Event tourism: East & West

Вересень - Жовтень 2011 Event tourism: East&West 1

VENT TOURISM:ast and West

№ 1 September - October 2011

cademy of young journalists

SPECIAL

EE

Event tourism: East&West 2

ЗМІСТ:3 - 5 Інтерв’ю з фундатором “Академії молодих журналістів“ Алексом Карповим

6 - 9 Пивний вікенд в Брюсселі: середньовічні традиції пивоваріння

10 - 15 Ukrainian Manneken Pis

16 - 19 Битва на Синіх водах або чому на Києво-Печерській Лаврі досі хрести, а не півмісяці

20 - 27 Жива історія Тракай: “Дні стародавніх ремесел в Тракайському острівному замку“ “Фестиваль середньовіччя в Тракайському замку на півострові“

28 - 30 Свято міста Гедимінаса

Ukrainian Manneken Pis ст. 10 - 15

№ 1 (1) 2011

Журнал про європейський подієвий і фестивальний туризм

Засновник і видавець - TTI Club “Crystal Lotus“ WZV Belgium

Головний редактор - Олександр Карпов

Компьютерна графіка та верстка - Костянтин Кінаш

Контактна інформація :TTI Club “Crystal Lotus“ WZV Belgium - [email protected]

Academy of young journalists - [email protected]

Редакція: [email protected]

VENT TOURISM:ast and WestE

E


Інтерв’ю з фундатором “Академії молодих журналістів“Алексом Карповим

Розкажіть коротко про Ваш проект? «Академія молодих журналістів» – це програма для соціально активної молоді, що спрямована на розвиток та підтримку майбутніх працівників ЗМІ. «Академія» відкрита до співпраці з видавництвами, організаціями та установами, що займаються подієвим туризмом, проведенням фестивалів, культурними акціями та туристичними ЗМІ. Основні завдання проекту: створення умов, які сприятимуть професійному становленню і розвитку журналістів, розвиток сфери журналістики, що присвячена подієвому туризму, створення нового покоління журналістів, що пишуть про туризм. Підготовка молодих журналістів для роботи на фестивалях і найважливіших

подіях, їх висвітлення та інформаційний супровід, все це потребує певної практичної і теоретичної підготовки. В деяких моментах журналісту недостатньо мати вищу освіту, енциклопедичні пізнання та володіти майстерством слова. Сучасні медійні технології постійно оновлюються, і тому потребують ретельного вивчення для їх ефективного використання. Створення нових інформаційних інструментів потребує постійного самовдосконалення журналіста. «Академія» ставить за мету розробити спеціалізовану освітню програму, за участі провідних журналістів. В план навчання увійдуть не лише теоретичні основи журналістики, але й вивчення медіа-менеджмента, та економічні аспекти ЗМІ. Семінари і воркшопи «Академії молодих журналістів» дозволять перейняти досвід


у професінальний журналістів високого рівня. Коучерами «Академії» є фахівці з різних спеціальностей – журналістика, редагування, репортажна фотографія, редакторська справа, телережисура інші. Чому «Академія» цього року обрала саме тему «Фестивальний і подієвий туризм в Західній та Східній Європі»? З кожним роком в світі подієвий туризм набирає все більших обертів. Це відносно молодий напрямок туризму, який має великі амбіції і швидко розвивається. Від роботи журналістів, які будуть висвітлювати і поширювати інформацію про подієвий туризму залежить дуже багато. В принципі наш проект - це спеціалізована освітня база, яка готує спеціалістів для цієї сфери журналістики. Саме тому, щоб підняти якість подієвої журналістики, в Україні та Східній Європі, у 2011 році було започатковано проект «Академія молодих журналістів». Ініціатором проекту «Академія молодих журналістів» стала громадської організація TTI Club “Crystal Lotus” VZW та Інтернет-проект «This is Ukraine».

Наскільки я розумію ваша «Академія» виступає не в ролі звичного навчального закладу, а має свої особливості. Як відбувається навчання в ній? Які його особливості? Проект буде довготривалим та буде розбитим на тематичні сесії. Під час сесій планується проведення тренінгів. Їх вестимуть досвідчені журналісти та професіонали. Мета тренінгів – розкрити для учасників «Академії молодих журналістів» особливості підготовки новин, робота з мультимедійними матеріалами (фото, відео, підкасти), проведення інтерв’ю. Велика увага буде приділятись професіоналізму тренерів, тому будуть залучатись ведучі спеціалісти медіа-сфери.

Особливістю роботи «Академії молодих журналістів» є те, що вона виступить майданчиком, на якому можна буде на практиці закріпити знання, отримані під час навчання – це новий Інтернет-журнал «Європейський подієвий туризм: Схід і Захід» та власне сам сайт проекту http://www.yjacademy.org, журналістами і редакторами в якому будуть учасники «Академії».


Що вам уже вдалось досягти, і які плани на майбутнє? Проба пера «Академії молодих журналістів» відбулась під час Першої сесії, що була присвячена тематиці «Роль фестивалів у Східній та Західній Європі у розвитку туризму» і тривала з 19 серпня по 8 вересня 2011 року. Молоді журналісти, що представляли міжнародний колектив з Бельгії, Литви, України та Франції, були залучені до висвітлення найцікавіших фестивалів та подій. Під час двотижневої інтенсивної програми, учасники ознайомились з основами подієвого туризму, побували на фестивалях та різноманітних туристичних акціях. Журналісти отримали нагоду вживу побачити всі сторони цієї сфери туризму. Також, для учасників був представлений широкий огляд медіа-індустрії присвяченій event-

відпочинку. Експерти з різних сфер мас-медіа поділились своїм досвідом та дали цінні поради і рекомендації!У планах на майбутнє – проведення виїзних сесій та майстер-класів, залучення лекторів та коучерів, фахівців у сфері журналістики з різних країн. Видання нового, сучасного медіа контенту з фестивального та подієвого туризму, використовуючи нові технології. Ну і, звичайно, розширення географії нашої «Академії» у рамках країн Європи і, можливо, США та Канади.

www.yjacademy.org


Цього разу мова піде про пиво. Ви не п’єте пиво? Це тимчасово. Ви просто не коштували якісного

пива. У виробництві цього напою бельгійці залишили весь світ далеко позаду. Одних сортів пива у Бельгії понад 500 чи 600 найменувань (точної кількості не знає ніхто)! Звичайно ж, за одну подорож всього пива не спробувати, тим паче, що багато сортів ви зможете спробувати лише там, де його виробляють. Але є і винятки – пивні фестивалі. Один з най відоміших і найцікавіших «Пивний тиждень в Брюсселі», куди везуть пиво з усіх куточків Бельгії. Та про все по порядку.

Пивний вікенд в Брюсселі Щоб найкраще зрозуміти місце та статус пива в житті бельгійців вам обов’язково треба відвідати фестиваль «Пивний вікенд в Брюсселі».

Шанувальники пива з усього світу намагаються потрапити на це свято пива. Отож, щороку в перші вихідні вересня, головна площа міста – Гранд-Пляс стає пивним раєм. На це свято з’їжаються представники броварень з усіх куточків Бельгії, щоб запропонуватина дегустацію свої кращі сорти пива. Якщо бути більш точним, то 48 броварень презентують майже 250 пивних шедеврів. Свято влаштовує Конфедерація бельгійських броварень Belgian Brewers і Chevalerie du Fourquet des Brasseurs, що

Пивний вікенд в Брюсселі:середньовічні традиції пивоварінняПотрапляючи в нову країну, хочеться пізнати і зрозуміти її. Зробити це можна різними способами – досліджуючи історію, архітектурні пам’ятки, вивчаючи мову або спілкуючись з місцевими. Але є ще один не менш цікавий варіант – гастрономічний. І для Бельгії це на сто відсотків ідеальний варіант! Що може найкращим чином представити Бельгію гастрономічно? Звичайно ж пиво, шоколад і морепродукти!


є найстарішим у світі пивоварним об’єднанням. Вона вважається прямим “нащадком” брюссельської гільдії пивоварів, що була заснована в 1365 році і об’єднувала майстрів-пивоварів.Розпочинається фестиваль традиційно відразу після святкування дня святого Арнольда, який вважається в Бельгії покровителем пивоварів. В цей же час лицарство пивоварів проводить церемонію освячення пива в соборі Святого Михайла і Святого Гудула. А вже ввечері на площах Брюсселя з’являться пивні намети і пиво поллється рікою! А у вихідні дні, тут проходить найулюбленіше дійство гостей фестивалю - парад старовинних возів і вагончиків, в яких колись розвозили пінний напій. Свято пива триває цілих 3 дні, але залишається в памяті на цілий рік.

Як в Бельгії з’явилось пиво Коли точно в Бельгії почали робити пиво не відомо. Але бельгійці люблять приписувати завойовнику Галії, римському імператору Юлію Цезарю, слова, що з усіх галів, белги – предки нинішніх бельгійців, варять найкраще пиво. Навіть якщо Цезар цього не говорив, історичні хроніки свідчать, що на болотяних засолених ґрунтах території сучасної Бельгії прісна вода була не придатна до споживання, і племена, що тут розселились навчились її знезаражувати зброджуючи пиво. Отож, пиво в цих краях готують, як мінімум дві

тисячі років. Але розквіт пивоваріння розпочався з ХІІІ ст. коли монахам було надано право на його виробництво. Кожен монастир почав розробляти свій сорт пива, з притаманними йому особливостями. В середні віки пиво було не тільки хмільним напоєм, а і звичайним складником їжі. До того як в Європу завезли картоплю, хліб і пиво вживались нарівні, як найпоживніші продукти. Хроніка 1551 року свідчить, що «декотрі живляться пивом радше, ніж їжею», маючи на увазі не п’яниць, а пересічне населення. Багато страв того часу, включали пиво, як головну складову, а на сніданок зазвичай їли пивний суп. Таким чином, пивоваріння в Бельгії розвивалось і удосконалювалось. Результатами цієї багатовікової праці ми можемо тепер насолоджуватись.

Його величність пиво


Якщо в сусідній Франції, королем напоїв називають вино, то в Бельгії це беззаперечно пиво. Для того щоб у повній мірі відчути його смак – треба знати звичаї. Причому для кожного сорту існують свої особливі традиції. По-перше кількість сортів пива. Рахунок тут йде на сотні і спробувати всі, звичайно, майже неможливо. В Бельгії смаки пива задовольнять будь-чиї забаганки. Пиво можуть робити на малині (frambozen), на вишні (kriek), з різноманітними фруктами та спеціями, купужувати як шампанське, а для приготування сорту пива «Lambic» взагалі використовують виключно бочки, які раніше застосовувались для витримки вин. Бельгійці намагаються всіляко прикрасити процес вживання пива, а тому більшість сортів пива розлиті в свою унікальну пляшку. Деякі сорти бельгійського пива розливаються в особливі пляшки з корковими пробками, як шампанське. Але окрім пляшок, майже всі сорти пива мають свої фірмові келихи, які за різноманіттям форм та розмірів вразять будь-чию уяву. Окрім естетичної складової, конфігурація келиха підкреслює окремі риси пінного напою, необхідні для його розкриття. Найбільш оригінальним є келих для пива Pauwel Kwak. Мабуть, це той єдиний випадок, коли пиво


прославилося не своїм смаком, а келихом. Він виконаний у вигляді колби, яку подають на спеціальній дерев’яній підставці. А виникла така форма не випадково. За часів Кодексу Наполеона (французьке законодавство), кучерам і пасажирам поштових карет було заборонено виходити попити пива в трактир. Пити ж пиво на козлах карети зі звичайного склянки було дуже незручно. Паувел Квак – господар одного з трактирів, щоб не втратити обсяги продажів, знайшов вихід з цієї ситуації. Він почав продавати кучерам своє пиво в спеціальному склянці – колбі, який вони могли прикріпити до карети особливим дерев’яним тримачем. З часом цей спосіб подачі пива, разом із закінченням ери диліжансів, забули. Але на початку 80-х роках ХХ століття

цю традицію було відроджено. Пивні пляшки нерідко бувають запаковані в кольоровий папір і виглядають при цьому як подарунок, адже рідкісний сорт пива - справжнє свято для цінителя. Також для багатьох сортів пива існує своя особлива закуска. Так для пива сорту Chamey спеціально створено сир Chamey, який допомагає найкраще розкрити його смак. А до пива Casteel Bier подають лише сир Old Bruges.

Текст: В’ячеслав КозирФото: Alex Karpovдля «Academy of young journalists» (www.yjacademy.org)


Ukrainian Manneken PisАкадемія молодих журналістів під час 1-ї сесії зустріла свято Незалежності України в Європейській столиці - Брюсселі. Вже п’ять років поспіль тут по особливому святкують цю знаменну подію. Пов’язана вона з найвідомишим символом Брюсселю - Пісяючим хлопчиком, якого цього разу одягнули в костюм князя Ярослава Мудрого.

Manneken Pis

Майже кожне велике місто має свій символ, який знають у всьому світі. Не рідко ними

бувають архітектурні об’єкти чи статуї, більшість з яких відомі завдяки своїм розмірам. Це і статуя Свободи в Нью-Йорку, статуя Христа в Ріо-де-Жанейро або статуя Будди в японському місті Усіку. Але в Брюсселі, який завжди вмів відрізнитися від усього світу, символ міста зовсім невеликий – всього 61 см. Здавалося б, ну що такого незвичного в бронзовій статуї-фонтані у вигляді хлопчика, який дзюрить у самому центрі міста. Але, ця статуя є однією з найвідоміших у світі і вже декілька століть привертає увагу гостей Брюсселя.

Найстаріший хлопчик у світіОкрім своїх розмірів «Manneken Pis», як називають його бельгійці, має ще одну відмінність від інших відомих статуй – вік. Цей хлопчик дзюрчить уже майже чотири століття. А от коли розпочалася його історія, достеменно не відомо. У будь-якому разі, у далекому році було встановлено статую-фонтан, якою ми зараз можемо милуватися. «Батьком» хлопчика став придворний скульптор Жерома Дюкенуа. Цю статую очікувала нелегка доля. Вже 1695 року під час артобстрілу Брюсселя хлопчика довелося заховати, щоб врятувати від знищення. Після того, як обстріл завершився, статую повернули на постамент, який прикрасили написом: «EXHALTAVIT ME, ET NUNC EXALTAVI


CAPUT MEUM SUPER INIMICOS MEOS», що перекладається як: «На кам’яний постамент піднесений я і головою своєю піднесений над ворогами моїми». Правда, пізніше ці слова прибрали. А 1747 року французи, захопивши Брюссель, вирішили, що «пісяючий хлопчик» виглядає непристойно. Тому було вирішено висадити навколо Жульєнчика високі кущі, які б сховали його від очей городян. Це викликало незадоволення серед місцевого населення, яке призвело до бойових сутичок. Чутки про це дійшли до самого короля Франції Людовіка ХV. Король поміркував, як вгамувати брюссельців, і знайшов доволі цікаве рішення проблеми. Він вирішив одягнути хлопчика в форму гвардійця!

Правда, для цього довелося зробити в штанях отвір, адже робити свою справу «пісяючий хлопчик» не припиняв. Але на цьому король не зупинився. Окрім одягу, він присвоїв хлопчику титул маркіза, зробивши його дворянином, та нагородив орденом Людовіка Святого. У зв’язку з цим французькі військові, проходячи повз статую, мали віддавати честь Жульєну. Та найцікавіше, що Людовік ХV навіть і не підозрював, що він започаткував одну з найвідоміших європейських традицій.

Найбільший у світі гардероб Ідея одягнути хлопчика у костюм так сподобалася мешканцям Брюсселя, що вони вирішили робити це якомога


частіше. Традиція з часом перетворилася на справжнє свято, яке чекають усі городяни та туристи. 2011 року автору цих рядків у складі «Академії молодих журналістів» пощастило побувати на церемонії переодягання Manneken Pis в костюм Ярослав Мудрого, яка була присвячена до 20 річниці Незалежності України. Традиція одягати Manneken Pis в українські костюми започаткована з 2007 року Європейською асоціацією українців і Жульєнчик вже встиг побувати у вишиванці та козацьких шароварах. Здавалося б, ну що тут такого – одягнути статую в костюм. Та бельгійці з цієї традиції створили ритуал, який не поступається рівню королівської церемонії. Коли одягати і в який костюм, вирішує спеціальна організація – Орден «Друзі Manneken Pis», що функціонує при міській владі Брюсселя. В Ордена є свій герб, гімн, власний кодекс та різноманітні відзнаки. Члени Ордену збирається один раз на місяць і розглядають заявки від різних країн


та організацій. Для бажаючих одягнути хлопчика розробили спеціальні стандарти пошиття костюму, яких всі мають суворо дотримуватись. Сама церемонія вдягання проходить на вищому рівні. В мерію український костюм урочисто занесли і передали його головному уряднику міста. Організатори розповіли, чому вони обрали саме цей костюм та про його значення. До речі, бельгійці люди з гумором і можуть приміряти самі, якусь деталь костюму. Так мер Брюсселя і Голова ордену по черзі приміряли мініатюрну шапку Ярослава Мудрого. Коли офіційна церемонія передачі костюма була завершена, почалась найемоційніша частина свята – урочиста хода з будинку мерії до статуї. З українськими прапорами, виконуючи державний гімн, ми йшли вулицями Брюсселю. Це привабило велику кількість туристів, що приєднались до церемонії.

Коло «пісяючого хлопчика» зібралося дуже багато людей, які з нетерпінням очікували появи статуї у новому вбранні. Нарешті настав довгожданий момент, коли завісу прибирають і всі бачать хлопчика в новому одязі, а потім…він як завжди починає дзюрити. Члени Ордену «Друзі Маннекена Піса» виконують гімн, присвячений Жульєнчику. Після цього святкування триває до завершення дня. Отак, костюм за костюмом - і за неповних три століття у хлопчика їх зібралось майже 900 екземплярів. Як жартує Марк Яамбо, член Ордену, відповідальний за церемонію перевдягання хлопчика, у нього за рік з’являється лише 1 новий костюм, а в хлопчика - по 10 – 15 щомісяця. За 300 років у які тільки костюми не одягали хлопчика: від національних традиційних убрань більшості народів світу, до скафандрів і аквалангів. А одного разу, в день боротьби зі СНІДом, Жульєнчика


навіть одягнули в кондом. Усі костюми бережно зберігаються в музеї, що розташований поруч. Якщо ви бажаєте взяти участь у цій чудовій церемонії, то можете знайти графік перевдягань на сайті Ордену «Друзі Маннекена Піса» (http://ordre-manneken-pis.wikeo.be). Перебуваючи в Брюсселі, ви на кожному кроці будете зустрічатися з ним. Він буде дивитися на вас з численних тарілок, сувенірних магнітів та статуеток, пивних пляшок, коркотягів, виконаних у формі хлопчиків. А всі туристичні інформери в місті будуть вказувати шлях до Жульєна. Він настільки став популярним у світі, що його копії почали встановлювати в інших містах планети. Але жителі Брюсселя не розгубилися і встановили статуї «пісяючої дівчинки» та «пісяючого пса» і таким чином «застовпили» всі «пі сяючі» варіанти

статуй. Так що не гайте часу і вирушайте до Брюсселя на зустріч до Жульєна та його однодумців.

Текст: В’ячеслав Козир.Фото: Костянтин Кінаш, Denis Noeдля «Academy of young journalists» (www.yjacademy.org)


Битва на Синіх водах або чому на Києво-Печерській Лаврі досі хрести, а не півмісяціОдним із парадоксів української історії є той факт, що часто-густо якась цікава, проте другорядну деталь із свого минулого має широкий розголос, тоді як масштабні події, які й дійсно мали серйозний вплив на європейську історію, залишаються невідомими широкому загалові.

До таких подій належить і битва на Синіх водах, яка відбулася у 14 столітті (до цього часу історики

навіть не можуть встановити точну дату – чи то 1362 чи то 1363 роки). Так сталося, що одна з найвідоміших та найпотужніших битв у середньовічній Україні сьогоднішній день настільки незаслужено забута, що широкий загал навіть освіченої публіки не може чітко відповісти де, з ким і коли відбулася ця кривава подія. І річ не стільки в тому, що ми маємо надзвичайно обмежено коло джерел про Синьоводську битву. Справа у тому, що ми, у своїй більшості, не можемо якісно та чітко осягнути глибину впливу цієї битви на сьогоднішню Україну. Якщо говорити образно, то багато в чому, завдячуючи саме цій битві, над Києвом сьогодні майорять християнські хрести, а не ісламські півмісяці. Але через низку причин більшість наших громадян і не здогадується, що у великій мірі доля не тільки Києва, але й більшості сучасної території України та навіть Європи вирішувалась у далекому 14 столітті. Скупі джерела (на сьогодні відомо до десятка літописних списків, в яких побіжно згадується про битву) дають тільки загальну картину цієї мілітарної події, з якої випливає, що великий князь литовський Ольгерд (1345-1377) на

чолі війська, яке складалося з литовців, білорусів та українців у 1362 чи 1363 році розбив на річці Сині Води військо трьох татарських мурз – Кутлуг-бея, Хаджи-бея, та Дмитра, які правили на Поділлі. Після цієї битви Київщина та Поділля на двісті років увійшли до Великого князівства Литовського і стали однією з частин найбільшої у Європі держави. Це фактично вся інформація, про яку ми можемо говорити достовірно. Виникає закономірне запитання, чому про таку серйозну битву ми знаємо дуже мало? Відповідь на це питання лежить не в історичні площині, а вже у політичній та ідеологічній. Справа не в тому, яка подія була масштабнішою та вагомішою, а в тому, наскільки ця подія є вигідною для політичної еліти. Для прикладу, якщо спитати про визначні битви 14 століття у Східній Європі, то більшість назве Куликовську битву, яка століттями тиражувалася у російсько-радянській ідеології, як один із міфів для легітимації імперськості держави, яку вважають початком розпаду Золотої Орди. На той час Золота Орда була величезною державою від Дністра до сучасної Монголії, родоначальником якої був всесвітньовідомий Чінгіс-хан. Це був серйозний гравець на тогочасній


світовій політичній мапі. Хоча насправді ця битва була зіткненням двох васалів верховного правителя Золотої орди Тохтамиша – московський князь Дмитро приборкав іншого непокірного васала Мамая, який підняв бунт проти законного володаря. Втім, зусиллями столітньої пропаганди, Куликовська битва перетворилася на один із центральних міфів Росії про «звільнення від золотоординського іга», тоді як всі інші події того часу всіляко замовчувалися. Зокрема, й те, що Синьоводська битва для Великого князівства Литовського була набагато успішніша та результативніша, ніж Куликовська, а також про те, що насправді

долю Куликовської битви вирішив не військовий талант Дмитра, а позиція Ягайла, який зі свої військом прийшов як союзник Мамая, але не втрутився у перебіг битви, оскільки перемога Дмитра його більше влаштовувала геополітично. Натомість, і литовці, і українці, і білоруси тривалий час були позбавлені держави, а відповідно й потужної ідеологічної машини. Тому замість того аби неупереджено досліджувати минуле та створювати свої пантеони, їм доводилося беззаперечно приймати напрацювання для іншої держави. І такий порядок речей існував століттями. Проте, сьогодні є бажання та можливість максимально об’єктивно вивчати історію та самостійно

Гєдріус Казімірєнас“Перемога Ольгерда на Синіх водах“ фрагмент полотна.


визначати, які події дійсні варті того, аби бути пошанованими нащадками. Тому повернення із історичного забуття Синьоводської битви є черговим кроком до деідеологізації історії та створення більш якісної картини нашого минулого. 2012 рік – рік 650-річчя Битви на синіх водах. Громадська організація “TTI Club Crystal Lotus WZV” спільно з Посольством Литовської Республіки в Україні та БО «Слов’янський фонд» реалізують у 2011 - 2013 рр. міжнародний проект «650-річчя битви на Синіх водах» (www.bwb650.org). Головна мета проекту - не тільки підняти із забуття цю епохальна подію, і поширити інформацію про неї. Проект має на меті також підвищити інтерес європейської громадськості до історії України і Великого Князівства Литовського, та широке інформування значення Синьоводської битви для загальноєвропейської, литовської та української історії. Вивчення і усвідомлення причин конфронтації між християнським і мусульманським світом (Золота Орда і Велике Князівство Литовське) сім століть тому, донесення інформації про ці процеси до широких мас суспільства повинне нести ідею примирення та взаємоповаги, ідею спільного осмислення загальної історії для того щоб вчитися на помилках предків. Проект покликаний підвищити інтерес сучасного суспільства до своєї історії, популяризувати історичні реконструкції, історичні фестивалі в Литві та Україні, і тим самим розвивати фестивальний і подієвий туризм в напрямках «Литва-Україна» та «Схід-Захід». Окремою частиною міжнародного проекту є створення «Віртуального музею битви на Синіх водах». Даний музей представляє собою вдалий інструмент для широкого, швидкого і

Великий князь литовський Ольгерд Гедимінович


легкого доступу до повної інформації про цю епохальну історичну подію, використовуючи Інтернет-технології. За словами автора даної ідеї Костянтина Кінаша, створення віртуального музею Синьоводської битви не лише дозволить поширити інформацію про битву на Синіх водах серед широкої аудиторії, але й стане стимулом до подальшого дослідження даної історичної проблеми, зможе підвищити інтерес частини європейського суспільства до історії Великого Князівства Литовського.Складовими частинами проекту «650-річчя битви на Синіх водах» є проведення

конференцій, круглих столів та воркшопів з тематики Синьоводської битви та подієвого туризму у Східній та Західній Європі, проведення щорічної історичної реконструкції-фестивалю «Битва XIV століття» тощо.

Ростислав Сегеда, Кінаш Костянтин


Жива історія Тракай:Дні стародавніх ремесел в Тракайському острівному замку

Тракай, містечко, яке манить своєю загадковістю, чарівністю, історичним минулим та спокійним

сьогоденням. За ним уже давно укорінилась назва «вражаюче місто озер», і це цілком виправдано. Дивовижне поєднання бездонних озер, яких тут налічується близько 200, зелених пагорбів та лісів вражає своєю неповторністю. Тракай знаходиться в 24 км від Вільнюса, в минулому столиця Литовської держави. Прогулюючись містом, дивуєшся його мініатюрності та чистоті, маленьким, але таким ошатним будиночкам.

Дуже великий внесок у розвиток міста внесла громада караїмів – одна з національних меншин Литви. Вважається, що це народ привів сюди Великий князь Вітаутас після походу на кримський півострів. Караїми сповідують релігію, що має те ж саме назву. Вважається Слово “караїми” походить від слова “кара” - читати, декламувати (святе писання). Привезені сюди в кінці XIV ст. в Тракай, караїми пустили тут глибокі корені. Караїми утворили дві групи, що займаються абсолютно різною діяльністю: воїни та мирні жителі. Перші повинні були


охороняти мости, замок, були особистою охороною князя Вітаутаса. Цивільні ж займалися дрібним ремеслом, торгівлею, були перекладачами, секретарями, обробляли землю. У Тракай караїми переселилися з сім’ями, їм було надано житло в південно-західній частині міста, біля підступів до замку. Прогулюючись містом можна зустріти безліч маленьких, затишних національних ресторацій, де можна зігрітись теплим чаєм та скуштувати національні страви. При всій мініатюрності містечка тут є декілька мотелів, де можна відпочити від місцевої суєти та насолодитися мальовничою природою, ну і звичайно озерами, на які багатий край. Потрапляючи сюди - час завмирає, саме тут історія робить свою справу – зберігаючи все те чим жив Тракай раніше, його недоторкану красу та велич. Тут сьогодення міцно переплітається з минулим. Литовці відчувають особливу відповідальність за минуле, яке робить їх такими незвичними, пишаються своїм історичними здобутками та намагаються зберегти те, що дістали у спадок. Справжньою окрасою міста є Тракайський озерний (острівний) замок. Він був збудований наприкінці XIV – на початку XV ст. на острові Гальве Великим князем Литовським Вітаутасом. Ця неприступна і міцна фортеця за своїм розташуванням не має аналогів у Європі. Твердиня ділиться на дві частини: нижній та верхній замок. Кожного року Тракай повертається в минуле – тут починає оживати середньовіччя. Декілька разів на рік тут проводяться різноманітні фестивалі, ярмарки середньовічних ремесел та історичні реконструкції. Доброю традицією стали «Дні стародавніх ремесел в Тракайському острівному замку», що проходять тут щороку наприкінці серпня. У дійстві приймають участь віртуозні майстри: ювеліри, ковалі,

різьбярі по дереву та представники інших ремесел. Уздовж стін внутрішнього подвір’я замку знавці своєї справи не просто демонструють свою майстерність, але і відкрають секрети своєї справи та навчають тих, хто хоче дізнатися більше про технології середньовіччя. Гостей фестивалю веселить справжнісінький блазень, а знахарка готує чудові зілля від будь-якої хвороби та передбачає майбутнє. Увесь день тут лунає середньовічна музика, тривають запальні


танці, а у повітрі витають аромати смачні страви, приготовані за рідкісними давніми рецептами. На ярмарці ремісничих робіт, можна придбати хутра тварин, прикраси з різних дорогоцінних каменів, різноманітні сувеніри та символ Тракай – дзвіночок, що символізує щастя, мир та спокій. Численні відвідувачі з нетерпінням чекають початку видовищ: запеклих поєдинків та середньовічного турніру, на яких кожен з глядачів може відчути себе справжнім лицарем. Минулі часи ваблять себе незвичними костюмами та танцями, які занурюють в атмосферу «Вітаусовського періоду». На завершення свята – в замку відбувається видовищне вогняне шоу. Кожна така подія - це нові враження, знання, відчуття. По завершенню кожного фестивалю глибоко в душі відчувається спокій за минуле - воно в надійних руках.

Текст: Марина Бабенко Фото: Міндаугас Богусевічусдля «Academy of young journalists» (www.yjacademy.org)


Фестиваль середньовіччя в Тракайському замку на півострові

Мікроавтобус із Вільнюса доставив нас до Тракая за 20 хвилин. Від автобусної станції

вузенька вимощена бруківкою дорога довела нас прямо до Тракайського замку на півострові. Тут мав проходити середньовічний фестиваль який і був основною метою нашої денної подорожі. Уже біля самої твердині з-за її стін була чутна музика та ледь доносились гомін юрби та поодинокі вигуки. Тоді ще не було зрозуміло, що від повного занурення в історію нас відділяли лише замкові ворота. І справді варто було нам лише зайти за міцні мури, як одразу перед очима постали десять кремезних


середньовічних воїнів, закованих у блискучі лати, кожен з щитом і мечем у руках. Вони влаштували поєдинок п’ять на п’ять. Виявилось, що це вже почалося відкриття фестивалю і це був перший показовий бій. А ось чому саме показовий стало зрозумілим трохи пізніше. Фестиваль середньовіччя у Тракайському півострівному замку проходить тут щорічно уже більше десяти років поспіль. Одним із постійних його учасників і співорганізаторів являється «Братство Посланці середньовіччя» - одне з найбільших у Литві об’єднання клубів військово-історичної реконструкції. Один із його учасників розповів, що для них це не просто спорт чи розвага. Середньовічний турнір лицарів – особливий вид бойового мистецтва, яке знаходиться на досить почесному місці навіть в

литовських збройних силах. «Саме тут у Тракаї знаходилась столиця Литовської держави князя Вітовта (литовською Вітаутаса) Великого за часів її розквіту в епоху Середніх віків, і символічним є те, що тут ми бережемо давні традиції і передаємо це бойове мистецтво сучасному поколінню», - розповів мій новий знайомий. Братство “Посланці середньовіччя” - це організація, яка прагне відновити техніку бою, побут і ремесла часів пізнього середньовіччя Литви та Західної Європи. Усі учасники фестивалю використовують лише зброю і одяг повністю відтворену за археологічними знахідками XIV-XV ст. Теж саме стосується і відновлення ремесел, танців, куховаріння і техніки військового битви. Дійства, включені в програму фестивалю повністю відроджували дух середньовічного міста. Вона включала в


себе і майстер-класи по різним ремеслам, кухню за стародавніми рецептами, і галасливий ринок з крамарями і купцями, вистави дитячого лялькового театру й середньовічні розваги для дітей та дорослих. Одночасно з турніром тут можна було спостерігати повсякденне життя справжнього середньовічного замку. У військовому містечку в стилі середньовіччя лицарі готувались і відпочивали після поєдинків, готувалась їжа на вогнищах, а ковалі виготовляли і лагодили зброю. Посеред містечка був розташований намет із експозицією середньовічної зброї і обладунків, де кожен бажаючий міг приміряти їх і відчути себе воїном війська Великого князівства литовського. Та все ж, найцікавішою частиною фестивалю був лицарський турнір. Змагання у ньому проходили у декілька етапів. Воїнів поділили на декілька підгруп, з яких мали залишитись лише два найсильніших учасники. Змагання


проводились як в групових поєдинках, так і поєдинках один на один. Різниця між показовим виступом, який ми бачили на відкритті фестивалю, і боями під час турніру була просто вражаючою. Суперники безстрашно кидались у бій, не шкодуючи ні себе ні противника. Після першої ж сутички стало зрозуміло, що лицарські бої це не тільки блискучі обладунки і барвисті костюми, але і оглушливі бої з справжніми ударами від яких гнеться сталь і ламаються щити. Заковані і захисні обладунки, що важать більш ніж тридцять кілограмів

реконструктори демонстрували просто вражаючу техніку володінням зброєю. Звичайно, протягом турніру не обійшлось без синців, забоїв а подекуди й зламаних пальців. Проте, по завершенню усі учасники у дружньому колі святкували завершення змагання та братались за столом із середньовічними стравами та стародавніми напоями. Особливо гостям фестивалю запам’яталась нічна битва за дерев’яний замок – кульмінація фестивалю. Це була реконструкція однієї із кривавих сторінок історії Литви: протистояння


Великого князівства литовського з військами хрестоносців у часи пізнього середньовіччя. За словами організаторів фестивалю з Тракайського історичного музею, для литовців це дійство має дуже глибокий зміст і символізує довгу і важку боротьбу литовського народу за свою незалежність. Завершився фестиваль серед-ньовічною музикою і танцями, народними гуляннями та чудовим вогняним шоу. Відвідавши такий захід одного разу, ти точно знаєш, що обов’язково повернешся сюди. На фестивалі я познайомився з італійцем, який уже не вперше приїздить в Тракай на подібні заходи. Він розповів, що випадково побувавши на цьому фестивалі вперше, тепер використовує найменшу можливість, щоб приїхати сюди знову. І справді, відчуття повного занурення в різні історичні епохи та романтизм і адреналін відтворення військової історії ставить фестивальний туризм на окремий щабель у житті багатьох людей. І на беззаперечно можу сказати, що після відвідин Фестивалю середньовіччя у Тракайському замку на півострові вступив у їх лави.

Текст: Костянтин Кінаш. Фото: Ieva Dzevaltauskaitė, Donatas Babenskas для «Academy of young journalists» (www.yjacademy.org)


За легендою, Вільнюс був заснований великим литовським князем Гедимінасом (в українському варіанті

Гедиміном). На цьому місті у XIV столітті були дрімучі ліси, де Гедимінас любив полювати. Одного разу, він зі свитою, після вдалого полювання – князь здобув тура, не встигав повернутися до своєї резиденції і залишився ночувати у лісі, де у річку Няріс впадає річка Вільня. Тієї ночі йому наснився сон, що на цьому місті сидить вовк і виє як сотня вовків, а князь влучає у нього стрілами, які відскакують від вовка, не роблячи йому шкоди. Ранком він покликав до себе жерця, аби той розтлумачив йому цей сон. Жрець пояснив це так, що вовк – це замок, який князь має побудувати, а вий сотні вовків – це слава про те місто, яке буде збудовано поблизу замка. Князь не ослухався вказівки провидіння й заснував місто. В сучасному Вільнюсі про цю легенду туристу може нагадати хіба що пам’ятник самому князю Гедимінасу, від якого розпочинається проспект імені цього князя, що на три дні стає головним місцем святкування. «Дні столиці» - це найбільший фестиваль у Вільнюсі. Він організовується щорічно міською адміністрацією за кошти місцевого бюджету та спонсорські гроші. Яскраве свято своєю запальною атмосферою та сюрпризами дозволяє на декілька днів забути про міську суєту і збирає у центрі Вільнюса його жителів, а також безліч гостей міста. «Capital days»

Свято міста ГедимінасаКожний перший уік-енд вересня столиця Литви місто Вільнюс святкує свій день народження. У ці три дні центральна частина міста, перетворюється на один величезний майданчик, де тісно переплітаються між собою виступи музичних колективів, театральні постановки та виставки-продажі продуктів народних промислів та сувенірів. І все це супроводжується витворами традиційної литовської кухні.


захід - безкоштовний і доступний для широкої аудиторії, так що цей фестиваль – масова подія в місті. За словами організаторів щорічно його відвідують близько 250 000 осіб. Він проводиться для кожного і розрахований для всіх соціальних верств і всіх національностей. Кожен знайде для себе щось цікаве і захоплююче. Проте, не зважаючи на це фестиваль чудово підкреслює національні особливості литовців. Усі народні гуляння не зважаючи на веселощі, музику і гамір, мають якийсь незвичайний умиротворений характер. Люди неспішно прогулюються проспектом, роздивляючись виставки, що їх зацікавили, спостерігаючи вуличні спектаклі та вистави. Це створює особливу атмосферу, притаманну лише цьому фестивалю. Традиційно, тут діє безліч

художніх галерей, представлені зразки старовинних ремесел, лунає музика і виступають танцювальні колективи, музичні гурти. Окремою частиною фестивалю була так звана «Галерея національної кухні». Звідси на весь проспект розносяться смачні аромати національних страв. Усі бажаючі можуть познайомитись з литовською кухнею,чи вже вкотре скуштувати улюблену річ. Що характерно, що у цьому році разом із традиційною литовською кухнею, влада міста не відцуралася радянської традиції, і на Кафедральній площі влаштувала безкоштовну роздачу солдатської каші. Було дещо дивно спостерігати, як дебелі вояки у «натівській» формі займаються роздачею для багатьох бажаючих солдатської пайки. Втім, таке єднання армії та народу надавало святу певного колориту.


Увечері кожного дня на Соборній площі відбувається великий концерт за участю найвідоміших литовських виконавців та зірок світової музики. Другою рисою, яка наклала свій відбиток на цьогорічні «Дні столиці» стало проведення у Литві чемпіонату Європи з баскетболу. Країна, у якій цей вид спорту є другою релігією, приймала в себе континентальну першість, тому присутність баскетболу та підтримки литовської команди відобразилася навіть на проведенні святкування дня Вільнюсу, оскільки дуже багато сувенірів були пов’язані саме з чемпіонатом. Це не означає, що містяни та туристи не могли придбати собі традиційний литовський сувенір. Їх у ці дні було вдосталь – починаючи від гастрономічних – традиційного литовського печива «шакотіс», закінчуючи дуже потрібними в ужитку речами типу теплих шкарпеток та рукавичок, оздоблених автентичними литовськими візерунками та закінчуючи

візитною карткою Литви – бурштином. Все це було у величезній кількості та на будь-який гаманець. Символічним для нас було й те, що у рамках фестивалю у Вільнюсі було відкрито пам’ятник Тарасу Шевченкові. Великий Кобзар прожив тут вагомий період свого життя і вчився живопису і почав тут свою дорогу художника. У церемонії відкриття пам’ятника взяли участь голова Верховної Ради України Володимир Литвин, мер Вільнюса Артурас Зуокас і голова Сейму Литовської Республіки Ірена Дягутене, які сказали багато теплих слів у бік України.Тож ми дякуємо Вільнюсу за якісне свято із присмаком баскетболу й кажемо йому «до побачення» до наступного року.

Текст: Ростислав СередаФото: Костянтин Кінаш для «Academy of young journalists» (www.yjacademy.org)

Event tourism: East & West

Documents

Transcript of Event tourism: East & West