МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»

СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯкомплекс навчально-методичного забезпечення

навчальної дисципліни

Рекомендовано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського як навчальний посібник для здобувачів ступеня доктора філософії

КиївКПІ ім. Ігоря Сікорського

2018

Соціальна філософія: комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни. [Електронний ресурс]: навч. посіб. для здобувачів ступеня доктора філософії / КПІ ім. Ігоря Сікорського; уклад.: Б.В. Новіков, Т.П. Руденко, Т.М. Свідло, А.М. Костроміна. – Електронні текстові дані (1 файл: 287 Кбайт). – Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018. – 105 с.

Гриф надано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського (протокол № 3 від 22.11.2018 р.) за поданням Вченої ради факультету соціології і права (протокол № 11 від 25.06.2018 р.)

Електронне мережне навчальне видання

Соціальна філософія

комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни

Укладачі Новіков Борис Володимирович, д. філос. н., професор Руденко Тамара Петрівна, к. філос. н., доцент Свідло Тетяна Миколаївна, к. філос. н., доцент Костроміна Гана Михайлівна, ст. викладач

Відповідальний О.А.Коваль, к. філос. н., доцентредактор

Рецензент Г.О. Цирфа, к. істор. н., доцент

Комплекс навчально-методичного забезпечення містить розширені плани лекцій, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи, питання для підсумкового і поточного контролю. Видання має на меті ознайомити аспіранта зі змістом і структурою навчальної дисципліни, допомогти аспіранту здобути навички проведення наукових досліджень соціальних, соціально-культурних та соціально-політичних феноменів на стику різних галузей суспільствознавства.

КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018

2

З М І С Т

I. Опис навчальної дисципліни..............................................................................4

II. Розподіл навчального часу.................................................................................5

III. Мета та завдання навчальної дисципліни.........................................................5

IV. Зміст навчального матеріалу..............................................................................7

Денна форма навчання............................................................................................7

Заочна форма навчання.........................................................................................63

V. Індивідуальні завдання … ……………………………………………………. 91VI. Методичні рекомендації…………………………………...…..……….…….. 92

VII. Рекомендована література.................................................................................93

Додаток 1....................................................................................................................99

Додаток 2..................................................................................................................101

Додаток 3 ………………………………………………………………………...103

3

I. Опис навчальної дисципліни

Навчальна дисципліна «Соціальна філософія» належить до циклу загальної підготовки. Навчальна дисципліна має статус навчальної дисципліни для оволодіння загальнонауковими (філософськими) компетентностями.

Предметом навчальної дисципліни є суспільне буття у всій багато вимірності його проявів та філософські вчення про суспільне буття (від зародження перших соціально-філософських теорій – до сьогодення).

Міждисциплінарні зв’язки: філософська підготовка аспірантів з дисципліни «Соціальна філософія» завершує підготовки фахівців ІІІ (освітньо-наукового) рівня вищої освіти для всіх спеціальностей вищого навчального закладу з філософії та є основою підготовки докторів філософії.

Рекомендації плани лекцій, дають можливість аспірантам заздалегідь ознайомитися з основними положеннями кожної з них. Аспірантам надаються завдання для самостійної роботи та для практичних занять, які повинні поглибити знання, що були отримані під час лекцій.

Відпрацювання тем аспірантами відбувається на консультаціях в індивідуальному порядку згідно встановленого графіку за матеріалами, які викликають певні труднощі в їх засвоєнні, або відпрацьовуються пропущені аспірантом відповідні лекції чи семінарські заняття.

Навчальна дисципліна «Соціальна філософія» вивчається протягом одного семестру, в загальному обсязі 120 годин: аудиторної роботи – 54 години, з яких лекції – 18 годин, практичні заняття 36 годин; самостійна робота 66 годин (дена форма навчання) та аудиторної роботи – 10 годин, з яких лекції – 6 годин, практичні заняття 4 години; самостійна робота 110 годин (заочна форма навчання).

На консультаціях згідно зі встановленим графіком опрацьовується складний для засвоєння навчальний матеріал.

Пропущений матеріал аспіранти вивчають самостійно; контроль засвоєння матеріалу при цьому здійснюється у формі співбесіди у час, призначений для проведення консультації, та в порядку, визначеному положенням про РСО.

Методика оцінювання рівня засвоєння матеріалу навчальної дисципліни передбачає використання рейтингової системи оцінювання. Шкала оцінювання – університетська. Формою семестрового контролю є усний екзамен.

4

II. Розподіл навчального часу

Розподіл навчального часу дисципліни подано відповідно до робочого навчального плану.

Фор

ма н

авча

ння

Код

кре

дитн

ого

моду

ляВсього Розподіл навчального часу за

видами занять

Сем

естр

ова

атес

таці

я

кред

итів

годи

н

Лек

ції

Пра

ктич

ні

(сем

інар

ські

) за

нятт

я

Інди

від.

За

вдан

ня

СРС

Денна 1.1.2. 4 120 18 36 реферат 66Екзамен, захист

реферату

Заочна 1.1.2. 4 120 6 4 реферат 110Екзамен, захист

реферату

III. Мета та завдання навчальної дисципліни

МЕТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Метою навчальної дисципліни є формування у аспірантів компетентностей: Системні компетентності:- здатність переосмислювати наявне та створювати нове цілісне знання та/або професійну практику і розв’язувати значущі соціальні, наукові, культурні, етичні та інші проблеми;- здатність планувати й організовувати роботу дослідницьких колективів з рішення наукових і науково-освітніх завдань. Інструментальні компетентності:- здатність знаходити, обробляти і аналізувати необхідну інформацію для рішення проблем й прийняття рішень. Соціально-особистісні компетентності:- здатність забезпечувати безперервний саморозвиток і самовдосконалення, відповідальність за розвиток інших. Професійні компетентності:- здатність самостійно виконувати науково-дослідну діяльність з використанням сучасних соціально-філософських теорій;

5

- здатність адаптувати і узагальнювати результати сучасних наукових досліджень для вирішення наукових і практичних проблем з урахуванням набутих соціально-філософських знань.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ В результаті вивчення даної дисципліни аспіранти мають отримати:знання: - предмету соціальної філософії, його зв’язку з предметами інших суспільствознавчих наук;- змісту теорії та методології соціальної філософії у порівнянні з теоретико-методологічними аспектами інших суспільствознавчих наук;- суспільства як складної багатофункціональної системи;- основних категорій соціальної філософії, необхідних для осмислення соціальної реальності;- детермінації соціальних підсистем: матеріально-виробничої, духовно-культурної, соціальної та політично-організаційної;- соціальної структури суспільства, найважливіших соціальних інститутів;- основних соціально-філософських парадигм, що складають методологію дослідження суспільних процесів та соціальних відносин;- аксіологічних вимірів людського буття;уміння: – використовувати набуті соціально-філософські знання при вивченні інших суспільствознавчих наук;– проводити наукове дослідження соціальних, соціально-культурних та соціально-політичних феноменів на стику різних галузей суспільствознавства; - осмислювати особливості суспільного життя, структуру суспільної свідомості та її вплив на формування світогляду особистості;- розкривати причинно-наслідкові зв’язки в процесах модернізації та глобалізації сучасного суспільства;- використовувати філософську культуру для осмислення суперечливих проблем суспільства і прийняття рішень; - проводити компаративний аналіз основних теоретичних підходів до дослідження суспільства як самоорганізованої системи та репрезентувати його результати; досвід: - використання соціально-філософської методології в процесі роботи над дисертаційним дослідженням;- використовувати у професійній діяльності базові знання з соціальної філософії.

6

IV. Зміст навчального матеріалу

Денна форма навчання

1. Лекційні заняття

№ з/п

Назва теми лекції та перелік основних питань (перелік дидактичних засобів, посилання на літературу та завдання на

СРС)1 Тема 1. Предмет соціальної філософії та її місце в системі

філософських знань1. Предмет, задачі і функції соціальної філософії.2. Співвідношення особистісного та суспільного начала в людському бутті.3. Соціальна філософія та інші суспільні науки.

Зміст предмета соціальної філософії: наукове вирішення головного питання філософії відносно суспільства; дослідження найбільш загальних та специфічних законів історичного розвитку в діяльності людей; визначення найбільш загальних категорій, які розкривають зв’язки суспільства, цивілізації, стадій, формацій. Розкриваючи предмет соціальної філософії, необхідно визначити соціальну структуру суспільства, функціональну залежність його структурних елементів, розглянути характер суспільних відносин, взаємозв’язок матеріальних і ідеологічних відносин, осмислити сутність загально соціологічних законів і законів локальних цивілізацій. Основні закони історичного розвитку: закон взаємозв’язку суспільного буття і суспільної свідомості; спосіб виробництва і розвиток суспільства, рушійні сили історичного розвитку; закономірні взаємозв’язки виробництва і споживання; визначення ролі національної свідомості у життєдіяльності суспільства, держави; процес інтеграційних зв’язків. Основні категорії соціальної філософії: суспільство, соціальне пізнання, соціальна реальність, соціальна організація, суспільна свідомість, суспільне буття, свобода і необхідність, політична структура суспільства, особистість, діяльність, праця, виробництво, історичні форми людей, етнічна спільність, культура, наука, право, релігія, суспільні інтереси, суспільний прогрес та інші. Основні функції соціальної філософії: світоглядна, методологічна, пізнавальна, прогностична, проективна та інші. Встановлюючи залежність суспільної свідомості від матеріальних економічних відносин, від суспільного буття, філософія не відкидає роль ідей у розвитку суспільства, однак розмежовує такі питання: про походження ідей, суспільну та індивідуальну свідомість та їх роль у функціонуванні різних сфер суспільного життя.

7

Філософія доводить, що ідеї по-різному впливають на суспільний розвиток: вони або гальмують, або сприяють суспільному прогресу. Прогрес необхідно розглядати у взаємозв’язку з інтересами людей. У цьому плані суспільні відносини будуть прогресивними, якщо вони відповідають всебічному розвитку самої людини, якщо вони створюють необхідні умови для її розвитку, сприяють соціальній справедливості. Дієвість соціальної філософії визначається у тому, що вона розкриває закономірності суспільного розвитку, навчає тому як використовувати закони, допомагає визначати шляхи та засоби досягнення історичної мети. Співвідношення особистісного та суспільного начала в людському бутті. В історії суспільно філософської думки визнання первинності особистісного начала є однією досить поширеною традицією, яку підтримували такі філософи, як М. Вебер, Т. Парсонс, П. Сорокін. В основу соціальної організації, на їх думку, була покладена соціальна взаємодія між індивідами, які створюють різноманітні соціальні форми. Поряд з визначеною традицією існувала й інша, в якій провідне місце займали надіндивідуальні соціальні структури. Таку думку поділяв Дюркгейм. Найбільш повно цей підхід був виражений у марксизмі. У марксизмі людина визначається як суспільна істота, а окремий індивід уособлює у собі суспільні відносини. У теоретичних пошуках К. Маркс сформулював і обґрунтував думку, яка існувала з давніх часів і розглядалася багатьма філософами. Так, у Арістотеля людина визначається як політична істота. Філософи Нового часу визначали роль суспільного середовища у формуванні людини. Німецький культуролог Гердер доводив, що людина – це продукт суспільства. Багато мислителів минулого та сучасності висловлювали впевненість щодо суспільної природи людини, яка визначається соціальними умовами. Соціальна природа людини її визначеність соціальними законами суспільства стала основою соціально-філософської теорії К. Маркса. При цьому закони розвитку суспільства не залежать від людини. Однак недостатність цієї теорії полягає в тому, що вона не визнає різнобічних вимірів людського життя, багатогранність і безмежність якого включають можливість однозначного теоретичного опису предмету рефлексії. Противагою марксистській теорії, яка віддавала перевагу суспільному началу була ідея Ф. Ніцше. Але й у Ф. Ніцше були свої попередники. Так, у Й. Фіхте ідеал вільної людини є головною темою його філософії. А. Шопенгауер намагався «пояснити світ з людини». У центрі філософії С. К’єркегора проблема людського буття. Він приділяє увагу внутрішньому світу людини, її переживанням, пристрастям, стражданням і т.п. С. К’єркегор зосередив увагу на особистісному началу. Для К’єркегора «існування завжди одиничне», «кожна людина сама собі центр, і весь світ крутиться доцентрово навколо неї». Українська філософія також містить роздуми про суб’єктивне

8

світосприйняття та світобачення. Так, філософ Г. Сковорода визначав серце як основу духовного життя людини, вважав, що людині потрібно прислухатись до голосу серця, бо воно найбільше визначає людську сутність «внутрішню натуру». Саме воно поєднує чуттєве та раціональне в людині, серце є осередком, що гармонізує релігійність та мудрість і виступає опорою людині у світі. А пізнання світу макрокосму відбувається через пізнання людини мікрокосму. У «Філософії серця» П. Юркевича визначено багатогранність ставлення живої людської особистості до світу. Соціологічні концепції М. Вебера та П. Сорокіна визначають, що саме індивід є вихідною основою соціальної структури. Люди діють і створюють соціальні структури. Культура є способом існування людини, а вірніше індивіда у світі. Це спосіб, який дозволяє особистості індивідуально жити й творити у світі, вибірково ставитися до надіндивідуального: природного, соціального буття. Врахування культурного змісту особистісного буття дає можливість визначити особистісне начало в суспільстві. Підкреслюючи роль особистісного начала в суспільстві, необхідно звернути увагу на таку відмітну особливість культури як сукупність буття окремих індивідів. Культура як спосіб людського існування і виникає, і розвивається як продукт людської взаємодії. Культура є формою подолання особистісного в тому розумінні, що вона продовжує існувати і після смерті індивіда. Крім того культура завжди більша за обсягом, різноманітністю проявів, ніж культурний зміст життя окремих індивідів, які її створюють. Культурне буття індивіда визначається тільки в соціальній системі, яка функціонує як надіндивідуальне утворення, яке має свої закони існування, розвитку. Проте в основі її виникнення і відтворення лежить особистісне начало. Індивід може себе реалізувати як особистість лише тоді, якщо відбувається взаємодіє з іншими. Ідея спрямування соціологічної думки пов’язана з визнанням первинної ланки соціальної організації: міжособистісної взаємодії. Так, соціальна організація для Вебера, є основним соціологічним поняттям, на якому будується вся соціологічна конструкція. Ця ідея стала продовженням для багатьох сучасних соціологічних теорій, серед яких найголовнішою є теорія комунікації Ю. Хабермаса. Вихідним пунктом у соціологічній побудові Ю. Хабермаса є міжособистістна, міжсуб’єктна взаємодія, а не трудове відношення до дійсності. Він обґрунтував принципи і поняття комунікаційної теорії, в якій представлені різні види міжособистістної взаємодії, яка покладена в основу функціонування суспільства. Також є точка зору, що в традиційному суспільстві особистісне начало набуває детермінантної ролі у суспільному розвитку лише на більш пізніх етапах його розвитку. Але насправді все значно складніше. Так, суспільство взагалі не може існувати, якщо відсутнє особистісне

9

начало як початок будь-якої соціальної зміни. Будь-який соціальний крок визначається лише індивідом. Спочатку суспільство є сукупністю окремих індивідів, але діє як їх спільність. Потім воно перетворюється на окремі утворення, тобто спільність діє як статистичний наслідок протилежно спрямованих дій індивідів. У подальшому ж створюються передумови для гармонійної взаємодії всіх індивідів як цілісної системи. Філософсько-теоретичний аналіз суспільства потребує використання визначених понять та категорій, без знання яких неможливо зрозуміти сутність соціальних процесів. У свою чергу, осмислення їх внутрішнього зв’язку потребує всебічного розгляду співвідношення теорії і реальності. Вивчаючи основні категорії соціальної філософії (суспільне буття, суспільна свідомість, суспільна думка, суспільне виробництво, свобода особистості, інтереси людей та ін.) важливо встановити їх взаємозв’язок. Категорія «суспільство», якщо її розглядати в широкому розумінні є якісно відмінним від природи, багатовимірним, при цьому органічно пов’язаним цілісним утворенням людей, сукупність історично сформованих способів людської взаємодії, відносин. В діяльності, поведінці, комунікації, регуляції, пізнанні знаходить своє виявлення різнобічна і багаторівнева взаємозалежність індивідів. «Суспільство», у вузькому розумінні – це соціальний організм, в якому перетинаються різноманітні індивідуальні дії людей, (громадське суспільство). Суспільство є предметом дослідження не лише історії, але й соціології (соціологія соціальних змін; соціологія громадської думки, культури, освіти і т.п.). Так, соціологія, на відміну від історичної послідовності, звертає увагу на одночасність дій, а соціальна філософія поєднує ці зрізи і вивчає суспільство як ціле. Соціальна філософія вивчає суспільство як цілісну систему, де суспільство постає як живий організм, який характеризується особливостями соціально-політичних, економічних, культурних, сімейних та інших суспільних відносин. Усі соціальні відносини взаємопов’язані між собою. Соціальна філософія також розглядає і такі інститути як виховання, сім’я, освіта, культура. Методи дослідження суспільства. Соціальна філософія зосереджується головним чином на спільному, соціальному, класичному; історія орієнтується на сукупність суспільних явищ в їх історичній послідовності, визначає взаємозв’язок загального і одиничного, класичного і некласичного в різні історичні епохи. Сьогодні визначень суспільства є десятки: «суспільно-договірне» (Гоббс, Руссо, Юм, Дюркгейм, Шпенглер, Барт); суспільство як сукупність цивілізацій (Данилевський, Тойнбі); доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне (Арон, Ростоу, Белл); формаційне

10

(Маркс); «сталого розвитку» (М.Дробноход); найрізноманітніші некласичні розуміння суспільства – «світове», «планетарне», «відкрите-закрите» тощо. Соціальна філософія розглядає розвиток суспільства як суспільно-історичний, закономірний процес, як результат свідомої діяльності людей. Розвиток суспільства відбувається не лише на об’єктивних засадах, але й відбувається в результаті суб’єктивної діяльності людей. Головним у аналізі змісту історичної дійсності є те, що людина виступає творцем історичного процесу, постає як суб’єкт соціально-історичних перетворень. Соціальна філософія виражає зміст і спрямованість розвитку світової філософії, що потребує критичного відношення до існуючих науково-теоретичних положень про суспільне життя. Закономірності розвитку вітчизняної соціальної філософії, людина та сучасний соціально-культурний простір. Соціальні події та явища, що відбуваються в сучасному українському суспільстві. Сучасний етап розвитку суспільства: інформаційна сфера, перспективи розвитку; відновлення культурно-історичних, гуманістичних тенденцій; сучасна вітчизняна соціальна філософія.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 5, 6, 8, 13, 17, 22, 30, 50, 53, 60, 74, 81, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Стан і перспективи вітчизняної соціальної філософії

2 Тема 2. Ґенеза соціально-філософських ідей1. Соціально-філософська проблематика в філософії античності.2. Загальна соціально-історична характеристика епохи Нового часу.3. Соціально-філософські ідеї в творчості представників німецької класичної філософії.4. Соціально-філософська думка ХХ століття.

Антична філософія охоплює період з VІ ст. до н. е. до ІV ст. н. е. Вона виникла в грецьких містах-полісах. Формуванню філософського погляду на світ сприяли: давньогрецька міфологія, література (Гомер, Гесіод), театр. Питання сенсу і мети людського життя, місце людини у світі, прагнення до істини стали основою соціально-філософських поглядів античних філософів. Філософія Епікура, атомістичне вчення на основі якого вибудовується соціальна філософія. Нова життєва орієнтація епікуреїзму, етична доктрина Епікура. Етичні погляди Сократа, етика римського філософа Тита Лукреція Кара: проблема свободи, щастя. Так, Сократ вважає знання добра не лише необхідною, але й достатньою умовою моральної дії. Звідси,

11

діалектика як метод перш за все етичний, спрямований на виховання души, на усвідомлення людиною дійсного смисла свого існування і лише потім, метод логічний і гносеологічний. Раціоналістична етика Сократа. Філософські ідеї представників скептицизму (Піррон, Секст Емпірик), стоїцизму (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій). Соціальні погляди Платона (Платон «Держава») та Аристотеля (Аристотель «Політика»). У філософії Платона провідне місце належить ідеї «ідеальної держави», яка була сконструйована самим філософом. Погляди Платона про людину, суспільство, державу. Необхідно враховувати, що антична філософія розглядає людину як частину космосу, вона є його невід’ємною складовою і несе у собі його основні характеристики. Платон визначає структуру людської души подібно до структури держави та космосу в цілому. Так, у своєму діалозі «Держава» Платон визначає, що справедливість, повинна бути притаманною души кожної людини, так само, як і справедливість у масштабі держави. Світу ідей, світовій души і тілу світу як головним елементам структури космосу відповідають у державі три стана громадян: правителі (філософи), воїни (стражі), ремісники і селяни. У души кожної людини відповідно, виділяються три частини (розумна, яросна або афективна, вождєлєюща). Кожній частині души, так само як і кожному стану в ідеальній державі, повинні відповідати свої доброчинності: розумній (правителям) повинна відповідати мудрість, яросній (воїнам) – мужність, а (ремісникам та селянам) – умєрєность. Загальною доброчинністю, що гармонійно об’єднує всі перераховані є справедливість. Справедливість, за Платоном, є мудра рівновага усіх сторін души, усіх доброчинностей души, і відповідно, усіх станів держави. Справедливість у державі досягається за умови, що кожний зайнятий своєю справою і не втручається у справи інших. Утопічна модель державного правління де панує влада «кращих» – аристократія. Політична влада в ідеальній державі Платона є первиною відносно існуючих у суспільстві правових відносин. Влада має всеохоплюючий, божествений характер, тому всі закони, норми, правила поведінки надаються зверху мудрими філософами, які на думку Платона і повинні бути правителями держави.

Погляди Арістотеля на сутність та походження держави, соціальні проблеми. На думку філософа держава має земне походження, створюється задля досягнення загального блага. Етика для Арістотеля, так як і для Платона, підпорядкована політиці. Місто-держава складає всі моральні цінності і є єдино можливою формою гуртожитку. Метою держави, за Арістотелем є виховання громадян у дусі доброчинності. Для нього держава, як і для більшості античних філософів стоїть вище сім’ї та приватних осіб. Хоча в часі сім’я і спільнота передують державі,

12

держава є перше за своєю природою. Людина – це політична (суспільна) тварина. Хоча необхідними умовами виникнення держави є спільність місце проживання, гарантія особистих прав і т.п., сама держава виникає лише тоді, коли з’являється спілкування між родами і сім’ями заради благого життя. Вищим державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальному благу, а право, що служить мірилом справедливості являється регулюючою нормою політичного спілкування.

Відносини влади і підлеглих бувають, за Арістотелем, трьох родів: відносини хазяїна і раба, шлюбні (відносини чоловіка і дружини), батьківські (відносини батьків і дітей). Вищим видом спілкування в державі є спілкування між незалежними і рівними людьми, громадянином являється лише той, хто вміє і керувати і підкорятися, той, хто встановлює і приймає закони, приймає участь у військовій та судовій діяльності. Раб як визначав Арістотель, є лише «одухотворена власність», тому раби не належать до складу держави. У дитини здатність вирішувати знаходиться у недорозвинутому стані, у жінки вона втратила дійсність, тому вони, за Арістотелем, лише потенційно належать державі (являються громадянами).

У праці «Політика» Арістотель з’ясовуючи принципи державного правління, виділяє три правильні та три неправильні форми державного устрою. Правильні – це: монархія (влада одного, який прагне про загальне благо); аристократія (влада «кращих», які здійснюють її в інтересах усіх громадян держави); політія (влада більшості, яка є вибірковою та дбає про загальні блага для всіх людей). Неправильними формами державного устрою він вважав тиранію (влада одного, який дбає про свої власні інтереси, вигоду), олігархія (влада багатих людей, які переслідують тільки власну вигоду), демократія – влада більшості. Арістотель не визнавав демократії. Найкращою формою державного устрою на його думку повинна бути «політія». Він захищав інтереси середніх прошарків суспільства.

Арістотель вважає індивідуальну власність і сім’ю основою стійкої держави. Джерело протиріч лише посилюється з введенням спільної власності і сім’ї, так як людині за природою властиво більше піклуватися про особисте, ніж про загальне. Любов до своєї сім’ї є моральною основою на якій тримається держава – джерело радості і дружби.

Арістотель вважав, що майнова нерівність людей є причиною бід у суспільстві. Як зазначив, філософ «коли в державі багато людей позбавлено політичних прав, коли у ній багато злидарів, тоді така держава неминуче буває переобтяженою ворожо налаштованими елементами» (Аристотель. Политика. Соч в 4-х томах, т.4, М., 1983, с. 122). Подібно до того як у всьому найкращим є міра, так і у державі щастя найбільш досяжним є там, де немає ні зайвого багатства ні злиднів, де в управлінні переважають люди середнього достатку і

13

керують заради загального блага. У ІІІ-V ст. н. е. в римській філософії виник неоплатонізм (Плотін, Прокл), який вплинув на розвиток середньовічної філософської думки. Філософське вчення Августина Блаженого, Фоми Аквінського. Августин пропагує верховенство церковної влади над світською і світове панування католицизму, він намагається виправдати соціальну нерівність «Град Божий», віддає перевагу вірі. Теолого-раціоналістичні погляди Фоми Аквінського. У роботі «Про правління правителів» Фома Аквінський звертається до поглядів Арістотеля, розглядає людину як суспільну істоту, спільне благо як мету державної влади. Філософія Дунса Скота і Уільяма Оккама. Роджер Бекон як провісник майбутнього гуманізму. Проблема людини, моралі, суспільства у творчості філософів епохи Відродження. Гуманісти Відродження ставили людську індивідуальність, особистість як творця власного життя і долі у центр свого світогляду. Ідея людини як «славетнішого майстра і скульптора» самої себе додає новий елемент до базової ідеї християнської антропології – ідеї богоподібності. Розкрити гармонічну єдність божественого і природного, небесного і земного в людині – це та задача, яку повинна була вирішити філософія Відродження. Гуманістичний період філософії Відродження протипоставив середньовічному теоцентризму інтерес до земного призначення людини, соціально-етична проблематика виступає тут на передній план. Найбільш видатні філософи цього періоду: Леонардо Бруні, Лоренцо Вала, Еразм Ротердамський. Неоплатонічний період: онтологічна проблематика переважає, розшукуються нові шляхи синтезу аристотелізму і платонізму (вчення Миколи Кузанського, Марсиліо Фічіно, Піко дела Мірандоли). Суспільно-політичне життя, укріплення державності, мета та роль фатуму у Нікколо Макіавелі. Макіавелі знаходить за мінливістю подій людської історії постійність і незмінність людської природи. Божествений провіденціалізм заміщується у його політичному вченні принципом людської активності. Фортуна-необхідність у Макіавелі виступає не як надприродна, божествена воля християн і не як сліпий, невідворотній рок античності, вона є незміною людською природою, випадковою і непідвладною контролю і розрахунку. Фортуна може діяти відважно, цілеспрямовано, підлаштовуючись під мінливі обставини. За Макіавелі, моральні оцінки до історії додавати неможна, так як людські вчинки є природними подібно до неба, сонця і руху зірок. Тому, замість моралізаторства, доблесний правитель повинен тверезо оцінювати ситуацію, виходячи не із повинного, а із існуючого, із того, що є. Макіавелі розмірковує над історією з метою обгрунтування політики як науки, а політичні відносини, в які включена кожна людина, розглядаються у нього, як автономна від релігії і моралі сфера людської діяльності. Політика для Макіавелі – це об’єктивні

14

правила володарювання і управління громадянським суспільством. А свобода розуміється як стремління людей у рамках гарантованого громадянського порядка бути творцем своєї історії. У політиці на відміну від моралі мета (а вірніше результат) завжди виправдовує засоби. Політика робить необхідним перевтілення особистості правителя, як би він не чинив, лише в засіб для досягнення мети. Ця теза соціально-політичного вчення Макіавелі і опис правил політичної поведінки абсолютного правителя викладена в його роботі «Державець». Соціальні утопії Т. Мора (Мор Т. «Утопія») і Т. Кампанели (Кампанелла Томазо «Місто Сонця»). Соціальним утопіям притаманна переконаність у тому, що приватна власність є коренем всіх бід у суспільстві. Основні принципи майбутнього суспільства, запропоновані представниками утопічного соціалізму: обов’язкова для всіх праця, планове суспільне господарство, всі члени суспільства приймають участь у політичному управлінні, безкоштовна освіта та ін. Аналіз розвитку суспільства в працях Жана Бодена: теорія державного суверенітету. Реформаторський рух в Європі: ідеї Мартіна Лютера, Томаса Мюнцера, Жана Кальвіна. Дух Реформації відрізняється від духу католицизму вченнями про людську гідність і свободу, про значення вчинків людини у визначені її долі. Особистий вибір утверджується протестантизмом в якості обов’язкової, непреложної істини, породжуючи жагу дії у світі. Реформація поклала в основу християнства опозицію релігії як духовного вчення і Церкви як соціального інститута. Реалізм соціальної філософії Френсіса Бекона, теорія природного права і суспільного договору (Гуго Гроций, Томас Гоббс, Барух Спіноза, Джон Локк, Жан-Жак Руссо, Вольтер). Ідеї Томаса Гоббса про державу викладені в роботі «Левіафан». Соціально-політичний ідеал Вольтера: аристократична монархія яку очолює філософськи освічений монарх. Просвітницька історіографія (основні принципи дослідження історії людства). Соціально-філософські ідеї Жан-Жака Руссо, викладені у роботі «Про суспільний договір». Центральна проблема: проблема нерівності між людьми та шляхи її вирішення. Перша сходинка майнова нерівність та поділ суспільства на бідних та багатих, друга сходинка нерівності з’являється з виникненням держави (повинна бути гарантом миру і справедливості), нерівність між пануючими та підлеглими і третя сходинка як результат перетворення законної влади на деспотію. За Жан-Жаком Руссо, засобом подолання соціальної нерівності та несправедливості може бути лише суспільний договір, за яким правителем суспільства повинен бути об’єднаний народ. Підкорення закону, який встановили самі люди, є справжня, реальна свобода. Вирішення суперечностей природи і цивілізації, суспільного життя Руссо вбачав у просвітництві та вихованні. Виникнення нових галузей

15

наукового знання: політична економія, соціальна статистика, демографія. Соціально-філософські ідеї у творчості представників німецької класичної філософії (моральний закон І. Канта і потреби суспільства, питання свідомості, свободи, обов’язку; свобода, свідомість, історія в філософії Й. Фіхте; філософія Ф. Шеллінга; абсолютний дух Г. Гегеля: обґрунтування ідеї всесвітньої історії, закономірностей суспільного розвитку; антропологічний принцип Л. Фейєрбаха). Категоричний імператив Канта. В етиці Кант наголошує на самоцінності кожного індивіда як особистості, необхідності вічного миру, який на його думку необхідно встановлювати розвиваючи міжнародну торгівлю та взаємовигідні відносини між різними державами. Концепція абсолютного духу Г. Гегеля: людство та людська історія. Філософія духу Гегеля включає в себе: вчення про суб’єктивний дух (психологія, феноменологія, антропологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Світовий дух реалізує себе через діяльність індивідів, які своєю діяльністю здійснюють світову історію. Російська соціально-філософська думка ХХ століття (М. Лоський, П. Флоренський, С. Булгаков, С. Франк, Л. Карсавін, І. Ільїн, О. Лосєв, І. Фролов та ін.). Соціально-філософська думка в Україні (І. Франко, М. Грушевський: держава і народ в історії, М. Ковалевський, В. Вернадський: вчення про ноосферу, О. Кістяківський, В. Липинський, В. Віниченко, М. Хвильовий, П. Любченко та ін.)

Основна парадигма української культури ХХ ст. Взаємозв’язок основних сфер життя суспільства - економіки, політики, культури. Філософія українського духу (творчість І. Франка, Л. Українки). Праці М. Грушевського, присвячені дослідженню українського історико-культурного процесу. Художньо-публіцистичні твори М. Хвильового, В. Віниченка та ін. Роль політичного чинника в історії. О.Ф. Кістяківський (історія права і судочинства в Україні), В.А. Незабитковський (міжнародне право). Національна самосвідомість.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 1, 2, 4, 18, 19, 32, 39, 41, 47, 50, 54, 62, 71, 76.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Соціально-філософські аспекти вчень шкіл періоду еллінізму.

3 Тема 3. Людина як предмет філософської рефлексії 1. Походження людини. 2. Праця, спілкування, мова - основні фактори антропосоціогенезу. 3. Діяльність, поведінка, спілкування.

16

4. Відчуження людини.

Теорії походження людини: еволюційна, теологічна, космічна. Біосоціальна природа людини. Проблема походження людини в антропологічному і філософському аспекті. Праця, спілкування, мова, як головні фактори антропосоціогенезу. Трудова теорія як поєднання процесу походження людини (антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез). Визначення сутності людини, сенсу її життя, можливостей самореалізації є неможливим без розуміння нею свого походження. Наука визначала різні шляхи у пояснені походження людини. Згідно еволюційної теорії, яка була запропонована Ч. Дарвіном, під дією факторів природного відбору, внаслідок пристосування до природного середовища людина виникла як наслідок еволюційного вдосконалення живих істот. Людина біосоціальна істота (представник homo sapiens), виділяється із інших форм життя завдяки здатності виготовляти засоби праці, відрізняється членороздільною мовою, свідомістю і мисленням. Арістотель визначив людину як природну істоту, наділену духом, розумом. Теологічна теорія визначає людину як надприродне утворення, що має свій сенс, призначення і свою історію виникнення. Християнське уявлення про людину виражено в образі і подобі бога. Праця як головний фактор антропосоціогенезу. Праця як процес в якому людина цілеспрямовано діє на предмети природи і перетворює їх. Людина вкладає в цей процес свої фізичні і духовні сили, використовує досвід попередніх поколінь, засвоює його, наповнює себе новими знаннями та вміннями. Праця, з самого початку, існує як спільна діяльність людей, тому вона виступає як основа суспільної організації. Завдяки праці складаються зв’язки між різними сферами життєдіяльності людей. Таким чином, праця має соціально-суспільний характер і являється важливою умовою людського життя, виконує роль основної форми діяльності людини. Праця як спосіб самоорганізації, як виховання відповідальності, волі та інших якостей без яких людина не може повноцінно жити в суспільстві. Докладний виклад теорії антропогенезу можна розглянути у праці Ф. Енгельса «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину». Процес виникнення людини тут розглядається як заперечення біологічної еволюції, як діалектичний стрибок, сутність якого зводиться до того, що людина не пасивно пристосовується до природного середовища, а завдяки праці перетворює його. Трудова теорія наголошує, що спочатку виникла праця, а потім суспільство. Вирішальну роль праці слід розуміти як головний фактор без якого не міг би відбутися процес становлення людини. До того ж праця і сама

17

змінюється під впливом на неї людини. Людина в марксистській теорії як соціальна істота, її сутність визначається як сукупність всіх суспільних відносин. Всі суто людські якості в тому числі і свідомість, є результатом суспільно-практичного життя. Спосіб життєдіяльності людини (соціальна практика). Соціально-суспільний характер праці. Праця як основна форма діяльності людини. Поряд з працею «активним перетворенням і освоєнням природи», слід розглядати таки чинники як соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здатність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомлений і доцільний характер діяльності). Взаємодія праці з соціалізацією, з мовою, свідомістю, мораллю. Мова як система культури, що забезпечує основні напрямки людської комунікації (з цієї точки зору мова є безпосередньо включеною в практичну діяльність людей, але можна розглядати мову як спеціалізовану інформаційно-знакову діяльність). Взаємозв’язок біологічного, соціального та духовного в людині. Біологічний підхід до визначення сутності людини. Для вивчення біологічного в людині необхідно: з’ясувати, що собою уявляє це біологічне; виробити підхід до розкриття співвідношення в людині біологічного і соціального; розглядати взаємозв’язок біологічного і соціального як єдине, неповторне. Особливістю людини є її духовність. Завдяки цьому, як зазначив німецький вчений М. Шелер, всесвіт в особі людини піднімається на рівень самоусвідомлення. Розкриття соціального в людині через поняття «особистість». Особистість як носій індивідуальної і суспільної свідомості. Соціальне як вираз суспільних відносин проявляється в особистості, в конкретних структурних елементах, в функціях. Творчі здібності особистості як реалізація суспільно позитивної діяльності. Особистість як конкретно-історичне явище (оволодіння соціальним досвідом, матеріальною і духовною культурою людства). Людина істота біологічна, соціальна, інтелектуальна, духовна. І лише в єдності всіх елементів можна розкрити сутність особистості. Людина знаходиться в постійному процесі формування своєї особистості. Відповідно змінюються її погляди на смисл життя. Сенс життя виражає не лише особисту мету, але й суспільну. Людина повинна залишатися людиною. Відповідно, головне в її житті моральні вчинки, виконання моральних законів і вміння будувати своє життя у відповідності з ними. Проблема сенсу життя людини в епоху Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, ХІХ-ХХ та ХХІ столітті. Ідея реалізації смислу життя шляхом служіння загальному благу, особистого внеску в історію, культуру, прогрес суспільства. Діяльність, поведінка, спілкування. Діяльністю людина перетворює природу і створює світ культури. Діяльність є засобом

18

формування соціального як матеріально-перетворюючого та культурного середовища життя людини. Діяльність є джерелом формування соціального буття. Соціальне формується лише в діяльності і функціонує завдяки їй. Діяльність як функціонування соціальної системи не може відбуватися без її духовного забезпечення. Діяльність і спілкування є необхідними умовами існування соціального. У спілкуванні люди формують і постійно відтворюють якісну своєрідність суспільного життя. У процесі спілкування і завдяки ньому відбувається взаємодія елементів, визначаються і формуються спільні погляди, настрої, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача інформації, засвоюються шаблони поведінки, звички, манери, відтворюється спосіб життя. Суспільство – це, насамперед, люди, які взаємодіють між собою, формують соціальну структуру, виробляють і споживають матеріальні і духовні цінності, займаються освітою і вихованням. Платон визначав суспільство як об’єднання людей для задоволення їхніх потреб, а також як засіб реалізації потреби людей одне в одному. На думку Арістотеля, воно є втіленням притаманного людині від природи соціального інстинкту. Т. Парсонс розглядав суспільство як соціальну систему, яка забезпечує стабільність зв’язків і відносин між людьми та взаємодію соціальних інститутів. Діяльність поділяється на матеріальну і духовну. Від рівня діяльності залежить потреба в її духовності. Діяльність може утворювати різні форми в яких переважає матеріальне або духовне. Від початку, діяльність по перетворенню об’єктивного світу мала емоційно-чуттєве наповнення, суспільні регулятивні механізми, мету та світоглядну орієнтацію, які поєднуються з самою діяльністю. Так, художня діяльність завдяки мистецтву впливає на сферу людських почуттів; моральні норми регулюють діяльність; філософія розширює її світоглядні орієнтації. Самостійно, кожний з цих видів діяльності збільшує та розширює її потенційні можливості, створює форми творчого синтезу. Праця постає як свідома, творча, позитивна діяльність. Діяльність формує соціум як культурне середовище. Культуротворча функція діяльності в різні часи, розглядалася філософами надзвичайно суперечливо. Культуротворчу функцію визначали ще Конфуцій і Арістотель. Але як принцип філософського пояснення буття соціального, діяльність постала лише у І. Канта в німецькій класичній філософії. Вперше в історії філософської думки діяльність як основу культури розглядав Й. Фіхте. Цю думку продовжив Г. Гегель. Він вважав, що діяльність є характеристикою абсолютного духу, який потребує самовдосконалення. Головна роль відводиться духовній діяльності, її складовій – рефлексії, тобто самосвідомості. Абсолютна ідея завдяки діяльності створює світ культури, формує мораль, право, створює твори мистецтва, філософські традиції тощо.

19

Основні типи діяльності: економічна, соціальна, політична, духовна в залежності від об’єктів діяльності; практика (діяльнісне відношення людини до світу, суспільний характер, свідома цілеспрямована діяльність). Визначаючи діяльність як засіб існування соціального буття, підкреслюється дослідниками така її характеристика як інституціональність. Так, в економічній сфері суспільної діяльності виділяють такі інститути як праця, заробітна плата, власність; в політичній сфері – це політичні партії, держава; в духовній – мораль, релігія, мистецтво, право, освіта, наука тощо. Діалектика сутності і існування людини. Проблема відчуження людини та шляхи її подолання, слід звернути увагу на ранню роботу К. Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844року». Концепцію діяльності Г. Гегеля намагалися переосмислити філософи наступних епох. К. Маркс, наприклад, обґрунтував ідею предметної діяльності, яку розглядав у вигляді суспільної практики. Маркс тлумачить приватну власність (її капіталістичні форми) як основне джерело процесу «відчуження» людини. Так само як Кант розглядає два світи: природної необхідності (чистий розум) та свободи, де панує (практичний розум), Маркс аналізує світ економічної необхідності і («царство свободи», яке «лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва» і в якому «самоціллю» є «розвиток людських сил»: Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 42. С 106-107). Він розглядає людину не лише як природну, але й як соціальну істоту, тому на його думку тільки контроль не лише над природним, а й суспільним буттям долає відчуження. У С. К’єркегора людська діяльність постає як феномен волі як відокремлене від буття функціонування. Діяльність як джерело формування символічно-знакових структур визначається у Е. Кассірера, як засіб формування життєвого світу у Е. Гуссерля. Спочатку М. Вебер, а потім і Т. Парсонс ідею діяльності трансформували у концепцію соціальної дії (пріоритетними стали ціннісні орієнтації, мотивація, вибагливість і т.п.). Працю як філософську категорію можна розкрити не лише у співвідношенні з категорією діяльності, а й через категорію виробництва. Виробництво є категорією, що визначає сутність соціального. Воно виступає основою життєдіяльності людини. Виробництво як суспільна діяльність (єдність пізнавальної та практичної діяльності). Розгляд цих характеристик виробництва передбачає єдність матеріальних і духовних знарядь виробничої діяльності, способів освоєння природи і соціального буття. Єдність матеріального і духовного виробництва характеризує сутність суспільного способу життєдіяльності людей протягом всього історичного розвитку. Однак ця єдність втілюється у специфічних історичних формах, що визначають структуру суспільного виробництва. У структурі суспільного виробництва провідне місце належить

20

матеріальному та духовному виробництву. Такий підхід розрізняє гносеологічний статус буття і свідомості, матеріальну та духовну складову суспільного життя.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 16, 21, 25, 26, 27, 28, 31, 40, 42, 56, 68, 78, 90.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Типи діяльності. Практика.

4 Тема 4. Суспільство як цілісна соціальна система, що саморозвивається 1. Системність соціальної реальності. 2. Елементи соціальної системи. 3. Спрямованість розвитку суспільства. 4. Суспільні відносини.

Системний підхід до аналізу суспільства. Поняття система (сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють цілісність системи). Питання цілісності і системності соціуму, сучасне суспільство як система соціальних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності суспільних відносин. Елементи соціальної системи: суб’єктивно-діяльнісний зріз (люди), функціональний зріз (сфери діяльності: економіка, транспорт і зв'язок, освіта, наука, управління, оборона, мистецтво і т. п.), соціокультурний зріз (підсистеми: класово-стратифікаційна, соціально-етнічна, демографічна, поселенська, професійно-освітня); функції соціальної системи. Основні сфери суспільного життя: матеріальна (охоплює процеси матеріального виробництва, розподіл, обмін, споживання, науково-технічний прогрес, технологічна революція), соціально-політична (соціальні та політичні взаємовідносини людей у суспільстві, соціальні інститути і процеси соціальних груп, класів, націй, держав), соціально-політична сфера охоплює такі процеси як революція, реформа, еволюція тощо, духовна (духовний світ людини і суспільства (індивідуальна та суспільна свідомість): мораль, право, мистецтво, наука, релігія, освіта, виховання), культурна (здійснює виробництво і функціонування культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, освіту, виховання), політична (держава, армія, право, політичні партії та ін.). Усі сфери суспільного життя взаємопов’язані між собою, тому вивчати їх потрібно у органічному взаємозв’язку. Гармонійна взаємодія головних підрозділів і сфер суспільного життя забезпечує цілісність суспільства. У центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому повинна бути людина, бо саме вона

21

єднає всі сфери життєдіяльності. Джерела і форми розвитку суспільства. Спрямованість розвитку суспільства. Діяльність як спосіб функціонування суспільства в сучасних соціологічних теоріях. Визначають матеріальну і духовну діяльність. Вони тісно взаємопов’язані між собою. Діяльність утворює різні форми: в одних переважає матеріальне, в інших духовне. Завдяки діяльності формується соціум як культурне середовище. Вперше в історії філософської думки діяльність як основу культури визначив Й. Фіхте. Г. Гегель трактував діяльність як характеристику абсолютного духу, який потребує самовдосконалення. Провідна роль за Гегелем відводиться духовній діяльності. Основні види діяльності: економічна, політична, соціальна, духовна тощо; суспільно-історичний характер практичної діяльності; діяльність як засіб існування соціального буття, інституціональність як характерна риса діяльності. Суб’єктивний фактор в історії як свідома, цілеспрямована діяльність мас, класів, соціальних груп і верств, соціальних спільнот, політичних партій, окремих особистостей, спрямована на зміну, розвиток або збереження об’єктивних умов суспільного розвитку. Соціальна діяльність, в яких би межах вона не здійснювалась виступає функцією конкретно-історичної соціальної системи, яка визначає її зміст, форму і способи включення її суб’єктів у закономірності суспільного розвитку. Усі закони суспільного розвитку існують лише у сфері діяльності людей. Спосіб існування соціальної реальності. Матеріалістична модель соціальної реальності. Розвиток суспільства як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс). Базис і надбудова. Базис як виробничі відносини між людьми, що формуються в процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ під впливом характеру та рівня розвитку виробничих сил. Слід визначити, що у класовому суспільстві сутністю і ядром суспільних відносин стають економічні відносини між класами. Надбудова як сукупність політичних, правових, моральних, художніх, філософських, релігійних поглядів суспільства і відповідних цим поглядам відносин та інститутів. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки. Це головний висновок марксистської соціальної філософії. Головним чинником поділу суспільства на класи є сфера виробництва, де створюється не лише необхідний продукт, але й прибавочний, що породжує приватну власність. Формаційний підхід до вивчення суспільства розкриває його в соціально-економічному аспекті, розкриває поняття суспільно-економічної формації як конкретно-історичного типа суспільства. Концепція ідеальних типів, соціальна дія та її види в соціології М. Вебера. Чотири ідеальні моделі дії (цілераціональна, ціннісно-раціональна, афективна та традиційна). Останні два типи дії людини пов’язані із ранніми стадіями розвитку суспільства, щодо перших, то їх

22

домінування властиве індустріальному суспільству та пов’язане з процесом всесвітньо-історичної раціоналізації. Таким чином, слід зазначити, що ідеєю веберівської (розуміючої) соціології стає раціональність, яка безпосередньо впливає на соціальні відносини. Оскільки в основі стосунків між людьми є осмислення дії, то цілком можливим стає розуміння цієї дії іншими. Теорії соціальної дії, соціальних систем, структурного функціоналізму Т. Парсонса, представлені в роботах (Структура соціальної дії, Соціальна система). Суспільство як соціальна система функціонуючих структур, чотири головні системи дії (соціальна система, культура, особистість, організм) та функціональні категорії (адаптація, досягнення мети, інтеграція, підтримка ціннісного зразка), системи дії та їх роль у суспільстві.

Концепція суперсистем П. Сорокіна. Культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем. Цінності як головний принцип культури у концепції П. Сорокіна. Типи соціокультурних суперсистем: чуттєвий, коли світоглядні установки спираються на чуттєве осягнення світу; ідеаціональний, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; ідеалістичний, що включає почуття та інтуїцію.

Теорія стадій економічного зростання У. Ростоу. Неокантіанський, неокласичний та історико-соціологічний підходи. Основні стадії економічного зростання за У. Ростоу: традиційне суспільство, підготовка передумов для піднесення, піднесення, рух до зрілості, ера високого масового споживання.

Якщо формаційний аналіз розглядає головним чином виробничі відносини як системо утворюючий елемент у структурі визначеного типа суспільства, то розчленування його на стадії відбувається у відповідності з рівнем розвитку матеріально-технічної бази, засобів виробництва, їх структурних утворень. Як наполягає Ростоу, історія людства поділяється на окремі стадії. Перша називається «традиційне суспільство», яка характеризується низьким рівнем виробництва, друга стадія «перехідне суспільство», третя «період піднесення» з’являється у зв’язку з промисловими революціями і початком індустріалізації, четверта стадія – «період зрілості» на цій стадії завершується індустріалізація і зароджуються високорозвинені у промисловому відношенні країни, в яких виникають нові галузі виробництва, важка промисловість. П’ята стадія – «ера високого масового споживання», головна її ознака – масове споживання товарів тривалого використання.

У роботі «Політика і стадії росту» У. Ростоу визначає шосту стадію – «суспільство якості життя». Автор стверджує, що не лише споживання є головним в житті людини, але й його якість, до якої він відносить освіту, культуру, медицину та інші складові. Стадійний аналіз спирається на концепцію технологічного детермінізму, визнання ролі техніки як важливішого фактора у розвитку суспільства.

23

Суспільні відносини, типи суспільних відносин. Системно-структурні зв’язки між різними сферами суспільного життя. Кожне суспільство характеризується визначеним типом суспільних відносин, які визначаються зв’язками і взаємодією людей, які утворюються в процесі їхньої діяльності. Розрізняють економічні, політичні, правові, соціально-психологічні, етичні та інші суспільні відносини. Серед матеріальних відносин головна роль належить економічним, виробничим відносинам. Ідеологічні: політичні, правові, релігійні тощо. Цілісність системи суспільних відносин визначається категорією «спосіб життя», яка синтезує різноманітні життєві процеси, підводить їх до людини як рушійної сили суспільно-історичного розвитку. Спосіб життя є характеристикою сукупності різних видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних груп), які розглядаються у єдності з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства (суспільне життя, культуру, цінності, працю, побут, поведінку людей). Реалізується спосіб життя через діяльність, виробництво. У процесі матеріального виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ формується особливий вид відносин – виробничі відносини. Зростання виробництва знаходиться в прямій залежності від потреб і інтересів людей, від можливості їх реалізації в виробництві матеріальних благ, від встановлення справедливості в їх реалізації. Суспільні відносини втілюються в суспільних інститутах, серед яких особливе місце посідає держава. Спосіб життя визначає також рівень розвитку духовної культури суспільства, моральні норми, ціннісні орієнтації, світогляд. Суспільство як цілісна соціальна система функціонує з усіма особливостями економічних, ідеологічних, політичних, правових, культурних, сімейних та інших соціальних відносин, в яких безпосередньо реалізується життєдіяльність людей.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 7, 52, 53, 58, 64, 67, 83, 89, 93, 95, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Системно-структурні зв’язки економічної та політичної сфер суспільного життя.

5 Тема 5. Фундаментальні основи буття суспільства 1. Природні умови існування суспільства. 2. Праця і виробництво в житті людей. 3. Продуктивні сили і виробничі відносини. 4. Специфіка способу виробництва в інформаційному суспільстві. 5. Техніка та її роль у розвитку суспільства.

24

Природні умови існування суспільства: вплив географічного середовища на суспільно-політичні процеси і суспільну мораль (погляди представників античності: Геродота, Полібія, Платона, Аристотеля). Географічні відкриття та виникнення концепції географічного детермінізму як альтернативи теологічному поясненню суспільних явищ в Середньовіччі. Праці Монтескьє. Геополітика. Взаємозв’язок природи і суспільства. Вдосконалення суспільного життя тісно пов’язане з ефективним і раціональним використанням природного середовища, з охороною природи (коеволюційний вимір). Наука і техніка дозволяють людині не лише оптимально використовувати в інтересах суспільства природні багатства, закони природи, але й формувати нові системні зв’язки в природному середовищі. Діяльність людини у цьому аспекті отримує особливе значення, яке розкривається через поняття «ноосфера». Зміст останьої полягає в конструктивному впливі людини на природу, який відбувається на науковій основі в інтересах сучасних і майбутніх поколінь людей. До неї належать різноманітні процеси, які породжені розумною діяльністю людини. Розвиваючи вчення про ноосферу, академік В.І. Вернадський стверджував, що людство, вивчаючи закони природи, все більше її перетворює відповідно своїм потребам. На його думку ноосфера має тенденцію до безперервного розширення. На еволюцію суспільства впливають природні чинники (географічні, демографічні). Однак сили природи не є головними в суспільному розвитку. Вони можуть прискорювати або уповільнювати зміни, які відбуваються у суспільному житті, але вони не відіграють вирішальної ролі в його перетворені. Причини розвитку суспільства, витоки його руху по зростаючій необхідно шукати в самому історичному процесі. Найбільш предметно ці фактори виражені в суспільному прогресі, який дозволяє розкрити досягнуті успіхи у конкретних сферах матеріального і духовного життя. Так, суспільство еволюціонує в розвитку засобів виробництва і засобів споживання. Поняття суспільного виробництва, види суспільного виробництва: матеріальне та духовне виробництво. Під категорією суспільне виробництво, слід розуміти не тільки виробництво матеріальних благ, а також форм спілкування, суспільних відносин. Система суспільного виробництва: носії життя, засоби до життя, соціальні умови існування. Спосіб виробництва представлений двома сторонами: продуктивні сили, виробничі відносини. У трудовій діяльності розрізняють: цілеспрямовану діяльність людини, тобто саму працю; знаряддя праці; предмети праці. Виробництво і споживання як основа економічного життя суспільства. В основі суспільних зв’язків знаходиться система матеріальних відносин. Виробничі відносини формуються безпосередньо в процесі виробництва, в процесі їх розподілу, а також на

25

стадіях обміну і споживання. Розподіляти, обмінювати й споживати можна тільки те, що вироблено. Спосіб матеріального виробництва і його структура: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Виробничі сили та виробничі відносини. Виробничі сили – це матеріальні сили суспільства, які безпосередньо приймають участь у виробництві матеріальних благ. У будь-якій галузі виробництва праця можлива лише тоді, коли є предмети праці, засоби праці і елементи виробничих сил. Предмети праці є те до чого людина додає свою працю. До засобів праці належить усе, за допомогою чого людина впливає на предмети праці (інструменти, прилади, обладнання, виробничі приміщення, джерела енергії і т.п.). Предмети і засоби праці складають засоби виробництва. Постійно зростає роль науки і техніки в організації і в самому процесі суспільного виробництва. Виробничі відносини – це відносини, які складаються між людьми в процесі суспільного виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Матеріальні цінності, які створюються людською працею, служать для людини засобами її існування і в той же час є основою для подальшого розвитку самого виробництва. Форми матеріального виробництва визначають певну структуру суспільства і певні відносини людей до природи. Тому суспільство потрібно вивчати як природно-історичний процес, подібно до того, як природознавство вивчає природу та її закони. Взаємозв’язок продуктивних сил та продуктивних відносин. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва, тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Матеріалістичне розуміння історії як об’єктивність процесів, які відбуваються у суспільстві, на принципах детермінізму (тобто визначеності), згідно з якими форми матеріального виробництва визначають певну структуру суспільства. Суб’єктивний фактор в історії (діяльність людей). При її розгляді завжди необхідно досліджувати витоки, причини, об’єктивні умови, які вирішальним чином впливають на дії людей. Техніка та технології, їх роль у розвитку суспільства. Наука і техніка як головні детермінанти життя суспільства. Наука як продуктивна сила суспільства. Сучасне виробництво все більше автоматизується, вдосконалюється техніка, зростає її роль у процесі виробництва. Техніка як система створених людиною предметів (машин, інструментів, засобів праці, транспортних засобів і т.п.) необхідних для здійснення її діяльності. Розвиток техніки є перш за все розвиток засобів виробництва. Основні види техніки: виробнича; техніка, яка використовується для проведення наукових досліджень; транспортна,

26

військова, медична, техніка зв’язку, мистецтва та інша. Технологія виробництва як спосіб об’єднання і функціонування всіх елементів виробництва. Так, наприклад, технологія матеріалів є сукупністю знань про способи і засоби їх обробки (вона може бути механічна, хімічна). Зараз прискореними темпами розвиваються космічні, медичні, інформаційні технології, застосовується комплексна автоматизація процесів виробництва, у виробництві використовуються досягнення науки. Сьогодні розвиток виробництва безпосередньо пов’язаний з науково-технічними досягненнями. Вступ європейського суспільства в період «третьої хвилі» – технологічної революції (А. Тоффлер). Антропологічні, психологічні, екологічні, етичні та інші чинники функціонування техніки й технічних комплексів. Основні риси технологічної переорієнтації (біогенна інженерія, замкнені безвідходні виробничі цикли, ефективне використання природних енергетичних ресурсів і т.п.). Провідна роль комп’ютерно-обчислювальної техніки. Роль засобів інформації та комунікації у розвитку людства (транспорт; засоби доставки енергії; телекомунікації: відеотехніка, комп’ютери тощо). Перше усвідомлення самостійної ролі техніки в добу античності (запровадження поняття «техне»). ХІХ століття початок ХХ століття створення технічних наук і філософії техніки. Проблема загальної оцінки феномену техніки в розвитку сучасної цивілізації. За класифікацією К. Ясперса, у другій половині XX ст. сформувалися три позиції щодо оцінки техніки: оптимістична, песимістична та нейтральна. Застосування техніки і технологій у політиці, мистецтві, освіті, державному управлінні.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 11, 12, 13, 23, 30, 34, 50.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Географічний детермінізм. Геополітика.

6 Тема 6. Духовне життя суспільства1. Духовне виробництво. Духовна діяльність. Духовне спілкування.

Духовні відносини.2. Ідеологія і суспільна психологія.3. Форми суспільної свідомості.4. Форми духовно-практичного освоєння соціальної дійсності.

Духовна сфера суспільства, її структура: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності і звичайно,

27

суб’єкти духовного життя та соціальні інститути. Естетичні, пізнавальні, моральні духовні потреби як необхідна умова духовного розвитку людини. Духовне життя, яке, будучи тісно пов’язане з матеріальним, виступає як відносно самостійна специфічна сфера розвитку суспільства. Основою його є духовне виробництво, спрямоване на розробку поглядів і уявлень, теорій, концепцій, духовних цінностей, що в сукупності складають суспільну свідомість. Духовне життя включає в себе і духовні потреби, які представляють собою стан суспільства, який спонукає людей до пізнавальної діяльності, до творчості, моральному вдосконаленню, духовному спілкуванню. Між духовним виробництвом і потребами існує взаємозв’язок. Духовні потреби як основна рушійна сила духовної діяльності: внутрішні спонукання людини до духовної творчості, до створення духовних цінностей та їх споживання, до духовного спілкування. Вони об’єктивні за своїм змістом, обумовлені обставинами людського життя і відображають об’єктивну необхідність духовного освоєння оточуючого природного і соціального світу. Водночас духовні потреби суб’єктивні за своєю формою, оскільки є проявом внутрішнього світу людей, їх суспільної та індивідуальної свідомості та самосвідомості. Духовна діяльність як діяльність свідомості, в процесі якої виникають ті чи інші думки й почуття людей, їх образи та уявлення про природні та соціальні явища. Результатом цієї діяльності стають певні погляди людей на світ, наукові ідеї і теорії, мораль, мистецтво, релігія тощо. Вони втілюються в моральних принципах та нормах поведінки, творах народного та професійного мистецтва, в релігійних обрядах, ритуалах і т.п. Духовне споживання: споживання духовних цінностей спрямоване на задоволення духовних потреб людей. Предмети духовного споживання (твори мистецтва, моральні, релігійні цінності тощо) формують відповідні потреби, отже, багатство речей і явищ духовної культури суспільства є важливою передумовою формування різноманітних духовних потреб людини. Духовні цінності. Духовні відносини. Вони існують як відносини людини безпосередньо до тих чи інших духовних цінностей, тобто – схвалює вона їх чи відкидає, а також відносини між людьми щодо цих цінностей: до їх виробництва, розповсюдження, споживання, збереження. Види духовних відносин: пізнавальні, моральні, естетичні, релігійні та інші. Отже, вони є перш за все відносинами розуму і почуттів людини до тих чи інших духовних цінностей і, відповідно, - до всієї дійсності. Духовні відносини, які існують у суспільстві, проявляються у повсякденному міжособистісному спілкуванні людей у будь-яких сферах їх життєдіяльності – у сімейній, виробничій, міжнаціональній тощо; вони створюють інтелектуальний та емоційно-психологічний фон міжособистісних відносин.

28

Суспільна ідеологія (система поглядів і ідей: політичних, правових, моральних, естетичних, філософських, релігійних). Ідеологія наукова та ненаукова. Ідеологічна свідомість як вираз класових і національних інтересів (М.І. Михальченко. «Политическая идеология как форма политического сознания»). Суспільна психологія (сукупність почуттів, настроїв, емоцій, спрямованості волі, звичок, рис характеру соціальної групи, колектива на основі спільності соціально-економічних умов їх життя). Суспільна психологія як складова буденної свідомості людей. Зміст суспільної психології: психологічний склад, визначеної соціальної групи (соціальний характер, звичаї, традиції); емоційні явища (настрої, соціальні почуття); соціально-психологічні явища безпосередньо взаємодіючої групи (мода, чутки і т.п.). Суспільна психологія як масова свідомість (політичні, правові, моральні та інші ідеї та уявлення). Суспільна психологія враховує перш за все, наскільки ідеї оволоділи свідомістю людей і стали мотивацією їх поведінки. Взаємозв'язок суспільної психології та суспільної ідеології. Структура суспільної свідомості. Форми теоретичної свідомості: наука та суспільна ідеологія; форми буденної свідомості: емпірична свідомість яка складається в процесі пізнання та суспільна психологія, що формується при оціночному відображенні дійсності. Буденна та теоретична свідомість. Буденна свідомість – сукупність уявлень, звичок, думок, настроїв, які формуються безпосередніми умовами повсякденного життя індивідів і соціальних груп. Буденна свідомість народжується на базі емпіричного знання. Буденна свідомість передається від одного покоління до другого через їх матеріальну діяльність, народну творчість, а також за допомогою інших форм повсякденного життя. На рівні буденної свідомості люди не можуть судити про причини розвитку суспільних явищ, глибоко осмислювати сутнісні зв’язки в економічному та соціально-політичному житті. Складовими буденної свідомості виступають емпіричні знання, народна творчість і суспільна психологія. Теоретична свідомість – це систематизоване наукове осмислення суспільного буття в теоріях, ідеях, уявленнях людей. Розвиток суспільного виробництва привів до поділу суспільства на соціальні групи, а також до відділення розумової праці від фізичної. Це створило можливість для здійснення теоретичного мислення, відокремленого від повсякденної практичної діяльності людей. Науково-теоретичний рівень суспільної свідомості відрізняється глибиною вивчення об’єктивного світу. Буденна та теоретична свідомість – це два рівні пізнання об’єктивного світу. До того ж першою сходинкою суспільної свідомості є буденна свідомість, а другою, більш глибокою виступає теоретична. Філософія в теорії пізнання враховує соціальну обумовленість свідомості, розглядає суспільну свідомість як у пізнавальному, так і в

29

соціальному аспекті, розкриває зміст свідомості, показує реалізацію теоретичного знання в практичній діяльності. Форми суспільної свідомості. Моральна свідомість. Політична свідомість. Правосвідомість. Естетична свідомість. Релігійна свідомість. Філософська свідомість. Суспільна свідомість як сукупність ідеальних форм: поняття, судження, почуття, ідеї, уявлення, теорії, які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Одним з елементів структури суспільної свідомості є її різні рівні: буденна і теоретична свідомість, ідеологія і суспільна психологія. Елементи буденного рівня суспільної свідомості: емпіричні знання про об’єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об’єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Основні форми суспільної свідомості та процес і особливості їхнього формування й розвитку в сучасних умовах. Політична свідомість як відображення політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Політична свідомість є систематизовані погляди на політичний устрій суспільства, на форми державного управління, на відносини між різними соціальними групами, на їх роль у житті суспільства, а також на відносини з іншими державами і націями. Правова свідомість як сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. У тоталітарній державі правова система, як у цілому й політична влада, зосереджені в руках однієї групи, яка знищує в країні демократичні свободи і можливість виникнення опозиції, яка підкорила життя суспільства своїм інтересам і яка зберігає свою владу завдяки насиллю, військово-політичному терору і духовному підкоренню населення. У демократичній, правовій державі правосвідомість значної частини населення виражає підтримку встановленій правовій системі. Правова свідомість у структурі суспільної свідомості має місце як у сфері ідеології, так і у сфері суспільної психології. У суспільній свідомості важливу роль відіграє мораль. Зв’язок правової свідомості та моральної свідомості. Мораль як сукупність системи норм, правил поведінки, пов’язана з уявленнями про добро і зло, справедливість, гідність, обов’язок і т.п., що регулює вчинки людини, визначає її відношення до інших людей і суспільству в цілому. Без моральних норм неможливе існування суспільства. Сфера дії моральних норм велика. Вона визначається в праці, побуті, в суспільному житті. Основні етичні категорії: добро, зло, справедливість, гідність, толерантність, милосердя і т.п. Моральний

30

ідеал, моральні норми і оцінки, погляди, переконання і т.п. як головні компоненти моральної свідомості. Естетична свідомість як відображення об’єктивної реальності шляхом певних художніх образів. Естетична свідомість – це ідеї, погляди, емоції і почуття людей, які виражають різноманітність життя за допомогою художніх образів, на основі законів краси. Роль мистецтва у формуванні естетичної свідомості. Види мистецтва: живопис, література, скульптура, музика, театр і т.п. Мистецтво відтворює дійсність на противагу від науки не в абстрактних поняттях і законах, а в художніх конкретно-чуттєвих образах, формах. У сучасному світі проявляються дві тенденції у розвитку мистецтва. Перша пов’язана з існуванням мистецтва для еліти, вибіркова частина суспільства. Так звана «елітарна» культура, відірвана від широких народних мас. Друга тенденція виражає «масову» культуру. Релігія як форма суспільної свідомості, що охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна свідомість протягом історії розвитку людства набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культів до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності. Релігія має не лише соціальні, але й психологічні, емоційно-чуттєві, моральні витоки. В її еволюції важливу роль має ідеологія. Духовна культура. Взаємозв’язок духовного життя суспільства і духовної культури. Культура як специфічна характеристика суспільства, що виражає досягнутий людством рівень історичного розвитку, що визначається відношенням людини до природи і суспільства. Вона включає в себе результати діяльності людей, а також суб’єктивні людські сили і здібності, що реалізуються в даному процесі: знання, уміння, навички, рівень інтелектуального, естетичного і морального розвитку, світогляд, засоби і форми духовного спілкування людей. Мистецтво як відображення дійсності в художніх конкретно-чуттєвих образах.

Базоваа література: 1– 4.Допоміжна література: 3, 15, 35, 36, 45, 46, 49, 51, 57, 65, 72, 73, 79, 84, 85, 86, 89, 91.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Духовні потреби. Духовне споживання.

7 Тема 7. Соціальне буття суспільства

1. Поняття соціальної спільності людей. Соціальна структура суспільства. Демографічна структура. Професійно-освітня структура. Поселенська структура. 2. Соціальна структура традиційного, індустріального та

31

інформаційного суспільств. 3. Теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності. 4. Історичні типи етнічних спільнот людей.

Поняття соціальної спільності людей. Соціальна структура суспільства (етнічна структура, демографічна структура, поселенська структура, класова структура, професійно-освітня структура) як цілісна сукупність всіх функціонуючих в ньому спільнот, взятих в їх взаємодії. Соціальна структура традиційного, індустріального і інформаційного суспільств. Демографічна структура суспільства. Загальна чисельність населення, темпи зростання народонаселення, закони народонаселення. Вікова структура населення. Міграція та міграційні процеси. Сутність демографічних процесів і явищ: шлюбність, народжуваність, міграції, смертність тощо. Відтворення населення. Перспективи еволюції тривалості життя. Сім’я в сучасній Україні. Проблема шлюбності та розлучень. Взаємозв’язок демографічних процесів з різними сферами життєдіяльності: економікою, політикою, охороною здоров’я, культурно-освітньою сферою. Професійно-освітня і поселенська структура суспільства. Роль освіти. Освіта як необхідний компонент відтворення суспільної людини, її соціалізації. Інтелігенція як спільність людей, що професійно займаються розумовою, творчою працею. Поселенська структура як просторова форма організації суспільства. Головні типи поселень. Концепції виникнення міст: вотчина теорія, концепція виникнення з сільської спільноти: Б. Рибаков. Ремесло Древньої Русі, оборона теорія: М. Вебер, К. Бюхер, політико-правова: Г.Ф.В. Гегель, Г. Бєлов. Процеси урбанізації. Класова структура і класові відносини індустріального суспільства. Значне місце в соціальній структурі суспільства займають класи, соціальні групи. Класами називають великі групи людей, які відрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва, до суспільної організації праці. Основна причина розподілу суспільства на класи криється у сфері виробництва: породження приватної власності. Існування класів визначали багато мислителів. Так, наприклад, Платон і Арістотель існування класів пов’язували з майновим розшаруванням людей. Класову структуру визначали англійські економісти ХVІІІ початку ХІХ століття. Історичний процес як боротьбу класів розглядали французькі історики та представники утопічного соціалізму. Марксистське визначення класів зумовлене розвитком виробництва: поява приватної власності на засоби виробництва і суспільний поділ праці. Витоки класової боротьби криються в протиріччях між класами і соціальними групами, інтереси яких не

32

співпадають між собою. Класова боротьба, за Марксом, приводить до революцій, здійснення яких приводить до зміни однієї суспільно-економічної формації іншою. Теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності (П. Сорокін, Т. Парсонс). Вертикальна соціальна мобільність (рух вгору чи вниз в системі соціальних позицій) та горизонтальна соціальна мобільність (переміщення індивіда на одному й тому ж соціальному рівні). Типи соціальної мобільності: між класова ті внутрікласова. Теорія соціальної мобільності пов’язана з соціальною стратифікацією і відображає соціальну динаміку. Теорія соціальної стратифікації: одномірна та багатомірна стратифікація. Сутність теорії соціальної стратифікації зводиться до того, що коли класи зникають, то існують лише деякі соціальні «пласти», або шари (ознаки страту довільні: розмір прибутку, вид діяльності, смаки, звички і т.п.). На думку західних соціологів кількість страт може бути довільною, але як правило, враховують біля чотирьох ознак. Соціальні групи як суб’єкти соціального розвитку. До великих соціальних груп відносяться так звані соціальні верстви. Це є проміжні або перехідні суспільні групи, вони не мають ознак класу, їх ще називають соціальним прошарком (наприклад інтелігенція). Інтелігенція як системне утворення складається з підсистем: науково-технічна, яка є рушійною силою розвитку суспільства, зростає за рахунок роста інженерно-технічного персонала, науковців; культурно-творча, яка відіграє головну роль у духовному розвитку суспільства. Народ як справжній суб’єкт історії. Народ як головна сила суспільного розвитку, що здійснює всі глибокі соціальні перетворення. Класи і нації як суб’єкти соціального розвитку (класова боротьба як рушійна сила). Національний рух і суспільний прогрес. Роль особистості в історії. Динаміка соціальних груп яка призводить до зміни їх місця в соціальній структурі суспільства: типологія соціальних рухів (горизонтальна та вертикальна мобільність). Етнічні спільності людей: рід, плем’я, народність, нація. Етнічні спільноти як компоненти соціальної структури суспільства. Поняття етносу, соціально-етнічні спільноти. Процес становлення людини у взаємозв’язку з виникненням і розвитком первісно-родового суспільства. Перша форма людського суспільства – первісно-родова спільнота (перша форма людського суспільства будувалася на принципах агамії та екзогамії, головну роль в існувані екзогамії відігравали тотемістичні культи). Сусність поняття тотем (род), а також тотемізм як найдавніша форма релігії родового ладу, традиції та система табу (заборони) як елементи регуляції поведінки первісно-родової спільноти. Рід як перша етнічна спільнота людей. Рід як первинний

33

виробничий, соціальний колектив докласового суспільства. Головні ознаки роду: походження, панування суспільної власності, мова, звичаї, вірування, риси побуту і культури, місця поселення і мисливства. Рід веде своє походження по одній материнській лінії у період матріархату чи батьківській – у період патріархату. З розвитком первісного суспільства чисельність родів поступово збільшується, потім вони об’єднуються у братства або фратрії, а пізніше у союзи племен. Плем’я як сукупність патріархальних родів (примітивні економічні відносини, релігійні уявлення, міфологія, кровно родинні зв’язки). Плем’я є відносно сталою спільнотою людей, що характеризується кровно родинними відносинами, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, має спільні елементи первісної культури. Близько родинні племена часто об’єднувались у групи або союзи племен. Народність як історично складена спільнота людей, що має свою мову, територію, спільність культури, зачатки економічних зв’язків (основою є кровно родинні, а територіальні зв’язки). Народності утворювались на основі розкладу первісного устрою і заміни його рабовласницьким: Рим, Стародавній Єгипет. Нація як стійка спільнота людей, пов’язана спільною мовою і спільною територією, спільністю економічного життя яка володіє деякими особливостями суспільної психології, що закріплені у специфічних рисах культури. Закономірності формування та розвитку націй: психологічні, культурологічні, етнологічні та історико-економічні теорії. Національна самосвідомість. Національна психологія. Поняття ментальності, що зберігає генетичний код народу, допомагає зрозуміти закономірності розвитку культури, суспільної моралі, становлення національної ідентичності. Психологічні поведінкові архетипи. Особливості психічного типу, національного характеру та світогляду українського народу (психологічний поведінковий інваріант, що реалізується на спільній мовній, культурній та морально-етичній основі).

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 14, 33, 38, 55, 70, 75, 94.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Соціальні групи, їх типологія і динаміка розвитку.

8 Тема 8. Регулятивні механізми функціонування і розвитку соціуму

1. Політика як соціальне явище. Політика і влада.2. Держава - основний інститут політичної системи суспільства.

Сучасні тенденції розвитку держави. 3. Ідеологія. Механізм впливу ідеології на психіку мас.

34

Політику як соціальне явище не можливо зрозуміти без виявлення її взаємодії з іншими процесами політичного простору. Політика як свідоме регулювання відносин між класами, націями, державами. Політика має внутрішню і зовнішню сторони. Внутрішня виражає інтереси класів, політичних партій, їх боротьбу за місце в системі суспільного виробництва і за державну владу. Зовнішня політика складає взаємовідносини між державами і охоплює питання співвідношення і розстановки сил на міжнародній арені. Політику здійснює політична система суспільства. Політична система суспільства є органічною єдністю інститутів, організацій, установ, що регулюють політичні відносини між класами, націями, державами. Політична система бере участь у розв’язані таких загально соціальних завдань як інтеграція суспільства, розподіл матеріальних та духовних цінностей. Політична система має монополію на здійснення влади, має механізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотний зв'язок між соціальними групами і членами суспільства та політичною владою. Основні елементи політичної системи: держава, право, політичні партії, суспільні організації (профспілки, молодіжні організації та інші), суспільні рухи. Важливими елементами політичної системи є політична свідомість та політична культура. Політична свідомість відображає політичне життя в ідеях, поглядах, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу. Політична культура характеризує духовну здатність людини до політичної діяльності. За допомогою політичної свідомості та політичної культури індивід має можливість адаптуватися у політичному просторі та здійснювати соціальну взаємодію. Розуміння політичної свідомості як сукупності духовних явищ дає можливість визначити основні елементи її структури: політична психологія та політична ідеологія; політична самосвідомість; політична свідомість окремих верств та масова політична свідомість, політична свідомість окремих політичних партій; політичні теорії, ідеї, традиції, політичні емоції, настрої, почуття, стереотипи мислення і т.п. Політична культура як система знань, уявлень, цінностей і відносин, які функціонують у суспільстві. Політична культура визначає якісний стан політичного життя суспільства. Вона відображає рівень засвоєння особою, соціальною групою, суспільством політичних відносин, цінностей, норм; розкриває ступінь соціокультурного розвитку людини та її активність у перетворені політичної дійсності. Політична культура визначає розвиток державних та політичних інститутів, напрямок політичного процесу в цілому. Політична система та політична культура перебувають у постійній взаємодії. Політична культура надає цілісності й інтегрованості політичній сфері так як культура взагалі надає цілісності суспільному життю в цілому.

35

Основні функції політичної системи суспільства: визначення цілей і завдань суспільства; владно-політична інтеграція суспільства, мобілізація ресурсів, регулювання режиму соціально-політичної діяльності, легітимізація. Значну роль в політичній організації суспільства займають держава і право. Походження і сутність держави. Поняття «держава» має давнє походження. Так, стародавня держава Урарту існувала в ІХ-VІ столітті. Філософія античності демонструє ідеальну державу Платона, як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Засновник утопічного соціалізму Т. Мор визначав державу як змову багатих проти бідних. За Г. Гегелем, держава є образом і дійсністю розуму, життям бога у світі. У різні епохи виникали і різні погляди стосовно походження держави. Теологічна теорія середньовіччя пояснювала походження держави божою волею. Патріархальна теорія, яку підтримував Арістотель та інші доводила, що держава виникла як продовження влади батька в сім’ї. Держава як наслідок угоди між людьми: договірна теорія, яку підтримували Т. Гоббс, Ж-Ж. Руссо. Психологічна теорія пояснює державу особливими властивостями психіки людини, потребою у підпорядкуванні (її прихильники Дж. Фрейзер та ін.). Теорія насильства розглядає виникнення держави в результаті підкорення одних народів іншими. Згідно марксизму держава виникає коли відбувається поділ суспільства на класи, соціальні групи. М. Вебер розробив «політичну соціологію панування». «Панування» у Вебера розглядається як форма влади, яка гарантує порядок на визначеній території як основний інститут у системі держави. Основні ознаки держави: публічна влада; територіальний поділ, на основі якого держава захищає інтереси соціальних прошарків, націй, народностей, усіх громадян країни. Разом з тим держава охороняє свою територію від зовнішніх впливів (оборона функція держави). Держава як головний інститут політичної системи суспільства. Регулятивні функції держави (держава через механізми влади, управління, правосуддя може забезпечити розробку і реалізацію єдиних, загальнообов’язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві). Держава як організація політичної влади в суспільстві. Вона спирається на органи державної влади і управління, органи суду і прокуратури, службу безпеки, військові сили, релігійні організації. Держава характеризується відповідною правовою системою. Право – це сукупність суспільних норм і правил поведінки, що встановлюються і санкціонуються державною владою. Правові норми затверджуються державою і мають силу державного закону. Держава характеризується не лише сутністю і змістом, але й формою. Форма держави характеризується внутрішньою структурою, її організацією і способом існування державної влади. Форма держави

36

включає в себе форму правління, форму адміністративного устрою і політичний режим. Форма правління держави – це порядок утворення і структура органів влади. Розрізняють наступні форми правління: монархія (необмежена, абсолютна, самодержавна), народна демократія (в соціалістичних державах, наприклад Китай), республіка (аристократична, демократична, парламентська і президентська) тощо. Ідея правової держави. Ознаки правової держави. Функції права в суспільстві (право закріплюється в офіційних документах держави, встановлює загальну форму відносин, право визначає міру свободи людей, їх об’єднань, державних органів у взаємовідносинах між ними і гарантії свободи). Право і мораль. Мораль як сукупність норм, правил поведінки людей у суспільстві (на відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки). Ідеологія як оціночно-нормативна форма свідомості колективних суб’єктів. Так політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, за допомогою яких визначаються і втілюються в життя політичні інтереси суб’єктів політичних процесів. Основні типи ідеологій (тоталітаризм, фашизм, лібералізм, консерватизм). Основні ідеї роботи Донцова Д. Історія розвитку української державної ідеї. Слід розглянути періоди становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, доба козаччини і Гетьманська держава, українське національне відродження ХІХ початок ХХ століття, українська національно-демократична революція, радянська Україна та незалежна Українська держава.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 8, 9, 29, 37, 43, 44, 48, 59, 63, 66, 82.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Традиції. Тотем. Табу.

9 Тема 9. Єдність і різноманіття історичного процесу 1. Принцип історизму в соціальному пізнанні. 2. Еволюція філософських уявлень про єдність світової історії. 3. Проблема сенсу історії. 4. Різноманіття культур, цивілізацій і форм соціального досвіду в сучасному світі. 5. Соціальне прогнозування і майбутнє цивілізації. Методи передбачення майбутнього. 6. Сенс історії та основні підходи до його інтерпретації. Теорії

37

цивілізаційного фіналізму, циклізма і катастрофізму. 7. Ідея прогресу в філософії історії. Сучасна цивілізація перед вибором перспектив розвитку людства.

Еволюція філософських уявлень про єдність світової історії. Різноманітність підходів до аналізу історії суспільства, соціально-історична динаміка та її типи: лінійний, циклічний, спіралеподібний. Проблема сенсу історії. Філософія історії передбачає вирішення цілого ряду проблем: спрямованість історичного розвитку людства; виявлення природи соціально-історичного закону; форм, етапів та критеріїв суспільного прогресу; гуманістичний зміст історії; проблема єдності і багатоманітності історичного процесу, періодизації та структурування його форм. Метод дослідження суспільства шляхом розгляду духовної культури народів став панівним у філософії історії. Його концепція є прообразом майбутніх теорій циклічності в розвитку культур і цивілізацій. Обґрунтування ідеї світової історії К. Марксом. Формаційний підхід, що базується на моністичному, універсалістському розумінні історії. Всесвітня історія як єдиний лінійно-поступальний природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс). Теорія соціальної еволюції Ю. Хабермаса. Соціальний прогноз. Види і рівні соціального прогнозування. Методи передбачення майбутніх сценаріїв розвитку суспільства. Соціальний прогноз як теорія прогнозування, теорія побудови наукових альтернатив майбутнього. Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з’являється на основі їх діалектичної зміни. Особливе значення соціального прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв’язок історичної закономірності й предметної діяльності людей. Якщо наукове передбачення загалом носить імовірнісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспільно-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються. Соціальне прогнозування враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у суспільному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху. Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування залежать від того, про яке майбутнє йде мова: безпосереднє, оглядне чи віддалене. Футурологічні концепції про стратегії цивілізаційного розвитку людства. Теоретичною розробкою та обґрунтуванням різних варіантів

38

розвитку суспільства і людини в майбутньому займається футурологія. Особливе місце серед футурологічних організацій посідає Римський клуб, членів якого об’єднує турбота про майбутнє людства, зацікавленість у розв’язані глобальних проблем. Глобальні проблеми як закономірний результат розвитку суспільства. Глобальні проблеми і загальнолюдські цінності. Проблема війни і миру. Екологічна проблема. Демографічна проблема. Продовольча проблема. Енергетична проблема. Проблема подолання економічної відсталості країн, що розвиваються. Проблема світового освоєння космосу і багатств світового океану. Проблема епідемій і захворювань. Проблема зайнятості людей. Проблема тероризму. Комплексний підхід до вирішення глобальних проблем сучасності. Майбутнє в системі ціннісних орієнтацій сучасного людства. Соціальне прогнозування охоплює всі сторони людської діяльності: науку і техніку, продуктивні сили і виробничі відносини, демографічні процеси, освіту, медицину, міжнародні відносини тощо. Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільних явищ і процесів є різні види прогнозів, серед яких виділяють пошукові, нормативні та інші прогнози. Так, пошуковий прогноз виходить з тенденцій розвитку і сучасного стану об’єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об’єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз визначає в якому напрямку відбувається розвиток, який вірогідний стан буде мати об’єкт прогнозування у визначений період майбутнього. Типовим прикладом пошукового прогнозу може бути прогноз чисельності населення. Нормативний прогноз визначає наперед задані завдання і цілі суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, кошторису програм. Нормативне прогнозування можливе тільки при прогнозуванні соціально-економічних процесів. На відміну від пошукового прогнозу, нормативний прогноз будується у зворотному напрямі, тобто від наперед заданого об’єкта прогнозування до вивчення сучасних тенденцій та їх можливих змін, які створюють умови для досягнення відповідного стану. Історія суспільного життя (історія матеріальної та духовної культури) як реалізація діяльнісно-творчого підходу людини до світу. Спілкування людей органічно є вплетеним в людську діяльність. У процесі спілкування люди формують і відтворюють якісне різноманітне життя як суспільне. Відбувається постійний діалог між різними культурами. Історично так склалося, що на нашій території перетиналися різні культури: Заходу і Сходу. Слід визначити різні культурні впливи на формування культури України. Концепція циклічного розвитку культури (праці російського біолога Миколи Яковича Данилевського, німецького соціолога Освальда Шпенглера, англійського історика Арнольда Тойнбі). Сутність цієї

39

концепції: історія розвитку людства розглядається як історія співіснування локальних, незалежних один від одного соціокультурних типів. Вчення про відмінності культурних типів М. Данилевського. У всесвітній історії культури він виділяє 10+1 самобутніх типів культури: єгипетський, індійський, іранський, китайський, халдейський, грецький, римський, аравійський, романо-германський, американо-перуанський (як «сумнівний» тип). Крім того, вчений передбачав становлення одинадцятого типу – слов’янського як найбільш вираженого у руській культурі. Кожний тип культури проходить три фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації характеризується розтратою культурного потенціалу. Теорія культури Освальда Шпенглера (викладена у роботі «Присмерк Європи»): де він розкриває свою концепцію розвитку культури як організму, який народжується, досягає розквіту і, виснажуючись, приходить до свого природного кінця. Він відкинув концепцію лінійного розвитку світового культурного прогресу і обґрунтував теорію рівноцінного циклічного розвитку культур. На його думку, кожна культура є "живим організмом" і має свою історію і долю. Відкинувши тезу про існування загальнолюдської культури, вчений доводить, що всесвітня історія складається з восьми, замкнених у своєму розвитку великих культур; кожна з них є "живим організмом", має власну історію і по-своєму цілком унікальна. До таких культур належить: єгипетська, індійська, китайська, шумеро-аккадська (вавилонська), греко-римська (аполонівська), візантійсько-арабська (магічна), західноєвропейська (фаустівська) і культура майя. Окремо виділяє російсько-сибірську культуру, яка перебуває в процесі свого становлення і тільки виходить на історичну арену. Чотири фази розвитку культури, за О. Шпенглером:1) становлення, або "дитинство"; 2) розвиток, або "юність"; 3) розквіт або "зрілість"; 4) занепад і смерть або "старість". Кожна культура має свою долю й тривалість життя, яке становить 1000 років. Потім культура вмирає, а сліди від неї залишаються у формі цивілізації. Концепція А. Тойнбі (базується на своєрідній системі цінностей, навколо яких складається повсякденне життя - від найгрубіших його виявів до найвищих злетів творчості). Кожна локальна цивілізація проходить у своєму розвитку чотири стадії: виникнення, зростання, надлому і розпаду. Спочатку А. Тойнбі виділив для аналізу 21 цивілізацію, потім скоротив їх перелік до 13 найрозвинутіших, серед яких називалися антична, західна, православна, індійська, китайська, ісламська, (египетська, андська, мінойська, шумерська, майя, сирійська, індійська, хеттська, елінська, далекосхідна (у Кореї та Японії), іранська, арабська, мексиканська, юкатанська, вавілонська. Циклічна теорія (концепція суперсистем П. Сорокіна). Сутність соціологічної концепції (культура розглядається як цілісне утворення,

40

складна ієрархічна система культурних і соціальних систем). Цінності як головний принцип культури у концепції П. Сорокіна (цінності за П. Сорокіним і складають фундамент кожної культури). Три типи соціокультурних суперсистем: чуттєвий, коли світоглядні установки спираються на чуттєве осягнення світу; ідеаціональний, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; ідеалістичний, що включає почуття та інтуїцію. Історія суспільного життя, її матеріальної та духовної культури як реалізація діяльнісно-творчого підходу людини до світу. Спілкування людей та людська діяльність. Процес спілкування людей як формування та відтворення якісно різноманітного життя як суспільного. Діалог між різними культурами. Зміни, які відбуваються сьогодні у світі є важлимим кроком на шляху до переходу людства до нової цивілізації. На перший план висуваються соціально-культурні потреби людини, зростає сфера послуг, інформаційне забезпечення, наука, освіта, культура. Фундаментальна зміна ролі людини у всіх сферах суспільного життя стає важливою ознакою формування нової цивілізації.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 8, 20, 24, 61, 69, 80, 81, 87, 88, 92, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Поняття світової спільноти. Захід, Схід, Україна в діалозі культур.

2. Практичні (семінарські) заняття

Основні завдання циклу семінарських занять: сформувати у аспірантів: - вміння використовувати набуті соціально-філософські знання при

вивченні інших суспільних наук;- вміння проводити наукове дослідження соціальних, соціально-

культурних та соціально-політичних феноменів на стику різних галузей суспільствознавства;

- розуміння причинно-наслідкових зв’язків у процесах глобалізації сучасного суспільства;

- навички прийняття рішень для вирішення глобальних проблем сучасності.

№ з/п

Назва теми заняття та перелік основних питань(перелік дидактичного забезпечення, посилання на літературу та

питання для поточного контролю та завдання на СРС)1

1 Тема 1. Предмет соціальної філософії та її місце в системі філософського знання

Метою опрацювання матеріалу є систематизація та 41

закріплення знання аспірантів про специфіку соціальної філософії, соціального пізнання. Основні поняття для опрацювання: Соціум, суспільство, соціальне пізнання, соціальне буття, буття людини, соціальна система, особистісні та суспільні начала в людському бутті.

Перелік основних питань:1. Суть і специфіка соціальної філософії.2. Соціум. Суспільство. Людина.3. Специфіка соціального пізнання.

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно визначити предмет соціальної

філософії: вивчення загальнолюдських основ цивілізаційного існування і розвитку суспільства як цілісної системи з позицій людини і самоцінності гуманістичних пріоритетів, співвідношення головних факторів життєдіяльності людей в історичному просторі і часі, функції соціальної філософії (світоглядна, теоретична, методологічна, прогностична та ін.); елементи соціальної структури суспільства як історично визначеної сукупності соціальних груп, спільнот, порядок їх взаємозв’язку та взаємодії; особливості соціальних відносин. Друге питання: Необхідно визначити основні категорії: суспільство, соціум, суспільне буття, суспільна свідомість, суспільна думка, суспільне виробництво. Філософсько-теоретичний аналіз суспільства: використання визначених понять та категорій, без знання яких неможливо зрозуміти сутність соціальних процесів. У свою чергу, осмислення їх внутрішнього зв’язку потребує всебічного розгляду співвідношення теорії і реальності. Необхідно визначити соціальну структуру суспільства, функціональну залежність його структурних елементів, розглянути характер суспільних відносин, взаємозв’язок матеріальних і ідеологічних відносин. Необхідно розглянути співвідношення особистісного та суспільного начала в людському бутті. Визнання первинності особистісного начала: філософія М. Вебера, Т. Парсонса, П. Сорокіна. Основа соціальної організації, на їх думку – це соціальна взаємодія між індивідами, які створюють різноманітні соціальні форми. Пріоритет надіндивідуальних соціальних структур – думка Дюркгейма. Людина у марксизмі визначається як суспільна істота, а окремий індивід уособлює у собі суспільні відносини. У теоретичних пошуках К. Маркс сформулював і обґрунтував думку, яка існувала з давніх часів і розглядалася багатьма філософами. Соціальна природа людини її визначеність соціальними законами суспільства стала основою соціально-філософської теорії К. Маркса. Людина у Арістотеля визначається як політична істота. Філософія Нового часу визначала роль суспільного середовища у формуванні

42

людини. Суспільна природи людини в філософії марксизму. Проблема людського існування в філософії Ф. Ніцше, Й. Фіхте, А. Шопенгауера, С. К’єркегора. Українська філософія про суб’єктивне світосприйняття та світобачення. Філософія Г. Сковороди, П. Юркевича. Культура як спосіб існування людини.

Третє питання: Необхідно розглянути природу соціального знання і головні етапи його історичного розвитку. Сутність і специфіку соціального пізнання. Слід розглянути емпіричний рівень соціального пізнання (спостереження в суспільствознавстві, соціальний експеримент, що має конкретно-історичний характер), теоретичний рівень соціального пізнання (необхідно визначити в чому полягає історичний метод, принцип історизму, моделювання, метод історичних паралелей), сутність соціального передбачення. Спосіб існування соціальної реальності.

Базова література: 1 - 4Допоміжна література: 5, 6, 8, 13, 17, 22, 30, 50, 53, 60, 74, 81, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Бердяев Н.А. Смысл истории. Ясперс К. Смысл и назначение истории. Питання для поточного контролю:1. Предмет соціальної філософії.2. Функції соціальної філософії.3. Соціальна філософія в системі суспільних наук.4. Співвідношення особистісного та суспільного начала в людському бутті.

22 Тема 2. Розвиток суспільства. Матеріалістична модель

К. Маркса та ідеальні типи М. ВебераМетою опрацювання матеріалу є вивчення моделей соціальної

реальності.Основні поняття для опрацювання:Соціальна реальність, ідеальні типи, соціальне буття, буття

людини, соціальна система.Перелік основних питань:

1. Матеріалістична модель соціальної реальності (К. Маркс).2. Концепція ідеальних типів (М. Вебер).

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути матеріалістичну модель

соціальної реальності. Розвиток суспільства як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс). Базис і надбудова. Базис як виробничі відносини між людьми, що формуються в процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ під

43

впливом характеру та рівня розвитку виробничих сил. Слід визначити, що у класовому суспільстві сутністю і ядром суспільних відносин стають економічні відносини між класами. Надбудова як сукупність політичних, правових, моральних, художніх, філософських, релігійних поглядів суспільства і відповідних цим поглядам відносин та інститутів. Суспільне буття і суспільна свідомість.

Друге питання: Необхідно розглянути концепцію ідеальних типів, соціальну дію та її види в соціології М. Вебера. Розглянути чотири ідеальні моделі дії (цілераціональна, ціннісно-раціональна, афективна та традиційна). Слід визначити, що останні два типи дії людини пов’язані із ранніми стадіями розвитку суспільства, щодо перших, то їх домінування властиве індустріальному суспільству та пов’язане з процесом всесвітньо-історичної раціоналізації. Таким чином, слід зазначити, що ідеєю веберівської (розуміючої) соціології стає раціональність, яка безпосередньо впливає на соціальні відносини. Оскільки в основі стосунків між людьми є осмислення дії, то цілком можливим стає розуміння цієї дії іншими.

Базова література: 1 - 4Допоміжна література: 5, 6, 8, 13, 17, 22, 30, 50, 53, 60, 74, 81, 96.Інформаційні ресурси: 1.Можна користуватися інформацією з ресурсу: http://www.grandars.ru/college/sociologiya/razvitie-obshchestva.htmlЗавдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие.; Вебер М. Основные социологические понятия. Або Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма. Питання для поточного контролю:1. Формаційний підхід до аналізу суспільства.2. Концепція ідеальних типів.

23

3

Тема 3. Типи соціальної динаміки та моделі соціального розвитку сучасного суспільства

Метою опрацювання матеріалу є вивчення суспільства як соціальної системи функціонуючих структур, типів культури, стадій економічного зростання.

Основні поняття для опрацювання:Соціальна система, суспільство, еволюція, типи культур, стадії

економічного зростання.Перелік основних питань:

1. Суспільство як соціальна система функціонуючих структур (Т. Парсонс).2. Концепція еволюції типів культур (П. Сорокин).3. Теорія стадій економічного зростання (У. Ростоу).

44

Методичні рекомендаціїПерше питання: Слід розглянути теорії соціальної дії, соціальних

систем, структурного функціоналізму Т. Парсонса, представлені в роботах (Структура соціальної дії, Соціальна система). Розглянути суспільство як соціальну систему функціонуючих структур, чотири головні системи дії (соціальна система, культура, особистість, організм) та функціональні категорії (адаптація, досягнення мети, інтеграція, підтримка ціннісного зразка), системи дії та їх роль у суспільстві.

Друге питання: Необхідно розглянути концепцію суперсистем П. Сорокіна. Культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем. Цінності як головний принцип культури у концепції П. Сорокіна. Типи соціокультурних суперсистем: чуттєвий, коли світоглядні установки спираються на чуттєве осягнення світу; ідеаціональний, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; ідеалістичний, що включає почуття та інтуїцію.

Третє питання: Необхідно розглянути теорію стадій економічного зростання У. Ростоу. Слід визначити неокантіанський, неокласичний та історико-соціологічний підходи. Основні стадії економічного зростання за У. Ростоу: традиційне суспільство, підготовка передумов для піднесення, піднесення, рух до зрілості, ера високого масового споживання.

Базова література: 1 -4Допоміжна література: 5, 6, 8, 13, 17, 22, 30, 50, 53, 60, 74, 81, 96. Інформаційні ресурси: 1.Можна користуватися інформацією з ресурсу: http://www.grandars.ru/college/sociologiya/razvitie-obshchestva.htmlЗавдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Парсонс Т. Система современных обществ.; Сорокин П. Социокультурная динамика. Або Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. Питання для поточного контролю:1. Конценція технологічного детермінізму.2. Основні типи культур за П. Сорокіним.

34

Тема 4. Ґенеза соціально-філософських ідей: від Античності до Відродження

Метою опрацювання матеріалу є вивчення соціально-філософських ідей в добу Античності, Середньовіччя та Відродження.

Основні поняття для опрацювання:Соціальна теорія Платона (Платон «Держава»), соціальна теорія

Аристотеля (Аристотель «Політика»), період еллінізму, соціально-історична характеристика епохи Середньовіччя, епохи Відродження, Соціальні утопії Т. Мора (Мор Т. «Утопія») і Т. Кампанели (Кампанелла Томазо «Місто Сонця»).

45

Перелік основних питань:1. Соціально-філософська проблематика в філософії Античності.2. Загальна характеристика соціальних вчень доби Середньовіччя.3. Соціально-філософська думка епохи Відродження.

Методичні рекомендації Перше питання: Необхідно розглянути проблему демократичного суспільства в філософії Демокріта. Слід звернутися до філософії Епікура, розглянути атомістичне вчення на основі якого він будує соціальну філософію. Визначити нову життєву орієнтацію епікуреїзму. Розглянути проблему свободи в філософії Тита Лукреція Кара. Визначити філософські ідеї скептицизму (Піррон), стоїцизму, неоплатонізму (Плотін, Прокл), а також соціальні теорії Платона (Платон «Держава») та Аристотеля (Аристотель «Політика»).

Друге питання: Необхідно розглянути історичну обумовленість теологізації соціальної філософії Середньовіччя: пошук суспільного ідеалу в філософії Августина Блаженого, його роздуми про долю людства. Філософія Фоми Аквінського. Етико-соціальна філософія пізнього Середньовіччя: Йоган Дунс Скотт, Жан Жанден.

Третє питання: Проблема державності в соціальній філософії епохи Відродження. Гуманізм Відродження. Раціоналізм Відродження (Нікколо Макіавеллі). Концепції політичної соціології: соціальні утопії (Томас Мор, Томазо Кампанела). Теорія державного суверенітету (Жан Боден).

Базова література: 1 - 4.Допоміжна література: 1, 2, 4, 18, 19, 31, 32, 39, 41, 47, 50, 54, 62, 71, 76.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Платон «Держава», Арістотель «Політика», Т. Мор «Утопія», Т. Кампанелла «Місто Сонця», Мак`явеллі «Державець». Питання для поточного контролю:1. Соціально-філософська проблематика в філософії античності.2. Соціально-політичні погляди в філософії античності.

25

3

Тема 5. Ґенеза соціально-філософських ідей: від Нового часу до німецької класики Метою опрацювання матеріалу є вивчення соціально-філософських ідей в добу Нового часу та Просвітництва та творчості представників німецької класичної філософії.

Основні поняття для опрацювання:Період Реформації, епоха Нового часу. Т. Гоббс «Левіафан»,

Просвітництво. Ж-Ж. Руссо «Про суспільний договір», німецька класична філософія.

46

Перелік основних питань:1. Розвиток уявлень про суспільство у період Нового часу.2. Просвітницька концепція суспільного розвитку.3. Соціально-філософські ідеї в творчості представників німецької класичної філософії.

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути реалізм соціальної

філософії Френсіса Бекона, теорію природного права і суспільного договору (Гуго Гроций, Томас Гоббс, Барух Спіноза, Джон Локк). Ідеї Томаса Гоббса про державу викладені в роботі «Левіафан». Виникнення нових галузей наукового знання: політична економія, соціальна статистика, демографія. Друге питання Просвітницька історіографія: соціально-політичний ідеал Вольтера (аристократична монархія яку очолює філософськи освічений монарх). Слід розглянути соціально-філософські ідеї Жан-Жака Руссо, викладені у роботі «Про суспільний договір». Центральна проблема: проблема нерівності між людьми та шляхи її вирішення. За Жан-Жаком Руссо, засобом подолання соціальної нерівності та несправедливості може бути лише суспільний договір, за яким правителем суспільства повинен бути об’єднаний народ. Підкорення закону, який встановили самі люди, є справжня, реальна свобода. Вирішення суперечностей природи і цивілізації, суспільного життя Руссо вбачав у просвітництві та вихованні. Третє питання: Необхідно розглянути соціально-філософські ідеї в творчості представників німецької класичної філософії (моральний закон І. Канта і потреби суспільства, питання свідомості, свободи, обов’язку; свобода, свідомість, історія в філософії Й. Фіхте; філософія Ф. Шелінга; концепція абсолютного духу Г. Гегеля: обґрунтування ідеї всесвітньої історії, закономірностей суспільного розвитку; антропологічний принцип Л. Фейєрбаха).

Базова література: 1 - 4.Допоміжна література: 1, 2, 4, 18, 19, 31, 32, 39, 41, 47, 50, 54, 62, 71, 76.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Т. Гоббс «Левіафан», Ф. Бекон «Нова Атлантида», Ж.-Ж. Руссо «Про суспільну угоду», І. Кант «До вічного миру». Питання для поточного контролю:1. Соціально-історична характеристика епохи Нового часу.2. Соціально-філософські ідеї в німецькій класичній філософії.

56

Тема 6. Ґенеза соціально-філософських ідей: ХІХ – ХХ ст Метою опрацювання матеріалу є вивчення соціально-

47

філософської думки у ХІХ – ХХ ст.Основні поняття для опрацювання:Позитивізм, неопозитивізм, суспільний розвиток, психоаналіз,

екзистенціалізм, особистість, духовне буття.Перелік основних питань:

1. Позитивістська соціально-філософська думка.2. Ідеї суспільного розвитку у класичному та некласичному психоаналізі.3. Екзистенційні концепції суспільного розвитку.

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути філософські погляди

представників позитивізму: Т. Кун, І. Лакатос, С. Тулмін, Д. Агассі, К. Поппер, П. Фейерабенд. Проблема фальсифікації: правдоподібність наукових теорій, розуміння, раціональність, соціологія знання. Ідеї І. Лакатоса: позитивна та негативна евристика (методологія, яка сприяє позитивному розвитку). Критичний раціоналізм: не лише спосіб характеристики наукового знання, а й норма поведінки вченого під час досліджень. Взаємозв’язок когнітивних процесів та соціо-культурних факторів. Соціально-історичне знання К. Поппера. Перехід від закритого суспільства до відкритого.

Друге питання: Необхідно розглянути основні положення психоаналізу для пояснення культурних, особистісних та соціальних феноменів, пояснити роль несвідомого в житті людини. Соціально-культурний аспект психоаналізу З. Фройда: аналіз впливу культурного та соціального середовища на психічне життя людини та її психічні реакції. Психічна динаміка за З. Фройдом: осмислення сутності людини і культури. Психіка, на думку З. Фройда як засіб взаємозв’язку етапів, які людство пройшло в своєму розвитку. Ідея приреченості людської цивілізації. Соціологічні та психологічні погляди З. Фройда, їх вплив на західне суспільство: етнографію, мистецтво, психологію.

Переосмислення концепції несвідомого К. Юнгом. Поняття «архетип», «колективне несвідоме». Колективне несвідоме К. Юнга як результат життя людського роду. Сучасна психоаналітична філософія: орієнтація на визначення основ людського буття, мотивів особистісної поведінки, структурних елементів психіки людини. Психічне як особлива форма реальності. Третє питання: Необхідно розглянути соціально-філософські ідеї в творчості представників екзистенціалізму. Екзистенція як людське існування. Ідея абсолютної унікальності людського буття. Природа людини в екзистенціалізмі: усвідомлення нею власної смертності і недосконалості. Людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, свобода та відповідальність, проблема смерті, часу як характеристик людського буття. Філософія М. Хайдегера: людське існування як «буття у світі» і в той же час «спів-буття» «Буття і час». Культурно-історичний час як тотожність минулого, сучасного і майбутнього. Погляди Жана-Поля

48

Сартра: неповторність, унікальність людської особи втілена в задумах, проектах, цілях, спрямованих у майбутнє. Екзистенція як вільне людське існування у К. Ясперса, предметне буття, трансцендентна форма буття та мислення. Людина як «закинута» в історію істота, що не може прожити поза історією, суспільством і яка здатна перенести саму перспективу занепаду і кінця історії (К. Ясперс «Занепад Європи»).Базова література: 1 - 4.Допоміжна література: 1, 2, 4, 18, 19, 31, 32, 39, 41, 47, 50, 54, 62, 71, 76.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Спенсер Г. «Личность и государство», З. Фрейд «Будущее одной иллюзии», Э. Фромм «Бегство от свободы», Ж.-П. Сартр «Экзистенциализм – это гуманизм». Питання для поточного контролю:1. Соціально-філософська думка ХХ століття.2. Соціально-філософська думка в Україні.

Тема 7. Людина як предмет філософської рефлексії Метою опрацювання матеріалу є вивчення концепцій походження людини, буття людини, комунікації, людської практики.

Основні поняття для опрацювання:Походження людини, праця, спілкування, мова,

антропосоціогенез, діяльність, поведінка, спілкування, практика, діалектика сутності, відчуження людини.

Перелік основних питань:1. Людина як біосоціальна істота.2. Діалектика сутності та існування людини.

Методичні рекомендації Перше питання: Необхідно розглянути теорії походження людини: еволюційна, теологічна, космічна. Розкрити біосоціальну природу людини. Зосередити увагу на розкритті понять праця, спілкування, мова, як головних факторів антропосоціогенезу. Трудова теорія як поєднання процесу походження людини (антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез). Спосіб життєдіяльності людини (соціальна практика). Поряд з працею «активним перетворенням і освоєнням природи», слід розглянути таки чинники як соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здатність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомленого і доцільного характеру діяльності). Людина в марксистській теорії як соціальна істота, її сутність визначається як сукупність всіх суспільних відносин. Всі суто людські якості в тому числі і свідомість, є результатом суспільно-практичного життя. Друге питання: Необхідно розглянути діяльність, поведінку, спілкування. Слід визначити основні типи діяльності: економічна,

49

соціальна, політична, духовна в залежності від об’єктів діяльності; практику (активно-діяльнісне відношення людини до світу, суспільний характер, свідома цілеспрямована діяльність). Розглянути діалектику сутності і існування людини. Проблема відчуження людини та шляхи її подолання, звернувши увагу на ранню роботу К. Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844року

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 16, 21, 25, 26, 27, 28, 31, 40, 42, 56, 68, 78, 90.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу; Гумбольдт В. О мышлении и речи. О влиянии различного характера языков на літературу и духовное развитие. О различии строения человеческих языков и его влияния на духовное развитие человечества.; Енгельс Ф. Роль праці в перетворенні мавпи в людину; Кант И. Опыт о болезнях головы. Питання для поточного контролю:1. Наукові концепції походження людини.2. Праця, спілкування, мова - основні фактори антропосоціогенезу.3. Діяльність, поведінка, спілкування.

78

Тема 8. Проблеми людського існування Метою опрацювання матеріалу є вивчення сенсу та мети існування людини, проблеми смерті і безсмертя людини, цінностей людського буття.

Основні поняття для опрацювання:Сенс і мета життя, проблема смерті і безсмертя людини, цінності

людського буття.Перелік основних питань:

1. Сенс і мета життя.2. Проблема смерті і безсмертя людини.

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно визначити взаємозв’язок

біологічного, соціального та духовного в людині. Розглянути проблему сенсу життя людини в епоху Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, ХІХ-ХХ століття та сучасну епоху. Проблема свободи волі. Цінності як надіндивідуальний зміст життя і діяльності кожної особистості. Життя, спілкування як втілення смислу.

Слід розкрити ідею реалізації смислу життя шляхом служіння загальному благу, внесенню особистого вкладу в історію, культуру, прогрес суспільства. Друге питання: Культурно-історичний аспект проблеми смерті. Платонівський та епікурівський погляди на смерть, християнська,

50

мусульманська, тібетська, єгипетська, давньоіндійська традиція. Віра в безсмертя людської душі: фундаментальна онтологія М. Хайдеггера, екзистенціалізм Ж.П. Сартра і А. Камю. Смерть як чинник сучасного людського життя. Співвідношення тимчасового і вічного: С.Л. Франк «Смисл життя – в його утверджені у вічному…»

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 16, 21, 25, 26, 27, 28, 31, 40, 42, 56, 68, 78, 90. Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Кант И. «Грезы духовидца поясненные грезами духовидца», Моуди Р. «Жизнь после смерти». Питання для поточного контролю:1. Проблема відчуження людини.2. Цінності людського буття.

89

Тема 9. Суспільство як цілісна соціальна система, що саморозвивається

Метою опрацювання матеріалу є розгляд системного підходу до аналізу суспільства.

Основні поняття для опрацювання:Системний підхід, суспільне виробництво, продуктивні сили,

виробничі відносини, спосіб виробництва, інформаційне суспільство, економічне життя суспільства, системно-структурні зв'язки, громадська думка.

Перелік основних питань:1. Системний підхід до аналізу суспільства.2. Структурні елементи і властивості суспільства як соціальної системи.3. Системно-структурні зв'язки основних сфер громадського життя.4. Джерела і форми розвитку суспільства.

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути системність соціальної

реальності. Системний підхід до аналізу суспільства. Розглянути поняття система (сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють цілісність системи). Питання цілісності і системності соціуму, розглянути сучасне суспільство як систему соціальних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності базисних та надбудовних суспільних відносин.

Друге питання: Слід визначити елементи соціальної системи: суб’єктивно-діяльнісний зріз (люди), функціональний зріз (сфери діяльності: економіка, транспорт і зв'язок, освіта, наука, управління, оборона, мистецтво і т. п.), соціокультурний зріз (підсистеми: класово-стратифікаційна, соціально-етнічна, демографічна, поселенська,

51

професійно-освітня); функції соціальної системи.Третє питання: Необхідно розглянути основні сфери

суспільного життя: матеріальна ( процеси матеріального виробництва, науково-технічний прогрес, технологічна революція), соціально-політична (взаємовідносини, інститути і процеси соціальних груп, класів, націй, держав), духовна (духовний світ людини і суспільства: мораль, право, мистецтво, наука, релігія, освіта, виховання), культурна (здійснює виробництво і функціонування культурних цінностей), політична (держава, армія, політичні партії та ін.). Розглянути суспільні відносини, типи суспільних відносин. Слід розглянути системно-структурні зв’язки між різними сферами суспільного життя.

Четверте питання: Необхідно розглянути джерела і форми розвитку суспільства. Спрямованість розвитку суспільства. Діяльність як спосіб функціонування суспільства в сучасних соціологічних теоріях. Суб’єктивний фактор в історії як свідома, цілеспрямована діяльність мас, класів, політичних партій, окремих особистостей, спрямована на зміну, розвиток або збереження об’єктивних умов суспільного розвитку.

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 7, 52, 53, 58, 64, 67, 83, 89, 93, 95, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Проаналізувати основні ідеї роботи: Момджян К.Х. Социум. Общество. История. Питання для поточного контролю:1. Соціальна структура суспільства.2. Рушійні сили розвитку суспільства.3. Історичні типи суспільства.

410

Тема 10. Фундаментальні основи буття суспільстваМетою опрацювання матеріалу є розгляд функціонування

системи: природа-людина-суспільство.Основні поняття для опрацювання:Природні умови існування суспільства, географічний

детермінізм, геополітика, ноосфера, праця, архітектоніка суспільного виробництва, продуктивні сили, виробничі відносини, спосіб виробництва, економічне життя суспільства, техніка та технології.

Перелік основних питань:1. Архітектоніка суспільного виробництва.2. Взаємозв'язок виробництва і споживання як основа економічного життя суспільства.3. Матеріальне виробництво, його структура і роль в житті суспільства.4. Взаємодія об'єктивної і суб'єктивної сторін економічного життя суспільства.

52

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути поняття суспільного

виробництва, види суспільного виробництва: матеріальне та духовне виробництво. Під категорією суспільне виробництво слід розуміти не тільки виробництво матеріальних благ, а також форм спілкування, суспільних відносин. Система суспільного виробництва складається з: носіїв життя, засобів до життя, соціальних умов існування. Спосіб виробництва представлений двома сторонами: продуктивні сили, виробничі відносини. У трудовій діяльності розрізняють: цілеспрямовану діяльність людини,тобто саму працю; знаряддя праці; предмети праці. Друге питання: Необхідно розглянути виробництво і споживання як основу економічного життя суспільства. В основі суспільних зв’язків знаходиться система матеріальних відносин. Виробничі відносини формуються безпосередньо в процесі виробництва, в процесі їх розподілу, а також на стадіях обміну і споживання. Розподіляти, обмінювати й споживати можна тільки те, що вироблено. Третє питання: Слід визначити спосіб матеріального виробництва і його структуру: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Виробничі сили та виробничі відносини. Форми матеріального виробництва визначають певну структуру суспільства і певні відносини людей до природи. Тому суспільство потрібно вивчати як природно-історичний процес, подібно до того, як природознавство вивчає природу та її закони. Четверте питання: Необхідно розглянути взаємозв’язок продуктивних сил та продуктивних відносин. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва, тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Матеріалістичне розуміння історії спирається на об’єктивність процесів, які відбуваються у суспільстві, на принципи детермінізму (тобто визначеності), згідно з якими форми матеріального виробництва визначають певну структуру суспільства. Але це не заперечує суб’єктивного фактору в історії, тобто діяльності людей. При її розгляді завжди необхідно досліджувати витоки, причини, об’єктивні умови, які вирішальним чином впливають на дії людей. Слід розглянути поняття техніки та технологій та їх роль в розвитку суспільства.

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 11, 12, 13, 23, 30, 34, 50. Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Ідеї В. І. Вернадського про ноосферу. Питання для поточного контролю:1. Поняття суспільного виробництва.

53

2. Специфіка способу виробництва в інформаційному суспільстві.3. Техніка та її роль у розвитку суспільства.

411

Тема 11. Духовне життя суспільстваМетою опрацювання матеріалу є вивчення основних складових

духовного життя суспільства.Основні поняття для опрацювання:Духовного життя суспільства, духовне виробництво, духовна

діяльність, духовне спілкування, духовні відносини, духовні потреби, духовне споживання, суспільна свідомість, структура суспільної свідомості, теоретична і буденна свідомість, ідеологія, суспільна психологія, форми суспільної свідомості.

Перелік основних питань:1. Поняття "дух", "духовність", "духовне життя суспільства".2. Основні елементи духовного життя суспільства як системи.3. Суспільна свідомість, її суть і структура.

Методичні рекомендації Перше питання: Необхідно розглянути поняття "дух", "духовність". Поняття духовного життя суспільства: духовне виробництво, духовна діяльність, духовне спілкування, духовні відносини, духовні потреби, духовне споживання. Основною рушійною силою духовної діяльності є духовні потреби – внутрішні спонукання людини до духовної творчості, до створення духовних цінностей та їх споживання, до духовного спілкування. Вони об’єктивні за своїм змістом, обумовлені обставинами людського життя і відображають об’єктивну необхідність духовного освоєння оточуючого природного і соціального світу. Водночас духовні потреби суб’єктивні за своєю формою, оскільки є проявом внутрішнього світу людей, їх суспільної та індивідуальної свідомості та самосвідомості.

Слід розглянути проблему духовності у вітчизняній філософії (філософія серця), руській релігійній філософії, філософії життя, феноменології, екзистенціалізмі, філософській антропології. Друге питання: Необхідно розглянути духовне життя суспільства як активну творчу діяльність людей по засвоєнню і перебудові світу, яке визначається у виробництві, збереженню, розподілу і споживанні духовних цінностей та ідеальних смислів. Слід визначити, що духовне життя суспільства включає в себе не лише ідеальні явища, а також самих суб’єктів духовного життя та соціальні інститути зайняті виробництвом, збереженням, розподілом духовних цінностей (бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та громадські організації та ін.). Суттєвою складовою духовного життя суспільства є духовні потреби, духовне споживання. Предмети духовного споживання (твори мистецтва, моральні, релігійні цінності тощо) формують відповідні потреби, отже, багатство речей і явищ духовної культури суспільства є важливою передумовою формування різноманітних духовних потреб людини.

54

Виробництво і споживання духовних цінностей опосередковується духовними відносинами. Вони існують як відносини людини безпосередньо до тих чи інших духовних цінностей, тобто – схвалює вона їх чи відкидає, а також відносини між людьми щодо цих цінностей: до їх виробництва, розповсюдження, споживання, збереження. Третє питання: Слід визначити структуру суспільної свідомості. Розглянути теоретичну та буденну свідомість, форми суспільної свідомості. Моральна свідомість. Політична свідомість. Правосвідомість. Естетична свідомість. Релігійна свідомість. Філософська свідомість. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм: поняття, судження, почуття, ідеї, уявлення, теорії, які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Одним з елементів структури суспільної свідомості є її різні рівні – буденна і теоретична свідомість, ідеологія і суспільна психологія. Слід розглянути основні форми суспільної свідомості та процес і особливості їхнього формування й розвитку в сучасних умовах. Правова свідомість являє собою сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. З правовою свідомістю тісно пов’язана моральна свідомість. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей у суспільстві. Естетична свідомість відображає об’єктивну реальність шляхом певних художніх образів. Релігійна свідомість протягом історії розвитку людства пройшла довгий шлях свого становлення від примітивних культів до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності. Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію.

Базоваа література: 1 – 4.Допоміжна література: 3, 15, 35, 36, 45, 46, 49, 51, 57, 65, 72, 73, 79, 84, 85, 86, 89, 91.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Теоретична і буденна свідомість. Основні ідеї роботи С.Л. Франка Духовные основы общества. Питання для поточного контролю:1. Поняття духовного виробництва.2. Духовна діяльність.3. Духовне спілкування.4. Духовні відносини.

412

Тема 12. Культура, її суть і роль в духовному житті суспільства

Метою опрацювання матеріалу є вивчення різних форм духовно-55

практичного освоєння соціальної дійсності.Основні поняття для опрацювання:Культура, праця, мова, спілкування, антропосоціогенез,

символічні форми, психоаналіз, несвідоме, колективне несвідоме.Перелік основних питань:

1. Трудова теорія.2. Символічна теорія.3. Психоаналітична теорія.

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути поняття культура:

багатоаспектність спроб визначення поняття культура, функції культури, типологію культури. Три підходи до розуміння культури: емпіричний, аксіологічний, діяльнісний. Місце і роль культури в духовному житті суспільства. Необхідно розглянути марксистську концепцію культури. Матеріально-перетворююча діяльність як головний чинник розвитку культури. Два рівні в системі культури: матеріальна і духовна культура. Особливість матеріальної культури: виробництво і матеріально-перетворююча діяльність людей. Пріоритет творчої діяльності в духовній культурі. Діалектичний взаємозв’язок матеріальної і духовної культури. Людина як суб’єкт культури та об’єкт культурного впливу. Формування висококультурної особистості як суб’єкта суспільної діяльності. Формаційний підхід до аналізу культури. Друге питання: Символічність культури. Культура як духовний символ. Символ як значення будь-якого предмета, чи то річ, чи слово разом з його виразом. Міф як культурне утворення. Міф з погляду висловлювання його значення та з погляду самого змісту значення. Синкретизм міфологічної свідомості: відношення до неживого як до живого і відношення до неспорідненого як до спорідненого.

Третє питання: Культура як суспільно-історичний феномен та форма об’єктивації людської психіки. Аналіз впливу культурного та соціального середовища на психічне життя людини (за З. Фройдом). Психічна динаміка за З. Фройдом: осмислення сутності людини і культури. Психіка, на думку З. Фройда як засіб взаємозв’язку етапів, які людство пройшло в своєму розвитку. Ідея (культурної танатології) людської цивілізації. Соціологічні та психологічні погляди З. Фройда, К. Юнга їх вплив на західну культуру, психологію, мистецтво. Переосмислення концепції несвідомого З. Фройда К. Юнгом. Поняття «архетип», «колективне несвідоме». Колективне несвідоме К. Юнга як результат життя людського роду.

Базоваа література: 1 – 4.Допоміжна література: 3, 15, 35, 36, 45, 46, 49, 51, 57, 65, 72, 73, 79, 84, 85, 86, 89, 91.Інформаційні ресурси: 1.

56

Завдання на СРС:Энегельс Ф. «Происхождение семьи, частной собственности и

государства», Кассирер Э. «Философия символических форм», Фрейд З. «Тотем и табу». Питання для поточного контролю:1. Різноманіття культур, цивілізацій в сучасному світі.2. Форми духовно-практичного освоєння дійсності.

413

Тема 13. Соціальне буття суспільства. Класова структураМетою опрацювання матеріалу є вивчення соціальної структури

суспільства, типів суспільств, класових відносин, соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

Основні поняття для опрацювання:Соціальна спільність людей, соціальна структура суспільства,

традиційне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство, соціальні групи, класова структура, класові відносини, теорії соціальної стратифікації, соціальна мобільність.

Перелік основних питань:1. Соціальна спільність і соціальна структура індустріального

суспільства.2. Класова структура і класові стосунки в суспільстві. Соціальна

стратифікація і соціальна мобільність.Методичні рекомендації

Перше питання: Необхідно визначити поняття соціальної спільності людей. Слід розглянути соціальну структуру суспільства (етнічна структура, демографічна структура, поселенська структура, класова структура, професійно-освітня структура) як цілісну сукупність всіх функціонуючих в ньому спільнот, взятих в їх взаємодії. Соціальна структура традиційного, індустріального і інформаційного суспільств.

Друге питання: Необхідно визначити класову структуру і класові відносини індустріального суспільства. Розглянути теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності (П. Сорокін, Т. Парсонс). Слід розглянути вертикальну соціальну мобільність (рух вгору чи вниз в системі соціальних позицій) та горизонтальну соціальну мобільність (переміщення індивіда на одному й тому ж соціальному рівні). Типи соціальної мобільності: між класова ті внутрікласова. Теорія соціальної стратифікації: слід розглянути одномірну та багатомірну стратифікацію.

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 14, 33, 38, 55, 70, 75, 94.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Національна психологія. Питання для поточного контролю:1. Теорія соціальної стратифікації і соціальної мобільності.

57

2. Основні елементи соціальної структури суспільства.

414

Тема 14. Етнічна та демографічна структура суспільстваМетою опрацювання матеріалу є вивчення етнічної та

демографічної структури суспільства, національної психології.Основні поняття для опрацювання:Демографічна структура, професійно-освітня структура,

поселенська структура, етнічні спільності людей: рід, плем'я, народність, нація, етнос, етнос, раса, сучасні етнічні процеси.

Перелік основних питань:1. Етнічна структура суспільства: рід, плем'я, народність, нація.2. Демографічна структура суспільства.3. Професійно-освітня і поселенська структура суспільства.

Методичні рекомендації Перше питання: Необхідно визначити етнічні спільності людей: рід, плем'я, народність, нація. Рід як складова першої в історії суспільно-економічної формації (спільне поселення, мова, звичаї, вірування). Розглянути поняття етносу. Етнос і раса. Розглянути поняття нації, слід визначити головні ознаки: спільність території, мови, спільність економічного життя, спільні риси психічного складу, закріплені у культурі, національна самосвідомість. Національна психологія. Слід розглянути історичні типи етнічних спільностей людей.

Друге питання: Необхідно розглянути демографічну структуру суспільства. Загальна чисельність населення, темпи зростання народонаселення, закони народонаселення. Вікова структура населення. Міграція та міграційні процеси. Сутність демографічних процесів і явищ: шлюбність, народжуваність, міграції, смертність, відтворення населення тощо. Відтворення населення. Перспективи еволюції тривалості життя. Сім’я в сучасній Україні. Проблема шлюбності та розлучень. Взаємозв’язок демографічних процесів з різними сферами життєдіяльності: економікою, політикою, охороною здоров’я, культурно-освітньою сферою.

Третє питання: Необхідно розглянути професійно-освітню і поселенську структуру суспільства. Роль освіти. Освіта як необхідний компонент відтворення суспільної людини, її соціалізації. Інтелігенція як спільність людей, що професійно займаються розумовою, творчою працею. Слід розглянути поселенську структуру як просторову форму організації суспільства. Головні типи поселень. Концепції виникнення міст: вотчина теорія, концепція виникнення з сільської спільноти: Б. Рибаков. Ремесло Древньої Русі, оборона теорія: М. Вебер, К. Бюхер, політико-правова: Г.Ф.В. Гегель, Г. Бєлов. Процеси урбанізації.

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 14, 33, 38, 55, 70, 75, 94.Інформаційні ресурси: 1.

58

Завдання на СРС:Сучасні етнічні процеси.

Питання для поточного контролю:1. Соціальна структура суспільства.2. Основні компоненти демографічної, професійно-освітньої та поселенської структури суспільства.

415

Тема 15. Регулятивні механізми функціонування і розвитку соціуму: моральний та релігійний аспекти

Метою опрацювання матеріалу є вивчення регулятивних механізмів функціонування і розвитку соціуму, держави як інституту політичної системи суспільства та релігійної регуляції поведінки людей.

Основні поняття для опрацювання:Держава, інститут політичної системи суспільства, ідея

громадянського суспільства, мораль, морально-правове регулювання, релігійна регуляція.

Перелік основних питань:1. Регулятивні функції держави.2. Моральна регуляція суспільства.3. Релігійна регуляція поведінки людей.

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути походження і сутність

держави. Держава як головний інститут політичної системи суспільства. Слід розглянути регулятивні функції держави. Держава через механізми влади, управління, правосуддя може забезпечити розробку і реалізацію єдиних, загальнообов’язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві. Сучасні тенденції розвитку держави.

Друге питання: Необхідно розглянути моральну регуляцію суспільства. Традиції, тотем, табу. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей у суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки. Необхідно розглянути сучасну мораль і культуру.

Третє питання: Необхідно розглянути релігійну регуляцію поведінки людей. Поняття: релігія, релігійна свідомість. Релігійна свідомість протягом історії розвитку людства набувала різноманітних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культів до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності. Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію.

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 8, 9, 29, 37, 43, 44, 48, 59, 63, 66, 82.Інформаційні ресурси: 1.

59

Завдання на СРС:Сучасна релігійна ситуація в Україні.

Питання для поточного контролю:1. Держава як інститут політичної системи суспільства.2. Сучасні тенденції розвитку держави.3. Релігійні механізми впливу на психіку мас.

416 Тема 16. Регулятивні механізми функціонування і розвитку

соціуму: політико-правові аспектиМетою опрацювання матеріалу є вивчення політико-правових

аспектів функціонування і розвитку соціуму, держави як інституту політичної системи суспільства, основних ідеологій та правової регуляції поведінки людей.

Основні поняття для опрацювання:Політика, влада, держава, традиції, тотем, табу, інститут

політичної системи суспільства, ідеологія, тоталітаризм, фашизм, лібералізм, консерватизм, ідея громадянського суспільства, право, правосвідомість, правова держава, правове регулювання.

Перелік основних питань:1. Правова регуляція громадських стосунків.2. Політика як соціальний регулятор стосунків між індивідами і

соціальними спільностями. Методичні рекомендації

Перше питання: Необхідно розглянути правову регуляцію суспільства. Право. Функції права в суспільстві. Право закріплюється в офіційних документах держави, встановлює загальну форму відносин, право визначає міру свободи людей, їх об’єднань, державних органів у взаємовідносинах між ними і гарантії свободи. Правосвідомість. Право і мораль. Ідея правової держави. Слід розглянути ознаки правової держави. Друге питання: Необхідно розглянути політику як соціальне явище. Політика і влада. Ідеологія як оціночно-нормативна форма свідомості колективних суб’єктів. Так політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, за допомогою яких визначаються і втілюються в життя політичні інтереси суб’єктів політичних процесів. Слід розглянути ідеологічний та психологічний аспекти політичної свідомості. Типи ідеологій

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 8, 9, 29, 37, 43, 44, 48, 59, 63, 66, 82.Інформаційні ресурси: 1.

60

Завдання на СРС: Ідея громадянського суспільства. Типи ідеологій (тоталітаризм, фашизм, лібералізм, консерватизм). Основні ідеї роботи Донцова Д. Історія розвитку української державної ідеї. Питання для поточного контролю:1. Політична суспільна свідомість.2. Право та правосвідомість.

417

Тема 17. Єдність і різноманіття історичного процесуМетою опрацювання матеріалу є вивчення головних підходів до

аналізу історії суспільства, типів соціально-історичної динаміки.Основні поняття для опрацювання:Принцип історизму, єдність світової історії, проблема сенсу

історії, світова спільнота, теорія соціальної революції, ідея прогресу, сучасна цивілізація.

Перелік основних питань:1. Єдність і різноманітність підходів до аналізу історії суспільства.2. Соціально-історична динаміка та її типи: лінійний, циклічний, спіралеподібний.3. Матеріалістичне розуміння історії (К. Маркс) і теорія соціальної еволюції (Ю. Хабермас).

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути еволюцію філософських

уявлень про єдність світової історії. Визначити різноманітність підходів до аналізу історії суспільства, соціально-історичну динаміку та її типи: лінійний, циклічний, спіралеподібний. Розглянути проблему смисла історії. Філософія історії передбачає вирішення цілого ряду проблем: спрямованість історичного розвитку людства; виявлення природи соціально-історичного закону; форм, етапів та критеріїв суспільного прогресу; гуманістичний зміст історії; проблема єдності і багатоманітності історичного процесу, періодизації та структурування його форм. Метод дослідження суспільства шляхом розгляду духовної культури народів став панівним у філософії історії. Його концепція є прообразом майбутніх теорій циклічності в розвитку культур і цивілізацій. Друге питання: Типи соціально-історичної динаміки: лінійний, циклічний, спіралеподібний. Соціально-філософські вчення І. Канта і Г. Гегеля. Ідеї натуралізму у філософії історії. Тлумачення історичного процесу як лінійно-поступального природно-історичного процесу: суспільно-економічні формації. Цивілізаційний напрямок у світовій філософії історії: М.Я. Данилевський, А. Тойнбі, О. Шпенглер. Історичний процес як множина цивілізацій. Спіралеподібний історичний процес.

Третє питання: Необхідно розглянути обґрунтування ідеї світової історії К. Марксом. Формаційний підхід грунтується на

61

моністичному, універсалістському розумінні історії. Він трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс). Теорія соціальної еволюції Ю. Хабермаса.

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 8, 20, 24, 61, 69, 80, 81, 87, 88, 92, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС: Порівняйте погляди на культуру та цивілізацію наступних дослідників: Н. Данилевський, П. Сорокін, О. Шпенглер, А. Тойнбі. Питання для поточного контролю:1. Еволюція філософських уявлень про єдність світової історії.2. Проблема сенсу історії.3. Сенс історії та основні підходи до його інтерпретації.4. Ідея прогресу в філософії історії

418

Тема 18. Криза сучасної цивілізації та шляхи її подоланняМетою опрацювання матеріалу є вивчення глобальних проблем

сучасності, соціального прогнозування, теорій культурно-історичного процесу.

Основні поняття для опрацювання:Глобальні проблеми сучасності, загальнолюдські цінності,

культурно-історичний процес, соціальне прогнозування, соціальний прогрес.

Перелік основних питань:1. Глобальні проблеми сучасної цивілізації і загальнолюдські цінності.2. Соціальне прогнозування та вирішення глобальних проблем сучасності. Криза сучасної цивілізації та шляхи її подолання.3. Майбутнє сучасної цивілізації (історичний процес як сукупність унікальних типів культур: Н. Данилевський, П. Сорокін; світова історія як феномен множинності культур: О. Шпенглер; історична зміна цивілізацій: А. Тойнбі; кінець історії: Ф. Фукуяма; сенс і призначення історії: К. Ясперс).

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно розглянути виникнення глобальних

проблем як закономірний результат розвитку суспільства. Глобальні проблеми і загальнолюдські цінності. Проблема війни і миру. Екологічна проблема. Демографічна проблема. Продовольча проблема. Енергетична проблема. Проблема подолання економічної відсталості країн, що розвиваються. Проблема світового освоєння космосу і багатств світового океану. Проблема епідемій і захворювань. Проблема зайнятості людей. Проблема тероризму. Комплексний підхід до вирішення глобальних проблем сучасності. Загальнолюдські цінності.

Друге питання: Необхідно розглянути поняття соціального 62

прогнозу, види і рівні соціального прогнозування. Методи передбачення майбутніх сценаріїв розвитку суспільства. Соціальний прогноз як теорія прогнозування, теорія побудови наукових альтернатив майбутнього. Футурологічні концепції про стратегії цивілізаційного розвитку людства. Розв’язання глобальних проблем сучасності. Майбутнє в системі ціннісних орієнтацій сучасного людства.

Третє питання: Необхідно розглянути історичний процес як сукупність унікальних типів культур: Н. Данилевський (У всесвітній історії культури він виділяє 10+1 самобутніх типів культури):, П. Сорокін (сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем); світову історію як феномен множинності культур: О. Шпенглер; іторичну зміну цивілізацій: А. Тойнбі (концепція циклічного розвитку культури); кінець історії: Ф. Фукуяма; сенс і призначення історії: К. Ясперс).

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 8, 20, 24, 61, 69, 80, 81, 87, 88, 92, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС: Прочитати наступні праці: Печчеи А. «Человеческие качества», Фукуяма Ф. «Конец истории». Питання для поточного контролю:1. Теорії цивілізаційного фіналізму, циклизма і катастрофізму.2. Сучасна цивілізація перед вибором перспектив розвитку людства.

Заочна форма навчання

3. Лекційні заняття

№ з/п

Назва теми лекції та перелік основних питань (перелік дидактичних засобів, посилання на літературу та завдання на

СРС)1 Тема 1. Предмет соціальної філософії та її місце в системі

філософських знань1. Предмет, задачі і функції соціальної філософії.2. Співвідношення особистісного та суспільного начала в людському бутті.3. Соціальна філософія та інші суспільні науки.

Зміст предмета соціальної філософії: наукове вирішення головного питання філософії відносно суспільства; дослідження найбільш загальних і специфічних законів історичного розвитку в діяльності людей; найбільш загальні категорії, які розкривають зв’язки

63

суспільства, цивілізації, стадій, формацій. Розкриваючи предмет соціальної філософії, необхідно визначити соціальну структуру суспільства, функціональну залежність його структурних елементів, розглянути характер суспільних відносин, взаємозв’язок матеріальних і ідеологічних відносин, осмислити сутність загально соціологічних законів і законів локальних цивілізацій. Основні закони історичного розвитку: закон взаємозв’язку суспільного буття і суспільної свідомості; спосіб виробництва і розвиток суспільства, рушійні сили історичного розвитку; закономірні взаємозв’язки виробництва і споживання; роль національної свідомості у життєдіяльності суспільства, держави; процес інтеграційних зв’язків. Основні категорії соціальної філософії: суспільство, соціальне пізнання, соціальна реальність, суспільна свідомість, суспільне буття, свобода і необхідність, політична структура суспільства, особистість, історичні форми людей, етнічна спільність, культура, наука, право, релігія, суспільні інтереси, суспільний прогрес та інші. Функції соціальної філософії: світоглядна, пізнавальна, методологічна, прогностична, проективна та інші. Співвідношення особистісного та суспільного начала в людському бутті. Встановлюючи залежність суспільної свідомості від матеріальних економічних відносин, від суспільного буття, філософія не відкидає роль ідей у розвитку суспільства, однак розмежовує такі питання: про походження ідей, суспільної та індивідуальної свідомості і про їх роль у функціонуванні різних сфер суспільного життя. Філософія доводить, що ідеї по-різному впливають на суспільний розвиток: вони або гальмують, або сприяють суспільному прогресу. Прогрес повинен розглядатись у взаємозв’язку з інтересами людей. У цьому плані суспільні відносини будуть прогресивними, якщо вони відповідають всебічному розвитку самої людини, створюють необхідні умови для її розвитку, сприяють соціальній справедливості. Дієвість соціальної філософії визначається у тому, що вона розкриває закономірності суспільного розвитку, навчає тому як використовувати закони, допомагає визначати шляхи та засоби досягнення історичної мети. Філософсько-теоретичний аналіз суспільства потребує використання визначених понять та категорій, без знання яких неможливо зрозуміти сутність соціальних процесів. У свою чергу, осмислення їх внутрішнього зв’язку потребує всебічного розгляду співвідношення теорії і реальності. Вивчаючи основні категорії соціальної філософії (суспільне буття, суспільна свідомість, суспільне виробництво, свобода особистості, інтереси людей та ін.) важливо встановити їх взаємозв’язок. Категорія «суспільство» в широкому розумінні - якісно відмінне від природи, надскладне, багатовимірне, а разом з тим - органічно цілісне утворення людей, їх сукупність історично сформованих

64

способів взаємодії, діяльності, відносин, поведінки, спілкування, регуляції, пізнання, в яких знаходить своє виявлення всебічна і багаторівнева взаємозалежність індивідів. У вузькому розумінні «суспільство» – діахронічно або синхронічно фіксований соціальний організм, поле перетину і накладання індивідуальних дій людей, корелят держави (громадське суспільство). Суспільство є предметом дослідження не лише історії, але й соціальної філософії, соціології. На відміну від історії, яка розглядає його переважно в діахронічному зрізі (історична послідовність), та соціології, що акцентує увагу на синхронічному зрізі (одночасність дій), соціальна філософія поєднує ці зрізи при вивченні суспільства як цілого. Інші суспільні науки прагнуть пізнати суспільство як протиставлений суб’єкту об’єкт, тоді як соціальна філософія вивчає світ суспільства крізь призму його зв’язку й взаємовідносин з людиною – як основу і спосіб її буття і, водночас, як її власне породження. Відрізняються і методи дослідження суспільства. Соціальна філософія зосереджується передусім на типовому, спільному, соціальному, класичному; історію цікавлять переважно конкретність і розмаїття суспільних явищ в їх індивідуальності, взаємозв’язок загального і одиничного, центру і периферії, класичного і некласичного в різні епохи соціуму. Соціальну філософію в розумінні суспільства від науки, зокрема, історичної і соціологічної, відрізняє орієнтація на розв’язання суспільних та особистіcних (в їх взаємозалежності) смисложиттєвих проблем, вироблення орієнтирів екзистенційного характеру і виявлення таких умов вільної самоідентифікації та само реалізації людини, за яких зберігається і вдосконалюється суспільство як продукт взаємодії людей, соціальних зв’язків, що утворює основу і середовище власне людяності, «соціальних інстинктів» (Аристотель). Сьогодні визначень суспільства є десятки: «суспільно-договірне» (Гоббс, Руссо, Юм, Дюркгейм, Шпенглер, Барт); як сукупність цивілізацій (Данилевський, Тойнбі); доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне (Арон, Ростоу, Белл); формаційне (Маркс); «сталого розвитку» (М.Дробноход); найрізноманітніші некласичні розуміння суспільства – «світове», «планетарне», «відкрите-закрите» тощо. Соціальна філософія розглядає розвиток суспільства як суспільно-історичний, закономірний процес. Закономірності розвитку та сучасний стан вітчизняної соціальної філософії, взаємозв’язок і співіснування людини в сучасному соціально-культурному просторі. Явища та соціальні події, що відбуваються в сучасному українському суспільстві. Формування на сучасному етапі розвитку суспільства інформаційної сфери. Питання відновлення культурно-історичних гуманістичних тенденцій та визначення перспективи розвитку

65

вітчизняної соціальної філософії.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 5, 6, 8, 13, 17, 22, 30, 50, 53, 60, 74, 81, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Стан і перспективи вітчизняної соціальної філософії

2 Тема 2. Ґенеза соціально-філософських ідей1. Соціально-філософська проблематика в філософії античності.2. Загальна соціально-історична характеристика епохи Нового часу.3. Соціально-філософські ідеї в творчості представників німецької класичної філософії.5. Соціально-філософська думка ХХ століття.

Антична філософія охоплює період з VІ ст. до н. е. до ІV ст. н. е. Вона виникла в грецьких містах-полісах. Формуванню філософського погляду на світ сприяли: давньогрецька міфологія, література (Гомер, Гесіод), театр. Питання сенсу і мети людського життя, місце людини у світі, прагнення до істини стали основою соціально-філософських поглядів античних філософів. Філософія Епікур, атомістичне вчення на основі якого вибудовується соціальна філософія. Нова життєву орієнтація епікуреїзму, етичну доктрина Епікура. Етичні погляди Сократа, етика римського філософа Тита Лукреція Кара: проблема свободи, щастя. Так, Сократ вважає знання добра не лише необхідною, але й достатньою умовою моральної дії. Звідси, діалектика як метод перш за все етичний, спрямований на виховання души, на усвідомлення людиною дійсного смисла свого існування і лише потім, метод логічний і гносеологічний. Раціоналістична етика Сократа. Філософські ідеї представників скептицизму (Піррон, Секст Емпірик), стоїцизму (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій). Соціальні погляди Платона (Платон «Держава») та Аристотеля (Аристотель «Політика»). У філософії Платона провідне місце належить ідеї «ідеальної держави», яка була сконструйована самим філософом. Погляди Платона про людину, суспільство, державу. Необхідно враховувати, що антична філософія розглядає людину як частину космосу, вона є його невід’ємною складовою і несе у собі його основні характеристики. Платон визначає структуру людської души подібно до структури держави та космосу в цілому. Так, у своєму діалозі «Держава» Платон визначає, що справедливість, повинна бути притаманною души кожної людини, так само, як і справедливість у масштабі держави. Світу ідей, світовій души

66

і тілу світу як головним елементам структури космосу відповідають у державі три стана громадян: правителі (філософи), воїни (стражі), ремісники і селяни. У души кожної людини відповідно, виділяються три частини (розумна, яросна або афективна, вождєлєюща). Кожній частині души, так само як і кожному стану в ідеальній державі, повинні відповідати свої доброчинності: розумній (правителям) повинна відповідати мудрість, яросній (воїнам) – мужність, а (ремісникам та селянам) – умєрєность. Загальною доброчинністю, що гармонійно об’єднує всі перераховані є справедливість. Справедливість, за Платоном, є мудра рівновага усіх сторін души, усіх доброчинностей души, і відповідно, усіх станів держави. Справедливість у державі досягається за умови, що кожний зайнятий своєю справою і не втручається у справи інших. Утопічна модель державного правління де панує влада «кращих» – аристократія. Політична влада в ідеальній державі Платона є первиною відносно існуючих у суспільстві правових відносин. Влада має всеохоплюючий, божествений характер, тому всі закони, норми, правила поведінки надаються зверху мудрими філософами, які на думку Платона і повинні бути правителями держави.

Погляди Арістотеля на сутність та походження держави, соціальні проблеми. На думку філософа держава має земне походження, створюється задля досягнення загального блага. Етика для Арістотеля, так як і для Платона, підпорядкована політиці. Місто-держава складає всі моральні цінності і є єдино можливою формою гуртожитку. Метою держави, за Арістотелем є виховання громадян у дусі доброчинності. Для нього держава, як і для більшості античних філософів стоїть вище сім’ї та приватних осіб. Хоча в часі сім’я і спільнота передують державі, держава є перше за своєю природою. Людина – це політична (суспільна) тварина. Хоча необхідними умовами виникнення держави є спільність місце проживання, гарантія особистих прав і т.п., сама держава виникає лише тоді, коли з’являється спілкування між родами і сім’ями заради благого життя. Вищим державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальному благу, а право, що служить мірилом справедливості являється регулюючою нормою політичного спілкування.

Відносини влади і підлеглих бувають, за Арістотелем, трьох родів: відносини хазяїна і раба, шлюбні (відносини чоловіка і дружини), батьківські (відносини батьків і дітей). Вищим видом спілкування в державі є спілкування між незалежними і рівними людьми, громадянином являється лише той, хто вміє і керувати і підкорятися, той, хто встановлює і приймає закони, приймає участь у військовій та судовій діяльності. Раб як визначав Арістотель, є лише «одухотворена власність», тому раби не належать до складу держави. У дитини здатність вирішувати знаходиться у недорозвинутому стані, у жінки вона втратила дійсність, тому вони, за Арістотелем, лише потенційно

67

належать державі (являються громадянами).У праці «Політика» Арістотель з’ясовуючи принципи державного

правління, виділяє три правильні та три неправильні форми державного устрою. Правильні – це: монархія (влада одного, який прагне про загальне благо); аристократія (влада «кращих», які здійснюють її в інтересах усіх громадян держави); політія (влада більшості, яка є вибірковою та дбає про загальні блага для всіх людей). Неправильними формами державного устрою він вважав тиранію (влада одного, який дбає про свої власні інтереси, вигоду), олігархія (влада багатих людей, які переслідують тільки власну вигоду), демократія – влада більшості. Арістотель не визнавав демократії. Найкращою формою державного устрою на його думку повинна бути «політія». Він захищав інтереси середніх прошарків суспільства.

Арістотель вважає індивідуальну власність і сім’ю основою стійкої держави. Джерело протиріч лише посилюється з введенням спільної власності і сім’ї, так як людині за природою властиво більше піклуватися про особисте, ніж про загальне. Любов до своєї сім’ї є моральною основою на якій тримається держава – джерело радості і дружби.

Арістотель вважав, що майнова нерівність людей є причиною бід у суспільстві. Як зазначив, філософ «коли в державі багато людей позбавлено політичних прав, коли у ній багато злидарів, тоді така держава неминуче буває переобтяженою ворожо налаштованими елементами» (Аристотель. Политика. Соч в 4-х томах, т.4, М., 1983, с. 122). Подібно до того як у всьому найкращим є міра, так і у державі щастя найбільш досяжним є там, де немає ні зайвого багатства ні злиднів, де в управлінні переважають люди середнього достатку і керують заради загального блага. У ІІІ-V ст. н. е. в римській філософії виник неоплатонізм (Плотін, Прокл), який вплинув на розвиток середньовічної філософської думки. Філософське вчення Августина Блаженого, Фоми Аквінського. Августин пропагує верховенство церковної влади над світською і світове панування католицизму, він намагається виправдати соціальну нерівність «Град Божий», віддає перевагу вірі. Теолого-раціоналістичні погляди Фоми Аквінського. У роботі «Про правління правителів» Фома Аквінський звертається до поглядів Арістотеля, розглядає людину як суспільну істоту, спільне благо як мету державної влади. Філософія Дунса Скота і Уільяма Оккама. Роджер Бекон як провісник майбутнього гуманізму. Проблема людини, моралі, суспільства у творчості філософів епохи Відродження. Гуманісти Відродження ставили людську індивідуальність, особистість як творця власного життя і долі у центр свого світогляду. Ідея людини як «славетнішого майстра і скульптора» самої себе додає новий елемент до базової ідеї християнської антропології – ідеї богоподібності. Розкрити гармонічну єдність

68

божественого і природного, небесного і земного в людині – це та задача, яку повинна була вирішити філософія Відродження. Гуманістичний період філософії Відродження протипоставив середньовічному теоцентризму інтерес до земного призначення людини, соціально-етична проблематика виступає тут на передній план. Найбільш видатні філософи цього періоду: Леонардо Бруні, Лоренцо Вала, Еразм Ротердамський. Неоплатонічний період: онтологічна проблематика переважає, розшукуються нові шляхи синтезу аристотелізму і платонізму (вчення Миколи Кузанського, Марсиліо Фічіно, Піко дела Мірандоли). Суспільно-політичне життя, укріплення державності, мета та роль фатуму у Нікколо Макіавелі. Макіавелі знаходить за мінливістю подій людської історії постійність і незмінність людської природи. Божествений провіденціалізм заміщується у його політичному вченні принципом людської активності. Фортуна-необхідність у Макіавелі виступає не як надприродна, божествена воля християн і не як сліпий, невідворотній рок античності, вона є незміною людською природою, випадковою і непідвладною контролю і розрахунку. Фортуна може діяти відважно, цілеспрямовано, підлаштовуючись під мінливі обставини. За Макіавелі, моральні оцінки до історії додавати неможна, так як людські вчинки є природними подібно до неба, сонця і руху зірок. Тому, замість моралізаторства, доблесний правитель повинен тверезо оцінювати ситуацію, виходячи не із повинного, а із існуючого, із того, що є. Макіавелі розмірковує над історією з метою обгрунтування політики як науки, а політичні відносини, в які включена кожна людина, розглядаються у нього, як автономна від релігії і моралі сфера людської діяльності. Політика для Макіавелі – це об’єктивні правила володарювання і управління громадянським суспільством. А свобода розуміється як стремління людей у рамках гарантованого громадянського порядка бути творцем своєї історії. У політиці на відміну від моралі мета (а вірніше результат) завжди виправдовує засоби. Політика робить необхідним перевтілення особистості правителя, як би він не чинив, лише в засіб для досягнення мети. Ця теза соціально-політичного вчення Макіавелі і опис правил політичної поведінки абсолютного правителя викладена в його роботі «Державець». Соціальні утопії Т. Мора (Мор Т. «Утопія») і Т. Кампанели (Кампанелла Томазо «Місто Сонця»). Соціальним утопіям притаманна переконаність у тому, що приватна власність є коренем всіх бід у суспільстві. Основні принципи майбутнього суспільства, запропоновані представниками утопічного соціалізму: обов’язкова для всіх праця, планове суспільне господарство, всі члени суспільства приймають участь у політичному управлінні, безкоштовна освіта та ін. Аналіз розвитку суспільства в працях Жана Бодена: теорія державного суверенітету.

69

Реформаторський рух в Європі: ідеї Мартіна Лютера, Томаса Мюнцера, Жана Кальвіна. Дух Реформації відрізняється від духу католицизму вченнями про людську гідність і свободу, про значення вчинків людини у визначені її долі. Особистий вибір утверджується протестантизмом в якості обов’язкової, непреложної істини, породжуючи жагу дії у світі. Реформація поклала в основу християнства опозицію релігії як духовного вчення і Церкви як соціального інститута. Реалізм соціальної філософії Френсіса Бекона, теорія природного права і суспільного договору (Гуго Гроций, Томас Гоббс, Барух Спіноза, Джон Локк, Жан-Жак Руссо, Вольтер). Ідеї Томаса Гоббса про державу викладені в роботі «Левіафан». Соціально-політичний ідеал Вольтера: аристократична монархія яку очолює філософськи освічений монарх. Просвітницька історіографія (основні принципи дослідження історії людства). Соціально-філософські ідеї Жан-Жака Руссо, викладені у роботі «Про суспільний договір». Центральна проблема: проблема нерівності між людьми та шляхи її вирішення. Перша сходинка майнова нерівність та поділ суспільства на бідних та багатих, друга сходинка нерівності з’являється з виникненням держави (повинна бути гарантом миру і справедливості), нерівність між пануючими та підлеглими і третя сходинка як результат перетворення законної влади на деспотію. За Жан-Жаком Руссо, засобом подолання соціальної нерівності та несправедливості може бути лише суспільний договір, за яким правителем суспільства повинен бути об’єднаний народ. Підкорення закону, який встановили самі люди, є справжня, реальна свобода. Вирішення суперечностей природи і цивілізації, суспільного життя Руссо вбачав у просвітництві та вихованні. Виникнення нових галузей наукового знання: політична економія, соціальна статистика, демографія. Соціально-філософські ідеї у творчості представників німецької класичної філософії (моральний закон І. Канта і потреби суспільства, питання свідомості, свободи, обов’язку; свобода, свідомість, історія в філософії Й. Фіхте; філософія Ф. Шеллінга; абсолютний дух Г. Гегеля: обґрунтування ідеї всесвітньої історії, закономірностей суспільного розвитку; антропологічний принцип Л. Фейєрбаха). Категоричний імператив Канта. В етиці Кант наголошує на самоцінності кожного індивіда як особистості, необхідності вічного миру, який на його думку необхідно встановлювати розвиваючи міжнародну торгівлю та взаємовигідні відносини між різними державами. Концепція абсолютного духу Г. Гегеля: людство та людська історія. Філософія духу Гегеля включає в себе: вчення про суб’єктивний дух (психологія, феноменологія, антропологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Світовий дух реалізує себе через діяльність індивідів, які своєю діяльністю здійснюють світову історію.

70

Російська соціально-філософська думка ХХ століття (М. Лоський, П. Флоренський, С. Булгаков, С. Франк, Л. Карсавін, І. Ільїн, О. Лосєв, І. Фролов та ін.). Соціально-філософська думка в Україні (І. Франко, М. Грушевський: держава і народ в історії, М. Ковалевський, В. Вернадський: вчення про ноосферу, О. Кістяківський, В. Липинський, В. Віниченко, М. Хвильовий, П. Любченко та ін.)

Основна парадигма української культури ХХ ст. Взаємозв’язок основних сфер життя суспільства - економіки, політики, культури. Філософія українського духу (творчість І. Франка, Л. Українки). Праці М. Грушевського, присвячені дослідженню українського історико-культурного процесу. Художньо-публіцистичні твори М. Хвильового, В. Віниченка та ін. Роль політичного чинника в історії. О.Ф. Кістяківський (історія права і судочинства в Україні), В.А. Незабитковський (міжнародне право). Національна самосвідомість.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 1, 2, 4, 18, 19, 32, 39, 41, 47, 50, 54, 62, 71, 76.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Соціально-філософські аспекти вчень шкіл періоду еллінізму.

3 Тема 3. Людина як предмет філософської рефлексії 1. Походження людини. 2. Праця, спілкування, мова - основні фактори антропосоціогенезу. 3. Діяльність, поведінка, спілкування. 4. Відчуження людини.

Теорії походження людини: еволюційна, теологічна, космічна. Біосоціальна природа людини. Проблема походження людини в антропологічному і філософському аспекті. Праця, спілкування, мова, як головні фактори антропосоціогенезу. Трудова теорія як поєднання процесу походження людини (антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез). Визначення сутності людини, сенсу її життя, можливостей самореалізації є неможливим без розуміння нею свого походження. Наука визначала різні шляхи у пояснені походження людини. Згідно еволюційної теорії, яка була запропонована Ч. Дарвіном, під дією факторів природного відбору, внаслідок пристосування до природного середовища людина виникла як наслідок еволюційного вдосконалення живих істот. Людина біосоціальна істота (представник homo sapiens), виділяється із інших форм життя завдяки здатності виготовляти засоби праці, відрізняється членороздільною мовою, свідомістю і мисленням. Арістотель визначив людину як природну істоту, наділену духом, розумом.

71

Теологічна теорія визначає людину як надприродне утворення, що має свій сенс, призначення і свою історію виникнення. Християнське уявлення про людину виражено в образі і подобі бога. Праця як головний фактор антропосоціогенезу. Праця як процес в якому людина цілеспрямовано діє на предмети природи і перетворює їх. Людина вкладає в цей процес свої фізичні і духовні сили, використовує досвід попередніх поколінь, засвоює його, наповнює себе новими знаннями та вміннями. Праця, з самого початку, існує як спільна діяльність людей, тому вона виступає як основа суспільної організації. Завдяки праці складаються зв’язки між різними сферами життєдіяльності людей. Таким чином, праця має соціально-суспільний характер і являється важливою умовою людського життя, виконує роль основної форми діяльності людини. Праця як спосіб самоорганізації, як виховання відповідальності, волі та інших якостей без яких людина не може повноцінно жити в суспільстві. Докладний виклад теорії антропогенезу можна розглянути у праці Ф. Енгельса «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину». Процес виникнення людини тут розглядається як заперечення біологічної еволюції, як діалектичний стрибок, сутність якого зводиться до того, що людина не пасивно пристосовується до природного середовища, а завдяки праці перетворює його. Трудова теорія наголошує, що спочатку виникла праця, а потім суспільство. Вирішальну роль праці слід розуміти як головний фактор без якого не міг би відбутися процес становлення людини. До того ж праця і сама змінюється під впливом на неї людини. Людина в марксистській теорії як соціальна істота, її сутність визначається як сукупність всіх суспільних відносин. Всі суто людські якості в тому числі і свідомість, є результатом суспільно-практичного життя. Спосіб життєдіяльності людини (соціальна практика). Соціально-суспільний характер праці. Праця як основна форма діяльності людини. Поряд з працею «активним перетворенням і освоєнням природи», слід розглядати таки чинники як соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здатність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомлений і доцільний характер діяльності). Взаємодія праці з соціалізацією, з мовою, свідомістю, мораллю. Мова як система культури, що забезпечує основні напрямки людської комунікації (з цієї точки зору мова є безпосередньо включеною в практичну діяльність людей, але можна розглядати мову як спеціалізовану інформаційно-знакову діяльність). Взаємозв’язок біологічного, соціального та духовного в людині. Біологічний підхід до визначення сутності людини. Для вивчення біологічного в людині необхідно: з’ясувати, що собою уявляє це

72

біологічне; виробити підхід до розкриття співвідношення в людині біологічного і соціального; розглядати взаємозв’язок біологічного і соціального як єдине, неповторне. Особливістю людини є її духовність. Завдяки цьому, як зазначив німецький вчений М. Шелер, всесвіт в особі людини піднімається на рівень самоусвідомлення. Розкриття соціального в людині через поняття «особистість». Особистість як носій індивідуальної і суспільної свідомості. Соціальне як вираз суспільних відносин проявляється в особистості, в конкретних структурних елементах, в функціях. Творчі здібності особистості як реалізація суспільно позитивної діяльності. Особистість як конкретно-історичне явище (оволодіння соціальним досвідом, матеріальною і духовною культурою людства). Людина істота біологічна, соціальна, інтелектуальна, духовна. І лише в єдності всіх елементів можна розкрити сутність особистості. Людина знаходиться в постійному процесі формування своєї особистості. Відповідно змінюються її погляди на смисл життя. Сенс життя виражає не лише особисту мету, але й суспільну. Людина повинна залишатися людиною. Відповідно, головне в її житті моральні вчинки, виконання моральних законів і вміння будувати своє життя у відповідності з ними. Проблема сенсу життя людини в епоху Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, ХІХ-ХХ та ХХІ столітті. Ідея реалізації смислу життя шляхом служіння загальному благу, особистого внеску в історію, культуру, прогрес суспільства. Діяльність, поведінка, спілкування. Діяльністю людина перетворює природу і створює світ культури. Діяльність є засобом формування соціального як матеріально-перетворюючого та культурного середовища життя людини. Діяльність є джерелом формування соціального буття. Соціальне формується лише в діяльності і функціонує завдяки їй. Діяльність як функціонування соціальної системи не може відбуватися без її духовного забезпечення. Діяльність і спілкування є необхідними умовами існування соціального. У спілкуванні люди формують і постійно відтворюють якісну своєрідність суспільного життя. У процесі спілкування і завдяки ньому відбувається взаємодія елементів, визначаються і формуються спільні погляди, настрої, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача інформації, засвоюються шаблони поведінки, звички, манери, відтворюється спосіб життя. Суспільство – це, насамперед, люди, які взаємодіють між собою, формують соціальну структуру, виробляють і споживають матеріальні і духовні цінності, займаються освітою і вихованням. Платон визначав суспільство як об’єднання людей для задоволення їхніх потреб, а також як засіб реалізації потреби людей одне в одному. На думку Арістотеля, воно є втіленням притаманного людині від природи соціального інстинкту. Т. Парсонс розглядав суспільство як соціальну систему, яка

73

забезпечує стабільність зв’язків і відносин між людьми та взаємодію соціальних інститутів. Діяльність поділяється на матеріальну і духовну. Від рівня діяльності залежить потреба в її духовності. Діяльність може утворювати різні форми в яких переважає матеріальне або духовне. Від початку, діяльність по перетворенню об’єктивного світу мала емоційно-чуттєве наповнення, суспільні регулятивні механізми, мету та світоглядну орієнтацію, які поєднуються з самою діяльністю. Так, художня діяльність завдяки мистецтву впливає на сферу людських почуттів; моральні норми регулюють діяльність; філософія розширює її світоглядні орієнтації. Самостійно, кожний з цих видів діяльності збільшує та розширює її потенційні можливості, створює форми творчого синтезу. Праця постає як свідома, творча, позитивна діяльність. Діяльність формує соціум як культурне середовище. Культуротворча функція діяльності в різні часи, розглядалася філософами надзвичайно суперечливо. Культуротворчу функцію визначали ще Конфуцій і Арістотель. Але як принцип філософського пояснення буття соціального, діяльність постала лише у І. Канта в німецькій класичній філософії. Вперше в історії філософської думки діяльність як основу культури розглядав Й. Фіхте. Цю думку продовжив Г. Гегель. Він вважав, що діяльність є характеристикою абсолютного духу, який потребує самовдосконалення. Головна роль відводиться духовній діяльності, її складовій – рефлексії, тобто самосвідомості. Абсолютна ідея завдяки діяльності створює світ культури, формує мораль, право, створює твори мистецтва, філософські традиції тощо. Основні типи діяльності: економічна, соціальна, політична, духовна в залежності від об’єктів діяльності; практика (діяльнісне відношення людини до світу, суспільний характер, свідома цілеспрямована діяльність). Визначаючи діяльність як засіб існування соціального буття, підкреслюється дослідниками така її характеристика як інституціональність. Так, в економічній сфері суспільної діяльності виділяють такі інститути як праця, заробітна плата, власність; в політичній сфері – це політичні партії, держава; в духовній – мораль, релігія, мистецтво, право, освіта, наука тощо. Діалектика сутності і існування людини. Проблема відчуження людини та шляхи її подолання, слід звернути увагу на ранню роботу К. Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844року». Концепцію діяльності Г. Гегеля намагалися переосмислити філософи наступних епох. К. Маркс, наприклад, обґрунтував ідею предметної діяльності, яку розглядав у вигляді суспільної практики. Маркс тлумачить приватну власність (її капіталістичні форми) як основне джерело процесу «відчуження» людини. Так само як Кант розглядає два світи: природної необхідності (чистий розум) та свободи, де панує (практичний розум), Маркс аналізує світ економічної необхідності і («царство свободи», яке

74

«лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва» і в якому «самоціллю» є «розвиток людських сил»: Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 42. С 106-107). Він розглядає людину не лише як природну, але й як соціальну істоту, тому на його думку тільки контроль не лише над природним, а й суспільним буттям долає відчуження. У С. К’єркегора людська діяльність постає як феномен волі як відокремлене від буття функціонування. Діяльність як джерело формування символічно-знакових структур визначається у Е. Кассірера, як засіб формування життєвого світу у Е. Гуссерля. Спочатку М. Вебер, а потім і Т. Парсонс ідею діяльності трансформували у концепцію соціальної дії (пріоритетними стали ціннісні орієнтації, мотивація, вибагливість і т.п.). Працю як філософську категорію можна розкрити не лише у співвідношенні з категорією діяльності, а й через категорію виробництва. Виробництво є категорією, що визначає сутність соціального. Воно виступає основою життєдіяльності людини. Виробництво як суспільна діяльність (єдність пізнавальної та практичної діяльності). Розгляд цих характеристик виробництва передбачає єдність матеріальних і духовних знарядь виробничої діяльності, способів освоєння природи і соціального буття. Єдність матеріального і духовного виробництва характеризує сутність суспільного способу життєдіяльності людей протягом всього історичного розвитку. Однак ця єдність втілюється у специфічних історичних формах, що визначають структуру суспільного виробництва. У структурі суспільного виробництва провідне місце належить матеріальному та духовному виробництву. Такий підхід розрізняє гносеологічний статус буття і свідомості, матеріальну та духовну складову суспільного життя.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 16, 21, 25, 26, 27, 28, 31, 40, 42, 56, 68, 78, 90.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:Типи діяльності. Практика.

4. Практичні (семінарські) заняття

Основні завдання циклу семінарських занять: сформувати у аспірантів: - вміння використовувати набуті соціально-філософські знання при

вивченні інших суспільних наук;75

- вміння проводити наукове дослідження соціальних, соціально-культурних та соціально-політичних феноменів на стику різних галузей суспільствознавства;

- розуміння причинно-наслідкових зв’язків у процесах глобалізації сучасного суспільства;

- навички прийняття рішень для вирішення глобальних проблем сучасності.

№ з/п

Назва теми заняття та перелік основних питань(перелік дидактичного забезпечення, посилання на літературу та

питання для поточного контролю та завдання на СРС)1

1 Тема 1. Предмет соціальної філософії та її місце в системі філософського знання

Метою опрацювання матеріалу є систематизація та закріплення знання аспірантів про специфіку соціальної філософії, соціального пізнання, суспільство як соціальну систему функціонуючих структур та типи культур. Основні поняття для опрацювання: Соціум, суспільство, соціальне пізнання, соціальна реальність, ідеальні типи, соціальне буття, буття людини, соціальна система, типи культур, стадії економічного зростання, особистісні та суспільні начала в людському бутті.

Перелік основних питань:1. Суть і специфіка соціальної філософії. Соціум. Суспільство. Людина.

Специфіка соціального пізнання.2. Матеріалістична модель соціальної реальності (К. Маркс).3. Концепція ідеальних типів (М. Вебер).4. Суспільство як соціальна система функціонуючих структур (Т. Парсонс).5. Концепція еволюції типів культур (П. Сорокин).6. Теорія стадій економічного зростання (У. Ростоу).

Методичні рекомендаціїПерше питання: Необхідно визначити предмет соціальної

філософії: вивчення загальнолюдських основ цивілізаційного існування і розвитку суспільства як цілісної системи з позицій людини і самоцінності гуманістичних пріоритетів, співвідношення головних факторів життєдіяльності людей в історичному просторі і часі, функції соціальної філософії (світоглядна, теоретична, методологічна, прогностична та ін.); елементи соціальної структури суспільства як історично визначеної сукупності соціальних груп, спільнот, порядок їх взаємозв’язку та взаємодії; особливості соціальних відносин.

Необхідно розглянути природу соціального знання і головні етапи його історичного розвитку. Сутність і специфіку соціального пізнання. Слід розглянути емпіричний рівень соціального пізнання

76

(спостереження в суспільствознавстві, соціальний експеримент, що має конкретно-історичний характер), теоретичний рівень соціального пізнання (необхідно визначити в чому полягає історичний метод, принцип історизму, моделювання, метод історичних паралелей), сутність соціального передбачення. Спосіб існування соціальної реальності.

Друге питання: Необхідно розглянути матеріалістичну модель соціальної реальності. Розвиток суспільства як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс). Базис і надбудова. Базис як виробничі відносини між людьми, що формуються в процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ під впливом характеру та рівня розвитку виробничих сил. Слід визначити, що у класовому суспільстві сутністю і ядром суспільних відносин стають економічні відносини між класами. Надбудова як сукупність політичних, правових, моральних, художніх, філософських, релігійних поглядів суспільства і відповідних цим поглядам відносин та інститутів. Суспільне буття і суспільна свідомість.

Третє питання: Необхідно розглянути концепцію ідеальних типів, соціальну дію та її види в соціології М. Вебера. Розглянути чотири ідеальні моделі дії (цілераціональна, ціннісно-раціональна, афективна та традиційна). Слід визначити, що останні два типи дії людини пов’язані із ранніми стадіями розвитку суспільства, щодо перших, то їх домінування властиве індустріальному суспільству та пов’язане з процесом всесвітньо-історичної раціоналізації. Таким чином, слід зазначити, що ідеєю веберівської (розуміючої) соціології стає раціональність, яка безпосередньо впливає на соціальні відносини. Оскільки в основі стосунків між людьми є осмислення дії, то цілком можливим стає розуміння цієї дії іншими.

Четверте питання: Слід розглянути теорії соціальної дії, соціальних систем, структурного функціоналізму Т. Парсонса, представлені в роботах (Структура соціальної дії, Соціальна система). Розглянути суспільство як соціальну систему функціонуючих структур, чотири головні системи дії (соціальна система, культура, особистість, організм) та функціональні категорії (адаптація, досягнення мети, інтеграція, підтримка ціннісного зразка), системи дії та їх роль у суспільстві.

П’яте питання: Необхідно розглянути концепцію суперсистем П. Сорокіна. Культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем. Цінності як головний принцип культури у концепції П. Сорокіна. Типи соціокультурних суперсистем: чуттєвий, коли світоглядні установки спираються на чуттєве осягнення світу; ідеаціональний, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; ідеалістичний, що включає почуття та інтуїцію.

Шосте питання: Необхідно розглянути теорію стадій

77

економічного зростання У. Ростоу. Слід визначити неокантіанський, неокласичний та історико-соціологічний підходи. Основні стадії економічного зростання за У. Ростоу: традиційне суспільство, підготовка передумов для піднесення, піднесення, рух до зрілості, ера високого масового споживання.

Базова література: 1 - 4Допоміжна література: 5, 6, 8, 13, 17, 22, 30, 50, 53, 60, 74, 81, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Прочитати одну із запропонованих робіт: Маркс К. К. критике политической экономии. Предисловие. Бердяев Н.А. Смысл истории. Ясперс К. Смысл и назначение истории. Питання для поточного контролю:1. Предмет соціальної філософії.2. Функції соціальної філософії.3. Соціальна філософія в системі суспільних наук.4. Співвідношення особистісного та суспільного начала в людському бутті.5. Формаційний підхід до аналізу суспільства.6. Концепція ідеальних типів.7. Конценція технологічного детермінізму.8. Основні типи культур за П. Сорокіним.

22 Тема 2. Ґенеза соціально-філософських ідей

Метою опрацювання матеріалу є вивчення соціально-філософської проблематики в різні історичні епохи.

Основні поняття для опрацювання:Соціальна теорія Платона (Платон «Держава»), соціальна теорія

Аристотеля (Аристотель «Політика»), період еллінізму, соціально-історична характеристика епохи Середньовіччя, епохи Відродження, Соціальні утопії Т. Мора (Мор Т. «Утопія») і Т. Кампанели (Кампанелла Т. «Місто Сонця»), період Реформації, епоха Нового часу. Т. Гоббс «Левіафан», Просвітництво. Ж-Ж. Руссо «Про суспільний договір», німецька класична філософія, «Теорія всесвітньої єдності», філософська концепція К. Маркса та Ф. Енгельса, соціально-філософська думка ХХ століття.

Перелік основних питань:1. Соціально-філософська проблематика в філософії античності.2. Загальна характеристика соціальних вчень доби Середньовіччя та Відродження.3. Розвиток уявлень про суспільство у період Нового часу та Просвітництва.4. Соціально-філософські ідеї в творчості представників німецької класичної філософії.

78

5. Соціально-філософська думка ХХ століття.Методичні рекомендації

Перше питання: Необхідно розглянути проблему демократичного суспільства в філософії Демокріта. Слід звернутися до філософії Епікура, розглянути атомістичне вчення на основі якого він будує соціальну філософію. Визначити нову життєву орієнтацію епікуреїзму. Розглянути проблему свободи в філософії Тита Лукреція Кара. Визначити філософські ідеї скептицизму (Піррон), стоїцизму, неоплатонізму (Плотін, Прокл), а також соціальні теорії Платона (Платон «Держава») та Аристотеля (Аристотель «Політика»).

Друге питання: Необхідно розглянути історичну обумовленість теологізації соціальної філософії Середньовіччя: пошук суспільного ідеалу в філософії Августина Блаженого, його роздуми про долю людства. Філософія Фоми Аквінського. Етико-соціальна філософія пізнього Середньовіччя: Йоган Дунс Скотт, Жан Жанден.

Необхідно розглянути проблему державності в соціальній філософії епохи Відродження. Гуманізм Відродження. Раціоналізм Відродження (Нікколо Макіавеллі). Концепції політичної соціології: соціальні утопії (Томас Мор, Томазо Кампанела). Теорія державного суверенітету (Жан Боден).

Третє питання: Необхідно розглянути реалізм соціальної філософії Френсіса Бекона, теорію природного права і суспільного договору (Гуго Гроций, Томас Гоббс, Барух Спіноза, Джон Локк, Жан Жак Руссо, Вольтер). Виникнення нових галузей наукового знання: політична економія, соціальна статистика, демографія. Четверте питання: Необхідно розглянути соціально-філософські ідеї в творчості представників німецької класичної філософії (моральний закон І. Канта і потреби суспільства, питання свідомості, свободи, обов’язку; свобода, свідомість, історія в філософії Й. Фіхте; філософія Ф. Шелінга; концепція абсолютного духу Г. Гегеля: обґрунтування ідеї всесвітньої історії, закономірностей суспільного розвитку; антропологічний принцип Л. Фейєрбаха).

П’яте питання: Необхідно розглянути філософські погляди представників позитивізму: Т. Кун, І. Лакатос, С. Тулмін, Д. Агассі, К. Поппер, П. Фейерабенд. Соціально-історичне знання К. Поппера. Перехід від закритого суспільства до відкритого.

Соціально-культурний аспект психоаналізу З. Фройда: аналіз впливу культурного та соціального середовища на психічне життя людини та її психічні реакції. Переосмислення концепції несвідомого К. Юнгом. Сучасна психоаналітична філософія: орієнтація на визначення основ людського буття, мотивів особистісної поведінки, структурних елементів психіки людини. Необхідно розглянути соціально-філософські ідеї в творчості представників екзистенціалізму. Екзистенція як людське існування. Ідея

79

абсолютної унікальності людського буття. Природа людини в екзистенціалізмі: усвідомлення нею власної смертності і недосконалості. Філософія М. Хайдегера, погляди Жана-Поля Сартра: неповторність, унікальність людської особи втілена в задумах, проектах, цілях, спрямованих у майбутнє. Екзистенція як вільне людське існування у К. Ясперса (Занепад Європи).

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 1, 2, 4, 18, 19, 31, 32, 39, 41, 47, 50, 54, 62, 71, 76.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:

Соціально-історична сутність, соціально-значущі причини та наслідки періоду Реформації. Питання для поточного контролю:1. Соціально-філософська проблематика в філософії античності.2. Соціально-політичні погляди в філософії античності.3. Соціально-історична характеристика епохи Нового часу.4. Соціально-філософські ідеї в німецькій класичній філософії.5. Соціально-філософська думка ХХ століття.6. Соціально-філософська думка в Україні.

5. Самостійна робота

Самостійна робота аспірантів передбачає різноманітні форми контролю. Одна з них – самоконтроль. З метою систематизації такого самоконтролю за вивченим змістом навчального матеріалу аспірантам пропонується:

а) надати відповіді на контрольні питання для самостійного вивчення по кожній лекційній темі з посиланням на першоджерела;б) опрацювання першоджерел (за вибором аспірантів), запропонованих у списку допоміжної літератури до кожної з тем.

Назви цих праць вказані у списку допоміжної літератури. Аспірант самостійно обирає два першоджерела впродовж семестру для вивчення і складає їх короткі тези-конспекти. В них мають бути відтворені основні положення прочитаних робіт, а також представлене власне ставлення до проблем, що розглядались авторами.

Обов’язковим видом самостійної роботи є опрацювання основного понятійного апарату до кожної лекційної теми.

Обов’язковим є проведення екзамену як семестрової атестації. Перелік питань на екзамен визначено в додатку 3.

80

№ з/п

Назва теми лекції та перелік основних питань (перелік дидактичних засобів, посилання на літературу та завдання на

СРС)1 Тема 1. Предмет соціальної філософії та її місце в системі

філософських знань

Необхідно визначити предмет соціальної філософії: вивчення загальнолюдських основ цивілізаційного існування і розвитку суспільства як цілісної системи з позицій людини і самоцінності гуманістичних пріоритетів, співвідношення головних факторів життєдіяльності людей в історичному просторі і часі.

Слід розглянути функції соціальної філософії (світоглядна, теоретична, методологічна, прогностична та ін.); елементи соціальної структури суспільства як історично визначеної сукупності соціальних груп, спільнот, порядок їх взаємозв’язку та взаємодії; особливості соціальних відносин.

Необхідно розглянути природу соціального знання і головні етапи його історичного розвитку. Сутність і специфіку соціального пізнання, методи соціального пізнання.

Слід розглянути емпіричний рівень соціального пізнання (спостереження в суспільствознавстві, соціальний експеримент, що має конкретно-історичний характер), теоретичний рівень соціального пізнання (необхідно визначити в чому полягає історичний метод, принцип історизму, моделювання, метод історичних паралелей), сутність соціального передбачення. Спосіб існування соціальної реальності.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 5, 6, 8, 13, 17, 22, 30, 50, 53, 60, 74, 81, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:4. Стан і перспективи вітчизняної соціальної філософії.2. Прочитати одну із запропонованих робіт: Бердяев Н.А. Смысл истории. Ясперс К. Смысл и назначение истории.

2 Тема 2. Ґенеза соціально-філософських ідей

Необхідно розглянути проблему демократичного суспільства в античній філософії. Слід звернутися до філософії Демокріта, Епікура, розглянути атомістичне вчення на основі якого вибудовується соціальна філософія. Визначити нову життєву орієнтацію епікуреїзму. Розглянути проблему свободи в філософії Тита Лукреція Кара. Визначити філософські ідеї скептицизму (Піррон), стоїцизму, неоплатонізму (Плотін, Прокл), а також соціальні теорії Платона (Платон «Держава») та Аристотеля (Аристотель «Політика»).

81

Необхідно розглянути історичну обумовленість теологізації соціальної філософії Середньовіччя: пошук суспільного ідеалу в філософії Августина Блаженого, його роздуми про долю людства. Філософія Фоми Аквінського. Етико-соціальна філософія пізнього Середньовіччя: Йоган Дунс Скотт, Жан Жанден. Проблема державності в соціальній філософії епохи Відродження. Гуманізм Відродження. Раціоналізм Відродження (Нікколо Макіавеллі). Концепції політичної соціології: соціальні утопії (Томас Мор, Томазо Кампанела). Теорія державного суверенітету (Жан Боден).

Необхідно розглянути реалізм соціальної філософії Френсіса Бекона, теорію природного права і суспільного договору (Гуго Гроций, Томас Гоббс, Барух Спіноза, Джон Локк, Жан Жак Руссо, Вольтер). Виникнення нових галузей наукового знання: політична економія, соціальна статистика, демографія. Необхідно розглянути соціально-філософські ідеї в творчості представників німецької класичної філософії (моральний закон І. Канта і потреби суспільства, питання свідомості, свободи, обов’язку; свобода, свідомість, історія в філософії Й. Фіхте; філософія Ф. Шелінга; концепція абсолютного духу Г. Гегеля: обґрунтування ідеї всесвітньої історії, закономірностей суспільного розвитку; антропологічний принцип Л. Фейєрбаха). Слід визначити російську соціально-філософську думку ХХ століття (М. Лоський, П. Флоренський, С. Булгаков, С. Франк, Л. Карсавін, І. Ільїн, О. Лосєв, І. Фролов та ін.). Розглянути соціально-філософську думку в Україні (І. Франко, М. Грушевський: держава і народ в історії, М. Ковалевський, В. Вернадський: вчення про ноосферу, Б. Кістяківський, В. Липинський, В. Віниченко, М. Хвильовий, П. Любченко та ін.)

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 1, 2, 4, 18, 19, 32, 39, 41, 47, 50, 54, 62, 71, 76.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:1. Соціально-філософські аспекти вчень шкіл періоду еллінізму.2. Прочитати одну із запропонованих робіт: Платон «Держава», Арістотель «Політика», Т. Мор «Утопія», Т. Кампанелла «Місто Сонця», Мак`явеллі «Державець».3. Прочитати одну із запропонованих робіт: Т. Гоббс «Левіафан», Ф. Бекон «Нова Атлантида», Ж.-Ж. Руссо «Про суспільну угоду», І. Кант «До вічного миру».4. Прочитати одну із запропонованих робіт: Спенсер Г. «Личность и государство», З. Фрейд «Будущее одной иллюзии», Э. Фромм «Бегство от свободы», Ж.-П. Сартр «Экзистенциализм – это гуманизм».

82

3 Тема 3. Людина як предмет філософської рефлексії

Необхідно розглянути основні теорії походження людини. Праця, спілкування, мова, як головні фактори антропосоціогенезу. Трудова теорія як поєднання процесу походження людини (антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез). Необхідно розглянути проблему людської діяльності та її роль в житті суспільства. Розглянути роль праці в філософії Конфуція, Аристотеля, поняття діяльності як принципа суспільного способу буття в німецькій класичній філософії: І. Кант, Й. Фіхте, теорія Г.В.Ф. Гегеля. В теорії людської діяльності знаходимо витоки вчення К. Маркса про практику. Слід розглянути практичну і духовну діяльність. Типи діяльності: економічна, соціальна, політична, духовна в залежності від об’єктів діяльності; в залежності від суб’єктів діяльності індивідуальна та колективна, народний рух, класова боротьба, молодіжний рух; відносно об’єктивних тенденцій розвитку суспільства прогресивна, консерватина, регресивна, революційна, контрреволюційна; на основі системи цінностей позитивна та негативна, закона та незакона, моральна та аморальна. Всі види діяльності характеризуються як творча та нетворча. Необхідно розглянути роботу Вовк Х.В. Антропологічні особливості українського народу. Розглянути запропоновану автором характеристику українського антропологічного типу; Гумбольдт В. О мышлении и речи. О влиянии различного характера языков на літературу и духовное развитие. О различии строения человеческих языков и его влияния на духовное развитие человечества. Слід розглянути основні теоретичні та методологічні принципи концепції В.О. Гумбольта: синтез натуралістичного і діяльнісного підходів (мова як організм духу і як діяльність духу), діалектичне співвідношення протилежних начал (у формі антиномій); системно-цілісний погляд на мову, пріоритет динамічного, процесуально-генетичного підходу над структурно-статичним, розвиток мови як загальне досягнення людства. Лінгвістична методологія, функції мови, єдність мови та мислення, мови та культури. Проаналізувати роботу Енгельса Ф. Роль праці в перетворенні мавпи в людину. Праця, мова, спілкування як головні фактори антропосоціогенезу; Кант И. Опыт о болезнях головы. Слід розглянути визначені І. Кантом відхилення пізнавальної здібності, названі ним хворобами голови, визначені недуги як наслідок духовних відхилень тогочасного суспільства.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 16, 21, 25, 26, 27, 28, 31, 40, 42, 56, 68, 78, 90.Інформаційні ресурси: 1.

83

Завдання на СРС:1. Типи діяльності. Практика.2. Прочитати одну із запропонованих робіт: Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу; Гумбольдт В. О мышлении и речи. О влиянии различного характера языков на літературу и духовное развитие. О различии строения человеческих языков и его влияния на духовное развитие человечества.; Енгельс Ф. Роль праці в перетворенні мавпи в людину; Кант И. Опыт о болезнях головы.3. Прочитати одну із запропонованих робіт: Кант И. «Грезы духовидца поясненные грезами духовидца», Моуди Р. «Жизнь после смерти».

4 Тема 4. Суспільство як цілісна соціальна система, що саморозвивається

Необхідно розглянути системність соціальної реальності. Системний підхід до аналізу суспільства. Розглянути поняття система (сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють цілісність системи). Питання цілісності і системності соціуму, розглянути сучасне суспільство як систему соціальних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності базисних та надбудовних суспільних відносин.

Слід визначити елементи соціальної системи: суб’єктивно-діяльнісний зріз (люди), функціональний зріз (сфери діяльності: економіка, транспорт і зв'язок, освіта, наука, управління, оборона, мистецтво і т. п.), соціокультурний зріз (підсистеми: класово-стратифікаційна, соціально-етнічна, демографічна, поселенська, професійно-освітня); функції соціальної системи.

Необхідно розглянути основні сфери суспільного життя: матеріальна ( процеси матеріального виробництва, науково-технічний прогрес, технологічна революція), соціально-політична (взаємовідносини, інститути і процеси соціальних груп, класів, націй, держав), духовна (духовний світ людини і суспільства: мораль, право, мистецтво, наука, релігія, освіта, виховання), культурна (здійснює виробництво і функціонування культурних цінностей), політична (держава, армія, політичні партії та ін.). Розглянути суспільні відносини, типи суспільних відносин. Слід розглянути системно-структурні зв’язки між різними сферами суспільного життя.

Необхідно розглянути джерела і форми розвитку суспільства. Спрямованість розвитку суспільства. Діяльність як спосіб функціонування суспільства в сучасних соціологічних теоріях. Суб’єктивний фактор в історії як свідома, цілеспрямована діяльність мас, класів, політичних партій, окремих особистостей, спрямована на зміну, розвиток або збереження об’єктивних умов суспільного розвитку.

Необхідно проаналізувати основні ідеї роботи: Момджян К.Х. 84

Социум. Общество. История. Розглянути два напрямки в історії соціально-філософської думки: рефлективний та валюативний, питання суспільного устрою і розвитку, питання взаємодії філософії історії та соціальної філософії.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 7, 52, 53, 58, 64, 67, 83, 89, 93, 95, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:1. Системно-структурні зв'язки економічної та політичної сфер суспільного життя.2. Прочитати одну із запропонованих робіт: Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие. Вебер М. Основные социологические понятия. Або Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма.3. Прочитати одну із запропонованих робіт: Парсонс Т. Система современных обществ.; Сорокин П. Социокультурная динамика. Або Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество.4. Проаналізувати основні ідеї роботи: Момджян К.Х. Социум. Общество. История.

5 Тема 5. Фундаментальні основи буття суспільства

Необхідно розглянути вплив географічного середовища на суспільно-політичні процеси і суспільну мораль. Виникнення в Німеччині геополітики. Геополітичне поняття «життєвого простору». Поняття суспільного виробництва, види суспільного виробництва: матеріальне та духовне виробництво. Система суспільного виробництва: носії життя, засоби до життя, соціальні умови існування. Спосіб виробництва: продуктивні сили, виробничі відносини. Спосіб матеріального виробництва і його структура: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Виробничі сили та виробничі відносини. Взаємозв’язок продуктивних сил та продуктивних відносин. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва, тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Необхідно визначити як наука і техніка дозволяє людині не лише оптимально використовувати в інтересах суспільства природні багатства, закони природи, але і формувати нові системні зв’язки в природному середовищі. Діяльність людини в цьому плані має особливе значення, яке розкривається у В. Вернадського в понятті «ноосфера». Слід розкрити зміст поняття «ноосфера»: конструктивний вплив людини на природу, процеси породжені розумною діяльністю людини, тенденція до безперервного розширення (вихід людини в космос,

85

проникнення в надра планети).

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 11, 12, 13, 23, 30, 34, 50.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:1. Географічний детермінізм. Геополітика.2. Ідеї В. І. Вернадського про ноосферу.

6 Тема 6. Духовне життя суспільства.

Необхідно розглянути духовне життя суспільства: духовне виробництво, духовна діяльність, духовне спілкування, духовні відносини, духовні потреби, духовне споживання. Основною рушійною силою духовної діяльності є духовні потреби – внутрішні спонукання людини до духовної творчості, до створення духовних цінностей та їх споживання, до духовного спілкування. Слід розглянути проблему духовності у вітчизняній філософії (філософія серця), руській релігійній філософії, філософії життя, феноменології, екзистенціалізмі, філософській антропології. Слід визначити, що духовне життя суспільства включає в себе не лише ідеальні явища, а також самих суб’єктів духовного життя та соціальні інститути зайняті виробництвом, збереженням, розподілом духовних цінностей (бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та громадські організації та ін.). Необхідно розглянути духовні потреби, духовне споживання. Предмети духовного споживання як передумова формування різноманітних духовних потреб людини. Виробництво і споживання духовних цінностей опосередковується духовними відносинами. Вони існують як відносини людини безпосередньо до тих чи інших духовних цінностей, тобто – схвалює вона їх чи відкидає, а також відносини між людьми щодо цих цінностей: до їх виробництва, розповсюдження, споживання, збереження. Слід визначити структуру суспільної свідомості. Розглянути теоретичну та буденну свідомість, форми суспільної свідомості. Моральна свідомість. Політична свідомість. Правосвідомість. Естетична свідомість. Релігійна свідомість. Філософська свідомість. Необхідно визначити основні ідеї роботи С.Л. Франка «Духовные основы общества»: форми суспільної свідомості, духовні цінності.

Базоваа література: 1– 4.Допоміжна література: 3, 15, 35, 36, 45, 46, 49, 51, 57, 65, 72, 73, 79, 84, 85, 86, 89, 91.Інформаційні ресурси: 1.

86

Завдання на СРС:1. Духовні потреби. Духовне споживання.2. Теоретична і буденна свідомість. Основні ідеї роботи С.Л. Франка Духовные основы общества.3. Энегельс Ф. «Происхождение семьи, частной собственности и государства», Кассирер Э. «Философия символических форм», Фрейд З. «Тотем и табу».

7 Тема 7. Соціальне буття суспільства

Необхідно визначити поняття соціальної спільності людей. Слід розглянути соціальну структуру суспільства (етнічна структура, демографічна структура, поселенська структура, класова структура, професійно-освітня структура) як цілісну сукупність всіх функціонуючих в ньому спільнот, взятих в їх взаємодії. Соціальна структура традиційного, індустріального і інформаційного суспільств.

Необхідно визначити класову структуру і класові відносини індустріального суспільства. Розглянути теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності (П. Сорокін, Т. Парсонс). Слід розглянути вертикальну соціальну мобільність (рух вгору чи вниз в системі соціальних позицій) та горизонтальну соціальну мобільність (переміщення індивіда на одному й тому ж соціальному рівні). Типи соціальної мобільності: між класова ті внутрікласова. Теорія соціальної стратифікації: слід розглянути одномірну та багатомірну стратифікацію.

Необхідно визначити етнічні спільності людей: рід, плем'я, народність, нація. Рід як складова першої в історії суспільно-економічної формації (спільне поселення, мова, звичаї, вірування). Розглянути поняття етносу. Етнос і раса. Розглянути поняття нації, слід визначити головні ознаки: спільність території, мови, спільність економічного життя, спільні риси психічного складу, закріплені у культурі, національна самосвідомість. Національна психологія. Слід розглянути історичні типи етнічних спільностей людей.

Необхідно розглянути демографічну структуру суспільства. Загальна чисельність населення, темпи зростання народонаселення, закони народонаселення. Вікова структура населення. Міграція та міграційні процеси. Сутність демографічних процесів і явищ: шлюбність, народжуваність, міграції, смертність, відтворення населення тощо. Відтворення населення. Перспективи еволюції тривалості життя. Сім’я в сучасній Україні. Проблема шлюбності та розлучень. Взаємозв’язок демографічних процесів з різними сферами життєдіяльності: економікою, політикою, охороною здоров’я, культурно-освітньою сферою.

Необхідно розглянути професійно-освітню і поселенську структуру суспільства. Роль освіти. Освіта як необхідний компонент відтворення суспільної людини, її соціалізації. Інтелігенція як

87

спільність людей, що професійно займаються розумовою, творчою працею. Слід розглянути поселенську структуру як просторову форму організації суспільства. Головні типи поселень. Концепції виникнення міст: вотчина теорія, концепція виникнення з сільської спільноти: Б. Рибаков. Ремесло Древньої Русі, оборона теорія: М. Вебер, К. Бюхер, політико-правова: Г.Ф.В. Гегель, Г. Бєлов. Процеси урбанізації. Необхідно розглянути соціальні групи як суб’єкти соціального розвитку. Визначити їх типологію. Народ як головна сила суспільного розвитку. Класи і нації як суб’єкти соціального розвитку (класова боротьба як рушійна сила). Національний рух і суспільний прогрес.

Вивчення національної психології слід розпочати з поняття ментальності Необхідно розглянути такі риси як антеїзм - особливе вшанування землі, кордоцентризм - сердечність, екзистенційність - домінування емоцій і почуттів.

Слід звернути увагу на ключові концепції українського кордоцентризму як національної філософії викладені у таких джерелах: у Г. Сковороди – це «Діалог. Назва його – потоп Зміїний», «Кільце», «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання себе» та «Сад Божественних пісень», у П. Юркевича – «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого», «З науки про людський дух».

Необхідно розглянути сучасні етнічні процеси.

Базова література: 1 – 4.Допоміжна література: 14, 33, 38, 55, 70, 75, 94.Інформаційні ресурси: 1.

Завдання на СРС:1. Соціальні групи, їх типологія і динаміка розвитку.2. Національна психологія.3. Сучасні етнічні процеси.

8 Тема 8. Регулятивні механізми функціонування і розвитку соціуму Необхідно розглянути політичну систему суспільства. Основні елементи політичної системи: держава, право, політичні партії, суспільні організації (профспілки, молодіжні організації та інші), суспільні рухи. Слід, визначити роль держави і права в політичній організації суспільства. Походження і сутність держави. Регулятивні функції держави (держава через механізми влади, управління, правосуддя може забезпечити розробку і реалізацію єдиних, загальнообов’язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві). Сучасні тенденції розвитку держави. Необхідно розглянути феномен громадянського суспільства, його основні складові: добровільні обєднання громадян, громадянські рухи і

88

політичні партії, які не перебувають на жодному рівні влади, діяльність незалежних засобів масової інформації, громадську думку, дискурсивні практики в сфері культури, політичну і громадську активність. Слід, розглянути основні типи ідеологій (тоталітаризм, фашизм, лібералізм, консерватизм). Основні ідеї роботи Донцова Д. Історія розвитку української державної ідеї. Слід розглянути періоди становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, доба козаччини і Гетьманська держава, українське національне відродження ХІХ початок ХХ століття, українська національно-демократична революція, радянська Україна та незалежна Українська держава.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 8, 9, 29, 37, 43, 44, 48, 59, 63, 66, 82.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:1. Традиції. Тотем. Табу.2. Сучасна релігійна ситуація в Україні.3. Ідея громадянського суспільства. Типи ідеологій (тоталітаризм, фашизм, лібералізм, консерватизм). Основні ідеї роботи Донцова Д. Історія розвитку української державної ідеї.

9 Тема 9. Єдність і різноманіття історичного процесу

Необхідно розглянути еволюцію філософських уявлень про єдність світової історії. Різноманітність підходів до аналізу історії суспільства, соціально-історична динаміка та її типи: лінійний, циклічний, спіралеподібний. Проблема смислу історії. Слід, розглянути формаційний підхід, що базується на моністичному, універсалістському розумінні історії. Всесвітня історія як єдиний лінійно-поступальний природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс). Теорія соціальної еволюції Ю. Хабермаса. Необхідно розглянути види і рівні соціального прогнозування. Методи передбачення майбутніх сценаріїв розвитку суспільства. Слід, розглянути глобальні проблеми як закономірний результат розвитку суспільства. Глобальні проблеми і загальнолюдські цінності. Майбутнє в системі ціннісних орієнтацій сучасного людства. Концепція циклічного розвитку культури (праці російського біолога Миколи Яковича Данилевського, німецького соціолога Освальда Шпенглера, англійського історика Арнольда Тойнбі). Вчення про відмінності культурних типів М. Данилевського. У всесвітній історії культури він виділяє 10+1 самобутніх типів культури: єгипетський, індійський, іранський, китайський, халдейський, грецький, римський, аравійський, романо-германський, американо-перуанський (як

89

«сумнівний» тип). Крім того, вчений передбачав становлення одинадцятого типу – слов’янського як найбільш вираженого у руській культурі. Кожний тип культури проходить три фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації характеризується розтратою культурного потенціалу. Теорія культури Освальда Шпенглера (викладена у роботі «Присмерк Європи»): де він розкриває свою концепцію розвитку культури як організму, який народжується, досягає розквіту і, виснажуючись, приходить до свого природного кінця. Чотири фази розвитку культури, за О. Шпенглером: становлення, або "дитинство"; розвиток, або "юність"; розквіт або "зрілість"; занепад і смерть або "старість". Кожна культура має свою долю й тривалість життя, яке становить 1000 років. Потім культура вмирає, а сліди від неї залишаються у формі цивілізації. Концепція А. Тойнбі (базується на своєрідній системі цінностей, навколо яких складається повсякденне життя - від найгрубіших його виявів до найвищих злетів творчості). Кожна локальна цивілізація проходить у своєму розвитку чотири стадії: виникнення, зростання, надлому і розпаду. Циклічна теорія (концепція суперсистем П. Сорокіна). Сутність соціологічної концепції (культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем). Цінності як головний принцип культури у концепції П.Сорокіна (цінності за П.Сорокіним і складають фундамент кожної культури). Три типи соціокультурних суперсистем: чуттєвий, коли світоглядні установки спираються на чуттєве осягнення світу; ідеаціональний, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; ідеалістичний, що включає почуття та інтуїцію. Історія суспільного життя, її матеріальної та духовної культури як реалізація діяльнісно-творчого підходу людини до світу. Спілкування людей та людська діяльність. Процес спілкування людей як формування та відтворення якісно різноманітного життя як суспільного. Діалог між різними культурами (Захід і Схід). Вплив різних культур на формування культури України.

Базова література: 1– 4.Допоміжна література: 8, 20, 24, 61, 69, 80, 81, 87, 88, 92, 96.Інформаційні ресурси: 1.Завдання на СРС:1. Поняття світової спільноти. Захід, Схід, Україна в діалозі культур. 2. Порівняйте погляди на культуру та цивілізацію наступних дослідників: Н. Данилевський, П. Сорокін, О. Шпенглер, А. Тойнбі.

90

3. Прочитати наступні праці: Печчеи А. «Человеческие качества»,Фукуяма Ф. «Конец истории».

V. Індивідуальні завдання

Індивідуальне завдання з дисципліни «Соціальна філософія» передбачено навчальним планом підготовки аспірантів. Формою індивідуального завдання є реферат.

Обов'язковим елементом філософської підготовки аспірантів є написання реферату з курсу. Реферат має бути присвячений актуальним теоретичним і методологічним проблемам природознавства, технічного знання або соціального пізнання, філософському аналізу суспільства, історії його розвитку.

Мета написання реферату – виявити ступінь підготовки аспірантів до науково-дослідної роботи, сприяти розвитку у них здатності здійснювати науковий аналіз природних і суспільних процесів, явищ сучасного життя, підвищити рівень філософської культури.

Тема реферату вибирається самостійно, з урахуванням запропонованої тематики. Тему і план необхідно узгодити з викладачем, що веде заняття.

Оформляти реферат необхідно відповідно до вимог, що висуваються до такого роду наукових робіт.

Титульний аркуш.Реферативна робота повина включати наступні структурні елементи:

ПЛАН (3-4 пункти, крім вступу, висновків і списку літератури).ВСТУП, де необхідно обґрунтувати актуальність обраної теми, її теоретичну значимість, визначити мету та основні завдання, практичну значимість даної реферативної роботи.ОСНОВНА ЧАСТИНА, де розкривається зміст теми, вирішуються поставлені в рефераті завдання.

Усі поставлені у вступі завдання повинні бути проаналізовані. В кінці кожного параграфа або розділу, який розкриває зміст пункту плану, необхідно зробити короткі висновки і логічний перехід до наступного пункту. Параграф або розділ повинен бути не менше 5 сторінок.

У тексті мають бути посилання на наукові роботи, наведені в списку літератури. Посилання оформляється наступним чином: в квадратних дужках вказується номер джерела в списку літератури та сторінка, звідки взята цитата, наприклад: [3; с.78]. Якщо це електронне видання, то в квадратних дужках вказується тільки номер джерела в списку літератури.ВИСНОВКИ повинні містити відповіді на сформульовані у вступі завдання.Список використаних джерел подається в кінці роботи після заголовка: Список використаних джерел. Список джерел оформляється відповідно до стандарту.

Обсяг реферату – не менше 25 сторінок друкованого тексту.

91

Технічні вимоги до оформлення: текстовий редактор Microsoft Word for Windows 6.0, 7.0, 97, 2000, 2003, 2007; шрифт – Times New Roman, розмір – 14; міжрядковий інтервал – 1,5; абзац відступ – 1,25 мм; поля – 20 мм.

Реферативну роботу необхідно підготувати і здати викладачу не пізніше 16 тижня.

Аспіранти, які не подали реферат, до екзамену не допускаються.Аспіранти не повинні використовувати для написання рефератів

ПІДРУЧНИКИ і БАНК РЕФЕРАТІВ в інтернеті, а лише наукову літературу (монографії, статті в наукових журналах, матеріали конференцій, довідково-енциклопедичну літературу, дисертації, автореферати, статистичні збірки тощо).

Після підготовки реферату аспірант має його захистити. Терміни видачі, виконання і захисту реферату визначаються графіком, що розробляється кафедрою на кожний семестр. Перелік тем рефератів наводиться у Додатку 2.

VI. Методичні рекомендації

Комплекс навчально-методичного забезпечення містить розширені плани лекцій, що дає можливість аспірантам заздалегідь ознайомитися з основними положеннями кожної з них. Аспірантам надаються завдання для самостійної роботи та для практичних занять, які повинні поглибити знання, що були отримані під час лекцій.

Відпрацювання тем аспірантами відбувається на консультаціях в індивідуальному порядку згідно встановленого графіку за матеріалами, які викликають певні труднощі в їх засвоєнні, або відпрацьовуються пропущені аспірантом відповідні лекції чи практичні заняття.

Обсяги тем лекційного матеріалу з дисципліни «Соціальна філософія», що пропонуються до самостійного опрацювання аспірантами, чітко визначаються запланованою кількістю годин, відведених на відповідні аудиторні та позааудиторні заняття.

Опанування дисципліни «Соціальна філософія» передбачає комплексний підхід при виборі форм та методів навчання. Суть такого підходу полягає в поєднанні лекційних занять та різноманітних форм самостійної роботи: робота на семінарському занятті, підготовка доповідей та виступ з доповіддю на семінарі, опрацювання питань винесених на самостійну роботу, опрацювання першоджерел, виконання реферату, а також вміння аргументувати та відстоювати власну точку зору.

Відповідальне ставлення аспіранта до виконання завдань самостійної роботи надає можливість не лише послідовно та коректно засвоювати навчальний матеріал, але й заощаджувати зусилля та свій час в період семестрового контролю.

Організація навчального процесу, при якій підсумкова оцінка з дисципліни безпосередньо залежить від суми балів, які аспірант набрав під час її вивчення, кардинально змінює роль самостійної роботи. Опрацьовуючи питання для

92

самостійної роботи аспірант, проявляє знання та логічне мислення, працює на підсумкову оцінку.

Питання для самостійної роботи з дисципліни “Соціальна філософія” акумулюють основні положення змісту даної дисципліни. Самостійна робота – це, передусім, робота з літературою, конспектом лекцій. Базова література – це підручники, навчальні посібники, енциклопедії, словники. Додаткова – твори філософів. Додаткова література дозволяє глибше осмислити питання і проблеми, що виносяться для обговорення як на семінарському занятті так і для самостійного опрацювання. Крім того, можна користуватись іншими доступними джерелами, якщо в них достатньо повно висвітлені відповідні теми. Робота з літературою передбачає осмислення прочитаного матеріалу і складання тезового конспекту до питань тем, що складають зміст дисципліни. Таким чином аспірант реферує складні тексти, працює з першоджерелами. Адже важливо зрозуміти суть прочитаного, засвоїти зміст категорій та понять, усвідомити специфіку підходів і трактувань та бути здатним це аргументовано відтворити в усній формі. Доцільно дотримуватися методологічного плюралізму й застосовувати при дослідженні соціальних проблем різні філософські традиції, досягаючи максимального ефекту в історико-філософській реконструкції соціальної філософїї.

Потрібно вчитись орієнтуватись у різноманітті філософських концепцій, напрямів, проводити історичні і логічні паралелі з сучасністю, самостійно робити висновки, переконливо формулювати та відстоювати власні думки.

Обов’язковим є проведення екзамену як семестрової атестації. Оцінка рівня засвоєння матеріалу аспірантами проводиться на основі «Положення про рейтингову систему оцінювання аспірантів з дисципліни «Соціальна філософія» додаток 1.

VII. Рекомендована література

Базова література

1. Андрущенко В. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія: Підручник / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко. – К.: Генеза, 2006. – 656 с.

2. Андрущенко В. П. Історія соціальної філософії: Західноєвропейський контекст. – Київ: Тандем, 2000. – 416 с.

3. П’янзін С. Д. Основи соціальної філософії: навч. посіб. – Черкаси: видавець Чабаненко Ю. А., 2014. – 152 с. Ел.ресурс. Режим доступу: http://eprints.cdu.edu.ua/385/1/osnovu.pdf

4. Таран В. О., Зотов В. М., Рєзанова Н. О. Соціальна філософія: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272 с.

93

Допоміжна література

1. Аврелий Марк. Наедине с собой. – К.-Черкассы: РИЦ «Реал», 1993. – 148 с.

2. Андрущенко В. П., Губерський Л. В., Михальченко М. І. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія: Підручн. для вищ. навч. закл. / В.П. Андрущенко, Л. В. Губерський, М. І. Михальченко. – Вид. 4-те, випр. та доп. – К.: Юрінком Інтер, 2016. – 552 с.

3. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление. – М.: Мысль, 1988. – 255 с. .

4. Аристотель Политика // Сочинения: В 4-х т. Т. 4 / Пер. с древнегреч.; Общ. ред. А. И. Доватура. – М.: Мысль, 1983. – С.38-57. – 830 с. (Филос. наследие. Т, 90).

5. Арон Р. Этапы развития социологической мысли // Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/aron/

6. Барулин В.С. Социальная философия: Учебник. – Изд. 3-е. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 560 с. // Режим доступу: http://www.studfiles.ru/preview/2674204/

7. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М, 1995. // Режим доступу: http://skepdic.ru/wp-content/uploads/2013/05/Berger_Lukman_-Sotcialnoe_konstruirovanie_realnosti_Skepdic.ru_.pdf

8. Бердяев Н.А. Смысл истории. – М.: Мысль, 1990. – 268 с. 9. Бойченко І.В., Бойченко М.І. Філософія історії: предмет, напрямки,

детерміністські та ігрові концепції. – К.:ЦГО НАН України, 1995. – 60 с.10. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. –М.: Наука, 1983 - 418 с.11. Булгаков С. Философия хозяйства. – М.: Наука, 1990. – 412 с. 12. Вебер М. Основные социологические понятия. // Избр. произв. – М.,

1990. // Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/ Sociolog/Weber/osn_soc.php

13. Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма. // М.Вебер. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; Предисл П. П. Гайденко.– М.: Прогресс, 1990. – 808 с.

14. Винниченко В. Відродження нації. В 3-х тт. ,Ч.1. – К.: Політвидав, 1990. – 542 c.

15. Витаньи И. Общество, культура, социология. – М.: Прогресс, 1984. – 287 с.

16. Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу // Студії з української етнографії та антропології. – К., 1995. – 250 с.

17. Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. – СПб.: Наука, 1993. – 479 с.

18. Гельвеций К.А. Сочинения в 2–х т., (Сост. и общ. ред, Х.Н.Момджяна) – М.: Мысль, 1974. – Т.2: О человеке. – 687 с.

19. Гоббс Т. // Избр. произведения В 2–х тт. – М.: Мысль, 1964 – Т.2: Гоббс Т. Левиафан. – 736 с.

94

20. Гогозов И.А. Введение в философию историю. – М.: PerSe; СПб.: Университетская книга, 2000. – 543 с.

21. Гумбольдт В. О мышлении и речи. О влиянии различного характера языков на літературу и духовное развитие. О различии строения человеческих языков и его влияния на духовное развитие человечества. / Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/

22. Гуревич П.С. Философия человека. – М.: ИФРАН, 1999-2001// Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/gurep01/

23. Гэлбрейт Д. Экономические теории и цели общества. – М.: Прогресс, 1979. – 408 с.

24. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. – М.: «Книга», 1991. – 576 с. 25. Дарвин Ч. Воспоминания о развитии моего ума и характера:

Автобиография. Дневник работы и жизни. – М.: Изд-во АН СССР, 1957. – 251 с.

26. Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора, или Сохранение благоприятных рас в борьбе за жизнь [Текст]: Пер.с шестого издания (Лондон, 1872) / Ч. Дарвин; АН СССР. – Санкт-Петербург: Наука, 1991. – 539с. – (Классики науки).

27. Дембовский Я. Психология обезьян. – М.: Из-во иностранной литературы, 1963. – 236 с.

28. Дерягина М. А. Орудийная деятельность приматов: критерии и определение // Биологические предпосылки антропосоциогенеза. – [отв. ред. В.П. Алексеев, М.Л. Бутовская] ; АН СССР, Ин-т этнографии им. Н.Н. Миклухо-Маклая. – М.: ИЭ. [1 / М.Л. Бутовская, М.А. Дерягина, Э.П. Фридман и др.]. – 1989. – 128,[2] с. : ил. – Библиогр. в конце глав.

29. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К.: Товариство “Знання” України, 1991. – 48 с.

30. Дюркгейм Э.О. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М.: Наука, 1991. – 575 с.

31. Енгельс Ф. Роль праці в перетворенні мавпи в людину. – Маркс К., Енгельс Ф. – Тв. – Т. 20. – С. 50-59.

32. Руссо Ж.–Ж.. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права. – К.: «Port–Royal», 2001. – 583 с.

33. Замогильный И.С. Динамика социальной дифференциации. – Саратов: Изд-во Сарат.ун-та, 1991 - 157с.

34. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. – Новосибирск: Наука, 1991. – 448 с.

35. Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс. – М.: Наука, 1980. – 304 с.

36. Иванов В.П., Козловский В.П., Быстритский Е.К. Культура и развитие человека. – К.: Наук. думка, 1989.

37. Ильин В.В. Политическая антропология. – М.: Издательство МГУ, 1995. – 254 с.

38. Интеллигенция. Власть. Народ: Антология. – М.: Наука, 1992. – 341с. 39. Кампанелла Т. Місто Сонця.– К.: Дніпро, 1988.– 207 с.

95

40. Кант И. Грезы духовидца поясненные грезами метафизика. / Там же, С. 291-361.

41. Кант И. К вечному миру // Режим доступу: https://www.civisbook.ru/files/File/Kant_K_vechnomu_miru.pdf

42.Кант И. Опыт о болезнях головы. Соч. В 6-ти тт. – М.: Мысль, 1963- 1966. – Т.2 – С. 225-242.

43. Коллингвуд Р. Идеи истории. Автобиография. – М.:Наука, 1980. – 486 с.44. Кондерсе Ж. Эскиз исторической картины прогресса человеческого

разума. – М.-Л.: Соцэкгиз,1936. – 265 с. 45. Культура українського народу. – К. : Либідь, 1994. – 256 с. 46. Культурология. ХХ век. Словарь. – Спб: Университетская книга, 1997. –

630 с. 47. Мак’явеллі Нікколо. Флорентійські хроніки; Державець / Пер. з іт.

А.Перепадя. – К.: Основи, 1998. – 492 с.48. Манхейм К. Идеология и утопия. – М.:ИНИОН, 1992.// Режим доступу:

royallib.com/book/...karl/ideologiya_i_utopiya.html 49. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука: (логико-

методол.анализ). – М.: Мысль, 1983. – 285 с. 50. Маркс К. К. критике политической экономии. Предисловие. // Маркс К.,

Энгельс Ф., Соч.т.13. // Економічно-філософські рукописи 1844 року. – Т.: 42.

51. Межуев В. Культура и история. – М.: Политиздат , 1977. – 199 с.52. Месарович М., Такахара Я. Общая теория систем: математические

основы. – М.: Мир, 1978. – 312 с. 53. Момджян К.Х. Социум. Общество. История. – М., 1995. // Режим

доступу:. http://multidollar.ru/history/momdzhjan_k_kh__socium__obhhestvo__istorija__posobie_dlja_studentov_i_aspirantov__m__1995__405_s.htm

54. Мор Т. Утопия. – М.: Наука, 1978.– 415 с.55. Мостяєв О.І. Етнос і нація: проблеми ідентичності. – К.: УЦДК, 1998. –

204 с. 56. Моуди Р. Жизнь после смерти. / Режим доступу:

http://lib.ru/MOUDI/moudi.txt57. Общественное сознание и его формы. – М.: Политиздат, 1986. – 367 с. 58. Общественные отношения и формирование нового человека. – Львов,

Свит, 1990. – 299 с. 59. Панарин А.С. Философия политики. – М.: Новая школа, 1996. – 424 с. 60. Парсонс Т. Система современных обществ. // Режим доступу:

http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Parsons/index.php61. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: «Прогресс», 1985. – 312 с. 62. Платон. Сочинения. В 3–х т. (под общ. ред. А.Ф. Лосева и А.Ф. Асмуса.).

– М., 1971. – Т.3., ч.1.: Платон. Государство. – 678 с.63. Поздняков Э.А. Философия политики. – М.: Весь Мир, 2014. – 544 с.64. Принципы организации социальных систем: теория и практика. – Київ–

Одеса: Вища школа, 1988.– 242 с.

96

65. Проблемы философии культуры. – М.: Прогресс, 1984. – 357 с 66. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К.: Тандем, 1996. – 239 с. 67. Садовский В.Н. Обоснования общей теории систем. – М.: "Наука", 1974.

– 280 с. 68. Сегеда С. П. Антропологія: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2001. – 336

с. /Режим доступу: http://shron.chtyvo.org.ua/Seheda_Serhii/Antropolohiia.pdf

69. Семенов Ю.Н. Социальная философия А.Тойнби. – М.:Наука, 1980. – 200 с.

70. Семигин Г.Ю. Социальное партнерство в современном мире. – М.: Мысль, 1996. – 208 с.

71. Сенека Луцій Анній. Моральні листи до Луцілія / Пер. з латин. А.Содомори. – К.: Основи, 1999. – 603 с.

72. Симонов П.В., Ершов П.М., Вяземский Ю.П. Происхождение духовности. – М.: Наука, 1989. – 350 с.

73. Сорокин П. Социокультурная динамика. // Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992.– 543 с.

74. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. // Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Sorok2/index.php

75. Социальная структура и стратификация в условиях формирования гражданского общества в России. – М..: РАН ИС, 1995. – 171 с.

76. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. – Т.21: С. 23–178;

77. Маркс К. Экономическо–философские рукописи 1844 г. – Т.42: С. 449–554.

78. Тейлор Э.Б. Первобытная культура. – М.: Политиздат, 1989. – 573 с.79. Типология культур. // Культура: теории и проблемы. – М.: Наука, 1995. –

272 с.80. Тойнби А.Дж. Постижение истории. // Режим доступу:

http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Toynbee/_Index.php.81. Тойнби А.Дж. Цивилизация перед судом истории: Сборник / Пер. с англ.

– М.: Рольф, 2002. – 592 с. 82. Тоффлер О. Третья волна. – Москва: АСТ, 2004. – 781с. 83. Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. – М.: Мысль,

1978. – 272 с. 84. Українська культура і сучасність. – Львів: Світ, 1994. – 456 с. 85. Уледов А.К. Духовная жизнь общества. Проблемы методологических

исследований. – М.: Мысль,1980. – 149 с. 86. Уледов А.К. Структура общественного сознания. (Теоретико-

социологическое исследование). – М.: Мысль, 1968.– 330 с. 87. Февр Л. Бои за историю. – М.: Наука, 1991.– 635 с. 88. Философия истории: антология. – Москва: Аспект- Пресс, 1995. – 351 с. 89. Франк С.Л. Духовные основы общества. – М., 1993.// Режим доступу:

royallib.com/.../frank.../s_l_frank_duhovnie_osnovi_obshchestva_vvedenie_ v_sotsialnuyu_filosofiyu.html

97

90. Фрезер Дж. Золотая ветвь. Исследование магии и религии. / Пер. с англ. – М.: АСТ, 1998. – 784 с.

91. Хачатурян А.Б. Общественные отношения и общественное сознание. – М.: МГЗПИ, 1982. – 158 с.

92. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. Генштальт и действительность. – М.: Мысль, 1998. Т. 1. Гештальт и действительность. – 663 с. Всемирно-исторические перспективы. М.: Мысль, 1998. Т. 2. – 606 с.

93. Шрейдер Ю.А., Шаров А.А. Системы и модели. – М.: Радио и связь, 1982. – 152 с.

94. Геллнер Э. Нации и национализм. Пер. c англ./ Ред. и послес. И.И. Крупника. М.: Прогресс. 1991. 320 с.

95. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. – М., 1974. // Режим доступу: http://www.pseudology.org/science/SystemPodxod.htm

96. Ясперс К. Смысл и назначение истории.: Пер. с нем. 2–е изд. – М.: Республика, 1994. – 527 с.

Інформаційні ресурси(доступ надається в мережі НТУУ «КПІ»: бібліотека, навчальні корпуси,

гуртожитки)1. Науково-Технiчна Бiблiотека НТУУ "КПI" - http://opac.kpi.ua/F?

RN=477898252

98

Додаток 1

Рейтингова система оцінювання результатів навчання з дисципліни «Соціальна філософія»

ПОЛОЖЕННЯпро рейтингову систему оцінки успішності аспірантів

на 2017-2018 н.р.з кредитного модуля (дисципліни) СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

для всіх спеціальностейРОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ

Семестр Всього(кред./год.)

Розподіл за видами занять(всього год./год. у тижні)

СРС

Індиві-дуальні

завд.(вид)

Семест-рова

атестац.ЛекціїПрактичні/семінарські

Лабораторні/комп’ют.

практикум2 4/120 18 36 - 66 реферат екзамен2 4/120 6 4 - 110 реферат екзамен

Рейтинг аспіранта з дисципліни складається з балів, що він отримує за:1. Доповідь на семінарському заняття (за умови, що на одному семінарському

занятті опитуються 5 аспірантів при максимальній чисельності групи 8 осіб) 9 пр.* 5асп./ 8 асп.= 5 доп.

2. реферат3. відповідь на екзаменіСистема рейтингових (вагових) балів та критерії оцінювання:5. Робота на семінарських заняттях: Доповіді:Ваговий бал – 5. Максимальна кількість балів на всіх семінарських заняттях дорівнює 5 бал * 5 відп. =25 балів, де 5 бали – відмінно, – аспірант демонструє повні й міцні знання навчального матеріалу в заданому обсязі, необхідній рівень умінь і навичок, правильно і обґрунтовано приймає необхідні рішення в різних нестандартних ситуаціях.4 -3 бали – добре, – аспірант допускає несуттєві неточності, має труднощі в трансформації умінь в нових умовах2 -1 бал – задовільно, – аспірант засвоїв основний теоретичний матеріал, але допускає неточності. Уміє використовувати знання для вирішення стандартних завдань.0 балів – “незадовільно”, тобто незасвоєння окремих розділів.Опрацювання першоджерел – 5 першоджерел * 3 = 15 балів ( мають бути здані в період між 1 та передостаннім семінарським заняттям) 2. РефератВаговий бал – 20, де20-19 балів – відмінно, – реферат відповідає встановленим вимогам.18- 15 балів – добре, – реферат має незначні недоліки.

99

1-14 балів – задовільно, – реферат має суттєві недоліки як за змістом, так і за оформленням.0 балів – “незадовільно”, – у рефераті не співпадають тема та зміст, реферат містить більше 80 % запозиченого тексту без посилань (плагіат).

Штрафні та заохочувальні бали:1. За несвоєчасну здачу першоджерел – мінус 1 штрафних бали Rs2. За відсутність на лекціях і семінарських заняттях - мінус 2 бал3. За роботу з додатковою літературою з дисципліни, за виконання завдань з

удосконалення дидактичних матеріалів з дисципліни, виступ на конференції - до 5 заохочувальних балів Ro за кожне виконане завдання.

4. Доповнення на семінарських заняттях – 1 бал

Розрахунок шкали (R) рейтингу:Сума вагових балів контрольних заходів протягом семестру складає:

Rc2 =25+15+20= 60 балів Розмір екзаменаційної шкали : Re=40 балів

Таким чином, рейтингова шкала з дисципліни складає Rd=Rc2+Re=100 балів.

Необхідною умовою допуску до екзамену є відсутність заборгованостей у аспіранта з дисципліни, стартовий рейтинг не менше 60% Rс2, тобто 36 балів.

Аспіранти, які набрали протягом семестру рейтинг менше 50% R, тобто менше 30 балів, до екзамену не допускаються і виконують додаткову роботу.Для отримання аспірантом оцінок (традиційних та ECTS) його рейтингова оцінка переводиться згідно з таблицею:Значення рейтингу з кредитного модуля Бали Оцінка ECTS Традиційна оцінка

0,95 R ≤ RD 95-100 A – відмінно відмінно0.85 R ≤ RD 0.95

R 85-94 B – дуже добредобре0.75 R ≤ RD 0.85

R 75-84 C – добре

0.65 R ≤ RD 0.75 65-74 D – задовільно

задовільно0.6 R ≤ RD 0.65 60-64E – достатньо (задовольняє

мінімальні критерії)RD 0.6 R 40-59 Fx – незадовільно незараховано

RD 0.4 R 0-39F – незадовільно

(потрібна додаткова робота)

не допущено

100

Додаток 2.ПЕРЕЛІК ТЕМ РЕФЕРАТІВ

1. Філософія як теоретичне ядро світогляду.2. Взаємовідношення філософії і науки. 3. Соціальні передумови виникнення філософії. Філософія та міфологія.4. Феномен «грецького дива»: походження теоретичного знання.5. Платон і його вчення про державу.6. Соціальна філософія Аристотеля в культурно-історичному контексті

епохи. 7. Середньовічна філософія: напередвизначеність людської історії. 8. Соціально-філософська думка Київської Русі.9. Від теоцентризму середніх віків до антропоцентризму Відродження.10. Нове розуміння людини і суспільства в західноєвропейській філософії

епохи Відродження.11. Соціальні теорії та гуманістичні ідеї мислителів епохи Відродження. 12. Розвиток соціально-філософських ідей в духовній культурі України

ХІV – XVII ст.13. «Нова Атлантида» Ф. Бекона як соціально-філософська утопія. 14. Суспільно-правовий ідеал Просвітництва. Просвітницька трактовка

людини та держави. 15. Французькі матеріалісти ХVІІІ століття про суспільство. 16. Зародження історизму. Космогонічна гіпотеза Канта-Лапласа. 17. Післякантівський німецький ідеалізм і принцип історизму. 18. Пантеїстичний характер гегелівського історизму. 19. Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха. 20. Українські філософи ХІХ століття про людину і суспільство. 21. Становлення некласичної соціальної філософії (кінець ХІХ - ХХ ст.).22. Філософські течії в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ століття. 23. Матеріалістичне розуміння історії як методологія соціально-

гуманітарного пізнання. 24. Категорія «практика» в соціальній філософії. Активність суб’єкту. 25. дея надлюдини в філософії Ф. Ніцше. 26. Екзистенціалізм: людина в загальній структурі буття. Сенс існування. 27. Проблема свободи у філософії Ж.-П. Сартра.28. «Філософія абсурду» А.Камю.29. Філософські ідеї в класичному психоаналізі З.Фрейда.30. Єдність віри і знання в неотомізмі.31. Цінності буття в антропології М. Шелера.32. Людина і суспільство у філософії Франкфуртської школи.33. Мова і знак у структуралізмі.34. Структуралізм як методологія соціально-гуманітарного знання.35. Уявлення про людину та суспільство у філософії постмодернізму.36. Філософія постмодерну як форма відчуження людини від ціле

101

раціонального проектування і соціальної дії.37. Антропологія постмодернізму.38. «Тілоцентризм» як принцип філософії постмодернізму.39. Концепція соціуму в постмодернізмі. 40. Особливість соціальної форми руху матерії. Критика редуціонизму.

102

Додаток 3.ПЕРЕЛІК ПИТАННЬ НА ЕКЗАМЕН

1. Визначити предмет соціальної філософії та її основні функції.2. Розглянути проблему побудови теоретичних моделей соціальної

реальності.3. Проаналізувати місце соціальної філософії в системі філософських

знань. 4. Розглянути питання походження людини і суспільства. Визначити

біологічне і суспільне в людині. 5. Охарактеризувати діяльність як спосіб існування соціальної матерії.6. Визначити різноманіття підходів до аналізу історії людського

суспільства.7. Дати характеристику суспільства як самоорганізованої системи..8. Розкрити структуру соціальних зв'язків і відносин.9. Охарактеризувати матеріалістичну модель соціальної реальності.10. Охарактеризувати ідеалістичну модель соціальної реальності.11. Дати визначення суспільно-економічній формації і цивілізації.12. Дати філософський аналіз проблеми взаємодії природи і суспільства:.13. Визначити сутність, структура суспільного виробництво та розкрити

його роль в суспільному розвитку.14. Визначити поняття та структуру матеріальний способу виробництва

та його роль в суспільному розвитку.15. Розкрити роль продуктивних сил і техніки в функціонуванні та

розвитку суспільства.16. Розкрити сутність і структуру духовного життя суспільства.17. Розкрити сутність і структуру суспільної свідомості.18. Визначити теоретичну і буденну свідомість.19. Розглянути ідеологію і суспільну психологію як сфери суспільної

свідомості, дати їх визначення.20. Розкрити поняття суспільної свідомості та форми суспільної

свідомості.21. Розкрити сутність форм суспільної свідомості (правова, релігійна,

художня).22. Розкрити сутність форм суспільної свідомості (політична, моральна,

екологічна). 23. Розкрити сутність науки та її соціальні функції.24. Визначити проблему людини в філософії.25. Розглянути співвідношення понять «людина», «індивід»,

«особистість», «індивідуальність».26. Розкрити проблема сенсу і мети життя.27. Охарактеризувати особистість в системі соціальних відносин.

Визначити роль особистості в історії.

103

28. Виявити рушійні сили та суб'єкти історичного процесу.29. Розкрити діалектику свободи і необхідності в суспільному розвитку.30. Дати визначення поняття класів. Розглянути соціально-класову

структуру індустріального суспільства.31. Розглянути теорії соціальної мобільності і соціальної стратифікації.32. Розглянути етнічну структуру суспільства та дати визначення

поняттям: сім'я, рід, плем'я, народність, нація.33. Дати визначення поняття «соціальна динаміка» та розглянути її типи:

лінійний, циклічний, спіралевидний.34. Розглянути державу як форму політичної організації суспільства, її

походження та історичні типи. 35. Охарактеризувати форми державного устрою та політичного

правління. Визначити поняття та види політичних режимів.36. Розглянути регулятивні механізми функціонування і розвитку

суспільства (традиції, звички, мораль, право, держава, громадянське суспільство).

37. Визначити історичний процес і його критерії.38. Розглянути питання соціального прогнозу і глобальні проблеми

сучасної цивілізації.39. Визначити характер взаємодії природи і культури.40. Дати визначення способу виробництва. Розглянути діалектику

продуктивних сил і виробничих відносин.41. Визначити соціальні аспекти сучасної науково-технічної революції.42. Визначити характер взаємодії економіки і політики.43. Визначити історичні форми спільності людей. 44. Розкрити форму, зміст, характер, мотивацію та сенс праці.45. Визначити сучасні перспективи розвитку земної цивілізації.46. Визначити соціальні інтереси та їх роль в суспільному розвитку47. Розкрити сутність масової культури і масової свідомості.48. Розкрити сутність соціальної еволюції і соціальної революції. 49. Розкрити зміст гуманізму і антигуманізму. Розглянути творчість як

спосіб буття дійсного гуманізму.50. Дати визначення поняття суспільного виробництва. Визначити зміст

матеріального і духовного виробництва. 51. Проаналізувати основні підходи до історичної періодизації

суспільного розвитку.52. Розглянути феномен відчуження та визначити шляхи його подолання

(К.Маркс «Економічно-філософські рукописи 1844 р.»)53. Розкрити сутність матеріалістичного розуміння історії К.Маркса

(К.Маркс «До критики політичної економії. Передмова.»)54. Охарактеризувати виробничі відносини як підставу виникнення сім’ї,

приватної власності та держави (Ф.Енгельс «Походження сім'ї, приватної власності і держави»).

55. Дати аналіз критиці К.Поппера соціальної філософії марксизму в праці «Відкрите суспільство та його вороги».

104

56. Розглянути проблему історичної ґенези цивілізацій (Тойнбі А. «Дослідження історії»).

57. Виявити основні положення роботи Макіавеллі Н. «Государ»58. Охарактеризувати теорію суспільного договору (Гоббс Т. «Левіафан»,

Руссо Ж.-Ж. «Про суспільний договір»).59. Розкрити сутність соціальних утопій про досконале суспільство (Мор

Т. «Утопія», Кампанелла Т. «Місто Сонця»).60. Розглянути погляди філософів античності про будову суспільства і

держави (Аристотель «Політика», Платон «Держава»).61. Викласти основні ідеї анархізму (Бакунін М. «Державність і анархія»,

Кропоткін П. «Сучасна наука і анархія»).62. Дати змістовний аналіз соціально-філософських ідей представників

німецької класичної філософії (Кант І. «До вічного миру», Гегель Г.В.Ф. «Філософія права»).

63. Дати визначення поняття глобалізації. Співвідношення позитивних та негативних її наслідків. (Панарін О.С. «Спокуса глобалізмом»)

64. Розкрити сутність концепції еволюції типів культури (Сорокін П. «Людина. Цивілізація. Суспільство»).

65. Розглянути соціально-філософські ідеї Середньовічної доби (Августин Аврелій «О граде божием»).

66. Розібрати основні положення роботи Фур’є Ш. «Теорія всесвітньої єдності».

67. Виявити екологічну складову нового гуманізму: проблеми етики відповідальності. (Йонас Г. «Принцип відповідальності»).

105