Лукашина М.В СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ...

86 © М.Лукашина, 2009

УДК 330.341.1

Лукашина М.В. начальник головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Розкрито роль інноваційного підприємництва в системі забезпечення економі-чного зростання. Проаналізовано стан розвитку малих інноваційних підпри-ємств в Україні. Запропоновано та обґрунтовано стратегічні пріоритети роз-витку інноваційного підприємництва та системну ієрархію стратегічних ці-

лей державної економічної політики.

Ефективність та динамізм інноваційної сфери перетворилися у вирішальний

чинник забезпечення конкурентоспроможності як окремої країни, так і кожного регі-

ону. Саме інноваційний фактор забезпечує сьогодні вихід із кризи в тих галузях дія-

льності, де було накопичено портфель ноу-хау та новацій, адекватних потребам елас-

тичного попиту.

Формування основних засад інноваційного розвитку визначено як один із го-

ловних стратегічних пріоритетів економічної політики України. Такий пріоритет на

практиці повинен передбачати цілеспрямовану державну підтримку інвестиційної та

інноваційної діяльності, як у вигляді безпосередніх державних асигнувань, так і у

вигляді податкових стимулів до інвестицій та інновацій. До кола стратегічних відно-

ситься завдання створення сучасної інноваційної інфраструктури в Україні, оскільки

без цього неможливий результативний розвиток національної інноваційної системи.

Тому органи державної влади мають створити умови, що сприятимуть розвитку такої

інфраструктури із залученням бюджетних та позабюджетних джерел фінансування.

Серед основних складових зазначеної інфраструктури значна увага має бути

приділена розбудові системи інноваційного підприємництва на базі існуючих наукових

установ, навчальних закладів, великих корпоративних структур, що сприятиме більш

повному використанню науково-технічного потенціалу, а також дозволить ефективні-

ше використовувати обмежені ресурси.

Інноваційне підприємництво – це особливий вид комерційної діяльності, що

має за мету одержання прибутку шляхом створення й активного поширення іннова-

цій у всіх сферах економіки. Зокрема, малі інноваційні фірми України й інших країн

СНД зазвичай працюють у тих нішах, де присутнє сполучення наявності розробників

і розробок високого наукового та технологічного рівня, платоспроможного попиту на

технологічний продукт і менеджерів, здатних долати численні перешкоди на шляху

від розроблення до споживання або використання.

З економічної точки зору малі інноваційні підприємства є ефективним інструмен-

том постійного відновлення всіх елементів виробничого процесу, забезпечення високої

конкурентоспроможності продукції і послуг. Вони здатні динамічно і гнучко реагувати

на зміни як споживчого попиту, так і на нові пропозиції і перспективи, що відкривають-

ся на базі використання результатів досліджень та розробок. Малі інноваційні підприєм-

ства, як правило, здійснюють інновації, що на початковому етапі не вимагають великих

інвестицій, а також залучення значного обсягу трудових і матеріальних ресурсів.

Суб’єкти інноваційного підприємництва забезпечують створення робочих місць

для кваліфікованих ініціативних фахівців, здатних працювати в умовах пошуку як нових

наукових рішень, так і фінансових можливостей для реалізації науково-технічних досяг-

нень в усіх галузях національного господарства. Малі та середні підприємства (МСП) є

основним джерелом нововведень, генератором нових рішень і сама його присутність

Стратегічні напрями розвитку інноваційного підприємництва

87

створює передумови до інноваційного розвитку економіки. Роль сектора МСП в іннова-

ціях багатоаспектна: з одного боку, він забезпечує інноваційні процеси в економіці, з ін-

шого – безпосередньо залучений у виробництво наукомісткої продукції (послуг).

Як зазначають вітчизняні дослідники [1], розширення структури пропозицій на

внутрішньому ринку товарів та послуг, створення ефективного конкурентного середо-

вища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи

населення, створення додаткових робочих місць та підвищення гнучкості зайнятості,

зміцнення регіональних економік – це далеко не всі, але дуже важливі завдання, що сто-

ять перед вітчизняним підприємництвом.

Враховуючи євроінтеграційні устремління України, слід звернути увагу на ті

обставини, що з метою створення в ЄС найбільш привабливого місця для інвестицій,

зайнятості та підприємницької діяльності Лісабонською стратегією передбачено за-

безпечити відкриті та конкурентні ринки всередині ЄС та поза його межами (у тому

числі усунення перешкод для конкуренції в енергетиці, сфері телекомунікацій та фі-

нансових послуг), удосконалення європейської інфраструктури, реформування меха-

нізмів державних закупівель та ін. Крім того має бути здійснена реформа політики

державної підтримки, спрямована як на загальне зменшення її обсягів, так і на роз-

ширення механізмів для підтримки інновацій, НДДКР, венчурного капіталу, особли-

во стосовно малих і середніх підприємств.

Водночас передбачено значно активізувати зусилля країн-членів щодо збільшення

витрат на НДДКР, сформувати дієві стимули для приватного бізнесу у сфері фінансуван-

ня НДДКР, створити середовище, придатне для зростання приватних інвестицій в науко-

ві дослідження, інновації. Зокрема встановлено національні цілі у сфері НДДКР, що

сприятиме зростанню їх фінансування до 2,6% ВВП до 2010 р. Також запропоновано нові

напрями та інструменти для підвищення конкурентоспроможності економіки ЄС, які

використовує оновлена Лісабонська стратегія. Так, Єврокомісія розробила дві головні

програми фінансування на період 2007–2013 рр. – Сьома Рамкова програма досліджень,

технологічного розвитку і демонстрації (РП7) (бюджет якої становить 50,5 млрд євро) та

Рамкова програма конкурентоспроможності та інновацій (CIP) (3621,3 млн євро). Таким

чином, ЄС визначає знання найважливішим своїм ресурсом і перспективи майбутньої

конкурентоспроможності його членів залежать від інноваційного розвитку економіки, що

передбачає активізацію інвестицій у знання та інновації, зростання продуктивності, роз-

виток людського капіталу та посилення наукової та технологічної бази промисловості.

Очікується, що в результаті реалізації РП7 буде досягнуто таких результатів:

створення додаткового ВВП на рівні 0,45–0,96%; ефект заміщення державних витрат

на НДДКР, що надаються приватним підприємствам, приватними інвестиціями коли-

ватиметься в межах 0,7–0,93 євро на один євро державних витрат; досягнення 43%

норми прибутку на приватні НДДКР та до 67% – на фінансовані державою НДДКР;

створення 400–925 тис. робочих місць; зростання експорту на 0,64–1,57% і зниження

імпорту на 0,3–0,9%; зростання інтенсивності НДДКР на 0,059–0,23% ВВП; створен-

ня 40–215 тис. робочих місць у сфері НДДКР.

CIP спрямована на створення умов для розвитку інноваційних можливостей

підприємств та галузей, стимулювання використання ІКТ, технологій, що забезпе-

чують збереження навколишнього середовища, та використання відновлювальних

джерел енергії. Так, Програма розвитку підприємництва та інновацій основними

пріоритетними напрямами передбачає вдосконалення регуляторного середовища

для підприємництва та інновацій; полегшення пристосування до структурних змін;

полегшення доступу МСП до фінансових ресурсів; підтримку інноваційної діяль-

ності підприємств; утворення середовища, що сприяє співробітництву підпри-

ємств. На реалізацію зазначених пріоритетів заплановано фінансування в розмірі

2166 млн євро, у тому числі 430 млн євро на розвиток екоінновацій [2, 3].

Сьогодні в Україні створені і працюють лише окремі елементи НІС, цикли інно-

ваційного процесу один з одним ув’язані слабко, або й зовсім ні, тому віддача від інно-

ваційної діяльності залишається низькою. Одна із причин такого стану – недосконале

Лукашина М.В.

88

законодавство і нормативно-правова база щодо створення інноваційних наукомістких

технологій та фінансування процесів їхньої комерціалізації. Звідси кількість малих під-

приємств у сфері досліджень та розробок за даними офіційної статистики становила

2006 р. лише 1,4% (рис. 1). На жаль, за останні роки зазначені данні взагалі не оприлю-

днюються, що не дозволяє точно ідентифікувати загальну кількість малих інноваційних

підприємств в Україні та проводити системні дослідження проблем їх розвитку.

0

10

20

30

40

%

2002 2003 2004 2005 2006 2007промисловість добувнапромисловість переробнаторгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжиткудіяльність у сфері інформатизаціїдослідження і розробкаосвіта

Рис. 1. Кількість малих підприємств за видами економічної діяльності

у 2002–2007 рр., % до підсумку

Джерело: Діяльність малих підприємств за 2007 рік : Стат. зб. / Держкомстат України. – К.,

2008. – С. 33, 34.

У цілому ж динаміка зростання кількості малих підприємств по Україні має

задовільну тенденцію (рис. 2).

96

217,9233,6 253,8

272,7 283,4 295,1 307,4324

0

50

100

150

200

250

300

350

1995 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007

тис.од.

Рис. 2. Динаміка зростання кількості малих підприємств

по Україні, тис. од.

Джерело: Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держкомстат України. – К., 2008. – С. 309.

Узагальнюючи позитивні і негативні сторони розвитку малого та середнього біз-

несу в Україні, можна зазначити, що за кількісними оцінками розвиток цього сектора

економіки практично відповідає європейським показникам. Це підтверджує показник

кількості суб’єктів малого та середнього підприємництва на тисячу населення, який

2007 р. становив 56,6 одиниць (у Великій Британії – 59, Німеччині – 43, Франції – 42,

Португалії – 66, Італії – 72). Разом з тим, за якісними показниками вітчизняне підприєм-

ництво значно відстає від європейських стандартів. І не лише за показником якості самої

продукції, але й за його внеском у розвиток економіки, за рівнем продуктивності праці,

наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць і соціальних гарантій тощо.

Зокрема 2007 р. за темпами зростання продуктивності праці малі підприємства значно

відставали від середніх та великих. Великі підприємства збільшили рівень продуктивнос-


89

ті на 9,3%, середні – на 4,1, а малі – лише на 0,6%. В окремих видах економічної діяльно-

сті, таких як сільське господарство, транспорт та охорона здоров’я, випереджаючі темпи

зростання продуктивності праці забезпечували середні підприємства.

Динаміка кількості малих підприємств, що здійснювали технологічні іннова-

ції1 в цілому по Україні має нерівномірний характер, а в період 2006–2007 рр. вказує

на зниження інноваційної активності (рис. 3) при суттєвому зниженні витрат на да-

ний вид інновацій, починаючи з 2005 р. (рис. 4).

681

348

503

634526

325

0

200

400

600

800

од.

2002 2003 2004 2005 2006 2007

Рис. 3. Динаміка кількості малих підприємств,

що здійснювали технологічні інновації по Україні, од.

Джерело: складено та розраховано автором за даними Держкомстату України: Малі підприєм-

ства в Україні у 2007 році. – К., 2008. – С. 200.

13,8

6,5

24,1

15,3 15,817,7

0

5

10

15

20

25

млн грн

2002 2003 2004 2005 2006 2007

Рис. 4. Динаміка витрат малих підприємств на технологічні інновації

по Україні, млн грн


ства в Україні у 2007 році. – К., 2008. – С. 200.

Процес інформатизації в сучасному світі свідчить про ступінь відповідності

економіки та суспільства постіндустріальним критеріям та рівню технологічного роз-

витку з використанням знаннєвого ресурсу. В м. Києві на рівні малих підприємств

спостерігається задовільна динаміка зазначеного процесу, хоч за абсолютною циф-

рою це лише кожне третє підприємство і п’ята частина від загальної кількості по

Україні (рис. 5).

У структурі витрат на інформатизацію найбільшу частку мають витрати на при-

дбання обчислювальної техніки (78,6 млн грн 2007 р. проти 1,6 млн грн 2002-го), далі

йдуть витрати на оплату послуг стороннім організаціям у сфері інформатики

(1,3 млн грн 2002 р. і 53,8 млн грн 2007-го) і, нарешті, – витрати на програмне забезпе-

чення становили 23,3 млн грн 2007 р. проти 0,7 млн грн 2002-го. Зазначені цифри підт-

1 Показники кількості малих підприємств, що здійснювали технологічні інновації та витрат

малих підприємств на технологічні інновації розраховуються з 2002 р.


90

верджують загальноукраїнську тенденцію різкого зростання інформатизації в країні

упродовж останніх п’яти років.

28334

5682

253942335622540

2038618240

49594720425740493740

0

5000

10000

15000

20000

25000

30000

2002 2003 2004 2005 2006 2007

од.Україна

м. Київ

Рис. 5. Динаміка кількості малих підприємств що здійснювали витрати

на інформатизацію, од.


ства в Україні у 2007 році. – К., 2008. – С. 201, 206.

Проте ключовою проблемою є відсутність правильного розуміння на всіх рів-

нях державної важливості і ролі інноваційного фактора в забезпеченні соціально-

економічного розвитку країни.

За останні роки показники впровадження інновацій в українській економіці за-

лишаються незмінними, а деякі – навіть зменшуються. Таким чином ми маємо в

Україні невідповідність між збільшенням витрат державних ресурсів (як організацій-

них так і фінансових) на інноваційну сферу та зменшенням загальних статистичних

показників впровадження інновацій, що свідчить про низьку ефективність реалізації

державної інноваційної політики, її декларативність, безсистемність і непослідов-

ність. На це ще 2005 р. звертала увагу Рахункова палата України (Звіт про результати

аналізу ефективності формування і реалізації інноваційної політики в Україні).

Для посилення темпів економічного зростання в Україні розвиток інноваційної

діяльності та формування економіки, заснованої на знаннях, має особливе значення,

оскільки конкурентоспроможними можуть бути тільки високотехнологічні і наукомі-

сткі виробництва та підприємства.

Сьогодні економіка України з цілого ряду причин поступово втрачає конкурен-

тоспроможність, у тому числі і через те, що багато підприємств, які складають основу

економіки, використовують зношене устаткування і застарілі технології. До того ж

промислові підприємства давно вже припинили упровадження інновацій і відмовилися

від наукової підтримки. Внаслідок цього збільшується їхнє технологічне відставання

від закордонних конкурентів. Щорічно зростає кількість постачань імпортних товарів.

Повільно розгортається діяльність підрозділів з питань трансферу технологій,

інноваційної діяльності та інтелектуальної власності в органах виконавчої влади, бю-

джетних установах, організаціях та на підприємствах, діяльність яких пов’язана з

використанням об’єктів промислової власності.

Через недостатню наполегливість Міністерства освіти і науки України, Держав-

ної митної служби України не вирішені питання щодо фінансування заходів у сфері

трансферу технологій, організації управління та розвитку інфраструктури у сфері пра-

вової охорони та захисту прав інтелектуальної власності: запровадження у структурі

Державного департаменту інтелектуальної власності посад державних інспекторів в

усіх регіонах України; розширення штатної чисельності підрозділу з питань захисту

прав інтелектуальної власності Державної митної служби України; удосконалення дія-

льності регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації щодо на-

дання інформаційних і консультативних послуг з питань інтелектуальної власності;

функціонування Державної патентної бібліотеки та її регіональних відділень.


91

Зазначене свідчить, що негативні явища у сфері інноваційної діяльності стано-

влять загрозу економічній та технологічній безпеці Україні, що потребує реалізації

невідкладних заходів як з боку вищого політичного керівництва держави, так і орга-

нів виконавчої влади на всіх рівнях управління.

За останні роки була зруйнована існуюча раніше державна система створення

інновацій і впровадження їх у реальну економіку. У недалекому минулому іннова-

ційний процес розпочинався з фундаментальних і пошукових досліджень, обов’яз-

ково проходив стадію прикладних НДДКР, а завершувався освоєнням інновацій на

підприємствах усіх галузей економіки. Проте зараз колишня система не працює,

оскільки припинив функціонування її механізм адміністративного управління і бю-

джетного фінансування. А новий механізм, який би діяв відповідно до ринкових

принципів, й до цього часу ще не створено. До того ж розрив між наукою і виробниц-

твом останнім часом зріс, оскільки вони виявилися організаційно роз’єднані. А без

інтеграції науки і виробництва економіку неминуче чекає колапс.

У такій ситуації наукові дослідження і розробки не потрібні економіці країни.

Тому реальні надходження коштів у вітчизняну науку не забезпечують навіть її про-

сте відтворення. Це стосується як академічної, так і прикладної та освітянської науки.

Основними проблемами науково-технічної сфери, котрі щороку тільки погли-

блюються, є: 1) недостатній рівень фінансування з боку держави та вітчизняних й

іноземних замовників (0,86% ВВП 2007 p.); 2) старіння наукових кадрів (середній вік

дослідника – 47,3 року, кандидата наук – 51,7 року, доктора наук – 62,2 року); 3) за-

старіла матеріально-технічна база (2007 р. капітальні витрати становили близько 2%

від загальних витрат на дослідження і розробки або лише 0,2% освоєних інвестицій в

основний капітал).

Разом з тим у науковій сфері є й інші проблеми, які негативно впливають на

стан фінансового забезпечення науки і вирішення яких можливі безпосередньо за

державної участі, а саме:

недостатня популярізація наукової праці, низька престижність наукової професії;

низький рівень інноваційної культури представників органів державного

управління та бізнесових структур;

недосконалий механізм фінансування наукових досліджень і розробок;

скасування або призупинення вимог законодавчих актів з питань стимулю-

вання науково-технічної, технологічної та інноваційної діяльності;

відсутність економічної мотивації щодо залучення науки і наукових працівників

для прискорення економічного розвитку та підвищення його "якості";

відсутність механізмів державної підтримки виробництв вищих технологіч-

них укладів, інноваторів, раціоналізаторів, слабкий захист інтелектуальної власності;

відсутність традиційних форм підтримки наукової творчості, у тому числі се-

ред наукової молоді (пільгове виділення житла, пільгове виділення земельних ділянок,

обмеженість коштів на наукові відрядження, обмеженість механізмів застосування на-

укових стипендій, грантової підтримки проривних досліджень тощо).

Необхідно зазначити, що в таких умовах науково-технічні й інноваційні підп-

риємства малого бізнесу перебувають в особливо скрутному становищі. Вони не ма-

ють ані інфраструктури, ані коштів, необхідних для доопрацювання й освоєння інно-

вацій. До того ж створення й опанування будь-якого досягнення науки вимагає ком-

плексного підходу й участі різнофахових спеціалістів, а персонал малих підприємств,

за нормативно-законодавчим визначенням, відрізняється нечисленністю. Усе це нега-

тивно позначається на якості пропонованих інновацій і термінах їхнього освоєння.

Крім того, такі підприємства надто залежать від кон’юнктури ринку, що не дозволяє

їм планувати ризиковану інноваційну діяльність на перспективу. Найчастіше вони

змінюють свій профіль і займаються лише виробництвом та реалізацією нової дріб-

носерійної продукції. І, нарешті, кількість малих науково-технічних і інноваційних

підприємств, як зазначалося, поки ще незначна.


92

Крім того, в Україні слабко розвинена інноваційна інфраструктура. Вона являє со-

бою окремі, не пов’язані один з одним фрагменти. До того ж існує великий дефіцит фахі-

вців у сфері інноваційної діяльності. Фахівців, які мають професійні знання і досвід з

комерціалізації досягнень науки і техніки, і керівників, котрі вміють реалізовувати інно-

ваційні проекти лише почали готувати у вітчизняних вищих навчальних закладах. Наразі

відсутня чітка державна позиція стосовно принципів розвитку МСП, що призводить до

розпорошення обмежених бюджетних ресурсів щодо безлічі можливих механізмах підт-

римки і не дозволяє домогтися відчутних зрушень по жодному з напрямів. Принцип під-

тримки МСП не є наскрізним при розгляді таких принципових питань як сприяння екс-

порту, удосконалення системи оподатковування, приватизація й ін.

У цих умовах важливо чітко визначити цілі державної політики стосовно

МСП: чи йдеться тільки про створення передумов до формування якомога більшої

кількості малих підприємств (фронтальний підхід), чи, що важливіше, про сприятливі

умови для динамічного зростання успішних малих фірм, розвитку їхньої інноваційної

діяльності (структурний підхід).

Структурна роль МСП в економіці (у розвитку інноваційної діяльності, у динамі-

чному зростанні успішних фірм) може стати дуже суттєвою в умовах посилення конку-

ренції, вбудовування українських підприємств у систему світогосподарських відносин.

Саме за динамічних структурних змін в економіці найбільшою мірою виявляються і пе-

реваги МСП, і потреба в ньому з боку великих компаній.

Ретроспектива показує, що малі інноваційні підприємства України створювалися

головним чином на базі галузевих і академічних інститутів. Ініціаторами були енергій-

ні фахівці, які вміють працювати на ринку і, як правило, доводять пропоновані іннова-

ції до впровадження. Такі малі підприємства й на сьогодні є природним резервом для

розвитку мережі інноваційних підприємств. Однак потрібно багато чого зробити, щоб

мале підприємництво змогло проявити себе як середовище, котре постійно народжує

нові інноваційні підприємства. Необхідно створити умови, що сприяють істотному

зростанню кількості науково-технічних та інноваційних підприємств малого бізнесу,

розвивати інноваційну інфраструктуру, організувати їм правову та інформаційну допо-

могу, забезпечити умови, які сприяють швидкому перетворенню успішних малих підп-

риємств у середні і великі.

Зазначимо, що останнім часом поступово, проте дуже повільно, здійснюється

процес формування інфраструктури підтримки і розвитку інноваційної діяльності.

Водночас до нинішніх проблем інноваційної вітчизняної інфраструктури можна від-

нести такі: 1) відсутність окремих ключових елементів інфраструктури для підтрим-

ки інновацій; 2) діюча інфраструктура підтримки інновацій не адаптована до потреб

цільових груп (існуючі компанії, що використовують інновації, і малі інноваційні

підприємства, наукові організації), працює недостатньо ефективно; 3) різні організа-

ції, орієнтовані на економічний розвиток, не працюють як інтегрована інфраструкту-

ра; 4) гостро позначається брак кваліфікованих кадрів для роботи у сфері комерціалі-

зації наукових розробок і трансферу технологій, керівники і менеджери наукових та

інших організацій не мають спеціальних знань і досвіду у даній сфері.

Одним із актуальних завдань результативного розвитку інноваційного підпри-

ємництва шляхом посилення державної підтримки є адаптація і сполучення цих дій

на регіональному і державному рівнях, адже нині обидва ці напрями діють кожний

сам по собі.

У інформаційне століття, яке характеризується більш високим ступенем неви-

значеності, стрімкими змінами на ринку і впливом глобалізації, виникають нові ви-

моги. Сьогодні важливі не стільки ресурси, якими володіють той чи інший регіон,

скільки здібності регіональної влади і бізнесу у відповідь на виклики ринку швидко

адаптувати наявні ресурси, а також розвивати і створювати нові. Тому при розроб-

ленні стратегії інноваційного розвитку регіонів необхідним завданням є врахування

реалій сучасності, зокрема:


93

необхідність технологічного оновлення виробництва та забезпечення іннова-

ційного розвитку;

відносна відкритість кордонів для переміщення факторів виробництва і вбудо-

ви у регіональні відтворювальні процеси елементів іноземного капіталу, не допускаю-

чи при цьому деформації структури як національної, так і регіональної економіки;

наслідки кардинальних інституціональних перетворень, зокрема швидке фор-

мування інституту приватної власності без супроводження розроблення заходів щодо

державного і громадського моніторингу їх діяльності та ін.

Кардинально змінити такий підприємницький клімат у сучасній Україні можливо

лише в разі негайного вдосконалення державної інноваційної промислової політики в

напрямі розвитку локомотивних галузей вітчизняної економіки. Це дасть змогу створити

принципово нові умови й для розвитку малого та середнього підприємництва, які будуть

орієнтувати діяльність своїх підприємств у контексті сформованого великим підприєм-

ництвом технологічного, управлінського іміджу нової національної економіки, адекват-

ної світовим конкурентним викликам, що створить необхідні підстави для економіки

України зробити прогресивний крок у національному еволюційному розвитку.

З метою ефективного використання науково-технічного потенціалу недопущен-

ня його кількісної та якісної втрати в умовах кризових явищ, необхідно розробити та

законодавчо затвердити організаційно-економічну модель розвитку науково-

інноваційної сфери з попереднім проведенням глибокого системного аналізу як її скла-

дових елементів, так і їхнього взаємозв’язку на основі застосування широкого спектру

сучасного методологічного інструментарію.

Враховуючи основні стратегічні напрями розвитку підприємництва в Україні,

які окреслено в науковій доповіді [1], схваленій Колегією Держкомпідприємництва

(рішення від 10 лютого 2009 р. № 1), пріоритетними напрямами розвитку інноваційно-

го підприємництва мають бути три блоки інновацій, розвиток яких повинен акцентува-

тися на розбудові власної, інноваційно-технологічної бази.

Перший блок – технології життєзабезпечення: дешеві і якісні продукти, житло,

ліки, дороги, зв’язок.

Другий блок – розвиток імпортозамінних технологій, що одночасно є програ-

мою підтримки вітчизняного виробника.

Третій блок – інноваційні ніші для розвитку малого бізнесу, виникнення яких

можливе лише за послідовного дотримання алгоритму розроблення та впровадження

стратегії розвитку інноваційного підприємництва.

Пропонуємо дерево цілей (рис. 6) для розроблення та реалізації зазначеної

стратегії, де: 1 – головна стратегічна мета – формування організаційно-економічної моделі розвитку інноваційного

малого та середнього підприємництва як головної складової національної інноваційної системи та рушійної сили комерціалізації і створення ринку інновацій

1.1 – Створення сприятливого інституціонального середовища для розвитку МСП 1.1.1 – захищені права підприємств

1.1.1.1 – вільний вибір розміщення виробництва 1.1.1.2 – вільний доступ до кредитів 1.1.1.3 – відсутність тиску під час перевірок 1.1.1.4 – зрозумілі правила сплати податків 1.1.1.5 – гарантоване покарання порушників прав підприємців

1.1.2 – конкурентні ринки 1.1.2.1 – вільний вихід на ринок 1.1.2.2 – відсутність недобросовісної конкуренції 1.1.2.3 – ефективна державна антимонопольна політика

1.1.3 – макроекономічна стабільність 1.1.3.1 – відсутність дефіциту бюджету 1.1.3.2 – низький рівень інфляції 1.1.3.3 – ефективне антикризове регулювання 1.1.3.4 – незалежна політика Національного банку


94

1.1.4 – захищені права власності 1.1.4.1 – чітко визначені права власності господарюючих суб’єктів 1.1.4.2 – зрозумілі правила вилучення власності 1.1.4.3 – незалежна судова система

1.1.5 – відсутність адміністративних бар’єрів 1.1.5.1 – чітка законодавча база 1.1.5.2 – ефективна державна регуляторна політика

1.2 – Створення сприятливої інфраструктури для розвитку бізнесу 1.2.1 – розвинений потенціал фундаментальних досліджень

1.2.1.1 – достатній рівень фінансування фундаментальних розробок на конкурсній основі 1.2.1.2 – сучасна експериментальна база 1.2.1.3 – ефективна система захисту прав інтелектуальної власності 1.2.1.4 – зрозумілі правила трансферу технологій

1.2.2 – високий потенціал трудових ресурсів 1.2.2.1 – достатній людський капітал 1.2.2.2 – неперервна освіта 1.2.2.3 – ефективна міграційна система 1.2.2.4 – привабливість ринку праці

1.2.3 – розвиток транспортної мережі 1.2.3.1 – топологія транспортних мереж 1.2.3.2 – пропускна спроможність транспортних мереж, що забезпечує можливість оптима-

льного розміщення виробництв 1.2.4 – розвиток мережі зв’язку

1.2.4.1 – мережі зв’язку, що зв’язують населені пункти між собою в Україні та із зарубіжними країнами

1.2.4.2 – висока якість і надійність зв’язку 1.2.4.3 – сучасні системи зв’язку

1.3 – Створення умов стимулювання розвитку інноваційного МСП 1.3.1 – розширення доступу до знань

1.3.1.1 – безоплатна передача державою прав на використання результатів інтелектуальної діяльності

1.3.1.2 – розширення мережі центрів трансферу технологій 1.3.1.3 – розширення програм з підтримки навчання фахівців МСП 1.3.1.4 – формування мережі "посівних" фондів 1.3.1.5 – підтримка діяльності центрів колективного користування

1.3.2 – зниження бар’єрів старту інноваційних фірм 1.3.2.1 – формування джерел стартового капіталу 1.3.2.2 – розвиток лізингової діяльності МСП 1.3.2.3 – створення сприятливих (стабільних) податкових умов 1.3.2.4 – створення техніко-упроваджувальних зон

1.3.3 – розширення доступу до фінансових ресурсів 1.3.3.1 – упровадження механізмів мікрокредитування МП за підтримкою держави 1.3.3.2 – запуск діяльності "Інноваційних фондів" 1.3.3.3 – податкові стимули для венчурних інвестицій 1.3.3.4 – надання субсидій МІП

1.3.4 – розширення мереж субпідряду 1.3.4.1 – створення ефективної системи субконтрактації під час виконання держзамовлень 1.3.4.2 – законодавче врегулювання умов участі МСП у виконанні держзамовлень 1.3.4.3 – поширення системи квотування на рівень субконтрактів по державних закупівлях

1.4 – Створення умов для розвитку й ефективного використання науково-технологічного потенціалу 1.4.1 – державне регулювання відтворювальних процесів у науково-технологічній сфері

1.4.1.1 – формування нормативно-правової бази, що сприяє створенню необхідних умов для розвитку науки

1.4.1.2 – забезпечення охорони прав на ОПІВ 1.4.1.3 – прямі бюджетні асигнування на розроблення і реалізацію наукових бізнес-процесів і

програм 1.4.1.4 – надання пільгових кредитів суб’єктам науково-технологічної діяльності 1.4.1.5 – страхування ризиків, пов’язаних з науковою, науково-технологічною та інновацій-

ною діяльністю 1.4.2 – політика підтримки НДДКР


95

1.4.2.1 – підтримка наукових організацій 1.4.2.2 – заохочення рекламних заходів наукових організацій 1.4.2.3 – заохочення вкладень у НДДКР з боку комерційних і некомерційних організацій

1.4.3 – підвищення результативності управління науково-технічною діяльністю 1.4.3.1 – реформування державою сектора досліджень і розробок та створення сучасних

науково-дослідних центрів 1.4.3.2 – стимулювання створення інтеграційних процесів науки та освіти 1.4.3.3 – упровадження механізму державно-приватного партнерства (держава – наука – бізнес) 1.4.3.4 – створення системи моніторингу науково-технологічного потенціалу

1.4.4 – створення єдиної інформаційно-аналітичної бази про розвиток інноваційної діяльності, ін-тегрованої з міжнародними організаціями

1.4.4.1 – розроблення та затвердження методології формування єдиної інформаційно-аналітичної бази

1.4.4.2 – визначення комплексу показників та індикаторів, що характеризують інноваційну діяльність

1.4.4.3 – розробка системи моніторингу інноваційної діяльності 1.5 – Створення мережі високотехнологічних МСП

1.5.1 – розроблення стратегії технологічної модернізації високотехнологічного сектора націона-льної промисловості

1.5.1.1 – реалізація методології технологічного прогнозування 1.5.1.2 – визначення критичних технологій та "точок росту" 1.5.1.3 – розроблення та відбір державних мегапроектів

1.5.2 – розвиток системи трансферу технологій 1.5.2.1 – удосконалення законодавчої бази та розроблення нормативно-методичних документів 1.5.2.2 – формування технологічної інфраструктури 1.5.2.3 – створення центрів комерціалізації технологій та інновацій 1.5.2.4 – створення системи стимулювання МСП в технологічному бізнесі

1.5.3 – підготовка технологічних менеджерів 1.5.3.1 – розроблення та затвердження необхідних нормативно-методичних документів на

рівні МОН 1.5.3.2 – підготовка корпусу викладачів та тренерів для роботи у сфері технологічного бізнесу 1.5.3.2 – створення відповідної навчально-інформаційної бази 1.5.3.3 – виявлення потреб господарюючої системи усіх рівнів у фахівцях даної категорії 1.5.3.4 – налагодження системи міжнародного співробітництва у сфері підготовки

1.5.4 – прискорення формування регіональних інноваційних систем (РІС) 1.5.4.1 – прийняття державних та регіональних законодавчо-нормативних актів, що регла-

ментують розвиток РІС 1.5.4.2 – створення відповідної статистичної бази для моніторингу створення та функціону-

вання РІС 1.5.4.3 – визначення ролі та місця МСП в інноваційній інфраструктурі та технологічних

кластерах 1.5.4.4 – формування результативної системи управління інноваційно-технологічним роз-

витком регіонів

З метою конкретизації сутності механізмів реалізації стратегії розвитку інно-

ваційного підприємництва пропонуємо наступну систему заходів (таблиця), які по-

винні бути реалізовані на регіональному рівні.

Вибір моделі стимулювання розвитку інноваційного бізнесу на основі малих і

середніх підприємств є напрямами даного елемента реалізації стратегії.

Сценарій перший. МСП розглядається як фактор зниження соціальної на-

пруженості, спосіб зниження безробіття, згладжування неоднорідності в розвитку

українських регіонів. МСП сприймається як вимушені бюджетні втрати, що ніколи

не будуть компенсовані його розвитком. У цьому зв’язку закономірним є і відношен-

ня до його державної підтримки – бюджетні ресурси, котрі виділяються, під усіляки-

ми приводами урізаються, менш обтяжливі податкові режими стають предметом тор-

гу відносно масштабів їхнього застосування.

Особливий акцент робиться на нефінансових формах підтримки, розвитку ін-

ституціональних умов, зниженні адміністративних бар’єрів – на всьому тому, що не

вимагає великих додаткових бюджетних витрат.

Рис. 6. Дерево цілей стратегії розвитку інноваційного МСП в Україні

Джерело: розроблено автором

96


97

Таблиця

Заходи щодо збереження і розвитку науково-технологічного

та інноваційного потенціалу регіонів № з/п

Зміст заходу Виконавці Термін

виконання

1 Проведення повної інвентаризації науково-технологічного

та інноваційного потенціалу кожного регіону

1.1. Створення комісії з інвентаризації науково-технологічного та інноваційного потенціалу

Відповідні функціональні департаменти регіональної влади

2009–2010 рр.

1.2. Розроблення статистичних форм спостережень науково-технічної та інноваційної діяльності регіонів

1.3. Створення інформаційної бази даних наявних ресурсів та об’єктів

2. Розроблення стратегії відтворення науково-технологічного та інноваційного потенціалу

2.1. Проведення SWOT – аналіз ресурсів та об’єктів науково-технологічного та інноваційного потенціалу

Місцеві та регіональні органи влади

2010 р.

2.2. Визначення інвестиційної привабливості науково-технологічного та інноваційного потенціалу

2.3. Виділення пріоритетних напрямів розвитку науково-технологічного та інноваційного потенціалу

2.4. Визначення найбільш ефективних напрямів використання нау-ково-технологічного та інноваційного потенціалу

2.5. Встановлення цілей та планування дій збереження та розвитку науково-технологічного та інноваційного потенціалу

3. Розроблення системної нормативно-законодавчої бази щодо розвитку

інноваційного підприємництва

3.1. Створення фонду майна науки та технологій

Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України

2009–2011 рр.

3.2. Розроблення системи податкового стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності

3.3. Удосконалення амортизаційної політики підприємств, пов’язаних із проведенням НДДКР, освоєнням інновацій

3.4. Запровадження удосконалених механізмів залучення банківсь-ких кредитів для інноваційних та новостворюваних підприємств

3.5. Удосконалення системи використання лізингу для суб’єктів інноваційної діяльності

4. Розроблення системи контролю за використанням науково-технологічного

та інноваційного потенціалу

4.1 Упровадження системи моніторингу за використанням нау-ково-технологічного та інноваційного потенціалу

Місцеві та ре-гіональні орга-ни влади, регі-ональні інно-ваційні центри

2010 р.

Джерело: складено автором.

Сценарій другий. Малий бізнес розглядається як один з факторів економічного

зростання, але при цьому не фронтального, а як джерело інновацій і нового середнього

бізнесу, що динамічно розвивається. Даний ефект можливий, якщо забезпечується гнуч-

кість (створення, зростання і диверсифікованість, ліквідація), завдяки якій окремі успішні

фірми можуть швидко розвиватися і зростати. Однак даний підхід є значною мірою аль-

тернативою соціальної місії малого бізнесу, тому що набір інструментів державної підт-

римки в рамках цих концепцій істотно відрізняється.

Даний сценарій започатковується відповідно до таких положень: мала фірма за інших рівних умов характеризується більшою гнучкістю й адаптивністю; велика гнучкість і адаптивність малих підприємств дає переваги, насамперед, у швидко мінливих умовах (будь-то технологічні зміни або економічне середовище в цілому); малі фірми, оперативно реагуючи на попит до змін з боку великого бізнесу, стають джерелами інновацій в економіці;


98

динамічна роль малого бізнесу як джерела розвитку значно перевищує його відносно низьку ефективність у порівнянні з великим бізнесом у кожен конкретний момент часу.

Зазначимо, що існуюча наразі державна система підтримки МСП нейтральна до

яких-небудь концепцій розвитку малого бізнесу, фронтальна та інерційна по своїй суті,

оскільки орієнтована на потреби більшої частини наявного малого підприємництва, а

не на його інноваційний сегмент, що заслуговує першочергової державної підтримки.

Етапи реалізації стратегії розвитку інноваційного підприємництва в Україні.

На першому етапі (2010–2013 рр.) основним завданням стає створення вироб-

ництв, які реалізують новітні технологічні уклади, і вихід на внутрішній і зовнішній

ринки з наукомісткою продукцією світового рівня. Результатом реалізації цього етапу

повинно стати забезпечення конкурентних переваг у перспективних секторах ринку, де

вітчизняна продукція не була раніше представлена, а в окремих випадках – формування

нових напрямів попиту, у задоволенні якого вітчизняна наукомістка продукція відігра-

ватиме домінуючу роль. Лище формування такого виробничо-технологічного базису

дозволить створити умови для широкомасштабного розвитку малих інноваційних під-

приємств та посилення їх активізації.

На другому, інноваційному етапі розвитку (2014–2020 рр.) при збереженні і за-

кріпленні позитивних тенденцій у промисловості має бути створена мережа інновацій-

них МСП як складова національної інноваційної системи, котра забезпечує розвиток

основних економічно значущих секторів виробництва і сприяє збільшенню частки су-

часної конкурентоспроможної на світовому рівні продукції. Будуть створені також

умови для переключення попиту на вітчизняні інновації і формуватиметься національ-

ний ринок інновацій та ОІПВ.

Серед основних показників ефективності рішення завдань стимулювання інно-

ваційного підприємництва можуть бути:

- кількість знову створених інноваційних фірм;

- питома вага інноваційних фірм, з "віком" понад 3 роки;

- питома вага малих інноваційних фірм, що стали середніми протягом 5 років;

- питома вага фірм-експортерів серед малих інноваційних фірм;

- внесок інноваційних фірм у приріст ВВП.

Економічний розвиток, зумовлений новими технологіями, надає можливості

творчим і талановитим особам, а також колективам, які мають сучасну інфраструктуру

та реальні плани щодо входження в економіку нового типу, краще підготуватися до

конкуренції і перетворити свій інтелектуальний потенціал на інтелектуальний капітал.

Запропоновані та обґрунтовані стратегічні напрями розвитку інноваційного підприєм-

ництва та детальний і системний набір ієрархії стратегічних цілей дозволить на прак-

тиці виробити механізми реалізації державної економічної політики, враховуючи роль,

місце і значущість МСП як якісного і динамічного фактора економічного зростання.

Література

1. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь /

К.О.Ващенко, З.С.Варналій, В.Є.Воротін, В.М.Геєць, О.В.Кужель, Е.М.Лібанова та ін. ; Держ-

компідприємництво України. – К., 2008. – 226 с.

2. Decision № 1639/2006/EC of the European Parliament and of the Council of 24 October 2006

establishing a Competitiveness and Innovation Framework Programme (2007 to 2013) // Official

Journal of the European Union. – 2006. – № L 310. – P. 30-40.

3. Competitiveness and Innovation framework Programme (2007-2013) // http://ec.europa.eu/

enterprise/enterprise_policy/cip/index_en.htm.

Надійшла в редакцію 17.08.2009 р.

Лукашина М.В СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ...

Documents

Transcript of Лукашина М.В СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ...