10–16 олексій самохін: «авто-майдан» — за комфортне...

21 жовтня 2015 року №42 (19172)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.ua

twitter.com/vechirkanova

vk.com/vechirkanova

» 19 » 7

» 10–16

TVпрограма

Найз

ручн

іша

Хто на нові перегони?

Вибори мера Києва, швидше за все, відбудуться у два тури

картину художника

мельника не пробили кулі

олексій самохін: «авто-майдан» —

за комфортне життя киян»№26 в бюлетені

Ігор Чернявський: «Енергетичної свободи можна досягти, застосовуючи надсучасні ефективні технології» Подробиці

на стор. 5

Павло Пащенко

кур’єр «ВК»2 Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

Ганна КАСІЧ

Передвиборні перегони у Києві, як і по всій Україні, вийшли на фінішну пряму. Експерти під-бивають підсумки та роблять прогнози. За результатами пере-гонів у столиці очікуються цікава за складом Київрада, а також вибори мера у два тури. Хоча зо-вні кампанія спокійна, можливі й сенсації.

ГромадянсьКий обоВ’язоК, а не шоу

Одна з перших вже є. Це зміна ставлення до виборів. Схоже, часи, коли громадяни сприймали вибори як чергове шоу, йдуть у минуле. Принаймні, у Києві. Такий висновок можна зробити з даних соціологічних досліджень та думок експертів, висловле-них за кілька днів до дати воле-виявлення. Зокрема, керівник соціологічних програм Центру соціальних досліджень «Софія» Олександр Левцун звернув увагу, що, за даними жовтневого до-слідження думок киян*, рівень явки виборців майже зіставний з аналогічним показником вересня і становить 54,2%.

«Наближення виборів не сприяє зростанню числа тих, хто хоче взяти у них участь», – наголошує експерт. Виходячи з цих даних, Олександр Левцун прогнозує рі-вень явки виборців у Києві 45–50%, але припускає, що найбільш ві-рогідним є показник ближче до 45–47%.

Керівник дослідницьких про-ектів Інституту регіонального розвитку України Віталій Мо-

роз припускає, що, виходячи з даних жовтневого опитування його Інституту**, явка на київ-ських виборах становитиме по-над 60%, що перевищує середній показник по Україні. За даними його дослідження, близько 42,2% респондентів готові прийти і про-голосувати, а ще 28,1% схильні скоріш прийти на дільниці. На додачу, 8,3% не визначилися. Утім, 13,3% точно не прийдуть голосувати. Як зазначив Віталій Мороз, порівняно з даними ве-ресневого опитування, жовтневе засвідчило помітне скорочення тих, хто не прийде голосувати, з 27 до 13,3%.

строКата рада Майбутня Київрада буде різно-

манітною за партійним складом, але є вірогідність, що більшість сформує одна-дві політичні сили. Такий варіант розвитку подій при-пускає експерт Віталій Мороз. За результатами жовтневого опи-тування, до столичної міськради проходять 6–8 партій і ще одна балансує на межі прохідності. Вод-ночас, наголошує експерт, оскільки враховувалися відповіді тих, хто братиме участь у виборах, реальні результати партій можуть бути й меншими.

За даними від Олександра Лев-цуна, до Київради мають шанси пройти 7 партій (одна-дві з них на межі прохідності). Eкспeрт звертає увагу на активну динаміку декіль-кох партій у жовтні, порівняно з даними вересневого опитування, за рахунок жвавої агітаційної кам-панії. Одна з таких динамічних партій може навіть і здивувати своїми результатами.

«Якщо на київських виборах і буде сенсація, то це вона», – на-голосив експерт.

Харизми деВальВують? Надзвичайно важливий мо-

мент цих виборів полягає у тому, що вони відбуваються за новими правилами.

«Так звані відкриті списки ста-ють перепоною для вождистських партій, очолюваних харизмати-ками й радикалами, і кращі пер-спективи відкриваються для тих сил, які мають розгалужені дієві партійні структури на місцях, які спираються на місцеву еліту і на місцеві громади», – підкреслив Олександр Левцун.

Відповідно, «для успіху на вибо-рах депутатів до Київради потрібна не тільки популярність партії, її бренду, необхідна і важлива на-явність сильного депутатського (кандидатського. – Авт.) корпусу. Багато колишніх мажоритарників Київради, які певний час працюва-ли в окрузі та добре знають людей, беруть участь у виборах від партій. Враховуючи популярність самих партій та сильний депутатський контингент, можна сміливо про-гнозувати, що ці партії здобудуть велику частку мандатів Київради, – зазначив Олександр Левцун. – І ще припущення. Партії, чия по-пулярність базується переважно на популярності їхніх лідерів, мають ризик непотрапляння до Київра-ди. І це теж може стати однією із сенсацій виборів».

Отже, підсумовує Олександр Левцун, «дуже важливу роль віді-грає якість депутатського корпусу, наскільки сильні кандидати за-лучені до перегонів».

столиця за тиждень

Київ у теплі У столиці до тепла підключено об’єкти соціальної сфери та всі житло-ві будинки, які обслуговуються комунальними житлово-експлуатацій-ними дільницями. Водночас через аварії 350 будинків тимчасово без опалення. Як зазначають у ПАТ «Київенерго», за період, коли послуга централізованого опалення була відсутня, нарахування споживачам не здійснюватиметься.

Позашляховики чиновників переобладнали під «швидкі» Два джипи, які колишнє керівництво «Київмедспецтрансу» придба-ло і використовувало для власних потреб, обладнали під авто для медицини катастроф. Про це повідомив мер Віталій Кличко. Крім того, міська влада повністю реорганізувала структуру «Київмедспец-трансу». Це дозволило, зокрема, відновлювати у ремонтних майстер-нях підприємства автомобілі київської «швидкої», що простоювали роками занедбаними. 17 з них обладнано усім необхідним і відправ-лено до зони АТО.

Відкрито вже четвертий штрафмайданчик для МАФів

Два з трьох штрафмайданчиків уже переповнені, а третій, що у Свя-тошинському районі, заповнений на 80 відсотків. Тож цими днями Департамент контролю за благоустроєм віднайшов іще одну тери-торію вже на Лівому березі, де активізувався демонтаж МАФів. Нині діє мораторій на повернення демонтованих МАФів зі штрафмайдан-чиків – за словами директора Департаменту Дмитра Білоцерковця, це дало змогу зупинити масове встановлення нових кіосків. До речі, 14 жовтня було встановлено новий рекорд з демонтажу – 42 об’єкти за добу.

Нову техніку перевірить сніг За кошти столичного бюджету з грудня 2014-го до жовтня 2015-го було придбано 67 одиниць спецтехніки на суму 107,9 млн грн. До того ж полагодили стару комунальну техніку (а це понад 20 машин), аби подовжити термін її експлуатації. Загалом цієї зими «Київавто-дор» готовий випустити на вулиці 310 одиниць снігоприбиральної техніки. Це трохи більше, ніж торік.

«Окрім цього маємо ще 185 машин допоміжної техніки на випа-док затяжних снігопадів у столиці», – зазначив генеральний дирек-тор «Київавтодору» Олександр Густєлєв. Додамо, що у місті вже заготовлено 30,6 тис. тонн солі.

З барабаном по Дніпру У суботу 20 команд взяли участь у видовищних змаганнях з веслу-вання «Осінній марафон» на човнах «Дракон». Під звуки бараба-нів спортсмени долали дистанцію у 11,5 км навколо Труханового острова.

Подібні перегони на каное з головою та хвостом дракона в Украї-ні стають дедалі популярнішими та збирають чимало учасників. Нині змагалося 10 команд у змішаному класі (8 жінок і 12 чоловіків) та 10 у чоловічому. Київ представляло 6 команд.

Слід зазначити, що цього року профільна федерація підтримала ініціативу Соціального проекту «Торопижки»: зібрані за рахунок стартових внесків учасників кошти, а це 37 900 гривень, будуть спрямовані на допомогу недоношеним діткам. Гроші передадуть відділенню анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Київської міської дитячої клінічної лікарні №1 для придбання ви-тратних матеріалів і обладнання.

На Борщагівці – зелені лабіринти У парку «Юність», що на Борщагівці, з’явилися зелені лабіринти. Праців-ники «Київзеленбуду» облаштували там доріжки, вздовж яких висадили кущі. Як обіцяють зеленбудівці, уже через рік-два «лабіринти» підрос-туть, і з часом це місце може стати улюбленим не лише для мешканців Святошинського району.

Люди і політики: хто кого? До Київради можуть пройти 6–8 партій

Фото Павла Пащенка


Стихійна дискусія біля агітнамету. І хто ж має найбільші шанси вийти у другий тур?

Тема номера

Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172) кур’єр «ВК» 3

що буде

Розпочато вакцинацію проти поліомієліту Вакцинація проти поліомієліту буде здійснюватись 5 днів на тиж-день, з них 4 дні – оральною вакциною (ОПВ) та 1 день – інактиво-ваною (ІПВ). У разі застосування оральної вакцини формується більш довготривалий імунний захист порівняно з інактивованою, він ство-рюється в так званих вхідних воротах інфекції: у ротовій порожнині, лімфоїдній тканині та кишечнику.

Дуби із Закарпаття Сьогодні о 12.30 на території Парку партизанської слави висадять понад 60 молодих саджанців дубів, частину з яких було передано із закарпатського регіону як подарунок мешканцям столиці. Спільне висаджування дерев за участю студентських та учнівських лідерів разом із комунальниками було ініційоване керівництвом Студентської ради міста Києва за підтримки ГО «Сучасний світ моло-ді» та КМДА.

Презентують найкращі книжки року Сьогодні Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» ого-лосить книжки-переможці українських авторів, що вийшли друком цього року. Презентація літературних новинок відбудеться у форматі зустрічі з письменниками. Серед них будуть Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Тарас Томенко, Богдан Коломійчук, Олексій Волков та інші літератори. Усіх книголюбів запрошують на презентацію до книгарні «Є».

Читацький стадіон 23-25 жовтня на НСК «Олімпійський» триватиме виставка-ярмарок «Медвін: книжковий світ». На відвідувачів чекатимуть книги від по-над 70 видавництв, автограф-сесії, спілкування з письменниками.

Відкриють меморіальну дошку Ростиславу Синьку У п’ятницю об 11.00 на Андріївському узвозі, 21 відкриють меморі-альну дошку заслуженому працівнику культури України Ростиславу Синьку. Видатний кінорежисер, скульптор, сценарист, публіцист, один з фундаторів українського телефільму, багаторазовий призер між-народних і республіканських кіно- й телефестивалів пішов з життя 23 жовтня 2010 року.

Дитсадок-довгобуд подарують малятам Міська влада віднайшла кошти в бюджеті столиці, аби добудувати та відчинити наступного року дитсадок-довгобуд на вул. Вишняків-ській. А 2017-го відкриється школа на 1080 місць на просп. Бажана, будівництво якої розпочалося 21 рік тому. Це пообіцяв мер Києва Віталій Кличко.

Запрошують на ярмарки Як розповіли «Вечірці» в Управлінні торгівлі та побуту КМДА, з п’ятниці до неділі у столиці триватимуть традиційні сільськогосподарські ярмарки.

Зокрема, 23 жовтня в Голосіївському районі торгуватимуть на просп. Голосіївському, 116 (кінотеатр «Загреб»); у Дарницькому – на розі вул. Крупської та Ілліча; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35; у Святошинському – на вул. Підлісній, 8; у Солом’янському – на вул. Керченській (у межах вул. Донецької та Мартиросяна), на вул. П.Козицького (у межах вул. Єре-ванської й Уманської); у Шевченківському – на вул. Бульварно-Кудряв-ській, 2-4, у міжвуличному проїзді біля скверу в межах вул. О.Гончара, 65-а та вул. Б.Хмельницького, 94, на вул. В.Піка, 16-18 (побіля скверу), на вул. Якіра, 16, на вул. Ризькій, 1.

У суботу в Голосіївському районі ярмаркуватимуть на вул. Пань-ківській, вул. Голосіївській, 4-10; у Дарницькому – на вул. Крупської, 2/3-4/6; на розі вул. Крупської та Ілліча; у Деснянському – на вул. Академіка Курчатова (у межах вул. Мілютенка та Братиславської), на вул. О.Сабурова (у межах вул. О.Бальзака та просп. В.Маяковського); у Дніпровському – на бул. А.Бучми, 2-10; в Оболонському – на вул. Л.Гавро, 1-9; у Подільському – на просп. Московському (біля Куре-нівського парку), на вул. Світлицького, 31-35; у Святошинському – на вул. Булгакова, 10-13/1; у Солом’янському – на вул. Героїв Севастопо-ля, 42 (у межах вул. М.Донця та Академіка Стражеска); у Шевченків-ському – на вул. Подвойського, 2-12.

У неділю ярмарки відбудуться в Голосіївському районі на вул. Композитора Мейтуса, у Дарницькому – на розі вул. Крупської та Ілліча; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35.


Валерій Козуб, художник: – Величезним плюсом є ви-сокий рівень чистоти в місті. Вулиці прибра-

ні, скрізь квітники, охайні урни – Київ став вельми красивим.

Ганна сіркевич, старшоклас-ниця: – Чудово, що в метро з’явилися нові вагони –

їздити стало значно комфортніше. Тепер із нетерпінням чекаємо на нові трамваї з Wi-Fі.

олександр юрійович, журналіст: – У місті з’явилися кіоски із соцхлібом. Та цю мережу

доцільно розширити, щоб у кожному мікрорайоні було по кілька таких точок про-дажу.

ельза легран, старшоклас-ниця: – Із появою нової полі-ції у столиці стало набагато безпечніше:

вулиці під цілодобовим наглядом, а головне, що поліцейські пильну-ють порядок навіть у віддалених куточках міста.

сергій ясинський, фахівець державно- господарсь-кого управ-ління: – Помітно по-

більшало різноманітних вуличних свят і цікавих фестів. Це дуже до-бре, бо в Києві тепер є широкий вибір заходів, куди можна піти з родиною.

олександр нестеров, філософ: – Найпо-зитивнішою зміною стало те, що біля мого будинку

(а проживаю я в Голосіївському районі) нарешті відремонтували каналізацію. До цього тут упро-довж багатьох років постійно траплялися аварії.

Ірина баско, студентка: – Приємно здивував цього року оновлений громадський транспорт. Ще

одним безсумнівним кроком до цього стала поява вихованих, активних та струнких поліцей-ських, які можуть і сумки бабусі піднести, і крадіїв піймати.

Опитування провела Ганна РЕДЬКА

Фото Григорія КУБЛАНОВА

опитування «ВК»

Які, на вашу думку, найвагоміші зміни стались у столиці упродовж року?

ВипробуВання на демоКратичнІсть

Вибори мера у Києві, радше за всe, відбудуться у два тури. Такий прогноз дають обидва експерти. Хоча список кандидатів чималий, визначилася група тих, чий рей-тинг перевищує 5%. Порівняно з вереснем кардинальних змін не відбулося. Залишається інтригою, хто ж змагатиметься з діючим міським головою за посаду у дру-гому турі. За даними опитування Центру соціальних досліджень «Софія», таких є чотири канди-дати. Цікаво, що одного з першої п’ятірки кандидатів найбільше підтримують у Печерському та Солом’янському районах столиці, але водночас не полюбляють у Голосіївському. Є розшарування

у підтримці кандидатів не лише за районами, але й за віком та статтю. І це особливо помітно стосовно тих претендентів на мерство, котрі мають шанси ви-йти у другий тур.

Водночас Віталій Мороз від Ін-ституту досліджень регіонального розвитку України звертає увагу на те, що 2,8% опитаних підтримали б іншого кандидата (не представ-леного у першій десятці) і 3,8% не віддали б свій голос за жодного з кандидатів.

Загалом вибори у Києві, що мера, що міськради, цьогоріч ма-ють бути взірцевими. Таку дум-ку висловила політолог Центру соціальних досліджень «Софія» Валентина Романова. Отже, ки-яни, як кандидати, так і виборці,

мають пройти випробування на демократичність. Найближчими вихідними дізнаємося, чи склали ми цей іспит.

* Опитування Центру соціаль-них досліджень «Софія» проводи-лося з 13 до 15 жовтня методом індивідуального інтерв’ю, було опитано 1024 респонденти з Києва. Статистична похибка не перевищує 3%.

** Опитування Інституту досліджень регіонального розви-тку України відбувалося з 9 до 16 жовтня серед киян, був опитаний 1021 респондент методом квот-ної вибірки, репрезентативної за віком, статтю та районом проживання. Похибка не переви-щує 3,1%.

Ганна РЕДЬКА

Тиждень тому ЦВК призначила нового голову Київської міської територіальної виборчої комісії. Ним став дипломований магістр із правознавства Анатолій Сульдін 1973 року народження. Відповідне рішення було ухвалене у зв’язку з внесенням подання про заміну чле-на виборчої комісії партією «Блок Петра Порошенка «Солідарність».

Анатолій Сульдін розповів «Ве-чірці», що днями було надруковано 2 млн 163 тис. бюлетенів світло-рожевого забарвлення для голо-сування на виборах мера. Стільки

ж бюлетенів, але вже блакитного кольору, надруковано для обрання депутатів Київради. Загальна вага віддрукованої продукції становить понад 51 тонну. У бюлетенів кілька ступенів захисту: мікрошрифти, орнамент та антисканерні сітки.

Усі документи розвезуть на виборчі дільниці під контролем працівників МВС. Напередодні ви-борів пакунки з бюлетенями будуть розкриті, оглянуті та проштампо-вані. Цю роботу виконуватимуть щонайменше троє представників зі складу комісії у присутності не-залежних спостерігачів.

25 жовтня виборчі дільниці працюватимуть з 8.00 до 20.00.

тема номера 4 Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

Роман ФЕДЬКО

Намети, агітатори, листівки – все це було й раніше. Цього разу по-літтехнологи вирішили добити нас рекламою. Білборди, розтяж-ки, сіті-лайти окупували столицю так, що очам боляче…

Під прикриттям партійних брен-дів з’явилися нові кандидати, яких ніхто ніколи не чув і не бачив. Якщо замислитися, що ж являють собою ці люди? Чи достатньо у них про-фесійності, досвіду, щоб управ-ляти ресурсами міста? Чи не є це елементом технології розмивання електоральних уподобань? Чи варто ризикувати киянину? Як на мене, відповіді на ці запитання дає ви-борча кампанія 2006 року, коли до влади потрапила «молода команда» банкіра, що за приязними посміш-ками ховала вовчі апетити…

Окрім нових, так би мовити, сві-жих облич, присутня у нинішній кампанії й так звана стара гвардія. Це, в першу чергу, стосується полі-тичних сил, що прихистили під своїм крилом посадовців, які вже були біля столичного керма. Всі вони живуть світлим минулим та згадками, як «було колись»… Звісно, нерозумно відкидати позитивний досвід місь-кого управління. Але, як показує життя, всі нинішні проблеми міського господарства – це наслідки тіньової приватизації та корупційних схем, сформованих у 90-і роки...

Є ще одна категорія кандидатів, які представляють (вони цього й не приховують) політичні інтер-

еси певних олігархічних потужних регіональних сил. У поміч їм було задіяно відомий символ нашого національного військового опо-ру на сході держави в російсько-українській війні. Чи цікавий їм Київ як столиця нашої держави? Звісно, є бажання отримати доступ до столичних коштів, а головне – мати потужний важіль політичного впливу у своїй міжклановій бороть-бі. Їм і Чернігів був цікавий, і Київ так само…

Яку альтернативу всі вони мо-жуть запропонувати нині чинному очільнику столиці Віталію Кличку? За усіх відомих мінусів нинішнього мера столиці, у нього однак є і по-тужна, беззаперечна перевага над опонентами – це його авторитет як особистості, як відомої, публічної людини, що створила сама себе… З ним ідуть на контакт, з ним ведуть діалог, і це заслуга саме мера як особистості, а не як політичного проекту… Можна довго дискутувати на тему, яку політичну силу Кличко

представляє, зрештою, хто заховався у тій політичній силі з тих же регіо-налів, але є і беззаперечне: міська влада, порівняно з попередниками, все ж таки працює, відкриває школи, ремонтує дороги. Не всюди, звісно, але не все відразу. Головне – меха-нізм хоча й зі скрипом, але працює. Чого раніше абсолютно не було…

Як же розібратися пересічному виборцю, за кого чи за що віддати свій, такий дорогоцінний, голос? Чим керуватися, приймаючи важ-ливе для життя столиці рішення? На ці питання важко дати відповідь, кожен сам буде приймати рішення, зважувати та аналізувати. Однак незаперечним є те, що кияни не мають права проігнорувати вибори до місцевих рад. Адже саме від їх-нього рішення залежить фактично доля столиці нашої держави. І ще одне. Потрібно чітко розуміти, що за свій вибір відповідати буде не лише новообраний мер чи депутат, але й сам виборець – саме у цьому полягає базове поняття демократії.

Віддам голос… у «надійні руки»

опитування «ВК»

Євген Шевченко, начальник командно-штабної машини в батальйоні «Донбас»: – Раніше я мало цікавився політикою, оскільки домінування Партії регіонів на всіх щаблях влади, зокрема на виборах, робило безглуздою участь будь-яких інших політичних сил. Зараз, коли суди продають свої рішення, як на аукціоні, а корупція зашкалює, не можу стояти осторонь.

Залишилася дрібниця – йти на вибори, будувати Україну, про яку ми з вами мріяли, за яку ми боролися.

Валентин Торба, журналіст: – Найбільша небезпека цих виборів – реінкар-нація колишніх регіоналів під новими брендами й умонтування їх у начебто патріотичні партії. Система не зламана. Ба більше, не була наро-джена ідеологічна платформа. Триває розкручу-вання персон і проектів, при цьому глибинної, якісної пропозиції немає. Звісно, з цієї непро-стої ситуації є вихід: докорінна, а не косметична зміна влади та боротьба з кланово-олігархічною системою, творцем якої є Кучма, відокремлення бізнесу від влади.

Сергій Коваленко, креативний директор видавництва «Стікс»: – Ці вибори запам’яталися епідемією політич-них проектів, що не мають жодної перспективи в майбутньому та сплановані виключно під ці перегони, експлуатацією примітивних гасел, що виказують у їхніх творцях елементарну неповагу до виборців.

Вікторія Яременко, волонтер, видавничий дім «БАУбізнес»: – Я не чула стільки брехливих обіцянок, як цього разу. Також хочу зазначити, що особисто мені сподобалася передвиборна кампанія ни-нішнього мера столиці Віталія Кличка, оскільки він обрав тактику не промови виголошувати, а робити щось корисне.

Андрій Богінкевич, адвокат: – Занадто багато безглуздих бордів. Маю спо-дівання, що, незважаючи на всю передвиборну мішуру, люди голосуватимуть не за продуктові набори, а за конкретних кандидатів, які реаль-ними вчинками довели своє бажання перетво-рювати країну на краще.

Олена Костенко, приватний підприємець, волонтер: – Запам’яталася передвиборна кампанія бру-дом. У мене таке враження, що ті, хто повинен сидіти на лаві підсудних, усі йдуть кандидатами. Я вперше в житті хотіла поламати всі їхні на-мети й побити тих, хто за цих поганців роздавав літературу та агітував.

Сергій Сязін, директор компанії з виробництва продуктів харчування: – Мені абсолютно нічого не кажуть прізвища 90 відсотків людей, які цього разу балотуються до Київради. Майже вся реклама кандидатів у мери мені здається беззмістовною. Багато загальних фраз – урізати державні витрати, зруйнувати колишню систему… Як це все вони збираються

виконувати – не зрозуміло. А ось програма Віталія Кличка імпонує. Він говорить реальні речі. І в місті дійсно відчуваються зміни... Мої колеги кажуть про помітні зміни в місті: парки будують, спортивні майданчики для дітей, в місті ремонтуються дороги і прибирається сміття. Результат є, хоч його програма не є ідеальною…

Володимир Регеша, боєць батальйону «Правого сектора», волонтер: – На моє питання, чи знають кандидати, скільки в Оболонському районі кілометрів доріг, колекто-ра, теплотрас, скільки соціально неблагополучних сімей, безробітних, пенсіонерів, один із них почав белькотіти про Липецьку фабрику, інший – про війну в країні. А що я? Я не розумію, чому ви-бори за виборами, а нічого так і не змінюється. Зайдіть у ліс за 20 км від Києва – суцільний поруб. Сотні лісовозів пруть дерево кожної ночі, не висаджуючи нового взагалі. Вийдіть на воду в Київське море. 100 метрів не пройдете, щоб не намотати на гвинт мотора сітки. Таке враження, що в нас нашестя монголів, які не гребують нічим.

Цього тижня добігають кінця виборчі перегони до місцевих рад, а 25 жовтня підемо на ви-борчі дільниці. Чим саме запам’яталася нинішня передвиборна кампанія? Це питання «Вечірка» поставила в соціальній мережі Фейсбук.

Для Києва надрукували 51 тонну бюлетенів

Добре подумайте, кому довірити управляти ресурсами столиці

Фото П

авла Пащ

енка


Віталій ЗНАМЕНсЬКий

Північний сусід і надалі намага-ється диктувати Україні умови енергетичної залежності. Аби цього уникнути, фахівці радять шукати гідну альтернативу: у типах ресурсів, їхньому викорис-танні, кількості постачальників. Плюс чітко вибудувати стратегії енергозабезпечення великих і дрібних підприємств, а також громадян.

На думку спеціалістів, нині на-став час диверсифікувати джерела енергопостачання – будь то енер-госистема країни чи окремої квар-тири, будинку, підприємства. При цьому потрібно пам’ятати, що не можна на 100% залежати від одного ресурсу або від одного виду енергії, інакше в один день можна поринути в холодну пітьму. Тому будувати систему слід таким чином, щоб мати можливість особистого контролю й регулювання. Відтак скорочуються

ризики: а) зменшується тиск моно-полістів; б) ніякий дефолт чи форс-мажор не стане причиною зупинки всіх потужностей; в) кожен може сам контролювати процес та обирати найвигідніший варіант.

Як же при цьому оптимізувати енергосистему будинку або дрібно-го підприємства?

«Ми вибрали прогресивний європейський підхід і досягли значного успіху на окремих під-приємствах, використовуючи со-нячні панелі двох видів: батареї з фотоелектричних елементів для генерування електроенергії та ге-ліосистеми для теплового забезпе-чення, – розповідає підприємець, громадський діяч, меценат Ігор Чернявський. – Також у комплекс

можуть входити сучасні твердопа-ливні котельні установки. Такий метод дає змогу заощаджувати та створити ефективнішу екологічну

енергосистему. У результаті за-гальні витрати на електроенергію скорочуються на 30%».

За словами пана Чернявського, процес оптимізації енергосистеми бажано планувати на стадії будів-ництва, і не важливо, чи це сучас-

ний промисловий комплекс або заміський будинок для однієї сім’ї.

«Порахуйте, скільки електро-енергії буде потрібно та які пе-редбачаються витрати: на про-ведення кабелю, встановлення й обслуговування обладнання, піді-грів, охолодження, безперебійну роботу електроприладів, інші потреби. Порівняйте з вартістю сучасних систем, вивчіть ринок, виберіть відповідні технології, і вперед, до власної енергетичної свободи, – наголошує Ігор Чер-нявський. – Я особисто за те, щоб кожен мав цю свободу вибору оптимізації власного енергетич-ного комплексу та можливість зменшити залежність від моно-полістів: на підприємствах, у

власних будинках, дачних коте-джах і, звісно, у квартирах».

Успішний досвід та знання мож-на вже сьогодні втілити в готові рішення у столичних житлових будинках і за підтримки муніци-пальних служб знизити рахунки за електроенергію на 35%. І це тільки перший крок у бік неза-лежності та свободи, переконаний Ігор Чернявський.

погляд 5Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

Катерина сКРиПНІКОВА

Початок та середина осені – за-звичай найгарячіший сезон щодо пошуку роботи та появи нових вакансій. «Вечірка» поцікавила-ся, що сьогодні коїться на ринку праці, і знайшла чимало несподі-ваного.

НАйВиБАглиВіШі – ВОДії

– Парадоксальна ситуація! – розводить руками керівник від-ділу тиждневику з пошуку роботи Валентина Восканян. – Багато хто з людей скаржаться на жахливе без-робіття, але водночас не хочуть іти працювати. Тому що мало платять. А роботодавці відповідно не можуть знайти працівників. Але й платити більше не хочуть. Давно такого не пам’ятаю.

Зарплата менша, ніж 5 тисяч гривень, сьогодні у Києві може спокусити в основному молодь та студентів, які мешкають разом із батьками. Скажімо, секретарям та офіс-менеджерам пропонують приблизно 3–4 тисячі гривень, і якщо немає особливих вимог (наприклад, вільного володін-ня англійською мовою), молоді люди із задоволенням починають свою кар’єру саме з цього крісла. А ось, наприклад, водій – то вже інша річ: тут потрібні люди з до-свідом, не студентських років. Тому роботодавці, які пропонують менше 5 тисяч, швидше за все, не привернуть уваги.

Хто ж на ринку праці в цьо-му сезоні найпопулярніший? За даними експертів, це юристи, топ-менеджери (комерційний директор, антикризовий мене-джер, керівник готелю тощо), адміністратори (секретар, офіс-менеджер), бухгалтери та ейчар-спеціалісти (тобто ті, хто добирає для різних компаній потрібних працівників). Фахівці на ниві інформаційних технологій теж у пошані. Але їх не вистачає.

– Бракує програмістів, які готові створювати нестандартні програ-ми, – уточнює експерт із пошуку роботи Тетяна Пашкіна. – Тому дуже великий конкурс. Роботодав-ці скаржаться, що мало фахівців з оригінальним, нешаблонним мисленням. Вони пропонують гідні гроші, інколи навіть більші, ніж за

кордоном – 100–200 тисяч гривень щомісяця.

СТОлицЯ Без іНжеНеРіВ ТА КУхАРіВ

Найбільші проблеми у столиці пов’язані з технічними профе-сіями, де потрібні специфічні знання (наприклад, інженер-конструктор, інженер-мікроелек-тронник, хімік-технолог). Таких фахівців дуже бракує. Тому що більшість із них просто пішли з професії.

– Ті, хто закінчує Київський політех, уже з третього курсу за-звичай починають підробляти не за спеціальністю та мають свої п’ять–сім тисяч, – продовжує Пашкіна. – Тому працювати на виробництві, де все пошарпане, вони після закінчення вузу не бажають.

Хоч є і винятки: компанії, які розробляють електроніку для ві-

домих західних брендів. Тут об-ладнання сучасне і зарплата на рівні програмістів. На такі вакансії попит, звичайно, чималий, а від-повідних фахівців на ці посади дуже мало.

Інші дефіцитні професії Києва – це, як не дивно, продавці-кон-сультанти, які змогли б не тільки якісно обслуговувати покупців, а ще й, що важливо, не показувати під час

роботи свого можливого поганого настрою, секретарі зі знанням іно-земних мов, а також кухарі. Головна причина – знов-таки гроші.

– У багатьох ресторанах та кафе, дарма що стояти «біля мартена» доводиться ледь не цілодобово, пропонують зарплати на місяць лише 3500 гривень, – каже Ва-лентина Восканян. – А в закладах швидкого харчування – взагалі менше трьох тисяч. Як на ці гроші прожити?

ДиВНі люДи Цієї осені з’явилася цікава

тенденція. Якщо раніше кияни змінювали роботу здебільшого заради зарплати (розраховували на значне підвищення – відсотків на 100–150), то нині не так. Люди стали боязкішими.

– Скажімо, якщо людина отри-мує сто гривень на день на своє-му робочому місці, а на новому

їй пропонують сто двадцять, то змінювати вона, швидше за все, нічого не буде. Раптом не про-йде випробувальний термін або отримає не всю зарплатню, – роз-повідає Тетяна Пашкіна. – Тобто компанія (яка пропонує, умовно кажучи, сто двадцять гривень) має перекупити кадри, платити більше. Або ж самостійно навчати менш професійних працівників чи взагалі знизити свої вимоги.

Ще одна проблема – невідпо-відні резюме.

– Людина бачить гарну пропо-зицію і, не замислюючись, підхо-дить вона чи ні, направляє резюме. Наприклад, вакансія «Асистент генерального директора – 10 тис. грн» – і поштова скринька забита пропозиціями! Навіть якщо ви-магається вільне володіння ан-глійською мовою, а людина її не знає, і взагалі ніколи на цій посаді не працювала…

Шерше ля робота Де у Києві платять краще, ніж за кордоном

Енергетична свобода На думку фахівців, її можна досягти, застосовуючи надсучасні ефективні технології

у дзеркалі цифр Згідно з офіційними да-ними, у січні-липні 2015 року на обліку в службі зайнятості м. Києва перебу-вало 35,9 тис. безробітних громадян, а в загальномісь-кій базі даних налічувалось 5,3 тис. вакансій та вільних робочих місць.

Процес оптимізації енергосистеми бажано

планувати на стадії будівництва

Працю кухарів «біля мартена» у столиці зазвичай недооцінюють

Ігор Чернявський

подробиці6 Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

Катерина СКРИПНІКОВА

Червоні, жовті, білі, помаранчеві хризантеми… На сусідній клумбі – кущі ялівцю, а неподалік – не-величкі дерева. У новому парку на Березняках роботи з наведен-ня краси щойно закінчилися.

Причому працювали не лише комунальники, а й мешканці житлового масиву. І зараз біля одного з найбільших водоймищ столиці – озера Тельбін (воно, до речі, відоме ще з часів Київ-ської Русі) кияни мають уже не депресивний пустир з бур’янами, а затишний парк. Тут є все для активного відпочинку молоді, а також дитячий майданчик.

– Мамо, ще два місяці тому на цьому місці було звалище, а сьогодні – краса! – чую розмову по телефону (жінку, як я потім до-відалася, звуть Ганна Ганза, вона прийшла на відкриття парку з чоловіком та дитиною у візочку). – Приїжджай, подивишся… Тепер тут можна і з дитиною гуляти.

Озираюся на всі боки. Малеча разом із батьками висаджує хри-зантеми, чоловіки саджають кле-ни… Всього у парку зараз – 125 дерев. Тельбін тепер виглядає значно веселішим.

– У цьому озері я навчила плавати і доньку свою, і вну-ка, – посміхається пенсіонерка Надія Туровська, яка мешкає на Березняках. – Ось прийшла на красу подивитися. Нехай пенсія не радує душу, так хоч цим будемо милуватися. Тут раніше таке коїлося, ви і не уявляєте. Увесь цей великий квадрат було

огороджено бетонними блоками. Хотіли щось будувати, а люди протестували, страйкували цілий рік…

За словами мера Віталія Клич-ка, місце і справді мали забуду-вати, але його команда змогла цьому перешкодити. Віталій Володимирович у парку висадив дерево, а ось на клумби з тендіт-ними хризантемами ступити не ризикнув. До речі, запитання «Ве-чірки» про улюблені квіти було для мера дещо несподіваним.

– Навіть не знаю, що вам ска-зати, – широко усміхнувся Клич-ко. – Мені ж рідко дарують квіти. В основному, я роблю це сам. Тільки перед тим, як дарувати, обов’язково запитую, які саме…

Парк на Березняках – 48-й за цей рік. Зовсім скоро відкриється ще один – у Шевченківському ра-йоні. Тут, як нам розповів Віталій Кличко, будуть не лише місця для спокійного відпочинку, а й бігові доріжки та велотрек.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Колись під час візиту до Києва французький лідер генерал Шарль де Голль сказав: «Я бачив багато парків у містах, але досі ніколи не бачив міста у парку». Справді, Київ вважається одним із найзеленіших міст Європи, та, на жаль, в останні роки чимало міських скверів, особливо на житлових масивах, перебували у занепаді. Зі становленням грома-дянської свідомості все більше містян тим чи іншим чином на-магаються облагородити розташо-вані поряд зелені зони. І ось уже півроку, як міська влада запусти-ла реальний механізм взаємодії і з активістами, і з меценатами, які готові вкладати кошти у розвиток місця відпочинку.

– Наша мета – наповнити парки життям, адже це мають бути не просто зелені зони, головне – люди, – розповів директор КП «Київський центр розвитку міського середови-ща» Денис Півнів. – У цьому нам допомагають громадські активісти, які активно працюють із мецена-тами. І за ці півроку нам вдалося залучити 15 млн грн благодійних внесків у розбудову скверів. Поки ми працюємо з 27 парками, де є зацікавлені активісти й меценати, та поступово позитивний досвід будемо поширювати й на решту. Головне – активність, небайдужість мешканців. Ми ж допомагаємо

втілити задуми й ініціативи у ре-альність.

Однією з найактивніших спільнот є група активістів скве-ру «Наталка» на Оболоні – цими днями вони святкують рік своєї роботи. Як розповіла координа-тор спільноти Наталія Манюк, завдяки зусиллям активістів та мешканців парк, реконструкцію якого було призупинено, почав відроджуватися, тут відбуваються фестивалі, майстер-класи, про-кладено доріжки, встановлено десятки смітників.

Важливе питання для Києва – повернення зелених зон у влас-ність міста. На сьогодні спільни-ми зусиллями активістів, міської влади та КП вдалося повернути 22 ділянки загальною площею 60 га, серед яких є і частина скверу «На-талка», де планувалося збудувати спорткомплекс. Тривають роботи

і з відродження велотреку: тут відновлено зруйновану під час забудови частину віражу, прово-дяться роботи щодо перетворення внутрішньої частини на справжній центр велоруху та активного від-починку. Отримав нове життя і сквер Олеся Гончара неподалік.

Серед решти проектів – оновлен-ня алей парку «Кіото», благоустрій практично з нуля скверу ДШК у Дарниці, очищення ставка в парку «Орлятко» та чимало інших, часом незначних, але вкрай потрібних для мешканців робіт. Упроваджу-ють у зонах відпочинку і новітні технології: так, на форумі Smart City було представлено прототип лавки з підзарядкою для мобільних пристроїв на сонячній батареї. Голо-вним же напрямом на наступний рік передбачається оновлення алей та освітлення у скверах – аби в них було зручно і безпечно.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Кияни давно обурюються новобу-довами в центрі та у сформованих житлових кварталах, хоча вели-чезні колись працюючі промзони занедбані. Про цю проблему знають і експерти, і чиновники, але поки що прикладів вдалої ре-новації промзон у Києві одиниці. Водночас триває малопомітний процес розробки та затвердження детальних планів територій (ДПТ) перебудови промислових зон на житлові квартали, з прокладан-ням нових вулиць, перспективами нових маршрутів громадського транспорту тощо.

– У більшості випадків промзо-ни столиці сьогодні – це непрацю-ючі, неефективні території, – за-явила в.о. директора Департаменту містобудування та архітектури Ганна Бондар. – У 90-ті роки майно, що знаходилося на промислових територіях столиці, було викупле-но, і власники цих будівель тепер мають інші плани щодо забудови промзон. Однак зведення житла на таких ділянках часто немож-ливе через забруднення, й у таких місцях передбачається створення громадських центрів.

У проекті нового Генплану, за словами Ганни Бондар, планується зменшення загальної площі про-мислових територій з 6912,3 га до 5382,1 га. Також нині місту бракує правил перетворення промислових

територій відповідно до потреб киян – подібні механізми ефектив-но діють у багатьох європейських країнах.

Нещодавно Київрадою було прийнято ДПТ частини Поділь-сько-Куренівського промис-

лового району в межах вулиць Скляренка, Куренівської, Мос-ковського проспектому та за-лізниці. Загальна площа – 80 га, з них 31 га – промзони, склади та офіси, 8,2 га – житлова забу-дова, 7,9 га – зелені насадження.

Сьогодні на цій ділянці із 45 під-приємств працює лише 8, решта або займаються непрофільною діяльністю, або перетворені на склади. Тут працює 580 осіб.

Мають намір створити іннова-ційну екосистему за принципом

«Живи – працюй – відпочивай». Передбачається житлова забудова в обсязі 194 тис. кв. м, в районі ву-лиць Марка Вовчка та Скляренка, біля повороту залізниці, південні території району залишаються промзоною. У нових кварталах планується розселити 7,3 тис. мешканців та збудувати дитячий садочок на 225 місць.

А щодо ДПТ з реновації промис-лової зони на Нивках, південніше проспекту Перемоги, тривають дискусії. Головне питання – орга-нізація автомобільного сполучення Відрадний – Нивки, тут є два ва-ріанти. Перший – реорганізація Т-подібної розв’язки біля метро «Нивки» на дворівневе перехрестя і розширення естакади з 4 до 6 смуг. Усе навантаження транзитного потоку Відрадний – Нивки має лягти на перевантажену вулицю Щербакова.

Другий варіант – відведення тран-зитного потоку Відрадний – Нивки на вулицю Туполєва та організацію виїзду з майбутнього житлового ра-йону не безпосередньо до розв’язки біля метро, а східніше, окремою ес-такадою. Тоді розширяти естакаду проспектом Перемоги не потрібно. За результатами транспортного моделювання, перший проект має пропускну здатність 15,5 тис. машин на годину, другий – 19,6 тис., серед-ня швидкість руху – 20,45 км/год. та 37,48 км/год. відповідно. За другим проектом викиди СО, NOx та легких органічних сполук у атмосферу вде-сятеро менші.

Столичні парки: оновлення разом із громадою До розвитку скверів міста долучаються і активісти, і меценати

Замість промзон – житлові квартали Київ скорочує промислові території: у проекті Генплану передбачається їх суттєве зменшення

На місці звалища – квітковий бал

У суботу відбулося урочисте відкриття оновленого парку «Орлятко»

Фото Бориса Корпусенка

вибори-2015 7Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

пряма моваОлеКсій самОхін, кандидат на посаду Київського міського голови:

«Основне завдання, яке ми ставимо перед собою, – це соціальний захист і забезпечення матеріально незахище-ного населення, пенсіонерів, багатодітних, бюджетників, а це лікарі та педагоги, які не отримують гідної зарплати. На-справді бюджету достатньо для того, щоб гідно турбувати-ся про жителів міста. Має бути цільова програма у вигляді чітких адресних доплат, яка функціонуватиме постійно і незалежно від прізвища мера.

Також серед наших пріоритетів – ремонт застарілого житлового фонду та благоустрій міста, аби зробити Київ максимально комфортним для киян»

довідкасамОхін ОлеКсій ЮрійОВич

Народився 15 червня 1980 року в місті Києві.

Освіта: – 2003 року закінчив юри-

дичний факультет КНУ ім. Та-раса Шевченка (магістр права);

– 2010 року закінчив Наці-ональну академію державного управління при Президентові України (магістр державного управління);

– 2012 року закінчив КНУБА за спеціальністю міське будів-ництво та господарство і НАУ за спеціальністю економіст з фінансової роботи.

З 2003-го по 2006 рік – ви-кладач юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка.

З 2005 року – адвокат.Також працював керівником

декількох підприємств.На даний момент працює

керуючим адвокатським бюро.

«Авто-Майдан» – за комфортне життя киян

Програма партії «Авто-Майдан» і кандидата на посаду Київського міського голови Олексія САМОХІНА:

– встановити чіткі адресні доплати пенсіонерам, багатодітним, лікарям і педагогам; – запровадити жорсткий мораторій на підвищення тарифів на комунальні послуги та проїзд у гро-

мадському транспорті;– підвищити якість виконання ремонтних робіт та надання житлово-комунальних послуг;– домогтися скасування вилучень з міського бюджету до державної казни (8 млрд грн);– ремонти під’їздів і заміна ліфтів, благоустрій дворів і озеленення вулиць, будівництво нових та ремонт

старих дитячих і спортивних майданчиків; – створення мережі безкоштовних секцій, гуртків і клубів за інтересами для дітей за місцем проживання.

Влада повинна робити все можливе, аби кияни комфортно почувалися в рідному місті та своїх будинках.

Час жити краще!

Команда АВТО-МАЙДАНУ №26 у бюлетені«Це порядні професіонали – волонтери, поліцейські, юристи, підприємці, керівники, люди, котрі вже досягли певних результатів», –

так представляє своїх однодумців Олексій Самохін.

ПіБ Дата народження Освіта Посада місце роботи номер

виборчого округу

Самохін Олексій Юрійович 15.06.1980 Вища Керуючий адвокатським бюро Адвокатське бюро «Олексія Самохіна» Перший кандидат

Бердікова Тетяна Василівна 08.01.1978 Вища Заступник директора з економічних питань – головний бухгалтер

КП «Світоч» м. Києва 1

Бут Максим Віталійович 30.08.1988 Вища Економіст ТОВ «Київські ярмарки» 94Войтенко Олександр Володими-рович

13.09.1981 Вища Інспектор патрульної служби (поліцейський)

МВС України 97

Зозуля Максим Вячеславович 22.06.1973 Вища Адвокат Адвокат 29Коршак Андрій Олександрович 06.11.1982 Незакінче-

на вищаІнспектор патрульної служби (поліцейський)

МВС України 31

Крюков Ігор Вікторович 07.09.1962 Вища Пенсіонер Пенсіонер 25Лапчик Олександр Сергійович 12.05.1977 Вища Заступник комерційного директора ТОВ «Укрпрофторг» 68Маловичко Іван Сергійович 27.06.1996 Незакінче-

на вищаСтудент КПІ 60

Марківський Дмитро Станісла-вович

31.07.1990 Вища Заступник директора ТОВ «МАКС-ТТ» 34

Нараєвська Ірина Леонтіївна 03.07.1983 Вища В.о. директора ТОВ «Адвент-Інвест» 67Нечипоренко Едуард Олегович 06.02.1989 Вища Інспектор патрульної служби

(поліцейський)МВС України 93

Остапенко Дмитро Ігорович 12.12.1975 Вища Керівник ГО «Яскраві вчинки» 70Охота Андрій Ігорович 16.09.1981 Вища Інспектор патрульної служби

(поліцейський)МВС України 89

Самохіна Тетяна Володимирівна 30.11.1991 Вища Громадський діяч ГО «Милосердя» 65Сердюк Юрій Ігорович 18.03.1987 Вища Адміністратор системи ТОВ «Нова безпека» 32Толок Лідія Василівна 27.06.1983 Вища Провідний спеціаліст ПАТ «Держзембанк» 3Шаповал Олена Володимирівна 11.08.1983 Вища Юрисконсульт ТОВ «Київські ярмарки» 2Шерстяк Ганна Володимирівна 11.10.1971 Вища Фізична особа–підприємець Фізична особа–підприємець 37Шерстяк Данило Петрович 20.11.1970 Вища Директор ПП «Юридична компанія «Юранна» 36П

оліт

ична

рек

лам

а

відлуння свята 8

Реклама

Леонід ФРОСЕВИЧ Павло ПАЩЕНКО (фото)

Вони немов пташенята. Дрібненькі. Веселі. Пустотливі. Із незміцнілими крилами. – Стру-у-нко-о!.. – лунає над Володимир-ською гіркою протяжне й за мить десь губить-ся, поступаючись новим командам, вказівкам, порадам… І горобчики гордо розправляють плечі, ніби завмирають. А погляди – як у хоробрих со-коликів.

ВиріВнюємо носочки череВикіВ! Мине трохи часу і цими горобчиками пи-

шатимуться у батальйонах і полках, їх стави-тимуть за взірець.

– Носочки черевиків… Вирівнюємо! – злітає із вуст вихователя.

Маленьких шикують, вкотре і вкотре нагадуючи, що у них сьогодні надзви-чайний день. Велике свято. У День за-хисника України, Покрови їм вручать перші погони. Бо вони – кадети.

Отож на Володимирській гірці, біля пам’ятника Володимиру, ліцей-інтер-нат №23 «Кадетський корпус» зайняв урочистий «плацдарм». До початку церемонії є ще 10–15 хвилин, і особо-вий склад (діти!) підбігає до батьків, дідусів та бабусь, про щось щебече… А ті невимовно радіють, щасливі до безмежжя, зігріваючи своїх Івасиків та Сергійчиків чаєм, годуючи пи-ріжечками, різними смаколиками.

– У цьому ліцеї навчається мій онук – Ваня Княждвірський, – ділиться радістю вчителька Марія Левицька. – Першокласник. Йому тут усе подобається. Додатково відвідуватиме гуртки: танцю-вальний, з боротьби, згодом, можливо, шаховий. Але сьогоднішній день для нас усіх – особливий, і дитині запам’ятається на все життя. На свято Покрови на Іванкових плечах з’явилися погони. Це стимулює дітей, привчає змалечку бути захисниками Батьківщини.

Так сТаюТь спраВжніми Можливо, за два десятки літ Ваня Княжд-

вірський та його товариші командуватимуть успішними підрозділами. А поки що вчителі їм розповідають, з кого брати приклад, хто хоробро б’ється з ворогом за свою землю, хто також колись, з юних літ, надягнув погони. І таких героїв – як зірок на небі.

Наприклад, старший лейтенант Ігор Багнюк, який командував ротою в терміналі Доне-

цького аеропорту. Рота? Якби ж то добра сотня солдатів! 37 відчайдухів разом із медиками та саперами плюс чимало поранених. Коли закінчилися боєприпаси і терористи вже вди-ралися у термінал, Багнюк по рації викликав вогонь артилерії… на себе. Ті снаряди дивом не зачепили його хлопців.

Дуже хотілося б, щоб офіцер Багнюк одного разу завітав до кадетів і пригадав, як колись

навчався у вій-ськовому ліцеї імені Івана Богуна, а потім – у військовій академії… Як стають справжніми. Як не кривити душею за жодних обставин. Як бути воїном змалечку.

А ліцеїсти-богунці, до речі, також на Володимирській гірці. Приїхали на свято до меншеньких колег. І, можливо, тріш-ки спогорда дивляться на них, мовляв, скільки ж вам ще каші треба з’їсти… Утім, і першачків, і семикласників, і ліцеїстів єднає щось особливе, можливо,

відчуття ліктя, дух побратимства, що колись у стократ зміцниться, бо перейде до категорії бойового братства.

Діти в погонах поки що цього не розуміють, їм би погратися…

«мій хлопчик – маленький Воїн!» – Кучер Ваня! – лунає голос виховательки.

Кличе хлопчину. – А де Сушинський? – за мить чуємо, що

і цього кадета шукають… – Ко-о-ленко! Во-ло-о-шин! – гукають

кадетів. Вони десь поруч, може, біля батьків. – А ми прийшли на свято до свого Макси-

ма, – дає нам короткий коментар Олександр

Баришевський, батько кадета, працівник Київенерго. – Радіємо. І дуже хочемо, щоб Максим продовжував славні військові традиції українських воїнів.

– Ви не уявляєте, яка я щаслива, – зізна-ється нам киянка Ірина Миколаївна, мама кадета. – Ми із сином Ігорчиком так довго йшли до цього дня! Щоб навчатися в ліцеї, потрібно дуже добре готуватися з усіх пред-метів. І ми упоралися з цим завданням. Мій хлопчик – маленький воїн!

хТо Він, уніВерсальний солдаТ? А поруч – вихователі, аси армійської служ-

би. Наприклад, полковник Євген Старостін. Під його опікою 7-й клас.

– Сьогодні ми спостерігаємо, що цікавість до військової служби суттєво посилюється, – розмірковує Старостін. – Професія офіцера стає престижною. І ми усе частіше чуємо, як цивільні кажуть, що в армії служать справжні чоловіки, що з ними – надійно, що вони – герої. Армія відроджується. А дітям поки що це просто цікаво, у них служба – немов якась гра. Хоча ігри у війну завжди були популярні у дітлахів. Ми ходимо у погонах, щоб не було війни, щоб держава була сильною.

І виростуть із горобчиків воїни

У День захисника України, Покрови хлоп’ятам вручили

перші погони. Бо вони – кадети

Вихідні минули під знаком армії, яка поповнила свій резерв новими кадетами і показала «інженерію» та «машинерію»

компас 9Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

клуб

Шлях, яким Франко ходив на побачення

«Прогулянки містом» мандрують вулицею, на-званою на честь Каменяра. Глядачі дізнаються, чому Афанасіївський яр мав лиху славу і як міська влада подарувала йому нове життя, та де мешкала бабуся Володимира Висоцького. А також про те, хто запо-чаткував симфонічні концерти у Маріїнському парку.

Дивіться «Прогулянки містом» у четвер, 22 жовтня, о 22.30.

Чи може бабуся замінити маму

Майже рік двоє дітлахів не знали, куди зникла їхня мама, а всю турботу про внуків узяла на себе бабуся Марія. Аж раптом пропажа знайшлася. Де була жінка увесь цей час і чому тепер соціальні служби відбирають дітей у бабусі? І головне: хто ж краще турбуватиметься про малечу?

Деталі – у «Службі порятунку» в понеділок, 26 жовтня, о 22.30.

Як країну визволяли від гітлерівців

Усього кілька місяців знадобилося військам гіт-лерівського вермахту, аби заволодіти територією радянської України. Протягом наступних трьох років населенню окупованих земель довелося пережити терор чужинців, голод, холод, безробіття, всі жахи «тактики спаленої землі» та повоєнну недовіру «рідної» влади. Визволення України від нацистських загарбників стане темою наступного випуску програми.

Подробиці в «Київських історіях» у вівторок, 27 жовтня, о 22.25.

Упоратися з бідою У програмі розкажуть про справжнє диво, яке ста-

лося з киянином Олексієм Афанасьєвим. На чоловіка впав двохсоткілограмовий металевий каркас, який практично розтрощив йому голову, зламав хребет та пробив легені. Але попри травми, несумісні з жит-тям, Олексієві вдалося вижити. Щоб повернутися до повноцінного життя, йому потрібна дорога тривала реабілітація, терпіння і віра.

Про те, як упоратися з особистим горем, точно зна-ють Андрій та Юлія Бурда. Подружжя, чию родину не оминули складні діагнози, відкрило реабілітаційний центр для дітей із важкими вадами розвитку, яких вважали безнадійними.

Про силу віри – у «Місті добра» в середу, 28 жов-тня, о 22.30.

анонси телеканалу

Ведуча рубрики Марія БЄЛЯЄВА

«Вечірка»: 110 років із киянами. Будьмо разом і надалі!

Передплата на 2015–2016 роки з доставкою газети у поштову скриньку

Купити газету «Вечір-ній Київ» можна у мережах «Союздру-ку», «Київоблпресі» (Київська обл., Жито-мир, Житомирська обл.), поштових відділеннях Києва та області.

Оформити передплату можна у поштових відді-леннях та в редакції: Київ, вул. Володимирська, 51-б, 1-й поверх, кімн. 8. Тел.: 234-27-35

Передплатний індекс

37607

1 місяць 14 грн3 місяці 42 грнпівроку 84 грнрік 168 грн

ЛИШЕ14 грн

на місяць

Левко Лук’яненко: «Путін сПриймає україну як об’єкт» сПецПроект «вечірки»: архіви крізь стоЛіття

» 5–21

» 8, 17

» 10–16

TVпрограмаНайз

ручн

іша

20 серпня 2015 року №33 (19163)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

з нагоди

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.ua

twitter.com/vechirkanovavk.com/vechirkanova

Зі святом, рідна Україно! Ми неодмінно вистоїмо в боротьбі за Незалежність і станемо сильнішими,

упевнені бійці 12-го батальйону територіальної оборони «Київ».

Сказали за всіх: і за тих, хто на фронті, і за тих, хто на мирній передовій.

Слава Україні!

Олена МакОвецьДо 24-ї річниці незалежності готу-ються нові національні рекорди. Як розповіла представниця Кни-

ги рекордів України Лана Вєтрова, у Києві на Михайлівській площі сплетуть найбільшу маскувальну сітку. Роботу розпочали в різних областях країни, а завершать саме у столиці. Параметри гігантського плетива визначатимуть на місці. Також у Києві сплетуть найбільший

герб на маскувальній сітці, він буде 5 м заввишки. Ще два досягнення планує

Харків. Там створять величезну ромашку з побажань. Діти-пере-селенці писатимуть про свої мрії та сподівання на окремих папір-цях-пелюстках та кріпитимуть до квітки. І щоб трохи відволіктися від подій на Сході, у місті приготують найбільший буріто – мексиканську страву, що має вигляд пшеничного коржа з різною начинкою, котрою потім частуватимуть усіх охочих.

Не до гучних святкувань. Та й взагалі слово «свято» усе рідше злітає із наших вуст. Ви, певно, замітили це. А все біль-ше смутку в очах, а все дужче

охоплюють тривога та неспо-кій. Що там, на фронті? Чи усі наші живі-здорові? І ніби наскрізь пропікає душу біль, коли долинає звістка про по-ранених чи загиблих. Що далі? Коли світ зодягне гамівну сорочку на того кремлівського

карлика? Але не чекаймо… Треба самим діяти! І на всіх фронтах. Берімо приклад з наших воїнів. Там, в окопах немає ані лихих намірів, ані заздрощів, ані усього того, що називаємо беззаконням і безправ’ям. Там – один за всіх, і всі за одного. Гуртом і Путіна легше бити.

А хіба не можемо ми гуртом – громадою! – робити наше місто ще кращим, щоб усім жилося добре? Та ми гори можемо звернути. Якщо захо-чемо, звичайно. І не лінувати-мемося. Прописні істини? Так. Але ж багато хто їх забуває. Благополуччя не падає з неба.

Запитайте у європейців – і вони скажуть вам, що це досягається важкою працею. Ми, українці, уміємо пра-цювати (і це визнав світ). Не заважали б тільки нам усілякі путіни. Ми весь час молимося, щоб справдилося шевченкове: «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…». Й думаємо: ну, чому, чому кожні сто років ми змушені кров’ю виборювати

свою Незалежність? Ми не відступимо від цієї Незалежності. Ми – незламні!Ваші «Вечірківці»

Ганна Редька

сьогодні опівдні на інсти-тутській відкриють оновле-ний квітковий годинник. а загалом до Дня незалежності ко «київзеленбуд» обіцяє облаштувати у столиці 12 зелених зон.

Традиційний квітковий го-динник, який кияни й гості сто-

лиці звикли бачити на вулиці Інститутській, сьогодні опівдні засяє новими барвами. Задля його оздоблення було використано близько 7 тисяч квітів, серед яких колеус, альтернантера, агератум, бегонія. А о 14:00, відбудеться

урочисте відкриття скверу на вулиці Героїв Дніпра. До речі, програмою соціально-

економічного розвитку Києва на 2015 рік передбачено капітальний ремонт на 41 об’єкті зеленого гос-подарства, зокрема й у 15 скверах.

Новий відлік часу Рекорди до Дня Незалежності

Фото Олексія Іванова

Борис Корпусенко

Ольга Семерак

За розпорядженням міського голови Віталія Кличка

адресні виплати на суму від 100 до 350 грн отримають

понад 364 тисячі киян. У місцевому бюджеті на це

передбачено 40 млн грн. За словами мера, нині, коли держава змушена

обмежувати пільги для населення, влада Києва зо-

середжена на соціальному захисті жителів. «Сьогодні ми працюємо над відновленням нашої

економіки, розвитком міста та знаходимо можливості

для підтримання населення столиці. Це і збереження

пільг на проїзд, і продаж соціального хліба та соці-

альних ліків за низькими цінами. Захист і підтримка

людей – прямий обов’язок влади незалежно від по-

літичної та фінансової ситуації, – зазначив Віталій

Кличко. – Я розумію, що виділені нами суми дуже малі,

але, сподіваюся, вони хоч трохи полегшать фінансове

навантаження для соціально незахищених киян».

До Дня Незалежності по 350 грн буде виплачено

сім’ям загиблих учасників АТО та рідним героїв

Небесної Сотні. По 250 грн отримають діти-сироти,

по 150 грн – кияни-інваліди з дитинства та діти-

інваліди. Разова виплата непрацюючим столичним

пенсіонерам, пенсія яких не перевищує 1900 грн,

становитиме 100 грн. Серед інших категорій малозабезпечених жителів

Києва, котрим також буде надана матеріальна до-

помога: кияни, які постраждали під час Революції

Гідності, учасники АТО, жертви політичних репресій,

інваліди I групи та деякі інші. Гроші буде переказано

на «Картку киянина».

Наталка ПеЛеХ

Цього року столичні фонтани пра-цюють за затвердженим графіком – тільки у великі свята. З нагоди Дня Незалежності славетні київські водограї струменітимуть три дні поспіль.

«З 22 до 24 серпня будуть уві-мкнені три легендарні фонтани «Засновники Києва», «Водяна куля», «Каскадний» на непарно-му боці Майдану Незалежності та водограй на вулиці Великій Васильківській, 119/121», – повідо-мила «Вечірку» керівник КП «Ки-ївводфонд» Світлана Козловська.

Цьогоріч кияни й гості міста так рідко мають можливість ми-луватися фонтанами з простої причини – через економію. На балансі КП «Київводфонд», окрім водограїв, перебувають бювети. Тож саме на їхній роботі цього літа було зосереджено всю увагу й, найголовніше, кошти. Проте комунальники сподіваються, що наступного року фонтани працю-ватимуть у звичному режимі – з квітня до жовтня. Окрім того, водні об’єкти на парному боці Майдану Незалежності потре-бують реконструкції. Нагадаємо, що цьогоріч столичні водограї вмикали на День Перемоги та День Києва.

кур’єр «ВК»2

Вечірній КиїВ | 20 серпня 2015 року | №33 (19163)

Народжені разом з Україною Дорогі кияни!

Є гроші До Дня Незалежності України столична влада надасть

соціально незахищеним киянам разову матеріальну

допомогу

Три дні для водограїв

Наталія Коваль, керівник відділу розвитку «Парку Київська Русь»: – Я закінчила факультет економічної кібернетики Київського політехнічного інституту. Уже на третьо-му курсі вступила до Союзу молоді «Київська Русь» (це патріотична організація), бо захоплювалась історичною спадщиною України, особли-во давньоруським періодом. Після закінчення вишу почала працювати в «Парку Київ-

ська Русь», нині – керівник відділу розвитку. У мене немає інших

амбіцій, окрім розвитку цього проекту. От тільки хотілося б поїхати

попрацювати в інших країнах, побувати у відомих музеях просто

неба, побачити місця, де організовують лицарські турніри з істо-

ричною реконструкцією, щоб набути досвіду. А потім повернутися

до Києва, де я бачу своє майбутнє.

Христина Васильєва, працівник прокуратури: – Я працюю в прокуратурі. Спочатку навчалася в Харків-ській юридичній академії, а потім – у столиці, в Академії прокуратури. Розслідую прості й не надто стресові справи, пов’язані з легкими тілесними ушкодженнями, крадіжками… «У криміналі» майже рік, і це мені до вподоби. А до цього здійснювала нагляд за діяль-ністю контролюючих органів. Батьки пригадують, що я на-

родилася вдень, о 15:15. У ці хвилини у Верховній Раді проголошу-

вали Незалежність. Тато казав, що стояв біля пологового будинку й

чекав, а з радіоприймача лунало, що настає нова епоха. Незалеж-

ність проголосили – і в ту саму мить я народилася. «Дівчинка!» –

повідомили маму… Може, це трохи помпезно звучить, але дату свого народження

вважаю символічною: ще зі школи я хотіла присвятити своє життя

правопорядку. Мабуть, тому я й за кордон ніколи не поїду: втікати –

це не вихід! Навпаки, потрібно допомагати – кожному. Саме це нас,

українців, як мені здається, може згуртувати.

Катерина Багхаджаті, працівник телебачення, блогер: – Мама розповідала, що вранці, до того, як її забрали в

пологовий будинок (я народи-лася пізно ввечері 24 серпня, і датою мого народження навіть помилково записали 25-е), вони з батьком устигли прогулятися містом. Атмосфе-ра була тривожною, але під-несеною. Батьки підтримували Незалежність, хоча мій тато родом із Сирії.

До мене в дитинстві часто зверталися «однолітка незалежної Укра-

їни». І, гадаю, це відклалось у мене на підсвідомому рівні: я завжди

роблю так, як хочу. Фінансово незалежною стала у 18 років, також

є вільною від громадської думки… Ось, наприклад, пластична опе-

рація. Я змінила форму носа й кажу про це відверто. Хоча чимало

людей мене осуджували. Але головне, що я звільнилася від осо-

бистих комплексів, які мала протягом багатьох років. Навіть якби

до мене тоді підійшов кумир мого дитинства Леонардо ДіКапріо

та сказав, що я прекрасна, я би не повірила. Була не впевненою

в собі, і ніщо не могло мені допомогти. Я спілкувалася з друзями,

працювала над собою, ходила до психолога… Не допомогло. Тоді я

зробила радикальний крок – пластичну операцію…

Я ніколи не поїду з Києва, хотілося б розвиватися в цьому місті.

Хоча багато моїх знайомих емігрували. Раніше я думала, що, може,

вийду заміж за іноземця. Але зараз не хочу – лише українські

чоловіки можуть бути такими душевними. Сподіваюся, що наша

країна буде не тільки незалежною – по-справжньому! – але й

загоїть рани, які отримала впродовж останніх років… Для мене Не-

залежність – це щастя, що залежить тільки від самої людини, а не

від когось іншого.

Вітаю вас із Днем Незалежності Української держави. Незалежність

дісталася нам мирно, але нині ми змушені виборювати її, захищати від

агресора. Цю боротьбу ведуть на передовій у зоні АТО найкращі сини

та доньки нашого народу. Ця складна й виснажлива боротьба зміцнила

те, що є для нас зараз головним – нашу єдність. Єдність попри різні по-

гляди, уподобання, думки й оцінювання подій минулого та сьогодення.

Я бажаю всім нам досягти миру для України та зберегти цю єдність.

Вітаю вас із Днем Незалежності України! Для Києва це особливе свято.

Саме в Києві поставала наша незалежність, і саме Київ є, так би мовити,

хранителем Незалежності України. Київ показує приклад громадян-

ського суспільства, він не боїться змін, а прагне їх.

Зі святом!

Київський міський голова Віталій КЛИЧКО

«Вечірка» знайшла трьох одноліток Незалежності, які народили-

ся 24 серпня 1991 року. Наші героїні різні: прокурор, працівниця

телебачення та керівник відділу розвитку музею. Але їх об’єднує

те, що ці дівчата не уявляють свого майбутнього без Києва та

України й ніколи не поїдуть жити за кордон.

livejournal.com

акценти 4


Реклама

Юрій ЗУЩИК

Чи стала незалежність України результатом збігу обставин? Мож-ливо, люди вкладали в неї лише матеріальні сподівання? Соціологи кажуть, що ні: за 24 роки країна пережила кілька криз, дві рево-люції, сьогодні веде війну, але підтримка незалежності зростає. Союзу із РоСією не хочуть У грудні 1991 року ставлення

до незалежності України показав Всеукраїнський референдум. Тоді її підтримали 90,3% тих, хто взяв участь у голосуванні. Надалі соціологи з року в рік

ставили респондентам типові за-питання. За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у 1992 і 1993 роках, навіть в умовах різкого падіння рівня жит-тя, незалежність підтримали 56% населення.

У лютому 2014 року КМІС зафік-сував 83% підтримки незалежності. А за рік після анексії Криму цей показник досяг 91%. Спілкування державною мовою

– одна із ознак підтримки незалеж-ності. За даними КМІС, у 1991–1994 роках близько 44% опитуваних спіл-кувалися українською мовою, а 56% – російською. У 2014 році до анексії

Криму українську обрали 47% на-селення, а у 2015 році – вже 52%. Ще одне класичне запитання:

«Якими б ви хотіли бачити відно-сини України з Росією?». У 1993 році відповіли, що «Україна i Росія мають об’єднатися в одну державу» 42% респондентів, у 2013 – 21%, а у травні нинішнього – лише 2%. «Виразніше за ці цифри описати

зміни у ставленні українців до союзу з Росією важко», – коментує дані КМІС «Вечірці» президент інституту Валерій Хмелько.

Від РеВолюції до РеВолюції Соціологи Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва ставлять зростання патріотичних почуттів у залежність від великих соціально-політичних потрясінь.

У 2002 році на запитання: «Чи пишаєтеся ви, що ви – громадянин України?», – лише 18% опитаних

відповіли ствердно. Тих, хто не визначився, було чимало – близь-ко 41%.

«Можна сказати, що у 2002 році люди ще не відчували себе україн-цями», – вважає директор фонду Ірина Бекешкіна. Перший підйом патріотизму

стався у 2005 році – завдяки Пома-ранчевій революції. Тоді пишалися громадянством уже 54% населення. А невизначених залишалося мен-ше – 31%. Надалі, аж до Револю-ції Гідності, почуття гордості за громадянство зменшувалося. Але у 2014 році, після Євромайдану, патріотизм знову на підйомі. Тих, хто не пишався громадянством, стало 11% опитаних, пишалися ним – 60%. А в 2015 році, під час війни та погіршення рівня життя, кількість тих, хто не пишався гро-мадянством, становила 13%, а тих, що пишалися – 67%. Динаміка змін у настроях грома-

дян дуже виразна. Кожне серйозне потрясіння впливало на рівень життя людей. Проте вони не розчаровува-лися у своїй країні, а навпаки – їхній дух міцнів. І важкий 2015 рік тут не є винятком.

«Громадяни все більше відчу-вають належність до своєї країни і відповідальність за неї, особливо у важкі для себе часи, – підбила під-сумки Бекешкіна. – Сьогодні нація формується просто на очах».

Що завжди у наших серцях З роками українці не розчаровуються у своїй державі,

навпаки – їхній дух міцнішає

цінності, що об’єднуютьЗахисну силу має кожна вишиванка«Вечірка» запитала у депута-тів Київради: що для вас озна-чає національна атрибутика.

олександр Бродський: У мене є кілька різних вишива-нок, зокрема й ексклюзивні. Є чорного кольору, яку одягаю на свята. Маю й жовто-блакитну сорочку. Для мене це більш ніж

просто одяг, це – символ на-лежності до української нації, і я цим пишаюся.

олександр Вовченко: Маю у квартирі кілька прапорів України. Також і в кабінеті, і вдома є по примірнику «Кобзаря». Коли на душі тяжко, читаю поезію Шевченка. Маю вишиванку, яку одягаю переваж-

но на свята. Коли обирав сороч-ку, то звертав увагу насамперед на ділові тони, «чоловічі» візе-рунки. А трохи згодом довідався,

що основний геометричний орнамент на моїй вишиванці – сонце з вісьмома променями – є символом добра та захистом від злих духів. Хоча, певен, захисну силу має кожна вишиванка, це своєрідний оберіг.

Володимир Гончаров: На моєму робочо-му столі стоїть не-великий прапор. Залюбки одягаю вишиту сорочку. До речі, у мене їх кілька – на всі національні свята, урочистості. Орнамент улюбленої сорочки –

червоний, що уособлює жит-тєдайну позитивну енергетику та вважається оберегом. Вона прикрашена геометричними візерунками, ромбами, які є символом родючості. Але повага до Батьківщини не вимірюється кількістю жовто-блакитної атри-бутики. Важливо щодня приноси-ти користь Україні, своєму місту.

олена Галушка: Під час Євромай-дану я була його учасницею, і з тих часів у мене залишився прапор України. Для мене він є символом по-чатку боротьби українського народу за нову демократичну

країну, яка триватиме ще дов-го. Одягаю вишиванку як вияв стану душі, а не тільки з нагоди якогось свята.

Роман Головня: Головне, що патріотизм – у моєму серці. А сьогодні багато хто перегинає палицю з показо-вим патріотизмом. Та й придба-ти патріотичну символіку не є проблемою. Відтак я став рідше

носити вишиванку, одягаю її на сімейні або державні свята, оскільки для мене це сімейна реліквія. Одну для мене вишила

дружина, а іншу – тітка. Ви-шиванка для мене – це оберіг. Зокрема, вона має елементи захисту та чоловічої сили.

Руслан Андрійко: У мене чимало патріотичної символіки – від бандерівських, українських прапорів і до картин Тараса Шевченка. Маю й виши-ванки, і досить багато. Вишиванка

для мене є оберегом та містить певну енергетику. Мама вишила мені кілька сорочок. На них зо-бражено «Козацькі хрести», які є

символом чоловічої сили.

Валентина Мандрик: У салоні мого ав-томобіля є націо-нальний прапор.

Маю вишиванки, одну з яких подарували друзі. Вона викона-на у блакитних кольорах. Іншу вишила моя добра знайома, а я їй у цьому допомагала. Загалом, для мене національне вбрання символізує все позитивне, що є в нашій країні.

Андрій Андрєєв: На лацкані мого піджака прикрі-плено значок у вигляді національ-ного Герба України. А на робо-чому столі стоїть синьо-жовтий прапор. Для мене це символи незалежної та перспективної України, ідентифікації себе як українця. Також у мене є ви-шиванка, яку одягаю на державні

або релігійні свята. Однак зараз у суспільстві склалася ситуація, що люди вважають, якщо вони одягатимуть вишиванку якнай-частіше або пов’яжуть прапорець,

то це робить їх патріотичнішими. Я гадаю, що патріотизм – це стан душі. Якщо людина налаштована патріотично, любить свою дер-жаву, то не важливо, у вишиванці

вона чи ні.

Підготувала Світлана МажУріна

37% громадян, опитаних у липні 2015 року, найвизначнішою подією вважають проголошення Незалежності

Динаміка середньорічної чисельності прихильників незалежності України

з грудня 1991 до лютого 2014 року(у відсотках від дорослого населення за даними КМІС)

0%

25%

50%

75%

100%

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

зірки для «ВК»6


Світлана Білоножко першою читала Акт проголошення Незалежності Відома співачка Світлана Біло-ножко свого часу пропрацювала диктором телебачення 14 років. Її програми незабутні. Вона була улюбленицею дітлашні, розпові-даючи щовечора разом з колобком «Вечірню казку», ознайомлювала з новинками моди. Та головне – приходила в домівки до глядачів з добрими новинами в інформа-ційних програмах. 24 серпня в телевізійній діяльності Світлани Григорівни сталася особлива подія. І про це наша розмова з на-

родною артисткою України. — Пані Світлано, 24 роки

тому ви повідомили українців та й увесь світ про Незалежність України. Пригадайте, будь ласка, як це було? — Був звичайний робочий

день. Прийшла задовго до ефіру, почала готуватися до програми. Адже завжди розповідала новини з позитивом, усмішкою. І тут мене зустріли в дирекції й кажуть: сьо-годні важливий день, треба читати Акт проголошення Незалежності України. Я так злякалася. Питаю: чому я? Адже на УТ-1 було багато професіоналів – Тетяна Цимбал, Тамара Стратієнко, Олександр Са-фонов, Іван Вовк. Але саме того дня хтось перебував у відпустці, хтось захворів, і цю роль доручили мені. Я настільки розхвилювалася, що подумалося: це буде мій остан-ній день на телебаченні. Це ж яка відповідальність! Це ж усі будуть дивитися. Та зрозуміла, що виходу в мене немає, опанувала хвилю-вання й оголосила всій країні цю важливу новину. Сподіваюся, що із завданням упоралася. Добре, що часу на хвилювання було обмаль. Згодом вітали колеги, друзі. Хоча з боку деяких співробітників від-чувала й заздрощі. Проте якогось надто великого значення тому, що саме я прочитала цю новину, не надавала, «корона» на голові в мене не з’явилася.

— Який вигляд мав той до-кумент?

— Це був білий аркуш з текстом. Його після ефіру забрав редактор

новин. Так завжди робилося. Зфотографувати цей момент також не здогадалися. Зате вдома чоловік, Віталій, зробив відеоза-пис. До речі, 24-го треба буде його переглянути з дітьми та онуками. — Ви оспівуєте у своїх піснях

красу вірності, красу нашої зем-лі. Як гадаєте, що треба робити нам, українцям, аби більше гур-туватися навколо незалежності?

— Хіба наша країна, це небо, ці колоски, не варті нашої любові?! Якщо ми не любитимемо свою землю, то в нас нічого не вийде. Людям потрібно казати правду, не дозволяти, щоб вони відчували себе скривдженими. Треба бути щирими, і щоб слова не розхо-дилися з реальними справами. Необхідно відкривати більше пер-спектив для молоді. Мені здається, що в нас про молодь взагалі забули. Люди ж їздять світом, усе бачать і дивуються, чому ми відстаємо в розвитку. На жаль, зневірюються та виїжджають за кордон. А цього не можна допускати.

— Волонтери розповідали, що подружжя Білоножків відвідує поранених у шпиталі, допо-магає їм. А під час фестивалю «Мелодія двох сердець» деякі бійці співали на сцені палацу «Україна». У вашій творчості є і фронтові мотиви?

— При-їжджаючи до по-ранених, ми з Віталієм щоразу переконуємося, які світлі та щирі ці солдати, скільки добра в їхніх очах. Часто бачимо: хлопець що-йно трохи залікував рани, а вже поривається на передову, до побра-тимів. Цьогоріч наш традиційний фестиваль родинної творчості «Ме-лодія двох сердець» ми провели на Трійцю і присвятили воїнам АТО. Під час концерту пролунало багато нових пісень на цю тему. Ми з Ві-талієм заспівали пісню Олександра Смирнова «Над Україною», Руслан Квінта й Петро Мага на одному по-диху написали слова та музику до пісні «Я не хочу війни». Наш онук Віталій заспівав «Я ненавиджу тебе, війна» Степана Галябарди й Олександра Злотника. Не пере-лічуватиму всього, скажу лишень:

усе ро-билося якось по-особливому, підне-сено, з максимальною увагою до захисників Батьківщини. Так має бути завжди. Бо дуже погано, коли черствіють серця та душі.

— Що стало поштовхом до започаткування фестивалю ро-динної творчості? — Згадуючи ті далекі часи, коли

я вела програми на телебаченні, приємно наголосити: кожен із моїх колег намагався вкласти в роботу всю душу, щоб усе було дуже щирим. Як можна було йти в гості до дітей з вечірньою казкою без любові, тепла?! Ми були не тільки дикторами, а й авторами своїх програм. Але в нас не було надбавок, доплат, ніхто навіть не думав про таке. Ми виходили у прямі ефіри й робили це з над-звичайною любов’ю та самовід-даністю. Мені щоразу хотілося дарувати добро діточкам, їхнім батькам. І так має бути завжди, хай яке століття надворі. Бо, якщо зникне ця дитяча наївність, ця справжня щирість, утратиться ду-ховність, суть самих телепередач, задля чого вони й існують. Я також вела програми «Музич-

ний калейдоскоп», «Молодіжний канал», «Мода, мода», «Зичимо щастя». Гадаю, саме вони надихну-ли нас із Віталієм на перші дуети, які ми назвали «пісня на двох». Глядачам вони сподобалися, на телебачення почали надходити численні листи, і ми зрозуміли, що це цікаво не лише нам. Сольні концерти – це добре, але так хо-четься зробити щось більше, при-служитися державі, прихилитися до душі народу. Так і виникла ідея

фестивалю родинної творчості «Мелодія двох сердець». Перший наш фестиваль відбувся 12 травня 1999 року. Відтоді «Мелодія…» утверджує сімейні цінності, які мусять бути в нашому житті, без яких просто не можна жити. Це вірність, любов, злагода, терп-лячість і порозуміння. Вони, на жаль, відкинуті сьогодніш-ньою мас-культурою як такі,

на яких не заробиш. Але це не про нас. Щоразу у фестивалі беруть участь як відомі виконавці, так і початківці зі своїми родинами. У нас стільки талантів! Такі співучі люди! Такі прекрасні родини. Такі родзинки є в кожній сім’ї.

— Але ці таланти ще треба відшукати, а це нелегка справа…

— Безперечно. Поїхати у від-далені куточки країни, зануритись у цю справжність, щоб потім ви-вести їх на сцену головного палацу України. Коли дивлюся на них, мені так хочеться зробити ще щось більше. Ні, ніде у світі немає таких людей, як у нас, в Україні. Пригадую, нас часто критикува-

ли: мовляв, Білоножки запрошують на сцену «України» аматорів. А може, у цих аматорів це єдиний шанс? Ми не просто відкривали таланти, з допомогою добрих дру-зів-спонсорів ми нагороджували переможців путівками на відпо-чинок, зокрема й за кордон. А якось, пам’ятаю, не складалося зі спонсорами, думаємо: що ж робити? Пішли в магазин і за свої гроші купили всім 12 учасникам фестивалю по телевізору. Щоб була в людей згадка. Ми з Віталієм не вкладаємо кошти у придбання акцій, не купуємо заводів… І не шкодуємо. Ми – артисти, носії світлого, й оце світле після нас і має лишитися. Я впевнена, що воно залишиться в серцях людей. Хіба можуть бути кращі інвестиції за це? Кажемо з Віталієм: роби більше, і тобі буде повертатись і здоров’ям, і творчістю, і цікавими піснями. Ми задоволені тим, що ми робимо.

Розмову вела Світлана КОВАЛЬОВА

Фото із сімейного архіву

Марина МАРЧЕНКО

Його називають моральним автори-тетом України. І кажуть, що, мабуть, волею долі так сталося, що день на-родження країни збігся з його днем народження. 24 серпня 1991 року він написав Акт про Незалежність України, за який проголосувала Верховна Рада. А до цього були і під-пільна антикомуністична діяльність, і камера смертників, і мордовські концтабори, і депутатська діяльність на благо вільної України… З Левком Лук’яненком спілкувалася корес-пондентка «Вечірки».

Раю у нас немає, але ми здатні на велике – Левку Григоровичу, ви усе

життя присвятили тому, щоб не-залежність України відбулася. Які, на вашу думку, наші найбільші здобутки та цінності? – За 24 роки, на жаль, було багато

поганого, але є надзвичайно важливе явище – роки незалежності стали часом переучування цілої нації, і це дуже позитивний процес. Але спочатку Російська імперія ізолю-вала нашу націю від цілого світу. Найперше – цензурою. Ні листівка, ні газета, ні книжка не могли вийти без відповідного штампу. По-друге, навколо України стояли радіоглуш-ники, щоб наш народ не слухав із-за кордону «ворожі» голоси. По-третє,

як частина імперії, Україна була ото-чена кордоном. Ще до революції Україна також

була ізольована Російською імперією, але, принаймні, ця ізоляція не була такою суцільною, як за радянських часів. Крім того, нас ізолювали від наших попередників – художників, учених, літераторів. Від усього того, що творили наші духовні отці. Від того, що створила нація, цілі по-коління були ізольовані.

– І все це мало відповідні на-слідки...

– Ми думали так: якщо живемо погано, значить, у нас й інженери

погані, лікарі погані, вчителі погані. У нас був комплекс неповноцінності, бо ми вважали, що за кордоном усе дуже добре. Таке життя тривало 72 роки, тобто три покоління. Наша нація була зіпсована, бо не знала своєї історії і не мала уявлення про навколишній світ. І коли почала-ся горбачовська демократизація й Україна стала незалежною, зникли цензура, заборони і відкрився цілий світ. Українці ніби вперше з’явилися

на світ Божий і почали вивчати самі себе. Ми побачили: так, раю у нас не-має, і хоча жили в рабстві, однак не втратили здібності до чогось доброго. «інфоРмпРостіР як не був укРаїнським,

так і не став ним» – Ви часто наголошували, що національно свідома молодь – одне із головних наших надбань. Що потрібно робити, щоб його зберегти та розвинути? – Згадаємо, що до 1991 року

Україна була територією, яку на-скрізь «прострілювали» російські засоби масової інформації. Вони нав’язували нам імперську ідеоло-гію. Коли у 1992 році Україну про-голосили незалежною і розпочали приватизацію, телевізійні та радіо-канали стали звичайним товаром. Охмакевич, директор Державної телерадіокомпанії, зателефонував мені й запропонував купити канал. «Тоді ваша Республіканська партія зможе 16 годин на добу говорити все, що вам хочеться», – сказав він при зустрічі. Я запитав, скільки це коштує. 50 тисяч доларів. Але наша партія не мала таких грошей. Їх мав тоді Лаудер – міжнародний магнат у сфері ЗМІ. Коли почала тріщати комуністична система, то він пішов у Польщу, Словаччину, Румунію, а потім і в Україну купувати ЗМІ. По-тім прийшли й інші. Вони не були зацікавлені у перевихованні укра-

їнської нації, вони були заробітча-нами. Купували в Америці фільми, крутили їх тут і на цьому заробляли. Інформаційний простір як не був українським, так ним і не став, бо потрапив до рук людей, яким Україна байдужа. Олігархи заснували свої газети, які писали, що їм потрібно. – Яким шляхом треба було йти,

щоб повернутися до справжніх духовних цінностей українців?

– Шляхом поширення українських шкіл з українською мовою, створю-вати свої кінофільми, телепередачі. Адже у нас багатюща історія – чотири століття боротьби за незалежність країни. Знаходились окремі журна-лісти, які робили коротенькі фільми, передачі. Але це були невеликі про-риви серед того антиукраїнського забамбулення людей.

– Але ж колишній президент Ющенко був патріотом. Чому він не зміг нічого зрушити з місця?

– Він відродив палац Розумовсько-го, відбудував фортеці у Батурині, домігся, щоб прийняли закон про Голодомор – це, безперечно, дуже добре, і він це робив щиро. Але були речі, які перетворили його на Кучму №2. Він не виправдав тих сподівань, які на нього покладалися. «київське віче або пРоганяло князя, або пРиймало його» – Хто для вас є авторитетом? – Бійці Української повстанської

армії та бойових груп ОУН, які во-ювали за незалежність України до 1956 року. Цей повстанський рух діяв 11 років, не отримуючи допо-моги із закордону, нізвідки. Його учасники не підняли білого прапора, їх просто Московія задушила своєю кількістю, і вони перестали існувати. З цього покоління ще залишилося кілька людей живих. Це Мирослав Симчич, який є для мене мораль-ним авторитетом. Я уже з іншого

ексклюзив до Дня Незалежності

8

Наше коріння. Пишаємося…Суперпопулярні у своїх країнах письменники й артисти не забувають нагадувати

про своє українське походження

Левко Лук’яненко: «Путін сприймає Україну як об’єкт»

«еней» з-над вісли. бРати петРо та павло солодухи (польща) Якими можуть бути насправді братні стосунки двох народів, показують на практиці учасники мегапопулярного польського рок-гурту «Еней», створеного 2002 року в Ольштині братами

Петром і Павлом Солодухами та

їхнім другом Лукашом Койрисом. Солодухи – етнічні українці, чиїх пращурів було вивезено під час операції «Вісла» до Ольштина. Там уже народилися їхні батьки, які змогли передати своїм «Льо-леку і Болеку» любов до укра-їнських традицій і мови. Навіть

назва гурту апелює до головного героя «Енеїди» Івана Котлярев-ського. У січні 2014 року на

сервісі YouTube презентували пісню «Брат за брата» – результат співпраці гурту «Еней» із гуртами Kozak System і Maleo Reggae Rockers як символ солідарності з

українським суспільством, яке бо-реться на Майдані Незалежності. У грудні 2014 року гурт заспівав пісню «Біля тополі», яку присвя-тив українським військовикам, котрі загинули за Україну.

Роки незалежності ста-ли часом переучування цілої нації, і це дуже по-зитивний процес

Наталка МиКОлАєНКО

чоРний гумоР і укРаїнські тРактоРи. маРина левицька

(великобРитанія) Українцям часто закидають, що це нація, яка дуже любить плакати-тужи-

ти. Відома британська письменниця українського походження Марина

Левицька категорично це спростовує. Її перший опублікований роман

«Коротка історія тракторів по-українськи» вийшов у Великобританії

2005 року та стрімко став бестселером, який сьогодні перекладено май-

же чотирма десятками мов. У тому числі й українською – мовою її бать-

ків. Народилася Левицька 1946 року в таборі для біженців у Німеччині.

Згодом переїхала з родиною до Англії, де проживає й нині. Навчалася

в Університеті Кіла в Англії. Працює доцентом в університеті Шеффілд

Халам у галузі наукових досліджень ЗМІ та комунікацій. Авторка кількох

десятків книжок.

Фото надані автором

1991 рік. Левка Лук’яненка вітають біля стін Верховної Ради після проголошення Незалежності

Реклама

Фото Бориса Корпусенка

Старий по-новому: що змінилося в «Жовтні»

Марія КАТАЄВА

Днями після майже річної перерви двері для глядачів відчинив улюблений багатьма кінотеатр «Жовтень». Щоб побачити його першими, на площі перед будівлею зібралися сотні киян різного віку – від бабусь і дідусів до малечі. Укріплені стіни, світлі, сучасні інтер’єри, пандуси та місця для людей з обмеже-ними можливостями – «Жовтню» було чим потішити шанувальників.

Символічну жовту стрічку до оновле-ного після пожежі кінотеатру урочисто перерізав мер Віталій Кличко.

– Перед нами постало серйозне за-вдання: знайти фінансові можливості та відновити «Жовтень» за короткий термін, і ми впоралися, – зазначив він. – Сьогодні кінотеатр відповідає всім сучасним європейським критеріям та нормам: за комфортом, обладнанням, технологіями енергозбереження.

Міський голова першим оцінив онов-лене приміщення.

– Ми на 99 відсотків зберегли архітек-турно-планувальне рішення кінотеатру, хіба що утеплили фасади та поставили пандуси, – розповіла «Вечірці» автор проекту реконструкції Анна Іскіердо. – Вирішили зробити сучасні інтер’єри, які б викликали позитивні емоції. Так, у вестибюлі використані яскраві панелі з кольорами осені, домінуючим є жов-тий, символ кінотеатру. Цю ретро-стінку зробили з усіляких справжніх речей:

старих камер, фотоапаратів, телефонів, є тут навіть «чоботи генпідрядника», а посередині – реальна кіноплівка.

На підлозі першого поверху розміс-тилася українська «Алея слави» із зірка-ми Іллєнка, Ступки, Параджанова. А на другому стіни обклеєні фотографіями закордонних і вітчизняних кінодіячів. Спускаємось у підвал: у нових убираль-нях жінок зустрічають Одрі Хепберн та Жінка-кішка, а чоловіків – Супермен і Залізна людина.

У «Жовтні» працюють дві великі кінозали: «Гегемон» на 414 місць, об-ладнаний апаратурою для показів 3D, та «Кіноман» на 198 місць, а також чотири відеозали на 22, 33, 45 та 49 місць.

– У нас забезпечений безбар’єрний простір: люди з обмеженими фізичними можливостями можуть відвідати вби-ральню, є спеціальні місця в залах на першому поверсі, ергономічні прорізи, пандуси, – наголосила Анна Іскіердо.

Відпочити відвідувачі зможуть у затишному кафе. Утім, головне для кінотеатру – наповнити його кіно.

– Репертуарна політика не зміниться, у нас буде голлівудське кіно, українське та європейське – усе найкраще, що пропонує прокат, – запевнила директор «Жовтня» Людмила Горделадзе. – Ціни трохи зросли, у середньому квиток коштує 50 гривень.

Уже зараз у кінотеатрі показують вісім фільмів, серед них українські стрічки «Брати. Остання сповідь» та «Загублене місто».

Київ виділив на реконструкцію будів-лі 53 млн грн, але оновлення кінотеатру

було б неможливим без співпраці міської влади з громадськістю.

– Ми організовували толоки, благо-дійні акції на підтримку кінотеатру, – розповів Сергій Щелкунов з ГО «Врятуй Жовтень». – Щоправда, зібрати вдалося лише 200 тисяч гривень. Однак боротьба триває, бо компанія-орендар узяла чи-малий кредит на купівлю обладнання, який неможливо буде виплатити без допомоги киян.

Завдяки одній із благодійних акцій у деяких меценатів навіть з’явилися іменні крісла в залі.

– Мама презентувала мені таке крісло на День народження, це дуже незвичний і приємний подарунок, – поділилася з «Ве-чіркою» Олена Красильникова. – Люблю цей кінотеатр, бо він завжди підтримував фестивальне кіно, яке рідко де можна побачити в місті.

Святковий день завершився передпрем’єрним показом картини італійського режисера Паоло Соррен-тіно «Юність» із офіційної програми цьогорічного Каннського фестивалю. Двоє літніх друзів – знані композитор і режисер – відпочивають та набираються сил на швейцарському спа-курорті. Один із них мріє зняти свій найкращий фільм-заповіт, інший – відмовляється працювати й налагоджує стосунки з донькою. Обидва живуть більше минулим, розмірковують про родину, творчість, обмежені можли-вості та переживають власну душевну кризу, шукаючи сенс життя.

Сподіваємося, що свою кризу «Жов-тень» уже пережив.

Київський міський голова Віталій Кличко першим оцінив оновлений інтер’єр кінотеатру

17Вечірній киїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

Реклама

– А що означає для

кадетів сьогоднішнє вручення погонів, Євгене Анато-

лійовичу? – Крок уперед, вгору великою армійською

драбиною яка перед цими дітьми, – продо-вжує полковник Старостін. – Вони відразу дорослішають, стають серйозними.

– А ви пригадуєте свої перші погони? – Аякже! 1978 рік, Кам’янець-Подільське

вище військове інженерне училище. Я став курсантом. Після закінчення служив у Монголії, в пустелі Гобі, згодом – на Прикарпатті, брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. Військові інженери «вгамовували» зруйнований реактор відразу після пожежників.

Діти тягнуться до полковника Старостіна – говорять батьки кадетів. Бо він уміє прищепити їм любов до професії. А дехто, як 12-річний Марк Денисенко, у майбутньому також хоче стати військовим інженером.

– Діти самі ремонтують парти, майстру-ють, щось лагодять, я їх навчаю бути також і майстрами, щоб потім, коли стануть дорос-лими, у майбутніх сім’ях були справжніми господарями, уміли все… А стосовно професії військового інженера… Вона настільки бага-тогранна! Хлопчакам дуже подобається. Бо інженер – це універсальний солдат, – робить висновок полковник.

«сТугна», «акація» Та інші Побажавши кадетам щасливого майбуття,

ми залишаємо їх і крокуємо до іншого ре-портажного майданчика – на Михайлівську площу, де розташувалася табором «машинерія та інженерія». Техніка прибула з випробу-вальних полігонів, військових підрозділів, конструкторських бюро.

І біля кожного «об’єкта» – людський му-рашник. Цікавість аж роз’їдає. Особливо хлопчакам хочеться прицілитися, покермувати, натиснути на кнопки…

Ось гурт біля «Стугни». Це протитанковий ракетний комплекс, розміщений на ква-дроциклі. Боєкомплект – чотири ракети, екіпаж – два чоловіки.

– А чи далеко б’є ця «штуковина»? – запитує якийсь дядечко.

– До п’яти кілометрів, – пояснює воїн. Не менше людей і біля бронемашини

«Дозор-Б». Підполковник Олександр Барабаш розповідає, що ця техніка нині проходить ви-пробування, очевидно, невдовзі надійде до військових підрозділів. Надійна. Тут – двигун німецького виробництва, хороша броня…

На лінійці бронетехніки й самохідна ар-тилерійська установка «Акація».

– Це корпусна артилерія чи армійська? – несподівано запитує хтось із пенсіонерів.

– Корпусна, – відповідає після короткої паузи командир «Акації».

– Вірно, – каже незнайомець.

– А ви звідки знаєте? – приєднуюсь і я до розмови.

– Цікавлюся історією, книжки про війну читаю, – каже.

З Такими ТанкісТами ми – непереможні

А про сучасну російсько-українську вій-ну вже стільки написано! Ми побачили, як показали себе в реальних боях наші техніка та озброєння – модернізовані, доведені умільцями до найвищих стандартів. Але що техніка?! Людський фактор – ось що найперше, найголовніше.

Скажімо, хіба ж могли бути вправними під час бою біля селища Логвинове танки Т-64 «Булат», якби не блискучі дії командира танкової роти капітана (нині майора, комбата) Олександра Мо-роза? Взимку 2015-го воїни капітана Мороза знищили шість російських танків і одну БМП. Навідник Федір Матюша підбив ворожий танк із першого пострілу. Уміємо ж! Бо до цього було тренування до сьомого поту. Олександр Мороз та його воїни – профі найвищого рівня.

Наш модернізований «Булат», нехай і давніх років випуску, дає фору новітнім російським танкам. Одна із його переваг – комплекси динамічного захисту «Ніж», або іншими словами – «бронежилети» для танків. Вони не дозволяють воро-

жим снарядам пробити броню. Саме «Ножі» врятували танк Володимира Костенка в тому бою під Логвиновим.

Але усі знають, що одним із конструкторів цих «Ножів» є київський професор Василь Хитрик. За часів правління Януковича на-уково-інженерний центр, де проходили ви-пробування ці комплекси, хотіли знищити, себто «розвалити». Але не вдалося. Лабораторія вистояла… І нині «Ножі» стали в добрій нагоді нашим танкістам.

І нам є чим похвалитися. У нас є чим за-хищати Батьківщину.

Полковник Старостін: «Ігри у війну завжди були популярні

у дітлахів. Ми ходимо у погонах, щоб не було війни, щоб держава

була сильною».

війна і ми18 Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

СЛАВА ГЕРОЯМ!

новини

Голосіїв завжди пам’ятатиме своїх солдатів Поруч із дитячо-юнацькою спортивною школою №15 у Голосіївському районі відкрили пам’ятну стелу мешканцям Голосієва, які загинули в зоні АТО. А на будівлі школи розмістили меморіальну дошку на честь випускника ДЮСШ, бійця полку спецпризначення Володимира Брожка, котрий загинув неподалік міста Щастя.

У траурній церемонії взяли участь вихованці спортшколи, рідні та близькі воїнів, які віддали життя за свободу й незалежність України, члени Спілки ветеранів АТО, «кіборги» з 95-ї десантної бригади, керів-ництво міста та району.

Фото Павла ПАЩЕНКА

Збираємо книжки для воїнів Шановні читачі! Редакція газети «Вечірній Київ» комплектує «Бібліотечку для воїна». Ми просимо вас приносити до редакції книжки, які за допомогою волонтерів передаватимемо бійцям на фронт. Це можуть бути книжки будь-якого видавництва, різних років. Ви також можете принагідно написати побажання воїнам. Виступити з такою ініціативою нас попросили саме солдати, за-хисники Вітчизни, які стверджують, що у зоні АТО бракує книжок, газет, журналів. Тому «Вечірка» уже розпочала направляти на пе-редову частину накладу чергових номерів. Сподіваємося, що нашу ініціативу – «Бібліотечку для воїна» – підтримають кияни. Тож потурбуймося разом про те, щоб Слово служило також і солдату!

Просимо приносити книжки за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51б, кімн. 8, з 10.00 до 16.00. Телефон для довідок: 235-23-34.

Ваші «Вечірківці»

Ініціатива редакції

УчніВсьКі подарУнКи для несКорених У Київському міському будинку вчителя під час урочистостей з нагоди Дня захисника України, 71-ї річниці визволення України та 72-ї річниці визволення Києва від фашистських загарбників учасникам заходу було вручено «Браслети нескорених», виготовлені учнями загальноосвіт-ніх навчальних закладів Шевченківського району та Центру творчості «Шевченківець».

патріоти на смУзі перешКод За ініціативи громадської організації «Рада ветеранів та учасників АТО» в Голосіївському парку культури та відпочинку імені Максима Рильсько-го в межах районної програми «Сила нескорених» відбулася патріотич-на акція «Єднання поколінь». Містяни мали змогу оглянути фотогалерею «Від Другої світової – до неоголошеної війни». А ще бажаючі долали смугу перешкод, стріляли у тирі та плели маскувальну сітку.

моВою цифр У Шевченківському районі встановлено статус «Член сім’ї загиблого» та видано посвідчення 23 членам родин загиблих бійців, довідки відповід-ного зразка (надаються неповнолітнім дітям) отримали 11 дітей. Трьом учасникам АТО встановлено статус «Інвалід війни».

За тиждень Подільським районним у місті Києві центром соціальних служб надано родинам учасників АТО 51 інформаційну, 4 соціально-пе-дагогічних та 18 соціально-економічних послуг, складено 4 акти оцінки потреб сім’ї, особи. Фахівцями підготовлено 11 листів щодо допомоги учасникам АТО у вирішенні їхніх соціально-побутових та інших проблем за місцем реєстрації.

Підготував Віталій ЗНАМЕНСЬКИЙ

«Точка Сходу»: і красиво, і болячеКатерина СКРИПНІКОВА

У Києві відкрилася виставка робіт українських фотографів, присвя-чена воїнам АТО.

Сутички у Донецьку та Ма-ріуполі, коли все тільки-но по-чиналося, найманці на танках із «колорадськими» стрічка-ми… Страшні перші місяці: прив’язаний до вантажівки вбитий боєць, якого везуть містом… Зворушливий Новий рік – мешканці Лисичанська у костюмах Діда Мороза під кулями їздили вітати солда-тів, вручали їм подарунки… Ліжко серед окопів біля села Кримського… Усі ці фото є на виставці. Велич, сум, інколи – надія.

– Проте дуже жахливі світ-лини організатори попросили залишити «в запасниках», – роз-повіла «Вечірці» куратор «Точки Сходу» Наталія Кравчук. – Аби людям не ставало зле, як на першій виставці (вона прохо-дила тут же, в Американському домі). До нас же приходять і діти, і люди похилого віку.

Фотокореспондент Максим Левін, який взяв участь у «Точ-ці Сходу», взагалі вважає, що треба поступово відходити від теми війни:

– Хочеться позитиву, по-казувати на знімках, як люди миряться, а не воюють. Аби не розкручувати ненависть. На ви-ставці є така моя фотографія:

боєць танцює з дівчиною. Це у селі за 20 кілометрів від До-нецька. Місцеві вирішили при-вітати наших солдатів із Днем незалежності та влаштували для них свято…

На виставці представлено роботи 18 фотографів із різних міст України. Багато хто з них,

до речі, перебував на фронті як волонтер. Приміром, Ольга Якимович провела місяць з лікарями у шпиталі, а загиблий в АТО Сергій Ніколаєв їздив на фронт під час відпустки. Експо-зиція є продовженням проекту «Майдан. Людський фактор» і після Києва вона поїде до Хар-кова, Львова, Дніпропетровська. А ще у кураторів проекту є ідея випустити фотокнигу – також про війну на Сході.

Виставка «Точка Сходу» триватиме в Американському домі (вул. Пимоненка, 6) до 21 листопада.

Бібліотекарка, а за сумісництвом – снайпер Нелегка доля жінок на війні – аби захищати Батьківщину, їм доводиться долати чимало різних перепонНаталя ПлОхОтНюК

Кажуть, у війни не жіноче облич-чя. А як тоді зрозуміти той факт, що у Антитерористичній операції на Сході взяли участь 938 жінок-військових? І це лише у регу-лярних частинах, без врахування добровольчих батальйонів.

Чи важко нести тягар фронто-вих буднів на тендітних жіночих плечах та як подолати стереотипи? Про це замислилися організато-ри проекту «Жінки в Українській армії». На цю ж тему влаштували дискусію активісти громадської організації «Центр UA» за підтрим-ки Інституту масової інформації.

І ось окремі думки з приводу… Олена Мосійчук (позивний

«Мальок», бо найменша у баталь-йоні), санінструктор батальйону «Азов»:

– Для мене в армії найголовні-ша проблема – це розмір одягу. І те, що держава часто не помічає

існування жінки в армії. Жодна з дівчат, які воюють у добровольчих батальйонах, не була забезпечена одягом, взуттям, засобами гігієни та самозахисту. Вважаю, що країна не була готова до такої кількості жінок на війні. У нашому баталь-йоні жіноцтво поважають, але це, звісно, залежить від того, як себе поставиш. Дівчатам із медичного взводу виділили окремий будино-чок. Я пішла на війну, бо розуміла: якщо друзі отримають поранення, краще я, медик, надам їм допо-могу, ніж той, хто у цьому нічого не тямить.

Марія Берлінська, керівник центру підтримки аеророзвідки, координатор проекту соціологіч-них досліджень «Жінки на війні»:

– На фронті жінки дуже вмоти-вовані, хоча їм доводиться долати чимало перешкод на усіх рівнях, аби захищати свою країну. Вони зазнають постійної дискримінації, їх оформлюють у наказах як «на-чальник лазні» чи «бібліотекар», а вони служать медиками, розвід-

никами, снайперами… До того ж часто жінки не можуть отримати статус учасника бойових дій.

довідка «ВК»Відповідно до наказу Міністра оборони України, жінки можуть бути призначені на такі посади: офіцер/психолог, офіцер/наро-дознавець, офіцер з правового виховання, офіцер/психофі-зіолог, перекладач, старший начальник (помічник начальни-ка) фінансової служби, старший (молодший) науковий спів-робітник, начальник аптеки, начальник лазарету (мед-пункту), начальник відділення поліклініки (санаторію, будинку відпочинку), старший ордина-тор тощо. Жінка може прохо-дити службу за контрактом на будь-якій посаді, але, згідно з документами, на визначених спеціальностях. Зазвичай це телеграфіст, радіотелеграфіст, бухгалтер, діловод.

Дуже жахливі світлини організатори попросили залишити

«в запасниках»


На виставці представлено роботи 18 фотографів із різних міст України

Про таких, як художник Олек-сандр Мельник, кажуть: людина вчинку. Благородного, чесного, а буває, що й безкомпромісно-го, якщо на карту поставлено основоположні принципи та одвічні моральні цінності. Це ж він свого часу висунув своєрід-ний ультиматум: якщо колеги проголосують за те, щоб Леоніда Кучму зробити почесним головою Національної спілки художників, то вони цим самим автоматично виключать Мельника зі спілки. Це ж він прийшов на барикади Майдану зі своєю картиною «Бачу справи твої, людино», на якій – великі, проникливі очі Господа. З іншого боку роботи був напис :«Ви прекрасні! Я вас люблю!». Це ж він розписував храми… До творчої майстерні ху-дожника завітали кореспонденти «Вечірки».

«КроВ на держаКУ Від Картини таК і залишилася»

– Олександре Івановичу, у дні Майдану вас та вашу картину багато хто фотографував. Вас просто неможливо було не по-бачити…

– На Майдані був усі дні бороть-би за гідність… А тоді, 18 лютого, на Інститутській стало гаряче. Бачите, на полотні картини, з якою я ходив на Майдан, – три сліди від гумових куль. І вони не пробили образ… Коли нас оточував «Беркут», за-чепила й мене така куля – здалося, що це шматком бруківки вдарило по голові. Відчув, щось липке за коміром. Попробував рукою – кров, так вона на держаку від картини й залишилася.

– А очі Господа були нама-льовані раніше?

– Так, я написав цю роботу для персональної виставки «Надія». І ці очі дивилися на всіх відвідувачів виставки прямо над входом… Бог бачить усе, що ми робимо. І коли почався Майдан, я вирішив саме цю картину взяти з собою і підписати, щоб людям було зрозуміло.

– Звідки ж цей образ? – Це – образ Вседержителя, він

споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ.

– Що підштовхнуло до на-писання цієї картини?

– У мене багато робіт із очима. Очі – це душа людини. Не треба зображати якусь міміку, покажи очі – і все буде зрозуміло. У мене в майстерні з усіх стін дивляться очі. Вони – найвиразніші, а тут ще і віками «відібраний» образ, у мене взагалі у творчості домінує бажання викадрувати найголо-вніше, найзначніше. Ось вона, ця робота, на стіні…

– Не було бажаючих купити картину?

– Кілька музеїв хотіли придбати, але донька сказала, що це сімейна реліквія і нікому її не віддамо.

– Ви її не реставрували? Адже на полотні видно удавлення від куль...

– Ні. Її вже демонстрували вліт-ку 2014 року на виставці, присвя-ченій Майдану, а також роботу показували у Берліні в експози-ції українських художників The Ukrainians.

«ми, хУдожниКи, – солдати дУхоВності»

– Теми війни і миру, нена-висті й любові, жорстокості та людяності… Вони проходять крізь усю вашу творчість. Але на чому робите наголос?

– Ще у 2001 році у Києво-Могилянській академії я вла-штував персональну виставку, центральною експозицією якої було полотно «Надія». Ми, ху-дожники, – солдати духовності.

Наша надія – бути почутими. Тому й працюємо, щоб безна-дія не здолала надію. До цієї виставки написав і картину «Пробудження». Первісна лю-дина із кам’яною бойовою со-кирою прокидається у хаосі озброєння, яке вона, людина розумна, протягом тисячоліть творила заради знищення… Ми, художники, не маємо ані авто-матів, ані гранат. Наша зброя – мистецтво, наш дзвін, у який ми калатаємо, щоб пробудити сонних – байдужих до чужого горя і болю, до майбутнього свого та вселюдського.

– Над чим сьогодні працюєте? – Над проектом історичного

бієнале, оскільки є його куратором. Чергова виставка відкриється 22 січня 2016 року до Дня соборності й буде присвячена вітчизняній війні 2014–2015 років, нашим за-хисникам, а також усім визвольним змаганням українського народу. Але сучасність завжди переплі-тається з минулим, бо історія по-вторюється. Маю багато власних задумів, хочеться встигнути їх

відтворити на полотні до початку бієнале.

– Ваша донька пішла вашою стeжиною?

– Ні, вона закінчила Києво-Мо-гилянську академію. Працює у німецькій телерадіокомпанії. Але коли є натхнення, трохи малює.

– Яка з ваших робіт вам най-дорожча?

– Мабуть, та, що присвячена доньці. Це була робота, як сторінка Букваря, – маленька дівчинка, над нею схилився ангел і – багато квітів. У мене з цієї картини почалася ціла

серія робіт із квітами. Я їх малював у важкий період свого життя. Вони також допомогли мені вистояти.

«ВідмоВиВся спіВпрацю-Вати із КдБ і стаВ Ворогом народУ»

– А як вам працювалося в іконописному жанрі? Мабуть, нелегко було за Союзу.

– Наприклад, триптих «Ми ідолопоклонники» я створив до 1500-річчя Києва ще у 1981 році. Але на виставку тоді його так і не взяли, адже показувати іконописні картини в ті часи було чимось із фантастики. Коли писалася робота, генсеком ЦК КПРС був Брежнєв, і я занотував собі у блокноті: «Люди-на не може без ідолів, вона собі їх створює, приносить їм щось у жертву, а потім їх скидає і зно-ву створює нових. Так було від язичництва і до сьогодні». Коли в часи Революції Гідності зноси-ли пам’ятник Леніну, друзі мені казали, що саме так я зобразив повалeння ідола у своєму триптиху.

– Ваші роботи були під за-бороною?

– Був період, коли мене до Спілки художників не приймали, три роки не було замовлень, роботи на ви-ставку не брали. Це були 1977–1979 роки, часи відчаю. А перед тим, у 1974-му, я закінчив інститут, мені хотілося працювати без зупину, я пригадую, що не ходив, а бігав, усе хотів устигнути. Мої перші роботи почали експонуватися на вистав-

ці, я навчався у монументальній майстерні Яблонської – там були надзвичайно цікаві замовлення. І раптом – різкий поворот на 180 градусів. Бо я відмовився співпрацю-вати із КДБ. І став ворогом народу. Такий охопив відчай, що були навіть думки про самоспалення. Лише сім’я мене і тримала. Не було грошей, щоб купити навіть папір і фарби. Друзі художники підтримували.

– Знаю, що ви завжди прин-ципово розмовляєтe лише укра-їнською.

– Так, де б то не було, чи на роботі, чи з друзями. Бувало, що мами деяких однокурсників на-зивали мене націоналістом.

– У вашій творчості, крім ми-ротворчої, антивоєнної теми, велику увагу приділено й іс-торичному жанру.

– Усе почалося під час відомої акції «Україна без Кучми». Тоді ми з художником Феодосієм Гуменю-ком часто обговорювали питання про те, що нам потрібнe бієнале історичного живопису. І ось тепер що два роки під моїм кураторством проходить всеукраїнська виставка «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». На кожній із них – понад дві сотні творів історичного жанру.

– Кожна ваша виставка чо-мусь присвячена?

– Одну з них, приміром, було присвячено пам’яті жертв Бату-ринської трагедії 1708 року та Голодомору 1932–33 років. Наші проекти якраз і спрямовані на від-новлення історичної пам’яті. Ми щоразу акцентуємо увагу на найза-мовчуваніших і сфальсифікованих подіях, висвітлюємо образи наших героїв, яких колись оббріхували, знеславлювали… Ми несемо людям правду про дійсно глибоку та вели-ку історію нашого народу, аби він міг твердо стати на своє історичне підґрунтя, щоб свідомо творити новітню державу і нарешті знову бути в ній господарем.

Світлана КОВАлЬОВА Фото Григорія КУБлАНОВА

вітальня 19Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

штрихи до біографії

Олександр Мельник народився в 1949 році у селі Мала Офірна Фастівського району на Київщині. У 1974-му закінчив Київський державний художній інститут, майстерню монументального мистецтва професора Тетяни Яблонської. Працює в галузі мону-ментального мистецтва (мозаїка, вітраж, фреска, гобелен, розпис), станкового живопису та графіки, ілюстрації. Розписував, зокрема, Михайлівський собор. Є курато-ром бієнале історичного живопи-су, що проходить кожні два роки. Брав участь у багатьох всеукраїн-ських і міжнародних виставках.

пряма моваЛюдина не може без ідолів, вона собі їх створює, приносить їм щось у жертву, а потім їх скидає і знову створює нових. Так було від язичництва і до сьогодні.

Картину митця нe пробили кулі Крізь усю творчість Олександра Мельника проходять теми війни і миру, ненависті й любові, жорстокості та людяності

Пошкоджена кулями робота вперше публікується у пресі

культура 20

«Азіровку» викорінювати різними методами Київська міська рада затвердила «Концепцію розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у киян на 2015 – 2020 роки». Ця тема стала інформаційною підставою для розмови з письменником, ученим секретарем Товариства «Знання» Василем Василашком.

– Василю Федоровичу, у вас є такі поетичні рядки: «Пригорни найспівучішу з мов!». Ви також неодноразово наголошували, що мова – знаряддя політики. Порадьте, як вибудовувати цю політику.

– Не відкрию Америки, якщо скажу: мова є основою національної культури, а вже остання є потужною політичною силою. Саме тому за цю силу вже стільки років у нас триває боротьба. Ми не можемо бути німими свідками, як «йде друга мова по вкраїнську душу...». Бо мається на увазі не лише мова як така, а й насамперед – держава, її існування. Закони «двуязичія» ни-щать екологію душі. Пам’ятаєте, ще давні римляни казали: «Чия мова, того й влада». Зрушення необхідно починати на законодавчому рівні. З податку на розкіш необхідно виді-ляти кошти для розвиту української мови. А можна податок на мову ввести спеціальним законом.

– Віднині маємо «Концепцію розвитку української мови…». Чи потрібно з часом її доповнювати?

– Можливо. Подивіться на ви-віски й таблички на Хрещатику – багато англійською. Кажемо, що хочемо до Європи? Пройдешся центральною вулицею столиці – й таке враження, що ти вже там. Українську мову витіснено. Хіба це

не порушення закону? А проблема в тому, що Закон «Про рекламу» дозволяє це робити. Отже, потрібно вносити пропозиції щодо поліп-шення мовного законодавства, привертати увагу до цих проблем, як це робить, скажімо, Товариство «Знання». У нас щотижня проходять різноманітні цікаві лекції, розпові-даємо про невідомі сторінки нашої історії. Якщо ми шануватимемо рідну мову, говоритимемо нею, повірте, нас побачать і почнуть шанувати у світі.

– Багато хто з держслужбовців розмовляють російською. Як із цим боротися?

– Нам не вистачає національ-ної гідності. Треба, щоб канули в Лету часи штучного приниження нашої мови, наших традицій, і на-впаки, слід відкривати нові грані, глибини, нове джерело творчих стимулів для сучасної української

культури. Водночас, розвиваючи рідну мову, з повагою ставитися до інших мов. У мене є такий вірш: «Було, зросійщували до ноги, бо росіяни – братня нація. Тепер зро-сійщують – бо вороги. А наслідок один – русифікація». У нас – велика недооцінка розвитку державної мови. На відміну від усіх наших сусідів. Як засвідчує історія, чима-ло провідних держав світу дбали, дбають і дбатимуть про поширення своїх мов за межами національних територій.

– У концепції закладено про-позицію, що чиновники тепер мусять писати диктант з укра-їнської мови. Це справедливо?

– Звичайно. Бо якась форма контролю має бути у держави. Товариство «Знання» ініціювало проведення курсів української мови для держслужбовців. Час уже дер-жавній мові запанувати у владі.

Нам потрібно відроджуватися, а не перероджуватися на чужинців.

– У вже згаданому документі йдеться про популяризацію ви-датних постатей за допомогою рекламних носіїв. І от подумало-ся, у нас немає жодного бігборда, скажімо, про Мазепу чи інших славетних українців. Якою вам бачиться тут державницька по-літика?

– Необхідно видати компакт-диски про видатних постатей України у світі. Іменами славет-них українців, яких часто незаслу-жено забуваємо, треба називати вулиці. Ми маємо пам’ятати, чиї ми діти, і пишатися своїм гро-мадянством, своєю нацією та національністю.

– А як покінчити у Києві з «азі-ровкою», жахливим суржиком?

– Висміювати, викорінювати різними методами. Один із них – збільшення україномовних газет. Зайдіть навіть на головну пошту на Хрещатику – з усієї маси періодики я нарахував там лише сім українських видань. Немає навіть тих, що вида-ються. Російська преса є досі великим рупором русифікації, а українські мас-медіа усе ще не мають належної підтримки. Очевидно, наше законо-

давство має бути сприятливішим для україномовних видань.

– Ви пишете для дітей вірші й пісні, виступаєте в школах і бібліотеках, читаєте на радіо, організовуєте різні конкурси. Ви оптиміст за характером?

– Є таке всесильне слово – вірую. Я вірю, що все у нас вийде. Уже є багато позитивних змін. Ось, на-приклад, я цього року пішов уперше до школи з онуком і був приємно вражений – уся школа у вишиванках, учителі й учні! Це спеціалізована школа з поглибленим вивченням української та англійської мов. Якщо раніше першою йшла англійська, то тепер – українська. Я відчув там дух українства. Школа співпрацює із вузами, зокрема з питання вдо-сконалення методики викладання української мови. Там друкують газети: англійською, українською. Вийшла збірка літературних творів учителів і талановитих учнів, прово-дяться зустрічі учнів із письменни-ками. Є ще багато інших прикладів, вартих запозичення. Кожен пови-нен робити щось подібне на своєму місці. Поставиш гори золоті, коли стоятимеш горою за своє…

Світлана КОВАЛЬОВА

довідка «ВК»Василь Василашко народився в 1939 році на Хмельниччині. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені І. Франка. Працював на різних посадах в установах, ре-дакціях, видавництвах. Автор багатьох прозових та поетич-них творів, понад семидесяти текстів пісень у співдружності з українськими композиторами. Учений секретар Товариства «Знання» України. Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературної премії імені Лесі Українки.

У КМДА показують картину з грудкою хорватської земліМарія КАТАЄВА

Відтепер у мерії не лише при-ймають важливі для міста рішення, а й демонструють живопис. Картини художників із різних країн прикрасили хол пе-ред колонною залою Київради.

«Приміщення цієї будівлі за-вжди було обмежене в доступі. Тепер мер Києва зробив його пу-блічним, вільним для відвідування, – розповіла «Вечірці» директор Департаменту культури Діана По-пова. – Ми плануємо тут постійно діючі виставки та арт-проекти, щоб зробити цей хол культурним центром міста, де художники мали б змогу виставляти свої роботи».

Першим проектом стала між-народна виставка «Арт-діалог: Україна – Європа», на якій пред-ставлено живопис митців з Італії, Німеччини, Швеції, Угорщи-ни, Ірландії, Греції, Румунії, Молдови, Польщі та України. Унікальність її в тому, що всі роботи були створені на пленерах у нашій країні. «Ми відібрали

лише близько 40 творів, – каже організатор проекту, керівник культурного центру «Арт Лайн» Маріанна Абрамова. – Уже ві-сім років наш центр проводить міжнародні пленери «Палітра свободи», завдяки яким митці відкривають для себе Україну, а ми маємо змогу долучитися до їхньої національної культури, по-бачити розмаїття стилів, жанрів, авторських технік. Інколи вони навіть залишають часточку своєї Батьківщини. Наприклад, худож-ник з Хорватії Маріно Юговач на наших очах створював картину «Енергія землі», використовуючи незвичний матеріал – грудочку землі, привезену з рідного міста».

Втілити виставковий проект допоміг заступник міського голо-ви – секретар Київради Олексій Резніков. «Це дійсно арт-діалог, завдяки мистецтву ми говоримо, що Україна є частиною Європи – історично, географічно, культуро-логічно та ідеологічно. Тому тут є роботи як українських митців, так і наших закордонних друзів, які відкривають світові Україну», – зауважив Олексій Резніков і на-

голосив, що виставка відбувається в рамках соціального проекту «Зробимо разом» – ініціативи небайдужих киян, представни-ків бізнесу та міської влади, які разом працюють над корисними для Києва справами, зокрема це трасування фундаменту Десятин-

ної церкви, благоустрій парків і алей тощо.

Серед українських художни-ків, чиї картини представлено в мерії, – 83-річний Віктор Ма-каров, Надія Кочанова, Надія Бондаревська, Оксана Свіжак та Маріанна Абрамова.

Більшість з експонованих ро-біт продаються, а частину ви-ручених коштів організатори обіцяють спрямувати на розви-ток культурних програм у місті. Виставка «Арт-діалог: Україна – Європа» триватиме в будівлі КМДА до 20 грудня.

Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

Фото Григорія Кубланова

Фото Григорія Кубланова

На виставці представлено роботи як українських митців, так і наших закордонних друзів

Нарешті вітчизняні вболівальники дочекалися старту оновленої пер-шості з баскетболу. Цього сезону нагороди чемпіонату розіграють 9 колективів, серед яких є і новачок від Києва – «Динамо». Стартовий поєдинок проти «Волиньбаске-ту» для господарів майданчика склався вдало, і вони перемогли з рахунком 71:45.

Баскетбольний сезон у Києві від-крили два новачки елітного дивізі-ону – місцеве «Динамо» та луцький «Волиньбаскет». Кияни взагалі про-водили свою першу гру в чоловічому чемпіонаті. Якщо жіночий колектив давно вже визнано одним з най-сильніших у країні, то чоловічому потрібно ще багато попрацювати, аби повторити успіх дівчат.

Сам же матч був примітний тим, що команди здивували своїм складом, в якому знайшлося місце й іменитим виконавцям. «Динамо» може похизуватися Артуром Дроз-довим, який захищав кольори ін-ших столичних клубів – «Києва» та «Будівельника», а також Максимом Пустозвоновим, який представляв Україну на Євробаскеті-2015.

І хоча матч розпочався за рівної боротьби, з плином часу

господарі майданчика поступово нарощували перевагу. Як на-слідок, перша половина зустрічі завершилася з рахунком 28:21, а до фінальної сирени «Динамо» помітно наростило перевагу – 71:45. Найрезультативнішим гравцем зустрічі став Максим Пустозвонов, у доробку якого 24 очки та 5 підбирань. У активі Артура Дроздова – 6 очок, 12 підбирань і 2 передачі.

21Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172) спорт

Сторінку підготував Олександр ПИРЛИК

пряма моваПерша гра сезону, нова команда, більше тисячі вболівальників. Хотілося розпочати з перемоги. Під час гри не думав, що стану

найрезультативнішим баскетболістом, концентру-вався на діях колективу, – Максим Пустозвонов.

думки експертів

Йожеф Сабо, колишній головний тренер збірної України: – Ще перед початком жереб-кування я казав: «Тільки не Словенія». Ця команда – темна конячка. Від неї можна чекати будь-чого. Також біля її керма стоїть досвідчений Сречко Катанєц, який полюбляє експериментувати з різними тактичними розстановками.

Сергій КандаУроВ, екс-гравець збірної України: – Однозначно наша збірна – фа-ворити. Якщо українці продемон-струють хоч половину того, що показали проти збірної Іспанії, успіх нам гарантований. Багато залежатиме від результату в домашньому матчі 14 листопада. Українцям доведеться чимало вирішити саме під час нього.

фотофакт

Найкращі кубки – для киян У столиці представили трофеї Ліги чемпіонів і Ліги Європи УЄФА

Баскетбольне «Динамо» радує

У неділю футбольний загал дізна-вся суперника збірної України у стикових матчах за право зіграти на континентальній першості, що наступного року відбудеться у Франції. Команда Словенії добре знана вітчизняним уболіваль-никам, особливо пам’ятні матчі плей-оф до Євро-2000. Тоді м’яч, забитий у ворота Шовковського Ачимовичем практично з центра поля в першому матчі, а потім не менш курйозний гол на засніже-ному «Олімпійському» завадили українцям поїхати на форум най-кращих команд Старого світу.

Після поразки від іспанців (0:1) ві-тчизняна футбольна спільнота майже тиждень жила в очікуванні жереб-кування серії плей-оф Євро-2016. Серед можливих суперників синьо-жовтих були національні команди Данії, Ірландії, Норвегії та Словенії. Саме остання збірна викликала най-більше суперечок у футбольних колах. З одного боку, усі пам’ятають 1999 рік, коли словенці стали на заваді мріям українців зіграти у фінальній частині Євро-2000. До того ж, вітчизняна дружина ще жодного разу не змогла перемогти грізних балканців. А з ін-шого боку, судячи з рейтингів УЄФА та ФІФА, нам дісталася найслабша збірна. Утім, навіть результати же-ребкування ані на йоту не знизили градус дискусій щодо майбутнього суперника нашої команди. Тож з чим доведеться зіткнутися підопіч-ним Михайла Фоменка в боротьбі за путівку до Франції?

По-перше, це тренер словенців Сречко Катанєц, який очолив збірну перед початком євродобору. Саме цей фахівець привів команду до успіху 1999 року. Тоді він сформував

команду, в якій гармонійно поєднав молодість та досвід, і не відступив від свого золотого правила й у цьогоріч-ному доборі. Варто відзначити пару центральних захисників – 33-річного Боштьяна Цесара («К’єво», Італія) та 32-річного Бранко Ілича («Астана», Казахстан). Але, попри досвід, у цій ланці є й мінуси, зокрема фізич-на форма. Команда Катанєца дуже погано проводить другу половину зустрічі, особливо останні 15 хвилин матчу, про що свідчать поразки від збірних Англії (гол на 86-й хвилині) та Швейцарії – за рахунку 2:0 словенці «спромоглися» пропустити три голи за 15 хвилин.

На протилежному боці також до-волі цікаві розстановки. Ветеран команди Мілівоє Новакович, не-зважаючи на свої 36 років, може дати фору будь-якому молодому колезі. 6 голів у груповій стадії – такий результат словенського фор-

варда. Загалом, саме націленість балканців на ворота суперника є їхньою найгрізнішою зброєю. Лише одного разу за 10 матчів групової стадії підопічні Катанєца не змогли засмутити голкіпера суперників, у решті ж неодмінно відзначалися. І, нарешті, збірна Словенії дуже вдало грає саме у стикових матчах – 3 з 4 серій плей-оф, у яких словенці брали участь, завершилися на їхню користь.

Утім, у підопічних Сречка Катанє-ца є й чимало недоліків. Приміром, ця команда малорезультативно грає у виїзних матчах, концентруючи увагу насамперед на захисті власних воріт. Сподіватимемось, що тренерський штаб збірної України докладніше вивчить усі вади суперника й ра-зом із гравцями реабілітується як за поразку 1999 року, так і за невихід у чемпіонат світу 2014 року, коли синьо-жовті програли французам у плей-оф (2:0 удома та 0:3 на виїзді).

Знайома «темна конячка»У двобої зі Словенією за вихід у Євро-2016 чекаємо на реванш

Кросфіт в кожен двір У Голосіївському районі відкрили майданчик для тренувань із функціонального багатоборства

10 індивідуальних секцій, гирі, спеціальні м’ячі для вправ із кросфіту – такий «джентльмен-ський» набір став доступним від-відувачам Голосіївського парку ім. Максима Рильського.

У наш час найефективнішим напрямком у тренуванні універ-сальних атлетів став кросфіт, або функціональний тренінг.

Вимоги кросфіту спрямовано на підготовку тіла не лише до важких навантажень, а й до екс-тремальних. «Основні компонен-ти фізичної підготовки – м’язова витривалість, гнучкість, міць, швидкість, спритність, рівновага, координація і точність», – розпо-вів «Вечірці» реабілітолог Руслан Гайдай. Тренування із кросфі-ту тривають недовго, але цикл вправ, що потрібно виконати, дуже інтенсивний.

Як правило, тренування з цього виду спорту відбуваються у спеціалізованих залах. Утім, жителям Голосіївського району пощастило – у парку ім. Максима

Рильського відкрили надсучас-ний майданчик, обладнаний усім необхідним для вправ. Тут є і канати, й пояси для занять із вагою, і турніки, й гирі різної ваги, і навіть медичні м’ячі. За-галом усе те, що допоможе як початківцю, так і професійному спортсмену відчути повноту тре-нінгу. Тут – десять міні-секцій, тому місця вистачить для всіх.

На відкритті майданчика усі бажаючі могли випробувати себе в імпровізованих змаган-нях, організованих учасниками київського колективу Crossfit Banda Олександром Кравченком та Максимом Михайловим. Зма-гальну дистанцію пройшли усі, хоча і зізнаються, що було дуже важко. «Чесно кажучи, не можу уявити, як непідготовлена людина змогла б пройти цей тренінг. Я займаюся бойовими мистецтвами вже не один рік, але відчуваю неабияку втому. Хоча це добре, тепер я розумію, що мені є куди розвиватися. Одним словом, ре-комендую усім», – прокоментував киянин Владислав Мамаєв.

Упродовж трьох днів кияни та гості міста мали виняткову можливість відвідати експозицію кубків Ліги чемпіонів та Ліги Єв-ропи УЄФА на площі перед НСК «Олімпійський». Це унікальна по-дія, адже дуже небагатьом містам вдавалося одночасно демонстру-вати два головні континентальні футбольні трофеї.

– Дозвіл привезти в Україну одразу два головні європейські кубки – це велика довіра з боку УЄФА. Повірте, дуже непросто було переконати європейських чиновників відпустити їх до України у наш неспокійний час, – зазначив директор теле-

каналів «Футбол 1»/«Футбол 2» Олександр Денисов.

Презентація трофеїв викли-кала небувалий ажіотаж. Одначе кількасотметрові черги не стали на заваді вболівальникам, які хотіли доторкнутися до кубків. Навіть зовсім юні фани вже розу-міють вагу цих двох футбольних призів.

– Це найкращі кубки у Європі, їх завойовують лише найсильніші клуби. Я дуже хочу, щоб наші команди «Динамо», «Шахтар», «Дніпро» змогли отримати їх в якості переможців турнірів, – сказав «Вечірці» 6-річний Юрій Пивовар.

Фото Олексія Іванова

Фото liverpoolecho.co.uk

Ясмін Куртич (ліворуч) і збірна Словенії у кваліфікації Євро-2016 не зупинили Джордана Хендерсона та збірну Англії (1:3 і 2:3)

дозвілля22 Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

гороскоп | 26 жовтня –1 листопада

ОВНИ, життя прекрасне, самостверджуйтеся на робо-

ті, сумлінно виконуючи все, що вас просять: тут ви і швець, і жнець, і в дуду грець.

На ТЕЛЬЦІВ чекають кардинальні зміни в житті:

попрацюйте над своїм іміджем, гар-деробом, поставте за мету позбути-ся поганих звичок.

БЛИЗНЯТА, постарайтеся гармонійно вписатись у по-

садову ієрархію, ви маєте унікальне психологічне чуття.

У РАКІВ починається фаза активної творчості й палкого

романтизму, але під лежачий камінь вода не тече. Оточення слід регу-лярно змінювати, контактувати з усіма.

ЛЕВИ , радо опікуйтеся сім’єю, домашні клопоти, а

особливо у стосунках «батьки-діти», є першочерговими, інвестиції (мо-ральні, матеріальні, фізичні) в ро-дину повернуться сторицею.

ДІВИ, чарівність, імпозант-ність, підсилена магією сло-

ва, блискуча комунікабельність зроблять вас невразливими для конкурентів, віртуозним гравцем на життєвій арені.

ТЕРЕЗИ, у вас приховані величезні ресурси для по-

будови щасливого життя. Що більше віддасте, то більше отримаєте – рука

давця не збідніє до кінця. Це допо-може вам досягти рівноваги між духовними цінностями та матеріаль-ними потребами.

СКОРПІОНИ – яскрава, впливова особа, але один у

полі не воїн. Перегляньте умови співпраці, внесіть корективи в дав-ні домовленості та поставте їх на творчі рейки.

СТРІЛЬЦІ, службова сфе-ра – місце визначальних по-

дій, працюйте сумлінно, дотримую-чись посадової субординації. Зараз ви маєте унікальний шанс проде-монструвати талант фахівця, дар керівника й підлеглого.

КОЗЕРОГИ, навколо вас гравітаційне дружнє поле, і

всі, хто потрапив у його магнетичну ауру, готові поділяти ваші інтереси, дихати спільним повітрям та навіть пустити у своє серце, огорнувши Любов’ю.

ВОДОЛІЯМ доведеться лавірувати між двома по-

люсами: домом і роботою. Основні зусилля слід спрямувати у профе-сійну сферу.

РИБИ, якщо у вас з’явилася перспективна ідея, не зволі-

кайте, саме час дати їй путівку в життя, не бійтеся, що буде промах, поглиблено все обміркуйте, прак-тично зважте, і все піде як по маслу.

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

Фото Ганни Смаль

Катерина СКРИПНІКОВА

У Києві відбулася прем’єра науково-фантастичної стрічки «Марсіянин» режисера Рідлі Скотта. Фільм знято за одноймен-ним романом американського письменника Енді Віра. Це історія астронавта-біолога Марка Вотні (Метт Деймон), якого його коман-да випадково залишила самого на Марсі.

«Меліссо, змирися, Марк за-гинув», – каже командирові екі-пажу один із астронавтів під час несподіваної піщаної бурі, що змушує команду терміново ре-тируватися. Марка б’є антеною, всі вважають, що він мертвий, і покидають Червону планету. Але Вотні живий! «Я тут не помру», – каже він, отямившись…

У фільмі немає ані інопланетян, ані космічних жахів, ані надзви-чайних спецефектів. Це наукова фантастика. Недовіру викликає хіба що буря на Марсі, що змітає усе на своєму шляху. Таке стихійне лихо на цій планеті неможливе – про це відверто казав, до речі, й

сам письменник Енді Вір. Але він навмисне припустився помилки у своєму романі. Тому що хотів, аби головний герой став найсамо-тнішою людиною у Всесвіті саме через сили природи.

Рідлі Скотт у жанрі науково-фантастичного кіно давно не но-вачок. Мабуть, багато хто дивився культові картини «Чужий» (1979) та «Той, хто біжить по лезу» (1982), які прославили режисера. Але попередні роботи Скотта у цьому жанрі, м’яко кажучи, не оптиміс-тичні та не сприяють піднесеному настрою. А у «Марсіянині» навіть у моменти безнадії головний герой (до речі, Метт Деймон зіграв свою роль блискуче) відпускає такі ре-пліки, що мимоволі посміхаєшся.

А ще у стрічці не знайдете жод-ного злодія, що для фантастики Рідлі Скотта, вибачте за каламбур, справжня фантастика. Всі персо-нажі, безумовно, благородні. Ко-манда Марка, ризикуючи власним життям та залишивши свої роди-ни, повертається його рятувати… Керівництво НАСА вигадує шляхи визволення астронавта з Червоної планети і не боїться не лише почути насмішки на свою адресу від міль-йонів людей, а й зовсім зіпсувати кар’єру. «Уявляєте, якою буде реак-ція суспільства – ми залишили на-шого астронавта на Марсі!» – каже директор прес-служби агентства. Але нікого це не зупиняє. А чи було б так у реальному житті? Надто у сучасному...

«Марсіянин»: найсамотніший у Всесвіті

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Коли визираєш в ілюмінатор, пролітаючи над дельтою Нілу, вра-жає геометрія клаптиків полів, які зливаються в суцільну смарагдову мозаїку. Який працьовитий народ обробляє цю землю! Він заслуговує на добру долю!

У Єгипті мандрівники зазвичай мешкають у комфортних готельних оазах, тому вихід за межі турис-тичних маршрутів одразу змушує замислитись: «А чому ці трударі живуть майже аскетично?» Відпо-відь ми добре знаємо: не щастить єгиптянам з правителями… Недар-ма українська мова запозичила зі Сходу слова «кайдани» й «майдан». Але на вашу привітність на каїр-ській вуличці завжди відгукнуться посмішкою, і виявиться, що вуличні наїдки та напої готують не менш вправні кухарі, ніж дипломовані п’ятизіркові.

Спробуємо приготувати тамійю – єгипетський фаст-фуд, компо-ненти якого ви легко знайдете на кухні без тривалих пошуків на ринках і в гіпермаркетах.

Попередньо замочену квасолю відварюємо (але не переварюємо). Розтираємо її разом з нарізаною кільцями, підсмаженою на олії

цибулею, дрібно нарізаною зе-ленню петрушки та часником. Додаємо сире яйце, сіль, мелений червоний і чорний перець. Добре перемішуємо, формуємо куль-ки з волоський горіх завбільшки (щоб зробити масу більш густою та пластичною, можна додати трохи борошна). Смажимо на олії до коричневого кольору. Тамійя подається із салатом з помідорів та кислим молоком (лабаном, йогуртом).

Українці чомусь рідко згадують про те, що значна частина наших земель упродовж не одного століт-тя входила до складу євро-афро-азійської Оттоманської імперії. Тож теоретично в українських хатах можна було почути розмову: «Жінко, я в Єрусалим на прощу сходжу!» – «Добре! Але не барися! І не забудь у Каїр заїхати – квасолі та перцю на базарі купити…»

Я у Каїр по квасолю…

8


Картину про непрості стосунки молодих людей, прем’єра якої відбулася на Каннському кіно-фестивалі, в українській столиці особисто презентував франко-аргентинський режисер Гаспар Ное. Через еротичні сцени «Лю-бов 3D» заборонили до показу в Росії, в Україні ж дозволили, але лише у вечірній час і з віковим обмеженням 21+.

Гаспар Ное постійно шокує публіку. Славу йому прине-сла стрічка «Незворотність» із Монікою Белуччі та Венсаном Касселем – з жорсткою сценою зґвалтування у підземному пере-ході. За сім років з’явився «Вхід у пустоту» – про нічну танцівницю та наркоторгівця.

Нова ж кіноробота «Любов» може збентежити глядача реаліс-

тичними еротичними сценами. Гаспар Ное називає її «фільмом про пристрасть» і порівнює з «Життям Адель».

– Дивовижно, що такого жанру досі не існувало, адже сексуаль-ний потяг – це те, що відчувала кожна людина, і від нього ба-гато хто страждав, – переконує режисер.

Якщо відкинути еротику, іс-торія виглядає досить простою і навіть буденною. Юнак Мерфі закохується в Електру, вони жи-вуть разом, експериментують, ревнують, сваряться, кохають і розчаровуються... І хоча пара присягається завжди бути разом, Мерфі не здатен протистояти своїм бажанням. Зрадивши ко-хану з сусідкою Омі, яка вагітніє, він втрачає Електру, бо дівчина не може йому вибачити цього. Хлопець одружується з Омі, у них народжується син. Згадуючи своє минуле, Мерфі здається,

що лише Електру він кохав по-справжньому. Що ж, за помилки молодості треба розплачувати-ся… Яка подальша доля Електри – глядач не побачить.

– Фінал відкритий, бо краще не знати, що сталося з колишніми, – пояснює режисер.

Задум цього проекту Гаспар Ное виношував давно – спочатку фільм мав називатися «Небезпе-ка», взяти участь у ньому режисер запрошував Моніку Белуччі та Венсана Касселя. З ними тоді не склалося, тож у «Любові» грають маловідомі молоді актори. Дівчат Аомі Муйок та Клару Крістін ре-жисер знайшов у клубі, для них це дебют у кіно. А виконавця ролі Мерфі – Карла Глусмана – через спільного друга, і для хлопця це також перша головна роль.

– Я працюю лише з тими ак-торами, з якими мені комфортно було б і відпочивати, ми багато розмовляли й імпровізували. У героях проступали людські якості акторів, їхні особистість і харизма, – стверджує Гаспар Ное.

Режисер підкреслює, що на-самперед намагався показати чуттєвий бік кохання, який не-можливий без інтиму, бо це най-сильніша форма прояву прихиль-ності двох людей. І зізнається, що багато до фільму взяв із власного особистого життя та життя друзів, знайомих. А новітню технологію 3D вирішив використати після того, як подивився «Гравітацію» та «Оз: великий та могутній».

– Після перегляду багато лю-дей підходили до мене і говорили, що це їхня історія, – пригадує Гаспар Ное. – Часто жінки ото-тожнювали себе чомусь з Мерфі. Певно, мені вдалося розкрити природу людських стосунків.

Скандальна «Любов»: усе про пристрасть

дозвілля 23Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Відповідальний секретар Володимир Полєтаєв

Художній редактор Андрій КійкоДизайнер Світлана ВиноградоваФоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59

Факс: 235-01-93E-mail: [email protected]

Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР

від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51-б

Тел.: 592–52–33, 592–52–44

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 44059 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Точка зору» публікуються на правах реклами. Рукописи не

рецензуються.

Передплатні індекси: 61170, 89469, 37607

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova twitter.com/vechirkanova vk.com/vechirkanova

порада

Щоб не крали гроші з мобілки Нині чимало абонентів мобіль-ного зв’язку цікавляться, чому з їхніх телефонів знімають гроші. «Вечірка» допоможе вам розібра-тися з цією проблемою, доки ваш рахунок не став нульовим.

Згадайте, коли з вашого теле-фонного рахунку почали зникати гроші. Поміркуйте, чи не надхо-дили вам якісь дивні СМС із про-позиціями завжди залишатися в курсі останніх новин, дізнаватися погоду тощо. Може ви, ні про що не здогадуючись, натиснули на посилання, що було в повідомлен-ні, і тим самим підписалися на шахрайську розсилку. У цьому разі фахівець центру підтримки допо-може вам з’ясувати, чому з рахунку стягуються кошти, та підкаже, як вимкнути непотрібні опції. Ви можете відмовитися від платних передплат самостійно. Щойно одержите чер-гове рекламне повідомлен-ня, відішліть СМС у від-повідь зі сло-вом «НІ» або «NO». Ви маєте отримати по-відомлення

про те, що передплату закрито. Зазначена команда працює на телефонах усіх операторів стіль-никового зв’язку.

Гроші з балансу мобільного те-лефону можуть раптово зникнути через незаблоковану клавіатуру. Пристрій, перебуваючи в сумці або кишені, у разі випадкового натискання може зателефонувати будь-кому, наприклад, на короткий номер. Слід звернути увагу й на ті послуги, що були увімкнені раніше. Наприклад, в абонентів МТС під час укладання договору автоматично підключається послуга «Гудок». Як запевняють оператори контактного центру, ця послуга є безкоштовною, але такий привілей надається лише на 30 днів. Після закінчення цього

терміну за послугу буде списана абонентська

плата. У деяких ви-падках великі суми знімаються з рахун-ку абонента через

часті дзвінки чи від-силання повідомлень

закордон, щоденні три-валі розмови.

Підготувала Оксана

БАРКІНА

«Вечірка» сміється

анекдоти

Син питає в батька: — Тату, а це правда, що всі казки

починаються словами «Жили собі дід та баба…»?

— Ні, синку. Справжні казки по-чинаються словами: «Якщо ви про-голосуєте за мене на виборах…»

* * * — Куме, а чому кажуть, що в

глистів більше розуму ніж у сепара-тистів?

— Бо вони не просять неза-лежності від організму, за рахунок якого живуть.

* * * — Принесіть, будь ласка, харчо,—

робить замовлення відвідувач,— але не дуже гарячий, бо я поспішаю. Офіціант приносить йому тарілку.

— Я ж просив вас не дуже гаря-чий, а ви принесли мені кип’яток.

— То ви подуйте на нього! — Якби я збирався дути, то за-

казав би тромбон, а не харчо.

* * * Кулінарний рецепт: м’ясо по-

англійськи. Завітати у гості, взяти м’ясо і піти не попрощавшись.

«НАбеРежНА КиїВСьКого ліВобеРежжя» Коли: 24 жовтня о 13:00. Місце зустрічі: вул. Раїси окіпної, 2 (біля входу до готелю «Турист»). Маршрут і об’єкти показу: Мікільська слобідка, набережна Дніпра, мости.

У програмі екскурсії – розповідь про історію київ-ського лівобережжя, дачних селищ, дніпровських

переправ, мостів, судноплавства, а також Передмос-тову слобідку, оспівану Миколою Лєсковим у повісті «Відображений ангел». Прогулянка почнеться на Микільській слобідці, де у Миколаївській церкві він-чалися Микола Гумільов і Анна Горенко (Ахматова). Учасники побачать паркові скульптури та історичні фото дніпровських берегів, будівництва Русанівки, Березняків, Осокорків. Рекомендується взяти з со-бою бутерброди, термос і сидушку.

«ШоКолАДНий буДиНочоК: іНТеР’єРи ТА іСТоРії» Коли: 25 жовтня о 12:00. Місце зустрічі: вул. Шовковична, 17/2. Маршрут і об’єкти показу: Шоколадний будиночок.

Шоколадним будиночком у Києві з любов’ю на-зивають один зі знаменитих печерських особняків, що колись належав меценату Могильовцеву. На екс-курсії ви дізнаєтеся про його історію, помилуєтеся відреставрованими залами з вишуканим інтер’єром, розкішними вітражами, елегантною ліпниною, художнім паркетом. А після – прогуляєтеся Липками та дізнаєтеся про сусідні особняки.

фільми цього тижня

екскурсії

«Монстри на канікулах–2» жанр: анімаційна комедія. Країна: США.Режисер: геннадій Тартаковський. Тривалість: 89 хв.

Граф Дракула засмучений тим, що його онук Денніс, вампір із маминого боку та людина – з батькового, не виявляє жодно-го інтересу до кровопивства й прадавніх звичок упирів. Коли батьки вирушають у відпустку, ді-дусь береться за перевиховання Денніса. Разом зі своїми давні-ми друзями Франкенштейном,

Мюрреєм і Вейном він улаштовує тренувальний табір для монстрів.

«Рок на Сході» жанр: музична комедія. Країна: США. Режисер: баррі левінсон. у ролях: білл Мюррей, лім луба-ні, Зоуї Дешанель, Кейт Хадсон, брюс Вілліс. Тривалість: 100 хв.

Колись успішний музичний продюсер Річі Венс везе свою підопічну співачку в тур Афганіс-таном. Одного ранку жінка втікає

з грошима, а замість неї в номері опиняється озброєний незна-йомець. Випадково Річі зустрічає афганську дівчину з чудовим вокалом і, розуміючи, що це його останній шанс, готує юну співачку до виступу на талант-шоу «Афган-ська зірка».

Записатися на екскурсії можна за телефонами: (044) 364-51-11, (068) 121-44-58 або електронною поштою: [email protected]

скан

ворд

«Ве

чірк

и»

Склала Оксана Баркіна

жаровня

спороносний орган грибів

рибальська сітка

зосередження думки

синя фарба

горицвіт

орган само-врядування

(європ.)

... Роговцева

бойовище

циганка Старицького

лунатик

комуна (фран.)

планета соняч-ної системи

міжнародна організація

вітрозахистна куртка

механізм для підіймання вантажів

рокфор

давн. слов'ян. міра довжини

імператор Ефіопії

війська попе-реду головних

сил

найбільша ріка Індії

богиня війни і перемоги

япон. голо-воломка

з числами

напівкоштов-ний камінь

отрутохімікат великий метелик

ракурс 24 Вечірній КиїВ | 21 жовтня 2015 року | №42 (19172)


Традиційно у жовтні модники вже починають готуватися до весни, а особливо завзяті – відвідують Український тиждень моди. «Вечірка» намагалася зорієнту-ватися, що ж буде актуальним у 2016 році.

У «Мистецькому Арсеналі» вирувало життя – до показів гості оглядали дизайнерське вбрання на манекенах, ознайом-лювалися з новинками взуття та прикрасами, обговорювали побачене.

Традиційно тиждень моди відкрила колекція Лілії Пустовіт. Дизайнерка звернулася до теми дитинства, використавши принти з наївними малюнками, шкільними прописами.

– Виробництво одягу давно перестало бути просто сферою послуг. Це спосіб змінювати ат-мосферу і настрій, захоплення та мету в житті, – переконана вона.

Улюблений тандем на весну – літо від бренду POUSTOVIT: гіпер-трофовані об’єми жакетів, ніби з татового плеча, і ніжні шовкові сукні.

Взагалі, майже в кожній ко-лекції був білий колір, на який варто звернути увагу, добираючи

весняно-літній гардероб. Білий колір – універсальний, його можна поєднувати з чорним та іншими яскравими тонами.

А ще влітку дизайнери радять вбрання зі смугами, в горошок, із геометричними візерунками чи зображеннями квітів, тваринок. Актуальними будуть сукні – довгі, до п’ят, і середньої довжини, а також дуже об’ємні брюки та довгі жакети. Сміливим молодим дівча-там пропонують оголювати плечі та вдягати напівпрозорі брюки.

Чоловічої моди на показах за-вжди менше. Віктор Анісімов, як завжди, надав перевагу спортив-ному трикотажу, а його родзинкою став принт із тюльпанами.

А в колекції Idol Серж Смолін запропонував чоловікам піджаки та подовжені сорочки, чорні та білі об’ємні шорти.

Не стоять дизайнери й осторонь важливих соціальних проблем – їх запросили зробити дизайн для режисерських крісел у благо-чинному проекті 12x12x12. Одне з них – Freedom («Свобода») від llil Design – продали на аукціоні, а всі кошти з продажу віддали на допомогу сім’ї Олега Сенцова.

Українська мода, як власне і мистецтво, сягає своїм корінням у народну творчість. Нагадав про це на тижні моди проект «Вито-ки». Його організаторка Марічка Стрічка ініціювала створення Цен-тру історії вбрання і мріє зробити музей української моди всіх століть

і напрямів (не лише сільської, але й міської та військової, а також радянської епохи).

– За всіх часів українські жінки виглядали дуже красиво й еле-гантно, – переконує вона. – Цього разу ми вирішили зробити акцент на чорному і білому кольорах, що символізують полярні поняття – чоловіче та жіноче, війну і мир, світло й темряву. Така графіка в народному костюмі є дуже не-звичною.

Учасники шоу «Супермодель по-українськи» продемонстрували 15 жіночих та 5 чоловічих моделей убрання кінця XIX – початку XX століття, наданих колекціонерами. А сучасне переосмислення етніки показали бренди «Майстерня Міс-терій» та «Едельвіка».

Вітчизняні дизайнери продемонстрували своє бачення наступного сезону

Весна-літо 2016: вбираймося у біле

10–16 олексій самохін: «авто-майдан» — за комфортне...

Documents

Transcript of 10–16 олексій самохін: «авто-майдан» — за комфортне...