Громадянське суспільство і політика · 2017-01-23 · У...

Гро

мад

янсь

ке с

усп

ільс

тво

і п

оліт

ика

У посібнику розкривається поняття, функції, структуру та ознаки громадянського суспільства, політичних та неуря-дових організацій, роль соціальних мереж та сучасних по-літичних ідеологій, політичних інтересів.

Для молодих активістів політичних партій та громад-ських організацій України, студентів політологічних та юри-дичних факультетів вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться політикою та розпочинає активне по-літичне життя.

Більше матеріалів на www.IRI.org.ua

Громадянське суспільство і політика

© Iv

an B

andu

ra.

(Att

ribut

ion-

Non

Com

mer

cial

- Cre

ativ

e Co

mm

ons

licen

se)

Карташов А. В., Радченко О. В.

Міжнародний Республіканський Інститут

Політична та громадянська освіта

Київ, 2016

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

І ПОЛІТИКАПолітична абетка

Політична Абетка. Громадянське суспільство і політика

© 2016 Міжнародний республіканський інститут. Всі права захищені.

Частини цієї публікації можуть бути відтворені і / або перекладені з некомерційною метою при умові підтвердження авторства МРІ та надсилання

йому копій будь-якого перекладу. Копії надсилати за адресою:

Відділ комунікацій Міжнародний республіканський інститут Спортивна площа 3-В, 2 під’їзд, 8 поверх

Київ, 01601, Україна [email protected]

Програма здійснена за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та уряду Канади

за сприяння Міністерства закордонних справ та торгівлі Канади (GAC)

Точка зору авторів, яка відображена в цьому виданні, може не співпадати з точкою зору USAID чи GAC. Було докладено всіх зусиль для забезпечення точності

даної публікації. Інформація, що міститься в цьому посібнику, може використовуватися лише для освітніх цілей чи з метою обговорення. У разі виникнення розбіжностей

між змістом цього документу та Конституцією України перевагу мають закони, постанови та нормативні акти.

© 2016 International Republican Institute. All rights reserved.

Political ABC. Society and politics

Copyright © 2016 International Republican Institute. All rights reserved.

Portions of this work may be reproduced and/or translated for non-commercial purposes provided IRI is acknowledged as the source of the material and is sent copies of

any translation. Send copies to:

Attention Communications Department International Republican Institute 3-V Sportyvna Square,2 entr., 8 fl.

Kyiv, 01601, Ukraine [email protected]

Disclaimer: Program undertaken with the financial support of the United States Agency for International Development (USAID) and Government of Canada provided through Global

Affairs Canada (GAC) / Programme réalisé avec le soutien financier du gouvernement du Canada à travers Affaires mondiales Canada

The opinions expressed herein are those of the author(s) and do not necessarily reflect the views of USAID or GAC. Every effort was made to ensure the accuracy of this publication.

The information in this manual is for educational and discussion purposes only. When disagreements arise between the content in this document and the Ukrainian Constitution,

laws, resolutions and regulations take precedence.

ЗМІСТ

Поняття «громадянське суспільство» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

Політичні організації, партії та сучасні ідеології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Роль громадських неурядових організацій у розвитку громадянського суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

Роль соціальних мереж у формуванні громадянського суспільства . . . 35

Політичні та правлячі сили . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

Політичні інтереси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45

ПОНЯТТЯ «ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО»ПОНЯТТЯ «ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО»

Своїм корінням громадянське суспільство сягає часів Стародавньої Гре-ції, коли закладалися принципи ділення і представлення соціального сві-ту. Громадянське суспільство — це сукупність недержавних самостійних соціально-економічних, політичних, релігійних, культурних, національних відносин і інститутів, які утворюються для задоволення різноманітних по-треб населення і становлять основу прогресивного розвитку держави.

Громадянське суспільство — це сукупність індивідів, які взаємодіють між собою; остаточним результатом цієї взаємодії є держава. Це сфера соціальної взаємодії між економікою та державою, яка охоплює приват-ну сферу (особливо сім’ю), сферу асоціацій (особливо добровільних асо-ціацій), соціальних рухів і форм публічної комунікації.

Сучасне громадянське суспільство твориться через форми самоконсти-туювання і самомобілізації. Воно інституалізоване й узагальнене через закони, особливо через суб’єктивні права, що стабілізують соціальну ди-ференціацію.

Події Майдану, Грудень 2013 року. Напис на плакаті: «Я українець/ка і я не можу бути спокійним/ою»

© Alexandra (Nessa) Gnatoush. (Attribution-NonCommercial- Creative Commons license)

https://www.flickr.com/photos/nessa_flame/sets/72157638250488154

Поняття «громадянське суспільство» 7

Громадянське суспільство — це не щось відділене від держави, це, з одного боку, стадія її становлення, а з іншого — частина її функ-ціонального механізму. Держава — це соціальна система, яка досягла стадії стабільності, це стаціонарна система. Громадянське суспільство — це система в стадії розвитку. Воно має нижчий рівень організації, ніж дер-жава, і воно є мобільнішим і динамічнішим, ніж держава. Громадянське суспільство здійснює таку ж стабілізуючу і регулятивну функцію, що й дер-жава, але тільки на нижчому рівні суспільної ієрархії.

Громадянське суспільство розглядають як суспільство рівних грома-дян, які раціонально мислять, раціонально встановлюють мету і на під-ставі цієї раціональності будують стосунки між собою.

Громадянин — вільний індивід, позбавлений соціальних чи релігійних об-межень, який сам обирає собі мету і за домовленістю з іншими громадя-нами запроваджує певний суспільний порядок.

Ідеальний член громадянського суспільства повинен бути свідомим сво-їх обов’язків, конформістським, терплячим, скромним, поінформованим, відповідальним, довірливим, толерантним, активним, лояльним, солі-дарним, моральним, таким, що мислить і здійснює моральний опір у ра-зі його утиску.

Існує три рівні громадянського суспільства: � культурний рівень (рівень цінностей); � інституційний рівень; � практичний рівень людської взаємодії.

Структура громадянського суспільства:1. Економічні групи (асоціації і мережі, акціонерні товариства, фірми,

компанії);2. Культурні групи (етнічні, родові та інші інституції та асоціації, які захи-

щають колективні права, цінності, переконання, вірування і символи);3. Інформаційні та освітні групи (ті, які вироблять та розповсюджують,

задля прибутку чи ні, публічні знання, ідеали, новини та інформацію, як-от, недержавні заклади освіти та ЗМІ);

4. Групи захисту інтересів (створені для захисту спільних функціональ-них та матеріальних інтересів своїх членів: робітників, пенсіонерів

8 Поняття «громадянське суспільство»

та інших, наприклад, профспілки, товариство сліпих, спілка чорно-бильців);

5. Групи розвитку (організації, які об'єднують індивідуальні ресурси з метою покращення інфраструктури, інститутів та якості життя спільноти);

6. Спеціалізовані групи (правозахисні групи, рухи на захист навколиш-нього середовища, захисту жіночих прав, за земельну реформу та за-хист прав споживачів);

7. Політичні партії та громадські групи тиску (які вимагають у відкри-тий спосіб вдосконалити політичну систему і зробити її більш демо-кратичною, запровадивши систему моніторингу за дотриманням прав людини, освітніх програм для виборців, нагляду за процесом го-лосування та докладаючи зусиль до боротьби із корупцією тощо);

8. Органи самоорганізації населення (вуличні та домові комітети, гро-мадські ради, діяльність яких спрямована на покращення місцевого управління та життєзабезпечення);

9. Різноманітні неформальні групи та сім'я.Функції організацій громадянського суспільства:

� контроль за використанням державного примусу й водночас — під-тримка демократичних урядів;

� доповнення ролі політичних партій, створення поряд із політичними партіями інших каналів представництва інтересів;

� поширення демократичних цінностей, толерантності, поміркованості, прагнення до компромісу;

� організація управління на місцевому рівні; � пом'якшення політичних конфліктів; � вишкіл політичних лідерів; � захист людських прав та свобод; � поширення інформації та нових ідей; � зміцнення та розвиток демократичних держав.

Основні ознаки громадянського суспільства: � громадські асоціації утворюються шляхом самоорганізації, а не дер-

жавним актом; � їхні члени визнають один за одним рівні права та рівні можливості

впливу на програму та дії об'єднання;


� їхні члени визнають принцип рівної політичної свободи за своїми опо-нентами і відмовляються від домінування та нав'язування власних цінностей, поглядів, ідей іншим групам;

� у своїй діяльності ці асоціації не повинні переступати через норма-тивні приписи демократичного суспільства;

� толерантність, чесність, громадянська свідомість, відмова від неле-гітимного фізичного насилля;

� високий рівень морального, громадського, правового виховання; � висока суспільно-корисна активність кожної особистості; � високий професіоналізм недержавних установ, закладів, об'єднань

та політичних партій; � високий рівень асоціативних зв'язків; � тісна взаємодія громадянського суспільства з представниками вла-

ди різних рівнів.Добре розвинена соціальна структура передбачає існування різно-

манітних соціальних груп, члени яких усвідомлюють спільні інтереси, об'єднуються довкола них та відстоюють їх. Різні політичні та громад-ські організації утворюють систему, яка відображає цю строкату соці-альну структуру.

Її головні функції полягають у представленні та обстоюванні інтере-сів конкретних соціальних груп, доведенні цих інтересів у вигляді вимог, пропозицій, програм тощо до відома державних органів, органів влади й місцевого самоврядування.

Останні через свою законотворчу та виконавчу діяльність мають вра-ховувати й задовольняти інтереси різноманітних груп населення, опти-мально збалансовувати та узгоджувати їх, підтримувати стабільний стан суспільства і запобігати соціальним конфліктам.

Громадянське суспільство ґрунтується на пріоритеті людини — гро-мадянина, заради якої і існує ця розгалужена система представництва інтересів і управління справами суспільства.

Держава повинна виступати гарантом прав людини, політичних сво-бод, створювати умови, які сприятимуть розкриттю й реалізації потен-цій громадян, усебічному вияву їхніх ініціатив, творчих можливостей і здібностей. Державні органи повинні реагувати на запити і потреби со-ціальних груп, видавати законодавчі акти, стежити за їхнім виконанням

10 Поняття «громадянське суспільство»

в інтересах своїх громадян та за порядком у суспільстві, запобігати ви-никненню та вибухові соціальних конфліктів. Якщо ж конфлікти виявля-ються у суспільному житті, держава повинна знайти оптимальні шляхи для їхнього вирішення у мирний цивілізований спосіб.

Найважливішими ознаками громадянського суспільства є свобода комунікації, релігійна толерантність, правова рівність, партійний плюра-лізм, загальне виборче право, свобода преси.

Нормативними підвалинами громадянського суспільства є процеду-ри раціональності. Святість закону, прав людини і раціональної комуні-кації — основні принципи суспільної взаємодії.

Громадянське суспільство — це цивілізоване суспільство. Цивілізо-ваність як норма поведінки громадян може існувати лише в громадян-ському суспільстві, і якщо вона виявляється як виняток в інших суспіль-ствах, то лише у вузьких межах.

Цивілізованість — визнання поряд із приватним інтересом зобов'язань перед спільнотою громадян.

Сучасні уявлення природи громадянського суспільства базуються на 3-х ідеях: � ідея свободи, що завжди втілює прагнення особистісної автоном-

ності; � ідея права, завдяки якому суспільство здійснює прагнення до солі-

дарності; � ідея демократичного розвитку, що відповідає принципам розумності

людського співіснування.Розвинене громадянське суспільство характеризується такими

якісними вимірами: � для успішного функціонування і розвитку громадянського суспіль-

ства необхідною є наявність розвиненої соціальної інфраструктури, в якій мають знайти своє відображення різноманітні форми власно-сті, інтереси людей, груп і прошарків населення і яка також повинна мати розвинуті горизонтальні зв'язки;

� громадянському суспільству притаманний високий рівень розвитку особистості — у соціальному, інтелектуальному і психологічному ас-


пектах, внутрішня свобода особистості та здатність активно включа-тися до різноманітних сфер діяльності;

� в економічній сфері ознакою розвиненості громадянського суспіль-ства є створені на ініціативній основі численні підприємства недержав-ного сектору — з приватними і колективними формами власності;

� у соціальній сфері серед таких показників виокремлюються: недер-жавні засоби масової інформації, а також механізми формування і ви-раження суспільної думки з метою вирішення соціальних конфліктів, розвиненість форм самоврядування, суспільних організацій та рухів;

� у політичній сфері показниками повноцінного громадянського су-спільства можуть бути різноманітні суспільно-політичні об'єднання, партії та рухи, діяльність яких спрямована на захист прав та свобод громадян, а також на збереження базових принципів демократії;

� у духовній сфері розвиненість громадянського суспільства визнача-ється свободою думки, слова, совісті, існуванням механізмів для їх-ньої реалізації, для забезпечення можливостей самовираження осо-бистості, її духовного розвитку.

ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ПАРТІЇ ТА СУЧАСНІ ІДЕОЛОГІЇПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ПАРТІЇ ТА СУЧАСНІ ІДЕОЛОГІЇ

Політичні організації — добровільні, закріплені формальним членством об'єднання громадян, покликані сприяти розвитку політичної, соціальної, культурної активності й самодіяльності своїх членів, задоволенню і захи-сту їхніх інтересів і потреб.

Поняття «політичні організації» включає в себе дві групи об'єднань, що функціонують як самостійні структурні елементи політичної системи: � політичні партії та рухи; � органи громадсько-політичної самодіяльності населення.

Політичні організації відрізняються від усіх інших угруповань праг-ненням вести боротьбу за здобуття або утримання політичної влади. По-діл політичних організацій та рухів на політичні партії і самодіяльні об'єд-нання є чисто умовним, оскільки останні нерідко перетворюються на партії (наприклад, асоціація «Зелений світ», що стала Партією зелених) чи утворюють потенційну базу для виникнення на їхній основі нових по-літичних партій (наприклад, Народний рух України), або ж, виникнувши як політичні угруповання у боротьбі за вплив на спосіб здійснення дер-жавної політики (наприклад, Товариство української мови ім. Т. Г. Шев-ченка — організація з ознаками партії), перетворюються на громадські організації.

Політичні організації створюються з метою реалізації й захисту за-гальнолюдських політичних, економічних, соціальних, культурних прав і свобод; розвитку активності та самодіяльності громадян, забезпечен-ня їх участі в управлінні державними і громадськими справами тощо.

Кожна політична організація включає до своїх лав лише частину гро-мадян країни і є виразником інтересів саме цієї частини своїх членів. Рішення політичних організацій ґрунтуються на їхніх статутах та про-грамах і є обов'язковими або рекомендаційними для членів даної ор-

Політичні організації, партії та сучасні ідеології 13

ганізації. Такі політичні структури мають порівняно невеликий платний або на громадських засадах апарат, добровільне, індивідуальне чи ко-лективне членство. Ставлення політичних організацій до існуючого ла-ду зумовлює їх характер, поділяє на консервативні і реформістські, ре-волюційні і контрреволюційні, прогресивні і реакційні.

Мета політичних організацій, принципи їх діяльності, організаційна структура та членство визначаються документами, які члени організа-ції виробляють і приймають як керівництво до дій.

Політичні організації, як правило, підтримують держава або певні по-літичні сили. Вони зберігають відносну незалежність щодо держави, од-нак їхня діяльність може бути обмежена встановленим у державі правом, різними формами впливу з боку владних структур (тиск, переслідування, свідоме створювання труднощів у роботі політичної організації та інше).

Політичні організації являють собою впливову силу в суспільно-полі-тичному житті. Завдяки їх діяльності формується специфічна субкуль-тура, відкрита для всіх політичних сил.

Політична партія (від лат. — частина, група, відділ): � добровільне об'єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення

ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів; � організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви,

класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільно-ти, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним «го-лосом», «уособленням» окремих групових інтересів.

Політична партія — організована частина суспільства, члени якої об'єд-нуються з метою вибороти владу в державі задля реалізації інтересів і потреб її членів та базових соціальних груп. Партії виробляють і аку-мулюють політичну волю громадян і перетворюють її в рішення і дії дер-жавних органів.

Згідно з Законом «Про політичні партії в Україні», політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвит-ку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2365-14

14 Політичні організації, партії та сучасні ідеології

Поряд з вищеназваними визначеннями, у сучасній політологічній лі-тературі існує значна кількість особливих підходів до визначення по-няття «політична партія». Партії розуміють як своєрідні штаби для під-готовки до чергових виборів, як засоби перетворення волі індивідів на колективну волю, як знаряддя участі громадян у формуванні політики держави, як засіб впливу політичної та державної еліти на маси. Фено-мен політичної партії досліджували Г. Бюрдо, К. фон Бойме, М. Дювер-же, Дж. Лапаломбара, Дж. Сарторі та інші.

Слід зазначити, що в ті часи, як і сьогодні, ставлення і населення в цілому, і окремих мислителів і державних діячів до партій аж ніяк не було однозначним.

Перелік партій Верховної Ради VIII скликання

ПРИКЛАД

Політичні партії ведуть родовід з ХVIII сторіччя. Першими прототипами су-часних партій вважаються британські «торі» (консерватори) та «віги» (лібе-рали). Поява партій була спричинена капіталізацією суспільства, коли народ-жена буржуазія щораз активніше заявляла про свої претензії на владу. У ХIХ сторіччі, з виходом на політичну арену робітництва, в Західній Європі з’яв-ляються прототипи сучасних соціал-демократичних партій.


Послідовниками теорії Ж.-Ж. Руссо про всезагальне благо партії роз-глядалися як зло, як засіб роз'єднання суспільства, вияв домінування вузькогрупових інтересів над інтересами народу в цілому. Приблизно так оцінювали роль партій і «батьки-засновники» Конституції США (Дж. Вашингтон, Дж. Медісон, А.Гамільтон та ін.), і деякі видатні діячі фран-цузької революції (маркіз Ж. де Лафайєт).

Але навіть вони, а тим більше їх наступники, не могли не зважати на той факт, що усі люди мають різні смаки не тільки щодо кольорів або фасонів одягу, але й щодо політичних уподобань, зокрема сто совно та-ких основоположних понять як свобода, рівність, справедливість і т. ін.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися ли-ше в середині ХХ сторіччя одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження в переважній більшості країн прямих, рів-них і загальних виборів при таємному голосуванні.

Справжня політична партія не може бути витвором самого тільки ба-жання або зусиль навіть дуже здібних і впливових людей. Вона виникає не на ґрунті чистої політики, а на відповідній соціальній базі. Неодмін-ною умовою існування будь-якої політичної партії є протистояння іншій партії або й кільком партіям. Партія, будучи часткою суспільства, праг-не до повноти впливу на нього, домагається цього, долаючи протисто-яння інших партій.

Багатопартійність є невід'ємною ознакою демократичного суспіль-ства, оскільки воно є неодмінно структурованим, у ньому існують чис-ленні і різноманітні інтереси, потреби, уподобання тощо, які вимагають відповідного політичного вираження. Утворення партій, багатопартій-ної системи в країні є тривалим процесом становлення і набуття від-повідних норм і традицій, формування й самоусвідомлення соціальної бази партії — суспільної верстви, класу, електорального корпусу, тобто виборців, які традиційно голосують переважно за цю партію, культури плюралізму і толерантності, тобто терпимого ставлення до суперників та опонентів, поважання протилежної думки, готовності до пошуку форм взаємодії з ними.

Висуваючи своїх представників для обрання до парламенту, праг-нучи конституційним шляхом здобути визначальну позицію в ньому, політичні партії можуть одноосібно або в коаліції з іншими партіями


формувати склад органів виконавчої влади, визначати загальний полі-тичний курс країни, здійснювати керівництво державними органами, ви-рішувати громадські справи. Для здійснення репрезентованого нею ін-тересу кожна партія прагне використати державну владу, впливати на неї, на процес її формування й функціонування. Сучасні політичні партії є одним з найдієвіших важелів впливу громадянства на державну вла-ду. Прийнято вважати, що громадсько-політична організація стає парті-єю, коли для реалізації своєї програми вона за мету має прихід до вла-ди або хоча б здобуття впливу на владу. Політична партія може брати участь у справах держави, визначати форми й напрями її діяльності. Але вона не може, не повинна сама перетворюватися на державу, підміня-ти її, мати державне (тобто загальнообов'язкове) значення, державну власність, оскільки вона представляє інтереси тільки окремої частини суспільства.

Політичні партії вирішують широке коло завдань (функцій), серед яких в першу чергу можна виділити:1. Ідеологічні, наукові і просвітницькі, шляхом розробки і впроваджен-

ня в масову свідомість партійної ідеології і партійних програм, що ви-ражають певну систему цінностей і інтереси певних соціальних груп суспільства.

2. Політичні, за допомогою вироблення партійних позицій, заяв, звер-нень до громадян і пропозицій зі всіх значущих для суспільства пи-тань, а також через участь у проведенні цих пропозицій в життя.

3. Управлінські, через участь представників і фракцій в діяльності ви-борних органів державної влади і місцевого самоврядування.

4. Кадрові, шляхом відбору і підготовки управлінських кадрів для робо-ти у виборних органах влади.

5. Електоральні, шляхом участі у формуванні виборних органів влади через висунення і проведення в них своїх кандидатів.

6. Політичної соціалізації: партія, здійснюючи електоральну функцію, не-минуче впливає на суспільну думку, намагаючись переконати вибор-ців в оптимальності власної платформи. Обираючи представників од-нієї з партій, виборець тією чи іншою мірою (від свідомого вибору політичної платформи до голосування за «привабливого лідера») по-літично соціалізується.


7. Соціальної інтеграції: у процесі політичної боротьби, яка здається ба-гатьом злом, елементом дезінтеграції суспільства, партії намагають-ся гуртувати населення навколо проголошених ними цінностей. Оскіль-ки більшість сучасних серйозних партій прагнуть бути «партіями для всіх», а не тільки для якоїсь однієї суспільної верстви, вони мають про-понувати суспільству цінності, здатні об'єднати більшість громадян.

8. Артикуляційні: представлення нових інтересів.У наш час стає усе більш очевидною суперечлива сутність політич-

них партій як явища політичного життя суспільства.

Партії — це водночас і добро, і зло. Добро — тому, що вони є колективною силою у боротьбі за прогрес… Зло — тому, що вони рано чи пізно обов'язково упо-дібнюються церкві з її ієрархією й дисципліною. Такі організації обмежують можливості видатних особи-стостей, які в колективі змушені опускатися до за-гального середнього рівня.

Жорж Клемансо

Партійна боротьба, за словами В.Соловйова, не може бути справедли-вою, оскільки вона змушує бачити все в білому кольорі на своєму боці і все в чорному — на боці супротивника, а такого рівномірного розподі-лу кольорів не буває і не буде принаймні до Страшного суду.

Поряд із цим у природі будь-якої партії закладена вада, яку виявив і опи-сав ще Роберт Міхельс. Будучи створені як засіб осягнення соціально-гру-пової мети, партії самі скоро стають метою самих себе, починають дбати переважно про власний добробут і успіх. У сучасному світі налічується по-над 800 політичних партій, які об'єднують у своїх лавах близько сотні міль-йонів членів та мають ще більше число прихильників. У міру поступово-го перетворення держави із засобу панування у механізм узгодження інтересів соціально-економічних, національно-культурних і регіональних груп, що її складають, поступово змінюється й характер політичних пар-тій, які, являючи собою політичні завершення піраміди сучасного грома-дянського суспільства, сприяють його всебічному розвитку.


Типологія політичних партій — науково-теоретичний підхід у сучасній політології, що дозволяє розрізняти політичні партії залежно від характе-ру й принципів їх організації, ідейних підвалин, соціальної бази, місця й ро-лі в політичній системі суспільства, тактичних пріоритетів тощо.

Однак невід'ємною властивістю для всіх політичних партій є те, що во-ни являють собою об'єднання людей, спонукуваних прагненням домогти-ся реалізації ідей, які вони поділяють, цілей, якими вони переймаються.

Політичні партії розрізняються залежно від їхньої соціальної сутнос-ті, соціальної бази (особливостей тієї спільноти, інтереси якої вони пред-ставляють), від сповідуваної ними ідеології, поставлених цілей і тактич-них пріоритетів, від принципів організаційної побудови, місця, яке вони посідають у політичній системі.

З огляду на соціальну базу виділяють партії буржуазні, дрібнобуржу-азні, селянські, пролетарські тощо.

За ідеологічними особливостями розрізняють партії консервативні, лі-беральні, соціалістичні, соціал-демократичні, комуністичні, клерикальні.

За ставленням до суспільних перетворень політичні партії поділяють на реформаторські, радикальні та консервативні. У ряді країн Заходу ви-никли так звані гуманістичні партії, які утворили навіть своєрідний Ін-тернаціонал.

Розрізняють також партії організаційно оформлені (їх ще називають масовими) і організаційно неоформлені (кадрові). Для перших є харак-терною наявність централізованого партійного апарату, що формуєть-ся з функціонерів, які професійно займаються політичною діяльністю, чітка організаційна структура й наявність організаційного зв'язку керів-них органів із низовими організаціями, оформлене членство, квитки, вне-ски, обов'язковість статутних вимог, прийнятих рішень та партійна дис-ципліна. Значними повноваженнями у таких партіях наділене партійне керівництво і безпосередньо лідер партії.

Інший тип політичних партій — кадрових — характеризується відсутніс-тю інституції офіційного членства, жорсткого організаційного зв'язку пере-січних партійців та керівництва; тут немає квитків, членських внесків, не встановлюється партійна дисципліна. Головне в діяльності таких партій — виборча боротьба, «уловлення голосів» виборців, а основна мета — пере-


мога на виборах. Відсутність офіційного членства тут компенсується наяв-ністю розгалуженого апарату професійних партійних чиновників — основної сили у здійсненні політики партії. Класичними зразками партій такого ти-пу є республіканська й демократична партії США.

Західні політологи так класифікують політичні партії за організацій-ною будовою: � децентралізовані партії (консервативні й ліберальні партії Західної

Європи й США); � масові централізовані партії, для яких ідеологічні доктрини є більш

істотними, ніж для партій першого типу (соціалістичні партії Європи);

КЛАСИФІКАЦІЯ ПАРТІЙ

ЗА СОЦІАЛЬНОЮ СУТНІСТЮ

БУРЖУАЗНІ

ДРІБНОБУРЖУАЗНІ

НАПІВПРОЛЕТАРСЬКІ

ПРОЛЕТАРСЬКІ

СЕЛЯНСЬКІ

З ОГЛЯДУ ІДЕОЛОГІЇ

ПРАВОРАДИКАЛЬНІ (ФАШИСТСЬКІ)

КОНСЕРВАТИВНІ

ЛІБЕРАЛЬНІ

РЕФОРМАТОРСЬКІ

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНІ

ЛІВОСОЦІАЛІСТИЧНІ

КОМУНІСТИЧНІ

ЗА ВНУТРІШНЬОЮ СТРУКТУРОЮ

ВОЄНІЗОВАНІ

АВТОКРАТИЧНІ

ДЕМОКРАТИЧНІ

ЗА ФУНКЦІЄЮ Й МІСЦЕМ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ

ПАНУЮЧІ

ПРАВЛЯЧІ

ОПОЗИЦІЙНІ


� суворо централізовані партії, які мають систему вертикальних зв'яз-ків, що забезпечує відносну ізольованість первинних осередків один від одного й гарантують дотримання суворої напіввійськової дис-ципліни.Американський політолог Стівен Коен виокремлює чотири типи полі-

тичних партій:1. Партії як політичний авангард певного класу, верстви (ленінська кон-

цепція);2. Партії, створені насамперед для участі у виборчих кампаніях (інколи

їх називають «машинами для голосування»), їхнє завдання полягає в участі у передвиборчій кампанії, проведенні своїх кандидатів на ви-борах (такими, приміром, є партії США);

3. Парламентські партії (характерні для європейських країн — Англії, Франції) виконують дві головні функції — підготовку виборців, схилян-ня їх на свій бік та контроль за здійсненням парламентського курсу;

4. «Партії-клуби» — масові партії, які об'єднують людей не за їх причет-ністю до якоїсь політичної лінії, а за спільністю поглядів, інтересів, за-питів; вони також беруть участі у політичних виборах.Типологія політичних партій є надзвичайно важливим напрямом у су-

часній політології, оскільки вона дозволяє відійти від попередніх примі-тивних спроб класифікації політичних партій за моральним і кількісним критеріями й сприяє можливостям орієнтації у широкому розмаїтті пар-тійних структур, які різняться побудовою, функціями й особливостями діяльності.

Спираючись на особливості виникнення та формування політичних партій в Україні (що суттєво впливає на особливості поведінки партій у політичному середовищі), можна вирізняти класичну, персоналізова-ну, харизматичну, галузеву, олігархічну або кланову, корпоративну та тех-нологічну моделі політичних партій.

Так, класична модель передбачає еволюційну довготривалу в часі кристалізацію певних політичних інтересів, навколо яких «знизу до-гори» починають виникати громадські гуртки, що врешті решт об'єд-нуються в партійну структуру для лобіювання вирішення цих політич-них інтересів. У партії, створеній за класичною схемою, політичні лідери генеруються в процесі еволюції партії, поступово перетворю-


ючись із неформальних лідерів мас у формальних (харизматичних) лідерів партії.

Характерним прикладом створення партії за цим зразком є Народ-ний Рух України періоду 1989-1994 рр. Політична практика сьогодення дає підстави стверджувати, що класична модель створення політич-ної партії є скоріше винятком, аніж правилом. Сучасна політична дій-сність свідчить про широке застосування інших моделей партійного будівництва.

Персоналізована модель передбачає формування партійної струк-тури «зверху вниз» під конкретного лідера. Якщо цей лідер є близьким до влади (розпорядником певної частини адмінресурсу), формування партії відбувається за допомогою владних важелів.

Лідер визначає певне коло наближених осіб, які від його імені рекру-тують в регіонах впливових посадовців, які, в свою чергу, примушують нижчих посадовців як очолювати, так і формувати партійні лави. Зде-більшого зростання кількості членів такої партії є примусовим і відбува-ється за допомогою адмінресурсу.

Якщо такий лідер є представником великого капіталу, що не має віль-ного доступу до владних кіл, формування партії відбувається за допо-могою фінансового стимулювання. Партійні функціонери «купуються» за відповідне фінансове забезпечення й працюють, поки таке забезпе-чення їх задовольняє.

Практично-політична ефективність таких партій є найнижчою. Успіху така партія може досягти виключно за умови використання її як техно-логічної машини реалізації сучасних виборчих технологій та тотального фінансування (дій, заходів, акцій, членства тощо). Генеральною метою такої партії завжди є досягнення головної мети її персоналізованого лі-дера, причому його особиста мета може бути й не пов'язана з безпосе-редніми виборами (наприклад, входження у коло осіб, наближених до влади, посада у виконавчій владі, управління корпоративним чи держав-ним майном, участь у розподілі сфер впливу тощо).

Харизматична модель означає, що партія формується під лідера з сильними харизматичними якостями і на перший погляд здається ва-ріантом персоналізованої моделі. Однак принципова різниця полягає в тому, що в харизматичній моделі формування партії відбувається


в двох одночасних напрямках — як «згори», так і «знизу». Під харизма-тичного лідера не «заганяють» членів партії, навпаки, рекрутування йде на вільній основі й під знамена харизматика добровільно йде значна кількість громадян.

Така партія е найефективнішою в практично-політичній площині і до-сягає успіху з тим меншими ресурсами, чим вищий рівень харизма-тичності її лідера. Генеральною метою такої партії завжди є утверджен-ня лідера на найвищій державній посаді.

Галузева модель передбачає створення партійної ієрархії у відповід-ності до існуючої ієрархії владних відносин всередині певної галузевої структури (наприклад, у системі транспорту, освіти, медицини тощо). Ке-рівник відповідного рівня (центрального, регіонального, місцевого) га-лузевої структури автоматично стає керівником відповідного рівня пар-тії цієї моделі, а перша особа галузі — лідером партії.

Корпоративна модель виникає на підставі певних корпоративних інтересів, наприклад, регіональних, релігійних тощо. Така партія мо-же мати яскраво виражену регіональну специфіку й мати вузько ре-гіональний вплив (Українська морська партія), або екстраполювати свої інтереси на територію всієї держави (донецька експансія Партії регіонів).

Вузькоспеціалізована модель означає партійне будівництво на осно-ві спільних інтересів вузькоспеціалізованої громадської групи — інвалі-дів, пенсіонерів, медиків (партії захисту інвалідів, партії медиків «Пульс України», партії захисників Вітчизни тощо). Генеральна мета такої пар-тії — лобіювання інтересів вузькоспеціалізованих груп громадян. Як пра-вило, подібні партії маловпливові та низькоефективні.

ПРИКЛАД

Яскравим прикладом партії такого типу були всеукраїнське об’єднання «Жін-ки за майбутнє», яка формувалася у вертикалі державного комітету, управ-лінь та відділів сім’ї і молоді виконавчої гілки влади, та партія залізничників «Відродження». Генеральною метою галузевих партій, як правило, є лобію-вання на державному рівні галузевих інтересів.


Олігархічна або кланова модель передбачає створення партії як ін-струменту політичного обслуговування кланових інтересів, засіб тиску на владу та доступу до влади, захисту від переслідування за злочинні дії. Генеральна мета такої партії — захист кланових інтересів. Залишаю-чись за формою елементом громадянського суспільства, така партія фактично є руйнівним фактором для громадянського суспільства. Осо-бливо небезпечною для самого існування демократії є такий різновид кланової моделі, як партія влади, коли в якості партійного контингенту, апарату функціонерів та керівних органів партії виступають представ-ники влади, бюрократичного державного апарату, зацікавлені лише в безперешкодному використанні та утриманні влади.

Технологічна модель є політичним бізнес-проектом. Замовник — майбутнє керівництво партії — наймає високопрофесійну команду по-літтехнологів, які на підставі широкомасштабних досліджень виявля-ють привабливу електоральну нішу та відповідний базовий сегмент електорату, під цінності якого формується політичний міф. За умови достатнього професіоналізму технологів та достатньої ресурсної бази, така модель може бути досить успішною (приклади — Партія зелених України, Команда озимого покоління).

Політична партія має чотири обов'язкові ознаки: � будь-яка партія є носієм ідеології, особливого бачення суспільства,

місця людини в ньому; � партія є організацією, довготривалим об'єднанням людей на різних

рівнях політики; � метою партії є завоювання і здійснення влади одноосібно чи в коаліції; � кожна партія намагається забезпечити себе підтримкою тих чи інших

соціальних груп.Ідеологія як базова система цінностей є ключовою характеристикою

партії. І хоч часи «вузькоідеологічних» партій вже позаду, сьогодні на-віть для таких традиційно «прагматичних», «позаідеологічних» партій, як Республіканська і Демократична партії США, певна система ціннос-тей відіграє важливу роль у політичній боротьбі.

Більшість сучасних політологів одностайні в тому, що основою кла-сичної градації партій за принципом «ліві — праві» є саме політична ідеологія. Хоча ця звична для усіх термінологія веде родовід від часів


Французької революції 1789—1795 років, коли якобінців, які сиділи в Конвенті (парламенті) ліворуч від спікера і виступали з революційно-

радикальних позицій, стали називати лівими, а більш поміркованих жи-рондистів, які займали місця праворуч — правими.

Сучасний лівий політичний курс передбачає відстоювання таких цін-ностей як колективізм, прогресизм, егалітаризм (правова рівність всіх громадян), сцієнтизм (провідна роль науки при виборі способу організа-ції соціального життя), еволюціонізм, атеїзм, соціальний популізм й со-лідаризм, поглиблення демократизації. Ліва економічна політика — це рух до соціалізму (контролю над розподілом), рівного розподілу резуль-

Зазначене можна визначити формулою: Партія = ідеологія + організаційна структура + соціальна база і електорат +

+ методи і засоби діяльності + лідери.

ПАРТІЯ

ІДЕОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

СОЦІАЛЬНА БАЗА І ЕЛЕКТОРАТ

МЕТОДИ І ЗАСОБИ ДІЯЛЬНОСТІ

ЛІДЕРИ


татів праці, обмеження приватної власності, державного регулювання економіки, соціального захисту трудящих та соціальної орієнтації (збіль-шення соціальних витрат за рахунок збільшення податків).

На противагу «лівим» правий політичний курс передбачає відстоюван-ня таких цінностей як індивідуалізм, консерватизм, патріотизм, національ-на ідея, державність, правова відповідальність, історичність, збережен-ня засад існуючого ладу, пріоритет прав людини, а права економічна політика — радикальний лібералізм, фрітрейдерство (зведення до міні-муму втручання держави в торгівлю і економіку), роздержавлення і по-слаблення податкового тиску, апологія вільного ринку з мінімізацією по-датків за рахунок згортання частини соціальних програм.

У сучасній політичній науці не існує єдиної думки щодо класифікації політичних ідеологій, але класичною (якщо не вести мову про різноманіт-ні відхилення і підваріанти, що починаються з «нео») видається схема, за якою зліва направо розташовані п'ять ідеологій. Основою цього по-ділу можна вважати ставлення до такого базового поняття, як рівність.

Комуністи абсолютизують рівність, вважаючи, що з тієї обставини, що люди народжуються рівними, випливає й рівність результатів праці («від кожного — за здібностями, кожному — за потребами!»).

Соціал-демократи, визнаючи рівність людей від народження, висту-пають за «рівність умов» на противагу «рівності результатів».

Ліберали дотримуються аналогічних принципових позицій, але, на від-міну від соціал-демократів, вважають, що не стільки держава через пе-рерозподіл, скільки сама особа вільною працею повинна забезпечува-ти собі щастя.

Консерватори, погоджуючись із тезою про необхідність утворення рівних умов для самореалізації кожної особи, досить скептично став-ляться до природної рівності людей, виходячи з їх різних здібностей, що закладаються генетично.

Фашисти взагалі негативно ставляться до самого поняття «рівність», вважаючи «пересічну» людину поганою вже за самою своєю природою.

Базові цінності, політичні пріоритети і приклади дії зазначених ідео-логій подаються у таблиці 4.1.

Доволі розповсюдженою є думка, що для аналізу політичних партій в посткомуністичних суспільствах є неможливим застосування класич-


Табл

иця

4.1

Суча

сні п

оліт

ичні

ідео

логі

ї

Ідео

логі

яБа

зові

цін

ност

іП

оліт

ичні

прі

орит

ети

При

клад

и па

ртій

Ком

уніз

мрі

вніс

тьна

родо

влад

дя �су

спіл

ьна

влас

ніст

ь �ін

терн

аціо

налі

зм �то

таль

не д

ерж

авне

рег

улю

ванн

я ек

оном

іки

�«е

кспо

рт ід

еоло

гії»

за

меж

і кра

їни

КПРС

(191

7-19

91),

ком

парт

ії Ку

би,

Кита

ю, В

’єтн

аму,

Італ

ійсь

ка К

омпа

р-ті

я (1

946-

1992

), Ко

мпа

ртія

Рос

ій-

сько

ї Фед

ерац

ії (з

199

0 р.

) та

інш

іСо

ціал

- де

мок

раті

ясв

обод

асп

раве

длив

ість

солі

дарн

ість

�рі

вніс

ть у

сіх

фор

м в

ласн

ості

�за

хист

пра

в і і

нтер

есів

мен

шин

�зн

ачна

рол

ь де

ржав

ного

рег

улю

ванн

я ек

оном

іки:

під

вищ

ення

под

аткі

в з

висо

ких

дохо

дів,

збі

льш

ення

соц

іаль

них

прог

рам

, на

ціон

аліз

ація

Соці

ал-д

емок

рати

чні п

арті

ї Нім

еч-

чини

, Іта

лії,

Шве

ції,

Дан

ії, С

оціа

ліс-

тичн

і пар

тії Ф

ранц

ії, Іс

пані

ї, Д

емо-

крат

ична

пар

тія

прац

і Лит

ви т

а ін

ші

Ліб

ерал

ізм

своб

ода

�пр

иват

на в

ласн

ість

�за

хист

пра

в і і

нтер

есів

мен

шин

�м

інім

ізац

ія д

ерж

авно

го р

егул

юва

ння

екон

омік

и: з

мен

шен

ня п

одат

ків,

ско

роче

ння

соці

альн

их п

рогр

ам, п

рива

тиза

ція

Фід

ес У

горщ

ини,

«Ун

ія В

ольн

ості

» П

ольщ

і, Л

ібер

альн

а па

ртія

Вел

ико-

брит

анії,

Дем

окра

тичн

а па

ртія

СШ

А

Конс

ерва

тизм

сім

’яре

лігі

ям

орал

ь

�пр

иват

на в

ласн

ість

�м

інім

ізац

ія в

труч

ання

дер

жав

и в

екон

омік

у �пі

двищ

ена

уваг

а до

арм

ії, г

отов

ніст

ь ві

д-ст

оюва

ти н

аціо

наль

ні ін

тере

си с

илов

ими

мет

одам

и

Хрис

тиян

сько

-дем

окра

тичн

а па

ртія

Ф

РН, О

б’єд

нанн

я на

під

трим

ку Р

ес-

публ

іки

Фра

нції,

Ліб

ерал

ьно-

дем

о-кр

атич

на п

арті

я Яп

онії,

Рес

публ

ікан

-сь

ка п

арті

я СШ

А та

інш

іФ

ашиз

мна

ція

�пр

иват

на в

ласн

ість

�на

ціон

аліз

м �ви

мог

а ви

силк

и ем

ігра

нтів

�си

лова

екс

панс

ія у

зов

ніш

ній

полі

тиці

, прі

ори-

тет

війс

ьков

о-пр

омис

лово

го к

омпл

ексу

Ліб

ерал

ьна

дем

окра

тичн

а па

ртія

Ро

сії,

Нац

іона

льни

й ф

ронт

Фра

нції,

Іт

алій

ськи

й со

ціал

ьний

рух

, нац

іо-

наль

ні п

раві

сил

и та

інш

і


них градацій політології. Проте, можна і потрібно характеризувати полі-тичні партії нових незалежних держав у термінах політичної науки, які носять універсальний характер. Інша справа — у цих країнах відбуваєть-ся процес становлення політичних партій (навіть їх середня чисельність є набагато меншою, ніж у тих самих країнах Західної Європи), а тому міс-це кожної на класифікаційній шкалі не завжди можна точно визначити.

Ще однією особливістю, характерною для країн СНД, є наявність політично не інституційованої (за винятком хіба що Грузії, Вірменії та Росії) «партії влади».

Звичайно, дефініція «партія влади» — не дуже вдалий журналіст-сько-політичний штамп. Зі зникненням із політичної карти світу над-державної будівлі СРСР та руйнуванням її фундаменту — КПРС, влад-на еліта перестала бути єдиним цілим. Інтереси, зокрема, центральної і регіональної бюрократії, лобістів сировинних і машинобудівних галузей не тільки не збігаються, але й часто вступають у суперечність. Ті ж са-мі сировинні галузі сьогодні нерідко знаходять підтримку в урядових ко-лах (бо дають значні і швидкі прибутки), а «ображені» промисловики гур-туються навколо керівництва парламентів. У житті, звісно, все набагато складніше. Ясно одне — феномен «партії влади», що потребує окремих політичних досліджень, — поступово зникне. Натомість утворяться по-тужні лівоцентристські (соціал-демократичні) і правоцентристські (кон-сервативні) партії. Цей процес вже почався на інституційному рівні.

Централізовані партії характеризуються високим рівнем обов’язко-вості рішень партійного керівництва для місцевих організацій та чле-нів партії, партійний контроль за діяльністю депутатів і посадових осіб виконавчої влади — членів партії. Як правило, найбільш жорсткою цен-тралізацією відрізняються політичні партії з комуністичною та фашист-ською ідеологією. Кадрові партії, на відміну від масових, децентралі-зовані.

Деякі новонароджені партії посткомуністичних країн Східної Європи, і особливо — колишнього СРСР, декілька років тому, намагаючись відій-ти від тоталітарної практики «керуючої і спрямовуючої», будували свою структуру на принципах децентралізації. Але сьогодні переважна біль-шість партій посткомуністичних країн прямує шляхом утворення масо-вих централізованих організаційних структур.

Табл

иця

4.1

Суча

сні п

оліт

ичні

ідео

логі

ї

Ідео

логі

яБа

зові

цін

ност

іП

оліт

ичні

прі

орит

ети

При

клад

и па

ртій

Ком

уніз

мрі

вніс

тьна

родо

влад

дя �су

спіл

ьна

влас

ніст

ь �ін

терн

аціо

налі

зм �то

таль

не д

ерж

авне

рег

улю

ванн

я ек

оном

іки

�«е

кспо

рт ід

еоло

гії»

за

меж

і кра

їни

КПРС

(191

7-19

91),

ком

парт

ії Ку

би,

Кита

ю, В

’єтн

аму,

Італ

ійсь

ка К

омпа

р-ті

я (1

946-

1992

), Ко

мпа

ртія

Рос

ій-

сько

ї Фед

ерац

ії (з

199

0 р.

) та

інш

іСо

ціал

- де

мок

раті

ясв

обод

асп

раве

длив

ість

солі

дарн

ість

�рі

вніс

ть у

сіх

фор

м в

ласн

ості

�за

хист

пра

в і і

нтер

есів

мен

шин

�зн

ачна

рол

ь де

ржав

ного

рег

улю

ванн

я ек

оном

іки:

під

вищ

ення

под

аткі

в з

висо

ких

дохо

дів,

збі

льш

ення

соц

іаль

них

прог

рам

, на

ціон

аліз

ація

Соці

ал-д

емок

рати

чні п

арті

ї Нім

еч-

чини

, Іта

лії,

Шве

ції,

Дан

ії, С

оціа

ліс-

тичн

і пар

тії Ф

ранц

ії, Іс

пані

ї, Д

емо-

крат

ична

пар

тія

прац

і Лит

ви т

а ін

ші

Ліб

ерал

ізм

своб

ода

�пр

иват

на в

ласн

ість

�за

хист

пра

в і і

нтер

есів

мен

шин

�м

інім

ізац

ія д

ерж

авно

го р

егул

юва

ння

екон

омік

и: з

мен

шен

ня п

одат

ків,

ско

роче

ння

соці

альн

их п

рогр

ам, п

рива

тиза

ція

Фід

ес У

горщ

ини,

«Ун

ія В

ольн

ості

» П

ольщ

і, Л

ібер

альн

а па

ртія

Вел

ико-

брит

анії,

Дем

окра

тичн

а па

ртія

СШ

А

Конс

ерва

тизм

сім

’яре

лігі

ям

орал

ь

�пр

иват

на в

ласн

ість

�м

інім

ізац

ія в

труч

ання

дер

жав

и в

екон

омік

у �пі

двищ

ена

уваг

а до

арм

ії, г

отов

ніст

ь ві

д-ст

оюва

ти н

аціо

наль

ні ін

тере

си с

илов

ими

мет

одам

и

Хрис

тиян

сько

-дем

окра

тичн

а па

ртія

Ф

РН, О

б’єд

нанн

я на

під

трим

ку Р

ес-

публ

іки

Фра

нції,

Ліб

ерал

ьно-

дем

о-кр

атич

на п

арті

я Яп

онії,

Рес

публ

ікан

-сь

ка п

арті

я СШ

А та

інш

іФ

ашиз

мна

ція

�пр

иват

на в

ласн

ість

�на

ціон

аліз

м �ви

мог

а ви

силк

и ем

ігра

нтів

�си

лова

екс

панс

ія у

зов

ніш

ній

полі

тиці

, прі

ори-

тет

війс

ьков

о-пр

омис

лово

го к

омпл

ексу

Ліб

ерал

ьна

дем

окра

тичн

а па

ртія

Ро

сії,

Нац

іона

льни

й ф

ронт

Фра

нції,

Іт

алій

ськи

й со

ціал

ьний

рух

, нац

іо-

наль

ні п

раві

сил

и та

інш

і


За методами і засобами діяльності розрізняють партії парламент-ського типу і партії авангардистського типу.

Парламентські партії діють у межах правового поля своєї держави і використовують лише не заборонені законом методи і засоби (від уча-сті у виборах до пікетувань, демонстрацій). Сьогодні переважна біль-шість партій у країнах Європи і Америки належать до парламентських.

Для авангардистських партій характерні радикальніші методи і засо-би діяльності, при використанні яких ці партії деколи виходять за межі правового поля держави. Арсенал таких методів досить різноманітний — від організації актів громадянської непокори владі до використання зброї і спроб насильницької зміни існуючого режиму.

Сьогодні майже в кожній країні існують партії, які потенційно можуть бути названі авангардистськими. Потенційно, тому що як право-, так і лі-ворадикальні за системою цінностей партії здебільшого намагаються брати участь у виборах, а тому змушені діяти в межах правового поля кра-їни. Приклад потенційно позасистемних партій — партія басків в Іспанії, радикальне крило якої вимагає побудови незалежної держави басків. При-клад «чистої» авангардистської партії — Курдська робітнича партія, яка шляхом збройної боротьби домагається незалежності Курдистану і є за-бороненою в Туреччині.

У радянській політичній і правовій літературі, яка «коментувала» В. Ле-ніна, стверджувалося, що кожна партія відображає інтереси певного кла-су. Таке визначення, хоч і не позбавлене раціонального зерна, не може да-ти відповідь на просте запитання, — чому кількість тих, хто голосує за ту чи іншу партію, як правило, зовсім не збігається з кількістю представни-

ПРИКЛАД

Класичним історичним прикладом авангардистських партії залишається РСДРП (більшовиків), що у 1917 році захопила владу в Росії. Водночас не слід вважати, що усі партії комуністичної або фашистської ідеології є аван-гардистськими. Та ж націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини «захопила» рейхстаг у 1933 р. цілком правовим шляхом завдяки перемо-зі на виборах.


ків того чи іншого класу (соціальної верстви, стану тощо)? Не враховує класовий підхід і ту обставину, що в умовах постіндустріального інформа-ційного суспільства суттєві відмінності між класами щодо ставлення до власності на засоби вироб ництва (притаманні суспільствам кінця ХІХ-ХХ сторіччя), поступово зникають. Тож більшість сучасних провідних політо-логів говорять не про представництво, а про орієнтацію, «проникнення» (Дж. Сарторі) партійних платформ у ті чи інші соціальні верстви. Так, при-міром, традиційно вважається, що комуністи орієнтуються на малоква-ліфіковану частину робітничого класу, а в посткомуністичних країнах — і на пенсіонерів, незадоволених сучасними трансформаціями і ображених крахом недавніх цінностей. Традиційним електоратом соціал-демократів вважаються кваліфіковані робітники, значна частина дрібних та середніх підприємців, представники етнічних меншин, молодь. Для лібералів ха-рактерна підтримка з боку великих і середніх власників, гуманітарної і технічної інтелігенції. Консерватори, окрім великих власників, тради-ційно розраховують на сільських жителів, державних і муніципальних службовців тощо. Неофашистські партії сьогодні розраховують на голо-си маргіналізованих робітників та дрібних підприємців, усіх тих, хто вва-жає причиною негараздів «засилля інородців».

У посткомуністичних суспільствах, особливо на теренах колишнього СРСР, традиційні соціальна база і електорат політичних партій, як і інші їхні складові, перебувають у стадії формування пов’язаної з трансфор-маціями відносин власності і виробництва. Сьогодні ще вкрай важко го-ворити про будь-який сталий електорат більшості політичних сил.

Фактор лідерства в політичних партіях відіграє ключову роль. Дійс-но, попри привабливість тих чи інших ідеологій і політичних платформ партій в будь-якому суспільстві, розвиненому чи нерозвиненому, струк-турованому чи однорідному, виборці не в останню, якщо не в першу чер-гу, звертають увагу на особистість керівника політичного об’єднання. Від його біографії, зовнішності, ораторських здібностей, манер інколи за-лежить не менший, якщо не більший, відсоток голосів, поданих на вибо-рах «за» чи «проти», ніж від передвиборчої програми його партії і вкла-дених у кампанію фінансів.

Політологи і соціологи, починаючи з М. Вебера, розрізняють раці-ональний і харизматичний типи лідерства. Нижче наведені приклади.

Раціональні лідери

Президент Швейцарії

Самуель Шмід

Президент Швейцарії Улі

Маурер


Флавіо Котті

Прем’єр-міністр Великобританії Джон Мейджор

Прем’єр-міністр Чехії Вацлав

Клаус

Президент Швейцарії Дідьє

Буркхальтер


Йозеф Дейс

Президент Швейцарії Йонас

Фуррер

Президент Швейцарії Мішлін

Кальмі-Рей

Президент Швейцарії Марк-

Еміль Руше

Президент Швейцарії Луї

Рюшонне


Харизматичні лідери

Раціонально-харизматичні лідери

Президент Росії Борис Єльцин

Кубинський команданте

Фідель Кастро

Президент США Джордж Буш

Федеральний канцлер ФРН Гельмут Коль

Федеральний канцлер ФРН

Герхард Шрьодер

Президент Індонезії Сухарто

Президент Франції Жак Рене Ширак

Президент США Білл Клінтон



У нових незалежних державах політичні партії здебільшого створю-валися «під лідера». Існування популярного серед потенційних виборців лідера, звичайно, значно підвищує шанси партії і є необхідною переду-мовою її успіху на виборах. Але з такої необхідності ще не випливає до-статність, про що свідчить фіаско багатьох нових партій на посткомуніс-тичному просторі, утворених лише «під особу».

Партійна система — це сукупність політичних партій, пов’язаних з іншими елементами політичної системи та між собою певними упорядкованими відносинами.

Існують різні класифікації партійних систем, більшість з яких базується на кількісному критерії. М. Дюверже і його послідовники виділяють од-но-, дво- і багатопартійні системи. Дж. Сарторі поширив цю типологію, вирізнивши однопартійну, гегемоністську, з домінуючою партією, дво-партійну; обмеженого плюралізму; поляризованого плюралізму; атомі-зованої системи.

РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВАРОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ…

В Україні існує ряд громадських організацій різного спрямування: по-літичного, соціально-економічного, культурно-освітнього, етнічного, екологічного, оздоровчого, гендерного, наукового, правового. Неуря-дові організації політичного спрямування лобіюють зміни до вибор-чого законодавства, впливають на прийняття рішень органами влади. Вони сприяють розвитку демократії й побудові громадянського су-спільства в Україні (ВГО «Комітет виборців України», «Центр підтримки громадських ініціатив»). Соціально-економічні громадські організації бе-руть участь у розробці та впровадженні економічних реформ, ініціюють кампанії, які сприяють розвитку інфраструктури та соціального підпри-ємництва, волонтерського руху, організовують заходи для вирішення тих чи інших соціально-економічних проблем громад (ГО «Центр соці-ально-економічних досліджень «CASE Україна»). У нашій державі існує ряд громадських організацій, які покликані підвищувати культурно-о-світній рівень громадян («Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Та-раса Шевченка»). Їх мета — організовувати заходи для ознайомлення громадян з творами мистецтва, створювати умови для пізнання укра-їнцями особливостей своєї країни, набуття корисних та цікавих знань. Більшість із них сприяє патріотичному вихованню юнацтва, формуван-ню національно-свідомої молоді (ГО «Пласт»). Громадські організації національних меншин є однією з форм репрезентації етнічних інтере-сів (товариство німців «Відергебурт», «Союз поляків «Білий орел»). Спрямованість діяльності таких організацій переважно культурниць-ка, тому вони тісно пов’язані з національними художніми колективами, навчальними закладами, органами преси, беруть активну участь у їх функціонуванні, що сприяє збереженню і розвитку самобутності націо-нальних меншин, які проживають на Україні. Громадські організації, ді-яльність яких пов’язана зі збереженням і зміцненням здоров’я людини,

34 Роль громадських неурядових організацій…

беруть участь у реформуванні системи охорони здоров’я, організовують різного роду заходи, покликані допомогти хворим людям, популяризу-ють спосіб життя без шкідливих звичок (ВГО «Український фонд «Здо-ров’я»). Вирішенням проблем, пов’язаних з деформацією шлюбно-сімей-них процесів, гендерною дискримінацією, зловживанням батьківських обов’язків займаються відповідні неурядові організації, які вбачають свою місію в утвердженні рівноправності між чоловіками й жінками, на-данні правової допомоги тим, хто страждає від насильства в сім’ї (ГО «Жіночий консорціум України»).

Місія громадських екологічних організацій — сприяти збереженню на-вколишнього природного середовища, привертати увагу суспільства до раціонального використання ресурсів та енергії, пов’язаного з їх дефіци-том, розвиток екологічної культури та освіти (Екоклуб «Зелена Хвиля», екологічна ГО «Еремурус»). Наукові громадські організації України по-кликані брати участь у реформуванні наукової сфери, проводити важли-ві наукові та прикладні дослідження, що б давало змогу впроваджува-ти нові технології, конструювати нове обладнання; вони популяризують наукові досягнення українських і зарубіжних вчених (ГО «Українська ака-демія наук», «Український науковий клуб»). Ряд громадських організа-цій України надає безкоштовну правову допомогу. Це сприяє поширен-ню правових знань і надає можливість на безоплатній основі отримати консультацію юриста, що є особливо важливим для вразливих катего-рій населення (ГО «Правовий простір»).

Подана класифікація громадського сектору за пріоритетними напря-мами роботи є досить умовною, бо значна частина із них своєю багато-аспектною діяльністю одночасно впливає на зміни в політичному та со-ціально-економічному житті країни, сприяє патріотичному вихованню та підвищує культурно-освітній рівень громадян, захищає їх права і сво-боди. Українські громадські організації своєю діяльністю здійснюють вплив на становлення громадянського суспільства в Україні, його демо-кратизацію та лібералізацію.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У ФОРМУВАННІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВАРОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ…

Рух до громадянського суспільства є передумовою розвитку держави, її інститутів, основою формування демократичної держави. Громадян-ська ініціатива як мотив локальної колективної самоорганізації грома-дян на сьогодні є рушійною силою процесу інституціоналізації грома-дянського суспільства в Україні, виступаючи інструментом захисту соціальних інтересів від утисків влади, непрофесійних дій її органів, ме-ханізмом гуманізації суспільно-політичних відносин. Одним із способів об’єднання таких активних та дієвих громадян, здатних стимулювати розвиток громадянського суспільства, стали новітні засоби масової ко-мунікації, які сприяють консолідації населення для розробки стратегій ефективного вирішення нагальних проблем громади, впровадження за-планованого. Автори наукового дослідження «Соціальні мережі як чин-ник розвитку громадянського суспільства» (О. Онищенко, В. Горовий, В. Попик), приходять до висновку, що «виходячи з визначення громадян-ського суспільства як � сфери спілкування та солідарності, � спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на ос-

нові добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена не-обхідними законами,

� сфери, вільної від прямого втручання і регламентації з боку держа-ви, можна стверджувати про наявність у мережевому середовищі Інтернет потенціалу для сприяння розвитку громадянського су-спільства».Одним із засобів соціальної комунікації є соціальні спільноти, які ха-

рактеризуються потужним інтегративним, комунікативним та органі-заторсько-агітаційним потенціалом. Соціальні спільноти докорінно змінили роль громадянина у розбудові правової держави і перетворили

36 Роль соціальних мереж…

його на активного суб’єкта творення демократичного ландшафту сво-єї держави.

Вплив соціальних спільнот на становлення громадянського суспіль-ства проявляється в таких аспектах: � формуванні громадської думки стосовно важливих суспільних пи-

тань; � забезпеченні свободи слова усім без винятку громадянам, незалеж-

но від їхнього соціального статусу, віросповідання, особливостей сві-тобачення, майнового статусу тощо;

ПРИКЛАД

Основними майданчиками громадської мобілізації в Україні є соціальні ме-режі Вконтакті та Facebook. Остання є одним із найбільш популярних інтер-нет-порталів світу. Роль цієї мережі в мобілізації громадян у боротьбі за розбудову громадянського суспільства різних держав величезна (за дани-ми аналітика соціальних медіа В. Косенза, станом на кінець 2012 року Facebook домінував у 127 країнах світу). У 2011 році молодий єгиптянин Джамал Ібрагім назвав свою новонароджену доньку Фейсбук на честь со-ціальної мережі. Так він висловив вдячність електронному ресурсу, який відіграв важливу роль у справі організації акцій масових протестів проти корупції, злиднів і безробіття в Єгипті. Між протестною політичною пове-дінкою і соціальними мережами існує тісний нерозривний звязок. «Марш незгодних» у Санкт-Петербурзі (2007 р.), «Арабська весна», «Революція че-рез соціальну мережу» в Білорусі (2011 р.), демонстрація на Болотній пло-щі у Москві (10 грудня 2011 р.), «Революція гідності» в Україні тощо — усім цим подіям передувала попередня координація дій в соціальних мережах. Окрім переваги миттєвого поширення закликів до дій серед маси користу-вачів віртуальних співтовариств, учасники протестних акцій, рухів актив-но використовують можливість завантажувати відео зі своїх заходів через смартфони, що в більшості випадків стримує протилежну сторону від за-стосування прямого насильства». У ХХІ ст. протестні акції, організовані та регульовані через соціальні мережі, часто стають точкою відліку очікува-них громадянами реформ і демократичних змін у їхніх країнах.

Роль соціальних мереж… 37

� формуванні соціальних, національних, морально-етичних цінностей та ідеалів;

� інтеграції громадян для вирішення важливих суспільно-політичних проблем;

� веденні боротьби проти антидержавних ідей, міжнаціональної та між-конфесійної ворожнечі, корупції, безвідповідальності можновладців, інших дестабілізуючих чинників;

� можливості ініціювання кожною активною і свідомою особистістю суспільно-політичних, культурницьких, патріотичних заходів, спря-мованих на демократизацію суспільних відносин, розвиток націо-нальної самоідентичності, виховання відповідальності за власні дії чи бездіяльність. Електронні спільноти на сучасному етапі роз-витку нашої країни виконують функцію мобілізації населення для допомоги українським військовим, які перебувають у зоні АТО, хворим дітям, сприяють організації масштабних екологічних, наці-онально-патріотичних, освітніх акцій, кампаній громадянського представництва, спрямованих проти свавілля або бездіяльності чиновників.На альтернативні до традиційних засоби інформування суспільства

(більшість із яких в України обслуговують насамперед інтереси своїх власників, які не завжди зацікавлені у розбудові громадянського су-спільства на теренах нашої держави) накладається важлива місія по-ширення демократичних ідей, націєтворчих ідеалів, викриття та засу-дження фактів порушення людських прав та свобод.

Перевагою соціальних спільнот як засобу комунікації над традицій-ними ЗМІ є те, що вони не лише поширюють інформацію, а й дають змогу обговорювати її. Кожен учасник референтної групи, з якою він себе ідентифікує у віртуальному просторі, є не лише споживачем ін-формації, яку продукують інші учасники спільноти, а й творцем ново-го контенту, активним суб'єктом комунікації. В Україні досить відомим є суспільний рух «Дорожній контроль» — своєрідна мас-медійна мере-жа, яка має за мету, з одного боку, популяризувати культуру поводжен-ня на дорожніх шляхах України, з іншого — здійснювати контроль за державними органами нагляду за дорожнім рухом. У соціальних мере-жах організатори та активісти руху створили однойменні спільноти,


у яких висвітлюють та обговорюють випадки зловживання службовим становищем інспекторів ДАІ, консультують громадян з приводу того, як відстоювати свої порушені права. Інформаційно-правова робота, ор-ганізована «Дорожнім контролем» сприяє просвіті громадян та стає водночас стає стримуючим фактором від можливих зловживань з бо-ку працівників Державтоінспекції.

Ефективність мережевих спільнот як засобу самоорганізації насе-лення залежить від широти охопленого ними населення. Електронні співтовариства, у складі яких перебувають сотні тисяч учасників, яв-ляють собою потужний інструмент масового розповсюдження важли-вої інформації та відповідного реагування на неї. Адже значна частина учасників таких груп є постійними їхнім читачами і прихильниками, а то-му вони повсякчас поширюють важливу інформацію своїми лайками і репостами, сприяючи і збільшенню кількості учасників таких співтова-риств, і залученню своїх друзів до активного громадського життя. Під час революційних подій в Україні у 2013—2014 рр. у соціальних мережах з'явилася низка віртуальних груп, які об'єднували десятки і навіть сотні тисяч громадян з активною життєвою позицією, готових відстоювати загальнолюдські цінності, боротися проти корупції, свавілля антиде-мократичних сил, які руйнують суспільство зсередини і посягають на права та свободи людей. Серед найбільш популярних та дієвих спіль-нот — «Євромайдан — SOS», «Українська революція», адміністратори яких об'єднували зусилля учасників співтовариств для різнопланової підтримки тих, хто відстоював демократичні цінності на Майдані, — від юридичної допомоги до забезпечення одягом, харчами та пошуку жит-ла іногороднім, які долучаються до участі в «Революції гідності».

Соціальні спільноти дають змогу не лише спланувати важливі сус-пільно-значущі акції, а й відстежити кількість людей, готових взяти у ній участь. Вони об'єднують громадян у потужні групи, здатні відстоюва-ти свої права не лише в режимі онлайн, а й в реальному житті. Паблі-ки стали майданчиком для інтегрування українців, які проживають в різних державах, для проведення акцій на підтримку «Євромайдану». «Євромайдани» пройшли у понад десяти європейських містах (Пари-жі, Празі, Лондоні, Стокгольмі, Брюсселі, Женеві, Страсбурзі, Мілані, Берліні, Осло, Варшаві), а також у Канаді, США й Ізраїлі.

Роль соціальних мереж… 39

Залежно від тематичної специфіки електронних груп, які сприяють розбудові громадянського суспільства, вони можуть бути вузькотема-тичними та багатоаспектними. До першого типу відносять мережеві спільноти, які спеціалізуються на висвітленні та пошуку шляхів вирі-шення якоїсь однієї проблеми (спільнота «Української біржи благодій-ності» залучає небайдужих українців до допомоги тим, хто її найбіль-ше потребує, електронний паблік «Екологічний опір» порушує проблеми захисту довкілля, жорстокого поводження з тваринами тощо). До дру-гої групи належать пабліки, у яких осмислюється велика кількість сус-пільно-політичних проблем, з якими стикаються українці у повсякден-ному житті («Ми — патріоти України» («Вконтакті»), «Україна, яку будуємо самі» (Facebook)).

Пост відомого українського журналіста у Фейсбуці після якого тисячі людей вийшли на Майдан


Отже, спільноти в соціальних мережах виступають своєрідним вір-туальним майданчиком для синергії учасників у певному напрямку. В Україні наразі функціонує велика кількість віртуальних спільнот, що консолідують громадян з активною життєвою позицією, які прагнуть змінити життя країни на краще. Вони ініціюють в соціальних спільно-тах кампанії громадянського представництва, акції протесту проти не-справедливості, проти безкарності винних, проти посягання на права та свободи громадян, очолюють та координують відповідні заходи в реальності та сприяють розбудові громадянського суспільство, здат-ного вирішувати власні проблеми, і державному поступові.

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВЛЯЧІ СИЛИПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВЛЯЧІ СИЛИ

Політичні сили — формальні або неформальні об'єднання суб'єктів полі-тики, які відображають і захищають інтереси певних соціальних груп і верств населення, а також свої власні інтереси; угруповання, здатні впли-вати на державну владу, а в певних умовах і захопити її або встановити контроль над нею.

Кожна політична сила — держава, політична партія або блок партій, сус-пільно-політична організація, рух виникає як природна потреба здійс-нення захисту економічних, соціальних, політичних і духовно-культурних інтересів певного класу, соціальної групи, національно-етнічного угрупо-вання, прошарку чи верстви населення.

Соціальний клас, соціальна або етнічна група, суспільно-політичний рух, усвідомивши свої політичні інтереси і створивши свою організацію, стають самостійними політичними силами і природно прагнуть до по-ширення своєї соціальної бази, все більше відображаючи і захищаючи загальнолюдські інтереси та інтереси окремих соціальних груп, близь-ких до даної політичної сили своїм соціальним становищем.

Таким чином, об'єднавчою засадою будь-якої політичної сили та її соціальної бази є політичний інтерес, який не існує поза межами пев-ного класу або соціальної групи. Змістом політичного інтересу є не-обхідність, усвідомлена потреба завоювання, утримання і здійснен-ня політичної влади. Отже, зовсім не випадково політичні інтереси висуваються на перше місце в періоди докорінних змін у суспільному житті, особливо в періоди революцій, війн, перш за все громадянської війни, а також у кризових ситуаціях. Політичний інтерес виступає пев-ною ціллю, досягнення якої здійснюється в процесі політичної бороть-би політичних сил.

Політична сила здійснює політичну боротьбу ефективно тоді, коли має свою свідому і організовану соціальну базу — певний соціальний клас, соціальну або соціально-етнічну групу. Та політична сила, яка

42 Політичні та правлячі сили

прагне відображення та захисту інтересів багатьох, різних за своїми по-літичними та іншими інтересами класів і соціальних груп, має аморфну соціальну базу і, як правило, не досягає успіху в своїй боротьбі, а, навпа-ки, втрачає на тривалий час або й зовсім політичний вплив на суспіль-ний розвиток. Прикладом цього можуть слугувати деякі компартії, перш за все КПРС, яка, формально прагнучи до відображення і захисту інте-ресів усіх класів, соціальних груп та верств населення колишнього СР-СР, розгубила свою соціальну базу, а разом з тим свої якості політичної сили і, врешті, зійшла з історичної арени й політичної сцени.

Правлячі сили — частина спектру політичних сил, яка, посідаючи панів-не становище в структурі влади, здійснює політичне управління суспіль-ними справами.

Провідна роль держави в житті політичного суспільства визначає й провідну роль самих правлячих сил. Погодження інтересів правля-чих сил з іншими інтересами в суспільстві — процес складний і здій-снюється по-різному в тоталітарних і демократичних політичних ре-жимах, але завжди інтерес правлячих сил видається за загальний народний інтерес.

Функціональна сутність правлячих сил полягає: � у забезпеченні панування даних соціальних груп, оптимізації форм,

методів їх панування; � у досягненні динамічної стабільності суспільства відповідно до

своїх ідеалів; � у розробці й реалізації стратегії і тактики руху суспільства до по-

ставлених цілей.Таким чином, правлячі сили це ті, хто нав'язує свою волю іншим. Для

реалізації своєї сутності правлячі сили потребують адекватної вимогам часу, просторові і завданням політичної системи, об'єктивних засобів і суб'єктивних умінь. Важливими характеристиками функціонування правлячих сил є легальність та легітимність їх правління, які забезпечу-ються через регулювання законодавчої бази та маніпулювання суспіль-ною свідомістю.

Політичні та правлячі сили 43

Правлячі сили — це складна система зі своєю структурою й архітек-тонікою.

По-перше, необхідно визначити відкритих, безпосередніх суб'єктів, які здійснюють політичне правління (глава держави, лідер правлячої пар-тії) й латентних суб'єктів, які ще більш суттєво впливають на прийняття рішень (внутрішні чи міжнародні фінансові кола).

По-друге, необхідно визначити масштабність правлячих сил — мож-на говорити про правлячі сили в парламенті, уряді, армії і т. ін. Їх склад-на комбінація і формує конкретно-історичну модель правлячих сил су-спільства.

По-третє, необхідно визначити не тільки інституціональний і соціаль-ний, але й духовний рівень правлячих сил, панівні на даний час і в дано-му суспільстві ідеї, вірування і т. ін.

Політично контрастною сукупністю суб'єктів є політична опозиція. Взаємодія правлячих сил із опозицією формує не тільки політичне жит-тя суспільства, але й самі взаємодіючі сторони. Правлячі сили в бага-тьох аспектах виглядають і діють так, як дозволяє їм опозиція, тому ро-зуміння правлячих сил не може бути повним без аналізу опозиції.

Слово «опозиція» в перекладі з латинського означає опір. Спрадав-на опір укупі з підпорядкуванням складає антиномію людських і су-спільних відносин. Опір або протидія зловживанням влади являє со-бою серцевину політичної опозиційної діяльності. Політична опозиція є альтернативною владою з своїм набором смислових політичних ко-дів, вибраних в даний момент меншиною в суспільстві, чиї інтереси представлені або не представлені в парламенті. Як тільки її смислові коди вибираються більшістю в суспільстві, вона перетворюється на владу і тут же стає уразливою для критики меншини.

Не всякий опір можна назвати сьогодні політичною опозицією, а тільки політичну протидію, де діють добре організовані суб'єкти з кон-кретними політичними вимогами або навіть програмами, що містять одночасно високий альтернативний, евристичний і протестний потен-ціал, направлений проти політики діючої влади.

Політичний дискурс влади і опозиції є вербальний і невербальний об-мін ними обґрунтованими і, як правило, протилежними сенсами, позиці-ями, поглядами відповідно до їх переконань і певних правил і процедур

44 Політичні та правлячі сили

з метою ухвалення важливих політичних рішень по соціально-значущих проблемах.

У результаті політичного дискурсу влади і опозиції вирішуються два істотні завдання: проводиться вільна, добровільна, без примусу експер-тиза поточного політичного курсу і виниклих проблем; конструюються шляхи і способи їх вирішення, альтернативні проекти майбутнього роз-витку країни.

Наявність опозиції означає свободу слова, думок, поглядів, незалеж-ність засобів масової інформації та вважається невід'ємним атрибутом демократії та правової держави. Опозиція є формою цивілізованого про-тистояння політичних програм, курсів, поглядів.

Про цивілізовану опозицію можна вести мову тільки тоді, коли супе-речності між більшістю та меншістю ґрунтуються на фундаментальній єдності по цей і другий бік альтернативи й не ставлять під загрозу осно-ви конституційної, політичної та правової систем.

Опозиція може бути: лояльною — нелояльною; парламентською — непарламентською; системною — позасистемною. Наявність системної опозиції обумовлює становлення демократії, оскільки системна опози-ція та влада розділяють загальні базові цінності суспільства та диску-тують по тактичним питанням і шляхам досягнення спільної мети. По-літичний дискурс влади і системної опозиції обов'язково має дві фази або специфічні форми, що змінюють одна одну — конфліктний дискурс (дебати, спори, критичне обговорення (двостороння критика) і дискурс узгоджень (переговори, круглі столи, пакти).

Позасистемна опозиція веде до розколу держави або безкінечних по-літичних конфліктів та криз, оскільки позасистемна опозиція та влада відстоюють принципово різні цінності суспільства та дискутують по стратегічним питанням загальнодержавного курсу. Політичний дискурс влади і позасистемної опозиції має лише оду фазу — конфліктний дис-курс (дебати, спори, критичне обговорення (двостороння критика), який призводить лише до загострення (коли єдиним виходом стає пригно-блення однієї сторони іншою).

ПОЛІТИЧНІ ІНТЕРЕСИПОЛІТИЧНІ ІНТЕРЕСИ

Політичні інтереси (від лат. — важливо, має значення) — чинники сус-пільної діяльності людей, їх спільнот і об'єднань, спрямовані на здобуття, утримання або перерозподіл державної влади.

У більш широкому плані до політичних інтересів відносять інтереси, спрямовані на згуртування зусиль усіх або принаймні більшості членів тієї чи іншої спільноти, відстоювання і зміцнення їх соціально-класових позицій у суспільстві. Зміст і спосіб реалізації політичних інтересів від-повідного суб'єкта (класу, нації, соціальної групи і т. ін.) визначається йо-го становищем у загальній системі суспільних відносин, зокрема в існу-ючій політичній системі.

У процесі практичної реалізації політичних інтересів будь-який суб'єкт зустрічається з необхідністю зіставлення їх з усією різноманітністю ін-тересів, наявних у суспільстві. Оскільки політичні інтереси існують у за-гальнозначимій, загальнообов'язковій формі, то їм належить провідна роль в інтеграції і спрямуванні всіх інших інтересів відповідної соціаль-ної спільноти, що знаходить свій вияв у розробці і здійсненні економіч-ної, правової, культурної та інших напрямів політики. Водночас самі во-ни спираються на економічні, соціальні та інші практичні інтереси, співвідносять з вимогами останніх власні диспозиції та вимоги.

У повсякденному практичному житті на особливу увагу заслуговують відносини між інтересами різних соціальних і політичних суб'єктів. Не-коректним є тлумачення цих відносин виключно як протидії, боротьби. Справа в тому, що ідейно і політично зріла партія несе відповідальність не лише за реалізацію і захист інтересів того класу, соціальних прошар-ків, на які вона безпосередньо спирається, але й за долю всього наро-ду, благополуччя і безпеку країни.

Цим і визначається необхідність взаємодії, пошуку союзу з іншими партіями, які так само відповідально ставляться до провідних інтересів всього суспільного розвитку, і одночасно відмежування від тих партій,

46 Політичні інтереси

які заради вузькопартійних міркувань нехтують інтересами всього трудового народу.

Інтереси прогресивного суспільного розвитку є вирішальним крите-рієм і при оцінці політики й політичних інтересів, яких дотримується дер-жава. Добробут народу, забезпечення розвитку високоефективної еко-номіки, гуманістичної культури, підтримання внутрішньої стабільності у суспільстві, зовнішньої безпеки визначають зміст цих інтересів.

На основі цих інтересів визначає держава свої взаємовідносини з усіма політичними силами і політичними партіями в країні. Принцип політичного плюралізму, який визначає демократичний характер цих взаємовідносин, не означає, однак, механічного урівноваження всіх функціонуючих у політичному просторі інтересів.

Ведучи активний діалог із усіма партіями і громадськими організаці-ями, держава покликана створювати умови для реалізації здорових, пер-спективних інтересів і зводити заслін перед спотвореними політичними інтересами, такими, що суперечать життєвим потребам і соціальним прагненням народу, корінним інтересам країни.

Навчальне видання

Карташов А. В., Радченко О. В.Політична Абетка.

Громадянське суспільство і політикаНавчальний посібник

Керівник проекту А. Черенщикова Верстка С. Верьовкіна

Attention Communications DepartmentInternational Republican Institute3-V Sportyvna Square,2 entr., 8 fl.

Kyiv, 01601, [email protected]

Абетка політична. Громадянське суспільство і політика : нав чальний посібник. За наук. ред. док. наук держ. упр. О. В. Радченка, Редактор- упорядник М. Д. Городок, [авто ри-упоряд. А. В. Карташов, О. В. Рад-ченко], вид. 11-е, доп. і пере роб. — Київ : 2016. — 48с.

У посібнику розкривається поняття, функції, структуру та ознаки громадян-ського суспільства, політичних та неурядових організацій, роль соціальних ме-реж та сучасних політичних ідеологій, політичних інтересів.

Для молодих активістів політичних партій та громадських організацій України, студентів політологічних та юридичних факультетів вищих навчаль-них закладів, а також усіх, хто цікавиться політикою та розпочинає активне політичне життя.

Громадянське суспільство і політика · 2017-01-23 · У...

Documents

Transcript of Громадянське суспільство і політика · 2017-01-23 · У...