ЕКОНОМІЧНІ СТУДІЇ21)_2018.pdf · краудфандинг, ICO (Initial coin...

ISSN 2311–9306

ЕКОНОМІЧНІ СТУДІЇНАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЖУРНАЛ

ECONOMICS STUDIES

Львів2018

© Автори журналу «Економічні студії», 2018© «Львівська економічна фундація», оформлення, 2018

ЕКОНОМІЧНІ СТУДІЇНауково-практичний економічний журнал

3 (21) вересень 2018

Науково-практичний журнал «Економічні сту-дії» присвячений актуальним проблемам розвитку сучасної економіки та пропонує своїм читачам роз-маїття високоякісної інформації в галузі економіч-ної науки.

Видання має тематичну спрямованість в межах таких наукових спеціальностей, як світове госпо-дарство і міжнародні економічні відносини; еконо-міка та управління національним господарством; економіка та управління підприємствами; розвиток продуктивних сил та регіональна економіка; еконо-міка природокористування; гроші, фінанси і кредит; демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика та інші галузі економічної науки.

Цільова аудиторія журналу: вчені, викладачі, докторанти, аспіранти, студенти, економісти, бух-галтери, державні службовці та всі, кого цікавить економічна тематика.

Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен, географічних назв, назви підпри-ємств, організацій, установ та за порушення прав інтелектуальної власності інших осіб несуть автори статей. Висловлені у цих статтях думки можуть не збігатися з точкою зору редакційної колегії і не покладають на неї ніяких зобов’язань. Передруки і переклади дозволяються лише за згодою автора та редакції журналу. Автори зберігають за собою всі авторські права і одночасно надають журналу право першої публікації, що дозволяє поширювати даний матеріал із зазначенням авторства та пер-винної публікації в даному журналі.

Засновники журналу:Львівська економічна фундація

Про журнал:Економічні студії

(Economics studies)

Періодичність виходу:шість разів на рік.

Мова видання:українська

ISSN: 2311–9306

Свідоцтво про реєстрацію ЗМІ:КВ № 20515–10315

від 20 грудня 2013 р.

Адреса для листування:Науково-практичний журнал

«Економічні студії»а/с 341, м. Львів, 79000

[email protected]

Тел: +38 (063) 204 34 31

Редактор, коректор – Ю.С. Павленко

Комп’ютерна верстка – В.О. Удовиченко

Віддруковано:Видавничий дім «Гельветика»Україна, м. Херсон, вул. Паровозна 46-аE-mail: [email protected]Свідоцтво суб’єкта видавничої справиДК No 4392 від 20.08.2012 р.

Підписано до друку 19.09.2018.Формат 70х100 1/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура Times New Roman. Обл.-вид. арк. 10,48. Ум.-друк. арк. 11,63. Наклад 100 прим. Замовлення № 0918/126.

3

«ЕКОНОМІЧНІ СТУДІЇ»

ЗМІСТ

БЛОКЧЕЙН–ТЕХНОЛОГІЇ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИБакуліна В.О., Сімахова А.О. 5

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ МОНЕТАРНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВАБлажевич А.О. 10

ПРИБУТКОВІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯДухновська Л.М., Скоморохова С.Ю., Громчак Б.О. 15

ФІЛОСОФІЯ МАЙБУТНЬОГО АВТОМАТИЗОВАНОГО РОБОЧОГО МІСЦЯ МЕНЕДЖЕРАЛебедєва О.А. 19

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЦИКЛІЧНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ПРОЦИКЛІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИМіщенко В.І., Неклюдова Т.М. 22

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ МАЛОГО ГОРОДА Радионова Л.А., Цехмистро Н.В. 28

СИТУАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИВоскресенська О.Є., Садохіна О.І. 32

СТРАТЕГІЇ МАРКЕТИНГУ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ У МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІСаричев В.І., Сапегіна А.В. 37

МОДЕЛЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІСедляр Д.О., Кухарчук В.П. 43

КОНЦЕПЦІЯ 4Р В ІНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГУСерських Н.С. 49

ІННОВАЦІЙНА СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ ЕКОНОМІКИ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУСпаський І.Д. 53

БІТКОІН ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИБатракова Т.І., Суконнова А.А. 58

СТРУКТУРА ОПТОВОГО ТОВАРООБОРОТУ УКРАЇНИ У 2017 РОЦІТрішкіна Н.І. 61

МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА: СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИТкаченко І.П. 65

КРИПТОВАЛЮТА В СВІТІ: СТАН, РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИБатракова Т.І., Турубарова Я.О. 69

СИНЕРГЕТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІДНОСИН ЗАЙНЯТОСТІ НА РИНКУ ПРАЦІХитра О.В., Гуменюк Я.С., Чаплій А.В. 73

СУЧАСНА КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ В КОРПОРАТИВНОМУ УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВШепелюк В.А. 81

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІЯковенко К.А., Панькевич В.М. 85

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ НА РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИКацяруба Я.С., Ярош В.І., Громова А.Є. 90

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ У ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ СВІТУЯсько К.В., Арєхова М.М., Заволока Л.О. 94

4

# 3 (21) 2018

CONTENTS

BLOCKCHAIN TECHNOLOGY: WORLD EXPERIENCE AND PROSPECTS FOR UKRAINEBakulina V.O., Simakhova A.O. 5

THEORETICAL ASPECTS OF ACCOUNTING ACCOUNTS OF THE ENTERPRISE MONETARY ASSETSBlazhevych A.О. 10

PROFITABILITY OF THE ENTERPRISE AND DIRECTIONS OF ITS INCREASEDukhnovska L.M., Skomorokhova S.Y., Hromchak B.О. 15

THE PHILOSOPHY OF THE FUTURE AUTOMATED WORKPLACE OF THE MANAGERLebedieva O.A. 19

THE THEORETICAL FOUNDATIONS OF CYCLICAL ECONOMIC DEVELOPMENT AND NECESSITY OF PROCYCLICAL REGULATION OF THE ECONOMYMishchenko V.I., Neklyudova T.M. 22

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL FOUNDATIONS FOR THE STUDY OF SMALL CITIESRadionova L.A., Tsekhmystro N.V. 28

SITUATIONAL APPROACH TO THE MANAGEMENT OF TOURISTIC ENTERPRISESVoskresenska O.E., Sadokhina O.I. 32

MARKETING AND MANAGEMENT STRATEGIES IN INTERNATIONAL BUSINESSSarichev V.I., Sapehina A.V. 37

THE MODEL OF ENSURING SUSTAINABLE DEVELOPMENT IN UKRAINESedliar D.А., Kukharchuk V.Р. 43

4PS CONCEPTION IN INTERNET-MARKETINGSerskykh N.S. 49

INNOVATIVE SENSITIVITY OF ECONOMICS IN THE CONTEXT OF SUSTAINABLE DEVELOPMENTSpasskiy I.D. 53

BITKOIN AS A COMPOSITION OF THE FINANCIAL SYSTEMBatrakova T.I., Sukonnova A.A. 58

STRUCTURE OF WHOLESALE UKRAINE TRADE IN 2017Trishkina N.I. 61

MODERNISATION OF SYSTEM OF FINANCIAL MANAGEMENT OF ENTERPRISE: STRATEGIC DIRECTIONSTkachenko I.P. 65

CURRENCY IN THE WORLD: STATE, REGULATION AND PERSPECTIVESBatrakova T.I., Turubarova Ya.O. 69

SYNERGETIC INTERPRETATION OF THE TRANSFORMATION OF EMPLOYMENT RELATIONSHIP IN THE LABOUR MARKETKhytra O.V., Humeniuk Ya.S., Chaplii A.V. 73

THE MODERN CONCEPTUAL MODEL OF THE INTERNAL CONTROL SYSTEM OF CORPORATE RIGHTS IN CORPORATE GOVERNANCE OF ENTERPRISESShepeluk V.A. 81

BENEFITS AND LACK OF LIBERALIZATION OF CURRENCY ADJUSTMENT IN UKRAINEYakovenko K.A., Pankevich V.M. 85

TRENDS OF DEVELOPMENT OF PERSONAL INSURANCE IN THE MARKET OF INSURANCE SERVICES OF UKRAINEKatsyuruba Ya.S., Yarosh V.I., Gromova A.E. 90

FEATURES OF THE FUNCTIONING OF THE MEDICAL INSURANCE SYSTEM IN THE LEADING COUNTRIES OF THE WORLDYas’ko K.V., Arekhova M.M., Zavoloka L.A. 94

5


УДК 336.011

БЛОКЧЕЙН–ТЕХНОЛОГІЇ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Бакуліна В.О.студентка факультету міжнародної економікиДніпровського національного університету імені Олеся ГончараСімахова А.О. кандидат економічних наук,доцент кафедри економіки та управління національним господарствомДніпровського національного університету імені Олеся Гончара

У статті проаналізовано теоретичні аспекти та передумови розвитку блокчейн-технологій, принципи та специфіку їх функціонування, а також схему їх роботи. Особливу увагу приділено дослідженню зарубіжного досвіду використання блокчейну як у фінансовій сфері, так і в інших галузях економіки. Обґрунтовано перспективи застосування блокчейн-технологій на державному рівні для України, надана оцінка позитивного та негативного впливу впровадження блокчейну.Ключові слова: блокчейн, інновації, краудфандинг, криптовалюта, розумні контракти, технології, Україна, біткоїн, ICO.

Вступ. На сьогоднішній день багато науковців та дослідників аналізують категорію «блокчейн», це стає дедалі досить актуальною темою. Цілком вірогідно, що зараз ми знаходимося на порозі блок-чейн – революції. Ця революція почалася з появою нової економічної реальності в Інтернеті – альтерна-тивної валюти під назвою біткойн і триває понині, втілюючись у нові форми такі як розумні контракти, краудфандинг, ICO (Initial coin offering, у перекладі з англійської первинна пропозиція монет, первинне розміщення монет). У той самий час, за даними Все-світнього Економічного Формуму у Давосі (Швейца-рія) у січні 2018 року Україна є однією з країн-лідерів за обсягом втілення блокчейн-технологій на держав-ному рівні. Саме тому надзвичайно актуальним стає питання вивчення теоретичних аспектів даної техно-логії та її аналіз перспектив її використання.

Постановка проблеми. Блокчейн – є новим, інно-ваційним, потужним явищем і в силу цього недо-статньо вивченим. Умовний початок епохи блок-чейну пов’язують з запуском криптовалюти Bitcoin у 2009 році [1]. Після цього, світ дізнався не тільки про криптовалюту, але й інші форми втілення блокчейн-технологій. Вони розповсюдилися по всьому світу, все більше країн втілюють їх на державному рівні, у той час як інші впроваджують в законодавство реформи з призупинення їх розвитку. Входячи з цього, постає необхідність аналізу самої суті блокчейн-технологій та перспектив їх використання саме в Україні.

Мета статті. Метою статті є проведення дослід-ження теоретичних аспектів блокчейн-технологій, та аналіз світового досвіду їх використання на дер-жавному рівні для України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Блокчейн-технології, їх розвиток, теоретичні засади, можливість їх використання на приватному та державному рівні вивчали такі дослідники як Андреас Антонопулос, Алекс і Дон Тапскот, Алекс

Форк,Уільям Мойгар, Мелані Свон, Пол Він’я, Роджер Воттенхофер. Про різні аспекти впливу блок-чейн-технлогій на суспільство писали такі науковці як К. Парк, С. Хан, Меньшиков В., Лавріненко О., Л. Синица, С. Амири та інші. Більша частина дослід-ників у своїх працях погоджується з тим, що блок-чейн–технології створюють новий вид міжнародних економічних відносин, об’єднують людей з будь-якої точки світу, стирають міжнародні кордони, будують єдине глобальне суспільство з децентралізованою економікою.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні важко знайти людину, яка б не чула про блокчейн-техноло-гії. Активний розвиток блокчейн-технологій розпо-чався із розповсюдженням біткойну, альтернативної валюти, яка емітується і забезпечується не держа-вою, а користувачами біткойн-мережі при автома-тизованому досягненні консенсусу між ними [2]. Унікальність цієї валюти полягає в тому, що її корис-тувачам не обов'язково довіряти один одному. Вбу-довані в систему алгоритми саморегулювання запо-бігають будь-які зловмисні спроби обману. Таким чином, блокчейн-технології виконують функції бан-ків та державних установ, адже з технічної точки зору біткойн – це цифрові гроші, які обертаються в децентралізованій, електронній платіжній системі, заснованої на публічно доступній книзі обліку, яка називається «блокчейном» [1].

Блокчейн-технології за існуючими та потенці-альними технологічними аспектами можна розді-лити на три категорії. До першої категорії відносять криптовалюту. До другої – контракти, а саме цілі класи економічних, ринковихі фінансових додатків, в основі яких знаходиться блокчейн. Вони працюють зрізними типами фінансових інструментів – з акці-ями, облігаціями, ф’ючерсами, розумними активами і розумними контрактами [1]. Третя категорія блок-чейн-технологій – це додатки, сфера застосування

6

# 3 (21) 2018

яких виходить за рамки грошових розрахунків, фінансів і ринків. Вони поширюються на сфери дер-жавного управління, охорони здоров’я, науки,освіти, культури і мистецтва.

Сфера грошових розрахунків є однією з найбільш очевидних сфер використання блокчейн–технологій, проте не єдиною. Потенційно ця технологія охоплює всі без винятку сфери економічної діяльності і має без-ліч сфер застосування, у тому числі: фінанси, еконо-міка і грошові розрахунки, операції з матеріальними (реальна власність, нерухомість, автомобілі тощо) та нематеріальними (права голосування, ідеї, репутація, наміри, медичні дані,тощо) активами. Блокчейн ство-рює нові можливості з пошуку, організації,оцінювання та передачі будь-яких дискретних одиниць, це свого роду, новаорганізаційна парадигма для координації будь-якого виду людської діяльності.

Перспективи від використання блокчейн тех-нологій є помітними не тільки для окремих людей, але й для великих корпорацій, поступово блокчейн-технології починають використовуватися на дер-жавному рівні, зокрема, такими країнами як США, Канадою, Сінгапуром, Ізраїлем, Україною та інші. Починаючи з 2009 року географія розповсюдження блокчейн- технологій стає все ширшою. Станом на початок 2018 року цифрові валюти міцно закрі-пилися на територіях ряду країн, які виявили висо-кий інтерес до впровадження і розвитку технології під регуляцією своїх юрисдикцій [2]. Так у таблиці 1 наведено список країн, які активно застосовують та використовують технологію блокчейн. Даний спи-сок побудовано на основі карти, наведеною канад-цем Доном Тапскоттом на Всесвітньому економіч-ному форумі в Давосіу 2018 році. Він виокремив серед усіх країн, 14 країн-лідерів з впровадження блокчен-технологій.

За даними наведеними у таблиці 1 можна зробити висновок, що враховуючи темпи зростання криптова-лютного ринку, та блокчейн–технології, список лідерів

країн, населення яких активно застосовує блокчейн-технології розшириться дуже швидко. Більшість країн, наведених у таблиці 1, змушені приводити своє зако-нодавство у відповідність з новими реаліями. І справа не в тому, що вони проявляють ініціативу влади. Насе-лення цих країн активно використовує блокчейн-техно-логію, а значить, процеси потрібно регулювати.

На сучасному етапі вже сформувався певний світовий досвід використання блокчейн-техноло-гій. У доповіді Всесвітнього економічного форуму за 2017 р. наведено прогноз, що до 2025-2027 рр. 10% світового ВВП будуть зберігатися в блокчейн або пов’язаних із блоками технологіях. На початок 2017 р. Сумарнавартість bitcoin, що діють у блок-чейн, становила близько 20 млрд. дол. (у 2014 р. ця цифра становила 8,5 млрд. дол., тобто приріст склав 11,5 млрд. дол. за майже три роки) [2].

У наш час існують різні об’єднання як серед най-більших світових банків, так і серед великих високо-технологічних компаній, які консолідуються для роз-роблення програмного забезпечення з використанням блокчейн-системи для взаємної вигоди. [1] Найбільш активне поширення такої співпраці та інвестицій можна побачити у сфері фінансів. Прикладом може послугувати консорціум із 44-х найбільших світових банків (зокрема, Bank of America, Morgan Stanley, Citi та ін.), які створили компанію R3, що займеться роз-робленням додатків, побудованих на блокчейн-техно-логії, для фінансової сфери [3].

Понад 13 фінансових організацій (ABN AMRO, BNP Paribas, JP Morgan, Accenture та ін.) інвестували більш ніж 50 млн. дол. у компанію DAM, а також розробляють блокчейн-платформу для фінансової галузі. Зовсім недавно найбільша консалтингова компанія PwC сформувала команду з провідних фахівців для розроблення блокчейн-рішень [3].

Використання технології блокчейн у сфері фінансів допомагає усунути проблему «подвійної трати», суть якої полягає у повторному продажу одних і тих самих

Таблиця 1Країни-лідери по впровадженню технології

США Територія з вільною економічною зоною, США стала притулком для безлічі біржових майданчиків, на яких ведеться кріптовалютний трейдинг.

Канада, Бразилія, АвстраліяНе тільки визнали кріптовалюту, як підлягаючий обміну актив, але являються одними з основних лідерів з виробництва електроенергії, що робить їх досить привабливими для майнерів.

Ізраїль, Естонія, Дубай, Грузія і Україна

Займають лідируюче положення серед країн, що впроваджують технологію блокчейн в реальний сектор економіки.

Великобританія, Німеччина, Швеція та Франція

Країни, в яких розрахунки за товари та послуги з використанням кріптовалют є найбільш зручними, і активно застосовуються населенням.

КитайКраїна з найбільшою кількістю інвесторів і майнингових ферм, встановила рекорд за обсягом кріптовалюти, купленої інвесторами з однієї країни. За попередніми оцінками, більше третини кріптовалюти належить інвесторам з Китаю

Сінгапур Є найбільшою майданчиком для старту ICO проектів в Азії.Японія Першою прийняла законодавчу базу, регулюючу і контролюючу оборот Bitcoin.Індія Поряд з Китаєм, населення Індії активно купує кріптовалютні активи.

Білорусія Прийняла законодавство, що регулює обіг кріптовалютних активів.Джерело: складено автором за даними [2]

7


активів. Суть останньої полягає у тому, як товар або кошти переходять до нового власника є деякий час, в який продавець використовує для того, щоб продати цей товар ще раз, але вже іншому продавцю. У децен-тралізованих платіжних системах (криптовалютах) немає контролюючого органу. Для запобігання подвій-ного витрачання було запропоновано об'єднувати транзакції в блоки, які вибудовують в безперервні лан-цюжки – формують блокчейн. Для отримання права на додавання блоку треба довести виконання роботи («Proof of work») [3]. Перевірка ланцюжка дозволяє переконатися, що та ж «електронна монета» не витра-чалася раніше. Фактично, транзакцію засвідчує той вузол, який включає її в блок. Будь-які інші транзакції з цієї ж «електронної монетою» і цим самим власником тепер система буде ігнорувати. Пізніше були запропо-новані схеми, де замість докази роботи застосовується доказ частки володіння. Головна мета побудови блок-чейна – надати критерій для досягнення консенсусу про те, яку версію транзакцій вважати вірною. Система знаходиться в безпеці, поки що найбільша частина її обчислювальних ресурсів знаходиться під сукупним контролем чесних учасників [1].

Серед інших переваг, від використання блокчейн-технології є використання зашифрованих оновлень даних про клієнтів, збереження повної історії зміни даних, зменшенні комісії за платежі, здійснені бан-ківськими картками по всьому світу з 3% до 1%. Осо-бливо це стосується міжнародного ринку грошових переказів обсягом у 514 млрд. дол. США щорічно, де може стягуватися від 7 % до 30% комісії [3]. За допо-могою блокчейну можна вести комерційну діяль-ність децентралізовано та глобально.

Необхідно відмітити, що використання техноло-гії блокчейн викликає зацікавлення і в Україні. Так, Україна уклала угоду з міжнародною технологічною компанією Bitfury Group про переведення всіх елек-тронних державних даних на блокчейн [4].

Використання блокчейн–технології є перспектив-ним як для державного так і для приватного сектора економіки. Так, достатньо прогресивним є засто-сування розумних контрактів, основаних на блок-чейн–технології. Розумні контракти виглядають як угоди про виконанні або невиконанні певні дії, але при цьому вони усувають необхідність довіри між сторонами. Справа в тому, що розумний контракт як визначається, так і виконується автоматично, про-цюючи на коді блокчейну, який не залишає простору для так званого «людського фактору» [3]. Такі контр-акти мають три головних властивості :

− Автономність, після того як контракт запуще-ний, немає необхідності в його подальшій взаємодії з ініціатором.

− Самодостатність контракту забезпечує мобі-лізацію ресурсів та припускає, що контракти здатні збирати кошти, надаючи послуги або випускаючи цінні папери, і витрачати ці кошти на необхідні ресурси, наприклад на обчислювальну потужність.

− Децентралізованість, розумні контракти не зосе-реджені на одному центральному сервері, а розподілені по вузлах мережі, де вони самостійно і виконуються.

Отже, використання розумних контрактів може бути добрим засобом оптимізації індустрії неру-хомості за рахунок регулювання робочого процесу агентств у сфері нерухомості, заощаджуючи фінан-сові ресурси та час. Досвід України у використанні розумних контрактів на системі блокчейн полягає у рамках стратегії земельної реформи. Як зазнача-лося, з жовтня 2017 р. запущено пілотний проект із переведення Державного земельного кадастру на технологію блокчейн, яка є найбільш доскона-лою технологією у світі із захистуі нформації [1]. Окрім того, дану технологію можна використовувати у вітчизняній логістиці, особливо у випадку міжна-родних поставок, що підвисить довіру до України, як партнера з міжнародної торгівлі.

З іншого боку, автоматизація багатьох процесів позбавить робочих місць таких фахівців, як нота-ріуси, бухгалтери, робітників банківського сектору. Задля того, щоб мати можливість забезпечувати себе та свої сім’ї, їм доведеться опановувати нові профе-сії, що може бути ускладнено, адже кожна людина має певні здібності і не кожен здатен опанувати нові технологічні спеціальності.

Можна констатували, що вплив блокчейн-техно-логій на економіку країни буде позитивним. Викорис-тання технології підвищить надійність та прозорість у таких сферах, як державне управління, земельний облік, цифрова ідентифікація, реалізація права людей на вибори в органи законодавчої влади. Хоча з остан-ньою існують деякі складнощі, адже однією з голо-вних завдань виборів є збереження конфіденційності громадян. А блокчейн поки що влаштований так, що голос завжди можна буде відстежити. Крім цього, тех-нологію можна застосувати і для регулювання оподат-кування. Наприклад, якщо в майбутньому криптова-люти стануть невід'ємною частиною життя, що уряд зможе спростити процедуру справляння податку, спи-суючи певну суму з кожної операції на окремий гама-нець. В цьому випадку необхідність подавати подат-кові декларації відпаде зовсім, а витрати на підтримку працездатності будуть знижені до мінімуму.

Одним із найяскравіших прикладів застосування державою технологій блокчейну є Естонія, яка запус-тила державний проект єдиної державної електро-нної системи. Замість єдиної центральної системи, була створена децентралізована відкрита система, яка з’єднує між собою різні сервіси та бази даних. Завдяки такій структурі системи, вбудовування в неї нових сервісів і додатків стало вкрай простим, а перехід їх на основу блокчейн проходить з меншими витратами і суперечками, ніж при централізованій роботі держави. Отже, у 2016 р. 94% громадян мали електронне посвідчення, що дозволяє користуватися системою; 2% ВВП країни зекономлено на «безпа-перовій» роботі держави; більше ніж 4000 сервісів надаються електронно; Естонія-країна № 1 в світі по збору податків і за Індексом Електронної Економіки [6]. Таким чином, Україні може скористатися при-кладом державної політики Естонії, маючи інформа-цію про проблеми та перспективи введення єдиної державної електронної системи.

8

# 3 (21) 2018

Слід відмітити, саме блокчейн дав життя механізму ICO – позабіржовому способу залучення інвестицій в проекти та краудфандингу, моделі однорангового збору коштів. Ці механізми можуть усунути необ-хідність традиційної схеми фінансування стартапів за рахунок венчурного капіталу. За допомогою кра-удфандингових платформ на основі блокчейну стар-тапи можуть збирати кошти, випускаючи власні циф-рові валюти і продаючи «криптоакції» своїм першим інвесторам. Інвестори при цьому отримують токени, що позначають акції того стартапу, який вони під-тримують [5]. Прикладами краудфандингових плат-форм є Swarm, Koinify, Kickstarter, bitFlyer. Тільки за 2014 р. 3,3 млн. людей з усього світу вклали в проекти на сайті Kickstarter 530 млн. дол. США, профінансу-вавши 22,2 тис. проектів. Найбільшими українськими стартапами, профінансованими і розкрученими з допомогою краудфандінга, стали LaMetric (зібрано 369 тис. дол. США), Petcube (251 тис. дол. США), спа-лах iBlazr (156 тис. дол. США). Водночас, тривають спори з приводу легальності подібного збору коштів, адже неможливо законно займатися краудфандингом, якщо угоди на краудфандинговій платформі при-пускають отримання частки в акціонерному капіталі компанії, оскільки це порушує певні закони о цінних паперах.

Висновки. Таким чином, Україна впроваджує блокчейн-технології на державному рівні, хоча цей

процес має певні складнощі. Для мінімізації остан-ніх необхідно провести реструктуризацію величезних систем інформації і з величезною кількістю учасни-ків. Головною проблемою виступає коригування укра-їнського законодавства під єдиний стандарт, а також той факт, що задля стабільного функціонування блок-чейн–технологій потрібна велика кількість обчислю-вальних потужностей та електроенергії.

Як вже зазначалося, починаючи з жовтня 2017 року в Україні почався перехід на блокчейн Державного земельного кадастру. Фактично блокчейн робить повністю неможливою фальсифікацію та підробку інформації таким чином, щоб дані про це не залишали «цифровий слід». Вже сьогодні завдяки блокчейну можна перевіряти достовірність отриманих виписок з кадастру. В перспективі ця технологія передбачає пере-клад на блокчейн транзакцій і збереження даних. Отже, в перспективі блокчейн може допомогти в подоланні кризи довіри суспільства до державних реєстрів, зро-бити роботу державних органів прозорою, викоренити корупцію, що у свою чергу допоможе побудувати в кра-їні сприятливий інвестиційний клімат. Блокчейн-техно-логії вже допомагають українцям знаходити кошти на їх проекти, що підвищує економічну активність населення.

Перспективами подальших досліджень стане роз-робка ефективного механізму регулювання впрова-дженням блокчейн-технологій на державному рівні в Україні.

Література:1. Swanson T. Great Chain of Numbers: A Guide to Smart Contracts, Smart Property and Trustless Asset Management / T. Swanson. –

B. – 2014. – Р. 15-26.2. Офіційний сайт біткойн-спільноти. – [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://bitcoin.org/uk/.3. Swan M. Blockchain: Blue print for a New Economy / M. Swan. – B. – 2015. – Р. 56.4. Офіційний сайт Міністерства Юстиції України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: minjust.gov.ua.5. Ayral S. «Bitcoin 2.0 Crowdfunding Is Real Crowdfunding» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://techcrunch.com/

2014/10/17/bitcoin-2-0-crowdfunding-is-real-crowd-funding/.6. Konashevych O. The Use Of Blockchain Technology for the Development Of Electronic Democracy And Electronic Governance /

O. Konashevych // Часопис Національного університету «Острозька академія», серія «Право», 2015. – № 1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2015/n1/15koiaeg.pdf.

7. Доронін І.М. Криптовалюти: соціально-економічні фактори, право та функції держави / І.М. Доронін. – Інформація і право. – 2017. – № 3(22). – С. 85-93.

8. Amiri S. Emerging markets: the impact of ICT on the economy and society / S. Amiri, J.M. Woodside // Digital Policy, Regulation and Governance. – 2017. – Vol. 19. Issue 5. – Р. 383-396. – https://doi.org/10.1108/DPRG-04-2017-0013.

9. Park K.G. How use of location-based social network (LBSN) services contributes to accumulation of social capital / K.G. Park, S. Han // Social Indicators Research. – 2018. – № 136(1). – Р. 379-396.

10. Menshikov V. Network capital phenomenon and its possibilities under the influence of development of information and communication technologies / V. Menshikov, О. Lavrinenko, L. Sinica, А. Simakhova // Journal of Security and Sustainability Issues. – 2017. – № 6(4). – Р. 585-604. – http://doi.org/10.9770/jssi.2017.6.4.(5).

9


БЛОКЧЕЙН–ТЕХНОЛОГИИ: МИРОВОЙ ОПЫТ И ПЕРСПЕКТИВЫ ДЛЯ УКРАИНЫ

Бакулина В.А.студентка факультета международной экономикиДнепровского національного университета имени Олеся ГончараСимахова А.А.кандидат экономических наук,доцент кафедры экономики и управления национальным хозяйствомДнепровского національного университета имени Олеся Гончара

В статье проанализированы теоретические аспекты и предпосылки развития блокчейн-технологий, прин-ципы и специфику их функционирования, а также схему их работы. Особое внимание уделено исследованию зарубежного опыта использования блокчейна как в финансовой сфере, так и в других отраслях экономики. Обоснованы перспективы применения блокчейн-технологий на государственном уровне для Украины, дана оценка положительного и отрицательного влияния внедрения блокчейна.Ключевые слова: блокчейн, инновации, краудфандинг, криптовалюта, технологии, Украина, умные кон-тракты, биткоин, ICO.

BLOCKCHAIN TECHNOLOGY: WORLD EXPERIENCE AND PROSPECTS FOR UKRAINE

Bakulina V.O.Student of the faculty of international economicsOles Honchar Dnipro National UniversitySimakhova A.O.Candidate of Economics Sciences Associate Professorof the Department of Economics and National Economy ManagementOles Honchar Dnipro National University

The theoretical aspects and prerequisites for the development of blockchain technologies, as well as the scheme of their work, were analyzed in the article. Special attention was paid to the study of foreign experience in the use of blockchain in the financial sector and in other sectors of the economy. The prospects of application of blockchain technologies at the state level for Ukraine were substantiated, the evaluation of positive and negative impact of block-chain implementation was given.Keywords: blockchain, bitcoin, crowdfunding, cryptocurrency, innovations, ICO, technologies, Ukraine, smart contracts.

10

# 3 (21) 2018

УДК 657

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ МОНЕТАРНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

Блажевич А.О.магістр спеціальності «Облік і оподаткування»Державного університету інфраструктури та технологій

Метою статті є дослідження теоретичних підходів до організації бухгалтерського обліку монетар-них активів підприємства. Розглянута економічна сутність, склад та класифікація монетарних активів підприємства. Визначені критерії віднесення активів до складу монетарних та підходи до їх оцінки. Виокремлені структурні елементі облікової політики стосовно організації бухгалтерського обліку монетарних активів. Результатом стали пропозиції щодо вдосконалення організації бухгалтерського обліку монетарних активів виходячи з концепції управління вартістю підприємства.Ключові слова: монетарні активи, грошові кошти, дебіторська заборгованість, облікова політика, організація бухгалтерського обліку.

Постановка проблеми. Основним джерелом інформації про фінансовий стан підприємства є бухгалтерський облік. Від ефективної організації бухгалтерського обліку залежить своєчасність облі-кової інформації, яка надається користувачам для прийняття управлінських рішень. Організація бух-галтерського обліку монетарних активів належить до особливої категорії, яка завжди актуальна в еко-номічний науці, тому що в процесі грошового обігу значною мірою проявляються і реалізуються інте-реси всіх суб’єктів господарювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням організації бухгалтерського обліку на підприємствах приділяють увагу велика кількість вітчизняних та зарубіжних науковців та бухгалте-рів-практиків, зокрема Ф.Ф. Бутинець, М.Ю. Карпу-шенко, М.В. Кужельний, С.О. Левицька, В.С. Лень, А.А. Пилипенко, В.В. Сопко, Л.К. Сук та інші. Сутність, визнання, оцінку та організацію бухгал-терського обліку монетарних активів досліджують у свої роботах В.Д. Базилевич, І.В. Жиглей, А.Г. Заго-родній, Я.Д. Крупка, А.Л. Романчук, В.В. Скоробога-това, Я.В. Соколов та інші.

Виділення невирішених раніше частин загаль-ної проблеми. Не зважаючи на значну увагу, яка приділяється загальним питанням організації бух-галтерського обліку, потребують подальшого дослід-ження питання організації бухгалтерського обліку саме монетарних активів, головною особливістю яких є деяка суб’єктивність при віднесенні активу до складу монетарних чи немонетарних активів.

Мета статті полягає у дослідженні теоретичних аспектів організації бухгалтерського обліку моне-тарних активів підприємства, визначенні оцінки монетарних активів як елементу методу бухгалтер-ського обліку та формулювання пропозицій щодо її вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Першим у вітчиз-няній практиці організації бухгалтерського обліку розподіл активів на монетарні та немонетарні відпо-відно до класифікації активів за монетарною озна-

кою запропонував А.Г. Загородній [1]. На думку більшості науковців, монетарна ознака дає можли-вість провести чітке розподілення активів, що дозво-лить підвищити платоспроможність та максимізу-вати ринкову вартість підприємства.

Виокремлення понять «монетарні активи» та «немонетарні активи» відбулося у зв’язку з засто-суванням у вітчизняній практиці бухгалтерського обліку Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Відповідно до п. 8 МСБО (IAS) 38 «Нематеріальні активи» моне-тарні активи – це утримувані гроші та активи, які мають бути отримані у фіксованій або визначеній сумі грошей [2].

На думку Ковалева В.В. монетарні активи – це облікові об’єкти, які або знаходяться у формі грошей, або будуть отримані у вигляді обговореної незмінної суми грошей. Такі об’єкти відображаються в обліку та звітності в поточній грошовій оцінці та не потре-бують переоцінки виходячи з довгострокової зміни покупної здатності грошової одиниці. До них нале-жать грошові кошти в касі та на розрахунковому рахунку, депозити, фінансові вкладення, розрахунки з дебіторами [3].

Основою монетарності активів є функція грошей яз «засобу розрахунку», яка передбачає обслугову-вання грошима, погашення боргових зобов’язань між суб’єктами господарювання тощо. В.В. Скоро-богатова вважає, що актив належить до складу моне-тарних, якщо в основі господарської операції лежить функція грошей «засіб платежу», а до немонетар-них – функція грошей «міра вартості» [4]. Вона про-понує наступну класифікацію активів за грошовою ознакою: монетарні активи, немонетарні активи, змі-шані активи (рис. 1).

Віднесення того чи іншого активу до складу моне-тарних або немонетарних іноді може бути достатньо умовним, суб’єктивним. Ефективна організація бух-галтерського обліку монетарних активів передбачає затвердження коректно сформованої облікової полі-тики підприємства стосовно цих активів.

11


Відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» облікова полі-тика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінан-сової звітності [5].

Складові облікової політики щодо монетарних та змішаних активів мають наступні елементи:

– принципи: повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування, пре-валювання сутності над формою, єдиний грошовий вимірник;

– методи: критерії розмежування змішаних акти-вів на монетарні та немонетарні, методи оцінки монетарних та немонетарних активів, порядок пере-оцінки змішаних активів, методи розрахунку резерву сумнівних боргів;

– процедури: вибір форми організації бухгалтер-ського обліку на підприємстві, вибір форми ведення бухгалтерського обліку, робочий план рахунків, пере-лік та форми первинних документів, що використову-ються на підприємстві, графік документообігу, поря-док і терміни проведення інвентаризації, порядок ведення податкового та управлінського обліку [6].

Підвищенню ефективності організації облікової політики сприяє обов’язкове включення наступних елементів облікової політики стосовно монетарних активів:

– визначення складових монетарних активів;– критерії віднесення поточної та довгострокової

дебіторської заборгованості до монетарної або немо-нетарної;

– ранжування поточної дебіторської заборгова-ності за термінами погашення;

– порядок створення резерву сумнівних боргів;– порядок списання дебіторської заборгованості;– критерії віднесення векселів до монетарних

статей;– порядок розмежування векселів отриманих до

фінансових або товарних [4].Згідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість –

це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату [7]. Дебіторська заборгованість поділя-ється на довгострокову та поточну заборгованість.

Класифікація поточної дебіторської заборгованості наведена на рис. 2.

Основним критерієм віднесення дебіторської заборгованості до монетарної або немонетарної статті є форма її вираження та погашення, прописані у договорі з контрагентами. Якщо погашення дебі-торської заборгованості в договорі передбачено шля-хом перерахування відповідних грошових коштів на розрахункові рахунки або готівкою через касу підприємства, така заборгованість є монетарною. Її погашення може здійснюватися готівкою, але в переважній більшості випадків застосовуються безготівкові форми розрахунків.

Немонетарною є дебіторська заборгованість, погашення якої відбудеться в іншій формі, ніж гро-шова. До таких форм розрахунку належать: бартерні операції, операції з давальницькою сировиною, якщо погашення заборгованості за переробку давальниць-кої сировини передбачено в натуральній формі, вза-ємозаліки та розрахунки цінними паперами, зокрема товарними векселями. Натуральна форма розра-хунку використовується переважно в умовах дефі-циту вільних грошових коштів і кризи неплатежів.

Для будь-якого підприємства важливою умовою ефективного господарюванням є вірогідність отри-мання дебіторської заборгованості в повній сумі у визначений в договорі період.

Оцінка поточної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) на дату балансу значною мірою залежить від ступеня визначеності її погашення. Залежно від умов платоспроможності дебіторів можуть мати місце:

– поточна дебіторська заборгованість за про-дукцію (товари, роботи, послуги) щодо якої існує невпевненість її погашення боржником;

– поточна заборгованість за продукцію (товари, роботи, послуги) щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності [7].

Дебіторська заборгованість за продукцію (товари, роботи, послуги), крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу, включа-ється до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю.

АК

ТИВ

И

Монетарні активиГрошові кошти в касі Грошові кошти на рахунках в банкахІнші кошти

Немонетарні активи

Основні засоби та інші необоротні матеріальні активиНематеріальні активи. ГудвілКапітальні інвестиціїДовгострокові біологічні активиЗапаси. Резерв сумнівних боргів

Змішані активиДовгострокові та поточні фінансові інвестиціїДовгострокова та поточна дебіторська заборгованістьДовгострокові та короткострокові векселі одержані

Рис. 1. Класифікація активів за грошовою ознакою

12

# 3 (21) 2018

Проте в П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» наведений дещо інший підхід до оцінки дебітор-ської заборгованості. Відповідно до стандарту оцінка дебіторської заборгованості залежить від її подаль-шого використання, зокрема виокремлено дебітор-ську заборгованість, що призначена для перепродажу і не призначена для перепродажу [8]. Оцінка дебі-торської заборгованості відповідно до вимог П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» охоплює більший спектр питань щодо дебіторської заборгованості, ніж її оцінка за П(С)БО 10, оскільки надає детальну інформацію про оцінку дебіторської заборгованості, що призначена для продажу та її оцінку, що не призначена для продажу.

Відповідно до концепції управління вартістю підприємства дебіторську заборгованість можна класифікувати за грошовою ознакою. Дебіторська заборгованість є змішаним активом, оскільки може бути як монетарною, так і немонетарною. Найголо-внішим критерієм віднесення заборгованості покуп-ців та замовників до тієї чи іншої групи є форма її вираження та погашення.

У момент визнання монетарна заборгованість оцінюється за справедливою вартістю. Основою для її визначення є ринкові ціни, які діють на немонопо-лізованих активних ринках. При застосуванні даної методики оцінки первісна вартість дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію, товари, роботи, послуги наближена до її справедливої вар-тості, оскільки продавці та покупці в момент здій-снення операції аналізують ціни, що склалися на ринку, на певний вид продукції чи послуг.

Стосовно одержаних векселів також можливе їх від-несення до складу монетарних чи немонетарних акти-вів, виходячи з того як його планує використовувати утримувач. Вексель може бути або засобом розрахун-ків (монетарний актив), або фінансовою інвестицією при здійсненні нетоварних операцій (немонетарний

актив). Монетарний вексель використовується у вза-ємовідносинах покупця і продавця, при поставці про-дукції, виконанні робіт чи наданні послуг [4].

Отже, якщо вексель отриманий від покупця за від-вантажені товари (надані послуги, виконані роботи), то вексель є монетарним, адже виконує роль засобу платежу. Переказний вексель, отриманий від іншого векселедержателя за індосаментом в погашення заборгованості за товари, роботи, послуги є також монетарним. Немонетарні векселі використовуються при так званих нетоварних операціях і, як правило, є об’єктом купівлі-продажу. До немонетарних відно-сяться векселі, що придбані за грошові кошти, та ті що отримані в обмін на цінні папери, або за догово-ром міни. Немонетарні векселі котируються на вто-ринному ринку цінних паперів, а отже, не виконують функцію засобу платежу, а є товаром. Таким чином, немонетарні векселі є фінансовими інвестиціями в цінні папери з метою отримання економічних вигід (прибутку, відсотків, дивідендів).

Розробляючи положення про облікову політику в частині операцій з векселями необхідно врахо-вувати можливі способи використання векселів. Зокрема, поширеною операцією з векселями є облік (дисконт) векселів – як одна з форм кредитування підприємства [5].

Об’єктом оцінки є не тільки сам вексель, як бор-говий документ або фінансові інвестиції, а вексельні операції, тобто сукупність відносин, які виникають навколо векселя. Виділяють три підходи до оцінки векселів. Перший підхід передбачає оцінювання векселів за собівартістю. Сутність другого підходу в оцінюванні векселю в бухгалтерському обліку за вартістю придбання. За третім підходом вексель необхідно оцінювати за номінальною вартістю. Порядок визначення та види оцінки векселя наведені в табл. 1 [4].

Об'єкти, по відношенню до яких виникла дебіторська заборгованість

Заборгованість, пов'язана з реалізацією продукції, робіт, послуг

Заборгованість, не пов'язана з реалізацією продукції, робіт, послуг

Заборгованість по виданих авансах

Заборгованість по розрахунках з бюджетом

Заборгованість по нарахованих доходах

Заборгованість по внутрішніх розрахунках

Інша поточна заборгованість

Заборгованість за роботи та послуги

Заборгованість за роботи, послуги,

забезпечена векселями

Термін погашення

Заборгованість, по якій пройшов термін позовної давності

Заборгованість, несплачена в строк

Заборгованість, по якій термін оплати не наступив

Рис. 2. Класифікація поточної дебіторської заборгованості

13


Таким чином, при виборі виду оцінки векселя необхідно враховувати цілі його використання, а також його подвійну природу. Не можливо засто-сувати один єдиний підхід до оцінки монетарного і немонетарного векселя, оскільки вони мають різну економічну природу. Монетарний вексель є засобом платежу, що використовується у розрахунках з контр-агентами, а немонетарний – фінансовими інвестиці-ями, які утримуються на підприємстві з метою отри-мання економічних вигід. Тому необхідно розробити комплексний підхід до вартісного оцінювання таких об’єктів бухгалтерського обліку.

Однією із складових змішаних монетарних активів є фінансові інвестиції, які є одним з най-важливіших чинників, який сприяє впровадженню інноваційних технологій і загалом сприяє розвитку національної економіки. Відповідно до Податкового кодексу України, фінансові інвестиції – це господар-ські операції, що передбачають придбання корпо-ративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів.

Форми фінансового інвестування варто узагаль-нити у три основні форми:

– внесення коштів до статутних капіталів спіль-них підприємств;

– інвестиції в доходні види грошових інструментів;– інвестиції в доходні види фондових інструментів.У разі коли у підприємства є облігації з фіксованою

ціною, якщо воно планує утримувати цю облігацію до моменту її погашення то це трактується як монетарний актив, якщо ж облігація розглядається як поточний ліквідний актив, який може бути в будь-який момент реалізований, то вона визначається як немонетарний актив. Відзначимо що внутрішня вартість облігації в будь якому випадку протягом часу змінюється. Під час віднесення її до монетарних або немонетарних активів акцент робиться на тому чи визначена вартісна оцінка, яка буде отримана при трансформації облігації в грошові кошти. Визначена умовність в тому, що кри-терієм віднесення її до монетарних або немонетарних активів є намір її утримувача володіти активом протя-гом того чи іншого проміжку часу.

Відповідно до законодавства фінансові інвестиції оцінюються за методами первісної оцінки та оцінки на дату балансу. Первісна оцінка фінансових інвести-цій здійснюється за собівартістю придбання. Собівар-тість фінансової інвестиції складається з ціни її при-

дбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов’язкових платежів та інших витрат, безпосеред-ньо пов’язаних з придбанням фінансової інвестиції. Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюється шляхом обміну на цінні папери власної емісії, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів. При оприбуткуванні облігацій, що надходять шляхом обміну на інші активи, то її собівартість визначається за справедливою вартістю цих активів [3].

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу здійснюється за видами інвестицій:

– фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утри-муються підприємством до їх погашення або обліко-вуються за методом участі в капіталі) – за справед-ливою вартістю;

– фінансові інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо – за їх собівар-тістю з урахуванням зменшення корисності;

– фінансові інвестиції, що утримуються підпри-ємством до їх погашення – за амортизованою собі-вартістю.

Елементом фінансових інвестицій є деривативи, проте, фактично визначити монетарність фінансових інструментів, зокрема свопів, форвардів, ф’ючерсів та опціонів, не можливо, оскільки вони є лише уго-дами, які, згідно з принципом бухгалтерського обліку превалювання сутності над формою, не відобража-ються на рахунках бухгалтерського обліку та фінансо-вій звітності, що відповідно унеможливлює віднесення їх до складу монетарних чи немонетарних статей.

Вітчизняними положеннями (стандартами) бух-галтерського обліку не визначено методи оцінки фінансових інвестицій при їх вибутті. Адекватна класифікація та оцінка фінансових інвестицій в бух-галтерському обліку та фінансовій звітності підпри-ємств є необхідною умовою забезпечення високої якості облікової інформації.

Висновки і пропозиції. На основі проведеного дослідження встановлено, що у вітчизняній прак-тиці організації бухгалтерського обліку монетарних активів відсутній єдиний комплексний підхід до оцінки складових змішаних активів, що призводить до викривлення їх вартості в фінансовій звітності.

Таким чином, основними завданнями ефективної організації бухгалтерського обліку монетарних акти-вів є наступні:

Таблиця 1Види оцінки векселів одержаних та порядок їх визначення

Вартість Порядок визначення Доцільність застосування

Номінальна Вартість грошових знаків, право на одержання яких надає вексель При оприбуткуванні

Фактична Сума витрат на придбання або випуск При первісному визнанні вексельного бланку

Ринкова На основі попиту на пропозиції на аналогічні цінні папери

При продажу, на звітну дату для фінансових векселів

Дисконтована Визначається на основі дисконтування грошових потоків з застосуванням коефіцієнта дисконтування

Для оцінки дисконтних і довго-строкових векселів на звітну дату

14

# 3 (21) 2018

– визначення чітких критеріїв віднесення акти-вів до складу монетарних або немонетарних активів підприємства;

– розробка методики оцінки монетарних і немо-нетарних активів;

– забезпечення своєчасного контролю за наяв-ністю і рухом монетарних активів;

– правильність відображення операцій з монетар-ними активами в бухгалтерському обліку і фінансо-вій звітності підприємства.

Література:1. Загородній А.Г. Фінансово-економічний словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. – К.: Знання, 2007. – 1072 с., с. 586.2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (IAS) 38 «Нематеріальні активи» [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://

www.minfin.gov.ua/news/view/mizhnarodni-standarty-finansovoi-zvitnosti-versiia-perekladu-ukrainskoiu-movoiu---rik?category=bjudzhet.3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 560 с.: ил.4. Скоробогатова В.В. Бухгалтерський облік та контроль монетарних активів: проблеми теорії та методології: монограф. /

В.В. Скоробогатова. – Житомир: ЖДТУ, 2012. – 520 с.5. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV [в редакції від 05.10.2017]

[Електронний ресурс] / http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-14.6. Скоробогатова В.В. Напрями удосконалення складових облікової політики в аспекті відображення монетарних активів /

В.В. Скоробогатова // Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. – Вип. 3(24), 2012. – С. 446-454.7. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», затверджено наказом Міністерством фінансів України від 08.10.1999 р. № 237.

[Електронний ресурс]. Режим доступу: https://buhgalter911.com/normativnaya-baza/instr-plan-rah/standart-buhgalterskogo/.8. П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», затверджено наказом Міністерством фінансів України від 30.11.2001 р. № 559 [Електрон-

ний ресурс]. Режим доступу: https://buhgalter911.com/normativnaya-baza/instr-plan-rah/standart-buhgalterskogo/.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ОРГАНИЗАЦИИ БУХГАЛТЕРСКОГО УЧЕТА МОНЕТАРНЫХ АКТИВОВ ПРЕДПРИЯТИЯ

Блажевич А.А.магистр специальности «Учет и налогообложение»Государственного университета инфраструктуры и технологий

Целью статьи является исследование теоретических подходов к организации бухгалтерского учета монетар-ных активов предприятия. Рассмотрена экономическая сущность, состав и классификация монетарных акти-вов предприятия. Определены критерии отнесения активов к монетарным и подходы к их оценке. Выделены структурные элементе учетной политики по организации бухгалтерского учета монетарных активов. Резуль-татом стали предложения по совершенствованию организации бухгалтерского учета монетарных активов исходя из концепции управления стоимостью предприятия.Ключевые слова: монетарные активы, денежные средства, дебиторская задолженность, учетная политика, организация бухгалтерского учета.

THEORETICAL ASPECTS OF ACCOUNTING ACCOUNTS OF THE ENTERPRISE MONETARY ASSETS

Blazhevych A.О.Master of specialty "Accounting and taxation"State University of Infrastructure and Technology

The purpose of the article is to study theoretical approaches to the organization of accounting of monetary assets of the enterprise. The economic essence, composition and classification of monetary assets of the enterprise are con-sidered. The criteria for assigning assets to the monetary and approaches to their valuation are determined. Separate structural elements of the accounting policy for the organization of accounting of monetary assets. The result was a proposal to improve the organization of accounting for monetary assets based on the concept of cost management of the enterprise.Keywords: monetary assets, cash, accounts receivable, accounting policy, organization of accounting.

15


УДК 330.3

ПРИБУТКОВІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Духновська Л.М.кандидат економічних наук,доцент кафедри обліку і аудитуНаціонального університетухарчових технологійСкоморохова С.Ю.асистент кафедри обліку і аудитуНаціонального університетухарчових технологійГромчак Б.О.магістрант кафедри обліку і аудитуНаціонального університетухарчових технологій

У статті досліджено та обгрунтувано потенційні шляхи та напрями підвищення прибутковості під-приємства. Визначено, що прибуток виступає головною метою, результатом та стимулом діяльності підприємства. Проаналізовано, що прибуток і рентабельність залежить від безлічі факторів, які здій-снюють негативний або позитивний вплив. Проаналізовано конкретні напрями та зазначено необхід-ність пошуку резервів, що сприяють підвищенню прибутковості підприємства.Ключові слова: прибуток, резерви, прибутковість, фактори, рентабельність, напрями.

Постановка проблеми. Прибутковість підпри-ємства є найважливішим індикатором результатив-ності його діяльності, конкурентоспроможності, перспектив розвитку. Формування прибутку під-приємства являє собою складний процес, який залежить від можливостей пристосування до внут-рішніх та зовнішніх факторів, що на нього вплива-ють. Тому необхідним зaвданням кoжнoгo cуб’єктa гocпoдapювання в умовах мінливого ринкового середовища, поряд з oдеpжaння бажаного пpибутку пpи мінімальних затpaтaх шляхoм дoтpимaння pежиму економії, є пошук оптимальних напрямів його максимізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання прибутковості підприємства та проб-лема шляхів її підвищення знайшла своє відобра-ження у працях багатьох науковців, зокрема це роботи В.Д. Базилевича, І.А. Бланка, О.А. Зінченко, Л.В. Юрчишена, С.В. Зазанської, Л.Ю. Кучер, С.Ф. Покропивного, А.М. Поддєрьогіна та інших вчених. Прот й досі актуальним питанням залиша-ється пошук нових перспективних напрямів, які забезпечать підприємство додатковим прибутком. Саме це зумовило актуальність теми дослідження та визначило її мету.

Мета дослідження. Метою статті є визначення та обгрунтування напрямів підвищення прибутко-вості діяльності підприємства на основі аналізу еко-номічної сутності прибутковості і враховуючи фак-тори впливу на неї.

Виклад основного матеріалу. Прибутковість підприємства є одним із найважливіших показни-ків його діяльності, адже практично всі комерційні підприємства створюються з метою отримання при-бутку. Це показник економічного прогресу, покра-щення національного благополуччя та підвищення

рівня життя. Кожен бізнес повинен отримувати достатню суму прибутку щоб існувати і розвиватися в довгостроковій перспективі [7].

Прибуток та рентабельність являють собою показники, за якими прийнято характеризувати при-бутковість підприємства. У сучасній економічній літературі існує безліч різнобічних точок зору щодо економічної сутності прибутку [6]. Прибуток являє собою перевищення доходу над витратами, які були понесені на його отримання протягом певного пері-оду часу. Менеджмент підприємства повинен пряг-нути максимізувати свій прибуток. У зв’язку з цим прибуток – це не лише економічний критерій, а й критерій управлінської ефективності.

Рентабельність відображає прибуток у віднос-ному значенні, характеризує рівень окупності відпо-відних складових процесу виробництва або сукуп-них витрат підприємства. Як якісний показник, рентабельність показує рівень віддачі витрат або ступінь використання існуючих ресурсів виробни-цтва і реалізації товарів (робіт і послуг). На відміну від прибутку, він характеризує ефективність фінан-сової діяльності будь-якого конкретного економіч-ного суб’єкта, щодо всіх інших.

Сума прибутку показує абсолютний результат діяльності, тоді як рентабельність – міру її ефек-тивності, тобто відносний рівень прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. Показник рентабельності дає уявлення про достат-ність прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на фінансово-госпо-дарську діяльність підприємства. Під час визна-чення показника рентабельності прибуток спів-відноситься з чинниками, що мають найзначніший вплив на його отримання: доходами, витратами, ресурсами, капіталом.

16

# 3 (21) 2018

Виділяють такі показники рентабельності:• рентабельність капіталу (активів);• рентабельність продукції;• рентабельність, розрахована на основі потоків

наявних грошових коштів [1]. При аналіз прибутковості необхідно враховувати,

що на неї впливають різноманітні чинники. Процес накопичення прибутку здійснюється під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів [4]. Класифікація факторів, що впливають на прибуток підприємства зображена на рис. 1.

Внутрішні фактори, що впливають на прибуток, залежать від його діяльності: обсяг діяльності під-приємства; товарна структура продукції; організація процесу продажу; стан та ефективність використання ресурсів підприємства; рівень доходів; рівень витрат; чисельність і склад працівників, та продуктивність їх праці; ефективність цінової та асортиментної політики.

Зовнішні фактори, що впливають на прибуток, не залежать від його діяльності: природні умови; тран-спортні умови; державне регулювання цін, тарифів, податкових ставок, подорожчання послуг інших галузей народного господарства; розвиток конкурен-ції; рівень інфляції [5].

Для того щоб рівень прибутковості на підприєм-стві покращувався, повинні поетапно проводитися такі заходи:

– організаційні (удосконалення структури вироб-ництва, оптимізація організаційної структури управ-ління, диверсифікація виробництва, реструктуриза-ція виробництва тощо);

– технічні (оновлення техніко-технологічної бази, озброєння виробництва новими засобами, вдоскона-лення продукції, що виробляється)

– економічні важелі та стимули (перегляд тариф-ної системи, форм і систем оплати праці, приско-рення оборотності обігових коштів тощо).

Сталість в постійному забезпеченні зростання прибутку досягається шляхом пошуку невикорис-таних можливостей його збільшення, тобто знахо-дженню резервів зростання прибутку. Виявлення резервів здійснюється на стадії планування та без-посереднього виробництва продукції і її реалізації. Резерви збільшення прибутковості визначають базу-ючись на науково-обгрунтованих методиках щодо їх мобілізації [2].

У процесі виявлення резервів виділяють три етапи:

1. Аналітичний – знаходження і вимірювання резервів на основі комплексного аналізу показників діяльності підприємства, у тому числі за факторами впливу.

2. Організаційний – комплексна розробка техніч-них, організаційних, соціальних, економічних захо-

Рис. 1. Класифікація фаторів, що впливають на прибуток підприємства

Фактори

Основні

Зовнішні Внутрішні

- порушення умов праці;- порушення вимог до

якості продукції.

Неосновні

- обсяг продажу продукції;- товарна структура продукції;- організація руху товару;- організація процесу продажу

товарів;- чисельність працівників та їх

склад;- оптимальність форм і систем

економічного стимулювання працівників;

- продуктивність праці працівників підприємства;

- впровадження заходів з енергозбереження;

- стан матеріально-технічної бази підприємства;

- склад і структура оборотних коштів;

- режим економії;- ділова репутація.

- ємкість ринку;- розвиток конкуренції;- встановлений

постачальниками рівень цін;- ціни та тарифи транспортних

послуг, ремонтне, комунальне господарство, електроносії;

- розвиток профспілкового руху;- регулювання державою

діяльності підприємств;- рівень інфляції, яка збільшує

ризик знецінення майбутніх доходів;

- природні умови.

17


дів, які повинні забезпечувати використання виявле-них резервів, оптимізувати основні бізнес-процеси, з якими вони пов’язані.

3. Функціональний – реалізація вироблених захо-дів та контроль за їх впровадженням на практиці [3].

Максимізація прибутку та прибутковості підпри-ємства досягається за допомогою різних напрямів, більш детальний аналіз яких наведено у табл. 1 [6].

Тобто, виходячи з вищевикладеного, можна зазна-чити, що максимізація прибутку та прибутковість підприємства може бути досягнута за таких умов:

– збільшення обсягів випуску та реалізації продукції; – за рахунок зниження витрат на виробництво

і реалізацію продукції; – впровадження економічно обґрунтованих норм

на підприємстві; – при впровадженні досягнень науково-техніч-

ного прогресу; – за рахунок підвищення якості продукції, що

реалізується; – за рахунок підвищення продуктивності праці; – використання вторинних ресурсів та попутних

продуктів; – застосовування правильної тактики в області

встановлення цін; – правильний та економічно обгрунтований вибір

маркетингової політики підприємства. Слід відмітити, що збільшення обсягу випуску

та реалізації продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку за умови, що продукція є рен-табельною. Але треба пам’ятати, що збільшення прибутку на підприємстві тягне за собою й збіль-шення відрахувань до державного бюджету.

Отже, кількість факторів, які можуть вплинути на прибутковість діяльності підприємства позитивно, є досить значною. Використовучи наявні на підпри-ємстві внутрішні можливості, підприємство може досягти покращення ефективності роботи, присто-совування до зовнішніх впливів та використання їх для підвищення результуючого показника роботи. Внутрішніми факторами підвищення прибутковості є організаційно-управлінські чинники, матеріально-технічні чинники, фінансові чинники, кадрові чин-ники. До зовнішніх чинників відносяться адміні-стративні, зовнішньоекономічні, ринкові чинники. Ефективне управління факторами та їх поєднання в продуманій стратегії дозволить максимізувати рівень прибутковості діяльності підприємства [7].

Висновки. Максимізація прибутку є визначальним фактором успішної конкурентоспроможності підпри-ємства, його життєздатності та консолідації на ринку. Оскільки рентабельність залежить як від доходу ком-панії, так і від її витрат, шляхами підвищення рента-бельності підприємства є: зменшення витрат, впрова-дження досягнень НТП, покращення якості продукції та її конкурентоспроможності на ринках, розширення діяльность у існуючих сегментах та вихід на нові ринки. Важливим фактором підвищення рентабель-ності підприємства є також правильна маркетингова стратегія та цінова політика виробника.

Тому, для вирішення проблеми пошуку шляхів і резервів підвищення прибутковості, необхідно сис-тематично аналізувати прибутковість підприємства та фактори, що впливають на неї, постійно контролю-вати та створювати резерви для максимізації прибутку та поєднувати різні способи підвищення прибутковості.

Таблиця 1Напрями підвищення прибутковості діяльності підприємства

№ з/п Напрям Заходи до реалізації

1.Кількісні напрями

1.1 Збільшення обсягів випуску та реалізації продукції

Збільшення обсягів виробництва та реалізації за рахунок кращого використання трудових ресурсів, основних фондів, вировини та матеріалів.

1.2 Зниження собівартості продукціїЗниження витрат на виробництво та реалізацію продукції за рахунок більш ефективного використання ресурсів, підвищення технічного рівня виробництва.

1.3 Впровадження економічно обґрунтованих норм

Розробка норм та нормативів запасів сировини, матеріалів готової продукції тощо.

1.4 Цінова політика підприємства Розробка стратегії ціноутворення, встановлення цін, відповідно до ринкових, застосування акцій, знижок.

2. Якісні напрями

2.1 Впровадження досягнень науково-технічного прогресу

Створення автоматизованих систем управління, використання методів вдосконалення та модернізації техніки та технологій.

2.2 Підвищення якості продукції Контроль за якістю продукції, мотивація та надання додаткових стимулів персоналу для скорочення кількості бракованої продукції.

2.3 Підвищення продуктивності праці Активна мотивація персоналу та надання різноманітних стимулів для більш ефективної праці.

2.4 Маркетингова компанія Розробка ефективної маркетингової стратегії, що направленя на пошук цільового споживача та відповідний сегмент ринку.

18

# 3 (21) 2018

Література:1. Бержанір І.А. Рентабельність як основний показник оцінки діяльності підприємства / І.А. Бержанір, Ю.В. Улянич, Н.І. Гвоздєй //

Вісник ХНДАУ. – 2015. – № 1. – С. 261–265. 2. Гайбура Ю.А. Прибутковість підприємства: Поняття, фактори, резерви / Ю.А. Гайбура, Л.А. Загнітко // Науковий вісник

міжнародного гуманітарного університету. – 2017. – № 24. – С. 99-104. 3. Дергалюк Б.В. Обгрунтування підходів до підвищення прибутковості промислових підприємств в сучасних умовах /

Б.В. Дергалюк, А.С. Шаблій // Сучасні проблеми економіки і підприємництво. – 2015. – № 16. – С. 241-248. 4. Єпіфанова І.Ю. Фактори зростання прибутку підприємства / І.Ю. Єпіфанова, Б.С. Гуменюк // Молодий вчений. – 2016. –

№ 7(34). – С. 46-49. 5. Кучерява А.С. Прибутковість підприємства та шляхи її підвищення / А.С. Кучерява // Проблеми підвищення інфраструк-

тури. – 2015. – № 40. – С. 38-44. 6. Партола А.С. Шляхи підвищення прибутковості підприємства / А.С. Партолова, І.Я. Іпполітова // Розвиток європейського

простору очима молоді: економічні, соціальні та правові аспекти. – 2017. – С. 679-684. 7. Чазов Є.В. Напрями підвищення прибутковості діяльності підприємства у сучасних умовах / Є.В. Чазов // Ефективна еконо-

міка – 2015. – № 3. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2015_3_83.

ПРИБЫЛЬНОСТЬ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ И НАПРАВЛЕНИЯ ЕЕ ПОВЫШЕНИЯ

Духновская Л.Н.кандидат экономических наук,доцент кафедры учета и аудитаНационального университета пищевых технологийСкоморохова С.Ю.ассистент кафедры учета и аудитаНационального университета пищевых технологийГромчак Б.О.магистрант кафедры учета и аудитаНационального университета пищевых технологий

В статье исследовано и обосновано потенциальные пути и направления повышения прибыльности предпри-ятия. Определено, что прибыль выступает основной целью, результатом и стимулом деятельности предпри-ятия. Проанализировано, что прибыль и рентабельность зависит от множества факторов, оказывающих нега-тивное или положительное влияние. Проанализированы конкретные направления и указана необходимость поиска резервов, способствующих повышению прибыльности предприятия.Ключевые слова: прибыль, резервы, прибыльность, факторы, рентабельность, направления.

PROFITABILITY OF THE ENTERPRISE AND DIRECTIONS OF ITS INCREASE

Dukhnovska L.M.Candidate of economic sciences,Associate Professor of Accounting and AuditNational University of Food Technologies Skomorokhova S.Y.Assistant of Accounting and Audit DepartmentNational University of Food Technologies Hromchak B.О.master’s degree, Department of Accounting and AuditNational University of Food Technologies

The article explores and justifies the potential ways and directions of increasing the profitability of the enterprise. It is determined that profit is the main goal, result and incentive of the enterprise. It is analyzed that profit and profi-tability depends on many factors that have a negative or positive impact. Specific directions are analyzed and the need to find reserves that contribute to the profitability of the enterprise is indicated.Keywords: profit, backlogs, friableness, factors, profitability, directions.

19


УДК 005.95–051:[331.103.11:004.9]

ФІЛОСОФІЯ МАЙБУТНЬОГО АВТОМАТИЗОВАНОГО РОБОЧОГО МІСЦЯ МЕНЕДЖЕРА

Лебедєва О.А.старший викладач Мелітопольського державного педагогічного університетуімені Богдана Хмельницького

Стаття присвячена висвітленню майбутнього автоматизованого робочого місця (АРМ) менеджера. Розкрита історична передумова виникнення АРМ менеджера. Розглянуто загальноприйняте визна-чення поняттю АРМ, а також наведена класифікація АРМ за ознаками на підприємствах. Наведено рівні управління АРМ менеджера для ефективного використання даних та інформації в його діяль-ності. Досліджено філософія, структура АРМ менеджера і середовище реалізації його завдань.Ключові слова: АРМ менеджера, рівні управління, філософія, структура, майбутнє, середовище реалізації.

Постановка проблеми. Майбутнє завжди цікаво людям, але лякає своєю таємницею. Яке воно? Яким ми бачимо себе в ньому? І звичайно цікавить всіх досягнення науки і техніки на всіх теренах. Так, наприклад, в десятку актуальних і найбільш затре-буваних професій на Україні входить менеджер. Хто такий менеджер? Це фахівець, який працює з людьми, організовує, мотивує, планує і контр-олює процес роботи. Як можна більше вдоскона-лити його роботу, виробити до автоматизації і про-фесіоналізму? Необхідно формувати нове бачення та мислення з питань функціонування та удоскона-лення робочого місця менеджера, у розробці моделі для розрахунку оптимальних витрат на створення та реорганізацію робочих місць, у вияві сутності методичних положень щодо організації робочих місць менеджера та інформаційно-обчислювальних систем підприємств, які включають методики орга-нізації робочого місця менеджера та обслуговування інформаційних потоків, в удосконаленні розрахунків ефективності робочого місця менеджера.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням організації робочого місця менеджера як організатора роботи досліджували такі вчені, як Балабанова Л.В., Сардак О.В., Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М., Чайка Г.Л., Поршнева А.Г., Крушельницька О.В. та інші [4].

Метою дослідження даної наукової статті є дослідження, аналіз та визначення найоптималь-ніших та найефективніших умов які необхідні для організації робочого місця менеджера таким чином, щоб діяльність керівника була високопродуктивною та сприяла збереженню здоров`я та психологічної стійкості, як самого управлінця так і його оточуючих.

Виклад основного матеріалу. Основною пере-думовою створення АРМ є розвиток електроніки, який призвів до появи нового класу обчислювальних машин – персональних ЕОМ (ПЕОМ). Низька вар-тість, надійність, простота обслуговування і експлу-атації розширює сферу застосування ПЕОМ пере-дусім за рахунок тих царин людської діяльності, в яких раніше обчислювальна техніка не використо-

вувалася через високу вартість, складність обслуго-вування та складність інтерфейсу. До таких галузей відноситься управлінська діяльність, де застосу-вання ПЕОМ дозволило реально підвищити продук-тивність праці фахівців, пов'язаних з обробкою вели-ких обсягів різноманітної інформації та прийняттям управлінських рішень. Цей аспект особливо актуаль-ний в зв'язку з тим, що продуктивність управлінської праці дотепер зростала вкрай низькими темпами. Так за останні 40 років продуктивність управлінської праці зросла лише у 2-3 рази, в той час як продуктив-ність праці виробничого персоналу в промисловості зросла у 14-15 разів [2, с. 10].

Автоматизація опрацювання, збереження й пере-дачі інформації створює принципово нове серед-овище для ведення підприємницької діяльності, під-готовки, прийняття та виконання рішень [8, с. 125].

Менеджмент завжди охоплює, таку основну його функцію, як планування. Ми знаємо, що плану-вання – дуже важливий процес в досягненні постав-лених цілей перед менеджером і воно проходить три види: оперативне, тактичне і стратегічне. Кожен етап дає менеджеру можливість наблизитися до мети і правильно мотивувати людей. Однак, викорис-тання даних також проходить ці етапи. Розглянемо в табл.1. використання інформації на оперативному, тактичному і стратегічному рівнях.

За загальноприйнятим визначенням АРМ – це програмно-технічний комплекс, призначений для автоматизації професійної діяльності працівника (користувача) з орієнтацією на виконання чітко визначеного класу завдань, що функціональному напряму його професійної діяльності [6, с. 185].

Автоматизовані робочі місця класифікуються за такими ознаками: типом користувача, типом завдань, формою організації роботи користувачів, функціональною спрямованістю тощо. Окремо можна класифікувати АРМ на підприємствах: АРМ управлінського персоналу, за допомогою яких здійснюються прийняття рішень і які призначені для керівників усіх рівнів; Арм фахівців структур-них підрозділів (відділи кадрів, бухгалтерії тощо),

20

# 3 (21) 2018

за допомогою яких розв’язують функціональні зав-дання фахівці конкретного напряму діяльності; АРМ оперативного управління, призначені для зби-рання первинних даних безпосередньо на робочих місцях контролерів, диспетчерів та ін.; АРМ техніч-них працівників орієнтовані на ведення діловодства і призначені для секретарів, референтів, офіс-мене-джерів та ін.; АРМ дослідника, призначені для пра-цівників, діяльність яких пов’язана зі створенням нових промислових та наукових розробок, виро-бів, проектуванням і створенням нових технологій тощо [5, с. 267].

АРМ у широкому розумінні – це комплекс тех-нічних, програмних засобів, а також сучасних інфор-маційних систем і інформаційно-комунікаційних технологій, застосування яких створює сприятливі умови для виконання функціональних обов’язків працівника. З іншого боку АРМ – це засіб реалізації інформаційно-комунікаційних технологій в різних галузях [7, с. 19].

Ефективність інформаційного забезпечення управління значною мірою залежить і від спромож-ності організаційної системи долати інформаційні бар'єри: комунікаційні, мовні, часові, екологічні, психологічні, організаційні, методичні [8, с. 125].

Наразі в організаційному управлінні економіч-ними процесами згідно наведених вище класифіка-цій існують АРМ економіста, АРМ менеджера, АРМ бухгалтера, АРМ нормувальника, АРМ банківського робітника тощо. Зокрема, дисципліну «АРМ мене-джера» включено до навчальних планів і програм більшості вищих навчальних закладів або їх підроз-ділів економічного спрямування [7, с. 19].

Філософія майбутнього АРМ менеджера з одного боку повинна бути простою і складною в один і теж час. Так як прогрес постійно має тенденцію до роз-витку і набирає швидкість в реалізації найвитон-ченіших своїх ідеях, простота, а значить зручність і комфорт буде в пріоритеті. Однак, не можна забу-вати про професіоналізм менеджера і можливо буде досягнути тільки, коли в аналізі його роботи будуть застосовуватися сучасні методи дослідження: еконо-міко-математичні, моделювання, аналізу різних сфер діяльності, статистичні, прогнозування, а також ті, котрі забезпечують технологію – табличні, графічні і текстові процесори, електронна пошта, система управління базами даних.

На вибір елементів АРМ і сукупність інформа-ційних технологій впливають структура управління, яка склалася в установі, схема розподілу обов'язків і цілей між співробітниками.

Тобто, номенклатура АРМ залежить від управ-лінської структури, а зміст – від цілей. АРМ склада-ється з трьох основних компонентів: навчальної сис-теми, комплексу програмних продуктів для обробки інформації і сервісних засобів.

Навчальна система включає інтегровану рядок під-казок, систему закладок, покажчиків і довідок, вбудо-вану систему прикладів, гіпертекстову систему доку-ментації, систему контролю і виявлення помилок.

Комплекс програмних продуктів передбачає роботу в пакетному і діалоговому режимах. Для пакетного режиму характерні: введення інформації з дискет, сканера, по каналах зв'язку (комп'ютерний зв'язок, модемний зв'язок), автоматизовані розра-хунки, обробка даних, виведення даних на друк, формування архівів за звітний період. Для діалого-вого режиму – введення даних з клавіатури, обробка інформації в реальному часі, виписка документів із завантаженням бази даних, виведення даних за запи-том на принтер, екран, у файл, робота з архівами.

Сервісні засоби для настройки АРМ включають: налаштування реквізитів, ергономічне забезпечення екранних форм, настройку кольору і звуку, візитну картку підприємства, встановлення системи доступ до даних, налаштування алгоритмів розрахунків, настройку пристроїв (принтер, модем, сканер), календар підготовки та здачі звітності [3].

Дуже важливо, щоб менеджер впевнено себе почував на робочому місці, тому необхідно про-грамне забезпечення у всіх напрямках для успішної діяльності. Від бухгалтерського обліку, аналізу гос-подарської та фінансової діяльності, інвестиційного та проектного аналізу до планування матеріальних і виробничих ресурсів підприємства. Розглянемо середу реалізації завдань менеджера в табл. 2.

На сьогоднішній день багато висувається вимог для робочого місця менеджера такі, як створення автомати-зованого робочого місця, раціоналізація режиму праці, запровадження принципу "Зелений офіс", шумоізоля-ція, освітлення і безпеку праці. Однак, при такому вели-кому переліку ми забуваємо про важливому моменті, що автоматизоване робоче місце повинно підкоряться менеджеру, а не навпаки. Тобто через час, який визна-

Таблиця 1Особливості використання даних та інформації на різних рівнях управління [2, с. 15]

Рівень управління Особливості використання даних та інформації

ОперативнийВикористання детальних даних у вигляді оригіналів чи завірених копій паперових документів з визначеного джерела.Максимальна формалізація необхідного інформаційного забезпечення та процедур підготовки і прийняття рішень.

Тактичний За різними оцінками – до 70% особливостей роботи менеджерів оперативного рівня і до 30% – стратегічного.

СтратегічнийВикористання переважно агрегованих даних у вигляді паперових та електронних оригіналів аналітичних та фактичних документів з різних джерел, самостійна їх оцінка, самостійне прийняття нестандартних рішень або організація процесу їх прийняття.

21


чить тільки сам менеджер його робоче місце повинно змінювати будь-які елементи, це врівноважить морально психологічний параметр фахівця, не забуваючи про "людський фактор", який завжди повинен бути присут-нім і автоматизоване робоче місце повинно підкоряться йому для досягнення успіхів, мати неухильну тенденцію до збільшення продуктивності праці.

Висновки. АРМ складається з навчальної сис-теми, комплексу програмних продуктів по обробці інформації та сервісних засобів. Для ефективного інформаційного забезпечення АРМ необхідно керу-

ватися методичним єдністю проектування інфор-маційної системи, забезпеченням сумісності її еле-ментів, уніфікацією і структуризацією форм обміну інформацією, інтеграцією обробки даних [3].

І головне не забувати про ті елементи, які всупереч усім старанням науки і прогресу будуть завжди в прі-оритеті діяльності будь-якого фахівця, тим більше менеджера-керівника, це зміна і налагодження свого робочого місця до автоматизації, прийнятною тільки для самого індивіда, що послужить більш ефектив-ному рівню досягнення поставленої мети.

Таблиця 2Середовище реалізації управлінських завдань [1, с. 182]

Управлінське завдання Програмне та інформаційне забезпеченняБухгалтерський і управлінський облік

1С: Підприємство 7.7 (типова конфігурації Бухгалтерія + Торгівля + + Склад + Зарплата і Кадри), Парус: Бухгалтерія 7.5 (типова конфігурація)

Управлінський облік «1С: Предпріятіе 8.0 управленчеський облік, «Парус – Підприємство 8.0», « Парус – Маркетинг і менеджмент»

Аналіз господарської та фінансової діяльності КС «Галактика», Miracle V

Інвестиційний та проектний аналіз, стратегічна оцінка бізнесу

Microsoft Project, Project Expert 7.0, Primavera Project Planner, Альт, Інвестор

Планування матеріальних і виробничих ресурсів підприємства

MRP (Material Requirements Planning), MRP II (Manufacturing Resource Planning), CSRP (Customer Synchronized Resource Planning), ERP (Enterprise Resource Planning)

Література:1. Зиновьев Ф.В. Организация труда менеджера: Монография. – С.: Таврия, 2004. – 232 с. 2. Ромашко С. Методичні вказівки з вивчення дисципліни "АРМ менеджера" для студентів спеціальності "Менеджмент орга-

нізацій" / Кафедра математичного моделювання / Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2005. – С. 39.

3. Пыжинский Я.И., Брустинов Д.В., Нафиев В.Е. АРМ специалиста – составляющая эффективного менеджмента. – http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/36747/22-Pizhinskii.pdf?sequence=1.

4. Сенюк Д., Никифорук Ю. Організація робочого місця менеджера // Всеукраїнська студентська інтернет-конференція / Форум «Матеріали конференції 23.11.2012 «Менеджмент та маркетинг як фактори розвитку підприємницької діяльності. – http://conf-cv.at.ua/forum/96-961-1.

5. Ситник В.Ф. Основи інформаційних систем: навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 420 с.6. Фетісов В.С. Автоматизоване робоче місце менеджера: навч. посібник. – К.: Знання, 2008. – 390 с.7. Хисамудинов В.В., Ковалева В.Д. Автоматизированное рабочее место экономиста: учебн. пособие. – М.: ИНФРА-М, Издатель-

ский дом, Финансы и статистика, 2009. – 333 с.8. Щебликіна І.О., Щебликіна З.В., Харченко Д. Управління комунікаційними процесами сучасних підприємств // Збірник

наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). – Мелітополь, 2015. – № 1(29). – Вид-во: Мелітопольська типографія «Люкс», 2015. – 219 с. (С.124-127).

ФИЛОСОФИЯ БУДУЩЕГО АВТОМАТИЗИРОВАННОГО РАБОЧЕГО МЕСТА МЕНЕДЖЕРА

Лебедева Е.А.старший преподавательМелитопольского государственного педагогического университетаимени Богдана Хмельницкого

Статья посвящена освещению будущего автоматизированного рабочего места (АРМ) менеджера. Раскрыта историческая предпосылка возникновения АРМ менеджера. Рассмотрены общепринятое определение поня-тию АРМ, а также наведена классификация АРМ за признаками на предприятиях. Приведены уровни управ-ления АРМ менеджера для эффективного использования данных и информации в деятельности менеджера. Исследована философия, структура АРМ менеджера и среда реализации его заданий.Ключевые слова: АРМ менеджера, уровни управления, философия, структура, будущее, среда реализации.

22

# 3 (21) 2018

THE PHILOSOPHY OF THE FUTURE AUTOMATED WORKPLACE OF THE MANAGER

Lebedieva O.A.senior lecturerBogdan Khmelnitsky Melitopol State Pedagogical University

The article is devoted to the presentation of the future automated workplace (AWP) of the manager. The historical precondition of the emergence of AWP of the manager is revealed. The common definition of the concept of AWP is considered, and also the classification of AWP by the signs in the enterprises is given. The levels of the management of AWP of the manager for the effective use of the data and the information in its activities are presented. The phi-losophy, the structure of the AWP of the manager and the environment of the realization of its tasks are investigated.Keywords: AWP of the manager, the levels of the management, philosophy, structure, future, the environment of the realization.

УДК 336.711

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЦИКЛІЧНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ПРОЦИКЛІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Міщенко В.І.доктор економічних наук, професор,Університет банківської справиНеклюдова Т.М.кандидат економічних наук,Національний банк України

Досліджено теоретико-методологічні засади та закономірності циклічного розвитку економіки. Встанов-лено об’єктивну природу кризових явищ, обґрунтовано підходи до запровадження адаптивної системи регулювання економіки, яка враховує особливості сучасного циклічного розвитку. Обґрунтовано необ-хідність реформування механізмів попередження кризових явищ і пом’якшення наслідків їх дії на основі запровадження проциклічного регулювання економіки та реалізації макропруденційної політики, яка дозволяє забезпечувати та підтримувати макроекономічну та фінансову стабільність на основі реалізації виваженої грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики за умови їх тісної координації.Ключові слова: циклічний розвиток економіки, економічний цикл, види циклів, фази циклу, криза, проциклічне регулювання.

Постановка проблеми. У сучасних умовах економічні, фінансові та банківські кризи стали невід’ємною складовою розвитку світової економіки, а їх виникнення науковці пояснюють об’єктивними закономірностями, що притаманні ринковій економіці [1, с. 8; 2, с. 12; 3, с. 364; 4, с. 8]. За таких умов осо-бливої актуальності набувають питання поглибленого дослідження сутності та природи кризових явищ, вивчення можливості їх передбачення, забезпечення ефективного функціонування економічних і фінансо-вих систем на основі запровадження проциклічного регулювання економіки, а також реалізації системи заходів щодо подолання руйнівних наслідків криз.

Як свідчить аналіз причин і форм прояву кри-зових явищ, у сучасних умовах вони можуть вини-кати як у реальному, так і у фінансовому секторі

економіки. При цьому наслідки фінансових і бан-ківських криз можуть бути ще більш руйнівними, ніж наслідки класичних криз ХІХ–ХХ століть, що, власне, й продемонструвала світова фінансова криза 2008–2009 рр., на подолання наслідків якої у всьому світі було спрямовано понад 16 трлн. дол. США [5, с. 52; 6, с. 18; 7, с. 23]. У зв’язку з цим дослід-ження теоретичних засад циклічного розвитку еко-номіки та обґрунтування підходів щодо реалізації заходів її проциклічного регулювання набуває важ-ливого практичного значення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У зарубіжній економічній літературі питанням циклічності розвитку економіки значну увагу приді-лили такі вчені як Е. Абель [21], Б. Бернанке [21], О. Єрохіна [12], А. Грінспен [31], М. Кондратьєв [16],

23


П. Кругман [30], Ф. Кюдланд [29], В. Нордхаус [22], Е. Прескотт [29], П. Самуельсон [22] та інші. Остан-нім часом проблема циклічного розвитку економіки привертає все більшу увагу вітчизняних науковців, зокрема: С. Буковинського [9], А. Гальчинського [24], Р. Лисенка [4], І. Льона [4], С. Міщенко [3, 15], С. Нау-менкової [20, 10], В. Подлєсної [2], В. Тарасевича [17], І. Шумила [4] та багатьох інших. Однак зазна-чена проблема досліджується переважно в контексті теоретичних засад циклічного розвитку шляхом уза-гальнення видів економічних циклів, притаманних їм особливостей тощо. Тому не вирішеними раніше частинами загальної проблеми можна вважати необ-хідність розроблення та реалізації системи заходів, спрямованих на своєчасне попередження фінансо-вих криз і пом’якшення їх наслідків на основі про-циклічного регулювання економіки.

Мета дослідження. Метою дослідження є уза-гальнення теоретичних засад циклічного розвитку економіки та обґрунтування підходів щодо її адап-тації до фаз економічного циклу на основі реалізації заходів проциклічного регулювання.

Виклад основного матеріалу. Циклічність роз-витку економіки є одним із важливих макроеконо-мічних явищ, яке тісно пов’язане з діяльністю всіх суб’єктів економіки. Економічну циклічність сьо-годні розглядають як об’єктивну форму розвитку ринкової економіки, що знаходить свій прояв у зміні ділової активності на основі послідовної та пері-одичної зміни фаз економічного циклу [2, с. 86; 8, с. 169; 9, с. 23; 10, с. 5].

У науковій літературі вважають, що об’єктивна закономірність циклічного розвитку економіки вперше проявила себе наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. У подальшому така закономірність знайшла практичну реалізацію і в інших економічних систе-мах. Сьогодні циклічність соціально-економічного розвитку є загальною формою розвитку світової еко-номіки як єдиного цілого та відображає нерівномір-ність функціонування різних складових економічних і фінансових систем. Вона є важливим чинником еко-номічної динаміки, однією з детермінант, що формує розвиток і макроекономічну рівновагу [11, с. 34].

Циклічність економічного розвитку залежно від характеру та виду кризи має різну природу, форми прояву, тривалість тощо. Так, Й. Шумпетером була висунута ідея існування системи, що складається із трьох рівнів, що названі іменами науковців, які їх досліджували: М. Кондратьєва, К. Жюгляра та Дж. Кітчина [12].

У ХІХ – в середині ХХ ст. увага науковців була зосереджена на обґрунтуванні причин циклічного розвитку економіки, зокрема відстоювалась ідея, що основою циклічного розвитку є зовнішні (Л. Валь-рас, У. Джевонс, А. Маршалл, Г. Мур) або внутрішні (К. Маркс, Дж. Кейнс, А. Шпитгоф, Й. Шумпетер) фактори [12].

У другій половині ХХ ст. основною причиною циклічного розвитку економіки вважали комплексну взаємодію низки факторів, що пов’язані з відкриттям нових джерел ресурсів, науково-технічними та тех-

нологічними інноваціями, зміною цін на енерго-ресурси, політичними подіями тощо.

У сучасній економічній літературі більшість науковців вважають, що економічні цикли знаходять свій прояв, перш за все, у підйомах і спадах еконо-мічної активності, які характеризуються такими поняттями, як експансія та рецесія [13] та виокрем-люють чотири види економічних циклів.

1. Цикли М. Кондратьєва тривалістю 40-60 років, так звані «довгохвильові цикли», що пов’язані з роз-витком наукового і технічного прогресу та якісними змінами в економічному розвитку. Вважають, що саме нерівномірність реалізації досягнень науково-технічного прогресу та обумовлені нею коливання обсягів інвестицій, є головними причинами циклів Кондратьєва.

2. Цикли С. Кузнеця тривалістю 15-23 роки («будівельні цикли»), відповідно до яких період оновлення житлових приміщень і комерційної неру-хомості складає 20-25 років, а тому оновлення вироб-ничої бази будівельного комплексу відбувається при-близно через такий проміжок часу.

3. Цикли К. Жюгляра тривалістю 7-12 років («промислові цикли», «бізнес-цикли»), головною причиною виникнення яких є динаміка інвестицій в активну частину основного капіталу.

4. Цикли Дж. Кітчина тривалістю 3-5 років, які пов’язані з динамікою вкладень у товарно-матері-альні запаси («цикли запасів»). Під час зростання економіки запаси споживчих та інвестиційних това-рів можуть суттєво зростати перевищуючи потребу в них, що призводить до кризових явищ [13].

Виокремленні види циклів розподіляють на функ-ціональні (цикли С. Кузнеця, К. Жюгляра, Дж. Кіт-чена) та цикли розвитку, до яких належать «довго-хвильові цикли» М. Кондратьєва. Прийнято вважати, що між цими циклами існує тісний взаємозв’язок. Так, середній цикл К. Жюгляра складається із двох циклів Дж. Кітчина, а два цикли К. Жюгляра утво-рюють цикл С. Кузнеця. Крім того, два останніх цикли є складовою «великого циклу кон’юнктури» М. Кондратьєва, який пов'язаний не лише зі зміною технологічного укладу, а й зі змінами у менедж-менту, освіті, засобах зв’язку, тобто охоплює і соці-ально-економічну складову. Характер середньо-строкового циклу значною мірою залежить від того, на яку фазу довгострокового циклу – висхідну чи низхідну він припадає. Найгірший стан економіки спостерігається в тому випадку, коли низхідна фаза циклу М. Кондратьєва співпадає з низхідною фазою середньострокових або короткострокових циклів [14, с. 17].

Як свідчить аналіз наукової літератури, світова економіка, проходячи через довгохвильові цикли М. Кондратьєва, опинялась у найгіршому стані в 1841–1843 рр., 1891–1896 рр. та 1929–1933 рр. Сут-тєві структурні потрясіння світової економіки були обумовлені «енергетичною кризою» 1970-х років, після чого світова економіка відновила зростання, яке тривало майже до середини 1990-х років. Відпо-відно до концепції «довгих хвиль», в 2000-х роках

24

# 3 (21) 2018

відбулося уповільнення темпів розвитку світової економіки із затяжними кризами, тривалими депре-сіями та відносно слабкими підйомами, що й при-звело до світової фінансової кризи 2008–2009 рр.

Як зазначається у науковій літературі, головна заслуга М. Кондратьєва полягає в тому, що він визна-чив межі та періодичність довгохвильових циклів, а також виокремив ознаки, які притаманні висхідним і низхідним фазам довгих циклів. Так, відповідно до його теорії:

1) перед початком висхідної фази кожного циклу відбуваються суттєві зміни в економічному житті сус-пільства (техніці, технології, грошовому обігу, пере-розподілі позицій країн у світовій економіці тощо);

2) періоди висхідних фаз, зазвичай, більш насичені соціальними змінами, ніж періоди низхідних фаз;

3) низхідні фази довгих циклів, зазвичай, супро-воджуються тривалою депресією сільського госпо-дарства;

4) середньострокові цикли, що припадають на низхідну фазу великого циклу, характеризуються тривалістю та глибиною депресії, короткостроко-вістю та слабкістю підйомів, а циклам, що припада-ють на висхідну фазу, характерні протилежні власти-вості [15; 16; 17].

Дослідження багатьох вчених дозволили під-твердити циклічних характер механізмів функціо-нування сучасної економіки та дозволили здійснити таку періодизацію довгохвильових циклів.

Перший цикл: кінець 1780-х років – 1844-1851 рр.: висхідна фаза –1810-1817 рр., низхідна – з 1810-1817 рр. до 1844-1851 рр.

Другий цикл: з 1844-1851 рр. до 1891-1896 рр.: висхідна фаза – 1870-1875 рр., а низхідна – з 1870-1875 рр. до 1891–1896 рр.

Третій цикл: з 1891-1896 рр. до 1929-1933 рр.: висхідна фаза – до 1914-1920 рр., низхідна – з 1914-1920 рр. до 1929-1933 рр.

Четвертий цикл: з 1929-1933 рр. до 1970-1982 рр.: висхідна фаза – до середини 1950-х років, низхідна – з середини 1950-х років – до 1970-1982 рр.

П’ятий цикл: з 1970-1982 рр. – до 2015-2025 рр. [12; 15].

Слід зазначити, що теорії циклів виникли в еко-номічній науці як реакція на прояви макроеконо-мічної та макрофінансової нестабільності. Тому до 1930-х років у економічній теорії панував нео-класичний напрям, представники якого розглядали кризи як випадкове явище, вважаючи, що в умовах вільного ринку економіка має автоматичні стабіліза-тори для забезпечення економічної рівноваги. Піз-ніше, завдяки дослідженням Дж.М. Кейнса, поши-рення набули підходи щодо необхідності втручання держави в перебіг економічної кон’юнктури з метою підтримки макроекономічної рівноваги, які в подаль-шому теж були переглянуті та вдосконалені.

Проведене дослідження дозволило зробити висно-вок, що погляди науковців щодо циклічного розвитку еко-номіки суттєво різняться: від визнання закономірностей циклічного розвитку економіки, до повного його запере-чення [2; 14; 18]. Якщо прибічники першої, переважа-ючої, точки зору активно досліджують процеси цикліч-ного розвитку економіки та розробляють заходи щодо управління нею, то представники другого підходу вважа-ють, що нерівномірність розвитку економіки формують випадкові чинники – імпульси, шоки, політичні події, тобто циклічність є наслідком дії випадкових чинників [19, с. 24; 20, с. 188]. У табл. 1 наведено короткий опис основних теоретичних концепцій ХІХ–ХХ ст., які обґрунтовують циклічність розвитку економіки.

Таблиця 1Основні теоретичні концепції циклічного розвитку економіки в ХІХ-ХХ ст.

Назва теорії Представники Пояснення причин циклів1.Теорії зовнішніх факторів У. Джевонс Сонячна активність (11-річні сонячні цикли

співпадають із циклами Жугляра).2. Теорія промислових циклів

К. Маркс, Ф. Енгельс

Протиріччя капіталізму, необхідність масштабного оновлення основного капіталу.

3.Теорія перенакопичення капіталу

М.І. Туган-Барановський, Г. Кассель, А. Афтальон

Диспропорції в структурі виробництва, які обумовлюють перенакопичення основного капіталу.

4. Кредитно-грошова концепція

Р.Хоутрі, І. Фішер Порушення у сфері грошового попиту та пропозиції.

5. Кейнсіанська теорія Дж.М. КейнсВзаємодія руху національного доходу, споживання й накопичення капіталу, недосконалість ринкового механізму.

6. Теорія нововведень Й. Шумпетер Нерівномірний характер впровадження у виробництво інновацій.

7. Теорія недоспоживання Ж. Сісмонді, К. Родбертус-Ягецов

Обмеження споживання, зниження частки заробітної плати у національному доході.

8. Неокласична школа А. Маршалл, В. Паретто Нестабільність грошового обігу9. Концепція «спекулятивних мотивів», психологічні теорії циклу

У. Джевонс, В. Паретто

Спекулятивні операції на товарних ринках і фондових біржах, які пов’язані з очікуваннями підвищення товарних цін і курсів цінних паперів.

Джерело: складено на основі [12, 13, 21]

25


Разом з тим слід зазначити, що й серед еконо-містів, які визнають циклічний розвиток еконо-міки, не існує єдиного погляду на його природу. Так, П. Самуельсон розмежовує теорії циклічного розвитку на дві групи: 1) екстернальні (головними причинами економічних циклів є зовнішні чин-ники) та 2) інтернальні (кризи обумовлені вну-трішніми причинами, що породжуються економіч-ною системою) [22].

Представники неокейнсіанської школи (Е. Хан-сен, Дж. Хікс, Р. Харрод) зазначають, що в зв’язку з тим, що заробітна плата та ціни коригуються повільно, спад виробництва та споживання у дов-гостроковій перспективі можуть суттєво вплинути на обсяги виробництва та зайнятість. Тому, на їхню думку, уряд повинен активно впливати на еконо-міку, згладжуючи кон’юнктурні коливання шляхом регулювання економіки [21].

Як свідчить аналіз, представники монетаризму акцентують увагу на грошовій складовій циклу, яка формується у кредитній системі. Зменшення обсягів кредитування може виникати, наприклад, в умовах незбалансованої монетарної політики, що знаходить свій прояв у дисбалансі між попи-том і пропозицією грошей. Тому монетарна тео-рія циклу ґрунтується на безпосередньому впливі динаміки грошової маси на динаміку цін, обсяги виробництва та інвестицій [23, с. 15; 24, с. 4].

Сучасні монетаристи використовують термін «фінансові кризи» і пов’язують їх виникнення з банківськими, валютними кризами та кризами державних фінансів. Тому з метою подолання фінансових криз вони рекомендують посилювати незалежність центральних банків, розвивати меха-нізми фінансового посередництва, підтримувати високий рівень ліквідність банківської системи та забезпечувати стабільність грошового обігу [25, с. 268; 26, с. 55; 27, с. 43; 28, с. 14].

Представники теорії реальних економіч-них циклів вважають, що нерівномірність обся-гів виробництва є об’єктивною закономірністю механізмів саморегулювання ринку, а тому кризу розглядають як процес перерозподілу ресурсів з метою забезпечення економічної рівноваги. Так, засновник цієї теорії Ф. Кюдланд пояснює причини нерівномірності економічного зростання поведін-кою економічних агентів в умовах раціональних очікувань [29].

На окрему увагу заслуговують психологічні теорії циклу, серед яких виділяють такі основні напрями.

1. Концепція «специфіки виробничих капітало-вкладень» А. Пігу, яка пояснює циклічність осо-бливостями виробничих капіталовкладень, що здійснюються в умовах розпорошеності виробни-ків і недосконалості ринкової інформації [13; 21].

2. Рівноважна теорія економічного циклу Р. Лукаса, яка ґрунтується на аналізі взаємодії гро-шових шоків з поведінкою економічних суб’єктів та особливостями сприйняття ними економічної інформації [13; 14].

Останнім часом у дослідженнях зарубіжних економістів, зокрема Б. Бернанке, А. Грінспена, П. Кругмана розглядаються питання, що стосу-ються впливу негативних або позитивних ефектів від циклічних коливань на економічний розвиток і розроблення відповідних заходів проциклічної політики, спрямованої на пом’якшення наслідків дії фінансових криз. Так, Б. Бернанке поняття діло-вого циклу визначає як повторювану послідовність періодів підйому, розширення, тимчасового спаду, наступного підйому і відновлення економіки [21]. На думку П. Кругмана, першопричинами кризи є тіньовий банківський сектор і послаблення дер-жавних регуляторів. Головну проблему посткри-зового розвитку він вбачає у необхідності підви-щення сукупного попиту та збільшенні обсягів кредитування [30].

А. Грінспен характеризує економічні спади як невід’ємну складову циклу ділової активності. На його думку, такі спади виникають тоді, коли обсяг запасів перевищує попит на них, що призводить до скорочення виробництва. Тому з метою поперед-ження різких спадів він пропонує пом’якшення фіскальної політики та збільшення витрат держав-ного бюджету [31].

Таким чином, як можемо переконатися, у нау-ковій літературі запропоновано значну кількість заходів щодо подолання наслідків економічних, фінансових і банківських криз [32; 33; 34]. Голо-вними із них, на наш погляд, є необхідність запро-вадження проциклічного регулювання економіки та реалізація макропруденційної політики, яка дозволяє забезпечувати та підтримувати макроеко-номічну та фінансову стабільність на основі реалі-зації виваженої грошово-кредитної політики цен-трального банку та бюджетно-податкової політики уряду, а також запровадження дієвих заходів щодо координації цих політик.

Висновки. Проведене дослідження теоретич-них засад і особливостей нерівномірності розвитку сучасних економічних систем дозволяє зробити висновок про те, що циклічний розвиток еконо-міки є об’єктивною закономірністю. Аналіз тео-рій і концепцій циклічного розвитку свідчить про широкий діапазон поглядів науковців, що одно-часно дає можливість обрати найбільш ефективні для кожної країни методи реагування на кризові явища з метою подолання негативних наслідків, породжених ними.

Для умов України можна рекомендувати роз-роблення та реалізацію адаптивної економічної та фінансової політики, пристосованих до осо-бливостей циклічного розвитку, з метою поперед-ження кризових явищ і пом’якшення наслідків їх дії. Така політика повинна ґрунтуватися на про-циклічному регулюванні економіки та реалізації макропруденційної політики, яка дозволяє забез-печити макроекономічну та фінансову стабільність на основі реалізації виваженої грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики за умови їх тіс-ної координації.

26

# 3 (21) 2018

Література:1. Міщенко В.І. Особливості посткризового реформування фінансового сектору України / В.І. Міщенко // Фінанси України. –

2010. – № 1. – С. 3-14.2. Подлесная В.Г. Логико-исторические основания формирования социально-экономических циклов: монография /

Василиса Георгиевна Подлесная ; НАН Украины, ГУ «Институт экономики и прогнозирования НАН Украины. – К., 2017. – 444 с.3. Міщенко С.В. Монетарні цикли в економіці України / С.В. Міщенко, С.В. Науменкова, І.М. Льон // Актуальні проблеми еконо-

міки. – 2016. – № 11. – С. 363-372.4. Шумило І. Теоретичні і практичні аспекти аналізу стану фінансової системи економіки / І. Шумило, В. Міщенко, Р. Лисенко //

Вісник Національного банку України. – 2006. – № 3. – С. 6-11.5. Науменкова С.В. Фінансові репресії в механізмі прихованого переміщення державного боргу: форми та інструменти /

С.В. Науменкова, В.І. Міщенко // Фінанси України. – 2015. – № 8. – С. 31-55.6. Гнучкий режим курсоутворення: етапи запровадження та можливі наслідки для економічного розвитку України: науково-

аналітичні матеріали / В.І. Міщенко, І.А. Нідзельська та ін. – К.: НБУ ЦНД, 2010. – 124 с.7. Міщенко С. Проблеми реалізації монетарної політики в умовах структурних дисбалансів (на прикладі Ісландії) / С. Міщенко //

Вісник НБУ. – 2009. – № 3. – С. 22-26.8. Науменкова С.В. Влияние денежно-кредитной политики центрального банка на стимулирование экономического роста /

С.В. Науменкова, В.И. Мищенко // Проблемы современной экономики. – 2015. – № 54. – С. 168-174.9. Bukovinsky S.А. The Banking System of Ukraine: Towards European Integration / S.А. Bukovinsky et al. – Kyiv: National Bank

of Ukraine, 2015. – 496 p.10. Науменкова С.В. Проблемы сбалансированности денежного рынка Украины / С.В. Науменкова – К.: Наукова думка, 1997. – 55 с.11. Міщенко В.І. Проблеми вдосконалення управління державними корпоративними правами / В.І. Міщенко, С.В. Науменкова //

Економіка України. – 2002. – № 5. – С. 29-36.12. Ерохина Е.А. Стадии развития национальной экономики и циклы Н.Д. Кондратьева / Е.А. Ерохина. – Томск: Водолей, 2001. –

С. 27-28.13. Фролова Т.А. Экономическая теория: конспект лекций / Т.А. Фролова. – Таганрог: ГТИ ЮФУ, 2009. – 458 с.14. Кушлин В. Посткризисная экономика: управление развитием / В. Кушилин // Экономист. – 2010. – № 6. – С. 14-24.15. Міщенко С.В. Проблеми оцінки впливу стабільності функціонування грошово-кредитної сфери на економічну безпеку країни /

С.В. Міщенко // Фінанси України. – 2010. – № 7. – С. 35-49.16. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры // Избранные сочинения / Ред. колл. Л.И. Абалкин и др. – М.: Экономика,

1993. – С. 24-25.17. Обґрунтування методичних підходів до оцінки стійкості фінансової системи: інформаційно-аналітичні матеріали. Вип. 6 /

С.В. Науменкова та ін. – К.: Національний банк України. Центр наукових досліджень, 2006. – 162 с.18. Науменкова С.В. Влияние устойчивости денежного обращения на экономический рост / С.В. Науменкова, С.В. Мищенко //

Известия Санкт-Петербургского государственного экономического университета. – 2013. – № 3. – С. 14-23.19. Міщенко В.І. Методологічні та методичні проблеми запровадження таргетування інфляції / В.І. Міщенко // Вісник Національ-

ного банку України. – 2006. – № 5. – С. 22-32.20. Науменкова С.В. Поняття системного ризику та підходи до визначення системно значущих банків / С.В. Науменкова,

В.І. Міщенко // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Вип. 1. – 2014. – С. 186-196.21. Абель Э. Макроэкономика / Э. Абель, Б. Бернанке. – СПб.: Питер, 2008. – 768 с.22. Самуэльсон П. Экономика = Economics / П. Самуэльсон, В. Нордхаус. – М.: «Вильямс», 2006. – 1360 с.23. Науменкова С.В. Оцінка впливу галузевої приналежності на рівень перспективної платоспроможності позичальника /

С.В. Науменкова // Вісник НБУ. – 2005. – № 7. – С. 14-21.24. Гальчинський А. Основи кейнсіанської моделі регулювання економічного циклу. Питання теорії // Вісник НБУ. – № 1. – 2009. – С. 3-8.25. Міщенко С.В. Поєднання функцій стратегічного розвитку та антикризового управління в діяльності центральних банків /

С.В. Міщенко, В.І. Міщенко // Актуальні проблеми економіки. – 2016. – № 2(176). – С. 266-272.26. Науменкова С.В. Обстеження збалансованості попиту та пропозиції на кредитному ринку: досвід центральних банків /

С.В. Науменкова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2014. – № 10(163). – С. 51-57.

27. Мищенко С.В. Стимулирование кредитования как фактор экономического роста / С.В. Мищенко // Вестник Финансового университета. – 2013. – № 1(73). – С. 35-45.

28. Науменкова С.В. Функціонування недержавних пенсійних фондів на ринку фінансових послуг України / С.В. Науменкова // Фінанси України. – 2010. – № 4. – С. 3-16.

29. Kydland F. Time to Build and Aggregate Fluctuations / F. Kydland, E. Prescott // Econometrica. – 1982. – № 50. – Р. 1345-1370.30. Кругман П. Возвращение Великой депрессии? / Пер. с англ. В.Н. Егоров. – М.: Эксмо, 2009. – 336 с.31. Гринспен А. Эпоха потрясений. Проблемы и перспективы мировой финансовой системы / А. Гринспен. – М.: Юнайтед Пресс,

2010. – 550 с.32. Науменкова С. Фінансові інструменти убезпечення від політичних ризиків у проектному фінансуванні / С. Науменкова,

С. Міщенко, Є. Тіщенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2016. – № 10. – С. 6-17.33. Мищенко С.В. Механизмы координации денежно-кредитной и налогово-бюджетной политики / С.В. Мищенко // Известия

Санкт-Петербургского государственного экономического университета. – 2012. – № 2(74). – С. 16-26.34. Naumenkova S. Transition to inflation targeting in Ukraine: new tools for monetary policy / S. Naumenkova, O. Malyutin,

S. Mishchenko // Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economics. – 2015. – № 1(166). – С. 31-39.

27


ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ЦИКЛИЧНОСТИ ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ И НЕОБХОДИМОСТЬ ПРОЦИКЛИЧЕСКОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ЭКОНОМИКИ

Мищенко В.И.доктор экономических наук, профессор,Университет банковского делаНеклюдова Т.Н.кандидат экономических наук,Национальный банк Украины

В статье исследованы теоретико-методологические основы и закономерности циклического развития эконо-мики. Определена объективность природы кризисных явлений, обоснованы подходы к внедрению адаптивной системы регулирования экономики, учитывающей особенности современного циклического развития. Обо-снована необходимость реформирования механизмов предупреждения кризисных явлений и смягчения их последствий на основе использования проциклического регулирования и реализации макропруденциальной политики, позволяющей обеспечить макроэкономическую и финансовую стабильность на основе реализации взвешенной денежно-кредитной и налогово-бюджетной политики при условии их тесной за координации.Ключевые слова: циклическое развитие экономики, экономический цикл, виды экономических циклов, фазы цикла, кризис, проциклическое регулирование.

THE THEORETICAL FOUNDATIONS OF CYCLICAL ECONOMIC DEVELOPMENT AND NECESSITY OF PROCYCLICAL REGULATION OF THE ECONOMY

Mishchenko V.I.Doctor of Economics, ProfessorBanking University, KyivNeklyudova T.M. Ph.D. in economicsNational Bank of Ukraine

The theoretical and methodological principles and regularities of cyclic economic development are researched. The objec-tive nature of crisis phenomena is determined, approaches for implementation of adaptive system of the economy reg-ulation, which takes into account the features of cyclic development, are determined. The necessity of reforming mech-anisms for crisis prevention and consequences mitigating of their actions through introduction of procyclic regulation of the economy and implementation of macroprudential policy is substantiated. This allows to ensure and maintain macroeconomic and financial stability through the implementation of prudent monetary and fiscal policies.Keywords: cyclical economic development, economic cycle, types of economic cycles, cycle phases, crisis, cyclical regulation.

28

# 3 (21) 2018

УДК 332.122

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ МАЛОГО ГОРОДА

Радионова Л.А.кандидат философских наук, доцент,Харьковский национальный университетгородского хозяйства имени А.Н. БекетоваЦехмистро Н.В.магистрХарьковского национального университетагородского хозяйства имени А.Н. Бекетова

В статье исследуется необходимость вывода малых городов Украины из системного кризиса, который нарушил условия их существования и развития, а так же поиск эффективных путей обеспечения их жизнедеятельности, преодоления присущих им в настоящее время стагнации, спада производ-ства, безработицы, снижения потребительского спроса. Выделяя два основных периода урбанизации советский и постсоветский, доказано, что многие проблемы малых городов современной Украины обусловлены задачами форсированной советской индустриализации. Рассматриваются критерии и функциональная роль малых городов Украины, предлагается типология малых городов на основе их социально-экономических показателей. Авторы особо подчеркивают, что использование культур-ного наследия в качестве ресурса позволит малым городам выйти на принципиально новый этап организации социокультурной среды и экономической жизнедеятельности населения.Ключевые слова: малые города, сжимающиеся города, типология малых городов, социокультурные и институциональные механизмы, культурные ресурсы.

Проблема исследования. Малые города состав-ляют самую многочисленную категорию городских поселений во всем мире, в том числе и в Украине. Малые города Украины находятся в ситуации выжи-вания, которая обусловлена не только их сугубо внутренними проблемами, но и процессами, про-исходящими на государственном и глобальном уровнях развития. Такая ситуация неизбежно вызы-вает потребность искать новые способы адаптации малых городов к современным реалиям. Актуаль-ность темы исследования обусловлена необходимо-стью вывода малых городов Украины из системного кризиса, который нарушил условия их существо-вания и развития, а так же поиском эффективных путей обеспечения их жизнедеятельности, преодо-ления присущих им в настоящее время стагнации, спада производства, безработицы, снижения потре-бительского спроса. Города, для которых характерны эти процессы, называют сжимающимися городами (shrinking cities) [1].

Анализ исследований. Несмотря на важность рассматриваемой проблемы, исследования состоя-ния малых городов в современной отечественной литературе представлены достаточно скромно и неа-декватны имеющимся потребностям в разработке научно обоснованной стратегии экономического и социального развития городов [2–7].

В этом контексте особое место занимают тео-ретико-методологические основания исследования малого города, что и является целью статьи. Наше исследование требует уточнения понятия «малый город». Мы разделяем точку зрения авторов, счи-

тающих, что любая типология должна строиться на основе ряда взаимосвязанных критериев и по мно-жеству признаков отражающих разнокачественные стороны развития города как социально-экономи-ческой системы [4]. Малый город понимается нами как городское поселение с численностью населения до 50 тысяч, с законодательно закрепленным и при-своенным статусом «город», имеющее материаль-ное, нематериальное, природное и социокультурное наследие, проявляющееся в образе жизни, трансли-руемое культурной памятью, сохраняемое коллек-тивными способами жизнедеятельности [5].

Многие проблемы малых городов современной Украины своими корнями уходят в сложные проти-воречия процесса отечественной урбанизации [6]. Выделяют два основных периода урбанизации советский и постсоветский, которые существенно повлияли на современное состояние малых городов, определив их функциональную роль и социально-экономическую специализацию, а также их проб-лемные зоны.

Советские процессы урбанизации осуществля-лись на базе индустриализации, которая предпо-лагала создание крупных индустриальных произ-водств. Особенностью советской индустриализации является ее исключительно форсированный харак-тер [3, с. 30]. Это не могло не наложить свой отпе-чаток на появление и развитие новых малых городов. В контексте социальных преобразований понятие «новый город» стало означать: город, построенный на новом (пустом) месте; город, лишенный истории и традиции; город, в котором принципиально иной

29


организации всей жизненной среды соответствует (формируется) новый социалистический быт и новые социальные отношения; город, формирующий нового совершенного (советского) человека. Именно функ-циональное назначение малых городов и определило типологию, сложившуюся в социально-экономи-ческом знании. В рамках этой типологии исследо-ватели выделяют следующие типы малых городов: города-сателлиты (города-спутники), выполняющие функцию периферии крупных индустриальных цен-тров; города – центры сельской округи, выполняю-щие преимущественно административные функции; моногорода (монопрофильные города), сложившиеся на основе одного производственного предприятия; города – научные центры (наукограды); города как рекреационные центры (города-музеи, города прове-дения фестивалей и конкурсов); города как мемори-альные образования, к которым можно отнести исто-рические заповедники и религиозные центры [4].

В целом, можно отметить, что в советский период появление малых городов и их специфика было обу-словлено исключительно отраслевым подходом, который преобладал над территориальным. Именно это, по мнению исследователей, привело в дальней-шем к таким кризисным явлениям общества, как углубление дифференциации регионов и террито-рий, рост числа дотационных регионов [7, с. 191].

Изложение основного материала. В настоящее время исследование малых городов Украины осу-ществляется преимущественно в аспекте тех про-блем, которые у них появились в постсоветский период, в условиях радикального реформирова-ния практически всех сфер общественной жизни. В результате этого процесса в развитии малых городов сформировался целый комплекс проблем, связанных: с ограниченностью их экономической базы и непривлекательными конкурентными усло-виями в привлечении квалифицированных кадров иинвестиций; с доминированием какой-либо одной отрасли промышленности, создающим зависимость поселения от градообразующего предприятия; с технологической отсталостью большинства про-мышленных предприятий, высоким уровнем износа основных фондов; с крайне неблагоприятной демо-графической ситуацией, обусловленной миграци-онными процессами трудоспособного населения и молодежи в более крупные города; с низким уров-нем развития социально-культурной сферы и инже-нерно-инфраструктурных объектов; с маргинали-зацией значительной части населения, вызванной отсутствием целостности и комфорта социального окружения [8].

Следует отметить, что кризис, постигший боль-шинство малых городов, изменил представления о критериях их функциональной роли и типологи-зации. В связи с этим, в научный дискурс вошли такие характеристики городов, как «проблемные», «депрессивные», «кризисные», «отсталые», «опти-мизирующиеся» и «стабильные».

К городам проблемного типа относят города, для которых характерен низкий уровень промышленного

производства, малые объемы строительства жилья и объектов инфраструктуры. Проблемный город – это город, который не в состоянии сам (без помощи извне) решить свои обостряющиеся проблемы [9].

К городам депрессивного типа причисляют города, находящиеся в глубоком социально-эконо-мическом кризисе, который проявляется в спаде производства, наличии безработицы, низком уровне доходов населения. Для того чтобы выйти из депрес-сивного состояния такой город, по мнению ученых, нуждается «в крупных инвестициях, в обновлении и диверсификации производства, а также в новых формах экономического сотрудничества» [9, с. 432].

К городам кризисного типа относят ряд горо-дов, в которых депрессивное состояние приобрело затяжной характер и сопровождается дальнейшим ухудшением социально-экономической ситуации. К кризисным городам можно отнести города с тяже-лой экологической ситуацией, а также города нахо-дящиеся в зоне вооруженных конфликтов. Сегодня в нашей стране достаточно много малых городов кризисного типа, находящихся в зоне вооруженных конфликтов [10].

В научной литературе выделяется такой кластер городов как отсталые города. Их основными пока-зателями являются: низкий уровень производства на душу населения; невысокие реальные доходы на душу населения; неразвитость социальной и произ-водственной инфраструктуры и т.д.

К оптимизирующимся городам, исследователи относят те поселения, которые нашли способы для выхода из отсталого или кризисного состояния, и стре-мятся к «оптимизации» экономических, демографиче-ских, экологических показателей городской жизни.

Критерием для выделения стабильных горо-дов выступает устойчивость их социально-эконо-мических показателей. Особенностью кластера развивающихся городов, исследователи считают следующие показатели: низкий уровень смертно-сти и самый высокий уровень демографического баланса; невысокий уровень безработицы; высокий уровень средней заработной платы; высокий обо-рот розничной торговли на душу населения; высо-кий объем производимой промышленной продукции и др. [11, с. 48-50]. Среди малых городов Украины есть, по нашей классификации все города, напри-мер, к стабильным можно отнести Южноукраинск (Николаевская область), был построен в 1975 году вокруг Южноукраинской АЭС, которая производит 10% всей электроэнергии, и бюджет города вхо-дит в десятку лучших страны. Город с устойчивым бюджетом – это самостоятельный и богатый город. Самостоятельность выражается в первую очередь в минимальной доле безвозмездных поступлений из региональных центров в общем доходе [12].

Если в Южноукраинске большой экономический потенциал, то в Жолкве (Львовская область) – куль-турный. Местные власти его гордо именуют идеаль-ным украинским городом. Четыре столетия назад его основал гетман Речи Посполитой Станислав Жол-кевский. В те времена среди польской аристократии

30

# 3 (21) 2018

были необычайно модны идеи реформаторов Томаса Мора и Томаззо Кампанелла по созданию идеаль-ных городов. В Жолкве попытались построить иде-альный город-крепость. Сегодняшняя Жолква явно претендует на нечто большее, чем тихую провин-циальную жизнь. Анализируя концепцию развития Жолквы на 2018–2020 годы, мы не нашли ни одного упоминания об использовании культурного потенци-ала в развитии города, о создании экономики куль-туры, а город явно относится к проблемным [13].

На наш взгляд, для исследования современного состояния малых городов Украины данная типоло-гия является достаточно концептуальной, поскольку позволяет глубже понять их основные социально-экономические проблемы.

Реформы, проводимые в Украине уже двадцать седьмой год, не создали для малых городов доста-точных условий для их развития ни в направлении формирования собственной экономической основы; ни в направлении стимулирования их внутренних ресурсов, а именно поддержки развития малого предпринимательства; ни в направлении оживления возможностей, интересов и удовлетворения потреб-ностей самого населения малых городов, особенно молодых горожан. Хотя еще в 2004 году был принят Закон об утверждении общегосударственной про-граммы развития малых городов [14].

Каковы же причины деградации экономики малых городов? Традиционно теории, пытающиеся ответить на этот вопрос, рассматривают экономи-ческий спад как следствие падения спроса на про-дукт отрасли. Однако, как отмечал Штайнер [15], эти теории не объясняли причину неспособности про-мышленности территории адаптироваться к изме-няющимся внешним условиям. Эту проблему пре-одолевает подход (Р. Бошма и Дж. Лэмбуй называют его также «сетевым» [16]), предметом исследования которого стали социокультурные и институциональ-ные механизмы, определяющие низкий уровень адаптационных способностей города. Теория сетей, на самом деле, выдвигает одну простую идею: целое намного сильнее и эффективнее, чем просто сумма разрозненных частей. Для того чтобы город был устойчивым, все его части должны быть соединены друг с другом. «Например, если от бара до кафе

можно дойти пешком, – это связь. Чем больше таких мест в пешей доступности, тем больше микросвязей, а чем больше микросвязей, тем сильнее вся струк-тура…» [17]. Связи – вот что лежит в основе города. В этом контексте ключевую роль играет культура.

Сегодня «экспансия культуры» не просто мета-фора, отражающая рост значимости культуры в современном мире, речь идет о становлении новой ценностной, коммуникативной и инструментальной среды, в которой потребление культурных продук-тов и услуг отступает на второй план, а на первый выходит создание возможностей для творческого самовыражения и самореализации каждого человека. С истощением существующих ресурсов и сокраще-нием объемов традиционного производства культуру воспринимают как палочку-выручалочку. Культурные ресурсы – это материал для создания базовых ценно-стей города, сырье, которое приходит на смену углю, стали. В любом городе находятся скрытые ресурсы, правильное использование которых может принести городу небывалый успех. Более того, этими ресурсами могут быть даже его недостатки [18]. Использование культурного наследия в качестве «ресурса» позволит малым городам выйти на принципиально новый этап организации социокультурной среды и экономиче-ской жизнедеятельности населения.

Выводы. В основном появление малых горо-дов Украины обусловлено отраслевым подходом, что явилось основной причиной их сегодняшнего системного кризиса. Два основных периода урбани-зации советский и постсоветский детерминировали типологию малых городов и существенно повлияли на их современное состояние.

Малые города должны изучаться комплексно с применением различных подходов и методов, так как они являются сложноорганизаванными, много-аспектными, многоуровневыми системами.

Культурное наследие – это особый и очень важный культурно-экономический ресурс малых городов, он может и должен стать одним из перспективных направлений развития малого города и инноваций. Важно активное вовлечение культурного наследия в жизнедеятельность горожан. В настоящее время культурное наследие становится одним из ключевых разделов развития сферы экономики города.

Литература:1. Oswalt Ph. Atlas of Shrinking Cities / Edited by Ph. Oswalt. Hatje / Cantz. Ostfildern. 2006.2. Малые города как объекты экономического и социального развития [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://studbooks.net/21506/

rps/malye_goroda_obekty_ekonomicheskogo_sotsialnogo_razvitiya.3. Пчелинцев О. Социально-экономический кризис в пространственном измерении // Общественные науки и современность.

1993. – № 2.– С. 30-37.4. Трощинский П. Потенциал и перспективы монофункциональных городов в условиях кризиса [Электронный ресурс] /

Режим доступа: http://www.credit-rating.ua/ru/analytics/analytical-articles/12424/.5. Радионова Л.А. Социальная память города как детерминанта ресурсных полей культуры города / Місто. Культура. Цивілізація:

матеріали IV міжнар. наук.-теор. інтернет-конф., квітень 2014 р. / Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О.М. Бекетова. – Х.: ХНУМГ, 2014. – С. 40-45.

6. Ruble, Blair A. Leningrad: Shaping a Soviet City. Berkeley: University of California Press, 1990.7. Ракитский Б. Социально-экономические проблемы малых городов России / Б. Ракитский, В. Доркин, И. Мысляева //

Вопросы экономики. –1994. – № 1. – С. 117-118.8. Радионова Л.А. Концепт «жизнеспособный город» в условиях локальной динамики: теоретико-методологические основы /

Ефективність сучасного бізнесу в умовах динамічного середовища : монографія / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Л.Л. Каліні-ченко. – Х.: ФОП Панов А.М., 2018. – С. 274-283.

31


9. Заставный Ф.Д. Проблемы депрессивности в Украине (социально-экономической, экологической, демографической): моно-графия / Ф.Д. Заставный. – Л.: ВЦ ЛНУ им. И. Франко, 2006. – 348 с.

10. Опубликован перечень городов и сел Донбасса, которые вошли в зону боевых действий 30 апреля 2018 [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://fakty.ua/266658-opublikovan-perechen-gorodov-i-sel-donbassa-kotorye-voshli-v-zonu-boevyh-dejstvij.

11. Руденко Л.Г., Савчук И.Г. Украина: изменения городского пространства // Український географічний журнал – 2013, № 2. – С. 48-56.

12. Южноукраинск [Электронный ресурс] / Режим доступа: https://barometr.info/.13. Концепція програми розвитку підприємництва в місті Жовква на 2018–2020 роки [Електроний ресурс] / Режим доступу:

http://institute.lviv.ua/doc/Program_concept_SME_Zhovkva.pdf.14. Закон об утверждении общегосударственной программы развития малых городов [Электронный ресурс] / Режим доступа:

http://uazakon.ru/zakon/zakon-o-razvitii-malih-gorodov-4.html.15. Steiner M. (1985). Old Industrial Areas: A Theoretical Approach // Urban Studies. Vol. 22. P. 387-398.16. Boschma R., Lambooy J. (1999). The prospects of an adjustment policy based on collective learning in old industrial regions //

GeoJournal. Vol. 49. № 4. P. 391-399.17. Мехаффи М. Сегодня термин «устойчивое развитие» используют для промывки мозгов [Электронный ресурс] / М. Мехаффи. –

Режим доступа: https://beta.strelkamag.com/ru/article/interview-mehaffy.18. Landry C. The Creative City. A Toolkit for Urban Innovators. L.: Earthscan Publications Ltd., 2001.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МАЛОГО МІСТА

Радіонова Л.О.кандидат філософських наук, доцент,Харківський національний університетміського господарства імені О.М. БекетоваЦехмистро Н.В.магістрХарківського національного університетуміського господарства імені О.М. Бекетова

В статті досліджується необхідність виведення малих міст України з системної кризи, яка порушила умови їх існування та розвитку, а також пошук ефективних шляхів забезпечення їх життєдіяльності, подолання стаг-націй, спаду виробництва, безробіття, зниження споживчого попиту. Виділяючи два основних періоди урба-нізації радянський та пострадянський, доведено, що багато проблем малих міст сучасної України обумовлені завданням форсованої індустріалізації. Розглядаються критерії ї функціональна роль малих міст України, про-понується типологія малих міст на основі їх соціально-економічних показників. Автори особливо підкреслю-ють, що використання культурного надбання як ресурсу дозволить малим містам вийти на принципово новий етап організації соціокультурного середовища та економічної життєдіяльності населення.Ключові слова: малі міста, міста, що стискаються, типологія малих міст, соціокультурні та інституційні меха-нізми, культурні ресурси.

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL FOUNDATIONS FOR THE STUDY OF SMALL CITIES

Radionova L.A.PhD, Associate Professor,O.M. Beketov National University of Urban Economy in KharkivTsekhmystro N.V.master's degreeO.M. Beketov National University of Urban Economy in Kharkiv

The article deals with the problems of small towns destruction in Ukraine and further possibilities of the positive changes in its dynamics. It is argued that systemic crisis has violated the conditions of their existence and develop-ment, as well as the view on effective ways to ensure their livelihoods, overcome their inherent stagnation, decline in production, unemployment, reduce consumer demand. By highlighting the two main periods of urbanization of the Soviet and post-Soviet, it is proved that many problems of small cities in modern Ukraine caused by tasks of forced Soviet industrialization heritage. The criteria of the functional role of small cities in Ukraine are considered, a typology of small cities is proposed on the basis of their socio-economic indicators. The authors emphasize that the use of cultural heritage as a "resource" will allow small cities to enter a fundamentally new stage in the organiza-tion of the socio-cultural environment and economic life of their citizens.Keywords: small cities, shrinking cities, typology of small cities, socio-cultural and institutional mechanisms, cul-tural resources.

32

# 3 (21) 2018

УДК 334.02

СИТУАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Воскресенська О.Є.кандидат економічних наук,старший викладачХерсонського національного технічного університетуСадохіна О.І.студенткаХерсонського національного технічного університету

Розглянуті питання, що пов’язані з ситуаційним підходом до управління туристичним підприємством. Досліджено особливості ситуаційної моделі управління в туристичній галузі. Розкрито негативні економічні й неекономічні фактори та їх вплив на ситуацію в розрізі туристичного підприємства. Описано функції ситуаційного підходу до управління туристичними підприємствами.Ключові слова: туризм, ситуаційний підхід, управління, функції ситуаційного управління, фактори впливу на управління, розвиток економіки України, ситуаційна модель.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день, переважна частка країн, які мають кліматичні умови для процвітання туристичного бізнесу отримують більш як 30% ВВП саме за рахунок функціонування закладів туристичної сфери та готельно-ресторан-ного бізнесу [2].

Україна – це ресурсоємна країна, яка має широкі перспективи в туристичній галузі. Бурхливе зрос-тання туризму в Україні впродовж останніх десяти-літь пояснюється не тільки особливостями навко-лишнього середовища, але і все більшим розвитком популярних районів відпочинку – гірських курортів, узбережжя теплих морів тощо.

У мінливому середовищі, діяльність турис-тичних підприємств вимагає використання такого критерію, як «неекономічні показники». Враху-вання цих показників у діяльності туристичних підприємств передбачає вивчення прихильності споживачів турпродуктів до торгової марки, до туристичного підприємства; кількість нових спо-живачів турпослуг; кількості втрачених спожива-чів турпослуг; кількості незадоволених споживачів турпослуг; причини незадоволення та рівень цього незадоволення; степені задоволення споживачів від наданих туристичним підприємством турпослуг та рівень задоволення; графіку роботи туристич-ного підприємства; рівень сервісу туристичного підприємства тощо [5].

Великі та незначні коливання в сфері туризму чи у внутрішньому середовищі туристичного під-приємства можуть серйозно вплинути на її стабіль-ність та економічне становище. Часто менеджмент в цьому випадку провадить стандартні прийоми управління, що відповідають конкретній стадії жит-тєвого циклу підприємства. Проте, сфера послуг, а надто туристичних, часто вимагає діяти в неперед-бачуваних й нестандартних ситуаціях. Таким чином, виникає потреба реалізації ситуаційного підходу до управління туристичним підприємством.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед вчених, які виділяли ситуаційний підхід як окрему галузь управління підприємством можна назвати Бон-дара О.В., Василенко В.О., Глухова В.В [3; 4; 5; 6].

Кифяк В.Ф. на принципах ситуаційного підходу пояснює особливості організації туризму в своїх робо-тах [7]. Мальська М.П. ж пояснює особивості ведення туристичного бізнесу в сучасному середовищі [8].

Вітчизняна вчена Баєва О.В. описує загальні функції менеджменту як запоруку ефективного під-приємництва в нестандартних ситуаціях [1]. Відпо-відно до діяльності менеджменту туристичного під-приємства Бажал Ю.М. описує економічну теорію технологічних змін [2].

Метою дослідження є дослідження ситуаційного підходу до управління туристичними підприємствами.

Виклад основного матеріалу. Діяльність під-приємства розглядається як сукупність процесів: власне етапів розвитку підприємства, циклів турис-тичного продукту, впровадження проектів тощо. На цій основі постійно проводиться ситуаційний аналіз, обробляється інформація, оцінюється ефек-тивність діяльності, складаються прогнози та відпо-відно корегується діяльність підприємства [4].

Слід зауважити, що за необхідності корегування діяльності вже сталої фірми класичний та системний підходи варто застосовувати дуже обережно. Їх вико-ристання може викликати потребу у повній реоргані-зації підприємства і, відповідно, спричинити період нестабільності в її функціонуванні. Потрібно зва-жати на той факт, що користь від змін можна очіку-вати лише у довгостроковій перспективі, а в коротко-строковій – зазвичай проблеми і додаткові витрати. Тут в нагоді стане саме схильність керівництва під-приємства до ситуаційного управління.

Якщо в житті туристичного підприємства настає етап занепаду, то обов’язково необхідно визначити, чи пов’язано це з циклічним економічним спадом, чи з невдалою діяльністю саме цього об’єкту. Таким

33


чином, туристична компанія поверхнево оцінить ситуацію і почне розробляти початковий план захо-дів щодо усунення наслідків ситуації, яка виникла.

Можна говорити також про зв’язок, який виникає між ситуаційним управлінням і ризик-менеджментом. Попередження та створення сприятливих умов виходу із кризових ситуацій, що було сплановано заздалегідь ризик-менеджером може значно полегшити хід ситу-аційного управління на туристичному підприємстві. Адже, розроблений план дій можна використати як шаблон і адаптувати до особливостей конкретного явища, яке спостерігається на даний момент.

До основних причин появи негативних ситуацій-них факторів впливу на управління туристичними підприємствами відносяться такі:

– калькуляція на тури, яка увібрала в себе надто високі ціни [5];

– різке зростання цін на митні послуги, на послуги з розміщення, що не завжди відповідало якості цих послуг [7];

– основна мета діяльності туристичних підпри-ємств – власна вигода – не поєднана з метою розвитку галузі загалом чи збільшення валових надходжень [8];

– зовнішньоекономічна діяльність нашої дер-жави не в повній мірі забезпечує ефективну взаємо-дію з міжнародним середовищем та спроможністю запропонувати на зовнішній ринок зарубіжним туристам конкурентний турпродукт [2];

– важливою причиною появи несприятливих факторів впливу на управління та розвиток турис-тичних підприємств є низька якість турпослуг, які входять до складу тур продуктів, та їх невідповід-ність вимогам зарубіжних туристів тощо [3].

Основу процесу ситуаційного управління на туристичному підприємстві складають певні функції його менеджменту:

– вивчення попиту на турпослуги та потреб у них, вимагає від туроператорів, які розробляють тури, різного інтелектуального наповнення з враху-ванням того, кому даний тур пропонується (вітчиз-няним або зарубіжним туристам), звідки саме при-були туристи, особливості національних культур різних держав [1];

– планування додаткових сервісних послуг вимагає також враховувати те, з яких саме країн при-були зарубіжні туристи, у чому особливості їхніх індивідуальних запитів та потреб [4];

– організація системи співробітництва турис-тичних підприємств із іншими учасниками турис-тичного ринку повинна організовуватися не як з підприємством-конкурентом, а як із підприєм-ством-бізнес-партнером, що зумовлено еволюцією розвитку ринку та інтернаціоналізацією національ-них економік, впливом процесів глобалізації [2];

– збут турпослуг, турпродуктів повинен зазна-вати певних змін відповідно до ситуації на ринку, а саме необхідності організації збуту їх також через мережу франчайзингу [3];

– координація дій персоналу туристичних під-приємств, які здійснювали відправку туристів, пови-нні забезпечити більш чітку координацію дій із

персоналом приймаючої сторони на випадок надзви-чайних політичних станів чи надзвичайних подій;

– планування турів туроператорами вимагає вра-ховувати особливості національних культур зарубіж-них споживачів та забезпечувати їм максимально висо-кий рівень внутрішнього комфорту та задоволення [7];

– стимулювання споживачів турпослуг, турпро-дуктів, а особливо постійних споживачів, необхідно здійснювати через прогнози «майбутньої дохід-ності» споживачів турпослуг, турпродуктів [7];

– стимулювання персоналу туристичних підпри-ємств необхідно здійснювати за результатами якісного аналізу та контролю у системі взаємовідносин їх і спо-живачів, забезпечуючи зворотній зв’язок із ними [7];

– контроль поставлених цілей туристичними підприємствами повинен забезпечувати взаємний баланс інтересів туристичних підприємств, спожи-вачів турпослуг, турпродуктів і суспільства [6];

– контроль неекономічних показників діяль-ності підприємств туристичної сфери повинен передувати процесу остаточного прийняття управ-лінських рішень, через підвищення рівня його зна-чущості в отриманні туристичними підприємствами вищого рівня економічної ефективності [5];

– контроль рекламно-інформаційної діяльності повинен попереджувати незадовільні соціальні результати, які можуть отримати споживачі турпос-луг, турпродуктів, що повинно відповідати крите-ріям ситуаційного підходу в поєднанні із системним підходом [4].

Ситуаційний підхід в туризмі завжди побудова-ний і відповідає стратегічним цілям і завданням під-приємства. Цей взаємозв’язок можна послідкувати в табл. 1.

Отже, основою економічного розквіту компанії є здатність реагувати на певні зміни в тенденціях розвитку ринку. Тому використання ситуаційного підходу є життєво важливим для існування фірми. Специфіка полягає в тому, що навіть невелика турис-тична фірма має, як правило, значну кількість іно-земних партнерів. Це означає, що управління має враховувати не тільки фактори ринку цієї країни (добробут громадян, їхні смаки залежно від віку, освіти, доходів; політику в галузі туризму; загальну політичну та економічну ситуацію; пропозицію кон-курентів тощо), а й інформацію про значну кількість чинників функціонування ринків інших країн.

Таким чином, можна прослідкувати значення зазначених функцій менеджменту в управлінні та відповідно до ситуаційного підходу, зокрема. Адже, ситуаційний підхід уособлює сутність саме тактичного менеджменту в управлінні підприєм-ством. Натомість, зрозуміло, що стратегічне управ-ління становить основу для всього розвитку органі-зації. Тому, сутність ситуаційного підходу включає взаємозв’язок цих двох складових: стратегічного і тактичного менеджменту.

Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім’ї, підвищення тривалості оплачуваної від-пустки та гнучкість робочого часу поступово розши-

34

# 3 (21) 2018

рять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвід-ування тематичних парків і культурних заходів, здій-снення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо. Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавле-ність іншою культурою викликає бажання подоро-жувати і отримувати нові враження.

Напрямки впливу (позитивні та негативні зру-шення) та заходи ситуаційного управління для корекції або покращення факторів туристичного ринку України наведено в табл. 2.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішньої, так і міжнародної діяль-ності туристичного підприєства, є добробут насе-лення. Існує чіткий зв’язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і осо-бистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5% збіль-шує витрати на туризм на 4%, а зростання особис-того споживання на 5% – на 10% [8].

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяль-

Таблиця 1Функції ситуаційного менеджменту на туристичному підприємстві

Функція ситуаційного управління Значення функції Ситуаційний підхід

Вивчення попиту на турпослуги та потреб у них

Варіативність інтелектуального наповнення з врахуванням того, кому даний тур пропонується (вітчизняним або зарубіжним туристам).

Постійний моніторинг попиту на туристичні послуги в світовому масштабі та регіоні.

Планування додаткових сервісних послуг

Виходить з того, з яких саме країн прибули зарубіжні туристи, у чому особливості їхніх індивідуальних запитів та потреб.

Гнучкість переорієнтації додаткових послуг на ту чи іншу культурну ланку суспільства залежно від ситуації.

Організація системи співробітництва туристичних підприємств із іншими учасниками туристичного ринку

Співробітництво,що зумовлено еволюцією розвитку ринку та інтернаціоналізацією національних економік, впливом процесів глобалізації.

Участь у виставках, ярмарках, флеш-мобах, кооперація з конкурентами та стеження за їх діями.

Логістика туристичного продукту

Необхідність організації збуту туристичних послуг через різні логістичні канали, а також через мережу франчайзингу.

Збут турпослуг, турпродуктів повинен зазнавати певних змін відповідно до ситуації на ринку.

Координація дій персоналу туристичних підприємств

Забезпечення чіткої координації дій із персоналом приймаючої сторони на випадок надзвичайних політичних станів чи надзвичайних подій.

Розробка плану реагування на кожен з передбачених випадків, використання ризик-менеджменту.

Планування турів туроператорами

Врахування особливостей національних культур зарубіжних споживачів.

Забезпечення споживачам максимально високого рівня внутрішнього комфорту та задоволення.

Стимулювання споживачів турпослуг, турпродуктів, а особливо постійних споживачів

Здійснюється через прогнози «майбутньої дохідності» споживачів турпослуг, турпродуктів.

Миттєве реагування керівництва на зміни в зовнішньому середовищі фірми.

Стимулювання персоналу туристичних підприємств

Здійснення за результатами якісного аналізу та контролю у системі взаємовідносин їх і споживачів, забезпечуючи зворотній зв’язок із ними.

Використання експертних методів оцінки персоналу, своєчасне анкетування та інтерв’юінг.

Контроль поставлених цілей туристичними підприємствами

Забезпечення взаємного балансу інтересів туристичних підприємств, споживачів турпослуг, турпродуктів і суспільства.

Своєчасне заключення договорів, ведення протоколів зборів, відповідно до ситуації пред’явлення наявної документації.

Контроль неекономічних показників діяльності підприємств туристичної сфери

Передує процесу остаточного прийняття управлінських рішень, через підвищення рівня його значущості в отриманні туристичними підприємствами вищого рівня економічної ефективності.

Використання методів наукового проектування та передбачення впливу факторів.

Контроль рекламно-інформаційної діяльності

Попередження незадовільних соціальних результатів, які можуть отримати споживачі турпослуг, турпродуктів .

Відповідність критеріям ситуаційного підходу в поєднанні із системним підходом.

Джерело: складено та доопрацьовано на основі [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7]

35


ності і, зокрема, до збільшення кількості спожива-чів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має під-вищену якість життя.

Саме заходи ситуаційного управління на держав-ному рівні становлять основу для своєчасних коректив пропозиції, внутрішнього середовища та варіаційних поєднань внутрішніх змінних кожного підприємства туристичної галузі. Можна сказати, що для резуль-тативності туристичне підприємство має постійно наслідувати популярні тенденції розвитку галузі.

Висновки. Туризм – це галузь, що покликана задовольни певні духовні та матеріальні потреби людини. Діяльність у туризмі не можлива без тісної співпраці з людьми. Отже, основним спонукальним фактором праці в туризмі має бути бажання пра-

цювати з людьми, задовольняти їх потреби у від-починку, що ґрунтується на необхідних професій-них теоретичних і практичних знаннях у цій галузі. Варто наголосити на необхідності комбінування методів і принципів управління за різними науко-вими школами і підходами. Певною мірою можна говорити про гіпотетичну пріоритетність ситуацій-ного і системного підходів як визначальних у фор-муванні й реалізації стратегії туристичної фірми та визначенні її місця у мікро- та макросередовищі, а також підходу шкіл людських відносин та поведін-кових наук як домінантного при впливі на складники внутрішнього середовища турфірми. Також, відмі-чається, що ризик-менеджмент становить суттєву основу, на якій ґрунтується ситуаційний підхід до управління на туристичних підприємствах.

Таблиця 2Заходи ситуаційного управління в туристичній галузі України

Фактор Напрямок впливу** Заходи ситуаційного управління

Добробут громадян

Середня заробітна плата ↑Постійна стабілізація та врівноваження доходів громадян; регулярне вдосконалення та налаштування відповідності показника європейським нормам

Індекс людського розвитку ↑ Реформи в галузі освіти, медицини; своєчасні демографічні програми

Споживчий кошик громадянина та індекс купівельної спроможності ↑

Відповідність стандартам світової спільноти; держава забезпечує громадян способами придбання туристичних послуг та сприяє вибору вітчизняного туристичного ринку

Політика в галузі туризму

Кількість дитячих закладів оздоровлення ↓

Забезпечення відповідності якості дитячого оздоровлення, зниження цін та стимулювання попиту на послуги дитячої рекреації, актуальні заходи щодо пропаганди активного способу життя, регулярний держаний контроль

Кількість санаторіїв ↑Підтримка вітчизняного туристичного продукту, збільшення державного фінансування на санаторно-курортну діяльність

Показники туристичної інфраструктури – кількість готелів та місць тимчасового розміщення

↓Стимулювання розвитку готельної, курортної та ресторанної інфраструктури популярних та екологічних зон туристичного відпочинку

Загальна політична та економічна ситуаціяВиконання державного плану «Програма розвитку туризму України»

↓ Адаптування туристичного законодавства, постійне введення та коригування туристичних норм і стандартів

Пропозиція та конкурентоспроможністьТенденції участі України у світовому туристичному обороті – відсоток доходів від туристичної галузі

↓Акцентування та державне заохочення малого бізнесу з екотуризму, своєчасне забезпечення відповідності туристичної сфери нормам європейського законодавства

Джерело: складено на матеріалах Державного комітету статистики України** ↑ – зростання показників фактора; ↓ - зниження показників фактора.

Література:1. Баєва О.В. Основи менеджменту: Практикум / О.В. Баєва, Н.І. Новальська, Л.О. Згалат-Лозинська. – К.: Центр учбової літера-

тури, 2007. – 522 с.2. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін / Ю.М. Бажал – К.: Заповіт, 1996. – 240 с.3. Бондар О.В. Ситуаційний менеджмент [Текст]: навч. посіб. / М-во освіти і науки України, Вищий навч. заклад УКООПСПІЛКИ

Полтав. ун-т екон. і торг. 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: ЦУЛ, 2012. – 388 с.4. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навчальний посiбник / В.О. Василенко. – К.: Центр навчальної

літератури, 2005. – 504 с.

36

# 3 (21) 2018

5. Василенко В.О. Ситуаційний менеджмент / Василенко В.О.: навч. посіб. Вид. 2-е виправлене та доповнене. – К.: ЦУЛ, 2005. – 372 с.6. Глухов В.В. Ситуационный анализ: Деловые игры для менеджмента: Учеб. пособие / Под ред. В.В. Глухов; А.Н. Кобышев;

к.т.н. А.В. Козлов. – М.: Спец. лит-ра, 1999. – 223 с. 7. Кифяк В.Ф. Організація туризму [Текст]: Навчальний посібник / В.Ф. Кифяк. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – 344 с.8. Мальська М.П. Туристичний бізнес: теорія та практика. Підручник. 2-е вид. перероб. та доп. / М.П. Мальська, В.В. Худо. –

К.: Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.

СИТУАЦИОННЫЙ ПОДХОД К УПРАВЛЕНИЮ ТУРИСТИЧЕСКИМИ ПРЕДПРИЯТИЯМИ

Воскресенская Е.Е.кандидат экономических наук,старший преподавательХерсонського национального технического университетаСадохина А.И.студенткаХерсонского национального технического университета

Рассмотрены вопросы, связанные с ситуационным подходом к управлению туристическим предприятием. Исследованы особенности ситуационной модели управления в туристической отрасли. Раскрыто негативные экономические и неэкономические факторы, а также их влияние на ситуацию в контексте туристического предприятия. Описаны функции ситуационного подхода к управлению туристическими предприятиями.Ключевые слова: туризм, ситуационный подход, управление, функции ситуационного управления, факторы влияния на управление, развитие экономики Украины, ситуационная модель.

SITUATIONAL APPROACH TO THE MANAGEMENT OF TOURISTIC ENTERPRISES

Voskresenska O.E.Ph. D. in economicsKherson National State UniversitySadokhina O.I.master`s degree studentKherson National State University

Issues related to the situational approach to the management of a tourism enterprise are considered. The features of sit-uational model of management in the tourism industry are explored. The negative economic and noneconomic factors and their influence on the situation in the context of the tourist enterprise are revealed. Also, there were described the functions of situational approach to the management of tourism enterprises.Keywords: tourism, situational approach, management, functions of situational management, factors of influence on management, development of the Ukrainian economy, situational model.

37


УДК 339.9

СТРАТЕГІЇ МАРКЕТИНГУ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ У МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

Саричев В.І.доктор економічних наук, доцент,професор кафедри економіки та управління національним господарствомДніпровського національного університету імені Олеся ГончараСапегіна А.В.студентка факультету міжнародної економікиДніпровського національного університету імені Олеся Гончара

У статті досліджено сучасні тенденції розвитку міжнародних стратегій маркетингу та менеджменту та оцінено вплив цих стратегій для покращення фінансового стану суб’єктів економіки на основі результатів наукових досліджень, переважно, українських вчених. Основними висновками статі є те, що сучасний бізнес розвивається в умовах невизначеного середовища, яке постійно змінюється, що вима-гає від підприємств швидкої адаптації до цього і, саме, стратегії дозволяють до них пристосовуватися. Перспективами подальших досліджень може стати формування інноваційного механізму застосування наявного потенціалу, який дає глобалізація для розробки нових стратегій. Практичне значення отрима-них результатів полягає у можливості їх використання для покращення фінансового стану підприємств.Ключові слова: стратегія, інновація, менеджмент, маркетинг, міжнародний бізнес, глокалізація.

Актуальність проблеми. В умовах постійної трансформації всіх економічних процесів на різних рівнях провідною характеристикою економіки сві-тового господарства залишається глобалізація, яка з кожним роком набуває все більших темпів і у сво-єму розвитку утворює нові процеси та явища на між-народних та локальних ринках.

В цих умовах економічні процеси отримують нові ознаки, які їх характеризують: формування сві-тового виробництва на основі вільних потоків капі-талу та трудових ресурсів; розвиток довгострокових виробничих зв’язків, що виходять за межі національ-ного регулювання; домінування міжнародної тор-гівлі над темпами зростання виробництва; швидка реакція на нову інформацію, її подальша обробка та застосування для створення нових знань; посту-пове створення центру (центрів) глобального управ-ління та інструментів регулювання світових госпо-дарських процесів.

Аналіз останніх наукових досліджень. Питан-ням формування методології маркетингу та менедж-менту міжнародного бізнесу присвячені наукові роботи Азоєва Г.Л., Багієва Г.Л., Голубкова Є.П., Єфремова В.С., Маркової В.Д., Моісеєвої Н.К., Гер-чикової І.Н., Панкрухіна А.П., Хруцького В.Є. та ін., які вважали, що методологія маркетингу та менедж-менту в міжнародному підприємництві та міжна-родних відносинах посідає ключове місце, тому що саме маркетинг та менеджмент формують загальну філософію будь-якого суб’єкта міжнародних відно-шень. Згідно з поглядами класиків, основополож-ників теорій, вважати, що дослідження розвитку міжнародного маркетингу та менеджменту необ-хідно лише як формування інструменту обслугову-вання та забезпечення інших наукових напрямів – це помилкова думка, тому що міжнародний маркетинг

та менеджмент мають власну методологічну сис-тему. Вони, з одного боку, становить синтез таких наукових течій, як зовнішньоекономічна діяльність, економічна теорія, міжнародні економічні відносини та ін., а з іншого боку – це самостійна система, яка має власний механізм функціонування та управління системою свого індивідуального інструментарію.

Метою статті є оцінка розвитку стратегій між-народного маркетингу і менеджменту та викорис-тання їх переваг у національній економіці на макро- та мікрорівнях.

Викладення основного матеріалу. Згідно з поглядами класиків теорій маркетингу та менедж-менту, методологія маркетингу та менеджменту в міжнародному підприємництві та економічних від-носинах посідає ключове місце, тому що саме марке-тинг формує загальну філософію будь-якого суб’єкта міжнародних відношень (маркетингову концепцію).

Більшість стратегічних рішень, які приймає будь-яка компанія, лежать у сфері маркетингу та менедж-менту. В рамках маркетингової стратегії такі рішення спрямовані, переважно, на розв’язання проблем: створення нового бізнесу; злиття та поглинання; освоєння нових ринків; дилерської політики; зву-ження або розширення продуктової лінійки; вибір постачальників та партнерів тощо.

У свою чергу, в умовах сучасних глобальних про-цесів міжнародний менеджмент виступає основою формування управлінських концепцій, що впли-вають на розвиток міжнародної підприємницької діяльності та міжнародну систему торгівлі, форму-ючи нове бачення транснаціонального бізнесу.

Так, Філіпенко А.С. доводить, що «економічна глобалізація пов’язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції та технології, робочу силу,

38

# 3 (21) 2018

інтелектуальні та фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг тощо», що підтверджує складність моделі й форм вияву глобалізаційних процесів [10].

Так, за даними Держстату у 2017 р. в економіку України іноземними інвесторами з 76 країн світу вкладено близько 1630,4 млн. дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу) (рис. 1).

Відповідність сучасним умовам стратегій компа-нії залежить успіх їх діяльності в цілому та конку-рентоспроможність окремих підприємств зокрема.

Підприємства, які ефективно застосовують стра-тегічний маркетинг та менеджмент, володіють без-умовними перевагами успішної адаптації до ринку.

Сучасні транснаціональні компанії (ТНК) є голо-вним фактором світової економічної системи і віді-грають роль активного міжнародного регулятора виробництва і розподілу товарів [5]. Саме тому, аме-риканське видання Forbes системно досліджує рей-тинг 2000 найбільших публічних компаній, які впли-вають на світову економіку (табл. 1.).

Найбільше їх знаходиться в США і Китаї. Україн-ських компаній в рейтингу відсутні. Всього в списку

корпорації з 58 країн, загальна виручка становить більше 35 трлн. дол., чистий прибу-ток – близько 2,5 трлн. При цьому, їхні активи оцінюються в 169,1 трлн., а капіталізація становить 48,8 млрд.

Найбільше компаній в рей-тингу з США: у списку їх 560. Ще 291 представляють Китай. На 3 – 5 місцях знаходяться Японія, Великобританія та Південна Корея відповідно.

Сучасний процес глоба-лізації світової економіки

в цілому вимагає постійного розвитку країн (табл. 2) та вдосконалення стратегії ведення бізнесу.

Наприклад, М. Портер виділяв три базові страте-гії маркетингу розвитку: цінового лідерства, дифе-ренціації та стратегія концентрації [12] (рис. 2).

Кожна вищезгадана стратегія повинна підкрі-плюватися конкурентними перевагами компанії.

Щоб визначити ключову перевагу фірми, яка ляже в основу майбутньої стратегії компанії необ-хідно провести SWOT-аналіз.

Стратегія цінового лідерства дозволяє встановлю-вати низькі ціни, але для цього необхідно досягнути зниження витрат [6]. Це можна зробити, викорис-товуючи [19]: дешевшу сировину, використовуючи кон’юнктурні ринкові коливання; заміну витратного обслуговування на менш коштовне; збільшення обсягів виробництв; вдосконалення технологічного процесу.

Стратегія цінового лідерства є актуальною для усіх сфер бізнесу, однак потрібно обрати макси-мально доцільний сценарій її реалізації без нане-сення компанії збитків через можливу втрату цього сегменту ринку чи цільової аудиторії.

5,9 6 5,3 5,5

2,5

3,8 4,4

1,6

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017

Рис. 1. Динаміка обсягів іноземних інвестицій (млрд. дол. США)Джерело: складено авторами на основі [15]

Таблиця 1Рейтинг ТНК у 2018 р. [21]

№з/п

Назва компанії Країна № з/п

Назва компанії Країна

1. ICBC Китай 6. Bank of America США2. China Construction Bank Китай 7. Wells Fargo США3. JPMorgan Chase США 8. Apple США 4. Berkshire Hathaway США 9. Bank of China Китай5. Agricultural Bank of China Китай 10. Ping An Insurance Group Китай

Таблиця 2 Рейтинг країн за індексом глобалізації у 2017 р. [16]

Рейтинг Країна Значення індексу1. Нідерланди 92.842. Ірландія 92.1525. Польща 81.3234. Болгарія 76.8945. Україна 70.2448. Росія 68.25

39


Стратегія диференціації полягає у тому, що компанія планує випускати товар на ринок, який якісно відрізня-ється від товарів конкурентів [9]. Напри-клад, найпростішим способом диферен-ціації може бути виробництво кефіру різного за жирністю, а, відтак, за якістю, що дозволяє задовольняти потреби біль-шої кількості споживачів.

Стратегія концентрації зумовлена «завоюванням» визначеного сегменту ринку. Тобто, дана стратегія передбачає вузьку спеціалізацію компанії в певному сегменті. Цього можна досягти за раху-нок використання однієї з вищезгаданих стратегій, або їх об’єднання у комплекс.

Залежно від того, як організація досягає цієї збалансованості, розрізняють чотири стратегії міжнародного менеджменту:

1) етноцентрична стратегія, що перед-бачає використання єдиного стилю між-народного менеджменту, який орієнтова-ний на умови ведення бізнесу в країні розміщення головної компанії [3];

2) поліцентрична стратегія, що передбачає наяв-ність різних стилів управління міжнародним бізне-сом залежно від країни базування;

3) регіоцентрична стратегія, що основана на баченні міжнародного ринку як єдиного та однорід-ного простору, в якому використовуються базові стилі менеджменту незалежно від пріоритетів ринку [11];

4) геоцентрична стратегія, що визначає управління міжнародним бізнесом як єдиним цілим, і це перед-бачає об’єднання головної компанії та її зарубіжних підрозділів, які мають бути пов’язані між собою як складові глобально орієнтованої мережі поділу праці.

Тому, міжнародний менеджмент переслідує мету використання найефективнішої стратегії, яка дасть змогу отримати максимально можливу вигоду.

Щабель розвитку, на якому зараз знаходиться світова господарська діяльність, зумовив доповне-ння глобального менеджменту і глобального бренд-маркетингу новою теорією транснаціонального біз-несу – глокалізацією [14].

Глобальні стратегії маркетингу та менеджменту фокусуються на максимальній стандартизації, концен-трації управління, синхронізації і інтеграції всіх мар-кетингових дій, а глокалізація бізнесу для міжнародної компанії – це не просто реалізація принципів глобаль-ного маркетингу, націленого на адаптацію свого про-дукту на тих чи інших зарубіжних ринках, а формування такої ситуації, коли компанія будує свою політику щодо власних закордонних філій у такий спосіб, щоб ці філії глибоко інтегрувалися в місцеву економіку, ставши час-тиною «локального співтовариства» [5].

При цьому застосовуються стандартизовані (гло-бальні) механізми ведення бізнесу, напрацьовані тех-нології, але з використанням місцевих особливостей та ресурсів в організації бізнесу, існуючих техноло-гічних напрацювань, залученням автохтонного тру-дового потенціалу .

Таким чином, концепція глокального маркетингу вводить нові стандарти в процес реалізації на прак-тиці глобальних маркетингових стратегій.

Глокальний маркетинговий підхід означає, що глобальні та локальні особливості враховуються в рівній мірі і оптимізують маркетингову стратегію.

Прикладом впровадження глокального марке-тингу виступила соціальна мережа Facebook, яка удосконалила дизайн сторінок, що належать сві-товим брендам. Завдяки таким змінам, власники бренду зможуть зробити ці сторінки більш зрозу-мілими і комфортними для користувачів певного регіону.

Крім цього, їх можна адаптувати під конкретні потреби брендів. Відомий веб-портал Yahoo.com також демонструє впевнену прихильність до страте-гії глокалізації і успішно просувається в утвердженні себе як «стартової сторінки для всього світу» [19].

На сьогодні найбільш розповсюдженими є такі три форми реалізації процесу глокалізації [19].

По-перше, коли глокалізація здійснюється «зверху». Наприклад, реалізація глобального марке-тингу та менеджменту ТНК. Прикладом може слу-жити використання місцевих менеджерів, з виведен-ням їх на провідні управлінські позиції в компанії (філії, відділенні). Як правило, такі менеджери пропо-нують нові ідеї, використовуючи глобальні напрацю-вання в бізнесі, брендингу та ін., просуваючи їх через кордони, адаптуючи до обстановки в інших країнах, створюючи привабливий глокальний продукт.

По-друге, коли процес глокалізації ініціюється «знизу». Наприклад, коли місцеві компанії прагнуть розширити сферу і форми своєї взаємодії з глобаль-ними партнерами, пропонуючи нові, вдосконалені моделі співробітництва.

Та, по-третє, коли і ТНК і локальні компанії вза-ємодіють одна з одною, формуючи модель відносин на основі інноваційних механізмів, елементів та тех-нологій виробничого процесу.

Переваги

Відносна захищеність від конкурентів

Детальне знання запитів споживачів

Оригінальність товарів створює високі вхідні бар'єри

Увага до маркетингу забезпечує досить стійке становище компанії на ринку

Ослаблення сприйнятливості до невдач та ризиків на окремих сегментах ринку

Рис. 2. Головні переваги стратегій маркетингового розвитку [17]

40

# 3 (21) 2018

Глобалізація локальних виробників призводить до появи міжнародного глокального продукту. Хоча, зазвичай, локальність цього продукту може швидко змінюватися, втрачати місцеве забарвлення, і він постає вже як глобальний.

У даному випадку відбувається, як би, зворотний процес глокалізації – глобалізація локального, на відміну від локалізації глобального.

Подальша перспектива розвитку цього процесу – відбір кращого з глокального, щоб перетворити його в глобальний продукт.

Глокалізація, тобто уміння працювати на ринках з різними соціокультурними особливостями, є запо-рукою високої конкурентоспроможності на міжна-родному ринку. У свою чергу, даний процес є цілком сприятливим і для локальних компаній, адже ство-рює можливість вийти на новий рівень управління і дає доступ до успішних міжнародних стратегій та практичних напрацювань [7; 8].

Основною рушійною силою процесу глобаліза-ції є конкуренція. Саме вона зумовлює необхідність створення та впровадження глобальних стратегій.

Глобальні маркетингові стратегії залежать від конкурентної структури галузі, яка головним чином, визначається балансом постачальників і споживачів, а також виходом на ринок нових гравців та появою інноваційних товарів.

Конкуренція на глобальних ринках посилюється, перетворюючись на гіперконкуренцію, що викликає перерозподіл конкурентних сил. Тому, для компа-ній, які ведуть свій бізнес на міжнародних ринках потрібно бути готовими до гнучких стратегічних рішень, які дозволятимуть з мінімальними затратами часу та ресурсів переорієнтовуватись на нові ситуа-ції та настрої на ринку, що дозволятиме ефективно користуватися власними конкурентними перевагами.

Конкурентні переваги світових корпорацій, а саме їхня здатність бути лідерами в світовій економіці, зумов-лені [2]: використанням сучасних концепцій, методів і моделей міжнародного менеджменту, які спрямовані на пошук і впровадження унікальних корпоративних стратегій; організацією розгалуженої структури управ-ління, інфраструктури; пошуком і залученням необхід-них інвестицій; управлінням інноваціями, що веде до розвитку глобальної світової економіки.

Оскільки інновації є важливим елементом розвитку, слід приділити увагу Global Innovation Index [20].

За рік Україна піднялася з 56-го на 50-е місце в рейтингу інноваційних країн (рис. 3).

Першою серед найбільш інноваційних країн, як і рік тому, стала Швейцарія. До першої трійки також входять Швеція та Нідерланди. Польща знаходиться на 38-й позиції, Росія – 45-а, Молдова – 54-а, Біло-русь – на 88 місці.

Рейтинг складається на основі великої кількості показників, кожен з яких також має свій суб-індекс. У підсумку, Україна отримала індекс 37,6. У мину-лому році цей індекс становив 35,6.

Інноваційні підходи до управління міжнародним бізнесом об’єднують методи управління потенціа-лом, трудовими ресурсами, забезпеченням матеріа-лами і приводять до змін структури зв’язків, складу, властивостей соціально-економічної системи, які ґрунтуються, переважно, на процесах впровадження інновацій, реінжинірінгового бізнесу, реструктури-зації та приватизації, кризового розвитку і антикри-зового управління [1; 13].

На сучасному етапі розвитку міжнародний бізнес функціонує в умовах невизначеного середовища, яке постійно змінюється, до яких компанія повинна не тільки пристосуватися, але й діяти на випередження. Саме цьому, сьогодні недостатньо використання традиційних методів управління. Сучасний між-народний бізнес має бути орієнтований на потреби споживачів з використанням нових, креативних міжнародних моделей бізнесу, які формують конку-рентні переваги таких соціально-економічних сис-тем (СЕС) на міжнародній арені.

Тому, для забезпечення ефективного управління в структурі міжнародного менеджменту та марке-тингу доцільно застосовувати метод адаптаційно-ситуаційного управління СЕС, який потребує пое-тапних комплексних дій (рис. 4).

Внаслідок нестабільних умов зовнішнього середовища, а, тим паче, на міжнародному ринку перед компаніями постають завдання набуття здат-ності до сприйняття й мінімізації негативних впли-вів зовнішнього оточення на їхню діяльність.

В умовах розширення глобальних процесів у світі країни із транзитивною економікою стають

найбільш уразливими під час виникнення кризових явищ, спричинених економічними, фінансовими, технологіч-ними й іншими факторами. З огляду на це суб’єкти між-народного бізнесу повинні адаптуватися до цих умов, які створюються факто-рами зовнішнього (між-народного) середовища, і ефективно нейтралізувати їх з використанням інстру-ментів між народного управ-

ління соціально–економіч-ними системами [18].

Рис. 3. Позиції України у Глобальному інноваційному індексі, 2011-2017 рр.Джерело: складено авторами на основі [20]

60 63 71

63 64 56

50

2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017

41


Висновки. Отже, враховуючи умови розвитку світогосподарської системи, міжнародний марке-тинг та менеджмент репрезентують не лише одну з головних функцій управління в міжнародному під-приємництві, поряд з фінансовою та виробничою, а, насамперед, є ключовою концепцією стратегічного управління, а також функціонування суб’єктів між-народних економічних відносин.

Таким чином, методологія міжнародного марке-тингу та менеджменту формується на основі про-

відних теорій розвитку глобальних міжнародних взаємозв’язків, а існуючи глобалізаційні умови розвитку сучасного світового господарства значно посилює її значимість.

Перспективами подальших досліджень може стати розробка інноваційного механізму застосу-вання наявного потенціалу, який дає глобалізація для формування механізму реалізації нових стратегії розвитку підприємств та державної економіки у сві-товому масштабі.

Отримання та оброблення інформаціїБлок розроблення стратегій і рішень

з ліквідації критичних ситуацій

Оцінювання конкурентоспроможності СЕС

Оцінювання ефективності прийнятих рішень

Оцінювання можливих рішень

Прийняття рішень

Модуль корекції параметрів конкурентоспроможності СЕС

Підготовка варіантів рішень

Блок класифікації ситуацій

Розпізнання ситуації

База даних накопи-чення інформації

База даних характеристик критичних ситуацій

База даних ризиків

База даних критичних ситуацій

Алгоритм адаптаційно-ситуаційного управління конкурентоспроможністюсоціально-економічних систем

Рис. 4. Алгоритм методу адаптаційно-ситуаційного управління міжнародним бізнесом [1]

Література:1. Доронін А.В. Роль міжнародного менеджменту у формуванні сучасних підподів до міжнародного бізнесу / А.В. Доронін //

Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2017. – № 11. – С. 43-46.2. Єлісєєва О.К., Белозерцев В.С. Тенденції розвитку інформаційних систем і технологій в обліку в умовах глобалізації / О.К. Єлі-

сєєва, В.С. Белозерцев // Технологічний аудит і резерви виробництва. – 2015. – № 3/5(23). – С. 79-85.3. Квактун О.О. Розвиток міжнародного менеджменту на сучасному етапі глобалізації / О.О. Квактун // Економічний простір. –

2015. – № 105. – С. 12-24.4. Ліщинська В.В. Глокалізація як конкурента стратегія компанії / В.В. Ліщинська // Формування ринкової економіки. – 2014. –

№ 32. – С. 80-90.5. Лукьяненко Д.Г. Инновационно-креативный компонент глобального менеджмента / Д.Г. Лукьяненко // Журнал европейской

экономики. – 2012. – Вып. 1. – Т. 11. – С. 39-54.6. Мищенко А.П. Стратегическое управление / А.П. Мищенко. – Днепропетровск: Издательство ДУЭП, 2013. – 261 с.7. Саричев В.І. Національні пріоритети у глобальному управлінні людським розвитком: монографія / В.І. Саричев. – Д.: Нова

ідеологія, 2014. – 340 с.8. Стукало Н.В., Литвин М.В., Полішко Г.Г. Теоретико-методологічні основи глобальної фінансової кризи / Н.В. Стукало,

М.В. Литвин, Г.Г. Полішко // Економічний простір. – 2015. – № 101. – С. 51-61. 9. Фесенко Ю.М. Маркетингові стратегії у глобальному бізнесі / Ю.М. Фесенко // Міжнар. наук. журн. «Інтернаука». – 2017. –

№ 7(29). – С. 172-174.10. Філіпенко А.С. Світова економіка / А.С. Філіпенко. – К.: Либідь, 2000. – 582 с. 11. Ханін І.Г., Сазонець І.Л. Теорія транснаціоналізації світової економіки: підручник / І.Г. Ханін, І.Л. Сазонець. – Донецьк:

Юго-Восток, 2011. – 280 с.12. Шершньова З.Є. Стратегічне управління / З.Є. Шершньова. – К.: КНЕУ, 2004. – 699 с.13. Юрий С.И. Экономические проблемы XXI века: международный и украинские измерения / С.И. Юрий. – М.: Знание, 2007. –

595 с.14. Sardak S., Bilskaya O., Simakhova A. Potential of economy socialisation in the context of globalisation / S. Sardak, O. Bilskaya,

A. Simakhova. – Economic Annals-XXI . – 2017, Vol. 164. – Issue 3/4. – Р. 4-8.15. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

42

# 3 (21) 2018

16. Индекс глобализации стран мира по версии KOF [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gtmarket.ru/ratings/kof-globalization-index/info.

17. Какой маркетинг выбрать: преимущества и недостатки трех стратегий охвата рынка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.elitarium.ru/strategija-rynok-koncentrirovannyj-differencirovannyj-nedifferencirovannyj-marketing/.

18. Стеблянко І.О. Механізми структурного розвитку національної економіки та діалектика їх взаємозв’язку / І.О. Стеблянко // Бізнес Інформ. – 2016. – № 4. – С. 74-78 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/binf_ 2016_4_12.

19. Сучасні тенденції розвитку глобальних маркетингових стратегій бізнесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/3003.

20. Україна піднялася на 6 позицій у Глобальному інноваційному індексі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uifuture.org/uk/post/ukraina-pidnalasa-na-6-pozicij-u-globalnomu-innovacijnomu-indeksi_305.

21. Global 2000: the world’s largest public companies [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.forbes.com/global2000/#121a87ed335d.

СТРАТЕГИИ МАРКЕТИНГА И МЕНЕДЖМЕНТА В МЕЖДУНАРОДНОМ БИЗНЕСЕ

Сарычев В.И.доктор экономических наук, доцент,профессор кафедры экономики и управления национальным хозяйствомДнепровского национального университета имени Олеся ГончараСапегина А.В.студентка факультета международной экономикиДнепровского национального университета имени Олеся Гончара

В статье исследованы современные тенденции развития международных стратегий маркетинга и менеджмента и оценено влияние этих стратегий для улучшения финансового состояния субъектов экономики на основе результатов научных исследований украинских ученых. Основными выводами статьи является то, что современ-ный бизнес развивается в условиях неопределенного среды, постоянно меняется, что требует от предприятий быстрой адаптации к этому и, именно, стратегии позволяют им приспосабливаться. Перспективами дальнейших исследований может стать формирование инновационного механизма применения имеющегося потенциала, который дает глобализация для разработки новых стратегий. Практическое значение полученных результатов заключается в возможности их использования для улучшения финансового состояния предприятий.Ключевые слова: стратегия, инновация, менеджмент, маркетинг, международный бизнес, глокализация.

MARKETING AND MANAGEMENT STRATEGIES IN INTERNATIONAL BUSINESS

Sarichev V.I.Professor of the Department of Economics and Management of the National Economy, Doctor of Economics, Associate Professor of Oles Gonchar Dniprovsky National UniversitySapehina A.V.student of the faculty of international economicsOles Honchar Dnipro National University

The article is devoted to modern trends of development of international marketing and management strategies and evaluation of influence of these strategies for improve the financial position of subjects of the economy based on the results of scientific studies mainly of Ukrainian scientists. The main conclusions of the article are that modern business is developing in an uncertain environment that is constantly changing, which requires enterprises to quickly adapt to them and strategis allows them to do it. Prospects for further research can be the formation of an an innovative mechanism for using existing potential that globalization gives to develop new strategies. The practical significance of the results obtained is the possibility of their use for improving the financial position of enterprises. Keywords: strategy, innovation, management, marketing, international business, glocalization.

43


УДК 330.34

МОДЕЛЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Седляр Д.О.кандидат економічних наук,старший викладач кафедри економічної теоріїНаціональний педагогічний університет імені М.П. ДрагомановаКухарчук В.П.учениця 11-В класуліцей «Наукова зміна» міста Києва

У статті піднімається питання важливості екологічних проблем для забезпечення економічного роз-витку країн світу на сучасному етапі та у майбутньому. Розкрито сутність сталого розвитку та з’ясовано його цілі, оцінено рівень досягнення цілей сталого розвитку країнами світу загалом та України, зокрема. Проаналізовано альтернативні моделі досягнення сталого розвитку: циркулярна економіка, шерингова економіка, «зелена» економіка та «синя» економіка. З’ясовано сутність, переваги та недоліки кожної з розглянутих моделей. Обґрунтовано вибір найкращої, на нашу думку, моделі, яка б забезпечила досяг-нення Україною сталого розвитку та проаналізовано можливосты її впровадження.Ключові слова: сталий розвиток, циркулярна економіка, шерингова економіка, зелена економіка, «синя» економіка, модель економічного розвитку, екологічний слід.

Постановка проблеми. Основна проблема економіки – як задовольнити постійно зростаючі потреби людства обмеженими ресурсами – разом зі зростаючою чисельністю населення породжує низку проблем навколишнього середовища, які призводять до часткових змін екосистем або їх зни-щення загалом. Яскравим підтвердженням остан-нього є дані Global Footprint Network, згідно з якими у 2014 році (National Footprint Accounts edition 2018) жителям Землі для підтримання своєї життєдіяль-ності потрібно 1,69 планети [5], що на 0,4 планети більше, ніж у 1990 році, та на 0,15 планети більше, ніж у 2005 році. Іншими словами, сьогодні люд-ство споживає у 1,69 разів більше ресурсів, ніж може забезпечити планета Земля. «Лідерами» спо-живання ресурсів планети є країни Північної Аме-рики (4,95 планети), Океанії (4,03) та Європи (2,79), «аутсайдерами» є країни Африки (0,82). У розрізі країн «лідерами» є жителі Катару, для задоволення потреб яких необхідно 9,31 планети, жителі Люк-сембургу – 7,3 планети, Об’єднаних Арабських Емі-ратів – 5,8 планети та Монголії – 5,65 планети [5].

Згубний вплив людської діяльності на планету також доводять результати дослідження, проведе-ного Стокгольмським Центром Стійкості (Stockholm Resilience Centre), згідно з якими людство вже пере-йшло чотири з дев’яти планетарних меж – безпеч-них порогів критичних земних процесів, що під-тримують життя на планеті. Все вищезазначене стає поштовхом до пошуку/розробки альтернативних шляхів розвитку людства та економік окремих країн.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти дослідження фізичного впливу людини на навколишнє середовище знайшли відо-браження у працях екологів – П. Ерліха, Дж. Хол-дрена та Б. Коммонера. Значний внесок у розвиток напрямів екологоорієнтованої діяльності внесли члени Римського клубу – Е. Вайцзеккер, А. Війкман,

Д. Медоуз та А. Печчеї. Сучасні тенденції, страте-гічні засади та перспективні напрями сталого роз-витку України в глобальному середовищі знайшли відображення у «Національній парадигмі сталого розвитку в Україні», підготовленій Інститутом еко-номіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України. Таким чином, вітчизняними вченими, як займаються дослідженням даного питання є І. Бистряков, І. Зварич, Т. Кваша, Я. Коваль, В. Куценко, І. Лицур, В. Микитенко, В. Міщенко, Л. Мусоліна, А. Степаненко, Є. Хлобис-тов, І. Драган, Д. Клиновий, Н. Коржунова, Л. Левков-ська, М. Мандзик, В. Матюха, Я. Остафійчук, Г. Оби-ход, В. Пилипів, К. Рижова, А. Сундук, О. Яроцька, Ю. Маковецька, Т. Омельяненко, М. Хвесик та інші. Проте, питання вибору моделы, які б забезпечили сталий економічний розвиток в Україні, потребує подальших досліджень.

Постановка завдання. Метою статті є пошук аль-тернативних шляхів розвитку людства та економік окремих країн, що ґрунтується на дослідженні осо-бливостей та характерних рис моделей забезпечення сталого економічного розвитку країн світу та обґрун-тування можливості їх використання в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання взаємозв’язку між економічним роз-витком і станом довкілля, яке розглядалося на Стокгольмській Конференції ООН з питань навколишнього середовища, в подальшому зна-йшло відображення у понятті «сталий розвиток» (sustainable development) – такий розвиток, за якого сучасні покоління забезпечують свої потреби, не ставлячи під загрозу можливість задовольняти свої потреби майбутнім поколінням [17].

Головною метою сталого розвитку є, насамперед, підвищення якості життя. Основними пріоритетами мають бути фізичне і моральне здоров’я суспільства, якісна питна вода, атмосферне повітря, безпечні про-

44

# 3 (21) 2018

дукти, товари і послуги, безпечні і комфортні умови життя, праці, навчання тощо. Основними цілями ста-лого розвитку є:

• економічне зростання;• охорона навколишнього середовища;• соціальна справедливість;• раціональне використання природних ресурсів;• стабілізація чисельності населення;• доступність освіти;• міжнародне співробітництво [17].Величезне значення концепції сталого розвитку

підтверджується низкою прийнятих документів, серед яких варто виділити:

• цілі розвитку тисячоліття (2000);• програма дій «Порядок денний на ХХІ сто-

ліття» (Agenda 21) (2002);• Йоганнесбурзька декларація зі сталого роз-

витку (2002);• Ріо+ 20. Майбутнє, якого ми прагнемо (2012); • резолюція A/RES/70/1, прийнята Генеральною

Асамблеєю ООН 25 вересня 2015 року, про підсум-ковий документ «Перетворення нашого світу: Поря-док денний сталого розвитку 2030» [24].

Україна підтримала курс на сталий розвиток та зав-дання Декларації тисячоліття ООН щодо включення принципів сталого розвитку до програм розвитку країн. Проте, в Україні жоден з розроблених проектів стратегії або концепції сталого розвитку не був схва-лений Урядом. Практично не запрацювали Націо-

нальна Комісія зі сталого розвитку (створена у 1997 р.), На ціональні ради зі сталого розвитку України при Пре-зидентові України (2003 р.) та при Кабінеті Міністрів України (2009 р.). Проте, в умовах жорстких ресурсних обмежень, які склалися сьогодні в економіці України внаслідок російської агресії, в умовах домінування природомістких галузей з високою питомою вагою ресурсо- та енергомістких застарілих технологій, та в умовах інтеграції України до Європейського спів-товариства, питання пошуку моделі сталого економіч-ного розвитку отримує новий зміст.

Рівень досягнення країнами цілей сталого роз-витку можна визначити за допомогою показника SDG index (рис. 1).

Так, станом на 2018 рік країнами-лідерами по досягненню цих цілей є Швеція, Данія, Фінляндія, Німеччина та Франція. Україна ж займає 39 місце з 156 країн. Це означає, що у нашій країні відбува-ються позитивні зміни та тенденції досягнення цілей сталого розвитку, особливо 1-ої (подолання бід-ності), 6-ої (чиста вода та належні санітарні умови) і 10-ої (скорочення нерівності) [1]. Але задля досяг-нення більшості цілей потрібно дотримуватися чіткої стратегії розвитку. Вчені розглядають такі основні моделі забезпечення сталого розвитку: циркулярна економіка, шерингова економіка, «зелена» економіка та «синя» економіка. Розглянемо кожну з них.

Однією з моделей забезпечення сталого еконо-мічного розвитку країн світу є циркулярна економіка

85

84,6

83

82,3

81,2

78,7

78,5

77,4

76,8

76

75,4

74,5

74,2

73

72,3

70,3

70,3

68,9

59,5

37,7

0 10 20 30 40 50 60 70 80 90

Швеція

Данія

Фінляндія

Німеччина

Франція

Великобританія

Японія

Південна Корея

Канада

Білорусія

Іспанія

Молдова

Італія

США

Україна

Киргизстан

Узбекистан

Росія

Туркменістан

ЦАР

Рис. 1. Рейтинг країн по SDG index у 2018 році [1]

45


(економіка замкнутого циклу). Поняття циркуляр-ної економіки з’явилося в 1990 р. як нова стратегія сталого розвитку і можлива альтернатива класичній економіці. У той час як структурою лінійної еконо-міки є «take, make, waste» («добути, використати, викинути»), принципи економіки замкнутого циклу мають вигляд 3 R:

• reduce (скорочення);• reuse (повторне використання);• recycle (переробка) [6].Концепція циркулярної економіки зараз зна-

йшла значне поширення у країнах Європи – частка переробки сміття у країнах Європейського союзу у 2016 році в середньому становила 45,5%.найвищий відсоток переробленого сміття в Німеччині (66,1%), на другому місці – Словенія (57,7%), на третьому – Австрія (57,6%) (таблиця 1).

На даний момент все більше корпорацій почи-нають впроваджувати ідеї циркулярної економіки: Dell, H&M, Carlsberg, Levi Strauss & Co, Energizer, Nespresso, перетворюючи те, що ми звикли вважати непотребом, у нові продукти. Так, наприклад, Levi Strauss & Co збирають старі джинси з метою пере-творення їх на ізоляційні матеріали для будівель, пом'якшувальний матеріал та нові волокна для одягу. Іншими словами, вони збирають джинс з люд-ських шаф, щоб тканина в подальшому не опинилась на звалищах [12].

Вітчизняна статистика демонструє, що в Україні відходи не переробляються. Вони лише утилізову-

ються, спалюються та виділяються у спеціально від-ведені місця. Так, станом на 2016 рік було утилізовано 28,6% відходів (84630,3 тис. тонн); спалено 0,37% від-ходів (1106,1 тис. тонн); видалено у спеціально від-ведені місця чи об’єкти 53,19% (157379,3 тис. тонн). Таким чином, загальний обсяг відходів, накопичених протягом експлуатації, у спеціально відведених міс-цях чи об’єктах у нашій державі станом на 2016 рік становив 12393923,1 тис. тонн [20].

За такої ситуації, яка склалася в Україні, біль-шість вчених (особливо представники Римського клубу) розглядають саме модель циркулярної еконо-міки як безальтернативний шлях її розвитку. Основ-ними їхніми аргументами є те, що перехід від старої лінійної моделі економіки до циркулярної обіцяє створення нових ринкових ніш (промдизайну, інжи-нірингу, ремануфактурингу, переробки, сервісу), а також нових бізнес-моделей, що забезпечить зрос-тання зайнятості населення, економічне зростання та зменшення шкідливих викидів у повітря. Але для виходу на цей якісно новий рівень ресурсної ефективності знадобляться технологічні інновації та зміна шаблонів поведінки, масштабні інвестиції та спеціальні пакети державного стимулювання.

Важливою перевагою цієї моделі слугує змен-шення обсягу відходів. Але обов’язковим елементом повинно бути відповідне законодавство, направ-лене на розробку і поширення екологічних техно-логій. Головним недоліком можна назвати те, що далеко не всі види відходів підлягають переробці

Таблиця 1Переробка відходів у країнах Європейського союзу у 2000–2016 рр., % [4]

Time 2000 2005 2010 2014 2015 2016EU (27 countries) 25,3 31,9 37,5 43,6 44,8 45,5Belgium 48,4 53,8 54,9 53,6 53,4 53,5Denmark 37,1 41 48,8 45,1 46,3 47,7Germany 52,5 60,9 62,5 65,6 66,7 66,1Estonia 2,4 22,5 18,2 31,3 28,3 28,1Spain 18,4 31,4 29,2 30,8 30 29,7France 24,5 29,7 36 39,7 40,7 41,7Italy 14,2 18,5 31 41,6 43,5 45,1Latvia 0 3,8 9,4 27 28,7 25,2Lithuania 0 1,9 4,9 30,5 33,1 48Netherlands 44,1 46,7 49,2 50,9 51,8 53,1Austria 63,4 58,3 59,4 56,3 56,9 57,6Poland 2,1 5,6 16,3 26,5 32,5 34,8Romania 0 1,8 12,8 13,1 13,2 13,3Slovenia 6 18,6 22,4 36 54,1 57,7Finland 33,6 33,6 32,8 32,5 40,6 42Sweden 38,3 44,8 48,1 49,9 48 48,9United Kingdom 11,1 26,7 40,2 43,7 43,6 44,3Norway 30,6 39,3 42,1 42,2 42,8 38,2Switzerland 45,3 50,6 50,5 53,5 52,7 52,5

46

# 3 (21) 2018

та повторному використанню. Навіть у Німеччині, яка у 2017 році була визнана країною з найвищим рівнем переробки, заново використовують лише 56-66% сміття. Тож хоча завдяки циркулярній еко-номіці вдається зменшити рівень забруднення навко-лишнього середовища, більшість відходів все ж таки підлягають спаленню або захороненню на звалищах.

Іншою моделлю забезпечення сталого розвитку є «зелена» економіка. Згідно з визначенням ООН, «зелена» економіка – це економіка, яка призводить до підвищення добробуту людей і зміцнення соці-альної справедливості за одночасного істотного зни-ження ризиків для довкілля та дефіциту екологічних ресурсів [19]. ЮНЕП виокремлює, що основною метою такої економіки є зростання доходів і зайня-тості населення за рахунок інвестицій, ефективне використання ресурсів, зменшення негативного впливу людини на навколишнє середовище [13].

Концепція «зеленої» економіки ґрунтується на таких ключових принципах взаємодії економіки з природним середовищем [180, c. 15]:

1) відокремлення економічного зростання від використання природних ресурсів, зокрема у вироб-ництві товарів та послуг (англ. – decoupling);

2) створення більшої доданої вартості за меншого обсягу споживання вхідних ресурсів (англ. – doing more with less).

Наочним прикладом концепції «зеленої» еконо-міки слугують електромобілі, які останні 10 років здобувають все більшу популярність завдяки своїй екологічності. На перший погляд, вони мають велику перевагу порівняно з традиційними автомобілями на спалюваному паливі – не продукують шкідливі викиди. Проте, не варто забувати про низку не менш важливих їхніх недоліків:

1. Електромобілі в середньому на 24% важчі за рахунок акумуляторів. Таким чином, їм потрібно більше часу для розгону і гальмування, за рахунок чого швидше зношується гума, дорожнє покриття і гальмівна система. Також тверді частинки, які при цьому потрапляють у повітря, становлять 2/3 від усіх викидів від автомобіля та є більш шкідливими для людини [14].

2. Для того, щоб виробити достатню кількість електроенергії, потрібно збільшувати навантаження на електростанції. Вони, в свою чергу, найчастіше працюють на звичайному вугіллі. Тож хоча електро-мобіль не продукує CO2, це компенсується виробни-цтвом електроенергії для нього [3].

3. Акумулятори виробляються з металів (кобальт, нікель, літій, свинець), які добуваються головним чином в Австралії та Південній Америці. Це збіль-шує викиди CO2 в атмосферу через методи видобутку і транспортування. Також батареї потребують заміни кожні 4-10 років, а їх виробництво й утилізація теж наносить шкоду довкіллю. До того ж, навіть розря-джені акумулятори створюють пожежну небезпеку [9].

Можна підсумувати, що хоча ідея «зеленої» еко-номіки була прогресивною для свого часу та слу-гувала важливим кроком до збереження природних ресурсів, вона не є ідеальною та все ж таки залишає

за собою наслідки для довкілля. До того ж «зелені» інновації достатньо дорогі.

Прогресивною, на наш погляд, є модель «синьої» економіки, яка була запропонована у 2009 році бель-гійським професором Гюнтером Паулі, як альтерна-тива менш ефективної «зеленої» економіки. Основ-ними ідеями моделі є:

• каскадування сировини та енергії. Із цього випливає твердження, що у природі немає відходів, адже побічні продукти одного циклу стають ресур-сом для іншого. За рахунок цього у природі гаранту-ється стабільність екосистем;

• для вирішення кожної проблеми знаходяться локальні методи, які задовольняють потреби певної громади;

• економічне зростання досягається завдяки постійним інноваціям;

• потрібно не тільки захищати і відновлювати навколишнє середовище, а й розвивати природні екосистеми;

• на відміну від «зеленої» економіки, у якій все нешкідливе – дороге, «синя» пропонує зробити корисне дешевим і доступним кожному;

• замість здешевлення і скорочення витрат краще заробляти більше грошей;

• за рахунок нових робочих місць зростає соці-альний капітал;

• бізнес-моделювання має здійснюватися на прикладі природних екосистем;

• кожен ресурс можна замінити іншим, якщо він потрібен для виробництва;

• основним критерієм результату економічної діяльності має бути не прибуток, а інтегральний еко-лого-економічний ефект [22; 25].

Найвідомішим прикладом втілення ідей «синьої» економіки можна вважати цикл «кава-гриби-біогаз».

Залишки випитої кави (так звану гущу) перетво-рюють на компост, який переважно складається з ліг-ноцелюлози. Приблизно у відношенні 2:1 на ньому вирощують гриби (шиїтаке та гливи). Залишки від збору грибів слугують кормом для тварин, продукти життєдіяльності яких перетворюють на біогаз. Речо-вина, що залишається після цього, є добривом для ґрунту. І в результаті ми маємо замкнуту систему, сотні нових робочих місць, прибуток від продажу кави, гри-бів, корму для тварин, енергії та ніякого сміття.

Для України досі відкритим залишається питання енергії, а саме природного газу. Використовуючи технологію, яка вже має місце у Південній Кореї з 2010 року, поєднуючи забруднену воду та тверді органічні відходи, які складають приблизно 50% від усіх, можна вирішити проблему залежності від імпортного газу. Сотня людей щодня продукують сміття, достатнє для утворення 15 м3 метану. Врахо-вуючи те, що в Україні живуть 45 млн. людей, за рік вони вироблятимуть 2,5 млрд. м3 газу. Цим можна задовольнити потреби на всій території України.

Зараз на офіційному сайті «синьої» економіки у від-критому доступі розміщено 112 проектів і їх кількість продовжує зростати. Тож кожен бажаючий втілити в життя інноваційний проект має змогу це зробити [18].

47


Ще однією з моделей забезпечення сталого роз-витку є шерингова економіка – економіка спільного споживання. Остання являє собою реалізацію надлиш-кового ресурсу шляхом продажу, оренди чи обміну для отримання матеріальної або соціальної вигоди [15].

Поняття «шерингова економіка» виникло після публікації у 2010 році книги Рейчел Ботсман «What's Mine Is Yours: Rise Of Collaborative Consumption» (Наступ епохи спільного споживання). На думку автора, шерингова економіка виникла і розвивається завдяки чотирьом головним рушійним силам: пірин-говим соціальним мережам, світовій економічній кризі, зростанні рівня довіри та екологічним пробле-мам. Прихильники шерингової економіки переко-нані, що ці рушійні сили діють співнаправлено. Саме тому цивілізація переживає революційний перехід від гіперспоживання до спільного споживання.

Значення спільного споживання у вирішенні еко-логічних проблем полягає у зменшенні рівня спожи-вання, що призводить до скороченні витрат ресурсів

та зниження рівня забрудненості навколишнього середовища.

Висновки з проведеного дослідження. Еколо-гічні проблеми поряд з проблемами бідності, нерів-ності, економічного зростання набувають важливого значення на світовому рівні та вимагають терміно-вого вирішення. У зв’язку з цим, для України важ-ливо правильно вибрати стратегію сталого розвитку і почати її впроваджувати. На сьогодні, на нашу думку, найбільш вдалою є концепція «синьої» еко-номіки, яку потрібно частково комбінувати із кон-цепціями циркулярної та шерингової економік. Це пояснюється тим, що «синя» економіка не просто має на меті скорочення кількості сміття, а змушує людей повністю змінити їх світогляд, проте, вима-гає часу. Варто зазначити, що вибір країною моделі сталого розвитку потребує особливої уваги, тому що безпосередньо пов'язаний з інтеграційними, глобалі-заційними тенденціями та конкурентоспроможністю економіки країни.

Література:1. 2018 SDG Index and Dashboards Report [Electronic resource]. – Access mode: http://www.sdgindex.org/reports/2018/.2. Electric Car Sales Are Surging In China [Electronic resource]. – Access mode: https://www.statista.com/chart/14098/electric-car-sales-

are-surging-in-china/.3. Environmental Benefits from Driving Electric Vehicles? [Electronic resource]. – Access mode: http://www.nber.org/papers/w21291.4. Eurostat [Electronic resource]. – Access mode: https://ec.europa.eu/eurostat/web/circular-economy/indicators/monitoring-framework.5. Global Footprint Network [Electronic resource]. – Access mode: http://data.footprintnetwork.org/#/sustainableDevelopment?cn=all&

type=earth&yr=2014.6. Heshmati A. Review of the circular economy and its implementation [Electronic resource]. – Access mode: http://ftp.iza.org/dp9611.pdf.7. Recycling rate of plastic packaging waste in the European Union (EU-28) in 2015, by country [Electronic resource]. – Access mode:

https://www.statista.com/statistics/812510/plastic-packaging-waste-recycling-eu-by-country/.8. Sales volume of electric vehicles in various European countries in 2016 and 2017 [Electronic resource]. – Access mode:

https://www.statista.com/statistics/804772/sales-volume-electric-vehicles-eu/.9. T.R. Hawkins. Life cycle environmental assessment of lithium-ion and nickel metal hydride batteries for plug-in hybrid and battery

electricvehicles/Environmental science & technology, Volume 4. – American Chemical Society, 2011. – P. 4548-4554.10. The blue economy [Electronic resource]. – Access mode: https://www.theblueeconomy.org/.11. The Green Economy Pocketbook: The case for action / The Green Economy Coalition. – London, 2010. – 54 р.12. To infinity and beyond: how we’re embracing the circular economy [Electronic resource]. – Access mode: https://levistrauss.com/

unzipped-blog/2015/07/21/embracing-the-circular-economy/.13. Towards a Green Economy: Pathways to Sustainable Development and Poverty Eradication. – New York: United Nations Environment

Programme, 2011. – 52 р.14. Victor R.J.H. Timmers, Peter A.J. Achten. Non-exhaust PM emissions from electric vehicles / Atmospheric Environment,

Volume 147. – Breda, 2016. – 492 р.15. Вигідно поділилися: що таке шерингова економіка по-українськи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://forbes.net.ua/

ua/business/1412542-vigidno-podililisya-shcho-take-sheringova-ekonomika-po-ukrayinski.16. Галушкіна Т.П. «Зелений» вектор розвитку економіки України / Т.П. Галушкіна // Економіст. – 2011. – № 11. – С. 4-7.17. Екологічний менеджмент: навч. посіб. Рекомендовано МОН / За ред. В.Ф. Семенова. – К., 2006. – 366 с.18. Кваша Т.К. Вимірювання зеленого зростання в Україні: концепції, системи індикаторів, досвід формування та перспективи

застосування: Монографія / Т.К. Кваша, Л.А. Мусіна, за заг. ред. Мусіної Л.А. – К.: УкрІНТЕІ, 2015. – 280 с.19. Навстречу «зелёной» экономике: пути к устойчивому развитию и искоренению бедности. Полный отчет / Програма ООН по

окружающей среде (ЮНЕП), 2011. – 739 с.20. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.21. Паулі Г. Синя економіка. 10 років, 100 інновацій, 100 мільйонів робочих місць. Risk Reduction Foundation. 2012. – 320 с.22. Програма дій «Порядок денний на XXI століття»: Ухвалена конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в

Ріо-де-Жанейро (Саміт «Планета Земля», 1992 р.): Пер. з англ. – 2-ге вид. – К.: Інтелсфера, 2000. – 360 с.23. Розвиток промисловості провідних країн Західної Європи після другої світової війни (промислова інтеграція) / І.В. Белоус //

Історія народного господарства та економічної думки України. – 2005. – Вип. 37-38. – С. 68-76.24. Сталий розвиток для України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sd4ua.org/.25. У природі немає місця пустим витратам // Упаковка. – 2012. – № 2. – С. 5-7.

48

# 3 (21) 2018

МОДЕЛЬ ОБЕСПЕЧЕНИЯ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ В УКРАИНЕ

Седляр Д.А.кандидат экономических наук,старший преподаватель кафедры экономической теорииНационального педагогического университета имени М.П. ДрагомановаКухарчук В.П.ученица 11-В классалицей «Научная смена» города Киева

В статье речь идет о важности экологических вопросов для обеспечения мирового экономического развития на современном этапе и в будущем. Раскрыта сущность устойчивого развития и определены его цели, оценен уровень достижения целей устойчивого развития стран мира в целом и Украины. Анализируются альтерна-тивные модели достижения устойчивого развития: циркулярная экономика, шеринговая экономика, «зеленая» экономика и «синяя» экономика. Определены сущность, достоинства и недостатки каждой из рассмотренных моделей. Обосновано выбор лучшей, на наш взгляд, модели, которая обеспечила бы достижение Украиной устойчивого развития, и проанализировано возможности ее реализации.Ключевые слова: устойчивое развитие, циркулярная экономика, шеринговая экономика, зеленая экономика, «синяя» экономика, модель экономического развития, экологический след.

THE MODEL OF ENSURING SUSTAINABLE DEVELOPMENT IN UKRAINE

Sedliar D.А.Ph.D. in economics, senior lectureNational Pedagogical Dragomanov UniversityKukharchuk V.Р.pupil of 11-V formLiceum Naukova Zmina

The article concerns the importance of environmental issues to ensure the world's economic development at the pre-sent stage and in the future. The essence of sustainable development is revealed and its goal is determined, the level of achievement of the sustainable development goals of the world countries in general and in Ukraine is estimated. Analyzed alternative models of sustainable development: circular economy, share-economy, green economy and blue economy. The essence, advantages and disadvantages of each of the examined models are sorted out. Made justifica-tion the best choice the model that would provide sustainable development in Ukraine and analyzed the possibility of its implementation is substantiated.Keywords: sustainable development, circular economy, share-economy, green economy, «blue» economy, model of economic development, ecological footprint.

49


УДК 004.738:339

КОНЦЕПЦІЯ 4Р В ІНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГУ

Серських Н.С.кандидат економічних наук., доцент,Таврійський державний агротехнологічний університет

В статті розглянуто теоретичні положення інтернет-маркетингу, досліджено та проаналізовано під-ходи до тлумачення дефініції «інтернет-маркетинг» зарубіжними та українськими науковцями, надано авторське визначення даної категорії. Доведено, що еволюційні процеси в економіці, зокрема, розвиток цифрової економіки та поява електронної комерції призвели до необхідності переглянути складові ком-плексу маркетингу. В цьому контексті досліджено характерні особливості інтернет-маркетингу, проана-лізовано складові комплексу інтернет-маркетингу надано авторський погляд на концепцію 4Р та визна-чено відмінності комплексу інтернет-маркетингу від комплексу класичного маркетингу. Ключові слова: інтернет-маркетинг, комплекс інтернет-маркетингу, концепція 4Р в інтернет марке-тингу, електронна комерція, цифрова економіка.

Постановка проблеми. Використання Інтернет продовжує інтенсивно зростати в усьому світі впро-довж останніх 20 років, разом із розвитком цифро-вих технологій діяльність підприємств в мережі стає дедалі важливішою конкурентною перевагою як на споживчому так і промисловому ринках. Поява електронної комерції та розвиток цифрової еконо-міки змусили розвиватися інструменти маркетингу та започаткувала його нову форму – інтернет-марке-тинг, який останніми роками відіграє важливу роль в бізнес-діяльності підприємств всіх галузей еконо-міки. Зважаючи на стрімкий розвиток інтернет-тех-нологій в світі постійні дослідження в сфері інтер-нет-маркетингу мають стабільну актуальність, та для ефективного використання інструментів інтернет-маркетингу необхідно розуміти взаємозв’язок його базових елементів: продукту, ціноутворення, розмі-щення та просування, так званих 4Р.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням інтернет-маркетингу присвячені багато праць зарубіжних та українських вчених, серед яких Н. Помірлеану, Дж. Шибровськи, Ф. Кот-лер, І. Бойчук, С. Ілляшенко, І. Литовченко, С. Мало-вичко, А. Семенова, М. Окландер, І. Успенський та ін. Увагу в їхніх працях приділено розвитку інстру-ментів інтернет-маркетингу, дослідженням сфери інтернет-маркетингу, маркетинговим дослідженням та комунікаціям в інтернет-середовищі тощо. Аналіз літературних джерел показав, що проблема функціо-нування комплексу інтернет-маркетингу є недостат-ньо розкритою та потребує поглибленого вивчення.

Формулювання цілей статті. Враховуюче вище-викладене, автором було поставлено за мету дослі-дити підходи до визначення категорії «інтернет-мар-кетинг», уточнити дану категорію, а також розкрити сутність концепції 4Р в інтернет-маркетигу.

Виклад основного матеріалу. Дефініція «інтер-нет-маркетинг» має багато інтерпретацій – інтер-активний маркетинг, цифровий маркетинг, онлайн маркетинг, веб-маркетинг, електронний маркетинг або е-маркетинг. Наприклад, Ф. Котлер визначає

інтернет-маркетинг як практику використання усіх аспектів реклами в Інтернеті для отримання відгу-ків від аудиторії, яка включає як творчі, так і тех-нічні аспекти роботи в мережі Інтернет, у тому числі дизайн, розробку, рекламу і маркетинг [1, c. 58].

Значний вклад у вивчення категорії «інтернет-маркетинг» на пострадянському просторі зробив І.Успенський, який розуміє під цим терміном тео-рію та методологію організації маркетингу в гіпер-медійному середовищі Інтернет [2, с. 77], з ним погоджується В. Соколенко, який додає, що інтер-нет-маркетинг привносить нові переваги в тради-ційний маркетинг, такі як інтерактивність, зруч-ність, доступність, необмежена аудиторія тощо [3]. Відома вітчизняна дослідниця І. Литовченко вважає інтернет-маркетинг (онлайновий маркетинг) новим напрямом маркетингу, який вимагає розробки спе-цифічних прийомів і засобів здійснення віртуальної маркетингової діяльності [4, с. 7-8]. Пізніше І. Бойчук називає новий напрям в маркетингу гіпермаркетин-гом, але зазначає що він є теорією та методологією організації системи маркетингу в гіпермедійному середовищі Інтернету [5].

А.Семенова висуває цілий ряд значень категорії «інтернет-маркетинг», який розглядає як вид діяль-ності або процес, спрямований на задоволення потреб шляхом обміну через мережу Інтернет [6]. На основі аналізу категорії інтернет-маркетингу С.Маловичко наводить власне тлумачення цієї дефініції. На думку авторки, інтернет-маркетинг є застосуванням мар-кетингового інструментарію підприємства в мережі Інтернет. Також в процесі дослідження вчена висуває поняття «електронний маркетинг», яке вважає більш широким в сучасних умовах, та включає в нього мар-кетингову діяльність підприємства, управління якою здійснюється на основі електронних технологій [7].

На нашу думку, найбільш вдалим є визна-чення категорії інтернет-маркетингу, яке нале-жить С. Ілляшенко. Під інтернет-маркетингом він розуміє «новий вид маркетингу, який передбачає застосування традиційних та інноваційних інстру-

50

# 3 (21) 2018

ментів та технологій у мережі Інтернет для визна-чення і задоволення потреб і запитів споживачів (покупців) шляхом обміну з метою отримання товаровиробником (продавцем) прибутку, або інших вигод» [8].

Дослідження показали, що в будь-якому випадку в інтернет-маркетингу маркетингові зусилля здій-снюються виключно за допомогою мережі Інтернет. Отже, на основі аналізу різноманітних підходів до визначення категорії «інтернет-маркетинг», вважа-ємо, що інтернет-маркетинг – це сфера маркетингу, яка, окрім традиційних, включає комплекс специфіч-них інструментів та методик, що допомагають про-сувати товари та послуги через Інтернет та задоволь-няти платоспроможний попит споживачів.

Загальновідомо, що класичний комплекс мар-кетингу включає чотири основні елементи, так звані 4Р:

Product – товар, або послуга зі своїми специфіч-ними характеристиками: якістю, дизайном, упаку-ванням, тощо;

Price – ціна, та все що з нею пов’язане – акції, знижки, купони, спеціальні пропозиції, кредиту-вання, роздрібні та гуртові ціни та ін.;

Place – місце продажу, канали розподілу, дистри-буція, логістика;

Promotion – реклама, зв’язки з громадськістю, пропаганда, персональний продаж – все, що пов’язане із просуванням товарів та послуг.

Вважаємо, що в інтернет-маркетингу та цифро-вому маркетингу, без сумніву, присутні всі вищепе-рераховані компоненти, але є вони за своєю сутністю дещо відрізняються від класичних. Отже, основні відмінності компонентів 4Р в інтернет-маркетингу:

1. Product – товар або послуга:– сама концепція товару потерпіла швидкої транс-

формації в цифрову епоху;– товари набувають в цифровому світі Інтернет

цифрової або електронної природи ;– отримують інший рівень цінності – за можли-

вість придбання «тут і зараз»;– товари, що продаються за допомогою інтернет-

технологій здатні конкурувати не тільки з іншими інтернет-магазинами, але й традиційними магази-нами також;

– споживач отримує можливість порівнювати безліч товарів між собою за допомогою автоматизо-ваних процесів в інтернет-магазинах;

– рішення про купівлю часто приймається на основі відгуків тих, хто вже придбав той чи інший товар;

– асортимент товарів в мережі, як правило, ширше, ніж в звичайних магазинах за рахунок від-сутності приміщень та складів;

– споживачі мають змогу проектувати власні про-дукти, окрім того існує можливість швидкого тес-тування товарів, задля швидкого виявлення та вирі-шення проблем;

– в якості «пакування» товару може виступати інтерфейс сайту, від дружності якого залежить ком-форт споживача та рішення про купівлю;

2. Price – ціна та процес ціноутворення:– товари в інтернет-магазинах часто дешевше,

ніж в звичайних за рахунок низьких витрат на збері-гання продукції та оплату праці персоналу;

– продавці мають широкі можливості для маневру, коли не вкладають у вартість товару вар-тість доставки або комісію при розрахунку, зокрема І. Бойко зазначила, що в Інтернеті можливе перене-сення вартості продукції на іншу особу;

– споживач має можливість порівнювати ціни одразу в декількох магазинах в режимі реального часу;

– гроші за купівлю часто надходять в магазин в електронному (платіжні картки, інтернет-банкінг) або цифровому (Web Money, Pay Pal, Bitcoin тощо) вигляді;

– ціни на товари в Інтернет легко диференцію-ються для різних клієнтів;

– еластичність попиту на деякі товари в Інтернет є більшою;

– дуже часто в інтернет-маркетингу ціноутво-рення базується на основі цінності для споживача, оскільки більшість інформаційних продуктів, які реалізуються через Мережу мають нульові граничні витрати.

3. Place – дистрибуція:– в інтернет-маркетингу place – це віртуальне

місце продажу або точка контакту, деякі продавці навіть не мають фізичних офісів;

– мережа стала вкрай важливим каналом дистри-буції багатьох інформатизованих товарів та послуг, разом із фізичними товарами;

– цифрове середовище характеризується муль-тиканальністю, що надає унікальні можливості для дистрибуції, тоді як в інтернет-маркетингу основним місцем продажу був сайт;

– можливості для торгівлі – безмежні, організу-вати доставку товару можна в будь-яку точку світу;

– відсутність або мінімальна кількість посеред-ників;

– функція доставки товарів часто віддана на аут-сорсинг;

– у підприємств – продавців часто немає складів – відповідно нема проблем із утриманням та зберіган-ням товарних запасів.

4. Promotion – просування та комунікації:– стійка тенденція зміни характеру комунікацій

від масових до персональних;– з появою Інтернет багато підприємців зрозуміли

його переваги саме як унікального за масштабами та можливостями засобу комунікації – без просторових та часових меж і з можливістю максимального охо-плення аудиторії та «сфокусованого впливу» на неї;

– обмін інформацією в інтернет-маркетингу, на відміну від класичного маркетингу, відбувається в формі діалогу окрім того, підприємства можуть мінімізувати інформаційні зусилля, оскільки спожи-вачі самостійно знаходять необхідну інформацію;

– ключовим показником ефективності комуніка-цій в Інтернет є ROI returns of investment – рента-бельність інвестицій. На думку М. Стоуна, реклама

51


на веб-сайтах та в мобільних пристроях поступово витісняє рекламу в традиційних засобах масової інформації, оскільки вона надає кращу можливість оцінити прибутковість інвестицій [10];

– на заміну публічним персонам, які можуть бути амбасадорами брендів у офлайн, в інтернет-марке-тингу зявилося поняття «інфлюенсер» – впливова особа, від англійського Influence – вплив. Інфлюен-серами в інтернет-маркетингу виступають відомі блогери за якими в мережі слідкують багато людей. Їхня думка про той чи інший товар може миттєво поширюватися, ставати вірусною;

– як справедливо зазначив Дж. Домінічі, метою онлайн комунікацій э не тільки реклама продукту, а побудова взаємин із покупцем, створення в нього відчуття довіри [12];

– вірусний маркетинг, як інструмент комуніка-цій набуває колосального значення в епоху Інтернет, оскільки інформація поширюється миттєво, переда-ється «від багатьох багатьом» [14];

– e-mail-маркетинг, грамотні настройки розси-лань електронною поштою дозволяють постійно тримати компанію в фокусі споживача;

– веб-спонсорство – брендування окремих розді-лів веб-сторінок, покликане збільшити впізнаваність брендів;

– контент-маркетинг – створення унікального релевантного інформаційного наповнення веб-сторінок з метою спонукання споживачів до дії комерційного характеру;

– поява та використання файлів cookies – інстру-ментів, які дозволяють персоналізувати рекламу та маркетинг та зробити індивідуальну пропозицію кожному споживачеві.

На нашу думку, якщо в центрі класичного ком-плексу маркетингу знаходилося підприємство (або

бізнес), з розвитком Всесвітньої мережі та з існу-ванням на глобальному віртуальному ринку майже 50% населення світу, в центрі комплексу маркетингу зараз знаходиться споживач (рис. 1).

Слід відмітити, що в інтернет маркетингу ком-поненти 4Р є інтегрованими – це твердження можна пояснити через визначення основних інструментів інтернет-маркетингу. По-перше – веб-сайт підпри-ємства є не тільки інструментом комунікації для підприємства в мережі, це й ще безпосередньо про-дуктом підприємства [4, с. 37]. Одночасно веб-сайт є каналом дистрибуції, якщо він має кошик замов-лення. Бізнес-сторінка підприємства в соціальній мережі об’єднує весь комплекс маркетингу: може містити опис товарів та послуг, посилання на сто-рінку замовлення, рекламу, інформаційні матеріали для покращення іміджу підприємства, приймати повідомлення споживачів, мати вбудований модуль для оцінки споживачами продукції підприємства та відгуків тощо.

Висновки. З метою ефективнішого функціону-вання в сучасному інтернет-середовищі підприєм-ства мають розуміти концепцію інтернет-маркетингу та комплекс його елементів для кращого викорис-тання віртуальних маркетингових інструментів. Інтернет-маркетинг є сферою маркетингу, яка вклю-чає комплекс специфічних інструментів та методик, що допомагають просувати товари та послуги через мережу Інтернет та задовольняти платоспроможний попит споживачів. На відміну від класичної кон-цепції комплексу маркетингу 4Р, в якій центральне місце займав товаровиробник, ключову позицію в комплексі інтернет-маркетингу має споживач. Всі елементи комплексу інтернет-маркетингу є інтегро-ваними, що пов’язане із гіпермедійною природою Всесвітньої мережі.

Product

Price Promotion

Place

Виробник

Product

Price Promotion

Place

Споживач

Класичний маркетинг Інтернет-маркетингРис. 1. Концепція 4Р в класичному та інтернет-маркетингуДжерело: авторське узагальнення

52

# 3 (21) 2018

Література:1. Котлер Ф. Маневры маркетинга. Современные подходы к прибыли, росту и обновлению / Ф.Котлер, Д. Джайн, С. Мейн-

сенси / Пер. с англ. – М., 2000. – 723 с.2. Успенский И. Энциклопедия интернет-бизнеса / И.Успенский. – СПб.: Питер, 2001. – 427 с. 3. Соколенко В.А. Інтернет як маркетинговий інструмент і джерело зростання бізнесу / В.А. Соколенко, А.В. Поляк // Вісник

Нац. техн. ун-ту "ХПІ" : зб. наук. пр. Темат. вип. : Актуальні проблеми управління та фінансово-господарської діяльності підпри-ємства. – Харків: НТУ "ХПІ". – 2011. – № 62. – С. 149-158.

4. Литовченко І.Л. Методологічні аспекти інтернет-маркетингу: монографія / І.Л. Литовченко. – Київ: Наукова думка, 2009. – 196 с.5. Бойчук І.В. Маркетингові стратегії підприємства: особливості реалізації з використанням Інтернету / І.В. Бойчук // Вісник

Хмельницького національного університету. – 2010. – № 5. – С. 7-10.6. Семенова А.В. Інтернет-маркетинг в Україні: передумови виникнення, особливості становлення, перспективи розвитку

[Електронний ресурс] / А.В. Семенова // Економічний вісник НТУУ «КПІ». – Київ. – 2013. – Режим доступу: http://economy.kpi.ua/uk/node/537.

7. Маловичко С.В. Електронний маркетинг у системі відносин підприємства з покупцями [Електронний ресурс] / С.В. Мало-вичко // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. – Полтава. – 2014. – № 3(65). – С. 104-108. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvpusk_2014_3_17.

8. Ілляшенко С.М. Сучасні тенденції застосування інтернет-технологій в маркетингу / С.М. Ілляшенко // Маркетинг і менедж-мент інновацій. – 2011. – № 4. – Т. II. – С. 64-74.

9. Окландер М.А. Специфічні відмінності цифрового маркетингу від інтернет-маркетингу / М.А. Окландер, О.О. Романенко // Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Збірник наукових праць. – 2015 (12). – С. 362-371.

10. Stone M., Woodcock N. Interactive, direct and digital marketing [Електронний ресурс] / M. Stone, N. Woodcock. – Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/263731329_Interactive_direct_and_digital_marketing_A_future_that_depends_on_better_use_of_business_intelligence.

11. Pomirleanu N., Shibrowsky A. A rewiew of internet marketing research over the past 20 years and future research direction [Елек-тронний ресурс] / N. Pomirleanu, А. Shibrowsky. – Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/263524913_A_review_of_internet_marketing_research_over_the_past_20_years_and_future_research_direction.

12. Dominici G. From Marketing Mix to E-Marketing Mix: a Literature Overview and Classification [Електронний ресурс] / G. Dominici. – Режим доступу: http://www.ccsenet.org/journal/index.php/ijbm/article/view/2606.

13. Мельник Ю.М. Класифікація основних форм та видів маркетингових інтернет-комунікацій / Ю.М. Мельник, Л.Ю. Сагер, Н.С. Ілляшенко, Ю.М. Рязанцева // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2016. – № 4. – С. 43-54.

14. Зозулев А.В., Полторак К.А. Управление потребителем в условиях эмерджентной экономики / А.В. Зозулев, К.А. Полторак // Маркетинг и реклама. – 2014. – № 7. – С. 36-42.

КОНЦЕПЦИЯ 4Р В ИНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГЕ

Серских Н.С.кандидат экономических наук, доцент,Таврический государственный агротехнологический университет

В статье рассмотрены теоретические положения интернет-маркетинга, исследованы и проанализированы под-ходы к толкованию дефиниции «интернет-маркетинг» зарубежными и украинскими учеными, предоставлено авторское определение данной категории. Доказано, что эволюционные процессы в экономике, в частности, развитие цифровой экономики и появление электронной коммерции привели к необходимости пересмотреть составляющие комплекса маркетинга. В этом контексте исследованы характерные особенности интернет-мар-кетинга, проанализированы составляющие комплекса интернет-маркетинга предоставлено авторский взгляд на концепцию 4Р и определены различия комплекса интернет-маркетинга от комплекса классического маркетинга.Ключевые слова: интернет-маркетинг, комплекс интернет-маркетинга, концепция 4Р в интернет-маркетинге, электронная коммерция, цифровая экономика.

4PS CONCEPTION IN INTERNET-MARKETING

Serskykh N.S.Ph.D. in EconomicsTavria StateAgrotechnological University

This paper aims with the theoretical positions of Internet marketing, researches and analyzes of approaches to the interpretation of the definition of "Internet marketing" by foreign and Ukrainian scientists, provided author's defi-nition of this category. It has been proved, that evolutionary processes in the economy, in particular, the development of the digital economy and the emergence of e-commerce led to the need to reconsider the components of the mar-keting mix. In this context, the characteristic features of Internet marketing have been investigated; components of the Internet marketing complex have been analyzed; author's view on the concept of 4P is given, and the differences of the Internet marketing complex from the classical marketing complex are determined.Keywords: internet marketing, e-marketing, internet marketing mix, digital economy, E-commerce.

53


УДК 96.33

ІННОВАЦІЙНА СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ ЕКОНОМІКИ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Спаський І.Д.викладачОдеського національного економічного університету

Розглядається показник інноваційної чутливості, що є керує параметром, інтегрально описує дина-міку станів економічної системи. Також даний показник виражає ентропійних стійкість економічної системи і, отже, може використовуватися як індикатор сталого розвитку. Розглядаються основні агре-гати даного показника. Такі як швидкість обороту капіталу, економічна іннерція, енергія системи і рівень ступенів свободи її елементів.Ключові слова: сталий розвиток, ентропійна стійкість, інноваційна чутливість, економічна іннерція, підприємницькі здібності.

Інтегруюючи та узагальнюючи результати попе-реднього дослідження можливо визначити показник інноваційної сприйнятливісті економічної системи в цілому та його прояви у процесі відтворення осно-вного капіталу як керуючий параметр системи щодо реалізації стратегії сталого розвитку.

В цілому до інноваційної сприйнятливості мож-ливо віднести:

– питому вагу інноваційно-активних організацій в загальному їх числі;

– питому вагу відвантаженої інноваційної про-дукції в загальному обсязі відвантаженої продукції;

– відношення внутрішніх витрат на НДР до інвес-тицій в основний капітал;

– відношення витрат на технологічні інновації до інвестицій в основний капітал.

Управління інноваційною сприйнятливістю поєднує в собі як вплив на внутрішні умови та сти-мули процесу відтворення основного капіталу, так і й інституційні умови у яких розгортається про-цес відтворення. Інноваційна сприйнятливість визначає інтегральну спроможність системи щодо засвоєння інновацій, їх матеріалізації, з одного боку, у відносинах відтворення основного капі-талу, а, з іншого боку, їх втілення у натуральну форму основного капіталу.

Від рівня інноваційної сприйнятливісті еко-номічної системи безпосередньо залежить рівень ентропійної стійкості економічної системи. А отже й можливості реалізації стратегії сталого розвитку. Коливання економічного циклу також пов’язано з коливанням інноваційної сприйнятливості. Під-вищення рівня інноваційної сприйнятливості надає можливість згладити циклічні пульсації і ти самим співтворювати сталому розвитку.

Багатоваріантність чи мультисценарність роз-витку системи та наявність енергії системи є важ-ливішими умовами реалізації сценаріїв сталого роз-витку. Для економічної системи багатоваріантність вимірюється ступенями свободи економічних аген-тів, а енергії рівнем ділової активності. Ці два крите-рії можуть легти у основу критеріїв оцінки ефектив-

ності стимулювання відтворення основного капіталу в контексті сталого розвитку.

Циклічна і діалектична природа інноваційного процесу спочатку підкреслювалася засновниками теорії інноваційного розвитку. Вихідні положення теорії інновацій були сформульовані Н.Д. Кондра-тьева, який пов’язав хвилі винаходів та інновацій з переходом до нового циклу економічного розвитку.

Він встановив, що «перед початком підвищу-вальної хвилі великого циклу, а іноді на самому початку її спостерігається значна зміна в основних умовах господарського життя суспільства. Ці зміни виражаються в глибоких змінах техніки виробни-цтва і обміну (яким, в свою чергу передують значні технологічні винаходи і відкриття)» [1, с. 320-321). На його думку, зміни в області техніки виробництва припускають дві умови: 1) Наявність відповідних науково-технічних відкриттів і винаходів і 2) гос-подарські можливості застосування цих відкриттів і винаходів [1, с. 282-283].

Ці ідеї були сприйняті і розвинені Йозефом Шум-петером, лягли в основу його теорії інновацій. Сут-ність даної теорії полягає в тому, що економічний розвиток відбувається не тільки за рахунок збіль-шення національних запасів, засобів виробництва, а й за рахунок перерозподілу коштів виробництва, від старих комбінацій (способів з’єднання продуктивних сил, за допомогою якого і створюється якийсь оди-ничний продукт), в користь нових. На думку Й. Шум-петера, нові комбінації з’являються дискретно, через деякі різні за тривалістю проміжки часу і при цьому, як правило, у великому числі. Саме масовою появою нових комбінацій пояснюються основні риси періоду підйому, його інноваційний результуючий вектор.

Періодично повторюється масова поява нових комбінацій не тільки обумовлює фазу чергового еко-номічного підйому в країні, а й одночасно становить сутність нової макрогенерації. У міру того, як пооди-нокі старі комбінації віддають свої засоби виробни-цтва нових комбінацій, вони поступово відмирають, витісняються з макроекономічного простору новими макрогенерацій [5].

54

# 3 (21) 2018

Однією з найбільш відомих теоретичних концеп-цій, з якими пов’язане ім’я Шумпетера, є концепція динамічної рівноваги господарства і ролі так званого «Новатора» в цьому рівновазі. У стандартній нео-класичної теорії вивчається досягнення стабільної рівноваги, при якому економічна діяльність просто повторюється, а теорія описує і вивчає цей кругообіг ресурсів. В рамках цієї моделі всі фірми знаходяться в стані стійкої рівноваги, доходи дорівнюють витра-там, прибуток і відсоток дорівнюють нулю, ціни утворюються на основі середньої вартості, еконо-мічні ресурси повністю використовуються. Але в цій моделі не передбачається корінна властивість реаль-ної економічної системи, а точніше реального пове-дінки підприємців – не наближатися нескінченно до оптимуму в рамках існуючої виробничої функції, а радикалізувати цю виробничу функцію, щоб отри-мати принципові конкурентні переваги на ринку. Для опису такої поведінки Шумпетер ввів концепцію так званого Новатора, який завжди прагне отримати більший прибуток, ніж можуть дати звичайні спо-соби. Саме діяльність Новаторів є причиною коли-вань економічної активності. Для досягнення своєї мети Новатору необхідні додаткові кредити, можли-вість діяти забезпечує Новатору банкір. Позичивши необхідні гроші, Новатор виходить на ринок, щоб купити нові фактори виробництва за вищою ціною, ніж та, яку може запропонувати менш активний підприємець. Потік коштів виробництва зростає, а потік предметів споживання зменшується. Перший з таких Новаторів прокладає дорогу іншим, проте незабаром можливості для інвестування вичерпу-ються. Позики стають більш дорогими, конкуренція нових і старих фірм зростає, ринок уже затоварений старими і новими продуктами. Більш слабкі фірми не витримують конкуренції, не можуть повернути кредити і це викликає тимчасовий спад. Але в під-сумку встановлюється новий рівноважний кругообіг ресурсів. При цьому економіка не повертається до попереднього стану рівноваги. Виробництво знахо-диться на новому рівні, змінюється склад продуктів, вироблених суспільством [5].

Черговий етап у розвитку теорії інновацій веде відлік з монографії німецького економіста Герхарда Менша «Технологічний пат: інновації долають депресію» (Менш, 1975 рік). Досліджуючи динаміку інновацій, вчений виявив цикли їх коливань з пері-одом 50-60 років і піки концентрації, що припада-ють на початок підвищувальної фази великих циклів Кондратьєва. Він показав емпіричним шляхом, що хвилі базисних інновацій в останні століття спосте-рігаються приблизно раз на півстоліття при пере-ході до чергового Кондратьєвського технологічного укладу. У кожному разі кластер інноваційних техно-логій лежав в основі формування нових галузей, які забезпечують прискорення економічного зростання. Таким чином, по менше, найбільша активність технологічних нововведень настає у фазі глибокої депресії. За рівнем новизни, Герхард Менш розді-лив технологічні інновації на базисні, поліпшуючі і псевдоінновації. У сучасному звучанні базисні тех-

нологічні інновації спрямовані на освоєння нових поколінь техніки (технології) і технологічних укла-дів. Поліпшують інновації сприяють поширенню і диференціації цих поколінь і укладів з урахуванням специфічних вимог різних сфер їх застосування. Псевдоінновації служать продовження терміну життя застарілих поколінь техніки (технології), коли їх потенціал в основному вже вичерпаний.

Нарешті, в 2006 році в США вийшов капітальна праця японського дослідника Масаакі Хіроока «Інноваційний динамізм і економічний розвиток» [3], багато в чому присвячений обґрунтуванню вели-ких кондратьєвських циклів в економіці. Проаналі-зувавши величезний масив даних по групі розвине-них країн, професор Хіроока переконливо показав, що поширення кластера базисних технологій синх-ронізується з наростаючою фазою циклу Кондра-тьєва і досягає зрілості в області його піку. Хіроока прийшов до важливого практичного висновку: успіх державної інноваційної політики цілком залежить від здатності уряду передбачити і активно діяти в ті ж періоди часу, які збігаються з наростаючою фазою кондратьєвського циклу, коли має місце резонансний ефект посилення. Навпаки, коли підтримка уряду здійснюється з запізненням на знижувальної стадії, вона значно втрачає ефективність [4].

Закономірності інноваційного оновлення усві-домлені сьогодні в наступному вигляді:

1. Періодичне інноваційне оновлення є загаль-ною закономірністю суспільства в цілому і всіх скла-дових його систем.

2. Інноваційна діяльність розвивається нерівно-мірно-циклічно, хвилі інноваційної активності змі-нюються спадами.

3. Інноваційні цикли розрізняються за тривалістю і глибиною.

4. В динаміці інноваційної активності спостері-гається взаємовплив інноваційних циклів різної три-валості, а також їх взаємодію з циклової динамікою інших сфер суспільства [2].

З огляду на виявлені особливості складного поведінки соціально-економічних систем, під інно-ваційною сприйнятливістю соціально-економічних систем, в даному дослідженні, пропонуємо розуміти здатність соціально-економічних систем включати в свою структуру і діяльність (тобто сприймати) зміни, викликані інноваційним процесом. Під інно-ваційним процесом розуміються всі дії по ство-ренню інновацій в найширшому їх розумінні. Цей процес може бути як зовнішнім по відношенню до даної системи, так і бути результатом її внутріш-ньої діяльності. У даному трактуванні, інноваційна сприйнятливість є необхідним, але не достатньою умовою успішності реалізації інноваційного про-цесу. Вона може розглядатися як «Вхід» в процес інноваційної активності, який реалізує інноваційної потенціал, і формує «Вихід» у вигляді факту реалі-зації інновації. З іншого боку, завдання управління цим входом, є надзвичайно важливою і актуальною. Можна створити величезний інноваційний потен-ціал, направити гігантські ресурси на стимулювання

55


інноваційної активності, але при низькій інновацій-ної сприйнятливості системи отриманий результат зовсім не виправдає наявні очікування.

Ступінь сприйнятливості соціально-економічних систем до змін може бути виражена через ступінь їх стійкості / нестійкості, а оцінка сприйнятливості до змін, викликаних саме інноваційним процесом, може бути отримана через завдання специфічного спо-собу опису соціально-економічної системи. Вибір способу опису соціально-економічної системи, що дозволяє оцінювати сприйнятливість до змін, викли-каних інноваційним процесом.

Визначення ступеня і характеру нестійкості сис-теми можливо через побудову математичної моделі з розрахунком показників стійкості / нестійкості або через параметри порядку. В силу того, що соціально-економічна система в періоди нестійкості сприйнят-лива навіть до найменших збурень, кількість факто-рів враховуються при класичному математичному моделюванні буде прагнути до нескінченності, а сама модель прийме некеровано великі розміри.

Саме параметри порядку дозволяють нам ради-кально зменшити складність системи, що вивчається і відносно простим чином описати функціонування і розвиток сложноорганизованной, багатовимірної системи, поведінка якої на рівні елементів може бути неочевидним і хаотичним. Параметри порядку – це нестійкі характеристики системи, що погоджують поведінку окремих частин системи [4].

Г. Хакєн описував поняття «Параметри порядку» як фактори, що визначають поведінку окремих частин складної системи. Визначальним для таких факторів є наявність загального «вікна» в ступенях свободи вельми різнорідних компонентів систем, здатних до складного поведінки. Наявність такого «вікна» дозво-ляє компонентам, навіть дуже важко поєднується і мало сумісним, узгоджувати свою поведінку.

Процедура виявлення параметрів порядку досить проста і включає в себе всього два етапи: виявлення нестійких характеристик системи і ранжування їх за швидкістю досягнення нового стійкого стану після значних впливів (швидкості релаксації). Найпо-вільніші нестійкі характеристики і є параметрами порядку. Однією з істотних особливостей і трудно-щів використання параметрів порядку є факт того, що це «вікно» може сформуватися в дуже незвичай-ному і слабо передбачуваному з точки зору лінійної логіки місці. І ця особливість є суттєвою відмінністю параметрів порядку від керуючих параметрів. Керу-ючі параметри задаються системі із зовні і можуть бути спроектовані під поставлені перед системою мети. Параметри порядку – результат вкрай склад-ного, важко прогнозованого і не завжди зрозумілого зовнішньому спостерігачеві внутрішньої взаємодії компонентів системи.

Визначення ступеня інноваційної сприйнятли-вості соціально-економічних систем можливо по динамічному портрету станів параметрів порядку. Як було показано раніше, макроскопічні властивості складного поведінки систем можуть бути описані через взаємодію і конкуренцію параметрів порядку, а

ступінь і характер сприйнятливості системи до змін, викликаних інноваційним процесом, можуть бути оцінені через її стійкість / нестійкість. Сукупність станів параметрів порядку за деякий період часу, з точки зору, що транспортується через них стій-кості / нестійкості, формує такі форми сумарного динамічного портрета (таблиця 1).

Таблиця 1Форми сумарного динамічного портрета параметрів порядку в залежності від фази життя системи

Фаза життя Форма сумарного динамічного портрету

Стійкість

Супроводжується спокійним станом параметрів порядку – вони можуть змінюватися, трансформуватися за своїм наповненням (адже це нестійкі характеристики), але не вносять в діяльність системи значною нестійкості.

Розвинуючуяся нестійкість

Параметри порядку разом або поперемінно починають збільшувати нестійкість в системі. В сумі, їх вплив призводить до збільшення нестійкості системи.

Біфуркація

Зміна режиму «загострюється нестійкість» на «загасаюча нестійкість» супроводжувана виходом системи на нову форму самоорганізації.

Загасаюча нестійкість

Параметри порядку разом або поперемінно починають зменшувати нестійкість в системі. В сумі, їх вплив призводить до зменшення нестійкості.

Використання нечіткої математикі, нейросітьо-вого моделювання та теорії ігор надає можлисті зробити вплив на керуючий параметр інноваційної сприйнятливісті обгурнтованим з позиції прогнозу-вання можливих сценаріїв системи.

Результативність створення центру розвитку у формі екополісу, чи реалізація стратегії «малень-кіх кроків» кайдзен може буди здійснена в процесі оцінкі співвідношення безлічі значень.

Існують наступні параметри:– індекс інноваційної сприйнятливості;– рівень ділової активності;– це аргументиЗначення функції в контексті стратегії сталого

розвитку це:– позитивна дінаміка іноваційноє ємності осно-

вного капіталу;– рівень впливу на стан креативного доброботу

(рішення задач підвищення ступенів свободи, варі-антів, залучення людини до розвитку);

– скорочення споживання природних ресурсів.Узагальнення досліджень відтворення основного

капіталу в контексті сталого розвитку та користуючись методами нечіткої математикі надають можливість відокремити параметр інноваційної сприятливості, як

56

# 3 (21) 2018

повільно релаксуючий показник, визначаючий рівень ентропійної стійкості економічної системи. У свою чергу він складається з чотирьох інших керуючих параметрів, також повільно релаксуючих та результу-ючим чином визначаючих інноваційну сприятливість економіки. Це взагалі швидкість протікання процесів, рівень мультісценарності систетеми, рівень діловой активності та рівень інертності системи.

Іноваційна сприйнятливість економічної системи є інтегральним повільно релаксуюючим параметром, відображаючим глубинну дінаміку відтворення осно-вного капіталу. Поняття економічної інерції також пов’язано з інерцієй дінаміки відтворення основного капіталу, виникаючей, з одного боку, по причині інерції до змін ринкових зв’язків та інфраструктури, з чим пов’язан опір діфузії технологій та таке інше. З другого боку – це інертність самого маеріального середовища, що до змін техніки і технології та роз-гортання нововведеня у простосторі та часі.

Моделювання іноваційної сприйнятли-вості на підставі проведеного ентропійного ана-лізу та використання нейроекономічних методів пов’язано з дослідженням змін двох основних пара-метрів системи, від яких залежить ентропійна стій-кість та, в свою чергу, сталий розвиток. Це параметр ділової активності (міра енергії системи), та варіа-тивність поведінки економічних агентів (розподіл енергії системи), які обмежені інерцієй системи. Чим більше рівень ділової активності та варіотивності, – тим вище рівень іноваційної сприятливості системи. Чим веще рівень інерції системи, – тим нижче рівень іноваційної сприятливості системи.

Розподілені та маштабуємі рішення як на рівні фінансових інструментів, та і й технологій, інформа-тикі, енергетикі та менеджменту на протязі останнього шляху набувають дуже широкого використання [3].

На рівні відтворення основного капіталу це перш за все стосується особливостей розподілення інвес-тиційного процесу, що забезпечує суттєву зміну у умовах відтворення основного капіталу. Це поєд-нує в собі як можливості венчурного інвестування, так і й ресурси розподілених рішень.

Кріптографічний механізм інвестуванням грунту-ється на маштабуємих децентралізованих програмах-додатках, створюючих грунт щодо умних контрактів. Це, з одного боку, співтворює мінімізації трансак-ційних витрат, а, з другого, підвищує їх надійність та гнучкість. Крім того надавая можливість інвесту-вання стартапів різних масштабів та рівнів [6].

Розумний контракт – електронний алгоритм, що описує набір умов, виконання яких тягне за собою деякі події в реальному світі або цифрових системах. Для реалізації розумних контрактів потрібно децентра-лізована среда, гранично мінімізує людський фактор, а для можливості використання в розумному контракті передачі вартості використовується криптовалюта.

Використання розумних контрактів також, з одного боку, є розширенням можливостей інвес-тиційного та інноваційного процесу при відтворенні основного капіталу, а, з другого боку, це орієнтир щодо матеріально-технічного забезпечення реалі-

зації розумних контрактів у відтворенні основного капіталу. Розумні контракти дослідники вважають четвертою революцією вартості.

Основна ідея розумних контрактів полягає в тому, що багато типів умов контрактів – зобов’язання, кон-фіденційність, розкриття, специфікація прав влас-ності і т. п. – можна реалізувати в обладнанні та про-грамному забезпеченні.

Стратегія дизайну розумних контрактів передба-чає, що контроль над криптографічними ключами, що дозволяють оперувати власністю, належить тому, хто нею володіє відповідно до умов контракту. При найбільш прямолінійною реалізації машиною можна керувати до тих пір, поки не відпрацює протокол, що ідентифікує власника.

Розумні контракти поєднують в собі три важ-ливі технології. Перша – це інтерфейси, що дозво-ляють учасникам бути в курсі кожної транзакції і явно давати на неї згоду. Друга – це відстеження, яке робить можливим різноманітний моніторинг дотримання умов контракту. Третя – криптографіч-ний технологія – мистецтво не тільки тайнопису, але і надійних протоколів взагалі, які використовуються для кількох цілей. Одна з них – рендеринг або моні-торинг даних, що перетворює їх в постійно збере-жені і неподделиваемие записи. Інша – вбудовування приватності за допомогою шифрування, незв’язних комунікацій і взаємно конфіденційних і захищених від втручання обчислювальних протоколів.

Властивості відчутних носіїв, пов’язані з їх надійністю, залежать від фізичних властивостей, які ми часто сприймаємо як належне (наприклад, неподделиваемость атома золота). Структурні обмеження («фізика») кіберпростору, пов’язані з його надійністю, описуються математичними теоріями, що відносяться до інформатики, а особ-ливо – до вивчення надійних протоколів – крипто-графії. У криптографическом универсуме присутні такі «елементарні частинки»:

– сімейства псевдовипадкових функцій (шифру-вання з секретними ключем, хешування, коди аутен-тифікації повідомлень);

– односторонні функції з «пасткою» (шифру-вання з відкритим ключем, цифровий підпис);

– генератори псевдовипадкових бітів (генерація ключів, педдінг, cookies);

– теоретико-інформаційні / безумовні (одноразові блокноти, поділ секретів з кворумом).

Ці «частки» є міцним будівельним матеріалом для розробки надійних протоколів. Наприклад, для злому 4096-бітного ключа RSA за допомогою кра-щого з відомих алгоритмів комп’ютер зажадав би більше енергії, ніж енергія, що виділяється наднової. Ці криптографічні примітиви обіцяють стати осно-вною рушійною силою четвертої революції вартості в глобальному бізнесі.

Гнучкість та варіативність системи, підвищення швидкості діфузії технологій, підвищення ділового оптімізму та ділової активності, що забезпечуюють розумні контракти безпосередньо співтворює реалі-зації стратегії сталого розвитку.

57


Література:1. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения. М.: Экономика, 2002. С. 320-321.2. Нелюбина Т.А., Романова О.А. Управление инновационной восприимчивостью социально-экономических систем. Екатерин-

бург: Институт экономики УрО РАН, 2010. – 176 с.3. Рифкин Дж. Третья промышленная революция. Как горизонтальные взаимодействия меняют энергетику, экономику и мир в

целом. М.: 2012.4. Хакен Г. Тайны природы. Синергетика – учение о взаимодействии. Москва-Ижевск: Институт компьютерных исследований,

2003. – 320 с.5. Шумпетер Й. Теория экономического развития: (исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и

цикла конъюнктуры). – М.: Прогресс, 1982. – 455 с.6. Szabo, Nick Formalizing and Securing Relationships on Public Networks. First Monday (September 1997).

ИННОВАЦИОННАЯ ЧУВСТВИТЕЛЬНОСТЬ ЭКОНОМИКИ В КОНТЕКСТЕ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ

Спасский И.Д.преподавательОдесского национального экономического университета

Рассматривается показатель инновационной чувствительности, являющийся управляющим параметром, инте-грально описывающим динамику состояний экономической системы. Также данный показатель выражает энтропийную устойчивость экономической системы и, следовательно, может использоваться как индикатор устойчивого развития. Рассматриваются основные агрегаты данного показателя. Такие как скорость оборота капитала, экономическая иннерция, энергия системы и уровень степеней свободы ее элементов.Ключевые слова: устойчивое развитие, энтропийная устойчивость, инновационная чувствительность, эконо-мическая иннерция, предпринимательские способности.

INNOVATIVE SENSITIVITY OF ECONOMICS IN THE CONTEXT OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT

Spasskiy I.D.AssistantOdessa National Economic University

An indicator of innovative sensitivity is considered, which is the controlling parameter that integrally describes the dynamics of the states of the economic system. Also, this indicator expresses the entropic stability of the economic system and, therefore, can be used as an indicator of sustainable development. The main aggregates of this indica-tor are considered. Such as the speed of capital turnover, economic inertia, the energy of the system and the degree of freedom of its elements.Keywords: sustainable development, entropic stability, innovative sensitivity, economic innervation, entrepreneurial abilities.

58

# 3 (21) 2018

УДК 336.74:004.738.5

БІТКОІН ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Батракова Т.І.кандидат економічних наук, доцент,Запорізький національний університетСуконнова А.А.студенткаЗапорізького національного університету

У статті розглянуто питання створення та функціонування пірінгової криптовалюти bitcoin, мож-ливість використання bitcoin у сфері світових фінансових відносин. Також розглнуто питання щодо придбання біткоіну, його відмінності від фідуціарних грошей, процес конвертації біткоіну. Проведен-ний аналіз динаміки курсу біткоіну.Ключові слова: криптовалюта, біткоїн, електронні гроші, цифрові валюти, віртуальні валюти, фіду-ціарні гроші, конвертація, біржа.

Постановка проблеми. В умовах сучасного світу традиційна фінансова система вже не в силах задо-вольняти всі потреби учасників фінансових відно-син. Причиною цього є дії світової фінансової і кіпр-ського криз на життя звичайної людини. наслідком цього є поступове зростання недовіри учасників ринку до світової фінансової системи в цілому. З роз-витком інформаційного суспільства економіка стає інтернет-орієнтованою, що породжує неминучий інтерес користувачів до електронних грошей і валют, а також нові технології здійснення платежів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання виникнення та поширення криптовалют розглядалися в роботах таких науковців та прак-тиків, як М. Чобонян, Trent J. MacDonald, Darcy Allen, Jason Potts, Joseph Buckler Walton, J. Barrdear, M. Kumhof та інших.

Мета дослідження. Метою статті є зрозуміти сутність, та феномен такої криптовалюти як bitcoin та з’ясувати можливість його включення до системи світових фінансів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Біт-коін прийнято називати електронну платіжну систему, що використовує однойменну платіжну одиницю. Сис-тема децентралізована і не має адміністратора. Замість звичної ієрархії використовується технологія розподі-леної бухгалтерської книги (digital public ledger). Ця технологія передбачає зберігання даних про всі тран-закції не на одному сервері, а на різних комп’ютерах, підключених до платіжної системи [1].

Платіжна одиниця «біткоін» являє собою програм-ний онлайн-код, який не регулюється жодною країною або банківським наглядовим органом в світі. Придбати біткоін можна за допомогою покупки або «генерації». Оскільки контролюючого органу система не має, то і курс встановлюється не директивним чином, то за допомогою балансу попиту і пропозиції на біткоін. При цьому такий баланс можна назвати вельми умов-ним, оскільки волатильність біткоіна вкрай висока, що означає, крім об’єктивних чинників на ціноутворення впливає безліч суб’єктивних складових.

Вкрай важлива відмінність біткоіни від фідуці-арних грошей (Номінальна вартість яких встанов-люється і гарантується державою незалежно від вартості матеріалу, з якого гроші виготовлені) – це відсутність боргових зобов’язань емітента. Кон-вертація біткоін назад в валюту відбувається за поточним курсом, який, як згадувалося вище, вкрай нестійкий. Оскільки правовий статус криптовалют неоднозначний, придбання товарів, як і будь-яких інших матеріальних благ, за біткоін можливо лише в тому випадку, коли постачальник готовий при-йняти криптовалюта як засіб платежу [2].

«Bitcoin» – первинна сходинка історії криптова-лют. Біткоін починався з концепції – документа, який потрапив до друку 31 жовтня 2008 року, підписаного невідомою особою, яка працювала під псевдонімом Сатоши Накамото (Satoshi Nakamoto). Хто є справ-жнім творцем, група людей або все ж одна людина – до сих пір залишається невідомим, незважаючи на багаторазові журналістські розслідування. Днем народженням біткоіна вважається день, коли був створений найперший блок в мережі (генезис-блок), а точніше 03.10.2009 о 18:45 [3].

Незважаючи на те що додаткова емісія біткоіну в наступні роки була досить значною (рис. 1), зрос-тання числа користувачів (рис. 2) і їх активності (за кількістю угод) помітний лише в середині 2011 року.

0

2000

4000

6000

8000

10000

12000

14000

16000

18000

2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018

ВТС

Загальний обсяг біткоінів в обігу з 2009 р. - 08.05.2018 р.

Рис. 1. Загальний обсяг біткоінів в обігуДжерело: [4]

59


Географічне поширення популярності криптова-лют можна оцінити на підставі даних про біржах. На сьогоднішній день в світі працює більше ста бірж, які торгують різними криптовалютами. Оскільки часто на офіційних сайтах бірж не вказано фізичну адресу організації, для просторового аналізу вико-ристовувалися дані про країну реєстрації домену (рис. 3).

Рис. 3. Країни знаходження бірж, які торгують криптовалютоюДжерело: [3]

За кількістю бірж, які торгують криптовалюта, безумовним лідером виявляються США, Китай, Нідерланди, Німеччина, Великобританія.

За результатами масштабного дослідження, яке провели аналітики Citibank у 2018 році, Укра-їна входить до четвірки країн за розміром Bitcoin-ринку – він досяг 2,5 мільярда доларів. Тобто, при-близно 2,5% ВВП. При цьому експерти бачать пряму кореляцію між рівнем тіньової економіки та захопле-ністю криптовалютою. Так, по сусідству з Україною розмістилися Росія (5% від ВВП), Нова Зеландія (4% від ВВП) і Нігерія (3,5% від ВВП).

2017 рік можна заслужено вважати роком кріп-товалютного прориву. Саме біткоін очолює хвилю подій на ринку криптовалют, бо всі криптовалюти

відштовхуються від початкового коду біткоіну, тому їх курс зростав разом з ним. В табл. 1 наведено дина-міку змін курсу біткоіну в 2017 році [5].

Таблиця 1Зміни курсу криптовалюти біткоін за 2017рік*

Місяць Показники, долл.

Абсолютне відхилення

Темп роста

Січень 982,43 Лютий 1222,66 240,23 124,453

Березень 1086,12 -136,54 88,8325 Квітень 1415,81 329,69 130,355 Травень 2492,6 1076,79 176,055 Червень 2520,61 28,01 101,124 Липень 2703,38 182,77 107,251 Серпень 4866,51 2163,13 180,016 Вересень 4371,54 -494,97 89,8291 Жовтень 6372,4 2000,86 145,77 Листопад 6891,34 518,94 108,144 Грудень 10911,04 4020,08 158,335

Джерело: * складено за [5]

З аналізу табл. 1 можна визначити, що найбільші показники зростання криптовалюти за 2017 рік були в серпні та грудні, темп росту в порівнянні з попере-дніми становили 73% та 50% відповідно. Найбільш збитковим був вересень, в період якого цінність криптовалюти впала на 494,97 долара.

За перші місяці 2018 року біткоін і інші крипто-валюти пережили багато взлетів і падінь. С початку другого кварталу по сьогоднішній день кріптовалют-ний ринок відновив 47% своєї капіталізації. Дина-міку курсу біткоіну з січня по травень 2018 року зображена на рис. 4.

За своєю природою криптовалюта не належать до традиційної категорії грошей. По-перше, через різно-читання правового статусу криптовалют. По-друге, обіг криптовалют обмежений. Конвертація біткоіну в валюту або в товари / послуги залежить від особис-того рішення другої сторони транзакції. По-третє,

Рис. 2. Кількість унікальних використовуваних біткоіни-адресівДжерело: [7]

60

# 3 (21) 2018

використання криптовалют як засіб заощадження можливо тільки в разі отримання прибутку з курсо-вої різниці купівлі та продажу.

Біткоін дозволяє досягнути безпрецедентного рівня безпеки. Користувачі можуть шифрувати чи робити резервну копію свого гаманця, а пристрої для зберігання біткоїнів можуть у майбутньому набагато ускладнити крадіжку чи втрату грошей. Валюта роз-роблена таким чином, щоб користувачі мали повний контроль над своїми грошима. Усі платежі у світі можуть бути повністю сумісні.

Він збільшує глобальну доступність торгівлі та може допомогти процвітанню міжнародної тор-гівлі. Завдяки використанню криптографії, здій-снення безпечних платежів можливе без викорис-тання послуг повільних та дорогих посередників. Біткоін також може відігравати свою роль у подо-ланні бідності у багатьох країнах [8].

Висновки. Безумовно є суперечки щодо вірту-альної валюти біткоін і звичайно є різні точки зору, проте більшість аналітиків сходяться в одному, що

ці електронні гроші ще покажуть свій потенціал. Завдяки своєму високому рівню децентралізації біткоін створив відмінну форму платіжної системи з підвищеним рівнем життєздатності та надлиш-ковості. Він може забезпечувати торгівлю на міль-йони доларів, без необхідності військового захисту. У нього не існує вразливого центру, такого як центр опрацювання даних, а атакування усієї мережі є набагато складнішим проектом. Біткоін може стати важливим кроком вперед у забезпеченні без-пеки місцевих та глобальних фінансових систем. У нього як у валюти є величезний потенціал, який може привести до того, що дані електронні гроші будуть затребувані у всьому світі, тобто стануть єдиною світовою валютою. Для цього необхідно вирішити ряд технічних, юридичних та економіч-них питань використання криптовалют в грошо-вому обігу. Ігнорування необхідності вирішення цих завдань призведе до відсутності інфраструк-тури розвитку та інструментарію функціонування віртуальної економіки.

Рис. 4. Динаміка курсу біткоіну за січень-травень 2018 рокуДжерело: [6]

Література:1. Как устроен биткоин? Bitcoin Evolution. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bitcoinevolution.com/bitcoin-inside.2. Все про ринок криптовалюти, біткойн, блокчейн, майнінг, торгівлю. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://pingblockchain.com/kapitalizacija-bitkojna.3. Биткойн: запретить нельзя оставить / Национальное агентство финансовых исследований. – [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://nacfin.ru/bitkojn-zapretit-nelzya-ostavit.4. Общий объем биткоинов в обращении / Blockchain info. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://blockchain.info/ru/

charts/totalbitcoins?showDataPoints=true&timespan=all&daysAverageString=1&scale=0&address=.5. Графики обменного курса Биткоин. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://bbtc. ru/.6. Maanimo – финансово-информационный портал. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://maanimo.com/.7. Уникальные адреса / Blockchain info. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://blockchain.info/ru/charts/n-unique-addr

esses?timespan=all&showDataPoints=false&daysAverageString=1&show_header=true&scale=0&address=.8. Шнайдер Д. Денежная Эволюция. Поменяет ли криптовалюта архитектуру мировой экономической системы? Часть 2. –

[Електронний ресурс] / Давид Шнайдер // Информат. – 14.07.2017. – Режим доступу: http://informat.com.ua/denezhnaya-evolyutsiya-pomenyaet-likriptovalyuta-arhitekturu-mirovogo-ekonomicheskoj-sistemy-chast-2/.

61


БИТКОИН КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ ФИНАНСОВОЙ СИСТЕМЫI

Батракова Т.И.кандидат экономических наук, доцент,Запорожский национальный университетСуконнова А.А.студенткаЗапорожского национального университета

В статье рассмотрены вопросы создания и функционирования пиринговой криптовалюты bitcoin, возмож-ность использования bitcoin в сфере мировых финансовых отношений. Также рассмотрен вопрос о приобрете-нии биткоина, его отличия от фидуциарных денег, процесс конвертации биткоина. Проведен анализ динамики курса биткоина.Ключевые слова: криптовалюта, биткоин, электронные деньги, цифровые валюты, виртуальные валюты, фидуциарные деньги, конвертация, биржа.

BITKOIN AS A COMPOSITION OF THE FINANCIAL SYSTEM

Batrakova T.I.Candidate of Economic Sciences, Associate Professor,Zaporizhzhya National UniversitySukonnova A.A.StudentZaporizhzhya National University

The article deals with the issues of creation and functioning of bitcoin peeling cryptography, the possibility of using bitcoin in the field of world financial relations. Also discussed is the question of the acquisition of bitcoin, its distinc-tion from fiduciary money, the conversion of bitcoin. An analysis of the course of bitcoin is conducted.Keywords: crypto-currency, Bitcoin, electronic money, digital currency, virtual currency, fiduciary money, conver-sion, exchange.

УДК 339. (477)

СТРУКТУРА ОПТОВОГО ТОВАРООБОРОТУ УКРАЇНИ У 2017 РОЦІ

Трішкіна Н.І.кандидат економічних наук, доцент,Хмельницький торговельно-економічного коледжКиївського національного торговельно-економічного університету

У статті досліджено товарну структуру оптового товарообороту за 2017 рік підприємств оптової тор-гівлі та виявлено різноманітність в їх організаційній структурі. Проаналізовано статистичні показ-ники підприємств оптової торгівлі України за спеціалізацією. Викладено авторське бачення щодо структурної переорієнтації оптової торгівлі України. Запропонована стратегія розвитку підприємств оптової торгівлі та посередницької діяльності. Ключові слова: виробництво, роздрібна торгівля, оптова торгівля, підприємство, підприємництво, структура, товар, товарооборот.

Постановка проблеми. Сучасний товарний ринок потребує інтенсивного розвитку його інфраструктури, важливе місце в якій займає оптова торгівля. В умовах постійної нестабільності ринкової кон’юнктури пра-цівники виробничих та роздрібних підприємств потре-

бують достатньої інформації про стан як внутрішніх чинників, так і зовнішніх чинників діяльності оптових підприємств. Актуальність полягає в тому, що макро-економічні функції оптової торгівлі трансформуються на мікрорівні в різнобічні під функції оптових торго-

62

# 3 (21) 2018

вельних підприємств, від яких залежить якість задо-волення потреб споживачів та обслуговування насе-лення, темпи зростання та прискорення товарообороту, прибутковість підприємств задіяних у товарному лан-цюгу – виробничі, оптові, роздрібні підприємства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам розвитку торговельних мереж приділя-ється дуже велика увага. Особливо слід відзначити наукові роботи таких відомих зарубіжних авторів як Ф. Котлер, Г. Армстронг, П. Дойль та Г. Черчилль. За останні роки з’явилися наукові публікації підго-товлені вченими України, а саме: Л.В. Балабановою, А.В. Войчаком, Н.О. Голошубовою, В.М. Торопко-вим. Однак, що стосується підприємств оптової тор-гівлі, то їх практично немає. Отже, рівень теоретичної розробленості цієї важливої теми, яка б ураховувала особливості економіки України і специфіку такої сфери діяльності як оптова торгівля, ще недостатній.

Мета дослідження. Дослідити товарну струк-туру вітчизняних підприємств оптової торгівлі.

Виклад основного матеріалу. Організація опто-вої купівлі-продажу є однією з важливих функцій оптової торгівлі відтоді, як в процесі суспільного розподілу праці вона відокремилась у самостійну підгалузь. При контакті з виробниками продукції оптові посередники виступають у ролі представ-ників споживачів, а пропонуючи товари покупцям, вони діють від імені виробників.

У процесі реформування економіки України від-буваються суспільно-економічні зміни, що стосу-ються широкого спектра видів діяльності та галузей, зокрема сфери оптової та роздрібної торгівлі, для якої визначальною є конкурентна поведінка окремих підприємств [1, с. 6].

В умовах ринкової економіки, коли вже не існує система централізованого розподілу товарних ресур-сів і прикріплення покупців до постачальників това-рів, особливо зростає роль оптової ланки як посе-редника між виробництвом і роздрібною торгівлею. Підприємства роздрібної торгівлі повинні тепер самостійно займатися пошуком товарних ресурсів і на добровільний основі встановлювати з постачаль-никами господарські зв’язки і будувати свої відно-сини, що нерідко без посередника здійснити складно і потребує великих витрат. Ускладнення цього про-цесу зумовлено і тим, що поряд з традиційними виробниками почали випускати споживчі товари

підприємства багатьох галузей промисловості, що спеціалізуються на виробництві продукції вироб-ничо-технічного призначення. Крім того, з’явилися різні малі підприємства, що займаються не тільки торговельною діяльністю, а й виробництвом спожив-чих товарів, фізичні особи, що займаються індивіду-альною трудовою діяльністю та ті, що функціонують без створення юридичної особи. Важливим чинни-ком зростання ролі оптової ланки є децентралізація в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Це розширює можливості підприємств у налагодженні господарських зв’язків із зарубіжними постачаль-никами товарів, і в той же час вимагає насамперед знання кон`юнктури на зовнішніх ринках та профе-сійної підготовки кадрів для роботи на них.

Внаслідок реформи на оптовому ринку України за останнє десятиріччя з’явилася значна кількість малих оптових посередників. Більшість з них (біля 17 тис.) здійснюють посередницьку діяльність без надбання статусу юридичної особи. Однак основними оптовими посередниками є підприємства – юридичні особи. Реформування оптової ланки супроводжувалось змі-нами і в їхніх організаційно-правових формах господа-рювання. Структурна перебудова оптової ланки почала сприяти в останні декілька років зростанню обсягу оптового товарообороту. Динаміка оптового товаро-обороту в Україні за 2013–2017 роки наведено в табл. 1.

Динаміка оптового товарообороту в Україні до 2014 року мала тенденцію до зменшення, почина-ючи з 2014 року спостерігається збільшення това-рообороту. Так динаміка оптового товарообороту (у фактичних цінах) до відповідного періоду попере-днього року склала у 2015 році 119,33%, у 2016 році – 126,08%, у січні-лютому 2017 року – 132,61%, від-повідно у порівнянних цінах у 2016 році – 104,9%, у січні-лютому 2017 року – 100,5%.

В Україні на 1 січня 2018 р. діяло 34, 6 тис. під-приємств, основним видом економічної діяльності яких була оптова торгівля. Оптовий товарооборот підприємств оптової торгівлі у 2017 р. становив 1556 млрд. грн., що у порівнянних цінах більше на 4,7% від обсягу попереднього року.

Оптовий товарооборот за регіонами характе-ризується наступними показниками: найбільший становив у м. Києві – 51,1%; Дніпропетровська область – 7,9%; Київська область – 6,5%; Одеська область – 4,8%.

Таблиця 1Оптовий товарооборот за 2013–2017 роки [2]

Показники

Роки

2013 2014 2015 2016січень-лютий 2017

Оптовий товарооборот, млн. грн. 1057768,0 987957,0 1178887,1 1486318,3 214671,4Динаміка оптового товарообороту (у фактичних цінах) до відповідного періоду попереднього року, % 97,98 93,40 119,33 126,08 132,61

Динаміка фізичного обсягу оптового товарообороту (у порівнянних цінах) до відповідного періоду попереднього року, %

97,4 82,1 87,8 104,9 100,5

63


У 2017 р. обсяг оптового товарообороту в серед-ньому на одне підприємство збільшився і становив 45 млн. грн. проти 33,9 млн. грн. у 2016 р.

Оптові підприємства за спеціалізацією поділяють на групи:

– з торгівлею товарами споживчого призначення,– з торгівлею товарами виробничого призначення.– з торгівлею товарами змішаного асортименту. У товарній структурі оптового товарообороту

частка товарів споживчого призначення займала тільки 21, 8%, що не відповідає світовим тенденціям.

В обсязі оптового товарообороту найбільш ваго-мими були частки оптового товарообороту підпри-ємств, основним видом економічної діяльності яких є оптова торгівля паливом (18,6%), продуктами хар-чування, напоями, тютюновими виробами (14,4%), товарами господарського призначення (12,9%) та хімічними продуктами (9,7%).

У загальному обсязі продажу частка товарів, які вироблені на території України, порівняно з 2016 р. зменшилася на 2,4 рази і становила 43,7%. Частка вітчизняних продовольчих товарів складала 76,8% (у 2016 р. – 76,4%), непродовольчих товарів – 37,2% (у 2016 р. – 38,3%).

В Україні переважно за рахунок вітчизняних виробників формується оптовий ринок кам’яного вугілля, чорних металів, відходів та брухту, виробів тютюнових, цукру, пива, олій та жирів харчових, зернових культур.

Провідне місце в структурі оптового товарообо-роту продовжували займати непродовольчі товари (83,5%), у товарній структурі яких значна частка (20,9%) припадала на торгівлю енергетичними мате-ріалами та продуктами перероблення нафти.

Збільшився обсяг оптового продажу котлів паро-вих у 3,9 рази, машин пральних та сушильних побу-тових – у 3,5 рази, холодильників і морозильників побутових – на 92,4%, чорних металів – на 82,3%, легкових автотранспортних засобів – на 72,6%, насіння гірчиці, ріпаку, кунжуту, соняшнику – на 50,7%, добрив, агрохімічної продукції – на 43,5%.

Зменшився оптовий продаж нафти сирої, мета-левих руд, палива твердого, рідкого і газоподібного, великої рогатої худоби молочних порід, жита, вівса, пластмаси та гуми у первинних формах.

З продовольчих товарів найбільше було реалі-зовано виробів тютюнових, напоїв алкогольних, шоколаду та виробів кондитерських цукрових, олій та жирів харчових, продуктів молочних, масла та сирів, м’яса та м’ясних виробів, кави, вод міне-ральних та напоїв безалкогольних.

Серед продовольчих товарів порівняно з попере-днім роком зменшився оптовий продаж олій та жирів харчових, риби, ракоподібних та молюсків, рису, продуктів молочних, масла та сирів, фруктів та ово-чів перероблених. Збільшився оптовий продаж круп, борошна грубого помелу, хлібобулочних та борош-няних кондитерських виробів, цукру.

Проведені дослідження виявили, що такі товари, як яйця, офісні меблі, машини та устаткування, засоби для чищення та полірування, олії рослинні,

машини пральні та сушильні побутові, ячмінь, паливо тверде, рідке і газоподібне інше, котли парові та котли парогенеруючі інші, борошно, пшениця, каучук синтетичний у первинних формах, засоби парфумерні та косметичні, бензин моторний, прохо-дять більше ніж 3,1 ланки перепродажу товару.

Таким чином, стан оптової торгівлі в Україні як за кількісними, так і за якісними показниками не відпо-відає сучасним поглядам щодо побудови та функціо-нування оптового ринку. Формування конкурентного середовища на ньому передбачає наявність певного рівня послуг, які надаються таким підприємствами. Фактично діючих сьогодні в Україні оптових під-приємств замало і вони здебільшого орієнтуються на виживання. Оптових баз, які би здійснювали повний перелік функцій оптової торгівлі, сьогодні практично не лишилося. Нестача власних фінансових ресур-сів, неприйнятні умови кредитування, недостатньо розвинена або відсутня матеріально-технічна база, нестабільні економіко-політичні умови та інші нега-тивні фактори спричинили суттєве зниження ролі оптової ланки як складової товарного обігу.

Досвід роботи іноземних оптових підприємств вчить, що в багатьох випадках вибір каналу руху товарів залежить від того, наскільки організатор може сам кредитувати ринкові угоди зацікавле-них сторін. На практиці оптові підприємства часто фінансують виробника тим, що дають йому замов-лення на певний товар з гарантією його реалізації і при цьому у вигляді авансу попередньо оплачу-ють частину замовленої партії продукції. Фінансу-вання роздрібних підприємств оптові підприємства здійснюють, реалізуючі їм товари з відстрочкою платежу. Умови надання кредитів можуть бути різ-нобічними залежно від обсягу торговельної угоди, кредитоспроможності контрагента, якості товару, що реалізується, економічної ситуації тощо.

Однією відносно нових є управлінське і кон-салтингове обслуговування, яке полягає в наданні покупцям рекомендацій щодо планування, оформ-лення торгової зали та вітрин, продажу поставлених товарів та його стимулювання, обслуговування спо-живачів, використання нових систем обліку та управ-ління запасами.

Вивчення закордонного досвіду засвідчує, що чим вищий рівень розвитку виробництва та склад-ніші господарські зв’язки в економіці, тим вища роль оптово-посередницьких структур і тим різно-манітніші форми їхньої діяльності.

Останнім часом бурхливо розвиваються логіс-тичні принципи організації товароруу. Їхня суть полягає у впровадженні цільових систем логістич-ного управління рухом товарів або в проектуванні та формуванні логістичних каналів розподілу това-рів, які забезпечують оптимальну взаємодію основ-них функціональних блоків управління постачання, упаковкою, транспортуванням, складуванням, збу-том, обслуговуванням і реалізацією товарів. З роз-витком логістичних функцій здійснюються і пере-творення в системі комерційно-посередницьких структур, зміни в їх спеціалізації. Здійснюється про-

64

# 3 (21) 2018

цес інтеграції у великі логістичні компанії та товаро-розподільчі центри. Які об’єднують оптові підприєм-ства, транспортні термінали та склади підприємств, що обслуговуються. Це дозволяє раціоналізувати процес товарообороту, забезпечити економію загаль-носистемних витрат та отримати максимальний еко-номічний ефекти. Застосовуючи комп’ютерні про-грами просто відслідковуються місця знаходження та переміщення товарів.

Висновки. Сучасну інфраструктуру важко уявити без розгалуженої мережі торговельних закла-дів, в тому числі й оптових, кількість яких невпинно зростає по всій території країни. Рівень торгівлі є своєрідним індикатором, де відображається розви-ток економічних відносин у суспільстві [3].

Фактором збалансування та насичення спожив-чого ринку маже стати стратегія розвитку та струк-турної переорієнтації оптової торгівлі. Актуальними питаннями стратегії розвитку повинні бути:

– обґрунтування сутності оптової торгівлі та законо-давчо її закріпити, визначити термінологію цієї сфери, назви оптових посередників та їх класифікацію;

– вдосконалення державного регулювання та посилення державної підтримки оптової торгівлі з метою підвищення ефективності та ролі оптових структур в обслуговуванні вітчизняного вироб-ництва, економічній зацікавленості в розширенні та інтенсифікації послуг;

– розробка типології оптових посередників на підставі закордонного досвіду та практики функціо-нування їх в Україні;

– формування напрямків відновлення роботи оптових підприємств з широким асортиментом това-рів, які б виконували функції вивчення ринку, під-сортування, зберігання, завезення товарів тощо;

– вдосконалення переліку послуг, які надаються оптовими підприємствами;

– формування напрямків індивідуалізації відно-син з партнерами.

Таким чином, в умовах функціонування цивілі-зованого ринку саме оптова торгівля повинна стати важелем для стимулювання зростання ефективності виробництва та повнішого задоволення потреб покупців.

Література:1. Куцик П.О. Діяльність торговельних підприємств у конкурентному середовищі: контрольно-аналітичне забезпечення системи

управління: монографія / П.О. куцик, Л.Г. Медвідь, В.О. Шевчук, Д.О. Харинович-Яворська. – Чернівці: Технодрук, 2015. – 370 с.2. Статистичний збірник «Діяльність суб’єктів господарювання». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua/.3. Бурак І.О. Галузеві особливості торговельних підприємств / І.О. Буряк // Економіка. Управління. Інновації. – 2014. – № 1(11). –

С. 23-29.

СТРУКТУРА ОПТОВОГО ТОВАРООБОРОТА УКРАИНЫ В 2017 ГОДУ

Тришкина Н.И.кандидат экономических наук, доцент,Хмельницкий торгово-экономический колледжКиевского национального торгово-экономического университета

В статье исследована товарная структура оптового товарооборота за 2017 предприятий оптовой торговли и выявлено разнообразие в их организационной структуре. Проанализированы статистические показатели предприятий оптовой торговли Украины по специализации. Изложено авторское видение структурной пере-ориентации оптовой торговли Украины. Предложена стратегия развития предприятий оптовой торговли.Ключевые слова: производство, розничная торговля, оптовая торговля, предприятие, предпринимательство, структура, товар, товарооборот.

STRUCTURE OF WHOLESALE UKRAINE TRADE IN 2017

Trishkina N.I.Candidate of economic sciences, Аssociate professor,Khmelnitsky Trade and Economic Collegeof Kyiv National University of Trade and Economics

In article the commodity structure of the wholesale trade turnover for 2017 of wholesale trade enterprises is investigated and variety in their organizational structure is revealed. The statistical indicators of wholesale trade enterprises of Ukraine by specialization are analyzed. The author's vision concerning the structural reorientation of wholesale trade of Ukraine is presented. The strategy of development of enterprises of wholesale trade and intermediary activity is offered.Keywords: production, retail trade, wholesale trade, enterprise, entrepreneurship, structure, commodity, trade turnover.

65


УДК 658.15

МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА: СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ

Ткаченко І.П.кандидат економічних наук, доцент,Дніпровський державний технічний університет

Стаття присвячена дослідженню сучасної системи фінансового менеджменту підприємств, визна-ченню стратегічних шляхів її модернізації в контексті формування механізму забезпечення стратегії їх інноваційного розвитку та пошук шляхів його удосконалення. Зокрема розробка, оцінка та вибір альтернативних варіантів фінансової стратегії підприємства дозволить підвищити її ефективність та забезпечить максимальну реалізацію головної цілі стратегії його розвитку.Ключові слова: система фінансового менеджменту підприємств, стратегічні шляхи, модернізація, механізм забезпечення стратегії, інноваційний розвиток, удосконалення, альтернативні варіанти, ефективність, реалізація.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практич-ними завданнями. Функціонування суб’єктів гос-подарювання в умовах трансформаційних процесів в економіці та жорсткої конкуренції на ринку вима-гає належної високоефективної і налагодженої сис-теми фінансового управління за основними напря-мами та аспектами діяльності підприємства.

Сучасна господарська практика потребує при-йняття зважених і нетрадиційних рішень щодо визначення стратегічних напрямів модернізації сис-теми фінансового менеджменту, які базуються на глибокому синтезі досягнень сучасної фінансової теорії та досвіді фінансового управління інновацій-ним розвитком підприємств.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням управління стратегічним та інновацій-ним розвитком підприємств присвячені дослідження таких закордонних та вітчизняних науковців, як І. Ансофф, Л. Антонюк, В. Аньшіна, В. Василенко, Н. Гончарова, А. Гріньов, П. Друкер, С. Ілляшенко, Н. Краснокутська, О. Кузьмін, Р. Моборн, Ф. Ніксон, І. Павленко, М. Портер, І. Роджерс, Дж. Стрікленд, А. Томпсон, Р. Фатхутдінова, К. Фрімен, В. Чубай, Г. Швиденко, З. Шершньова, Й. Шумпетер та інші. Широке коло питань, які стосуються визначення шляхів модернізації сучасної системи фінансового менеджменту підприємств в контексті формування механізму забезпечення стратегії їх інноваційного розвитку та формування інноваційної поведінки ще недостатньо досліджені. Все це обумовлює актуаль-ність цього дослідження.

Формулювання цілей статті (постановка зав-дання). Метою дослідження є вивчення сучасної системи фінансового менеджменту підприємств, визначення стратегічних шляхів її модернізації в контексті формування механізму забезпечення стратегії їх інноваційного розвитку та пошук шляхів його удосконалення.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових

результатів. Передумовою соціально-економічного зростання країни є розвиток інноваційного підпри-ємництва, яке можливе за умов подолання кризового стану вітчизняних підприємств та досягнення ста-більного стану економіки країни.

Розвиток будь-якої економічної системи спи-рається на два найважливіші чинники: достатнє забезпечення фінансовими ресурсами і струнку сис-тему управління. Це означає, що в ринковій еконо-міці різко зростає роль фінансового менеджменту. Нагальність інноваційного розвитку економіки України зумовлює потребу всебічного дослідження проблем формування та використання фінансо-вих ресурсів, як основи фінансового забезпечення господарської діяльності підприємств. За таких умов важливим стає застосування сучасних меха-нізмів, принципів, ефективних методів, інструмен-тів в управлінні підприємствами для фінансування необхідного обсягу витрат та забезпечення бажаного рівня доходів [1, с. 3].

Пріоритетним завданням фінансово-господар-ської діяльності суб’єктів бізнесу в умовах турбу-лентності економічної і фінансової ситуації в країні є забезпечення їх стабільності та рівноваги. Базовою умовою вирішення цих завдань є ефективна система управління формуванням і використанням капіталу підприємства як основи системи фінансового управ-ління підприємств.

Дослідження проблем стратегічного управління процесами формування і використання фінансових ресурсів стає пріоритетним науково-практичним завданням, що вимагає вирішення в сучасних умовах [2, с. 3]. За загальним визначенням, фінансова стра-тегія – це основа вибору альтернативи, що зумовлює природу і напрям організації фінансових відносин.

Основною стратегічною метою фінансової діяль-ності підприємства є максимізація його ринкової вартості. До числа стратегічних фінансової діяль-ності підприємства відносять також підвищення темпів росту власного капіталу та рівня його віддачі; оптимізацію структури капіталу, в тому числі з пози-

66

# 3 (21) 2018

ції припустимого ризику; досягнення та підтримку фінансової рівноваги, тощо. Вирішення перерахо-ваних завдань дозволяє забезпечити високу фінан-сову стійкість підприємства у процесі його розвитку, оптимізувати грошовий оборот і підтримувати постійну платоспроможність підприємства, забез-печити реалізацію економічних інтересів суб’єктів господарювання.

Завдання стратегії узгодження фінансових цілей та якості управління фінансовою діяльністю підпри-ємства є одним з головних складових стратегії роз-витку підприємства – конкурентної та інноваційної стратегій.

Слід зазначити, що дослідники не мають єди-ної точки зору щодо визначення сутності поняття «фінансова стратегія підприємства», яка представляє собою складну багатофакторну орієнтовану модель дій і заходів, необхідних для досягнення постанов-лених перспективних цілей у загальній концепції розвитку щодо формування і використання фінан-сово-ресурсного потенціалу. Доцільно розглядати фінансову стратегію як органічний елемент фінан-сового регулювання підприємства. В той же час фінансова стратегія є базовою стратегією, оскільки забезпечує реалізацію інших базових стратегій, а саме – конкурентної, інноваційної і тому може при-ймати наступні форми:

– з метою забезпечення високих темпів операцій-ної діяльності підприємства – форму стратегії фінан-сової підтримки економічного зростання;

– з метою збалансування параметрів обмеже-ного зростання операційної діяльності та достат-нього рівня фінансової безпеки підприємства – форму стратегії фінансового забезпечення стійкого зростання;

– з метою забезпечення фінансової стабілізації підприємства у процесі виходу із кризи – форму антикризової фінансової стратегії підприємства.

Слід зауважити, що механізм формування фінан-сової стратегії багато в чому визначається видом діяльності підприємства, а тому кожен етап, матиме свої специфічні аспекти, зумовлені цим фактом. З нашої точки зору, найбільш повною є послідовність етапів, запропонована Л.Ф. Ніколаєнко та І.О. Гера-щенко [3, с. 13]., які включають процедури аналізу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства; визначення періоду реалізації фінан-сової стратегії; формування системи цілей фінансо-вої стратегії; розробки набору можливих варіантів фінансової стратегії; визначення критеріїв вибору фінансової стратегії; вибору найбільш привабливого варіанту стратегії; розробки фінансової політики підприємства; формування системи заходів щодо реалізації фінансової стратегії; реалізації фінансової стратегії; моніторингу фінансової стратегії; оцінки якості стратегії.

Стратегічні фінансові цілі є основою, на якій будується реалізація запланованих змін за всіма напрямами діяльності. Відповідно до розробленої системи цілей для сучасного періоду розвитку під-приємств і загальних стратегічних концепцій стабі-

лізації та реструктуризації обирається система стра-тегічних фінансових цілей підприємства.

Так, з метою стабілізації діяльності та забезпе-чення сталого розвитку обирається стратегія фінан-сування заходів щодо забезпечення конкурентоспро-можності у всіх сферах діяльності та фінансового забезпечення сталого зростання підприємства, для чого формують наступні стратегічні цілі:

– ефективне формування фінансових ресурсів;– зростання частки власного капіталу;– забезпечення ефективного розподілу фінансо-

вих ресурсів на користь пріоритетних напрямів;– оптимізація структури фінансування.З метою здійснення реструктуризації за основ-

ними напрямами діяльності обирається стратегія фінансування заходів щодо забезпечення конкурен-тоспроможності у всіх сферах діяльності, а також фінансового забезпечення сталого зростання підпри-ємства, для чого формують наступні стратегічні цілі:

– формування ефективної інвестиційної стратегії;– вибір основних напрямів інвестування і джерел

фінансування інвестиційних проектів;– урахування інвестиційних і фінансових ризиків

при реалізації стратегії.Оскільки цілі і завдання фінансової стратегії

є розгалуженими, для їх досягнення і виконання як одну з її складових необхідно виділити стратегію фінансування розвитку підприємства, дослідження сутності якої доцільно здійснювати через такі дефі-ніції, як:

– стратегія – модель дій щодо досягнення цілей підприємства;

– фінансування – забезпечення фінансовими ресурсами потреб підприємства (виробництва, нау-ково-технічних досліджень збуту тощо);

– розвиток – кількісно-якісні зміни, які приводять до підвищення потенціалу підприємства.

Таким чином, стратегія фінансування розвитку підприємства – це модель дій щодо забезпечення фінансовими ресурсами кількісно-якісних змін, які приводять до підвищення фінансово-економічного потенціалу підприємства та створення фінансових переваг [4, с. 12]. В дослідженні О.О. Дзеніс зосе-реджено увагу на тому, що для розробки своєчасної та обґрунтованої стратегії фінансування розвитку і створення умов для її реалізації необхідно визна-чити фінансові конкурентні переваги підприємства, рівень розвитку фінансово-економічного потенці-алу підприємства і характер впливу внутрішнього середовища на його розвиток [4, с. 19].

Одним із ключових факторів забезпечення ефек-тивного функціонування промислових підприємств на цільовому ринку є розвиток їх фінансового забез-печення. Л.Д. Чалапко в дослідженні, присвяченому механізму управління фінансово-господарськими результатами діяльності підприємств при розробці фінансових стратегій запропонувала перейти на принципи процесної організації системи управління підприємством в цілому і фінансового менеджменту зокрема. Цей підхід обумовлює необхідність роз-робки двох принципових блоків фінансової страте-

67


гії: блок активних стратегій і блок пасивних стра-тегій [5, с. 13]. Блок активних стратегій повинен містити в собі інформацію про те, як підприємство використовуватиме фінансові ресурси, блок пасив-них стратегій орієнтований на управлінські рішення в області залучення фінансових ресурсів.

Оптимальна стратегія фінансування повинна вирі-шувати найважливіше завдання фінансового менедж-менту – забезпечення довгострокового зростання вартості підприємства і забезпечення ліквідності поточної діяльності. Процеси є ключем до створення ефективної організаційної структури загалом.

Блок активних стратегій та кожен його елемент повинен містити в собі наступні положення стосовно того, як підприємство використовуватиме фінансові ресурси: пріоритети вкладень; принципи розподілу; механізм використання; припустимі межі вкладень; критерії оцінки ефективності вкладень фінансових ресурсів. Блок пасивних стратегій та кожен його еле-мент орієнтований на управлінські рішення в області залучення фінансових ресурсів і відбиває такі аспекти, як: пріоритети в джерелах фінансування; припустимі межі в співвідношеннях різних джерел; механізми залучення фінансових ресурсів; критерії вибору джерел фінансування [5, с. 18].

Критичний огляд методичних підходів до розро-блення фінансової стратегії підприємства показав, що в іноземній та вітчизняній практиці існує зна-чна кількість різних методів розроблення та реалі-зації складових фінансової стратегії, але немає чітко сформованої послідовності розроблення фінансо-вої стратегії підприємства, не визначено механізму реагування розробленої та впровадженої фінансової стратегії на динамічні умови середовища.

Теслюк Н.П. у дисертаційному дослідженні, при-свяченому методичним основам розробки фінансо-вої стратегії, у послідовність виконання розрахунків показників фінансової стратегії включила додаткові етапи, зокрема розробку, оцінку та вибір альтерна-тивних варіантів фінансової стратегії [6, с. 12].

Сформований механізм вибору альтернативних варіантів фінансової стратегії підприємства вклю-чає такі основні елементи як розроблення варіантів фінансової стратегії, оцінювання та вибір оптималь-ного варіанта фінансової стратегії підприємства щодо його ефективності, яка визначається за допо-могою співвідношення дохідності та рівня ризику. При цьому доведено, що показником, який з достат-ньою повнотою оцінює якість управління фінансової діяльності українських підприємств, є рентабель-ність сукупного капіталу.

Модель і методика вибору ефективної фінансової стратегії підприємством – це універсальний і гнуч-кий механізм, який в процесі розроблення фінан-сової стратегії, надає можливість розраховувати її оптимальний варіант. В умовах мінливості зовніш-нього та внутрішнього середовища можна зміню-вати впроваджений варіант фінансової стратегії під-приємства, і тим самим збільшувати ефективність прийняття управлінських рішень щодо досягнення головної стратегічної цілі [6, с. 17].

З погляду ефективного управління підприєм-ством такий підхід дозволяє знаходити оптимальні показники дохідності та ризику, зменшувати супер-ечність між іншими функціональними стратегіями підприємства та довгостроковими операційними цілями розвитку підприємства, гармонізуючи їх. Застосування запропонованих методик забезпе-чить ефективність функціонування підприємства, підвищення фінансово-господарського потенціалу шляхом якісного розподілу фінансових ресурсів та реагування на зміни умов зовнішнього та внут-рішнього середовищ.

Висновки зроблені в результаті дослідження і пер-спективи подальших розвідок у даному напрямку. Існують різні визначення стратегії підприємства, в яких учені акцентують увагу на окремих аспектах цієї категорії. Аналіз теоретичних положень розро-блення фінансової стратегії підприємства показав недостатню чіткість визначення структури фінансової стратегії підприємства та функції, тому удосконалено не тільки структуру, на основі якої деталізовано функ-ції за кожною її складовою, а й елементи механізму розроблення фінансової стратегії підприємства, що дозволяє більш поглиблено й обґрунтовано підійти до розроблення фінансової стратегії.

В існуючих підходах місце та роль фінансової стратегії чітко не визначені, тому в якості страте-гічних напрямів модернізації системи фінансового менеджменту запропоновано комбінований підхід до фінансової стратегії, відповідно до якого фінан-сова стратегія підприємства розглядається як одна з головних складових стратегії розвитку підприєм-ства і як основна функція фінансового менеджменту, що реалізує стратегічні плани та політику підпри-ємства, через поєднання регуляторної, розподіль-ної та контрольної функції фінансів, а також засто-сування принципів процесної організації системи управління підприємством в цілому і фінансового менеджменту зокрема.

Критичний аналіз методик розроблення фінан-сової стратегії підприємства виявив недоліки, для подолання яких запропоновано пропозиції щодо удосконалення методичних підходів до розроблення фінансової стратегії підприємства, які доповнено введенням у послідовність виконання розрахунків фінансових показників додаткових етапів, зокрема розробки, оцінки та вибору альтернативних варіан-тів фінансової стратегії. Застосування удосконаленої послідовності підвищує ефективність розроблення фінансової стратегії підприємства.

Ефективна фінансова стратегія визначається за критерієм максимізації ринкової вартості підприєм-ства. В межах цієї моделі прогнозні фінансові показ-ники оцінюються не тільки з урахуванням темпу їх приросту, а зводяться в один комплексний показник дохідності, завдяки якому можна оцінювати макси-мальне значення співвідношення дохідності та рівня ризику. Зазначена модель забезпечити альтернатив-ність стратегічного фінансового вибору, виходячи з розрахунку оптимальної потенційної структури сукупних витрат та сукупних активів в розрізі кож-

68

# 3 (21) 2018

ного фінансового елемента моделі. Використання зазначеної методики забезпечить миттєве реагу-вання на зміни в ринковому середовищі, підвищить

ефективність фінансової стратегії та забезпечить максимальну реалізацію головної цілі стратегії роз-витку підприємства.

Література:1. Ткаченко І.П. Трансформація сучасної системи фінансового менеджменту підприємств [Електронний ресурс] // Режим

доступу: http://economyandsociety.in.ua/journal/14_ukr/76.pdf.2. Веретенникова Г.Б. Формування фінансових стратегій промислових підприємств [Текст]: автореф. дис. канд. екон. наук:

08.06.01 / Г.В. Веретенникова – Харків – 2005 – 18 с.3. Ніколаєнко Л.Ф. Розробка фінансової стратегії як елемент антикризової програми підприємства / Л.Ф. Ніколаєнко, І.О. Гера-

щенко // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – № 1, Т. 1. – С. 11-15.4. Дзеніс О.О. Обгрунтування стратегії розвитку підприємства [Текст]: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.04 / О.О. Дзеніс –

Харків – 2011 – 24 с.5. Чалапко Л.Д. Механізм управління фінансово-господарським результатами діяльності машинобудівних підприємств [Текст]:

автореф. дис. канд. екон. Наук: 08.00.04 / Л.Д. Чалапко – Запоріжжя – 2009 – 23 с.6. Теслюк Н.П. Методичні основи розробки фінансової стратегії підприємства [Текст]: автореф. дис. канд. екон. Наук: 08.06.01 /

Н.П. Теслюк – Київ – 2006 – 22 с.

МОДЕРНИЗАЦИЯ СИСТЕМЫ ФИНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТА ПРЕДПРИЯТИЯ: СТРАТЕГИЧЕСКИЕ НАПРАВЛЕНИЯ

Ткаченко И.П.кандидат экономических наук, доцент,Днепровский государственный технический университет

Статья посвящена исследованию современной системы финансового менеджмента предприятий, определе-нию стратегических путей ее модернизации в контексте формирования механизма обеспечения стратегии их инновационного развития и поиск путей его усовершенствования. В частности разработка, оценка и выбор альтернативных вариантов финансовой стратегии предприятия позволит повысить ее эффективность и обе-спечит максимальную реализацию главной цели стратегии его развития.Ключевые слова: система финансового менеджмента предприятий, стратегические пути, модернизация, механизм обеспечения стратегии, инновационное развитие, усовершенствование, альтернативные варианты, эффективность, реализация.

MODERNISATION OF SYSTEM OF FINANCIAL MANAGEMENT OF ENTERPRISE: STRATEGIC DIRECTIONS

Tkachenko I.P.Ph.D. in ЕconomicsDniprovsk State Technical University

The article is sanctified to research of the modern system of financial management of enterprises, determination of stra-tegic ways of her modernisation in the context of forming of mechanism of providing of strategy them innovative development and search of ways of his improvement. In particular development, estimation and choice of alternative variants of financial strategy of enterprise, will allow to promote her efficiency and will provide maximal realization of primary objective of strategy of his development.Keywords: system of financial management of enterprises, strategic ways, modernisation, mechanism of providing of strategy, innovative development, improvement, alternative variants, efficiency, realization.

69


УДК 336.74:004.738.5:005.582(100)

КРИПТОВАЛЮТА В СВІТІ: СТАН, РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Батракова Т.І.кандидат економічних наук, доцент,Запорізький національний університетТурубарова Я.О.студенткаЗапорізького національного університету

Стаття присвячена дослідженню особливостей процесу впровадження криптовалюти в світі. Роз-крита сутність криптовалюти та визначено, що найвідомішою і найпоширенішою криптовалютою на сьогодні є Bitcoin. Криптовалюта нічим не забезпечена і існує на довірі користувачів. Основною перевагою, яка приваблює користувачів Bitcoin, є анонімність. Відомо, що в основі криптовалюти лежить система блокчейн – розподілена база даних. З’ясовано те, що чим популярніша монета, тим більший обсяг пам’яті необхідний для її зберігання. Визначено, що створюється вона за допомогою електронних обчислень і являє собою код. Процес створення такого коду називається Майнінг. Пред-ставлено впровадження криптовалюти в різних країнах. Зображені переваги та певні недоліки, які стримують її розвиток та використання в світі. Зазначені курси криптовалюти на сьогодні. Визначені перспективи подальшого розвитку криптовалют.Ключові слова: bitcoin, блокчейн, віртуальні валюти, електронний гаманець, електронні гроші, криптовалюта, Майнінг.

Постановка проблеми. Сьогодні фінансові сис-теми різних країн, як й інші галузі економіки, удо-сконалюються і прогресують у контексті розвитку глобалізації, поширення IT-технологій та загальної комп’ютеризації. Так, з’явилася подібна традицій-ним валютам – криптовалюта та її найпоширеніша грошова одиниця bitcoin. Спочатку криптовалюту використовувало лише обмежене коло людей, так як не всі могли опанувати базу даних. Але потім за кілька років, валюта перетворилась на масштабну систему, що охопила весь світ. У деяких країнах bitcoin використовується досить активно, а в деяких він забороняється.

Розвиток та впровадження криптовалюти в різ-них країнах світу не стоїть на місці, а з кожним днем впроваджується по всьому світу. Саме тому, важливо простежити динаміку розвитку електронних гро-шей, з’ясувати стан, регулювання та перспективи розвитку криптовалюти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про-блемам сутності та розвитку криптовалют, їх видів, переваг та недоліків присвячені праці М. Андру-човича, О. Галицького, Д. Грубера, А. Квітки, М. Куцевола, М. Ліхачова, І. Лубенця, Г. Максвела, Е. Молчанової, Н. Поливки, Ю. Солодковського, О. Шевченко-Наумової та ін. Незважаючи на чис-ленні дослідження розвитку криптовалют, питання впровадження та проблематики крипто валюти залишаються недостатньо вивченими вітчизняними та зарубіжними вченими, що зумовлює актуальність наукових досліджень.

Формулювання цілей статті. Метою статті є вивчення особливостей впровадження та пер-спективи розвитку криптовалюти в різних країнах світу, а також її стан на сучасному етапі станов-лення економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі розвитку світової економіки велике значення має стан грошово-кредитної системи. Сис-тема грошового обігу зазнала нестабільності період фінансової кризи у 2008-2009 рр. Саме тоді довіра до американського долара послабшала і в світі почали з’являтись нові ідеї щодо створення нових валют [7]. Перші згадки про криптовалюту як нову альтерна-тивну систему розрахунків належать японцеві Вей Дай. Але платіжна система була розроблена Сатоші Накамото, в цей час, вперше застосовується термін «криптовалюта» [8].

Криптовалюта є цифровою монетою, захище-ною від підробки, які можна зберігати в електро-нних гаманцях та переводити між ними. Найвідомі-шою і найпоширенішою криптовалюта на сьогодні є Bitcoin. Криптовалюта нічим не забезпечена і існує чисто на довірі користувачів. Основна пере-вага, яке приваблює користувачів Bitcoin, це ано-німність. Поки буде існувати анонімність, крипто-валюти працюватимуть.

Сьогодні в світі налічується більше 1,7 тис. вір-туальних валют. Понад 600 серед них є активними, а ринкова вартість 30 валют більше $1 млрд. Курси деяких криптовалют зображені в табл. 1.

До ряду переваг Bitcoin можна віднести: відкри-тий код криптовалюти, безмежні можливості тран-закцій, пірінгову мережу криптовалюти і відсутність інфляції, оскільки кількість монет в цій системі зростає з певною швидкістю, яка повинна збігалася зі швидкістю видобутку золота на планеті.

Загальна кількість монет Bitcoin не повинна перевищувати 21 мільйон, по досягненню яких емі-сія буде зупинена. З огляду на зростання складності видобутку наступних монет, існує прогноз, що ліміт валюти буде вичерпано за наступні 130 років [1].

70

# 3 (21) 2018

Bitcoin має свій курс, який схильний до частого коливання.

За 2017 рік Bitcoin зріс у вартості в 20 разів. Ста-ном на 17 січня 2017 року під час електронних торгів на найбільшій у світі товарній біржі CME Group курс криптовалюти Bitcoin становив 20042 дол. США. із загальною капіталізацією ринку $335,7 млрд. 29 грудня 2017 року, курс Bitcoin впав до позначки 15,1 тис. доларів а капіталізація віртуальної валюти зменшилась до 253 млрд. доларів [3]. Графік дина-міки вартості біткойна можемо побачити на рис. 1.

Швидке поширення крипто валют у світі вже не може залишатися поза увагою держав, багато з яких й досі не можуть визначитися із тим, яким чином її слід регулювати. Уряд України оголосив про новий підхід до цього питання, а в Росії вже підготували законопроект про легалізацію крипто валют, тим часом як в Білорусі їх легалізували ще минулого року.

Україна – країна, яка входить в ТОП-10 країн світу за кількістю користувачів Bitcoin. Криптова-люту в Україні офіційно не визнавали, та Секретар Ради національної безпеки і оборони України нещо-давно заявив, що питання криптовалют більше не

може залишатися поза увагою держави, зважаючи на стрімкий розвиток ринку криптовалют у світі. На засіданні Національного координаційного цен-тру кібербезпеки, було зауважено, що подальше відсторонення держави від цього питання та право-вий вакуум на ринку криптовалют через відсутність законодавчої та нормативної бази «створює загрози для економіки й безпеки держави».

РНБО повідомила про доручення відповідним органам влади створити робочу групу з питання криптовалют. Вона має напрацювати нормативно-правові пропозиції щодо регулювання цього питання, визначення державного регулятора і порядку функ-ціонування ринку криптовалют, порядок проведення моніторингу транзакцій з використанням криптова-лют та ідентифікації суб’єктів криптовалютних опе-рацій, а також порядок оподаткування доходів від здійснення криптовалютних операцій відповідно до вимог законодавства України.

До групи мають увійти представники НБУ, Мін-фіну, Національної комісії з цінних паперів та фон-дового ринку, СБУ, Національної поліції, Державної служби фінансового моніторингу, Державної фіс-

Таблиця 1Курси криптовалют станом на 02.05.2018 р.

Валюта Вартість Капіталізація Об’єм ЗміниBitcoin (BTC)

9078.3$+141.54 154431297197$ 476 954 000$ +1.5838%

EOS (EOS)

18.44$+1.32 18 440000 000$ 254 859 000$ +7.7103%

Ethereum (ETH)

673.4$+24.9 66 789654 000$ 249 216 000$ +3.8396%

Bitcoin Cash/BCC (BCH)

1434.68$+142.43 24 540990 474$ 120 700 000$ +11.0219%

Ripple (XRP)

0.8398$+0.0288 32 169272 871$ 47 748 000$ +3.5512%

Litecoin (LTC)

148.03$+3.87 8 341 207 414$ 40 127 500$ +2.6845%

IOTA (IOT)

2.05$+0.21 5 698 037 080$ 19 026 400$ +11.413%

Джерело: складено автором за даними: [2]

Рис. 1. Курс Bitcoin по відношенню до долара

71


кальної служби та Державної служби спеціального зв’язку і захисту інформації України.

Міністерство фінансів Росії підготувало новий законопроект про легалізацію торгівлі криптовалю-тою на організованих торговельних майданчиках. Міністерство підтримує легалізацію та торгівлю криптовалютою, але все одно має на меті запрова-дити певні обмеження та регулювання.

Поки уряди України та Росії визначаються із під-ходом до криптовалют, в Білорусі наприкінці мину-лого року було підписано документ, що легалізує операції з криптовалютами. Це дасть змогу залу-чати іноземних інвесторів і перетворити Білорусь на регіональний центр технології блокчейнів, зробить онлайн-транзакції більш швидкими і безпечними. Було прийнято рішення, що всі операції з крипто-валютами у Білорусі не оподатковуватимуться до 1 січня 2023 року.

Підходи до «опанування» криптовалюти відріз-няються в різних країнах.

Наприклад, Банк Англії отримав для запрова-дження своєї власної криптовалюти на зразок біт-койну. У 2017 році принаймні вісім штатів США працювали над законопроектами, що приймають або ж просувають використання біткойну та блокчейн технологій, деякі з них стали законами [4].

Великобританія – лідер криптовалютної інте-грації і одна з найбільш сприятливих і комфортних юрисдикцій для ведення криптовалютного бізнесу. Більш того, держава надає підтримку стартапам, пов’язаним із цифровим валютою. Однак остаточна позиція уряду щодо правового регулювання діяль-ності, пов’язаної з цифровими грошима, до сьо-годні остаточно не сформована. Разом з тим держава має намір упорядкувати криптовалютні відносини, по-перше, з метою запобігання злочинного вико-ристання цифрових валют для легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування теро-ризму та здійснення іншої незаконної діяльності і, по-друге, для підтримки інновацій в цій сфері [5].

Венесуела наприкінці минулого року оголосила про започаткування власної цифрової валюти на зразок біткойну, для того, щоб подолати складнощі, спричинені глобальними економічними санкціями.

Президент США Дональд Трамп підписав новий законопроект, згідно з яким транзакції за обмін криптовалют почнеться податком. Це стало одним з найбільш значних змін у податковому законодав-стві країни за останні 30 років [6].

Австрія, наприклад, регулює фінансові сер-віси, які включають віртуальну валюту, у той час

як в Німеччині віртуальна валюта згідно із законом є фінансовим інструментом, а точніше – формою «приватних грошей», які можуть бути оподатковані.

В Японії з квітня 2017 року цифрова валюта стала офіційним платіжним засобом, отримавши статус валюти. Китай остаточно не вирішився з впрова-дженням криптовалюти та наразі в країні розпочався тиск на майнерів.

Південна Корея наразі працює над планами по забороні криптовалюти в цій країні.

В Німеччині вважають, що будь-яка спроба регу-лювання криптовалют, таких як Bitcoin, повинна бути глобального масштабу, оскільки віртуальну спільноту, що не має кордонів, буде досить складно змусити виконувати національні та регіональні пра-вила.

Поки єдиного рішення щодо подальшої стратегії розвитку криптовалюти в світі не існує, а розвиток і становлення криптовалюти в різних країнах світу не стоїть на місці і з кожним днем все більше впро-ваджується по всьому світу [4].

Висновки. Для успішного розвитку та впрова-дження електронних грошей необхідна ефективна політика держави. Біткоїн заснований на технології блокчейн, яка дозволяє валюті бути децентралізова-ною, а отже, анонімною, захищеною і стабільною. Це робить криптовалюти чимось на зразок відкри-тої, прозорої грошової системи. Для держави ано-німність криптовалют є основим недоліком, уряд не може контролювати та оподатковувати її. Основ-ними перевагами даного виду валют є відсутність емісійного центру, контролю та обмежень випуску, здатність генерувати валюту самостійно за допомо-гою майнінгу, захищеність від інфляції, відсутність впливу факторів зовнішнього середовища. Проте, попри всі переваги та різноманітність поширення Bitcoin їх перспективи достатньо неоднозначні. Одні країни регламентують цю валюту на законодавчому рівні та стимулюють її обіг, а інші ж навпаки – забо-роняють її використання або вносять певні обме-ження щодо обігу цієї валюти. Велика кількість насе-лення не може собі дозволити купівлю такої валюти через відсутність коштів або вважають, що такі угоди з криптовалютою порушують закон. Але все ж таки, спроби легалізації криптовалюти почалися з 2016 року. Європейські країни щодо прихильно ставляться до інновацій: проводять дослідження, тестують різні способи і методи їх впровадження в реальну економіку. Країна не може бути успішною в розвитку цифрової економіки за відсутності необ-хідної нормативно-правової бази.

Література:1. Криптовалюта: що це таке і які перспективи її поширення – думка експертів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://groshi-v-kredit.org.ua/kryptovalyuta-scho-tse-take-i-yaki-perspektyvy-jiji-poshyrennya-dumka-ekspertiv.html.2. Курсы криптовалют на сегодня. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://myfin.by/crypto-rates.3. Черговий рекорд: курс біткойна перевищив $20 тисяч. Galinfo 21 грудня 2017 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://galinfo.com.ua/ news/chergovyy_rekord_kurs_bitkoyna_perevyshch yv_20_tysyach_276952.html.4. Як різні країни намагалися «опанувати» криптовалюту. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/

a/ 28977075.html.5. Криптовалюта в світі: стан, регулювання і перспективи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mbnpro.com.ua/

криптовалюта-в-світі-стан-регулювання-і-перспективи.

72

# 3 (21) 2018

6. США ввели налог на криптовалюты. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://forum.bits.media/index.php?/topic/64562-сша-ввели-налог-на-криптовалюты/.

7. Сутність валют та перспективи їх розвитку. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2017/4/147.pdf.

8. Ліхачов М. Скромна чарівність біткоіна: українські реалії використання криптовалют / М. Ліхачов // Forbes Україна. – [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://forbes.net.ua/ua/opinions/1428255-skromnachariv nist-bitkoina-ukrayinski-realiyi-vikoristannya kriptovalyut?utm_medium=social&utm_source=facebook.com&utm_campaign=skromna-charivnist-bitkoina-ukrayinski-realiyi-vikoristannya -kriptovalyut.

КРИПТОВАЛЮТА В МИРЕ: СОСТОЯНИЕ, РЕГУЛИРОВАНИЕ И ПЕРСПЕКТИВЫ

Батракова Т.И.кандидат экономических наук, доцент,Запорожский национальный университетТурубарова Я.А.студенткаЗапорожского национального университета

Статья посвящена исследованию особенностей процесса внедрения криптовалюта в мире. Раскрыта сущность криптовалюта и определено, что самой известной и распространенной криптовалюта на сегодня Bitcoin. Крип-товалюта ничем не обеспечена и существует на доверии пользователей. Основным преимуществом, которое привлекает пользователей Bitcoin, это анонимность. Известно, что в основе криптовалюта лежит система блокчейн – распределенная база данных. Выяснено, что чем популярнее монета, тем больший объем памяти необходим для ее хранения. Определено, что создается она с помощью электронных вычислений и представ-ляет собой код. Процесс создания такого кода называется Майнинг. Представлены внедрения криптовалюта в разных странах. Изображенные преимущества и определенные недостатки, которые сдерживают ее развитие и использование в мире. Указанные курсы криптовалюта на сегодня. Определены перспективы дальнейшего развития криптовалюты.Ключевые слова: bitcoin, блокчейн, виртуальные валюты, электронный кошелек, электронные деньги, крип-товалюта, Майнинг.

CURRENCY IN THE WORLD: STATE, REGULATION AND PERSPECTIVES

Batrakova T.I.Candidate of Economic Sciences, Associate Professor,Zaporizhzhya National UniversityTurubarova Ya.O.StudentZaporizhzhya National University

The article is devoted to the study of the peculiarities of the process of introduction of cryptographic goods in the world. The essence of cryptography is disclosed and it is determined that Bitcoin is the most well known and most commonly used cryptic currency today. Crypto currency is not secured and exists on the trust of users. The main advantage that attracts Bitcoin users is anonymity. It is known that the cryptographic system is based on a blockade system – a distributed database. It is found out that the more popular the coin, the more memory is needed to store it. It is determined that it is created using electronic computing and is a code. The process of creating such a code is called Mining. The introduction of cryptography in different countries is presented. The advantages and disadvantages that are hampered by its development and use in the world are illustrated. These courses cry for today. The prospects for the further development of cryptography are determined.Keywords: bitcoin, blockade, virtual currency, electronic wallet, electronic money, crypto currency, mining.

73


УДК 331.5:007

СИНЕРГЕТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІДНОСИН ЗАЙНЯТОСТІ НА РИНКУ ПРАЦІ

Хитра О.В.кандидат економічних наук, доцент,доцент кафедри управління персоналом і економіки праціХмельницького національного університетуГуменюк Я.С., Чаплій А.В.студенткиХмельницького національного університету

Обґрунтована логіка застосування системно-синергетичного підходу для пояснення трансформацій ринку праці як нелінійної, відкритої, дисипативної, людиноцентричної системи, що в умовах еконо-мічної кризи зазнає потужних флуктуаційних впливів, обумовлених глобалізаційними процесами, інтелектуалізацією праці та переходом до постіндустріального суспільства. Доведена доцільність застосування синергетичного аналізу для оцінювання причин та наслідків дисбалансів і диспропор-цій на ринку праці, що асоціюються з проходженням точок біфуркації і стрибкоподібною зміною ринкової кон’юнктури у відповідь на запровадження нових продуктів, технологій, методів управ-ління. Розглянута роль нестандартних форм зайнятості як новітніх атракторів розвитку ринку праці, що асоціюються з новою якістю праці та сучасними критеріями визначення конкурентних переваг.Ключові слова: ринок праці, нестандартна зайнятість, самоорганізація, синергетика, точка біфуркації.

Постановка проблеми. Український ринок праці, становлення якого відбувалося під впливом центра-лізованої системи організації праці й зайнятості, сьогодні зазнає трансформаційної кризи і потребує кардинального переосмислення логіки його функці-онування. Глобальними тенденціями розвитку ринку праці стають: підвищення ролі компетентності пер-соналу як головного чинника виробництва, еволю-ція самої природи відносин між працею і капіталом, широке застосування схем позикової праці, поси-лення цінової асиметрії через зростання вартості розумової праці та ін. Відповідно, зростають обсяги попиту на працю висококваліфікованих працівників зі стійкими мотиваційними установками до профе-сійного зростання та відбуваються структурні зру-шення у пропозиції праці.

При цьому слід зважати, що глобалізація по-різному впливає на національні інтереси у сфері соціальної політики. З одного боку, долаючи кор-донні перепони, вона розширює сфери застосування людської праці, виступає генератором міграційних тенденцій, дає шанси отримати більш високооплачу-вану роботу і, в разі координації зусиль окремих дер-жав, знижує напругу на регіональних ринках праці, створюючи можливості розвитку людського потен-ціалу, а з іншого – ігнорує специфічні соціальні й культурні потреби населення країни [1, с. 376-377].

Соціально-економічний розвиток суспільства значною мірою залежить від досягнень науково-тех-нічного прогресу, проте його результати у коротко- та середньостроковому періоді можуть мати й деструктивні наслідки для ринку праці, обумов-люючи невідповідності між зростанням кількості працездатного населення та створенням робочих місць. Вплив новітніх інформаційних технологій на

тенденції розвитку ринку праці відбувається шляхом трансформації соціально-економічного середовища професійної діяльності людини. У цьому серед-овищі культивується принцип змагальності, відбува-ється руйнування шаблонів, вимагається прийняття рішень у режимі реального часу [2, с. 94] і це, у свою чергу, обумовлює появу нетрадиційних методів залу-чення робочої сили (віртуалізація і інтелектуаліза-ція праці) та нових форм зайнятості (лізинг, праця волонтерів і повірених осіб, самозайнятість, крауд-фандинг тощо).

Висока невизначеність тенденцій на ринку праці пояснюється тим, що стан національного ринку праці визначається діями у сфері макроекономічного регулювання, а також ефективністю дій у галузях загальної та професійної освіти, пенсійного забез-печення, рівня доходів населення тощо [3, с. 60]. Тому надзвичайної актуальності набуває завдання розробки стратегічних пріоритетів соціального роз-витку національного ринку праці, що дозволить закласти фундамент вітчизняної політики на ринку праці у довгостроковій перспективі й інституційно окреслити ключові вектори її реалізації [4, с. 67].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Осо-бливості становлення і розвитку ринку праці зна-йшли відображення у дослідженнях багатьох науков-ців. Зокрема, В.В. Близнюк [4], В.В. Дружиніна [5], Т.І. Павлюк [6], В.О. Рубежанська [7], В.В. Шапова-лов [8] досліджують понятійно-категорійний апарат ринку праці в історичній ретроспективі; Л.А. Лутай і С.А. Тюлєнєв [9] розкривають теоретико-методоло-гічні підходи до регулювання ринку праці в умовах системної кризи; В.П. Мікловда і М.І. Пітюлич [10] охарактеризували взаємозв’язок ринку праці з базо-вими сегментами ринкової економіки; В.О. Рубе-

74

# 3 (21) 2018

жанська [11] дослідила вплив факторів зовніш-нього середовища на ринок праці; І.А. Гнатенко та В.О. Рубежанська обґрунтували логіку впрова-дження інноваційних заходів на ринку праці в умовах його циклічного розвитку [12]; Д.Р. Зоідзе акцентує увагу на структурних невідповідностях між попи-том і пропозицією на ринку праці [3]; Б. Косович та В. Дмитрук [1], В.В. Сандугей [13], А.В. Терно [14] досліджують особливості функціонування вітчизняного ринку праці в умовах глобалізації; П.О. Сидоренко [2], О.В. Сотнікова [15], В.О. Чувар-динський [16] окреслюють інноваційні перспективи розвитку ринку праці під впливом НТП.

Цілком слушною є точка зору Т.І. Павлюк: «Сучас-ний ринок праці став особливим ринком, що поєднує як ринкові, так і неринкові властивості, він давно пере-ріс прийняті концептуальні рамки» [6, с. 14]. З точки зору О.В. Кондрацької, «на сучасному етапі вітчиз-няний ринок праці перебуває у процесі становлення та функціонує з перманентними порушеннями сти-хійних регуляторів зайнятості, якими є вартість і ціна робочої сили, свобода руху праці та капіталу, конкурен-ція» [17, с. 84]. Як стверджує І.Л. Петрова, осмислення трансформації ринку праці потребує застосування синергетичного підходу, адекватного перебігу неліній-них процесів в умовах динамічності, нестабільності та нестійкості, за яких виникає необхідність адаптації до постійних змін, поєднання організації та самоор-ганізації систем та вибору вектору їх руху у напрямі обраних атракторів [18, с. 137]. На думку А.В. Явор-ської, системно-синергетичний підхід цілком придат-ний для формування багаторівневої системи регулято-рів і детермінант впливу на ринок праці [19, с. 109].

З огляду на це, певний інтерес являє синерге-тична інтерпретація причин та ймовірних наслідків змін, які відбуваються на ринку праці у процесі ево-люції системи ринкових відносин.

Формулювання цілей статті (постановка зав-дання). Метою дослідження є обґрунтування синер-

гетичних властивостей ринку праці та визначення ролі нестандартних форм зайнятості у механізмі його функціонування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Під ринком праці розуміється динамічна система соці-ально-трудових відносин між найманими працівни-ками і працедавцями, яка функціонує на основі інфор-мації про зміну ціни праці і відображає ступінь участі кожного з учасників у господарській діяльності з метою отримання найкращих результатів праці і реалізації інтересів названих суб’єктів [6, с. 15-16]. Ця дефіні-ція охоплює цілісний процес відтворення трудового потенціалу, універсум якого становлять фази форму-вання, підготовки, розподілу, перерозподілу і викорис-тання людських ресурсів, що у своїй сукупності забез-печують системний підхід до регулювання ринку праці [10, с. 69]. Загалом, ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення найціннішого товару для суспільства – робочої сили.

Підвладний загалом законам попиту і пропози-ції, ринок праці за багатьма принципами механізму функціонування є доволі специфічним, оскільки йому властиві суттєві відмінності від інших товар-них ринків. Тут регуляторами є чинники не тільки макро- і мікроекономічні, а й соціально-психоло-гічні, які не завжди безпосередньо стосуються ціни робочої сили – заробітної плати. Динаміка ринку праці обумовлена не лише кон’юнктурними змі-нами, але й, певною мірою, національними традиці-ями, чинником ментальності. Людиноцентричність досліджуваної системи полягає передусім у тому, що завдяки функціонуванню ринку праці людина усвідомлює свої конкурентні переваги (або їх недо-статність), які сприяють (або перешкоджають) задо-воленню потреб у сфері праці і дають імпульс до подальшого професійного зростання та самореа-лізації. А отже, ринок праці виступає регулятором соціально-економічного становища працівника на виробництві та у суспільстві.

сфера обігу специфічного товару “робоча сила” іспосіб її включення до економічної системи

сукупна величинапопиту і пропозиції

робочої сили

система відносин між державою, підприємцями і

працівниками

механізм саморегуляції попиту на робочу силу та її пропозиції через вільний

рух зарплати і доходів

РИНОК ПРАЦІ

суб’єкти ринку праці

економічні програми, рішення та правові норми

ринковий механізм (попит і пропозиція робочої сили,ціна робочої сили, конкуренція)

зайнятість, безробіття,

соціальні виплати

ринкова інфраструктура

Рис. 1. Змістове наповнення категорії «ринок праці»

75


На сучасному етапі вирізняють декілька підхо-дів до тлумачення змісту категорії «ринок праці» (рис. 1).

Однак основні положення теорії ринку праці переглядаються з огляду на вплив таких факторів, як: інформатизація та інтелектуалізація виробничого процесу, прискорення соціально-економічного роз-витку та впровадження досягнень НТП, посилення глобальної конкуренції тощо. Зокрема, під впливом глобалізації світовий та національний ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відо-кремленість; між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набувають системоутво-рюючого характеру. З переходом до інформаційної економіки формується інтелектуальний ринок праці, на якому скорочується зайнятість у первинному та вторинному секторах і розширюються рамки зайнятості у сфері високих технологій [1, с. 380-382]. Тенденції інтелектуалізації обумовлюють гнучкість ринку праці, одночасно створюючи умови для акти-візації трудової поведінки, збільшення професійної мобільності, підвищення конкурентоспроможності трудового потенціалу [16, с. 42].

Також не втрачає актуальності питання про опти-мальність співвідношення ринкового саморегулю-вання і державного регулювання на ринку праці. Обґрунтування механізму саморегулювання ринку праці базується на відомих підходах: класичному, в якому мотивувалась ідея, що ринкова система сама по собі здатна забезпечити повну зайнятість; марк-систській теорії, в якій ринок праці відрізняється від інших ринків специфікою товару «робоча сила», яка не тільки створює вартість, а й переносить вар-тість усіх інших ресурсів на готовий продукт; нео-класичному, в якому стверджується, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги, а основним регуля-тором є ціна робочої сили (заробітна плата); кейн-сіанському, в якому ринок праці розглядається як явище постійної і фундаментальної нерівноваги; монетаристському, в основу якого покладений прин-цип саморегулювання економічних систем; основою теорії гнучкого ринку є положення про необхідність дерегламентації ринку праці [9, с. 15].

На нашу думку, теоретико-методологічний базис вивчення ринку праці може бути збагачений за раху-нок використання основ синергетики, яку ще нази-вають нелінійною динамікою (Nonlinear Science) або наукою про складне (Science of Complexity). У синер-гетичному контексті ринок праці постає як самоор-ганізована система, стан якої змінюється передусім завдяки внутрішнім механізмам; при цьому зовнішнє середовище не є цілковитою детермінантою її змін, хоча може вносити суттєві елементи дезорганізації – ентропії [17, с. 86].

З позицій синергетичного підходу ринок праці є відкритою неоднорідною системою, елементи якої (суб’єкти) відрізняються різноякісними харак-теристиками і різним ступенем розвитку. Від-критість цієї системи пояснює безперервні зміни у таких параметрах, як кількість і структура робочих місць, якісні характеристики попиту і пропозиції,

ціна робочої сили та її мобільність. Різні соціальні групи (сегменти ринку праці) є нечіткими множи-нами, оскільки їх представники можуть переходити з однієї групи до іншої [18].

Ринок праці є нелінійною системою, для якої характерні незворотність стану, динамічна нерів-новажність, несиметричність взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників, змінюваність ключових пара-метрів залежно від часу та /або простору. Для ринку праці характерним є явище резонансного хвилювання, суть якого полягає у тому, що навіть слабкий вплив призводить до більшого ефекту, ніж сильний вплив, не узгоджений з внутрішнім потенціалом системи.

Комплексність ринку праці унеможливлює як його повний опис, так і здійснення точного прогнозу його кон’юнктури; такою системою складно мані-пулювати, керувати або підтримувати у рівновазі. Управління ринком праці розглядається як «м’який» процес переведення системи з одного стану в інший за рахунок виваженого впливу на її структурні компоненти – попит і пропозицію. Ринок праці як складна система позбавлений чіткого ієрархічного поділу між керуючими і керованими підсистемами. Втім, державне регулювання зайнятості (зокрема, впровадження заходів щодо зменшення безробіття), виступаючи позаринковою централізованою фор-мою свідомого впливу держави на ринкові відно-сини, надає їм системно-ієрархічної властивості.

На ринку праці відбувається вільний обмін зна-ннями та різноманітними продуктами праці, а ефективність конкуренції полягає у тому, що вона дозволяє координувати дії суб’єктів переважно вну-трішніми механізмами. Так, кожна людина усвідом-лює, де вона могла б відповідно до наявних умов вкласти свій капітал, але ці знання розпорошені. Ринок завдяки системі цін змушує людей діяти під впливом практично невідомих їм обставин, що при-водить до незапланованих результатів. Як наслідок, формується конкурентне середовище, відбувається оформлення відповідних інститутів і суспільних тра-дицій. Після цього суб’єктам вже немає необхідності погоджувати свої дії, оскільки вони функціонують у межах вже сформованих інститутів і отримують необхідні сигнали з відповідних структур.

Функціонування ринку праці має динамічні, еволюційно-суперечливі та багатовекторні інсти-туційно-змінні тенденції. Аналогічно глобальним світовим економікам та господарським системам, ринок праці розвивається за спіраллю, на різних витках якої зароджуються, продовжують функціо-нувати в оновленому вигляді або відмирають нее-фективні елементи. А отже, функціонування ринку праці може бути інтегроване до моделі циклічної динаміки [12, с. 111].

Своєрідними синергетичними парадоксами ринку праці можна вважати наявність одночасно надмірної (низькокваліфікованої) і дефіцитної (вузь-коспеціалізованої, висококваліфікованої) праці, аси-метричності інформації, якою володіють учасники, поєднання тенденцій трудоголізму (надмірної пра-цьовитості) і дауншифтінгу (добровільної відмови

76

# 3 (21) 2018

від кар’єри і статусу) та інші прояви атипової пове-дінки працедавців, посередників і найманих праців-ників. Навіть безробіття не слід тлумачити як безді-яльність, оскільки безробітний зайнятий пошуком корисної інформації, яка у подальшому буде інвес-туватися в людський капітал і допоможе людині збільшити свої конкурентні переваги на наступних стадіях розвитку ринку праці.

Особливої уваги потребує вплив чинника часу на відносини роботодавців і найманих працівників. Сучасному ринку праці притаманний специфічний модуль часового виміру. Йдеться не лише про ради-кальне прискорення соціально-економічних проце-сів, а й їх аритмічність – поєднання тенденцій синх-ронізації і десинхронізації швидкостей. Швидкісна аритмічність, у свою чергу, корелює з «просторовою турбулентністю», що означає дематеріалізацію про-стору, відносну втрату ним економічної цінності. Відносини купівлі-продажу на ринку праці носять безперервний характер, а отже, робоча сила, зайнята у певний момент часу, не може вважатися спожитою та такою, що вийшла з ринку праці раз і назавжди. Про дематеріалізацію простору, у свою чергу, свід-чить поява віртуальних робочих місць, дистанційної зайнятості, фрілансерства.

Синергетика дозволяє по-новому оцінити при-чини й наслідки можливих дисбалансів і диспропор-цій на ринку праці (рис. 2). Дисбаланс розглядається як невідповідність між попитом і пропозицією люд-ських ресурсів; диспропорції ринку праці проявля-ються у нестачі кваліфікованих кадрів в окремих галузях і за професіями, невідповідності структури професійної освіти потребам ринку праці за ква-ліфікаційним рівнем і професійною структурою [8, с. 124]. У результаті виникнення диспропорцій

складається критична ситуація, коли, з одного боку, неможливо задовольнити потреби суспільства (галу-зей, регіонів, організацій) у працівниках певних спе-ціальностей, а з іншого – з’являються стійкі групи населення, які мають труднощі з працевлаштуван-ням, не беруть участі у суспільному виробництві, потребують соціальної допомоги [3, с. 63].

Траєкторія розвитку ринку праці має як біфурка-ційні зони імовірнісного розвитку, що виявляються як моменти перелому тенденцій циклу (наприклад, поява нових професій, кардинальна зміна підходів до організації праці), так і більш стійкі та перед-бачувані періоди, в яких, зокрема, складені плани щодо підготовки певної чисельності працівників відповідних професій можуть бути підтверджені попитом з боку власників капіталу, а сам працівник має найкращі шанси реалізувати власні професійні і кар’єрні амбіції. Однак стадії еволюційного роз-витку на сучасному етапі все частіше наповнюються незгасимими флуктуаціями, перериваються біфурка-ціями (точками невизначеності), після проходження яких розширюється сфера появи нових атрактивних цілей, траєкторій розвитку та, відповідно, збільшу-ється спектр суспільного вибору.

Біфуркація позначає можливий подальший роз-галужений шлях ринку праці через зміну атракто-рів, здатних оптимізувати відбір постбіфуркаційних варіантів ринкової кон’юнктури. Ринковий атрактор притягує множинність у соціально-економічному просторі ринку праці, завдяки чому будь-яке новатор-ське рішення стрибкоподібно змінює кон’юнктуру та створює потік матеріальних, людських і фінан-сових ресурсів для впровадження інновацій. Струк-тури-атрактори визначають різноманітні форми май-бутньої організації ринку праці, який має не один,

Циклічність розвиткуринкової економіки

Коливання (флуктуації) попиту і пропозиції робочої сили

галузеві диспропорції(причина: відмінності у темпах

розвитку галузей економіки)

територіальні диспропорції(причина: територіальні

відмінності у розвитку економічногоі трудового потенціалу)

соціально-демографічні диспропорції (причина: різна конкурентоспромож-

ність окремих груп населення)

професійно-кваліфікаційні диспропорції (причина: невідповідність

структури професійної освіти перспективним потребам ринку праці)

САМООРГАНІЗАЦІЯ ТА ПОДАЛЬШЕ УСКЛАДНЕННЯСИСТЕМИ “РИНОК ПРАЦІ”:

підвищення вимог до працівників, поява інноваційного типу зайнятості, посилення взаємозв’язків між виробництвом, наукою, освітою та державним регулюванням

ТО

ЧК

А

БІФ

УРК

АЦ

ІЇ

Рис. 2. Логіка виникнення диспропорцій та «точок біфуркації» в системі «ринок праці», що обумовлюють її здатність до самоорганізації та ускладнення

77


а кілька шляхів еволюції. Тобто на зміну стабільній кінцевій цілі приходить біфуркаційне дерево можли-востей, а процес розвитку трактується не як плано-мірний рух до цілі, а інтеграційний процес, на кож-ному етапі якого здійснюється вибір, визначальний для подальших шляхів еволюції [17, с. 86-87].

Біфуркаційна нестійкість виникає у зоні переходу від домінування монопольних сил до більш вільної конкуренції, підштовхуючи до розвитку нових тех-нологій. Криза виникає тоді, коли наявна структура вступає у конфлікт із запитами нової технології [20, с. 36-37]. Зокрема, становлення постіндустрі-ального суспільства супроводжується посиленням протиріччя між наукомісткими і традиційними тех-нологіями, широке запровадження яких призводить до звуження сфери застосування робочої сили. При цьому формування нової професійно-кваліфікацій-ної структури проходить під впливом протилежних тенденцій: з одного боку, посилюється суспільний поділ праці, поглиблюється диференціація професій і спеціальностей; з іншого – відбуваються інтегра-ційні процеси, що проявляються в універсалізації професійних знань та навичок, зростанні значення широкопрофільної підготовки [15, с. 99].

Як зазначає М.Р. Личковська [21, с. 30], сучасний стан соціально-трудових відносин може бути оха-рактеризований як перехідний, в якому співіснують індустріальна і постіндустріальна конфігурації сис-теми. Це обумовлено контрпродуктивним впливом певних факторів (флуктуацій), які утримують сис-тему у точці біфуркації, в якій її стан відрізняється крайньою нестабільністю і невизначеністю. Штучне стримування розростання трансформаційних змін негативно позначається на ефективності функціону-вання системи зайнятості, що призводить до недо-використання резервів підвищення продуктивності та недовиробництва суспільного продукту.

В умовах кризових явищ наростають прояви хаосу і посилюється тенденція до самоорганізації, тобто механізм регулювання ринку праці «вмикає» адапта-ційні засоби, індивідуалізовані залежно потреб і пер-спектив кожного сегмента його соціальної структури [18]. При цьому головну роль починають відігравати елементи, здатні взаємодіяти з приводу позитивного зворотного зв’язку, запускаючи механізми самоорга-нізації шляхом створення дисипативної структури.

Функції дисипативної структури полягають у переосмисленні, перегляді і зміні стратегічних та оперативних правил системи, тобто організації нової структури на місці попередньої [22, с. 33]. Характеризуючи дисипативну систему розвитку регіонального ринку праці, І.А. Гнатенко і В.О. Рубе-жанська [12] звертають увагу на ентропію (дезорга-нізацію системи) під час переходу до певних про-міжних фаз циклу розвитку: пожвавлення (можливі підфази – старт і прискорення); процвітання (зрос-тання, бум); рецесія (занепад, падіння) та криза (депресія). Наприклад, дисипативний стан розвитку системи ринку праці Донецької та Луганської облас-тей призводить до хаотичного руху внаслідок втрати внутрішніх адаптаційних процесів та невпорядко-

ваного реагування на неконтрольовану ентропію системи, що обумовлює макроскопічне зростання флуктуацій та наближення до точки біфуркації. Як наслідок, підсилення ентропії призводить до флук-туації системи через виникнення соціальної напру-женості, збільшення безробіття, соціально-еконо-мічної нерівності тощо.

Флуктуації зовнішнього оточення, з одного боку, збільшують дезадаптацію ринку праці. Водно-час кризові явища сприяють зародженню стійкого атрактора структурної стабільності, в якій система досягає параметричної оптимізації в нових зовніш-ніх умовах за рахунок реалізації кардинальних заходів для виходу з кризи, які ініціюють суб’єкти ринку праці [12, с. 114]. Так, інноваційній еконо-міці адекватний новий тип зайнятості, орієнтований на постійне оновлення її змісту, структури, видів, форм. Згідно з синергетичним підходом, зайнятість інноваційного типу можна трактувати як систему трудових відносин з приводу включення працівників до суспільного виробництва, що характеризується новою якістю праці (з інтенсивним використанням знань, інформації, творчості), котра перетворюється на продуктові, технологічні, управлінські, організа-ційні, соціальні інновації на всіх рівнях економічної системи та породжує синергію соціального і еконо-мічного ефектів [15, с. 101].

Трансформація інституту зайнятості, безумовно, змінює усталені параметри системи «ринок праці» [23, с. 297]. Будучи фактором порушення порядку у цій системі, диверсифікація відносин зайнятості водночас перетворюється на конкурентну перевагу, від якої залежить здатність ринку праці пристосо-вуватися до стрімких змін в економічному, соціаль-ному та інституційному середовищах.

Стандартною вважається зайнятість на підприєм-стві за наймом у режимі повного робочого дня, на основі безстрокового трудового договору, під без-посереднім керівництвом роботодавця або призна-чених ним менеджерів. Збереження такого підходу є аналогічним утриманню системи у стані рівно-ваги, який є досить зручним (з точки зору соціальної стійкості), але використання виключно стандартних методів і форм зайнятості не завжди сприяє досяг-ненню «точки оптимуму» у мінливому ринковому середовищі. Тому поряд з домінуючими стандарт-ними формами зайнятості завжди існував сегмент ринку праці, який охоплював альтернативні робочі місця і працівників, зайнятих у нестандартних умо-вах (це положення відображене у теоріях дуалізму ринку праці).

Усі форми зайнятості (і трудових відносин), які відхиляються від стандарту, розглядаються як нестандартні (альтернативні) (рис. 3). Розвиток нестандартних форм зайнятості і нестійкість соці-ально-трудових відносин – основні причини явища, яке дістало назву «прекаризація» (з англ. «precarious employment» – сумнівна (ненадійна, ризикована) зайнятість) [23, с. 297]. Ознаками нестандартної зайнятості є: відносно низька стабільність (нерів-новажність) трудових відносин; нестандартність

78

# 3 (21) 2018

робочого часу й робочого місця (просторово-часова рекомбінація системи); обмежений доступ до соці-ального захисту (акцент на самозабезпеченні).

Цілком слушною є думка С.В. Легомінової, яка стверджує, що зростання зацікавленості до нестан-дартних форм зайнятості слід розцінювати як самоорганізацію ринку праці [24, с. 42]. Ці форми зайнятості базуються на нестандартних організа-ційно-правових умовах, надають можливість само-стійної діяльності, знижують регламентацію в орга-нізації праці та виробництва, прийнятті рішень. Вони дозволяють суспільству зменшити гостроту проблем безробіття через надання різним категоріям населення можливостей отримувати дохід, підтри-мувати рівень своєї кваліфікації та працездатності, а підприємствам маніпулювати обсягом робочої сили, не створюючи при цьому соціальної напруги через звільнення працівників. Водночас, надмірна гнуч-кість соціально-трудових відносин веде до зрос-тання частки працівників з нетривалим спеціальним стажем, і це нівелює стимули до інвестицій у спе-цифічний людський капітал, руйнує трудову мотива-цію та обумовлює додаткові кадрові ризики.

Соціально оптимальна міра гнучкості ринку праці – це ретельно вивірений та мінливий у часі баланс між захисними заходами для працівника і ліберальними нормами використання праці для роботодавця за наявності ефективної системи регу-лювання [25, с. 121]. Стандартизація зайнятості може розглядатися як «примусове» впорядкування ринку праці, тоді як допустимі відхилення від неї –

це досить корисний для розвитку системи прояв її здатності до самоорганізації.

Для того щоб досягти поєднання гнучкості ринку праці й захищеності працівників, свого часу була розроблена концепція «флексік’юріті» (flexicurity). Сутність концепції полягає у наданні можливостей роботодавцям вільно звільняти і наймати працівни-ків за рахунок «м’якості» законодавства у трудовій сфері. Разом з тим, модель характеризується високим рівнем соціального захисту безробітних, програмами «активації», що покликані допомогти звільненим знайти нову роботу шляхом підвищення кваліфі-кації або здобуття трудових навичок у новій сфері діяльності за рахунок держави. Таким чином, дер-жава законодавчо закріплює гнучкі умови наймання й вивільнення працівників, що надають роботодав-цеві значний ступінь свободи. Водночас вона бере на себе додатковий обсяг соціальних зобов’язань, що компенсує працівникам зниження обсягу соціальних гарантій від роботодавців [26, с. 198-199].

Ефективним інструментом оптимізації відно-син зайнятості вважається формування іннова-ційних кластерів, що обумовлюють нові форми взаємозв’язків між виробництвом, наукою, осві-тою і державним регулюванням, дозволяють кон-солідувати ресурси й отримувати ефект синергізму [24, с. 42]. Функціонування інноваційних кластерів передбачає виробництво конкурентоздатної про-дукції, обумовлює економічне зростання, розширює експортні позиції, а тим самим забезпечує стійке зростання зайнятості на ринку праці.

Біфуркаційний перехід до форм нестандартної зайнятості:повна зайнятість за умов гнучких форм організації робочого часу; неповна зайнятість; тимчасові працівники; вторинна зайнятість; зайнятість на основі договорів цивільно-

правового характеру; надомна праця; праця за викликом; дистанційна зайнятість; позикова праця (лізинг, аутстафінг, аутсорсинг); неформальна зайнятість (у т. ч.

самозайнятість); незареєстрована зайнятість у неформальному секторі

Переваги:збільшення можливостей для

працевлаштування, зменшення витрат на утримання робочої сили, зниження

соціальної напруги у суспільстві

Недоліки:дегуманізація трудових

відносин, збільшення кадрових ризиків, обмеженість соціального захисту

Знаходження нової рівноваги між забезпеченням гнучкості ринку праці (самоорганізація,хаотичність) і соціальним захистом працівників (організація, порядок)

“Стандарт” зайнятості (рівновага):урівноваженість, передбачувана контрольованість динаміки

соціально-трудових відносин

Чинники порушення рівноваги: глобалізація, фінансова криза, економічна й політична нестабільність, тінізація ринку праці, слабкий контроль з боку

держави за дотриманням положень чинного трудового законодавства

Рис. 3. Відхилення від «стандарту» зайнятості на ринку праці у точці біфуркації

79


Висновки. Сучасний ринок праці виступає як спе-цифічна інституційна угода, що структурує взаємодії господарюючих індивідів на рівні всієї надскладної макроекономічної системи, визначає вибір ними пев-ної моделі поведінки в умовах невизначеності і нелі-нійності економічного середовища. Кожного разу, коли економічна система опиняється у точці біфур-кації, сучасний інституційно оформлений ринковий механізм здатний вивести її на одну з найефектив-ніших траєкторій подальшого розвитку. Водночас, державне регулювання ринку праці постає як регуля-тивна підтримка процесу, що самоорганізується.

Синергетичний підхід до аналізу сучасних транс-формацій, що відбуваються на ринку праці, дозво-ляє усвідомити, що домінування стандартних форм зайнятості є аналогом штучного утримання стану рівноваги, який заважає системі адаптуватися до нових вимог глобальної економіки та постіндустрі-ального суспільства. Нова просторово-часова кон-фігурація економічного простору обумовлює зміни

у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили, а також підходах до ціноутворення на ринку праці. Під впливом внутрішніх та зовнішніх флуктуацій ринок праці наближається до чергової точки біфур-кації, проходження якої символізує утворення нових структур-атракторів, або цілей політики зайнятості. Параметрами порядку на ринку праці починають виступати нестандартні (атипові) форми зайнятості, пов’язані передусім із самоорганізацією суб’єктів, збільшенням самостійності їхніх дій та відповідаль-ності за якість трудового життя. Ці форми зайнятості дозволяють знизити наростаючий рівень ентропії ринку праці завдяки уникненню жорсткої прив’язки до одного робочого місця, заохоченню до поліварі-антної кар’єри, провадженню концепції «навчання упродовж життя», поширенню інформації про мож-ливості набуття конкурентних переваг.

Перспективи подальших досліджень полягають у необхідності розробки цілісного синергетичного механізму функціонування ринку праці.

Література:1. Косович Б. Ринок праці в умовах глобалізації [Електронний ресурс] / Б. Косович, В. Дмитрук // Вісник Львівського універси-

тету. Серія: економічна. – 2014. – Вип. 51. – С. 376-383. – Режим доступу: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/economics/article/viewFile/5951/5961.

2. Сидоренко П. О. Вплив науково-технічного прогресу на розвиток ринку праці [Електронний ресурс] / П. О. Сидоренко // Інтелект XXI. – 2015. – № 1. – С. 92-98. – Режим доступу: http://dspace.nuft.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/20395/1/4_Sydorenko.pdf.

3. Зоідзе Д. Р. Сучасний ринок праці: вивільнення найманих працівників як чинник структурної невідповідності між попи-том та пропозицією [Електронний ресурс] / Д. Р. Зоідзе // Проблеми економіки. – 2013. – № 2. – С. 59-65. – Режим доступу: http://www.problecon.com/export_pdf/problems-of-economy-2013-2_0-pages-59_65.pdf.

4. Близнюк В. В. Український ринок праці: історичні виклики та нові завдання [Електронний ресурс] / В. В. Близнюк // Україн-ський соціум. – 2016. – № 3. – С. 58-71. – Режим доступу: http://www.ukr-socium.org.ua/Arhiv/Stati/US-3-2016/58-71.pdf.

5. Дружиніна В. В. Поняття «ринок праці»: ретроспектива і сучасність / В. В. Дружиніна // Вісник Хмельницького національ-ного університету. Серія: Економічні науки. – 2014. – № 4. Т. 1. – С. 227-231.

6. Павлюк Т. І. Соціально-економічна сутність ринку праці [Електронний ресурс] / Т. І. Павлюк // Глобальні та національні проблеми економіки: електронне наукове фахове видання. – 2014. – Вип. 2. – С. 13-16. – Режим доступу: http://global-national.in.ua/archive/2-2014/02.pdf.

7. Рубежанська В. О. Наукові підходи до визначення змісту категорії «ринок праці» [Електронний ресурс] / В. О. Рубежанська // Економічний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2016. – Вип. 4 (2). – С. 42-46. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/evzdia_2016_4%282%29__10.

8. Шаповалов В. В. Теоретичне дослідження категорій ринку праці [Електронний ресурс] / В. В. Шаповалов // Економіка і сус-пільство: електронне наукове фахове видання. – 2016. – Вип. 5. – С. 122-125. – Режим доступу: http://www.economyandsociety.in.ua/journal/5_ukr/21.pdf.

9. Лутай Л. А. Особливості регулювання ринку праці України в умовах подолання системної кризи [Електронний ресурс] / Л. А. Лутай, С. А. Тюлєнєв // Ринок праці та зайнятість населення. – 2015. – № 3. – С. 14-17. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rpzn_2015_3_4.

10. Мікловда В. П. Взаємозв’язок ринку праці з базовими сегментами ринкової економіки [Електронний ресурс] / В. П. Мікловда, М. І. Пітюлич // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. – 2015. – Вип. 2. – С. 67-73. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuumevcg_2015_2_13.

11. Рубежанська В. О. Вплив факторів зовнішнього середовища на сучасний ринок праці / В. О. Рубежанська // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Економічні науки. – 2016. – Вип. 20. Ч. 2. – С. 136-140.

12. Гнатенко І. А. Логіка впровадження інноваційних заходів на регіональний ринок праці в умовах його циклічного розвитку / І. А. Гнатенко, В. О. Рубежанська // БізнесІнформ. – 2017. – № 8. – С. 110-115.

13. Сандугей В. В. Модифікація структури українського ринку праці під впливом глобалізації / В. В. Сандугей // Науковий часо-пис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія: Економіка і право. – 2010. – Вип. 10. – С. 52-59.

14. Терно А. В. Ринок праці України в умовах глобалізації економіки [Електронний ресурс] / А. В. Терно // Збірник науко-вих праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Серія: Економіка. – 2017. – Вип. 17. – С. 130-138. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_eko_2017_17_16.

15. Сотнікова О. В. Сучасний стан ринку праці в Україні та постіндустріальні мегатренди його якісної трансформації [Елек-тронний ресурс] / О. В. Сотнікова // Економіка та держава. – 2014. – № 5. – С. 97-102. – Режим доступу: http://www.economy.in.ua/pdf/5_2014/23.pdf.

16. Чувардинський В. Реалізація інноваційних перспектив на ринку праці України / В. Чувардинський // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2015. – Вип. 11 (176). – С. 40-42.

17. Кондрацька О. В. Формування довгострокового попиту на працю: синергетичний підхід [Електронний ресурс] / О. В. Кон-драцька // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Серія: Економічні науки. – 2010. – № 4 (2). – С. 84-89. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvpusk_2010_4%282%29__19.

18. Петрова І. Л. Синергетичний підхід до формування умов гідної праці на ринку праці України [Електронний ресурс] / І. Л. Петрова // Імперативи та інноваційні механізми забезпечення гідної праці в умовах становлення нової економіки: зб. тез доповідей учасників Міжнар. наук.-практ. конф. – Київ: КНЕУ, 2017. – С. 137-139. – Режим доступу: http://ir.kneu.edu.ua/bitstream/2010/21293/1/137-139.pdf.

80

# 3 (21) 2018

19. Яворська А. В. Формування системи ринку праці в сільському господарстві регіону [Електронний ресурс] / А. В. Яворська // Економіка АПК. – 2015. – № 6. – С. 108-114. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/E_apk_2015_6_19.

20. Щеглова О. Ю. Особливості самоорганізації ринку нерухомості / О. Ю. Щеглова // Економічний часопис-ХХІ. – 2010. – № 7-8. – С. 34-37.

21. Личковська М. Р. Трансформація поняття «стандартна зайнятість» у новій економіці [Електронний ресурс] / М. Р. Личков-ська // Глобальні та національні проблеми економіки: електронне наукове фахове видання. – 2016. – Вип. 13. – С. 28-32. – Режим доступу: http://global-national.in.ua/archive/13-2016/8.pdf.

22. Фомина Ю. А. Самоорганизация и товарный рынок [Електронний ресурс] / Ю. А. Фомина // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. – 2010. – Вип. 38-1. – С. 28-38. – Режим доступу: http://ea.donntu.edu.ua/bitstream/123456789/13141/1/Fomina%20Y.A..pdf.

23. Білик О. М. Нестандартна зайнятість: виклики сьогодення [Електронний ресурс] / О. М. Білик // Соціально-трудові відно-сини: теорія та практика. – 2014. – № 1. – С. 296-300. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/stvttp_2014_1_49.

24. Легомінова С. В. Сучасний ринок праці України: проблеми та тенденції [Електронний ресурс] / С. В. Легомінова // Інвестиції: практика та досвід. – 2015. – № 19. – С. 39-43. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2015_19_9.

25. Жадан О. В. Причини та наслідки поширення нестандартної зайнятості на національному ринку праці [Електронний ресурс] / О. В. Жадан // Теорія та практика державного управління. – 2014. – Вип. 3. – С. 117-124. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpdu_2014_3_18.

26. Ціжма Ю. І. Концепція флексік’юріті та нестандартні форми зайнятості: виклики сьогодення [Електронний ресурс] / Ю. І. Ціжма // Бізнес Інформ. – 2013. – № 7. – С. 197-202. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/binf_2013_7_37.

СИНЕРГЕТИЧЕСКАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ ТРАНСФОРМАЦИИ ОТНОШЕНИЙ ЗАНЯТОСТИ НА РЫНКЕ ТРУДА

Хитрая Е.В.кандидат экономических наук, доцент,доцент кафедры управления персоналом и экономики трудаХмельницкого национального университетаГуменюк Я.С., Чаплий А.В.студенткиХмельницкого национального университета

Обоснована логика применения системно-синергетического подхода для объяснения трансформаций рынка труда как нелинейной, открытой, диссипативной, человекоцентричной системы, которая в условиях экономи-ческого кризиса испытывает мощные флуктуационные воздействия, обусловленные глобализационными про-цессами, интеллектуализацией труда и переходом к постиндустриальному обществу. Доказана целесообраз-ность применения синергетического анализа для оценки причин и последствий дисбалансов и диспропорций на рынке труда, ассоциирующихся с прохождением точек бифуркации и скачкообразным изменением рыноч-ной конъюнктуры в ответ на введение новых продуктов, технологий, методов управления. Рассмотрена роль нестандартных форм занятости как новейших аттракторов развития рынка труда, ассоциирующихся с новым качеством труда и современными критериями определения конкурентных преимуществ.Ключевые слова: рынок труда, нестандартная занятость, самоорганизация, синергетика, точка бифуркации.

SYNERGETIC INTERPRETATION OF THE TRANSFORMATION OF EMPLOYMENT RELATIONSHIP IN THE LABOUR MARKET

Khytra O.V.Candidate of Economic Sciences, Associate Professor,Associate Professor of Personnel Management and Labour EconomicsKhmelnytskyi National UniversityHumeniuk Ya.S., Chaplii A.V.StudentsKhmelnytskyi National University

The logic of the application of the system-synergetic approach for explanation of the labour market transformations as a nonlinear, open, dissipative, human-centric system, which undergoes strong fluctuation influences due to globalization processes, intellectualization of labour and the transition to a post-industrial society under conditions of an economic crisis has been grounded. The expediency of using synergetic analysis to evaluate the reasons and consequences of imbalances and disproportions in the labour market associated with passing bifurcation points and a frivolous change in market con-ditions in response to the introduction of new products, technologies and management methods has been proved. The role of non-standard forms of employment as the newest attractors of the labour market development, which are associated with the new quality of labour and modern criteria for determining the competitive advantages has been considered.Keywords: labour market, non-standard employment, self-organization, synergetics, bifurcation point.

81


УДК 657

СУЧАСНА КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

В КОРПОРАТИВНОМУ УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВ

Шепелюк В.А.кандидат економічних наук,доцент кафедри національної економіки та фінансівУніверситету економіки та права «КРОК»

У статті досліджено концептуальні засади внутрішнього контролю корпоративних прав. Доведено, що умовою дієвого функціонування системи внутрішнього контролю в системи корпоративного управління є належним чином сформоване інформаційно-методичне забезпечення. Зазначено, що внутрішній контроль має починатися з контролю середовища, суб’єктів, методів, процедур внутріш-нього контролю, оцінки ефективності та ризику менеджменту корпоративного управляння. Для вдо-сконалення теорії та практики контролю розроблено концептуальну модель системи внутрішнього контролю корпоративних прав.Ключові слова: акціонер, внутрішній контроль, система, інформаційно-методичне забезпечення, концептуальна модель,корпоративні права, корпоративне управління.

Постановка проблеми. Проблематика вдоско-налення корпоративного управління як системи відносин між акціонерами, державою, органами управління, іншими зацікавленими особами, гро-мадськістю є однією з актуальних у світовій еконо-мічній теорії та практиці.

Система корпоративного управління на рівні під-приємств корпоративного типу в Україні перебуває у даний час в стадії біфуркації (від лат. bifurcus – роз-двоєння), тобто має розгалужену структуру та траєк-торію свого розвитку, а також відповідний характер функціонування.

В сучасних умовах діяльності акціонерних під-приємств одним із найбільш ефективних заходів щодо виникнення, наявності та припинення корпора-тивних прав є належна організація системи внутріш-нього контролю, що дозволить своєчасно виявляти і попереджати порушення, підвищувати оператив-ність та якість прийняття управлінських рішень. Проте, на сьогодні у суб’єктів господарювання спо-стерігається тенденція до збільшення фінансових зловживань і неефективного використання коштів акціонерного товариства, що впливає на результати його діяльності. Необхідність удосконалення органі-зації внутрішнього контролю в частині корпоратив-них прав учасників акціонерних товариств підкрес-лює актуальність дослідження

Мета дослідження. Вдосконалення корпоративного управління є одним із головних факторів забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Без ефективної системи корпоративного управління неможливо забезпечити подальший розвиток ринку цін-них паперів та капіталу, підвищити ефективність акці-онерних товариств. Тому, на сучасному етапі в системі управління суб’єктами господарювання потребують подальших досліджень питання теорії та практики внут-рішнього контролю, вдосконалення інформаційно-мето-дичного забезпечення контролю корпоративних прав.

Метою роботи є висвітлення концептуальних засад внутрішнього контролю корпоративних прав, дослідження інформаційно-методичного забезпе-чення як умови дієвого функціонування системи корпоративного управління, розроблення концеп-туальної моделі системи внутрішнього контролю в корпоративному управлінні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вагомий внесок у розвиток окремих аспектів внут-рішнього контролю здійснили такі науковці як М. Білуха, Ф. Бутинець, А. Герасимович, М. Корінько, М. Кужельний, В. Лишиленко, Н. Малюга, М. Мель-ник, Л. Нападовська, В.Пантелеєв, О. Редько, В. Роді-онова, В. Рудницький, В. Сопко, Л. Сук, В. Шевчук, М. Шигун та ін. Відзначаючи цінність напрацювань дослідників, слід зауважити, що сьогодні у сфері внутрішнього контролю чимало питань концепту-ального, теоретико-методологічного характеру зали-шаються актуальними. На багатьох підприємствах і досі відсутні чи недосконалі регламенти здійснення внутрішнього контролю корпоративних прав, спо-стерігається слабка організація служб або підрозді-лів внутрішнього контролю.

Виклад основного матеріалу. Якісна система корпоративного управління виступає умовою ефек-тивної роботи акціонерних товариств, відкриває їм доступ на світові ринки капіталу, а також з точки зору ділової етики закріплює соціальні зобов’язання акціонерних товариств перед суспільством, тобто дає змогу сформувати соціальну корпоративну від-повідальність вітчизняних акціонерних підприємств Україні має всі ознаки перехідного типу і перебуває в стадії трансформації.

Раціональність та оптимальність внутрішнього контролю, як складної багаторівневої системи кор-поративного управління , забезпечують не окремі операції або процедури, а системний підхід до орга-нізації як кожного етапу, так і контрольного процесу

82

# 3 (21) 2018

в цілому, а також адаптування завдань, інформацій-ної бази та порядку проведення контрольних переві-рок до специфічних особливостей об’єкта контролю.

Формування концепції внутрішнього контролю для прийняття управлінських рішень представлено у вигляді моделі (рис. 1), що інтегрує три блоки: елементи сис-теми внутрішнього контролю; системи забезпечення внутрішнього контролю; формування системи внутріш-нього контролю для прийняття управлінських рішень.

Перший блок відображає елементи внутріш-нього контролю: контрольне середовище, суб’єкти, методи, процедури внутрішнього контролю, оцінка ефективності та ризику внутрішнього контролю.

Вибір методів внутрішнього контролю здійсню-ється у відповідності з характером підконтрольного об’єкту та залежить від цілей та завдань контролю. Оскільки кожний з об’єктів внутрішнього контролю має свої відмінності, для здійснення внутрішнього контролю та узагальнення контрольно-оцінної інформації за його результатами необхідно застосо-вувати відповідні методи. У процесі внутрішнього контролю в залежності від його цілей та завдань необхідно переходити від одного до іншого методу або змінювати порядок використання тих чи інших дій, що складають метод або методичний прийом внутрішнього контролю.

Існуючі класифікації прийомів і засобів не може претендувати на вичерпну повноту охвату основних засобів реалізації контрольних дій, оскільки в ній недостатньо чітко розділені при-йоми документального і фактичного контролю, формальної перевірки і юридичної оцінки доку-ментів, математичного і логічного контролю, не проведена чітка межа між загальною методикою контролю та методикою, що використовується тільки для господарських процесів і операцій кон-кретної галузі, не визначені обмеження, які при-таманні окремим видам контролю. Традиційно до методичних прийомів внутрішнього контролю відносяться опитування, інспекція, запит, анкету-вання та тестування.

Характерною ж особливістю методу контролю є використання системи прийомів суміжних наук (економічного та фінансового аналізу, бухгалтер-ського обліку, планування, статистики). В даному дослідженні для цілей внутрішнього контролю кор-поративних прав пропонується віддати перевагу використанню аналітичних, статистичних методів, прогнозування та моделювання.

Ключовими процедурами внутрішнього кон-тролю корпоративних прав акціонерів для прийняття управлінських рішень є:

Рис. 1. Концептуальна модель системи внутрішнього контролю в корпоративному управлінні

СИСТЕМА ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ В КОРПОРАТИВНОМУ УПРАВЛІННІ

ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ

Контрольне середовище

Суб’єкти середовище

Методи середовище

Процедури внутрішнього

контролю

Оцінка розвитку ВК

Система б/о та звітності.

Управлінська звітність.

Застосування у обліку

програмних продуктів та

ПЕОМ. Законодавчо-нормативне

регулювання

Збори власників.

Збори засновників. Наглядова

рада. Менеджери, працівники підрозділів.

Ревізійна комісія

Методи дослідження

предмету контролю і методи

узагальнення результатів. Спеціальні

методи контролю.

Визначення і документальне

закріплення порядку діяльності і

взаємовідносин працівників.

Визначення формату первинних документів

та порядку руху документів.

Визначення «точок контролю» для оцінки

достовірності г/о

Дотримання законодавчо-нормативних, національних,

галузевих стандартів,

корпоративних регламентів,

стандартів ВК. Вибір

інструментів оцінки та

визначення засобів

зниження ризику ВК

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Оцінка якості та ефективності внутрішнього

контролю

Модифікація результатів внутрішнього контролю для

прийняття управлінських рішень

Організація внутрішнього

контролю

83


1. Визначення і документальне закріплення (на основі розроблених посадових інструкцій) порядку діяльності і взаємовідносин визначеного кола пра-цівників підрозділу внутрішнього контролю.

2. Визначення кола та формату носіїв інформації внутрішнього контролю.

3. Визначення «точок контролю» для оцінки достовірності фінансових (господарських) операцій з корпоративними правами акціонерів і стану ресур-сів (потенціалів) підприємства; визначення контр-ольованих параметрів об'єктів контролю та «кри-тичних» точок контролю зі значним рівнем ризику можливих помилок та перекручувань.

Моніторинг ризику передбачає оцінку ризику на етапах організації інформаційних потоків, виконання вимог міжнародних стандартів щодо порядку орга-нізації внутрішнього контролю та організації неза-лежних перевірок. Оцінка ризику спирається на дані спеціальних звітів, серед яких: звіти щодо корпора-тивних прав за їх елементами, звіти про корпоративні права учасників акціонерного товариства, звіти щодо результатів діяльності, моделювання (тестування).

Другий блок – формування систем забезпе-чення внутрішнього контролю корпоративних прав об’єднує: методологічне, інформаційне та аналі-тичне, методичне, організаційне забезпечення.

Методологічне забезпечення передбачає кон-кретизацію цілей внутрішнього контролю корпора-тивних прав, формування критеріїв та показників, базові концепції, наукові підходи та принципи внут-рішнього контролю.

В якості базових концепцій визнано такі концеп-ції: безперервності, фінансові концепції, прийняття управлінських рішень.

В даному дослідженні запропоновано викорис-тання системно-цільового підходу до організації внутрішнього контролю корпоративних прав для прийняття управлінських рішень. Системно-цільо-вий підхід ґрунтується на інтеграції таких підходів: комплексного, системного, цільового, функціональ-ного, інтеграційного, сценарного, оптимізаційного, синергійного і об’єктно-орієнтованого.

Інформаційне забезпечення організації внутріш-нього контролю корпоративних прав складають: нормативно-правове забезпечення, фактографічне та аналітичне забезпечення.

Нормативно-правове забезпечення об’єднує нор-мативні законодавчі акти що регулюють фінансово-економічну діяльність господарських систем, стра-тегічні і тактичні плани їх економічного розвитку.

Фактографічне забезпечення внутрішнього кон-тролю формується на підставі інформаційних даних фінансового та управлінського обліку, оподатку-вання та моніторингу господарських операцій щодо корпоративних прав.

Аналітичне забезпечення внутрішнього кон-тролю корпоративних прав здійснюється шляхом використання інструментарію фінансового та опе-раційного аналізу з метою модифікації аналітичної інформації для оцінювання стану підконтрольного об’єкту та вибору управлінських рішень.

Методичне забезпечення внутрішнього контролю об’єднує: програму внутрішнього контролю, методи та процедури проведення внутрішнього контролю корпоративних прав.

Складовими організаційного забезпечення внут-рішнього контролю є: координація діяльності підроз-ділу внутрішнього контролю, організаційні регламенти підрозділу контролю та професійна компетенція.

Третій блок. Формування системи внутрішнього контролю об’єднує такі складові: організація внут-рішнього контролю; узагальнення та модифікація результатів внутрішнього контролю для прийняття управлінських рішень; оцінка якості та ефективності внутрішнього контролю. Організація внутрішнього контролю передбачає розробку стандарту внутріш-нього контролю в межах окремої господарської сис-теми, в рамках якого визначаються регламенти діяль-ності підрозділу внутрішнього контролю, форми документального супроводу та порядок узагальнення і модифікації контрольно-оцінної інформації.

Виходом системи внутрішнього контролю є результат внутрішнього контролю корпоративних прав у вигляді контрольно-оцінної інформації для прийняття управлінських рішень.

Запропонований підхід до формування контр-ольно-оцінної інформації представлено послідов-ністю трьох блоків: побудова інтегральної моделі інформаційного забезпечення; моделювання про-цесу інформаційного забезпечення; формування та модифікація інформаційної структури для при-йняття управлінських рішень що до корпоративних прав акціонерів.

В результаті проведеного дослідження встанов-лено, що організаційна стадія контролю передбачає визначення: суб’єктів та об’єктів контролю корпора-тивних прав, завдань, які слід вирішити у ході прове-дення контролю, джерел інформації, необхідної для здійснення контролю, вибору прийомів контролю.

Методична стадія внутрішнього контролю кор-поративних прав полягає у перевірці правильності оформлення первинних документів, облікового відо-браження корпоративних прав учасника акціонер-ного товариства та перевірка фінансової звітності. Виявлення зловживань і порушень щодо корпора-тивних прав, їх аналіз і встановлення винник осіб – здійснюється на результативній стадії контролю.

Результативна стадія внутрішнього контролю корпоративних прав передбачає перевірку вико-нання рішень і контроль за впровадженням розро-блених пропозицій.

Необхідно відмітити основні завдання служби кон-тролю з перевірки операцій щодо корпоративних прав є:

– встановлення правильності документального оформлення щодо виникнення та припинення кор-поративних прав;

– перевірка правильності ведення бухгалтер-ського обліку корпоративних прав;

– підтвердження законності й правомірності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій щодо корпоративних прав учасника акціо-нерного товариства.

84

# 3 (21) 2018

Разом з тим, необхідно ще розглянути засоби внутрішнього контролю корпоративних прав учасників акціонерного товариства. На сьогодні засоби контролю (процедури) досить різноманітні й визначаються специфікою діяльності підпри-ємства. З погляду контролера, який оцінює заходи внутрішнього контролю підприємства, засоби кон-тролю можна класифікувати таким чином:

– контроль запобігання використовується для попередження або перешкоджання небажаним діям;

– контроль не виявлення спрямований на вияв-лення або розкриття небажаної дії;

– контроль виправлення призначений для усу-нення (запобігання) помилок або небажаних дій [1].

До найбільш поширених засобів контролю в сис-теми корпоративного управління можна віднести:

– адекватний розподіл обов’язків;– компетентність персоналу;– наявність ефективного порядку санкціону-

вання (розпорядливі підписи на документах керів-ника чи інших уповноважених осіб);

– ведення документації та системних бухгал-терських записів в частині корпоративних прав учас-ника акціонерного товариства;

– зустрічні взаємоперевірки бухгалтерських записів;

– перевірка правильності здійснення докумен-тообігу, у тому числі суцільна нумерація створених документів, реєстрація документів у спеціальних журналах, перевірка порядку їх зберігання і архіву-вання;

– контроль облікових записів та реалізації захо-дів, спрямованих на обмеження доступу не уповно-важених осіб до системи документообігу і ведення бухгалтерського обліку;

– контроль з боку головного бухгалтера за якістю роботи підпорядкованих їм співробітників та не залежні контрольні процедури;

– виявлення причин суттєвих розбіжностей.Застосування вказаних заходів дозволяє здійсню-

вати своєчасне виявлення порушень щодо корпора-тивних прав акціонера та оперативний їх захист.

Висновки. Важливою складовою управління корпоративними правами учасників акціонерного товариства є належна організація внутрішнього кон-тролю щодо даних прав. В сучасних умовах господа-рювання існує безліч форм внутрішнього контролю корпоративних прав учасників акціонерного това-риства, що створює умови для систематизації ефек-тивної структури і реалізації контрольного меха-нізму в частині корпоративних прав акціонерів.

В результаті проведеного дослідження виявлено, що на сьогодні існує відсутність комплексного під-ходу до методики внутрішнього контролю корпоратив-них прав, що призводить до неправильного прийняття управлінського рішення у майбутньому. Тому в стати запропонована концептуальна модель системи внут-рішнього контролю в корпоративному управлінні під-приємств, що полягає у безперервному спостереженні за виникненням, наявністю та порушення корпоратив-них прав акціонерів з метою своєчасного виявлення зловживань та забезпечення захисту прав акціонера.

Література:1. Система внутрішнього контролю промислових підприємств в Україні [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://ru.osvita.

ua/ vnz/reports/econom_pidpr/17660.

СОВРЕМЕННАЯ КОНЦЕПТУАЛЬНАЯ МОДЕЛЬ СИСТЕМЫ ВНУТРЕННЕГО КОНТРОЛЯ КОРПОРАТИВНЫХ ПРАВ В КОРПОРАТИВНОМ УПРАВЛЕНИИ ПРЕДПРИЯТИЙ

Шепелюк В.А.кандидат экономических наук,доцент кафедры национальной экономики и финансов Университета экономики и права «КРОК»

В статье исследованы концептуальные основы внутреннего контроля корпоративных прав. Доказано, что усло-вием эффективного функционирования системы внутреннего контроля в системе корпоративного управления, является должным образом сформировано информационно-методическое обеспечение. Отмечено, что внутрен-ний контроль должен начинаться с контроля среды, субъектов, методов, процедур внутреннего контроля, оценки эффективности и риска менеджмента корпоративного управления. Для усовершенствования теории и практики контроля разработана концептуальная модель системы внутреннего контроля корпоративных прав.Ключевые слова: акционер, внутренний контроль, система, информационно-методическое обеспечение, кон-цептуальная модель,корпоративные права, корпоративное управление.

85


THE MODERN CONCEPTUAL MODEL OF THE INTERNAL CONTROL SYSTEM OF CORPORATE RIGHTS IN CORPORATE GOVERNANCE OF ENTERPRISES

Shepeluk V.A.Ph.D. in еconomicsUniversity of Economics and law «KROK»

The article investigates the conceptual basis of internal control of corporate rights. It is proved that the condition of effective functioning of the internal control system in the system of corporate governance is properly formed information and methodological support. It is stated that internal control should begin with the control of the environ-ment, subjects, methods, internal control procedures, assessment of the effectiveness and risk of corporate governance management. To improve the theory and practice of control, a conceptual model of the system of internal control of corporate rights was developed.Keywords: shareholder, internal control, system, information and methodological support, conceptual model, corpo-rate rights, corporate governance.

УДК 342.4

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Яковенко К.А.студенткаВінницького національного торговельно-економічного інститутуКиївського національного торговельно-економічного університетуПанькевич В.М.кандидат юридичних наук, доцент кафедри праваВінницького національного торговельно-економічного інститутуКиївського національного торговельно-економічного університету

У статті розглянуто основні переваги та недоліки валютного регулювання України. Розроблено реко-мендації щодо лібералізації валютного регулювання, який містить, визначення рівня ризику валют-них операцій щодо їх проведення з метою непродуктивного вивезення капіталу за межі України.Ключові слова: лібералізація, передумови лібералізації, наслідки лібералізації, валютне регулю-вання, недоліки лібералізації, переваги лібералізації.

Постановка проблеми. Інноваційні процеси, які відбуваються у світовому господарстві, та у госпо-дарстві України зокрема, надзвичайно виразно зна-ходять своє відображення у фінансово-правовому секторі економічних відносин. Різні сегменти фінан-сових відносин дедалі більше інтегруються внаслі-док використання сучасних підходів до прийняття рішень із питань фінансового управління.

Темпи світової фінансової глобалізації та досить значний рівень відкритості національної еконо-міки вимагають створення нових підходів до функ-ціонування механізму валютного регулювання. Однією з головних частин його реформування має стати поетапна лібералізація, саме вона сприятиме розширенню можливостей залучення іноземного капіталу та впровадженню в Україні позитивного досвіду монетарного регулювання провідних країн

світу. Застосування зарубіжного досвіду лібералі-зації сприятиме досягненню позитивних наслідків та мінімізує пов’язані із нею ризики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження валютного регулювання України при-свячено наукові праці С. Корабліна, О. Петрика, А. Гриценка, В. Міщенка. Оцінюванням основних переваг та загроз лібералізації валютного регулю-вання займалися вітчизняні науковці Я. Белінська, О. Береславська, О. Боришкевич, А. Даниленко, В. Панькевич та інші. Незважаючи на велику кіль-кість публікацій, існують і досі невирішені проб-леми, що заважають розширенню каналів довгостро-кових валютних надходжень в Україну та доступу до міжнародних фінансових ринків.

Цілями статті є обґрунтування переваг та ризи-ків лібералізації валютного регулювання та визна-

86

# 3 (21) 2018

0

5000

10000

15000

20000

25000

30000

0 5000 10000 15000

Над

ходж

ення

ПІІ

на

одну

осо

бу,

дол

СШ

А

ВВП (за паритетом купівельної спроможності) на одну особу, дол. США

Україна

Молдова

Туреччина

Хорватія

Казахстан

Чехія

Естонія

Рис. 1. Надходження ПІІ та ВВП (за ПКС) на одну особу, дол. СШАРозроблено на основі джерела [8]

чення послідовності заходів для забезпечення її успішного запровадження в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Регулювання валютного ринку посідає важливе місце у системі заходів щодо забезпечення стабіль-ного розвитку банківської системи країни. Валютне регулювання є складовою частиною державного регулювання економіки загалом. Проте воно має свої особливості, оскільки повинно враховувати зміни курсу національної валюти, характеристику тен-денцій на міжнародних валютних ринках, конкретні заходи НБУ щодо регулювання валютного ринку, а також внутрішні та зовнішні чинники, що вплива-ють на стан валютної системи країни.

Слід зазначити, що основною метою валютної політики НБУ як складової монетарної політики є досягнення стабілізації курсу національної гро-шової одиниці та забезпечення збалансованості платіжного балансу країни. Останніми роками фінансова і банківська системи України зазнали суттєвих негативних змін під впливом світових тенденцій та наслідків фінансової кризи. Так, з 2014 року економіка країни потрапила під вплив різнорідних чинників зовнішнього та внутріш-нього характеру, наслідків нестабільної політичної та соціально-економічної ситуації, а також неефек-тивної політики держави з реформування моне-тарної системи, наприклад, дій НБУ як регулятора діяльності комерційних банків, одним із шляхів вирішення економічно-соціальної кризи є лібералі-зація валютного регулювання.

Лібералізація валютного регулювання – це посту-пове зняття валютних обмежень на поточні та фінан-сові операції платіжного балансу, а також зменшення втручання центрального банку та органів влади у функціонування валютного ринку [1, с. 29].

Упродовж останніх років країни з розвинутою економікою цілеспрямовано скасовували обмеження на взаємну інтеграцію та лібералізовували свої фінансові ринки. Першою країною в якій розпочався процес лібералізації є США, згодом даний процес отримав свій розвиток у Франції та Великобританії.

Створення Європейського Союзу, дало поштовх до лібералізації й інтеграції фінансової та банківської діяльності, а з кінця 1990-х років ці тенденції поши-рилися й на країни, що розвиваються [2, с. 43].

Розрив між економіками країн, які пройшли етап лібералізації валютного законодавства, та Україною, яка зволікає з ринковою трансформацією з кожним роком все збільшується. Оцінюючи надходження іно-земного капіталу до країн, що розвиваються, можна сказати, що у 2017 р. Вони сягнули 970 млрд дол. США, а це на 35% більше за показник 2016 року, про-гнозовано, що у 2018 р. перевищать 1 трлн дол. Очі-кується, що найбільшу частку в них займуть прямі іноземні інвестиції (надалі ПІІ) – 558 млрд дол., або 54% від загального обсягу надходжень [6, с. 21].

В Україні ж середньорічні надходження ПІІ у 2015-2017 рр. становили приблизно 3 млрд дол., і їх частка була пов’язана з із залученням міжфір-мового боргу та конвертацією боргів банківського сектору у капітал. При цьому, ці суми значно менші від річних обсягів залучених Україною ПІІ, та абсо-лютно не відповідають економічним потребам націо-нальної економіки, адже саме ці інвестиції мають виступати джерелом інвестицій в основний капітал підприємств. Для прискорення економічного зрос-тання до 5-7% на рік, необхідно вийти на співвід-ношення валових інвестицій в основний капітал до ВВП на рівні близько 25-30%. Оскільки, позитивний вплив на загальну продуктивність праці мають над-ходження прямих і портфельних інвестицій у наці-ональну економіку, а особливо у новостворені ком-панії,. Очевидним є також те, що наближення рівня доходів населення до показників розвинених країн світу прямозалежне від поглиблення фінансової інтеграції із глобальними ринками капіталу сприяє рис. 1.

Для забезпечення ефективної абсорбції цих інвес-тицій мають бути створені необхідні передумови:

– очищення, розвиток і поглиблення фінансових ринків,

– забезпечення надійного захисту прав кредито-рів тощо.

До основних позитивних та негативних результатів лібералізації валютного регу-лювання слід віднести табл. 1.

Тому, Національний банк України пред-ставив проект закону «Про валюту», після прийняття якого має втратити чинність «Декрет про валютне регулювання», що діє з 1993 року.

«Декрет про валютне регулювання» був запроваджений у період, коли необхідно було стримати відплив капіталу з країни. На сьогодні, декрет є доволі жорсткою сис-темою для припливу капіталу, та предме-том багатьох дискусій, рішенням яких були лише косметичні зміни до документа.

Ймовірно, що даний декрет був зруч-ним для багатьох:

– для Національного банку, який вва-жав, що контролює відплив капіталу

87


з України, маючи для цього достатній адміністратив-ний інструментарій;

– для учасників ринку, які повинні були б дотри-муватися його вимог,але використовували різнома-нітні схеми виведення капіталу за кордон.

Як результат застарілого декрету, в країні вибу-дувалась логіка ведення бізнесу за допомогою посе-редників, офшорних компаній, та зареєстрована на нерезидентів власність на найбільші об’єкти бізнесу та нерухомості. Часті кризи призводили до застосу-вання Національним банком обмежувальних заходів, які у свою чергу спиралися на положення декрету та не давали можливість стабілізувати ситуацію на валютному ринку і в економіці [6, с. 7].

Для того, щоб перейти до сучасної, ліберальної та прозорої моделі валютного регулювання Націо-нальний банк України представив проект закону «Про валюту», після прийняття якого має втратити чин-ність «Декрет про валютне регулю-вання», що діє з 1993 року.

Незважаючи на кілька пере-ваг які має новий законопроект у порівнянні з застарілим актом, все одно продовжуватиметься логіка валютного контролю, валютного нагляду (рис. 2).

Зміни, які відбудуться одразу після прийняття закону «Про валюту» є такі:

– Скасування валютних ліцен-зій для інвестування за кордон.

Запровадження спрощеного порядоку ліцензування опера-цій фізичних осіб із розміщення коштів за кордоном та інвесту-вання в іноземні активи. Уже з лютого 2017 р. обсяг операцій, які підлягають індивідуальному

ліцензуванню, було звужено до пов’язаних із пере-рахуванням коштів із України. Відтоді операції за рахунок коштів із джерелами походження за межами України, такі як заробітна плата, пенсія, отримані дивіденди чи спадщина, здійснюються без обмежень та не підлягають ліцензуванню.

Для операцій у межах встановлених обсягів, а саме 50 тис. дол. США в еквіваленті на одну особу протягом одного календарного року, передбачено процедуру автоматичного електронного ліцензу-вання, що дасть змогу отримувати валютну ліцензію одночасно з проведенням платежу [7, с. 22].

Залишиться лише два види ліцензій:– звичайна банківська ліцензія– валютна ліцензія для небанківських фінансових

установ.

Таблиця 1Переваги на ризики лібералізації для України на основі зарубіжного досвіду

Переваги Ризики

- спрощення доступу на міжнародний фінансовий ринок;- порушенням макроекономічної стабільності внаслідок підвищеної чутливості до зовнішніх шоків;

- збільшення обсягів національних фінансових ринків та зниження рівня їх монополізації;

- циклічним рухом іноземних короткострокових капіталів та раптовим реверсом капіталу;

- здешевлення вартості та поліпшення дислокації внутрішніх позичкових ресурсів; - імовірною концентрацією іноземних інвестицій

в окремих, переважно сировинних, галузях економіки при їх нестачі в інших галузях (так званий «синдром голландської хвороби»);

- оптимізація доступу довгострокових надходжень на внутрішній фінансовий ринок та розширення іноземного інвестування;- доповнення внутрішнього накопичення капіталу за рахунок збільшення іноземних інвестицій, а також технічне переоснащення виробництва та підвищення кваліфікації персоналу;

- домінуванням іноземного банківського капіталу на внутрішньому фінансовому ринку

- стимулювання економічного зростання країни-реципієнта та підвищення добробуту її населення.

Створено автором на основі джерела [1, с. 29-31]

Заборонено все, що прямо не дозволено

НБУ вводить і продовжує валютні обмеження на свій розсуд після

консультацій з Радою Фінстабільності

Для нерезидентів діють спеціальні правила

НБУ обмежує операції адміністративними заборонами

За кордон інвестувати заборонено без ліцензії

Треба звертатись в НБУ за дозволом на операції

НБУ вводить і продовжує валютні обмеження на свій розсуд після

консультацій з Радою Фінстабільності

Дозволено все, що прямо не заборонено

НБУ впливає на валютні відносини ринковими методами

Закордон можна вільно інвестувати в будь які інструменти

Нерезидентам можна все те, що не заборонено резидентам

Треба інформувати НБУ про те, що операція відбулась

Основні зміни валютного регулювання

Рис. 2. Основні зміни валютного регулюванняРозроблено автором на основі джерел [3; 4; 9]

88

# 3 (21) 2018

Налідком слугуватиме те, що населення та компа-нії зможуть інвестувати за кордон без потреби отри-мувати спеціальні ліцензії. Ймовірно, НБУ запро-вадить замість ліцензій дозволи – в рамках закону це можливо зробити на розсуд НБУ, а складність їх отримання, залежатиме від Нацбанку.

– Скасують санкції за порушення валютного зако-нодавства компаніями.

Тобто, у разі порушення строків розрахунків за експортними та імпортними операціями, державні органи позбавляються можливості зупиняти діяль-ність підприємств.

Законом скасовується 37 стаття закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка описує спеці-альні санкції для порушників, за новим законодав-ством – підприємства платитимуть пеню та штрафи.

– Банки зможуть вільніше оперувати валютою.Проект декларує принцип «дозволено все, що

не заборонено законом». Ймовірно, що українські банки, ще якийсь час розбиратимуться в деталях під-законних актів, адже поки що не зрозуміло: які опе-рації з валютою будуть доступні відразу; чи зможуть банки пропонувати клієнтам валютні перекази між рахунками, відкривати гривневі рахунки для нерези-дентів, купувати іноземні цінні папери або надавати кредити компаніям з інших країн.

Висновки. Отже, в Україні, де за 25 років наці-ональна валюта так і не стала вільно конвертова-

ною, а економіка з кожним роком все далі і далі зазнає ударів, запроваджувати принципи вільного руху капіталів трохи зарано. Один невірний крок може призвести до витіку капіталів та падіння фінансової системи.

Тому, розглянувши усі за та проти нового закону можна сказати, що найоптимальнішим підходом буде внесення змін до вже існуючих законодавчих актів: «Про Національний банк», «Про банки і банківську діяльність», до Податкового та Митного кодексів. Новий закон фактично дублює декрет, але, на відміну від оригінального документа, є рамковим і занадто багато залишає на відкуп НБУ. Більше того, багато норм нового законопроекту вже містяться, наприклад, в розділі про грошово-кредитну діяльність регулятора в законі про Національний банк.

Надмірна зарегульованість валютного ринку від-лякує інвесторів. Крім того, електронне деклару-вання чітко продемонструвало, що валютне законо-давство в Україні дотримується далеко не всіма.

Тому, логічно було б спочатку спростити подат-кові правила, знизити до мінімуму регуляторне навантаження та забезпечити здорову конкуренцію (попутно знищивши корупцію). Це б залучило капі-тали в Україну, а не навпаки, заставляло б їх бігти звідси. Розбудувати тут потужні експортні галузі, які б забезпечили постійний притік валюти і унеможли-вили «валютні» коливання.

Література:1. Белінська Я. Можливості і наслідки валютно-фінансової лібералізації в Україні / Я. Белінська // Вісник Національного банку

України. – 2006. – № 1. – С. 28-34.2. Боришкевич О. Міжнародний рух капіталу та проблеми зовнішньої заборгованості / О. Боришкевич // Вісник Національного

банку України. – 2012. – № 10. – С. 40-47.3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/15-93.4. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про валюту» Пропозиції НБУ до обговорення [Електронний ресурc]. – Режим доступу:

https://bank.gov.ua/doccatalog/ document?id=53357806.5. Офіційне інтернет-представництво НБУ [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://bank.gov.ua.6. Ковальчук Т. SOS – в Україні неоколоніальна модель валютної політики / Т. Ковальчук // Економіка України. – 2014. –

№ 10 (635). – С. 4-13.7. Співак І. Реформування системи валютного регулювання: галопом чи стримано / І. Співак, А. Даниленко // Вісник Національ-

ного банку України. – 2011. – № 8. – С. 20-23.8. Кораблін С. Валютна лібералізація по-українськи: втеча від реформ [Електронний ресурс] / С. Кораблін //Дзеркало тижня. –

2017. – № 13. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/ macrolevel/valyutna-liberalizaciya-po-ukrayinskivtecha-vid-reform-239047_.html.9. Проект Закону про валюту № 8152 від 19.03.2018 [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/

webproc4_1?pf3511=63668.

89


ПРЕИМУЩЕСТВА И НЕДОСТАТКИ ЛИБЕРАЛИЗАЦИИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ В УКРАИНЕ

Яковенко К.А.студенткаВинницкого национального торгово-экономического институтаКиевского национального торгово-экономического университетаПанькевич В.М.кандидат юридических наук, доцент кафедры праваВинницкого национального торгово-экономического институтаКиевского национального торгово-экономического университета

В статье рассмотрены основные преимущества и недостатки валютного регулирования Украины. Разработаны рекомендации по либерализации валютного регулирования, определения уровня риска валютных операций по их проведению в целях непроизводительного вывоза капитала за пределы Украины.Ключевые слова: либерализация, предпосылки либерализации, последствия либерализации, валютное регу-лирование, недостатки либерализации, преимущества либерализации.

BENEFITS AND LACK OF LIBERALIZATION OF CURRENCY ADJUSTMENT IN UKRAINE

Yakovenko K.A.StudentVinnytsia Trade and Economic Instituteof Kyiv National University of Trade and EconomicsPankevich V.M.Candidate of Law,Associate Professor of the Chair of LawVinnytsia Institute of Trade and Economicsof Kyiv National University of Trade and Economics

The article considers the main advantages and disadvantages of the currency regulation of Ukraine. Recommendations on the liberalization of currency regulation, which contains, determination of the level of risk of foreign exchange operations with respect to their unproductive export of capital outside Ukraine, are developed.Keywords: liberalization, preconditions of liberalization, consequences of liberalization, currency regulation, defi-ciencies of liberalization, advantages of liberalization.

90

# 3 (21) 2018

УДК 368(477)(045)

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ НА РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

Кацяруба Я.С., Ярош В.І.студентиВінницького торговельно-економічного інститутуКиївського національного торговельно-економічного університетуГромова А.Є.асистент кафедри фінансівВінницького торговельно-економічного інститутуКиївського національного торговельно-економічного університету

В статті розглянуто питання особистого страхування в Україні, розкрито його роль в системі соціаль-ного захисту населення. Охарактеризовано основні види особистого страхування. Проаналізовано та підсумовано показники діяльності вітчизняного ринку особистого страхування, подано оцінку його сучасного стану. Проаналізовано основні проблеми і фактори, що стримують розвиток цього напряму страхування. Надано рекомендації для підвищення ефективності функціонування сфери страхування життя в Україні.Ключові слова: cтраховий ринок, особисте страхування, страхування життя, валові страхові пла-тежі, страхові продукти «life».

Постановка проблеми. Особисте страхування населення є найважливішим елементом соціаль-ної системи держави, воно дозволяє успішно вирі-шувати багато суспільних проблем, а також задо-вольняти потреби фізичних осіб в забезпеченні стійких гарантій захисту їх економічних інтересів, збереження добробуту і здоров’я. Життєвий рівень в Україні є одним із найнижчих у Європі. Занадто велика частина населення проживає за межею бід-ності. Стара система соціального захисту незахище-них верств населення зруйнована, проте нова в умо-вах дії ринкових регуляторів недобудована. Частково питання подолання соціального захисту населення вирішуються шляхом страхування життя, медичного страхування та страхування від нещасних випадків чи професійних захворювань, а також страхування інших ризиків.

Саме через низький рівень соціального захисту життя та здоров’я громадян України, недостатню фінансову забезпеченість осіб при виході на пен-сію чи втраті працездатності, повільні темпи впро-вадження пенсійної та медичної реформ, а також з огляду на світовий досвід, що підтверджує необхід-ність та дієвість даного сектору страхування, обрана тема потребує детальнішого вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід відмітити, що вагомий внесок у дослідженні питаня особистого страхування зробили такі вчені, як: Н.М. Внукова, І.Л. Ходаковська, М.В. Мних та інші. Такі проблеми, як функціонування та розвитку стра-хового ринку, розглядаються в працях таких зару-біжних науковців: А.К. Шахова, Є.Ф. Дюжикова, Є.Ф. Брігхема, У.Ф. Шарпа.

Мета статті. Головною метою цієї роботи є дослідження форм особистого страхування та визначення теоретичних аспектів. Аналіз роз-

витку даного сектору ринку в Україні, виокремлення основних проблем, а також розробка рекомендацій щодо покращення ситуації на ринку страхування.

Виклад основного матеріалу. Добре налаго-джена страхова справа сприяє розвитку самого біз-несу і допомагає вирішувати соціальні проблеми. Зараз також важливим для розвитку ринку страхових послуг є його забезпечення висококваліфікованими кадрами, які б інформували населення про необхід-ність і важливість страхування, бо саме громадяни і є потенційними споживачами цих страхових послуг [4, с. 25]. Однією з галузей страхування є особисте страхування, яке має на меті надання певних послуг фізичним та юридичним особам. Ці послуги передба-чають страховий захист застрахованих у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я. Особисте страхування може здійснюватися в добро-вільній і обов’язковій формі. Як галузь, особисте страхування науковці поділяють на дві підгалузі: стра-хування життя та страхування здоров’я. Необхідність особистого добровільного страхування зумовлюється як ризиковим характером відтворення робочої сили, так і підвищенням ступеню ризику життя у зв’язку з урбанізацією, погіршенням довкілля, а також зрос-танням питомої ваги людей похилого віку в загальній чисельності населення. Це ускладнює захист особис-тих інтересів громадян з боку держави та за її раху-нок і передбачає формування захисних механізмів за рахунок перерозподілу індивідуальних доходів [7, с. 256]. Основними підгалузями особистого стра-хування є: страхування від нещасних випадків; стра-хування життя; медичне страхування. Більш детально розглянемо кожен з підгалузей [1].

На відміну від страхування майна особисте стра-хування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозволяє одержати грошову допомогу

91


застрахованим громадянам або їхнім сім’ям. Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім’ї чи втрати ним здоров’я або працездат-ності [3]. Специфічною формою особистого стра-хування є страхування на дожиття, змістом якого є нагромадження визначеної страхової суми до кінця дії договору страхування. Це страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнутого рівня життя. Особисте страхування спрямовано на доповнення соціального страхування. Між ними, як формами прояву економічної категорії страхування, є взаємозв’язок [2, с. 78]. Особисте страхування у сучасних економічних умовах практично єдина галузь економіки України, яка протягом декількох років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг.

Валові страхові платежі (премії, внески) при страхуванні життя за 2016 рік становили 2 756,1 млн. грн., що на 26,0% більше, ніж за 2015 рік (станом на 31.12.2015 – 2 186,6 млн. грн.). Валові страхові платежі (премії, внески) при страхуванні життя за 2017 рік становили 2 021,7 млн. грн., що на 1,7% більше, ніж за 2016 рік (станом на 30.12.2016 – 1 987,2 млн. грн.) [6].

Структура валових надходжень страхових плате-жів (премій, внесків) станом на 30.12.2017 має такий вигляд:

– 1 936,9 млн. грн. (або 95,8%) – що надійшли від фізичних осіб;

– 84,8 млн. грн. (або 4,2%) – що надійшли від юридичних осіб [6].

Станом на 30.12.2017 року збільшилась кіль-кість застрахованих фізичних осіб на 3,6% або на 148 152 осіб (станом на 30.12.2016 застраховано 4 111 793 фізичні особи, станом на 30.12.2017 – 4 259 945 фізичних осіб) [5].

Протягом 2017 року застраховано 972 163 фізичні особи, що на 21,4% або на 264 754 особи менше проти відповідного періоду 2016 року (за 2016 рік застраховано 1 236 917 фізичних осіб).

Обсяг валових страхових виплат із стра-хування життя станом на 30.12.2017 становив 413,6 млн. грн., що на 38,3% більше в порівнянні з відповідним періодом 2016 року (станом на 30.12.2016 – 299,1 млн. грн.) [5].

Станом на 30.12.2017 величина зміни резервів із страхування життя становила 452,7 млн. грн., що на 211,5 млн. грн. менше у порівнянні з аналогічним періодом 2016 року (таблиця 1).

Основна частина величини зміни резервів зі страхування життя сформована за іншими дого-ворами накопичувального страхування, а саме – 382,2 млн. грн.

За підсумками 2017 року 12 СК «Life» отримали від’ємне значення приросту резервів із страхування життя на загальну суму 130,7 млн. грн., що пов’язано з достроковим розірванням договорів страхування (за підсумками 2016 року від’ємне значення задекла-рували 10 СК «Life» на загальну суму 44,8 млн. грн.). Приріст резервів із страхування життя становив 583,4 млн. грн. Найбільший приріст страхових резервів зі страхування життя (більше 100 млн. грн.) задекларовано трьома страховими компаніями «Life» у розмірах 197,3 млн. грн., 121,9 млн. грн. та 106,7 млн. грн. (33,8%, 20,9% та 18,3% від загаль-ного приросту резервів відповідно).

Особисте страхування є важливим механізмом соціального захисту населення, який, доповнюючи державне соціальне страхування, дозволяє вирішити низку проблем у сфері охорони здоров’я та пенсій-ного страхування не збільшуючи, при цьому наван-таження на державний бюджет. Однак активізація розвитку цієї галузі страхування неможлива без виваженої державної політики на страховому ринку,

Таблиця 1Зміна резервів із страхування життя за 2016-2017 рр.№ з/п Показники 2016 р.

(млн. грн.)2017 р.

(млн. грн.)Темпи

приросту, %

1 Величина зміни резервів із страхування життя, у тому числі, яка відповідає: 664,2 452,7 -31,8

2 інвестиційним доходам, що застосовуються для розрахунку страхових тарифів; 163,1 166 1,8

3 індексації розмірів страхових сум та (або) страхових виплат за офіційним індексом інфляції; 35,3 42,2 19,5

4

частині інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя, що залишилась після передбачених статтею 9 Закону України «Про страхування» обов’язкових відрахувань в математичні резерви та вирахувань витрат страховика на ведення справи;

238,9 247,8 3,7

5

загальному обсягу збільшення розмірів страхових сум та (або) страхових виплат (бонусів), які визначено за іншими фінансовими результатами діяльності згідно з договорами страхування, що передбачають участь страхувальника у інвестиційному доході страховика;

15,6 10,8 -30,8

6величині зміни розмірів страхових сум та (або) страхових виплат за договорами страхування, грошові зобов’язання за якими визначено у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах.

51,9 25 -51,8

92

# 3 (21) 2018

підвищення якості страхових послуг, відпрацю-вання механізму захисту прав споживачів страхо-вих продуктів тощо. Не менш важливим методом стимулювання розвитку особистого страхування стане ревізія існуючих та запровадження нових видів обов’язкового особистого страхування та про-

ведення стимулюючої податкової політики з боку держави. Опера-ції зі страхування життя в Україні з кожним роком мають тенденцію до повільного зростання [8, с. 50].

Висновок. Отже, розвиток страхового ринку України і вико-ристання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове еко-номічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки країни.

Після проведення дослідження у сфері особистого страхування населення в Україні було виявлено чимало проблем розвитку. Для ефек-тивного їх подолання варто забезпе-чити виконання наступних дій:

– підвищення ефективності роботи державних структур та їх співпраця зі страховими компаніями, а також створення об’єднань стра-ховиків з найважливіших проблем страхування;

– вдосконалення їх правового, ресурсного та організаційного забез-печення;

– вдосконалення діяльності самих страхових компаній та підвищення рівня якості послуг, що вони надають на базі єдиної системи критеріїв;

– створення оптимальної структури співвідно-шення між обов’язковим і добровільним страху-ванням;

– оптимізація процесів захисту прав споживачів, заохочення до придбання страхових послуг та фор-мування страхової культури населення.

6%

92%

1% 1%

Структура валових страхових премій із страхування життя станом на 30.12.2017 (млн. грн.)

За іншими договорами страхування життя 24,2 (млн. грн.)

За іншими договорами накопичувального Страхування 382,8 (млн. грн.)за договорами страхування життя лише на випадок смерті 2,8 (млн. грн.)

за договорами страхування, якими передбачено досягнення застрахованою особою визначеного договором пенсійного віку 3,8 (млн. грн.)

6%

92%

1%1%

Структура валових страхових виплат із страхування життя станом на 30.12.2017 (млн. грн.)

За іншими договорами страхування життя 24,2 (млн. грн.)

За іншими договорами накопичувального Страхування 382,8 (млн. грн.)

за договорами страхування життя лише на випадок смерті 2,8 (млн. грн.)

за договорами страхування, якими передбачено досягнення застрахованою особою визначеного договором пенсійного віку 3,8 (млн. грн.)

Література:1. Види страхування: страхування життя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ingo.kiev.ua/ua/ strakhovanie-zhizni.html.2. Осадець С.С. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. – К.: 2015. – С. 599.3. Закон України «Про страхування» від 04.10.2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/.4. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник / Володимир Плиса. – К.: 2015. – С. 392.5. Підсумки діяльності страхових компаній 2017 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.nfp.gov.ua/files/sk_%20

2016.pdf.6. Дані про ринок страхування в Україні. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових

послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nfp.gov.ua/content/konsolidovanizvitnidani.html.7. Мамчур Р. М. Основні тенденції та перспективи накопичувального страхування життя в Україні / Р. М. Мамчур // Науковий

вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. – 2013. – № 168. – C. 295-300.8. Тарахтієнко О. К. Добровільне медичне страхування та його економічна природа / О. К. Тарахтієнко // Інвестиції: практика та

досвід. – 2014. – № 19. – C. 50-51.

93


ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ ЛИЧНОГО СТРАХОВАНИЯ НА РЫНКЕ СТРАХОВЫХ УСЛУГ УКРАИНЫ

Кацяруба Я.С., Ярош В.И.студентыВинницкого торгово-экономического институтаКиевского национального торгово-экономического университетаГромова А.Е.ассистент кафедры финансовВинницкого торгово-экономического институтаКиевского национального торгово-экономического университета

В статье рассмотрены вопросы личного страхования в Украине, раскрыты его роль в системе социальной защиты населения. Охарактеризованы основные виды личного страхования. Проанализированы и подведены показатели деятельности отечественного рынка личного страхования, дана оценка его современного состо-яния. Проанализированы основные проблемы и факторы, сдерживающие развитие этого направления стра-хования. Даны рекомендации для повышения эффективности функционирования сферы страхования жизни в Украине.Ключевые слова: cтраховой рынок, личное страхование, страхование жизни, валовые страховые платежи, страховые продукты «life».

TRENDS OF DEVELOPMENT OF PERSONAL INSURANCE IN THE MARKET OF INSURANCE SERVICES OF UKRAINE

Katsyuruba Ya.S., Yarosh V.I.StudentsVinnytsia Trade and Economic Instituteof Kyiv National University of Trade and EconomicsGromova A.E.Assistant Department of Finance, Associate ProfessorVinnytsia Trade and Economic Instituteof Kyiv National University of Trade and Economics

In the article the question of personal insurance in Ukraine, revealed his role in the system of social protection. The main types of personal insurance are described. Analyzed and summarized performance of the domestic mar-ket for personal insurance, evaluates its current state. The main problems and factors hindering the development of this area of insurance are analyzed. Recommendations for improving the efficiency of the life insurance sphere in Ukraine are provided.Keywords: insurance market, personal insurance, life insurance, gross insurance premiums, insurance products «life».

94

# 3 (21) 2018

УДК 368.9.06

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ У ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Ясько К.В., Арєхова М.М.студентки фінансового факультетуУніверситету митної справи та фінансівЗаволока Л.О.старший викладач кафедри фінансівсуб’єктів господарювання та страхуванняУніверситету митної справи та фінансів

Виявлені головні особливості функціонування системи медичного страхування на базі провідних країн світу, а також основні шляхи та напрями поліпшення її роботи на теренах нашої країни. Обґрун-товано та пояснено головні підходи щодо удосконалення системи медичного страхування закордо-ном. Всебічно розглянуті основні позитивні та негативні показники роботи медичної системи закор-доном. Виявлені найбільш проблемні аспекти функціонування медичного страхування на теренах України та провідних країн світу. Виявлена вимога реформувати систему медичної охорони, одним із етапів якої є впровадження більш ефективної системи для України – бюджетно-страхової медицини.Ключові слова: медичне страхування, страхування, соціальне забезпечення, організація охорони, здоров’я.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку демократичного суспільства та побудови соціально орієнтованої правової держави постало нагальне питання реформування вітчизняної сис-теми медичного обслуговування. Сучасний її стан не задовольняє ані потреб, ані виконує ті завдання, які ставить перед власною медичною системою дер-жава. Однією з її складових, яка покликана вирішити питання фінансування та перерозподілу ресурсів всередині галузі, є система медичного страхування. Розвиток страхових медичних послуг зможе дати можливість поліпшити соціальну захищеність гро-мадян шляхом забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Наукове підґрунтя проблеми формування й розвитку системи медичного страхування в ринкових умовах закладено визначними зарубіжними та вітчизняними вченими, серед яких А. Аркінсон, Н. Архангельська, В. Базилевич, Є. Берковіц, Н. Внукова, Я. Вовк, О. Гаряча, О. Губар, Ю. Гржбовський, А. Гриненко, Ю. Гришан, А. Загородній, В. Князевич, Е. Ковжа-рова, І. Кричко, М. Мних, Б. Надточій, С. Осадець, Н. Приказюк, Е. Русецька, О. Солдатенко, Н. Стежко, В. Стеценко, О. Хитрова, Л. Худолій, І. Яковенко та інші [4]. В Україні дослідженню окремих питань функціонування охорони здоров’я й медичного стра-хування присвячено праці В. Андрущенка, В. Бази-левича, О. Василика, В. Паламарчука, В. Рудого, Х. Терешко, В. Філатова, С. Юрія. Важливе місце в розробці проблеми на цю тему посідають праці західних науковців: Дж. Гендерсона, Г. Муні, К. Харді й ін. Незважаючи на теоретичну і практичну цінність накопичених наукових знань, існує потреба подальшого пошуку шляхів формування та розвитку системи медичного страхування з метою забезпе-

чення системного підходу до розгляду й вивчення проблем поєднання обов’язкового та добровільного медичного страхування.

Мета статті полягає в дослідженні зарубіжного досвіду функціонування систем медичного стра-хування та наданні пропозицій щодо формування та підвищення ефективності розвитку системи в Україні.

Виклад основного матеріалу. У всі часи питання життя і здоров’я людини становили значну соціальну цінність. Не є винятком і сучасна Укра-їна, котра характеризується високими показниками захворюваності й смертності, зниженням тривалості життя середньостатистичного громадянина. Одним із важливих факторів такого стану є незадовільний стан вітчизняної охорони здоров’я, що виявляється в недостатньому фінансуванні, погіршенні доступ-ності і якості медичної допомоги, розбалансуванні управління галуззю, неврегульованості значної час-тини суспільних відносин.

Медико-демографічну ситуацію, що склалася в Україні останнім часом В. Москаленко, В. Бідний, Н. Орлова та інші визначають як кризову, з низьким рівнем здоров’я серед дитячого й дорослого насе-лення. Статево-вікова структура характеризується постарінням населення. Відсоток осіб, старших за працездатний вік, становить 23,3%. Усе це призво-дить до зміни структури навантаження населення працездатного віку дітьми та людьми похилого віку, яких припадає 768 на 1000 осіб працездатного за віком населення, причому навантаження дітьми зни-зилось на 7,6%, а особами похилого віку – збільши-лось на 1,5%. Тому фахівці розглядають реформу системи охорони здоров’я в країні як необхідний комплекс державних, громадських і медичних захо-дів, що спрямовані на зміцнення та відновлення

95


здоров’я нації. Кращим поштовхом для реалізації цієї реформи є порівняння методів та систем медич-ного страхування провідних країн світу.

Медичне страхування є важливою складовою соціальної інфраструктури кожної розвиненої дер-жави. У розвинутих країнах Західної Європи, Аме-рики, Австралії, Японії організаційно-економічний механізм медичного страхування сформований і діє десятки років, переконливо доводячи практичність подібної форми організації медичної допомоги населенню. Нагромаджений багаторічний світо-вий досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем медичного страхування та страхування здоров’я. Фінансове забезпечення охорони здоров’я в розви-нених країнах здійснюється з різних джерел: дер-жавного бюджету, коштів підприємств і внесків при-ватних осіб [5].

В Україні на сьогодні відбуваються жваві дискусії щодо переходу до того чи іншого виду фінансування. Ситуація невизначеності переходу на новий рівень фінансування медичного страхування й відсутність згоди між різними учасниками ринку зумовили необ-хідність розглянути зарубіжний досвід провідних країн світу в галузі медичного страхування. Базу-ючись на цьому, розглянемо наступні базові моделі фінансування охорони здоров’я.

1. Державна або бюджетна (концепція Беве-ріджа), що фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел, (кошти надходять за рахунок оподаткування). Оплату медичних послуг проводять з основних прибутків держави. Виділення фінансу-вання на всі здійснювані послуги розглядається як частина процесу планування загальних урядових витрат. Мета функціонування моделі: здійснення повноцінної профілактики та лікування, які доступні кожному громадянину без винятку [2]. Країнами-представниками з такою системою є: Велика Брита-нія (з 1948 р.), Данія, Ірландія, Іспанія, Канада, Італія (з 1986 р.), Шотландія.

Головними недоліками даної системи є:– недостатня мотивація персоналу для підви-

щення ефективності своєї праці;– лімітування державою затрат за допомогою

макроекономічних методів;– пріоритетне фінансування та використання

установ вторинної (спеціалізованої допомоги);– авторитарність та монополізм держави у визна-

ченні пріоритетів розвитку;– недостатній зв’язок між центром та перифе-

рією, авторитарне управління.2. Страхова медицина або бюджетно-страхова

(концепція Бісмарка), що фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, трудящих громадян і субсидій держави (системи соціального страху-вання). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків в фонд охорони здоров’я. Найпростішим є внесок, що вноситься наймачем і працівником. Внески залежать від платоспроможності страхуваль-ника, а доступ до послуг залежить від потреби кож-ного окремого споживача медичних послуг. Медич-

ний фонд, як правило, незалежний від держави, але діє в рамках законодавства. При соціальному стра-хуванні гарантується право на точно обумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права [1]. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеч-чині (з 1981 р.), Франції, Швеції, Японіі, Австрії, Швейцарії, Греції, Голандії.

Недоліки системи:– відсутність рівного доступу до медичної допо-

моги різних соціальних груп та адміністративних територій;

– тенденція до зростання вартості медичної допо-моги;

– зневага інтересами, що входять до груп висо-кого ризику, тривало знаходяться на стаціонарі або залишилися поза системою соціального страхування (до 10% населення);

– низький пріоритет суспільних заходів охорони здоров’я, профілактичної медицини і санітарної освіти;

– великі адмінвитрати (найбільші – на обробку інформації та фінансові розрахунки).

3. Змішана або приватнопідприємницька, що фінансується за рахунок реалізації платних медич-них послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Населення, що страхується виплачує премію страхувальнику, сума якої визна-чається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються ним, причому схильні до більшого ризику, платять більше. Пряма оплата послуг паці-єнтами не відноситься до страхування. Пацієнти сплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в таких країнах, як США, Південна Корея, Португалії, країнах Латинської Америки.

Головною проблемою платної медицини є її недо-ступність для малозабезпечених громадян. Нестача матеріального забезпечення в деяких випадках озна-чає відсутність медичної допомоги і лише надію на безоплатну допомогу за рахунок благодійних фон-дів, наприклад Червоного Хреста.

Слід зазначити, що усі моделі фінансування охо-рони здоров’я у «чистому» вигляді практично не використовуються ні в одній країні, але в деяких державах вони займають домінуюче положення. Тобто держава або її органи обов’язково беруть участь у фінансуванні послуг з охорони здоров’я, і, як правило, внески на соціально медичне страху-вання доповнюються бюджетними асигнуваннями. Найбільших успіхів в розвитку досягли такі систем охорони здоров’я країни, як Німеччина, Франція, Австрія, Японія, Бельгія, Канада, Італія, Швеція. Вибір моделі фінансування охорони здоров’я зале-жить віл культурно-історичних, соціально-еконо-мічних, демографічних умов, рівня захворюваності та інших чинників, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування в тій чи іншій країні. Також ступінь значущості медичного страхування, крім того, підтверджу-ється ступенем загальноохопленості ним населення

96

# 3 (21) 2018

країн – так, в Німеччині в ньому беруть участь 99,8% населення, у Франції – 98%, Японії – 95%, Швейца-рії – 92%, Австрії – 90% [3].

Більш детально охарактеризуємо кожну модель на прикладі Англії, Німеччини та США.

Рівень витрат на охорону здоров’я істотно зале-жить від можливостей країни. В Німеччині, де охо-рона здоров’я базується на страхових засадах, частка бюджетних коштів незначна і становить 10,1%

загальної суми видатків. В США, для яких харак-терні принципи приватної медицини, бюджет стано-вить 35% суми видатків. Найбільша роль бюджетних витрат в даній галузі належить Великій Британії – 85% загальної суми, оскільки в основі даної системи лежить бюджетне фінансування. Частка приватного фінансування, крім США, де його величина стано-вить 35% загальних витрат, в основному позначена і становить 7-10,6% бюджету галузі. Чільне місце

Таблиця 1Особливості організації охорони здоров’я Великої Британії, Німеччини та США*Країна (відповідна

концепція) Характеристика

Велика Британія (модель Беверіджа)

У Великобританії організована система бюджетного фінансування охорони здоров’я, що зумовлює його державний характер із великим ступенем централізації управління. Основна частина коштів надходить із державного бюджету й розподіляється зверху до низу по управлінській вертикалі. Централізоване фінансування дає змогу стримувати зростання вартості лікування. Фінансовою основою національної системи охорони здоров’я є надходження податків, що становлять 90% бюджету охорони здоров’я. Тільки 7,5% його формується за рахунок внесків роботодавця. Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює виключно ті сфери медичних послуг, які не забезпечуються національною службою охорони здоров’я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено понад 13% населення. Головний принцип діяльності приватних страхових компаній – це доповнення державної системи охорони здоров’я. Істотним недоліком бюджетного фінансування охорони здоров’я є схильність до монополізму, ігнорування прав пацієнтів, як правило, відсутність можливості вибору лікаря й лікарської установи. Уряд Великобританії пропонує стимулювати спроби Національної системи охорони здоров’я підвищити ефективність надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її видами. Уведено розподіл відповідальності за надання медичної допомоги і за її проведення.

Німеччина (модель Бісмарка)

Німеччина має найтривалішу історію медичного страхування. Для неї характерна подвійна система страхування здоров’я за участю й приватних, і державних організацій. Існують два види страхування: обов’язкове (державне) й добровільне (приватне) медичне страхування. Витрати на охорону здоров’я в Німеччині постійно зростають і становлять близько 10,1% ВВП, або 2 840 євро на одну особу. Сьогодні в Німеччині медичне страхування здійснюється через суспільні лікарняні каси, побудовані здебільшого за територіальним принципом і частково за професійним або галузевим. У суспільних лікарняних касах застраховано близько 90% населення країни. Страхові внески діляться між роботодавцем і працівником приблизно порівну й становлять 12-14% заробітної плати працівника до оподаткування. Під час розрахунку внесків до уваги беруться лише перші 63 тис. євро річного доходу працівника, а для східних земель – 52,8 тис. євро. Непрацюючі члени родини, як правило, є автоматично застрахованими за такою страховкою безкоштовно. Менше ніж 10% населення Німеччини мають приватні медичні страховки й відповідні внески в державні лікарняні каси не здійснюють. Страхуватися приватно мають право особи, річний дохід яких становить понад 47 250 євро. За приватною медичною страховкою можна отримати більш якісний і повний перелік медичних послуг, але відшкодування страховою компанію здійснюється лише після їх фактичного надання й оплати страхувальником. Приватна страховка не завжди дорожча за державну, оскільки можна придбати мінімально необхідний набір послуг. Близько 0,3% населення країни не має медичної страховки.

США (змішана)

У США існує система медичного страхування, що базується на сполучені центрального страхового фонду із сіткою місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються в центральному фонді, що не виконує адміністративних функцій, а потім розділяється страховим організаціями на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в США в частині програм «Медікер» – страхування американців старше 65 років і тих, у яких серйозні порушення стану здоров’я., та «Медікейт» – страхування малозабезпечених, жінок та дітей з бідних сімей. Ці системи обіймають більш ніж 20% населення, групове страхування по місцю роботи складає 58%, та добровільного медичного страхування не по місцю роботи 2%. Близько 15% населення не мають доступу до медичного страхування: безробітні, бездомні. США витрачають на охорону здоров’я 11,5% валового прибутку. Основний принцип медичного страхування в США – це висока ефективність медичної допомоги. США мають найдорожчу систем у охорони здоров’я у світі. Із кожного долара витрат на охорону здоров’я у США 31% спрямовується на фінансування стаціонарного лікування, 21% – на послуги лікаря, 10% – фармацевтичні витрати, 6% – на будинки довічного догляду, 4% – стоматологічні витрати, 3% – витрати на фінансування державних заходів у сфері охорони здоров’я.

* Розроблено автором на основі: [Бучкевич М. М. Досвід медичного страхування у зарубіжних країнах / М. М. Бучкевич // Збірник науково-технічних праць «Науковий вісник НЛТУ України». – 2014. – Вип. 21.10. – С. 178-184]

97


в бюджеті охорони здоров’я займають кошти, аку-мульовані на страхових засадах, їх загальна сума в Німеччині становить 78%, тобто, це свідчить про те, що одним із суттєвих джерел фінансування медичної допомоги є залучення коштів через стра-хові механізми.

Таблиця 2Джерела фінансування охорони здоров’я у Великій Британії, Німеччини та США, у %*

Джерела фінансування

КраїниВелика

БританіяНімеч-чина США

Бюджет 85, 0 10,1 35,0Соціальне страхування 0 68,6 0Приватне страхування 5,0 6,4 30,0Оплата послуг пацієнтом 10,0 10,6 35,0

Разом 100 100 100* Розроблено автором на основі: [Стацюк Т. І. Фінансові основи побудови системи охорони здоров’я на засадах стра-хової медицини / Т. І. Стацюк // Страхова справа. – 2011. – № 2 (30). – С. 72-73]

Слід зазначити, що держави з великим націо-нальним прибутком, такі як США, Англія, Швей-царія відрізняються більш високими витратами на медичні послуги на душу населення, порівняно з менш розвиненими, такі як Індія, Єгипет, Мексика. В економічно розвинених країнах у системі охорони здоров’я витрачаються у середньому 74 дол. на душу населення на рік, тоді як в країнах, що розвиваються, ця сума становить 2 дол. США [4].

Основними причинами переходу до страхової медицини країн Центральної та Східної Європи стали недостатність фінансування охорони здоров’я, збільшення кількості осіб, які потребують медичної допомоги (до 60%), за умови домінування функціо-нування бюджетної системи охорони здоров’я в кра-їні, зростання обсягу й вартості медичних послуг паралельно зі збільшенням кількості лікарів, дефі-цит кваліфікованої медичної допомоги, підвищення рівня тінізації економіки в медичній галузі та над-мірна централізація й монополізація фінансування та управління системою охорони здоров’я.

Запровадження медичного страхування в зару-біжних країнах призвело до як позитивних наслідків (поліпшення ресурсного забезпечення галузі, підви-щення ефективності і прозорості їх використання, покращення низки показників стану здоров’я насе-лення тощо), так і до негативних (значні витрати громадян на лікування й отримання окремих медич-них послуг, невідповідність рівня якості отриманих послуг очікуванням пацієнтам, поглиблення соці-альної нерівності громадян, послаблення контролю з боку держави, збільшення кількості випадків корупційних проявів у галузі) [3].

Розгляд різних систем медичного страхування зарубіжних країн світу дав змогу визнати той факт, що кожна розглянута нами країна має певний, осо-бливий вид страхування. Cлід зазначити, що немає

універсальної моделі, яка б підходила всім країнам. Держава повинна розробити, запровадити найбільш оптимальну для громадян модель медичного страху-вання й забезпечити реалізацію та контроль за нею. Звичайно, це не виключає можливості й потреби її реформування, але якнайшвидше впровадження оновленого медичного страхування надасть країні можливість розвиватися далі. Українську систему охорони здоров’я потрібно адаптувати до сучасних економічних умов і нашої ментальності. Побудова нової системи медичного страхування потребує роз-витку цивілізованих ринкових відносин у суспіль-стві і сфері охорони здоров’я зокрема [6].

Питання вибору найкращого виду фінансування охорони здоров’я є досі відкритим. Усі форми фінан-сування мають свої переваги та недоліки, однак сус-пільство виявляє більший інтерес до змішаної сис-теми. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з іншого – створює певну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров’я, а також забезпечує відповідаль-ність медичних працівників за якість роботи [2].

Сучасний стан економіки України потребує нового підходу до вирішення проблем системи охо-рони здоров’я, яка зіштовхується з складними про-блемами – нестачею фінансових ресурсів та їх нера-ціональним використанням. За ситуації, що склалася у галузі переважно за бюджетного фінансування, охорона здоров’я не має можливості розвиватися й вдосконалюватися та повноцінно виконувати осно-вну функцію – збереження здоров’я населення. Сис-тема надання медичної допомоги характеризується обмеженим доступом пацієнтів до медичних послуг в умовах зростання захворюваності населення, зно-шеністю матеріально-технічної бази, не достатньою забезпеченістю сучасним лікувально-діагностичним обладнанням у державних та комунальних закла-дах охорони здоров’я, соціальною незахищеністю медичних працівників, неефективністю управління фінансами медичних інституцій. Забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кож-ному громадянинові України, упровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров’я є одним із пріоритетних напрямів соціальної політики держави.

Висновки та пропозиції. З досвіду країн Євро-пейського Союзу, а також країн Центральної та Схід-ної Європи можна зробити такі висновки:

– на практиці не існує якоїсь «правильної» або «кращої за інші» системи фінансового забезпечення медичного страхування. Перед початком реформу-вання системи медичного страхування в Україні слід сформувати чітке розуміння переваг і недоліків дію-чої системи, а досвід країн, у яких реформа медич-ного страхування вже відбулася або продовжується, дає уявлення про підходи, напрямки вдосконалення, інструментарій, проблеми, які виникають у ході реформ та спрямованість заходів щодо їх усунення.

– механізм фінансування охорони здоров’я можна успішно вдосконалювати у межах як бюджетного фінансування, так і соціального медичного страху-

98

# 3 (21) 2018

вання. Якщо говорити про майбутнє, ми пропонуємо більш ефективну систему для України – бюджетно-страхова медицина. Це означає, наприклад, те, що онкологію, СНІД, невідкладну медичну допо-могу, допомогу при пологах, охорону материнства й дитинства фінансує державний бюджет, а решта коштів надходить із Фонду обов’язкового медичного соціального страхування.

Урахування досвіду розбудови системи охорони здоров’я в зарубіжних країнах надає можливість

окреслити оптимістичний сценарії потенційних наслідків зміни моделі фінансування галузі в Укра-їні. Отже упровадження страхової моделі фінансу-вання системи охорони здоров’я в Україні забезпе-чить її фінансову стійкість, надасть змогу отримати додатковий потенціал для розвитку медичної інфра-структури, стане передумовою для збільшення рівня доходу персоналу галузі, а також підвищення якості надання медичних послуг і задоволення базових потреб населення.

Література:1. Бучкевич М. М. Досвід медичного страхування у зарубіжних країнах / М. М. Бучкевич // Збірник науково-технічних праць

«Науковий вісник НЛТУ України». – 2014. – Вип. 21.10. – С. 178-184.2. Воробйов В. В. Досвід провідних країн світу в управлінні сферою охорони здоров’я / В. В. Воробйов// Форум права. – 2011. –

№ 2. – С. 139-146.3. Губар О. Є. Медичне страхування у країнах Європейського Союзу / О. Є. Губар // Фінанси України. – 2016 – № 7. – 130 с.4. Панов Б. Д. Сучасні світові тенденції розвитку національних систем охорони здоров’я // Б. Д. Панов, А. А. Свірський //

Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. 2015. – № 4. – С. 86-87.5. Пономарьова О. Б., Іванченко М. А. Визначення проблем страхового ринку та їх вирішення / О. Б. Пономарьова, М. А. Іван-

ченко // Глобальні та національні проблеми економіки. – 2015. – № 5. – С. 814-817.6. Стацюк Т. І. Фінансові основи побудови системи охорони здоров’я на засадах страхової медецини / Т. І. Стацюк // Страхова

справа. – 2014. – № 2 (30). – С. 72-73.

ОСОБЕННОСТИ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ МЕДИЦИНСКОГО СТРАХОВАНИЯ В ВЕДУЩИХ СТРАНАХ МИРА

Ясько К.В., Арехова М.Н.студентки финансового факультетаУниверситета таможенного дела и финансовЗаволока Л.А.старший преподаватель кафедры финансовсубъектов хозяйствования и страхованияУниверситета таможенного дела и финансов

Выявлены главные особенности функционирования системы медицинского страхования на базе ведущих стран мира, а также основные пути и направления улучшения его работы в нашей стране. Обосновано и объяснено главные подходы по совершенствованию системы медицинского страхования за рубежом. Всесторонне рассмо-трены основные положительные и отрицательные показатели работы медицинской системы рубежом. Выявлены наиболее проблемные аспекты функционирования медицинского страхования на территории Украины и веду-щих стран мира. Обнаружена требование реформировать систему медицинской охраны, одним из этапов кото-рой является внедрение более эффективной системы для Украины – бюджетно-страховой медицины.Ключевые слова: медицинское страхование, страхование, социальное обеспечение, организация охраны, здоровье.

99


FEATURES OF THE FUNCTIONING OF THE MEDICAL INSURANCE SYSTEM IN THE LEADING COUNTRIES OF THE WORLD

Yas’ko K.V., Arekhova M.M.StudentsUniversity of Customs and FinanceZavoloka L.A.Senior LecturerUniversity of Customs and Finance

The main features of the functioning of the health insurance system based on the leading countries of the world, as well as the main ways and directions of improvement of its work in the territory of our country are revealed. The main approaches to improving the health insurance system abroad are substantiated and explained. The main positive and negative indicators of the work of medical system abroad are comprehensively considered. The most problematic aspects of the functioning of medical insurance on the territory of Ukraine and the leading countries of the world are revealed. The requirement to reform the system of medical protection is revealed, one of the stages of which is the introduction of a more effective system for Ukraine – budgetary and insurance medicine.Keywords: medical insurance, insurance, social security, organization of protection, health.

100

# 3 (21) 2018

ДЛЯ НОТАТОК

ЕКОНОМІЧНІ СТУДІЇ21)_2018.pdf · краудфандинг, ICO (Initial coin...

Documents

Transcript of ЕКОНОМІЧНІ СТУДІЇ21)_2018.pdf · краудфандинг, ICO (Initial coin...