Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра фізичного виховання 09–02–24 МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до самостійного вивчення навчальної дисципліни «Фізичне виховання» Міні-футбол. Тактичні дії в нападі Рекомендовано науково-методичною комісією кафедри фізичного виховання Протокол № 3 від 21. 02. 2018 р. Рівне – 2018

2

Методичні рекомендації: до самостійного вивчення навчальної дисципліни «Фізичне виховання». Міні-футбол. Тактичні дії в нападі / Кособуцький Ю. Ф., Григорович О. С., Пасевич А. М. – Рівне: НУВГП, 2018. – 33 с. Упорядники: Ю. Ф. Кособуцький, старший викладач кафедри фізичного виховання, О. С. Григорович, старший викладач кафедри фізичного виховання, А. М. Пасевич, старший викладач кафедри фізичного виховання. Відповідальний за випуск: Б.Д. Зубрицький, доцент, завідувач кафедри фізичного виховання. Зміст Передмова……………………………………………… 3 1. Загальні положення тактичної підготовки………….. 5 2. Тактика гри в нападі…………………………………… 7 3. Індивідуальна тактика нападу………………………… 7 4. Групові тактичні дії у нападі…………………………. 20 5. Командні тактичні дії у нападі……………………….. 27 6. Література……………………………………………….. 33 © Ю. Ф. Кособуцький, О. С. Григорович, А. М. Пасевич, 2018 © НУВГП, 2018

3

Передмова Одна із версій появи сучасного міні-футболу (футзалу) виглядає таким чином. В 1930 році під-час проведення першого Чемпіонату світу з футболу в столиці Уругваю Монтевідео Хуан Карлос Серіані запропонував версію футболу 5х5 для юніорських змагань. Правила гри дозволяли проводити змагання як на вулиці, так і в залі на майданчиках без використання стін і бортів. Міні-футбол швидко розповсюдився по всій Південній Америці, особливо, в Бразилії, а також в США . Вперше міжнародні змагання по міні-футболу (футзалу) на рівні національних збірних пройшли в 1965 році, коли збірна Парагваю виграла Кубок Південної Америки. До 1979 року було проведено шість розиграшів цього Кубка, беззмінним переможцем ставала національна збірна Бразилії. В 1993 році була створена Асоціація міні-футболу (футзалу) України, а в 1994 році проведено 1-й Чемпіонат України, з 1996 року збірна України почала приймати участь в Чемпіонатах світу. На сьогодні міні-футбол є невід’ємною частиною системи підготовки і виховання, популярним видом фізичної активності серед студентів та важливим елементом навчальних програм з фізичного виховання у вищих навчальних закладах. Він сприяє всебічному фізичному розвитку, моральному і естетичному вихованню студентської молоді. Міні-футбол в Національному університеті водного господарства та природокористування (НУВГП) відіграє важливу роль у фізичному вихованні студентської молоді. Велика кількість студентів займається міні-футболом на заняттях фізичного виховання в основних навчальних відділеннях. Кращі студенти займаються у відділеннях спортивного удосконалення, а також у підготовчих відділеннях з міні-футболу. З них формують команди інститутів, гуртожитків та збірної команди університету, яка

4

регулярно приймає участь у Чемпіонатах міста та Спартакіаді області серед вищих навчальних закладів. Щорічно в НУВГП проводяться змагання з міні-футболу, що викликають інтерес у студентів та викладачів і збирають численну глядацьку аудиторію; спартакіада студмістечка, спартакіада «Здоров’я» серед викладачів та співробітників НУВГП та внутрішньо інститутські змагання з міні-футболу. Проте рівень забезпечення навчальної дисципліни спеціальною літературою недостатній. Пропоновані методичні рекомендації покликані заповнити названі прогалини, надати теоретичну та методичну допомогу студентам, розкрити основні напрямки оволодіння практичним курсом з міні-футболу та сприятиме поліпшенню якості засвоєння програмного матеріалу.

5

1. Загальні положення тактичної підготовки у міні-футболі Всі тактичні дії гравців і команди безпосередньо або потенційно пов’язані з м’ячем. Вся гра будується навколо м’яча. Кожна з команд прагне володіти м’ячем як можна довше, щоб мати більше шансів перемогти. Але заволодіти м’ячем це ще не все. Зберегти його, довести до воріт суперника, вразити ці ворота – ось головні завдання. Якщо футболіст має відмінну технічну підготовку, це ще не означає, що він хороший гравець. Саме тому, всі хто захоплюються міні-футболом прагнуть не тільки вдосконалювати техніку, але й орієнтуватися в тактичних аспектах гри, а саме: не поступатися супернику позиційно, відкриватися на вільне місце, вміло проводити атаки та наносити удари по воротам. У міні-футболі особливо важливо вміти «читати» і розуміти гру, тобто аналізувати логіку дій суперників і передбачати наміри партнерів. Міні-футбол відрізняється багатьма речами від класичного футболу: значно меншим ігровим майданчиком, відсутністю правила «поза грою» – саме це вносить в тактику міні-футболу свої особливості. Починати вивчення тактики гри у міні-футбол зі студентами краще всього з пояснення загальних понять гри. Необхідно сформувати у студентів загальне уявлення про основні положення правил міні-футболу, завдання, які повинні вирішуватися під час гри, ефективність прийомів ведення гри. Важливо, щоб у тренувальних заняттях зі студентами, які займаються в секції міні-футболу, теоретична і практична частини тактичної підготовки повинні бути узгодженні, щоб вони без зайвих труднощів здобували знання і могли їх застосовувати. Таким чином студенти, що займаються спочатку зможуть отримати конкретне уявлення про міні-футбол, а потім тренер зможе приділити увагу вивченню окремих тактичних дій, спочатку індивідуальних, потім

6

групових, а згодом, і командних. За результатами навчання, всі вивчені дії утворюють основу певних тактичних схем ведення гри. В цілому, навчання студентів тактичним діям можна рекомендувати здійснювати в наступній послідовності. 1. Розповідь та демонстрація на макеті або схемі. 2. Вивчення схеми дій безпосередньо на майданчику з пасивним суперником. 3. Вивчення схеми дій безпосередньо на майданчику, але з активним суперником, який виконує певні завдання. 4. Вивчення схеми дій безпосередньо на майданчику, але з активним суперником і в змагальній формі. 5. Закріплення вивчених дій у двосторонній грі. У кожній фазі гри можливий вибір різних тактичних варіантів. Вміти оцінити ситуацію, вибрати найкращий тактичний варіант – ось, що головне в тактиці окремого гравця. Взаємодія двох гравців – це вже наступна, більш висока ступінь володіння тактикою. Гравець, що розпочинає комбінацію і залучає до її виконання свого партнера, повинен дати йому зрозуміти, що саме він намагається зробити і, що слід зробити іншому гравцеві, що приймає участь в комбінації. Тактика двох гравців пов’язаних одним тактичним задумом – дуже складна ігрова дія, якщо в тактичну комбінацію залучаються троє і більше гравців, то це ще більш складна ступінь тактичних дій в міні-футболі. Таким чином, вивчення тактичних дій, як у захисті, так і в нападі, проходить в трьох напрямках: а) індивідуальна тактична підготовка; б) колективна (групова) тактична підготовка; в) командна тактична підготовка. Основним каталізатором розвитку тактики цієї гри є постійна протидія між нападом та захистом, що породжує нові ігрові ідеї, сприяє вдосконаленню системи підготовки студентів і в цілому підвищенню їх майстерності. Загалом тактика гри поділяється на тактику гри в нападі та тактику гри в захисті.

7

2. Тактика гри в нападі Тактика нападу – це організація дій команди, що володіє м’ячем, для взяття воріт суперника. Вирішення цього завдання виконується завдяки активним атакуючим діям, які забезпечують умови для оволодіння ініціативою в грі дають можливість нав’язати супернику вигідний план гри. Звісно, щоб досягти успіху в грі команда, що атакує повинна використовувати добре підготовлені, ефективні тактичні дії. Такі, які дозволяють в залежності від конкретного суперника і в різні моменти гри застосувати найбільш доцільні засоби, форми і способи атакуючих дій. Тактичні дії у нападі, так само, як і при грі в захисті, поділяються на індивідуальні, групові, командні. 3. Індивідуальна тактика нападу Повноцінні дії команди в нападі не можливі без оволодіння її гравцями індивідуальними тактичними способами ведення єдиноборств з суперниками, які дають можливість в даній ситуації вибрати найбільш правильне рішення, щоб вийти з-під контролю оборонців команди суперника. Гравець атаки повинен знайти і створити ігровий простір як для себе, так і для партнерів, обіграти свого опонента і забити м’яч у ворота суперника. Індивідуальні дії в нападі поділяютьсяя на дії з м’ячем та без м’яча. Індивідуальні дії без м’яча До дій без м’яча відносяться: відкривання, відволікання суперника і створення чисельної переваги, на окремій ділянці майданчика. Відкривання – це переміщення гравця з метою створення вигідних умов для отримання м’яча від партнера. Для правильного відкривання гравець повинен добре оцінити доцільність тієї чи іншої позиції. Своєчасно обрати вигідну позицію залежить від швидкісних якостей нападника і захисника, що йому протидіє, дій партнерів та інших

8

чинників. Успішні дії перш за все залежать від того, як швидко гравець, що атакує знайде позицію, яка буде зручною для прийому м’яча та подальших дій з ним. Під час атаки гравці постійно пересуваються без м’яча, тобто маневрують по майданчику. Від того на скільки правильно вони вибирають позицію, скільки пропозицій роблять партнеру, який володіє в даний момент м’ячем, залежить результат дій і в кінцевому підсумку результат гри. У всіх випадках при виборі позиції гравець повинен керуватися наступними правилами: 1. Відкривання необхідно виконувати несподівано для суперника і на високій швидкості. Це дозволить «відірватися» від суперника і створити певний запас простору для отримання м’яча. 2. Відкривання не повинно ускладнювати дій інших партнерів без м’яча. 3. При відкриванні не слід надто зближуватися з гравцем, що володіє м’ячем – це гальмує хід розвитку атаки. Відволікання суперника – це складне переміщення у визначену зону з метою повести за собою опікуна (суперника) і тим самим забезпечити довільні дії партнерові, що володіє м’ячем або знаходиться в більш вигідній позиції для безпосередньої загрози воротам суперника. При відволікаючих діях необхідно пам’ятати, що переміщення повинні бути переконливими, тобто дійсно створювати загрозу і тим самим змушувати захисників слідувати за гравцями, що виконують переміщення. Але потрібно пам’ятати, що переміщення необхідно виконувати з такою швидкістю, щоб суперник встиг відреагувати на даний маневр. Якщо переміщення буде виконуватися на високій швидкості то воно буде являти собою не відволікання суперників, а відкривання на вільну позицію. Доцільно мати кілька варіантів відволікаючих дій, що вкрай ускладнить дії захисту. Створення чисельної переваги на окремій ділянці поля – це

9

переміщення одного або групи гравців в зону де знаходиться партнер з м’ячем. Тим самим створюється чисельна перевага на визначеній ділянці майданчика, яка може використовуватися для обіграшу суперника в єдиноборстві або за допомогою комбінацій. Найчастіше ця тактична дія застосовується при позиційному нападі зі значною кількістю гравців. Багаторазове поєднання виконання відкривань, відволікаючих дій із створенням чисельної переваги називається маневруванням. Чим активніше маневрують гравці атакуючої команди, тим ширше і ефективніше арсенал їх атакуючих дій. Спеціальні вправи 1. Гравці утворюють дві зустрічні колони. Відстань між колонами 10–12 м. Направляючий однієї з колон виконує передачу на направляючого іншої колони, а сам робить прискорення в напрямку передачі і стає в кінець цієї колони. Партнер приймає м’яч, і знову направляє його партнерові в протилежній колоні, а сам біжить в напрямку передачі. Тривалість цієї вправи 3–4 хв. Прискорення виконується на 70% від максимальної швидкості. 2. Три гравці утворюють трикутник зі сторонами 8–10 м. Один з гравців робить передачу партнерові, що стоїть праворуч, а сам біжить в напрямку передачі м’яча і займає позицію гравця, що приймає м’яч. У той же час партнер, що приймає м’яч направляє його третьому гравцеві і біжить на його місце. Вправа виконується, як за годинниковою стрілкою, так і в зворотньому напрямку. Тривалість вправи до 4 хв. Інтенсивність 60% від максимальної швидкості. 3. На майданчику фішками позначається трикутник зі сторонами 10 м. По лініям трикутника розташовуються три гравця, в центрі – один «ведучий». Три гравці виходячи на вільне місце, виконують передачі один одному. Дозволяється робити лише визначену кількість дотиків до м’яча (три, два, один). Один з лінійних гравців, який допустив помилку (м’яч

10

відправлений за межі майданчика або «ведучому») стає «ведучим». При виконанні цієї вправи велику увагу слід звернути на правильне відкривання та точність виконання передач. 4. На майданчику фішками позначається квадрат зі сторонами 8–10 м. По сторонах квадрату розташовуються чотири гравця, в центрі двоє «ведучих». Гравці, які розташовуються по периметру квадрата, виконують передачі один одному. Дозволяється робити обмежену кількість дотиків до м’яча (як правило, спочатку вправи – два, потім перехід на гру в один дотик). Партнер, що зробив помилку (м’яч спрямований за межі майданчика або « ведучому»), стає одним з «ведучих». В цій вправі також важливу роль відіграє вміння правильно відкритися та віддати точну передачу. 5. На майданчику позначається прямокутник розміром 10х15 м, по периметру якого розташовуються шість гравців, в центрі перебуває ще троє «ведучих». Партнери по периметру виконують передачі один одному, відкриваючись у вільні зони. Їм дозволено виконувати тільки певну кількість дотиків, встановлену тренером. Якщо гравець робить помилку при передачі, то він змінює одного з «ведучих». 6. На майданчику позначається трикутник зі сторонами 7–9 м. У верхньому куті трикутника розташовується гравець А, всередині – «ведучий» Б, а біля основи трикутника – гравець В. «Ведучий» перешкоджає передачі м’яча від гравця В до гравця А. Однак йому забороняється залишати межі трикутника і повертатися обличчям до гравця А. Останній має право відкриватися для отримання м’яча вправо або вліво за межі трикутника (рис. 1). 7. Вправа виконується в парах. Партнери переміщаючись по майданчику в певному порядку виконують повздовжні та діагональні передачі, з відкриванням у вільні зони (на вільне місце). Гравець А виконує поперечну передачу партнеру В, а сам відкривається на позицію А 1. Гравець В прийнявши м’яч,

11

Рис. 1 другим дотиком віддає передачу на позицію А 1, а сам переміщується на позицію В 1 (рис.2).

Рис. 2 8. На майданчику позначається квадрат зі сторонами 12–14 м. Двоє нападників грають проти двох захисників. При цьому у кожного гравця свій суперник. Завдання нападника, що не володіє м’ячем, за допомогою ривків, обманних рухів

12

звільнитися від опіки суперника і відкритися для того, щоб отримати м’яч від партнера. Завдання захисників – за допомогою щільної опіки не дати супернику вийти на вільне місце. Після відбору м’яча захисники міняються ролями з нападниками. В даній вправі можна використовувати як активний відбір м’яча так і пасивний. 9. На протилежних сторонах однієї половини ігрового майданчика фішками позначаються двоє малих воріт. Один проти одного грають дві команди по двоє гравці в кожній, з одним нейтральним, який підтримує команду, що володіє м’ячем. Підключення нейтрального гравця дає команді можливість краще контролювати м’яч, полегшує звільнення від опіки суперників. Вправа може проводитися без обмеження кількості дотиків до м’яча, а також з обмеженням яке визначає тренер. 10. На протилежних кінцях майданчика з фішок (в якості воріт можна також використовувати набивні м’ячі) позначаються четверо воріт – по двоє в кожному куті ігрового майданчику на кожну команду. В кожній команді по 5 гравців. Завдання гравців обох команд – при скупчені гравців біля одних воріт швидко оцінити ситуацію і перевести м’яч вільному партнеру, що відкривається біля інших воріт. Гол зараховується в будь – які ворота. Перемагає та команда, що зуміла за обмежений тренером час забити більшу кількість м’чів. Індивідуальні дії з м’ячем Індивідуальні дії з м’ячем – це ведення, обведення, удари, передачі та зупинка м’яча, тобто всі технічні прийоми. Передача м’яча – це своєрідна проміжна ланка між індивідуальними та груповими діями. Вирішуючи, кому яку передачу і коли потрібно зробити, а також виконуючи прийняте рішення, міні-футболіст демонструє індивідуальну майстерність. В той самий час передача може бути засобом взаємодії двох, трьох партнерів, тобто групових дій. Гравець, що вміє виконувати точні та своєчасні передачі партнерам,

13

приносить велику користь своїй команді. Адже за допомогою передач, як правило організовується атака на ворота суперника, а її завершення це нанесення вирішального удару. Ось кілька основних правил яких слід дотримуватися при виконанні передач: а) віддавати м’яч слід в першу чергу партнерові, який займає кращу позицію; б) віддавати м’яч треба так, щоб партнер міг прийняти його в русі і відразу продовжити атаку; в) під час гри потрібно урізноманітнювати характер передач, тобто робити короткі, середні, довгі, низом та верхом, а також поперечні або вертикальні; г) готуючись виконати передачу, необхідно намагатися знайти непередбачений для суперника хід розвитку атаки. Адже чим несподіванішою буде передача, тим більшу небезпеку вона становитиме для суперника. Ведення як тактичний засіб доцільно застосовувати в тих випадках, коли партнери гравця, що володіє м’ячем, закриті суперниками, і можливості для передачі немає. Тоді гравець повинен почати переміщення з м’ячем по довжині або ширині поля. Необхідно пам’ятати, що гравець без м’яча переміщується швидше, ніж з м’ячем, а тому перетримка м’яча гальмує розвиток атаки і ускладнює дії партнерів, які зайнявши вигідну позицію і не отримавши м’яча, часто повинні знову змінювати свою позицію. Обведення (дриблінг) – це дії гравця, що володіє м’ячем, з метою виграти двобій з суперником. Це найкращий спосіб індивідуальної протидії захисту. Чим різноманітніші і ефективніші прийоми обведення, тим небезпечніше стає атака. Розрізняють наступні види дриблінгу: зі зміною швидкості руху, зі зміною напрямку руху, обманні рухи (фінти). Дриблінг за рахунок зміни швидкості руху найбільш вигідний при веденні м’яча уздовж бічної лінії поля або при діагональному переміщенні гравця з м’ячем. Можна

14

варіювати цей спосіб дриблінгу, зменшуючи швидкість руху на певній ділянці. Дриблінг за рахунок зміни напрямку руху має два основні варіанти. Перший застосовується, коли захисник знаходиться попереду гравця, який володіє м’ячем; другий варіант використовується тоді, коли захисник знаходиться позаду або збоку і рухається в тому напрямку, що і гравець з м’ячем, причому наздоганяє його. Дриблінг за допомогою фінтів найбільш ефективний спосіб ведення єдиноборств в умовах відносно не великого ігрового простору (дії у штрафному майданчику суперника). Удари по воротах – головний спосіб завершення всіх атакуючих дій. Без вмілого застосування цих дій всі зусилля команди, спрямовані на досягнення успіху, будуть безрезультативними. Володіти ударом по воротах повинні всі без винятку гравці міні-футбольної команди, включаючи воротарів. Не рідко команди, що виконують значно більшу кількість ударів по воротах, ніж їх суперники, не можуть досягти цілі, так як всі удари виконуються одноманітно. У зв’язку з цим при навчанні студентів, які займаються міні-футболом, тактичним основам цих індивідуальних дій слід звернути увагу на такі моменти: - перед ударом по воротах гравець повинен миттєво оцінити позицію воротаря; - спосіб виконання удару по воротах обирається з врахуванням ігрової ситуації (носком, внутрішньою стороною стопи, зовнішньою стороною стопи, підйомом); - в конкретній ігровій ситуації застосовується найбільш ефективний за характером виконання удар по воротах (на точність, на силу, низом, верхом, в дальній кут, в ближній кут); - у будь-якій ситуації бажано наносити удар по воротах несподівано, як для воротаря, так і для захисників. Спеціальні вправи (передача м’яча) 1. Вправа виконується в парах. Партнери стають на відстані

15

3–4 м один від одного і по черзі виконують передачі м’яча; спочатку в два, а потім, за сигналом тренера, – в один дотик. 2. Вправа виконується в парах. Просуваючись по прямій на відстані 2–4 м один від одного, два гравці роблять передачі з попередньою зупинкою і без зупинки м’яча. 3. «На хід партнеру». На майданчику позначається коло діаматром 8–10 м. Один з гравців стає у центр кола і передає м’яч партнеру, що рухається навколо нього по колу. Партнер зупинивши м’яч другим дотиком повертає його назад. За сигналом тренера гравці міняються місцями. 4. «На зустріч партнеру». Два гравці стають один навпроти одного на відстані 15–20 м, м’яч тільки в одного з них. За сигналом тренера гравець з м’ячем починає виконувати передачу своєму партнеру, а той, в свою чергу, починає рух на зустріч м’ячу. У певний момент гравець без м’яча може змінити напрямок руху, зробивши ривок у бік. Завдання гравця з м’ячем вгадати напрямок ривка і зробити точну передачу на хід партнеру. Після серії передач відбувається зміна партнерів місцями. 5. На майданчику умовно позначається коло діаметром 10–12 м. Декілька гравців розташовуються по периметру кола і виконують передачі один одному. При цьому забороняється виконувати передачу партнеру, що стоїть поряд. Передачі виконуються спочатку в два, а потім в один дотик. 6. «Передача зі зміною місць». На майданчику фішками позначається квадрат 8х8 м, по сторонам якого розташовуються четверо гравців, п’ятий гравець займає позицію в середині квадрата. Завдання гравця з м’ячем – віддати точну передачу будь-кому з поруч розташованих партнерів і, виконавши прискорення, зайняти його позицію. Вправа може виконуватися, як за-, так і проти- годинникової стрілки. 7. Гравці шикуються на майданчику в дві протилежні колони на відстані 8–10 м одна від одної. Направляючий гравець однієї з колон робить передачу низом партнеру, що

16

стоїть в колоні навпроти і відразу робить прискорення в кінець своєї колони. Гравець, що зупинив м’яч віддає передачу другому номеру протилежної колони і перебігає у «хвіст» своєї колони і т.д. Передачі виконуються в два дотики: прийом м’яча під підошву і передача внутрішньою стороною стопи. 8. Вправу виконують троє гравців, які знаходяться на одній лінії в 9–10 м один від одного. Гравець А виконує передачу низом партнеру Ц, який розвертається з м’ячем на 180 o і виконує передачу гравцеві Б. Останній прийнявши м’яч знову направляє його партнеру Ц (рис. 2). Гравці А і Б виконують передачі в два дотики, а гравець Ц має не обмежену кількість дотиків. Після серії передач один з партнерів (А або Б) міняється місцями з партнером Ц. Рис. 3 9. На майданчику позначається прямокутник зі сторонами 6–10 м. Один гравець займає позицію в середині, четверо інших розташовуються за межами прямокутника (рис. 4). Вони передають м’яч один одному, не заходячи при цьому в середину. Всі передачі повинні виконуватися через площу прямокутника. Гравець, що знаходиться в середині, переміщаючись прагне перехопити м’яч, не виходячи за межі прямокутника. Вправа виконується спочатку в два дотики, а потім – в один.

17

Рис. 4 Спеціальні вправи (удари по воротам) 1. Гравці стають у колону в центрі ігрового майданчика. Попереду колони на відстані 1,5–2 м одна від одної встановлюють 5–6 фішок. Гравці по черзі виконують рух з м’ячем до воріт, обводячи змійкою фішки, і, після проходження останньої фішки, виконують удар по воротах. Ворота захищає воротар. 2. «Серія». На відстані 10–12 м від воріт, які захищає воротар на одній лінії заходяться 6 м’ячів. У кожного гравця свій м’яч. Крайній гравець зліва першим наносить удар по воротах правою ногою. Слідом за ним після невеликої паузи удар виконує гравець, що стоїть другим праворуч і т.д. коли всі проб’ють по цілі, аналогічна серія ударів виконується гравцями з правого краю лівою ногою і т.д. 3. Гравці стають в колону в центрі ігрового майданчика. Тренер з м’ячами знаходиться в 6–8 м від воріт, перебуваючи біля бокової лінії майданчика між воротами і колоною гравців. Направляючий колони за сигналом робить прискорення вперед, а тренер віддає йому передачу низом для виконання удару. Таким чином усі гравці в колоні, по черзі виконують удари по м’ячу, що котиться. Тренер періодично

18

змінює свою позицію, переміщуючись з одного флангу на інший, для того, щоб гравці виконували удари по м’ячу як правою так і лівою ногою. 4. Гравці стають у колону в центрі ігрового майданчика. Тренер займає позицію поруч з гравцями. За сигналом гравець, що стоїть першим у колоні починає рух вперед, а тренер в цей час віддає передачу низом в сторону воріт. Завдання гравця зробити прискорення, наздогнати м’яч і нанести удар по воротах, які захищає воротар. Потім така ж передача виконується і для другого гравця в колоні, який також наносить удар і т. п. 5. Гравці стають в колону в одному з кутів ігрового майданчика. Місце у воротах займає воротар. Тренер з м’ячами знаходиться в центрі майданчика. За сигналом гравець, що стоїть першим у колоні робить відкривання на 6-ти метрову позначку, куди одночасно іде передача від тренера (рис. 5). Гравець приймає м’яч спиною до воріт, потім розвернувшись на 180 o , завдає удару по воротах і повертається в кінець колони. Після серії ударів колона переходить на інший фланг і продовжує виконання вправи.

Рис. 5 6. Дві групи гравців утворюють дві шеренги, які

19

знаходяться в 10–12 м одна навпроти іншої. Гравці, які стоять в шерензі ближче до воріт – захисники. Гравці, які стоять у дальній шерензі – атакуючі. Тренер знаходиться з м’ячами приблизно у 8–9 м від воріт, займаючи позицію збоку від гравців. Він стоїть обличчям до атакуючих і по черзі направляє їм м’ячі низом. Гравець, якому йде передача приймає його під підошву і другим дотиком намагається нанести удар по воротах. Захисник одразу після передачі атакуючому гравцеві робить спробу заблокувати його удар. Після серії ударів групи гравців можуть мінятися місцями. 7. Гравці розділені на дві колони, які розташовуються на флангах за середньою лінією ігрового майданчика. В кутах штрафного майданчика, обличчям до гравців в колонах, стають два гравця. Позицію у воротах займає воротар. Направляючий однієї з колон веде м’яч до воріт, виконує сильну передачу низом партнеру, що знаходиться вкуті штрафного майданчика, продовжує свій рух, і отримавши передачу у відповідь, завдає удару по воротах в один дотик (рис. 6).

Рис. 6

20

4. Групові тактичні дії в нападі Більшість тактичних завдань, що виникають в ході гри, вирішуються за рахунок групових дій гравців, тобто за допомогою комбінацій. В цілому вся гра складається з комбінацій та протидій їм. При цьому комбінації бувають заздалегідь підготовленими в ході тренувального процесу та імпровізованими, що виникли під час гри. Тільки чіткі та узгоджені дії спортсменів можуть принести успіх комбінації. Тому велику увагу в тренувальному процесі потрібно приділити взаєморозумінню між гравцями однієї команди та довести його до автоматизму. Адже тільки гравці з єдиним розумінням гри можуть вірно обрати комбінацію і успішно її провести. Навчання студентів збірної та підготовчих відділень, які займаються міні-футболом в університеті, груповим тактичним діям в нападі краще всього починати після освоєння ними індивідуальних тактичних дій. Слід розпочинати з найпростіших форм взаємодії – у парах, поступово переходячи до взаємодії між трьома та чотирма гравцями. Як правило, розрізняють два основних види комбінацій: комбінації в ігрових епізодах та комбінації при стандартних положеннях. Комбінації в ігрових епізодах Комбінації в ігрових епізодах виникають після того, як команда оволоділа м’ячем. Гравці команди, не маючи можливості зайняти позиції до оволодіння м’ячем, повинні виконувати переміщення в ході самої комбінації, імпровізувати. Високий рівень тактичної підготовки окремих гравців і команди в цілому в міні-футболі полягає в можливості виконати намічений тренером план, вміло поєднувати награні комбінації з імпровізацією. Комбінації в парах. До взаємодії двох партнерів відносяться комбінації: «стінка», «схрещування», «передача в один дотик».

21

Комбінація «стінка» один з найбільш ефективних способів обіграшу захисника з допомогою партнера. Її суть полягає в тому, що гравець, який володіє м’ячем зблизившись з партнером (або партнер зблизився з ним), несподівано віддає йому передачу і на максимальній швидкості прямує за спину захисника. Партнер в один дотик змінює швидкість і напрямок руху м’яча з таким розрахунком, щоб партнер зміг опанувати м’яч, не зменшуючи швидкості бігу, а захисники не змогли йому перешкодити або перехопити м’яч. Цей вид комбінацій вимагає від партнерів взаєморозуміння та технічної майстерності. Гравець, що виконує роль «стінки», може займати позицію попереду, по діагоналі, збоку і навіть позаду партнера з м’ячем. Комбінацію «стінка» можна успішно використовувати на будь-якій ділянці майданчика, але особливо вона ефективна при прориві оборони суперника безпосередньо поблизу воріт. Комбінація «схрещування» найчастіше використовується в середині поля або на підступах до штрафного майданчика. Вона полягає в тому, що в певній точці гравець, який володіє м’ячем, зустрічається з партнером, залишає йому м’яч а сам продовжує рух. Тепер ініціатива належить гравцеві з м’ячем, який може віддати передачу своєму партнеру або завдати удару по воротах. Комбінація «передача в один дотик» зазвичай використовується з метою економії часу, при цьому передбачається швидкий вихід одного з партнерів на іншу позицію. За допомогою «передач в один дотик» нападники ускладнюють можливість захисникам визначити напрямок розвитку атаки і просуваючись вперед скорочують відстань до воріт суперників, не дозволяючи захисникам зблизитися з одним з атакуючих для відбору м’яча. Комбінація «в один дотик» вимагає від гравців відмінної технічної підготовки. Комбінації в трійках. До взаємодії трьох партнерів відносять такі види комбінацій, як: «взаємозамінність», «пропускання м’яча», «передача в один дотик».

22

Комбінація «взаємозамінність» найбільш ефективна. Основною її метою є обіграш суперника за рахунок переходу гравця зі своєї лінії в лінію свого партнера, після того як партнер «забрав» звідти суперника, що йому перешкоджав. Комбінація «пропускання м’яча» успішно застосовується при завершенні флангових атак безпосередньо в штрафному майданчику суперників. Завершуючи атаку по краю, нападники часто застосовують сильну поперечну (прострільну) передачу вздовж воріт. Активно виходячи на прострільну передачу і імітуючи спробу виконати удар по воротах, гравець пропускає м’яч партнеру, який отримує можливість виконати удар по воротах, так як вся увага захисників, як правило, зосереджена на гравцеві, що знаходиться ближче до м’яча. Комбінація «передача в один дотик» при трьох партнерах виконується так само, як і при двох. Різниця в тому, що тепер передачі можуть виконуватися в різних напрямках. Комбінації при стандартних положеннях Комбінації при стандартних положеннях (введеня м’яча з-за бокової лінії, кутовий удар, штрафний удар) дозволяють заздалегідь розмістити гравців в найбільш вигідних для комбінацій зонах майданчика. Кожна комбінація має свої варіанти. Не потрібно думати, що комбінації при стандартних положеннях є шаблоном. Команда високого рівня повинна вміти розігрувати різні комбінації. В залежності від поставленого завдення комбінацію починає або гравець з добре поставленим ударом, або гравець з «ювелірною» передачею і тонким тактичним мисленням. Бажано, щоб при виконанні удару біля м’яча розташовувалося два-три гравці. Тоді суперник не зможе визначити, чи буде виконуватися удар по воротах чи піде розіграш м’яча. Спеціальні вправи 1. Вправа виконується в парах. Гравці, рухаючись паралельно один одному, виконують по черзі передачі м’яча в

23

один або два дотики по діагоналі. Залежно від рівня підготовки гравців умови виконання вправи можна змінювати (зменшувати або збільшувати відстань між гравцями, кількість дотиків до м’яча). 2. Четверо гравців утворюють квадрат зі сторонами 10–12 м. Гравець А виконує передачу партнеру Б, а той, по діагоналі низом, направляє м’яч гравцеві Г. Останній повертає м’яч партнеру А. Той виконує діагональну передачу гравцю В, який посилає м’яч партнеру Б. Той, у свою чергу, виконує діагональну передачу гравцеві Г і т. п. (рис. 7). Спочатку вправа виконується в два дотики, а після освоєння комбінації в один.

Рис. 7 3. Троє гравців розташовані трикутником. М’яч знаходиться у одного з них. Гравець А біжить з м’чем до гравця В і грає з ним в «стінку» (рис. 8). Після зворотної передачі від гравця В гравець А віддає передау партнеру, який знаходиться подалі. Гравець С біжить з м’ячем до гравця А і вже з ним розігрує «стінку», після чого віддає м’яч партнерові, який повторює той самий маневр. Темп виконання даної вправи можна збільшувати, але не забувати про точність виконання передач.

24

Рис. 8 4. Дві колони гравців розташовані в 15-ти метрах одна від одної, один з гравців знаходиться між колонами. М’яч у направляючого однієї з колон. Він виконує передачу партнеру, що знаходиться між колонами, після чого виконує рух в напрямку передачі, щоб отримати короткий зворотній пас, перш ніж зробити передачу гравцеві в протилежній колоні (рис. 9). Після передачі він прискорюється в кінець протилежної колони, а вправу продовжує наступний партнер. Таким чином, гравець, який перебуває між колонами виконує роль «нейтрального» для інших гравців у колонах по мірі їх переміщення з одного боку майданчика до іншого.

Рис. 9 5. Гра в «в стінку». Дві колони гравців розміщені на

25

протилежних сторонах майданчика 15 м в довжину і 10 м в ширину. Направляючий гравець однієї з колон стоїть з м’ячем. Ще два гравці займають позиції на середній лінії, по сторонам коридору (рис. 10). В самому центрі розташовується захисник. Перший у колоні рухається з м’ячем вперед і намагається зіграти в стінку з одним з гравців, що розташувалися на флангах і одночасно обійти захисника. Захисник має право переміщатися по середній лінії та намагається заволодіти м’ячем. Отримавши зворотній пас, він веде м’яч до направляючого гравця протилежної колони. Після цього вправа виконується з іншого боку, а захисник розвертається обличчям до наступного гравця, що має намір атакувати. Два гравці по флангах можуть змінювати позиції для успішного розіграшу «стінки»

Рис. 10 6. Фішками позначається майданчик 12х14 м. Шість гравців по три на кожній довшій стороні, знаходяться за межами майданчика. Ще два гравці – атакуючий з м’ячем і – захисник починають рух з однієї сторони майданчика. Завдання атакуючого гравця – за рахунок гри в «стінку» з будь-яким з шести гравців дістатися з м’ячем до протилежного кінця майданчика (рис. 11). Зробити цей маневр він повинен за обмежений час. Захисник в свою чергу намагається відібрати м’яч. Якщо нападнику вдається пройти

26

захисника за рахунок двох передач, то він повторює маневр з іншого кінця, знову намагаючись звільнитися від захисника.

Рис. 11 7. Гра «в стінку», рух з м’ячем. Фішками позначається майданчик 10х15 м. Три групи по 3–4 гравця в кожній розташовуються по периметру ігрової зони одягають кольорові майки. По одному гравцю з м’ячем від кожної групи розташовуються в середині майданчика. Ці гравці ведуть м’яч по внутрішній частині ігрового поля обіграючись у «стінку» зі своїми партнерами протягом встановленого часу. Потім відбувається зміна партнерів (рис. 12). 8. На майданчику розмічається квадрат 20х20 м. Три команди по 4–5 гравців у кожній в різнокольорових майках грають на утримання м’яча: дві команди проти однієї, яка намагається відібрати м’яч. Коли гравці однієї команди втрачають м’яч, то міняються місцями з тими хто цей м’яч перехопив. У цій вправі присутній змагальний елемент, команди прагнуть зробити якомога більше передач не втрачаючи м’яча.

27

Рис.12 9. Двоє нападників грають проти двох захисників. Вправа виконується на одній половині майданчика. Завдання нападників – шукати можливість для виконання комбінації «схрещування» зударом по воротах. При виконанні «схрещування» гравець, який володіє м’ячем, або залишає м’яч партнеру, або ж лише імітує цю дію. Спочатку захисники діють пасивно, дозволяючи нападникам виконувати завдання без опору. Періодично захисники міняються з нападниками. 5. Командні тактичні дії в нападі Командна тактика об’єднує зусилля всіх гравців та робить гру більш організованою. Без чіткої організації атакуючих і захисних дій дій гра буде хаотичною, а гравці будуть просто бігати по майданчику, прагнучи за будь-яку ціну оволодіти м’ячем і забити гол. Під час гри кожна команда багато часу приділяє атакуючим діям, коли вона володіє м’ячем, або захищаються, коли м’ячем володіє суперник, застосовуючи при цьому різні методи боротьби, які і складають тактику гри. Головне в тактиці визначити оптимальні засоби, способи і форми ведення атаки. Вибір тактики у кожному окремому випадку буде залежати від завдань, які стоять перед командою в тій чи іншій грі.

28

За багаторічну історію міні-футболу створено чимало тактичних схем, які передбачають чітке розташування і розподіл функцій між гравцями. Розглянемо основні принципи командної тактики нападу. При будь-яких тактичних схемах командна тактика здійснюється за допомогою двох видів дій: швидкого нападу та позиційного нападу. Під швидким нападом мається на увазі, що після успішних захисних дій команда стрімко переходить у напад, користуючись тим, що суперник не встиг організувати свій захист. Перевага швидкого нападу полягає в тому, що у суперників у цьому випадку немає достатньо часу на перегрупування сил у захисті. Дії атакуючих насичені елементами раптовості, гравці діють на високих швидкостях. Вони багато маневрують на майданчику і створюють можливість у найкоротший час, за допомогою невеликої кількості передач, вивести одного з партнерів на ударну позицію. Найбільш ефективний швидкий напад при зворотніх атаках. Після того, як команда оволоділа м’ячем під час ігрового епізоду, можна розрізняти три фази швидкого нападу: - початкова фаза: перехід від захисту до атаки: повернення гравців, які брали участь у захисних діях, на свої місця в лінію атаки і швидкий перевід м’яча гравцеві, що знаходиться попереду; - здійснити прорив захисту суперників до того, як вони встигнуть посилити і організувати дії по нейтралізації атаки; - завершення атаки: створення гольової ситуації та удар по воротах. Навчання студентів азам швидкого нападу краще всього починати зі швидкого «відриву», спочатку виконуються вправи без супротиву суперника, освоюючи взаємодії з партнерами та воротарем. Далі у вправах з’являється суперник, який спочатку діє в пасивному відборі, а потім в активному. Найбільш поширеним видом організації атакуючих дій

29

команди є позиційний напад. Він дає можливість тривалий час контролювати м’яч, так як комбінації проводяться за допомогою коротких та середніх передач. При цьому значна частина передач виконуються поперек майданчика, особливо при підключені гравців захисної ланки. Тривалий час, що витрачається на розвиток атаки дозволяє захисникам перегрупувати свої сили і надійно перекрити найбільш небезпечні для взяття воріт зони. Організований захист, в свою чергу, вимагає від атакуючих гравців виконання серії комбінацій (у розрахунку на прорив захисних ланок). Навчання студентів позиційному нападу починається з вивчення позицій та функцій гравців на ігровому майданчику. Після чого вони повинні засвоїти систему атакуючих з центральм гравцем і систему без центрального гравця. У першому випадку центральному, висунутому гравцеві – його ще називають «стовпом» атаки – відводиться головна роль у діях команди, що володіє м’ячем. Такий гравець, як правило, займає позицію на лінії штрафного майданчика суперника, розташовуючись спиною до чужих воріт і обличчям до своїх партнерів. У такій позиції він має можливість отримати передачу, спрямовану партнером із глибини ігрового майданчика. Розташованого попереду «стовпа» своїми активними, цілеспрямованими діями підтримують інші партнери, які використовують будь-яку можливість віддати йому передачу. Функції «стовпа» може виконувати будь-який футболіст, однак перевагу має гравець, який націлений на ворота суперника, вміє не тільки швидко приборкати м’яч, переграти свого візаві, точно пробити по воротах, але і добре взаємодіє з партнерами. Під час гри зі «стовпом» атакуюча команда може використовувати дві основні схеми розташування гравців: 3+1 та 1+2+1 («ромб») (рис. 13). Схема 3+1 може застосовуватися і тоді, коли суперник захищається на своїй половині майданчика. За рахунок постійних переміщень гравці атаки мають можливість

30

мінятися місцями без порушення розташування гравців. У разі перехоплення суперником м’яча, спрямованого центральному гравцеві, як правило, в захисті залишається три гравця. Така схема дає безліч можливостей для проведення атаки, одночасно забезпечуючи надійність в захисті.

Рис. 13 Команда, яка прагне активно діяти в атаці і одночасно не ризикувати в захисті «висуває» вперед для допомоги «стовпу» двох крайніх гравців, граючи за схемою 1+2+1. При цьому крайні гравці повинні бути готові при втраті м’яча без зволікання повернутися назад і надати допомогу останньому захиснику. При схемах гри без центрального гравця, атакуючі дії будуються за схемою «чотири в лінію», 2+2, 1+3 (рис. 14). Дані розташування гравців розраховані на застосування різноманітних комбінацій у поєднанні з індивідуальними діями. В результаті цього на підступах до воріт суперників утворюються вільні зони, куди і проникає один з атакуючих для завершального удару. Такі дії призводять до активного обстрілу воріт суперника з різних дистанцій.

31

«чотири в лінію» 2+2 1+3 Рис. 14 Під час гри за схемою «чотири в лінію» атакуючі гравці розташовуються не на одній лінії, а з невеликим відхиленням один від одного, таким чином, щоб гравці знаходилися в найбільш раціональній позиції для організації командних дій. Ця схема особливо ефективна при застосуванні пресингу зі сторони суперника, так як створює можливість для «витягуваня» на себе супротивника і різкого переходу в атаку за рахунок прискорення за спину опонентів. До недоліків цієї схеми можна віднести можливість провалу в захисті при втраті м’яча одним з атакуючих. Схема 2+2 використовується командою за наявності в її складі кількох технічно навчених і швидких гравців, здатних виконувати роль диспетчерів. Таке розташування особливо корисне в тому випадку, якщо суперник захищається близько біля своїх воріт, а в нападі є гравці, які можуть виконати удар по воротах з дальньої або середньої дистанції. Враховуючи те, що гравця задньої лінії, який володіє м’ячем, при даній схемі ніхто не страхує, цю роль повинен виконувати воротар.

32

Слабке місце цієї схеми – недостатній взаємозв’язок між захистом та нападом, що негативно позначається на мобільності переміщення гравців. Схема 1+3 зазвичай застосовується командою, яка володіє м’ячем, коли суперник веде в рахунку, а час гри завершується. При цьому розташуванні гравців велика роль в захисті відводиться воротарю. Він повинен «висунутися» вперед, щоб бути готовим підстрахувати партнерів у разі втрати м’яча.

33

Література 1. Андреев С.Н. Мини-футбол в школе / С.Н. Андреев, Э.Г. Алиев. – М.: Просвещение, 2006. 2. Андреев С.Н. Мини-футбол: метод. пособ. / С.Н. Андреев, В.С. Левин. – Липецк: Арес, 2004. 3. Пасевич А.М., Григорович О.С., Кособуцький Ю.Ф. Футбол. Навчально-методичний посібник. – Рівне: НУВГП, 2011. – 106 с. 4. Віхров К.Л. Футбол у школі: Навчально-методичний посібник. – К.: Комбі ЛТД, 2004. – 256 с. 5. Попов А., Віхров К. Організація занять з футболу в школі // Фізична культура в школі. – 2001. – Квітень. – Спец. Випуск «Футбол у школі». – С. 16–18, 22–25. 6. Мутко В.Л. Мини-футбол (футзал) в высших учебных заведениях: учебно-метод. пособие / В.Л. Мутко, С.Н. Андреев, Э.Г.Алиев. – М.: Прометей, 2010. – 320 с. 7. Тюленьков С.Ю., Федоров А.А. Футбол в зале: система підготовки. – М.: Терра – Спорт, 2000. – 86 с. 8. Мини-футбол (футзал): примерная программа для детско-юношеских спортивних школ, специализированых детско-юношеских школ олимпийского резерва / С.Н. Андреев, Э.Г. Алиев, В.С. Левин, К.В. Еременко. – М.: Советский спорт, 2008. – 96 с. 9. Соломонко В.В., Лисенчук Г.А., Соломонко О.В. Футбол: Підручник. – К.: Олімпійська література, 1997. – 256 с. 10. Лисенчук Г.А. Упражнения для технико-тактической подготовки в мини-футболе: метод. рек. / Г. А. Лисенчук, А. В. Рымко, С. Г. Лисенчук. – Киев : [Б.п.], 1998. – 90 с. 11. Левчук В. Є. Міні-футбол : вправи, ігри, стандарти : метод. посіб. / В.Є.Левчук. – Л. : Укр. технології, 2006. – 116 с. 12. Sabalino A. Tecnica, tactica e condizionamento fisico per il Calcio a 5 CALZETTIMARIUCCI / Andrea Sabalino.