Тема. Розвиток психіки і свідомості

План

1. Розвиток психічного відображення у тварин.

2. Механізми відображувальної діяльності на різних стадіях розвитку

психіки.

3. Відмінності психіки людей і тварин.

4. Свідомість та її структура. Свідоме й несвідоме в психічній діяльності

людини.

1. Розвиток психічного відображення у тварин

Розвиток - це рух від простих форм і структур до вищих, більш складних.

Розвиток живої природи, розвиток психіки йде від елементарних,

найпростіших форм відображення до вищих проявів у людини логічного

мислення, свідомості.

Усім видам матерії, починаючи від неживої, неорганічної і закінчуючи

найвищою складною матерією - людським мозком, властива якість

відображення, тобто здатність реагувати на впливи.

Відображення – загальна властивість матерії, яка полягає в здатності

об’єктів відтворювати, з різним ступенем адекватності, ознаки, структурні

характеристики та відношення інших об’єктів.

Відображення проявляється в здатності реагувати на зовнішні впливи

відповідно до характеру впливу та форми існування матерії. Вищою формою

відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного

відображення - свідомість.

У психології існувало кілька підходів до розв'язання проблеми виникнення

психіки:

1) "антропопсихізм", в основі якого лежить думка про те, що психіка

властива лише людині (Р.Декарт);

2) "панпсихізм" Ж. Робіне, Г. Фехнера та ін., які вважали психіку

властивістю будь-якої матерії;

3) "біопсихізм" - визнання психіки як властивості лише живої матерії (Т.

Гоббс, В. Вундт, Е. Геккель та ін.);

4) концепція "нейропсихізму", висунута Ч. Дарвіном і Г. Спенсером, яка

набула найбільшого поширення як у сучасній фізіології, так і в психології. За

нею психіка властива не будь-якій взагалі матерїї і не тільки живій, а лише

організмам, що мають нервову систему.

У неживій природі відображення може проявитися як механічна, фізична

чи хімічна взаємодія тіл або речовин (хвиля і камінь, сонячний промінь і

поверхня води, озон після грози тощо).

З появою життя на землі жива матерія набуває особливих властивостей.

Загальною властивістю усіх живих організмів є подразливість - здатність

живого організму реагувати на зовнішні впливи середовища певними

біологічними процесами.

Тварина відповідає активністю (зовнішньою і внутрішньою) на прямі

впливи, які самі по собі позитивно чи негативно впливають на організм. Так,

наприклад, дотик стороннього тіла до оболонки амеби викликає процес

захоплення (незалежно від властивостей цього тіла).

Таким чином, у неживій природі об'єкт залишається пасивним щодо

впливів, а у живій природі істоти проявляють активність, вони вибірково

реагують на впливи внаслідок здатності до саморегуляції.

Рослинам властиві складні форми реагування на зовнішні впливи.

Елементарні рухи, здійснювані рослинами, називаються тропізмами

(соняшник повертається за сонцем; мімоза згортається від дотику тощо).

Подразливість є основою появи більш високого рівня відображення -

психічного.

Психічне відображення виникає на певному етапі розвитку тваринного

світу у формі здатності відчувати.

Психіка є властивістю мозку відображати довкілля й регулювати

поведінку та діяльність людини.

Здатність відчувати - чутливість - проявляється в реагуванні на такі

впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але

які сигналізують про біологічно значущі впливи середовища. Наприклад,

вібрація павутини, викликана потраплянням у неї комахи, не має прямого

відношення до потреб павука, проте вона є для нього сигналом наявності

поблизу їжі.

Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що

відіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є

початком розвитку психіки.

Отже, психіка виконує сигнальну функцію в пристосуванні тварин до

зовнішнього середовища.

Поява і розвиток чутливості - нового рівня відображувальної діяльності -

нерозривно пов'язані з ускладненням способу життя тварин і розвитком у них

нервової системи, органів чуття та органів руху.

Увесь тривалий процес психічного розвитку складається з двох якісно

відмінних періодів:

o розвиток психіки у тварин, який підлягає законам спадковості,

мінливості та природного добору;

o розвиток психіки - свідомості у людини, який визначається суспільно-

історичними закономірностями.

У процесі біологічної еволюції тварин виділяють (О.М. Леонтьєв) три

якісно відмінні стадії розвитку психіки:

o стадія елементарної чутливості - сенсорна;

o стадія предметного сприймання - перцептивна;

o стадія найпростішої інтелектуальної поведінки (див. Схема 1.).

Схема 1.

Основні стадії розвитку психіки у тваринному світі

Елементарна

сенсорна психіка

Перцептивна

психіка

Стадія

інтелекту

Відображення окремих властивостей предметів та явищ для забезпечення життєдіяльності

Відображення у вигляді

цілісних образів

Відображення

міжпредметних зв’язків

1

2

3

На стадії елементарної сенсорної психіки тварина реагує лише на окремі

впливи на неї властивостей предметів зовнішнього світу, які мають для неї

певне біологічне значення. Відображення дійсності на цьому етапі

представлене у формі елементарних відчуттів. Вони виділяють із середовища

окремі властивості: вібрацію, звуки, запахи, кольори, які мають для тварин

відображувальне аналітичне сигнальне значення і орієнтують їх у зовнішньому

світі (гусінь згортається у відповідь на дотик; бджола летить на квіти за

запахом).

На перцептивній стадії психічного відображення перебувають усі ссавці,

що мають достатньо розвинений головний мозок. Для цієї стадії характерна

здатність до синтетичного відображення різних властивостей одного об'єкта,

часто складного (собака впізнає господаря за низкою ознак: голос, одяг, запах).

Для розвитку психіки велике значення має спосіб життя тварин. Птахи,

риби, які живуть в одноманітному середовищі, мають менш розвинену психіку,

ніж багато наземних тварин.

Провідною для цих тварин є, як і на попередній стадії, інстинктивна

діяльність, але зворотня реакція виникає на речі, образи. Є органи сприймання,

які працюють на основі взаємодії групи аналізаторів. У собаки виробляється

рефлекс на дзвінок та їжу. На цій стадії у тварин є образ, уявлення, пам'ять, а

також здатність реагувати на властивості, які визначають спосіб дії, операції,

що дає початок розвитку нової форми закріплення досвіду тварин - навичок.

Найбільш організовані тварини підіймаються ще на одну стадію розвитку -

стадію інтелекту, яка характеризується складними формами відображення

дійсності.

Інтелектуальна поведінка тварин характеризується такими основними

ознаками:

o за складних умов тварини після багаторазових "спроб і помилок"

знаходять рішення;

o якщо поставити тварину в аналогічні умови - відразу знаходять рішення;

o якщо умови дещо видозмінити - знаходять рішення, а це означає, що їм

властиве перенесення;

o розв'язують "двофазні завдання" (деякі психологи стверджують, що

мавпи можуть розв'язувати і "трифазні завдання", що є уже орієнтовною

основою діяльності).

2. Механізми відображувальної діяльності на різних стадіях

розвитку психіки

Існує декілька форм поведінки тварин (форми відображувальної

діяльності) у тварин (див. Схема 2.):

На сенсорній стадії, під впливом повторення з покоління в покоління умов

життя, дії, корисні тваринам, спадково закріплювались і набули вродженого

безумовного характеру. Безумовні рефлекси - це вроджені видові рефлекси.

Схема 2.

Форми поведінки тварин

Інстинкт - це ланцюжок безумовних рефлексів, вроджена, видова форма

поведінки тварин. Це жорстка програма поведінки в разі дії певного

подразника. Якщо ж характер дії подразника змінюється, тоді неминуча смерть,

оскільки пристосування до нових умов немає. Цей недолік компенсується

ІНСТИНКТИ

НАВИЧКИ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА

ПОВЕДІНКА

Складні вроджені дії тварин, за допомогою яких вони задовольняють свої потреби. Основа – складні ланцюги безумовних рефлексів

Спосіб поведінки, набутий в індивідуальному житті і закріплений в процесі вправ. Фізіологічна основа –система умовних рефлексів

Найпростіші форми мислительної діяльності, засновані на встановленні міжпредметних зв’язків

1

2

3

величезною швидкістю розмноження і численним потомством, що вимагає

швидкої зміни поколінь, а отже - короткої тривалості життя кожної особини.

Через таку короткочасність організм має бути наділений усіма формами

поведінки вже при народженні: одноденці (вид метеликів) навчатись ніколи.

Французький сільський учитель Жюль Фабр, який прославився в кінці

минулого століття кропіткими спостереженнями за комахами, писав так:

"Інстинкт усе знає в тій незмінній галузі дій, яка йому визначена; інстинкт

нічого не знає поза цією галуззю". Ось одне з його спостережень. У земляної

оси церцеліс є такий ритуал: піймавши здобич, вона підтягує її до нірки,

залишає біля входу і заповзає до своєї нірки, щоб оглянути її, після чого

повертається і затягає туди здобич. Поки оса оглядала нірку, дослідник

відсунув здобич. Повернувшись і не знайшовши здобич там, де залишила, оса

почала оглядати територію довкола. Знайшла, віднесла до нірки і знову,

залишивши, полізла всередину. Сорок разів дослідник повторював одне й те

саме, і стільки ж разів невтомно діяла оса.

Інстинкт - це незмінна програма: птахи будують гнізда, характерні лише

для цього виду, причому навіть особини, вирощені в інкубаторі, приступали в

певний час до будівництва властивих саме цьому виду гнізд.

Запускається ця програма певними сигналами. Так, ягня реагує на

затемнення лоба. Якщо йому встромити в рот соску з молоком, воно не буде

смоктати, але якщо при цьому долонею прикрити лоба, відразу з'являються

смоктальні рухи. "Вмикає" відповідну програму видової поведінки так званий

вроджений пусковий механізм.

Інстинктивну форму поведінки можна запустити, пред'явивши тварині

об'єкт, схожий на той, який необхідний. Це явище імпринтингу, яке відкрив

австрійський дослідник К. Лоренц. Курчата ходять за квочкою, але

інкубаторські курчата так само реагують на господиню, не звертаючи уваги на

квочку. Лоренц довів, що імпринтинг можна викликати будь-яким предметом,

який першим потрапляє в поле зору курчат, і цей результат є постійним.

Значення імпринтингу велике, особливо для збереження потомства. Завдяки

йому діти пізнають своїх батьків серед інших родичів. У природних умовах

першим рухомим об'єктом, який потрапляє в поле зору малюків, є мама, і саме

її образ стає тією моделлю, на основі якої засвоюються і проявляються властиві

цьому виду форми поведінки. Характерно, що процес імпринтингу можливий

лише протягом певного, обмеженого в часі періоду, який називають критичним.

Інстинктів надзвичайно багато, але зрештою в їхній основі лежать два:

інстинкт самозбереження й інстинкт продовження роду.

Перцептивна стадія розвитку психіки у тварин характеризується

оволодінням тваринами індивідуальними формами поведінки. Зміни умов

існування плазунів і особливо ссавців висунули високі вимоги до організму з

точки зору його пристосування до зовнішнього середовища. Змінювалися

будова тіла тварин і функції їхньої нервової системи. Відбулася подальша

диференціація органів чуття, особливо для сприймання сигналів на відстані, а

також тих органів руху, якими можна користуватися.

Розвивалась аналітико-синтетична діяльність кори: відображається

сукупність властивостей, цілісні предмети. З'явилися індивідуально набуті й

закріплені вправлянням способи поведінки тварин -навички.

Усім відоме дресирування тварин, що якраз і спрямоване на формування

навичок. Навички спираються на інстинкти: що краще ми знаємо інстинкти

тварин, то легше вдається виробити відповідні навички (наприклад, мисливські

навички у собаки, спираючись на її орієнтувальний рефлекс).

Фізіологічною основою навичок є тимчасові нервові зв'язки в корі

головного мозку, які закріплені шляхом повторення, - умовні рефлекси.

Для утворення умовного рефлексу необхідні збіг у часі індиферентного та

безумовного подразників, випередження індиферентного в часі та певна

кількість повторень.

Формування навичок є научінням. Для цього необхідні певні умови,

зокрема вроджена схильність тварини до таких дій (наприклад, щоб виробити

рефлекс на команду "Дай лапу!" для передньої лапи, потрібно 10-12

підкріплень, а задньої - 100).

Особливістю навичок є очікування (передбачення) результату, контроль

досягнутого ефекту (пацюк тисне на педаль, поки не з'явиться їжа), а також

відображення загальної ситуації.

Що вище в еволюційному ряду стоїть тварина, тим більш складними і

гнучкими виявляються утворені умовні зв'язки, то різноманітніші рухові

програми.

Навички можуть блокувати, гальмувати прояви вродженої форми

поведінки. Так, навчений собака бере їжу лише з рук господаря, долаючи

надзвичайно сильний їстівний інстинкт.

На певному етапі еволюції виникає нова форма психічного відображення -

інтелектуальна поведінка тварин.

Найбагатший фактичний матеріал для характеристики інтелектуальної

поведінки тварин отримано на мавпах. Їм властива так звана "безкорислива

допитливість", "дослідницький імпульс".

Для приматів характерні й інстинктивні форми поведінки (маленьке

мавпеня так само любить маму з ганчірки, як і свою, оскільки її м'якість

викликає в нього почуття комфорту), але часто інстинктивна поведінка мавп

залежить від зовнішніх умов.

За змістом інтелектуальна поведінка тварин має дві фази: підготовчу і

фазу здійснення. Перш ніж діяти, тварина детально вивчає ситуацію, робить

перерви, проявляє ознаки сумніву, вагань, після чого вже без зайвих рухів

робить спробу миттєво вирішити проблему. Якщо спроба виявляється

невдалою, швидко робить нову і в якийсь момент раптово і швидко виконує

необхідні дії, які згодом легко переносяться в нові умови.

Вирішення інтелектуальних завдань має опосередкований характер, тобто

воно базується на досягненні одних речей через використання їхнього

відношення до інших речей (а не до організму).

Інтелектуальні дії мавп відбуваються у вигляді конкретного

практичного мислення в процесі орієнтувального маніпулювання.

Таким чином, усі форми відображення (тропізми, інстинкти, навички,

інтелектуальні дії) різко не розмежовуються. Існує єдина безперервна лінія

розвитку у тваринному світі (інстинкти обростають навичками, навички

переходять в інстинкти). Однак конкретні прояви демонструють перервність: в

одних видів тварин переважають інстинкти, в інших - утворені в особистому

досвіді асоціації.

"Мова" і спілкування тварин

Більшість тварин з метою виживання об'єднуються в групи з особинами

свого виду. Взаємовідносини "суспільних" тварин сягають високого рівня

складності й характеризуються своїми нормами співжиття, високорозвиненими

інстинктивними реакціями на форми поведінки та системами сигналізації для

передачі інформації (їх умовно називають "мовою" тварин). Що краще

розвинутий той чи інший орган чуття, то частіше тварина вдається до нього для

передачі інформації.

"Мова"запахів

"Мова"запахів - найдавніша, мабуть, з усіх "мов", адже нею й досі

користуються тварини, які раніше за інших з'явилися на землі. Пахучими

речовинами помічають свої дороги мурахи. Бджоли-розвідниці, знайшовши

їжу, просочують своїм запахом повітря й навколишні предмети, щоб робочі

бджоли могли швидко й безпомилково знайти дорогу до годівниці. У джмеля

головне призначення пахучих залоз - подати звістку про себе джмелихам.

Величезне значення має запах для зустрічі самців і самок багатьох метеликів,

комах, павуків. У ссавців пахучі залози бувають на різних частинах тіла.

Антилопи позначають сучки дерев і кущів, розміщених на межі їхньої ділянки.

Ведмеді залишають слід на деревах і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак

для цієї мети слугує сеча.

Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців. Собака та його

родичі знаходять здобич головно завдяки органам чуття. Відстань, на яку

собака може чути запах дичини, передусім залежить від напряму і сили вітру та

вологості ґрунту.

З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця.

"Мова" звуків

Звуковий код тварин дуже різноманітний. Найчастіше ми чуємо "пташину

розмову". Треба розмежовувати пісню птахів і сигнали, які вони подають у

різних випадках життя. Звуки можуть мати різне значення залежно від

тональності. Наприклад, у свійських гусей звуки "га-га-га" означають заклик

іти швидше; "га-га-га-га-га-га" - "затримуємося тут"; коротке уривчасте

ґелґотання - сигнал тривоги; голосне ґелґотання, що переходить у тихе, ледь

чутне, показує, що птахи задоволені. Розгнівані гуси сичать і витягують шию

вперед. Співати птахи навчаються у родичів. Зяблик чи канарка, які виросли на

самоті і не чули пісень старших птахів, ніколи не співатимуть правильно.

"Мова" звірів складається з небагатьох "слів", якими передаються

задоволення, страх, жах, лють, перехід у напад та інші емоційні стани.

Тварини, які живуть угрупованнями, балакучіші від одинаків, адже їм є

про що "поговорити" один з одним.

Серед мавп є і зовсім мовчазні (горили), і дуже балакучі (у словнику

шимпанзе 35 звуків, у гамадрилів - 40, гібони можуть співати чистими

голосами, близькими до голосу людини).

Океанічні ссавці також небезмовні. Звуки подають усі кити, та

"найговіркішими" виявилися дельфіни. Вони вдаються до звукових сигналів

найрізноманітнішої частоти. Подані ними ультразвуки слугують головно для

ехолокації. Між собою дельфіни "перемовляються" мовою свистів (інфразвуки)

і хвилями, що близькі за частотою до коливань, які сприймає вухо людини.

Під час дресирування дельфіни надзвичайно швидко навчаються

вимовляти слова й навіть окремі короткі фрази людською мовою. Здатність

дельфінів до імітації звуків навіть вища, ніж у папуг. Дельфін на ім'я Ельвар

навчився вимовляти своє ім'я, слова "більше", "менше", "хлюпни води",

"припини це" та інші, та це, звичайно, не є осмислена людська мова, а лише

імітування звуків.

"Мова" жестів

Рідко звуковий сигнал тварин не супроводжується якимись жестами. А

іноді "німа розмова" зрозуміла і без будь-яких слів.

Бджоли-розвідниці передають інформацію танцем: прилетівши до вулика,

бджола на сотах робить швидкі колові рухи і водночас крутить черевцем. Якщо

корм зовсім близько від вулика, то вона описує криві, близькі до літери О, а

коли далі - то схожі на вісімку. Ритм танцю і частота покручувань черевцем

дають знати іншим членам сім'ї, чи далеко до корму і чи багато його. Напрямок

визначається за кутом нахилу осі описуваної фігури відносно вертикалі. Цей

кут відповідає кутові між напрямком на сонце і на джерело корму.

Різноманітними є жести, рухи і пози птахів у шлюбний період. Деякі птахи

підносять один одному подарунки (рибу, водорості, ягоди, гілочки), що мають

символічне значення. При цьому вони набирають найрізноманітніших поз.

Іноді птахи, відлякуючи ворога, стають у загрозливу позу. Індик

настовбурчує пір'я і розпускає віялом хвіст.

У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст. Якщо собака крутить

хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не вкусить. Інша річ, коли

хвіст у нього нерухомий і напружений. Наближатися до такого собаки

небезпечно. Коли ж собака чимось наляканий, він підгинає хвоста, ніби каже:

"Я й так боюся, не чіпай мене".

Коти також уміють розмовляти хвостом. Якщо в кота благодушний

настрій, він ліниво помахує хвостом. Якщо ж розгніваний, то різко крутить ним

з боку на бік, "б'є хвостом".

Різноманітними є погрозливі жести у тварин: вишкіряння зубів, вигинання

спини дугою, наїжачення шерсті, биття копитом, притискування вух тощо.

Розгнівана горила б'є себе кулаком у груди і люто зиркає на порушника спокою.

У багатьох звірів, як і в птахів, є поза підкорення. Коли дорослий собака

накидається на цуценя, те лягає на спину і піднімає лапки вгору. Зайнявши таку

позу, цуценя опиняється в повній безпеці. Мабуть, це один із способів

збереження виду, що виробився в процесі еволюції.

"Мова" фарб і вогників

За допомогою кольорів тварини ховаються від ворога, лякають його,

маскуються, підкрадаючись до здобичі, "говорять".

Найяскравішого забарвлення набуває багато птахів та риб у шлюбний

період, хоча однозначного пояснення цьому явищу немає: одні вчені вважають,

що яскраве забарвлення самця потрібне, щоб "полонити" самиць, інші гадають,

що це турнірна зброя, яка відлякує суперника, чи просто розпізнавальна ознака.

Те, що забарвлення може слугувати "посвідченням особи", незаперечне. Щойно

вилупленим пташенятам чайки показували грубу подобу голови матері,

вирізану з картону. Якщо дзьоб такої картонної моделі буде жовтий з червоною

плямою на кінці, як у справжньої чайки, то він викличе різку прохальну

реакцію у пташенят. А коли дзьоб буде без червоної плями, то реакція

виявиться втричі слабшою.

Багато тварин ведуть зграєвий і стадний спосіб життя, який має багато

переваг і під час пошуку їжі, і при захисті від ворога, але йому властиві й певні

недоліки: коли скупчується багато тварин, швидше вичерпуються запаси

кормів, збільшується можливість захворювань.

У табунах та групах ссавців установлюється біологічно виправдана

нерівноправність. Як правило, в такій групі є вожак. Ним буває доросла, дужа й

досвідчена тварина, що може постояти за себе рогами, копитами й зубами. У

диких північних оленів, слонів, вовків вожаком бувають самиці, а в горил,

павіанів, диких коней - самці.

3. Відмінності психіки людей і тварин

Порівняння психіки тварин з людською дає змогу виділити такі основні

відмінності між ними:

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається

безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами,

тобто мотивація завжди біологічна.

Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних

потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від

безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання

тварина здатна вирішити проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному,

логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної

необхідності - свідомо.

Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали

своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за

допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний

досвід.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна

тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі

постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть

спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна

одній, діяти спільно.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за

призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей,

користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід

користування знаряддями праці та передає його іншим.

3. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції,

але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині,

насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

4. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним

законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними

умовами.

5. І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники,

здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати

суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

З моменту народження дитина оволодіває способами використання

знарядь та навичками спілкування. Це, своєю чергою, розвиває почуттєву

сферу, довільність, логічне мислення, формує особистість індивіда. Мавпа в

будь-яких умовах буде проявляти себе як мавпа, а людина лише тоді стане

людиною, якщо її розвиток відбувається серед людей. Це підтверджують

випадки виховання людських дітей серед тварин.

4. Свідомість та її структура.

Свідоме й несвідоме в психічній діяльності людини

Біологічною передумовою суспільних відносин була зграя, в якій кожна

особина відчувала себе захищеною, отримувала допомогу від інших. Чинником,

який зумовив перетворення зграї в суспільство, виступила трудова діяльність,

тобто така діяльність, яка провадиться людьми при спільному виготовленні й

використанні знарядь.

Зміна умов життя, погіршення клімату зумовили зменшення можливостей

задоволення первинних потреб. Предки людини вимушені були або вимерти,

або якісно змінити свою поведінку, пристосуватись до нових умов, щоб

вижити.

Людина знайшла вихід через здійснення спільних передтрудових дій.

Інстинктивне спілкування предків поступово змінювалося спілкуванням на

основі "виробничої" діяльності. Спільна діяльність та взаємний обмін

продуктами діяльності сприяли перетворенню зграї в суспільство.

Виникнення трудової діяльності впливало на розвиток суспільних

відносин, які, своєю чергою, сприяли вдосконаленню трудової діяльності. З

ускладненням трудових процесів пов'язаний розвиток вищої форми психіки

людини - свідомості, для якої є характерне виділення об'єктивних стійких

властивостей предметної діяльності та перетворення навколишнього

середовища.

Таким чином, змінюючи природу, людина змінює передовсім себе.

Під впливом праці закріплюється нова функція руки: вона розвивається

одночасно і як хапальне знаряддя, і як орган пізнання об'єктивної дійсності,

перетворюючись у спеціалізований орган активного обстеження (дотику), який

дає знання про суттєві властивості предметів матеріального світу. Тобто рука є

не лише органом праці, а й її продуктом.

Внаслідок спеціалізації руки як органа праці сформувалось її

представництво в головному мозку, що спричинило збільшення маси та зміни

структури мозку. Розвинулося прямоходіння.

Таким чином, праця зумовила розвиток людського суспільства,

формування людських потреб та розвиток людської свідомості, яка вже не

тільки відображає, але й перетворює світ.

Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під

впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її

спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Основними характеристиками свідомості є:

1) відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних

процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява тощо). Порушення

діяльності будь-якого з пізнавальних процесів призводить до розладу

свідомості;

2) розрізнення суб'єкта й об'єкта (тобто того, що належить "Я" і "не Я"),

яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини.

Людина є єдиною живою істотою, яка здатна до самопізнання та

самооцінки своїх вчинків і себе в цілому. За висловом Гегеля, "людина є

тварина, але вона вже не тварина, тому що знає, що вона тварина".

Самосвідомість проявляється в пізнавальній (самовідчуття,

самоспостереження, самоаналіз, самокритика), емоційній (самопочуття,

самолюбство, скромність, гордість, почуття власної гідності) та вольовій

(стриманість, самоконтроль, самовладання, дисципліна) формах;

3) забезпечення цілеутворювальної діяльності людини. Завдяки

випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові

зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і

приймає вольові рішення, вносить необхідні корективи, переборює труднощі;

4) наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що відбувається

навколо, до інших людей та до самої себе. Ця характеристика свідомості

проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях, як почуття

обов'язку, патріотизм, інтернаціоналізм та ін.

Завдяки свідомості людина пристосовується до навколишнього світу.

Об'єктом усвідомлення є те, що потребує певної регуляції нашої поведінки,

наших дій з урахуванням реальності.

Основними характеристиками свідомості є наступні (див.Схему 3.):

Свідомість у різні моменти життя особи і за різних обставин неоднакова.

Про це ми говоримо, характеризуючи вчинки і стани людей. Окремі дії

оцінюються як високо свідомі, в інших такої якості немає. Тому можна

говорити про різний рівень самосвідомості не тільки в різних людей, а й в

однієї особи, що залежить від глибини і виразності того відображення

об'єктивної дійсності, яке спрямовується діяльністю.

Схема 3.

Основні характеристики свідомості

Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів

Об’єктивність

Цілеспрямованість

Творчість

Опосередкованість

мовою

Соціалізованість

Поліструктурність

означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді

характеризує схильність до цілепокладання, тобто до створення проектів майбутнього і планів дій

характеризує схильність до генерації нових ідей, конструктивних дій, перетворення світу

проявляється у спиранні на весь попередній досвід людства, який передається через мову

залежність свідомості від ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, історичного розвитку суспільства

свідчить про наявність у свідомості, - певних рівнів відображення , - компонентних елементів, - засобів трансляції

Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина недостатньо

усвідомлює обставини, за яких вона діє, і своє ставлення до них. Відомо, що за

правилами вихованості потрібно поступитися місцем у транспорті літнім

жінкам, дітям. Але не всі так роблять.

Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває

суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою

та певними мотивами, і відповідно планує, організує й регулює свої дії. Свідома

людина діє певним чином тому, що інакше вона не може. Що складніше й

відповідальніше завдання, то вищим має бути рівень свідомості.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого.

Усвідомлюються мета діяльності, шляхи досягнення мети, частково мотиви, а

ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо,

читання, рахування - це максимально організована автоматична психічна

діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяльності свідомості, а

в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, більш

досконалого пристосування до навколишнього світу.

Проте ця автоматизація є відносною. Свідомість у будь-який момент може

взяти під свій контроль будь-яку автоматизовану дію. В таких випадках

несвідоме стає важливим механізмом пристосування до навколишнього

середовища.

Не усвідомлюються також деякі мотиви діяльності та поведінки, потяги,

патологічні явища типу галюцинацій, марень.

Несвідомі прояви в психіці людини не порівнянні із тваринною психікою,

оскільки вони, як і свідомість, детерміновані суспільними умовами існування

людини, виступає частковим, недостатньо адекватним відображенням світу в

мозку людини.

Прикладом переходу свідомого в несвідоме є сон. Розрізняють три

різновиди сну: добовий сон, позбавлення якого призводить до руйнування

нервових клітин, сон, який виникає під дією однорідного подразника

(наприклад, під час монотонної лекції) і сон-звичка.

Сон - це особливий стан кори головного мозку, який супроводжується

складними біохімічними перетвореннями. Біотоки мозку під час сну не

зникають, але збільшується їх амплітуда і зменшується частота. Сон наступає

тоді, коли вищі відділи центральної нервової системи (кора) і навіть середній

мозок гальмуються. Сон виконує надзвичайно важливу охоронну функцію -

попередження виснаження.

Уві сні люди бачать сновидіння. Вони виникають в результаті роботи

окремих незагальмованих центрів кори головного мозку. Тому, те, що ми

бачимо уві сні, базується на вже пережитих раніше враженнях, які поєднуються

між собою в різноманітні, навіть фантастичні чи абсурдні зв'язки.

Зовнішні подразники включаються в сновидіння, не порушуючи сну.

Наприклад, якщо в будинку жарко, вам може приснитися літо.

Мозок працює уві сні і відомі випадки відкриттів у цьому стані (Д.І.

Менделєєв відкрив періодичну систему. Але, звичайно, ці відкриття - це не

випадковість, а результат тривалої, напруженої попередньої роботи мозку.

Цікаво те, що немає ніякої відповідності між тривалістю подій, які

розгортаються уві сні і тривалістю самого сну. За кілька секунд можна

побачити довгий сон і навпаки.

Цікавим є питання про значення сновидінь і свідченням того, що людина

здавна прагнула розв'язати його, є різноманітні сонники. Звичайно, ті

тлумачення, які надані в сонниках, примітивні, але водночас зміст сновидінь

нерідко дає психологам, психотерапевтам, психоневрологам цінний матеріал

про особистість, її стан, потреби, проблеми. Аналіз характеру сновидінь

допомагає лікареві зрозуміти причину нервового захворювання, виявити

психічну травму.

Простежується зв'язок між рівнем інтелекту, культурою, ерудицією,

творчою обдарованістю особистості та здібностями її мозку проектувати на

екран сну не лише те, що пізнано, але й фрагменти майбутнього.

Людина може заснути також шляхом навіювання чи самонавіювання

(гіпнотичний сон). У зв'язку з певними відхиленнями у роботі мозку людина

може спати дуже довго (навіть десятки років). Такий сон називають

летаргічним.

Таким чином, психічна діяльність людини являє собою єдність свідомого і

несвідомого.