11 ІНЖЕНЕРНА ПІДГОТОВКА

Інженерна підготовка військ - навчання особового складу підрозділів,

частин, з’єднань родів військ і спеціальних військ виконанню завдань

інженерного забезпечення; складова частина бойової підготовки.

11.1 Фортифікаційне обладнання позицій (опорних пунктів)

Командири відділень повинні знати теорію і практику організації і

виконання підлеглими різних військово-інженерних завдань у тилу противника.

Вони зобов’язані знати й вчити підлеглих самостійному фортифікаційному

устаткуванню і маскуванню займаних районів і позицій, подоланню інженерних

загороджень і руйнувань, пристрою мінно-вибухових і інших загороджень і

руйнувань для прикриття своїх позицій, форсуванню водних перешкод убрід,

уплав з використанням місцевих матеріалів, на бойовій техніці, що плаває,

підривати бойову техніку, озброєння й інші об’єкти в тилу противника, добувати

й очищати воду з використанням табельних засобів і місцевих матеріалів, зводити

польові житлові і господарські будівлі.

Для успішного виконання інженерних завдань військовослужбовці повинні

уміло використовувати інженерні боєприпаси, місцеві будівельні матеріали,

засоби маскування, засоби видобутку й очищення води, шанцевий інструмент, а

також засоби інженерного озброєння, що захоплені у противника.

Зведення інженерних споруджень, розмінування місцевості і пристрій

інженерних загороджень, виконання інженерних заходів щодо маскування,

обладнання пунктів водопостачання в будь-якому виді бойових дій складають

основу інженерного забезпечення і виконуються особовим складом

аеромобільних (парашутно-десантних) підрозділів.

Важливе значення в бою для військовослужбовця має маскування.

Маскування позиції й опорного пункту повинні здійснюватися безупинно з

8

початком їх інженерного обладнання. Командири відділень особисто

організовують виконання перерахованих інженерних завдань, керують їх

виконанням і несуть за це повну відповідальність.

Для проведення різних військово-інженерних робіт, виконуємих вручну,

військовослужбовці повинні широко застосовувати шанцевий інструмент: лопати

(саперна, піхотна, складна піхотна, мала складна), кирки-мотиги, сокири, ломи,

пилки, трасувальний шнур (рис. 11.1). Крім того, військовослужбовці будуть

використовувати ножиці для різання колючого дроту.

Рис. 11.1 – Шанцевий інструмент:

а - саперна лопата (1-лоток; 2 - наступ; 3 - тулейка; 4 - черешок); б - мала складна

лопата МСЛ (1 - лоток; 2 - черенок; 3 - рукоятка; 4 - стопор; 5 - стопорна муфта;

6 - зуби); в - складна піхотна лопата Э-6 (1 - черенок; 2 - стопорна муфта;

9

3 - лоток); г - піхотна лопата; д - поперечна пилка (1 - полотнина; 2 - вушко;

3 - ручка; 4 - зуби); ж - сокира (1 - полотнина; 2 - обух; 3 - всад; 4 - сокирище;

5 - борідка; в - лезо); е - кирка-мотига (1 - мотижний кінець; 2 – черенок; 3 - всад;

4 - кирочний кінець); з - трасувальний шнур; і - ножиці для різання колючого

дроту; к - лом

Шанцевий інструмент відіграє важливу роль в бою. З його допомогою

військовослужбовці не тільки влаштовують місце для стрільби, але і долають

штучні перешкоди на полі бою, уміло використовують його в разі потреби як

зброю. Шанцевим інструментом потрібно володіти вміло і мистецьки. В бою під

обстрілом від швидкості і правильності обкопування буде залежати загальний

успіх бою і життя військовослужбовця.

Щоб забезпечити швидкість і правильність роботи шанцевим інструментом,

командир відділення повинен сам уміти користуватися їм, берегти його і навчити

цьому підлеглих.

Кожен військовослужбовець зобов’язаний знати розміри шанцевого

інструменту, особливо саперної і піхотної лопат, щоб користуватися ними як

підручною міркою довжини при проведенні фортифікаційних робіт.

Особовий склад аеромобільних (парашутно-десантних) відділень може

виконувати в різних ґрунтах малою піхотною лопатою за 1 год. наступний обсяг

робіт:

- у піщаному ґрунті — 0,75 м3;

- у суглинному ґрунті — 0,5 м3;

- у глинистому ґрунті — 0,25 м3.

Командири відділень повинні це знати і враховувати при постановці завдань

особовому складу на обладнання фортифікаційних споруджень.

Фортифікаційне обладнання позиції відділення здійснюється з метою

ефективного застосування штатної стрілецької зброї і озброєння БМД (БТР), а

також для захисту особового складу, озброєння і військової техніки від усіх

засобів ураження противника. Воно здійснюється особовим складом відділення із

10

застосуванням шанцевого інструменту, зарядів вибухових речовин, засобів

механізації, місцевих матеріалів і конструкцій промислового виготовлення, а

також з урахуванням захисних і маскуючих властивостей місцевості.

Обладнання позиції відділення (рис. 11.2) починається з відривання одиночних

окопів, які обладнуються протиосколковими козирками і з’єднуються траншеєю в

окоп на відділення.

Рис. 11.2 – Окоп на відділення (послідовність обладнання):

а - пристрій одиночних окопів для стрільби лежачи, маскування БМД (БТР-Д) під

тло місцевості табельними засобами і місцевими матеріалами; б - поглиблення

11

окопів до 1,1 м, пристрій парних окопів, початок відривання окопу для БМД

(БТР-Д); в - з’єднання окопів ходом повідомлення глибиною 0,6 і в окоп на

відділення, закінчення відривання окопу для БМД (БТР-Д); г - поглиблення окопу

на відділення до 1,1 м, обладнання запасних площадок і осередків для стрілецької

зброї, пристрій ніш для боєприпасів і перекритої ділянки траншеї

Одночасно відривається окоп для БМД (БТР) на основній позиції. У

подальшому в окопі на відділення влаштовуються бліндаж (перекрита щілина) і

відхоже місце, відривається окоп для БМД (БТР) на запасній позиції, а в окопі для

БМД (БТР) на основній позиції влаштовується перекрита щілина.

Окоп на відділення і окоп для БМД (БТР) на основній позиції з’єднуються

ходом сполучення.

В умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником позиція

відділення може обладнуватися із застосуванням землерийної техніки. У цьому

випадку спочатку здійснюється розбивка і трасування елементів окопів, а потім їх

відривання. Після відривання окопу на відділення, окопів для БМД (БТР)

землерийною машиною особовий склад дообладнує їх вручну.

Дообладнання включає очищення берми, обладнання бійниць, відривання

окопів і майданчиків для ведення вогню, обладнання козирків над стрілецькими

окопами (рис. 11.3), обладнання бліндажа (перекритої щілини) і відхожого місця в

окопі на відділення і обладнання щілини в окопі для БМД (БТР) на основній

позиції.

У слабких і нестійких ґрунтах за наявності часу і матеріалів крутизни окопу,

траншеї і ходи сполучення зміцнюються суцільним або розрідженим одягом, для

чого можуть застосовуватися жердини, дошки, хворост, очерет, наповнені мішки

й інший місцевий матеріал. Для захисту окопу від дощових вод повинні

відриватися канавки водовідводу, водозбірні і водовбирні колодязі.

З метою запобігання затіканню і розповсюдженню горючої суміші

необхідно робити ґрунтові вали на краях перекритих ділянок і на дні траншеї і

ходу сполучення.

12

Рис. 11.3 – Окоп з протиосколковим козирком для гранатомета АГС і

одноразового ручного протитанкового гранатомета:

1 - траншея, 2 - ґрунтова обсипка; 3 - покриття козирка (жердини діаметром 5-7

см); 4 - розпірка (жердини діаметром 5-7 см); 5 - прогін (колода діаметром 16-18

см); 6 - забирка опорної стінки; 7- покриття амбразурного короба (накатник

діаметром 10 см); 8 - стійка амбразурного короба; 9 - розпірки стійок

амбразурного короба (накатник), 10 - відтяжка з дроту діаметром 3-4 мм в чотири

нитки; 11 - анкерний кіл; 12 - колода забирки амбразурної стінки; 13 - одяг

крутизни ґрунтового столу; 14 - стійка одягу крутизни ґрунтового столу.

На обладнання споруди необхідно 18,9 люд/год. Матеріали: круглий ліс -

1,2 м3; дріт - 6 кг

Окоп для БМД (рис. 11.4) і БТР (рис. 11.5) відривається вручну або

землерийною машиною. Якщо окоп влаштовується в мерзлих або скельних

ґрунтах, то для відривання котловану застосовуються вибухові речовини.

13

Рис. 11.4 – Окоп для БМД (БТР-Д) із круговим обстрілом:

1- площадка для БМД (БТР-Д); 2-перекрита щілина; 3-водозбірний колодязь

(обсяг вийнятого ґрунту 12 м3)

Рис. 11.5 – Окоп для БТР:

1 - майданчик для БТР, 2 - перекрита щілина (бліндаж), 3 - водозбірний колодязь

Об’єм вийнятого ґрунту 48 м3. На обладнання окопу (без щілини) саперною

лопатою необхідно 65 люд./год. або із застосуванням землерийної машини ПЗМ -

0,6 маш./год. і 12 люд./год.

14

Для захисту від засобів ураження і для відпочинку особового складу на

позиції відділення обладнується одна щілина або один бліндаж. Окоп для БМД

(БТР-Д) складається з прямокутного котловану, апарелі та брустверу. Дну окопу

надається загальний ухил убік апарелі, де відриваються водозбірний колодязь.

При влаштуванні окопів у слабких ґрунтах на дно апарелі і котловану укладають

колії з жердин, фашин або хворосту.

Окопи можуть розташовуватися на передніх і зворотних схилах висот.

Найбільш зручними для їх розташування є передні схили.

Траншеї призначаються для ведення вогню, спостереження, скритого

розташування підрозділів і маневру в ході бою. Попередньо проводиться розбивка

траншеї ламаного накреслення в плані з довжиною фасів 8 - 10 м. Після

відривання траншеї машинами ПЗМ-2 військовослужбовці дообладнують її

вручну в бойовому, господарському і санітарному відношенні. Дообладнування

траншеї включає очищення берми, обладнання бійниць, відривання осередків і

площадок для ведення вогню, пристрій ніш для боєприпасів, відхожих місць, а

також одягу крутості траншеї на ділянках зі слабким і хитливим ґрунтом.

Для відводу води дну траншеї надається ухил убік водозбірного колодязя.

Водозбірні колодязі відриваються глибиною 50 - 75 см у знижених ділянках

траншеї.

Командири відділень повинні стежити, щоб відхожі місця (рис. 11.6)

влаштовувалися не ближче 15 м від окопу (траншеї) з розрахунку два-три місця на

взвод.

Для схованого сполучення між окремими окопами (траншеями)

військовослужбовці використовують нерівності місцевості, влаштовують

вертикальні маски з місцевого матеріалу або відривають ходи сполучення.

Глибина ходу сполучення 110 або 130 см, ширина по дну 40 - 50 см. При

відсутності часу глибину зменшують до 60 см (для пересування поповзом).

15

Рис. 11.6 – Відхоже місце. На пристрій потрібно жердин для покриття

довжиною 3 м - 20 шт., 2,8 м - 30 шт.; для одягу ровика довжиною 1,8 м - 25 шт;

1,2 м - 32 шт; 0,4 м - 5 шт; усього 0,5м3

Командиру відділення може бути поставлене завдання на обладнання

спорудження для спостереження командиру взводу (роти, батальйону), розміри і

порядок зведення якого він зобов’язаний знати. Спорудження відкритого типу для

спостереження влаштовують у виді осередку (рис. 11.7, 11.8) глибиною 130 см із

бруствером висотою 20 - 60 см і сидінням для зв’язкового і радиста. Місця

розташування споруджень для спостереження вибирають так, щоб

забезпечувалися огляд і схований підступ.

Щілину влаштовують з входом з траншеї або з поверхні землі. За наявності

часу і матеріалів над щілиною робиться перекриття з колод діаметром не менше

14 см з ґрунтовим обсипанням товщиною не менше 60 см (рис. 11.9). За

відсутності колод для перекриття щілини можна використовувати хворост,

фашини очерету й інші місцеві матеріали. Для захисту від попадання всередину

споруди радіоактивного пилу вхід у щілину закривають полотнищем з щільної

тканини (плащовою тканиною).

16

Рис. 11.7 – Спорудження відкритого типу для спостереження командира

взводу (обсяг вийнятого ґрунту 4,6 м3): 1- осередок для спостереження; 2 -

водозбірний колодязь; 3 - перекрита щілина

Рис. 11.8 – Спорудження відкритого типу для спостереження командира

батальйону (обсяг вийнятого ґрунту 14 м3): 1 - перекрита щілина (бліндаж); 2 -

водозбірний колодязь; 3 - осередок командира дивізіону (батареї); 4 - осередок

зв’язківців; 5 - осередок командира і начальника штабу батальйону; 6 - осередок

спостерігача

17

Рис. 11.9 – Перекрита щілина на екіпаж:

1 - покриття; 2 - перекрита ділянка входу, 3 - водозбірний колодязь; 4 - жердини; 5

- скручування з дроту діаметром 3 - 4 мм в чотири нитки. Об’єм вийнятого ґрунту

щілини з входом з поверхні 13,5 (11,5) м3, з входом з траншеї 10,5 (8,5) м3. На

обладнання щілини з входом з поверхні без заготівлі матеріалів необхідно 28 (24)

люд./год., з входом з траншеї - 24 (20) люд./год. Матеріали: круглий ліс (колоди

діаметром 14 см, завдовжки 300 см) і жердини - 2,4 (2,3) м3, дріт - 4 кг. Цифри в

дужках наведені для обладнання щілини на екіпаж

Одиночний окоп для автоматника (кулеметника) влаштовується спочатку

для стрільби з положення «лежачи» (рис. 11.10), потім його заглиблюють для

стрільби з положень «з коліна» і «стоячи». Послідовність відривання окопу

залежить від умов переходу до оборони.

18

Рис. 11.10 – Окоп для стрільби з автомата з положення "лежачи".

Об’єм вийнятого ґрунту 0,3 м3. На обладнання окопу піхотною лопатою необхідно

0,5 люд./год.

Послідовність відривання одиночного окопу для стрільби з положення

«лежачи» під впливом вогню противника: солдат, лежачи на вибраному місці,

кладе автомат праворуч від себе на відстані витягнутої руки; повернувшись на

лівий бік, витягує правою рукою піхотну лопату з чохла, бере держак двома

руками і ударами на себе підрізає дерен або верхній ущільнений шар землі,

позначаючи спереду і збоку межі окопу; після цього ударами від себе він

відгортає дерен, кладе його спереду і приступає до відривання. Лопату слід

врізати в землю не прямовисно, а під кутом; тонке коріння перерубувати гострим

краєм лопати; для утворення бруствера дерен і землю викидати вперед у бік

противника, залишаючи між виїмкою і бруствером невеликий майданчик, берму,

шириною 30 - 40 см; голову тримати ближче до землі, не припиняючи

спостереження за противником.

19

Коли в передній частині окопу буде досягнуто необхідну глибину (30 см.),

військовослужбовець відсувається назад і продовжує відривання окопу до

необхідної довжини (170 см), щоб укрити тулуб і ноги. Після закінчення

відривання окопу бруствер розрівнюється лопатою і маскується дерном або

іншими місцевими матеріалами (трава, гілля і т. п.) під вигляд і колір місцевості.

У подальшому окоп заглиблюють для стрільби з положення «з коліна» до 60

см (рис. 11.11) і для стрільби з положення «стоячи» до 110 см. При відриванні

окопів ґрунт викидається вперед і вбік, утворюючи бруствер, що захищає стрільця

від фронтального і флангового автоматного і кулеметного вогню і від осколків. У

боковій крутизні окопу обладнують нішу для боєприпасів. Під час відривання

окопу слід проводити його маскування з використанням місцевих матеріалів і

табельних засобів.

Рис. 11.11 – Окоп для стрільби з автомата з положення «з коліна»

Об’єм вийнятого ґрунту 0,8 м3. На обладнання окопу піхотною лопатою потрібно

1,2 люд./год

20

Рис. 11.12 – Окоп для двох стрільців з нішею на двох чоловік:

1 - скрутка з 3 - 4-мм дроту в чотири нитки; 2 - покриття (d=12 -14 см, l= 2 -3 м); 3

- ніша для боєприпасів; 4 - ніша на двох чоловік; 5 – траншея (обсяг вийнятого

ґрунту 3,8 м3)

21

Рис. 11.13 – Окоп для стрільби з кулемета з коліна (об’єм вийнятого ґрунту

1,2 м3)

22

Виймання для підпору кулемета (10х10х50)

Рис. 11.14 – Окоп для стрільби з ручного протитанкового гранатомета з

нішею на одну людину (об’єм вийнятого ґрунту 4 м3):

1 - дерен; 2 - ніша для боєприпасів; 3 - скрутка з 3 – 4 мм дроту в чотири нитки; 4

- покриття (d=12 - 14 см; l=2 - 3 м); 5 - траншея; 6 - ніша на одну людину

23

Бліндажі (рис. 11.15) залежно від наявних матеріалів зводять з тонкомірних

колод і накатника, мішків із землею і криволінійних армованих оболонок або з

елементів хвилястої сталі.

Рис. 11.15 – Бліндаж безврубочної конструкції:

1 - накат (колоди діаметром 14 см, завдовжки 145 см); 2 - горизонтальна забирка

стінки торця (колоди діаметром 12 см, завдовжки 145 см); 3 - притискні жердини

діаметром 5-7 см, довжиною 250 см; 4- подовжня опорна колода діаметром 10 см,

завдовжки 240 см; 5 - нари (жердини діаметром 5-7 см, завдовжки 120 см); 6 -

вертикальна забирка стін (колоди діаметром 12 см, завдовжки 180 см); 7 -

вертикальна забирка стіни торця (колоди діаметром 12 см, завдовжки 200 см); 8 -

розпірки (накатник діаметром 10 см, завдовжки 105 см); 9 - опорні рами (колоди

діаметром 16-18 см, завдовжки 216 см); 10 - дверний блок БД-50; 11 - забирка стін

входу (накатник діаметром 8-10 см, завдовжки 180 см). На обладнання бліндажу

необхідно 90 люд./год. Матеріали: колоди - 4,95 м3, дріт - 6,5 кг, цвяхи - 1,8 кг

24

Рис. 11.16 – Укриття для автомобіля ГАЗ 66 (об’єм вийнятого ґрунту 50-60

м3): 1 - апарель 2 - водозбірний колодязь

11.1.1 Окопи, спорудження й укриття, які обладнуються в позиційних

районах артилерійських і зенітних підрозділів

Окопи для вогневих засобів обладнуються у вигляді площадок або

котлованів.

Окоп для ПТРК (рис. 11.17) обладнується із сектором обстрілу 60°. Окоп

складається з площадки для установки ПТРК, ровика для розрахунку з бійницею

для ведення вогню з автомата, ніші для боєприпасів і бруствера.

Окоп для станкового протитанкового гранатомета СПГ-9М (рис. 11.18)

складається з площадки для ведення вогню, ровика для розрахунку, ніші для

боєприпасів і бруствера. Сектор обстрілу бруствером не обладнується.

25

Рис. 11.17 – Окоп для ПТРК - виріб 9К111 (об’єм вийнятого ґрунту 4,8 м3):

1 - площадка для ПТКР; 2 - ніша для боєприпасів; 3 - бійниця для ведення вогню з

автомата; 4 - хід сполучення

26

Рис. 11.18 – Окоп для станкового протитанкового гранатомета СПГ-9М

(об’єм вийнятого ґрунту 5 м3):

1 - ніша для боєприпасів; 2 - контур покриття ніші; 3 - водозбірний колодязь; 4 -

хід сполучення

Окопи для артилерії і мінометів складаються з площадки для знаряддя

(міномета), укриття для розрахунку, ровика з нішами для боєприпасів, апарелі і

бруствера (рис. 11.19, 11.20).

Для спостереження за противником і керування вогнем обладнають

артилерійські командно-спостережні і спостережні пункти (рис. 11.21, 11.22).

Місце їхнього розташування повинне забезпечувати добрий огляд місцевості, що

лежить попереду і позицій противника в границях, обумовлених задачею і на

можливо велику глибину, а також маскування КСП (СП) і підходів до нього.

Сержанту необхідно знати, що при влаштуванні КСП (СП) варто уникати

розташування їх у яскраво виражених орієнтирів і на місцевих предметах, що

приваблюють увагу спостерігачів противника.

27

Окоп для зенітної установки ЗУ-23 (рис. 11.23)складається з площадки для

установки й укриття для розрахунку. Окоп для стрільця-зенітника має округлу

форму з бермою і площадкою для комплексу.

Рис. 11.19 – Окоп для 122-мм гаубиці Д-30 (об’єм вийнятого ґрунту 55 м3):

1 - ніша для боєприпасів; 2 - площадка для боєприпасів; 3 - площадка для гаубиці;

4 - перекрита щілина; 5 - водозбірний колодязь

28

Рис. 11.20 – Окоп для 120-мм міномета (об’єм вийнятого ґрунту 19 м3):

1 - перекрита щілина; 2 - ніші для боєприпасів; 3 - хід сполучення; 4 - водозбірний

колодязь; 5 - апарель; 6 - приємок для плити міномета (обладнують на місці)

29

Рис. 11.21 – Відкрите спорудження для спостереження командира батареї

(об’єм вийнятого ґрунту 14 м3):

1 - осередок командира батареї, далекомірника і радіотелефоніста; 2 - осередок

командира взводу керування і розвідника; 3 - перекрита щілина; 4 - хід

сполучення; 5 - водозбірний колодязь; 6 - осередок радіотелефоніста

30

Рис. 11.22 – Відкрите спорудження для передового спостережного пункту

батареї (об’єм вийнятого ґрунту 5 м3).

31

Рис. 11.23 – Окоп для зенітної установки ЗУ-23 (об’єм вийнятого ґрунту 4

м3): 1 - площадка для зенітної установки; 2 - виїмка в бруствері для колеса в

бойовому положенні (відриваються по місцю); 3 - водозбірний колодязь; 4 - ніша

для сошника лафета.

11.2 Вибухові речовини, засоби підриву та заряди

Під час обладнання окопів і укриттів у мерзлих і скельних ґрунтах, а також

для знищення і ураження бойової техніки противника застосовують заряди

вибухових речовин, засоби підриву і заряди промислового виготовлення.

Для проведення вибухових робіт у військах застосовуються вибухові

32

речовини (ВР) нормальної потужності – тротил і пластид.

Тротил на вигляд є ясно-жовтим і залежно від технології – кристалічна,

лускова або гранульована речовина. Тротил токсичний, гранично допустима

концентрація 0,001 мг/л, він уражає дихальні шляхи, травний тракт. При тривалій

дії викликає слабкість, запаморочення, дерматити шкіри, гепатит.

Тротилові шашки (рис. 11.24) призначаються для проведення вибухових

робіт і виготовляються трьох видів:

- вагою ВР 400 г., розміром 50x50x100 мм;

- вагою ВР 200 г., розміром 25x50x100 мм;

- вагою ВР 75 г., діаметром 30 мм, завдовжки 72 мм.

Рис. 11.24 – Тротилові підривні шашки:

а - велика тротилова шашка (маса 400 г); б - мала тротилова шашка (маса 200 г);

в - циліндрична тротилова шашка (маса 75 г)

Тротилові шашки виготовляються пресуванням. Для захисту від

зовнішнього впливу вони покриті шаром парафіну і обгорнуті папером,

просоченим парафіном.

Шашки мають запальне гніздо під капсуль-детонатор № 8. Місце

запального гнізда позначено на паперовій обгортці колом темного кольору.

Тротилові шашки вагою ВР 75 г. і 400 г. можуть мати запальне гніздо з

33

різьбленням.

З тротилових шашок вагою ВР 200 г і 400 г під час проведення вибухових

робіт складаються заряди необхідної ваги (по розрахунку) і форми. Тротилові

шашки вагою ВР 75 г застосовуються, в основному, для підривних робіт у

мерзлих і твердих ґрунтах і скельних породах на відкритих розробках.

Ящики з тротиловими шашками вагою ВР 200 г і 400 г можуть

застосовуватися як заряди ВР вагою 25 кг без зняття кришки. Для цього в кришці

ящика є отвір, закритий з’ємною планкою. З ящиків з тротиловими шашками

можуть складатися заряди великої ваги.

Пластид є однорідною вагою світло-кремового кольору. Він зберігає

пластичні властивості при температурі від - 30 до + 50 °С. Брикети з пластиду

мають розміри 70х70x145 мм, вагу 1 кг і паперову обгортку. Пластид

негігроскопічний, нерозчинний у воді, легко деформується зусиллям рук, що

дозволяє виготовляти з нього заряди різної форми. З брикетів пластиду при

підривних роботах виготовляються заряди необхідної форми і ваги (по

розрахунку) залежно від призначення. Пластид не має властивостей липкої

речовини (легко кришиться), тому заряди з нього необхідно виготовляти в

оболонках (з тканини, плівки і т. п.) і кріпити до об’єктів, що підриваються.

Заряди з пластиду підриваються від капсуля-детонатора № 8, вставленого в

заряд на глибину не менше 10 мм.

Вибух зарядів ВР проводиться вогневим або електричним способом, при

цьому може застосовуватися також підрив за допомогою шнура, що детонує .

Вогневий спосіб застосовується для підриву одиночних зарядів ВР або для

різночасного підриву серій зарядів, коли підрив одного з них не може пошкодити

інший заряд або іншу серію. При вогневому способі підрив зарядів здійснюється

запалювальною трубкою, що складається з капсуля-детонатора і вогнепровідного

шнура.

Запалювальні трубки виготовляються у військах або надходять з

промисловості в готовому вигляді (запалювальні трубки з вогнепровідним

шнуром у пластикатовій оболонці – ЗТП).

34

Капсулі-детонатори застосовуються для ініціювання (збудження детонації)

зарядів ВР. У військах для підривних робіт використовується капсуль-детонатор

№ 8-А (рис. 11.25), який є відкритою з одного кінця циліндровою алюмінієвою

гільзою, в нижній частині якої запресоване бризантна ВР підвищеної потужності,

а зверху – ініціююча ВР. Заряд капсуля-детонатора прикривається зверху

алюмінієвою чашкою з круглим отвором у центрі, закритим шовковою сіткою.

Рис. 11.25 – Капсуль-детонатор №8-А:

1 - гільза; 2- чашка; 3 - азид свинцю; 4 - сітка; 5 - ініціююча ВР (ТНРС);

6 - бризантна ВР (тетрил, тен, гексоген)

Капсулі-детонатори підривають: від пучка іскри вогнепровідного шнура

(при вогневому способі підриву), від електрозапалювача (при електричному

способі підриву) або від підриву шнура, що детонує (у разі його використання при

вогневому або електричному способі підриву).

Капсулі-детонатори вимагають обережного ставлення, оскільки від удару,

тертя і нагрівання вони можуть вибухнути. Капсулі-детонатори слід оберігати від

вологи і берегти в сухих місцях окремо від вибухових речовин. До місць

проведення вибухових робіт капсулі-детонатори повинні доставлятися в

заводській упаковці або в спеціальних пеналах.

Капсулі-детонатори вважаються непридатними за наявності тріщин і

35

деформації на гільзі, опудреності стінок гільзи ініціюючим складом і при появі

окислення у вигляді плям або суцільного нальоту на гільзах. Капсулі-детонатори з

вказаними дефектами застосовувати для підривних робіт забороняється.

Вогнепровідний шнур призначається для збудження підриву капсулів-

детонаторів у запалювальних трубках або запалювання зарядів димного пороху.

Він складається з порохової серцевини з однією спрямовуючою ниткою всередині

і ряду внутрішніх і зовнішніх опліток і оболонок. Зовнішній діаметр шнура 6 мм.

Виготовляється вогнепровідний шнур трьох видів: в пластикатовій оболонці

(ОШП) сірувато-білого кольору; подвійний асфальтований (ОШДА) темно-сірого

кольору; асфальтований (ОША) темно-сірого кольору.

Шнур в пластикатовій оболонці і подвійний асфальтований шнур

застосовуються під час проведення підривних робіт під водою і у вологих місцях.

Асфальтований шнур може застосовуватися тільки для роботи в сухих місцях, де

зволоження його не допускається.

Вогнепровідний шнур усіх типів відрізками завдовжки 10 м. збирається в

бухти (круги) і в такому вигляді зберігається на складі.

Швидкість горіння вогнепровідного шнура на повітрі становить приблизно

1 см/с. Для виготовлення запалювальних трубок ЗТП-300 застосовується

вогнепровідний шнур із швидкістю горіння 1 см в 3 с.

Під водою шнур горить на глибині до 5 м. Горіння його під водою

відбувається дещо швидше, ніж на повітрі.

Запалювальні трубки, що виготовляються у військах, можуть бути зроблені

без запалювального гніту або з гнітом. Без гніту запалювальні трубки коротші 50

см робити, як правило, забороняється; у запалювальних трубках з запалювальним

гнітом відрізок вогнепровідного шнура повинен мати довжину не менше 10 см.

В окремих випадках бойової обстановки і для проведення підривних робіт

під час захисту мостів від льодоходу дозволяється застосовувати запалювальні

трубки без гніту завдовжки 15 см.

Виготовлення запалювальних трубок проводиться в такому порядку (рис.

11.26).

36

Рис. 11.26 – Порядок виготовлення запалювальної трубки (розміри в

міліметрах):

а – відрізування вогнепровідного шнура; б - кінці шнура, відрізані для

виготовлення трубки; в - кінець шнура, обгорнутий ізоляційною стрічкою; г -

виштовхування капсуля-детонатора з коробки; д - введення шнура в капсуль-

детонатор; е - обжимання капсуля-детонатора; ж - правильно введений шнур; з -

обжатий капсуль-детонатор; и - ізоляція місця з’єднання капсуля-детонатора з

шнуром; к - запалювальна трубка

Чистим гострим ножем на дерев’яній підкладці відрізають під прямим

кутом шматок вогнепровідного шнура необхідної довжини, потім виймають з

коробки капсуль-детонатор і перевіряють його придатність шляхом огляду.

Обрізаний під прямим кутом кінець вогнепровідного шнура обережно вводять в

гільзу капсуля-детонатора до упору в чашку. Шнур повинен входити в гільзу

легко, без натиску і обертання, які можуть привести до підриву капсуля-

детонатора. Якщо шнур входить в гільзу дуже вільно, кінець його обгортають

37

одним шаром ізоляційної стрічки або паперу.

Після цього для закріплення капсуля-детонатора на вогнепровідному шнурі

його обжимають спеціальним обжимом. Для цього беруть шнур у ліву руку і,

притримуючи капсуль-детонатор вказівним пальцем, накладають правою рукою

обжим так, щоб його нижня поверхня була на рівні зрізу гільзи; поступово

посилюючи натиснення на обжим і повертаючи його, створюють біля краю гільзи

кільцеву шийку, чим і досягається міцність з’єднання капсуля-детонатора з

шнуром.

Обжимати капсуль-детонатор можна тільки обжимом. Якщо обжиму немає,

то кінець вогнепровідного шнура, що вставляється в капсуль-детонатор,

необхідно обернути ізоляційною стрічкою або (за відсутності стрічки) папером

так, щоб шнур не випадав з гільзи під дією власної ваги.

Перед підпалюванням запалювальної трубки вільний кінець

вогнепровідного шнура для більшого оголення порохової серцевини обрізають

навскоси. Якщо виготовлена запалювальна трубка не буде відразу застосована для

проведення підриву, то вільний кінець вогнепровідного шнура заліплюють

воском, мастикою або обгортають ізоляційною стрічкою.

При виготовленні запалювальної трубки з гнітом відрізок останнього

завдовжки не менше 3 см надягається на зрізаний навскоси кінець

вогнепровідного шнура. Гніт прив’язується до шнура міцною ниткою; прив’язка

повинна проводитися нижче за зріз шнура, інакше можлива відмова в

запалюванні запалювальної трубки.

Підпалювання запалювальних трубок проводять запалювальним гнітом

(тліючий кінець гніту прикладається до косого зрізу вогнепровідного шнура),

звичайними або сірниками підривника (тліючими) або вогнепровідним шнуром,

що горить, з насічками.

Запалювальні трубки, що виготовляються промисловістю, мають три

терміни уповільнення: 50 с (ЗТП), 150 с (ЗТП) і 300 с (ЗТП). Вони виготовляються

з терковим (рис. 11.27) або механічним (рис. 11.28) запальником вогнепровідного

38

шнура. На вогнепровідному шнурі запалювальної трубки закріплена алюмінієва

муфта, на якій є цифри, що вказують час уповільнення в секундах (50, 150, 300).

Рис. 11.27 – Запалювальна трубка ЗТП з терковим запальником:

1 - капсуль-детонатор № 8-а; 2 - втулка; 3 - алюмінієва муфта з числом, яке вказує

час уповільнення в секундах; 4 - вогнепровідний шнур; 5 - терка; 6 - трубка; 7-

терковий капсуль-запальник; 8 - капронова нитка; 9 - корпус; 10 – пробка

Рис. 11.28 – Запалювальна трубка ЗТП з механічним запальником:

1- капсуль-детонатор № 8-а, 2 - втулка; 3 - алюмінієва муфта з числом, яке вказує

час уповільнення в секундах, 4 - вогнепровідний шнур, 5 - запалювальний вузол; 6

- корпус; 7 - ударник; 8 - пружина; 9 - чека; 10 – кільце

Запалювальні трубки заводського виготовлення, запалені на повітрі, надійно

горять і у воді на глибинах до 5 м. Трубки з механічним запальником допускають

запалювання їх у воді на тих же глибинах.

До місць проведення підривних робіт запалювальні трубки повинні

доставлятися в заводській упаковці або в сумках підривника. Поводження із

запалювальними трубками повинне бути таким же обережним, як і поводження з

39

капсулями-детонаторами.

Окопний заряд призначається для обладнання вибуховим способом

одиночного стрілецького окопу в мерзлих і твердих ґрунтах. Заряди ОЗ можуть

застосовуватися для спушування мерзлого або твердого ґрунту при обладнанні

групових стрілецьких окопів на два-три стрілка, відривання окопів для танків і

бойових машин, відривання сховищ для особового складу і транспортних машин.

Окопний заряд ОЗ (рис. 11.29) складається з чотирьох вузлів, які

збираються в одне ціле перед використанням: кумулятивного заряду (4) (окремо

вказаний на рис. 11.30), фугасного заряду (2) з реактивним двигуном, підривника

(3), пускового пристрою УП -60 (1).

Рис. 11.29 – Окопний заряд ОЗ-1:

1 - пускове обладнання УП; 2- фугасний заряд з реактивним двигуном; 3 -

підривник; 4 - кумулятивний заряд

Кожний заряд ОЗ комплектується сумкою для перенесення.

Заряд ОЗ встановлюється на поверхні ґрунту у вертикальному положенні.

Перед приведенням в дію з підривника викручується і видаляється запобіжна

чека. До місця застосування заряди ОЗ можуть доставлятися в ящиках або сумках

упакованими по елементах або в зібраному вигляді.

40

Рис. 11.30 – Кумулятивний заряд:

а - загальний вигляд; б - розріз; 1 - корпус; 2 - пробка; 3 - лінза; 4 - заряд ВР; 5 -

кумулятивне облицьовування; 6 - стрічка; 7 - чека; 8 - ковпак; 9 - пристосування

для установки

Для збирання заряду необхідно:

- розкрити металеву коробку з підривниками;

- викрутити пробку з нижнього кінця фугасного заряду і вкрутити в нього

повністю верхній кінець підривника;

- викрутити пробку з отвору кумулятивного заряду і вкрутити його в нижній

кінець підривника.

Заряди ОЗ допускають установку на місцевості з ухилами до 20°. Для

установки заряду на місцевості з ухилом 20° і більше вирівнюється

горизонтальний майданчик діаметром 0,5 м. За наявності сніжного покриву, сніг

на місці установки заряду розчищається і заряд встановлюється на поверхні

ґрунту.

Заряди ОЗ утворюють вирви необхідних розмірів в ґрунтах до IV категорії

включно і в мерзлому ґрунті при глибині промерзання до 0,4 м. У більш твердих

ґрунтах і при глибині промерзання більше 0,4 м. для утворення вирви необхідних

41

розмірів послідовно застосовуються два заряди.

Для приведення в дію одиночного заряду необхідно:

- взяти зібраний заряд за фугасний заряд у ліву руку так, щоб кумулятивний

заряд знаходився попереду на відстані 0,5 - 0,6 м. від тулуба на висоті пояса;

- правою рукою відстібнути пружинну клямку чеки і висмикнути чеку за

кільце (при висмикуванні чеки пластини що пружинять різко випрямляються,

тому щоб уникнути травм заряд не наближати до обличчя ближче ніж на 0,5 м.);

- встановити заряд у вертикальному положенні на місці відривання окопу;

- відкрутити пробку на верхньому кінці заряду;

- витягнути з пенала пускове обладнання і вкрутити його в гніздо на

верхньому кінці заряду;

- утримуючи заряд лівою рукою, правою рукою відкрутити і висмикнути

запобіжну чеку;

- зсунути металеву гільзу на корпусі теркового запальника пускового

пристрою убік від заряду повністю (до звільнення ослабленого січення);

- переламати руками корпус теркового запальника;

- утримуючи лівою рукою пускове обладнання за частину корпусу, що

залишилася, правою рукою різким ривком висмикнути терку за відламану

частину корпусу;

- відійти на безпечну відстань (окремі грудки мерзлого ґрунту і каміння

можуть розлітатися на відстань до 100 м).

Під час використання зарядів ОЗ необхідно дотримуватися таких

запобіжних заходів:

- забороняється перенесення і перевезення зібраного заряду ОЗ або

підривника (окремо від заряду) без запобіжної чеки;

- видалена чека не може бути знов установлена;

- заряд (підривник) без запобіжної чеки знищується вибухом накладного

заряду;

- заряди, які не були підірвані після приведення в дію пускових пристроїв,

знищуються на місці встановлення накладними зарядами;

42

- забороняється розбирання зарядів, що відмовили у дії;

- знищення зібраних зарядів ОЗ проводиться одночасним вибухом двох

тротилових шашок вагою 200 г, укладених упритул збоку від фугасного і

кумулятивного зарядів і з’єднаних шнуром, що детонує.

11.2.1 Підривання різних об’єктів і ґрунтів

Підривання бойової техніки, озброєння, боєприпасів, а також дорожніх

споруджень, трубопроводів і ліній електропередачі роблять накладними зарядами.

Для перебивання сталевих аркушів приймається:

- при товщині аркушів до 2 см включно - один ряд 200-г тротилових шашок;

- при товщині аркушів більш 2 см - число рядів 200-г тротилових шашок

береться рівним Н:2 (Н - товщина листа в сантиметрах);

- дробові розміри товщини аркушів і дробові числа, що виражають сумарну

кількість рядів шашок, округляються до найближчих цілих значень убік

збільшення.

Броньові плити перебиваються зарядами, збільшеними в два рази в

порівнянні з зарядами, розрахованими для перебивання сталевих аркушів. Заряд

розташовується по всій ширині елемента, що перебивається, і повинний щільно

прилягати до нього.

При нещільному приляганні заряду величина повітряного зазору, висота

заклепувальних голівок, товщина звареного шва включаються в розрахункову

товщину елементів, що перебиваються.

Сталеві троси діаметром до 2,5 см перебиваються двома 200-г тротиловими

шашками, а троси діаметром від 2,5 до 4 см - двома 400-г тротиловими шашками

(рис. 11.31).

Вибух обох тротилових шашок проводиться одночасно за допомогою різних

відрізків шнура, що детонує.

43

Рис. 11.31 – Перебивання сталевого троса:

1 - трос; 2 - заряди; 3 - детонуючий шнур; 4 - електропровід; 5-електродетонатор

Дерев’яні елементи (колоди, сваї, інженерні стовпи, дерева) перебиваються

зовнішніми зарядами, яки міцно та без зазору щільно прикріплюються до

елемента, що підривається. Для перебивання дерев’яних елементів

використовують заряди ВР масою 0,4 кг при діаметрі 20 см, 1,2 кг при діаметрі 30

см і 2,6 кг при діаметрі 40 см. Перебивання дерев на корені проводиться зарядами,

збільшеними в два рази. При завалюванні дерев заряд прикріплюється з тієї

сторони, у яку потрібно звалити дерево. Для більш щільного прилягання заряду на

дереві може бути зроблена прорізь.

Для руйнування опори на сваях низьководного моста кожна свая

перебивається окремим зарядом або усі сваї перебиваються одним зосередженим

зарядом, розташованим у середині опори (рис. 11.32).

Маса одного такого заряду приймається 25 кг при відстані між крайніми

сваями в опорі 4 м і 50 кг-при відстані 6 м.

При руйнуванні дорожньої труби заряд розташовується в середині труби.

Маса заряду приймається 100 кг при довжині труби 6 м.

Вибивання бетону із залізобетонних балок здійснюється зовнішніми

зосередженими зарядами масою 0,4 - кг при товщині 20 см, 3 кг - при товщині 40

см, 10 кг - при товщині 60 см і 45 кг - при товщині 100 см. При вибиванні бетону

44

із залізобетонних плит зазначені величини зарядів повинні бути відповідно

збільшені в три рази.

Рис. 11.32 – Руйнування опор і пролітних будівель моста:

а - контактними зарядами; б - зосередженим зарядом

Озброєння і техніка виводяться з ладу вибухами зарядів, розташованих у

найбільш уразливих місцях. Заряди розташовуються:

- на двигунах у циліндрів, у місцях їх з’єднання з корпусом, на одній або

обох гусеницях і на ведучих колесах;

- маса заряду від 1 до 3 кг;

- у бойових машинах, гусеничних тягачах, тракторах, автомобілях, базових

машинах у циліндрів двигунів і в коробках передач у нижній частині, а також у

карданних валів у цапфах і у мостів біля коробки диференціала;

- маса заряду від 0,4 до 1 кг;

- у літаках і вертольотах у двигунів і баків з пальним, у муфт тягових і

піднімальних гвинтів; маса заряду від 0,8 до 3 кг;

- в артилерійських гарматах і в каналах стволів, у казенній частині (у

патронниках) або над затворами; маса заряду береться 1 кг при калібрі гармати до

100 мм і 3 кг при калібрі 100 мм і більш;

- на снарядах і бомбах - в головній частині; маса заряду до 1 кг;

45

- на ракетах і пускових установках - у головній частині ракети, відсіках

керування, у баків з паливом і окислювачем, у двигуна і крил крилатих ракет,

направляючих і шарнірів; маса заряду від 2 до 5 кг;

- на протитанкових і протипіхотних мінах – на міні або поверх

маскувального шару; маса заряду від 0,2 до 0,4 кг.

Руйнування залізничної колії і стрілочного переводу здійснюється

підриванням рейок зарядами масою від 0,2 до 0,4 кг (рис. 11.33).

Рис. 11.33 – Перебивання рейки:

1 - заряд ВР (400-г шашка); 2 - запальна трубка (електродетонатор); 3 – забивка

Лінії електропередачі виводяться з ладу вибухами зарядів масою від 3 до 5

кг, розташованих в опорах і на проводах.

Трубопроводи виводяться з ладу шляхом підриву труб зарядами масою до 1

кг із наступним запаленням нафти (газу).

Розпушування мерзлих ґрунтів і скельних порід з метою обладнання

траншей і котлованів здійснюється шпуровими зарядами. Глибину шпуру

діаметром 30 - 35 мм приймають рівною трьом чвертям товщини мерзлого шару,

що розпушується, або глибини траншеї, а відстань між ними - рівним глибині

шпуру. Шпури заповнюють ВР на всю або на дві третини глибини. В останньому

випадку одну третину шпуру забивають ґрунтом (рис. 11.34).

46

Рис. 11.34 – Розташування заряду в шпурі для розпушування мерзлого

ґрунту і скельної породи:

1 - тротилові бурові шашки; 2 - забивка (ґрунт): 3 - запальна трубка

(електродетонатор)

Підривання об’єктів проводять під керівництвом командира підрозділу.

Найчастіше це завдання буде лягати на командира відділення.

Одержавши й усвідомивши завдання (ціль вибуху, терміни підготовки,

необхідні сили і засоби), командир підрозділу організовує оснащення і висування

особового складу до об’єкту, що підривається, його рекогносцировку, одержання і

доставку ВР і засобів висадження, формує розрахунки і призначає в них старших,

ставить кожному розрахунку завдання (обладнати польовий склад ВР, зв’язати

заряди, виготовити кріплення зарядів, прокласти вибухові мережі, обладнати

підривні станції та ін.).

При підготовці і проведенні вибуху командир контролює дотримання всіма

розрахунками і номерами заходів безпеки. При необхідності командир підрозділу

передбачає організацію оборони об’єкту, що підривається.

47

11.2.2 Запобіжні заходи при проведенні вибухів

Кожен номер розрахунку повинний твердо знати, що йому робити та у якій

послідовності. Усі дії повинні виконуватися за командами і сигналами керівника

(старшого). Сигнали повинні різко відрізнятися один від іншого. Особовий склад,

що бере участь у виконанні завдань, повинен добре їх знати.

Місце вибуху повинне бути оточене постами, що розташовуються на

безпечній відстані. Оточення виставляється і знімається розвідними, які підлеглі

керівнику (старшому).

Для особового складу розташованого на відкритій місцевості безпечними є

відстані:

- при вибуху заряду до 10 кг без оболонок - 50 м у повітрі і 100 м на ґрунті;

- при підриванні дерева - 150 м;

- при підриванні цегли, бетону, каменю - 350 м;

- при підриванні відкрито розташованих металевих конструкцій - 500 м.

Капсулі-детонатори запальних трубок і електродетонатори вводять у

зовнішні заряди після їх кріплення на елементах (об’єктах), що підриваються

безпосередньо перед вибухом.

Палити при звертанні з вибуховими речовинами і засобами висадження

забороняється.

При вогневому способі висадження до зарядів, що не спрацювали, може

підходити одна людина і не раніш ніж через 15 хв. після відмови вибуху (коли за

розрахунком повинний відбутися вибух). При підході до зарядів, що не

спрацювали, необхідно спостерігати, чи немає ознак горіння шнура або самих

зарядів. При виявленні ознак горіння підходити до зарядів забороняється.

Перед запаленням запальних трубок подається команда «Приготуватися», за

якою підривники стають у зарядів і підготовляються до підпалювання.

Підпалювання проводять за командою «Вогонь», а відхід за командою «Відходи».

За цією командою повинні відходити усі підривники, у тому числі ті, що не

встигли підпалити трубки.

48

Під час перевезення ВР і засобів висадження на одній машині, засоби

висадження повинні бути в окремій шухляді на видаленні від ВР не менш 1,5 м.

11.3 Інженерні загородження

Інженерні загородження розподіляються на мінно-вибухові, невибухові і

комбіновані. За призначенням вони бувають протитанкові, протипіхотні,

протидесантні, змішані.

Мінно-вибухові загородження складають основу інженерних загороджень і

встановлюються у вигляді мінних полів, груп мін і окремих мін.

Протитанкові міни бувають протигусеничні, протиднищеві, протибортові.

Вони призначені для мінування місцевості проти бойової і транспортної техніки

противника.

До протитанкових мін серії ТМ-62 відносяться міни ТМ-62М (рис. 11.35),

ТМ-62ПЗ, ТМ-62Т, ТМ-62П2, ТМ-62П, ТМ-62Д, ТМ-62Б.

Рис. 11.35 – Протитанкова міна ТМ-62М:

а - загальний вид міни з підривником МВЧ в транспортному положенні, б - розріз

міни без підривника (з пробкою), 1 - корпус, 2 - пробка, 3 - прокладка, 4 - заряд, 5

- дно, 6 - додатковий детонатор, 7 - проушина для кріплення ручки

49

Міни серії ТМ-62 застосовуються з підривниками МВЧ-62, МВЗ-62, МВП-

62, МВП-62М, МВШ-62, МВ-62, МВД-62, МВН-80.

Залежно від наявності підривників і засобів механізації мінування, які

застосовуються, усі міни серії ТМ-62 можуть споряджатися будь-яким з

перерахованих підривників. Проте рекомендується застосовувати:

- міну ТМ-62М – з підривниками МВЧ-62, МВЗ-62, МВШ-62, МВД-62;

- міни 62ПЗ, ТМ-62П2 и ТМ-62Т – з підривниками МВП-62 и МВП-62М, які

забезпечують не виявлення індукційними міношукачами і встановлення засобами

механізації мінування;

- міни ТМ-62ПЗ, ТМ-62П2 и ТМ-62Т – з підривниками МВП-62 и МВП-

62М, які забезпечують не виявлення індукційними міношукачами.

Установка мін серії ТМ-62 в положенні на не вилучення проводиться із

застосуванням міни-пастки МС-3.

Міни серії ТМ-62, не до кінця споряджені, являють собою заряд ВР в

корпусі (в оболонці або без корпусу) з уніфікованим отвором під підривник. Під

час зберігання отвір закривається пластмасовою або поліетиленовою пробкою.

Установка мін серії ТМ-62 з підривниками МВЧ-62, МВЗ-62, МВП-62М,

МВП-62 і МВ-62 вручну проводиться в рихлому і середньому ґрунті (верх

підривника встановлюється врівень з поверхнею ґрунту – рис. 11.36, а), а також в

твердому ґрунті – з винесенням частини підривника, виступаючим з міни, над

поверхнею ґрунту (рис. 11.36, б).

Для установки міни з підривником вручну необхідно:

- відрити лунку і встановити в неї міну;

- зняти з підривника запобіжну чеку і різко натиснути великим пальцем

кнопку пускача (після натискування кнопки біля підривників МВЧ-62 і МВЗ-62

повинен чутися шум працюючого годинникового механізму);

- замаскувати міну.

50

Рис. 11.36 – Установка протитанкових мін серії ТМ-62 з підривниками

МВЧ-62, МВЗ-62, МВП-62М, МВП-62 і МВ-62: а – у ґрунт середньої твердості і в

рихлий ґрунт, б – у твердий ґрунт.

Установка міни з підривником МВС-62 (рис. 11.37) проводиться вручну в

незамерзлий ґрунт так, щоб верх підривника був поглиблений нижче за поверхню

ґрунту на 2-5 см з маскуванням шаром ґрунту товщиною 5-8 см.

Для установки міни з підривником МВС-62 необхідно:

- відрити лунку глибиною 15-18 см;

- установити міну в лунку;

- зняти запобіжну чеку і повернути ручку в горизонтальне положення (на

90° за ходом годинникової стрілки);

- замаскувати міну ґрунтом.

Рис. 11.37 – Установка протитанкової міни ТМ-62 з підривником МВС-62

вручну.

51

Для установки мін серії ТМ-62 з підривником МВШ-62 вручну необхідно:

- відрити лунку і встановити в неї міну (при відриванні лунки у ґрунті з

дерновим покровом дерен розрізається у формі букви Н, з тим щоб в середній

розріз проходив штир підривника);

- при встановленні міни з довгим подовжувачем закріпити міну, як

зазначено вище;

- повернути перевідний кран в бойове положення (червоною рискою проти

букви "Б");

- замаскувати міну;

- згвинтити запобіжний ковпак;

- надіти на головку штиря-підривника подовжувач і закріпити його гвинтом.

Для знешкодження міни з підривниками МВС-62, МВЗ-63, МВП-62М,

МВП-62, МВ-62 або МВД-62 необхідно:

- зняти з міни маскувальний шар;

- перевести підривник з бойового в транспортне положення;

- зняти міну з місця установки, очистити її від ґрунту і оглянути з метою

виявлення пошкоджень;

- укласти справні міни в упаковку.

Для переводу підривника МВЧ з бойового в транспортне положення

необхідно:

- зняти гумовий ковпачок, що закриває перевідний кран;

- вставити в гніздо ключ і повернути перевідний кран за ходом

годинникової стрілки на 3/4 оберту, при цьому кнопка пускача повинна піднятися

вверх (у момент підйому кнопки чути клацання);

- повернути ключ в початкове положення (проти ходу годинникової

стрілки) і вийняти його з гнізда;

- надіти гумовий ковпачок;

- надіти на кнопку пускача запобіжну чеку і замкнути її клямкою.

Зимою можливі окремі випадки примерзання кнопки пускача, внаслідок

чого при повороті крана кнопка не підніметься вверх. У цьому випадку великих

52

зусиль для повороту ключа прикладати не потрібно. Необхідно порушити шар

льоду, що з’єднує кнопку з щитком підривника, кілька разів натиснути кнопку

великим пальцем або порушити лід кінцем чеки (лезом ножа). Після порушення

льоду повернути кран – кнопка підніметься вгору.

Протипіхотні міни призначені для мінування місцевості проти живої сили

противника. Вони поділяються на натискні (ПМН, ПМН-2, ПМН-4, ПФМ-1) і

осколкові (ОЗМ-72, МОН-50). Осколкові, у свою чергу, поділяються на міни

кругового і направленого ураження.

Протипіхотна фугасна міна ПМН (рис. 11.38) складається з корпусу, заряду

ВР, натискного пристрою, декового механізму, ударного механізму і запалу МД.

Рис. 11.38 – Протипіхотна фугасна міна ПМН:

а - загальний вигляд; б - розріз; 1 - корпус; 2 - заряд ВР; 3 - гумовий ковпак; 4 -

щиток; 5 - розрізне кільце; 6 - шток; 7 - металева стрічка; 8, 23 - гумові прокладки;

9 – ковпачок; 10 - різак; 11 - металоелемент № 2; 12 - кільце; 13 - запобіжна чека,

14 - втулка; 15 - бойова пружина; 16 - ударник; 17 - пружина штока; 18- бойовий

виступ; 19 - капсуль-детонатор М-1; 20 - тетрилова шашка; 21 - пластмасова

гільза; 22 – пробка

53

Для підготовки міни до установки необхідно:

- закрутити ковпачок (9) з втулки (14) ударного механізму, перевірити

справність різака (10) і наявність металоелементу (11), знов вкрутити ковпачок

(9);

- викрутити пробку (22), встановити в міну запал МД і закрутити пробку

(22).

В теплих умовах (при талому ґрунті) міни ПМН встановлюються в ґрунт з

піднесенням кришки на 1-2 см над поверхнею ґрунту і маскуються місцевим

матеріалом (травою, листям, ґрунтом і т. п.). Зимою (за наявності рихлого

сніжною покрову) міни встановлюються в сніг з маскуванням рихлим сніговим

шаром 3-5 см.

У твердий утрамбований сніг (лід) міни встановлюються так само, як у

ґрунт.

Міни ПМН знімати забороняється. Вони знищуються на місці їх

встановлення підривом зарядів ВР, які розташовуються поряд з міною, або

багатократним проїздом по мінному полю танків, танків з тралами або з

буксируваними дорожніми катками.

Протипіхотна фугасна міна ПМН-2 складається з корпусу, заряду ВР,

натискного датчика і вбудованого підривника з пневматичним механізмом

дальнього зведення. Вона встановлюється літом в ґрунт і на ґрунт, зимою – на

поверхню ґрунту під сніг і в сніг (рис. 11.39).

Для установки міни в ґрунт необхідно:

- відрити лунку за розміром міни глибиною 3-4 см.;

- встановити міну в лунку;

- поворотом запобіжного штока зрізати запобіжну чеку і, утримуючи міну

так, щоб не допустити натиснення на привід, витягнути запобіжний шток;

- замаскувати міну не більше ніж за 25 с

Міни, встановлені на місцевості в бойове положення, знімати

забороняється. Вони знищуються підривом заряду ВР вагою 0,2 кг, укладеного

поряд з міною або багатократним проїздом по мінному полю танків з тралами.

54

Рис. 11.39 – Установка протипіхотної фугасної міни ПМН:

а - в ґрунт; б - на поверхню ґрунту, в - у сніг на поверхню ґрунту при сніжному

покрові до 10 см; г - в сніг при сніжному покрові більше 10 см; 1 - міна, 2 -

маскування рихлим ґрунтом; 3 - маскування травою, листям; 4 - сніг, 5 -

маскування лунки снігом

Протипіхотна фугасна міна ПМН-4 (рис. 11.40) надходить у війська,

зберігається і транспортується в повністю спорядженому вигляді. Міна

складається з корпусу, заряду ВР (тротил) і вбудованого підривника. Корпус міни

пластмасовий циліндровий, має порожнини для розміщення заряду ВР і

механізмів підривника.

Рис. 11.40 – Протипіхотна фугасна міна ПМН-4 зі скобою:

1 - скоба; 2 - стальний хомут; 3 - резиновий ковпак

55

Протипіхотна міна ОЗМ-72 кругового ураження, не повністю споряджена,

складається із спрямовуючого стакана, корпусу, заряду ВР, вишибного заряду,

запобіжного механізму. Вона встановлюється літом в ґрунт, зимою – на поверхню

ґрунту в сніг. Для установки міни в ґрунт (рис. 11.41) необхідно:

- встановити міну в лунку;

- викрутити пробку з скобою;

- встановити в міну капсуль-детонатор № 8-а дульцем вниз;

- закрутити пробку з скобою;

- навкруги міни засипати землею і утрамбувати землю;

- забити на відстані 0,5 м від міни у бік противника металевий кілочок;

- висота кілочка над поверхнею землі повинна бути 15-18 см.;

- зачепити карабін, прикріплений на короткому відрізку троса, за скобу

пробки, а два інші карабіни на довгих відрізках (трос) пропустити через отвори в

кілочку;

- звільнити з прорізу в котушці кінець розтяжки і кільце, що є на кінці,

зачепити за карабін троса;

- розтягнути розтяжку вздовж фронту на половину її довжини, закріпити на

відстані 7,5 м від міни дерев’яний кілочок і пропустити розтяжку через проріз на

його верхньому кінці;

- розтягнути розтяжку на повну довжину і забити біля її кінця другого

кілочка;

- натягнути розтяжку з невеликим слабким місцем;

- провисання розтяжки між кілочками повинне бути 2-3 см.;

- прив’язати кінець розтяжки до кілочка (друга розтяжка розтягується і

кріпиться в такому ж порядку);

- згвинтити ковпачок з ніпеля міни;

- взяти підривник МУВ-3, зняти гумовий ковпачок з втулки, оглядом

перевірити наявність і справність металоелементу і різака (струни), потім знов

надіти гумовий ковпачок на втулку;

- нагвинтити на ніпель підривник МУВ-3;

56

- відстебнути карабін троса від скоби пробки і замаскувати міну і підривник

МУВ-3;

- зачепити карабін за кільце бойової чеки підривника МУВ-3;

- переконавшись в надійному утриманні бойової чеки, витягнути за кільце

запобіжну чеку (якщо бойова чека при зачепленні за неї карабіна витягується, то в

цьому випадку нахилом кілочка у бік міни ослабляється натягнення троса);

- відійти від міни, не зачіпаючи розтяжки.

Рис. 11.41 – Установка протипіхотної осколкової міни ОЗМ-72 з

підривником МУВ-3 в ґрунт: 1 - дерев’яні кілочки; 2 - дротяна розтяжка; 3 -

металевий кілочок; 4 - стальний трос з двома карабінами; 5 - міна ОЗМ-72 з

підривником МУВ-3

При установці міни в м’якому ґрунті під міну підкладається відрізок дошки

товщиною не менше 2,5 см і розміром не менше 15x15 см.

Зимою при мерзлому ґрунті міна встановлюється на поверхню ґрунту в сніг.

У місцях установки міни і кілочків сніг зчищається до поверхні ґрунту. Для

установки кілочків у ґрунті пробиваються отвори ломом або спеціально

виготовленим пробійником. В отвори забиваються кілочки. На місці установки

міни також забивається металевий кілочок, до якого міна, встановлена на

поверхні ґрунту, прив’язується капроновою стрічкою. Навкруги міни і кілочків

насипають і утрамбовують ґрунт. Послідовність установки міни зимою така ж, як

57

і при установці в ґрунт. Міни ОЗМ-72 можуть встановлюватися в автономному

варіанті з підривником МУВ-3 або в керованих мінних полях з комплектами

ВКПМ-1, УМПП-3. Для приведення мін в дію електричним способом в керованих

мінних полях застосовуються електромеханічні накольні механізми НМ-71, які

нагвинчують на ніпель міни.

Міни ОЗМ-72, встановлені автономно, знешкоджувати (знімати)

забороняється. Вони знищуються траленням кішками або проїздом танків. При

траленні кішками вручну закидання кішки на мінне поле і її підтягання

проводяться з укриття. Знімати дозволяється тільки міни, встановлені в керованих

мінних полях, після переводу їх в безпечний стан (відключення пультів

управління).

Протипіхотна осколкова міна МОН-50 (рис. 11.42) не повністю споряджена,

складається з корпусу, спорядженого готовими осколками 8, і заряду ВР 4.

Рис. 11.42 – Протипіхотна осколкова міна МОН-50:

1-корпус; 2 - прицільна щілина; 3 - пробка; 4 - заряд ВР; 5 - запальне гніздо; 6 -

електродетонатор; 7 - кришка; 8- осколки; 9 - доладні ніжки; 10 – фланець

Вона може встановлюватися на ґрунт (сніг) на ніжках (9) або кріпитися

струбциною до місцевих предметів. Для установки міни на ґрунт необхідно:

58

- витягнути міну з сумки;

- ослабити пробку одного запального гнізда;

- повернути міну опуклою стороною корпусу у бік противника так, щоб

стрілка, розташована над прицільною щілиною (2), була направлена у бік цілі;

- повернути складені ніжки (9) міни вниз, розкрити їх в сторони і втиснути

їх в ґрунт на глибину, що забезпечує стійкість міни;

- направити міну на ціль, користуючись прицільною щілиною так, щоб око

навідника, жолоб щілини і точка прицілювання були на одній лінії, на рівні

нижньої площини щілини;

- при прицілюванні відстань від ока до прицільної щілини повинна бути

140-150 мм;

- вкрутити в запальне гніздо (5) міни електродетонатор або запал МД-5М;

- на ніпель запалу МД-5М накрутити накольний механізм підривника;

- замаскувати міну.

Якщо дозволяє бойова обстановка, для прицілювання міни встановлюється

віха на відстані 10 або 30 м від міни.

У зимових умовах при товщині сніжного покрову до 20 см міна ставиться на

поверхню ґрунту, навкруги ніжок сніг ущільнюється, міна маскується шаром

рихлого снігу. Для підвищення стійкості ніжок міни на обмерзлий ґрунт

підстилається сумка.

Знешкоджувати дозволяється міни МОН-50, встановлені в керованому

варіанті. Для знешкодження керованої міни необхідно:

- відключити дроти на пункті управління від джерела струму;

- відключити електродетонатор від дротяної мережі;

- зняти з міни маскування і викрутити електродетонатор з міни;

- зняти міну з місця установки.

Міни ПОМ-2 (рис. 11.43) встановлюються системами дистанційного

мінування і вручну за допомогою комплектів ручного мінування КРМ-П.

59

Рис. 11.43 – Загальний вид міни дистанційного мінування ПОМ-2 при

викиді з касети: а - після відстрілу із стакана; б - в бойовому положенні; 1 –

сталевий ковпачок; 3 - кришка; 4 - підпружинні лапки; 5 - упорний шток; 6 -

фіксатор; 7- нитки; 8 - якір; 9 - осколковий корпус, 10 - втулка; 11 - хрестовина; 12

– датчики цілі

Міни ПОМ-2 знищуються на місці їх установки механічним траленням,

вибуховим способом або розстрілом зі стрілецької зброї.

Знищення мін механічним траленням здійснюється за допомогою кішки

через укриття або з броньованої машини, а також багатократним проїздом

бронетехніки по мінному полю.

При знищенні мін вибуховим способом поряд з міною укладається

дистанційно (наприклад, з бронемашини за допомогою жердини) заряд ВР вагою

0,2-0,4 кг із закріпленим в ньому електродетонатором, підключеним до

електровибухової мережі.

Знищення мін ПОМ-2 може здійснюватися розстрілом зі стрілецької зброї з

броньованої машини або з укриття.

Комплект мінування ПКМ призначений для мінування місцевості за

допомогою разових мінних касет. ПКМ складається з підривної машинки ПМ,

верстата з касетою і анкером, двох котушок дротяної лінії по 15 м кожна.

60

Рис. 11.44 – Схема використовування комплекту мінування ПКМ:

1 - дистанційно встановлена ділянка мінного поля; 2 - орієнтир; 3 - дистанційно

встановлена ділянка мінного поля при збільшенні його ширини; 4 - дистанційно

встановлена ділянка мінного поля при збільшенні його глибини; 5 - верстат ПКМ

на пусковому майданчику

Під час підготовки до мінування необхідно:

- розрівняти і за необхідності утрамбувати пусковий майданчик розміром

20x40 см,

- зорієнтувавши верстат у напрямі відстрілу мін, встановити його на

пусковий майданчик так, щоб шпильки повністю були втоплені в ґрунт;

- при установці верстата на м’яких і середніх ґрунтах вставити анкер в отвір

і забити його в ґрунт, а на твердій підставці вставити в скобу;

- встановити касету в чашку верстата і закріпити її фіксатором;

- через контрольне вікно чашки переконатися в щільному приляганні дна

касети до чашки;

- розмотати дроти котушки дротяної лінії на довжину 2-3 м, витягаючи їх з

боку торця корпусу, закритому ковпачком великого діаметру;

- зачистити кінці дротів на довжину 3-5 см, перегнути кожний з них удвічі і

скрутити;

- під’єднати кінці дротової лінії до клем верстата: один – до клеми

61

центрального контакту, інший – до клеми «маса»;

- розмотати дротяну лінію, при цьому необхідно відійти ліворуч від

верстата на 10-15 м;

- переконатися в тому, що підривна машинка знаходиться в транспортному

(перевірочному) положенні;

- під’єднати кінці дротяної лінії до лінійних затисків підривної машинки;

- натискувати і різко відпустити штовхач підривної машинки (при справній

електропровідній мережі в момент відпуску штовхача індикатор повинен дати

спалах).

За відсутності штатної дротяної лінії або її пошкодження можна

використовувати саперний або інші ізольовані дроти. При цьому загальний опір

дротяної лінії не повинен перевищувати 8 Ом.

Комплекти ВКПМ-1, ВКПМ-2 призначені для обладнання мінно-вибухових

загороджень (МВЗ) (рис. 11.45) з протипіхотних мін ОЗМ-72 і МОН-50 з метою

прикриття позицій військ і охорони військових об’єктів. Вони упаковуються в

дерев’яні ящики, на внутрішніх сторонах кришок яких є схеми упаковки і

пакувальні аркуші.

Рис. 11.45 – Схема з’єднання елементів комплектів ВКПМ-1 і ВКПМ-2 в

мінно-вибухових загородженнях:

1 - сигнальна міна СМ; 2 - натяжний датчик цілі сигнальної міни; 3 - протипіхотна

осколкова міна МОН; 4 - лінія управління; 5 - вихідні клеми; 6 - пульт управління;

7 - перемикач; 8 - дроти; 9 - підривна машинка

62

Комплекти ВКПМ і ВКПМ складаються з постійних і поповнюваних

виробів. До постійних виробів належать: пульт управління з підривною

машинкою ПМ-4, котушки з лініями управління, пробки для електродетонаторів і

капсулів-детонаторів, футляри для накольних механізмів НМ-71 і підривників

МУВ-4, пробійники, саперні ножі, сумки для перенесення елементів комплекту,

упаковки для зберігання і транспортування комплекту.

До поповнюваних витратних виробів належать: осколкові і сигнальні міни,

електродетонатори і капсулі-детонатори, накольні механізми НМ-71, розтяжки з

котушками, саперний дріт, кілочки, ізоляційна стрічка.

Використовування комплектів засновано на спільному застосуванні

керованих по дротах протипіхотних мін (ОЗМ-72, МОН-50) і сигнальних мін СМ,

встановлюваних у зонах суцільного ураження осколкових мін.

Таблиця 11.1 – Основні тактико-технічні характеристики

Найменування комплекту ВКПМ-1 ВКПМ-2

Тип застосовуваних мін ОЗМ-72 МОН-50

Протяжність МВЗ по фронту, м. до 200

Кількість ліній управління, шт. 4

Розрахунок, осіб 2

Час установки, хв. 50 45

Час зняття, хв. 60 50

Час переводу в бойове положення, с 5

Час переводу в безпечний стан, с 60

Кратність застосування, раз. не менше 10

Спосіб установки вручну

Діапазон застосування, град от -40 до +50

Вага комплекту, кг 58 46

Габаритні розміри упаковки, мм 772x47х250

Гарантійний термін зберігання, років 10

63

Таблиця 11.2 – Склад комплекту ВКПМ-1, ВКПМ-2

Найменування ВКПМ-1 ВКПМ-2

Міна ОЗМ-72, шт. 4 -

Міна МОН-50, шт. - 4

Сигнальна міна СМ, шт. 12 12

Пульт управління с ПМ-4, шт. 1 1

Котушка з лінією управління (100 м), шт. 4 4

Накольний механізм (НМ), шт. 4 4

Капсуль-детонатор (КД) № 8-А, шт. 4 -

Електродетонатор ЭДП, ЭДП-Р, шт. - 4

підривник МУВ-4, шт. 24 24

Дротяна розтяжка на котушці, к-т. 16 16

Стальний трос з карабінами, к-т. 8 8

Кілочок, шт. 48 48

Пробійник, шт. 2 2

Футляр для НМ и МУВ-4, шт. 4 4

Коробка для КД № 8-А і ЕДП-Р, шт. 1 1

Струбцина, шт. - 2

Приціл, шт. - 1

Втулка, шт. - 8

Ізоляційна стрічка ПВХ, рулон. 1 1

Капронова стрічка ЛТК, шт. 4 -

Саперний ніж, шт. 1 1

Сумка, шт. 2 2

Упаковка, шт. 1 1

Мінно-вибухові загородження, розгорнені з комплектів ВКПМ-1 і ВКПМ-2

(рис. 11.46 і 11.47), складаються з пультів управління, до вихідних клем яких

підключено по чотири лінії управління з осколковими мінами (1), автономно

встановлених сигнальних мін з натяжними датчиками цілі, підривних машинок,

підключених до пультів управління за допомогою дротів.

64

Рис. 11.46 – Схема установки мінного поля з комплекту ВКПМ-1:

1 - міна ОЗМ-72; 2 - зона ураження міни; 3 - сигнальна міна СМ; 4 - лінія

управління; 5 - окоп бойової охорони; 6 - пульт управління мінним полем. Час на

установку (зняття) ВКПМ-1 розрахунком з двох осіб - до 1 год.

Рис. 11.47 – Схема установки мінного поля з комплекту ВКПМ-2:

1 - протипіхотна осколкова міна МОН-50, 2 - зона ураження міни; 3 - сигнальна

міна СМ; 4 - лінія управління; 5 - окоп бойової охорони, 6 - пульт управління

мінним полем. Час на установку (зняття) ВКПМ-2 розрахунком з двох осіб - до 1 год

65

Збудження підриву осколкової міни здійснюється електричним імпульсом

від підривної машинки, який по дротах, через пульт управління, вихідні клеми і

далі по одній лінії управління поступає до відповідної осколкової міни. Вибір тієї

або іншої міни здійснюється за допомогою перемикача пульта управління.

Спрацьовування сигнальної міни відбувається автоматично при дії на датчик цілі.

Комплекти ВКПМ-1 і ВКПМ-2 дозволяють влаштовувати мінно-вибухові

загородження, що складаються з чотирьох груп мін, які розташовуються на

підступах до позицій (районів розташування) підрозділів або до окремих об’єктів.

Протяжність мінно-вибухового загородження по фронту може бути до 200 м, а

дальність управління до 100 м.

Група мін включає одну керовану по дротах протипіхотну осколкову міну

ОЗМ-72 або МОН-50 і дві-три сигнальні міни СМ, які встановлюються в зоні

суцільного ураження осколкової міни так, щоб їх датчики цілі перекривали

найімовірніші напрямки руху противника. На установку, утримання і зняття

мінно-вибухового загородження з одного комплекту призначається розрахунок у

складі двох осіб. Перший номер – командир розрахунку, другий номер –

оператор.

При підготовці до мінування перший номер розрахунку укладає в сумку

підривну машинку ПМ-4, коробку з електродетонаторами або футляр з накольним

механізмом і коробку з капсулями-детонаторами № 8-а, футляр з підривниками

МУВ-4, пакет із сталевими тросами та карабінами, ізоляційну стрічку і саперний

ніж, а у разі необхідності струбцини, перехідні втулки і приціл для міни МОН-50.

Другий номер розрахунку укладає в сумку одну осколочну, 2-3 сигнальні

міни, 4 котушки і пробійник з рукояткою, крім того, він бере з собою одну

котушку з лінією управління шанцевий інструмент і 3-5 вішок (прапорців) для

позначення місць установки мін і меж їх зон суцільного ураження.

Загородження знімаються за наказом командира підрозділу, як правило, по

ділянках в послідовності, зворотній їх установці. До зняття загороджень доцільно

залучати розрахунки, які їх встановлювали.

66

Порядок зняття комплектів ВКПМ-1 і ВКПМ-2:

- відключити підривну машинку ПМ-4 та ізолювати кінці дротів пульта

управління;

- від’єднати засоби вибуху від осколкових мін і лінії управління;

- зняти осколкові міни;

- зняти сигнальні міни;

- скрутити розтяжки і лінії управління на котушки;

- укласти елементи комплекту в пакувальний ящик;

- доповісти командиру підрозділу про зняття загородження.

Забороняється:

- підключати підривну машинку до електровибухових сіток без дозволу

командира підрозділу;

- застосовувати капсулі-детонатори, електродетонатори, накольні механізми

і осколкові міни, що мають пошкодження;

- перевіряти справність електровибухових сіток, якщо довжина лінії

управління менше 60 м;

- нахилятися над сигнальними мінами при їх установці;

- знімати і зберігати міни з пошкодженнями, які не дозволяють викручувати

електродетонатор, накольний механізм і витягнути капсуль-детонатор;

- повторно застосовувати підривники МУВ;

- транспортувати комплекти, елементи яких не закріплені в чарунках

пакувального ящика.

11.4 Засоби розвідки та розмінування

Інженерні загородження, як правило, обходяться, а при неможливості

обходу долаються за допомогою штатних засобів тралення або по пророблених

проходам (переходам). Проходи в інженерних загородженнях робляться зарядами

розмінування і вручну.

67

Для подолання загороджень у кожному аеромобільному (парашутно-

десантному) батальйоні створюють групу розмінування, а в кожній аеромобільній

(парашутно-десантній) роті призначають відділення розмінування. До складу

групи розмінування виділяють одне-два відділення, добре навчені прийомам

розмінування й оснащені засобами пошуку мін і їх знищення. Кожне відділення

повинне мати 2 - 3 кішки з мотузками, 3 - 4 загарбні ложки, 1 - 2 сачки для збору

протипіхотних мін, 2 катушки з чорно-білою стрічкою, 8 - 10 прапорців для

позначення. Особовий склад повинний бути оснащений індивідуальними

засобами і пристосуваннями (рис. 11.48).

Рис. 11.48 – Індивідуальні засоби і пристосування для подолання мінно-

вибухових загороджень, встановлених дистанційними системами мінування:

а - каток з твердої деревини; б - сачок для збору протипіхотних мін; в - захисна

маска; г - наколінник; д - контейнер з 2 - 3-мм заліза для видалення протипіхотних

мін; е - загарбна ложка; 1 - металеві труби; 2 - фартух з 4-мм гуми або брезенту; 3

- дерев’яний каток; 4 - ободок; 5 - щиток з 3-мм оргскла; 6 - розгорнення; 7 -

тасьма; 8 - парусина; 9 - 5-мм пориста гума; 10 - м’яка гума

68

Проходи у своїх загородженнях проробляють, як правило, завчасно, а в

загородженнях у ході виконання бойового завдання. Ширина проходів повинна

бути не менш 4 м.

Для пропуску особового складу в колоні по одному через протипіхотне

мінне поле можуть обладнуватися проходи у виді стежок шириною 0,4 - 1 м, на

яких за допомогою заряду розмінування знищують протипіхотні міни. Проходи,

що збігаються з напрямком шляхів руху військ, розширяють до 4 м і більш.

Розширення проходів, як правило, роблять силами інженерно-саперних

підрозділів, але це завдання може виконувати і аеромобільне (парашутно-

десантне) відділення, що має навички і підготовку.

Для розвідки мінно-вибухових загороджень застосовуються переносні

індукційні міношукачі ІМП (рис. 11.49) і комплекти розмінування КР-Е.

Рис. 11.49 – Міношукач ІМП:

1-штанга; 2-пошуковий елемент; 3-телефон; 4 - підсилювальний блок

Переносний індукційний міношукач ІМП призначений для пошуку і

виявлення в ґрунті й у воді мін з металевими корпусами і мін з пластмасовими

корпусами, що містять металеві деталі.

Порядок підготовки до роботи. Розвернути міношукач ІМП. Тумблер

живлення встановити в положення ВИКЛ., ручку регулятора – в ліве положення

(мінімальна чутливість). Тримати датчик міношукача не ближче 0,5 м від ґрунту і

не ближче 1 м від металевих предметів.

69

При встановленні тумблера живлення в положення ВКЛ. повинен бути

звуковий сигнал двох-чотирьох тонових послідовностей тривалістю 3-4 с (процес

автокомпенсації), потім короткі клацання з періодичністю 3 с; якщо немає

клацань – замінити джерела живлення.

Таблиця 11.3 - Тактико-технічні характеристики

Дальність виявлення, см:міна ТМ-62 не менше 45міна ПМН не менше 13міна ПФМ не менше 15Глибина виявлення мін, встановлених у ґрунт, см:міна ТМ від 0 до 40міна ПМН від 0 до 8Глибина броду, що розвідується , м не більше 1Темп пошуку мін, м2/год:у положенні «стоячи» до 300у положенні «лежачи» до 200Час безперервної роботи, год.:елементи 316 (6шт.) 10елементи 343 (6 шт.) 50елементи 373 (6 шт.) 80батарея 8 РЦ8360; 60можуть використовуватися батареї типу 3336 (2 шт.) 30-40Вага в ящику укладання, кг 8Вага в робочому положенні (з 8 РЦ83), кг не більше 2Мінімальна відстань між працюючими міношукачами, м 6

Перевірити чутливість таким чином: через 3-4 с після процесу

автокомпенсації піднести пробник загостреним кінцем до центру датчика на

відстань 20-30 см (кілька разів) – повинен бути сигнал виявлення.

Установити граничну чутливість для даного типу (ґрунту обстежуваної

70

місцевості), для чого встановити ручку регулятора в таке максимально праве

положення, при якому наближення датчика до ґрунту (торкання) не приводить до

звукового сигналу.

Під час роботи датчик міношукача переміщується вправо-вліво (із

швидкістю 0,1-1 м/с) паралельно поверхні землі, на відстані до 5 см від неї. Після

кожного помаху датчик переміщується на відстань до 20 см. Факт виявлення міни

супроводжується подачею звукового сигналу. Частота сигналу пропорційна

розмірам і вазі металевих частин міни і зворотно пропорційна відстані від міни до

датчика пошукового елементу (якщо об’єкт пошуку великий або близько, буде

високий звук, якщо об’єкт пошуку маленький або далеко – низький). Характер

знайденого предмету уточнюють щупом (рис. 11.50)

Рис. 11.50 – Щупи для виявлення мін в ґрунті і снігу:

а - короткий щуп (саморобний) для виявлення мін при переповзанні; б -

металевий наконечник щупа (варіант); в - довгий щуп (саморобний) для

виявлення мін в положенні стоячи; г - щупи промислового виготовлення.

Для уточнення місцеположення знайденої міни необхідно: зупинитися;

підвести датчик так, щоб тон звукового сигналу став нижче; не змінюючи висоти,

переміщати датчик і знайти таке його положення, де висота тону сигналу буде

максимальною (об’єкт пошуку – під центром датчика).

71

Примітки: 1. Для уникнення зниження чутливості не розташовувати тривало

(більше 20 с) датчик включеного міношукача поблизу металевих предметів.

2. Якщо виникла розкомпенсація (безперервний звуковий сигнал високої

частоти), встановити тумблер живлення в положення ВИКЛ., а через 2-3 с – в

положення ВКЛ.

До комплекту розмінування КР-Е входять 4 збірних щупа, 3 кішки з

шнурами завдовжки 30 м, 32 прапорці для позначення знайдених мін, 4 чохли для

прапорців, 2 котушки з чорно-білою стрічкою в чохлах, ножиці для різання

колючого дроту і ящик.

Під час ведення бойових дій у ході збройних конфліктів військам потрібно

долати встановлені групами незаконних збройних формувань (НЗФ) мінні поля,

фугаси у вихідному районі і на шляхах висування і розгортання, а також всі види

мінно-вибухових загороджень перед переднім краєм і в глибині оборони позицій

підрозділів НЗФ.

Для мінування автомобільних доріг застосовуються керовані і некеровані

фугаси різних типів, а також протитанкові і протипіхотні міни (рис. 11.51).

Рис. 11.51 – Схема мінування автомобільних доріг:

1- фугаси (міни), 2 - розтяжка; 3 - лінія управління, 4 - пункт управління (обсяг

вийнятого ґрунту 3,8 м³)

72

При цьому ділянки доріг, що проходять по карнизу, на крутих поворотах і

спусках (підйомах), дорожні споруди (мости, тунелі) руйнуються завчасно або

готуються до підриву. Підступи до цих місць, придатні для стоянок або розвороту

техніки, десантування і посадки вертольотів, стежки, що ведуть до джерел,

мінуються.

При мінуванні асфальтованих доріг використовуються місця з порушеним

покриттям. Міни і фугаси встановлюються у вибоїни на дорозі і маскуються

щебенем або кидаються в калюжі, заповнені водою колії, ставляться на узбіччях і

місцях можливого об’їзду розбитої ділянки дороги.

Частіше всього одиночні протитанкові міни і фугаси встановлюються в

таких місцях, де підрив техніки викликав би тривалу зупинку руху, забезпечивши

ураження особового складу і техніки із засідок.

На гірських дорогах встановлюються фугаси в кронах дерев, що ростуть

біля дороги, або на кам’янистих схилах край дороги. У цих випадках фугаси або

гранати типа Ф-1 встановлюють з підривником МУВ і запалом МД-2 (рис. 11.52 -

11.53).

Рис. 11.52 – Комбінований фугас на дорозі

73

Рис. 11.53 – Мінування стежки:

1 - розтяжка; 2 - підривник МУВ; 3 - граната Ф-1

У підрозділах ведення розвідки місцевості і об’єктів на наявність мін,

фугасів і інших вибухонебезпечних предметів покладається на нештатні

інженерно-саперні відділення з розрахунку одне на кожну роту, артилерійську

батарею. Крім того, весь особовий склад підрозділів і військових частин

зобов’язаний знати інженерні боєприпаси, які застосовуються підрозділами НЗФ,

демаскуючі ознаки мінування, заходи безпеки при діях в можливих районах

установки мін, фугасів і наявності інших вибухонебезпечних предметів.

Склад і оснащення нештатних інженерно-саперних відділень залежать від

вигляду, способів і масштабів застосування НЗФ мінно-вибухових загороджень,

наявності сил, засобів і часу, інших даних обстановки.

Розвідка місцевості на наявність вибухонебезпечних предметів проводиться

методами пророблення проходів або осередковим способом до заняття районів

військами. Розвідка методом пророблення проходів починається з пророблення

головних і допоміжних проходів на призначеній ділянці місцевості, району

населеного пункту. Проходи шириною 6-8 м пророблюють через кожні 800-1000

м. Після цього паралельно і перпендикулярно до них на відстанях 150-180 м

пророблюють допоміжні проходи шириною 3-4 м.

74

Пророблення головного проходу здійснюється в такому порядку: 1-й–5-й

номери, рухаючись уступом вправо (вліво) на дистанціях 10-15 м, перевіряють

міношукачами смуги місцевості шириною 1,5-2 м кожна і позначають знайдені

вибухонебезпечні предмети прапорцями з комплектів розмінування КР-Е.

Місцевість, покриту травою, смугу, яка підлягає розвідці, заздалегідь протралює

1-й номер кішкою з укриття. Якщо можливо, трава спалюються.

Командир відділення спільно з одним із номерів розрахунку позначає межі

проходу прапорцями через кожні 25-30 м. Усі проходи нумеруються. Указки з

номерами проходів встановлюються на пересіченні проходів. Про виявлення

першого вибухонебезпечного предмета негайно доповідається за командою і

доводиться до відома всіх, хто веде розвідку на цій ділянці.

Розвідка доріг (рис. 11.54) на наявність мін, фугасів і інших

вибухонебезпечних предметів, залежно від умов обстановки, може здійснюватися

одним (від роти) або декількома нештатними інженерно-саперними відділеннями

(від батальйону, батареї).

Рис. 11.54 – Побудова бойового порядку інженерно-саперного відділення

при розмінуванні в лісистій місцевості вручну (варіант):

1 - бронетехніка колони; 2- БТР (БМД); 3 - номери розрахунку інженерно-

саперного відділення; 4 - розрахунок мінно-пошукової служби; 5 - безпосередня

бойова охорона

Під час розвідки дороги на наявність мін і фугасів нештатне інженерно-

саперне відділення діє таким чином: попереду один за іншим уступом вправо або

вліво на дистанціях 15-20 м рухаються чотири нештатних сапера, ведучи розвідку

дорожнього полотна кожний в смузі 1,5-2 м; за ними на віддаленні 40-50 м

рухаються два сапера з кішками і підривними зарядами, виконуючи завдання із

знешкодження або знищення мін і фугасів. Нештатні сапери, що рухаються

попереду, при виявленні міни або фугасу подають встановлений сигнал (голосом,

свистком, прапорцем).

75

Для розмінування дороги зі смугами безпеки руху по обох сторонах дороги

шириною 6-8 м кожна виділяється три нештатні інженерно-саперні відділення (від

батальйону, батареї). Одне відділення проводить розвідку і розмінування

дорожнього полотна, а два інших – розвідку і розмінування смуг безпеки з обох

боків дороги.

Знайдені міни видаляють кішкою або знищують накладними підривними

зарядами. Артилерійські або мінометні боєприпаси, що не вибухнули, стягують

кішкою або знищують на місці накладними зарядами.

Розвідку мостів, водоперепускних труб і інших дорожніх споруд на

наявність вибухонебезпечних предметів доцільно вести в такій послідовності:

спочатку обстежують підступи до моста за допомогою щупів і міношукачів; потім

нештатні сапери візуально оглядають опори і пролітну будову моста на наявність

зарядів, дротів управління і радіоприймальних пристроїв. Особлива увага при

цьому звертається на демаскуючі ознаки мінування; після цього дорожні споруди

і підходи до них перевіряються за допомогою шукачів мін з неконтактними

підривниками, міношукачів, щупів, а в разі необхідності – спеціальних приладів

та інструментів.

Для розвідки доріг і дорожніх споруд на наявність вибухонебезпечних

предметів особовий склад нештатних інженерно-саперних відділень повинен

твердо знати основні демаскуючі ознаки їх мінування. До них належать: свіжі

сліди земляних робіт на проїжджій частині, узбіччях, кюветах, насипах і виїмках,

підпірних стінках; порушення цілісності дорожнього покриття; наявність на

дорозі насипного ґрунту, окремого каміння і сміття; просідання ґрунту в окремих

місцях, порушення однорідності і густина його; сліди штучного ущільнення

ґрунту; відмінність кольору окремих місць полотна дороги від загального фону;

наявність виїмок, що мають правильні геометричні контури; наявність металевих

штирів, що стирчать з полотна дороги.

Розвідка будівель на наявність мін, фугасів і інших вибухових пристроїв

починається з підходів до них, під’їздів, підвальних приміщень, сходових кліток і

маршів, горищ, ліфтових шахт і комунікацій. Після цього перевіряються

76

приміщення. На підходах до будівель в радіусі до 50 м ведеться пошук і

знешкодження протитанкових, протипіхотних мін, мін-пасток і інших

вибухонебезпечних предметів за допомогою щупів і міношукачів. Для перевірки

на мінування підходів і розмінування доріжок і стежин, що ведуть до невеликої

будівлі, залучаються одне нештатне інженерно-саперне відділення, а до крупних

будівель або об’єкта – декілька відділень.

Після перевірки на мінування підходів проводиться зовнішній огляд стін,

отворів і інших конструкцій по всьому периметру будівлі. Особлива увага

звертається на виявлення земляних робіт біля фундаментів. Внутрішні

приміщення будівлі повинні перевірятися на наявність мін, мін-сюрпризів, мін-

пасток і інших вибухових пристроїв і вибухонебезпечних предметів. При цьому

особлива увага повинна звертатися на пошук і знешкодження мін-пасток і мін-

сюрпризів, установлених на розвантажувальну, натяжну, обривну або

комбіновану дію, а також на невилученість.

Послідовність дій нештатних інженерно-саперних відділень під час

перевірки будівель на мінування після закінчення зовнішнього огляду така:

відчинення з безпечної відстані зачинених дверей і вікон за допомогою мотузок з

кішкою (що відкриваються назовні) або жердин (що відкриваються всередину),

огляд і перевірка на мінування під’їздів, підвалів, сходових кліток, горищ,

коридорів, труб, люків, вентиляційних каналів. Після цього розпочинають огляд

кімнат, у яких повинні ретельно перевірятися на мінування підлога, стеля,

капітальні стіни, підвіконня, ніші під ними і батареями центрального опалення

або печі і димарі, санвузли, вентиляційні труби, освітлювальні прилади, меблі й

інші предмети домашнього побуту. При цьому дерев’яні підлоги повинні

перевірятися на відсутність слідів їх розкриття і подальшого встановлення дошок

на місце. Дверці меблів і печей слід відчиняти за допомогою шнура з кішкою або

жердини з крюком. Зсовувати меблі для перевірки стіни за ними потрібно також

за допомогою кішки або жердини.

11.5 Невибухові загородження

77

Невибухові загородження за призначенням підрозділяються на протитанкові

і протипіхотні. До протитанкових відносяться рови, ескарпи, контрескарпи,

надовби, бар’єри, завали, до протипіхотних – дротяні сітки, забори, дріт внакид.

Дротяні сітки на високих кілках (рис. 11.55) влаштовуються з трьох-п’яти

рядів кілків, забитих в шаховому порядку і обнесених колючим дротом.

Рис. 11.55 – Дротяна сітка (19 ниток) на високих кілках в три ряди.

Час на обладнання 100 м дротяної мережі в три ряди інженерно-саперним

відділенням - 12-14 год. Матеріали колючий дріт - 10 мотків, кілки - 100 шт.,

металеві скоби - 25 кг

Організація обладнання: 1-й розрахунок (3 особи) розбиває сітку; 2-й

розрахунок (9 груп по 2 особи) забиває кілки в ґрунт на глибину 0,5-0,7 м; 3-й

розрахунок (15-20 груп по 3-4 особи) обплітає кілки колючим дротом (зовнішні

ряди п’ятьма нитками – дві по діагоналі і три горизонтально; внутрішні і

проміжки між рядами трьома нитками – дві по діагоналі і одна зверху). Спочатку

обплітають перший ряд кілків (найближчий до противника), потім проміжок,

другий ряд і т. д. При обплетенні 2 особи розмотують моток колючого дроту, а

одна-дві особи прибивають її до кілків скобами з протилежної противнику

78

сторони.

Дротяні мережі на низьких кілках ("спотикач") (рис. 11.56) влаштовуються з

декількох рядів кілків, забитих в ґрунт в шаховому порядку і обплетених колючим

дротом.

Рис. 11.56 – Дротяна мережа на низьких кілках

На обладнання 100 м мережі шириною 6 м необхідно 12 люд./год.

Матеріали: колючий дріт - 20 мотків, кілки завдовжки 70 см - 350 шт., металеві

скоби - 15 кг

Організація обладнання: 1-й розрахунок (3 чол.) розмотують дріт; 2-й

розрахунок (5 груп по 2 чол.) забиває кілки в ґрунт; 3-й розрахунок (8 груп по 3

чол.) обплітає кілки дротом. Кожний ряд дротяної мережі і проміжки між рядами

обплітають у дві нитки. Дріт прикріплюють скобами до торців кілків. Спочатку

протягують і прибивають до кілків першого ряду першу нитку, потім другу,

роблячи петлі, далі обплітають проміжок між першим і другим рядами і т. д.

Дротяні забори (рис. 11.57) обладнуються з одного ряду кілків, обплетених

п’ятьма нитками колючого дроту, посилених розтяжками з додатковими двома-

трьома горизонтальними нитками на них.

79

Рис. 11.57 – Дротяні забори: а – звичайний; б - посилений

Час на обладнання 100 м звичайного дротяного забору інженерно-саперним

відділенням – 4 год. Матеріали: колючий дріт – 2 мотки, кілочки – 34 шт.,

металеві скоби – 4 кг. Час на обладнання 100 м посиленого дротяного забору

інженерно-саперним відділенням – 5 год. Матеріали: колючий дріт – 5 мотків,

кілочки – 68 шт., металеві скоби – 5 кг

Для виготовлення дротяної спіралі виготовляють шаблон діаметром близько

1 м, заввишки 1,7 м з семи кілків, що скріпляють між собою у верхній частині

обручем. В один з кілків забивають скобу. Розрахунок (3 чол.), закріпивши кінець

дроту до цієї скоби, обмотує кілки шаблона 50 нитками дроту з відстанями між

ними 3-4 см. Потім дріт обрізають і кінець його прикріплюють до другої скоби,

вбитої у верхній частині кілка з внутрішньої сторони. Зв’язавши нижній кінець

дроту з кінцем першого його витка, розрахунок скріпляє нитки між собою через

один кілок. Коли в’язка спіралі закінчена, витягують скоби з кілка, вибивають

обруч або сутички, що утримують верхні кінці кілків, і знімають спіраль. У

складеному вигляді спіраль перев’язують гладким дротом в чотирьох місцях. Для

зручності перемотування і розтягання спіралі до кінців її прикріплюють дерев’яні

ручки. При установці спіраль розтягують на довжину до 10 м, прикріплюють до

вбитих зі сторони торця кілків. По довжині і висоті спіралі перев’язують між

собою скручуваннями з гладкого дроту. Дротяні спіралі встановлюють в два-три

80

ряди по ширині і в один-два ярусу по висоті.

Дротяні рогатки. Три хрестовини із загострених по кінцях кілків скріпляють

подовжньою жердиною і обплітають колючим дротом. Рогатки скріпляють між

собою дротом і прикріплюють до землі кілками.

На обладнання однієї рогатки необхідно 0,4 люд./год. Матеріали: колючий

дріт – 7 кг, одна жердина завдовжки 3,5 м, шість жердин завдовжки 1,5 м.

Дротяні їжаки. Три загострені кілки скріпляють посередині дротом і

обплітають по кінцях колючим дротом. Їжаки скріплюють між собою і

прикріпляють до землі кілками.

На обладнання одного дротяного їжака необхідно 0,1 люд./год. Матеріали:

колючий дріт – 2,5 кг, три кілки завдовжки 1,5 м.

Дріт внакид. Застосовують при обмеженому часі, а також за відсутності

кілків або неможливості їх забивання у ґрунт. Встановлюють в траві, на

болотистих ділянках, на місцях, покритих камінням і валунами.

Організація обладнання: одночасно в смузі шириною 46 м розмотують

спіралями три і більше мотки колючого дроту, який кріплять між собою і до землі

кілками, камінням. На кожний моток призначають трьох осіб: двоє розмотують

дріт, а третій перегинає його, утворюючи петлі і обплітаючи каміння, пні, кущі і т.

д., які зустрічаються.

Для обладнання 100 м загородження необхідно 1 люд./год. Матеріал:

колючий дріт – 3-4 мотки.

Малопомітні дротяні перешкоди (МЗП) (рис. 11.58) встановлюються

розрахунком з восьми осіб. Нижні кінці розгорнутої мережі прикріплюють до

землі кілочками-рогульками через 1-2 м по периметру. Між собою перешкоди

з’єднують вгорі і внизу через 1 м кільцями або дротом. Дротяні мережі МЗП є

одночасно і протитанковими загородженнями. Вага одного пакету МЗП 26 кг,

розміри у згорнутому вигляді 120x60x12 см, в розгорнутому – 10x10 м.

81

Рис. 11.58 – Малопомітна дротяна перешкода (МЗП).

На обладнання 100м загородження необхідно: 100 люд./год. і пакетів МЗП -

10 шт.

Їжаки для загородження траншей призначені для затримки руху піхоти

противника в траншеях під час ведення бою за їх утримання і скидаються в

траншею перед противником.

Три загострені кілки діаметром 5-6 см скріпляють посередині дротом і

обплітають по кінцях колючим дротом. Їжаки скріпляють між собою для

зручності скидання і викладають на бруствери траншеї.

Для виготовлення одного їжака необхідно 0,05 люд./год. Матеріали:

колючий дріт – 1 кг, три кілки завдовжки 60 см.

82

11.6 Подолання водних перешкод

Подолання водних перешкод може здійснюватися на штатних або

підручних плаваючих засобах, з використанням місцевих матеріалів, убрід і по

льоду. При використанні штатних плаваючих засобів можуть обладнуватись

десантні (на бойових машинах), поромні і мостові переправи.

Десантні переправи на штатних плаваючих засобах можуть обладнуватися

при таких швидкостях течії:

- більше 2,5 м/с – для десантних човнів;

- до 2,5 м/с – для ПТ-76, БМД, БМП-3, БТР-60ПБ, БТР-70, БТР-50, БРДМ-2;

- до 1,2 м/с – для БМП-1, БМП-2;

- до 0,7 м/с – для МТ-ЛБ, ГТ-СМ.

Десантні, поромні і мостові переправи з використанням плаваючих

транспортерів, самохідних поромів і понтонних парків обладнують і утримують

інженерні війська.

За відсутності або недостачі переправних засобів інженерних військ

використовуються підручні плаваючі засоби (човни, баржі, катери, пороми,

бочки, автомобільні камери) і місцеві матеріали (колоди, бруси, дошки, очерет,

солома), із застосуванням яких можуть обладнуватися десантні і поромні

переправи. З місцевих плаваючих засобів і матеріалів готуються пороми, плоти,

поплавки.

Для виготовлення поплавків застосовують очерет і солому. Оболонкою

поплавків служать плащ-намети, брезент, промаслені і прогумовані тканини,

полімерні плівки та ін.

Вантажопідйомність плаваючих засобів (човнів, поромів, катерів, барж)

визначають пробним завантаженням їх людьми або технікою поблизу берега;

висота надводного борту в гранично завантаженому стані повинна бути не менше

0,5 м для барж і 0,3 м для човнів, поромів і катерів. Орієнтовну кількість солдатів,

які переправляються в човні, визначають за умовною площею човна (добуток

довжини човна на її максимальну ширину) – на 1 м2 один солдат.

83

Вантажопідйомність (в кг) бочок (бідонів) беруть рівною 0,7 їх місткості (в

літрах) для металевих і 0,6 місткості для дерев’яних. Вантажопідйомність 1 кг

сухої соломи (очерету) рівна 3 кг, мокрої соломи – 1,5 кг. Вантажопідйомність

колод визначають за таблицею 11.4.

Таблиця 11.4 - Корисна вантажопідйомність колод, кг

Діаметр у тонкому кінці, см

Довжина колоди, м

3 4 5 6 7 8 9 10

12 7,515

10,521

14,529

19,539

2244

2346

3468

4080

14 1122

1632

2040

2652

3060

3876

4488

50100

16 1428

2040

2448

3264

3876

4692

54108

62124

18 1836

2448

3264

3876

4692

56112

66132

80152

20 2244

3060

3876

4196

56112

68136

78156

92184

22 2652

2672

4692

56112

68136

80160

94188

108216

24 3264

4284

56108

66132

80160

94188

106220

126252

26 3876

50100

64128

78156

94188

110220

126252

144288

28 4488

58116

74148

90180

108216

126252

146292

166332

30 50100

64136

85170

104208

124248

144288

156312

182380

Примітки: 1. У чисельнику наведено вантажопідйомність свіжозрубленого

дерева, у знаменнику – сухого.

2. Дані в таблиці наведені для сосни, вільхи, осини і верби; для ялини вони

множаться на 1,2; для берези, в’яза – на 0,7.

Плоти на одного-двох осіб (рис. 11.59) виготовляються з дошок, колод і

жердин, зв’язаних між собою мотузками, дротом або збитих цвяхами.

84

Рис. 11.59 – Плоти для переправи одного-двох осіб:

а - з дошок; матеріали: дошки шириною 20 см, товщиною 5 см, завдовжки 2,5-3,5

м - 9 шт.; мотузок (дріт) завдовжки 1,5-2 м – 3 - 6 кінців; б - з сухих колод і

дошок; матеріали: колоди діаметром 20-24 см, завдовжки 2,5-3,5 м – 3 - 4 шт.;

мотузок (дріт) завдовжки 1,5-2 м – 5 - 6 кінців; 1 - підстави; 2 – сидіння

Плоти з фашин на чотирьох осіб (рис. 11.60) виготовляють за допомогою

дошок.

Рис. 11.60 – Пліт з очеретяних фашин на чотирьох осіб:

Матеріали: фашини - 7 шт.; дошки завдовжки 3 м - 6 шт.; мотузок (дріт)

завдовжки 1,5 м - 21 кінець

85

Фашини з очерету або соломи без оболонок застосовують лише при

нетривалій експлуатації, оскільки очерет намокає через 2 год., а солома ще

швидше. Для тривалого використання таких плотів фашини загортають у

водонепроникні оболонки.

Під час обладнання плотів з металевих бочок (рис. 11.61) їх з’єднують між

собою рамами, збираними з накатника, або жердин, з’єднаних між собою

мотузками або дротом.

Рис. 11.61 – Пліт з шести металевих бочок

Матеріали колоди діаметром 12 см, завдовжки 4,2-4,5 м - 4 шт.; колоди завдовжки

2,5 - 3 м - 6 шт.; дошки завдовжки 4 - 4,5 м – 6 - 7 шт.; мотузок - 200м

На одну людину можна виготовити пліт з автомобільних камер (рис. 11.62).

Рис. 11.62 – Пліт з автомобільних камер

86

На мілководних ділянках річки з достатньо твердим ґрунтом дна і берегів

обладнується переправа убрід. При переправі великої кількості бойової техніки

для колісних і гусеничних машин обладнують роздільні броди. Прохідність

бродів, граничні глибини для бойової техніки залежать від ґрунту, швидкості течії

і виду техніки (таблиця 11.5).

Таблиця 11.5 - Гранична глибина броду залежно від швидкості течії

Техніка Швидкість течії, м/сдо 1 до 2 більш 2

Автомобілі (бронетранспортери):легкові типу ГАЗ-69 0,6 0,5 0,4вантажні типу ЗІЛ 0,8 0,7 0,6вантажні типу КрАЗ, МАЗ-538, КамАЗ 1,0 0,9 0,8вантажні типу МАЗ-537, 543, КрАЗ 1,5 1,4 1,3вантажні типу ГАЗ-66, ЗІЛ, Урал-375 1,2 1,0 1,0Легкі тягачі і трактори 0,8 0,7 0,6Тягачі АТ-С, середні танки і самохідні

артилерійські засоби 1,2 1,1 1,0

Тягачі АТ-Т, важкі танки і самохідні артилерійські засоби 1,5 1,4 1,3

Танки з герметизацією корпусу без використання комплекту для руху під водою 2,4 2,1 2,3

Примітка: Глибина бродів для артилерії з тягачами береться відповідно до

типу тягача.

Зимою річки і озера можна долати по льоду. Для цього командири відділень

повинні вміти визначати вантажопідйомність льоду на крижаній переправі. Для

визначення вантажопідйомності крижаної переправи обчислюють якнайменшу на

створі розрахункову товщину льоду Нр. У розрахункову товщину льоду входить:

товщина шару чистого льоду Нч.л і половина товщини шару мутного льоду Нм.л.,

тобто:

Товщина льоду в розрахунок не включається. Вантажопідйомність

переправи визначається згідно таблиці 11.6.

87

Таблиця 11.6 – Необхідна розрахункова товщина льоду

Вид навантаження

Повна вага

машини, т

Розрахункова товщина льоду Нр, см, при температурі

повітря нижче 0 для перепуску колон машин (граничної ваги) Найменша

дистанція під час руху в

колоні, м

Колони більше 15 машин і

підрозділ в пішому порядку

Колони з 10-15 машин

Для перепуску

однієї машини

Війська в пішому порядку в колоні:поодинці - 4 - - 5по два - 6 - - 5по чотири - 12 - - 5Гусеничні і колісні машини 2 16 13 11 15

4 22 18 16 156 27 22 20 158 31 25 23 2010 35 28 25 2015 43 35 31 2520 49 40 36 3025 55 45 40 3530 60 49 44 3535 65 53 47 4040 70 57 51 4045 74 60 54 4550 78 64 57 4560 85 70 62 5070 92 75 67 5080 98 81 72 50

Примітка: При короткочасній відлизі (не більше трьох діб) необхідна

розрахункова товщина льоду збільшується на 25 %.

Для визначення товщини чистого і мутного шарів льоду вирубується не

менше трьох зразків льоду розміром 0,5x0,5 м, з них поодинці – поблизу кожного

берега, інші – в русловій частині.

88

Під час розвідки крижаної переправи лунки для визначення товщини льоду

пророблюються в 10 м від осі траси через кожні 10 м в один ряд (при перепуску

10-15 машин) або в два ряди (при перепуску більшої кількості машин). В

останньому випадку лунки пророблюються в шаховому порядку по обидві

сторони від осі траси.

11.7 Мінна безпека

Мінна безпека – це комплекс знань, умінь та практичних навичок

військовослужбовців, що забезпечують їм збереження життя та здоров’я під час

дій у районах, забруднених вибухонебезпечними предметами.

Усі військовослужбовці повинні знати і практично виконувати вимоги

мінної безпеки й вміти практично діяти на території, забрудненій

вибухонебезпечними предметами.

Під час дій у районах, що становлять мінну небезпеку, кожен

військовослужбовець повинен уміти:

- розпізнавати міни та вибухонебезпечні предмети;

- подавати команди (сигнали) при виявленні мін та вибухонебезпечних

предметів і практично діяти за ними;

- пророблювати та позначати проходи для виходу з замінованої ділянки

місцевості;

- позначати на місцевості виявлені міни та вибухонебезпечні предмети

альтернативними засобами;

- проводити маркірування замінованої ділянки місцевості, у тому числі

альтернативними засобами;

- дотримуватися заходів безпеки під час поводження на місцевості, що

становить мінну небезпеку;

- надавати першу медичну допомогу.

89

Під час виконання завдань у районах, що становлять мінну небезпеку,

забороняється:

- допускати скупчення особового складу під час виконання завдань;

- ходити поза проходами і по неперевіреній місцевості;

- викручувати підривники з артилерійських снарядів, мінометних мін,

гранат, авіабомб та інших боєприпасів, що не вибухнули;

- зсувати з місця або забирати дротяні та інші невибухові загородження без

попередньої перевірки їх на наявність мін;

- вилучати або випалювати вибухову речовину з боєприпасів, що не

вибухнули або неповністю вибухнули;

- розташовувати особовий склад поблизу складів боєприпасів або зібраних

під час розмінування мін та інших вибухонебезпечних предметів;

- використовувати не за призначенням вибухові речовини і засоби

підривання, боєприпаси, запалювальні та освітлювальні суміші і т. п.;

- розпалювати вогнища на ділянках, що не перевірені на наявність

вибухонебезпечних предметів;

- приносити в розташування підрозділів будь-які вибухонебезпечні

предмети.

Категорично заборонено збирати і зберігати такі боєприпаси:

- авіаційні бомби, що не вибухнули;

- артилерійські снаряди зі слідами нарізів на ведучому пояску;

- мінометні міни зі слідами удару бойка на капсулі хвостового патрону;

- артилерійські снаряди і мінометні міни з механічними пошкодженнями

корпусу або підривників;

- ручні гранати із встановленими запалами, без чеки і запобіжних шпильок;

- інженерні міни і підривні заряди з пошкодженим корпусом або

підривником, що не піддаються викручуванню, міни з неконтактними

підривниками, а також міни, що встановлені дистанційними засобами.

Усі перераховані боєприпаси як особливо небезпечні знищуються тільки

спеціалістами з розмінування.

90

Попереджувальні знаки небезпечних районів повинні мати червоний фон з

білим символом небезпеки або інший колір, який добре помітний на місцевості.

Універсальним символом небезпеки є череп з двома кістками навхрест.

Слова “Мінна небезпека” наноситься на знак на місцевій мові і на одній з 6-ти

визнаних мов ООН (англійська, французька, російська, китайська, арабська та

іспанська). Тильна сторона знака повинна мати білий фон.

При виявленні вибухонебезпечного предмету військовослужбовець повинен

вміти використовувати альтернативні знаки маркування:

- кольорові стрічки;

- кам’яні стовпи або купи каміння;

- палиці, встановлені навхрест;

- фарбу, нанесену на дерево або скелястий ґрунт;

- прокопані канави, відсипані піском смуги;

- інші знаки маркування.

Під час виконання завдань в небезпечних районах усі знаки, що викликають

сумнів, необхідно розглядати як попередження про небезпеку.

Основними ознаками наявності мін та вибухонебезпечних предметів є:

- горбки або просідання ґрунту в певній послідовності;

- відмінність маскувального шару ґрунту над мінами від загального фону

місцевості (засохла трава, більш свіжий ґрунт тощо);

- наявність борізд або рівчаків;

- наявність штирів, кілків з натягнутим дротом або шнуром;

- наявність тари або укупорки від мін;

- вхідні отвори, вирви без викиду ґрунту;

- інші предмети, що привертають увагу.

Основні правила поведінки при зіткненні з міною або іншим

вибухонебезпечним предметом у пішому порядку:

- особа, як правило, виявляє міну, зіткнувшись з нею. Завжди будьте

пильними і спостережливими – це дасть Вам змогу завчасно помітити демаскуючі

ознаки небезпечного району, міни ще до зіткнення;

91

- у разі наявності поряд людей подайте команду: “МІНА!”, або “СТІЙ,

МІНА!”. Перевірте поблизу своїх ніг відсутність дротяних розтяжок або інших

предметів;

- виявлені міни або ВНП позначте на місцевості за допомогою добре

видимих альтернативних засобів маркування на відстані не ближче 10 см до них.

Про місцезнаходження ВНП повідомте особовий склад і свого командира

(начальника);

- командир підрозділу дає команду особовому складу за допомогою багнета

перевірити місцевість на наявність мін навколо себе та в напрямку виходу з

небезпечного району (як правило в зворотному напрямку) на ширину не менше як

50 см. При використанні багнету необхідно дотримуватися таких вимог:

- кут нахилу багнета – до 30 градусів;

- відстань між уколами багнету – 4-5 сантиметрів;

- глибина уколу щупа в ґрунт – 90 міліметрів.

- перевірений прохід позначається підручними засобами через кожні 50 см;

- після пророблення суцільного проходу (стежки), здійсніть вихід із

замінованої зони (ділянки). Прохід зі сторони безпечної ділянки місцевості

маркується підручним матеріалом (гілки дерев, купи каміння, встановлені

навхрест палки, прокопані канави, підсипані піском смуги).

Основні правила поведінки в разі зіткнення з міною або іншим

вибухонебезпечним предметом під час пересування транспортним засобом:

- помітивши міну або інший вибухонебезпечний предмет зупиніть

транспортний засіб;

- заглушіть двигун для запобігання непотрібній вібрації землі;

- не виходьте з транспортного засобу;

- терміново по засобах зв’язку зв’яжіться з іншим транспортним засобом

або з компетентною особою і повідомте про ваше місцезнаходження і виявлену

небезпеку;

- спокійно оцініть обстановку. Краще за все залишайтеся в машині, поки не

буде надано допомоги. У разі необхідності залишити транспортний засіб,

92

потрібно зійти на слід, що залишився від руху машини і повільно рухатися ним у

зворотному напрямку, уважно оглядаючи місцевість;

- безпечна відстань під час руху людей, які залишають машину, становить

10-20 м. Рухатися необхідно в колону по одному;

- колії, по яких рухався транспортний засіб, необхідно закрити і позначити

підручним матеріалом;

- за наявності кількох людей обов’язково виставити охорону.

Вимоги до пророблення проходу під час виходу особового складу з

небезпечного району. Позначення проходу може здійснюватися за допомогою:

- бинта з перев’язочного пакету;

- гілок дерев або кущів;

- каміння та інше.

Про місцезнаходження вибухонебезпечного предмета доводиться до всього

особового складу підрозділу.

Після пророблення суцільного проходу командир підрозділу дає команду на

вихід із замінованої зони. Прохід з безпечної ділянки місцевості закривається та

маркується підручним матеріалом.

11.8 Переправа військ

Переправа через водні перешкоди може здійснюватися у всіх видах бою.

Найбільш складним видом переправи є форсування-подолання водної перешкоди

в умовах безпосереднього зіткнення із противником. Відділення долає водну

перешкоду, як правило, у складі роти.

Військовослужбовці повинні бути навчені:

- способам розвідки водних перешкод і визначення найбільш зручних місць

для обладнання переправ;

- обладнанню і утриманню десантних переправ на бойових плаваючих

машинах, убрід, з використанням місцевих матеріалів, на переправних засобах,

захоплених у противника, а в зимовий час - крижаних переправ;

93

- визначенню вантажопідйомності мостів і при необхідності прийомам

нескладного ремонту або посилення дерев’яних мостів;

- обладнанню найпростіших мостових переходів з місцевих матеріалів;

- подоланню водних перешкод з використанням поромних та мостових

переправ, що влаштовуються інженерно-саперними підрозділами.

11.8.1 Розвідка переправи

При розвідці переправи необхідно:

- визначити її стан і можливість використання в інтересах своїх військ;

- вибрати сховані шляхи для виходу підрозділів до водної перешкоди;

- визначити характеристики водної перешкоди (ширину, глибину, швидкість

плину, крутість входів у воду і виходів з води, характер дна, берегів і крижаного

покрову);

- установити наявність і характер загороджень і підходи до ріки;

- визначити характер і обсяг завдань щодо обладнання переправи;

- установити наявність місцевих засобів, що плавають, і матеріалів,

придатних для обладнання переправи.

Для розвідки переправи відділення висувається на штатній бойовій машині

або в пішому порядку. Відділення може оснащуватися картою, компасами,

біноклем (або іншим оптичним засобом розвідки), рівнем, трасованим шнуром,

рулеткою, мірною лінійкою, схилом, віхами для позначення переправи, зсобами

розвідки городжень, рятувальними илетами.

При веденні розвідки командир відділення розбиває відділення на

розрахунки (групи), що ведуть розвідку безпосередньо самої водної перешкоди,

місцевості, що прилягає на вихідному і протилежному берегах і місцевих засобах,

що плавають, та матеріалів. За результатами розвідки складається повідомлення у

виді схеми місцевості з легендою, що включає необхідні відомості про ріку,

підходи до неї і про виявлені місцеві засоби, що плавають (рис. 11.63).

94

Рис. 11.63 – Схема (повідомлення) про результати розвідки переправи:

1 - місце переправи: ширина ріки 40 м, глибина 2 м, швидкість плину 1 м/с, береги

круті висотою 1 м; підхід до переправи просікою; загороджень на підходах і в

руслі ріки в місця переправи немає; 2 - човен на 5-6 чоловік; 3 - брід - спуски

положисті, ґрунт берегів твердий: дорога на підступах до броду замінована; 4 -

піщаний кар’єр

Ширину ріки вимірюють за допомогою оптичних засобів (бінокля,

теодоліта, нівеліра, бусолі), при їх відсутності - безпосереднім проміром з

використанням мірного троса, геометричним способом або приблизно способом

візування. Глибину ріки вимірюють мірною рейкою або саморобним

трасувальним шнуром з вантажем. Характер ґрунту дна і берегів визначають

безпосереднім оглядом і прощупуванням жердиною або багром, а швидкість

плину ріки - за допомогою поплавця, пущеного по воді між мірними створами, і

секундоміра.

Півд

Півн

р.Біла

бр.0,5 55\Т – 0,5

95

При розвідці десантної переправи на бойових машинах, що плавають,

командир відділення визначає можливість самостійного подолання водної

перешкоди штатними машинами. При даній швидкості плину і прохідності

місцевості на підходах до водної перешкоди, а також встановлює зручні місця для

входу бойових машин у воду і виходу з води.

При розвідці переправи з використанням місцевих засобів, що плавають,

засобів, захоплених у противника, і матеріалів, придатних для переправи військ,

командир відділення повинний, у першу чергу, вибрати зручні місця для

схованого їх зосередження і позначити траси на переправі.

При розвідці броду командир відділення визначає глибину (виміри робить

через кожні 1—2 м), швидкість плину, прохідність ґрунту дна і берегів, крутість

берегів.

Граничними глибинами броду при переправі автомобілів ГАЗ-66, ЗИЛ-131,

бойових машин, БТР-Д і САГ вважаються: 1,2 м при швидкості плину до 1 м/с;

1,1 до 2 м/с; 1 м — більш 2 м/с. Виявлені на підходах до броду й у воді перешкоди

(камені, корчі, ями, лійки) позначаються, при наявності часу їх забирають за межі

броду або засипають. Виявлені мінно-вибухові загородження позначаються, при

необхідності в них пророблюють проходи. Ширина смуги броду, що розвідується,

повинна бути не менш 10 м.

При необхідності для посилення ґрунту дна і берегів відділення може

застосовувати місцеві матеріали (гравій, щебінь, колоди, дошки). Розвіданий брід

позначається віхами.

Прохідність ґрунту дна і берегів та переборення ухилів командир відділення

може визначити спробним проїздом транспортного засобу, виділеного для

розвідки.

При розвідці крижаної переправи командир відділення додатково визначає

стан крижаного покрову (товщину льоду, відсутність ополонок, великих тріщин,

глибину сніжного покрову на льоді, стан льоду у берегів) і вантажопідйомність

льоду. Товщину льоду вимірюють льодоміром або лопатою (рис. 11.64).

96

Рис. 11.64 – Вимір товщини крижаного покрову:

1 - вода; 2 - чистий лід; 3 - мутний лід; 4 - сніговий лід; 5 - сніг; 6 – льодомір.

Вантажопідйомність переправи по льоду (таблиця 11.6) залежить від маси і

кількості техніки, що переправляється. Дані про товщину льоду, отримані з

таблиці 11.6, справедливі при температурі повітря нижче 0°С.

11.8.2 Переправа на бойових машинах і на переправних засобах

Переправу на бойових машинах організують і обладнають, як правило,

підрозділи, що переправляються. Основу обладнання переправи складає перевірка

водної перешкоди на наявність мін, пристрій з’їздів у воду і виїздів з води. З’їзди і

виїзди пророблюють шириною 4 - 5 м і крутістю в підводній частині не більш 10°.

При великому обсязі завдань щодо обладнання переправи в допомогу підрозділу,

що обладнує переправу, можуть виділятися інженерно-саперні підрозділи. У

деяких випадках аеромобільний (парашутно-десантний) підрозділ підсилюється

саперами.

Для розрахунку переправи на бойових машинах командир відділення

визначає час переправи. Час переправи однієї хвилі залежить від ширини ріки і

швидкості її плину. Дистанція між машинами на воді не повинна перевищувати

50 м.

97

У деяких випадках переправа аеромобільних (парашутно-десантних)

підрозділів може здійснюватися на поромах і по понтонному мосту, що

обладнується з понтонного парку ДПП-40, що десантується .

При переправі на поромі з парку ДПП-40 необхідно дотримуватися

наступних правил:

- екіпаж машини, що переправляється, повинний надягти рятувальні жилети

(пояса);

- навантаженням і розвантаженням техніки й особовим складом керує

командир розрахунку перевізного порома;

- в’їзд машини на пором і з’їзд із його здійснюються на низьких передачах і

при малій частоті обертання двигуна; поки машина знаходиться на апарелі або

сходнях, збільшувати швидкість забороняється;

- після установки машини на переправний засіб необхідно включити першу

передачу, поставити машину на гальмо, зупинити двигун і закріпити машину;

- екіпаж машини, що переправляється, після навантаження і закріплення

машини розміщається на перевізному поромі; перебування людей у кабіні або

закритому кузові машини під час руху по воді не допускається;

- при русі порома по воді забороняється сідати на борта, звішувати ноги за

борт, а також знаходитися на підвісних апарелях.

При переправі по наплавному мосту не можна робити зупинки і розвороти

гусеничних машин, різко гальмувати. Усі люки і двері машин повинні бути

підготовлені для негайного виходу екіпажів і особового складу, що перевозиться

у випадку ушкодження моста.

По 40-т мосту з парку ДПП-40 допускається: рух машин масою, що не

перевищує вантажопідйомність моста; зсув розрахункових навантажень не більше

ніж на 0,45 м від осі моста; рух гусеничної техніки зі швидкістю не більш 12

км/год, а автомобілів - не більш 20 км/год при дистанції між ними не менш 20 м.

98

11.8.3 Переправа убрід

Переправа убрід обладнається на мілководних ділянках ріки з досить

твердим ґрунтом дна і берегів зі зручними з’їздами і виїздами з води.

При обладнанні переправи убрід самотужки командиру відділення

необхідно:

- усунути загородження і перешкоди, що заважають руху (дроти і мінно-

вибухові загородження, камені, корчі);

- окремі глибокі місця (ями, лійки, вибої або дно зі слабким ґрунтом)

закидати каменем, мішками з піском, важкими фашинами (з каменем);

- відгородити і позначити віхами не усунуті загородження і перешкоди;

- позначити межі броду через кожні 5 – 10 м парними покажчиками

(віхами), а для руху в темний час доби — створеними ліхтарями або світловими

знаками зі спрямованим світлом; покажчики повинні підніматися над поверхнею

води на 20 - 40 см;

- вище броду за течією на відстані 150—200 м при необхідності встановити

огородження проти сплавних мін;

- обладнати з’їзд у воду і виїзд із води шириною не менш 6 м і ухилом не

більш 10° для колісних і 20° для гусеничних машин.

При переправі великої кількості бойової техніки для колісних і гусеничних

машин обладнаються роздільні броди.

Переправа бойової техніки у брід здійснюється на малих швидкостях без

переключення передач і без зміни напряму руху. Автомобілі повинні рухатися по

броду під деяким кутом до плину ріки в низову сторону, щоб уникнути

затоплення водою радіаторів.

11.8.4 Переправа з використанням місцевих матеріалів

Місцеві засоби, що плавають (човни, баржі, пороми, бочки, автомобільні

камери, різні поплавці), а також місцеві матеріали (колоди, бруси, дошки, хмиз,

99

очерет, солому) застосовують для пристрою десантних і поромних переправ при

відсутності або недоліку переправних засобів інженерних військ. З місцевих

засобів, що плавають, і матеріалів готуються пороми, плоти, плотики, а також

поплавці з хмизу, очерету і соломи. Оболонкою поплавців можуть служити плащ-

намети, брезенти, промаслені і прогумовані тканини, поліетилен, полімерні

плівки та ін.

Плотики на 1—2 чоловік виготовляють з дошок, колод і жердин, зв’язаних

між собою мотузками, дротом або скріплених цвяхами.

Човни можна використовувати для пристрою поромів вантажопідйомністю

2 - 3 т з верхньою будівлею з колод і дошок. Пороми з місцевих засобів і

матеріалів, що плавають, повинні мати ширину проїзної частини не менш 3 м, а

довжину - в залежності від габаритних розмірів техніки, що переправляється.

Пороми буксируються катерами, машинами, що плавають або пересуваються за

допомогою забортних двигунів на нешироких річках - по канату, що

перетягнений через річку.

11.8.5 Переправа по льоду

При веденні бойових дій взимку підрозділи десанту будуть долати водні

перешкоди по льоду. Обладнання крижаної переправи для перепуску одиночних

машин і підрозділів у пішому порядку полягає в позначенні шляхів підходу і трас

покажчиками і віхами, пристрої проходів у загородженнях і при необхідності в

розчищенні снігу. Ширина траси, що обладнується, повинна бути 4 - 6 м, а

відстань між сусідніми трасами - не менш 50 м.

Обладнання крижаної переправи для перепуску колон машин включає:

обладнання проходів у загородженнях, з’їздів на лід, розчищення шляхів виходів

до ріки і трас від снігу і їх позначення, встановлення покажчиків

вантажопідйомності переправи, обвалування снігом пророблених у льоді лунок.

Ширина траси, що обладнується, повинна бути не менш 20 м, а відстань між

сусідніми трасами - не менш 100 м.

100

На трасі, призначеної для перепуску колон у складі більш 15 машин,

рекомендується укладати на лід колійне покриття з дощатих щитів. Щити

кріплять до поперечок з дошок товщиною 5 - 7 см, що укладають через 0,5 - 0,7 м

на лід .

Підвищити вантажопідйомність крижаної переправи можна шляхом

укладання на лід верхньої будівлі. При товщині льоду 15 - 20 см верхню будівлю

укладають з дошок, що дозволяє збільшувати вантажопідйомність переправи на

50 - 70%. При переправі людей по тонкому льоду (товщиною 3 - 4 см) його

підсилюють дошками або щитами. При товщині льоду менш 3 см переправа по

льоду забороняється.

При сніжному покрову глибиною 0,5 - 0,7 м для гусеничних машин і 0,3 м

для колісних машин трасу не очищають. При більшій товщині сніжного покрову

трасу очищають, залишаючи шар снігу товщиною до 10 см.

Пробоїни, що утворяться в льоді при обстрілі, оточують щільними

сніговими валами, що обмежують витікання води на лід при перепуску машини. У

весняний період для уповільнення танення льоду сніг зберігають по обидва боки

переправи, а проїзну смугу льоду посипають тонким шаром чистого снігу.

Найбільш важкі машини переправляють під час нічних і ранкових заморозків.

Переправу по льоду припиняють, коли лід починає мати голчасту

структуру, що звичайно відбувається через чотири-п’ять днів після появи на

поверхні льоду талої води.

На крижаній переправі дотримуються наступних правил:

- машини перепускають тільки в одному напрямку;

- на переправу не допускають машини, вага яких перевищує граничну

вантажопідйомність льоду;

- між машинами повинно витримуватись встановлена дистанція;

- швидкість руху машин по льоду не більш 6 км/год;

- забороняються зупинки, ривки і розвороти на льоді;

101

- зупинені на трасі машини можна об’їжджати, якщо сумарна маса що

об’їжджає і машини, що зупинилася, не перевищує вантажопідйомність крижаної

переправи.

11.9 Маскування

Маскування являє собою комплекс заходів, спрямованих на приховання від

противника підрозділів і об’єктів, на введення його в оману щодо наявності,

розташування, складу, дій і намірів своїх військ. Основними способами

маскування є приховання, імітація, демонстративні дії і дезінформація.

Приховання полягає в усуненні характерних демаскуючих ознак військ

(об’єктів) і здійснюється постійно, без спеціальних на те вказівок всім особовим

складом десанту. Імітація полягає в створенні помилкових позицій і районів

розташування підрозділів шляхом зведення помилкових споруджень,

застосування макетів техніки для введення противника в оману. Демонстративні

дії полягають у навмисному показі помилкової діяльності реальних підрозділів

при пересуванні, зосередженні, веденні бойових і інших дій на помилкових

напрямках. Дезінформація полягає в доведенні до противника помилкових

зведень.

Противник може виявляти підрозділи й об’єкти бойової техніки і виявляти

їх стан по характерних демаскуючих ознаках. Основними демаскуючими

ознаками, по яких противник може знайти наявність підрозділів є: форми і

розміри; яскравість і колір поверхні; власні і падаючі тіні від техніки і

споруджень; відблиски від скла, металу техніки й озброєння; відображення

радіохвиль, інфрачервоні й інші невидимі випромінювання; рух, сліди машин,

звуки, спалахи, пил, виритий ґрунт, свіжі вирубки рослинності, витоптані місця і

т.д.; радіопередачі й інші ознаки діяльності.

Маскування повинно бути активним, переконливим, безперервним,

різноманітним і комплексним.

102

Ефективність маскування забезпечується:

- розосередженням частин і підрозділів, періодичною зміною ними

займаних районів і позицій;

- використанням властивостей місцевості, що маскують, і умов обмеженої

видимості (ніч, туман, дощ, снігопад, низька хмарність);

- обмеженням вирубок рослинності, витоптуванням трави в районах

розташування підрозділів;

- дотриманням особовим складом вимог маскувальної дисципліни;

збереженням військової таємниці;

- систематичним контролем за своєчасним і якісним маскуванням.

Особовий склад аеромобільних (парашутно-десантних) підрозділів може

самостійно виконувати деякі інженерні заходи щодо маскування, що містять у

собі: маскувальне фарбування, застосування табельних засобів приховання і

масок військового виготовлення, а також рослинності і розп’ятнення місцевості;

пристрій помилкових споруджень і застосування інженерних засобів імітації (при

наявності часу і спеціальних засобів).

На аеромобільні (парашутно-десантні) підрозділи може покладатися

проведення технічних заходів, що включають застосування димів, аерозолів,

піротехнічних і інших засобів.

Маскувальне фарбування застосовують з метою зменшення помітності

техніки, озброєння і споруджень або зміни їх зовнішнього вигляду, додання їм

кольору і малюнка навколишньої місцевості, а також підвищення

правдоподібності макетів і помилкових споруджень.

Основними видами маскувального фарбування є захисне, деформуюче і

фарбування, що імітує.

Захисне одноколірне фарбування, найбільш близьке за кольором до

переважного тла місцевості. Воно застосовується для фарбування рухливих

об’єктів, а також споруджень, розташованих на одноманітній за кольором тла

місцевості.

103

Деформуюче фарбування - багатобарвне фарбування плямами різної форми

і розмірів, подібними за кольором з основними плямами тла місцевості. Таке

фарбування застосовується для маскування техніки й озброєння при діях військ

десанту на різноманітних за кольором і яскравістю фонах і складається з

основного кольору й одного-двох контрастних стосовно нього додаткових

кольорів.

Для літнього, весняного й осіннього деформуючого фарбування

застосовується триколірне фарбування: основний колір займає близько 50%

поверхні об’єкта, а два по 25%. Зимове двоколірне фарбування складається з плям

білого і темного кольорів. Площа білого фарбування займає до 75% поверхні

об’єкта.

Поперечні розміри плям не повинні бути менш 0,5 м і не повинні

перевищувати 2 м. Плями розташовуються несиметрично, так, щоб їх осі

складали з контуром об’єкта кути 30 - 60°. Плями повинні переходити з однієї

поверхні на іншу (суміжну), не збігаючись своїми центрами з виступаючими

(вхідними) кутами об’єкта, що офарбується. При цьому плями темного кольору

повинні, по можливості, накладатися на люки, оглядові щілини й інші темні

деталі об’єкта. Таким же шляхом можуть офарблюватися і солдатські намети при

розміщенні підрозділів на відкритій місцевості.

Багатобарвне фарбування зображує на поверхні кольоровий малюнок

навколишнього тла або зруйнованого об’єкту. Виконується воно, як правило,

саперами або спеціальними підрозділами.

Фарбування БМД (БТР-Д) здійснюється силами екіпажу (розрахунку). Для

цього потрібно:

- в літній період при фарбуванні вручну 2,5 - 5 люд/год, з використанням

фарборозпилювачів 0,5 - 1 люд/год; відповідно 4 - 7 люд/год і 0,8 - 1,5 люд/год. До

табельних засобів приховання відносяться засоби індивідуального маскування

особового складу (маскувальний костюм), а також маскувальні комплекти і маски,

що застосовуються для приховання озброєння і споруджень від оптичних засобів

розвідки.

104

Маскувальний костюм призначений для маскування особового складу на тлі

снігу. У комплект костюма входять куртка з каптуром, штани, рукавиці і біла

стрічка для маскування зброї.

Маскувальні комплекти тканеві (бавовняні) застосовуються: МКТ-Т - для

приховання на рослинному літньому тлі місцевості; Мкт-П - на пустельно-

піщаному тлі; Мкт-С-на сніжному тлі. Можуть застосовуватися маскувальні

комплекти синтетичні МКС.

Маскувальний комплект складається з маскувального покриття і засобів для

його встановлення і транспортування. Покриття комплекту типу МКТ розміром

12х18 м складається з дванадцяти стандартних елементів (3х6 м кожний), що

з’єднуються між собою зшивними шнурами.

Комплект типу МКС складається з двох покриттів розміром 9х12 м,

з’єднаних між собою шплінтовим швом. Кожне покриття складається із шести

стандартних елементів розміром 3 - 6 м., з’єднаних між собою зшивними

шнурами.

Для маскування БМД (БТР-Д) комплектом МКТ екіпаж у складі трьох

чоловік витрачає до 15 хв.

При маскуванні підрозділів і техніки вирішальне значення має уміле

використання властивостей місцевості, що маскують, і дотримання маскувальної

дисципліни.

Для приховання від повітряної розвідки військовослужбовці повинні

широко використовувати лісисту місцевість, пришляхові посадки, чагарник, яри.

Кращі властивості від усіх засобів розвідки мають ліси з густими кронами дерев.

Прихованню від спостереження з повітря сприяє також розташування техніки в

тіні дерев, будівель і інших місцевих предметів. Для приховання від наземної

розвідки підрозділи повинні розташовуватися і пересуватися за зворотними

схилами височин, у складках місцевості, у лісах, за будівлями й іншими

місцевими предметами.

105

При розташуванні підрозділів на місцевості, позбавленої природних масок,

необхідно враховувати, що техніку зручніше за усе розташовувати на плямистих

ділянках, на яких виявлення її противником ускладнено.

Для зменшення помітності шляхів руху, троп, ходів сполучення, ліній

зв’язку їх доцільно прокладати уздовж канав, дамб, огороджень і границь

контрастних плям на місцевості.

Маскувальна дисципліна особливо важлива в тилу противника і

забезпечується: обмеженням руху особового складу, бойової техніки і

транспортних засобів на ділянках, що оглядаються противником; суворим

дотриманням у нічний час правил світломаскування; виключенням шумів,

забороною голосно подавати команди і звукові сигнали при перебуванні поблизу

противника, особливо вночі; неухильним виконанням режиму радіомовчання.

11.10 Водопостачання

Водопостачання включає розвідку джерел води, її видобуток, очищення,

збереження, підвіз (транспортування), видачу підрозділам і контроль за її якістю.

Для господарсько-питного достатку підрозділи забезпечуються водою з пунктів

водопостачання або водорозбірних пунктів частини. Використання для цієї мети

води з інших джерел забороняється.

Пункти водопостачання (водорозбірні пункти) військовослужбовці

обладнують самотужки з використанням наявних у них табельних і штатних

засобів водопостачання.

Норми добової потреби у воді на 1 люд. на господарсько-питні потреби

складають 10 л (15 л у спекотну погоду), у тому числі на чай і запас у флягах 2,5

(4) л, на готування їжі 3,5 (3,8) л, на миття посуду 1 (1,2) л, на умивання 3 (6) л.

Розвідку джерел води ведуть усі підрозділи. У ході розвідки виявляють:

кількість і місцезнаходження джерел води для питних потреб; якісний стан води в

них; наявність матеріалів для ремонту і відновлення джерел води, для обладнання

пунктів водопостачання і підходів до них.

106

Розвідку починають з перевірки підходів на наявність загороджень і

зараження радіоактивними й отруйними речовинами.

Підземні води добувають із джерел, шахтних колодязів і шпар. Ці джерела

вибирають (обладнають) не ближче 10 м від уріза річок, озер і інших водоймищ.

Для забору води з джерел встановлюють каптажну камеру.

Очищення води в польових умовах може включати знезаражування-

знищення хвороботворних мікроорганізмів і освітлення – видалення важких

часток, що додають воді мутність.

Знезаражування води досягається кип’ятінням її протягом не менш 15 хв.

або хлоруванням (час контакту не менш 30 хв.). Для хлорування води в невеликих

кількостях (фляга, казанок) застосовуються спеціальні таблетки, які видаються

медичною службою. Велика кількість води хлорується в табельних резервуарах,

бочках розчинами хлорного вапна, ДТС ГК і НГК.

Освітлення води досягається відстоюванням і фільтруванням. Відстоювання

- перший етап процесу освітлення води, полягає у видаленні великих суспензій

витримуванням води в спокої. Як відстійники використовують резервуари РДВ-

100 і інші ємності. Для освітлення води фільтруванням її після відстоювання

перепускають через фільтри.

Основним табельним засобом для очищення води в підрозділах є тканинно-

вугільний фільтр ТУФ-200 (рис. 11.65) продуктивністю 0,2 - 0,3 м³/год. До складу

комплекту ТУФ-200 входять фільтр, ручний насос, резервуари для води РДВ-100,

брезентові цебра, що фільтрують матеріали і реагенти, запасні частини й

інструмент.

Збереженню підлягають у першу чергу запаси води, призначені для

господарсько-питних потреб. Для збереження води застосовуються табельні

резервуари з прогумованої тканини (у відділенні - РВД-12), а також інші ємності,

придатні для збереження води.

107

Рис. 11.65 – Схема розгортання тканинно-вугільного фільтра ТУФ-200:

1- цебра: 2 - відстійники; 3 - насос; 4 - фільтри; 5 - резервуар для чистої води

Пункти водопостачання необхідно розташовувати на місцевості з обліком її

захисних властивостей, що маскують, і вимог охорони й оборони. На пункті

водопостачання можуть обладнуватися укриття для розміщення тари з запасом

води, шляхи під’їзду до джерела води, а при наявності часу укриття для особового

складу і техніки.

11.11 Польові спорудження для розміщення особового складу

Польові спорудження зводяться силами підрозділів поблизу доріг і джерел

води при дотриманні вимог розосередження, маскування, пожежної безпеки,

санітарної гігієни, охорони й оборони. Побудовані спорудження обкопують

водовідвідними канавками.

Особовий склад у польових спорудженнях може розміщатися на підлозі і

загальних нарах. При розміщенні особового складу на підлозі необхідно його

утеплювати лапником, соломою, очеретом.

Польові спорудження обладнують з інвентарного майна (наметів), або

місцевих матеріалів.

Похідні намети можуть обладнуватися із солдатських плащ-наметів або

спеціальних комплектів. Із солдатських плащ-наметів обладнують похідні намети

на 1 - 6 чоловік (рис. 11.66).

108

Рис. 11.66 - Похідні намети:

а - намет на одну особу; б - намет на шість осіб над котлованом; в - намет на шість

осіб (на встановлення намету потрібно 20 хв.)

До польових споруджень з місцевих матеріалів відносяться заслони, курені,

будівлі з льоду і снігу, землянки спрощені і збірні.

Заслони являють собою вертикальні або нахильні стінки. У якості заслонів

можна використовувати плетені огорожі, забори, снігові вали. Заслони навіси

обладнують односторонніми і двосторонніми (рис. 11.67) на відділення або взвод

довжиною з розрахунку 0,5 м на людину.

Курені влаштовують з жердин, гілок і хворосту. Вони бувають двосхилими

(рис. 11.68) і конусними (рис. 11.69).

109

Рис. 11.67 – Заслони навіси:

а - однобічний (6 осіб встановлюють за 2-3 год.). Матеріал: жердини довжиною 4

м - 10 шт. хворост і гілки для оплітки – 1,5 м3; хвоя-лапник - 3 м3; дріт - 2 кг; б -

двосторонній (6 осіб встановлюють за 6-8 год.). Матеріал: жердини довжиною 6 м

- 2 шт, 4 м - 32 шт , хворост і гілки для оплітки - 5 м3, хвоя-лапник - 8 м3; дріт - 4

кг

110

Рис. 11.68 – Двосхилий курінь на відділення: а - загальний вид і план

куреня; б - рама для даху (10 чоловік встановлюють за 3-4 год.). Матеріал:

жердини довжиною 5,5 м - 20 шт; 4 м - 40 шт; хворост для оплітки - 2 м3, хвоя-

лапник або солома – 6 м3; дріт - 5 кг

Рис. 11.69 – Конусний курінь (6 чоловік встановлюють за 8 год.). Матеріал

жердини довжиною 4,5 - 5 м - 20 шт.; хворост для оплітки - 2,5 м3; хвоя-лапник - 6

м3

111

Землянки обладнують на відділення і взвод, на рівній місцевості і на

косогорі.

Зимою військовослужбовці повинні уміти обладнувати укриття зі снігу

(рис. 11.70). У таких укриттях може підтримуватися температура 2 - 3°С, що

цілком захищає особовий склад від обмороження.

Рис. 11.70 – Укриття зі снігу:

а - снігова нора (6 осіб встановлюють за 30 хв.); б - снігова хатина (3 особи

встановлюють за 1 год.)

Для обігріву особового складу на відкритій місцевості можуть

обладнуватися багаття з колод (рис. 11.71)

Рис. 11.71 – Багаття:

а - з трьох колод; б - з двох колод

112