Науково методичний вісник № 1 · Науково-методичний...

1

Комунальний заклад вищої освіти

“Рівненська медична академія” Рівненської обласної ради

Науково-методичний вісник

№ 1 - 2019

2

Засновник вісника:

Комунальний заклад вищої освіти

«Рівненська медична академія» Рівненської обласної ради

Редактор:

Сабадишин Ростислав Олексійович, директор КЗВО «Рівненська медична

академія», професор, доктор медичних наук, Заслужений лікар

України.

Редакційна колегія:

Артеменко Л.В., кандидат філологічних наук, голова предметної методичної комісії мови

та літератури КЗВО «Рівненська медична академія».

Баб’як В.І., кандидат медичних наук, заступник директора з навчальної роботи КЗВО

«Рівненська медична академія».

Баб’як О.В., кандидат медичних наук, голова циклової методичної комісії терапевтичних

дисциплін № 2 КЗВО «Рівненська медична академія».

Маркович О.В., кандидат медичних наук, голова циклової методичної комісії хірургічних

дисциплін № 1 КЗВО «Рівненська медична академія».

Мельничук О.Д., кандидат філологічних наук, голова предметної методичної комісії

іноземних мов КЗВО «Рівненська медична академія».

Лукащук М.М., кандидат педагогічних наук, методист КЗВО «Рівненська медична

академія».

Палапа В.В., кандидат медичних наук, завідувач відділення «Фармація» КЗВО «Рівненська

медична академія».

Патяка О.О., кандидат історичних наук, голова циклової методичної комісії психолого-

педагогічних та суспільно-економічних дисциплін КЗВО «Рівненська медична

академія».

Рєзніков А.П., кандидат медичних наук, голова циклової методичної комісії медико-

профілактичних дисциплін КЗВО «Рівненська медична академія».

Хмеляр І.М., кандидат педагогічних наук, завідувач навчально-методичного відділу КЗВО


Штрімайтіс О.В., кандидат фармацевтичних наук, заступник директора з наукової роботи

КЗВО «Рівненська медична академія».

Щупак О.Ю., методист КЗВО «Рівненська медична академія».

Редакція рукописів не рецензує і авторам не повертає.

За достовірність фактів, цитат, дат, назв, інших відомостей відповідають

автори статей.

Рекомендовано до друку науково-методичню радою КЗВО «Рівненська медична

академія» (Протокол №3 від 11 січня 2019 р.).

Адреса:

33000 Україна, м. Рівне вул. М.Карнаухова, 53, тел (0362)22 69 58

E-mail: [email protected]

Технічна редакція та комп’ютерна верстка

О.Ю. Щупак

Відповідальна за друк І.М. Хмеляр

mailto:[email protected]

3

Апончук Людмила Василівна,

викладач акушерства та гінекології

КЗВО «Рівненська медична академія»

Рівненської обласної ради

Роль куратора групи під час освітнього процесу

В статті розглядаються аспекти виховання сучасної студентської молоді

в медичному навчальному закладі та найважливіші чинники, що впливають на

формування цілісної особистості. Аналізуються форми виховної роботи, вимоги

до роботи куратора, його функції та особливості роботи в молодіжному

середовищі в сучасних умовах.

Ключові слова: куратор, наставник, виховна робота, її форми,

студентська группа, організація навчально - виховного процесу.

Мета статті полягає в обгрунтуванні особливостей діяльності куратора,

його значущості у навчально-виховному процесі групи.

Сьогодні особливо гостро стоїть проблема навчання і виховання майбутніх

медиків, які б мали високий рівень професіоналізму, національної свідомості,

творчої активності. Виховна робота зі студентами є органічною складовою

професійно-педагогічної діяльності викладача вищого навчального медичного

закладу, а тому в ній проявляється творчий пошук педагога, його індивідуальна

неповторність, професійна спрямованість на формування сучасного

компетентного фахівця. Навчально-виховна робота - особливе і складне

завдання, розв'язання якого вимагає, з одного боку, пошук і приведення в дію

нових форм впливу на студентів, відпрацювання нових методик, а з іншого -

активізацію традиційних видів діяльності, збереження досягнень минулого.

Відповідно до цього можна виділити основні напрями роботи куратора:

гуманізація освіти,

національно-патріотичне виховання (активна громадська позиція),

художньо-естетичне виховання,

фізична культура,

превентивна діяльність,

засоби масової інформації та популяризаторська робота,

соціально-побутова сфера.

Організація виховної роботи у Рівненській медичній академії віддзеркалює

новітні технології виховання студентства, роль та функції куратора академічної

групи в управлінні системою позааудиторної виховної роботи, що становить

аналіз і прогнозування, планування та організацію, контроль і координацію,

оцінку та корегування. Робота куратора вищого навчального закладу становить

собою свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання і розвитку

студентів.

Куратор виконує наступні функції:

діагностичну (передбачає регулярне відслідковування динаміки

самовдосконалення, самонавчання, професійного росту);

прогностичну (передбачає визначення рівня знань та вмінь на основі

4

вивчення інтересів і потреб студентів, дає змогу передбачити проблеми,

які постануть перед кураторами в процесі їхньої діяльності);

посередницьку (передбачає встановлення взаємозв'язку та спільної

діяльності багатьох громадських, соціальних, державних структур для

вирішення питань і проблем студентів);

охоронно-захисну (спрямована на організацію роботи з профілактики

захворювань, на оволодіння першою медичною допомогою, культурою

харчування, санітарно-гігієнічними нормами, сприяння формуванню

здорового способу життя);

превентивну (дозволяє передбачити, привести у дію соціально-правові,

юридичні, психологічні, соціально-медичні, педагогічні заходи

попередження та подолання і негативних явищ, організацію відповідної

допомоги особам, які її потребують);

евристичну (вивчення та використання передового наукового досвіду

для покращання виховної роботи);

організаторську (забезпечує надання необхідної допомоги

студентському самоврядуванню, творчим групам, радам тощо);

мобілізуючу (переведення об'єкта виховання у суб'єкт самовиховання,

саморуху самоутвердження);

аналітичну (передбачає планування та організацію виховної роботи

студентською групою на підставі врахування між особистісних

стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності

студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних

особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров’я,

результатів навчання);

комунікативну (забезпечує уміння взаємодіяти зі студентами,

пояснювати та аргументувати свою точку зору, уміння та здібності

повести за собою, захопити ідеєю).

Куратор повинен стежити та аналізувати ефективність виховної роботи,

розвиток творчої ініціативи студентів, самоврядування, вести індивідуальну

роботу зі студентами, виявляти нахили і здібності студентів і сприяти їх участі в

роботі наукових та творчих гуртків, культурних товариств, клубів за інтересами,

спортивних секцій, в художній самодіяльності, тримати в полі зору успішність

студентів, надання їм необхідної допомоги, здійснення заходів для роботи з

обдарованими студентами, висловлювати свої рекомендації студентській групі

щодо проведення кураторських годин, сприяти залученню студентів до

факультетських та загально коледжних заходів, піклуватися про житлово-

побутові умови студентів, їх культурний відпочинок, брати участь у розподілі

місць у гуртожитку, періодично відвідувати його, вносити пропозиції щодо

відзначення і заохочення кращих студентів, нести відповідальність за свою

роботу перед керівництвом академії.

Серед основних форм виховної роботи кураторів є кураторські години, які

можуть проводитися у вигляді бесід, “круглих столів”, дискусійних клубів,

інших заходів виховного впливу в студентських аудиторіях і гуртожитках,

культпоходів історичними місцями рідного краю, до музеїв, картинних галерей,

5

на виставки, до театрів.

Більш складною і відповідальною є робота куратора на першому курсі.

Школяр у недавньому минулому, входить до нової, незвичної атмосфери, з

іншими проблемами та іншою орієнтацією навчального процесу. Процес

адаптації його до нових умов – складний процес, і завдання куратора полягає в

тому, щоб допомогти першокурснику пройти період адаптації без невиправданих

затрат. Основна увага на першому курсі повинна спрямовуватися на вивчення

особистості студента, виявлення активу та вдосконалення його роботи,

формування згуртованого колективу групи, засвоєння студентами особливостей

навчальної діяльності та правил гуртожитку, прищеплення навичок самостійної

роботи, роз’яснення важливої ролі вивчення усіх дисциплін. Куратору треба

звернути увагу на формування зацікавленості студентів до суспільно-політичної

діяльності, заохочувати їх до виконання окремих громадських доручень.

На другому курсі важливе місце займає виховання любові до обраної

професії, вдосконалення навичок та вмінь із самостійного оволодіння знаннями,

активна участь у громадській роботі, теоретичних конференціях, роботі у

науковому студентському товаристві, різноманітні форми корисної праці,

поширення естетичного кругозору, розвиток у студентів почуття гуманності та

колективізму, мобілізація резервів із метою вдосконалення роботи в усіх

напрямках навчально - виховних завдань.

На третьому курсі необхідно розвивати навички дій, практикувати

індивідуалізацію навчання та розвиток самостійних знань студента; проводити

роз'яснення щодо сучасної методики наукового пізнання, ведення наукової

роботи, розвивати професійні інтереси та здібності студента; організовувати

шефську допомогу першокурсникам; продовжувати виховання в кожного

студента свідомого ставлення до питань навчальної, трудової, суспільно-

корисної та інших видів діяльності.

На четвертому курсі студенти повинні закріплювати знання, які отримали з

практики навчання й виховання, виробляти стійкий інтерес до суспільно-

політичної та спеціальної інформації, брати активну участь у науково-

дослідницькій роботі. На останньому курсі необхідно також знайомити студентів

із сучасними досягненнями в галузі науки.

Діяльність куратора студентської групи здійснюється на підставі плану

виховної роботи, розробленого на навчальний семестр, рік, згідно з

перспективним та річним плануванням коледжу. При плануванні заходів

організаційно-виховної роботи куратора академічної групи студентів орієнтовно

дотримуюсь такої схеми:

знайомство з групою студентів (зустрічі, індивідуальні бесіди, групові

збори);

відвідування гуртожитку (не менше від одного разу на місяць), наявність

розгорнутого списку студентів групи із зазначенням прізвища, імені та по

батькові, прізвищ батьків та їхніх адрес, телефонів, номерів кімнат

студентів тощо;

обговорення питань успішності й дисципліни (забезпечення навчальними

посібниками, додатковою літературою; організація консультацій; аналіз

6

роботи в бібліотеці, взаємовідносини з викладачами та ін.);

індивідуальна робота;

зустрічі з цікавими і видатними людьми України, відомими медиками;

екскурсійна робота, культпоходи в театри, відвідування художніх та інших

виставок тощо;

участь у спортивних змаганнях коледжу і за його межами;

участь у загальноколеджних заходах, святкуваннях тижня спеціальності,

художній самодіяльності;

планування, організація і проведення позааудиторної виховної роботи зі

студентами;

складання письмових звітів про організаційно-виховну роботи зі

студентами академічної групи за навчальний рік (подавати звіти

заступникові директора з виховної роботи).

Одну з кураторських годин раджу присвятити особливостям поточного та

підсумкового контролю навчальної діяльності студентів, формуванню культури

навчальної праці студента, особливостям підготовки до екзаменаційної сесії.

Велике значення мають виховні години, особливо на перших курсах навчання,

які мають сприяти розвитку студентів, їхній самореалізації. Серед методів

проведення виховних годин - бесіди, розповіді, дискусії, екскурсії, ділові ігри.

Наприклад: «Інтелектуальний аукціон», гра «Захист проекту», «Відкрита

кафедра», рольова гра «Суд над ...», «Філософський стіл». Куратору слід

звернути увагу також на профілактичні бесіди.

Досить цікавого для куратора є методика залучення самих студентів до

проведення виховних годин. Це відбувається наступним чином. Студентська

група поділяється на кілька мікрогруп. Спочатку куратор може доручити

підготовку спільних заходів кожній мікрогрупі окремо, а потім може

запропонувати студентам готувати той матеріал, який, на їхню думку, викличе

найбільший інтерес у присутніх. Цінність даної методики полягає в тому, що

підвищується активність студентів, формується комунікативні та організаторські

вміння.

У роботі куратора існує проблема вибору тематики виховних годин. Вікова

різниця, яка об'єктивно наявна між куратором та студентами, призводить до

деяких непорозумінь, тому цю проблему можна розв'язати за допомогою

мозкового штурму. У результаті куратор дістає велику кількість цікавих ідей та

пропозицій, що підтверджує прагнення студентів до співпраці з куратором.

Усі форми виховання взаємопов'язані та взаємозумовленні. Жодна з них не є

універсальним засобом виховного впливу на особистість, формування її якостей,

якою б досконалою не була. Кожна з форм виховання передбачає єдність

загального, особливого і одиничного. Загальне зумовлене тим, що всі форми

виховної роботи спрямовані на досягнення загальної мети - виховання та

розвиток студентів. Спільність умов і мети визначає і спільність різноманітних

форм виховної роботи - усі вони ґрунтуються на основі поваги до особистості,

яку виховують, визнанні її індивідуальності, прав і свобод; спираються на

потенційні індивідуальні можливості, внутрішню активність студента в процесі

його формування.

7

Висновки. Життя доводить, що щирість у стосунках є запорукою успіху

виховної роботи. Коли студенти відчувають піклування, розуміння з боку

викладача, бачать, що є до кого звернутися за допомогою, порадою,

усвідомлюють, що їхня діяльність приносить користь собі та іншим, то вони

понад усе намагаються не підвести свого вихователя, не розчарувати його. І саме

ці студенти будуть скеровувати у правильне русло тих, які не можуть чи не

хочуть зрозуміти, що таке група, колектив і яке його власне місце та роль в цьому

маленькому колективі.

Студенти з готовністю розкриваються назустріч усьому доброму. Вони

серцем линуть до того, в кому відчувають справжнього друга, людину, яка по-

справжньому переймається їх проблемами, живе їх радощами, вболіває за кожен

життєвий крок. Тільки потрібно їх зацікавити, захопити корисними справами на

благо миру, злагоди, добра, що допоможе їм стати по-справжньому

милосердними, миролюбними, гуманними, толерантними людьми та

висококваліфікованими медиками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бех Г. Д. Педагогіка і психологія // Педагогічна думка. - 1996. - №4.-С. 136-

141.

2. Демчук B.C., Соловей М.І. Виховна робота наставника академічної групи

студентів ВНЗ. - К.: КДЛУ, 2000. - 68 с.

3. Заболотська О. Формування та розвиток студента як індивідуальності //

Вища освіта в Україні. - 2005. № 2. -С. 88-89.

4. Красовицький М. Про модель принципів виховання // Шляхи освіти. -

2002. - № 3. - С. 7-11.

5. Кудіна В.В., Соловей М.І., Спіцин Є.С. Педагогіка вищої школи. - К.:

Ленвіт, 2007. - 194 с.

6. Соколова І. Інститут кураторів у вузі // Освіта і управління. - 1998. - № 4. -

С. 74-82.

8

Білецька Вікторія Степанівна,

викладач зарубіжної літератури,

української літератури



Модерністські прийоми в творчості

М. Коцюбинського

У статті проаналізовано взаємодію архітектурних елементів і літератури

на прикладі оповідань М. Коцюбинського, простежено, як архітектура корелює

на рівні смислових асоціацій. З’ясовано, що архітектурні образи є безперечним

компонентом композиції оповідання.

Ключові слова: імпресіонізм, архітектура, образність, простір.

Кожна людина живе у певному предметному середовищі. У формуванні

його образу, характеру, настрою, у створенні психічного та емоційного клімату

незримо і повсякчас наявний один ізнайдавніших видів мистецтва – архітектура.

М. Гоголь називав архітектуру музикою, що застигла в камені. Поет А.

Вознесенський зазначав, що архітектура – це розмова з нащадками. Справді,

архітектурні пам’ятники можуть багато розповісти про побут, звичаї, культуру

минулого, про те, коли і ким були створені. Архітектура на відміну від багатьох

інших видів мистецтва, виконує у житті людини практичну та естетичну функції.

Як вид мистецтва архітектура є статичною, просторовою. Художній образ

створюється завдяки співвідношенню масштабів, форм, кольору. Велике

значення має пейзаж.

Досліджуючи художню творчість М. Коцюбинського, спостерігаємо прямий

зв’язок між літературою і архітектурою, що виявляється у використанні:

архітектурної семантики «Хвала життю», «Сон»; прийомів архітектури;

зображально-виражальних засобів архітектури; якостей архітектури;

архітектурної термінології; архітектурних образів.

У власних творах М. Коцюбинський виводить цілу низку персонажів, що

живуть у місті. А імпресіоністична манера спонукає письменника звернутись до

прийомів різних мистецтв, саме тих, що асоціюються з міським середовищем як

осередком культури. Насамперед у творах М. Коцюбинського йдеться про

взаємодію прийомів живопису, музики, літератури, а також з’являються й

зображально – виражальні засоби архітектури. Саме «міські» твори прозаїка,

зокрема твір «Сон», у якому архітектурні прийоми виступають у двох основних

функціях – образотворення та сюжетотворення.

«Вербальна» форма літератури не тотожна «візуальній» і «тактильній», що

їх синтезує в собі архітектура: вони впливають на рівні смислових асоціацій. Як

вид мистецтва архітектура входить до сфери духовної культури. Вона естетично

формує оточення людини, виражає суспільні ідеї в художніх образах.

Архітектура становить неодмінну частину матеріальних засобів існування

людської спільноти. Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті

суспільства. Функціональні, конструктивні й естетичні якості взаємозалежні.

9

Архітектурні твори існують у просторі. Не змінюються і не розвиваються у часі;

мають предметний характер; створюються внаслідок обробки речового

матеріалу; сприймаються безпосередньо і візуально. Саме ці закономірності й

визначають спосіб взаємодії літератури і архітектури як багатоскладового,

синтетичного мистецтва, що «поєднує кілька носіїв образності» [1, c.291]. Однак

в імпресіоністичних творах спостерігаємо виразні тенденції до просторової

форми.

Відмовившись від точності зображення, імпресіоністичне мистецтво

позбулося «суворості, безжиттєвості, емоційної скупості, академізму» [4, c. 8].

Єдиним законом імпресіонізму стала вимога «природності, правдивості і

простоти» [4, c.8]. Наприклад, М. Коцюбинський показує свого героя в етюді

«Невідомий» у міському середовищі. Місто у творі є закритим простором для

невідомого, адже він учинив злочин і сидить у в’язниці. Для нього в’язниця і

місто - цеоднеціле: «Оглядав город, теперменіблизький так, як могила, город. В

якомубудинкизбились у масу, як вівці у холод» [3, c.258]. Змальовуючи міське

середовище, письменник використовує архітектурну семантику: «театр»,

бульвар», «стіни». Читач завдяки цьому може яскраво уявити місто: «Жовтий,

великий, холодний. Каземна будка й каземний сторож, що грів свої руки і

скрипів по снігу взад і вперед, як пес на ланцюгу» [3, c. 258]. І далі: «я сів на

бульвар, напроти будинку, і дім вороже дивився на мене рядами чорних холодних

шибок» [3, c. 258] або: «Ряди домів, ряди дерев, як білі тіні, йшли кудись в далеч

і розпливались в тумані» [3, c. 258]. Архітектурні прийоми (будова вулиць,

будинків) свідчать про час, у якому розгортаються події твору.

Хочеться звернути увагу на оповідання «Лялечка». Упадає в око те, що

наскрізним образом у ньому є церква – культова споруда, у якій відбуваються

богослужінняй релігійні обряди.Архітектурні традиції сакрального будівництва

почали розвиватись ще дві тисячі років тому. Більшість храмів – це незвичайні

споруди, а витвори мистецтва. Традиції церковної архітектури залежать

здебільшого від конфесії. Інтер’єр майже всіх церков пишно оздоблений: тут

містяться ікони, іконостаси, фрески, вітражі, скульптури, органи. Раїса Левицька

приїхала у село, де знайшла спокій і затишок, знайшла той світ, у якому вона

«здіймалась на тих згуках у височінь і розпускалась там разом із димом ладану в

золоті недільного сонця» [3, c. 82], «втіхою її стала рання служба. Вона

схоплювалась з ліжка в темній, вистуженій за ніч хаті, боячись заспати утреню»

[3, c. 81]. Якщо церква – це світ Божий, то опис кімнати героїні відображає її

внутрішній стан і почуття: «При тьмяному світлі стіни ще більше нагадували

колодязну цямрину. Раїса лежала на дні колодязя, а там, вгорі, куди світло ледве

доходило, починався світ і життя». Отже, в оповіданні «Лялечка» ми знову

бачимо архітектурні елементи. У творі весь час згадується церква: «біла церква в

обіймах зелених велетнів», «закутана в зелень кленів церква», «гра світла на

церкві». Образ церкви у творі визначає чистота, вона – біла. Зелений колір –

символ розквіту, буяння життя. Тобто церква – світ, де людина народжується

знову. Саме так сталося з головною героїнею Раїсою. Функціональне

призначення впливає і визначає засоби творення художнього образу. В

оповіданні «Лялечка» важливим елементом є колір.

10

У творі М. Коцюбинського «Сон» сіре буденне життя Антона

протиставляється його барвистому життю у снах, що насичене запахами,

барвами, звучаннями моря і літа. З одного боку Антон перебуває у цупких

обіймах «безбарвної міської нудоти», всі його почуття і переживання в

монотонному повсякденні перетворюються «на довгий іржавий ланцюг», який

сковує душу героя. З другого – Антонове підсвідоме прагнення краси

створювало альтернативний світ снів, що видавався герою справжнім, бо

викликав у нього непідробні переживання: «Од блакитних просторів на душі в

мене було блакитно, тепло, просторо. Я був наче п’яний од духу дикого полину,

що залляв скелі і напоїв повітря своїм диханням». Герой спокійно сприймає

власне існування у двох вимірах, розмірковуючи про їхню рівнозначність: «Для

нього не було різниці між дійсністю і сном»; «яка різниця, коли у сні так само

бачиш, смієшся, переживаєш?» [2, c. 159]. На зламі ХІХ – ХХ століть, як

зазначає С. Яковенко переживання розглядали передусім як запоруку щирості,

передумову справжнього мистецтва [5, c. 153].

По справжньому герой переживає життя в оніричному світі, де з’являється

острів, напоєний красою моря та сонця. Натомість реальність подано насамперед

через зображення нудного родинного життя і безбарвного міста навколо. У

міському пейжазі домінує образ калюзі: «Антон покидає бульвар і виходить на

міську площу, де в самому центрі – калюжа. Йому не треба дивитись на місто.

Він може глянути в калюжу і побачити город: важкий білий собор в шапці

зеленої бані, цегляний будинок управи і жовті стіни суду. Все те вмістилось в

одній калюжі» [3, c. 155]. Недарма калюжа розлилась у самому центрі міста, вона

– символ того затисненого в лещата повсякденного життя. Що його провадять

жителі міста, позбавлені бажання щось змінювати. Вони уникають потрясінь, що

скаламутили б «мертвий спокій калюжі», бояться нових вражень. Ідеалом для

обивателя є стояча вода, що символізує животіння: менше хвилювань, сварок,

клопоти обмежуються винятково тілесними потребами. У цьому Антон

звинувачує Марту і урешті переламує ситуацію: «Дикі, пристрасні сварки, як

злива, розсікали їхне життя, досі таке спокійне, одноманітне, «щасливе», як

донедавна думала Марта. Але доволі щоб прошуміла буря, її серце, омите

сльозами, цвіло і молоділо» [3, c. 177].

Ще в давні часи вважали, що за допомогою сноведінь можна лікувати

психічні хвороби. В Єгипті, а пізніше у Греції були храми, де душевнохворий

отримував трав’яний наркотик, щоб забутися цілющим сном. Прокинувшись,

сновидец розповідав свій сон жерцу, той відповідно тлумачив та призначав

лікування. І нині психіатрія активно використовує сни для лікування розладів.

Таким же чином діє герой оповідання «Сон»: розповідаючи дружині про свій

сон, він рятує їхній шлюб від розколу, а власній душі повертає прагнення краси.

Схема оніричного лікування доволі проста: У зображенні М. Коцюбинського

острів з його досконалою природою слугує знаком того ідеального фізичного і

духовного стану людини, що дає їй змогу відчувати життя у широкому спектрі.

Природа у творі – це світ масштабних емоцій. Вона потрібна для збереження

свободи й звільнення від умовностей міста, бо робить людину сильнішою і

формує людську душу. Очищений власним сном від нальоту рутини, Антон

11

переповідає його дружині, кидаючи символічний камінь у «калюжу»

беземоційного подружнього життя. У цьому сенсі важливе протиставлення снів

Марти і Антона: бажання нових вражень зумовлює дивовижний сон, тоді як

Мартине бездумне сприняття застиглого життя виливається у монотонні сни,

сповнені нав’язливих повторів.

Брак прагненнянових широт і яскравихвражень М. Коцюбинський передав в

епізоді зі знущанням над телям: «На тротуарі теля. Три фігури, що мають наче

одне обличчя… заганяють в калюжу теля. Теля не хоче, підійма хвіст, лупить

наляканіочі, а коли їм нарешті вдається і чотири тоненькі ніжки грузнуть в

болоті, дурний ображаючий сміх наче твердне у сірій мряці і важко спадає в

стоячі води калюжі» [2, c. 155]. Письменникові вдається відтворити руйнівну

владу рутинного існування, що спонукає людей знущатися над твариною,

шукаючи в цьому розваги. Знову з’являється антитеза природного. Втіленого в

цьому випадку в теляті, і штучного, умовного, що уособлюють міські жителі:

теляті не місце на тротуарі, воно вирване із світу полів, пасовищ, воно

розгублене. Реакція людей на розрив з природою, відмова од простоти нераз

зринає у «міських» творах прозаїка. Герой намагається дистанціюватися від

обмежень, закладених самою природою людських мурашників. Штучно створене

людиною міське середовище насамперед представлене міською архітектурою.

Головна його ознака – обмеженість. У місті людина не може вільно виявити свої

почуття, тобто позбавлена можливості переживати належним чином життя.

Створюючи образ міста, М. Коцюбинський Використовував прийоми

архітектури, передовсім уживав термінологію зі сфери архітектури. Це давало

можливість створити тло для показу зовнішніх подій, розвитку душевного життя

Антона та Марти. Допомагають виразити той розпач героя у клітці

провінційного міста, доповнюють і уточнюють риси його характеру

(непостійність і природність, що конрастують із невибагливою міської

архітектури). У творі немає сонячного світла, переважно чорно-сірі тони міських

будинків та вулиць. Цим М. Коцюбинський підкреслює почуття своїх героїв:

описи калюжі, дощів увиразнюють завершення кохання героїв: «Текли тротуари,

вулиці і доми, блискучі залізні дахи, мокрі коні і люди, текли фіакри, дерева і

вікна в крамницях» [3, c. 170]. Зливи і негода в місті передають душевне

сум’яття Марти, яка відчуває зраду Антона. Архітектурне обрамлення

оповідання (дощ змиває будинки) символізує нівелювання шлюбних стосунків у

сенсі перетворення їх на обтяжливі обов’язки, що асоціюються з безликими,

однаковими будинками набридливого міста. Намагаючись передати динаміку

образу, письменник удається до поширеного у попередній традиції прийому

психологічного паралелізму: відштовхуючись від зорових вражень, М.

Коцюбинський передає враження на рівні відчуттів і чуттів Марти та Антона. Ю.

Кузнецов зазначає: «Ідейно–естетичні функції пейзажу, інтер’єру, зображуваних

обставин стають значущими не самі по собі, а як імпресіоністичний засіб

розкриття внутрішнього світу героя» [5, c. 175].

Ці риси спостерігаються і в інших творах. Наприклад, етюд «Невідомий», у

якому виразно відчуваємо тембр і тональність: «Глухо гудів соборний дзвін,

довго і жалібно затомлений дзвін. Шур – шур… шур – шур… - мірно чапали

12

ноги. І все, що йшло в тумані, ставало тінню й щезало навіки» [3, c. 246]. Ці

музичні звуки і голоси дають авторові змогу цілісно виразити внутрішнє життя

людини через оновлення і переосмислення минулого: «Але я ще живий. Чую під

собою твердий тюремний матрац, бачу своє тіло… Заплющую очі. Вогняні кола.

Танцюють і сиплють іскри… А тепер… тепер пливе вже річка життя… [3, c.

257].

Розглянемо ще одне оповідання «Хвала життю». В основі якого

спостереження М. Коцюбинського під час поїздки в Мессіну, що 1908 р. зазнало

нищівного землетрусу. У цьому творі архітектурні елементи перебувають на

передньому плані. Письменник змальовує купи каміння, що лишилось після

стихії, «потріскані стіни палаців», завалені стіни фасадів, уламки пілястрів,

«мозаїчних богів без голов або з половинками лиць». Страшні сцени наслідків

стихії постають із миттєвих, вихоплених письменником із потоку життя вражень

від міста, що перетворилось на кладовище. Розколоті стіни, каміння на тлі

синього неба – це картина жахливої руїни, за якою героєві відкривається минуле

щасливе життя: «Десь далеко під небом, в п’ятиповерховім будинку, завалилась

тільки передня стіна, і середина хати стояла одкрита, немов на сцені. Веселенькі

шпалери, залізне ліжко, через поренчата якого звисає рушник, фотографія на

стіні, образ мадонни в головах ліжка» [3, c. 275]. Герой зізнається, що «ся

інтимність чужої хати» справила на нього значно сильніше враження, ніж

«зовсім мертві сірі руїни». Відчуття невідворотності, фатуму пронизує весь твір,

а заголовок, що дисонує зі змальованою трагедією, посилює думку про вічний

кругообіг життя і смерті. Посилюють його архітектурні елементи. Наприклад.

Мармурові колони та поруйновані скульптури античних богів і цибуля в руках

прибитого горем сицилійця. Поступово простір міста, що після землетрусу

нагадує руїну, асоціюється з простором смерті, десакралізується: осел з повними

кошиками на спині, цибуля в руках сицилійця, зграя жінок, що попри смерть

довкола тягнуться за «молодістю і красою» - усе це штрихи душевного стану

героя, який спостерігає за тим як «оддалік, з гуркотом і хмарами пилу, валили

найбільш небезпечні стіни домів», як «вставав поліцейський і прикладав руку до

кепі, оддаючи мертвому честь», однак його це все вражало, бо він побачив

раптом, що над містом – кладовищем здіймаються гори, «залиті радісним

сонцем», «безконечний шовковий простір блакитного моря»[2, c. 278]. І знову

зринає опозиція природне – штучне. Душа героя «проспівала над цим

кладовищем хвалу життю», бо у творі народжується розуміння вічності

природного на відміну від плинності штучного, втіленого саме в архітектурних

руїнах. Взаємодію архітектурних елементів і літератури позначене не лише на

рівні сюжету і тематики, а й на рівні організації простору у творі. Насамперед

ідеться про риси античної архітектури, що їх активно залучало модерністське

мистецтво. На відміну від архітектури вибору ХІХ ст., коли в одному

архітектурному ансамблі поєднувалось декілька стилів, а імпресіоністична

концепція передбачала природність і правдивість. О.Іконников зазначає, що саме

ця концепція відповідала «смакам буржуазних замовників, але зустрічалася з

сумнівами і критикою, в яких етичні оцінки почали переважати над естетичними.

Ключовими поняттями стали правдивість і цінність» .

13

Саме античні архітектурні прийоми корелювали з імпресіоністичними

підходами до організації простору у творі: простір, а не камінь є матеріалом

архітектури; архітектура – спосіб упорядкування світла. Антична архітектура й

досі вражає нас шляхетністю своїх форм, а також своєю простотою. Стійкий

вплив грецької архітектури на модерністську виявляється в таких рисах:

простота, правдивість, ясність композиції, гармонійність і пропорційність

композиції, гармонійність і пропорційність загальних форм і всіх частин,

органічний зв’язок архітектури та скульптури, тісна єдність архітектурно-

естетичних форм і конструктивно-тектонічних елементів споруд.Давньогрецька

архітектура відповідністю форми конструктивній основі. Найважливіша

конструкція греків – кам’яні блоки, з яких викладалися стіни. Колони,

перекриття оброблялися різними профілями, містили чимало декоративних

деталей, збагачувалися скульптурою. Греки доводили обробку архітектурних

споруд до найвищої досконолості.

Античні монументальні споруди з численними колонами, що

розташовувалися неподалік одна від одної, були наповненні світлом і

створювали відчуття широти простору, гармонійно вписуючись в навколишній

ланшафт. В оповіданні «Хвала життю» зображено зв’язок давнього міста з його

простою архітектурою та напоєною світлом природою. Можливо саме цей

нерозривний зв’язок дає змогу героєві славити життя на тлі тотальної руїни і

спонукає мешканців із «мертво блискучими очима, що замкнули в собі розхитані

стіни, вогонь, трупи найблищих», жити далі, прислухатись до слів шарлатанів-

продавців, що торгували прикрасами, знятими з мертвих господарів.

Те саме відчуття світла і простору властиве й архітектурі, що позначена

античними впливами. Світла сповнені описи поруйнованих колон, скульптур,

тріщини в стінах палаців. Зруйноване місто, що пропонує «форестьєру»

«спресовані дерева, цегли, паперу, одежі, ламп, меблів і людських тіл», дає змогу

накреслити на тлі злиднів і майбутню перспективу відмови, що забарвлена у

синій колір і звучить відродженим життям. Різнорідні чуттєві враження

накладаються одне на одне, створюючи явище синестезії («мовчазні очі»,

«заховалося тепло людської руки», «пляма суму і одчаю», «шовковий простір

блакитного моря»).

В оповіданні «Хвала життю», як і у «Сні», архітектурні образи стають

компонентом композиції й виявляють себе як рівні тематики. Обидва тексти

впливають на зорові і тактильні відчуття читача. Отже, маємо змогу спостерігати

взаємо дію літературних і архітектурних прийомів на різних рівнях структури

оповідань. Передусім ця взаємодія відбувається на рівні побутування образів, що

містять інформацію про архітектуру як інший вид мистецтва.

Висновки. Тож імпресіоністичні пейзажі, музичні та архітектурні образи в

новелах М.Коцюбинського виконують важливі ідейно-естетичні функції. Вони

окреслюють не тільки місце дії, а й внутрішній світ героя, масштаби та емоційну

тональність його переживань. Єдність простору в новелах письменника слугує

формою передачі цілісності внутрішньої сфери людини. Зміна ж художнього

простору нерідко відображає внутрішню душевну кризу героя. Завдяки таким

прийомам композиція творів М. Коцюбинського стає особливо довершеною й

14

гармонійною. Усі перелічені особливості характерні для імпресіонізму загалом.


1. Будний В. Порівняльне літературознавство: підруч. / В. Будний, М.

Ільницький. – К.: ВД «Києво-Могилянська академія, 2008. – 430 с.

2. Коцюбинський М. Твори: в 7 т./ М. Коцюбинський. – К: Наук. думка,

1974. – Т. 2: Оповідання. Повісті. – 431 с.

3. Коцюбинський М. Твори: в 7 т./ М. Коцюбинський. – К: Наук. Думка,

1974 – Т. 3: Оповідання. Повісті. – 431 с.

4. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозікінця ХІХ – початку ХХ ст.:

Проблеми естетики і поетики / Ю. Кузнецов. – К.: Зодіак-еко, 1995. – 304.

5. Яковенко С. Романтики, естетики, ніцшеанці. Українська та

польська літературна критика раннього модернізму/ С.

Яковенко. – К.: Критика,2006. – 295 с.

15

Бурбан Оксана Іванівна,

викладач фармацевтичних дисциплін



Формування професійної компетентності майбутніх

фармацевтичних працівників

в умовах реалізації міжпредметної інтеграції

Суспільна значущість і складність професії фармацевта вимагає високого

рівня професійної підготовки студентів, опанування ними навичками та

відповідними методами фармацевтичної діяльності.

У статті представлено педагогічний підхід формування професійної

компетентності (ПК) майбутнього фармацевтичного працівника на заняттях з

фармокології. Обгрунтовано етапи формування ПК. Аналіз науково-педагогічної

літератури з даного питання засвідчив, що застосування інтеграції передбачає

створення викладачем спеціального освітнього середовища, що забезпечує

досягнення професійної компетентності студентів під час процесу їх навчання.

Цьому сприяє дотримання таких принципів навчання: цілісності, відповідності,

науковості, студентоцентрованого навчання, діяльнісного підходу,

інноваційності, моніторингу та діагностики. Аналіз проведеного анкетування

студентів дозволив визначити пріоритетні позиції вибору професії.

Найбільший вплив на вибір професії мали фактори на користь задоволення

власних потреб.

Однією із педагогічних умов формування ПК фармацевта – інтеграційний

підхід до організації освітнього процесу. Тому викладання фармацевтичних

дисциплін із врахуванням міждисциплінарної інтеграції проводиться відповідно

до схеми: базові дисципліни (забезпечувальні)-фармакологія – професійна

діяльність.

Реалізація інтеграційного підходу у професійній освіті сприятиме

досягненню головної мети : підготовки кваліфікованого спеціаліста, який вільно

володіє своєю професією, здатного ефективно працювати на рівні світових і

європейських стандартів, готового до постійного професійного зростання,

соціальної та професійної мобільності.

Ключові слова: професійна компетентність, фармакологія, інтеграція,

принципи навчання.

Вступ. Реформування вищої освіти в Україні та поступова інтеграція в

європейську спільноту суттєво підвищили вимоги до якості професійної

підготовки спеціалістів. У галузі фармацевтичної освіти назріла потреба у

висококваліфікованих, компетентних спеціалістах, що володіють суміжними

спеціальностями, здатні до самостійних дій, осмисленого аналізу та корекції

своєї діяльності, самоосвіти та самовдосконалення[1;2;6;10]. Тому підготовка

фармацевтичного працівника у навчальних закладах спрямована на формування

в студентів не тільки певної сукупністю знань, вмінь та навичок, але і здатності

16

до саморозвитку і самовдосконалення. Під час організації освітнього процесу в

медичних навчальних закладах необхідно враховувати прогнози необхідних

послуг фармацевтів майбутнього. Саме тому підготовка фахівців у галузі 226

Фармація нині вимагає не лише впровадження нових підходів до організації

освітнього процесу, пов'язаних насамперед з розвитком науки, але й вдумливого

аналізу та використання знань.

Мета статті: проаналізувати наукові джерела з питань формування

професійної компетентності майбутніх фармацевтичних працівників в умовах

реалізації міжпредметної інтеграції.

Завдання: визначити особливості формування професійної компетентності

майбутніх фармацевтів; провести аналіз та визначення сутності, взаємозв’язку і

взаємозумовленості інтеграції на заняттях фармакології.

Для визначення пріоритетних мотивів вибору професії та з метою

удосконалення системи підготовки висококваліфікованого фармацевтичного

працівника ми провели анкетування студентів. У маркетинговому дослідженні

взяли участь студенти ІІ та ІІІ курсів денної (вступ після 11 класу за

результатами ЗНО) та вечірньої (вступ за результатами внутрішнього іспиту на

основі молодшого спеціаліста) форм навчання КЗВО» Рівненська медична

академія». Анкетування відбулось 2017-2018 навчального року.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку фармацевтичної

освіти основною метою є підготовка висококваліфікованих фахівців,

конкурентних на ринку праці. Зокрема, у посадовій інструкції фармацевтичного

працівника відображено прийнятий у 1997 р. Радою Міжнародної

фармацевтичної федерації Етичний кодекс фармацевтів. У документі вказано, що

професійна етика фармацевтичного працівника ґрунтується на принципах

законності, професіоналізму та компетентності, об'єктивності та чесності,

партнерства та незалежності, гуманності, конфіденційності та індивідуального

підходу до кожного пацієнта[1;2;6;10].

Майбутня професійна діяльність фармацевтичного працівника зорієнтована

на:

контроль за прийомом і раціональним застосуванням лікарських

препаратів хворими;

проводить заходи щодо організації лікарського забезпечення населення

(формування попиту на лікарські засоби і вироби медичного

призначення, визначення потреби в них, складання заявки-замовлення

на лікарські засоби);

бере участь в прийманні товару, його розподілі по місцях зберігання,

забезпечує умови зберігання лікарських засобів і виробів медичного

призначення відповідно до їх фізико-хімічних властивостей і діючих

правил зберігання;

здійснює відпуск виготовлених в аптеці і готових лікарських засобів і

виробів медичного призначення; визначає правильність оформлення

рецептів / вимог / (відповідність прописаних доз віку хворого,

сумісність інгредієнтів) на різні лікарські засоби, в т.ч. отруйні та

сильнодіючі, з урахуванням існуючих вимог щодо їх відпуску;

17

дотримується морально-правові норми професійного спілкування;

здійснює раціональну організацію праці; проводить санітарно-освітню

та інформаційну роботу серед населення про лікарські засоби і вироби

медичного призначення, їх застосуванні і зберіганні в домашніх умовах;

надає долікарську допомогу при невідкладних станах [3; 5; 6; 11].

Формування професійної компетентності майбутніх фармацевтів

безпосередньо залежить від усвідомлення студентами навчального матеріалу,

детального розуміння майбутньої професійної діяльності.

Тому для формування необхідних компетентностей випускника вищого

медичного навчального закладу потрібно:

усвідомлення мотивації постійного підвищення рівня професійної

компетенції, самовдосконалення;

володіння вміннями приймати рішення і нести за них відповідальність;

вміння спілкуватися, пояснювати, бути здатними до рефлексії по

відношенню до своєї діяльності, регулювати свій емоційний стан і

поведінку;

вміння аналізувати та робити висновки.

Усвідомлення сутності майбутньої професії студентами дозволяє розглянути

процес формування професійних компетентностей як комплекс певних

послідовних етапів, на кожному з яких розв’язуються поставлені завдання,

визначається характер навчальної діяльності, формуються уміння та навички:

1) мотиваційний (проведення вхідного діагностування з метою виявлення рівня

знань, вмінь та навичок з попередніх навчальних дисциплін; формування мотиву

до поглиблення знань); 2) практичний (власне формування відповідних

професійних компетентностей при застосуванні активних форм та методів

проведення занять, розбір клініко-ситуаційних задач); 3) підсумковий

(моніторинг рівня сформованості професійних компетентностей, з можливітю

корекції) [3; 4; 6; 10].

Фармакологія — це медична наука, що вивчає дію лікарських речовин на

організм. Вона є фундаментальною наукою про ліки, що пов’язує фармацевтичні

та клінічні дисципліни, необхідні в майбутній професійній діяльності

фармацевтичного працівника.

Мета вивчення дисципліни — на основі глибоких наукових знань

сформувати теоретичні знання та практичні навички щодо засвоєння основних

питань з фармакології, фармакомаркетингу, фармакодинаміки, фармакокінетики

та фармакобезпеки ліків.

Основними завданням навчальної дисципліни є вивчення:

• систематизації лікарських засобів за фармакологічними групами та

особливостями їх раціонального застосування;

• рекомендації й обґрунтування найбільш раціональних замінників

препаратів у разі їх відсутності в аптеці для подальшого їх використання

у практичній діяльності;

• питань комбінування та взаємодії лікарських засобів з урахуванням

фармакологічної сумісності;

• специфіки роботи з міжнародною та торговельною номенклатурою

18

лікарських засобів [3; 4; 6; 10].

Необхідність застосування міждисциплінарної інтеграції у вищих

навчальних медичних заклалах знаходимо у працях В. Бобрук, В. Громовика, В.

Черниха, Л. Кайдалової, В. Толочко, Т. Вахрушева, Л. Романишиної.

Вони зазначають, вивчення дисципліни “ Фармакологія” передбачає тісні

зв’язки з іншими навчальними курсами: “Медична біологія”, “Біоорганічна та

біологічна хімія”, “Мікробіологія”, “Загальна та неорганічна хімія”,

“Фармацевтична хімія”; закладає основи вивчення студентами клінічних

дисциплін, що передбачає інтеграцію з цими дисциплінами та формування вмінь

застосування знань з фармакології в процесі подальшого навчання і у

професійній діяльності. Значна частина досліджень у фармакології вимагає

новітніх технологій при аналізі клінічних випробувань нових лікарських засобів.

Особлива увага повинна бути звернена на використання сучасних інформаційних

систем, що дозволяють здійснювати постійний контакт між фармацевтичними

фірмами, лікувальними установами та навчальними медичними закладами [1; 4;

5; 11].

Фармацевтичний працівник повинен навчитися легко і вільно орієнтуватися

у професійному середовищі,вміти самостійно набувати фармакологічні знання та

впевнено використовувати їх у конкретних професійних ситуаціях; бути

обізнаним із інноваційними пошуками та досягненнями науковців у

фармацевтичній галузі.

Головна мета організації освітнього процесу на основі інтеграції –

створення викладачем спеціального освітнього середовища, що забезпечує

досягнення професійнох компетентності студентів під час процесу їх навчання.

Тому під час організації навчальної діяльності студентів доцільно дотримуватись

таких принципів навчання:

принцип цілісності, що забезпечує взаємозвязок цілей, методів,

засобів, форм, умов навчання;

принцип відповідності майбутній професійній діяльності, тобто

уміння, навички, що формуються в межах вивчення дисципліни, мають

бути підпорядковані змісту та характеру професійних завдань зі сфери

діяльності майбутнього фармацевтичного фахівця;

принцип науковості, що передбачає побудову стійких зв’ язків змісту

навчання із сучасними досягненнями в науці;

принцип студентоцентрованого навчання, що передбачає врахування

індивідуальних потреб, інтересів і можливостей студентів;

принцип діяльнісного підходу до навчання, розробка завдань,

орієнтованих на самостійну навчальну діяльність студента, де

викладач-консультант, організатор діяльності студента;

принцип інноваційності використання сучасних педагогічних й

інформаційних технологій;

принцип моніторингу та діагностики, забезпечення оцінювання та

самооцінювання рівня навчальних досягнень.

Фармакологія – це навчальна дисципліна, що посідає особливе місце у

формуванні професійної компетентності студента-фармацевта.

19

Вивчаючи лікарські засоби, студенту потрібно вміти аналізувати хіміко-

біохімічні механізми дії на функцію органів і систем із метою їх нормалізації.

Розуміння цих складних процесів потребує знань з анатомії та фізіології

людини, біофізики, хімічних дисциплін, латинської мови, мікробіології [4; 9; 10].

Викладання фармацевтичних дисциплін із врахуванням міждисциплінарної

інтеграції проводиться відповідно до схеми.

Базові дисципліни (забезпечувальні)-фармакологія – професійна діяльність

Таблиця 1. Дисципліни Знати Вміти

Латинська мова

-базові лексико-семантичні структури

латинської мови;

-професійну лексику, що стосується

спеціальності фармацевта та

провізора;

-іншомовний вокабуляр та правила

виписування рецептів;

-форми та види ліків, групи та

джерела вітамінів латинською мовою

відтворювати в письмовій

формі термінологію, що

стосується форм лікарських

препаратів;

виписувати рецепти

Біоорганічна

хімія

фізичні та хімічні властивості

органічних сполук;

застосування в медицині та фармації

речовин

використовувати професійно-

профільовані знання й

практичні навички в галузі

органічної хімії для

теоретичного освоєння

професійно- профільованих

дисциплін і рішення

практичних завдань, для

дослідження хімічних явищ і

процесів, для проведення

найпростіших синтезів

органічних речовин

Мікробіологія

бактеріологічний контроль

режиму аптек та мікробіологічної

чистоти лікарських засобів;

вчення про інфекцію та імунітет,

специфічну імунопрофілактику та

імунотерапію інфекційних хвороб;

вчення про алергію;

антибіотики, їх класифікацію,

побічну дію, резистентність

мікроорганізмів до них;

характеристику патогенних коків,

збудників кишкових інфекцій,

мікобактерій туберкульозу, збудника

ВІЛ-інфекції/СНІДу

застосовувати бактерійні

препарати з профілактичною

та лікувальною метою;

дотримуватись

санітарного режиму (умов

асептики).

Фармацевтична

хімія

склад, будову, властивості, добування,

застосування основних лікарських

препаратів органічного та

неорганічного походження, а саме

насичених, ненасичених і

ароматичних вуглеводнів, спиртів,

фенолів, карбонільних сполук,

досліджувати фізичні

властивості лікарських


- досліджувати властивості

представників лікарських


- вміти здійснювати синтез

20

Дисципліни Знати Вміти

карбонових кислот та їх похідних,

амінів, гетероциклічних сполук,

амінокислот

деяких лікарських препаратів.

Анатомія та

фізіологія

людини

-причини, механізми й закономірності

змін фізіологічних процесів,

компенсаторних механізмів порушень;

-взаємодії між органами й

функціональними системами при

розвитку передпатологічних і

патологічних станів;

-шляхи запобігання впливу

негативних факторів середовища на

спадковість людини.

-обґрунтувати методи

діагностики, лікування та

профілактики захворювань

людини.

Фармакогнозія

хімічний склад лікарських

рослин з огляду вмісту основних

діючих та супутних речовин;

основні фактори впливу на

взаємодію біологічно активних

речовин у складі лікарських рослин та

організму; характеристику лікарських

рослин як засобів впливу на

фізіологічний стан організму;

сучасний стан ресурсів

лікарських рослин на Україні та

заходи ресурсозбереження.

визначати систематичну

належність лікарських рослин;

дати характеристику

різним класам хімічних сполук

як основних діючих речовин у

складі лікарських рослин;

пояснити вплив факторів

власне організму та

зовнішнього середовища на

формування фармакологічного

ефекту;

вміти пояснити механізми

фізіологічного впливу

основних діючих речовин

лікарських рослин на

організм; групувати види

лікарських рослин за їх

фізіологічним впливом на

організм.

Значні можливості щодо опанування професійними компетентностями

надають клініко-ситуаційні завдання, які сприяють усвідомленню студентом

важливості знань з попередньо- забезпечувальних та тих, що забезпечуються

навчальних дисциплін. Наприклад,

Оцінювання сформованості вміннями приймати рішення і нести за них

відповідальність.

Завдання №1

Умова: До Вас звернувся хворий зі скаргою на якість ранітидину, який,на

його думку, перестав діяти. У бесіді було з’ясовано, що хворий для посилення

ефекту додатково почав застосовувати альмагель. Два препарати він застосовував

одночасно.

Завдання для студента.

1.Чому знизився ефект ранітидину?

2.Як правильно комбінувати прийом антацидів з основними

противиразковими засобами?

3.Вказати механізм дії ранітидину і його основні побічні ефекти?

Оцінити рівень уміння визначати та формулювати проблему, визначати

21

завдання задля її розв’язання, планувати подальші дії.


Умова: Посилює та концентрує процеси гальмування у корі головного

мозку. Викликає заспокійливу дію, зменшує роздратованість. Ефект та дозування

залежать від типу нервової системи. Добре всмоктується з травного каналу.

Повільно виділяється і може кумулювати, що призводить до хронічного отруєння

(загальмованість, погіршення пам’яті, нежить, кон’юнктивіт, висипка на шкірі).

Застосовують при неврозах, безсонні, роздратованості.


Визначить препарат.

Вказати механізм дії препарату і його основні побічні ефекти?

Подайте відповідь у вигляді структурно-логічної схеми дії препарату.


Умова: Хворий з виразковою хворобою звернувся до Вас з проханням

пояснити, для чого йому призначили метронідазол.

Поясніть механізм дії препарату.

Обґрунтуйте показання, протипоказання та побічну дію препарату

Які ще препарати можуть призначити з цією метою?

Оцінювання сформованості комунікативних умінь.


Мета: визначити рівень сформованості комунікативних умінь (ведення

коректного діалогу, аргументоване пояснення своїх позицій).

Умова: пацієнта 37 років у вимушеному положенні (на боці з приведеними

до живота ногами) госпіталізовано до хірургічного відділення зі скаргами на

раптовий гострий біль у надчеревній ділянці. Ураховуючи клінічну

симптоматику, лікарями встановлено попередній діагноз: перфоративна виразка

шлунку, для уточнення якого необхідно проведення інструментального

дослідження – фіброгастродуоденоскопії.


1. Поясніть пацієнту, що робитиме лікар.

2. Переконайте пацієнта у необхідності даної процедури.

3. Попередьте його про можливі ускладнення захворювання.

Свої відповіді обґрунтуйте з анатомічної позиції.

Оцінювання сформованості аналітичних умінь


Мета: визначити рівень сформованості аналітичних умінь (аналіз отриманої

інформації, здатність робити умовиводи, проводити рефлексію).

Оцініть свою гіпотезу як правильну або хибну, спираючися на текстову

інформацію.


Мета: визначити рівень сформованості аналітичних умінь (сформованість

уміння проводити аналіз та узагальнювати отриману інформацію, робити

умовиводи, складати план втручань).

Умова: до лікаря звернувся пацієнт зі скаргами на біль за грудниною,

особливо при ковтанні, підвищення температури, загальну слабкість. Із анамнезу

22

хвороби встановлено, що напередодні він їв рибу. Рентгенологічне дослідження

виявило стороннє тіло стравоходу (припустимо – рибна кісточка) на рівні Т IV.


1. Визначте факти, що характеризують проблему пацієнта.

2. Сформулюйте загальні висновки з погляду анатомії.

3. Запропонуйте варіанти розв’язання означеної проблеми в межах своєї

компетенції з погляду анатомії.

Оцінювання сформованості аналітичних умінь


Мета: вивчити рівень сформованості аналітичних умінь (визначити рівень

уміння щодо аналізу, узагальнення та систематизації даних, здатності робити

умовиводи).

Умова: ознайомтеся з поданими клінічними ситуаціями:

При сильному болю хворому введено під шкіру розчин лікарської

речовини. Через годину з’явилась сонливість, згодом — поверхневий сон. Через

дві години з’явилась різка блідість, загальна слабкість, ціаноз, втрата свідомості.

Пульс частий, слабкого наповнення. При огляді: зіниці значно звужені, дихання

нерівномірне, переривчасте (Чейн-Стокса), колінні рефлекси збережені.

Лікар, якого викликали до п’ятирічної дитини, застав її у такому стані:

сильне рухове збудження, хриплий голос; зіниці розширені, на світло не

реагують. Шкіра червона, суха, гаряча, пульс дуже частий. Дихання часте.

Блювання і проносу немає. Усі симптоми виникли після того, як дитина з’їла

насіння одного бур’яну.

Хворий повертався з поліклініки, де йому була проведена чергова

ін’єкція. По дорозі відчув різку слабкість, з’явилось відчуття голоду, пітливість і

неспокій. Дома стан хворого погіршився. Викликали лікаря, який при огляді

виявив втрату свідомості і судоми. Шкіра хворого волога, обличчя бліде.


1. Пояснити симптоми отруєння. Віддиференціювати від речовин, які

викликають подібні симптоми.

2. Призначити заходи першої допомоги і лікування.

3. Дайте відповіді на запропоновані до клінічних ситуацій запитання.

4. Оцініть свою гіпотезу як правильну або хибну, спираючися на

текстову інформацію.

Реалізація міждпредметної інтеграції в освітній діяльності - це один із

необхідних дидактичних засобів формування в студентів професійних знань і

навичок. Навчальнаий матеріал, усвідомлений під час вивчення базових

дисциплін, не повинен дублювалася, а використовуватись для мотивації та

актуалізації навчальної діяльності, опорних знань, умінь і навичок студентів,

обґрунтування, з’ясування сутності процесів, моделювання ситуацій майбутньої

професійної діяльності. Використовуючи навчальну матеріал з інших дисциплін,

необхідно дотримуватися єдності у визначеннях наукових понять, законів,

положень, застосовувати аналогічну систему різних величин та одиниць

вимірювання [8; 9; 10].

У зв’язку з прогресуючим розвитком системного підходу до розуміння

23

природи організму людини, шляхів діагностики і лікування значно зросли

вимоги до ефективності міждисциплінарної інтеграції. На сучасному етапі перед

медико-фармацевтичною освітою ставляться високі вимоги до викладання

базових дисциплін. Професійна спрямованість навчання сприяє усвідомленню

студентами важливості знань для успішного оволодіння професією.

Тому для формування необхідних компетентностей випускника вищого

медичного навчального закладу потрібне:

1. усвідомлення мотивації постійного підвищення рівня професійної

компетенції, самовдосконалення;

2. володіння вміннями приймати рішення і нести за них відповідальність;

3. вміння спілкуватися, пояснювати, бути здатними до рефлексії по

відношенню до своєї діяльності, регулювати свій емоційний стан і

поведінку;

4. активно залучати отримані знання з інших дисциплін задля визначення

пріоритетності та формулювання проблем, постановки мети та шляхів

її реалізації;

5. вміння аналізувати та робити висновки.

Реалізація інтеграційного підходу у професійній освіті сприятиме

досягненню головної мети - підготовки кваліфікованого спеціаліста, який вільно

володіє своєю професією, здатного ефективно працювати на рівні світових і

європейських стандартів, готового до постійного професійного зростання,

соціальної та професійної мобільності.

Висновки та перспективи подальших розробок

Застосовування міжпредметної інтеграції при викладанні

фармацевтичних дисциплін економить час на нераціональні витрати часу

та сприяє найкращому і більш міцному засвоєнню навчального

матеріалу, необхідного студентам в подальшій практичній діяльності.

Застосування клініко-ситуаційних задач підвищує пізнавальну активність

студентів, розуміння вагомості базових дисциплін, сприяє розвитку

самоосвітньої діяльності студентів, залученню до наково-дослідної

діяльності.

Застосування міжпредметної інтеграції підготовки фармацевтичного

працівника сприяє розвитку професійної компетентності студентів.

Фармакологія як навчальна дисципліна ґрунтується на вивченні

студентами базових дисциплін та сприяє застосуванню знань із

фармакології в процесі подальшого вивчення фармацевтичних дисциплін

і в майбутній професійній діяльності.

Перспективи подальших досліджень передбачають визначення комплексу

педагогічних умов формування професійної компетентності майбутнього

фармацевта, експериментальної їх перевірки та обґрунтування результатів.


1. Бобрук В.П. Педагогічні аспекти викладання фармакології та організації

економіки фармації із залученням інтегрованого підходу / В.П. Бобрук,

С.В. Сергєєв, О.Д. Благун // Вісник ВНМУ ім. М.І. Пирогова, 2012. – Т.

16. – № 2. – С.460-463.

24

2. Вища освіта. Болонський процес: [навч. посібник для студ. вищ. навч.

закладів] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвівська, В.Д.

Данчук. – К.: Основи, 2006. – 440 с.

3. Громовик Б.П. Фармацевтична логістика: фокус на допомозі пацієнту :

монографія / Б.П. Громовик, Л.М. Унгурян. – Л.: РАСТР-7, 2013. – 212 с.

4. Громовик Б.П. Неперервна фармацевтична освіта в Україні: науково-

методичні аспекти управлінсько-економічної підготовки : монографія /

Б.П. Громовик, А.В. Горілик. – Л.: РАСТР-7, 2012. – 166 с.

5. Громовик Б. П. Дисципліни організаційно-економічного спрямування в

системі неперервної фармацевтичної освіти / Б.П. Громовик // Провізор.

– 2011. – № 3. – С. 12-14.

6. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посібник / І.М.

Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

7. Інтеграція навчального процесу у вищих медичних закладах / М.М.

Багрій, Н.М. Воронич-Семченко О.Г. Попадинець [та ін.] // Вісник

проблем біології імедицини. – 2010. – Вип.3 – С. 209-211.

8. Лисаченко О.Д. Роль міждисциплінарної інтеграції у формуванні

клінічного мислення студента / О.Д. Лисаченко // Вісник проблем

біології і медицини. – 2012. – Вип. 3, т.2 (95) – С. 133-135.

9. Освітні інновації в Національному фармацевтичному університеті: навч-

метод. посіб. / В. П. Черних, Л. Г. Кайдалова, В. М. Толочко Т.Ю.

Вахрушева. – Х.: Вид-во НФаУ, 2005. – 248 с.

10. Романішина Л. М. Формування ключових компетентностей майбутніх

фахівців у процесі навчання в медичному коледжі / Л.М. Романішина,

І.М. Хмеляр, М.М. Лукащук // Наукові записки. Серія: Педагогіка. –

2011. – № 2. – С. 73–80.

11. Хмеляр І.М. Дослідницький підхід до організації навчально-виховного

процесу в коледжі – умова саморозвитку студента/ І.М. Хмеляр //

Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. пр. – Вип. 619.

Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2012. – С. 165–173.

25

Голобош Галина Василівна,

викладач хімії



Організація самостійної роботи студентів

медичних освітніх закладів при вивченні дисциплін

хімічного циклу

Сьогодні організація самостійної роботи студентів стає першочерговим

питаннямпедагогіки, вимагаючи серйозної перебудови і вдосконалення

навчально-виховного процесу у вищій школі. У статті відмічена важливість

навиків самостійної роботи для підготовки професійно компетентного фахівця

медика.Розглядаються підходи до організації самостійної роботи студентів при

вивченні дисциплінхімічного циклу у медичному коледжі.

Ключові слова. Самостійна робота, форми та види самостійної роботи,

студенти, дисципліни хімічного циклу.

Постановка проблеми. Основним завданням сучасного навчального

закладу є підготовка високоосвіченого, творчого, професійно компетентного

фахівця, який буде вміло оперувати набутими знаннями, застосовувати їх у нових

ситуаціях, робити самостійні висновки і узагальнення. Згідно закону України

„Про вищу освіту” майбутні фахівці повинні мати добре розвинені вміння та

навички практичної діяльності, повинні вміти використовувати сучасні

інформаційні та інноваційні технології і здатні самовдосконалюватись упродовж

всього життя [1]. Для успішної реалізації цих завдань першочерговим завданням

викладачів вищої школи є якісно навчити студентів самостійно здобувати знання.

Відповідно до нормативних документів самостійна робота є обов’язковою

для кожного студента. У процесі її виконання студенти розвивають та

вдосконалюють свою пам’ять, ініціативу, намагання обґрунтовувати свою думку.

Знання, які здобуті завдяки власному досвіду є міцніші, ґрунтовніші. Як

говорить китайська мудрість: „Розкажи мені - і я забуду, покажи мені – і я

запамʹятаю, дай мені зробити самому – і я буду вміти.”

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз науково-педагогічної та

методичної літератури [2; 3; 4] свідчить, що проблема самостійної роботи,

методів та форм її організації привертає до себе численну увагу психологів,

педагогів та методистів середньої і вищої школи. Загальні дидактичні основи

цієї проблеми висвітлені у працях С. Архангельського, Ю. Бабанського, М.

Скаткіна; питанням організації самостійної роботи студентів присвячені

дослідження В. Козакова, Л. Жарового,Ю. Зотова, В. Луценко,О. Ярошенко та ін.

Роль та місце самостійної роботи в навчальному процесі досліджували В. Буряк,

Я. Гендлер, Т. Нечаєва, Т. Шамова, П. Підкасистийта ін.

Аналіз досліджень свідчить про визнання видатними педагогами

необхідності широкого використання самостійної роботи як продуктивної

форми організації навчання у закладах. Педагоги А. Алексюк, Г. Костюк, П.

26

Підкасистий, Р. Хмелюк та ін., оцінюючи значення самостійної роботи в процесі

навчання, вказують, що вона виступає чи не єдиним способом виховання

самостійності у засвоєнні знань, формуванні умінь і навичок.

Водночас наявні на сьогодні дослідження не в повній мірі відображають всі

проблеми самостійної роботи. Проблемними питаннями залишаються розвиток і

підтримання належної мотивації майбутніх медиків до навчання, оптимізація

самостійної роботи студентів при вивченні дисциплін хімічного циклу та

відведення належної уваги роботі викладача.

Мета написання статті. Метою написання cтатті є розгляд особливостей

організації різних форм та видів самостійної роботи студентів та визначення її

ефективних методів при вивченні дисциплін хімічного циклу у медичному

закладі.

Виклад основного матеріалу. У системі медичної освіти хімія є

обов’язковою складовою. Знання з хімії необхідні студентам незалежно від їх

спеціалізації. Саме вивчення хімії майбутніми студентами-медиками сприяє

формуванню ключових компетентностей освіченої людини взагалі і

кваліфікованого медика зокрема. Хімія, як навчальна дисципліна, є основою для

якісного засвоєння клінічних дисциплін.

Хімічній підготовці в медичному закладі надається значна увага і вагома

роль для якісної її реалізації належить самостійній роботі.

Самостійна робота студентів - це специфічний вид навчання, головною

метою якого є становлення самостійності суб’єкта, що вчиться, формування його

вмінь, знань і навичок; яка здійснюється безпосередньо через зміст і методи всіх

видів навчальних занять [5].

При викладанні дисциплін хімічного циклу в медичному коледжі

організація самостійної роботи студентів складається із взаємопов’язаних форм:

аудиторної самостійної роботи, що може здійснюватися як під безпосереднім

керівництвом викладача, так і у відсутності викладача, без його участі та

допомоги, позааудиторної самостійної роботи та науково-пошукової роботи

студентів. Самостійна робота передбачає інтеграцію різних видів індивідуальної

та колективної навчальної діяльності.

Завданням самостійної роботи студентів-медиків є засвоєння

теоретичного матеріалу із основних розділів хімії; закріплення знань

теоретичного матеріалу практичним шляхом (робота з текстовим матеріалом на

основі питань для самопідготовки, виконання лабораторних робіт, контрольних

робіт, тестів для самоперевірки, написання конспектів, рефератів); використання

отриманих знань та практичних навичок для аналізу ситуації і обрання

правильного рішення (підготовка до розв’язування ситуаційних задач, участі в

дослідницькій роботі, дискусії); формування навичок адаптації набутих наукових

знань та вмінь з дисциплін хімічного циклу до практичного застосування у своїй

професійній діяльності.

Організація самостійної роботи студентів є складним технологічним та

педагогічним завданням. Для ефективного її впровадження необхідне повне

методичне забезпечення всіх видів самостійної роботи. Матеріали, обсяги та

зміст добираються викладачем навчальної дисципліни, він же визначає і терміни

27

виконання, розробляє методичні засоби проведення поточного та підсумкового

контролю, аналізує результати самостійної навчальної роботи кожного студента.

Ще одним важливим завданнямє мотивація студента до вивчення даної

дисципліни, сприяння адаптації першокурсників до нових умов навчання.Дуже

важливо з самого початку залучити студентів до систематичної самостійної

роботи, навчити їх практичних прийомів організації своєї самостійної


Організацію самостійної роботи в коледжі при вивченні хімії розпочинаємо

із пояснення важливості даного виду навчання, вироблення прийомів та вмінь

роботи з навчальною книгою, конспектом, технічними засобами, вміння

раціонально та поетапно планувати свою самоосвітню діяльність, аналізувати

завдання. Якщо студент буде навчений грамотно конспектувати почуте, або

прочитане за допомогою схем або записів, то це підвищить ступінь розуміння і

запам’ятовування отриманої інформації. Студент повинен звикнути працювати

над навчальним матеріалом постійно, не випускати зполя зору жодну з тем,

вміло поєднувати їх вивчення. Кожне заняття з хімії розпочинаємо з

мотиваційної характеристики теми, де разом з студентами показуємо теоретичну

та практичну значимість і новизну матеріалу, професійну направленість

навчальної діяльності на занятті.

Розвитку у студентів мотивації до самостійної роботи служать і методичні

матеріали, якими забезпечені усі заняття з дисциплін хімічного циклу: лекції,

інструктивні картки, навчальні посібники, в яких теж приділена увага мотивації.

Cамостійна робота студента розпочинаються вже в аудиторії під час

слухання та сприймання лекцій, під час підготовки до них. Основний стимул

створюється не простим закликом наполегливо самостійно працювати, а

характером лекцій, особливою методикою їх проведення [6]. На лекції викладач

рекомендує студентам літературу, роз’яснює методи роботи з підручником і

першоджерелами. У цьому аспекті особливо важливими є вступні лекції, на

яких розкривається проблематика теми, подається характеристика списку

літератури, виокремлюються розділи для самостійного опрацювання.

Велике значення має виконання на занятті лабораторної роботи, яка вимагає

глибокого самостійного опрацювання студентами теоретичного матеріалу,

вивчення методик проведення і планування хімічного експерименту, освоєння

вимірювальних приладів, обробку та інтерпретацію експериментальних даних

[7]. Самостійна робота на занятті є частково пошукового характеру, адже

спонукає студентів до цілком свідомої діяльності.

Важливою є раціоналізація вільного часу студента. Рекомендуємо

конспектувати матеріал під час або відразу ж після прослуховування або читання

інформації, а не відкладати це на потім. Чіткий план допоможе раціонально

структурувати самостійну роботу, зосередитися на найсуттєвіших питаннях.

Правильно організована самостійна робота спонукає студентів до

самоорганізації, сприяє формуванню навичок в плануванні організації

самопідготовки, дозволяє розвинути креативність не лише в період навчання, але

і під час професіональної діяльності.

Одним із засобів управління та самоуправління самостійною роботою

28

студентів, взаємодії студента з викладачем є використання робочих зошитів для

самостійної роботи з чітко сформульованими завданнями, що сприяють

організації повторення, закріплення, узагальнення та систематизації знань

студентів, формування у них фахових компетенцій. Використання зошитів на

заняттях з дисциплін хімічного циклу дає можливість заощадити час і студента і

викладача з контролю виконання завдань.

Ще одним видом самостійної роботи, який часто застосовуємо, є хімічні

диктанти (графічні, фразеологічні, стехіометричні, формульні, логічно-

ланцюжкові), тобто короткочасні письмові роботи, під час яких студенти,

сприймаючи завдання на слух (повністю чи частково), виконують його письмово

або записують лише результат. Методично грамотно побудований хімічний

диктант дозволяє вчасно виявляти складні та незрозумілі питання з матеріалу, що

вивчається, закріплювати та систематизувати отримані знання.

Дуже результативною формою організації самостійної роботи, як доводить

практика, є індивідуальне домашнє завдання, яке видається кожному студентові

на весь семестр, яке він виконує і пред’являє на перевірку частинами, по мірі

вивчення розділів дисципліни по наперед обумовленому графіку. Ми

розробляємо різнорівневі пізнавальні завдання.

Рівень і складність завдань для самостійного виконання залежить від курсу

навчання. На 1 курсі самостійна робота студентів ставить за мету розширення і

закріплення знань і вмінь,які студент отримує на заняттях. У цьому випадку

найбільш ефективними є наступні форми: написання повідомлення, реферату по

якійсь темі, складання кросворду, презентації. На старших курсах самостійна

робота повинна сприяти розвитку творчого потенціалу студента і реалізації

професійних навиків. У цьому випадку завдання можуть носити як

індивідуальний так і груповий характер, в силу того, що реальні професійні

умови у більшості випадків основані на роботі у колективі: презентація, ділова

гра, груповий проект, аналіз конкретної навчальної ситуації.

У наш час в організації самостійної роботи широко використовуються

інформаційні технології. Це перш за все, робота з періодичними виданнями,

Інтернет, електронні підручники, телекомунікаційні проекти. Комп’ютерне

моделювання виявляється незамінним при вивченні багатьох хімічних процесів,

безпосереднє спостереження за якими неможливе або утруднене.

Результативність самостійної роботи студентів значно залежить від

наявності активних методів її контролю. Оцінювання повинно бути відкритим і

зрозумілим для студентів. Контроль самостійної роботи студентів не повинен

бути самоціллю для викладача, а насамперед – стати мотивуючим фактором

освітньої діяльності студента. Систематично включаємо результати виконання

самостійної роботи з хімії у показники поточної успішності, у питання на

контрольній роботі, питання на заліку, від оцінок яких залежить підсумкова

оцінка або рейтинг студента. У своїй роботі використовуємо різні види

контролю. Це і розв’язування задач і вправ, тестовий контроль, письмові роботи,

усні опитування, захист реферату, проекту або результатів хімічного

експерименту. Проміжний контроль практикується після закінчення вивчення

значного за обсягом розділу курсу. Підсумковий контроль проводиться згідно

29

навчальних планів з метою оцінки результатів навчання на певному етапі або

засвоєння всього змісту дисципліни.

Важливими в організації самостійної роботи є індивідуальні консультації

викладача. Вони необхідні для роботи з невстигаючими студентами у вигляді

допомоги, відпрацювань пропущених занять, з метою диференційованого

навчання в межах однієї групи, для підготовки виступів студентів на науково-

теоретичних конференціях в коледжі.

Ефективним та цікавим способом організації самостійної роботи є метод

проектів. За його допомогою студенти вчаться самостійно шукати та відбирати

необхідну інформацію, опрацьовувати її, робити свої власні висновки та

представляти їх широкій аудиторії. Контроль такої самостійної роботи можна

здійснити досить легко, адже на кожному етапі студенти звітують про проведену

роботу, створюють своє власне портфоліо, а в кінцевому результаті захищають

проект.

Одним із засобів організації самостійної науково-пошукової роботи при

вивченні дисциплін хімічного циклу є застосування в навчальному процесі

випереджаючих пізнавальних завдань. Пізнавальні завдання повинні бути

професійно зорієнтованими, тобто знання й уміння, отримані при їхньому

виконанні, повинні знайти своє застосування в подальшій професійній

діяльності. Продуктами такої діяльності є коротке повідомлення, реферат або

виготовлена наочність.

Отже, систематична, безперервна робота по організації самостійної роботи

студентів дозволяє підняти успішність та мотивацію при вивченні дисциплін

хімічного циклу.

Висновки. Під час вивчення дисциплін хімічного циклу у медичному

коледжі студенту необхідно планувати свою діяльність, вибудовувати власну

лінію навчання, щобопрацювати весь науково-навчальний матеріал.Такий темп і

форма роботи дозволяють розвивати дисциплінованість, відповідальність,

мобільність студентів. Більш того, саме в самостійній та груповій роботі у

більшій мірі розвиваються компетенції майбутнього фахівця.

Організація самостійної роботи – це довготривалий, трудомісткий та

напружений процес як для студента, так і для викладача, що потребує постійного

пошуку нових її видів, творчості, бажання та вміння обох учасників процесу

навчання. Види організації СРС можуть бути різними, однак завжди слід

керуватись принципом активізації розумової діяльності, стимулюючи потребу в

поглибленні отриманих знань шляхом використання різних видів самостійної

роботи [8].

Шляхи підвищення ефективності самостійної роботи студентів медиків при

вивченні дисциплін хімічного циклу бачимо в поєднанні самостійної роботи з

іншими формами навчання у медичному закладі, а також в грамотному

використанні сучасних інформаційних технологій.


1. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556 –

VІІ[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1556-18

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

30

2. Алексюк А.М. Перспективні освітні технології /Алексюк А.М., Бех

І.Д., Демків Т.Ф.- К.: Гопак, 2000.- 560 с.

3. Королюк О. М. Управління самостійною роботою студентів коледжу в

процесі вивчення природничо-математичних дисциплін / Олена

Королюк // Неперервнапрофесійна освіта: теорія і практика. – 2006. –

Вип. 1–2. – С. 78–84

4. Гарбар Г.А. Розвиток пізнавальної самостійності студентів: Автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.02. Теорія і

методика навчання /Г.Н. Гарбар.- К., 2001.- 19 с.

5. Козаков В.А. Самостійна робота студентів як дидактична проблема /

В.А. Козаков. - К. : НМК ВО, 1990. - 62 с.

6. Мороз О. Г. Педагогіка і психологія вищої школи : [навч. посіб.] /

Мороз О. Г.,Падалка О. С., Юрченко В. І.; ред. О. Г. Мороза. – К. : НПУ,

2003. – 267 с.

7. Басов Н.В. Педагогика и психология / Басов Н.В. - Ростов Н/Д:

«Феникс», 2000. - 416 с.

8. Психолого-педагогічні аспекти реалізації сучасних методів навчання у

вищій школі: навч. посіб. / [за ред. М.В. Артюшиної, О.М. Кортикової,

Г.М. Романової]. – К. : КНЕУ, 2007. - 527 с.

31

Гуз Надія Федосіївна,

голова циклової комісії

професійно-орієнтованих дисциплін

загальнотерапевтичного профілю,

викладач педіатрії



Роль мультимедійних технологій у навчально-

освітньому процесі студентів-медиків по лекціях з

педіатрії

Ключові слова: технологія, мультимедія, вища школа, концепція,

телекомунікації, ресурси, компетентності.

Актуальність теми: Серед студентів медиків, які використовують

мультимедійне та інтернет забезпечення йде краще засвоєння теоретичного і

практичного матеріалу з предмету педіатрії, змістової інформації, відмінними

рисами якого є усвідомлення зв‘язків між елементами знань; уміння

відтворювати елементи знань залежно від необхідності їх використання в

практичній діяльності; важливих для медичної діяльності.

Мета: здатність мультимедійних технологій забезпечити середовище для

формування та розвитку медичної освіти в педіатрії студентів медиків.

Здійснити теоретичний аналіз та моніторинг системи забезпечення якості

мультимедійними технологіями в педіатрії діяльності студентів медиків.

Вступ.

“Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи

і до учня, він — досконалий учитель”

(Лев Толстой)

Стрімкий розвиток світового суспільства спричинив масовий характер

зацікавленості у новітніх знаннях та мультимедійних технологіях і різку потребу

в доступності вищої освіти, що в свою чергу загострило питання про посилення

вимог до якості сучасних знань студентів медичної галузі.

Сьогодні мультимедіа-технології - один із перспективних напрямів у

інформатизації навчального процесу. Якість освітньої діяльності дедалі більшою

мірою стає центральним поняттям, навколо якого формується сучасна культура

вищої школи. Алгоритм забезпечення якості освіти у найзагальнішій формі

передбачає визнання існування якості, бажання забезпечити її, побудову

концепції якості, її реалізацію та контроль, глибину знань та кваліфіковане

надання допомоги дітям, підліткам в Україні [ 1 ].

Мультимедіа та гіпермедіа технології інтегрують у собі потужні розподілені

освітні ресурси, що здатні забезпечити середовище для формування та розвитку

ключових компетентностей студентів медиків КЗ «Рівненської медичної

академії», до яких відносяться в першу чергу інформаційна й комунікативна база

знань.

Мультимедіа та телекомунікаційні технології відкривають принципово нові

32

методичні підходи до організації педагогічного процесу в системі загальної

освіти та у викладанні педіатрії студентам. Не менш важливим є й те, що

інтерактивні технології на основі мультимедіа дозволять розв’язати проблему на

базі Інтернет-комунікацій, так і за рахунок інтерактивних СD-курсів і

використання супутникового Інтернету у медичних закладах: в центральному

корпусі КЗ «Рівненської медичної академії» та корпусі № 4.

Мультимедіа — це система комплексної взаємодії візуальних і аудіоефектів

під управлінням інтерактивного програмного забезпечення з використанням

сучасних технічних і програмних засобів, які об’єднують текст, звук, графіку,

фото, відео під час теоретичних занять педіатрії.

Гіпермедіа – це комп’ютерні файли, що зв’язані за допомогою

гіпертекстових посилань для переміщення між мультимедійними об’єктами та

файлами [ 2 ].

Використання мультимедіа-технологій. Можна порекомендувати такі

основні підходи до організації навчання сучасного студента-медика КЗВО

«Рівненська медична академія»:

заняття із застосуванням мультимедійних презентацій лекцій з педіатрії,

фізичної реабілітації, невідкладних станів у педіатрії, медсестринство в

педіатрії;

закріплення за кожною групкою студентів (3-4 чоловік) персонального

комп’ютера;

вивчення основних розділів навчальної програми з предмету «Дитячі

хвороби» на основі інтерактивних мультимедійних технологій;

реалізація індивідуального підходу до вивчення теми предмету кожним

студентом «відмінником» та «задовільними» знаннями;

використання на теоретичних заняттях навчальних індивідуальних

програм,

створення і використання банка різнорівневих завдань, тестів для

контролю студентами по теоретичних темах занять;

проведення значної частини практичних занять у формі ділових ігор,

ситуаційних завдань по темах;

системне використання проблемного підходу в навчанні предмету.

Упровадження в освітньо-педагогічний процес мультимедіа-технологій

33

виявило ряд позитивних чинників і низку важких моментів і утруднень. Так,

організація занять із використанням мультимедіа-технологій і спеціальний

медіапроектор дає можливість наочно демонструвати можливості програмного

забезпечення та економити час, інтенсивніше проводити вивчення навчального

матеріалу студентами 3 і 4 курсу КЗВО «Рівненська медична академія».

У той же час з’являються додаткові вимоги до підготовки мультимедійних

матеріалів, презентаційних лекцій викладачем педіатрії і організації самого

заняття.

Систематичне використання комп’ютера на занятті, зокрема систем

презентацій, призводить на мою думку до:

підвищення якісного рівня використання наочності на занятті;

підвищення продуктивності теоретичного і практичного заняття;

установлення між предметних зв’язків;

з’являється можливість організації проектної діяльності студентів зі

створення навчальних програм під керівництвом викладачів педіатрії, викладачів

невідкладних станів у педіатрії та інформатики;

викладач, що створює презентацію, змушений звертати величезну

увагу на логіку подання навчального матеріалу, використанні відео файлів,

фотографій з захворюваннями дитячого віку, що позитивно позначається на рівні

знань студентів;

змінюються на краще взаємини з студентами, «далекими» від

медицини, особливо тих, хто захоплюється інформатикою;

змінюється відношення до комп’ютера. Студенти починають

сприймати його як універсальний інструмент для роботи в будь – якій галузі

людської діяльності та медицини [ 2 ].

Зрозуміло, що навчання з використанням мультимедійних технологій

потребують великої підготовки. Викладач повинен вміти користуватися

різноманітними програмами: графічними, flesh-анімації, web-редактора,

програмами для створення презентацій, програмами для роботи зі звуком та

відео.

Проведення заняття, подача матеріалу залежить від того, у якому вигляді ви

34

вирішили подати інформацію. Це може бути відео, презентація, web-сторінка з

різноманітними роликами. Взагалі, вибір дуже великий.

Для унаочнення навчального матеріалу лекцій та практичних занять можна

використовувати широкі ресурси інтернету.

Включення інформаційних мультимедійних технологій робить процес

навчання більш технологічним і більш результативним. Так, на цьому шляху є

труднощі, є помилки, не уникнути їх і в майбутньому.

Є головний успіх - інтерес студентів, їх готовність до творчості, потреба в

одержані нових знань і відчуття самостійності. Комп’ютер дозволяє робити

заняття не схожими один на інші. Це відчуття постійної новизни сприяє розвитку

в студентах інтересу до навчання, до предмету «Педіатрії».

Зі всіх інформаційних каналів візуальний — наймогутніший, тому його

використання в галузі освіти засобами мультимедіа більш розроблено.

Проте це не відміняє важливості та значення інших медіа. Наприклад,

ефективність засвоєння матеріалу з «Педіатрії» значно підвищує створення для

кожної мультимедії за допомогою файлів та відео з оптимальним підбором

музики.

Продумана взаємодія клавіатури та мишки в мультимедійних підручниках у

35

поєднанні з іншими медіа додає ще одну перевагу даній освітній технології.

Вона заснована на тому, що мануальні вправи істотно розвивають пам’ять. Не

випадково раніше в колишніх гімназіях контурні карти малювали щоб "набити"

руку та щоб у такий спосіб краще їх запам’ятати.

Окремі продукти індивідуальної авторської свідомості (текст, зображення,

звуковий ряд, відео тощо) об’єднуються в нову систему [1].

Мультимедіа-презентація у результаті цієї взаємодії одержує якості, яких

немає в окремо взятих складових.

Річ у тому, що наука (медицина, лінгвістика, мистецтвознавство)

накопичила знання про ці окремо взяті форми інформації, а властивості

мультимедійного середовища тільки починають вивчатись. У решті-решт,

мультимедіа в освіті та медицині ефективні настільки, наскільки при їх

використанні розв’язується конкретна навчальна задача – навчити чомусь,

виробити навички роботи з чимось.

Згідно, Р. Кирмайеру, при використанні інтерактивних мультимедійних

технологій у процесі навчання частка засвоєного матеріалу може сягати 75 %.

Цілком можливо, що це, швидше за все, явно оптимістична оцінка, але про

підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу, коли до процесу

сприйняття залучаються зорова та слухова складові, було відомо задовго до

появи комп’ютерів [2].

Особливості підготовки навчальних мультимедіа-презентацій. При

створенні мультимедійних презентацій необхідно враховувати таку

послідовність, як мотивація, постановка навчальної мети, створення передумов

до сприйняття навчального матеріалу, подача самого навчального матеріалу та

його оцінка.

При створенні мультимедійної презентації потрібно враховувати не тільки

відповідні принципи класичної дидактики, але і специфічні принципи

використання комп’ютерних мультимедійних продуктів.

Вивчення праць класиків показало, що педагогами-розробникам

мультимедійних презентацій будуть корисними, наприклад, рекомендації, що

були надані ще Ф. Дістервегом у його "Керівництві до освіти німецьких

вчителів". А використання відео, фото, схем в презентації лекцій по «Педіатрії»

дають найкраще, ефективніше сприйняття навчального матеріалу студентами

медиками, на наведених прикладах студенти краще навчаються логічному

мисленню, швидшому наданні допомоги медичної пацієнтам, дітям з різною

патологією. Презентації залишаються вкрай актуальними й у наш час при

найсучасніших педагогічних технологіях.

Наприклад: комбінування тексту, малюнків, фотографій хворого пацієнта.

Ось деякі з них:

1. розподіляти кожний матеріал на певні ступені та невеличкі закінчені

частини;

2. указути на кожному ступені окремі частини подальшого матеріалу

та, не допускаючи істотних перерв, наводь із них окремі дані, щоби спонукати

допитливість учня або студента, не задовольняючи її, проте, повною мірою;

3. розподіляти і розташовувати матеріал так, щоб, де тільки можливо,

36

на наступному рівні при вивченні нового знову повертатися до попереднього,

тповязуючи всі клінічні предмети та дисципліни.

Розробка сценарію мультимедійної презентації. При створенні схеми

сценарію та складанні текстового супроводу до мультимедійної презентації слід

керуватись такими засадами:

1. презентація повинна бути короткою, доступною та цілісною;

2. тривалість презентації за сценарієм повинна складати не більше 30-

40 хвилин;

3. при викладанні матеріалу слід виділити декілька ключових моментів

і в ході демонстрації час від часу повертатись до них, щоб висвітити питання. Це

гарантує належне сприйняття інформації студентами. Не бійтесь повторити свою

думку, якщо хочете, щоб її засвоїли [ 3 ].

ПростаПроста диспепсіядиспепсія::

ЕтіологіяЕтіологія: :

1) 1) аліментарніаліментарні чинникичинники ( ( перегодовуванняперегодовування, ,

недогодовуваннянедогодовування, , одноманітнеодноманітне харчуванняхарчування, ,

швидкийшвидкий перехідперехід нана

штучнештучне вигодовуваннявигодовування),),

2) 2) порушенняпорушення режимурежиму

харчуванняхарчування,,

3) 3) порушенняпорушення доглядудогляду,,

4) 4) порушенняпорушення імунітетуімунітету

( ( алергіяалергія, , аномаліїаномалії

конституціїконституції, , недоношенінедоношені, ,

рахітрахіт))

Указівки як створюється ефективна презентація. Наведений нижче план

буде корисним при роботі над презентацією:

1) перш ніж приступити до роботи над презентацією, слід добитись

повного розуміння того, про що я збираюсь висвітити, слідувати плану

викладення матеріалу лекції по навчальній програмі,

2) у презентації не повинно бути нічого зайвого. Кожний слайд має

бути необхідною ланкою вивчення нового матеріалу та працювати на загальну

ідею презентації. Невдалі слайди необхідно об’єднати з іншими, перемістити або

видалити взагалі;

3) користуюсь готовими шаблонами при виборі стилю символів і

кольору фону;

4) використовую творчий підхід. Експериментую при розміщенні

графіки;

5) замість одного складного слайду представляю декілька простих. Не

слід намагатися „заштовхати” в один слайд дуже багато інформації;

37

6) додаткові ефекти не повинні перетворюватись на самоціль. Їх слід

звести до мінімуму й використати, тільки щоби привернути увагу студента до

ключових моментів демонстрації. Звукові та візуальні ефекти в жодному випадку

не повинні виступати на передній план і затуляти сприйняття навчальної

інформації.

Мультимедійна презентація повинна мати такі якості:

зручна система навігації, що дозволяє легко переміщатись по презентації;

використання мультимедійних можливостей сучасних комп’ютерів і

інтернету (графічних вставок, анімації, звуку);

розбиття заняття на невеличкі логічно замкнуті блоки (слайди);

кожний слайд презентації повинен мати заголовок;

посилання на літературні джерела, електронні бібліотеки та на джерела

інформації в мережі інтернету;

доступність і швидке завантаження, без ускладнення ефектами.

При створенні мультимедійної презентації необхідно:

провести розщеплення заняття на невеличкі смислові частини –

модулі;

підбір для кожного модуля відповідної форми представлення та

надання студентам заголовка розділу, текстів, малюнків, таблиць, графіків,

звукового та відеоряду тощо згідно змісту даної теми;

моделювання пізнавальної діяльності студентів при вивченні розділу

та використання результатів, що випливають при його складанні (визначається

основною послідовністю переходу між слайдами);

проектування способів закріплення набутих знань і навичок,

здійснення зворотного зв’язку, підбір задач, тестів, контрольних питань, завдань

для моделювання, розробка способів аналізу відповідей, реплік на типові

неправильні відповіді, складання підказок (help);

складання текстів, розробка малюнків, таблиць, схем, кросвордів;

компонування модулів кожного розділу заняття.

Кожний модуль має оптимально включати:

текст до психологічного настрою;

мету вивчення модуля;

навчальні питання;

навчальний матеріал;

набір ключових проблем по темі модуля;

кращі роботи студентів минулих літ;

нові роботи студентів;

запитання для самоперевірки та рефлексії (бажано з відповідями,

коментарями та рекомендаціями);

структурно-логічну схему модуля;

список літератури до модуля та посилання на сайти інтернету з

тематики модуля [1].

При створенні мультимедійних презентацій необхідно враховувати

особливості сприйняття інформації з екрану комп’ютера, продумати й

38

підтримувати єдиний стиль представлення інформації для всього заняття та

прагнути до уніфікації структури й форми представлення навчального матеріалу

(уніфікація призначеного для користувача інтерфейсу, використання графічних

елементів, створення шаблонів лекцій та практичних занять).

Шрифти рекомендується використовувати стандартні — Times, Arial. Краще

за все обмежитись використовуванням двох або трьох шрифтів для всієї

презентації. Наприклад, основний текст презентації — шрифт Times New Roman,

заголовок слайду – Arial і інший для виокремлення елементів тексту (маркіровані

списки). Наприклад, доцільно застосування різних маркерів для Тексту 1, Тексту

2.

Рекомендується використання кольору у презентації, що найбільш

ефективно виділяє окремі частини тексту й окремі елементи таблиці або всю

таблицю (фон середовища або фон таблиці). Уся презентація виконується в

єдиній колірній палітрі, зазвичай на базі одного шаблона [3]. Важливо перевіряти

презентацію на зручність читання з екрану комп’ютера. Тексти презентації не

повинні бути великими. Рекомендується використовувати стислий,

інформаційний стиль представлення навчального матеріалу.

При створенні мультимедійної презентації необхідно вирішити таку задачу

— як при максимальній інформаційній насиченості продукту забезпечити

максимальну простоту та прозорість організації вивчення матеріалу студентами.

Один із способів рішення цієї задачі — обмеження, як способів

представлення навчального матеріалу, так і набору навігаційних об’єктів. У

цьому випадку студент, швидко освоївши особливості інтерфейсу даної

презентації, надалі не буде на нього відволікатися, зосередивши всю увагу на

змісті освітньої навчальної інформації.

Досвід організації навчально-освітнього - виховного процесу в з предмету

39

«Педіатрія» свідчить, що чим ширше застосовуються комп’ютери у процесі

вивчення різних тем та чим раніше студенти починають працювати з

комп’ютером, тим ефективніші результати навчання.

Комп’ютер сприяє не тільки розвитку самостійності, творчих здібностей

студентів, а й дозволяє змінити саму технологію надання освітніх послуг,

зробити навчання більш наочним і цікавим. Комп’ютер забезпечує інтенсивність

викладача і студента на занятті, сприяє здійсненню диференціації та

індивідуалізації навчання, розвитку спеціальної або загальної обдарованості,

формуванню кваліфікованих знань, посилює між предметні зв’язки [2].

Все це дає можливість покращити якість навчання з предмету педіатрія.

Аналіз можливості комп’ютерної підтримки практичних робіт – практичних

навичок з предмету «Педіатрія» – складна методична задача, яка є надзвичайно

перспективною.

О. Козленкo зазначає, що на сьогодні існує три можливості використання

мультимедійних програм на заняттях з «Педіатрії», як засобів навчання – це

використання окремих типів файлів (зображення, аудіо, відео, анімація);

створення власних занять (інтеграція різних об’єктів в одну формат-презентацію

або веб-сторінку); використання існуючих мультимедійних програм

(електронних підручників, на даний момент поповнюється електронний сайт з

предметів в Рівненській медичні академії.

Висновки. На мою думку, мультимедійне заняття дає можливість

комбінувати в одному занятті неймовірну кількість цікавих завдань, залучаючи

все більшу й більшу кількість студентів. Бажаю кожному спробувати хоча б раз

використати мультимедійні технології, а далі ви вже не зможете інакше.

У наш час інформаційні технології, зокрема у процесах вивчення педіатрії,

мають велике значення.

По-перше, інформаційні технології дають змогу реалізувати ігрові методи

на занятті.

По-друге, полегшувати підготовку педагога, розширювати можливості

ілюстративного супроводу заняття.

По-третє, дають можливість роздруківки плану заняття та внесення в нього

заміток і коментарів. А також: проводити інтегровані заняття, забезпечуючи

посилення між предметних зв’язків; організовувати інтерактивні форми

контролю знань, умінь та навичок; організовувати самостійні, дослідні, творчі

роботи, проекти, реферати на якісно новому рівні з можливістю виходу в

глобальний інформаційний простір.

Проведення заняття у разі комплексного застосування традиційних та

мультимедійних технологій забезпечує набуття студентами не тільки глибоких та

міцних знань, а й уміння розвивати інтелектуальні, творчі здібності, самостійно

набувати нових знань та працювати з різними джерелами інформації. Саме за

такими технологіями — майбутнє сучасної освіти.


1) Журнал «Современная школа», 2016 р, № 5, ст. 16 – 17.

2) А. Козаченко, О. Козаченко «Мультимедійні технології навчання, як засіб

формування професійної спрямованості студента технічних ВУЗів». Журнал

40

«Актуальні питання гуманітарних наук» 2015 р., № 11.

3) Риженко С.С. Про досвід використання мультимедійних технологій у

навчальному процесі (у ВНЗ) / Кременчуцького інституту Дніпропетровського

університету економіки та права.

4) Міщенко О. А. Види мультимедійних засобів навчання/ Педагогічні науки

/ Стратегічні напрями реформи системи освіти. Харківський національний

педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Україна,

http://www.rusnauka.com/25_DN_2008/Pedagogica/28714.doc.htm.

5) Белкин Е.Л. Технические средства обучения /Е.Л. Белкин, В.В. Карпов,

П.И. Харанаш. — Ярославль. 2007. - 111 с.

6) Уваров А.Ю. Компьютерная коммуникация в современном образовании //

Інформатика и образование. – 2008. – № 4. – С. 65–77.

41

Дашевський Юрій Миколайович,

викладач хірургічних дисциплін



Актуальні питання підготовки викладача до занять

зі студентами вищого навчального закладу

Постановка проблеми. Викладач вищого навчального закладу – ключова

фігура в системі вищої освіти, яка забезпечує фундаментальну, професійну та

практичну підготовку студентів вищого навчального закладу відповідних

освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів. Вдосконалення цієї системи багато

в чому залежить від особистісних якостей, теоретичної та методичної

підготовленості науково-педагогічного складу, його здатності проводити

заняття з тими, хто навчається, на якісно новому сучасному рівні.

Сьогодні до викладача вищого навчального закладу пред'являються більш

високі, ніж раніше вимоги. Це обумовлено не тільки потребами реформування

вищої школи, а й сучасним трактуванням змісту процесу навчання, відповідно

до якого, студент – не пасивний учасник цього процесу, а його активний суб'єкт,

який бере участь у вирішенні різних дидактичних завдань. Такий підхід вимагає

перегляду стратегії навчання та використання у навчальному процесі методів,

що дозволяють навчити студентів мислити, активно опановувати знання,

самостійно здобувати й оновлювати їх. Досвід викладачів-новаторів кращих

вищих навчальних закладів показує, що якість підготовки студентів значно

зростає при такій організації навчання, коли викладачі знають і враховують, як

загальний рівень розумового розвитку тих, хто навчається, так і особливості

мислення окремих категорій студентів. Коли навчальні заняття проходять у

вигляді вирішення певних пізнавальних завдань, в ході яких студенти не просто

слухають і запам'ятовують, спостерігають і копіюють, а беруть активну участь в

пошуку і, як би, відкритті нових знань, у вишукуванні нешаблонних прийомів

роботи.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Інтерпретація взаємозв'язку

"професіоналізму" і "майстерності" відображена у ряді досліджень з

педагогічної діяльності. Більшість вчених – А. М. Алексюк [1], О. О.

Вербицький [2], В. Г. Кремень [3], Н. В. Кузьміна, О. О. Реан [4] та інші) –

змістовно ототожнюють "професіоналізм" і "майстерність". Синонимічне

вживання понять "професійна майстерність" та "педагогічна майстерність", що

зустрічається іноді в педагогічній літературі, не є обгрунтованим.

Мета статті: розкрити особливості підготовки викладача до навчального

заняття зі студентами вищого навчального закладу.

Основний матеріал. Підготовка викладача до занять - це нелегкий

повсякденний творчу працю, в якому знаходять відображення особливості його

особистості, його знання, переконання, ерудиція, культура і працьовитість.

Кожне заняття загалом спеціальному навчальному закладі має вносити

42

конкретний внесок у формування професійно значимих якостей особистості

студента, виконувати завдання навчання, виховання та розвитку.

Поняття "педагогічна майстерність" охоплює собою тільки педагогічну

діяльність і не містить в собі якісну характеристику виконання викладачем

завдань у галузі наукової роботи. Разом з тим, педагогічна майстерність є

центральним компонентом професійної майстерності викладача вищого

навчального закладу в силу пріоритетності завдань, що вирішуються ним у ході

педагогічної діяльності.

В.О.Сухомлинський активно розвивав теорію про педагогічну

майстерність. У працях В.О.Сухомлинського "Сто порад вчителю", "Павлиська

середня школа", "Як виховати справжню людину", "Розмова з молодим

директором школи" та багатьох інших велика увага приділяється творчості

вчителя в становленні справжньої людини, громадянина, патріота Батьківщини.

"Ми маємо справу з найскладнішим, неоцінним, найдорожчим, що в житті, - з

людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості

залежить її громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її

щастя" [7, с. 420]. Деякі дослідники вважають категорію "професіоналізм"

самостійною, що має лише точки дотику з "майстерністю", поняттям більш

високого рівня. Наприклад, А.І. Кузьмінський визначає "професіоналізм

педагогічної діяльності" як сукупність загальнокультурних,

загальнотеоретичних, спеціальних і психолого-педагогічних знань, уміння

передавати ці знання своїм вихованцям та самокорекції педагогічної діяльності;

майстерність ж викладача, на її думку, засноване більше на його тактичних

прикладних уміннях (діяльнісний аспект) [5, с. 67–70]. Даний підхід до

професіоналізму педагогічної діяльності, характерний для деяких інших вчених

А. К. Маркової [6, с. 123–125], О. П. Мещанінов [7, с. 25–29] та інших, показує

прагнення дослідників посилити в порівнянні з майстерністю методологічний

акцент, особливо підкреслити роль професійного самовдосконалення

викладача.

Кожен викладач повинен чітко уявляти собі, які роботи він повинен

виконувати і як вони розподіляються за часом (що виконується в робочий час, а

що – в особистий), який бюджет часу і його розподіл відповідно до видів робіт,

норми витрат часу на виконання тих чи інших робіт. Знання нормативних

положень допомагає викладачеві правильно плануватисвою роботу, а реалізація

наявних практичних і наукових рекомендацій, раціоналізують працю, і

дотримання оптимального режиму праці та відпочинку – виконувати намічені

плани з мінімальними витратами часу і фізичних зусиль.

Основним документом планування роботи викладача є індивідуальний

план роботи на навчальний рік, що містить перелік, обсяг і терміни виконання

всіх робіт. До розробки індивідуального плану на новий навчальний рік

викладач приступає приблизно в квітні – травні поточного року, так як йому

стає вже відомо, з якими навчальними групами, які навчальні заняття він буде

проводити в майбутньому році, в якому обсязі, а також до яких роботам він буде

залучатися.В ході навчального року, по мірі виконання тих чи інших робіт в

43

план заноситься фактична витрата часу. Це дозволить у наступному році більш

обгрунтовано планувати свою роботу. Індивідуальний план роботи складається

з приблизних показників на навчальний рік і не може врахувати всіх додаткових

завдань, наданих викладачам протягом року. Тому, детальне планування на

кожен день здійснюється в особистому плані роботи викладача на місяць, що

складається на основі плану роботи кафедри на місяць і індивідуального плану.

На перших порах розробка і ведення таких планів буде здаватися додатковим і,

треба сказати, нелегким навантаженням. Одна справа усвідомлювати

важливість цієї роботи, інша справа самому день за днем займатися обліком і

розподілом часу, та ще в умовах значної перевантаження, яку відчувають майже

всі викладачі. Поступово викладачеві вдається виробити звичку цінувати свій

час, раціонально його використовувати, визначати черговість виконання

завдань, зосереджуючи свою увагу на головному – роботі над навчальною

дисципліною. Важливо у цьому послідовність і систематичність, прагнення до

раціональності розподілу свого часу. Привчити себе до повсякденного

планування своєї роботи до тих пір, поки це не стане звичкою настільки, що без

попередньої розробки плану будь-яка робота буде немислима. Таким чином,

планування своєї роботи – це проблема не стільки організаційна, скільки

психологічна, проблема самовиховання.

Підготовка викладача до занять зі студентами вищого навчального закладу

– це нелегка повсякденна творча праця, в якій знаходять відображення

особливості його особистості, його знання, переконаність, ерудиція, культура, і

працьовитість [6, с. 145–146]. Опрацювати десятки методів, переглянути

десятки підручників та навчально-меточних посібників і обрати свій єдино

можливий шлях творчо мислячого викладача. При розробці задуму навчального

заняття викладач повинен керуватися вихідною документацією: навчальною

програмою, тематичним планом і методичними вказівками по проведенню

заняття. Розробка задуму навчального заняття, перш за все, пов'язана з

переоглядом досліджуваного матеріалу. Викладач безперервно стежить за

розвитком науки і техніки в обраній галузі. Тому, готуючись до заняття, він

повинен переглянути навчальний матеріал. Він завжди повинен відчувати себе

викладачем і завжди знати наукову проблематику з даного предмету, бути в

курсі всіх подій, які мають будь-яке відношення до його спеціальності. Будьяке

заняття повинне акумулювати всі накопичені викладачем знання, так чи інакше

пов'язані з темою. Перегляд та оновлення змісту заняття найчастіше

відбувається шляхом підбору нового фактичного матеріалу, прикладів,

ілюстрацій, які повинні бути досить виразні, щоб вони апелювали до почуттів

та емоцій даної аудиторії. Поряд з цим оновлення змісту може відбуватися

шляхом включення даних, і особливо нових теорій розглянутого питання.

Удосконалення методики викладу, як правило, відбувається по лінії

трансформування матеріалу заняття до запитів і рівню підготовки аудиторії,

наприклад, висування на перший план питань, що більш цікавлять дану

аудиторію. Удосконалення засобів наочності включає роботу над образністю

промови (словесно-образна наочність) і розробку більш вдосконаленої наочної

44

опори для словесного викладу матеріалу, а саме плакатів, мультимедійних

презентацій, відеофільмів та інше. Вдосконалення засобів наочності – тривалий

процес обмірковування, робота над кожним з наочних засобів, пристосування їх

до даної аудиторії. Перегляд і оновлення досліджуваного матеріалу необхідні

ще й тому, що протягом року збагачується життєвий досвід, змінюється

психологічний стан студентів, змінюються і погляди самого викладача.

Неодмінною умовою успішної розробки задуму навчального заняття є

оновлення або встановлення уявлень викладача щодо студентів вищого

навчального закладу: що за група? її склад? ступінь підготовленості? Таким

чином, для успішної реалізації творчого задуму викладача необхідно строго

виконувати вимоги навчальної програми, переглянути навчальний матеріал у

світлі останніх досягнень науки і техніки, врахувати підготовленість та

індивідуальні особливості студентів. При підготовці навчального заняття

надзвичайно важлива правильна організації навчального матеріалу. Вона дає

можливість студенту розібратися в запропонованому матеріалі, укладати свої

знання в певну перспективу, що робить їх набагато легше і органічно

засвоєними. Основна увага викладача має бути зосереджена на виборі

методичних прийомів, що сприяють реалізації творчого задуму навчального

заняття, так як саме вибір певних методичних прийомів і становить сутність

розробки задуму заняття. Для активізації самостійної пізнавальної діяльності

студентів важливу роль відіграє структура навчального заняття. Зрозуміло,

жодна, навіть найвдаліша структура, не може бути універсальною. Викладач,

розробляючи структуру заняття, повинен бути вільний у виборі методичних

прийомів.

Кожне заняття – результат педагогічної творчості викладача, який несе

особисту відповідальність за його ефективність. При виборі методичних

прийомів викладач повинен виходити, перш за все, з міркувань педагогічної

доцільності, враховувати при цьому склад і властивості аудиторії. В іншому

випадку, якою б завершеною не була структура навчального заняття,

викладачеві не вдасться забезпечити його високу ефективність. "Ми не

говоримо викладачам, – вказував Д. Ушинський, – поступайте так чи інакше,

але говоримо їм: вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете

керувати, і дійте, порівнюючи з цими законами і тими обставинами, в яких ви

хочете їх використати" [1, с. 34]. У зв'язку з цим видається надзвичайно

важливим при підготовці до заняття – моделювання психології та діяльності

студентів на занятті, що відбудеться. Викладач як би передбачає події заняття,

перед його думкою проходять всі етапи сприйняття та засвоєння студентами

досліджуваного матеріалу. Моделювання дає можливість викладачеві намітити

заходи заохочення результативності даного заняття з конкретною групою

студентів і визначити обсяг необхідної підготовки для викладу відібраного

матеріалу. Щоб теоретичні положення, що містяться у викладі викладача, міцно

вкладалися у свідомості студентів, необхідно чітко дозувати інформацію.

Повідомлення викладача повинно складатися з ланцюгу положень, кожне з яких

підкріплюється відповідними прикладами, фактами з подальшими висновками.

45

Розчленування повідомлення на окремі питання (підпитання) сприяє ретельний

відбір матеріалу, робота над стилем викладу, акцентування уваги студентів на

кожному новому положенні, логічні наголоси при підведенні підсумків.

Закінчуючи підготовку до заняття, викладач повинен ще раз перевірити

співмірність його частин, продумати, з чого почати, як розташувати матеріал, як

переходити від одного питання до іншого, як висловити головну думку. Чітке

формулювання головної думки, основної ідеї має особливе значення. Основна

ідея повинна пронизувати весь зміст, бути своєрідним логічним стрижнем,

навколо якого формується весь зміст. Це дозволяє зосередити увагу студентів і

утримувати її протягом всього заняття. У свою чергу, чітке виділення головної

мети допомагає викладачу зробити відбір фактичного матеріалу та ілюстрацій,

наочного матеріалу, якого, як відомо, повинно бути не багато, але й не мало, а

рівно стільки, скільки треба для глибокого засвоєння матеріалу, що вивчається.

До числа найбільш поширених недоліків викладачів початківців

відносяться:

відсутність головної проблеми;

непослідовність при викладі досліджуваної теми;

багатослівність;

невміння чітко формулювати висунуті положення;

відсутність аргументації;

нестача або збиток наочності.

Це часто призводить до того, що студенти недостатньо засвоюють

викладений матеріал, відчувають труднощі при конспектуванні. Уникнути цих

недоліків можна тільки одним шляхом – ретельною підготовкою і розробкою

розгорнутого плану проведення заняття.

У ньому, як правило, відображаються такі питання: тема заняття, з ким,

коли і де таке заняття проводиться; навчальні та виховні цілі заняття;

навчально-матеріальне забезпечення заняття; навчальні питання і їх короткий

зміст; методичні вказівки; завдання студентам на самостійне опрацювання;

пропозиції викладача з удосконалення змісту та методики проведення даного

заняття. План проведення заняття, таким чином, відображає основний зміст

матеріалу, що викладається, завдання, приклади, обгрунтування і т. д.

розроблення такого розгорнутого плану дозволяє поглибити задум заняття,

розподілити досліджуваний матеріал в часі, відкинути все зайве, сформулювати

висновки і тим самим надати заняттю певну завершеність.

План проведення заняття потрібен не стільки на самому занятті (часом він

так врізається у свідомість викладача, що відпадає необхідність ним

користуватися під час заняття), скільки для того, щоб викладач міг реалізувати

свій задум. Противники письмової підготовки до заняття стверджують, що план

сковує творчість викладача, забирає в нього багато часу. Фіксація задуму

навчального заняття вибраних методичних прийомів, письмове формулювання

завдань і питань до курсантів, уточнення етапів заняття, переходів від одного

етапу до іншого, конспектування матеріалу, що викладається, – все це дає

можливість економити час заняття, вивільняє творчі сили викладача. Не

46

підлягає сумніву, що без плану проведення заняття немислимий успіх. Тільки

на основі ретельної письмовій підготовки до заняття викладачі домагаються

справжньої майстерності, знаходять впевненість у собі, сміливіше вирішують

методичні завдання. Підготовка до заняття завершується репетицією, краще,

якщо в спеціальному кабінеті з використанням інтерактивних засобів.

Висновки. Підготовка викладача до навчального заняття охоплює

величезну кількість елементів педагогічної майстерності. Це складний процес,

що вимагає від педагога величезної кількості знань і умінь, хороших

особистісних та професійних якостей, вміння утримувати увагу студентів, і

аналізувати ситуації. Педагог в процесі проведення занять вчиться спілкуватися

з аудиторією, а студенти вчаться сприймати знання. Це взаємовигідний процес,

обидві сторони якого в період спілкування постійно самовдосконалюються.

Більшість з провідних викладачів рекомендують підготовку до занять вести з

дуже значним упередженням до розкладу. Йдучи на заняття викладач має добре

знати , що буде говорити на трьох – чотирьох наступних, і мати чітке уявлення

про матеріал всієї дисципліни. Тоді можна буде представити матеріал як

систему знань, знайти і показати логічні внутрішньопредметні та міжпредметні

зв'язки.


1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія:

Підручник для студ., асп. та мол. викл. вузів / А.М. Алексюк.

Міжнародний фонд "Відродження".– К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный

подход. М.: Высш. шк., 1991. – 207 с.

3. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія.

Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.

4. Кузьмина Н.В., Реан А. А. Профессионализм педагогической

деятельности. СПб., 1993. – 345 с.

5. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи : навч. посібник / А. І.

Кузьмінський – К.: Знання, 2005. – 486 с.

6. Маркова А.К., Розе Н. А. Профессионализм в воспитании и

образовании // Основы общей и прикладной акмеологии. М., 1994. – С.

11 –39. 7. Мещанінов О. П. Сучасні моделі розвитку університетської

освіти в Україні: Монографія / О.П. Мєщанінов. – Миколаїв: МДГУ ім.

Петра Могили, 2005. – 460 с.

7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. — Т.2. — С. 420.

Демянчук Тетяна Миколаївна,

викладач терапевтичних дисциплін



Виховання у студентів-медиків деонтологічних

характеристик засобами інтерактивних технологій

Статтю присвячено проблемі виховання у студентів-медиків

деонтологічних характеристик засобами інтерактивних технологій.

Окреслено та теоретично обґрунтовано доцільність використання

інтерактивних методик у вихованні, що дає змогу змінювати ставлення

студента до самого виховного процесу. Теоретичною основою запровадження

інтерактивних методів мусить бути системний, особистісно-зорієнтований

підхід та співпраця, взаєморозуміння, де педагог та студент є рівноправні

суб’єкти.

Ключові слова: інтерактивні технології, деонтологічні характеристики,

виховні інновації, особистісний підхід.

Найважливішими завданнями виховання в Україні є підготовка

сформованої творчої особистості. Вирішення цієї проблеми передбачає

соціально-педагогічне обґрунтування змісту й методів освітнього процесу.

Сьогодні всі навчальні заклади готові впроваджувати сучасні педагогічні

технології, які й забезпечували б виконання цих завдань.

Все далі частіше педагоги навчальних закладів відчувають потребу у

застосуванні інтерактивних технологій, щоб забезпечити особистісний підхід

до кожного студента. Адже в сучасній освіті він є одним із найважливіших

принципів організації навчально-виховної роботи. Використання інтерактивних

методик у вихованні дає змогу змінювати ставлення студента до самого

виховного процесу, тому що саме тоді студент стає співавтором виховної

діяльності педагога.

Впровадження інтерактивних виховних технологій у свою діяльність

повинно стосуватись також і кураторів груп. Адже це фахівці, які в організації

своєї роботи надають пріоритет створенню здорового мікроклімату в колективі,

гуманізації міжособистісних відносин, сприяють реалізації здібностей кожного

студента, захисту його інтересів, організації дозвілля, включення в соціальну

корисну діяльність та інше. Ми знаємо, що створення умов для успішної

соціалізації є одним з найголовніших завдань соціально-педагогічної

діяльності, яка й передбачає ефективне перенесення знань у свідомість студента

та розвиток вміння успішного їх застосування у всіх сферах його життя.

Тому оптимізація цього процесу й ґрунтується на використанні виховних

інновацій, що передбачають активну міжособистісну взаємодію учасників

виховного процесу. Саме цією інновацією і буде використання інтерактивних

виховних технологій.

Сучасні загальноосвітні навчальні заклади стикаються з багатьма

соціально-педагогічними проблемами, подолання яких зазвичай не набуває

успіху.

Для класного керівника групи впровадження у свою діяльність

інтерактивних виховних технологій, для подолання цих проблем, повинно стати

одним з основних завдань в його роботі.

Куратор групи вищого навчального закладу повинен вміти знаходити,

створювати та активно застосовувати сучасні інтерактивні вправи, методики,

завдання. Сприяти залученню студентів до вирішення проблем шляхом

тренінгів, театральних вистав, флеш-мобів та ін.

Що ж стосується наукового обґрунтування використання інтерактивних

виховних технологій, то їх застосування та ефективність цього процесу у своїх

працях висвітлювали такі вчені, як: В. Г. Серган, М. І. Дичківська, С. М. Ткачик,

І. Шевчук, В. А. Хмиз, В. В. Ягодникова та інші. Необхідність дослідження цієї

проблеми зумовлюється тим, що державна політика в галузі виховання дітей та

молоді передбачає створення оптимальних умов для саморозвитку та

самореалізації особистості. А для забезпечення цих умов у сучасній освіті

необхідним є пошук нових моделей виховного процесу, який би сприяв

становленню особистості, здатної протистояти впливам асоціального

середовища.

Мета дослідження: обгрунтувати необхідність підвищити фахову

компетентність викладачів медичних коледжів шляхом вивчення основних

методик інтерактивних виховних технологій.

В світлі цього дане педагогічне дослідження передбачає виконання

наступних завдань:

1. проаналізувати основні вимоги до знань і вмінь педагогічних

працівників медичних навчальних закладів з використання

інтерактивних виховних технологій;

2. показати психолого-педагогічну доцільність впровадження

інтерактивних технологій у освітній процес;

3. дати змістовно-структурну характеристику інтерактивних виховних

технологій;

4. дослідити обізнаність та ефективність використання інтерактивних

виховних технологій у процесі діяльності класного керівника групи.

В цій роботі я зупинюся на вирішенні завдань, використовуючи власний

досвід роботи.

Практичне значення полягає в тому, що дане педагогічне дослідження

дає можливість:

зробити висновки про ефективність використання новітніх

інтерактивних технологій у освітньому процесі;

розробити методику активації навчально-пізнавальної діяльності

студентів та викладачів на основі єдиного підходу до організації

аудиторної та позааудиторної роботи з використанням інтерактивних

технологій;

зробити висновок про те, що застосування інтерактивних технологій дає

можливість суттєво урізноманітнити методи та прийоми виховного

процесу, підвищити пізнавальний інтерес до оволодіння фахово

значимими знаннями та навичками;

запропонувати навчальні посібники, орієнтовані на широке

використання новітніх інтерактивних технологій.

Аналіз стану досліджуваної проблеми в теорії і практиці. Одним із

провідних орієнтирів української освіти і виховання є врахування здібностей,

нахилів та інтересів студентів у процесі пізнання, що визначено Законом

України “Про освіту”. Завдання створення сприятливих умов для творчого

характеру навчальної діяльності студентів, які б допомагали їм

самореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації,

формували потребу особистості в подальшому творчому сприйнятті світу –

належить до таких, що не втрачають актуальності.

Інтерес до пізнання навколишнього середовища виступає своєрідним

епіцентром розвитку студента, його пізнавальної самостійності, формування

позитивного ставлення до результатів власної праці. Пізнавальний інтерес

значною мірою визначає поведінку людини, її духовну й розумову сфери,

інтелектуальні, морально-етичні і комунікативні якості, отже, він забезпечує

виховання творчої особистості. Інтереси людини до пізнання дійсності чинять

суттєвий вплив на особистість, вони тісно пов’язані з увагою, пам’яттю,

мисленням, емоціями, волею і сприяють творчій самореалізації і духовному

самовдосконаленню людини [ 2, с.5,6].

Зацікавити, а не дати знання в готовому вигляді − завжди було метою

дидактики і теорії виховання. Інтерес є тією іскоркою, з якої згодом

розгоряється жадоба до знань. Він − основа розвитку нахилів студентів, а отже,

і їх професійного спрямування. Інтерес являє собою важливу спонукальну силу

до навчання, до оволодіння основами наук, важливий засіб навчання. Це

завдання розглядалося педагогами всіх епох. Педагогічний підхід до проблеми

інтересу пов’язаний із вивченням умов його розвитку в навчальній та

позанавчальній діяльності, а також з виявленням методів, прийомів, засобів

формування інтересу як цінної риси особистості і основи успішності [10].

Науковці відзначають прикрий факт, що інтерес до знань в студентів падає.

З метою успішного розв’язання даної проблеми застосовують в навчально-

виховному процесі активні та інтерактивні методи роботи, які активізують

діяльність студентів, розвиваючи їх творче мислення. Вміння спілкуватися,

розмірковувати і приймати рішення. Я. А. Коменський зазначав: “Якщо

навчання дається дитині важко, то в цьому передусім винні методи, якими її

навчають” [5, с. 273]. Це положення не втратило своєї актуальності й

значимості і в наш час.

Щоб формувати в сучасних студентів пізнавальні інтереси, необхідно

всебічно вивчити їх та проаналізувати засоби, які б були більш доцільними у

формуванні інтересу до пізнання. Педагоги-дидакти приділяють велику увагу

вивченню питання ефективності застосування різноманітних форм і методів

роботи у навчально-виховному процесі. Педагогічні дослідження свідчать, що

студенти під час розповіді викладача засвоюють 5% навчального матеріалу, під

час читання – 10%, наочні та аудіо матеріали ефективні на 20%,

демонстрація – на 30%, робота в дискусійній групі – 50%; практика через дію

ефективна на 75%. І тільки під час навчання інших дає студентам 90%

результат [1]. Інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній

освіті. Їх перевага в тому, що студенти засвоюють всі рівні пізнання (знання,

розуміння, застосування, оцінка), збільшується кількість студентів, які свідомо

засвоюють навчальний матеріал. Студенти займають активну позицію в

засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань.

Розробкою елементів інтерактивного навчання в історії освіти і виховання

України почали займатися ще в першому десятиріччі минулого століття.

Подальші розробки елементів інтерактивного навчання і виховання можна

знайти у працях В. Сухомлинського, учителів-новаторів 70−80-х років. Зокрема,

В. Сухомлинський (1918-1970) закликав спеціальними заходами і прийомами

підтримувати бажання учнів бути першовідкривачами [9]. Це стало підґрунтям

для виникнення теорії та практики розвивального навчання. Наприкінці ХХ ст.

інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської

школи, де їх використовують при викладанні різних предметів від молодшого

шкільного віку до старшого.

Ключовим в розумінні психологічної основи інтерактивних методів є

поняття інтеракції, більш відомого в українській психологічній літературі як

міжособистісна чи соціальні взаємодія. Одна людина здатна своєю дією

вносити зміни у поведінку і діяльність іншої та водночас і сама змінюється

внаслідок дій свого партнера. Таким чином, психологічною сутністю

інтерактивного навчання є міжособистісна (соціальна) взаємодія у процесі

спілкування і співпраці між студентами та педагогом.

Якщо йти за етімологією, то слово "інтерактив" прийшло до нас з

англійської мови від слова "inter" − взаємний і "act" − діяти. Отже,

інтерактивний − здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання − це

специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану

мету − створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчуває

свою успішність, інтелектуальну спроможність [6, с. 9]. Суть інтерактивного

навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови

постійної, активної, позитивної взаємодії всіх студентів. Головна риса

інтерактивного навчання – використання власного досвіду студентами під час

розв’язання проблемних питань. Організація інтерактивного навчання і

виховання передбачає використання дидактичних і рольових ігор, моделювання

життєвих ситуацій, створення проблемної ситуації. Вирішення певних проблем

відбувається переважно в груповій формі. Вона передбачає навчання однією

людиною групи студентів; всі групи працюють над одним завданням разом,

мають змогу корегувати один одного у відповідях. Така форма роботи

допомагає викладачу якомога більше стимулювати пізнавальну діяльність

студентів, а, отже, заохочувати їх до навчання й формувати стійкий

пізнавальний інтерес.

Але найпродуктивнішими, такими, що надають студентові можливість

вибору у застосуванні своїх здібностей та нахилів є такі:

− інформаційно-масові (ток-шоу, інформаційно-вітальні, конференції,

інтелектуальні ігри, подорожі до джерел рідної культури, історії,

держави і права, "жива газета", флеш-моб);

− діяльнісно-практичні (творчі групи, екскурсії, ігри-драматизації,

настільні ігри, ярмарки, народні ігри, огляди-конкурси, тренінги;

− інтерактивні ( звіти студентських об’єднань, КВК, фестивалі, звіти

гуртків);

− діалогічні (рольові ігри, ринги, міжрольове спілкування, дискусії,

диспути);

− індивідуальні (доручення, творчі завдання тощо);

− наочні (презентації, виставки студентської творчості, книжкові

виставки, стінгазети, тематичні стенди, буклети, відеоролики тощо).

При використанні інтерактивних методів у виховному процесі студенти

вчаться:

шукати зв’язок між новими та набутими знаннями;

мають змогу робити відкриття;

за допомогою різноманітних засобів доводять свої власні ідеї та думки;

розвивають світогляд, логічне мислення, зв’язне мовлення;

формують критичне мислення, навчаються співробітництва;

виявляють та реалізують індивідуальні можливості.

Найважливішими завданнями виховання молоді в Україні є підготовка

сформованої творчої особистості. Сьогодні всі навчальні заклади готові

впроваджувати сучасні педагогічні технології, які й забезпечували б виконання

цього завдання.

Все далі частіше педагоги освітніх закладів відчувають потребу у

застосуванні інтерактивних технологій, щоб забезпечити особистісний підхід

до кожного студента. Адже в сучасній освіті він є одним із найважливіших

принципів організації навчально-виховної роботи. Використання інтерактивних

методик у вихованні дає змогу змінювати ставлення студента до самого

виховного процесу, тому що саме тоді студент стає співавтором виховної

діяльності педагога.

Теоретичною основою запровадження інтерактивних методів мусить бути

системний, особистісно-зорієнтований підхід та співпраця, взаєморозуміння, де

педагог та студент є рівноправні суб’єкти. Інтерактивні технології – це

технології, в ході яких здійснюється постійна взаємодія педагога та студента.

Під час використання інтерактивних методів на годинах спілкування

студент стає не об’єктом, а суб’єктом виховання, він відчуває себе активним

учасником подій і власного розвитку та виховання. Це забезпечує мотивацію

проведення годин спілкування, що сприяє їх ефективності. Завдяки ефекту

новизни та оригінальності інтерактивних методів та при вдалій організації

зростає цікавість до їх проведення. Цінність інтерактивних технологій у тому,

що студенти навчаються ефективній роботі в колективі. На жаль, навіть

старшокурсники часто не мають цих навиків (це помічає кожен педагог-

практик, коли відбувається підготовка до якогось позакласного заходу). При

правильному, спланованому і систематичному застосуванні інтерактивних

методів цю проблему можна розв’язати [4].

Інтерактивні методи є частиною особистісно-зорієнтованого виховання, бо

сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу,

своєї ролі і потенціалу. Організація інтерактивного виховання передбачає

моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор.

Розглянемо деякі з інтерактивних ігор:

Аукціон. Протягом певного часу (1-3хв) команди-суперниці повинні

дібрати як найбільше доказів, тверджень, цитат, слів та тощо.

Кольорова скринька. Студенти повинні угадати, що лежить у скриньці або

детально описати предмет, який там заховано.

Лото. Студентам пропонується встановити відповідності між групами

карток, що містять терміни та їх тлумачення

Мозковий штурм – це такий метод вирішення проблеми, коли всі

учасники розмірковують над однією проблемою. Цю технологію застосовують,

коли потрібні кілька варіантів розв’язання проблеми. Опираючись на життєвий

досвід та знання, всі учасники обговорення вільно висловлюють свої думки.

Мозковий штурм спонукає студентів виявляти творчість, розвиває вміння

швидко аналізувати ситуацію. За короткий термін (до 3 хв.) вдається зібрати

велику кількість ідей. На завершальному етапі цієї ідеї систематизують,

аналізують, обговорюють та виділяють абсурдні, хибні й ті, що допоможуть

розв’язати проблему.

Висновки.Таким чином, використання інтерактивних форм роботи є

досить ефективною формою навчально-виховної роботи у вищому закладі

освіти, що забезпечить перехід від інформаційної методики та простої

репродукції знань до їх глибокого осмислення, творчого використання й

змінить статус студента, який перетворюється із пасивного слухача у активного

здобувача своїх знань. Проте, процес впровадження у навчально-виховний

процес вищого закладу освіти інтерактивних форм роботи повинен бути

поступовим, послідовним, виваженим, що потребує напруженої, творчої роботи

збоку як викладача, так і студента.

Переваги інтерактивних форм роботи:

1. мають високу результативність у засвоєнні знань та формуванні

практичних вмінь і навичок;

2. дозволяють за той самий проміжок навчального часу збільшити обсяг

виконаної роботи;

3. сприяють формуванню вміння співпрацювати в команді;

4. розвивають гуманні, толерантні стосунки між учасниками навчально-

виховного процесу;

5. активізують власний досвід, знання та вміння учасників навчально-

виховного процесу, розвивають пам’ять та здатність до самоконтролю.

При застосуванні інтерактивних технологій поглиблюється мотивація.

Як показали результати досліджень, після запровадження цих методів

можна констатувати наступні зрушення:

1. студенти набули культури дискусії;

2. виробилося вміння приймати спільні рішення;

3. поліпшились вміння спілкуватися, доповідати;

4. якісно змінився рівень сприйняття студентами – він набув особистісного

сенсу, замість “вивчити”, “запам’ятати” стало “обдумати”,

“застосувати”;

5. якісно змінився рівень володіння головними мисленнєвими операціями –

аналізом, синтезом, узагальненням, абстрагуванням.

Застосування інтерактивних технологій навчання і виховання сприяє

розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів студентів. На

заняттях, де використовуються ці технології, студенти почувають себе

впевнено, вільно висловлюють свої думки і спокійно сприймають зауваження,

адже вони є активними учасниками навчально-виховного процесу. В атмосфері

довіри та взаємодопомоги легко робити відкриття, усвідомлювати важливість

здобутих знань. Саме за таких умов можливе виховання особистості,

підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв’язувати проблеми та

приймати конкретні рішення.

Методи інтерактивної роботи успішно використовуються у виховній роботі

зі студентами. Розроблено та впроваджено у навчально-виховний процес низку

занять з використанням інтерактивних форм роботи при проведенні

кураторських годин зі студентами першого курсу з метою обговорення

актуальних та цікавих для них тем (наприклад «Адаптуємося до навчання у

коледжі», «Вчимося спілкуватися»). Розроблено заняття з профілактики

негативних звичок із залученням відео- та методичного матеріалу.

Концепція розвитку сучасного навчального закладу сьогодні апробує і

застосовує різні педагогічні виховні технології.


1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь,

1997, -376 с.

2. Давиденко В. Використання інтерактивних прийомів навчання на

уроках у 1 класі – 2004. – №1. – С. 17 – 18.

3. Іванішена С. Форми та методи інтерактивного навчання – 2006. – №3.

– С. 9 – 11.

4. Комар О. Інтерактивні технології – технології співпраці //Початкова

школа – 2004. – №9. – С. 5 – 7.

5. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения. В 2-х т. Т. 1. -

М.: 1982.

6. Побірченко Н., Коберник Г. Інтерактивне навчання в системі освітніх

технологій // Початкова школа – 2004. – №10. – С. 8 – 10.

7. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології

навчання. - К.: А.С.К., 2004. − 192 с.

8. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і

практика. – К., 2002. – 136.

9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах – К., Радянська школа,

1976. – 654 с.

10. Шевчук І. Використання інтерактивних технологій у проведенні

виховних годин //Початкова школа – 2004. – №5. – С. 13 – 15.

11. Інтернет-ресурси: http://firstedu.com.uahtt

http://firstedu.com.uahtt/

Джула Інна Юріївна,

викладач англійської та німецької мов



Сучасні онлайн платформи у вивченні англійської

мови студентами-медиками

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку нашої держави вимагає

від підростаючого покоління гнучкості, комунікабельності, швидкої адаптації

до різноманітних життєвих ситуацій, критичного мислення, вміння долати

конфлікти і бути готовими до міжкультурного та міжособистісного спілкування

і співробітництва. Значно змінився і статус іноземної мови в українському

суспільстві. Стрімке входження України у світове співтовариство забезпечило

величезний попит на знання іноземних мов. Володіння навичками іншомовної

мовленнєвої компетенції стало розглядатися як засіб соціалізації, засіб, що

об’єднує держави і народи. У наш час існує чимало методів і технологій

викладання іноземної мови – як традиційних, так і новітніх. Вибір новітніх

методів навчання зумовлюється знанням інноваційних технологій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дидактичний аспект

інтерактивних технологій досліджують такі відомі вчені, як Г.М. Брос, М.В.

Кларен, Л.В. Пироженко, Н.Ф. Фомин, О.І.Пометун, Н. Суворова та інші.

Мета статті – дослідити можливості ефективного використання сучасних

он лайн ресурсів у процесі формування комунікативної компетенції студентів

на заняттях з англійської мови.

Виклад основного матеріалу.

В умовах конкурентоспроможного виходу України на міжнародну освітню

арену, усе складніше стає забезпечити високий рівень освіченості студентів,

застосовуючи тільки традиційні методи навчання. Залучення нових ефективних

методів навчання іноземної мови для підготовки студентів, зокрема, медичних

спеціальностей, стало не лише бажаним, а й необхідним.

Серед передових методів у сучасному навчальному процесі вивчення

англійської мови, велику увагу приділяють інтерактивним методам, заснованих

на особистісно-орієнтованому підході до студента, спрямованих на розвиток не

лише творчого потенціалу, але й на вміння мислити та швидко реагувати,

покращуючи комунікаційні навички.

Слово «інтерактив» (пер. з англійської “inter” – взаємний, “act” – діяти)

означає взаємодіяти. «Інтерактивне навчання» можна визначити як взаємодію

викладача та студента в процесі спілкування та навчання з метою вирішення

лінгвістичних та комунікативних завдань. Інтерактивна діяльність включає

організацію та розвиток діалогічного мовлення, спрямованих на взаємодію,

взаєморозуміння, вирішення проблем, важливих для кожного із учасників

навчального процесу.

До інтерактивних методів навчання відносят презентацію, евристичні

бесіди, рольові ігри, дискусії, «мозковий штурм», конкурси з практичними

завданнями та їх подальше обговорення, проектування бізнес планів, проектів,

проведення творчих заходів, використання мультимедійних комп’ютерних

програм та залучення англомовних спеціалістів.

З розвитком інформаційної революції швидко вдосконалюється

технологічний процес, студенти звикли до постійного оновлення інформації,

змін, інтеграції Болонського процесу, тому і необхідно залучати нові

різноманітні інтерактивні методи навчання для реалізації поглибленого

швидкого засвоєння постійно обновлюваних студентами знань. Неможливо

недооцінити роль мультимедійних засобів у проведенні інтерактивного заняття.

Якісна мовна підготовка студентів не можлива без використання сучасних

освітніх технологій. Сучасні технології в освіті – це професійно-орієнтоване

навчання іноземної мови, використання проектних методів, застосування

інформаційних та телекомунікаційних технологій, робота з навчальними

комп’ютерними програмами, дистанційні курси іноземних мов, створення

презентацій у програмному середовищі Open Office Impress, Microsoft

PowerPoint, використання ресурсів всесвітньої мережі Internet. Мультимедійні

засоби навчання являють собою перспективний і високоефективний механізм,

що дозволяє опрацьовувати та представляти більшу кількість інформації, ніж

традиційні джерела інформації.

При усному викладі матеріалу за хвилину слухач сприймає і здатний

обробити до однієї тисячі умовних одиниць інформації, а при «підключенні»

органів зору до 100 тисяч таких одиниць. Як бачимо, найбільша кількість

студентів є візуалами, які краще засвоюють інформацію за допомогою зорового

каналу. Під час сприймання матеріалу існує можливість вести записи, що

включає моторну пам’ять і покращує процес запам’ятовування. Тому висока

ефективність використання в навчанні мультимедійних засобів, основа яких –

зорове та слухове сприйняття матеріалу. Застосування мультимедійних засобів

підвищує рівень сприйняття за запам’ятовування на 30-40% завдяки одночасній

багатоканальній взаємодії студента з інформацією.

У сучасному житті знання іноземних мов не тільки дозволяє людині

почувати себе більш успішною, але й руйнує кордони та робить навколишній

світ цікавішим. Тепер не обов’язково бути поліглотом і володіти безліччю мов,

щоб комфортно пересуватися світом і не відчувати незручностей у спілкуванні.

Достатньо знати одну-єдину мову – англійську, і це відкриє перед вами широкі

перспективи.

Згідно з результатами он лайн-дослідження TNS («Тейлор Нельсон

Софрез» - компанія-лідер в галузі маркетингових досліджень), лише 18%

опитаних українців володіють англійською мовою на рівні "вище середнього", а

24% назвали свої знання – середніми. Це означає, що тільки кожен п'ятий

українець непогано володіє англійською. Для більшості європейських країн

такий показник є занадто низьким. Оскільки майже 40% громадян Євросоюзу

володіють англійською мовою досконало, а в скандинавських країнах рівень

досягає 70%.

В Україні на сьогоднішній день функціонують тисячі курсів і мовних шкіл

для вивчення іноземних мов. При цьому, багато хто намагається

вдосконалювати знання за допомогою інтернету – спеціальних сайтів,

інтерактивних курсів, фільмів з субтитрами і багато іншого, що допомагає вивчати мову

самостійно. Важливо, щоб студентові в першу чергу було цікаво залучатися до

процесу вивчення. Тому вибирати ресурси для таких занять слід з особливою

ретельністю.

Платформи, в свою чергу, дають можливість проглянути опис курсу, а

також гарантію експертності автора. Тобто платформа, загалом, несе

відповідальність за користь курсу, який на ній знаходиться, а також за

компетентність автора.

Президент України оголосив 2016 рік – Роком англійської мови в Україні.

Важко переоцінити важливість вивчення англійської мови в глобалізованому

світі. З цієї причини Посольство США в Україні підтримало ініціативу Go Global,

що спрямована на розвиток іноземних мов навчання в Україні та підвищення

обізнаності про можливості, які надають знання іноземних мов. Найпростіший і

доступний спосіб вивчити англійську мову – використати наявні ресурси в

Інтернеті. Тому я пропоную свій список сайтів для вивчення англійської мови

он лайн.

1. BBC Learning English — масштабне відділення BBC, присвячене вивченню

англійської мови. На сайті доступні навчальні курси для різних рівнів. Частина

курсів поділяється за тематикою: англійська в університеті, на роботі, у новинах

тощо. Лінгвісти служби новин познайомлять читачів і глядачів зі сталими

висловами, розберуть і пояснять заголовки новин, виділять корисні слова,

допоможуть зрозуміти тематичну лексику тощо. Короткі відео (середня

тривалість – близько 4 хвилин), не перенавантажують, але разом з тим є дуже

інформативними. BBC Learning English - можливість вивчати британську англійську

мову з рівня lower intermediate (нижче середнього). Безліч напрямків, відео та

аудіо матеріалів з текстівкою і транскрипцією. Один з розділів присвячений

конкретно для роботи над вимовою. Курс 6 Minute English - шестихвилинні

ролики на різні теми один з найпопулярніших серед користувачів.

2. British Council LearnEnglish – ресурс для вивчення англійської мови від

Британської ради, департаменту уряду Великобританії, що займається

поширенням британської культури. Безліч ресурсів, он лайн конференцій,

інформації про університетські та професійні іспити, IELTS, мистецькі та

культурні заходи, навчання у Великій Британії. Британська рада в Україні

пропонує низку безкоштовних он лайн матеріалів та додатків. В курсах від

British Council англійська мова подається далеко не лише з позиції граматики, а

й у соціально-культурній площині.

3. Kidshealth.org – онлайн платформа, створена некомерційною

педіатричною структурою охорони здоров’я Nemours у 1995 році з метою

http://www.uamodna.com/articles/5-korysnyh-saytiv-dlya-vyvchennya-angliysjkoyi-movy/

http://www.uamodna.com/articles/5-naykraschyh-kinosaytiv-dlya-vyvchennya-angliysjkoyi-movy/

http://www.uamodna.com/articles/10-mobiljnyh-dodatkiv-dlya-vyvchennya-inozemnoyi-movy/

http://www.uamodna.com/articles/yak-vyvchyty-inozemnu-movu-za-rekordnyy-chas/

http://www.uamodna.com/articles/yak-vyvchyty-inozemnu-movu-za-rekordnyy-chas/

http://goglobal.com.ua/

http://www.bbc.co.uk/learningenglish/russian/home

http://www.bbc.co.uk/learningenglish

допомогти батькам, маленьким дітям та підліткам більше дізнатися про своє

здоров’я. Містить поради лікарів на різні теми від народження до підліткового

віку, які пов’язані з фізичним та психоемоційним розвитком. На сайті є окремі

розділи: для батьків, дітей та підлітків. Містить статті, відео уроки та

різноманітні завдання на закріплення матеріалу.

4. Puzzle-english.com. Основою навчання в Puzzle English є тренування

сприйняття англійської мови на слух. Фрази, озвучені англійськими та

американськими дикторами, подані у вигляді аудіо та відео пазлів, які потрібно

зібрати. Крім цього на сайті є граматичні відео уроки та завдання для

закріплення відпрацьованих навичок. Перед початком навчання сервіс пропонує

пройти тест для визначення рівня володіння мовою. Також на сайті є

можливість вивчення англійської мови по відео кліпах, серіалах, музичних

композиціях.

5. Skyeng.com – платформа для вивчення англійської мови, аналог Puzzle-

enlish.com. Багато уроків викладаються носіями англійської мови. Родзинкою

даного ресурсу є відео уроки з «америкашкою», який володіє російською мовою

і доступно пояснює всі тонкощі англійської мови.

6. Quizlet.com – зручна платформа для вивчення нових слів та повторення

вже вивчених за допомогою використання флеш карток, ігор та різноманітних

завдань. Можна імпортувати свій словник з таблиць та документів.

7. Memrise – ще одна оригінальна платформа для вивчення іноземних мов

за допомогою системи карток. Контент також можуть створювати самі

користувачі. У 2017 році додаток переміг у категорії «Найкраща програма року»

від Google Play Awards.

8. Ted Talks – лекції з конференцій Ted, присвячені всім аспектам життя:

успіх, здоров’я, культура, мистецтво, освіта, бізнес, глобальні проблеми,

майбутнє. Містить українські субтитри.

9. LingualLeo – напевно, найзахоплюючий ресурс як для дорослих, так і

для дітей. Величезна бібліотека відео, аудіо і текстових матеріалів. Тематичні

курси, особистий словник з озвученням, набір тренувань: аудіювання,

кросворди, переклад слів. З журналу розвитку ви можете дізнатися про свій

реальний і можливий прогрес у вивченні мови.

10. ESLPod- жива американська англійська мова, багато подкастів, які

охоплюють всі сфери життя, завжди присутній гумор. Лексика за рахунок

методу подачі досить легко засвоюється і закріплюється.

11. Engvid – сайт з відео уроками для вивчення англійської мови,

розділеними за категоріями в залежності від рівня знання мови та об’єднаних за

тематикою. Тут можна дивитись уроки для підготовки до іспитів, зокрема до

міжнародних екзаменів IELTS, TOEFL, або уроки, що пояснюють конкретні

аспекти грамматики.

12. Exam English – ще один супер сайт для тих, хто готується до мовних

іспитів IELTS, TOEFL тощо. Також можна пройти онлайн тести і визначити свій

рівень англійської на даний момент.

Висновки. Отже, використання інтерактивних форм та методів в реалізації

особисто орієнтованого підходу та викладанні англійської мови дають змогу

практично збільшити кількість розмовної практики на занятті, виявляються

цікавими для студентів, допомагають засвоїти матеріал та використати його у

подальших заняттях, виконують дидактичні та різні розвивальні функції. Таким

чином, викладач стає наставником самостійної учбово-пізнавальної та творчої

діяльності студентів. Маючи багато переваг, слід також пам’ятати про недоліки:

при частому застосуванні сприймання інтерактивного навчання стає

механічним, втрачає творчу зацікавленість, тому необхідно урізноманітнювати

ігри та комбінувати інтерактивні методи навчання з традиційними.


1. Інноваційні технології навчання від А до Я / упор. В. Волкова. – К.:

Шкільний світ, 2011. – 96 с.

2. Коваленко О. Концептуальні зміни у викладанні іноземних мов у

контексті трансформації іншомовної освіти / О. Коваленко // Іноземні

мови в навчальних закладах. – Педагогічна преса, 2003. – С. 4-10.

3. Комунікативні методи та матеріал для викладання англійської мови;

перекл. з англ. мови та адаптація Л. В. Биркун. – Oxford University

Press, 1998. – С.20-48.

4. Литвин С. В. Система вправ для навчання писемного спілкування

учнів старших класів середньої загальноосвітньої школи / С.В. Литвин

// Іноземні мови. – 2001. – № 1. – С. 4-9.

5. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах /

кол. авторів під керівн. С. Ю. Ніколаєвої. – Вид. 2-ге, випр. і перероб. – К.:

Ленвіт, 2002. – 328 с.

6. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія,

практика, досвід / О. Пометун, Л. Пироженко. – К., 2002. – С. 135.

7. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології

навчання / О. Пометун, Л. Пироженко. – К.: А.С.К., 2005. – С. 192.

8. Редько В. Інтерактивні технології навчання іноземної мови / В.

Редько// Рідна школа. – 2011. – № 8-9. – С. 28-36.

60

Желязко Світлана Андріївна,




Розвиток професійної компетентності студента

медика на заняттях з педіатрії – виклик сучасності

В статті висвітлено доцільність впровадження та шляхи реалізації

компетентністного підходу в системі підготовки студента медика.

Розглядається значення професійної компетентності для майбутнього

медичного працівника. Обгрунтовано чому підготовка майбутніх медиків

повинна здійснюватися на новій концептуальній основі в рамках

компетентністного підходу. Показано як реалізується компетентністний

підхід у професійній освіті. Дано визначення дефініції «професійна

компетентність», «професійна компетентність медсестри». Показана

необхідність формування професійної компетентності в період навчання

студентів вищих медичних навчальних закладів, розвиток професійної

компетентності медичного працівника на заняттях з педіатрії.

Ключові слова: компетентність, професійна компетентність, розвиток

професійної компетентності.

Key words: Competence, рrofessional competence, development рrofessional

competence.

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими чи

практичними завданнями. Кожний історичний етап розвитку суспільства зі

своїми політичними, економічними та соціальними проблемами висуває нові

вимоги до професійних якостей особистості. На етапі радикальних соціально -

політичних перетворень, що здійснюються в Україні, зростає роль особистісної

активності, відповідальності та професіоналізму.

Вагомим фактором у підготовці майбутніх кваліфікованих, компетентних

фахівців відіграє якість освіти. Згідно із Законом України «Про вищу освіту»

визначено, що "якість вищої освіти - рівень здобутих особою знань, умінь,

навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно

до стандартів вищої освіти».

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у XXI столітті одним з

визначених головних завдань держави є «розвиток творчих здібностей і

навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації

особистості, підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці,

професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та

інформаційних технологій, конкурентноспроможних на ринку праці».

Саме тому підготовка майбутніх медсестер повинна здійснюватися на

61

новій концептуальній основі в рамках компетентності підходу.

Аналіз наукових дослідженнь і публікацій дозволяє стверджувати , що

професійна компетентність студента медика недостатньо вивчена, через те вона

потребує розвитку. Сучасні наукові пошукі спрямовані на всебічне вивчення

проблеми формування професійної компетентності майбутніх фахівців тієї чи

іншої галузі. Наприклад: « формування професійної компетентності медиків( С.

Бухальска); формування професійної компетентності майбутніх бакалаврів,

сестринської справи (Л.Борисюк); підготовка бакалаврів, сестринської справи

допрофесійної діяльності на засадах компетентністного підходу (М.

Дем’янчук); особливості виховання професійно-особистісних якостей студентів

вищої школи (О. Никитенко)»

Метою роботи є обгрунтування необхідності реалізації компетентнісної

підготовки медсестри та розвитку її професійної компетентності.

Матеріали та методи дослідження. Для досягнення мети використані

методи системного підходу, структурно - логічного аналізу та узагальнення.

Результати дослідження та їх обговорення. Головними проблемами в

побудові комунікативних відносин медичної сестри у професійному Набуття

студентами знань, умінь та навичок спрямоване на формування їх

компетентності.

У Законі України «Про вищу освіту» серед основних термінів виокремлено

поняття «компетентність» - динамічна комбінація знань, умінь і практичних

навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадських якостей,

морально етичних цінностей, що визначає здатність особи успішно здійснювати

професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на

певному рівні вищої освіти [4].

Тому компетентність і шляхи її формування слід розглядати як результат

навчання. Компетентнісний підхід - це спроба дати відповідь на запитання,

чому і як навчати. В професійній освіті компетентнісний підхід реалізується під

час формування:

1. Ключових компетентностей;

2. Професійної компетентності;

3. Життєвої компетентності, що включає компетентність у різних

сферах людської діяльності і є цілеспрямовано набутих знань з власними

життєвим досвідом та вмінням доречного його застосування для забезпечення

успішної життєдіяльності.

Ключові компетентності – це группа базових цінностей, від яких

залежить успішність життя особистості в майбутньому і які збігаються з

принципами головних теорій моралі сучасного суспільства: досягання успіху,

вибір власного напрямку самореалізації в житті, розуміння в себе й власного

внутрішнього світу, глибокі особистісні стосунки.

Ключовими компонентами є: соціально-психологічна, комунікативна

політична, екологічна, загальнокультурна, естетична, фізична, підприємницька

62

компетентності, самокомпотентність (самоменеджмент), компетентності з

інформаційних і комунікативних технологій. Притаманність особистості таких

важливих компетентностей може надати їй можливості орієнтуватися у

сучасному суспільстві, інформаційному просторі, набувати освіту протягом

життя.

Професійна компетентність є інтегрованим, комплексним явищем і

поєднує не тільки знання, уміння та навички, а й здатність особистості,

показники загальної культури, вміння виконувати професійні обов’язки.

Основою професійної компетентності є професійна придатність, що являє

собою сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини,

необхідних для здійснення ефективної професійної діяльності.

Майбутні медсестри мають володіти не лише професійними знаннями, а й

бути компетентними під час виконання своїх професійних обов’язків.

Професійна компетентність – це ступінь кваліфікації медсестри, яка

дозволяє успішно вирішувати задачі, що стоять перед ними. Вона визначає

здатність працівника якісно і безпомилково виконувати свої функції як у

звичайних, так і в екстремальних умовах, успішно освоювати нове і швидко

адаптуватися до умов, що змінюються. (4, 158)

У сучасних умовах, коли вимоги до підготовки фахівців стали більш

жорсткими, необхідно основну увагу приділяти формуванню комунікативної

компетентності у студентів.

Професійна компетентність формується вже в період навчання через

уявлення студентів про свою майбутню роботу, через набуття ними знань,

умінь і навичок. Закріплення, розширення і вдосконалення теоретичних знань

відбувається під час проходження практики, які студенти проходять у лікарнях.

Для підвищення професійної компетентності медсестри під час навчання

використовуються інтерактивні технології навчання. Ефективно дієвими

формами є робота з комп’ютером(проходження тестів), кейс метод, мозковий

штурм, метод проектів, ділові ігри та інші.

При проведенні практичних занять з педіатрії найчастіше

використовуються ділові ігри.

Дослідники проблеми ігрової імітації вважають, що ситуації, які

закладаються в основу кожної гри, повинні бути актуальними, реальними,

типовими, повними, здатними до росту і розвитку ситуацій. Але в медицині

потрібно врахувати проблему рідкісних хворих. Клініцисти всіх профілів

знають, що багато хвороб передбаченні навчальною програмою, зустрічаються

рідко і показати студентам реальних хворих часто неможливо. І тут навчальна

гра на цю тему компенсує відсутність хворого. Про ефективність застосування

ділових ігор в професійній підготовці медсестер підтверджують дослідження в

двох групах на відділені «Сестринська справа». В одній группі застовувались

ділові ігри під час практичних занять на протязі семестру, а в іншій – ні.

В кінці семестру можна було спостерігати вищу якісну успішність у групі,

63

де проводились ділові ігри (85%) , ніж в паралельній групі (70%).

Тому необхідно акцентувати процес навчання на формуванні ключових

компетенцій майбутньої медсестри, що відповідають вимогам сучасного

медсестринського ринку.

Сучасні умови характеризуються тенденцією швидкого старіння знань,

що виражається у відстані індивідуальних знань і досвіду від сучасних вимог

до посади і професії. Тому професійна освіта не може обмежуватися роками

базового навчання, а вимагає постійного самовдосконалення та навчання

У студента медичного навчального закладу необхідно формувати такі

особистісні якості:

1. Усвідомлення мотивації постійного підвищення рівня професійної

компетенції, розкриття своїх творчих здібностей і можливостей

2. Володіння вміннями приймати рішення і нести за них відповідальність

3. Бути здатними до рефлексії по відношенню до своєї діяльності,

регулювати свій емоційний стан і поведінку

4. Усвідомлювати потребу в постійному самовдосконаленні

Так як формування професійної компетентності продовжується на

робочому місці, то тільки спільні зусилля освітньої спільноти і практичної

медицини можуть дати професійно компетентного фахівця у медичній галузі.

Перспективи подальших дослідженнь у цьому напрямку полягають в

удосконаленні шляхів впровадження компетентнісного підходу у навчальних

медичних закладах.

В умовах розбудови освіти в України надзвичайно актуальною є проблема

формування соціальної компетентності медсестри, що зумовлено пошуком

оптимальних шляхів підготовки їх до самостійного життя.

Проблема компетентності привертала увагу багатьох дослідників. Ученими

досліджувались модель соціальної компетенції(В.Слот, Х.Спанярд) : структура

та зміст соціальної зрілості(О.Михайлов, В. Радул): професійні та

комунікативна компетентності(І. Бех, С. Демченко, М.Елькін, С. Козак,

А.Онкович та ін.) : соціально – психологічна компетентність (Л. Лєпіхова):

життєва компетентність (І. Єрмаков, Л. Сохань, І. Ящук ті ін) структура

соціальної компетентності (В. Маслєннікова) [3, 12 ].

Поєднання категорій «соціальна компетентність» та « професійна

компетентність» є зрозумілим та, певною мірою, виправданим, оскільки

категорія «компетентність» має вихідну основу «compete», що означає

знати(знання, необхідні для здійснення соціальних технологій): досягати(

вміння здійснювати поставлені цілі в рамках закону, моралі, культури):

вміти(означає не лише способи реалізації знань, а й вміння особистості до

вільного та свідомого самовизначення як у внутрішньому духовному досвіді,

так і у зовнішній соціальній дійсності): відповідати (діяльність та поведінка

особистості відповідають вимогам, які висувають до особистості держава,

соціум, родина, фах тощо. Така відповідальність проявляється у вмінні

64

особистості здійснювати свої обов’язки, права, повноваження на відповідному

соціальному та культурному рівнях)

Деякі науковці вважають, що зміст соціальної компетентності складають

взаємозв’язки знань, умінь, навичок та досвіду.

Характерною ознакою сьогодення є зростання темпів розвитку науки,

техніки, суспільства в цілому. Таке положення актуалізує необхідність

постійного оновлення професійних знань фахівців, зокрема медичних

працівників.

Однією з особливостей вищої медичної освіти є зростання значення

компетентності майбутнього фахівця. Адже в сучасний період важливо бути не

лише кваліфікованим фахівцем, але й компетентним, який відрізняється від

кваліфікованого тим, що він не лише володіє певними знаннями, уміннями та

навичками, що необхідні для його професійної діяльності , а й реалізує їх у

своїй роботі : завжди самовдосконалюється та виходить за межі своєї

дисципліни: вважає свою професію значимою для суспільства. У наш час

потреба в компетентності є найголовнішою ознакою та потребою кожної

людини. Компетентність допомагає фахівцеві ефективно вирішувати

різноманітні завдання, які стосуються його професійної діяльності.

Тому, щоб бути компетентним фахівцем, мало бути компетентним

фахівцем, мало мати фундаментальну теоретичну і практичну підготовку, а

необхідно бути творчою особистістю, професійно та психологічно готовим до

ефективного застосування набутих фахових знань у професійній діяльності.

Таке розуміння змісту поняття «професійна компетентність» дає нам

можливість обгрунтувати провідний методологічний підхід до визначення

компетентності будь-якого фахівця з урахуванням різних аспектів його

діяльності – інтелектуального ( когнітивного), професійного (фахового) і

особистісного ( суб’єктивного ), які взаємодоповнюють один одного, сприяють

їх комплексному і системному прояву, і при необхідності можуть компенсувати

недостатній розвиток окремих показників компетентності.

Отже, професійна компетентність – це поєднання теоретичної і практичної

підготовленості майбутнього фахівця до майбутньої професійної діяльності та

основний показник наявності у нього розвиненого професійного мислення.

Практична робота і результати дослідження дають нам підстави вважати ,

що основними психолого – педагогічними умовами, які забезпечують

запровадження компетентнісного підходу у навчальному процесі вищого

навчального закладу є: розуміння студентами місця й ролі у процесі навчання,

організованому за компетентнісним підходом, забезпечення особистісно

зорієнтованої спрямованості викладання навчальних дисциплін: формування у

студентів позитивної мотивації та прагнення самостійно оволодівати

необхідними знаннями: пріоритет активних методів навчання, які спонукають

студентів до самостійних пошуків, педагогічного мислення та посилання

практичної спрямованості навчальних знань, що сприяють формуванню

65

практичних умінь і навичок професійної.


1. Закон України від 1 липня 2014 року №1556- VII « Про вищу освіту» //

Голос України: газ. Верховної ради України /офіційний друкований

орган Верховної Ради України – 6 серпня 2014. - №148 (5898)

2. Указ Президента України від 17.04.2002. № 347/2002 « Про

Національну доктрину розвитку освіти»

3. Філоненко М. М. Методика викладання у вищій медичній школі на

засадах компетентністного підходу 2017р. ст. 33 – Національний

медичний університет імені О.О. Богомольця.

4. Бухальська С.Є. Розвиток педагогічної компетентності викладачів у

системі методичної роботи медичного коледжу – Рівне, 2013р.

5. Тихонова Т.А. Формирование профессионально-комуникативной

компетентности студентов в процессе обучения в медицинском

училище – 2008, 164.

6. Зильберман С.В. Формирование моральной компетентности студентов

в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин –

Красноярск, 2004 – 206.

66

Захарко Наталія Володимирівна,

голова циклової комісії

фармацевтичних дисциплін,




Використання інноваційних технологій у процесі

викладання фармацевтичних дисциплін на

прикладі технології ліків

Ключові слова: інновація, інформація, інтерактивне навчання, ігрові

технології, інформатизація, освітній процес, фармацевтичні дисципліни.

Актуальність теми. Стрімкі зміни в усіх сферах життя впливають на

розвиток інформаційного та, зокрема, освітянського простору. Освітня сфера як

основа формування світогляду і духовного становлення особистості зазнає

значних трансформацій. У законодавчих освітніх документах означено про

необхідність імплементації інноваційних технологій в освітній процес вищих

навчальних закладів [6, 7]. Сьогодні перед вищою фармацевтичною освітою

стоїть завдання створити умови для підготовки професійно зорієнтованих

фахівців, які були б здатні забезпечити у перспективі прискорений розвиток

фармацевтичної галузі.

Тому, по – перше, це надання максимально доступної навчальної

інформації, яка сприяє розкриттю творчих здібностей студентів, дає поштовх до

самостійної пізнавальної діяльності. По-друге, завдяки цим технологіям

відбувається підвищення ефективності освітнього процесу, оскільки він стає

більш персоніфікованим.

Отож, на сучасному етапі розвитку найбільше затребувані не просто

висококваліфіковані кадри, а ті, що можуть самостійно орієнтуватись в потоці

інформації, яка постійно змінюється, удосконалюється. Кращими фахівцями

стануть студенти, які здатні порівнювати, аналізувати, узагальнювати та

знаходити правильні рішення.

Постановка проблеми. Оскільки нинішнє молоде покоління - це

покоління, яке насичується інформацією з екрана телевізора, монітора

комп'ютера, мобільного телефону. Тому, в умовах науково-технічного прогресу

студентам необхідно знайомитися, опрацьовувати і застосовувати в практичній

роботі нові технології, які б давали змогу отримувати достатні професійні

знання та навички. При цьому необхідно враховувати постійне оновлення даної

інформації.

Аналіз наукових джерел. Проблемам інноваційної діяльності в освітній

сфері було присвячено чимало досліджень провідних вчених, серед яких А.

67

Артюхіна, А.Берестова, О.Бистрова, І.Дичківська, В. Кремень, М.Лисенко,

Ю.Саух, С.Сисоєва, О.Шестопалюк та інші [1, 2, 3, 5, 8, 10, 12, 15]. Зазначені

автори наголошують на тому, що впровадження нових технологій навчання та

досконале оволодіння ними вимагають певної внутрішньої готовності як

викладачів, так і здобувачів вищої освіти до серйозних перетворень, що

відповідають умовам швидкозмінного інформаційного суспільства [8, 10].

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і

передачі інформації зростають в геометричній прогресії, виникло протиріччя

між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і

використання. Потрібні відповідні методики орієнтації майбутніх

фармацевтичних працівників на найбільш продуктивний пошук і використання

інформаційних матеріалів.

Метою статті є висвітлення впровадження інноваційних освітніх

технологій у процесі викладання дисципліни «Технологія ліків» із циклу

професійно зорієнтованих дисциплін спеціальності «Фармація».

Виклад основного матеріалу Сучасні працівники фармації повинні бути в

постійній готовності до змін характеру праці, удосконалень професійних знань,

умінь, навичок, збагаченню досвіду пізнавальної та практичної діяльності.

Освітній процес професійної підготовки у фармацевтичних навчальних

закладах повинен бути спрямований на формування готовності

вдосконалюватися протягом життя і готовності постійно підвищувати свій

професіоналізм.

Перш ніж перейти до розгляду проблеми впровадження інноваційних

освітніх технологій, варто визначати тлумачення понять "інновація",

"інформація", «інтерактивні методи навчання».

Термін "інновація" (англ. innovation, від лат. innovatio – "in" – у, в, "novus" –

новий, що буквально означає нововведення, оновлення, внесення нового).

Інновація освіти – це цілеспрямований процес часткових змін чи

цілеспрямована зміна, що полягає у появі нової технології, або в зміні

принципів, на яких ґрунтується функціонування якоїсь системи навчання [4,

13].

Слово «інформація» в перекладі з латинської означає роз’яснення.

Роз’яснення – це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються в

ньому. Це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості,

сукупність якихось даних, знань, детальна, систематизована подача певного

відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу [8] У нашому випадку це

роз’яснення інформації, що пов’язана з організацією діяльності аптечних

закладів, виготовленням лікарських форм .

Значення і роль інформації в тому, що по-перше, без неї не може бути

проведене те чи інше наукове дослідження, по-друге, інформація досить

швидко старіє і потрібне постійне поновлення матеріалів. За даними

зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить понад 10% на

68

день для газет, 10% на місяць для журналів, 10% на рік для книг і монографій.

Окрім цього, інформація для студента є предметом і результатом його

праці. Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну інформацію, студент видає

специфічний продукт – якісно нову інформацію. При цьому підраховано, що

біля 50% свого часу студент витрачає на пошук інформації. Досить відпо-

відальним етапом у навчанні є формування вмінь і навичок оперативно

знаходити і опрацьовувати потрібну інформацію.

Під поняттям «інтерактивні методи навчання» розуміють способи

взаємопов’язаної спільної діяльності студентів і викладача, за якої всі учасники

освітнього процесу взаємодіють один з одним, обмінюються інформацією,

моделюють ситуації, занурюються в атмосферу співпраці, спільно вирішуючи

проблеми. [2, 12].

Визначено можливості інтерактивних методів навчання у підвищенні

якості навчального процесу при викладанні дисципліни «Технологія ліків» та

зроблено, висновок, що інтерактивні методи навчання пробуджують у студентів

інтерес до навчання; заохочують до активної участі в освітньому процесі;

сприяють ефективному засвоєнню навчального матеріалу; багатопланово

впливають на студентів; забезпечують зворотний зв'язок (реакція аудиторії);

формують у студентів думки і відносини, життєві навички; сприяють зміні

поведінки студентів. Тому, застосовували поетапне, поступове впровадження в

пізнавальний процес інформаційних методів та засобів навчання. Проте при

вивченні дисциплін прикладного характеру, до яких і відноситься «Технологія

ліків», раціональне поєднання сучасних інформаційних технологій з

традиційними методами, що зрештою веде до поліпшення результатів навчання.

Актуалізація і мотивація вивчення навчального матеріалу у вигляді

теоретичного супроводу необхідності вивчення матеріалу теми, а також може

бути представлена у вигляді слайдів з фотографіями, відеофрагменту, після чого

на екранах з'являється тема та план заняття і перед студентами ставляться

проблемні питання. Відповіді на них студенти дають після сприйняття і

осмислення нового матеріалу.

Виклад нового матеріалу більш теоретичного характеру проводиться

шляхом візуального оформлення матеріалу з допомогою комп'ютерної

презентації Microsoft Pover Point, яка застосовувалась під час розробки

мультимедійних презентацій лекційного матеріалу.

Використання комп'ютерної техніки дозволяє "візуалізувати", "оживити"

предмет чим значно полегшити його сприйняття і осмислення. Доцільними

засобами наочності є: таблиці, схеми, фото, відеохроніки і відеофрагменти

технологічного процесу виготовлення лікарських форм поетапно, що значно

підвищує зацікавленість, створює атмосферу захопленості, зменшує

стомленість студентів.

Водночас, розрахункові операції, які необхідно проводити, потребують

використання традиційного підходу: дошка – крейда. Слід пам'ятати, що для

69

студента основний засіб передачі знань - живе слово викладача, тому викладач

повинен уміти повідомити нову інформацію доступно, враховуючи в процесі

мовлення психолого-педагогічні характеристики мови, її якісні показники:

чіткість, виразність, відповідний темп, емоційність. Тому, структура

практичних та лабораторних занять залишається традиційною, в основному це

комбіновані заняття, засвоєння нового матеріалу і проблемне заняття, але кожен

розділ передбачає широке застосування комп'ютерної техніки.

При проведенні лабораторних занять також використовуються різні ігрові

технології навчання, які передбачають визначення мети, спрямованої на

засвоєння змісту освіти, вибір виду навчально-пізнавальної діяльності і форми

взаємодії педагога і студентів. Застосування цього методу навчання вимагає:

− з'ясування і усвідомлення його цілей, тобто бажаного результату;

без цього діяльність суб'єктів навчального процесу не може бути

цілеспрямованою;

− вибору способу діяльності для досягнення мети;

− необхідних засобів інтелектуального, практичного або предметного

характеру, оскільки діяльність завжди пов'язана з ними;

− наявності певних знань про об'єкт діяльності [11].

Ділова гра – це метод пошуку рішень в умовній професійній та проблемній

ситуації. Її структурними елементами є: розподіл за ролями, змагання, особливі

правила тощо. Вона застосовується як метод активного навчання її учасників, з

метою вироблення у них навичок прийняття рішень у нестандартних ситуаціях,

а також як засіб тестування здібностей. Ділова гра сприяє формуванню почуття

професіонала, розвиває у студентів ряд важливих здібностей: спільного

прийняття рішень, творчого професійного мислення, а не просто засвоєння і

відтворення матеріалу [11, 12].

Ігрові методи багатопланові, і кожен із них у той чи інший спосіб сприяє

виробленню певної навички. З огляду на це виокремлюють ігри-вправи, ігрові

дискусії, ігрові ситуації.

Під час проведення семінарського заняття «Забезпечення асептичних умов

виготовлення лікарських форм в умовах аптеки» застосовували саме ділову гру,

яка пов’язана з інтенсивним груповим аналізом проблем і пошуком ефективних

рішень у ситуаціях, коли традиційні методи прийняття рішень не дають

бажаного результату, спостерігається класичне відтворення матеріалу. Ділова

гра несе в собі такі навчальні цілі: перевірка рівня підготовки; навчання аналізу

вихідної ситуації, можливих альтернатив та їх наслідків для відповідного виду

діяльності; навчання вирішенню конкретного управлінського завдання;

навчання прийманню управлінських рішень в певних ситуаціях.

Алгоритм проведення ділової гри складається з трьох етапів. Перший —

організаційний. Всі учасники гри знайомляться зі структурою і змістом, цілями

і завданнями гри, отримують літературу, розподіляють ролі. Другий етап —

самостійна робота студентів в ігрових групах, передбачає вирішення

70

проблемної ситуації (знайти та обґрунтувати рішення, використовуючи

нормативно-технічну документацію). Третій ігровий цикл передбачає так

званий "управлінський двобій", в ході якого "експерти" визначають, хто був

переконливіший в своїх обґрунтуваннях. Тобто всі учасники гри мають

можливість у різних ролях відтворити свій рівень знань у імпровізованій

ситуації з однієї теми «Забезпечення асептичних умов виготовлення лікарських

форм в умовах аптеки». Аналіз дій кожної групи коментує викладач.

Ділові ігри часто мають імпровізаційний характер, оскільки ігрові ситуації

бувають непередбачуваними, а тому будь-яке рішення, що приймається членом

ігрової команди, ґрунтується на його власному баченні вирішення проектної

ситуації. в яких студенти повинні самостійно А тому, в процесі гри клінічна

група (10 студентів) ділиться на три підгрупи (4:4:2). Для ділової гри

розподіляються ролі, кожний студент виконує свою роль і відповідає за

виконання запланованих завдань.

Одній підгрупі необхідно обґрунтувати, що імпровізована аптека

(виробники) має належні вимоги для виготовлення лікарських форм в

асептичних умов згідно вимог GPP; друга (контролюючі органи) - мають

довести протилежне; третя (експерти) - аргументують, хто був переконливіший

в своїх обґрунтуваннях.

Використання таких підходів відкриває викладачу широкі можливості для

творчої діяльності. Представлений матеріал не є обов'язковим сценарієм

заняття. Викладач на свій розсуд може змінити той чи інший елемент заняття.

Оскільки у сучасному суспільстві неможливо уявити молодь, яка не

використовує активно ресурси інтернету, різноманітні гаджети, можливості

сучасних технологій, їх можна задіяти на заняттях. Так, Інтернет має вражаючі

інформаційні можливості та величезний ряд послуг, які можна використати з

навчальною метою [14].

Для підготовки до лабораторних (практичних) занять та до Державного

комплексного кваліфікаційного екзамену зі спеціальності розроблено низку

варіантів тестових завдань з курсу «Технологія ліків» і студентам відкритий до

них доступ на платформі MOODLE КЗВО “Рівненська медична академія».

Контроль підготовки проводиться на початку або по завершенню заняття та під

час підсумкового контролю знань з певного розділу.

Також використовувалася інноваційна комп'ютерна програма Kahoot, в

розділі тест — Quiz, яка дає можливість провести контроль теоретичних знань

on line з поточної теми. Програма Kahoot працює наступним чином: студенти зі

свого комп’ютера, планшета або смартфона переходять по ссилці kahoot.it,

вводять код гри, який генерується автоматично. Далі студент вводить своє

прізвище і коли всі зареєструвалися, викладач запускає тест, нажимаючи

«Start». Питання тесту і варіанти відповіді з’являються на екрані

демонстраційного телевізора в аудиторії, а відповідають студенти зі своїх

мобільних телефонів або комп’ютерів.

71

Нестандартний підхід, цікаво, інноваційно, захоплююче, стимулююче, є

здорова конкуренція, так як результат озвучується відразу, що в свою чергу,

вмотивовує до опрацювання тестових завдань під час самостійної

позааудиторної підготовки до заняття.

Висновок. На сучасному етапі становлення освіти особливої значущості

набуває питання не просто навчання як процес передачі знань та умінь

студентам, а формування всебічно розвинутої особистості майбутнього фахівця.

Це, в свою чергу, передбачає цілеспрямований та систематичний вплив на

особистість з метою розвитку професійно важливих якостей, формування

мотиваційної сфери, комунікативної компетентності, високої емоційної

стійкості та пізнавальної сфери. Адже це є умовою формування не тільки знань

лише в своїй галузі діяльності, а й фахівця здатного до самовдосконалення та

саморозвитку, тому на заняттях необхідно більше використовувати візуальне

подання матеріалу, що робить його доступнішим і зрозумілішим для студентів.

Таким чином, упровадження в освітній процес інноваційних інтерактивних

технологій підвищує мотивацію навчання і пізнавальну активність студентів,

постійно підтримує викладача у стані творчого пошуку дидактичних новацій.

Інтерактивна діяльність на практичних заняттях з фармацевтичних дисциплін

припускає організацію і розвиток діалогового спілкування, яке веде до

взаєморозуміння, взаємодії, до сумісного вирішення загальних та професійних

завдань. Інтерактив виключає домінування як одного виступаючого, так і однієї

думки над іншою. В ході діалогового навчання студенти вчаться критично

мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної

інформації, зважувати альтернативні думки, ухвалювати продумані рішення,

брати участь в дискусіях, спілкуватися з іншими людьми.

Також впровадження в освітній процес інноваційних технологій дозволяє

ефективно організувати самостійну поза аудиторну роботу студентів.

Таким чином, визначено можливості інтерактивних методів навчання у

підвищенні якості навчального процесу при викладанні дисципліни

«Технологія ліків» та зроблено, висновок, що інтерактивні методи навчання

пробуджують у студентів інтерес до навчання; заохочують до активної участі в

освітньому процесі; сприяють ефективному засвоєнню навчального матеріалу;

багатопланово впливають на студентів; забезпечують зворотній зв'язок (реакція

аудиторії); формують у студентів думки і відносини, життєві навички; сприяють

зміні поведінки студентів.


1. Артюхина А.И., Марымова Е.Б., Македонова Ю.А., Фирсова И.Б.

Интерактивный метод обучения в медицинском вузе на примере

ролевой игры / Артюхина А.И.//Успехи современного естествознания -

2014. - №4.

2. Берестова А. Інноваційні технології та методи навчання у професійній

освіті [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nadoest.com/innovacijni-

http://nadoest.com/innovacijni-tehnologiyi-ta-metodi-navchannya-u-profesijnij-osv

72

tehnologiyi-ta-metodi-navchannya-u-profesijnij-osv 3. Бистрова Ю.В. Інноваційні методи навчання у вищій школі України /

Ю.В. Бистрова // Право та інноваційне суспільство. – 2015. - №1 (4).

4. Бобало О.Ю. Комунікативні стратегії: навч. посіб./ Міністерство освіти

і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Львів: Вид-во Львів.

політехніки, 2015. — 344с.: іл.- (Серія «Інформація. Комунікація.

Документація»; вип.7).

5. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: підручник / І.М.

Дичківська. – 2-е вид., доповн. –К.: Академвидав, 2012. – 352 с.

6. Закон України “Про вищу освіту” / Режим доступу: http: // w1.c1.rada.gov.ua.

7. Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-IV від 4.07.02

8. Інновації у вищій освіті: проблеми, досвід, перспективи: монографія /

П. Ю. Саух [та ін.] ; ред. П. Ю. Саух. –Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.

Франка, 2011. – 443 с.

9. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод.

посіб. авт.-уклад: О. Пометун, Л. Пироженко. – К.: АПН.; 2002, - 136 с.

10. Лисенко М. В. Інноваційна парадигма вищої освіти України за умов

переходу до інформаційного суспільства: автореф. дис. канд. філос.

наук: 09.00.10 / Лисенко Микола Владиславович; М-во освіти і науки,

молоді та спорту України, Нац. техн. ун-т України «Київ. політехн. Ін-

т». – К.,2013. – 16 с.

11. Митник З.М. Ділові ігри як технологія формування управлінських

умінь та їх значення у професійній підготовці студентів-медиків/

З.М.Митник // Ліки України плюс. -2010.-№1.

12. Сисоєва С.О. Інтерактивні технології навчання дорослих: навчально-

методичний посібник / Сисоєва С.О.; НАПН України, Ін-т педагогічної

освіти і освіти дорослих. – К.: ВД «ЕКМО», 2011. – 320 с.

13. Словник іншомовних слів / [уклад.: Морозов С.М., ШкарапутаЛ.М.]. –

К.: Наук. Думка, 2000. – 680 с.

14. Совтус І.М. Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій

(ІКТ) в навчальний процес при проведенні занять в медичному коледжі

/ І.М.Совтус, Н.М.Корнісік // Магістр медсестринства. – 2014. – №2

(12).

15. Шестопалюк О.В. Інноваційні моделі навчання в діяльності вищих

навчальних закладів / О.В. Шестопалюк // Теорія і практика управління

соціальними системами. – 2013. - №3.

http://nadoest.com/innovacijni-tehnologiyi-ta-metodi-navchannya-u-profesijnij-osv

http://w1.c1.rada.gov.ua/

73

УДК 378.543.2. 543.6 Зубеня Наталія Володимирівна,

кандидат хімічних наук,

доцент кафедри хімікo-фармацевтичних дисциплін,




Педагoгічні умoви фoрмування прoфесійнoї

кoмпетентнoсті майбутніх бакалаврів фармацевтів у

прoцесі вивчення аналітичнoї хімії

У статті рoзкритo oсoбливoсті, структуру і зміст фoрмування фахoвoї

кoмпетентнoсті майбутніх фармацевтів на oснoві вивчення якіснoгo та

кількіснoгo аналізу, а такoж інструментальних метoдів у курсі аналітичнoї

хімії у медичній академії. Прoаналізoванo деякі підхoди дoслідників дo бачення

oсoбливoстей підгoтoвки фармацевтів. Виoкремленo прoфесійну

спрямoваність як oснoвну oсoбливість у фoрмуванні фахoвoї кoмпетентнoсті

на oснoві міжпредметних зв’язків, яка передбачає вирoблення у студентів

умінь і навичoк викoристoвувати набуті знання в майбутній прoфесійній

діяльнoсті. Серед напрямів пoдальших наукoвих пoшуків виoкремлюємo

прoблему визначення сукупнoсті oрганізаційнo-педагoгічних умoв, щo

забезпечують ефективність фoрмування прoфесійнoї кoмпетентнoсті

майбутніх фармацевтів на oснoві міжпредметних зв’язків хімічних і

фармацевтичних дисциплін.

Ключoві слoва: аналітична хімії, якісний і кількісний аналіз, фахoва

кoмпетентність

Пoстанoвка прoблеми у загальнoму вигляді та її зв'язoк із важливими

наукoвими чи практичними завданнями. Гoлoвним завданням викладання

аналітичнoї хімії у Рівненській медичній академії є вирoблення у майбутніх

фармацевтів навичoк прoведення якіснoгo та кількіснoгo аналізу неoрганічних і

oрганічних речoвин, ширoкo викoристoвуваних в фармації. Курс аналітичнoї

хімії є базoвим в системі підгoтoвки фармацевтів. Уміння викoнувати якісний і

кількісний аналіз хімічними та інструментальними метoдами вкрай неoбхіднo

для пoдальшoгo успішнoгo oсвoєння фізичнoї та кoлoїднoї, oрганічнoї,

біoлoгічнoї, фармацевтичнoї, тoксикoлoгічнoї хімії, технoлoгії лікарських фoрм

та інших спеціальних дисциплін хімічнoгo прoфілю.

Аналіз oстанніх дoсліджень і публікацій, в яких запoчаткoванo

вирішення данoї прoблеми та на які oпирається автoр. Аналіз наукoвo-

педагoгічних дoсліджень дав нам мoжливість виoкремити кoмплекс

педагoгічних умoв, які сприяють якісній прoфесійній підгoтoвці майбутньoгo

фармацевта та фoрмуванню йoгo кoмпетентнoсті. Аналіз наукoвих джерел

74

свідчить, щo прoблемі загальних питань прoфесійнoї підгoтoвки фахівця та

змісту oсвіти присвячені рoбoти таких учених, як А. Алексюка, С. Вітвицькoї,

O. Дубасенюк, С. Гoнчаренка, С. Сисoєвoї, В. Харабет. Пoрівняльнo-

педагoгічним дoслідженням систем вищoї oсвіти за кoрдoнoм та в Україні

приділялася увага в рoбoтах Н. Абашкінoї, В. Зубка, В. Кoзакoва, К. Кoрсак, Н.

Кoрсунськoї, Л. Пухoвськoї. Психoлoгічні oснoви рoзвивальнoгo та

інтегрoванoгo навчання викладенo у працях В. Давидoва, O. Зимньoї, O.

Кульчицькoї, В. Рибалки. Прoблеми рефoрмування вищoї медичнoї oсвіти

рoзглядалися у рoбoтах Ю. Вoрoненка, Ю. Пoляченкo, O. Вoлoсoвця, Я.

Цехмістера. Істoрія станoвлення, рoзвитку та питання рефoрмування вищoї

фармацевтичнoї oсвіти дoсліджувалася наукoвцями Б. Зіменкoвським, Л.

Кайдалoвoю, М. Сятинею, Л. Рoманишинoю, В. Черних [1, c. 186-190].

Виділення не вирішених раніше частин загальнoї прoблеми. Перехід

українськoї фармацевтичнoї oсвіти на сучасні стандарти вимагає істoтнoгo

підвищення ефективнoсті oрганізації навчальнoгo прoцесу. Структура нoвoгo

навчальнoгo плану за спеціальністю «Фармація» пoвністю реалізує системний

підхід в підгoтoвці випускників-фармацевтів. Прoфесійні якoсті фармацевта

фoрмуються на oснoві міждисциплінарних вмінь, здатнoсті вирішувати

прoблемні і типoві завдання, які виникають в реальних ситуаціях діяльнoсті

фармацевта [2, с.1].

Прoфесoрськo-викладацьким складoм медичної академії з курсів медичнoї,

фармацевтичнoї та тoксикoлoгічнoї хімії рoзрoблені збірник тестoвих завдань,

збірник ситуаційних завдань з еталoнами відпoвідей, завдання для перевірки

практичних навичoк. З метoю активізації пізнавальнoї діяльнoсті студентів

впрoваджені сучасні активні фoрми і метoди навчання: навчальні тематичні

кoнференції, захист рефератів, викoнання навчальних дoслідницьких рoбіт.

Oлімпіади та тематичні кoнференції мoтивують студентів дo oтримання якісних

прoфесійних знань з аналітичнoї хімії, рoзвивають навички самoстійнoї рoбoти.

Самoстійна рoбoта студентів рoзвиває індивідуальні здібнoсті, твoрчість,

прагнення дo самoстійнoгo пoпoвнення кoла знань, умінь і навичoк. Oснoвними

фoрмами самoстійнoї рoбoти студентів-фармацевтів є: інфoрмаційний oгляд

літератури, написання рефератів, підгoтoвка дoпoвіді та виступ, участь в

наукoвих семінарах, кoнференціях, участь в складанні тестoвих завдань,

ситуаційних завдань і ін. В oрганізації самoстійнoї рoбoти студентів істoтна

рoль належить викладачеві, який дoпoмагає, кoнтрoлює, кoнсультує і активізує

твoрчий пoтенціал студентів [3, с.4-20].

Мета статті пoлягає у виявленні, теoретичнoму oбґрунтуванні та

експериментальній перевірці мoделі та педагoгічних умoв здійснення якіснoї

прoфесійнoї підгoтoвки фармацевтів. Завдання: прoаналізувати стан

дoсліджуванoї прoблеми у педагoгічній теoрії та практиці. Oб’єкт

дoслідження: прoфесійна підгoтoвка майбутніх фармацевтів у академії.

Oснoвний зміст статті. Система викладання аналітичнoї хімії спрямoвана

75

не тільки на те, щoб дати студентам знання та вміння, неoбхідні для

пoдальшoгo вивчення фармацевтичнoї хімії, але й ствoрити базу для набуття

сутo прoфесійних знань, рoзвинути уміння oрієнтуватися в пoтoці інфoрмації,

самoстійнo вирішувати пoставлені задачі. Студенти oтримують метoдичні

рoзрoбки з усіх рoзділів якіснoгo, кількіснoгo та інструментальнoгo аналізу. В

метoдичних вказівках пo кoжній темі чіткo вказані цілі та завдання, в лoгічній

пoслідoвнoсті наведені питання для самoстійнoї підгoтoвки та самoкoнтрoлю.

На кoжне заняття надаються такoж рoзрахункoві задачі для самoстійнoгo

рoзв’язання і oбoв’язкoвo приклади вирішення задач з пoясненням. Детальнo

oписуються метoдики лабoратoрнoї рoбoти та неoбхідні для цьoгo рoзрахунки.

Рoбoта студентів за цими метoдичними рекoмендаціями сприяє не тільки

oтриманню, але й систематизації, твoрчoму oсмисленню теoретичнoгo

матеріалу, вмінню застoсoвувати oтримані знання для вирішення кoнкретних

аналітичних задач, активізації самoстійнoї рoбoти [4, c.20-24].

Аналітичний кoнтрoль лікарських засoбів абo певних інгредієнтів у

препараті є неoбхідним, щoб гарантувати їх безпеку і ефективність прoтягoм

усьoгo терміну придатнoсті, включаючи зберігання, рoзпoділ і викoристання.

Кoнтрoль, рoзрoбка та вигoтoвлення лікарських речoвин вимагає від

фармацевтів уміння та навичoк вимірювання різнoманітних фізичних величин,

щo, у свoю чергу, рoбить актуальним наявність у майбутніх фахівців

відпoвідних знань з метрoлoгії. Зoкрема, майбутні фармацевти пoвинні вміти

грамoтнo застoсoвувати різні засoби вимірювань, забезпечувати єдність

вимірювань та знахoдити і мінімізувати невизначенoсті вимірювань. При

прoведенні кількіснoгo аналізу зазвичай вимірюють різні фізичні величини:

масу речoвин, кoнцентрацію рoзчину, інтенсивність забарвлення рoзчину,

oптичну густину рoзчину, тoщo [5, c.14-20]. Всі без винятку фізичні величини

вимірюються з деякoю пoхибкoю, oскільки виміряти тoчнo її немoжливo. Oтже,

для виявлення пoхибoк та їх чисельнoї oцінки кількісне визначення викoнують

декілька разів (у фармацевтичнoму аналізі здійснюють вимірювання

аналітичнoгo сигналу не менше 5-ти разів, крім тoгo прoвoдять паралельні серії

вимірювань), після прoведення oбрахунків прoвoдять статистичну oбрoбку

oтриманих результатів, відкидаючи грубі прoмахи. На занятті студенти

знайoмляться з рoзділoм «Статистичний аналіз результатів хімічнoгo

експерименту». Такoж, самoстійнo викoнують статистичну oбрoбку результатів

хімічнoгo аналізу, запрoпoнoваних викладачем. Аналітичні метoди пoчинають

застoсoвуватися на стадії рoзрoбки і випрoбування препаратів, технoлoгій

вирoбництва і прoдoвжують викoристoвуватися при серійнoму випуску

лікарських засoбів. В ідеалі такий кoнтрoль пoвинен прoвoдитися у

відпoвіднoсті зі специфікаціями, рoзрoбленими і валідoваними під час рoзрoбки

препарату. Це гарантує, щo специфікації якoсті мoжуть бути застoсoвані як дo

фармацевтичнoї прoдукції, викoристанoї для встанoвлення біoлoгічних

характеристик діючих речoвин, так і для дoзoваних лікарських фoрм,

76

призначених для прoдажу. Після завершення біoмедичнoї експертизи прoдукту,

якість всіх наступних серій буде oцінюватися тільки на підставі цих

специфікацій. Застoсoвувати різні засoби вимірювань, забезпечувати єдність

вимірювань та знахoдити і мінімізувати невизначенoсті вимірювань.

Титриметричний аналіз служить такoж oдним з oснoвних метoдів

хімічнoгo аналізу в кoнтрoльнo-аналітичних аптечних лабoратoріях. Це метoд

кількіснoгo аналізу, заснoваний на вимірюванні oб'єму абo маси реагенту, щo

вимагається для реакції з дoсліджуваним речoвинoю. Титриметричний аналіз

ширoкo застoсoвується в біoхімічних, клінічних, санітарнo-гігієнічних та інших

лабoратoріях в експериментальних дoслідженнях і для клінічних аналізів.

Наприклад, при встанoвленні кислoтнo-лужнoї рівнoваги, визначенні

кислoтнoсті шлункoвoгo сoку, кислoтнoсті і лужнoсті сечі та ін. Тoму

викладання аналітичнoї хімії студентам-фармацевтам має ряд oсoбливoстей, щo

відoбраженo в підгoтoвлених в oстанні рoки навчальних пoсібниках [6, c. 30-

33]. Пo-перше, в типoву прoграму з аналітичнoї хімії включені, гoлoвним

чинoм, метoди аналізу, які застoсoвуються у фармацевтичнoму аналізі. При

вивченні якіснoгo неoрганічнoгo аналізу oсoблива увага приділяється реакціям

ідентифікації катіoнів та аніoнів, викoристoвуваним в Державній фармакoпеї

України. В курсі аналітичнoї хімії для майбутніх фармацевтів ширoкo

представлені титриметричні метoди аналізу, які відіграють важливу рoль у

кoнтрoлі якoсті фармацевтичних субстанцій. Студенти вивчають теoретичні

oснoви і oсвoюють практичне застoсування кислoтнo-oснoвнoгo,

кoмплексoметрическoгo (меркуриметрія, кoмплексoнoметрія), oсаджувальнoгo

(аргентoметрія, меркурoметрія) і oкислювальнo-віднoвнoгo (йoдoметрія,

перманганатoметрія, дихрoматoметрія, нітритoметрія, брoматoметрія,

цериметрія) титрування. Традиційнo дещo менше увага приділяється при

вивченні аналітичнoї хімії інструментальним метoдам. Прoте, в oстанні рoки

oб'єм і глибина вивчення цьoгo рoзділу аналітичнoї хімії пoстійнo

збільшуються. Студенти дoсить дoкладнo вивчають теoретичні закoнoмірнoсті

та oсoбливoсті практичнoгo застoсування різних спектрoметричних,

хрoматoграфічних і електрoхімічних метoдів аналізу.

Пo-друге, з самoгo пoчатку вивчення аналітичнoї хімії студенти

викoристoвують oтримані знання дo кoнкретних лікарських речoвин. Так, вже в

темі «Прoтoлітичні рівнoваги», з якoї пoчинається вивчення теoретичних oснoв

аналітичнoї хімії, включені завдання пo рoзрахунку рН вoдних рoзчинів

димедрoлу, піридoксин гідрoхлoриду, аскoрбінoвoї кислoти, суміші

гексаметилентетраміну і натрію бензoату і ін. Практичнo всі рoзрахункoві

завдання, щo вхoдять в рoзділи «хімічні метoди аналізу» і «інструментальні

метoди аналізу», тим чи іншим чинoм пoв'язані з аналізoм фармацевтичних

субстанцій, лікарських засoбів абo біoлoгічних oб'єктів. Як правилo, такі

завдання мoделюють реальні метoдики, з якими студент пoтім мoже зіткнутися

при вивченні спеціальних фармацевтичних дисциплін – фармацевтичнoї і

77

тoксикoлoгічнoї хімії.

Пo-третє, oснoвні вміння і навички, які oтримують студенти фармацевти

при вивченні аналітичнoї хімії, такoж тіснo пoв'язані з фармацевтичним

аналізoм [7, c. 1464-1470]. Наприклад, при вивченні титриметричних метoдів

аналізу студенти викoнують алкаліметричне визначення бoрнoї кислoти,

нітритoметричне визначення нoвoкаїну гідрoхлoриду, перманганатoметричне

визначення перoксиду вoдню, Кoмплексoнoметричне визначення неoрганічних

спoлук (хлoрид кальцію, сульфат цинку), які викoристoвуються в якoсті

лікарських засoбів. В тему «спектрoметричні метoди аналізу» включені рoбoти

пo спектрoфoтoметричнoму визначення заліза.

Практичні заняття пo якіснoму аналізі прoвoдяться шляхoм вивчення

найбільш важливих аналітичних реакцій іoнів і прoведення дрoбнoгo та

систематичнoгo аналізу їх сумішей. Систематичний аналіз катіoнів викoнується

за кислoтнo-oснoвнoю класифікацією. Oсoблива увага приділяється

фармакoпейним реакціям. Лабoратoрні рoбoти пo кількіснoму хімічнoму

аналізу включають гравіметричні, титриметричні та інструментальні метoди

аналізу. Студенти гoтують і стандартизують титранти, гoтують зразки дo

аналізу, прoвoдять кількісні навчальні визначення речoвин різними метoдами з

застoсуванням всіх відoмих прийoмів титрування і спoсoбів титриметричних

визначень, прoвoдять рoзрахунки наважoк, визначають вміст речoвини в

аналізoванoму зразку.

Рoзділи якіснoгo і кількіснoгo хімічнoгo аналізу завершуються

прoведенням підсумкoвих навчальнo-дoслідних рoбіт з аналізу суміші речoвин,

сухoї сoлі, вибoру метoду аналізу і кількіснoму визначенню заданoгo хімічнoї

спoлуки. На кoжнoму занятті прoвoдиться кoнтрoль знань студентів (фoрма

різна). В цілoму oрганізація лабoратoрних рoбіт забезпечує набуття студентами

навичoк самoстійнoї рoбoти і засвoєння теoретичнoгo матеріалу. Практичні

заняття в якіснoму і кількіснoму аналізі прoвoдяться відпoвіднo дo метoдичних

вказівoк, складеними за єдинoю метoдичнoю системoю. Кoжне практичне

заняття будується за єдиним планoм, щo врахoвує закoнoмірнoсті прoцесу

засвoєння і дoзвoляє дoмoгтися адекватних вимoг в прoцесі навчання.

Виснoвки. У лекційнoму курсі рoзглядаються загальні теoретичні

пoлoження аналітичнoї хімії – якіснoгo і кількіснoгo хімічнoгo аналізу та

інструментальних метoдів аналізу. Відпoвіднo дo прoграми виклад курсу

відрізняється надалі підвищенням наукoвoгo рівня і пoсиленням прoфесійнoї

спрямoванoсті. Теoретичні oснoви хімічних метoдів аналізу викладаються з

сучасних пoзицій. У лекції пoстійнo ввoдиться нoвітня інфoрмація пo всіх

рoзділах курсу; вoни відoбражають перспективи рoзвитку oкремих йoгo

рoзділів. Викладання аналітичнoї хімії ув'язується з вивченням інших хімічних

дисциплін, фізики, математики. Читання лекцій пoчинається з чіткoгo

фoрмулювання мети аналітичнoї хімії як навчальнoї дисципліни і цільoвих

завдань, пoставлених для її дoсягнення. Періoдичний закoн, закoн діючих мас,

78

закoни світлoпoглинання, електрoхімії і ін. Викладаються з пoзицій єднoсті з

тим, щoб сфoрмувати у студентів міцну теoретичну oснoву для передбачення

хімікo-аналітичних властивoстей речoвин і вирішення кoнкретних завдань

визначення якіснoгo і кількіснoгo складу речoвини. З oгляду на все більш

ширoке застoсування в практиці фармацевтичнoгo аналізу інструментальних

метoдів студентам читається спеціальний курс "Інструментальні метoди

аналізу", щo містить теoретичні і практичні oснoви інструментальних метoдів –

oптичних (рефрактoметрія, фoтoметрія, флуoриметрія), електрoхімічних

(пoтенціoметрія, вoльтамперoметрія, кoндуктoметрія), хрoматoграфічних

(газoва і рідинна хрoматoграфія, хрoматoграфія на папері і в тoнкoму шарі

сoрбенту). У лекційнoму курсі акцентується увага студентів на вкладі

вітчизняних вчених у станoвлення і рoзвитoк аналітичнoї хімії, oкремих її

рoзділів.

Перспективи пoдальших рoзвідoк у данoму напрямку. Прoведене

дoслідження не вичерпує всіх аспектів прoблеми фoрмування прoфесійнoї

кoмпетентнoсті майбутніх фармацевтів. Пoдальшoгo дoслідження пoтребують

такі напрямки як забезпечення oсoбистіснo-oрієнтoванoгo підхoду дo

прoфесійнoї підгoтoвки студентів академії, рoзрoбка навчальнo-метoдичнoгo

забезпечення.


1. Бoйчук І. Передумoви виникнення та станoвлення системи підгoтoвки

фармацевтів в Україні / І. Д. Бoйчук // Педагoгіка і психoлoгія

прoфесійнoї oсвіти : [наук.-метoд. журнал]. – Львів, 2007. – № 4. – С.

186–196.

2. Крюкoвская И.С. Аналитическая химия как важный этап пoдгoтoвки

прoвизoра / И.С. Крюкoвская, Е.В. Буйкo // IX Научная кoнференция

«Аналитика Сибири и Дальнегo Вoстoка», сбoрник материалoв. —

Краснoярск: Сибирский федеральный ун-т, 2011. — Режим дoступа:

http://conf.sfu-kras.ru/conf/asfe12/report?memb_id=1597.

3. Аналитическая химия в фармации: Материалы Междунарoднoй

научнoпрактическoй интернет-кoнференции (19-20 марта 2015 г.). –

Х.: Изд-вo НФаУ, 2015. - 140 с.

4. Бoйчук І. Д. Наукoвo-теoретичні oснoви прoфесійнoї підгoтoвки

фармацевтів у кoледжі / І. Д. Бoйчук // Педагoгіка, психoлoгія та

медикoбіoлoгічні прoблеми фізичнoгo вихoвання та спoрту : [зб. наук.

праць]. – Харків, 2009. – № 9. – С. 20–24.

5. Аналитическая химия: химические метoды анализа / Е. Г. Власoва ;

пoд ред. O. М. Петрухина, Л. Б. Кузнецoвoй. — М. : Лабoратoрия

знаний, 2017. — 464 с. : ил. — (Учебник для высшей шкoлы).

6. Агафoнoва И.П. Мoдернизация практических занятий при oбучении

аналитическoй хими – будущих фармацевтoв / И.П. Агафoнoва, Н.П.

Безрукoва // М.: Изд-вo «Среднее прoфессиoнальнoе oбразoвание»,

http://conf.sfu-kras.ru/conf/asfe12/report?memb_id=1597

79

2016. – С.30-33.

7. Литвинoва Т.Н. Теoретическая мoдель фoрмирoвания гoтoвнoсти

студентoв фармацевтическoгo факультета к прoфесиoнальнoй

деятельнoсти при изучении аналитическoй хими / Т.Н. Литвинoва, Т.Г.

Юдина // Издательский дoм «Академия естествoзнания»

Фундаментальные исследoвания. – 2013. – № 8 (часть 6) – С. 1464-

1470.

80

Копаниця Оксана Миронівна,

кандидат медичних наук,

викладач неврології



Формування професійних компетентностей

майбутніх медичних працівників на заняттях з

неврології

Одним із пріоритетних завдань підготовки майбутніх медичних

працівників у медичних коледжах є формування професійних компетентностей.

У статті висвітлені основні шляхи формування професійних

компетентностей студентів на заняттях з неврології. Основними

методичними підходами до здійснення професійної компетентності, на наш

погляд, повинні бути:

поєднання індивідуальних та колективних методів навчальної роботи;

доведення до студента рівня обов’язкових результатів з предмета;

знання обов’язкових вимог, що допомагає студентам усвідомити власні

можливості у досягенні більш високих результатів;

орієнтація контролю на визначення рівня навчальних досягнень.

Тому з метою формування професійної компетентності нами розроблено з

навчальної дисципліни «Нервологія»:

інтерактивний комплекс;

збірник клініко-ситуаційних задач;

збірник різнорівневих тестових завдань;

методичні рекомендації для викладачів щодо викладання дисципліни.

Ключові слова: професійна компетентність, інтерактивний комплекс,

індивідуальні та колективні методи.

Актуальність. Основним завданням освітнього процесу у вищих

навчальних медичних закладах є підготовка висококваліфікованих

компетентних медичничних працівників із наближенням їх освіти до

міжнародних стандартів. Відповідно до Концепції розвитку охорони здоров’я у

медичних закладах повинні бути створені усі умови для якісної підготовки

майбутніх медиків, адже від рівня їхніх знань, компетенції залежить не лише

ефективність надання медичної допомоги, а й здоров’я населення країни в

цілому.

На важливості означуваних проблем наголошується в Законі України «Про

вищу освіту» (2014), Законі України «Про освіту» (2017), Концепції розвитку

професійної освіти і навчання в Україні (2010-2020), Концепції розвитку

охорони здоров’я населення України (2000), Концепції розвитку системи

громадського здоров’я (2016), Загальнодержавній програмі «Здоров’я 2020:

український вимір» (2011). Тому сьогодні в умовах високого динамізму

81

працівники медичної галузі повинні досконало володіти своєю професією, бути

готовими до ефективної діяльності на рівні світових стандартів, здатні жити,

працювати та надавати іншим медичну допомогу

Проблему формування професійної компетентності досліджено

науковцями в різних аспектах. Так, організація освітньої діяльності студентів як

суб’єктів освітнього процесу висвітлено в напрацюваннях багатьох науковців

[1;2;6;10].

Формування здатності студенства самостійно працювати досліджували К.

Бабенко, З. Бакум, С.Балашова, Л. Романишина, Р. Сабадишин, І. Хмеляр. В їх

напрацюваннях зазначено про місце діяльнісного підходу в опануванні

дослідницькими уміннями й навичками. Дидактичні умови створення

атмосфери творчості як провідної умови оволодіння означеними категоріями

розкрито в напрацюваннях К.Бабенко, І. Доброскок, В. Коцур, С. Нікітчина.

Поступальне формування дослідницьких умінь і навичок відстоюють К.

Бабенко, Д. Марчук, І. Хмеляр. Про особливості формування професійної

компетентності студентів-медиків знаходимо у працях Н. Банадиги, Ю. Вознюк,

І. Хмеляр, Р. Сабадишин, М. Шегедин. Питання якості освіти у контексті

впровадження засад болонської декларації у вищій медичній школі приділяв

увагу О.Волосовець

За статистичними даними (аналіз випускних іспитів, кроку «М») тільки

28% випускників вітчизняних вищих медичних закладів І-ІІ рівня акредитації

підготовлені на рівні розвинутих професійних умінь, 15% вміють виконують

основні професійні задачі у великому розмаїтті їх нетиповості, 40% - мають

певний рівень знань та навичок, але не вміють оперувати ними у вирішенні

ускладнених задач невідкладної долікарської допомоги. Саме це і обумовлює

впровадження засад компетентнісного підходу до навчання, як головно умови

організації освітнього процесу навчального закладу. Реалізація

компетентнісного підходу в освітньому процесі дозволяє студентам самостійно

отримувати знання, сприяє формуванню професійних умінь та навичок,

максимально наблизитися до реальних життєвих ситуацій, працювати з

медичним обладнанням маніпуляційного, моніторингового та дослідницького

призначення, упроваджувати кінцевий продукт у клінічну практику.

Компетентний медичний працівник має відповідні знання та здібності, що

дозволяють аналізувати сферу своєї діяльності та ефективно діяти в ній. В

останні роки поняття «компетентність» вийшло на загальнодидактичний і

методологічний рівень. Це пов'язано з його системно-практичними функціями й

інтеграційною метапредметною роллю в загальній освіті.

Організація освітнього процесу в Рівненському державному базовому

коледжі обумовлена тим, що у своїй діяльності медичні працівники несуть

дедалі більше особистої, юридичної і соціальної відповідальності. Професійна

компетентність студента-медика формується на практичних заняттях з

клінічних та базових дисциплін, так і у його життєдіяльності. Тому підготовка

майбутніх медичних працівників в умовах реформування системи охорони

здоров’я України потребує впровадження в освітній процес нових методик,

82

інформаційно-комунікативних технологій, сучасних педагогічних та наукових

інновацій, діяльнісного та проблемного підходів, принципів інтеграції та

диференціації відповідно до світових стандартів. Наукові розробки та сучасні

методи діагностування захворювань вимагають швидкого та ефективного

опрацювання досягнень у галузі охорони здоров`я, збереження генофонду нації.

Навчання – це важка системна праця, що пов’язана з аналізом і синтезом

теоретичних відомостей, практичною діяльністю, в результаті чого формується

професійна компетентність. Наш досвід підготовки студентів до роботи з

пацієнтами – це широке залучення інтерактивних технологій навчання, що

вможливлює різке збільшення відсотка засвоєння нового матеріалу за рахунок

одночасного впливу не лише на свідомість, а й на почуття, волю. Інтерактивна

технологія навчання – це організація засвоєння знань і формування певних

вмінь та навиків через сукупність особливим способом організованих

навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії студентів між

собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення

запланованого результату.

Упровадження й систематичне використання сучасних технологій у

освітньому процесі ВНЗ сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності

студентів і викладачів, інтенсифікації освітнього процесу, появі стійкої

зацікавленості навчанням, підвищенню мотивації пізнавальної діяльності,

формуванню потреби в самонавчанні, саморозвитку, умінню самовизначатися в

навчальній діяльності [2; 11; 14].

Хвороби нервової системи посідають одне з провідних місць у клінічній

медицині. Опанування майбутніми медичними сестрами основ клінічної

неврології ґрунтується на чіткій схемі викладання матеріалу. В основу вивчення

покладено засвоєння особливостей фізіології та анатомії нервової системи. Для

кращого засвоєння навчального матеріалу майбутні медики повинні

ознайомитись із класифікацією захворювань нервової системи. Основні

завдання навчальної дисципліни «Нервові хвороби» включають:

• навчання навичкам неврологічного обстеження;

• отримання сучасних знань про етіологію, патогенез, клініку, діагностику,

диференціальну діагностику, лікування та профілактику захворювань нервової

системи;

• формування навичок проводити маніпуляції призначенні лікарем;

• проводити профілактику захворювань нервової системи.

Основними завданнями під час проведення занять з неврології є

знайомство студентів із найбільш актуальними питаннями дисципліни,

оволодіння принципами побудови неврологічного діагнозу (топічного та

клінічного). Особлива увага повинна бути звернена на діагностику та лікування

таких захворювань, як розлади мозкового кровообігу, пухлини головного і

спинного мозку, захворювання і травми периферійної нервової системи. При

вивченні захворювань нервової системи особливо важливими є знання

диференціального діагнозу і схем лікування таких ургентних станів. Базові

знання з анатомії, біології, медичної генетики, гістології, нормальної та

83

патологічної фізіології є основою для розуміння курсу загальної неврології.

Комплекс знань з міждисциплінарних проблем, у диференціальній діагностиці,

формує клінічне мислення і алгоритм обстеження пацієнта. Відповідно до

вимог програми дисципліни «Нервові хвороби» студенти повинен:

Знати

• симптоми і синдроми ураження нервової системи;

• етіологію, патогенез, клініку, діагностику, лікування, реабілітацію та

профілактику основних захворювань нервової системи;

• фізикальні методи обстеження нервової системи;

• основні додаткові методи обстеження неврологічних хворих;

• лікарську тактику при невідкладних неврологічних станах;

• організацію догляду за неврологічними хворими, принципи реабілітації

та профілактики хвороб нервової системи.

Уміти: • провести опитування та зібрати анамнез неврологічного хворого; •

досліджувати неврологічний статус;

• виявити симптоми ураження нервової системи, встановити неврологічні

синдроми, встановити топічний і попередній клінічний діагноз;

• скласти план обстеження неврологічного хворого;

• оцінити результати основних додаткових методів обстеження;

• провести екстрене лікування невідкладних неврологічних розладів; •

організувати догляд за неврологічним хворим;

• здійснити реабілітацію та профілактику основних неврологічних

захворювань.

Медичній сестрі необхідно володіти знаннями та вміннями проведення

додаткових методів дослідження, що допомагають лікарю у встановленню

діагнозу, а саме:

• краніографії і спондилографії;

• електронейроміографії;

• електроенцефалографії та методики дослідження викликаних

потенціалів;

• рентгенівської комп’ютерної томографії головного і спинного мозку,

різних відділів хребта, магнітнорезонансної томографії головного і спинного

мозку і різних відділів хребта, ангіографії, однофотонної емісійної

комп’ютерної томографії;

• ультразвукової допплєрографії, ультразвукового дуплексного і

триплексного сканування сонних і хребетних артерій, тран7 скраніальної

допплєрографії;

• ехоенцефалоскопії і реоенцефалографії.

Одним з видів застосування сучасних інноваційних технологій навчання в

процесі професійної підготовки майбутнього викладача є інформаційні засоби

навчання, для успішного і цілеспрямованого використання яких викладачі

вищих навчальних закладів повинні знати їх дидактичні можливості та

принципи функціонування.

84

Ефективність застосування сучасних інформаційних технологій у процесі

розвитку основ педагогічної майстерності майбутнього викладача

забезпечується різноманітністю форм представленої інформації, високим

ступенем наочності; можливістю організації колективної та індивідуальної

дослідницької роботи.

Впровадження інноваційних технологій у процес професійної підготовки

майбутнього медичного працівника допомагає опанувати навчальний матеріал в

індивідуальному темпі, самостійно, використовуючи зручні способи

сприйняття інформації, що викликає у них позитивні емоції і формує позитивну

мотивацію навчання. З метою інтенсифікації професійної підготовки студентів

у ВНЗ за допомогою запровадження комп’ютерних презентацій, електронних

словників, підручників і посібників; тестових програм, програм-підручників,

програм-тренажерів, словників, довідників, енциклопедій, відеоуроків,

бібліотек електронних наочних посібників, тематичних комп’ютерних ігор та

ін., створюється навчальне професійно орієнтоване інформаційне середовище,

що сприяє розвитку професійної компетентності майбутніх медиків.

Зміст інформаційно-комунікативних технологій, метою яких є розвиток

професійної компетентності майбутніх медиків, які володіють необхідною

системою знань і великим запасом інформації, включає лекційні, семінарські,

практичні заняття, самостійне вивчення літератури та ін. Підвищення

ефективності лекційних занять досягається використанням системи

мультимедійних лекцій, що повинні враховувати індивідуальну, авторську

манеру лектора, специфіку навчальної дисципліни, рівень підготовки

студентської аудиторії.

Широкі перспективи відкриває використання інформаційних технологій на

практичних заняттях. Надзвичайно дієвим засобом навчання є опрацювання

теоретичного матеріалу за допомогою презентацій та технологій майндмепінгу.

Наявність програмних засобів дозволить студентам здійснювати

рефлексивну діяльність і усвідомлювати в реальному часі рівень свого

професійного прогресу в розвитку основ педагогічної майстерності. Це

допомагає диференціювати навчальний матеріал за рівнями складності,

створювати засобами інтерфейсу позитивний емоційний фон для роботи

студента з інформаційними засобами навчання.

Однією з важливіших складових навчального процесу у вищому

навчальному закладі – це науково-дослідницька діяльність студентів, що

включає підготовку наукових доповідей, статей, тез, написання рефератів,

курсових, дипломних та інших робіт. Поява мережних засобів зв’язку та

всесвітньої мережі Інтернет сприяє впровадженню у процес професійної

підготовки майбутнього викладача проблемно-дослідницьких комп’ютерних

методів навчання. Серед них можна назвати проектну технологію навчання, що

допомагає студентам самостійно вирішувати професійні задачі з обов’язковою

презентацією та захистом результатів своєї наукової роботи.

Інноваційна освітня діяльність – це складний процес, що потребує умілого,

конструктивного управління. Впровадження інноваційних педагогічних

85

технологій суттєво змінює освітній процес, що дозволяє вирішувати проблеми

розвивального, особистісно-орієнтованого навчання, диференціації, гуманізації,

формування індивідуальної освітньої перспективи.

У сучасному процесі навчання мають використовувати як традиційні, так і

інноваційні методи навчання, які не менш дієві, а в інших випадках без них

просто не обійтися. Потрібно, щоб вони були у постійному взаємозв’язку і

доповнювали один одного. Ці два поняття мають існувати на одному рівні.

Сучасні робочі навчальні програми студентів-медиків повинні відповідати

принципам доказової медицини і формувати наукові знання і клінічне

мислення. Методи навчання повинні базуватись на доказових принципах

ефективного засвоєння знань. Засвоєння більшості з них можливо тільки

теоретично, оскільки пов’язано як з ризиком ускладнень у пацієнтів при

виконанні певних медичних маніпуляцій, так і з правовими, етичними нормами.

Давно назріла необхідність перейти від інформаційного, словесного навчання

до такого, яке дозволяє моделювати і формувати перший досвід майбутньої

професійної діяльності, посилить практичний аспект підготовки майбутніх

медичних працівників середньої ланки. Здійснити ж це на заняттях далеко не

завжди можливо. Оволодіння практичними навичками виконання лікувально-

діагностичних маніпуляцій ускладнено тим, що вони проводяться на реальній

живій людині, а повторення студентами одних і тих самих маніпуляцій

доставляє хворим біль та неприємні відчуття, що є негуманним. Все це

переконливо свідчить на користь використання в процесі медичного навчання

симуляційної (тренажерної) техніки, яка дозволяє при імітуванні різноманітних

клінічних сценаріїв набути професійних навичок конкретних діагностичних і

лікувальних маніпуляцій. Найбільш реалістичними є роботизовані комплекси,

на яких відпрацьовують вміння та навички майбутніх медиків у наближених

життєвих ситуаціях. Для кращого засвоєння матеріалу використовується

моделювання різних клінічних ситуацій на моніторі компютера.

Велику роль у формуванні професійної компетентності майбутнього

медичного працівника відіграє врахування індивідуальних особливостей

особистості, рівня навчальних досягнень. Тому однією іх педагогічних умов –

ми обрали індивідуалізацію та диференціацію освітнього процесу. Аналіз

літературних джерел [1;5;8;9] з даного питання дає можливість стверджувати,

що індивідуалізація - це визнання і використання індивідуальних якостей

особистості з метою максимального пристосування до них едукаціі.

Диференціація ж грунтується на визнанні існування у особистості деяких

загальних якостей (інтересів, схильностей, обдарувань, здібностей та ін.),

важливих для навчання. Практична мета диференціації − створення

покращених умов для досягнення навчальних цілей шляхом пристосування

процесу до певних якостей студентів.

Враховуючи напрацювання науковців з даного питання [3;12;14] ми

вважаємо, що індивідуалізація навчання передбачає вибір методів, темпів

навчання на основі врахування індивідуальних особливостей, а диференціація

навчання є втіленням індивідуалізації. Тому у формуванні особистості значну

86

роль відіграє застосування принципів диференціації і індивідуалізації процесу

навчання. С.Гончаренко[7] вважає, що найбільш перспективна і ефективна –

рівнева диференціація, яка базується на компетентнісному підході до освітнього

процесу. Ми розуміємо рівневу диференціацію як сукупність форм, методів та

засобів навчання, що використовуються для забезпечення студентами різного

рівня знань при врахуванні їх індивідуальних особливостей.

Основними методичними підходами до здійснення диференційованого

навчання, на наш погляд, повинні бути:

поєднання індивідуальних та колективних методів навчальної роботи;

доведення до студента рівня обов’язкових результатів з предмета; знання

обов’язкових вимог, що допомагає студентам усвідомити власні можливості у

досягенні більш високих результатів;

орієнтація контролю на визначення рівня навчальних досягнень [12;13].

Для диференційованого навчання необхідне створення певного

методичного забезпечення. Тому нами розроблено:

інтерактивний комплекс;

збірник клініко-ситуаційних задач;

збірник різнорівневих тестових завдань;

методичні рекомендації для викладачів щодо викладання дисципліни.

Під час розробки враховували досвід науковців диференціацію проводили

за змістом, за рівнем знань на основі використання прийомів розумової

діяльності. Для більш чіткого розподілу матеріалу варіанти завдань до

вищевказаних занять розподілили за ступенями різної ваги.

І ступінь – навчальний матеріал є змістом розділів, що визначається

навчальною робочою програмою;

ІІ ступінь – закони, теорії, закономірності, що становлять основу вивчення

клінічної дисципліни.

ІІІ ступінь – навчальний матеріал, що необхідний для встановлення типу

використання взаємозв’язку між дисциплінами[12;13;14].

Наші дослідження довели, що диференційовані завдання необхідно

застосовувати не під час первинного вивчення навчального матеріалу, а в

процесі вдосконалення знань і вироблення умінь. Розподіл завдань за рівнем

складності для кожного студента дозволяє індивідуалізувати процес навчання –

максимально використовуючи час, вчити кожного. Вважаємо, що

диференційовані завдання повинні відрізнятися не тільки обсягом і змістом, що

відповідає визначеній темі, розділу навчального матеріалу, але й містити

питання і завдання на повторення залежно від того, який характер діяльності за

їх допомогою потрібно організувати. Врахування видів освітньої діяльності, що

забезпечується за рахунок різноманітних типів, методів та засобів контролю,

зводить до мінімуму суб’єктивний підхід до оцінювання знань студентів,

дозволяє використовувати різні види контролю, що є стимулом для підвищення

навчального рівня.

У процесі вивчення клінічних дисциплін використовуємо вступний,

поточний і підсумковий типи контролю знань. Оскільки поточний контроль

87

охоплює найбільший відрізок часу освітнього процесу, то на певних етапах

навчання у поточному контролі ми виділяємо такі його види:

експериментальний, тренувальний, індивідуальний, тематичний, модульний. За

результатами виконання диференційованих завдань робимо висновки про

рівень володіння майбутніми медиками пізнавальними операціями,

спроможність застосувати знання у різних хиттєвих ситуаціях. Отже,

відбувається самодиференціювання навчальних досягнень студентів, що

стимулює їх до активної діяльності в освітньому процесі і сприяє розвитку

творчих можливостей.

Диференційований підхід до кожного студента передбачає таке розуміння

індивідуалізації навчання, яке полягає у плануванні рівня обов’язкових

результатів і на цій основі вищих рівнів оволодіння клінічних дисциплін.

Під час тематичного оцінювання використовуємо єдині контролюючі

диференційовані завдання з врахуванням загальних для всіх студентів вимог до

якості набутих знань та вироблених вмінь та навичок. Коли ж студенти не

змогли впоратися з вибраним рівнем (чи завданням рівня), їм надається

своєчасна допомога. У такому разі, залежно від прогалин в знаннях, студентам

пропонуємо індивідуально-диференційовані завдання, які охоплюють

запитання на повторення, аналогічно прямі та обернені задачі, а також задачі, де

передбачено лише перенесення знань і вмінь (рівень відтворення). Така

індивідуальна допомога сприяє виявленню знань і вмінь, а також розвитку

здібностей [8;9;10;14]

Складовими навчальних досягнень студентів є вміння відтворювати

отриману інформацію, знаходити нову, оцінювати її та застосовувати в

стандартних і нестандартних ситуаціях.

Формування професійної компетентності у студентів медичних

коледжів на основі самопізнання і самовдосконалення та через інтенсифікацію

розвитку навчальних компетентностей. Зазначена мета була конкретизована

такими завданнями:

1. Визнання саморозвитку як особистісної цінності через стимулювання

навчально-пізнавальної діяльності у процесі вивчення клінічних

дисциплін.

2. Формування внутрішньої мотивації на свідомий вибір цілей, що

дозволяють студенту якнайповніше реалізувати себе.

3. Якісне перетворення особистості в процесі саморозвитку на основі

самостійного вибору способів навчально-пізнавальної діяльності при

вивченні клінічних дисциплін.

4. Розвиток інтелектуальної сфери студентів, самовиховання, проектування

і прогнозування.

5. Особистісна усвідомленість навчальної інформації, вміння адекватно

оцінювати результати діяльності та власну здатність до саморозвитку

Виконання важливих завдань, пов’язаних з реформування медичної галузі

в Україні, потребує якісного вдосконалення системи професійної підготовки

медичних працівників. Це вимагає від викладачів вищих медичних навчальних

88

закладів оновлення змістового компонента освітнього процесу для забезпечення

готовності майбутніх фахівців до професійної самореалізації.

Висновок. У процесі змін, що відбуваються в соціально-економічній сфері

в Україні важливе місце належить реформуванню системи медичної освіти.

Тому завдання вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

полягають у:

підготовці висококваліфікованих майбутніх медичних працівників

середньої ланки, здатних до самоосвіти та самовдосконалення;

збереженні наукового, освітнього та культурного потенціалу;

забезпеченні зайнятості тих, хто закінчив навчання.

Системний аналіз проблеми компетентнісного підходу до формування

професійної компетентності студента – медика, виходячи із її багатоаспектності

та складності, потребує міжпредметної інтеграції базових дисциплін, зокрема

анатомії та фізіології людини, медичної хімії, клінічних дисциплін.

Розвиток професійної компетентності передбачає застосування

інноваційних технологій навчання, нетрадиційних форм та методів викладання,

що базуються на діяльнісному та компетентнісному підходах, принципах

індивідуалізації та диференціації навчання студента.

Ефективність підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності в

лікувальних закладах залежить від врахування таких аспектів, які

безпосередньо стосуються їх індивідуально-психічних, інтелектуальних і

особистісних якостей і рис та компетентності науково-педагогічних працівників


1. Бабенко Т. П. Дослідницька діяльність студентів у контексті

реформування медсестринської освіти / Т. П. Бабенко // Проблеми та

перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у

країнах СНД : матеріали І Міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф., 26 –

28 лютого 2012р. : зб. наук. пр. Переявлав-Хмельницького держ.

пед.ун-ту ім. Г. Сковороди. – Секція : Педагогіка : [гол. ред. В. Коцур].

– Переяслав-Хмельницький, 2012. – С. 206–208. – Режим доступу :

http:conferences.neasmo.org.ua

2. Бакум З. П. Проблеми проектної діяльності у медсестринській освіті /

З.П. Бакум, Т.П. Бабенко // Society for cultural and scientific progress in

Central and Eastern Europe. International scientific and professional

conference «Modern problems of education and science». – Budapest,

2013. – Vol. 1. – February. – Р 4–7.

3. Балашова С. П. Формування дослідницьких умінь у студентів

педагогічного коледжу в процесі вивчення природознавчих дисциплін

: дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Світлана Пилипівна Балашова. –

К., 2000. – 274 с.

4. Банадига Н. В. Сестринський процес в умовах реформування

медичної освіти / Н.В. Банадига, Н.Я. Хадорчук, І.О. Рогальський //

Медична освіта. – 2006. – № 3. – С. 58–59.

89

5. Вознюк Ю. М. Сучасний погляд на ступеневу медсестринську освіту

в Україні / Ю.М.Вознюк // Вища освіта в медсестринстві: проблеми і

перспективи : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 23 листопада

2012р., Житомир [відп. ред. В.Й. Шатило]. – Житомир :

Житомирський інститут медсестринства, 2012. – С. 33.

6. Волосовець О. П. Питання якості освіти у контексті впровадження

засад болонської декларації у вищій медичній школі / О.П.

Волосовець // Медична освіта. – 2005. – № 2. – С.12–16.

7. Гончаренко С. Методика як наука / С. Гончаренко // Неперервна

професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 86–95.

8. Доброскок І. Моніторинг якості вищої освіти: дефінітивний аналіз

[Електронний ресурс] / І. Доброскок. – Режим доступу:

http://www.nbuv. gov.ua/portal/Soc_Gum/Gvpkhdpi/2008_16/50-57.pdf

9. Інноваційні педагогічні технології: теорія та практика використання у

вищій школі : [монографія] / [Доброскок І. І., Коцур В. П., Нікітчина

С.О. та ін.] / наук. ред. В.П. Коцур ; укладач О.І. Шапран. –

Переяслав-Хмельницький, Видавництво С.В. Карпук, 2008. – 285 с.

10. Марчук Д. С. Інтеграція сестринської освіти в Україні до

європейських стандартів / Д. С. Марчук // Вища освіта в

медсестринстві : проблеми і перспективи : матеріали Всеукр. наук.-

практич. конф., 23 листопада 2012р. : Житомир [відп. ред. В. Й.

Шатило]. – Житомир : Житомирський інститут медсестринства, 2012.

– С. 92.

11. Наказ МОЗ та НАМН України «Про затвердження Концепції розвитку

вищої медичної освіти в Україні» №522/51 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://mozdocs.kiev.ua




2011. – № 2. – С. 73–80.

13. Сабадишин Р. О. Наукові дослідження викладачів-бакалаврів та

студентів-бакалаврів медичних коледжів як один із механізмів

реформування у інституті медсестринства та запорука якісної

ступеневої вищої сестринської освіти / Р.О. Сабадишин, В.О.

Рижковський // Медична освіта. – 2006. – № 3. – С. 79–82.

14. Хмеляр І.М. Дослідницький підхід до організації навчально-

виховного процесу в коледжі – умова саморозвитку студента/ І.М.

Хмеляр // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. пр. –

Вип. 619. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2012. – С. 165–

173.

http://mozdocs.kiev.ua/

90

Корецька Інна Михайлівна,

вихователь гуртожитку

Рокитнівського медичного училища

Тренінг, як ефективна форма роботи з підлітками

У статті описано про ефективну форму роботи – тренінг та висвітлено

інформацію по просвітницькій роботі «Рівний – рівному» серед молоді щодо

здорового способу життя.

Проблема психологічного здоров’я підлітків належить до глобальних

проблем, вирішення яких зумовлює факт подальшого розвитку нашого

суспільства.

Особливої уваги потребує молодь, усвідомлення нею цінностей здоров’я,

розуміння визначальної ролі здорового способу життя та формування

індивідуальної поведінки кожного студента.

Важливою формою роботи з підлітками 15-18 років, студентами-

порушниками та важковиховуваними дітьми вважаю саме тренінгову програму.

В своїй роботі, як вихователь використовую Програму Факультативного курсу

по просвітницькій роботі «Рівний-рівному» щодо здорового способу життя.

Адже мала можливість бути учасником курсів педагогів-тренерів даної

програми в місті Рівне 2005 і використовую методику факультативних занять у

формі тренінгу і по цей час.

Тренінг – це запланований процес, призначений поповнити навички та

знання і перевірити ставлення, ідеї, поведінку з метою їх зміни та оновлення.

Тренінгові заняття спрямовані на підвищення компетентності учасників у

сфері формування здорового способу життя.

Соціально – психологічний тренінг (СПТ) розрахований на:

Підготовку фахівців, навчання кола спеціалістів, які працюють з

молоддю, у сфері охорони здоров’я, освіти, інформаційних технологій, розваг

тощо, а також підлітків — інструкторів;

Оволодіння знаннями;

Формування умінь і навичок, які сприятимуть усвідомленому

вибору правомірних варіантів поведінки підлітків щодо здорового способу

життя;

Розвиток установок, що допомагають усвідомити потреби і мотиви

визначення ролі педагогів – тренерів, підлітків – інструкторів у формуванні

здорового способу життя дітей.

Умови успішного проведення тренінгового заняття:

чітка цільова установка;

акцентування уваги на значущості проблеми;

обгрунтований вибір змісту інформаційно – освітнього матеріалу

відповідно до пізнавальної та методичної потреби учасників тренінгу;

пошуковий характер заняття;

91

доброзичливість, довіра учасників гри один до одного;

додержання встановлених правил.

Традиційна схема заняття:

1.Привітання.

1.1 Уточнення самопочуття кожного.

1.2 Пропозиція тренером теми заняття.

2.Вправа для емоційної розминки.

3.Основна частина.

4.Підведення підсумків заняття.

5.Прощання.

Роль тренера – допомогти учасникам брати якомога активнішу участь у

заняттях і бути певним щодо правильного розуміння ними ключових концепцій

та ідей. Тренер також має бути готовим адаптувати програму відповідно до

потреб та ідей, які виникатимуть у ході тренінгу.

Ключові моменти організації тренінгу:

ідеально, якщо до групи входить близько 15 осіб;

тренінг сплановано таким чином, що його важливі заходи забезпечують

динаміку функціонування групи та потрібний баланс;

основні правила: з ними знайомлять під час першого заняття. Вони чіткі

та подані у письмовому вигляді. Всі групи дотримуються групових норм

поведінки. Належна поведінка очікується від кожного. Коли важко

дотримуватися правил, їх можна переглянути й обговорити.

очікування.

Студенти, підлітки 15-18 років, які проживають в гуртожитках ПТО

перебувають в соціумі, отримують різносторонній вплив, як позитивний так і

негативний. Тому, щоб ефективніше працювати з ними, виховувати, розвивати,

мати підхід до кожного індивіда, слід використовувати нестандартні форми

роботи, а саме – тренінги. Адже ці заняття передбачають велику кількість

різноманітних технік, вправ, ігор, роботу в групах, де формується атмосфера

довіри, яка є надзвичайно важливою для досягнення успіху всього процесу.

Додаток 1

Я + iншi

Мета: формувати у пiдлiткiв, вихователiв навички групової взаємодiї та

ефективного спiлкування

Час: 2 години

Поняття: тренiнг, правила роботи групи, ефективне спiлкування.

1.1 Перше заняття починається зi знайомства.

Тренер звертається до учасникiв – вчителiв, провести вправу на

знайомство i налагодити взаємодiю в групi. «Мiй друг… про мене сказав…» (10

хв)

Мета: вiдпрацювативмiння короткої самопрезентацiї

Хiд вправи: учасники тренiнгуciдають у коло, кожен по черзi називає своє

iм’я та називає фразу (вищевказану). Наприклад: «Мiй знайомий сказав би про

мене, що я веселий i люблю жартувати».

92

1.2 Iнформ. повiдомлення «Важливiсть життєвого вибору» (5 хв).

Тренер iнформує, що тренiнг – це процес, що допомагає пiзнати себе

iнавколишнiй свiт, змiнити своє «Я» через спiлкування, перебуваючи у

неформальнiй обстановцi, обговорення незрозумiлих моментiв, питань,

формування навичок поведiнки, накопичення власного досвiду.

Наше життя – це суцiльнi контрасти свiтлогоi темного, радiсногоi

сумного… i кожному потрiбно робити певний вибiр. Знання iвмiння тренiнгу

допоможуть зрозумiти, що таке здоровий спосiб життя. Правила – це закони

групи, за якими вона живе пiд час тренiнгу.

1.3 Правила роботи групи. Записуються на плакатi

Наприклад:

- приходити вчасно;

- вiдвiдувати всi тренiнги;

- добровiльна участь;

- один говорить – усi слухають;

- обговорюють дiю, а не особу;

- не критикувати;

Учасники обговорюють записанi правила, складають остаточний варiант.

1.4 Очiкування учасникiв (10 хв)

Учасникам роздають великi аркушi паперу, де вони напишуть чого саме

очiкують вiд тренiнгу. Пiсля цього аркушi вивiшують на дошку.

1.5 Вправа «Метафора» (10 хв)

Мета: визначити особливостi кожного учасника.

Оснащення: аркушi паперу А4 за кiлькiстю учасникiв.

Хiд вправи: на аркушi паперу написати iм’я (вигадане) пiд iм’ям пишеться

метафора (образ) особистостi. Пiсляiндивiдуальної роботи учасники по черзi

називають своє iм’яi представляють власний образ.

1.6 Вправа «Бiнго» (25 хв)

Мета: сприяти формуванню позитивної самооцiнки й

усвiдомленнюунiкальної особистостi кожної людини; продовжити знайомство

учасникiв один з одним.

Оснащення: аркушi паперу.

Хiд вправи:необхiдно вертикально скласти навпiл, а потiм без ножиць,

руками «вирiзати» фiгурку «Бiнго» - силует людини, на нiй написати свою мрiю

(на головi), захоплення (на руцi), улюблену музику, улюблену страву i т.д.

Вкiнцi ставить питання: - У кого збiгласяпозицiя?

1.7 Розповiдь для активiзацiї уваги учасникiв (5 хв)

Iсторiя про рай i пекло (тренер читає)

Запитання для обговорення:

1.Що вiдрiзняло людей в однiй кiмнатi вiд тих, що були в iншiй?

2.Що зробили щасливi люди i були в змозi зробити нещаснi?

3.Що допомогло людям у раю бути щасливими?

1.8 Мозковий штурм «Спiлкування – це…» (10 хв)

Усi вiдповiдi учасникiв записуються на флiч – чартi узагальнення; в ходi

93

мозкового штурму учасники висловлюються щодо «конфлiктного» спiлкування.

1.9 Вправа «Якостi та вмiнняважливi» (20 -25 хв)

Мета: з’ясувати уявлення учасникiв про важливiякостi та

вмiнняособистостi, необхiднi для ефективного спiлкування.

Оснащення: аркуш паперу А4

Хiд вправи: скласти i записати список якостей та вмiнь людини, необхiднi

для ефективного спiлкування. Пiсля цього проводиться дискусiя, метою якої є

загальний список якостей, наводяться аргументи i приклади, оформити плакат.

1.10 Пiдведення пiдсумкiв (5 хв)

Тренер обговорюють з членами види дiяльностi«Менi було …, тому що

…». Наприклад: «Менi було радiсно, тому що я змiг познайомитися з цiкавими

людьми».


1. Навчально-методичний посібник «Методичні рекомендації по

проведенню тренінг-курсу для підлітків з питань просвітницької

роботи щодо здорового способу життя».Київ,2002, видавництво

ПРООН.

2. Програма факультативного курсу для учнів 7-11 класів

загальноосвітніх навчальних закладів. Київ,2002, видавництво

ПРООН.

94

Ліннік Юрій Володимирович,

кандидат філософських наук,

завідувач навчально-методичною лабораторією,

викладач суспільних дисциплін



Труднощі

процесу адаптації студентів до навчання у ЗВО

У статті досліджено труднощі адаптації національних та іноземних

студентів до навчання в ЗВО. Прикладом ступеня адаптації сучасних

студентів служить проведене автором соціологічне опитування.

Ключові слова: адаптація, студентство, професійне навчання, заклади

вищої освіти.

В статье исследованы трудности адаптации национальных и

иностранных студентов к обучению в ЗВО. Примером степени адаптации

современных студентов служит проведенный автором социологический опрос.

Ключевые слова: адаптация, студенчество профессиональное обучение,

обучение, высшие учебные заведения.

The article examines the difficulties of adapting national and foreign students to

studying in the institutions of higher education. An example of the degree of

adaptation of modern students is the sociological survey conducted by the author.

Key words: adaptation, students, vocational training, education, institutions of

higher education.

Актуальність проблеми. У динамічному та високо розвинутому

суспільстві виникає необхідність отримати якісну освіту, зростає престижність

одних професій і зменшується інших, змінюються тенденції вимоги вищої

освіти. Але такою ж актуальною залишається проблема адаптації студентів до

навчання у закладах вищої освіти. Адже вчорашній школяр, приходячи в

університет, так само відчуває невпевненість у подальших діях, хвилювання

перед новим досвідом тощо, які і є складовими процесу адаптації. І цей процес

продовжується набуттям нового соціального статусу, звиканням до нових умов і

ритму життя і навчання, виробленням нових умінь і навичок, здобуванням

нового досвіду, формуванням нових особистісних якостей як окремого індивіда,

так і в ролі члена нового соціуму (студенти, викладачі, сусіди у гуртожитку)

тощо.

Проблемі адаптації студентів до навчання у ЗВО приділялося багато уваги

психологами, філософами, соціологами, біологами та педагогами.

При дослідженні адаптації студентів до навчання у вищих навчальних

закладах йдеться переважно про адаптацію національних студентів, тобто тих,

які просто змінюють місце навчання, принаймні місце проживання (із меншого

міста чи селища - до більшого міста). Але за останні декілька років значно

95

посилилася міграція іноземців до України з метою отримання вищої освіти.

Тож проблема адаптації студентів (взагалі) до навчання у вищих навчальних

закладах потребує подальшого дослідження. А ось питання адаптації іноземних

студентів до навчання у вищих навчальних закладах України необхідно

ретельно і наполегливо вивчати.

Метою статті є аналіз труднощів адаптації студентів до навчання у

закладах вищої освіти.

Навчання у вищому закладі освіти для сучасної молодої людини один з

найважливіших періодів її життєдіяльності, особистісного зростання та

становлення як фахівця з вищою освітою. Пошук шляхів успішної адаптації до

змінених соціальних умов та нової діяльності є нагальною проблемою для

кожного, хто переступив поріг ЗВО. Особливу вагомість адаптаційні процеси

набувають за умов зміни середовища життєдіяльності, щонайперше на

початкових етапах навчання юнаків і дівчат у ЗВО. Вони вимагають від молодої

людини активації механізмів адаптації і часто призводять до стану

психологічного перенапруження. Так, доведено, що формування нового

стереотипу поведінки упродовж першого року навчання призводить до

дезадаптаційного синдрому в 35-40% першокурсників [2].

Труднощі адаптації студентів на початкових етапах навчання у ЗВО

обумовленні низкою особливостей. У ЗВО система навчання характеризується

великим обсягом матеріалу, самостійністю і відповідальністю студентів.

Особливості переходу із середньої школи до ЗВО пов'язані не тільки з

перебудовою провідного типу діяльності, але і з входженням особистості в

новий колектив. Вступ до ЗВО є переломною подією вжитті молодих людей.

Протягом навчання у ЗВО, молода людина проходить через кілька етапів

соціалізації. Визначальним серед них є етап адаптації до нової соціальної

ситуації розвитку, тобто - перший курс (семестр). Від того, які механізми

пристосування та життєдіяльності в нових умовах будуть обрані і закріплені

особистістю, залежить стиль і результативність майбутньої професійної

самореалізації людини. Тому зазначені вище завдання і напрямки роботи

куратора доцільне конкретизувати розглядом основних психологічних проблем

адаптації, що їх переживають першокурсники.

Найбільші труднощі полягають у зміні соціальної позиції при переході зі

шкільного соціуму, зміні способів навчальної діяльності, зміні звичних для

школяра зв'язків, відносин і стереотипів поведінки.

На початку навчання студент повинен перестати бути школярем, а до

закінчення навчання - перестати бути студентом. Навчання у ЗВО потребує

уміння самостійно організувати навчальну діяльність. Необхідною умовою

успішності студента є засвоєння нових для нього особливостей навчального

процесу. На першому курсі складається колектив, формуються навички, вміння.

Для діагностування труднощів і з'ясування причин дезадаптації

першокурсників проводять пілотажне соціально-психологічне дослідження.

При усій різноманітності уточнюючих деталей загальним є те, що адаптація

розглядається як пристосування особистості до існування в соціумі відповідно

96

вимог і норм. Проведене теоретико-практичне дослідження проблеми адаптації

студентів першокурсників до умов навчання у ЗВО дає підстави для висновків

про її невирішеність і навіть загостреність в сучасних умовах розвитку

суспільства. Не дивлячись на достатньо уважне ставлення до цієї проблеми з

боку науковців, існують невирішені до кінця питання надійності критеріїв

адаптації до умов навчання в конкретному навчальному закладі. Залишається

недостатньо розробленою система рівнів адаптації студентів до нових умов

навчання із врахуванням всіх основних її компонентів.

Протягом навчання у ЗВО, молода людина проходить через кілька етапів

соціалізації. Визначальним серед них є етап адаптації до нової соціальної

ситуації розвитку, тобто - перший курс (семестр). Від того, які механізми

пристосування та життєдіяльності в нових умовах будуть обрані і закріплені

особистістю, залежить стиль і результативність майбутньої професійної

самореалізації людини.

Студентський період життя людини припадає переважно на період

підліткового та юнацького віку, який характеризується оволодінням усім

різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права вибору,

набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості

включення в усі види соціальної активності, здобуттям вищої освіти та

опануванням професією. Головними сферами життєдіяльності студентів є

професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток

інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і

фізичне самовдосконалення [4]. Адаптація пов’язана зі зміною соціальної

ситуації розвитку студента. Період адаптації першокурсника пов’язаний із

руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може породжувати труднощі

як у навчанні (порівняно зі школою низька успішність), так і в спілкуванні.

Адаптаційний період у різних студентів відбувається по-різному, залежно від їх

індивідуально-психологічних особливостей, рівня готовності до навчання у

вищій школі. Труднощі адаптаційного періоду пов’язані з розлученням зі

шкільними друзями і позбавленням їхньої підтримки та розуміння;

невизначеністю мотивації вибору професії та недостатньою психологічною

готовністю до опанування нею; не сформованістю системи саморегуляції і

самоконтролю за своєю діяльністю і поведінкою та відсутністю повсякденного

контролю за ними з боку батьків і викладачів; пошуком оптимального режиму

праці й відпочинку та налагодженням побуту; відсутністю навичок самостійної

навчальної роботи (невміння працювати із джерелами інформації,

конспектувати літературу тощо) [1].

Адаптація як соціальне явище являє собою процес включення особистості

в нове для неї соціальне середовище, зокрема в колектив, становлення її діячем,

активною функціонуючою частиною, об'єктом і суб'єктом відносин цього

середовища, перетворення нового середовища найближчого оточення в засіб

життєдіяльності, сферу додатка сутнісних сил людини.

Критерії адаптації виявляють ступінь активності в колективі, різнобічність

її діяльності, значення для суспільства чи колективу, що адаптується. Отже,

97

адаптація – це процес вироблення певного режиму функціонування

особистості, тобто бачення її в конкретних умовах місця і часу в такому стані,

коли всі духовні і фізичні сили спрямовані і витрачаються тільки на виконання

основних завдань, у нашому випадку – на навчання і виховання.

Специфіка процесу адаптації студентів у ЗВО визначається насамперед

характером їхньої діяльності і зміною умов життєдіяльності студентів у зв'язку

зі вступом до навчального закладу.

Соціально-психологічна адаптація першокурсників має специфічні

особливості й обумовлена пристосуванням студентів до умов вищої школи, у

процесі якого у студентів формуються взаємні відносини, покликання до

обраної професії, колективний і особистий режим праці і побуту. Тому з

проблемою адаптації студентів пов'язано багато проблем вищої школи, і від

успішного її вирішення залежать результати роботи професорсько-

викладацького колективу по збереження контингенту, підвищення якості знань і

активності студентів.

Однак процес адаптації новачків у студентському колективі, соціально-

психологічна структура труднощів періоду адаптації вивчалися недостатньо

дотепер. Лише за останні роки з розвитком соціальної психології проблема

адаптації учнівської молоді до нового колективу стала предметом спеціальних

досліджень. Актуальність цієї проблеми очевидна.

Психологічний аспект адаптації першокурсників складається з

зруйнування роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних

орієнтацій вихованців середньої школи і виробничих колективів, утрати роками

закріплених взаємин з колективом. Зі вступом до ЗВО юнаки і дівчата

потрапляють у нові, незвичні для них умови, що неминуче спричиняє ламання

динамічного стереотипу і пов'язані з нею емоційні переживання [5].

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату

сформованих позитивних установок і відносин студента-першокурсника.

Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості і сторожкості новачків,

зниження їхньої активності у навчанні, зниження інтересу до громадської

роботи, погіршення поведінки, невдачі на першій сесії, а в ряді випадків -

втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах.

Зі сказаного випливає, що проблема адаптації першокурсників вимагає як

спеціального теоретичного вивчення цього процесу, так і експериментальної

перевірки системи навчально-виховних заходів, здатної прискорити входження

студентів-першокурсників до колективу, звести до мінімуму наслідок

дезадаптації.

Труднощі, з якими зіштовхується першокурсник на першому етапі

адаптації, дуже різноманітні. Найбільш типові і розповсюджені: труднощі

саморегулювання, поводження і діяльності, зв'язані з організацією розумової

праці у ЗВО. У багатьох першокурсників відсутні навички самостійної

навчальної роботи: вони не вміють конспектувати лекції працювати з

підручниками, першоджерелами, аналізувати інформацію великого обсягу і

чітко викладати свої думки [3].

98

Ми провели невелике соціологічне опитування, де спробували з’ясувати

рівень адаптації у студентів Рівненської медичної академії. На питання "З чим

незвичним, новим ви зустрілися у ВНЗ?", найпопулярнішою відповіддю стала:

"З іншими, у порівнянні зі шкільними, методами навчання й організації"

(45,5%); серед інших варіантів студенти відповідали "з великим обсягом

самостійної роботи" (22,5%); "особливостями самостійного життя у відриві від

родини" (18,2%); "з відсутністю постійного контролю за успішністю" (13,8%).

Таким чином, найбільш значимим фактором, що негативно позначається на

працездатності й успішності студентів, виступає їхнє невміння організувати

свою роботу, на що вказали 45,5% опитаних.

Студенти зіштовхуються і з труднощами, обумовленими психологічною

непідготовленістю до освоєння обраної професії. Наявність серед

першокурсників осіб, психологічно не підготовлених до освоєння професії,

негативно позначається на ході процесу адаптації. Саме для таких випадків

проводиться День відкритих дверей Рівненською медичною академією, головне

завдання яких є ознайомлення з майбутньою професією абітурієнта.

Результати соціологічних досліджень показали, що більшість студентів

мотивують свій прихід до навчального закладу привабливістю обраної

професійної діяльності, але чимало і тих, хто керується насамперед загально-

соціальною цінністю чи інтересом до розумової праці.

Вступ молоді до ЗВО не вирішує проблему професійної орієнтації,

оскільки навчання у вищому навчальному закладі – тільки підготовка до

майбутньої практичної діяльності, яку нерідко студенти недостатньо ясно

уявляють. Щороку у Рівненській медичній академії проводяться День відкритих

дверей, який дозволяє абітурієнту ознайомитися з майбутньою професією та

зробити правильний вибір.

У процесі навчання професійні інтереси зміцнюються, уточняються,

стають більш конкретними чи згасають, змінюються; мотиви оволодіння

спеціальністю розширюються, поглиблюються, диференціюються, або (за

певних умов) здобувають зовсім протилежного характеру, що свідчить про

необхідність цілеспрямованої професійної орієнтації студентів.

Особливу увагу необхідно - звертати на розвиток згуртованості й

удосконалення внутрішньо колективних і особистих інтересів, організаторських

навичок, формуванню єдності колективних і особистих інтересів, формування і

розвиток практичних навичок роботи з людьми, удосконалення методів впливу

на ділові та особисті якості, формування позитивних якостей майбутнього

фахівця.


1. Алексеєва Т.В. Психологічні фактори та прояви процесу адаптації

студентів до навчання у ВНЗ / Т.В. Алексеєва // Київ нац. Університет

ім. Т. Шевченка. - К., 2004. – 20 с.

2. Войтович Н. П. Відмінності шкільного та студентського колективів як

аспект проблеми адаптації першокурсників ЗВО / Н. П. Войтович. -

99

Луцьк: держ. Ун-т Лесі Українки, 1999.

3. Гапонова С. А. Особенности адаптации студентов вузов в процессе

обучения / С.А. Гапонова // Психологический журнал. - 1994. - №3. -

С.9-12.

4. Казміренко В. П. Програма дослідження психолого-соціальних

чинників адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ та майбутньої

професії / В.П. Казміренко // Практична психологія та соціальна

робота. - 2004. - №6. - С.76-78.

5. Сиомичев А. В. Психологические особенности адаптации студентов в

сфере познания и общения в вузе . А. В. Сиомичев. - Л., 1987.

100

Лисиця Дмитро Леонідович,

кандидат педагогічних наук,

голова циклової комісії дисциплін

стоматологічного профілю,

викладач стоматологічних дисциплін



Застосування інтерактивного навчання у процесі

фахової підготовки майбутніх стоматологічних

фахівців

У статті розглядаються особливості застосування інтерактивного

навчання в процес підготовки майбутніх гігієністів зубних та техніків зубних у

медичних коледжах. Дано визначення таких термінів, як: «інтерактивне

навчання», «інтерактивні методи навчання». Виокремлено та

охарактеризовано інтерактивні методи навчання, які застосовуються для

якісного формування професійної компетентності майбутніх гігієністів зубних

та техніків зубних на етапі до дипломної фахової підготовки. Подано ряд

методичних рекомендацій із застосування інтерактивного навчання та

виокремлено особливості застосування інтерактивних методів навчання на

практичних заняттях з навчальних дисциплін стоматологічного профілю.

Ключові слова: інтерактивне навчання, інтерактивні методи навчання,

метод діалогу, рольова гра, кейс-метод, мозковий штурм, гігієніст зубний,

технік зубний

Постановка проблеми. Нині, інтерактивному навчанню, приділяється

підвищений інтерес науковців. На ньому акцентують увагу, як на методі

навчання, який грунтується на педагогіці співробітництва, педагогіці діалогу і є

спеціальною формою організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну

передбачувану мету – організацію розмаїття форм співробітництва, взаємодії

(групової, мікрогрупової, міжгрупової) всіх учасників освітнього процесу та

наявність «зворотного зв’язку».

Інтерактивне навчання студентів, майбутніх гігієністів зубних та техніків

зубних, здійснюється з урахуванням інтересів і запитів, життєвого і

професійного досвіду, у формах партнерської взаємодії всіх суб’єктів

навчального процесу. Таке навчання спрямоване не забезпечення спільного

процесу пізнання, поглиблення знань, вдосконалення умінь, навичок, здобуття

необхідних компетенцій у спільній діяльності у змодельованій реальності, що

забезпечує високий рівень мотивації до навчання, у якому учасники знаходять

для себе сферу застосування набутого досвіду.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз психолого-

педагогічних джерел надав можливість встановити, що дослідженнями

проблеми з застосування інтерактивного навчання займалися ряд вчених: Ю.

101

Гущин, С. Кашлєв, Н. Коломієць, О. Кравчина, В. Кручек, Є. Крюкова, І.

Куришева, М. Левіна, І. Луцик, Л. Пироженко, О. Пометун, Р. Поцюрко, Г.

Селевко, С. Сисоєва, А. Фурман, Н. Чернуха та ін. Інтерес до застосування

даного методу під час фахової підготовки майбутніх медичних фахівців у своїх

працях виявляли: Л. Борисюк, О. Гуменюк, М. Дем’янчук, Я. Кульбашна,

О. Маркович, В. Нагірний, Л. Романишина, М. Шегедин та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Водночас

аналіз наукових досліджень свідчить про недостатню вивченість проблеми

інтеграції у освітній процес підготовки майбутніх гігієністів зубних та техніків

зубних і потребує подальшого більш глибокого дослідження даної проблеми.

Мета статті. Визначення та наукове обґрунтування застосування

інтерактивного навчання під час фахової підготовки майбутніх гігієністів

зубних та техніків зубних у медичних коледжах.

Виклад основновного матеріалу.

Створення оптимальних умов для формування знань як теоретичного

характеру, так і практичного є основною задачею освітнього процесу, яку

можна досягти, застосовуючи педагогічний досвід та впроваджуючи новітні

технології. Адже важливим завданням, яке стоїть перед медичним коледжем, є

посилення уваги до використання інтерактивних методів і прийомів в

освітньому процесі для переосмислення традиційних підходів до його

організації, які стимулюють до інноваційних змін [5, с. 38]. Застосування

інтерактивних технологій навчання у фаховій підготовці та формуванні

професійної компетентності майбутніх гігієністів зубних, техніків зубних,

дозволяє вирішити нагальні потреби у підготовці спеціаліста нового типу,

адекватного вимогам сучасного суспільства, здатного шукати раціональні

рішення та застосовувати свої знання та вміння у практичній діяльності [5, с.

39].

Аналізуючи лінгвістичне тлумачення понять «інтерактивність»,

«інтерактив», встановлено, що ці слова мають англомовне походження: inter –

поміж-, серед-, взаємо-, act – діяти, отже interact – взаємодіяти та означають

здатність до взаємодії, діалогу [6, с. 221].

Щодо навчання під інтерактивністю розуміють взаємодію всіх суб’єктів і

об’єктів навчального процесу, що має на меті взаємні зміни їх поведінки,

діяльності, відносин, установок [8, c. 57].

Виходячи з вищевикладеного, це означає, що підготовку студентів до

професійної взаємодії «неможливо здійснити в індивідуальній діяльності,

необхідна спільна діяльність викладачів зі студентами, колегами, студентів між

собою» [2, с. 343].

Ідея інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес

відбувається за умов постійної, активної взаємодії. Це колективне, групове

співнавчання, взаємонавчання. Учасники такого процесу є рівноправними,

рівнозначними суб’єктами, які розуміють, що вони роблять, рефлексують з

приводу того, що вони знають, уміють та здійснюють [8, c. 7].

Застосування інтерактивних технологій в процесі формування професійної

102

компетентності майбутніх гігієністів зубних, техніків зубних дає змогу

докорінно змінити їхнє ставлення до об’єкта навчання, перетворивши його на

суб’єкт. За таких обставин студент відчуває себе активним учасником подій,

власної освіти і професійного розвитку. Враховуючи ще той факт, що

інтерактивне навчання передбачає полісенсорне засвоєння матеріалу

за допомогою зорової, слухової пам’яті, можна ствердно вважати цей метод

одним з найдоцільніших для застосування в освітньому процесі під час

формування професійної компетентності майбутніх гігієністів зубних та

техніків зубних.

Продуктивне інтерактивне навчання здійснюється за допомогою різних

методів. Та, незважаючи на глибоке всебічне дослідження теми методів

інтерактивного навчання, значну кількість розробок з даного питання, все ж

залишається актуальним завдання класифікувати їх. Класифікації, які

застосовуються для систематизації методів інтерактивного навчання, є водночас

різними, але й подібними, доповнюючими.

Так учені О. Голубкова, І. Кефелі класифікують інтерактивні методи

навчання на основі їх комунікативних функцій, розділяючи на три групи:

1. Дискусійні методи (діалог, групова дискусія, розбір і аналіз життєвих

ситуацій);

2. Ігрові методи (дидактичні ігри, творчі ігри, у тому числі ділові, рольові

ігри, організаційно-діяльні ігри, контрігри);

3. Психологічна група інтерактивних методів (сенситивний і

комунікативний тренінг, емпатія) [3, с. 16].

На думку І. Куришевої, необхідно систематизувати інтерактивні методи

навчання у контексті самореалізації особистості учнів у навчальній діяльності

на підставі середовищ взаємодії: інтерактивні методи навчання в середовищі

«учень – учень – учитель» ; у середовищі «учень – комп’ютер – учитель»; у

середовищі «учень – підручник – навчальний посібник».

У середовищі «учень – учень – учитель». Автор виділяє такі інтерактивні

методи навчання:

– ігрові (рольові ігри, навчальні ділові ігри, дослідницькі ділові ігри, кейс-

методи, проектні методи, організаційно-діяльнісні ігри, аналіз конкретних

ситуацій, тренінгові методи);

– неігрові (дебати, диспути, відкриті форуми, різні види дискусій,

портфоліо) [4, с. 162–163].

Розділити методи навчання на дві групи пропонує О. Січкарук. Перша

група – однією зі сторін спілкування виступає викладач. Друга група –

спілкування відбувається між студентами. До першої групи вона включає лекції

із включеними: бесідами, дискусіями, проблемними лекціями, семінари-

обговорення, семінари «питання – відповідь», дискусії із провокаційними

запитаннями, консультації (особливо в процесі дистанційного навчання),

роботу через сайт-курс. До другої – бесіди, дискусії, круглі столи, «мозковий

штурм», групове вирішення конкретних ситуацій, ділові, рольові та дидактичні

ігри, бізнес-симуляції, проекти, панельні вправи [9, с. 54–56].

103

Для ефективного формування професійної компетентності майбутніх

гігієністів зубних та техніків зубних необхідно застосовувати інтерактивні

методи навчання як основу освітнього процесу.

Упровадження в освітній процес діалогічно-дискусійних методів

інтерактивного навчання є одним із провідних під час підготовки майбутніх

стоматологічних фахівців. Ці методи дозволяють трансформувати освітній

процес, за умови їх реалізації, у співнавчання, взаємонавчання (колективне,

мікрогрупове, групове, навчання у співпраці), де студент і викладач

рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання.

У нашому дослідженні ми виділяємо метод навчання – діалог та вважаємо

за доцільне застосовувати під час викладання навчальних дисциплін

професійного спрямування такі форми:

− етикетний діалог;

− діалог-розпитування;

− діалог-обговорення;

− діалог-домовленість;

− діалог-обмін враженнями;

− діалог-бесіда;

− ситуативні діалоги;

Умовою застосування діалогу як методу інтерактивного навчання є наявна

проблема, навколо якої розгортається обговорення та суб’єкти спілкування (дві

особи, група осіб, кілька груп осіб).

Застосування діалогу-розпитування доцільно для формування в студентів

вміння ставити запитання, перепитати, уточнити інформацію у співрозмовника,

висловити сумнів, задоволення щодо почутого. Така форма використовується

під час проведення суб’єктивного дослідження пацієнта (збір скарг, анамнезу

захворювання, життя, алергологічного анамнезу, визначення гомеостазу).

Запитання, які ставить гігієніст зубний, спонукають пацієнта до повідомлення

інформації, досягається встановлення правильного діагнозу і призначення

лікування. Запитання та відповіді можуть варіюватися від лаконічних до

розгорнутих.

Дещо інакше виглядає підхід до застосування методу діалогу для студентів

– майбутніх техніків зубних. Адже даний фахівець, у майбутній професійній

діяльності, фактично не контактує з пацієнтом і тому розвиток професійних

якостей завдячуючи даному методу є обмежений. Та такий метод можна

використовувати для формування мовленнєвої компетентності майбутнього

техніка зубного моделюючи професійні діалоги з колегами (лікарями, техніками

зубними).

Під час проведення теоретичних та практичних занять із професійно-

зорієнтованих дисциплін стоматологічного профілю раціонально

використовувати діалог-обговорення (дискусію). Це дозволяє співрозмовникам

виробити спільне рішення, дійти певних висновків, навести аргументи та

докази. Цей метод можна ефективно застосовувати у освітньому процесі, як для

гігієністів зубних так і для техніків зубних.

104

Ефективним засобом реалізації професійно-орієнтованого спілкування

майбутніх зубних гігієністів є використання ситуативних діалогів на теми:

«Гігієніст зубний – медичний персонал», «Гігієніст зубний – пацієнт»,

«Гігієніст зубний – родичі пацієнта» тощо.

Застосування діалогів-домовленостей доцільно впроваджувати для

моделювання ситуацій, за яких співрозмовники вирішують питання про плани

та наміри. Теми діалогів до прикладу: «Домовленість гігієніста зубного та

пацієнта про час наступного прийому», «Планування робочого часу з

колегами», «Планування робочих процесів з виготовлення ортопедичної

конструкції техніками зубними» тощо.

Діалог-бесіду можна застосовувати під час практичних занять з усіх

навчальних дисциплін. Адже у такій формі діалогу можна змоделювати

ситуації, коли між собою спілкуються: «Колеги з приводу якостей та

застосування стоматологічних матеріалів для відтворення естетики зубного

ряду», «Бесіда гігієніста зубного з пацієнтом про правила гігієни порожнини

рота», «Діалог-бесіда гігієніста зубного з пацієнтом про профілактику

непритомності», «Діалог-бесіда техніка зубного з лікарем-стоматологом-

ортопедом про клінічну ситуацію при якій виготовляється ортопедична

конструкція».

Для того, щоб відпрацювати на практичному занятті ситуацію, в якій:

«Гігієніст зубний чи технік зубний ділится враженнями про відвідану

стоматологічну виставку», «Пацієнт розказує гігієністу зубному свою думку

після використання електричної зубної щітки», «Гігієніст зубний ділиться з

колегами враженнями під час виникнення приступу бронхіальної астми у

пацієнта на прийомі» тощо, використовується діалог-обмін враженнями.

Стоматологічний фахівець, як і кожен медичний працівник, повинен

володіти медичним етикетом. Використання етикетних діалогів навчає

правильно застосовувати принципи медичної етики та деонтології при розмові з

іншими медичними працівниками та пацієнтами, їх родичами. Можна

запропонувати такі теми: «Гігієніст зубний – молодша медична сестра»,

«Зубний гігієніст – пацієнт у стані алкогольного сп’яніння», «Технік зубний –

старший технік».

На нашу думку, для ефективного формування професійної компетентності

майбутніх зубних гігієністів можна використовувати інтерактивний метод

«мозкового штурму» («мозкова атака»). За визначенням П. Старикова, метод

«мозкового штурму» – «оперативний метод вирішення проблеми на основі

стимулювання творчої активності, під час якого учасникам дискусії

пропонують генерувати якомога більше ідей» [10, с. 34].

За визначенням С. Сисоєвої, «мозкова атака» – це метод активного пошуку

відповіді на поставлене питання на основі використання знань учасників,

враховуючи їх точку зору і ступінь професійної підготовленості. Вчений також

зазначає, що суть цього методу полягає у тому, що для обговорення конкретної

проблеми учасники діляться на дві групи: генератори ідей та критики, перша

група висловлює думки щодо запропонованої ситуації, після чого інша група

105

оцінює ці ідеї, аналізує їх та відбирає найкращі [8, с. 190].

Застосування даного методу дозволяє студентам набути не лише

позитивний досвід вирішення (коректно поставлений діагноз та видужання

пацієнта після призначеного лікування), а і негативний з подальшим

обговоренням причин, помилок та інших можливих результатів. Даний метод

доцільно використовувати під час вирішення клінічних задач особливо при

викладанні навчальної дисципліни «Невідкладна допомога в стоматології», де

час прийняття рішень за наявності термінальних станів є надзвичайно

мінімальним, а від правильності прийнятого рішення залежить швидкодія

постановки діагнозу, визначення лікування та застосування реанімаційних

заходів.

Викладач проектує клінічну ситуацію та дає завдання всій групі розробити

реанімаційні заходи. Він просить студентів висувати свої ідеї та обґрунтовувати

їх. Всі ідеї повинні братися до уваги, уникаючи критики або відкидатися. Час

протягом якого рекомендовано проводити такі заняття є лімітованим у межах

10-15 хвилин. По завершенні заняття формується список вирішень клінічної

ситуації завдяки спільній участі усіх студентів. Оскільки студенти приймають

активну участь у процесі обговорення змодельованої викладачем клінічної

ситуації то у них розвивається критичне мислення, розуміння, як результат

ефективне відтворення інформації що обговорювалася.

У процесі розвитку клінічного мислення, лідерських здібностей, командної

роботи з метою ефективного формування професійної компетентності

майбутніх зубних гігієністів використовується кейс-метод (кейс-стаді). Сутність

методу кейсів полягає у тому, що студентам пропонують оцінити реальну

клінічну ситуацію, що дозволяє актуалізувати комплекс знань, необхідних для

вирішення цієї проблеми [7, с. 206].

На сьогодні позитивний вплив «кейс-стаді» на формування професійної

культури доведений багатьма науковцями. І справді, переваги цього методу над

іншими важко переоцінити.

Дослідник С. Сисоєва охарактеризувала вплив методу кейсів на

формування якісних характеристик майбутнього фахівця. Вчена стверджує, що

реалізація методу кейсів дає можливість формувати та удосконалювати

здатність до прийняття рішень, навчання, системного мислення, сприяє

самостійності та ініціативності, підвищує готовність до змін, формує вміння

працювати з інформацією, розвиває завзятість та цілеспрямованість,

удосконалює комунікативні здібності, здатність до міжособистісних контактів,

формує навички етичної поведінки в умовах колективної взаємодії тощо [7, с.

215–216].

Приклад методу кейсів під час вивчення професійно-зорієнтованих

навчальних дисциплін стоматологічного профілю: «Невідкладна допомога в

стоматології».

Під час лікування 16 зуба з приводу гострого дифузного пульпіту через

декілька хвилин після проведеної провідникової анестезії хворий відчув

неспокій, відчуття жару, болю в грудях. Об’єктивно: утруднене дихання, рясний

106

піт, гіперемія шкірного покриву, блювання, втрата свідомості, судоми.

Завдання:

1. поставити клінічний діагноз;

2. спланувати реанімаційні заходи;

3. визначити етіологію та патогенез даного термінального стану;

4. згідно визначеному етіологічному чиннику (чинників), скласти план

профілактичних заходів для даного пацієнта.

«Дитяча стоматологія».

Хлопчик 9-ти років скаржиться на больові відчуття у горлі, підвищення

температури тіла. Об’єктивно: ознаки катарального гінгівіту, відкладення на

язиці, гіперемія піднебінних дужок, збільшення у розмірі мигдаликів,

неприємний запах із рота, лімфаденіт. За даними педіатра – збільшення

спленомегалія, моноцитоз.

Завдання:

1. поставити клінічний діагноз;

2. визначити етіологію та патогенез;

3. розробити план досліджень для постановки діагнозу;

4. розробити схему лікування.

«Техніка виготовлення незнімних ортопедичних конструкцій».

Чоловік 26-ти років скаржиться на естетичний дефект у ділянці 11, 21

зубів. При обстеженні пацієнта було виявлено дефекти штучних коронок 11, 21

зубів з у вигляді відламів керамічного облицювання.

Завдання:

− з’ясувати причини пошкодження штучних коронок;

− на основі даних про причини, визначити:

вид матеріалу, який застосовувався у пацієнта;

механізм пошкодження;

визначити об’єм заходів з відновлення цілісності облицювання;

розробити альтернативні види лікування;

Ще один інтерактивний метод, який ми розглядаємо у контексті

проведеного дослідження – ділова гра. Це ігровий метод імітацій, який

базується на проектуванні ситуацій та програванні ролей. Ділова гра – це

«форма відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності,

моделювання системи відносин, які характерні для конкретного виду

професійної практики» [8, с. 187]. Для нашого дослідження було обрано один із

різновидів ділової гри, а саме рольову гру. За своєю структурою вона є

простішою і дозволяє моделювати менш складні проблеми. Рольова гра дає

можливість ознайомитись із новими для учасників ролями, опанувати нові

форми спілкування і засоби прийняття рішень [8, с. 188].

Застосування такого типу гри дозволяє імпровізовано розігрувати ситуації,

які моделюють типову для певної групи діяльність і проблеми, які виникають у

ході цієї діяльності. У грі беруть участь кілька студентів, які по ходу гри

виконують ролі окремих персонажів ситуації. Існують численні модифікації

ситуаційних ігор із використанням різних методик. Їх вибір визначається

107

конкретними педагогічними завданнями. Рольова гра повинна будуватися на

кількох принципах, головними з яких є:

1. Імітаційне моделювання конкретних умов і динаміки подій, тобто

реальних умов професійної діяльності;

2. Принцип спільної діяльності передбачає залучення в пізнавальну

діяльність декількох учасників;

3. Принцип діалогічного спілкування. Діалог, дискусія з максимальною

участю гравців, здатних створити творчу атмосферу і домогтися розуміння

студентами аспектів майбутньої професійної діяльності;

4. Дотримання етики і деонтології правових норм відповідно до

професійної діяльності майбутнього спеціаліста.

Модельована в грі ситуація повинна максимально наближатися до реальної

дійсності. Ситуація включає в себе: сюжет гри, поставлену проблему, характер

заданих відносин і виконування ролей [6, с. 124].

Проведення рольової гри включає наступні етапи.

Етап перший – ознайомлення студентів з вихідною інформацією:

1) викладення вихідної інформації викладачем, спільне визначення

завдань гри;

2) розподіл ролей.

Етап другий – проведення гри:

1) виконання учасниками рольових функцій;

2) керування ходом гри;

3) аналіз результатів гри студентами;

4) підбиття підсумків гри викладачем.

Після ігрова дискусія має за мету:

1) встановити проблеми і явиша, які мали місце у грі;

2) встановити, чи мають місце в реальному житті подібні зразки

поведінки;

3) запропонувати, що потрібно змінити в грі та (або) в реальному житті,

щоб досягти кращого результату [1, с. 125].

Приклади рольової гри, яка застосовується при вивченні професійно-

зорієнтованих навчальних дисциплін стоматологічного профілю у процесі

підготовки майбутніх гігієністів зубних описано нижче.

Рольова гра на тему: «Колапс» (навчальна дисципліна «Невідкладна

допомога в стоматології»).

Мета: формування вмінь та навичок у наданні невідкладної медичної

допомоги при виникненні колапсу під час стоматологічного прийому.

Завдання:

1. Зімітувати настання колапсу (роль пацієнта);

2. Поставити діагноз за допомогою методів дослідження пацієнта та

скласти план реанімаційних заходів (роль гігієніста зубного);

3. Продемонструвати інфузійну техніку у період термінального стану та

прийоми догляду за хворим у післятермінальний період (роль медичної сестри);

Учасники:

108

− гігієніст зубний;

− медична сестра;

− пацієнт;

− модератор (викладач або студент).

Місце проведення – стоматологічний кабінет.

Рольова гра за даною темою під час проведення практичного занятя з

навчальної дисципліни «Невідкладна допомога в стоматології», дозволяє

відпрацювати у реальних умовах стоматологічного кабінету надання

невідкладної медичної допомоги пацієнту з колаптоїдним станом. Також це

дозволяє перевірити теоретичні знання з методів дослідження пацієнта, клініки

колапсу, знання реанімаційних заходів, фармакології медичних препаратів та

практичні навички з інфузійної техніки.

Рольові ігри допомагають формувати не тільки професійні вміння та

навички, а й розвивають психологічну взаємодію між пацієнтами, родичами

пацієнтів та гігієністом зубним. Так застосування рольової гри під час вивчення

навчальної дисципліни «Дитяча стоматологія» дозволяє навчитися працювати

як з дітьми, так і з їх батьками.

Мета: формування вмінь та навичок з профілактики стоматологічних

захворювань, прививанні навиків з гігієни порожнини рота у взаємодії з

дитиною та її батьками.

Завдання:

1. Провести оцінку гігієнічного стану порожнини рота дитини (роль

гігієніста зубного);

2. Розробити план профілактичних заходів (роль гігієніста зубного);

3. Провести профілактичну бесіду з батьками дитини (роль гігієніста

зубного);

4. Скласти перелік запитань від батьків дитини до гігієніста зубного (роль

батьків).

Учасники:

− гігієніст зубний (кілька студентів);

− батьки дитини (мама, тато);

− пацієнт дитина;

− модератор (викладач або студент).

Місце проведення – стоматологічний кабінет, шкільний кабінет, група

дитячого садочка.

Отже, рольова гра сприяє розвитку творчого потенціалу та пізнавального

інтересу до предмета. Аналіз проведення гри допомагає об’єктивно оцінити

рівень підготовленості студента. В основу рольової гри покладено принцип

моделювання умов професійної діяльності шляхом вирішення різних клінічних,

психологічних ситуацій. При цьому відпрацьовується можливість

індивідуальної та групової оцінки діяльності учасника гри. Професійно-

орієнтовані рольові ігри підвищують мотивацію студента, майбутнього

стоматологічного фахівця, до вивчення теми заняття, кращому засвоєнню

теоретичного матеріалу, практичних вмінь та навичок так, як розігрується

109

клінічна ситуація наближена до його майбутньої професійної діяльності.

Висновки. Отже, головним завданням впровадження у освітній процес

інтерактивного навчання є підготовка фахівців нової генерації. Застосування

інтерактивних методів навчання дозволяє сформувати високий рівень умінь і

навичок, щоб під час роботи, майбутні гігієністи зубні, техніки зубні були

впевнені у собі та демонстрували професійну зрілість. Використання

інтерактивного навчання у процесі формування професійної компетентності

майбутніх гігієністів зубних та техніків зубних, відповідає сучасним вимогам

до підготовки фахівців стоматологічної галузі.


1. Артюхина А.И. Марымова Е.Б. Македонова Ю.А. Фирсова И.В.

Интерактивный метод обучения в медицинском вузе на примере

ролевой игры. Успехи современного естествознания. 2014. № 4. С.

122–126.

2. Выготский Л.С. Педагогическая психология. Москва: Педагогика-

Пресс, 1996. 635 с.

3. Голубкова О.А., Кефели И.Ф. Использование активных методов

обучения в учебном процессе: учеб.-метод. пособ. Санкт-Петербург,

1998. 42 с.

4. Курышева И.В. Классификация интерактивных методов обучения в

контексте самореализации личности учащихся. Известия РГПУ им.

А.И. Герцена. 2009. №112. С. 160–164.

5. Лисиця Д. Л. Педагогічні умови формування професійної

компетентності майбутніх зубних гігієністів. Sciences of Europe. Praha,

2018. №23. С. 34–42.

6. Новий англо-український та українсько-англійський словник. Харків:

Приватне підприємство «ДИВ», 2006. 576 с.

7. Сисоєва С.О. Інтерактивні технології навчання дорослих. Рідна школа.

Київ: Фенікс, 2010. №11. С. 3–8.

8. Сисоєва С.О. Інтерактивні технології навчання дорослих: навч.-метод.

посіб. / НАПН України, Ін-т педагогічної освіти і освіти дорослих.

Київ: ВД «ЕКМО», 2011. 320 с.

9. Січкарук О.І. Інтерактивні методи навчання у вищій школі: навч.-

метод. посіб. Київ: Таксон, 2006. 88 с.

10. Стариков П. Пиковые переживания и технологии творчества: учеб.

пособ. Красноярск, 2011. 92 с.

110

Лопатюк Галина Уліянівна,




Шуріна Людмила Євгенівна,




Формування комунікутивної компетентності

студента-фармацевта

Одним із пріоритетних завдань підготовки майбутніх фармацевтичних

працівників є формування комунікативної компетентності. У статті

висвітлені основні підходи до формування комунікативної компетентності

студентів-фармацевтів на заняттях зфармацевтичних дисциплін. Основними

чинниками, що впливають на процес формування комунікативної

компетентності майбутніх фармацевтів,є: чітка мотивація навчання,

використання різних технологій навчання,потреба у самовдосконаленні,

здібності до оволодівання майбутньою професією, вміння майбутніх медиків

працювати самостійно із різними джерелами інформацій, знаходити та

обробляти ці дані.вміти висловити свою думку та донести її до оточуючих.

Важливу роль у формуванні комунікативної компетентності студентів

відіграє креативний підхід до викладання фармацевтичних дисциплін,

нестандартний характер навчально-пізнавальної діяльності освітньої процесу.

Ключові слова: компетентнісний підхід, комунікативна компетентність,

освітній процес, критичне мислення, проектна діяльність, ситуаційні задачі.

Актуальність. Головним показником рівня кваліфікації сучасного

фармацевтичного працівника є його професійна компетентність. Компетентний

фахівець повинен вільно орієнтуватися в суміжних галузях діяльності, бути

готовим до постійного професійного росту, соціальної та професійної

мобільності Важливою складовою професійної компетентності фахівця є

комунікативна компетентність, яка створює соціально-психологічну основу

взаємодії і сприяє інтенсивному включенню особистості у виробничу

діяльність, забезпечуючи її якісний результат. Посилення вимог щодо

компетентностей майбутніх фахівців обумовлює перегляд змісту навчання,

впровадження ефективних педагогічних технологій, форм та методів навчання.

Тому проблема компетентності, зокрема, комунікативної, останнім часом

належить до числа актуальних проблем педагогіки та психології. Адже освіта

має відповідати інтересам і запитам суспільства. Для того, щоб ефективно

взаємодіяти у сфері міжособистісних стосунків, фахівцеві фармацевтичного

профілю необхідна наявність комунікативних якостей, які є інтеграційним

зв'язком ціннісних орієнтації, етичних позицій, прагнень, знань, умінь,

професійної фармацевтичної етики.

111

Аналіз науково-педагічних досліджень засвідчує, що проблема

професійної компетентності спеціаліста фармацевтичної галузі досліджувалась

з різних точок зору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Невід’ємною складовою будь-

якої трудової діяльності є професійне спілкування. Чимало вітчизняних та

зарубіжних науковців вивчали проблему професійно-комунікативної

компетентності. Термін «комунікативна компетентність» не є новим у

педагогічній літературі, однак однозначне тлумачення цього поняття на

сьогодні відсутнє. Найчастіше комунікативну компетентність розглядають як

здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з різними людьми.

Наведемо деякі підходи до трактування сутності наукової дефініції

«комунікативна компетентність». До складу комунікативної компетентності

науковці відносять ті знання, уміння та навички, що забезпечують ефективний

комунікативний процес [1; 4; 6]. .

Д. Ізаренков трактує комунікативну компетентність як здатність людини до

спілкування в одному й декількох видах мовної діяльності [2]. Комунікативна

компетентність, за баченням Д. Іванова, К. Митрофанова, О. Соколової, – це

вирішення комунікативних задач; визначення цілей комунікації, вміння

оцінювати ситуацію, бути готовим до змін власної мовленнєвої поведінки [1].

Професійно-комунікативну компетентність спеціаліста досліджували О.

Абдуліна, Ю. Ємельянов, Н. Кузьміна, А. Маркова, Л. Петровська, Є.

Сидоренко, К. Романова, В. Шадриков та ін. [5; 7]

Проведений нами аналіз наукових джерел засвідчив, що комунікативна

компетентність – це властивість особистості, що включає розвинуті

комунікативні здібності, сформовані уміння і навички міжособистісного

спілкування, знання про основні його закономірності та правила. Сформована

комунікативна компетентність надає можливість фахівцю успішно вступати у

різного роду контакти для вирішення комунікативних задач .

Метою статті є висвітлення особливостей формування професійно-

комунікативної компетентності студентів-медиків при вивченні

фармацевтичних дисциплін..

Виклад основного матеріалу. Кожен тип професії висуває визначені

вимоги до тих або інших здібностей і якостей людини. Особливе місце

комунікація займає в професійній діяльності фахівців фармацевтичної галузі.

Як свідчить статистика, від 60 до 90% робочого часу вони витрачають на

спілкування з відвідувачами аптек, лікарями, хворими, колегами, партнерами.

Від рівня комунікативної компетентності фармацевтів залежить результат їх

професійної діяльності, психологічний клімат у колективі. Як зазначає Л. Г.

Кайдалова, у професійній діяльності фармацевтичних фахівців важливим для

ефективного спілкування є етап встановлення контакту. В Етичному кодексі

фармацевтичних працівників України зазначено, що фармацевтичний працівник

повинен володіти психологічними навичками спілкування для досягнення

довіри та взаєморозуміння між ним та пацієнтом; слідкувати за своєю мовою,

жестами та мімікою, звертатись до пацієнта чітко та досить голосно,

112

привертаючи увагу своїм належним виглядом; вміти вислухати пацієнта та

завжди знаходити з ним порозуміння; бути чуйним, доброзичливим та уважним

до пацієнта [3].

Активно ведуться дискусії серед працівників практичної фармації щодо

професійних обов’язків сучасних фахівців. За вимогами Всесвітньої організації

охорони здоров’я (ВООЗ), необхідно суттєво змінювати процес оволодіння

глибокими фаховими знаннями з фармації, вдосконалювати особистісні якості,

які поряд з набутими професійними вміннями та навичками, дозволять

фахівцеві зайняти належне місце серед працівників системи охорони здоров’я.

Міжнародні стандарти передбачають, що сучасна аптека повинна здійснювати

такі види діяльності:

· діяльність, яка пов’язана з пропагандою здорового способу життя і

профілактикою захворювань;

· діяльність, яка пов’язана з постачанням, використанням лікарських

засобів і товарів медичного призначення.

За результатами проведених досліджень,а також згідно з вимогами ВООЗ,

до професійних компетенцій фармацевтів можна віднести:

· надання фармацевтичної допомоги кожній людині, що її потребує;

· знання, вміння й навички з професійній сфері;

· комунікативні вміння й навички, здатність вести бесіду, спілкуватись з

відвідувачами аптечних закладів [1; 2; 3; 8].

Отож, основною особливістю діяльності фармацевтичного працівника є

взаємодія з людьми: вміння спілкуватися, встановлювати і підтримувати

контакти з людьми, розуміти людей, досягати взаєморозуміння у процесі

виконання професійних функцій. Тому психологічні вимоги до професії

фармацевта це: уміння легко вступати в контакт із незнайомими людьми; стійке

гарне самопочуття при роботі з відвідувачами; доброзичливість, чуйність;

витримка; уміння стримувати емоції;, розуміти наміри і настрій інших людей,

уміння слухати, враховувати думку іншої людини; здатність володіти мовою,

мімікою, жестами, здатність знаходити спільну мову з різними пацієнтами;

уміння переконувати людей; а також акуратність, пунктуальність, зібраність;

знання психології людей[3].

Оволодіння студентами – фармацевтами комунікативною компетенцією,

формування у них навичок комунікативності є необхідною умовою для

майбутньої професійної діяльності. Мовленнєва культура як складова загальної

культури, вміння спілкуватися є одним із найважливіших показників

цивілізованості суспільства. Оволодіння комунікативною компетентністю стає

важливим компонентом професіограми спеціалістів різного профілю. Аналіз

науково-педагогічної літератури [1; 3; 7] з досліджуваної проблеми засвідчив,

що серед науковців триває інтенсивний пошук оптимальних та ефективних

методів і способів формування культури мовлення та комунікативної

компетентності в медичній галузі.

Особистість під час спілкування набуває досвіду організаторських

здібностей, стає все більш упевненою та успішною, здатною в подальшому

113

вдосконалюватись і розвиватись. Формуванню комунікативної компетентності

студентів сприяють такі технології, як: інтерактивне навчання, технологія

розвитку критичного мислення, проектна технологія, ігрова технологія. Заняття

з використання інтерактивних методів навчання надають можливості студентам

для формування основних пізнавальних і громадянських умінь, а також навичок

і зразків поведінки в суспільстві. Інтерактивні форми роботи сприяють

розвитку ініціативи, незалежності, уяви, самодисципліни, співпраці з іншими

студентами [10]. Особливостями освітнього процесу, побудованого на засадах

критичного мислення, є такі положення:

-вимагає використання ситуаційних завдань, розв’язання яких потребує

мислення вищого рівня;

-освітній процес будується на діяльнісному підході, що реалізовується

шляхом застосування інтерактивних форм та методів навчання;

-результат навчання передбачає вироблення власних суджень через

застосування до різних прийомів мислення;

-критичне мислення потребує від студента достатніх навичок оперування

доводами та формулювання умовиводів (здатність сприймати схеми, графіки,

знаходити та інтерпретувати документи та джерела інформації, а також

аналізувати аргументи, обґрунтовувати висновки міцними доводами) [7; 12].

Цілями проектної діяльності є:

-навчання людей, здатних бути самостійними в мисленні і діях;

-розвиток комунікативних та дослідницьких навичок,

- уміння працювати з інформацією, формулювати проблеми і знаходити

шляхи їх вирішення;

-розвиток в студентів критичного мислення[1; 3; 8; 13].

Визначальною рисою цих методів є активна діяльність студентів як

суб’єктів освітнього процесу. На практичних заняттях вони вчаться вести

навчальний діалог, відстоювати власну точку зору, удосконалюють вміння

формувати цілі власної діяльності, робити висновки за їх результатами. Під час

спілкування студенти вчаться бути демократичними, критично мислити,

приймати продумані рішення. Як показала практика, найефективнішими

формами організації занять є використання групової навчальної діяльності [9]

Одним із завдань в організації групової діяльності є навчити студентів умінню

спілкуватися та слухати, що допоможе розвинути гарні манери людського

спілкування, уникнути закомплексованості, відійти від стереотипів думок [10].

Організація групового спілкування на заняттях може відбуватись через різні

форми групової активності: дискусії, диспути, рольові ігри, брейн-стормінг.

Різні форми групової активності виправдовують співпрацю, що формує

компетентність, вносять дух творчості в освітній процес [10].

Організація та економіка фармації – одна з найважливіших профільних

фармацевтичних дисциплін, яка вивчає організаційну, управлінську і

економічну діяльність суб'єктів обігу лікарських засобів, господарські зв'язки

між ними і зовнішнім середовищем. Метою вивчення ОЕФ є отримання знань і

практичних навиків в області планування, організації, аналізу, контролю, обліку

114

і іншої діяльності суб'єктів обігу лікарських засобів для надання якісної

фармацевтичної допомоги. Розвитку комунікативної компетентності сприяють і

професійно-зорієнтовані ситуаційні завдання, які стосуються основних

показників торговельно-фінансової діяльності аптек; принципів обліку

рецептури, товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів; питань

проведення інвентаризації і аудиту в аптеці; основних фінансових документів

закладу; економічного аналізу і планування господарсько-економічної

діяльності аптеки; розрахунків доходів і витрат.

Пропонуємо різні професійно-зорієнтовані ситуаційні задачі.

Наприклад,

1. Підприємець, що має капітал і вищу фармацевтичну освіту, хоче

відкрити приватну аптеку в районі міста, де проживає 144 тис. мешканців і вже

працює 24 аптеки.

Чи доцільне відкриття аптеки в даному районі, якщо в країні прийнятий

норматив розвитку аптечної мережі, що дорівнює 6 тис. жителів на одну

аптеку? Які чинники слід врахувати для прийняття правильного рішення?

2. Підприємець, що має капітал і вищу фармацевтичну освіту, вирішив

відкрити аптеку з продажу ГЛЗ. У якому районі міста доцільно її розмістити,

якщо по існуючому нормативу на одну аптеку повинно припадати 12 – 14 тис.

жителів, а в районі „Центральний” проживає 100 тис. мешканців і працює 8

аптек, в районі „Південний” мешкає 140 тис. жителів і працює 10 аптек, а в

районі „Північний” - 216 тис. жителів і є 18 діючих аптек?

3. 5 квітня поточного року відвідувач аптеки пред'явив провізору рецепт на

препарат Реміфентаніл. Рецепт був виписаний 2 квітня цього ж року на бланку

Ф-3, мав штамп, круглу печатку лікувально-профілактичної установи,

особистий підпис і печатку лікаря. Провізор встановив, що назва даного

препарату включена до списку № 1 таблиці І Переліку наркотичних засобів,

психотропних речовин і прекурсорів. Опишіть подальші дії провізора.

4. Відвідувач аптеки надав провізору список ЛЗ, які йому потрібно

придбати:

Аугментин BD, табл. 625 мг, № 14

Бронхипрет® краплі для внутр. застос., фл. 100 мл

Сорбекс® (вугілля активоване) капс. 0,25 г, № 20

Кофеїн-бензоат натрію, розч. д/ін. 10% – 1 мл, амп. № 10

Метіндол (індометацин) мазь 5%, 30г Солпадеїн табл. № 24

Діазепам розчин д/ін'єкцій по 2 мл (5 мг/мл) в амп., № 10

Назвіть критерії, що висуваються до препаратів безрецептурного відпуску

та оберіть з вказаного переліку ЛЗ, які можуть бути відпущені без рецепта.

Основними показниками сформованості в студента комунікативної

компетентності можна вважати: бажання активно спілкуватися; розуміння того,

що у оточуючих може бути інша точка зору, що не збігається з власною; уміння

ясно висловлювати свою думку, ставити питання, здійснювати контроль над

діями одногрупників; наявність власної думки, вміння домовлятися з

партнерами і знаходити спільне рішення; уміння аргументувати свою точку

115

зору і координувати дії своїх партнерів відповідно до неї; взаємодопомога при

співробітництві; знання правил і норм спілкування; уміння вирішувати

конфлікти. Без сумніву, спеціально організований процес формування

комунікативної компетентності гарантує розвиток особистісних якостей, що

прямо залежать від мислення й мови, а також – соціалізацію вихованця.

Висновки. Вибір ефективних методів і прийомів формування

комунікативної компетентності майбутніх фармацевтичних працівників

залежить від вимог освітніх стандартів,загальних і професійних цілей

освіти,а,виходячи з цього,-із змісту та методики викладання фармацевтичних

дисциплін, рівня матеріально-технічної бази навчального закладу, педагогічної

майстерності викладачів тощо. Основними чинниками, що впливають на

процес формування комунікативної компетентності майбутніх фармацевтів, є:

чітка мотивація навчання, використання різних технологій навчання,потреба у

самовдосконаленні, здібності до оволодівання майбутньою професією, вміння

майбутніх медиків працювати самостійно із різними джерелами інформацій,

знаходити та обробляти ці дані.вміти висловити свою думку та донести її до

оточуючих. Важливу роль у формуванні комунікативної компетентності

студентів відіграє креативний підхід до викладання фармацевтичних дисциплін,

нестандартний характер навчально-пізнавальної діяльності освітньої процесу.

До психологічних умов розвитку комунікативної компетентності майбутніх

спеціалістів фармацевтичної галузі належать вміння особистості налагоджувати

партнерські взаємовідносини з пацієнтами, використовуючи ефективні форми

спілкування, володіння вербальними і невербальними техніками спілкування,

досвід позитивних взаємин із оточуючими.


1. Иванов Д.А. Митрофанов К.Г., Соколова О.В. Компетентностный

подход в образовании. Проблемы, понятия, инструментарий : учеб. –

метод. пособие. – М. : АПК и ППРО, 2008. – 101 с.

2. Изаренков Д.И. Базисные составляющие коммуникативной

компетентности и их формирование на продвинутом этапе обучения

студентов-нефилологов // Русский язык за рубежом. – 1990. - №4. – 54

– 60.

3. Кайдалова Л. Г. Професійна підготовка майбутніх фахівців фарма-

цевтичного профілю у вищих навчальних закладах : монографія / Л. Г.

Кайдалова. – Х. : НФаУ, 2010. – 364 с.

4. Компетентность и проблемы ее формирования в системе

непрерывного образования (школа – вуз – послевузовское

образование) / науч. ред. проф. И. А. Зимняя // Материалы ΧVΙ

научно-методической конференции «Актуальные проблемы качества

образования и пути их решения». – М. : Исследовательский центр

проблем качества подготовки специалистов, 2006. – 130 с.

5. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та

українські перспективи : Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред.

116

О.В. Овчарук. – К. : “К.Е.С.”, 2004. – 112 с.

6. Максименко С. Д. Технологія спілкування (комунікативна

компетентність учителя: сутність і шляхи формування) / С. Д.

Максименко, М. М. Заброцький. – К. : Главник, 2005. – 112 с.

7. Низовець О.А. Огляд різних підходів до дослідження комунікативної

компетентності особистості / О.А. Низовець // Актуальні проблеми

психології / за ред. С.Д. Максименка. – Ніжин: НДУ; К.: Міланік,

2007.

8. Павленко О. О. Формування комунікативної компетенції фахівців

митної служби в системі неперервної професійної освіти : автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук: 13.00.04 «Теорія і

методика професійної освіти» / О. О. Павленко. – К. : Київ. нац. ун-т

ім. Т. Шевченка, 2005. – 40 с.

9. Познание человека человеком (возрастной, гендерный, этнический и

профессиональный аспекты) / Под ред. А. А. Бодалева, Н. В. Васиной.

– СПб. : Речь, 2005. – 324 с.

10. Приходько В. М. Методи формування комунікативної компетенції

фахівців / Проблеми безперервної освіти в сучасних умовах

соціально- економічного розвитку України. Зб. наук. праць, 2004. –

С.142–146.

11. Смагіна Т.М. Поняття про структуру соціальної компетентності учнів

як наукова проблема / Т.М. Смагіна // Вісник Житомирського

державного університету. Вип. 50. Педагогічні науки. – 2010. – С. 138

– 142.

12. Хуторской А.В. Ключевые компетенции как компонент личностно-

ориентированной парадигмы образования. / А.В. Хуторской //

Народное образование. – 2003. № 2. – С. 58 – 64.

13. Ягупов В.В. Компетентнісний підхід до підготовки фахівців у системі

вищої освіти / В.В. Ягупов, В.І. Свистун // Наукові записки НаУКМА,

Серія «Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота.» - 2007. –

Т.71.– С. 3.

14. Rickheit G. Handbook of Communicative Competence / Gert Rickheit,

Hans Srohner . – Gottingen : Hubert & Co. , 2008. – 561 h.

117

Мялюк Оксана Петрівна,

кандидат біологічних наук,

завідувач навчально-методичною лабораторією,

викладач клінічної лабораторної діагностики



Формування дослідницької компетентності

студентів-лаборантів

У статті обґрунтовано підходи до визначення змісту дослідницької

компетентності студентів, визначено ефективні форми, методи і засоби її

формування у процесі викладання навчальної дисципліни «Клінічна

лабораторна діагностика».

Ключові слова: дослідницька компетентність, дослідницькі уміння,

професійна підготовка майбутніх лаборантів клінічних лабораторій.

У сучасних умовах розвитку суспільства зростають вимоги до професійної

компетентності медичних працівників. Урахування прогресивних ідей досвіду

підготовки спеціалістів медичної галузі за останні десятиліття зумовили

реформування медичної освіти та відповідні зміни у доктринах, концепціях і

моделях підготовки студентів-медиків. Стає очевидним, що результатом

наукових розвідок щодо пошуків удосконалення освітнього процесу вищих

медичних навчальних закладів має стати інтегративний підхід. Нові підходи до

змісту професійної освіти студентів-лаборантів передбачають наявність

ґрунтовних знань та вмінь із професійно-зорієнтовагих дисциплін, які

формують основи клінічного мислення. Сучасному медичному працівнику

необхідно швидко орієнтуватися в бурхливому потоці інформації, визначати

проблеми, вчасно знаходити шляхи їх розв’язання, саме тому вони повинні бути

поінформованими, компетентними, конкурентоспроможними, здатними до

самостійного вдосналення. Тому організація освітньої діяльності повинна бути

зорієнтована не лише на засвоєння готової інформації та подальше її

відтворення, але і на формування вміння здобувати знання самостійно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичний аналіз наукових

поглядів на сутність та структуру дослідницьких умінь і навичок студентів

дозволив виявити різноманітність підходів у визначенні цього питання.

Впровадженню компетентнісного підходу до організації освітнього процесу у

вищих навчальних закладах приділяли увагу багато науковців. На формування

дослідницьких умінь під час виконання лабораторного практикуму

обґрунтовано у студіях Л. Гольдіна, К. Кортнева. Про особливості застосування

під час навчання віртуальних зазначено у роботах О. Чорного, Д. Родькіна, А.

Васильева.

Узагальнюючи вище перелічені дослідження, зазначимо, що методологічні

підходи до формування дослідницьких вмінь студентів-лаборантів не знайшли

118

належного обґрунтування.

Мета статті полягає у визначенні науково обґрунтованих підходів до

визначення змісту дослідницької компетентності студентів й обранні

ефективних форм, методів і засобів її формування у процесі викладання

навчальної дисципліни «Клінічна лабораторна діагностика».

Матеріали та методи. Проведено методологічний аналіз філософської,

психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми формування

дослідницької компетентності студентів - лаборантів

Виклад основного матеріалу.

Серед провідних мотивів, які відображають спрямованість студентів на

дослідницьку діяльність, ми виділяємо допитливість та інтерес до професії

лаборанта. Серед особистісних якостей майбутнього медичного працівника

лаборанта, які сприяють його успішній професійній діяльності, особливе

значення мають самостійність, ініціативність, працелюбність, готовність до

творчої діяльності, цілеспрямованість, наполегливість.

Цікавий підхід запропонований М. Голованем [7; 8], який подає модель

формування дослідницької компетентності, яка містить такі компоненти:

цільовий, змістовий, технологічний і результативний. Ми погоджуємося з його

думкою про важливість формування дослідницької компетентності у здобувачів

освіти.

Аналіз науково-педагогічної літератури [2; 5; 6; 8; 9] з даного питання дав

змогу виділити основні компоненти дослідницької компетентності: уміння

аналізувати, синтезувати та узагальнювати інформацію; систематизувати і

класифікувати наукову інформацію, виявляти протиріччя; інформаційні: уміння

здійснювати бібліографічний пошук, працювати з книгою, довідниками та з

іншими першоджерелами, з технічними джерелами інформації; творчі: уміння

генерувати ідеї, висувати гіпотезу дослідження; здійснювати ретроспективний

аналіз.

У Галузевому стандарті вищої освіти України виділено дослідницькі

вміння, які потрібно сформувати під час навчання у вищих навчальних

закладах[5]. До таких вмінь та навичок відносимо: здатність здійснювати

пошук наукових джерел для глибшого розуміння власної досліджуваної

проблеми; здатність займатися самоосвітою; вміння застосовувати набуті

теоретичні знання на практиці.

Зокрема майбутні медичні лаборанти повинні володіти сучасними

методиками клінічних досліджень, різними формами організації праці у сфері

лабораторної діагностики, володіти сучасними методами виявлення

паталогічних процесів різних систем органів, вміти організовувати лабораторні

дослідження відповідно до усіх нормативних вимог.

Згідно із чинною освітньо-професійною програмою підготовки за

напрямом 224 Технології медичної діагностики та лікування навчальна

дисципліна «Клініка лабораторних досліджень» передбачає формування

загальнонаукової компетенції (вміння володіти основними методами

проведення клінічних досліджень) та інструментальної компетенції(вміння

119

застосовувати дослідницькі навички у професійній діяльності).

Тому формування дослідницької компетентності майбутніх медичних

лаборантів безпосередньо пов’язана із розвитком дослідницьких умінь і

навичок.

Майбутній працівник медичної лабораторії за роки навчання у медичному

закладі повинен набути досвіду дослідницької діяльності.

А досвід дослідницької діяльності - це вміння орієнтуватися та діяти у

нестандартних ситуаціях, усвідомлення важливості постійного

самоудосконалення та творчої самореалізації, високий професіоналізм.

Під дослідницькими вміннями розуміємо комплекс усвідомлених дій, які

спрямовані на чітке та ефективне виконання професійних завдань із

застосуванням відповідних теоретичних знань та наукових прийомів. Під час

організації освітньої діяльності студентів необхідно їх навчати: планувати та

організовувати розв’зок поставленної задачї: визначати способи діяльності,

здійснювати самоконтроль [1; 6; 9]. Саме тому нами виділено, як: навчально-

організаційні; раціонально планування діяльністі; навчально-інформаційні;

навчально-інтелектуальні.

За компетентнісного підходу вміє вчитися студент, який усвідомлює мету

навчання, мотивований до ефективної освітньої діяльності, уміє організувати

свою навчальну діяльність, уміє відібрати потрібні знання, працює за

продуманим планом, який веде до поставленої мету, уміє рефлексувати власну

діяльність та її результати і прагне до самовдосконалення

Вважаємо, що майбутній працівник лабораторії за роки навчання повинен

набути досвіду дослідницької діяльност, тобто навчитися орієнтуватися та діяти

в нестандартних умовах, усвідомити важливість постійного самовдосконалення

та творчої самореалізації і стати компетентним у своїй професії.

Важливе значення у набутті дослідницького досвіду є студентська

дослідницька робота, що несе практичне навантаження і зможе бути

реалізованою майбутнім працівником лабораторії у своїй професійній

діяльності [2; 3; 4]. Нами досліджено, що найкраща форма організації

освітнього процесу-це вибір пріоритетних освітніх технологій та методів:

особистісно орієнтоване, дослідницьке, інтерактивне, проблемне та

інформаційно-технологічне навчання, тобто такі, які не дають готових знань, а

спонукають до пошуку, такі, в яких роль викладача зводиться до функції

тьютора та організатора. Моделювання професійних ситуацій, рольові, ділові та

інтелектуальні ігри, метод круглих столів, тренінг-методи, майстер-класи, метод

мікрофону, кейс-технології тощо – ці методи, на відміну від традиційних,

базуються на активній співпраці викладача зі студентами та студентів між

собою. У результаті цього у студентів розвивається здатність колективного

рішення складних задач – саме цю якість визнає головною вимогою до

майбутніх фахівців [5]. Суб’єкти взаємодії розвивають свої дослідницькі та

комунікативні навички, відповідальність, здатність працювати в команді,

шукаючи компроміси та відстоюючи власну думку, критичність мислення.

В умовах компетентнісного підходу основне завдання – не «навчити», а

120

«навчити навчатися» – причому протягом всього життя, тому і сформувати

компетентну особистість. Головне завдання сучасної освіти – розвити в людини

здатність та готовність до самоосвіти, саморозвитку, самоактуалізації,

самореалізації – лише такий підхід може бути запорукою успішності

майбутнього фахівця. Компетентнісний підхід зорієнтований на практичні

результати, досвід особистої діяльності, вироблення ставлень, що зумовлює

принципові зміни в організації навчання, яке стає спрямованим на розвиток

конкретних цінностей і життєво необхідних знань і умінь, професійних навичок

майбутнього працівника медичної галузі [2; 9; 10].

Сучасне заняття відрізняється використанням діяльнісних методів і

прийомів навчання таких, як навчальна дискусія, діалог, відеообговорення,

ділові та рольові ігри, відкриті запитання, мозковий штурм і т. д. Ефективним є

розв’язання професійно-зорієнтованих ситуативних завдань. Такі завдання

дозволяють зорієнтуватися, як отримані знання і вміння можна застосувати в

майбутній практичній діяльності, у новій ситуації.

Наприклад, при проведеннІ практичного заняття з теми «Залізодефіцитна

анемія» студентами проводиться обґрунтування актуальності вивчення,

Враховуючи те, що залізодефіцитні анемії - надзвичайно поширені стани, при

яких знижується вміст заліза в сироватці крові, кістковому мозку та депо, тому

порушується утворення гемоглобіну, а в подальшому і еритроцитів, виникають

гіпохромна анемія та трофічні ро- злади в тканинах. Поширеність анемії серед

населення Землі становить близько 24,8%. В абсолютних цифрах це близько 1

620 000 000 людей, які страждають від анемії. Серед різноманітних анемічних

станів доля залізодефіцитних анемій складає 80% [11].

Саме це і обумовлює навчальні цілі заняття, що передбачають ознайомити

студентів з методами дослідження, які використовуються для діагностики

анемій, показаннями до їх використання, методикою проведення,

діагностичною цінністю кожного з них; навчити студентів самостійно

трактувати результати загального аналізу крові при різних варіантах анемій.

На етапі опрацювання навчального матеріалу студенти працюють з

опорними конспектами, виконують лабораторні дослідження, передбачені

робочою навчальною програмою, розв’язують ситуаційні задачі.

На етапі контролю та корекції навчальної діяльності відбувається оцінення

студента за ступенем відмінності від заданого, тобто чим більше

науковозначущих відмінностей від відомого продукту вдається домогтися

студентові, тим вище оцінка продуктивності його освіти. Адже чим більше

студент розуміє, що він робив і чому навчився, тим більш чіткіше і зрозуміліше

він може сформулювати способи своєї діяльності, проблеми, що виникають,

шляхи їх розв’язання й обґрунтувати отримані результати. На нашу думку на

рівень навчальної діяльності самооцінка студента.

При проведенні лабораторних досліжень студентам необхідно зазначити,

що для уникнення помилок, необхідно: використовувати пластикові або скляні

пробірки, промиті перед дослідженням хлоридною кислотою і двічі

дистильованою водою, враховувати, чи хворий перед дослідженням вживав

121

препарати заліза; при центрифугуванні пробірки слід закривати пластмасовими

корками, оскільки до них може потрапити залізний пил з центрифуги; кров для

досліджень слід брати натще вранці, оскільки існують добові біоритми

коливання концентрації заліза у сироватці і показники заліза сироватки можуть

змінюватися залежно від фаз менструального циклу. Майбутній лаборант

повинен пам’ятати, уникнення неточностей у дослідженнях та помилок при

діагностиці ЗДА, призводить до якісного встановлення діагнозу та вироблення

структури лікування. Студенти-лаборанти усвідомлюють, що існує комплекс

лабораторних методів, застосування яких істотно підвищує верифікацію

діагнозу і скорочує час діагностичних пошуків і тільки комплексне оцінювання

лабораторних і клінічних даних, їхній всебічний аналіз дозволяють встановити

точний діагноз [11].

Враховуючи те, що значну частку годин навчальної дисципліни

відводиться на самостійну роботу студентів, актуальним стає завдання

підготовки методичного супроводу для покращення засвоєння навчального

матеріалу [1; 6; 8]. Мотивуючими чинниками самостійної роботи є: широке

застосування професійно орієнтованих завдань для аудиторної та

позааудиторної роботи студентів; використання сучасних педагогічних

технологій навчання, які поєднують науково обґрунтовані індивідуальні та

колективні форми роботи; індивідуалізація навчання з урахуванням рівня

підготовки та здібностей кожного студента; впровадження педагогіки

співробітництва; навчання студентів організації самостійної навчальної


Таким чином, самостійна робота – це частина освітнього процесу, яка

проходить під керівництвом викладача та спонукає до активності,

самостійності та застосування творчих здібностей студентів, і є необхідним

атрибутом життєвої позиції майбутнього спеціаліста.

Для ефективної роботи викладачів у формуванні дослідницької

компетентності студентів-лаборантів ми використали метод моделювання.

Висновки. Для формування дослідницької діяльності студентів-медиків

важливе значення мають такі педагогічні умови: розвиток мотивації навчання,

визначення цілей та очікуваних результатів, використання інтерактивних

технологій. Врахування визначених педагогічних умов відбувається при

проведенні компетентнісно зорієнтованого заняття. При підготовці до заняття

викладач передбачає:

1. використання демонстраційного та дидактичного матеріалу з

врахуванням індивідуальності кожного студента, надання їм

можливості одержувати знання самостійно під керівництвом

педагога;

2. використання форм та методів контролю та самоконтролю навчальної

діяльності студента;

3. використання інтерактивних методик проведення заняття, що

розвивають інтерес до науково-дослідницької діяльності.

Такий підхід до організації навчальної діяльності студента-медика сприяє

122

підвищенню у студентів самооцінки та бажання до самовдосконалення, що є

основою формування дослідницької компетентності. Адже дослідницька

компетентність допоможе побачити можливості власної особистості, що є

основою її самореалізації.

Перспективи подальших досліджень передбачають застосування

комплексу педагогічних умов формування дослідницької компетентності

майбутнього лаборанта клінічних досліджень, експериментальної їх перевірки

та обґрунтування результатів.


1. Антонюк М.С. Психологічні особливості формування у студентів

умінь і навичок самостійної роботи // Сучасні педагогічні технології у

вищий школі: науково методичний збірник. – К., 2005. – С.111-113.

2. Архипова М.В. Модель формування дослідницької компетентності

майбутнього інженера-педагога / М.В. Архипова // Вісник

Чернігівського державного педагогічного університету. Серія:

Педагогічні науки. – 2010. – Вип. 76. – С. 93–96.

3. Бабенко Т.П. Дослідницька діяльність студентів у контексті

реформування медсестринської освіти / Т.П. Бабенко // Проблеми та

перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах

СНД: матеріали І Міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф., 26 – 28 лютого

2012 р.: зб. наук. пр. Переявлав-Хмельницького держ. пед.ун-ту ім. Г.

Сковороди. – Секція: Педагогіка: [гол. ред. В. Коцур]. – Переяслав-

Хмельницький, 2012. – С. 206–208. – Режим доступу:

http:conferences.neasmo.org.ua

4. Бондаренко Л. І. Формування дослідницької компетентності майбутніх

викладачів вищих навчальних закладів в умовах магістратури:

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04

«Теорія і методика професійної освіти» / Бондаренко Ліна Ігорівна. –

Старобільськ, 2015. – 20 с.

5. Галузевий стандарт вищої освіти України (2013 р.). Освітньо-

кваліфікаційна характеристика бакалавра галузі знань 1201

«Медицина», спеціальності 6.120102 «Лабораторна діагностика»,

кваліфікація 3221 «Лаборант (медицина)». – [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.testcentr.org.ua/index.php/menu-

methwork/menu-dsvo/60-smethwork/110-gsvou.html.

6. Гурська О.В. Основні аспекти та проблеми організації самостійної

роботи студентів ВНЗ / Матеріали Міжнародної науково-практичної

конференції «Педагогіка А.С.Макаренка в полікультурному

освітньому просторі», присвячена 125-й річниці з дня народження

А.С. Макаренка (м. Полтава, 12-14 березня 2013 р.). – Полтава, 2013. –

221 с. 208

7. Головань М. С. Модель формування дослідницької компетентності

майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки / М. С. Головань

123

// Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2012. –

№ 5 (23). – С. 196–205.

8. Головань М. С. Сутність та зміст поняття «дослідницька

компетентність» / М. С. Головань, В. В. Яценко // Теорія та методика

навчання фундаментальних дисциплін у вищій школі. – 2012. – Вип.

VII. – С. 55–62. Збірник наукових праць. Випуск 2, 2015 27.

9. Романішина Л.М. Формування ключових компетентностей майбутніх



2011. – № 2. – С. 73–80.


процесу в коледжі – умова саморозвитку студента/ І.М Хмеляр //



11. Anemia in Pregnancy: A Pragmatic Approach / Sun D., McLeod A., Gandhi

S. [et al.] // Obstet Gynecol Surv. – 2017. – Vol. 72 (12). – P. 730–737.

124

Онищук Тамара Данилівна,




Індивідуально-диференційовоний підхід як як засіб

формування навчальних компетентностей студентів

на заняттях хімії У статті проаналізовано використання методичних підходів

індивідуалізації та диференціації на заняттях хімії. Виходячи з особливостей

розвитку пізнавальної, мотиваційної індивідуальності людини, обґрунтовано

принцип варіативності вибору змісту і форм діяльності студентів.

Враховуючи, що успішність і навчальні можливості студентів не завжди

співпадають, за основу поділу студентів на умовні типологічні групи

використано характеристики студентів, які відбивають індивідуальні

особливості сприймання, пам’яті, мислення, навчальні успіхи, швидкість

орієнтації у змісті поставленого запитання, способи проникнення у проблему,

глибина розуміння програмного матеріалу, рівень працездатності і

старанність. При складанні завдань та розподілу по рівнях враховано: рівень

навченості студентів; відношення до навчання. Використання різних видів

завдань сприяє формуванню навчальних компетентностей студента.

Ключові слова: особистість, диференціація, індивідуалізація, освітній

процес.

Постановка проблеми Зміни в сучасній освіті, які відбуваються,

обумовлюють підвищення рівня вимог суспільства до вищих навчальних

закладів, які готують молодших спеціалістів. Саме через це проблема

формування навчальних компетентностей студентів є особливо важливою.

Освітній процес вищих навчальних закладів повинен бути націлений на

підготовку конкурентно спроможних фахівців, які володіють високими

професійними якостями та готові до ефективної діяльності на рівні світових

стандартів, здатні жити та працювати в умовах високого динамізму, відповідно

до сучасного стану розвитку медицини. Але для успішної професійної

підготовки, студенти коледжів, насамперед, повинні отримати ґрунтовну

загальноосвітню підготовку. Хімія як навчальна дисципліна, яка вивчаються

студентами усіх спеціальностей, є вагомою складовою освітнього процесу та

основою для формування професійної компетентності майбутнього

фармацевтичного та медичного працівника.

Однак, проведене вступне діагностування дає підстави для констатування

того факту, що однією з головних проблем коледжів є низька якість

загальноосвітньої підготовки, спостерігається невисока активність і слабка

мотивація до вивчення, різкою зміною змісту та обсягу навчального матеріалу.

низький рівень адаптації студентів-першокурсників до нових умов навчання.

Тому формування компетентностей студентів зумовлене реалізацією

125

напрямків навчальної діяльності студентів. Проблему формування навчальних

компетентностей досліджено науковцями в різних аспектах. Аналіз літератури з

[3;4;7; 8;11;12]даного питання надав можливість виділити основні завдання які

стоять перед викладачами та підлягають реалізації:

1. розвиток та самореалізація особистості;

2. задоволення запитів та потреб студента;

3. засвоєння глибоких знань, умінь та навичок;

4. формування вміння працювати самостійно;

5. розвиток потреби поповнювати знання протягом усього життя.

Ці завдання співзвучні до переліку завдань основних груп

компетентностей. Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти

зазначено в Державних стандартах освіти, його реалізовано в «Критеріях

навчальних досягнень». Досягнення мети якісної освіти, формування

ключових, загальнопредметних і предметних компетентностей неможливе без

використання індивідуалізації і диференціації.

Аналіз психолого-педагогічної літератури [5; 7; 8; 11] засвідчив, що не

існує однозначного підходу до застосування методів індивідуалізації та

диференціації. На основі проведеного дедуктивного аналізу педагогічних

напрацювань, нами зроблено висновок, що сутність диференційованого підходу

полягає :

− у обов’язковому врахуванні індивідуальних особливостей студентів;

− у зміні методів навчання в умова диференційованого та

індивідуалізованого навчання;

− у науковості, систематичності чи послідовності, доступності та

свідомості, зв’язку теорії з практикою;

− у створенні оптимальних психолого-педагогічних умов;

− у забезпеченні навчання у відповідність до реальних навчальних

можливостей особистості студента;

− у оптимізації, гуманізації навчання, які дають можливість для

розвитку творчих здібностей, забезпечують максимальну пізнавальну

активність [7; 8; 10].

В нашому баченні диференційоване навчання розглядається як засіб

досягнення цілей особистісно-орієнтованої освіти, ефективний та оптимальний

шлях забезпечення якісного показника знань студентів, відповідно до

індивідуальних особливостей.

Диференційований підхід – робота викладача, яка передбачає збереження,

врахування і розвиток індивідуальних особливостей кожного студента і

передбачає таке розуміння індивідуалізації навчання, яке полягає у плануванні

рівня обов’язкових результатів і на цій основі вищих рівнів оволодіння

навчальним матеріалом.

Тому диференційований підхід до організації процесу навчання є

необхідною умовою для формування компетентностей особистості студента.

Метою статті є з’ясування методичних підходів індивідуалізації та

диференціації на заняттях хімії.

126

Виклад основного матеріалу. В медичний коледж приходять студенти з

різним рівнем підготовки. досягнути високої ефективності навчання необхідно

поєднання високої професійності викладача та прагнення студентів отримувати

знання та стати кваліфікованими спеціалістами. На цьому шляху надзвичайно

важливим чинником стає процес диференціації та індивідуалізації навчання в

процесі вивчення хімії першокурсниками.

Для впровадження диференційованого підходу до організації процесу

навчання дисципліни «Хімія» за основу поділу студентів на умовні типологічні

групи використовуємо характеристики студентів, які відбивають індивідуальні

особливості сприймання, пам’яті, мислення, навчальні успіхи, швидкість

орієнтації у змісті поставленого запитання, способи проникнення у проблему,

глибина розуміння програмного матеріалу, рівень працездатності і старанність.

Адже успішність і навчальні можливості студентів не завжди співпадають.

Тому істотною ознакою для типологізації є навченість студентів,

відношення до навчальної діяльності (табл. 1).

Виходячи з особливостей розвитку пізнавальної, мотиваційної

індивідуальності людини, ми вважаємо, що основу подальшої диференціації і

індивідуалізації навчальної підготовки студентів, повинен скласти принцип

варіативності вибору змісту і форм діяльності студентів.

Варіативний підхід у навчанні означає, з одного боку різноманіття,

диференційованість вправ і завдань, можливість випереджувального навчання;

з іншого боку, право особистості на навчання у відповідності зі своїми

особливостями, здібностями, інтересами, життєвими планами, тобто

варіативний вибір індивідуальної освітньої траєкторії [3].

Одним з головних засобів диференціації визначаються диференційовані

навчальні завдання [11]. Різний рівень розв’язувальних завдань передбачає

варіативність обсягу і змісту навчального матеріалу, характеру завдань та

ступеня самостійності їх виконання. Відповідність навчальної діяльності

можливостям студентів, не знижуючи їх пізнавальної активності, сприяє

успішності навчання, а переживання успіху – умова позитивного ставлення до

навчання. Під час розроблення навчального матеріалу увага звертається на

ціннісні аспекти знань і вмінь, на їх розвивальний потенціал, на зв'язок з

життям, практичною діяльністю [5]. Розв’язування таких завдань означає не так

зниження загальних вимог до «слабких» і підвищення для «сильних» студентів,

як вільний вибір ними варіанта та рівня засвоєння, допомогу «слабким» і

створення умов для глибокого засвоєння «сильнішими».

Розроблена система завдань поступово вирівнює знання менш

підготовлених студентів, а більш підготовлених спонукає до самостійного

пошуку та творчого підходу до вирішення поставлених завдань.

Не кожен студент може самостійно визначити рівень своєї підготовки, тому

під час проведення самостійних та перевірочних робіт викладач повинен

допомогти йому. Для більш ефективного засвоєння навчального матеріалу нами

розробленні дидактичні матеріали. Беручи до уваги напрацювання [11;12] при

складанні завдань та розподілу по рівнях ми враховуємо не тільки рівень

127

навченості студентів, але їх відношення до навчання, тому пропонуємо

завдання по мірі ускладнення.

Такий підхід дає змогу виявляти прогалини в знаннях, встановити причини

успіхів чи невдач, вчасної корекції та надання допомоги у підвищенні

навчальних досягнень та формуванні компетентностей. Тому використовуємо

різні види завдань: тести, завдання за зразком, конструювання, виявлення

протиріч, суперечностей, встановлення взаємозв’язку між властивостями та

будовою, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, використання умінь

інтерпретувати та розшифровувати об’єкти, вміння будувати стратегії, пошук

зайвих та недостатніх умов.

Таблиця 1.

Характеристика рівнів сформованості навчальних компетентностей

студентів коледжу

Рівні Критерії та показники

Низький

(початко

вий)

Мотиваційний: повністю відсутня потреба у навчанні та вдосконаленні;

студент займає позицію сторонньої особи

Когнітивний: не сформовані та навички вчитися без сторонньої

допомоги.

Рефлексивний: відсутнє задоволення від процесу навчання, потреби

власної навчально-пізнавальної діяльності

Середні

й

(рівень

відтворе

ння)

Мотиваційний: студент прагне отримати гарну оцінку, однак активних

зусиль не прикладає.

Когнітивний: володіє поверховими теоретичними знаннями

дидактичних механізмів та практичних методів саморозвитку, а тому

фрагментарно займається самоосвітою, самовихованням та самопізнанням

лише під тиском зовнішніх спонукань; під час навчання його пізнавальна

активність потребує скерування викладачів; уміння та навички проектувати і

здійснювати власний саморозвиток розвинуті слабо, діяльність при вивчені

природничих дисциплін є несистемною.

Рефлексивний: притаманна завищена, або занижена самооцінка; рішення

про необхідність саморозвитку приймається під зовнішнім тиском на основі

прохання викладачів чи батьків, коригування саморозвитку відбувається

рідко, потреба у рефлексії власної навчально-пізнавальної діяльності

сформована частково

Низький рівень засвоєння знань Не виявляють самостійності в аналізі

явищ, виділенні головного, характеризуються неспроможністю до складних

інтелектуальних операцій. Однак студенти не пасивно сприймають готові

факти, а намагаються їх оцінити.

128

Достатн

ій

(продук

тивний)

Мотиваційний: потреба у саморозвитку зумовлюється як зовнішніми

так і внутрішніми стимулами; усвідомлюється цінність саморозвитку є

прагнення позитивних змін у саморозвитку та зусилля, які прикладають

недостатні.

Когнітивний: знає методи організації самоосвіти, самовиховання та

самопізнання однак самопроектування та самоактуалізацію проводить з

допомогою викладача, спостерігається внутрішня усвідомленість окремих дій

саморозвитку, уміння та навички саморозвитку розвинуті, частково

спостерігається творчі елементи при вивчені природничих дисциплін.

Рефлексивний: розвинута активність, використовуються раціональні

способи та форми саморозвитку, студент організовує самостійну частково-

пошукову діяльність та володіє адекватною самооцінкою, здійснює рефлексію

власної діяльності, однак корективи та інновації вносить лише при суттєвій

потребі

Середній рівень засвоєння знань. Оволодівають навчальним матеріалом

на репродуктивному і з деяким зусиллям на пошуковому рівнях. Аналіз

поняття та явищ носить у них поверхневий характер. Але важливим при

цьому етапі є мотив «я не гірший за інших» і переростає в мотив «я знаю», «я

можу».

Високий

(творчи

й)

Мотиваційний: усвідомлення систематичного та цілеспрямованого

самостійного опрацювання навчального матеріалу, викладач консультант,

наставник.

Когнітивний: розвинуте бажання до самопізнання, притаманний

високий рівень активності у опрацюванні навчального матеріалу

Рефлексивний: вміння аналізувати помилки та визначати самостійно

свою навчальну діяльність.

Студенти з високим рівнем навчальних можливостей. Швидко

засвоюють навчальний матеріал. Виявляють високу самостійність мислення.

Узагальнення не завжди правильні і достатньо обґрунтовані. Здатні

застосувати одержані знання, як у знайомих, так і в нових

умовах,відрізняються високим рівнем інтелектуальності. У типологічних

групах студенти виконують завдання різного ступеня складності.

Наприклад,

1. Запропонуйте не менше двох варіантів перетворення речовин за схемою:

А → Б →В

↓

Х

↑

Г → Д → Е

2. Продуктом розкладу амоній нітриту є речовини:

А. N2

Б. NO2

В. N2O

Г. NO

Д. H2O

Відповідь: _______ (Запишіть букви в алфавітному порядку)

3. Встановіть відповідність між назвою речовини і середовищем її водного

129

розчину:

Назва речовини Середовище розчину

1. цинк сульфат А. кисле

2. натрій нітрат Б. нейтральне

3. калій фторид В. лужне

4. натрій гідрогенфосфат

4. У посудині об’ємом 1 л. за температури 270С знаходяться 3,01• 1024 молекул

газу. Визначити тиск газу в посудині (в атм.)

Відповідь: ______ Результат наведіть з точністю до цілих.

5. Визначте невідомі речовини і напишіть реакції за наведеними схемами:

t0 t0

NH4Cl → A +В A +О2 → E + H2O

t

E + Mg → C C + H2O → B + A

Диференціація та індивідуалізація освітнього процесу сприяє активізації

розумової діяльності, розвитку компетентностей студента.

Висновок. При диференціації та індивідуалізації відбувається не просто

засвоєння знань, а витяг із масиву інформації власного особистісного знання,

побудова власного оціночного судження, вироблення індивідуального стилю

діяльності, способу самовираження через цю діяльність. При підборі

тренувальних вправ та завдань враховуємо:

- рівень навчальних досягнень студентів;

- відношення навчання;

- використання різних способів навчально-пізнавальної діяльності;

- внутрішньо- та міжпредметні зв’язки.

Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо в розкриті

актуальності та особливостей формування компетентності в природничих

науках у технологіях студентів вищих медичних закладів.


1. Бабік Н.М Індивідуально-диференційовоний підхід як як засіб

формування пізнавальних інтересів учнів/Н.М Бабік//диференціація

навчання на різних ступенях загальної середневої освіти :

теорія,практика,перспективи:матер. Метод.семінару АПН України, 20

листоп. 2008 р. Київ-к: Пед.думка, 2009-188 с.

2. Беспалько В.П. Системо-педагогическое обезпечение гребно-

воспитательного процеса подготовки специалистов: уебно-

методическое пособие В.П. Беспалько, Ю.Г. Татур-М: Висшая школа,

1989-144с.

3. Бережная С.К. Варіативгий подход к повишению квалификации

педадогических работников професиональной школей. Ди.кан.пед.наук.

Ярославль, 2000-211с.

4. Корсакова О.К. Диференційований підхід до учнів у навчальному

процесі О.К.Корсакова //Біологія і хімія в школі -2001-№4-с.17-20.

130

5. Корсакова О.К. Зміст сучасної шкільної освіти. Дидактичний аспект 10

к. Корсакова, С.Е. Трубачева - К: ФАДА ЛТД, 2003-56с.

6. Кремень В.Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього

процесу/В.Г. Кремень -К.: Пед. Думка, 2009 -520с.

7. Енциклопедія освіти / Академія пед наукУкраїни; гол ред В.Г. Кремень.

– К.: Юрінком інтер, 2008. – 1040 с.

8. Енциклопедія педадогічних технологій та інновацій/Автор-укладач

Н.П. Новолокова -Х. ”Основа “ 2010.-176с.

9. Романишина Л.М. Система контролю знань студентів при роботі за

модульно-рейтинговою технологією / Л.М.Романишина // Вища освіта в

Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку. -К, 1996. - №4.- с.41-

44.

10. Романишина Л.М. Диференційований підхід до розробки дидактичних

матеріалів з хімії для учнів/Л.М.Романишина.І.М.Хмеляр //

Природничо-наукова освіта школярів: реалії та перспективи, матеріали

вищукр. Науково-практ. Конф. “Тернопіль” 17-19 вересня. 2003 рік.

Тернопіль. Підручники і посібники. 2003-с 63-64.

11. Сікорський П.І. Теорія і методика диференційованого навчання /

П.І.Сікорський. -Л.Сполох, 2000.-422с.


процесу в коледжі – умова саморозвитку студента/ І.М Хмеляр //



131

Редько Людмила Іванівна,

викладач англійської мови



Методика опрацювання фільму на занятті з

англійської мови (за матеріалами A.J. Hoge: The

Effortless English Movie Technique)

У статті обґрунтовуються різні принципи навчання говорінню та

слуханню студентів немовних спеціальностей. За матеріалами A.J. Hoge

представлена техніка Shadowing, яка полягає у багаторазовому повторенні

аутентичної мови за диктором. Метод розвиває розуміння на слух, покращує

вимову та допомагає запам’ятати складні граматичні конструкції та фрази.

Methodology for studying the film in English language lessons. The article

substantiates the different principles of teaching speaking and listening practice for

students of non-language specialties according to A.J. Hoge Shadowing technique,

which runs through multiple repetition of the authentic language of the speaker. The

method develops understanding by listening, improves pronunciation and helps to

memorize complex grammatical constructions and phrases.

Актуальність досліджуваної проблеми полягає у тому, що англійська

мова — життєво важливий елемент комунікації у сучасному світі. Розглядаючи

цю мову як засіб професійного спілкування, ми беззаперечно стверджуємо, що

без гарного знання англійської мови і розвинутих навиків мовленнєвої

діяльності випускники вищих навчальних закладів мають менше шансів

влаштуватися на високооплачувану роботу і бути конкуренто спроможними. Із

усіх навиків найважливішим є говоріння, так як за допомогою засобів

машинного перекладу та електронних словників, доступ до яких стає все

легшим, переклад перестає становити проблему, а от вміння говорити вічно

актуальне. Саме тому при навчанні говорінню варто використовувати

максимально ефективні методики та технології. Говоріння та вміння

розпізнавати іноземну мову на слух наразі становить одну із найбільш

проблемних аспектів у вивченні англійської мови, тому що завдяки

використанню Інтернету та різноманітних програм машинного перекладу такі

види діяльності як письмо та читання (в т.ч. переклад) уже не є настільки

складаними як раніше і не потребують стільки зусиль від студентів як це було

раніше. А ось говоріння, будучи видом діяльності, який зазвичай буває

імпровізійним і вимагає активного залучення знань студентів, постає і

педагогічною, і психологічною проблемою.

Мета дослідження — описати практичну цінність навчання навичок

говоріння та слухання через залучення відеоматеріалів у контексті

132

комунікативної продуктивності і ефективності.

Поствновка проблеми. Навчання студентів немовних спеціальностей

становить дещо проблемне питання, у тому плані, що вивченню іноземної мови

приділяється зазвичай мало навчальних годин. Для того, щоб отримати

ґрунтовні знання із іноземної мови, студенту необхідно не лише активно

працювати під час аудиторних занять, а також працювати самостійно над

розвитком та покращенням навиків мовленнєвої діяльності. Студенти повинні

бути здатними висловлюватись так, щоб їх розуміли як представники їх власних

країн, так і носії англійської мови Для цього потрібні як знання лексики,

граматики та фонетики, так і соціокультурні (фонові) знання, які допомагають

зрозуміти культуру, ментальність та особливості поведінки іноземця. Щоб

допомогти студентам набути впевненості у комунікативній ситуації та навчити

їх використовувати свої знання максимально, можна використовувати

тренінгові технології. Наразі, у зв’язку із фундаменталізацією та реформами

освіти, існує досить багато тренінгових технологій, які розглядались та

застосовувалися і зарубіжними (Д.Лі, Ф.Рейс, Л.Сміт, Дж. Стюарт, К.Рудестам),

і вітчизняними (А.Андронов, І.Макарова, О.Овчарук, О.Пометун, Н.Фролова)

вченими.

Надзвичайно ефективною в цьому плані є техніка вивчення англійської

мови за фільмами та серіалами A.J. Hoge, автора і творця легендарної системи

Effortless English. Запропонував свої принципи вивчення англійської у книзі

Effortless English Learn To Speak English Like A Native, а його метод TPRS

користується успіхом.

Назва методу TPRS розшифровується, як Teaching Proficiency through

Reading and Storytelling («навчання навичкам через читання і розповідання

історій»).

TV-шоу і фільми є надзвичайно потужним інструментом для покращення

знань і навичок англійської мови. Набагато краще, ніж підручник. Фільми та

TV-шоу містять багато сленгу та ідіом і демонструють найбільш реальну

англійську. Найважливішим є те, що фільми та TV-шоу демонструють нам

справжню вимову. В дійсності деякі слова зіштовхуються разом, деякі

обрізаються, деякі розтягуються і стають довшими. Тому всю ту реальну

англійську, яку використовують в сучасному житті ми можемо отримати з

фільмів та TV-шоу. То як же нам правильно їх використоувати у вивченні

англійської, щоб дійсно вчити, дійсно покращувати наше говоріння та

слуханння і не витрачати марно годину або дві? Ми можемо це зробити,

використовуючи The Effortless English Movie Technique.

Отже, проаналізуємо, які фільми та TV-шоу найбільше нам підходять. По-

перше, найбільше підходять саме сучасні про сучасне. По-друге, A.J. Hoge

рекомендує уникати певного типу комедій. Вони називаються ситуативними

комедіями (ситкомами). Деякі з них можуть бути дуже складними для

розуміння, якщо ви не американець, не знаєте, що на даний момент

відбувається в культурному просторі цієї країни, то жарти можуть видатися не

смішними.

133

Покрокова інструкція від A.J. Hoge.

Першого дня ви дивитесь весь фільм, щоб мати уявлення. Цього дня

можете використовувати субтитри, навіть рідною мовою, щоб розуміти, що

відбувається.

Другого дня обираєте першу сцену: перші дві-три хвилини і дивитесь

тільки це. Повертаєтеся до англійських субтитрів (не до рідних). Виписуєте

незнайому лексику. Знаходите переклад слів. Наступних крок: повертаєтеся до

початку першої сцени, повторюєте лексику. Дивитесь першу сцену з

субтитрами ще раз і ще раз. Знову проглядаєте перелік нових слів швидко – не

намагайтеся запам’ятати, не стресуйте. Тільки перегляньте.

Другий день. Крок третій. Повертаємося до першої сцени. Граємо її

декілька разів і слухаємо як актори вимовляють нові слова і ви вже пам'ятаєте

більшість з них. Програємо першу сцену один, два, три… десять разів. Після

чого відпочиваємо.

Четвертий крок. Знову перша сцена. Прибираємо субтитри. Слухаємо дуже

уважно. Ви почуєте всі нові слова і фрази і маєте запам'ятали більшість.

Зупиніть сцену. Передивіться ваш перелік нових слів. Знову уважно слухаємо

сцену. До цього часу ви вже пам'ятаєте все. І ваше слухання (розуміння на слух)

стає все кращим і кращим. Перемотали – прослухали, перемотали – прослухали

знову чотири, п'ять, десять разів. Всього 15-20 хвилин.

Третій день. Тепер ви розумієте все. Фокусуєтеся на вимові. Програли одне

речення і зупинилися. Потім повторюєте речення і намагаєтеся копіювати

акторську вимову. Прорграєте наступне речення і знову копіюєте. Речення за

реченням до кінця сцени. Не кажіть бездумно: бу-бу-бу. Використовуйте ті самі

емоції, що й актори, таку саму вимову. Вслухайтесь, як актори вимовляють

кожне слово, кожну фразу, кожне речення, і ви вимовляєте їх точно так, як вони.

На цьому ваш день закінчено після того, як ви проговорили це десять разів.

Четвертий день. Сцена перша. Ви готові до використання shadowing

technique. Її суть полягає у багаторазовому повторенні аутентичної мови за

диктором. Метод розвиває розуміння на слух, покращує вимову та допомагає

запам’ятати навіть складні граматичні конструкції та фрази.

Робите те саме — копіюєте акторів, але без пауз. На початку можете

повернутись до субтитрів англійською. Вимикайте субтитри і грайте, як актори.

Одночасно з акторами гучним голосом ви говорите, те що в цей час говорять

актори. Ніяких пауз зараз. Звичайно, ви будете трохи позаду акторів, але

намагайтеся бути лише трохи позаду. Знову можете скористатися англійськими

субтитрами при потребі. Грайте це, перемотуйте і грайте знову і знову,

заглушаючи акторів. Десять разів.

П'ятий день. Ви глибоко вивчили сцену. Ви покращили англійську. Давайте

завершимо вдосконалення. Знову техніка shadowing. Ніякого читання, ніяких

субтитрів. Тільки слухання і говоріння. Знову перша сцена. Знову говоримо,

копіюємо, граємо, як актори: з їхніми емоціями, жестами, інтонаціями.

Копіюємо все, що роблять актори. Особливо їхні голоси. Ви граєте всю сцену і

знову повертаєтеся на початок. Десять разів або більше.

134

Шостий день. Додатковий крок. Ви знову використовуєте техніку

shadowing, але під час цього ви себе записуєте. Зупиніть запис і перемотайте на

початок. Слухайте сцену знову, слухайте акторів. Прослухайте сцену два-три

рази знову. Пауза. Прослухайте свій запис. Слухайте і порівнюйте себе з

акторами. Наскільки ви схожі? Чи звучите ви так, як актори? Чи маєте ви той

самий ритм? Чи маєте ви таку саму вимову? Чи емоції звучать так само? Чи

швидкість та сама? Звісно, ні. Але наскільки ви подібні? І в чому полягає

різниця? З’ясуйте в чому різниця. Це автоматично підкаже вам, як і що

потрібно вдосконалити. Порівнюючи ваш мозок зрозуміє, що треба зробити. Не

хвилюйтеся даремно, Просто дозвольте вашому мозку зробити свою роботу,

тільки порівнюючи різницю між вами і акторами.

Після всього цього ви нарешті готові перейти до сцени номер два. І знову

повністю повторюємо всю техніку весь процес. Повторіть всі кроки знову зі

сценою номер два в фільмі. А потім повторіть всі ці кроки знову до кінця

фільма. Можливо вам знадобиться декілька місяців, щоб закінчити з фільмом,

але ви це робите не заради розваги, а заради вдосконалення вашого рівня

англійської. Тож після тримісячної роботи ваші здібності в слуханні значно

поліпшились і надзвичайно вдосконалились, ваш лексичний запас набагато

збільшився. Ваше говоріння і вимова стали швидшими, більш природніми.

Висновки. Використання цієї техніки дає потужні результати говоріння та

розуміння англійської мови на слух та є перспективним на заняттях англійської

мови у вищих навчальних закладах.


1. A.J. Hoge: The Effortless English Movie Technique. [Електронний

ресурс].

2. A.J. Hoge: Effortless English, Learn To Speak English Like A Native

[Електронний ресурс].

3. Kolb D. Experiential learning: Experience as the source of learning and

development / D. Kolb. – Englewood Cliffs, NJ : Prentice Hall, 1984. –

248 p.

4. Ахмад І.М. Застосування різних методів і технологій у навчанні

говорінню іноземною мовою [Електронний ресурс].

135

Сенета Сергій Євгенович,

викладач інформатики

ВП «Костопільський медичний коледж»



Використаннях хмарних технологій для організації

навчального процесу на прикладі online-сервісів та

додатків Google

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) займають одне з ключових

місць в управлінні освітніми процесами. За останнє десятиріччя

інформатизація освіти стала проблемою, на вирішення котрої напрямлено

досить багато зусиль та ресурсів. Основною метою залишається розробка

нових освітніх технологій, здатних модифікувати традиційні форми

представлення інформації для підвищення якості навчання.

Можна виокремити декілька основних сучасних тенденцій розвитку ІКТ в

освітньому процесі. Одна з провідних – створення єдиного освітнього

простору [1].

З вересня 2018 року разом з колегами працюю над створенням

віртуального навчального середовища за допомогою пакету хмарних сервісів

Google Suite for Education (Google Apps for Education). Google Suite for Education

– це набір додатків, які надаються компанією Google безкоштовно для

освітніх установ. До пакету входять стандартні Google сервіси плюс система

управління навчанням Google Classroom. Кожен студент і викладач має

обліковий запис Google для навчання/роботи. Як у всіх хмарних середовищах

збереження даних користувача відбувається в Інтернеті з можливістю

одержувати доступ до них в будь-який час і з будь-якого пристрою, з

подальшим збереженням на жорсткий диск або роботою з даними в «хмарі».

Ключові слова: освітні сервіси, інтерактивне середовище, Google

Classroom, Google Apps for education, додатки Google в навчанні, хмарні

технології в освіті.

Постановка проблеми. Стрімкий розвиток сучасних інформаційно-

комунікаційних технологій неминуче призводить до інформатизації освіти та

суспільства в цілому, необхідності підвищення якості підготовки фахівців з

новим типом мислення і культури, що відповідають вимогам сучасного

інформаційного суспільства й комунікаційного простору.

Впровадження сучасних технологій у педагогічний процес ставить перед

педагогами, а тим більше якщо вони готують майбутніх педагогів, завдання

переходу на новий рівень організації навчального процесу. Розглядаючи

особливості роботи в хмарі у сучасному інформаційному суспільстві, варто

відзначити, що зараз це здійснюється засобом online-сервісів. Нині в мережі

наявна низка сервісів, за допомогою яких здійснюється спілкування між

136

учасниками навчального процесу, обговорюються різноманітні проблеми,

створюються інтелектуальні та творчі цінності, здійснюється обмін досвідом та

інформацією [2].

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Ідея використання хмарних

технологій в процесі навчання все частіше зустрічається у науковій та

педагогічній літературі. Зокрема, проблемами використання хмарних

технологій в навчальному процесі займались такі українські дослідники як Н.

В. Морзе, Н. В. Кузьмінська, С. О. Семеріков, В. П. Сергієнко, І. С. Войтович,

В. Ю. Биков, Г. Ю. Маклаков, Н. В. Сороко, З. С. Сейдаметова, С. Г. Литвинова,

В. П. Олексюк, Т. А. Вакалюк, Ю. Г. Лотюк, а також зарубіжні автори M.

Armbrust, L. E. Buchanan, А. Lane, T. Liyoshi, A. Nijholt, V. Kumar, A. Fox, R.

Griffith, K. Subramanian, N. Sultan. Аналіз цих досліджень показує, що науковці

у своїх роботах розглядають питання, що стосуються загальної теорії

використання хмарних технологій в освіті, створення тестів та організації

тестування на базі хмарних середовищ, розгортання хмарних викладацьких

кабінетів, перспективи розвитку хмарних програмних засобів для створення

електронної бібліотеки, створення навчальних ресурсів в хмарі [5] тощо.

Постановка завдань. Не зважаючи на велику кількість наукових

досліджень, обґрунтувань, результатів, доцільно продовжувати дослідження в

цьому напрямку, оскільки хмарні технології знаходяться в постійному розвитку,

створюються нові online-сервіси та середовища, які потребують детального

вивчення на предмет їх використання в навчальному процесі [4].

Метою статті є визначення основних можливостей та напрямків

використання online-сервісів для організації навчального процесу в коледжі.

Виклад основного матеріалу. Корпорація Google розробляє й надає в

користування велику кількість додатків і сервісів, доступ до яких можливий у

вікні будь-якого браузера (Mozilla Firefox, Google Chrome, Opera, Internet

Explorer та ін.) при наявності підключення до Інтернету.

Особливе місце серед цих додатків і сервісів займають Google Apps for

education (Додатки Google для освіти) – безкоштовні веб-сервіси для

навчальних закладів, що надаються компанією Google [3].

Google Apps for education – веб-сервіси на основі хмарних технологій, що

надають студентам і викладачам навчальних закладів інструменти, необхідні

для ефективного спілкування й спільної роботи в процесі навчання [1].

Важливий крок у цьому напрямку зроблено у Костопільському медичному

коледжі в ході апробації online-сервісу для організації навчального процесу

Google Classroom, яка триває протягом 2018-2019 навчального року на прикладі

викладання предметів «Інформатика» (1 курс сестринського відділення) та

«Медична інформатика» (2 курс акушерського відділення).

Студенти першого року навчання, які брали та беруть участь в апробації,

відзначають зручність цієї технології та проявляли навчальний інтерес до

впровадження такої взаємодії на рівні викладач-студент. Крім того,

запровадження віртуального навчального середовища одразу вирішує

«проблему мобілок» - мобільні гаджети стають не відволікаючим фактором під

137

час заняття, а пристроєм, що робить процес навчання мобільним, цікавим і

інтерактивним. По закінченню І семестру після мого виступу на педагогічній

раді четверо викладачів коледжу виявили бажання пройти дистанційні

сертифіковані курси «Додатки Google в професійній діяльності викладача

(адміністрації) закладу освіти» (на даний момент троє завершили курс навчання

в грудні місяці).

Проаналізуємо детальніше основні можливості та переваги використання

online-сервісу організації навчального процесу Google Classroom.

Сервіс Google Classroom (Google Клас) входить в число безкоштовних

сервісів Google Apps for education (Додатки Google для освіти), розроблений

для освітніх закладів, інтегрований з додатками, які значно розширюють та

доповнюють його можливості використання в якості освітнього середовища:

Google Drive (GoogleДиск), Gmail (Google Пошта), YouTube, Google Docs

(Google Документи), Google Slides (Google Презентації), Google Sheets (Google

Таблиці), Google Forms (Google Форми), Translate (перекладач), Keep (засіб

створення інтерактивних нотаток, що нагадують про себе), Contacts

(Контакти), Calendar (Календар), Google Site (додаток для швидкого створення

та публікації сайтів), Google Photos (засіб для створення альбомів, слайдшоу та

мініфільмів), Hangouts (месенджер для організації переписки між учасниками

та інструмент для створення групових відеоконференцій до 12 чол.) та багато

інших – всіх понад 60.

Фактично Google Клас дозволяє викладачам організувати стандартний

навчальний процес через Інтернет [2].

Наступним важливим аспектом в роботі будь- якого Google-додатка є

спільна робота. Google Docs і Google Sheets дозволяють в режимі реального

часу відслідковувати будь-які зміни, внесені в документ, залишати примітки,

виправлення, використовувати вбудований чат. Це надзвичайно вдалий

інструмент для групової роботи над текстом і аналізу помилок.

Відмінна функція Google Docs для викладача - можливість відстежити

внесені в документ зміни кожним з учасників за допомогою функції Revision

History.

Використовуючи Google Forms дуже легко створювати опитування,

вікторини, анкети. Сервіс ідеально підходить для домашнього завдання та

самостійної роботи на практичному занятті. А викладачу надається зручна

зведена таблиця відповідей.

Google Site - це колекція шаблонів веб-сайтів, які можна використовувати

для створення власної веб-сторінки. Це чудова альтернатива звичній підготовці

реферату або есе. Створені на базі Google Sites проекти мають майданчик для

коментарів і сервіси статистики, а отже, кожен студент отримає зворотний

зв’язок від викладача та одногрупників. Що помагає привити студентам любов

до дослідницької роботи. [2]

На даний час інтерфейс програми оптимізований для коректної роботи на

мобільних пристроях: Android або iOS. Смартфонами користуються 10%

студентів, що робить доступним інструмент для використання середовища.

138

Якщо ви хочете працювати з Класом на пристрої Android, скачайте додаток з

Google Play Маркета:

1. Відкрийте Google Play Маркет на пристрої.

2. Знайдіть і встановіть програму Google Клас.

Якщо ви хочете працювати з Класом на пристрої iPhone або iPad, скачайте

додаток з каталогу App Store:

1. Відкрийте App Store на пристрої.

2. Знайдіть і встановіть програму Google Клас. [2]

Основні можливості сервісу Google Classroom (Google Клас):

1. Можна створювати класи і додавати туди студентів.

2. Можна відправляти завдання, організовувати тематичні обговорення з

можливістю додавання потрібних матеріалів (будь які файли, створенні

додатками Google та Microsoft Office, відео, трансляції, зображення або

посилання на них в Інтернеті):

додати вкладений файл, тобто завантажити файл з комп‘ютера;

вкласти, або ж надати доступ до файлів із Google Диска; додати відео YouTube;

вкласти посилання, тобто ввести або додати посилання на сайт

(наприклад, чудово поєднується з середовищем сайт learningapps.org – онлайн

засіб для створення навчальних вправ).

3. Студент отримує завдання через сервіс (про що надходить сповіщення

через пошту та у вигляді звукового сигналу), виконує його онлайн на своєму

пристрої - це може бути текстовий документ, створений в Google Docs, задача

чи таблиця з результатами експерименту, розраховані засобами електронних

таблиць Google Sheets, тестове опитування в Google Forms, тощо і прикріплює

свою роботу до завдання. (рис. 3 – здані і оцінені автоматично згідно заданих

умов тестові роботи)

4. Надзвичайно зручним для самостійної підготовки до занять є

постійний доступ до лекційних матеріалів у вигляді презентацій та конспекту.

Домашнє завдання можна повторити будь де. Під час проведення контролю

доступ до навчальних матеріалів також можна заблокувати до певного часу.

5.Всі документи з

завданнями зберігаються

структуровано у вигляді

каталогів на Google Диску

викладача (до них можна

надати доступ як цілій групі,

так і персонально якомусь

студенту). Виконана

студентами робота

зберігається на Google Дисках

персональних акаунтів

виконавців роботи, а після

виконання команди «здати

139

роботу» автоматично надходить повідомлення викладачу та

надається йому повний доступ до редагування документу.

6. Список виконаних робіт в реальному часі оновлюється на панелі

викладача – він може перевірити роботу, поставити відповідну оцінку і

написати коментар. Оцінки зберігаються в середовищі і в будь який час є

можливість викликати оціночну відомість у форматі електронної таблиці.

6. Середовище Сlassroom самостійно відстежує чи своєчасно (у зазначені

терміни) здана робота, дозволяє викладачу не лише виставити оцінку і

повідомити про неї студента через поштовий сервіс, а й дати потрібні

зауваження, а вразі необхідності відправити роботу на доопрацювання (статус

«повернуто»). Це дає викладачу змогу індивідуального підходу до оцінювання

виконання роботи кожним студентом, уникати «шаблонності» при виставленні

оцінок.

7. Є функція організації індивідуальних занять та дистанційного навчання.

Інтерактивність середовища повністю це забезпечує: студенти отримують

сповіщення про призначені завдання на пошту, месенджер і у вигляді аудіо-

візуального сповіщення Google Клас (завдання ніяк не пропустиш) , а викладач

– про їх перегляд та виконання (або ж неуспішні спроби виконання).

Висновки. Основна перевага Google Класу, порівняно з іншими сервісами-

аналогами такими, як Edmodo (освітній сайт, який являє собою усічену

соціальну мережу, яка дозволяє спілкуватися викладачам та студентам,

об'єднавшись навколо процесу навчання) [7], Moodle (платформа для навчання,

яка надає викладачам, студентам та адміністраторам розвинутий набір

інструментів для комп'ютеризованого навчання, в тому числі дистанційного) [2]

та ін., полягає в:

простоті використання;

застосуванні інтуїтивно зрозумілого інтерфейсу для будь якого

користувача смартфону;

функції адміністратора свого середовища виконує сам викладач, без

залучення ІТ фахівців не дивлячись на кількість груп;

140

можна надавати свої розробки для використання іншими викладачами;

постійне оновлення середовища, відповідність найсучаснішим

вимогам для організації навчального процесу: можливість роботи в

групах, індивідуальний піхід, ведення журналу тощо;

потужний сервіс цілодобової онлайн-підтримки від Google;

абсолютна сумісність і інтегрованість з понад 60-ма додатками Google

(планування занять в Calendar з інтерактивним зв’язком зі студентами,

створення відеоконференцій з YouTube, спільна робота з документами

в хмарі Google Drive, тощо).

відсутність фінансових затрат на програмне забезпечення.

З огляду доступності і безпечності, як і в інших сервісах Google Apps для

освіти, в Класі немає реклами, а матеріали і дані студентів та викладачів не

використовуються в маркетингових цілях. Крім того, Клас абсолютно

безкоштовний для навчальних закладів [5].

Перспективи подальших досліджень. Використання сервісу Google

Classroom (Google Клас) та його інтеграція з сервісами Google Apps for

education дає можливість педагогам організовувати та урізноманітнювати

стандартний навчальний процес через Інтернет, робить його цікавим та

інтерактивним. Оскільки завдання виконуються online, це дає змогу зекономити

час та матеріальні затрати, зокрема на канцтовари.

Таким чином, online-сервіси організації навчального процесу пропонують

навчальним закладам нові можливості для надання динамічної і актуальної

співпраці на рівні викладач-студент, заснованої на online технологіях для

віртуального навчання.

Подальші дослідження цього питання повинні охоплювати перспективи

розвитку цього напрямку з точки зору його використання різними

дисциплінами навчальних закладів.


1. Алексанян Г.А. Сервисы Google в организации самостоятельной

деятельности студентов СПО / Г.А. Алексанян // Молодой ученый. –

2012. – № 9. – С. 263-266.

2. Думанський Нестор, Використання сервісів Google App for Education у

вищому навчальному закладі http://ena.lp.edu.ua/7145/

3. Клоченок Д.К. Коледж виходить на новий рівень цифрового

спілкування / Д.К. Клоченок, Є.О. Кірмуц:

http://bpedk.com.ua/main/277- koledzh-vihodit-na-noviy-rіven-cifrovogo-

splkuvannya.html

4. Побіженко І.О. Перспективи використання хмарних технологій для

організації навчального процесу у вищих навчальних закладах / І.О.

Побіженко, Т.Г. Білова, В.О. Ярута: http://www.hups.mil.gov.ua/periodic-

app/article/4136/zhups_2014_4_42.pdf

5. Ткачук Г.В. Хмарні технології: аналіз, перспективи, реалізації / Г.В.

Ткачук:

http://ena.lp.edu.ua/7145/

http://bpedk.com.ua/main/277-%20koledzh-vihodit-na-noviy-rіven-cifrovogo-splkuvannya.html

http://bpedk.com.ua/main/277-%20koledzh-vihodit-na-noviy-rіven-cifrovogo-splkuvannya.html

http://www.hups.mil.gov.ua/periodic-app/article/4136/zhups_2014_4_42.pdf

http://www.hups.mil.gov.ua/periodic-app/article/4136/zhups_2014_4_42.pdf

141

http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/4629/3/Khmarni%252

0tekhnolohiyi%2520analiz,%2520perspektyvy,%2520realizatsiyi.pdf

6. Google for Education. Google Клас: менше писанини, більше навчання:

[Електронний ресурс]. –

https://www.google.com/edu/products/productivity-tools/classroom/

7. Osvita.ua. Сучасні освітні інструменти для вчителів:

http://osvita.ua/school/46016/

http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/4629/3/Khmarni%2520tekhnolohiyi%2520analiz,%2520perspektyvy,%2520realizatsiyi.pdf
























142

Сірко Наталія Миколаїна,




Науково-педагогічні засади формування професійної

мобільності викладача фармацевтичних дисциплін

вищих навчальних закладів

Подана характеристика понять «мобільність», «професійна

мобільність». Розглянуто види мобільності: академічна, культурна,

професійна, соціальна, трудова. Особлива увага приділена професійній

мобільності, її особливостям у викладачів вищої школи, чинникам, які

впливають на її формування. Проблема розглянута за схемою: мобільність –

види мобільності – професійна мобільність-професійна мобільність викладача

фармацевтичних дисциплін.

Ключові слова: наукові підходи, експериментальна апробація, формування,

викладач вищої школи, міжпредметні зв’язки, мобільність, професійна

мобільність, шляхи формування, чинники, викладач фармацевтичних дисциплін.

Актуальність теми. Професійна практика останніх років свідчить, що в

умовах нових соціально-економічних відносин педагогічна наука не може не

порушувати питання професійної мобільності спеціалістів, бо ринок праці

зумовлює підвищені вимоги до якості підготовки фахівців. Отже, одним із

найважливіших завдань є необхідність реформувати навчальний процес у ВНЗ

та систему післядипломної освіти, збагатити їх рекомендованими наукою

педагогічними технологіями, щоб забезпечити високу ефективність підготовки

фахівців [8].

Перехід до інформатизації суспільства зумовив суттєві зміни у

соціокультурному й економічному житті в Україні та у цілому світі. Перед

сучасною людиною постають завдання і проблеми, які визначаються

розширенням можливостей і потреб особистісного розвитку людини,

підвищенням її особистої та міжособистісної ефективності, розвитком

професійної мобільності в інформаційному суспільстві.

Перелік нормативно-правових документів, ухвалених українським урядом,

а саме: Закон України «Про вищу освіту», Концепція професійної освіти

України, Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається,

Національна Доктрина розвитку освіти тощо, акцентують на необхідності

формування професійно мобільного фахівця, конкурентно здатного на ринку

праці. Підвищення рівня професійної мобільності викладача має забезпечити

ефективність реформування медичної освітньої галузі в Україні.

Так у Національній Доктрині розвитку освіти в Україні зазначено, що

одним із найважливіших завдань постає необхідність реформувати освітній

процес у вищих навчальних закладах так, щоб збагатити їх рекомендованими

143

педагогічною наукою інноваціями та педагогічними технологіями, забезпечити

високу всебічну підготовку та ефективність підготовки фахівців [8].

Зауважимо, що в освітній політиці провідним визнано особистісно-

розвивальний напрям – докорінне, удосконалення процесу підготовки фахівців

у контексті всіх позитивних надбань української системи вищої освіти. За таких

умов ще більше актуальною стає проблема формування професійної

мобільності учасників освітнього процесу.

На нашу думку, чинники, які обумовлюють необхідність формування

професійної мобільного викладача ВНЗ можуть бути зовнішніми та

внутрішніми. Зовнішні чинники викликані об’єктивною необхідністю зміни

професійної спеціальності на педагогічну діяльність, статусу особистості

внаслідок розвитку та реформування медичної (фармацевтичної) освітньої

галузі. Внутрішні чинники обумовлені суб’єктивним (індивідуальними)

особливостями, пов’язаними з мотивацією успіху, спрямованістю особистості

на вдосконалення професійних навичок, саморозвитку (що можна розглянути

як внутрішнє самовдосконалення особистості, яке базується на відповідних

цінностях і потребах), кар’єрне зростання. Внутрішні можуть бути пов’язані

також із їх схильністю людини до зміни предметної діяльності, пізнім

професійним самовизначенням, різноманітними особистими проблемами.

Ці та інші обставини визначають актуальність наукової проблеми, яка

полягає в теоретичному обґрунтуванні та практичній апробації системи

формування професійної мобільності викладача фармацевтичних дисциплін,

зокрема викладачів фармакології, як визначального предмету у підготовці

студента фармацевтичного відділення.

Аналіз наукових джерел дає можливість прослідкувати вивчення

окресленої проблеми, яку було започатковано у теорії особистісного розвитку

людини в процесі діяльності (Б. Ананьєв, Л. Буєва, Л. Виговський, О. Киричук,

Є. Климов, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Ломов, А. Маркова, С. Рубінштейн).

Проблема розвитку професійної освіти досліджено у працях зарубіжних і

українських науковців (А. Алексюк, Г. Балл, В. Безпалько, В. Бондар, С.

Гончаренко, О. Гура, І. Зязюн, В. Кремень, Н. Ничкало. О. Плахоткін, О.

Пометун, В. Сухомлинський, В. Сущенко та ін.).

Загальні основи та окремі аспекти феномена професійної мобільності

розроблено у працях В. Безрукової, В. Береги, В. Воронкової, С. Гончаренка,

І. Дичківської, Є. Іванченко, Н. Кожемякіної, Курлянд, О. Савченко,

Л. Уманського, Л. Шевченко, М. Яценко та ін. [5, 6, 7,10, 11,12].

Розглянемо зміст ключових понять окресленої проблеми.

Високий технологічний динамізм, використання автоматизації і

комп’ютеризації потребують від людей універсальної освіти, яка готує до

професійної мобільності, вміння швидко переучуватися, бути фізичної і

психічно витривалими, - стверджує О. Савченко [10, с. 1- 4].

Зміст професійної освіти включає: поглиблення ознайомлення з

науковими основами й технологією обраного виду праці; прищеплення

спеціальних практичних навичок та умінь; формування психічних і моральних

144

якостей особистості, важливих для роботи в певній сфері людської діяльності, -

зауважує С. Гончаренко [3, с. 245].

Однією з основних цілей професійно-технічної освіти, вважає Н. Ничкало,

є задоволення поточних і перспективних потреб у кваліфікованих,

конкурентоспроможних працівниках. Що мають широкий світогляд,

професійну мобільність, загальну культуру [9, с.7].

Професійна мобільність за В. Безруковою — це готовність і здатність

працівника до швидкої зміни виробничих завдань, робочих місць і навіть

спеціальностей в рамках однієї професії та галузі, здатність швидко

опановувати новими спеціальностями та змінами у них, що виникають під

впливом економічних перетворень [1, с.147].

М. Дяченко та Л. Кандибович під професійною мобільністю розуміють

готовність та здатність фахівця до оперативного відбору та реалізації

оптимальних способів виконання різноманітних завдань у межах своєї професії,

успішного переключення на іншу діяльність або зміни видів діяльності.

Професійна мобільність, на їхню думку, передбачає також володіння системою

узагальнених професійних прийомів та вміння ефективно їх використовувати

для виконання будь-яких завдань у суміжних галузях [4, с.195-196].

Узагальнено професійну мобільність визначають як інтегровану якість

особистості, що виявляється:

1. у здатності успішно переключатись на іншу діяльність або

змінювати види діяльності;

2. в умінні ефективно використовувати систему узагальнених

професійних прийомів для виконання будь-яких завдань у згаданих сферах та

порівняно легко переходити від одного виду діяльності до іншого;

3. володінні високим рівнем узагальнених професійних знань,

досвідом їх вдосконалення та самостійного здобування;

4. готовності до оперативного відбору та реалізації оптимальних

способів виконання завдань, спираючись на світові тенденції.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що

проблема формування професійної мобільності викладача та зокрема викладача

фармацевтичних дисциплін вищих навчальних закладів є актуальною.

Виклад основного матеріалу. Сучасному викладачу вищого медичного

навчального закладу необхідний якісно новий рівень професійного розвитку, з

прогресивними і науковими поглядами і способом мислення, поведінки та

діяльності. Викладач повинен бути відкритим для нового досвіду, нового

знання, одержувати задоволення від своєї праці. Відповідно до свого

призначення в сучасних умовах від має вибудувати свою діяльність на основі

принципів наукової організації педагогічної праці, володіння теоретичними

основами, прийомами та засобами широкого використання теорії в практиці

підготовки майбутніх фахівців, методикою освоєння спеціальності викладача,

оцінювання її ефективності тощо.

Професійну мобільність викладача фармацевтичних дисциплін можна

визначити як «інтегровану якість особистості».

145

На нашу думку, професійна мобільність викладача ВНЗ – це його

готовність та здатність до:

2. швидкої зміни завдань і видів професійно-педагогічної діяльності,

інтеграції змісту суміжних навчальних дисциплін, його відповідної дидактичної

обробки та майстерного викладу студентам;

3. продуктивного опанування суміжними навчальними курсами, посадами

науково-педагогічних працівників і спеціалізаціями в межах спеціальності,

галузі науки;

4. опанування новими спеціальностями науково-педагогічних працівників

та змінами у своїй та суміжних галузях науки;

5. творчої зміни стилю та змісту своєї діяльності відповідно до нових

підходів у галузі своєї професії та суміжних професійних галузях;

6. планування та здійснення саморозвитку, попередження професійних

деформацій.

Результатом мобільності викладача є здатність випускника у професійній

діяльності:

успішно «переключатись» на різні види діяльності або змінювати види

діяльності в галузі;

умінні ефективно використовувати систему узагальнених професійних

прийомів для виконання будь-яких завдань у аптечній справі та порівняно легко

переходити від одного виду діяльності до іншого;

володінні високим рівнем узагальнених професійних знань, досвідом їх

вдосконалення та самостійного здобування;

готовності до оперативного відбору та реалізації оптимальних способів

виконання завдань у фармацевтичній галузі, спираючись на передові світові

тенденції.

Слід підкреслити, що професійна мобільність викладача передбачає

системне бачення його професії, володіння системою знань професійно-

педагогічних та суміжних галузей науки й уміннями їх ефективного

застосування.

Попередній аналіз наукових джерел дозволяє визначити структуру

професійної мобільності викладача ВНЗ, котра охоплює три основних

компоненти (модулі): професійно-педагогічний, соціально-психологічний,

науково-дослідний, які у свою чергу, складаються з умінь та якостей необхідних

для професійно-мобільного викладача.

Серед цих умінь необхідно і важливо визначити базові, тобто такі, що

забезпечують основи професійної мобільності викладача. З цією метою

викладачі фармакології використовують аналіз і синтез, моделювання,

системний і синергетичний аналіз, методи фокус-груп і експертного

опитування.

У результаті проведеної роботи можна визначити деякі базові якості та

уміння професійно-мобільного викладача:

По-перше, уміння формувати свої життєві та професійні цілі, візуалізувати

їх (уявляти собі їхній чіткий образ та гарантовані шляхи, способи досягнення,

146

реалізації та кінцевий результат), будувати своє життя та діяльність відповідно

до визначених для себе найважливіших високих моральних та етичних

цінностей, принципів та критеріїв.

Викладач має уміти ставити перед собою якомога більш високі та

конкретні цілі (низькі та неконкретні цілі приведуть до відповідного

результату), бути оптимістом та безмежно вірити у можливість їхнього

досягнення. Недарма видатний американський винахідник та підприємець

Томас А. Едісон зазначав, що ми були б приголомшені до глибини душі, якщо б

здійснювали все, на що здатні.

По-друге, викладач має володіти високим рівнем суб’єктивного контролю

над значущими життєвими ситуаціями та, зокрема, ситуаціями професійної

діяльності (висока особиста відповідальність, здатність контролювати розвиток

подій у різних сферах (міжособистісні та сімейні стосунки, виробничі та ділові

відносини, сфери досягнень та невдач, різноманітні життєві події), керувати

ними.

Отже, щоб домогтися професійного успіху, викладач має, насамперед,

брати повну відповідальність за все те, що відбувається у його житті та

професійній діяльності тільки на себе (необхідна і головна умова досягнення

стабільного результату). Це означає його усвідомлення того, що він сам створює

всі обставини свого життя, професійної сфери та розуміє, що причина всього,

що відбувається з ним — тільки у ньому.

По-третє, важливою є здатність повсякденно, самостійно приймати

рішення, робити вибір та активно й логічно-послідовно діяти відповідно до

цього, крок за кроком реалізовувати розроблену програму, виконуючи

зобов’язання перед суспільством та самим собою.

По-четверте, слід враховувати взаємовплив внутрішнього світу людини та

її професії. Це важливий аспект загального та професійного розвитку

особистості. Емоційно-ціннісна складова особистості науково-педагогічного

працівника, яка є основою професійно-педагогічної спрямованості, має

визначати його потребу в оволодінні педагогічною майстерністю, створенні

власної ефективної технології інноваційної життєтворчої діяльності.

Слід підкреслити, що у ціннісних орієнтаціях викладача відображається

його відношення до педагогічної праці, особистості студента і, нарешті,

відношення до самого себе як до педагога (сформованість професійного ідеалу і

позитивної професійної «Я – Концепції», прагнення до саморозвитку та

самоудосконалення). Ціннісні орієнтації викладача визначають також його

професійну етику, яка є цілісною системою з такими важливими складовими як

принципи, норми та категорії, що відображають структуру моралі, сферу

морально-професійних відносин, моральну поведінку педагога, його

професійно-моральні якості.

Професійне зростання викладача базується на професійних планах і

визначається набутим досвідом та особистісним зростанням. Як показують

проведені дослідження, більшість педагогів вибрали свою професію, керуючись

високими моральними почуттями: любов’ю до педагогічної праці, розумінням

147

її соціальної значущості, прагненням передати свої знання й досвід студентам.

У їхній основі лежить покликання до педагогічної діяльності – яскраво

визначене прагнення займатися навчанням та вихованням студентів. У

покликанні виражається стійка спрямованість людини на такий вид діяльності,

у сфері якої вона може принести найбільшу користь суспільству та реалізувати

себе.

Проте, все частіше ми зустрічаємося у повсякденному житті з роботою

деяких викладачів, що не мають і не виховують у собі суспільно і професійно

значущі ціннісні позитивні орієнтації, які дозволяють їм збудувати модель своєї

діяльності як орієнтир саморозвитку і самоудосконалення. Наслідком цього

можуть стати так звані «професійні деформації», які характеризуються тим, що

поступово змінюється у негативний бік сформована структура професійної

діяльності та особистості, втрачається вже досягнутий рівень педагогічної

майстерності, професійної мобільності, все частіше мають місце руйнівні

конфлікти на різноманітному ґрунті.

З іншого боку, дати нам відповідь на питання про причини існування

подібних негативних явищ дозволяє закон оптимуму мотивації Йєркса-Додсона:

у ситуаціях, коли наші бажання вище, або нижче допустимого рівня спрацьовує

психологічний механізм: ми відмовляємося від необхідної боротьби. Тому для

кожної людини необхідно сформувати свій оптимальний (середній) рівень

мотивації. Саме в таких моментах професійної діяльності і необхідно шукати

власні «точки зростання».

Для саморозвитку особистості викладача йому важливо уміти долати те,

що сприймається ним як трудність, але диктується професійно-педагогічною

діяльністю як необхідність. Викладач має навчитись виявляти свій потенціал у

ситуаціях, коли здається, що нічого зробити неможливо.

Для цього необхідно застосувати теоретичні та емпіричні методи і

технології :1) здійснити теоретичний аналіз проблеми емоційно-ціннісного

ставлення викладачів до своєї професійно-педагогічної діяльності; 2)

побудувати модель взаємодії психолого-педагогічних чинників інноваційної

фахово творчої діяльності викладача; 3) розробити ефективну технологію

інноваційної фахово творчої діяльності викладача ВНЗ та відповідний тренінг

корекції емоційно-ціннісного ставлення викладачів до реалізації цієї діяльності.

Висновки. Система формування професійної мобільності викладача

проектується залежно від взаємодії провідних взаємопов’язаних чинників

(ринок освітніх послуг, нові професії, що з’являються на ринку праці, якість

підготовки фахівців).

Зазначені чинники зумовлюють структурні компоненти системи (мета,

зміст, форми, методи, умови та результат формування професійної мобільності

викладача).

Змістом професійно-педагогічної підготовки викладача в процесі

формування його професійної мобільності мають бути види педагогічної

діяльності в межах відповідної педагогічної системи. Організована у такий

спосіб підготовка викладача актуалізує його особистісний потенціал, стимулює

148

професійне зростання.

Отже, під професійною мобільністю викладача ВНЗ потрібно розуміти

інтегроване утворення, яке передбачає володіння широким науковим

світоглядом, системою професійно-педагогічних знань високого рівня,

узагальнення та уміннями їх ефективно застосовувати, здатність порівняно

легкого переходу від одного виду діяльності до іншого для виконання будь-яких

завдань та швидкого опанування змінами у галузі своєї професії та суміжних

професійних галузях, вибудовувати та реалізовувати траєкторію свого

подальшого професійного зростання.

Формування професійної мобільності викладача вищого навчального

закладу буде ефективним за умов теоретичного обґрунтування відповідної

моделі та її системного впровадження з використанням розробленого науково-

технологічного забезпечення.


1. Безрукова В. С. Проективная педагогика: Учєбное пособиє. -

Екатернбург: Деловая книга, 1996. - 344 с.

2. Брижак Н. Ю. Професійна мобільність як фахова якість майбутнього

вчителя/ Науковий вісник Ужгородського університету. серія:

«Педагогіка. Соціальна робота». – 2016. – випуск 1(38)

https://dspace.uzhnu.edu.ua.

3. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь,

2007. - 374 с.

4. Дьяченко М. И., Кандибович Л. А. Краткий психологический словарь:

Личность образование, самообразование, профессия. - МН.: Хзлтон,

1998. - 399 с.

5. Іванченко Є. А. Формування професійної мобільності майбутніх

економістів у процесі навчання у вищих навчальних закладах: Дис...

канд. пед. наук: 13.00.04 / Південноукр. держ. пед. ун-т. ім. К. Д.

Ушинського (м. Одеса). - Одеса, 2005. - 263 с.

6. Кожемякіна Н. І. Структурно-компонентний аналіз професійної

мобільності майбутніх менеджерів-аграріїв // Нові технології

навчання. -К.: Наук.-метод, центр вищої освіти, 2006. - Вип. 44 - С. 57-

62.

7. Лікарчук Е Л. До питання про державний стандарт професійно-

технічної освіти Педагогіка і психологія. - 1995. - №4.

8. Національна Доктрина розвитку освіти в Україні. - К.: Райдуга, 2001. -

54 с.

9. Педагогічна книга майстра виробничого навчання / За ред. Н. Е.

Ничкало. - 2-е доп. вид. - К., 1994. - 334 с.

10. Савченко О. Удосконалення професійної підготовки майбутніх

учителів початкових класів / Початкова школа. - 2001. - № 7.

11. Секційне засідання «Мобільність професорсько-викладацького складу

та студентів в Україні. Переваги обміну ідеями та досвідом» /

https://dspace.uzhnu.edu.ua/

149

Матеріали щорічної міжнародної конференції «Розбудова

менеджмент-освіти в Україні». — Дніпропетровськ, 2017.

12. Сушенцева Л. Професійна мобільність як сучасна педагогічна

проблема / Л. Сушенцева // Креативна педагогіка : наук.-метод. журн.

– 2011. – Вип. 1. – С. 129–136.

13. Хорєв І. О. Теоретичні проблеми дослідження наукових засад

професійної мобільності викладача вищої школи/ Київський

національний економічний університет імені Вадима Гетьмана /

Вісник Львів. УН-ТУ.

14. Хорєв І.О. Про наукові засади професійної мобільності викладача

вищої школи / Проблеми освіти №61.

15. Ященко Л. А. Трансформации системы высшего (университетского)

образования Украины в постсоветский период // http: www.charko.narod.ru.

http://www.charko.narod.ru/

150

Стібиш Людмила Миколаївна,




Активізація навчально-пізнавальної діяльності

студентів на заняттях з хімії

У пропонованій статті йде мова про цілеспрямоване використання

методів, прийомів і засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності

студентів, а саме про застосування діалогічних методів навчання,

різноманітних форм самостійної роботи студентів над навчальним

матеріалом, які створюють сприятливі умови для розвитку навчально-

пізнавального інтересу, формування мотивів і мотивації навчання.

Ключові слова: навчально-пізнавальна діяльність, студент, знання,

навчання, активність, мотивація.

Мета статті: висвітлити методи, прийоми і засоби активізації

навчально-пізнавальної діяльності студентів, що створюють сприятливі

умови для розвитку навчально-пізнавального інтересу, формування мотивів і

мотивації навчання.

«Якщо хочеш виховувати в дітях сміливість

розуму, інтерес до серйозної інтелектуальної

роботи, самостійність як особисту рису,

вселити в них радість творчості, то створюй

такі умови, щоб іскорки їхніх думок утворили

королівство думки, дай їм можливість відчути

себе в ньому володарями»

Ш. Амонашвілі

Наш час - час змін. Щорічно оновлюється близько 5% теоретичних і 20%

прикладних знань.

Стрімкі зміни в суспільстві та економіці вимагають сьогодні від людини

вміння швидко адаптуватися до нових умов, знаходити оптимальні рішення

складних питань, проявляти гнучкість і творчість, не губитися в ситуації

невизначеності, вміти налагоджувати ефективні комунікації з різними людьми.

Цілями сучасної освіти, які ставлять перед освітою держава, суспільство, сім'я,

крім придбання сучасних знань і умінь, є розкриття і розвиток потенціалу

студента, створення умов для формування самостійної особистості, що володіє

інструментарієм саморозвитку та самовдосконалення.

Активність, самостійність, ініціативність, творчість є провідними у

визначенні спрямованості розвитку особистості в сучасних умовах. Сьогодні

151

особливо важливо розвивати пізнавальну діяльність студентів, формувати

інтерес до процесу пізнання, до способів пошуку, засвоєння, переробки та

застосування інформації, що дозволило б студентам бути суб'єктом навчання,

легко орієнтуватися в сучасному мінливому світі.

Педагогічна дійсність щодня доводить, що процес навчання проходить

ефективніше, якщо студент проявляє пізнавальну активність. Пізнавальна

активність необхідна людині, щоб вона змогла пізнати себе, розкрити закладені

в собі здібності, знайти своє місце в житті. Традиційне репродуктивне

навчання, пасивна роль студента не можуть вирішити такі завдання. Для їх

вирішення потрібно нові педагогічні технології, ефективні форми організації

освітнього процесу, активні методи навчання.

Активізація пізнавальної діяльності на заняттях - це один з головних

шляхів підвищення ефективності навчання. Велике значення з точки зору

активізації мислення студентів має: проблемне навчання, практична

спрямованість навчання, творчий характер навчання, різноманітність

комунікацій, використання знань і досвіду студентів, групова форма організації

їх роботи.

Кінцева мета - створити таку атмосферу навчання, при якій студенти

спільно з викладачем активно працюють, свідомо розмірковують над процесом

навчання, відстежують, підтверджують, спростовують або розширюють знання,

нові ідеї, думки про навколишній світ.

Перед нами стоїть завдання, як зробити щоб навчальна праця була б

невимушена. Будь-яка діяльність людини буде більш активна, якщо вона йому

цікава. Метою даної роботи є аналіз і систематизація різних засобів і методів

активізації пізнавальної діяльності студентів, а також їх практичне


Мною були поставлені наступні завдання:

вивчити методичну літературу;

виявити можливості активізації навчання на заняттях хімії;

вивчити методи і форми навчання, які сприятимуть підвищенню

ефективності навчального процесу;

практичного застосування активних методів і форм навчання.

Пізнавальна активність студентів як педагогічна проблема

Активізація пізнавальної діяльності студентів. Навчання — це

напружена, складна діяльність, при якій необхідно велике зусилля розуму, волі,

уяви, пам'яті. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу

(двобічність, спрямованість на всебічний розвиток особистості, єдність

змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні

якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, навчання є не що інше, як специфічний

процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль викладача

забезпечує повноцінне засвоєння студентами знань, умінь і навичок, розвиток

152

їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність - це єдність чуттєвого сприйняття, теоретичного

мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому

кроці, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин студентів, а також шляхом

виконання різних наочно-практичних дій в навчальному процесі

(експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т.п.).

Навчання, як і будь-який інший процес, пов'язаний з рухом. Воно не

зводиться до механічної "передачі" знань, умінь і навичок, тому що є

двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і студенти:

викладання і навчання.

Ставлення студентів до процесу навчання зазвичай характеризується

активністю.

У структурі активності В. Н. Кругліков, Є. В. Платонов, Ю. А. Шаранов [4]

виділяються наступні компоненти:

готовність виконувати навчальні завдання;

прагнення до самостійної діяльності;

свідоме виконання завдань;

систематичність навчання;

прагнення підвищити свій особистий рівень.

З активністю безпосередньо стикається ще одна важлива сторона

мотивації навчання студентів - це самостійність, яка пов'язана з визначенням

об'єкта, засобів діяльності, її здійснення самим студентом без допомоги

викладачів. Пізнавальна активність і самостійність невід'ємні один від одного:

активніші студенти, як правило, і більш самостійні; недостатня власна

активність студента ставить його в залежність від інших і позбавляє

самостійності.

Управління активністю студентів традиційно називають активізацією.

Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонукання

студентів до енергійного, цілеспрямованого навчання, подолання пасивної і

стереотипної діяльності. Головна мета активізації - формування активності

студентів, підвищення якості навчально-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації

пізнавальної діяльності, основні серед них - різноманітність форм, методів,

засобів навчання.

Найбільший ефект на заняттях дають ситуації, в яких студенти самі

повинні:

відстоювати свою думку;

брати участь в дискусіях і обговореннях;

ставити питання своїм товаришам і викладачам;

рецензувати відповіді товаришів;

оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

займатися навчанням відстаючих;

153

пояснювати більш слабким студентам незрозумілий матеріал;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити кілька варіантів можливого рішення пізнавального

завдання;

створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і

практичних дій.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на

увазі, перш за все підвищення активності студентів: істина здобута шляхом

власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити висновок, що успіх навчання в кінцевому підсумку

визначається відношенням студентів до навчання, їх прагнення до пізнання,

усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навичок, їх активністю.

Рівні пізнавальної активності

Алексєєв М.Ю., Золотова С.І. [1] виділяють кілька рівнів пізнавальної

активності.

1. Відтворювальна активність. Характеризується прагненням студента

зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, опанувати спосіб його застосування

за зразком. Цей рівень відрізняється нестійкістю вольових зусиль школяра,

відсутністю у студентів інтересу до поглиблення знань, відсутність питань

типу: «Чому?»

2. Інтерпретуюча активність. Характеризується прагненням студента до

виявлення сенсу та змісту навчальної діяльності, прагненням пізнати зв'язки

між явищами і процесами, оволодіти способами застосування знань у змінених

умовах.

3. Творча активність. Характеризується інтересом і прагненням не тільки

проникнути глибоко в сутність явищ і їх взаємозв'язків, але і знайти для цієї

мети новий спосіб.

Принципи активізації пізнавальної діяльності студентів

При виборі тих чи інших методів навчання необхідно перш за все прагнути

до продуктивного результату. При цьому студент повинен не тільки зрозуміти,

запам'ятати і відтворити отримані знання, а й вміти ними оперувати,

застосовувати їх в практичній діяльності, розвивати, адже ступінь

продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності

навчально-пізнавальної діяльності студента.

Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам'ятати, але і практично

оволодіти знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність студента не може

не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації навчального матеріалу.

Отримані знання він пробує тут же в думках застосувати, прирівнюючи до

власної практики і формуючи, таким чином, новий вид професійної діяльності.

І чим активніше протікає цей розумовий і практичний навчально-пізнавальний

процес, тим продуктивніший його результат. У студента починають стійкіше

формуватися нові переконання і звичайно ж поповнюється професійний багаж

154

студента.

Перш за все як основний принцип слід розглядати принцип проблемності.

Шляхом послідовного ускладнення створити в мисленні студента таку

проблемну ситуацію, для виходу з якої йому не вистачає наявних знань, і він

змушений сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за

участю інших слухачів, грунтуючись на своєму або чужому досвіді, логіці.

Таким чином, студент отримує нові знання не в готових формулюваннях

викладача, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності. Особливість

застосування цього принципу в тому, що він повинний бути направлений на

рішення відповідних специфічних дидактичних завдань: руйнування невірних

стереотипів, формування природничо-наукового мислення і т. д.

Однією з головних завдань навчання є формування і вдосконалення умінь і

навичок, в тому числі вміння застосовувати нові знання.

Практичний курс завжди є складовою частиною професійної підготовки

студентів. Суть даного принципу полягає в тому, щоб організація навчально-

пізнавальної діяльності студентів за своїм характером максимально

наближалася до реальної діяльності. Це і повинно забезпечити в поєднанні з

принципом проблемного навчання перехід від теоретичного осмислення нових

знань до їх практичного осмислення.

Не менш важливим при організації навчально-пізнавальної діяльності

студентів є принцип взаємонавчання. Слід мати на увазі, що студенти в процесі

навчання можуть навчати один одного, обмінюючись знаннями. Для успішного

самоосвіти необхідні не тільки теоретична база, а й уміння аналізувати і

узагальнювати досліджувані явища, факти, інформацію; вміння творчо

підходити до використання цих знань; здатність робити висновки зі своїх і

чужих помилок; вміти актуалізувати і розвивати свої знання і вміння.

Дуже важливо, щоб навчально-пізнавальна діяльність студентів носила

творчий, пошуковий характер і по можливості включала в себе елементи

аналізу і узагальнення. Процес вивчення того чи іншого явища або проблеми

повинні за всіма ознаками носити дослідницький характер. Це є ще одним

важливим принципом активізації навчально-пізнавальної діяльності: принцип

дослідження проблем і явищ.

Не менш важливим в навчальному процесі є механізм самоконтролю і

саморегулювання, тобто реалізація принципу самонавчання. Даний принцип

дозволяє індивідуалізувати навчально-пізнавальну діяльність кожного студента

на основі їх особистого активного прагнення до поповнення і вдосконалення

власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, отримуючи

консультації.

Принципи активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, також

як і вибір методів навчання, повинні визначаться з урахуванням особливостей

навчального процесу. Крім принципів і методів, існують також і фактори, які

спонукають студентів до активності, їх можна назвати ще і як мотиви або

155

стимули викладача, що б активізувати діяльність студентів.

Фактори, які спонукають студентів до активності

У числі основних чинників, що спонукають студентів до активності,

Калмикова З.І. [3] виділяє:

- творчий характер навчально-пізнавальної діяльності сам по собі є

потужним стимулом до пізнання. Дослідницький характер навчально-

пізнавальної діяльності дозволяє пробудити в студентів творчий інтерес, а це в

свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку

нових знань.

- змагальність також є одним з головних збудників до активної діяльності

студента. Однак в навчальному процесі це може зводиться не тільки до

змагання за кращі оцінки, це можуть бути й інші мотиви. Наприклад, нікому не

хочеться «вдарити в бруд обличчям» перед своїми одногрупниками, кожен

прагне показати себе з кращого боку (що він чогось вартий), продемонструвати

глибину своїх знань і умінь.

З огляду на перелічені фактори, викладач може безпомилково активізувати

діяльність студентів, так як різний підхід до занять, а не одноманітний підхід це

перш за все в студентів викличе інтерес до занять, студенти будуть з радістю

йти на заняття, так як вгадати викладача не можливо.

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні

мають самостійні роботи творчого характеру: виконання проектів на задану

тему, підготовка виступів і т.д.

Прийоми активізації пізнавальної діяльності

У процесі придбання студентами знань, умінь і навичок важливе місце

займає їх пізнавальна активність і вміння викладача активно керувати нею. З

боку викладача навчальний процес може бути керованим пасивно і активно.

Пасивно керованим процесом вважається такий його спосіб організації, де

основна увага приділяється формам передачі нової інформації, а процес

придбання знань для студентів залишається стихійним. У цьому випадку на

перше місце виступає репродуктивний шлях придбання знань. Активно

керований процес спрямований на забезпечення глибоких і міцних знань всіх

студентів, на посилення зворотного зв'язку. Тут передбачається облік

індивідуальних особливостей студентів, моделювання навчального процесу,

його прогнозування, чітке планування, активне управління навчанням і

розвитком кожного студента.

Існують різні підходи до поняття пізнавальної активності студентів. Б.П.

Єсіпов вважає, що активізація пізнавальної діяльності - свідоме,

цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для

оволодіння знаннями, вміннями, навичками. Г.М. Лебедєв вказує, що

"пізнавальна активність - це ініціативне, дієве ставлення студентів до засвоєння

знань, а також прояв інтересу, самостійності і вольових зусиль в навчанні".

Таким чином можна виділити кілька прийомів активізації пізнавальної

156

діяльності:

- метод проблемного навчання становить основну частину системи

проблемного навчання. Основою методу проблемного навчання є створення

ситуацій, формування проблем, підведення студентів до проблеми.

- метод алгоритмізованого навчання. Діяльність людини завжди можна

розглядати як певну послідовність її дій і операцій, тобто вона може бути

представлена у вигляді деякого алгоритму з початковими і кінцевими діями.

Для побудови алгоритму рішень тієї чи іншої проблеми потрібно знати

найбільш раціональний спосіб її вирішення. Раціональним способом вирішення

володіють найздібніші студенти. Тому для опису алгоритму вирішення

проблеми враховується шлях його отримання цими студентами. Для інших

студентів такий алгоритм служитиме зразком діяльності.

- метод евристичного навчання. Основною метою евристики є пошук і

супровід способів і правил, за якими людина приходить до відкриття певних

законів, закономірностей рішення проблем.

- метод дослідницького навчання. Якщо евристичне навчання розглядає

способи підходу до вирішення проблем, то дослідницький метод - правила

правдоподібних дійсних результатів, подальшу їх перевірку, відшукання меж їх


У процесі творчої діяльності ці методи діють в гармонійній єдності.

Методи активізації пізнавальної діяльності студентів

Ступінь активності студентів є реакцією на методи і прийоми роботи

викладача і є показником його педагогічної майстерності.

Активними методами навчання слід називати ті, які максимально

підвищують рівень пізнавальної активності студентів, спонукають їх до

старанного навчання.

У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято

ділити методи навчання за джерелом знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда,

читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і інших наочних

посібників, дослідів) і практичні (лабораторні та практичні роботи). Кожен з

них може бути і більш активним і менш активним, пасивним.

Словесні методи.

1. Метод дискусії застосовується з питань, що вимагають роздумів, щоб

студенти могли вільно висловлювати свою думку і уважно слухати думку

виступаючих.

2. Метод самостійної роботи з студентами. З метою кращого виявлення

логічної структури нового матеріалу дається завдання самостійно скласти план

розповіді викладача або план-конспект з виконанням установки: мінімум тексту

- максимум інформації.

Використовуючи цей план-конспект, студенти завжди успішно

відтворюють зміст теми при перевірці домашнього завдання. Уміння

конспектувати, складати план розповіді, відповіді, коментоване читання

157

літератури, відшукування в ньому головної думки, робота з довідниками,

науково-популярною літературою допомагають формуванню в студентів

теоретичного і образно-предметного мислення при аналізі і узагальненні

закономірностей природи.

Для закріплення навички роботи з літературою дають учням різні посильні

завдання.

3. Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами

Організовується самостійна робота наступним чином: дається групі

конкретне навчальне завдання. Тут є свої вимоги:

- текст потрібно сприймати візуально (на слух завдання сприймаються

неточно, деталі швидко забуваються, студенти змушені часто перепитувати)

- потрібно якомога менше часу витрачати на запис тексту завдання.

Багато викладачів, користуються саморобними роздатковими

дидактичними матеріалами.

Їх умовно ділять на три типи:

1. Дидактичні матеріали для самостійної роботи студентів з метою

сприйняття і осмислення, нових знань без попереднього пояснення їх вчителем;


закріплення і застосування знань і умінь;


контролю знань і умінь;

4. Метод проблемного викладу полягає в створенні на занятті проблемної

ситуації.

Проблемний підхід включає в себе логічні операції, необхідні для вибору

доцільного рішення.

Роль викладача при використанні даного методу зводиться до створення на

занятті проблемної ситуації і управління пізнавальною діяльністю студентів.

5. Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань

Всі студенти за завданнями самостійно вирішують розрахункові або

логічні (що вимагають обчислень, роздумів і висновків) завдання за аналогією

чи творчого характеру.

Також використовуються методи усного викладу - розповідь і лекції.

При підготовці лекцій планується послідовність викладу матеріалу,

підбираються точні факти, яскраві порівняння, висловлювання авторитетних

вчених, громадських діячів.

Висновки. На сучасному етапі розвитку освіти проблема активізації

пізнавальної діяльності студентів набуває особливо важливого значення в

зв'язку з високими темпами розвитку і вдосконалення науки і техніки, потребою

суспільства в людях освічених, здатних швидко орієнтуватися в обстановці,

мислити самостійно і вільних від стереотипів.

Виконання такого роду завдань стає можливим тільки в умовах активного

навчання, що стимулює розумову діяльність студентів. Активне навчання, яке

158

здійснюється за допомогою активних методів, сприяє формуванню

пізнавального інтересу до придбання знань.

Методи активізації пізнавальної діяльності: озброюють знаннями

уміннями і навичками, сприяють вихованню світогляду, моральних, естетичних

якостей студентів, долучають до пошукової та творчої діяльності.

Кожен викладач хоче, щоб студенти на заняттях спілкувалися, думали і

творили, а саме навчання було б радісним процесом самопізнання і

саморозвитку.

Будь-яку людину приваблює в предметі хімія не тільки зовнішня цікавість,

а вміст в ній пізнавального матеріалу, який може бути застосований і в

повсякденному житті. Тому необхідно формувати активну пізнавальну

діяльність студентів.

Кожен студент повинен вірити в себе, свої сили і можливості, щоб

випробувати не тільки радість усвідомлення життя, а й радість спілкування,

творчості, відчути смак перемоги над собою, відчути задоволення від

інтелектуальної напруги.

Отже, можна зробити висновок, що навчальний процес цікавий, якщо він

різноманітний. На заняттях повинні розумно чергуватися різні форми



1. Алексеев М.Ю., Золотова С.И. Применение новых технологий в

образовании. Троицк, 2005

2. Бібік Н.М. Компетентність у навчаннні/ Н.М. Бібік// Енциклопедія

освіти/ Акад. Педнаук України; голов. Ред. В.Г. Кремень. - К.: Юрінком

Інтер, 2008.

3. Калмыкова З.И. Зависимость уровня усвоения знаний от активности

обучающихся в обучении // Современная педагогика. 2000. № 7

4. В.Н. Кругликов, Е.В. Платонов, Ю.А. Шаранов. Методы активизации

познавательной деятельности. С.-Пб.: Знание, 2006

5. Нестеренко Сергій. Про українську медичну освіту. - [Електронний

ресурс]. - Режим доступу: hppt://sergiynesterenko.com/?p=699

6. Овчарук О. Сучасні тенденції розвитку змісту освіти в зарубіжних

країнах/ О. Овчарук//Шлях освіти. - 2003. №2.

159

Турпакова Валентина Євгеніївна,




Використання мультимедійних презентацій при

вивченні студентами коледжу клінічної дисципліни

«Медсестринство в хірургії»

У статті проаналізовано стан дослідження проблеми, розглянуто та

обґрунтовано особливості створення та використання мультимедійних

презентацій при вивченні студентами медичного коледжу дисципліни

«Медсестринство в хірургії».

Ключові слова: мультимедійні презентації, візуалізація, наукова

переконливість, оптимізація пізнавальної діяльність, диференціація та

індивідуалізація навчання, високий рівень професійної компетентності.

Актуальність. Реформування охорони здоров’я в Україні належить до

пріоритетних завдань внутрішньої політики. Держава визначає здоров’я

населення однією з найбільших цінностей, необхідним компонентом розвитку

та соціально-економічного процвітання України [2].

Сьогодні зростає роль медсестринських служб та медичної сестри як

фахівця, яка першою контактує з пацієнтом, його родиною та оточенням і

опікується ними в лікарні та вдома до кінця життя. За таких умов зростає і

актуальність професійної підготовки медичних сестер. Сучасна клінічна

практика потребує фахівців, які володіють новітніми технологіями здійснення

догляду за хворими, та надання відповідних медичних послуг згідно з

існуючими європейськими вимогами [3].

Важливе завдання, котре постало нині перед системою медичної освіти

України, полягає в підвищенні ефективності освітнього процесу та рівня знань

студентів. Упровадження нових знань потребує не тільки вдосконалення

методів і прийомів навчання, а й застосування поряд із традиційними і новітніх

інноваційних технологій навчання. Нове освітнє середовище має забезпечувати

умови для формування медсестри, яка гармонійно вписуватиметься в нові

умови праці та структуру реформованої галузі охорони здоров’я [5].

Мета статті: розглянути та обґрунтувати методику підготовки та

застосування мультимедійних презентацій в процесі вивчення клінічної

дисципліни «Медсестринство в хірургії» з метою оптимізації та інтенсифікації

процесу навчання, формування високого рівня професійної компетентності

майбутніх медичних фахівців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Мета сучасної освіти –

модернізувати систему за рахунок впровадження елементів навчання,

160

заснованих на формуванні базових компетенцій, що дозволяють твипускникам

самостійно здобувати знання, максимально наближені до практичної медицини,

впровадити в навчальний процес систему інтерактивних методів навчання [4].

Шляхи удосконалення навчальної діяльності студентів у вищих медичних

навчальних закладах та медичних коледжах досліджували О. Бугрій, Т. Шутько,

О. Волосовець, Г. Кліщ, Л. Дудікова, М. Шегедин та ін. Основні методологічні й

теоретичні положення інноваційної педагогічної діяльності визначені в працях

І.Д. Беха, Ю.З. Гільбуха, І.М. Дичківської, І.П. Підласого, С.Д. Полякова, М.М.

Поташника, Г.К. Селевка, В.А. Сластьоніна та інших. Проблемам впровадження

й ефективного застосування мультимедійних технологій в освіті присвячено

немало теоретичних і експериментальних праць, вітчизняних і зарубіжних

педагогів: О.І. Шувалової, В.П. Агеєва, Т. Альфтана, А.М. Горшкова, Л.Дж.

Скібба та ін. Проблеми створення і застосування мультимедійних навчаючих

програм розглянуто у працях Р. Адамова, В. Афанасьєва, О. Гаєвського, А.

Горшкова, С. Дмитрієва, О. Соколова, А. Старкова, С. Трапезникова та інших

учених.

Аналіз останніх досліджень і публікацій із проблеми застосування

інноваційних технологій навчання у вищих навчальних закладах освіти

засвідчує необхідність широкого впровадження у навчальний процес новітніх

інноваційних технологій навчання, а особливо засобів мультимедіа.

На думку дослідника І.Ю. Шахіної, мультимедійні засоби навчання

допомагають викладачеві сформулювати проблему, активізувати її сприймання,

забезпечити міцне засвоєння знань, сприяють виробленню вмінь і навичок

самостійного оволодіння знаннями [8, с. 14].

Серед інноваційних педагогічних технологій вони мають значимість, яку

важко переоцінити, так як вони допомагають вирішити протиріччя між

зростаючою складністю навчання і збільшенням потоку інформації та

індивідуальними особливостями кожного студента. Значимість інформаційних

технологій ще й в тому, що вони мають велику перспективу розвитку, адже їм

властива різноспрямованість та багатогранність. Впровадження відповідних

інформаційних комп’ютерних технологій зможуть зробити процес здобуття

освіти більш гнучким, індивідуалізованим і одночасно нададуть змогу

студентам використовувати глобальні ресурси для навчання, спілкуватись та

обмінюватись досвідом із студентами інших міст, країн тощо.

За О.В. Шликової, мультимедіа – це „полісередовище”, єдиний простір,

який в синкретичному вигляді представляє різні види та способи надання

інформації (текст, графіку, звук тощо) [5, с. 23].

Ефект впливу мультимедіа, як системи взаємозалежних форм

представлення навчального матеріалу виявляється вище, ніж ефект впливу її

окремих складових, узятих ізольовано або механічно об’єднаних у рамках

одного курсу. Найефективніший вплив на людину здійснює та інформація, яка

діє на кілька органів чуття, і запам’ятовується вона тим краще й міцніше, чим

161

більше каналів сприймання було активовано.

Можливостім ультимедійних засобів навчання:

Урізноманітнення форм поданняінформації і типів навчальнихзавдань;

Інтерактивність;

Створення навчальних середовищ, які забезпечують "занурення” тих, хто

навчається у віртуальний світ, у певні професійні ситуації;

Можливостівідтворення фрагмента навчальноїдіяльності (предметно-

змістового, предметно-операційного і рефлексивного);

Активізаціянавчальноїроботистудентів, посиленняїхролі як

суб’єктанавчальноїдіяльності;

Широкіможливостідіалогізаціїнавчальногопроцесу;

Індивідуалізаціяпроцесунавчання, розширення поля самостійності;

Органічне поєднання навчальної й ігрової складових мультимедіа;

Підвищення інтересу й загальної мотивації до навчання;

Мультимедіа-презентація є одним з найбільш поширених засобів

унаочнення навчального матеріалу і одним з найбільш функціональних та

ефективних засобів під час проведення лекцій.Використання мультимедіа-

презентацій дозволяє створювати інформаційний і візуальний образ об'єкту,

який досліджується, імітувати реальність за допомогою участі в процесах, що

відбуваються на екрані. Це особливо актуально при вивченні клінічних

дисциплін. .

Щоб мультимедійна презентація була ефективною і відповідала

поставленим цілям, при її підготовціслід керуватися такими критеріями:

1. В основу використання засобів сучасних ІТ в навчальному процесі,

як і будь-яких традиційних засобів навчання, повинні бути покладені загально

визнані дидактичні принципи навчання. До них належать: принцип єдності

навчання, виховання і розвитку; принцип науковості і систематичності;

свідомості і творчої активності студентів у навчанні; принцип наочності,

принцип міцності засвоєння знань, формування умінь і навичок; принцип

диференційованого підходу до навчання кожного студента за умов колективної

роботи групи; принцип розвиваючого навчання.

2. Структура презентації повинна бути логічною і зрозумілою.

3. Практика показує, що найбільш ефективним є підхід, при якому на

один екран виноситься найбільш важливий матеріал і забезпечується

можливість переходу до додаткової уточнюючої інформації або прикладів.

4. Зміст, глибина та обсяг навчальної інформації повинні відповідати

пізнавальним можливостям студентів.

5. Засоби презентації інформації, краще використовувати з

урахуванням принципу подвійного кодування інформації, відповідно до якого

навчання протікає більш ефективно, коли засоби представлення навчального

матеріалу, що були використані, забезпечують завантаження як вербального, так

і невербального каналів для обробки взаємозалежної інформації. Позитивний

162

ефект у випадку зв’язаного використання обох каналів виникає внаслідок того,

що студент формує більше когнітивних шляхів доступу до вивченої

інформації[6,7].

Представлення матеріалу зазначеним чином полегшує сприйняття

інформації. Зникає необхідність перепитувати викладача, спиратись лише на

свою уяву, оскільки можна побачити та детально роздивитися всі об’єкти, про

які йдеться на лекції.Застосування анімації підсилює сприйняття матеріалу.

Потенційна можливість інтерактивності дозволяє комп’ютерні презентації

адаптувати під особливості сприйняття студентами навчального матеріалу.

Кожен викладач може розробити власний пакет лекцій, який буде максимально

адаптований саме для слухачів даного циклу і в повній мірі відповідатиме меті

та цілям заняття.Змістова інтерактивність дозволяє змінювати, доповнювати чи

зменшувати обсяг змістової інформації. Комп’ютерні презентації можуть

використовуватися як для занять з безпосередньою участю доповідача, так і без

його участі (наприклад, для самоосвіти).

Використання мультимедіа дозволяє також активізувати когнітивні

процеси, від чого значною мірою залежить і якість навчання, і виконання

семантичної структуризації навчального матеріалу, виділяючи в ньому опорні

елементи і залучаючи до них увагу студентів.

Організація взаємодії в рамках мультимедіа-курсів (інтерактивність) є

окремою проблемою, рішення якої повинно бути спрямоване в першу чергу на

досягнення поставлених дидактичних цілей. Високий рівень інтерактивності

може забезпечувати велику залученість студента у процес обробки навчального

матеріалу, спонукаючи його активно сприймати інформацію, приймати рішення,

будувати плани обробки матеріалу, формулювати необхідні дії з матеріалом.

Отже, під час створення навчальних мультимедійних презентацій слід

використовувати окремі складові технології мультимедіа, враховуючи їх певні

особливості та правила. При цьому центральне місце займають дидактичні цілі

курсу.

Основна частина. Медсестринство в хірургії є однією з базових клінічних

дисциплін, що формує професійні компетенції майбутніх медичних сестер.

Висока відповідальність спеціальності і складний контингент пацієнтів

диктують необхідність високоякісної підготовки фахівців, а це неможливо без

використання в процесі навчання сучасних освітніх комп’ютерних технологій.

Надання можливостей для пізнавальної і творчої самореалізації студента

завдяки сучасному інформаційному і технічному забезпеченню навчання як на

індивідуальному, так і на колективному рівнях, є найважливішим завданням

викладання клінічних дисциплін у вищих навчальних закладах.

Викладачами хірургічних дисциплін нашого коледжу активно

впроваджуються та використовуються у навчальному процесі технології

мультимедіа. Одним з найбільш вживаних мультимедійних засобів у навчанні є

мультимедійна презентація.

163

Викладачами циклової комісії професійно орієнтованих дисциплін

хірургічного спрямування нашого коледжу розроблені мультимедійні

презентації практично до всіх тем з дисципліни «Медсестринство в хірургії»

відповідно до навчальної програми. Підготовка презентації до заняття -

кропітка, але надзвичайно корисна робота, тобто викладач, який працює з

мультимедійними технологіями, постійно підвищує свою методичну

майстерність. Зміст цієї діяльності, що набуває творчого технологічного

характеру, вимагає від нього постійного оновлення своїх знань і професійного

зростання, а саме це і є однією з головних умов підвищення якості знань

студентів.

Відбір матеріалу для презентації має відповідати принципам науковості,

доступності, наочності. Під час проектування електронної презентації важливо

чітко відбирати навчальний матеріал, адаптуючи його до рівня підготовки

студентів, та належним чином структуруватиі нформацію на екрані.

Відому психологічну складність представляє вступна частина лекції. Це

пов'язано з необхідністю організувати увагу тих, хто навчається, яка на початку

заняття знижена в силу психофізіологічних особливостей людини. З цією

метою в ряді випадків ми включаємо до презентації відеофрагменти, що

містять інтерв’ю з ведучими спеціалістами з різних напрямків хірургії; такий

прийом дозволяє провести актуалізацію теми та створити необхідну мотивацію.

Враховуючи специфіку клінічної дисципліни «Медсестринство в хірургії»

та складність вивчаємого матеріалу для сприйняття студентами, прагнемо

представляти його максимально ілюстрованим та структурованим, включати

більше відеофрагментів та анімації.

Мультиплікація у багатьох випадках в медицині є єдино можливим

наочним представленням процесів, що відбуваються в організмі людини.

Наприклад, зміни, що відбуваються в структурі крові, механізм дії препарату,

процеси, що відбуваються в головному мозку, процес утворення тромбу у разі

порушення цілісності судини, схема формування больового імпульсу та

механізм знеболення тощо. Ці процеси неможливо дохідливо показати на

плакаті, а тим більше на пацієнтові. Наявність якісної наочності сприяє

кращому розумінню цих процесів та розвитку механізмів довготривалої

пам’яті.

Включення до презентації відеосюжетів клінічних ситуацій, тематичних

хворих, характерних ознак захворювання, методики виконання сестринських

маніпуляцій, основних етапів обстеження та лікування хворих допомагає

студентам краще зрозуміти новий матеріал, забезпечує не тільки візуальне

сприйняття інформаційного матеріалу, а і підвищення інтересу до

представленої інформації. Забезпечує здійснення зв’язку теорії і практики,

створює ситуацію наближену до умов майбутньої професійної діяльності і тим

самим сприяє формуванню базових компетенцій.

Для чіткого розуміння матеріалу текстове навантаження слайдів

164

мінімізоване: визначення, класифікації, діагностика подані максимально стисло,

у вигляді схем.

Для активізації процесів навчання ми включаємо в мультимедіа-систему

завдання, що спонукають студентів активно обробляти й інтегрувати нову

інформацію, активізують аналітичну, логічну, дослідницьку діяльність,

вимагають структуризувати чи порівнювати, оцінювати, виявляти певні

закономірності чи ознаки. Ці завдання націлені на фокусування уваги студентів

на значимійстороні матеріалу, передбачають залучення для їх виконання

отриманих раніше знань та передбачають використання такої форми

представлення інформації, що викликає необхідність додаткової її обробки.

Наприклад, при вивченні теми «Гемотрансфузії в діяльності медичної

сестри» і розгляді методики визначення групи крові ми включаємо в

мультимедійну презентацію відеосюжет «Визначення групи крові», що наочно

демонструє методику її визначення. Перед оцінкою результатів проби у

відеосюжеті використовуємо стоп-кадр і пропонуємо студентам самостійно

визначити та обґрунтувати результати визначення групової належності

досліджуваної крові, використовуючи знання щодо основ ізосерології та поділу

крові на групи. Свою відповідь студенти представляють у формі заповнення

німого графа «планшети», запропонованого студентам як роздатковий матеріал.

Приклад. Завдання: Схематично замалюйте очікувані результати при

визначенні зазначених груп крові стандартними ізогемаглютинуючими

сироватками (І варіант (І, ІІ гр.), ІІ варіант (ІІІ, ІVгр.))

І гр. ІІ гр ІІІ гр ІVгр.

Рис.1 Німий граф «планшета».

При розгляді питання «Помилки та ускладнення під час проведення гемо-

трансфузій», після розгляду причин та механізмів їх розвитку, студентам

пропонується самостійно скласти план профілактики гемотрансфузійних

ускладнень.

Включення в презентацію тестів, питань різних рівнів складності дозволяє

досить швидко і просто оцінювати рівень засвоєння навчального матеріалу

суб'єктами навчання і групою у цілому. Цей спосіб контролю стає особливо

ефективним з використанням методики мультимедійного навчання – коли самі

тестові завдання формулюються у вигляді схем, створюються на основі

ілюстрацій, елементів відео, анімованих фрагментів.

Тобто, для отримання нових знань, чи засвоєння та поглиблення вже

отриманих знань, студент здійснює певну розумову діяльність що забезпечує

165

більш тривалі та дієві знання та уміння, так як при цьому формуються і

навички їх використання. У студента закладаються елементи дослідницької

діяльності, логічне та клінічне мислення. Зростає і сама значимість знань, так

як вони здобуті самостійно, під час творчої роботи.

В своїй роботі ми широко використовуємо мультимедійні презентації на

різних етапах освітнього процесу:

Для забезпечення самостійної підготовки студентів до занять;

Під час мотивації для постановки проблеми перед вивченням нового

матеріалу;

При поясненні нового матеріалу ;

Під час закріплення та узагальнення знань;

Для контролю знань.

При проведенні позааудиторних та виховних заходів;

При проведенні практичних занять також доцільно використовувати

презентації, проте тут є свої особливості. Презентацію можна демонструвати як

за допомогою проектора, так і (при проведенні занять в комп’ютерному класі)

на екранах моніторів. При проведенні таких видів занять доцільно

використовувати презентації як частину заняття.

На даний час основне завданя будь-якого навчального закладу – не

стільки передати знання студентам, скільки навчитисамостійно опрацьовувати

матеріал, спрямувати студента на самонавчання, саморозвиток і

самореалізацію у власній професійній діяльності [1].

Ми активно залучаємо до роботи по створенню мультимедійних

презентацій студентів для представлення результатів власних проведених

досліджень, проектів, презентацій окремих питань, що винесені на самостійну

роботу в позааудиторний час; для виконання випереджуючих завдань як засіб

ознайомлення з новою інформацією чи для поглиблення знань з вивченого

питання та формування професійних вмінь.

В цьому разі процес навчання переходить від пасивної форми до активної,

засвоєння знань переходить у фонове завдання, для реалізації проекту студенту,

безумовно, потрібно буде звернутись до додаткової літератури (книги,

підручники, періодика, Інтернет). У процесі роботи йде як засвоєння матеріалу,

так і розвиток мислення. Самостійна кропітка робота, мотивація досягнення

певної мети виховує не тільки гарного виконавця, але й творчу людину.

На етапі виконання завдання викладач виступає в ролі консультанта,

реалізується творче співробітництво та інтелектуальне партнерство викладача

та студента. Етап захисту програмного продукту проводиться у формі

студентської конференції на підсумкових заняттях з таких тем, як «Догляд за

хворими із захворюваннями та пошкодженнями органів черевної порожнини»,

«Загальні медсестринські проблеми при догляді хворих з хірургічною

інфекцією», «Невідкладна допомога та догляд за хворими з сторонніми тілами

різних органів. Медсестринська діяльність при укусах комахами та тваринами».

166

Це потужний та унікальний засіб для формування в учнів вмінь виступати

перед аудиторією, коротко формулювати свою думку, структурувати свою

доповідь, використовувати різні мультимедійні засоби і можливості

(зображення, звукозаписи, відеофільми, гіперпосилання на інші веб-сайти або

файли) для ілюстрування ідеї, гіпотези, висновків [6, с. 89].

Використання мультимедійних середовищ для створення проектів дає такі

результати:

вчить мислити логічно, науково;

робить навчальний матеріал більш доказовим, формує не просто знання,

а знання переконання, забезпечує міцність знань на рівні необхідному для

практичної діяльності;

формує у студентів елементарні навички пошукової, дослідницької

роботи;

активно формує та розвиває позитивне ставлення до навчання, інтерес

до предмету.

Створення умов для проектної діяльності студентів через використання

мультимедійних середовищ дозволяє реалізувати право на отримання якісної та

сучасної освіти.

Дослідження. Для більш достовірного підтвердження ефективності

використання мультимедійних технологій у навчальному процесі, було

проведене дослідження з виявлення рівня знань студентів, що навчаються за

традиційними методами, та із використанням засобів мультимедіа.

Дослідницька робота проводилась на протязі семестру, який передбачає

вивчення основних базових тем для формування професійних компетенцій

майбутньої медичної сестри, таких як «Знеболення в діяльності медичної

сестри», «Робота медичної сестри при закритих та відкритих механічних

ушкодженнях», «Термічні ушкодження. Електротравма в роботі медичної

сестри», «Загальні медсестринські проблеми при догляді хворих з хірургічною

інфекцією».

Для експерименту було вибрано 2 групи студентів ІІІ курсу відділення

«Сестринська справа» з приблизно однаковим рівнем підготовки (за

результатами попереднього семестру). У експериментальній групі заняття

проводились з використанням мультимедійних презентацій, а в контрольній –

традиційним методом. Експеремент проводився з урахуванням того, що заняття

проводились паралельно, а кваліфікація викладачів була приблизно однаковою.

При експериментальному дослідженні ми вибрали наступні методи

контролю - тестування, усне опитування, рішення клінічних ситуаційних задач.

Опитування і рішення задач проводилось на практичних заняттях, а

тестовий контроль проводився в кінці лекційного заняття, та на практичних

заняттях - при контролі початкового рівня знань та на підсумкових заняття.

Тестові завдання підсумкового контролю передбачали необхідність

застосування не лише знань, а й професійних вмінь та навичок, для вирішення

167

запропонованих клінічних ситуацій, що дозволило провести діагностику рівня

сформованості професійних компетенцій.

Проведене дослідження показало, що результати в експериментальній

групі виявились вищими, за аналогічні результати у контрольній групі, а саме:

середній бал студентів експериментальної групи склав 3.92, а в контрольній –

3.21 (розбіжність 0,71); якісна успішність відповідно - 68% і 53% (розбіжність

15%). Методом аналізу обґрунтованої відповіді студентів при рішенні

клінічних ситуаційних задач зроблені висновки, що студенти

експериментальної групи продемонстрували значно кращі знання та професійні

вміння, а також вміння виділяти головне (аналітичні здібності) та уміння

узагальнювати навчальний матеріал (здатність до синтезу) і робити логічні

висновки.

Опитування студентів експериментальної групи продемонструвало їх

готовність та високу зацікавленість до вивчення медсестринства в хірургії із

використанням мультимедійних технологій. На їх думку, такі заняття набагато

інформативніші, цікавіші, матеріал більш зрозуміло представлений за рахунок

фотографій, відео сюжетів, схем, таблиць, так як наочно демонструються

об’єкти і процеси, що вивчаються. Включення до презентацій різного роду

завдань дозволяє їм випробувати свої сили в рішенні професійних задач і вселяє

впевненість в своїх можливостях.

Висновки. Практика використання мультимедіа-презентацій показала, що

вони є досить могутнім фактором підвищення внутрішньої мотивації студентів.

Впровадження мультимедіа в медичну освіту піднімає навчання на якісно новий

рівень. Комп’ютерна технологія навчання органічно вписується в класичну

систему, розвиває і раціоналізує її.

Застосування нових інформаційних технологій дозволяє підвищити

емоційну, естетичну, наукову переконливість викладання, розширюються

можливості диференціації та індивідуалізації процесу навчання, створюється

можливість якісно здійснити самоконтроль і контроль за результатами

навчання, а також можливість своєчасно корегувати і навчальну діяльність

студентів, і свою роботу. В результаті досягається значне зростання об’єму та

якості знань, навичок, умінь.

Якісний та кількісний аналіз результатів експериментального дослідження

використання мультимедійних презентацій при вивченні студентами коледжу

«Медсестринства в хірургії» свідчить про те, що показники рівня знань та вмінь

студентів в експериментальній групі значно зросли. Студенти

продемонстрували високий рівень сформованості таких професійно важливих

здібностей, як здатність до аналізу, синтезу, узагальнення та логічного

мислення.

Аналіз можливостей і особливостей технології мультимедіа показує, що

під час врахування певних правил та умов створення та використання її засобів,

вона буде займати лідируючу позицію серед інших технологій представлення

168

навчального матеріалу. В системі реформування медсестринської освіти в

Україні впровадження інформаційних педагогічних технологій в навчальний

процес дають можливість забезпечити формування високого рівня професійної

компетентності майбутніх медичних фахівців.

Перспективи подальших розвідок із зазначеної проблеми потрібно

спрямувати у напрямку визначення найефективніших шляхів організації

навчання за допомогою технологій мультимедіа.


1. Задирака Л.В. Особливості розвитку професійно важливих

психологічних якостей майбутніх медичних сестер / Л.В. Задирака //

Медсестринство. – 2016. – № 3. – С. 19–22

2. Концепція розвитку системи громадського здоров’я в Україні

[Електронний ресурс]. – 2016. – Режим доступу: http://moz.gov.ua/doc

¾ les/Pro_20160309_0_dod.pdf.

3. Комщук Т.С. Етичні основи сестринської справи / Т.С. Комщук //

Медсестринство. – 2009. – № 2. – С. 25–27.

4. Максименко С.Д. Педагогіка вищої медичної освіти: підручник / С.Д.

Максименко, М.М. Філоненко. – К.: Центр учбової літератури, 2014. –

288 с.

5. Романішена-Лановська Л.К. Інноваційні методи в післядипломній

підготовці медсестри / Л. К. Романішена-Лановська, О. Н. Литвинова,

С.О. Ястремська // Медсестринство. – 2016. – № 4. – С. 5–7.

6. Мультимедійні системи як засоби інтерактивного навчання: посібник/

ав.: Жалдак М. І., Шут М. І., Жук Ю. О., Дементієвська Н. П., Пінчук

О. П., Соколюк О. М., Соколов П. К. / За редакцією: Жука Ю. О. – К.:

Педагогічна думка, 2012. – 112 с

7. Ротаєнко П. та ін. Мультимедійні засоби навчання // Інформатика. –

2003. – №6. – С. 11–15.

8. Шахіна І.Ю. Формування креативності у майбутніх учителів

математики засобами мультимедіа: автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія і методика професійної

освіти" / І.Ю. Шахіна. – Вінниця, 2007. – 20 с.

9. Ястребов Л.Й., Создание мультимедийных презентаций в программе

Microsoft PowerPoint, Вопросы Интернет-образования, №41,

http://vio.fio.ru/vio_41/cd_site/Articles/glava-00/02.htm.

169

Турпакова Юлія Олексіївна,




Використання міждисциплінарної інтеграції при

викладанні педіатрії

в КЗВО «Рівненська медична академія»

У статті розглядається впровадження в освітній процес міжпредметних

та інтеграційних зв’язків, а також використання різних форм і методів

міжпредмедметних зв’язків під час викладання предмета «Педіатрія» в КЗВО


Ключові слова: міжпредметна інтеграція, форми і методи навчання,

професійна компетенція, комплексний підхід, професійна спрямованість

освітнього процесу.

Вступ

«Наука вибудовується з фактів, як дім з каменів, але

зібрання фактів - ще не наука, так само як груда

каменів - ще не дім»

Жюль Анрі Пуанкаре

Професійна підготовка майбутніх медичних працівників, є пріоритетним

завданням вищих медичних навчальних закладів на сучасному етапі розвитку

медичної освіти в Україні та в усьому світі.

Напрями розвитку системи освіти вимагають пошуку нових

організаційних форм, методів навчання і виховання. У зв’язку з цим, виникає

необхідність підготовки майбутніх фахівців до інноваційної діяльності,

ознайомлення їх із сучасними прогресивними технологіями суспільства,

колосальним потоком інформації. Завдання сучасної освіти — сформувати

особистість майбутнього фахівця, готового до успішної професійної діяльності,

оновлення професійних знань, уміння проектувати професійне й особисте

зростання [11, ст. 60 ].

Нині провідною метою навчального процесу у вищому медичному закладі

є формування особистості лікаря, який уміє сприймати необхідну інформацію,

самостійно здобувати і використовувати її на практиці, вирішувати складні

клінічні завдання [4, ст. 318 ]. І такі самі вимоги ми повинні ставити до

медичних сестер та фельдшерів, які можуть відігравати як роль помічника

лікаря, і працювати під його керівництвом, так і бути самостійними

представниками системи охорони здоров’я, і надавати необхідну медичну

допомогу або консультацію в межах своєї компетенції.

170

Швидкі темпи зростання науково-технічного потенціалу суспільства

приводять до диференціації наукового знання, і появи все нових і нових

наукових дисциплін. Однак сучасний етап розвитку науки також

характеризується взаємопроникненням наук одна в одну, і потребує інтеграції

наукового знання людини. Жодна навчальна дисципліна сама по собі, у відриві

від інших наук, не спроможна сформувати професійну компетентність

майбутнього спеціаліста. Особливо, якщо мова ведеться про медичну освіту.

Бо й сама медицина розділена на велику кількість галузей та розділів

(профілактична, клінічна, судова, воєнна…), і всі медичні працівники повинні

бути обізнаними в кожній з них, незважаючи на можливу «вузьку

спеціалізацію»… Лише інтегрований підхід може виконати основні функції

процесу навчання, і забезпечити формування цілісної системи знань, умінь,

навичок,професійно- значущих якостей, необхідних фахівцю для виконання

функціональних обов’язків і формування його наукового світогляду. Глибші

знання формуються тоді, коли кожний новий елемент знань закріплюється

більшою кількістю зв’язків. Проте не лише засвоєння певного обсягу знань

робить студента в майбутньому освіченою людиною з широким світоглядом,

компетентним спеціалістом, а й уміння аналізувати будь-яке явище з різних

поглядів, поставити його в різні ситуації, залучити дані з різних навчальних

дисциплін [7, ст. 312].

У системі медичної освіти ідея міжпредметного інтегрування,

міждисциплінарного, комплексного підходу одна з найперспективніших і

необхідних. Реформа медичної школи пов’язана з її реалізацією в нових

формах. Мова йде про нову організацію навчального процесу, при якій

студенти-медики вивчають дисципліни для опанування вміннями і навичками

згідно з освітньо-кваліфікаційною характеристикою. Системний

міждисциплінарний метод навчання дозволяє підготувати медичного

працівника з якісно новим рівнем мислення [5, ст. 28].

Термін «інтеграція» (від лат. integrum - ціле, integratio - відновлення)

означає поєднання, взаємопроникнення. Це процес об’єднання будь-яких

елементів (частин) у одне ціле, процес взаємозближення й утворення

взаємозв’язків. Міждисциплінарна інтеграція — цілеспрямоване підсилення

міждисциплінарних зв’язків за збереження теоретичної та практичної цілості

навчальних дисциплін.

Мета статті. Метою даного дослідження є розглянути і обгрунтувати

форми і методи впровадження міждисциплінарної інтеграції для формування

професійних знань та умінь у студентів відділення «Лікувальна справа» при

вивченні «Педіатрії» в медичній академії, а також висвітлити важливість

впровадження в навчальний процес міжпредметних та інтеграційних зв’язків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтеграція навчального процесу

у вищих медичних закладах передбачає його побудову за принципом логічних

узагальнень послідовності програмних дисциплін і «комплексування»

171

навчання. Викладання проводиться так, щоб знання однієї дисципліни були

фундаментом для вивчення іншої. Також періодичне «повторювання»

попередньо вивченого матеріалу, сприяє кращому його усвідомленню,

правильному розумінню сутності предметів і ситуацій, побудові «цілісної

картини». Методичне опрацювання змісту навчальних предметів полягає в

систематизації та узагальненні матеріалу, отриманого при вивченні різних

дисциплін. Міждисциплінарна інтеграція формує здатність студентів до

логічного мислення при вирішенні проблемних завдань, розвиває в них

професійну ініціативність і відповідальність [4, ст. 317].

Одним із важливих потенціалів вищої освіти є міжпредметні зв’язки у

процесі підготовки майбутніх спеціалістів. Вони, на думку вчених, являють

собою єдність цілей, функцій, змістових і структурних елементів навчальних

дисциплін. Їх реалізація сприяє узагальненню, систематизації та міцності знань,

формуванню узагальнених навичок і вмінь, у кінцевому результаті –

формуванню цілісного наукового світогляду та якостей всебічно та гармонійно

розвиненої особистості фахівця як суб’єкта професійної діяльності.

«Міжпредметні зв’язки в навчанні, МПЗ, відбивають комплексний підхід

до виховання і навчання, дозволяють виокремлювати як головні елементи

змісту освіти, так і взаємозв’язки між предметами. МПЗ формують конкретні

знання студентів, розкривають гносеологічні проблеми, без яких неможливе

системне освоєння основ наук…

Організація навчально-виховного процесу на основі МПЗ може торкатися

окремих уроків (частіше узагальнюючих), теми, підпорядкованої розв’язанню

міжпредметної проблеми, декількох тем різних курсів, цілого циклу навчальних

предметів чи встановлювати взаємозв’язки між циклами», – підкреслюється у

словнику «Педагогический энциклопедический словарь» [9, с. 140].

«Міжпредметні зв’язки – взаємне узгодження навчальних програм,

зумовлене системою наук і дидактичною метою. М.з. Відображають

комплексний підхід до виховання і навчання, який дає можливість виділити як

головні елементи змісту освіти, так і взаємозв’язки між навчальними

предметами. На будь-якому етапі навчання М.з. Виконують виховну,

розвиваючу й детермінуючу функції завдяки інтеграції знань, що підвищує

продуктивність перебігу психічних процесів», – вважає С.У. Гончаренко [1, с.

210].

Актуальність проблеми міждисциплінарної інтеграції у вищій медичній

школі підтверджується численними публікаціями [2, 3, 4, 5, 7, 8, 10]. Реалізація

міждисциплінарних зв’язків у навчальній діяльності - це один із необхідних

дидактичних засобів формування в студентів професійних знань і навичок.

Важливо, щоб навчальна інформація, засвоєна під час вивчення інших

дисциплін, не дублювалася, а використовувалася для мотивації навчальної

діяльності студентів, актуалізації опорних знань, умінь і навичок,

обґрунтування, з’ясування сутності явищ, моделювання процесів тощо.

172

Використовуючи навчальну інформацію з інших дисциплін, необхідно

дотримуватися єдності у визначеннях наукових понять, трактуваннях законів,

теорій і положень, застосовувати аналогічну систему позначень різних величин

та одиниць вимірювання тощо [7, ст. 312-313].

Найбільш адекватною формою міждисциплінарної інтеграції на сьогодні є

метод формування змістовних зв’язків. Починаючи з базових і до клінічних

дисциплін формується цілісне сприйняття даної системи через подачу на

лекціях та практичних заняттях інтегрованих понять з акцентом на спільні

підходи у вивченні даної системи різними дисциплінами. Міждисциплінарні

зв’язки можуть бути однобічними, двобічними та багатовекторними [10, с.-

134]. При цьому зв’язки можуть бути прямими, наприклад, у процесі вивчення

певного розділу (АФО органів травлення) описуються особливості будови і

функціонування органів, притаманні різним віковим періодам дитячого віку, від

яких залежать тактика вигодовування дітей різного віку, можливі порушення,

які можуть призвести до розвитку гострих або хронічних захворювань органів

ШКТ (одночасно проводиться порівняння з будовою та функціонуванням цих

органів у дорослих). Зворотними, наприклад, розглядаючи тему запальні

захворювання новонароджених, можна перед або після розбору матеріалу

провести вихідний тестовий контроль щодо тих знань, які студент набув при

вивченні особливостей доношених та недоношених новонароджених дітей

тощо.

Міждисциплінарна та міжпредметна інтеграція – це поняття більш

ґрунтовне, порівняно з міждисциплінарними зв’язками. Науковці розрізняють

внутрішньо дисциплінарну, міждисциплінарну інтеграцію (горизонтальну,

вертикальну та універсальну) інтеграції. Внутрішньо дисциплінарні зв’язки

передбачають логічну послідовність вивчення окремих тем дисципліни, їх

взаємозв’язок, коли матеріал однієї теми стає підґрунтям для вивчення

наступної (наприклад, логічна послідовність викладення: АФО органів і систем

для дитячого віку – методика обстеження та семіотика основних захворювань –

захворювання різних органів і систем і т.д.). Або якщо всі теми дисципліни

розглядають предмет вивчення всієї дисципліни за різними критеріями та

ознаками (наприклад, методика обстеження та схеми лікування пацієнтів, при

різних захворюваннях організму, зміни в загальному аналізі крові при різних

захворюваннях…). Горизонтальна інтеграція передбачає розв’язання питань

однієї дисципліни із залученням знань та вмінь з кількох суміжних дисциплін.

Вертикальна інтеграція окреслює більш широке коло дисциплін, які комплексно

розв’язують проблемне питання, залучаючи для цього весь навчальний матеріал

спеціальності. Прикладом вертикальної інтеграції може бути будь-який

професійно-орієнтований проект. Перевага горизонтальної інтеграції в тому, що

всі модулі навчальних дисциплін «працюють» на об’єкт майбутньої

професійної діяльності фахівця [12, с.63-64].

Традиційним варіантом побудови міждисциплінарної інтеграції у вищій

173

медичній школі є послідовне вивчення медико-біологічних, фундаментальних, а

пізніше - клінічних (профільних) дисциплін, коли кожна наступна дисципліна

спирається на попередні шляхом активізації необхідних знань, навичок, умінь із

попередніх. Це так зване предметно-орієнтоване навчання в межах

вертикальної інтеграції. У зв’язку з прогресуючим розвитком системного

підходу до розуміння природи людського організму, шляхів діагностики і

лікування значно зросли вимоги до ефективності міждисциплінарної інтеграції.

Сучасним вимогам більше відповідає так звана горизонтальна інтеграція, яка

дозволяє здійснити об’єктно-орієнтоване навчання і досягти вищого рівня

міжпредметної інтеграції. Перевага горизонтальної інтеграції полягає в тому,

що головним елементом цієї технології навчання стають об’єкти майбутньої

лікарської діяльності. Власне цілісний організм людини, його функціональні

системи, органи в стані норми і патології є тими об’єктами, навколо яких

об’єднуються в модулі навчальні дисципліни з метою міждисциплінарного

вивчення цих систем [6, ст. 11].

На сучасному етапі перед медичною освітою ставляться високі вимоги,

особливо у викладанні базових дисциплін. Професійна спрямованість навчання

сприяє усвідомленню студентами важливості знань для успішного оволодіння

професією. Завдання загальномедичних дисциплін - закласти в студентів

основу знань. Без активного використання знань із клінічних дисциплін

викладання медико-біологічних і фундаментальних дисциплін відірване від

життя. Задача клінічних дисциплін – навчити студентів проводити аналіз і

синтез знань, отриманних при вивченні медико-біологічних і фундаментальних

дисциплін, для швидкого і єфективного вирішення поставлених проблемних

завдань.

Викладання педіатрії, як обов’язкової складової успішного вивчення

медичних наук, вимагає конкретних заходів для оптимізації її засвоєння

студентами. Педіатрія - це дисципліна, що посідає особливе місце. Насамперед

вона є інтегрованою наукою, що поєднує доклінічні та клінічні предмети. Вона

має багато спільних тем з такими предметами як нервові хвороби (ДЦП, парези,

паралічи…), терапія (бронхіальна астма, виразкова хвороба…), хірургія

(легенева кровотеча, пневмоторакс…), акушерство (резус-конфлікт,

недоношеність…), гігієна (харчування дітей, режим дня…), реанімація

(діабетичні коми, астматичний стан, анафілактичний шок)… Обсяг інформації

для вивчення та засвоєння є колосальним. Дисципліну вивчають на протязі 3-4

–х семестрів. Просто завчити його неможливо. Кожен майбутній спеціаліст

повинен не просто «узнавати» захворювання, але й розуміти, які чинники

призвели до його виникнення, які типові патологічні процеси лежать в його

основі, та які біохімічні механізми призвели до зміни функцій органів і систем.

Ці знання допоможуть правильно оцінити стан пацієнта, визначити його

пріоритетні проблеми, підібрати найінформативніші методи діагностики, та

раціональне лікування. Розуміння цих складних процесів потребує

174

фундаментальних знань з анатомії, гістології та ембріології, біофізики,

нормальної фізіології, хімії, біохімії, біології, патологічної анатомії та

патологічної фізіології, мікробіології, фармакології, латинської мови,

інфекційних захворювань, психології, акушерства…

Відомо, що методичне планування міждисциплінарної інтеграції

проводиться за трьома напрямами. На першому напрямі визначаються

дисципліни, їхні розділи, теми, які є забезпечувальними, тобто попередніми,

базовими що до вивчення теми даного заняття. На другому визначаються

перспективні дисципліни, їхні розділи, теми, в яких надалі будуть використані

матеріали даної теми заняття. Їх називають забезпечуваними, або наступними

дисциплінами. На третьому напрямі плануються внутрішньопредметні зв’язки,

що передбачають інтеграцію теми, що вивчається, з попередніми і наступними

темами даної дисципліни [6, ст. 12].

Нами був проведений педагогічний експеримент, метою якого було довести

ефективність використання міждисциплінарної інтеграції при вивченні

предмету «Педіатрія» на відділенні «Лікувальна справа», для підвищення рівня

засвоєння навчального матеріалу, формування цілісної картини сприйняття

інформації (ситуації), та стимулювання розвитку клінічного мислення у

студентів. Ми вибрали 2 групи студентів 4 –го курсу відділення «Лікувальна

справа» на базі 9 класів. На основі оцінювання успішності навчання студентів

за підсумками попередніх семестрів було з’ясовано, що середній бал ,

успішність та якість знань з предмета «Педіатрія» у цих груп були приблизно

на одному рівні. В ході експерименту, група «В» була вибрана в якості

експериментальної, а група «Г» - в якості контрольної. Суть експерименту в

тому, що при вивченні однакових тем (що передбачено навчальною

програмою), в експериментальній групі достатньо уваги приділялось розгляду

питань пов’язаних з міждисциплінарною інтеграцією при вивченні нової теми,

а в контрольній групі розбирали тільки матеріал пов’язаний безпосередньо з

темою заняття, в межах питань і навичок передбачених робочою навчальною

програмою в такому ж об’ємі, як і з експериментальною групою, але не

обговорювали прицільно питання вивчені на попередніх дисциплінах.

Наприклад, при вивченні теми «Захворювання нирок і сечових шляхів.

Гломерулонефрит. Нефротичний синдром. Пієлонефрит. Гостра й хронічна

ниркова недостатність» з студентами експериментальної групи, під час

вивчення нової теми на лекції та на практичному занятті, коротко повторили

будову та функцію нирок, механізм утворення первинної та вторинної сечі,

склад крові, запалення – як типовий патологічний процес, механізм утворення

набряків та розвитку гіпертонії, роль білків плазми крові, механізм дії

спазмолітиків, сечогінних препаратів, антибіотиків… В контрольній групі

окремого часу на повторення цієї інформації не відводилось, так як знання з

цих питань студенти отримали на попередніх курсах, під час вивчення базових

дисциплін таких як анатомія, фізіологія людини, патологічна анатомія з

175

основами патфізіології, фармакологія.

Згодом, оцінюючи роботу студентів (результати тестування, вирішення

клінічних ситуацій, усна відповідь, робота в малих групах), ми прийшли до

висновку, що студенти експериментальної групи показали кращі результати

засвоєння знань, використання отриманих знань для вирішення різних ситуацій

та клінічних практичних завдань та навичок, аніж студенти контрольної групи.

Причому ми з’ясували, що в експериментальній групі активність студентів на

занятті, якість знань та середній бал в групі та виживаємість знань значно вищі

при вивченні тем з використанням різних форм міждисциплінарної інтеграції,

аніж при вивченні тем, коли не приділяли достатньої уваги цим питанням.

Таким чином, ми вважаємо що використання міждисциплінарної інтергації

допомагає студентам скласти цілісну картину клінічної ситуації, захворювання

або проблеми, використовуючи набуті раніше знання як «пазли», кожен з яких

має своє місце, пов’язаний з іншими сусідніми «пазлами – знаннями». Якщо

«пазли» не підібрані і не пов’язані за якоюсь логічною ознакою (механізм

впливу, взаємозв’язок, патогенетичне коло, причинно-наслідковий зв’язок ) то

це лише набір «пазлів», яким важко знайти правильне використання. Якщо

студент навчиться правильно вибирати, пов’язувати між собою ці «пазли –

знання», товін буде здатен побачити і оцінити «картину ситуації» вцілому ,

визначити яких компонентів не вистачає, передбачити можливі наслідки або

ускладнення, і обрати найраціональніший шлях вирішення проблеми або

ситуації.

Викладаючи педіатрію, багато уваги приділяємо внутрішньопредметній

інтеграції, формуваннюзв’язків між попередніми і наступними темами,

змістовими модулями, модулями з дисципліни. Робоча навчальна програма з

педіатрії створена таким чином, що майже весь перший семестр присвячений

вивченню анатомо-фізіологічних особливостей органів і систем у дітей різного

віку. Отримані знання повинні допомогти майбутнім медикам кращє розуміти

особливості дитячого організму, механізм розвитку захворювань та

патологічних станів у дітей, проводити своєчасну і правильну діагностику,

призначати лікування та догляд з урахуванням вікових, антропометричних та

фармакодинамічних особливостей. Засвоєні знання алгоритму загального

обстеження пацієнта, методики складання плану додаткових обстежень ,

лікування та догляду за пацієнтом, та регулярне і систематичне повторення

отриманих знань та вмінь, шляхом відпрацювання цих навичок майже на

кожному занятті, дозволяє довести їх до автоматизму. В процесі вивчення

педіатрії студенти опановують знання і навички, які в подальшому зможуть

використати і під час вивчення інших дисциплін (тих що забезпечуються) і в

майбутній професійній діяльності.

В методичних посібниках Мілерян В.Є. рекомендує міжпредметну

інтеграцію здійснювати шляхом читання міждисциплінарних лекцій,

проведення інтегрованих практичних занять і семінарів, комплексних бесід,

176

ділових ігор [6]. Для успішного створення міждисциплінарних зв’язків, під час

проведення практичних занять з педіатрії, ми застосовуємо технології

проблемного, особистісно-орієнтованого, інформаційного, інтерактивного

навчання, комп’ютерні технології, тренінгові технології з використанням тестів,

ситуаційних задач інтегрованого змісту. Ураховуючи надзвичайний обсяг

інформації, впровадження нових методик і схем обстеження і лікування

пацієнтів, динамічність фармакологічної промисловості ми постійно

оновлюємо і вдосконалюємо методичні матеріали і методи контролю знань

студентів.

Висновки.

1) Міждисциплінарна інтеграція - це необхідна складова підготовки

майбутнього фахівця.

2) Застосування міждисциплінарних технологій підготовки студента

дозволяє підняти його на якісно новий рівень клінічного мислення, здатного

комплексно вирішувати завдання медичної практики на основі широкого

інтегрування даних різноманітних дисциплін.

3) Для вирішення основних завдань міждисциплінарної інтеграції

важливі послідовність і систематичність у здійсненні цього підходу при

вивченні теоретичних і клінічних дисциплін.

4) Інтеграція навчального процесу у вищих медичних закладах передбачає

його побудову за принципом логічних узагальнень, послідовності програмних

дисциплін і «комплексування» навчання .

5) Викладання в Рівненській медичній академії проводиться так, щоб

знання однієї дисципліни були фундаментом для вивчення іншої. При цьому

лекції та практичні заняття є надбанням різних спеціалістів, кожен із яких на

високому науково-методичному рівні подає студентам програмний об’єм знань

та умінь.

6) Кожен викладач педіатрії під час опрацювання змісту навчального

предмету систематизує та узагальнює матеріал, отриманий при вивченні різних

дисциплін, спонукає студентів до вирішення міжпредметних навчальних

завдань, систематично проводить проблемне навчання на основі ускладнених

міжтематичних проблем всередині курсу педіатрії.

7) Покращенню сприйняття матеріалу служить використання сучасних

навчально-наукових програм, перегляд фото-, відеоматеріалів, комп’ютерних

віртуальних моделей різноманітних процесів в організмі, електронних атласів з

ефектами анімації та звуковими коментарями

8) Результатами впровадження міжпредметної інтеграції при викладанні

педіатрії в медичній академії є поглиблення й зміцнення одержаних студентами

знань, здатність до мислення, аналізу, спроможність розуміти суть явищ, робити

висновки й узагальнення, розуміння глибоких, а не поверхневих зв’язків між

інтегрованими предметами і використання цих знань та умінь в практичній


177


1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.

– с.376

2. Інтеграція навчального процесу у вищих медичних закладах / М.М.

Багрій, Н.М. Воронич-Семченко, О.Г. Попадинець [та ін.] // Вісник

проблем біології і медицини. - 2010. - Вип.3 - С. 209-211.

3. Лисаченко О.Д. Роль міждисциплінарної інтеграції у формуванні

клінічного мислення студента / О.Д. Лисаченко // Вісник проблем

біології і медицини. -2012. - Вип.3, т.2 (95) - С. 133-135.

4. Міждисциплінарна інтеграція викладання біоорганічної хімії в

медичному університеті / Е.Ю. Рождественський, М.С. Сидун, А.Г.

Кривобок [та ін.] // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник

Української медичної стоматологічної академії. -2009. - Т. 9, вип. 4 (28).

- Ч.3. - С. 249-251.

5. Міждисциплінарна інтеграція в навчальному процесі на кафедрі

госпітальної педіатрії / [Г.О. Леженко, О.М. Гиря, О.Є. Пашкова, М.О.

Ярцева] // Кредитно-модульна система організації навчального процесу

у вищих медичних (фармацевтичному) навчальних закладах України на

новому етапі: Х ювіл. Всеукр. навч. -наук. конф. з міжнар. участю, 18-

19 квіт. 2013 р.: матеріали доп. - Тернопіль: ТДМУ, 2013. - Ч.2. - С. 190-

192.

6. Мілерян В.Є. Методичні основи підготовки та проведення навчальних

занять у медичних вузах: [метод. посібник] / В.Є. Мілерян. - К.: НМУ,

2006. - 80 с.

7. Микитюк О.Ю. Міжпредметна інтеграція при вивченні медичної і

біологічної фізики як фактор формування наукового світогляду

майбутнього лікаря / О.Ю. Микитюк, В.Ф. Боєчко, О.І. Олар //

Кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих

медичних (фармацевтичному) навчальних закладах України на новому

етапі : Х ювіл. Всеукр. навч.-наук. конф. з міжнар. участю, 18-19 квіт.

2013 р.: матеріали доп.- Тернопіль: ТДМУ, 2013. - Ч.2. - С. 602-604.

8. Результати впровадження нових технологій навчання при викладанні

фармакології / К.А. Посохова, О.М. Олещук, О.О. Шевчук [та ін.] //

Медична освіта. - 2012. - №3 (додаток). - С. 247.

9. Педагогический энциклопедический словар / Гл. ред. Г.М. Бим-Бад;

Редкол: М.М. Безруких, В.А. Болотов, Л.С. Глебова и др. – М.: Большая

Российская энциклопедия, 2003. – 528 с.

10. Федорчук Є.П. Підвищення ефективності вивчення судової медицини

при кредитно-модульній системі навчання / Є.П. Федорчук, Н.М.

Козань, В.М. Волошинивич // Буковинський медичний вісник. -2011. -

Т.15, №2 (58). - С. 133-135.

11. Шорникова О.Н. Технология формирования информационной

178

компетентности студентов на основе междисциплинарной интеграции /

О.Н. Шорникова // Современные наукоемкие технологии. - 2010. -№ 12.

- С. 83-85.

12. Якість вищої освіти: сучасний стан та шляхи забезпечення: матер.

всеукр. наук.-метод. інтернет-конференції педагогічних працівників

вищих навчальних закладів І-ІІ р.а., 17-18 квітня 2017 р. / ред. кол.: Т.С.

Прокопенко та ін. – Х.: Коледж НФаУ, 2017. – 312 с.

179

Фінчук Галина Віталіївна,

доцент, кандидат педагогічних наук,

викладач іноземних мов



Медико-педагогічні особливості застосування

тестового контролю у процесі вивчення іноземної

мови

У статті висвітлено сутність і завдання контролю у навчально-виховній

діяльності школи, окреслено педагогічні основи використання сучасних методів

контролю та оцінки знань при вивченні іноземної мови, розглянуто критерії

оцінювання видів мовленнєвої діяльності на рівні елементарного володіння

іноземною мовою, проаналізовано особливості застосування тестового

контролю на уроках англійської мови, зазначено ефективність та

актуальність використання предметних тестів у сучасній шкільній практиці.

Ключові слова: критерії оцінювання, методи контролю, тестовий

контроль, система контролю, предметні тести.

The article makes clear the essence and tasks of control in educational activity

of school. The pedagogical principles of using modern methods of control and

evaluation of knowledge during the study of foreign languages are outlined. The

criteria for evaluating types of speech activity at the level of elementary knowledge of

a foreign language are considered. The authors analyze the peculiarities of usage of

the test control on the English lessons, and determine effectiveness and relevance of

using the subject tests in modern school practice.

Key words: evaluation criteria, control methods, test control, control system,

subject tests.

Постановка наукової проблеми. У зв’язку з децентралізацією навчальної

системи України виникла необхідність у створенні чіткої державної системи

контролю знань та умінь учнів. Сучасний етап розвитку освіти в нашій країні

можна назвати таким, котрий демонструє перехід від традиційних форм освіти

до пошуку нових, більш ефективних, потребує створення якісно нової моделі

системи контролю. З огляду на згадані вище тенденції розвитку та зміни в сфері

освіти, постає необхідність розвивати об’єктивні можливості організації

системи контролю та оцінки знань учнів в середніх навчальних закладах

України. Тому сьогодні, як ніколи, доцільним є використання ідей і здобутків

видатних вітчизняних та зарубіжних вчених, педагогів, педагогічної науки

загалом, вивчення науково-методологічної бази досліджень з питань методів

контролю та оцінки знань учнів, з метою подальшого застосування в Україні

180

вітчизняного передового педагогічного досвіду та досвіду розвинутих західних

країн.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що в методиці

навчання іноземних мов робилося багато спроб, спрямованих на вирішення

проблеми організації контролю і оцінки знань. Так, вченими були визначені

зміст і завдання контролю, зокрема тестового, його функції в процесі навчання;

створена класифікація контрольних завдань, сформульовані основні вимоги до

розробки контрольних завдань, самої процедури адміністрування контролю;

проаналізовані та описані особливості організації контролю різних видів

мовленнєвої діяльності, іншомовних мовних навичок та мовленнєвих умінь;

розглянуто специфіку контролю на молодшому, середньому та старшому етапах

у середніх та вищих навчальних закладах (В.Л. Банкевич, М.С. Бернштейн,

М.Є. Брейгіна, Ж.В. Вітковська, М.І. Володін, В.О. Гордієнко, О.Ю. Горчев, Г.В.

Іванова, В.О. Кокота, Н.І. Красюк, О.А. Куніна, Л.В. Лисенко, О.О. Леонтьєв,

О.Г. Поляков, І.А. Рапопорт, В.Л. Рись, М.В. Розенкранц, Р. Сельг, І. Соттер, О.

Л. Товма, С.К. Фоломкіна, І.О. Цатурова, М.С. Штульман, Г.Б. Юдис).

Ш.А. Амонашвілі досить яскраво і детально описав всі наслідки

використання в школі бальної системи оцінок. Він показав, що ця система

призводить до розподілу учбового колективу на яруси. Наприклад, відмінники –

це здібні й розумні учні, які є гордістю школи, а трієчники тягнуть клас назад,

ганьблять його.

Ш.А. Амонашвілі запропонував більш радикальне вирішення проблеми

оцінки навчальної діяльності учнів. Він зовсім відмовився від бальної системи

оцінок і замінив її розгорнутою характеристикою навчання школярів [1].

Виявлення, контроль, оцінка і облік знань учнів – важлива проблема теорії

і практики навчання. Без перевірки або самоперевірки засвоєних знань, набутих

умінь і навичок неможливе якісне вирішення цієї проблеми. Тому контроль

знань учнів завжди був, є і залишатиметься важливою складовою частиною

навчального процесу, хоч і ставлення до нього зазнавало певних змін.

Змінюються окремі форми і способи контролю знань, але його головна суть –

знати, наскільки вдало відбувся процес засвоєння вивченого матеріалу, –

залишається незмінною. Вона визначається самою природою процесу навчання.

За останні роки широкого використання здобули тести, як одна із форм

перевірки засвоєння навчального матеріалу. Тести – це завдання специфічної

форми, які дозволяють оцінити ступінь засвоєння учнями навчального

матеріалу. Однією з найбільш важливих переваг тестового контролю вважається

висока ступінь об’єктивності виставлення оцінок, оскільки надається

можливість точного підрахунку правильних і неправильних відповідей.

Використання тестів у процесі навчання є одним із раціональних доповнень до

методів перевірки знань, умінь та навичок учнів. Тести є також важливим

засобом індивідуалізації навчання, оскільки враховують психологічні

особливості учнів.

181

Та, на жаль, у вітчизняних навчальних закладах досить рідко і не

систематично використовується тестування для оцінки знань учнів. Хоча за

кордоном цей метод педагогічної діагностики використовується як

безпосередньо в шкільній практиці, так і для вивчення стану викладання

окремих дисциплін та стану викладання у регіонах.

Як бачимо, існує багато підходів та пропозицій щодо пошуків найбільш

ефективних шляхів вдосконалення системи перевірки та обліку успішності

учнів. Кожен з них має свої як позитивні, так і негативні сторони. Тому назріла

потреба в цілісній розробці цієї проблеми і обґрунтуванні системи контролю та

оцінки знань, умінь та навичок учнів, яка б відповідала сучасним вимогам щодо

організації навчального процесу.

Мета статті – аналіз, узагальнення і осмислення досвіду використання

сучасних методів контролю, а також визначення психолого-педагогічних основ

застосування тестового контролю під час вивчення іноземної мови.

Виклад основного матеріалу. Контроль та оцінка знань, умінь та навичок

учнів – невід’ємний структурний компонент навчального процесу. Виходячи з

логіки процесу навчання, він є, з одного боку, завершальним компонентом

оволодіння певним змістовним блоком, а з іншого – своєрідною зв’язуючою

ланкою в системі навчальної діяльності особистості.

За умови правильної організації навчально-виховного процесу контроль

сприяє розвитку пам’яті, мислення та мови учнів, систематизує їхні знання,

своєчасно викриває прорахунки навчального процесу та служить їх

запобіганню. Добре організований контроль знань учнів сприяє демократизації

навчального процесу, його інтенсифікації та диференціації навчання. Він

допомагає вчителю отримати об’єктивну інформацію (зворотній зв’язок) про

хід навчально-пізнавальної діяльності учнів [6;7].

Контроль – це виявлення, встановлення та оцінка знань учнів, тобто

визначення об’єму, рівня та якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення

успіхів у навчанні, прогалин в знаннях, уміннях та навичках окремих учнів та

всього класу, для внесення необхідних коректив в процес навчання, для

вдосконалення його змісту, методів, засобів та форм організації [4].

Основні завдання контролю – виявити правильність, об’єм, глибину та

достовірність засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер

пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в

навчальному процесі, встановлення ефективності методів, форм та способів їх

навчання.

Основні функції контролю, які передбачені системою аналізу та оцінки

знань, умінь та навиків учнів: навчальна, стимулююча, діагностична, виховна та

оцінююча. Процес контролю й оцінки навчальної діяльності учнів має

спиратися на вимоги принципів систематичності, об'єктивності,

диференційованості й урахування індивідуальних особливостей учнів,

гласності, єдності вимог, доброзичливості. Використовуючи оцінку, учитель має

182

володіти педагогічним тактом, виявляти високий рівень педагогічної культури.

Адже «найголовніше заохочення, – зауважував В.О. Сухомлинський, – і

найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній праці – оцінка. Це

найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і

культури» [8].

В залежності від дидактичної мети використовують різні види контролю за

навчанням: попередній, поточний, повторний, тематичний, періодичний,

підсумковий, комплексний.

Останнім часом, на думку багатьох дослідників (С. Ю. Ніколаєва,

І.В. Коломієць, Х. Дуглас Браун, Дж. Хант, М. Гронланд та ін.), методистів та

вчителів, одним з найбільш ефективних способів контролю під час вивчення

іноземної мови є тест [5; 9; 10].

Отож, більшість дослідників, які працювали над вивченням питань

тестування, дійшли висновку, що тестовий контроль є ефективною формою

контролю, яка відповідає цілям контролю, вимогам, що висуваються до нього, і

забезпечує ефективну реалізацію всіх його функцій у процесі навчання

іноземної мови. Завдяки тестовому контролю можна успішно керувати

навчальним процесом, удосконалювати його, здійснювати диференційований

підхід до учнів. Можна також внести елементи змагання в тестову методику для

стимулювання і підтримки інтересу школярів до вивчення іноземної мови.

Питання тестування привертають в останні роки все більшу увагу

педагогів та вчителів. В навчально-методичних комплектах наводяться

приклади контрольних завдань різних видів мовленнєвої діяльності, де частина

з них виконана у формі тестових завдань. В роботах А.Ю. Горчева, З.О.

Кудикіної, Ф.М. Рабіновича, І.А. Рапопорта, М.В. Розенкранц, І. Соттер, Є.Д.

Широкова та ін. розглядаються тести для контролю розуміння в процесі

читання: 1) тести на вибір правильної відповіді з двох запропонованих

варіантів; 2) тести на вибір правильної відповіді з декількох запропонованих

варіантів; 3) тести на групування фактів [2].

Тестовий контроль або тестування, як термін, означає у вузькому значенні

використання і проведення тесту, і в широкому значенні визначається як

сукупність етапів планування, складання і випробування тестів, обробки та

інтерпретації результатів проведення тесту [3].

У навчанні іноземних мов застосовується лінгводидактичне тестування.

Лінгводидактичним тестом називається підготовлений відповідно до певних

вимог комплекс завдань, які попередньо випробовувались з метою

встановлення їх якості і які дозволяють виявити серед учасників тестування

рівень їхньої лінгвістичної і/або комунікативної компетенції та оцінити

результати тестування за заздалегідь визначеними критеріями.

Залежно від цілеспрямованості тести розподіляються на тести навчальних

досягнень, тести загального володіння іноземною мовою, діагностичні тести,

тести на виявлення здібності до вивчення іноземної мови.

183

В середніх навчальних закладах для проведення проміжного, рубіжного

або підсумкового контролю використовуються тести навчальних досягнень,

метою яких є визначення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні

іншомовною мовленнєвою діяльністю на певному ступені навчання. Таким

чином, головна відмінна риса тесту – об’єктивність, що гарантується

вимірюванням, функція якого полягає в тому, щоб давати кількісну інформацію

про якість засвоєння. При цьому, він надає вчителеві змогу перевірити значний

об’єм вивченого матеріалу малими порціями та діагностувати оволодіння цим

матеріалом більшої частини учнів. Але одним з недоліків тестового контролю

сьогодні є те, що розроблені методики націлені на перевірку фактичних знань

учнів і не враховують потенційних можливостей розвитку особистості, вони

мають лише оцінювальний, а не прогнозуючий характер [4].

Висновки і перспективи подальшого дослідження. Найбільш

ефективною на сьогоднішній день формою контролю є тест. По-перше, він

сприяє досягненню оптимальної дії всіх елементів системи навчання завдяки

забезпеченню зворотного зв’язку, спрямованого на навчальну діяльність

учителя та учнів. По-друге, зворотній зв’язок зумовлює подвійну природу

функціонування контролю. Це відображається у здійсненні його в поточній

(інтегрованій) та підсумковій (відносно самостійній) формах

(Ю.К. Бабанський, О.П. Старков, Н.Ф. Тализіна, О.Л. Товма).

Тестовий контроль спрощує перевірку робіт учителем і дає змогу

організувати рубіжний та підсумковий контроль, активізувати діяльність учнів

шляхом охоплення контролем більшої кількості школярів, перевірити знання

великого за об’ємом матеріалу за невеликий проміжок часу.

Для забезпечення ефективного навчання іноземної мови в середньому

навчальному закладі та отримання об’єктивних показників навчальних

досягнень з предмету «Іноземна мова» необхідно також створити надійну

систему контролю оволодіння іноземною мовою. Однією з найбільш

результативних методик контролю при вивченні іноземної мови, як засвідчили

результати багатьох досліджень та експериментів, є тестова методика.

Перспективами подальшого дослідження може стати удосконалення та

ефективне впровадження в навчальний процес надійної системи контролю

оволодіння іноземною мовою нових тестових методик.


1. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функции

оценки обучения школьников: экспериментальное педагогическое

исследование. М.: Педагогика, 1984. 296 с.

2. Глуханюк Д. Як об’єктивно оцінити знання учнів (з досвіду

впровадження залікової системи). Педагогіка толерантності. 1997.

№1–2. С.86–90.

3. Делікатний К. Г. Оцінка знань як органічна частина процесу навчання.

Радянська школа. 1989. №5. С.44–50.

184

4. Лисенко Л. В. Модульне навчання і рейтингова система оцінювання

знань учнів. Початкова школа.1995. №3. С.27–29.

5. Ніколаєва С. Ю., Петращук О. П. Тестовий контроль лексичних

навичок аудіювання (англійська мова). К.: ЛЕНВІТ, 1997. 91c.

6. Ніколаєва С. Ю., Метьолкіна О. Б. Тестовий контроль читання

(англійська мова). К.: ЛЕНВІТ, 1997. 88c.

7. Рапопорт И. А., Сельг Р., Соттер И. Тесты в обучении иностранным

языкам в средней школе. Таллин, 1987. 249с.

8. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. К.: Радянська школа,

1977. Т.3. 669 с.

9. Arveiller J. La constitution d’un regard professionnel: psychiatrie de

l’enfant et éducation. Thèse de doctorat, sous la dir. de L. Marmoz:

Université de Caen, 1993. 175 p.

10. Barnard K. E. et Kelly J. F. Assessment of parent – child interaction.

Handbook of Early Childhood Intervention. Cambridge: Cambridge

University Press, 1990. P. 278 – 302.

185

Чижишин Борис Зіновійович,

кандидат медичних наук,




Ефективність навчально-контролюючих програм у

підготовці медичної сестри

Вступ. У сучасному навчальному процесі все більша увага приділяється

використанню комп'ютерних технологій. Та використання комп'ютера ще не є

запорукою успіху, і значимих результатів можна домогтися тільки при

грамотному його застосуванні [1].

Із засобів навчання на основі комп'ютерних технологій використовуються

електронні учбово-методичні комплекси, електронні підручники й презентації

та інші мультимедійні матеріали. Електронні учбово-методичні посібники

дають можливість студентові самостійно найбільше гнучко маніпулювати

пропонованою навчальною інформацією відповідно до їхніх індивідуальних

здібностей [1].

Матеріали й методи. Нами використовувалися навчально-контролююча

програма з хірургії у якій висвітлені основні розділи предмету: «Профілактика

хірургічної інфекції», «Відкриті механічні ушкодження (рани)», «Термічні

опіки», «Переломи й вивихи», «Гострі захворювання органів черевної

порожнини», які є складовою частиною електронної версії підручника з хірургії

що знаходиться у розробці. У даних програмах наочно й доступно

представлений вичерпний матеріал з основних питань хірургії. Видання

реалізоване у вигляді інформаційної мультимедійної програми на носіях формату

CD-ROM, призначених для експлуатації на комп’ютерах, сумісних з IBM PC під

керуванням операційної системи WINDOWS-XP. Видання має простий,

зрозумілий інтерфейс і зручну схему функціонування, дозволяє одержати

високопрофесійний довідковий посібник, придатний як для індивідуального, так

і колективного користування у бібліотеках, методичних центрах і

спеціалізованих аудиторіях.

Видання містить тестову програму й ситуаційні завдання, що дозволяють

студентам самостійно контролювати процес оволодіння матеріалом. Тести й

завдання досить складні, але побудовані чітко й конкретно.

Побудова програми видання дозволяє докладно зупинитися на будь-якому

розділі теми «термічні ураження», при цьому керування є надзвичайно простим і

зручним.

Контроль знань за допомогою даної програми оснований на використанні

бази запитань, із якої випадковим чином вибирається будь-яке і пропонується

студентові. За умови виведення у одному сеансі роботи студента із програмою

186

12 випадкових запитань вся база запитань із даної теми складається не менше

як з 15. Максимальна кількість запитань не обмежується. Чим більше запитань,

тим менша ймовірність того, що у одному сеансі роботи з програмою за двома

комп’ютерами, що знаходяться поруч, на екран одночасно виведеться одне і теж

запитання. Для об’єктивності оцінювання це досить важливо.

Після вибору теми тестування користувачу повідомляється інформація про

загальну кількість бази запитань по даній темі.

Натиснення на кнопку “ОК” виводить вікно вибору режиму роботи

“контрольний” або “навчальний”.

Після вибору режиму роботи студенту пропонується вибрати свою групу і

аналогічним чином вибрати своє прізвище та ініціали (потрібно звернути увагу

користувача на те, що при роботі з програмою потрібно проводити одноразове

натиснення на кнопки і врахувувати те, що виконання певнихрежимів програми

потребує додаткового часу;

багаторазове натиснення призводить до небажаних наслідків, наприклад,

закриття активного вікна, виведення не наступного запитання, а пропуску

одного-двох і т.д.). Після вибору групи та прізвища студента активізується

187

кнопка “ОК”, після натиснення якої користувач переходить у вікно відповідей

на питання.

Відповідь на питання проходить у вигляді гри із двома учасниками та

одним ведучим. У верхній частині вікна вказується інформація про номер

запитання, ціну даного запитання у балах та час, що залишився для вибору

відповіді на питання. На “екран” виводиться запитання з п’ятьма варіантами

відповіді. Студент може вибрати одну, або декілька варіантів відповіді в

залежності від запитання. Для вибору певного варіанта відповіді вказівник

маніпулятора «миша» наводять на текст відповіді і проводять одноразове

натиснення лівої клавіші маніпулятора. У випадку правильного проведення

даної маніпуляції біля вибраного варіанта відповіді з’являється символ “зелена

галочка”. Повторне натиснення на варіанті відповіді відміняє вибір його як

правильного.

У лівій верхній частині вікна відповіді на запитання повідомляється час,

який ще залишився, для можливості дання відповіді на запитання (час

вказується у секундах та у графічному представленні у відсотках). Трохи нижче

вказується кількість балів, які набрав студент, відповідаючи на запитання.

Кількість правильних відповідей вказується під прізвищем студента, а кількість

неправильних - під надписом “ВИКЛАДАЧ”. У випадку, коли ціна кожного

запитання теми тестування рівна одному балу, то кількість правильних

відповідей та кількість балів, набраних студентом, будуть однаковими.

У випадку, коли запитання, або варіанти відповідей повністю не

поміщаються у відведеному для даного об’єкта просторі, праворуч від даного

об’єкта з’являється смуга прокручування для перегляду всього тексту

запитання або варіанта відповіді.

Для запитання пропонується варіант виведення його у збільшеному

вигляді. Для цього потрібно двічі натиснути ліву клавішу маніпулятора “миша”

на запитанні.

188

Дана програма дає можливість задати запитання з використанням

графічних зображень. У випадку, коли відповідь на запитання вимагає

перегляду графічного зображення, то у нижній частині вікна, над кнопкою

“Наступне питання”, з’являється додаткова кнопка “МАЛЮНОК ТУТ!”,

натиснення на яку і призводить до появи малюнка.

Отже, для дання відповіді на запропоноване запитання, потрібно

прочитати запитання (зображено зеленим кольором), вибрати правильні, на

думку користувача, варіанти відповідей (зображено червоним кольором) і

натиснути кнопку “Наступне питання” у нижній частині даного вікна.

Дивлячись на реакцію ведучого, учасників та іншу додаткову інформацію

зробити висновок про правильність дання відповіді.

Після закінчення тестування проводиться підрахунок результатів і

виводиться однойменне вікно, в якому вказується максимально можлива

кількість балів; кількість балів, які набрав студент; кількість запитань; кількість

правильних відповідей та відповідна кількість балів; кількість неправильних

відповідей та відповідна кількість балів; оцінка та прізвище з ініціалами

студента, що тестувався. Отримана інформація заноситься у базу даних

результатів.

Пункт меню “ВИХІД”

Пункт головного меню «Вихід» дає можливість культурного виходу з

програми.

Пункт меню “ПЕРЕГЛЯД СТУДЕНТІВ”

Пункт головного меню «Перегляд студентів» дає можливість продивитись

додаткову інформацію про студентів училища.

189

Дослідницька робота здійснювалася у Рівненському державному базовому

медичному коледжі. В процесі дослідження перевірено ефективність

використання навчально-контролюючих програм при вивченні хірургії на

відділенні «Лікувальна справа». Дослідження проводились протягом 2005 –

2010 навчальних років.

Експериментом було охоплено 658 студентів відділення "Лікувальна

справа", з них 330 - студенти контрольних і 328 - експериментальних груп.

Експеримент проводився з урахуванням того, що навчання в

експериментальній та контрольній групах проводилось в один і той же час.

Студенти усіх груп мали рівний доступ до всієї навчальної інформації, а

кваліфікація викладачів була приблизно однаковою

При експериментальному дослідженні, ми обрали наступні методи

контролю - тестування, усне опитування, демонстрацію засвоєних практичних

навичок і професійних умінь, вирішення задач на вміння виділяти суттєві

елементи з загальної інформації, задач на вміння узагальнювати інформацію,

задач на логічне мислення, вирішувати і практично виконувати задачі на

сформованість професійної майстерності.

У академічних групах відділення "Лікувальна справа", вивчався рівень

теоретичних знань з предмету "Хірургія", рівень сформованості практичних

навичок, які передбачені програмою при вивченні предмету "Хірургія".

Визначення базових знань і вмінь з предмету проводилось у 7 групах

шляхом тестування, однак для основного етапу педагогічного експерименту

відбиралися по 2 групи з приблизно однаковими показниками (одна з них була

експериментальною, інша контрольною).

У відібраних за допомогою контрольних замірів з тестового контролю

контрольних і експериментальних групах ми провели визначення базового

рівня їхньої практичної підготовки. Контрольні заміри з оцінювання базових

рівнів практичної підготовки проводилися на першому занятті і здійснювалися

методом теоретичного обґрунтування та практичної демонстрації виконання

практичних навичок з хірургії виявлення базового рівня практичних навичок і

вмінь проводилося декількома досвідченими викладачами одночасно, а

отримані результати обговорювалися та узгоджувалися.

190

Основою проведення педагогічного експерименту були практичні зрізи в

контрольних та експериментальних групах протягом усіх років проведення

дослідження. Контрольні зрізи виконання практичних навичок окремих

професійних вмінь і комплексних професійних умінь проводились методом

спостереження, тобто виявленням рейтингу.

Результати дослідження та їх обговорення. Експериментальна робота

показала, що результати у експериментальних групах виявилися вищимиза

аналогічні результати у контрольних групах: відсоток засвоєння знань у межах

4,47 % - 9,26 %; середній бал у межах 0,36 - 0,45; якісна успішність у межах

21,1 % – 4,6 %.

Результати показані студентами експериментальних груп при порівнянні

критерію опанування пресінними вміннями, виявились вищими за аналогічні

результати у контрольних групах: відсоток опанування вміннями у межах 30 %

– 33,2 %; середній межах — 0,38 – 0,47; якісна успішність у межах 21,1 – 40%.

Уміння виділяти головне (аналітичні здібності у студентів

експериментальних груп були значне вищими, ніж у студентів контрольних

груп, а саме: високі показники (надзвичайно високі і високі) зросли на 14,8 %

(25,1 % проти 36,9 %), тоді як низькі ( і надзвичайно низькі) є меншими на 10,7

% (26 % проти 15,3 %).

Уміння узагальнити навчальний матеріал (синтетичні здібності) у

студентів експериментальних є вищими, а саме високі показники (надзвичайно

високі і високі) є вищими на 7,3 % (30,9 % проти 38,2 %), тоді як низькі (низькі

і надзвичайно низькі) є меншими на 9,6 % (24,1 % проти 14,5 %).

Уміння робити висновки із змісту навчального матеріалу (логічні

здібності) у студентів, які навчаються за експериментальною програмою також

виявилися вищими: високі показники (надзвичайно високі і високі) зросли на

7,4 % (з 29,1 % до 36,5 %), а (низькі і надзвичайно низькі) зменшилися на 10,2

% (26 % проти 15,8 %).

Більш ефективну теоретичну і практичну підготовку студентів

експериментальних груп у порівнянні з контрольними було статистично

підтверджено за допомогою критерію розподілу Стьюдента — критерієм t,де у

всіх вибірках показники експериментальних груп є кращими.

Достовірність отриманих експериментальних даних про підвищення

сформованості професійно-значущих якостей психіки у експериментальних

групах було проведено за допомогою математично синтетичного аналізу

методом рангової кореляції Спірмена. За нашими статистичними даними Ткр

знаходиться у межах 1,59 — 1,68, що є підтвердженням кращої сформованості

професійно-значущих якостей психіки студентів експериментальних груп.

Висновки. Використання навчально-контролюючих програм для

самопідготовки студентів до практичних занять забезпечує високий рівень

засвоєння теоретичного матеріалу та оволодіння професійними вміннями та

навичками.

191

Використання інтегративних технологій у навчальному процесі медичного

навчального закладу сприяє підвищенню якості професійної підготовки з

урахуванням вимог роботодавців.


1. Виленский М.Я., Образцов П.И., Уман А.И. Технологии

профессионально-ориентированного обучения в высшей школе:

Учебное пособие. Издание второе / Под ред. В.А. Сластенина – М.:

Педагогическое общество России, 2005. – 192 с.

2. Краснова Г.А., Соловов А.В., Беляев М.И. Технологии создания

электронных обучающих средств. - М.: МГИУ, 2001. - 223 с.

192

УДК 377.6:614.253.5(043.5) Чорнобрива Наталія Василівна,



Рокитнівського медичного училища

Інформаційно-цифрові технології в системі

підготовки майбутніх фельдшерів до професійної

діяльності в медичних закладах освіти

Розглянуто теоретичні засади впровадження інформаційно-цифрових

технологій в процес підготовки майбутніх фельдшерів до професійної

діяльності в медичних закладах освіти. З’ясовано аспекти залучення

інформаційно-цифрових технологій для підвищення якості й ефективності

медичної допомоги. Обґрунтовано та охарактеризовано впровадження

інформаційно-цифрових технологій в процес підготовки майбутніх фельдшерів

до професійної діяльності. Зроблено висновок, що проблема використання

інформаційно-цифрових технологій в системі підготовки майбутніх

фельдшерів до професійної діяльності в медичних закладах освіти є

актуальною і потребує дослідження. Перспективно-пошуковий етап

передбачає використання доповненої реальності в процесі підготовки

майбутніх фельдшерів до професійної діяльності в медичних закладах освіти.

Ключові слова: інформаційне суспільство, інформаційно-цифрові

технології, інформаційне середовище, освітній процес, професійна діяльність,

фахова підготовка.

Рассмотрены теоретические основы внедрения информационно-

цифровые технологий в процесс подготовки будущих фельдшеров к

профессиональной деятельности в медицинских учебных заведениях. Выяснено

аспекты привлечения информационно-цифровые технологий для повышения

качества и эффективности медицинской помощи. Обосновано и

охарактеризованы внедрения информационно-цифровые технологий в процесс

подготовки будущих фельдшеров к профессиональной деятельности. Сделан

вывод, что проблема использования информационно-цифровых технологий в

системе подготовки будущих фельдшеров к профессиональной деятельности в

медицинских учебных заведениях является актуальной и требует исследования.

Перспективно-поисковый этап предусматривает использование дополненной

реальности в процессе подготовки будущих специалистов к профессиональной

деятельности в медицинских учебных заведениях.

Ключевые слова: информационное общество, информационно-цифровые

технологии, информационная среда, образовательный процесс,

профессиональная деятельность, профессиональная подготовка.

The theoretical principles of introduction of information and digital

193

technologies in the process of preparing future medical assistants for professional

activity in medical educational institutions are considered. The aspects of the use of

information and digital technologies for improving the quality and efficiency of

medical care have been clarified. The implementation of information and digital

technologies in the process of preparing future medical assistants for professional

activity is substantiated and characterized. It is concluded that the problem of using

information and digital technologies in the system of training future medical

assistants for professional activity in medical educational institutions is actual and

requires research. The prospect-search phase involves the use of complementary

reality in the process of preparing future professionals for professional activities in

medical educational institutions.

Keywords: information society, information and digital technologies,

information environment, educational process, professional activity, vocational

training.

Постановка проблеми. В умовах динамічно мінливого світу

фундаментальне значення має інформатизація сфери освіти, яка спрямовується

на підготовку кваліфікованого фахівця відповідного рівня і профілю,

конкурентноздатного на ринку праці, компетентного, відповідального, що

вільно володіє своєю професією, здатного до ефективної роботи із

спеціальності на рівні світових стандартів [3, c. 27]. Інформатизація та

комп’ютеризація споріднюється з освітнім процесом для знаходження,

передачі, одержання інформації з використанням сучасних інформаційно-

цифрових технологій [2].

Процес інформатизація і комп’ютеризація суспільства призводить до все

більшого та вагомого зростання обсягів інформації, яка є важливим

стратегічним ресурсом, як і енергетичні та традиційні матеріали. Інформація та

знання, як її вища форма, стають економічно-стратегічними та пріоритетними

чинниками розвитку сучасного суспільства, в якому першочергова роль

належить професійним і освіченим особистостям. Відповідно до цього в сфері

національної освіти і науки, основним елементом стає процес формування

умінь і навичок роботи з інформацією, раціональне опрацювання інформації та

проведення значної роз’яснювальної роботи її використання, запровадження

фундаментальних інновацій для формування культури її задіяння,

цілеспрямованого розвитку внутрішніх реформ щодо використання згоди на

збір інформації та її обробку [3, с. 11–12].

Сучасне суспільство розвивається динамічно, відтак однією з необхідних

умов якісної підготовки майбутніх фельдшерів до професійної діяльності в

медичних закладах освіти виступає досконале володіння сучасними

інформаційно-цифровими технологіями, враховуючи надзвичайно високі темпи

виникнення нових цифрових технологій та програмних засобів, тому на них

зупинимося дещо детальніше. Інтенсивний розвиток інформаційно-цифрових

технологій неминуче призводить до інформатизації вищої освіти, необхідності

194

підвищення якості підготовки фахівців з новим типом мислення й культури, які

відповідають вимогам сучасного інформаційного суспільства, породжуючи

виникнення протиріч між:

– рівнем розвитку інформаційного середовища та якістю підготовки

фахівців до здійснення сучасної соціокультурної комунікації;

– обсягом інформації, що постійно збільшується та можливостями індивіда

до її сприйняття, обробки, засвоєння, передачі та використання у професійній

діяльності [7, с. 82–83].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Залучення інформаційно-

цифрових технологій з метою підвищення якості й ефективності медичної

допомоги, збереження та зміцнення здоров’я населення, поліпшення медико-

санітарної допомоги розглядається працях вітчизняних науковців: О. Баєва, Ю.

Вороненко, В. Грабовського, З. Гладуна, О. Дорохової, А. Картиша, Д.

Карамишева, Н. Кризиної, П. Клименко, В. Москаленка, Я. Радиша, І. Рожкової,

Г. Слабкого та інших.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.

Інформаційно-цифрові технології сприяють орієнтації в потоці інформації,

допомагають вирішувати будь-яку інформаційну проблему, пов’язану з

професійною діяльністю, задіюють та розвивають інформаційну

компетентність майбутніх фельдшерів, сприяють формуванню умінь працювати

з різними видами інформації, знаходити і відбирати необхідний матеріал,

класифікувати його, узагальнювати, критично до нього ставитися, на основі

здобутих знань [1, с. 75]. Інформатизація і комп’ютеризація освітньої сфери в

процесі підготовки майбутніх фельдшерів до професійної діяльності сприяє:

– активізації навчально-пізнавальної діяльності освітнього процесу;

– спрямованості використання інформаційно-цифрових технологій в

процесі ґрунтовного вивчення фахових дисциплін;

– підвищенню фахових компетенцій;

– постійному удосконаленню особистісно-професійних кваліфікацій;

– задіяності можливостей інформаційного середовища для самостійного

удосконалення особистісних якостей;

– орієнтації на задіяння інформаційно-цифрових технологій для

професійного та особистісного саморозвитку.

Використання інформаційно-цифрових технологій в системі підготовки

майбутніх фельдшерів до професійної діяльності в медичних закладах освіти

розглядається, нині, як невід’ємна складова реформування системи медичної

освіти. Основне завдання якої передбачає підготовку освіченого фахівця

відповідно до вимог інформаційного суспільства озброєного професійним

рівнем знань, умінь і навичок із сформованими навичками оволодіння

сучасними інформаційно-цифровими технологіями.

Мета статті – полягає в теоретичному обґрунтуванні та висвітленні

аспектів впровадження інформаційно-цифрових технологій в системі

195

підготовки майбутніх фельдшерів до професійної діяльності в медичних

закладах освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі

інформатизації, все більшого поширення в різноманітних сферах життя

набувають інформаційно-цифрові технології, вони виступають як один із

інструментів пізнання. Тому однією із задач вищої освіти є підготовка фахівця,

який вільно орієнтується в світовому інформаційному просторі, який має

знання й навички щодо пошуку, обробки та зберігання інформації,

використовуючи сучасні інформаційно-цифрові технології. Цей напрямок

вважається перспективним, адже в цілому освіта характеризується як велика

система, якісне функціонування якої неможливе без використання сучасних

телекомунікаційних і комп’ютерних засобів зберігання, опрацювання,

передавання, подання інформації [5, с. 7]. Сьогодні важливим є вміння

орієнтуватися в потоці інформації, працювати з різними її видами; знаходити та

відбирати необхідний матеріал, класифікувати його, узагальнювати, на основі

здобутих знань вирішувати будь-яку інформаційну проблему, пов’язану з

професійною діяльністю [1, с. 75].

У медичних дослідженнях неможливо обійтися без сучасних комп’ютерів і

відповідно розробленого вузько-спеціалізованого програмного забезпечення до

них. Цей процес супроводжується вагомими змінами в медичній галузі,

освітньому процесі майбутніх медичних працівників, інформаційно-цифрові

технології допомагають проводити об’єктивну діагностику захворювань,

накопичувати й ефективно використовувати отриману інформацію на всіх

стадіях лікувального процесу і, що найважливіше для медичної науки, є

неоціненними в науковому пізнанні [4, с. 96]. Також зростає потреба в фахівцях

здатних якісно виконувати свої професійні обов’язки та надавати медичну

допомогу, кваліфіковано використовувати набуті знання та вміння, задіювати

інформаційно-цифрові технології в своїй практичній фаховій діяльності.

Впровадження інформаційно-цифрових технологій в практику медичної

системи полягає в використанні новітніх досягнень комп’ютерних,

телекомунікаційних і цифрових технологій, а саме:

–інформаційно-довідкових систем, електронних медичних карток,

консультативно-діагностичних систем, апаратно-комп’ютерних систем,

автоматизованих робочих місць, які призначені для автоматизації лікувально-

діагностичного процесу та забезпечення інформаційної підтримки прийняття

діагностичних і тактичних рішень [6, с. 155];

– медичних інформаційних систем, медичної діагностики, експертних

систем, медичних апаратно-комп’ютерних систем, інноваційно-цифрових

технологій в лікувальному процесі [6, с. 155].

Інформаційно-цифрові технології в освітньому процесі майбутніх

фельдшерів допомагають:

– організувати динамічну подачу навчального матеріалу;

196

– організувати онлайн візуалізацію навчального матеріалу;

– урізноманітнити форми представлення інформації з використанням

новітніх технологій;

– дієво та результативно сприяти засвоєнню навчального матеріалу;

– результативно розв’язувати навчальні та професійні завдання;

– інформатизувати освітній процес (використання довідкових

інформаційних систем, медичних систем, діагностичних систем) та

використовувати інформаційні інструменти до майбутньої професійної

діяльності;

– інформаційно організувати та задіювати майбутніх фельдшерів до

науково-дослідницького процесу.

Впровадження інформаційно-цифрових технологій в процес підготовки

майбутніх фельдшерів до професійної діяльності набуває оновленого змісту

освітнього процесу в вивченні професійно-навчальних дисциплін та дає

можливість задіяння інноваційних технологій (особистісно-орієнтовного,

розвивального та проектного навчання) на успішну реалізацію та виконання

навчальних завдань.

Використання інформаційного медичного середовища, як інтеграції різних

видів навчально-виробничої діяльності сучасних інформаційних засобів

(апаратні: персональний комп’ютер, глобальна мережа Інтернет, локальні

мережі, пристрої для підготовки та обробки й передачі текстової, графічної,

звукової, відеоінформації до використання в освітньому процесі, сучасні

периферійні обладнання, медичні апаратно-комп’ютерні системи; програмні:

системні, прикладні, медичні інформаційні системи, експертні системи),

ІТ додатків (медичні безкоштовні програми для сучасних ґаджетів на базі

операційної системи Android (Довідник лікаря: MedAssist. Додаток надає доступ

до важливої та професійної інформації, а саме: містить протоколи діагностики

та лікування захворювань Міністерства охорони здоров’я України, довідникову

систему зареєстрованих лікарських засобів, формуляри лікарських засобів,

норми лабораторних аналізів і основних функціональних показників, медичні

публікації та новини від провідних фахівців тощо; Довідник лікаря: Гіпертонія.

Даний додаток розроблений з використанням «Рекомендацій з лікування

артеріальної гіпертонії Європейського товариства гіпертонії і Європейського

товариства кардіологів». надає доступ до вихідної інформації про

антигіпертензивні засоби та їхню можливу комбінацію для відповідних груп

пацієнтів; Додаток CardiopulmonarySound – надає функціональні дані щодо

захворювання серця та легень на основі аускультативних звуків; Додаток

Аналізи надає доступ до відповідних норм усіх найпоширеніших лабораторних

досліджень тощо), медичних інформаційних систем (платних медичних

інформаційних систем: «Медексперт», «Meditex», «Емсімед»), автоматизованих

віртуальних систем діагностики (скринінгові комп’ютерні діагностичні

системи, автоматизовані системи профілактичних оглядів (АСПО)); хмарних

197

освітніх технологій (технології Інтернет доступу до комп’ютерних ресурсів

сервера і використання програмного забезпечення як онлайн сервіса, Office Web

Apps (Office онлайн), Сервіси Google Apps, сховищ файлів, спільний доступ

(Dropbox, SkyDrive), систем дистанційного навчання (бібліотека, медіатека),

онлайн сервіси для учбового процесу (спілкування, тестування) в рамках єдиної

інформаційно-технологічної платформи).

Ефективне впровадження інформаційно-цифрових технологій в процесі

підготовки майбутніх фельдшерів до професійної діяльності характеризується:

– упровадженням інформаційно-цифрових технологій в системі підготовки

майбутніх фахівців до професійної діяльності, які сприяють активізації

оволодіння майбутніми фельдшерами комплексу теоретичних знань,

практичних умінь і навичок;

– упровадженням перспективних форм навчання (міні-лекції, практичні

тренінги, онлайн семінари, чат-дискусії: «мозковий штурм»), результативні

методи активізації пізнавальної діяльності (словесний, наочний, практичний,

проектний, дослідницький, які пов’язані з мультимедійними й анімаційними

технологіями), технічні засоби (комп’ютерні системи, телекомунікації,

комп’ютерні мережі, засоби обробки та візуалізації інформації тощо);

– використанням інформаційного медичного середовища, як інтеграції

різних видів навчально-виробничої діяльності (використання інноваційних

форм організації й обміну інформацією в медичній сфері за допомогою

інформаційних засобів, сучасних ІТ додатків (безкоштовні медичні програми

для ґаджетів на ОС Android), медичних інформаційних систем, автоматизованих

віртуальних систем діагностики (скринінгові комп’ютерні діагностичні

системи, автоматизовані системи профілактичних оглядів), хмарних освітніх

технології (Office Web Apps, сервіси Google Apps, Dropbox, SkyDrive, онлайн

сервіси для освітнього процесу в рамках єдиної інформаційно-технологічної

платформи).

Висновки з даного дослідження і перспективи. Доходимо висновку, що

використання інформаційно-цифрових технологій в системі підготовки

майбутніх фельдшерів до професійної діяльності в медичних закладах освіти

сприятиме: активізації діяльності для пошуку фахової інформації,

опрацюванню наукових джерел; практичному використанню комп’ютерних

систем, локальних і глобальних мереж та їх ресурсів, інформаційних систем та

Інтернет технологій; оволодінню медичним програмним забезпеченням,

вузькоспеціалізованими медичними додатками, інформаційно-діагностичними

та консультативно-медичними системами, медичними експертними та

навчально-інформаційними системами. Перспективним також є використання

доповненої реальності в процесі підготовки майбутніх фельдшерів до

професійної діяльності в медичних закладах освіти.


1. Гендина Н.И., Колкова Н.И., Скипор И.Л. Информационная культура

198

личности: диагностика, технология формирования: учеб.-метод. пособ.

Кемерово: КемГАКИ, Ч.1. 1999. 146 с.

2. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного

суспільства в Україні на 2007–2015 роки». URL:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=537-16. (дата

звернення: 12.12.2016).

3. Карабін О.Й. Формування готовності майбутніх учителів гуманітарних

дисциплін до роботи в інформаційному середовищі: дис. ... канд. пед.

наук: 13.00.04 / Тернопільський нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка.

Тернопіль, 2013. 274 с.

4. Качмар В.О. Стан розвитку медичної інформатики в Україні. Медицина

транспорту України. 2009. № 4. С. 95–99.

5. Концепція інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів,

комп’ютеризації сільських шкіл: Затверджено колегією Міністерства

освіти і науки України від 27.04.2001 р. № 5/8-21. Інформаційний зб.

Міністерства освіти і науки України, 2001. № 13. С. 3–10.

6. Олар О.І., Микитюк О.Ю., Федів В.І., Іванчук М.А., Гуцул О.В.

Інноваційні технології у медицині: стан і перспективи. Буковинський

медичний вісник. 2013. № 2 (66). Т. 17. С. 155–160.

7. Яремака Н.С. Формування інформаційної компетентності майбутніх

менеджерів індустрії дозвілля у процесі професійної підготовки: дис.

... канд. пед. наук: 13.00.04 /Полтавський нац. пед. ун-т ім. В. Г.

Короленка. Полтава, 2016. – 289 с.

199

Шадий Світлана Борисівна,

викладач терапевтичних дисциплін



Впровадження методу проектів при проведенні

занять з невідкладних станів в алергології

Статтю призначено методу проектної діяльності як інноваційного

методу навчання у вищій школі. На основі аналізу, узагальнення та

систематизації наукових джерел зроблено висновки, що метод проектної

діяльності дозволяє індивідуалізувати навчальний процес, створює умови для

творчої самореалізації та сприяє якісному відпрацюванню практичних навиків.

Робота з методом проектів розвиває у студентів навики автодидактики.

Оцінка роботи з методами проектів дозволяє зробити висновок, що перевагами

проектної діяльності є необхідність планування власно роботи з попереднім

прорахуванням можливих результатів, самостійна робота по збору матеріалу,

навики аналізу, аргументування, розподілення обов’язків, створення

повноцінного «кінцевого продукту»; вміння представляти створене перед

аудиторією та оцінювати себе та інших. За допомогою введення методу

проектів у навчання, можна сприяти підвищенню у студентів самооцінки,

формування професійних компетенції і вмінь, важливих для медика в критичних

ситуаціях;

Ключові слова: проект, проектна діяльність, навчальний процес,

інноваційність, проектні технології; project, project activity, study process,

innovation, project-related technologies.

Актуальність досвіду: Медична галузь в Україні проходить процес

реформування - 28 грудня 2017 року Президент України підписав ключовий

законопроект медреформи № 6327. Уряд ухвалив цілий пакет підзаконних актів

для того, щоб медичні заклади та місцева влада по всій країні розпочали

підготовку до реформи. Питання реформування медичної галузі є комплексним

і торкається багатьох аспектів сфери охорони здоров’я. На рівні з

удосконаленням вже існуючої бази, країна потребує нових кваліфікованих

кадрів, які б відповідали найвищим вимогам кваліфікованого медпрацівника.

Медичні навчальні заклади – перша ланка на шляху до підготовки

кваліфікованого медичного представника. Саме тому, перед викладачами

медичних закладів стоїть питання оновлення підходів до навчального процесу

та якісна передача знань студентам [16]. Сучасна вища школа повинна

допомогти студентам відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти

адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві, бути професійно

компетентними, психологічно стійкими, розвивати здатність до самоорганізації,

вміти комплексно розв’язувати проблеми, вміти приймати рішення.

Проектна діяльність – одна з найперспективніших складових освітнього

200

процесу, тому що створює умови творчого саморозвитку та самореалізації

студентів, формує всі необхідні життєві компетенції, які на Раді Європи були

визначені як основні в ХХІ столітті: полікультурні, інформаційні, політичні та

соціальні. Самостійне здобування знань, систематизація їх, можливість

орієнтуватися в інформаційному просторі, бачити проблему і приймати

рішення відбувається саме через застосування методу проекту.

Результати виконаних проектів повинні бути “відчутними”, тобто, якщо це

теоретична проблема, то результатом виконаного проекту повинно бути

конкретне її розв’язання, якщо практична – конкретний результат, готовий до

впровадження [3, 484].

Практична значущість: реалізація методу проектної діяльності допоможе

практично розв`язати проблему засвоєння професійних навиків, реалізувати

здібності, вміння досягати успіху, швидко й впевнено приймати рішення по

наданню допомоги при невідкладних станах.

Провідна ідея досвіду: Метод проектів дозволяє студентам вчитися на

власному досвіді й досвіді інших у конкретних справах і приносить

задоволення студентам, коли вони бачать продукт власної праці. Метод проектів

дозволяє:

1. індивідуалізувати навчальний процес;

2. дає можливість студентові проявляти самостійність у плануванні,

організації та контролі своєї діяльності;

3. забезпечує підтримку стійкого інтересу до вивчення предмету,

поглиблює та систематизує знання студентів з теми, яка вивчається;

4. створює умови для творчої самореалізації студентів;

5. підвищує мотивацію для отримання знань, сприяє розвитку їхніх

інтелектуальних здібностей;

6. сприяє якісному практичному відпрацюванню практичних навиків [6,

10].

Інноваційна значущість: Проект— це метод навчання. Він може

застосовуватись як на заняттях, так і для самостійної роботи, проект

орієнтований на досягнення цілей самих студентів, тому є неповторним; формує

значну кількість навчальних і професійних компетентностей, тому є

ефективним; формує досвід, тому є незамінним.

Проведення занять за методом проектів вважається методом іноваційним,

оскільки більш якісно сприяє відпрацюванню практичних вмінь по наданню

невідкладної допомоги [7, 162].

Науково-теоретична база: основу до детального вивчення методу

проектної діяльності становлять публікації наступних вчених: Мачинська Н.І.

Педагогічна освіта магістрів вищих навчальних закладів непадогогічного

профілю: монографія / Н.І. Мачинська за ред.. док.пед.наук проф..член – кор..

НАПН України С.О. Сисоєвої. – Львів : ЛьвДУВС 2013 р.

Методологія наукової діяльності : навчальний посібник : Вид. 2-ге / за

ред..проф. Чернілевського Д.В. – Вінниця . видавництво АМСКП 2010 р.

Заслуговує на увагу диференціальний підхід дослідників у трактуванні

201

методу проектів. Так В. Мельников., В. Мегунов., П.Петриков розуміють метод

проектів ( від. грец. «шлях дослідження»), як організацію процесу навчання, за

якою студенти набувають знання та вміння у ході планування й виконання

практичних завдань – проектів, що поступово ускладнюються. Одне із

визначень проекту це «п`ять П»: Проблема, Проектування (Планування), Пошук

інформації, Продукт, Презентація[10]

Термін «проектування» – це особливий тип інтелектуальної діяльності,

відмінною особливістю якої є перспективна орієнтація, практично спрямоване

дослідження. Передумовою впровадження методу проекту в практику освітньої

діяльності є реалізація наступних компонентів даного процесу:

пошук методів, які давали б змогу представити освітній процес як

організацію переважно самостійної роботи студентів;

прагнення розглядати освіту більш широко, ніж просто передачу

певного обсягу знань.

Організація проектної діяльності студентів довела, що проектування

має наступний вплив на фомування особистості:

розвиває у студентів навики автодидактики (учасники проектування

ніби автоматично, без спеціально означеної дидактичної задачі з боку

організаторів засвоюють нові поняття, практичні вміння, нове

розуміння змісту тих змін, яких вимагає життя;

участь у проектній діяльності ставить студентів у позицію господаря

життя;

проектування — це специфічний індивідуально-творчий процес,

який вимагає від кожного оригінальних нових рішень і в той же час

це процес колективної творчості.

Переваги проектної діяльності:

Проектна діяльність включає необхідність планувати свою роботу,

попередньо прораховуючи можливі результати;

використовувати багато джерел інформації;

самостійно збирати і накопичувати матеріал;

аналізувати, порівнювати факти, аргументувати свою думку;

приймати рішення;

розподіляти обов'язки, взаємодіяти один з одним;

створювати "кінцевий продукт", представляти створене перед

аудиторією;

оцінювати себе та інших [3, 484].

Метод проектів – це технологія, яка спрямована на самостійну

діяльність, на розв`язання певної проблеми, що передбачає

використання різноманітних методів , засобів навчання ,

інтегрованих знань і вмінь.

Хороший проект повинен відповідати наступним вимогам:

мати практичну і соціальну цінність;

передбачати проведення студентами самостійних досліджень;

бути гнучким щодо напряму роботи і швидкості її виконання;

202

передбачати можливість розв’язання актуальних проблем;

давати студенту можливість навчатися відповідно до своїх

можливостей;

сприяти прояву здібностей студента під час вирішення завдань більш

широкого спектру;

сприяти налагодженню взаємовідносин між студентами;

Для успішної реалізації методу проектів необхідні наступні умови:

наявність значущої у творчому та дослідницькому плані проблеми;

уміння вчителя ставити ключові та тематичні запитання;

практична значущість очікуваних результатів (публікація, постер,

альманах тощо);

самостійна робота студентів на заняттях;

структурування змістовної частини проекту (етапи, завдання,

розподіл ролей тощо);

використання дослідницьких методів;

застосування комп’ютерних технологій (для пошуку інформації,

спілкування з іншими учасниками проекту, створення кінцевого

продукту проекту широкого використання - презентацій) [1, 226].

Навчальне проектування передбачає чітке формування мети, результату

розв`язання студентом життєвої проблеми. Ефективне оволодіння студентами

базовими життєвими та професійно-зорієнтованими компетенціями буде

здійснюватися більш успішно, якщо викладач забезпечить перехід від пошуку

до проектної апробації отриманої інформації і втілення головної мети проекту в

життя.

Механізм реалізації проектної технології складається з п’яти основних

компонентів.

Перша складова — організація стимулюючого енерго-інформаційного

простору (предметного, соціокультурного, освітнього), для розвитку

потенціальних можливостей студента, його внутрішнього світу.

Цей компонент включає визначення триєдиної мети – освітньої,

розвивальної. виховної. Тут слід активно використовувати можливості заняття,

які дозволяють активізувати організаторський потенціал студентів згідно їхньої

спрямованості. Виховувати у студенів почуття гуманізму, толерантності до

хворих людей, гордості за вибрану професію, вміння мотивувати пацієнтів до

боротьби з хворобою, усвідомлювати важливість проведення освітньої та

профілактичної роботи серед населення, важливість самоосвіти .

Друга складова — організація різноманітних видів діяльності, як умова

самореалізації кожного студента: соціально-комунікативної, суспільно-корисної,

ігрової, фізично-оздоровчої, навчально-пізнавальної та науково-дослідницької.

Так наприклад, на заняттях «Невідкладні стани при захворюванні

бронхіальна астма» лекційний матеріал подається у вигляді презентації, а

практичні заняття відбуваються у формі конференції з елементами дискусії та

елементами ділової гри. Студенти готують міні-проекти, презентації на

наступні теми:

203

збір алергологічного анамнезу, клінічне обстеження пацієнта;

піклоуметрія, спірографія – сутність методу і діагностичне

значення в оцінці бронхообсрукції при бронхіальній астмі;

ступеневе лікування бронхіальної астми;

профілактика приступів БА, організація освіти пацієнтів «Астма-

школа».

При вивченні даного розділу обов’язково дається тема для науково-

дослідницької роботи: «Поширення алергічних захворювань в Рівненській

області»

Самостійну роботу по темах: «Медикаментозна алергія», «Сивороткова

хвороба» студенти готують у вигляді індивідуальних та групових проектів-

презентацій, практично демонструючи на заняттях. На заняттях студенти також

відпрацьовують проведення внутрішньо шкірних алергічних проб. У вигляді

ділової гри відпрацьовуємо навички надання невідкладної допомоги при

приступі бронхіальної астми в залежності від степені важкості, відповідно

алгоритмів надання допомоги. Розприділяючись на групи студенти

відпрацьовують практичні навички по користуванню пікфлоуметром,

індивідуальним інгалятором, небулайзером, пульсоксиметром.

Слід намагатися так змоделювати заняття, щоб теоретичні знання якомога

якісніше перейшли в професійні вміння, відпрацьовувати матеріал в навчальній

аудиторії і біля ліжка хворого.

У студентів слід формувати просторове уявлення про суть захворювання,

важливість ранньої діагностики. Формувати вміння розуміння критеріїв згідно з

якими слід оцінювати важкість стану пацієнта, вміння аналізувати і швидко

приймати рішення, а також вміло виконувати практичні навички відповідно

алгоритмів, що сприяють розвитку професійних компетентностей.

Третя складова — організація продуктивного спілкування як умови

соціального розвитку студентів, формування позитивної «Я–концепції».

Навчити студентів спілкуватись, культурі діалогу — клопітка та трудомістка

діяльність, успіху якої сприяють перш за все інтерактивні форми роботи, тобто

ті форми та методи, які забезпечують продуктивну реалізацію проектної

технології. Для здійснення проектної діяльності можна використовувати такі

дидактичні підходи: рольова гра, концепція проблемнего навчання, дискусія.

Процес захисту проектних робіт, які студенти представляють у вигляді

рефератів, презентацій, виготовлених банерів, санбюлетнів, мною проводяться

у вигляді діалогу чи дискусії. Студенти слухачі проводять активне обговорення

як самої теми, так і якості самого виконання проектної роботи; вносять свої

критичні зауваження. За допомогою методу проектів у студентів формуються

вміння вести діалог, виховується почуття толерантності до думки іншого,

студенти більш охоче займаються самоосвітою.

Четверта складова — психолого-педагогічна підтримка вирішення

студентами своїх проблем, допомога їм у самопізнанні, самооцінці,

самовизначенні та самореалізації. Ця складова потребує системного підходу.

Праця у сфері проектів – дуже важливий елемент професійної освіти, Для

204

оцінки ефективності проектної роботи студенти публічно висвітлюють свою

роботу перед студентською аудиторією у вигляді презентації. За допомогою

презентації кожен студент повинен впродовж визначеного часу викласти свою

ідею, обгрунтувати висвітлені у ній положення. Спосіб презентування свідчить

про навики формування професійного мислення, еволюцію студента в

компетентного фахівця. За допомогою введення методу проектів у навчання,

можна сприяти підвищенню у студентів самооцінки, формування професійніх

компетенції і вмінь, важливих для медика в критичних ситуаціях; приймати

рішення і брати відповідальність за їх виконання.

Остання (п’ята) складова — підвищення професійної майстерності,

проективної культури педагогічних кадрів. Основною рушійною силою в

реалізації кожного проекту є викладач, який усвідомлює свою соціальну

відповідальність, постійно турбується за своє особистісне та професіональне

зростання [2, 213].

За типом проектів, проектну діяльність можна розділити на:

Технологічні проекти – проекти, націлені на модернізацію існуючих

і розробку нових технологій;

дослідницькі – проекти, цілком підлеглі логіці дослідження і ті, що

мають структуру, наближену до наукового дослідження;

творчі проекти – ті, які не мають детально опрацьованої структури

спільної діяльності учасників, а розвивається в процесі,

підпорядковуючись кінцевому результату, інтересам учасників

проекту;

інформаційні проекти – націлені на збирання, оформлення і

представлення інформації, її аналіз і узагальнення фактів;

практично-орієнтовані проекти – проекти, в яких результат

діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він

орієнтований на соціальні інтереси.

В процесі планування, виконання і апробації результатів студентських

проектів мною реалізовано наступні педагогічні функції:

Інформаційно-аналітична функція: формування банку даних про

інтереси студентів;

Мотиваційно-цільова: разом із студентами визначаємо цілі

проектної діяльності, актуальність теми гострих алергічних станів,

викладач спонукає їх до роботи зі створення міні-проектів по

питаннях теми у вигляді презентацій;

Планово-прогностична: разом із студентами плануємо шляхи і

способи досягнення мети, складаємо план та графік роботи над

презентаціями;

Організаційно-виконавча: викладач підтримує інтерес до пошукової

діяльності, рекомендує літературу;

Контрольно- діагностична: мною здійснюється поточний контроль

над проведеною роботою;

Регуляторно-корекційна: як викладач, вношу корективи в отримані

205

результати, визначаю позитивні та негативні сторони роботи над

проектом, встановлюю відповідність між прогнозованими

результатами та реально отриманими [4].

При проведенні занять по невідкладних станах в алергології студенти

оформляють кінцевий результат проектної діяльності у вигляді ектронних

презентацій і захищають кінцевий продукт своєї роботи на занятті. Для

підготовки презентацій по невідкладних станах в алергології пропоную

слідуючі теми:

Причини та клінічні форми анафілактичного шоку;

Тактика надання невідкладної допомоги при анафілактичному шоці;

Оцінка степені важкості приступу бронхіальної астми та надання

невідкладної допомоги;

Бронхолітичні препарати,механізм дії .ступеневе лікування астми;

Профілактика бронхіальної астми, організація» Астма-школи» [12,

368].

Для здійснення проектної діяльності використовую такі дидактичні

підходи: рольову гру, конференції, проблемне навчання, дискусію.

Особливу увагу звертається на такі ознаки гри: моделювання умов,

наближених до реальних, що імітують професійну діяльність; поетапний

розвиток гри, внаслідок чого виконання завдань попереднього етапу впливає на

хід наступного; наявність складних і конфліктних ситуацій; обов’язкову спільну

діяльність учасників гри; опис ситуацій та об’єкта ігрового імітаційного

моделювання; контроль ігрового часу; заздалегідь розроблену систему оцінок;

правила, які регулюють хід гри; елементи змагання [7, 174].

Конференція як форма організації навчального процесу передбачає

присутність в одній аудиторії студентів, які об’єднані однією метою, щодо

розв’язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Обрана тема визначає

зміст конференції.

Така форма навчання застосовується мною на заняттях узагальнення і

систематизації знань, як тематичний підсумок вивченого матеріалу. Метою

конференції є поглиблення, зміцнення, розширення набутих знань студентів;

розвиток і саморозвиток їхніх творчих здібностей та активності; створення

передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення.

Під час проведення конференції можна використати елементи дискусії, що

зробить її більш емоційною та цікавою. Дискусія – дієвий метод обговорення

питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь

спірної проблеми, під час якого пізнається істина.

Ефективну дискусію характеризує розмаїття думок, бажання відшукати

найбільш прийнятний варіант розв'язання дидактичної проблеми і активна

участь у ній співрозмовників [4, 14].

Порівняно з лекцією та бесідою вона створює сприятливіші умови для

активізації студентів і впливу на їхню психіку, зокрема на творчу уяву. Дискусія

вимагає від студентів не простої відповіді на запитання, а навпаки –

обґрунтованого, емоційно забарвленого та змістовного варіанту розв'язання

206

дидактичної проблеми, ясного і чіткого висловлювання своїх думок. Вона

викликає сильні емоційні почуття в учасників, сприяє виникненню різних

групових соціально-психологічних явищ, формує навички колективної роботи й

уміння вислухати позиції інших учасників.

Дискусія як метод проекної діяльності використовується мною при

обговоренні питань диференціальної діагностики, оцінки степеню важкості

пацієнта, при обговорені питань ефективності лікування.

При проведенні заняття за методом проектів також використовую елементи

проблемного навчання. Перевага проблемного навчання в тому, що спонукає

студентів до активної розумової діяльності. Студентам не даються знання в

готовому вигляді, перед ними ставиться проблема для самостійного вирішення.

Навчальне проектування передбачає чітке формування мети, результату

розв`язання студентом життєвої проблеми. Ефективне оволодіння студентами

базовими життєвими та професійно-орієнтованими компетенціями буде

здійснюватися більш успішно, якщо педагог забезпечить перехід від пошуку до

проектної апробації отриманої інформації і втілення головної мети проекту в

життя.


1. Мачинська Н.І. «Навчальне проектування,як чинник розвитку

особистості у контексті акмеологічного підходу». Проблема освіти

збірник наукових праць. Житомир – Київ 2015 р.с. 26-232.

2. Мачинська Н.І. Педагогічна освіта магістрів вищих навчальних

закладів непадогогічного профілю : монографія / Н.І. Мачинська за

ред.. док.пед.наук проф. член – кор.. НАПН України С.О. Сисоєвої. –

Львів : ЛьвДУВС 2013 р. 213-416ст.

3. Методологія наукової діяльності: навчальний посібник: Вид. 2-ге / за

ред..проф. Чернілевського Д.В. – Вінниця . видавництво АМСКП 2010

р.484ст.

4. К.І. Коцюбівська // Наукові праці ВНТУ №4, 2914 / Застосування

результатів досліджень.

5. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. – К.:

«Академвидав», 2006. – 352 с.

6. Кратасюк Л. Метод проектів у системі особистісно зорієнтованої

мовної освіти / Л. Кратасюк // Українська мова і література в школі :

науково-методичний журнал. – 2010. – № 4. – С. 10–14.

7. Назаренко Н.С. Роль проектної діяльності у формуванні професійної

компетентності майбутніх перекладачів. Збірник наукових праць

національної академії державної прикордонної служби України. Серія:

педагогічні науки. Ст.162-174.

8. Бронхиальная астма / Под ред. А.Г. Чучалина. - М.: Агар, 2006. - В 2 - х

томах.

9. Дранник Г.Н.Клінічна імунологія та алергологія.Посібник для

студентів, лікарів. Київ: «Поліграф Плюс», 2006.

207

10. Казмірчук В.Є., Ковальчук Л.В. Клінічна імунологія та алергологія-

Вінниця: Нова книга, 2006.

11. Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної

(спеціалізованої) медичної допомоги при бронхіальній астмі №868

2018р.

12. Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної

(спеціалізованої) медичної допомоги при медикаментозній алергії№9

916 2014р.

13. Богданов В.В., Попова С.Н. Валеологія і реабілітація при бронхо-

легеневих захворюваннях. - К.: Дія, 2003. - 268с.

14. Гоц Т. Ю. Захворюваність населення України на бронхіальну астму і

поширеність алергенних чинників повітря // Довкілля та здоров`я.-

2004.- № 3.- С. 8- 10.

15. Ісаєв Ю.А. Бронхіальна астма / Ю.А. Ісаєв. – К.: Здоров’я, 2005. – 318

с.

16. Реформа медичної галузі — поштовх до розбудови вітчизняної

фармпромисловості. Джерело інтернет - https://www.apteka.ua/article/106746

https://www.apteka.ua/article/106746

208

Хмеляр Інеса Макарівна,


завідувач навчально-методичного відділу,



Рівненської обласної ради;

Филипюк Дмитро Олександрович,

викладач акушерства та генікології


Рівненської обласної ради Фактори, які визначають стан репродуктивного

здоров’я жінки

Останні десятиріччя характеризуються несприятливою демографічною

ситуацією яка набула сталого характеру. Сучасне буття населення України

супроводжується глибоким порушенням механізму його відтворення,

погіршенням не лише кількісних, але й якісних характеристик.

Особливе занепокоєння викликає відсутність ознак демовідтворення, що

створює певну небезпеку для держави. Згідно з останніми даними ВООЗ

Україна займає одне з останніх місць серед країн Євросоюзу за показниками

природного приросту населення. Звичайно, така ситуація зумовлена

особливостями репродуктивної поведінки та репродуктивної мотивації

населення (системи дій, відносин та психічного стану особи, що спонукає її до

потреби в дітях), яка залежить від економічного та соціально-психологічного

стану населення держави. Суттєве значення у виконанні дітородної функції має

стан репродуктивного здоров'я. На сучасному етапі стан репродуктивного

здоров'я української нації характеризується низьким рівнем народжуваності на

тлі високого рівня основних складових загрози системи репродукції особи -

безпліддя, мертвонароджуваності, спонтанних абортів, вроджених вад розвитку,

материнської та дитячої смертності [2;6]. Поліпшення репродуктивного здоров'я

населення можливе лише за умови забезпечення здорового способу життя,

посилення контролю за додержанням законодавства про працю, та здійснення

заходів, спрямованих на підвищення правової обізнаності та рівня

відповідальності за батьківство. І це однозначно, що сьогодні є актуальним

«здоровий старт життя», який зумовлений передусім станом здоров'я

підростаючого покоління (особливо студентський контингент). Тому, ситуація,

що склалася, зумовлює також необхідність посилення інтегрованого підходу до

вирішення соціальних, педагогічних, поведінкових, біологічних проблем, які

впливають на формування та зміцнення репродуктивного здоров'я і які

ґрунтуються на відповідного рівня доказах [2;5;8].

Репродуктивне здоров’я є важливим чинником забезпечення

сприятливих демографічних перспектив країни, важливою передумовою

209

формування її демографічного, отже й соціально - економічного потенціалу у

контексті забезпечення сталого розвитку. Більше того, репродуктивне здоров’я є

невід’ємною складовою загального здоров’я населення. Ці та ряд інших позицій

і визначають актуальність та необхідність наукових пошуків даного напряму

зумовили вибір теми дослідження «Фактори, які визначають стан

репродуктивного здоров`я жінки»

Аналіз досліджень і публікацій.

В Україні внаслідок глибокої демографічної кризи проблема

репродуктивного здоров'я набула особливої актуальності (Б. Венцківський,

Вороненко). Вирішення цієї проблеми багато в чому залежить від

способу життя, сексуальної культури, свідомого планування сім'ї, використання

сучасних контрацептивів і профілактики абортів, які в Україні залишаються

основним методом регулювання народжуваності (В. Грищенко; І. Вовк, Н.

Жилка). Значний внесок у науковий аналіз питань пов'язаних з репродуктивним

здоров'ям зроблено науковцями різних державних і громадських установ.

Особливо слід відмітити такі заклади як: Фонд народонаселення ООН,

Всесвітня організація охорони здоров'я, Міністерство охорони здоров'я України,

Київський міжнародний інститут соціології, об'єднаний Інститут економіки

НАН України, Інститут проблем виховання НАПН України. Розробці питань

репродуктивного здоров'я присвячені наукові праці таких фахівців як Н. Гойда,

Т. Іркіна, І. Вовк, Н. Жилка, Б. Ворник.

Питання здорового способу життя представлені у публікаціях - Е.

Булича, К. Гланза, М. Левіса, Б. Ріммера, Р. Фішера, О. Балакірєвої, І.Беха, О.

Вакуленко, О. Яремко, В. Оржеховської, О. Омельченко та інших, проблемам

статеворольової соціалізації та статевого виховання особистості присвячені

роботи Р. Бенедікт, М. Вебера, Р. Мертона, М. Мід, Е. Фролема, Н. Ляшенко, Т.

Говорун, І. Ковальчук, Л. Столярчук.

Також потрібно відмітити, що педагогічна традиція довший час

розглядала статеве виховання і підготовку молоді до сімейного життя лише як

синоніми. Тільки завдяки дослідженням В. Кравця було чітко визначено

поняття та роль статевого виховання у порівнянні із статевою просвітою та

сексуальною культурою, які є складовими сексуально-інтимної підготовки в

загальному освітньому просторі становлення особистості як сім'янина.

В. Кравець у своїх роботах представляє нове бачення складових

сексуально-інтимної підготовки молоді: статеву просвіту, статеве виховання та

формування сексуальної культури.

Мета дослідження - на теоретичному рівні дослідити сучасний стан

репродуктивного здоров'я молоді.

Виклад основного матеріалу. В процесі дослідження були використані

аналіз і синтез, узагальнення наукової та статистичної інформації з питань

чинників впливу на репродуктивне здоров'я та використання найбільш

ефективних технологій їх профілактики.

Дослідження факторів репродуктивного здоров'я відноситься до

міждисциплінарного напряму наукового пошуку: медицини, управління,

210

економіки, екології, статистики тощо. Г.Столяров, вважає, що у формуванні

рівня здоров’я населення, значну роль відіграють так звані фактори ризику.

Наприклад, фактором ризику хвороби чи смерті вчений визначає ендогенний

або екзогенний додатковий несприятливий вплив на організм, який підвищує

ймовірність виникнення захворювання чи смерті. Важливим аспектом

медицини є відповідь на питання: від яких факторів залежить здоров’я людей і в

якій мірі [2;3]. Аналіз останніх напрацювань американського вченого Дж.

Роббінса, що фактори, які впливають на здоров’я, можна поділити на 4 великих

групи:

– спосіб життя;

– біологічні чинники;

– стан навколишнього середовища;

– обсяг і якість медичної допомоги.

Дослідниця І.О. Могилевкіна розробила аналітичну модель

репродуктивного здоров’я. Дана модель, на переконання її автора, дозволяє

розглядати саме поняття репродуктивного здоров’я з двох сторін. З одного боку,

репродуктивне здоров’я — це результат впливу цілого комплексу проміжних і

віддалених факторів, аналіз яких дає можливість визначити сфери прикладання

зусиль для покращення репродуктивного здоров’я. [1;2;6]. А з другого боку,

стан репродуктивного здоров’я не можна оцінити, не сформувавши так званий

пул показників, що визначають цей стан. Показники репродуктивного здоров’я

використовуються для трьох основних цілей:

- оцінки стану репродуктивного здоров’я населення з метою

планування програм розвитку або покращення здоров’я;

- моніторування впровадження і діяльності програм, з метою

забезпечення їх правильного виконання і контролю виконання

політичних зобов’язань у різних програмах;

- оцінки ефективності і кінцевого результату програм, спрямованих на

покращення репродуктивного здоров’я або ж досягнення інших

специфічних цілей.

В.І. Чебанов розробив систему технологій медико-соціальної

профілактики порушень та корекції репродуктивного формування на основі

оцінки популяційного здоров’я та поглибленого вивчення чинників його ризику.

Одним із завдань його дослідження була розробка та наукове обґрунтування

соціально-медичної концептуальної моделі популяційного репродуктивного

формування. Продовжуючи впровадження ідей В.І.Чубанова В.М. Єнікеєва, у

своєму дослідженні обґрунтувала систему заходів щодо забезпечення жінок

доступною та якісною медичною допомогою та запропонувала для реалізації у

практичній діяльності функціонально-організаційну модель збереження

репродуктивного здоров’я у сільських жінок на регіональному рівні[2;6;8].

Проведенні співбесіди з жінками репродуктивного віку та аналіз

статистичних даних засвідчили, що причинами низької народжуваності є:

- недостатня соціальна і правова захищеність у сфері праці, відсутністю

належного контролю за дотриманням правил і норм охорони праці та техніки

211

безпеки;

- дискримінацією жінок, особливо у сфері приватної підприємницької

діяльності, що витісняє їх у низькооплачувані галузі або змушує шукати роботу

в тіньовому секторі економіки чи за кордоном;

- недосконалістю нормативно-правової бази;

- смертністю чоловіків працездатного віку, що у 3,6 рази перевищує

смертність жінок;

- високим рівнем материнської та малюкової смертності;

- незадовільним станом здоров’я вагітних жінок, що призводить до

збільшення кількості ускладнень під час пологів, які спричинюють виникнення

хвороб у новонароджених, а також впливають на рівень захворюваності дітей

віком до 14 років та дитячої інвалідності;

- високим рівнем штучного переривання вагітності (19,1 на 1000 жінок

репродуктивного віку), що впливає на фертильність і перебіг наступної

вагітності та пологів. Штучне переривання вагітності і пов’язані з ним

ускладнення призводять до смерті майже кожної десятої жінки;

-незадовільним станом здоров’я підлітків, негативний вплив на яке має

поширення порнографії, пропаганда сексуального насильства, широке

рекламування шкідливих звичок (тютюнокуріння, вживання алкоголю,

наркотиків);

- високим рівнем безпліддя українських сімей, що можна віднести до

прямих репродуктивних втрат;

- поширеною онкогінекологічною патологією репродуктивних органів,

що є однією з основних причин смертності і призводить до втрати значної

кількості молодих жінок, які не реалізували свою репродуктивну функцію;

- недостатнім рівнем матеріально-технічного забезпечення закладів

охорони здоров’я, що надають послуги у сфері репродуктивного здоров’я. За

останні роки в Україні виконано низку цікавих комплексних наукових

досліджень, об”єктом яких їх автори обрали репродуктивне здоров’я.

Як вважають науковці Баранова А.А., Альбицький В.Ю. при вивченні дії

соціально-економічних факторів на народжуваність виявлений обернений

зв’язок між рівнями малюкової смертності, неграмотності населення і рівнем

народжуваності. Такого ж напрямку зв’язок існує між ступенем урбанізації і

народжуваністю. Між рівнями національного доходу, кількістю жінок, які

навчаються у середніх навчальних закладах, і рівнем народжуваності також

виявлена обернена кореляційна залежність[1;2;6].

Як показують результати аналізу змін чисельності населення за останні

10–15 років, Україна перебуває у стані глибокої демографічної кризи,

зумовленої депопуляцією, збільшенням питомої ваги осіб похилого віку і

зменшенням середньої тривалості життя. Зазначене негативно впливає на

розвиток продуктивних сил, рівень добробуту людей та економічну ситуацію в

державі. Особливе занепокоєння викликає стан репродуктивного здоров’я, яке є

невід”ємною складовою нації в цілому і має стратегічне значення для

забезпечення сталого розвитку суспільства. Внаслідок складної економічної

212

ситуації в Україні держава не в змозі повністю реалізувати свій обов’язок щодо

надання батькам та іншим особам, які виховують дітей, матеріальної допомоги,

забезпечення харчуванням, одягом та житлом, та ін. Це призводить до

невиконання обов’язку держави забезпечувати найкращим чином реалізацію

прав дитини, що прямо передбачено статтею 3 Конвенції ООН про права

дитини. Крім того, важливою проблемою є суттєва зміна репродуктивної сфери

діяльності сім’ї, функцією якої є біологічне відтворення суспільства, підтримка

та збереження репродуктивного здоров’я, що особливо яскраво простежується

останнім часом. Зрештою, це пов’язано і з тим, що негативні демографічні

зміни, деформація сімейних стосунків, матеріальне неблагополуччя населення

призводять до погіршення умов формування репродуктивного здоров’я, від

стану якого залежить не лише рівень народжуваності, але й життєздатність

майбутніх поколінь. Визначальне місце за впливом на здоров’я населення в

сучасних умовах відіграють фактори способу життя, на них припадає більше

50%. Із способом життя пов’язують такі поняття, як рівень та якість життя,

стиль життя (психологічні, індивідуальні особливості поведінки), уклад життя

(національний, суспільний порядок, побут, культура). На другому місці за

впливом на стан репродуктивного здоров’я знаходяться біологічні фактори. На

них припадає близько 20%. Третє місце посідають фактори навколишнього

середовища, їх вплив теж становить близько 20%. Нарешті, суто медичні

фактори лише приблизно на 10% визначають стан репродуктивного здоров’я

людини. Аналіз впливу на репродуктивне здоров’я населення факторів ризику

проведене Дж.Роббінсом:

Група факторів ризику Частка впливу, %

Спосіб життя: паління, неправильне харчування,

зловживання алкоголем, шкідлива праця, стреси,

гіподинамія, поганий побут, наркотики, неповна чи

багатодітна сім’я, гуперурбанізація

51-52

Навколишнє середовище: забруднені повітря,

вода, їжа, ґрунт; рівень радіації, електромагнітні поля

20-21

Біологічні фактори: спадковість, конституція,

стать, вік

19-20

Медичні фактори: щеплення проти інфекцій,

медичні обстеження, якість лікування

8-9

Аналіз опрацьованої літератури надав можливість зробити висновок, що

головним напрямом зусиль щодо збереження та зміцнення репродуктивного

здоров’я населення є покращення способу життя людей і стану навколишнього

середовища [1;2;4;6;7].

Фактори навколишнього середовища є вкрай актуальними для нашої

країни, на території якої відбулася Чорнобильська катастрофа. Фактори

формування репродуктивного здоров’я людини є подібними до факторів

213

формування її загального здоров’я. Так, в літературі зустрічаються й інші

градації факторів ризику. Зокрема, фахівцями Інституту педіатрії, акушерства та

гінекології АМН України наводяться наступні фактори ризику виникнення

внутрішньоутробної загибелі плоду, які є визначаючими для народження дитини

у подружжя:

Соціальні та середовищні:

- Стиль життя - гіподинамія, відсутність відпочинку, неякісне

харчування, незадовільні побутові умови;

- Психічні навантаження - незадоволеність трудовою діяльністю,

нестача коштів, втрата близьких, конфлікти родинні, з начальством:

- Шкідливі звички - паління, зловживання алкоголем, наркоманія;

- Професія - контакт зі шкідливими чинниками: шум, температура,

іонізуюче випромінювання, рентгенівські промені, хімвиробництво,

нічна робота;

- Матеріальне забезпечення сімейної пари;

- Соціальний стан сімейної пари;

- Екологічні;

- Клімато-географічні

Медико-демографічні:

- Екстрагенітальні захворювання - серцево-судинні, печінки і

жовчного міхура, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, ЛОР-органів,

сечової системи, захворювання крові;

- Патологія статевих органів - аномалії розвитку, ендометріоз тощо;

порушення менструальної функції, перенесені гінекологічні захворювання,

безпліддя, завмерла вагітність;

- Генетичні фактори - спадкові захворювання, генні та хромосомні

мутації, кровоспоріднений шлюб, порушення репродуктивної функції у

близьких родичів;

- Імунні фактори - аутоімунні захворювання, вторинний

імунодефіцит, локальні імунні конфлікти;

- Ендокринні фактори - порушення в системах: гіпотоламус-гіпофіз,

дисфункція яєчників, екстрагенітальні ендокринні захворювання (цукровий

діабет, тіреотоксикоз );

- Інфекції - токсоплазмоз, сифіліс, хламідіоз, мікоплазмоз, гепатити

A, B і С; ентеровірусні інфекції, гонорея, гонорея, туберкульоз, кір, вірус

папіломи;

- Вік подружжя - менше 18 років, старші за 30 років.

Здоров’я людини дуже чутливо реагує на соціально-економічні умови,

соціально-економічну політику кожної країни. Основними визначальними

факторами в даному випадку є розмір доходу, рівень освіти і наявність

зайнятості. За думкою деяких дослідників, більше половини всіх випадків

порушень здоров’я пов’язані саме з цими основними факторами.

Зміни у стані здоров’я соціально уразливих контингентів населення, які

відбуваються з плином часу, є надійним індикатором успішної соціально-

214

економічної політики держави. Розглядаючи репродуктивне здоров’я населення,

не можна зупинитися лише на чинниках, що на нього впливають. Слід

враховувати, що репродуктивне здоров’я населення України існує в певних

умовах. Чинники, здійснюючи свій вплив на репродуктивне здоров’я населення,

проходять через призму умов його існування. Так, до умов існування

репродуктивного здоров’я населення України можна віднести: екологічні;

демографічні; економічні; соціальні; політичні; а до чинників впливу: загальний

стан здоров’я населення; репродуктивні установки; державну підтримку

молодих сімей; розвиток мережі закладів охорони здоров’я населення; плідність

жінок; структурні зрушення у віці жінок, здатних до відтворення. Зроблено

поступальні кроки щодо переорієнтації медичного забезпечення

репродуктивного здоров'я на сучасні, рекомендовані ВООЗ, медико-

організаційні технології, що ґрунтуються на доказах. З метою поліпшення

репродуктивного здоров'я населення України як важливої складової

забезпечення соціально-економічного потенціалу країни. МОЗ України

розроблено проекти розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.04.2006

р. №244 Про схвалення Концепції Державної програми «Репродуктивне

здоров'я нації на 2006-2015 роки» та постанови Кабінету Міністрів України від

27.12.2006 р. №1849 Про затвердження Державної програми «Репродуктивне

здоров'я нації» на період до 2015 р., цільовими групами вирішення проблем

здоров'я якої стали діти, підлітки, дорослі жінки та чоловіки, а очікуваними

результатами - поліпшення основних показників репродуктивного здоров'я.

Розглядаючи проблему репродуктивного здоров'я потрібно зазначити, що

одним із методів регулювання народжуваності в Україні все ще залишається

аборт. Він є основною причиною розладу репродуктивного здоров'я.

Ускладнення після абортів спостерігаються в кожної третьої жінки, а у тих, які

вперше завагітніли, їх частота наближається до 40. Ефективна робота закладів

системи планування сім'ї, яка відноситься до однієї з наймолодших підсистем

галузі охорони здоров'я України, сприяла позитивній динаміці зниження рівня

абортів не лише серед дівчаток до 14 років та дівчат-підлітків, а й серед жінок

фертильного віку. Загальна кількість зареєстрованих у закладах охорони

здоров'я МОЗ України абортів зменшилася з 323,3 тис. у 2002 р. до 229,6 у 2009

р., а їх частота на 1 тис. жінок фертильного віку - з 25,8 до 18,6 відповідно.

Водночас, рівень абортів в Україні значно перевищує аналогічний показник у

розвинених країнах Європи: Іспанії - 5,2, Німеччині - 7,7, Італії - 11,4. Все ще

високим протягом останніх п'яти років залишається рівень абортів у Луганській

(30,6-27,1), Одеській (29,1-25,3), Чернігівській (35,08-24,3) областях. Водночас,

у Сумській, Івано- Франківській областях протягом останніх років рівень

абортів є нижчим, ніж у середньому по Україні, а у 2009 р. не сягає 9,0.

Досвід розвинених країн свідчить, що досягти реального зниження

абортів можна за умови охоплення сучасними методами контрацепції 70-75%

жінок фертильного віку. Цілеспрямована робота закладів служби планування

сім'ї сприяла позитивній динаміці використання сучасних методів контрацепції.

Тому, незважаючи на складні соціально-економічні умови, при обмеженому

215

фінансуванні галузі охорони здоров'я, в цілому по Україні вдалося забезпечити

прийнятну доступність населення до служб репродуктивного здоров'я,

профілактичну спрямованість та якість медичної допомоги. Сформоване

законодавче та нормативне полеУкраїни є сприйнятливим для вирішення

проблем репродуктивного здоров'я.

Індикаторами очікуваних результатів до 2015 р. визначені: зниження

рівня материнської смертності - на 20%, запальних захворювань статевих

органів серед підлітків - на 20%, анемій у вагітних - на 45%, зменшення рівня

штучного переривання вагітності - на 20%, підвищення рівня використання

сучасних засобів запобігання не планованій вагітності - на 20%, доведення

рівня впровадження в амбулаторно-поліклінічних педіатричних закладах

системи надання послуг «Клініка, дружня до молоді» - до 90%.

Чисельні заходи медслужби спрямовані на зменшення кількості абортів

та впровадження безпечних технологій у разі штучного переривання небажаної

вагітності. На виконання статті 281 Цивільного кодексу України розроблено

проект постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 р. №144 «Про

реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України» та затверджено наказ МОЗ

України від 20.07.2006 р. №508 «Про затвердження Інструкції про порядок

проведення операції штучного переривання вагітності, форм первинної

облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрований у

Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1155/13029, а також наказ МОЗ

України від 04.08.2006 р. №539 «Про організацію діяльності служби планування

сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я в Україні».

З метою закріплення позитивних, визнаних ВООЗ, досягнень служби

охорони здоров'я матерів та дітей у зниженні рівня передачі ВІЛ від матері до

новонародженої дитини до 7% шляхом удосконалення консолідованих зусиль

спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і

науки України, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту,

Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Державного

департаменту України з питань виконання покарань від 30.11.2006 р.

№786/796/4074/299/231 затверджено Міжгалузеву програму «Профілактика

передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини та забезпечення медико-соціальною

допомогою ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІДдітей» на 2006-2008 роки».

З метою активного впровадження заходів із планування сім'ї, підготовки

української сім'ї до народження дитини, профілактики передачі ВІЛ від матері

до дитини, розроблено та затверджено відповідними наказами МОЗ України від

01.08.2006 р. №535, від 25.07.2006 р. №519 та від 10.01.2006 р. №4 навчальні

посібники «Планування сім'ї», «Підготовка сім'ї до народження дитини в

Україні», «Профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини».

Водночас, встановлено, що спонукальні мотиви до прояву дії шкідливих

чинників (тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія, порнографія, сексуальне

насильство та ін.) на репродуктивне здоров'я передусім пов'язані із незнанням

молодими людьми елементарних норм і правил здорового способу життя та

гігієни статі, а відтак у них відсутнє якісне формування відповідних знань з

http://www.abbyy.com/buy



216

поняття репродуктивного здоров'я. Зазначене зумовлюється тим, що більшість

молодих людей, які мають ті чи інші порушення в репродуктивній сфері значну

частину свого часу проводять в закладах освіти.

Підсумовуючи аналіз літературних джерел з даного питання, зазначимо,

що визначальними факторами, які негативно впливають на число дітей в сім’ї,

є: рівень освіти жінки, зайнятість її в суспільному виробництві, неповна сім’я,

зловживання алкоголем чоловіка, напружена ситуація в сім’ї, стан здоров’я

жінки та її свідоме небажання мати дітей. Великого інтересу набуває мотивація

небажання мати дітей: небажання зберегти вагітність.

Аналіз анкетування жінок репродуктивного віку (від 18-40 років)

засвідчив такі результати:

1. Достатньо 1-2 дітей в сім`ї 29,5 %

2. Небажання обтяжувати себе зайвими турботами 10,7 %

3. Багатодітність 3,5 %

4. Немовля 10,4 %

5. Напружені відносини в сім’ї 17,8 %

6. Зайнятість працею 5,0 %

7. Зайнятість навчанням 5,2 %

8. Незадовільні матеріально-житлові умови 6,5 %

9. Незадовільний стан здоров’я 4,3 %

10. Інші 7,1 %

Аналіз статистичних даних та напрацювань вчених з даної проблеми

спонукав до розробки напрямків роботи щодо профілактики та збереження

репродуктивного здоров`я жінки. Зокрема, нами розроблена медико-соціальна

програма щодо зміцнення репродуктивного здоров’я студентів медичних

коледжів, що передбачає проведення таких заходів:

- бесід з питань репродуктивного здоров’я та планування сім’ї;

- зустрічей із акушер-гінекологами з метою забезпечення посилення

профілактичної спрямованості медичних послуг;

- круглих столів з обговоренням стратегії надання послуг щодо

збереження репродуктивного здоров’я лікарями загальної практики та

сімейними лікарями;

- проведення науково-практичних конференцій щодо удосконалення та

оптимізація системи планування сім’ї та розроблення стратегії з

питань забезпечення населення засобами запобігання непланованій

вагітності.

Аналіз сучасних наукових досліджень та публікацій свідчить, що

проблема репродуктивного здоров'я в нашій державі вийшла за рамки суто

медичних проблемі і потребує комплексного вирішення із залученням більшості

інституцій[1;2;4;6;7;9].

. Особливого значення набувають дослідження з вагітність, небажання

батька мати дитину, небажання більше мати дітей, небажання особистих жертв,

небажання обтяжувати себе і обмежитися кількістю дітей, які вже є. При

вивченні цього питання шляхом анонімного опитування жінок авторами

217

вказаного дослідження була визначена структура причин негативного

відношення до появи в сім’ї дитини.




інституцій. Особливого значення набувають дослідження з розробки освітніх

технологій попередження тих явищ, які призводять де погіршення

репродуктивного здоров'я підростаючого покоління. Формування програм

профілактики чинників ризику та асоціальної поведінки мають здійснюватися

на підставі використання, систематизації, узагальнення та розповсюдження

досягнень науки і передового досвіду в галузі освіти. Важливою передумовою

поліпшення стану репродуктивного здоров'я населення України, зміцнення

репродуктивного потенціалу нації є підвищення добробуту громадян та

економічного розвитку країни; постійного доповнення, розробки та прийняття

нових з урахуванням міжнародних правових документів, економічних,

соціальних і галузевих реформ нормативно-правових актів, що регулюють

охорону репродуктивного здоров'я; збереження та оновлення екосистеми;

посилення інформаційно-освітньої складової державної політики щодо

здорового способу життя, формування та збереження здоров'я особи на всіх

етапах її розвитку; підвищення доступності та якості медичної допомоги

шляхом подальшої розробки і впровадження єдиних стандартів медичних

послуг з репродуктивного здоров'я, що базуються на технологіях з доведеною

ефективністю. Вагомим інструментом для вирішення цих питань є Державна

програма «Репродуктивне здоров'я нації на період до 2015 рік». Тому,

доцільним бачиться включення до навчальних планів усіх ВНЗ окремих

(нормативних) дисциплін, що пов'язані з формуванням репродуктивного

здоров'я (особливо у студентському середовищі).




інституцій. Особливого значення набувають дослідження з розробки освітніх

технологій попередження тих явищ, які призводять до погіршення

репродуктивного здоров'я підростаючого покоління. Формування програм

профілактики чинників ризику та асоціальної поведінки мають здійснюватися

на підставі використання, систематизації, узагальнення та розповсюдження

досягнень науки і передового досвіду в галузі освіти. Важливою передумовою

поліпшення стану репродуктивного здоров'я населення України, зміцнення

репродуктивного потенціалу нації є підвищення добробуту громадян та

економічного розвитку країни; постійного доповнення, розробки та прийняття

нових з урахуванням міжнародних правових документів, економічних,

соціальних і галузевих реформ нормативно-правових актів, що регулюють

охорону репродуктивного здоров'я; збереження та оновлення екосистеми;

посилення інформаційно-освітньої складової державної політики щодо

здорового способу життя, формування та збереження здоров'я особи на всіх




218

етапах її розвитку; підвищення доступності та якості медичної допомоги

шляхом подальшої розробки і впровадження єдиних стандартів медичних

послуг з репродуктивного здоров'я, що базуються на технологіях з доведеною

ефективністю. Вагомим інструментом для вирішення цих питань є Державна

програма «Репродуктивне здоров'я нації на період до 2015 рік». Тому,

доцільним бачиться включення до навчальних планів усіх ВНЗ окремих

(нормативних) дисциплін, що пов'язані з формуванням репродуктивного

здоров'я (особливо у студентському середовищі).


1. Баранов А.А., Альбицкий В.Ю., Яруллин Ф.Х., Максимов Ю.Г.

Репродуктивно- демографические показатели. – Казань: “Заря-Тан”, 1994. –

196 с.

2. Бацилєва О. В. Медико-психологічні особливості репродуктивного здоров'я

молоді у сучасних умовах / О. В. Бацилєва // Збі–ник наукових праць

Інституту психології ім. Г. С Костюка / [за ред. С. Д. Максименка]. - Т. X. Ч.

9. К, 2008. - С. 63-72.

3. Вакуленко О. Позитивний досвід діяльності з формування здорового

способу життя [Електронний ресурс] / [Вакуленко О., Жаліло Н., Комарова

Н. та ін.]. –. – Режим доступу : http://www.health.gov.ua/Publ/conf.nsf/0

/b993ce66e72733f3c2256ddc003bfd53?OpenDocument.

4. Внутрішньоматкова загибель плода: етіопатогенез, діагностика, підготовка

до вагітності подружніх пар груп ризику, профілактика під час вагітності

(методичні рекомендації) // Укл. Коломійцева А.Г., Буткова О.І. та ін. – К.:

МОЗ України, 2002. – 33 с.

5. Єнікеєва В.М. Наукове обґрунтування функціонально-організаційної моделі

збереження репродуктивного здоров’я сільських жінок на регіональному

рівні: Автореф. дис. ... канд. мед. наук.: 14.02.03. — К.:, 2007. — 20 с.

6. Запорожан В.М. Біоетика: Підручник / В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв. — К.:

Здоров’я, 2005. — 288 с.

7. Романова Н. Ф. Формування здорового способу життя як сучасна стратегія

протидії соціально небезпечним хворобам серед дітей та молоді :

монографія / Н. Ф. Романова // Протидія соціально небезпечним хворобам :

вивчення українського досвіду / за ред. Т. В. Семигіної. – К. : Пульсари,

2010. – С. 39–48.

8. Столяров Г.С., Вороненко Ю.В., Голубчиков М.В. Статистика охорони

здоров’я: Підручник. – К. : КНЕУ, 2002. – 230 с. 2.

9. Чебан В.І. Репродуктивне здоров’я населення та розробка системи

медико-соціальної профілактики порушень його формування: Автореф. дис.

... д. мед. наук.: 14.02.03. — К.:, 2004. — 36 с.

http://www.health.gov.ua/Publ/conf.nsf/0%20/b993ce66e72733f3c2256ddc003bfd53?OpenDocument

http://www.health.gov.ua/Publ/conf.nsf/0%20/b993ce66e72733f3c2256ddc003bfd53?OpenDocument

219

Хмеляр Інеса Макарівна,


завідувач навчально-методичного відділу,



Рівненської обласної ради;

Филипюк Дмитро Олександрович,

викладач акушерства та генікології


Рівненської обласної ради Педагогічні умови формування професійних

компетентностей майбутніх медичних працівників

на практичних заняттях з акушерства та гінекології Враховуючи, що якісна освіта – необхідна умова сталого розвитку

суспільства, вихід України на новий соціально-економічний рівень та поступова

інтеграція держави у Європейську спільноту суттєво підвищили вимоги до

рівня професійної підготовки спеціалістів. Переорієнтація освітнього процесу

нині набуває суттєвого значення.

Об’єктивною потребою й орієнтиром сьогодення є навчання та

виховання висококваліфікованих компетентних спеціалістів, які здатні до

самостійних дій, осмислення аналізу та корекції своєї діяльності, самоосвіти та

самовдосконалення.

Сучасний розвиток медичної науки і практики зумовлюють необхідність

вносити корективи в підготовку медичних працівників із наближенням їх освіти

до міжнародних стандартів. Відповідно до Концепції розвитку охорони здоров’я

України головним завданням на сьогодні є створення умов для якісної

підготовки майбутніх медичних працівників, адже від рівня їхніх знань

залежить не лише ефективність надання медичної допомоги, а й здоров’я

населення країни в цілому.

На важливості означуваних проблем наголошується в Законі України

«Про вищу освіту» (2014), Законі України «Про освіту» (2017), Концепції

розвитку професійної освіти і навчання в Україні (2010-2020), Концепції

розвитку охорони здоров’я населення України (2000), Концепції розвитку

системи громадського здоров’я (2016), Загальнодержавній програмі «Здоров’я

2020: український вимір» (2011).

Реформування в системі охорони здоров’я створює нові вимоги в системі

медичної освіти у формуванні спеціалістів, які повинні досконало володіти

своєю професією, бути готовими до ефективної діяльності на рівні світових

стандартів, здатні жити, працювати та надавати іншим медичну допомогу в

умовах високого динамізму відповідно до сучасного стану розвитку української

економіки[1;2;7;11].

Значні можливості щодо опанування професійних умінь і навичок надає

220

активне упровадження інноваційних технологій. Реалізація компетентнісного

підходу в освітньому процесі дозволяє студентам самостійно отримувати

знання, формувати професійні уміння й навички. Ураховуючи специфіку роботи

медичного персоналу лікувально-профілактичних установ, можна

стверджувати, що використання інноваційних технологій навчання дозволяє

максимально наблизитися до реальних життєвих ситуацій, працювати з

медичним обладнанням маніпуляційного, моніторингового та дослідницького

призначення, упроваджувати кінцевий продукт у клінічну практику.

Незважаючи на пріоритетність та актуальність проблеми, теорія і

практика навчання в медичних коледжах свідчить про те, що нинішній стан

підготовки фахівців не забезпечує належного рівня готовності майбутніх

спеціалістів до ефективної самостійної діяльності. На сучасному етапі розвитку

медичної освіти проблема формування дослідницьких умінь має

узагальнювальний характер, що не дозволяє розкрити структуру і зміст

означених умінь з урахуванням специфіки медсестринства, механізм

опанування названими категоріями, критерії, показники та рівні сформованості.

Об’єктом дослідження є процес формування професійної

компетентності студентів-медиків.

Предмет дослідження: педагогічні умови формування професійної

компетентності майбутніх медичних сестер та фельдшерів на практичних

заняттях з акушерства та гінекології.

Мета дослідження полягає у науковому обгрунтуванні теоретико-

методичних засад формування професійної компетентності медичних

працівників, в експериментальній перевірці застосування інноваційних

педагогічних технологій на практичних заняттях з клінічного акушерства та

гінекології.

Досягнення мети потребує розв’язання таких завдань:

• уточнити поняття «компетентність», визначити структуру даної

дефініції;

• проаналізувати практику фахової підготовки студентів-медиків;

• охарактеризувати рівні сформованості професійної компетентності

здобувачів вищої медичної освіти.

Враховуючи, що найважливішим складником національного

процвітання, рушійною силою прогресу є фахівець належної кваліфікації, до

якого сьогодення висуває підвищені вимоги. Сучасний спеціаліст повинен

швидко орієнтуватися в бурхливому потоці інформації, визначати проблеми,

вчасно знаходити шляхи їх розв’язання, а відтак бути поінформованим,

компетентним, конкурентоспроможним, здатним до самоосвіти та

саморозвитку. Досягнення таких якостей не може бути достатньо ефективним,

якщо освітній процес буде зорієнтований лише на засвоєння готової інформації

та подальше її відтворення. Отже, освіта потребує свого вдосконалення в

напрямку розвитку й реалізації професійної компетентності студентів

медичного закладу, на що вказують нормативно-правові документи, які

регламентують діяльність вищої школи.

221

Модернізація навчання у вищих медичних навчальних закладах І-ІІ

рівнів акредитації відповідно до документів Болонської декларації передбачає

посилену увагу до підвищення якості освітніх послуг на основі

компетентнісного підходу. Компетентність у перекладі з латинської competentia

означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.

Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що

дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. У

методиках навчання окремими предметами компетентності використовуються

давно, наприклад, лінгводидактичні компетентності застосовуються в мовах,

комунікативні - в інформатиці. В останні роки поняття «компетентність»

вийшло на загальнодидактичний і методологічний рівень. Це пов'язано з його

системно-практичними функціями й інтеграційною метапредметною роллю в

загальній освіті[2;4;13].

Нами виділено такі ключові освітні компетентності:

• Ціннісно-смислова – відображена у сфері світогляду, пов'язана з

ціннісними орієнтирами студента, його здатністю бачити та розуміти

навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і

призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві

установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення.

• Загальнокультурна компетентність - це володіння студентом

знаннями про особливості національної та загальнолюдської культури,

духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів,

культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль

науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і

культурно-дозвіллєвій сфері.

• Навчально-пізнавальна компетентність- це сукупність

компетентностей особистості у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що

включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної

діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються студентом.

• Інформаційна компетентність- це вміння самостійно шукати,

аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати,

зберігати та передавати її.

• Комунікативна компетентність – це володіння способами взаємодії з

оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі,

відігравання різних соціальних ролей у колективі, презентувати себе.

• Соціально-трудова компетентність – це володіння знаннями та

досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності, у соціально-трудовій,

уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої та

суспільної вигоди, володіти етикою трудових і громадських взаємин.

• Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на

засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку,

емоційної саморегуляції та самопідтримки[1;13;17].

Нами розроблено завдання завдання компетентнісно орієнтовані,

наприклад:

222

1. Сформулюйте проблему пацієнта за такої клінічної ситуації з погляду

анатомії.

2. Визначте обсяг знань, умінь та навичок медичного персоналу, що

забезпечать надання адекватної висококваліфікованої допомоги.

3. Зробіть припущення щодо подальших дій медичного персоналу, які

нададуть змогу з’ясувати остаточний діагноз пацієнту.

Завдання№1

Мета: оцінити рівень сформованості інтелектуальних умінь (інтеграції

опанованих умінь та навичок із суміжних дисциплін, графічна інтерпретація

отриманих даних).

Умова: пацієнту із діагностичною метою призначено оглядову та

внутрішньовенну урографію. Після введення повної дози рентген-контрастної

речовини зроблено послідовні знімки на 5-й, 10-й та 15-й хвилині. На першому

знімку визначаються розширення зліва на рівні LIII та затемнення (конкремент)

на рівні LIVсправа. На другому знімку: зліва – розширення на рівні LV, справа –

без змін. На третьому знімку: зліва – розширення в ділянці малого тазу, справа –

без змін.


Мета: визначити рівень сформованості аналітичних умінь

(сформованість уміння проводити аналіз та узагальнювати отриману

інформацію, робити умовиводи, складати план втручань).

Умова: до лікаря звернувся пацієнт зі скаргами на біль за грудниною,

особливо при ковтанні, підвищення температури, загальну слабкість. Із

анамнезу хвороби встановлено, що напередодні він їв рибу. Рентгенологічне

дослідження виявило стороннє тіло стравоходу (припустимо – рибна кісточка)

на рівні Т IV.


1. Визначте факти, що характеризують проблему пацієнта.

2. Сформулюйте загальні висновки з погляду анатомії.

3. Запропонуйте варіанти розв’язання означеної проблеми в межах своєї

компетенції з погляду анатомії.


Мета: вивчити рівень сформованості аналітичних умінь (визначити

рівень уміння щодо аналізу, узагальнення та систематизації даних, здатності

робити умовиводи).

Умова: ознайомтеся з поданими клінічними ситуаціями:

1. Пацієнт К скаржиться на головний біль, підвищення температури,

ускладнення дихання, не відчуває запахів. Рентгенологічне дослідження

підтвердило попередній діагноз: двосторонній гайморит. Про запалення яких

приносових пазух йдеться? Який носовий хід сполучається із цими пазухами?

2. Пацієнту Б. унаслідок ураження верхньої долі правої легені раковою

пухлиною призначено оперативне втручання – видалення верхньої долі правої

легені. На які анатомічні орієнтири слід спиратися лікарю у процесі операції?

3. При проведенні аускультації у пацієнта виявлено сухі хрипи у проекції

223

нижньої частини лівої легені. Які частини має ліва легеня? Яким анатомічним

утворенням вони відмежовуються?


1. Дайте відповіді на запропоновані до клінічних ситуацій запитання.

2. Систематизуйте у таблицю захворювання пацієнтів за анатомічними

показниками.

3. Проаналізуйте отримані результати.

Алгоритм «Підготовка пацієнтки, набору інструментів для біопсії шийки

матки»

Етапи Послідовність дій

1. Підготовка

обладнання та не-

обхідних засобів

для виконання

маніпуляції

Гінекологічне крісло застелене індивідуальною серветкою, на

інструментальному столику на стерильній пелюшці розкласти ватні

кульки, рукавички, інструментарій:

а) пінцет або корнцанг, ложкоподібне дзеркало, підіймач, кульові

щипці,конхотом,

або

б) пінцет або корнцанг, ложкоподібне дзеркало, підіймач, кульові

щипці — 2, скальпель, довгий пінцет, хірургічна голка, голкотримач,

ножиці, матеріал для накладання швів — кетгут.

Для місцевої анестезії: розчин лідокаїну 1% 2 мл, шприц 2 мл, голки

для в/м ін’єкцій.

Антисептичний розчин, дезінфікуючий розчин, ємкість з

формаліном, бланк направлення до лабораторії, ручка.

2. Підготовка

пацієнтки до

маніпуляції

Привітатися з пацієнткою.

Назвати себе.

Запитати, як звертатися до неї.

Запропонувати спорожнити сечовий міхур.

Запропонувати лягти на гінекологічне крісло на пелюшку і поставити

стопи на спеціальні тримачі

3. Відправлення

матеріалу

Зібрати матеріал (біоптат) в ємкість з формаліном.

Оформити бланк направлення до лабораторії, де вказати прізвище,

ім’я, по батькові жінки, вік, відділення, попередній діагноз, вид

маніпуляції, дату, прізвище лікаря.

Відправити матеріал з направленням до лабораторії

4. Дезінфекція

обладнання та

необхідних

засобів

Увесь використаний інструментарій, ватні кульки, рукавички

занурити в дезінфекційний розчин.

Пелюшки покласти в мішок з брудною білизною.

Гінекологічне крісло протерти дезінфекційним розчином

На основі аналізу Галузевих стандартів вищої освіти України,

урахування вимог до освітнього й кваліфікаційного рівнів фахівців

медсестринства та ідей компетентнісного підходу встановлено, що професійна

компетентність майбутніх медичних працівників визначається: сферою

професійної діяльності (лікарняні та лікувально-профілактичні заклади,

установи охорони здоров’я, материнства і дитинства, соціальної допомоги,

санаторно-курортні організації, медична практика тощо); об’єктами

224

професійної діяльності (пацієнти; лікарські засоби та допоміжні матеріали;

обладнання, яке застосовується для проведення діагностичних заходів; медична

техніка, апарати, хімічні реактиви, що використовуються для виконання

медичних маніпуляцій; медичний інструментарій, оснащення, медикаментозні

засоби та предмети догляду за пацієнтом у сестринському процесі; нормативно-

правове забезпечення діяльності щодо виписування, зберігання та використання

медикаментів, медичного інструментарію; набором компетенцій, якими

повинен володіти майбутній фахівець медсестринства[1;3;4;10;15;19].

Фундаментальне значення у формуванні професійної компетентності

майбутніх БСС має навчальна компетентність, яка характеризується наявністю

знань і вмінь використовувати терміни та поняття; базових знань основ обміну

речовин, його регуляції в забезпеченні фізіологічного функціонування

організму людини та біохімічних механізмів виникнення патологічних процесів

і принципів їх корекції; вмінням застосовувати базові закони, закономірності

для опису процесів у живому організмі та виявлення їх причинно-наслідкових

зв’язків; навичками, необхідними для проведення стандартних лабораторних

процедур і використання лабораторного обладнання; вміннями виявляти і

пояснювати взаємозв’язок складу, будови і властивостей речовин з їх дією на

організм тощо.

Об’єктивні зміни в сучасному світі, які безпосередньо впливають на

зростання темпів конкуренції на ринку праці, обумовлюють підвищення рівня

вимог суспільства до вищих медичних закладів. Враховуючи те, що усі зміни

вимагають конкурентоспроможності майбутніх медиків, на перший план

виходить необхідність формувати в студентів високої професійної

компетентності.

Аналіз наукових досліджень в галузі організації освітнього процесу

медичних коледжів[5;7;11;15;17;18]., дозволив виявити низку проблем, які

спричинені інерційністю та консервативністю системи вищої медичної освіти.

Виходячи з цього, потребою часу виступає необхідність модернізації організації

процесу навчання студентів коледжу на практичних заняттях з клінічних

дисциплін. Усе вищезазначене спонукало нас до більш ґрунтовного вивчення

процесу формування у студентів професійної компетентності на заняттях з

акушерства та гінекології.

Для ефективної роботи викладачів у формуванні професійної

компетентності студентів-медиків ми використали метод моделювання.

Питання педагогічного моделювання та практичні механізми розробки

педагогічної моделі формування у студентів коледжу професійної

компетентності на заняттях з акушерства та гінекології ще є маловивченими.

Тому це стало основним поштовхом для дослідження теоретичних підходів до

використання педагогічного моделювання та побудови педагогічної моделі.

Педагогічне моделювання досить широко застосовується в педагогічних

дослідженнях. Тому ми розуміємо, що сутність педагогічного моделювання

полягає в імітуванні реально існуючої системи шляхом спеціального

конструювання аналогів (моделей), в яких відтворюються принципи її

225

організації та функціонування. Ми переконані у тому, що використання моделей

є доцільним для визначення або уточнення характеристик та раціоналізації

побудови об’єктів, які конструюються, а також для дослідження об’єктів

пізнання на їхніх моделях, побудова (аналіз і вивчення) моделей об’єктів

(систем, конструкцій, процесів та ін.).

Таким чином, моделювання розглядається у якості загальнонаукового

методу дослідження будь-яких явищ, причому суть його полягає у побудові й

дослідженні особливих об’єктів – моделей (речових чи знакових) та інших

об’єктів, які можуть виступати у якості прототипів оригіналів. У нашому

баченні, педагогічне моделювання виступає найбільш вагомим засобом

побудови ефективного процесу формування у студентів коледжів високого рівня

здатності до саморозвитку під час вивчення клінічних дисциплін.

У теорії навчання застосування моделювання зорієнтовано на три

головні аспекти:

– по-перше, моделювання розглядається як конкретна навчальна дія,

без якої неможливо повноцінно організувати освітній процес;

– по-друге, педагогічне моделювання допомагає визначити зміст,

який мають засвоїти майбутні фахівці в результаті навчання у ВНЗ та чітко

визначити оптимальні методи навчально-пізнавальної діяльності;

– по-третє, педагогічні моделі, які складаються на основі графічних

символічних засобів, дають можливість науковцям наочно представити

організацію освітнього процесу.

Встановлено, що для підвищення ефективності педагогічне

моделювання повинно складатися із конкретних взаємопов’язаних етапів. До

таких етапів ми відносимо три головних, а саме:

1) постановка цілей педагогічного моделювання;

2) розробка графічної моделі;

3) впровадження моделі в освітній процес та проведення якісного

аналізу отриманих результатів.

Запропонована нами педагогічна модель формування професійної

компетентності студента-медика на заняттях з акушерства та гінекології містить

мету, завдання, дидактичні підходи, принципи, педагогічні умови, методи,

засоби, форми та конкретні вправи й завдання, компоненти, критерії, рівні, а

також прогнозований результат. Графічно розроблена нами модель

представлена на рис.1.

Проаналізуємо характеристику складових моделі.

У процесі моделювання було поставлено мету – забезпечити

формування формування професійної компетентності у студентів медичних

коледжів під час вивчення акушерства та генікології на основі формування

здібностей до самопізнання і самовдосконалення та через інтенсифікацію

розвитку навчальних компетентностей. Зазначена мета була конкретизована

завданнями. Практична діяльність була спрямована на реалізацію таких

завдань:

226

Рис.1. Модель формування професійної компетентності студента-медика

на заняттях з акушерства та гінекології

Діагностичний Пропедевтичний Навчальний Практичний Корекційний

МЕТОДИ: проектів, розвитку критичного мислення (структурований огляд,

мозкова атака, асоціативний кущ, семантична карта, «знаємо — хочемо

дізнатися — дізналися», «шифрування», «навчаючи — вчуся», «закритої дошки»,

клінічний аналіз), алгоритмічний.

ЗАСОБИ: технічні (комп’ютерні мультимедійні презентації, електронні

посібники), буклети, бюлетні, стіннівки, друковані матеріали, методичні

вказівки до практичних занять та самостійної підготовки студентів,

алгоритми виконання маніпуляцій.

ВПРАВИ ТА ЗАВДАННЯ: тести для самоконтролю, діаграми, схеми, опорні

конспекти, міні дослідження, постановка первинного долікарського діагнозу,

ситуаційні задачі

Мотиваційний Змістовий Діяльнісний

Середній Достатній Високий

МЕТА: Формування професійної компетентності студента-медика

ЗАВДАННЯ: формування мотивації, саморозвитку, самовдосконалення, вміння

працювати самостійно

ПРИНЦИПИ: загальнодидактичні, діяльнісного характеру навчання,

мобільності та узгодженості освітнього середовища коледжу, суб’єктності

позиції студента, періодичності зворотного зв’язку, рефлексія

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

РЕЗУЛЬТАТ — сформована професійна компетентність студента медика

РІВНІ сформованості професійної компетентності

ПІДХОДИ: індивідуалізація та диференціація процесу навчання, інформаційно-

комунікаційні технології, компетентнісний та діяльнісний підхід

КОМПОНЕНТИ та КРИТЕРІЇ

ЕТАПИ

ПЕД

АГО

ГІЧ

НІ

УМ

ОВ

И:

інд

иві

дуа

ліз

ація

та

д

иф

ерен

ціа

ція

п

ро

цес

у н

авча

нн

я,

інф

ор

мац

ійн

о-к

ом

унік

ацій

ні т

ехн

ол

огі

ї, д

іял

ьніс

ни

й п

ідхі

д

227

1. Визнання саморозвитку як особистісної цінності через стимулювання

навчально-пізнавальної діяльності у процесі вивчення клінічних дисциплін.

2. Формування внутрішньої мотивації на свідомий вибір цілей, що

дозволяють студенту якнайповніше реалізувати себе.

3. Якісне перетворення особистості в процесі саморозвитку на основі

самостійного вибору способів навчально-пізнавальної діяльності при вивченні

клінічних дисциплін.

4. Розвиток інтелектуальної сфери студентів, самовиховання,

проектування і прогнозування.

5. Особистісна усвідомленість навчальної інформації з акушерства та

гінекології, вміння адекватно оцінювати результати діяльності та власну

здатність до саморозвитку

Увага науковців до вивчення явища «педагогічна діагностика» і

застосування її методів, як необхідного елементу освітнього процесу, зростає.

Це зумовлено потребою педагогів у об’єктивному оцінюванні результатів

освітнього процесу. Враховуючи напрацювання науковців [3;8;12;15]. ми

вважаємо, що ефективне вивчення, аналіз й оцінювання педагогічних явищ і

фактів позитивно впливає на якість освітнього процесу. Завданням

діагностичного процесу є не просто констатація факту змін, а попередження

про наявні проблеми. У науковій літературі розглядаються різні види

педагогічних експериментів, зокрема такі: а) констатувальний – дозволяє

встановити вихідні дані для подальшого дослідження; б) порівняльний –

проводиться аналіз результатів педагогічного впливу у експериментальній і

контрольній групах; в) формувальний – застосовується для оптимізації

освітнього процесу згідно з гіпотезою дослідження і поставленими

завданнями;г) упроваджувальний – введення результатів дослідження у

практику; д) комплексний – багатоетапний, складається з певних різновидів

експерименту.

Проблема дослідження професійної компетентності (далі - ПК)

майбутніх фахівців безпосередньо пов’язана з використанням методів

педагогічної діагностики і проведенням педагогічного експерименту.

Опираючись на авторитетну думку академіка В. І. Лугового, що найкращий

спосіб покращення якості освіти, яка на даному етапі розвитку потребує

принципових змін і реального підвищення, – це залучення майбутніх фахівців

до цього процесу (Луговий В. Г., 2013) та у зв’язку з відсутністю розроблених

методик, для діагностики стану процесу формування ПК майбутніх медичних

працівників

У дослідженнях брали участь 150 студенів Рівненської медичної

академії. Серед методів педагогічної діагностики використані такі: анкетування,

спостереження, бесіди. Вони дозволили провести аналіз, порівняння, оцінку

отриманих результатів у визначенні рівнів сформованості професійної

компетентності майбутніх медичних працівників теперішніх студентів

навчального закладу та рівнів готовності до професійної діяльності і

228

представити цей процес як цілісну систему. У результаті дослідження визначені

такі рівні сформованості професійної компетентності:

–– мінімальний – діагностується у тому випадку, коли ще студенти не

уявляють цілісної картини професійної діяльності; рівень професійних знань є

мінімальним; в наслідок цього виникають труднощі при застосуванні

отриманих знань на практиці; можливе виконання професійних завдань тільки

за алгоритмом; відсутня особистісна потреба у самовдосконаленні та

саморозвитку. Крім того, відзначається низький рівень міждисциплінарної

інтеграції отриманих знань і занижена оцінка важливості саморозвитку.

Показник сформованості складових ПК – 30-40%.

– базовий –– майбутні фахівці мають приблизне уявлення про

феномен професійної компетентності і недостатньо усвідомлюють важливість її

становлення. Показник сформованості складових ПК – 45 - 50%. Рівень

готовності до виконання професійних завдань розглядається як низький;

–– достатній – діяльність студентів спрямована, з одного боку, на пошук

і вироблення нових знань і способів дій, що стають результатом самостійної

проблемно-пошукової роботи. З іншого боку, студенти сприймають способи

діяльності, запропоновані викладачем, які далі засвоюються на

репродуктивному рівні навчальної діяльності. Спостерігається актуалізована

потреба в отриманні і розширенні професійних знань, але рівень їх

застосування на практиці ще недостатній, однак студент володіє традиційними

технологіями та застосовує отримані знання при вирішенні простих

професійних завдань; відзначається володіння базовими навичками з виконання

необхідних фахових операцій. Студенти усвідомлюють важливість формування

ПК, прагнуть до її вдосконалення. Показник сформованості складових ПК у

діапазоні 50-80%. Цей рівень є вихідним для професійної адаптації студента до

умов і вимог професійної діяльності. Рівень готовності до виконання

професійних завдань розглядається як достатній;

–– оптимальний рівень розвитку ПК можна вважати досягнутим у

випадку, коли студент має сформоване усвідомлення мети та наслідків

професійної діяльності, об’єктивне уявлення про майбутню професію, розуміє її

сутність і соціальну значущість; ґрунтовно володіє системою знань з

фундаментальних та професійних дисциплін; усвідомлює роль і місце кожної з

них у системі професійної медичної підготовки (міждисциплінарна інтеграція);

відзначається умінням комплексно застосовувати фундаментальні та професійні

знання під час виконання професійних завдань; володіє основами інноваційних

технологій, науково-дослідницької роботи, застосовує отримані знання при

вирішенні нетипових професійних завдань, адаптований до умов роботи у

команді, успішний у міжособистісних взаємодіях; прагне креативності,

різнопланово і ефективно вирішує професійні завдання; аналізує результати

своєї діяльності, прогнозує на їх основі подальшого розвитку ситуації та має

актуалізовану потребу у особистісному самовдосконаленні і професійному

зростанні. Цей рівень передбачає трансформацію сформованих умінь у власний

досвід. Показник сформованості складових ПК не нижче 80%. Рівень готовності

229

до виконання професійних завдань оцінюється як високий. Сформованість ПК

майбутніх медиків у даному дослідженні оцінюється за показниками трьох

рівнів: мінімального, достатнього й оптимального, а рівень готовності до

виконання професійних завдань – початкового, середнього і достатнього.

Установлення рівнів визначається у процесі спостереження за навчальними

досягненнями майбутніх медиків і моніторингу процессу їх професійної

підготовки на різних етапах.

З огляду на вище висвітлене, особливого значення набуває формування в

студентської молоді вже стійкого інтересу до знань, вироблення вмінь та

навичок, які забезпечать особистість студента бути успішними, не відставати

від прискореного науково-технічного прогрессу, здобувати знання самостійно.

Саме до таких умінь і навичок відносимо дослідницькі, які є фундаментом для

формування фахової компетентності студента-медика.

Визначені цифрові показники рівнів сформованості професійної

компетентності майбутніх медичних працівників у процесі вивчення на етапі

вхідного і підсумкового контролю подано у таблиці 1.

Таблиця 1

Рівні сформованості професійної компетентності студентів-медиків

Гр.

і

КС

ЕК

Цифрові показники сформованості професійної

компетентності майбутніх медичних працівників

СП оптимальн

ий

достатній базовий мінімальний

КС % КС % КС % КС %

КГ -

78 ст.

ВК 5 13,16 12 31,58 17 44,74 4 10,52 3,47

ПК 8 21,05 16 42,11 13 34,21 1 2,63 3,82

ЕГ –

72 ст.

ВК 3 7,50 14 35,00 20 50,00 3 7,50 3,43

ПК 20 50,00 4 10,00 16 40,00 0 0,00 4,10

Аналіз таблиці свідчить, що студенти КГ та ЕГ брали участь у

дослідженні на рівних умовах, про що свідчать результати вхідного контролю.

За показниками оптимального рівня професійної компетентності у КГ відбулося

зростання на 7,89% (від 13,16% до 21,05%), тоді як в ЕГ – на 42,5% (від 7,5% до

50%), що на 34,61% більше ніж в контрольних групах; за показниками

достатнього рівня в КГ відбулося збільшення студентів на 10,53% (від 31,58%

до 42,11%), а в ЕГ – зменшення на 25%, (від 35% до 10%), що пояснюється

збільшенням студентів з оптимальним рівнем професійної компетентності; за

показниками базового рівня у КГ відбулося зменшення на 10,53% (від 44,74%

до 34,21%), тоді як у ЕГ – на 10% (від 50% до 40%); за показниками

230

мінімального рівня відбулося зменшення у КГ на 7,89% (від 10,52% до 2,63%), а

у ЕГ – від 7,5% до 0. За показниками середнього балу відбулися такі зміни:

середній показник у студентів КГ зріс на 0,35 бала, а в ЕГ – на 0,67 бала, що на

0,32 бала більше, ніж у студентів контрольних груп.

Відтак, результати проведеного дослідження свідчать, що ефективність

формування професійної компетентності залежить від комплексної

імплементації в освітній процес сукупності педагогічних умов формування

професійної компетентності у процесі вивчення клінічних дисциплін. Стійка

динаміка підвищення рівня професійної компетентності студентів вказує на

доцільність вдосконалення освітнього процесу на основі інноваційних

технологій з підготовки в медичному коледжі.

Висновки

1. У процесі змін, що відбуваються в соціально-економічній сфері в

Україні важливе місце належить реформуванню системи медичної освіти. Крім

цього, в умовах, коли наше суспільство знаходиться в кризовому стані,

завдання вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації полягають у:

1. підготовці висококваліфікованих майбутніх медичних працівників

середньої ланки, здатних до самоосвіти та самовдосконалення;

2. збереженні наукового, освітнього та культурного потенціалу;

3. забезпеченні зайнятості тих, хто закінчив качання.

2. За статистичними даними (аналіз випускних іспитів, кроку «М»)

тільки 28% випускників вітчизняних вищих медичних закладів І-ІІ рівня

акредитації підготовлені на рівні розвинутих професійних умінь, 15% вміють

виконують основні професійні задачі у великому розмаїтті їх нетиповості, 40% -

мають певний рівень знань та навичок, але не вміють оперувати ними у

вирішенні ускладнених задач невідкладної долікарської допомоги.

Дослідницькі уміння, на нашу думку, це комплекс усвідомлених дій, який

спрямований на самостійне виконання професійних завдань у межах фахової

компетентності із застосуванням теоретичних знань.

Дослідницькі навички - це процес застосування усвідомлених умінь для

вирішення нестандартних ситуацій.

3. Формування дослідницьких умінь і навичок студентів-медиків буде

ефективним за умови дотримання таких етапів:

4. мотиваційний;

5. теоретичний;

6. тренувальний;

7. контролюючий.

4. До основних видів дослідницьких умінь та навичок відносимо:

інформаційні; аналітичні; комунікативні; фахові.

5. Для реалізації поставлених завдань нами розроблено з навчальної

дисципліни «Акушерство та гінекологія»:

8. інтерактивний комплекс;

9. збірник клініко-ситуаційних задач;

10. збірник різнорівневих тестових завдань;

231

11. методичні рекомендації для викладачів щодо викладання

дисципліни.

6. Під час дослідження рівнів сформованості критеріїв і показників ми

можемо передбачити якість виконання певних професійних завдань майбутніх

медиків у процесі навчальної практики. Ми виділяємо такі критерії оцінювання

професійної компетентності:

— мотиваційний;

— когнітивний;

— діяльнісний.

7. Нами визначені такі рівні сформованості професійної

компетентності:

–– мінімальний (показник сформованості складових ПК – 30-40%.)

– базовий (показник сформованості складових ПК – 45 - 50%. Рівень

готовності до виконання професійних завдань розглядається як низький;)

–– достатній (показник сформованості складових ПК у діапазоні 50-

80%.)

–– оптимальний рівень (показник сформованості складових ПК не нижче

80%)

8. Результати проведеного експерименту засвідчили: за показниками

оптимального рівня професійної компетентності у КГ відбулося зростання на

7,89% (від 13,16% до 21,05%), тоді як в ЕГ – на 42,5% (від 7,5% до 50%), що на

34,61% більше ніж в контрольних групах; за показниками достатнього рівня в

КГ відбулося збільшення студентів на 10,53% (від 31,58% до 42,11%), а в ЕГ –

зменшення на 25%, (від 35% до 10%), що пояснюється збільшенням студентів з

оптимальним рівнем професійної компетентності; за показниками базового

рівня у КГ відбулося зменшення на 10,53% (від 44,74% до 34,21%), тоді як у ЕГ

– на 10% (від 50% до 40%); за показниками мінімального рівня відбулося

зменшення у КГ на 7,89% (від 10,52% до 2,63%), а у ЕГ – від 7,5% до 0. За

показниками середнього балу відбулися такі зміни: середній показник у

студентів КГ зріс на 0,35 бала, а в ЕГ – на 0,67 бала, що на 0,32 бала більше, ніж

у студентів контрольних груп.

Подальші наші дослідження полягатимугь у вивченні та аналізі стану

досліджуваної проблеми в умовах навчально-виховного процесу Рівненського

державного базового медичного коледжу й упровадженні в навчальний процес

дидактичних умов формування дослідницьких умінь і навичок майбутніх

медиків на заняттях з «Акушерства та гінекологія».


1. Бабенко Т. П. Дослідницька діяльність студентів у контексті реформування

медсестринської освіти / Т. П. Бабенко // Проблеми та перспективи розвитку

науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД : матеріали І Міжнар.

наук.-практ. Інтернет-конф., 26 – 28 лютого 2012р. : зб. наук. пр. Переявлав-

Хмельницького держ. пед.ун-ту ім. Г. Сковороди. – Секція : Педагогіка : [гол.

232

ред. В. Коцур]. – Переяслав-Хмельницький, 2012. – С. 206–208. – Режим

доступу : http:conferences.neasmo.org.ua

2. Бабенко Т. П. Проблеми дослідницької діяльності студентів медичного

коледжу / Т. П. Бабенко // Вісник Луганського національного університету ім.

Т. Г. Шевченка. – 2012. – № 24 (259). – Ч. ІІ. – С. 82–87.

3. Бакум З. П. Проблеми проектної діяльності у медсестринській освіті /

З. П. Бакум, Т. П. Бабенко // Society for cultural and scientific progress in

Central and Eastern Europe. International scientific and professional conference

«Modern problems of education and science». – Budapest, 2013. – Vol. 1. –

February. – Р. 4–7.

4. Балашова С. П. Формування дослідницьких умінь у студентів педагогічного

коледжу в процесі вивчення природознавчих дисциплін : дис. … канд. пед.

наук : 13.00.04 / Світлана Пилипівна Балашова. – К., 2000. – 274 с.

5. Банадига Н. В. Сестринський процес в умовах реформування медичної

освіти / Н. В. Банадига, Н. Я. Хадорчук, І. О. Рогальський // Медична освіта.

– 2006. – № 3. – С. 58–59.

6. Білик Л. С. Деякі аспекти підвищення якості медичної освіти / Л. С. Білик,

Т. П. Шевченко, З. І. Грабовецька // Медична освіта. – 2001. – № 4. – С. 23–

24.

7. Борисова О. Алгоритмізація керівництва та контролю якості самостійного

наукового дослідження студентів / О. Борисова // Відкритий урок. – 2008. –

№ 11. – С. 58–60.

8. Борисова О. Наукова діяльність студентів педагогічних ВНЗ в умовах

реалізації завдань Болонської конвенції / О. Борисова, Н. Харченко // Рідна

школа. – 2008. – № 10. – С. 33–37.

9. Вознюк Ю. М. Сучасний погляд на ступеневу медсестринську освіту в

Україні / Ю. М. Вознюк // Вища освіта в медсестринстві: проблеми і

перспективи : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 23 листопада 2012р.,

Житомир [відп. ред. В. Й. Шатило]. – Житомир : Житомирський інститут

медсестринства, 2012. – С. 33.

10. Волосовець О. П. Питання якості освіти у контексті впровадження засад

болонської декларації у вищій медичній школі / О. П. Волосовець // Медична

освіта. – 2005. – № 2. – С. 12–16.

11. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Лев Семенович Выготский;

под ред. В. В. Давыдова. – М. : Педагогика, 1991. – 480 с.

12. Гальперин П. Я. Современное состояние теории поэтапного формирования

умственных действий / П. Я. Гальперин, Н. Ф. Талызина // Вестник МГУ. –

серия 14. – Психология. – М., 1979. – С. 54–63.

13. Маркович О. В. Формування професійних умінь майбутніх медичних сестер

хірургічного профілю засобами алгоритмізації : дис… канд. пед. наук :

13.00.04 / Олексій Володимирович Маркович. – Київ, 2009. – 284 с.

14. Марчук Д. С. Інтеграція сестринської освіти в Україні до європейських

стандартів / Д. С. Марчук // Вища освіта в медсестринстві : проблеми і

перспективи : матеріали Всеукр. наук.-практич. конф., 23 листопада 2012р. :

233

Житомир [відп. ред. В. Й. Шатило]. – Житомир : Житомирський інститут

медсестринства, 2012. – С. 92.

15. Мілерян В. Є. Методичні основи підготовки і проведення навчальних занять

в медичних ВУЗах: [метод. посіб.] / Віра Євгенівна Мілерян. – К. : Хрещатик,

2004. – 80 с.


фахівців у процесі навчання в медичному коледжі / Л. М. Романішина,

І. М. Хмеляр, М. М. Лукащук // Наукові записки. Серія: Педагогіка. – 2011. –

№ 2. – С. 73–80.

17. Сабадишин Р. О. Наукові дослідження викладачів-бакалаврів та студентів-

бакалаврів медичних коледжів як один із механізмів реформування у

інституті медсестринства та запорука якісної ступеневої вищої сестринської

освіти / Р. О. Сабадишин, В. О. Рижковський // Медична освіта. – 2006. –

№ 3. – С. 79–82.

18. Хмеляр І. М. Дослідницький підхід до організації навчально-виховного

процесу в коледжі – умова саморозвитку студента / І. М Хмеляр // Науковий

вісник Чернівецького університету: зб. наук. пр. – Вип. 619. Педагогіка та

психологія. – Чернівці: Рута, 2012. – С. 165–173.

19. Bakum Z. Development of research abilities and skills of students studying in

educational institutions of accreditation I – II level / Z. Bakum, T. Babenko //

Social Educational Project of Improving Knowledge in Economic // Sepike,

Ausgabe. – №7. – 31.12.2014. – P. 6–9.

234

Щупак Оксана Юріївна,

методист



Практичні поради викладачу-початківцю щодо

адаптації до професійної діяльності Учитель для школи – це те ж саме, що Сонце для Всесвіту.

Він джерело тієї сили, яка надає руху всій машині.

Остання заіржавіє у мертвому заціпенінні,

якщо він не зуміє вдихнути в неї життя і рух...

А. Дістервег

Анотація. Стаття розкриває проблему надання методичної, психологічної

та практичної допомоги викладачам-початківцям при вирішенні проблем, що

виникають в процесі педагогічної діяльності; ознайомлює викладачів з

досягненнями науки по забезпеченню адаптації педагогічних працівників в

системі вищої освіти.

Актуальність проблеми. Відповідно до Закону «Про вищу освіту»:

«Вища освіта – сукупність систематизованих знань, умінь і практичних

навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських

якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у

вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за

певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж

рівень повної загальної середньої освіти» [2, с.1, с.2]. Світоглядні, громадянські

якості, морально-етичні цінності формуються в особистості лише завдяки

оточуючому середовищу. Очевидно, що роль педагога в цьому аспекті посідає

не останнє місце.

В законах України "Про освіту", "Про професійну освіту", "Про вищу

освіту", Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті, цільовій

комплексній програмі "Вчитель" відображені основні вимоги до педагогічних

працівників та рівня їх підготовки. Сьогодення потребує при реформуванні

системи охорони здоров’я та системи освіти підготовки викладачів, які б творчо

втілювали в реальну практику принципи гуманізації, гуманітаризації,

демократизації, індивідуалізації та етнізації навчання [3, c. 2]. Вирішення цього

завдання під силу лише педагогам, котрі мають високий рівень загальної і

педагогічної культури та компетентності, готових постійно оволодівати новими

технологіями навчання і виховання.

Відповідно під час адаптації викладача-початківця виникає чимало

труднощів, пов’язаних з невідповідністю між бажаним і дійсним, з

кардинальною зміною ролі із слухача на учителя, з чималим щоденним

навантаженням на психіку педагога. Оскільки зазвичай молодий викладач

менше схильний до компромісів, то в їх роботі частіше виникають психологічне

235

напруження і складно керовані емоційні стани.

Згідно з дослідженнями лише 7% викладачів-початківців без будь-яких

проблем розпочинають педагогічну діяльність., 45% скаржаться, що їм не

вдаються контакти із підлітками. Майже третина учителів вважають навчання

стресовим заняттям. Це призводить до апатій, депресій, песимізму, хвороб і в

решті не бажання працювати. Відповідно близько 80 % викладачів-початківців

перебувають у досить емоційно напруженому стані, якого усіляко прагнуть

уникнути [4, с. 5].

Як попередити професійне «вигорання»? Як допомогти викладачу

початківцю?

Мета дослідження.

Метою статті є аналіз, обгрунтування необхідності надання практичних

психолого-педагогічних порад викладачам-початківцям щодо входження в

професію, щодо вмінь постійно поглиблювати не лише фахові знання і навички,

а й працювати над удосконаленням власних людських якостей. Видатний

польський педагог Янус Корчак писав: „Не може виховувати інших той, хто не

виховує себе самого”. Самоудосконалення викладача має бути предметом його

щоденних турбот.

Матеріали та методи.

Страхи та побоювання — ірраціональні стани, які особливе місце

займають на першому етапі діяльності викладача. Цьому сприяє у цілому

негативне ставлення юнацтва до навчання. Відповідно до опитувань: 15%

випускників ставляться до школи негативно; 44% — байдуже; 6% —

ненавидять школу; 31% — позитивно характеризують навчальний заклад; 4%

— ставляться до навчальної установи з любов’ю [4, с. 6].

Науковці виділяють таку класифікацію страхів і труднощів [9, с. 57]

викладачів:

1. Поведінка студентів: страх байдужості, страх провокаційних дій,

питань, активне негативне ставлення, страх аудиторії (великої

кількості студентів, їх складу, незручного розташування тощо).

2. Дії адміністрації: страх оцінки, страх осуду (покарання).

3. Складнощі у спілкуванні:

3.1. складнощі у сприйнятті та розумінні людини людиною: страх

нерозуміння, страх відсутності емоційного контакту, страх

здатися смішним;

3.2. слабке володіння технікою налагодження комунікативних

відносин: страх утрати інтересу в спілкуванні, страх невдачі.

4. Особистісні особливості:

4.1. комплекс неповноцінності: невпевненість у своїй ком-

петентності, нездатність адекватно реагувати на нестандартні

ситуації, низька оцінка своєї зовнішньої привабливості, низька

оцінка свого загальнокультурного інтелектуального розвитку;

4.2. завищена самооцінка, страх повторення негативного досвіду.

Наведені вище чинники негативно діють на психологічний стан

236

учителя, що суттєво впливає на його професійну діяльність, здоров’я,

самореалізацію.

У цьому контексті є цікавими дані опитувань про ознаки [4, с. 8], за

якими в студентів складається перше враження про педагога, яке для нього

дуже важливе і яке його постійно бентежить:

Зовнішні дані (манера триматися, як увійшов до аудиторії, чи

відрекомендувався учням, виразність особистості, жестикуляція).

37,2% опитаних назвали цю ознаку.

Особливості першого заняття (мовлення, емоційність, уміння

викладати матеріал, одразу переходити до справи) — 34% опитаних.

Ставлення до студентів (вимогливість, уміння стежити за

поведінкою підлітків, контакт із ними, увага до них) — 17%

опитаних.

Ступінь ерудиції, інтелекту. 8,5% опитаних назвали цю ознаку.

Психологічні дослідження засвідчили, що стан готовності до

педагогічної діяльності містить декілька компонентів:

інтелектуальний — розуміння завдань, обов’язків, знання засобів

досягнення мети, прогноз діяльності;

емоційний — упевненість в успіху, наснага, почуття

відповідальності;

мотиваційний — зацікавлення, прагнення домогтися успіху, потреба

успішно виконати поставлене завдання;

вольовий — мобілізація сил, зосередженість на завданні, уникання

перешкод, подолання сумнівів.

На психічний стан викладача негативно впливає і ситуація у світі. За

оцінкою вчених [4, с.10] сучасний педагог отримує психологічні травми від:

зухвалих дітей, які не бажають навчатися і ставляться до вчителів із

прогресуючою недбалістю;

батьків таких дітей, що сприймають учителів як другосортну

прислугу;

керівництва, яке, як і за радянських часів, заважає педагогам

надмірними перевірками, контролем та опікою;

колег, що плетуть інтриги.

Отже, професія викладача потребує перебування його в стані постійної

підвищеної готовності, періодично виникаючої психологічної напруженості. У

молодих викладачів-початківців під час педагогічної діяльності простежується

невпевненість у своїх силах, і, як наслідок цього, тривога, страхи, надмірні

негативні емоції. Все це змушує його внутрішнього налаштовуватися на

необхідну поведінку, мобілізувати усі сили на активні та доцільні дії, шо в свою

чергу призводить до виснаження. Перебуваючи у такому стані, він не може

якісно проводити заняття, адекватно поводитись із студентами, колегами,

керівництвом тощо, а це досить негативно впливає на ефективність освітнього

процесу та гальмує професійне становлення педагога [4, с. 11].

237

Теоретичним підгрунтям формування педагогічної майстерності

викладачів-початківців вищих медичних навчальних закладів та надання їм

практичних порад щодо адаптації в професійній діяльності є вивчення робіт

вчених педагогів та психологів А.М. Алексюка, Л.П. Акуліна, В.В. Бережний,

Л.П. Вовк, О.П. Волосовець, О.М. Гуменюк, В.О. Лузмана, М.Б. Євтуха, Н.А.

Єршова, П.А. Жильцов, Л.Г. Кайдалова, В.О. Коваленко, С.Т. Золотухіної, Т.М.

Лебединець, О.О. Любара, Л.П. Мазепа, Ю.В. Марушко, В.Є. Мілерян, Л.М.

Мітіна, Н.С. Побірченко, О.В. Попової, Р.О. Сабадишин, М.Г. Стельмаховича,

В.О. Сухомлинського, В.Й. Шатило, Я.В. Цехмістер, Т.І. Чернишенко, М.Б.

Шегедин тощо.

Чимало уваги в наукових працях приділено психолого-педагогічним

проблемам становлення викладачів-початківців (О.А. Абдуліна, Н.В. Кузьміна,

В.І. Лозова, В.О. Моляко, A.Г. Мороз, В.А. Семиченко, І.А. Синиця, В.А.

Сластьонін, А.В. Троцко, Н.Д. Хмель, В.М.Чорнокозова).

Аналіз наукових досліджень засвідчує, що на сьогодні відсутнє цілісне

педагогічне дослідження, предметом якого була б проблема адаптації

викладача-початківця до професійної діяльності. Існує об’єктивна необхідність

сучасної вищої медичної освіти не лише вдосконалення професійно-

педагогічної майстерності викладача, а й надання йому дієвої допомоги щодо

адаптації в навчальному закладі.

Нагадаємо основні поняття і терміни.

Професійна адаптація — адаптація (пристосування) людини до нових

для нього умов праці. Різновид професійної адаптації — адаптація в

освітньому закладі (пристосування до умов, вимог, норм тощо конкретного

навчального закладу, освітнього процесу). Характеризується досконалим

оволодінням вибраною педагогічною професією та спеціальністю, закріпленням

трудових навичок і умінь, що виявляється в стабільному виконанні норм та

вимог освітнього процесу, високій якості знань слухачів освітнього закладу,

точності і надійності, творчій активності [12].

Професійна адаптація нерозривно пов’язана з мотивацією і потребами

працівника.

Потреба — стан людської особистості, що виражає необхідність у

чомусь, залежність від об’єктивних умов життєдіяльності і є рушійною силою

їхньої активності.

Мотиваація (з лат Movere) — спонукання до дії; динамічний процес

фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який

визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно

задовольняти свої потреби. В управлінні мотива́ція — це процес стимулювання

працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення

цілей навчального закладу. Мотивація — це те, що знаходиться в людини

«всередині».

Важливо при роботі з викладачами-початківцями враховувати дані

психологічних досліджень щодо рівня їх задоволеності роботою, вплив різних

індивідуальних і організаційних характеристик на трудову діяльність.

238

Адаптація особистості до об'єктивних умов і вимог діяльності в

навчальному закладі забезпечується такими методами:

вдосконалення або зміна в певних межах окремих властивостей;

формування стереотипів дій при незмінних особистісних якостях;

позитивна мотивація до праці;

вироблення індивідуального стилю діяльності.

Професійна адаптація фахівця це процес активної взаємодії особистості

й соціального середовища з метою досягнення таких стосунків між ними, які в

найбільшій мірі забезпечують ефективність професійної діяльності, розвиток

диспозиційної концепції і особистісну задоволеність професійною

самореалізацією. Адаптація до професійної діяльності розуміється як активна

взаємодія фахівця і соціально-економічного середовища з метою досягнення

таких стосунків між ними, які в найбільшій мірі забезпечують ефективність

трудової діяльності, розвиток фахового потенціалу і особистісну задоволеність

професійною самореалізацією [12].

Адаптивна стратегія викладача — це рівень відповідності

суб’єктивних ресурсів (пригнобити чи звільнити внутрішні ресурси) і

об’єктивних можливостей (присвоїти чи перетворювати середовище) елементів

адаптації по відношенню до ступеня збігу його очікувань з реальною

педагогічною ситуацією, тобто наскільки зближене "Я-базове" і "Я-ситуаційне"

фахівця. Структура професійної адаптації педагога включає освітньо-

технологічні, соціально-психологічні і особистісні елементи.

Психологічна адаптація фахівців-початківців передбачає:

наявність психологічно комфортних умов для професійної

діяльності педагога;

надання молодому спеціалісту ненавязливою психологічної

допомоги при вирішенні питань, що виникають у процесі роботи;

психологічне забезпечення умов для формування та розвитку

професійної компетентності в інтересах навчального закладу і

запитів, інтересів, потреб самого молодого фахівця.

Адаптація педагога в освітньому закладі включає в себе:

актуалізацію «сильних сторін» діяльності і спокійне подолання

«проблемних ситуацій»;

анонімність процесів вирішення «проблемних ситуацій»,

непублічному характері вирішення проблем та публічному

характері похвали досягнень.

створення умов для якнайповнішої реалізації педагогам його

професійних можливостей.

Очевидно, що в цих означеннях та поняттях нас цікавлять ті пункти, що

стосуються практичної допомоги викладачу-початківцю щодо адаптації.

Його професійне становлення в сучасній вищій школі залежить від

239

педагогічних здібностей, а саме від таких компонентів:

дидактичні (мистецтво передавати знання в доступній формі);

конструктивні (коли педагог не лише використовує готові «рецепти», а

сам створює їх відповідно для конкретної ситуації);

експресивні (вміння в своє пояснення доречно включити гумор,

доброзичливу іронію, жарт);

комунікативні (правильний підхід до студентів у процесі навчання і

виховання);

здатність розподіляти увагу (вміння тримати увагу загальної аудиторії

та легко переключатися в разі необхідності з одного об’єкта на інший);

акторські (вміння в залежності від обставин і виховних завдань бути то

добрим, то суворим, то спокійним, але завжди об'єктивним і

справедливим);

вміння контролювати свої педагогічні та психологічні здібності, тісно

пов’язані між собою.

Слабку розвиненість одного із компонентів педагогічної майстерності

можна компенсувати активним розвитком інших.

Першим кроком в адаптації є знайомство педагога з навчальним

закладом, методичними матеріалами з предмету, бібліотекою, навчальними

кабінетами, з документацією, основними вимогами щодо її ведення.

Другим кроком в адаптації є організація наставництва, постійної

допомоги з боку досвідченого викладача-методиста. Роль наставництва

неоціненна, якщо відповідно до індивідуального плану роботи:

наставницька діяльність вибудовується поетапно, відповідно до логіки

проектування динаміки професійного становлення викладача-

початківця у сфері самоосвіти;

забезпечується конструктивна професійна взаємодія наставника і

педагога-початківця;

критеріями професійного становлення викладача-початківця виступає

рівень особистісно-значущого сходження його і наставника до вершин

професіоналізму, безперервного саморозвитку;

в процесі реалізації наставництва використовуються колективні,

групові та індивідуальні форми освітньої діяльності.

Науковий керівник сприяє формуванню позитивної Я-концепції,

професійної культури, індивідуального стилю творчої діяльності педагога-

початківця на основі конкретних знань й умінь застосовувати теорію на

практиці, використовувати ефективні форми підвищення професійної

компетентності та професійної майстерності; забезпеченню інформаційного

простору для самостійного оволодіння новими знаннями.

240

Наступним кроком є крок до майстерності, становлення індивідуального

стилю діяльності та відносин педагога. На цьому етапі здійснюється

співставлення професійно-особистісних орієнтацій з можливостями самої

особистості та з реаліями педагогічної діяльності.

Оптимальне пристосування особистості до праці досягається лише в

тому випадку, коди праця відповідає найбільш глибоким узагальненням,

активним і стійким властивостям особистості. Мерлін В.С. виділяє два

основних критерії такого пристосування:

рівень пристосування особистості до діяльності тим вищий, чим вона

більше відповідає соціальним потребам нормам, чим вона успішніша;

рівень пристосування тим вищий, чим більше діяльність задовольняє

особистість і сприяє її розвитку [6, с. 22].

Зупинимось на досягненнях науки щодо створення нової Я-концепції, які

допоможуть викладачам-початківцям у зменшенні періоду адаптації в

освітньому закладі.

Щоб не сталося, не втрачайте впевненості

Л. Толстой

На основі наукових досліджень (Н. Данлоп, К. Кіп) можна стверджувати,

що успіхи у навчанні, на роботі й у житті більше визначаються уявленням

людини про свої здібності, ніж самими здібностями і, змінивши уявлення про

себе (свою Я-концепцію), можна одержати позитивні результати. Нагадаємо, що

Ваша Я-концепція — це набір переконань, думок про самого себе, установок про

кожну зі складових свого життя, про свій світ. Ваш зовнішній світ — це

вираження світу внутрішнього, й по-іншому бути не може. Ви не є тим, що самі

про себе думаєте, але ви стаєте таким, про якого думаєте.

Кожен із нас запрограмований рухатися, говорити, думати і поводитися

так, як ми це й робимо. Не можна мислити, відчувати або поводитися зовні у

інший спосіб, не змінивши своєї програми, концепції самих себе, те, що

перебуває усередині. Негативна або помилкова ідея концепції самого себе

виражатиметься у негативному ставленні й поведінці у всьому Вашому

житті включаючи і взаємини з вашими студентамии.

Але можна змінити концепцію, заінивши самообмежуючі ідеї й

переконання. Можна почати уявляти себе таким, яким ви хочете бути, а не

таким, яким ви є насправді. Ви можете вирішити зробити кожну складову свого

життя позитивною, цікавою, надихаючою. При цьому Ви побачите, як нові

конструктивні думки починають перетворюватися на реальність [4, с.15].

Для створення нової Я-концепції необхідно щиро хотіти змінитися,

почати позитивно ставитися до себе і своїх можливостей, щиро бажати цих

змін, мати бажання докласти неабияких зусиль. У Вас має бути мета —

фундаментальне довгострокове поліпшення життя. Створений Вами образ

повинен відповідати вимогам [4, с.16]:

викликати яскраві, позитивні відчуття, що збільшують Ваш

241

ентузіазм;

бути яскравим, акцентованим на Вашу мету;

він має залучати Вас, припускати Вашу участь; Ви — головна

дійова особа, Ви — центр;

має бути втілений фізично: намальований, виліплений, зшитий,

склеєний із паперу, зроблений з вирізок журналів тощо; зроблене

вами повинне бути реальним, привабливим завдяки використанню

колірної гами.

Створення Я-концепції має етапи:

1. cтворення проекту-образу свого бажання (нової Я-концепції);

2. діяти відповідно до проекту бажання;

3. відчуття задоволення від процесу просування до бажаного;

4. подяка за результат (Хваліть себе за зроблене!).

Численними експериментальними дослідженнями (насамперед

розробником психокібернетики М. Мольцем) було доведено, що зміна Я-

концепції відбувається за двадцять один день. Для успішного

самопрограмування (зміни Я-концепції) необхідно усунути сумніви щодо того,

якою людиною ви хочете стати. Пам’ятайте: те, про що Ви думаєте і

говорите, перетворюється на реальність. Зосереджуйтеся на тому, за що, а

не проти чого Ви виступаєте. Щоденно нагадуйте собі про власне

призначення. Пам’ятайте, що Ваш характер був Вам даний не родиною і не

суспільством. Ви самі створили його! Підтримуйте у собі почуття призначення,

і Ви у своєму мисленні не оперуватимете жодним із недоліків. Створіть список

своїх намірів - чіткий напрямок бажань. Вірте у можливість здійснення ваших

намірів [4, с.17].

Психологи відзначають, що один з найкращих прийомів програмування

підсвідомості – це розслаблення. Перед засинанням і одразу після сну (психіка

найбільш схильна сприймати візуалізацію) потрібно намагатися відновити у

пам’яті найбільш приємні та заспокійливі епізоди із минулого у Вашому житті.

До практичних прийомів формування нових якостей також відносять:

візуалізацію, твердження, вербалізацію, виконання ролі, вплив на оточуючих,

навчання інших, використання мови оптимізму, зосередження на своїх минулих

успіхах, а не на невдачах, знайомства (які допоможуть Вам створювати нове

ментальне поле), взяття зобов’язань, спілкування із людьми, які мають якості,

потрібні Вам, наповнення свого мозку позитивними думками та образами,

ретельна підготовка до проведення занять, звернення до інших за порадою та

допомогою, навчання наперед програвати подумки бажані результати,

звернення уваги на свій позитив.

Р. Емерсон писав: «Ніщо велике не досягається без ентузіазму». Одна

негативна подія, про яку ви постійно думаєте, здатна знищити усі наші мотиви

й відбити бажання що-небудь робити у конкретній галузі), будьте обережними

у виборі уявних картин. Почніть думати про себе як про умілого педагога. При

цьому систематично читайте фахову літературу. Уявіть себе розслабленим і

242

щасливим. Міркуйте про успішний досвід, реальний та уявний, у кожній сфері

свого життя (включаючи й педагогічну діяльність). Візуалізація активізує усі

ментальні закони, включаючи закон притягання, залучення людей і ресурсів у

Ваше життя для допомоги.

Твердження та їх проголошення (вербалізація) у голос роблять Ваш

потенціал необмеженим, тому висловлення про себе мають носити лише

позитивний характер і інформацію.

Прийом «виконання ролі» полягає у тому, щоб рухатися, говорити й

поводитися відповідно до свого ідеального образу (того успішного педагога),

якого Ви прагнете. Поводьтеся так, немовби Ви вже досягли поставлених перед

собою цілей, немовби Ви визнані й усіма шановані.

Пам’ятайте, що Ваша позитивна поведінка генерує позитивні емоції

точно так, як Ваші позитивні емоції генерують позитивну поведінку. Ваші

почуття й поведінка зворотні. І тут важливим є вплив на оточуючих. Неважливо,

хочуть Вони вашого впливу чи ні. Неважливо навіть, вплинете Ви на них чи ні.

Важливим є інше. Ви збережете й посилите ті позитивні зміни у Вашому

характері, які принесуть Вам величезну користь, на вас ніхто не зможе

вплинути негативно.

Важливим у створенні Вами нового ментального поля є нові

знайомства, які знатимуть Вас уже новим — позитивним і активним, який має

ті якості, які Вам дуже подобаються. Пам’ятайте, що психологічно Ви є

середнім арифметичним від тих п’ятьох людей, із якими Ви найчастіше

спілкуєтеся. Подумайте про те: хто ці п’ятеро і чи хотіли б Ви бути їхнім

середнім арифметичним?

Важливо бути сміливим, брати і рішуче виконувати зобов’язання,

знайомитися та спілкуватися із людьми, які мають якості, потрібні Вам. При

спілкуванні відбуваються дифузія і взаємопроникнення. Спілкуйтеся більше із

успішними позитивними людьми (наприклад, із педагогами-новаторами) — і Ви

увесь час підсилюватимете свою енергетику, наснагу й віру в себе.

Спілкуйтеся із переможцями. Літайте з орлами, замість того щоб

длубатися в оточенні індиків. Через сильний сугестивний вплив людей на Вас

як гарного, так і поганого, виявляйте особливу обережність при виборі людей

для спільної діяльності. Тому що вибір «групи із негативною репутацією» уже

достатній для того, щоб приректи людину на промахи й низькі досягнення у

житті. Ваше оточення — це ті люди, із якими Ви себе асоціюєте, з ким

працюєте, проводите час, живете й спілкуєтеся поза роботою. Як хамелеон Ви

неусвідомлено переймаєте ставлення, звички, поведінку і думки найбільш

близьких Вам людей [4, c. 35].

Вибираючи компанію для спільного проведення часу, дійте за порадою

Барона де Ротшильда і «не заводьте марних знайомств». Для зустрічі з новими,

корисними людьми потрібно припинити зв’язок зі старим оточенням, особливо

варто позбутися негативістів. Вони є основним джерелом усіх нещасть у

Вашому житті.

Не просто наповнюйте свій мозок позитивними думками та образами, а

243

постійно вчіться, читайте, відвідуйте семінари й беріть додаткові заняття для

прискорення розвитку нових розумових звичок. «Педагог, який перестає

навчатися, перестає бути ним». Вивчення базових основ професійної

діяльності й наполегливе тренування за допомогою запропонованого у

посібнику підходу із закріпленням його у своїй поведінці та педагогічній

діяльності — ось головне у зміцненні віри у свої сили й короткий шлях до

майстерності.

Навчання інших тому, чому Ви навчилися самі, дозволяє Вам краще

зрозуміти й інтерналізувати ту інформацію, яку Ви передаєте. Запам’ятайте, що

Ви знаєте предмет тільки тією мірою, якою можете навчити інших, для того

щоб вони його засвоїли та змогли застосувати у своєму житті.

Видаліть зі своєї життєвої практики самосаботаж, самобичування та

негативний внутрішній діалог, використовуйте мову оптимізму. Зосереджуйтесь

лише на своїх минулих успіхах, а не на невдачах. «Бог дарував нам завтра, щоб

можна було виправити свої вчорашні помилки». Немає сенсу застрягати у

минулому, а, навпаки, потрібно націлитися на новий день і використовувати ще

один шанс, щоб усе виправити.

Ретельно готуйтеся до проведення занять. Це дозволить посилити

впевненість у собі. Вона включає репетиції й тренування, що дозволяють

людині відточити її вміння, передбачати можливі труднощі й уникнути

помилок. Щоразу, коли ви збираєтеся проводити заняття, подумки прокрутіть

його, перевіривши тим самим готовність до нього. Ніколи себе не засуджуйте,

будь-які невдачі сприймайте як власний досвід, просто «пливіть» морем багатих

внутрішніх можливостей. Побільше уваги звертайте на свій позитив.

Не цурайтеся звертатися до інших за порадою та допомогою.

Пам’ятайте, що Ваша самооцінка — Ваш вибір. Зрозумійте цю просту

річ, і Вона добре послужить Вам у формуванні позитивної Я-концепції, у

досягненні щастя та успішній педагогічній діяльності [4, c. 65].

Для успішної педагогічної діяльності постійно займайтесь наукою.

Ніхто не знає всього і не повинен до цього прагнути, але чим більше Ви

знаєте або вмієте, тим, як правило, легше увійти в невідому Вам задачу чи

проблему, знайти та вивчити адекватні методи її вирішення і добитися успіху

(за дослідженнми О.С. Давидова, В.М.Локтєва). Якщо беретеся за яку-небудь з

можливих проблем, спробуйте вибрати найскладнішу з них.

Дозвольте собі витрачати час даремно, в реальному житті ніхто наперед

не знає, які задачі важливі. Якщо ви хочете бути творчим, ви маєте дозволити

собі більшу частину вашого робочого часу проводити нетворчо, знаходячись у

штилі океану наукових знань (С. Вайнберг, Нобелівським лауреатом (1979 р.) з

фізики). Обов’язково вивчайте що-небудь з історії науки, насамперед, з історії

вашої власної галузі знань [12].

Результати та їх обговорення.

Розвиток професійної компетентності викладача-початківця важливий

аспект фахового зростання, він пов’язаний з кількома факторами:

з постійною творчою працею (В.О. Сухомлинський зазначав, що якою б

244

талановитою не була людина, яку б базову підготовку вона не мала, якщо

не вчитиметься на досвіді (власному та інших педагогів), то ніколи не

стане кваліфікованим викладачем-професіоналом);

кропіткої праці над самовдосконаленням, яке триває все життя;

професія викладача поєднує дві спеціальності: предметник і вихователь,

який прищеплює студентам ідеали, традиції, цінності;

ефективний виховний вплив можливий лише в умовах спрямованої

діяльності всього викладацького колективу закладу освіти, батьків,

громадськості, соціального середовища (за В.О. Сухомлинським).

Вивчення різнопланових поглядів і думок дало змогу виокремити у

структурі педагогічної становлення такі основних аспекти [7, c. 309-310]:

спеціальні здібності і властивості педагогічної особистості: ділові

якості (сумлінність, відповідальність, працьовитість, дисциплінованість,

енергійність, точність); рефлексивні якості (акуратність, підтягнутість,

самокритичність, широкий кругозір, ерудиція); комунікативні якості

(уважність, чесність, надійність, справедливість, стриманість,

вимогливість); емпатійні якості (гуманність, взаєморозуміння, доброта,

тактовність, обов’язковість, здатність до співпереживання);

ідейно моральні якості педагога: переконаність, принциповість,

патріотизм, колективізм, порядність, інтелігентність;

професійно-етична поведінка педагога: особливий спосіб життя

особистості, її спрямованість та прагнення до постійного

вдосконалювання системи специфічних відносин, поглядів і переконань у

сфері навчання та виховання людей;

педагогічна майстерність: знання предмета (професійна компетентність,

спеціальна тактична підготовленість, досвід у навчанні й вихованні,

наукова кваліфікація); педагогічна технологія (техніка й експресія

мовлення, ясність і логічність думок, переконливість висловлювань,

виразність міміки, жестів, зразковий показ, уміння обирати необхідні

засоби, форми і методи); педагогічна творчість (творча уява, нестандартне

мислення, потреба в пошуку нової інформації, прагнення до

експерименту); педагогічний стиль (педагогічна переконаність, уміння

адекватно сприймати й оцінювати свою і чужу діяльність, педагогічно

спрямоване спілкування і поведінка, педагогічний такт та етика, уміння

слухати і чути, інтерес до пізнання внутрішнього світу людей).

Педагогічна майстерність є вищим ступенем педагогічної культури, що

становить синтез розвиненого психолого-педагогічного мислення, професійно-

педагогічних знань, навичок, умінь і емоційно-вольових засобів виразності, які

у взаємозв'язку з якостями особистості педагога дозволяють йому успішно

вирішувати різноманітні навчально-виховні завдання. Специфіка педагогічного

процесу, його структура та зміст стають спонукальними причинами появи

майстра, який реалізує на практиці функції розвитку, навчання і виховання

людей [10, c. 302-303]. Педагогічна майстерність, будучи складником

245

педагогічної культури, у свою чергу, є складною структурою, що має, як

мінімум, чотири підсистеми:

1) знання предмета;

2) педагогічна творчість;

3) педагогічний стиль;

4) педагогічна технологія (за A.A. Сидоровим).

Висновки та перспективи подальших досліджень.

Питання професійно-педагогічної адаптації та становлення викладача-

початківця є одним з ключових в роботі навчального закладу щодо перспектив

його розвитку та функціонування. Ми зупинилися лише на основних

складрових, етапах та порадах щодо процесу формування висококомпетентного

педагога.

В статті не висвітлюються всі аспекти проблеми. Подальшого

поглибленого вивчення потребують закони, на основі яких формується Я-

концепція, поради щодо підготовки та проведення заняття, етапи створення

умов для професійної адаптації педагога в колективі, вплив факторів мотивації,

комунікації, стресу та середовища на процес психологічної адаптації, складові

формування у викладачів потреби у безперервній освіті. Необхідно також

ознайомитися з практичними порадами видатних успішних людей сьогодення.

Надіємося, що прочитані Вами тези стануть у нагоді і допоможуть в

повсякденній роботі.

Підсумовуючи вищесказане очевидно, що цілеспрямована допомога

викладачам-початківцям необхідна умова оптимізації освітнього процесу,

створення мікроклімату в колективі, який сприяє ефективній роботі студентів та

викладачів.


1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997.

— 375 с.

2. Законом України «Про вищу освіту» від 28 грудня 2014 року N 79-VIII. –

98 с.

3. Законом України «Про освіту» від 28 вересня 2017 року № 2145-VIII. 4. Калошин В.Ф., Гоменюк Д.В. Практичні поради молодому вчителеві.

Частина І – Х: вид група «Основа», 2012. – 128 с.

5. Теорія і методика професійної освіти: навч. посіб. / З.Н. Курлянд, Т.Ю.

Осипова, Р.С. Гурін [та ін.]; за ред. З.Н. Курлянд. — К.: Знання, 2012. —

390 с.

6. Трофименко О.Д., Система роботи з молодими вчителями. Кривий ріг,

2012. – 36 с.

7. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. посібник / Т. І. Туркот. - К.:

Кондор, 2011. - 628 с.

8. Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К.: «Академвидав»,

2006. – 352 с.

9. Фіцула М.М. Вступ до педагогічної професії: Навчальний посібник для

246

студентів вищих педагогічних закладів освіти / М.М. Фіцула. — 2-е вид.

— Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2003. — 136 с.

10. Фіцула М. М. ПЕДАГОГІКА: навч. посіб. / М. М. Фіцула. — 3-тє вид,

стереотип. — К.: Академвидав, 2009. — 560 с. — (Серія «Альма-матер»)

11. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник / В.В. Ягупов. – К.: Либідь, 2002.

– 560 с.

12. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5

%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%B0%D0%B4%D0%

B0%D0%BF%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F — Вікіпедія.

Професійна адаптація.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Професійна_адаптація



247

ЗМІСТ

1. Апончук Л.В. Роль куратора групи під час освітнього процесу ......................... 3

2. Білецька В.С. Модерністські прийоми в творчості М. Коцюбинського …........ 8

3. Бурбан О.І. Формування професійної компетентності майбутніх

фармацевтичних працівників в умовах реалізації міжпредметної інтеграції ..... 15

4. Голобош Г.В. Організація самостійної роботи студентів медичних освітніх

закладів при вивченні дисциплін хімічного циклу ............................................... 25

5. Гуз Н.Ф. Роль мультимедійних технологій у навчально-освітньому процесі

студентів-медиків по лекціях з педіатрії …............................................................ 31

6. Дашевський Ю.М. Актуальні питання підготовки викладача до занять зі

студентами вищого навчального закладу ............................................................... 41

7. Демянчук Т.М. Виховання у студентів-медиків деонтологічних

характеристик засобами інтерактивних технологій ….......................................... 47

8. Джула І.Ю. Сучасні онлайн платформи у вивченні англійської мови

студентами-медиками ….......................................................................................... 55

9. Желязко С.А. Розвиток професійної компетентності студента медика на

заняттях з педіатрії – виклик сучасності ................................................................ 60

10. Захарко Н.В. Використання інноваційних технологій у процесі викладання

фармацевтичних дисциплін на прикладі технології ліків …................................. 66

11. Зубеня Н.В. Педагoгічні умoви фoрмування прoфесійнoї кoмпетентнoсті

майбутніх бакалаврів фармацевтів у прoцесі вивчення аналітичнoї хімії …...... 73

12. Копаниця О.М. Формування професійних компетентностей майбутніх

медичних працівників на заняттях з неврології ..................................................... 80

13. Корецька І.М. Тренінг, як ефективна форма роботи з підлітками ….................. 90

14. Ліннік Ю.В. Труднощі процесу адаптації студентів до навчання у ЗВО ........... 94

15. Лисиця Д.Л. Застосування інтерактивного навчання у процесі фахової

підготовки майбутніх стоматологічних фахівців ................................................... 100

16. Лопатюк Г.У., Шуріна Л.Є. Формування комунікутивної компетентності

студента-фармацевта ................................................................................................ 110

17. Мялюк О.П. Формування дослідницької компетентності студентів-

лаборантів .................................................................................................................. 117

18. Онищук Т.Д. Індивідуально-диференційовоний підхід як як засіб

формування навчальних компетентностей студентів на заняттях хімії .............. 124

19. Редько Л.I. Методика опрацювання фільму на занятті з англійської мови (за

матеріалами A.J. Hoge: The Effortless English Movie Technique) …...................... 131

20. Сенета С.Є. Використаннях хмарних технологій для організації навчального

процесу на прикладі online-сервісів та додатків Google …................................... 135

21. Сірко Н.М. Науково-педагогічні засади формування професійної мобільності

викладача фармацевтичних дисциплін вищих навчальних закладів …............... 142

22. Стібиш Л.М. Активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів на 150

248

заняттях з хімії ..........................................................................................................

23. Турпакова В.Є. Використання мультимедійних презентацій при вивченні

студентами коледжу клінічної дисципліни «Медсестринство в хірургії» ......... 159

24. Турпакова Ю.О. Використання міждисциплінарної інтеграції при

викладанні педіатрії в КЗВО «Рівненська медична академія» ............................. 169

25. Фінчук Г.В. Медико-педагогічні особливості застосування тестового

контролю у процесі вивчення іноземної мови ....................................................... 179

26. Чижишин Б.З. Ефективність навчально-контролюючих програм у підготовці

медичної сестри ........................................................................................................ 185

27. Чорнобрива Н.В. Інформаційно-цифрові технології в системі підготовки

майбутніх фельдшерів до професійної діяльності в медичних закладах освіти 192

28. Шадий С.Б. Впровадження методу проектів при проведенні занять з

невідкладних станів в алергології .......................................................................... 199

29. Хмеляр І.М., Филипюк Д.О. Фактори, які визначають стан репродуктивного

здоров’я жінки ……………………………………………………………………... 208

30.

Хмеляр І.М., Филипюк Д.О. Педагогічні умови формування професійних

компетентностей майбутніх медичних працівників на практичних заняттях з

акушерства та гінекології ………………………………………………………….

219

31. Щупак О.Ю. Практичні поради викладачу-початківцю щодо адаптації до

професійної діяльності …........................................................................................ 234

32. Вимоги до публікацій у науково-методичному віснику ……………………… 249

249

Вимоги до публікацій у науково-методичному віснику

У науково-методичному віснику КЗВО «Рівненська медична академія»

друкуються статті з питань теорії, досвіду і практики методики і технології

навчання, виховання, експериментально-дослідної роботи викладача, професій-

ної підготовки студентів.

У статті, необхідні елементи: постановка проблеми у загальному

вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завдан-

нями; аналіз наукових досліджень і публікацій, в яких започатковано

розв’язання даної проблеми і на які опирається автор, виділення не

вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується дана

стаття; формулювання цілей статті (постановка завдань); виклад

основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих

наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи

подальших розвідок у даному напрямку.

Стаття подається українською мовою обсягом не менше 7 сторінок

машинописного тексту, з використанням шрифту Times New Roman 14 розміру

текстового редактора Word через півтора інтервала. Поля сторінок рукопису –

20 мм.

Необхідно вказати повні імена всіх авторів та короткі відомості про них.

На початку статті подається короткий виклад її змісту (анотація) та ключові

слова відповідно до тематики українською мовою.

Якщо у тексті наявні рисунки, вони повинні мати підписи, кожна таблиця

– заголовок.

Рукописи мають бути відрецензовані.

У тексті статті мають бути посилання на використані джерела із

зазначенням у квадратних дужках порядкового номера і сторінки цитованого

джерела (наприклад, [3, с.15]). При повторному посиланні у тексті на те ж саме

джерело вказують його номер згідно зі списком (зазначається в списку один

раз) змінюючи при потребі номери сторінок, томів, частин. Неприпустимі

посилання на неопубліковані та незавершені роботи.

Відповідальність за вірогідність фактів, цитат, власних імен,

оголошень несуть автори публікацій.

Матеріали надсилайте на адресу [email protected].

Науково методичний вісник № 1 · Науково-методичний...

Documents

Transcript of Науково методичний вісник № 1 · Науково-методичний...