Buletin 4 (20)

1 березня 2015

ВИКЛИКИ і РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 4 (20)

Загальні оцінкиОсновні виклики і ризики другої половини лютого 2015 р.

У дзеркалі експертної думкиПівденний напрямок потребує невідкладного посилення – Експертна рада з питань національної безпекиОборонні аспекти півдня України в умовах продовження агресивних дій з боку РФПроблема внеблоковости Украины: пример Финляндии и NORDEFCOНаціональна безпека України: проблеми пошуку її гарантів

Аналітичні розробки Россия после Путина. Возможные моделиВладимир Путин: игрок с кроплеными картамиДеякі аспекти планування розвитку Сектору безпеки і оборони України

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2015 3

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики другої половини лютого 2015 р.Основні виклики і ризики другої половини лютого 2015 року пов’язані

із подальшим зростанням масштабної війни Росії проти України та, зокре-ма, відкритим веденням цієї війни на тлі мовчання західного співтовари-ства. Кім того, збільшилися ризики застосування Росією нових видів зброї (зокрема, бойової авіації) на тлі відсутності адекватної кількості сучасних озброєнь та військової техніки (ОВТ) у сил оборони України. У лютому суттєво збільшилася кількість терактів у стабільних регіонах країни, при цьому, новою тенденцією стало використання вибухівки проти мирних людей з метою їх вбивства, ураження та залякування.

Надзвичайним новим викликом Україні стала потужна валютна криза, яка збільшила негативні настрої серед населення, невдоволення владою, та в цілому надала нові козирі Кремлю. На тлі економічного занепаду полег-шилися умови для Росії щодо завдання військових ударів на півдні Украї-ни, проведення десантної операції та окупації нових територій.

Більше того, експертами ЦДАКР зафіксовано сигнали Росії, що свід-чать про готовність до масштабної війни з Україною! Знакове вбивство опозиційного політика Бориса Нємцова 27 лютого, понад 60 тис. росій-ських військ на кордоні з Україною, з десяток тисяч російських військових на Донбасі у складі російсько-терористичних угруповань, активізація ди-версійно-розвідувальних груп і агентів в стабільних регіонах є вагомими ознаками підготовки Кремля до наступу. Усе це – на тлі тривалого коливан-ня Вашингтона, самоусунення Берліна і Парижа від відповідальності за по-рушення Кремлем домовленостей у Мінську. Крім того, оберти економіч-ної кризи та зростання недовіри до влади поглиблюють негативні фактори. Серед іншого, президент Росії Володимир Путін висловив «надію на те, що відкритої війни України та Росії не буде», – це означає лише одне: ретельну розробку цієї війни.

Означені чинники потребують мобілізації влади України до системних дій у секторі безпеки та оборони. Серед іншого, Президенту України слід визнати, що дипломатичного вирішення конфлікту на сході не існує, і ско-ро такі умови можуть не з’явитися.

Основні виклики в економічній площині

Вперше з початку російсько-української війни саме економічні чинни-ки вийшли на перші позиції серед усіх викликів Українській державі. Так, 24 лютого котирування гривні до долара на міжбанківському валютному ринку України на закритті торгів встановилися на рівні 32-33,5, створивши антирекорд та умови для паніки. Остання дійсно має тенденцію до розпо-всюдження.

Гостроти набула критика фінансового топ менеджменту. «Нацбанку, який давно розбазарив свої резерви, не залишалося нічого кращого, як уда-

Більше того, екс-пертами ЦДАКР зафіксовано сигна-ли Росії, що свід-чать про готов-ність до масштабної війни з Україною!

Означені чинники потребують мобі-лізації влади Украї-ни до системних дій у секторі безпе-ки та оборони. Серед іншого, Президенту Украї-ни слід визнати, що дипломатично-го вирішення кон-флікту на сході не існує, і скоро такі умови можуть не з’явитися


тися до крайнього заходу — фактично зупинити міжбанк» (DT.UA, 26.02). Влада не спромоглася розв’язати фінансовий вузол та станом на кінець лю-того демонструвала розгубленість. Такий розвиток ситуації створює умови для негативної реакції зовнішнього світу та відкриває нові можливості для впливу Кремля.

Негативний фон поглиблюється деякими тактичними кроками євро-пейських гравців, зокрема, Угорщини у сфері енергетичної взаємодії з РФ. Фактично цими діями прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан почав від-крито грати на стороні Кремля та підтримувати Путіна. Щоправда, Євро-пейський союз 23 лютого висловив глибоку стурбованість у зв’язку з рі-шенням Угорщини укласти з Росією контракти в енергетичній галузі. На думку експертів, європейські лідери можуть заблокувати контракти через побоювання, що угорська влада не підтримає розширення санкцій проти Росії.

Серед позитивних для України подій варто згадати заяву Китаю про готовність виділити Україні 3,6 млрд. дол. для зменшення залежності від російського газу (21.02). Такі дії Пекіну можуть з часом набути характеру підтримки, що особливо важливо з огляду на доцільність розгортання вій-ськово-технічного співробітництва (ВТС) для отримання різних систем та елементів ОВТ – від стволів для артилерії до технології важливих елементів ракетної зброї.

Ще однією важливою подією став початок консультацій президента Європейської ради Дональда Туска з лідерами країн ЄС – щодо подальших дій у відповідь на порушення РФ режиму припинення вогню на Донбасі.

Крім того, фахівці припускають, що через налагодження прямих по-ставок газу до самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» у російського газового монополіста «Газпрому» зростуть шанси потрапити під санкції США.

Основні ризики у військовій сфері

Ключовим викликом у військовій сфері залишається зростаюча ймо-вірність проведення Кремлем подальшої окупації території України. Ди-ректор Національної розвідки США Джеймс Клеппер вважає, що Росія має намір прокласти коридор суходолом до Криму, а також, що сепаратисти навесні можуть здійснити напад на Маріуполь. Про це він заявив у четвер, 26 лютого, під час слухань у Комітеті зі Збройних сил Сенату США. В цей же день генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг синхронно зазна-чив, що Росія за останні місяці перекинула на Донбас більше тисячі оди-ниць техніки - танків, артилерії і систем ППО, тощо.

Сумнівним і неоднозначним стало сприйняття суспільством ситуації довкола Дебальцевого. Згідно з даними Генштабу (19.02), понад 90 україн-ських військових потрапили у полон під час бою за Дебальцеве, місцезна-ходження ще 82 залишалося невідомим. При цьому противник істотно від-

Влада не спромо-глася розв’язати фінансовий вузол та станом на кінець лютого демонструвала розгубленість.


сунув лінію фронту від своїх вельми вразливих міст та отримав важливий для нього внутрішній залізничний вузол. «Після відходу з Дебальцевого у противника вивільнилися серйозні сили для організації наступу вже не по одному, а по двох, нехай і непов’язаних, напрямках», - небезпідставно вва-жає аналітик Юрій Райхель («День», 20.02). Фахівець має рацію, коли вка-зує, що «Путіну зараз дуже важливо завдати наступної істотної поразки українській армії з метою її деморалізації та посилення настроїв про зраду в тилу. Метою кремлівського плану є розхитування внутрішнього станови-ща в Україні на основі воєнних поразок, що тривають».

У другій половині лютого продовжилася концентрація російських військ в районі Новоазовська. Збільшилася кількість важкої техніки, тан-ків, артилерійських установок, загонів найманців, а також військовос-лужбовців збройних сил Росії. Така ж концентрація військ була виявлена у районі міста Горлівка, де майже щодня збільшувалася присутність пред-ставників регулярних частин Російської Федерації. Крім того, фахівці Пентагону заявляють про сплеск російської повітряної активності над українською територією (речник Міністерства оборони США Стів Уо-ррен, 21.02)

В цей же час Збройні сили України почали планомірне відведення важ-кого озброєння в зоні бойових дій. Однак фахівці вважають цей крок більш ніж сумнівним. Зокрема, залишаються невирішеними питання дислокації та підтримки добровольчих батальйонів. Якщо ВСУ відведуть важке озбро-єння, то добровольчі батальйони в районі н.п. Пєскі можуть бути атаковані важкою артилерію російсько-терористичних угруповань.

Загалом слід констатувати: військові виклики і ризики збільшилися.

Головні виклики на міжнародній арені

Фахівці дійшли висновку, що остання спроба зупинити війну на сході України дипломатичним шляхом мала ще менше успіху, аніж перша така спроба минулого вересня. Нова угода фактично визнала той факт, що Укра-їна розділена територіально через воєнні дії. Але де саме проходить розпо-дільна межа, залишилося невизначеним. Існують усі підстави вважати, що Кремль розраховує на спробу захопити стратегічний порт у Маріуполі та створити наземний прохід між Росією та Кримським півостровом.

Серед іншого фахівці визнають невдалу спробу лідерів Німеччини та Франції розв’язати проблему припинення агресії Росії. При цьому Сполу-чені Штати до переговорного процесу не долучені, в том числі, через не-конструктивну позицію західноєвропейських лідерів.

Станом на 25 лютого Білий дім передбачав можливість збільшення вій-ськової підтримки України, а також введення додаткових санкцій проти Росії.

«Путіну зараз дуже важливо завдати наступ-ної істотної по-разки українській армії з метою її деморалізації та посилення настро-їв про зраду в тилу. Метою кремлівського плану є розхиту-вання внутріш-нього становища в Україні на основі воєнних поразок, що тривають»

Однак фахівці вважають цей крок більш ніж сумнівним


Варто згадати симптоматичну заяву першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олега Гладковського, який поінформував, що Україна вже налагодила постачання летального озбро-єння з деяких країн (27.02). Якщо це відповідає дійсності, ситуацію можна вважати проривом на дипломатичному фронті. Однак значна кількість фа-хівців висловлює сумнів щодо правдивості даної заяви.

Водночас почала дещо змінюватися риторика Лондону. Британія може переглянути рішення щодо надання Україні летальної зброї у разі погір-шення ситуації на Донбасі. Про це зазначив глава МЗС Великобританії Фі-ліп Хеммонд 27 лютого. «Якщо Росію не зупинити зараз в Україні, то завтра ми побачимо дестабілізацію Молдавії і балтійських країн», - заявив британ-ський прем’єр-міністр Девід Кемерон 24 лютого. Він також поінформував, що британські військовослужбовці (як і американські) будуть відправлені в Україну у найближчі кілька тижнів для консультації і навчання українських військовослужбовців (75 британських військових, розділених на чотири ко-манди, будуть направлені в регіони, віддалені від зони конфлікту, для на-вчання медицині, логістиці, розвідці та за іншими напрямами).

Якщо Сполучені Штати ухвалять рішення про постачання оборонної зброї в Україну, це стане позитивним сигналом для подібних дій у країнах Європейського Союзу. Таку думку висловив посол Польщі в США Ришард Шнепф під час конференції «Важливість безпеки України для Європи» 25 лютого у Вашингтоні. Між іншим, Білий дім продовжує коливатися, однак запевняє: передбачається можливість збільшення військової підтримки України, а також введення додаткових санкцій проти Росії (25.02).

Цікаву загальну оцінку дій Європи надала Лілія Шевцова, старший на-уковий співробітник інституту Брукінгса - одного з найважливіших аналі-тичних центрів США (Українська правда, 24.02): «Європа була розколота - щодо Росії, щодо Америки, щодо Європейського Союзу та того, куди він повинен рухатися – ще до української трагедії. Український фактор поси-лив певні відмінності. Ми тепер бачимо, що є м’якотілі, які включають, на-самперед, середземноморські країни – вони традиційно дуже м’яко став-ляться до російського самодержавства. Є такі країни, як Словаччина, і такі політики, як чеський президент Мілош Земан. Є Угорщина, яка являє со-бою путінський режим всередині Європейського Союзу - такий парадокс. Постійно коливається Франція, яку Німеччина весь час утримує за фалди, не даючи скотитися до пропутінізму».

На жаль, поки не просувається ініціатива України щодо миротворчої місії на Донбасі (міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що Україні потрібен миротворчий контингент для стабілізації ситуації, а вже потім поліцейська місія). Хоча постійне представництво України при ООН заявило про початок консультацій в Нью-Йорку з реалізації рішення

Є Угорщина, яка являє собою путін-ський режим всере-дині Європейського Союзу - такий парадокс


РНБО про залучення міжнародної миротворчої місії на Донбасі, а прези-дент Польщі Броніслав Коморовський та прем’єр Латвії Лаймдота Страую-ма підтримали ідею президента Петра Порошенка ввести на Донбас мирот-ворчу місію ООН, – вона поки що заведена у глухий кут.

Ставлення у світі до агресії Росії та щодо особистості В.Путіна

Сприйняття особистості Путіна має тенденцію до погіршення, однак відбувається це дуже повільно.

«База путінського режиму суттєво обмежена. І немає впевненості в тому, що путіністи - ті, які підтримують російського президента і входять у 88% - реально Путіна підтримують» - вважає Лілія Шевцова, старший нау-ковий співробітник інституту Брукінгса (Українська правда, 24.02). Вона додає, що «Важливо те, що вже зараз вийшли на поверхню фактори агонії путінського режиму. І не виключено, що система захоче, спробує відтвори-ти себе через зміну режиму» (більш детальніше ця тематика розкривається у третьому розділі бюлетеня).

У самій РФ народ втомлюється від протистояння Москви зі світом. При цьому, за Шевцовою, у березні 2014 р. 57% підтримували анексію Кри-му, зараз – лише 50%. Нині 65% вважають, що Україна має бути незалеж-ною, але дружньою. І тільки 22% у січні 2015 року за опитуванням Левада-центру вважали, що Україна має бути під контролем Росії. Збільшується число тих, хто не хоче платити ціну за «Кримнаш».

Як вбачається, вбивство опозиціонера Бориса Нємцова (він був за-стрелений в ніч на 28 лютого в центрі Москви) за день до опозиційного маршу «Весна» (запланованого на 1 березня), може стати новим етапом зниження рейтингу Путіна у самій Росії. Однак розраховувати на масові виступи росіян поки що немає підстав.

Основні ризики організації українською владою оборони та опору Кремлю

Проблеми підготовки потужної оборони поки, як і раніше, не вирі-шуються. Найбільш критичними стали заяви щодо ситуації довкола Де-бальцевого.

«Війська під Дебальцевим були кинуті на прорив без команди згори, командування сектора самоусунулася, і жодних команд від них ще не надходило», – так оцінює ситуацію заступник командира 25-го баталь-йону «Київська Русь» з позивним «Грос» (про це 19 лютого він розповів в ефірі телеканалу «24»).

«Потрібно знімати білі рукавички й починати повну блокаду окупо-ваної території», – переконаний аналітик Юрій Райхель («День», 20.02).

Серед іншого, Служба безпеки України 21 лютого склала список із понад 100 російських ЗМІ, акредитацію яких тимчасово припинено


(йдеться про ті російські ЗМІ, які зареєстровані в РФ; до списку з-поміж інших ЗМІ входять такі російські телеканали, як «LifeNews», «Звезда», «Россия-1», «Первый канал», «Россия-24», «НТВ» та інші). Для фахівців це був довгоочікуваний крок, який має продовжити перелік несилових заходів проти країни-агресора.

Також важливим стало рішення про призов на строкову військову службу у 2015 році – згідно з указом Президента Петра Порошенка, етапи призову відбудуться у квітні – травні та у жовтні – листопаді. Якщо роз-глядати рішення у контексті війни з РФ, як тимчасове, воно є необхідним. Однак воно також свідчить про відсутність наміру української влади щодо створення сучасної армії нового типу – орієнтир узято на формат віднов-лення армії радянського типу. Такий підхід, поза сумнівом, містить додат-кові ризики як для організації ефективної боротьби з російсько-терорис-тичними угрупованнями, так і для самої влади України.

Також Президент Петро Порошенко призначив двох перших заступ-ників секретаря РНБО. Зокрема, одним із них став колишній в.о. міністра оборони Михайло Коваль (був в.о. з березня по липень 2014 року), іншим –колишній керівник корпорації «Богдан» Олег Гладковський (до зміни пріз-вища – Свинарчук). Рішення глави держави свідчить про паліативний під-хід до кадрових питань у секторі безпеки і оборони

Орієнтир узято на формат відновлення армії радянського типу

Рішення глави держави свідчить про паліативний підхід до кадрових питань у секторі безпеки і оборони


У дзеркалі експертної думки

Південний напрямок потребує невідкладного посилення – Експертна рада з питань національної безпеки

25 лютого 2015 року відбулося засідання Експертної Ради (ЕР) з питань національної безпеки, яке розглянуло оперативні питання щодо можливостей посилення південного напрямку. Свої рекомендації Експертна рада спряму-вала відповідним структурам української влади. Нижче надано перелік реко-мендацій, які, за висновком експертів ЕР, можуть оприлюднюватися у відкри-тому режимі.

А. Превентивні заходи.

А.1. Терміново посилити роботу контррозідувальних органів з населен-ням південних регіонів України – передусім, з представниками (керівниками) місцевих адміністрацій та лідерами громадської думки.

……А.4. Суттєво покращити навчання відмобілізованих. Розглянути для цьо-

го доцільність створення учбових полків (батальйонів). … Потрібне більш ефективне використання тренажерів та учбової техніки.

А.5. Посилити відповідальність за втрату озброєнь та військової техніки (ОВТ) військовими в зоні бойових дій. Так само посилити відповідальність підприємств за якість відвантажених в ЗСУ (НГУ) ОВТ. ….

А.6. Розпочати переведення на контракт частини військовослужбовців, що добре себе проявили під час бойових дій. Формування професійного ядра ЗСУ вкрай необхідне! Покращити роботу з наявним особовим складом у час-тині психологічної підготовки до ведення бойових дій, поведінки під час по-трапляння у полон.

А.7. Попри побоювання військово-політичного керівництва розпо-чати та стимулювати формування і діяльність приватних воєнних компа-ній. Першочергові завдання: 1) формувати та взяти на утримання (включ-но навчання та забезпечення у ході БД) загонів спецпризначення – як існуючі у структурі ЗСУ, СБУ, СЗР, МВС, так і нові – з числа колишніх спецпризначенців різних відомств; 2) формування та утримання пере-сувних ремонтних груп, які в зоні БД будуть здійснювати оперативний ремонт ОВТ, забезпечувати комплектуючими, важливими елементами ОВТ (тепловізори і т.п.).

А.8. Удосконалити кадрову політику в секторі безпеки і оборони. Залучи-ти фахівців, звільнених у запас – як діючих командирів і як інструкторів.

……

Формування про-фесійного ядра ЗСУ вкрай необхідне!

Попри побоювання військово-політич-ного керівництва розпочати та стимулювати формування і діяльність при-ватних воєнних компаній


Б. Можливості посилення південного напрямку (військо-вий аспект).

Б.1. Делегувати максимальні повноваження тактичним командирам щодо прийняття рішення у частині виконань тактичних завдань оборони. ….

Б.2. Відійти від статичної оборони, перейти до ведення мобільної оборо-ни як системи взаємопов’язаних за єдиним замислимося і планом заходів обо-ронного і наступального характеру з однією з ключових ролей добре підготов-лених ССпО (стратегічних і тактичних). …

Б.3. Ретельно підготувати протидесантну операцію (ПДО) на південному узбережжі, директивно закріпити завдання оборони морського узбережжя за командувачем ВМСУ з наданням йому усіх необхідних повноважень, військ (сил) і ресурсів. ….

…Б.5. Задіяти усі можливості суспільства: громадянська оборона та запо-

біжники гуманітарній катастрофі:• створити районні Комітети оборони на чолі з головами РДА (не лише

обласні Ради оборони), їх діяльність спрямувати на роботу з населен-ням за мережевим принципом: роз’яснення правил поведінки при на-паді противника на місто, недопущення паніки, створення серед на-селення цільових груп (сприяння обороні, медичної, сприяння підрозділам ДСНС, волонтерських груп забезпечення, підвозу та ін.), обладнання бомбосховищ, підготовка оборони району в інженерному відношенні, виявлення провокаторів, сприяння діяльності спеціаль-них органів, тощо;

• …;• …;• створити загони підтримки ДСНС на випадок виникнення надзви-

чайних ситуацій, пов’язаних з диверсіями і терористичними актами;• …;• передбачити в законодавчому порядку можливість використан-

ня ресторанів, їдалень, кафе, заправок та інших приватних під-приємств для безкоштовного харчування людей і військовос-лужбовців, заправки та ремонту техніки у випадку критичної ситуації (з чітко визначними критеріями – що саме мається на увазі під критичною ситуацією) за відповідними чековими ви-могами (як, зокрема, було в Великобританії під час війни). Чек забезпечується прямими урядовими зобов’язаннями і оплачу-ється протягом трьох місяців після пред’явлення чеку військо-вим чи цивільним керівництвом. Діапазони цін на послуги за відповідною номенклатурою визначаються Урядом відповідно до ринкових показників.


В. Стратегічно важливі питання для організації подальшої оборони України

В.1. Кадрово забезпечити сектор безпеки і оборони держави. Термі-ново Призначити віце-прем’єр-міністра з питань ОПК, якому доручити координацію усіма підприємствами ОПК, проведення інвентаризації усіх наявних на підприємствах (арсеналах) ОВТ, а також налагодження дер-жавно-приватного партнерства із залученням значної кількості приват-них підприємств. Призначити заступників міністра оборони, заступни-ків командувачів видами ЗСУ, ключових департаментів – які досі не призначені.

…....

Список учасників засідання Експертної Ради при ЦДАКР (25 лютого 2015 року)

АРТЮШЕНКО Андрій Арнольдович – Заступник директора Департа-менту розробок і закупівлі ОВТ Міноборони України

БАДРАК Валентин Володимирович – Директор Центру досліджень ар-мії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

БЛИЗНЮКОВ Сергій Павлович – Помічник міністра оборони України (2005 - 2014),заступник головного інспектора Головної інспекції Міністерства оборони України (1998-2004 рр.)

БУТУСОВ Юрій Євгенович – Військовий експерт, головний редактор «Цензор.НЕТ»

ВОРОНЧЕНКО Ігор Олександрович - Начальник військ берегової обо-рони – заступник командувача ВМС України

ЗАМАНА Володимир Михайлович – Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України (2012 -2014), генерал-полковник

КОПЧАК Володимир Ігорович – Керівник оборонно-промислових про-ектів ЦДАКР, секретар Експертної ради при ЦДАКР

ПОЛЯКОВ Леонід Ігорович – Перший заступник міністра оборони України (2005 – 2008 рр.); Заступник міністра оборони України (2104 р.)

РИЖЕНКО Андрій Олексійович – Заступник начальника штаба (з пи-тань Євроатлантичної інтеграції) командування ВМС України

РУБАН Володимир Володимирович – Керівник Центру гуманітарної до-помоги з питань звільнення полонених та заручників у зоні АТО

СКІПАЛЬСЬКИЙ Олександр Олександрович – Заступник голови СБУ (2007 р.), начальник ГУР МОУ (1991 – 1997 рр.)

СТЕЦЕНКО Олександр Олексійович – Заступник генерального дирек-тора ДК «Укроборонпром»

ТАРУТА Сергій Олексійович – Народний депутат України


ЯКУБЕЦЬ Іван Миколайович – Начальник аеромобільних військ Украї-ни (1998–2005 рр.), член Експертної ради ЦДАКР.

(Крім того, членом Експертної ради, адміралом Кабаненком І.В. було наді-слано окремі пропозиції, що увійшли до переліку пропозицій).

Неурядову Експертну раду з питань національної безпеки було створено за ініціативи Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння у квітні 2014 року. До її складу увійшла низка відомих у країні профільних експертних організацій та оборонних аналітиків, з початку 2015 року до даного форуму, що працює в режимі «закритого клубу фахівців», приєднався ряд директорів великих оборонних підприємств і народних депутатів Верховної Ради Укра-їни, а також група іноземних фахівців з Великої Британії та Грузії.

Оборонні аспекти півдня України в умовах продовження агресивних дій з боку РФ

Леонід Поляков,головний радник Інститутуту стратегічних досліджень «Нова Украї-

на», голова Експертної ради ЦДАКР

Загальна оцінка загроз

З огляду на переважно географічний характер об‘єднання окремих пів-денних територій у цілісний регіон півдня Україниосновні загрози воєнно-го характеру так само доцільно систематизувати за географічними ознака-ми. З урахуванням районів зосередження військових сил та засобів вірогідного противника – Російської Федерації, – а також очевидних пріо-ритетних намірів РФ щодо продовження зусиль щодо дестабілізації обста-новки в регіоні та виснаження Української держави в цілому, виглядає до-цільним розглядати загрози воєнного характеру за трьома основними групами:

1. На приморсько-кримському напрямі вздовж північного узбережжя Чорного моря від Ізмаїла до Генічеська.

2. На придністровському напрямі вздовж кордону України з невизна-ною Придністровською Молдавською Республікою (ПМР).

3. Власне на всій території регіону, особливо в місцях розташування військових частин і зосередження важливих оборонних та інших стратегічно важливих об‘єктів.

Відповідно, перспективи подальшого розвитку регіону «Південь Укра-їни» і забезпечення безпеки його розвитку від агресивних воєнних пося-гань з боку РФ необхідно розглядати з урахуванням основних характерис-тик зазначених груп воєнних загроз в контексті соціально-економічних і політичних особливостей цього регіону.


Приморсько-кримський напрям

Основну загрозу воєнного характеру становить сухопутне угрупуван-ня Збройних Сил РФ на тимчасово окупованій території АРК. Це угрупу-вання може здійснювати наступальні дії з Криму на південь Херсонської області самостійно, або одночасно з наступом російсько-сепаратистських сил в районі Маріуполя у напрямі на Крим чи в іншому напрямі. Ці можли-ві наступальні дії сухопутних військ РФ з території АРК вірогідно будуть забезпечуватися ударами ракетних військ, авіації та висадкою повітряних десантів.

Для цього на території АРК вже зосереджено угрупування у загально-му складі близько 30 тисяч чол. особового складу, до 500 бойових броньо-ваних машин різного типу і танків, до 200 артилерійських одиниць, понад 100 бойових літаків та близько 100 бойових і транспортних вертольотів.

Окрім цього, потенційну загрозу можуть становити надводні бойові кораблі і морська піхота Чорноморського Флоту РФ, які у взаємодії з авіа-цією та повітрянодесантними частинами з території РФ можуть здійснюва-ти морські десантні операції на півдні Миколаївської й Одеської областей. Найбільш вірогідно – з одночасними відволікаючими діями з території ПМР та активізацією військової діяльності сепаратистів та окупаційних військ РФ на Південному Донбасі.

Придністровський напрям

На території ПМР Росія вже зосередила близько 3 тис. чол. особового складу та близько 50 бойових броньованих машин. Зазначених сил недо-статньо для самостійних наступальних дій проти України, тому найбільш вірогідно, що це угрупування на випадок розширення агресії РФ з терито-рії Криму, буде відігравати допоміжну або відволікаючу роль. Окрім цього, з високою вірогідністю можна передбачати використання території ПМР для базування та забезпечення диверсійно-розвідувальних груп з метою нанесення ударів по об‘єктах українських військ та інфраструктурі з тилу.

При цьому, не можна виключати й того, що у разі чергового розгортан-ня агресії проти України, підтримку російським військам будуть надавати сепаратисти ПМР, які потенційно можуть мобілізувати до 20 тис. чол. осо-бового складу, озброєних танками, бойовими броньованими машинами, артилерією і вертольотами.

Диверсійно-розвідувальні операції всередині регіону

Цілком очевидно, що поки Путін та його адміністрація перебувають при владі у Кремлі, Росія не відмовиться від агресивних військових зазі-хань на сусідні території, які вони намагаються за будь-яку ціну контролю-вати. Сьогодні політика російського керівництва вочевидь направлена на

На території ПМР Росія вже зосередила близько 3 тис. чол. особового складу та близько 50 бойових броньованих машин

Основну загрозу воєнного характе-ру становить сухопутне угрупу-вання Збройних Сил РФ на тимча-сово окупованій території АРК


відновлення великодержавності Росії на зразок Радянського Союзу з дода-ванням зовнішніх ознак Російської імперії. Тому дії, які спостерігаються на території, окупованій сепаратистами та російськими військами по сусід-ству з регіоном півдня Українина окупованому Південному Донбасі, можна оцінювати і як підготовку плацдарму для розширення агресії в зручний момент у майбутньому. Вони будуть готувати цей зручний момент, засила-ючи свої диверсійно-розвідувальні групи, агентуру, корумпуючи політич-ний процес в Україні з тим, щоб послабити центральну владу і повторити приблизно ту схему, яка спрацювала в лютому цього року, коли нова укра-їнська влада після Майдану не встигла закріпитися, і це було використано для окупації Криму і розгортання сепаратистської активності на Південно-му Донбасі.

Подібний сценарій сьогодні виглядає найбільш вірогідним, адже саме контроль над Приазов‘ям на східному фланзі регіону «Південь України» дозволяє контролювати проходження всіх вантажів з Росії до Криму. Без постачання туди вантажів у достатніх обсягах через сухопутну частину України в Криму можна очікувати на гуманітарну катастрофу. Росії буде дуже складно уникнути її, оскільки постачання через Керченську протоку і будівництво моста через цю протоку будуть коштувати дуже дорого. Тому плани щодо створення коридору – чи в обхід Маріуполя, чи через його за-хоплення – напевне залишаються в силі. Найбільш вірогідний сценарій — шляхом спершу дестабілізації економічної і політичної ситуації в Україні, активного проведення диверсійних операцій в першу чергу на півдні Укра-їни та створення хаосу і відчуття відсутності сильної влади у місцевого на-селення – як це було в лютому. А у подальшому – застосуванням регулярної російської армії та банд терористів.

Загальна оцінка своїх сил та засобів, та відповідні пропозиції

Система базування та визначені завдання сухопутних частин ЗСУ в регіоні потребують подальшого уточнення і нарощування. Зокрема, до-цільно суттєво збільшити присутність Сил спеціальних операцій, посили-ти протиповітряну оборону тощо. Також значних зусиль потрібно доклас-ти для інженерного обладнання найбільш небезпечних напрямів проникнення ворога для висадки морських і повітряних десантів, а також ворожих диверсійно-розвідувальних груп.

Окрім цього потрібно довести до кінця заходи щодо укомплектуван-ня, оснащення, підготовки і розміщення батальйонів територіальної оборони, і зробити їх повноцінними формуваннями, здатними викону-вати передбачені чинним законодавством функції у взаємодії з різними структурами безпеки та місцевими органами влади. Для цього виглядає доцільним відновити потенціал і посилити роль Товариства сприяння обороні України.

Найбільш вірогід-ний сценарій — шляхом спершу дестабілізації економічної і полі-тичної ситуації в Україні, активного проведення дивер-сійних операцій в першу чергу на півдні України та створення хаосу і відчуття відсут-ності сильної влади у місцевого населення – як це було в лютому. А у подальшому – за-стосуванням регулярної росій-ської армії та банд терористів


Можливості Військово-Морських Сил України (ВМСУ) після виведен-ня штабу, кораблів і навчальних закладів з АРК в Одесу на сьогодні доволі обмежені. Завдань для ВМСУ окрім прикриття узбережжя і портів най-ближчим часом напевне не буде. Організовувати протидесантну оборону на узбережжі військові моряки також професійно не готові. Тому без при-йняття радикальних змін в організаційній структурі Збройних Сил Украї-ни та інших військових формувань, роль ВМСУ у найближчі роки буди до-волі обмеженою і націленою лише на далеку перспективу.

Інша справа, якщо штаб ВМСУ буде визначено як ключовий орган вій-ськового управління для охорони морського кордону (і надводного, і під-водного) з перепідпорядкуванням штабові ВМСУ морських частин Дер-жавної Прикордонної Служби.

З огляду на характер загроз, практично всі частини всіх видів і родів військ ЗСУ в межах регіону півдня України потребуватимуть значного по-силення не лише людським ресурсом, але й сучасними засобами розвідки та вогневого ураження.

Також потребуватиме розгортання по всьому регіону система базуван-ня підрозділів Національної Гвардії. НГ повинна бути добре підготовлена для застосування під час бойових дій у взаємодії зі Збройними Силами проти озброєного агресора, а в мирний час на своїй території – спільно з особовим складом Служби Безпеки України (СБУ) проти терористів і ди-версантів.

В обстановці, що складається після початку агресивних військових дій РФ проти України, з огляду на отриманий досвід потребує суттєвого по-силення загальний потенціал СБУ. При цьому у першу чергу, особливо на території регіону півдня України, потребують посилення контррозвіду-вальні та антитерористичні підрозділи СБУ.

На території регіону зосереджено значний потенціал оборонної про-мисловості України. Окрім потужних суднобудівних підприємств, в регіоні є підприємства з ремонту авіаційної, бронетанкової техніки та інших видів озброєння. У разі розгортання агресії проти України ці підприємства на-певне стануть цілями для ракетних і авіаційних ударів. Виглядає доціль-ним провести інтегровану оцінку питань дислокації та завдань оборонних підприємств усіх форм власності з метою запобігання їх руйнування чи за-хоплення противником, а також забезпечення їх безперебійної роботи у першу чергу в інтересах національної безпеки.

Загальні висновки

1. Війна РФ проти України не закінчиться, поки Путін і його оточення буде при владі в Кремлі, в Росії, поки його підтримуватиме біль-шість російського населення, яке зараз зазомбували ворожим став-ленням до українців, навіть до простих українців, не тільки до вла-

З огляду на харак-тер загроз, прак-тично всі частини всіх видів і родів військ ЗСУ в межах регіону півдня України потребу-ватимуть значно-го посилення не лише людським ресурсом, але й сучасними засоба-ми розвідки та вогневого ураження


ди. Тому ми повинні завжди бути готові до продовження воєнної агресії проти України.

2. Регіон півдня України має стратегічне значення для збереження державності України. Необхідно наполегливо і цілеспрямовано на-рощувати зусилля щодо забезпечення максимально можливого рівня обороноздатності країни на півдні. З метою вироблення принципових рішень на цьому напрямі доцільно провести окреме засідання РНБО із зазначеного питання.

3. Загроза продовження воєнної агресії з боку РФ зберігається не лише для України, але й для всього регіону Південної Європи та регіону Чорного моря. Необхідно посилити взаємодію з потенцій-ними союзниками і партнерами України в регіоні, потрібно наро-щувати зусилля щодо зміцнення міжнародного оборонного співро-бітництва України з арміями і спецслужбами інших демократичних країн.

Проблема внеблоковости Украины: пример Финляндии и NORDEFCO

Александр Кардаков,глава наблюдательного совета компании «Октава Капитал»

Сегодня Украина оказалось в сложной ситуации. С одной стороны – фактическая война. С другой – быстро войти в НАТО мы не можем.

Что делать?Украина в военно-политическом отношении – небольшая страна с не-

большими ресурсами и несоизмеримо более сильным и агрессивным со-седом, который в настоящее время стремится, как минимум, подчинить ее своим интересам – и, в наиболее пессимистическом для Украины варианте, ликвидировать её государственный суверенитет.

В случае Финляндии ее ВВП и военный потенциал несоизмеримы с российскими, т.е. ситуация ближе к украинской. Поэтому в основу теку-щей оборонной доктрины Финляндии положен принцип нанесения про-тивнику неприемлемого для него ущерба.

Поскольку военные потенциалы Финляндии и РФ несопоставимы, то принцип нанесения агрессору неприемлемого для него ущерба сводится к созданию условий, когда цена достижения военно-политических целей оказывается для противника слишком высокой – в военном, временном и политическом смысле. При этом важным моментом является своего рода демонстративное поведение, делающее готовность страны к отражению агрессии и ее последствия очевидными для потенциального противника.

Одним из существенных элементов этой стратегии сдерживания явля-ется международное оборонно-политическое сотрудничество, увеличива-

Простота данных мин такова, что иракские боевики наладили их массо-вый кустарный выпуск и создали серьезные пробле-мы для западной бронетехники, включая специали-зированные проти-воминные автомо-били класса MRAP, рассчитанные на защиту от класси-ческих противогу-сеничных и проти-воднищевых мин

Принцип нанесе-ния агрессору неприемлемого для него ущерба сво-дится к созданию условий, когда цена достижения воен-но-политических целей оказывается для противника слишком высокой – в военном, времен-ном и политиче-ском смысле


ющее не только обороноспособность, но и международную «область ви-димости» Финляндии и, тем самым, степень международной реакции в случае агрессии против нее - и, в конечном итоге, переход к отказу от ней-тральности и внеблоковости.

Однако, поскольку быстрое вхождение в НАТО чревато для Финлян-дии острой реакцией России, то была избрана стратегия «плавного» пере-хода:

• участие в программе НАТО «Партнерство во имя мира»;• создание в 2008 г. Норвегией, Швецией и Финляндией Nordic

Defence Cooperation (NORDEFCO) – организации оборонного со-трудничества, в которую входят как внеблоковые страны (Финлян-дия и Швеция), так и член НАТО (Норвегия);

• расширение NORDEFCO присоединением к ней стран – членов НАТО (Дания и Исландия).

Опыт NORDEFCO должен быть изучен и, по возможности, использо-ван Украиной, так как он является примером региональной организации коллективной безопасности, включающей как страны-члены НАТО (Да-ния, Норвегия, Исландия), так и нейтральные страны, являющиеся, как и Украина, участниками программы НАТО «Партнерство во имя мира».

Участие нейтральных стран в подобных организациях может снизить риски периода перехода от нейтрального статуса к статусу члена НАТО.

В настоящее время NORDEFCO объединяет Норвегию, Швецию, Фин-ляндию, Данию и Исландию.

Мотивация создания: объединение стран, связанных общей регио-нальной историей, с близкими культурами и языками для ради укрепления их безопасности за счет сотрудничества в оборонной области, синергичес-кого взаимодействия и создания эффективных совместных решений в об-ласти обороны.

NORDEFCO декларируется как «структура кооперации и сотрудниче-ства», а не как единая командная структура вооруженных сил этих стран (т.е. формальный дифференциатор от НАТО для России).

Цели и области сотрудничества:• Скоординированная комплексная стратегия в отношении угроз

обороноспособности;• Идентификация стратегических и политических аспектов, пред-

ставляющих общий интерес для стран-участниц;• Повышение операционной эффективности и качественных воз-

можностей вооруженных сил;• Военно-техническое сотрудничество:

• повышение эффективности приложения усилий и распределения ресурсов стран-участниц в оборонной области, а также экономической эффективности в областях, связанных с обороной;

Участие нейтральных стран в подобных организациях может снизить риски периода перехода от ней-трального стату-са к статусу члена НАТО.


• достижение технологических преимуществ ОПК и вооруженных сил;

• повышение конкурентоспособности ОПК;• Обеспечение взаимосовместимости вооруженных сил для

эффективных совместных действий со странами – партнерами по объединению;

• Обеспечение высокой эффективности действий вооруженных сил в многонациональных операциях.

Предложение «Ради Реформ Національної Безпеки»:По аналогии с NORDEFCO инициировать создание аналогичной обо-

ронительной структуры с участием стран, разделяющих общие риски с од-ной страной-агрессором (Литва, Польша, Украина, Молдова, Грузия). Воз-можно, присоединение других стран Черноморского, Балтийского и Каспийского бассейнов.

ВЫВОДЫ1. Создание региональной организации по сотрудничеству в области

обороны и участие в ней Украины снизит военные риски для Украины.

2. Участие стран НАТО в этой организации послужит техническим и политическим «мостом в НАТО» для Украины.

3. Давление со стороны России при движении в НАТО через такую организацию ниже, чем при декларировании непосредственного движения к вступлению Украины в НАТО.

Національна безпека України: проблеми пошуку її гарантівВадим ТЮТЮННИК,

провідний фахівець Національного інституту стратегічних досліджень, радник Експертної Ради ЦДАКР

Існування Української держави на сьогодні як ніколи залежить від ефективності дій із забезпечення її національної безпеки та оборони. А це, перш за все, вимагає проведення дієвої зовнішньої та воєнної по-літики.

Одним із її напрямів є пошук зовнішніх суб’єктів, яки змогли б надати у подальшому нашій державі дієві гарантії безпеки і спільної оборони в умовах довготривалої російської воєнної загрози.

У даному контексті вважаємо за необхідне тезами висловити такі мір-кування.

Теза перша. Відомо, що одним із пріоритетів зовнішньої та воєнної по-літики України визначена її євроатлантична інтеграція. Однак, конче необ-хідно, що б він став також пріоритетним внутрішньодержавним завданням для органів державної влади і в цілому для Українського народу.

Існування Україн-ської держави на сьогодні як ніколи залежить від ефек-тивності дій із забезпечення її національної без-пеки та оборони


Слід усвідомити, що усім нам саме тут, всередині держави, потрібні не гасла, слова та заклики щодо вступу до НАТО, а відповідна кропітка по-всякденна діяльність влади, керівництва та особового складу Збройних Сил, інших силових структур, суспільства тощо.

Вона мусить спрямовуватися на досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в Альянсі. Адже, їх досягнення за змістом та результатами і є однією із головних цілей реформи сектору безпеки і оборони України.

Ми постійно наголошуємо, що маємо на меті створення боєздатних сучасних збройних сил європейського зразку. Вони потрібні не НАТО чи Америці, а, насамперед, нашому народові для забезпечення його мирного життя в умовах довготривалої російської воєнної загрози.

І розпочинати цю справу слід невідкладно. Тоді на запитання, яке часто-густо лунає - «коли нас приймуть до

НАТО?» можна буде відповісти - «по-перше, після виконання домашнього завдання щодо досягнення критеріїв членства у ньому, а по-друге, у разі ухвалення Україною рішення про доцільність вступу до Альянсу».

Теза друга. Багато хто пам’ятає, як у минулому окремі члени Альянсу й відомі політичні сили всередині України через тиск, корупцію та проти-дію з боку Росії зривали ухвалення рішення про запрошення нашої країни до реалізації Плану дій щодо членства в НАТО (далі – ПДЧ). За прогнозами вітчизняних та західних воєнних аналітиків прийняття такого рішення у майбутньому може бути ще більш складним і довготривалим.

Тому, не варто очікувати у найближчі роки саміту Альянсу з розгляду згаданого рішення.

Доцільніше вже зараз відмовитися від багаторічно-рутинної практики складання та виконання відомих Річних національних програм співробіт-ництва України-НАТО. Замість них рекомендується запровадити підготов-ку та реалізацію іншого документу, максимально наближеного за структу-рою і змістом до ПДЧ.

У ньому мають переважати заходи у безпековій, зовнішньо- і воєнно-політичній, військовій, військово-технічній, логістичній, ресурсній та ін-ших сферах оборони, які вживатимуться для досягнення відповідних кон-кретних критеріїв, необхідних для набуття Україною членства в Альянсі.

І такий документ можна було б, для прикладу, назвати Національним планом досягнення Україною критеріїв членства в НАТО.

Це, зокрема, створить умови для здійснення Парламентом, політични-ми партіями та громадянським суспільством контролю над станом проце-су наближення України до критеріїв членства в НАТО.

Крім того, у разі досягнення у подальшому нашою державою суттєвого прогресу у цій справі, перед членами Альянсу можуть постати дві цікаві та складні проблеми:

• чи потрібно у цьому випадку гаяти час та запрошувати нашу дер-жаву до реалізації існуючого ПДЧ?

Такий документ можна було б, для прикладу, назвати Національним планом досягнення Україною критері-їв членства в НАТО.


• може варто буде ухвалити рішення щодо її прийняття до НАТО без виконання згаданого ПДЧ, оскільки між Україною та Альянсом, на відміну від інших держав-аспірантів, діє Хартія про особливе парт-нерство?

Теза третя. У найближчому майбутньому може відбутися загальноу-країнський референдум, про який нещодавно говорив Президент України.

З огляду на це, пропонується передбачити одним з питань цього рефе-рендуму питання щодо вступу України до НАТО.

Впевнені, що Український народ підтримує такий крок. Переважна більшість наших громадян добре усвідомлюють наміри Москви знищити державність та незалежність України, реальність загрози масштабної ро-сійської агресії, негативні наслідки анексії Криму, окупації низки районів Донбасу та продовження ведення у них бойових дій.

Позитивна відповідь народу на вказане питання референдуму покладе край спекуляціям Кремля стосовно нібито нелегітимності визначеного за-конодавством наприкінці минулого року курсу України на вступ до НАТО.

Це також стане вагомим аргументом для переконання очільників окре-мих держав-членів Альянсу, які поки що негативно ставляться до прийнят-тя України до НАТО.

Теза четверта. В країні розпочинається конституційна реформа, цен-тром проведення якої буде Верховна Рада України.

Тому пропонується обговорити питання про необхідність конститу-ційного закріплення у положеннях нового Основного закону курсу Украї-ни на інтеграцію в європейський політичний, економічний, правовий про-стір та в євроатлантичний безпековий простір.

Водночас вважаємо за недоцільне мати у новій Конституції положення щодо заборони розташування на її території іноземних військових баз.

Такі кроки, зокрема, будуть асиметричною відповіддю на намагання Москви нав’язати у новій Конституції федералізацію та позаблоковість України.

Конституційне закріплення згаданого інтеграційного курсу нашої дер-жави необхідно також з іншої причини. Це буде суттєвою гарантією недо-пущення його можливого скасування проросійськими силами у разі їх приходу до влади, зокрема, через створення нової коаліції у Парламенті та внесення лише певних змін до відповідних законів України. Усі пам’ятають, що у 2010 році у такий спосіб відбувалося визначення позаблокового курсу України.

Крім того, згадані конституційні положення можуть бути підставою для отримання у разі масштабної російської інтервенції іноземної воєнної допомоги та розміщення іноземних військ на території України до набуття нею членства у НАТО.

Позитивна відпо-відь народу на вказане питання референдуму по-кладе край спеку-ляціям Кремля стосовно нібито нелегітимності визначеного зако-нодавством на-прикінці минулого року курсу України на вступ до НАТО.


Теза п’ята. На сьогодні вплив НАТО на Росію, як агресора щодо Укра-їни, має переважно політико-дипломатичний характер. І це є зрозумілим. Наша держава – не член Альянсу. На неї не розповсюджується дія статті 5 Вашингтонського договору.

До того ж НАТО зосередилося на посиленні колективної оборони сво-їх східних держав-членів від можливої російської агресії. Розпочато фор-мування та розгортання на їх території відповідних сил швидкого реагу-вання. Зміцняється протиповітряна оборона, кібернетична та інформаційна безпека Альянсу тощо.

В цих умовах Україна може розраховувати також на експертно-дорад-чу, фінансову, матеріально-технічну та іншу допомогу з боку НАТО у пи-таннях реформування та розвитку її сил безпеки і оборони. Для її підтрим-ки вже зараз ухвалено рішення про початок роботи п’яти трастових фондів для України, спрямованої на:

• модернізацію систем зв’язку та автоматизації, яка передбачає онов-лення можливостей систем зв’язку та автоматизацію управління військами Збройних Сил України відповідно до сучасних стандар-тів;

• перепідготовку та соціальну і психологічної військовослужбовців, задіяних у бойових діях на Донбасі;

• фізичну реабілітацію та протезування поранених військовослуж-бовців, створення системи такої реабілітації в Україні;

• реформування систем логістики та стандартизації Збройних Сил України, впровадження відповідних стандартів НАТО;

• на боротьбу з кіберзлочинністю, на розвиток систем кіберзахисту за найбільш прогресивними стандартами країн-членів Альянсу.

Теза шоста. Зараз в Україні, мабуть через російську агресії та інші по-дії, якось відійшли на другий план питання стану виконання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Вважаємо, що це є серйозним недоліком у діяльності нашого Уряду. Відомо, що успішна реалізація положень згаданої Угоди сприятиме до-

сягненню низки критеріїв, необхідних для набуття членства не лише в Єв-росоюзі, а й в НАТО. Йдеться, зокрема, про подальший розвиток в Україні демократії, вільної ринкової економіки, забезпечення верховенства права, належного врядування, ефективної юстиції, основоположних свобод та прав людини, безпеки, дієвої боротьби з корупцією тощо.

До того ж, так сталося, що саме Євросоюз, особливо його лідери Анге-ла Меркель та Франсуа Оланд, докладають реальні зусилля для припинен-ня війни Росії проти України.

Це – економічні санкції проти Росії, постійні переговори з Путіним у «нормандському» форматі, двосторонні контакти з ним, надання Україні економічної, матеріально-технічної, гуманітарної та іншої допомоги тощо.

НАТО зосередилося на посиленні колективної обо-рони своїх східних держав-членів від можливої російської агресії. Розпочато форму-вання та розгор-тання на їх території відповідних сил швидкого реагу-вання. Зміцняється протиповітряна оборона, кібернетична та інформаційна безпека Альянсу


І за все це треба подякувати згаданим лідерам та керівникам інших держав-членів Європейського Союзу і НАТО, а також Японії, Австралії тощо.

Разом з тим, нажаль, все більш сумнівною уявляється здатність Євро-союзу та його лідерів самостійно зупинити агресивні дії Кремля у Європі, які спрямовані не лише проти України, а є й вірогідними проти низки схід-них держав-членів ЄС та НАТО.

Вже зараз можна констатувати, що лідери Євросоюзу виявилися, на-жаль, неспроможними забезпечити гарантії виконання жодного із поло-жень Мінських угод. І Путін робитиме усе й надалі для того, що б проде-монструвати недієздатність Євросоюзу та особливо очільників Німеччини та Франції вирішувати проблеми європейської безпеки, а також дискреди-тувати їх перед українцями, які мріють про євроінтеграцію.

Таким чином, ані Євросоюз, ані НАТО не можуть до отримання Укра-їною членства в Альянсі, бути повноцінними гарантами безпеки і оборони нашої держави в умовах загрози нової російської агресії.

Теза сьома. Тому єдині, хто можуть бути гарантом безпеки України та спроможні впоратися із російською загрозою миру і стабільності в Європі та світі, є Сполучені Штати Америки. Чи стане у цій справі президент Оба-ма або його наступник для Росії тим, ким був президент Рейган для колиш-нього Радянського Союзу, покаже час.

Проте, вже зараз найважливішим завданням Президента України, ке-рівників нашого МЗС та Міноборони має стати наполегливе лобіювання виконання усіх положень підписаного у грудні минулого року президентом США Обамою законодавчого «Акту про підтримку свободи в Україні».

Насамперед, це стосується втілення у життя положень, які визначають нашу державу головним військовим союзником Америки за межами НАТО.

Йдеться, зокрема, про прискорення: • отримання американської нелетальної та летальної оборонної

зброї, створення спільних навчальних центрів з підготовки персо-налу до її застосування;

• збільшення кількості проведення в Україні спільних військових на-вчань, перш за все, сил спеціальних операцій, протиповітряної, протитанкової та протидесантної оборони;

• надання допомоги у формуванні сучасної системи логістичного та медичного забезпечення військ тощо.

У подальшому, після внесення раніше згаданих положень до Конститу-ції України, доцільно було б розпочати обговорення із США питання щодо укладання двосторонньої угоди про безпеку та оборону, подібної відомим американо-японському та американо-південно-корейському договорам, а також про передову присутність в України американських військових.

Наявність такої угоди найкращим чином гарантувало б безпеку і обо-рону України. На нашу думку, за таких умов їй не потрібно було б претен-

Все більш сумнівною уявляється здатність Євросоюзу та його лідерів самостійно зупинити агресивні дії Крем-ля у Європі, які спрямовані не лише проти України


дувати на вступ до НАТО. Це також позитивно вплинуло б на об’єднання позицій різних держав-членів Альянсу щодо шляхів зміцнення європей-ської безпеки та посилення протидії агресивним намірам Росії.

І, нарешті, при цьому збулась би головна мрія Москви – Україна, як і сусідні з Росією Японія та Південна Корея, стала б позаблоковою дер-жавою.

Теза восьма, остання. Вважаємо, що у зміцненні власної безпеки та оборони Україна має, до набуття членства у НАТО або отримання згаданих гарантій від США, покладатися виключно на власні оборонні можливості, її Збройні Сили, інші військові формування та органи спеціального при-значення. І виходячи саме з цього слід оновлювати засади їх реформування та подальшого розвитку.

Військові і суспільство в цілому мають усвідомлювати, що скасування позаблоковості та проголошення курсу України на євроатлантичну інте-грацію суттєво не вплинуть у середньостроковій перспективі на зміцнення її обороноздатності.

Боронити Батьківщину мають самі українці. І це має стати одним із головних положень Стратегії воєнної безпеки та інших документів оборон-ного планування.

Військові і суспіль-ство в цілому мають усвідомлю-вати, що скасу-вання позаблоко-вості та проголошення курсу України на євроатлантичну інтеграцію суттє-во не вплинуть у середньостроковій перспективі на зміцнення її оборо-ноздатності.


Россия после Путина. Возможные моделиВалентин Бадрак,

директор Центра исследований армии, конверсии и разоружения Дмитрий Козлов,

руководитель Лаборатории анализа личностиЦентра исследований армии, конверсии и разоружения

С начала 2015 года многие аналитики вдруг заговорили о России после Путина. Всерьез. Путин развивает наступление, наращивая масштабы про-тивостояния, и каждый новый день все более обнажает лишенную радости перспективу: завершить войну России против Украины может лишь крах путинского режима. Но в таком переформатировании власти в РФ стано-вится все больше заинтересованных. В том числе, и в окружении президен-та России. Слишком много людей осознают, что непримиримый, негибкий, глубоко уязвленный первый человек нынешней России упорно тянет ее к катастрофе.

Президент России, играя в невозмутимого лидера, с неприкрытой иро-нией отозвался на вопрос прозорливого журналиста, не боится ли он «дворцовых переворотов». На самом деле, получилась отменная психоло-гическая операция, и Путин дрогнул уже через пару недель, свернув обще-ние до неприличного минимума. Неудавшийся император лучше других понимает, что в истории России произошел, без преувеличения, вопиющий слом. Говоря словами писателя и правозащитника Виктора Шендеровича, россияне «выпали из европейской цивилизации, - причем не выпали, а выбросили себя сами оттуда, вот своими руками, действиями администра-ции». Иностранцы к началу 2015 года попросту побежали из России, рубль стремительно полетел в бездну вслед за ценами на нефть. Любопытно, что по мнению бывшего замминистра энергетики России Владимира Милова, российские резервы существуют только на бумаге. «Честно говоря, вопрос даже не в том, что будет с экономикой. Вопрос в том, как на это будет реа-гировать общество, которое за 15 лет привыкло к постоянному росту экономики», – предупредил он в конце января 2015 года.

Ученые, журналисты, писатели – все, кто не разучился думать, - в фев-рале 2015 года уже открыто признали политику Путина тупиковой и вред-ной для страны. «Крах путинского режима вероятен. Большинство наших оппозиционных политиков связывают свое будущее с так называемой кон-ституционной составляющей и говорят о выборах 2016 года в Думу, выборах президента в 2017 году», – такой вердикт огласил известный рос-сийский историк, философ и религиовед Андрей Зубов (3.02.15).

Россия под предводительством Путина к 2015 году стала деградиро-вать столь стремительно, что ее самоизоляция неминуема. Хотя кремлев-ские посланники, охваченные лихорадкой, сбиваются с ног в поисках со-

Аналітичні розробки


юзников (и иногда чудесным образом находит, как это получилось с Грецией и Венесуэлой в начале 2015 года), мировой скептицизм в отноше-нии Путина набирает обороты. Выраженный санкциями, он в феврале 2015 года был уже близок к адекватной демонстрации мирового единства на тщеславие упрямца. И, надо сказать, в начале 2015 года дерзкая надмен-ность глумливого московского персонажа сменилась растущим изумлени-ем и затаенностью. Конечно, у него сохранилось немало «последних аргу-ментов»: от боевой авиации и высокоточных ракет до ядерной кнопки. Но как раз ближайшее окружение еще даже лучше остального мира видит не-адекватность босса, и инстинкт самосохранения рано или поздно подска-жет верный путь. Кстати, вовсе не случайно, что уже в конце декабря 2014 года авторитетное издание The Guardian указывало: «Если одна часть по-литической элиты в Кремле обвиняет в своих бедах Запад, то другая возла-гает ответственность на потерю собственного бизнеса, активов и возмож-ности путешествовать по Европе именно на неудачную политику президента».

Большинство аналитиков сходятся на том, что Путин, подобно всяко-му одержимому человеку, будет стоять на своем до конца. Но с некоторых пор именно это сделало его уязвимым для своих же соратников. Из недр Кремля все чаще извлекается мысль: независимо от напористости одного человека, экономический упадок России попросту прикончит тщательно-го выверенный, полицейско-авторитарный режим. Пока еще поджигателю российско-украинской войны удается сдерживать российский народ, не решая его проблемы, но переключая внимание на «американскую угрозу», манипулируя сознанием благодаря отлаженной пропагандистской маши-не. Однако в феврале 2015 года все чаще стали мелькать «кандидаты в дублеры» первого лица. Скажем, заместитель председателя правительства РФ Дмитрий Рогозин 25 января во время посещения летно-испытательного комплекса «Чкаловский» холдинга «Вертолеты России» совершил полет на боевом разведывательно-ударном вертолете Ка-52 «Аллигатор». Таких примеров нынче немало: то непримиримый Сергей Иванов назовет высокомерно «маразмом» высказывания западных лидеров, то надежный Сергей Шойгу организует демонстрацию ядерных бицепсов страны или оперативный найдет союзника на другом континенте. Именно эти упомянутые фигуры особенно напряглись, как бы изготовились за спиной Путина. Но, не только они. Скажем, в конце 2014 года еще как-то невнятно проявился Ходорковский, предложив себя на роль лидера «переходного правительства». Набирает обороты тенденция: Путину желательно исчез-нуть; путь не кануть в Лету, но уступить место кому-то, кто восстановит сожженные мосты между Россией и остальным миром.

На фоне усиливающейся конфронтации всякий новый конкретный шаг со стороны Запада незаметно стягивает петлю на шее Путина. Если

«Если одна часть политической элиты в Кремле обвиняет в своих бедах Запад, то другая возлагает ответственность на потерю соб-ственного бизнеса, активов и возмож-ности путеше-ствовать по Евро-пе именно на неудачную поли-тику президента»


«ЛНР-ДНР» признают террористическими организациями, Россия может оказаться государством, официально признанным миром как поддержива-ющим терроризм. Произошла некая цепная реакция, о чем прекрасно высказался украинский писатель и публицист Юрий Щербак: «Путин бу-дет обвинен в преступлениях против мира (планирование, подготовка, разжигание или ведение агрессивной войны), преступлениях против чело-вечества (убийство, порабощение, преследование по политическим или этническим мотивам, хищение государственного и частного имущества, разрушение городов и сел)». Проходит совсем немного времени, и 13 фев-раля 2015 года экс-заместитель госсекретаря США по глобальной полити-ке, старший научный сотрудник Belfer Center for Science and International Affairs (Гарвардский университет) Пол Дж. Добрянски в The Washington Post пишет, что Россию нужно судить за преступления против человечнос-ти. Пока еще эксперт говорит «Россию», но многие уже слышат: «Путина». Изменение риторики – дело времени. В самом деле, Путин стал представ-лять опасность для россиян. Даже полевые командиры пророссийских тер-рористов на Донбассе (как некий главарь боевиков «Стрелков»-Гиркин) стали весьма нелестно отзываться о лидере государства. И опять в новей-шей хронологии событий нельзя пропустить симптоматичное появление Рогозина, вдруг заявившего (9.02.15), что из-за роста цен на оборонную продукцию на фоне падения курса рубля планы перевооружения ВС Рос-сии оказались под угрозой. Что это, констатация факта, или тайный призыв к людям в погонах и тем, кто их вооружает. В этой среде частенько некомпетентный Рогозин поднаторел и, скажем прямо, приобрел определенный авторитет.

Характерно, что начальнику Кремля постепенно перестают верить. Так, политолог Станислав Белковский заметил, что «Путин хочет надеть френч Сталина и вернуться в ялтинско-потсдамский мир образца 1945 года, что невозможно, потому что этот мир рухнул в 1989 году вместе с па-дением Берлинской стены». А российский поэт Игорь Иртеньев еще в мае 2014 года высказался пророчески: «Я очень пессимистически смотрю на будущее. Предчувствую большие потрясения внутри России, когда кончат-ся нефтяные деньги. А они кончатся очень скоро».

Выжидательная прохладная позиция Берлина и Парижа, временная слабость во время изнурительных переговоров в Минске 12 февраля, щел-канье зубастых челюстей в американском конгрессе на фоне колебаний официального Вашингтона, запуск в пространство весьма опасной идеи замораживания конфликта на востоке Украины, переменчивые успехи на полях сражений на фоне все растущего опыта украинской армии – все это удушающие для кремлевского интригана факторы. Это, как минимум, под-тверждают синхронные выступления в январе 2015 года миллиардера Джорджа Сороса и весомого издания The Economist. Слова известного фи-

«Путин будет обвинен в престу-плениях против мира (планирова-ние, подготовка, разжигание или ведение агрессив-ной войны), пре-ступлениях про-тив человечества (убийство, порабо-щение, преследова-ние по политичес-ким или этническим моти-вам, хищение государственного и частного имуще-ства, разрушение городов и сел)».


нансиста и борца за открытое общество стали предвестником агонии само-го Путина. Так, видный знаток природы денег в середине января 2015 года заявил, что из-за резкого падения цен на нефть американские и европей-ские санкции ударили по российской экономике сильнее, чем могли наде-яться лидеры стран Запада. Что касается известного издания, то аналитик The Economist высказался следующим образом: «После того как цены на нефть снова пошли вниз, Путин не спешит сближаться с западом. Вместо этого он предложил своим гражданам войну и патриотическую эйфорию в качестве компенсации за падающую цену на нефть и отсутствие экономического роста». Резюме обозревателя многозначительно и обнаде-живает: «В 2015 году мы увидим поединок между режимом Путина и ценой на нефть. И это будет не очень приятное зрелище». Известный британский эксперт Джеймс Шерр полагает, что для разрушения российской экономики нужно 2 года, и время играет против Путина («Зеркало недели», 13.02.15).

Схожего мнения придерживается и оппозиционный российский по-литик Борис Немцов: «Цены на нефть, на мой взгляд, снижены надолго. … Всегда в России снижение цен на нефть приводила рано или поздно к смене власти. Вот и сейчас в случае затяжного кризиса неизбежна смена власти в России». При этом он уверен, что кризис в России является результатом войны Путина против Украины. По мнению Немцова, российский бюджет на 2015 год был сверстан исходя из цены на нефть в 96 долл., тогда как цена на нее опустила ниже 50 долл.

«Я искренне верю, если санкции будут действовать целый год, и рос-сийская экономика будет находиться под серьезным давлением падения цены на нефть и санкций, то Путин или начнет выводить войска из Украины или россияне будут искать нового лидера», - Эти слова принадлежат ди-ректору Евразийского центра, бывшему послу США в Украине Джону Хербсту. Что ж, вместо логичной перезагрузки отношений с Западом и выводом войск из Украины Путин все-таки совершил свой безрассудный, хотя и внешне отважный шаг – он пошел ва-банк. Начал почти открытое наступление вглубь Украины, перебросив невообразимое количество воо-ружений и военной техники в контролируемый регион Донбасса. И отпра-вив туда для организации военных действий и подкрепления местным бо-евикам порядка десяти тысяч кадровых военных.

Итак, с января 2015 года недовольство политическим курсом Путина резко выросло даже среди его ближнего окружения. В конце января агент-ство Bloomberg, ссылаясь на анонимные источники, сообщило, что дикта-тор «сузил свой ближний круг до нескольких силовиков» и резко сократил свое общение даже с теми людьми, что считались его друзьями. А многие СМИ процитировали социолога Ольгу Крыштановскую, отмечавшую, что для Путина настало довольно непростое время. «Его критикуют и либералы, и ястребы», – недвусмысленно высказалась исследовательница.

«Я искренне верю, если санкции будут действовать целый год, и российская экономика будет находиться под серьезным давлени-ем падения цены на нефть и санкций, то Путин или начнет выводить войска из Украины или россияне будут искать нового лидера»


Так или иначе, но в худшем случае расклады могут оказаться таковы, что болезненно одинокий украинофоб аккуратно передаст бразды правле-ния кому-то из силовиков. Не исключено, с еще более колючими характе-ристиками личности: неисправимо жесткому Иванову или немногослов-ному Шойгу с предельно опасной хваткой. Может сойти и преданный вассал Рогозин, который за несколько последних лет «вблизи Путина» су-мел отрастить острые политические клыки. И к тому же показать себя сносным актером. Как кажется, такие интеллектуалы и логики как, скажем, Чемезов, Сурков или Сечин менее подходят на роль преемника. Они, ско-рее, выступят с функцией всесторонних охранителей своего нынешнего патрона.

Более мягкие, положительные сценарии, при которых к власти в Рос-сии пришел бы кто-то из оппозиционных политиков, типа Немцова или Навального, или даже Ходорковского, менее вероятны в сравнении с «худ-шими». Они возможны лишь в определенных, чрезвычайных условиях. Например, в случае, если бы против курса угнетателя Украины поднялась значительная часть россиян. Что не только маловероятно в условиях по-лицейской державы, и довольно легко потопляемо при наличии столь мощ-ной репрессивной машины, подкрепляемой ордой выслуживающихся СМИ.

Как представляется, Борис Немцов, который всегда действовал со сме-лой открытостью и называл внешнюю политику Путина сумасшедшей, а кризис в России связывал со злодейскими государственным капитализмом его команды, имеет несколько большие шансы. Но и его масштаб популяр-ности сложно перевести в общегосударственный. Особенно, если учесть, что подавляющее большинство россиян жаждут «сильную руку», незави-симо от конфликтности с внешним миром. Традиция ориентироваться на «царя» в России никуда не делась, и оттого поддержка близкого Путину силовика может оказаться реальнее ставок на уравновешенного и адекват-ного лидера, способного наладить отношения с Западом.

И все-таки, если Путин и дальше будет упорствовать и откажется де-монстрировать гибкость в общении с западным миром, его смещение ока-жется запрограммированным. Хотя Запад сегодня согласен и на паллиатив, именно Путин может включить форсаж на траектории самоликвидации. Вероятность именно такого выбора кремлевского отступника в феврале 2015 года представляется более вероятной, чем уступки и разумный комп-ромисс. Что касается темпов приближения подобных событий, то они в большей степени зависят от последовательности западного сообщества в организации комплексного, всестороннего противостояния Кремлю. От нескольких месяцев при активизации до нескольких лет – при вялой, несо-гласованной, неединодушной политике Запада. Для Украины любой спо-соб смещения Путина откроет новый шанс. Если власть сумеет правильно


распорядиться заминкой, замешательством или перегруппировкой сил в самом Кремле, сформировать стратегические факторы сдерживания Рос-сии, битву за Украину можно будет считать выигранной. Как и сражение мирового сообщества за демократические ценности.

В свете неизбежного заката правления одиозного российского лидера имеет смысл обрисовать возможные сценарии завершения затянувшейся путинской эпохи.

Первый. Переворот силами ближайшего окружения

Может быть реализован в скрытой форме, и внешне напоминать уход Ельцина: отставка, назначение «надёжного» преемника, раскрутка его фигуры в СМИ, и легитимизация через выборы. Основной целью будет со-хранение «путинизма после Путина», то есть продолжение существующего курса на обслуживание интересов кремлёвской клептократии, сохранение альянса силовиков и крупного бизнеса, и, в общем и целом, всё ту же нео-империалистическую внешнеполитическую доктрину.

Наиболее возможные преемники – Сергей Иванов, Сергей Шойгу. При этом Путин уходит из большой политики.

Для России и мира в долгосрочной перспективе это означает продо-лжение конфронтации, обусловленной самой конструкцией созданного Путиным российского государства. Однако не исключён временный эффект «оттепели» как на международной арене, так и внутри страны, в связи с всеобщей усталостью от Путина, и надеждой на перемены. В ре-зультате последует неизбежное улучшение отношений с Западом, что мо-жет стимулировать постпутинскую элиту к внутренней эволюции и посте-пенной либерализации, переходящей в подлинные реформы. Подобные сценарии мягкой демократизации реализовывались во многих тоталитарных государствах.

Второй. Рокировка

Вариация на тему предыдущего варианта, возможная в том случае, если Путин «почует неладное», и решит сам возглавить процесс назревших перемен путём повторения опыта с Медведевым. В случае подобного сце-нария он сохранит некий символический пост в архитектуре власти, что, учитывая несоответствие реальной кремлёвской иерархии официальным титулам, совершенно не помешает ему и дальше быть «первым среди равных» в теневом «политбюро». Преемником может стать как кто-то из близкого окружения, так и некая компромиссная фигура, например Ку-дрин, или тот же Медведев. Не исключён и неожиданный вариант с кем-то из именитых оппозиционеров, готовым променять идеалы, и получить высший государственный пост в обмен на лояльность реальным «хозяевам России». В любом случае функция президента будет исключительно пред-


ставительской. Как и в первом варианте, реальная политика изменится мало, или не изменится вовсе, но «эффект ухода Путина» сыграет России на руку.

Третья. Националистический переворот

Наихудший сценарий для России и мира. Может быть осуществлён ра-дикалами в случае, если политика Путина покажется им недостаточно ре-шительной, а сам российский лидер полностью утратит доверие общества. Несмотря на резкий сдвиг риторики и действий самого Путина вправо, и умелое манипулирование радикалами через «ручного националиста» Рого-зина, призванные купировать «правую угрозу», недовольные «слишком мягким», по их мнению, курсом президента сохраняются в среде маргина-лов и радикальных шовинистов. Которым, как это всегда случается, ради-кализация власти всегда кажется половинчатой и недостаточной. «Угроза справа» будет возрастать в случае отсутствия успехов на фронте, обостре-ния внутренних межнациональных проблем, или любых попыток смяг-чить агрессивную внешнюю политику. Однако силовые структуры в Рос-сии в целом достаточно верны Путину, и хорошо подготовлены для быстрого, эффективного и жестокого подавления возможного бунта. На-стоящая опасность возникнет в случае альянса националистов, либералов и части силовиков, среди которых традиционно сильны националистичес-кие настроения. В этом случае гипотетически возможен приход к власти ультраконсервативных, радикально антизападных сил, близких по духу к исламистским деспотиям Ближнего Востока. Спектр возможных лидеров крайне широк, и фигура может оказаться совершенно неожиданной – от карманного шута-националиста Рогозина до полубезумных идеологов Рус-ского Мира. Или даже ветеранов продолжающейся войны в Украине, мно-гие из которых одержимы крайними формами шовинизма. Последствия захвата власти в ядерной державе воинствующими радикалами (возмож-но, по образцу 1917 года, после непродолжительного правления слабого и неустойчивого либерального временного правительства) являются абсо-лютно непредсказуемыми. Вариант планетарной катастрофы в таком слу-чае станет вполне реальным.

Четвертая. Статус-кво

Также остаётся пусть и небольшая, но всё же возможная вероятность продолжительного сохранения статус-кво. Однако сохранение архитектуры власти с Путиным во главе уже не выгодно никому, включая в значитель-ной степени даже его самого. Сохранение российского «престола» за Путиным приведёт к всесторонней стагнации, и медленному, но неизбеж-ному упадку созданной им системы, которая, как и все лишённые обновле-ния, закупоренные в вакууме политические режимы, будет, подобно по-

Сохранение россий-ского «престола» за Путиным при-ведёт к всесторон-ней стагнации, и медленному, но неизбежному упад-ку созданной им системы, которая, как и все лишённые обновления, заку-поренные в вакуу-ме политические режимы, будет, подобно позднему СССР медленно дряхлеть и гнить изнутри, чтобы, в конце концов, неизбежно взор-ваться


зднему СССР медленно дряхлеть и гнить изнутри, чтобы, в конце концов, неизбежно взорваться. По сути, это будет лишь отсрочкой неизбежного, и рано или поздно закончится одним из описанных выше вариантов. Каждый лишний год, проведённый Путиным на «троне», усилит неизбежную встряску от его ухода, что наверняка осознаёт если и не он сам, одурманенный властью, то его ближайшее окружение. Путина заставят уйти не низкие цены на нефть, санкции и экономические трудности, а, пре-жде всего, усталость порождённой им системы, погрязшей в новой «эпохе застоя», от самой себя. Россия стоит на распутье между либерализацией, или погружением в националистическое мракобесие, но в обоих этих ма-кросценариях для Путина уже нет места, и даже в случае сохранения «пу-тинизма» как государственного курса сам творец уже стал лишним в соб-ственной системе. В уходе ВВП заинтересованы все, и пусть изменения не будут мгновенными, но они неизбежны. А значит, закат эпохи Путина не за горами.

Владимир Путин: игрок с кроплеными картамиВалентин Бадрак,

директор Центра исследований армии, конверсии и разоружения

«Нельзя безнаказанно подходить к беспредельному»Ромен Ролан

О Владимире Путине написано неприлично много. Его личность, по-двергшаяся искусственной героизации, еще при жизни стала гротескной и покрылась налетом помпезной монументальности. Демонизированный кремлевской придворной камарильей, тщательно разрисованный в ново-стном пространстве медийными слугами, декорированный многочисленными книгами дворцовыми рифмоплетами, образ Путина давно переместился в виртуальное пространство. Для непосвященного мира он – коварный шаман, расшатывающий устои; для людей думающих – водевильный актер, напяливший на себя маску сурового государственного деятеля. Разрыв между действительностью и представленным публике иллюзорным образом потрясающий, уровень расщепления личности – небывалый. Масштабы возможных разрушительных действий – необъятны.

Герой современных информационных технологий превратился в пре-вратился в одну большую занозу для всего цивилизованного мира.

Пробуждение бесов

Биографы, с лупой исследовавшие темные уголки путинского прошло-го, утверждают: жизнь нередко трепала его, и оттого он на нее бесконечно зол. В глубинах его заретушированной души с детства обитала жажда мес-


ти. Яркие, реализованные личности его бесят, порой вызывая тщательно скрываемые приступы ярости. Вот где глубинная причина гонений по-длинно талантливого Андрея Макаревича. Да и Михаила Ходорковского он не жаловал по тем же причинам – как личность, тот явно выгодно выделялся на фоне блеклого, зажатого до окаменелости, и всегда позирую-щего начальника страны. Сохранившиеся обрывки советского календаря свидетельствуют: в среде сверстников-подростков Путин никогда не был лидером, а благосклонность прекрасных дам была ему неведома. Можно отыскать фотографии, где неловкий, нескладный юноша по фамилии Пу-тин всегда несколько в стороне от фокуса аппарата, – затаившийся интро-верт, рано привыкший обитать на обочине. И наверняка терзался этим, ринувшись за успокоением в дзюдо, а позже – в работу тайного миссионера КГБ. Описывая в интервью (в 2000 году) бывшая стюардесса Аэрофлота Людмила Путина поведала, что тот был «плохо одет» и «очень невзрачен». «Я бы не обратила на него внимания на улице» – в словах жены по сути приговор всех женщин. Рефлексия самого Путина соответствующая: некая Ирен Питч, которую называют немецкой подругой мадам Путиной, однажды высказалась, будто супруга посланника КГБ назвала его «вампи-ром, который высосал из меня соки». Даже если это искаженная информа-ция, она весьма близко отражает поведенческие реакции Путина, уже как главы государства.

Извращенное, деструктивное восприятие мира сформировалось у Пу-тина в детстве и в юности, когда он испытывал острые проблемы в обще-нии со сверстниками. И закрепилось после окончания Краснознаменного института им. Андропова (КАИ) – места, где ковали кадры для разведки. Знатоки жизненного пути предводителя обновленной, агрессивной Рос-сии, подчеркивают небезынтересный факт: якобы Путина не взяли во все-сильное Первое главное управление КГБ СССР, а отправили обратно в Ле-нинградское УКГБ, причем на нижестоящую должность. Так или иначе, над карьерой будущего президента неизменно нависала тень асоциальнос-ти. Его тяготил комплекс неполноценности – словно невидимые гири, которые он таскал повсюду. Отголоски той формы общения с миром не-вольно подметил его визави Барак Обама, когда неожиданно выдал, что российский лидер сутулится, как «малыш, который скучает во время урока на задней парте». Можно себе представить, какой прилив ненависти вызвала эта шутка у бывшего тайного агента, видящего себя генеральным секретарем восстановленной империи.

Нелюдимость, ужасающая замкнутость были свойственны многим разрушителям. Например, Гитлеру или Сталину. Согласно Фесту, «соци-альное неуважение было для Гитлера намного тягостнее, нежели социаль-ная нищета, и если он и впадал в отчаяние, то страдал не из-за отсутствия порядка в этом мире, а из-за недостаточной роли, которая выпала на его


долю». Другими словами, нереализованные амбиции всегда оставались для таких людей непреодолимым раздражителем.

Следует отметить, что предположения о связи тяжелого детства с де-структивностью Путина говорят и многие медики. Например, психотера-певт Швейцарской Федерации психологов (FSP), эксперт в области судеб-ной психологии, доктор психологических наук Филипп Жаффе (Philip Jaffé) высказался в сентябре 2014 года более чем четко: «Путин пережил серьез-ную травму в детстве, и некоторые связанные с этим эмоции могут сейчас неожиданно проявляться». Например, согласно мнению психотерапевта, «Путин символизирует (почти на грани карикатурной картинки) альфа-самца». При этом Жаффе, допуская, что Путин борется с чувством непо-лноценности, добавил к своей оценке, что «он социально неадаптированный (неловкий) человек; у него существуют проблемы с развитием отношений, с поиском друзей и т.д.».

Говоря о формировании мировоззрения, невозможно пройти мимо одного весьма значимого факта. А именно, Владимир был третьим сыном в семье — у него было два старших брата, которые родились и умерли до его рождения. Тут опять не обойтись без аналогий. Адольф Гитлер был четвертым ребенком, причем трое детей до него умерли во младенческом возрасте, а из родившихся после него выжила только сестра. Иосиф Джу-гашвили также был четвертым ребенком – трое детей до него не выжили. Такой нюанс появления на свет обычно порождает тлетворную мысль о «богоизбранности».

Но в итоге Путин заработал свои баллы вовсе не как креативная лич-ность. Просто оказался под рукой – рьяно выслуживающийся, весьма удобный и предсказуемый, по-военному дисциплинированный винтик системы. Почти до 40 лет о нем ничего не было слышно. Более того, факты биографии косвенно показывают, что к этому возрасту у него появились явные признаки разочарования карьерой: сначала он отказался от перехо-да в центральный аппарат внешней разведки, затем перешел в мэрию и вовсе написал рапорт об увольнении. И лишь при персональной поддерж-ке мэра Собчака стал сносно продвигаться по карьерной лестнице (не без скандальных историй, впрочем). Но после провала Собчака на выборах гу-бернатора опять будущее Путина на некоторое время повисло в воздухе. А ведь ему было уже 44 года. И только цепь случайностей привела нашего скрытного героя к неброской должности заместителя управляющего дела-ми президента. А уже через три года он стал преемником главы государ-ства. Тут напрашиваются параллели. Вот что писал Эрих Фромм о Гитлере: «В своей жизни Гитлер как бы поднимался по ступенькам неудач: нерадивый учащийся, исключенный из средней школы, провалившийся на экзаменах абитуриент, изгой, отлученный от своего класса, неудавшийся художник — каждое поражение все глубже ранило его нарциссизм, все больше его уни-


жало. И с каждой неудачей он все дальше уходил в мир фантазии». Как у Гитлера были годы бесцельных блужданий по Вене в поисках осязаемой цели, так и Путин выжидательно носил чемоданы своего шефа Собчака, с тихой озлобленностью взирая на жизнь и вынашивая в голове планы вос-хождения.

Неспособность к сопереживанию и поразительная эмоциональная хо-лодность предопределили отчуждение Путина и отсутствие у него привя-занностей к кому бы то ни было. Именно это качество позволяет с легко-стью отправлять массы людей на войну, манипулировать судьбами тысяч людей, ничуть не задумываясь над вопросами жизни и смерти. Посетив кемеровскую школу 1 сентября 2013 года, Путин наповал сразил детей и учителей своим рисунком отвернувшейся кошки. Психологи сразу же про-возгласили: этот рисунок – свидетельство мизантропии и желания огоро-диться от чужих проблем. Что ж, ради собственных мегапроектов диктаторы часто топили в крови народы. Наиболее выражено отмежева-ние от человеческих проблем у Наполеона, Сталина и Гитлера. Изучавший личность Сталина профессор А.Г.Гофман, был потрясен обнаруженной хо-лодностью тирана к собственным детям и внукам. Об интровертности Гит-лера ходили легенды. Притесняемый в детстве отчимом, Саддам Хусейн развил в себе такую озлобленность, которая во взрослой жизни переросла в непримиримую враждебность ко всем окружающим и непреодолимую жажду мщения. Бегство от реальности в мир фантазий и стереотипов – вот общая идея, объединяющая всех выше упомянутых людей, включая нынешнего хозяина Кремля. Но к началу 2015 года затаившийся внутри своего индивидуального мирка Путин стал очень сильно напоминать рим-ского принцепса Тиберия времен его бегства на остров Капри. Такая же подозрительность ко всему окружающему миру, такая же озлобленность, и такая же непредсказуемость.

Диктаторам свойственно находиться на довольно низком уровне об-щей культуры. В самом деле, глубины знаний Путину катастрофически не хватает. Например, он явно не способен охватить и понять деятельность истинных героев ХХ века, да и своего времени тоже. Альберт Швейцер, Эрих Фромм, Виктор Франкл, Ролло Мэй – такие исторические фигуры бесконечно далеки от него, духовные лидеры непостижимы. Такие сооте-чественники как Андрей Сахаров или Иосиф Бродский – для него terra incognita. Просто его земляк и советский изгнанник «содержательные доносы» ненавидел и разоблачал, а для ленинградского чекиста они фор-мировали насыщенность самой жизни. Куда ближе ему Иван Грозный и Иосиф Сталин. Первый варил людей живьем в котлах. Второй уничтожал миллионами, используя новаторство лагерных сетей. Почему именно эти человеконенавистники стали кумирами Владимира Путина, возродившего к ним интерес российской аудитории? (Тут нельзя не вспомнить всерос-


сийский опрос и возведение в лидеры бесстрастного «антикризисного ме-неджера» в шинели). Во-первых, у них, как и у самого Путина, нет харизмы. И эти лица как бы доказывают ему, что и без фосфорического сияния лич-ности себя можно произвести в выдающиеся люди. Во-вторых, они занимательные фальсификаторы, запугавшие окружение и через него экспортирующие страх на весь остальной мир. Как и Путин, они не были стратегами и воинами: бесславный Иван не выиграл ни одного сражения, а Иосиф после начала Гитлером войны впал в такое отчаяние, что только к 3 июля нашел в себе силы обратиться к народу. Не случайно один из лучших исследователей жизни Сталина Роберт Такер назвал его «головотяпом и вредителем, каковым может быть только враг народа». Между тем, Путин несколько по иному воспринимает роль тирана. Фонд Карнеги в 2013 году пришел к выводу, что «администрация Владимира Путина использовала образ Сталина для укрепления собственного авторитета». Потому естественным кажется его заявление о необходимости признать распад Советского Союза «наибольшей геополитической катастрофой столетия». Впрочем, эта идея для тертого кэгэбиста лишь зацепка, которая позволяет построить план собственной реализации. План, легализирующий разру-шения и уничтожение людей. План, реализуемый поступательно, с расши-рением масштабов после каждого молчаливого проглатывания миром предыдущих кровавых событий: Чечня, Грузия, Крым, Донбасс…. Список, естественно, открытый. Чтобы понять почему, следует заглянуть в глубины формирования этой деформированной личности.

С детства Путина прожигает насквозь навязчивая жажда признания. Эта идея стала доминирующим фактором организации жизни, а фокус внимания у него неизменно наведен на самого себя. Ради признания такие люди готовы на все – от мелких фальсификаций до грандиозных разруше-ний. Говорят, Путин списал 16 страниц для диссертации. Впрочем, это был бы самый милый и безобидный из его поступков. Скажем, Гитлер носил на груди железный крест первого класса, которым, как показало расследова-ние, он никогда не награждался. Самонатаскивание создателя Третьего рейха ученые назвали «учебу по цитатам» – точно так же и Путин избира-тельно заглатывает сомнительные исторические трактаты. Сталин, не слу-живший в армии из-за усыхающей руки, невозмутимо произвел себя в генералиссимусы. Зато брошюру «Об основах ленинизма», где впервые представил себя в роли главного последователя Ленина, Сталин фактичес-ки «содрал» у Ф.Ксенофонтова, которого потом методично уничтожил. Все претендуют на роль славных реформаторов и великих мыслителей. Что го-ворить, если Саддам Хусейн заставил своих официальных биографов ве-щать, что корни его семейного клана ведут к имаму Али, зятю пророка Му-хаммеда. А еще он занимался собственным толкованием Корана. Так и наш герой, «человек с нелегким прошлым», кремлевский оперативник, окружил


себя безукоризненно отточенными легендами. Но все это – мелочи. Прав-да, развивающиеся параллельно с куда более серьезными делами.

Жажда признания может стать опасным раздражителем. Так, Саддам Хусейн для достижения беспримерного величия захватывал Кувейт, развязывал войну с Ираном, в ходе которой за восемь лет вверг страну в разруху и голод. Захват Путиным Крыма имеет ту же мотивацию – дока-зать всему миру наличие силы. Которой, на самом деле, нет. Можно не со-мневаться, он развязал бы линейную братоубийственную войну, если бы не опасался, что весь остальной мир, сплотившись, сметет его самого. Те, кто двигались по жизни без ограничителей, истребили миллионы. Сталин и Гитлер тут, конечно, первые номера. Но кто поручится, что Путин не на-целился обновить черный список?

Разрыв сознания, создающий доминирование иллюзий

Не вызывает сомнения, когда малорослый, непроницаемый Путин проходит мимо услужливо открывающимися перед ним гигантскими, массивными дверями, и затем направляется походкой недоученного воен-ного к своему президентскому месту, он уверен, что является титаном.

Примечательно, что президента России не раз уличали в стяжатель-стве. Например, в нездоровом пристрастии к непомерно дорогим часам (в 2012 году российская оппозиция подсчитала, что общая стоимость его ча-сов составляет 550 тыс. евро). А злые языки приписывают ему царские бо-гатства, включая 23 дворца и 40 млрд. долл. Стоит обратить внимание на то, что по-настоящему Путина беспокоят именно материализованные символы власти или ее компенсаторы. Когда он ради популярности заигрывает с Церковью, захватывает Крым или «летает в небе с журавля-ми», мотивация проступает еще более четко, чем при гордой демонстрации хронометров. И тут не столько даже жажда застолбить за собой место в истории, сколько убедить в приближении к божественно-мистическому, непостижимому обычным людям. Quod licet Jovi, non licet bovi, – с сакральным оттенком произносит Путин (правда, на родном русском) на заседании Валдайского клуба в 2014 году и едва не закатывает глаза. Он осторожно, перепрыгивая через собственные сомнения, убеждает окружа-ющих, что является первым, тогда как в глубине души прекрасно знает, что лишь второй. Именно поэтому, спохватившись, начинает рассказывать о медведе, не месту приплетая слова о «хозяине тайги». Часы же на языке самовосприятия призваны олицетворять контроль времени, изящную фиксацию прикосновения к вечному, так же как дворцы – контроль про-странства. Вот почему Путин испытывает почти физическую боль от паде-ний монументов Ленина, а «нафаршированный труп» готов удерживать в мавзолее сколь угодно долго. В вере Путина в артефакты такая же неистре-бимая инфантильность, как в у калигул и неронов, которые оставляли по


себе бесчисленное количество мраморных эрцацев. А уровень восприятия реальности находится где-то между мещанско-местечковым миропонима-нием Хрущева и бульдожьим взглядом Андропова. В этом Путин такой же устаревший, недалекий, закостенелый и враждебный по отношению ко всему окружающему миру. Он хочет слыть угрозой (пусть даже всему миру), потому что в этом видит проявление значимости собственной лич-ности. Почему? Довольно просто: он не знает иного выражения личности, входящей в массовое сознание. Французский писатель и публицист Бер-нар-Анри Леви метко обозначил Путина «голым королем». В действитель-ности король Путин гол душей, оттого все решения построены на симбио-зе ловкой интриги и скудоумия.

Ориентиры неспокойного чекиста

«Злопамятный, одинокий и увядающий» – вот наиболее частые эпитеты тех, кто характеризует личность Путина. «Человек с узким мировоззрени-ем представителя тайной службы», «обиженный человек в бронированном футляре» – это неизменно повторяющиеся характеристики. Утверждают, что с детства он был аутсайдером, и все время гонится за своим шансом.

Он садится в истребитель, потому что не в состоянии принять реше-ние на спасение моряков «Курска». И много лет спустя, точно так же он едет в оккупированный Россией Крым, якобы для демонстрации триум-фа – на самом деле, чтобы скрыть досаду от изоляции и неспособности решиться на вторжение в измотанную и почти обескровленную внутрен-ними потрясениями Украину. С теми, кто чуть слабее, Путин не собирается церемониться – в этом, кстати, главный штрих крымской аннексии.

Правда, что одержимые люди готовы на все. Нерон упивался горящим Римом, ликуя, что его имя будет связано с эпохальным пепелищем на месте Вечного города. Вторжение Саддама в Кувейт и истребительные набеги на курдов и шиитов принесли около ста тысяч убитых. Пока, говорят защитни-ки Путина, он к своей черте не подошел. Возможно. Но и Россия – не Ирак, и не Сербия. В руках у Путина ядерная кнопка. Настораживает, как некоторые исследователи истинной природы взрывов жилых домов в России нашли многочисленные несоответствия в объяснениях и интерпретациях высокопоставленных чиновников РФ по поводу разоблаченного теракта в Рязани. Кое-кто прямо указывает: взрывы готовились не без благословения ФСБ. Но если это так, то ни Патрушев, ни кто иной, не могли осуществлять такие убийственные идеи без ведома главного держателя кремлевских акций.

По мнению Александра Литвиненко, автора многих скандальных мате-риалов о Путине, ФСБ пыталась взорвать дом именно в Рязани потому, что рязанская воздушно-десантная дивизия воюет в Чечне, и десантные части вот-вот должны были начать там операцию. «С одной стороны, готовили взрыв, чтобы показать, что в наличии чеченский терроризм, а с другой –


натравить десантников на чеченцев, разжечь в них чувство мести». Если это правда, то методика воздействия соответствует воинам плаща и кин-жала. Кстати, бывшая жена Александра Литвиненко уверена, что за отрав-лением ее мужа в 2006 году радиоактивным полонием стоят именно спецслужбы России.

В том, что создание врага – технология, тайны нет. Но на многое про-ливают свет способы организации борьбы с врагом. Путин борется с вра-гами методами, отработанными в школе КГБ – исподтишка, бесшумно, бескомпромиссно и безжалостно. Властитель России непрестанно создает внешних врагов для страны. Причину давно подметили и описали: для от-влечения от внутренних проблем страны и большей части россиян, живу-щих, мягко говоря, за скобками благополучия. Но не только для отвлече-ния. Еще – для собственного возвышения и утверждения. Устлав дорогу в Чечню трупами российских солдат и офицеров, проворный ленинградец пытается разработать маршруты для новых крестовых походов.

Кто полагает, будто Путин боится международной изоляции или жест-ких экономических санкций, слишком наивен. Сам он нечувствителен к боли. А на народ ему… когда речь идет возведении монумента, не до народа. Хозяин Кремля для опоры выбрал людей в погонах, разработчиков и про-изводителей орудий убийства. Так надежнее. Численность только ФСБ в РФ зашкаливает за 200 тыс. – побольше всей украинской армии. Появился даже термин – «путинизм», – состояние государства, все ветви власти которого пронизаны спецслужбами. Оперативник на российском троне окружил себя генералами-чекистами, дисциплинированными верноподданными. В слугах у него и наука, и мас медиа, и орда летописцев, и социологические службы, и продажные режиссеры, и «звезды» телесериалов. Но даже они смущаются, когда этот странный низкорослый человек жадно стремится преодолеть земное притяжение. Что ж, Гитлер тоже называл себя то «ху-дожником», то «архитектором», то «писателем»…

Заговаривание слуг-глашатаев (журналистами их назвать язык не по-ворачивается) часто походит на заговаривание самого себя. Встречи про-исходят в дни явных колебаний и опасений. Например, 4 марта 2014 года (после захвата Крыма) или 17 апреля (после первых кровавых операций в ходе необъявленной войны на материковой Украине). Дозировано появля-ясь на публике, Путин заметно нервничает, о чем свидетельствуют несвойственные подготовленному чекисту, амплитудные, резкие жесты – взмахи рукой, прикрытие рта, изощренно-напряженная мимика. Бреши лингвистики тоже заметны: Путин говорит о возрождении империи и о том, что у Запада нет сил помешать этому историческому процессу. Как бы за кадром он представляет себя – «неоцаря» и завоевателя.

Но так же, как Гитлер и Сталин, Путин попросту не в состоянии выдержать напор критически настроенной публики. Наблюдатели утверж-


дают: глава России побелел от ужаса, увидев на груди пристегнутые протестные белые ленточки. И тут же ретировался. Гитлер, даже оставаясь всесильным, буквально прятался в своем «Орлином гнезде» в Берхтехгаде-не. А Сталин после неожиданно резкой критики Троцкого, побледнев, как мел, быстро ретировался.

Хорошо известно: у всякого Ивана Грозного рано или поздно появится свой Малюта Скуратов. Всякий Иосиф Сталин без труда отыщет своего Лаврентия Берию. А к Неронам всегда примкнут Тигеллины. И на Путина будут работать диверсанты Гиркины с ордой кадыровских наемников. Все объясняется довольно просто: людям, которые в нормальных условиях жизни не имеют шансов для самореализации, всегда неймется перескочить порог восприятия за счет особых условий. Эти особые условия можно на-звать «открытием шлюзов» для прорыва низменных страстей – самоут-верждению за счет притеснений и убийств, обретению немыслимой власти над ближним. За счет делегирования возможности любых зверств, в отно-шении исполнения которых пропадает ответственность – ее берет на себя лидер, «упаковывающий» волю народа в объединяющую его идею.

В начале становления в качестве лидера партии Гитлер ловко восполь-зовался тем, что политическое низвержение послевоенной Германии слиш-ком сильно унизило достоинство нации. Он же возбудил дух борьбы, при-звав сломать рамки незримой клетки, в которую загнали немцев. Гитлер сумел уловить повышенную чувствительность нации к своему ущемлению, ее готовность к возрождению и борьбе за немецкую великодержавность.

И у Путина красной нитью проходит идея величия и силы русского на-рода, которому, чтобы добиться признания, следует «мочить в сортире» неугодных. Немецкий Der Spiegel тонко подметил, что принятие закона против геев является весьма искусным продолжением мысли о превосход-стве россиян: «Разумеется, в таких условиях невозможно не найти по-ддержки со стороны активных групп населения с вмонтированным в со-знание шовинистским чипом о величии россиян». Великодержавное чувство будет раздуваться за счет отвержения, а если надо, и избиения от-ступников. Пусть даже целых народов. Многие помнят пренебрежитель-ное высказывание о шахтерах, обвиненных в алкоголизме и несостоятель-ности – это характеризует общее отношение Путина к человеческим ценностям.

Путин и Украина: Герострат получает шанс?

Наконец, главное. Чего ожидать от Путина Украине и украинцам?Прежде, чем ответить на этот вопрос, следует подчеркнуть: главная

потенциальная проблема Путина – освобождение от «наказаний». Для че-ловека, поверившего в свою избранность приблизительно так же, как На-полеон, считавший подергивание своей коленки знаком свыше, аргументы


логики не будут иметь значения. Если длительное время не существовало сдерживающих факторов, а осуществленные преступления остались безнаказанными, пытаться создать механизмы бесполезно.

Мир уже немного знает Путина. Но не из строк подхалимствующих Александра Рара или Владимира Усольцева. А по поступкам. Безумствую-щая Чечня с потоками крови в Грозном. Стонущий «Норд-Ост», кровавый Беслан, обреченность подлодки «Курск», фатальность после войны в Грузии, звереющий ОМОН во время разгонов мирных демонстраций и еще многое другое. С некоторых по еще захваченный Крым и кровоточащий Донбасс. Имя Путина уже ассоциируется с большими трагедиями и войнами.

Но Путин патологически жаждет продолжения опасносной игры –универсальное прикрытие слабости. Ради того, чтобы прослыть сильным, этот человек готов совершить преступление. Но только в том случае, если оно не будет наказано. Как войны в Чечне и Грузии. Имеется нехороший душок в самом процессе исполнения этого желания. А именно, вспоминая его жаргонные выражения, типа «мочить в сортире», «глотать сопли», «по-ливать поносом», специалисты в области психологии уже подметили под-сознательную мотивацию Путина на унижение соперника. В его намерени-ях прослеживается смесь нескольких задач: замаскировать свои комплексы и одновременно насладиться унижением противника. Тут он порой похо-дит на Ленина, еще одного человеконенавистника и патриарха советского террора, любившего клеймить жестким словцом оппонента. Чтобы лучше запоминалось. Но мотивация та же – избавиться от страхов и посильнее кольнуть, чтобы увидеть боль. Тут желание современного вождя порой на-столько сильно, что берет верх над необходимостью соблюсти принципы дипломатии в межгосударственном общении. Стоит лишь вспомнить при-езд Путина в Украину в качестве премьер-министра и сардоническое высказывание относительно встречавшихся в тот же день в Киеве прези-дентов Ющенко и Саакашвили. Но, кто полагает, будто это промах Путина, глубоко заблуждается. Высказанная перед камерами перефразированная строка из Пушкина – хорошо продуманная заготовка, направленная на унижение более слабого, лежачего (проигравшего евроатлантическую ин-теграцию Ющенко и проигравшего войну Саакашвили). Да еще и забавная подстава стоявшей рядом визави Юлии Тимошенко. В этом диковатом эпизоде – весь Путин.

Не стоит сомневаться. Путин привык разговаривать языком силы – оттого и тщательно маскируемое намерение предложить дружбу Пекину – в качестве младшего, преданного брата. Как Гитлер плевать хотел на Лигу Наций, так и Путин то же самое сделал с мерами доверия и коллективной безопасности в Европе. Потому Киеву следует ожидать только ударов под дых. Или ниже пояса. Говоря языком войны – ассиметричных акций, вклю-чающих ударов по мирному населению, издевательств и пыток. «Путин-


цев» нужно выбивать из Украины силой – бескомпромиссно, целенаправ-ленно и непрерывно. Диалог может получиться только в том случае, если будет опираться на современное оружие и решимость солдат…

Пока Владимир Путин играет роль современного Герострата, «сжигая» созданную десятилетиями реальность, но ничего не предлагая взамен. Ка-жется, он осознает, что мантия гения для него слишком велика. Но никак не желает с этим мириться. Он в шаге от грандиозных преступлений ста-линского или гитлеровского масштаба. Маятник беспокойства в его голове незаметно раскачался до крайней черты.

Не случайно изучая его почерк, специалисты пришли к небезынтересным выводам: в нем «ярко выражен «синдром жертвы», т.е. своего рода «мен-тальность обиды», когда личность все время ощущает себя в роли обижен-ного, оскорбленного, дискриминированного». Как всякая деструктивная личность Путин нуждается в подпитке – признаниях своего величия. Прикрываясь идеей продвижения «великодержавного статуса» России, он будет цепко держать Украину в напряжении. Не отпуская ни на миг. Он уже обнажил клыки, и будет действовать на уничтожение.

А еще Путин привык к лести и цинизму. Высшей точки в циничном обожествлении российского президента достиг президент Чечни Рамзан Кадыров, когда в 2008 г. переименовал центральную улицу Грозного – го-род, который резвый последователь традиций НКВД топил в крови, - про-спект имени Путина.

Для воздействия на простолюдинов Путин окутал себя легендами о мистической связи с Богом (и даже крестик имеет, освященный в Иеруса-лиме), и, не исключено, сам верит в собственную богоизбранность. Что ж, и Иван Грозный молился между зверствами… А Гитлер любил кричать, что «Божественное провидение пожелало», чтобы он «осуществил исполнение германского предназначения». А вот когда Путин помалкивает, за него го-ворят его подпевалы. «Противников путинского курса больше нет, а если и есть, то это психически больные и их нужно отправить на диспансериза-цию. Путин — везде, Путин — всё, Путин абсолютен, Путин незаменим». – Эти слова принадлежат Александру Дугину; их явление миру – чистая пу-тинская паранойя. Путинизм…

И еще одно. Для многих выглядит необъяснимым феноменом массо-вое пробуждение у россиян невообразимой нетерпимости и шокирующего шовинизма, подтолкнувших тысячи людей к убийствам и садизму. В ХХІ веке, на пороге эры духовности! Но только на первый взгляд чудовищный взрыв варварства выглядит несвойственным природе и времени. Так было всегда на протяжении истории цивилизации: как только кто-то выступал покровителем садизма и разрушений, у апологета низменных порывов всегда находились сторонники – из числа тех, кто ни при каких обстоятель-ствах не мог бы рассчитывать заглянуть в лицо успеху. Стоит лишь взгля-


нуть на физиономии «вождей» антиукраинского движения в Крыму и в регионе Донбасса, чтобы убедиться в справедливости этого утверждения. Путин лишь высвободил пороки, как до него делали многие кровавые диктаторы. Применение этой технологии было свойственно представите-лям НКВД-КГБ, но и не только. Великолепный исследователь Древнего Рима Отто Кифер в своем философском замере о приобщению римлян к зверствам заметил, что «люди приобретали привычку к жестокости не только под влиянием обычая, но и из-за садистских наклонностей, которые спят более или менее глубоким сном в сердце каждого человека, но, однажды проснувшись, неизменно стремятся все к более сильной стимуля-ции и к более полному удовлетворению». Сказанное не только не уменьша-ет личной ответственности Путина за массовые убийства на востоке Украины в 2014 – 2015 годах, но, напротив, свидетельствует о его персо-нальном участии в разжигании смертельной вражды между родственными народами.

Путин давно превратился в национальную трагедию России. Но прав-да и в том, что если он столкнется с настоящим отпором, медленно, но от-ступит. А по-настоящему Путин боится только одного – стать изгоем для мира, то есть, из потенциального героя превратиться в человека по имени Ничто. Потому воевать с ним следует его же оружием – информационным. Если каждый россиянин будет хорошо осведомлен относительно истинных устремлений человека с мировоззрением и навыками офицера КГБ, его призрачная идея удержания и умножения власти рассыплется подобно пе-сочному домику.

Деякі аспекти планування розвитку Сектору безпеки і обо-рони України

Валентин Горовенко,провідний фахівець Національного інституту стратегічних досліджень,

радник Експертної Ради ЦДАКР

В останні роки в офіційні документи, наукові публікації і матеріали за-собів масової інформації щільно увійшов новий для України термін – «Сек-тор безпеки і оборони». І цим не обмежилося – нововведення набуває практичної реалізації. У травні минулого року Рада національної безпеки і оборони прийняла рішення про проведення комплексного огляду Сектору безпеки і оборони України (далі – Сектор). За його результатами до 15 груд-ня мав бути розроблений проект Концепції розвитку цього Сектора. Од-нак, у подальшому термін виконання заходів комплексного огляду був про-довжений до 31 березня 2015 року.

Однією з причин, які завадили вчасному виконанню згаданого завдання, стала відсутність єдиного розуміння сутності Сектору та визначення складу


його суб’єктів. Лише на початку нинішнього року вдалося нарешті подолати цю перепону. Завдяки тривалим дискусіям в експертному середовищі був до-сягнутий консенсус з цього питання. На сьогодні його результат відображе-ний у проекті Стратегії національної безпеки України, де Сектор безпеки і оборони трактується як «охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, правоохоронних та спеціальних ор-ганів і служб, діяльність яких спрямована на захист національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз шляхом проведення спеціальних заходів, правового примусу або застосування зброї у межах наданих їм повноважень».

Формування Сектору стало реакцією на особливості сучасних загроз національній безпеці, у тому числі, нових воєнних загроз. Практично усі вони мають комплексний характер, тобто наявність одночасної дії факто-рів небезпеки різних за змістом і сферою впливу. Наприклад, поряд із за-грозою застосування військових формувань противника, може бути при-сутня загроза терористичних дій, відмічатися активізація діяльності спеціальних служб іноземних держав, корупційні дії, контрабанда, поси-лення загрози з боку кримінальних елементів, тощо. Адекватна відповідь на такі загрози потребує спільних скоординованих дій військових фор-мувань, правоохоронних і розвідувальних органів, спеціальних служб із застосуванням притаманних їм засобів, форм та методів діяльності.

Саме таку відповідь має реалізовувати Сектор як функціональне об’єднання його суб’єктів і складова системи забезпечення національної безпеки.

Однак, досить проблематично досягти високого рівня координації дій при наявності у складі Сектору великої кількості різнопідпорядкованих та різнорідних за діяльністю суб’єктів. Тому виникає необхідність проведен-ня «селекції» суб’єктів, які формально можуть бути включені до Сектору. Особливо це стосується правоохоронних органів. За основні критерії такої «селекції» слід прийняти значимість та обсяги визначених їм завдань у сис-темі забезпечення національної безпеки і оборони.

Окремо варто розглянути доцільність включення до Сектору Держав-ної служби України з надзвичайних ситуацій. Її статус не передбачає засто-сування будь-яких силових засобів або правового примусу. Однак, вона взаємодіє на постійній основі практично з усіма військовими формування-ми, правоохоронними та спеціальними органами при виконанні свого основного завдання - ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техноген-ного та природного характеру. Тому слід зважити на крилатий вислів Сене-ки: Nulla regula sine exceptione, seel exceptio ион imperdit regulam (немає правил без виключення, але виключення не заперечує правило).

За результатами таких міркувань суб’єкти Сектору рекомендується об-межити такими складовими:

• центральні органи виконавчої влади, у підпорядкуванні яких пере-

Сектор безпеки і оборони тракту-ється як «охоплена єдиним керівни-цтвом сукупність органів державної влади, військових формувань, право-охоронних та спеціальних орга-нів і служб, діяль-ність яких спрямо-вана на захист національних інтересів від зо-внішніх і внутріш-ніх загроз шляхом проведення спеці-альних заходів, правового примусу або застосування зброї у межах наданих їм повно-важень».


бувають військові формування, правоохоронні та спеціальні орга-ни і служби;

• Збройні Сили України;• Національна гвардія України;• Служба безпеки України;• Служба зовнішньої розвідки України;• Управління державної охорони України;• Головне управління розвідки Міністерства оборони України;• органи правопорядку Міністерства внутрішніх справ України;• Державна прикордонна служба України;• Державна служба України з надзвичайних ситуацій;• Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України;• Державна спеціальна служба транспорту.Крім вже зазначених раніше спільних ознак належності до Сектору пе-

рераховані суб’єкти об’єднує й те, що вони мають організаційну структуру військового типу та у своїй діяльності керуються принципами єдинона-чальності і централізації управління. Все це сприятиме забезпеченню ефек-тивної координації їх дій при виконанні спільних завдань.

Поряд із силовими діями і правовим примусом, у протидії загрозам широко застосовуються так звані несилові заходи – дипломатичні, еконо-мічні, соціальні та інші. Вони виконуються відповідними державними ор-ганами, органами місцевого самоврядування, неурядовими організаціями та об’єднаннями, установами, підприємствами і окремими громадянами. Це обумовлює необхідність взаємодії між ними та Сектором при захисті національних інтересів.

Більш детально актуальні проблеми Сектора безпеки і оборони та шляхи їх вирішення приведені автором у журналі «Наука і оборона» № 4 за 2014 рік.

Щодо окремих питань, які слід викласти в Концепції розвитку сектору безпеки і оборони (далі – Концепція). Головними з них, на нашу думку, ма-ють бути напрями розвитку цього Сектору. Їх можна об’єднати у дві під-групи.

Перша їх підгрупа спрямована на підвищення власних можливостей кожного із суб’єктів Сектору з виконання визначених їм функцій. Це сто-сується, зокрема, удосконалення керівництва та систем управління ними, їх технічного оснащення, впровадження сучасних форм і методів бойової та спеціальної підготовки, реорганізації систем матеріально-технічного за-безпечення, тощо.

Друга підгрупа напрямів розвитку Сектору має за мету створення (удосконалення) механізму концентрації можливостей та основних ресур-сів різних його суб’єктів при виконанні визначеного для них переліку функцій.

Поряд із силовими діями і правовим примусом, у про-тидії загрозам широко застосо-вуються так звані несилові заходи – дипломатичні, економічні, соці-альні та інші


Саме визначення такого механізму є характерною особливістю Кон-цепції, її основною відмінністю від розроблених до цього концептуальних документів з розвитку військових формувань, правоохоронних або спеці-альних органів.

Функції, для виконання яких необхідна згадана концентрація, є спіль-ними для певних суб’єктів Сектору. До таких функцій пропонується, зо-крема, віднести:

• боротьбу з тероризмом, до якої безпосередньо залучаються сім суб’єктів Сектору, насамперед Служба безпеки, Збройні Сили, мілі-ція, Державна прикордонна служба;

• охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, виконавцями якої є шість суб’єктів Сектору, перш за все – Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Збройні Сили та Служба безпеки.

Всього ж таких спільних функцій суб’єктів Сектору налічується близь-ко дванадцяти.

Об’єднання можливостей та ресурсів різних суб’єктів Сектору для їх виконання доцільно здійснювати таким чином. Відносно кожної з поді-бних функцій законодавчо визначити головного їх виконавця та тих, що залучаються до цього. На органи управління кожного із головних виконав-ців, по відношенню до підпорядкованих їм сил та учасників виконання, варто покласти завдання щодо:

• планування виконання таких функцій із залученням до цього від-повідних суб’єктів Сектору;

• організації підготовки органів управління, військ (сил), органів та підрозділів усіх суб’єктів Сектору, які залучаються до виконання цих функції;

• контролю за станом готовності усіх суб’єктів Сектору до виконан-ня зазначених функції;

• організації системи управління і керівництво силами, які виділя-ються суб’єктами Сектору для виконання вказаних функцій.

Формування Сектору на основі впровадження такого механізму дає можливість:

по-перше, ефективно реагувати на реальні та потенційні загрози наці-ональній безпеці України у сфері безпеки і оборони;

по-друге, раціонально використовувати можливості і ресурси при за-хисті національних інтересів.

Дієвість запропонованого механізму концентрації можливостей і основних ресурсів перевірялася протягом тривалого періоду у підготовці до реалізації функції «відсіч збройній агресії проти України», де головним виконавцем є Збройні Сили.

Однак, нинішня безпекова ситуація і особливості сучасних воєнних конфліктів змушують і тут вносити суттєві корективи, обумовлені появою


війни нового покоління. З такою війною ми зіткнулися у Криму і на сході України.

З подачі члена парламенту Нідерландів генерала у відставці Франка ван Каппена вона отримала назву «гібридної» війни. Багато в чому просте-жується також аналогія з концепцією війни четвертого покоління, яка була оприлюднена ще у 1989 році американським воєнним експертом Вільямом Ліндом.

Серед найбільш характерних рис такої війни варто виділити:• зміщення акцентів на широке використання політичних, економіч-

них, соціокультурних, інформаційних та інших невоєнних засобів боротьби;

• інспірування збройних дій сепаратистів, щодо яких російський агресор наполягає на визнанні їх стороною внутрішнього збройно-го конфлікту відповідно до міжнародного права;

• приховане забезпечення агресором терористичних груп та бойови-ків озброєнням, військовою технікою, боєприпасами та іншими матеріальними ресурсами і коштами;

• задіяння протестного потенціалу частини населення країни-жерт-ви агресії;

• латентне застосування агресором власної військової сили (пере-важно сил спецоперацій);

• масові терористичні акти, широке використання партизанських методів і форм боротьби;

• активна участь у збройному конфлікті на стороні сепаратистів іно-земних найманців;

• залучення до збройного протистояння організованої злочинності.Аналіз цих рис сучасної війни підводить до висновку, що для протидії

таким агресивним проявам необхідне більш широке залучення правоохо-ронних органів та спеціальних служб. На порядку денному уточнення їх функцій і завдань. Це стосується і Збройних Сил. Враховуючи «гібридний» склад воєнного противника та його воєнно-політичні цілі у воєнному кон-флікті, а крім того, можливий масштаб такого конфлікту, варто розглянути питання щодо визначення додаткової функції для армії, а саме – участь у захисті конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змі-ни їх насильницьким шляхом. На сьогодні вона покладена лише на Націо-нальну гвардію.

Якщо вже вести мову про підвищення обороноздатності держави та подальший розвиток Збройних Сил, як невід’ємного суб’єкта Сектору, то в цьому аспекті варто виділити ще низку актуальних завдань.

Зокрема, слід розширити представництво у розвідспілці України за рахунок введення до неї так званої «кримінальної розвідки» Міністерства внутрішніх справ. Важливого значення набувають нині Сили спеціальних

Варто розглянути питання щодо визначення додаткової функції для армії, а саме – участь у захисті конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом


операцій. Потребують реорганізації та максимального інтегрування систе-ми матеріально-технічного та медичного забезпечення силових структур держави, особливо в районах бойових дій. І, безумовно, необхідно перегля-нути систему управління міжвидовими і міжвідомчими угрупованнями сил, які беруть участь у воєнному конфлікті.

Але все це не виключає потреби у підготовці і оснащенні сучасним озброєнням і військовою технікою військ і сил, призначених для ведення класичних бойових дій. Знову ж таки, збройний конфлікт на Донбасі під-твердив актуальність цього.

Крім згаданої основної функції, Збройні Сили беруть участь спільно з іншими суб’єктами Сектору у виконанні ще п’яти функцій, але вже на вто-ринних ролях. Про дві з них вже згадувалося. Серед решти, наприклад, охорона об’єктів національної транспортної системи України в мирний час і в особливий період. Головний її виконавець - Державна спеціальна служба транспорту.

Потреба у спільному виконанні певних функцій в мирний час та осо-бливий період створює взаємозалежність між Збройними Силами та інши-ми суб’єктами Сектору. Зазначене потрібно враховувати вже на етапі пла-нування їх розвитку. Перш за все, це стосується визначення необхідної чисельності їх особового складу та кількості озброєння і військової техні-ки. Труднощі тут обумовлені тим, що кожний суб’єкт Сектору, у тому чис-лі, Збройні Сили, одночасно виступає як реципієнт, що отримує від інших суб’єктів певні сили і засоби для виконання функції, в реалізації якої він є головним, і як донор, котрий виділяє свої сили і засоби в інтересах діяль-ності інших суб’єктів Сектору.

На переконання деяких експертів (і в цьому їх варто підтримати), зга-дана та їй подібні проблеми, зокрема, визначення оптимальних варіантів інтегрованих в межах Сектору систем управління, логістики, підготовки кадрів, можуть бути успішно вирішені при єдиному довгостроковому пла-нуванні розвитку усіх суб’єктів Сектору.

Таке планування можливо реалізувати в рамках Концепції розвитку Сектору безпеки і оборони.

За умов схвалення такого підходу відпаде необхідність у розробці кон-цепцій розвитку кожного його суб’єкта окремо, у тому числі і в розробці Стратегічного оборонного бюлетеня.

Необхідно перегля-нути систему управління міжви-довими і міжвідом-чими угруповання-ми сил, які беруть участь у воєнному конфлікті

Buletin 4 (20)

News & Politics

Transcript of Buletin 4 (20)