1

Незаконен торгівлє склавен Хунтен режим ворботен!Ахтунг! Ватен швайне ніхт єтот чітать! За нарушеніє порядок: паф-паф!

№6Укропен зольдатен унд офiцiре лiтературен цайтунг

«Амєрікосам всє продакшин» пропонує

Письмо российскому убийце из Питера

И сидел бы Вконтакте и Твиттере, Сочиняя заумные посты. И гулял бы ночами по Питеру, Созерцая далекие звезды…Покупал бы в кафе печенье, Попивая чаек в уголочке… Но позвали тебя приключения - Нет покоя у пятой точки!Нацепив колорадские бантики,Ты на юг рванул, за границу.Захотелось военной романтики? А пришлось стать наемным убийцей.Ты ворвался в наш дом с триколоромИ наставил в лицо автомат…Лучше б ты поглазел на «Аврору»И поехал с друзьями в Кронштадт.Помнишь, дед у разбитой печки На полу лежал в вышиванке?Он не шел вас топить в Черной речке,Он не шел вас стрелять на Фонтанке!Кто сказал, что имеете правоПриезжать, убивать, топтать?Кто сказал, что ваш вождь кровавыйНам и тетя, и дядя, и мать?Ты родился в культурной столице –Эрмитаж, разводные мосты…Это в прошлом. Ведь в город-убийцуПревратил этот город ты…Что ж ты, варвар, понять не хочешь - Мы хозяева этой земли!Предал ты свои белые ночиИ лежишь бездыханный в крови.Ты принес в Украину горе,Убивать шел жестоко и тупо...Ты хотел стать народным героем,Ну а стал неопознанным трупом.Опускается с неба темень,Но огнем полыхает восток.Мы свою защищаем землю, С нами правда и с нами Бог!

Тетяна Малахова

Дебальцеве: розвели Путіна, як кошеня. це якщо наша влаДа мала стратегічний План.

І ми в цьому конкретному епізоді отримали страте-гічну перемогу, наголо-шую лише в епізоді, а не

у війні загалом. Українські керівники строго у відповід-ності до рекомендацій Сунь-цзи «показали фальшивою вигоду» і «були близько, хоча здавалися далеко».

Путін побачив ілюзію легкої здобичі у вигляді Де-бальцевського котла. Йому цю ілюзію створили: котел майже замкнувся і до повно-го оточення рукою подати. Російський лідер з його аван-тюризмом і, як пише Джеймс Шер, заниженим порогом відчуття небезпеки не міг не клюнути, і він клюнув («по-казали фальшивою вигоду»).

В передчутті скорого розгро-му значних частин української армії, а отже і загрози нових масових заворушень у Києві (Кремль робить ставку на про-тести в Києві, зміщення прези-дента і як наслідок втрату керо-ваності, а отже легку окупацію «Юго-Востока») він помилився: фактично визнав, що він керує війною і почав переговори зі світовими лідерами.

Чи міг він пробувати зами-кати котел без цього гучного піару? Теоретично так, але концепція російської стратегії полягає в максимально гучно-му інформаційному супрово-ді військових дій. І перегово-ри у форматі чотирьох такий піар давали. Так він клюнув другий раз. До того ж відмов-лятися від переговорів у цей момент означало показати офіційну незацікавленість у припиненні кровопролиття, чого Кремль на словах перед західною публікою уникає.

Путін, впевнений у тому, що переможців не судять і у лякливості Заходу (останнє один з ключових засновків російської стратегії у цій ві-йні) ішов у ва-банк: говорив про мир і демонстративно атакував у Дебальцеве.

В разі удачі він отримував: перше – деморалізацію ЗСУ, бунти в Києві, друге- ще один аргумент і для європейців і для українців на користь того, що з Росією краще не воюва-ти. Згадайте, заготовлені смс-ки нашим воїнам з пропози-цією здаватися відразу після Мінська.

Після деморалізації Укра-їни Меркель з Орландом проковтнули б усе, їм – чим менше мороки тим краще. А якщо немає кого захищати, то й камінь з плеч. І хіба хтось колись згадував про попере-

дні домовленості після вій-ськової перемоги?

Але ілюзія котла була лише ілюзією. Лещата не замкну-лися, і дорогу по якій з тру-дом доставлялися боєприпа-си легко розблокували при виході із плацдарму («були близько, хоча здавалися да-леко»). Утримувати місто далі було небезпечно і у цій грі ми теж ризикували.

В результат ми добилися, двох речей. Перше показали, що це війна не з сепаратиста-ми, а з Росією і Путіним (для Заходу це далеко не очевидні речі, однин з елементів гри Путіна до Дебальцевого -мас-кування своєї участі). Ми створили ситуацію, коли кар-тяр добровільно показав усім свої краплені карти.

Друге продемонструва-ли західним лідерам, що ди-пломатичні зусилля марні і значно ускладнили аргумен-тацію чому не варто давати Україні зброю. Зрештою це сказав сам Порошенко. Фак-тично спектакль розігрувався для Обами.

При цьому, в якості по-

бічного ефекту, ми утриму-ючи позиції перетворили Де-бальцеве на м’ясорубку для російсько-сепаратистських військ. І ми маємо збережені війська.

Зверніть увагу: Путін бага-то говорив про війну в Укра-їні, поки вірив у котел, тепер коли наші війська організова-но вийшли він мовчить.

Так бійцям було важко, так були втрати, так їх постави-ли на грань смерті, є загиблі. Ілюзія легкої перемоги мала виглядати правдоподібно. Але це війна, пожертвувати бійця-ми заради введення ворога в оману звичний прийом. «Ба-тальйони просять вогню», – гарний фільм на цю тему.

Якщо вищеописане при-пущення, правда,то хтось із українського керівництва, чи з його радників геніальний стратег. Хто це не відомо. І добре, що не відомо.

Та уся ця красива теорія має вузьке місце: весь ниніш-

ній успіх – випадковість, вда-лий збіг обставин, фортуна, історична закономірність за якою остання імперія мусить програти війну і розвалитися і ніякого стратегічного плану в нас не придумали. В цьому випадку мораль наступна: пе-реможна війна із сильнішим противником ведеться, як описано вище: із фальшиви-ми випадами, із створенням облудних вигід противнику, зі створення ілюзії слабкос-ті, там де сила і сили там де її немає, з сюжетом який одно-часно розгортаєтсья на усіх фронтах: військовому, дипло-матичному, економічному, ін-формаційному і так далі.

Правди про істині наміри, дії, плани українського ко-мандування під час Дебаль-цевської дуги ми не дізна-ємося ніколи, хіба що хтось із керівників у глибокій старо-сті напише мемуари. Та й то в них не відрізниш суб’єктивну оцінку від реальних подій. Адже «правда, яка сприйма-ється, як обман – ось істин-ний обман».

Концепція російської стратегії полягає в максимально гучному інформаційному супроводі військових дій

Це звучить, як фантастика: Дебальцеве – наша най-більша перемога. Не у сенсі бойовому, а як люблять писати

різні теоретики, у сенсі «військово-політичному». Тобто перемога стратегічна, яка виходить за рамки бойових

дій. Обиватель думає, що війна це лише поле бою, наступ, відступ, зараз вивчив слово «котел». Та бойові дії це лише

один з інструментів більш глобальної гри, коли вороги пробують поставити один одного в такі умови, коли

противник не може робити те, що хоче. Це і називається стратегією.

Автор: Роман Кульчинський

Лістофка для зольдатен. Ніхт продавайть! • Der Хунта цайтунг • «Амерікосам всє продакшин» лімітед

2

Дуже багато фак-тів відомо про те, як наші предки козаки воювали з

поляками, турками чи тата-рами. Однак чомусь навіть в українських школах нічого не говорять про те, як коза-ки воювали проти Москви. Хоча ні, є один випадок, який до того ж висвітлюєть-ся в російській історії як зра-да – війна Росії зі шведами, де український гетьман Іван Мазепа воював на боці швед-ської корони. Але не зрада це зовсім, а війна за свою неза-лежність.

А хочу я розповісти про те, що мало хто знає насправді, – як козаки мало не взяли Мо-скву. І було це за правління найвеличнішого з гетьманів і полководців Петра Конаше-вича Сагайдачного.

Всім відомо про подвиг козаків під Хотином. Із вій-ськом усього в 40 тисяч ко-заків Сагайдачний зумів зу-пинити османську армію, в котрій, згідно зі свідченнями різних джерел, нараховува-лось від 240 до 300 тисяч во-їнів. Проте чомусь той похід на Москву 1618 року мало кого цікавить, та коли роз-глянути його детально, так-тику Сагайдачного взагалі за взірець треба ставити. За своєю військовою майстер-ністю він по праву належить до пантеону великих полко-водців поряд із Ганнібалом, Наполеоном…

Отже більш детально про сам похід. Із 1617 по 1618 рік між Польщею та Москвою точилася війна. Польський королевич Владислав пре-тендував на Московський престол, який до того часу вже зайняв перший із ди-настії Романових – Михаїл. Польща тверезо оцінила си-туацію. Цілком закономірно звернулася за допомогою до козаків, у відповідь на про-хання останні зібрали 20 тисяч війська. У червні 1618-го на спільному польсько-козацькому зібранні був роз-роблений план воєнних дій. Сагайдачний, ґрунтуючись на повідомленнях козацької розвідки, вирішив діяти не на смоленського напрямку, де були сконцентровані вій-ська противника, а вибрав напрямок через Путивль просто на Москву.

Козацьке військо висту-пило в другій половині черв-ня, із собою взяло всього 17 гармат малого калібру, щоб не сповільнювати руху. Ви-ступивши з Києва, 6 козаць-ких полків попрямували Му-равським шляхом, що веде з Криму до Тули.

Уже 7 липня козаки взя-ли першу фортецю Москов-ської держави - Лівни. Ба-гато в чому успіху сприяла раптовість. Козаки пішли на штурм з ходу, оборона міста навіть не встигла збагнути, що відбувається. При штур-мі одного московського во-єводу було вбито, а другого взято в полон.

А 16 липня Сагайдачний без особливих проблем взяв ще одне добре укріплене місто Москви - Єлець. Тут великий гетьман застосував хитрість. Основну частину козацького війська він сховав у лісі, а до міста вивів невеликий загін. Захисники, побачивши не-численне козацьке військо, вирішили вийти в поле і роз-правитися з ним. Але на це й розраховував Сагайдачний. Підсумок - повна поразка московських військ і втрата укріпленого міста, в якому зберігалося 30 000 рублів цар-ської скарбниці.

У кінці липня - на початку серпня Сагайдачний розді-лив військо на дві частини. 10 тисяч козаків під проводом Михайла Дорошенка взя-ли міста Лебедянь, Скопин, Данков, Ряжськ. Після того, як війська знову об’єдналися, козаки взяли Пісочню, Сапо-жок, Шацьк.

Наступним містом, на яке попрямував Сагайдачний, став укріплений Михайлов. Але тисяча козаків, послана вперед, не зуміла відразу взя-ти фортецю – через погану погоду рух кінноти істотно сповільнився. Козаки розра-ховували прибути до фортеці 21 серпня, але вийшли до неї тільки 22-го. Один день від-строчки дав захисникам час укріпитися всередині форте-ці. Основне військо підійшло до Михайлівської фортеці тільки 26 серпня. Штурмом взяти її не вдалося, і Сагай-дачний не став витрачати час і людей на подальші спроби штурму, а вийшов із табору і висунув війська до Москви, де мав об’єднатися з поль-ським військом.

До цього часу Михайло Романов зібрав 7 тисяч вій-ська, і відправив його назу-стріч козакам. Московське військо повинно було за вся-ку ціну утримати козаків на переправі Оки.

2 тисячи козаків під про-водом Федора Бориспольця були відправлені Сагайдач-ним в Мещерські краї – щоб відвернути очі Москви від його переправи через Оку. 9 вересня за його наказом через Оку швидко перепра-вився розвідувальний загін у кількості всього 400 осіб.

Сагайдачний розділив військо, частині наказав іти на штурм Кашири, а сам ви-сунув війська до Зарайська. Атакувавши його відразу 11 вересня, козаки здолали мос-ковське військо і навіть уві-йшли в місто, але нечислен-ність козаків не дозволила розвинути успіх.

На наступний день геть-ман отримав листа від Вла-дислава, який наказував ко-зацькому війську терміново висуватися до Симонова монастиря, куди вже йшло польське військо з Можай-ська. Скликавши військову раду, козаки вирішили не чекати повернення двохти-сячного загону Бориспольця і відкласти штурм Кашири, а натомість зосередитися на штурмі Зарайська і перепра-ві через Оку.

15 вересня козаки почали переправу, і 7 тисяч москов-ських солдатів виступили до місця переправи. Та щойно московському воєводі Вол-конському доповіли про те, що козаки висадилися вище за течією, боячись удару з флангу, він вирішив чим-скоріш відступати в Коло-мну. Але відступ спричинив дезертирство у лавах мос-ковського війська, і Волкон-ський був змушений відсту-пити під натиском козаків до міста Гжель, що в 65 км від Коломни.

Після спокійної перепра-ви за допомогою посланни-ків Сагайдачний домовився з Владиславом зустрітися в місті Тушино 3 жовтня. На той час у Сагайдачного був план убезпечити свої тили.

Тільки 6 жовтня козацьке військо виступило по Ка-ширській дорозі на Москву.

Назустріч їм був посланий останній московський ре-зерв - 6 тисяч вершників на чолі з Бутурліним. Війська зустрілися біля Донського монастиря, і козаки відразу вступили в бій і розгромили московське військо. Сагай-дачний особисто брав участь у битві, і навіть убив Бутурлі-на ударом своєї гетьманської булави.

8 жовтня козаки об’єдналися з польськими військами Владислава в ра-йоні Тушино, і 11-го почався наступ. Обклавши Москву, війська почали готуватися до штурму. Польськими во-єначальниками був розро-блений план, згідно з яким козаки повинні були атаку-вати місто в районі Арбат-ських воріт. Штурм тривав з 3-ї години ночі і до світанку. Козакам вдалося увірватися в місто. Але не діждавшись підтримки, вони змушені були відступити. Після цього невдалого штурму почалася облога.

Поки йшли переговори між польськими та московськи-ми послами, козацькі заго-ни грабували Вологодські та Ярославські угіддя. А в кінці жовтня 8 тисяч козаків попря-мували до міста Калуга - важ-ливої стратегічної укріпленої фортеці. 3 листопада козаки почали штурм і увірвалися в місто, але захисники закри-лися в міському кремлі. До-чекавшись підходу основних військ, 3-4 грудня козаки по-чали штурм фортеці, в резуль-таті якого московські війська замкнулися в цитаделі. Обло-га цитаделі продовжилася до остаточного підписання мир-ного договору, що й відбулося 11 грудня.

Що ми маємо в підсумку? Звичайно, Москву війська не взяли, але своїми діями зму-сили її піти на невигідний для неї мирний договір.

Також цей похід є черго-вим прикладом і доказом як особистої майстерності Са-гайдачного, так і високого рівня підготовки козацького війська. Як приклад, можу навести ще кілька блискучих перемог козаків:

У 1605 році козаки захо-пили Варну, в 1608-му взяли Перекопську фортецю. На-ступного 1609 року всього на 16 чайках увійшли в гирло Дунаю і захопили міста Ізма-їл, Білгород і Кілію.

У 1615 році на 80 чайках козаки спалили Константи-нопольські гавані Мізевії та Архіоку. Султан послав за козаками флот, але до того ж втратив адмірала та свої галери.

У 1616 році козаки на 40 чайках перемогли в Дніпро-Бузькому лимані турецький флот, захопивши при цьому 15 галер. Того ж року коза-ки захопили найбільший не-вільницький ринок у Криму Кафу (Феодосію).

А в 1618 році козаки вза-галі увірвалися в Констан-тинополь і спалили полови-ну міста, убивши при цьому близько 6 тисяч османського війська.

Що я хотів цим усім по-казати? Те, що Україна була, є і буде великою державою з видатною історією, нехай складним сьогоденням, але з процвітаючим майбутнім, що б там не намагалася проти-ставити Росія з усією її анти-українською пропагандою.

Кирил Максимович

як козаки Москву брали

Лістофка для зольдатен. Ніхт продавайть! • Der Хунта цайтунг • «Амерікосам всє продакшин» лімітед

3

Найцікавішою осо-бливістю сучасної політичної думки – і коли йдеться про

експертів, і коли ми читаємо коментарі користувачів соці-альних мереж – стала майже релігійна віра у Володимира Путіна. Причому віру цю поді-ляють як полум’яні шануваль-ники, так і опоненти російсько-го президента. Перші впевнені, що Путін вже всіх переграв – і буде перегравати. Інші пере-конані, що в сучасному світі ніхто не може протистояти російському президенту – аме-риканський президент нерішу-чий, європейські лідери слабкі, українські корумповані. Сло-вом, цих людей, глибоко зане-покоєних майбутнім сучасного світу, Путін теж всіх переграв!

Між тим, історія політич-ної кар’єри Володимира Пу-тіна – це історія нездійснених бажань і політичних поразок. Путін вигравав тільки тоді, коли за ним стояли куди більш могутні, впливові і стратегічно мислячі люди – в усіх інших ви-падках він відступав і не вже не міг втілити в життя свої амбітні плани.

Єдине реальне самостійна політична дія Володимира Пу-тіна – це керівництво політич-ним штабом Анатолія Собчака під час передвиборної кампанії в Санкт-Петербурзі. «Прораб перебудови» зазнав принизли-вої поразки від свого колиш-нього заступника Володимира

Яковлєва. Команда Собчака була нещадно розгромлена цим авторитетним регіональним політиком, втратив свою робо-ту і Путін, який змушений був починати нове життя дрібного чиновника в адміністрації пре-зидента Росії Бориса Єльцина. Навіть коли Путін став прези-дентом, він нічого не зробив з Яковлєвим, який очолював тоді антиєльцинську партію «Вся Росія». Яковлєв ще довго зали-шатиметься господарем «пів-нічної столиці», а Путін буде готуватися до його відставки.

В кабінети прем’єр-міністра і президента Російської Феде-рації Путіна практично за руку привів російський «майстер королів» Борис Березовський. Саме Березовський переконав Єльцина поставити на Путіна, а не на колишнього прем’єра Сергія Степашина або главу Російських залізниць Миколу Аксененка. Саме Березовський створив для Путіна партію «Єд-ність» і направив до нього своїх журналістів, які облагороджу-вали тоді непублічного, насилу здатного висловити свої думки чиновника. Внесок Путіна у досягнення влади в Росії прак-тично дорівнює нулю.

Путін так ніколи і не позбув-ся б від всесильного «олігарха», якби не конфлікт останнього з сімейством монарха-пенсіонера Бориса Єльцина. У результа-ті спецоперації з видалення з країни Березовського та ін-шого «олігарха», Володимира

Гусинського, який грав на боці ceпротивників Єльцина, Путін виявився оточений висуванця-ми єльцинської «сім’ї», які досі займають ключові чиновниць-кі посади в державі.

Путін і не намагався посла-бити вплив своїх нових покро-вителів, слухняно виконуючи їхні бажання і здійснюючи олі-гархічну програму. Йому допо-міг випадок – розкол в «сім’ї» з приводу конфлікту двох стов-пів олігархічної системи – Ми-хайла Ходорковського і Романа Абрамовича. Ходорковський опинився у в’язниці, його при-хильники – у відставці, а тріум-фатор Абрамович став мало не новим Березовським російської політики. Але все ж у Путіна вперше з’явилася можливість самостійно керувати країною і проявляти хоч якусь політичну ініціативу. З цим завданням він не впорався. З чим впорався – так це з маргіналізацією полі-тичного життя і деградацією правлячого класу.

Бездарна кадрова політика Путіна – безбарвні прем’єри, слухняні міністри, офіцери КДБ середньої руки – сформувала, нездатну відповідати на викли-ки, корумповану номенклатуру клептоманів. Але навіть у цій ситуації Путін програв «сім’ї» Єльцина бій за свого наступ-ника, коли відмовився від ідеї обрання новим президентом Росії генерала-чекіста Сергія Іванова і погодився з висунен-ням на вищий пост у державі

ставленика «сімейних» Дми-тра Медведєва – політика, втім, настільки слабкого, що навіть якщо б він став Господом Бо-гом, все одно вважав би своїм вищим досягненням в житті «селфі» зі Шварценеггером.

Той Путін, якого ми знаємо зараз, починається від момен-ту знаменитої «рокіровки», яка остаточно підбила риску під ро-сійським політичним життям і сприяла формуванню нового «ближнього кола» президента з особисто і ментально близьких йому людей. При цьому навіть тут немає єдності поглядів на поведінку в екстремальній си-туації, в якій Росія опинилася внаслідок авантюрної політики «нового Путіна» – монарха і са-модержця.

Поки що Путіну не вдало-ся досягти жодної з справжніх цілей, які він ставить перед собою. Україна, яку він роз-раховував зробити слухня-ною колонією, відповіла йому Майданом. «Новоросія», яку він збирався перетворити на власний протекторат, відпові-ла йому спочатку байдужістю, а потім – ненавистю. Лідери країн Євразійського союзу ро-блять все можливе, щоб дис-танціюватися від непередба-чуваного партнера. Економіка тріщить по швах і немає нікого, хто б знав рецепт її одужан-ня. Суспільство деградувало, позбулося інстинкту вижи-вання і практично не здатне впливати на владу і змінити

її самовбивчу політику. Якщо це – перемога, то що тоді така поразка? І при цьому необхідно пам’ятати, що ключові посади в державі – глави уряду, міністра оборони, зрештою – людини, що відповідає за розкол Украї-ни – займають зовсім не друзі Путіна, а представники «сімей-ного», єльцинського клану, які очікують свого часу. Контроль за внутрішньою політикою все ще в руках представників ніби-то розгромленого, але все ще живого клану номенклатури, що протистояла Єльцину і Пу-тіну в 1999 році – партії «Отє-чєство», яка прагнула провести в президенти Євгена Примако-ва. Та й сам Примаков, патрі-арх тих, хто жадає демонтажу постєльцинського режиму і вигнання з раю його адептів, тепер ходить до Кремля...

У цьому сенсі Путін все мен-ше походить на Єльцина, який за допомогою танкових гармат розгромив усіх своїх ворогів в еліті – і все більше на остан-нього радянського президента Михайла Горбачова, який до-бровільно оточив себе таєм-ними недоброзичливцями. Результатом цієї горбачовської нерозбірливості і страху перед змінами і сильними особистос-тями став серпень 1991 року і крах Радянського Союзу. Путін повторює шлях одного зі своїх попередників у Кремлі з фото-графічною точністю.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач

Радіо Свобода

От хто, на вашу думку, зробив найбільший вклад у нашу боротьбу? Варіанти «порошенкотурчиноволланд-меркельобама» відмітаємо відразу, бо до них є чимало запитань. Санкції ? Ну, щось таке, близьке до правди. Напри-клад, Канада – найбільш проукраїнська держава в світі – після Дебальцевого і порушення мінських угод пішла на без-прецедентний крок і заборонила в’їзд до себе 37 росіянам та скількимсь там українцям. Страшно? Еге ж. Дієво? Безсумнівно. Санкції? Санкції.

Сухейль Мухаммед Фарадж аль-Мазруї*. Ви не встали й не зняли капе-люха? Взагалі не чули цього прізвища? Ну так він же не сидить на мінських стільцях і не рекламується на фоні пу-тіна та й руку останньому не тисне по-томучтотакположенопоетікєту.

Небагато хто каже, але всі згодні з тим, що найбільші збитки росія несе через падіння цін на нафту. Ага? Спів-ставили? Так це ОАЕ рятують нас і ря-тують на сьогодні найефективніше. Я не володію всією інформацією, не знаю якихось домовленостей, але факти такі: вони продовжують нарощувати видо-буток нафти, ціна нафти падає, путі-нія зазнає страшних збитків, арабські країни також. Отут найцікавіше. Так

* Сухейль Мухаммед Фарадж аль-Мазруї займає пост міністра енергетики ОАЕ.

араби теж збиткують, але спокійно, без хістерик, продовжують «мочити каца-пів». Висновок тільки один: араби теж фашисти й бандерівці, може, навіть більше, ніж ми.

Об’єднані Арабські Емірати – країна, що найбільш динамічно розвивається на Близькому Сході. Прибутки від про-дажу нафти на першому етапі розвитку, а також дуже розумні й далекогляд-ні люди зробили цю країну великим торговим, туристичним і логістичним центром. Залежності від нафти на да-ний момент немає, порівняйте частку експорту нафти по роках у ВВП країни: 1980 рік – 73 %, 1998-й – 32 %, 2012 рік – 6 %.

Ще раз зазначу: У 2012 РОЦІ ЕКС-ПОРТ НАФТИ У ВВП ОАЕ СТАНО-ВИВ 6 %. Кумекаєте?

Тобто ці хлопці за десь приблизно 40 років повністю реструктуризували економіку. Про всяк випадок напишу, що це абсолютні монархії. Про життя місцевого люду, про якісь там ввпна-душунаселення годі й казати. Хочеш – студіюєш усе життя в любому виші. Все за тебе сплачує Батьківщина. Читай: шейх. Не хочеш вчитися – працюєш. Преференції неймовірні. Одружуєшся. Батьківщина дає грошенят (десь 50 000 $), вілу в кредит, який анулюється з появою третьої дитини. Все, більше розповідати не буду, бо помрете від правди, а розповідати ще є що. Коротше кажучи, це джаннат, рай по-нашому. І цим шматочком рая ділиться зі своїми

підданими шейх. Питання чому – дуже важке, і зрозуміти це нам, людям іншої віри, практично неможливо. Так, це питання віри, совісті й культури. Що з цього є у московитів та й у наших шейхів з Банкової?

А до чого я веду?Отуточки цікаво, бо вєлікая росія

теж, виявляється, експортує нафту .«По итогам 2009 года Россия находи-

лась на втором месте в мире по добыче и экспорту нефти и на первом месте в мире по добыче и экспорту природного газа». (с) (Википедия)

Отакої, а відсоток нафти у ВВП кра-їни (не можу не зазначити, що у самого ввп трохи шмалю від цієї нафти є)... – от не вгадаєте, сам не вгадав, почав шу-кати в інеті, але вєлікаросія чомусь цей показник не висвітлює. Або висвітлює так, що краще не цитувати, бо засмієте.

Зрозуміло, кацапів більше, нафти на всіх не вистачає, але ж у арабів на-фта – це лише 6 %. Нібито й інтелекту-альний потенціал повинен бути вищий у москаликів (це я жартую, звісно)**.

** По данным Института проблем естественных монополий 40 % ВВП Рос-сии создается за счет экспорта сырья. (від автора: цифра дуже сумнівна). Ма-шиностроение, электроника и другие высокотехнологичные отрасли форми-руют 7-8 % отечественного ВВП. Экспорт высокотехнологичной продукции составля-ет всего 2,3 % от промышленного экспорта России. Для сравнения: в США эта цифра равна 32,9 %, в Китае – 32,8%. Удельный вес

І відношення москалів до арабів звісно зверхнє. Воно до всіх то однакове – пре-зирливе. Але ж ОАЕ – в джаннаті, а де росія – навіть не можу сформулювати точно.

Невдоволення своїм життям, пия-цтво, низька культура, брак нормаль-ної освіти, відсутність будь-якої толе-рантності тобто причин ще море. Все це штовхає маргінальну частину сус-пільства, а її в росії може й 80-90 від-сотків, на ненависть до тих хто або ж живе краще (Грузія наприклад в 2008 ) або просто інший.

До речі вважалося, що живемо гірше від росіі, але перші ополченці-офіцери рф були здивовані, наприклад, асфаль-товими дорогами між селами й охай-ними, а іноді й дорогими будинками в селах . А вони ще Бандерівщини не ба-чили де заборів немає, бо непотрібні.

Народ ерефії обкрадають олігархи-путіноїди. Страждають усі сусіди. А сам народ ерефії дуже гордий з цього бо ж великий. І продовжує ним бути аж поки не згорить , всі маємо надію й над цим працюємо, в пеклі.

До речі найнижчий рівень пекла в корані – хавіят призначений вик люч-нодля лицемерів. Лавров та путін прак-тично вже там.

U.K.Rope.

России в глобальном экспорте наукоемкой продукции не превышает 0,3%. На долю отечественного станкостроения приходит-ся не более 1% станков, закупаемых россий-ским бизнесом.

аль-мазруЇ

украЇна Поглине Путіна, як Поглинула горбачова

Лістофка для зольдатен. Ніхт продавайть! • Der Хунта цайтунг • «Амерікосам всє продакшин» лімітед

4

Виготовлено на замовлення Управління військово-патріо-тичної роботи та сприяння територіальній обороні ТСО України.

Заборонено для читання таким категоріям: дебілам з «ватного міръа», психічно хворим, людям без почуття гумору.

соціал мереже лебен гауляйтер лажен

мемуари особистого ПереклаДача віктора януковича

Віктор Янукович перед тим, як навідатись до Вашингтону для зустрічі з президентом Бараком Обамою, отримав кілька уроків з основ английської мови. Дали йому такі настанови:

1) Коли підійдете до Обами, перш за все потрібно сказати «How are you?» (Як ся маєте?).

2) Обама відповість «I am fine, and you?» (Я в нормі, а Ви як?).3) І потім потрібно сказати «Me too» (Я також).Все. Після цього ми, перекладачі, зробим решту роботи.А ось що трапилось натомість, і що навіки вписано, так би

мовити, в аннали.Янукович протягує руку і досить хвацько промовляє:

«Who are you?» (Хо ви такий?). До речі (примітка Юрія Дружбинського): «Ху» и «Хау» і в мене на уроках частенько сплутують…

Містер Обама трішки шокований, але оговтується і з при-таманним йому фірмовим гарвардським гумором відповідає: “I’m Michelle’s husband!” (Я – чоловік Мишель!).

Ну, тут вже Янукович відпрацював точно як його вчили: “Me too!” (Я також!).

Товариство Сприяння Обороні України та ГО Психологічна кризова служба пропонують:

підготовку для служби в рядах ЗСУ та загонів тер-•оборони;групові заняття з тактичної медицини;•психологічну підтримку воїнів АТО та їх родин•

Інформаційна служба ТСОУ: (068) 316-44-93 (з 10:00 до 18:00)ГО Психологічна кризова служба:(099) 178-99-11 (гаряча лінія цілодобово),(098) 613-63-23, (095) 517-83-03, (098) 36-36-702

анеКдот :)

Куме, ви чули, в москалів тих, хто проти Путіна, возять в автозаках, а хто за – в рефрижераторах.

В мацквє пройшов "антимайдан". І як заперечення Майдану гасла мають бути відповідні:

– Свободу спинити!– рабство або смерть! – Поліція не з народом!– Зека на царство!– Влада має право бити наших дітей!– росія це азія!– Хто скаче – той москаль– росії гідне місце в сім'ї азійських деспотичних диктатур!– Порушення Конституції – право влади!

росія маЄ Право на частку ДніПровськоЇ воДи

Як відомо держдума РФ готує постано-ву, що зообов'язує Україну віддавати ту частку дніпровської води, яка витікає з те-риторії Росії. Тобто в природний спосіб – з маленьких джерелець і річок має початок великий Дніпро. Звісно ж без втручання людини.

Важко не погодитись – окупанти в Кри-му мають право на ці води. Верховна Рада повинна дозволити росіянам забирати дніпровську воду, що також в природний спосіб потрапляє в Чорне море і омиває береги тимчасово окупованого Криму. Їм потрібно лише відокремити дніпровську воду від морської. Але маємо нагадати, що частка в тій воді ще й українська :)

шВайне оКуПантен КаПут

в калмикію віДПравлено те, що залишилось віД «Путінських шахтарів»

Після «відпустки» на Донбасі в рідну Калмикію повернуть-ся ще шестеро «бувших шахтарів» Путіна.

Про це написав військовий експерт Дмитро Снєгірьов в своєму Facebook.

«Бувший шахтар» із Калмикії Уланов Бадма з позивним «Лотос" разом з п'ятьма подільниками поїхав «грузом 200» на Росію. Вдова «шахтаря» Уланова Ольга Алексіївна має змогу зустріти зі степу донецького свого «забійника», – по-відомив він.

неловкий момент кобзона или Провал штирлица

Тот самый неловкий момент когда Кобзон приходит на-вестить в больницу Донецка раненных бравых ополченцев великой новороссии, храбрых шахтеров и трактористов нес-гибаемого Донбасса, а на лечебных койках одни обгоревшие буряты! Аднака!

Ну, а по сути, то я до сих пор поражаюсь тому, что ГШ ВС РФ принял решение перебросить на Донбасс столь не-типичную для региона нацию. Ладно уже кавказцы, но вот кого-кого, а такого количества азиатов шахтерский регион со времен нашествия Тамерлана не видывал! Хотя, быть может, Вова таким образом пытается подставить Китай? Мол, нашей армии там нет, это все китайцы! Вот руками мирового сооб-щества и обезопасит себя от бурно развивающейся и жадно поглядывающей на северные земли Поднебесной...

Zloy Odessit