ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Українці Бухаресту вшанувалипам’ять Великого КобзаряСвято рідної мовиВшанування пам’яті українськихписьменників БуковиниДень рідної української мовиТри грані видавничої діяльностіСУРуУвага! Шукаємо кореспондентів!Сторінку письменникаПро славний сучавський гурт«Свекрухи»

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXІV. № 5-6 (бepeзeнь) 2017

П p o ч и т a й т е :

v

v

v

v

v

v

v

v

«І мене в сім'ї великій,В сім'ї вольній, новій,Не забудьте пом'янутиНезлим тихим словом.»

Тарас Шевченко

Погруддя Шевченка в Лугожі, Тімішський повіт

РОКИ МИНАЮТЬ І НАЗАД НЕВЕРТАЮТЬСЯ

Тому 41 рік я прийшла до Негостини і пізнала моїх колег, з котримипопрацювала багато років в школі з діточками. Тоді пізнала і паніКлиментіну, котра викладaла румунську та французьку мови. Вона прий -шла з м. Бучичі (повіт Ботошани), обидві ми були чужі, вона румунка, а яукраїнка, та скоро між нами зав’язалася велика дружба. Стали найкращи-ми подружками, і відтоді ходимо одна до другої, допомагаємо одна однійчим можемо. Вона з своїм мужем Віктором Сердинчуком, професоромматематики, тримали до хресту моїх дітей, і ми стали кумами. Наші дітигралися разом, ходили завжди на день народженя одні до одних.

І так, рік за роком минув час, наші діти підросли, одружилися, а мистали бабусями. Познайомилися на початку весни, а 2 березня паніКлиментіна святкує свій день народження. Цього року сповнила вже 70,але не виглядає на них. Пані Климентіна навчилася говорити по-українсь-ки, співала з нами у вокальних гуртках і признає, що українці дуже добрі іщирі люди. На 2 березня ми щороку сходимося до неї – колеги і приятелі:Ліця й Зебій Фрасинюки, Дора з Іваном Кідещуком, Клавдія з ЮркомПережуком. Ніколи ніхто не бракував і завжди лунають українські пісні.Насамперед «Многая літа», а потім: «Ой у вишневому садочку», «Горіласосна, палала», «Ой засвіти, місяченьку», «Літа минають» та жартівливіпісні. Часто був присутній пан Ганько Волощук, котрий складав вірші дляпані Климентіни і грав на акордеоні, а ми всі співали.

Пані Климентіна дуже добра газдиня, готує різні страви, а Віктор кладена стіл дуже добру горілку з сливок, котру сам варить, бо він великий спе-ціаліст в цьому. Усі ми бажаємо пані Климентіні багато здоров’я, радості вдуші і щоб навколо неї були добрі люди.

Ми дуже полюбили одну пісню, яку завжди співали, і хочу подати її, абиі другі знали, що літа минають і не вертаються:

На многая і щасливих літ, пані Климентіно, від усіх ваших друзів.Фелічія ГРИГОРАШ

Місцевий етап конкурсу«Румунські духовні скарби»

В неділю 5 березня в селі Стража (повіт Сучава) відбувся конкурс«Румунські духовні скарби», місцевий етап Радівецької зони. Брали участьй українці: з Негостини ансамбль «Червона калина», «Негостинські голо-си», з Балківців ансамбль «Козачок», з міста Серет ансамбль «Коло -мийка». Всі гуртки представили гарні програми з українськими піснями ітанцями і перейшли у фінальний етап, що відбудеться літом в містіКимпулунг Молдовенеск, де щороку проводиться міжнародний фестиваль«Буко винські зустрічі».

Багато українців з Буковини дуже активні, працюють від душі і цілогосерця, вони люблять українську мову, тому Бог їм допомагає. Подія відбуласяв залі культурного дому, брали участь і багато румунських гуртків, які предста-вили те, що в них найкраще. Цей конкурс виявляє культурну цінність, вишукуєнайкращі пісні, танці і різні звичаї, бо наше коріння багате в цьому.

«Негостинські голоси» виконали пісню «Гарна дівчина, як квітка» слова імузика Михайла Волощука, а потім заспівали народні пісні: «Ой засвіти, міся-ченьку», «Червона калина» і «Ой піду я лугом – лугом» та українські танці.

Як вернулися до Негостини, пані Діана Фрасинюк, директор Балківськоїшколи, член нашого гуртка, святкувала день народження. Ми її поздоров-ляли, обдарували квітами і засіли за стіл, де заспівали насамперед«Многая літ», а потім лунали українські пісні.

Фелічія ГРИГОГАШФото авторки

Українці Бухаресту вшанували пам’ятьВеликого Кобзаря

7 березня у рамках традиційних Шевченківських днів у Румунії відбу-лася церемонія покладання квітів до пам’ятника-погруддя ТарасаШевченка в центральному бухарестському парку Херестреу, у якійвзяли участь представники Союзу українців Румунії, співробітникиПосольства України в Румунії, українська громада столиці, студентиукраїнського відділення Бухарестського університету і представникисурівської періодики.

З вітальним словом перед присутніми на церемонії виступивТимчасовий повірений у справах України в Румунії Євген Левицький,який підкреслив, що «головна заслуга Тараса перед українством поля-гає в тому, що він об’єднав, об’єднує і навіки буде об’єднувати українцівцілого світу. Завдяки йому про Україну, про її культуру і чудову мовуукраїнську знає весь світ».

З боку Союзу українців Румунії виступив заступник голови СУР, голо-ва комісії з питань культури письменник Михайло Трайста, який передавприсутнім вітання від голови СУР, депутата Миколи МирославаПетрецького і, перефразовуючи відомий вислів апостола Павла «ОдинБог, одна віра, одне хрещення», сказав, що для українців є «Один Тарас,одна мова, одна Україна».

Голова Бухарестської організації СУР Ярослава Колотило, звертаю-чись до присутніх, пригадала, що в ці березневі дні сповнюється 25років від першого офіційного шевченківського святкування і покладанняквітів до пам’ятника-погруддя Тараса Шевченка в Бухаресті, а також під-креслила, що слова Великого Кобзаря, головно заклик «Борітеся –поборете!», залишаються і сьогодні актуальними для українців, боУкраїна продовжує боротьбу за свободу і демократію.

У свою чергу головний редактор сурівського часопису «Curierulucrainean» Іван Робчук у виступі перед присутніми підкреслив, що поезіяТараса Шевченка «глибоко хвилює всіх тих, кому дорогі свобода, демо-кратія, дружба народів».

У продовженні аспірант Бухарестського університету Йонуц Муцупродекламував «Заповіт» Тараса Шевченка у румунському перекладі, аМарта Кузьменчук та Вероніка Марченко – вірші «Садок вишневий колохати» і «Маленькій Мар‘яні».

Також учасники заходу приєднались до міжнародного флешмобу«Global Shevchenko» спільною фотографією коло бухарестськогопам’ятника-погруддя Тараса Шевченка і колективним декламуваннямвірша «Мені однаково чи буду…» із циклу «В казематі».

Церемонія завершилася традиційним колективним виконаннямпісень на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» і«Думи мої, думи мої».

Ірина Мойсей

2 Ukraînsykãc VISNÃK

Ой з-за гори кам’яної Голуби літають. Не зазнала розкошення, Вже літа минають.

Запрягайти коні в фірі,Коні воронії.Доганяйте, літа ж мої,Літа молодії.

Ой догнали літа моїНа кленовім мості,

Заверніться, літа ж мої, Хоть до мене в гості.

Не вернемось, не вернемось,Не маєм до кого.Було нас так шанувати ,Як здоров’я свого.

Було нас так шанувати,В папір завивати.В білий папір завивати,На ключ замикати.

Рідна мова – це найінтимніший духовнийзв’язок живого роду з його попередниками-пращурами та на ступним поколінням, цесвітло, що поборює імлу минувшини забез-печує та зримість будущини.

Рідна мова – це святі слова, якими тво-риться культура роду, це його генетичнаампрента, яка сприяє виявити та увічнитисебе в енергетичному просторі званимжиття!

Рідна мова – це постійне свято зустрічінайвидатніших постатей з своїм родом ухрамі духовної та матеріальної спадщини.

Балківці – 25 лютогоПроект, складений сім років тому викладачка-

ми восьмирічної школи села Балківці Сучав -ського повіту Анкою Штубіану та КонвалієюГригорійчук, з метою постійного вшанування рід-

ної української мови за участю найкращих пред-ставників шкіл всіх повітів, де вона вивчається,виявився обдуманим, жи вим, мобілізуючим. Уперших випусках така участь здійснювалась, алеопісля, на основі досвіду та з певних причин,встановлено об’єднання повітів по зонах за кри-теріями географічної близькості. І так, наБуковині об’єднано повіти Сучаву, Ботошани тамуніципій Яси.

За піклуванням Сучавської повітової організа-ції СУРу, її голови Іллі Савчука, та організаторівБалківської школи, представники повітів, запро-шених на сьомий випуск Міжповітового конкурсуСвято рідної мови, взяли участь в таких діях:

– Офіційне відкриття конкурсу– Парад народних костюмів– Міжкультурний діалог– Артистичні виступи

Конвалія Григорійчук оголошує міжповітовийконкурс «Свято рідної мови» відкритим та заува-жує, що з об’єктивних причин пані АнкаШтюбіану не може брати участь в розгортаннівищезазначених подій. Повідомляє, що присутніна святі представники восьми шкіл з обох повітів:110 учнів, 11 викладачів та 7 членів жюрі. Вітає

гостей та місцевий люд, членів жюрі, громадсь-ких авторитетів, членів проводу СУРу Сучави,Ботошан та муніципію Яси і щиро дякує за підт-римку всіх причетних до цього особливого свята,в якому виховання любові до рідного слова ото-тожнюється з будуванням гідного, потужного іправдивого єства внутрі людини молодого поко-ління.

Запрошує отця-пароха місцевої церквиКозміна Куку поблагословити свято материнсь-кого слова. Преподобний бо гослужитель зверта-ється з подякою як до організаторів,так і до учас-ників, вважаючи, що потреба Божої помочі у всіхлюдських діяннях, а головно у виховних, є дока-зом не тільки приналежності до правдолюбноговірування, а й доказом високого розуміння залу-чення людини до Божих Правди і Порядку.

Будучи румуномовним, запрошує молодоговіруючого українця проказати по-українськимолитву «Отче наш», бо інакше не годиться на

Святі рідної мови українського етносу. Бла -гословить дітей-учасників, викладачів, гос-тей та місцевий люд, бажаючи Всім успіхів,здоров’я та Господньої ласки!

З вітального слова голови Сучавськоїповітової організації СУРу Іллі Савчука:– Шановні учасники конкурсу, дорогі укра-їнці! Маю за честь передати Вам від головиСУРу Миколи Мирослава Петрець кого тамоєї особисто успіхів, творчого нат хненнята духовного збагачення на ниві плеканнярідної української культури, мови насампе-ред!

Ось настав уже сьомий випуск міжпові-тового конкурсу «Свято рідної мови». І так, як цяподія відбувається, є підстави продовжувати її. Виутверджуєте всебічно все те, що включає поняття«рідної мови»: декламування віршів, представ-лення народних костюмів, діалоги, ін сценізації,танці, вокальні та інструментальні гуртки.

Примар громади Балківці Василь Шойман:– Доброго дня всім Вам! Дорогі діти, шановніколеги, шановні гості! Ми сьогодні разом на святідуже близькім нам до душі. Я вважаю, що люди-на повинна творити культуру; користуватисякультурними надбаннями.

Я дуже радий, що сьогодні з нами творці куль-тури та користувачі культурної спадщини і яособливо їм дякую за організування цього святата підтримку у вшануванні рідної мови.

Хочу сказати кілька слів про культурну різно-манітність. Це означає, по-перше, співжиття вмирі, всупереч тому, що ми природньо є різними,що виховуємось по-різному, що виростаємо врізних умовах, а по-друге, зобов’язаність жити вгармонійних відносинах, врівноважено, а це всевиховує нас бути і незалежними, і поважати сус-пільний порядок. Тільки так можна зрозумітиодин одного, оцінити та не засуджувати думки чипогляди несумісні з нашими, головно тоді, колиза мету встановлено спільне благо. Куль турнадіяльність є однією із найпотужніших благород-них цілей.

Дякую провідникам шкіл, педкадрам, настав-никам, членам жюрі, молодим волонтерам запрекрасну підготовку цього свята і бажаю успіш-ного розгортання конкурсу «Свято рідної мови»!

Голова Яської організації СУРу ВікторГригорчук: – Щирі мої вітання всім Вам!Насамперед, хочу подякувати за запрошення, занагоду бути на такому престижному святі.Минулої неділі ми також вшанували день рідноїмови в Ясах, де залучились до нашого заходу йінші меншини, – вірмени, греки, липовани.Читалися вірші поетів кожної меншини, луналипісні, заводилися танці.

Від імені Яської організації та від мене особи-сто хочу побажати дітям-учасникам успіхів, орга-нізаторам творчої на снаги, а всім Вам міцногоздоров’я.

Юрій Чига: – Дорогі діти, шановні пані і пано-ве! Дивлячись на сцену, я бачу оті дві парі народ-

них строїв, які представляють дві етнофольклор-ні зони Буко вини: гірську та низовинну. Хочаіснують певні відмінності в кожнім із них, те, щонерозривно об’єднує їх, – це рідна українськамова їхніх носіїв.

Плекати рідну мову – це свята повинністьперед нашими предками, це Божий дар, якийсприяє постійному спілкуванню між поколіннямита неперервному збагаченню духовних цінно-стей роду, це єдиний правильний шлях вихован-ня молодого покоління.

*Починає парад народних костюмів. Пред -

ставились молоді носії традиційного вбрання змісцевостей: Міхай лени (повіт Ботошани),Ізвоареле-Суче вей, Балківці, Вишня Бродина,Него стина, Ульма (повіт Сучава). Сцена стаєвеличезним різнобарвним живим букетом давніхі сучасних мотивів, візерунків, оздоблень, пере-даних з покоління в покоління вишивками, плети-вами чи тканням, майстерно розміщених у всіхскладових народного строю, якого з неприхова-ною гордістю описували молоді його носії.Просто вражало не тільки розмаїття кольорів,форм чи мотивів на компонентах народноговбрання, але й розмаїття говорів, притаманнихрізним зонам, часто різним громадам, говоріввживаних впевнено, гідно і щиро учнями-учасни-ками.

Свято рідної мови вшановується по дальшимдекламуванням віршів ви знач них українськихпоетів, класиків і сучасних, та виступами арти-стичних колективів: солістів, вокальних гуртків,вокально-інструментальних, танцювальних. Окрімвищезазначених шкіл в, цьому розділі взялиучасть і школи з Вашківців та Бродини Сучав -ського повіту.

*Я вдивлявся в оті сльозини, наче в магічний

хрустальний глобус, в котрому бачив щиру укра-їнську душу нашого прадавнього роду, бачив щеоріїв засіваючи нашу родючу землю, бачив руси-чів-воїнів захищаючи її, бачив козаків на сторожірідної віри та ще бачив Шевченка на сторожі рід-ного слова. Також бачив наших майстринь роз-писуючи писанки, мережачи вишиванки та руш-ники і співаючи безперестану чудових нашихпісень.

І так збагнув, що вшанування рідної мови неможемо назвати інакше як тільки «СВЯТО!» По-святому повинні ми ставитись до рідного слова,бо воно дано з волі Всевишнього для добра кож-ного роду. Рід продовжується тільки через моло-де покоління, а в цьому і суть го ловного нашогообов’язку відносно їхнього виховання!...

Євсебій ФРАСИНЮКФото автора

VІІ-ий випуск міжповітового конкурсу

3Ukraînsykãc VISNÃK

СВЯТО РІДНОЇ МОВИ

4 Ukraînsykãc VISNÃK

Мово, українська, мово моя мила!Ти уся із співу, весняних дібров.Ясна – як усмішка, чиста – як сльозинка.Ти моє найбільше щастя і любов.»

Людмила Лужецька

25 лютого в залі ім. Джордже Енеску Музично-мистецької школи міста Сігету Мармацієй відбу-лася врочиста культурно-виховна подія: «Деньрідної української мови», організована комітетомМарамо роської повітової організації СУР. Подіявідбувалася кожного року в партнерстві зМіністерством освіти та Повітовим шкільнимінспекторатом, але цього року представники цихдвох інституцій провели окрему подію: «День рід-ної мови», в якій взяли участь всі меншиниМараморощини.

СУР мав бути «першою скрипкою» цієї події,але організатори-представники української мен-шини, які працюють в цих двох інституціях, такгарно подбали про свою меншину, що вона вияви-лась «п’ятим колесом до воза». Та це ще півбі-ди... Біда в тому, що Марамороська повітова орга-нізація отримала неофіційне запрошення в поне-ділок 20 лютого – «Ходи, куме, на гостину, й такуже не вспієш...» а, подія відбувалася – 22 люто-го. No comment!

Розмовляючи з головою Марамороської пові-тової організації СУР проф. Мирославом Петре -цьким, він сказав мені перед початком події:

«На свято рідної мови ми запросили всі школиз українських сіл Мараморощини, директорівшкіл, викладачів української мови, примарів укра-їнських сіл, громадських діячів та всі українськіансамблі, а нашими гостями цього разу був гуртбандуристок «Сонячна струна» з м. Косів (Івано-Фран ківської області, Україна), також був присут-ній і заступник голови державної адміністраціїІвано-Франківської області Ярослав Скуматчук,який подарував українцям Мара мо рощинипам’ятник Тараса Шев ченка».

«День рідної української мови» відкрив молит-вою отець Маріус Лаврюк, після якої з вітальнимсловом до публіки звернувся голова СУР, депутатМикола Мирослав Петре цький:

«Слава Ісусу Христу! Позвольте мені говоритирідною українською мовою, завдяки якій ми сьо-годні й зібралися в цьому залі. В першу чергу, якзавжди, хочу подякувати організаторам, які пра-цювали над цією подією, і хочу підкреслити її важ-ливість. Всім добре відомо, що народ, який забу-ває материнську мову, перестає існувати, втра-чаючи свою ідентичність. Тому я думаю, що намвсім треба гуртуватися і усвідомити важливістьцієї події. Як ви добре знаєте, на початку кожногороку ми зверталися до всіх представників укра-їнської громади для того, щоб святкувати «Деньрідної української мови» разом, але, на жаль,власні інтереси перемогли і ми не святкуємо цейголовний для всіх нас день разом, а святкуємойого окремо. Це болить і доказує, що існуютьпоміж нами такі люди, які не мають інтересу збе-регти рідну українську мову. Я надіюсь, що разоміз вами, незважаючи на те, що українська мовавпродовж років перейшла через різні важкі випро-бування, ми зможемо її передати нашимнащадкам, бо українська мова булавибрана третьою найгарнішою і другоюнаймелодійнішою, після італійської, мо -вою світу. Тому нам треба гордитися нею– нашою українською мовою! Ще раз хочуподякувати всім учасникам цієї врочистоїподії, хочу подякувати вчителям та викла-дачам української мови за їхній труд.»

Запрошений до слова, представникмісцевої інтелігенції, професор докторДорел Тодя, звернувся до присутніх:

«Я дуже радий бути разом з вами натакій славній події, як «День рідної укра-їнської мови; по-перше, тому, що в менесеред українців є дуже багато друзів, а по-друге, я один з тих, які мали честь започатковува-ти події, присвячені дню рідної мови і працюватинад радіопередачами, присвяченими різним укра-їнським подіям. Хотів би підкреслити, що для

українців Мара морощини є моральним і необхід-ним обов’язком вивчати українську мову. Дорогі

українці, вивчайте і любіть свою українськумову і все, що вас представляє як україн-ців!»

Пані Елвіра Кодря, радник у Міні -стерстві освіти Румунії, підкреслила у своє-му вітальному слові:

«Так сталося, що цього тижня вже вдругевиступаю на цій сцені з нагоди того ж свята– рідної мови. Як я вже казала минулогоразу, і мені жаль, що ми не святкували цесвято разом...»

Як завжди, заступник голови державноїадміністрації Івано-Франківської областіЯрослав Скуматчук звернувся з теплими

словами до українців Мараморощини:«Слава Ісусу Христу, дорога українська роди-

но! Я можу так вас назвати, тому, що я не впершена ваших заходах, і сьогодні ми приїхали до васна запрошення Мара мороської повітової органі-зації СУР з гуртом з міста Косів «Сонячна стру-на». Відчуття і схви льовування переконують

мене, що заходи, організовані Союзом українцівРумунії, є набагато кращими від заходів, якихорганізуємо ми, тому нам є багато дечого навчи-тися від вас. У ваших заходах завжди бачу під-

ростаюче покоління, маленькі діточки, яківивчають українську мову в школах, вивидаєте газети і журнали українськоюмовою, тому українська мова ніколи незгасне, а це тільки тішить і радує. Хочупередати вам привіт від верховинськоїгромади Івано-Фран ківської, Боже васблагослови! Слава Україні!».

Також привітали присутніх першийзаступник голови СУР Василь Пасин чук;почесний голова СУР Степан Бучута;голова жіночої організації СУР ЛедіяСпівалюк; голова Комісії з питань культу-ри СУР Михайло Трайста та інспекторукраїнської мови Симона Малярчук.

На закінчення я попросив голову Мара -мороської повітової організації сказати декількаслів про майбутні культурні події і оцінити подію,яка щойно відбулася. Пан Мирослав Петрецькийщиро посміхнувся і сказав:

«Організаторам, взагалі, не гарно хвалитися,але подія відбулася на досить високому рівні, вній взяли участь понад 240 осіб, ми доказали, щоукраїнці згуртовані і йдуть вперед! Майбутні подіїякі відбудуться, це буде круглий стіл «Роль укра-їнської жінки в суспільстві» а далі будемо готува-тись до Шевченківських свят.»

Михайло Гафія ТРАЙСТАФото автора

У СІГЕТІ ВІДБУВСЯ «ДЕНЬ РІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»

5Ukraînsykãc VISNÃK

Видавши чергове число газети, починаю думати-мети-кувати з чого скомпонувати наступний місячний випуск.Буває так, що в запасі, у так званому редакційному порт-фелі, є речі незначні, які не можна назвати «хребтом»газети, яка повинна вміщати хоч би кілька статей на важ-ливі теми про та із життя української громади. Заглядаю укалендар подій – чи намічаються якісь культурні дійствана місцевому або національному рівні, річниці, святатощо. Якщо дійства будуть, то треба зважити, в якийперіод місяця вони відбудуться. Бо якщо відбудуться удругій половині, то чи встигнуть нaші нечисленні корес-понденти написати і вислати вчасно матеріал, бо часто невстигають і, як кажуть, подія втрачає свою актуальність.Як правило, не будучи журналістами, кореспонденти най-частіше описують розгортання дійства, свята, а не аналі-зують його. A опис, перелік того, що відбулося (участьхорових колективів, солістів, гостей, виконаних пісеньтощо), це вже статистика, а не публіцистика. Стараюсяактуалізувати такі дописи, відкрити поза фактологічнимиданими значимість події в житті місцевої української гро-мади, у нашому духовно-культурному житті взагалі. Інодіце вдається зробити, а іншим разом виходить якийсь гіб-рид.

Та гірше тоді, коли про такі події в наших газетах нічогоне появляється, бо маємо мало кореспондентів у зонах зукраїнським населенням. Їх можна перелічити на пальцяходнієї руки.

Сумно, але факт. За 27 років, відколи маємо вільнуукраїнську пресу, жодному проводу СУРу не вдалосясформувати кореспондентську мережу, яка б активно й

оперативно співробітничала з нашими публікаціями. А намісцевому рівні голови сурівських філій мало дбають проте, щоб їх діяльність висвітлювалася у нашій пресі.Правда, примусити людей писати не можна, але доручитивідповідальність у цій справі одному із заступників голо-ви було б вельми доцільно.

Як би треба писати, щоби газетний матеріал зацікавивне тільки тих, про яких пишеться, а й читачів з інших зон?На мою думку, слід менше описувати розгортання події яктакої, приділивши більше уваги її значенню в житті укра-їнської громади та оцінці культурного акту, його відгукусеред людей. Маємо талановиті вокальні гурти, маємохори з гарною традицією. Чому би не акцентувати на зба-гаченню їхніх репертуарів, на залученні нових членів, напокращенню рівня виконання пісень? Чому би не записа-ти враження людей, зокрема гостей з інших повітів ізакордону? Так можна оминути нудного переліку того, щовідбулося на сцені.

А скільки є інших проблем в житті наших громад, проякі не пишуть наші публікації: стан освіти рідною мовою,оснащення шкіл і бібліотек, охорона здоров’я, госпо-дарсько-економічне життя наших громад, безробіття,депопулація наших сіл та ін.

Питання кореспондентів я не раз піднімав на сторінкахгазети і на сурівських форумах та засіданнях. Всі булизгідні з тим, що воно болюче, що треба діяти. А дальше –ні кроку. Більше того, головними винуватцями вважалисяголовні редактори наших часописів: не залучили, незаоохотили, не виховали молоду зміну. А я відповім, та незадля виправдання: звідки тих молодих із здібним пером,знавців української мови було взяти? Кінчають студентинавчання на українській філології у Бухаресті, Сучаві,Клужі. Цікавлюся у панів професорів, чи є у них потяг дожурналістики.

Як правило, відповідь негативна. Бо випускників при-ваблює кращий заробіток у приватних фірмах, на митни-цях, у бізнесі, тільки не в українській пресі.

На жаль, і молоді українці, які їдуть на навчання вУкраїну, не обирають журналістику. Вивчають слове -сність, математику, фізику, історію, навіть фізкультуру,тільки не журналістику.

Наскільки знаю, рекомендацію для навчання у вузахУкраїни дає СУР. То чи не слід би проводу нашої організа-ції якось «заагітувати» майбутніх студентів поступати і нажурналістику, пообіцявши випускникам, що матимутьзабезпечену роботу у наших часописах. Зрештою, можназнайти і спосіб надання матеріальної допомоги студен-там, які навчаються журналістики в Україні. Укласти зними угоду про звання кореспондента чи працівникаредакції і кілька років їм попрацювати у наших часописах.

Бо через кілька років у наших часописах настане криза.І зараз в «Українському віснику» працює тільки двоєлюдей, у «Вільному слові» троє, у «Дзвонику» двоє і т.д.Було навіть чути голоси, які бачили вихід у зменшеннічисла наших публікацій: мовляв, немає кому, то й нетреба! Таким «вільнодумцям» я заявляю: не вони засно-вували газети, не вони випускають їх щомісячно у світ, тоне їм перекреслювати їх існування. Скасувати можнаодним почерком пера. А заснувати, утвердити газету усвідомості українців набагато важче. Зрештою, преса – цеодин з найбільших здобутків української громади вРумунії.

Михайло МИХАЙЛЮК

Для кращого і багатобічнішого висвітлення у на шихчасописах життя на ших громад у зонах з компактнимукраїнським населенням, подій, які орга нізуються на міс-цях сурів ськими організаціями, провід Союзу українцівРуму нії вирішив створити мережу оплачуваних кореспон-дентів, яка б охо плювала Сучавщину, Мараморо щину,Тіміський, Карашсеверінський і Туль чанський повіти.

На даний момент маємо позаштатних кореспондентів,які пишуть з власного бажання, але їх замало для того,щоби заповнювати сторінки наших часописів привабли-вими і цікавими для читачів ма теріали.

Оплачувані кореспонденти повинні відповідати пев-ним критеріям:

– Добре володіти українською мовою;– мати потяг до журналістики;– бути активними учасниками життя та діяльності

сурівських організацій на місцевому і повітовому рівні;– вчасно і на належному рівні висилати до часописів статті

на актуальну те матику, погоджуючи теми, які відповідаютьпрофілю наших публікацій;

– Уміти фотографувати і висилати написане електрон-ними засобами.

Бажаючі стати оплачуваними кореспондентами повиннівислати до центрального СУРу в Буха ресті або до газет«Укра їнський вісник» і «Вільне слово» (на вибір) заявиразом із професійно-біографічними даними.

Умови співпраці, включно фінансові, будуть по годженіз проводом СУРу.

ПРО щО, ТА ОСОБЛИВО ЯКПИШЕМО

ДЕ НАШІ МОЛОДІ жУРНАЛІСТИ?

Увага! ШУкаємо коРесПондентІв!

Недавно, відомий професор-доктор філо-логічних наук ЧНУ Богдан Мель ничук (н.19. 02.1937р.) – письменник і літературознавець,публіцист, радів Господнім нагородженням 80-річчя, якого ювіляр зумів прикрасити вінкомневтомних творчих зусиль, що служили і слу-житимуть широкому колу цінителів літератури,зокрема спеціалістам та студентам, між якимипрацює і зараз на кафедрі української літера-тури. За його наукову-педагогічну, літературнута громадську діяльність був нагородженийрізними преміями: імені Ю. Федьковича, С. Во -робкевича, М. Черемшини, І. Бажанського,Д. Загула та О. Кобилян ської. Ювіляр є носієммедалей «Будів ничий України», «Поезія – замир» – 1995 та 2002 рр. і був нагородженийдипломом літературно-мистецького журналу«Аrtecultura”(Мілан). Обдарований науковець іпедагогог був визначений званням «Відмінникосвіти Укра їни» та «Заслужений працівникосвіти України». З літературознавчого внескузгадаємо монографії «Драма тична поема якжанр» (1981), «Випробо вування істиною: про-блема історичної та художньої правди в укра-їнській історико-біографічній літературі – відпочатків до сьогодення» (1996), «Порід нений зБуко ви ною» (про І. Франка – 2007), нав чальніспівавторські посібники –«Література народівУкра їни» (2003), «Давня українська літерату-ра» (2004) тa спецкурси «Українська поетичнашевченкіана» (2010) і «Найкраща в нації до -чка» (Ольга Кобилянська у світлі хужожньоїлітератури – 2015) – відзначена премієюОльги Кобилянської на 2016 рік. Добавимо щевидавничу діяльність на ниві історії та критикилітератури: п’ятитомник творів Юрія Федь -ковича, «Жит тєпис Осипа Юрія Гордин ського-Федь ковича», Осипа Маковея і збірка творівОстапа Вільшини «Я – син вільного роду:Поезії, публіцистика, літературна критика» таін. Славний ювіляр-подвижник начислює заразблизько 2-х тисяч статей, які появились у різ-них публікаціях України, а деякі стали вступни-ми до творів багатьох буковинців.

Cпецкурси Б. Мельничука адресовані сту-дентам-філологам з метою розширити не тіль-ки їхній горизонт знань, а й засадити їм любовдо літератури та національної культури. Так,«Українська поетична шевченкіана» зверта-ється до національного генія України ТарасаШевченка, що словом «Кобзаря” усвідомлює ідосі український народ про аксіологічну трійцюмови, народу і України, від яких залежить істо-рична екзистенція, нації на лоні яких поет від-дав своє життя: «У своїй хаті, своя й правда,/Ісила, і воля» («І мертвим і живим і ненародже-

ним землякам моїм»). Тому й не дивно, щовже двоє століть шана й любов до Шевченказростають, як визначає учений Б. Мельничук усвоїй шевченкіані і прихильність до великогоромантика постійно зростає, тим більше сьо-годні, поки не здійсниться в цілому вільнанезалежна Україна.

У новім спецкурсі «Найкраща в нації дочка»(Ольга Кобилянська у світлі художньої літера-тури) професор Б. Мельничук визначає, щоподібно до поетичних наймень Шевченка(Кобзар), Сковороди (Достойний для сердецпример), Франка (Каменяр), Лесі Українки(Дочка Прометея) та інших славних українців,Ольга Кобилянська заслуговує подібну шану ілюбов свого народу: Гірська Орлиця, Царівна,Буковинська Зоря, Найкраща в нації дочка таінші метафори й ототожнення художньої літе-ратури, до яких звернемось далі. Після вступув історію світової та української художньої біо-графістики, прелекцію до курсу «Ольга Коби -лянська у світлі ху дожньої літертури», авторподає у першій частині шість лекцій художньоїкобилянськіани: дві з аналізом поетичних тво-рів, три – прозових і одну з драматургічнихтворів, а в другій частині дарує першу біогра-фічну антологію в поезії і прозі, присвяченуЦарівні української літератури. Друга лекціязауважує про прижиттєву біографістику пись-менниці ще з 1905 р., коли Богдан Леп кийнаписав вірш «Прочитавши «Битву» Коби -лянської», як відгук його свіжої лектури в аль-манасі «За красою» Остапа Луцького, який упередмові звертається «Товаришко!» і визнає«авторитетність постаті Ольги Коби лянської»(Б. Мельничук), яка в той час подарувала укра-їнській літерaтурі «Людину», «Би тву», «Не -культурну», «Царівну» і «Зе млю», а Б. Лепкийоцінює письменницю за художній і моральниймесаж твору і силою художнього відтворенняземельного раю предбачає пекло, бо Перун, згніву, ударив апокаліпсисом: «Заскре готав згніву і ударив на них з всьої сили: /Дуби тріска-ми лягли а пощади таки не просили» Величпостаті зараз славної буковинки, підкреслюєпроф.Мельничук, належить її сучасниці ХристіАлчевській з поезії «Привиди війни» (1915),присвяченій О. Кобилян ській, в якій, післясмерті Лесі Укра їнки, вперше називає дорогунам буковинку виразом лицьової книжки: «Ати, ріднесенька голубко,/ Найкраща в націїдочка, / Все бачиш в тій сваволі бою,/ Сидиш ітихо-тихо плачеш!..». Симпатія до ОльгиКобилянської настільки зростає, що МиколаМар фієвич у вірші «О. Коби лян ській» (1925) знагоди 35-ої річниці підносить її на національ-ний п’єдестал: «Вітають тебе…/Народу вкра-їнського доньки і сини/… /По чули твій голосмільйони бра тів». Окре мого значення та розго-лосся набирає художній портрет О. Кобилян -ської в альманасі Лева Когу та «ОльгаКоби лянська. Аль манах у пам’ятку її. Коби -лянська вперше сорокалітньої письменниць-кої діяльности (1887-1927)», виданого вЧернівцях 1928 року, де саме друкує оповідан-ня «Пре святая Бого родице, помилуй нас!» та«Авто біо рафію» в листах до проф. др. Смаля-Стоцького між 1921-1922 рр. під назвою «Просебе саму», з яких узнаємо про великий впливЛ. Українки у «розвої українізму». Подаються

тут ювілейна хроніка, спогади та розвідкипроф. Смаль-Стоцького, що вважав Кобилян -ську «Буковинською Зорею» віршовані і невір-шовані твори, з яких згадуємо «ГенціанаНіваліс» О. Олеся, «Цвітку» О. Дуди і чудовіперефрази «Духу світлого царівна», «Жре кинякраси», «соколоока буковинська Шехери -зада». Важли вим є те – визначає проф. Б.Мельничук – що художня по стать великоїписьменниці буде вклю чена у деяких збіркахКанади та США.

Іван КІДЕщУК(Закінчення в наступному номері)

Ukraînsykãc VISNÃK6

БОГДАН МЕЛЬНИЧУК: «НАЙКРАщА В НАЦІЇ ДОЧКА» (І)(Ольга Кобилянська у світілі художньої літератури)

«Летючі козаки»Четвер, 9 березня. Дзвінок з Сучави від

Аспазії, яка ділиться зі мною радістю: в неїквиток на український спектакль.

Через пять хвилин і в моїх руках – такий жеквиток. Придбав його мій син онлайн в Бу -харесті, був «надрукований» в Онештах, а над-вечір вже був провірений в Сучаві, при вході дозалу культури, куди я прийшла разом з подру-гою. Так нам обом допомогла техніка пережитиподвійну радість: побути разом одну добу та йнатішитися чудовим представленням українсь-кої народної майстерності співу і танцю.

Ще до початку спектаклю я попробуваладістати і запис концерту, щоб потім показати

його синові. Підійшла до молодого чоловіка,який порався біля музичного пюпітра і запита-ла про DVD, чомусь по-румунськи. Відповідьмене порадувала, бо я дізналася, що зможукупити аж два записи, дуже гарні. Він пояснив,де саме можна купити їх. З утіхи я подякувалай вже пустилася сходами вниз, куди мененаправили, та раптом схаменулася і поверну-лася. Всі вказівки буди висловлені по-англій-ськи. Тому я вернулася, щоб подякувати щераз, вже по-українськи. Мій молодий співроз-мовник був радісно вражений, бо навіть запро-понував: «Та ви краще підождіть, я сам їх вампринесу!»

Подібний сюрприз відбувся і під час самоївистави. Існує певний момент, коли данийартист представляє по-англійськи Київськийфолькльорний ансамбль «Калина», який вжедавно прославився ще й другою назвою«Летючі козаки». Нараз інший артист вибігаєна сцену і перериває свого товариша: «Та тизупинися вже! Навіщо теребиш та й теребишпо-англійськи?! Говори прямо, тут же нашілюди, вони зрозуміють!»

І справді, в залі таки роздалися бурхливіоплески. Аж тоді я запримітила, що декількаглядачів були у вишиванках. Коли ми поверну-лися додому, розповіли про даний сюрприз іМарії Сесерман, котра також побачила цейспектакль в Брашові. Вона сказала, що тоймомент зміг відбутися лише в такому місті, якСучава.

Валерія ШОВКАЛЮК

Видавнича діяльність, безперечно, –один із пріоритетних напрямків роботиСоюзу українців Румунії. Поряд із періоди-кою (трьома часописами і двома журнала-ми) щороку СУР видає значну кількість книг,охоплюючи широку тематичну і галузевугаму. Щодо логічного продовження цієїдіяльності, а саме презентацій як можливо-сті розповісти, якщо не світу, то принаймніширокому колу зацікавленої аудиторії, пропояву нової книги, з прикрістю констатуємо,що донедавна це питання було доситьзанедбане. Лише останнім часом справазрушилась з місця, і з кінця позаминулогороку почали відбуватися презентації книг,виданих СУРом. А 14 березня цього рокутака подія вперше відбулась на дійсно висо-кому рівні – на заході, організованому голо-вою Союзу українців Румунії, депутатомМиколою Миросла вом Петрецьким на про-позицію голови комісії СУРу з питань культу-ри Михайла Трайсти і з підтримкою головикомісії СУРу з питань преси і книговиданняІвана Гербіля, у Палаці Парламенту булипрезентовані одразу три книги: Dialogul

slaviştilor la începutul secolului al XXI-lea(«Діалог славістів на початку ХХІ-го століт-тя»), видавці – Каталін Балаш та ІванГербіль; „Vulpoiul Mykyta“ («Лис Микита»)Івана Франка у перекладі на румунськуКорнелія Ірода; „Teatru“ («Театр») МихайлаГафії Трайсти.

Захід відкрив голова СУРу, депутатМикола Мирослав Петрецький, який приві-тав присутніх і представив своїх колег із пар-ламентської групи нацменшин ПалатиДепутатів.

Про навчально-наукову роботу Клузькогоуніверситету ім. Бабеша Бойоя і, зокрема,про симпозіум «Діалог славістів на початкуХХІ-го століття», який щорічно організовуєуніверситет і матеріали якого містить пре-зентована однойменна збірка, розповів про-декан філологічного факультету доцент, д-рДорін Кіра, а також, не обминувши питання

співпраці з Союзом українців Румунії, запев-нив, що і з його боку, як і з боку його колег,будуть докладені максимальні зусилля,щоби цьогорічна олімпіада з українськоїмови, яку заплановано провести в Клузь -

кому університеті, про йшла успішно. Більшдокладно уже саму книгу представив універ-ситетський лектор, д-р Іван Гербіль, окре-сливши її структуру і детальніше торкнув-

шись вміщених у збірціпраць, їх авторів, а також зга-давши осіб, які працювалинад її підготовкою.

Наступною була представ-лена книжка «Лис Микита»українського класика ІванаФранка, яка вперше вийшлау світ ру мунською мовою уперекладі Корнелія Ірода,який, власне, і розповів ко -ротко про автора презентова-ної книжки, його творчість,труднощі і особливості пере-кладу його творів, наголосив-ши, що видання згаданої

книги було заходом вшану-вання пам’яті видатного укра-їнського письменника, поета,публіциста, перекладача,ученого, громадського і полі-тичного діяча Івана Франкадо 160-річчя від дня йогонародження і 100-річчя віддня смерті. Високо оцінивпрезентовану книжку відомийрумунський письменник, пуб-ліцист Іон Андреїца, заува-живши, що переклад здійсне-но дуже вдало, оскільки припрочитанні «Лиса Микити»ру мунською мовою склада-ється враження, що це непереклад, а саме цією мовою вона й буланаписана автором, а також принагідно окре-слив окремі паралелі між українською ірумунською літературами і наголосив нанеобхідності перекладів для кращого куль-турного взаємопізнання між народами. Ідоповнив картину презентації редактор зга-даної книжки Михайло Трайста, який свійвиступ сконцентрував на головному героїтвору Івана Франка – на Лисі Микиті, відомо-му ледь не кожному українцеві в світі, під-кресливши значення його імені в культурно-му, соціальному і політичному житті, і навітьв міжлюдських відносинах.

Презентацію третьої кни ги, «Театр» Ми -хайла Гафії Трайсти, відкрила арт-директорКлузького національного театру Ште фана

Поп-Куршеу і, як фахівець у даній галузі,високо оцінила вміщені у збірці драматичнітвори, відзначивши майстерність автора,його спостережливість і багатогранність упроцесі створення персонажів, зображенняїх характерів і поведінки. Доповнив портретавтора редактор книжки «Театр» ІванГербіль, коріння якого тягнеться з того жмарамороського села Верхня Рівна. Тому недивно, що він добре знає, який шлях прой-шов селянський син Михайло Га фія

Трайста, ставши автором 15книг. Також Іван Гербіль відмі-тив наскільки цікавою і захо-плюючою була його ро бота вякості редактора над даноюкнижкою. Не менш цікавимбув виступ режисера театру«ПроАрт Слатіна» Ніку ІонаПопи, який розповів, як впер-ше знайшов на теренахІнтернету драматичний твірМихайла Трайсти Ibov nice cuochi de Maramureş (відомийукраїномовним чи тачам уваріанті гумористичного опо-відання під назвою «Чесні

жони» із збірки «Не вір очам своїм» – н. а.) ізапропонував йому співпрацю. Так, впершеп’єса Михайла Трайсти була поставлена насцені слатінського театру. А сьогодні, як від-мітив режисер, в театрі «ПроАрт Слатіна»уже готується постановка третьої п’єсиМихайла Трайсти, а дитячим театром«КІДСтар» –друга.

Завершився захід прекрасною сюїтоюмелодій відомих українських пісень у май-стерному виконанні дуету Наталії Панчек-Колотило (скрипка) і Дана Васілеску (гітара).

Треба лиш згадати, що ведучим заходубув румунський письменник Дан Марта, ужевідомий нашим читачам із сторінок сурівсь-кої періодики.

Таким чином, представивши на високомурівні три книжки, Союз українців Румунії від-крив лише три грані своєї видавничої діяль-ності. По-перше, фінансуванням чергового

збірника «Діалог славістів на початку ХХІ-гостоліття» СУР продемонстрував причетністьдо наукової діяльності. По-друге, виданням«Лиса Микити» Івана Франка на румунськіймові прилучився до популяризації українсь-кої літературної класики в Румунії. Ну атретя збірка «Театр» заповнила досі порож-ню жанрову нішу української драматичноїлітератури Румунії. Сподіваємось, що нев -довзі Союз матиме можливість відкритиперед широкою аудиторією й інші грані своєївидавничої роботи, бо щиро надіємося, щоперша такого рівня презентація – це лишепочаток. А тим часом вітаємо організаторівза вдалий захід – справжнє свято книги!

7Ukraînsykãc VISNÃK

Три грані видавничої діяльності СУРу

Ірина МОЙСЕЙФото авторки

За проектом оргкомітету Сучавської повітовоїорганізації СУРу, очоленої головою Іллею Сав -чуком, 18 лютого вшановано пам’ять українськихписьменників Буковини, які піднялись до зорянихпросторів вічності, щоб стати запорукою світла,екзистенційно потрібного для продовження без-межного духовного «чумацького шляху» вияв -лення нашої української ідентичності.

Таку почесну пам’ятну когорту рідного укра-їнського творчого слова складають: Ольга Коби -лянська, Силь вестр Яричевський, ДенисОнищук, Юрій Ракоча, Миро слава Шандро,Степан Ткачук, Корнелій Регуш, Юрій Лукан,Василь Цаповець, Іван Негрюк, Данило Шан -дро, Стеліян Груя (Яцентюк), Теофіль Ребо -шапка, Євген Михайчук, Віктор Козарюк, ІванБоднарюк, Вікентій Николайчук, Іван Не -погода, Василь Клим, Ілля Кожокар, ПавлоШовкалюк, Іван Козмей.

Розпочато вшанування їхньої пам’яті святлітур-гією-панахидою, відправленою преподобнимотцем Михайлом Кобзюком в його парафіальнійцеркві «Святого Іллі» в селі Дарманешти. Присутнібули представники місцевих сурівських організа-цій, деякі члени родин усопших в Бозі письменни-ків, педкадри, культурні діячі, друзі. Створившиособливо магічну атмосферу духовного єднанняпоколінь, отець-парох в кінці святслужби промо-вив такі слова: «Шановні члени оргкомітету,шановний пане раднику Префекта, шановні вик-ладачі та шанувальники українського слова! Визробили сьогодні велику честь нашій церкві, бостали співучасниками святої служби вшануванняпам’яті наших українських письменників. Такимчином, ми разом віддали глибоку шану дорогоцін-ній їхній духовній спадщині, їхньому великомувнеску у розвиток української культури, але і здій-снили чи не найдавніший звичай-обряд нашихпредків – оживлення вагомих вчинків попередниківзадля повчання наслідникам.

Мені, наприклад, залишились незгаснимислова письменника Степана Ткачука, мого мен-тора в певній мірі: «Ти, Михайле, йди в Україну,навчайся богословія, а поки закінчиш школу, ми,СУР, тобі побудуємo церкву».

Це були пророчі слова. Я закінчив школу, ацерква, за Божою допомогою, внесків віруючихсела та Сурівської організації, ось-ось наближа-ється до завершення. Наші попередники булиглибокими знавцями рідної мови і навчали насборотися всіма силами за удосконалення цьогорідного скарбу. Подібно мені, багато молоді виї-хало в Україну, в Чернівці особливо, безпосеред-ньо пізнали рідну культуру і сьогодні плідно пра-

цюють на ниві плекання рідної мови. Мені прига-дуються роки дитинства, коли вдома говорилиукраїнською мовою, говорили з сусідами, говори-ло ціле село. Молились на рідній українськіймові, всі знали символи християнської релігії –«Вірую» та «Отче наш».

Дотримуючись оцих наших пращурських зви-чаїв, ми зустрічаємось в дусі з нашими поперед-

никами, завдяки яким в значній мірі ми сягнулипевного суспільного статусу, бо якщо Всевишнійпрацює над людьми, то все почерез людей. Їхнідуховні скарби виховуватимуть і багато наступ-них поколінь, бо книжки, залишені ними, знахо-дяться в бібліотеках, школах, сурівських домів-ках.

Румунська держава підтримує матеріальнорозвиток нашої культури, літературні надбаннянаших письменників збагачують і літературуРумунії, існує багато перекладів з українськоїлітератури на румунську і навпаки.

Хай нашими сьогоднішніми молитвами Го -сподь затримає їх в небесному царстві, звідкисвітло їхнього духу було б дороговказом нашогоподальшого культурного розвитку!»

*Продовжено вшанування українських письмен-

ників покладанням вінків та квітів на цвинтарях сілДарманешти та Іпотешти, де вічно спочиває части-на буковинських наших служителів красногослова.

*В приміщенні повітової організації СУРу

шанувальники української літератури сіли закруглий стіл, щоб викликати з пам’яті митіколишнього буття наших письменників, пом’яну-ти їх «незлим тихим словом».

Ілля Савчук: – Дорогі українці! Вша нуванняукраїнських письменників Буко вини за круглим

столом набирає максимуму емоційності, томущо кожен із присутніх пізнав, спілкувався чи бувнавіть другом сьогодні пом’янутих особистостейнашого рідного слова. Не відомо, чи вони такрозпорядили, чи з інших причин, але нашедіяння співпало з християнським святом поми-нання усопших. Я хочу щиро подякувати отцюМихайлу Кобзюку за відправлену літургію-пана-хиду та за повчальні слова.

Хочу признатись в тому, що, на жаль, я недотримався обіцянки відкрити галерею портретівнаших письменників і дозвольте продовжити її донаступного року.

Роль, яку відіграли вшановані сьогодні пись-менники, можна порівняти до функціонуваннягодинника, де кожне колісце має свій рух, а всіразом рухають показник годин вперед. Єдине,що їх рівняє, це глибока любов до рідної мови таприналежність до рідної української культури.

Я роблю все, що залежить від мене, щоб цейзахід продовжувався і став традиційним вСучаві. Хочу підкреслити і матеріальну допомогу,отриману від центрального проводу, головиСУРу пана Миколи Петрецького.

Особисто я не знав, на жаль, жодного із вша-нованих письменників, але читав і читаю злюбов’ю і великою пошаною їхні твори і вважаю,що їхній внесок у розвиток нашої культури єсолідним підгрунтям для подальшого літератур-ного вияву молодого покоління.

Ми запросили на цей захід і вагомих особи-стостей по перу із Бухаресту, але з певних при-чин вони не прибули. Вам, котрі відгукнулись нанаше запрошення, щиро дякую і прошу, щоб увашому слові викликали дорогі вам спогади,якими ми змогли б впізнати їх і як звичайнихлюдей – з пристрастями, відчуттям гумору і т.п.Бажаю вам міцного здоров’я, сили праці, спов-нення мрій та запрошую до слова!

Вірджінія Ткачук: – Дорогі українці! Це вдру-ге ми вшановуємо наших славних майстрів рід-ного слова. Я поклінно дякую як організаторам,так і преподобному отцю Михайлу Кобзюку за це

а

8 Ukraînsykãc VISNÃK

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ БУКОВИНИСучава, 18 лютого 2017

(Закінчення на 9 стор.)

глибоко емоційне вшанування.Хочу сказати кілька слів про Степана Ткачука.

Проминуло вже одинадцять років та сім місяців івід його кончини. Він покинув наш дім тількитому, що Всевишній рішив покликати його досвоїх рідних побратимів по перу, мабуть, щобзаснувати і в небесних просторах Спілку укра-їнських письменників. Тут залишив свої книжки,які говорять про любов до всього рідного: домови, до родини, до краю, до природи, до люди-ни, до Бога.

Вважаю емблематичними для його душі, духу,творчості взагалі такі рядки: «Я українець зроду в рід/ І Богу дякувати мушу,/ За те щодав мені життя/ І вірну українську душу.»

Аспазія Регуш: – Шановні українці! І я щиродякую організаторам та отцю М. Кобзюку, зазахід вшанування духовної еліти нашого етносу.Корнелія ви, мабуть, всі знали. Він поводив себе

незмінно як в сім’ї, так і з ближніми, як на місціроботи, так і на дозвіллі; з усмішкою в куті уствесь час, з теплим випромінюванням небосинь-ого зору, готовий розказати жарт у найнапружені-шому моменті міжлюдських відносин, алезавжди спроможний знайти мирний вихід. Менірозповідали наші друзі, що коли виникало якесьнепорозуміння на роботі, то його зараз заклика-ли для примирення.

Я хочу сказати і про Юрія Лукана. Він дужехотів створити оркестр мандолін, але звідки буловзяти інструменти ? СУР ще не отримував субси-дії від держави. Довідався що місцеві неопроте-станти бажають навчати свою молодь інструмен-ту. Переконав пресвітера купити мандоліни,пообіцяв навчити їхню молодь грати, але з умо-вою позичати й йому інструментів. І так появивсязвісний потім по всій Буковині учнівський інстру-ментальний гурт Юрія Лукана. Ось такими булинаші попередники!

Михайло Міхаєску-Анюк: – Шановні друзі!Вважаю за велику честь те, що я був учнем-сту-дентом пана Корнелія Регуша та пані АспазіїРегуш. Незабутній для мене залишився момент

після закінчення першої сесії іспитів.Пан професор зібрав нас і промовив:ідіть додому і скажіть родичам, щобзакололи жирного індика, приготовилисуп, печеню, закликали сусідів і об’яви-ли; що сьогодні наші блудні діти повер-нулись до рідного, вони прославлятьсяу відновленні нашого українськогодуху!

Ми є тільки їхніми епігонами, розу-міється, не всі, але в нас є шанс.Маючи таку цінну спадщину, вивчаючиїх творчість, ми знайдемо дорогу домудрості, притаманної нашому етносу.Дякую за увагу!

Коля Курилюк: З всіх пом’янутих сьогодні яне пізнавав прямо тільки О. Коби лянську, С.Яричевського та Дениса Они щука. Про СтепанаТкачука: – Ти, ти, ти Курилюку, ти з тим Николай -чуком та з його Обду ром тільки баламутите... –

Пане, кажу, та що я буду йти шанцем колипроходить Нико лайчук?! – Ну, ну... ти доб-рий хлопець, пиши, пиши...

Пан Николайчук отримує газети, пере-гортає, перегортає... – Мой, де я, тут мененема! – Та що ви, кажу, як мене нема, тозвідки Вас?!...

Юрій Ракоча був непоправно оптимі-стичною людиною. – Пане, кажу, малаохота молоді до рідної української мови! –Не турбуйся, Колю, куди вода текла, то йбуде текти, а де ліс виріс, там і будерости!...

Іван Григораш: – Я прийшов сюди з любовідо рідного і, метафорично, зустрітиколишніх моїх знайомих. Згідно зШевченковими заповітними словами –«Не забудьте пом’я нути незлим тихимсловом» – ви сьогодні виконали свя-тий обов’язок перед світлоносіяминашого етносу. Треба знати, що нашаукраїнська меншина дала Румуніїбагато ви значних особистостей і вінших галузях. На початках заснуванняСУРу було багато членів, але, на жаль,число їх все меншає. Перше завданняосвітян – плекати рідну мову різнимизаконними методами та засобами. Незабувати зав дання кожної українськоїсім’ї навчати дітей, по-перше, рідноїмови. Є мова, є етнія!

Говорити рідною мо вою не соромно, а навпа-ки, це гідно! Говорити кіль кома мовами – це зна-чить по множити можливості власного духу тапіднятись на вищий щабель культурних надбань.

Гратулюю вас за ініціативу і бажаю продовжу-вати її. Дякую!

Іван Боднар: –Хочу зробити такупропозицію: в селіДарма нешти, по -близу європейськоїдо ріж ньої траси Е-85, підходить дозавершення побу-дова нової церкви«Свя того Іллі», деотцем парохом слу-жить преподобнийМихайло Кобзюк.Гар но і корисно ббуло побудувати бі -ля церкви пам’ят-ник з дошкою поша-ни, ви ка рбувати наній імена українсь-

ких письменників Буко вини. Це місце ста ло бдуховною святинею нашого етносу, гордістю на -шого культурного надбання, духовною опороюдля мо лодого покоління.

Юрій Чига: – В певному часі українські пись-менники були силою. У Спілці письменниківРумунії понад 30 членів були українці. СтепанТкачук був членом виконавчого комітету в прово-ді спілки і заслужив неабиякого престижу.

Він був вулканічного темпераменту, a Все -вишній так влаштував, що йому назустріч вий-шов Корнелій Регуш, благий, терпеливий, врівно-важений, розсудливий. Ось так спрацьовує всвіті закон протилежностей!

*Я надто оцінюю заходи плекання культури, а

рідної зокрема. Коли бачив перший крок такогозаходу, виникало побоювання, щоб він незостався єдиним.

«Вшанування пам’яті українських письменни-ків Буковини» – вже другий крок і є солідні запев-нення, що буде й третій.

В нумерології цифра три означає самовира-ження, архетипом якого є заводило – той щозаводить в діяння. З цієї точки зору можу висло-вити таке бачення: настав час власними силами,чітко і професійно виражати-висвітлювати осо-бистості-колони нашого літературного пантеону.Заводилом потрібно залучувати письменниківживих, викладачів, студентів, учнів.

В центрі заходу вшанування необхідно пред-ставляти підряд 2-3 письменників на основідоповідей про їхню творчість, декламувати сту-дентами-учнями вірші або зачитувати уривки,значної естетичної вартості, чи глибокого ідейно-го пориву. А завершувати заходи відповіднимматеріалом на вебсторінці СУРу та в збірках-брошурах.

Таким чином, користь охоплюватиме як орга-нізаторів, так і учасників, а можливо і все ширше-ширше коло заінтересованих...

Євсебій ФРАСИНЮКФото автора

9Ukraînsykãc VISNÃK

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ БУКОВИНИСучава, 18 лютого 2017

(Продовження з 8 стор.)

Того літа мені таки пощастило: вдалося побу-ти аж два місяці на рідній Буковині та кількаразів загостити до моєї милої подруги АспазіїСесерман-Регуш. А там у неї, в селі Іпотешти, япочувалася набагато краще, як у себе дома. Длямене той час ставав майже чудом, ніби попала укуточок раю. Там відроджувалися дитинство,молодість, дружба, а навіть і те моє, чомусь за -мовкле, почуття українства. Там, у Зіки, я зустріча-ла знакомих добрих людей, з якими розмовлялапо-українськи, там мене угощали буковинськимистравами, там я дуже часто слухала, як для менечитали поезії або співали на рідних пісень.

Нагоду для такої зустрічі подала всім намМарія, старша сестра моєї подруги, яка прибулатуди зі свого міста Брашов аж на цілий місяцьсерпень. А коли вже надходила і найстаршасестра Аурора, яка проживає таки в Сучаві, тосім'я об'єднувалася, тим більше, коли вона при-бувала в супроводі своєї доньки Міхаєли. Самена таке «свято» запросили, на кілька днів, і менез моїх Балківців.

Тими днями було дуже гарне літо. Аспазія уго-щала нас на просторім зеленім подвір'ї, огорне-ним веселим килимом квітів та майже достиглимвиноградником. Угощала нас навіть і такимиласощами, як рідкісними плодами фіґового куща,котрий росте собі, нівроку, посеред подвір'я...

Після обіду починався спів. Я подумала, щоспівають для мене, але то було не так. Бо у нихтакий звичай давній. Пісні лунали самі собою: яктільки кінчали одну, то чийсь голос підбиравдругу, а потім третю і так дальше, без ніяких під-бадьорювань. Мені було неймовірно приємно

там бути й слухати, тому й не змогла втримати-ся, щоб не записати на телефоні такі гарні голо-си, такі чудові українські пісні. Це мені впершедовелося почути, як співають разом три сестри.Їх здивовано слухала навіть і донька АурікиМіхаєла, котра аж згодом посміла приєднатисядо такого несподіваного мініконцерту. Він почав-ся піснею «Гуцулка Ксеня», а інші були такі: «Ойна горі там женці жнуть», «Марічка», «Їхав козакза Дунай», «Журавлі», «Червона калина», «Ішлабаба із хрестин». Тому що тон останньої піснірозвеселив усіх, донька Ауріки запропонувалазаспівати ще й дороблений її мамою кінець допісні «Чоловіче, чоловіче». Подаю оцю строфу:

«Чоловіче, як ти хочеш, Би я працювала,Не пускай мене до СУРу,Щоби там співала.»

Атмосфера потеплішала, мені вдалося заго-ворити з сестрами-співачками саме на цю тему:відколи вони усвідомили, що можуть так прекрас-но разом співати. На таке запитання вони почалирозповідати, що самі не знають, відколи, бо у нихтак бувало завжди, ще з дитинства, головно застуденства. Коли прибували додому на канікули,тоді починала їхня хата лунати від співу. Розмовапожвавішала, я завдавала чимало інших запи-тань. Хотілося дізнатися, звідки появився потягомдо пісні, чия була то наука. І так мені розповіли,що у них завжди співалося в сім'ї, бо і баба вмілагарно співати. Вона писалася Ка штанюк, походи-ла з Тернополя і саме вона принесла з собою

чималу кількість українських козацьких пісень.Зіка ще добавила, може, й на жарт, нібито їхнябабуся передала їм, разом з піснями, ще й певнурису характеру, особливо ту міцну упертість,якою і тепер вони можуть гордитися.

Далі я дізналася про те, що від бабинавчилася співати і мама, яка, на щастя,одружилася з чоловіком також прихильнимдо співу, хоч і не походив з українськогороду. Виходить, що мої подруги зросли зпіснею щоденною, тому не думають пере-ставати співатинавіть і на старі дні.Дійшовши до цього моменту, найстаршасестра Аурора заявила, що вона буде зму-шена відтягнутися від диригенства гуртка«Свекрухи», бо того літа вона сповнила 80-ту річницю. Нале жалось насправді вийтихоч тепер на пенсію.

Я, зрозуміло, поґратулювала її за такуплідну культурну працю у справі відрод-ження українства. Мені ж завчасно булосказано про те, що таку славну річницюавторки «Свекрух» відсвяткували офіційно і вСУРі 1 липня. Тому я змогла поцікавитися промайбутню активність ансамблю, а саме, на чиїруки збирається передавати його. Відповідь натаке запитання прибуло скоро, виходить, щовона була приготовлена віддавна. Є надія намайбутність гурту, дякувати Богу, бо про це вжевіддавна потурбувалися. Як бачиш, моя донькаМіхаєла має активну участь у нім, вона багатодечого перейняла від мене. Потрібно би знайтище й нових співачок, навіть молодших віком,котрі могли би стати «свекрухами» пізніше. Хочми підібрали таку назву, не всі члени є справжні-ми свекрухами в житті. До речі, вибрана наминазва не носить якийсь певний натяк на такзвану вередливість свекрух, бо ми їх представ-ляємо як добрих, веселих пожилих жінок, якілюблять своїх дітей та внуків, допомогають їм,які люблять і своїх зятів та невісток, про якихтакож дбають. Окрім цього, вони стараються

зберегти давні традиції, відродити українськінародні пісні, щоб передати їх далі, як неоціннедуховне придане. Майже всі членкині гурткапрацювали вчительками рідної мови. Такимчином, вони змогли продовжувати свою вихова-тельську старанність з допомогою пісні. І це намвдалося, тому нас всі люблять слухати – уточни-ла Аурора.

Признаю, що і мене сучавські «Свекрухи»стали захоплювати, відколи я їх вперше послу-хала. На жаль, таких нагод було небагато, всьо-го шість, але і однієї мало вистачити, щоб їхполюбити. Тому я попросила подругу показатимені й фотоальбом і побільше розповісти прозаснування та існування вже славного вокально-го гуртка. Фотокарток у неї дуже багато, булочим налюбуватися. Так я змогла «прочитати»його історію, починаючи з 2000 року. Зрозуміло,що народився він в сприятливій атмосфері, якуспричинило заснування сучавського СУРу.Перший їх публічний виступ відбувся в такихрамках у селі Негостині, біля бюста Т. Г.Шевченка. Тоді у них ще не було спеціальноїкостюмації: співали в білих блузках та чорнихспідницях. Протягом 16-річного існування, гуртокмав три різні костюми, як це можна спостерегти

по фотографіях. Всі вони гарні, веселі, всі дужепідходящі до змісту пісень та до ролі ансамблю.Перший приваблює квітчастими українськимишалями, якими укривали вишиванки. Другиймилує очі довгими рожево-ліловими сарафана-ми, бо, напевне, мав змогу надавати глядачамнаявну ноту гідності та привабливості тих, що спі-вали на сцені. Теперішній костюм також дужепривабливий своїми формами та кольорами: вінскладений з вишиванок, з червоно-коричневихспідниць, прикритих білими сарафанами з черво-ними візерунками. Добавили ще й модний аксесу-ар, гарну шапочку, підібрану на ті же кольори.

Далі бесіда зайшла про репертуар. І до цьогоАуріка була вже приготовлена, бо подаруваламені дві афіші з таким заголовком: УКРАЇНСЬКІТА РУМУНСЬКІ ПІСНІ. Гурток «СВЕКРУХИ»,керівник Аврора Гуцан. Список налічує 52 назвикласичних і народних пісень, до яких булодобрано кілька колядок та щедрівок. Першимипоставлені чотири пісні, музика яких складенасамою диригенткою гуртка на слова нашогопоета Степана Ткачука. Це відбувалося ще прийого житті. Одна з поезій була написана такиспеціально для ансамблю під час їхнього висту-пу в Бухаресті на честь 15-річчя заснуванняСУРу, і вона носить назву «Веселі свекрухи».(До речі, ця пісня яскраво вирізняє характернурису гуртка: «Ми свекрухи, добрі духи». Тому їївсі дуже люблять.) Інші три його поезії маютьтакі заголовки: «Українець», «Образ мами»,«Повій, вітре, з Буковини». За ними йдуть п'ятьпісень на слова Тараса Шевченка («Думи мої»,«Реве та стогне», «Така її доля», «По дібровівітер віє», «Плавай, плавай, лебедоньку»).Звичайно, такі пісні виконують на честь шевчен-ківських роковин. Слідують три румунські пісніна слова М. Емінеску. Співаються вони призустрічах на тему культурних обмінів між україн-цями та румунами. Далі читаю довгий списокпопулярних українських народних пісень тап'яти румунських.

А коли я запитала, хто найбільше сприявтакому великому успіху не лише в Румунії, а й за

10 Ukraînsykãc VISNÃK

(Про славний сучавський гурт«свекРУХи»)

Наш репортаж

«МАТУСЯ НАВЧИЛА НАСПІСНІ СПІВАТИ»

Валерія ШОВКАЛЮК(Продовження на 12 стор.)

михайло гафія тРаЙста

Дійові особи:

Пан Джорж – господар будинкуПан Томас – його брат, теж господар

будинкуКарамфіл – їхній слуга

ЯВА 3

(Пан Джорж і Карамфіл)

Карамфіл (входячи): Пан мене гойка-ли?

Пан Джорж: Так, Карамфіле, я кликавтебе.

Карамфіл: Ви кликали чи гойкали,пане?

Пан Джорж: Яка різниця?Карамфіл: Якщо вам так вигідно, то

ніяка.Пан Джорж: Чи гойкав, чи кликав –

той самий чорт і той самий дідько, а тиде чортової матері пропадав?

Карамфіл: Пан споминає своїх дру-зів?

Пан Джорж: Яких у біса друзів?!Карамфіл (хреститься): Я ж недо-

стойний споминати їхніх імен.Пан Джорж: Куди блудиш, вра-

жий сину?!Карамфіл: Я був Ка...Пан Джорж: Що?Карамфіл: Я був Ка... Ка...Пан Джорж: Де ти був?!Карамфіл: Ка... Ка... Ка...Пан Джорж: Тьфу! Хоч мовчи!Карамфіл: Я був Калину роз...

роз...Пан Джорж: Де ти був?!Карамфіл: Та ніде, де ж мені

бути, я тута змалечку. Раз меневаш батько, покійний батюшкаЙосип, було взяв з собою до міста,але то було двадцять років тому, аяк ми повернулись, я більше неходив нікуди.

Пан Джорж: Ти не бачив моїпілюльки?

Карамфіл: Коли, тоді, коли вашбатько взяли мене до міста? Ха-ха-ха! Тоді ж ви були молоді і нековтали пілюльок, мов та курка пшоно...

Пан Джорж: Мене не цікавить, щобуло двадцять років тому, а...

Карамфіл: Пан хочуть знати, чи ябачив ваші пілюльки до того?

Пан Джорж: Ні, Карамфіле!Карамфіл: Ну, якщо пана не цікав-

лять його пілюльки, то я замовкну. Пан Джорж: Мене цікавить чи ти

бачив їх, чи ні?!Карамфіл: Коли?

Пан Джорж: Коли, коли... Сночі,напримір.

Карамфіл: Напримір, сночі ні!Напримір, іншим разом так!

Пан Джорж (сердито): Коли, напри-мір?!

Карамфіл: Який примір, пане? Пан Джорж: Та йди ти до дідька зі

своїми примірами, говори, коли ти їхбачив?!

Карамфіл: Кого пане?Пан Джорж: Пілюльки, Карамфіле!Карамфіл: Оті сині?Пан Джорж: Так, оті сині!Карамфіл: Що були в коробці?Пан Джорж: Так, оті сині, що були в

коробці.

Карамфіл: А на коробці щось стоялонаписано?

Пан Джорж: Так, Карамфіле! Накоробці було щось написано.

Карамфіл: Буквами, пане?Пан Джорж: Так, буквами, Карам -

філе.Карамфіл: І вони лежали отут на сто-

лику?Пан Джорж: Так точно, вони лежали

отут на столику.

Карамфіл: Я не бачив їх, пане.Пан Джорж: Карамфіле, я тебе...Карамфіл: Я не бачив їх сночі, пане.Пан Джорж: А коли ти їх бачив?Карамфіл (підносячи великий палець

до рота): Перше, коли їх брав.Пан Джорж: Ти хочеш сказати, що...Карамфіл: Так, пане.Пан Джорж: Ти... ти... мої пілюльки?!Карамфіл: Так, пане!Пан Джорж: Всі?!Карамфіл: Всі, пане.Пан Джорж: Ти проковтнув мої

пілюльки?!Карамфіл: Ні, пане, я не ковтав їх,

а...Пан Джорж: Жував, пожирав, гриз,

яка різниця?!Карамфіл: Ніяка.Пан Джорж: Хто ж тобі позволив...Карамфіл: Ніхто.Пан Джорж: Тоді чому ти пхав до

свого мерзотного рота мої пілюльки?!Карамфіл: А я й не ніс їх до рота.Пан Джорж: А як ти приймав їх?Карамфіл: А я й не приймав їх, мені

ніхто не дозволив приймати їх.Пан Джорж: Карамфіле, ти взяв зі

столика мої пілюльки, а не приймав,тобто, не випивав їх, я добре зрозумів?

Карамфіл: Та пан розумні,могли зрозуміти відразу, а то роз-кричалися, як дурень.

Пан Джорж: Добре, добре,Карам філе, принеси в мою кімнатугорня води й пілюльки, та покличКалину.

Карамфіл: Ка... Ка... Ка...Пан Джорж: Що з тобою,

Карамфіле?Карамфіл: Пілюльки кажете,

пане?Пан Джорж: Так, Карамфіле,

пілюльки!Карамфіл: Оті сині, що?...Пан Джорж: Так оті сині, що!..Карамфіл: Як пан наказав при-

нести, то я принесу... Пан Джорж: Борзо!

(Виходять обидва.)

ЯВА 4

(Входить пан Томас.)Пан Томас (шукаючи на столику і під

столиком): Господи, та в цьому доміБермуд ський Трикутник! Залишиш настолику, а не знайдеш ніколи. Може,Карамфіл її... Карамфіле! Де пропав цейКарамфіл? Ніколи його немає, а менітреба... на тоту біду ні грошей не маю...Карамфіле-е-е!

(Далі буде)

ЧУДОТВОРНИЙПОРТРЕТ

(Комедія в трьох діях)(Продовження з минулого числа)

11Ukraînsykãc VISNÃK

* сторінка письменника * сторінка письменника * сторінка письменника *

кордоном, то моїй співрозмовниці було не дуже легко відповісти. Буланазвана, насамперед, підтримка і допомога СУРу, потім акордеоністи, котріїм акомпанували (інженер Георге Сірічук, котрий весь час супроводжуєгурт у його мандрівках з виступами, а подеколи й отець Михайло Кобзюк),далі те, що кілька разів їм вдалося співпрацювати з українською солісткоюЛореданою Мен дріштяну або з студентками українського відділу. Лишепро саму себе вона не говорила, ані про талановитих учасниць свого гурт-ка. Гурток, про котрий пишу, невеликий, бо складається з 7, 8, 9, 10 або й11 учасниць. На той час склад гуртка налічував такі імена: Аврора Гуцанкерівник, Лучія Мігок, Марія Кваснюк, Таня Захарія, Лідія Ґриґораш, ЗорікаПриліпчан, Ана Масапюк, Олена Гуцуляк, Савета Вереряну, МіхаєлаГуцан.

Про численні успішні виступи гуртка не так легко написати. Розуміється,їх радісно запрошують, як тільки появляється якась нагода, бо українцітаки люблять співати чи слухати, коли для них співають. А таких нагодбуло немало: роковини Шевченка, День рідної мови, Жіночий день, ДеньНеза лежності України, Вшанування буковинських письменників, Різдвяніабо Великодні Свята і так далі. Потім сучавський вокальний гурток почавуспішно виступати і за межами свого повіту, беручи участь у різних фести-валях національних меншин, наприклад «Співжиття» (Серет, 2 рази) і«Про етніка» (Сігішоара, 2 рази). Вони також були запрошені нераз до містаСігету-Мармацієй на Різдво, виступали в Яссах, співали і в місті Качіка в2006 р. з нагоди урочистого відкриття «Будинку національностей», булинавіть і в селі Копачеле Караш-Северінського повіту в 2011 році, коли тамсвяткували 100 років від заснування трьох українських сіл у Банаті.

«Свекрух» запрошували гастролювати і за кордоном: в Україні

(Шипинці, 2003 р.), в Польщі (Ястровіє, 2009 р.), в рамках міжнародногофестивалю «Буковинські зустрічі», який відбувається в п'ятьох країнахЄвропи, де компактно проживає українська діаспора.

Бурхливі оплески, переповнені зали, схвальні слова в пресі, запрошенняна інтерв'ю по радіо, багаті нотатки по інтернеті, в тому числі три заслуженінагороди – все це говорить про високий мистецький рівень цього гуртка, проїх благородну працю на користь збереження української культури, рідної мовита національної ідентичності. Про нагороди хочеться докладніше написати, бовони є наявними знаками художньої цінності вокального сучавського гурту«Све крухи». Перша з них була видана в 2005 році: Ювілейна грамота з нагоди15-річчя від заснування Союзу Українців Румунії, за особливі внески у відрод-ження і розвиток українства». Інша була призначена спеціально диригентугуртка і має такий зміст: ГРАМОТА. Нагороджується пані Аурора Гуцан, керів-ник ансамблю «Свекрухи», за особистий внесок у справу відродження укра-їнського етносу Румунії, а також з нагоди відзначення Дня НезалежностіУкраїни. До них додається і гарна медаль з Воло димирським Собором ХІХ ст.

12 Ukraînsykãc VISNÃK

«МАТУСЯ НАВЧИЛА НАС ПІСНІ СПІВАТИ»(Продовження з 10 стор.)

ПівнічнійДо 1914 р. /в австрійський період/ від Берегомету до Лопуш ної проля-

гала вантажна залізниця із стандартною шириною колії /з перевезеннямипасажирів тількивлітку/. У цей період існувала відо кремлена лісовозналінія /5 км, у долині Степана, 4 км. на південний захід від Берегомету/ таінша відокремлена лісовозна лінія у долині Петровець біля ДолішньогоШепота /недалеко кордону із Румунією, село Бродина/. Вузькоколійнесполучення між Лопу шною і Долішним Шепотом було збудовано передПершою світовою війною. На всіх лініях працювали паровози. Один ізних був випущений у 1911 році німецькою фабрикою. Ці залізниці демон-тували ро сіяни. Деякі ділянки були відбудовано за часів румунськогоперіоду.

У радянський період в кінці 1950 року було побудовано залізницю відБерегомету через Лопушну й Долішний Шепот і далі південним кордоном зРумунією через Фалків. Лінія з’єдналася зі старою закинутою лінією, якайшла від румунського кордону. Ця остання лінія шириною колії 760 мм до1944 року була частиною румунської залізниці Фалків.

До 1911 року від Луковця до Берегомету вздовж долини Мигово у пів-денно-західному напрямі було побудовано лісовозну залізницю. УЛуковцях біля станції звичайної залізниці перебувала лісопильня.Лісовозна залізниця мала ширину колії 600 мм, довжину 10 км. На цій лініїпрацювали паровози. Німці 1944 року, під час Другої світової війни, зруй-нували цю залізницю і вже ніхто її не відновлював.

Чудей – Кошуя. У 1907- ’80 рр. компанією «Bukowinaer – Localba hner»збудовано громадську вузькоколійну залізницю з Чудею у північно-західно-му напрямі через Черех, Давидівку, Банилів та Гільче до Кошуя. Це буланайвіддаленіша громадська вузкоколійна залізниця в найсхіднішій частиніавстрійської імперії – Буковині. Дов жина лінії становила 23,5 км, ширина760 мм. Лінію відкрили у жовтні 1909 року і для вантажного руху, а у травні1909 року і для пасажирського руху. По цій лінії ходили чотиривісні паро-вози марки Кrauss. Також по цій лінії ходили вагони для транспорту лісу,вона також мала 1-2 вагони для транспорту пасажирів. У Гільчі і Кошуїкомпанією «Forstwerwaltung Felix și Michael Adlersberg» разом із двомаприватними компаніями між 1907-1913 рр. збудовано кілька лісових заліз-ниць і шириною 760 мм, але вони обслуговувалися кінною тягою, а потімпаровозами.

Під час Першої світової війни, громадська за лізниця перейшла дорумунського CFR. Робота лісовозної залізниці підтримувалася братамиAdlersberg із 1919 до 1940 рр. /до першої радянської окупації. В 1944 роцівсі залізниці були передані лісокомбінату Чудей і перероблено на ширину

колії 750 мм. Село Кошуя було зруйнована партизанами. Це село зниклоповністю. На Українській /Північній/ Буковині вузькоколійні дорогу позакри-вали біля 1951 року.

ПівденнійНайдовша вузькоколійна дорога це – Фалків-Бродина-Нижня Бродина-

Верхня Бродина; кінець лінії /як кажуть і по сьогодні/ лісничний округБенський – 24 км. Дорогу збудувала у перші роки після Другої світової війни,бо підприємство «Sovrom» рубало ліс і вивозило в Радянський Союз.

Із Фалкова до Бродини /5 км/ ця дорога йшла паралельно із нормаль-ною залізницею, а від моста через річку Сучаву «колейка» бере наліво 19км, йде паралельно із річкою Бродина, аж до км. 24 у Верхній Бродині –село, яке адміністративно входить в склад громади Ізвоареле Сучевей,звідки починає річка Сучава. Цю вузьку залізницю закрили 1973 року. По-моєму, вузькоколійні залізниці були рентабельними, прибутковими.

У Фалкові існували такі вузькоколійки, але коротенькі, 4-5 км вздовжрічок Чумирнар та Аскунсул. Все дерево привозили до лісокомбінату ізсела Фалків, що адміністративно належить громаді Бродина.

У 1911-1913 рр. побудовано громадську вузькоколійну залізницю /шири-на колії 760 мм/ від Бродини вздовж західного кордону через Нісіпіт іРуську до Селятина /тепер Україна/ довжиною понад 21 км. Залізницяоснащена двома чотиривісними паровозами Krauss Со. Дві пари змішанихпотягів курсували щоденно. Ця вузькоколійна залізниця існувала недовго.У 1917 року під час російської окупації вона була перероблена під стандар-тну ширину колії і продовжена вздовж західного кодону на 10,8 км.Наприкінці 1918 року залізниця перейшла до румунського CFR, а 1944залізницю розділили на дві секції новим державним кордоном міжУкраїною /СРСР/ і Румунією. Західна секція в Україні від Руської доСелятина була ізольована і пізніше демонтована. Східна секція /в Румунії/Бродина -Нісіпіту працювала до 2008 р., коли катастрофальна повінь зни-щила нормальну залізницю із Гура Путней до Нісіпіту. Тепер цю залізницюпочали демонтувати.

У Нісіпіті також існувала вузькоколійна залізниця, але лише для транс-порту дерева. Ця залізниця, довжиною 7,5 км, забирала дерево ізХрабусної і Тонкого. Її демонтували 1969 року. Весь інвентар: локомотиви,вагони, дорога належали лісокомбінату із Фалкова.

Взагалі, в гірській зоні Буковини /Північної і Південної/ існувало десяткитаких доріг, починаючи із Вижниці, аж до Ватра Дорней, збудовані ще вкінці ХІХ ст. Маємо документи про всі ці дороги, але в цій статті подаємолише кілька найголовніших, найдовших.

Закінчуємо статтю подаючи інформацію, що із Русь-Молдовиці доРашки-Арджела-Рошоша-Радвана існує і сьогодні вузькоколійна залізницядовжиною 17 км, але перетворена для туризму. Вона функціонує у суботута неділю. Тут зона прекрасна і приваблює багато туристів. Бачив, мабуть,понад десять вагонів. Туризм цієї зони можна порівнювати із туризмом подолині річки Вассер коло міста Вішеул де Сус на Мара морощині.

Підготував Юрій ЧИГА

З ІСТОРІЇ ВУЗЬКОКОЛІЙНИХЗАЛІЗНИЦЬ НА БУКОВИНІ

Відкриваю сайт Союзу українців Румунії увсесвітній мережі і аж душа радіє від розмаїттяукраїнськомовних періодичних друкованихвидань, поточної інформації про резонансніподії, поліграфічної продукції виданої за сприян-ня організації. Періодика найбільше вражає –«Вільне слово», «Наш голос», «Український віс-ник», «Дзвоник». Тобто на всі смаки та інтереси.Всі бажаючі мають вільний доступ як до поточ-них чисел, так і до примірників попередніх років.Крім того налагоджено спілкування цих видань зчитачами з використанням сучасних технологій.

Уявімо, що друкованих видань не стало.Буде біда, але не трагедія. Бо живемо в ерувсесвітньої мережі та інших сучасних техно-логій. Але так було не завжди. Ще 20-30 роківтому друкована періодика була єдиним засо-бом масової інформації та впливу на читаць-ку аудиторію. Навіть легальні політичні партіїта товариства не могли активно пропагувалисвої ідеї та координувати своїх прихильниківбез друкованих видань. І ось в тих умовахрумунська влада остаточно закриває за їх«українськість» найпопулярніші на Буковинівидання – тижневик «Самостійність», місяч-ник «Самостійна думка» та всі їх додатки)!Це був надзвичайно згубний для українськоїнаціональної справи на Буковині удар.

До березня 1937 року ситуація щодо укра-їнської національної справи на Буковині тежбула дуже далекою від бажаної по всіхнапрямках. Зокрема на мільйон українців вРумунії виходило всього кілька видань. Відомийгалицький журналіст Анатоль Курдидик, який від-відав Чернівці в 1935 році, так охарактеризувавстан української преси на Буковині на той час:«Пять назв, невеличкі наклади, невисокий рівень– невесела ця преса. А проте мабуть небагатовинні в цьому люди, що стоять біля часописів іпрацюють у них. Куди більш завинила в цьомунезвичайно тверда дійсність сучасного політич-ного режіму в Румунії, загальна кріза і ще декіль-ка причин, які, на жаль, не можуть бути темоюцієї статті і які здалося б окремо обговорити танасвітлити». Слід зауважити, що цей автор проа-налізувавши ситуацію опублікував свої роздумиу львівській газеті «Дїло» (№31 від 06.02.1935,сторінка 2-3) під заголовком: «1 щоденник, 2 тиж-невики і 2 місячники. Український пресовий тавидавничий рух на Буковині». Малися на увазіщоденник «Час», тижневики «Рада» та «Само -стійнісгь», місячники «Самостійна Думка» та«Українська Ластівка». «Як на українців, що їх вРумунії нараховують до міліона, душ – кількістьдуже маленька», – наголосив автор в наведено-му огляді.

При цьому слід наголосити, що методи румун-ської цензури були надзвичайно прискіпливими,а правила жорсткішими ніж, до прикладу, вПольщі. До речі, хоча цензуру переходили й іншіпресові органи, однак «Самостійність», здаєть-ся, була «улюбленцем» цієї цензури. Але попривсе, при вкрай обмежених творчих, матеріальнихі поліграфічних можливостях, українська пресавела цілеспрямовану боротьбу проти румуніза-ції, відстоюючи самобутність жителів Буковини,намагаючись зберегти їх від повної асиміляції.

Кращі статті та кореспонденції часописів«Рідний Край», «Самостійність», «Час», «Само -стійна Думка» написані на належному ідейномута публіцистичному рівні, наснажені психологіч-но й емоційно.

Місячник «Самостійна Думка» виходив з 1931до 1937 року і залишився в історії українськоїжурналістики як один з кращих літературних жур-налів міжвоєнного періоду і відіграв важливуроль у розвитку національної свідомості україн-ців Буковини (також Басарабії й Мараморощини,де не було взагалі своєї преси). В 1931-1932

роках при журналі були додатки "СамостійнаДумка Української Матері" та "ДержавнотворчаТрибуна Буковини".

Тижневик «Самостійність» виходив в 1934-1937 роки. Варто згадати й про той факт, що у1935-1936 роках «Самостійність» мала популяр-ні додатки – «Літературно-науковий додаток»,«Спортивний листок» та сатирико-гумористич-ний журнал «Чортополох». Накладом «Самостій -ності» також вийшли два календарі на 1936 і1937 роки з багатим літературно-історичнимматеріалом до історії Буковини, Галичини, Баса -рабії, Мараморощини тощо (конфісковані румун-ською владою, але розповсюджені нелегально).

Досить повні збірки часописів «Самостій -ність», місячника «Самостійна думка» та їхдодатків зберігаються у Відділах рідкісних та цін-них видань Наукової бібліотеки Чернівецькогонаціонального університету імені Ю. Федьковичата Львівської національної наукової бібліотекиУкраїни імені В. Стефаника (наразі вони не«оцифровані»). На даний час у всесвітній мережідоступні лише окремі публікації, але робота вцьому напрямі продовжується (до прикладумною викладені: «До українського громадян-ства», «Наш фронт», «З Новим роком», «Дещопро Марамуриш», «Марморські українці»,«Відозва до Братів з Мараморошу», «Чи зрозу-міємо ми колись…», «Обов’язок Нації» «Україн -ський Підкарпатський Хор у Сиготі»). До речізгаданих додатків тижневика «Самостій ність»майже не збереглося в фондах бібліотек України(в архівах Румунії теж поки мало знахідок, маємонадію на книгозбірні США та Канади, зокрема ідіаспори). Скоріш за все місячник «Самостійна

Думка», тижневики «Самостій ність» та «МолодаБуковина» за 1937 рік у фондах бібліотек Українитеж майже відсутні, бо це був період посиленоготиску властей на редакцію та передплатників.

Поява «Самостійної думки» та «Самостій ності»була явищем закономірним. Суспільно-політичніобставини, зокрема невдачі у визвольних рухах1917-1920 років, змушували буковинських діячівшукати нових шляхів до національного самовизна-чення. Особливо молодь прагнула нових формборотьби. Тому вона підтримувала ті радикальніідеї, які генерували М. Міх новський, Д. Донцов –найвідоміші теоретики українського націоналізму.Осново положниками й видавцями «Самостій -ності» були Любомир Гузар, Петро Григорович іДенис Квітковський. Денис Квітковський був прак-тично увесь час головним редактором. Всі праців-ники «Самостій ності» виконували свої функції без-коштовно, не платилося гонорарів і за статті.Тільки завдяки цій жертвенності часопис міг появ-лятися безперебійно, хоча через цензуру маввеличезні, надзвичайні видатки. Тому, що багатолюдей не хотіли вірити, що якусь працю можнаробити тільки з любови й ідеалізму, поліція підоз-рівала, що часопис фінансує якась постороння

сила. Це був абсолютно вигаданий і злобнийзакид. «Самостійність» від початку аж докінця трималася на передплаті та й пресово-му фонді, який завжди оголошувався, та намалих, небагатьох оголошеннях (оголошува-ли ви ключно українські фірми, проповідуючисловом і прикладом гасло «Свій до свого»).Тому, що газета старалася говорити «з душі йдо душі» своїх читачів, відгадати їх задушевнібажання та обороняти їх інтереси, числопередплатників швидко росло і наприкінцітретього року свого існування «Самостій -ність» нараховувала біля 7000 дійснихпередплатників (число, яке до того часу неосягнула жодна газета на Буковині). «Са -мостійність» була ще й тим близька своїмукраїнським читачам під Румунією, що в нійпрацювали переважно місцеві люди, якізнали якнайкраще свого читача, бо вийшли зйого лав та жили здебільшого між ними. «Нас

інтересував, – читаємо в спогадах Д. Квіт ков -ського, – «кожний вияв нашого національногожиття, ми насвітлювали його на сторінках преси,давали йому оцінку, ганили або хвалили, томукожний, що мав хоч найменше відношення доактивного місцевого життя, шукав газети, ожидавнетерпеливо її появи, щоб прочитати, як газетадивиться на таке або інше явище, на такий абоінший випадок у нашому місцевому житті. І цеправда, бо лише в доступних мені числах згада-них вище видань я нарахував публікації щодопонад 30-ти аспектів (граней) національногожиття української громади Румунії. Часописвиховував читацьку аудиторію на прикладахвласної історії, висвітлював найрізноманітнішіпитання, без яких не могла відбутися самостійнадержава. «Без самостійної української державине буде спокою в світі» – так редакція розумілазначення України як окремої держави. Вони вва-жали, що треба добиватися єдиного: визнання заукраїнцями повного права на самостійне життя.Тому й назва місячника була «СамостійнаДумка», а тижневика «Самостійність». Прицьому наведу і надзвичайно «потужні» та вжевідомі слова редактора Дениса Квітковського,який свого часу зазначав в одній з програмнихстатей «Самостійності»: «…Ми не ненавидимонікого, ми лише любимо Україну. Ми хочемо длянеї те, що належиться 40-мільйонній нації, щозаселює одні з найбагатших земель». Влучнішеконструктивний патріотизм не сформулюєш.

13Ukraînsykãc VISNÃK

Бережім та цінуймо свою пресу та друковане слово загалом!

80 РОКІВ ТОМУ БУЛИ ЗАКРИТІ ЗА СВОЮ «УКРАЇНСЬКІСТЬ» НАЙПОПУЛЯРНІШІ НА

БУКОВИНІ ВИДАННЯ – ТИжНЕВИК«САМОСТІЙНІСТЬ», МІСЯЧНИК «САМОСТІЙНА

ДУМКА» ТА ВСІ ЇХ ДОДАТКИ (І)

ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв **

Ярослав ОДОВІЧУК(Закінчення в наступному номері)

НеправильноРізні прийоми лікування Приймати близько до серця Він причинив їй гореВідбиття життя у творі Вперше знайомитися Кожна хвилина часуТратити час даремноЗагубити силуСміха радиСтавити до відомаГубити землю під ногами Упадок духу Упиратися на своємуЗапах духм’яних страв Відгук на статтюЄдиноправильний варіант Усе життя посвятив УкраїніДякую за надто цікаве запитанняРозумітися в музиці Горільчані виробиНаслідок обстеження Пішохід...Контактний телефон Атмосферне повітря Нав'язлива ідеяПіднести квіти Належним образомБез усякого сумніву По всіх школах не відчувається організації дітей Керівництво і в дальшому гарантує розвиток В той же час їхали селом Одна й та сама вартістьВзаємовідношенняСвоєчаснийМи прорахувалися в ньому Нормально мислячі люди Швидкоростуча смерекаБогослужбові книгиПричетний до занепадуПрес-атташеУ вузькокорисних ціляхКристально чистийВажке минуле Прикласти зусилля Цитатні виразиЧутливий сонПо власному розсудуВпасти смертю хоробрих Законопроект визначив У бюджеті відсутні фінансові джерелаНе знав іранської мови З видом знавця По місцях!Ми з вами задарма витрачаємо час Пересікати дорогу Хочу вам з’ясувати Лікарняний фах Накопичувати знання Налагодься на мирну розмову Кошти скеровані до областей Зміни до закону направлені на реалізацію цілей Майбутній рік Торговий обігОдноособове господарство Пожинати славу

Двічі родиться, а раз умирає

У хатах прозорих всі вони живуть,Можеш ти їх бачить, та не можешчуть

Хвостик, як ниточка, само, як кали-точка, а очі як насінинки.

В кого кам’яна сорочка?

Стоїть дубина, на дубині соснина,на соснині коноплина, а на коноплиніглина, а на глині капуста, а в капустісвинина

Білий кінь по чорному поліЗалишає білий слід за собою

Хто найдальше бачить?

П’ять, п’ятнадцять,Без двох двадцять,Семеро, троє,Ще й малих двою.

Зібрав Микола КУРИЛЮК

ПравильноРізні способи лікування Брати близько до серця Він завдав їй горя Зображення життя у творі Знайомитися Кожна хвилинаГаяти (гайнувати, марнувати) час Втратити силу (знесилитися)Задля сміху; щоб посміятися Доводити до відома Утрачати грунт під ногами Занепад духу; зневіра Затикатися (затятися) на своємуДухмяні стравиВідгук про статтюЄдино правильний варіант Усе життя присвятив УкраїніДякую за дуже цікаве запитанняРозумітися на музиціГорілчані вироби Результат обстеженняПерехожийТелефонПовітряНастирлива, невідчепна ідея Вручити квіти Як належить; належним чином; як слідБез жодного сумніву Ніде по школах не відчувається організації дітей Керівництво й надалі гарантує розвитокСаме тоді їхали селом Та сама вартістьВідносиниВчаснийМи помилилися в ньому Тверезомислячі люди Швидкоросла смерекаБогословські книги Приречений на занепад Прес-аташеУ вузькокорисливих ціляхКришталево чистийТяжке минулеДокласти зусильЦитовані вирази Чуткий сонНа власний розсудПолягти (загинути) смертю хоробрих Законодавець визначив У бюджеті не визначені фінансові джерелаНе знав перської мови З виглядом знавця На місця!Ми з вами дарма витрачаємо час Перетинати (перерізати) дорогу (шлях) Хочу вам пояснити Лікарський фах Нагромаджувати знання Налаштуйся на мирну розмову Кошти направлені до областей Зміни до Закону спрямовані на реалізацію цілей Наступний рік Торговий оборот Одноосібне господарство Здобувати набувати, заживати слави

Підготувала Марія Волощук,Україна

14 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

ЗЗ аа гг аа дд кк ии

Птах

Риба

Миша

У черепахи

Обід на столі

Крейда і дошка

Думка

П’ятдесят

ЯК МИ ГОВОРИМО І ПИШЕМО

Тapac ШЕВЧЕНКО

Зацвіла в долиніЗацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина. Любо, любо стало, Пташечка зраділа І защебетала. Почула дівчина І в білій свитині З біленької хати Вийшла погуляти У гай на долину.

Тече вода з-під явораТече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явір молодіє,А кругом їх верболози Й лози зеленіють.

Встала веснаВстала весна, чорну землю Сонну розбудила.Уквітчала її рястом, Барвінком укрила.І на полі жайворонок, Соловейко в гаї Землю, убрану весною, Вранці зустрічають.

ВеснаВесна. Садочки зацвіли, Неначе полотном укриті. Росою Божою умиті, Біліють. Весело землі!

О. ОЛЕСЬ

Все навколо зеленіє ...Все навколо зеленіє, Річка ллється і шумить. Тихо, тихо вітер віє

І з травою гомонить.Як тут всидіти у хаті, Коли все живе, цвіте, Скрізь дзвенять пташки крилаті, Сяє сонце золоте...«Швидше, мамо, черевички! Глянь, як весело в саду! Ти не бійся – до кринички Я і сам не підійду».

М. СИНГАЇВСЬКИЙ

Весняні дзвони Дзвенить на вулицях сріблінь, Неначе дзвоники: тінь-тінь. Спинись, прислухайся на мить,— На річці крига аж дзвенить. Бурульки краплями дзвенять І мов проміння, мерехтять. І дзвінко десь виводить птах, І дзвонить вітер у гілках. Весна-красна до нас іде І за собою дзвін веде. А березень спиняється І з усіма вітається. Біжать до нього діти І просять ще дзвонити.

мама – це ранковий дотик, ніжнийабо бадьорий: «вставай, моя дитинко,час до школи!» Це теплі руки, ласкавийпогляд. Це радість, коли ти отримавгарну оцінку, виграв конкурс.

маму шанують, навіть коли воналає, критикує чи карає. а часто зустрі-чаються матері, які люблять мовчки,без слів. така мама не привчена до теп-лих слів, вона просто тихо піклуєтьсяпро дитину, зварить їй їжу або спечепиріжки, купить іграшку.

Шануйте своїх матерів, адже некожна дитина може порадуватисясвоїй мамі. в когось мама померла, вкогось з дітей мама не виховує.

Любiть та шануйтe свою маму.

Андрій МАЛИШКО

ПІСНЯ ПРО РУШНИКРідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі

проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.І в дорогу далеку ти мене на зорі

проводжала, І рушник вишиваний на щастя,

на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська

ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої.І твоя незрадлива материнська

ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої.Я візьму той рушник, простелю,

наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні

дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.І на тім рушничкові оживе все

знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя

материнська любов.

ПРИСЛІВ'Я І АФОРИЗМИ ПРО МАМУВсякої матері своє дитя мило.

♥ Мати всякому справі голова.

♥ Куди мати, туди і дитя.

♥ Птах рада весни, а дитина матері.

♥ Рідну матір ніким не заміниш.

♥ Немає миліше дружка, ніж рідна матінка.

♥ При сонечку тепло, при матінці добро.

♥ Рідних багато, а мати рідніша.

♥ Ближче матері нікого немає.

♥ Материнська ласка кінця не має.

♥ Батько і мати – священні слова.

♥ Материнським словом Бог править.

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeндPoю

МАМА ДЛЯ УСІХ РІДНЕНЬКА

Настав місяць березень. Уберезні народився наш дорогийЮрій Ракоча, у березні покинуввін цей світ!

Ось що писав Степан Ткачук/«Обрії»/ про Юрія Ракочу:«Юрій Ракоча – один із зачина-телів нашої літератури, поет,який сповідається перед чита-чами»:

Моя душа готоваСприйняти всю красу

Юрій Ракоча багато роківпрацював за своїм фахом – ліс-ничим, а потім, аж до виходу напенсію, вчителем.

Його вірші читачі знали зісторінок газети «Новий вік», ізколективних збірників «Сер -пень» та «Ліричні струни».

Юрій Ракоча, поет щедроготаланту і високої поетичноїкультури, невпинно йшов довершин та глибин людськогомислення та пізнання.

Жив і виховував молоді поко-ління в селі Велика Ма рицея,що сусідствує з моєю рідноюДанилою. Наші села розділенітільки Прункуло вим лісом. Напротязі літ ми часто зустрічали-ся на межі між нашими селами,а саме в гущі Прункулового лісу,якого поет називав «Раєм пісні ікраси, задумів і спогадів».

У моїй пам’яті тих літ вінзалишається лагідним світлом.Юрій Ракоча навчив мене мов-чати тоді, коли серця щемлять,а душі шукають нових приста-нищ супокою і довір’я. Також вінмене навчив тлумачити тьох-

кання солов’їв, фуги рік і рапсо-дії дерев.

З неприхованою ностальгієювін колись сказав мені: «Друже,я не кваплюся друкувати своїпоезії, а кваплюся їх писати.Одні здаю часом до друку, аінші закопую під дубами і бука-ми».

Поет знає, що робить, комудоручає плач і сміх своєї душі.Пробуючи розгадати дивнуповедінку шановного поета, ядійшов висновку: дерева вив -чають поезії напам’ять, а потімдекламують їх сонцю і місяцю,вітрам і дощам, снігам і подо-

рожнім. Або по езії кар-буються на стовбурахдерев, і кожне з нихстане томом поезії,коли воно перекинетьсяу сувій незайманогопаперу...

Я можу сказати, щоЮрій Ракоча чомусьзакопував не тільки по -езії, але і газети та жур-

нали, як: «Scînteia», «Scînteiatineretului», «Новий вік», «Ра -дян ська Укра їна» та інші.

«Добрі люди» до носили проце секуритаті, і тому пановіРакочі не було легко – йогопереслідували.

І нині у парку, в центрі селаМарицея, який пан посадив зучнями, знаходять за копаніслоїки.

Висилаю ксерокопії кількохзакопаних публікацій.Робітники ви корінювалияблуню, там знай шлислоїк з газетами і далимені.

На пенсії пан Ракочакороткий час жив усвоєї дочки у Каран -себеші, звідки піславмені карточку.

Василаю фото хатипана Ракочі, хрест, фото з зна-комими.

Цікавий той факт, що ЮрійРакоча дебютував румунськоюмовою збіркою «Iubire, credință,rațiune», яка появилася в містіСучаві 1947 у видавництві«Lupta poporului» /«Боротьбанароду»/.

Шкода, що пан Ракоча недожив до 2005 р., коли появила-ся його збірка віршів «Доробокліт», редактор книги – МихайлоМихайлюк.

Немалі зусилля до цьогодоклав і Юрій Хом’юк, який нинідесь там на небі і, можливо,розмовляє з Юрієм Ракочею...

Юрій Хом’юк і я були учнямиучителя і поета Юрія Ракочі.

Микола КУРИЛЮКФото автора

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИХАЙЛО МИХАЙЛЮК

Редактор – Тереза ШЕНДРОЮТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

СПОГАДИ ПРО ЮРІЯ РАКОЧУ (1908-1991)