Міністерство охорони здоров’я України ... · 2020-04-09 ·...

1

Міністерство охорони здоров’я України

Українська медична стоматологічна академія

“Затверджено”

на засіданні кафедри

гістології, цитології та ембріології

Протокол № 1 від 27.08.2019 р.

Завідувач кафедри

професор__________Шепітько В.І.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ЗДОБУВАЧІВ

Нормальна анатомія (біологічні науки)

2

Навчальна дисципліна Нормальна анатомія

(біологічні науки) Модуль № 1

Методи анатомічних досліджень. Анатомія

голови, шиї, живота, поперекової ділянки та за

очеревинного простору

Тема заняття 1 Визначення і завдання,предмет анатомії людини.

Рік навчання 1

Кількість навчальних годин_____2_________

1. Актуальність теми

Анатомія людини займає провідну роль у формуванні світогляду та

поведінки аспірантів як майбутніх лікарів, науковців. Анатомічні

терміни утворювались протягом століть на ґрунті двох класичних

мов: грецької та латинської. Для вивчення будови частин тіла й

органів застосовують поняття площини і осей, а також термінів, що

вказують положення і напрям частин тіла, визначають обсяг та види

рухів у суглобах.

2. Конкретні цілі. Пояснити визначення положення тіла у

тривимірному просторі, аналізувати взаємовідносини між ними,

трактувати проекцію органів на поверхню тіла.

3. Завдання для самостійної роботипід час підготовки до заняття Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен

засвоїти аспірант при підготовці до заняття:

nomenklatura – перелік або список;

сагітальна вісь - спереду і назад,

фронтальна вісь - паралельна лобу,

горизонтальна вісь - перпендикулярна двом попереднім.

Загальна анатомічна термінологія

Латин

Рос.

Укр.

Англ.

Anatomia

Анатомия

Анатомія

Anatomy

Skeletotopia

Скелетотопия

Скелетотопія

Skeletotopy

Holotopia

Голотопия

Голотопія

Holotopy

Syntopia

Синтопия

Синтопія

Syntopy

3

Organismus

Организм

Організм

Organism

Cellula

Клетка

Клітина

Cell

Nucleus

Ядро

Ядро

Nucleus

Brevis

Короткий

Короткий

Short

Longus

Длинный

Довгий

Long

Anterior,

ventralis

Передний

Передній

Front

Posterior, dorsalis

Задний

Задній

Back

Dexter

Правый

Правий

Right

Sinister

Левый

Лівий

Left

Superior

Верхний

Верхній

Upper

Inferior

Нижний

Нижній

Lower

Medialis

Медиальный,

срединный

Медіальний,

присередній

Medial

Lateralis

Латеральный,

боковой

Латеральний,

бічний

Lateral

Intermedius

Промежуточный

Проміжний

Intermediate

Medius

Средний

Середній

Middle

Externus

Наружный

Зовнішній

External

Internus

Внутренний

Внутрішній

Internal

Superficialis

Поверхностный

Поверхневий

Superficial

Profundus

Глубокий

Глибокий

Deep

4

Rectus

Прямой

Прямий

Straight

Transversus

Поперечный

Поперечний

Transverse

Obliquus

Косой

Косий

Oblique

Magnus, major

Большой

Великий

Big, large

Parvus, minor

Малый

Малий

Small, little

Communis

Общий

Загальний

Common

Proximalis

Проксимальный

Проксимальний,

ближчий

Proximal

Distalis

Дистальный

Дистальний,

віддалений

Distal

Cranialis

Головной

Головний

Cranial

Caudalis

Хвостовой

Хвостовий

Caudal

Frontalis

Лобный,

фронтальный

Лобовий,

фронтальний

Frontal

Sagittalis

Сагиттальный

Сагітальний

Sagittal

Horisontalis

Горизонтальный

Горизонтальний

Horisontal

Verticalis

Вертикальный

Вертикальний

Vertical

Coronalis

Венечный

Вінцевий

Coronal

Occipitalis

Затылочный

Потиличний

Occipital

Longitudinalis

Продолговатый

Поздовжній

Longitudinal

Accesorius

Добавочный

Додатковий

Additional,

accessory

5

Apicalis Верхушечный Верхівковий Apical

Axialis

Осевой

Осьовий

Axial

Centralis

Центральный

Центральний

Central

Palmaris

Ладонный

Долонний

Palmar

Plantaris

Подошвенный

Підошовний

Plantar

Flexor

Сгибатель

Згинач

Flexor

Extensor

Разгибатель

Розгинач

Extensor

Pronator

Пронатор

Привертач

Pronator

Supinator

Супинатор

Відвертач

Supinator

Simplex

Простой

Простий

Simple

Complex

Комплексный

Комплексний

Complex

Compositus

Сложный

Складний

Compound

Combinatum

Комбинированный

Комбінований

Combine

Plana

Плоский

Плоский

Flat, plane

Compactus

Плотный

Щільний

Thick, solid

Spongiosus

Губчатый

Губчастий

Porous, spongy

Corpus

Тело

Тіло

Body

Tuberculum

Бугорок

Горбик

Tubercle

Fovea, fossa

Ямка

Отвір, ямка

Pit

Fissura

Щель

Щілина

Slit, cleft

Incisura

Вырезка

Вирізка

Notch

6

Linea

Линия

Лінія

Line

Spina

Ость

Ость

Spine

Crista

Гребень

Гребінь

Crest, ridge

Pars

Часть

Частина

Part

Sulcus

Борозда

Борозна

Groove

Lamina

Пластина

Пластина

Plate

Arcus

Дуга

Дуга

Arch

Margo

Край

Край

Edge, border

Angulus

Угол

Кут

Angle

Canalis

Канал

Канал

Canal

Ramus

Ветвь

Гілка

Branch

Paries

Стенка

Стінка

Wall

Basis

Основание

Основа

Base

Diaphysis

Диафиз

Діафіз

Diaphysis

Metaphysis

Метафиз

Метафаз

Metaphysis

Epiphysis

Эпифиз

Епіфіз

Epiphysis

Substantia

Вещество

Речовина

Matter, substance

Cavum

Полость

Порожнина

Cavity

Impressio

Вдавление

Втиснення

Impression

Processus

Отросток

Відросток

Extension, process

7

Sutura Шов Шов Suture

Apertura

Отверстие

Отвір

Aperture

Extremitas

Конец

Кінець

End

Lobus

Доля

Доля

Lobe

Regio

Область

Ділянка

Region

Trigonum

Треугольник

Трикутник

Triangle

Tunica

Оболочка

Оболонка

Coat, membrane

Planum

Плоскость

Площина

Plane

Axis

Ось

Вісь

Axis

Лінії тіла людини

Linea mediana

anterior

Передняя

срединная линия

Передня серединна

лінія

Anterior median line

Linea sternalis

Грудинная линия

Груднинна лінія

Sternal line

Linea

parasternalis

Окологрудинная

линия

Пригруднинна лінія

Parasternal line

Linea

medioclavicularis

Среднеключичная

линия

Середньоключична

лінія

Midclavicular line

Linea mamillaris

Сосковая линия

Соскова лінія

Mamillary line

Linea axillaris

anterior

Передняя

подмышечная ли-

ния

Передня пахвова

лінія

Anterior axillary line

Linea axillaris

media

Средняя

подмышечная ли-

ния

Середня пахвова

лінія

Middle axillary line

8

Linea axillaris

posterior

Задняя

подмышечная

линия

Задня пахвова лінія Posterior axillary

line

Linea scapularis

Лопаточная линия

Лопаткова лінія

Scapular line

Linea

paravertebralis

Околопозвоночная

линия

Прихребтова лінія

Paravertebral line

Linea mediana

posterior

Задняя срединная

линия

Задня серединна

лінія

Posterior median

line

Частини і відділи тіла людини

Caput

Голова

Голова

Head

Collum, сervix

Шея

Шия

Neck

Truncus

Ствол, туловище

Тулуб

Trunk

Membrum

Конечность

Кінцівка

Limb

Facies

Лицо

Лице

Face

Cranium

Череп

Череп

Skull

Os frontale

Лобная кость

Лобова кістка

Frontal bone

Os parietale

Теменная кость

Тім’яна кістка

Parietal bone

Os occipitale

Затылочная кость

Потилична кістка

Occipital bone

Os sphenoidale

Клиновидная

кость

Клиноподібна

кістка

Sphenoid bone

Os ethmoidale

Решетчатая кость

Решітчаста кістка

Ethmoid bone

Os temporale

Височная кость

Скронева кістка

Temporal bone

Maxilla

Верхняя челюсть

Верхня щелепа

Upper jaw

9

Mandibula Нижняя челюсть Нижня щелепа Lower jaw

Os zygomaticum

Скуловая кость

Вилична кістка

Zygomatic bone

Os lacrimale

Слезная кость

Сльозова кістка

Lacrimal bone

Os nasale

Носовая кость

Носова кістка

Nasal bone

Os palatinum

Небная кость

Піднебінна кістка

Palatine bone

Concha nasalis

inferior

Нижняя носовая

раковина

Нижня носова

раковина

Inferior nasal concha

Vomer

Сошник

Леміш

Vomer

Os hyoideum

Подъязычная

кость

Під’язикова кістка

Hyoid bone

Oculus

Глаз

Око

Eye

Nasus

Нос

Ніс

Nose

Auris

Ухо

Вухо

Ear

Oris

Рот

Рот

Mouth

Pectus

Грудь

Груди

Chest

Abdomen

Живот

Живіт

Belly

Dorsum

Спина

Спина

Back

Brachium

Плечо

Плече

Upper arm

Humerus

Плечевая кость

Плечова кістка

Humerus, humeral

bone

Antebrachium

Предплечье

Передпліччя

Forearm

Radius

Лучевая кость

Променева кістка

Spoke-bone

10

Ulna Локтевая кость Ліктьова кістка Ulnar bone

Manus

Кисть

Кисть

Hand

Carpus

Запястье

Зап’ясток

Wrist

Metacarpus

Пястье

П’ясток

Metacarpus

Digitus

Палец

Палець

Finger, toe

Femur

Бедро

Стегно

Thigh

Genu

Колено

Коліно

Knee

Patella

Надколенник

Надколінок

Knee-cap

Crus

Голень

Гомілка

Lower leg

Fibula

Малоберцовая

кость

Малогомілкова

кістка

Splint-bone

Tibia

Большеберцовая

кость

Великогомілкова

кістка

Shin-bone

Pes

Стопа

Стопа

Foot

Tarsus

Предплюсна

Заплесно

Tarsus

Metatarsus

Плюсна

Плесно

Metatarsus

Columna

vertebralis

Позвоночный

столб

Хребтовий стовп

Vertebral column

Clavicula

Ключица

Ключиця

Clavicle, collar-bone

Thorax

Грудная клетка

Грудна клітка

Chest

Sternum

Грудина

Груднина

Breast bone, sternum

Vertebra

Позвонок

Хребець

Vertebra

11

Cervicalis Шейный Шийний Cervical

Thoracicus

Грудной

Грудний

Thoracic

Lumbalis

Поясничный

Поперековий

Lumbar

Sacralis

Крестцовый

Крижовий

Sacral

Coccygeus

Копчиковый

Куприковий

Coccygeal

Costa

Ребро

Ребро

Rib

Pelvis

Таз

Таз

Pelvis

Деяки органи людини

Lingua

Язык

Язик

Tongue

Glandula

Железа

Залоза

Gland

Dens

Зуб

Зуб

Tooth

Pharynx

Глотка

Глотка

Pharynx

Esophagus

Пищевод

Стравохід

Gullet, oesophagus

Gaster,

ventriculus

Желудок

Шлунок

Stomach

Intestinum

Кишечник

Кишечник

Intestine

Hepar

Печень

Печінка

Liver

Pancreas

Поджелудочная

железа

Підшлункова

залоза

Pancreas

Ductus

Проток

Протока

Duct

Larynx

Гортань

Гортань

Larynx

Trachea

Трахея

Трахея

Trachea

12

Pulmo

Легкое

Легеня

Lung

Ren

Почка

Нирка

Kidney

Testis

Яичко

Яєчко

Testicle

Penis

Половой член

Статевий член

Penis

Scrotum

Мошонка

Калитка

Scrotum

Ovarium

Яичник

Яєчник

Ovary

Uterus

Матка

Матка

Uterus; womb

Vagina

Влагалище

Піхва

Vagina

Vesica

Пузырь

Міхур

Bladder

Cor

Сердце

Серце

Heart

Aorta

Аорта

Аорта

Aorta

Encephalon

Головной мозг

Головний мозок

Brain

Medulla spinalis

Спинной мозг

Спинний мозок

Spinal cord

Organum

olfactorium

Орган обоняния

Орган нюху

Olfactory organ,

organ of smell

Organum gustus

Орган вкуса

Орган смаку

Gustatory organ,

organ of taste

Organum

vestibulocochlear

is

Преддверно-

улитковый орган

Орган слуху та

рівноваги

Vestibulocochlear

organ

Cutis

Кожа

Шкіра

Skin

Зміст теми: Анатомія – це наука, яка вивчає форму і будову людського тіла.

Людське тіло досліджується в філогенезі та онтогенезі.

13

Філогенез - це процес історичного розвитку, де використовуються дані

палеонтології.

Онтогенез – розвиток індивідума від моменту запліднення до смерті.

Вікова періодизація людини. 1. Новонароджені - до 10 днів.

2. Грудний вік – 10 днів – 12 місяців.

3. Раннє дитинство – 1-3 роки.

4. Перше дитинство – 4 -7 років.

5. Друге дитинство – 8-12 років.

6. Підлітковий вік – 13-16 років.

7. Юнацький вік – 17-21 рік.

8. Зрілий вік, 1 період – 22-35 років.

9. Зрілий вік, 2 період – 36-60 років.

10. Похилий вік – 61-74 роки.

11. Старечий вік – 79-90 років.

12. Довгожителі – 90 років та більше.

Типи конституції людини.

1. По Гіппократу:

- астенічний;

- нормостенічний;

- гіперстенічний.

2. По В.М.Шевкуненко:

- доліхоморфний;

- мезоморфний;

- брахіоморфний.

3. По В.Петленко:

- грацильний;

- астенічний;

- нормостенічний;

- гіперстенічний;

- атлетичний.

Ділянки тіла людини. 1. Ділянка голови – 7.

2. Ділянка шиї – 4.

3. Ділянка грудної клітки – 3.

4. Ділянка спини – 5.

5. Ділянка живота – 6.

6. Ділянка верхньої кінцівки – 5.

7. Ділянка нижньої кінцівки – 6.

Організм людини складається з клітин, тканин, органів і систем органів.

Клітина – елементарна одиниця живого організму. Тканини – комплекс

клітин і міжклітинної речовини, які об’єднанні спільним походженням,

спеціалізованою структурою і функцією: - епітеліальні;

сполучні;

м’язові;

14

нервові.

Орган – комплекс тканин, які мають певну форму та виконують певну

функцію. Система органів – це органи, які об’єднанні спільною функцією

і мають спільне походження. Апарати – комплекс органів, які об’єднанні

спільною функцією, але мають різне походження.

Організм – сукупність органів, систем органів, апаратів, що дає

можливість існувати в даному середовищі.

Сома – кістки, з’єднання, м’язи, шкіра, органи чуття, нервова система.

Вісцера – внутрішні органи.

Метамери (соміти):

- склеротом (кістки, хрящі);

- міотом (скелетні м’язи);

- дерматом (шкіра).

Анатомічна номенклатура – це науково обґрунтований, уніфікований

перелік анатомічних термінів, що вживаються в медицині та біології.

Сучасна номенклатура складена на основі латині, грецької мови, арабської

та древнеєврейської. В номенклатуру входять близько 5000 латинських

термінів та приблизно 500 грецьких. На основі грецьких слів – дублетів

формуються назви більшості симптомів та захворювань. Перша

міжнародна анатомічна номенклатура (BNA) була прийнята в місті Базелі

– в 1895 році.

Друга – була прийнята в 1935 році в місті Йена (JNA) вона не отримала

широкого визнання.

Третя – була прийнята в Парижі в 1955 році (PNA). В 1997 році на

конгресі в Сан-Паулу були внесені деякі зміни та доповнення. В 2000 році

прийнята Міжнародна анатомічна номенклатура Український стандарт.

Методи дослідження в анатомії.

1. Препарування. 2. Ін»екція.

3. Корозійний метод. 4. Метод просвітлення.

5. Розпил заморожених трупів. 6. УЗД, МРТ.

7. Макро-мікроскопічний метод. 8. Рентгенографія.

9. Комп’ютерна томографія.

Щоб орієнтуватися у взаємному положенні частин тіла і органів

відносно один одного за основу прийнято положення тіла та умовне

проведення через людину осей та площин.

Положення тіла – стоячи, лицем до вивчаючого, ноги стулені,

верхні кінцівки в положенні супінації.

Площини – фронтальна, сагітальна, горизонтальна. По відношенню

до площин визначаємо топографію органа. Фронтальна - спереду, позаду.

Сагітальна – зправа, зліва. Горизонтальна – вверху, внизу.

Осі – фронтальна, сагітальна, вертикальна. По відношенню до вісей

визначаємо рухи. Фронтальна – згинання, розгинання. Сагітальна –

відведення, приведення. Вертикальна – обертання.

15

5. Питання для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю: 1. Дайте визначення анатомії, поняттям філогенез, онтогенез?

2. Що таке морфологія?

3. Назвіть основні методи вивчення анатомії?

4. Що Ви знаєте про анатомічну номенклатуру?

5. Назвіть вісі та площини, яке їх значення?

6. Дайте визначення поняттям – тканина, орган, система органів, апарат,

організм.

7. Що таке «сома» та «вісцера»?

8. Що таке «конституція», які типи Ви знаєте?

9. Назвіть історичні періоди розвитку анатомії?

10. Що Вам відомо про історію кафедри Вашого навчального закладу?

Б. Задачі для самоконтролю: 1. Хвора 25 років не може нахилити голову вліво і вправо. Навколо якої осі

вона не може виконувати рухи?

А. Сагітальної.

Б. Фронтальної.

В. Повздовжньої.

Г. Горизонтальної.

Д. Вертикальної.

2. Хворий 16 років не може повернути всередину і назовні верхню кінцівку в

плечовому суглобі. Навколо якої вісі він не може виконувати рухи?

А. Повздовжньої.

Б. Сагітальної.

В. Фронтальної.

Г. Вертикальної.

Д. Горизонтальної.

6. Література

Основна: 1. Привес М.Г. Анатомия человека / М.Г.Привес, Н.К.Лысенков,

В.И.Бушкович. – [12-е изд., испр. и доп.]. – С-Пб.: Изд.дом СПб МАПО,

2005. – 720 с.

2. Шапаренко П.П. Анатомія людини: У 2 томах / П.П.Шапаренко,

Л.П.Смольський. – К.: Здоров’я, 2003. – Т. 1. – 376 с.



4. Сапин М.Р. Анатомия человека: Учебник в трех томах / М.Р. Сапин, Г.Л.

Билич. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2012. – Т.1, 608 с.



16

6. Сапин, М.Р. Анатомия человека: Учебник в трех томах / М.Р. Сапин, Г.Л.


7. Анатомія людини: підручник. В 3-х т. Т.1 / Під ред. В.Г. Ковешнікова. —

Луганск : Шико, 2005. — 328 с.


Луганск : Віртуальна реальність, 2007. — 260 с.



10. Оперативна хірургія і топографічна анатомія; за ед.. М.П.Ковальського.

— К Медицина, 2010.

Додаткова:

1. Оперативна хірургія і топографічна анатомія; за ред. М.С.Скрипнікова. —

К Вища школа, 2000. — 502 с.

2. Оперативная хирургия и топографическая анатомия / Под ред. Г. Е.

Островерхова. - Изд-во «Феникс», Ростов-на-Дону, 1998. - 720 с.

3. Вовк Ю Н. Руководство по клинической анатомии с основами хирургии /

Ю.Н. Вовк, В.К. Ивченко. - Луганск, «Элтон-2», 2011.- 302 с.

4. Скрипников Н.С. Оперативная хирургия и топографическая анатомия

анатомия / Под ред. Н.С.Скрипникова. - Полтава, 2001.

5. Кульчицький К.І. Оперативна хірургія і топографічна анатомія / За ред. К.І.

Кульчицького. - К., 1994.

6. Огнев Б.В. Топографическая и клиническая анатомия / Огнев Б.В., Фраучи

В.Х. - М., 1960.

7. Бурих М.П. Топографічний підхід до вивчення тіла людини / М.П. Бурих. -

Харків, 2005. -0 ЗО с.

8. Золотко Ю.А. Атлас топографической анатомии человека / Ю.А. Золотко. -

М., 1978.

9. Gray’s anatomy. London, 1994.

10. Me Graw, Arnold’s Athlas of muscle and Musculocutaneous Flaps Head and

Neck Reconstruction. Norfolk, Virginia, 1988.

12. Clinical Anatomy. R.Shell. Boston, New York, Toronto, London, 1996

Pemberton L.B. Workbook of Surgical Anatomy / L.B. Pemberton. - 1990.

В тому числі й інтернет ресурси

www.umsa.edu.ua

http://www.booksmed.com/hirurgiva/940-topograficheskava-anatomiva-i-

operativnava.html

http://books.google.com.ua/books/

http://rutracker.org/forum/viewtopic.php7L4251369

http://krasgmu.net/load/n o/l/lekcii po khirurgicheskoi anatomii prezentacii/39-1-0-

1066

http://www.clinicaloncology.com.ua/article/48l/rekonstruktivno-vosstanovitelnve-

operacii-v-xirurgii-mestno-rasprostranennvx-zlokachestvennvx-opuxolei-golow-i-

shei

http://www.umsa.edu.ua/

http://www.booksmed.com/hirurgiva/940-topograficheskava-anatomiva-i-operativnava.html




http://krasgmu.net/load/n_o/l/lekcii_po_khirurgicheskoi_anatomii_prezentacii/39-1-0-1066


http://www.clinicaloncology.com.ua/article/48l/rekonstruktivno-vosstanovitelnve-operacii-v-xirurgii-mestno-rasprostranennvx-zlokachestvennvx-opuxolei-golow-i-shei



17

Навчальнадисципліна Нормальна анатомія

(біологічні науки) Модуль № 1

Методи анатомічних досліджень. Анатомія



Тема заняття2 Історія розвитку дисципліни. Методи

анатомічного дослідження




Анатомія людини займає провідну роль у формуванні світогляду та

поведінки аспірантів як майбутніх лікарів, науковців. Анатомічні

терміни утворювались протягом століть на ґрунті двох класичних

мов: грецької та латинської.

2. Конкретні цілі: Аналізувати розвиток анатомії як науки, класифікувати становлення

анатомії як науки по століттям, знати видатних вчених та

основоположників анатомічної історії стародавнього світу.

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття 1. Історія розвитку анатомії, як окремої дисципліни?

2. Основні вчені стародавнього Єгипту,які внесли особистий внесок

у розвиток анатомії?

4. Зміст теми:

Анатомія є однією з найдавнішихприродничих наук. Першу книжку, в

якійбуливідомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е.

китайськийімператорГвангТі. Великий внесок у подальшийрозвитокцієї

науки зробиливченіСтародавньогоЄгипту і СтародавньоїГреції, такі як

Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален (211—

131 рр. до н.е.), Абу АліІбн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін.

Є історичнівідомості про те, щовжепочинаючи з X-XII ст. монахи-

цілителілікарськогомонастиря, щоіснував при Києво-

Печерськомумонастирі, передавали медичнізнання, зокремаанатомічні,

відпокоління до покоління. ПісляорганізаціїКиєво-Могилянськоїакадемії

(1694 р.) в Українірозпочаласяпідготовкакадрів, якібагатозробили для

розвиткуанатомії на науковійоснові.

ЗасновникомнауковоїанатоміїбувпрофессорПадуанськогоуніверситету

Андреас Везалій (1514—1564), який на підставічисленнихрозтинівтрупів

у 1543 р. видав книжку «Про будовулюдськоготіла» з

систематизованимописоморганівтілалюдини. Численнідостовірніфакти

про будовутілалюдини, встановлені А. Везалієм і йогопослідовниками, є

18

загальновизнаними і сьогодні. Уявлення А. Везалія про

будовутілалюдинибулиреволюційноюподією в природознавстві і

передбаченням великих анатомічнихвідкриттів XVI ст.,

зробленихйогопослідовниками (Фалопій, 1523—1562рр.; Евстахій,

1510— 1574рр.; Варолій, 1543—1575рр., та ін.). Вони досконаловивчили

не лишекістки та м'язи, а й внутрішніоргани, органичуття, спинний та

головниймозок, нерви.

Виникненняфункціональногонапрямку в анатоміїпов'язано з

ім'ямУїльямаГарвея (1578—1657 рр.), який на

підставіпроведенихспостережень та експериментів у 1628 р. видав свою

знаменитупрацю «Анатомічнедослідження про рухсерця і крові у

тварин» про кровообігвідсерця через артерії і до серця через вени.

Цевідкриття стало початком фізіології. Трохизгодом (1661 р.)

МарчелоМальпігі (1628—1694рр.) на підставімікроскопічних

дослідженьдійшоввисновку, щоартерії та вениз'єднуютьсяміж собою

капілярами, довівшицимправильністьуявлень про іс-

нуваннязамкнутоїсистемикровообігу.

Розвиткуанатомії та їїфункціональногонапрямку в XVII—XVIII ст.

допомагалилегалізований в рядікраїнрозтинтрупів,

поширеннядосконалішихметодівдослідження, відкриттяуніверситетів у

країнахЄвропи, введенняанатомічноїтермінології. Середвчених-

анатомівцьогоперіодуслідвідзначити Ф. Рюйша (1638—1731рр.), А.

Галера (1708—1777рр.) та ін.

В Росії та Україніанатоміяпочинаєсвійрозвиток за Петра І. Першим

викладачеманатоміїбувМиколаБідлоо (1669— 1735рр.),

якийочолювавлікарську школу при московському генеральному

госпіталі, заснованому в 1707р. Петром І. У

йоговизначнійрукописнійкнизі «Повчання для тих, хтовивчаєхірургію в

анатомічномутеатрі» описано всіхірургічніопераціївід «голови до п'ят»,

а також приведено программувикладання і

послідовністьвивченнятілалюдини.

Розвитокматеріалістичногоприродознавства вРосіїпов'язаний з

працямиМ.В. Ломоносова і йогоучнів: С.Г. Зибеліна (1735—1802 рр.) —

першогоросійськогопрофессорамедичного факультету

Московськогоуніверситету, О.П. Протасова (1724—1796 рр.) —

першогоросійськогоакадеміка-анатома та ін.

НайталановитішимпредставникомХарківськоїанато-

мічноїшколивважається В.П. Воробйов (1876—1937рр.), який почав

працювати на кафедрі з 1917 р. В.П. Воробйоврозвинувфункціонально-

анатомічнийнапрям та історичнерозуміннябудови і формитілалюдини. У

Києвізаняття на кафедріанатомії в університеті Святого

Володимирапочалися у 1841 р. Перший підручниканатомії, виданий у

Києві, був написаний професором О.П. Вальтером (1817—1889рр.),

якийпротягом 24 роківочолював кафедру анатомії в університеті. З 1868

19

по 1890 р. кафедрою завідував В. О. Бец — основоположник

вивченняструктури кори головного мозку.

Основоположником і творцем прикладного напрямкуанатомії є М.І.

Пирогов (1810—1881рр.), який написав «Повний курс

прикладноїанатоміїлюдськоготіла з малюнками (анатоміяописово-

фізіологічна і хірургічна)».

Видатний анатом і вчитель П. Ф. Лесгафт (1837— 1909рр.)

розвинувфункціонально-анатомічнийнапрям.

Великий внесок у розвитоксучасноїанатоміїзробиливчені, які спирались

на передові на той час досягнення в біології і медицині та

методинауковогодослідження. Це Г.М. Йосипов (1870—1933 рр.) і Д.А.

Жданов (1909—1972 рр.), які заклали основисучасноговчення про

лімфатичну систему, В.М. Шевкуненко (1872—1952 рр.), який створив

учення про індивідуальнумінливість і крайніформибудовитілалюдини та

їїорганів, В.М. Тонков (1872—1954рр.), якийекспериментально

вивчавбудовукровоноснихсудин.

В медичнихінститутахУкраїни працювали відоміанатоми: В.Г.

Український, О.Ю. Роменський (Вінниця), Н.Д. Довгало (Донецьк), М.А.

Батуєв, М.К. Лисенков, Ф.А. Волинський (Одеса), В.В. Бобін, В.І.

Зяблова (Сімферополь), Є.П. Мельман (Івано-Франківськ), М.М. Тростя-

нецький (Дніпропетровськ), Н.Г. Туркевич (Чернівці) й інші.

5. Питання для самоконтролю: 1. Коли і де була ухвалена III Міжнародна анатомічна номенклатура, як

вона називається?

2. Яка анатомічна номенклатура існувала в 1895 році? Яка причина її

заміни?

3. Які загальні (універсальні) анатомічні терміни Ви знаєте?

4. Які площини можна провести в тілі людини?

5. Як називається та площина, що розсікає тіло спереду назад?

6. Як називається та площина, що ділить тіло на передню і задню

частини?

7. Як називається та площина, що ділить тіло на верхню і нижню

частини?

8. Як називається площина, що ділить тіло на праву і ліву симетричні

половини?




2005. – 720 с.

20



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.




11. Atlas of Human Anatomy. Frank H.Netter, M.D. East Hannover, New Jersey,

1990.




www.umsa.edu.ua




21

operativnava.html




1066



shei









22


(біологічні науки)

Модуль № 1 Методи анатомічних досліджень. Анатомія



Тема заняття 3 Анатомія мозкового відділу голови


Кількість навчальних годин______2________

Полтава-2019


Травми м’яких тканин голови, проникні та непроникні рани склепіння

черепа, гематоми різної локалізації, внутрішньочерепні пухлини в

хірургічній практиці зустрічаються досить часто. Знання анатомо-

фізіологічних особливостей будови м’яких тканин і кісток мозкового відділу

голови необхідні хірургу при проведенні операцій на мозковому відділі

голови. Крім того, вони допоможуть лікарям зрозуміти особливості перебігу

патологічних процесів та використовувати оптимальні хірургічні прийоми в

лікуванні.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати топографію судин і нервів склепіння черепа, зони їх

розміщення для проведення провідникової анестезії, викроювання клаптів

при виконанні операційних втручань.

2. Аналізувати особливості пошарової будови тканин склепіння черепа.

3. Аналізувати шляхи поширення флегмон, гнійних набряків, гематом на

склепінні черепа.

4. Пояснювати зв’язки підшкірних вен черепно-мозкового відділу з

синусами твердої мозкової оболони.

5. Пояснювати, як проводити первинну хірургічну обробку ран черепно-

мозкового відділу голови.

6. Пояснювати техніку припинення кровотеч із судин підшкірної

клітковини, кісток черепа, оболон головного мозку і венозних синусів.

7. Пояснювати межі трепанаційного трикутника Шипо.

8. Пояснювати технічні прийоми антротомії.

3.Завдання для самостійної роботи здобувачів під час підготовки до

заняття

Теоретичні питання до заняття:

1. Межі голови, поділ на мозковий і лицевий відділи.

2. Межі склепіння черепа, його ділянки.

3. Межі лобно-тім’яно-потиличної ділянки.

23

4. Шари лобно-тім’яно-потиличної ділянки.

5. Судини і нерви лобно-тім’яно-потиличної ділянки.

6. Межі скроневої ділянки.

7. Шари скроневої ділянки.

8. Клітковинні простори скроневої ділянки.

9. Судини і нерви скроневої ділянки.

10. Межі і шари соскоподібної ділянки.

11. Межі трепанаційного трикутника Шипо.

12. Техніка антротомії. Основні помилки операції та ускладнення.


Лобно-тім’яно-потиличнаділянка

На початку заняття студенти після короткого усного розбору меж і пошарової

будови лобно-тім’яно-потиличної ділянки починають самостійне

препарування цієї ділянки.

На лобному, тім’яному або потиличному відділі голови намічають форму

уявного клаптя. При цьому важливо підкреслити, що клапоть, який

викраюється, має бути спрямований основою донизу. Це забезпечує достатнє

кровопостачання клаптя і його приживлення.

Студенти відсепаровують шкіру і підшкірну клітковину разом з апоневрозом.

Звертають увагу на зв’язок шкіри з апоневрозом за рахунок

сполучнотканинних тяжів, що проходять від шкіри до апоневрозу.

Визначають зв’язок стінок підшкірних кровоносних судин зі

сполучнотканинними тяжами і можливість тривалої кровотечі із судин.

Викладач дає характеристику скальпованих ран на склепінні черепа. Після

викроювання клаптя апоневрозу студенти вводять зонд Кохераміж

апоневрозом і окістям. При цьому вони впевнюються в пухкості

підапоневротичної клітковини. Далі розтинають окістя склепіння черепа.

Завдяки наявності підокісного шару пухкої клітковини окістя легко

відшаровується від кістки.

На сагітальному розпилі черепа студенти розглядають структуру кістки. При

цьому важливо підкреслити значення товщини внутрішньої пластинки у

виникненні ушкоджень кісток черепа при травмах ділянки мозкового відділу

черепа. У процесі препарування лобно- тім’яно-потиличної ділянки слід

звернути увагу на радіальний напрямок судинно-нервових пучків.

Таким чином, підсумовуючи обговорення пошарової будови тканин

склепіння черепа, необхідно зазначити, що кожний шар супроводжується

шаром клітковини: шкіра - підшкірна клітковина, надчерепний апоневроз

(сухожильний шолом) - підапоневротична клітковина; окістя - підокісна

клітковина. Перші три шари вертикальними сполучнотканинними

перегородками щільно з’єднуються між собою. Кістки склепіння

складаються із зовнішньої та внутрішньої пластинок, між якими

розміщується диплоїтична речовина.

Кровопостачання лобно-тім’яно-потиличної ділянки здійснюється артеріями:

надочноямковою, надблоковою, поверхневою скроневою артерією та її

гілками (лобною та тім’яною), задньою вушною і потиличною. Іннервація:

24

надочноямковим, надблоковим, вушно- скроневим, великим вушним, малим і

великим потиличними нервами.

Скронева ділянка

У скроневій ділянці викроюють язикоподібний клапоть шириною 2,5 см і

довжиною 4 см. Спочатку студенти відсепаровують шкіру від тканин, що

залягають глибше. Звертають увагу на відсутність у цій ділянці вираженого

надчерепного апоневрозу. Останній стоншений і визначається у вигляді

поверхневої фасції скроневої ділянки. Після відшарування шкіри з

підшкірною клітковиною та поверхневою фасцією студенти виділяють

скроневу фасцію, відокремлюють її поверхневу та глибоку пластинки і

переконуються в наявності між ними замкнутого клітковинного простору над

виличною дугою. Після цього розтинають глибоку пластинку скроневої

фасції, проводять зонд Кохера, проникаючи під виличну дугу, впевнюються у

зв’язку між підапоневротичною клітковиною і жировим тілом щоки. Після

відшарування підфасційної клітковини студенти викроюють язико- подібний

клапоть скроневого м’яза і відшаровують його донизу. На задній поверхні

скроневого м’яза студенти відпрепаровують гілки глибокої скроневої артерії

та однойменного нерва. Між м’язом та окістям студенти оголюють глибокий

шар пухкої клітковини скроневої ділянки. Після цього розтинають окістя.

На кістковому препараті студенти вивчають структуру луски скроневої

кістки. Звертають увагу на наявність борозни для середньої менінгеальної

артерії, можливості ушкодження цієї артерії внаслідок травм скроневої

кістки.

Кровопостачання ділянки: поверхнева скронева артерія і її гілки, а також

глибокі скроневі гілки верхньощелепної артерії.

Іннервація: вушно-скроневий та лицевий нерви, глибокі скроневі гілки

нижньощелепного нерва.

Соскоподібнаділянка

На кістковому препараті студенти розглядають межі ділянки, що

відповідають соскоподібному відростку. Після цього студенти переходять до

пошарового препарування соскоподібної ділянки. Звертають увагу, що шкіра

ділянки тонка, має міцний зв’язок із глибше розміщеним апоневрозом.

У процесі препарування необхідно звернути увагу, що окістя має міцний

зв’язок із кісткою. На розпилі соскоподібного відростка вивчають структуру,

можливі пневматичну або склеротичну форми мінливості його комірок.

Відмічають наявність найбільшої комірки - печери.

На кістковому препараті студенти розглядають межі трикутника Шипо, в

межах якого слід проводити трепанацію соскоподібного відростка -

антротомію.


А. Завданнядля самоконтролю:

Т е с т № 1 . У потерпілого в передньому відділі лобно-тім’яно- потиличної

ділянки різана рана. Чому відповідає передня межа цієї ділянки?

25

а. Верхній карковій лінії

в. Переніссю і надбрівним дугам

с. Верхній скроневій лінії

d.. Нижній скроневій лінії

е. Шву між тім’яною та лобною кістками

Т е с т № 2 . У хворого абсцес розміром 2*2 см у лобно-тім’яно- потиличній

ділянці. В якому шарі локалізується запальний процес у цьому випадку?

а. Внутрішньошкірно

в. У підшкірній клітковині

с. У міжапоневротичній клітковині

d. У підапоневротичній клітковині

е. У підокісній клітковині

Т е с т № 3 . Лікар визначив пульс у пацієнта на поверхневій скроневій

артерії. Де розміщена пульсаційна точка цієї артерії?

а. На 1 поперечний палець попереду від козелка вуха

в. На 1 поперечний палець позаду від вуха

с. На 2 см позаду від соскоподібного відростка

d. По передньому краю жувального м’яза

е. Над вухом

Б. Задачі для самоконтролю:

З а д а ч а № 1 . Хворий М. доправлений до лікарні машиною швидкої

допомоги зі скаргами на головний біль, припухлість у ділянці склепіння

черепа. Хворий дві години тому підсковзнувся і впав. На огляді - наявність

флюктуючої припухлості, обмеженої спереду краєм очної ямки, позаду -

верхньою карковою лінією, з боків - верхньою скроневою лінією.

Установіть діагноз. В якому шарі клітковини локалізується гематома?

З а д а ч а № 2 . При проведенні антротомії хірург вийшов за межі заднього

ребра трепанаційного трикутника Шипо. Виникла сильна кровотеча. Яке

джерело цієї кровотечі?

З а д а ч а № 3 . При проведенні антротомії у хворого виник параліч мімічних

м’язів із боку операції (лівостороння антротомія). Яка причина цього

ускладнення?

З а д а ч а № 4 . Після травми склепіння черепа пальпується флюктуюча

пухлина в межах лівої тім’яної кістки. Де локалізується ця відносно

обмежена гематома?

З а д а ч а № 5 . При антротомії хірург вийшов за межі основи трепанаційного

трикутника Шипо. Які утвори можна ушкодити в такому випадку?




2005. – 720 с.



26

















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.

В тому числі й інтернет ресурси www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











27






Тема заняття 4 Кровопостачання, особливості венозної системи

лиця. Лімфовідтік




Викладач підкреслює, що травми м'яких тканин голови, переломи кісток

черепа, гематоми різних локалізацій, проникні та непроникні поранення

склепіння черепа, пухлини зустрічаються досить часто. Знання анатомо-

фізіологічних особливостей будови м'яких тканин лобово-тім'яно-

потиличної, скроневої, соскоподібної ділянок необхідні для правильного

розкриття гематом, абсцесів, флегмон; для проведення первинної хірургічної

обробки проникних та непроникних ран черепно-мозкового відділу голови.

Ознайомлює аспірантів з конкретними цілями та планом заняття.

Проводить стандартизований контроль початкового рівня підготовки

аспірантів шляхом усного опитування за стандартизованими переліками

питань та вирішення типових ситуаційних задач.

2. Конкретні цілі:

Аспіранти мають удосконалити знання з данної тематики заняття

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття

Теоретичні питання для самостійної роботи:

Межі голови. Черепно-мозковий і лицевий відділи голови. Їх розподіл на

ділянки.

Ділянки склепіння черепа і їхні межі.

Шари лобово-тім'яно-потиличної ділянки.

Судини і нерви лобово-тім'яно-потиличної ділянки.

Межі скроневої ділянки.

Шари скроневої ділянки.

Судини і нерви скроневої ділянки.

Клітковинні простори скроневої ділянки.

Межі соскоподібної ділянки.

Шари соскоподібної ділянки.

Межі трепанаційного трикутника Шипо і його значення при виконанні

антротомії.

28


Кровопостачання головного мозку (вілізієве коло) На анатомічному препараті головного мозку, черепі і таблицях аспіранти

вивчають основні джерела його кровопостачання. Так, через сонний канал

(canaliscaroticus) піраміди скроневої кістки внутрішня сонна артерія входить

у порожнину черепа. Спочатку вона потрапляє в печеристий синус, де віддає

ряд дрібних гілок і ділиться на передню (a. cerebrianterior) та середню (a.

cerebrimedia) мозкові артерії. Другим джерелом кровопостачання мозку є

хребтові артерії (a. a. vertebrate). У порожнину черепа вони проникають через

великий отвір потиличної кістки і зливаються в загальний стовбур,

утворюючи основну артерію (а. basilaris), від якої спочатку відходить ряд

гілок до мозочка і довгастого мозку. У межах спинки турецького сідла від

основної артерії відгалужуються її кінцеві гілки - задні мозкові артерії.

Мозкові артерії навколо турецького сідла з’єднуються між собою. Так, права

і ліва передні мозкові артерії (а. а. cerebrianterior) мають сполучну гілку (r.

communicansanterior). Вони прямують у поздовжню щілину між півкулями

мозку.

Між задньою мозковою артерією і внутрішньою сонною також з обох боків є

сполучні гілки (r. communicans posterior). Вони суттєво забезпечують

кровопостачання мозку. Викладач звертає увагу аспірантів на індивідуальну

мінливість у розвитку сполучних гілок, їх відсутність у окремих випадках.

Викладач наголошує, що особливістю вен мозку є те, що вони не

повторюють хід артерій. Від великих півкуль головного мозку венозна кров

по венах великих півкуль відтікає у венозні синуси, головним чином у

верхній сагітальний. Від нижнього поздовжнього синуса та шлуночків мозку

кров відтікає у велику вену мозку (v. cerebrimagna).

Оболони головного мозку (meninges)

Розглядаючи оболони мозку на препараті голови, звертається увага, що

найбільш зовнішньою є тверда мозкова оболона. Указується, що з кістками

склепіння черепа вона з’єднана пухко, а з внутрішньою основою черепа –

щільно. За допомогою розрізу твердої мозкової оболони можна

переконатися, що вона складається з двох листків, які пухко з’єднані між

собою і між якими проходять основні судинно-нервові утвори оболони.

Викладач наголошує, що засновник вітчизняної нейрохірургії

М.Н.Бурденко впровадив у клінічну практику пластику дефектів твердої

мозкової оболони за рахунок клаптя на ніжці, що викроюється із зовнішнього

листка твердої мозкової оболони.

Між листками твердої оболони головного мозку в межах склепіння

черепа проходять передні, середні та задні оболонні артерії. На кістковому

препараті черепа і таблицях аспіранти визначають, що передня оболонна

артерія (a. meningeaanterior) відходить від передньої решітчастої (a.

ethmoidalisanterior), яка є гілкою очної артерії. Передня решітчаста артерія

проникає в передню черепну ямку через однойменні отвори і розгалужується

на власні гілки в межах луски лобової кістки.

29

Середня оболонна артерія (a. meningeamedia) – одна з найбільших

серед оболонних гілок. Вона відходить від щелепної артерії (a. maxillaris) і в

порожнину черепа проникає через остистий отвір. Спочатку ця артерія

залягає в однойменній борозні у вигляді короткого загального стовбура і

піднімається вище виличної дуги, де розділяється на передню і задню гілки.

Задня оболонна артерія відходить від висхідної глоткової артерії (a.

pharyngeaascendens) і в порожнину черепа проникає через яремний отвір, де в

межах луски скроневої кістки ділиться на гілки, що кровопостачають задню

поверхню намета мозочка з мозочковим серпом (falxcerebelli).

Оболонні артерії парно супроводять однойменні вени, з яких передні та

задні впадають у верхній сагітальний синус, а середні – в крилоподібне

венозне сплетення.

Лімфа від твердої мозкової оболони відтікає в різні групи лімфатичних

вузлів. Так, від лобових і тім’яних ділянок її вона надходить у поверхневі

привушні вузли, а від скроневих і потиличних – у завушні лімфатичні вузли.

Іннервацію твердої мозкової оболони забезпечують І, ІІ, ІІІ гілки

трійчастого нерва, гілки періартеріальної нервової системи, а також елементи

інших черепних нервів.

Під твердою оболоною головного мозку залягає павутинна оболона,

що рівномірно покриває звивини головного мозку і не проникає в його

борозни. Від павутинної оболони відходять випини у вигляді ворсинок. Вони

проколюють тверду оболону головного мозку і зв’язані з синусами твердої

оболони головного мозку пахіоновими грануляціями.

М’яка, або судинна оболона головного мозку покриває речовину

мозку і проникає в усі його борозни і шлуночки, утворюючи там сплетення

(plexuschorioideus). У цій оболоні залягає сітка кровоносних судин, що

забезпечують кровопостачання мозкової речовини.

Якщо на свіжому трупі в процесі препарування відшарувати м’яку

оболону, то вона легко відділяється від мозку, бо між нею і мозком залягає

пухка клітковина.

Оскільки між твердою оболоною головного мозку і внутрішньою

поверхнею кісток склепіння черепа пухкий зв’язок, то при травмах тут може

накопичуватися кров, що призводить до епідуральних гематом.

Якщо гематома або гній локалізуються між твердою і павутинною

мозковими оболонами, то виникають субдуральні процеси.

Коли ж патологічні процеси розвиваються між павутинною

(arachnoideaencephali) і м’якою оболоною мозку (piamater), то вони

називаються субарахноїдальними.

Від твердої мозкової оболони відходять три відростки: серп великого

мозку (falxcerebri), серп мозочка (falxcerebelli) і намет мозочка

(tentoriumcerebelli).

На кістковому препараті твердої мозкової оболони аспіранти ретельно

вивчають ці відростки. Вони визначають, що серп великого мозку проходить

у сагітальній площині, простилається від дірчастої пластинки решітчастої

кістки до внутрішнього підвищення потиличної кістки і проникає між

30

півкулями головного мозку до мозолистого тіла. При цьому виявляється, що

серп мозочка є продовженням серпа великого мозку. Він розділяє півкулі

мозочка і простягається до великого отвору потиличної кістки.

Водночас на препараті чітко видно, що намет мозочка розташовується

майже в горизонтальній площині та відмежовує потиличні частки великих

півкуль мозку від мозочка.

Викладач звертає увагу аспірантів, що серпасті відростки і намет

мозочка утворені подвоєною твердою мозковою оболоною. Унаслідок цього

між листками duramater утворюються венозні синуси. Їхньою особливістю є

наявність у просвіті синусів інтими і відсутність клапанів. У стінках цих

синусів немає м’язових волокон, тому вони нееластичні. Якщо розітнути

стінку синуса, то він зяє, при цьому виникають масивні кровотечі. Оскільки

по синусах твердої мозкової оболони кров відтікає в систему внутрішньої

яремної вени, то при пораненнях може виникнути повітряна емболія.

Венознісинуситвердої оболони головного мозку На таблицях і анатомічному препараті з відростками твердої мозкової

оболони і внутрішньою основою черепа аспіранти визначають основні

синуси.

Верхній сагітальний синус (sinussagittalissuperior) починається від

сліпого отвору (foramencaecum), поступово розширюється і закінчується в

межах внутрішньої горбистості потиличної кістки. Нижній сагітальний синус

(sinussagittalisinferior) проходить по нижньому краю серпастого відростка

duramater. Він прямує спереду назад, зливається з великою веною мозку (v.

cerebrimagna) і формує прямий венозний синус.

У верхньому відділі мозочковогонамета, біля внутрішньої горбистості

потиличної кістки, прямий синус з’єднується з верхнім сагітальним синусом.

Аспіранти визначають, що потиличний синус (sinusoccipitalis)

починається від великого отвору потиличної кістки і прямує до внутрішнього

підвищення потиличної кістки. Слід звернути увагу, що в ділянці

потиличного горба sinusoccipitalis разом із верхнім сагітальним і прямим

синусами утворюють стік синусів (confluenssinuum). Підкреслюється, що при

його ушкодженнях може виникнути небезпечна для життя постраждалого

кровотеча.

На таблицях і кістковому препараті аспіранти визначають, що в

поперечній борозні потиличної кістки залягає поперечний синус

(sinustransversus), по якому венозна кров відтікає в сигмоподібну пазуху, яка

прямує до яремного отвору. Кавернозний (печеристий) синус

(sinuscavernosus) – це система венозних синусів, що оточують турецьке сідло

разом із гіпофізом.

5.Питання для самоконтролю:

Тестові завдання:

Тест № 1

У потерпілого в передньому відділі лобово-тім’яно-потиличної ділянки –

різана рана. Чому відповідає передня межа цієї ділянки?

31

а. Верхній карковій лінії

в. Переніссю і надбрівним дугам

с. Верхній скроневій лінії

d. Нижній скроневій лінії

е. Шву між тім’яною та лобовою кістками.

Тест № 2

У хворого абсцес розміром 2×2 см у лобово-тім’яно-потиличній ділянці. У

якому шарі локалізується запальний процес у цьому випадку?

а. Внутрішньошкірно

в. У підшкірній клітковині

с. У міжапоневротичній клітковині

d. У підапоневротичній клітковині

е. У підокісній клітковині.

Тест № 3

Лікар визначив пульс у пацієнта на поверхневій скроневій артерії. Де

розміщена пульсаційна точка цієї артерії?

а. На 1 поперечний палець попереду козелка вуха

в. На 1 поперечний палець позаду вуха

с. На 2 см позаду соскоподібного відростка

d. По передньому краю жувального м’яза

е. Над вухом.

Тест № 4

У хворого абсцес у тім’яній ділянці зліва. Хірург розтинає гнійник. Який

розріз буде найбільш анатомічно виправданим і найменш травматичним у

цьому випадку?

а. Поперечний

в. Поздовжній

с. Радіальний до тімені

d. Радіальний до козелка вуха

е. Дугоподібний

Б. Задачі для самоконтролю

Завдання 1. Хворий М. привезений машиною швидкої допомоги зі скаргами

на головний біль, набряклість у ділянці склепіння черепа. Хворий 2 год тому

підсковзнувся і впав. На огляді виявлено рухому набряклість, обмежену

спереду краєм очної ямки, позаду — верхньою карковою лінією, з боків —

верхньою скроневою лінією. Діагноз: гематома склепіння черепа. В якому

шарі клітковини знаходиться крововилив?

Завдання 2. У хворого з рубаної рани тім'яної ділянки відбувається масивна

артеріальна кровотеча. Незважаючи на обробку рани перекисом водню і

накладання стисної пов'язки, кровотеча не припинилася. Яка причина

масивної кровотечі і як її припинити?

32

Завдання 3. Під час первинної хірургічної обробки непроникного поранення

лобової ділянки хірург вирішив видалити м'які тканини на 1см від країв рани,

в межах здорових тканин. Чи правильно це?

Завдання 4. Виконуючи антротомію, хірург вийшов за задню межу

трикутника Шипо. Виникла сильна кровотеча. Яке джерело кровотечі?

Завдання 5. Під час антротомії у хворого виник параліч лицевих м'язів

на боці втручання. Яка причина цього ускладнення?


Основна:

1. Привес М.Г. Анатомия человека / М.Г.Привес, Н.К.Лысенков,


2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.

33




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











34




голови, шиї, живота, поперекової ділянки та

заочеревинного простору

Тема заняття 5 Топографічна анатомія переднього відділу лиця.

Ділянка очноямкова


Кількість навчальних годин__2____________

1.Актуальність теми

Досить часто травми і гнійні процеси лиця залучають у патологічний процес

ділянку очної ямки, а також інші, прилеглі до неї ділянки. Гнійні

захворювання очної ямки, зовнішнього носа, приносових пазух здебільшого

потребують хірургічних втручань, проведення яких неможливе без глибоких

знань топографоанатомічних особливостей оперованої ділянки. Володіння

прийомами трепанації приносових пазух сприяє своєчасному й ефективному

лікуванню патологічних процесів у цих ділянках і запобіганню розвитку

тяжких внутрішньочерепних ускладнень.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати шляхи поширення гнійної інфекції з ділянок очної ямки,

зовнішнього носа, приносових пазух.

2. Трактувати топографічні взаємовідношення анатомічних утворів у межах

ділянок, що вивчаються.


заняття Межі, ділянки переднього відділу лиця.

Межі, шари очної ямки.

Межі, шари підочноямкової ділянки.

Межі, шари підборідної ділянки.

Топографія гілок лицевого нерва.

Зв’язки клітковинних просторів переднього відділу лиця і шляхи

проникнення інфекції в порожнину черепа.

Зв’язки поверхневих вен лиця з синусами твердої мозкової оболони.

Топографія зовнішнього носа.

Топографія порожнини носа.

Топографічні особливості верхньощелепної пазухи.

Показання до розтину верхньощелепної пазухи.

Сполучні отвори приносових пазух із порожниною носа.

Топографічні особливості лобної пазухи.

35

4.Зміст теми: Ділянка очної ямки (regioorbitalis), її межі. Верхня стінка очної ямки.

Нижня стінка очної ямки. Внутрішня стінка очної ямки. Зовнішню стіниа

очної ямки в передньому відділі утворює очноямкова поверхня виличної

кістки, а в задньому - великі крила клиноподібної кістки.

Зовнішня частина (ділянка повік) і власне очна ямка. Порожнина очної ямки. Бульбарний і ретробульбарний відділи. Тенонова

капсула. М’язи, які забезпечують рух ока. Уміст очної ямки у дітей,

особливості.

Кровопостачання, іннервація, лімфовідтік ділянки очної ямки. Очна артерія

(a. ophtalmica), її гілки: слізна артерія (a. lacrimalis), центральна артерія

сітчастої оболонки (a. centralisretinae), задні війкові артерії, м’язові гілки (r. r.

musculares), надочноямкова артерія (a. supraorbitalis), решітчасті артерії (a. a.

ethmoidales), медіальні артерії повік (a. a. palpebrales mediales superioret

inferior), лобна артерія (a. frontalis), тильна артерія носа (a. dorsalisnasi).

Венозний відтік, очні вени. Нерви очної ямки: зоровий нерв (n. opticus), нерв спеціальної чутливості,

очний нерв (n. ophtalmicus) - чутливий і ряд рухових нервів, що іннервують

м’язи ока, - окоруховий (n. oculomotorius), блоковий (n. trochlearis) і

відвідний (n. abducens). Війковий вузол (ganglionciliare).


А. Завдання для самоконтролю: Т е с т № 1 . У хворого запальний процес зі скронево-крилоподібного

простору поширився в порожнину носа. Який шлях поширення

патологічного процесу?

a. через клинопіднебінний отвір

b. через великий піднебінній канал

c. через малий піднебінній канал

d. через нижню очну щілину

e. через інфраорбітальний канал

Т е с т № 2 . У хворого запальний процесс з міжкрилоподібногопроміжка

поширився в порожнину черепа. Через які отвори черепа цей проміжок

сполучається з порожниною черепа?

a. остистий і круглий

b. рваний і остистий

c. яремний і круглий

d. овальний і остистий

e. яремний і овальний

Т е с т № 3 .

У пацієнта запальний процес на лиці. В якому місці ці процеси найнебезпечні

у зв’язку з можливістю внутрішньочерепних ускладнень?

a. на верхній губі

b. на нижній губі

36

c. на щоці

d. в навколовушно-жувальній ділянці

е. в підборідній ділянці

Б. Задачі для самоконтролю: З а д а ч а № 1 . Хворому з фурункулом верхньої губи встановлено діагноз

тромбозу печеристого венозного синуса. Опишіть шляхи поширення інфекції

в цей синус та анатомічні фактори, що сприяють поширенню інфекції.

З а д а ч а № 2 . У хворого при гнійному паротиті з’явилися симптоми

опущення кута рота, згладженняносогубної та носощічноїскладок. Що

спричинило ці симптоми?

З а д а ч а № 3 . У хворого карбункул верхньої губи супроводжується високою

температурою. Виявлений стан збіжної косоокості. Установіть діагноз. Чим

зумовлена описана симптоматика?




2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.







37

5. Кульчицький К.І. Оперативна хірургія і топографічна анатомія / За ред.

К.І. Кульчицького. - К., 1994.

6. Огнев Б.В. Топографическая и клиническая анатомия / Огнев Б.В.,

Фраучи В.Х. - М., 1960.

7. Бурих М.П. Топографічний підхід до вивчення тіла людини / М.П. Бурих.

- Харків, 2005. -0 ЗО с.

8. Золотко Ю.А. Атлас топографической анатомии человека / Ю.А. Золотко.

- М., 1978.





1990.





operativnava.html



http://krasgmu.net/load/n o/l/lekcii po khirurgicheskoi anatomii prezentacii/39-1-

0- 1066

http://www.clinicaloncology.com.ua/article/48l/rekonstruktivno-

vosstanovitelnve- operacii-v-xirurgii-mestno-rasprostranennvx-

zlokachestvennvx-opuxolei-golow-i-shei











38






Тема заняття 7 Бічний відділ лиця. Привушна слинна залоза


Кількість навчальних годин___1___________


Викладач підкреслює, що хірургічне лікування гнійних паротитів, запальних

процесів приносових пазух, флегмон лиця, гнійних процесів підскроневого,

скронево-крилоподібного, міжкрилоподібного просторів, переломи кісток

лиця, травми м'яких тканин потребують від лікаря будь-якої спеціальності

знань анатомо-фізіологічних особливостей цього відділу голови. Частіше

лікування вказаних патологічних процесів здійснюють лікарі-стоматологи,

отоларингологи, офтальмологи.

Викладач ознайомлює аспірантів з конкретними цілями та планом заняття.

Проводить стандартизований контроль початкового рівня підготовки

аспірантів шляхом усного опитування за стандартизованими переліками

питань та вирішення типових ситуаційних задач.

2. Конкретні цілі: 1. Аналізувати пошарову будову вищеназваних ділянок та особливості їх

кровопостачання, венозного відтоку та іннервації.

2. Аналізувати топографічні співвідношення анатомічних утворень у

межах цих ділянок.

3. Аналізувати будову фасцій і клітковинних просторів бічної ділянки

лиця.

4. Аналізувати топографію привушної залози і її протоки, лицевого нерва.

5. Аналізувати топографію ділянок переднього відділу лиця.


заняття

Завдання 1. Для видалення гною з жирового тіла щоки хірург зробив розріз

по передньому краю жувального м'яза. Чи правильно виконаний розріз і з

яким ще утвором стикається хірург при цьому?

Завдання 2. Чи може флегмона з привушної залози поширитися в

приглотковий клітковинний простір? Якщо так, то якими шляхами?

39

Завдання 3. У хворого з фурункулом верхньої губи діагностовано тромбоз

печеристого венозного синуса. Вкажіть шлях поширення інфекції у

печеристий синус і які анатомічні фактори сприяють цьому?

Завдання 4. У хворого на гнійний паротит з'явилися симптоми опускання

кута рота, згладження носо-губної і носо-щічної складок. У чому причина

виникнення цих симптомів?

. Зміст теми:

Загальний огляд лицевого відділу голови. На препараті голови і окремому

препараті черепа студенти визначають межі ділянок бокового та переднього

відділу лиця, вказують на зовнішні орієнтири: кісткові виступи і вроджені

складки, звертають увагу на індивідуальні відмінності ділянок лиця.

Щічна ділянка Використовуючи труп, препарати, слайди, таблиці, студенти дають загальну

характеристику границь ділянки і основних орієнтирів. Потім призначають

хірурга, асистента, операційну сестру для топографо-анатомічного

препарування щічної ділянки. У процесі препарування шарів ділянки

викладач контролює послідовність і ретельність препарування шарів ділянки.

Звертає увагу на взаємне розміщення цих шарів, кровопостачання,

іннервацію і лімфовідтік. Обговорюють можливі шляхи поширення гнійних

запливів (набряків) при флегмонах щічної ділянки. Під час препарування

визначають хід лицевої артерії і вени. Особливу увагу звертають на

топографію лицевої вени та її зв'язки з глибокими венами лиця і з

печеристим синусом.

Щічна ділянка обмежена: зверху — нижнім краєм очної ямки, знизу—

нижнім краєм тіла нижньої щелепи, спереду — носо-губною і носо-щічною

складками, позаду — переднім краєм жувального м'яза.

Шари щічної ділянки: шкіра тонка, легко зміщується, має велику кількість

сальних і потових залоз. Підшкірна клітковина, на відміну від інших відділів

лиця, добре виражена. До неї прилягає жирове тіло щоки, утворене

накопиченням жирової клітковини, оточене фасційною капсулою. Жирове

тіло щоки розміщується між жувальним і щічним м'язами і має скроневий,

очний і крило-піднебінний відростки, які продовжуються у відповідні

ділянки. Запальні процеси жирового тіла щоки спочатку носять обмежений

характер, а при гнійному розплавленні фасційної капсули переходять на

сусідні ділянки.

У підшкірній клітковині розміщуються у кілька шарів мімічні м'язи.

Наступним шаром є щічно-глоткова фасція, яка покриває щічний м'яз. У

щічний м'яз проникає вивідна протока привушної слинної залози, яка

відкривається на рівні перших молярів. Із внутрішньої сторони щічний м'яз

вистелений слизовою оболонкою присінка ротової порожнини. Слизова

оболонка містить слинний сосочок, де відкривається протока привушної

слинної залози.

40

У товщі підшкірної клітковини, біля переднього краю жувального м'яза,

проходить лицева артерія, яка утворює згини, прямуючи до внутрішнього

кута очної щілини, де переходить у кутову артерію. Лицева артерія

анастомозує з поперечною артерією лиця, із щічною та підочноямковою

артеріями. Лицева вена утворює анастомози з глибокою венозною сіткою та з

очними венами. При тромбозі лицевої вени можливий ретроградний рух

крові і інфекція може потрапити до печеристого синусу.

Через підочноямковий отвір, розміщений на 5-8 мм нижче краю очної ямки, у

м'які тканини виходить підочноямковий судинно-нервовий пучок

(підочноямкова артерія, однойменна вена і підочноямковий нерв).

Підочноямковий нерв утворює малу гусячу лапку.

Через підборідний отвір проходить підборідний судинно-нервовий пучок.

Під жировим тілом щоки, на зовнішній поверхні щічного м'яза, розміщується

однойменний судинно-нервовий пучок (щічна артерія, вена, нерв), а також 2-

3 невеликих щічних лімфатичних вузла.

Чутливими нервами щічної ділянки є гілки трійчастого нерва:

підочноямковий, щічний та підборідний.

Руховими нервами щічної ділянки є гілки лицевого нерва, які іннервують

мімічні м'язи. При цьому нерви підходять до м’язів з боку їхньої глибокої

поверхні, що необхідно враховувати під час проведення оперативних

втручань у цій ділянці.

Привушно-жувальна ділянка Виділяють трьох студентів: хірурга, асистента, операційну сестру для

топографо-анатомічного препарування. У ході препарування викладач

послідовно обговорює зі студентами межі привушно-жувальної ділянки і

занижньощелепної ямки. Вивчають шари ділянки. У процесі препарування

викладач привертає увагу студентів до утворів, що проходять через товщу

привушної слинної залози: зовнішньої сонної артерії і її кінцевих гілок,

занижньощелепної вени, вушно-скроневого та лицевого нервів. Детально

обговорюють взаємне розміщення цих утворів та привушної залози.

Вивчають проекцію гілок лицевого нерва, зазначають можливість паралічу

мімічних м'язів унаслідок запальних процесів у привушній залозі.

Привушно-жувальна ділянка обмежена: зверху — виличною дугою, знизу —

нижнім краєм нижньої щелепи, спереду — переднім краєм жувального м'яза,

ззаду — заднім краєм гілки нижньої щелепи; тут вона межує із

занижньощелепною ямкою.

Привушна слинна залоза є найбільшою із слинних залоз. ЇЇ основна частина

розміщена в занижньощелепній ямці, яка слугує ложем для залози. Передній

край залози виходить за межі занижньощелепної ямки, розміщуючись зверху

заднього відділу жувального м'яза і іноді утворює додаткову частку, задній

досягає груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, верхній прилягає до

зовнішнього слухового проходу, нижній доходить до кута нижньої щелепи,

глотковий відросток залози відходить від її глибокої поверхні і прямує до

бічної стінки глотки, прилягаючи до судин і нервів, розміщених у

41

приглотковому просторі (внутрішня сонна артерія, внутрішня яремна вена,

симпатичний стовбур, IX та XII черепні нерви).

Привушно-жувальна фасція утворює для залози капсулу і дає відростки, що

проникають у товщу залози між її часточками. Щільність привушно-

жувальної фасції у різних відділах не однакова. Найбільшої щільності вона

досягає в задньому відділі. Дещо меншу щільність фасція має на зовнішній

поверхні залози. Ледве визначається або, частіше за все, відсутня фасція

зверху, де залоза межує з хрящовою і кістковою стінкою зовнішнього

слухового проходу, а також з медіальної сторони, у ділянці глоткового

відростка, де ложе залози сполучається з приглотковим простором.

Вивідна протока привушної залози розміщена в горизонтальному

напрямкові, паралельно і нижче від виличної дуги, на зовнішній поверхні

жувального м'яза. Біля переднього краю жувального м'яза протока під

прямим кутом прямує всередину, пронизує щічний м'яз і відкривається на

слизовій оболонці присінка рота, частіше на рівні між першим і другим

моляром. Вивідна протока має мінливу форму та розташування. Проекцією

вивідної протоки є лінія, проведена від основи мочки вуха до крила носа або

до кута рота.

Лицевий нерв, виходить із порожнини черепа через шило-соскоподібний

отвір, пронизує товщу привушної залози у напрямку ззаду наперед, із

глибини назовні, розділяється на гілки, які утворюють привушне сплетення.

Кінцеві гілки цього сплетення: скроневі, виличні, очні, щічні, носові, крайова

нижньої щелепи і шийна гілка, віялоподібно розходяться до мімічних м'язів

лиця, утворюючи велику гусячу лапку. Щоб запобігти ушкодженню гілок

лицевого нерва, розрізи на лиці необхідно проводити, враховуючи проекцію

гілок лицевого нерва — радіально від мочки вуха.

5. Питання для самоконтролю: 1.Поділ лиця на ділянки.

2.Пошарова топографія привушно-жувальної ділянки.

3.Позачерепний відділ лицевого нерва, його топографія.

4. Привушна слинна залоза.

5.Топографія протоки привушної слинної залози.

6.Глибока (міжщелепна) ділянка лиця, клітковинні простори.

7.Приглотковий і заглотковий клітковинні простори.

8.Передній відділ лиця. Ділянка очної ямки, носа, приносових пазух.




2005. – 720 с.



42

















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










Фраучи В.Х. - М., 1960.


- Харків, 2005. -0 ЗО с.


- М., 1978.



operativnava.html




0- 1066














43






Тема заняття 8 Глибока (міжщелепна) ділянка лиця




Хірургічне лікування гнійних і епідемічних паротитів, запальних процесів

приносових пазух, флегмон ділянок лиця, переломів і травм кісткової основи

лиця вимагають від хірурга глибоких знань анатомо-фізіологічних

особливостей лицевого відділу голови. Цей розділ важливий для аспірантів,

оскільки лікування зазначених патологічних процесів проводять саме

щелепно-лицеві хірурги.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати фасції, клітковинні простори глибокої ділянки лиця та

шляхи поширення з них гнійно-запальних процесів.

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття

1. Межі лицевого відділу голови.

2. Розподіл на ділянки.

3. Щічна ділянка. Межі, шари, кровопостачання, іннервація, лімфо- відтік.

4. Привушно-жувальна ділянка. Межі, шари, кровопостачання, іннервація,

лімфовідтік.

Термін Визначення

1. Глибока ділянка

лиця 1. Ділянка лицевого відділу голови, яка розташована за

гілкою нижньої щелепи і скроневим м’язом, у ділянці

прикріплення цього м’яза до вінцевого відростка нижньої

щелепи

2. Скронево- 2. Простір між зовнішньою поверхнею латерального

крилоподібного і внутрішньою поверхнею скроневого

м’яза

крилоподібний

простір

3. Міжкрилоподібний 3. Простір між латеральним і медіальним кри-

простір лоподібними м’язами

4. Крилоподібно-

щелепний простір

4. Простір між медіальним крилоподібним м’язом і внутрішньою поверхнею гілки нижньої щелепи

44

5. Топографія привушної залози.

6. Топографія протоки привушної залози.

7. Топографія мімічних м’язів лицевого відділу голови.

8. Межі глибокої ділянки лиця.

9. Клітковинні простори лиця, їх сполучення, шляхи поширення інфекції.

10. Крилопіднебінна ямка, її межі, вміст.

11. Типові розрізи при флегмонах глибокої ділянки лиця, навколо-

глоткового і заглоткового просторів


Скронево-нижньощелепний суглоб (articulatiotemporomandibularis) На кістковому препараті черепа з нижньою щелепою, вологому препараті

скронево-нижньощелепного суглоба з його зв’язками, таблицях, слайдах

студенти вивчають будову суглоба.

Він формується за рахунок з’єднання голівки суглобового відростка нижньої

щелепи (caputmandiblae) з нижньощелепною ямкою скроневої кістки

(fossamandibularis). Зверху суглобова голівка покрита хрящем.

Слід звернути увагу, що в утворенні скронево-нижньощелепного суглоба

бере участь лише передньоверхня частина суглобової голівки, бо лише вона

з’єднується з суглобовою ямкою.

Суглобова ямка нагадує еліпсоїдне заглиблення. Спереду вона обмежена

задньою поверхнею суглобового горбика скроневої кістки; ззаду - стінкою

зовнішнього слухового проходу; зверху - дном fossacraniimedia; зсередини -

крилоподібним відростком; ззовні - задньою ніжкою виличного відростка.

Суглобова ямка вистелена сполучнотканинним хрящем. У задньому відділі

від зовнішнього слухового проходу вона відділяється досить тонкою

кістковою пластинкою. Ось чому запальні процеси із зовнішнього слухового

проходу можуть поширюватися на суглоб.

Суглобовий горбик (tuberculumarticularae) індивідуально мінливий. Його

висота, за даними Н. М. Міхельсона, більш або менш постійна. Вона

коливається (залежно від віку) в межах 0,5-1,5 см. Форма горбика мінлива.

У порожнині суглоба між суглобовою голівкою нижньої щелепи і

суглобовою ямкою скроневої кістки залягає суглобовий диск

(discusarticularis).

Попериферіївінзрощенийізсуглобовоюсумкоюірозділяєпорожнинусуглобана

двавідділи: верхньопередній,

щознаходитьсяміжсуглобовоюямкоюісуглобовимгорбикомскроневоїкістки,

інижньозадній, щорозташованийміжз’єднувальноюпо-

верхнеюсуглобовоїголівкиінижньозадньоючастиноюдиска. Слід запам’ятати,

що верхньопередній і нижньозадній відділи порожнини суглоба між собою

не сполучаються.

Суглобова сумка (capsulaarticularis) становить собою слабко натягнутий

мішок, який прикріплюється по краю суглобового хряща. Передня частина

сумки тонша, ніж задня. Суглобова сумка більш потовщена в зовнішніх

відділах, оскільки тут у неї вплітається частина волокон латеральної зв’язки

45

суглоба (lig. laterale seutemporomandibulare). Ця зв’язка має форму

трикутника, вершина якого спрямована до шийки суглобового відростка

нижньої щелепи, а основа - до виличного відростка скроневої кістки.

Є також інші зв’язки, що не зв’язані із суглобовою сумкою; серед них -

основно-щелепна (lig. sphenomandibulare), яка пролягає від кутової ості

клиноподібної кістки до язичка нижньої щелепи (lingula mandibulare);

шилощелепна(lig. stylomandibulare), що йде від шилоподібного відростка до

кута нижньої щелепи.

Знання топографії цих зв’язок необхідні для хірургів-стоматоло- гів під час

оперативних втручань у ділянці скронево-нижньощелепного суглоба. При

вилущенні суглоба всі зв’язки слід розтяти, суглобову сумку зазвичай

розтинають по передньовнутрішній поверхні.

Скронево-нижньощелепний суглоб блокоподібний, обидва суглоби

функціонують одночасно і тому становлять собою комбіноване зчленування.

Цей суглоб може виконувати такі рухи: піднімання і опускання нижньої

щелепи з одночасним закриванням або розкриванням рота; зміщення щелепи

наперед і назад; бокові рухи вправо і вліво.

Викладач звертає увагу студентів на вікові особливості скронево-

нижньощелепного суглоба.

Так, у дитячому і молодому віці суглобова голівка покрита тонким шаром

гіалінового хряща й охрястям із розвиненими камбіальним і фіброзним

шарами. Суглобова ямка і суглобовий горбик вистелені лише окістям із

також досить вираженими камбіальним і фіброзним шарами.

Суглобовий диск складається із щільної колагенної сполучної тканини. У

людей старшого віку замість камбіального і фіброзного шарів на суглобових

поверхнях утворюється волокнистий хрящ; диск у своєму центрі

представлений хрящовою тканиною.

Ось чому в дитячому і молодому віці при запальному процесі в ділянці

суглоба між суглобовими поверхнями постійно утворюється кісткове

зрощення, а в дорослих це зрощення частіше сполучнотканинне (Г. І.

Семенченко).


А. Завдання для самоконтролю: Т е с т № 1 . У хворого різана рана в привушно-жувальній ділянці;

ушкоджені привушна слинна залоза і нерв, що проходить через її товщу і

супроводжує поверхневу скроневу артерію. Який нерв ушкоджено?

а. Вушно-скроневий

в. Очний

с. Під’язиковий

d. Язиково-глотковий

е. Язиковий

Т е с т № 2 . Під час обробки різаної рани в бічній ділянці обличчя виникла

кровотеча з товщі привушної залози, ушкоджено артерію, яка є

продовженням зовнішньої сонної. Яку судину ушкоджено?

46

а. Нижню альвеолярну

в. Потиличну

с. Задню вушну

d. Передню вушну

е. Поверхневу скроневу

Т е с т № 3 . У потерпілого різана рана біля переднього краю жувального

м’яза. Який м’яз може бути при цьому ушкоджений?

а. Латеральний крилоподібний

в. Медіальний крилоподібний

с. Скроневий

d. Щічний

е. Лобно-потиличний

Т е с т № 4 . У потерпілого різана рана в привушно-жувальній та щічній

ділянках зліва. Яким чином лікар для описання локалізації рани за

допомогою зовнішніх орієнтирів має визначити межу між цими ділянками?

а. По лінії, що з’єднує крила носа і кут рота в. По носо-

губній і носо-щічній складках

с. По нижньому краю очної ямки

d. По передньому краю жувального м’яза е. По

нижньому краю тіла нижньої щелепи

Т е с т № 5 . Хірург виконує первинну хірургічну обробку рани в щічній

ділянці. Унаслідок поранення ушкоджено щічний м’яз. Якафасція, що

покриває зовнішню поверхню м’яза, також ушкоджена в цьому випадку?

а. Начерепна

в. Скронева

с. Приглоткова

d.Щічно-глоткова

е. Міжкрилоподібна

Т е с т № 6 . У пацієнта, що хворіє на флегмону привушної слинної залози,

запальний процес поширився по глотковому відростку залози. У який

клітковинний простір поширився патологічний процес?

а. Передній приглотковий

в. Задній приглотковий

с. Заглотковий

d.Скронево-крилоподібний

е. Міжкрилоподібний

Т е с т № 7 . У хворого запальний процес локалізується в міжкри-

лоподібному проміжку глибокої ділянки лиця. Куди може поширитися

патологічний процес у цьому разі через овальний отвір?

а. У порожнину черепа

в. В очну ямку

с. У порожнину носа

d. У порожнину рота

е. На шию

47

Т е с т № 8 . Лікар-стоматолог тимчасово спинив кровотечу зі щічної ділянки

притисненням лицевої артерії до нижньої щелепи.

У який ділянці нижньої щелепи знаходиться пульсаційна точка артерії,

притиснута лікарем?

а. Посередині

в. Між передньою і середньою третинами

с. Між середньою і задньою третинами d.Посередині

передньої третини

е. Посередині задньої третини

Б. Задачі для самоконтролю: З а д а ч а № 1 . Для видалення гною з жирового тіла щоки хірург зробив

розріз по передньому краю жувального м’яза. Чи правильно проведений

розріз і з якими утворами зіткнеться хірург під час його виконання?

З а д а ч а № 2 . Чи може флегмона привушної залози поширитися в

навкологлотковий простір? Якщо так, то яким чином?

З а д а ч а № 3 . У хворого з фурункулом верхньої губи встановлений діагноз:

тромбоз печеристого синуса. Визначте можливі шляхи поширення інфекції в

печеристий синус. Які анатомічні фактори сприяють поширенню інфекції?

З а д а ч а № 4 . У хворого з гнійною формою паротиту виникли симптоми

опущення кута рота, згладженняносогубної і носощічної складок. Що


З а д а ч а № 5 . Які ускладнення можливі при флебіті крилоподібного

венозного сплетення, коли лікування розпочато несвоєчасно? Як пояснити їх

із топографоанатомічної точки зору?

З а д а ч а № 6 . Після розкриття абсцесу щічної ділянки у хворого виникла

згладженістьносощічної складки. Чим пояснюється таке ускладнення і як

його можна було уникнути?

З а д а ч а № 7 . У хворого внаслідок травми лиця виникла флегмона в

підскроневій ямці. Які клітковинні простори можуть бути залучені до

запального процесу?

З а д а ч а № 8 . У передньому відділі навкологлоткового простору виявлено

скупчення гною. Чи можливе його поширення в задній відділ

навкологлоткового простору і заглоткову клітковину?

6.Література



2005. – 720 с.





48















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










Фраучи В.Х. - М., 1960.


- Харків, 2005. -0 ЗО с.


- М., 1978.



www.umsa.edu.ua


operativnava.html




0- 1066














49






Тема заняття9 Ділянка носа (зовнішній нісі порожнина носа)




Часто травми і гнійні процеси лиця залучають у патологічний процес

ділянку очної ямки, а також інші, прилеглі до неї ділянки. Гнійні

захворювання очної ямки, зовнішнього носа, приносових пазух здебільшого

потребують хірургічних втручань, проведення яких неможливе без глибоких

знань топографоанатомічних особливостей оперованої ділянки. Володіння

прийомами трепанації приносових пазух сприяє своєчасному й ефективному

лікуванню патологічних процесів у цих ділянках і запобіганню розвитку

тяжких внутрішньочерепних ускладнень.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати шляхи поширення гнійної інфекції зовнішнього носа,

2. Трактувати топографічні взаємовідношення анатомічних утворів у межах

ділянок, що вивчаються.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття 1.Топографія зовнішнього носа.

2.Топографія порожнини носа.

3. Пошарове препарування ділянок очної ямки і носа.

4.Зміст теми:

Ділянка носа (regio nasalis), її межі.

Зовнішній ніс (nasus externus), форма носа. Скелет зовнішнього носа.

Особливості пошарової топографії зовнішнього носа.

Кровопостачання, іннервація, лімфовідтік зовнішнього носа.

Порожнина носа (cavumnasi). Перегородка носа (septumnasi). Верхня стінка

порожнини носа. Нижня стінка порожнини носа. Латеральна стінка

порожнини носа. Носові раковини (conchaenasales), носові ходи.

Приносові пазухи (sinusparaMsales). Лобна пазуха (sinusfrontalis).

Верхньощелепна пазуха (sinusmaxillaris). Клиноподібна пазуха

(sinussphenoidalis). Решітчасті пазухи (sinusethmoidales).

50


А. Завдання для самоконтролю: Т е с т № 1 . У хворого запальний процес зі скронево-крилоподібного

простору поширився в порожнину носа. Який шлях поширення

патологічного процесу?

f. через клинопіднебінний отвір

g. через великий піднебінній канал

h. через малий піднебінній канал

i. через нижню очну щілину

j. через інфраорбітальний канал

Т е с т № 2 . У хворого запальний процесс з міжкрилоподібногопроміжка

поширився в порожнину черепа. Через які отвори черепа цей проміжок

сполучається з порожниною черепа?

f. остистий і круглий

g. рваний і остистий

h. яремний і круглий

i. овальний і остистий

j. яремний і овальний

Т е с т № 3 .

У пацієнта запальний процес на лиці. В якому місці ці процеси найнебезпечні

у зв’язку з можливістю внутрішньочерепних ускладнень?

e. на верхній губі

f. на нижній губі

g. на щоці

h. в навколовушно-жувальній ділянці

е. в підборідній ділянці

Б. Задачі для самоконтролю: З а д а ч а № 1 . Хворому з фурункулом верхньої губи встановлено діагноз

тромбозу печеристого венозного синуса. Опишіть шляхи поширення інфекції

в цей синус та анатомічні фактори, що сприяють поширенню інфекції.

З а д а ч а № 2 . У хворого при гнійному паротиті з’явилися симптоми

опущення кута рота, згладженняносогубної та носощічноїскладок. Що


З а д а ч а № 3 . У хворого карбункул верхньої губи супроводжується високою

температурою. Виявлений стан збіжної косоокості. Установіть діагноз. Чим

зумовлена описана симптоматика?

6.Література



2005. – 720 с.



51

















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










Фраучи В.Х. - М., 1960.


- Харків, 2005. -0 ЗО с.


- М., 1978.



operativnava.html




0- 1066














52

Навчальна дисципліна Нормальна анатомія (біологічні науки)

(медичні, біологічні науки) Модуль № 1 Методи анатомічних досліджень. Анатомія



Тема заняття 10

Приносові пазухи

Рік навчання І

Кількість навчальних годин____4__________

1. Актуальність теми: Необхідність знань будови кісткового піднебіння в

стоматологічній практиці. Запальні процеси в приносових пазухах

розповсюджуються через певні анатомічні утвори на тверду оболонку

головного мозку, судинно-нервові пучки. Чітке уявлення про просторове

розташування кісток, які утворюють стінки носової порожнини та орбіти, дає

можливість добре орієнтуватись при травмах черепа, органа зору,

оперативному видалені сторонніх тіл та вад.

2. Конкретні цілі:Пояснити будову стінки очної ямки, носової порожнини.

Аналізуватиприносові пазухи та їх сполучення з анатомічними утворами

черепа. Знати будову кісткової частини піднебіння.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття

3.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які

повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття:орбіта – orbita; вхід в

орбіту - аditusorbitae; носослізний канал -canаlisnasolacrimalis; носова

порожнина - cаvitasnasi; грушоподібний отвір -aperturapiriformis; носова

перегородка - septumnasi; нижній носовий хід - meatusnasiinferior; середній

носовий хід - meatusnasimedius; верхній носовий хід - meatusnasisuperior;

загальний носовий хід - meatusnasicommunis; кісткове піднебіння –

palatumosseum

4. Зміст теми: Очна ямка. Значна порожнина в формі піраміди, містить очне яблуко та

його допоміжний апарат.

Стінки: верхня, нижня, медіальна, латеральна.

Утворення: вхід в очну ямку, ямка сльозної залози, ямка сльозового мішка,

нососльозовий канал, передні і задні решітчасті отвори.

Орбіта з'єднується:

1) через носослізний канал (canаlis nasolacrimalis) з носовою порожниною;

2) через підорбітальний канал з ікловою ямкою;

3) через нижню орбітальну щілину з підвисковою та крилопіднебінною

ямками;

53

4) через зоровий канал і верхню орбітальну щілину зі середньою черепною

ямкою;

5) через задній решітчастий отвір з носовою порожниною;

6) через передній решітчастий отвір з передньою черепною ямкою;

7) через виличний канал з висковою ямкою.

Примітка: сполучення це не тільки хід судин та нервів, а й розповсюдження

гнійної інфекції.

2. Кісткове піднебіння. Утворено піднебінними відростками верхніх щелеп,

та горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Спереду по боках

обмежено альвеолярними відростками верхніх щелеп. Кістки з’єднуються

швами, мають отвори піднебінних каналів та різцевого каналу.

3. Носова порожнина (кісткова основа порожнини носа). Носова

порожнина - cаvitas nasi. Носова порожнина має вхідний отвір -

грушоподібний отвір (apertura piriformis) і два вихідні отвори - хоани. Носова

порожнина розділена кістковою носовою перегородкою (septum nasi) на дві

половини. Кісткова носова перегородка утворена перпендикулярною

пластинкою решітчастої кістки та лемешем.

Стінки носової порожнини: верхня стінка - утворена носовими кістками,

носовою частиною лобової кістки, решітчастою пластинкою решітчастої

кістки і тілом клиноподібної кістки; нижня стінка - утворена кістковим

піднебінням (кісткове піднебіння утворене піднебінними відростками верхніх

щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток); латеральна

стінка - утворена носовою кісткою, лобовим відростком верхньої щелепи,

слізною кісткою, носовою поверхнею верхньої щелепи, лабіринтом

решітчастої кістки, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки,

медіальною пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної, кістки,

нижньою носовою раковиною.

Три парні носові раковини (верхня, середня і нижня) розділяють носову

порожнину на носові ходи:

1) нижній носовий хід (meatus nasi inferior) – знаходиться між кістковим

піднебінням і нижньою носовою раковиною, тобто під нижньою носовою

раковиною. Він з'єднується з орбітою через носослізний канал;

2) середній носовий хід (meatus nasi medius) – знаходиться між нижньою і

середньою носовими раковинами, тобто під середньою носовою раковиною.

Він з'єднується з повітряними приносовими пазухами (верхньощелепною,

лобовою, решітчастою, зокрема зі середніми та передніми решітчастими

комірками);

3) верхній носовий хід (meatus nasi superior) – знаходиться між середньою і

верхньою носовими раковинами, тобто під верхньою носовою раковиною.

Він сполучається з крилопіднебінною ямкою через клинопіднебінний отвір, з

передньою черепною ямкою через решітчасту пластинку, вторинно

сполучається з клиноподібною пазухою та решітчастою пазухою (зокрема зі

задніми решітчастими комірками); з орбітою через задній решітчастий отвір;

4) загальний носовий хід (meatus nasi communis) - знаходиться між

раковинами і кістковою перегородкою носа. Він сполучається з ротовою

54

порожниною через різцевий канал;

5) носоглотковий (хоани).

4. Придаткові пазухи носа (ППН).

А. Верхньощелепна (Гайморова) пазуха. В товщі тіла верхньої щелепи,

об’єм 2,5-30 куб.мм. Має 5 стінок, відкривається в середній носовий хід.

Б. Лобова пазуха. В товщі лобової кістки, різних розмірів, асиметрична,

відкривається в середній носовий хід.

В. Клиноподібна пазуха. В товщі тіла клиноподібної кістки, форма

чотирьохгранної піраміди. Відкривається в верхній носовий хід.

Г. Решітчастий лабіринт. Утворений передніми, середніми та задніми

комірками. Передні та середні відкриваються в середній носовий хід, задні

комірки в верхній носовий хід.

Примітка: запалення лобової пазухи-фронтит; запалення верхньощелепної

пазухи-гайморит; запалення клиноподібної пазухи-сфеноїдит; запалення

комірок решітчастого лабіринту-етмоїдит. Якщо має місце запалення всіх

цих пазух з одного боку – правобічний (лівобічний) гемісинуїт, якщо

запалення має місце з двох боків одночасно-пансинуїт.


1. На препараті покажіть стінки очної ямки, якими кістками вони утворені? 2. Перелічіть сполучення очної ямки? 3. На препараті покажіть стінки носової порожнини? 4. Перелічіть та покажіть носові ходи, чим вони обмежені? 5. Будова кісткового піднебіння? 6. Назвіть повітроносні пазухи, їх будова, топографія? 7. З якими носовими ходами сполучаються повітроносні пазухи, яке це має

клінічне значення?




2005. – 720 с.













55







Додаткова: 1. Оперативна хірургія і топографічна анатомія; за ред. М.С.Скрипнікова. —

К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











56






Ділянка рота



1. Актуальність теми: Травна система являє собою сукупність органів,

різних по будові і функціям, які забезпечують механічну і хімічну переробку

і всмоктування поживних речовин. Що необхідні для покриття енергетичних

і матеріальних витрат в процесі життєдіяльності організму. Знання будови та

розміщення слинних залоз, клітинних просторів необхідні аспірантам для

вивчення таких розділів, як топографічна анатомія, гістологія, фізіологія,

мікрохірургія.

2. Конкретні цілі: Аналізувати розвиток травної системи в онтогенезі, загальний план будови.

Розвиток обличчя. На препаратах, схемах, муляжах та малюнках вивчити

будову порожнини рота, язика, аномалії розвитку. Аналізувати на

препаратах, схемах, муляжах та малюнках топографію, будову слинних

залоз. Визначити клітковинні простори порожнини рота.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття:

3.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які

повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття:травна система -

systema digestorium; ротова порожнина - саvitas oris, stoma; присінок рота-

vestibulum oris; ротова щілина - rima oris; ясна – gingiva; верхня і нижня губа -

labium superior et inferior; кут рота - angulus oris; вуздечка верхньої губи -

frenulum labii superioris; вуздечка нижньої губи - frenulum labii inferioris;

спайка губ - соmissura labiorum; жирове тіло щоки - соrрus аdіроsum buссае;

піднебіння – раlatum; тверде піднебіння - раlatum durum; м’яке піднебіння -

раlatum molle; різцевий сосочок - рарilla іncisiva; піднебінний шов - raphe

palatine; розщелина верхньої губи - «заяча губа», labium leporinum;

розщепленне піднебіння - «вовча паща», faucis lupinum; язик – lingua (гр.

glossa); язикові сосочки - раріllае lingvales; підборідно-язиковий м'яз - m.

genioglossus; під'язиково-язиковий м'яз - m. hyoglossus; шило-язиковий м'яз-

m. styloglossus; хрящо-язиковий м'яз - m. hondroglossus; верхні та нижні

повздовжні м'язи - m. longitudinalis superior et inferior; поперечний м’яз - m.

57

tranversus lingvae; вертикальний м'яз язика - m. verticalis lingvае; ротові залози

- glandulae oris; малі слинні залози - glandulae salivarae minores; великі

слинні залози - glandulae salivarae majores.

4. Зміст теми: Ротова порожнина (саvitasoris, stoma) спереду обмежена губами, збоку -

щоками, зверху - піднебінням, знизу – під’язиковими м'язами. Ротову

порожнину поділяють на присінок рота та власне ротову порожнину.

Присінок рота (vestibulumoris) має ротову щілину (rimaoris), що розміщена

горизонтально між верхньою і нижньою губами.

Зовні присінок обмежений щоками губами і відділяється від власне

порожнини рота зубами і комірковими відростками щелеп, які покриті

слизовою оболонкою, що називається яснами (gingiva).

Верхня і нижня губа (labiumsuperioretinferior) зрощуються і переходять

одна в одну й утворюють кут рота (angulusoris). Зовнішня поверхня губ - це

шкірна частина (раrs сutanea), внутрішня - слизова оболонка (раrsmucosa),

між ними розташована проміжна частина (раrsintermedia). На шкірі верхньої

губи по середній лінії йде верхньогубний жолобок (philtrum), що закінчується

горбком (tuberculum).

У товщі губ міститься коловий м'яз рота, а внутрішня поверхня їх

покрита слизовою оболонкою, яка продовжується на коміркові відростки

верхньої та нижньої щелеп, щілиною зростається з їх окістям. По середній

лінії між губами та яснами слизова оболонка стовщується й утворює дві

складки - вуздечку верхньої губи (frenulumlabiisuperioris) та вуздечку

нижньої губи (frenulumlabiiinferioris).

Губи, зрощуючись з боків, обмежовують ротову щілину, утворюючи

спайку губ (соmissuralabiorum).

Присінок рота спереду та з боків обмежований щоками (buccae), які

складаються із шкіри, м язів та слизової оболонки. Між шкірою і щічним

м’язом є скупчення жирової тканини - жирове тіло щоки (соrрus

асіроsumbuссае), яке, особливо добре розвинене у немовлят.

У дітей грудного віку жирове тіло щоки призводить до стовщення

стінки ротової порожнини і тим самим зменшує атмосферний тиск на неї,

що сприяє процесу ссання.

Власне ротова порожнина обмежена спереду і з боків зубами і комірковими

відростками щелеп. Верхню стінку власне ротової порожнини утворює

піднебіння (раlatum), яке поділяють на тверде піднебіння (раlatumdurum) та

м’яке піднебіння (раlatummolle). Кісткову основу твердого піднебіння

становлять піднебінні відростки верхньої щелепи та горизонтальні пластинки

піднебінних кісток. Слизова оболонка, що покриває тверде піднебіння,

стовщена і щільно зрощена з окістям. У передній частині твердого піднебіння

розміщено кілька поперечних піднебінних складок (рlісае

раlatinaetransversae), різцевий сосочок (рарilla іncisiva), а посередині

проходить піднебінний шов (raphepalati).

58

М'яке піднебіння є продовженням твердого піднебіння і являє собою

два шари слизової оболонки, між якими розташований піднебінний

апоневроз (ароnevrosispalatina), та м'язи.

М'яке піднебіння має три частини: піднебінну завіску (velumраlatinum),

піднебінний язичок (uvula раlatina) та дві пари дужок. До м'язів м'якого

піднебіння відносять: м'яз - підіймач піднебінної завіски (m.

levatorvelipalatini), м'яз - натягувач піднебінної завіски (m. tensorvelipalatini),

м'яз язичка (m. uvulae), піднебінно - язиковий м'яз(m. pаlatoglossus),

піднебінно - глотковий м'яз (m. pаlatopharingeus).

Потрібно засвоїти, що в процесі ковтання м'язи - підіймачі, м'яз - натягувач

піднебінної завіски і піднебінно-глотковий м'яз притискують піднебінну

завіску до задньої і бічної стінок глотки і таким чином відокремлюють

ротову частину глотки від її носової частини, що запобігає потраплянню їжі в

носову порожнину. М'язи м'якого піднебіння та зіва звужують зів і

розділяють їжу на невеликі порції. Акт ковтання має складний нервовий

механізм, центр його регуляції розташований у довгастому мозку.

Язик (lingua), (гр. glossa) - виконує у людини декілька функцій. Він є

важливим органом травної системи, сприяє обробленню їжі в ротовій

порожнині і переміщенню її в глотку, виконує функцію органу смаку.

Однією з найважливіших його функцій є розбірлива мова.

У язика виділяють дві частини : передню - тіло язика (соrpuslingvае) з верхівкою

(арех lingvае), і задню - корінь язика (radixlingvае). Спинка язика

(dorsumlingvае) опукла. Уздовж неї проходить серединна борозна язика

(sulcusmedianuslingvае), яка збігається зі сполучнотканинною перегородкою

язика (septumlingvае). Ця борозна закінчується в задній частині язика, сліпим

отвором язика (foramen саесumlingvае), від якого в обидва боки проходить

межова борозна (sulcusterminalis). Позаду від межової борозни розташовується

язиковий мигдалик (tonsillalingvalis).

Слизова оболонка язика утворює численні випини - язикові сосочки

(раріllае lingvales). За формою їх поділяють на ниткоподібні, грибоподібні,

листоподібні та жолобуваті. Ниткоподібнісосочки (раріllа filiformes)

займають усю поверхню спинки язика, виконують механічну функцію,

перешкоджають передчасному просуванню їжі, затримують їжу на поверхні

язика і мають чутливі рецептори, які реагують на температуру, дотик, біль.

Грибоподібнісосочки (раріllае fungiformes) розміщуються між

ниткоподібними і мають круглі верхівки, розмір їх від 0,4 до 1 мм. Вони

покриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм і мають смакові

цибулини. Листоподібнісосочки (раріllае foliataе) розташовані по краям язика

і мають вигляд вертикальних складок. В їх покривному епітелії знаходяться

багаточисельні смакові цибулини. Жолобуваті сосочки (раріllае vallatае)

найбільші за розмірами від 1 до 3 мм в ширину і кожен із них оточений

жолобом. їх буває 7-14, які розташовуються перед межовою борозною та

сліпим отвором. Усі сосочки, окрім ниткоподібних, мають смакові відчуття

(солодке, солоне, гірке, кисле).

59

М'язи язика поділяються на дві групи: скелетні м’язи,які починаються

від кісток і прикріплюються до апоневрозу язика, і власні м’язи, що

починаються і прикріплюються в товщі язика. До скелетнихм’язів належать:

підборідно-язиковий м'яз (m. genioglossus), під'язиково-язиковий м'яз (m.

hyoglossus), шило-язиковий м'яз (m. styloglossus) і хрящо-язиковий м'яз (m.

hondroglossus).

До власних м'язів язика відносять верхні та нижні повздовжні м'язи (m.

longitudinalissuperioretinferior), поперечний м’яз (m. tranversuslingvae),

вертикальний м'яз язика (m. verticalislingvае).

Аномалії розвитку. 1. Розщелина верхньої губи («заяча губа», labiumleporinum);

2. Розщепленне піднебіння («вовча паща», faucislupinum);

3. Коса щілина лиця;

4. Збільшений, або зменшений язик;

5. Роздвоєний язик;

6. Подвійний язик.

Ротові залози(glandulaeoris) поділяють на великі і малі. Малі слинні

залози (glandulaesalivaraeminores) розташовані в слизовій оболонці або в

підслизовому прошарку стінок ротової порожнини. Одні з них розмішені

групами в слизовій оболонці присінку рота: Губні (glandulaelabialаe), щічні

(g1. buccales), кутні (g1. molares), а другі знаходяться власне в ротовій

порожнині: піднебінні (g1. раlatinae), язикові (g1. lingvales).

Найчисельнішими серед них є губні, піднебінні та язикові залози.

До великих слинних залоз(glandulaesalivaraemajores) відносять під'язикову

(glandulaesublingvales), піднижньощелепну (g1. submandibulares), привушні

залози (g1. раrotіdeа). Усі ці залози парні.

Під'язикова слинна залозарозміщується на верхній поверхні щелепно-

під'язикового м'яза і складається з кількох часток. Маса близько 5 грам, трубчасто-

альвеолярна, за функцією слизова. Малі під'язикові протоки (10-15)

(ductussublingvalesminores), частково відкриваються вздовж під'язикової складки у

власне ротову порожнину, або з'єднуються й утворюють велику під'язикову

протоку (ductussublingvalesmajores), що відкривається на під'язиковому сосочку

(саrunculaesublingvales)

Піднижньощелепна слинна залоза розміщується біля кута нижньої

щелепи, в ділянці піднижньощелепного трикутника під щелепно-

під'язиковим м'язом. Маса її 15 грам, трубчасто-альвеолярна; виділяє

слизовий і серозний секрет. Протока піднижньощелепної залози

(ductussubmandibulares) огинає задній край щелепно-під'язикового м'яза і

відкривається на під'язиковому сосочку.

Привушна залоза розташована в привушній ділянці обличча, в

занижньощелепній ямці. Залоза покрита привушною фасцією, від якої в

товщу залози відходять сполучнотканинні перетинки. Маса її 20-30 грам,

трубчасто-альвеолярна, виділяє серозний секрет. Привушна протока (ductus

раrotideus) лежить на 1-2 см нижче від виличної дуги і біля переднього краю

60

жувального м’язу, пронизує щічний м'яз і відкривається на слизовій оболонці

щоки в присінок рота проти верхнього другого кутнього зуба.

Клітковінні простори порожнини рота (місця утворення гнійних

абсцесів): - піджувальний простір;

- крилоподібний простір (підскронева ямка);

- крило піднебінна ямка;

- жирове тіло щоки;

- простір дна порожнини рота;

- привушно-жувальний простір.

5. Питання для самоконтролю: 1. Класифікація слинних залоз?

2. Топографія, будова, функції малих слинних залоз?

3. Топографія, будова, функції привушної слинної залози?

4. Топографія, будова, функції піднижньощелепної слинної залози?

5. Топографія, будова, функції під’язикової слинної залози?

6. Клітковинні простори рота, їх клінічне значення?




2005. – 720 с.




















61

К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











62






Анатомія ділянок та органів шиї



1. Актуальність теми: Шия – проміжна ланка, яка з’єднує голову і тулуб.

Площа її на горизонтальному розтині у дорослої людини складає в

середньому 130-140 см2. Але на цьому порівняно невеликому просторі

зосереджено багато анатомічних утворень. Перед усім це великі кровоносні

судини, призначення яких не тільки для живлення власних органів шиї, а,

головним чином, для кровопостачання головного мозку; початок дихальних

шляхів і травного тракту, блукаючі нерви і пограничні симпатичні вузли.

Крім того, в ділянці шиї зокрема в її передніх відділах, розміщена щитовидна

залоза, в бокових – проходять стовбури плечового сплетення, а також

початкові відділи кровоносних судин верхніх кінцівок. Тому пошкодження

органів шиї, чи ураження їх патологічним процесом неодмінно веде до

розладу діяльності сусідніх органів (ЦНС, органів дихання, травлення і т.д.).

2. Конкретні цілі:Аналізуватина препаратах, схемах, муляжах та малюнках

групи та будову м’язів шиї, трикутники шиї, визначити їх клінічне значення.

Виначити топографію фасцій шиї, міжфасціальні простори.

3. Завдання для самостійної роботи здобувачів під час підготовки до

заняття:

3.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен

засвоїти студент при підготовці до заняття:м'язи шиї- musculi colli;

підшкірний м'яз – platysma; грудинно-ключично-сосковий м'яз - mus-

culusstemocleidomastoideus; надпід'язикові м'язи - musculi suprahyoidei;

підпід'язикові м'язи - musculiinfrahyoidei; драбинчасті м'язи - musculiscalene;

міждрабинчастий простір - spаtiuminterscalenum; переддрабинчастий простір

- spаtiumanterscalenum; передхребтові м'язи - musculiprevertebrаles;

поверхнева фасція шиї - fasciacollisuperficiаlis; поверхневий листок власної

фасції шиї - laminasuperficiаlisfasciaecollipropriae; глибокий листок власної

фасції шиї - laminaprofundafasciaecollipropriae; внутрішньошийна фасція -

fasciaendocervicalis; передхребтова фасція - fasciaprevertebrаlis;

міжапоневротичний надгрудинний простір -

63

spаtiuminteraponeuroticumsuprasternаle; передвісцеральний простір -

spаtiumpreviscerаle; завісцеральний простір - spаtiumretroviscerаle;

медіальний трикутник шиї - trigonummediаle; латеральний трикутник шиї -

trigonumlaterаle.

4. Зміст теми: Глотка(рharinx) розташована в передній ділянці шиї і починається від

зовнішньої основи черепу до VI шийного хребця. Порожнину

глотки(cavitaspharingis) поділяють на носову, ротову та гортанну частини.

Носова частина глотки(раrsnasalispharingis) розташовується на рівні хоан,

між склепінням і піднебінною завіскою. На бічній стінці носової частини

відкриваються парні глоткові отвори слухових труб

(ostiumpharingeumtubaeauditive). Ці отвори сполучають порожнину глотки з

барабанною порожниною.

Ротова частина глотки(раrsoralispharingis) розташовується на рівні зіва і

піднебінної завіски та коренем язика, або входом в гортань. Позаду від

кореня язика слизова оболонка продовжується на передню поверхню

надгортанника і по середній лінії утворює добре розвинену серединну

язиково-надгортанну складку (рlіса glossо-epiglotticamediana) а з боків від неї

- менш розвинені парні бічні язиково-надгортанні складки (рlісае

glossoepigloticaelaterales). Між складками є парні заглиблення - надгортанні

долинки (valleculaeepigloticae).

Гортанна частина глотки(раrspharingis) розташована між рівнем входу в

гортань та переходом глотки в стравохід і простягається до нижнього краю

перснеподібного хряща. На бічній стінці гортанної частини глотки розміщені

значні заглиблення - грушеподібні закутки (recessuspiriformes), в яких

можуть затримуватися, як і в долинках надгортанника, тверді частинки їжі.

Будова стінки глотки представлена слизовою оболонкою (tunicamucosa),

м'язовою (tunicamuscularis) і адвентиціальною (tunicaadventitia).

Усі м'язи глотки поділяють на м'язи, що звужують глотку і м'язи, що

піднімають глотку.

До м'язів, які піднімають глотку належать шило-глотковий м'яз

(musculusstylopharingeus) і трубно-глотковий м'яз

(musculussalpingopharingeus).

До м'язів що звужують глотку відносять верхній м'яз-звужувач глотки

(musculus соnstrictorpharingissuperior), середній м'яз-звужувач глотки

(musculus соnstrictorpharingismedius) і нижній м'яз-звужувач глотки (musculus

соnstrictorpharingisinferior).

Гортань розміщена в проміжку від верхнього краю У шийного до

нижнього краю VI шийного хребця, займаючи таким чином проміжок на

протязі двох хребців (V і VI). У дітей гортань лежить значно вище,

досягаючи своїм верхнім краєм рівня Ш хребця; у людей похилого віку вона,

навпаки, лежить низько, розміщуючись своїм верхнім краєм на рівні VI

хребця.

64

Положення гортані різко змінюється в однієї і тієї ж людини в

залежності від положення голови і функціонального стану гортані та сусідніх

органів (зокрема глотки, з якою гортань тісно зрощена). Завдяки наявності

клітковини, розміщеної між фасціальними піхвами органів, тобто IV і п’ятою

(передхребтова) фасціями можливі зміщення гортані, як і інших оргнів шиї –

вбік, вгору, вниз. Варто пам’ятати, що в зв’язку з патологічними станами

рухомість гортані може змінюватися. Так, запальні процеси в клітковині

різко змінюють її податливість в горизонтальній площині, а злоякісні

новоутворення гортані, що поширюються на інші органи, можуть зробити її

майже нерухомою.

Синтопія: Гортань лежить безпосередньо сперду від глотки таким

чином, що слизова оболонка передньої стінки глотки вистилає задню стінку

гортані. Передню стінку гортані прикривають м’язи інфрагіоїдної групи , до

бокових стінок прилягають бокові долі щитовидної залози. Верхніми своїми

відділами (а саме надгортанним хрящем) гортань сягає до кореня язика.

Трахея, або дихальне горло (від грецького слова trachys – шорсткий),

являється продовженням гортані і виконує функцію початкових відділів

нижніх дихальних шляхів. Це циліндрична, дещо сплющена спереду назад

трубка, що залягає в передньо-нижньому відділі шиї і продовжується у

верхній відділ грудної клітки.

У дорослї людини верхній край трахеї розміщений на рівні У-У1

шийного хребця. Далі вона йде косо вниз і назад, досягає рівня нижнього

краю 1У грудного хребця, де і ділиться на два головних бронхи. Місце поділу

трахеї на два бронхи, тобто біфуркація трахеї відповідає передньому кінцю П

ребра.

В цілому трахея досить податлива як у поздовжньому, так і

поперечному напрямку трубка. Скелет її утворений кільцями з гіалінового

хряща, з”єднаними між собою щільною волокнистою тканиною. В задніх

відділах кільця трахеї замикаються не повністю, а відсутній у цьому місці

хрящовий скелет замінений сполучною тканиню, в товщі якої закладені

волокна гладкої мускулатури. Щільна волокниста тканина, що з”єднує хрящі

утворює кільцеподібні зв”язки (lig.annularis), ширина яких не перевищує

половини висоти самого кільця. Кільцеподібні зв”язки в задній частині трахеї

зливаються між собою, переходять у сполучну тканину, що з”єднує вільні

кінці хрящів і утворюють разом з нею перетинчасту частину трахеї

(pars membranacea trachee) позбавлену хрящового скелета. Завдяки

перетинчастій частині трахея володіє значною розтяжністю та пружністю.

Внутрішня поверхня трахеї встелена слизовою оболонкою, що вкрита

багатоядерним мерехтливим епітелієм.

Розрізняють два відділи трахеї: шийний та грудний. У межах шийної

частини нараховується 6-8 хрящів. Перше кільце лежить на рівні шостого-

сьомого шийного хребця.

Синтопія: початковий відділ трахеї покритий спереду перешийком

щитовидної залози, а з боків – її долями. Нижче залози трахея спереду

покрита клітковиною (претрахеальний простір), у якому закладені вени та

65

лімфатичні вузли. Попереду від цього простору знаходяться м”язи

інфрагіоїдної групи, а в самих нижніх відділах - міжапоневротичний

клітковинний простір.

До задньої стінки трахеї прилягає стравохід. Однак на шиї стравохід

зміщений вліво від середньої лінії. Разом з трахеєю він утворює ліву

трахейно-стравохідну борозну. Саме в цьому жолобку, прилягаючи до

передньої поверхні стравоходу, проходить лівий поворотний нерв, вздовж

якого рзташовані лімфатичні вузли. Правий поворотний нерв прилягає до

задньої стінки трахеї.

З боків від трахеї, у верхньому відділі, лежать бокові долі щитовидної

залози, а у нижньому, біля вирізки грудини до трахеї прилягають загальні

сонні артерії. В верхніх відділах права і ліва сонні артерії відхиляються вбік

від трахеї. Проміжок між судинами і трахеєю виповнений пухкою

клітковиною.

Стравохід(оеsophagus) - починається на рівні VI шийного хребця і на

рівні XI грудного хребця зліва переходить у шлунок. Виділяють три частини

стравоходу: шийну (раrscervicalis), черевну (раrsabdominalis), грудну

(раrsthoraciса).

Шийна частиназнаходиться на рівні VI шийного грудного хребця до І

грудного хребця. З кожного боку стравоходу розташовується поворотний

гортанний нерв та загальна сонна артерія, спереду - трахея а позаду - хребці.

Грудна частинастравоходу розташована у верхньому і задньому середостінні.

На рівні IV грудного хребця стравохід проходить позаду лівого головного

бронха, прилягає до задньої поверхні дуги аорти, лягає в задньому

середостінні біля правої стінки низхідної аорти. Таким чином, аорта

розміщується зліва. Стравохід - справа.

Черевна частинастравоходу найкоротша, прилягає до задньої поверхні лівої

частини печінки.

Стінка стравоходу має зовнішню сполучнотканинну оболонку

(tunicaadventitia), м'язову (tunicamuscularis) і слизову ((tunicamucosa).

Просвіт стравоходу має ряди звужень і розширень, що слід враховувати під

час діагностики різних патологічних станів.

Анатомічні звуження:1) глоткове - у місці переходу глотки у стравохід,

позаду від пластинки перснеподібного хряща (VI шийний хребець); 2)

бронхіальне - на рівні роздвоєння трахеї, у місці перехрещення з лівим

головним бронхом (IV грудний хребець): 3) діафрагмове - у місці

проходження стравоходу через діафрагму.

Фізіологічні звуження, що є тільки у живої людини: 1)аортальне - в місці

перехрещення стравоходу з грудною частиною аорти (VII - IX грудних

хребців); 2) кардіальне - в місці переходу стравоходу в шлунок (XI грудний

хребець).

Щитоподібна залоза Лежить на передній поверхні шиї, овиває спереду та збоку трахею, по бокам

проходить судинно-нервові пучки шиї, зверху прилягає до щитоподібного хряща

на рівні С V-VII. Маса 25-30 г.

66

Будова залози. Права та ліва частки, перешийок та пірамідальна частка.

Вкрита капсулою, паренхіма побудована з фолікулів - структурної одиниці

залози. Стінка утворена одношаровим епітелієм, порожнина заповнена

колоїдом з вмістом йоду. Піраміда – залишок щито-язикової протоки.

Гормони залози

1. Тироксин, трийодтіронін. Регулюють окисно-відновлювальні процеси,

основний обмін.

2. Кальцитонін. Знижує рівень кальцію в крові, депонує в клітки.

Прищитоподібні залози. Парні утворення, округлої форми, позаду часток

щитоподібної залози, від 2 до 6, маса 0,13-0,36 г.

Виробляють паратиреоідний гормон, регулює вміст кальцію та фосфору

в крові. Антагоніст кальцитоніну.


1. Глотка: будова, топографія, функції.

2. Стравохід: будова, топографія, функції.

3. Лімфо-епітеліальне кільце глотки: мигдалики,їх клінічне значення.

4. Анатомічні звуження стравохіду.

5. Фізіологічні звуження стравохіду, топографія




2005. – 720 с.




















67

К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











68






Фасції, клітковинні простори шиї


Кількість навчальних годин_______3_______

















3.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:м'язи шиї- musculi colli;












69



trigonumlaterаle.


Загальновідомо, що кількість фасціальних листків на шиї майже не

піддається обліку, надзвичайно трудно їх систематизувати. Найбільш

вірогідним критерієм їх оцінки є дані клініки, що дозволяють хірургу на

операційному столі точно орієнтуватися в існуючих фасціальних утвореннях.

На теперішній час в топографічній анатомії визнана класифікація В.М.

Шевкуненко, який запропонував розглядати кожен листок фасції, як окреме

утворення, при цьому враховує їх походження і зв’язок з різними органами і

тканинами шиї. За В.М. Шевкуненком на шиї виділяють п’ять фасцій. Для

вирішення питання про фасції шиї і їх функцію В.М. Шевкуненко

запропонував експеримент з введенням мас, які твердіють. Цей істинно

пироговський метод дозволив найбільш точно, з врахуванням клінічної

практики, виявити хід фасціальних листків.

Перша фасція - поверхнева фасція або підшкірна фасція –

fascia cervicalis supercifialis. За своїм походженням не відрізняється від

аналогічних утворень других ділянок людського тіла, тобто вона є

ущільненим шаром підшкірної жирової клітковини. Вона розміщена на всій

поверхні шиї, але має різну будову в передній, передньо-боковій і задній

ділянці шиї. На передній поверхні шиї підшкірна фасція може

розшаровуватися нагромадженням жирової тканини на декілька пластинок з

утворенням подвійного або навіть потроєного підборіддя. В передньо-

боковій ділянці шиї поверхнева фасція утворює футляр для підшкірного

м’яза і разом з його волокнами переходить на обличчя, а знизу – у

підключичну ділянку.

В задній ділянці від поверхневої фасції до шкіри натягнуті численні

сполучно-тканинні перегородки, які поділяють підшкірну жирову тканину на

комірки. Товста шкіра на задній поверхні шиї сполучно-тканинними

перегородками щільно з’єднана з більш глибокими шарами, що робить її

малорухомою. Із-за особливостей будови підшкірного жирового шару на

задній поверхні шиї, відносно недостатнього кровопостачання і розміщення

жирової тканини між сполучно-тканинними перетинками, гнійне запалення

волосяних мішечків (карбункули), тут часто супроводжується широким

некрозом навколишньої тканини.

Друга фасція – поверхнева пластина власної фасції шиї

(lamina superficialis fascii coli propria) у вигляді футляра охоплює передній і

задній відділи шиї. Разом з тим, вона утворює футляри для грудинно-

ключично-соскоподібного і трапецієподібного м’язів. При цьому листки, що

покривають зовнішню сторону цих м’язів більш щільні, ніж глибокі. Щільні

листки віддають в товщу м’яза перетинки, що призводять до поділу м’язів на

окремі пучки. З одного боку це попереджує поширення гнійників в самому

м’язі, а з другого – перешкоджає проведенню футлярної анестезії. А тому

70

знеболення в межах широких м’язів доцільно проводити з декількох уколів.

Глибокі листки футлярів виражені слабше і відділені від відповідних м’язів

шаром пухкої клітковини. В підщелепному трикутнику шиї друга фасція

утворює капсули для підщелепної залози. Але поверхневі і глибокі листки

капсули також виражені нерівномірно і мають різну будову. Фасціальний

листок, що йде від під’язикової кістки на зовнішню поверхню нижньої

щелепи – потовщений, щільний і може витримати тиск до 700 мм рт.ст.

Глибокий листок фасції має значну щільність тільки в межах

підщелепного ложа, а саме, на місці прикріплення його до під’язикової

кістки, а також до внутрішньої косої лінії нижньої щелепи. В місцях, де

глибокий листок другої фасції покриває щелепно-під’язиковий і під’язиково-

язиковий м’язи, він розпушений і слабо виражений.

Саме це створює анатомічні передумови і сприяє поширенню гною з

ложа підщелепної залози вздовж вивідної протоки до клітковини дна

порожнини рота.

В нижніх відділах шиї друга фасція досить виражена і щільно

зростається з зовнішньою поверхнею ключиці і руків’ям грудини. Варто

додати, що в бокових відділах друга фасція віддає відроги до поперечних

відростків шийних хребців, внаслідок чого анатомічно вона ділить її на

передні і задні відділи. Це попереджує поширення гнійних запливів із задньої

ділянки шиї на передню і навпаки.

Третя фасція – глибокий листок власної фасції шиї -

lamina profundа fascii coli propria (seu aponeurosis omoclavicularis).

Середня власна фасція шиї займає проміжне положення в передній ділянці

шиї між другою і четвертою фасціями. За формою вона наближається до

трапеції і обмежена з боків лопатково-під’язиковими м’язами, для яких

одночасно утворює футляри. Зверху середня фасція шиї доходить до

під’язикової кістки і утворює футляри для претрахіальної групи м’язів

(грудинно-під’язиковий, грудинно-щитовидний, щитовидно-під’язиковий

м’язи). Найбільш щільні футляри мають лопатково-під’язикові м’язи. М’язи

інфрагіоїдної групи огорнуті більш ніжними футлярами. Біля нижньої

границі шиї середня фасція прикріплюється до внутрішньої поверхні

ключиці і рукоятки грудини, а по серединній лінії шиї друга і третя фасції

зростаються, утворюючи білу лінію шиї.

Четверта фасція – внутрішньо-шийна фасція (fascia endocervicalis),

складається з двох листків - парієтального і вісцерального. Останній

покриває органи шиї: глотку, стравохід, гортань, трахею, щитовидну залозу.

Парієтальний лежить спереду і збоку від органів шиї. Він утворює піхву для

медіального судинно-нервового пучка. Причому, якщо би умовно видалити

органи шиї в межах вісцерального листка і залишити простір обмежений

парієтальним листком, то утворився б простір, який має назву порожнини

шиї.

П’ята фасція – передхребетна (fascia paevertebralis) – пластина, що

бере свій початок ззаду глотки від основи черепа, спускається вниз в грудну

порожнину і закінчується на рівні другого грудного хребця. Вона утворює

71

замкнуті футляри для довгих м’язів голови і шиї, крім того, покриває стовбур

симпатичного нерва. Відроги фасції утворюють піхви для драбинчастих

м’язів і піхву для латерального судинно-нервового пучка.

Простори між фасціальними листками виповнені клітковиною.

Особливої уваги заслуговують такі клітковинні простори:

1)Надгрудинний міжапоневротичний простір

(sp. interaponeuroticum suprasternalis), в клітковині якого знаходиться яремна

венозна дуга (arcus venosis juguli), що пов’язує передні яремні вени. Сам

простір розташований над яремною вирізкою грудини між листками другої і

третьої фасцій. Його вистота не перевищує 5 см. З боків він відкритий і

з’єднується з піхвою грудинно-ключично-соскоподібного м’яза.

2)Між заднім листком піхви грудинно-ключючно-соскоподібного м'яза і

самим м’язом утворена щілина, яка виповнена пухкою жировою

клітковиною. Це і буде другий клітковинний простір, що носить назву м’яза,

в межах якого він розміщений (sp. m. sternocleidomastoideus).

3)Клітковинний простір між задньою стінкою піхви грудинно-ключично-

соскоподібного м’яза і третьою фасцією – сліпий мішок Грубера

(saccus caecus retrosternocleidomastoideus). Він обмежений: спереду – задньою

стінкою піхви грудинно-ключично-сосковидного м’яза, ззаду – третьою

фасцією, знизу – ключицею. Із зовнішнього боку мішок замкнутий оскільки

біля заднього краю грудинно-ключично-сосковидного м’яза друга фасція

зрощена з третьою. Медіально – мішок має з’єднання з міжапоневротичним

надгрудним простором.

4)Мішок підщелепної залози (saccus glandule submandibularis), розміщений

між листками другої фасції (мал. 8). Однак це не просто вузька щілина, в якій

лежить залоза. Крім залози тут є багато клітковини і лімфатичних вузлів,

лицьова артерія і одноіменна вена. В зв”язку з тим, що глибока пластина

менш щільна в порівнянні з зовнішньою, гній з цього простору має

тенденцію до поширення вздовж вивідної протоки залози до слизової рота.

5)Судинно-нервовий простір медіального трикутника шиї (sp. vasonervorum).

Вздовж судинно-нервового пучка з кожної сторони є вузький канал, що

обмежений піхвою, утвореною парієтальним листком четвертої фасції. Цей

простір вздовж судин зверху простягається до основи черепа, а внизу

переходить в клітковину переднього середостіння.

6)Пердорганний простір (sp.praeviscerale), який розміщений між

парієтальним і вісцеральним листками четвертої фасції (мал. 6). Він

простягається на шиї від під’язикової кістки до вирізки грудини. Та частина

його, що відповідає рівню трахеї носить назву претрахеального

клітковинного простору. В останньому, крім клітковини і лімфатичних

вузлів, розташовані венозні сплетення щитовидної залози, з якого

починаються нижні щитовидні вени. Крім цього в 10-12% випадків тут

проходить найнижча щитовидна артерія, яка бере початок від плечо-

головного стовбура або дуги аорти. У малих дітей в претрахеальному

просторі лежить верхній полюс вилочкової залози.

72

Внизу клітковина, що розміщена перед органами шиї, вільно з’єднується з

клітковиною переднього середостіння. При переході парієтального листка

четвертої фасції в вісцеральний на рівні рукоятки грудини, утворюється

нещільна перегородка, що відділяє передорганну клітковину шиї від

переднього середостіння. Сама пластина пронизана кровоносними і

лімфатичними судинами, по яких клітковина одного простору з’єднується з

іншим. При розвитку гнійного процесу вказана перегородка може бути

зруйнована гноєм, який потім вільно поширюється на клітковину

середостіння.

7)Ретровісцеральний простір (sp.retrovisceralis) – між вісцеральним листком

четвертої фасції і п’ятою фасцією. Клітковина, що заповнює цей простір

досить пухка і має обширне з’єднання з клітковиною заднього середостіння.

8)Передхребетний клітковинний простір(sp.praevertebralis) – утворений

щілиною між п’ятою фасцією і шийними хребцями. Якщо ввести 100-150 мл

контрастної маси, то при препаруванні її можна знайти в фасціальному

мішку, щільно зв’язаному з футлярами довгих м’язів голови і шиї. Внизу

контрастна маса доходить до П-Ш грудних хребців.

9)Переддрабинчастий клітковинний простір розташований в зовнішньому

трикутнику шиї між другою і п’ятою фасціями (sp.antescalenum). Разом з

клітковиною тут проходить підключична вена, яка відділена від артерії

переднім драбинчастим м’язом. На передній поверхні м’яза лежить

діафрагмальний нерв.

10)Міждрабинчастий простір – простягається між переднім і середнім

драбинчастим м’язами (sp.interscalenum).

5. Питання для самоконтролю: 1. Трикутники шиї.

2. Латеральний трикутник шиї, його складові, клінічне значення?

3. Медіальний трикутник шиї, його складові, клінічне значення?

4. Фасції шиї?

5. Міжклітковинні простори шиї, їх клінічне значення?




2005. – 720 с.









73












К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.


www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











74






Судини та нерви шиї



















3.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:м'язи шиї- musculi colli;












75



trigonumlaterаle.


Загальна сонна артерія. У новонароджених товщина стінки сонної артерії 0,4 мм, діаметр просвіту - 1 мм. На протязі перших років життя відбувається збільшення просвіту у 2,5 рази, а товщини стінки - у 1,2 рази.

Від народження до 16 років просвіт аорти і загальної сонної артерії збільшується у 7 разів, товщина стінки - у 3-4 рази у порівнянні з періодом новонародженості. Зовнішня сонна артерія має три групи гілок: передню, задню і медіальну, або

кінцеву.

Передня група

1. Верхня щитоподібна артерія кровопостачає щитоподібну залозу і гортань.

До щитоподібної залози йдуть передня і задня гілки, до гортані - верхня

гортанна артерія.

2. Язикова артерія проходить через трикутник Пирогова, кровопостачає язик

і під’язикову слинну залозу.

3. Лицева артерія кровопостачає:

- піднебіння - висхідною піднебінною артерією;

- мигдалики - мигдаликовими гілками;

- під нижньощелепну слинну залозу - залозовими гілками;

- підборіддя - підборідною артерією;

- нижню губу - нижньою губною артерією;

- верхню губу верхньою губною артерією;

- медіальний кут ока - кутовою артерією;

Медіальна група:

1) Висхідна горлова артерія кровопостачає горло, середнє вухо, до якого

йде нижнябарабанна артерія; оболонки головного мозку задньою оболонною

артерією.

2) Поверхнева вискова артерія лежить у висковій ямці, розгладжується на

лобову гілку, яка кровопостачає лобову ділянку, і тім’яну гілку, яка

кровопостачає тім’яну ділянку. Крім того, поверхнева вискова артерія

кровопостачає:

- обличчя поперечною артерією лиця;

- орбіту виличноорбітальною артерією;

- вискову ділянку середньою висковою артерією;

- привушну слинну залозу привушними гілками;

- зовнішнє вухо передніми вушними гілками;

3) Верхньощелепна артерія має три відділи:

а)нижньощелепний, який лежить позаду гілки нижньої щелепи.

В цьому відділі артерія дає наступні гілки:

- глибока вушна артерія - кровопостачає зовнішнє вухо (зовнішній слуховий

прохід),

76

- передня барабанна артерія - кровопостачає барабанну порожнину;

- середня оболонна артерія - проходить через остистий отвір у порожнину

черепа і кровопостачає оболонки головного мозку;

- нижня альвеолярна артерія - проходить через канал нижньої щелепи,

кровопостачає нижню щелепу, нижні зуби з пародонтом, виходить через

підборідний отвір на підборіддя, продовжується у підборідну артерію, яка

кровопостачає підборіддя;

б) підвисковий, який лежить у підвисковій ямці. В цьому відділі артерія дає

гілки де жувальних м’язів та щічного м’яза;

в) крилопіднебінний відділ, який лежить у крило піднебінній ямці. В цьому

відділі артерія дає наступні гілки:

- задні верхні альвеолярні артерії - проходять через альвеолярні канали,

кровопостачають верхню щелепу, верхні зуби (моляри, премоляри) з

пародонтом;

- підорбітальна артерія йде через нижню орбітальну щілину в орбіту,

виходить з орбіти через підорбітальний канал і собачу ямку і розгалужується

на передні та середні верхні альвеолярні артерії, які кровопостачають верхню

щелепу, верхні зуби (різці, ікла, премоляри) з пародонтом;

- клинопіднебінна артерія - проходить через одноіменний отвір в носову

порожнину, кровопостачає носову порожнину;

- низхідна піднебінна артерія, розгалужується на великі і малі піднебінні

артерії, які проходять через одноіменні канали в ротову порожнину,

кровопостачають піднебіння;

Задня група 1. Грудино-ключично-соскоподібна артерія кровопостачає однойменний

м’яз;

2. Потилична артерія кровопостачає потиличну ділянку;

3. Задня вушна артерія кровопостачає зовнішнє вухо та середнє вухо, до

якого йде задня барабанна артерія через кам’янисто-барабанну щілину.

Підключична артерія (аrteriasubclavia) – парна. Ліва підключична артерія (а. subclaviasinistra) починається від дуги аорти,

права підключична артерія (а. subclaviadextra) – від плечоголовного стовбура.

Підключична артерія проходить через між драбинчастий простір і має три

відділи:

І. Внутрішньо-грудний (до між драбинчастого простору) – віддає наступні

гілки:

1) хребтова артерія (а. vertebralis) – проходить через отвори поперечних

відростків шийних хребців, через великий потиличний отвір у порожнину

черепа, де має передню і задню спинномозкові артерії (аа.

spinalesanterioretsuperior), які кровопостачають спинний мозок (при цьому

права і ліва передні спинномозкові артерії зливаються, утворюючи одну

передню спинномозкову артерію), та задню нижню мозочкову артерію (а.

сerebellainferior), яка кровопостачає мозочок. На границі довгастого мозку з

мостом права і ліва хребтові артерії зливаються і утворюють базилярну

артерію (а. basilaris), яка лежить на основі моста і кровопостачає: мозочок, до

77

якого дає передню нижню мозочкову артерію (а. cerebelliinferioranterior),

верхню мозочкову артерію (а. сеrebellisuperior); праве і ліве внутрішнє вухо

правою і лівою артеріями лабіринту (аа. labirinti); міст гілками до моста (ramі

аdpontem). На границі моста зі середнім мозком базилярна артерія

розгалужується на задні артерії мозку (аа. сеrebrі posteriores), які

кровопостачають мозок і беруть участь у формуванні артеріального кола

мозку (кола Віллізія). Артеріальне коло мозку (сirculusarteriosuscerebriWillisii)

утворене артеріями з басейну двох внутрішніх сонних артерій та двох

підключичних артерій, зокрема його утворюють 9 артерій.

Спинний мозок кровопостачають слідуючі артерії:

Хребтова артерія – проходить через отвори поперечних відростків шийних

хребців, через великий потиличний отвір у порожнину черепа, де дає

передню та задню спинномозкові артерії, які кровопостачають спинний

мозок, при цьому права і ліва передні спинномозкові артерії зливаються,

утворюючи одну передню спинномозкову артерію, яка проходить по

серединній щілині спинного мозку. А задні спинномозкові артерії йдуть в

задніх латеральних борознах спинного мозку.

Слід звернути увагу на кровопостачання довгастого мозку. Хребтова артерія,

яка проходить паралельно стовбуру загальної сонної артерії і яка бере участь

разом з нею у кровопостачанні мозку, є коллатеральною судиною для голови

і шиї. Злиті в один стовбур – основну артерію, дві хребтові артерії, і злиті в

один стовбур дві передні спино-мозкові артерії, утворюють артеріальне

кільце, яке має велике значення для коллатерального кровообігу довгастого

мозку, і має назву – «Коло Захарченка».

Від задньої артерії мозку йдуть задні гілки судинного сплетення.

2) щитошийний стовбур(truncusthyreocervicalis) розгалужується на:

- нижню щитоподібну артерію (а. tyroideainferior), яка кровопостачає

щитоподібну залозу, трахею, гортань, до якої дає нижню гортанну артерію (а.

laringeainferior);

- висхідну шийну артерію (а. cervicalisascendens), яка кровопостачає глибокі

м'язи, надлопаткову артерію (а. suprascapularis), яка кровопостачає м'язи

плечового пояса;

- поверхневу шийну артерію (a. cervicalissuperficialis), яка кровопостачає

латеральний трикутник шиї;

3) внутрішня грудна артерія (a. thoracicainterna) по передній стінці грудної

клітки спускається в грудну порожнину, кровопостачає:

- передні частини міжреберних просторів передніми міжреберними артеріями

(аа. intercostalsanteriores);

- молочну залозу гілками груді (ramimammarii);

- трахею однойменними гілками (ramitracheales);

- тимус тимусними гілками (ramithymici);

- плевру, перикард, діафрагму, перикардіально-діафрагмальною артерією (а.

pericardiacophrenica). Кінцевими гілками внутрішньої грудної артерії є

м'язово-діафрагмальна артерія (а. musculophrenicа), яка кровопостачає

діафрагму, та верхня надчеревна (епігастральна) артерія (а.

78

ерigastricasuperior), яка йде в піхву прямого м'яза живота і кровопостачає

його.

II. Міждрабинчастий (в міждрабинчастому просторі). В цьому відділі від

підключичної артерії відходить реберно-шийний стовбур

(truncuscostocervicalis), який розгалужується на дві гілки:

- глибока шийна артерія (а. cervicalisprofunda), яка кровопостачає

глибокі м'язи спини в ділянці шиї;

- найвища міжреберна артерія(а. intercostalissuprema), яка

розгалужується на І та II задні міжреберні артерії (аа.

Intercostalisposteriorsprimaetsecunda), кровопостачає задні частини І та

II міжреберних просторів.

- Ш. Ключичний відділ (після міждрабинчасгого простору) має лише

одну гілку - поперечну артерію шиї (а. transversacolli), яка огинає шию,

продовжується в дорсальну лопаткову артерію (а. scapularisdorsalis), що

кровопостачає ромбоподібний м'яз, м'яз-підіймач лопатки, м'язи

плечового пояса. Підключична артерія продовжується у пахвову

артерію.

- Пахвова артерія (arteriaaxillaris)

- Пахвова артерія лежить в однойменній порожнині, проектується по

передньому краю волосяного покриву пахвової ямки, кровопостачає

поверхневі грудні м'язи, поверхневі м'язи спини, м'язи плечового пояса,

плечовий суглоб. Пахвова артерія має три відділи:

- І. Ключичногрудний, який лежить у ключичногрудному трикутнику.

В цьому відділі артерія дає наступні гілки:

1) найвища грудна артерія(а. toraciса suprema) - кровопостачає передні

частини І та II міжреберних просторів;

2) грудонадплечова (грудоакромінальна) артерія (а. toracoacromialis)

кровопостачає плечовий суглоб, дельтоподібний м'яз, великий і малий грудні

м'язи.

II. Грудний, який лежить у грудному трикутнику. В цьому відділі артерія

має одну гілку – латеральну грудну артерію (а. toracicalateralis), яка

кровопостачає передній зубчастий м'яз.

III. Підгрудний(в підгрудному трикутнику) має наступні гілки:

1)передня огинаюча артерія плеча(а. circumflexahumerianterior) кровопостачає

плечовий суглоб та м'язи плечового пояса;

2)задня огинаюча артерія плеча(а. circumflexahumeriposterior) йде через 4)

сторонній отвір, кровопостачає плечовий суглоб, м'язи плечового пояса;

3)підлопаткова артерія(а. subscapularis) розгалужується на дві гілки:

- грудоспинна (грудодорсальна) артерія (а. thoracodorsalis), яка кровопостачає

найширший м'яз спини, великий i малий круглі м'язи;

- огинаюча артерія лопатки (а. circumflexascapulae), яка проходить через-

сторонній отвір, кровопостачає над- і підостьові м'язи, малий круглий м'яз.

5. Питання для самоконтролю: 1. Трикутники шиї.

79

2. Латеральний трикутник шиї, його складові, клінічне значення?

3. Медіальний трикутник шиї, його складові, клінічне значення?

4. Фасції шиї?

5. Міжклітковинні простори шиї, їх клінічне значення?

6. Судини ділянки шиї.

7. Нерви ділянки шиї.




2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.



80


М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











81

Навчальна дисципліна Нормальна анатомія(біологічні науки)

(медичні, біологічні науки)

МОДУЛЬ 1 Методи анатомічних досліджень. Анатомія



Тема заняття 16 Анатомія передньо – бічної стінки живота.



1. Актуальність теми у підготовці аспірантів необхідні знання анатомо-

фізіологічних, вікових і статевих особливостей будови передньо-бічної

стінки живота для правильного розуміння патологічних процесів і

обґрунтування раціональних доступів до внутрішніх органів.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати розподіл передньо-бічної стінки живота на ділянки та

проекцію органів черевної порожнини на ці ділянки.

2. Аналізувати пошарову топографію передньо-бічної стінки живота.

3. Пояснювати, як утворюються слабкі місця передньо-бічної стінки (біла

лінія, пупкове кільце).

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття Визначити межі живота, його ділянки, зовнішні орієнтири, проекції

органів.

1. 0бґрунтувати і провести раціональні доступи до органів черевної

порожнини.


Пальпаторно визначають на трупі мечоподібний відросток і краї

ребрових дуг, які є верхньою межею передньо-бічної стінки живота; гребені

клубових кісток, пахвинні складки, лобкові горбики і верхній край симфіза

лобка утворюють нижню межу стінки живота; вертикальна лінія, проведена

від краю XI ребра на гребінь клубової кістки, – це бічна межа.

Проводять дві горизонтальні лінії: верхню, яка з'єднує нижні точки X

ребер, і нижню — між двома передніми верхніми клубовими остями; а також

дві вертикальні по зовнішніх краях прямих м'язів живота. У результаті живіт

розділений на 9 ділянок, з яких 3 парні (підреберні, бічні, пахвинні) та 3

непарні (надчеревна, пупкова, лобкова). Звертають увагу на зв'язок контурів

живота і конституції людини.

Знаходять зовнішні орієнтири: пупок, білу лінію живота і визначають

проекції: червоподібного відростка (точка Мак-Бурнея, точка Ланца),

жовчного міхура (точка Кера), шлунка, печінки, селезінки, кишок.

Далі переходять до препарування і розбору пошарової топографії. З

цією метою проводять такі розрізи шкіри: верхній — по верхньому краю IX

ребра, нижній — по пахвинних складках, вертикальний — по білій лінії

82

живота, оминаючи пупок зліва. Спочатку відділяють шкіру від підшкірної

клітковини. Звертають увагу на сухожилкові перетинки, які з'єднують її з

білою лінією живота. Підкреслюють їхню роль у поширенні гнійно-

запальних процесів,

У підшкірній клітковині знаходять поверхневі судини та нерви: гілки

нижніх міжребрових артерій і нервів (VI-XІІ), поверхневу надчеревну

артерію, поверхневу огинальну артерію клубової кістки і шкірні гілки

клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів.

Препарування м'язів розпочинають із латеральної межі живота шляхом

відділення м'язів від ребер. Спочатку відділяють зовнішній косий м'яз

живота, потім внутрішній косий від поперечного м'яза живота.

Звертають увагу на те, що міжреброві нерви (VII- X пари) залягають

під перимізієм поперечного м'яза; XI і XII міжреброві та клубово-підчеревні

нерви залягають під перимізієм внутрішнього косого м'яза живота.

Аналогічно розміщені і міжреброві артерії.

Для препарування прямого м'яза живота роблять розріз передньої

стінки його піхви, від краю ребрової дуги до лобкової кістки. Зверху і знизу

вертикальний розріз доповнюють горизонтальними. Звертають увагу на

зрощення піхви з м'язом на рівні сухожилкових перетинок і наявність

міжребрової вени, артерії, нерва, які проходять у них. Зміщуючи тупо прямий

м'яз живота до серединної лінії, оголюють гілки VI-XII міжребрових нервів,

які проходять через нього в косо-поперечному напрямку; звертають увагу на

наявність по всій протяжності піхви прямого м'яза живота клітковинної

щілини, по якій можуть розповсюджуватись гнійники і гематоми.

Підкреслюють, що для блокади нервових стовбурів розчин новокаїну вводять

у зам'язову щілину. Звертають увагу на півколову лінію на задній стінці

піхви прямого м'язу живота.

Між внутрішніми краями прямих м'язів розглядають білу лінію живота,

розміщення сухожилкових пучків. Розбирають можливість утворення гриж.

Докладно вивчають особливості будови пупкового кільця. Його визначають

після видалення фіброзної тканини і розтинають угору і вниз, оголюючи

облітеровані судини і сечову протоку заднього відділу передньо-бічної

стінки живота. Потім переходять до розгляду поперечної фасції і

парієтальної очеревини. Акцентують увагу аспірантів на наявність

передочеревинної клітковини, її клінічне значення.


1. Де проходять верхня, нижня і бічні межі живота?

2. Назвіть ділянки живота.

3. Де знаходяться проекції червоподібного відростка, жовчного міхура,

пілоричного і кардіального відділів шлунка, селезінки, печінки, петель

тонкого і товстого кишечнику, сечового міхура?

4. Які особливості будови ділянки пупка, білої лінії живота?

5. Які особливості будови піхви прямого м'яза живота на різних рівнях (вище

і нижче пупкового кільця)?

83

6. Де залягають нерви м'язів передньо-бічної стінки живота?

7. Як проходять нерви і судини до прямого м'яза живота?




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.


84




1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











85


(медичні, біологічні науки) МОДУЛЬ 1 Методи анатомічних досліджень. Анатомія



Тема заняття 17 Кровопостачання, іннервація, лімфо відтік

черевної стінки



1. Актуальність теми у підготовці аспірантів необхідні знання анатомо-

фізіологічних, вікових і статевих особливостей будови передньо-бічної

стінки живота для правильного розуміння патологічних процесів і

обґрунтування раціональних доступів до внутрішніх органів.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати розподіл передньо-бічної стінки живота на ділянки

та проекцію органів черевної порожнини на ці ділянки.

2. Аналізувати пошарову топографію передньо-бічної стінки

живота.

3. Пояснювати, як утворюються слабкі місця передньо-бічної стінки

(біла лінія, пупкове кільце).

4. Аналізувати раціональні доступи до органів черевної порожнини.


Визначити межі живота, його ділянки, зовнішні орієнтири, проекції

органів.

1. 0бґрунтувати і провести раціональні доступи до органів черевної

порожнини.

4. Зміст теми: Пальпаторно визначають на трупі мечоподібний відросток і краї

ребрових дуг, які є верхньою межею передньо-бічної стінки живота; гребені

клубових кісток, пахвинні складки, лобкові горбики і верхній край симфіза

лобка утворюють нижню межу стінки живота; вертикальна лінія, проведена

від краю XI ребра на гребінь клубової кістки, – це бічна межа.

Проводять дві горизонтальні лінії: верхню, яка з'єднує нижні точки X

ребер, і нижню — між двома передніми верхніми клубовими остями; а також

дві вертикальні по зовнішніх краях прямих м'язів живота. У результаті живіт

розділений на 9 ділянок, з яких 3 парні (підреберні, бічні, пахвинні) та 3

непарні (надчеревна, пупкова, лобкова). Звертають увагу на зв'язок контурів

живота і конституції людини.

Знаходять зовнішні орієнтири: пупок, білу лінію живота і визначають

проекції: червоподібного відростка (точка Мак-Бурнея, точка Ланца),

жовчного міхура (точка Кера), шлунка, печінки, селезінки, кишок.

86

Далі переходять до препарування і розбору пошарової топографії. З

цією метою проводять такі розрізи шкіри: верхній — по верхньому краю IX

ребра, нижній — по пахвинних складках, вертикальний — по білій лінії

живота, оминаючи пупок зліва. Спочатку відділяють шкіру від підшкірної

клітковини. Звертають увагу на сухожилкові перетинки, які з'єднують її з

білою лінією живота. Підкреслюють їхню роль у поширенні гнійно-

запальних процесів,

У підшкірній клітковині знаходять поверхневі судини та нерви: гілки

нижніх міжребрових артерій і нервів (VI-XІІ), поверхневу надчеревну

артерію, поверхневу огинальну артерію клубової кістки і шкірні гілки

клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів.

Препарування м'язів розпочинають із латеральної межі живота шляхом

відділення м'язів від ребер. Спочатку відділяють зовнішній косий м'яз

живота, потім внутрішній косий від поперечного м'яза живота.

Звертають увагу на те, що міжреброві нерви (VII- X пари) залягають

під перимізієм поперечного м'яза; XI і XII міжреброві та клубово-підчеревні

нерви залягають під перимізієм внутрішнього косого м'яза живота.

Аналогічно розміщені і міжреброві артерії.

Для препарування прямого м'яза живота роблять розріз передньої

стінки його піхви, від краю ребрової дуги до лобкової кістки. Зверху і знизу

вертикальний розріз доповнюють горизонтальними. Звертають увагу на

зрощення піхви з м'язом на рівні сухожилкових перетинок і наявність

міжребрової вени, артерії, нерва, які проходять у них. Зміщуючи тупо прямий

м'яз живота до серединної лінії, оголюють гілки VI-XII міжребрових нервів,

які проходять через нього в косо-поперечному напрямку; звертають увагу на

наявність по всій протяжності піхви прямого м'яза живота клітковинної

щілини, по якій можуть розповсюджуватись гнійники і гематоми.

Підкреслюють, що для блокади нервових стовбурів розчин новокаїну вводять

у зам'язову щілину. Звертають увагу на півколову лінію на задній стінці

піхви прямого м'язу живота.

Між внутрішніми краями прямих м'язів розглядають білу лінію живота,

розміщення сухожилкових пучків. Розбирають можливість утворення гриж.

Докладно вивчають особливості будови пупкового кільця. Його визначають

після видалення фіброзної тканини і розтинають угору і вниз, оголюючи

облітеровані судини і сечову протоку заднього відділу передньо-бічної

стінки живота. Потім переходять до розгляду поперечної фасції і

парієтальної очеревини. Акцентують увагу аспірантів на наявність

передочеревинної клітковини, її клінічне значення.

Практично на нерозкритому трупі виконують і розглядають хірургічні

доступи до органів черевної порожнини. Під керівництвом викладача

аспіранти самостійно опановують техніку серединного, парамедіального,

трансректального, параректального, косих, поперечних і комбінованих

розрізів.

Детальніше аналізують косий перемінний розріз за Волковичем-

Дьяконовим (через точку Мак-Бурнея), підкреслюють його фізіологічність.

87

Вивчаючи білу лінію живота, зазначають, що вона має щілини, черезякі

проходятьсудини і нервиразом із клітковиною. Вокремихвипадкахці

щілиниможутьстатигрижовимиворотами, через які випинаються

передочеревинна клітковина і парієтальнаочеревина, утворюючигрижі білої

лінії живота.


1. Де проходять верхня, нижня і бічні межі живота?

2. Назвіть ділянки живота.

3. Де знаходяться проекції червоподібного відростка, жовчного міхура,

пілоричного і кардіального відділів шлунка, селезінки, печінки, петель

тонкого і товстого кишечнику, сечового міхура?

4. Які особливості будови ділянки пупка, білої лінії живота?

5. Які особливості будови піхви прямого м'яза живота на різних рівнях (вище

і нижче пупкового кільця)?

6. Де залягають нерви м'язів передньо-бічної стінки живота?

7. Як проходять нерви і судини до прямого м'яза живота?

8. Який оперативний доступ через піхву прямого м'яза живота

найраціональніший?

9. Які переваги і недоліки оперативних доступів до червоподібного

відростка? Дати оцінку розрізам за Волковичем-Дьяконовим і Ленандером

(параректальний розріз).

10. Дайте порівняльну характеристику поздовжніх і поперечних розрізів.




2005. – 720 с.

















88




К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











89




очеревинного простору Тема заняття 20

Анатомія органів черевної порожнини.

Відношення очеревини до органів черевної

порожнини.



1. Актуальність теми гострий перитоніт і нині продовжує залишатися

найчастішою причиною летальних випадків унаслідок гострих хірургічних

захворювань черевної порожнини. Гострі запальні захворювання,

травматичні ушкодження, новоутвори, вади розвитку – досить поширена

патологія органів черевної порожнини. Своєчасна топічна діагностика та їх

успішне лікування можливі лише за детального знання лікарем топографічної

анатомії очеревини і органів черевної порожнини.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати топографію очеревини, її похідних .

2. Проаналізувати відношення очеревини до органів черевної

порожнини.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття 1. Розподіл черевної порожнини на поверхи.

2. Розташування органів черевної порожнини в поверхах та відносно

один одного.

3. Відношення очеревини до органів черевної порожнини.

4. Зміст теми: Визначають поняття: порожнина живота, черевна порожнина,

порожнина очеревини (очеревинна порожнина) та заочеревинний простір.

При цьому звертають увагу на невідповідність зовнішніх меж живота межам

його порожнини (високе стояння діафрагми і відсутність нижньої стінки

живота).

Після проведення двох розрізів, спрямованих від мечоподібного

відростка паралельно до правої і лівої ребрових дуг, а потім донизу до

передньої верхньої клубової ості, очеревинну порожнину відкривають,

відкидаючи всю передню стінку. Розглядають розміщення органів

очеревинної порожнини, її поверхи. Звертають увагу аспірантів на рухомість

органів, їхні індивідуальні, вікові, статеві відмінності. Указують загальні

принципи ревізії очеревинної порожнини при пораненнях.

Загальні відомості: Порожнина живота (cavitasabdominalis) спереду і збоку

обмежена передньо-бічною стінкою живота; ззаду – поперековою ділянкою; зверху

90

– діафрагмою; знизу вона переходить у порожнину малого таза. До складу

порожнини живота входять порожнина очеревини та заочеревинний простір.

Очеревинна порожнина обмежена серозною оболонкою – очеревиною

(peritoneum). Вона містить усі органи, огорнені очеревиною. Очеревина складається

з двох листків: пристінкового (парієтального) і нутрощевого (вісцерального).

Перший вистилає зсередини стінку живота, другий покриває органи живота, разом

вони становлять єдине ціле, оскільки переходять один у одного. Між листками

очеревини постійно міститься близько 30 мл серозної рідини.

Органи черевної порожнинивідносно очеревини можуть розташовуватись

інтраперитонеально, мезоперитонеально і ретроперитонеально.

Більшість цих органів огорнені очеревиною з усіх боків (шлунок, тонка, сліпа,

поперечна ободова, сигмоподібна кишки, селезінка), тобто залягають

внутрішньоочеревинно (інтраперитонеально). Якщо органи покриті очеревиною з

трьох боків (печінка, жовчний міхур, висхідний і низхідний відділи товстої кишки,

частина дванадцятипалої та прямої кишок), то вони належать до мезоперитонеально

розташованих органів.

Ретроперитонеально розміщені органи, розташовані за очеревиною (частина

дванадцятипалої кишки, підшлункова залоза, нирки, сечоводи, черевна частина

аорти і нижня порожниста вена).

Поперечна ободова кишка зі своєю брижею поділяє порожнину живота на два

поверхи: верхній і нижній. Зовні цій межі відповідає горизонтальна лінія, проведена

через кінці X ребер (linea bicostarum).

5. Питання для самоконтролю: 1. Топографія очеревини і її розміщення відносно органів очеревинної

порожнини.

2. Пояснити терміни «порожнина живота», «очеревинна порожнина».

3. Які органи розміщені у верхньому поверсі очеревинної порожнини, їхня

топографія.




2005. – 720 с.











91










К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











92






Сумки, канали, закутки, синуси черевної

порожнини.



1. Актуальність теми гострий перитоніт і нині продовжує залишатися

найчастішою причиною летальних випадків унаслідок гострих хірургічних

захворювань черевної порожнини. Гострі запальні захворювання,

травматичні ушкодження, новоутвори, вади розвитку – досить поширена

патологія органів черевної порожнини. Своєчасна топічна діагностика та їх

успішне лікування можливі лише за детального знання лікарем топографічної

анатомії очеревини і органів черевної порожнини.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати топографію очеревини, її похідних (зв'язок великого і малого

чепця, каналів, синусів, закутків).

2. Проаналізувати шляхи поширення гнійного процесу в черевній порожнині,

утворення гнійників при обмеженому перитоніті. Обґрунтувати можливість

утворення внутрішніх гриж.


1. Ревізія органів верхнього поверху очеревинної порожнини.

2. Ревізія печінкової, передшлункової, чепцевої сумок, брижових синусів,

правого і лівого брижових каналів.

4. Зміст теми: Поперечна ободова кишка зі своєю брижею поділяє порожнину живота на два

поверхи: верхній і нижній. Зовні цій межі відповідає горизонтальна лінія, проведена

через кінці X ребер (linea bicostarum).

У верхньому поверсі виділяють три сумки: печінкову, передшлункову і чепцеву.

Між правою часткою печінки, діафрагмою і передньою стінкою живота

розташована печінкова сумка (bursa hepatica). Передшлункова сумка (bursa

praegastrica) розташована перед шлунком з його зв'язками і справа обмежена лівою

часткою печінки, а зліва – селезінкою. Ці сумки одна від одної відмежовуються

серпастою зв'язкою. Чепцева сумка (bursa omentalis) – це щілиноподібний простір,

який спереду обмежений шлунком із його зв'язками, зліва – селезінкою з її

зв'язками, знизу – лівою частиною поперечної ободової кишки з її брижею, а позаду

– очеревиною задньої черевної стінки, яка покриває підшлункову залозу, ліву нирку

з наднирковою залозою (glandula suprarenalis), аорту і нижню порожнисту вену.

Чепцева сумка зверху прилягає до хвостатої частки печінки. Із загальною

93

порожниною живота вона з'єднується через чепцевий отвір (foramen epiploicum

Winslowi), який має ширину 3-4 см, а за наявності спайок може бути відсутнім.

Чепцевий отвір спереду обмежений печінково-дванадцятипалою зв'язкою,

позаду –нижньою порожнистою веною з очеревиною, що її огортає, зверху –

хвостатою часткою (lobus caudatus) печінки, а знизу – початковою частиною

дванадцятипалої кишки.

У нижньому поверсі порожнини живота виділяють два бокові канали та праву і

ліву брижові пазухи.

Правий бічний канал (canalis lateralis dexter) медіально обмежений висхідною

частиною ободової кишки, а латерально – бічною стінкою живота, лівий (canalis

lateralis sinister) справа обмежує низхідна частина ободової кишки, а зліва – бічна

стінка живота. Угорі ці канали з'єднуються з верхнім поверхом черевної

порожнини, але лівий канал має меншу довжину, оскільки він обмежений

діафрагмово-ободовокишковою зв'язкою (lig. phrenicocolicum); у нижній частині

канали з'єднуються з порожниною малого таза.

Запальні процеси по бічних каналах можуть поширюватися як у верхній поверх

черевної порожнини, так і в порожнину малого таза.

Права брижова пазуха (sinus mesentericus dexter) зверху обмежена брижею

поперечної ободової кишки, справа – висхідною ободовою кишкою, зліва і знизу -

брижею тонкої кишки, а спереду – великим чепцем. Ліва брижова пазуха (sinus

mesentericus sinister) зверху також обмежена брижею поперечної ободової кишки,

справа – брижею тонкої кишки, зліва її обмежує низхідна ободова кишка, а спереду

– великий чепець. Права брижова пазуха з'єднується з лівою щілиною, що міститься

між початковою частиною тонкої кишки і брижею поперечної ободової кишки. Ліва

пазуха, на відміну від правої, внизу відкривається в порожнину малого таза, що

може сприяти поширенню в цю ділянку гною та крові.

Закутки в очеревинній порожнині зазвичай виникають у місцях переходу

очеревини зі стінок очеревинної порожнини на органи або з одного органа на

інший.

Дванадцятипало-порожньокишковийзакуток виникає в місці переходу

дванадцятипалої кишки в порожню. Грижі, які можуть виникати в цьому

закутку, називаються грижами Трейца і зазвичай діагностуються як кишкова

непрохідність. Розрізняють також верхній і нижній клубово-сліпокишковий

закутки. Вони утворюються в місцях переходу клубової кишки в сліпу

кишку. Засліпокишковий закуток можна побачити, піднявши початковий

рухомий відділ сліпої кишки догори. Міжсигмоподібний закуток обмежений

брижею сигмоподібної ободової кишки і парієтальною очеревиною.


1. Які сумки очеревини розміщені у верхньому поверсі очеревинної

порожнини, їхня топографія.

2. Як утворений чепцевий отвір, яке його практичне значення?

3. Чим утворений правий і лівий бокові канали, правий і лівий брижові

синуси. Їхнє практичне значення.

94




2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










Фраучи В.Х. - М., 1960.


- Харків, 2005. -0 ЗО с.


- М., 1978.



operativnava.html




95






Анатомія шлунка, печінки, жовчного міхура,

жовчних шляхів.



1. Актуальність теми: захворювання і травми шлунка, печінки,

позапечінкових жовчних шляхів (особливо холецистити) є частою

патологією і вимагають хірургічного лікування. Своєчасна діагностика й

успішне хірургічне лікування забезпечуються детальним знанням топографії

цих органів верхнього поверху черевної порожнини.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати топографію кровопостачання, іннервацію, шляхи

лімфовідтоку шлунка, печінки, жовчного міхура і позапечінкових жовчних

шляхів.

2. Проаналізувати топографічне обґрунтування операцій на шлунку, печінці

та позапечінкових жовчних шляхах.


1. Пошарове препарування стінки шлунка, зв'язок печінки, воріт печінки,

позапечінкових жовчних шляхів.

2. Тимчасове припинення кровотечі при травмі печінки шляхом

перетискання елементів печінково-дванадцятипалокишкової зв'язки.

3. Виділення і перев'язка міхурової артерії в трикутнику Калло.

4. Виділення загальної жовчної протоки по всій довжині.

5. Виділення елементів печінково-дванадцятипалокишкової зв'язки.

4. Зміст теми: Шлунок. Більша частина органу розміщується в лівому підребер'ї. У

шлунку розрізняють вхід — кардіальну частину, дно, або склепіння шлунка, і

тіло. Далі розміщена воротарна частина, яка ділиться на печеру і воротарний

канал. До останнього належать воротар і його отвір. Заповнений шлунок

прилягає до діафрагми і лівої частки печінки, ззаду та зліва прилягає до

підшлункової залози, лівої нирки і надниркової залози, до селезінки, спереду

— до черевної стінки, а внизу — до поперечної ободової кишки і її брижі.

Ємність шлунка коливається від одного до кількох літрів. Порожній шлунок

скорочується і підтягується догори і дозаду. Шлунок — типовий

інтраперитонеальний орган, тобто оточений очеревиною з усіх боків і має

добре виражений зв'язковий апарат. Необхідно розглянути наступні зв'язки:

шлунково-діафрагмову, печінково-шлункову, шлунково-селезінкову,

шлунково-ободовокишкову, шлунково-підшлункову.

96

Кровопостачання шлунка забезпечується гілками черевного стовбура.

По малій кривині шлунка проходить ліва шлункова артерія. Назустріч їй

прямує права шлункова артерія, яка відходить від власної печінкової артерії.

Артерії анастомозують між собою і утворюють артеріальну дугу малої

кривини шлунка. По великій кривині шлунка розміщуються ліва і права

шлунково-чепцеві артерії. Перша бере початок від селезінкової артерії, а

друга — від шлунково-дванадцятипалокишкової артерії. У кровопостачанні

шлунка беруть участь 2-7 гілок, які відходять від селезінкової артерії і,

проходячи в шлунково-селезінковій зв'язці, досягають великої кривини

шлунка і його дна.

Вени шлунка однойменні артеріям і розташовуються поруч із ними.

Вони впадають у ворітну вену. Вени черевної частини стравоходу (відтік у

верхню порожнисту вену) широко анастомозують із венами кардіальної

частини шлунка (відтік у ворітну вену). Це так звані порто-кавальні

анастомози, які різко збільшуються при цирозі печінки. Кровотечу з цих

варикозно розширених вен припинити дуже складно. Летальність при першій

кровотечі — 30-40 %.

Лімфатичні судини шлунка впадають у регіональні лімфатичні вузли,

розташовані на малій і великій кривині шлунка.

Іннервація шлунка здійснюється симпатичними і парасимпатичними

нервами. Основна маса симпатичних нервових волокон іде до шлунка від

черевного нервового сплетення. Парасимпатичні нервові волокна шлунок

одержує від правого і лівого блукаючих стовбурів. Гілки від цих стовбурів

ідуть і до інших органів очеревинної порожнини.

Кількість гілок на передній стінці шлунка більша, ніж на задній. Знання

іннервації шлунка важливе для проведення ощадливих операцій —

ваготомій.

У печінці виділяють дві частки: праву і ліву, які розділені на

діафрагмовій поверхні серпастою зв'язкою печінки, на вісцеральній поверхні

— лівою поздовжньою борозною, в передньому відділі якої розміщена

кругла зв'язка печінки, а в задньому — облітерована венозна протока.

Паралельно лівій борозні печінки розміщується права борозна, в передньому

відділі якої лежить жовчний міхур, а в задньому — нижня порожниста вена.

Між двома поздовжніми борознами розміщена глибока поперечна борозна —

ворота печінки. Унаслідок цього на вісцеральній поверхні виділяють ще дві

частки: передню — квадратну і задню — хвостату. Печінка відносно

очеревини займає мезоперитонеальне положення, на її задній частині, яка

прилягає до діафрагми, очеревина відсутня. Під серозною оболонкою печінки

розміщена її фіброзна оболонка.

Нині завдяки успішному розвитку хірургії печінки розглядають її

сегментарну будову. Запропоновано двочастковий поділ печінки відповідно

до зон кровопостачання правої і лівої печінкових артерій. Ці дві частки

поділяються на 8 сегментів за Куїно.

Особливості кровоносної системи печінки полягають у тому, що кров

до неї надходить двома судинама: власною печінковою артерією і ворітною

97

веною. Венозний відтік від печінки здійснюється системою печінкових вен

(їх буває 3-4), які впадають у нижню порожнисту вену.

В іннервації печінки беруть участь нервові гілки, які йдуть від

черевного сплетення, від блукаючих нервів і правого діафрагмового нерва. У

воротах печінки вони утворюють переднє і заднє нервові сплетення.

Лімфатичний відтік здійснюється в шлункові, черевні, поперекові, аортальні

та діафрагмові лімфатичні вузли.

На вісцеральній поверхні печінки розміщений жовчний міхур. Він

складається з дна, тіла і шийки, яка переходить у міхурову протоку.

Кровопостачання жовчного міхура забезпечується міхуровою артерією, яка

частіше відходить від правої гілки власної печінкової артерії, розміщуючись

у трикутнику Калло (сторони трикутника: печінкова і міхурова протоки та

права гілка власної печінкової артерії).

До позапечінкових жовчних проток належать загальна печінкова

протока, міхурова та загальна жовчна протока. Довжина загальної печінкової

протоки 3-4 см, міхурової протоки — до 3 см. Зливаючись, вони утворюютть

загальну жовчну протоку, яка має, в середньому, довжину 5-8 см і умовно

поділяється на 4 частини: супрадуоденальну, ретродуоденальну,

ретропанкреатичну, інтрадуоденальну.

Остання косо пронизує задню стінку дванадцятипалої кишки і

відкривається на великому дуоденальному сосочку. У 80 % випадків кінцеві

відділи загальної жовчної протоки і протоки підшлункової залози зливаються

й утворюють печінково-підшлункову ампулу, в оточенні якої непосмуговані

м'язові волокна формують сфінктер ампули (Одді).

Під час операції на шлунку і дванадцятипалій кишці найчастіше

ушкоджуються супра- і ретродуоденальна частини загальної жовчної

протоки.


1. Будова шлунка, його скелетотопія і синтопія.

2. Загальна будова печінки, її синтопія.

3. Зв'язковий апарат печінки.

4. Частки і сегменти печінки, їхнє практичне значення,

5. Як здійснюється кровопостачання печінки, її венозний і лімфатичний

відтоки?

6. Як формується ворітна вена? Особливості її розміщення відносно інших

елементів печінково-дванадцятипалокишкової зв'язки.

7. Як утворений трикутник Калло, його практичне значення.

8. Які протоки складають позапечінкові жовчні шляхи? Відділи загальної

жовчної протоки.

9. Як тимчасово припинити кровотечу з паренхіми печінки?


Основна:

98


В.И.Бушкович. – [12-е изд., испр. и доп.]. – С-Пб.: Изд.дом СПб

МАПО, 2005. – 720 с.





4. Сапин М.Р. Анатомия человека: Учебник в трех томах / М.Р. Сапин,

Г.Л. Билич. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2012. – Т.1, 608 с.



6. Сапин, М.Р. Анатомия человека: Учебник в трех томах / М.Р. Сапин,


7. Анатомія людини: підручник. В 3-х т. Т.1 / Під ред. В.Г.

Ковешнікова. — Луганск : Шико, 2005. — 328 с.


Ковешнікова. — Луганск : Віртуальна реальність, 2007. — 260 с.



10. Оперативна хірургія і топографічна анатомія; за ед..

М.П.Ковальського. — К Медицина, 2010.

Додаткова:

1. Оперативна хірургія і топографічна анатомія; за ред.

М.С.Скрипнікова. — К Вища школа, 2000. — 502 с.



3. Вовк Ю Н. Руководство по клинической анатомии с основами

хирургии / Ю.Н. Вовк, В.К. Ивченко. - Луганск, «Элтон-2», 2011.- 302

с.

4. Скрипников Н.С. Оперативная хирургия и топографическая

анатомия анатомия / Под ред. Н.С.Скрипникова. - Полтава, 2001.

5. Кульчицький К.І. Оперативна хірургія і топографічна анатомія / За

ред. К.І. Кульчицького. - К., 1994.


Фраучи В.Х. - М., 1960.

7. Бурих М.П. Топографічний підхід до вивчення тіла людини / М.П.

Бурих. - Харків, 2005. -0 ЗО с.

8. Золотко Ю.А. Атлас топографической анатомии человека / Ю.А.

Золотко. - М., 1978.


10. Me Graw, Arnold’s Athlas of muscle and Musculocutaneous Flaps Head

and Neck Reconstruction. Norfolk, Virginia, 1988.

11. Atlas of Human Anatomy. Frank H.Netter, M.D. East Hannover, New

Jersey, 1990.

99




www.umsa.edu.ua


operativnava.html



http://krasgmu.net/load/n o/l/lekcii po khirurgicheskoi anatomii

prezentacii/39-1-0- 1066














100






Анатомія тонкої і товстої кишок, підшлункової

залози і селезінки.



1. Актуальність теми: гострі та хронічні панкреатити, вроджені та набуті

захворювання тонкої і товстої кишок, хвороба Гіршпрунга, атрезії, мега- і

доліхоколон, уроджена і набута кишкова непрохідність, дивертикул клубової

кишки (Меккелів дивертикул), гострий апендицит тощо, травми і новоутвори

органів черевної порожнини − це поширені патології, які потребують

хірургічного втручання. Діагностика і лікування вимагають від лікаря чіткого

знання особливостей будови і топографії цих органів.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати топографію дванадцятипалої, порожньої і клубової кишок,

сліпої кишки, червоподібного відростка, топографію висхідної, поперечної,

низхідної, сигмоподібної ободових кишок, підшлункової залози.

2. Проаналізувати топографічне обґрунтування операцій на кишечнику,

підшлунковій залозі.


1. Проведення ревізії підшлункової залози.

2. Проведення ревізії органів нижнього поверху черевної порожнини.

3. Визначення початкового відділу тонкої кишки.

4. Визначення кінцевого відділу тонкої кишки.

5. Визначення привідного та відвідного відділів петлі тонкої кишки.

6. Опанувати способом знаходження червоподібного відростка.

7. Виведення в рану сліпої кишки і червоподібного відростка.

4. Зміст теми: Вивчити межі нижнього поверху черевної порожнини. Вивчити

топографію дванадцятипалої кишки. Шляхом огляду і пальпації визначають

її частини, звертають увагу на місця переходу шлунка в дванадцятипалу

кишку, визначають розміщення воротаря і можливе положення воротарної

вени. Розглядають розміщення очеревини щодо частин кишки, її

скелетотопію, розміщення низхідної частини відносно брижі поперечної

ободової кишки.

Показують зв'язковий апарат дванадцятипалої кишки, розміщення її

частин відносно елементів печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки.

Розглядають синтопію кишки, розміщення її частин щодо голівки

підшлункової залози, місце впадіння в кишку загальної жовчної протоки і

протоки (протоків) підшлункової залози. Визначають можливість мобілізації

101

дванадцятипалої кишки шляхом розрізу очеревини по зовнішньому її краю,

розглядають дванадцятипало-підшлункові артерії, джерела їх утворення,

особливості розташування по внутрішній півкружності кишки. Звертають

увагу на венозний і лімфатичний відтоки, іннервацію дванадцятипалої

кишки.

Після цього вивчають топографію підшлункової залози. Під час огляду

і пальпації залози звертають увагу на поперечне розташування її тіла,

розміщення голівки в згині дванадцятипалої кишки, спрямований у бік

селезінки хвіст залози. Розглядають скелетотопію залози, її положення

відносно шлунка, дванадцятипалої кишки, брижі поперечної ободової кишки,

верхнього полюса лівої нирки, лівої надниркової залози, великих судин.

Визначають розміщення очеревини відносно залози, виділяють поняття

«капсула залози». По верхньому краю залози відшукують селезінкову

артерію, вказують на можливість її травми і кровотечі при зміщенні залози

донизу.

Після мобілізації залози вздовж її нижнього краю зміщують залозу

догори і виділяють верхню брижову артерію та верхню брижову вену.

Розглядають розміщення залози відносно початкового відділу ворітної вени,

який лежить біля задньої поверхні голівки залози. Цю особливість слід

ураховувати хірургу за наявності пухлини голівки підшлункової залози,

оскільки при цьому можливі стиснення ворітної вени, розвиток підпечінкової

форми портальної гіпертензії і як наслідок — асциту. Розглядають венозний і

лімфатичний відтоки від залози, її іннервацію.

Далі вивчають зв'язки і закутки очеревини в зоні переходу

дванадцятипалої кишки в порожню, визначають їхнє значення при ревізії

органів нижнього поверху черевної порожнини, роль дванадцятипало-

порожньокишкового закутка в утворенні внутрішніх гриж. Визначають

напрямок кореня брижі тонкої кишки і місце його прикріплення до задньої

черевної стінки, розташування відносно хребта. Розглядають топографію

судин брижі, аркад, указують на значення останньої аркади у використанні

петлі тонкої кишки в ролі аутотрансплантата при формуванні штучного

стравоходу і для заміщення дефектів інших органів. Вивчають відтік венозної

крові у верхню брижову вену, відтік лімфи й іннервацію тонкої кишки.

Демонструють прийоми пошуку початкового відділу порожньої кишки

без виведення кишечнику з черевної порожнини. Перша фіксована петля

тонкої кишки розташована зліва від хребта, біля основи брижі поперечної

ободової кишки, на рівні ІІ поперекового хребця зліва (прийом О. П.

Губарєва).

Показують кінцеві відділи тонкої кишки, місце впадіння її в сліпу

кишку (з’ясовують роль клубово-сліпокишкової заслінки). По боках брижі

тонкої кишки розміщуються синуси, визначають їхню роль, межі, шляхи

розповсюдження гнійних процесів.

Вивчають частини тонкої і товстої кишок, відмінності між ними і

їхніми частинами. Розглядають розміщення очеревини відносно сліпої,

102

висхідної, поперечної, низхідної і сигмоподібної ободових кишок, практичне

значення.

Вивчаючи топографію клубово-сліпокишкового кута, звертають увагу

на ямки і закутки очеревини, їхнє практичне значення. Указують на різні

ступені рухомості сліпої кишки залежно від її очеревинного покриву.

Досліджують положення червоподібного відростка, його брижі та розміщені

в ній судини. Розглядають варіанти положення відростка, проекцію його

основи на передню черевну стінку. Вивчають особливості відтоку лімфи й

іннервацію.

Вивчають скелетотопію, синтопію низхідного і висхідного відділів

товстої кишки, вказують на можливості ушкодження кишок при

позаочеревинних доступах до органів заочеревинного простору.

Розглядають правий і лівий бокові канали, їхній зв'язок з іншими

утворами черевної порожнини.

При вивченні поперечної ободової кишки уточнюють місце

прикріплення брижі кишки, звертають увагу на правий і лівий її згини,

безсудинні зони брижі, їхнє практичне значення.

Розглядають топографію сигмоподібної ободової кишки залежно від

довжини її брижі, закутки останньої і їхнє практичне значення. Вивчають

кровопостачання відділів товстої кишки, виявляють анастомози між

верхньою і нижньою брижовими артеріями, вказують на «критичні точки»

кровопостачання товстої кишки і їхнє значення при оперативних втручаннях.

Розглядають місце утворення ворітної вени, топографію її гілок, лімфовідтік,

іннервацію товстої кишки.

Далі аспіранти вивчають селезінку. Зверху, зовні та ззаду до селезінки

прилягає діафрагма, позаду — ліва нирка і ліва надниркова залоза. Знизу

селезінка прилягає до хвоста підшлункової залози та селезінкового згину

ободової кишки, внутрішня поверхня селезінки досягає дна шлунка.

Селезінка з усіх боків покрита очеревиною, рухома.

Кровопостачання селезінки здійснюється селезінковою артерією, яка

відходить від черевного стовбура. Селезінкова вена має діаметр удвічі

більший і позаду голівки підшлункової залози зливається з верхньою

брижовою веною, формуючи ворітну вену. В іннервації селезінки беруть

участь черевне, ліве діафрагмове та ліве надниркове сплетення.

Регіональними лімфатичними вузлами є селезінкові вузли, які розміщені біля

воріт органа.

5. Питання для самоконтролю: 1. Як розміщена очеревина відносно частин дванадцятипалої кишки, їхня

скелетотопія.

2. Як провести ревізію підшлункової залози?

3. Які відмінності між тонкою і товстою кишками і розміщенням очеревини

відносно них?

4. Як визначити початковий і кінцевий відділи тонкої кишки?

5. Як знайти червоподібний відросток?

103

6. Як визначити привідний і відвідний відділи петлі тонкої кишки?

7. Які частини товстої кишки використовують для накладання колостоми і

чому?

8. Як розміщується корінь брижі тонкої кишки?

9. Дивертикул Меккеля. Його практичне значення.

10. Як відбувається кровопостачання тонкої і товстої кишок? Які особливості їх

кровопостачання мають велике практичне значення? Венозний відтік від

тонкої і товстої кишок.

11. Топографія селезінки, її зв'язковий апарат.

12. Кровопостачання та іннервація селезінки.

13. В яку вену здійснюється відтік венозної крові від селезінки?




МАПО, 2005. – 720 с.



















Додаткова:







с.


104





Фраучи В.Х. - М., 1960.









Jersey, 1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html


















105






Анатомія поперекової ділянки.



1. Актуальність теми: Захворювання нирок різної етіології (сечокам'яна

хвороба, нефроптоз, злоякісні новотвори), а також порушення ембріогенезу

сечово-статевої системи в деяких випадках вимагають хірургічного

лікування.

2. Конкретні цілі: 1. Аналізувати топографічні співвідношення анатомічних утворів

поперекової ділянки.

2. Пояснювати слабкі місця поперекової ділянки.

3. Проаналізувати топографію нирок, надниркових залоз і сечоводів, їхню

скелетотопію, синтопію, кровопостачання, іннервацію, лімфовідтік.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття: 1. Визначити межі, вивчити пошарову будову, кровопостачання та

іннервацію поперекової ділянки, «слабкі» місця поперекової ділянки.

2. Дослідити фасції і клітковинні простори заочеревинного простору.

3. Встановити шляхи розповсюдження гнійних і сечових запливів.

4. Вивчити топографіюя нирок, надниркових залоз, сечоводів.


На трупі, скелеті, препаратах, муляжах, таблицях, схемах аспіранти

визначають межі поперекової ділянки, кістково-м'язові орієнтири, поділ її на

медіальний і латеральний відділи; типові, вікові, статеві відмінності.

Аспіранти проводять пошарове препарування поперекової ділянки і

заочеревинного простору шляхом викроювання двох клаптів в медіальному і

латеральному відділах.

Верхня і нижня межі розрізу проходять по межах ділянки. У

медіальному відділі поперекової ділянки основа клаптя знаходиться на

остистих відростках хребців, а в латеральному відділі ділянки основа клаптя

— середня пахвова лінія. Вертикальний розріз виконують по зовнішньому

краю м'яза-випрямляча хребта.

Навколо нирок є густа сітка венозних анастомозів, в утворенні яких

беруть участь ниркові вени, а також вени надниркових залоз, заочеревинної

клітковини, діафрагми, внутрішні сім'яні вени (у жінок — вени яєчників),

поперекові вени тощо. Досить важливою обставиною є розміщення у

заочеревинній клітковині так званих порто-кавальних анастомозів, що

106

зв’язують систему ворітної і нижньої порожнистої вен. Ці анастомози

з'єднують одну з ниркових або внутрішніх сім'яних вен із гілками нижньої

або верхньої брижових вен.

Надниркові залози прилягають до верхніх полюсів нирок і містяться в

дублікатурі, утвореній переднім листком фасційної ниркової капсули. Вони

розміщуються на рівні XI-XII грудних хребців, голка введена в XI

міжреберний проміжок біля хребта, може потрапити в речовину надниркових

залоз.

Медіально до обох надниркових залоз прилягають півмісяцеві вузли

черевного сплетення (рис. 3). Кровопостачаються надниркові залози дуже

добре, забезпечуються верхньою, середньою і нижньою наднирковими

артеріями. Верхня є гілкою нижньої діафрагмової артерії, середня —

черевної частини аорти, нижня — гілкою ниркової артерії.

Іннервація надниркових залоз здійснюється гілками черевного і

ниркового сплетень, а також діафрагмовими нервами.

Відтік лімфи направлений до вузлів, розміщених з боків від черевної

частини аорти.

107

Рис. 3. Нервизаочеревинногопростору (за Hirschfeld, із змінами).

I — costa XII; 2 — п. intercostalis XII; 3 — m. quadratus lumborum; 4 — nn.

iliohypogastricus et ilioinguinalis; 5 — plexus aorticus abdo-minalis

иузлыэтогосплетения; 6 — m. psoas minor; 7 — m. psoas major; 8 — n.

genitofemoralis;

9 — n. cutaneus femoris lateralis; 10 — r. femoralis n. genitofemoralis;

II — n. gluteus superior; 12 — n. obturatorius; 13 — a. femoralis; 14 — v.

femoralis; 15 — m. obturatorius internus; 16 — m. piriformis (начало) и plexus

sacralis; 17 — m. levator ani; 18 — r. genitalis n. genitofemoralis; 19 — n.

ilioinguinalis; 20 — m. obliquus externus abdominis; 21 — n. femoralis; 22 — m.

iliacus; 23 — crista iliaca; 24 — m. obliquus internus abdominis;

25 — m. transversus abdominis; 26 — поперекові вузли симпатичного

стовбура.

Далі розбирають топографію тазової і черевної частин сечоводів.

108

Сечовід має розширені ділянки і звуження. Звужень три: перше — у

місці переходу миски у сечовід; друге — у тому місці, де сечовід,

перетинаючи пограничну лінію і клубові судини, заходить у малий таз; третє

— безпосередньо в місці пронизування сечоводом стінки сечового міхура.

Розбирають синтопію нирок, які зі сторони поперекової ділянки

прилягають до поперекової частини діафрагми, а медіально — до

поперекового м'яза. Звертають увагу, що позаду частини нирки, яка лежить

вище XII ребра, знаходиться плевральний мішок. Зі сторони черевної

порожнини права нирка прилягає своєю передньою поверхнею до правої

частки печінки, низхідної частини дванадцятипалої кишки, частини висхідної

ободової кишки і її правого згину. Передня поверхня лівої нирки прикрита

шлунком, хвостом підшлункової залози, лівим згином ободової кишки і

петлями тонких кишок, а її передньо-зовнішній край покритий лівим згином і

початковим відділом низхідної ободової кишки.

Викладач зазначає, що парієтальна очеревина, яка відокремлює органи

заочеревинного простору від органів черевної порожнини, переходить на

нирки з сусідніх органів, утворюючи складки або зв'язки.

До верхнього полюсу правої та лівої нирки прилягають надниркові

залози. Поблизу воріт правої нирки лежить нижня порожниста вена і

низхідна частина дванадцятипалої кишки. Поблизу лівої нирки лежить

черевна частина аорти. Співвідношення елементів ниркової ніжки таке:

ниркова миска і початок сечоводу розміщуються позаду, попереду проходить

ниркова артерія зі своїми гілками і нервами, що їх обплітають, а ще більш

попереду — ниркова вена. Інколи до нижнього полюсу нирки підходять

додаткові судини. Аспіранти вивчають джерела кровопостачання нирки та

венозний відтік, шляхи лімфовідтоку, іннервацію (ниркове сплетення, його

утворення, топографію, відмінності в будові).

Потім топографію нирок та сечоводів розглядають на трупі із розрізу за

Бергманом-Ізраелем. Аспіранти виділяють нирку, розглядають її оболонки.

Фіброзна капсула безпосередньо прилягає до паренхіми органа, за нею

розміщена жирова капсула, а зовні від останньої — зовнішня капсула нирки,

утворена заочеревинною фасцією. Викладач звертає увагу на форму нирки,

відзначає, що нирки розміщуються по бокам від хребта, на рівні XII грудного

хребця, І і ІІ поперекових (іноді і ІІІ), при чому, XII ребро ділить ліву нирку

на дві приблизно однакові половини, в той час, як права розділена на дві

нерівні частини — 1/3 лежить вище XII ребра і 2/3 нижче. Звертають увагу,

що проекція ниркових воріт на поперекову ділянку (задня ниркова точка)

визначається в куті між зовнішнім краєм м'яза-випрямляча хребта і XII

ребром. На передню черевну стінку ниркові ворота проектуються в куті між

зовнішнім краєм прямого м'яза живота і ребровою дугою біля переднього

кінця ЇХ ребрового хряща. Натискання цих точок у випадках ураження

ниркової миски, звичайно викликає різкий біль. Звертають увагу на

можливість ушкодження нирок унаслідок забоїв поперекової ділянки,

переломів ребер, комбінованих пошкоджень органів черевної і грудної

порожнини.

109


1. Межі, пошарова будова, кровопостачання та іннервація поперекової

ділянки, «слабкі» місця поперекової ділянки.

2. Фасції і клітковинні простори заочеревинного простору.

3. Шляхи розповсюдження гнійних і сечових запливів.

4. Топографія нирок, надниркових залоз, сечоводів.




МАПО, 2005. – 720 с.



















Додаткова: 1. Оперативна хірургія і топографічна анатомія; за ред.






с.






Фраучи В.Х. - М., 1960.



110







Jersey, 1990.





operativnava.html


















111






Шари,фасції, клітковинні простори за

очеревинного простору.



1. Актуальність теми: Правильне хірургічне лікування і вибір оперативного

втручання при запальних процесах органів та клітковинних просторів

заочеревинного простору можливий лише за умови знання топографо-

анатомічних особливостей даної ділянки.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати розміщення фасційних листків і клітковинних шарів

заочеревинного простору.

2. Трактувати топографо-анатомічне обґрунтування шляхів поширення

гнійних процесів у заочеревинному просторі.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття та на

занятті:

1. Визначити можливі причини виникнення запальних процесів в

заочеревинному просторі.

2. Шляхи розповсюдження запального процесу в ділянці заочеревинного

простору та можливі ускладнення.

4. Зміст теми: У процесі препарування відзначають особливості шкіри і підшкірної

клітковини, розділеної поверхневою фасцією на два шари в нижніх відділах

ділянки; власної фасції, яка покриває найширший м'яз спини і зовнішній

косий м'яз живота, що складають перший м'язовий шар латерального відділу.

Вивчають межі і розміщення поперекового трикутника Пті (медіальна межа

— найширший м'яз спини, латеральна — зовнішній косий м'яз живота,

нижня — гребінь клубової кістки). Відзначають, що сюди можуть проникати

гнійники заочеревинної клітковини, абсцеси при захворюванні хребців, а

іноді утворюються поперекові грижі.

Далі вивчають другий м'язовий шар латерального відділу, який

складають два м'язи: зверху — задній нижній зубчастий м'яз, внизу —

внутрішній косий м'яз живота, між якими утворюється простір чотирикутної

форми — ромб Лєсгафта-Грюнфельда. Його сторонами є: нижній край

заднього нижнього зубчастого м'яза, XII ребро, задній край внутрішнього

косого м'яза живота, зовнішній край м'яза-випрямляча хребта. У деяких

випадках XII ребро не бере участі у формуванні поперекового проміжку і

тоді ромб перетворюється в трикутник. Ромб Лєсгафта-Грюнфельда також

може слугувати місцем виходу гнійників заочеревинного простору і

виникнення поперекових гриж.

112

Третій шар м'язів латерального відділу утворений поперечним м'язом

живота, початкові відділи якого є апоневрозом.

У медіальному відділі зовнішній листок грудо-поперекової фасції

відпрепаровують в бік від хребта, розглядають кістково-фіброзну піхву м'яза-

випрямляча хребта. Відзначають особливості її будови, звертають увагу на

розміщення нервів стосовно м'яза. Після цього м'яз відводять досередини і

назад та розглядають внутрішній листок фасції. Відзначають відмінності у

щільності зовнішнього і внутрішнього листків фасції, звертають увагу на те,

що внутрішній листок фасції угорі, біля місця з’єднання з ребром, стає

щільнішим. Попереду від глибокого листка фасції розміщується квадратний

м'яз попереку, а спереду від нього і ближче до хребта — великий

поперековий м'яз (рис. 1.).

Рис. 1. Схема заочеревинного простору на горизонтальномузрізі: 1 - шкіра;

2 – підшкірна жирова клітковина; 3 - поверхнева фасція; 4 - власна фасція;

5 - сухожилок найширшого м’язу спини; 6 – найширший м’яз спини; 7 – м’яз

– випрямляч хребта; 8 – зовнішній, внутрішній і поперечний м’яз живота;

9 - квадратний м’яз; 10 – великий поперековий м’яз; 11 - внутрішньочеревна

фасція; 12 - заочеревинна фасція; 13 – передочеревинна клітковина; 14 - ліва

нирка; 15 - приниркова клітковина; 16 - приободовокишкова клітковина;

17 – висхідна і низхідна ободова кишки; 18 - аорта; 19 - нижня порожниста

вена; 20 - парієтальная очеревина.

Вивчення топографії

заочеревинного простору починають з

усного розбору. Дають визначення

заочеревинного простору,

перераховують органи, розміщені в

заочеревинному просторі, визначають

топографію фасцій і клітковинних

просторів за схемою Г.Д.Стромберга

(рис. 2.).

Рис. 2. Схема заочеревинного простору

на сагітальному зрізі:

113

1 -внутрішньочеревна фасція; 2 - власний заочеревинний клітковинний шар;

3 - заниркова фасція; 4 – принирковий клітковинний шар;

5 - приниркова фасція; 6 - нирка;

7 - сечовід;

8 – присечовідний клітковинний шар;

9 – приободовий клітковинний шар;

10 – висхідна ободова кишка;

11 - вісцеральна очеревина

Косим поперечним розрізом, який проводять по бісектрисі кута між

нижнім краєм XII ребра і зовнішнім краєм м'яза-випрямляча хребта,

пошарово розсікають тканини до нирки і оголюють її. Розглядають у розрізі

внутрішньочеревну фасцію, звертають увагу на те, що вона є комплексним

утвором, що покриває м'язи і має тотожні до них назви.

За внутрішньочеревною фасцією розміщений 1-й шар клітковини —

власне заочеревинна клітковина. При цьому, особливо слід підкреслити

зв'язки заочеревинної клітковини з аналогічною клітковиною протилежної

сторони, з передочеревинною клітковиною передньо-бічної стінки живота, з

клітковиною малого тазу і приплевральною клітковиною за ходом висхідних

поперекових вен у ділянці трикутника Бохдалека (між ребровою і

поперековою частинами діафрагми).

Розглядають заочеревинну фасційну капсулу нирки, фасції перед- і

заниркові, а під нею − 2-й шар жирової клітковини, розміщення жирового

шару і фасційних листків щодо сечоводів. Відзначають зв'язки приниркової

клітковини з присечовідною та з клітковинними просторами таза. Слід

перелічити нервові сплетення, які розміщуються в клітковині, відзначити

вплив симпатичних волокон на стан непосмугованої м'язової тканини і таким

чином обґрунтувати показання до виконання паранефральної блокади.

Розбирають третій шар жирової клітковини, яка розміщується спереду

від передниркової фасції. Він тягнеться вздовж і позаду висхідної і низхідної

ободових кишок і називається приободовокишковою клітковиною —

параколон.

Розглядають розміщення в ній червоподібного відростка при його

позаочеревинної локалізації.

За Г.Д.Стромбергом перехід гнійної інфекції на шари заочеревинної

клітковини може здійснюватись наступним чином:

1. Унаслідок ушкоджень або захворювань підшлункової залози,

дванадцятипалої кишки, сліпої кишки, червоподібного відростка, висхідної і

низхідної ободових кишок (у таких випадках розвиваються параколіти).

2. При пораненнях і захворюваннях нирок і сечоводів розвиваються

паранефрити і запалення клітковини, яка оточує сечовід (парауретерон).

3. При запаленні клітковини малого тазу або приниркової клітковини

можуть розвиватись ретроперитоніти.

114


1. Клітковинні простори заочеревинної ділянки.

2.Шляхи розповсюдження запального процесу в ділянці заочеревинного

простору




МАПО, 2005. – 720 с.



















Додаткова: 1. Оперативна хірургія і топографічна анатомія; за ред.






с.






Фраучи В.Х. - М., 1960.





115





Jersey, 1990.





operativnava.html


















116






Анатомія органів заочеревинного простору.



1. Актуальність теми: Знання анатомії органів заочеревинного простору в

нормі, являється невід’ємною запорукою успішного проведення оперативних

втручань та рятування життя хворих.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати перелік органів заочеревинного простору.

2.Трактувати топографо-анатомічне розположення органів заочеревинного

простору (синтопія, скелетотопія)

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття: 1. Вивчення анатомії органів заочеревинного простору в нормі.

2. Розуміти кровопостачання, іннервацію та лімфовідтік органів



Нирка - життєво важливий парний, що розташований в заочеревинному

просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності

шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-

сольового балансу, кров'яного тиску, кровоутворення, кальцієвому обміні

тощо. Нирки складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових

клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200 мл крові,

яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується

назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі

сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється,

кров'яного тиску. У нормі за добу виділяється 1,5 л сечі.

Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до

паренхіматозних органів.

Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з

системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від

кожного ниркового тільця.

Нефрон включає:

капсулу Шумлянського-Боумена

проксимальний звивистий і прямий канальці

тонкий каналець

дистальний прямий і звивистий канальці

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BE%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D1%80


https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%B2

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%BA

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%B2

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%87%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%84%D1%80%D0%BE%D0%BD

117

Ниркове тільце — це судинний клубочок разом з капсулою Шумлянського-

Боумена. Залежно від локалізації і особливостей будови нефрони бувають

кіркові й юкстамедулярні. Кіркові в свою чергу поділяються на короткі —

1 %, які цілком занурені в кіркову речовину і проміжні — 80 %,це петлі, які

спускаються у зовнішню зону мозкової речовини. Юкстамедулярні нефрони

становлять 20 %, вони дуже довгі і глибоко сягають мозкової речовини.

Ендокринний комплекс нирки включає в себе такі види клітин:

юкстагломерулярні клітини — розташовані під ендотелієм і стінці

приносної і виносної артеріол, овальної форми, у цитоплазмі є гранули

реніну — що виділяються у кров, ренін сприяє підвищенню кров'яного

тиску.

клітини щільної плями — лежать біля ниркового тільця, між приносною і

виносною артеріолами, не мають базальних складок, особливістю

базальної мембрани є те, що вона утворює розчеплення між якими лежать

відростки юкставаскулярних клітин, це сприяє контакту між цими

клітинами, що необхідно для регуляції синтезу реніну і запобіганню

вилущуванню клітин щільної плями. Ці клітини реагують на зміну

концентрації натрію в сечі.

юкставаскулярні клітини — розташовані в ділянці судинного полюса

ниркового тільця, вважають, що вони продукують ренін, а також

еритропоетин.

інтерстиційні клітини — мезенхімального походження, розташовані у

стромі мозкових пірамід. Продукують простагландини, які знижують

кров'яний тиск.

Надниркова залоза — парна ендокринна залоза у людини. Надниркова залоза

людини розташована в заочеревинному просторі на верхньому полюсі

кожної з нирок. Права має трикутну форму, ліва — півмісячну; увігнуті

основи надниркових залоз лежать на опуклих полюсах нирок. Разом із

нирками надниркові залози укладені в жирову капсулу (лат. capsula adiposa) і

покриті нирковою фасцією (лат. fascia renalis). Довжина надниркової залози

дорослої людини варіює від 30 до 70 мм, ширина — від 20 до 35 мм,

товщина — від 3 до 10 мм, маса обох надниркових залоз становить 10–14

грамів. Зовні надниркова залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, від

якої в паренхіму відходять перегородки, що вміщують у

собі судини і нерви та поділяють паренхіму на групи клітин і клітинні тяжі. У

надниркових залозах розрізняють зовнішню кіркову речовину, що становить

приблизно 2/3 усієї маси залози, і внутрішню мозкову речовину. У немовлят

маса надниркової залози в середньому 3,5 гр. З віком вона збільшується,

поступово розмежовуються кіркова і мозкова речовина, окремі зони кіркової

речовини.

Кровопостачання

Здійснюється трьома групами надниркових артерій: верхньою, середньою,

нижньою, що проникають в паренхіму у виді численних капілярів,

утворюючи велику кількість анастомозів у мозковій речовині і синусоїди —

розширення. Відтік крові від надниркових залоз відбувається через

https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%95%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81_%D0%BD%D0%B8%D1%80%D0%BA%D0%B8&action=edit&redlink=1

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0


https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D1%80%D0%BA%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D1%80

https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%81%D1%83%D0%BB%D0%B0_(%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8F)&action=edit&redlink=1

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D1%81%D1%86%D1%96%D1%8F_(%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8F)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%85%D1%96%D0%BC%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8F%D1%80_(%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D1%83%D1%81%D0%BE%D1%97%D0%B4%D0%B0

118

центральну і численні поверхневі вени, що впадають у венозну мережу

навколишніх органів і тканин. Поруч з кровоносними розташовані

лімфатичні капіляри, що відводять лімфу.

Інервація

Відбувається симпатичними (переважно) і парасимпатичними волокнами

черевного, блукаючого і діафрагмального нервів.

Сечоводи — парні циліндричні трубки з внутрішнім діаметром 4-9 мм,

завдовжки 30-35 см. Сечоводи з'єднують нирки із сечовим міхуром,

виконуючи функцію відведення сечі. Сечовід, починаючись від ниркової

миски, продовжується по задній стінці черевної порожнини донизу (черевна

частина), потім спускається в порожнину малого таза (тазова частина), де,

досягши дна сечового міхура, проходить через його стінку навскіс і

відкривається щілиноподібним отвором у порожнину сечового міхура.

Сечовід має три фізіологічних звуження: біля виходу з ниркової миски, на

рівні переходу до порожнини малого таза, біля входу в сечовий міхур.

5. Питання для самоконтролю: 1.Як розміщенінирки відносно очеревини, їхня скелетотопія?

2.Які відмінності має правий та лівий наднирники?

3.Як розміщуються сечоводи в заочеревинному просторі?




МАПО, 2005. – 720 с.



















https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD_(%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8F)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B0_(%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BC%D1%84%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BC

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D1%80%D0%BA%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D1%96%D1%85%D1%83%D1%80

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%87%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%B0%D0%B7%D0%B0#%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B0%D0%B7

119

Додаткова:







с.






Фраучи В.Х. - М., 1960.









Jersey, 1990.





operativnava.html


















120






Нирки



1. Актуальність теми: Захворювання нирок в наш час являється досить

поширеним явищем, знання анатомії, варіантів можливості захворювань цих

органів та підхід, що до лікування , запорука успіху лікарів.

2. Конкретні цілі: 1. Вивчення анатомії нирки в нормі.

2.Кровопостачання, іннервація та лімфовідтік нирки.

3. Функція нирки.

4. Можливі патологічні стани нирок.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття: 1. Вивчення анатомії нирки та розміщення її відносно інших органів


2. Звязковий апарат нирки, паранефральна клітковина.


Нирка - парний орган бобоподібної форми. Нирки розташовуються в

порожнині живота, в позаочеревинному просторі, в поперековій ділянці, по

обидва боки від хребта. Кожна нирка сягає в довжину 10-12 см, завширшки

5-6 см, товщиною 4 см. Маса однієї нирки 120-200 г. Ліва нирка дещо довша

за праву й іноді має більшу масу. Колір нирок переважно темно-коричневий.

Обидві ниркирозташовані попереду XII ребра, якепроходитьвідноснодовгої

їхосі косозверху і назовні; праваниркаперетинається XII ребромнамежі

верхньої тасередньої її третин, верхня її ділянкалишедосягає XI ребра;

ліванирка перетинається XII реброммайженасередині її довжини,

аверхнязовнішняділянкарозташованатрохивищерівня XI ребра.

Безпосередньодоверхньогокінцяправої ниркиприлягає правийнаднирник.

Допередньої поверхні правої нирки, протягомверхніх 1/4,

доторкуєтьсяправачасткапечінки; нижчепечінкидопередньої поверхні правої

ниркиприлягає правийвигинтовстої кишки; домедіальної ділянки і

ворітпримикає низхіднийвідділдванадцятипалої кишки.

Передняповерхняправої ниркипокритаочеревиною лише на ділянці

контактузпечінкою. Доверхньогокінцялівої ниркиприлягає лівийнаднирник;

наділянці верхньої третинипередняповерхнялівої ниркиконтактує

іззадньоюстінкоюшлунка, наділянці середньої третини–

зхвостомпідшлункової залози, яка перетинає

121

воротаниркивпоперечномунапрямку. Долатеральногокраюлівої нирки,

протягом її верхньої половини, прилягає селезінка.

Нижня третина передньомедіальної ділянкилівої

ниркизверненавлівийбрижовийсинус і контактує тут ізпетлямитонкої кишки;

попередньо-боковійділянці лівої ниркирозташованийлівийвигинободової

кишки. Передняповерхнялівої ниркинаділянкахконтакту зі шлунком,

селезінкою і порожньоюкишкоюпокрита

Кожна нирка має передню і заднюповерхні, латеральний і медіальнийкраї,

верхній і нижнійкінці. Передняповерхня, facies anterior, випукла і

зверненадещолатерально. Задняповерхня, facies posterior, сплощена.

Бічнаділянкакожної ниркиприлягає доквадратногом'язапопереку.

Латеральнийкрай, margo lateralis, випуклий і зверненийтрохидозадньої

стінкиживота; медіальнийкрай, margo medialis, увігнутий і оберненийвниз,

медіально і вперед. Насередині медіальногокраюнирки є заглиблення–

ниркові ворота, hilus renalis, що переходять у ниркову пазуху, sinus

renalis. Ворота нирки спереду утворені вужчоюпередньоюгубою, аззаду–

ширшоюзадньоюгубою. Урезультаті

цьогозадняповерхняниркиширшапередньої,

анирковапазухабільшезверненавперед.

У нирковійпазусі розташовані нирковамиска, pelvis renalis, ниркові

чашки, calyces renales, гілкинирковихсудин і нервів, лімфатичні вузли і

жироваклітковина. Взаєморозташуванняперерахованихутворень,

щовступають у ворота, таке, що вени (В) залягають попереду, артерії (А) і

нерви–позадувен, анирковамиска (М) і сечовід–позадувідартерій

(длякращогозапам'ятовування–ВАМ). Верхнійкінецьнирки, extremitas

superior, ширший і плоскіший, ніжнижнійкінець, extremitas inferior. Верхні

кінці нирокближчі досерединної площинитіла, ніжнижні; нижні

більшевідхилені відхребта.

На поздовжньому розрізі, проведеномучерезнирку, видно,

щониркавціломускладається, по-перше, зпорожнини, sinus renalis, в

якійрозташовані ниркові чашки і верхнячастинамиски, і, по-друге,

звласнениркової речовини, прилеглої досинусазусіхбоків, завиняткомворіт.

Унирці розрізняютькірковуречовину, cortex renis, і мозковуречовину, medulla

renis Кірковаречовиназаймає периферичнийшароргана, товщиноюблизько 4

мм. Мозковаречовинаскладаєтьсязутвореньконічної форми,

щоносятьназвунирковихпірамід, pyramides renales. Широкою основою

пірамідизвернені доповерхні органа, аверхівкамивбіксинуса.

Верхівкиз'єднуються по дві абобільшевзакруглені підвищення,

щоносятьназвусосочків, papillae renales; зрідкаоднійверхівці відповідає

окремийсосочок. Усьогососочківусередньомублизько 12.

Коженсосочокусіяниймаленькимиотворами, foramina

papillaria; через foramina papillaria сеча виділяєтьсявпочаткові

частинисечовихшляхів (малі чашки). Кірковаречовинапроникає

міжпірамідами, відокремлюючи їходнавідодної; ці частиникіркової

речовининосятьназвустовпів (columnae renales). Завдяки паралельно

122

розташованим у них сечовим канальцям і

судинампірамідимаютьсмугастийвигляд. Наявністьпірамідвідображає

часточковубудовунирки, характернудлябільшості тварин.

Уновонародженогозберігаютьсяслідиколишньогоподілунавітьназовнішнійпо

верхні, наякійпомітні борозни (часточкованиркаплода і новонародженого).

Удорослої людининиркастає гладенькоюзовні, алевсередині

залишаєтьсяподіленоюначасточки–піраміди,

хочакількапірамідзливаютьсяводинсосочок

(чимпояснюєтьсяменшакількістьсосочків, ніж пірамід). Смужки медулярної

речовинипродовжуютьсятакож і вкірковуречовину, хочавонипомітні

тутменшчітко, вонистановлять pars radiata кіркової речовини,

проміжкижміжними– pars convoluta (convolutum – згорток). Pars radiata i pars

convoluta об'єднуютьпідназвою lobulus

corticalis. Ниркаявляєсобоюскладнийекскреторний (видільний) орган.

Вінміститьтрубочки, якіназиваютьсянирковимиканальцями, tubuli

renales. Сліпікінціцихтрубочокувиглядідвостінноїкапсулиохоплюютьклубочк

икровоноснихкапілярів.

Коженклубочок, glomerulus, лежитьуглибокійчашоподібнійкапсулі, capsula

glomeruli; проміжокміждвомалисткамикапсулистановитьпорожнину,

будучипочаткомсечовогоканальця. Glomerulus разомзохоплюючоюйогокапсу

лоюстановитьнирковетільце, corpusculum renis

Нирковітільцярозташованів pars convoluta кірковоїречовини,

девониможутьбутивидимінеозброєнимокомувиглядічервонихточок.

Віднирковоготільцявідходитьзвивистийканалець– tubulus renalis

contortus, якийрозташованийвжев pars radiata кірковоїречовини.

Потімканалецьспускаєтьсявпіраміду, повертає тамназад,

утворюючипетлюнефрона, і повертаєтьсявкірковуречовину.

Кінцевачастинанирковогоканальця–вставнийвідділ–впадає

взбиральнутрубочку, яка приймає кількаканальців і

йдевпаралельномунапрямку (tubulus renalis rectus) через pars radiata кіркової

речовини і черезпіраміду.

Прямі трубочкипоступовозливаютьсяодназодною і увигляді 15-20

короткихпроток, ductus papillares, відкриваються у foramina papillaria в

ділянці area cribrosa на вершині сосочка.

Ниркове тільце і канальці, які доньогоналежать, складаютьструктурно-

функціональнуодиницюнирки–нефрон, nephron. У нефроні утворюєтьсясеча.

Цейпроцес

здійснюєтьсяудва етапи: у нирковому тільці

зкапілярногоклубочкавпорожнинукапсулифільтруєтьсярідкачастинакрові,

утворюючипервиннусечу, авнирковихканальцяхвідбуваєтьсяреабсорбція–

всмоктуваннябільшої частиниводи, глюкози, амінокислот і деякихсолей,

врезультаті чогоутворюєтьсяостаточнасеча. Укожнійнирці

міститьсяблизькомільйонанефронів,

сукупністьякихстановитьголовнумасуниркової речовини. Ниркова

артеріяберепочатоквідаорти і має доситьвеликийкалібр, щовідповідає

123

сечовивіднійфункції органа, пов'язанійз "фільтрацією" крові.

Біляворітниркинирковаартеріяділитьсявідповіднозвідділаминиркинаартерії

дляверхньогополюса, аа. polares superiores, для нижнього, аа. polares

inferiores, і дляцентральної частининирок, аа. Centrales. Кровоносні

судиниособливотіснопов'язані зсистемоюнирковихканальців. Гілкиниркової

артерії, a. renalis, проникаючи з ниркової пазухи, sinus renalis, у ниркову

речовину, розташовуються радіальноміжпірамідамиувигляді

міжчастковихартерійнирки, аа. interlobares renis.

Наближаючись до межі кіркової і мозкової речовини,

кожнаміжчасточковаартеріяділитьсянадві дугові артерії, аа. arcuatae, що

вступають у сусідні частки і розташовуютьсятутнадосновоюпіраміди.

Вонипосилаютьумозковуречовинупрямі артеріоли, arteriolae rectae, і

вкірковуречовину–міжчасточкові артерії, аа.

interlobulares. Відостанніхвідходятьартеріоли, щоотрималиназвуприносної

судини, vas afferens, яка

розпадаєтьсянасіткоподібнийклубочок (glomerulus) капілярів,

оточенийкапсулою. Цякапсулаклубочка, capsula glomeruli, є

початкомсечовихканальців. Капсулаклубочка і нирковийклубочок,

щоміститьсявній, утворюютьниркове тільце, corpusculum renis .

Капілярнамережаклубочків є чистоартеріальною (потипучудової мережі –

rete mirabile). На виході зклубочкаартеріола,

щорозміщенавжезамежамикапсули, називаєтьсявиносноюсудиною, vas

efferens. Вона вторинно розпадаєтьсянамережукапілярів, щообплітаютьсечові

канальці, і дає початоквенознійсистемі.

Вениповторюютьхідартерійупаренхімі нирки. Ізмозкової

речовиникровзбираютьпрямі венули, venulae rectae, що впадають у дугові

вени, w. arcuatae. У кірковомушарі відповіднодоходуміжчасточкової артерії

йдутьміжчасточкові вени, w. interlobulares. Ці

вениформуютьсяздрібнихсудинповерхневогошарукіркової речовини,

такзванихзірчастихвен, w. stellatae, а надалі приймаютьвени ізвторинної

капілярної мережі, які обплітаютьниркові канальці.

Вливаютьсяміжчасточкові венивдугові вени. Дугові венидвохсусідніхчасток,

зливаючись, утворюютьміжчасткові вени, vv. interlobares, які

прямуютьчерезниркові стовпиразомзміжчастковимиартеріями.

Потімнавколососочків w. interlobares виходять з

паренхіминиркивнирковупазуху, де, зливаючисьміжсобою,

формуютьнирковувену, V. renalis, яка впадає внижнюпорожнистувену, v.

cava inferior.

Таким чином, у нирці міститьсядві системикапілярів: одна з'єднує артерії

звенами, інша–спеціальногохарактеру, увигляді судинногоклубочка,

вякомукроввідділенавідпорожниникапсулитількидвомашарамиплоскихклітин

: ендотеліємкапілярів і епітеліємкапсули. Цестворює сприятливі

умовидлявиділеннязкрові водитапродуктівобміну.

У кожнійнирці розрізняютьнаступні ниркові сегменти, segmenta renales:

верхнійсегмент, segmentum superius, відповідає медіальній і

124

частковопереднійповерхні верхньогокінцянирки;

верхнійпереднійсегмент, segmentum anterius superius, розташовуєтьсяпо-

переду ниркової миски, включаючивсебепереднюповерхнюверхньогокінця,

верхньоговідділусередньої частининирки, латеральнийкрай і

частковозаднюповерхню; нижнійпереднійсегмент, segmentum anterius

inferius, лежить також попереду ниркової миски,

виходячинапереднюповерхнюниркивнижньомувідділі її середньої частини і

частковоназаднюповерхню; нижнійсегмент, segmentum inferius, займає

нижнійкінецьнирки; заднійсегмент, segmentum posterius, лежить позаду

ниркової мискитаспівпадає

ззадньоюповерхнеюниркиміжверхнімсегментомзверху, нижнім–знизу,

верхнім і нижнімпереднімисегментами–латерально.

Форнікальнийапаратнирок

Кожна ниркова чашка охоплює конусоподібнийнирковийсосочок. Завдяки

цьому проксимальний відділчашки, щооточує основусосочка,

підноситьсянадйоговерхівкоюувигляді склепіння, fornix. У стінці

склепіннячашкиукладені непосмуговані м'язові волокна, m. sphincter

fornicis, які разом іззакладеноютутсполучноютканиною і прилеглими

нервами і судинами (кровоноснимийлімфатичними)

складаютьфорнікальнийапарат, щовідіграє великурольупроцесі

виведеннясечі зпаренхіминиркивниркові чашки і перешкоджає

зворотномутокусечі зчашокусечові канальці. Устінці ниркової чашки

розрізняютьчотирим'язи, розташовані вищесклепіння (т. levator fornicis),

навколо нього (т. sphincter fornicis), уздовж чашки {m. longitudinalis calycis) і

навколочашки (т. spiralis calycis). М. levator fornicis i m. longitudinalis

calycis розширюють порожнину чашки, сприяючи накопиченню сечі, а m.

sphincter fornicis і m. spiralis calycis звужують чашку, спорожняючи її.

5. Питання для самоконтролю: 1.Як розміщенінирки відносно очеревини, їхня скелетотопія?

2.Які функції виконує нирка?

3. Структорно функціональна одиниця нирки?




2005. – 720 с.







125













Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066

http://www.clinicaloncology.com.ua/article/48l/rekonstruktivno-vosstanovitelnve- operacii-v-xirurgii-

mestno-rasprostranennvx-zlokachestvennvx-opuxolei-golow-i-shei










126






Надниркові залози.


Кількість навчальних годин______2_______

1. Актуальність теми: Захворювання надниркових залоз в наш час являється

досить поширеним явищем, знання анатомії, варіантів можливості

захворювань цих органів та підхід, що до лікування , запорука успіху лікарів.

2. Конкретні цілі: 1. Вивчення анатомії надниркових залоз в нормі.

2.Кровопостачання, іннервація та лімфовідтік надниркових залоз.

3. Функція надниркових залоз.

4. Можливі патологічні стани надниркових залоз.


1. Вивчення анатомії надниркових залоз та розміщення їх відносно інших

органів заочеревинного простору.

2. Капсула надниркових залоз, паранефральна клітковина.

4. Зміст теми: Наднирник включає в себе дві самостійні залози, відповідно

складаються з коркового і мозкового речовин, що мають різне

походження. Корковаречовина розвивається з мезодерми, мозкову

речовину з ектодерми. Зачаток мозкової речовини впроваджується в

зачаток коркового, і в результаті утворюється єдиний наднирник.

Наднирники розташовані в товщі околоіочечного жирового тіла за

очеревиною на рівні XI-XII грудних хребців. Правий наднирник

знаходиться трохи нижче лівого, кожен з них у дорослої людини важить

приблизно 12-13 м

У кірковій речовині наднирників розрізняють кілька зон: клубочкову

(зовнішню) зону, пучкову (середню) та сітчасту зону, розташовану на

кордоні з мозковим речовиною. Вони не тільки досить чітко

відокремлені один від одного, але і виробляють різні гормони.

Клубочковая зона синтезує мінералокортикоїди (альдостерон), пучкова

продукує глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон), а

сітчаста виробляє андрогени, естрогени і прогестерон.

Мінералокортикоїди беруть участь в регуляції натрієвого і водного

обміну. Альдостерон затримує натрій в організмі шляхом посилення його

зворотного всмоктування в нирках, шлунково-кишковому тракті і

слинних залозах. Крім того, альдостерон сприяє зміні проникності

клітинних мембран для калію і натрію. При недостатньому продукуванні

127

цього гормону через підвищений виведення натрію організм втрачає

велику кількість води, що призводить до зневоднення.

Глюкокортикоїди впливають на білковий і вуглеводний обмін, сприяють

підвищенню рівня глюкози в крові, а також глікогену в печінці, міокарді

і скелетних м'язах. Дані гормони активізують процеси розщеплення

білків, так що розщеплення починає переважати над їх синтезом.

Глюкокортикоїди прискорюють утворення первинної сечі в ниркових

клубочках, зменшують вираженість запальних і алергічних реакцій,

підвищують стресостійкість організму. Недолік глюкокортикоїдів

призводить до зниження опірності організму до різних захворювань,

сприяючи їх більш важкому перебігу. Основний глюкокортикоїдний

гормон - кортизол.

Андрогени і естрогени сітчастої зони наднирників подібні за дією з

гормонами статевих залоз, але в дорослому віці їх активність істотно

нижча. Разом з тим в процесі статевого розвитку, поки насінники і

яєчники не досягнули повноцінного дозрівання, андрогени і естрогени

відіграють вирішальну роль в його гормональної регуляції.

Мозкова речовина надниркових залоз містить два види клітин: епінеф-

РОЦИТ, що виробляють адреналін , і нореіінефроціти, що

виробляють норадреналін. Мозкова речовина постійно продукує певний

невеликий рівень цих гормонів, але секреція їх різко зростає при впливі

на організм сильних подразників. Вироблення адреналіну

призводить до підвищення систолічного артеріального тиску і

хвилинного обсягу серця, збільшення частоти серцевих скорочень,

розширення коронарних судин і різкого звуження шкірних, посилення

кровотоку в печінці, скелетних м'язах і мозку, підвищенню рівня цукру в

крові, посилення розпаду жирів. Крім того, він підвищує збудливість

нервової системи, органів слуху і рівноваги, сітківки ока. При сильних

емоціях, наприклад при раптовому радості, надмірному м'язовому

напрузі, страху, гніві різко збільшується викид адреналіну в кров.Дія

норадреналіну в основному збігається з дією адреналіну, але на деякі

функції він діє протилежним чином (наприклад, відбувається

уповільнення частоти серцевих скорочень, знижується хвилинний обсяг

серця). Секреція адреналіну і норадреналіну забезпечує адаптацію

організму до стресових змін навколишнього середовища.Наднирник у

новонародженого важить близько 16-18 г, але в результаті родового

стресу після народження його маса зменшується до 3-4 м Це відбувається

за рахунок стоншування коркового шару. Відновлення структури

надниркових залоз відбувається до 2-3 місяців, а до 5 років його маса

досягає рівня новонародженого. У період статевого дозрівання наступає

завершення формування наднирників, а до 20 років їх маса збільшується

в півтора рази. У чоловіків наднирники трохи менше, ніж у жінок, значне

збільшення надниркових залоз відбувається під час

вагітності.Гіпоталамус, гіпофіз і наднирники утворюють єдину

функціональну гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозної систему, яка

128

регулює процеси адаптації організму до стресових впливів і відіграє

важливе значення в життєдіяльності організму на будь-якому віковому

етапі.Дослідження Г. Сельє (1936) показали, що від функціонального

стану і роботи даної системи залежить стійкість організму до дії

несприятливих чинників, саме вона може забезпечити в стресових

ситуаціях мобілізацію захисних сил організму через виникнення так

званого загального адаптаційного синдрому.У загальний адаптаційний

синдром виділяють три фази (стадії): тривоги, резистентності і

виснаження. Для стадії тривоги характерна активація гіпоталамо-

гіпофізарно-надниркової системи, що призводить до посилення секреції

АКТГ, адреналіну і адаптивних гормонів (глюкокортикоїдів). Це

стимулює мобілізацію всіх енергетичних резервів організму.В стадії

резистентності відбувається перехід від термінових адаптаційних змін

до довготривалих, що сприяє підвищенню стійкості організму до

несприятливих впливів. Даний процес супроводжується функціонально-

структурними перетвореннями в тканинах і органах, при цьому стійкість

організму до несприятливих факторів забезпечується не за рахунок

посиленої секреції глюкокортикоїдів і адреналіну, а внаслідок

підвищення тканинної стійкості. Наприклад, у спортсменів довготривала

адаптація до значних фізичних навантажень формується в процесі

тренувань.

Третя стадія стресу - стадія виснаження - розвивається при тривалому

або часто повторюється впливі стресових факторів, які перевищують

адаптаційні ресурси організму. На цій стадії відбувається різке падіння

стійкості організму до стресу, пов'язане з порушеннями роботи

гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи. Функціональний стан

організму в цій стадії погіршується, і при подальшій дії несприятливих

чинників він може загинути.Цікаво відзначити, що в процесі онтогенезу

рухова активність дітей і підлітків істотно впливає на формування гіпота-

Ламо-гіпофізарно-надниркової системи. Отже, заняття фізичною

культурою і спортом є важливим фактором розвитку адаптаційних

можливостей дитячого організму і сприяють зміцненню

здоров'я.Параганглій. У парагангліях знаходяться клітини, аналогічні

клітинам мозкової речовини надниркових залоз. До парагангліях, тісно

пов'язаним з нервовими вузлами симпатичного відділу вегетативної

нервової системи, відносяться межсонний (сонний) гломуса,

розташований біля початку зовнішньої і внутрішньої сонних артерій, і

попереково-аортальний, розташований у передній поверхні черевної

частини аорти.Попереково-аортальні параганглій є у новонароджених і

грудних дітей, після року починається їх зворотний розвиток і до 2-3

років вони зникають. Це невеликі тонкі смужки, розташовані по обидва

боки аорти на рівні початку нижньої брижової артерії. Вони мають

форму рисового зерна, у дітей не перевищують 1-2 мм, у дорослих - 8 х х

(2-3) х 2 мм, з віком відбувається їх соединительнотканное переродження

і зниження функціональної активності. Надсердечний параганглій

129

непостійний, розташований між легеневим стовбуром і аортою.

Непостійні параганглій зустрічаються на підключичної і ниркової

артерії. Секретом параганглиев також є адреналін і норадреналін.


1.Як розміщенінадниркові залози відносно очеревини, їхня скелетотопія?

2.Які функції виконує надниркова залоза?

3. Структорно функціональна одиниця надниркових залоз?




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.

130




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066












131






Сечоводи



1. Актуальність теми: Знання будови та розміщення сечоводів відіграє

важливе значення в діагностиці та прогнозування захворювань які особливо

пов’язані з сечокам’яною хворобою нирок.

2. Конкретні цілі: 1. Вивчення анатомії сечоводів в нормі.

2.Кровопостачання та іннервація сечоводів.

3. Функція сечоводів.

4. Можливі патологічні стани сечоводів.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття: 1. Вивчення анатомії сечоводів та розміщення їх відносно інших органів


2. Особливості парауретральної клітковини.


Сечовід, ureter, – парний орган, що з'єднує нирковумиску ізсечовимміхуром.

Довжина сечоводу 30-32 см, діаметрнерівномірний; умісці

відходженнявідмиски (мисково-сечовіднийсегмент), привході вмалийтаз

(приперетинанні клубовихсудин), припроходженні через

стінкусечовогоміхура і вічкасечоводувіндорівнює 3-4 мм,

аміжцимизвуженими місцямидіаметрйогосягає 9 мм

Розрізняютьтричастинисечоводу: черевну, тазовуй інтрамуральну.

Черевначастина, parsabdominalis, у місці відходженнявідмискиутворює

вигин. Повертаючивниз і медіально, сечовідпроходитьпопереднійповерхні

великогопоперековогом'язавниздотермінальної лінії таза. Тазовачастина, pars

pelvina, лягає підочеревиноюмалоготаза, повертає вперед, медіально і вниз.

Досягнувшиднасечовогоміхура, сечовідпронизує

йогостінкувкосомунапрямку і

відкриваєтьсявпорожнинуміхуращілиноподібнимотвором.

Стінкасечоводускладаєтьсязтрьохшарів: сполучнотканинної

(адвентиціальної) оболонки, м'язової оболонки і слизової оболонки.

Адвентиціальнаоболонка, tunica adventitia, складаєтьсязволокнистої

сполучної тканиниздомішкоюеластичнихволокон. Утовщі періуретеральної

клітковинипроходятьнерви і судинисечоводу.

Сечовідоточенийслаборозвиненоюфасцією, яка є продовженнямниркової

фасції. М'язоваоболонка, tunica muscularis, складаєтьсязтрьохшарів:

132

внутрішньогопоздовжнього, середньогоциркулярного і

зовнішньогопоздовжнього. Прицьомуостаннійнесуцільний,

апредставленийокремимипучками, яких більшевнижнійчастині сечоводу.

Слизоваоболонка, tunica mucosa, утворює поздовжні складки, врезультаті

чогопросвітсечоводумає зірчастуформу;

ближчедонижніхвідділівсечоводускладкизгладжуються і просвітвтрачає

вказануформу. Утовщі слизової оболонки, переважно у верхнійчастині

сечоводу, зустрічаєтьсяневеликакількістьмаленькихтрубчасто-

альвеолярнихзалоз. Топографічневзаємовідношеннячеревноговідділуправого

і лівогосечоводіврізні. Правийсечовідупочатковійчастині

розташовуєтьсяпозаду низхідної частинидванадцятипалої кишки.

Нижнячастиначеревноговідділуперетинає коріньбрижі клубової кишки.

Нарівні термінальної лінії вінпроходитьпопередузагальнихклубовихсудин.

Лівийсечовідупочатковомувідділі проходитьпозаду flexura duodenojejunalis, а

при переході вмалийтазперехрещує зовнішні клубові судини.

Правий і лівийсечоводивділянці серединиабоверхньої третини

їхдовжиниперехрещуютьяєчкові абояєчникові судини.

Топографічневзаємовідношеннявнутрішньотазовихчастинзправого та

лівогобоківоднакове, алерізнеучоловіків і жінок.

Учоловіківбезпосередньопередвходженнямуміхурсечовідперехрещуєтьсязсім

'явиносноюпротокою, якарозташованатутмедіальновіднього;

місцевходженнявсечовийміхуррозташовуєтьсятрохи нижче дна

прямокишково-міхурової заглибини і співпадає зверхівкоюсім'яногоміхурця.

Ужіноксечовід, спускаючисьпостінці малоготаза, перехрещує,

розташовуючисьвище, початокматкової артерії; далі, прямуючимедіально,

вниз і вперед, вінпроходитьубіляматковійклітковині і тут, нарівні

шийкиматки, перехрещує матковуартерію, розташовуючисьнижчевіднеї.

Щедалі допередусечовідперетинає передньобоковустінкупіхви і

входитьусечовийміхур.

Нерви сечоводу симпатичного походження: до верхнього

відділувонипідходять із plexus renalis; до нижньої частини pars abdominalis –

із plexus uretericus; до pars pelvina – з plexus hypogastricus inferior. Крімтого,

сечоводи (унижнійчастині) отримуютьпарасимпатичну іннерваціюз пп.

splanchnici pelvini.

Кровопостачання

Сечовідотримує кровздекількохджерел. Достінок pelvis renalis і

верхньоговідділусечоводупідходятьгілки a. renalis, у місці перехрещенняз a.

testicularis або a. ovarica, відякихдосечоводутежвідходятьгілки. Досередньої

частинисечоводупідходятьгг. ureterici (з аорти, a. iliaca communis або a. iliaca

interna). Pars pelvina сечоводуживитьсяз a. rectalis media ізаа. vesicales

inferiores. Венознакроввідтікаєв v. testicularis (або v. ovarica) і v. іlica interna.

5. Питання для самоконтролю: 1.Як розміщенісечоводи відносно очеревини, їхня скелетотопія?

2.Які функції виконує сечовід?

133

3. Вроджені та набуті захворювання сечоводу?




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.




134


1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066












135






Анатомія стінок і органів малого тазу.



1. Актуальність теми: Хірургічнелікуваннягострихзапальних, гнійно-

запальних, злоякіснихта доброякіснихпроцесівмалоготазу, промежини

вимагають відхірургаглибокихзнаньанатомо - фізіологічнихособливостей цих

ділянок.

Першзавсецестосуєтьсябудовифасційтаклітковиннихпросторівзособливостям

ибудовиочеревиниучоловіківтажінок.

Особливістюцієї ділянки є те,

щознеюмаютьсправунетількихірургизагально-хірургічної мережі,

атакожлікарі іншихспеціальностей: акушери-гінекологи, урологи,

проктологи, онкологи, сімейні лікарі, лікарі- УЗДта ін..

Також з цієюділянкоюмаютьсправу лікарі травматологи.

Травматичнеушкодженнякістоктазузаймає

достатньовеликучастинусередгострої травматологічної патології.

Цей розділ є

важливимдляаспірантівмедичногофакультетуоскількикоженаспірантвмайбут

ньомуможебутилікаремзбагатьохпереліченихвищеспеціальностей.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати межі таза, будову кісткового тазового кільця та м'язів таза.

2. Аналізувати топографо-анатомічні співвідношенняочеревини,

фасційтаклітковиннихпросторів, судинно-нервовихпучківтаорганівтаза.

3. Пояснювати поверхи таза, тазову та сечово-статеву діафрагму.

4. Пояснювати пошарову топографіюпромежиниучоловіківтажінок.

5. Аналізувати топографіюматки, прямої кишкитасечовогоміхура.

6. Пояснювати як проводити пошарове препарування тканин ділянкитаза.

7. Пояснювати як проводити пошарове препарування тканин промежини.


1. Визначити топографіюорганівтаза: сечовогоміхура, маткита її

придатків (яєчник, труба), прямої кишки, передміхурової залози,

сечівника, сім'явиносної протоки.

2. Орієнтуватисяуймовірнихшляхахпоширеннягнійнихпроцесів

ізпорожнинитазаучоловіківтажінок.

3. Препарувати м'язи, фасції таорганитаза.

4. Орієнтуватисяушарахсечово-статевої тавідхідникової

ділянокпромежини.

5. Виділитисечовід (тазовучастину), судинитанервові сплетеннятаза.

136


Топографічна анатомія таза Поняття «таз» у топографічнійанатомії означає малийтаз, тобтовсі ті ана-

томічні утвори, щозалягаютьнижчепограничної лінії (Ііпеаterminalis) (рис.

8.).Скелеттазаутворюютьдвітазовікістки, крижіікуприк. Тазовекільцефор-

муєтьсязавдякималорухливостікрижово-

клубовогозчленуванняталобковогозрощення.

Ізбокувнутрішньоїповерхнітазовихкістокстінкитазавистеленім’язами. Так,

відзатульногоотворупочинаєтьсяm. obturatorius internus,

якийпроходитьчерезмалийсідничнийотвіріприкріплюєтьсядовертлюжноїямк

и(fossa trochanterica) стегновоїкістки.

Рис. 8. Схема розміщенняповерхівмалоготазу на фронтальному розпилі.

I - cavum peritoneale; II - cavum subperitoneale; III - cavum subcutaneus; 1 -

peritoneum; 2 - lamina parietalis

fasciae pelvis; 3 - arcus tendineus;

4 - f. diaphragmatis pelvis

superior; 5 - f. endopelvina; 5 - f.

diaphragmatis pelvis inferior; 7 -

f. obturatoria; 8 - f. perinei

superficialis; 9 - anus с rectum,

10 - m. sphincter ani externus; 11

- canalis pudendalis Alcocki;

содержащий n. pudendus и vasa

pudenda interna; 12 - m.

obturatorius internus; 13 - m.

levator ani; 14 - v. sphincter ani

internus.

Грушоподібнийм’яз(m. piriformis) починаєтьсявідпередньоїповерхнікрижі,

проходитьчерезвеликийзатульнийотвірі, прямуючивниз, при-

кріплюєтьсядовеликоговертлюгастегна(trochanter major).

Білягрушоподібногом’язаіснуєдваотвори: надгрушоподібний(foramen

suprapiriformis) іпідгрушоподібний(foramen infrapiriformis).

Днотазавиповнюєм’яз-підіймачзадньогопроходу(m. levator апі).

Складатьсявінздвохм’язів: m. pubococcygeus et m. ileococcygeus;

прикріплюєтьсяполінії,

щопроходитьповнутрішнійповерхнілобковоїіклубовоїкісток,

атакожвіддугоподібногопотовщенняфасціїтаза(arcus tendineus).

М’язовіволокнаm. levator апідо-

сягаютьзадньогопроходуітамвплітаютьсявзовнішнійсфінктерпрямоїкишки.

Частинаїхразомзlig. anococcygeus доходитьдокуприка.

Переднячастинатазовогокільцявиповненатрикутноюпластинкою –

сечостатевоюдіафрагмою, якапредставленаm. transversus perineus profundus,

137

тафасцією, щойогоогортає. У чо-

ловіківчерезсечостатевудіафрагмупроходитьсечівник, аужіноктакож і піхва.

Фасції тазаділятьсянафасції власнетаза і фасції промежини. Власне тазові

фасції розташовані вищедіафрагми, афасції промежини - нижченеї. Fascia

endopelvinae (внутрішньотазовафасція) огортає органималоготаза і утворює

низку зв’язок, які прикриті м’язовимиволокнами: lig. anococcygeum, lig.

puboprostatum lateralis etmedialis, lig. pubovesicale.

За сечовим міхуром у чоловіківочеревинаутворює прямокишково-

міхуровезаглиблення(excavatiorectovesicalis). Воно

опускаєтьсядосім’янихміхурців,

азбоківобмеженескладкамиочеревини(plicaerectovesicales), які

направляютьсявідбоковихповерхоньсечовогоміхурадо прямої кишки.

У жінокміжсечовимміхуром і маткоюрозташованеміхурово-

матковезаглиблення, якетрохинедосягає шийкиматки.

Навідмінувідчоловіків, унихміжматкою і прямоюкишкою існує матково-

прямокишковезаглиблення(excavatiorectouterina), яке стикаєтьсязі

стінкоюзаднього склепінняпіхви. Ці особливості дужесуттєві підчаспункції

тапроведеннярозрізівчерезпіхвупридоступахдоexcavatiorectouterina.

Сечовий міхур(vesicaurinaria) знаходиться за лобковим зрощенням у порож-

нині малого таза (рис. 9.). Однак наповнений сечовий міхурвиступає

надцимзрощенням.

Сечовий міхурзсерединивистеленийслизовоюоболонкоюзі складками, які

розпрямлюютьсяпринаповненомуміхурі. Умежахднаміхуратакихскладокне-

має, ботамвідсутнійпідслизовий шар. Це місцемає трикутнуформу, і

вньомурозташованийвнутрішнійотвірсечівника. Воснові

цьоготрикутникаскладкаслизової оболонкиз’єднує вічкаобохсечоводів.

Частинасечовогоміхура, щознаходитьсяпозадутрикутника, займає

найнижчеположення і є зоноюлокалізації каменівприсечокам’янійхворобі.

У стінці міхуранавколосечівникапролягає м’язовийшар(sphincter vesiculi),

який є мимовільнимсфінктером,

адовільнийсфінкгерзнаходитьсятам,

десечівникпроходитьчерезm.

transversus perinei profundus.

Кровопостачання сечового

міхураздійснюютьверхні танижні

міхурові артерії (аа. vesicalis superior

et inferior), що

відгалужуютьсявідвнутрішньої

клубової артерії (а. iliaca interna).

Рис. 9. Задня поверхня сечового

міхура та сечостатевої діафрагми (за

F. Kiss та J. Szentagothai).

1 — vesica urinaria; 2 — peritoneum; 3

— ureter; 4 — ductus deferens; 5 —

138

ampulla ductus deferentis; 6 — vesicula semina-lis; 7 — ductus excretorius; 8 —

apex prostatae; 9 — urethra (pars membranacea); 10 — gl. bulbourethral

(Cowperi); 11 —m. transversus perinei profundus; 12 — diaphragma urogenitale;

13 — fascia diaphragmatis urogenitalis superior; 14 — fascia diaphragmatis

urogenitalis inferior; 15 — ductus ejaculatorius.

Далірозглядаютьтопографіюпередміхуровоїзалози,

сім'янихпухирцівтасім'явиноснихпротоків.

Вивчаютьтопографіюпрямоїкишки. Звертаютьувагунаособливостіформи,

відділів, згинів, скелето- тасинтопії,

їїположеннящодоочеревиниітазовоїфасції. Відзначаютьособливості

кровопостачанняпрямої кишки,

практичнезначеннякритичнихточоксудинниханастомозів, порто-кавальні

анастомозипрямокишковихвен. Зупиняютьсяна іннервації:

шляхахлімфовідтокутаймовірнихшляхахметастазуванняпухлини.

Вивчають топографіюматки, її зв'язковийапарат, кровопостачання, венозний

відтік, іннервацію, шляхилімфовідтоку. Розглядаютьймовірні

шляхиметастазуванняпризлоякіснихновотворах. Зупиняютьсянатопографії

матковихтруб, яєчниківтаособливостях їхньої будови.

Вивчають будову промежини, її межі, відділи, шаривідхідникової ділянки,

стінкитавмістсідничо-прямокишкової

ямкитарозташованийунійсоромітнийсудинно-нервовийпучок (рис. 10.).

Рис. 10. Сечостатева

діафрагма чоловіка (за

Callender, із змінами).

1 - symphysis pubica; 2 - lig.

arcuatum pubis; 3 - v. dorsa-

lis penis; 4- a. et n. dorsales

penis; 5 - lig. transversum

perinei; 6 - m. transversus

perinei profundus; 7 - fascia

diaphragmatis urogenitalis

inferior; 8 - fascia

diaphragmatis urogenitalis

superior; 9 - urethra та m.

sphincter urethrae; 10 - gl.

bulbourethral (Cowperi).

Розглядаютьшарисечостатевоїділянки, будовусечостатевоїдіафрагми,

топографіючоловічоготажіночогосечівників. Відзначаютьзвуження, згини,

сфінктерчоловічогосечівника.

Вивчаютьтопографіюкалиткитаїївміст. Обговорюють аномалії

опусканняяєчкаукалитку.


1. Межі і стінкитаза. Кістковетазовекільце. М'язи таза.

2. Розподілтазанаповерхи.

139

3. Хідочеревиниутазові чоловіківтаужінок.

4. Хідтазової фасції (парієтальноготавісцеральноголистків).

5. Клітковинні просторитаза.

6. Топографіяорганівтаза: сечовогоміхура, передміхурової залози,

маткизпридаткамитазв'язками, піхви, прямої кишки.

7. Топографіявнутрішньої клубової артерії та її гілок.

8. Венозні сплетеннятаза, венознийталімфатичнийвідтоки.

9. Нервові сплетеннятаза.

10. Межі промежини.

11. Шари відхідникової ділянки.

12. Шари сіднично-прямокишкової ямки, клітковиннийпростір,

топографіясудинно-нервовогопучка.

13. Шляхи поширення гнійних процесів ізсіднично-прямокишкової

ямки.

14. Шари сечово-статевої ділянки. Сечово-статевадіафрагма.




2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.





140






В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066












141






Анатомія хребта



1. Актуальність теми: Хребет та спинний мозок

піддаєтьсябагатьомзахворюванням (запальним, онкологічним, аутоімунним,

хворобамспричиненимпорушеннямобмінуречовин, травматичні

ушкодженнята ін.). Томузнанняанатомічнихта

топографічнихособливостейхребтатаспинногомозкумає

великезначеннядлялікаріввсіхспеціальностей,

особливоцестосуєтьсяневропатологівтанейрохірургів.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати особливості будовитарозташуванняхребта.

2. Пояснювати особливості будовитарозташування спинного мозку.


1. Межі хребта, відділи, зовнішні

орієнтиритапошароватопографіяділянкихребта.

2. Хребет, зв'язковий апарат хребців.

1. Зміст теми: Хребет дорослої людини–цсдовгийS-нодібновигнутийстопи,

щоскладаєтьсязрозташованиходиннадодним 33-34 хребців. У будові

хребцівчітковираженаодназважливих закономірностейбудовикісткової

системи. Там, депринезначномуоб'ємі

кісткинеобхіднозабезпечитиміцністьконструкції, зберігаючи її легкість,

утворюєтьсягубчастаречовина. Тілахребцівпобудовані згубчастої речовини,

вкритої попериферії тонкоюпластинкою щільної речовини.

Характернерозташуваннябалок (трабекул) губчастої речовинивідповідає

лініямстиснення і розтягнення, щозабезпечує міцністьхребців.

Міцністьхребтовогостовпа, яксистеми, залежитьвідз'єднаньхребців і

потужногозв'язковогоапарату, який забезпечує

йомузначнугнучкістьтарухливість.

Незалежно відвідділухребта, майжевсі хребці гомологічні,

тобтомаютьоднаковепоходження і загальнийпланбудови,

обумовленийвертикальнимположеннямтілалюдини. Хребетскладаєтьсяз

7 шийних хребців, 12 грудниххребців, 5 поперековиххребців, 5

крижовиххребців та 2 4 куприкових хребців. У немовлят є 33 окремиххребці.

Удорослої людинихребці нижньоговідділузростаються,

утворюючикрижовукістку і куприк, томуокремиххребцівналічується 28.

142

Хребець (vertebra) складаєтьсяз тілахребця (corpus vertebrae), розташованого

попереду, яке є йогоопорноючастиною. Затіломрозташовується дуга хребця

(arcus vertebrae), що

з'єднуєтьсязтіломхребцязадопомогоюдвох ніжокдугихребця (pedunculi arcus

vertebrae). Тіло і дугаобмежують хребцевий отвір (foramen vertebrale). Отвори

всіххребцівформують хребтовий канал (canalis vertebralis), де розташований

спинний мозок.

Поверхня тілахребця, оберненогодохребцевогоотвору, ввігнута, наній є

живильні отвори, уякі входятькровоносні судини. Віддугихребцявідходять 7

відростків, доякихприкріплюютьсям'язи. Посерединнійлінії

відходитьназаднепарнийнайдовший остистий відросток (processus

spinosus). У лобовій площині праворуч і

ліворучрозташовуєтьсяпарний поперечний відросток (processus

transversus). Уверх і донизувіддугиспрямовані парні верхні і нижні суглобові

відростки (processus articulares superiores et. inferiores).

На суглобових відростках є плоскі суглобові поверхні дляз'єднання

ізсуміжнимихребцями, відповідно верхня суглобова поверхня і

нижнясуглобоваповерхня (facies articularis superior et facies articularis

inferior). У шийному відділі хребтаплощини суглобових поверхонь

суглобових відростківрозташованамайжепідкутом 45°долобової площини. Ці

поверхні поступоводонизузмінюютьсвійнапрямокупоперековомувідділі

хребтавонивжерозташовані устріловійплощині.

Основисуглобовихвідростківобмежують верхню і нижню хребцеві вирізки

(incisurae vertebrales superiores et inferiores). При з'єднанні

хребцівміжсобоюнижні і верхні хребцеві

вирізкидвохсуміжниххребцівутворюютьзобохбоків між- хребцеві отвори

(foramina intervertebralia), через які проходять спинномозкові нерви і

кровоносні судини.

Шийні хребці (vertebrae cervicales). У людини, як у всіхссавців, є 7

шийниххребців. Доречі, і довгашияжирафа, і короткашиямиші містятьпо 7

хребців. Шийні хребці людинивідрізняютьсявід

іншиххребцівнетількименшимирозмірами,

алейкруглимотворомупоперечномувідростку– поперечний отвір (foramen

transversarium), що дуже важливо. Через ці отвори, починаючиз VI

шийногохребцядогори, проходитьхребтоваартерія, щокровопос- тачає

головний мозок. Кожен поперечний відростокзакінчується переднімгорбком і

заднімгорбком (tuberculum anterius et tuberculum posterius). Переднійгорбок

VI шийногохребцязначнобільший, ніжгорбки іншиххребців.

Біляньогопроходитьзагальнасоннаартерія, тому його називають сонним

горбком (tuberculum caroticum). При кровотечах в ділянкахголови і шиї

доньогоможнапритиснутисоннуартерію і зупинитикровотечу. Суглобові

відросткимаютькруглугладкусуглобовуповерхню,

причомунаверхніхвідросткахвонаспрямована назад і дещодогори,

ананижніх–вперед і дещовниз. Остисті відросткикороткі, їхдовжиназростає

від II до VII хребця, акінці остистихвідростків II–V хребцівроздвоєні.

143

Найдовшим і потовщеним є остистийвідросток VII хребця, віндещовиступає,

тому VII хребецьназивають виступним хребцем (vertebra

prominens). Верхівкуцьогоостистоговідросткалегкознайтинаживійлюдині,

вінслужитьорієнтиромпроведеннямежі міжділянкоюшиї таспини.

Перший і другийшийні хребці людинизабудовоюзначновідрізняютьсявід

іншиххребців, боз'єднуютьчерепзхребтом.

І шийнийхребець–атлант (atlas) не має тіла, остистого і суглобовихвідростків.

Формайогокільцеподібна. Збоків І хребцярозташовані бічні масиатланта

(massae laterales atlantis), до яких приєднані передня і задня дуги атланта

(arcus anterior atlantis et arcus posterior atlantis), утворюючи великий круглий

хребцевий отвір.

На переднійповерхні передньої дуги є переднійгорбок (tuberculum

anterius), па внутрішнійповерхні дуги– ямка зуба (fovea dentis) для з'єднання

іззу- бом II шийного хребця. На заднійповерхні задньо!

дугиатлантавиступає заднійгорбок (tuberculum posterius). Поперечні

відросткиатлантамаютьвсі характерні дляшийниххребцівструктурні

елементи. Наверхній і нижнійповерхняхбічнихмасміститься верхня

суглобова поверхня і нижнясуглобоваповерхня (facies articularis superior et

facies articularis inferior). Верхні суглобові поверхні еліпсоподібної форми,

ввігнуті, служатьдляз'єднаннязвиросткамипотиличної кістки, нижні –

зосьовимхребцем.

II шийний хребець – осьовий хребець (axis). Його А.

Везалійназвавобертовим. Приповоротахголовиатлантразом

ізчерепомобертаєтьсянавколозуба. Цяособливістьвідрізняє II хребецьвід

іншиххребців. Відйого тілавідходитьдогори зуб осьового хребця (dens

axis) циліндричної форми, щомає верхівкузуба (apex dentis) і дві суглобові

поверхні. Передня суглобова поверхня (facies articularis

anterior) з'єднуєтьсязямкоюзубаатланта, а задня суглобова поверхня (facies

articularis posterior) – з поперечною зв'язкою атланта. З

боківвідзубарозташовані дві верхні суглобові поверхні (facies articulares

superiores) для з'єднаннязнижнімисуглобовимиповерхнямиатланта.

Осьовийхребецьмає типові нижні суглобові відростки, їхні суглобові

поверхні спрямовані вперед і вниз. Остистийвідростоккороткий, масивний,

зроздвоєнимкінцем.

Дванадцять грудних хребців (vertebrae thoracicae) з'єднуютьсязребрами,

щообумовлює особливості їхбудови. На

бічнихповерхняхтілхребціврозташовані верхня і нижняреброві ямки (foveae

costales superior et inferior), які

насуміжниххребцяхутворюютьямкудляголовкиребра. Винятком є I, X, XI, XII

грудні хребці. Натілі І грудногохребця є цілаямкадляголовки І ребра і

пів'ямкадляголовки II ребра. X груднийхребецьмає наверхньомукраї

тілалишеверхнюпів'ямкудляголовки X ребра, анатілі XI і XII

хребціврозміщені цілі ямкидляприкріпленняголовок XI і XII ребер.

Поперечні відросткигрудниххребців довгі, відхилені назад, їхні кінці

потовщені. Напереднійповерхні

144

кожногопоперечноговідросткадесятиверхніхгрудниххребців є реброва ямка

поперечного відростка (fovea costalis processus transversi) для

з'єднаннязгорбкомвідповідногоребра. Накоротких поперечних відростках XI і

XII грудниххребцівреброві ямкивідсутні,

бовонизребраминез'єднуються. Остисті відростки грудних хребцівдовші,

ніжшийниххребців, нахилені вниз. Суглобові

відросткигрудниххребціврозташовані улобовійплощині. Суглобові поверхні

верхніхсуглобовихвідростківспрямовані назад, анижніх–вперед. П'ять

поперекових хребців (vertebrae lumbales) мають всі основні структурні

компонентитиповиххребців, аленаявні певні відмінності. У зв'язку з великим

навантаженням тілапоперековиххребців є найбільшмасивними.

Поперечнийрозміртілахребцябільшийзапередньо-задній, а

їхвисотапоступовозбільшуєтьсявід І до V хребця. Хребцевийотвірвеликий,

трикутної форми іззакругленимикутами. Поперечні відросткитонкі та плоскі,

розташовані улобовійплощині, їхкінці дещовідхилені назад.

Біляосновикожногопоперечноговідростка є невеликийвиступ– додатковий

відросток (processus accessorius). Остисті відросткикороткі і плоскі, їхкінці

стовщені, спрямовані назад. Такс положення остистих

відростківпоперековиххребцівзабезпечує

великурухливістьхребтавційділянці. Суглобові поверхні

насуглобовихвідросткахрозташовані встріловійплощині;

наверхніхвідросткахці поверхні обернені досередини, ананижніх–назовні.

Кожен верхнійсуглобовийвідростокмає невеликийгорбок–

соскоподібнийвідросток (processus mamillaris).

Крижова кістка (os sactvm). У дорослої людини 5 крижових хребців (vertebrae

sacrales) зростаються і утворюють крижову кістку. Ця масивна кісткаприймає

насебевсюмасутіла і передає її накульшові кістки. Крижовакісткамає

трикутну (клиноподібну) форму. Унійвиділяютьшироку і стовщену основу

крижової кістки (basis ossis sacri), що розташована зверху, і верхівкукрижової

кістки (apex ossis sacri), яка спрямована вниз і вперед. Передня– тазова

поверхня (facies pelvica) ввігнута і гладка, задня– спинна поверхня (facies

dorsalis) опукла і нерівна. Основакрижової кісткимає два верхні суглобові

відростки (processus articulares superiores), які

з'єднуютьсязнижнімисуглобовимивідростками V поперековогохребця. Умісці

з'єднаннякрижової кісткизтіломцьогохребцяутворюєтьсявиступ,

спрямованийвперед– мис (promontorium).

На тазовійповерхні крижової кісткипомітні чотиригоризонтальні поперечні

лінії (lineae transversae) – слідизрощеннятілкрижовиххребців.

Накінцяхцихлінійправоруч і ліворучрозташовані

чотиринари передніхкрижовихотворів (foramina sacralia anteriora).

На спиннійповерхні крижової кісткидобревиражені 5 поздовжніхгребенів.

Непарний серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana) утворився

відзрощенняостистихвідростків.

Збоківвідньогопроходитьпарний присереднійкрижовийгребінь (crista sacralis

medialis), який виник в результаті зрощеннясуглобових

145

відростківкрижовиххребців. Поруч ізпри-

середнімикрижовимигребенямивидно 4 пари задніхкрижовихотворів

(foramina sacralia posteriora). З кожного боку

відцихотворіврозташований бічнийкрижовийгребінь (aista sacralis lateralis) –

місцезрощенняпоперечних відростківкрижовиххребців. Ззовні

відзадніхкрижовихотворівзкожногобоку є стовщення– бічначастина (pars

lateralis), на якійміститься вуш- коподібнаповерхня (facies auricularis) для

з'єднаннязоднойменноюповерхнеюклубової кістки. Між

цієюсуглобовоюповерхнею і

бічнимгребенемдобрепомітна горбистістькрюкової кістки (tuberositas ossis

sacri), до якої кріплятьсязв'язки і м'язи. Усередині крижової кісткивід її

основидоверхівкипроходить крижовий канал (canalis sacralis), який

утворений хребцевими отворами крижових хребців.

Каналзакінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). З кожного боку

розтвору помітний крижовий ріг (cornu sacrale) – залишок суглобових

відростків.

Куприкова кістка, абокуприк (oscoccygis;coccyx), є

гомологомхвостовогоскелетатварин. Удорослої людиникуприкскладаєтьсяз

3-5 рудиментарних куприкових хребців (vertebrae coccygeae). Куприк має

трикутнуформу (див. рис. 60), дещо зігнутийвперед.

Йогоосноваспрямованадогори, верхівка–вниз. Основа куприка

з'єднаназверхівкоюкрижової кістки, назадньомукраї куприказкожногобоку

є куприковий ріг (соти coccygeum). Обидва роги спрямовані догори,

назустрічкрижовимрогам. Улюдейпохилоговікукуприкові хребці зрощені

воднукістку, аужінок і молодих людей нерідкоз'єднані

міжсобоюзадопомогоюхрящовихпластинок.


1.Межі хребта, відділи, зовнішні

орієнтиритапошароватопографіяділянкихребта.

2.Хребет, зв'язковий апарат хребців.




2005. – 720 с.









146











Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066












147






Анатомія спинного мозку



1. Актуальність теми: Аномалії розвиткухребтатаспинногомозку

(незрощеннядугхребців, менінго- і мієломенінгоцеле), травмихребта,

запальні захворюваннямозковихоболон, пухлинизустрічаютьсянерідко і

вимагаютьхірургічноговтручання. Тому знання топографо -

анатомічнихособливостейділянкимає важливезначення.

2. Конкретні цілі: 1. Хребтовий канал, спинний мозок, його оболони, підоболонні простори.

2. Аномалії розвиткута індивідуальні особливості хребтатаспинногомозку.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття: 1. Виконати поперековий прокол.

2. Проведення спинномозкової анестезії.


Спинний мозок має довжину 40-45 см. Нарівні шийної

частиниспинногомозкуутворюєтьсяпотовщення, якемає

назвушийногопотовщення (нарівні від IV до I грудного хребця); корінці,

які відходятьвіднього, берутьучастьвутворенні плечовихсплетень (V-V

III шийнийта I груднийсегменти).

Друге потовщення спинного мозку розташовуєтьсянарівні поперекової

частини і має назвупоперековогопотовщення (нарівні X грудного— I

поперековогохребців). Цепотовщенняутворюєтьсянарівні

відходженнякорінців, які берутьучастьвутворенні

поперековоготакрижовогосплетення (поперекові такрижові

сегментиспинногомозку); нарівні I

поперековогохребцяспинниймозокпотоншується і утворюєтьсяконус,

який містить 1-3 або 2-5 крижові сегменти.

Конус спинного мозку закінчуєтьсянарівні верхньогокраю II

поперековогохребця.

Нижчецьогорівняспинниймозокпереходитьукінцевунитку.

Конус спинного мозку оточений корінцями I-V крижовихнервів (які

носять назву кінськогохвоста), щостворює умовидляодночасної травми і

конусаспинногомозку і кінськогохвоста,

особливопривогнепальнихпораненнях.

Спереду спинний мозок має широкупоздовжнюборозну,

ззадувінрозщепленийвузькою, алеглибокоюборозною. Обидві

половиниспинногомозкуз'єднані лишевузькоюсмужкою:

148

білоютасіроюспайками. Уцентрі сірої

спайкипроходитьцентральнийканалспинногомозку,

вякомуміститьсяспинномозковарідина.

Центральнийканалусвоємуверхньомувідділі сполучаєтьсяз ІV

шлуночком, аунижніхвідділахрозширюється і нарівні

конусаспинногомозкуутворює кінцевийшлуночок,

якийзакінчуєтьсясліпо.

Крімпередніх і задніхрогів, усірійречовині

спинногомозкувідрізняютьбічні роги. Убічнихрогах VIII шийного,

всіхгрудних та поперекових сегментіврозташовуютьсясимпатичні

клітини (центриЯкубовича-Якобсона).

Аксоницихклітиннаправляютьсядосимпатичнихстовбурів,

депроходятьускладі

передніхкорінцівбілихсполучнихгілокдосимпатичнихстовбурів.

Замежамиміжхребцевих отворівчутливі тарухові корінці

спинногомозкуутворюютьзмішані спинномозкові нерви, ускладі яких

ізсамогопочаткупроходятьчутливі таавтономні волокна.

5. Питання для самоконтролю: 1.Межі,пошароватопографія,ділянкиспинного мозку.

2.Аномалії розвитку спинного мозку.




2005. – 720 с.



















Додаткова:

149


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











150






Анатомія оболон спинного мозку



1. Актуальність теми: Всі лікарі повинні знатиособливості

будовихребтатаспинногомозку для грамотного опису даних

об'єктивногообстеженняпацієнта. Дляобґрунтуванняоперативнихвтручань і

маніпуляцій, щовиконуються на хребті таспинномумозку, лікарі повинні

вміти інтерпретуватиособливості топографічної анатомії цієї частинитіла. Ці

вміннядозволяютьуникнутилікарськихпомилок. Крімтого,

вонимаютьважливезначеннядляпередбаченняможливихускладнень, зокрема –

шляхіврозповсюдженняпатологічнихпроцесів.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати анатомічну будову оболон спинного мозку.

2. Пояснювати будову підоболонних просторів спинного мозку.

3. Аналізувати ліквородинаміку у ділянці спинного мозку.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття: 1. Вивчитианатомічну будову оболон спинного мозку.

2. Вивчитибудову підоболонних просторів спинного мозку.

3. Вивчити механізми ліквородинаміки у ділянці спинного мозку.


На

сагітальнихтагоризонтальнихзрізаххребтарозглядаютьоболониспинного

мозку та простори міжними (епідуральний, субдуральний,

субарахноїдальний). аспірантизупиняютьсянавмісті цихпросторів.

Прицьомувикладачзазначає, щонавідмінувід субарахноїдального,

епідуральнийпростірнесполучаєтьсязпорожниноючерепа, тверда мозкова

оболона зрощена з краями великого (потиличного) отвору, що має

великезначенняпривиконанні перидуральної анестезії.

Внутрішняповерхняхребтовогоканалу, навідмінувідвнутрішньої поверхні

черепа, вкриталисткомтвердої мозкової оболони, якавідіграє рольокістя.

Міжцимлисткомтвердої мозкової оболони (окістям)

татвердоюмозковоюоболоноюрозмішенийепідуральнийпростір,

заповненийклітковиною. Вепідуральномупросторі проходятьвени, які

утворюютьвеликі внутрішньохребтові венозні сплетення. Епідуральні

венозні сплетенняанастомозують ізсистемамиверхньої танижньої

порожнистихвен.

Епідуральні венинемаютьклапанів, тому їхнє

пошкодженняможеускладнюватисяповітряноюемболією.

151

Тверда мозкова оболона — найміцнішаоболонаспинногомозку. Вона

утворює дляспинногомозкуфутляр, котрийпочинаєтьсявділянці великого

(потиличного) отвору і закінчуєтьсясліпимкінцемнарівні

третьогокрижовогохребця.

Тверда мозкова оболона утворює конусоподібні випинання, які

проникаютьухребцеві отворита покривають розміщені туткорінці

спинногомозку.

За твердою мозковою оболоною розташовуєтьсяпавутиннаоболона—

ніжнапрозораперетинка. Безпосередньодоспинногомозкуприлягає

м'якамозковаоболона, якаміститьсудини.

Міжпавутинноютам'якоюоболонами спинного мозку знаходиться

підпавутинний простір, уякомуциркулює спинномозковарідина;

вінсполучаєтьсязпідпавутиннимпросторомголовногомозку.

Павутинна оболона бере активну участь у всмоктуванні спинномозкової

рідини, тавідрізняєтьсясхильністю до адгезивного запального процесу,

що є передумовоюутвореннякіст.


1. Анатомічна будова оболон спинного мозку.

2. Анатомічна будова підоболонних просторів спинного мозку.

3. Ліквородинаміка у ділянці спинного мозку.




2005. – 720 с.



















Додаткова:

152


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











153






Сегментарна будова спинногомозку



1. Актуальність теми: Хребет та спинний мозок

піддаєтьсябагатьомзахворюванням (запальним, онкологічним, аутоімунним,

хворобамспричиненимпорушеннямобмінуречовин, травматичні

ушкодженнята ін.). Томузнанняанатомічнихта

топографічнихособливостейхребтатаспинногомозкумає

великезначеннядлялікаріввсіхспеціальностей,

особливоцестосуєтьсяневропатологівтанейрохірургів.

2. Конкретні цілі: 1.Пояснювати відділи спинного мозку.

2.Аналізуватиподіл спинного мозок на сегменти.


1.Вивчитивідділи спинного мозку.

2.Вивчити будову сегмента спинного мозку.

4. Зміст теми: Частина спинного мозку з парою передніх і

задніхкорінцівназиваєтьсясегментом. Успинномумозкунараховується 31

сегмент. Сегментискладаютьвідділи: шийний, грудний, поперековий і

крижовий.

Частина тіла, що іннервуєтьсяволокнамиодногосегмента,

називаєтьсяметамером (ділянкашкіри,

іннервованачутливимиволокнамисегмента, зветьсядерматом).

Передні корінці є руховими, задні –чутливими. ЦезаконБела і Мажанді.

Відповідністьміжсегментами й метамерами в людини має

місцепозадньокорінцевій (чутливій) іннервації; задньокорінцеві

волокнакожногосегмента іннервуютьпевні ділянкишкірийпевнугрупум'язів.

Так, задні корінці I—IV шийнихсегментівзабезпечують

іннерваціючутливимиволокнами шкіри і м'язівпотилиці ташиї,

атакождіафрагму (III—IV сегменти). Задні корінці V—VIII шийнихта I—II

груднихзабезпечують іннерваціюшкіри і м'язівплечовогопоясайверхньої

кінцівки; рештагрудних (III—XII) іннервуютьтулуб. Поперекові йкрижові

сегменти іннервуютьділянкупромежинийнижніхкінцівок.

Дляпередніхкорінцівсегментарністьв іннервації

зберегласялишедляміжребернихм'язів. Рештам'язіводержує

передньокорінцеві (рухові) волокнавідрізнихсегментів.

Відхиленнявсегментарності є і вчутливій іннервації метамерів.

154

Коженметамеродержує задньокорінцеву

іннерваціювідтрьохсуміжнихсегментів.

Унаслідокцьогоповневипадіннячутливості впевнійділянці

тілабудеспостерігатисязаумовипошкодженнятрьохсуміжнихсегментівспинно

го мозку.

Невропатологам метамерний розподілділянокчутливості допомагає

уточнитилокалізаціюпошкодженняспинногомозкунапідставі

розладівабовипадіннявпевнихмісцяхшкірної тапропріоцептивної чутливості.

Такожвраховується, щозадньокорінцева іннерваціямає

значеннянетількидлязабезпеченнячутливості

задопомогоювисхіднихпровідниковихшляхів, алейдлярегуляції

запринципомзворотногозв'язкурухів, пози, тонусу.

На поперечному розрізі спинногомозкучітковиділяєтьсясірайбіларечовина.

Сіра речовина знаходиться в центрі. Нагадує

вонакриламетеликазвиступаминазадвпередавтораколюмбальномувідділі –

убоки. Ці виступисірої речовини–роги (задні, передні йбокові).

Сіраречовинаскладаєтьсяз тіл нервових клітин, атакожчастково їхніх

відростків. Усі нейронні елементиспинногомозкуможнарозділитина 4 головні

групи: еферентні нейрони (мотонейрони), вставні пропріоспінальні нейрони

(інтернейрони), нейронивисхіднихтрактівта інтраспіна/іьні

волокначутливихаферентнихнейронів.

Мотонейрони поділяютьсянадваголовнихтипи: а- і γ-мотонейрони. Альфа-

мотонейрони іннервуютьскелетні м'язи (екстрафузальні волокна) і

забезпечуютьскороченням'язів. Гамма-мотонейрони

іннервуютьінтрафузальні м'язові волокна. Мотонейронирозташовані

впередніхрогахспинногомозку.

Особливугрупуеферентнихнейронівскладаютьвегетативні прегангліонарні,

які розташовані вбокових і часткововпередніхрогах.

Навколо сірої речовинирозташованабіла,

якапобудовананервовимиволокнами, щоутворюютьвисхідні йнизхідні шляхи.

Функції спинногомозкуможнаподілитинадві групи–рефлекторні

тапровідникові.

Провідниковафункціяспинногомозкуполягає втому,

щовідтілйогонейронівпочинаються і встовпахбілої

речовинипроходятьволокнависхідних (чутливих) провідниковихшляхів;

намотонейронахспинногомозкуабопов'язанихзними

інтернейронахзакінчуютьсяволокнанизхідних (рухових)

провідниковихшляхів.

Головними чутливими шляхами є:

• гангліобульботаламокоркові Голя і Бурдаха, щопередають імпульсивід

тактильних рецепторівшкіри, пропріорецепторівскелетнихм'язів і сухожиль;

• гангліоспіноталамокорковий, щопосилає доталамусата

іншихцентрівголовногомозку імпульсивідрецепторівшкіри–тактильних,

больових, температурних;

155

• спіноцеребелярнийФлексігайГоверса–шляхи, які передають

імпульсидомозочка, головнимчиномвідпропріорецепторів.

Головними руховими шляхами є:

• кортикоспінальнийшлях (пірамідний), якийзабезпечує довільні рухи;

• руброспінальнийтракт (Монакова) забезпечує мимовільні рухи;

• вестибулоспінальнийзабезпечує мимовільні рухизпідтриманнямрівноваги;

• тектоспінальнийзабезпечує мимовільні

рухиприорієнтовнихрефлексахназвук і світло;

• ретикулоспінальнийзабезпечує дихальні скорочення і тонусм'язів, впливає

назбудливістьмотонейронів, зокрематих, що іннервуютьдихальні м'язи.


1.Анатоміявідділів спинного мозку.

2. Поняття сегмента спинного мозку.

2.Анатомічна будова сегмента спинного мозку.




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.






156





В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











157






Спинномозкові нерви



1. Актуальність теми: Аномалії розвиткухребтатаспинногомозку

(незрощеннядугхребців, менінго- і мієломенінгоцеле), травмихребта,

запальні захворюваннямозковихоболон, пухлинизустрічаютьсянерідко і

вимагаютьхірургічноговтручання. Тому знання топографо -

анатомічнихособливостейділянкимає важливезначення.

2. Конкретні цілі: 1.Пояснювати будову та функції сегментів спинного мозку.

2.Пояснювати відходження спинномозкових нервів від сегментів.


1.Іннервація кінцівок та тулуба.

2.Рефлекторна дуга.

4. Зміст теми: Крімпередніх і задніхрогів, усірійречовині спинногомозкувідрізняютьбічні

роги. Убічнихрогах VIII шийного, всіхгрудних та поперекових

сегментіврозташовуютьсясимпатичні клітини (центриЯкубовича-Якобсона).

Аксоницихклітиннаправляютьсядосимпатичнихстовбурів,

депроходятьускладі

передніхкорінцівбілихсполучнихгілокдосимпатичнихстовбурів.

Замежамиміжхребцевих отворівчутливі тарухові корінці

спинногомозкуутворюютьзмішані спинномозкові нерви, ускладі яких

ізсамогопочаткупроходятьчутливі таавтономні волокна.

Кожний спинномозковий нерв поділяєтьсяна 4 гілки:

1. Задня гілка іннервує глибокі м'язи спини або потиличної ділянки,

пронизує шарповерхневихм'язівта іннервує шкірувділянці

спиниабопотиличної ділянки (наприклад, великийпотиличнийнерв).

2. Передня гілкабереучастьвутворенні нервовихсплетень: шийного (I-IV

шийні спинномозкові нерви), плечового (V-VIII шийні та I

груднийспинномозкові нерви), крижового (I-V крижові спинномозкові

нерви). Передні гілкигруднихспинномозковихнервівутворюютьпідреброві

нерви.

3. Білі сполучні гілки, які

прямуютьвідспинногомозкудосимпатичнихстовбурів і сірі сполучні гілки,

які маютьнапрямоквідсимпатичнихстовбурівдоспинногомозку.

Такимчиномздійснюєтьсяморфологічнийзв'язокназванихвідділівнервової

системи.

158

4. Оболонна гілкаповертаєтьсячерезміжхребцеві отвориухребтовийканал,

бере участь в іннервації твердої мозкової оболониспинногомозку.

Сіраречовинаспинногомозку є

давнімцентромспінальнихпростихрефлекторнихдуг.

У бічнихрогах VIII шийного, грудних, поперековихсегментіврозташовані

сегментарні автономні центри: потовиділення, судинорухливі.

Убічнихрогах VIII шийногота І

грудногосегментіврозташовуєтьсяспінально-зіничнийцентр.

Припошкодженні цихсегментівз'являєтьсясиндромК. Бернара-Горнера

(звуженняочної щілинитазіниці, западанняочногояблуканабоці ураження).

У ділянці IV шийногосегментазнаходитьсяцентрдіафрагмовогонерва.

Припошкодженні спинногомозкунацьомурівні

порушуютьсярухидіафрагминабоці ураження,

щовиявляєтьсянарентгенограмі.

На рівні IIІ-V поперековихсегментіврозташовуються спінальні симпатичні

нерви. За їхучастюздійснюється:

а) розслаблення м'язівсечовогоміхура;

б) скорочення внутрішньогосфінктерасечівника,

атакожрозслабленнявнутрішньогосфінктерапрямої кишки.

Спінальні центри, які берутьучастьверекції, знаходяться на рівні V

поперековогота I крижовогосегментів.

Отже, сіраречовинаспинногомозкузберігає сегментарністьфункціональну,

атакожсегментарністьморфологічну, проявомякої є

сегментарнерозташуванняруховихтачутливихкорінців.

Біларечовинаспинного мозку є поєднаннямпровідних, убільшості випадків,

мієлінізованихшляхів, які йдутьвідспинногомозкудоголовногоабонавпаки,

відголовногомозкудоспинного.

5. Питання для самоконтролю: 1.Біла та сіра речовина спинного мозку.

2.Передні, задні та бічні роги спинного мозку.

3. Будова спинномозкового нерву.

4. Зони іннервації спинномозкових нервів.




2005. – 720 с.









159











Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











160


(медичні, біологічні науки)

Модуль № 2 Анатомія верхньої та нижньої кінцівки.

Тема 39 М’язи верхньої кінцівки: класифікація. М’язи

пояса верхньої кінцівок, їх характеристика.

Рік навчання ІІ рік

Кількість навчальних годин2

1. Актуальність теми. Мускулатура верхньої кінцівки людини зазнала

значних перетворень у процесі спеціалізації руки як органа праці. Добре

розвинені м’язи пояса верхньої кінцівки, які забезпечують значний обсяг

рухів як самого пояса, так і вільної верхньої кінцівки. Знання їхньої

будови необхідні для вивчення таких розділів як хірургія, травматологія,

неврологія, терапія.

2. Конкретні цілі:Пояснювати на препаратах, схемах, муляжах та

малюнках будову та функції м’язів верхньої кінцівки.Аналізувати на

препаратах, схемах, муляжах та малюнках будову та функції м’язів

верхньої кінцівки.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: м'язи верхньої кінцівки -

musculimembrisuperioris; м'язи плечового пояса -

musculicingulimembrisuperioris;дельтоподібний м'яз -

musculusdeltoideus; надостьовий м'яз - musculussupraspinаtus;

підостьовий м'яз - musculusinfraspinatus; малий круглий м'яз -

musculusteresminor; великий круглий м'яз - musculusteresmajor; м'язи

вільної верхньої кінцівки - musculimembrisuperioris.

3.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Класифікація м’язів верхньої кінцівки?

2. Топографія та функції м’язів пояса верхньої кінцівки?

3. Характеристика мязів пояса верхньої кінцівки?

4. Зміст теми:М’язи верхніх кінцівок відносяться до аутохтонних та

поділяються на м’язи поясу верхньої кінцівки, плеча, передпліччя, кисті.

М’язи пояса верхньої кінцівки прикріплюють вільну верхню кінцівку до

скелета тулуба, рухають кістки, головним чином лопатку і всю верхню

кінцівку. М’язи пояса верхньої кінцівки відповідно до шароподібної

форми плечового суглоба і рухів у всіх напрямках, прикріплюються до

161

плечової кістки по всіх її сторонах; вони поділяються на задню і

передню групи.

До задньої групи належать:

- дельтоподібний м’яз вкриває собою проксимальний кінець плечової

кістки; вона починається від латеральної частини ключиці і ості лопатки,

прикріплюється до плечової кістки; відводить руку (середні волокна),

згинає (передні волокна) та розгинає (задні волокна) плече.

- надостьовий м’яз починається в однойменній ямці лопатки і

прикріплюється до великого горбка плечової кістки; відводить руку;

- підостьовий м’яз починається в однойменній ямці лопатки і

прикріплюється до великого горбка плечової кістки; повертає плече

назовні (супінація);

- малий круглий м’яз починається від тильної поверхні лопатки і

прикріплюється до великого горбка плечової кістки; повертає плече

назовні (супінація);

- великий круглий м’яз починається від нижнього кута лопатки і

прикріплюється до малого горбка плечової кістки; повертає плече

всередину (пронація);

- підлопатковий м’яз починається в однойменній ямці лопатки і

прикріплюється до малого горбка плечової кістки; повертає плече

всередину (пронація).

До передньої групи м’язів пояса верхньої кінцівки належать:

великий грудний м’яз, малий грудний м’яз, дзьобовидно-плечовий

м’яз починається від дзьобоподібного відростка лопатки і

прикріплюється до медіальної поверхні плечової кістки; згинає і

приводить плече.

Топографія верхньої кінцівки.

А. Пахвова порожнина:

- передня стінка (великий і малий грудні м’язи);

- задня стінка (підлопатковий, великий круглий м’яз);

- медіальна (передній зубчатий м’яз);

- латеральна (плечова кістка).

На задній стінці виділяють чотиристоронній і тристоронній отвори.

Б. Топографія плеча:

- канал променевого нерва;

- медіальна двоголова борозна;

- латеральна двоголова борозна.

В. Топографія передпліччя:

- ліктьова ямка;

- ліктьова борозна передпліччя;

- серединна борозна передпліччя;

162

- променева борозна передпліччя.

Г. Топографія кисті:

- канал зап’ястку;

- фіброзні піхви пальців;

- синовіальні піхви сухожилків згиначів (спільна та окремих пальців). 5. Питання для самоконтролю:

163

1. Який м’яз повертає плече назовні?

A. Підостьовий м’яз.

B. Великий круглий м’яз.

C.Дельтоподібний м’яз.

D.Малий грудний м’яз.

E.Дзьобовидно-плечовий м’яз.

2. Який м’яз починається від тильної поверхні лопатки і прикріплюється

до великого горбка плечової кістки?

A. Великий круглий м’яз.

B. Надостьовий м’яз.

C. Дзьобовидно-плечовий м’яз.

D. Малий круглий м’яз.

E.Підостьовий м’яз.

3. Який м’яз відводить руку (середні волокна), згинає (передні волокна)

та розгинає (задні волокна) плече?

A. Великий грудний м’яз.

B. Дельтоподібний м’яз.

C. Підлопатковий м’яз.

D. Великий круглий м’яз.


4. Який м’яз починається від дзьобоподібного відростка лопатки і

прикріплюється до медіальної поверхні плечової кістки?

A. Дзьобовидно-плечовий м’яз.

B. Малий грудний м’яз.

C. Підостьовий м’яз.

D. Підлопатковий м’яз.

E.Великий круглий м’яз.

5. Який м’яз вкриває собою проксимальний кінець плечової кістки?

A. Великий грудний м’яз.

B. Дельтоподібний м’яз.

C. Підлопатковий м’яз.

D. Малий круглий м’яз.



Основна:

1. В.Г.Ковешников «Анатомія людини» Луганськ, 2005, Т.1, -с. 259-264.

2. М.Р.Сапин «Анатомия человека» , Москва, «Медицина», 1986, Т.1, -с.

214-220.

3. М.Г.Привес «Анатомия человека» , С.П. издательство «Гиппократ»,

1998, -с. 190-194.

4. Синельников Р.Д. Атлас «Анатомия человека» , Т.1, -с. 248-261.

164

Додаткова: 1. Анатомия человека /С.С. Михайлов, Л.Л. Колесников, В.С.Братанов и

др. Под ред. С.С.Михалова. – М.: Медицина, 1999. – С. 173-184.

2. Матещук-Вацеба Л.Р. Нормальна анатомія.- Львів: Поклик

сумління, 1997.- С. 74-80.

3. И.Д. Кирпатовский, Э.Д. Смирнова Клиническая анатомия, книга 2

Верхняя и нижняя конечности – Москва 2003г.

4. Г.Е. Островерхов, Ю.М. Бомаш, Д.Н. Лубоцкий Оперативная

хирургия и топографическая анатомия – Москва 2005г.

5. В.И. Сергиенко, Э.А. Петросян, И.В. Фраучи Топографическая

анатомия и оперативная хирургия Том 1, 3е издание – Москва 2014г.

165




Тема 40 М’язи плеча: класифікація, їх характеристика.

М’язи передпліччя: класифікація, їх

характеристика.



1. Актуальність теми. Мускулатура верхньої кінцівки людини зазнала

значних перетворень у процесі спеціалізації руки як органа праці. Добре

розвинені м’язи плечового пояса, які забезпечують значний обсяг рухів

як самого пояса, так і вільної верхньої кінцівки. Знання їхньої будови

необхідні для вивчення таких розділів як хірургія, травматологія,

неврологія, терапія.

2. Конкретні цілі:Пояснювати на препаратах, схемах, муляжах та

малюнках будову та функції м’язів плечового поясу та

плеча.Аналізувати на препаратах, схемах, муляжах та малюнках будову

та функції м’язів передпліччя.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при

підготовці до заняття: м'язи плеча - musculibrаchii; м'язи передпліччя -

musculiantebrаchii; дельтоподібна фасція - fasciadeltoidea; фасція плеча -

fasciabrаchii; фасція передпліччя - fasciaantebrаchii;плечом'язовий канал

- canаlis humeromusculаris.


1. Топографія та функції м’язів плечового поясу?

2. Топографія та функції м’язів передньої групи плеча?

3. Топографія та функції м’язів задньої групи плеча?

4. Назвіть м’язи передньої групи передпліччя?

5. Назвіть м’язи задньої групи передпліччя?

4. Зміст теми: М’язи вільної верхньої кінцівки поділяються на м’язи

плеча, передпліччя, кисті.

М’язи плеча поділяються на два згиначі на передній поверхні і два

розгиначі на задній поверхні. Вони впливають на ліктьовий суглоб,

виконуючи рухи навколо фронтальної осі, і тому розташовуються на

передній і задній поверхнях плеча, прикріплюються до кісток

166

передпліччя. Ці групи м’язів відділяються сполучнотканинними

перетинками.

Передні м’язи плеча:

- двоголовий м’яз плеча починається довгою головкою від верхнього

краю суглобової западини лопатки і короткою головкою від

дзьобоподібного відростка лопатки, прикріплюється до ліктьової кістки;

- плечовий м’яз починається від плечової кістки, прикріплюється до

променевої кістки; згинає передпліччя.

Задні м’язи плеча:

- триголовий м’яз плеча вкриває всю задню поверхню плеча,

починається довгою головкою від нижнього краю суглобової западини

лопатки, медіальною і латеральною головками від плечової кістки,

прикріплюється до ліктьового відростка; розгинає плече і передпліччя;

- ліктьовий м’яз починається на задній поверхні латерального виростка

плечової кістки, прикріплюється до ліктьового відростка; розгинає

передпліччя.

М’язи передпліччя за функцією поділяються на згиначі та розгиначі,

більшість їх є багатосуглобовими, оскільки діють на багато суглобів; за

розташуванням ці м’язи поділяються на передню (згиначі) і задню

(розгиначі) групи.

М’язи передньої групи згинають передпліччя, кисть, зап’ясток,

фаланги пальців кисті, повертають у середину передпліччя і кисть

(пронують). Більшість м’язів передньої групи починаються від

медіального виростка плечової кістки і прикріплюються до кісток

передпліччя та кисті, до них належать:

- круглий пронатор;

- квадратний пронатор;

- променевий згинач зап’ястка;

- ліктьовий згинач зап’ястка;

- довгий долонний м’яз;

- поверхневий згинач пальців;

- глибокий згинач пальців;

- довгий згинач великого пальця.

М’язи задньої групи розгинають передпліччя, кисть, зап’ясток,

фаланги пальців кисті, повертають назовні передпліччя і кисть

(супінують). Більшість м’язів задньої групи починаються від

латерального виростка плечової кістки і прикріплюються до кісток

передпліччя та кисті, до них належать:

- плечепроменевий м’яз;

- довгий променевий розгинач зап’ястка;

- короткий променевий розгинач зап’ястка;

- розгинач пальців;

167

- розгинач мізинця;

- ліктьовий розгинач зап’ястка;

- супінатор (повертає передпліччя назовні);

- довгий відвідний м’яз великого пальця;

- довгий розгинач великого пальця;

- розгинач вказівного пальця.

Топографія плеча:

- канал променевого нерва;

- медіальна двоголова борозна;

- латеральна двоголова борозна.

Топографія передпліччя:

- ліктьова ямка;

- ліктьова борозна передпліччя;

- серединна борозна передпліччя;

- променева борозна передпліччя.

5. Питання для самоконтролю: 1. Сухожилок якого м’язу проходить крізь плечовий суглоб?

А. Триголового.

В. Довгої головки двоголового.

С.Плечового.

D. Дзьобо-плечового.

E. Ліктьового.

2. Які м’язи відводять плече?

А. Дельтоподібний, трапецієподібний..

В. Дельтоподібний, середні пучки.

С.Надостьовий, середні пучки дельтоподібного.

D. Великий грудний.

E. Малий грудний.

3. Чоловік 42 років звернувся до медпункта з приводу різаної рани

нижньої частини передньої поверхні плеча. Об’єктивно: затруднене

згинання передпліччя. Які з названих м’язів ймовірно ушкоджені у

хворого?

A. M. brachialis, m. biceps brachii.

B. M.biceps brachii, m. anconeus.

C.M.coracobrachialis, m. supraspinatus.

D. M. deltoideus, m. infraspinatus.

E. M. deltoideus, m. biceps brachii.

4. При огляді хірургом констатований розрив двоголового м'яза плеча.

Які функції верхньої кінцівки будуть порушенн при вказаній травмі

двоголового м'яза?

168

A. Згинання плеча, передпліччя та супінація передпліччя.

B. Згинання та пронація передпліччя.

C. Згинання передпліччя та кисті.

D. Згинання плеча, передпліччя та кисті.

E. Згинання плеча і передпліччя.

5. Під час підготовки до змагань гімнаст отримав травму з вивихом у

плечовому суглобі. Сухожилок якого м’яза плеча проходить всередині

порожнини вищезазначеного суглоба і може бути пошкодженим?

A. Двоголового м’яза плеча.

B. Триголового м’яза плеча.

C. Дзьобоплечового м’яза.

D. Плечового м’яза.

E. Дельтоподібного м’яза.


Основна:



214-220.


1998, -с. 190-194.


Додаткова:

1. Анатомия человека /С.С. Михайлов, Л.Л. Колесников, В.С.Братанов и



сумління, 1997.- С. 74-80.







169




Тема 41 З’єднання верхньої кінцівки. З’єднання грудного

пояса: синдесмози пояса верхньої кінцівки і

суглоби пояса верхньої кінцівки (надплечо-

ключичний суглоб і груднино-клбчичний суглоб),

їх будова.



1. Актуальність теми. Знання вікових особливостей, аномалій

розвитку і з’єднань кісток поясу верхньої кінцівки має велике

значення для лікарів багатьох фахів у їх медичній практиці.

2. Конкретні цілі: Пояснювати на препаратах, схемах, муляжах та

малюнках будову та функції суглобів верхньої кінцівки. Аналізувати

типи зєднаннь верхньої кінцівки.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: з'єднання кісток верхньої кінцівки -

articulationesmembrisuperioris; з'єднання плечового пояса -

articulationescingulimembrisuperioris; грудинно-ключичний суглоб -

articulаtiosternoclavicularis;ключично-акроміальний (надплечо-

ключичний) суглоб - articulаtioarcomioclaviculаris;


1. Неперевні з’єднання поясу верхньої кінцівки.

2. Перевні з’єднання поясу верхньої кінцівки.

3. З’єднання грудного пояса.

4. Синдесмози пояса верхньої кінцівки.

5. Будова суглобів пояса верхньої кінцівки.

4. Зміст теми: З'єднання кісток грудного пояса. Кістки грудного пояса

сполучаються між собою і з грудниною за допомогою різного виду

з'єднань, що забезпечують велику рухливість плеча, передпліччя і кисті.

Ключиця з грудниною сполучається за допомогою груднинно-

ключичного суглоба (articulatio ster noclavicularis), який є сідлоподібним,

комплексним, багато осьовим. Цей суглоб утворений груднинною

170

суглобовою поверхнею груднин- ного кінця ключиці і ключичною

вирізкою ручки груднини. Ці суглобові поверхні інконгруентні. Між

суглобовими поверхнями розташований хрящовий суглобовий диск

(discus articularis), який збільшує конгруентність поверхонь, а, отже, й

обсяг рухів. Диск по периферії зростається з капсулою і поділяє

суглобову порожнину на дві камери. Тонка суглобова капсула

прикріплюється до країв суглобових поверхонь. Суглоб зміцнюють

кілька позакапсульних зв'язок.

Це передня і задня груднинно-ключичні зв'язки (ligg. sternoclavicularia

anterius et posterius), що починаються відповідно від передньої і задньої

поверхонь грудиинного кінця ключиці і вплітаються в окістя

груднини. Міжключична зв'язка (lig. interclaviculare) з'єднує верхні

частини груднинних кінців правої і лівої ключиць, при цьому

зростається з яремною вирізкою ручки груднини. Реброво-ключична

зв'язка (lig. costoclaviculare) коротка і широка, з'єднує нижню поверхню

грудиинного кінця ключиці з І ребром.

У грудинно-ключичному суглобі можливі такі рухи ключиці: навколо

стрілової (сагітальної) осі – піднімання і опускання; навколо

вертикальної осі – надплечовий кінець ключиці рухається вперед і назад;

ключиця може виконувати колове обертання.

Надплечово-ключичний суглоб (articulatio acromioclaviculare) є плоским,

багатоосьовим, але малорухомим, він утворений ключичною

суглобовою поверхнею надплечового відростка і надплечо- вою

суглобовою поверхнею ключиці. У 30 % випадків між цими

суглобовими поверхнями розташовується суглобовий диск. Тонка

суглобова капсула прикріплюється до країв суглобових поверхонь.

Суглоб зміцнюють дві зв'язки: над суглобом розташована надплечово-

ключична зв'язка (lig. acromioclaviculare), що з'єднує кінець

надплечового відростка лопатки і надплечовий кінець ключиці, і

потужна дзьобо-ключична зв'язка (lig. coracoclaviculare). Дзьобо-

ключична зв'язка складається з двох окремих зв'язок, що починаються

від основи дзьобоподібно- го відростка лопатки. Перша з них

прикріплюється до конусоподібного горбка надплечового кінця ключиці

і називається конічною зв'язкою (lig. conoideum). Збоку від неї

розташована трапецієподібна зв'язка (lig. trapezoideum), що

прикріплюється до трапецієподібної лінії ключиці. Дзьобо-ключична

зв'язка обмежує рухи в над плечово-ключичному суглобі.

Різні ділянки лопатки також з'єднані між собою власними

зв'язками. Дзьобо-надплечова зв'язка (lig. coracoacromiale) має форму

трикутної пластинки, що натягнута над плечовим суглобом між

верхівкою надплечового відростка і дзьобоподібним відростком

лопатки. Ця зв'язка Захищає плечовий суглоб зверху її обмежує

171

відведення плеча в ньому. Над вирізкою лопатки розташована верхня

поперечно зв'язко лопатки (Jig. tramveisum scapulae superius), що

перетворює цю вирізку в отвір. Нижня поперечна зв'язка лопатки (lig.

transversum scapulae inferius) натягнута між основою надплсчового

відростка і заднім краєм суглобової западини лопатки.

Надплечово-ключичному і грудниішо-ключичному суглобам належить

важлива роль при рухах грудного пояса. Так, відведення руки до

горизонтальної лінії здійснюється в плечовому суглобі. Вище

горизонтальної лінії верхня кінцівка відводиться (піднімається) завдяки

підняттю ключиці навколо стрілової осі в груднинно-ключичному

суглобі й обертання лопатки в надплечово-ключичному суглобі. Якщо

ключиця робить рухи навколо стрілової осі, то грудний пояс зміщається

догори чи донизу. Якщо ключиця рухається навколо вертикальної осі, то

грудний пояс зміщається вперед чи назад. Розмах рухів лопатки навколо

стрілової осі досягає 30°-35°, відведення – до 15°-20°.


1. Які зв’язки не беруть участь в укріпленні груднино-акроміального

суглоба?

A. Lig. Interclaviculare.

B. Lig. Coracoclaviculare.

C. Lig. sternoclaviculare anterius.

D. Lig. Costoclaviculare.

E. Lig. sternoclaviculare posterius.

2. Які зв’язки є власними зв’язками лопатки?

A. Верхня поперечна зв’язка лопатки.

B. Нижня поперечна зв’язка лопатки.

C.Трапециеподібна зв’язка.

D. Дзьобоподібно-акроміальна зв’язка.

E. Дзьобоподібно-ключична зв’язка.

3. Що правильно характеризуе акроміально-ключичний суглоб?

A.Внутрішньосуглобові зв’язки.

B.В 1-3 випадків зустрічається суглобовий диск.

C. Укріплений акроміально-ключичної зв’язкой.

D.Укріплений трапецієподібної зв’язкой.

E.Укріплений конусоподібної зв’язкой.

4. Що правильно характеризує груднино– ключичний суглоб?

A.Має суглобовий диск.

B.Має внутрішньосуглобові зв’язки.

C.Має задню груднино-ключичну зв’язку.

172

D.Має передню груднино-ключичну зв’ язку.

E.Має міжключичну зв’ язку.

5. У хворого діагностовано вивих акроміального кінця ключиці. При

цьому виявлено розрив зв’ язок акроміально-ключичного суглоба.

Якізвязкипошкоджені?

A.Ligg.coracoclaviculareet acromioclaviculare.

B. Ligg.collaterale ulnare et radiale.

C. Ligg.sacrotuberale et sacrospinale.

D. Ligg.cruciatum anterius et posterius.

E. Ligg.collaterale tibiale et ibulare.


Основна:

1. В.Г.Ковешников «Анатоміялюдини» Луганськ, 2005, Т.1, -с. 170-181


125-137.


1998, -с. 114-127.


Додаткова:


сумління, 1997.- С. 51-55.

2. Бобрик И.И., Одинцова Л.А., Давиденко Л.М., Стеценко С.В. и др.

Методические разработки практических занятий по анатомии опорно-

двигательного аппарата. Ч. І. Остеология. Артрология.- К.: РМК МЗ

УССР.- 1982.- 156 с.







173




Тема 42 З’єднання вільної верхньої кінцівки: плечовий

суглоб, ліктьовий суглоб.




розвитку і з’єднань кісток вільної верхньої кінцівки має велике

значення для лікарів багатьох фахів у їх медичній практиці.


малюнках будову та функції плечового та ліктьового суглобів.

Аналізувати типи з’єднаннь вільної верхньої кінцівки.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: з'єднання кісток верхньої кінцівки -

articulationesmembrisuperioris; з'єднання плечового пояса -

articulationescingulimembrisuperioris; з'єднання кісток вільної верхньої

кінцівки – articulationsmembrisuperiorisliberi; плечовий суглоб -

articulаtiohumeri; ліктьовий суглоб - articulаtio cubiti; міжкісткова

мембрана перед

пліччя - membrаna interossea antebrаchii;


1. З’єднання вільної верхньої кінцівки?

2.Будова плечового суглоба, біомеханіка рухів?

3. Будова ліктьового суглобу, біомеханіка рухів?

4. Зміст теми: З'єднання кісток вільної верхньої кінцівки. Кістки вільної

верхньої кінцівки з'єднуються між собою, а також з лопаткою,

суглобами. Плечова кістка з'єднується з лопаткою за допомогою

плечового суглоба.

Плечовий суглоб (articulario humeri) за формою кулястий, багатоосьовий,

утворений сплощеною суглобовою западиною лопатки і головкою

плечової кістки. Завдяки хрящовій губі суглобової западини (labrum

174

glenoidale), яка прикріплюється до країв суглобової западини, остання

поглиблюється, але рухи у суглобі губа не обмежує. Тонка, вільна

суглобова капсула, особливо в нижньому відділі, прикріплюється на

лопатці до зовнішньої поверхні суглобової губи і країв суглобової

западини, а більш широка частина капсули на плечовій кістці

приєднується до її анатомічної шийки. Перекидую- чись у вигляді містка

над верхньою частиною міжгорбкової борозни, синовіальна мембрана

суглобової капсули плечового суглоба утворює міжгорбкову

сухожилкові піхву (vagina tendinis intertubercularis). Ця синовіальна піхва

огортає сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча, що

проходить через суглоб над головкою плечової кістки. Синовіальна

перетинка суглобової капсули також утворює підсухожилкову сумку

підлопаткового м'яза (bursa subtendinea musculi subscapularis), що

розміщена біля основи дзьобоподібного відростка лопатки під

сухожилком підлопаткового м'яза. Поблизу плечового суглоба

розташовані піддельтоподібна сумка (bursa subdeltoidea) та синовіальні

сумки для сухожилків м'язів грудного пояса та інших м'язів.

У плечовому суглобі відбуваються рухи навколо З осей. Навколо

сагітальної осі можливе відведення верхньої кінцівки до

горизонтального рівня та її приведення до тулуба. Навколо фронтальної

осі – відбувається згинання до 135° (підняття кінцівки вперед) і

розгинання до 45°, а навколо вертикальної осі – обертання плеча назовні

і досередини із загальним обсягом до 100°. Окрім того, у плечовому

суглобі можливе колове обертання, коли плече при русі описує конус.

Ліктьовий суглоб (articulatio cubiti) утворений відповідними частинами

трьох кісток: виростком плечової кістки, проксимальними наростками

ліктьової і променевої кісток. За будовою цей суглоб складний, вій

складається з трьох окремих суглобів: плечо-ліктьового, плечо-

променевого і проксимального променево-ліктьового, що мають спільну

суглобову капсулу. Блокоподібний одноосьовий плечо-ліктьовий суглоб

(articulatio humeroulnaris) утворений блоком виростка плечової кістки і

блоковою вирізкою ліктьової кістки. Кулястий плечо-променевий суглоб

(articulatio humeroradialis) утворений головочкою виростка плечової

кістки і суглобовою ямкою головки променевої кістки. Обертовий

одноосьовий проксимальний променево-ліктьовий суглоб (articulatio

radioulnaris proximalis) утворений суглобовим обводом променевої

кістки і вирізкою променевої кістки на ліктьовій кістці.

Суглобова капсула є загальною для трьох суглобів, вона вільна попереду

і позаду, слабо натягнута, товстіша з боків, а на рівні ліктьової ямки

капсула особливо тонка. Попереду капсула прикріплюється до плечової

кістки над вінцевою і променевою ямками, залишаючи їх у порожнині

суглоба, позаду – охоплює дві третини ліктьової ямки, а з боків – нижче

надвиростків. На ліктьовій кістці суглобова капсула прикріплюється до

175

краю блокової вирізки, а на променевій кістці – до її шийки, утворюючи

попереду мішкоподібний закуток. З боків суглобова капсула укріплена

двома позакапсульними обхідними зв'язками.

У ліктьовому суглобі здійснюються рухи навколо двох осей. Згинання і

розгинання передпліччя відбувається навколо фронтальної осі з обсягом

до 170°. Згинання і розгинання передпліччя відбувається одночасно в

плечо-ліктьовому і плечо-промеиевому суглобах. Навколо вертикальної

осі в плечо-променевому суглобі та проксимальному і дистальному

променево-ліктьових суглобах одночасно виконується обертання

променевої кістки разом з кистю навколо ліктьової кістки в обсязі до

140°. Ці рухи називаються привертаннямі відвертанням.


1. Рентгенологічно у пацієнта діагностовано перелом плечової кістки в

ділянці міжгорбкової борозни. Сухожилок якого м’яза може бути

травмований уламками кістки в першу чергу?


B. Дельтовидного м’яза.

C. Великого круглого м’яза.

D. Найширшого м’яза спини.

E. Великого грудного м’яза.

2. У постраждалого в ДТП посттравматичний вивих плечового суглоба.

Яка зв ‘язка пошкоджена?

A. Дзьобо-плечова.

B. Зв’язка не пошкоджена.

C. Конусоподібна.

D. Дзьобо-ключична.

E. Поперечна зв ‘язка лопатки.

3. Під час підготовки до змагань гімнаст отримав травму з вивихом у

плечовому суглобі. Сухожилок якого м’яза плеча проходить

всередині порожнини вищезазначеного суглоба і може бути

пошкодженим?


B. Триголового м’яза плеча.

C. Дзьобоплечового м’яза.

D. Плечового м’яза.

E. Дельтоподібного м’яза.

4.У постраждалої вивих плечового суглоба. Зміщення яких суглобових

поверхонь вийде за межі фізіологічної норми?

A. Суглобова западина лопатки й груднинний кінець ключиці.

176

B. Головка плечової кістки й акроміальний відросток лопатки.

C. Головка плечової кістки й акроміальний кінець ключиці.

D. Суглобова западина лопатки й акроміальний кінець ключиці.

E. Головка плечової кістки й суглобова западина лопатки.

5. За допомогою якого суглоба з’єднується плечова кістка з лопаткою?

A. Плечового.

B. Плечово-променевого.

C. Плечо-ліктьового.

D. Променево-ліктьового.

E. Променево-зап’ясткового.


Основна: 1. В.Г.Ковешников «Анатомія людини» Луганськ, 2005, Т.1, -с. 170-181


125-137.


1998, -с. 114-127.


Додаткова: 1. Матещук-Вацеба Л.Р. Нормальна анатомія.- Львів: Поклик

сумління, 1997.- С. 51-55.




УССР.- 1982.- 156 с.







177




Тема 43 З’єднання кісток передпліччя, променево-

зап’ястковий суглоб, суглоби кисті.




розвитку і з’єднань кісток передпліччя та відомості про променево-

зап’ястковий суглоб і суглоби кисті має велике значення для

лікарів багатьох фахів у їх медичній практиці.


малюнках будову та функції суглобів передпліччя та кисті.

Аналізувати типи з’єднаннь.


3.1.Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при

підготовці до заняття: з'єднання кісток верхньої кінцівки -

articulationesmembrisuperioris; міжкісткова мембрана перед пліччя -

membrаnainterosseaantebrаchii; променево-зап'ястковий суглоб -

articulаtiorаdiocаrpea.


1. Будова суглобів пояса верхньої кінцівки?

2. З’єднання кісток передпліччя?

3. Будова променево-зап’ясткового суглобу, біомеханіка рухів?

4. Суглоби кисті?

5. Назвіть зв’язки променево-зап’ясткового суглобу?

4.Зміст теми: З'єднання кісток передпліччя між собою та з плечовою

кісткою. Кістки передпліччя з'єднуються між собою проксимальним і

дистальним променево-ліктьовими суглобами, а також за допомогою

синдесмозу- міжкістковою перетинкою передпліччя (membrana

interossea antebrachii). Ця перетинка натягнута між міжкістковими

краями променевої і ліктьової кісток. У складі міжкісткової перетинки

передпліччя проходить косо донизу від проксимального променево-

ліктьового суглоба товстий пучок колагенових волокон – коса струпа

(chorda obliqua).

178

Суглоби кисті (articulationes manus). Кістки кисті з'єднуються з кістками

передпліччя, утворюючи променево-зап'ястковий суглоб, а між собою –

за допомогою численних суглобів.

Променево-зап'ястковий суглоб (articulatio radiocarpalis) за конструкцією

є складним, еліпсоподібним, комплексним і двохосьовим. Він утворений

зап'ястковою суглобовою поверхнею дистального наростка променевої

кістки і хрящового суглобового диска. Ці суглобові поверхні формують

суглобову западину еліпсоподібної форми. Еліпсоподібна суглобова

головка утворена проксимальними поверхнями трьох зап'ясткових

кісток першого ряду – човноподібної, півмісяцевої і тригранної, які

з'єднані між собою міжкістковими міжзап'ястковими зв'язками (ligg.

intercarpalia interossea). Суглобовий диск (discus

articulans) представлений трикутною хрящовою пластинкою, яка своєю

широкою основою прикріплюється до нижнього краю вирізки ліктьової

кістки на променевій кістці, а верхівкою присередньо – до

шилоподібного відростка ліктьової кістки. Цей диск відокремлює

променево-зап'ястковий суглоб від дистального променево-ліктьового

суглоба. У променево-зап'ястковому суглобі здійснюються рухи навколо

фронтальної осі – згинання і розгинання кисті загальним обсягом до 70°,

а навколо сагітальної осі – приведення кисті до 45° та її відведення до

15°. Окрім того, в цьому суглобі можливе колове обертання кисті.

Середньозап'ястковий суглоб (articulatio mediocarpalis) утворений між

зап'ястковими кістками першого і другого ряду. Суглобова щілина має

S-подібну форму. У суглобі є як би дві головки. Одна з них утворена

човноподібною кісткою, що зчленову- єтьсязкісткоіо-

трапецієїоітрапецієподібноюкісткою. Другу головку формують

головчаста і гачкувата кістки, що прилягають до тригранної,

півмісяцевої і човноподібної кісток. Суглобова капсула відносно вільна і

дуже тонка з тильного боку, прикріплюється до країв суглобових

поверхонь. Середньозап'ястковий суглоб блокоподібний та одноосьовий,

він функціонально зв'язаний з променево-зап'ястковим суглобом і бере

участь у згинанні і розгинанні кисті.

Міжзап'ясткові суглоби або зап'ясткові суглоби (articulationes

intercarpales; articulationes carpi) є плоскими, але малорухомими, вони

утворені прилеглими одна до однієї суглобовими поверхнями

зап'ясткових кісток. Порожнини середньозап'ясткового і

міжзап'ясткових суглобів сполучаються між собою. Тонка суглобова

капсула цих суглобів прикріплюється до країв суглобових поверхонь.

Капсула укріплена короткими долонними і тильними м'іжзап'ястковими

зв'язками (ligg. intercaipalia palmaria et dorsalia), а також променевою

зв'язкою зап'ястка (lig. carpi radiatum), що розташована поверхнево.

Волокна променевої зв'язки на долонній поверхні розходяться радіально

від головчастої кістки до сусідніх зап'ясткових кісток. У міжзап'ясткових

суглобах є також міжкісткові міжзап'ясткові зв'язки (ligg. intercaipalia

179

interossea). Горохоподібна кістка утворює самостійний суглоб із

тригранною кісткою – суглоб горохоподібної кістки (articulatio ossis

pisiformis). Цей суглоб укріплений горохо-гачкуватою зв'язкою і горохо-

п'ястковою зв'язкою (lig. pisohamatum et lig. pisometacarpale). Остання

зв'язка прикріплюється до основ IV-V п'ясткових кісток. Обидві ці

зв'язки є продовженням сухожилка ліктьового м'яза-згинача зап'ястка,

що прикріплюється до горохоподібної кістки.Обсяг рухів одночасно в

променево-зап'ястковому і міжзап'ясткових суглобах при згинанні і

розгинанні складає приблизно 85°, при відведенні і приведенні – 25-30°.

Колове обертання в цих суглобах є результатом послідовних рухів

навколо стрілової та лобової осей. Кінці пальців кисті при цьому

описують коло.

Зап'ястково-п'ясткові суглоби (articulationes carpometacarpales) плоскі за

формою, малорухомі, утворені дистальними суглобовими поверхнями

зап'ясткових кісток другого ряду і суглобовими поверхнями основ II–V

п'ясткових кісток. Загальна суглобова щілина має вигляд поперечної

ламаної лінії, що з'єднується з порожнинами міжзап'ясткових і

середньозап'ясткових суглобів. Суглобова капсула є загальною для всіх

чотирьох зап'ястково- п'ясткових суглобів (II–V), вона тонка, але туго

натягнута і прикріплюється до країв суглобових поверхонь. Ці суглоби

плоскі, але малорухомі, в них можливе незначне ковзання до 5-10° у

різних напрямках.

Зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця (articulatio

carpometacaipalis pollicis) за формою сідлоподібний, але анатомічно

ізольований від інших однойменних суглобів. Він утворений

суглобовими поверхнями кістки-трапеції і основою І п'ясткової кістки.

Суглобова капсула вільна, прикріплюється до країв суглобових

поверхонь.

Міжп'ясткові суглоби (articulationes intermeta carpales) утворені між

прилеглими поверхнями основ II-V п'ясткових кісток, вони є плоскими,

але малорухомими. їхні суглобові капсули спільні і для зап'ястково-

п'ясткових суглобів. Ці суглоби укріплені поза

капсульними долонними і тильними п'ястковими зв'язками (ligg.

metacarpalia palmaria et dorsalia) і з'єднують основи сусідніх п'ясткових

кісток. Окрім того, в цих суглобах є ще міжкісткові п'ястковізв'язки

(ligg. metacarpalia interossea).

П'ястково-фалангові суглоби (articulationes metacarpophalangeae) за

формою еліпсоподібні і двохосьові, утворені округлими суглобовими

поверхнями головок п'ясткових кісток і еліпсоподібними ямками на

основах проксимальних фаланг. Вільні суглобові капсули

прикріплюються до країв суглобових поверхонь. Ці суглоби укріплені

натягнутими з обох боків між основами проксимальних фаланг і

головками п'ясткових кісток поза капсульними обхідними зв'язками

(ligg. collateralia). Частина волокон цих двох зв'язок проходить на

180

долонну поверхню, де схрещуються і прикріплюються до основи

проксимальних фаланг, утворюючи долонні зв'язки (ligg.

palmaria). П'ястково-фалангові суглоби II–V пальців ще укріплені

поперечно розташованими між головками п'ясткових кісток глибокими

поперечними п'ястковими зв'язками (ligg. metacarpalia transversa

profunda). У п'ястково- фалангових суглобах можливі такі рухи пальців:

навколо лобової осі відбувається згинання і розгинання в межах 90°,

навколо стрілової осі – відведення і приведення в межах 45°-50°. У

п'ястково- фалангових суглобах також можливе колове обертання

пальців.

Міжфалангові суглоби кисті (articulationes interphalangeae

manus) утворені основами і головками сусідніх фаланг. Це типові

блокоподібні суглоби, суглобові капсули яких укріплені з

боків обхідними зв'язками (ligg. collateralia), а па долонній поверхні –

долонними зв'язками (ligg. palmaria). У цих суглобах можливе тільки

згинання і розгинання фаланг навколо лобової осі в межах 90°.

Зап'ясткові кістки міцно з'єднані між собою численними зв'язками.

Тильні зв'язки значно слабші за долонні. Дистальний ряд зап'ясткових

кісток (кістка-трапеція, трапецієподібна, головчаста, гачкувата), що

з'єднані між собою і з II–V п'ястковими кістками, формують тверду і

дуже міцну основу кисті.


1. Променево-зап’ястковий суглоб утворений кістками?

A. Півмісяцевою.

B. Човноподібною.

C. Тригранною.

D. Гороховоподібною.

E. Променевою.

2. Який суглоб утворюють кістки кисті при з’єднанні з передпліччям?

A. Променево-зап’ястковий.

B. Променево-ліктьовий.

C. Зап’ястко-п’ястковий.

D. -

E. -

3. Яка форма у зап’ястко-п’ясткового суглоба?

A. Блокоподібний.

B. Циліндричний.

C. Сідлоподібний.

D. Кулястий.

E. Плоский.

4. В укріпленні променево-зап’ясткового суглоба беруть участь :

181

A. Lig. collateralecarpiradiale.

B. Lig. collateralecarpiulnare.

C. Lig. radiocarpeumdorsale.

D. Lig. carpiradiatum.

E. Lig. radiocarpeum palmare.

5. Хворийхлопець 10

роківдоставленийутравмпунктлікарнізпереломомкістокпередпліччя.

Дитина не може здійснити супінацію і пронацію передпліччя. В яких

суглобах можливі ці рухи?

A. art. Radiocarpea.

B. art. Cubiti.

C. art. radioulnarisproximalis, art. radioulnarisdistalis.

D. art. Humeroulnaris.

E. art. Humeroradialis.


Основна:

1. В.Г.Ковешников «Анатоміялюдини» Луганськ, 2005, Т.1, -с. 170-181


125-137.


1998, -с. 114-127.


Додаткова:


сумління, 1997.- С. 51-55.




УССР.- 1982.- 156 с.







182




Тема 44 М’язи кисті: класифікація, їх характеристика.



1. Актуальність теми. Розвиток комбінованого променево-ліктьового

суглоба поєднався з розвитком м’язів-супінаторів і пронаторів

передпліччя та кисті. Спеціалізація кисті як складової системи важелів

сприяла розвитку сухожилків м’язів-розгиначів пальців, у тому числі-

додаткових м’язів- розгиначів I, II, і V пальців, і виникнення для кожної

фаланги частини згинаючого м’яза. Ця відмінна риса забезпечила

можливість максимального згинання і розгинання пальців кисті.

Особливо зміцнилася мускулатура першого пальця, розвився

протиставний м’яз-антогоніст, який забезпечує охоплення предметів та

рухи, необхідні у трудових процесах. Кисть також часто є місцем різних

запальних процесів, травм і тому знання цього розділу необхідні для

вивчення хірургії і травматології.


малюнках будову та функції м’язів кисті. Аналізувати на препаратах,

схемах, муляжах та малюнках будову та функції м’язів кисті.


занятті:

3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: тильна фасція кисті - fasciadorsаlismаnus;

удержувач розгиначів - retinaculum extensorum; удержувач згиначів -

retinaculum flexorum; зап'ястковий канал - саnаliscarpаlis; променевий

канал зап'ястка- canаlis carpiradiаlis; ліктьовий канал зап'ястка -

canаliscarpiulnаris.


1. Назвіть групи мязів кисті?

2. Функції м’язів кисті?

3. Топографія м’язів кисті?

4. Зміст теми: Значна кількість м’язів кисті розміщена з долонного її

боку, вони поділяються на три групи – м’язи підвищення великого

183

пальця, м’язи підвищення мізинця та середня група м’язів кисті,

розміщених між цими двома групами на тильній стороні кисті.

До м’язів кисті належать:

М’язи тенар (починаються від утримувача згиначів, та кісток зап’ястку):

- короткий відвідний м’яз великого пальця;

- короткий м’яз – згинач великого пальця;

- протиставний м’яз великого пальця;

- привідний м’яз великого пальця.

М’язи гіпотенар:

- короткий долонний м’яз;

- відвідний м’яз мізинця;

- короткий м’яз – згинач мізинця;

- протиставний м’яз мізинця.

Середні м’язи долоні:

- червоподібні м’язи;

- долонні міжкісткові м’язи;

- тильні міжкісткові м’язи.

Топографія кисті:

- канал зап’ястку;

- фіброзні піхви пальців;

- синовіальні піхви сухожилків згиначів (спільна та окремих пальців).


1. Хворий звернувся до лікаря з пораненням проксимальної фаланги

пальця, яка ускладнилася флегмоною долоні. Гній заповнив спільну

синовіальну піхву для згиначів, в якій лежать сухожилки поверхневого

та глибокого згиначів пальців. На якому пальці було ушкодження

проксимальної фаланги?

A. на III-му пальці.

B. на II-му пальці.

C. на V-му пальці.

D. на IV-му пальці.

E. на I-му пальці.

2. На скільки груп поділяються мязи кисті?

A. на дві.

B. на три.

C. на чотири.

D. на п’ять.

E. не поділяються.

184

3. У травматологічне відділення поступив чоловік 35 років з травмою

лівої кисті. При огляді встановлено: різана рана долонної поверхні лівої

кисті; середні фаланги II – V пальців не згинаються. Які м’язи

пошкоджені?

A. Тильні міжкісткові м’язи.

B. Глибокий м’яз-згиначів пальців.

C. Червоподібні м’язи.

D. Долонні міжкісткові м’язи.

E. Поверхневий м’яз-згинач пальців.

4. У травматологічний пункт поступив чоловік 38 років з травмою

правої кисті. При огляді встановлено: різана рана в ділянці підвищення

великого пальця правої кисті; дистальна фаланга І пальця не згинається.

Який м’яз пошкоджено?

A. Довгий м’яз-згинач великого пальця.

B. Короткий м’яз-згинач великого пальця.

C. Короткий відвідний м’яз великого пальця.

D. Протиставний м’яз великого пальця.

E. Привідний м’яз великого пальця.

5. У хворого затруднені рухи кисті. Встановлено запалення спільної

синовіальної піхви м’язів-згиначів. З анамнезу відомо, що хворий

тиждень тому отримав колоту травму пальця. Який з пальців найбільш

вірогідно був ушкоджений?

A. Digitusanularis.

B. Pollex.

C. Digitus medius.

D. Index.

E. Digitusminimus.


Основна:



214-220.


1998, -с. 190-194.





сумління, 1997.- С. 74-80.

185







186




Тема 45 Фасції верхньої кінцівки.



1. Актуальність теми. Знання особливостей будови та

розташуванняфасцій верхньої кінцівки має велике значення для

лікарів багатьох фахів у їх медичній практиці.

2. Конкретні цілі: Пояснювати та аналізувати на препаратах, схемах,

муляжах та малюнках будову та розташування фасцій верхньої

кінцівки.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: дельтоподібна фасція - fasciadeltoidea; фасція

плеча - fasciabrаchii; фасція передпліччя - fasciaantebrаchii); тильна

фасція кисті - fasciadorsаlismаnus.


1. Дайте характеристику фасцій верхньої кінцівки.

2. Проаналізувати нюанси розташування фасцій верхньої кінцівки.

3. Перерахувати фасції верхньої кінцівки.

4. Зміст теми: Фасції верхньої кінцівки, оточуючи групи м’язів,

формують для них фасціальні та фасціально-кісткові піхви. Між

окремими групами м’язів (згиначами і розгиначами) плеча формуються

міжм’язові перегородки (septa intermuscularia). У місцях, де фасції

утримують сухожилки біля кісткових виступів, фасції утворюють

потовщення – тримачі сухожилків (retinacula tendinum).

Фасції верхньої кінцівки.

1. Фасції м’язів плечового поясу:

- загальна підшкірна поверхнева фасція;

- власна фасція: надостьова, підостьова, дельтоподібна, пахвова.

2. Фасції плеча:

187

- загальна поверхнева підшкірна фасція;

- поверхневий листок власної фасції плеча;

- глибокий листок власної фасції (утворює перегородки, які розділяють

передню і задню групу м’язів плеча, внаслідок чого на плечі

утворюються два кістково-фасціальних футляри).

3. Фасції передпліччя:

- загальна поверхнева підшкірна фасція;

- поверхневий листок власної фасції передпліччя (біля променево-

зап’ясткового суглобу фасція стає більш щільною і утворює тримачі

сухожилків: тримач м’язів розгиначів, тримач м’язів згиначів;

- глибокий листок власної фасції передпліччя (розщеплюючись вона

утворює численні прошарки та перегородки між м’ язами).

4. Фасції кисті. Треба визначити долонний апоневроз та тильну фасцію

кисті.

5. Питання для самоконтролю: 1. Які фасції належать до плечового поясу?

2. Де утворюються тримачі сухожилків?

3. Перерахуйте фасції передпліччя?

4. Назвіть усі фасції м’язів плечового поясу?

5. Між якими группами м’язів формуються міжм’язові перегородки?


Основна: 1. В.Г.Ковешников «Анатомія людини» Луганськ, 2005, Т.1, -с. 259-264.


214-220.


1998, -с. 190-194.





сумління, 1997.- С. 74-80.







188




Тема 46 Пахвова ямка, пахвова порожнина, її топографія,

трикутники, чотирибічний і трибічний отвори.



1. Актуальність теми. Знання особливостей пахвової ямки, її топографії

та розташування трикутників, чотирибічного і трибічного отворів


терапія.


малюнках будову та розташування пахвової ямки. Аналізувати на

препаратах, схемах, муляжах та малюнках будову та розташування

трикутників, чотирибічного і трибічного отворів.



підготовці до заняття: пахвова порожнина - cаvitasaxillaris; 4-сторонній

отвір - foramenquadrilаterum; 3-сторонній отвір - foramentrilаterum.


1. Трикутники пахвової ямки.

2. Топографія пахвової ямки.

3. Трикутники, чотирибічний і трибічний отвори.

4.Зміст теми: Пахвова ділянка.

Пахвова порожнина (cаvitas axillaris) - має чотири стінки: передню,

утворену великим і малим грудними м'язами; задню, утворену

найширшим м'язом спини, підлопатковим і великим круглим м'язами;

медіальну – переднім зубчастим м'язом; латеральну, утворену плечовою

кісткою, двоголовим та дзьобоплечовим м'язами. На задній стінці

знаходиться трикутний простір, обмежений хірургічною шийкою

плечової кістки, великим круглим і підлопатковим м'язами. Цей простір

довгою головкою триголового м'яза ділиться на два отвори: латеральний

- 4-сторонній (foramen quadrilаterum) і медіальний - 3-сторонній (foramen

trilаterum). Трибічний отвір (foramen trilaterum) обмежений зверху

підключичною артерією і малим круглим м’язом, знизу — великим

круглим м’язом, збоку — довгою головкою триголового м’яза плеча (m.

189

triceps brachii), через який проходить огинальна судина лопатки (vasa

circumflexa scapulae). Чотирибічний отвір (foramen quadrilaterum)

обмежений зверху підлопатковим і малим круглим м’язами, знизу —

великим круглим м’язом, присередньо — довгою головкою триголового

и’яза плеча, збоку — хірургічною шийкою плечової кістки. Через нього

проходять пахвовий нерв, який віддає гілки до дельтоподібного та

малого круглого м’язів, плечового суглоба, а також задні огинальні

судини плеча (vasa circumflexa humeri Posteriora).

Передня стінка пахвової порожнини поділяється на три трикутники:

ключично-грудний (trigonum clavipectorаle),обмежений ключицею і

верхнім краєм малого грудного м'яза; грудний (trigonum pectorаle), який

відповідає малому грудному м'язу (обмежений верхнім та нижнім

краями малого грудного м'яза); підгрудний (trigonum subpectoralе),

обмежений нижнім краєм малого грудного м'яза і нижнім краєм

великого грудного м'яза.

5. Питання для самоконтролю: 1. Назвіть стінки пахвової порожнини?

2. Чим обмежений трикутний простір на задній стінці?

3. Чим обмежений трибічний отвір?

4. Чим обмежений чотирибічний отвір?

5. назвіть трикутники пахвової порожнини?


Основна:



214-220.


1998, -с. 190-194.


Додаткова:




сумління, 1997.- С. 74-80.







191




Тема 47 Плечо-м’язовий канал.



1. Актуальність теми. Знання особливостей топографії та будови

плечо-м’язового канала необхідні для вивчення таких розділів як

хірургія, травматологія, терапія.


малюнках будову та розташування плечо-м’язового каналу. Аналізувати

на препаратах, схемах, муляжах та малюнках особливості плечо-

м’язового каналу.



підготовці до заняття: м'язи верхньої кінцівки -musculi membri

superioris; м'язи плечового пояса - musculi cinguli membri superioris; м'язи

вільної верхньої кінцівки - musculi membri superioris ; м'язи плеча -

musculi brаchii; фасція плеча - fascia brаchii; плечом'язовий канал -

canаlis humeromusculаris.

3.2. Теоретичні питання до заняття: 1. Будова плечо-м’язового каналу.

2. Топографія плечо-м’язового каналу.

3. Функціїплечо-м’язового каналу.

4.Зміст теми: Плечо-м’язовий канал.

Топографія верхньої кінцівки дельто-грудна

борозна (sulcus deltoideopectorаlis) - розміщена між дельтоподібним і

великим грудним м'язами; пахвова порожнина (cаvitas axillaris) - має

чотири стінки: передню, утворену великим і малим грудними м'язами;

задню, утворену найширшим м'язом спини, підлопатковим і великим

круглим м'язами; медіальну – переднім зубчастим м'язом; латеральну,

утворену плечовою кісткою, двоголовим та дзьобоплечовим м'язами. На

задній стінці знаходиться трикутний простір, обмежений хірургічною

шийкою плечової кістки, великим круглим і підлопатковим м'язами. Цей

192

простір довгою головкою триголового м'яза ділиться на два отвори:

латеральний - 4-сторонній (foramen quadrilаterum) і медіальний - 3-

сторонній (foramen trilаterum); передня стінка пахвової порожнини

поділяється на три трикутники:ключично-

грудний (trigonum clavipectorаle),обмежений ключицею і верхнім краєм

малого грудного м'яза; грудний (trigonum pectorаle), який відповідає

малому грудному м'язу (обмежений верхнім та нижнім краями малого

грудного м'яза); підгрудний (trigonum subpectoralе), обмежений нижнім

краєм малого грудного м'яза і нижнім краєм великого грудного м'яза;

Плечо-м'язовий канал (canаlis humeromusculаris) – канал променевого

нерва (canаlis nervi radiаlis) – спіральний канал (canаlis spirаlis) -

утворений борозною променевого нерва (спіральною борозною) і

триголовим м'язом;

Між плечовим м'язом і двоголовим м'язом є медіальна і латеральна

двоголові борозни (sulcus bicipitаlis mediаlis et sulcus bicipitdlis lateralis)


1. Будова плечо-м’язового каналу?

2. Топографія плечо-м’язового каналу?

3. Функції плечо-м’язового каналу?




214-220.


1998, -с. 190-194.





сумління, 1997.- С. 74-80.







193




Тема 48 Борозни на передній поверхні плеча. Ліктьова

ямка.



1. Актуальність теми. Знання особливостей топографії борозни на

передній поверхні плеча та будови і топографії ліктьової ямки необхідні

для вивчення таких розділів як хірургія, травматологія, терапія.


малюнках топографіюборозни на передній поверхні плеча та будову і

топографію ліктьової ямки. Аналізувати на препаратах, схемах, муляжах

та малюнках особливості ліктьової ямки.



підготовці до заняття: ямка ліктьового відростка - fossa olecrani;

медіальний та латеральний надвиросток - epicondylus mediаlis,

epicondylus lateralis; борозна ліктьового нерва - sulcus nervi ulnаris;

голівочка плечової кістки - capitulum humeri; ліктьова кістка –

ulna;ліктьовий відросток – olecranon; тіло ліктьової кістки - corpus ulnae;

міжкістковий край - mаrgo interosseus; головка ліктьової кістки - caput

ulnae;

3.2. Теоретичні питання до заняття: 1. Топографія борозни на передній поверхні плеча.

2. Топографія ліктьової ямки.

3. Особливості борозни на передній поверхні плеча.

4. Особливості ліктьової ямки.

4.Зміст теми: На верхній кінцівці, що включає грудний пояс і вільну частину верхньої

кінцівки, визначають ряд кісткових і м'язових орієнтирів.

Найважливішими є: ость лопатки, падплечовий відросток, присередній і

бічний краї, а також нижній кут лопатки, контури м'язів грудного пояса і

вільної верхньої кінцівки.

194

На плечі помітні присередня і бічна двоголові борозни, що

переходять дистально в ліктьову ямку й розмежовують м'язи переднього

відділу плеча від заднього. Біля ліктьового згину легко пальпуються

присередній і бічний надвиростки плечової кістки, а позаду ліктьового

суглоба виступає ліктьовий відросток.

У передній ліктьовій ділянці під фасцією розташована ліктьова

ямка (fossa cubitalis). Вона обмежована зверху плечовим м'язом, знизу і

збоку – плечопроменевим м'язом, знизу і присередньо - круглим м'язом-

привертачем. Дно ямки утворене плечовим м'язом. Ліктьова ямка

заповнена пухкою клітковиною, в глибині ямки проходить сухожилок

двоголового м'яза плеча, а присередньо під його апоневрозом - плечова

артерія, дві однойменні вени і серединний нерв. У ямці розташовані

глибокі ліктьові лімфатичні вузли, а поверхневі лімфатичні вузли

залягають поверх фасції. Безпосередньо під шкірою у передній ліктьовій

ділянці проходить серединна вена ліктя, а також догори присередньо і

збоку прямують відповідно основна та головна вени.

У ділянці ліктьової ямки є дві борозни:

- передня присередпя ліктьова борозна (sulcus cubitalis anterior

medialis) розташована між плечовим м'язом і круглим м'язом-

привертачем. У цій борозні аиастомозують між собою нижня ліктьова

обхідна артерія і передня гілка ліктьової поворотної артерії;

- передня бічна ліктьова борозна (sulcus cubitalis anterior

lateralis) розміщена між плечовим м'язом і пле- чо-промеиевим м'язом, у

цій борозні проходить променевий нерв, а також аиастомозують між

собою середня обхідна артерія і поворотна міжкісткова артерія.

По лініях цих борозен від фасції передпліччя вглиб відходять

присередпя і бічна міжм'язові перегородки, що прикріплюються до

надвиростків плечової кістки і до капсули плечового суглоба.


1. Топографія борозни на передній поверхні плеча?

2. Топографія ліктьової ямки?

3. Особливості борозни на передній поверхні плеча?

4. Особливості ліктьової ямки?


Основна:



214-220.

195


1998, -с. 190-194.


Додаткова:




сумління, 1997.- С. 74-80.







196




Тема 49 Борозни на передній поверхні передпліччя.



1. Актуальність теми. Знання особливостей топографії борозни на

передній поверхні необхідні для вивчення таких розділів як хірургія,

травматологія, терапія.


малюнках топографіюборозни на передній поверхні передпліччя.

Аналізувати на препаратах, схемах, муляжах та малюнках особливості

передній поверхні передпліччя.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: вінцевий відросток - processus coronoideus;

блокова вирізка - incisura trochleаris; променева вирізка - incisura radiаlis;

тіло ліктьової кістки - corpus ulnae; міжкістковий край - mаrgo

interosseus; головка ліктьової кістки - caput ulnae; шилоподібний

відросток - processus styloideus; променева кістка- radiu; головка

променевої кістки - caput radii; шийка променевої кістки - collum radii;

тіло променевої кістки - corpus radii; горбистість променевої кістки -

tuberositas radii; міжкістковий край - mаrgo interosseus; шилоподібний

відросток - processus styloideus; ліктьова вирізка - incisura ulnаris;


1. Топографія борозни на передній поверхні передпліччя.

2. Особливості борозни на передній поверхні передпліччя.

4.Зміст теми: Плечова фасція зростається з окістям ліктьового відростка і

надвиростками плечової кістки, а потім переходить у фасцію

передпліччя.

Фасція передпліччя (fascia antebrachii) щільна і товста, утворює загальну

піхву для всіх м'язів передпліччя. Від неї відходять численні перетинки

до кісток передпліччя, що розмежовують окремі м'язи і групи м'язів

передпліччя. Фасція найтовща в задній ліктьовій ділянці, де вона міцно

197

зростається з при- середнім і бічним надвиростками плечової кістки,

ліктьовим відростком і задмім краєм ліктьової кістки. У цій ділянці у

фасцію передпліччя вплітаються волокна сухожилка триголового м'яза

плеча. Від цієї частини фасції починаються м'язи передпліччя.

У задній ліктьовій ділянці під фасцією з обох боків від ліктьового

відростка розташовані дві борозни:

- задня присередня ліктьова борозна (sulcus cubitalis posterior

medialis) проходить між ліктьовим відростком і присереднім

надвиростком плечової кістки. У цій борозні проходить ліктьовий нерв

(його можна прощупати), а також анастомозуготь між собою верхня

ліктьова обхідна артерія і задня гілка ліктьової поворотної артерії:

- задня бічна ліктьова борозна (sulcus cubitalis posterior

lateralis) розташована між ліктьовим відростком і бічним надвиростком

плечової кістки. У ній анастомозують між собою променева обхідна

артерія і променева поворотна артерія.

У передній нередплічній ділянці фасція передпліччя, що стовщена в

проксимальному відділі, утворює три борозни - променеву, серединну і

бічну:

- променева борозна (sulcus radialis) обмежова- на збоку плечо-

променевим м'язом і присередньо - променевим м'язом-згиначем

зап'ястка; у борозні проходять променева артерія, дві променеві вени і

поверхнева гілка променевого нерва;

- серединна борозна (sulcus medianus) розташована між променевим

м'язом-згиначем зап'ястка і поверхневим м'язом-згиначем пальців. У цій

борозні проходить серединний нерв;

- ліктьова борозна (sulcus ulnaris) обмежована збоку поверхневим

м'язом-згиначем пальців і присередньо - ліктьовим м'язом-згиначем

зап'ястка; у борозні проходить ліктьова артерія, дві ліктьові вени і

ліктьовий нерв.

У задній нередплічній ділянці фасція передпліччя товста, міцно зрощена

із заднім краєм ліктьової кістки.

5. Питання для самоконтролю: 1. Топографія борозни на передній поверхні передпліччя?

2. Особливості борозни на передній поверхні передпліччя?


198

Основна:



214-220.


1998, -с. 190-194.


Додаткова:




сумління, 1997.- С. 74-80.







199




Тема 50 Кістково-фіброзні канали, тримачі м’язів-згиначів,

тримачі м’язів-розгиначів.



1. Актуальність теми. Знання особливостей топографії та

будовикістково-фіброзних каналів, тримачів м’язів-згиначів та м’язів-

розигиначів необхідні для вивчення таких розділів як хірургія,

травматологія, терапія.


малюнках топографіюкістково-фіброзних каналів, тримачів м’язів-

згиначів та м’язів-розгиначів. Аналізувати на препаратах, схемах,

муляжах та малюнках особливості будови кістково-фіброзних каналів,

тримачів м’язів-згиначів та м’язів-розгиначів.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: удержувач розгиначів - retinaculum extensorum;

удержувач згиначів - retinaculum flexorum; медіальна і латеральна

двоголові борозни - sulcus bicipitаlis mediаlis et sulcus bicipitаlis lateralis;


1. Топографія кістково фіброзних каналів.

2. Топографія та особливості будови м’язів-згиначів.

3. Топографія та особливості будови м’язів-розгиначів.

4.Зміст теми: Тримач м'язів-згиначів (retinaculum musculorum

flexorum) представлений товстою сполучнотканинною пластинкою, що

перекидається у вигляді мостика над борозною. Тримач м'язів-згиначів

прикріплюється нрисередньо до горохоподібної і гачкуватої кісток, а

збоку - до човноподібної кістки і кістки-трапеції. Таким чином, між

тримачем м'язів-згиначів і зап'ястковими кістками, що вкриті глибокими

зв'язками, борозна зап'ястка перетворюється в канал зап'ястка (canalis

carpi).

200

У цьому каналі у синовіальних піхвах проходить 8 сухожилків

поверхневого і глибокого м'язів-згиначів пальців, серединний нерв і

сухожилок довгого м'яза- згинача великого пальця.

Від поверхневої долонної фасції кисті відходять дві поздовжні

перегородки - бічна і присередня, що прикріплюються відповідно до

долонної поверхні III і V п'ясткових кісток, утворюючи на долоні три

міжфас- ціальні простори - бічний, середній і присередиій.

У бічному міжфасціальному просторі, що розташований між піхвою

сухожилка довгого м'яза- згинача великого пальця і бічною фасціальною

перегородкою (прикріплюється до III п'ясткової кістки), розміщені м'язи

підвищення великого пальця.

Середній міжфасціальний простір розміщений між бічною і

присередньою фасціальними перегородками. У ньому є поверхневий і

глибокий відділи. У поверхневому відділі проходять сухожилки

поверхневого і глибокого м'язів-згиначів пальців, червоподібні м'язи, а

також артеріальна поверхнева долонна дуга, від якої відходять загальні

долонні пальцеві артерії. Між поверхневою долонною дугою і

сухожилками м'язів-згиначів пальців та червоподібними м'язами

проходять гілки серединного і ліктьового нервів. Глибокий відділ

середнього міжфасціального простору розташований між сухожилками

м'язів-згииачів пальців, червоподібними м'язами і глибокою пластинкою

долонної фасції кисті, що покриває міжкісткові м'язи. У цьому просторі

розміщена глибока долонна дуга, від якої відходять чотири долонні

п'ясткові артерії. Глибокий відділ середнього міжфасціального простору

сполучається через канал зап'ястка з клітковинним простором у

передньому відділі передпліччя, який розташований між глибоким

м'язом-згиначем пальців і довгим м'язом-згиначем великого пальця

(простором Пирогова). Дистально глибокий відділ середнього

міжфасціального простору через щілини по ходу червоподібних м'язів

сполучається з клітковиною тилу III, IV і V пальців. Уздовж цих

клітковинних щілин і просторів можуть поширюватися гнійні процеси.

Присередиій міжфасціальний простір обмежений збоку присередньою

фасціальною перегородкою, яка прикріплюється до долонної поверхні V

п'ясткової кістки, і поверхневою пластинкою долонної фасції. У цьому

просторі розміщені м'язи підвищення мізинця. Глибока пластинка

долонної фасції у цій ділянці тонка, вона відмежовує міжкісткові м'язи

від сухожилків м'язів-згиначів пальців. Проксимально глибока

пластинка долонної фасції покриває долонну поверхню зап'ясткових

кісток, а також зростається з окістям п'ясткових кісток і глибокою

поперечною п'ястковою зв'язкою. У ділянках підвищень великого пальця

і мізинця глибока пластинка долонної фасції утворює піхви для кожного

м'яза.

Тримач м'язів-розгиначів (retinaculum musculorum

extensorum) розташований у задній зап'ястковій ділянці, утворений

стовщеною дистальною частиною фасції передпліччя. Тримач м'язів-

201

розгиначів збоку прикріплюється до дистального кінця променевої

кістки, а присередньо - до шилоподібного відростка ліктьової кістки і

ліктьової обхідної зв'язки зап'ястка. Від тримача м'язів- розгиначів

відходять сполучнотканинні перегородки до тильної поверхні кісток

передпліччя, утворюючи під тримачем шість каналів. У цих каналах

проходять сухожилки м'язів-розгиначів зап'ястка і пальців, які оточені

синовіальними піхвами:

- у першому каналі (променевий край) - піхва сухожшків довгого

відвідного м'яза та короткого м'яза-розгинача великого пальця (vagina

tendinum musculorum abductoris longi et extensoris pollicis brevis);

- у другому каналі - піхва сухожилків променевих м'язів-розгиначів

зап'ястка (vagina tendinum musculorum extensorum carpi radialium);

- у третьому каналі - піхва сухожилків довгого м'яза-розгинача великого

пальця (vagina tendinis musculi extensoris pollicis longi);

- у четвертому каналі, найширшому - піхва сухожилків м'язів-розгиначів

пальців та розгинача вказівного пальця (vagina tendinum musculorum

extensoris digitorum et extensoris indicis);

- у п'ятому каналі - піхва сухожилка м'яза- розгинача мізинця (vagina

tendinis musculi extensoris digiti minimi brevis);

- у шостому каналі (ліктьовий край) - піхва сухожилка ліктьового м'яза-

розгинача зап'ястка (vagina tendinis musculi extensoris carpi ulnaris).

Синовіальні піхви сухожилків м'язів-розгиначів виступають з-під

тримача м'язів-розгиначів проксимально на 2-3 см вище рівня

шилоподібного відростка променевої кістки, а дистально досягають

середини п'ясткових кісток.


1. Топографія кістково фіброзних каналів?

2. Топографія та особливості будови м’язів-згиначів?

3. Топографія та особливості будови м’язів-розгиначів?


Основна:



214-220.


1998, -с. 190-194.


Додаткова:




сумління, 1997.- С. 74-80.

202







203




Тема 51 Канали зап’ястка, синовіальні піхви сухожилків

м’язів-згиначів.




будовиканалів зап’ястка, синовіальних піхв сухожилків м’язів-згиначів


терапія.


малюнках топографіюканалів зап’ястка, синовіальних піхв сухожилків

м’язів-згиначів. Аналізувати на препаратах, схемах, муляжах та

малюнках особливості будови каналів зап’ястка, синовіальних піхв

сухожилків м’язів-згиначів.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: фасція передпліччя - fascia antebrаchii); тильна

фасція кисті - fascia dorsаlis mаnus; удержувач розгиначів - retinaculum

extensorum; удержувач згиначів - retinaculum flexorum; зап'ястковий

канал - саnаlis carpаlis; променевий канал зап'ястка- canаlis carpi radiаlis;

ліктьовий канал зап'ястка - canаlis carpi ulnаris;


1. Топографія каналів зап’ястка.

2. Топографія та особливості будови синовіальних піхв сухожилків

м’язів-згиначів.

4.Зміст теми: Стовщена власна фасція у вигляді тримача м'язів-згиначів (retinaculum

flexorum) бере участь в утворенні в цій ділянці трьох каналів:

• каналу зап'ястка (canalis carpi), в якому проходять сухожилки

поверхневого та глибокого м'язів — згиначів пальців і серединний нерв;

• променевого каналу зап'ястка (canalis carpi radialis), в якому

розміщений сухо¬жилок променевого м'яза — згинача зап'ястка,

204

оточений синовіальною піхвою;

• ліктьового каналу зап'ястка (canalis carpi ulnaris), в якому розташовані

ліктьові судини та нерв.

Тримач м'язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum) представлений

товстою сполучнотканинною пластинкою, що перекидається у вигляді

мостика над борозною зап'ястка. Тримач м'язів-згиначів прикріплюється

нрисередньо до горохоподібної і гачкуватої кісток, а збоку - до

човноподібної кістки і кістки-трапеції. Таким чином, між тримачем

м'язів-згиначів і зап'ястковими кістками, що вкриті глибокими зв'язками,

борозна зап'ястка перетворюється в канал зап'ястка (canalis carpi).

У цьому каналі у синовіальних піхвах проходить 8 сухожилків

поверхневого і глибокого м'язів-згиначів пальців, серединний нерв і

сухожилок довгого м'яза- згинача великого пальця.

Сухожилок довгого м'яза-згинача великого пальця проходить у власній

синовіальній піхві сухожилка довгого м'яза-згинача великого пальця

(vagina tendinis musculi flexoris pollicis longi). Ця піхва проксимально

виступає на 1-2,5 см над тримачем м'язів-згиначів, а дистально вона

закінчується на рівні основи кінцевої фаланги великого пальця. Інколи

піхва може сполучатися із спільною піхвою сухо- жилків м'язів-згиначів.

Вісім сухожилків поверхневого і глибокого м'язів-згиначів пальців

розташовані у спільній піхві сухожилків м'язів-згиначів (vagina

communis tendinum muscidorum flexorum). Проксимально піхва виступає

на 1-2,5 см над тримачем м'язів-згиначів, дистально закінчується на

середині долоні, а на мізинці простягається до основи кінцевої фаланги.

На долонній поверхні II, III і IV пальців від рівня п'ястково-фалангових

суглобів до основ кінцевих фаланг розташовані синовіальні піхви

пальців кисті (vaginae synoviales digitorum manus), у яких проходять

сухожилки поверхневого і глибокого м'язів-згиначів пальців. Ці піхви

з'єднуються із сухожилками м'язів вуздечками сухожилків (vincula

tendinum).

Від рівня середини п'ясткових кісток до рівня п'ястково-фалангових

суглобів сухожилок поверхневого і глибокого м'язів-згиначів II, III і IV

пальців не мають синовіальних піхв, вони проходять під долонним

апоневрозом у пухкій сполучній тканині.

На долонних поверхнях пальців фасція кисті приростає до країв фаланг,

утворюючи волокнисті піхви пальців кисті (vaginae fibrosae digitorum

manus), у яких проходять синовіальні піхви пальців кисті. У кожній

волокнистій піхві пальців виділяють кільцеву частину волокнистої піхви

(pars anularis vaginae fibrosae), розташовану у ділянці тіл фаланг,

і хрестоподібну частину волокнистої піхви (pars cruciformis vaginae

fibrosae), що розміщені на рівні міжфалангових суглобів. Від шкіри

долонної поверхні пальців до їх волокнистих піхв і окістя фаланг

проходять сполучнотканинні волокна, утворюючи комірки, у яких

міститься жирова клітковина.

205

Від присередньої і бічної частин тримача м'язів- згиначів

відокремлюються сполучнотканинні пластинки, які формують

променевий і ліктьовий канали зап'ястка. У променевому каналі

зап'ястка (canalis carpi radialis) проходить сухожилок променевого м'яза-

згинача зап'ястка, що оточений піхвою сухожилка променевого м'яза-

згинача зап'ястка (vagina tendinis musculi flexoris carpi radialis). Ця піхва

виступає проксимально на 1 -2 см над тримачем м'язів-згиначів.


1. Топографія каналів зап’ястка?

2. Топографія та особливості будови синовіальних піхв сухожилків

м’язів-згиначів?




214-220.


1998, -с. 190-194.





сумління, 1997.- С. 74-80.







206




Тема 52 Синовіальні сумки.




будовисиновіальних сумок необхідні для вивчення таких розділів як

хірургія, травматологія, терапія.


малюнках топографіюсиновіальних сумок. Аналізувати на препаратах,

схемах, муляжах та малюнках особливості будови синовіальних сумок.


3.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: фасція передпліччя - fascia antebrаchii); тильна

фасція кисті - fascia dorsаlis mаnus; удержувач розгиначів - retinaculum

extensorum; удержувач згиначів - retinaculum flexorum; зап'ястковий

канал - саnаlis carpаlis; променевий канал зап'ястка- canаlis carpi radiаlis;

ліктьовий канал зап'ястка - canаlis carpi ulnаris;


1. Топографія синовіальних сумок.

2. Особливості будови синовіальних сумок.

4.Зміст теми:

Фасції пояса верхньої кінцівки та вільної верхньої кінцівки утворюють

кістково-фасціальні та фасціальні піхви для окремих м'язів і груп м'язів.

У цих піхвах, а також у борознах, щілинах та проміжках між ними,

заповнених жировою тканиною, розміщуються судини і нерви.

Фасціальні перетинки разом з кістками передпліччя формують передню,

задню та бічну піхви. У передній піхві розміщуються всі м'язи передньої

групи передпліччя, в задній — деякі м'язи-розгиначі, а в бічній —

плечопроменевий м'яз та променеві м'язи — розгиначі зап'ястка. Слід

пам'ятати, що в нижній частині передпліччя у фасціальних піхвах

знаходяться не м'язи, а їхні сухожилки.

207

Фасції передпліччя продовжуються у фасції кисті, де розрізняють

тильну фасцію та долонний апоневроз. На тилі зап'ястка фасція утворює

щільне потовщення — удержувач розгиначів а на долонній поверхні

зап'ястка — удержувач згиначів. Удержувач згиначів прикріплюється до

кісток зап'ястка і разом з ними утворює канал зап'ястка, в якому в

синовіальних піхвах проходять сухожилки м'язів-згиначів.

Між утворами верхньої кінцівки е багато синовіальних сумок та піхов,

серед яких найбільше практичне значення мають синовіальні сумки та

піхви кисті.

Так, на долоні розміщені п'ять ізольованих одна від одної синовіальних

піхов пальців кисті (Рис. 1). На тилі кисті є шість синовіальних піхов —

для м'язів розгиначів.

Рис. 1. Синовіальні піхви кисті (долоня):

1 — квадратний м'яз-привертач; 2 — глибокий м'яз — згинач пальців; 3

— поверхневий м'яз — згинач пальців; 4 — удержувач згиначів

(перерізаний); 5 — спільна синовіальна піхва м'язів-згиначів; в —

синовіальна піхва мізинця; 7 — синовіальні піхви сухожилків пальців

кисті; 8, 9 — синовіальна піхва сухожилка довгого м'яза — розгинача

великого пальця; 10 — синовіальна піхва сухожилка променевого м'яза

— згинача зап'ястка.

5. Питання для самоконтролю: 1. Топографія синовіальних сумок?

2. Особливості будови синовіальних сумок?


Основна:



214-220.

208


1998, -с. 190-194.


Додаткова:




сумління, 1997.- С. 74-80.







209

Навчальна

дисципліна

Нормальна анатомія


Модуль № 2 Анатомія нижньої кінцівки

Тема заняття 54 Нижня кінцівка: її відділи




Часта травматизація кінцівок та розширення показань до операцій при

різноманітній патології судин, м'язів, суглобів, кісток спонукає до

поглибленого вивчення їхньої топографічної

анатомії.Знатитопографіюнижньоїкінцівкинеобхіднодляобґрунтування:

а) принципів та техніки оперативних втручань на м'язах, судинах та

нервах;

б) техніки обробки ран у різних ділянках;

в) закономірностей шляхів поширення нагноєнь, розтину флегмон та

абсцесів;

г) доступів до суглобів нижньої кінцівки.

2. Конкретні цілі: Визначати та демонструвати особливості анатомічної будови кісток

нижньої кінцівки:пояс нижньої кінцівки – тазова кістка, її будова;частини

тазової кістки, їхня будова;вільна частина нижньої кінцівки –стегнова кістка,

кістки гомілки, стопи, їхня будова.

Називати та демонструвати види з’єднань кісток нижньої кінцівки.

З’єднання тазового пояса: лобковий симфіз, крижово-клубовий суглоб.

З’єднання кісток вільної нижньої кінцівки: кульшовий суглоб, колінний

суглоб, з’єднання кісток гомілки, надп’ятково-гомілковий суглоб, суглоби

стопи. Стопа як ціле. Склепіння стопи.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття -демонструвати будову кісток нижньої кінцівки

-розрізняти кістки правої та лівої кінцівок

-пальпувати анатомічні утвори, виступи кісток

-демонструвати з’єднання між кістками нижньої кінцівки

-демонструвати на скелеті і на живій людині рухи, які можна

здійснити в певному суглобі.

210


Кістки нижніх кінцівок Кістки нижніх кінцівок (ossamembriinferiores) поділяють на кістки

тазового пояса, або пояса нижніх кінцівок і кістки вільної частини нижніх

кінцівок .

До складу кісток тазового пояса (ossacingulipelvici), або кісток пояса

нижніх кінцівок (ossacingulimembriinferiores), входять з'єднані між собою

попереду права і ліва кульшові кістки, а також вклинена між ними позаду

крижова кістка, що є нижньою частиною хребтового стовпа. З кожною

кульшовою кісткою рухливо з'єднана відповідна вільна частина нижньої

кінцівки, що складається із стегнової кістки, великогомілкової і

малогомілкової кісток та кісток стопи.

Кістки пояса нижніх кінцівок

Кульшова кістка (oscoxae) до 13-16 років складається з 3 окремих

кісток (клубової, лобкової, сідничої), з'єднаних між собою хрящем у ділянці

кульшової западини, а потім у цьому місці вони зростаються в єдину

кульшову кістку (рис. 91). Кульшова западина (acetabulum) є суглобовою

ямкою для головки стегнової кістки в утвореному цими кістками

кульшовому суглобі. Западина має високий край, що переривається на

присередньому боці вирізкою кульшової западини (incisura acetabuli), над

якою перекидається поперечна зв'язка. З головкою стегнової кістки контактує

тільки гладка суглобова півмісяцева поверхня (facies lunata) кульшової

западини, а її заглиблене дно утворює ямку кульшової западини (fossa

acetabuli).

Клубова кістка (os ilium) має знизу стовщене тіло клубової

кістки (corpus ossis ilii), що бере участь в утворенні кульшової западини, і

крило клубової кістки (ala ossis ilii), що вгорі розширюється. Верхня частина

крила вигнута і утворює стовщений край – клубовий гребінь (crista i/iaca). На

клубовому гребені видні 3 шорсткі лінії для прикріплення широких м'язів

живота: зовнішня губа (tabium extemumf, внутрішня губа (labium internum), а

між ними – проміжна лінія (linea intermedia). Клубовий гребінь попереду і

позаду закінчується кістковими виступами. Передній виступ – верхня

передня клубова ость (spina iliaca anterior superior) легко пальпується через

шкіру. На зовнішній поверхні крила клубової кістки, де беруть початок

сідничні м'язи, є три ледь помітні дугоподібно вигнуті шорсткуваті

лінії. Передня сіднична лінія (linea glutea anterior) найдовша, проходить від

верхньої передньої клубової ості до великої сідничної вирізки сідничої

кістки. Задня сіднична лінія (linea glutea posterior) орієнтована майже

вертикально вздовж заднього відділу попередньої лінії. Нижня сіднична лінія

(linea glutea inferior)починається між верхньою і нижньою передніми

клубовими остями і розташована над кульшовою западиною.

На внутрішній поверхні крила клубової кістки є велика заглибина –

клубова ямка (fossa iliaca), нижньою межею якої є дугоподібна лінія (linea

arcuata). Позаду ця лінія підходить до переднього краю крижово-тазової

211

поверхні (facies sacropelvica) клубової кістки, на якій добре помітна

суглобова вушкоподібна поверхня (facies auricularis), що разом з

однойменною поверхнею крижової кістки утворює крижово-клубовий

суглоб. Над вушкоподібною поверхнею помітна клубова горбистість

(tuberositas iliaca), до якої прикріплюються міжкісткові зв'язки. Попереду

дугоподібна лінія переходить у клубово- лобкове підвищення (eminentia

iliopubica).

Лобкова кістка (os pubis) має стовщене тіло лобкової кістки (corpus

ossis pubis), що утворює передній відділ кульшової западини. Від тіла вперед

і присередньо відходить верхня гілка лобкової кістки (ramus superior ossis

pubis), на початку якої помітне клубово- лобкове підвищення. Від передньої

частини верхньої гілки відходить під гострим кутом вниз і вбік нижня гілка

лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis). Присередня поверхня ділянки

переходу верхньої гілки у нижню гілку має овальну форму і

називається симфізною поверхнею (facies symphysialis),яка з'єднується з

однойменною поверхнею протилежної лобкової кістки. На верхній гілці

лобкової кістки, біля її присереднього кінця, видно лобковий горбок

(tuberculum pubicum), від якого у бік клубово-лобкового підвищення

проходить гребінь лобкової кістки (pecten ossis pubis), що переходить

у дугоподібну лінію (linea arcuata).Присередньо від лобкового горбка

відходить лобковий гребінь (crista pubica) завдовжки приблизно 2 см. На

нижній поверхні верхньої гілки лобкової кістки проходить ззаду наперед і

присередньо затульна борозна (sulcus obturatorius), у якій залягають

однойменні судини і нерв.

Сіднича кістка (os ischii) має стовщене тіло сідничої кістки (corpus

ossis ischii), що бере участь в утворенні нижньої частини кульшової

западини. Від нижньої частини тіла відходить вперед гілка сідничої кістки

(ramus ossis ischii), що зростається з нижньою гілкою лобкової кістки, в

результаті чого в кульшовій кістці утворюється затульний отвір (foramen

obturatum). На місці переходу тіла сідничої кістки в її гілку утворюється

потовщення – сідничий горб (tuber ischiadicum). Вище цього горба від

заднього краю тіла кістки відходить сіднича ость (spina ischiadica), що

розділяє дві вирізки. Знизу від ості розташована мала сіднича вирізка

(incisura ischiadica minor), а вище – велика сіднича вирізка (incisura ischiadica

major), яка обмежена зверху задньою частиною крила клубової кістки.

5. Питання для самоконтролю: - тазова кістка, її частина

- будова кісток, які утворюють тазову кістку

-На окремому препараті тазової кістки знайдіть: клубову, сідничу,

лобкову кістки, кульшову западину;

-на клубовій кістці — крило та тіло, гребінь, передні верхню та нижню

ості, задні верхню та нижню ості, клубову ямку, вушкоподібну поверхню,

сідничні лінії;

-на сідничій кістці знайдіть тіло, гілку, сідничий горб, сідничу ость,

212

велику та малу сідничі вирізки;

- на лобковій кістці знайдіть тіло, верхню та нижню гілки, лобковий

горбок, гребінь, симфізні поверхні.




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.

213




operativnava.html




1066








214

Навчальна





Тема заняття 55 Кістки нижньої кінцівки: відділи



1. Актуальність теми Нижні кінцівки служать для переміщення людини в просторі і є

своєрідними підставками, на які спирається вся тяжкість тіла. У зв'язку з

їх функцією кістки нижньої кінцівки більш масивні і менш рухливі в

порівнянні з кістками верхніх кінцівок. Стопа втратила хапальну

функцію, пальці укоротилися. Великий палець розташовується в одній

площині з іншими і не має тієї рухливості, яка характерна для кисті.

Стопа має склепінчасте будова і виконує ресорну функцію,

пом'якшуючи поштовхи і удари при ходьбі і бігу.


нижньої кінцівки. Пояс нижньої кінцівки: тазова кістка, її будова.

Частини тазової кістки, їхня будова. Вільна частина нижньої кінцівки:

стегнова кістка, кістки гомілки, стопи, їхня будова. Називати та

демонструвати види з’єднань кісток нижньої кінцівки. З’єднання

тазового пояса: лобковий симфіз, крижово-клубовий суглоб. З’єднання

кісток вільної нижньої кінцівки: кульшовий суглоб, колінний суглоб,

з’єднання кісток гомілки, надп’ятково-гомілковий суглоб, суглоби

стопи. Стопа як ціле. Склепіння стопи.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття -демонструвати будову кісток нижньої кінцівки




-демонструвати на скелеті і на живій людині рухи, які можна

здійснити в певному суглобі

-визначати статеві та вікові відмінності таза.

215


Скелет нижньої кінцівки Скелет нижньої кінцівки складається з тазового пояса і вільної

кінцівки. До пояса належить парна масивна тазова кістка. У свою чергу,

вільна кінцівка поділяється на стегно (представлене стегновою кісткою),

гомілку (представлена великою і малою гомілковими кістками) і стопу.

Стопа має три відділи: заплесно, плесно і фаланги пальців.

Кістки тазового пояса та їх з'єднання

Тазова кістка до 16 років складається з окремих кісток: клубової,

лобкової та сідничної. Після 16 років вони зростаються своїми тілами і в

цьому місці формують кульшову суглобову западину, куди входить

головка стегнової кістки.

Клубова кістка складається з тіла і крила. Крило розширене й обернене

вгору, закінчується гребенем. На гребені спереду є передні верхня та

нижня ості, а ззаду – задні верхня та нижня ості. На тазовій поверхні

крила є заглибина, що має назву клубової ямки. Позаду від неї

знаходиться вушкоподібна суглобова поверхня для зчленування з

однойменною поверхнею крижової кістки. На зовнішній поверхні крила

розташовані сідничні лінії – місця прикріплення сідничних м'язів. Крило

від тіла відмежовується дугоподібною лінією.

Сіднична кістка має тіло і гілку, яка потовщується й утворює сідничний

горб. Вище від горба знаходиться сіднична ость. Над остю розрізняють

велику сідничку вирізку, а під остю – малу сідничну вирізку.

У лобковій кістці розрізняють тіло, верхню та нижню гілки. У тому

місці, де гілки переходять одна в одну, утворюється суглобова поверхня

лобкового симфізу. Тіла всіх цих трьох кісток, гілки сідничної та

лобкової кісток обмежовують затульний отвір. Кістки тазового пояса

з'єднані ззаду з крижовою кісткою малорухомим парним крижово-

клубовим суглобом, плоским за формою.

Таз у цілому. Таз утворений тазовими і крижовою кістками, куприком

та їх зчленуваннями.

Розрізняють великий і малий таз. Межею між ними є так звана

погранична лінія, яка проходить від мису по дугоподібних лініях

клубових кісток, потім по верхніх гілках лобкових кісток і верхньому

краю лобкового симфізу.

Великий таз утворений розгорнутими крилами тазових кісток і слугує

опорою для внутрішніх органів черевної порожнини.

216

Малий таз утворений тазовими поверхнями крижової кістки і куприка,

сідничими та лобковими кістками. У ньому розрізняють верхню і нижню

апертури (вхід і вихід) та порожнину. Малий таз містить сечовий міхур,

пряму кишку і внутрішні статеві органи (матку, маткові труби і яєчники

у жінок, передміхурову залозу, сім'яні міхурці і сім'явиносні протоки у

чоловіків).

Жіночий таз ширший і коротший, ніж чоловічий. У ньому крила

клубових кісток розгорнуті ширше. Крім того, підлобковий кут тупий (у

чоловіків гострий), крижова кістка коротка, широка і плоска. Ці

особливості зумовлені значенням жіночого таза як пологового каналу.

Кістки вільної нижньої кінцівки та їх з'єднання

Стегнова кістка – найбільша довга кістка нашого скелета. На її

верхньому кінці знаходиться головка, за нею – шийка, вгорі та внизу від

якої помітні великий та малий вертлюги. Задня поверхня тіла кістки

містить шорстку лінію, яка складається з внутрішньої та зовнішньої губ.

Нижній кінець кістки потовщений завдяки наявності тут медіального та

латерального виростків, на яких розташовані однойменні над- виростки.

Між виростками спереду знаходиться наколінкова поверхня, а ззаду –

міжвиросткова ямка.

Наколінок – округлої форми кістка, на задній поверхні якої є суглобова

поверхня для зчленування із стегновою кісткою.

Великогомілкова кістка на гомілці лежить медіально. Верхній кінець

несе латеральний та медіальний виростки, на яких знаходяться суглобові

поверхні для зчленування із стегновою кісткою.

Малогомілкова кістка на гомілці лежить латеральне. Верхній кінець

несе головку із суглобовою поверхнею (для зчленування з

великогомілковою кісткою). Нижній кінець має латеральну щиколотку,

на якій знаходиться суглобова поверхня для зчленування з надп'ятковою

кісткою.

Кістки заплесна. Заплесно складається з таких кісток: надп'яткової,

п'яткової, кубоподібної, човникоподібної та клиноподібних – медіальної,

проміжної і латеральної.

Надп'яткова кістка має головку із суглобовою поверхнею (спрямована

вперед), за якою іде шийка, а за нею -тіло. На тілі зверху розташований

блок для зчленування з великогомілковою кісткою, а на нижній поверхні

– суглобові поверхні для зчленування з п'ятковою кісткою.

217

П'яткова кістка лежить під надп'ятковою і має тіло та шорсткий горб,

спрямований назад і вниз. На тілі розташовані суглобові поверхні для

зчленування з надп'ятковою та кубоподібною кістками.

Кістки плесна Плесно складається з п'яти коротких кісток, в яких

розрізняють головку, тіло та основу.

Фаланги пальців Кожен палець, крім великого, має три фаланги:

проксимальну, середню та дистальну. Великий палець має лише

проксимальну та дистальну фаланги.

Між кістками вільної нижньої кінцівки є як неперервні (синдесмози),

так і перервні з'єднання (суглоби). Найбільше практичне значення мають

кульшовий, колінний та надп'ятковий (гомілковостопний) суглоби.

Кульшовий суглоб утворений суглобовою поверхнею головки стегнової

кістки та кульшовою западиною тазової кістки. За будовою – це простий,

за формою – чашоподібний, за функцією – багатоосьовий суглоб. Він

являється різновидом кулястого суглоба і в ньому можливі рухи навколо

всіх осей, але дещо в обмеженому об'ємі. Всередині суглоба знаходиться

хрящова губа (для кращого охоплення суглобової поверхні головки) і

зв'язка головки стегнової кістки, в якій проходять судини та нерви, що

живлять головку. Найбільш міцною зв'язкою, яка підкріплює суглоб і

витримує вагу до 300 кг, є клубово-стегнова зв'язка.

Колінний суглоб утворений внаслідок зчленування трьох кісток:

виростків великогомілкової та стегнової кісток і наколінка. Це досить

складний суглоб, всередині якого знаходяться медіальний та

латеральний меніски, передня та задня хрестоподібні зв'язки, а капсула

утворює багато виворотів (сумок). За будовою суглоб складний, за

формою – виростковий, за функцією – двоосьовий. В ньому можливі

згинання та розгинання і при зігнутому коліні – обертання навколо

вертикальної осі (внаслідок розслаблення бічних зв'язок, які

підкріплюють капсулу).

Гомілковостопний суглоб, утворений нижніми кінцями малогомілкової

та великогомілкової кісток, суглобові поверхні яких, як вилка,

охоплюють надп'яткову кістку. За будовою цей суглоб складний, за

формою – блокоподібний, за функцією – одноосьовий. У ньому можливі

згинання і розгинання стопи навколо фронтальної осі.


Ситуаційні задачі

218

1. Після звільнення з під завалу у постраждалого відзначається затемнення

свідомості, багато підшкірних крововиливів на голові та шиї, дрібні рани на

обличчі та перелом скронево-нижньощелепного суглобу. Які кістки можуть

бути пошкоджені?

A.*Скронева кістка та нижня щелепа

B . Клиновидна кістка та нижня щелепа

C . Лобна та носові кістки

D. Скронева кістка та верхня щелепа

E.Вилична кістка та слізна кістка

2.У пацієнта діагностовано компресійний перелом поперекового хребця.

При цьому різко збільшилась кривизна лордозу поперекового відділу хребта.

З ушкодженням якої зв’язки може супроводжуватись така зміна кривизни

хребтового стовпа?

A .*Передня поздовжня зв’язка

B . Задня поздовжня зв’язка

C . Жовта зв’язка

D . Клубово-поперекова зв’язка

E . Міжостиста зв’язка




A.*Двоголового м’яза плеча

B . Дельтовидного м’яза

C. Великого круглого м’яза

D.Найширшого м’яза спини

E Великого грудного м’яза

4. Жінка похилого віку, госпіталізована з скаргами на різкий біль, набряк в

ділянці правого кульшового суглобу, що з'явилися після падіння. При огляді:

стегно приведене всередину, рухи в кульшовому суглобі порушені. Перелом,

якої кістки або її частині визначив лікар?

A *Шийка стегнової кістки

B. Тіло стегнової кістки

C . Виростки стегнової кістки

D. Лобкова кістка

E . Сіднича кістка

5. У вагітної жінки 29 р., лікар-акушер визначив розміри таза. За допомогою

циркуля була виміряна відстань між двома верхніми передніми клубовими

остями. Який розмір великого таза був визначений?

A *Distantia spinarum

B . Distantia cristarum

C. Distantia trochanterica

D . Conjugata vera

E. Conjugata anatomica

219


Основна



2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.




220


www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066








221

Навчальна





Тема заняття 56 Пояс нижньої кінцівки: кульшова кістка; її

будова




Знання анатомії кісток таза, нижньої кінцівки та їх зєднання має велике

значення в акушерстві, хірургії, травматології, неврології, загальному

догляді. При лікуванні травм, запальних процесів кісток, суглобів необхідно

знати їх будову і функцію. До складу скелета нижньої кінцівки входить

тазовий пояс. який є опорою та місткістю для внутрішніх органів. Жіночий

таз є предметом вивчення як кісткова основа пологового каналу. Знання

будови кісток жіночого таза має значення в акушерській практиці для

вимірювання розмірів жіночого таза, для опанування відділів таза та меж

між ними. Знання з'єднань таза має значення в акушерській практиці під час

пологів. Травми жіночого таза мають значення в хірургічній практиці.

2. Конкретні цілі: Знати: поділ кісток нижньої кінцівки на кістки тазу та вільної нижньої

кінцівки; складові частини тазу; складові частини тазової кістки; скелет

вільної частини нижньої кінцівки; анатомічну будову стегнової кістки та

наколінка; анатомічну будову великогомілкової кістки, малогомілкової

кістки та ознаки приналежності до правої і лівої сторін; поділ кісток стопи

(заплесна, плесна та фаланги пальців); зєднання тазового пояса: лобковий

симфіз, крижово-клубовий суглоб. зєднання кісток вільної нижньої

кінцівки: кульшовий суглоб, колінний суглоб, зєднання кісток гомілки,

надпятково-гомілковий суглоб, суглоби стопи; стопа як ціле. Склепіння

стопи. поділ тазу на великий і малий, межа між ними; статеві особливості

будови тазу; основні зовнішні і внутрішні розміри жіночого тазу; Латинські

терміни: oscoxae, osilium, osischii, ospubis, pelvis, femur, patella, tibia, fibula,

pedis, ossapedis.

Вміти: відрізняти кістки правої та лівої нижніх кінцівок; визначати вид

кісток; розпізнавати, до якої частини скелета належить та чи інша кістка;

визначати кістки, які утворюють кульшову кістку; демонструвати на скелеті

статеві відмінності таза; визначати межі між малим і великим тазом;

визначати кістки, які утворюють великий та малий таз; верхній та нижній

отвори таза; визначати на скелеті та промацувати на людині клубовий

гребінь, верхню передню клубову ость, сідничний горб, великий вертлюг

стегнової кістки, наколінок, присередню та бічну кісточки; визначати за

222

допомогою тазоміра на скелеті та на людині основні розміри таза:

міжостьову відстань (distantiainterspinosa), міжгребеневу відстань

(distantiaintercristalis), міжвертлюгову відстань (distantiaintertrochanterica),

зовнішню конюгату (conjugataexterna), діагональну конюгату

(conjugatadiagonalis), справжню конюгату (conjugatavera);

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття 1. Знаходити, називати, показувати анатомічні утвори кісток нижньої

кінцівки; тазовий пояс;стегно;вільна нижня

кінцівка;гомілка;стопа;заплесно;плесно; фаланги пальців.

2. Визначати кістки, які утворюють кульшову кістку; Місце зрощення

всіх трьох кісток – кульшова западина.

3. Демонструвати на скелеті статеві відмінності таза.

4. Зміст теми: Кульшова кістка (os coxae)

Кульшова кістка складається з:

- клубової кістки (os ilium);

- лобкової кістки (os pubis);

- сідничої кістки (os ischii).

У тій ділянці (ззовні), де тіла (corpora) усіх трьох кісток зростаються,

утворюється кульшова западина (acetabulum), яка має:

- півмісяцеву поверхню (facies lunata);

- ямку кульшової западини (fossa acetabuli);

- кант кульшової западини; край кульшової западини (limbus acetabuli;

margo acetabuli);

- вирізку кульшової западини (incisura acetabuli).

Кульшова кістка має затульний отвір (foramen obturatum)

та велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major).

Клубова кістка (osilium; ilium)

Клубова кістка складається з:

- тіла клубової кістки (corpusossisilii);

- крила клубової кістки (alaossisilii);

- має дугоподібну лінію (lineaarcuata).

Крило клубової кістки (alaossisilii) вгорі закінчується клубовим

гребенем (cristailiaca), на якому розрізняють:

- зовнішню губу (labiumexternum);

- внутрішню губу (labiuminternum);

- проміжну лінію (lineaintermedia).

Спереду клубовий гребінь (cristailiaca) закінчується:

- верхньою передньою клубовою остю (spinailiacaanteriorsuperior);

- нижньою передньою клубовою остю (spinailiacaanteriorinferior).

Ззаду клубовий гребінь (cristailiaca) закінчується:

- верхньоюзадньою клубовоюостю (spina iliaca posterior superior);

- нижньоюзадньою клубовоюостю (spina iliaca posterior inferior).

223

Навнутрішнійповерхнікрилаклубовоїкістки (facies interna alae ossis ilii)

євелика клубоваямка (fossa iliaca).

Назовнішній сідничнійповерхні клубовоїкістки (facies glutea ossis ilii)

містяться:

- переднясідничналінія (linea glutea anterior);

- заднясідничналінія (linea glutea posterior);

- нижнясідничналінія (linea glutea inferior).

Доцихлінійприкріплюютьсясідничнім’язи (musculi glutei).

Накрижово–тазовійповерхні (facies sacropelvica)

розташованавушкоподібнаповерхня (facies auricularis)

дляз’єднаннязоднойменноюповерхнеюкрижовоїкістки (os sacrum),

авищеіззадувіднеїрозташована клубовагорбистість (tuberositas iliaca).

5. Питання для самоконтролю: 1. Визначати межі між малим і великим тазом

2.Визначати на скелеті та промацувати на людині: клубовий гребінь,

верхньопередню клубову ость

3. Визначити на скелеті великий вертлюг стегнової кістки, наколінок.

Ситуаційні задачі

1. У жінки літнього віку під час травми зламалась стегнова кістка.

Обґрунтуйте, в якій ділянці стегнової кістки найбільш імовірно виникне

перелом?

2. Назвіть українську і латинську назву відділу скелету в якому

розміщений лобковий симфіз і крижово-клубові зчленування. Назвіть які

кістки зєднуються за допомогою лобкового симфізу і крижово-клубових

зчленувань? Назвіть, які ще є види зєднань кісток в даному відділі скелету,

їх назви і розміщення?




2005. – 720 с.













224








К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











225




Тема заняття 57 Частини кульшової кістки; їх будова






поглибленого вивчення їхньої топографічної анатомії. Знати топографію

нижньої кінцівки необхідно для обґрунтування:


нервах;



абсцесів;



нижньої кінцівки. Пояс нижньої кінцівки: тазова кістка, її будова. Частини

тазової кістки, їхня будова. Вільна частина нижньої кінцівки: стегнова кістка,

кістки гомілки, стопи, їхня будова. Називати та демонструвати види з’єднань

кісток нижньої кінцівки. З’єднання тазового пояса: лобковий симфіз,

крижово-клубовий суглоб. З’єднання кісток вільної нижньої кінцівки:

кульшовий суглоб, колінний суглоб, з’єднання кісток гомілки, надп’ятково-

гомілковий суглоб, суглоби стопи. Стопа як ціле. Склепіння стопи.

3. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття та

на занятті -демонструвати будову кісток нижньої кінцівки




-демонструвати на скелеті і на живій людині рухи, які можна здійснити в

певному суглобі


226

4. Зміст теми: Тазовий пояс представлений однiєю парною кульшовою кiсткою (os

coxae), за допомогою якої нижня кiнцiвка з’єднується з тулубом. Кульшова

кiстка утворюється до 20 рокiв унаслiдок повного зрощення клубової,

сiдничої та лобкової кiсток (у новонароджених та дітей кульшова кiстка

складається з трьох кiсток, з’єднаних за допомогою хряща). У мiсцi зрощення

їх тiл на зовнiшнiй поверхнi знайдiть глибоку кульшову

западину (acetabulum), оточену з усiх бокiв кантом кульшової

западини (limbus acetabuli), a знизу – вирiзкою кульшової западини (incisura

acetabuli). На зовнiшнiй частинi кульшової западини розмiщується

пiвмiсяцева поверхня (facies lunata), в центрi западини - ямка кульшової

западини (fossa acetabuli; мал. 63).

Клубова кiстка (os ilium) складається з тiла та крила (corpus et ala ossis

ilii). Тiло кiстки має значну товщину i формує верхню частину кульшової

западини. Крило кiстки тонше, нiж її тiло, i обернене догори, причому

передня частина крила вiдхилена вбік, а задня – присередньо. Дугоподiбна

лiнiя (linea arcuata) на внутрiшнiй поверхнi кiстки вiддiляє тiло кiстки вiд її

крила. Верхнiй край крила стовщений i має назву клубового гребеня (crista

iliaca), на ньому видiляють зовнiшню i внутрiшню губи (labium externum et

internum), мiж якими проходить промiжна лiнiя (linea intermedia). До цих

утворень прикрiплюються м’язи живота. Спереду гребiнь закiнчується

заокругленою верхньою передньою клубовою остю (spina iliaca anterior

superior), нижче вiд якої розташовується нижня передня клубова ость (spina

iliaca anterior inferior). На задньому кiнцi клубового гребеня є верхня задня

клубова ость (spina iliaca posterior superior), а нижче – нижня задня клубова

ость (spina iliaca posterior inferior).

227

Мал. 63. Кульшова кістка (права): а - зовнішня поверхня, б - тазова

поверхня:

1 - ala ossis ilii;

2 - crista iliaca;

3 - spina iliaca anterior

superior;

4 - spina iliaca anterior

inferior;

5 - spina iliaca posterior

superior;

6 - spina iliaca posterior

inferior;

7 - incisura ischiadica

major;

8 - spina ischiadica;

9 - incisura ischiadica

minor;

10 - tuber ischiadicum;

11 - facies lunata;

12 - fossa acetabuli;

13 - for. obturatorium;

14 - ramus superior ossis

pubis;

15 - ramus inferior ossis

pubis;

16 - ramus ossis ischii;

17 - corpus ossis ischii;

18 - fossa iliaca;

19 - crista iliaca;

20 - facies auricularis;

21 - facies symphysialis;

22 - tuberculum pubicum;

23 - eminentia iliopubica;

24 - linea arcuata;

25 - tuberositas iliaca.

На внутрiшнiй поверхнi крила клубової кiстки є заглиблення - клубова

ямка (fossailiaca), ззаду вiд неї розмiщується нерiвна вушкоподiбна поверхня

(faciesauricularis), за допомогою якої клубова кiстка з’єднується з крижовою.

Вище i вниз вiд цiєї поверхнi розташовуються крижово-тазова поверхня

(faciessacropelvina) i клубова горбистiсть (tuberositasiliaca). На зовнiшнiй

сiдничнiй поверхнi (faciesglutea) крила клубової кiстки можна побачити

передню, задню i нижню сiдничнi лiнiї (lineagluteaanterior,

posterioretinferior), вiд яких починаються сiдничнi м’язи.

Сiднича кiстка (osischii), яка розташовується нижче вiд кульшової

западини i складається з тiла (corpusossisischii) та гiлки (ramusossisischii).

Тiло з’єднується в кульшовiй западинi з клубовою i лобковою кiстками, а

його заднiй край на межi з крилом клубової кiстки утворює велику сiдничу

вирiзку (incisuraischiadicamajor), нижче вiд якої розташовується мала

сiднича вирiзка (incisuraischiadicaminor). Велику сiдничу вирiзку вiддiляє вiд

228

малої сiднича ость (spinaischiadica). На межi мiж тiлом сiдничої кiстки та її

гiлкою розмiщується обернений назад i назовнi сiдничий горб

(tuberischiadicum), до якого прикрiплюються зв’язки та м’язи.

Лобкова кiстка (ospubis) має тiло (corpusossispubis) та верхню й нижню

гiлки (ramisuperioretinferiorossispubis). Тiло кiстки з’єднується з клубовою i

сiдничою кiстками й утворює передню частину кульшової западини. Верхня

гiлка лобкової кiстки вiдходить вiд її тiла вперед, униз i присередньо, а її

верхнiй край дещо загострений i має назву лобкового гребеня (cristapubica).

Його переднiй вiддiл закiнчується лобковим горбком (tuberculumpubicum).

Уздовж нижнього краю верхньої гiлки лобкової кiстки розміщена затульна

борозна (sulcusobturatorius), де проходять однойменнi судини i нерви.

Затульна борозна спереду i ззаду обмежована переднiм i заднiм затульними

горбками (tuberculumobturatoriumanteriusetposterius). З нижньою частиною

переднього вiддiлу верхньої гiлки з’єднується пiд кутом нижня гiлка

лобкової кiстки (ramusinferiorossispubis), а в мiсцi цього з’єднання

утворюється симфiзна поверхня (faciessymphysialis) для з’єднання з

протилежною кiсткою. Щоб вiдрiзнити лiву i праву кульшовi кiстки, слiд

пам’ятати, що кульшова западина обернена назовнi, сiдничий горб – донизу,

клубова кiстка – назад i вгору, лобкова – вперед i присередньо.


- кульшова кістка, її частина

- будова кісток, які утворюють кульшову кістку

-На окремому препараті тазової кістки знайдіть: клубову, сідничу,

лобкову кістки, кульшову западину;

-на клубовій кістці — крило та тіло, гребінь, передні верхню та нижню

ості, задні верхню та нижню ості, клубову ямку, вушкоподібну поверхню,

сідничні лінії;

-на сідничій кістці знайдіть тіло, гілку, сідничий горб, сідничу ость,

велику та малу сідничі вирізки;

- на лобковій кістці знайдіть тіло, верхню та нижню гілки, лобковий

горбок, гребінь, симфізні поверхні.




2005. – 720 с.







229














К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066








230



shei




231




Тема заняття 58 Вільна частина нижньої кінцівки:стегнова кістка




Нижні кінцівки служать для переміщення людини в просторі і є

своєрідними підставками, на які спирається вся тяжкість тіла. У зв'язку з їх

функцією кістки нижньої кінцівки більш масивні і менш рухливі в порівнянні

з кістками верхніх кінцівок. Стопа втратила хапальну функцію, пальці

укоротилися. Великий палець розташовується в одній площині з іншими і не

має тієї рухливості, яка характерна для кисті. Стопа має склепінчасте будова і

виконує ресорну функцію, пом'якшуючи поштовхи і удари при ходьбі і бігу.

2. Конкретні цілі: 1. Пояснювати топографічну анатомію сідничної та стегнових ділянок.

2. Пояснювати техніку оголення судин та нервів цих ділянок.

3. Трактувати дані хірургічної анатомії для обґрунтування:

а) діагнозів ушкоджень та захворювань судинно-нервових утворів даних

ділянок;

б) способів компенсації порушення кровообігу при тромбозах магістральних

судин (колатеральний кровообіг);

в) оперативних доступів до судин і нервів.


-демонструвати будову кісток нижньої кінцівки




-демонструвати на скелеті і на живій людині рухи, які можна здійснити в

певному суглобі



Кістки вільної частини нижньої кінцівки

Стегнова кістка (femur, os femoris) – найбільша довга трубчаста кістка в

організмі людини (рис. 92), вона має тіло (діафіз) і два кінці, або наростки

(епіфізи). На верхньому, проксимальному наростку розміщена головка

стегнової кістки (caput femoris), що входить в кульшову западину і утворює

232

кульшовий суглоб. Насередині головки є ямка головки стегнової кістки

(fovea capitis femoris) – місце прикріплення зв'язки головки стегнової кістки.

Довга шийка стегнової кістки (collum femoris) з'єднує головку з тілом під

кутом приблизно 130°.

На межі шийки і тіла помітні два приростки (апофізи), до яких

прикріплюються м'язи. Це великий вертлюг (trochanter major), що

розташований вгорі і збоку, і малий вертлюг (trochanter minor), який

розміщений позаду і присередньо нижче від краю шийки. На присе- редній

поверхні великого вертлюга, з боку шийки стегнової кістки, є вертлюгова

ямка (fossa trochanterica). Попереду між обома вертлюгами проходить між-

вертлюгова лінія (linea intertrochanterica), позаду – міжвертлюговий гребінь

(crista intertrochanterica). Тіло стегнової кістки (corpus femoris),що має

циліндричну форму, випукле вперед, дещо скручене навколо поздовжньої

осі. Передня і бічна поверхні тіла гладкі, на задній поверхні помітна шорстка

лінія (linea aspera), яка складається з присередпьої губи і бічної губи (labium

mediale et labium laterale). Ці лінії розходяться догори і донизу, до них

прикріплюються м'язи. Зверху губи підходять до великого і малого вертлюгів

стегнової кістки. Бічна губа товстіша, зверху вона утворює сідничну

горбистість (tuberositas glutea) – місце прикріплення великого сідничного

м'яза. Присередня губа продовжується в шорстку гребінну лінію (linea

pectinea) для прикріплення однойменного м'яза. На нижньому кінці стегнової

кістки обидві губи обмежують трикутної форми підколінну поверхню

(faciespoplitea). Догорбів, ліній і губ прикріплюються м'язи, що приводять в

рух стегно і гомілку.

Нижній, дистальний паросток (епіфіз) стегнової кістки стовщений, він

утворює два овальні виростки. Присередній виросток (condylus

medialis) більший за розмірами від бічного виростка (condylus lateralis).

Виростки позаду розділені глибокою міжвиростко- оою ямкою (fossa

intercondylaris). Над ямкою проходить мімсвиросткова лінія (linea

intercondylaris), що відділяє її від підколінної поверхні. Попереду суглобові

поверхні обох виростків утворюють увігнуту наколінкову noeepxtao (facies

patellaris), до якої прилягає наколінок. Над присереднім бічним виростками

розміщені відповідно присереЬнхй над виросток (epicondylus medialis) і

бічний надвиросток (epicondylus lateralis). Від надвиростків беруть початок

м'язи гомілки.

233

5. Питання для самоконтролю: 1. Межі, ділянки та кістково-м'язові орієнтири передньої ділянки стегна.

2. Топографія стегнового трикутника і привідного каналу.

З. Медіальна група м'язів стегна. Затульний канал.

4. Доступи до судин стегна і місця оголення стегнової артерії.

5. Топографічна анатомія колінного суглоба.

6. Назвати можливі шляхи поширення гною при глибоких флегмонах

сідничної ділянки.

7. Пояснити, чим обумовлено локалізоване розміщення абсцесу в товщі

великого сідничного м'яза.

8. Пояснити, де проводять внутрішньом'язові ін'єкції.




2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.







234




В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











235




Тема заняття 59 Вільна частина нижньої кінцівки: кістки гомілки,

їх будова



1. Актуальність теми Кістки вільної нижньої кінцівки новонародженого мають відносно

меншу довжину, чим у дорослого. У постнатальному періоді нижні

кінцівки ростуть в довжину швидше, ніж тулуб і верхні кінцівки,

причому найінтенсивніше росте стегно, слабкіше гомілка і стопа.

Стегнова кістка новонародженого коротка і відносно товста, скручена

сильніше, ніж у дорослого, що полегшує приведення зігнутих ніг до

тулуба. Після народження скрученість стегнової кістки зменшується, а

кут шийки збільшується. Розвивається стегнова кістка з 5-ти точок

окостеніння, однією основною, для тіла кістки, і 4х вторинних, для

розвитку тіла і епіфізів.

2. Конкретні цілі: 1. Аналізувати топографо-анатомічні співвідношення анатомічних

утворів гомілки.

2. Аналізувати дані топографічної анатомії для формування клінічного

мислення при обґрунтуванні:

а) діагностики ушкоджень і захворювань судин та нервів ділянки, що

вивчаються;

б) можливості компенсації порушень кровообігу при тромбозах

підколінної та великогомілкової артерій (колатеральний кровообіг);

в) шляхів розповсюдження гнійників у ділянках, що вивчаються;

г) розрізів для розкриття флегмон у ділянках, що вивчаються.

З. Пояснювати як проводити оголення судинно-нервових пучків у

ділянках, що вивчаються.


та на занятті

1. Дати топографо-анатомічне обґрунтування локалізації ділянок

проведення розрізів для оперативних доступів до великогомілкової

кістки

2. Які поверхневі судини і нерви знаходяться в межах передньої

ділянки гомілки?

236

3. Кістково-фіброзні ложа, розміщені у межах передньої ділянки

гомілки, та їхній вміст.

4. У яких місцях здійснюються доступи до передньої

великогомілкової артерії та тильної артерії стопи?

5. Пояснити шляхи розвитку колатерального кровообігу при

перев'язці підколінної артерії.

6. Як пояснити можливість виникнення повітряної емболії при

пораненні у ділянці підколінної ямки?


Кістки гомілки складаються з великої та малої гомілкових кісток.

Якщо розглядати гомілку спереду, то можна побачити, що попереду

безпосередньо під шкірою розташована довга кістка. Вгорі ця кістка утворює

два виступи - виростків, які лежать під шкірою і служать опорою для

виростків стегна; кістка триває від виростків донизу, утворюючи гладку

поверхню, покриту шкірою, яка тягнеться до стопи; донизу з внутрішньої

сторони кістка закінчується виступом - внутрішньою кісточкою Це

великогомілкова кістка. Із зовнішнього боку над стопою теж є кістковий

виступ; якщо поставити на нього пальці і просунутися вгору, то кістка йде з-

під пальців, заглиблюючись під м'язи зовнішньої сторони гомілки, верхній

кінець її можна промацати і побачити під зовнішнім виростків

великогомілкової кістки. Це малоберцовая кістка (рис. 13).

Великогомілкова кістка розташована на передній поверхні гомілки з

внутрішньої сторони; в ній розрізняють тіло і два кінці - верхній і нижній. На

тілі є спереду передній гребінь, який розділяє дві поверхні - внутрішню і

зовнішню; зовнішня поверхня прихована під м'язами, внутрішня-лежить під

шкірою на всьому своєму протязі. Вгорі кістка розширюється і утворює

два виростка - внутрішній і зовнішній ; між ними спереду лежить невеликий

виступ, до якого прикріплюється зв'язка надколінка - горбистість

великогомілкової кістки. Донизу великогомілкова кістка утворює з

внутрішньої сторони внутрішню кісточку. Всі ці пункти ясно видно під

шкірою і згадувалися вище. На задній поверхні великогомілкової кістки вгорі

є коса підколінна лінія - місце початку камбаловидной м'язи.

Зовні до великогомілкової кістки прилягає малоберцовая кістка. На

малогомілкової кістки розрізняють тіло, вгорі - головку і внизу - зовнішню

кісточку ; тіло малогомілкової кістки приховано в товщі м'язи, головка і

кісточка лежать під шкірою. Зовнішня кісточка спускається нижче

внутрішньої щиколотки і відсунута трохи назад. Обидві кістки вгорі і внизу

з'єднані малорухомими суглобами і представляють

237

Мал. 1. Кістки гомілки (правої). А -спереді; Б - ззаду; / - Велика гомілкова

кістка; II - малогомілкова кістка:

J - зовнішній мищелок. 2 -суставная поверхню для зчленування з стегнової

кісткою. 3 - внутрішній мищелок. 4 -горбистість великогомілкової кістки. 5 -

передній гребінь (прилеглий до шкіри), 6 - внутрішня поверхня (лежить під

шкірою). 7 - внутрішня кісточка, в -суставная поверхню для зчленування з

таранної кісткою стопи. 9- зовнішня кісточка, 10 - головка

малогомілковоїкістки, 11 - підколінна лінія являє собою пластично монолітне

ціле. Внизу обидві щиколотки утворюють вилкоподібний покриту хрящем

суглобову западину, в якій як в дужки блоку, розміщується верхня, так

звана таранная кістка стопи, утворюючи гомілковостопний суглоб.

Вгорі обидва виростка несуть на собі суглобові майданчики для

зчленування з стегнової кісткою; між ними є невеликий виступ -

межмищелкового піднесенн


А. Завдання для самоконтролю:

Тест № 1

Чоловік звернувся до хірурга зі скаргами на варикозне розширення вен

лівої нижньої кінцівки. Вузли вен розташовані на задній поверхні шкіри

гомілки, на задній та передній поверхні шкіри стегна. Які поверхневі вени

здійснюють відток від нижньої кінцівки?

а. Велика та мала підшкірні вени

в. Мала підшкірна вена, глибока вена стегна

с. Підколінна, поверхнева підшкірна вена

d. Стегнова вена, велика та мала підшкірні вени

238

е. Правильної відповіді немає

Тест № 2

Cпортсмен-баскетболіст скаржиться на біль вище п'яти, що посилюється

під час ходіння. Сухожилок якого з м'язів вірогідно ушкоджено?

а. M. triceps surae

в. M. tibialis posterior

с. M. flexordigitorumlongus

d. M. fibularislongus

е. Правильної відповіді немає

Тест № 3

Унаслідок удару колеса мотоцикла в ділянку середньої третини гомілки у

постраждалого відбувся розрив глибоких кровоносних судин, утворилася

значна гематома, забій нервів. У якому анатомічному утворі лежить

ушкоджений судинно-нервовий пучок гомілки?

а. Гомілково-підколінному каналі

в. Стегенно-підколінному каналі

с. Затульному каналі

d. Верхньому м'язово-малогомілковому каналі

е. Нижньому м'язово-малогомілковому каналі

Тест № 4

Обстежуючи хворого, хірург досліджує пульсацію артерії позаду

медіальної кісточки. Пульсацію якої артерії досліджує лікар?

а. Задньої великогомілкової артерії

в. Малогомілкової артерії

с. Передньої великогомілкової артерії

d. Задньої поворотної великогомілкової артерії

е. Передньої поворотної великогомілкової артерії

Тест № 5

На третій день після падіння хворий 40 років звернувся до лікаря зі

скаргами на біль, появу підшкірних синіх плям та відчуття печіння на

присередній поверхні гомілки. Яка судина при цьому ушкоджена?

а. Велика підшкірна вена

в. Мала підшкірна вена

с. Стегнова вена

d. Передня великогомілкова артерія

е. Задня великогомілкова артерія

Тест № 6

239

У хворого спостерігається ішемія тканин нижче колінного суглобу, що

супроводжується "переміжною кульгавістю". Про оклюзію якої артерії

можна думати?

а. Підколінна артерія

в. Малогомілкова артерія

с. Задня великогомілкова артерія

d. Передня великогомілкова артерія

е. Проксимальна частина стегнової артерії

Тест № 7

У хворого панарицій 1 пальця стопи. Які лімфатичні вузли відреагують у

першу чергу?

а. Nodi lymphatici inguinales superficiales

в. Nodi lymphatici poplitei

с. Nodi lymphatici inguinales profundi

d. Nodi lymphatici iliaci externi

е. Nodi lymphatici iliaci interni

Тест № 8

Приобстеженнікровопостачаннястопи,

лікаробстежуєпульсаціюкрупноїартерії,

якапроходитьпопередуarticulatiotalocruralisміжсухожилкамидовгогорозгинача

великогопальцястопиідовгогорозгиначапальцівуокремомуфіброзномуканалі.

Якацеартерія?

а.А. dorsalis pedis

в. А. tibialis anterior

с. А. tarsea medialis

d. А. tarsea lateralis

е. А. fibularis

Тест № 9

Приобстеженніпацієнтазрізаноюраноюупідколіннійямцівиявленовідсутніст

ьчутливостімедіальноїчастинизадньоїповерхнішкіригомілки.

Якийнервушкоджений?

а. Медіальний шкірний

в. Бічний шкірний нерв литки

с. Великогомілковий нерв

d. Малогомілковий нерв

е. Литковий нерв

Тест № 10

У хворого атрофія задньої групи м'язів гомілки. Який нерв уражений?

а. Великогомілковий

в. Стегновий

с. Глибокий малогомілковий

240

d. Поверхневий малогомілковий

е. Литковий

Тест № 11

У хворого розширення вен і тромбофлебіт на задньо-бічній поверхні

гомілки. Яка вена уражена?

а. Мала підшкірна вена.

в. Велика підшкірна вена

с. Задня великогомілкова вена

d. Малогомілкова вена

е. Передня великогомілкова вена


Задача № 1.На тилові стопи в дистальному її відділі, є рванапоперечна

рана, що кровоточить. Яку судину і на якому рівнінеобхідно перев'язати в

даному випадку?

Задача № 6.Оголюючи передню великогомілкову артерію внижній

третині гомілки, хірург проник між довгим розгиначем пальців і довгим

розгиначем великого пальця. Артерії на знайшов. У чому помилка хірурга?




2005. – 720 с.



















241


К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











242




Тема заняття 60 Вільна частина нижньої кінцівки: кістки стопи; їх

будова









нервах;



абсцесів;



1. Аналізувати топографо-анатомічні співвідношення анатомічних

утворів стопи.

2. Аналізувати дані топографічної анатомії для формування клінічного

мислення при обґрунтуванні:

а) діагностики ушкоджень і захворювань судин та нервів ділянок, що

вивчаються;

б) шляхів розповсюдження гнійників у ділянках, що вивчаються;

в) розрізів для розкриття флегмон у ділянках, що вивчаються.

З. Пояснювати як проводити оголення судинно-нервових пучків у

ділянках, що вивчаються.


на занятті

Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен

засвоїти аспірант при підготовці до заняття:

м'язи нижньої кінцівки - musculimembriinferioris; м'язи тазового пояса -

musculicingulimembriinferioris; великий сідничний м'яз -

musculusgluteusmаximus; середній сідничний м'яз -

243

musculusgluteusmedius; малий сідничний м'яз - musculusgluteusminimus;

м'яз-натягач широкої фасції - musculusten¬sorfasciaelatae; грушоподібний

м'яз - musculuspiriformis ; внутрішній затульний м'яз -

musculusobturatoriusinternus; близнюкові м'язи - musculigemelli; зовнішній

затульний м'яз - musculusobturatoriusextirnus; квадратний м'яз стегна -

musculusquadrаtusfemoris; м'язи стегна - musculifemoris; м 'язи гомілки -

musculicruris; привідний канал - сanalisadductorius; гомілково-підколінний

канал - сanaliscruropopliteus; підколінна ямка - fossapoplitea.

4. Зміст теми: На стопі, особливо на тилу її, майже немає жодного місця, де не можна

було б виявити кісткову основу. Кістки погано пальпуються лише в кількох

місцях на підошві і на подушках пальців, але в основному вся зовнішня

форма стопи майже цілком залежить від скелета. На тильній частині стопи

кістки розташовані близько до поверхні, а на підошві покриті шаром м'язів,

на точках опори ще й жировими подушками. Якщо дивитися на стопу збоку,

видно, що вона утворює звід. який тягнеться від п'яти до пальців; зовні

всередину стопа в значній своїй частині теж має склепінчасту будову.

Скелет стопи складається з трьох частин: Передплесно, плесна і фаланги

пальців (рис. 1). Відповідно "підйому" стопи поверхню Передплесно і плесна

від пальців у напрямку до гомілки підвищується і у вищій своїй точці

зчленовується з гомілкою. Верхню частину Передплесно утворює таранная

кістка, що несе на собі покриту хрящем зверху і з боків блоковидной

суглобову поверхню, яка і зчленовується з кістками гомілки.

Передплесно складається з таранної кістки, п'яткової, човноподібної,

трьох клиноподібних і кубовидної кісток. Таранна кістка спирається знизу

на п'яткову, а попереду на ладьевидную кістка. П'яткова лежить ближче до

зовнішнього краю стопи, сильно видається назад, утворюючи п'ятковий

бугор, який служить кісткової основою п'яти. Човноподібна кістка

зчленовується попереду з трьома I, II і III клиновидними кістками, а п'яткова

- з кубовидної кісткою, яка лежить водному ряду з клиноподібними.

Попереду клиновидні і кубовидні кістки сполучаються з кістками плесна.

У плюсне п'ять кісток, вони іменуються по порядку від великого пальця до

мізинця: I, II і т. Д. Плеснові кістки. I плюсневая кістка найтовстіша. II -

найдовша. V плюсневая кістка ззаду має виступ - горбистість V плеснової

кістки, яка дає рельєф на зовнішньому краї худорлявої стопи. Кожна

плюсневая кістка складається з тіла, головки і підстави. Підстави

плеснових кісток сполучаються з кістками передплесна: I, II і III плеснової

кістки з I, II і III клиновидними кістками; IV і V кістки сполучаються з

кубовидної. Головки плеснових кісток сполучаються з фалангами пальців.

Фаланг пальців всього 14: на великому пальці - 2, на інших по 3. Пальці

іменуються по порядку від великого до мізинця: I палець, II, III, IV і V

пальці. Фаланги іменуються від заснування до кінця пальця: I, II, III фаланги,

або основна фаланга, проміжна і нігтьова. Перший палець значно

масивніший інших; на добре сформованої стопі другий палець часто буває

244

довшим за інші; II, III, IV пальці при спокійному положенні стопи спрямовані

кілька назовні.

Кістки передплесна і плесна з'єднані між собою численними

малорухомими суглобами, завдяки яким стопа має пружними властивостями

і нагадує ресору. Фаланги пальців сочленяются між собою блоковидной

суглобами, в яких відбуваються руху згинання та розгинання. Головки II-V

плеснових кісток і основні фаланги пальців сочленяются двухостнимі

суглобами; в цих суглобах відбуваються руху згинання та розгинання, а

також - відведення і приведення. Пястнофаланговий суглоб великого пальця -

блоковідний, в ньому можливі тільки руху згинання та розгинання.

Зовні стопа має форму поздовжнього склепіння, яке ззаду спирається на

п'ятковий бугор, а спереду - на головки плеснових кісток. Внутрішній край

зводу стопи піднятий, зовнішній стосується площині опори.

245

Мал. 1. Скелет стопи (правої). / - Всередині: // - зовні; /// - Зверху:

1 - п'яткова кістка. 2 - таранная кістка. 3 - ладьевидная кістка. 4-

1 клиноподібна кістка. 5 - плюсневая кістка. 6-основна фаланга. 7 -ногтевая

фаланга, в-п'ятковий бугор. Р - II клиноподібна кістка. 10 - III клиноподібна

кістка, // - кубовидная кістка. 12 - проміжна фаланга, 13 - суглобова поверхня

таранної кістки для зчленування з гомілкою, 14 -горбистість V плеснової

кістки

Великий палець лежить рівно, горизонтально, інші пальці утворюють

дрібні склепіння: основні фаланги спрямовані вгору, проміжні і нігтьові вниз.

Крім того, п'ятковий бугор лежить ближче до зовнішнього краю стопи, що

впливає на зовнішню форму п'яти. Між п'ятковим бугром і бугристостью V

плеснової кістки буває помітна виїмка.

Стопа в цілому - це склепінна конструкція, яка не нерухома, а завдяки

численним сочлененіям володіє гнучкістю іеластичністю. Стопа дає нозі

можливість пружинити при ходьбі, бігу, стрибках. Крім того, стопа може

також скручуватися уздовж поздовжньої осі, а її зовнішній і внутрішній краю

підніматися. Знизу склепіння стопи укріплений міцної поздовжньої зв'язкою,

яка натягнута на зразок теті- ви лука. Зміцнюючу роль відіграють також

підошовні м'язи.

Пальці зазвичай служать опорою тільки під час рухів і при нахилі вперед.

У спокійному стані людина стоїть, спираючись тільки на склепіння стопи, т.

Е. На п'ятковий бугор і головки плеснових кісток. У цьому легко

переконатися, виконавши наступне рух - стоїть людина вільно може підняти

пальці обох ніг, не порушивши рівноваги.

Необхідно зробити застереження! Конструкція стопи легко помітна на

добре сформованої і недеформованою стопі. На жаль, сучасна взуття, що

носиться з дитинства, часто деформує і навіть спотворює стопи. Крім того,

довгий позування моделі стоячи і день, проведений на ногах, викликають на

стопі натурника тимчасову набряклість, т. Е. Набухання м'яких тканин стоп,

що робить їх часто безформними і потворними. Тим більше є підстави добре

знати структуру стопи, щоб бути вільним від копіювання каліцтва. Ідеальну

конструкцію стопи можна зустріти на ногах давньогрецьких статуй.

246


А. Завдання для самоконтролю: 1. Продовжувати заповнювати таблицю з міології.

Б. Задачі для самоконтролю: 1. Хвора звернулась зі скаргами на біль у лівій пахвинній ділянці. При

обстеженні встановлений діагноз: стегнова кила. Стінками стегнового

канала є:

A *Поверхневий й глибокий листки широкої фасції стегна, стегнова вена

B Поверхневий й глибокий листки широкої фасції стегна, стегнова

артерія

C Пахвинна зв’язка, поверхневий й глибокий листки широкої фасції

стегна

D Глибокий листок широкої фасції стегна, стегнова вена, пахвинна

зв’язка

E Пахвинна зв’язка, стегнова вена, поверхневий листок широкої фасції

стегна

2. У хворої Д. при профогляді виявлено суттєву різницю у товщині

правого і лівого стегна.Товщина правого стегна значно меньша за лівого,

праворуч відсутній колінний рефлекс. Який м’яз атрофований?

A *Чотирьохголовий

B Триголовий

C Клубово-стегновий

D Великий привідний

E Кравецький

3. У хворого з невритом стегнового нерва порушено згинання стегна та

розгинання гомілки уколінному суглобі. Функція якого м’яза при цьому

порушена?

A *Чотирьохголового м’язу стегна

B Двоголового м’язу стегна

C Триголового м’язу стегна

D Півсухожилкового м’язу

E Півперетинчастого м’язу

4. При огляді лікарем у хворого виявлена стегнова кила. Через яке

анатомічне утворення вона виходить під шкіру?

A *Hiatus saphenus

B Anulus femoralis

C Canalis adductorius

D Lacuna musculorum

E Anulus inguinalis superficialis

5. Употерпілоготравмаколінногосуглобазрозтрощеннямнаколінника.

Сухожилок якого м’яза стегна може бути пошкоджено при даній травмі?

A *Чотириголового м’яза стегна

B Двоголового м’яза стегна

247

C Кравецького м’яза

D Великого привідного м’яза

E Довгого привідного м’яза

6. К клініку швидкої допомоги доставлено хворого з ножевим

пораненням лівої поперекової ділянки. Під час операції встановлено, що

внутрішні органи не ушкоджені, але лезо ножа пошкодило один з м’язів

ниркового ложа. Назвіть м’яз?

A * Великий поперековий

B Клубовий

C Випрямляч хребта

D Внутрішній косий

E Зовнішній косий

7. В результаті удара колесом мотоцикла ззадуу ділянку верхньої третини

гомілки у постраждалого розрив глибоких кровоносних судин, утворилася

велика гематома, травмовані нерви. В якому анатомічному утворенні

знаходиться судинно-нервовий пучок гомілки?

A * Гомілково-підколінному каналі

B Стегново-підколінному каналі

C Затульному каналі

D Верхньому м’язові-малогомілковому каналі

E Нижньому м’язові-малогомілковому каналі

8. Після травми хворий не може утримувати тіло у вертикальному

положенні, не може піднятись навшпиньки. Функціяякогом’язапорушена ?

A *M. triceps surae

B M. tibialis anterior

C M. extensor digitorum longus

D M. fibularis longus

E M. extensor hallucis longus

9. Ухворогоатрофіям'язівнапереднійповерхнігомілки. Якіцем’язи?

A *Переднійвеликогомілковий, довгийрозгиначпальців,

довгийрозгиначвеликого

пальця.

B Передній великогомілковий, довгий і короткий малогомілкові.

C Передній великогомілковий, довгий згинач пальців, довгий згинач

великого пальця.

D Довгий, короткий і третій малогомілкові.

E Довгий малогомілковий, передній і задній великогомілкові.

10. У травмованого глибоке поперечне поранення нижньої третини

задньої поверхні гомілки. Тил стопи піднятий догори. Який сухожилок

пошкоджено?

A * Пятковий

B Довгого згинача пальців

C Довгого малогомілкового м’яза

D Довгого розгинача пальців

E Заднього великогомілкового м’яза

248

11. У санпропускник доставлено чоловіка з різаною раною підошви

правої стопи. У постраждалого обмежено підняття латерального краю

стопи. Виявлено пошкодження сухожилка м’яза. Якого?

A *Довгого малогомілкового

B Переднього великогомілкового

C Довгого розгинача пальців

D Триголового м’яза гомілки

E Короткого малогомілкового

12. Внаслідок аварії у постраждалого сильна болісність і набряк

передньої поверхні гомілки, тильне згинання ступні утруднене. Функція

якого з названих м’язів гомілки вірогідно постраждала?

A * M. tibialisanterior

B M. flexor digitorum longus

C M. flexor hallucis longus

D M. peroneus longus

E M. peroneus brevis




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.


249









В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











250






Тема заняття 61 З'єднання нижньої кінцівки




Скелет разом з м'язами виконує функції опори і руху завдяки тому, що всі

кістки з'єднані між собою іі утворюють рухливі кісткові важелі. Кістки та їх

з'єднання представляють пасивну, а м'язи – активну частину опорно-рухового

апарату. Характер з'єднань залежить відбудови і функцій тієї чи іншої

кісткової ланки.

Кістки нижчих водних хребетних тварин сполучаються між собою за

допомогою неперервних з'єднань. У наземних тварин види рухів

ускладнились – сформувалися перехідні форми з'єднань, наприклад, сим-

фізи і найбільш рухливі перервні з'єднання – суглоби. У процесі онтогенезу

людини більшість з'єднань кісток проходять дві стадії розвитку: спочатку

виникають неперервні з'єднання, а потім частина з них перетворюється на

перервні з'єднання – суглоби. У мезенхімі, що з'єднує зачатки кісток, на 6-му

тижні ембріонального розвитку формується щілина, потім суглобові хрящі,

капсула і зв'язки.

У тілі людини всі з'єднання кісток поділяють на 3 великі групи: 1 –

неперервні з'єднання; 2 – півсуглоби або симфізи, 3 – перервні або

синовіальні з'єднання, які прийнято називати суглобами


1. Назвіть неперервні з’єднання тазу

2. Будова крижово-клубового суглобу

3. Будова лобкового симфізу, статеві особливості

4. Загальний план будови тазу

5. Будова малого тазу

6. Розміри великого тазу у жінок?

7. Розміри малого тазу у жінок?

8. Назвіть вікові та статеві особливості тазу


на занятті: З'єднання тазового пояса - articulationes cinguli membri inferioris; затульна

мембрана - membrаna obturatoria крижово-горбова зв'язка - ligamentum

251

sacrotuberalе; крижово-остьова зв'язка - ligamentum sacrospinаle; лобковий

симфіз - symphysis pubica; крижово-клубовий суглоб - articulаtio sacroiliаca;

кульшовий суглоб - articulаtio coxae; колінний суглоб - articulаtio genus;

великомалогомілковий суглоб - articulаtio tibiofibulаris; міжкісткова

мембрана гомілки - membrаna interossea cruris; великомалогомілковий

синдесмоз - syndesmosis tibiofibulаris; надп'ятково-гомілковий суглоб -

articulatio talocrurаlis; поперечний суглоб заплесна - articulatio tarsi transversa

(суглоб Шопара); заплесно-плеснові суглоби - articulationes tarsometatаrseae

(суглоби Лісфранка).


З'єднання кісток нижньої кінцівки

Кістки нижньої кінцівки сполучаються за допомогою з'єднань, будова яких

відповідає функції опори і пересування (табл.). Суглоби нижньої кінцівки

значно більші за розмірами, ніж суглоби верхньої кінцівки, але обсяг рухів у

більшості з них менший.З'єднання кісток стопи виконують ще й “ресорну”

функцію.

З'єднання кісток тазового пояса

Тазовий пояс (cingulum pelvicum) утворюють парні кульшові кістки, що

попереду з'єднуються між собою лобковим симфізом, а позаду вони

зчленовуються з крижовою кісткою за допомогою крижово-клубового

суглоба. Окрім того, кістки тазового пояса з'єднуються між собою

потужними зв'язками – синдесмозами (рис. 111).

Кульшова кістка складається з клубової, лобкової і сідничої кісток, які

сполучаються між собою тілами в ділянці кульшової западини. У людини до

17-22-річного віку ці кістки з'єднані синхондрозом, який після скостеніння

(20-25 років) перетворюється на синостоз.

Крижово-клубовий суглоб (articulatio sacroiliaca) парний, за формою

плоский, багатоосьовий, але майже нерухомий. Суглоб утворений

вушкоподібними поверхнями клубової і крижової кісток. Суглобовий хрящ

найтовщий на вушкоподібній поверхні крижової кістки. Суглобова капсула

дуже міцна, сильно натягнута, прикріплюється до країв суглобових

поверхонь і зростається з окістям та зв'язками. Цей суглоб укріплений трьома

міцними позакапсульни- ми зв'язками. Попереду розташована тонка передня

крижово-клубова зв'язка (lig. sacroiliacum anterius), волокна якої йдуть

поперечно і косо від тазової поверхні крижової кістки до клубової

кістки. Міжкісткова крижово-клубова зв'язка (lig. sacroiliacum

interosseum) найміциіша, вона зростається з задньою поверхнею капсули

суглоба і заповнює щілину між горбистостями крижової і клубової

кісток. Задня крижово-клубова зв'язка (lig. sacroiliacum

posterius) починається від верхньої і нижньої задніх клубових остей і

прикріплюється до бічного крижового гребеня. Вона прикриває позаду

міжкісткову крижово-клубову зв'язку (див.рис. 92).

Назва

суглобів

Суглобові

поверхні Суглобові зв'язки Вид суглоба Функція

252

1 2 3 4 5

Суглоби тазового пояса

Крижово-

клубовий

суглоб

Вушкоподібні поверхні

клубової і крижової

кісток

Передня і задня

крижово-клубові,

міжкісткова

крижово-клубова

і клубово-

поперекова

зв'язки

Плоский,

багатоосьо-

вий,

малорухомий

Незначні

ковзання (у

жінок до 8-14") у

різних

напрямках

Суглоби вільної нижньої кінцівки

Кульшовий

суглоб

Півмісяцева поверхня і

губа кульшової западини

кульшової кістки,

суглобова поверхня

головки стегнової кістки

Зв'язка головки

стегна, коловий

пояс; клубово-

стегнова,

лобково-стегнова

і сідничо-стегнова

зв'язки; поперечна

зв'язка кульшової

западини

Чашоподібн

ий (різновид

кулястого),

багато-

осьовий

(лобова,

стрілова і

вертикальна

осі)

Навколо:

лобової осі -

згинання стегна

до 85-90° і його

розгинання до

12-13°; стрілової

осі - відведення

стегна до 40° і

його приведення

до 20°;

вертикальної осі

- обертання

стегна

досередини до

35° і обертання

його назовні до

15°. Колове

обертання

Колінний

суглоб

Виростки і

наколінникова поверхня

стегнової кістки, верхня


великогомілкової кістки,


наколінка. Бічний і

присередній меніски

Внутрішньокапс

ульні зв'язки:

поперечна зв'язка

коліна; передня і

задня ме- ніско-

стегнові зв'язки;

передня і задня

схрещені зв'язки.

Позакапсульні

зв'язки: обхідні

малогомілкова і

великогомілкова

зв'язки;

присередній і

бічний тримачі

наколінка; коса і

дугоподібна

підколінні зв'язки

Двовиростко

вий, складний,

комплексний,

двохосьовий

(лобова і


осі)

Навколо

лобової осі -

згинання гомілки

до 130° та її

розгинання до

180°; при

зігнутій гомілці

під кутом 80-90°

- її обертання

навколо

вертикальної осі

- досередини до

10° і назовні до

40°

Велико-

малогомілкови

й суглоб

Малогомілкова

суглобова поверхня на

бічному виростку



головки малогомілкової

кістки


зв'язки головки

малогомілкової

кістки

Плоский,

багатоосьовий

, малорухомий

Незначні

ковзання у

різних

напрямках

253

Велико-

малогомілкови

й синдесмоз

Малогомілкова вирізка


бічна кісточка

малогомілкової кістки


велико-

малогомілкові

зв'язки

Рухи відсутні

Надп'ятково-

гомілковий

суглоб

Суглобові поверхні

присеред- ньої і бічної

кісточок обох кісток

гомілки, нижня



суглобові поверхні блока

надп'яткової кістки

Присередня

обхідна

(дельтоподібна)

зв'язка; бічна

обхідна зв'язка:

передня і задня

надп'ятково-

гомілкові зв'язки,

п'ятково-

малогомілкова

зв'язка

Блокоподібн

ий, складний,

одноосьвий

(лобова вісь)

Розгинання

(тильне

згинання) і

підошвове

згинання стопи

(загальний обсяг

60-70°).

Міжплеснові суглоби

Піднадп'ятко

вий

(надп'ятково-

п'ятковий)

суглоб

Задня п'яткова


надп'яткової кістки,

задня надп'яткова


п'яткової кістки

Задня, бічна і

присередня


п'яткові зв'язки

Циліндричн

ий,


(стрілова

вісь),


Незначне

обертання

Надп'ятково

-

п'ятково-

човноподібн

ий

суглоб

Передня і середня

п'яткові суглобові

поверхні надп'яткової

кістки, передня і середня

надп'яткові суглобові

поверхні п'яткової

кістки, човноподібна


головки надп'яткової

кістки, суглобова ямка

на задній поверхні

човноподібної кістки

Підошвова

човноподібна

зв'язка,


човноподібна

зв'язка, між

кісткова


п'яткова зв'язка

Кулястий,

складний, але


(стрілова вісь),


Піднадп'ятк

овий

(надп'ятково-

п'ятковий) і

підп'ятково-

п'ятково-


ий суглоби

гворюють

єдиний

комбіновани

й суглоб, у

якої можливе

обертання

навколо

стрілової осі

з бсягом

руху до 55° –

привертання

(пронація) і

ідвертання

(супінація)

П'ятково-

кубоподібни

й

суглоб

Кубоподібна суглобова

поверхня п'яткової

кістки і задня суглобова

поверхня кубоподібної

кістки

Підошвова

п'ятково-

кубоподібна

зв'язка, довга

підошвова

зв'язка

Сідлоподібни

й,


Дей суглоб

разом з

піднадп'ятко

вим і

чадп'ятково-

п'ятково-


им

суглобами

бере участь в

обертанні

254

п'яткової

кістки га

переднього

кінця стопи

навколо


–



відвертання


П'ятково-кубоподібний і надп'ятково-човноподібний (частина надп'ятково-п'ятково-

кубоподібного суглоба) суглоби утворюють єдиний поперечний суглоб заплесне (суглоб Шапара).

"Ключем" цього суглоба є роздвоєна зв'язка, що складається з п'ятково-човноподібної і п'ятково-

кубоподібної зв'язок

Клино-

човноподібни

й суглоб

Задні

суглобові

поверхні

трьох

клиноподібн

их кісток і

передня

суглобова

поверхня


ої кістки

Тильні: клино-

човноподібна, клино-

кубоподібна і

міжклиноподібні зв'язки;

підошвові: кубо-

човноподібна, кли- но-

кубоподібна, клино-

човноподібні і

міжклиноподібні зв'язки;

міжкісткові: клино-

кубоподібна і

міжклиноподібні зв'язки

Плоский,

складний,

багатоосьовий,


Незначні

ковзання у

різних

напрямках. У

між-

заплеснових

суглобах усі

рухи

поєднані:

відбувається

обертання

п'яткової

кістки разом

з


ою кісткою і

переднім

кінцем стопи

навколо


з обсягом

руху до 55° –



відвертання


Міжклинопо

дібні

суглоби

Суглобові

поверхні між

суміжними


ими кістками

Плоскі,

багатоосьові,

малорухомі

Заплесно-

плеснові

суглоби, що

складаються з

трьох

окремих

суглобів,

називають

суглобом

Лісфранка

Зчленуванн

я:

присередня


а кістка з

основою І

плеснової

кістки;

проміжна і

бічні

Тильні заплесно-плеснові

зв'язки, підошвові заплесно-

плеснові зв'язки,

міжкісткові клино-плеснові

зв'язки

Плоскі,



Незначні

ковзання і

обертання

255

клиноподібні

кістки з

основами II і

III плеснових

кісток;

кубоподібна

кістка з

основами IV

і V

плеснових

кісток

Міжплеснов

і суглоби

Прилеглі

суглобові

поверхні

основ

плеснових

кісток

Тильні і підошвові

плеснові зв'язки,

міжкісткові плеснові зв'язки

Плоскі,



Незначні

ковзання

Плесно-

фалангові

суглоби

Суглобові

поверхні

головок усіх

плеснових

кісток і

основ

проксимальн

их фаланг

Присередні і бічні обхідні

зв'язки, підошвові зв'язки,

глибока поперечна плеснова

зв'язка

Еліпсоподібн

і, двохосьові

(лобова і


осі)

Вгинання і

розгинання

пальців

стопи

навколо

лобової осі

(обсяг до

90°);

незначне

приведення і

відведення

пальців

стопи

навколо

вертикальної

осі

Міжфаланго

ві суглоби

стопи

Суглобові

поверхні

головок і

основ

сусідніх

фаланг

Обхідні зв'язки з обох

боків фаланг, підошвові

зв'язки

Блокоподібні,

одно- осьві

(лобова вісь)

Згинання і

розгинання

фаланг

навколо

лобової осі

256

Рис. 1. Рентгенограма кісток і суглобів правої кисті 12-річної дитини.

На трубчастих кістках передпліччя і кисті чітко видно "прозорі" лінії

метафізів (метафізарного хряща) Укріплює крижово-клубовий суглоб ще й міцна клубово-поперекова зв'язка

(lig. iliolumbale), яка почитається від поперечних відростків IV-V

поперекових хребців і прикріплюється до задньої частини гребеня клубової

кістки та її горбистості.

Крижово-клубовий суглоб малорухомий і дуже міцний. Вклинюючись між

двома кульшовими кістками, крижова кістка, за висловом Π. Ф. Лесгафта, є

“ключем тазового кільця”. Навіть маса тулуба не може змістити крижову

кістку вниз і вперед у крижово-клубових суглобах, що міцно укріплені

зв'язками. Цей суглоб виконує ще й функцію “амортизатора” при ходінні і

стрибках. У жінок у цьому суглобі обсяг рухів більший, ніж у чоловіків,

можливі ізольовані рухи, в основному різноманітні ковзання крижової кістки

у крижово- клубових суглобах в межах 8-14°.

Крижово-клубовий суглоб кровопостачається гілками від поперекової,

клубово-поперекової і бічної крижової артерій. Венозна кров відтікає в

однойменні вени. Відтік лімфи здійснюється по глибоких лімфатичних

судинах у крижові і поперекові лімфатичні вузли. Суглоб іннервують гілки

поперекового і крижового нервових сплетень.

Лобковий симфіз (symphysis pubica) з'єднує прилеглі симфізні поверхні

двох лобкових кісток, що покриті хрящем і зрощені між собою за допомогою

волокнистого хряща – міжлобкового диска (discus interpubicus), усередині

якого розташована в стріловій площині щілина (див. рис. 95 В, 111

А). Лобковий симфіз укріплений двома зв'язками. Товста верхня лобкова

зв'язка (lig. pubicum superius) розташована поперечно над симфізом і з'єднує

дві лобкові кістки. Нижня лобкова зв'язка (lig. pubicum inferius) – широка (до

1 см) волокниста пластинка, що прикріплюється до симфізу знизу і

заповнює підлобковий кут (angulus subpubicus), утворений нижніми гілками

правої і лівої лобкових кісток.


А. Завдання для самоконтролю:

1. Скласти схему опису кульшового, колінного, надп'ятково-гомілкового

суглобів.

2. Скласти схему суглобу Шопара, суглобів Лісфранка.



ділянці правого кульшового суглобу, що з'явилася після падіння. При огляді:



A *шийка стегнової кістки

B тіло стегнової кістки

257

C виростки стегнової кістки

D лобкова кістка

E сіднича кістка

2. У хворої 70 років діагностовано перелом шийки лівої стегнової кістки з

розривом зв’язки головки стегнової кістки. Гілка якої артерії пошкоджена?

A * Затульної

B Стегнової

C Зовнішньої клубової

D Нижньої сідничої

E Внутрішньої статевої




A *distantia spinarum

B distantia cristarum

C distantia trochanterica

D conjugata vera

E conjugata anatomica

4. Чоловік 45 років, впавшинаправеколіно, відчуврізкийбільвсуглобі.

Приогляді: сильнийнабрякнапереднійповерхніколінногосуглоба,

прирухахчутнийхрускіт. Яка кістка пошкоджена?

A. Наколінок.

B. Шийка стегнової кістки.

C. Лівий надвиросток стегнової кістки.

D. Правий надвиросток стегнової кістки.

E. Головка малогомілкової кістки.

5. При медичному обстеженні у військкоматі у хлопця 18 років виявлено

опускання головки таранної кістки, що привело до плоскостопості. Із

слабкістю якої зв'язки стопи це пов'язано?

A. Підошовної клино-кубовидной зв'язки.

B. Таранно-човноподібної зв'язки.

C. Підошовної п’ятково-човноподібної зв'язки.

D. Міжкісткової клино-кубовидной зв'язки.

E. Роздвоєної зв'язки.

6. У хворого на цукровий діабет розвинулася волога гангрена стопи. Йому

показана ампутація в ділянці поперечного суглоба передплесна (суглоба

Шопара). Яку ключову зв'язку повинні пересікти хірурги для вичленення в

даному суглобі?

A. Lig. talocalcaneum laterale.

B. Lig.cuneocuboideum dorsale.

C. Lig.bifurcatum.

D. Lig. mediеle.

E. Lig. talocalcaneum interosseum.

7. Дитина 6-тироківунаслідокпадіннянагострийпредмет,

отрималатравмум'якихтканинміжмало- івеликогомілковоїкістками.

258

Якийвидз'єднанняпошкоджений?

A. Зв'язка.

B. Шво.

C. Мембрана.

D. Джерельце.

E. Вбивання.

8. Успортсменів нерідко спостерігається пошкодження менісків колінного

суглоба. При якому механізмі травми може відбутися розрив медіального і

латерального менісків?

A. При розриві колатеральних зв'язок.

B. При розриві хрестоподібних зв'язок.

C. При пошкодженні зв'язок підколінної ямки.

D. При вивихах гомілки.

E. Розрив медіального меніска при ротації гомілки кнаружи, латерального, -

кнутри.

9. Які кістки входять до складу тазової кістки:

А.Крижова, сіднична.

В. Клубова, сіднична, лобкова.

С. Крижова, клубова, сіднична.

D.Сіднична, лобкова, крижова.

Е. Лобкова, куприк.

10. Які частини має клубова кістка?

А. Голівку, крило.

В. Тіло, крило.

С. Тіло, гілку.

D. Голівку, тіло.

Е. Тіло, горбок.

11. Які частини має сіднична кістка?

А. Тіло, горбок.

В. Тіло, малу та велику сідничні вирізки.



Е. Голівку, горбок.

12. Які з перелічених кісток тазу мають ості:

А. Клубова, лобкова.

В. Лобкова.

С. Клубова, сіднична.

D. Сіднична, лобкова.

Е. Крижова, лобкова.

13. На якій кістці розташована затульна борозна?

А. Крижова.

В. Клубова.

С. Сіднична.

D. Лобкова.

Е. Куприк.

259

14. Які з перелічених зв'язок належать до власних зв'язок тазу?

А. Лобкова-стегнова, пахвинна, крижово-горбова.

В. Клубово-стегнова, пахвинна, крижово-горбова.

С. Пахвинна, крижово-горбова, крижово-остьова.

D. Сіднично-стегнова, клубово-стегнова.

Е. Тазово-стегнова, лобково-стегнова.

15. При фізіологічних пологах у жінки розміри малого таза повинні бути:

А. Прямий розмір – 11,5 см; прямий діаметр – 9,5 см; поперечний діаметр –

13,5 см; косий діаметр – 12 см.

В. Прямий розмір – 10,5 см; прямий діаметр – 11см; поперечний діаметр –

12,5 см; косий діаметр – 13 см.

С. Прямий розмір – 12,5 см; прямий діаметр – 9 см; поперечний діаметр –

11 см; косий діаметр – 11 см.

D. Прямий розмір – 12 см; прямий діаметр – 9 см; поперечний діаметр –


Е. С. Прямий розмір – 10 см; прямий діаметр – 11 см; поперечний діаметр –





2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.

260










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











261




Тема заняття 62 З"єднання тазового пояса: синдесмози, лобковий

симфіз


Кількість навчальних годин__________2____

1. Актуальність теми Травматизація кінцівок та розширення показань до операцій при





нервах;



абсцесів;


2. Конкретні цілі: 1. Проаналізувати неперервні з’єднання тазу

2. Проаналізувати будову крижово-клубового суглобу

3. Проаналізувати будову лобкового симфізу, статеві особливості

4. Проаналізувати загальний план будови тазу

5. Знати будову малого тазу

6.Проаналізувати розміри великого тазу у жінок?

7. Проаналізувати розміри малого тазу у жінок?

8. Проаналізувати вікові та статеві особливості тазу


на занятті

-демонструвати будову кісток нижньої кінцівки та суглобів;

-розрізняти кістки та суглоби правої та лівої кінцівок



-демонструвати на скелеті і на живій людині рухи, які можна здійснити

в певному суглобі

-визначати статеві та вікові відмінності.

262

4. Зміст теми: З'єднання (зчленування) кісток - articulаtio. Розвиток. На 6-7-му тижні

між хрящовими моделями кісток відбувається концентрація мезенхіми. Далі

розвиток з'єднань кісток іде двома шляхами:

1) утворення з мезенхіми фіброзної або хрящової тканини (розвиток

неперервного з'єднання кісток);

2) розрідження мезенхіми (розвиток перервного з'єднання кісток).

Класифікація:

І. Неперервне з'єднання - синартроз (synarthrosis):

1.1. Фіброзне з'єднання (articulаtio fibrosa):Синдесмоз (syndesmosis) -

з'єднання кісток за допомогою зв'язок і мембран; швів (sutura) - з'єднання

кісток черепа; вклинення (gomphosis) – зубоальвеолярне з'єднання.

1.2. Хрящове з'єднання (articulаtio cartilaginea) - синхондроз (synchondrosis):

постійне; тимчасове;

ІІ. напівсуглоб (hemiarthrosis), симфіз - лобковий симфіз - неперервне

хрящове з'єднання, э щілина у міжлобкового диску (зустрічається лише у 40

відсотків жінок) - це лише особливість диску, а не порожнина.

1.3. Кісткове з'єднання (articuldtio ossea) – синостоз (synostosis).

II. Перервне з'єднання - діартроз (diarthrosis).

Перервним з'єднанням є суглоб.

Суглоб (articuldtio, s. arthron) - це орган, який має основні та

допоміжні елементи.

Основні елементи (обов'язково присутні в кожному суглобі):

суглобові поверхні (faсіes articulаris); суглобовий хрящ (cartilаgo articulаris);

суглобова капсула (cаpsula articulаris); суглобова порожнина (cаvitas

articulаris); синовіальна рідина (synovia).

Допоміжні елементи (можуть бути в суглобі, а можуть і не бути):

суглобовий диск (discus articulаris); суглобовий меніск (meniscus articulаris);

суглобова губа (labrum articulare); зв'язка (ligamentum) - позакапсульна;

капсульна; внутрішньокапсульна.

Суглоби поділяються (класифікуються) на 4 типи:

I. Простий суглоб(articulаtio simplex) - одна пара суглобових поверхонь.

II. Складний суглоб(articulаtio composita) - дві і більше пар суглобових

поверхонь.

III. Комплексний суглоб(articulаtio complexa) – суглобова порожнина

розділена диском або меніском на частини (поверхи, відділи).

IV. Комбінований суглоб(articulаtio combinаta) - анатомічно окремі суглоби

спільно виконують рух.

Залежно від форми суглобових поверхонь, розрізняють наступні форми

(види) суглобів:

1. Блокоподібний суглоб (ginglymus).

2. Спіральний суглоб (articulаtio spiralis).

3. Циліндричний суглоб (articulаtio trochoidea).

4. Еліпсоподібний суглоб (articulаtio ellipsoidea).

263

5. Виростковий суглоб (articulаtio bicondylаris),

6. Сідлоподібний суглоб (articulаtio sellаris).

7. Кулястий суглоб (articulаtio spheroidea).

8. Чашоподібний суглоб (articulаtio cotylica).

9. Плоский суглоб (articulаtio plana).

За функцією розрізняють: одноосьовий суглоб - рухи відбуваються

навколо 1-ї осі (форми 1-3); двоосьовий суглоб - рухи відбуваються навколо

2-х осей (форми 4-6); триосьовий суглоб - рухи відбуваються навколо 3-х

осей (форми 7-9).

План вивчення суглоба: - Назва суглоба (укр. і лат.).

- Основні елементи суглоба: суглобові поверхні, суглобовий хрящ,

суглобову капсулу.

- Допоміжні елементи суглоба.

- Тип суглоба.

- Форма суглоба.

- Функція суглоба (продемонструвати на скелеті і на живій

людині (можна на собі), які рухи навколо яких осей і в яких

площинах відбуваються).

Можливі рухи: згинання (flexio) і розгинання (extensio) - переважно

навколо фронтальної осі у сагітальній площині; відведення (abductio) і

приведення (adductio) - переважно навколо сагітальної осі у фронтальній

площині; обертання (rotаtio) - переважно навколо вертикальної осі у

горизонтальній площині.

З’єднання кісток черепа.

1. Неперервні з’єднання.

А. Синдесмози:

-зв’язки (шило нижньощелепна, клино-нижньощелепна);

- мембрани міжкісткові;

- джерельця: переднє –заростає до 2 років, заднє – заростає до 6 місяців

життя, клиноподібні та соскоподібни – на 2 місяці життя

- шви: зубчаті (стріловий, вінцевий, ламбдоподібний), лускоподібні, плоскі

(кістки обличчя). - гомфози або забиття, зубо-альвеолярні з’єднання,

періодонт), вклинення або схіндільоз.

Б. Синхондрози: тимчасові (на прикладі скроневої кістки); постійні

(кам’янисто-потиличний, кам’янисто-клиноподібний. Постійні синхондрози,

як правило є типовими місцями переломів основи черепа.

В. Синостози. На прикладі скроневої кістки, де при заміщенні тимчасових

синхондрозів формуються щілини.

2. Перервні з’єднання (скронево-нижньощелепний суглоб).

Скронева кістка з нижньою щелепою з'єднується перервно, утворюючи

суглоб:

Скронево-нижньощелепний суглоб (articuldtiotemporoman-dibuldris).

264

Особливості основних елементів: суглобовими поверхнями є

нижньощелепна ямка та суглобова поверхня головка нижньої щелепи.

Допоміжні елементи:

- суглобовий диск, який розділяє суглобову порожнину на два поверхи

(верхній та нижній);

— внутрішньосуглобові зв'язки (диско-скроневі та диско-нижньоще лепні);

— позакапсульні зв'язки:

а) латеральна зв'язка (ligamentumlaterdle) - йде від виличної дуги до

шийки нижньої щелепи;

б) шило-нижньощелепна зв'язка (ligamentumstyloman-dibuldre) - між

шилоподібним відростком і кутом ниж ньої щелепи;

в) клино-нижньощелепна зв'язка (ligamentumspheno-mandibuldre) - між

великим крилом клиноподібної кістки і кутом нижньої щелепи.

Тип суглоба - комбінований. За формою суглоб виростковий. Функція:

- у фронтальній площині відбуваються вертикальні рухи

(опускання та піднімання нижньої щелепи);

- у сагітальній площині відбуваються сагітальні рухи

(зміщення нижньої щелепи вперед і назад);

- у горизонтальній площині відбуваються трансверзальні

рухи (зміщення нижньої щелепи вправо та вліво).

Особливості дитячого віку. Атланто-потиличний суглоб у

новонародженого утворений двома хрящами потиличних виростків (condyli

occipitales) і хрящовими поверхнями верхніх суглобових ямок атланта (foveae

articulares superiores atlantis). Суглобові поверхні виростків округліші, ніж у

дорослих, а суглобові ямки атланта плоскіші, тонка суглобова капсула

прикріпляється по краю суглобових хрящів.

При народженні основа черепа ригідна, оскільки міжкісткові простори

заповнені хрящовою тканиною. Між кістками основи склепіння черепа є

простори для швів; одні з цих просторів прямі і вузькі, інші ширші (3-5 мм),

покриті фіброзними перетинками, які згодом стають швами. До часу

народження кути тім'яних кісток черепа не зазнають процесу скостеніння і у

місця їх з'єднання залишаються простори, покриті фіброзними перетинками -

джерельцями (fonticuli cranialis). Розрізняють наступні джерельця: передній

(fonticulus anterior), задній (fonticulus posteroir), і парні клиновидні і

сосковидні джерельця.

На рівні джерелець покривні тканини стикаються з мозковими

оболонками за допомогою апоневрозу.

Череп до моменту народження представлений великою кількістю

кісток, шви (стрілоподібний, вінцевий, потиличний) відкриті і починають

закриватися тільки з 3-4 місяців життя.

Скронево-нижньощелепний суглоб у новонароджених має ряд

особливостей. Ніжнещелепна ямка (fossa mandibularis) неглибока, суглобовий

горбок (tuberculum articulare), що обмежує висунення нижньої щелепи

вперед, тільки намічається. Суглобова головка (сарut mandibulare) частково

хрящова, її суглобова поверхня округліша, ніж у дорослих.

265

Внутрішньосуглобовий диск складається з колагенових волокон різного

напряму.

Рентген-дослідження кісток і суглобів виявляє:

цілісність та норму будови, розташування;

патологію – переломи, тріщини, вади, пухлину та ін..


Приклади із клінічної практики (слайди норма, вади). Вологі та сухі

анатомічні препарати.

Ситуаційні задачі 1. Після звільнення з під завалу у постраждалого відзначається затемнення

свідомості, багато підшкірних крововиливів на голові та шиї, дрібні рани на

обличчі та перелом скронево-нижньощелепного суглобу. Які кістки можуть

бути пошкоджені?

A.*Скронева кістка та нижня щелепа

B . Клиновидна кістка та нижня щелепа

C . Лобна та носові кістки

D. Скронева кістка та верхня щелепа

E. Вилична кістка та слізна кістка

2. У пацієнта діагностовано компресійний перелом поперекового хребця. При

цьому різко збільшилась кривизна лордозу поперекового відділу хребта. З

ушкодженням якої зв’язки може супроводжуватись така зміна кривизни

хребтового стовпа?

A .*Передня поздовжня зв’язка

B . Задня поздовжня зв’язка

C . Жовта зв’язка

D . Клубово-поперекова зв’язка

E . Міжостиста зв’язка




A.*Двоголового м’яза плеча

B . Дельтовидного м’яза

C. Великого круглого м’яза

D. Найширшого м’яза спини

E Великого грудного м’яза


ділянці правого кульшового суглобу, що з'явилися після падіння. При огляді:



A *Шийка стегнової кістки

B. Тіло стегнової кістки

C . Виростки стегнової кістки

D. Лобкова кістка

E . Сіднича кістка

266




A *Distantia spinarum

B . Distantia cristarum

C. Distantia trochanterica

D . Conjugata vera

E. Conjugata anatomica




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










267

В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











268





З’єднання тазового пояса: крижово-клубовий

суглоб



1. Актуальність теми: Знання вікових особливостей, аномалій розвитку і

з’єднань кісток поясу та вільної нижньої кінцівки має велике значення для

лікарів багатьох фахів у їх медичній практиці.Нерухоме з’єднання кісток

таза та кульшовий суглоб виконують опорну та локомоторну функції при

прямоходінні.

2. Конкретні цілі:Аналізувати типи з’єднань поясу та вільної нижньої

кінцівки . Скласти схему опису відповідних суглобів.


занятті:


засвоїти аспірант при підготовці до заняття: з'єднання тазового пояса -

articulationes cinguli membri inferioris; затульна мембрана - membrаna

obturatoria крижово-горбова зв'язка - ligamentum sacrotuberalе; крижово-

остьова зв'язка - ligamentum sacrospinаle; лобковий симфіз - symphysis

pubica; крижово-клубовий суглоб - articulаtio sacroiliаca; кульшовий суглоб -

articulаtio coxae; колінний суглоб - articulаtio genus; великомалогомілковий

суглоб - articulаtio tibiofibulаris; міжкісткова мембрана гомілки - membrаna

interossea cruris; великомалогомілковий синдесмоз - syndesmosis tibiofibulаris;

надп'ятково-гомілковий суглоб - articulatio talocrurаlis; поперечний суглоб

заплесна - articulatio tarsi transversa (суглоб Шопара); заплесно-плеснові

суглоби - articulationes tarsometatаrseae (суглоби Лісфранка).

4. Зміст теми: З'єднання (зчленування) кісток - articulаtio. Розвиток. На 6-7-му тижні








269
























II.Складний суглоб(articulаtio composita) - дві і більше пар суглобових

поверхонь.

V. Комплексний суглоб(articulаtio complexa) – суглобова порожнина


VI. Комбінований суглоб(articulаtio combinаta) - анатомічно окремі суглоби

спільно виконують рух.



10.Блокоподібний суглоб (ginglymus).

11.Спіральний суглоб (articulаtio spiralis).

12.Циліндричний суглоб (articulаtio trochoidea).

13.Еліпсоподібний суглоб (articulаtio ellipsoidea).

14.Виростковий суглоб (articulаtio bicondylаris),

15.Сідлоподібний суглоб (articulаtio sellаris).

16.Кулястий суглоб (articulаtio spheroidea).

17.Чашоподібний суглоб (articulаtio cotylica).

18.Плоский суглоб (articulаtio plana).





План вивчення суглоба:

270

- Назва суглоба (укр. і лат.).














Тазова кістка (os coxae). Орієнтування кістки в просторі: отвір кістки

спрямувати вниз і вперед, велику вирізку - назад, глибоку (кульшову)

западину - латерально. Основні анатомічні утвори тазової кістки: кульшова

западина – acetabulum; затульний отвір - foramen obturatum; клубова кістка -

os ilium; кіло клубової кістки - corpus ossis ili; крило клубової кістки - аla

ossis ilii; клубовий гребінь - crista iliaca; верхня передня клубова ость - spina

iliaca anterior superior; нижня передня клубова ость - spina iliaca anterior

inferior; верхня задня клубова ость - spina iliaca posterior superior; нижня

задня клубова ость - spina iliaca posterior inferior; клубова ямка - fossa iliaca;

сіднична поверхня - faсіes glutea; крижовотазова поверхня - faсіes

sacropelvina; вушкоподібна поверхня - faсіes auriculаris; клубова горбистість

- tuberositas iliaca.

Кульшовий суглоб(articulаtiocoxae). Особливості основних елементів:

суглобовими поверхнями є кульшова западина і головка стегнової кістки.

Допоміжні елементи: суглобова (кульшова) губа (labrumacetabulare)

розміщена по краю кульшової западини, збільшує суглобову поверхню

(конгруентність суглоба); зв'язка головки стегнової кістки

(ligamentumcapitisfemoris) - внутрішньокапсульна, в цій зв'язці проходить

артерія, яка кровопостачає головку стегнової кістки; поперечна зв'язка

кульшової западини (ligamentumtransversumacetdbuli) - внутрішньокапсульна,

доповнює суглобову губу; клубово-стегнова зв'язка (ligamentumiliofemorаle);

сідничо-стегнова зв'язка (ligamentumischiofemorаle); лобково-стегнова зв'язка

(ligamentumpubofemoralе)', коловий пояс (zona orbicularis).

Останні чотири зв'язки вплітаються в суглобову капсулу. Коловий пояс

розміщений перпендикулярно до трьох попередніх зв'язок, кожна з яких йде

від відповідної частини тазової кістки. Тип суглоба - простий, За формою

суглоб чашоподібний. Функція - триосьовий: навколо фронтальної осі

відбувається згинання і розгинання; навколо сагітальної осі - відведення і

приведення, навколо вертикальної осі - обертання; можливий також коловий

рух.

271


1. Які частини має сіднична кістка?








В. Лобкова.




3. Які основні частини стегнової кістки:

А. Тіло, проксимальний епіфіз.

В. Тіло, проксимальний епіфіз, метафаз.

С. Тіло, дистальний епіфіз.

D. Тіло, дистальний епіфіз, апофізи.

Е. Тіло, проксимальний і дистальний епіфізи.

4. З яких структур складається дистальний епіфіз великогомілкової кістки?

А. Малогомілкова вирізка, латеральна кісточка.

В. Латеральна кісточка, нижня суглобова поверхня.

С. Медіальна кісточка, нижня суглобова поверхня.

D. Великогомілкова вирізка, латеральна кісточка.

Е. Медіальна кісточка, нижня суглобова поверхня, малогомілкова вирізка.

5. На якої кістці розташована лінія камбалоподібного м’яза?

А. Стегнова.

В. Великогомілкова.

С. Кульшова.

D. Малогомілкова.

Е. Надп’яткова.

6. Які основні відділи стопи?

А. Заплесно, п’яткова кістка.

В. Заплесно, фаланги пальців.

С. Заплесно, плесно, надп’яткова кістка.

D. Заплесно, плесно, фаланги пальців.

Е. Плесно, фаланги пальців.

7.Після зіштовхнення двох автомобілів у одного з водіїв відзначається

деформація у середній третині лівої гомілки, сильний біль, особливо при

спробі рухати лівою гомілкою. З рани виступають кінці кістки

тригранного січення, посилюється крововтрата. Яка кістка може бути

пошкоджена?

A *Великогомілкова кістка

B Малогомілкова кістка

C Стегнова кістка

272

D Наколінок

E Надп’яткова кістка

8.У потерпілого травма в результаті прямого удара по медіальній поверхні

середньої частини гомілки. Пошкодження якої кістки найімовірніше?

A *Діафіз великогомілкової кістки

B Дістальний епфіфз малогомілкової кістки

C Дістальний епіфіз великогомілкової кістки

D Проксимальний епіфіз великогомілкової кістки

E Проксимальний епіфіз малогомілкової кістки


Основна:



2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










273

В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











274



Модуль № 2

Анатомія нижньої кінцівки


Таз в цілому: його будова, основні розміри



1. Актуальністьтеми: Знаннявіковихособливостей,

аномалійрозвиткуіз’єднанькістокпоясутавільноїнижньоїкінцівкимаєвеликезн

аченнядлялікарівбагатьохфахівуїхмедичнійпрактиці .Нерухоме з’єднання

кісток таза та кульшовий суглоб виконують опорну та локомоторну функції

при прямоходінні. Таз служить кістковою основою пологового каналу.

2. Конкретні цілі:Аналізувати будову та особливості тазу. Його основні

розміри.


занятті:

Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: з'єднання тазового пояса -











4. Змісттеми:З'єднаннятазовогопояса(articulationescingulimembriinferioris):

Неперервніз'єднаннятазовогопояса:

затульнамембрана(membrаnaobturatoria) –

закриваєзатульнийотвіріперетворюєзатульнуборознуводноімен-нийканал

(canalіsobturatorius); крижово-горбовазв'язка(ligamentumsacrotuberalе);

міжкрижовоюкісткоютасідничимгорбом,

перетворюємалусідничувирізкувмалийсідничийотвір(foramenischiаdicumminu

s); крижово-остьовазв'язка(ligamentumsacrospinаle) -

міжкрижовоюкісткоюісідничоюостю,

275

перетворюєвеликусідничувирізкуувеликийсідничийотвір(foramenischiаdicum

mаjus);

Напівперервніз’єднання: лобковийсимфіз(symphysis pubica) -

хрящовез'єднання. Міжлобковимикістками (їхсимфізіальнимиповерхнями)

розміщенийхрящовийміжлобковийдиск(discusіпterpubicus).

Інодіужінокцейдискмаєщілину.

Перервніз'єднання - парнийкрижово-клубовийсуглоб

(articulаtiosacroiliаca). Особливості основних елементів: суглобовими

поверхнями є вушкоподібна поверхня крижової кістки та одноіменна

поверхня клубової кістки. Допоміжні елементи: суглобовий диск; передні та

задні крижово-клубові зв'язки (ligamenta sacroilidca ventrdlia et dorsdlia).

Тип суглоба - простий. За формою суглоб плоский. Функція: рухи

обмежені.

Таз в цілому. Таз (pelvis) людини широкий і короткий, крила клубових

кісток широкі, а нижні частини короткі, вушко- подібні поверхні великі,

кульшова западина. Крижово-клубові суглоби розташовані позаду стосовно

кульшових суглобів, але відстань між ними невелика. Крижово-тазова

поверхня клубової кістки в людини значно відхилена назад, а сіднича ость,

велика сіднича вирізка, передні клубові ості добре виражені. Між крижовою і

кульшовою кістками натягнуті дві потужні зв'язки – крижово-горбова і

крижово-остьова, що поглиблюють порожнину таза, зміцнюють його і,

замикаючи сідничі вирізки, перетворюють їх у великий і малий сідничі

отвори, через які проходять м'язи, судини і нерви.

Крижово-горбова зв'язка (lig. sacrotuberale) починається від сідничого

горба сідничої кістки і, віялоподібно розширюючись, прикріплюється до

бічного краю крижової кістки і куприка. Угорі частина во локон цієї зв'язки

переходить у пучки задньої крижово-клубової зв'язки і разом з нею

прикріплюється до нижньої задньої клубової ості. Крижово-горбова зв'язка

продовжується попереду і донизу в серпоподібний відросток (processus

falciformis), що прикріплюється до гілки сідничої кістки.

Крижово-остьова зв'язка (lig. sacrospinale), що розташована попереду і

дещо зверху від крижово-горбової зв'язки, починається від сідничої ості

сідничої кістки і прикріплюється до бічної частини крижової кістки та

куприка.

Отже, на бічній стійці таза за допомогою цих двох зв'язок утворюються

великий і малий сідничі отвори, через які з порожнини таза в сідничу ділянку

проходять м'язи, судини і нерви. Великий сідничий отвір (foramen

ischiadicum majus) обмежений крижово-остьовою зв'язкою і великою

сідничою вирізкою, а малий сідпичий отвір (foramen ischiadicum minus) –

крижово-корбовою і крижово-остьовою зв'язками, а також малою сідничою

вирізкою.

Межова лінія (linea terminalis), що утворена з боків дугоподібною

лінією клубової кістки і гребенями лобкових кісток, позаду – мисом крижової

276

кістки, попереду – верхнім краєм лобкового симфізу, розділяє таз на два

відділи – великий таз і малий газ.

Великий таз (pelvis major) утворений крилами клубових кісток і тілом

V поперекового хребця. Попереду великий таз не має кісткових стінок.

Порожнина великого таза є нижньою частиною черевної порожнини.

Малий таз (pelvis minor) представлений звуженою донизу кістковою

порожниною, що обмежована попереду лобковим симфізом, гілками

лобкових і сідничних кісток, внутрішньою поверхнею кульшових кісток

нижче межової лінії, крижово-горбковими і крижово-остьовими зв'язками з

боків, а позаду – тазовою поверхнею крижової кістки і передньою поверхнею

куприка. Затульний отвір закритий волокнистою затульпою перетинкою

(membrana obturatoria), перекидуючись через затульну борозну, вона

утворює затульний канал (canalis obturatorius) довжиною 2-2,5 см. ЇЇ канал

обмежений зверху верхнім краєм затульного отвору, а знизу – верхнім краєм

внутрішнього затульного м'яза. Зовнішній отвір каналу розташований під

гребінним м'язом. Через затульний канал із порожнини таза виходять

затульна артерія і нерв до присередньої групи м'язів стегна.

Вхід у малий таз – верхній отвір таза (apertura pelvis

superior) обмежений згаданою межовою лінією. Вихід з малого таза – нижній

отвір таза (apertura pelvis inferior) обмежений позаду куприком, з боків –

крижово-горбовими зв'язками, сідничними горбами, гілками сідничних

кісток, нижніми гілками лобкових кісток, а попереду – лобковим симфізом.

При вертикальному положенні тіла людини площина верхнього отвору таза

нахилена вперед і вниз, утворюючи з горизонтальною площиною кут 45-50°

– нахил таза (inclinatio pelvis). Величина нахилу таза кожної людини

змінюється з віком, а також залежить від положення тіла. Так, у ранньому

дитинстві кут нахилу таза дорівнює 50-60°, у 11-річних дітей – 40°, з віком

кут нахилу таза зменшується. При сидінні цей кут значно зменшується і

площина входу в малий таз розташована майже горизонтально, у

вертикальному положенні кут нахилу таза збільшується максимально.

Основні розміри таза:

Поперечні розміри:

- distantiaspinarum — відстань між передньо-верхніми остями клубових

кісток

-25-26 см;

- distantiacristarum — відстань між найбільш віддаленими точками гребенів

клубових кісток - 28-29 см.

- distantiatrochanterica — відстань між великими вертлюгами стегнових

кісток

- 30-31 см.

Прямий розмір: conjugataexterna (зовнішня кон'югата) — відстань від

середини верхньо-зовнішнього краю симфізу до надкрижової ямки - 20 см.

Істинна кон'югата (акушерська кон'югата, conjagata vera) - прямий

277

розмір площини входу в малий таз. Проходить між крижовим мисом та

найбільш виступаючою точкою внутрішньої поверхні лобкового симфізу. В

нормі- 11см.

Діагональна кон'югата - відстань від нижнього краю лобкового симфізу до

крижового мису. В нормі 12,5-13 см.




3. Загальний план будови тазу

4. Будова малого тазу

5. Розміри великого тазу у жінок?

6. Розміри малого тазу у жінок?


Основна:



2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.






278





В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











279



Модуль № 2



Вікові, статеві, індивідуальні особливості таза



1. Актуальність теми: Знання будови сполучень кісток тазу має значення

для подальшого вивчення функції м’язів даної ділянки, а також має

практичне значення для лікарів в плані діагностики та лікування захворювань

органів тазу.

2. Конкретні цілі:Пояснювати будову малого та великого тазу. Знати Вікові,

статеві, індивідуальні особливості таза.


занятті:












суглоби - articulationes tarsometatаrseae (суглоби Лісфранка)

4. Зміст теми: Таз в цілому. Таз (pelvis) людини широкий і короткий, крила клубових

кісток широкі, а нижні частини короткі, вушко- подібні поверхні великі,

кульшова западина. Крижово-клубові суглоби розташовані позаду стосовно

кульшових суглобів, але відстань між ними невелика. Крижово-тазова

поверхня клубової кістки в людини значно відхилена назад, а сіднича ость,

велика сіднича вирізка, передні клубові ості добре виражені. Між крижовою і

кульшовою кістками натягнуті дві потужні зв'язки – крижово-горбова і

280

крижово-остьова, що поглиблюють порожнину таза, зміцнюють його і,

замикаючи сідничі вирізки, перетворюють їх у великий і малий сідничі

отвори, через які проходять м'язи, судини і нерви.

Таз дорослої людини має чіткі статеві ознаки і відмінності. Жіночий таз

відносно більший за чоловічий, бо це обумовлено дітородною функцією

жінки. У жінок таз ширший і коротший, бо крила клубових кісток більш

нахилені, усі його розміри більші, ніж у чоловіків. Кістки жіночого таза

тонші, крижова кістка ширша і сплощена, мис виражений менше, ніж у

чоловіків, тому верхній отвір жіночого таза майже круглий. Крижова кістка у

чоловіків вужча і більш увігнута, а мис значно висунутий вперед.

Підлобковий кут, що утворений нижніми гілками лобкових кісток, у

чоловіків гострий, приблизно 50-60°, а у жінок він значно більший – 75-100°.

Лобковий симфіз також має виражені статеві ознаки. У жінок симфіз

коротший, міжлобковий диск товстіший, чим у чоловіків. У жінок можливі

невеликі рухи в лобковому симфізі під час пологів, у чоловіків рухи у симфізі

відсутні.

Відстань між сідничими горбами і крилами клубових кісток у жінок

значно більша, ніж у чоловіків. Так, відстань між обома верхніми передніми

клубовими остями у дорослих жінок дорівнює 25-27 см. у чоловіків – 21 -23

см. Нижній отвір жіночого таза ширший, він має форму поперечного овалу, а

у чоловіків – поздовжнього овала. Кут нахилу таза у жінок (55-60°), у

чоловіків (50-55°).

Різниця в будові чоловічого та жіночого таза чітко визначається в період

статевого дозрівання:

Кістки жіночого таза тонші й більш гладенькі порівняно з кістками

чоловічого таза.

Жіночий таз ширший за чоловічий, тому що крила клубових кісток

розміщені більш горизонтально, відстань між остями та гребенями

клубових кісток більша.

Мис у жінок виступає вперед менше, ніж у чоловіків. У зв'язку з цим

верхня апертура таза в жінок має більш круглу форму порівняно з

апертурою таза в чоловіків.

Крижова кістка в жінок ширша та коротша, ніж у чоловіків, сідничі

горби розгорнуті в обидва боки та відстань між ними в жінок більша,

ніж у чоловіків.

Відмінності в куті сходження нижніх гілок лобкових кісток у жінок та

чоловіків: у жінок під лобковий кут має форму дуги, а в чоловіків він

більш гострий і становить 70—75°. І

форма порожнини малого таза: у чоловіків вона лійкоподібна, а у жінок

— циліндрична.

Велике значення в акушерській практиці мають розміри входу в малий таз

і виходу з нього. Знання цих розмірів необхідне для прогнозування і

планування тактики проведення пологів.

281

Для визначення розмірів жіночого таза акушери використовують тазомір,

за допомогою якого вимірюють зовнішні розміри таза між певними

анатомічними структурами. Потім за відповідною методикою визначають

внутрішні розміри малого таза.

Усі передньозадні розміри таза називаються кон'югатами. А поперечні і

косі – діаметрами.

Розрізняють розміри великого і малого таза

Визначають такі поперечні розміри великого жіночого таза:

- міжостьова відстань (distantia interspinosa), відстань між передніми

верхніми остями клубових кісток, дорівнює 25-27 см;

- міжгребенева відстань (distantia intercristalis), найбільша відстань між

обома клубовими гребенями, дорівнює 28-30 см;

- міжвертлюгова відстань (distantia intertrochanterica), відстань між

великими вертлюгами стегнових кісток, дорівнює 30-32 см.

У малому тазі визначають: розміри входу у матий таз, тобто верхнього

отвору таза; розміри порожнини малого таза; розміри виходу з матого таза

тобто нижнього отвору таза.

У малому тазі виділяють такі передньо-задні розміри – кон'югати:

- анатомічна кон'югата (conjugata anatomica), відстань між мисом та

верхнім краєм лобкового симфізу, дорівнює приблизно 11-11,5 см;

- справжня кон 'югата або гінекологічна кон'югата (conjugata vera;

conjugata gynecologiaca), відстань між мисом і найбільш виступаючою

частиною лобкового симфізу, дорівнює 10,5-11 см.

Таз немовлят значно відрізняється за конструкцією від таза дорослої

людини, він має лійкоподібну форму, а його передньо-задні розміри більші за

поперечні. Мис крижової кістки майже не виражений, верхній отвір малого

таза має заокруглену форму. Клубові кістки розташовані більш вертикально.

Крижова кістка немовлят відносно ширша і займає приблизно 30 %

окружності таза (у дорослої людини приблизно 26 %), але коротша. Деякі

статеві відмінності таза вже виражені у немовлят. Так, у хлопчиків, у

порівнянні з дівчатками, кульшові кістки масивніші, крила клубових кісток

майже вертикальні, крижова кістка ширша, підлобковий кут гостріший. Вхід

у порожнину малого таза у хлопчиків має заокруглену трикутну форму, у

дівчаток – овальну, підлобковий кут у хлопчиків дорівнює 66-67°, а у

дівчаток 77-78°.

Після народження дитини форма і величина таза з віком поступово

змінюються. Відстань між сідничими горбами зростає, затульні отвори

збільшуються і розташовуються косо, малий таз набуває циліндричної

форми. Упродовж перших 3-х років життя кульшова кістка значно

потовщується і формуються краї кульшових западин, головка стегнової

кістки глибше заходить у порожнину кульшового суглоба, коловий пояс

зміщується у бік шийки стегнової кістки. У 8-10-річних дітей починають

виявлятися статеві ознаки таза, особливо швидко росте таз у дітей в

препубертатному періоді.

282

Протягом життя людини відбувається структурна перебудова таза. У

похилому і старечому віці таз нахилений назад, крила клубових кісток також

більш нахилені, усі кістки таза стають тоншими.

5. Питання для самоконтролю: 1. Таз в цілому, його поділ.

2. Межі між великим і малим тазом.

3. Статеві особливості тазу.

4. Зовнішні розміри жіночого тазу, практичне значення.

5. Розміри входу в малий таз, практичне значення.

6. Розміри виходу з малого тазу, практичне значення.




2005. – 720 с.



















Додаткова:


К Вища школа, 2000. — 502 с.









283


В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











284



Модуль № 2



З’єднання вільної нижньої кінцівки: кульшовий

суглоб



1. Актуальністьтеми: Знаннявіковихособливостей,

аномалійрозвиткуіз’єднанькістокпоясутавільноїнижньоїкінцівкимаєвеликезн

аченнядлялікарівбагатьохфахівуїхмедичнійпрактиці .Нерухоме з’єднання

кісток таза та кульшовий суглоб виконують опорну та локомоторну функції

при прямоходінні. Кульшовий суглоб часто травмується.

2. Конкретні цілі:Класифікувати типи з’єднань поясу та вільної нижньої



занятті













З'єднання (зчленування) кісток - articulаtio. Розвиток. На 6-7-му тижні






285


























II.Складний суглоб(articulаtio composita) - дві і більше пар суглобових

поверхонь.

VII. Комплексний суглоб(articulаtio complexa) – суглобова порожнина


VIII.Комбінований суглоб(articulаtio combinаta) - анатомічно окремі

суглоби спільно виконують рух.



1. Блокоподібний суглоб (ginglymus).

2. Спіральний суглоб (articulаtio spiralis).

3. Циліндричний суглоб (articulаtio trochoidea).

4. Еліпсоподібний суглоб (articulаtio ellipsoidea).

5. Виростковий суглоб (articulаtio bicondylаris),

6. Сідлоподібний суглоб (articulаtio sellаris).

7. Кулястий суглоб (articulаtio spheroidea).

8. Чашоподібний суглоб (articulаtio cotylica).

9. Плоский суглоб (articulаtio plana).



286



План вивчення суглоба: - Назва суглоба (укр. і лат.).














З'єднаннятазовогопояса(articulationescingulimembriinferioris):

Неперервніз'єднаннятазовогопояса:

затульнамембрана(membrаnaobturatoria) –

закриваєзатульнийотвіріперетворюєзатульнуборознуводноімен-нийканал

(canalіsobturatorius); крижово-горбовазв'язка(ligamentumsacrotuberalе);

міжкрижовоюкісткоютасідничимгорбом,

перетворюємалусідничувирізкувмалийсідничийотвір(foramenischiаdicumminu

s); крижово-остьовазв'язка(ligamentumsacrospinаle) -

міжкрижовоюкісткоюісідничоюостю,

перетворюєвеликусідничувирізкуувеликийсідничийотвір(foramenischiаdicum

mаjus);

Напівперервніз’єднання:лобковийсимфіз(symphysis pubica) -

хрящовез'єднання. Міжлобковимикістками (їхсимфізіальнимиповерхнями)

розміщенийхрящовийміжлобковийдиск(discusіпterpubicus).

Інодіужінокцейдискмаєщілину.

Перервніз'єднання - парнийкрижово-клубовийсуглоб

(articulаtiosacroiliаca). Особливості основних елементів: суглобовими

поверхнями є вушкоподібна поверхня крижової кістки та одноіменна

поверхня клубової кістки. Допоміжні елементи: суглобовий диск; передні та

задні крижово-клубові зв'язки (ligamentasacroilidcaventrdliaetdorsdlia).

Тип суглоба - простий. За формою суглоб плоский. Функція: рухи

обмежені.

Кульшовий суглоб(articulаtiocoxae). Особливості основних елементів:

суглобовими поверхнями є кульшова западина і головка стегнової кістки.

Допоміжні елементи: суглобова (кульшова) губа (labrumacetabulare)

розміщена по краю кульшової западини, збільшує суглобову поверхню

(конгруентність суглоба); зв'язка головки стегнової кістки

287

(ligamentumcapitisfemoris) - внутрішньокапсульна, в цій зв'язці проходить

артерія, яка кровопостачає головку стегнової кістки; поперечна зв'язка

кульшової западини (ligamentumtransversumacetdbuli) - внутрішньокапсульна,

доповнює суглобову губу; клубово-стегнова зв'язка (ligamentumiliofemorаle);

сідничо-стегнова зв'язка (ligamentumischiofemorаle); лобково-стегнова зв'язка

(ligamentumpubofemoralе)', коловий пояс (zona orbicularis).

Останні чотири зв'язки вплітаються в суглобову капсулу. Коловий пояс

розміщений перпендикулярно до трьох попередніх зв'язок, кожна з яких йде

від відповідної частини тазової кістки. Тип суглоба - простий, За формою

суглоб чашоподібний. Функція - триосьовий: навколо фронтальної осі

відбувається згинання і розгинання; навколо сагітальної осі - відведення і

приведення, навколо вертикальної осі - обертання; можливий також коловий

рух.

Кульшовий суглоб є:

- чашоподібний (articulatio cotylica) – заформою;

- простий (articulatio simplex) – забудовою (видсуглоба);

- тривісний – за функцією.

Рухи навколо:

- вертикальної осі (axis verticalis);

- лобової осі (axis frontalis);

- стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

- згинання (flexio) і розгинання (extensio);

- приведення (adductio) і відведення (abductio);

- обертання назовні (rotatio externa) та обертання досередини (rotatio

interna);

- складні обертові рухи стегнової кістки – колове обертання

(circumductio).

Суглобові поверхні:

- головка стегнової кістки (caput femoris);

- півмісяцева поверхня кульшової западини (facies lunata acetabuli).

Допоміжний апарат:

- коловий пояс (zona orbicularis);

- клубово–стегнова зв’язка (lig. iliofemorale), яка має поперечну частину

(pars transversa) та низхідну частину (pars descendens);

- сідничо–стегнова зв’язка (lig. ischiofemorale);

- лобково–стегнова зв’язка (lig. pubofemorale);

- губа кульшової западини (labrum acetabuli);

- поперечна зв’язка кульшової западини (lig. transversum acetabuli);

- зв’язка головки стегнової кістки (lig. capitis femoris).



2. Будова крижово-клубового суглобу


288

4. Будова кульшового суглобу

5. Допоміжний апарат кульшового суглобу




2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.


289


www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066








290



Модуль № 2



З’єднання вільної нижньої кінцівки: колінний

суглоб





лікарів багатьох фахів у їх медичній практиці. В колінних суглобах і

суглобах стопи часто виникають запальні процеси. Плоскостопість є

протипоказанням для деяких професій.

2. Конкретні цілі: Класифікувати типи з’єднань поясу та вільної нижньої



занятті:













4. Зміст теми: Колінний суглоб (articulаtio genus). Суглобовими поверхнями є

виростки стегнової кістки, верхні суглобові поверхні великогомілкової

кістки, наколінок, наколінкова поверхня стегнової кістки.

Синовіальна мембрана капсули утворює складки. Найважливіші з них:

парні крилоподібні складки (plicae alаres), які починаються від наколінка і

прямують у суглобову порожнину між стегновою, великогомілковою

кістками і наколінком;

291

непарна піднаколінкова синовіальна складка (plica synoviаlis infrapatellаris),

яка починається від наколінка і прямує вниз до переднього міжвиросткового

поля.

Колінний суглоб має також декілька синовіальних сумок (bursae

synoviаles), розміщених між сухожилками м'язів. Деякі синовіальні сумки

сполучаються зі суглобовою порожниною, збільшуючи її об'єм. Основні

синовіальні сумки:

наднаколінкова (bursa suprapatellаris) - розміщена між стегновою кісткою і

сухожилком 4-голового м'яза; глибока піднаколінкова сумка (bursa

infrapatellаris profunda) - лежить між зв'язкою наколінка і великогомілковою

кісткою; підколінний закуток (recessus subpopliteus) - під сухожилком

підколінного м'яза; підсухожилкова сумка кравецького м'яза (bursa

subtendinea m. sartorii) - знаходиться біля місця прикріплення сухожилка

кравецького м'яза; підшкірна переднаколінкова сумка (bursa subcutаnea

prepatellаris) - знаходиться на передній поверхні колінного суглоба на рівні

наколінка.

Допоміжні елементи: медіальний меніск (meniscus mediаlis);

латеральний меніск (meniscus lateralis). Медіальний меніск має півмісяцеву

форму, латеральний - ширший, трикутної форми; поперечна зв'язка коліна

(ligamentum transversum genus) - внутрішньокапсульна, з'єднує медіальний і

латеральний меніски між собою; передня і задня схрещені зв'язки коліна

(ligamenta cruciаta genus anterius et posterius) - внутрішньокапсульні; передня

зв'язка йде від медіальної поверхні латерального виростка стегнової кістки до

переднього між виросткового поля великогомілкової кістки, задня - від

латеральної поверхні медіального виростка до заднього між виросткового

поля; великогомілкова колатеральна зв'язка (ligamentum collaterаle tibiаle) -

між медіальним надвиростком стегнової кістки і медіальним краєм

великогомілкової кістки; малогомілкова колатеральна зв'язка (ligamentum

collaterаle fibulаre) - від латерального надвиростка стегнової кістки до

головки малогомілкової кістки; коса підколінна зв'язка (ligamentum popliteum

obliquum) - між медіальним виростком великогомілкової кістки і латеральним

виростком стегнової кістки; дугоподібна підколінна зв'язка (ligamentum

popliteum arcuаtum) - йде від головки малогомілкової кістки і латерального

надвиростка стегнової кістки до задньої поверхні великогомілкової кістки;

зв'язка наколінка (ligamentum patellae) - між верхівкою наколінка і

горбистістю великогомілкової кістки. Останні 5 зв'язок вплітаються в


Тип суглоба - комплексний. За формою суглоб виростковий. Функція -

двоосьовий: навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання;

навколо вертикальної осі - обертання (при зігненому коліні).

Колінний суглоб є:

- двовиростковий (articulatio bicondylaris) – за формою;

- комплексний (articulatio complexa) іскладний (articulatio composita) –

забудовою(вид суглоба);

- двовісний – за функцією.

292



- вертикальної осі (axis verticalis).



- при зігнутій гомілці – обертання назовні (rotatio externa) та обертання

досередини (rotatio interna).


- суглобова поверхня присереднього виростка та бічного виростка

стегнової кістки (facies articularis condyli medialis et condyli lateralis

femoris);

- верхня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis

superior tibiae);

- наколінкова поверхня стегнової кістки (facies patellaris femoris);

- суглобоваповерхнянаколінка (facies articularis patellae).


- бічний меніск (meniscus lateralis), який з’єднується:

- передньою меніско–стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale anterius);

- задньою меніско–стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale posterius);

- присередній меніск (meniscus medialis);

- поперечна зв’язка коліна (lig. transversum genus);

- передня схрещена зв’язка (lig. cruciatum anterius);

- задня схрещена зв’язка (lig. cruciatum posterius);

- обхідна малогомілкова зв’язка (lig. collaterale fibulare);

- обхідна велигомілкова зв’язка (lig. collaterale tibiale);

- коса підколінна зв’язка (lig. popliteum obliquum);

- дугоподібна підколінна зв’язка (lig. popliteum arcuatum);

- присередній тримач наколінка (retinaculum patellae mediale);

- бічнийтримачнаколінка (retinaculum patellae laterale);

- зв’язка наколінка (lig. patellae);

- крилоподібні складки (plicae alares);

- наднаколінкова сумка (bursa suprapatellaris);

- переднаколінкова сумка (bursa prepatellaris);

- глибока піднаколінкова сумка (bursa infrapatellaris profunda).

5. Питання для самоконтролю: 1. Які частини має сіднична кістка?








В. Лобкова.

293




3. Які основні частини стегнової кістки:

А. Тіло, проксимальний епіфіз.

В. Тіло, проксимальний епіфіз, метафаз.

С. Тіло, дистальний епіфіз.

D. Тіло, дистальний епіфіз, апофізи.

Е. Тіло, проксимальний і дистальний епіфізи.

4. З яких структур складається дистальний епіфіз великогомілкової кістки?

А. Малогомілкова вирізка, латеральна кісточка.

В. Латеральна кісточка, нижня суглобова поверхня.

С. Медіальна кісточка, нижня суглобова поверхня.

D. Великогомілкова вирізка, латеральна кісточка.

Е. Медіальна кісточка, нижня суглобова поверхня, малогомілкова вирізка.

5. На якої кістці розташована лінія камбалоподібного м’яза?

А. Стегнова.

В. Великогомілкова.

С. Кульшова.

D. Малогомілкова.

Е. Надп’яткова.

6. Які основні відділи стопи?

А. Заплесно, п’яткова кістка.

В. Заплесно, фаланги пальців.

С. Заплесно, плесно, надп’яткова кістка.

D. Заплесно, плесно, фаланги пальців.

Е. Плесно, фаланги пальців.

7.Після зіштовхнення двох автомобілів у одного з водіїв відзначається

деформація у середній третині лівої гомілки, сильний біль, особливо при

спробі рухати лівою гомілкою. З рани виступають кінці кістки

тригранного січення, посилюється крововтрата. Яка кістка може бути

пошкоджена?

A *Великогомілкова кістка

B Малогомілкова кістка

C Стегнова кістка

D Наколінок

E Надп’яткова кістка

8.У потерпілого травма в результаті прямого удара по медіальній поверхні

середньої частини гомілки. Пошкодження якої кістки найімовірніше?

A *Діафіз великогомілкової кістки

B Дістальний епфіфз малогомілкової кістки

C Дістальний епіфіз великогомілкової кістки

D Проксимальний епіфіз великогомілкової кістки

E Проксимальний епіфіз малогомілкової кістки

9. У потерпілого травма колінного суглоба з розтрощенням наколінника.

294

Сухожилок якого м’яза стегна може бути пошкоджено при даній травмі?

A *Чотириголового м’яза стегна

B Двоголового м’яза стегна

C Кравецького м’яза

D Великого привідного м’яза

E Довгого привідного м’яза


Основна:



2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.


295



М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











296



Модуль № 2



З’єднання вільної нижньої кінцівки: з’єднання

кісток гомілки







прямоходінні. Таз служить кістковою основою пологового каналу.

Кульшовий суглоб часто травмується. В колінних суглобах і суглобах стопи

часто виникають запальні процеси. Плоскостопість є протипоказанням для

деяких професій.


кінцівки . Скласти схему опису відповідних суглобів. Знати основні та

допоміжні елементи суглоба.


занятті:














Гомілка складається з двох кісток - великогомілкової й малогомілкової.

Великогомілкова кістка лежить медіально, а малогомілкова - латерально.

Великогомiлкова кiстка (tibia) - трубчаста кiстка, що має тiло та два

виростки. Проксимальний виросток розширений у поперечному напрямку i

297

закiнчується присереднім та бічним виростками (condylus medialis et

lateralis). На задньо-нижнiй поверхнi бічного виростка роздивiться

малогомiлкову суглобову поверхню (facies articularis fibularis) для

сполучення з головкою малогомiлкової кiстки. Зверху кожний виросток має

ввігнуту верхню суглобову поверхню (facies articularis superior) для

з’єднання з вiдповiдним виростком стегнової кiстки. Посерединi суглобової

поверхнi є мiжвиросткове пiдвищення (eminentia intercondylaris), а на ньому -

присередній та бічний мiжвиростковi горбки (tuberculum intercondylarе

mediale et laterale). Спереду i ззаду вiд мiжвиросткового пiдвищення

розмiщенi переднє та заднє мiжвиростковi поля (area intercondylaris anterior

et posterior), до яких прикрiплюються хрестоподiбнi зв’язки колiнного

суглоба.

Тіло великогомілкової кістки (corpus tibiae) за формою нагадує

видовжену тригранну призму, що поступово звужується донизу. На ньому

розрізняють три поверхні: присередню, задню й бічну (facies medialis,

posterior et lateralis), що відділяються одна від одної присереднім, переднім

та міжкістковим краями (margo medialis, anterior et interosseus). Передній

край у верхньому відділі кістки починається від горбистості

великогомілкової кістки (tuberositas tibiae), до якої прикріплюється

сухожилок чотириголового м’яза стегна.

Дистальнийвиросток великогомiлкової кiстки має майже чотирикутну

форму, на його присередньому краї є спрямований донизу вiдросток -

присередня кiсточка (malleolus medialis), на внутрiшнiй поверхнi якого

розмiщується суглобова поверхня кiсточки (facies articularis malleoli), що

присередньо продовжується в нижню суглобову поверхню (facies articularis

inferior). Присередня поверхня дального наростка кiстки має невелику

вирiзку з суглобовою поверхнею для з’єднання з малогомiлковою кiсткою –

малогомiлкову вирiзку (incisura fibularis). Щоб вiдрiзнити праву

великогомiлкову кiстку вiд лiвої, необхiдно ближчий наросток зорiєнтувати

вгору, дальший наросток - вниз, горбистiсть i переднiй край – наперед, тоді

присередня кiсточка вiдходитиме вiд присереднього краю дальшого наростка

кiстки. У такому положеннi кiстки мiжкiстковий край на її тiлi завжди буде

обернений назовнi: правої кiстки – праворуч, у лiвої – лiворуч.

Великогомiлкова кiстка розташована на гомілцi присередньо, а

малогомiлкова – збоку.

Малогомiлкова кiстка (fibula) - тонка, довга, розташована зовнi вiд

великогомiлкової кiстки. На ближчому кінці її є головка (caputfibulae), вона

стовщена, має вiдросток – верхiвку головки малогомiлкової кiстки

(apexcapitisfibulae), а на внутрiшнiй поверхнi - суглобову поверхню головки

малогомiлкової кiстки (faciesarticulariscapitisfibulae) для з’єднання з

великогомiлковою кiсткою. Поступово головка тоншає i переходить у майже

цилiндричну шийку малогомiлкової кiстки (collumfibulae).

Тiло малогомiлкової кiстки (corpusfibulae) за формою нагадує

тригранну призму, яка скручена навколо поздовжньої осi. На тiлi покажiть

присередню, бічну та задню поверхнi (faciesmedialis, lateralisetposterior).

298

Останнi вiддiляються одна вiд одної переднiм, заднiм краями (margoanterior,

posterior), присереднім гребенем (cristamedialis). На присередній поверхнi

проходить мiжкiстковий край (margointerosseus).

На дистальному наростку малогомiлкової кiстки є бічна кiсточка

(malleoluslateralis), що має на присередній поверхнi суглобову поверхню

кiсточки (faciesarticularismalleolilateralis) для з’єднання з великогомiлковою

кiсткою, на її заднiй поверхнi є ямка бічної кiсточки (fossamalleolilateralis).

Щоб вiдрiзнити праву малогомiлкову кiстку вiд лiвої, треба її тримати

головкою догори, бічною кiсточкою донизу i в бік, так щоб ямка кiсточки

була обернена назад i до середини. У такому випадку права малогомiлкова

кiстка буде розташована праворуч вiд великогомiлкової кiстки, лiва - лiворуч.

Суглоб коліна утворений дистальним епіфізом стегнової кістки, су-

глобовими виростками проксимального епіфіза великогомілкової кістки і

наколінником. Суглоб за формою належить до блокоподібно-кулястих. У

ньому можливі такі рухи: згинання й розгинання як у блокоподібному

суглобі, а при зігнутому коліні суглоб стає кулястим і в ньому можливе

також обертання навколо вертикальної осі, відведення й приведення.

Суглобові поверхні кісток, що утворюють колінний суглоб, не цілком

конгруентні, тому між ними є два меніски, котрі мають форму неповних

кілець і лежать на суглобовій поверхні проксимального епіфіза

великогомілкової кістки. Своїми кінцями меніски прикріплені зв’язками до

міжвиросткового горбка гомілки. Зовнішнім потовщеним краєм меніски

з’єднуються з суглобовою капсулою, а внутрішній загострений і вільний край

оточує отвір кільця. Отвір меніска сполучає два відділи суглоба, що лежать

вище й нижче нього. Всередині суглоба є дві схрещені зв’язки, які

починаються від міжвиросткової ямки й прикріплюються до

міжвиросткового горбка великогомілкової кістки. На бічних поверхнях

суглоба є міцні бічна й медіальна зв’язки, ззаду — коса підколінна зв’язка,

від наколінника до горбистості великогомілкової кістки тягнеться власна

зв’язка наколінника.

Всередині суглоба синовіальна оболонка утворює багато складок,

слизові сумки. Найбільша з них розташована вище наколінника, під

сухожилком чотириголового м’яза стегна.

Великогомілкова і малогомілкова кістки з’єднуються між собою

щільною фіброзною пластинкою — міжкістковою перетинкою гомілки, яка

кріпиться до міжкісткових країв цих кісток. Суглобова поверхня бічного

надвиростка великогомілкової кістки з’єднується з головкою малогомілкової

кістки плоским суглобом, що закріплюється додатковими зв’язками.

Внизу гомілкові кістки своїми суглобовими поверхнями,

розташованими на великогомілковій кістці і медіальній поверхні бічної

кісточки, сполучаються синдесмозом, скріпленим велико- та

малогомілковими зв’язками, а тому цей суглоб майже нерухомий.

Велико–малогомілковий суглоб (articulatio tibiofibularis)є:

- плоский (articulatio plana) – заформою;

299







Види рухів: суглоб малорухомий (amphiarthrosis).


- суглобова поверхня головки малогомілкової кістки (facies articularis

capitis fibulae);

- суглобова поверхня малогомілкової вирізки великогомілкової кістки

(facies articularis incisurae fibularis tibiae).


- задня зв’язка головки малогомілкової кістки (lig. capitis fibulae

posterius);

- передня зв’язка головки малогомілкової кістки (lig. capitis fibulae

anterius);

- міжкісткова перетинка гомілки (membrana interossea cruris).

5. Питання для самоконтролю: 1. Назвати і показати основні частини колінного суглоба.

2. Назвати і показати внутрішньосуглобові допоміжні апарати колінного

суглоба.

3. Назвати основні рухи в колінному суглобі і виконати їх.

4. Будова велико–малогомілкового суглоба

5. Допоміжний апарат велико–малогомілкового суглоба


Основна:



2005. – 720 с.













300








К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











301



Модуль № 2



З’єднання вільної нижньої кінцівки: надп’ятково-

гомілковий суглоб



1. Актуальність теми:Знання вікових особливостей, аномалій розвитку і





Кульшовий суглоб часто травмується. В колінних суглобах і суглобах стопи

часто виникають запальні процеси. Плоскостопість є протипоказанням для

деяких професій.


кінцівки . Скласти схему опису відповідних суглобів. Знати основні та

допоміжні елементи суглоба.


занятті:













Скелет нижньої кінцівки Скелет нижньої кінцівки складається з тазового пояса і вільної

кінцівки.

302

До пояса належить парна масивна тазова кістка. У свою чергу, вільна

кінцівка поділяється на стегно (представлене стегновою кісткою), гомілку

(представлена великою і малою гомілковими кістками) і стопу. Стопа має три

відділи: заплесно, плесно і фаланги пальців.

Кістки тазового пояса та їх з'єднання

Тазова кістка до 16 років складається з окремих кісток: клубової,

лобкової та сідничної. Після 16 років вони зростаються своїми тілами і в

цьому місці формують кульшову суглобову западину, куди входить головка

стегнової кістки.

Клубова кістка складається з тіла і крила. Крило розширене й обернене

вгору, закінчується гребенем. На гребені спереду є передні верхня та нижня

ості, а ззаду – задні верхня та нижня ості. На тазовій поверхні крила є

заглибина, що має назву клубової ямки. Позаду від неї знаходиться

вушкоподібна суглобова поверхня для зчленування з однойменною

поверхнею крижової кістки. На зовнішній поверхні крила розташовані

сідничні лінії – місця прикріплення сідничних м'язів. Крило від тіла

відмежовується дугоподібною лінією.

Сіднична кістка має тіло і гілку, яка потовщується й утворює сідничний

горб. Вище від горба знаходиться сіднична ость. Над остю розрізняють

велику сідничку вирізку, а під остю – малу сідничну вирізку.

У лобковій кістці розрізняють тіло, верхню та нижню гілки. У тому

місці, де гілки переходять одна в одну, утворюється суглобова поверхня

лобкового симфізу. Тіла всіх цих трьох кісток, гілки сідничної та лобкової

кісток обмежовують затульний отвір. Кістки тазового пояса з'єднані ззаду з

крижовою кісткою малорухомим парним крижово-клубовим суглобом,

плоским за формою.

Таз у цілому. Таз утворений тазовими і крижовою кістками, куприком

та їх зчленуваннями.

Розрізняють великий і малий таз. Межею між ними є так звана

погранична лінія, яка проходить від мису по дугоподібних лініях клубових

кісток, потім по верхніх гілках лобкових кісток і верхньому краю лобкового

симфізу.

Великий таз утворений розгорнутими крилами тазових кісток і слугує

опорою для внутрішніх органів черевної порожнини.

Малий таз утворений тазовими поверхнями крижової кістки і куприка,

сідничими та лобковими кістками. У ньому розрізняють верхню і нижню

апертури (вхід і вихід) та порожнину. Малий таз містить сечовий міхур,

пряму кишку і внутрішні статеві органи (матку, маткові труби і яєчники у

жінок, передміхурову залозу, сім'яні міхурці і сім'явиносні протоки у

чоловіків).

Жіночий таз ширший і коротший, ніж чоловічий. У ньому крила

клубових кісток розгорнуті ширше. Крім того, підлобковий кут тупий (у

чоловіків гострий), крижова кістка коротка, широка і плоска. Ці особливості

зумовлені значенням жіночого таза як пологового каналу.

Кістки вільної нижньої кінцівки та їх з'єднання

303

Стегнова кістка – найбільша довга кістка нашого скелета. На її

верхньому кінці знаходиться головка, за нею – шийка, вгорі та внизу від якої

помітні великий та малий вертлюги. Задня поверхня тіла кістки містить

шорстку лінію, яка складається з внутрішньої та зовнішньої губ. Нижній

кінець кістки потовщений завдяки наявності тут медіального та латерального

виростків, на яких розташовані однойменні над- виростки. Між виростками

спереду знаходиться наколінкова поверхня, а ззаду – міжвиросткова ямка.

Наколінок – округлої форми кістка, на задній поверхні якої є суглобова

поверхня для зчленування із стегновою кісткою.

Великогомілкова кістка на гомілці лежить медіально. Верхній кінець

несе латеральний та медіальний виростки, на яких знаходяться суглобові

поверхні для зчленування із стегновою кісткою.

Малогомілкова кістка на гомілці лежить латеральне. Верхній кінець

несе головку із суглобовою поверхнею (для зчленування з великогомілковою

кісткою). Нижній кінець має латеральну щиколотку, на якій знаходиться

суглобова поверхня для зчленування з надп'ятковою кісткою.

Кістки заплесна. Заплесно складається з таких кісток: надп'яткової,

п'яткової, кубоподібної, човникоподібної та клиноподібних – медіальної,

проміжної і латеральної.

Надп'яткова кістка має головку із суглобовою поверхнею (спрямована

вперед), за якою іде шийка, а за нею -тіло. На тілі зверху розташований блок

для зчленування з великогомілковою кісткою, а на нижній поверхні –

суглобові поверхні для зчленування з п'ятковою кісткою.

П'яткова кістка лежить під надп'ятковою і має тіло та шорсткий горб,

спрямований назад і вниз. На тілі розташовані суглобові поверхні для

зчленування з надп'ятковою та кубоподібною кістками.

Кістки плесна. Плесно складається з п'яти коротких кісток, в яких

розрізняють головку, тіло та основу.

Фаланги пальців. Кожен палець, крім великого, має три фаланги:

проксимальну, середню та дистальну. Великий палець має лише

проксимальну та дистальну фаланги.

Між кістками вільної нижньої кінцівки є як неперервні (синдесмози),

так і перервні з'єднання (суглоби). Найбільше практичне значення мають

кульшовий, колінний та надп'ятковий (гомілковостопний) суглоби.

Кульшовий суглоб утворений суглобовою поверхнею головки

стегнової кістки та кульшовою западиною тазової кістки. За будовою – це

простий, за формою – чашоподібний, за функцією – багатоосьовий суглоб.

Він являється різновидом кулястого суглоба і в ньому можливі рухи навколо

всіх осей, але дещо в обмеженому об'ємі. Всередині суглоба знаходиться

хрящова губа (для кращого охоплення суглобової поверхні головки) і зв'язка

головки стегнової кістки, в якій проходять судини та нерви, що живлять

головку. Найбільш міцною зв'язкою, яка підкріплює суглоб і витримує вагу

до 300 кг, є клубово-стегнова зв'язка.

Колінний суглоб утворений внаслідок зчленування трьох кісток:

виростків великогомілкової та стегнової кісток і наколінка. Це досить

304

складний суглоб, всередині якого знаходяться медіальний та латеральний

меніски, передня та задня хрестоподібні зв'язки, а капсула утворює багато

виворотів (сумок). За будовою суглоб складний, за формою – виростковий, за

функцією – двоосьовий. В ньому можливі згинання та розгинання і при

зігнутому коліні – обертання навколо вертикальної осі (внаслідок

розслаблення бічних зв'язок, які підкріплюють капсулу).

Гомілковостопний суглоб, утворений нижніми кінцями малогомілкової

та великогомілкової кісток, суглобові поверхні яких, як вилка, охоплюють

надп'яткову кістку. За будовою цей суглоб складний, за формою –

блокоподібний, за функцією – одноосьовий. У ньому можливі згинання і

розгинання стопи навколо фронтальної осі.

Надп’ятково–гомілковий суглоб (articulatio talocruralis)

Надп’ятково–гомілковий суглоб є:

- блокоподібний (ginglymus) – за формою;

- складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);

- одновісний – за функцією.

Рухи навколо лобової осі (axis frontalis).


- згинання і розгинання (flexio et extensio);

- при підошвовому згинанні (flexio plantaris) – відведення і приведення

стопи (abductio et adductio pedis).


- нижня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis

inferior tibiae);

- суглобова поверхня присередньої кісточки (facies articularis malleoli

medialis);

- суглобоваповерхнябічноїкісточки (facies articularis malleoli lateralis);

- блокнадп’ятковоїкістки (trochlea tali).


- присередня обхідна зв’язка; дельтоподібна зв’язка (lig. collaterale

mediale; lig. deltoideum), яка має такі частини:

- великогомілково–човноподібну частину (pars tibionavicularis);

- великогомілково–п’яткову частину (pars tibiocalcanea);

- передню великогомілково–надп’яткову частину (pars tibiotalaris

anterior);

- задню великогомілково–надп’яткову частину (pars tibiotalaris posterior);

- бічна обхідна зв’язка (lig. collaterale laterale), яка складається з:

- передньої надп’ятково–малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare

anterius);

- задньої надп’ятково–малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare posterius);

- п’ятково–малогомілкової зв’язки (lig. calcaneofibulare).

305


1. Назвати і показати внутрішньосуглобові допоміжні апарати колінного

суглоба.

2. Назвати основні рухи в колінному суглобі і виконати їх.

3. Назвати і показати основні частини надп’ятково-гомілкового суглоба.

4. Назвати і показати основні частини анатомічних суглобів стопи.

5. Назвати і виконати основні рухи стопи.

6. Назвати і показати хірургічні суглоби стопи.


Основна:



2005. – 720 с.




















К Вища школа, 2000. — 502 с.








306



В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.




www.umsa.edu.ua


operativnava.html




1066



shei











307





З’єднання вільної нижньої кінцівки:

суглоби стопи








Кульшовий суглоб часто травмується.

2. Конкретні цілі:Аналізувати типи з’єднань поясу та вільної нижньої



занятті:













4. Зміст теми: Стопа в цілому (pes totalis)

Десять кісток стопи (os naviculare, ossa cuneiformia medialе, intermedium

et laterale, os cuboideum, ossa metatarsalia primum – quintum [I–V]),

з’єднуючись між собою, утворюють випуклі догори дуги - склепіння (arcus),

які орієнтовані поздовжньо та поперечно.

Завдяки склепінній будові, стопа (pes) опирається не всією підошвовою

ділянкою (regio plantaris), а має постійні три точки опори:

308

- ззаду п’ятковий горб (tuber calcanei);

- спереду головки I та V плеснових кісток (capita ossium metatarsi primi et

quinti [I et V]).

- латерально бічну поверхню підошви.

Стопа має п’ять поздовжніх склепінь стопи (arcus pedis longitudinales)

та одне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversalis).

Усі поздовжні склепіння стопи (arcus pedis longitudinales) починаються від

п’яткового горба (tuber calcanei) і закінчуються на головках плеснових кісток

(capita ossium metatarsi).

До складу кожного поздовжнього склепіння (arcus pedis longitudinalis)

входять одна плеснова кістка (os metatarsi) та частина заплеснових кісток

(pars ossium tarsi), що розташовані між даною плесновою кісткою (os

metatarsi) та п’ятковим горбом (tuber calcanei).

Поздовжнє склепіння має:

- бічну частину (pars lateralis);

- присередню частину (pars medialis).

Перше поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis longitudinalis primus) –

присереднє склепіння стопи (arcus pedis medialis) утворене:

- першою плесновою кісткою (os metatarsi primum);

- присередньою клиноподібною кісткою (os cuneiforme mediale);

- присередньою частиною човноподібної кістки (pars medialis ossis

navicularis);

- присередньою частиною надп’яткової кістки (pars medialis tali);

- присередньою частиною п’яткової кістки (pars medialis calcanei).

Найдовшим та найвищим є друге поздовжнє склепіння стопи (arcus pedis

longitudinalis secundus), а найнижчим і коротким – п’яте поздовжнє склепіння

стопи (arcus pedis longitudinalis quintus).

У поперечному напрямку всі п’ять склепінь (arcus) мають неоднакову висоту.

Внаслідок цього на рівні передньої частини п’яти з найвищих точок

поздовжніх склепінь стопи (arcus pedis longitudinalis) формується

дугоподібно вигнуте вверх поперечне склепіння стопи (arcus pedis

transversus).

Це склепіння поділяється на:

- проксимальне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus

proximalis);

- дистальне поперечне склепіння стопи (arcus pedis transversus distalis).

- Склепіння стопи (arcus pedis) зумовлені і утримуються:

- формою кісток, які їх утворюють, зв’язками (пасивні “затяжки”

склепінь стопи);

- м’язами разом із сухожилками (активні “затяжки” склепіння стопи).

При розслабленні активних та пасивних “затяжок” склепіння стопи

опускаються і стопа сплощується, розвивається плоскостопість.

Завдяки склепінній будові стопи, маса тіла рівномірно розподіляється на всю

стопу, зменшуються струси тіла при ходьбі, бігу, стрибках, оскільки її

склепіння виконують роль амортизаторів.

309

Склепіння також забезпечують пристосованість стопи до ходьби та бігу по

нерівній поверхні.

Суглоби стопи (articulationes pedis)

Вони поділяються на:

- надп’ятково–гомілковий суглоб (articulatio talocruralis);

- піднадп’ятковий суглоб; надп’ятково–п’ятковий суглоб (articulatio

subtalaris; articulatio talocalcanea);

- поперечнийсуглобзаплесна (articulatio tarsi transversa);

- надп’ятково–п’ятково–човноподібнийсуглоб (articulatio

talocalcaneonavicularis);

- п’ятково–кубоподібнийсуглоб (articulatio calcaneocuboidea);

- клино–човноподібнийсуглоб (articulatio cuneonavicularis);

- міжклиноподібні суглоби (articulationes intercuneiformes);

- заплесно–плесновісуглоби (articulationes tarsometatarsales);

- міжплеснові суглоби (articulationes intermetatarsales);

- плесно–фаланговісуглоби (articulationes metatarsophalangeae);

- міжфаланговісуглобистопи (articulationes interphalangeae pedis).

Надп’ятково–гомілковийсуглоб (articulatio talocruralis)

Надп’ятково–гомілковий суглоб є:

- блокоподібний (ginglymus) – за формою;

- складний (articulatio composita) – за будовою (вид суглоба);


Рухи навколо лобової осі (axis frontalis).


- згинання і розгинання (flexio et extensio);

- при підошвовому згинанні (flexio plantaris) – відведення і приведення

стопи (abductio et adductio pedis).


- нижня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis

inferior tibiae);

- суглобова поверхня присередньої кісточки (facies articularis malleoli

medialis);

- суглобоваповерхнябічноїкісточки (facies articularis malleoli lateralis);

- блокнадп’ятковоїкістки (trochlea tali).


- присередня обхідна зв’язка; дельтоподібна зв’язка (lig. collaterale

mediale; lig. deltoideum), яка має такі частини:

- великогомілково–човноподібну частину (pars tibionavicularis);

- великогомілково–п’яткову частину (pars tibiocalcanea);

- передню великогомілково–надп’яткову частину (pars tibiotalaris

anterior);

- задню великогомілково–надп’яткову частину (pars tibiotalaris posterior);

- бічна обхідна зв’язка (lig. collaterale laterale), яка складається з:

- передньої надп’ятково–малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare

anterius);

310

- задньої надп’ятково–малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare posterius);

- п’ятково–малогомілкової зв’язки (lig. calcaneofibulare).

Піднадп’ятковий суглоб; надп’ятково-п’ятковий суглоб (articulatio

subtalaris; articulatio talocalcanea)

Піднадп’ятковий суглоб є:

- циліндричний (articulatio cylindrica) – заформою;



- комбінований з надп’ятково–п’ятково–човноподібним суглобом.

Рухи навколо: стрілової осі (axis sagittalis).


- відвертання з приведенням і підошвовим згинанням стопи (supinatio

cum adductione et flexione plantari pedis);

- привертання з відведенням і тильним згинанням стопи (pronatio cum

abductione et flexione dorsali pedis).


- задня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies articularis

calcanea posterior tali);

- задня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки (facies articularis

talaris posterior calcanei).


- міжкісткова надп’ятково–п’яткова зв’язка (lig. talocalcaneum

interosseum);

- бічна надп’ятково–п’яткова зв’язка (lig.talocalcaneum laterale);

- присередня надп’ятково–п’яткова зв’язка (lig.talocalcaneum mediale).

Надп’ятково–п’ятково–човноподібний суглоб (articulatio

talocalcaneonavicularis)

Надп’ятково–п’ятково–човноподібний суглоб є:

- кулястий (articulatio spheroidea) – заформою;

- складний (articulatio composita) – забудовою (видсуглоба);


- комбінований із піднадп’ятковим суглобом.

Рухи навколо стрілової осі (axis sagittalis).


- відвертання з приведенням і підошвовим згинанням (supinatio cum

adductione et flexione plantari);

- привертання з відведенням і тильним згинанням стопи (pronatio cum

abductione et flexione dorsali pedis).


- передня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies

articularis calcanea tali anterior);

- середня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies

articularis calcanea tali media);

- передня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки (facies

articularis talaris calcanei anterior);

311

- середня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки (facies

articularis talaris calcanei media);

- човноподібна суглобова поверхня надп’яткової кістки (facies articularis

navicularis tali);

- заднясуглобоваповерхнячовноподібноїкістки (facies articularis ossis

navicularis posterior).

Допоміжнийапарат: підошвовап’ятково–човноподібназв’язка

(lig.calcaneonaviculare plantare).

П’ятково–кубоподібнийсуглоб (articulatio calcaneocuboidea)

П’ятково–кубоподібний суглоб є:

- сідлоподібний (articulatio sellaris) – заформою;


- двовісний – за функцією.


- стрілової осі (axis sagittalis);

- лобової осі (axis frontalis).

Види рухів: незначні, навколо названих осей та ковзання.


- кубоподібна суглобова поверхня п’яткової кістки (facies articularis

cuboidea calcanei);

- задня суглобова поверхня кубоподібної кістки (facies articularis ossis

cuboidei posterior).

Клино–човноподібнийсуглоб (articulatio cuneonavicularis)

Він є:

- плоский (articulatio plana) – заформою;

- складний (articulatio composita) – забудовою (видсуглоба);






Види рухів: суглоб малорухомий (amphiarthrosis), переважно ковзання.


- суглобова клиноподібна поверхня човноподібної кістки (facies

articularis cuneiformis ossis navicularis);

- суглобові човноподібні поверхні (facies articulares naviculares) усіх

трьох клиноподібних кісток (ossa cuneiformia).

Поперечний суглоб заплесна (articulatio tarsi transversa; суглоб Шопара)

Поперечний суглоб складається із:

- п’ятково–кубоподібного суглоба (art. calcaneocuboidea);

- надп’ятково–човноподібної частини (pars talonavicularis) надп’ятково–

п’ятково–човноподібного суглоба (articulatio talocalcaneonavicularis).

“Ключем” поперечного суглоба заплесна (articulatio tarsi transversa)

є роздвоєна зв’язка (lig. bifurcatum), яка складається з:

- п’ятково–човноподібної зв’язки (lig. calcaneonaviculare);

312

- п’ятково–кубоподібної зв’язки (lig. calcaneocuboideum).

Суглоби між заплесновими кістками (articulationes ossium tarsi) укріплюються

зв’язками заплесна (ligamenta tarsi) та підошвовими зв’язками заплесна (ligg.

tarsi plantaria).

До зв’язок заплесна (ligamenta tarsi) належать:

А. Міжкісткові зв’язки заплесна (ligg. tarsi interossea), які складаються з:

- міжкісткової надп’ятково–п’яткової зв’язки (lig. talocalcaneum

interosseum);

- міжкісткової клино–кубоподібної зв’язки (lig. cuneocuboideum);

- міжкісткових міжклиноподібних зв’язок (ligg. intercuneiformia

interossea).

Б. Тильні зв’язки заплесна (ligg. tarsi dorsalia), які складаються з:

- надп’ятково–човноподібної зв’язки (lig. talonaviculare);

- тильних міжклиноподібних зв’язок (ligg. іntercuneiformia dorsalia);

- тильної клино–кубоподібної зв’язки (lig. cuneocuboideum dorsale);

- тильної кубо–човноподібної зв’язки (lig. cuboideonaviculare dorsale);

- роздвоєної зв’язки (lig. bifurcatum), до складу якої входять:

- п’ятково–човноподібна зв’язка (lig. calcaneonaviculare);

- п’ятково–кубоподібна зв’язка (lig. calcaneocuboideum).

В. Тильні клино–човноподібні зв’язки (ligg.cuneonavicularia dorsalia). Вони

мають:

- тильну п’ятково–кубоподібну зв’язку (lig.calcaneocuboideum dorsale).

До підошвових зв’язок заплесна (ligg. tarsi plantaria) належать:

- довгапідошвовазв’язка (lig. plantare longum);

- підошвовап’ятково–кубоподібназв’язка (lig. calcaneocuboideum

plantare);

- підошвовіклино–човноподібнізв’язки (ligg. cuneonavicularia plantaria);

- підошвовакубо–човноподібназв’язка (lig. cuboideonaviculare plantare);

- підошвовіміжклиноподібнізв’язки (ligg. intercuneiformia plantaria);

- підошвоваклино–кубоподібназв’язка (lig. cuneocuboideum plantare).

Заплесно–плесновісуглоби (articulationes tarsometatarsales; суглобЛісфранка)

Заплесно–плеснові суглоби є:

- плоскі (articulationes planae) – заформою;

- складні (articulationes compositae) – забудовою (видсуглоба);

- тривісні – за функцією.





Види рухів: малорухомий (amphiarthrosis), ковзання на 10–15о.


- дистальні суглобові поверхні клиноподібних кісток (facies articulares

distales ossium cuneiformium);

- дистальні суглобові поверхні кубоподібної кістки (facies articulares

distales ossis cuboidei);

313

- задні суглобові поверхні основ плеснових кісток (facies articulares

posteriores basium ossium metatarsi).

“Ключем” до суглоба Лісфранка є присередня заплесно–плеснова зв’язка (lig.

tarsometatarsale mediale).


- тильні заплесно–плеснові зв’язки (ligg. tarsometatarsalia dorsalia);

- підошвові заплесно–плеснові зв’язки (ligg. tarsometatarsalia plantaria);

- міжкісткові клино–плеснові зв’язки (ligg. cuneometatarsalia interossea).

Міжплеснові суглоби (articulationes intermetatarsales)

Міжплеснові суглоби є:

- плоскі (articulationes planae) – заформою;

- прості (articulationes simplices) – забудовою (видсуглоба);

- тривісні – за функцією;

- малорухомі.





Види рухів: суглоби малорухомі (amphiarthrosis).

Суглобові поверхні: бічні та присередні суглобові поверхні (facies articulares

laterales et mediales) між основами плеснових кісток (ossa metatarsi).


- міжкісткові плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia interossea);

- тильні плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia dorsalia);

- підошвові плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia plantaria).

Плесно–фаланговісуглоби (articulationes metatarsophalangeae)

Плесно–фалангові суглоби є:

- кулясті (articulationes spheroideae) – заформою;

- прості (articulationes simplices) – забудовою, аледвовісні – зафункцією.






- при розігнутих пальцях – відведення (abductio) і приведення (adductio).


- головки плеснових кісток (capita ossium metatarsi);

- основи проксимальних фаланг (bases phalangium proximalium).


- обхідні зв’язки (ligg. collateralia);

- підошвові зв’язки (ligg. plantaria);

- глибока поперечна плеснова зв’язка (lig. metatarsale transversum

profundum).

Міжфаланговісуглобистопи (articulationes interphalangeae pedis)

314

Міжфалангові суглоби стопи є:

- блокоподібні (ginglymi) – за формою;

- прості (articulationes simplices) – забудовою (видсуглоба);

- одновісні – за функцією.




- згинання (flexio);

- розгинання (extensio).


- суглобові поверхні суміжних фаланг пальців стопи.


- обхідні зв’язки (ligg. collateralia);

- підошвові зв’язки (ligg. plantaria).

5. Питання для самоконтролю: 1. Тазові кістки: їх з'єднання.

2. Таз в цілому. Вікові та статеві особливості

3. Кульшовий суглоб: будова, класифікація, рухи.

4. Колінний суглоб: будова, класифікація, рухи.

5. З'єднання кісток гомілки. Надп’ятково-гомілковий суглоб: будова,

класифікація, рухи, м'язи, що їх здійснюють

6. Суглоби стопи: їх будова.


Основна:



2005. – 720 с.

















315




К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html




1066



shei











316



Модуль № 2



Склепіння стопи



1. Актуальність теми: Стопа є частиною тіла, яка має дуже малу поверхню.

Вона складається із багатьох різних кісткових, м’язових та зв’язкових

структур. Щоденно стопа витримує велику кількість навантажень, тому може

мати багато проблемних зон.

2. Конкретні цілі:Аналізувати будову кісток таза та вільної верхньої

кінцівки. Вміти знаходити, називати і показувати елементи їхньої зовнішньої

будови. Аналізувати варіанти й аномалії розвитку.


занятті:

3.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти аспірант при підготовці до заняття: з'єднання тазового пояса -












Кістки стопи - ossa pedis

І. Кістки заплесна - ossa tarsi. надп'яткова кістка – talus; блок

надп'яткової кістки - trochlea tali; п'яткова кістка – calcaneus; човноподібна

кістка - оs naviculаre; медіальна клиноподібна кістка – оs cuneiforme теdiаle;

проміжна клиноподібна кістка - оs cuneiforme intermedium; латеральна

клиноподібна кістка - оs cuneiforme laterale; кубоподібна кістка - оs

cuboideum. Орієнтування кісток заплесна у просторі: блок надп'яткової кістки

спрямувати вверх, головку - вперед, п'яткову кістку розмістити під

317

надп'ятковою, човноподібну кістку приєднати до головки надп'яткової

кістки, спереду попередніх кісток поставити медіальну, проміжну та

латеральну клиноподібні кістки, кубоподібну кістку розмістити латеральні-

ше від клиноподібних.

II. Плеснові кістки - ossa metatarsi s. metatarsаlia

Плеснових кісток є п'ять. Перша плеснова кістка- os metatarsаle primum має

на основі бобоподібну поверхню, друга - os metatarsаle secundum-

рівнобедрений трикутник, третя - os metatarsаle tertium- гострий трикутник,

четверта - os metatarsаle qudrtum -прямокутник, п'ята - os metatarsаle quintum -

горбистість.

III. Фаланги пальців - phalanges digitorum. Проксимальна фаланга -

phalanx proximаlis; середня фаланга - phalanx media; дистальна фаланга –

phalanx distаlis. Проксимальна фаланга має на основі ямку, середня – дві

ямки, дистальна - горбистість.

Особливості дитячого віку. Великогомілкова кістка розвивається з

основного діафізарного ядра окостеніння і 3-х вторинних (епіфізарних).

Зрощення діафізу і епіфізу відбувається в краніально-каудальном напрямі і

закінчується в 17-18 років. Відсутність верхнього і нижнього епіфізарних

ядер скостеніння говорить про недоношеність плоду.

Малогомілкова кістка розвивається з 3-х ядер окостеніння (1 основне

діафізарне і 2 вторинних епіфізарних). Зрощення епіфізів з діафізом

відбувається в 15 - 17 років.

Стопа у новонароджених і дітей раннього віку знаходиться в пів

супінованому положенні. Коли дитина починає ходити, вона спирається

переважно на медіальну сторону стопи. Склепіння стопи формується

протягом перших двох років життя у зв'язку з розвитком опорної функції і

зміцненням зв'язкового апарату. Кожна кістка передплесна стопи має по 1

крапці окостеніння, які з'являються в різні періоди: починаючи з 5-6 місяця

внутрішньоутробного розвитку (кістка п'яти) і закінчується до 3-5 років

постнатального періоду. П’яткова кістка має 2 ядра окостеніння, і її частини

зростаються лише в 16-20 років.

У плеснових кістках і фалангах пальців основні точки скостеніння

з'являються починаючи з 2,5 місяців внутрішньоутробного розвитку, а

вторинні в 3-4 роки. Зрощення діафізів з епіфізами відбувається в 15-20 років

при розвитку додаткових точок окостеніння передплесна і сесамоподібних

кісток.

Склепіння стопи — поздовжнє і поперечне. Забезпечують ресорну функцію

стопи. Поздовжнє склепіння ділиться на внутрішню і зовнішню частини.

Внутрішню утворюють п'яткова, надп'яткова, човноподібна і І—III плеснові

кістки. Це склепіння пружинить під час ходьби і називається ресорним.

Зовнішня частина поздовжнього склепіння формується п'ятковою,

кубоподібною і IV—V плесновими кістками. Вона є опорою тіла під час

стояння і ходьби — опорне склепіння. Поперечне склепіння розташоване в

ділянці дистального ряду кісток заплесна (кубоподібної, клиноподібної) і

основ плеснових кісток. Розрізняють нормальну, плоску і склеписту стопу.

318

Нормальна і склеписта стопи мають кращі ресорні властивості, ніж сплощена

і плоска.

Плоскостопість (зменшення висоти склепіння) може бути вродженою і

набутою. Причини плоскостопості: неправильно підібране взуття,

недостатньо розвинені м'язи, слабкий зв'язковий апарат, а також тривалі

навантаження. Плоскостопість вважається однією з найпоширеніших

деформацій людського опорно-рухового апарату, оскільки вражає до 70%

усього населення. Часто захворювання є наслідком сидячого способу життя,

обумовлене умовами праці, якістю взуття, об’ємом фізичної активності,

надмірною вагою, тощо. Для того, щоб оптимально поглинати та

амортизувати навантаження, стопа повинна бути достатньо рухливою та

еластичною. Саме склепіння дозволяє забезпечити таку функціональність

стопи. Якщо одне зі склепінь сплощується, то стопа може зайняти варусне чи

вальгусне положення. Якщо опускається медіальне склепіння, то стопа

обертається всередину - у вальгусне положення. Якщо ж опускається

латеральне склепіння, то стопа обертається назовні у варусне положення.

Особливістю сплощення поперечного склепіння є розширення відстані між

пальцями.

Сплощення будь-якого зі склепінь порушує біомеханіку усієї стопи. З

часом, це може призвести до розвитку деформацій як стопи, так і коліна,

стегон, поясниці. Оскільки м’язи починають брати на себе функцію склепінь

щодо підтримки стопи, вони починають перенавантажуватися. В результаті

виникає біль, поколювання, втрата чутливості у стопі, слабкість м’язів

гомілки і стопи. Окрім цього, можуть виникати проблеми з кровотоком,

дегенеративні зміни стопи, колінного та кульшового суглобів.

Плоскостопість може стати причиною травм під час занять спортом. Для

приклада: неактивне і сплощене медіальне повздовжнє склепіння може

призвести до вальгусної деформації колінного суглоба.

5. Питання для самоконтролю: 1. Поперечний суглоб стопи: будова, класифікація, рухи, клінічне значення.

2. Суглоби стопи: будова,класифікація, рухи.

3. Склепіння стопи: визначення, утворення, функції. Чим вони укріплені?

4. «Тверда основа стопи»: визначення; продемонструвати на препаратах

кістки, які складають тверду основу стопи.




2005. – 720 с.





319
















К Вища школа, 2000. — 502 с.










В.Х. - М., 1960.




М., 1978.





1990.





operativnava.html








320


1066



shei






Міністерство охорони здоров’я України ... · 2020-04-09 ·...

Documents

Transcript of Міністерство охорони здоров’я України ... · 2020-04-09 ·...