ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з науково-педагогічної

та навчальної роботи

_______________Н.А. Грозовська (підпис) (ініціали, прізвище)

«_____» _____________2013 р.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

ПРОГРАМА

навчальної дисципліни

підготовки бакалаврів

напряму - 6.020302 «Історія»

Кафедра філософії

2013 рік

РОЗРОБЛЕНО ТА ВНЕСЕНО: кафедрою філософії Запорізького національного університету

РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: Л.Д.Кривега, завідувач кафедри філософії, доктор філософських наук,

професор

ОБГОВОРЕНО ТА РЕКОМЕНДОВАНО ДО ЗАТВЕРДЖЕННЯ КАФЕДРОЮ філософії 29 серпня 2013

року, протокол № 1

Завідувач кафедри - Л.Д.Кривега, доктор філософських наук, професор

_____________________

ВСТУП

Програма вивчення навчальної дисципліни «Історія філософії» складена відповідно до

освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів напряму - 6.020302 «Історія»

Предметом вивчення навчальної дисципліни «Історії філософії» є історія розвитку

філософської думки на різних щаблях розвитку суспільства.

Міждисциплінарні зв’язки: Історія філософії як базовий курс гуманітарної освіти пов’язаний

з багатьма дисциплінами соціально-гуманітарного циклу, зокрема:

- з історією, оскільки філософія відігравала значну роль у процесі становлення і

функціонування багатьох держав;

- з релігієзнавством через історико-філософську проблематику релігієзнавства й вивчення

форм суспільної свідомості;

- з логікою, як наукою про закони мислення;

- з культурологією, тому що ментальні схеми та моральні засади філософії мали великий

вплив на розвиток людської культури та цивілізації;

- з політологією, оскільки філософія надає теоретичну схему політичного життя, політичного

устрою та політичної діяльності, опосередковано впливає на всі сфери суспільного життя;

- з соціологією, оскільки соціальна філософія тісно пов’язана з теоретичною моделлю,

філософським осмисленням проблем функціонування та розвитку соціуму;

- з естетикою як наукою про мистецтво, про форми прекрасного в художній творчості,

природі та суспільстві, та з етикою як наукою про мораль, її походження, розвиток і роль у

суспільному та особистому житті людей;

- психологією як наукою, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та

поведінку людини.

Водночас, знання дисципліни «Історія філософії» є методологічним підґрунтям глибокого

засвоєння багатьох інших галузей знань

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

1. Історія філософії як спосіб існування філософського знання. Основні етапи генези

філософської думки.

2. Особливості та основні напрями розвитку філософії у XX –ХХ1 століттях.

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Історія філософії» є ознайомлення

студентів зі специфікою філософського освоєння людиною дійсності, історією виникнення і

розвитку філософських ідей, із філософськими концепціями, основними теоретичними

проблемами філософії та її поняттєвим апаратом. Мета вивчення історії філософії полягає у

формуванні в студентів філософської культури мислення, шляхом прилучення їх до

світоглядної та методологічної культури, накопиченої людством за всю історію його існування;

здатності аналізувати світоглядні проблеми на підставі критичного залучення масиву

аргументів щодо тих чи інших філософських концепцій; вміння творчо аналізувати явища і

процеси навколишньої дійсності; зіставляти філософські, світоглядні ідеї з практикою

суспільного життя; а також у формуванні свідомості студентів на засадах сучасних

гуманістичних ідеалів, демократичних цінностей, національно-патріотичних та громадянських

пріоритетів.

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Історія філософії» є:

- дати можливість студентам отримати необхідну систему знань сучасного рівня розвитку

світової філософії та оволодіти вмінням застосовувати філософські знання в безпосередній

практичній і науковій діяльності;

- формування у студентів системи знань щодо напрямків історико-філософської думки,

класичної і сучасної вітчизняної та світової філософії;

- оволодіння філософським способом мислення, основними філософськими принципами

та категоріями, засвоєння світоглядно-гуманістичного змісту історії філософії, її

людинотворчої природи.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

- історичний розвиток світової філософії;

- світову філософію ХХ-ХХІ століть;

- розвиток філософської думки в Україні;

представників філософських вчень на різних етапах розвитку людства, коло їх основних

ідей та роль в становленні філософської думки;

- визначення фундаментальних філософських категорій;

- зміст основних першоджерел;

- найважливіші проблеми усіх розділів програми.

вміти:

вільно, раціонально, критично і творчо мислити, користуючись філософськими

категоріями і спираючись на принципи гуманізму та загальнолюдські цінності;

аргументовано відстоювати свій погляд на вирішення філософської проблеми в діалозі з

носієм іншої точки зору;

на основі ґрунтовного, фундаментального знання історії філософії опанувати

самостійний стиль мислення, засвоїти специфіку філософського осягнення дійсності,

формувати свою власну позицію, застосовувати набуті знання при аналізі нагальних

проблем сьогодення;

використовувати критичний, евристичний та світоглядний потенціал історії філософії

для вирішення нагальних світоглядних, практичних, методологічних та аксіологічних

проблем у своїй фаховій та повсякденній діяльності;

уточнювати та збагачувати свої світоглядні уявлення шляхом критичного аналізу їхньої

праксеологічної ефективності та регулярного ознайомленням з останніми досягненнями

сучасної вітчизняної та зарубіжної філософської думки;

співвідносити свою власну екзистенційну ситуацію з поточним станом глобальних

проблем та поточними й перспективними наслідками процесів глобалізації для України;

постійно аналізувати та за необхідності корегувати свої сенсожиттєві уявлення та

орієнтири.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 90 годин, 2,5 кредитів ЄКТС.

2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

Змістовий модуль 1. Історія філософії як спосіб існування філософського знання.

Основні етапи генези філософської думки

Тема 1. Історія філософії як наука. Філософія Стародавніх Індії та Китаю

Історія філософії як спосіб існування філософського знання. Розвиток історії філософії.

Предмет та завдання історії філософії. Місце історії філософії в системі філософських

дисциплін.

Філософія Стародавньої Індії. Ортодоксальні школи. Суспільні та особистісні чинники

філософування у Стародавній Індії. Період ―бродіння умів‖ і його наслідки. Поява

філософських шкіл (даршан) в Індії. Астіка і настіка. Головні питання індійської філософії.

Ортодоксальні (правовірні) даршани. Санкх’я і йога, ньяя і вайшешика, веданта і міманса.

Категоріальний апарат правовірних шкіл, ідейні зв’язки між ними.

Неортодоксальні школи. Буддизм. ―Чотири шляхетні істини‖, метафізика, гносеологія,

антропологія і етика. Буддизм як філософське і релігійне вчення. Буддизм у діалозі

світоглядів та культур. Джайнізм. Філософське і етичне вчення джайнів, ідеал людини.

Чарвака-локаята як матеріалістична філософська школа. Історичні долі індійської філософії.

Протофілософія Стародавнього Китаю. Історія Стародавнього Китаю та її періодизація.

Особливості китайської культури. Давньокитайська міфологія. Елементи протофілософії.

Початки: Інь і Ян, небо – тянь як законодавець. Давні китайські книги як матеріал для

філософії. Характерні риси та основні школи філософії стародавнього Китаю.

Конфуціанство. Даосизм. Законники.

Історія китайської науки й освіти. Витоки філософування в Китаї. Філософські школи.

Південний і північний типи філософування в Китаї. Даосизм (даоцзя). Лао-цзи,

метафізика, діалектика, гносеологія, антропологія, містика. Конфуціанство (жуцзя).

Основні ідеї та представники школи. Моїзм (моцзя). Легізм (законники, юристи, фацзя).

Шан Ян. ―Палац наук‖ Цзися як осередок централізації Китаю. Хань Фей, Лі Си, імператор

Цінь Ши-хуан. Феномен закону. Школа імен (сперечальники, софісти, мінцзя). Школа

натурфілософів (іньянцзя). Ян Чжу. Китайська філософія у світовій духовній культурі.

Тема 2. Антична філософія

Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло

проблем. Проблема начала буття в філософії Стародавньої Греції (Фалес, Анаксимен,

Геракліт). Виникнення матеріалізму (Демокріт) і ідеалізму (Платон). Становлення античної

діалектики (Геракліт). Досократівська філософія. Попередники перших філософів. "Сім

мудреців". Мілетська школа (Фалес Мілетський, Анаксимандр, Анаксимен). Геракліт

Ефесський. Елейська школа (Парменід, Ксенофан, Зенон). Піфагор і піфагорійці. Емпедокл і

Анаксагор. Давньогрецькі Атомісти (Левкіпп і ДемоКріт). Проблема людини і суспільства в

античній філософії. Антропологічний переворот у античній філософії класичного періоду.

Софісти. Людина як міра усіх речей (Протагор). Самопізнання та належне існування (Сократ).

Людина як мікрокосм (Демокріт). Антична філософія класичного періоду. Софісти. Малі

сократичні школи. Антропологічні погляди в метафізиці Платона. Арістотель про

взаємопризначеність душі і тіла. Філософія еллінізму. Платон та Аристотель як перші

філософи-систематики. Філософія елліністичного і римського періодів. Елліністична філософія

(перипатетика, академічна філософія, епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, еклектизм). Римська

філософія (просвітительство, сакралізація, неоплатонізм)..

Тема 3. Середньовічна філософія

Зародження, виникнення та основні риси феодального суспільства: суспільно-

економічне, політичне та духовне життя. Християнство й античність. Загальна характеристика

філософії Середньовіччя: етапи розвитку, коло проблем, представники. Релігійний характер

середньовічної філософії, її духовні та філософські джерела. Філософія Філона

Олександрійського (30-ті рр. до н.е. – 50-ті рр. н.е.), спроба поєднання грецької філософії з

іудейською релігією. Неоплатонізм: римський – Аммоній Саккас (145-242), Плотін (205-270),

Порфірий (232-304); афінський – Прокл (412-485), його роль у формуванні

ранньохристиянської філософії. Ґностицизм – поєднання ідей Сходу і Заходу, реліґійних

елементів перських, вавилонських, єгипетських, скіфських, єврейських учень, а також

філософських учень стоїка Посидонія, Платона, неопіфагорійців. Маніхейство. Мані ( лат. –

Маніхеус) (216-бл.270) – засновник маніхейства. Маніхейство і вчення Зороастра, Будди та

Христа. Абсолютизація зороастрійського дуалізму двох основоположних, вічних і

протилежних принципів: добра і зла, світла і темноти (матерії) та їхні взаємовідносини.

Заперечення та прийняття античної філософії в історії християнської філософії.

Патристика. Кападокійські отці церкви – головні систематики: Григорій Нісський (325-

394), Григорій Назіанський Богослов (330-390), Василій Великий Кессарійський (330-379), Іван

Златоуст (347-407). Аврелій Авґустин (354-430) – єпископ, ритор і філософ, основоположник і

засновник християнського філософського вчення – авґустинізму. Життєвий і творчий шлях

Авґустина. Основні твори: ―Проти академіків‖, ―Сповідь‖, ―Про Трійцю‖, ―Про державу Божу‖,

―Про земну державу‖ та ін. Неоплатонізм – джерело філософського вчення Авґустина.

Теоцентризм Авґустина. Авґустин про час як минуле, теперішнє і майбутнє. Учення про душу.

Ґносеологія Авґустина. Питання добра і зла. Соціально-політична доктрина Августина. Боецій (

бл. 480 – 524) – латинський теолог і філософ. Перекладач творів Арістотеля з логіки, Платона,

стоїків, неоплатоніків на латинську мову. Твори: ―Коментарі до Порфірія‖, ―Вступ до категорій

Арістотеля‖, ―Про музику‖, ―Про Святу Трійцю‖, ―Про католицьку віру‖. Найголовніший твір –

―Про втіху філософії‖. Діонісій Ареопагіт (Псевдо-Діонісій). Твори: ―Ареопагітики‖, ―Про

імена Божі‖, ―Про небесну ієрархію‖, ―Про церковну ієрархію‖, ―Про містичну теологію‖, а

також десять послань-листів до різних осіб. Проблема авторства творів ―Ареопагітики‖ – синтез

християнства і неоплатонізму.

Схоластика. Рання схоластика (ІХ-ХІІ ст.). Йоан Скот Еріугена (Ерігена, 810-877). П’єр

Абеляр (1079-1142). Тома Аквінський (1225 – 1274)і основні ідеї його вчення. Тома Аквінський

про розумові докази існування Бога. Онтологічний доказ існування Бога Ансельма

Кентерберійського. Йоанн Дунс Скот (1270-1308). Вільям Оккам (1290-1350). Світоглядні ідеї

Екклесіаста та Об’явлення Іоанна Богослова (Біблія). Теоцентризм, геоцентризм,

гелеоцентризм.

Арабська середньовічна філософія. Арабські філософські школи. Багдадська

філософська школа - Аль-Кінді (ХІ ст.), Аль-Фарабі (870-950), Авіценна (Абу-Алі Ібн-Сіна, 980-

1037), Аль-Газалі (1059-1111). Кордовська філософська школа - Ібн Баджа (Авемпаце, помер 1138),

Ібн Туфейль (Абубацер, 1100-1185), Ібн Рошд (Аверроес, 1126-1196).

Тема 4. Філософія Відродження.

Загальна характеристика: специфіка, коло проблем, представники. Антропоцентризм,

пантеїзм, деїзм, гуманізм, натурфілософія. Епоха Ренесансу. Поняття Ренесансу. Ренесанс і

феодальне суспільство. Розквіт міст, розвиток виробництва і торгівлі. Формування соціальної

верстви – бюргерства. Носії ідеології Ренесансу – міські вищі верстви, умільці, міщани,

монастирські і церковні інтелектуали. Антифеодальна і антиплебейська спрямованість ідеології

Ренесансу. Вимога реформ державного апарату і церкви. Питання теоцентризму і

антропоцентризму. Вихід на перший план ідей гуманізму. Нове трактування Платона й

Арістотеля, неоплатоніків і епікурійців. Вільне осмислення творів античності. Гуманізм

Ренесансу і внутрішня, земна ―божественність‖ людини, відмова від зовнішньої

―інституційної‖ істини Божої. Проголошення життєвої активності людини, утвердження віри

людини в свої сили, в себе. Реформація і Ренесанс, їхні спільність і відмінність. Гуманізм –

ідейний рух епохи Ренесансу, вивчення античних мов, літератури, мистецтва, культури,

філософії.

Гуманізм в Італії. Данте Аліг’єрі (1265-1321). Твори: ―Комедія‖, ―Пир‖, ―Монархія‖.

Франческо Петрарка (1304-1374) – ―перший гуманіст‖, ―батько гуманізму‖. Пропагандист

античної культури. Твір: ―Про власне незнання і незнання інших‖. Джованні Бокаччо (1313-

1375 рр.) – автор ―Декамерону‖. Висміювання лицемірства частини духівництва, вихваляння

розуму. Бокаччо про земне життя, практичний утилітаризм, людину. Лоренцо Валла (1407-

1457) – один із засновників методу порівняльного аналізу. Антропоцентризм Л.Валли.

Природність людини. Індивідуалістична етика. Земне життя людини, її самозбереження.

Наближення до епікуреїзму. Еразм Роттердамський (1469-1536) – голландський учений,

письменник, філолог, філософ, богослов. Твір: ―Похвала глупоті‖ . Викриття фальшивої

моралі, заклик до повернення істинної моралі. Заперечення аскетизму і догматизму,

псевдоученості. Проповідь нормального земного життя. Критика паразитизму частини

духовенства і оздоровлення церкви. Християнство і висока моральність. Ідеал просвіченого

правителя.

Натурфілософія Ренесансу. Леонардо да Вінчі (1452-1519) – художник, учений,

винахідник, мислитель. Микола Коперник (1473-1543) – астроном, математик. Суть

геліоцентризму Коперника. Ґалілео Ґалілей (1564-1642). Філософія природи. Микола

Кузанський (1401-1464) – кардинал, філософ, учений. Твори: ―Про передумови‖, ―Про

прихованого Бога‖. Парацельс (Теофраст Бомбаст із Гогенгейма, 1493-1541) – лікар, учений,

―чудотворець‖. Новаторство Парацельса в галузі науки та медицини. Джордано Бруно (1548-

1600) – гуманіст, пантеїст, філософ. Життєвий шлях. Твори: ―Сто шістдесят статей проти

математиків і філософів‖, ―Про причину, принцип і єдине‖, ―Про нескінченність, Всесвіт і

світи‖ .

Соціальні теорії: Ніколо Макіавеллі, Томас Мор, Томмазо Кампанелла.

Тема 5. Філософія Нового Часу (17 століття )

Загальна характеристика: специфіка, коло проблем, напрями, представники. Соціально-

історичні та теоретичні чинники формування філософії Нового часу. Особливості соціально-

економічного розвитку в країнах Європи в ХУІІ-ХУІІІ ст. Технічний прогрес та розвиток

природознавства. Виникнення нових форм організації науково-дослідної роботи.

Методологічна роль механіки та математики у філософії Нового часу. Специфіка

співвідношення філософії та релігії. Формування класичного типу раціональності та його

основні риси.

Філософія Ф.Бекона. Практичні завдання філософії та науки. Теорія і практика. ―Велике

відновлення наук‖. Класифікація наук. Предмет філософії. Вчення про ідоли (примари)

людського розуму. Догматизм і скептицизм. Три шляхи

пізнання. Критика Беконом схоластичної логіки та його емпіричний метод. Теорія індукції.

Вилучна індукція. Механізм індукції. Допоміжні прийоми індукції. Вчення про ―природи‖ і

―форми‖. Концепція руху. Вчення про форми як предмет метафізики. Зворотній рух від ―форм‖

до ―природ‖. Обґрунтування емпіризму. Погляди на суспільне життя. Історична роль філософії

Бекона.

Філософський раціоналізм Р. Декарта. Предмет філософії. Картезіанська концепція

науки. Раціоналістичний метод. Правила методу. Проблема методологічного сумніву та

інтуїції. Метафізичне обґрунтування методу. Вчення про духовну субстанцію та теорія

пізнання. Проблема Бога. Вродженні ідеї та проблема хибності. Дуалізм Декарта. Вчення про

тілесну субстанцію, природничонаукові погляди Декарта. Космологічна гіпотеза та ідея

розвитку. Вчення про організм людини і тварини. Психофізіологічна проблема. Вчення про

пристрасті. Етика і естетика. Картезіанство у ХУІІ ст. Оказіоналізм А. Гейнлікса та Н.

Мальбранша. Картезіанство у наступній історії філософії.

Філософія Т. Гоббса. Предмет філософії. Концепція знання та мови у гносеології Т.

Гоббса. Номіналістично-емпіричний характер гносеології. Індукція і

дедукція, аналіз і синтез. ―Віднімання‖ і ―додавання‖. Співвідношення часткових методів. Тіла

та їх акциденції. Механістична онтологія. Вчення про природу та людину. Антропологія.

Людина як суб’єкт моралі. Проблема свободи людини. Вчення про суспільство та державу.

Природний та суспільний стани людей. Влада правителя і ―природні закони‖. Проблема

культури. Вчення про релігію. Значення філософії Гоббса в історії філософії.

Пантеїзм Б. Спінози. Джерела утворення філософської системи її загальна

характеристика. Вічність та інші властивості субстанції. Проблема пантеїзму, атеїзму,

матеріалізму. Бог – субстанція – природа. Атрибути субстанції. Модуси: безконечні і конечні.

Людина як складний модус. Натура натуранс і натура натурата. Система онтології і діалектика.

Випадковість і необхідність. Принципи пізнання. Проблема знання. Чуттєве пізнання.

Абстрактне знання. Проблема достовірності знання. Проблема інтуїції та особливості

раціоналізму. ―Демонстративне пізнання‖ і проблема істини. Антитеологізм і механістичний

детермінізм. Натуралістична антропологія, проблема волі, вчення про афекти. Проблема

співвідношення свободи та необхідності. Обґрунтування моралі. Соціальні погляди Б. Спінози.

Філософія Дж. Локка. Предмет філософії. Досвідне походження знання, критика теорії

вродженості ідей, понять та норм моралі. Проблема досвіду. Ідеї як безпосередній матеріал

знання. Первинні та вторинні якості. Види ідей і проблема суб’єкта. Складні ідеї, ідея

субстанції. Проблема загального, вираження загального в мові. Види знання, спроба

емпіричного пояснення достовірності знання, види істинності. Чуттєве, демонстративне та

інтуїтивне пізнання. Етика Локка. Соціально-філософські та суспільно-політичні погляди

Локка. Ідеї Локка в

наступній філософській думці.

Плюралістична метафізика Г.Лейбніца. Філософський розвиток Лейбніца, його

розуміння предмету філософії. Відношення метафізики до конкретнонаукового знання.

Принципи раціоналістичної методології. Метафізика як вчення про Бога і субстанцію. Основні

властивості субстанції. Проблема життя, механіцизм і телеологія. Дух самопізнавальний та

пізнавальний. Деїстичне вчення про наперед встановлену гармонію. Особливості детермінізму

Лейбніца. Діалектичні ідеї. Проблема свободи та теодицея.

Філософія Джорджа Берклі. Критика сенсуалістичної гносеології Локка. Вчення про

первинні та вторинні якості, взаємодія відчуттів. Вчення про ідеї як джерело знань.

Репрезентативна теорія абстракцій. Проблема матеріальної субстанції, існування речей і душ.

Єдність і неперервність існування речей. Критерії

істинності знання. Проблема причинності. Причинність як символізація. Берклі і механіка

Ньютона. Етичне вчення.

Скептицизм Д Юма. Психологізм теорії пізнання Юма. Структура досвіду. Чуттєвість і

рефлексія. Вчення про асоціації ідей. Концепція узагальнення. Проблема субстанції. Вирішення

Юмом проблеми причинності та її складові частини. Обґрунтування причинності вірою.

Антропологічні погляди Юма. Дескриптивна етика. Естетика Д.Юма.

Тема 6. Філософія просвітництва у Франції.

Французьке просвітництво XVIII ст. Загальна характеристика французького

просвітництва ХVІІІ ст. Деїзм Вольтера (1694-1778) і його своєрідність. Деїстична релігія

розуму. Заперечення онтологічного доведення Бога. Вольтер про матерію, душу і мислення.

Монізм Вольтера. Проблема руху як загальної властивості. Сенсуалізм Вольтера. Філософія

природи Вольтера. Суспільно-політичні погляди Вольтера. Критика абсолютизму. Ідея

соціології Монтеск’є (1689-1755) про підпорядкування суспільного життя природним

закономірностям. Заперечення теорії провіденціалізму. Монтеск’є про первісний природний

стан людей. Проблема природних прав і суспільного договору. Проблема свободи і тиранії у

філософії Монтеск’є. Монтеск’є про закономірності світу. Вчення про досвідне походження

знання, визнання об’єктивної істини, критика агностицизму. Руссо (1712-1778) про природний і

громадянський стан людини. Виникнення соціальної нерівності. Руссо про чуття, інтелект і

волю. Руссо про роль виховання у розвитку суспільства. Деїзм Руссо. Визнання безсмертя

душі.Французький матеріалізм. Загальна характеристика французького матеріалізму ХVІІІ ст.

Ламетрі (1709-1751) про матеріальну субстанцію. Властивості та атрибути матерії.

Теорія пізнання Ламетрі. Ламетрі про біологічні фактори як причини зміни характеру людини.

Соціологічні погляди Ламетрі. Визнання вічності та об’єктивного існування матерії.

Властивості матерії. Матеріалістичний сенсуалізм Дідро (1713-1784). Критика Дідро

суб’єктивного ідеалізму Берклі. Матеріалізм Гельвеція (1717-1783). Заперечення безсмертя

душі. Сенсуалізм теорії пізнання Гельвеція. Соціологічна концепція Гельвеція. Теорія

виховання Гельвеція. Натуралізм Гольбаха (1723-1789). Загальні та первинні властивості

матеріальних тіл. Атрибути матерії. Детермінізм Гольбаха. Погляди Гольбаха на свідомість.

Теорія пізнання Гольбаха. Гольбах про церкву і релігію.

Тема 7. Німецька класична філософія

Німецька філософія XVIII – XIX ст. Теоретичні джерела виникнення класичної

німецької філософії. Філософське вчення Іммануїла Канта. «Докритичний» та «критичний»

періоди в філософській творчості Канта. Основні положення критичної філософії І. Канта.

―Критицизм‖ вчення І. Канта. ―Коперніканський переворот‖, здійснений філософом.

Відмінності між чистим та емпіричним пізнанням. Поняття апріорного та апостеріорного

знання. Аналітичні й синтетичні судження. Синтетичні апріорні судження. Завдання чистого

розуму. Теорія пізнання. Кант про феномени і ноумени. Межі пізнання. Структура процесу

пізнання. Апріорне в пізнанні. Антиномії. Структура знання. Поняття апперцепції.

Трансцендентальна єдність апперцепції та її структура. Роль уяви у гносеології І. Канта.

Система основоположень чистого розсудку та їх принципи. Співвідношення розуму і розсудку.

Досвід у філософії І. Канта. Поняття амфіболії. Ідеї та їх функції у пізнанні. Розрізнення

поняття та ідеї. Діалектика І. Канта та її призначення. Антиномії чистого розуму. Поняття речі-

в-собі.

Система суб’єктивного ідеалізму Й. Фіхте. Зміст поняття досвіду. Основне завдання філософії.

Матеріалізм і трансцендентальний ідеалізм. Філософія як науковчення. Принципи побудови

наукового знання. Діалектика в системі Й. Фіхте. Співвідношення методу і системи.

Найзагальніші категорії та основоположення, запропоновані мислителем. Співпадіння теорії

пізнання і теорії діяльності. Теорія інтелектуального споглядання.

Філософія Ф. Шеллінга як вчення про природу. Натурфілософія. Тотожність суб’єкта та

об’єкта (мислення і буття) у системі мислителя. Філософія тотожності. Три ступеня

самоздійснення природи. Різниця між натурфілософією і трансцендентальною філософією.

Предмет і завдання натурфілософії. Динамічний метод та його суть. Принцип двоїстості.

Філософія Ф. Шеллінга як вчення про дух. Предмет трансцендентальної філософії та ―орган

філософствування‖. Інтелектуальне споглядання. Принцип історизму. Епохи самосвідомості.

Форми діяльності ―Я‖. Метод потенціювання. Теософія та філософія міфології.

Система абсолютного ідеалізму Ґ. Геґеля. ―Феноменологія духу‖ як теорія пізнання.

Принцип тотожності мислення і буття, суб’єкта та об’єкта. Принцип історизму. Закон духовної

діяльності. Шари людської діяльності. Ступені розвитку свідомості. Розуміння істини як

процесу. Діалектика як метод. Принцип негативності. Відмінність між логікою і теорією

пізнання. ―Наука логіки‖ Ґ. Геґеля як теорія мислення. Предмет і завдання ―Науки логіки‖.

Абсолютна ідея. Структура філософської системи Ґ. Геґеля. Діалектичний метод та його суть.

Основні принципи побудови ―Науки логіки‖. Вчення про буття. Вчення про сутність. Вчення

про поняття.

Філософія Л. Фeйєрбаха. Предмет і завдання ―нової філософії‖ (―філософії

майбутнього‖). Принцип антропологічного матеріалізму. Специфіка діалектичного методу.

Любов та її місце у системі мислителя. Принцип тотожності мислення і буття. Істинна

(антропологічна) та хибна (богословська) сутність релігії. Сенсуалістична спрямованість

філософії Л. Фeйєрбаха.

Філософія К. Маркса та Ф. Енґельса. Категорія практики. Пояснювальна і

перетворювальна функції філософії. Зміст та основні принципи теорії пізнання. Категорія

істини. Об'єктивна і суб’єктивна діалектика. Принцип матеріалізму в суспільно-історичному

процесі. Вчення про суспільно-економічну формацію. Типи формацій.

Тема 8. Філософія життя.

Артур Шопенгауер як предтеча ―філософії життя‖. Життя і творчість. Праці Артура

Шопенгауера. Джерела філософії. Світ як уявлення: теорія пізнання. Закон достатньої підстави.

Чотири основні види закону достатньої підстави. Метафізика Артура Шопенгауера: світ як

воля: проникнення за феноменальність світу; пізнання "речі в собі"; здійснення філософського

ідеалу. Недосяжність "речей у собі" для "об’єктивного" пізнання; воля як основа метафізики

Артура Шопенгауера; вихід за межі індивіда; універсалізація волі; воля і пізнання. Песимізм як

основа світовідчуття Артура Шопенгауера. Світ об’єктивний як "долина страждань і плачу".

Пошуки виходу з трагедійності існування. Хибність ідеї прогресу. Антиісторизм. Суспільно-

політичний консерватизм. Етика А.Шопенгауера. Атеїстична релігійність. Проблема звільнення

від волі до життя. Резигнація і аскетизм. Ідея співчуття. Долання межі між "Я" і "не-Я".

Етичний парадокс. Трактування свободи волі як свавілля волі―. Афоризми життєвої мудрості‖.

―Філософія життя‖ у ХІХ столітті. Мислення Фрідріха Ніцше. Головні ідеї напрямку.

Недостатність раціональності для вироблення цілісного світогляду. Врахування повноти життя.

Невіддільність духу від природи. Ірраціоналізм і антисциєнтизм. Міфологічність і релятивність.

Неминучість критики та переоцінки цінностей.

Представники "філософії життя": Ф.Ніцше, В.Дільтай, Г.Зіммель, О. Шпенглер,

А.Бергсон, Л.Клагес, Е. Юнгер. Ознаки життя: цілісність, динамічність, творчість,

індивідуальність. Індивідуальний закон особи – доля (Зіммель). Філософія культури.

Витворення об’єктвного змісту життя в історичних подіях (Дільтай), у культурі (Зіммель). Два

рівні життя – вітальний і трансвітальний. Філософія історії Освальда Шпенглера. Історичний

віталізм. Циклічна теорія світової історії. Концепція культури. Вісім культур світової історії.

Три етапи становлення культур. Ознаки цивілізації. Ідеологізація "філософії життя". Критика

сучасної цивілізації (Е. Юнгер, Л.Клагес). Міфологізм. Вплив "філософії життя" на формування

ідеології неомарксизму. Ідеї "філософії життя" в критичній теорії (Франкфуртська школа).

Філософія Фрідріха Ніцше. Життєвий і творчий шлях Ф.Ніцше. Трагедійність настрою

як єднаючий мотив творчості Ф. Ніцше. Діонісійне і аполонічне начала. Творчість як зміст

життя у Фрідріха Ніцше: концепція цінності. Культура як смислотворчість; ціннісно-етичний

релятивізм; вартісний нігілізм: самоцінність творчості; протест проти суцільної

регламентованості буття. перманентність процесу переоцінки цінностей; пов’язаність

справжнього змісту життя людини з творчістю, пройнятість креативним пафосом; соціальний

дуалізм; протиставлення "панів" та "рабів", особи" та "натовпу"; сильні творчі індивіди;

концепція становлення; індивідуальний розвиток особи; розвиток особи як справжня мета

творчості. Мученик пізнання: максимальна інтенсифікація життя людини як передумова

справжнього пізнання; прагнення відкриття останніх таємниць життя; філософія релігії;

тлумачення церкви; смерть Бога; стрибок у новий смисл; позитивна релігійність; міф вічного

повторення; ніцшівська цінність надлюдини; відношення до держави. ―Переоцінка цінностей».

Проблема інтерпретування філософії Ф. Ніцше.

―Філософія життя‖ в кінці ХІХ та ХХ століттях: Анрі Бергсон і Освальд Шпенглер

Філософська спадщина А. Бергсона; джерела і стиль філософування. Суперечність між

"інтелектуальним" і "інтуїтивним" методами пізнання. Критика інтелектуалізму. Інтуїція як

глибинна форма пізнання. Психологічна метафізика А. Бергсона. Динамізм "життя".

Індетермінізм. Тлумачення часу. Вчення про тривалість (duree). Протиставлення тривалості та

об’єктивного, фізикалістського часу. "Життєвий порив" (elan vital). Замкнена і відкрита душа.

Замкнене і відкрите суспільство. Вплив філософії Анрі Бергсона. Морфологія культури

Освальда Шпенглера. Ніцшеанські впливи. Розгляд культури як унікального організму.

Протиставлення органічності і механічності, культури і цивілізації. Фаустівський дух західної

культури. Вплив Шпенглера на історіософію ХХ століття.

Змістовий модуль 2. Особливості та основні напрями розвитку філософії у XX –ХХ1

століттях.

Тема 1. Філософія фрейдизму

Зігмунд Фрейд (1856-1939). Суперечності між природною і моральною детермінацією

поведінки людини. Психоаналіз як спроба методологічного подолання суб’єктивізму та

раціоналізму (інтуїтивізму). Виявлення принципів життєдіяльності особи та мотивів поведінки.

Зміщення онтології в сферу психіки. Значимість безсвідомого. Три структурні елементи

психічного (Воно, Я, Над-Я). Внутрішні конфлікти, сублімація, комплекси. Вчення про людину.

Генеалогія моралі та соціальних інститутів. Соціальна філософія і культурологія. Відношення

природного і культурного. Неофрейдизм.

Тема 2. Екзистенціалізм

Екзистенційна філософія. Основні характеристики напряму. Проблема ідентифікації

екзистенційної філософії. Симптоматичність екзистенціалізму для духовної ситуації двадцятого

століття. Генеза екзистенціалізму. Предтечі (Б. Паскаль, С. К’єркегор, М.де Унамуно, Ф.М.

Достоєвський). Міжконфесійність феномену екзистенціалізму. Основні засади екзистенційної

філософії: суб’єктивізм, постулювання унікальності індивіда, трагічність людського існування,

значущість "межових ситуацій" для прозрівання людської екзистенції, феноменологічність,

динамізм особи, суперечність між індивідом і суспільством. Релігійний і "атеїстичний" варіанти

філософії існування. Релігійні екзистенціалісти (С. К’єркегор, Г. Марсель, К. Ясперс, Н.

Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер), "атеїстичні" екзистенціалісти (А. Камю, Ж.-П.Сартр, Х.Ортега,

С.де Бовуар). Концепція свободи і ніщо у Ж.-П.Сартра. Ситуація закиненості. Свобода як

важкий тягар. Свобода і відповідальність. Універсальний характер вибору, незмога від нього

ухилитись. Приреченість до свободи, редукція свободи волі до індивідуального свавілля.

Антитеза буття-в-собі та буття-для-себе. Невдача спроби бути Богом. Буття-для-іншого.

Принципова конфліктність міжлюдських взаємин. Атеїзм Сартра. Філософська есеїстика А.

Камю. Міф про Сізіфа. Неподоланна трагічність людського існування. Питання про сенс

людського буття як основне питання філософії. Розуміння абсурду. Співвідношення

раціонального та ірраціонального. Колективістська мораль ―Чуми‖. Обов’язок боротися проти

зла. Гуманістичні мотиви. Сприйняття релігії. Бунтівна людина. Солідарність у бунті.

Розмежування бунту (revolte) та революції (revolution).

Тема3.Позитивізм.

Зародження позитивізму. Негативне відштовхування від умоглядності спекулятивного

ідеалізму. Критерії позитивної науковості. Етапи розвитку філософії позитивізму: "перший

позитивізм" (О.Конт, Дж.Ст.Мілл, Г.Спенсер); "другий позитивізм", або емпіріокритицизм

(Е.Мах, Р.Авенаріус); "третій позитивізм" або неопозитивізм (Л.Вітгенштайн, Б.Рассел).

Постпозитивізм як етап у розвитку філософії науки. Значення внеску К. Поппера і Т. Куна.

Загальна характеристика прагматизму. Прагматизм як філософська течія.

Новий тип філософського мислення: своєрідне розуміння людської дії. Дія як основна форма

життєдіяльності людини.Відмова розглядати пізнавальну діяльність стосовно зовнішньої

реальності. Перенесення уваги на внутрішні, переважно психологічні процеси. Розуміння

філософії як загального методу розв"язання проблем у динамічному світі. Абсолютизація

успіху. Успіх як критерій істинності ідей. Чарлз Сандерс Пірс: трактування процесу пізнання як

переходу від сумніву до віри (колективної чи соціальної)."Як зробити наші ідеї ясними". Істина

як загальнозначуще вірування. "Прагматична максима" Пірса. Ідея речі як ідея її чуттєвих

наслідків. Призначення мислення - забезпечення переходу від сумніву до стійкої віри. Вчення

про принципову погрішність знання. Розвиток В. Джеймсом основоположних ідей Пірса.

Прагматизм як метод і особлива теорія істини. В.Джеймс: виправдання ідеалізму з точки зору

майбутнього. "Воля до віри". Можливість здійснення вибору на емоційній основі. Істина як

успішність чи дієздатність ідеї, як її корисність для досягнення цілі. Трактування Джеймсом

"потоку свідомості".Досвід як "речовина" світу; досвід чуттєвий, емоційний, релігійний. Досвід

і "потік свідомості". "Плюралістичний Всесвіт", його пластичність, незамкненість,

незакономірність, панування у ньому випадку.

Тема 4. Прагматизм.

Розвиток прагматизму у ХХ столітті: інструменталізм Джона Дьюї і неопрагматизм

Річарда Рорті. Джон Дьюї як систематизатор прагматизму. Виникнення філософії із стресів і

напруг суспільного життя. Головна ціль філософії – вдосконалення соціального досвіду.

Широке розуміння поняття досвіду. Підривання "фундаменталізму", негація стійких основ,

постулювання відсутності "перших начал". Умовний характер будь-яких узагальнень.

Релятивність протиставлення матеріалізму і ідеалізму. Взаємодія організму та середовища і

утворення ситуації. Прагматистське витлумачення наукового методу. Значення експерименту.

Метод проб і помилок. Небезпека, прагнення керуватися заздалегідь встановленими кінцевими

цілями чи ідеалами. Інструментальна логіка Дьюї. П"ять етапів "дослідження", які складають

"метод розумності" (відчуття затруднення; визначення його змісту і меж; утворення гіпотези

про можливе розв"язання проблем; критичне виведення наслідків; спостереження, які

призводять до прийняття чи відхилення гіпотези).

Тема 5.Філософія структуралізму та постструктуралізму.

Виникнення структуралізму - від описового-емпіричного до абстрактно-теоретичного

рівня дослідження. Моделювання, елементи формалізації і матемазації. Фердінанд де Соссюр,

Клод Леві-Строс, Ролан Барт як основні репрезентанти структуралізму. Поняття структури як

сукупності правил. Виявлення єдиних структурних закономірностей сукупності об’єктів.

Методологічний примат відношень над елементами в системі. Основні процедури структурного

методу: виділення первинної сукупності об’єктів; розчленування об’єктів на елементарні

сегменти; розкриття відношень перетворення між сегментом і побудова абстрактної структури;

виведення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на практиці. Тісний

взаємозв’язок структуралізму і семіотики. Дослідження глибинних структур знакових систем.

Вивчення структур безсвідомого як запорука наукової об’єктивності. Постструктуралізм

Мішеля Фуко.

Тема 6. Постмодерністська філософія.

Виникнення поняття "постмодернізм". Ситуація постмодерну. Постмодернізм у

контексті кінця ХХ століття. Атмосфера гри. Сумнів у місії. Конституювання Ж.Ф. Ліотаром

філософської концепції постмодернізму. Основні риси постмодерністського мислення:

утвердження плюралізму, множинності мовних ігор і форм життя; антитоталітарна тенденція,

акцентування на диференціацію; критика науковості; децентрація суб’єкта – пріритетність

несуб’єктивного дискурсу. Метод метанаративів (Ж.Ф. Ліотар). Метод "археології знання"

(М.Фуко). Використання структуралізмом психоаналітичних ідей (Ж. Лакан). Концепція

деконструктивізму (Ж. Дерріда). Об’єднання за принципом негативного відштовхування від

модерністської парадигми.

Тема 7. Релігійна філософія. Філософія неотомізму. Особливості неотомістської

філософії. Відношення між теологією, філософією і наукою. Знання і мудрість. Ототожнення

буття і Бога. Філософія Жака Марітена (1882-1973): концепція інтегрального гуманізму; шостий

доказ існування Бога; критика філосо-фії Нового часу; гуманізм антропоцентричний і гуманізм

теоцентричний. «Методичний реалізм» Етьєна Анрі Жільсона (1884-1978): гармонізація розуму

і віри; божественне буття як чистий акт існування, аналіз причин виникнення оманливого

знання в філософії; критика сцієнтизму; механізм пізнання. Діалектична теологія.

Філософія православного християнста. Філософія В. Соловйова (1853-1900): метафізика

всеєдності В. Соловйова; вчення про Абсолют; концепція Боголюдства; гносеологічна

концепція; софіологічний детермінізм. Учення М. Бердяєва (1874-1948): поняття «свобода»;

концепція особи; людина і техніка. Ірраціоналізм Л. Шестова (Лев Ісакович Шварцман) (1866-

1938): теоцентризм; суперечність між вірою і розумом; критика раціоналізму.

Тема 8. Феноменологія.

Ф.Брентано (1838-1917), К. Штемпф: можливість опису спонтанно-змістов-ного життя

свідомості як передумова феноменології. Е. Гуссерль (1859-1938): критика підстав традиційної

ідеалізації (психологізму та історицизму). Інтенціональність як принцип взаємозв’язку. Рух до

предметів як відтворення безпосередньо смислового поля значень між свідомістю і предметами.

Метод феноменологічної редукції. Ідея саморозкриття феномена. Поняття «горизонта значень».

Головні напрямки розвитку феноменології (Р. Інґарден, А. Шютц, М. Шелер, Л. Ландгребе, М.

Мерло-Понті).

Тема 9. Українська філософія

Українська філософія: основні етапи розвитку, представники, ідеї. Філософські ідеї в

Київській Русі (ІХ-ХП ст.) Міфологічні уявлення східних слов’ян в дохристиянський та

язичеський період. "Хрещення Русі" як світоглядна революція. Вплив візантійської і

західноєвропейської культури на становлення києворуської культури. Світоглядні ідеї Іларіона,

Нестора, В. Мономаха, К. Туровського, Я. Мудрого. Філософська думка в Україні в ХVІ-ХVШ

ст. Діалог православної догматики та католицької схоластики. Полемісти (Г. Смотрицький, І.

Вишенський, С. Зизаній і ін.). Києво-Могилянська академія – центр філософської думки в

Україні у ХVП-ХVШ ст. Філософія Г. С. Сковороди. Вітчизняна філософія ХІХ - ХХ ст.

Особливості розвитку української духовності у XIX столітті. Філософська думка у

Харківському університеті (Каразін, Шад, Рижський, Потебня). Т. Шевченко як мислитель.

"Філософія серця" П. Юркевича. В. Вернадський про феномен життя, Всесвіт, людство і

ноосферу. Філософія І. Франка. Філософські погляди Л. Українки і М. Коцюбинського.

‘’Хутірська філософія’’ П.Куліша як образ духовного центру земного буття. Філософія

української діаспори. Концепція національної еліти в історіософії В. Липинського, Д.

Чижевського. Соціально-філософські погляди становлення української незалежної держави (М.

Грушевський, В. Виниченко). Вплив тоталітарної системи на філософію в Україні.

Філософське відродження в незалежній Україні.. «Філософія серця‖, ―споріднена праця‖,

просвітництво, українська національна ідея.

3. Рекомендована література Основна:

1. Філософія: історія, суспільство, освіта: підручник / Л. В. Губерський, В. Г. Кремень,

В. В. Ільїн. - К. : ВПЦ "Київський ун-т", 2011. - 591 с. 2. Філософія: навч. посіб. / [Л. В. Губерський та ін.] ; за ред. д-ра філос. наук, проф. І. Ф.

Надольного. - 8-е вид., стер. - К. : Вікар, 2011. - 456 с. - (Серія "Вища освіта XXI століття").

3. Філософія: словник-довідник : навч. посіб. / за ред. проф. І. Ф. Надольного, проф. І. І. Пилипенка, проф. В. Г. Чернеця ; Нац. акад. кер. кадрів культури і мистец., Нац. акад. статистики, обліку та аудиту. - 3-є вид., допов., випр., переробл. - К. : НАКККіМ, 2010. - 480 с.

4. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч.посіб./за ред..акад.НАН України Л.В.Губерського. – К.:Знання,2009. - 621 с.

5. Касьян В.І. Філософія [Текст] : відповіді на питання екзаменац. білетів : навч. посіб / В. І. Касьян. - 6-те вид., стер. - К. : Знання, 2010. - 347 с. // http://pidruchniki.ws/15840720/filosofiya/filosofiya_-_kasyan_vi

6. Степанянц М. Восточные философии: Учебник для вузов. — М.: Академический проект, 2011. — 549 с.

7. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – Вид. 3-тє, стер. - К. : Академвидав, 2009. - 592 с. - (Серія "Альма-матер").

8. Петрушенко B.Л. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації. – 3-тє видання, перероб. і доповн. – Львів: «Магнолія плюс»; видавець СПД ФО В.М. Піча, 2005. –506 с.//http://student-library.net/load/filosofija/vse kategorii/petrushenko_v_l_filosofija_navchalnij_posibnik/86-1-0-1045

9. Білодід Ю.М. Філософія. Український світоглядний акцент: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. – К.: Кондор, 2006. – 356 с.

10. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / Кремень В.Г., Ільїн В.В. - К.: Книга, 2005. - 528 с.

11. Філософія: Підруч. для вищої школи / В.Г. Кремень (заг.ред.), М.І. Горлач (заг.ред.). – 3 вид., перероб. та доп. – Х.: Прапор, 2004. – 735 с.

12. Філософський енциклопедичний словник/ Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.

13. qwdddddЯщук Т. І. Філософія історії. Курс лекцій: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.

14. Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. – К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006. – 308 с.

15. Філософія : посіб. для підготов. до іспитів / П. С. Прибутько, Т. В. Кондратюк-Антонова, В. І. Стус. - Вид. 5-е, допов. та переробл. - К. : Паливода А. В. [вид.], 2011. – 181 с. - (Бібліотечка студента).

16. Новейший философский словарь / А.А. Грицанов (сост.и гл.науч.ред.). – 3 изд., испр. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – 1279 с.

17. Абрамов А.И., Аверинцев С.С., Алешин А.И., Антонов К.М., Апполонов А.В. Философия: Энциклопедический словарь / А.А. Ивин (ред.). – М.: Гардарики, 2004. – 1072 с.

18. Барулин В.С. Социальная философия: Учебник. – Изд. 2-е. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – 560 с.

19. Воронкова В.Г. Філософія: Навчальний посібник. – Київ: ВД «Професіонал», 2004. – 464 с.

20. История философии: Энциклопедия. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2002. – 1376 с. Додаткова:

1. Индийская философия. Энциклопедия / отв ред. М. Т. Степанянц. — М.: Академический

проект, 2009. — 950 с.

2. Філософія інформаційних комунікацій : монографія / О. П. Дзьобань ; Нац. акад. прав.

наук України, Н.-д. центр прав. інф-ки. - Х. : Майдан, 2012. - 223 с.

3. Філософія сучасного суспільства: навч.-метод. посіб. з курсу "Філософія" для студ.,

магістрів, аспірантів і здобувачів усіх спец. / О. О. Дольська ; Нац. техн. ун-т "Харк.

політехн. ін-т". - Х. : Підручник НТУ "ХПІ", 2012. - 180 с.

4. Пашук А. І. Нариси з історії філософії середніх віків: Підруч. для студ. вищ. навч. закл.

— К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. — 712 с.

5. Миронов В.В. Философия как событие // Вестник Московского университета. Серия 7.

Философия. – 2012– №1. – С. 5–27.

6. Миронов В.В. Философия и Слово (или Ещѐ раз о специфике философии) // Вопросы

философии – 2012. – №1. – С. 14–27.

7. Філософія науки: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. В. Афанасьєва [та ін.] ;

Мелітоп. держ. пед. ун-т ім. Б. Хмельницького. - Мелітополь : Люкс, 2011. - 207 с.

8. Філософія XX-XXI століть: імена: біограф. словник / [уклад.Ю. В. Омельченко]. - К. :

Фенікс, 2011. - 211 с.

9. Філософія історії: підручник / О. А. Габрієлян, І. І. Кальной, О. П. Цвєтков. — Київ :

Академвидав, 2010. — 213 с.

10. Філософія : хрестоматія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т. / [авт.-упоряд.: І.

С. Добронравова та ін. ; за заг. ред. д-ра філос. наук, проф. І. С. Добронравової] ; Київ.

нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2010. -Т. 2 : Теоретична та

практична філософія. - 2010. - 431 с.

11. Філософія : хрестоматія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т. / [авт.-упоряд.: І.

С. Добронравова та ін. ; за заг. ред. д-ра філос. наук, проф. І. С. Добронравової] ; Київ.

нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2010. - Т. 1 : Філософська

пропедевтика. - 2010. - 847 с.

12. Конох М.С., Бабічева Т.А. Філософія екзистенціалізму: навч. посіб. для студ. вищ. навч.

закл. / Дніпродзержинський держ. технічний ун-т. — Дніпродзержинськ : ДДТУ, 2009.

— 126с.

13. Вільчинський Ю.М. Філософія історіі: теорія взаємопроникнення часу і вічності: [лекції].

— К. : Поліграфкнига, 2009. — 360с.

14. Райда К.Ю.. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи / Костянтин Райда. — К.

: ПАРАПАН, 2009. — 328 с.

15. Рижак Л. Філософія як рефлексія духу: навч. посіб. / Людмила Рижак; Львів. нац. ун-т ім.

І. Франка. — Л. : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. — 639 с.

16. Філософія: ідеї, ідеології, персоналії / Ю.В. Омельченко (уклад.). — К. : Ракша М.О.,

2009. — 296с.

17. Макіавеллі. Н. Флорентійські хроніки. Державець. Переклав з італійської Анатоль

Перепадя.- Київ, «Основи», 1998. — 492 с.

18. Сковорода Г.С. Сад божественных песен. – К., 1973.

19. Фукуяма Ф. Доверие: [соц. добродетели и путь к процветанию] / Фрэнсис Фукуяма; [пер.

с англ. Д. Павловой, В. Кирющенко, М. Колопотина ] М. : АСТ, 2008. – 730 с.

20. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические

императивы / З. Бжезинский. – М. : Международные отношения, 2010. – 256 с.)

електронні інформаційні ресурси:

1. Філософська енциклопедія - http://terme.ru

2. Філософський портал - http://www.philosophy.ru

3. Портал «Філософія online» - http://phenomen.ru

4. Бібліотека "Золотая философия" - http://philosophy.allru.net

5. Електронна бібліотека з філософії - http://filosof.historic.ru

6. Електронна гуманітарна бібліотека - http://www.gumfak.ru/

7. Britannica - www.britannica.com

8. Stanford Encyclopedia of Philosophy - http://plato.stanford.edu

9. The Internet Encyclopedia of Philosophy (IEP) - http://www.iep.utm

10. Cайт журналу "Вопросы философии"- http://www.logic.ru/vf/index.html

11. Сайт Інституту філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди -http://filosof.com.ua

12. Сайт Інституту філософії Російської академії наук - http://www.philosophy.ru

13. Бібліотека гуманітарних текстів "Аудиториум"- http://www.auditorium.ru

14. Бібліотека Російського гуманітарного Інтернет-університету - http://www.i-u.ru/biblio

15. Відкрита російська електронна бібліотека (сайт Російської державної бібліотеки -

http://orel.rsl.ru

16. Повнотекстова бібліотека Іхтіка - http://ihtik.lib.ru

17. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського - http://www.nbuv.gov.ua

18. Сайт філософсько-літературного журналу "Логос"- http://www.ruthenia.ru/logos

19. Сайт журналу "Социологические исследования" (Социс) - http://socis.isras.ru

20. Бібліотека філософського факультету Московського державного університету -

http://philos.msu.ru/library.php

4. Форма підсумкового контролю успішності навчання

Іспит

Порядок перерахунку рейтингових показників нормованої 100-бальної університетської

шкали оцінювання в традиційну 4-бальну шкалу та європейську шкалу ЕСТS.

Інтервальна шкала оцінок встановлює взаємозв’язки між рейтинговими показниками і

шкалами оцінок.

За шкалою

ECTS

За шкалою

університету Екзамен

A 90 – 100

(відмінно) 5 (відмінно)

B 85 – 89

(дуже добре) 4 (добре)

C 75 – 84

(добре)

D 70 – 74

(задовільно) 3 (задовільно)

E 60 – 69

(достатньо)

FX

35 – 59

(незадовільно – з можливістю

повторного складання) 2 (незадовільно)

F

1 – 34

(незадовільно – з обов’язковим

повторним курсом)

Розподіл балів за видами роботи та формами контролю

1. Успішне засвоєння теоретичного матеріалу на лекціях ( тестування) – 3 бала за кожну

лекцію.

2. Підготовка и робота на семінарських заняттях – 3 бала за кожний семінар.

3. За кожну вірну відповідь на запитання в модульній контрольній роботі – 0,5 бала.

5. Засоби діагностики успішності навчання

6.

Діагностика знань студентів здійснюється з допомогою:

- 1) усних опитувань на практичних заняттях;

- 2) письмових модульних контрольних робіт;

- 3) письмового тестування на лекціях та семінарах

- 4) індивідуальних завдань ( есе – 3-5 сторінок).