд інших пов’язаних проблем потребують подальшого

вивчення та розробки заходів щодо підвищення рівня заробітної

плати у прикордонних регіонах.

Цілі статті. Ціль статті полягає у вивченні тенденцій зміни

показників номінальної та реальної заробітної плати на прикладні

окремого прикордонного регіону – Волинської області, виявлення

проблемних моментів та розробка пропозиції щодо підвищення

рівня реальної заробітної плати.


обґрунтуванням отриманих наукових результатів. На початко-

вому етапі аналізу проведено порівняння зміни середньомісячної

заробітної плати в Україні та в сусідніх Польщі та Білорусі за

2000–2015 рр. (рис. 1).

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9D%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%84$


224

Рис. 1. Порівняння зміни середньомісячної заробітної плати

в Україні, Польщі та Білорусі за 2000–2015 рр. *

* авторська розробка за даними джерела: [10]

Як бачимо, середньомісячна заробітна плата в нашій країні

протягом усього періоду залишалася найнижчою порівняно з

країнами найближчими сусідами. Хоча у 2000, 2011–2012 рр. цей

показник наближався до рівня Білорусі. Також слід зазначити, що

якщо у 2012–2013 рр. рівень середньомісячної зарплати в Польщі

був у 3 рази більшим, то у 2015 році він став у 5 разів більшим.

Навіть у сусідній Білорусі середньомісячна заробітна плата про-

тягом 2014–2015 рр. була у 2 рази більшою, ніж в Україні. Тобто

такі тенденції опосередковано підтверджують той факт, що рівень

добробуту в сусідніх країнах є значно вищим, що спонукає

населення прикордонних регіонів до трудової міграції на тривалий

період. Тоді як місцеві промислові підприємства, особливо у літній

період, відчувають потребу в кваліфікованій робочій силі. Також

значною проблемою є зростання трудової міграції молоді.

Надалі важливо вивчити загальні тенденції номінальної

заробітної плати у Волинській області за 2000–2016 рр. (рис. 2).


225

Рис. 2. Динаміка номінальної заробітної плати у Волинській

області за 2000–2016 рр. *

* побудовано автором на основі даних джерел: [8; 9]

Як бачимо, рівень номінальної заробітної плати протягом

останніх понад як 15 років значно збільшився – з 150 грн. у 20000

році до 4047 грн. у 2016 році (або у 27 разів). При цьому спосте-

рігається рівномірне щорічне зростання рівня заробітної плати. Як

позитивний момент можна також відзначити паралельне зростан-

ня співвідношення між рівнем заробітної плати та рівнем прожит-

кового мінімуму. При цьому, після 2004 року забезпечено перева-

жання середньомісячної заробітної плати у Волинській області над

рівнем прожиткового мінімуму. Тільки у 2009–2010 рр. відбулося

незначне зменшення цього співвідношення через негативні наслід-

ки світової економічної кризи. Загалом у 2016 році середньомісяч-

на заробітна плата становила 252,9% від прожиткового мінімуму у

цьому періоді, тоді як у 2000 році це співвідношення було на рівні

55,6%.

Оскільки купівельна спроможність заробітної плати змен-

шується через вплив інфляційного чинника, доцільно порівняти


226

темпи росту номінальної та реальної заробітної плати у Волинській

області за 2002–2016 рр. (рис. 3).

Рис. 3. Порівняння темпів росту номінальної та реальної

заробітної плати у Волинській області за 2002–2016 рр. *


Протягом усього періоду відбувалося зростання номінальної

заробітної плати – найбільше у 2005 році економічного пожвавлен-

ня (143,5%), найменше у кризовому 2009 році (103,5%). Дещо

іншою є ситуація щодо зміни реальної заробітної плати, яка зага-

лом нагадує тенденцію зміни номінальної заробітної плати, але на

значно нижчому рівні. Тільки у відносно економічно стабільних

2012–2013 роках рівні номінальної та реальної заробітної плати

практично збігалися і становили, відповідно 117% та 111%. Різке

падіння реальної заробітної плати до рівня нижче 100% було

характерне для кризових 2009, 2014–2015 рр. Як позитив можна

відмітити тенденції стабілізації економіки у 2016 році, що дозво-

лило забезпечити позитивне зростання як номінальної (на 23%),

так і реальної (на 9%) заробітних плат у Волинській області.

Тому надалі доцільно детальніше вивчити тенденції зміни

реальної заробітної плати у Волинській області за місяцями у 2016

році (рис. 4).


227

Рис. 4. Темпи росту реальної заробітної плати у Волинській

області за місяцями у 2016 році *


У першому півріччі 2016 року спостерігалося різке збіль-

шення темпів реальної заробітної плати до відповідного періоду

минулого року – з негативних 86,6% у січні до позитивних 106,6%

у червні. До кінця року цей показник стабілізувався на рівні 108-

110%, що підтверджує сталість позитивних тенденцій у 2016 році.

Якщо аналізувати зміну реальної заробітної плати до попереднього

місяця, то найбільший її приріст припав на лютий-червень, досяг-

нувши 112,9% в останньому місяці. Після цього, навіть відбулося

незначне зниження реальної заробітної плати у липні-серпні до

рівня нижчого за 100%, що пояснюється певним зниженням еконо-

мічної активності суб’єктів господарювання у літній період відпус-

ток.

Важливе значення в умовах економічної кризи має забезпе-

чення своєчасної виплати заробітної плати. Тому надалі вивчено

динаміку заборгованості з виплати заробітної плати у Волинській

області станом на 1 січня 2000–2017 рр. (рис. 5).


228

Рис. 5. Динаміка заборгованості з виплати заробітної плати у

Волинській області станом на 1 січня 2000-2017 рр. *

* побудовано автором на основі даних джерел: [8, 9]

Загалом у довгостроковому періоді спостерігається значне

зменшення заборгованості з виплати заробітної плати у Волинській

області після 2000–2011 рр., яка у 2008 році досягнула свого міні-

муму – 2,6 млн. грн. Надалі після розвитку фінансово-економічної

кризи заборгованість різко зросла у 2009 році у 4 рази (до 10,2 млн

грн.). Наступне різке підвищення заборгованості відбулося у

кризовому 2014 році. Але після певного пожвавлення економіки у

2015–2016 рр. забезпечено різке зниження заборгованості по

зарплаті до 4,4 млн грн станом на 1 січня 2017 року.

Заробітна плата на теперішній час є основною доходів домо-

господарств регіону загалом. Тому важливо вивчити зміну питомої

ваги заробітної плати у сукупних ресурсах в середньому за місяць

у розрахунку на одне домогосподарство у Волинській області за

1999–2015 рр. (рис. 6).


229

Рис. 6. Зміна питомої ваги заробітної плати у сукупних ре-

сурсах в середньому за місяць у розрахунку на одне домогоспо-

дарство у Волинській області за 1999–2015 рр. *


Протягом аналізованого періоду відбувалося поступове

зростання сукупних ресурсів в середньому за місяць у розрахунку

на одне домогосподарство з 378 грн у 1999 році до 5400 грн. у 2015

році, або у понад 14 разів, що значною мірою пов’язується із проті-

канням інфляційних процесів через фінансово-еконоімчну неста-

більність та незахищеність національної валюти. Прикметно, що

протягом періоду економічної стабілізації частка заробтіної плати

у сукупних ресурсах домогосподарств постіно збільшується, що

було характерним для періодів 1999–2003 рр., 2005–2008 рр., 2011–

2012 рр. Тому в умовах економічної кризи важливо, щоб держава

на національному рівні забезпечувала адекватне підвищення рівня

мінімальної заробітної плати для забезпечення принаймні міні-

мального рівня добробуту працівників.

Першим кроком у цьому напрямі стало значне підвищення

рівня мінімальної заробітної плати починаючи з 1 січня 2017 року

до 3200 грн, але різкі підвищення рівнів оплати праці та соціальних

виплат в нашій країні, як правило, стають каталізатором підви-


230

щення рівня інфляції. І за підсумками 2017 року очікується рівень

інфляції близько 15%.

Також важливим завданням, яке ставлять перед собою

органи влади національного та регіонального рівня, є усунення

такого явища як виплата не облікованої або «тіньової» заробітної

плати. За оцінками експертів це дозволило б збільшити показник

офіційної заробітної плат не менш як на 20%. В теперішній час до

роботодавців у прикордонних регіонах, зокрема Волинської облас-

ті, приходить розуміння, що лише через підвищення рівня заробіт-

ної плати та покращення умов праці можна зменшити потік трудо-

вої міграції до сусідніх країн та залучити на роботу найманих пра-

цівників необхідної кваліфікації. Але тенденції до зростання заро-

бітної плати характерні переважно для промислових і будівельних

підприємств, тоді як у сфері сільського господарства, торгівлі та

громадського харчування, а також у секторі державного управлінь-

ня не спостерігається різкого покращення ситуації.

Висновки. Отже, результати комплексного аналізу показа-

ли, що Україна значно відстає від сусідніх Польщі та Білорусі за

показником середньомісячної заробітної плати, а рівень і тенденції

його зміни значною мірою залежать від загальної економічної

ситуації в країні та регіоні. Адже в період економічних криз і

нестабільності відбувалося зменшення рівня реальної заробітної

плати. В складних економічних умовах можна позитивно оцінити

зменшення рівня заборгованості з виплати заробітної плати в

регіоні. Як значний негатив можна оцінити зменшення питомої

ваги заробітної плати у сукупних ресурсах в середньому за місяць

у розрахунку на одне домогосподарство у Волинській області з

43,3% у 2012 році до 36,6% у 2015 році.

Зважаючи на викладене вище, можна констатувати, що

підвищення рівня реальної заробітної плати у найближчі роки

можливе за рахунок:

поступового підвищення рівня мінімальної заробітної

плати, але тільки виходячи з реальних можливостей економіки,

щоб не спровокувати підвищення рівня інфляції;

активізація соціального діалогу на рівні територіальних,

галузевих та локальних тристоронніх соціально-економічних рад,

щоб у процесі переговорів вивчити можливості та врахувати


231

інтереси усіх сторін: роботодавців, найманих працівників і органів

державної влади відповідних рівнів;

забезпечення економічного зростання в країні загалом та

особливо в прикордонних регіонах, що вимагає додаткових заходів

щодо економічного стимулювання створення та розвитку спільних

виробництв на прикордонній території, щоб зупинити потік

трудової міграції в сусідні країни;

спрощення процесу залучення іноземних інвестицій та

створення спільних підприємств у прикордонних регіонах за умови

гарантування інвестором виплати достойного рівня заробітної

плати та залучення місцевих найманих працівників;

активізації діяльності новостворених територіальних гро-

мад щодо стимулювання розвитку бізнесу та збільшення рівня

зайнятості, особливо у сільській місцевості, а також посилення

контролю за діяльністю діючих суб’єктів господарювання для

недопущення виплат «тіньової» зарплати.

1. Білоус І. І. Заробітна плата – один з інструментів фінансового забезпечення подо-

лання бідності / І. І. Білоус // Ефективна економіка. – 2013. – №5 // [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/ UJRN/efek_2013_5_26.

2. Борейко В. І. Шляхи виведення заробітної плати з «тіні» / В. І. Борейко // Вісник

економічної науки України. – 2015. – №2. – С. 3–6 // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Venu_2015_2_3.

3. Гуня В. О. Заробітна плата: українські та світові реалії / В. О. Гуня, К. В. Кис-

лиця // Прикладна статистика: проблеми теорії та практики. – 2016. – Вип. 18–19.

– С. 24–31.

4. Дубовська О. В. Теоретичні засади заробітної плати як соціально-економічної

категорії / О. В. Дубовська // Вісник ДДФА. Економічні науки. – 2014. – №2. –

С. 23–32.

5. Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995р. №108/95-ВР.

6. Кравченко О. О. Соціально-економічна сутність заробітної плати в сучасних

умовах / О. О. Кравченко // Науковий вісник Полтавського університету еконо-

міки і торгівлі. – Серія : Економічні науки. – 2011. – №4(2). – С. 116–120.

7. Носова Є. А. Тіньова заробітна плата в Україні: причини існування та шляхи

подолання / Є. А. Носова // Соціально-трудові відносини: теорія та практика. –

2013. – №2. – С. 110–115 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// nbuv.

gov.ua/UJRN/stvttp_2013_2_17

8. Офіційний веб-сайт Волинського обласного центру зайнятості // [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.dcz.gov.ua/vol/control/ uk/index

9. Офіційний веб-сайт Головного управління статистики у Волинській області //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lutsk.ukrstat.gov.ua

http://nbuv.gov.ua/%20UJRN/efek_2013_5_26

http://nbuv.gov.ua/UJRN/Venu_2015_2_3

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9D%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%84$


http://www.dcz.gov.ua/vol/control/%20uk/index


232

10. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України // [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua

11. Ревко А. М. Економічна сутність заробітної плати як каталізатора розвитку

регіональних господарських систем / А. М. Ревко // Вісник Чернігівського дер-

жавного технологічного університету. – Серія: Економічні науки. – 2013. – №1.

– С. 177–184 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/

UJRN/Vcndtue_2013_1_27

12. Топішко І. І. Удосконалення державного регулювання заробітної плати в

контексті формування нової моделі соціально-економічного розвитку України /

І. І. Топішко, Н. П. Топішко // Наукові записки Національного університету

«Острозька академія». Економіка. – 2013. – Вип. 23. – С. 108–111.

13. Харазішвілі Ю. М. Детінізація заробітних плат як чинник соціального розвитку

та забезпечення економічної безпеки України / Ю. М. Харазішвілі, О. П. Ко-

валь // Стратегічні пріоритети. – 2013. – №4. – С.38–49 // [Електронний ресурс].

– Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/ spa_2013_4_7.

14. Хаустова Є. Б. Проблеми заробітної плати в Україні та шляхи їх вирішення /

Є. Б. Хаустова, І. В. Маринченко // International scientific journal. – 2015. – №9. –

С. 159–163 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/

mnj_2015_9_37

http://nbuv.gov.ua/UJRN/%20spa_2013_4_7


233


234


235

Міністерство освіти і науки України


Наукове видання

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Серія «Облік і фінанси»

Збірник наукових праць

Випуск 14 (53)

Комп’ютерна верстка: В. М. Тимонік

Підп. до друку 28.11.2017 р. Формат 60х84/16. Папір офс.

Гарн. Таймс. Ум. друк. арк. 14,5. Обл.-вид. арк. 10,5.

Тираж 100 прим. Зам. 83. Замовне

Адреса редакції:

43024, м. Луцьк, вул. С. Ковалевської, 29.

Редакційно-видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

43018, м. Луцьк, вул. Львівська, 75

Друк – РВВ Луцького НТУ

Свідоцтво Держкомінформу України ДК №351 від 05.03.2001 р.


236

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИlutsk-ntu.com.ua/sites/default/files/zbirnik_of_4153_2017.pdfЗб....

Documents

Transcript of ЕКОНОМІЧНІ НАУКИlutsk-ntu.com.ua/sites/default/files/zbirnik_of_4153_2017.pdfЗб....