ВІСНИК 115Образотворче мистецтво……………………………………………………

© Росляков С. М., 2012

Надійшла до редакції 22.11.2012

Росляков С. М.

кандидат мистецтвознавства, доцент, директор Миколаївського обласного художнього музею ім. В. Верещагіна, заслужений працівник культури України

ПОХОДЖЕННЯ СКУЛЬПТУРИ

Анотація. В статті «Походження скульптури» розглянуті основні положення щодо «механізму» походження скульпту-ри, по-перше, з точки зору виникнення передумов для цьо-го, а, по-друге, суто технічне формоутворення пластики в первісному суспільстві. В статті передумови походження скульптури зв'язані з передумовами виникнення мови в людсь-кому середовищі. Через аналогічний до мовного «механізм», пов'язаний з дією неадекватних рефлексів, автор стверджує про паралельний хід виникнення перших скульптурних образів, як копій – двійників померлих людей. Розвиток скульптури від перших спроб до правдоподібних зображень, на кшталт, Венери з Віллендорфу, автор пропонує досліджувати за допомогою етапно порівняльного методу, побудованого на дослідженнях за дітьми, які опановують образотворчу діяльність.

Ключові слова: неадекватні рефлекси, тормозна домінанта, імітаційний рефлекс, інтердикція, деривація, первісна скульптура, порівняльний аналіз, антропоморфна скульптура.

Аннотация. Росляков С. М. Происхождение скульпту-ры. В статье «Происхождения скульптуры» рассмотрен-ные основные положения относительно «механизма» происхождения скульптуры, во-первых, с точки зрения возникновения предпосылок для этого, а, во-вторых, сугу-бо техническое формообразование пластики в первобыт-ном обществе. В статье предпосылки происхождения скульптуры связаны с предпосылками возникновения язы-ка в человеческой среде. Через аналогичный к языковому «механизм», связанный с действием неадекватных реф-лексов, автор утверждает о параллельном ходе возникно-вение первых скульптурных образов, как копий – двойников умерших людей. Развитие скульптуры от первых попыток к правдоподобным изображениям, наподобие, Венеры с Виллендорфу, автор предлагает исследовать с помощью этапный сравнительного метода, построенного на иссле-дованиях за детьми, которые овладевают изобразитель-ной деятельностью.

Ключевые слова: неадекватные рефлексы, тормозная до-минанта, имитационный рефлекс, интердикция, дериват, первобытная скульптура, сравнительный анализ, антро-поморфная скульптура.

Annotation. Roslyakov S.M. Origin of sculpture. The article “The origin of sculpture” is devoted to the main principles of “mechanism” of the origin of sculpture. At rst, it is devoted to the origin of conditions for creation of sculpture. Then, it is devoted to the course of master of sculpture profession by man. The author is connected conditions for creation of sculpture with the same conditions which is connected with the origin of speech. With the help of similar speech “mechanism” and action of not adequate re ex, the author con rms about absolutely parallel courses origination of word’s and sculpture’s images. The rst anthropomorphic sculptures were copies of dead men. The “mechanism” of master of sculpture profession the author proposes investigate with the help of stage – comparison method of analysis, which basis on the experience of child’s ne art creation investigations.

Key words: not adequate re ex, brake’s dominant, imitation re ex, interdiction, deprivation, ancient sculpture, comparatively analysis, anthropomorphic sculpture.

Постановка проблеми. Походження скульптури насправді є окремим випадком походження образотворчого мистецтва. Однак, якщо спробувати пригадати славетне висловлювання І. Вінкельмана (1717 – 1788) про те, що мистецтво почалось з якоїсь скульптури, стане зрозумілим та увага, яку автор надає саме питанню походження скульптури.

В попередніх статтях автор розкриває доволі важливі питання щодо призначення перших зразків скульптури і обставин, які змусили людину звернутися до відтворення зображень – двійників людини («Кого зображують палеолітичні антропоморфні скульпту-ри», «Чому саме первісні скульптори звернулись до зображення людини, що пішла із життя») [5, 198 – 203; 6, 12 – 19]. Але, початок дії самого «механізму» ви-готовлення трьохмірного двійника людини все ж таки залишався поза увагою автора. Настав час звернутися до цього «механізму».

Результати дослідження. Дивні події відбувалися з неоантропом на межі доби мустьє та пізнього палеоліту. Саме в цей час людина починає опановувати мовну функцію, починає робити свідомі поховання, малювати, займатися виготовленням перших двійників людини в трьох вимірах, з'являються і перші музичні інструменти (Мізинська стоянка на Чернігівщині) тобто, перед нами вже справжній homo sapience. Людина повністю відокремлюється від тваринного світу і починає тривалий шлях цивілізаційного розвитку. За рахунок чого людині вдалося відокремитись від тваринного світу?

Важко в цьому місці утриматись від цитування видатного вченого Л.С. Виготського (мовою оригінала): «Основной и самой общей деятельностью человека, отличающей в первую очередь человека от животного с психологической стороны, является сиг-нификация, то-есть создание и употребление знаков» [2, 111]. Не менш важко не погодитись з цим фунда-ментальним висновком, враховуючи при цьому, що ве-лика кількість видатних вчених, ще з часів Р. Декарта, також погоджувалась або була дуже близька до погод-ження з цією думкою.

Саме з появою знаків, мовних та писемних, так само як і образотворчих (і інших) можна впевнено зв'язувати процес подальшого розвитку людини. Ве-личезна загадка людини (яку може ніхто ніколи і не вирішить!) в тому, що саме слугувало першому по-штовху до створення знаків. Проте, висловити при-пущення щодо дії самого «механізму знакоутворення» можна і, навіть, необхідно.

Першу допомогу в цьому нам може надати припу-щення Б.Ф. Поршнева про ключову роль в опануванні мовою (і іншими знаковими системами) з боку неадек-ватних рефлексів [4, 284 – 297]. До цих рефлексів, одна-ково існуючих в тваринному світі і у людей, відносяться реакції, які не є біологічно адекватними на подразники, які їх викликають. При цьому, можна спостерігати знач-ний зріст неадекватних рефлексів у вищих приматів по відношенню до інших тварин. Виникає неадекватний рефлекс у людини внаслідок особливого стресового стану. Під час цього стану в мозку людини змінюються місцями процеси гальмування та збудження, що і є ультра-парадоксальним станом, або станом афекту лю-дини. В тваринному світі ультрапарадоксальний стан викликається наявністю одночасно двох подразників,

№ 9116 Образотворче мистецтво……………………………………………………

які мають протилежні знаки, що збуджують і гальмують якусь діяльність. Непередбаченість цих рефлексів є їх найхарактернішою рисою. Але, і мистецька діяльність людини також є непередбаченою, про що свідчить вся історія мистецтва. Ніхто не буде сперечатись тому фак-ту, що мистецька діяльність відсутня в тваринному світі і з'являється лише в світі людей. Неадекватні рефлекси, таким чином, стають витоками непередбачуваних дій з боку людини. При цьому, як каже наука, тривалість дії рефлексів може бути доволі довгою.

Серед неадекватних рефлексів є такі, що мають підвищену імітатогенність, яка сприяє тому, що їх по-чинають повторювати інші представники первісної громади. Таким чином, вони розповсюджуються серед людей. Але й заняття мистецтвом має в собі елементи імітатогенності, про що добре знають викладачі малю-вання або ліплення. Більшість педагогів постійно кори-стуються цим під час власної викладацької діяльності. Взагалі, майже кожній людині знайоме почуття ба-жання хоч один раз наслідувати інший людині (в тому числі видатному художнику) в її творчій діяльності.

Ще одним принциповим положенням із сфери вищої нервової діяльності людини є поняття гальмівної домінанти. Гальмівна домінанта – це призупинення всієї діяльності організму, тобто відключення всіх рефлексів і концентрація людини на одному напрямку діяльності. Художня творчість, що добре відомо всім митцям, також сприяє відключенню всіх зовнішніх та внутрішніх векторів впливу на людину та зосереджен-ня лише на творчому процесі.

Гальмівна домінанта, яка безпосередньо зв'язана з ультра-парадоксальним станом або станом афекту і яка має реалізацію у вигляді неадекватних рефлексів у сполученні з імітативним рефлексом породжує так звану інтердикцію, інакше кажучи, форму гальму-вання чужого організму через посередництво одного знаку – сигналу. Сигнал може бути вербальним, у ви-падку використання мови, але він може бути і образ-ним, у випадку використання скульптури. При цьому, інтердикція викликає у стороннього чужого організму таку ж само неадекватну реакцію, що насправді є еле-ментом управління чужим організмом через систему знаків, голосових або зорових. Таким чином, на наших очах формується друга сигнальна система, яка і є, як вище згадувалось головною ознакою людяності.

З появою слова, як основи нової, знакової поведінки людини, виникає паралельний внутрішній світ, який одночасно є і не є повним аналогом зовнішнього світу. Поява слова – це поява внутрішнього подвоєння об'єктів зовнішнього світу. Поява першої скульптури – це також подвоєння об'єктів зовнішнього світу, але всередині самого зовнішнього світу, при тому образотворчий образ відповідає зовнішньому об'єкту, а сам автор висловлює власне відношення до нього. В цьому і величезна єдність і не менш величезна різниця між образом мовним і образом скульптурним. Мовний образ за призначенням є суто інформаційним. Обра-зотворчий образ крім інформації несе в собі функцію пізнання навколишнього світу, про що говорить досвід вивчення дитячої творчості [3, 220]. Сьогодні відомо, що мовні образи передують скульптурним. Нагадаю, що з досвіду вивчення етапів опанування дитиною об-разотворчою діяльністю, добре відомо про наявність

мовних внутрішніх образів у дитини ще до появи об-разотворчих образів [3, 85].

Неадекватні рефлекси, які народжені ультра-парадоксальним станом, в той час, коли гальмування та збудження в мозку людини змінюються місцями, повинні відповідати одній дуже важливій вимоги: про-цеси гальмування і збудження повинні бути зв'язані один з одним через спільний елемент, яким, в нашому випадку стає саме образ померлої людини. При цьому, саме матеріальний скульптурний образ померлої лю-дини через вже описаний механізм імітатогенності не лише може гальмувати такий саме стан збудження у чужого організму, але і сприяє поширенню нового яви-ща образотворчої діяльності серед первісних громад. При цьому цілком зрозумілою стає необхідність появи скульптури, як важливого етапу формування перших соціальних відношень під час народження неоантропа.

Якщо до моменту появи мовного спілкування в первісних громадах не існує свідомих поховань, то з моменту появи мовного спілкування за доби пізнього палеоліту ці поховання відразу з'являються. Але май-же відразу з'являються і паралельні поховання за доби пізнього палеоліту. Чи можна вважати ці обставини випадковими? Навряд чи.

Можна спробувати побудувати модель поводжен-ня з небіжчиком в первісному середовищі. Смерть людини викликала одночасно різні, інколи бурхливі, реакції з боку людей. Так само, як в тваринному світі ці реакції розподілялись між двома крайніми моде-лями поведінки. Перша модель пов'язана з намаган-нями скорішого позбавлення тіла. Друга модель, в протилежність, була пов'язана з прагненнями як можна довше зберігати тіло померлого. Саме до другої моделі слід відносити відоме поховання юнака в печері Арена Кандіда, в Італії (граветт) [7, 79]. Проте, саме ця мо-дель потім простежується і за доби неоліту в Сирії та Палестині, і за доби катакомбної культури на теренах сучасної України на прикладах модельованих черепів. До цієї ж моделі можуть відноситися поховання безпо-середньо в помешканнях первісної людини. На той час, перша модель, на нашу думку, має своє відтворення в традиціях позбавлення тіла ще до поховання в землю, що потім можна спостерігати на прикладах поховання кістяка з пофарбуванням його вохрою. Поховання цієї моделі були винесені за межі помешкань, потім саме з них формувались перші цвинтарі.

Наявність цих двох моделей можна простежити і в більш пізні часи. Так, у Ж. Монтандона зустрічаємо вісім типів поховання людини, серед яких чотири, а саме, викидання тіла, поховання у воді, поховання в землі та муміфікація належать другому типу похо-вань, на той час, як поховання на відкритому просторі, канібалізм, розсічення тіла та кремація явно належать першому типу, схильному до швидкого позбавлення тіла [8, 651].

Скульптура виникає також із необхідності певної адаптації мозку людини до небезпечного ста-ну афекту, з одного боку, і необхідності на певному етапі розвитку людини до збереження образу пред-ка, про що більше сказано в статті автора «Чому саме первісні скульптори звернулись до зображення лю-дини, що пішла із життя» [6, 14 – 17]. Але відразу зробити первісному майстру прийнятні скульптурні

ВІСНИК 117Образотворче мистецтво……………………………………………………

Рис. 1. Основні етапи формоутворення образу людини у порівнянні з основними фазами етапно-порівняльного методу

зображення людині первісного суспільства навряд чи було по силах. Другу важливу допомогу у розкритті «механізму» виникнення скульптури можуть надати висновки сучасної науки про головні етапи опануван-ня дитиною образотворчої діяльності. Саме завдяки цим висновкам та використанню біогенетичного за-кону Е. Геккеля (людина в онтогенезі прискорено про-ходить головні фази філогенезу) можна побудувати наступну можливу модель опанування скульптурною діяльністю первісною людиною, яка, доречи, може бути добре проілюстрована і на прикладах розвитку кам'яної антропоморфної монументальної скульпту-ри, знайденої на теренах сучасної України.

Як добре відомо з вивчення дитячої образотворчої діяльності, на першому, до образотворчому, етапі з'являються зображення кола, які можна трактувати як зображення голови людини, що підтверджують знахідки артефактів з різних регіонів Євразії за доби пізнього палеоліту, при тому, подібні знахідки далеко не поодинокі [1, табл. IX]. Серед численних зобра-жень головок є фрагменти від повноцінних скульптур,

але є і такі, що зроблені окремо як голови або погруд-дя. Якщо до цього додати добре відомі в науці окремі зображення кісткових стрижнів з жіночою груддю, або окремих зображень вульви, стане зрозумілим, що ми маємо справу вже з наступним, а саме, «схема-тичним» етапом опанування первісним скульптором образотворчої діяльності [1, табл. XV, XVI]. Для цього етапу характерні зображення окремих частин тіла, які скульптор вважав дуже характерними для людини.

Наступний фізіопластичний етап відповідає фазі появи перших ознак поєднання в одне ціле тіла лю-дини, з'являється зображення рук, навіть рис обличчя. Прикладів подібного роду скульптур доби пізнього палеоліту також доволі багато. Відзначимо лише найбільш відомі зображення жінок зі стоянок Мальта, Буреть, Долні Вестоніце [1, табл. VII, VIII, IX].

Стосовно шедеврів первісної пластики, до яких можна віднести всесвітньо відомі скульптури «Венер» з Віллендорфу, Костьонок, Брассемпуї, Гагаріно, Ле-спюг, тощо, всього не більш ніж два десятка артефактів первісної пластики, то вони відповідають четвертому

№ 9118 Образотворче мистецтво……………………………………………………

етапу, а саме, етапу правдоподібних зображень. При цьому зауважимо, що, незважаючи на належність до групи шедеврів, навіть ці, доволі досконалі зображен-ня, все ж таки, не відповідають останній, п'ятій фазі – етапу вірних зображень. Цей етап, скоріш за все, людина первісного суспільства не зуміла реалізувати. Він був досягнутий людством лише за доби залізного віку. В додатку до статті автор наводить власну схе-му основних етапів формоутворення образу людини у порівнянні з основними фазами етапно-порівняльного методу. Цей матеріал був розроблений автором на базі лише багатої монументальної кам'яної скульптурної спадщини України, як вище й було декларовано.

Повертаючись до головної теми цієї статті, ав-тор вважає за необхідне, в якості післямови, висло-вити припущення що «механізм» опанування скуль-птури народжувався певною мірою внаслідок, як це дивно й не лунає, діалогу між первісним майстром і небіжчиком. Так само, як мовні образи і мислен-ня людини народжуються через діалог людини з навколишнім оточенням, створення образів помер-лих відбувалося через діалог майстра самого з собою, оскільки образ небіжчика існував вже лише в його внутрішньому світі, так само, як у внутрішніх світах людей з його оточення. Б.Ф. Поршнев був абсолют-но правим, коли казав, що перші мовні сигнали, яки через інтердикцію приводили до деривації, тобто, по-збавлення чужого організму біологічно адекватного реагування на подразник, були суто заборонного ха-рактеру [4, 463 – 464]. На думку вченого, це була забо-рона торкатися, бачити або забирати. При цьому, Б.Ф. Поршнев влучно вказує і на первісну скульптуру, як чудовий образник подібного роду заборони торкатися оголеного тіла жінки – матері. В даному випадку ви-датний дослідник не правий лише в одному: заборона була торкатися не тіла матері, а тіла небіжчика.

Спостерігаючи перші кроки людини у мистецтві у вигляді маленьких скульптур з кістки мамута або глини доби пізнього палеоліту, автор задався питан-ням: чому ці маленькі двійники людини первісного суспільства не можна розглядати в якості моделей тіла людини. Але, побудова будь-якої моделі – це вже на-уковий підхід, науковий метод пізнання. Коли першу модель в науці досконало вивчили, наступним кроком або етапом є створення на базі старої моделі – нової моделі вже другого покоління, більш досконалою у порівнянні з попередньою моделлю. Дійсно, інколи ці первісні скульптури виглядають дуже примітивними, такими, що нагадують ліпні фігурки дитини. А інколи вони виглядають, як справжні шедеври. Тобто є пев-ний процес вдосконалення зображень людини. Дивля-чись на примітивну фігуру і фігуру майже досконалу, важко відмовитись від думки про те, що ми маємо справу з моделями різних поколінь. Таким чином, об-разотворчу діяльність первісної людини по створенню антропоморфних скульптур – копій людини можна розглядати і в якості первісної наукової діяльності, як це дивно і не лунає.

Внаслідок створення трьохмірної об'ємної копії померлої людини вирішуються наступні принципово важливі питання.

Вирішується питання про долю тіла померлого. Його ховають, але при цьому зберігається його копія,

яка цілком рівнозначна біологічному тілу. Таким чином вирішується дилема тваринного світу, яка в цьому світі має два протилежні рішення щодо долі тіла померлої тварини через два протилежні інстинкти: ховання тіла або його зберігання і охорона. Первісна людини вияви-лась здатною вирішити дилему тваринного світу і, та-ким чином, відокремилась від нього в цьому питанні.

Вирішується питання адаптації психіки людини до змін, які відбуваються в її нейропсихологічному стані внаслідок спостереження загибелі сородича (стан афек-ту) та зникнення зовнішнього об'єкту у реальному світі, на той час як у внутрішньому (потойбічному) світі образ померлого зберігається. Мозок людини отримує потрібну йому гальмівну функцію на стан збудження внаслідок повернення об'єкту в реальний зовнішній світ.

Вирішується питання інформаційного повідомлення про зовнішній образ покійного у вигляді його копії, що в майбутньому сприяло утвердженню образів першопредків, богів.

Вирішується питання урівноваження двох па-ралельних світів: реального і потойбічного, що зна-ходить своє втілення саме через появу копії померлої людини в реальному світі. Таким чином відтворюється паралельність світів: людина існує у внутрішньому, потойбічному світі і одночасно зберігається його об-раз в реальному зовнішньому світі. Це також сприяє додатковій легітимізації потойбічного світу.

Фіксується перша спроба створення моделі фізичного тіла людини, що є, безперечно, новою мето-дою опанування навколишнього середовища.

Висновки. Забезпечивши продовження існування фізичного тіла після смерті, первісна людина, можли-во, вперше відтворює в навколишньому світі власні уяви про існування іншого світу, в який, врешті-решт, потрапляє кожна з живих істот. Саме тут виникають, можливо, перші міфологічні та релігійні уяви. Факти знахідок скульптур доби палеоліту в місцях постійного мешкання людей каже про явну можливість перехо-ду уявлень від конкретної людини до її канонізації в образі «першопредка»

Викладений в статті матеріал, на думку авто-ра, залишає багато запитань і значний простір для діалогу, але все це буде лише на користь подальшому руху наукових досліджень щодо витоків образотворчої діяльності і образотворчого мистецтва.

Література:

Абрамова 3. А. Изображения человека в палеолитическом 1. искусстве Евразии – M., 1966, табл. IX. Головки женских статуэток.Выготский Л.С. Развитие высших психических функций: 2. из неопубли кованных трудов. – М. – 1960. – 234 с.Мухина B.C. Изобразительная деятельность ребенка как 3. форма усвоения социального опыта. – М. – 1981. – 223 с.Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории. – М. – 4. 1974.-486 с.Ро сляков С.М. Кого зображують палеолітичні 5. антропоморфні скульпту ри / Українська академія мистецтв. – 2011. – № 18. – С. І98 – 203.Росляков С. M. Чому саме первісні скульптори звернулися 6. до зображен ня людини, що пішла із життя / Походження скульптури. – Миколаїв : Можливості Кіммерії. – 2011. – 89 с.Breuil H.,Lantier R. Les Homes de la pierre ancienne. – Paris. 7. – 1951. -179 p.Montandon G. L’ologenese culturelle. – Paris. – 1934. – 840 p.8.