МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

КРИВКО МАРІЯ ЄВГЕНІВНА

УДК 349.422 : 615.2

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН З ВИРОЩУВАННЯ ТА

РЕАЛІЗАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРОВИРОБНИКАМИ

12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право;

природоресурсне право

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Статівка Анатолій Миколайович

доктор юридичних наук, професор

Харків – 2015

2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….........................3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика правового регулювання відносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками…………………………………………………………....12

1.1. Історико-правові основи становлення та розвитку законодавства з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками……………………………………………………………...12

1.2. Сільськогосподарські товаровиробники як суб’єкти правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин…………………………………27

1.3. Принципи правового регулювання відносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками……….......63

Висновки до розділу 1……………………………………………………….....93

РОЗДІЛ 2. Система та особливості договорів з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками….......96

2.1. Огляд літератури щодо видів договорів з вирощування та реалізації

лікарських рослин……………………………...………………………..……….96

2.2. Особливості змісту договору контрактації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками………………………………..118

2.3. Особливості змісту договорів поставки та купівлі-продажу лікарських

рослин сільськогосподарськими товаровиробниками……………...………..149

Висновки до розділу 2……………..….……………………………….……...165

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...175

3

ВСТУП

Актуальність теми. Незважаючи на політичні та економічні

складності, що спіткали нашу країну за попередні роки, фармацевтична

промисловість залишається однією із галузей виробництва, що продовжує

розвиватися. Зокрема, у 2014 році рівень обсягів виробництва

фармацевтичної продукції зріс порівняно із відповідними періодами

минулого року. При цьому біля 40 % лікарських препаратів, що

виробляються, мають рослинне походження, а за деякими видами

захворювань, наприклад, захворювань серця, даний показник становить 80 %.

Рослинна сировина, що використовується при виготовленні лікарських

препаратів в нашій країні, в переважній більшості отримується шляхом збору

дикорослих лікарських рослин або імпорту рослинної лікарської сировини із-

за кордону. При цьому Україна має всі умови для культивації лікарських

рослин, оскільки не тільки кліматично є придатною для даного різновиду

сільськогосподарської діяльності, а й має багатий досвід минулих поколінь із

організованого вирощування лікарських рослин.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я за останні

десятиліття глобальний та національний ринки лікарських рослин суттєво

зросли; розвивається організоване вирощування лікарських рослин порівняно

із збиранням дикорослої лікарської сировини. У той саме час, Україна

залишається країною, в якій все ще переважає збір лікарських рослин;

організоване вирощування даного різновиду сільськогосподарської продукції

є порівняно незначним. У зв’язку з цим Україна не тільки втрачає один із

способів покращення економічних показників, підтримання українського

аграрного товаровиробника, а й ризикує використовувати при виготовленні

ліків не завжди якісні лікарські рослини іноземного походження.

Враховуючи ж потенціал України у сфері вирощування лікарських рослин,

можна також з упевненістю говорити про те, що наша країна втрачає

можливість експортувати відповідну лікарську сировину.

4

Однією з причин неналежного рівня вирощування лікарських рослин в

Україні є відсутність спеціального правового регулювання відносин в цій

сфері. На сьогодні відносини з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками регулюються загальним

законодавством, наприклад, Законом України від 30 червня 1993 року

№ 3348-ХІІ «Про карантин рослин», Законом України від 26 грудня

2002 року № 411-IV «Про насіння і садивний матеріал» та іншими законами

та підзаконними нормативно-правовими актами. Крім того, держава не

забезпечує підтримку даної галузі сільського господарства шляхом

встановлення пільг у оподаткуванні, створення системи пільгового

кредитування, а також запровадження інших заходів державної підтримки.

У зв’язку із вказаним, актуальним є питання комплексного аналізу

правового регулювання відносин, що виникають в процесі вирощування та

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками,

визначення специфіки даної групи правовідносин, а також розроблення й

запровадження пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання цих

правовідносин.

За темою дисертації досліджень раніше не проводилося. Комплексне

дослідження правового регулювання відносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками не

здійснювалося.

Науково-методологічною базою дисертації стали праці вітчизняних і

зарубіжних учених-юристів: М.М. Агаркова, О.М. Батигіної, О.А. Беляневич,

Г.Ю. Бистрова, Ц.В. Бичкової, В. І. Борисової, М.Я. Ващишин, Я.З. Гаєцька-

Колотило, В.М. Гайворонського, А.П. Гетьмана, В.М. Єрмоленка,

В.П. Жушмана, С.А. Загороднього, Н.В. Ільків, О.С. Йоффе, М.І. Козиря,

В.М. Корнієнко, Г.С. Корнієнко, Ю.М. Крупки, А.М. Куліша, А.В. Луця,

В.К. Мамутова, С.І. Марченко, О.Ф. Мельничука, Н.М. Опольської,

О.О. Погрібного, І.П. Сафонова, Л.О. Святченко, В.М. Семчика,

5

І. В. Спасибо-Фатєєвої, В.П. Станіславського, А.М. Статівки, В.Ю. Уркевича,

М.М. Чабаненка, В.З. Янчука, В. Л. Яроцького та ін.

Також основу дослідження склало аграрне, земельне, екологічне,

цивільне й господарське законодавство, що впорядковує відносини з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками, законодавство зарубіжних країн, практика застосування

чинного законодавства при регламентації аграрних відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри

земельного та аграрного права Національного юридичного університету

імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми «Правове

забезпечення реалізації політики держави на пріоритетних напрямках

економічного розвитку та у сфері екологічної безпеки», номер державної

реєстрації – № 0111U000962.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка

теоретичних і практичних питань вирощування та реалізації лікарських

рослин сільськогосподарськими товаровиробниками, а також внесення

обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання

даної групи відносин на основі комплексного аналізу аграрного

законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних

засад.

Для досягнення поставленої мети в дисертації були визначені такі

основні завдання:

з’ясувати історико-правові основи становлення та розвитку

законодавства з вирощування та реалізації лікарських рослин за участю

сільськогосподарських товаровиробників;

визначити ознаки правового статусу сільськогосподарських

товаровиробників як суб’єктів правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин;

6

з’ясувати основні принципи правового регулювання відносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками;

розкрити особливості вітчизняного та зарубіжного досвіду правового

регулювання відносин з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками;

розкрити особливості реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками за договорами контрактації,

поставки, купівлі-продажу;

сформулювати науково обґрунтовані пропозиції з удосконалення

законодавства України стосовно врегулювання відносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками.

Предметом дослідження є правове регулювання відносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено

комплексний науковий підхід до аналізу правових питань регулювання

відносин з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками.

На всіх стадіях опрацювання теми застосовувався метод

матеріалістичної діалектики з метою з’ясування сутності досліджуваних

аграрних правовідносин, закономірностей та особливостей їх

функціонування. На окремих стадіях дослідження застосовувалися методи:

структурно-функціональний – для виявлення комплексного змісту понять;

статистичний – для проведення масових спостережень; герменевтичний – для

тлумачення норм права; методи аналізу та синтезу – для вивчення окремих

7

елементів правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками; методи індукції та дедукції –

для вивчення та узагальнення практичних проблем вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками; історичний

метод – для вивчення історії розвитку правового регулювання вирощування

та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками;

метод моделювання – для конструювання нових і модифікації існуючих норм

права, що регулюють дане питання; порівняльно-правовий

(компаративістський) – для порівняння законодавства України та зарубіжних

країн у цій сфері; формально-юридичний – для пізнання внутрішнього змісту

та форми досліджуваної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в

дисертації вперше в українській аграрно-правовій науці комплексно розкриті

правові питання регулювання відносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками, на підставі

чого обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання

даних відносин. У зв’язку із проведеним дослідженням сформульовано

наступні положення, які мають наукову новизну й практичну значимість.

У дисертації

вперше:

обґрунтовано необхідність запровадження заходів державної

підтримки сільськогосподарських товаровиробників, які займаються

вирощуванням та реалізацією лікарських рослин, що полягатимуть у

державному регулюванні цін на лікарські рослини, забороні дискримінації

сільськогосподарських товаровиробників, що займаються вирощуванням та

реалізацією лікарських рослин, при транспортуванні їх продукції, у тому числі й

на експорт;

встановлено ознаки спеціальної правосуб’єктності сільськогосподарських

товаровиробників як виробників лікарських рослин: реєстрація

8

сільськогосподарського товаровиробника як фізичної особи-підприємця чи

юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми із зазначенням серед

різновидів економічної діяльності вирощування пряних, ароматичних і лікарських

рослин та оптову торгівлю квітами та рослинами; оформлення та реєстрація

речового права (права власності, права постійного користування, права оренди,

емфітевзису) на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за

сільськогосподарським товаровиробником в порядку, передбаченому Земельним

кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на

нерухоме майно та їх обтяжень»; набуття у власність чи на підставі іншого

речового права будівель та приміщень, придатних для проведення діяльності із

оброблення лікарських рослин; набуття у власність чи на підставі іншого речового

права спеціального обладнання, що може використовуватися в процесі

вирощування лікарських рослин; організація виробничого процесу під час

вирощування лікарських рослин таким чином, щоб забезпечити навчання,

інструктаж, а також систематичний нагляд за станом здоров’я осіб, що

залучаються до роботи в процесі вирощування лікарських рослин;

визначено принципи правового інституту вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками: принцип

пріоритетності культивування лікарських рослин перед заготівлею дикорослої

лікарської сировини, принцип забезпечення високої якості лікарських рослин, що

культивуються, принцип координації діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками із потребами

фармацевтичної промисловості, принцип пріоритетності вітчизняних лікарських

рослин щодо імпортованої лікарської сировини;

удосконалено:

поняття «лікарські рослини» як правової категорії із

характеристикою її основних ознак за чинним законодавством України;

теоретичне обґрунтування необхідності зменшення обсягів збору

дикорослих лікарських рослин за рахунок збільшення обсягів культивованих

9

рослин замість запровадження обмежень з боку держави відносно осіб, що

здійснюють збирання лікарських рослин;

теоретичну модель співвідношення норм Цивільного кодексу

України та ст. 272-274 Господарського кодексу України щодо відносин

контрактації сільськогосподарської продукції;

отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення,

висновки й рекомендації стосовно:

теоретичного обґрунтування необхідності розробки та прийняття

Державної комплексної цільової програми щодо підтримки культивування

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками, а також

спеціального нормативно-правового акту у сфері культивування лікарських

рослин сільськогосподарськими товаровиробниками – Порядку вирощування

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками із

пропозицією деяких його положень;

вчення про особливості провадження сільськогосподарськими

товаровиробниками діяльності з вирощування та реалізації лікарських

рослин, зокрема, вимоги до матеріально-технічної бази

сільськогосподарського товаровиробника, персоналу сільськогосподарського

товаровиробника, організації роботи з вирощування лікарських рослин тощо;

теоретичного розуміння обставин, що обумовлюють специфіку договорів,

які опосередковують діяльність сільськогосподарських товаровиробників з

вирощування та реалізації лікарських рослин: особливості чергування лікарських

культур у сівозмінах; періоди росту, визрівання та досягнення найкращої якості

лікарських рослин відповідно до свого призначення; швидка втрата лікарськими

рослинами своїх корисних якостей після збирання; наукоємний характер

діяльності з вирощування лікарських рослин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що

сформульовані в дисертації пропозиції та висновки, положення й

10

рекомендації є певним внеском у теорію аграрного права й можуть бути

використані:

у правотворчій діяльності – як теоретичний матеріал при розробці й

прийнятті або вдосконаленні законів України та підзаконних нормативно-

правових актів;

у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення та

наукових розробок щодо правового регулювання аграрних відносин;

у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів

навчальної літератури і таких лекційних курсів, як «Аграрне право»,

«Земельне право»;

у правозастосовній діяльності – при вирішенні судами спорів з

питань вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками; практикуючими юристами, менеджментом та

юрисконсультами юридичних осіб, органами державної влади та органами

місцевого самоврядування при участі у правовідносинах з вирощування та

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками.

Апробація результатів дисертації. Основні пропозиції, практичні

рекомендації та висновки дисертації обговорювалися та були схвалені на

засіданнях кафедри земельного та аграрного права Національного

юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Наукові висновки й рекомендації з проблем правового регулювання

відносин з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками відображені в опублікованих

статтях та тезах наукових доповідей.

Окремі положення і пропозиції роботи були представлені на

Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні

проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Харків, 2-3

березня 2013 року), на круглому столі, присвяченому пам’яті

проф. Ю. О. Вовка «Сучасні досягнення наук земельного, аграрного та

11

екологічного права» (м. Харків, 24 травня 2013 року), на Всеукраїнській

науково-практичній конференції «Юридична осінь 2013 року» (м. Харків,

14 листопада 2013 року), на Міжнародних науково-практичних конференціях

«Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 18-19 квітня

2014 року) та «Міжнародні та національні правові виміри забезпечення

стабільності» (м. Львів, 25-26 квітня 2014 року), на круглому столі,

присвяченому пам’яті проф., д.ю.н., академіка НАПрН України

О. О. Погрібного «Розвиток організаційно-правових форм господарювання в

аграрному секторі» (м. Харків, 13 червня 2014 року).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у

6-ти наукових статтях, з яких 4 опубліковані в наукових фахових виданнях

України, одна – в науковому виданні Російської Федерації, одна – в

науковому журналі України, що не є фаховим, а також у тезах наукових

доповідей, зроблених на 6-ти наукових конференціях. Усього за темою

дисертації опубліковано 12 наукових праць.

12

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ВІДНОСИН З ВИРОЩУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ

РОСЛИН СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРОВИРОБНИКАМИ

1.1. Історико-правові основи становлення та розвитку

законодавства з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками

В процесі вивчення особливостей вирощування та реалізації лікарських

рослин сільськогосподарськими товаровиробниками в сучасній Україні основу

складає історично-правова складова. Тому важливим є встановлення історичних

передумов розвитку в Україні сільськогосподарської діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин, а також історико-правових основ правового

регулювання даного різновиду суспільних відносин.

Варто відзначити, що вивчення історичної складової будь-якого питання

пов’язане із умовним поділом усього періоду розвитку української державності на

певні етапи. Звичайно, це стосується й питання історичної складової

організованого вирощування та реалізації лікарських рослин.

Умовними періодами української історії, які можна виділити в контексті

встановлення історико-правових основ розвитку правового регулювання

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками є наступні: 1) період перебування України у складі Російської

Імперії, тобто до 1917 року; 2) радянський період – 1918-1991 роки; 3) період

незалежної України – з 24 серпня 1991 року дотепер. Доцільно розглянути кожен

із цих періодів окремо.

Період перебування України у складі Російської Імперії. Передумовою

виникнення на території України самостійного різновиду сільськогосподарської

діяльності з вирощування лікарських рослин став розвиток аптечної справи,

13

створення спеціалізованих дослідних станцій, які займалися не тільки

вирощуванням лікарських рослин для потреб фармації, а й здійснювали

дослідження із культивування лікарських рослин.

Важливо вказати, що аптечна справа на території сучасної України виникла

значно раніше за створення Російської Імперії. Одними із перших документальних

історичних даних є хроніки Києво-Печерського монастиря, які свідчать про те, що

вже у ХІ ст. серед його монахів були люди, що присвячували своє життя наданню

медичної допомоги іншим. Згодом при монастирі навіть було створено лікарню, в

якій пацієнти могли безкоштовно отримати терапевтичну, хірургічну та

психоневрологічну допомогу. Монастирські цілителі готували порошки, мазі,

настоянки та відвари. Відтак виготовлення простих форм лікарських засобів вже

тоді мало системний та організований характер [95, с. 64]. У зв’язку із тим, що

інших інгредієнтів для створення ліків, ніж природні компоненти, на той час не

існувало, вирощування лікарських рослин стало невід’ємною складовою

господарського життя монастирів. Основою для цього стала, крім іншого, й

наявність у власності монастирів на той час значної кількості земель, а також та

обставина, що монастирі мали доступ до видань з таких питань латиною та

грецькою мовою [56].

Поступово розвиток аптечної справи обумовив необхідність виділення

самостійного напрямку суспільної діяльності – вирощування лікарських рослин

поза межами монастирів. Як свідчать історичні джерела, перші створені на

території Московського царства аптеки використовували лікарські трави

виключно іноземного походження [54]. Проте, із створенням Аптекарського

приказу наприкінці XVI століття збір та вирощування лікарських рослин на

території тодішнього Московського царства, а пізніше – Російської Імперії, стали

обов’язковими складовими етапами аптекарської справи [47, с. 934]. Зокрема, була

організована мережа аптекарських городів: у 1706 році – у Москві, у 1709 році – у

Лубнах і в с. Терни Полтавської губернії, у 1713 році – у Петербурзі, у 1720 році –

в Астрахані й у 1763 році – у Тобольську [54]. Аптечні сади чи аптекарські городи

14

стали першими науковими осередками з вирощування лікарських рослин. Два із

них були створені на території сучасної України та стали основними

постачальниками лікарської сировини для царської армії. Лубенський повіт стає

центром промислових заготівель та культивування лікарських рослин, на території

якого близько 83 % населення займалося заготівлею лікарських трав. Лише у

1901 році із станції Лубни за кордон було відправлено 25 тис. пудів лікарських

трав. Загальна вартість сировини, заготовленої та вивезеної до Німеччини, Англії,

Франції й інших країн, складала біля 200 тис. крб. [103].

Варто відзначити, що діяльність з вирощування та реалізації лікарських

рослин координувалася, зокрема, товариствами сільського господарства –

товариствами, які створювалися на території Російської Імперії із 1765 року для

розповсюдження серед народу корисних для землеробства знань [48, с. 416]. Так,

за підтримки Лубенського товариства сільського господарства проводилася робота

з організації збуту та поліпшення культури лікарських рослин [103]. Цей факт

свідчить, що в ті часи діяльність з вирощування лікарських рослин безпосередньо

співвідносилася із сільськогосподарською діяльністю, хоча, звичайно, мала

несформований характер, а перевага все ж надавалася саме збиранню лікарських

рослин. Окрім того, особливістю розвитку діяльності з вирощування та збирання

лікарських рослин була відсутність централізованої організації. Взагалі після так

званих «петровських часів» діяльності з вирощування лікарських рослин не

приділялася належна увага з боку можновладців [6, с. 1]. Спеціалізовані

нормативні акти в сфері регулювання відносин з вирощування лікарських рослин

на той час не приймалися. Із початком Першої світової війни особливо гостро

стала відчутна недостача лікарської сировини. Даний факт надав новий поштовх

розвитку культивування лікарських рослин на території сучасної України.

Важливим кроком на шляху відродження організованого вирощування

лікарських рослин стало проведення Департаментом землеробства практично

відразу після початку Першої світової війни анкетування про стан лікарського

промислу на території всієї Росії. В результаті проведеного анкетування було

15

складено та опубліковано окремим збірником Звіт про сучасний стан в Росії

промислу збирання, культури та обробки лікарських рослин [41, с. 343] .

За даними, наведеними у вказаному збірнику, можна прийти до висновку,

що Лубенський та Кременчуцький повіти Полтавської губернії відігравали значну

роль в розвитку вирощування лікарських рослин всієї Російської Імперії. Плантації

для вирощування лікарських рослин на території Лубенського повіту були

створені ще на початку XVIII століття. На час проведення вказаного анкетування

ситуацію з вирощуванням лікарських рослин на території України можна

охарактеризувати наступним чином:

збирання лікарських рослин превалювало над культивуванням;

була відсутня належна організація збуту лікарських рослин, закупівельні

ціни часто умисно занижувалися скупниками;

більшість населення не мала необхідного рівня знань для організації

належного культивування лікарських рослин.

У зв’язку з цим пропозиції щодо вдосконалення культивування лікарських

рослин, які надавалися при опитуванні анкетованими особами, були наступними:

проведення заходів із просвітництва населення в частині особливостей

вирощування лікарських рослин (видання спеціальної літератури, проведення

лекцій, організація навчання тощо);

створення показних установ з вирощування лікарських рослин: показних

плантацій, дослідних полів, показних ділянок тощо;

організація безкоштовного постачання зацікавленим в культивуванні

лікарських рослин особам та установам садивного матеріалу;

організація постачання зацікавленим в культивуванні лікарських рослин

особам та установам інвентарю та приладів;

організація кредитування осіб, що бажають займатися культивуванням

лікарських рослин;

організація належного збуту культивованої лікарської продукції;

16

впровадження премій та нагород за культивування лікарських рослин в

противагу їх збиранню [41, с. 311-319].

Отже, можна зробити висновок, що станом на початок ХХ століття в

Україні діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин жодним чином

на законодавчому рівні врегульована не була.

Одним із результатів проведеного дослідження стало створення дослідних

станцій з вирощування лікарських рослин. Першою такою станцією стала

Лубенська дослідна станція лікарських рослин, створена у 1916 році [103].

Окрім того, було опубліковано декілька спеціалізованих видань із

культивування лікарських рослин, зокрема, праці таких провідних спеціалістів у

сфері вирощування лікарських рослин, як В.І. Гомілєвського [8], В.Л. Комарова

[12], М.І. Кузнєцова [16],

В.М. Любіменка [16];

було проведено ряд лекцій із

особливостей вирощування лікарських рослин (зокрема В.М. Любіменком) [20,

с. 7].

Проте, через стрімкі політичні зміни ситуація докорінно змінитися не

встигла. Спеціалізоване правове регулювання в сфері вирощування лікарських

рослин прийняте не було.

У якості короткого підсумку аналізу особливостей розвитку

сільськогосподарської діяльності з вирощування лікарських рослин у

дорадянський період української історії можна зазначити наступне:

вирощування лікарських рослин було відоме з давніх часів та розвивалося

від монастирського промислу до спеціалізованої діяльності станцій лікарських

рослин;

вирощування лікарських рослин фактично відносилося до

сільськогосподарської діяльності, оскільки керівництво та координація діяльності

з вирощування лікарських рослин здійснювалися органами державної влади

(Міністерством землеробства та державного майна) та недержавними

організаціями в сфері сільського господарства (товариствами сільського

господарства);

17

вирощування лікарських рослин все ж займало другорядне місце поряд із

збиранням лікарських рослин та не було організовано на належному рівні, що

мало свої негативні прояви під час Першої світової війни.

Отже, створене в дорадянський період підґрунтя для розвитку

організованого вирощування лікарських рослин як різновиду

сільськогосподарської діяльності було використано в радянський період. А

Україна була зарекомендована як територія із належними для провадження

подібної діяльності кліматичними умовами.

Радянський період. В контексті організованого вирощування лікарських

рослин вказаний період української історії був значно більш насичений порівняно

із попереднім. Поряд із створенням розгалуженої системи науково-дослідних

установ, що займалися вивченням та вирощуванням лікарських рослин, діяла

самостійна система організацій із культивування лікарських рослин в

промислових масштабах.

Початком координації діяльності, пов’язаної із заготівлею лікарських

рослин, є створення у 1919 році Головного управління хіміко-фармацевтичними

заводами – організації, яка поряд із розвитком фармацевтичної промисловості

організовувала в країні заготівлю лікарської сировини [25, с. 46]. Проте, її

діяльність в першу чергу стосувалася саме організації збирання дикорослих

лікарських рослин. Лише із прийняттям у 1921 році Радою Народних Комісарів

РРФСР спеціального декрету «Про збір та культуру лікарських рослин» на

території Радянського Союзу, частиною якого була й Україна, вперше

вирощування лікарських рослин стало проводитися в плановому порядку [35,

с. 11].

Що стосується безпосередньо Української РСР, то першою знаковою

подією в історії вирощування лікарських рослин стало прийняття постанови Ради

Народних Комісарів УРСР від 25 квітня 1922 року «Про збір та культуру

лікарських рослин» [29, с. 193-194].

18

Відповідно до даної постанови, по-перше, створювалося Міжвідомче Бюро

із лікарських рослин, на яке покладалося регулювання збирання, культури та

експорту лікарських рослин.

По-друге, лікарські рослини, як зібрані, так і культивовані, визнавалися

предметом вільного товарообміну та продажу.

По-третє, організація розведення лікарських рослин покладалася на

Українську раду народного господарства, Народний комісаріат охорони здоров’я

та Народний комісаріат землеробства.

По-четверте, Народному комісаріату землеробства доручалося створювати

дослідні станції та показові плантації з метою розвитку серед населення знань з

вирощування лікарських рослин.

По-п’яте, Управлінню уповноваженого Народного Комісаріату Шляхів

Сполучення було доручено транспортувати лікарські рослини залізницею та

водними шляхами в порядку автоматичної позачерговості через швидке псування

таких вантажів.

У 1925 році було проведено Першу Всесоюзну Нараду із лікарських та

технічних рослин та лікарської сировини [42, с. 171-174]. Дана Нарада стосувалася

висвітлення технічних та організаційних питань вирощування, збирання та

реалізації лікарських рослин.

На вказаній Нараді зверталася увага, що серед сільськогосподарських

рослин лікарські рослини посідають особливе місце, оскільки їх культивування

ніяк не пов’язане з іншими галузями сільського господарства. Культивування

лікарських рослин – ознака інтенсивного господарства, більш досконалого та

складного, ніж звичайне селянське господарство. Значна концентрація таких

господарств знаходилася на території Полтавщини [18, с. 183].

Учасники Наради обговорили значний перелік питань, пов'язаних із

удосконаленням процедур вирощування, заготівлі та реалізації лікарських рослин,

проте принципово важливими вважалися питання систематизації знань про

лікарські рослини, а також про стан їх культури на території Радянського Союзу;

19

питання вдосконалення законодавства у сфері вирощування, збирання, заготівлі та

реалізації лікарських рослин. Варто відзначити, що стану заготівлі та

культивування лікарських рослин на території України приділялася окрема увага

[38, с. 217-220].

Як зазначалося у вказаній доповіді, станом на 1923 рік відповідальним за

культивування та збір лікарських рослин в Україні було Державне акціонерне

товариство «Південтрав», проте вже починаючи із цього ж 1923 року, питання

заготівлі лікарських рослин перейшло до відання Держмедторгу, в подальшому

декілька разів реорганізованому. У 1924 році з метою збільшення культури

лікарських рослин Держмедторг укладає угоду із Лубенською дослідною станцією

лікарських рослин про збільшення плантацій лікарських рослин. Крім того, за

домовленістю із Українським Червоним Хрестом, культура лікарських рослин

починає проводитися в дитячих колоніях. У той саме час організоване

вирощування лікарських рослин впроваджується на Волині. Організоване

вирощування лікарських рослин на Південному березі Криму в значній частині

забезпечувалося Нікітським ботанічним садом [9, с. 254].

Учасники Першої Всесоюзної Наради із лікарських та технічних рослин і

лікарської сировини звертали увагу на зародковий стан культивування лікарських

рослин на тому етапі розвитку держави. Проте, поряд із критикою, доповідачами

пропонувалися достатньо цінні рекомендації та пропозиції щодо покращення

вирощування лікарських рослин.

Зокрема, зверталася увага на необхідність вдосконалення правового

регулювання даної групи правовідносин. Так, пропонувалося на законодавчому

рівні встановити пільги для осіб, що займаються культурою лікарських рослин,

такі, як звільнення від орендної плати, звільнення від сплати

сільськогосподарського податку, встановлення спрощеної процедури ввезення із-

за кордону садивного матеріалу лікарських рослин тощо. Крім того,

наголошувалося на необхідності впорядкування правовідносин із реалізації

лікарських рослин, як в частині гарантування повної та своєчасної сплати за

20

вироблену продукцію, так і в частині встановлення стандартів якості виробленої

лікарської сировини [50, с. 565-568]. І варто відзначити, що після проведення

Всесоюзної Наради 1925 року окремі пільги для виробників лікарських рослин

були закріплені на нормативному рівні. Наприклад, у 1925-1926 році всі землі,

засіяні лікарськими рослинами, були звільнені від обкладання єдиним

сільськогосподарським податком [32, с. 646].

Аналізуючи матеріали Першої Всесоюзної Наради із лікарських рослин, не

можна не звернути увагу на пропозиції учасників Наради із вдосконалення

порядку експорту лікарських рослин, а також із створення системи дослідних

станцій – одних із найбільш важливих інструментів налагодження культури

лікарських рослин всередині країни. Зокрема, пропонувалося: 1) встановлення

конкретного переліку організацій, уповноважених здійснювати експорт лікарських

рослин; 2) здійснення розробки єдиного експортного плану із лікарської сировини,

узгодженого із вимогами внутрішнього та зовнішнього ринків; 3) встановлення

експортних стандартів для лікарських рослин та впровадження контролю за їх

дотриманням тощо [10, с. 513-515]. Що стосується дослідних станцій лікарських

рослин, то необхідність їх створення обумовлена першочерговою важливістю

підвищення якості культивованих лікарських рослин [36, с. 358-360].

Варто відзначити, що значна кількість пропозицій, які були викладені на

Першій Всесоюзній Нараді, пізніше, так чи інакше, були реалізовані в життя.

Зокрема, вже у 1931 році було створено Всесоюзний науково-дослідницький

інститут лікарських та ароматичних рослин із системою зональних дослідницьких

станцій у різних природно-кліматичних регіонах країни [35, с. 11-12].

Крім того, питання впровадження впорядкованого експорту лікарських

рослин та єдиного органу, діяльність якого повинна бути спрямована на

узгодження потреб внутрішнього і зовнішнього ринків у лікарських рослинах із

культивуванням та збиранням лікарських рослин, було вирішено шляхом

створення замість Міжвідомчого бюро із лікарських рослин (Лікабюро)

спеціалізованого Всесоюзного об’єднання «Ліктехсировина». В процесі роботи

21

даного об’єднання була впроваджена практика створення лікарських радгоспів та

організації контрактації лікарських рослин із колгоспним сектором [25, с. 47]. У

1934 році до експортного об’єднання Ліктехсировина було долучено об’єднання

Табакекспорт [30], а в 1937 році Ліктехсировина була об’єднана із Різноекспортом

[31]. При цьому за вказаним реорганізованим об’єднанням були залишені лише

функції організації та координації експорту лікарської сировини. Функції ж

організації культури лікарських рослин перейшли до Народного комісаріату

охорони здоров’я, у складі якого було створено Трест лікарських рослин із

контрактаційним сектором із культури лікарських рослин [25, с. 48]. Діяльність

даного тресту на місцях координувалася Народними комісаріатами республік,

зокрема й УРСР [27, с. 4-5].

На базі Тресту лікарських рослин у 1964 році було створено Всесоюзне

об’єднання із виробництва, заготівлі та переробки лікарських рослин

(Союзлікроспром). Культурою лікарських рослин займалися 23 радгоспи

Союзлікроспрому, а також за договорами та контрактацією із Союзлікроспромом

більше 600 колгоспів та радгоспів займалися культивуванням лікарських рослин

[25, с. 51-52].

Незважаючи на той факт, що станом на 70-80 роки ХХ століття в Україні

склалася розгалужена система радгоспів та колгоспів, що здійснювали

вирощування лікарських рослин, а також дослідних станцій, які займалися

культурою та селекцією лікарських рослин, кількість вирощеної, а також і

дикорослої сировини не покривала всіх внутрішніх потреб держави.

Спеціалізованого правового регулювання даних відносин на той час також

прийнято не було.

У зв’язку з цим в Українській РСР для раціонального використання та

відтворення ресурсів лікарських рослин і більш широкого впровадження в

медичну практику лікування населення лікарських засобів був створений

Український державно-акціонерний консорціум по вирощуванню та

переробці лікарських рослин «Укрфітотерапія». Розпорядженням Ради

22

Міністрів Української РСР від 28 березня 1990 року № 129-р даному

консорціуму були встановлені пільги щодо провадження господарської

діяльності, зокрема, було дозволено підвищувати до 30 процентів роздрібні

ціни на виготовлену ним продукцію, ціни на яку нижчі за оптові і

закупівельні. Також консорціум був звільнений від оподаткування на перші

два роки роботи [195].

Отже, станом на момент здобуття Україною незалежності ситуацію із

культивуванням лікарських можна охарактеризувати наступним чином:

По-перше, координація роботи із культивування лікарських рослин

здійснювалася Міністерством охорони здоров’я.

По-друге, співвідношення культивування та збирання лікарських

рослин приблизно було рівним, проте все одно не задовольняло всіх потреб

фармацевтичної промисловості країни.

По-третє, спеціалізоване правове регулювання вирощування лікарських

рослин обмежувалося виключно окремими стандартами, які встановлювали

особливості вирощування лікарських рослин, вимоги до садивного матеріалу,

процедури збирання тощо (наприклад, Насіння сільськогосподарських

культур. Методи встановлення схожості. ГОСТ 12038-84) [39], а також

методиками перевірки якості лікарських рослин та садивного матеріалу

(наприклад, Методичні вказівки із встановлення байлетона в картоплі,

огірках, томатах, яблуках, персиках, винограді, цитрусових (лимонах,

апельсинах, мандаринах), зерні, зеленій масі рослин, сировині лікарських

культур, воді та ґрунті методами газорідинної та тонкошарової

хроматографії; Уніфікована методика встановлення фосфорорганічних

пестицидів в продуктах рослинного та тваринного походження, лікарських

рослинах, кормах, воді, ґрунті хроматографічними методами) [24; 46].

По-четверте, організованим чином відбувалася реалізація лікарських

рослин, зокрема на державному рівні встановлювалися закупівельні ціни на

культивовані лікарські рослини [28].

23

Роки незалежності. Після проголошення незалежності нашої держави

була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року

№ 380 «Про збільшення виробництва лікарської рослинної сировини і

препаратів з неї», яка передбачала передачу спеціалізованих радгоспів по

вирощуванню лікарських рослин, Житомирського заводу по переробці

лікарської рослинної сировини, Української та Кримської зонально-

дослідних станцій Українському державно-акціонерному консорціуму

«Укрфітотерапія» [148]. Разом з тим розпорядженням Кабінету Міністрів

України від 21 липня 1992 року № 466-р було передбачено, що спеціалізовані

радгоспи по вирощуванню лікарських рослин державно-акціонерного

консорціуму «Укрфітотерапія» входять до агропромислового комплексу

республіки із збереженням функцій і прав, передбачених їх статутом [194].

Проте, вже постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня

2008 року № 182 «Про ліквідацію Українського державного консорціуму

«Укрфітотерапія» було прийнято рішення про ліквідацію вказаного

консорціуму. Крім того, даною постановою було покладено обов’язок на

Фонд державного майна щодо здійснення контролю за використанням

цілісного майнового комплексу радгоспу «Радуга», переданого в оренду

товариству з обмеженою відповідальністю «Фіторадгосп «Радуга» [152].

Даний радгосп, що входив до консорціуму «Укрфітотерапія», був створений

ще у 1944 році, а сьогодні його правонаступник – Товариство з обмеженою

відповідальністю «Фіторадгосп «Радуга» – здійснює діяльність з

вирощування лікарських рослин в Сімферопольському районі Автономної

Республіки Крим [105].

Інші радгоспи, що входили до консорціуму «Укрфітотерапія»,

розвивалися в дещо іншому напрямі. Зокрема, наказом Міністерства аграрної

політики України від 6 грудня 2007 року № 868 «Про перейменування

підприємств, що займаються виробництвом лікарської сировини» низка

держгоспів, радгоспів та спеціалізованих сільськогосподарських

24

підприємств, що займалися вирощуванням лікарських рослин, були

перейменовані в державні підприємства [161]. Загалом до консорціуму

«Укрфітотерапія» входило 14 радгоспів [80]. За даними Державного

підприємства «Інформаційно-ресурсний центр», більшість цих державних

підприємств або припинили свою господарську діяльність, або ж

перебувають у стані її припинення. На сьогодні працюють в нормальному

режимі лише Державне підприємство «Монастириське» (Тернопільська

область) та Державне підприємство «Ліктрави» (Львівська область) [100].

Отже, можна зробити висновок, що інші сільськогосподарські

товаровиробники, які входили до складу консорціуму «Укрфітотерапія»,

ліквідовані або ж реорганізовані в юридичні особи приватної форми

власності.

На сьогодні, крім сільськогосподарських підприємств, що раніше

входили до консорціуму, вирощуванням лікарських рослин займаються й

інші товаровиробники, наприклад, Приватне акціонерне товариство

«Ліктрави» (Житомирська область), Товариство з обмеженою

відповідальністю «Лікарські трави Херсонщини» (Херсонська область),

Приватне підприємство «Жовківські трави» (Львівська область) [104].

Окрім того, вирощуванням лікарських рослин та їх подальшою

переробкою в лікарські препарати займаються й окремі фармацевтичні

компанії, такі як, наприклад, ПАТ «Галичфарм» (м. Львів),

ПрАТ ФФ «Віола» (м. Запоріжжя), ТОВ «Фармацевтична компанія

«Здоров’я» (м. Харків), ТОВ «Житомирська фармацевтична фабрика»

(м. Житомир), ТОВ «Тернофарм» (м. Тернопіль), ПАТ «Фітофарм»

(м. Артемівськ), ВАТ «Лубнифарм» (Полтавська область) [201, с. 265].

Однак, зокрема через відсутність будь-якої державної підтримки

провадження даного різновиду діяльності сільськогосподарськими

товаровиробниками не є популярним. Так, на сьогодні відсутній самостійний

правовий інститут щодо регулювання відносин у сфері вирощування

25

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками, хоча у галузі

рослинництва виділяються правові інститути насінництва та охорони прав на

сорти рослин, захисту рослин, регулювання вирощування наркотичних

рослин, льонарства та коноплярства, садівництва, виноградарства та

хмелярства, вирощування сої [51, с. 256].

На сьогодні вирощування лікарських рослин здійснюється

неорганізовано. Як уже зазначалося, саме через відсутність державної

підтримки даного різновиду сільськогосподарської діяльності аграрні

товаровиробники (сільськогосподарські кооперативи, підприємства

корпоративного типу, фермерські господарства) не зацікавлені в

вирощуванні лікарських рослин. Адже вибір галузі сільськогосподарського

виробництва, якій «приділятиметься увага», здійснюється самим

сільськогосподарським підприємством з урахуванням природно-кліматичних

та економічних умов, оскільки діяльність приватних юридичних осіб

ґрунтується не на якихось вказівках державних органів влади і/чи

управління, а на праві вільного вибору [53, с. 246].

Саме у зв’язку із відсутністю стимулів збоку держави, як то

встановлення податкових пільг та «канікул», створення сприятливих

кредитних програм, спрощення процедур отримання в користування

земельних ділянок, отримання спеціальних дозволів, свідоцтв, ліцензій тощо,

вирощування лікарських рослин аграрними товаровиробниками не носить

масового характеру. Важливим також є законодавче закріплення засобів

стимулювання впровадження науково-технічних досягнень в

сільськогосподарське виробництво [2, с. 345], що є особливо актуальним в

процесі вирощування лікарських рослин. Однак, дана практика в

законодавстві України відсутня.

На сьогодні правове регулювання відносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин обмежується виключно окремими державними

стандартами в сфері рослинництва: ДСТУ 3121-95 (ГОСТ 20456-95) «Насіння

26

шавлії мускатної. Сортові та посівні якості» [98], ДСТУ 3658-97 (ГОСТ 3579-

98) «Саджанці лаванди вузьколистої. Технічні умови» [196], ДСТУ 4775:2007

«Насіння стевії медової (steviarebaudianabertoni). Вимоги до заготовляння»

[97], ДСТУ 4776:2007 «Лист стевії медової (steviarebaudianabertoni).

Заготовляння для промислового переробляння» [90] та деякі інші.

Отже, проаналізувавши історико-правові основи становлення та

розвитку законодавства з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками, можна підвести короткі

підсумки:

по перше, вирощування лікарських рослин як самостійний різновид

сільськогосподарської діяльності виникло на території України ще в часи

існування Московського Царства й Російської Імперії та розвивалося від

діяльності аптекарських садів, започаткованих ще в «петровські часи», до

створення спеціалізованих радгоспів та дослідних станцій з вирощування

лікарських рослин, створених в радянських період української історії;

по-друге, активізація діяльності із організованого вирощування

лікарських рослин припадає на період Першої світової війни, оскільки саме

дана історична подія виявила суттєві прогалини в поставках лікарських

рослин. У цей період була проведена значна аналітична та просвітницька

робота в галузі культивування лікарських рослин;

по-третє, фрагментарне правове регулювання відносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин мало місце в радянський період

української історії та обмежувалося виключно державними стандартами,

розпорядчими актами щодо порядку управління в сфері вирощування

лікарських рослин, а також актами в сфері реалізації лікарських рослин;

по-четверте, на момент набуття Україною незалежності

співвідношення культивування та збирання лікарських рослин приблизно

було рівним, проте все одно не задовольняло всіх потреб фармацевтичної

промисловості країни;

27

по-п’яте, в незалежній Україні вирощування лікарських рослин

здійснюється незначною кількістю сільськогосподарських товаровиробників,

які спеціалізуються на такій діяльності, а також деякими виробниками

фармацевтичної продукції; проте на сьогодні домінуюче значення все ж має

збирання лікарських рослин;

по-шосте, історія культивування лікарських рослин свідчить, що в

Україні завжди існували належні умови для розвитку даного різновиду

сільськогосподарської діяльності, проте така організація діяльності з боку

держави була розроблена тільки наприкінці радянського періоду. Однак,

досвід попередніх поколінь в сфері організації такого вирощування

сільськогосподарськими товаровиробниками може стати підґрунтям для

розвитку даного різновиду сільськогосподарської діяльності в сучасній

Україні.

1.2. Сільськогосподарські товаровиробники як суб’єкти

правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин

Вирощування та реалізація лікарських рослин являють собою, перш за все,

різновид суспільних відносин, що регулюються нормами права. Окремі

представники науки загальної теорії права розглядають правовідносини як

стосунки, в яких суб’єкти права виступають контрагентами в процесі виконання

ними вимог нормативних приписів і набуття певних прав і обов’язків [74, с. 333].

Суб’єктами ж будь-яких правовідносин, у тому числі й правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин, є фізичні та юридичні особи, органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, які наділені визначеними

законодавством правами та обов’язками щодо їх участі в даних правовідносинах.

Отже, саме особливості тих чи інших правовідносин обумовлюють наявність

спеціальних характеристик у суб’єктів цих правовідносин. Таким чином, виходячи

із наведеного, вбачається, що першочерговим завданням щодо з’ясування рис

28

правового статусу сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів відносин

з вирощування та реалізації лікарських рослин є встановлення особливостей

даного виду правовідносин.

В теорії аграрного права склалася достатньо однозначна точка зору на

визначення аграрних правовідносин. На думку В.Ю. Уркевича, аграрні відносини

представляють собою врегульований нормами права (аграрного та інших

галузей) комплекс суспільних відносин, що виникають між

сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного

господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих

суб’єктів, членами сільськогосподарських підприємств і їх найманими

працівниками, органами державної влади й органами місцевого

самоврядування, з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель,

праці тощо) на підставі певних юридичних фактів і які надають їх учасникам

взаємозумовлені права й обов’язки у сфері сільськогосподарської й

пов’язаної з нею діяльності [214, с. 11]. Ю.М. Крупка зазначає, що аграрними

правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного

права, що складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації

сільськогосподарської продукції. Аграрні відносини становлять комплекс

взаємопов’язаних організаційно-управлінських, майнових, земельних,

трудових та інших відносин [85, с. 27]. Аналогічна точка зору підтримується,

зокрема, М.М. Чабаненком [221, с. 10-11], а також авторськими колективами

ключових вітчизняних підручників з аграрного права [51, с. 31; 52, с. 87].

Отже, аграрними правовідносинами є різновид суспільних відносин,

врегульованих нормами аграрного та інших суміжних галузей права, які

виникають в процесі провадження сільськогосподарської діяльності.

Сільське господарство є ключовою галуззю економіки нашої країни. У

Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до

2015 року, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від

19 вересня 2007 року № 1158, зазначається, що аграрний сектор (сільське

29

господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу

безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 % валового

внутрішнього продукту та близько 60 % фонду споживання населення [131].

Крім того, аграрний сектор є одним з основних бюджетоутворювальних

секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України

за останні роки становить 8-9 %, а також займає друге місце серед секторів

економіки у товарній структурі експорту. Найбільш розповсюдженими

сільськогосподарськими культурами, що вирощуються в Україні, є зернові

культури (пшениця, кукурудза, ячмінь, жито, овес, гречка), цукрові та

кормові буряки, бобові, льон, хміль, соняшник, картопля, баштанні культури,

технічні культури тощо [101]. Серед основних сільськогосподарських

культур лікарські рослини не зазначаються. Проте, відповідно до Державного

класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом

Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої

політики від 11 жовтня 2010 року № 457 «Про затвердження та скасування

національних класифікаторів», до продукції сільського господарства

відносяться культури для виробництва фармацевтичних речовин [145]. Отже,

лікарські рослини відносяться до сільськогосподарської продукції, а значить,

діяльність із їх вирощування та реалізації є різновидом сільськогосподарської

діяльності.

У зв’язку із вищезазначеним можна сказати, що правовідносини з

вирощування та реалізації лікарських рослин є різновидом аграрних

правовідносин, які представляють собою комплекс організаційно-

управлінських, майнових, земельних, трудових та інших суспільних

відносин, що регулюються нормами аграрного та інших суміжних галузей

права, та виникають в процесі провадження діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин. При цьому варто відзначити, що спеціальне

правове регулювання відносин з вирощування та реалізації лікарських

рослин на даний час практично відсутнє.

30

Правовідносини з вирощування та реалізації лікарських рослин мають

свою структуру та властиві лише їм елементи даної структури. Так, всі

правовідносини, що складають комплекс правовідносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин, мають своїх суб’єктів, об’єкти та зміст. Вказане

твердження витікає, в першу чергу, із загальної теорії права: елементами

структури правовідносин є об’єкт правовідносин, суб’єкт правовідносин та

зміст (права та обов’язки суб’єктів, що виникають в процесі виникнення,

зміни та припинення правовідносин); крім того, невід’ємними від даних

«класичних» елементів правовідносин є юридичні факти – підстави

виникнення, зміни та припинення правовідносин [40, с. 377-378].

Аналогічною є й позиція теоретиків аграрного права [51, с. 34-40].

Важливого значення має визначення об’єкту правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин.

Як уже зазначалося вище, аграрні правовідносини носять комплексний

характер. Таким чином, навколо єдиного процесу вирощування та реалізації

лікарських рослин складається ціла низка правовідносин: земельні, майнові,

управлінські, організаційні, трудові тощо. Звичайно, кожні із цих

правовідносин мають свій власний об’єкт. Так, об’єктом земельних

правовідносин є земельні ділянки та паї; об’єктом майнових правовідносин є

відповідні матеріальні цінності та блага, і так далі. Проте, особливість даних

правовідносин в контексті їх «приналежності» до правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин є саме «спрямованість» дій всіх

суб’єктів таких правовідносин на вирощування лікарських рослин, їх

подальшу обробку та реалізацію. А отже, об’єктом правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин є саме лікарські рослини; будь-

які правовідносини, що виникають в процесі такої діяльності контекстуально

пов’язані із даним об’єктом (наприклад, земельні правовідносини мають

своїм об’єктом в такому випадку саме земельні ділянки, придатні для

вирощування лікарських рослин).

31

Таким чином, на даному етапі дослідження необхідно встановити

визначення та ознаки лікарських рослин, що є об’єктом правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин.

Закон України від 26 грудня 2002 року № 411-IV «Про насіння і садивний

матеріал» надає визначення поняттю «лікарські рослини» – дикорослі та культурні

рослини або їх частини (насіння, бруньки, квіти, плоди, стебла, кореневища), які

використовуються в медицині для виготовлення лікарських препаратів [155].

Точний перелік рослин, що можуть використовуватися для виготовлення

лікарських препаратів, а отже вважатися лікарськими, на законодавчому рівні не

закріплений.

Теорія фармакогнозії – однієї із фармацевтичних наук, що вивчає лікарські

рослини, лікарську сировину рослинного та тваринного походження та деякі

продукти первинної переробки рослин та тварин – називає лікарськими рослинами

широку групу рослин, що застосовується при різного роду захворюваннях з

лікувальною чи профілактичною метою. Лікарські рослини використовуються або

безпосередньо для лікування (після елементарної первинної обробки), або є

сировиною для виробництва лікарських препаратів [49, с. 195]. Проаналізувавши

декілька спеціальних джерел, можна зробити висновок, що до лікарських рослин

відносяться, зокрема, беладона, глід, валеріана, женьшень, звіробій, лаванда,

меліса, м’ята, нігтики, полин, пустирник, ромашка, стевія, чистотіл, шавлія та

багато інших [14; 49; 203]. Враховуючи ту незначну кількість державних

стандартів, які діють у сфері вирощування рослин (ДСТУ 3121-95 «Насіння

шавлії мускатної. Сортові та посівні якості. Технічні умови» [98]; ДСТУ

3658-97 «Саджанці лаванди вузьколистої. Технічні умови» [196]; ДСТУ 4263-

2003 «Саджанці чорної, золотистої смородини, порічок червоних і білих та

йошти. Загальні технічні умови» [197]; ДСТУ 4775:2007 «Насіння стевії

медової (steviarebaudianabertoni). Вимоги до заготовляння» [97]; ДСТУ

4776:2007 «Лист стевії медової (steviarebaudianabertoni). Заготівля для

промислової переробки») [90], можна прийти до висновку, що саме вказані

32

лікарські рослини є найбільш розповсюдженими на території України; саме

вказані різновиди лікарських рослин, за можливими поодинокими

виключеннями, підлягають культивуванню в нашій державі. Однак,

забігаючи наперед, зазначимо, що відсутність чіткого переліку лікарських

рослин, закріпленого на законодавчому рівні, або законодавчо визначеної

процедури віднесення тих чи інших рослин до категорії лікарських є

суттєвою прогалиною в правовому регулюванні, оскільки даний факт не

дозволяє чітко визначити осіб, що можуть відноситися до

сільськогосподарських товаровиробників, які займаються вирощуванням

лікарських рослин, з метою подальшого отримання такими особами пільг та

допомоги з боку держави (особливості будуть розглянуті далі). У зв’язку із

цим варто поставити питання про затвердження відповідного переліку із

залученням спеціалістів в галузі фармакогнозії. Доцільним є закріплення

переліку лікарських рослин як додаток до спеціального нормативно-

правового акту у сфері культивування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками – Порядку вирощування

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками.

Крім того, аналізуючи об’єкт правовідносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин, необхідно окремо зупинитися на наступному

моменті. Так, виходячи із аналізу все тієї ж фармакогностичної літератури,

до лікарських рослин також відносяться й рослини, які є наркотичними.

Зокрема, з наукової точки зору, до наркотичних рослин відносяться мак

опійний та олійний, індійські коноплі, гармала та деякі інші [49, с. 253-254].

На законодавчому рівні закріплений перелік рослин, які містять

наркотичні засоби та психотропні речовини і обіг яких допускається для

промислових цілей. Такими є рослини виду мак снотворний та рослини роду

коноплі. Крім того, всі рослини або їх частини, що містять будь-які засоби,

включені до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і

33

прекурсорів, підлягають тим же заходам контролю, що і наркотичні засоби

[137].

Проте, незважаючи на ту обставину, що як мак опійний, так і коноплі, а

також деякі інші рослини, що є наркотичними, використовуються в

медицині, говорити про можливість їх віднесення до лікарських рослин з

правової точку зору є некоректним. Так, вирощування, переробка та

реалізація даних рослин відбувається в особливому порядку (наприклад,

постанова Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 року № 589 «Про

затвердження Порядку провадження діяльності, пов’язаної з обігом

наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх

обігом» [142]; наказ Міністерства охорони здоров’я України від 2 лютого

2010 року № 66 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження

господарської діяльності з культивування рослин, включених до таблиці I

Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів,

затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництва,

виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізації (відпуску),

ввезення на територію України, вивезення з території України, використання,

знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів,

включених до зазначеного Переліку» [133]). Через свої особливі, унікальні

властивості, наркотичні рослини є об’єктом самостійної групи

правовідносин.

Отже, можна зробити висновок, що незважаючи на ту обставину, що

наркотичні рослини або їх частини використовуються в медицині та при

виготовлені лікарських препаратів, вони повинні законодавчо відноситися в

самостійну групу та не належати при цьому до групи «лікарські рослини»,

про що також повинні бути внесені відповідні уточнення на законодавчому

рівні. Однак їх аналіз не становить предмет даного дослідження.

34

У зв’язку із чим визначення лікарських рослин, надане в ст. 1 Закону

України від 26 грудня 2002 року № 411-IV «Про насіння і садивний матеріал»,

пропонуємо викласти в наступній редакції:

«Лікарські рослини – це дикорослі та культурні рослини або їх частини

(насіння, бруньки, квіти, плоди, стебла, кореневища), які використовуються в

медицині для виготовлення лікарських препаратів та віднесені до таких

центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я, крім

рослин, що є наркотичними або прирівняними до них, відповідно до чинного

законодавства України».

Таким чином, об’єктом правовідносин з вирощування лікарських

рослин є лікарські рослини у вищенаведеному розумінні.

Теорія аграрного права виділяє базові складові системи аграрних

правовідносин – майнові, земельні, управлінські та трудові [53, с. 111].

В.М. Єрмоленко більш детально розглядає складову системи аграрних

правовідносин, виділяючи засновницькі, організаційні, майнові, земельні,

трудові, управлінські, відносини із соціального розвитку [70, с. 12].

Так чи інакше, аналогічна система правовідносин складається у

відносинах з вирощування та реалізації лікарських рослин. Чинне аграрне

законодавство, за винятком вищезгаданих державних стандартів, не містить

спеціальних вимог до правовідносин з вирощування та реалізації лікарських

рослин. Хоча, через особливий об’єкт сільськогосподарської діяльності –

лікарські рослини – виникають певні особливості в характеристиці таких

правовідносин.

В процесі вирощування лікарських рослин особливо важливе значення

має якість отриманої продукції, а саме: наявність у вирощених лікарських

рослинах необхідної кількості діючих речовин (алкалоїдів, вітамінів,

глікозидів та інших) [45, с. 14-16]. На вміст таких речових в лікарських

рослинах в значній мірі впливають умови їх вирощування, технології

обробки, догляду, первинної переробки та зберігання [63, с. 39]. Не менш

35

важливе значення має й відсутність шкідливих показників в лікарській

сировині.

У зв’язку із цим Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла

Керівництво з вирощування лікарських рослин, дотримання якого може

максимально зберігати корисні властивості лікарських рослин [228].

Аналогічні документи були затверджені й іншими міжнародними

організаціями у сфері охорони здоров’я, наприклад, Європейським

агентством лікарських рослин [225].

В Україні також була прийнята настанова «Лікарські засоби. Належна

практика культивування та збирання вихідної сировини рослинного

походження» (СТ-Н МОЗУ 42-4.5:2012), затверджена наказом Міністерства

охорони здоров’я України від 14 лютого 2013 року № 118 [124], що

установлює правила (вимоги та рекомендації) належної практики

культивування та збирання вихідної сировини рослинного походження

(лікарських рослин / рослинної сировини) та є основою для створення

належної системи забезпечення якості у цій сфері. Вказана настанова є

нормативно-технічним документом.

Вищевказане дозволяє зробити висновок, що в процесі вирощування

лікарських рослин особлива увага повинна приділятися якості ґрунту,

вимогам до добрив, порядку збирання врожаю та його зберіганню. У зв’язку

із цим всі правовідносини, що виникають в процесі вирощування та

реалізації лікарських рослин, набувають певних особливостей.

Підводячи підсумок спеціальним фармакологічним та санітарним

вимогам до якості лікарської сировини, отриманої в результаті

культивування лікарських рослин, що обов’язково враховуються

виробниками фармацевтичної продукції під час придбання відповідної

вихідної сировини для лікарських препаратів, можна зазначити наступні:

вибір земельних ділянок для вирощування конкретного різновиду

лікарських рослин повинен здійснюватися з урахуванням науково

36

обґрунтованих даних про найбільш сприятливі для вирощування лікарських

культур кліматичні та географічні умови;

земельні ділянки, що використовуються для вирощування лікарських

рослин, не можуть бути забруднені стічними водами, важкими металами,

відходами, засобами захисту рослин або іншими хімічними речовинами;

особи, що займаються вирощуванням лікарських рослин, повинні

бути забезпечені належними для зберігання зібраного врожаю, а також

посадочного насіння, будівлями;

окрема увага звертається на якісні характеристики обладнання, що

використовується для збирання та первинної обробки лікарських рослин

(таке обладнання має бути виготовлено з відповідних матеріалів, що

виключають перехресну контамінацію лікарських рослин / рослинної

сировини хімічними й іншими небажаними речовинами), та на вимоги до

його утримання (обладнання підлягає постійній чистці та спеціальній обробці

з метою запобігання перехресному впливу рослин одна на одну);

персонал, який безпосередньо приймає участь в посадці, обробці та

збиранні лікарських рослин, повинен мати не тільки належний рівень

кваліфікації, а й не мати жодних інфекційних хвороб, що передаються через

продукти харчування, відкритих ран, а також інших захворювань, що можуть

вплинути на якість лікарських рослин;

в процесі вирощування лікарських рослин особлива увага

приділяється організації підтримання належних гігієнічних умов у всіх

приміщеннях, що використовуються для зберігання та первинної обробки

лікарських рослин, а також щодо гігієни персоналу;

важливого значення має організація належного документального

супроводження всіх етапів в процедурі вирощування лікарських рослин

(ведення польових протоколів – про погодні умови, за яких культивувалися

лікарські рослини; які засоби захисту рослин застосовувалися; які

сільськогосподарські культури раніше вирощувалися на вказаній земельній

37

ділянці; які культури вирощуються на суміжних ділянках тощо); важливим є

своєчасне та точне маркування лікарської сировини;

особливі вимоги ставлять і до якості води, що використовується в

іригаційних цілях;

першочергове значення має процедура збирання врожаю лікарських

рослин, особливо в контексті правильної ідентифікації різновидів рослин та

їх подальшого фасування і зберігання (необхідні окремі відповідальні особи

із спеціальними знаннями та спеціальне обладнання);

первинна обробка лікарських рослин представляє собою миття,

різання перед сушінням, фумігацію, заморожування, дистиляцію, сушіння

тощо; всі ці процеси необхідно проводити якомога скоріше після збору;

в наявності повинен бути новий, чистий пакувальний матеріал

належної якості з метою найскорішого проведення пакування лікарських

рослин відразу після первинної обробки;

особливі умови ставляться для зберігання продукції – свіжу

продукцію слід зберігати при температурі від 1 °С до 5 °С, а заморожену

продукцію – при температурі нижче –18 °С (або нижче –20 °С при тривалому

зберіганні); окрім температурних вимог, при зберіганні повинні

дотримуватися вимоги щодо рівня вологості повітря, провітрюваності

складських приміщень тощо.

Отже, можна прийти до висновку, що через свій особливий об’єкт

правовідносини з вирощування лікарських рослин мають особливі

характеристики змісту – суб’єкти правовідносин з вирощування лікарських

рослин набувають додаткових прав та обов’язків. Дана обставина впливає на

характеристику суб’єктів таких правовідносин, а зокрема

сільськогосподарських товаровиробників як безпосередніх «реалізаторів»

діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин та обов’язкових

учасників будь-яких аграрних правовідносин.

38

У першу чергу необхідно встановити, яких саме суб’єктів правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин можна віднести до

сільськогосподарських товаровиробників з точки зору українського законодавця, а

також теорії аграрного права.

По-перше, проаналізуємо ставлення українського законодавця до даного

питання. Так, терміну «сільськогосподарський товаровиробник» надається

визначення в ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ «Про

стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років»:

сільськогосподарський товаровиробник – фізична або юридична особа, яка

займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою

власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією [170]. В ст. 1

Закону України від 23 вересня 2008 року № 575-VI «Про сільськогосподарський

перепис» міститься визначення виробника сільськогосподарської продукції:

юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх

відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці,

домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю,

передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні,

користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи

сільськогосподарських тварин [167].

Дещо інше визначення сільськогосподарських товаровиробників надається

в ст. 1 Закону України від 9 лютого 2012 року № 4391-VI «Про особливості

страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою»:

сільськогосподарський товаровиробник – юридична особа незалежно від

організаційно-правової форми, яка займається виробництвом

сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та

виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи

орендованих потужностях, у тому числі з власновиробленої сировини на

давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання [158]. Майже

39

аналогічне визначення надається і в ст. 14.1.235 Податкового кодексу

України від 2 лютого 2010 року № 2755-VI [110].

Два останніх нормативних акти є спеціалізованими документами в сфері

страхування та оподаткування відповідно, у зв’язку із чим визначення

сільськогосподарських товаровиробників, наведене у вказаних актах, є

вузькоспеціальним. У той саме час, Закон України від 18 січня 2001 року № 2238-

ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-

2004 років» є нормативним актом, що визначає основні засади державної політики

на період реформування сільського господарства протягом 2001-2004 років як

пріоритетної галузі народного господарства [170]. Закон України від 23 вересня

2008 року № 575-VI «Про сільськогосподарський перепис» визначає правові,

організаційні та економічні основи підготовки і проведення

сільськогосподарського перепису, оброблення, узагальнення, поширення та

використання його результатів, а також регулює відносини суб’єктів

сільськогосподарського перепису, визначає їх права, обов’язки та відповідальність,

установлює гарантії держави щодо захисту конфіденційної інформації, отриманої

у процесі проведення сільськогосподарського перепису [167]. Отже, даний

нормативно-правовий акт також є вузькоспеціальним, однак визначення

виробника сільськогосподарської продукції (сільськогосподарського

товаровиробника), надане в ньому, за своєю суттю, повторює визначення,

наведене в ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ «Про

стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» [170].

У зв’язку із цим, незважаючи на встановлення періоду дії Закону, він є

чинним та поширюється на правовідносини, пов’язані із реформуванням

сільського господарства, а отже, по суті, на всі правовідносини, що виникають в

цій сфері народного господарства. Таким чином, визначення

сільськогосподарських виробників, наведене у даному нормативно-правовому

акті, є найбільш повним та універсальним.

40

Отже, за чинним законодавством України, сільськогосподарським

товаровиробником є фізична або юридична особа, що займається виробництвом

сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої

сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Обмеження окремими вищевказаними нормативними актами кола

сільськогосподарських товаровиробників виключно юридичними особами є

безпідставним звуженням переліку суб’єктів, що можуть проводити вирощування,

переробку та реалізацію лікарських рослин як різновиду сільськогосподарської

продукції. Так, кількість сільськогосподарської продукції, що виробляється

домашніми господарствами, становить майже половину всієї

сільськогосподарської продукції, яка виробляється в Україні [208, с. 38].

Даний факт є безумовним аргументом на користь застосування саме вказаного

визначення сільськогосподарських товаровиробників.

Теорія аграрного права принципово узгоджується із позицією законодавця в

частині надання визначення сільськогосподарським товаровиробникам.

Виробниками сільськогосподарської продукції називають як підприємства, що

можуть бути засновані на будь-якій формі власності, так і підприємців [51, с. 48].

Позиція щодо віднесення до сільськогосподарських товаровиробників як

юридичних осіб, що займаються сільськогосподарською діяльністю, фермерських

господарств, так і громадян, що реєструються як підприємці для провадження

сільськогосподарської діяльності, підтримується зокрема й В.З. Янчуком [53,

с. 52]. Аналогічна точка зору підтримується також іншими теоретиками в сфері

аграрного права. Наприклад, О.О. Погрібний зазначає, що суб’єктами аграрного

господарювання є, зокрема, аграрні формування всіх форм власності та

громадяни-підприємці, які безпосередньо вирощують і виробляють

сільськогосподарську продукцію – сільськогосподарські товаровиробники [52,

с. 94]. Такої ж позиції додержується й Я.З. Гаєцька-Колотило та Н.В. Ільків [62,

с. 36].

41

Отже, сільськогосподарськими товаровиробниками можуть бути як фізичні,

так і юридичні особи. Відповідно ці ж суб’єкти можуть займатися вирощуванням

та реалізацією лікарських рослин.

Таким чином, аналізу в даному розділі підлягатиме правовий статус як

фізичних, так і юридичних осіб – сільськогосподарських товаровиробників –

суб’єктів правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин.

Обов’язковою характеристикою фізичних та юридичних осіб як суб’єктів

будь-яких правовідносин є правосуб’єктність. Відповідно до загальної теорії

права, правосуб’єктністю є можливість і здатність особи бути суб’єктом

правовідносин з усіма правовими наслідками. Правосуб’єктність складається з

правоздатності, дієздатності та деліктоздатності, разом узятих [74, с. 340].

Аналогічна позиція закріплена і в теорії цивільного права [112, с. 20; 219, с. 30].

Правоздатністю є абстрактна здатність суб’єкта права мати суб’єктивні

права і юридичні обов’язки. Дієздатністю є здатність суб’єкта правовідносин

своїми діями приймати на себе обов’язки та використовувати свої права.

Деліктоздатністю є здатність суб’єкта права нести відповідальність за свої

протиправні вчинки [74, с. 340-341].

Виходячи з теми дослідження важливим є встановлення правосуб’єктності

сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин. При цьому важливо також звернути

увагу на ту обставину, що правосуб’єктність поділяється на загальну (притаманну

всім учасникам правовідносин), галузеву (здатність бути суб’єктом права

відповідної галузі) та спеціальну (здатність бути суб’єктом певної групи

суспільних правовідносин в рамках конкретної галузі права) [34, с. 127-128].

Таким чином, сільськогосподарські товаровиробники в якості суб’єктів

правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин повинні бути

наділені саме спеціальною правосуб’єктністю.

Сільськогосподарські товаровиробники, в першу чергу, є суб’єктами

господарювання, оскільки провадять діяльність із виробництва та реалізації

42

сільськогосподарської продукції. У зв’язку із цим провадити таку діяльність

можуть виключно особи, що набули статусу суб’єкта підприємницької

діяльності – фізичні особи-підприємці, а також юридичні особи, які мають

право займатися підприємницькою діяльністю.

При цьому діяльність сільськогосподарських товаровиробників, незалежно

від їх організаційно-правової форми чи форми власності, підпорядковується

загальному порядку створення та реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-

підприємців. Виходячи із положень Закону України від 15 травня 2003 року

№ 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-

підприємців» [128], а також наказу Міністерства юстиції України від 14 жовтня

2011 року № 3178/5 «Про затвердження форм реєстраційних карток» [146], під час

проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як

суб’єктів господарської діяльності обов’язковим є закріплення видів економічної

діяльності, які даний суб’єкт планує проваджувати. Серед переліку видів

економічної діяльності є, зокрема, наступний – «01.28 Вирощування пряних,

ароматичних і лікарських культур» [145]. Крім того, у випадку провадження

діяльності із подальшої оптової реалізації лікарських рослин обов’язковим є

зазначення серед видів економічної діяльності такого різновиду, як «46.22. Оптова

торгівля квітами та рослинами».

Таким чином, незважаючи на організаційно-правову форму чи форму

власності, будь-який сільськогосподарський товаровиробник, перш ніж почати

вирощування лікарських рослин, повинен належним чином зареєструватися як

суб’єкт господарювання із зазначенням права на вирощування пряних,

ароматичних і лікарських рослин, а також права на їх оптову реалізацію. Вказані

різновиди діяльності не потребують отримання ліцензій, відповідно до ст. 9 Закону

України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів

господарської діяльності» [153].

Отже, відповідно до чинного законодавства України, для того, щоб набути

спеціальну правосуб’єктність як учасник правовідносин з вирощування та

43

реалізації лікарських рослин, сільськогосподарський товаровиробник повинен, в

першу чергу, зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності із

зазначенням при реєстрації відповідних видів економічної діяльності, що

плануються до реалізації – вирощування пряних, ароматичних і лікарських

рослин; оптова торгівля квітами та рослинами.

Отримання торгівельних патентів для провадження діяльності із оптової

реалізації лікарських рослин, відповідно до положень ст. 267 Податкового кодексу

України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, не потрібне [110].

Як уже було зазначено, чинне законодавство України не передбачає будь-

яких вимог до організаційно-правової форми сільськогосподарського

товаровиробника як суб’єкта правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин. Проте, враховуючи характеристики різних організаційно-

правових форм юридичних осіб та форм провадження господарської діяльності

фізичних осіб, щодо сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів

правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин, можна зазначити

наступне.

Діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин є різновидом

підприємницької діяльності, оскільки здійснюється вона самостійно, ініціативно,

систематично, на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних

результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України) [65]. Таким чином, з

урахуванням положень ЦК України [220], ГК України [65], Законів України від

19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» [172], від 17 липня

1997 року № 469/97-ВР «Про сільськогосподарську кооперацію» [168], від

19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» [125] та деяких

інших нормативно-правових актів, сільськогосподарські товаровиробники мають

можливість провадити діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин у

якості наступних суб’єктів підприємницької діяльності: фізичні особи-підприємці,

фермерські господарства, виробничі та обслуговуючі кооперативи, господарські

44

товариства. Проаналізуємо кожну із вказаних організаційно-правових форм

окремо.

Фізичні особи мають можливість провадити діяльність з вирощування та

реалізації лікарських рослин в статусі фізичних осіб-підприємців. Зареєструватися

у якості фізичної особи-підприємця, що провадить діяльність з вирощування та

реалізації лікарських рослин, має право будь-яка фізична особа з повною

цивільною дієздатністю (ст. 50 ЦК України) [220]. Варто відзначити, що фізичні

особи мають можливість займатися вирощуванням лікарських рослин і в процесі

ведення особистого селянського господарства. Проте, в такому випадку фізична

особа не буде вважатися сільськогосподарським товаровиробником, оскільки

відповідно до ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV «Про

особисте селянське господарство», діяльність, пов’язана з веденням особистого

селянського господарства, не відноситься до підприємницької, а провадиться лише

з метою задоволення власних потреб (потреб родини) у сільськогосподарській

продукції [157]. При цьому, не можна виключати можливість провадження

громадянами в рамках ведення ними особистого селянського господарства

діяльності з вирощуванням лікарських рослин та реалізації надлишків даної

продукції. Однак, така діяльність громадян не становить предмет даного

дослідження.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із

створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну

сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою

отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського

господарства, відповідно до закону (ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року

№ 973-IV «Про фермерське господарство») [172]. Відповідно до ст. 24 цього ж

нормативного акту, фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї

діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво сільськогосподарської

продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає

партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних.

45

Отже, таким різновидом діяльності може бути обрано вирощування та реалізацію

лікарських рослин.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином

України, або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї,

відповідно до закону. Таке законодавче обмеження, в контексті саме провадження

діяльності з вирощування лікарських рослин, викликає наступні негативні

наслідки. Як зазначалося раніше, вирощування лікарських рослин представляє

собою складний технологічний процес, що потребує використання спеціального

обладнання та устаткування, суттєвих необоротних активів (землі та іншої

нерухомості), залучення кваліфікованих спеціалістів тощо. Проте, фермерські

господарства як родинна форма провадження сільськогосподарської діяльності

часто позбавлені можливості залучення значної кількості капіталу (спеціальні

програми із інвестування чи кредитування на даний час в Україні відсутні). У

зв’язку із цим забезпечення належного рівня провадження діяльності з

вирощування лікарських рослин фермерськими господарствами найчастіше

неможливе (за винятком великих фермерських господарств). Підтвердженням

даної точки зору є та обставина, що серед провідних українських підприємств, які

займаються вирощуванням, заготівлею, первинною переробкою лікарської

рослинної сировини, немає жодного фермерського господарства [201, с. 265].

Аналогічна ситуація має місце й щодо фізичних осіб-підприємців.

Діяльність сільськогосподарських товаровиробників з вирощування та

реалізації лікарських рослин може бути організована у формі

сільськогосподарського виробничого або обслуговуючого кооперативу.

Сільськогосподарським виробничим кооперативом є сільськогосподарський

кооператив, що утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є виробниками

сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої

господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою

одержання прибутку (ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР

«Про сільськогосподарську кооперацію») [168]. Сільськогосподарські

46

виробничі кооперативи провадять господарську діяльність, основною метою якої є

отримання прибутку, та реалізують свою продукцію за цінами, що

встановлюються самостійно на договірних засадах з покупцем, і є суб’єктами

підприємницької діяльності.

Як і інші суб’єкти господарської діяльності, сільськогосподарські виробничі

кооперативи мають право самостійно обирати різновид діяльності, що вони

провадять. Зокрема, такою діяльністю може бути обрана й діяльність з

вирощування та реалізації лікарських рослин. Проте, як уже зазначалося раніше, з

метою досягнення рентабельності такого роду виробництва важливою є наявність

належної матеріально-технічної бази.

Сільськогосподарським обслуговуючим кооперативом є

сільськогосподарський кооператив, що утворюється шляхом об’єднання

фізичних та/або юридичних осіб-виробників сільськогосподарської продукції

для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або

збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними

сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів

(ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР «Про

сільськогосподарську кооперацію») [168]. В даному нормативно-правовому

акті відсутні обмеження щодо можливості створення сільськогосподарських

обслуговуючих кооперативів для обслуговування діяльності з вирощування

та реалізації лікарських рослин.

Як доводить досвід практичної роботи з вирощування та реалізації

лікарських рослин, що склався в Україні, найбільш розповсюдженою формою

організації такої діяльності є підприємства корпоративного типу, зокрема

товариства з обмеженою відповідальністю й приватні та публічні акціонерні

товариства (повні товариства, товариства з додатковою відповідальністю та

командитні товариства як різновиди організаційно-правової форми юридичної

особи в сільському господарстві майже не використовуються, у тому числі й щодо

діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин).

47

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений)

капітал якої поділений на частки між учасниками. У формі господарських

товариств можуть існувати підприємства, установи та організації, створені на

засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх

майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Товариства

можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить

законодавству України (ст. 1 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ

«Про господарські товариства») [125].

Отже, відсутні жодні законодавчі обмеження щодо можливості

провадження діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками, створеними у формі господарських

товариств.

Окрім поділу сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів

правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин за їх організаційно-

правовою формою, існують й інші критерії для їх класифікації.

Виходячи з того положення, що сільськогосподарські товаровиробники є

суб’єктами аграрного права, вони також можуть поділятися на види в залежності

від форми власності: на державні, комунальні та приватні [51, с. 49-50]. Знову ж

таки, через відсутність будь-яких законодавчих застережень сільськогосподарські

товаровиробники як суб’єкти правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин можуть належати до будь-якої форми власності.

Крім того, ст. 116 та ст. 117 ГК України передбачають специфічні різновиди

підприємств, які у тому числі можуть створюватися при провадженні діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками – підприємство з іноземними інвестиціями та іноземне

підприємство [65].

Підприємством з іноземними інвестиціями є підприємство, створене

відповідно до вимог ГК України, в статутному капіталі якого не менш як десять

відсотків становить іноземна інвестиція. Іноземним підприємством є унітарне або

48

корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє

виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче

підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства та

підприємства з іноземними інвестиціями можуть створюватися в різних

організаційно-правових формах, зокрема, розповсюдженою є товариство з

обмеженою відповідальністю (в сільському господарстві) [100].

Окремо необхідно зупинитися на тому факті, що сільськогосподарські

товаровиробники як суб’єкти правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин можуть діяти в якості підприємств. У даному випадку

необхідно розуміти підприємство як різновид організаційно-правової форми

юридичної особи, а не як організаційну форму господарювання. Теорія

господарського права звертає увагу на відмінність вказаних понять. Так,

наприклад, М.Г. Ісаков зазначає, що поняття “підприємство” є

узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні

організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є

загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним,

сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам [77, с.7].

Вказану позицію підтримують й представники теорії аграрного права,

наприклад, Ю.М. Крупка [85, с. 33-36].

Порядок діяльності підприємства як різновиду організаційно-правової

форми юридичної особи на законодавчому рівні практично не врегульований.

Єдиним джерелом є ГК України. Відповідно до його положень підприємства

поділяються на державні, комунальні та приватні. Державні та комунальні

підприємства створюються розпорядчим органом відповідного органу державної

влади чи органу місцевого самоврядування, а приватні підприємства – за

рішенням фізичних та юридичних осіб приватного права [65].

Таким чином, можна прийти до висновку, що сільськогосподарські

товаровиробники як суб’єкти правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин можуть діяти в будь-якій організаційно-правовій формі, що

49

передбачає створення суб’єкта підприємницької діяльності. Форма власності,

порядок створення (приватно-правовий чи публічно-правовий), наявність чи

відсутність іноземної частки у статутному капіталі юридичної особи для створення

сільськогосподарського товаровиробника, який провадить діяльність з

вирощування та реалізації лікарських рослин, формально-юридичного значення не

має, а отже всі вони є рівні.

Крім того, сільськогосподарський товаровиробник, що провадить діяльність

з вирощування та реалізації лікарських рослин, представляє собою не тільки, та

навіть не стільки, «правову категорію», а скоріше категорію «економічну» чи

навіть «господарсько-економічну». Справа в тому, що поряд із поняттям

підприємства як організаційно-правової форми юридичної особи, як зазначалося

раніше, під підприємством розуміється ще й самостійний суб’єкт господарювання,

створений компетентним органом державної влади або органом місцевого

самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих

потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідницької,

торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому

ГК України та іншими законами (ст. 62 ГК України) [65]. Отже, під підприємством

розуміється комплексне поняття, що характеризує не тільки юридичну форму

організації суб’єкта господарювання, а його економічні та організаційні

показники. Відповідно, підприємства в даному розумінні цього терміну можуть

створюватися і в галузі сільськогосподарського виробництва, а отже, набувати

статус сільськогосподарських підприємств. Вирощування та реалізація лікарських

рослин, як і будь-яких інших сільськогосподарських культур, має своєю метою

отримання найкращих можливих врожаїв висококласної продукції. В

протилежному випадку діяльність з вирощування лікарських рослин становиться

не рентабельною. У зв’язку із цим аналіз правового статусу сільськогосподарських

товаровиробників як суб’єктів правовідносин з вирощування лікарських рослин

повинен розглядатися не тільки з точки зору формальних нормативних вимог до

організації відповідної підприємницької діяльності, а й організаційних вимог до

50

провадження діяльності з вирощування лікарських рослин, яка у тому числі

частково урегульована нормами права. Систематизація таких ознак дозволить в

повній мірі визначити статус сільськогосподарських товаровиробників як

суб’єктів правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин.

В першу чергу розглянемо поняття «підприємство» з точки зору аграрного

права. В теорії аграрного права під сільськогосподарським підприємством

розуміють суб’єкта аграрних правовідносин, що самостійно володіє і

розпоряджається відокремленим майном, у комплексі якого основним засобом

виробництва виступає природне тіло – земля, що використовується ним для

виробництва сільськогосподарської продукції (предмета діяльності), а також

переробки сировини рослинного і тваринного походження, виконання інших робіт

і надання послуг для задоволення потреб побутового та соціально-культурного

характеру як безпосередньо своїх працівників, так і працівників сфери

обслуговування [51, с. 49].

У чинному законодавстві України наявне визначення

сільськогосподарського підприємства. Відповідно до ст. 1 Закону України від

18 січня 2001 року № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського

господарства на період 2001-2004 років» сільськогосподарським підприємством

(включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) є

юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка

сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше

50 відсотків загальної суми виручки [170]. Податковий кодекс України від

2 грудня 2010 року № 2755-VI у ст. 209.6 зазначає, що сільськогосподарським

вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених

(наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або

орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома

вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як

75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх

12 послідовних звітних податкових періодів сукупно [110].

51

Крім того, в Методиці розрахунку рівня рентабельності

сільськогосподарської діяльності сільськогосподарських підприємств,

затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 14 лютого

2011 року № 33, також міститься визначення сільськогосподарського

підприємства як терміну, що вживається для цілей даного нормативного акту, а

саме: сільськогосподарське підприємство – це самостійний статутний об’єкт, який

має право юридичної особи та здійснює виробничу діяльність у галузі сільського

господарства з метою одержання відповідного прибутку (доходу); під

сільськогосподарськими підприємствами розуміються усі підприємства –

юридичні особи або їхні відокремлені підрозділи, що займаються

сільськогосподарською діяльністю [134]. В іншому нормативному акті в галузі

статистичних спостережень сільськогосподарське підприємство розуміється як

статистична одиниця, що здійснює виробництво продукції і послуг сільського

господарства, є самостійною в прийнятті рішень щодо використання для цього

своїх засобів і найбільш незалежною з огляду на фінансові й виробничі функції; з

точки зору правового статусу сільськогосподарське підприємство є, як правило,

юридичною особою або відокремленим підрозділом юридичної особи

(Методологічні положення з організації державних статистичних спостережень зі

статистики сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Державного

комітету статистики України від 9 листопада 2011 року) [135].

Таким чином, за деякими незначними відмінностями, представники теорії

аграрного права та законодавець однаково розуміють поняття

«сільськогосподарське підприємство». Ключовою відмінністю є віднесення до

сільськогосподарських підприємств фізичних та юридичних чи тільки юридичних

осіб. Проте, можна прийти до висновку, що все ж більш точним є розуміння

сільськогосподарського підприємства як будь-якого суб’єкта господарювання

незалежно від організаційно-правової форми, що провадить сільськогосподарську

діяльність з метою отримання прибутку, і така діяльність є основною діяльністю

даного суб’єкта.

52

Таким чином, прийшовши до того розуміння, що сільськогосподарський

товаровиробник як суб’єкт правовідносин з вирощування та реалізації лікарських

рослин є сільськогосподарським підприємством – єдиним економіко-правовим

формуванням, із власною матеріально-технічною базою, персоналом тощо, що

провадить сільськогосподарську діяльність як суб’єкт підприємницької діяльності

з метою отримання прибутку, його правовий статус набуває додаткових ознак. І

враховуючи загальні ознаки сільськогосподарського підприємства як форми

господарювання, визначені теорією аграрного права, а також технологічні вимоги,

що ставляться до процесу вирощування лікарських рослин з метою забезпечення

їх належної для вироблення лікарських препаратів якості, проаналізуємо додаткові

ознаки сільськогосподарського товаровиробника як суб’єкта правовідносин з

вирощування лікарських рослин.

Так, першочерговим елементом правосуб’єктності будь-якого

сільськогосподарського товаровиробника є факт набуття ним на праві власності чи

іншого речового права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Дана ознака випливає із того факту, що основним різновидом будь-якого

сільськогосподарського товаровиробника, як уже було встановлено раніше, є

сільськогосподарська діяльність. Даний різновид господарської діяльності не може

провадитися інакше, ніж на земельних ділянках. Земельний кодекс України від

25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ в ст. 125 зазначає, що речові права на земельну

ділянку виникають з моменту їх державної реєстрації [76]. Отже, до моменту

реєстрації відповідного речового права на земельну ділянку

сільськогосподарський товаровиробник не має права використовувати її для

провадження своєї діяльності, а оскільки сільськогосподарська діяльність є

кваліфікуючою ознакою сільськогосподарського товаровиробника, наявність

зареєстрованого речового права на земельну ділянку сільськогосподарського

призначення є обов’язковою ознакою правового статусу сільськогосподарського

товаровиробника.

53

Дана позиція підтримується наукою аграрного права. Так, С.І. Марченко

зазначає, що обов’язковою ознакою правосуб’єктності товарного

сільськогосподарського виробництва в сфері рослинництва і тваринництва є,

зокрема, набуття сільськогосподарським товаровиробником земельної ділянки на

праві власності або користування [93, с. 9]. М.Я. Ващишин вказує, що основною

організаційно-правовою підставою для створення селянського (фермерського)

господарства є юридичний факт отримання земельної ділянки (на праві приватної

власності, користування, оренди чи емфітевзису) [60, с. 10].

Відповідно й сільськогосподарські товаровиробники, що провадять

діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин, можуть вважатися

суб’єктами даних правовідносин виключно після набуття речового права на

земельну ділянку сільськогосподарського призначення. При цьому важливо

пам’ятати, що для вирощування конкретних різновидів лікарських рослин

необхідно використовувати земельні ділянки із певним складом ґрунтового

покриву та сприятливим географічним розташуванням. Отже, можна зробити

висновок, що однією із ознак правосуб’єктності сільськогосподарських

товаровиробників як суб’єктів правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин є наявність зареєстрованого в порядку Закону України від

1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на

нерухоме майно та їх обтяжень» речового права (права власності, права

постійного користування, права оренди, емфітевзису) на земельну(і) ділянку(и)

сільськогосподарського призначення, що є придатною для вирощування певних

видів лікарських рослин [127].

Окрім наявності земельної ділянки, для вирощування лікарських рослин

важливою є наявність належної матеріально-технічної бази, і в першу чергу це

стосується нерухомого майна, відмінного від земельних ділянок, та спеціального

обладнання.

Вказана матеріально-технічна база представляє собою основну частину

майна сільськогосподарського товаровиробника. Теорія аграрного права називає

54

майно, що використовується в процесі сільськогосподарської діяльності, майном

сільськогосподарського призначення. В.М. Єрмоленко зазначає, що майно

сільськогосподарського призначення має такі специфічні ознаки:

застосовується тільки в сільськогосподарському виробничому процесі; його

неможливо перепрофілювати для інших видів господарської діяльності в

первісному, незмінному вигляді; проектується спеціалізованими

конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами;

випускається спеціалізованими виробниками і становить їхню основну

продукцію; таке майно підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі [70,

с. 15].

У процесі вирощування лікарських рослин особливого значення мають

будівлі та приміщення, в яких може зберігатися вирощена лікарська

сировина. Так, у вже згаданій раніше настанові Міністерства охорони

здоров’я України «Лікарські засоби. Належна практика культивування та

збирання вихідної сировини рослинного походження» зазначається, що

будівлі та приміщення, що використовуються для обробки та зберігання

зібраних лікарських рослин та лікарської рослинної сировини мають:

1) ніколи не використовуватися для утримання худоби; 2) бути ізольовані від

птахів, комах, гризунів і домашніх тварин; 3) мати бетонні або подібні

підлоги, зручні для очищення; 3) бути достатньо просторими, щоб запобігти

перехресній контамінації між рослинами; 4) бути обладнаними місцями для

переодягання, а також туалетними кімнатами з приладдям для миття рук

[124].

Щодо обладнання, яке використовується для культивування і

переробки рослин, встановлюється наступна вимога: ті частини обладнання,

що при збиранні безпосередньо контактують з лікарськими рослинами /

рослинною сировиною, мають бути виготовлені з відповідних матеріалів, що

виключають перехресну контамінацію лікарських рослин / рослинної

сировини хімічними й іншими небажаними речовинами.

55

Отже, вказані рекомендації повинні дотримуватися

сільськогосподарськими товаровиробниками з метою виготовлення належної

лікарської сировини, що гарантуватиме можливість її подальшої реалізації.

Порядок та підстави набуття права власності на вказане майно

сільськогосподарськими товаровиробниками передбачені як загальними

нормативно-правовими актами в сфері господарювання, так і спеціальними

нормативно-правовими документами, що регулюють діяльність

сільськогосподарських товаровиробників. Так, відповідно до ст. 133

ГК України, основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на

якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші

речові права – право господарського відання, право оперативного

управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі

інших речових прав (права володіння, права користування тощо),

передбачених ЦК України. Майно суб’єктів господарювання може бути

закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна

[65]. Ст. 140 цього ж нормативного акту зазначає, що джерелами формування

майна суб’єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески

засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від

цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від

продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм,

придбання майна інших суб’єктів; кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші

джерела, не заборонені законом.

Закон України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське

господарство» зазначає, що до складу майна фермерського господарства

(складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування,

матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в

результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на

підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та

56

іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також

інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові

кошти, які передаються членами фермерського господарства до його

складеного капіталу (ст. 19) [172]. Майно фермерського господарства

належить йому на праві власності. У власності фермерського господарства

може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові

будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке

необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і

набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство

має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-

правових угод (ст. 20) [172].

Аналогічним є положення ст. 14 Закону України від 17 липня 1997 року

№ 469/97-ВР «Про сільськогосподарську кооперацію» – право власності на

землю може набуватися сільськогосподарським виробничим кооперативом

шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його членами, а

також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу,

дарування, міни, іншими правочинами [168]; а також ст. 12 Закону України

від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» –

товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як

вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої

товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів;

іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом [125].

Отже, сільськогосподарські товаровиробники мають можливість

набувати у власність чи в користування нерухоме майно та обладнання,

необхідне для провадження діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин, у будь-якій спосіб, не заборонений законом.

На нерухоме майно, яке набувається сільськогосподарськими

товаровиробниками у власність чи в користування, має бути зареєстроване

речове право, відповідно до положень Закону України від 1 липня 2004 року

57

№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх

обтяжень» [127].

Щодо обладнання, яке не є нерухомим майном, зазначимо наступне.

Обладнання, що використовується сільськогосподарськими товаровиробниками в

процесі вирощування та обробки лікарських рослин, може набуватися ними як у

власність, так і в користування на підставі цивільних та господарських договорів.

Таке майно є активами сільськогосподарського товаровиробника, відповідно до

положень ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [123]. Воно повинно

перебувати на балансі такого сільськогосподарського товаровиробника та

відображатися в документах бухгалтерської та фінансової звітності, враховуючи

особливості системи оподаткування, що використовується сільськогосподарським

товаровиробником.

Крім того, важливо звернути увагу на те, що обладнання, яке

використовується сільськогосподарськими товаровиробниками для вирощування

лікарських рослин, повинно бути сертифікованим, відповідно до Правил

обов’язкової сертифікації машин сільськогосподарських для рослинництва,

тваринництва, птахівництва і кормовиробництва, затверджених наказом

Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від

17 січня 1997 року № 24 [144].

Отже, ознакою сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів

правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин є наявність

зареєстрованого речового права на нерухоме майно (будівлі чи приміщення),

придатні для обробки та зберігання лікарських рослин, а також наявність

набутого на підставі відповідного цивільного чи господарського договору у

власність чи в користування обладнання, зафіксованого на балансі

сільськогосподарського товаровиробника в установленому законом порядку.

Крім майнових ознак сільськогосподарського товаровиробника як

суб’єкта правовідносин з вирощування лікарських рослин, особливо важливе

58

значення мають характеристики трудових правовідносини, що складаються в

процесі вирощування лікарських рослин.

Так, як зазначалося раніше, з метою забезпечення належної якості

лікарських рослин особи, які приймають участь в обробці лікарських рослин

та зібраної лікарської сировини, повинні мати необхідні знання в цій сфері, а

також задовільний для такої роботи стан здоров’я. Отже, належна організація

трудової діяльності в процесі вирощування лікарських рослин є

обов’язковою складовою для отримання лікарської сировини високої якості.

Трудові правовідносини є невід’ємною складовою правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин. Враховуючи ту обставину, що

аграрні трудові правовідносини мають своїм об’єктом сільськогосподарську

працю, спрямовану на виробництво продукції сільського господарства [94,

с. 17], об’єктом трудових правовідносин в рамках правовідносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин є праця, спрямована на

вирощування лікарських рослин та отримання якісної лікарської сировини.

В рамках трудових правовідносин існують правовідносини щодо

організації праці в сільськогосподарських підприємствах. Дані

правовідносини виникають між сільськогосподарськими підприємствами та

працівниками [53, с. 91]. Об’єктом таких правовідносин є процес організації

праці під час вирощування сільськогосподарських культур. Відповідно, в

процесі вирощування лікарських рослин між сільськогосподарським

товаровиробником та найманими працівниками виникають правовідносини із

організації праці, об’єктом яких є процес організації праці з вирощування та

реалізації лікарських рослин.

Варто відзначити, що трудові правовідносини, які виникають в процесі

сільськогосподарської діяльності, належним чином на нормативному рівні не

врегульовані. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року

№ 322-VIII в ст. 3 передбачає, що особливості праці членів кооперативів та їх

об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських

59

господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями

визначається законодавством та їх статутами [79]. Спеціальне законодавство

в сфері сільського господарства належного спеціального регулювання

трудових правовідносин не містить, а щодо трудових правовідносин, які

виникають в процесі вирощування лікарських рослин, не містить будь-яких

вимог чи застережень. Зокрема, ст. 27 Закону України від 19 червня

2003 року № 973-ІV «Про фермерське господарство» зазначає, що трудові

правовідносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його

членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право

залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором

(контрактом). Трудові правовідносини членів фермерського господарства

регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором

(контрактом), – законодавством України про працю. З особами, залученими

до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір

(контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови

праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана

відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо) [172].

Ознакою сільськогосподарського виробничого кооперативу є обов’язкова

трудова участь засновників такого кооперативу. Проте, відповідно до ст. 34

Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію», для

здійснення мети і статутних завдань кооперативна організація може залучати

до роботи за трудовим договором осіб, які не є її членами. У разі залучення

осіб на визначений строк чи на час виконання певної роботи за згодою сторін

між кооперативною організацією та найманим працівником може укладатися

договір у формі контракту [150].

Отже, організація трудового процесу під час вирощування та реалізації

лікарських рослин повинна регулюватися правилами внутрішнього трудового

розпорядку та трудовими договорами (контрактами) із працівниками. Проте,

окремі положення повинні бути врегульованими з урахуванням нормативних

60

актів у галузі провадження рослинництва та сільськогосподарської діяльності

взагалі.

В першу чергу зазначимо, що чинне законодавство України не

передбачає вимог до обов’язкової наявності в штаті сільськогосподарського

товаровиробника особи із спеціальною освітою в галузі вирощування

лікарських рослин. Проте, відповідно до п. 1.2 Примірної інструкції з

охорони праці під час виконання ручних робіт у рослинництві ПІ 2.0.00-081-

99, до виконання ручних робіт у рослинництві допускаються особи, які

пройшли вступний інструктаж та первинний інструктаж на робочому місці

[132]. В цьому випадку, звичайно, мається на увазі проведення інструктажу з

техніки безпеки при проведенні ручних робіт у рослинництві. Однак, при

збиранні лікарських рослин, як рекомендується в настанові Міністерства

охорони здоров’я України «Лікарські засоби. Належна практика

культивування та збирання вихідної сировини рослинного походження»

[124], особливу увагу необхідно приділяти правильному порядку збору

рослин, їх розпізнанню, правильному маркуванню. Взагалі весь процес

вирощування лікарських рослин повинен бути повністю задокументований.

У зв’язку із чим можна зробити висновок, що особи, які задіються в процесі

вирощування лікарських рослин, повинні бути належним чином

проінструктовані щодо особливостей лікарських рослин, порядок їх посадки,

збирання, первинної обробки та зберігання. Органи управління

сільськогосподарських товаровиробників зобов’язані забезпечити належні

умови для отримання необхідних знань працівниками, у тому числі із

розробки методичної літератури, її роз’ясненнями тощо.

Щодо особливостей контролю за станом здоров’я працівників, задіяних

при провадженні діяльності з вирощування лікарських рослин, зазначимо

наступне. Так, серед Переліку професій, виробництв та організацій,

працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним

оглядам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

61

23 травня 2001 року № 559, не значаться працівники, зайняті в процесі

вирощування та первинної обробки лікарських рослин [106].

У зв’язку із цим пропонуємо доповнити постанову Кабінету Міністрів

України від 23 травня 2001 року № 559 «Про затвердження переліку

професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають

обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих

оглядів та видачі особистих медичних книжок» наступним пунктом:

«1-1. Сільське господарство:

працівники, зайняті в процесі вирощування та первинної обробки

лікарських рослин, які безпосередньо контактують з насінням та садивним

матеріалом, лікарськими рослинами та вирощеною сировиною, незалежно від

характеру виконуваної роботи».

Що стосується організації навчального процесу робітників, задіяних в

процесі вирощування та первинної обробки лікарських рослин, проведення

ним необхідного інструктажу, зазначимо наступне. Вказане питання не є

тільки питанням конкретного сільськогосподарського товаровиробника,

оскільки на сьогодні в Україні відсутня будь-яка державна програма в сфері

розвитку даного різновиду сільськогосподарської діяльності, хоча проблема

відсутності з боку держави комплексного підходу до організації діяльності із

культивування лікарських рослин була й залишається актуальною в нашій

країні з давніх часів. Одним із основних негативних проявів такої державної

політики є відсутність належного рівня знань про особливості вирощування

лікарських рослин серед сільськогосподарських товаровиробників. Отже,

запровадження окремих законодавчих вимог про необхідність проведення

інструктажу та навчання працівників, задіяних в процесі вирощування

лікарських рослин, керівництвом сільськогосподарських товаровиробників

не є варіантом ефективного правового регулювання відносин з вирощування

та реалізації лікарських рослин. Запровадження локального регулювання на

підприємствах повинно базуватися на загальноправових чи галузевих

62

нормативних актах у відповідній сфері. Таким чином, із урахуванням

вищевикладеного, приходимо до висновку про необхідність запровадження

спеціального правового регулювання відносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин – Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками.

У зв’язку з цим доцільно було б розробити державну комплексну

цільову програму із підтримки культивування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками в Україні із залученням

спеціалістів в галузі сільського господарства, охорони здоров’я, екології,

охорони праці тощо. Розробка такої програми повинна бути спрямована на

досягнення єдиного підходу до організації роботи на сільськогосподарських

підприємствах з вирощування лікарських рослин, що в свою чергу

відіграватиме важливу роль в процесі вироблення якісної лікарської

сировини.

Таким чином, аналіз чинного законодавства щодо регулювання

відносин з вирощування та реалізації лікарських рослин дозволяє визначити

обсяг ознак правосуб’єктності сільськогосподарських товаровиробників як

суб’єктів правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин, що є

важливою властивістю, яка визначає передумови для їх правового статусу,

що реалізується у відповідних правовідносинах, а саме:

а) реєстрація сільськогосподарського товаровиробника як фізичної

особи-підприємця чи юридичної особи будь-якої організаційно-правової

форми із зазначенням серед різновидів економічної діяльності діяльність з

вирощування пряних, ароматичних і лікарських рослин та оптову торгівлю

квітами та рослинами;

б) оформлення та реєстрація речового права (права власності,

постійного користування, права оренди, емфітевзису) на земельну ділянку

сільськогосподарського призначення за сільськогосподарським

товаровиробником в порядку, передбаченому Земельним кодексом України

63

та Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну

реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім того, з урахуванням особливостей діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин можна визначити також і інші ознаки статусу

сільськогосподарських товаровиробників, які характеризують їх у якості

виробників якісної та рентабельної лікарської сировини:

по-перше, набуття у власність чи на підставі іншого речового права

будівель та приміщень, придатних для проведення діяльності із оброблення

лікарських рослин та їх зберігання;

по-друге, набуття у власність чи на підставі іншого речового права

спеціального обладнання, що може використовуватися в процесі

вирощування лікарських рослин;

по-третє, організація виробничого процесу під час вирощування

лікарських рослин таким чином, щоб забезпечити навчання, інструктаж, а

також систематичний нагляд за станом здоров’я осіб, що залучаються до

роботи в процесі вирощування лікарських рослин.

1.3. Принципи правового регулювання відносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками

В процесі розробки пропозицій із удосконалення правового регулювання

відносин з вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками особливо важливе значення має врахування принципів, на

яких таке правове регулювання повинно базуватися.

Представники науки загальної теорії держави та права однозначно

підходять до розуміння принципів права. Так, С.С. Алексєєв принципами права

називає вихідні нормативно-керівні начала, що характеризують його зміст, його

основи, закріплені в ньому закономірності суспільного життя [4, с. 98]. У

64

Підручнику з теорії держави та права під редакцією М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка та

О.В. Петришина зазначається, що принципами права є загальні вимоги до

суспільних відносин, їх учасників, а також вихідні керівні засади, відправні

установлення, що виражають сутність права і випливають із ідей справедливості й

свободи, а також визначають загальну спрямованість і найістотніші риси діючої

правової системи [74, с. 193]. О.О. Уварова під принципами права розуміє систему

вимог до належної поведінки людей, які відображають визнані у суспільстві

цінності і утворюють спрямовану на регулювання суспільних відносин ієрархічну

єдність [212, с. 55]. Подібні визначення містяться також в інших джерелах із

загальної теорії держави та права [210, с. 134]. Все це надає можливість зазначити,

що принципами права є основні керівні засади, що відображають суттєві

положення права та на яких будується правова система.

Принципи права представляють собою основу правового регулювання. В

залежності від сфери дії, принципи права поділяються на загальноправові

принципи, галузеві та міжгалузеві принципи, а також принципи правових

інститутів [74, с. 196-201].

Загальноправові принципи права поширюються на всі правовідносини, що

виникають в суспільстві. В теорії права серед загальноправових принципів також

виділяють основоположні принципи, які можна розглядати як основу всієї

правової системи держави. До таких принципів відносять: принцип

справедливості, принцип рівності, принцип свободи та принцип гуманізму [108,

с. 15-20]. Іншими загальноправовими принципами теорія права називає принцип

єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин, принцип гарантованості

прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності,

принцип поєднання стабільності і динамізму тощо [74, с. 196].

Звичайно, вказані принципи поширюють свою дію й на правовідносини, що

виникають в процесі вирощування та реалізації лікарських рослин, у зв’язку із чим

абсолютно всі суб’єкти даних правовідносин повинні таким чином здійснювати

свою діяльність, щоб не порушувати вказані принципи. Більш того, законодавство,

65

яке безпосередньо спрямоване на впорядкування таких правовідносин, повинно

відповідати вищевказаним принципам права. Варто відзначити, що розкриття

особливостей загальноправових принципів права представляє собою тему для

окремого дослідження, й дане питання не раз вивчалося на монографічному рівні

[109; 212; 58], у зв’язку із чим в рамках розкриття теми даної дисертації особливу

увагу необхідно приділити саме галузевим принципам аграрного права, якими

регулюються правовідносини з вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками, а також принципам вказаного

правового інституту.

По-перше, розглянемо поняття принципів в аграрному праві. Теорія

аграрного права відносить до принципів даної галузі наступні: 1) пріоритетність

сільського господарства в народногосподарському комплексі України;

2) забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх

суб’єктів аграрних правовідносин; 3) право суб’єктів аграрного господарювання

самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність; 4) органічний

взаємозв’язок трудових і земельних правовідносин; 5) державна підтримка

сільськогосподарського товаровиробника; 6) забезпечення рівності і

справедливого розподілу матеріальних і культурних благ між міським і сільським

населенням [85].

В інших літературних джерелах до принципів аграрного права відносять,

зокрема: 1) принцип врахування специфіки і особливостей сільськогосподарського

виробництва; 2) принцип рівності учасників аграрних правовідносин; 3) право

добровільного вибору селянами форм трудової та господарської діяльності;

4) принцип розширення системи юридичних гарантій для свободи аграрного

підприємництва; 5) принцип закріплення за державою регулятивних функцій в

сфері аграрного підприємництва; 6) принцип органічного зв’язку трудової

діяльності з природно-кліматичними умовами аграрного підприємництва,

екологічна спрямованість цієї діяльності [2, с. 17-18].

66

У підручнику з аграрного права під редакцією О.О. Погрібного серед

спеціальних галузевих принципів аграрного права виділяють: 1) принцип

пріоритетності сільського господарства в системі інших галузей народного

господарства; 2) рівність суб’єктів аграрних правовідносин; 3) право

добровільного вибору селянами організаційно-правових форм господарювання на

землях сільськогосподарського призначення, а також характеру, напрямів і

способів їхньої господарської та іншої діяльності, як і вільного розпорядження

виробленою (виготовленою) сільськогосподарською та іншою продукцією;

4) тісний органічний взаємозв’язок трудових і земельних правовідносин;

5) принцип стабільної державної підтримки сільськогосподарського

товаровиробника; 6) принцип реальної гарантованості суб’єктивних прав селян як

громадян України й як суб’єктів аграрних правовідносин [52, с. 14]. У підручнику

з аграрного права за редакцією В.П. Жушмана та А.М. Статівки зазначаються

наступні принципи аграрного права: 1) рівність учасників аграрно-правових

відносин; 2) свобода аграрного підприємництва і добровільність обрання

форм та напрямків господарської діяльності; 3) органічний зв’язок трудової

діяльності з природно-кліматичними умовами виробництва; 4) пріоритетність

розвитку АПК; 5) демократизація системи управління АПК; 6) всебічна

охорона і зміцнення всіх форм власності та різноманітних організаційно-

правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них

базуються; 7) господарська самостійність та відповідальність суб’єктів

сільськогосподарської діяльності і праці; 8) невтручання державних органів у

виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників

[51, с. 13-14].

Вищевказане дозволяє зробити висновок, що основними галузевими

принципами аграрного права є: принцип пріоритетності сільського

господарства в народногосподарському комплексі України; принцип

державної підтримки сільського господарства; принцип рівності всіх

суб’єктів сільськогосподарської діяльності; принцип свободи вибору

67

різновиду сільськогосподарської діяльності та свободи вибору способів її

здійснення, свободи реалізації сільськогосподарської продукції.

У зв’язку із тим, що вирощування лікарських рослин є різновидом

сільськогосподарської діяльності, вказані принципи поширюються й на

правовідносини з вирощування та реалізації лікарських рослин, а їх

тлумачення повинно відбуватися в контексті особливостей провадження

діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин. Розглянемо кожен

із вказаних принципів окремо.

Принцип пріоритетності сільського господарства в

народногосподарському комплексі України. Про пріоритетність сільського

господарства зазначається в багатьох нормативно-правових актах.

Пріоритетність агропромислового комплексу в народногосподарському

комплексі відзначалася на законодавчому рівні ще в радянський період. В

Законі України від 17 жовтня 1990 року № 400-ХІІ «Про пріоритетність

соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному

господарстві» зазначається, що пріоритетність соціального розвитку села та

агропромислового комплексу об'єктивно випливає з виняткової значущості

та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у

життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянства як

господаря землі, носія моралі та національної культури. Високий рівень

соціально-економічного розвитку села є основною умовою продовольчого та

сировинного забезпечення республіки, її економічної незалежності [163]. В

Законі України від 18 жовтня 2005 року № 2982-IV «Про основні засади

державної аграрної політики на період до 2015 року» серед підстав

визначення пріоритетності агропромислового комплексу зазначаються

винятковість значущості та незамінність вироблюваної продукції сільського

господарства в життєдіяльності людини і суспільства, потреба відродження

селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури [156].

68

Рекомендації парламентських слухань на тему «Сучасний стан та

перспективи розвитку сільського господарства і харчової промисловості

України», схвалені постановою Верховної Ради України від 6 квітня

2009 року № 1240-VI, закріплюють, що агропромисловий комплекс України

забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни [165].

Аналогічне положення міститься також в Державній цільовій програмі

розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженій постановою

Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року № 1158 [131].

Закон України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ «Про стимулювання

розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» у преамбулі

визначає сільське господарство як пріоритетну галузь народного

господарства [170].

Аналізуючи положення вищевказаних нормативно-правових актів,

можна прийти до висновку, що принцип пріоритетності сільського

господарства в народногосподарському комплексі України є основним, на

якому базуються всі інші галузеві принципи, що діють в аграрному праві.

Ст. 1 Закону України від 17 жовтня 1990 року № 400-ХІІ «Про пріоритетність

соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному

господарстві» передбачає заходи, провадження яких спрямоване на

забезпечення пріоритетності соціального розвитку села та агропромислового

комплексу [163]. Більшість із цих заходів перекликається з принципами

аграрного права, а саме: надання агропромисловим товаровиробникам права

вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської

діяльності, повної власності на результати своєї праці; створення необхідної

ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку

соціальної інфраструктури; зміни державної інвестиційної політики, зокрема

спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної

бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості,

будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення

69

його соціально-економічного становища і наукового забезпечення та

соціальних умов життєдіяльності трудових колективів; еквівалентного

товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі

паритетного ціноутворення на їх продукцію; регулювання відносин

агропромислових товаровиробників і держави за допомогою системи

бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з

широким застосуванням комплексу пільг; формування належної соціальної

інфраструктури села; спрямування демографічної політики на зміну

міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних

умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку

сім'ї; підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та кадрів масових

професій для всіх господарств і напрямів виробничої діяльності; створення

рівних можливостей для всіх громадян, які проживають і постійно працюють

у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і

побутових потреб.

Шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства

також закріплені в ст. 2 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ

«Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-

2004 років»: 1) підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової

бази з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в

сільському господарстві; 2) невтручання органів виконавчої влади у вибір

форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів підприємництва,

крім випадків, передбачених законами; 3) стимулювання розвитку

приватного підприємництва; 4) забезпечення суб'єктам господарювання

захисту прав власності на землю, майно та результати своєї праці;

5) державна підтримка наукових досліджень по створенню та впровадженню

нових екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування,

поглибленої переробки сільськогосподарської сировини та виготовлення з неї

конкурентоздатної вітчизняної продукції; 6) проведення закупок

70

сільськогосподарської продукції до державних ресурсів; 7) підтримка

сільськогосподарських товаровиробників, інфраструктури аграрного ринку,

виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції,

спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки держави; 8) формування

цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки

сільського господарства як галузі з сезонним характером виробництва,

уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку; 9) дотування

виробництва продукції тваринництва, рибництва та рибальства, льону;

10) сприяння розширенню вітчизняної сировинної бази для виробництва

тютюнових виробів, а саме: введенням обов'язкового використання

вирощеної і ферментованої в Україні тютюнової сировини у вітчизняних

сигаретах неліцензованих марок, захищених знаком для товарів України;

11) поєднання обов'язкового і добровільного страхування; 12) створення

умов для забезпечення кредитами сільськогосподарських товаровиробників з

урахуванням сезонності виробництва; 13) сприяння розвитку мережі

дорадчих сільськогосподарських служб і системи моніторингу аграрного

ринку [170].

Принцип пріоритетності сільського господарства в системі народного

господарського комплексу України повинен враховуватися всіма учасниками

даних правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин.

Значимість цього принципу особливо проявляється в роботі органів

державної влади та органів місцевого самоврядування. Саме базуючись на

даному принципі, органами державної влади та органами місцевого

самоврядування повинна проводитися розробка спеціального законодавства,

впровадження заходів державної підтримки тощо. Першочергово це

стосується питання розподілення бюджетних коштів при плануванні витрат

Державного та місцевих бюджетів на певний період.

Принцип державної підтримки сільського господарства. Спеціалісти в

сфері аграрного права одностайно сходяться на тому, що сільське

71

господарство як галузь народного господарства не може стабільно та

ефективно розвиватися без послідовної державної підтримки. В.П. Жушман

зазначає, що у сьогоднішніх умовах господарювання матеріально-технічна

база сільськогосподарських підприємств знаходиться в критичному стані, а

без належного матеріально-технічного забезпечення аграрних

товаровиробників існування сільськогосподарського виробництва в

сучасному стані взагалі неможливе. Отже, матеріально-технічне

забезпечення є чи не найважливішим напрямком державної підтримки

сільського господарства [73, с. 200]. І.П. Сафонов вказує, що через постійне

реформування сільського господарства вимагається підтримка аграрних

товаровиробників, а тому для сільського господарства надзвичайно

важливими є постійна державна підтримка і стимулювання його розвитку

[199, с. 3]. Н.В. Статівка вказує, що надання державної допомоги суб’єктам

господарювання є одним з ефективних шляхів розв’язання економічних,

соціальних і політичних проблем, досягнення національних цілей розвитку

[209].

Отже, визнання державної підтримки у якості принципу правового

регулювання у галузі аграрного права є обґрунтованою позицією законодавця

та теорії державного права. У 2004 році був прийнятий Закон України «Про

державну підтримку сільського господарства України», що закріпив основи

державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших

сферах державного управління щодо стимулювання виробництва

сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також

забезпечення продовольчої безпеки населення [126].

Виходячи із положень даного нормативно-правового акту, можна

зробити висновок, що основними напрямками підтримки сільського

господарства є наступні: державне регулювання цін окремих різновидів

сільськогосподарської продукції; фінансова підтримка суб’єктів

господарювання (здешевлення кредитів та компенсація лізингових платежів);

72

дерегуляція ринку сільськогосподарської продукції; бюджетна тваринницька

дотація; державні заставні закупівлі зерна.

Окрім того, заходи державної підтримки сільського господарства

передбачені й іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, Закон

України від 9 лютого 2012 року № 4391-VI «Про особливості страхування

сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» встановлює

особливості страхування сільськогосподарської продукції, що здійснюється з

державною підтримкою, з метою захисту майнових інтересів

сільськогосподарських товаровиробників і спрямований на забезпечення

стабільності виробництва в сільському господарстві [158]. Податковий

кодекс України також встановлює податкове стимулювання – фіксований

сільськогосподарський податок [110].

Державна підтримка має особливо важливе значення в контексті

вирощування та реалізації лікарських рослин. Створення матеріально-

технічної бази, необхідної для вирощування лікарської сировини належної

якості, а також організація праці в таких підприємствах потребують значних

фінансових витрат, що не завжди наявні у сільськогосподарських

товаровиробників, особливо невеликих та середніх. Проте, будь-яких

спеціальних державних програм підтримки сільськогосподарських

товаровиробників, що займаються вирощуванням та реалізацією лікарських

рослин, в Україні на даний час не існує.

Світова практика свідчить, що розвиток вирощування лікарських

рослин повинен стимулюватися з боку держави. Тільки в такому випадку

починають розвиватися невеликі та середні господарства. Так, в Індії з метою

розповсюдження вирощування лікарських рослин в районі Гімалаїв урядом

країни була створена спеціальна державна програма, що включала в себе:

проведення заходів із просвітництва сільськогосподарських виробників щодо

лікарських рослин як товарних сільськогосподарських культур; розвиток

технологій з вирощування лікарських рослин; створення розплідників

73

лікарських рослин та безкоштовне постачання сільськогосподарських

товаровиробників лікарськими рослинами; надання пільгових кредитів та

субсидій сільськогосподарським товаровиробникам, що займаються

вирощуванням лікарських рослин [226, с. 195].

На популярність заходів із підтримки сільського господарства в

зарубіжних країнах наголошує значна кількість спеціалістів у вказаній сфері.

Так, А. Нещадін зазначає, що в наш час основний зміст аграрної політики

більшості економічно розвинутих країн складає державна політика

підтримки аграрного сектора за рахунок різного роду субсидій, дотацій та

пільг. У деяких країнах державні фінансові вкладення в сільське

господарство у 1,5-2 рази перевищують ринкову вартість його продукції [26].

Ю.О. Ульянченко, аналізуючи заходи державної підтримки

сільськогосподарських товаровиробників, які використовуються за кордоном,

зазначає, що в країнах Європи, США та Канаді держава проводить достатньо

широкий перелік дій, спрямованих на підтримку сільського господарства

[213]. Автор робить висновок, що без державної підтримки сільському

господарству важко розвиватися на належному рівні, в повній мірі

забезпечуючи потреби своєї країни в продукції сільськогосподарського

виробництва.

Необхідність проведення організованої державної політики із

підтримки вирощування лікарських рослин обґрунтовувалася в різні часи

спеціалістами в цій галузі (аналізувалося в попередньому розділі). У зв’язку

із чим можна зробити висновок, що в Україні наявність проблем з

вирощуванням лікарських рослин обумовлена, в першу чергу, саме

відсутністю розроблених державних програм щодо розвитку вказаної галузі,

а також відсутністю правового регулювання сфери вирощування та реалізації

лікарських рослин.

74

Наведене щодо державної підтримки сільського господарства свідчить

про те, що окремі заходи державної підтримки сільського господарства

можуть застосовуватися й до виробників лікарських рослин.

Серед таких заходів державної підтримки є:

1. Фінансова підтримка через механізм здешевлення кредитів та

компенсації лізингових платежів. Вказаний механізм передбачений ст. 13

Закону України від 24 червня 2004 року № 1877-IV «Про державну

підтримку сільського господарства України» [126] і конкретизується в

Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для

здійснення фінансової підтримки суб’єктів господарювання

агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів та

компенсації лізингових платежів, затвердженому постановою Кабінету

Міністрів України [140]. Застосування механізмів здешевлення кредитів та

компенсації лізингових платежів поширюється на сільськогосподарську

продукцію у розумінні п. 2.15 ст. 2 вищевказаного Закону: товари, зазначені

у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України від 5 квітня 2001 року

№ 2371-ІІІ «Про Митний тариф України», якщо при цьому такі товари

(продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються,

виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником

цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів

(продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або

орендованих потужностях (площах). Відповідні групи товарів за даними УКТ

ЗЕД містять й лікарські рослини (група 12) [154].

Здешевлення кредитів здійснюється в режимі кредитної субсидії та

полягає у субсидуванні частини плати (процентів) за використання кредитів,

наданих банками в національній та іноземній валюті. Компенсація лізингових

платежів полягає у частковому відшкодуванні сплачених суб'єктами

господарювання агропромислового комплексу лізингових платежів за

75

придбані техніку та/або обладнання для агропромислового комплексу на

умовах фінансового лізингу.

2. Заходи із дерегуляції ринку лікарських рослин. Механізм дерегуляції

передбачає закріплення на нормативному рівні шляхом встановлення

заборони приймати будь-які нормативні документи, спрямовані на:

а) обмеження законних прав власників сільськогосподарської продукції на

вільне володіння, користування або розпорядження нею; б) введення будь-

яких адміністративних, кількісних або якісних обмежень на безперешкодне

та вільне переміщення сільськогосподарської продукції по всій території

України та на експорт; в) нав'язування власнику сільськогосподарської

продукції конкретних покупців (посередників, переробників) або

постачальників сировини, матеріально-технічних ресурсів чи інших товарів

(робіт, послуг); г) запровадження будь-яких видів адміністративного

регулювання цін на сільськогосподарську продукцію (у тому числі в окремих

регіонах України). В п. 14.1.3 ст. 14 Закону України від 24 червня 2004 року

№ 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України»

передбачається, що у випадку порушення вищевказаних вимог і настання у

зв’язку із цим у сільськогосподарських товаровиробників збитків, такі збитки

підлягають відшкодуванню [126]. Відшкодування відбувається за рахунок

кошторису на утримання органу, що прийняв відповідне рішення, з

можливим наступним регресним відшкодуванням таких збитків за рахунок

посадової або службової особи. Положення даної статті поширюються у тому

числі й на виробників лікарської сировини.

3. Запобігання дискримінації прав власників сільськогосподарської

продукції. На сьогодні вказаний механізм передбачений щодо всіх

виробників сільськогосподарської продукції в розумінні Закону України від

24 червня 2004 року № 1877-IV «Про державну підтримку сільського

господарства України» (наводилося раніше) та представляє собою

нормативно закріплену заборону продажу сільськогосподарським

76

товаровиробникам електричної та теплової енергії, природного газу, вугілля,

води по завищеним цінам, а також заборону встановлення вартості послуг

(тарифів) з транспортування сільськогосподарської продукції залізничним,

авіаційним, водним (річковим чи морським) та автомобільним видами

транспорту, а також з її зберігання, навантаження, перевантаження,

перевалки, інших послуг транспортних організацій (включаючи оренду або

іншу плату за використання рухомого складу) на рівні, що перевищує

відповідний рівень вартості таких товарів при їх поставці (продажу) іншим

особам або рівень вартості таких послуг (тарифів) для продукції, іншої, ніж

сільськогосподарська [126]. У зв’язку із тим, що жодний нормативно-

правовий акт не передбачає обмеження щодо застосування даного механізму

державної підтримки відносно виробників лікарських рослин, він повинен

діяти й по відношенню до них.

4. Пільгове оподаткування. Порядок пільгового оподаткування

сільськогосподарських товаровиробників передбачений в главі 2 розділу XIV

Податкового кодексу України [110]. Відповідно до даного нормативно-

правового акту, право на сплату фіксованого сільськогосподарського податку

мають ті сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка

сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий

(звітний) рік дорівнює 75 відсоткам. Сільськогосподарськими

товаровиробниками у даному випадку вважаються тільки юридичні особи.

Пільговий характер даного режиму проявляється в тому, що платники

фіксованого сільськогосподарського податку звільняються від сплати:

а) податку на прибуток підприємств; б) земельного податку (крім земельного

податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення

сільськогосподарського товаровиробництва); в) збору за спеціальне

використання води; г) збору за провадження деяких видів підприємницької

діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

77

При цьому Податковий кодекс України передбачає можливість

застосування фіксованого сільськогосподарського податку виробниками

лікарських рослин.

Проте, в інших випадках законодавчо передбачені заходи державної

підтримки не можуть бути застосовані до виробників лікарських рослин.

Даний факт позбавляє можливості належного втілення в життя принципу

державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників щодо

виробників лікарських рослин. У зв’язку із цим доцільно внести певні зміни

до чинного законодавства у вказаній сфері:

1. Запровадження державної підтримки при страхуванні лікарських

рослин, що культивуються. Механізм державної підтримки при страхуванні

сільськогосподарської продукції передбачений Законом України від 9 лютого

2012 року № 4391-VI «Про особливості страхування сільськогосподарської

продукції з державною підтримкою» [158]. Відповідно до ст. 25 вказаного

нормативно-правового акту, державна підтримка страхування

сільськогосподарської продукції полягає у наданні з державного бюджету

сільськогосподарським товаровиробникам грошових коштів у вигляді

субсидій на відшкодування частини страхового платежу (страхової премії),

фактично сплаченого ними за договорами страхування сільськогосподарської

продукції. Перелік сільськогосподарських страхових ризиків, а також

об’єктів страхування, частина страхових платежів (страхових премій), яка

субсидується з державного бюджету, визначається Кабінетом Міністрів

України.

Перелік сільськогосподарських культур та видів страхових ризиків

(продуктів), на які у 2012 році надається компенсація вартості страхових

платежів (премій), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від

15 серпня 2012 року № 813, містить лише озиму пшеницю із страховим

ризиком – на період перезимівлі [143].

78

Доцільно було б при розробці наступного переліку

сільськогосподарських культур, на які надається компенсація вартості

страхових послуг, врахувати необхідність запровадження пільгового

страхування лікарських рослин шляхом внесення їх до вказаного переліку.

2. Запровадження державного регулювання цін на лікарські рослини.

Механізм державного регулювання цін на окремі види сільськогосподарської

продукції закріплений в розділі ІІ Закону України від 24 червня 2004 року

№ 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України» [126]

і представляє собою провадження з боку держави заходів із регулювання

гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи

мінімальні та максимальні інтервенційні ціни, а також інших заходів,

передбачених законодавством. Вказані заходи із врегулювання цін

стосуються лише окремих різновидів сільськогосподарської продукції, що

передбачені ст. 3 Закону України від 24 червня 2004 року № 1877-IV «Про

державну підтримку сільського господарства України», серед яких не

передбачені лікарські рослини [126].

У зв’язку із цим пропонуємо внести зміни до п. 3.3.1 ст. 3 Закону

України від 24 червня 2004 року № 1877-IV «Про державну підтримку

сільського господарства України», доповнивши його лікарськими рослинами.

3. Запровадження заборони дискримінації сільськогосподарських

товаровиробників, що займаються вирощуванням та реалізацією лікарських

рослин, при транспортуванні їх продукції. П. 14.2.3 ст. 14 Закону України від

24 червня 2004 року № 1877-IV «Про державну підтримку сільського

господарства України» [126] вказує, що перевізники об'єктів державного

цінового регулювання не мають права обумовлювати надання своїх послуг

(робіт) вимогами щодо страхування будь-яких видів ризиків, пов'язаних із

таким перевезенням. У разі порушення цього правила відповідна страхова

угода вважається недійсною, а перевізник і страховик та/або їх посадові

(службові) особи несуть відповідальність, встановлену законодавством, у

79

тому числі за перешкоджання здійсненню законної підприємницької

діяльності. Проте, оскільки вказана умова стосується лише виробників

об’єктів державного цінового регулювання, транспортування лікарських

рослин не може гарантуватися вказаним механізмом державної підтримки.

Отже, дана обставина є ще одним аргументом на користь необхідності

внесення до переліку об’єктів державного цінового регулювання,

передбаченого п. 3.3.1 ст. 3 Закону України від 24 червня 2004 року № 1877-

IV «Про державну підтримку сільського господарства України», лікарських

рослин.

4. Запровадження заборони дискримінації сільськогосподарських

товаровиробників, що займаються вирощуванням та реалізацією лікарських

рослин, при транспортуванні їх продукції на експорт. Ст. 14 Закону України

від 24 червня 2004 року № 1877-IV «Про державну підтримку сільського

господарства України» крім іншого також передбачає такий механізм

підтримки сільськогосподарських товаровиробників, як закріплення

заборони їх дискримінації при транспортуванні сільськогосподарської

продукції на експорт [126]. Дана стаття зазначає, що тарифи (плата) за

транспортування об'єктів державного цінового регулювання на експорт

залізничним, авіаційним, водним (річковим чи морським) та автомобільним

видами транспорту, а також за їх зберігання, навантаження, перевантаження,

перевалку та інші послуги транспортних (включаючи оренду або іншу плату

за використання рухомого складу), припортових, портових чи складських

організацій (включаючи елеватори, зернові склади та зерносховища)

встановлюються на рівні тарифів, що застосовуються при наданні таких

послуг щодо продукції українського виробництва, яка споживається на

території України або переміщується транзитом (виходячи з їх найменшої

величини). Встановлення будь-яких надбавок, націнок або інших видів

платежів, додаткових до такого найменшого тарифу (плати), не

припускається. Однак, як в попередніх двох випадках, вказаний механізм

80

державної підтримки може застосовуватися тільки відносно об’єкті

державного цінового регулювання, а значить доповнення п. 3.3.1 ст. 3 Закону

України від 24 червня 2004 року № 1877-IV «Про державну підтримку

сільського господарства України» є необхідним і з цієї точки зору.

5. Затвердження державної комплексної цільової програми підтримки

культивування лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками із

належним рівнем фінансування. Практика декількох останніх років свідчить, що в

Україні більшість закріплених на нормативному рівні механізмів державної

підтримки сільського господарства не може бути практично реалізована (чи

реалізується не в повній мірі). Докладний аналіз даного питання надається у

відповідній аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень

при Президентові України [204]. Зокрема, вказується, що у сфері державної

підтримки сільського господарства вбачаються наступні негативні ознаки:

зменшення фінансування заходів підтримки аграрного сектору; неефективне

використання коштів Аграрним фондом при здійсненні ним цінового регулювання

на аграрному ринку; низький рівень обізнаності селян щодо можливостей

одержання ними державної допомоги, складний процедурний механізм і

непрозорість її отримання; недостатні обсяги фінансування державних програм, а

також неефективність використання коштів за ними; припинення дії державних

цільових програм; низький рівень використання державою непрямих заходів

підтримки аграрного сектору. Отже, з метою належної реалізації принципу

державної підтримки вирощування лікарських рослин керівництво держави

повинно розробити Державну комплексну цільову програму із підтримки

культивування лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками,

що запровадить не тільки шляхи впорядкування правовідносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин, а й конкретну матеріально-технічну базу для

підтримки такої діяльності. Розробка відповідної програми повинна здійснюватися

із залученням спеціалістів у сфері сільського господарства, фармації, захисту

рослин тощо.

81

Принцип рівності всіх суб’єктів сільськогосподарської діяльності.

Принцип рівності суб’єктів сільськогосподарської діяльності був

передбачений ще в ст. 4 Закону УРСР від 17 жовтня 1990 року № 400-ХІІ

«Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового

комплексу в народному господарстві»: усі форми господарювання в

агропромисловому комплексі (фермерські господарства, колективні

сільськогосподарські підприємства, радгоспи, підсобні сільські господарства

підприємств, установ і організацій, переробні та інші підприємства,

акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства

громадян тощо) мають рівні права на організацію виробництва та володіння

своєю продукцією [163]. В контексті правовідносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин принцип рівності суб’єктів аграрних

правовідносин реалізується шляхом встановлення однакових можливостей

для зайняття таким різновидом господарської діяльності, зокрема, рівністю

перед законом, одним перед одним, перед судом тощо. Вказаний принцип

базується на положенні, закріпленому в ст. 42 Конституції України про те,

що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності; не

допускаються зловживання монопольним становищем на ринку,

неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція; види і

межі монополії визначаються законом [81].

Принцип свободи вибору різновиду сільськогосподарської діяльності

та свободи вибору способів її здійснення, свободи реалізації

сільськогосподарської продукції. Принцип свободи вибору різновидів

діяльності та способів їх реалізації сільськогосподарськими

товаровиробниками випливає із принципу про свободу підприємницької

діяльності, передбаченого ст. 43 ГК України [65]. Ст. 2 Закону України від

18 січня 2001 року № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського

господарства на період 2001-2004 років» передбачає, що пріоритетний

розвиток сільського господарства забезпечується шляхом невтручання

82

органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську

діяльність суб’єктів підприємництва [170].

Проте, конкретний прояв принципу свободи вибору різновиду

сільськогосподарської діяльності та свободи вибору способів її здійснення,

свободи реалізації сільськогосподарської продукції має місце у спеціальних

нормативно-правових актах, що регулюють окремі групи аграрних

правовідносин. Так, у ст. 24 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-

IV «Про фермерське господарство» зазначається, що фермерське

господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію,

організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та

реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних

зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних [172]. Фермерське

господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими

юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами

місцевого самоврядування. Аналогічне положення міститься в ст. 13 Закону

України від 17 липня 1997 року №469/97-ВР «Про сільськогосподарську

кооперацію» [168].

Виробники лікарських рослин мають можливість провадити свою

діяльність шляхом вільного вибору різновидів лікарських рослин, що

культивуються, способів їх обробки, збирання та зберігання. Крім того,

виробники лікарських рослин не обмежені вибором контрагентів для

реалізації своєї продукції.

Що стосується принципів правового інституту вирощування та

реалізації лікарських рослин, зазначимо наступне. Інститутом права є

сукупність відносно відособлених правових норм у рамках певної галузі

(галузей) права, що регулюють певну групу (вид) взаємозалежних суспільних

відносин [202, с. 304]. Правовідносини з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками фактично

представляють собою відокремлену групу аграрних правовідносин із

83

специфічним об’єктом, суб’єктним складом та змістом. Отже, навколо даної

групи правовідносин і формується відповідний правовий інститут. Проте, як

уже зазначалося вище в даному дослідженні, правове регулювання відносин з

вирощування та реалізації лікарських рослин, в першу чергу, базується на

загальних нормах аграрного права; спеціальне правове регулювання майже

відсутнє. У зв’язку із чим уявляється за необхідне внесення пропозиції із

вдосконалення правового інституту вирощування та реалізації лікарських

рослин шляхом прийняття спеціального нормативно-правового акту у даній

сфері, про який вже йшла мова раніше, а саме Порядку вирощування

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками. Така позиція

є обґрунтованої, в першу чергу, через специфіку відносин з вирощування

лікарських рослин, про яку вже йшла мова раніше та піде в наступних

розділах даного дослідження. Варто відзначити, що внесення конкретної

пропозиції спеціального нормативно-правового акту у сфері культивування

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками виходить за

межі даного дослідження, оскільки потребує спеціальних знань, в першу

чергу, у сфері фармакогнозії та фармації. Однак, окремі положення, що

мають бути враховані законодавцем під час розробки даного нормативно-

правового акту, будуть запропоновані в ході даного дослідження.

Зокрема, особливо актуальним є внесення пропозицій із закріплення на

законодавчому рівні принципів правового інституту вирощування та

реалізації лікарських рослин.

Так, принципи окремих суміжних правових інститутів прямо закріплені

в чинному законодавстві України. Наприклад, принципи суміжного

правового інституту із захисту рослин передбачені в ст. 3 Закону України від

14 жовтня 1998 року № 180-XIV «Про захист рослин» в: 1) принцип

формування єдиної державної політики у сфері захисту рослин; 2) принцип

здійснення державного контролю за захистом рослин; 3) принцип визначення

доцільності здійснення заходів щодо захисту рослин; 4) принцип

84

пріоритетності застосування інтегрованих та інших екологічно безпечних

заходів щодо захисту рослин; 5) принцип гарантування безпеки здоров'я

людини та охорони довкілля при здійсненні заходів щодо захисту рослин

[147].

Принципи суміжного інституту із використання в процесі вирощування

сільськогосподарських культур пестицидів та агрохімікатів закріплені в

ст. 3 Закону України від 2 березня 1995 року №86/95-ВР «Про пестициди і

агрохімікати»: 1) принцип пріоритетності збереження здоров'я людини і

охорони навколишнього природного середовища по відношенню до

економічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів; 2) принцип

державної підконтрольності їх ввезення на митну територію України,

реєстрації, виробництва, зберігання, транспортування, торгівлі і

застосування; 3) принцип обґрунтованості їх застосування; 4) принцип

мінімалізації використання пестицидів за рахунок впровадження

біологічного землеробства та інших екологічно безпечних, нехімічних

методів захисту рослин; 5) принцип безпечності для здоров'я людини та

навколишнього природного середовища під час їх виробництва,

транспортування, зберігання, випробування і застосування за умови

дотримання вимог, встановлених державними стандартами, санітарними

нормами, регламентами та іншими нормативними документами; 6) принцип

єдності державної політики щодо діяльності, пов'язаної з пестицидами і

агрохімікатами [162].

В інших суміжних правових інститутах законодавче закріплення

принципів відсутнє. Теорія аграрного права виділяє такі принципи в окремих

із них. Так, наприклад, принципи інституту насінництва розглядалися

В.П. Станіславським: 1) принцип оптимального поєднання публічних і

приватних інтересів у насінництві; 2) принцип раціонального використання

та охорони сільськогосподарських угідь у процесі насінництва; 3) принцип

екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища і

85

здоров'я людини; 4) принцип здійснення незалежного контролю в

насінництві [206, с. 9].

Проте, в будь-якому випадку, незважаючи на стан нормативного

закріплення принципів правових інститутів, їх визначення базується на

загальноправових та галузевих принципах права із врахуванням

особливостей конкретного правового інституту, як то об’єкту правовідносин,

що регулюються нормами відповідного інституту, суб’єктного складу, мети

діяльності, яка провадиться суб’єктами, тощо. Враховуючи дані обставини,

розглянемо можливі принципи правового інституту відносин з вирощування

та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками.

По-перше, принципом правового інституту вирощування та реалізації

лікарських рослин необхідно вважати принцип пріоритетності культивування

лікарських рослин перед заготівлею дикорослої лікарської сировини. Як уже

не раз зазначалося раніше в даній дисертації, заготівля дикорослої лікарської

сировини завжди виступала «конкурентом» культури лікарських рослин. І на

сьогодні в Україні саме вказаний спосіб забезпечення фармацевтичної

промисловості вихідною сировиною є пріоритетним. Спеціалісти у сфері

фармакогнозії звертають увагу на ту обставину, що на даний час відсутній

єдиний підхід до заготівлі лікарської сировини для фармацевтичної

промисловості: так, деякі лікарські рослини є складними для культивування,

а окремі екземпляри взагалі майже не зустрічаються в дикій природі [205,

с. 7-8]. При цьому в науковій літературі зазначається, що кількість

культивованих рослин в десяток разів менша за кількість дикорослих

лікарських рослин, які використовуються в фармацевтичній промисловості з

метою отримання лікарських препаратів [87]. При цьому, незважаючи на

необхідність використання дикорослих лікарських рослин, саме вказаний

спосіб заготівлі лікарської сировини для фармацевтичної промисловості має

значну кількість недоліків.

86

В першу чергу варто звернути увагу, що спеціалістами у сфері

рослинництва вказується на безконтрольний збір лікарських рослин, що

спричинило зникнення чи перебування на межі зникнення багатьох

лікарських рослин [25, с. 37; 211, с. 173-174; 122]. Населення, яке займається

збиранням дикорослих лікарських рослин, часто не дотримується всіх правил

та методик збору лікарських рослин, у зв’язку із чим здатність таких рослин

відновлюватися чи розмножуватися зникає. Чинне законодавство України,

звичайно, координує діяльність із збирання дикорослих лікарських рослин.

Закон України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ «Про охорону

навколишнього природного середовища», передбачає необхідність

отримання дозволів для здійснення спеціального використання природних

ресурсів, а також встановлення лімітів використання таких ресурсів

(відповідно ст. 38 та ст. 43) [160]. Лісовий кодекс України від 21 січня

1994 року № 3852-ХІІ в ст. 66 передбачає право громадян в лісах державної

та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної

власності безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного

споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти. Максимальні норми

безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів встановлюються

органами виконавчої влади відповідно до цього Кодексу за поданням органу

виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки

Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику

у сфері лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з

питань охорони навколишнього природного середовища Автономної

Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими

державними адміністраціями. У разі прийняття рішення про встановлення

максимальних норм безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів,

ягід, горіхів, грибів тощо обласними, Київською, Севастопольською

міськими державними адміністраціями, таке рішення погоджується

87

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у

сфері охорони навколишнього природного середовища [89].

Порядок проведення заготівлі лікарських рослин як другорядних

лісових матеріалів закріплений також і в підзаконному нормативному акті, а

саме: в Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення

побічних лісових користувань в лісах України, затвердженому постановою

Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 року № 449 [141]. Закон

України від 9 квітня 1999 року № 591-XIV «Про рослинний світ» у ст. 10

передбачає необхідність отримання спеціального дозволу фізичними та

юридичними особами для провадження збирання лікарських рослин для

задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання

прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки [166].

Отже, можна зробити висновок, що держава провадить заходи щодо

обмеження та контролю за збором дикорослих лікарських рослин. Проте,

виключно подібними методами забезпечити збереження належної популяції

лікарських рослин в природному середовищі неможливо. У зв’язку із чим

постає додатковий аргумент на користь необхідності розвитку культури

лікарських рослин.

По-друге, перевага культивування лікарських рослин перед їх збором

обумовлена також особливостями екологічної ситуації в Україні. Так,

зокрема, через Чорнобильську катастрофу значна частина українського

Полісся була «викреслена» із карти збору лікарських рослин у зв’язку із

значним рівнем радіаційного забруднення [84, с. 239; 96]. Проте,

незадовільна якість лікарських рослин з точки зору вмісту в них

радіоактивних елементів обумовлена й загальним погіршенням стану екології

в нашій державі. У зв’язку із цим особлива увага при відібранні лікарської

рослинної сировини для виробництва препаратів приділяється саме вказаним

показникам. Так, наприклад, на законодавчому рівні закріплені гігієнічні

88

нормативи питомої активності радіонуклідів окремих радіоактивних

елементів у рослинній лікарській сировині [130].

Культивування ж лікарських рослин може проводитися на спеціально

відведених для того територіях із максимально низьким рівнем радіаційного

фону, що дозволятиме отримувати високоякісну та безпечну сировину. Крім

того, організоване вирощування лікарських рослин дозволяє контролювати

також і вміст інших шкідливих елементів та засобів, зокрема пестицидів,

хімікатів тощо.

У зв’язку із чим наголошуємо на важливості та доцільності закріплення

на законодавчому рівні принципу пріоритетності культивування лікарських

рослин перед заготівлею дикорослої лікарської сировини.

Наступним принципом правового інституту вирощування та реалізації

лікарських рослин пропонуємо закріпити принцип забезпечення високої

якості лікарських рослин, що культивуються.

Необхідність закріплення даного принципу як принципу правового

інституту з вирощування та реалізації лікарських рослин обумовлена, в

першу чергу, високими вимогами до лікарських рослин, які ставляться

фармацевтичними виробниками (про них ішла мова в попередньому

підрозділі дисертації). Нагадаємо, зокрема, що умовами придбання рослинної

лікарської сировини є не тільки відсутність в її складі шкідливих речовин, а й

максимальна концентрація в них корисних речовин: алкалоїдів, вітамінів,

глікозидів та інших [119, с. 14-16]. Отже, з метою виключення випадків

бракування рослинної лікарської сировини фармацевтичними виробниками

законодавче регулювання правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин повинно будуватися саме на принципі забезпечення

високої якості рослинної лікарської сировини.

Варто зазначити, що на сьогодні питання якості рослинної лікарської

сировини, що культивується сільськогосподарськими товаровиробниками,

регулюється окремими нормативно-правовими актами у сфері насінництва.

89

Закон України від 26 грудня 2002 року № 411-IV «Про насіння і садивний

матеріал» передбачає необхідність проведення контролю за якістю садивного

матеріалу, що використовується, у тому числі, й в процесі вирощування

лікарських рослин, а саме шляхом проведення інспекцій з метою визначення

сортових і посівних якостей насіння і садивного матеріалу із видачею

відповідного сертифікату (ст. 17) [155].

В галузевій Програмі «Селекція і насінництво – 2006-2010»,

затвердженій наказом Міністерства аграрної політики України та

Національної академії аграрних наук від 11 грудня 2006 року № 757/129,

також звертається увага на необхідність проведення селекційних робіт із

виведення високоякісного насіннєвого матеріалу лікарських рослин, що

матиме високий потенціал продуктивності, проявлятиме стабільно високу

продуктивність в різних умовах вирощування, характеризуватиметься зимо-

та посухостійкістю, стійкістю до шкідників та хвороб; матиме високу якість

сировини та кінцевих продуктів її переробки, зберігатиме стабільну

продуктивність [129].

Окрім того, отримання рослинної лікарської сировини належної якості

також забезпечується дотриманням державних стандартів в сфері

рослинництва та насінництва (перелік стандартів наводився в попередньому

підрозділі).

Особливу увагу в контексті забезпечення якості культивованих

лікарських рослин необхідно приділяти рівню вмісту в них пестицидів та

агрохімікатів. Дане питання регулюється спеціальним нормативним актом в

сфері аграрного права – Законом України від 2 березня 1995 року № 86/95-ВР

«Про пестициди і агрохімікати» [162]. Проте, вимоги даного закону є

уніфікованими щодо всієї сільськогосподарської продукції, у той час, коли

лікарські рослини потребують більш високого рівня вимог щодо

максимальних меж залишків пестицидів та агрохімікатів. Даний факт

обумовлює необхідність прийняття спеціального підзаконного акту, що

90

закріплював би відповідні стандарти відносно культивованих лікарських

рослин. Прийняття ж такого документу повинно провадитися з урахуванням

принципу забезпечення високої якості культивованої лікарської рослинної

сировини.

У зв’язку із тим, що діяльність з вирощування та реалізації лікарських

рослин сільськогосподарськими товаровиробниками є різновидом

підприємницької діяльності, основною метою якої є отримання прибутку, в

процесі розробки спеціальних державних програм та інших нормативно-

правових актів у сфері регулювання правовідносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин особлива увага повинна приділятися створенню

найбільш сприятливих умов для реалізації лікарських рослин. На виконання

такого завдання законотворцям варто звернутися до наступних принципів

правового регулювання.

Оскільки кінцевими споживачами культивованих лікарських рослин є

фармацевтичні виробники, особливо важливо проводити координацію

діяльності сільськогосподарських товаровиробників, які займаються

вирощуванням та реалізацією лікарських рослин, із потребами

фармацевтичної промисловості. У зв’язку із чим пропонуємо серед

принципів правового інституту вирощування та реалізації лікарських рослин

під час розробки спеціальної державної програми закріпити принцип

координації діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками із потребами фармацевтичної

промисловості.

Виходячи із аналізу робіт спеціалістів у сфері фармації, можна прийти до

висновку, що кількісні показники та асортимент фармацевтичної продукції

залежить від багатьох соціальних та економічних факторів. Так, зміни в правовому

регулюванні, політичній кон’юнктурі, а також в економічному житті ставали

основними чинниками змін в структурі виробництва фармацевтичної продукції

91

[224]. Суттєвий вплив на асортимент лікарських препаратів, що виробляються,

мають показники рівня захворюваності населення.

Отже, реалії сьогодення вимагають від виробників фармацевтичної

продукції, як і від інших учасників правовідносин, швидкого реагування на

потреби населення, економічні, соціальні та політичні зміни. Зокрема, звертається

увага на необхідність проведення відповідних маркетингових досліджень,

спрямованих на забезпечення рентабельності фармацевтичного виробництва. Так,

одним із факторів, що впливає на ефективність виробництва фармацевтичної

продукції, є якість та ціна вихідної сировини, до якої відноситься й рослинна

лікарська сировина [216, с. 119]. Таким чином, виробництво фармацевтичної

продукції та культивування лікарських рослин знаходяться в безпосередньому

зв’язку між собою, у зв’язку із чим діяльність відповідних виробників має

координуватися між собою. І така координація повинна провадитися не тільки на

рівні проведення соціологічних, статистичних чи маркетингових досліджень

сільськогосподарськими товаровиробниками та виробниками фармацевтичної

продукції, а й на загальнодержавному рівні відповідними профільними

відомствами.

Закріплення та запровадження в життя принципу координації діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками із потребами фармацевтичної промисловості дозволить

створити умови для реалізації вирощених лікарських рослин в повному

обсязі.

Ще одним принципом правового регулювання відносин з вирощування

та реалізації лікарських рослин є принцип пріоритетного використання

вітчизняних лікарських рослин щодо імпортованої лікарської сировини. Як

вже зазначалося, лікарські рослини, що вирощуються та збираються в

Україні, не покривають усіх потреб фармацевтичної промисловості. У зв’язку

із чим частина лікарської сировини імпортується в Україну. Даний факт

обумовлює необхідність створення умов для підтримки вітчизняних

92

сільськогосподарських товаровиробників у цій сфері. Проте, встановлення

заборони на імпорт лікарських рослин є неефективним заходом підтримки

розвитку вітчизняного виробництва лікарських рослин, оскільки

реформування вказаної сфери суспільного життя не є швидкісним процесом,

а заборона імпорту лікарських рослин при відсутності альтернативного

вітчизняного матеріалу може призвести до перебоїв у роботі фармацевтичної

промисловості. Окрім того, деякі лікарські рослини через кліматичні

особливості не можуть вирощуватися в Україні. У зв’язку із чим врахування

принципу пріоритетності вітчизняних лікарських рослин щодо імпортованої

лікарської сировини необхідно реалізовувати шляхом запровадження заходів

державного стимулювання виробників фармацевтичної промисловості за

використання лікарських рослин вітчизняного походження (наприклад, із

використанням податкових пільг). В будь-якому разі, впровадження в життя

принципу пріоритетності вітчизняних лікарських рослин щодо імпортованої

лікарської сировини повинно відбуватися поступово та з урахуванням

комплексного підходу до прийняття рішень у вказаній сфері.

У зв’язку із тим, що вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками є складним та

високотехнологічним процесом, ефективність провадження якого потребує

достатнього рівня знань в технології їх вирощування, обробки, збирання,

сортування тощо, постає питання про необхідність включення до переліку

принципів регулювання правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин принципу наукової обґрунтованості діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин. Вказаний принцип означає

необхідність запровадження правового регулювання відносин з вирощування

та реалізації лікарських рослин, спрямованого на популяризацію знань про

лікарські рослини, особливості їх вирощування. Зокрема, важливим є

створення державою належних умов для можливості навчання спеціалістів у

вказаній сфері, підтримки рівня їх кваліфікації. Крім того, базуючись на

93

принципі наукової обґрунтованості діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин, повинна відбуватися розробка державних програм, тобто

із залученням спеціалістів у відповідній сфері.

Таким чином, при розробці Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками, пропонуємо закріпити наступні

принципи даного правового інституту: 1) принцип пріоритетності

культивування лікарських рослин перед заготівлею дикорослої лікарської

сировини; 2) принцип забезпечення високої якості лікарських рослин, що

культивуються; 3) принцип координації діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками із

потребами фармацевтичної промисловості; 4) принцип пріоритетності

вітчизняних лікарських рослин щодо імпортованої лікарської сировини;

5) принцип наукової обґрунтованості діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин.

Висновки до розділу 1

1. На сьогодні відсутнє правове регулювання відносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками;

послідовна державна підтримка вказаного різновиду сільськогосподарської

діяльності не проводиться. Першочерговим завданням державної влади у вказаній

сфері є розробка Державної комплексної цільової програми із підтримки

культивування лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками, а

також спеціального нормативно-правового акту у сфері регулювання даної групи

відносин – Порядку вирощування лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками – із залученням спеціалістів у сфері фармакогнозії, агрономії

та фармації.

2. Ознаками спеціальної правосуб’єктності сільськогосподарських

товаровиробників як учасників правовідносин з вирощування та реалізації

лікарських рослин є: набуття статусу суб’єкта підприємницької діяльності із

94

можливістю реалізації діяльності з вирощування пряних, ароматичних і лікарських

культур та із оптової торгівлі квітами та рослинами; наявність зареєстрованого за

сільськогосподарським товаровиробником речового права на земельну ділянку

сільськогосподарського призначення, придатну для вирощування лікарських

рослин; наявність оформленого на сільськогосподарського товаровиробника

відповідно до положень законодавства речового права на будівлі та приміщення,

придатні до зберігання та первинної обробки лікарських рослин, а також на

обладнання, необхідне для обробки лікарських рослин; наявність у

сільськогосподарського товаровиробника спеціальної трудової правосуб’єктності,

яка пов’язана з особливостями організації праці найманих осіб в процесі

вирощування та реалізації лікарських рослин та регламентована локальними

нормативно-правовими актами.

3. Визначення лікарських рослин, наведене в ст. 1 Закону України від

26 грудня 2002 року № 411-IV «Про насіння і садивний матеріал», пропонується

викласти в наступній редакції: «Лікарські рослини – це дикорослі та культурні

рослини або їх частини (насіння, бруньки, квіти, плоди, стебла, кореневища), які

використовуються в медицині для виготовлення лікарських препаратів та

віднесені до таких центральним органом виконавчої влади з питань охорони

здоров’я, крім рослин, що є наркотичними або прирівняними до них, відповідно до

чинного законодавства України».

4. Пропонується доповнити постанову Кабінету Міністрів України від

23 травня 2001 року № 559 «Про затвердження переліку професій, виробництв та

організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним

оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок»

наступним пунктом: «1-1. Сільське господарство: працівники, зайняті в процесі

вирощування та первинної обробки лікарських рослин, які безпосередньо

контактують з насінням та садивним матеріалом, лікарськими рослинами та

вирощеною сировиною, незалежно від характеру виконуваної роботи».

95

5. Пропонується внести зміни до п. 3.3.1 ст. 3 Закону України від 24 червня

2004 року № 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства

України», доповнивши його лікарськими рослинами.

6. Пропонується при розробці наступного переліку сільськогосподарських

культур, на які надається компенсація вартості страхових послуг, врахувати

необхідність запровадження пільгового страхування лікарських рослин шляхом

внесення їх до вказаного переліку.

7. Доведена необхідність при розробці Порядок вирощування лікарських

рослин сільськогосподарськими товаровиробниками закріпити наступні принципи

правового інституту вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками: 1) принцип пріоритетності

культивування лікарських рослин перед заготівлею дикорослої лікарської

сировини; 2) принцип забезпечення високої якості лікарських рослин, що

культивуються; 3) принцип координації діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками із

потребами фармацевтичної промисловості; 4) принцип пріоритетності

вітчизняних лікарських рослин щодо імпортованої лікарської сировини;

5) принцип наукової обґрунтованості діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин.

96

РОЗДІЛ 2

СИСТЕМА ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРІВ З ВИРОЩУВАННЯ ТА

РЕАЛІЗАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРОВИРОБНИКАМИ

2.1. Огляд літератури щодо видів договорів з вирощування та

реалізації лікарських рослин

Діяльність сільськогосподарських товаровиробників з вирощування та

реалізації лікарських рослин пов’язана із виникненням у них значної кількості

зовнішніх правовідносин із контрагентами з приводу набуття необхідних для її

провадження товарів та сировини, як то насіння, добрива тощо, а також з приводу

реалізації вирощеної продукції. Вказані правовідносини зазвичай оформлюються у

вигляді договорів. Як зазначає А.М. Статівка, до сфери використання договірної

форми відносяться: реалізація виробленої продукції; набуття матеріально-

технічних засобів з метою здійснення нормального аграрного виробництва;

фінансово-кредитна сфера тощо [44, с. 41]. У зв’язку із цим договірні відносини в

процесі провадження господарської діяльності сільськогосподарськими

товаровиробниками займають важливе місце. Стосується це, у тому числі, й

діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин.

Ю.М. Крупка зазначає, що договір у сільському господарстві можна

визначити як правовідношення між двома або більше суб’єктами аграрного

господарювання, змістом якого є їхні договірні майнові зобов’язання діяти

певним чином: передавати і приймати сільськогосподарську продукцію,

виконувати роботу, надавати послуги [85, с. 13].

Теорія аграрного права вказує на той факт, що договори, які укладаються в

процесі провадження сільськогосподарської діяльності, за своїми основними

ознаками відносяться до господарсько-правових договорів. Крім того, на дані

договірні відносини поширюються норми цивільного законодавства. При цьому

97

договори, які укладаються у галузі сільського господарства, мають свої

особливості. Так, колективом авторів підручника з аграрного права за редакцією

О.О. Погрібного зазначається, що договірні відносини в галузі сільського

господарства хоча й урегульовані переважно нормами цивільного та

господарського права, все ж конкретизуються спеціальним аграрним

законодавством. У першу чергу спеціальне законодавство в сфері сільського

господарства враховує особливості провадження діяльності з вирощування та

реалізації сільськогосподарської продукції в контексті її підвищеної ризиковості,

залежності від природних чинників, що не підлягають передбаченню та можуть

нанести суттєвих збитків. У зв’язку із цим звертається увага на необхідність

врахування при укладанні договорів у сфері сільського господарства окремих

особливостей, як то, наприклад, щодо застосування цивільно-правової

відповідальності до виробників сільськогосподарської продукції, встановлення

ціни договору тощо [52, с. 368]. Аналогічна точка зору підтримується зокрема й

колективом авторів підручника із аграрного права за редакцією В.П. Жушмана,

А.М. Статівки та інших [51, с. 78].

Варто відзначити, що договірні відносини в сільському господарстві не раз

ставали предметом вивчення спеціалістів в сфері аграрного, а також

господарського та цивільного права.

Так, систематизоване вивчення договірних відносин в сфері сільського

господарства було здійснено Ц.В. Бичковою. Автором зазначається про

особливість господарських договорів, що укладаються у галузі

сільськогосподарського виробництва, та про неможливість їх зведення до

звичайних господарських договорів із класифікацією їх в самостійну групу

договорів лише за формальними ознаками [5, с. 10-11]. В обґрунтування даної

позиції Ц.В. Бичковою наводиться наступна аргументація. Ускладнення

суспільних правовідносин обумовлює необхідність спеціалізації та конкретизації

їх правового регулювання. Відокремлення ж правового регулювання договірних

98

відносин у сільському господарстві об’єктивно обумовлене характером суспільних

відносин і є одним із засобів реалізації державної аграрної політики [5, с. 13].

У цій же роботі Ц.В. Бичковою зазначається, що сфера

сільськогосподарського виробництва має особливості, які відрізняють її від умов

промислового виробництва, – воно все ще сильно залежне від стихійних сил

природи, сезонності. У сільському господарстві, порівняно з іншими галузями

народного господарства, виробничий процес не повністю контролюється

людиною. Нормальний виробничо-господарський ризик є характерним для будь-

якої виробничої діяльності. Проте, у сільськогосподарському виробництві він

значно підвищений, так як необхідно брати до уваги фактори заздалегідь

невизначеного характеру [5, с. 13-14].

Отже, ще теоретики радянської доби звертали увагу на особливий зміст

договорів, що укладаються в процесі провадження сільськогосподарської

діяльності, який обумовлений наявністю значної кількості непередбачуваних

ризиків на боці сільськогосподарського товаровиробника. У зв’язку із цим

виключається можливість закріплення в договорах, що укладаються в процесі

провадження сільськогосподарського виробництва, рівного обсягу

відповідальності сторін; такі договори повинні містити застереження щодо

притягнення до відповідальності сільськогосподарських товаровиробників.

А.М. Статівка при визначенні специфічних ознак договорів, які укладаються

в процесі провадження сільськогосподарської діяльності, враховував систему

інтересів договірних партнерів, інтересів держави, специфіку

сільськогосподарського виробництва, природно-кліматичні фактори та інші

особливості [44, с. 28]. Проте, ключовою причиною віднесення аграрно-правових

договорів в самостійну групу договорів він називає особливості аграрно-правових

відносин, які виникають в процесі провадження сільськогосподарської діяльності.

Вказана особливість обумовлена тим, що дані правовідносини базуються на

певних природних об’єктах, які розвиваються за своїми законами. У зв’язку із цим

аграрні правовідносини залежні від природних об’єктів, кліматичних умов. Жодні

99

виробничі відносини так не пов’язані із природними факторами, як аграрні. Крім

того, виробництво сільськогосподарської продукції в значній мірі пов’язано із

живими організмами: рослинництво, тваринництво, штучне запліднення

сільськогосподарських тварин тощо. Все вищевикладене дає підстави для

віднесення аграрних правовідносин в окрему групу суспільних відносин,

правовою формою яких має бути аграрне право як самостійна галузь права [44,

с. 39-40]. Отже, на думку автора, обґрунтованою є позиція щодо віднесення

договорів, що укладаються в процесі провадження сільськогосподарської

діяльності, в самостійну групу, які хоча й містять загальні ознаки господарських

договорів, повинні враховувати особливості провадження даного різновиду

виробничої діяльності.

Окрім того, А.М. Статівка звертає увагу на те, що незважаючи на той факт,

що загальні особливості цивільно-правових договорів є незмінними й щодо

договорів, які укладаються в процесі ведення сільськогосподарського

виробництва, в деяких галузевих і внутрішньогалузевих договорах відсутні

визначені особливості, які, без сумніву, повинні враховуватися галузевими

правовими методами. Зокрема, це стосується й аграрної сфери [68, с. 291].

В.І. Семчик зазначає, що в законодавстві важливо повно відобразити

специфіку сільськогосподарського виробництва та специфіку

сільськогосподарських договорів. Специфіка договірних відносин у сільському

господарстві проявляється у кожному структурному елементі договору (предмет,

об’єкт та інші) [173, с. 102].

Об’єднання договорів із реалізації сільськогосподарської продукції в

самостійну групу, на думку О.А. Поліводського, повинно здійснюватися з

урахуванням особливостей правового регулювання реалізації

сільськогосподарської продукції [111, с. 6-7]. Аналогічна точка зору підтримується

Г.С. Корнієнко щодо договорів із забезпечення діяльності сільськогосподарських

товаровиробників [83, с. 11].

100

Представники науки аграрного права Російської Федерації визнає

особливості правового регулювання лише відносно окремих договорів, що

використовуються в процесі провадження сільськогосподарської діяльності. Ними

виділяються так звані договори, що є специфічними саме для

сільськогосподарського сектору економіки, до яких відносяться договори оренди

сільськогосподарських земель, договори із виробничо-технічного обслуговування

сільськогосподарських комерційних організацій, експлуатації водогосподарських

та гідротехнічних і меліоративних систем, агрохімічного обслуговування тощо [3,

с. 362].

Вивчення договірних відносин, що виникають в процесі провадження

діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками, на монографічному рівні не отримало. Хоча аналогічні

питання відносно окремих різновидів сільськогосподарської продукції

розглядалися в роботах як українських, так і зарубіжних фахівців у галузі

аграрного права.

Особливості договірних відносин, що виникають в процесі провадження

діяльності з вирощування певного виду сільськогосподарської продукції, мають

місце у кожному конкретному випадку відносно конкретного різновиду продукції,

яка виробляється.

В.М. Корнієнко, вивчаючи питання контрактації цукрового буряка, також

звертає увагу на особливий характер договірних відносин, що складаються в

процесі реалізації даного різновиду сільськогосподарської продукції. Такі

особливості обумовлені конкретними характеристиками даного різновиду

сільськогосподарських культур (в першу чергу, агрономічними особливостями), а

також специфікою використання такої культури у виробництві [13, с. 7]. У зв’язку

із цим автором робиться висновок, що договір контрактації цукрового буряка має

такі особливості: граничні строки його продажу, заздалегідь визначене місце здачі,

порядок доставки, кількісно-якісні показники цукрового буряка, зустрічна продаж

комбікормів, готового продукту – цукру, а крім того, особливості щодо ціни на

101

даний товар, порядок розрахунків за нього, майнова відповідальність сторін [13,

с. 5]. Аналогічною є й позиція Л.О. Святченко, яка зазначає, що специфіка

договорів на реалізацію цукрових буряків обумовлена особливим предметом та

специфічним статусом учасників договірних відносин у цукробуряківництві [200,

с. 14].

Наявність особливостей у певних договірних відносинах обумовлена, в

першу чергу, особливостями правовідносин, в рамках яких виникає необхідність

встановлення між сторонами договірних зв’язків. В.П. Станіславський зазначає,

що система договорів на вирощування і реалізацію продукції насінництва

обумовлена специфікою правовідносин, що складається в насінництві: по-перше,

об’єктом по договорам є особлива продукція, що характеризується недопущенням

заміни сортової чистоти і зміни посівних якостей, кондицій насіння; особливими

умовами зберігання, транспортування; проведення необхідної хімічної обробки

після її одержання. По-друге, особливість правовідносин у цій сфері виявляється в

ціноутворенні на неї. По-третє, правовідносини по реалізації високопродуктивного

насіння регулюються значним масивом нормативних актів, що відносяться до

різних галузей права [206, с. 10-11].

Отже, у зв’язку із тим, що питання договірних відносин з вирощування та

реалізації сільськогосподарськими товаровиробниками саме лікарських рослин на

теоретичному рівні не підіймалося, а спеціальне правове регулювання даної групи

правовідносин в Україні відсутнє, характеристику відповідних договорів

необхідно проводити, виходячи із аналізу загальних положень про цивільно-

правові, аграрно-правові та господарсько-правові договори, а також з урахуванням

специфіки правовідносин, що виникають в процесі провадження діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками.

Загальне визначення договору передбачене ст. 626 ЦК України: договором є

домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або

припинення цивільних прав та обов’язків [220].

102

Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов’язання, які

виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і

негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських

договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями. Господарські договори

укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням

особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами

щодо окремих видів договорів [65].

А.М. Куліш звертає увагу на ту обставину, що усі ділові взаємовідносини

між суб’єктами господарювання регламентуються законодавством і тими

умовами, які вони передбачили в договорах [86]. Отже, значення господарських

договорів важко переоцінити, у зв’язку із чим особливості господарсько-правових

зобов’язань та господарських договорів не раз ставали предметами вивчення теорії

господарського та цивільного права.

Теорія господарського права, характеризуючи господарсько-правові

договори, називає наступні ознаки, притаманні даному різновиду зобов’язань.

Аналізуючи характеристику господарсько-правових договорів, надану

колективом авторів підручника із господарського права України під редакцією

В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана, можна виділити наступні ознаки

господарсько-правових договорів [64, с. 161-163]:

в рамках господарсько-правових договорів здійснюється переміщення

майна та інших результатів праці із сфери виробництва у сферу обігу і через сферу

обігу у сферу споживання (договори мають майновий характер);

господарсько-правові договори мають відносний характер, а саме

укладатися вони можуть тільки між конкретними суб’єктами;

господарсько-правові договори мають своїм укладанням певну мету,

зокрема, безпосередньою метою, для досягнення якої суб’єкти господарювання

вступають у зобов’язальні правовідносини, є здійснення ними господарсько-

оперативних дій (виготовлення і реалізація продукції, будівництво промислових,

житлових та інших об’єктів, надання транспортних послуг тощо) або ж

103

господарсько-управлінських функцій (координація господарських зв’язків у якійсь

галузі, наприклад, енергетичній, створення і перерозподіл фондів тощо);

в господарсько-правових зобов’язаннях одним із їх суб’єктів є організації

– юридичні особи та підприємці, що здійснюють господарську діяльність.

А.В. Луць серед особливих ознак підприємницьких (господарських,

комерційних) договорів називає: 1) наявність серед суб’єктів таких договорів

юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців; 2) визначення у змісті договору

умов з придбання товарів, виконання робіт та надання послуг з метою здійснення

підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов’язаних з особистим

(сімейним, домашнім) споживанням; 3) наявність особливого порядку укладання

окремих різновидів господарських договорів (зовнішньоекономічних контрактів,

біржових угод тощо); 4) наявність особливого порядку виконання договорів або

умов відповідальності сторін за таким договором [91, с. 8]. Аналогічна точка зору

викладена в дисертації В.М. Черешнюка [222, с. 9].

Власний погляд на особливості господарських договорів був викладений

О.А. Беляневич. Зокрема, ознаками господарського договірного зобов’язання вона

називає наступні: 1) визначений суб’єктний склад (ст. 2 ГК України); 2) власну

сферу існування – господарську діяльність (ст. 1 ГК України); 3) зміст (права

та обов’язки, специфіка яких зумовлена цією сферою); 4) об’єкт, тобто

відповідні дії (ст. 173 ГК України). У господарському зобов’язанні

суб’єктивному праву управомоченої сторони (праву вимоги) кореспондує

обов’язок іншої виконати певні дії господарського чи управлінсько-

господарського характеру або утриматися від певних дій. На відміну від

цивільно-правових зобов’язань, головною рисою яких вважається

формально-юридична рівність кредитора і боржника, особливості

господарських договірних зобов’язань, які мають враховуватися при їх

правовому регулюванні, полягають у тому, що кредитор та боржник:

1) можуть мати різний статус, перебуваючи у стані субординації (суб’єкт

господарювання – суб’єкт організаційно-владних повноважень); 2) можуть

104

перебувати у стані фактичної (економічної) нерівності, згладжування якої

(зокрема, у вигляді запобігання зловживанню правами економічно

сильнішою стороною) повинно забезпечуватися законодавчо (нормами

ст. 207 ГК України про недійсність умов договору приєднання, правилами

ст. 178 ГК України та ст. 633 ЦК України про публічні зобов’язання суб’єктів

господарювання / публічні договори, законодавством про захист економічної

конкуренції тощо) [59, с. 10].

О.А. Беляневич також звертає увагу на ту обставину, що особливості

конкретного господарського договору обумовлені особливостями відносин,

які опосередковуються таким договором [59, с. 10]. Аналогічною є й позиція

А.П. Чернеги, який вказує, що характерною особливістю господарських

договорів є предмет господарсько-правового регулювання відносин, що

виникають у сфері організації та здійснення господарської діяльності між

суб’єктами й іншими учасниками господарювання [223, с. 199].

Таким чином, із аналізу літератури щодо особливостей господарських

договорів можна прийти до висновку, що будь-який господарський договір є

юридичним вираженням тих договірних відносин, які складаються в процесі

провадження господарської діяльності, а його особливості обумовлені

особливостями конкретних правовідносин. У той саме час господарські

договори мають ряд загальних ознак (характерних особливостей), що

відрізняють їх від договорів інших видів (цивільних, адміністративних).

Отже, у зв’язку із тим, що договори, які опосередковують діяльність з

вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками, є різновидами господарських договорів, в першу чергу,

визначимо їх особливості саме як господарських договорів.

По-перше, обов’язковою стороною договору, який укладається в

процесі провадження діяльності з вирощування та реалізації лікарських

рослин, є сільськогосподарський товаровиробник із спеціальною

105

правосуб’єктністю, необхідною для проведення такого роду діяльності (про

це йшла мова в попередньому розділі дисертації).

По-друге, метою укладання договору є переміщення товарів, робіт та

послуг в процесі здійснення діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками, що

забезпечує в кінцевому результаті отримання прибутку.

По-третє, за допомогою договорів, що укладаються в процесі провадження

діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками, здійснюється переміщення виробленої лікарської сировини в

переробну галузь, а також переміщення товарів та послуг, необхідних для

провадження діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин (добрив,

насіння тощо), від їх виробників.

Крім того, характеризуючи особливості договорів, що укладаються

сільськогосподарськими товаровиробниками в процесі провадження діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин, необхідно враховувати їх особливі

ознаки як договорів, що укладаються у галузі сільського господарства.

А.М. Статівка, характеризуючи аграрно-правові договори, називає наступні

притаманні їм ознаки: 1) вони в багатьох випадках безпосередньо виступають

юридичною формою організації виробничого процесу; 2) права та обов’язки в

договорах обумовлені специфікою аграрного виробництва; 3) вони є правовою

формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-

кліматичних, економічних можливостей; 4) вони також виступають юридичною

формою відносин, що опосередковано забезпечують розвиток аграрного

виробництва з використанням науково-технічного процесу, товарного обміну та

інших товарно-економічних засобів [44, с. 40-41].

О.Ф. Мельничук та Н.М. Опольська, зазначаючи особливості аграрно-

правового договору, вказують на наступні: 1) визнання аграрно-правового

договору юридичною формою організації виробничого процесу; 2) визначення

прав та обов’язків сторін у договорів специфікою аграрного виробництва;

106

3) визнання аграрно-правового договору правовою формою реалізації взаємних

інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-кліматичних, екологічних

можливостей [94, с. 209].

Погоджуючись з твердженням авторів про те, що аграрно-правовий договір

виступає юридичною формою організації виробничого процесу та правовою

формою реалізації інтересів сторін, а його зміст обумовлено специфікою

аграрного виробництва, звернемо увагу на ту обставину, що вказані ознаки

можуть застосовуватися при теоретичному аналізі лише для визначення

конкретних особливостей договорів, що укладаються в процесі провадження того

чи іншого різновиду сільськогосподарської діяльності. Щодо договорів, які

опосередковують діяльність сільськогосподарських товаровиробників з

вирощування та реалізації лікарських рослин, зазначимо, що ключові особливості

договорів, які укладаються в процесі провадження сільськогосподарської

діяльності, обумовлені, по-перше, підвищеною ризиковістю сільськогосподарської

діяльності.

Ц.В. Бичкова зазначала, що землероби не гарантовані від втрат в результаті

несприятливих погодних умов, але вони зустрічаються із труднощами й у

особливо сприятливі роки, коли отриманий врожай суттєво перевищує

запланований. Отже, ризик обумовлений не тільки несприятливими природно-

кліматичними умовами та складнощами, що виникають у зв’язку із збиранням,

зберіганням та реалізацією вирощеної продукції [5, с. 14]. Таким чином,

Ц.В. Бичкова серед ризикових факторів ведення сільськогосподарського

виробництва називає несприятливі природно-кліматичні умови та складнощі, а

також ризик відсутності можливості збуту надлишків виробленої

сільськогосподарської продукції.

Провадження сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин також обумовлена ризиками, що

можуть бути спричинені природно-кліматичними умовами. Виходячи із аналізу

спеціальної літератури у галузі вивчення особливостей вирощування найбільш

107

розповсюджених в Україні різновидів лікарських рослин, які організовано

культивуються в промислових масштабах, можна прийти до висновку, що

лікарські рослини як сільськогосподарська культура є дуже вимогливими до умов

вирощування [217; 107; 206].

Отже, фактор залежності ефективності провадження

сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин від природно-кліматичних факторів необхідно

враховувати під час укладання ними договорів, пов’язаних із провадженням такої

діяльності. Зокрема, на боці виробників лікарських рослин повинні передбачатися

додаткові підстави для звільнення від цивільно-правової відповідальності за

порушення умов договорів.

Що стосується ризику, пов’язаного із неможливістю реалізації вирощеної

продукції, необхідно зазначити наступне. Лікарські рослини, які культивуються та

збираються в Україні, на сьогодні не задовольняють потреби вітчизняної

фармацевтичної промисловості (про це вже йшла мова раніше). У зв’язку із чим

вказаний ризик не можна вважати притаманним саме сфері вирощування

лікарських рослин. На даний момент гостро стоїть питання із ціною, за якою

вирощені лікарські рослини реалізуються сільськогосподарськими

товаровиробниками. У цьому відношенні, як уже зазначалося вище, актуальним є

застосування відповідних заходів державної підтримки сільськогосподарських

товаровиробників, що вирощують лікарські рослини. Однак, в контексті вивчення

особливостей договорів, які укладаються сільськогосподарськими

товаровиробниками в процесі провадження діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин, варто лише відзначити, що при запровадженні державної

політики, спрямованої на регуляцію цін на культивовані лікарські рослини,

відповідні положення договорів, які опосередковують діяльність із їх

вирощування, будуть напряму залежати від законодавчих приписів.

Таким чином, ознакою договорів, що укладаються в процесі провадження

сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з вирощування та

108

реалізації лікарських рослин, є обов’язкове передбачення положень про звільнення

сільськогосподарського товаровиробника від відповідальності за порушення умов

договору, що було викликано несприятливими природно-кліматичними умовами

чи факторами.

Однак, однобічне застосування подібного припису може призвести до

дискримінації контрагентів сільськогосподарських товаровиробників. У зв’язку із

чим правильним є впровадження механізму зрівняння прав сторін за договорами,

які опосередковують діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками. Зокрема, пропонується

запровадження обов’язкового страхування діяльності з вирощування лікарських

рослин шляхом доповнення частини першої ст. 7 Закону України від 7 березня

1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» пунктом 34-1 наступного змісту:

«страхування майнових ризиків виробників лікарських рослин за невиконання чи

неналежне виконання договірних зобов’язань перед третіми особами через

несприятливі природно-кліматичні умови чи фактори».

Крім того, важливим фактором, що обумовлює правовідносини з

вирощування сільськогосподарських культур та, зокрема, лікарських рослин, є

еколого-економічне чергування культур у сівозміні. Необхідність проведення

чергування у культурі сільськогосподарських рослин на конкретній території не

тільки науково визнана ефективним засобом захисту ґрунтів від виснаження, а

сільськогосподарських культур – від шкідників та хвороб [68, с. 13], а й закріплена

в ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України [76]. Дана норма передбачає, що земельні

ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного

сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до

розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що

забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь

і передбачають заходи з охорони земель. А із урахуванням п. 18 Перехідних

положень цього ж нормативно-правового акту, із 1 січня 2015 року вимога даної

статті поширюються на всіх власників та користувачів земельних ділянок

109

сільськогосподарського призначення для ведення товарного

сільськогосподарського виробництва, а не лише на тих власників та

користувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського

призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

загальною площею більш як 100 гектарів.

Лікарські рослини, як було встановлено в попередньому розділі,

відносяться до сільськогосподарських культур, а обов’язковим елементом

правосуб’єктності сільськогосподарських товаровиробників, які займаються

вирощуванням лікарських рослин, є наявність у них речового права на

земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Отже, відповідні

положення законодавства поширюються на дані правовідносини також. Хоча

належне застосування правил сівозміни є в інтересах самих виробників

лікарських рослин, оскільки нехтування даними правилами може суттєво

вплинути на рентабельність їх діяльності. Раціональне чергування культур – це

спосіб регулювання вмісту органічної речовини в ґрунті, захід для підтримування і

поліпшення фізичних та хімічних його властивостей, необхідних для боротьби з

бур’янами та шкідниками сільськогосподарських культур [67, с. 291].

Також важливо відзначити, що відповідно до положень Закону України від

19 червня 2003 року № 962-IV «Про охорону земель», встановлюються певні

нормативи та стандарти, спрямовані на захист земель [159]. Зокрема, ст. 33-1

закріплює, що нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах

у різних природно-сільськогосподарських регіонах встановлюються для

досягнення високих і стабільних урожаїв та запобігання виснаженню і втраті

родючості ґрунтів внаслідок ґрунтовтоми. Нормативи оптимального

співвідношення культур у сівозмінах визначають структуру посівних площ

для різних природно-сільськогосподарських регіонів та перелік установлених

культур для вирощування у цих регіонах [159].

Нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних

природно-сільськогосподарських регіонах, затверджені постановою Кабінету

110

Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 164, визначають, що допустимим

нормативом періодичності вирощування лікарських рослин (залежно від

біологічних властивостей) на одному і тому самому полі є один-десять років [136].

Отже, під час укладання договорів в процесі провадження діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин обов’язково необхідно враховувати

особливості чергування культур у сівозмінах. Зокрема, сторонами у договорах, що

опосередковують діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин,

строки, терміни, взаємні права та обов’язки, відповідальність повинні визначатися

з урахуванням чергування лікарських культур у сівозмінах.

Що стосується особливостей договорів, які укладаються в процесі

провадження діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин, що

притаманні саме вказаній групі правовідносин, зазначимо наступне. Як уже було

вказано раніше, особливості договорів, що укладаються в процесі провадження

конкретного різновиду сільськогосподарської діяльності, обумовлені особливими

характеристиками відносин, які опосередковуються відповідними договорами.

Діяльність сільськогосподарських товаровиробників з вирощування та реалізації

лікарських рослин представляє собою складний технологічний процес, про що

докладно йшла мова в попередньому розділі цього дослідження. Аналізуючи

положення настанови Міністерства охорони здоров’я України «Лікарські засоби.

Належна практика культивування та збирання вихідної сировини рослинного

походження» [124], аналогічної настанови, прийнятої Всесвітньою організацією

охорони здоров’я [228], а також теоретичних доробок у сфері фармакогнозії та

агрономії (наприклад, праці таких авторів, як А.М. Гродзінський, А.П. Лебеда,

Н.І. Джуренко, О.П. Ісайкіна, В.Г. Собко, Н.М. Солодовниченко, Н.М. Журавльов,

В.М. Ковальов та інших), можна визначити найбільш характерні особливості

правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин, що впливають на

характер договірних відносин сільськогосподарських товаровиробників із їхніми

контрагентами.

111

По-перше, укладання сільськогосподарськими виробниками договорів в

процесі провадження ними діяльності з вирощування лікарських рослин повинно

здійснюватися з урахуванням періоду росту, визрівання та досягнення найкращої

якості відповідно до свого призначення. Зокрема, дана обставина повинна

враховуватися при визначенні строків постачання добрив, необхідних для

вирощування лікарських рослин; для встановлення строків поставки вирощеної

продукції; строків найму осіб для проведення польових робіт із збирання

лікарських рослин; для встановлення періоду навчання осіб, задіяних в процесі

провадження діяльності з вирощування лікарських рослин, тощо. Правильне

врахування періоду визрівання лікарських рослин під час укладання договорів

дозволить сільськогосподарським товаровиробникам раціонально розподілити

свої витрати, робочу силу, матеріальні та грошові ресурси.

По-друге, укладання договорів в процесі провадження діяльності з

вирощування лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками

повинно здійснюватися із урахуванням фактору швидкої втрати лікарськими

рослинами своїх корисних якостей після збирання. У зв’язку із цим під час

укладання договорів повинні бути правильно враховані строки та умови

перевезення лікарських рослин; строки збирання та первинної обробки лікарських

рослин тощо. Як і в попередньому прикладі, врахування вказаної обставини

дозволить підвищити ефективність та рентабельність діяльності з вирощування

лікарських рослин.

По-третє, під час укладання договорів, що опосередковують діяльність з

вирощування лікарських рослин, важливо враховувати наукоємний характер

даного різновиду сільськогосподарської діяльності. Так, увесь процес

організованого вирощування лікарських рослин презумує наявність у

сільськогосподарського товаровиробника досконалих знань про даний процес,

зокрема, щодо видів лікарських рослин, особливостей їх вирощування,

можливості та необхідності застосування добрив, зрошування, моменту

досягнення ними стиглості тощо. Таким чином, під час укладання договорів у цій

112

сфері необхідно враховувати не тільки юридичні та економічні знання щодо змісту

договорів, а й спеціальні агрономічні та фармакогностичні знання з метою

уникнення понесення збитків, спричинення шкоди природі тощо.

Важливим елементом загальної характеристики договорів, що укладаються

в процесі провадження сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин, є їх класифікації. Розглянемо точки

зору з цього питання, викладені різними фахівцями.

В.К. Мамутов зазначає, що договори, які опосередковують господарські

взаємовідносини, можна поділити на три основні категорії: а) договори на

виготовлення та поставку продукції; б) договори на виробництво робіт;

в) договори на надання послуг [22, с. 432]. Теорія аграрного права також звертає

увагу на необхідність врахування положень цивільного та господарського права

при класифікації договорів, які виникають в процесі провадження

сільськогосподарської діяльності. Так, колектив авторів підручника за редакцією

О.О. Погрібного зазначає, що договори поділяються на ті, що опосередковують

перехід права власності; пов’язані з передачею майна у тимчасове

користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування;

про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими

правами інтелектуальної власності [52, с. 370].

Проте, теорія аграрного права звертає увагу на наявність власної

класифікації договорів, що укладаються у сільському господарстві.

А.М. Статівка виділяє три самостійні групи договорів, що укладаються в

процесі провадження сільськогосподарської діяльності. До першої групи

належать такі: про спільну діяльність з виробництва певної продукції

рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва,

дорощування та відгодовування молодняку худоби та птиці; на виробництво

та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на

виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про

виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи аграрно-

113

правових договорів належать: про реалізацію сільськогосподарської

продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове

забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До

третьої групи: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських

підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її

технічне обслуговування; про виконання інших підрядних робіт; про надання

наукових послуг сільськогосподарським підприємствам; договори з

банківськими установами та інші про надання різноманітних послуг [44,

с. 240].

Колектив авторів підручника із аграрного права за загальною

редакцією Г.Ю. Бистрова та М.І. Козиря зазначає, що система договірних

зв’язків в агропромисловому комплексі в цілому та в його основній частині –

сільському господарстві – складається із трьох груп договорів. По-перше, це

загальні цивільні договори, що широко використовуються у всіх галузях

економіки. Це купівля-продаж, поставка, підряд, у тому числі будівельний

підряд, оренда майна, банківський кредит тощо. До цієї ж групи відносяться

установчі договори, що укладаються при створенні сільськогосподарських

комерційних організацій. По-друге, це договори, що є специфічними саме

для сільськогосподарського сектору економіки. До них відносяться договори

з оренди сільськогосподарських земель, договори про виробничо-технічне

обслуговування сільськогосподарських комерційних організацій, про

експлуатацію водогосподарських та гідротехнічних і меліоративних систем,

про агрохімічне обслуговування тощо. Третя важлива група договірних

зв’язків в аграрному секторі – це договори, що регулюють

внутрішньогосподарські та трудові відносини в сільськогосподарських

комерційних організаціях [3, с. 362].

О.Ф. Мельничук та Н.М. Опольська зазначають, що договірні

зобов’язання, притаманні сільському господарству, можна підрозділити на

такі види: 1) по реалізації продукції, вирощеної аграрними

114

товаровиробниками; 2) по матеріально-технічному забезпеченню

сільськогосподарських підприємств; 3) по фінансово-кредитному

забезпеченню господарської діяльності аграрних товаровиробників; 4) по

впровадженню наукових розробок у сільськогосподарське виробництво; 5) по

енергетичному забезпеченню виробництва сільськогосподарської продукції;

6) по проведенню зрошувальних робіт з метою підвищення родючості

земельних угідь; 7) по рекламуванню продукції аграрних товаровиробників;

8) по підготовці і підвищенню кваліфікації фахівців сільськогосподарського

виробництва та інші [94, с. 209].

Отже, різні автори по-різному підходять до класифікації договорів, що

укладаються в процесі провадження сільськогосподарської діяльності. Однак, в

цілому можна прослідкувати наступну тенденцію у поділі договорів на групи: всі

договірні відносини, що виникають в процесі провадження сільськогосподарської

діяльності, можна звести до: 1) договорів, які опосередковують діяльність із

набуття речових прав на товари та послуги, необхідні для ведення

сільськогосподарської діяльності; 2) договори, які опосередковують внутрішні

відносини суб’єктів сільськогосподарського виробництва; 3) договори, які

опосередковують відносини із реалізації виробленої сільськогосподарської

продукції.

Проектуючи вказаний висновок на договірні відносини, що складаються в

процесі провадження сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин, зазначимо наступні групи договорів.

Тож, до першої групи договорів, що опосередковують відносини з

вирощування та реалізації сільськогосподарськими товаровиробниками лікарських

рослин, варто відносити договори із набуття речових прав на товари та послуги,

необхідні для ведення такої діяльності. З урахуванням особливостей діяльності з

організованого вирощування лікарських рослин, які були розглянуті раніше в

даній роботі, можна прийти до висновку, що такими договорами можуть бути:

115

договори щодо набуття сільськогосподарськими товаровиробниками

насіння лікарських рослин (договори купівлі-продажу, договори поставки тощо);

договори щодо набуття сільськогосподарськими товаровиробниками

спеціальних добрив, які можуть використовуватися ними під час культивування

лікарських рослин;

договори щодо набуття речових прав на земельні ділянки

сільськогосподарського призначення, придатні для вирощування лікарських

рослин;

договори щодо набуття речових прав на інші об’єкти нерухомого майна,

відмінні від земельних ділянок, необхідні та придатні для зберігання та первинної

обробки (за потребою) лікарських рослин;

договори щодо набуття речових прав на устаткування та обладнання,

необхідне та придатне для первинної обробки лікарських рослин;

договори щодо фінансово-кредитного забезпечення діяльності

сільськогосподарських товаровиробників з вирощування та реалізації лікарських

рослин;

договори щодо здійснення наукових та науково-технічних розробок,

вишукувальних робіт, спрямованих на вдосконалення процесу вирощування

лікарських рослин;

договори щодо постачання сільськогосподарським товаровиробникам

електричної енергії, води, газу;

договори щодо проведення зрошувальних та меліоративних робіт

способами та засобами, які можуть використовуватися в процесі вирощування

лікарських рослин;

договори щодо надання послуг із рекламування вироблених

сільськогосподарськими товаровиробниками лікарських рослин;

договори щодо підготовки та підвищення кваліфікації персоналу

сільськогосподарських товаровиробників, які задіяні в процесі вирощування

лікарських рослин.

116

Другу групу договорів складають договори, які опосередковують внутрішні

відносини сільськогосподарських товаровиробників в процесі провадження ними

діяльності з вирощування лікарських рослин. З урахуванням особливостей

діяльності з організованого вирощування лікарських рослин, можна прийти до

висновку, що такими договорами можуть бути:

трудові договори сільськогосподарських товаровиробників із

працівниками, які задіяні в процесі вирощування лікарських рослин;

договори, що укладаються між учасниками сільськогосподарського

товаровиробника як юридичної особи в процесі провадження ним діяльності з

вирощування лікарських рослин.

Третю групу договорів складають договори, які опосередковують відносини

сільськогосподарських товаровиробників із реалізації вироблених ними лікарських

рослин. З урахуванням особливостей діяльності із організованого вирощування

лікарських рослин, можна прийти до висновку, що такими договорами можуть

бути:

договір контрактації лікарських рослин;

договір купівлі-продажу лікарських рослин;

договір поставки лікарських рослин;

договір міни;

біржові договори із реалізації лікарських рослин.

Кожна вищеперерахована група договорів відіграє важливу роль в процесі

провадження сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з

вирощування лікарських рослин. Проте, в теорії аграрного права звертається увага

на особливе значення договорів, які опосередковують діяльність із реалізації

виробленої сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, В.І. Семчик взагалі

ототожнює договори на реалізацію сільськогосподарської продукції із договорами

у сільському господарстві [173, с. 102].

О.М. Батигіна називає відносини із реалізації сільськогосподарської

продукції важливою сферою виробничо-господарської діяльності

117

сільськогосподарських товаровиробників в умовах ринкових відносин і являє

собою різновид товарно-грошових відносин, що оформлюється правовою формою

– договором [57].

Особливе становище договорів, які спрямовані на реалізацію виробленої

сільськогосподарської продукції, обумовлено тим фактом, що саме від її реалізації,

в основному, й залежить ефективність господарської діяльності

сільськогосподарських товаровиробників. Саме тому найбільш розповсюджені

договори із реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками підлягають окремому вивченню в даній дисертації.

Підводячи короткий підсумок аналізу літератури, присвяченої вивченню

особливостей договірних відносин із реалізації культивованих лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками, можна відзначити, що вказане

питання раніше систематизовано не розглядалося. У зв’язку із цим вивчення

особливостей договірних відносин, що виникають в процесі провадження

сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин, відбуватиметься на підставі теоретичних доробок

аграрного, господарського та цивільного права щодо особливостей конкретних

договорів, а також з урахуванням технологічних та агрономічних особливостей

провадження діяльності з вирощування лікарських рослин, фармакогностичними

особливостями конкретного виду лікарських рослин. На підставі вищенаведеного

аналізу літератури у сфері договірних відносин можна виокремити наступні

ознаки договорів, що опосередковують діяльність сільськогосподарських

товаровиробників з вирощування та реалізації лікарських рослин:

По-перше, обов’язковою стороною договору є сільськогосподарський

товаровиробник із спеціальною правосуб’єктністю, необхідною для

здійснення такого роду діяльності.

По-друге, метою укладання договору є переміщення товарів, робіт та

послуг в процесі здійснення діяльності з вирощування та реалізації

118

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками, що

забезпечує в кінцевому результаті отримання прибутку.

По-третє, за допомогою договорів здійснюється переміщення виробленої

лікарської сировини в переробну галузь, а також переміщення товарів та послуг,

необхідних для провадження діяльності з вирощування та реалізації лікарських

рослин (добрив, насіння тощо), від їх виробників.

По-четверте, договори повинні передбачати положення про звільнення

сільськогосподарського товаровиробника від відповідальності за порушення умов

договору, що були викликані несприятливими природно-кліматичними умовами

чи факторами.

По-п’яте, договори повинні укладатися з урахуванням чергування

лікарських рослин у сівозмінах.

По-шосте, під час укладання договорів повинні враховуватися періоди

росту, визрівання та досягнення найкращої якості лікарських рослин відповідно до

їх призначення.

По-сьоме, під час укладання договорів повинен враховуватися фактор

швидкої втрати лікарськими рослинами своїх корисних якостей після збирання.

По-восьме, під час укладання договорів повинен враховуватися фактор

наукоємного характеру діяльності з вирощування та реалізації лікарських рослин.

2.2. Особливості змісту договору контрактації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками

Одним із договорів, що опосередковує діяльність

сільськогосподарських товаровиробників із реалізації лікарських рослин, є

договір контрактації.

Відповідно до ст. 713 ЦК України за договором контрактації

сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції

зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську

119

продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або

визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю

продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов

договору [220].

Ст. 272 ГК України зазначає, що за договором контрактації виробник

сільськогосподарської продукції зобов’язується передати заготівельному

(закупівельному) або переробному підприємству чи організації вироблену

ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а

контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної

продукції, прийняти і оплатити її [65].

Чинне законодавство України не передбачає спеціального правового

регулювання відносин із контрактації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками. У зв’язку із цим, з метою

визначення змісту договору контрактації лікарських рослин необхідно

встановити загальні умови укладання даного договору за чинним

законодавством України з урахуванням його особливостей, обумовлених

предметом та об’єктом – лікарськими рослинами.

Особливості правового регулювання відносин із контрактації

лікарських рослин. Важливим питанням, яке необхідно вирішити в процесі

проведення аналізу особливостей договору контрактації лікарських рослин, є

питання поширення дії правових норм на відносини із контрактації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками. Як

зазначається вище, правове регулювання даної групи відносин здійснюється

ЦК України та ГК України. Однак, через некоректне формулювання ч. 1

ст. 272 ГК України виникла теоретична та практична дискусія щодо

можливості поширення дії положень ст. 272-274 ГК України на відносини

контрактації сільськогосподарської продукції за договорами, які укладаються

між сільськогосподарськими товаровиробниками будь-якої форми власності,

а не тільки на відносини із контрактації лікарських рослин за державним

120

замовленням. На некоректність даного факту звертається увага й теорією

аграрного права; існує точка зору про необхідність зміни відповідних

законодавчих приписів [68, с. 310].

Отже, на сьогодні існує дві точки зору на поширення дії вищевказаних

положень ГК України: 1) вказані правові норми поширюють свою дію

виключно на відносини контрактації лікарських рослин за державним

замовленням для задоволення державних потреб у сільськогосподарській

продукції; 2) вказані положення ГК України можуть застосовуватися для

регулювання відносин контрактації сільськогосподарської продукції, які

виникають між господарюючими суб’єктами будь-якої форми власності.

У теорії аграрного права немає єдиного підходу до розуміння

можливості застосування положень ГК України до правовідносин із

контрактації сільськогосподарської продукції будь-якими суб’єктами

господарювання. Варто відзначити, що більшість джерел теорії аграрного

права не надає однозначної відповіді про можливість чи неможливість

застосування положень статей 272-274 ГК України до будь-яких

правовідносин із контрактації сільськогосподарської продукції. Так,

наприклад, В.П. Жушман, А.М. Статівка, Ю.М. Крупка з цього питання не

обмежують сферу дії ст. 272 ГК України виключно відносинами із

контрактації сільськогосподарської продукції для державних потреб [51,

с. 87; 85, с. 132]. В свою чергу, колектив авторів підручника з аграрного

права за редакцією О.О. Погрібного [52, с. 372], а також О.Ф. Мельничук та

Н.М. Опольська зазначають, що відповідні положення застосовуються до

відносин із задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції

[94, с. 210].

Така ж невизначеність має місце і в практиці застосування положень

ГК України під час судового вирішення спорів.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 липня

2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

121

«Мірум Менеджмент» до фермерського господарства «Тракт» про стягнення

3000000 грн. було визначено наступне. Між даними суб’єктами було

укладено договір контрактації кукурудзи кормової, однак, виробником

сільськогосподарської продукції – відповідачем у справі – умови договору

виконані не були, товар поставлений не був. Суд, застосовуючи положення

ЦК України в частині встановлення наслідків невиконання однією із сторін

договору його умов, прямо зазначає, що доводи відповідача про недійсність

угоди з підстав порушення її учасниками вимог ст. 272 ГК України,

правомірно не були враховані господарськими судами, оскільки дана норма

регулює договір контрактації, який опосередковує державну закупівлю

сільськогосподарської продукції у її виробників та укладається на основі

державних замовлень [117]. Аналогічна точка зору міститься і в рішеннях

інших судів різних інстанцій. Зокрема, в рішенні Господарського суду

Миколаївської області від 15 лютого 2011 року у справі за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервікон» до фермерського

господарства «Анастасія» про стягнення грошових коштів зазначається, що

ст. 272 ГК України врегульовано відносини укладення договорів контрактації

сільськогосподарської продукції на основі державних замовлень, що не

відповідає обставинам даної справи [183]. Дана позиція суду першої інстанції

була підтримана судами апеляційної та касаційної інстанцій [120].

Крім того, не зазначаючи прямо про неможливість застосування

положень статей 272-274 ГК України до відносин із контрактації

сільськогосподарської продукції, що мають місце між приватними

суб’єктами господарювання, суди в окремих рішеннях використовують щодо

даних правовідносин тільки норми ЦК України [193; 180]. Однак, одночасно

склалася практика застосування положень статей 272-274 ГК України до

правовідносин із контрактації сільськогосподарської продукції, які мають

місце між приватними господарюючими суб’єктами. Так, наприклад, Вищий

господарський суд України, розглядаючи справу за позовом товариства з

122

обмеженою відповідальністю «СІБ-Агро-Транс» до товариства з обмеженою

відповідальністю «Агрофірма «Джерело» про стягнення заборгованості за

договором контрактації сільськогосподарської продукції, у постанові від

14 квітня 2011 року зазначає, що умови договору контрактації та порядок

його виконання регулюються відповідно до положень ГК України (статей

272-274) [114]. Аналогічна позиція викладена і в рішеннях судів інших

інстанцій [178; 174].

Таким чином, виходячи із положень чинного законодавства України,

однозначно правильним є застосування приписів статей 272-274 ГК України

тільки до правовідносин із контрактації лікарських рослин виключно за

державним замовленням. У цьому разі відповідні приписи ГК України є

спеціальними нормами, що регулюють певне коло правовідносин, обмежене

за суб’єктним складом. Дана позиція підтверджується й теорією аграрного

права щодо всіх видів сільськогосподарської продукції: положення

ГК України є спеціальними стосовно положень ЦК України, тому вони

мають переважне значення в регулюванні відносин із закупівлі

сільськогосподарської продукції за договором контрактації; з іншого боку,

якщо спеціальним законом окремі питання не врегульовано, мають

застосовуватися положення ЦК України [51, с. 87].

Однак, варто відзначити, що з практичної точки зору положення статей

272-274 ГК України є досить «коректним» правовим регулюванням відносин

із контрактації саме лікарських рослин. Зокрема, за даними офіційного

інтернет-сайту Державної служби України з лікарських засобів станом на

5 вересня 2012 року (остання опублікована інформація), реєстр суб’єктів

господарювання з виробництва лікарських засобів складає 116 суб’єктів

господарювання: 12 державних підприємств, 2 комунальні підприємства та

102 суб’єкта господарювання приватної форми власності [102]. Отже,

закупівля лікарської рослинної сировини для виробництва лікарських

препаратів здійснюється, в більшій мірі, саме суб’єктами господарювання

123

приватної форми власності. У зв’язку із цим постає питання про актуальність

та доцільність обмеження дії статей 272-274 ГК України, що достатньо

детально характеризують договір контрактації сільськогосподарської

продукції, тільки щодо відносин із закупівлі лікарських рослин, вирощених

сільськогосподарськими товаровиробниками, для державних потреб.

Уявляється, що з метою уніфікації відносин із контрактації лікарських

рослин та зменшення випадків виникнення неузгодженостей між сторонами

за договором контрактації, доречно під час розробки спеціального

нормативно-правового акту у сфері культивування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками встановити конкретні вимоги до

договорів із реалізації лікарських рослин, зокрема й договору контрактації,

про що буде визначено далі більш детально.

Аналізуючи ж основні особливості договорів контрактації лікарських

рослин, доречно враховувати не тільки відповідні положення ЦК України, а й

статті 272-274 ГК України.

Предмет та об’єкт договору контрактації лікарських рослин. В теорії

аграрного права звертається увага на відмінність понять «предмет договору»

та «об’єкт договору». Як зазначає А.М. Статівка, предметом договірних

відносин є різноманітні суспільні відносини, а в контексті АПК – це

відносини у сферах реалізації сільськогосподарської продукції, набуття

матеріально-технічних засобів у підприємств промисловості, виконання

певних робіт, що забезпечують аграрне виробництво, тощо. Під об’єктом же

договору прийнято розуміти те, з приводу чого виникають договірні

відносини: речі, продукція, послуги, товари, природні об’єкти тощо [44, с. 31-

32].

З урахуванням вищевикладеного можна констатувати, що предметом

договору контрактації лікарських рослин є відносини із їх реалізації, адже за

договором контрактації відбувається переміщення між контрагентами

сільськогосподарської продукції, виробленої безпосередньо стороною за

124

договором. У випадку контрактації лікарських рослин такою

сільськогосподарською продукцією є лікарські рослини.

Стосовно об’єкта даного договору зазначимо наступне. Теорією

аграрного права звертається увага на ту обставину, що об’єктом договору

контрактації, як правило, є сільськогосподарська продукція у первинному

(сирому) вигляді або така, що пройшла первинну обробку [94, с. 213]. За

договором контрактації не може реалізовуватися продукція, яка є продуктом

переробки (окрім первинної обробки) виробленої сільськогосподарської

продукції, наприклад, масло, сир тощо [57].

Необхідно звернути увагу, що відповідно до теорії фармакогнозії

виділяється поняття лікарських рослин та лікарської рослинної сировини

[205, с. 7]. Лікарськими рослинами є відповідно цілісні рослини, а лікарською

рослинною сировиною – певні частини лікарських рослин, в яких

накопичуються корисні речовини, що використовуються в процесі

виробництва лікарських препаратів (коріння, листя тощо) [45, с. 7-8]. Однак

вказана фармакогностична диференціація з точки зору законодавства не має

значення, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України від 26 грудня

2002 року № 411-IV «Про насіння і садивний матеріал», як уже зазначалося

раніше, лікарськими рослинами є дикорослі та культурні рослини або їх

частини (насіння, бруньки, квіти, плоди, стебла, кореневища), які

використовуються в медицині для виготовлення лікарських препаратів [155].

Таким чином, об’єктом договору контрактації лікарських рослин є

вирощені лікарські рослини, що можуть бути піддані виключно первинній

обробці, яка є необхідною для подальшого транспортування лікарських

рослин з метою зберігання їх корисних властивостей. Такими лікарськими

рослинами можуть бути як цілісні лікарські рослини, так і їх частини

(лікарська рослинна сировина).

125

Сторони договору контрактації лікарських рослин. Відповідно до

положень чинного законодавства України сторонами договору контрактації є

виробник та контрактант.

Обов’язковою стороною договору контрактації лікарських рослин, як і

будь-яких інших договорів, що опосередковують діяльність з вирощування та

реалізації лікарських рослин, є сільськогосподарський товаровиробник, що

наділений спеціальною правосуб’єктністю для здійснення діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин. Крім того, за договором

контрактації реалізація лікарських рослин можлива лише безпосередніми

виробниками такої продукції.

Виходячи із положень ст. 713 ЦК України [220] та ст. 272 ГК України

[65], можна прийти до висновку, що закупівля лікарських рослин за

договором контрактації відбувається заготівельними (закупівельними) або

переробними підприємствами чи організаціями – контрактантами. Варто

відзначити, що в теорії аграрного права існують розбіжності в розумінні

правового статусу заготівельників за договором контрактації. Так, колектив

авторів підручника з аграрного права за редакцією О.О. Погрібного зазначає,

що ст. 272 ГК України обмежуються можливості застосування договору

контрактації лише випадками державної закупівлі сільськогосподарської

продукції, яка здійснюється за договорами контрактації, що укладаються на

основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської

продукції [52, с. 372] О.Ф. Мельничук та Н.М. Опольська зазначають, що

договір контрактації сільськогосподарської продукції являє собою механізм

державних закупівель, засіб поповнення державного продовольчого резерву

шляхом придбання продукції у недержавних сільськогосподарських

підприємств [94, с. 210]. Отже, виходячи із позиції даних авторів, суб’єктний

склад господарських договірних відносин із контрактації

сільськогосподарської продукції на боці заготівельників (контрактантів)

обмежений виключно державними замовниками (органами державної влади

126

та органами місцевого самоврядування, які є розпорядниками коштів

Державного бюджету).

Однак, не можна погодитися із авторами з цього питання, оскільки як

ЦК України [220], так і ГК України [65] не обмежують можливості укладання

договорів контрактації сільськогосподарської продукції між суб’єктами

приватної форми власності. Дана позиція підтримується, зокрема, й судовою

практикою.

Наприклад, спори щодо порушення умов договорів контрактації

сільськогосподарської продукції, які були укладені між приватними

господарюючими суб’єктами, розглядалися господарськими судами

Житомирської області, Автономної Республіки Крим, Миколаївської області,

Кіровоградської області, Донецької області та іншими [178; 174; 183; 180;

177]. У зв’язку із чим можна зробити висновок про те, що контрактантом за

даним договором може бути будь-який господарюючий суб’єкт незалежно

від його організаційно-правової форми та форми власності.

Спеціальних вимог до контрактантів чинне законодавство України не

містить, у тому числі, що стосується контрактації лікарських рослин. Отже,

на сьогодні набуття лікарських рослин на умовах договору контрактації

можливе будь-якими заготівельниками (контрактантами). Чинне

законодавство України навіть не обмежує можливість здійснення заготівлі

лікарських рослин за договором контрактації будь-якими юридичними та

фізичними особами. Хоча, з практичної точки зору, необхідно звернути увагу

на наступне.

Лікарські рослини, що виробляються сільськогосподарськими

товаровиробниками, використовуються в подальшому під час виробництва

лікарських препаратів. Відповідно до положень ст. 10 Закону України від

4 квітня 1996 року № 123/96-ВР «Про лікарські засоби», виробництво

лікарських засобів здійснюється фізичними або юридичними особами на

підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством

127

[151]. Отже, першою групою суб’єктів, що можуть бути заготівельниками

лікарських рослин за договором контрактації, є фізичні та юридичні особи,

які здійснюють господарську діяльність із виробництва лікарських засобів в

установленому законом порядку.

Проте, закупівля лікарських рослин у сільськогосподарських

товаровиробників за договором контрактації може здійснюватися й іншими

фізичними чи юридичними особами, що виступають посередниками в

процесі реалізації лікарських рослин. Для такого роду посередників чинне

законодавство України не передбачає жодних вимог, як і не містить заборон

щодо провадження такої діяльності.

Крім того, В.Ю. Уркевич звертає увагу, що відповідно до умов

договору контрактації в окремих випадках контрактант може визначити іншу

особу (одержувача), яка має одержати від сільськогосподарського

товаровиробника аграрну продукцію за таким договором. Включення до

договору контрактації таких приписів можна пояснити тим, що

сільськогосподарську продукцію недовготривалого зберігання й

транспортування слід якомога швидше передати переробному,

заготівельному підприємству через неможливість довготривалого зберігання

окремих її видів (наприклад, овочів, фруктів). Саме через це законодавець і

передбачив можливість передачі такої продукції не безпосередньо

контрактанту, а іншому одержувачу для переробки чи іншого використання.

Такий одержувач має бути визначений сторонами в договорі контрактації

при його укладенні [69, с. 313]. Оскільки протилежне чинним

законодавством України не передбачене, відповідна процедура передачі

вирощеної продукції може мати місце й між сторонами договору

контрактації лікарських рослин.

Істотні умови договору контрактації лікарських рослин. Відсутність

єдиної точки зору на питання поширення дії статей 272-274 ГК України на

відносини із контрактації сільськогосподарської продукції, що виникають

128

між приватними суб’єктами господарювання, ускладнює можливість

визначення істотних умов даного договору. У тому числі це стосується й

відносин контрактації лікарських рослин. Однак, враховуючи запропоноване

раніше співвідношення дії ЦК України та ГК України, визначимо істотні

умови договору контрактації лікарських рослин.

Ст. 638 ЦК України визначає, що істотними умовами договору є умови

про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є

необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за

заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди [220]. Відповідно до

ч. 2 ст. 713 цього ж нормативно-правового акту, до договору контрактації

застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про

договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, першою істотною умовою договору контрактації лікарських

рослин є його предмет. Предметом договору купівлі-продажу, виходячи із

положень ст. 656 ЦК України, може бути: 1) товар, який є у продавця на

момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий)

продавцем у майбутньому; 2) майнові права; 3) право вимоги, якщо вимога

не має особистого характеру [220].

Особливістю предмету договору контрактації лікарських рослин,

виходячи із загальних положень про договір поставки (ст. 712 ЦК України), є

той факт, що товар може використовуватися покупцем тільки в

підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим,

сімейним, домашнім або іншим подібним використанням [220].

Проектуючи вказані положення ЦК України на відносини із реалізації

лікарських рослин за договором контрактації, можна прийти до висновку, що

його предметом є відносини із переміщення лікарських рослин, які будуть

вирощені виробником лікарських рослин у майбутньому, що будуть

використовуватися в процесі провадження підприємницької діяльності.

129

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна

сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у

власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується

прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму [220]. Таким

чином, крім предмету договору, відповідно до положень ЦК України,

істотною умовою договору контрактації є ціна договору. Відносно

лікарських рослин на сьогодні чинним законодавством України не

передбачено жодних обмежень щодо встановлення цін на лікарські рослини.

У зв’язку із цим визначення ціни договору контрактації лікарських рослин

відбувається відповідно до принципу свободи договору за домовленістю

сторін.

Таким чином, відповідно до положень ЦК України, істотними умовами

договору контрактації лікарських рослин є предмет та ціна договору. Однак,

істотні умови договору контрактації сільськогосподарської продукції також

передбачені в ч. 3 ст. 272 ГК України [65]. Відповідно до положень даного

нормативно-правового акту такими є:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або

технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у

виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки,

строки здавання-приймання продукції;

обов’язки контрактанта щодо подання допомоги в організації

виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на

приймальні пункти і підприємства;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними

умов договору;

130

інші умови, передбачені Типовим договором контрактації

сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому

Кабінетом Міністрів України (на сьогодні не прийнятий).

Вказані істотні умови достатньо розгорнуто характеризують умови

договору контрактації, що повинні бути враховані під час розробки

спеціального нормативно-правового акту у сфері культивування лікарських

рослин сільськогосподарськими товаровиробниками.

Кореспондуючи положення ст. 272 ГК України на відносини із

реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками на

умовах договору контрактації, враховуючи особливості лікарських рослин як

об’єкту договору контрактації, які були вивчені в попередньому підрозділі

дисертації, визначимо наступні істотні умови договору контрактації

лікарських рослин, відмінні від його предмету та ціни договору

(охарактеризовані раніше).

Види лікарських рослин (їх асортимент), номер державного стандарту

(технічних умов), гранично допустимий вміст шкідливих речовин у

лікарських рослинах. Обов’язковими умовами договору контрактації

лікарських рослин, які більш детально характеризують його предмет, є

визначення асортименту лікарських рослин із номером державного

стандарту, якому повинна відповідати їх якість, а також закріплення

допустимого вмісту шкідливих речовин у лікарських рослинах, що

контрактуються.

Визначаючи асортимент лікарських рослин, що підлягають реалізації

на умовах договору контрактації, важливо пам’ятати наступне. Лікарські

рослини є специфічним об’єктом договірних відносин, що на відміну від

«класичних» сільськогосподарських культур мають бути чітко визначені

відповідно до своїх фармакологічних характеристик.

В усіх країнах користуються бінарною номенклатурою живих об’єктів,

що базується на латинській термінології. Назва виду (рослин, тварин)

131

складається із двох слів: перше — іменник — означає рід, а друге

(здебільшого прикметник) разом з першим — вид (Althaea officinalis L.).

Зустрічаються назви видів, що мають три слова. В цих випадках третє слово

пишеться через дефіс (Arctostaphylos uva-ursi Spreng). Рід рослини пишеться з

великої літери, а вид — завжди з маленької, навіть якщо його назва походить

від власного імені (Strophanthus kombe Oliv. — строфант Комбе). Назви

лікарських рослин та їх родин наводяться латинською та українською мовами

[205, с. 5-6].

При цьому варто також відзначити, що діючи речовини накопичуються

в різних органах лікарських рослин неоднаково, а тому доцільно заготовляти

ті частини і органи, котрі містять максимальну кількість основних біологічно

активних сполук. Зібрані й висушені (рідше – свіжі) лікарські рослини або їх

частини, органи і виділення, дозволені уповноваженим на те органом в

установленому порядку для медичного застосування, називаються

лікарською рослинною сировиною. Кожен вид лікарської рослинної

сировини має свою сировинну фармацевтичну латинську і українську

(російську) назву, за якою вона значиться у фармацевтичній чи іншій

нормативно-аналітичній документації. Ця назва складається звичайно із двох

слів: перше вказує на використаний орган, частину чи виділення рослини

(Alabastrae – пуп’янки, Bulbi – цибулини, Bulbotuberae – бульбоцибулини,

Cortices – кора, Gemmae – бруньки, Gummi – камеді, Herbae – трави, Radices

– корені, Rhizomata – кореневища,Tubera – бульби, Folia – листя, Flores –

квітки, Fructus – плоди, Semina – насіння). Друге слово означає присвоєне

даному об’єктові найменування. Воно часто співпадає з ботанічною назвою

роду відповідної рослини, наприклад Folia Salviae – листя рослини Salvia

officinalis L. [205, с. 7].

Отже, при визначені в договорі контрактації лікарських рослин його

предмету важливо правильно закріпити назву таких лікарських рослин. У

зв’язку із цим варто ще раз звернути увагу на фактор наукоємного характеру

132

діяльності з вирощування лікарських рослин, а значить під час укладання

договорів контрактації лікарських рослин доцільно залучати до розробки тексту

договору спеціалістів у галузі фармакогнозії.

Таким чином, з метою впорядкування правовідносин із реалізації лікарських

рослин за договором контрактації та з метою уникнення випадків виникнення

спорів між контрагентами щодо видів продукції, яка поставляється, рекомендуємо

під час прийняття Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками передбачити спеціальні умови

реалізації лікарських рослин. Зокрема, важливо закріпити на нормативному рівні

обов’язок сторін за договорами, спрямованими на реалізацію лікарських рослин (у

тому числі – за договорами контрактації лікарських рослин), визначати об’єкт

договору відповідно до вимог фармакогностичної номенклатури, а саме: у випадку

реалізації цільних лікарських рослин зазначати їх рід та вид українською

(російською) та латинською мовами; у випадку реалізації лікарської рослинної

сировини (частин лікарських рослин, що використовуються у виробництві

лікарських засобів) – назву органу, частини чи виділення рослини та

найменування даного об’єкту (назву роду відповідної рослини) українською

(російською) та латинською мовами. Встановлення такого обов’язку сторін

дозволить досягти уніфікації правовідносин із реалізації лікарських рослин та

зменшення випадків непорозумінь між сторонами щодо предмету договору. Крім

того, у випадку виникнення спору чітке визначення предмету договору

контрактації лікарських рослин відповідно до фармакогностичної номенклатури

дозволить спростити процедуру доведення постраждалою стороною своєї позиції

та стягнення із контрагента відповідної суми збитків чи понесеної шкоди.

Істотною умовою договору контрактації лікарських рослин важливо також

встановити необхідність визначення якісних характеристик продукції. Зокрема,

необхідно зазначати відповідні посилання на норми державних стандартів України

щодо характерних особливостей лікарських рослин, які реалізуються. На сьогодні

в Україні діють декілька державних стандартів у сфері вирощування лікарських

133

рослин. Такими є: Лист стевії медової (steviarebaudianabertoni). Заготівля для

промислової переробки: ДСТУ 4776:2007 [90]; Насіння стевії медової

(steviarebaudianabertoni). Вимоги до заготовляння: ДСТУ 4775:2007 [97];

Насіння шавлії мускатної. Сортові та посівні якості. Технічні умови: ДСТУ

3121-95 [98]; Саджанці лаванди вузьколистої. Технічні умови. ДСТУ 3658-97

(ГОСТ 3579-98) [196]; Саджанці чорної, золотистої смородини, порічок

червоних і білих та йошти. Загальні технічні умови. ДСТУ 4263-2003 [197].

Таким чином, під час укладання договорів із контрактації лікарських

рослин, визначених вище, сторони повинні зробити посилання на відповідні

положення державних стандартів України відносно якості лікарських рослин,

що реалізуються.

Обов’язковою умовою договору контрактації лікарських рослин є

визначення гранично допустимого вмісту шкідливих речовин у лікарських

рослинах.

Ст. 16-1 Закону України № 180-XIV «Про захист рослин» передбачає,

що для здійснення торгівлі та обігу на території України

сільськогосподарської продукції та сировини рослинного походження

обов’язковим є отримання сертифіката відповідності даної продукції чи

сировини щодо вмісту в них залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів

та важких металів [147]. Сертифікат відповідності сільськогосподарської

продукції та сировини рослинного походження щодо вмісту в них

залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та важких металів видається

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у

сфері захисту рослин. Таким на сьогодні є Державна ветеринарна та

фітосанітарна служба України, відповідно до положення про Державну

ветеринарну та фітосанітарну службу України [138].

Даний сертифікат видається на заявлений обсяг сільськогосподарської

продукції та сировини рослинного походження, що супроводжується одним

товаросупровідним документом [139].

134

Таким чином, під час укладання договору контрактації лікарських

рослин доцільно зазначати серед умов якісні характеристики продукції, що

відповідають умовам, необхідним для отримання сертифіката відповідності.

Істотною умовою договору контрактації лікарських рослин є також

визначення кількості лікарських рослин, яку контрактант приймає

безпосередньо у сільськогосподарського виробника. Дана умова зазначається

сторонами за домовленістю; жодних законодавчих особливостей визначення

кількості лікарських рослин, яку контрактант приймає безпосередньо у

сільськогосподарського товаровиробника, не існує.

Крім того, серед умов договору контрактації лікарських рослин

обов’язково необхідно передбачати порядок і умови доставки, а також строки

здавання-приймання лікарських рослин. При визначенні даних умов важливо

враховувати особливості зберігання конкретного різновиду лікарських

рослин та строки придатності таких рослин до використання для

виготовлення лікарських препаратів. Отже, необхідність врахування даної

умови під час укладання договорів контрактації лікарських рослин

обумовлює необхідність залучення до розробки тексту договорів спеціалістів

із фармакогнозії.

Виходячи із положень ст. 272 ГК України, договір контрактації

лікарських рослин повинен містити обов’язки контрактанта щодо надання

допомоги в організації виробництва лікарських рослин та їх транспортування

на приймальні пункти контрактанта [65]. Теорією цивільного права

звертається увага на ту обставину, що специфіка сільськогосподарського

виробництва робить виробника економічно більш слабкою стороною

договору, аніж покупець, тому правове регулювання відносин контрактації

має на меті підвищення рівня правового захисту виробника-продавця з метою

зрівняння його економічних можливостей з можливостями покупця [219,

с. 185].

135

Законодавство не передбачає можливі варіанти участі контрактанта в

організації виробництва лікарських рослин його контрагентом. Теорія

аграрного права наводить приклади можливих заходів сприяння

контрактантом виробнику у вирощуванні продукції. В.Ю. Уркевич такими

називає надання насіннєвого матеріалу сільськогосподарських культур,

добрив, матеріально-технічна допомога в організації виробництва (надання

паливно-мастильних, будівельних матеріалів), попереднє фінансування

виробництва сільськогосподарської продукції або ж навіть надання кадрової

допомоги в організації сільськогосподарського виробництва, організація

перевезення виробленої продукції та інше [69, с. 316].

У рішенні Господарського суду Житомирської області від 29 жовтня

2013 року міститься посилання на договір контрактації насіння грястиці

збірної, відповідно до якого з метою стимулювання та матеріального

забезпечення процесу вирощування і виробництва контрактованої продукції

виробнику за його заявою могло бути видано в безвідсоткову позику посівне

насіння, паливно-мастильні матеріали, грошові кошти та інші матеріальні

цінності на загальну суму до 50 % вартості продукції за цим договором [178],

постанові Вищого господарського суду України від 14 квітня 2011 року

розглядається спір між сторонами за договором контрактації, відповідно до

якого контрактант був зобов’язаний здійснити поставку мінеральних добрив,

палива, посівного матеріалу [114].

Таким чином, найбільш розповсюдженими варіантами можливого

сприяння контрактантом у виробництві сільськогосподарської продукції, що

підлягає поставці за договором контрактації, є поставка виробникові

насіннєвого матеріалу, добрив, палива. Проте, враховуючи особливу

технологічну складність та наукоємність діяльності з вирощування саме

лікарських рослин, необхідно звернути увагу, що сторонам за договором

контрактації доречно застосовувати під час укладання такого договору й інші

«механізми» підтримки та сприяння виробника лікарських рослин.

136

Наприклад, такі як надання в тимчасове користування спеціального

обладнання, навчання персоналу виробника лікарських рослин тощо.

Під час розробки спеціального нормативно-правового акту у сфері

культивування лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками не є доречним закріплення необхідності застосування

подібного роду заходів з боку контрактанта у якості імперативу, оскільки

таким чином порушується принцип свободи договору. Проте, у якості

рекомендації важливо зазначити якомога більшу кількість можливих

варіантів сприяння контрактантами лікарських рослин виробникам даної

продукції в процесі її вирощування, як то: надання виробникам лікарських

рослин безоплатних позик; надання на пільгових умовах в користування

виробникам лікарських рослин обладнання, приміщень для зберігання та

первинної обробки лікарських рослин; надання допомоги в організації

навчання осіб, які безпосередньо задіяні у вирощуванні лікарських рослин;

допомога в залученні висококваліфікованих спеціалістів у галузі

фармакогнозії та агрономії в процесі провадження сільськогосподарськими

товаровиробниками діяльності з вирощування лікарських рослин.

Як зазначає В.Ю. Уркевич, зацікавленість сільськогосподарського

товаровиробника щодо отримання такої допомоги є зрозумілою, бо вона

дозволяє виконати умови договору контрактації й отримати певні доходи від

реалізованої продукції. Проте, й контрактант не менше, ніж контрагент,

зацікавлений у належному виконанні своїх обов’язків перед аграрним

товаровиробником. Адже за допомогою договірної контрактаційної форми

контрактант може не лише впливати на якість вироблюваної

сільськогосподарської продукції, а й брати безпосередню участь у процесі її

виробництва. Більше того, на підставі укладених договорів контрактації

сільськогосподарської продукції контрактант може планувати обсяги

власного виробництва, гарантувати завантаженість власних виробничих,

переробних потужностей [69, с. 317].

137

До істотних умов договору контрактації лікарських рослин необхідно

також відносити умову встановлення взаємної майнової відповідальності

сторін у разі невиконання сторонами умов договору.

Ст. 274 ГК України передбачає випадки притягнення винної сторони за

договором контрактації до відповідальності [65]:

за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені

договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі,

встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом;

за невиконання зобов’язання щодо приймання сільськогосподарської

продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання

продукції, пред’явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені

сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п’яти відсотків

вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також

відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко

псується, – повну її вартість;

у разі, якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-

приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник

відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

У договорі контрактації також можуть бути передбачені й інші види

відповідальності за невиконання чи неналежне виконання його умов.

Враховуючи особливі ризики та складності процесу діяльності з

вирощування лікарських рослин, що обумовлені технологічними

особливостями вирощування лікарських рослин, залежності їх якісних

характеристик, як то вмісту активних речовин, від природних факторів, з

метою підтримки сільськогосподарських товаровиробників, що провадять

діяльність з вирощування лікарських рослин, важливим є встановлення

нормативних обмежень щодо притягнення їх до цивільно-правової

відповідальності. Зокрема, рекомендуємо під час прийняття спеціального

нормативно-правового акту у сфері культивування лікарських рослин

138

сільськогосподарськими товаровиробниками передбачити положення про

звільнення сільськогосподарського товаровиробника від відповідальності за

порушення умов договору, що були викликані несприятливими природно-

кліматичними умовами чи факторами, яке має бути суттєвою умовою договору

контрактації.

Крім умов, які прямо визначені законодавством як істотні, важливо

також звернути увагу на ту обставину, що істотними умовами також є усі ті

умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У зв’язку із цим, в контексті особливостей лікарської рослинної сировини як

предмету договору контрактації, звертаємо увагу на необхідність врахування

під час укладання даного договору й наступних умов.

Так, лікарські рослини є таким різновидом сільськогосподарської

продукції, який є придатним для виготовлення лікарських препаратів лише

протягом певного часу після збирання чи первинної обробки (в залежності

від виду лікарської рослини). У зв’язку із цим, по-перше,особливо важливого

значення набувають умови зберігання лікарських рослин їх виробником до їх

передачі контрактанту. Наприклад, теорія фармакогнозії звертає увагу на

важливість проведення правильного та своєчасного висушування лікарських

рослин, обґрунтовуючи свою позицію тим, що в свіжо зібраному виді

лікарські рослини містять 60-80 % води. Зниження вологи знижує швидкість

біохімічних реакцій і активності ферментів. Крім того, зменшення в

рослинній масі вологи призводить до затримки та припинення розвитку в ній

різних пліснявих грибів та мікроорганізмів, які також знижують якість

сировини [45, с. 45]. Отже, в договорі контрактації сторони повинні

передбачити особливості первинної обробки, якій повинні бути піддані

лікарські рослини, а також технологічні вимоги до приміщень, в яких

повинні зберігатися лікарські рослини після збирання, як то температурний

режим, допустима вологість приміщень, доступ сонячного світла тощо. Дані

особливості повинні передбачатися сторонами договору виходячи із

139

відповідних вимог, що ставляться фармацевтичними виробниками до

конкретного виду лікарських рослин. У зв’язку із цим до розробки договору

контрактації лікарських рослин необхідно залучати спеціалістів у галузі

фармакогнозії з метою визначення даного положення договору таким чином,

щоб підвищити рентабельність діяльності з вирощування лікарських рослин

та зменшити можливі випадки виникнення спорів між сторонами за

договором. Отже, під час розробки Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками необхідно зазначити обов’язок

сторін за договорами про реалізацію лікарських рослин, зокрема, й за

договорами контрактації, передбачати у договорі особливі вимоги до умов

зберігання лікарських рослин після збирання та/або первинної обробки та

передачі їх контрактанту.

Фактор швидкої втрати лікарськими рослинами своїх корисних

властивостей після збирання також необхідно враховувати під час укладання

договору контрактації шляхом закріплення положення про особливості

транспортування лікарських рослин від виробника до контрактанта. Так,

сторонами договору контрактації повинні бути передбачені умови

транспортування, як то вид транспортних засобів, особливості пакувальних

матеріалів, а також строки транспортування. Дані умови повинні

встановлюватися з урахуванням особливостей та строків зберігання

конкретного виду лікарських рослин чи лікарської рослинної сировини.

Права та обов’язки сторін за договором контрактації лікарських

рослин. Чинне законодавство України не передбачає спеціальні права та

обов’язки сторін за договором контрактації лікарських рослин. Однак, з

урахуванням того, що на правовідносини контрактації лікарських рослин

поширюються загальні положення про купівлю-продаж, а також з

урахуванням особливостей лікарських рослин як специфічного різновиду

сільськогосподарської продукції, що вже були вивчені раніше в даному

140

дослідженні, можна визначити загальні права та обов’язки сторін за даним

договором на реалізацію лікарських рослин.

Виходячи із положень параграфу 1 глави 54 ЦК України, правами та

обов’язками виробників лікарських рослин – сільськогосподарських

товаровиробників – є наступні [220]:

1) Сільськогосподарський товаровиробник має право здійснювати

реалізацію лікарських рослин за договором контрактації лише щодо тієї

продукції, що належить йому на праві власності. Такою може бути лише та

продукція, що була вирощена таким сільськогосподарським

товаровиробником особисто, тобто на земельній ділянці, яка

використовується сільськогосподарським товаровиробником на підставі

зареєстрованого речового права, за допомогою власних матеріальних

потужностей.

2) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний передати

контрактанту лікарські рослини, якість яких відповідає умовам договору.

3) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний попередити

контрактанта про всі права третіх осіб на лікарські рослини, що реалізуються.

Порушення даного обов’язку сільськогосподарським товаровиробником є

підставою для вимагання контрактантом зниження ціни або розірвання

договору, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

4) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний передати

контрактанту лікарські рослини, визначені договором контрактації.

5) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний передати

контрактанту лікарські рослини у тарі, що необхідна для збереження

належної якості лікарських рослин.

6) Сільськогосподарський товаровиробник одночасно із товаром

повинен передати контрактанту всі документи, що стосуються лікарських

рослин, зокрема, сертифікати відповідності сільськогосподарської продукції

та сировини рослинного походження щодо вмісту в них залишкової кількості

141

пестицидів, агрохімікатів та важких металів (даний документ передбачений

чинним законодавством). Крім того, разом із лікарськими рослинами, що

поставляються контрактанту за договором, сільськогосподарським

товаровиробником повинні надаватися документи, в яких закріплена

«історія» вирощування лікарських рослин. Такими, зокрема, є польові

протоколи, що фіксують погодні умови, за яких культивувалися лікарські

рослини; які засоби захисту рослин застосовувалися; які

сільськогосподарські культури раніше вирощувалися на вказаній земельній

ділянці; які культури вирощувалися на суміжних ділянках тощо. Дана

інформація є важливою для фармацевтичних виробників та враховується під

час виробництва лікарських препаратів (виходячи із положень настанови

«Лікарські засоби. Належна практика культивування та збирання вихідної

сировини рослинного походження» (СТ-Н МОЗУ 42-4.5:2012), затвердженої

наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2013 року

№ 118) [124].

7) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний передати

контрактанту лікарські рослини (лікарську рослинну сировину) у строк,

встановлений договором.

8) У випадку, якщо право власності на лікарські рослини переходить до

контрактанта за договором раніше від передання товару,

сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний до передання зберігати

лікарські рослини, не допускаючи їх погіршення. Необхідні для цього

витрати контрактант зобов’язаний відшкодувати сільськогосподарському

товаровиробникові, якщо інше не встановлено договором.

9) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний забрати

лікарські рослини, що не були прийняті контрактантом, або розпорядитися

ними в розумний строк. Якщо сільськогосподарський товаровиробник не

вчинить цих дій, контрактант має право реалізувати лікарські рослини або

повернути їх сільськогосподарському товаровиробнику.

142

Виходячи із положень ЦК України, правами та обов’язками

контрактанта за договором контрактації лікарських рослин є наступні [220]:

1) Контрактант зобов’язаний прийняти лікарські рослини належної

якості та кількості, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару

або має право відмовитися від договору контрактації.

2) Контрактант зобов’язаний вчинити дії, які відповідно до вимог

договору необхідні для забезпечення передання та одержання лікарських

рослин.

3) Контрактант зобов’язаний оплатити лікарські рослини за ціною,

встановленою у договорі, а також вчинити за свій рахунок дії, необхідні для

здійснення платежу.

4) Контрактант має право відмовитися від договору контрактації

лікарських рослин у разі відмови продавця передати вирощені лікарські

рослини (лікарську рослинну сировину).

5) Контрактант має право встановити розумний строк для передання

документів, що стосуються лікарських рослин та підлягають переданню

разом з ними, якщо сільськогосподарський товаровиробник не передав їх з

товаром одразу. У випадку, коли такі документи так і не будуть передані

контрактанту у встановлений строк, останній має право відмовитися від

договору та повернути товар сільськогосподарському товаровиробнику.

6) Контрактант має право вимагати передання тієї кількості лікарських

рослин, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його

оплати, якщо сільськогосподарський товаровиробник передав контрактанту

меншу кількість товару, ніж встановлено договором контрактації. У випадку,

коли вартість лікарських рослин сплачена контрактантом повністю, він має

право вимагати повернення сплаченої за неї грошової суми.

7) У випадку, коли сільськогосподарський товаровиробник передав

контрактанту більшу кількість лікарських рослин, ніж це обумовлено

договором контрактації, контрактант зобов’язаний повідомити

143

сільськогосподарського товаровиробника про цей факт. Якщо в розумний

строк після одержання такого повідомлення сільськогосподарський

товаровиробник не розпорядиться товаром, контрактант має право прийняти

лікарські рослини, якщо інше не встановлено договором.

8) Контрактант зобов’язаний оплатити додатково прийняті лікарські

рослини за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до

договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін, у випадку,

коли контрактант прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено

договором.

9) Контрактант, котрому передано лікарські рослини неналежної якості,

має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням,

вимагати від сільськогосподарського товаровиробника пропорційного

зменшення ціни або приведення лікарських рослин до належної якості у

межах технологічних можливостей.

10) У разі отримання контрактантом лікарських рослин із істотним

порушенням вимог щодо їх якості, що не можуть бути використані для

виготовлення лікарських препаратів, контрактант має право за своїм

вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за

лікарські рослини грошової суми; вимагати заміни партії лікарських рослин.

11) Контрактант має право вимагати від сільськогосподарського

товаровиробника передання йому лікарських рослин у належній тарі або

заміни неналежної тари, якщо сільськогосподарський товаровиробник

передав контрактанту товар без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі.

12) Контрактант зобов’язаний повідомити сільськогосподарського

товаровиробника про порушення ним умов договору контрактації щодо

кількості, асортименту, якості, тари у строк, встановлений договором, а якщо

такий строк не встановлений – в розумний строк після того, як порушення

могло бути виявлене відповідно до характеру лікарських рослин.

144

13) У випадку, коли контрактант відмовився від прийняття лікарських

рослин, переданих сільськогосподарським товаровиробником, він

зобов’язаний забезпечити схоронність лікарських рослин, негайно

повідомивши про це сільськогосподарського товаровиробника.

Крім того, особливості виконання договору контрактації лікарських

рослин передбачені й ст. 273 ГК України [65]. Незважаючи на те, що сьогодні

відсутній єдиний підхід до розуміння поширеності положень ГК України на

правовідносини із контрактації сільськогосподарської продукції, які

виникають між приватними суб’єктами, можна зазначити, що вказані

положення повинні бути проаналізовані в контексті встановлення прав та

обов’язків сторін за договором контрактації лікарських рослин. Дана норма

передбачає спеціальний обов’язок сільськогосподарського товаровиробника

не пізніш як за п’ятнадцять днів до початку заготівлі лікарських рослин

повідомити контрактанта про кількість і строки їх здачі, що пропонується до

продажу, та погодити календарний графік їх здачі.

Контрактант зобов’язаний прийняти від сільськогосподарського

виробника всі пред’явлені ним лікарські рослини на умовах, передбачених у

договорі.

Відповідальність сторін за договором контрактації лікарських рослин.

Важливим елементом характеристики договору контрактації лікарських

рослин є аналіз особливостей притягнення до відповідальності сторін у

випадку порушення його умов.

Так, особливості притягнення сторін за договором контрактації до

відповідальності передбачені ст. 274 ГК України [65]. Зокрема, підставами

притягнення до відповідальності сторін за договором контрактації є:

1. Виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому

договором, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені

договором контрактації.

145

2. Контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п’яти відсотків

вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також

відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко

псується, – повну її вартість, за невиконання зобов’язання щодо приймання

сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі

відмови від приймання продукції, пред’явленої виробником у строки і в

порядку, що погоджені сторонами.

3. Виробник відшкодовує контрактанту збитки, завдані несвоєчасною

підготовкою продукції до здавання-приймання, якщо про це не було

попереджено контрактанта.

Оскільки протилежне не передбачене жодним нормативно-правовим

актом, вказані положення ГК України поширюються й на правовідносини із

контрактації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками.

Однак, у зв’язку із тим, що на сьогодні відсутній уніфікований підхід до

можливості застосування положень ст. 272-274 ГК України до відносин між

господарюючими суб’єктами будь-якої форми власності, необхідно провести

аналіз загальних особливостей притягнення винних осіб до цивільно-

правової відповідальності за порушення умов договору контрактації

лікарських рослин відповідно до положень цивільного законодавства

України.

Так, цивільно-правова відповідальність є різновидом юридичної

відповідальності, яку можна розглядати як застосування до правопорушника

у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених

договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових

цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій) [218, с. 364]. На

думку О.С. Іоффе, цивільно-правовою відповідальністю є санкція за

правопорушення, що викликає для порушника негативні наслідки у вигляді

позбавлення суб’єктивних цивільних прав або покладання нових або

додаткових цивільно-правових обов’язків [11, с. 97].

146

ЦК України як основний нормативно-правовий акт у галузі цивільного

права не містить окремого розділу, присвяченого встановленню

особливостей притягнення винних осіб до цивільно-правової

відповідальності. Не міститься спеціального правового регулювання

вказаного питання і в інших цивільних нормативно-правових актах. Тому

загальні положення про даний різновид юридичної відповідальності

систематизовані наукою цивільного права.

По-перше, варто відзначити, що ключовою категорією вчення про

цивільно-правову відповідальність є підстави відповідальності. Найбільш

поширеною серед науковців є теорія віднесення до підстав цивільно-правової

відповідальності складу цивільного правопорушення. Дану точку зору

підтримують такі фахівці в галузі цивільного права, як В.І. Борисова,

Л.М. Баранова, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.Л. Яроцький, Г.К. Матвєєв,

М.С. Малеін, М.М. Агарков, О.О. Красавчіков, С.А. Загородній та інші [218,

с. 277; 23, с. 7; 21, с. 22; 1, с. 141; 15, с. 57; 75].

Склад цивільного правопорушення характеризується теорією

цивільного права наступними елементами: 1) протиправність поведінки (дії

чи бездіяльності); 2) наявність майнової та (або) моральної шкоди,

спричиненої потерпілій стороні; 3) наявність причинного зв’язку між

протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; 4) наявність вини особи,

яка заподіяла шкоду [219, с. 84].

Отже, для того, щоб у потерпілої сторони виникло право вимагати

притягнення до цивільно-правової відповідальності свого контрагента за

договором контрактації сільськогосподарської продукції, повинні бути

наявними всі чотири елементи складу цивільного правопорушення.

Притягнення винної сторони за договором контрактації лікарських

рослин до цивільно-правової відповідальності, виходячи із положень

ЦК України [220], а також враховуючи теоретичні доробки загальної теорії

цивільно-правової відповідальності, здійснюється шляхом застосування до

147

винної сторони додаткових майнових обтяжень. Такими обтяженнями

можуть бути: відшкодування збитків; сплата неустойки; втрата завдатку;

відшкодування моральної шкоди. Всі вони можуть бути застосовані до

порушника умов договору контрактації лікарських рослин.

Підводячи короткий підсумок аналізу особливостей змісту договору

контрактації лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками,

необхідно відзначити наступне:

По-перше, відносини за договором контрактації лікарських рослин

регулюються ЦК України [220] та ГК України [65], зокрема ст. 272-274

ГК України необхідно вважати такими, що поширюють свою дію на

відносини, які виникають між суб’єктами господарювання будь-якої форми

власності; висловлюються пропозиції щодо впорядкування відносин із

контрактації лікарських рослин з метою уніфікації даної групи відносин та

уникнення можливих неузгодженостей між сторонами.

По-друге, за договором контрактації лікарських рослин виробник

сільськогосподарської продукції зобов’язується виростити визначені

договором лікарські рослини і передати їх у власність контрактанту

(заготівельному, закупівельному чи переробному підприємству) або

визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти

лікарські рослини, оплатити їх відповідно до умов договору, а також сприяти

сільськогосподарському товаровиробникові у вирощуванні лікарських

рослин у спосіб, що передбачений договором.

По-третє, об’єктом договору контрактації лікарських рослин є лікарські

рослини (цілісні рослини чи їх частини – лікарська рослинна сировина), що

повинні бути визначені в договорі відповідно до вимог міжнародної

фармакогностичної номенклатури, та відносяться до лікарських рослин

відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про насіння і садивний

матеріал» [155].

148

По-четверте, виробником за договором контрактації лікарських рослин

є сільськогосподарський товаровиробник, що наділений спеціальною

правосуб’єктністю для виробництва лікарських рослин та є безпосереднім

виробником конкретної партії лікарських рослин, які реалізуються.

По-п’яте, контрактантом за договором контрактації лікарських рослин

є будь-який господарюючий суб’єкт незалежно від організаційно-правової

форми чи форми власності, який провадить діяльність із виробництва

лікарських препаратів або ж здійснює посередницьку діяльність у сфері

купівлі-продажу лікарських рослин.

По-шосте, істотними умовами договору контрактації лікарських рослин

необхідно вважати його предмет (види лікарських рослин, їх відповідність

певним державним стандартам, відповідність їх якості вимогам сертифікації

сільськогосподарської продукції щодо вмісту в них залишкової кількості

пестицидів, агрохімікатів та важких металів), ціну, кількість лікарських

рослин, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання лікарських

рослин, обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації

виробництва лікарських рослин та їх транспортування на приймальні пункти

контрактанта, умови взаємної відповідальності сторін за договором

контрактації, особливості та умови зберігання лікарських рослин після

збирання та/або первинної обробки до передачі їх контрактанту, умови

транспортування лікарських рослин.

По-сьоме, договір контрактації лікарських рослин є консенсуальним,

оскільки даний договір вважається укладеним з моменту досягнення

сторонами за договором згоди за всіма істотними умовами, а права й

обов’язки сторін виникають з моменту підписання договору до передання

предмету договору від виробника до контрактанта.

По-восьме, договір контрактації лікарських рослин є оплатним

договором, оскільки передбачає обов’язок контрактанта здійснити плату за

передані йому лікарські рослини.

149

По-дев’яте, договір контрактації лікарських рослин є двостороннім

договором, оскільки передбачає виникнення прав і обов’язків для обох

сторін.

По-десяте, договір контрактації лікарських рослин відноситься до

майнових договорів, оскільки пов'язаний із зміною майнового стану сторін

після його укладання.

По-одинадцяте, договір контрактації лікарських рослин відноситься до

договорів про передачу майна у власність.

По-дванадцяте, договір контрактації лікарських рослин не потребує

нотаріального посвідчення чи державної реєстрації.

2.3. Особливості змісту договорів поставки та купівлі-продажу

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками

Реалізація лікарських рослин може здійснюватися

сільськогосподарськими товаровиробниками за допомогою договорів

поставки та купівлі-продажу. У зв’язку із цим, особливості змісту договорів

даного виду мають бути проаналізовані в даному дослідженні.

Спеціальне правове регулювання відносин поставки лікарських рослин

на сьогоднішній час в Україні відсутнє, а отже, аналіз особливостей змісту

даного договору повинен здійснюватися відповідно до загальних положень

про поставку ЦК України та ГК України з урахуванням особливих

характеристик лікарських рослин як специфічного об’єкту договірних

відносин. Більш того, судова практика, що склалася у сфері розгляду спорів

за договорами поставки лікарських рослин свідчить, що до вказаних

правовідносин застосовуються положення ГК України, а також положення

ЦК України у випадку неурегульованості окремих положень першим

нормативно-правовим актом [185; 119; 116].

150

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець

(постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується

передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для

використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не

пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним

використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за

нього певну грошову суму [220]. Аналогічна норма міститься й в ст. 265

ГК України: за договором поставки одна сторона – постачальник

зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій

стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти

вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму [65].

Оскільки протилежне чинним законодавством не передбачене, можна

прийти до висновку, що за договором поставки лікарських рослин

сільськогосподарський товаровиробник – постачальник зобов’язується

передати (поставити) у зумовлені договором строки покупцеві лікарські

рослини, а покупець зобов’язується прийняти лікарські рослини і сплатити за

них визначену договором грошову суму.

Враховуючи ту обставину, що сторонами договору поставки лікарських

рослин виступають господарюючі суб’єкти, які провадять відповідну

підприємницьку діяльність із виробництва лікарських рослин, а також із їх

переробки в фармацевтичну продукцію чи посередницьку діяльність у сфері

торгівлі лікарськими рослинами, спеціальним нормативно-правовим актом,

що регулює таку діяльність, є ГК України. Однак, у тому випадку, коли

окремі питання із реалізації лікарських рослин на умовах договору поставки

не врегульовані нормами ГК України, до них застосовуються відповідні

положення ЦК України про купівлю-продаж (ч. 6 ст. 265 ГК України) [65].

Враховуючи даний факт, визначимо загальні особливості договору поставки

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками.

151

Предмет та об’єкт договору поставки лікарських рослин. Ст. 266 ГК

України визначає, що предметом поставки є визначені родовими ознаками

продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних

умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих

довідниках [65]. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби,

визначені індивідуальними ознаками. В даному випадку, як вже зазначалося

раніше, має місце змішення об’єкта та предмета договору, на що звертає

увагу А.М. Статівка [44, с. 31]. Уявляється, що в даному випадку

законодавець розуміє саме об’єкт договору поставки, предметом же

виступають відносини із переміщення певної продукції між сторонами

договору на певних умовах.

В контексті договору поставки саме лікарських рослин варто відмітити,

що об’єктом виступає продукція, визначена родовими ознаками – лікарські

рослини певного виду та роду або частини лікарських рослин. При цьому

варто відзначити, що на відміну від договору контрактації об’єктом договору

поставки лікарських рослин можуть бути як ті лікарські рослини, що вже

вирощені сільськогосподарським товаровиробником, так і ті, що будуть

вирощені в майбутньому. Предметом договору у даному випадку виступають

відносини із реалізації лікарських рослин.

Сторони договору поставки лікарських рослин. Виходячи із положень

ГК України та ЦК України, сторонами за договором поставки є постачальник

і покупець.

Характеристики сторін за договором поставки лікарських рослин є

аналогічними характеристиці сторін за договором контрактації лікарських

рослин, що була надана раніше. Варто лише звернути увагу, що ч. 3 ст. 265

ГК України передбачає загальні обмеження до сторін договору поставки,

якими можуть бути 1) господарські організації – юридичні особи, створені

відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства,

створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які

152

здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому

законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства,

які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до

закону як підприємці [65]. Однак, характеристики сторін за договором

контрактації, що були надані раніше, відповідають вказаним вимогам

ГК України щодо суб’єктного складу договору поставки.

Істотні умови договору поставки лікарських рослин. Першою істотною

умовою договору поставки лікарських рослин є його предмет (об’єкт).

Коротко предмет (об’єкт) даного договору був охарактеризований вище.

Оскільки спеціальне правове регулювання відносин поставки лікарських

рослин відсутнє, можна прийти до висновку, що предметом (об’єктом)

договору поставки лікарських рослин як його істотною умовою є закріплення

в договорі конкретного переліку лікарських рослин за видами (сортами), що

може визначатися у специфікації до договору.

Однак, як зверталась увага при аналізі умов договору контрактації,

через специфіку об’єкту договорів на реалізацію лікарських рослин

загального правового регулювання даної групи відносин, що наведене в

ГК України та в ЦК України, не достатньо для належного впорядкування та

уніфікації відносин із організованого вирощування та реалізації лікарських

рослин. У зв’язку із цим в контексті аналізу договору поставки лікарських

рослин також звертаємо увагу на необхідність закріпити на нормативному рівні

обов’язок сторін за договорами, спрямованими на реалізацію лікарських рослин (у

тому числі – за договорами поставки лікарських рослин), визначати об’єкт

договору відповідно до вимог фармакогностичної номенклатури, а саме: у випадку

реалізації цільних лікарських рослин зазначати їх рід та вид українською

(російською) та латинською мовами; у випадку реалізації лікарської рослинної

сировини (частин лікарських рослин, що використовуються у виробництві

лікарських засобів) – назву органу, частини чи виділення рослини та

153

найменування даного об’єкту (назву роду відповідної рослини) українською

(російською) та латинською мовами.

Виходячи із положень ст. 267 ГК України, істотною умовою договору

поставки є строк дії договору [65]. При цьому зазначається, що договір

поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року

(довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін.

Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на

один рік. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з

урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів

споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо в

довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або

менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження

сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії

договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається

укладеним на один рік. У разі, якщо сторонами передбачено поставку товарів

окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-

технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного

споживання, як правило, – місяць. Сторони можуть погодити в договорі

також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Враховуючи ту обставину, що відносини за договором поставки

лікарських рослин спеціальними нормами права не урегульовані, сторони за

договором контрактації лікарських рослин можуть визначити будь-який

строк поставки лікарських рослин. У випадку, якщо такий строк не

визначено, буде вважатися, що такий договір укладено на один рік. Крім

того, варто звернути увагу, що строки поставки лікарських рослин повинні

визначатися сторонами, виходячи із особливостей та періодів визрівання

конкретного різновиду лікарських рослин. Даний факт є додатковою

підставою для залучення до розробки текстів договорів на реалізацію (у тому

числі й поставку) лікарських рослин спеціалістів із фармакогнозії.

154

Крім того, виходячи із положень цієї ж норми ГК України, істотною

умовою договору поставки є порядок поставки [65]. Зокрема, в договорі

поставки лікарських рослин сторонами повинен бути визначений порядок

відвантаження товарів. Вказана умова також повинна визначатися сторонами

з урахуванням особливостей зберігання конкретного різновиду лікарських

рослин.

Сторони, зокрема, можуть передбачити будь-який спосіб передачі

товару: транспортом сільськогосподарського товаровиробника, транспортом

покупця, транспортом спеціально найнятого перевізника. Наприклад, із

матеріалів справи, яка розглядалася Господарським судом Херсонської

області, вбачається, що за договором поставки лікарських рослин покупець

був зобов’язаний самостійно вивезти товар від сільськогосподарського

товаровиробника [192].

Виходячи із положень ч. 2 ст. 268 ГК України, істотною умовою

договору поставки лікарських рослин є номери та індекси стандартів,

технічних умов або іншої документації про їх якість [65]. Якщо вказану

документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії

повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на

його вимогу. Питання державних стандартів на лікарські рослини

розглядалося під час аналізу змісту договору контрактації. В контексті

аналізу саме договору поставки лікарських рослин необхідно звернути увагу,

що ст. 268 ГК України передбачає можливість визначення сторонами за

договором більш високі вимоги до якості лікарських рослин. У такому

випадку істотною умовою договору поставки лікарських рослин є посилання

на визначений сторонами зразок (еталон) якості лікарських рослин.

Крім того, оскільки на відносини поставки лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками також поширюються вимоги

ЦК України про купівлю-продаж, істотною умовою договору є й ціна

155

договору, яка визначається в тому ж порядку, що й за договором контрактації

лікарських рослин.

Таким чином, істотними умовами договору поставки лікарських

рослин, виходячи із положень ГК України [65] та ЦК України [220], є

наступні:

предмет та об’єкт договору;

номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації

про їх якість;

ціна договору;

строк дії договору;

порядок відвантаження лікарських рослин.

Варто також звернути увагу, що оскільки істотні умови договору

поставки не обмежуються виключно умовами, які визначені такими

відповідно до вимог чинного законодавства, до істотних умов необхідно

також відносити й ті, за якими на вимогу хоча б однієї сторони за договором

повинна бути досягнути згода. Отже, з урахуванням особливостей лікарських

рослин як об’єкту договору поставки можна віднести до істотних умов у

тому числі й умови зберігання лікарських рослин після збирання та/або

первинної обробки та передачі їх покупцеві, а також умови транспортування

лікарських рослин до покупця, як то вид транспорту, особливості пакування

(особливості були охарактеризовані при аналізі договору контрактації).

Права та обов’язки сторін за договором поставки лікарських рослин. У

чинному законодавстві України відсутні спеціальні права та обов’язки сторін

за договором поставки лікарських рослин. Отже, аналіз даної складової

договору будемо проводити з урахуванням загальних приписів відповідних

положень ГК України.

Виходячи із положень параграфу 1 розділу 30 ГК України [65], до прав

та обов’язків постачальника – виробника лікарських рослин – відносяться

наступні:

156

1) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний передати

покупцеві визначену договором кількість лікарських рослин у визначені

договором строки та в спосіб, встановлений договором.

2) Сільськогосподарський товаровиробник має право отримати

грошові кошти за поставлені лікарські рослини у розмірі та в строки,

обумовлені договором.

3) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний засвідчити

якість лікарських рослин, що поставляються, належним товаросупровідним

документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в

договорі.

4) У разі, якщо покупець відмовився від прийняття лікарських рослин,

які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам

(еталонам) або умовам договору, сільськогосподарський товаровиробник

зобов’язаний розпорядитися лікарськими рослинами у десятиденний строк, а

щодо лікарських рослин, які віднесені до таких, які швидко псуються, –

протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця про відмову

від лікарських рослин.

5) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний гарантувати

якість товарів у цілому.

6) Сільськогосподарський товаровиробник зобов’язаний за свій

рахунок усунути дефекти лікарських рослин, виявлені протягом гарантійного

строку, або замінити лікарські рослини, якщо не доведе, що дефекти виникли

внаслідок порушення покупцем правил зберігання лікарських рослин.

Правами та обов’язками покупців за договором поставки лікарських

рослин відповідно до положень ГК України є [65]:

1) Покупець зобов’язаний прийняти лікарські рослини, поставлені йому

відповідно до положень договору поставки, та оплатити їх у строки та в

обсязі, встановленому відповідно до домовленості сторін.

157

2) У разі поставки лікарських рослин більш низької якості, ніж

вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном),

покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо

товари уже оплачені покупцем – вимагати повернення сплаченої суми.

3) У разі, якщо недоліки поставлених лікарських рослин можуть бути

усунені без повернення їх сільськогосподарському товаровиробнику,

покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у

місцезнаходженні лікарських рослин або усунути їх своїми засобами за

рахунок постачальника.

4) Якщо поставлені лікарські рослини відповідають стандартам або

технічним умовам, але виявляються більш низького сорту, ніж було

зумовлено, покупець має право прийняти лікарські рослини з оплатою за

ціною, встановленою для лікарських рослин відповідної якості, або

відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

5) У випадку, якщо сільськогосподарський товаровиробник у

зазначений строк не розпорядиться лікарськими рослинами, від прийняття

яких відмовився покупець через неналежну якість, покупець має право

реалізувати їх на місці або повернути сільськогосподарському

товаровиробникові.

Відповідальність сторін за договором поставки лікарських рослин. Загальні

положення притягнення винної сторони за договором поставки лікарських рослин

до цивільно-правової відповідальності співпадає із відповідними положеннями

про договір контрактації лікарських рослин, які були охарактеризовані раніше.

Єдина особливість притягнення сільськогосподарських товаровиробників до

відповідальності за порушення умов договору поставки лікарських рослин витікає

із ст. 269 ГК України, яка зазначає, що у разі поставки лікарських рослин

неналежної якості покупець має право стягнути з сільськогосподарського

товаровиробника штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, якщо

інший розмір не передбачено договором [65]. Приклад застосування до

158

сільськогосподарського товаровиробника, що порушив умови договору

поставки лікарських рослин, іншого передбаченого розміру штрафних

санкцій має місце в судовій практиці України. Зокрема, рішенням

Господарського суду Сумської області від 2 лютого 2009 року за поставку

лікарських рослин не в повному обсязі до сільськогосподарського

товаровиробника був застосований штраф у розмірі 30 % вартості

недопоставленої лікарської рослинної сировини. Проте, через тяжке

матеріальне становище сільськогосподарського товаровиробника судом була

застосована ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки

може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір

збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення [189].

Розглядаючи справу про стягнення суми попередньої оплати за договором

про поставку розторопші, Господарський суд Миколаївської області

задовольнив вимоги позивача про стягнення з сільськогосподарського

товаровиробника штрафу у розмірі 10 % від вартості непоставленої

лікарської рослинної сировини [184].

Варто відзначити, що до відповідальності за неналежне виконання

умов договору поставки лікарських рослин притягаються й покупці [186].

У той саме час, господарські суди достатньо прискіпливо ставляться до

питання застосування до сільськогосподарських товаровиробників, що

здійснюють поставку лікарських рослин, заходів цивільно-правової

відповідальності. Зокрема, у рішеннях Господарського суду Вінницької області від

30 травня 2013 року та Господарського суду Сумської області від 3 березня

2011 року позивачам – покупцям за договорами поставки – було відмовлено в

задоволенні їх позовних вимог про притягнення сільськогосподарських

товаровиробників до цивільно-правової відповідальності через відсутність складів

цивільного правопорушення [175; 190] (особливості складу цивільного

правопорушення були охарактеризовані в попередньому підрозділі).

159

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 грудня

2011 року було частково скасовано рішення Господарського суду Сумської

області у справі № 5021/1605/2011 від 25 серпня 2011 року в частині стягнення з

сільськогосподарського товаровиробника процентів за використання грошових

коштів, які були перераховані покупцем у якості попередньої оплати. Суд

апеляційної інстанції обґрунтував свою позицію таким чином, що фактично

умовами договору було передбачено подвійну відповідальність

сільськогосподарського товаровиробника за одне й те ж порушення –

неправомірне користування грошовими коштами [121; 191].

Притягаючи винних осіб до цивільно-правової відповідальності за

порушення умов договору поставки лікарських рослин, господарські суди

звертають увагу на необхідність врахування строків притягнення їх до

відповідальності. Зокрема, обов’язково необхідно враховувати положення ч. 6

ст. 232 ГК України про те, що можливість нарахування штрафних санкцій за

прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено договором,

припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано

[188].

Отже, підводячи короткий підсумок аналізу особливостей змісту

договору поставки лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками, необхідно відзначити наступне:

1. Відносини за договором поставки лікарських рослин регулюються

ЦК України та ГК України. Висловлюються пропозиції щодо розробки

спеціального правового регулювання відносин із реалізації лікарських

рослин, у тому числі й за договором поставки, з метою уніфікації даної групи

відносин та уникнення можливих неузгодженостей між сторонами.

2. За договором поставки лікарських рослин сільськогосподарський

товаровиробник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки

(строк) покупцеві лікарські рослини, а покупець зобов’язується прийняти

лікарські рослини і сплатити за них певну грошову суму.

160

3. Предметом договору поставки лікарських рослин є відносини із їх

реалізації. Об’єктом договору поставки лікарських рослин є лікарські

рослини (цілісні рослини чи їх частини – лікарська рослинна сировина), що

повинні бути визначені в договорі відповідно до вимог міжнародної

фармакогностичної номенклатури, та відносяться до лікарських рослин

відповідно до положень ст. 1 Закону України від 26 грудня 2002 року «Про

насіння і садивний матеріал», які вже вирощені сільськогосподарським

товаровиробником або будуть вирощені в майбутньому.

4. Постачальником за договором поставки лікарських рослин є

сільськогосподарський товаровиробник, що наділений спеціальною

правосуб’єктністю для виробництва лікарських рослин.

5. Покупцем за договором поставки лікарських рослин є будь-який

господарюючий суб’єкт незалежно від організаційно-правової форми чи

форми власності, який провадить діяльність із виробництва лікарських

препаратів або ж здійснює посередницьку діяльність у сфері купівлі-продажу

лікарських рослин.

6. Істотними умовами договору поставки лікарських рослин необхідно

вважати його предмет (об’єкт), ціну, номери та індекси стандартів, технічних

умов або іншої документації про якість лікарських рослин, строк дії

договору, порядок відвантаження лікарських рослин, а також кількість

лікарських рослин, порядок і умови доставки.

7. Договір поставки лікарських рослин є консенсуальним, оскільки

даний договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами за

договором згоди за всіма істотними умовами, а права й обов’язки сторін

виникають з моменту підписання договору до передання об’єкту договору

від постачальника до покупця.

8. Договір поставки лікарських рослин є оплатним договором, оскільки

передбачає обов’язок покупця здійснити плату за передані йому лікарські

рослини.

161

9. Договір поставки лікарських рослин є двостороннім договором,

оскільки створює права та обов’язки для обох сторін.

10. Договір поставки лікарських рослин відноситься до майнових

договорів, оскільки пов'язаний із зміною майнового стану сторін після його

укладання.

11. Договір поставки лікарських рослин відноситься до договорів про

передачу майна у власність.

12. Договір поставки лікарських рослин не потребує обов’язкового

нотаріального посвідчення чи державної реєстрації.

Реалізація лікарських рослин може здійснюватися сільськогосподарськими

товаровиробниками за допомогою договору купівлі-продажу. Приступаючи до

аналізу особливостей змісту даного договору, необхідно звернути увагу на ту

обставину, що договір купівлі-продажу, у тому числі й лікарських рослин, є

основним договором, за яким відбувається переміщення товарів і послуг.

Проаналізовані ж раніше договори контрактації та поставки є спеціальними

засобами регулювання договірних відносин, що є похідними від договору купівлі-

продажу. У зв’язку із тим, що в процесі розвитку правового регулювання від

договору купівлі-продажу «відділилась» ціла низка договорів, які спрямовані на

переміщення матеріальних цінностей між особами та які відрізняються від

«класичного» договору купівлі-продажу певними особливостями, що обумовлені

специфікою конкретного виду правовідносин, в теорії цивільного права виникла

точка зору про, так би мовити, зникнення договору купівлі-продажу та появу

узагальнюючої категорії «договір купівлі-продажу», під яким необхідно розуміти

всі договори, що спрямовані на переміщення матеріальних цінностей між особами

в процесі торгівлі [173, с. 109].

Однак, варто визначити, що така точка зору є передчасною та

необґрунтованою, оскільки в практиці сільськогосподарського виробництва

договори купівлі-продажу широко використовуються. Так, виходячи із аналізу

судової практики, яка склалася в Україні відносно вирішення спорів у сфері

162

торгівлі сільськогосподарською продукцією, можна прийти до висновку, що

сільськогосподарські товаровиробники продовжують використовувати договір

купівлі-продажу як інструмент реалізації виробленої сільськогосподарської

продукції [187; 179; 176].

Однак, необхідно відзначити, що вищевказана позиція має під собою певний

сенс, оскільки дійсно положення законодавства про договір купівлі-продажу є

настільки загальними, що в процесі провадження господарської діяльності

суб’єкти надають перевагу іншим договірним інструментам (зокрема, договору

поставки чи контрактації). У цьому разі сторони набувають додаткових прав та

гарантій і крім того мають можливість посилатися на положення законодавства

про купівлю-продаж у випадку браку правового регулювання.

В контексті ж аналізу особливостей змісту договору купівлі-продажу

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками необхідно

зазначити, що в більшості дані особливості будуть повторювати ті, що були

охарактеризовані під час аналізу договору контрактації та поставки. Однак, все ж

варто відзначити наступне.

По-перше, відзначимо, що відносини купівлі-продажу лікарських рослин

регулюються виключно ЦК України. Спеціальне правове регулювання вказаної

групи відносин відсутнє. Отже, відповідно до ст. 655 даного нормативно-

правового акту, за договором купівлі-продажу сільськогосподарський

товаровиробник зобов’язується передати лікарські рослини у власність покупцеві,

а покупець приймає або зобов’язується прийняти лікарські рослини і сплатити за

них певну грошову суму [220].

Предметом та об’єктом договору купівлі-продажу лікарських рослин є

відносини та лікарські рослини у тому ж розумінні, що було наведено в

підрозділах, присвячених аналізу договорів контрактації та поставки.

Відносно істотних умов договору купівлі-продажу необхідно зазначити, що

на відміну від договорів контрактації та поставки, відповідно до ЦК України,

істотними умовами договору купівлі-продажу лікарських рослин є тільки предмет

163

та ціна. У зв’язку із цим, відносно договору купівлі-продажу найбільш актуальним

є запровадження нормативного закріплення істотних умов договорів, спрямованих

на реалізацію лікарських рослин, що були охарактеризовані раніше (за

виключенням тих умов, що є спеціальними для конкретного договору).

Права та обов’язки сторін за договором співпадають із відповідними

правами за договором контрактації, за виключенням тих, що притаманні тільки

сторонам за договором контрактації. Аналогічна ситуація має місце й щодо

відповідальності сторін за договором купівлі-продажу.

Таким чином, можна зазначити, що особливостями змісту договору купівлі-

продажу лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками є

наступні:

1. Відносини за договором купівлі-продажу лікарських рослин

регулюються виключно ЦК України. Висловлюються пропозиції щодо

розробки спеціального правового регулювання відносин із реалізації

лікарських рослин, у тому числі й за договором купівлі-продажу, з метою

уніфікації даної групи відносин та уникнення можливих неузгодженостей

між сторонами.

2. За договором купівлі-продажу лікарських рослин

сільськогосподарський товаровиробник передає або зобов’язується передати

у власність покупцеві лікарські рослини, а покупець приймає або

зобов’язується прийняти лікарські рослини і сплатити за них певну грошову

суму.

3. Предметом договору купівлі-продажу лікарських рослин є відносини

із їх реалізації. Об’єктом договору купівлі-продажу лікарських рослин є

лікарські рослини (цілісні рослини чи їх частини – лікарська рослинна

сировина), що повинні бути визначені в договорі відповідно до вимог

міжнародної фармакогностичної номенклатури, та відносяться до лікарських

рослин відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про насіння і садивний

164

матеріал», які вже вирощені сільськогосподарським товаровиробником або

будуть вирощені в майбутньому.

4. Продавцем за договором купівлі-продажу лікарських рослин є

сільськогосподарський товаровиробник, що наділений спеціальною

правосуб’єктністю для виробництва лікарських рослин.

5. Покупцем за договором купівлі-продажу лікарських рослин є будь-

який господарюючий суб’єкт незалежно від організаційно-правової форми чи

форми власності, який провадить діяльність із виробництва лікарських

препаратів або ж здійснює посередницьку діяльність у сфері купівлі-продажу

лікарських рослин.

6. Істотними умовами договору купівлі-продажу лікарських рослин

необхідно вважати його предмет (об’єкт) та ціну. Однак, для уніфікації

правовідносин із реалізації лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками під час розробки спеціального нормативно-правового

акту у сфері культивування лікарських рослин необхідно також зазначити як

істотні умови номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої

документації про якість лікарських рослин, строк дії договору, порядок

відвантаження лікарських рослин, а також кількість лікарських рослин,

порядок і умови доставки.

7. Договір купівлі-продажу лікарських рослин може бути як реальним,

так і консенсуальним, оскільки даний договір вважається укладеним як з

моменту передачі лікарських рослин, так і з моменту досягнення сторонами

за договором згоди за всіма істотними умовами, що повинно бути

урегульовано положеннями договору.

8. Договір купівлі-продажу лікарських рослин є оплатним договором,

оскільки передбачає обов’язок покупця здійснити плату за передані йому

лікарські рослини.

9. Договір купівлі-продажу лікарських рослин є двостороннім

договором, оскільки створює права та обов’язки для обох сторін.

165

10. Договір купівлі-продажу лікарських рослин відноситься до

майнових договорів, оскільки пов’язаний із зміною майнового стану сторін

після його укладання.

11. Договір купівлі-продажу лікарських рослин відноситься до

договорів про передачу майна у власність.

12. Договір купівлі-продажу лікарських рослин не потребує

обов’язкового нотаріального посвідчення чи державної реєстрації.

Висновки до розділу 2

1. Договори, які опосередковують діяльність з вирощування лікарських

рослин, поділяються на договори, які опосередковують діяльність із набуття

речових прав на товари та послуги, необхідні для ведення діяльності з

вирощування лікарських рослин; договори, які опосередковують внутрішні

відносини сільськогосподарських товаровиробників; договори, які

опосередковують правовідносини із реалізації лікарських рослин.

2. Обов’язковою стороною договорів є сільськогосподарський

товаровиробник із спеціальною правосуб’єктністю, необхідною для здійснення

такого роду діяльності, що була визначена в попередньому розділі дослідження.

3. Під час укладання договорів, які опосередковують діяльність з

вирощування та реалізації лікарських рослин, сторони договору повинні

враховувати особливості чергування лікарських культур у сівозмінах; періоди

росту, визрівання та досягнення найкращої якості лікарських рослин відповідно до

свого призначення; швидку втрату лікарськими рослинами своїх корисних якостей

після збирання; наукоємний характер діяльності з вирощування лікарських

рослин.

4. Об’єктом договорів, спрямованих на реалізацію лікарських рослин, є

вирощені лікарські рослини в розумінні Закону України «Про насіння і садивний

матеріал», що можуть бути піддані виключно первинній обробці, яка є необхідною

166

для подальшого транспортування лікарських рослин, визначена в договорі із

зазначенням назв лікарських рослин відповідно до вимог міжнародної

фармакогностичної номенклатури (у випадку реалізації цільних лікарських рослин

зазначати їх рід та вид українською (російською) та латинською мовами; у

випадку реалізації лікарської рослинної сировини – частин лікарських рослин, що

використовуються у виробництві лікарських засобів – назву органу, частини чи

виділення рослини та найменування даного об’єкту (назву роду відповідної

рослини) українською (російською) та латинською мовами).

5. При прийнятті Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками необхідно визначити істотними

умовами договорів, спрямованих на реалізацію лікарських рослин, наступні

положення: а) предмет та об’єкт договору; б) ціна договору; в) номер державного

стандарту (технічних умов); г) гранично допустимий вміст шкідливих речовин у

лікарських рослинах; д) кількість лікарських рослин; е) порядок та умови поставки

лікарських рослин; є) строк здавання-приймання лікарських рослин;

ж) відповідальність сторін за договором із зазначенням випадків звільнення

сільськогосподарського товаровиробника від відповідальності за порушення умов

договору через несприятливі природно-кліматичні умови чи фактори; з) реквізити

договору страхування майнових ризиків сільськогосподарського товаровиробника

за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань перед

контрагентом через несприятливі природно-кліматичні умови чи фактори;

и) умови зберігання лікарських рослин після збирання та/або первинної обробки

до передачі їх контрагенту; і) умови транспортування лікарських рослин, як то вид

транспортних засобів, особливості пакувальних матеріалів, строки

транспортування. Договір контрактації повинен також містити умову про

обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва

лікарських рослин та їх транспортуванні.

6. В Порядку вирощування лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками ознакою договорів, які укладаються в процесі провадження

167

сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з вирощування та

реалізації лікарських рослин, має бути визнано положення про звільнення

сільськогосподарського товаровиробника від відповідальності за порушення умов

договору, що було викликано несприятливими природно-кліматичними умовами

чи факторами. При цьому, для захисту прав контрагентів сільськогосподарських

товаровиробників від таких випадків пропонуємо передбачити обов’язок

страхування майнових ризиків сільськогосподарських товаровиробників, які

проводять діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин, перед третіми

особами.

168

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та представлено

вирішення наукового завдання, що полягає у розробці теоретичних і

практичних питань вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками, а також обґрунтовані

пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання даної групи

відносин на основі комплексного аналізу аграрного законодавства, практики

його застосування та відповідних теоретичних засад. Ключові теоретичні та

практичні результати дослідження дають змогу сформулювати такі висновки

і пропозиції:

1. Діяльність із організованого вирощування лікарських рослин

здійснювалася на території України ще за часів Московського Царства,

розвивалася в «петровські часи» та на початку ХХ століття, а також отримала

масовий та централізований характер в радянський період української історії.

Однак, належне правове регулювання відносин із організованого вирощування

лікарських рослин було відсутнє в усі часі. Фрагментарне правове регулювання

даної групи відносин мало місце в радянський період та обмежувалося виключно

державними стандартами, розпорядчими актами щодо порядку управління в сфері

вирощування лікарських рослин, а також актами в сфері реалізації лікарських

рослин.

2. В незалежній Україні вирощування лікарських рослин здійснюється

незначною кількістю сільськогосподарських товаровиробників, які

спеціалізуються на такій діяльності, а також деякими виробниками

фармацевтичної продукції. Проте, пріоритетне становище на сьогодні займає саме

збирання дикорослих лікарських рослин. Така ситуація пов’язана в першу чергу із

відсутністю належного правового регулювання вказаної групи відносин та

державної підтримки даного різновиду сільськогосподарської діяльності.

3. Правовідносини з вирощування та реалізації лікарських рослин є

різновидом аграрних правовідносин, які представляють собою комплекс

169

організаційно-управлінських, майнових, земельних, трудових та інших суспільних

відносин, що регулюються нормами аграрного та суміжних галузей права, і

виникають в процесі провадження діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин. Встановлено, що в Україні спеціальне правове регулювання

відносин з вирощування лікарських рослин на даний час практично відсутнє. У

зв’язку із чим рекомендується розробити із залученням спеціалістів у галузі

фармакогнозії, агрономії, фармації Державну комплексну цільову програму із

підтримки культивування лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками, а також Порядок вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками.

4. Аргументована необхідність вдосконалення визначення лікарських

рослин, наведеного в ст. 1 Закону України від 26 грудня 2002 року № 411-IV «Про

насіння і садивний матеріал», та запропонована нова редакція даного визначення:

«Лікарські рослини – це дикорослі та культурні рослини або їх частини (насіння,

бруньки, квіти, плоди, стебла, кореневища), які використовуються в медицині для

виготовлення лікарських препаратів та віднесені до таких центральним органом

виконавчої влади з питань охорони здоров’я, крім рослин, що є наркотичними або

прирівняними до них, відповідно до чинного законодавства України».

5. Правосуб’єктність сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів

правовідносин з вирощування та реалізації лікарських рослин є спеціальною та

складається з наступних елементів: а) реєстрації сільськогосподарського

товаровиробника як фізичної особи-підприємця чи юридичної особи будь-якої

організаційно-правової форми із зазначенням серед різновидів економічної

діяльності діяльність з вирощування пряних, ароматичних і лікарських рослин та

оптову торгівлю квітами та рослинами; б) оформлення та реєстрація речового

права (права власності, права постійного користування, права оренди,

емфітевзису) на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за

сільськогосподарським товаровиробником в порядку, передбаченому Земельним

кодексом України та Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про

170

державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; в) набуття

у власність чи на підставі іншого речового права будівель та приміщень,

придатних для проведення діяльності із оброблення лікарських рослин; г) набуття

у власність чи на підставі іншого речового права спеціального обладнання, що

може використовуватися в процесі вирощування лікарських рослин; д) організація

виробничого процесу під час вирощування лікарських рослин таким чином, щоб

забезпечити навчання, інструктаж, а також систематичний нагляд за станом

здоров’я осіб, що залучаються до роботи в процесі вирощування лікарських

рослин.

6. З метою підвищення рівня якості лікарських рослин, що виробляються

сільськогосподарськими товаровиробниками, запропоновано внести зміни до

постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559 «Про

затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких

підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку

проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок», а саме «п. 1.1.

Сільське господарство: працівники, зайняті в процесі вирощування та первинної

обробки лікарських рослин, які безпосередньо контактують з насінням та

садивним матеріалом, лікарськими рослинами та вирощеною сировиною,

незалежно від характеру виконуваної роботи».

7. З метою запровадження можливості застосування заходів державної

підтримки сільськогосподарських товаровиробників, що провадять діяльність з

вирощування та реалізації лікарських рослин, таких як державне регулювання цін

на лікарські рослини, заборона дискримінації сільськогосподарських

товаровиробників, що займаються вирощуванням та реалізацією лікарських

рослин, при транспортуванні продукції, заборони дискримінації

сільськогосподарських товаровиробників, що займаються вирощуванням та

реалізацією лікарських рослин, при транспортуванні їх продукції на експорт,

пропонуємо внести зміни до п. 3.3.1 ст. 3 Закону України від 24 червня 2004 року

171

№ 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України»,

доповнивши його лікарськими рослинами.

8. Обґрунтована необхідність при розробці наступного переліку

сільськогосподарських культур, на які надається компенсація вартості страхових

послуг, врахувати необхідність запровадження пільгового страхування лікарських

рослин шляхом внесення їх до вказаного переліку.

9. Визначено, що правове регулювання відносин з вирощування та

реалізації лікарських рослин повинно здійснюватися з урахуванням:

а) загальноправових принципів (принципу справедливості, принципу рівності,

принципу свободи, принципу гуманізму тощо); б) галузевих принципів аграрного

права (принципу пріоритетності сільського господарства в

народногосподарському комплексі України, принципу державної підтримки

сільського господарства, принципу рівності всіх суб’єктів сільськогосподарської

діяльності, принципу свободи вибору різновиду сільськогосподарської діяльності

та свободи вибору способів її здійснення, принципу свободи реалізації

сільськогосподарської продукції тощо) та в) принципів правового інституту

вирощування та реалізації лікарських рослин (принципу пріоритетності

культивування лікарських рослин перед заготівлею дикорослої лікарської

сировини, принципу забезпечення високої якості лікарських рослин, що

культивуються, принципу координації діяльності з вирощування та реалізації

лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками із потребами

фармацевтичної промисловості, принципу пріоритетності вітчизняних лікарських

рослин щодо імпортованої лікарської сировини). Запропоновано під час прийняття

Порядку вирощування лікарських рослин сільськогосподарськими

товаровиробниками закріпити на нормативному рівні відповідні принципи

правового інституту вирощування та реалізації лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками.

10. Запропонована наступна класифікація договорів, що опосередковують

діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин: а) договори, які

172

опосередковують діяльність із набуття речових прав на товари та послуги,

необхідні для ведення сільськогосподарської діяльності; б) договори, які

опосередковують внутрішні відносини суб’єктів сільськогосподарського

виробництва; в) договори, які опосередковують правовідносини із реалізації

сільськогосподарської продукції.

11. Встановлено, що специфічною ознакою договорів, які укладаються в

процесі провадження сільськогосподарськими товаровиробниками діяльності з

вирощування та реалізації лікарських рослин, має бути визнано положення про

звільнення сільськогосподарського товаровиробника від відповідальності за

порушення умов договору, що було викликано несприятливими природно-

кліматичними умовами чи факторами. При цьому для захисту прав контрагентів

сільськогосподарських товаровиробників від таких випадків пропонуємо

передбачити обов’язок страхування майнових ризиків сільськогосподарських

товаровиробників, які проводять діяльність з вирощування та реалізації лікарських

рослин, перед третіми особами. Зокрема, пропонується під час прийняття Порядку

вирощування лікарських рослин сільськогосподарськими товаровиробниками

передбачити у якості істотної умови договорів, які опосередковують діяльність із

реалізації лікарських рослин, реквізити відповідного договору страхування.

12. Пропонується передбачити додатковий випадок обов’язкового

страхування, доповнивши ч. 1 ст. 7 Закону України від 7 березня 1996 року

№ 85/96-ВР «Про страхування» пунктом 34-1 наступного змісту: «страхування

майнових ризиків виробників лікарських рослин за невиконання чи неналежне

виконання договірних зобов’язань перед третіми особами через несприятливі

природно-кліматичні умови чи фактори».

13. Крім того, рекомендується під час укладання договорів, що

опосередковують діяльність з вирощування та реалізації лікарських рослин,

враховувати наступні фактори: особливості чергування лікарських культур у

сівозмінах; періоди росту, визрівання та досягнення найкращої якості лікарських

рослин відповідно до свого призначення; швидку втрату лікарськими рослинами

173

своїх корисних якостей після збирання; наукоємний характер діяльності з

вирощування лікарських рослин.

14. Пропонується закріпити в Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками істотні умови договору контрактації

лікарських рослин, такі як: а) об’єкт договору із зазначенням назв лікарських

рослин відповідно до вимог міжнародної фармакогностичної номенклатури (у

випадку реалізації цільних лікарських рослин зазначати їх рід та вид українською

(російською) та латинською мовами; у випадку реалізації лікарської рослинної

сировини – частин лікарських рослин, що використовуються у виробництві

лікарських засобів – назву органу, частини чи виділення рослини та найменування

даного об’єкту (назву роду відповідної рослини) українською (російською) та

латинською мовами); б) ціна договору; в) номер державного стандарту (технічних

умов); г) гранично допустимий вміст шкідливих речовин у лікарських рослинах;

д) кількість лікарських рослин; е) порядок та умови поставки лікарських рослин;

є) строк здавання-приймання лікарських рослин; ж) обов’язки контрактанта щодо

надання допомоги в організації виробництва лікарських рослин та їх

транспортуванні; з) відповідальність сторін за договором із зазначенням випадків

звільнення сільськогосподарського товаровиробника від відповідальності за

порушення умов договору через несприятливі природно-кліматичні умови чи

фактори; и) реквізити договору страхування майнових ризиків

сільськогосподарського товаровиробника за невиконання чи неналежне виконання

договірних зобов’язань перед контрактантом через несприятливі природно-

кліматичні умови чи фактори; і) умови зберігання лікарських рослин після

збирання та/або первинної обробки до передачі їх контрактанту; к) умови

транспортування лікарських рослин, як то вид транспортних засобів, особливості

пакувальних матеріалів, строки транспортування.

15. Пропонується закріпити в Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками істотні умови договору поставки

лікарських рослин, що передбачені для договору контрактації, за виключенням

174

тих, що випливають із природи цього договору (обмеження об’єкту виключно

лікарськими рослинами, що будуть вирощені в майбутньому, та обов’язки

контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва лікарських

рослин та їх транспортуванні).

16. Пропонується закріпити в Порядку вирощування лікарських рослин

сільськогосподарськими товаровиробниками істотні умови договору купівлі-

продажу лікарських рослин, що передбачені для договору контрактації, за

виключенням тих, що випливають із природи цього договору (обмеження об’єкту

виключно лікарськими рослинами, що будуть вирощені в майбутньому, та

обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва

лікарських рослин та їх транспортуванні), а також з урахуванням особливих умов

договору купівлі-продажу, як то одноразовий характер правовідносин із реалізації

лікарських рослин між сторонами.

175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву

[Текст] / М. М. Агарков // Ученые труды ВИЮН. – Вып. 3. – 1940 – 192 с.

2. Аграрное право. Учебник [Текст] / Под ред. Г. Е. Быстрова,

М. И. Козыря. – М. : Юрид. лит., 1996. – 640 с.

3. Аграрное право [Текст] : Учебник для вузов / Под ред. проф.

Г. Е. Быстрова и проф. М. И. Козыря, 2-е изд., испр. и доп. – М. : Юрист,

2000. – 534 с.

4. Алексеев С. С. Общая теория права: в 2-х томах. Т. 1 [Текст] /

С. С. Алексеев. – М. : Юридическая литература, 1981. – 360 с.

5. Бычкова Ц. В. Договор в производственно-экономических связях

между сельским хозяйством и промышленностью [Текст] / Ц. В. Бычкова. –

К. : «Наукова думка», 1980. – 176 с.

6. Вульф Е. К культуре лекарственных растений в Крыму [Текст] /

Е. Вульф. – Симферополь: Типография Таврического Губернского Земства,

1916. – 27 с.

7. Гаммерман А. Ф. Практическое руководство по фармакогнозии

[Текст] / А. Ф. Гаммерман. – Ленинград – Москва : Государственное

медицинское издательство, 1934. – 333 с.

8. Гомилевский В. И. Лекарственные растения, особенно выгодные для

культуры в южных губерниях [Текст] / В. И. Гомилевский. – Симферополь :

Типография Таврического губернского земства, 1916. – 60 с.

9. Гунько Г. К. Состояние культуры и промысла лекарственных и

технических растений на Южном Берегу Крыма и деятельность Никитского

сада в этой области [Текст] / Г. К. Гунько // Лекарственные и технические

растения СССР: труды Первого Всеукраинского совещания по

лекарственным и техническим растениям и лекарственному сырью,

состоявшегося при Госплане СССР в Москве 28 мая – 1 июня 1925 года / под

ред. членов Организационного бюро Совещания Г.С. Оголевец и

176

Б. Н. Салтынева. – М. : Издание Организационного бюро Совещания, 1926. –

С. 252-256.

10. Гуревич Б. Е. Экспорт лекарственных и технических растений и

лекарственного сырья и его регулирование [Текст] / Б. Е. Гуревич //

Лекарственные и технические растения СССР: труды Первого

Всеукраинского совещания по лекарственным и техническим растениям и

лекарственному сырью, состоявшегося при Госплане СССР в Москве 28 мая

– 1 июня 1925 года / под ред. членов Организационного бюро Совещания

Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М. : Издание Организационного бюро

Совещания, 1926. – С. 513-515.

11. Иоффе О. С. Обязательственное право [Текст] / О. С. Иоффе. –

М. : Юрид. лит., 1975. – 880 с.

12. Комаров В. Л. Сбор, сушка и разведение лекарственных растений

в России. Справочник [Текст] / В. Л. Комаров. – Петроград : Типография

А. Бенке, Новый переулок, 2, 1917. – 136 с.

13. Корниенко В. Н. Правовое регулирование контрактации сахарной

свеклы [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 /

В. Н. Корниенко; Украинская ордена трудового красного знамени

юридическая академия. – Харьков, 1991. – 10 с.

14. Котуков Г. Н. Культивируемые и дикорастущие лекарственные

растения [Текст] / Г .Н. Котунов; Справочник (перевод с украинского). – К. :

«Наукова думка», 1974. – 174 с.

15. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском

праве [Текст] / О. А. Красавчиков. – М. : Госюриздат, 1958. – 183 с.

16. Кузнецов Н. И. Ближайшие задачи культуры и сбора

лекарственных растений на Южном берегу Крыма [Текст] / Н. И. Кузнецов. –

Ялта, 1917. – 27 с.

17. Лекарственные и технические растения СССР: труды Первого

Всеукраинского совещания по лекарственным и техническим растениям и

177

лекарственному сырью, состоявшегося при Госплане СССР в Москве 28 мая

– 1 июня 1925 года / под ред. членов Организационного бюро Совещания

Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М. : Издание Организационного бюро

Совещания, 1926. – 654 с.

18. Львов Н. А. Культура лекарственных растений на Полтавщине, ее

перспективы и современное положение [Текст] / Н. А. Львов //

Лекарственные и технические растения СССР: труды Первого

Всеукраинского совещания по лекарственным и техническим растениям и

лекарственному сырью, состоявшегося при Госплане СССР в Москве 28 мая

– 1 июня 1925 года / под ред. членов Организационного бюро Совещания

Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М.: Издание Организационного бюро

Совещания, 1926. – С. 183-192.

19. Любименко В. Н. Лекарственные и дубильные растения

Таврической губернии [Текст] / В. Н. Любименко. – Петроград : 1-а

Государственная типография (Гатчинская, 26), 1918. – 43 с.

20. Любименко В. Обследование возможности развития промысла

сбора и культуры лекарственных растений в Таврической губернии

(Предварительный отчет о командировке 1916 года) [Текст] / В. Любименко.

– Петроград : Типо-Литография А.Э. Винеке, Екатерингофский пр., 15, 1917.

– 7 с.

21. Малеин Н. С. Имущественная ответственность в хозяйственных

отношениях [Текст] / Н. С. Малеин. – М. : Наука, 1968. – 207 с.

22. Мамутов В. К. К вопросу о понятии и видах хозяйственных

договоров [Текст] / В. К. Мамутов // Экономика и право: Сб. науч. тр. – К. :

ЮринкомИнтер, 2003. – С. 423-432.

23. Матвеев Г. К. Вина в советском гражданском праве [Текст] /

Г. К. Матвеев. – К. : Киев.ун-т, 1955. – 308 с.

24. Методические указания по определению байлетона в картофеле,

огурцах, томатах, яблоках, персиках, винограде, цитрусовых (лимонах,

178

апельсинах, мандаринах), зерне, зеленой массе растений, сырье

лекарственных культур, воде и почве методами газожидкостной и

тонкослойной хроматографии [Электронный ресурс] : приказ Министерства

здравоохранения СССР от 8 июня 1989 года № 3016-89. – Режим доступа:

http://www.ussrdoc.com/ussrdoc_communizm/usr_15624.htm

25. Муравьева Д. А. Фармакогнозия [Текст] / Д. А. Муравьева. – М. :

«Медицина», 1978. – 656 с.

26. Нещадин А. Опыт государственного регулирования и поддержки

сельского хозяйства за рубежом [Электронный ресурс] / А. Нещадин. –

Режим доступа: http://agroobzor.ru/econ/a-125.html

27. О плане контрактации лекарственных культур на 1938 год

[Текст] : постановление Совета Народных Комиссаров УССР от 27 июня

1938 года // Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского

правительства УССР. – 1938. – № 35. – С. 4-5.

28. О приеме и отпуске заготовительными организациями

эфиромасличных, лекарственных культур и хмеля и о закупочных ценах на

эту продукцию [Электронный ресурс] : постановление Совета Министров

СССР от 25 июля 1968 года № 574. – Режим доступа:

http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_6864.htm

29. О сборе и культуре лекарственных растений [Текст] :

постановление Совета Народных Комиссаров УССР от 25апреля 1922 года //

Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства

Украины. – 1922. – № 11. – С. 193-194.

30. О слиянии всесоюзных объединений Лектехсырье и

Табакэкспорт [Текст] : постановление Совета Народных Комиссаров СССР

от 8 июля 1934 года № 1605 // Собрание законов и распоряжений Рабоче-

Крестьянского Правительства СССР. – 1934. – № 37. – Ст. 299.

31. О слиянии объединений «Лектехсырье» с «Разноэкспорт» и

«Автомотоэкспорт» и «Техноэкспорт» [Текст] : постановление Совета

179

Народных Комиссаров СССР от 31 декабря 1936 года № 2193 // Собрание

законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства СССР. – 1937.

– № 3. – Ст. 6.

32. Об освобождении от единого сельскохозяйственного налога в

1925-1926 году земель, засеянных лекарственными растениями [Текст] :

постановление Совета Народных Комиссаров СССР от 22 марта 1926 года

№ 146 // Лекарственные и технические растения СССР: труды Первого

Всеукраинского совещания по лекарственным и техническим растениям и

лекарственному сырью, состоявшегося при Госплане СССР в Москве 28 мая

– 1 июня 1925 года / под ред. членов Организационного бюро Совещания

Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М. : Издание Организационного бюро

Совещания, 1926. – С. 646

33. Об увеличении производства, заготовок и поставок в 1972-

1975 годах для нужд здравоохранения сырья из лекарственных растений

[Электронный ресурс] : постановление Совета Министров СССР от

28 октября 1971 года № 787. – Режим доступа:

http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_7698.htm

34. Общая теория государства и права [Текст] : Учебник / Под ред.

В. В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. :Юристъ, 2001. – 520 с.

35. Полуденный Л. В. Эфирномасличные и лекарственные растения

[Текст] / Л. В. Полуденный, В. Ф. Сотник, Е. Е. Хлапцев. – М. : Колос, 1979.

– 286 с.

36. Полумордвинов М. В. Значение опытных станций в деле сбора,

культуры и первичной обработки лекарственных и технических растений

[Текст] / М. В. Полумордвинов // Лекарственные и технические растения

СССР: труды Первого Всеукраинского совещания по лекарственным и

техническим растениям и лекарственному сырью, состоявшегося при

Госплане СССР в Москве 28 мая – 1 июня 1925 года / под ред. членов

180

Организационного бюро Совещания Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М. :

Издание Организационного бюро Совещания, 1926. – С. 358-360.

37. Природа и закон [Текст] / Ю. С. Шемшученко (рук.) и др. – К. :

Политиздат Украины, 1991. – 191 с.

38. Радилевский А. Л. Заготовка лекарственных растений на Украине

[Текст] / А. Л. Радилевский // Лекарственные и технические растения СССР:

труды Первого Всеукраинского совещания по лекарственным и техническим

растениям и лекарственному сырью, состоявшегося при Госплане СССР в

Москве 28 мая – 1 июня 1925 года / под ред. членов Организационного бюро

Совещания Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М. : Издание

Организационного бюро Совещания, 1926. – С. 217-220.

39. Семена сельскохозяйственных культур. Методы определения

всхожести. ГОСТ 12038-84 [Электронный ресурс] : постановление

Государственного комитета СССР по стандартам от 19 декабря 1984 года

№ 4710. – Режим доступа:

http://www.ussrdoc.com/ussrdoc_communizm/usr_12435.htm

40. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник [Текст] /

О. Ф. Скакун. – Харьков:Консум; Ун-т внутр. дел. – 2000. – 704 с.

41. Современное положение в России промысла сбора, культуры и

обработки лекарственных растений по данным анкеты Департамента

Земледелия, произведенной в 1915 году [Текст] / Составлено под редакцией

и. о. вице-директора Департамента Земледелия А. И. Шахназарова

Б. А. Андреевым, А. Д. Воейковым, В. В. Пашкевичем, Ф. А. Сацыперовым.

– Петроград : Типография Бр. В. и И. Линник, Невский, 126/2, 1916. – 343 с.

42. Соколов И. Н. Задачи Всесоюзного совещания по лекарственным

и техническим растениям и лекарственному сырью [Текст] / И. Н. Соколов //

Лекарственные и технические растения СССР: труды Первого

Всеукраинского совещания по лекарственным и техническим растениям и

лекарственному сырью, состоявшегося при Госплане СССР в Москве 28 мая

181

– 1 июня 1925 года / под ред. членов Организационного бюро Совещания

Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М. : Издание Организационного бюро

Совещания, 1926. – С. 171-174.

43. Сокольский И. Н. Фармакогнозия: Учебник [Текст] /

И. Н. Сокольский, И. А. Самылина, Н. В. Беспалова. – М. : Медицина, 2003. –

480 с.

44. Стативка А. Н. Договоры в агропромышленном комплексе

Украины в условиях рынка [Текст] / А. Н. Стативка. – Х. : Право, 1997. –

240 с.

45. Терехин А. А. Технология возделывания лекарственных растений

[Текст] : Учебное пособие / А. А. Терехин, В.В. Вандышев. – М. : РУДН,

2008. – 201 с.

46. Унифицированная методика определения фосфорорганических

пестицидов в продуктах растительного и животного происхождения,

лекарственных растениях, кормах, воде, почве хроматографическими

методами [Электронный ресурс] : приказ Министерства охраны здоровья

СССР от 11 марта 1985 года № 3222-85. – Режим доступа:

http://www.ussrdoc.com/ussrdoc_communizm/usr_12594.htm

47. Энциклопедический словарь [Текст] : в 86 т: Т. ІА /

Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон.– С.-Петербург : Семеновская Типо Литография,

Фонтанка, № 92, 1890. – 954 с.

48. Энциклопедический словарь [Текст] : в 86 т: Т. ХХІХ /

Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – С.-Петербург : Типография Акционерного

Общества «Издательское дело», 1900. – 468 с.

49. Энциклопедический словарь лекарственных, эфирномасличных и

ядовитых растений [составитель Г. С. Оголевец]. – М. : Государственное

издательство сельскохозяйственной литературы, 1951. – 488 с.

50. Ястребов М. М. Законодательство в области лекарственных и

технических растений и лекарственного сырья [Текст] / М. М. Ястребов //

182

Лекарственные и технические растения СССР: труды Первого

Всеукраинского совещания по лекарственным и техническим растениям и

лекарственному сырью, состоявшегося при Госплане СССР в Москве 28 мая

– 1 июня 1925 года / под ред. членов Организационного бюро Совещания

Г. С. Оголевец и Б. Н. Салтынева. – М. : Издание Организационного бюро

Совещания, 1926. – С. 565-568.

51. Аграрне право : підруч. для студ. вищ. навч. закл. [Текст] /

В. П. Жушман, В. М. Корнієнко, Г. С. Корнієнко та ін.; за ред.

В. П. Жушмана та А. М. Статівки. – Х. : Право, 2010. – 296 с.

52. Аграрне право України [Текст] : Підручник / За ред.

О. О. Погрібного. – К. : Істина, 2007. – 448 с.

53. Аграрне право України [Текст] / За редакцією академіка АПН,

професора В. З. Янчука. – К. : Юрінком, 1996. – 560 с.

54. Адамень А. Ф. Монастирські сади і аптекарські городи як

попередники сучасних ботанічних садів [Електронний ресурс] /

А. Ф. Адамень. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Tavnv/2010_69/69_13.pdf

55. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної

України: Актуальні проблеми практичної теорії [Текст] / В. І. Андрейцев. – 2-

ге вид., випр. – К. : Знання, 2007. – 445 с.

56. Аптекарський город – з петровських часів і до наших днів

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://e-help.kiev.ua/aptekarskij-gorod-

z-petrovskih-chasiv-i-do-nashih/

57. Батигіна О. М. Загальна характеристика договорів, які

укладаються на оптовому ринку сільськогосподарської продукції

[Електронний ресурс] / О. М. Батигіна. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nvnau_pravo/2011_165_2/11bom.pdf

58. Бахновська І. П. Основоположні принципи права як інтегруючий

елемент правової системи України [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид.

183

наук : 12.00.01 / І. П. Бахновська ; Нац. ун-т «Юрид. акад. України

ім. Ярослава Мудрого». – Х., 2011. – 19 с.

59. Беляневич О. А. Теоретичні проблеми господарського

договірного права [Текст] : автореф. дис. … докт. юрид. наук : 12.00.04 /

О. А. Беляневич; Київський національний університет імені Тараса

Шевченка. – Київ, 2006. – 25 с.

60. Ващишин М. Я. Земельні правовідносини у селянських

(фермерських) господарствах [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук :

12.00.06 / М. Я. Ващишин; Львівський національний університет імені Івана

Франка. – Львів, 2000. – 25 с.

61. Вергунов В. А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки

[Текст] / В. А. Вергунов; УААН, ДНСГБ. – К. : Аграрна наука, 2006. – 492 с.

62. Гаєцька-Колотило Я. З. Аграрне право України [Текст] :

Навчальний посібник / Я. З. Гаєцька-Колотило, Н. В. Ільків. – К. : Істина,

2008. – 184 с.

63. Горошко В. В. Ефективність застосування біологічних препаратів

на культурах SALVIA OFFICINALIS L., GALEGA OFFICINALIS L.,

MENTHA PIPERITA L. [Текст] / В. В. Горошко, О. Г. Губаньов, О. М. Сірік //

Материалы второй Международной научно-практической интернет-

конференции «Лекарственное растениеводство: от опыта прошлого к

современным технологиям».– Полтава, 2013. – С. 39-42.

64. Господарське право України. Підручник [Текст] / За ред.

В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. – Харків : «Право», 2005. – 384 с.

65. Господарський кодекс України [Електронний ресурс] : закон

України від 16 січня 2003 року № 436-IV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15/page3

66. Григора І. М. Основи фітоценології [Текст] / І. М. Григора,

В. А. Соломаха. – К. : Фітосоціоцентр, 2000. – 240 с.

184

67. Гудзь В. П. Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії.

Підручник [Текст] / В. П. Гудзь, А. П. Лісовал, В. О. Андрієнко, М. Ф.Рибак

// За ред. В. П. Гудзя. Друге видання, перероблене та доповнене. – К. : Центр

учбової літератури, 2007. – 408 с.

68. Договір як універсальна правова конструкція: монографія /

А. П. Гетьман, В. І. Борисова, О. П. Євсєєв та ін. ; за ред. А. П. Гетьмана,

В. І. Борисової. – Х. : Право, 2012. – 432 с.

69. Довідник із захисту рослин [Текст] / Л. І. Бублик, Г. І. Васечко,

В. П. Васильєв та ін.; За ред. М. П. Лісового. – К. : Урожай, 1999. – 744 с.

70. Єрмоленко В. М. Аграрні майнові правовідносини приватних

сільськогосподарських підприємств в Україні [Текст] : автореф. дис. … докт.

юрид. наук : 12.00.06 / В. М. Єрмоленко; Національна юридична академія

України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 35 с.

71. Єсоян К. Розроблення державних стандартів України на сортові і

посівні якості насіння лікарських і квіткових рослин [Електронний ресурс] /

К. Єсоян, Т. Майорова. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/vldau/Agr/2012_16/files/12yekafp.pdf

72. Жилінська О. І. Фармацевтичний ринок: Україна в контексті

світових тенденцій [Текст] / О. І. Жилінська, О. Чулак // Теоретичні та

прикладні питання економіки. – 2012. – Випуск 27. – Том 1. – С. 252-259.

73. Жушман В. П. Правове забезпечення державної підтримки

аграрних товаровиробників [Текст] / В. П. Жушман // Проблеми законності. –

2009. – № 100. – С. 198-206.

74. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів

юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік,

В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка,

О. В. Петришина. – Харків : Право, 2002. – 432 с.

75. Загородній С. А. Актуальні проблеми виникнення цивільно-

правової відповідальності / С. А. Загородній [Електронний ресурс]. – Режим

185

доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/pib/2011_1/PB-1/PB-

1_49.pdf

76. Земельний кодекс України [Електронний ресурс] : закон України від

25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page

77. Ісаков М. Г. Правовий статус підприємства як суб’єкта

господарювання [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.04 /

М. Г. Ісаков; Інститут економіко-правових досліджень Національної академії

наук України. – Донецьк, 2006. – 19 с.

78. Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010

[Електронний ресурс] : наказ Держспоживстандарту України від 11 жовтня

2010 року № 457. – Режим доступу: http://www.ubc.ua/Links/codes_ua2.html

79. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс] : закон

УРСР від 10 грудня 1971 року № 322-VIII. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08/ed20130811

80. Комарницький В. Лікарські рослини – це рентабельно

[Електронний ресурс] / В. Комарницький. – Режим доступу:

http://www.tovtry.km.ua/ua/info/articles/press_npp/64.htm

81. Конституція України [Електронний ресурс] : закон України від

28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-

%D0%B2%D1%80/paran1795#n1795

82. Корнієнко Г. С. Особливості договорів з матеріально-технічного

забезпечення товаровиробників АПК [Текст] / Г. С. Корнієнко // Проблеми

законності. – 2009. – № 102. – С. 110-118.

83. Корнієнко Г. С. Правове регулювання матеріально-технічного

забезпечення сільськогосподарських товаровиробників в умовах

реформування АПК [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 /

186

Г. С. Корнієнко; Національна юридична академія України імені Ярослава

Мудрого. – Харків, 2005. – 18 с.

84. Кравчук І. Б. Радіоактивне забруднення лісів і лікарських рослин

[Текст] / І. Б. Кравчук // Науковий вісник Волинського державного

університету імені Лесі Українки. Розділ IV. Екологія. – 2007. – № 5. –

С. 239-242.

85. Крупка Ю. М. Аграрне право України [Текст] : Навч. посіб. для

дистанційного навчання / За наук. ред. Н. Р. Малишевої. – К. : Університет

«Україна», 2006. – 160 с.

86. Куліш А. М. Окремі питання укладання господарських договорів

суб’єктами господарювання [Електронний ресурс] / А. М. Куліш. – Режим

доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pvuabs/2010_1/03_04_02.pdf

87. Кунах В. А. Біотехнологія лікарських рослин. Генетичні та

фізіолого-біохімічні основи [Текст] / В. А. Кунах. – К. : Логос, 2005. – 730 с.

88. Лікарські рослини [Текст] : Енциклопедичний довідник / Відп.

ред. А. М. Гродзінський. – К. : Видавництво «Українська Енциклопедія»

ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992.

– 544 с.

89. Лісовий кодекс України [Електронний ресурс] : закон України від

21 січня 1994 року № 3852-ХІІ. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3852-12/page

90. Лист стевії медової (steviarebaudianabertoni). Заготівля для

промислової переробки: ДСТУ 4776:2007. – [Чинний від 2009-01-01]. – К. :

Держспоживстандарт України, 2009. – 10 с. – (Національний стандарт

України).

91. Луць А. В. Свобода договору в цивільному праві України

[Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. В. Луць; Київський

національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2001. – 13 с.

187

92. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності [Текст] :

Навч. посібник / В. В. Луць. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.

93. Марченко С. І. Організаційно-правові питання товарного

сільськогосподарського виробництва в Україні [Текст] : автореф. дис. …

канд. юрид. наук : 12.00.06 / С. І. Марченко; Київський національний

університет імені Тараса Шевченка. – К., 2008. – 15 с.

94. Мельничук О. Ф. Законодавство та право в агропромисловому

комплексі України [Текст] : Навчальний посібник / О. Ф. Мельничук,

Н. М. Опольська. – Вінниця : ПП «Едельвейс і К», 2011. – 334 с.

95. Методично-оздоровчий комплекс столиці. Кращі лікарі Києва.

[Текст]. – Київ : Видавництво Серба М.А. ТОВ «Видавничий центр «Логос

України», 2010. – 177 с.

96. Мойсієнко В. В. Екологічний стан лікарських рослин в умовах

природних фітоценозів Житомирщини [Електронний ресурс] /

В. В. Мойсієнко. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Vzhnau/2012_1_1/96.pdf

97. Насіння стевії медової (steviarebaudianabertoni). Вимоги до

заготовляння: ДСТУ 4775:2007. – [Чинний від 2009-01-01]. – К. :

Держспоживстандарт України, 2009. – 10 с. – (Національний стандарт

України).

98. Насіння шавлії мускатної. Сортові та посівні якості. Технічні

умови: ДСТУ 3121-95 [чинний від 1996-07-01]. – К. : Державний комітет

стандартизації метрології та сертифікації України, 1995. – 18 с. –

(Національний стандарт України).

99. Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного

ринків в Україні [Текст] : Наукова доповідь / Авт. колектив. – К., 2005. – 18 с.

100. Офіційний інтернет-сайт Державного підприємства

«Інформаційно-ресурсний центр» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://irc.gov.ua/ua/

188

101. Офіційний інтернет-сайт Державної служби статистики України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

102. Офіційний інтернет-сайт Державної служби України з лікарських

засобів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.diklz.gov.ua/

103. Офіційний інтернет-сайт Дослідної станції лікарських рослин

Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії

аграрних наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dslr-

naan.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=33&Itemid=197

104. Офіційний інтернет-сайт Приватного акціонерного товариства

«Ліктрави» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.liktravy.com.ua/

105. Офіційний інтернет-сайт Товариства з обмеженою

відповідальністю Фітосовхозу «Радуга» [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://radfito.com/

106. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких

підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам [Електронний

ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року

№ 559. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-

%D0%BF

107. Повлін І. Е. Вплив удобрення на розвиток і продуктивність

рослин меліси лікарської в умовах низини Закарпаття [Електронний ресурс] /

І. Е. Повлін, С. М. Кормош, Т. К. Горова. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/aig/2011_76/Povlin.pdf

108. Погребняк С. П. Основоположні принципи права [Текст] :

автореф. дис. … докт. юрид. наук : 12.00.01 / С. П. Погребняк; Національна

юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 37 с.

109. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна

характеристика): [монографія] / С. П. Погребняк. — Х. : Право, 2008. —

240 с.

189

110. Податковий кодекс України [Електронний ресурс] : закон

України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/page

111. Поліводський О. А. Правове регулювання реалізації

сільськогосподарської продукції [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук :

12.00.06 / О. А. Поліводський; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України. – К., 1999. – 12 с.

112. Понікаров В. Д. Цивільне право. Навчальний посібник [Текст] /

В. Д. Понікаров, С. М. Попова, Д. В. Назаренко. – К. : Центр учбової

літератури, 2007. – 196 с.

113. Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства

[Текст] : Навчальний і науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред.

А. П. Гетьмана, В. З. Янчука. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 624 с.

114. Постанова Вищого господарського суду України у справі

№ 3/120 від 14 квітня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14951640

115. Постанова Вищого господарського суду України у справі

№ 15/223/10 від 8 червня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16461967

116. Постанова Вищого господарського суду України у справі

№ 5011-6/18305-2012 від 13 червня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31893492

117. Постанова Вищого господарського суду України у справі

№ 924/15/13-г від 17 липня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32454405

118. Постанова Господарського суду Автономної Республіки Крим у

справі № 901/712/13-г від 24 жовтня 2013 року[Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34322459

190

119. Постанова Київського апеляційного господарського суду у справі

№ 5011-6/18305-2012 від 11 квітня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30852233

120. Постанова Одеського апеляційного господарського суду у справі

№ 15/223/10 від 29 березня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14586750

121. Постанова Харківського апеляційного господарського суду у

справі № 5021/1605/2011 від 12 грудня 2011 року [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20117604

122. Притуляк Л. Лікарські рослини Клубовецького лісового масиву

[Електронний ресурс] / Л. Притуляк, В. І. Гнєзділова. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/vpnu_biol/2008_12/12-16.pdf

123. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні

[Електронний ресурс] : закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV. – Режим

доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-14/ed20121202

124. Про внесення змін до наказу МОЗ України від 16 лютого

2009 року № 95 [Електронний ресурс] : наказ Міністерства охорони здоров’я

України від 14 лютого 2013 року № 118. – Режим доступу:

http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20130214_0118.html

125. Про господарські товариства [Електронний ресурс] : закон

України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1576-12

126. Про державну підтримку сільського господарства України

[Електронний ресурс] : закон України від 24 червня 2004 року № 1877-IV. –

Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1877-15

127. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх

обтяжень [Електронний ресурс] : закон України від 1 липня 2004 року

№ 1952-IV. – Режим доступу:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T041952.html

191

128. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-

підприємців [Електронний ресурс] : закон України від 15 травня 2003 року № 755-

IV. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/755-15/page

129. Про затвердження галузевої Програми «Селекція і насінництво –

2006-2010» [Електронний ресурс] : наказ Міністерства аграрної політики

України, Національної академії агарних наук від 11 грудня 2006 року

№ 757/129. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1021.3456.0

130. Про затвердження Гігієнічного нормативу «Гігієнічний норматив

питомої активності радіонуклідів (137) Cs та (90)Sr у рослинній лікарській

сировині (субстанції), що використовується для виготовлення лікарських

засобів» [Електронний ресурс] : наказ Міністерства охорони здоров’я

України від 8 травня 2008 року № 240. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0590-08

131. Про затвердження Державної цільової програми розвитку

українського села на період до 2015 року [Електронний ресурс] : постанова

Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року № 1158. – Режим

доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1158-2007-%D0%BF

132. Про затвердження Збірника примірних інструкцій з охорони

праці для працівників під час виконання робіт у рослинництві [Електронний

ресурс] : наказ Міністерства агропромислового комплексу України від

15 грудня 1999 року № 368. – Режим доступу:

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1021.1547.0

133. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської

діяльності з культивування рослин, включених до таблиці I Переліку

наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого

Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництва, виготовлення,

зберігання, перевезення, придбання, реалізації (відпуску), ввезення на

територію України, вивезення з території України, використання, знищення

наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до

192

зазначеного Переліку» [Електронний ресурс] : наказ Міністерства охорони

здоров’я України від 02 лютого 2010 року № 66. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0213-10

134. Про затвердження Методики розрахунку рівня рентабельності

сільськогосподарської діяльності сільськогосподарських підприємств

[Електронний ресурс] : наказ Державного комітету статистики України від

14 лютого 2011 року № 33. – Режим доступу:

http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0033832-11

135. Про затвердження Методологічних положень з організації

державних статистичних спостережень зі статистики сільськогосподарських

підприємств [Електронний ресурс] : наказ Державного комітету статистики

України від 9 листопада 2011 року № 289. – Режим доступу:

http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0289832-11

136. Про затвердження нормативів оптимального співвідношення

культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах

[Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого

2010 року № 164. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/164-

2010-%D0%BF

137. Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних

речовин і прекурсорів [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів

України від 6 травня 2000 року № 770. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF

138. Про затвердження Положення про Державну ветеринарну та

фітосанітарну службу України [Електронний ресурс] : указ Президента

України від 13 квітня 2011 року № 464/2011. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/464/2011

139. Про затвердження порядків видачі погодження на ввезення на

територію України засобів захисту рослин, сертифіката відповідності

сільськогосподарської продукції та сировини рослинного походження

193

вимогам щодо вмісту в них залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та

важких металів і сертифіката про дотримання регламентів застосування

пестицидів і агрохімікатів [Електронний ресурс] : постанова Кабінету

Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1378. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1378-2011-%D0%BF

140. Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у

державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки суб’єктів

господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення

кредитів та компенсації лізингових платежів [Електронний ресурс] :

постанова Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 794. –

Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/794-2010-%D0%BF

141. Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових

матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України

[Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня

1996 року № 449. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/449-

96-%D0%BF

142. Про затвердження Порядку провадження діяльності, пов’язаної з

обігом наркотичних засобів, психотропних речових і прекурсорів, та

контролю за їх обігом [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів

України від 3 червня 2009 року № 589. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/589-2009-%D0%BF

143. Про затвердження Порядку та умов надання

сільськогосподарським товаровиробникам державної підтримки у

страхуванні сільськогосподарських культур шляхом здешевлення страхових

платежів (премій) і переліку сільськогосподарських культур та видів

страхових ризиків (продуктів), на які у 2012 році надається компенсація

вартості страхових платежів (премій) [Електронний ресурс] : постанова

Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2012 року № 813. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/813-2012-%D0%BF/paran12#n12

194

144. Про затвердження Правил обов’язкової сертифікації машин

сільськогосподарських для рослинництва, тваринництва, птахівництва і

кормовиробництва [Електронний ресурс] : наказ Державного комітету України по

стандартизації, метрології та сертифікації від 17 січня 1997 року № 24. – Режим

доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0024-97

145. Про затвердження та скасування національних класифікаторів

[Електронний ресурс] : наказ Державного комітету України з питань

технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року

№ 457. – Режим доступу:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN59047.html

146. Про затвердження форм реєстраційних карток [Електронний

ресурс] : наказ Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2011 року

№ 3178/5. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1207-11

147. Про захист рослин [Електронний ресурс] : закон України від

14 жовтня 1998 року № 180-XIV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/180-14

148. Про збільшення виробництва лікарської рослинної сировини і

препаратів з неї [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів

України від 28 грудня 1991 року № 380. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/380-91-%D0%BF

149. Про карантин рослин [Електронний ресурс] : закон України від

30 червня 1993 року № 3348-ХІІ. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3348-12

150. Про кооперацію [Електронний ресурс] : закон України від

10 липня 2003 року № 1087-IV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1087-15

151. Про лікарські засоби [Електронний ресурс] : закон України від

4 квітня 1996 року № 123/96-ВР. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80/parao123#o123

195

152. Про ліквідацію Українського державного консорціуму

«Укрфітотерапія [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів

України від 12 березня 2008 року № 182. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/182-2008-%D0%BF

153. Про ліцензування певних видів господарської діяльності

[Електронний ресурс] : закон України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ. –

Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T001775.html

154. Про Митний тариф України [Електронний ресурс] : закон

України від 5 квітня 2001 року № 2371-ІІІ. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2371-14

155. Про насіння і садивний матеріал [Електронний ресурс] : закон

України від 26 грудня 2002 року № 411-IV. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/411-15

156. Про основні засади державної аграрної політики на період до

2015 року [Електронний ресурс] : закон України від 18 жовтня 2005 року

№ 2982-IV. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2982-15

157. Про особисте селянське господарство [Електронний ресурс] :

закон України від 15 травня 2003 року № 742-IV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-15

158. Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з

державною підтримкою [Електронний ресурс] : закон України від 9 лютого

2012 року № 4391-VI. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4391-17

159. Про охорону земель [Електронний ресурс] : закон України від

19 червня 2003 року № 962-IV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/962-15

160. Про охорону навколишнього природного

середовища[Електронний ресурс] : Закон України від 25 червня 1991 року

196

№ 1264-ХІІ. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-

12/page

161. Про перейменування підприємств, що займаються виробництвом

лікарської сировини [Електронний ресурс] : наказ Міністерства аграрної

політики України від 6 грудня 2007 року № 868. – Режим доступу:

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1021.4403.0

162. Про пестициди і агрохімікати [Електронний ресурс] : закон

України від 2 березня 1995 року № 86/95-ВР. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/86/95-%D0%B2%D1%80/page

163. Про пріоритетність соціального розвитку села та

агропромислового комплексу в народному господарстві [Електронний

ресурс] : закон України від 17 жовтня 1990 року № 400-ХІІ. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/400-12

164. Про результати аналізу та перевірки ефективності використання

коштів державного бюджету на виконання цільових програм підтримки

сільськогосподарських товаровиробників у 2004 році / Підготовлено за

матеріалами перевірок департаментом з питань АПК, природних ресурсів та

охорони навколишнього середовища і затверджено постановою Колегії

Рахункової палати від 01.03.2005 № 4-2. – Київ: Рахункова палата України,

2005. – Випуск 9.

165. Про Рекомендації парламентських слухань на тему «Сучасний

стан та перспективи розвитку сільського господарства і харчової

промисловості України» [Електронний ресурс] : постанова Верховної Ради

України від 6 квітня 2009 року № 1240-VI. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1240-17

166. Про рослинний світ [Електронний ресурс] : закон України від

9 квітня 1999 року № 591-XIV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/591-14

197

167. Про сільськогосподарський перепис [Електронний ресурс] : закон

України від 23 вересня 2008 року № 575-VI. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/575-17

168. Про сільськогосподарську кооперацію [Електронний ресурс] :

закон України від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/469/97-%D0%B2%D1%80

169. Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для

агропромислового комплексу [Електронний ресурс] : закон України від

7 лютого 2002 року № 3023-ІІІ. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3023-14

170. Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-

2004 років [Електронний ресурс] : закон України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ.

– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2238-14

171. Про страхування [Електронний ресурс] : закон України від

7 березня 1996 року № 85/96-ВР. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/85/96-%D0%B2%D1%80/parao130#o130

172. Про фермерське господарство [Електронний ресурс] : закон України

від 19 червня 2003 року № 973-IV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/973-15

173. Проблеми права власності та господарювання у сільському

господарстві [Текст] : Монографія / Кол. авторів. Під ред. В. І. Семчика. –

К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. –

216 с.

174. Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим у

справі № 2-2/14272-2007 від 1 листопада 2007 року [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1167737

175. Рішення Господарського суду Вінницької області у справі

№ 902/429/13 від 30 травня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31555817

198

176. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі

№ 41/904/334/2013 від 12 лютого 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29284109

177. Рішення Господарського суду Донецької області у справі № 4/233

від 15 вересня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18758614

178. Рішення Господарського суду Житомирської області у справі

№ 906/1479/13 від 29 жовтня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34449988

179. Рішення Господарського суду Київської області у справі

№ 911/4270/13 від 15 січня 2014 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36769248

180. Рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі

№ 5013/21/12 від 24 лютого 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21838826

181. Рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі

№ 5013/149/12 від 3 квітня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22475728

182. Рішення Господарського суду Львівської області у справі

№ 914/2596/13 від 22 серпня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33124779

183. Рішення Господарського суду Миколаївської області у справі

№ 15/223/10 від 15 лютого 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13867844

184. Рішення Господарського суду Миколаївської області у справі

№ 5016/305/2012(7/11) від 7 травня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24023494

199

185. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 5011-

6/18305-2012 від 11 лютого 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29339801

186. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3712/13

від 26 травня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30358408

187. Рішення Господарського суду міста Києва у справі

№ 910/23619/13 від 20 січня 2014 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36787746

188. Рішення Господарського суду Рівненської області у справі

№ 5019/253/12 від 10 квітня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22623534

189. Рішення Господарського суду Сумської області у справі

№ 18/219-08 від 2 лютого 2009 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2899855

190. Рішення Господарського суду Сумської області у справі

№ 5021/43/2011 від 3 березня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14432593

191. Рішення Господарського суду Сумської області у справі

№ 5021/1605/2011 від 25 серпня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17919613

192. Рішення Господарського суду Херсонської області у справі

№ 5024/240/2012 від 15 березня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21966072

193. Рішення Господарського суду Черкаської області у справі

№ 11/5026/1350/2012 від 5 жовтня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26370182

200

194. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 липня

1992 року № 466-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/466-92-%D1%80

195. Розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 28 березня

1990 року № 129-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KR900129.html

196. Саджанці лаванди вузьколистої. Технічні умови: ДСТУ 3658-97

[чинний від 1999-07-01]. – К. : Державний комітет стандартизації метрології

та сертифікації України, 1998. – 19 с. – (Національний стандарт України).

197. Саджанці чорної, золотистої смородини, порічок червоних і білих

та йошти. Загальні технічні умови: ДСТУ 4263:2003 [чинний від 2004-10-01].

– К. : Державний комітет стандартизації метрології та сертифікації України,

2003. – 14 с. – (Національний стандарт України).

198. Самсонова Я. О. Правове регулювання відносин з виробництва й

реалізації виноградної продукції в Україні [Текст] : автореф. дис. … канд.

юрид. наук : 12.00.06 / Я. О. Самсонова; Національна юридична академія

України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2010. – 20 с.

199. Сафонов І. П. Правова регламентація державної підтримки

аграрних товаровиробників [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук :

12.00.06 / І. П. Сафонов; Національна юридична академія України імені

Ярослава Мудрого. – Х., 2007. – 19 с.

200. Святченко Л. О. Правове регулювання цукробуряківництва в

Україні [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 /

Л. О. Святченко; Національний університет біоресурсів і

природокористування України. – К., 2010. – 21 с.

201. Семак Б. Б. Вітчизняний ринок лікарської рослинної сировини:

проблеми і рішення [Текст] / Б. Б. Семак, М. Ю. Барна, Л. І. Демкевич //

Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.1. – С. 264-268.

201

202. Скакун О. Ф. Теорія права і держави [Текст] : Підручник /

О. Ф. Скакун. – 2-ге видання. – К. : Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520 с.

203. Смик Г. К. Зелена аптека [Текст] / Г. К. Смик. – К. : Видавництво

«Урожай», 1970. – 240 с.

204. Собкевич О. В. Щодо розбудови механізмів державної підтримки

сільськогосподарського виробництва в Україні. Аналітична записка

[Електронний ресурс] / О. В. Собкевич, В. М. Русан, А. Д. Юрченко. – Режим

доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/910/

205. Солодовниченко Н. М. Лікарська рослинна сировина та

фітопрепарати [Текст] : Посіб. з фармакогнозії з основами біохімії лікар.

рослин / Н. М. Солодовниченко, М. С. Журавльов, В. М. Ковальов. – Х. :

Вид-во НФАУ: Золоті сторінки, 2001. – 408 с.

206. Станіславський В. П. Правове регулювання вирощування і

реалізації високопродуктивного насіння зернових культур [Текст] : автореф.

дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / С. Ю. Станіславський; Національна

юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2005. – 18 с.

207. Стасюк Л. О. Особливості культивування та вирощування

садивного матеріалу женьшеню справжнього (Panax Ginseng C.A.MEY.)

[Електронний ресурс] / Л. О. Стасюк, В. М. Маурер. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau_lds/2011_164_3/11slo.pdf

208. Статистичний збірник «Сільське господарство України» за

2011 рік [Текст ] / За ред. Н. С. Власенко. – Київ : Державна служба

статистика України, 2012. – 386 с.

209. Статівка Н. В. Державна підтримка сільськогосподарських

товаровиробників: пріоритети та ефективність [Електронний ресурс] /

Н. В. Статівка. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-

book/tpdu/2010-4/doc/3/06.pdf

202

210. Теорія держави і права [Текст] : Навч. посіб. / А. М. Колодій,

В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С. Л. Лисенкова,

В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 386 с.

211. Турубара О. В. Рідкісні види лікарських рослин Лівобережного

Полісся та їх охорона [Текст] / О. В. Турубара // Природничий альманах

(серія біологічні науки): Збірник наукових праць. – 2010. – № 14. – С. 173-

179.

212. Уварова О. О. Принципи права у правозастосуванні:

загальнотеоретична характеристика [Текст] : монографія / О. О. Уварова. –

Харків : «Друкарня МАДРИД», 2012. – 196 с.

213. Ульянченко Ю. О. Державне регулювання аграрного ринку в

країнах ЄС і США: досвід для України [Електронний ресурс] /

Ю. О. Ульянченко. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-

book/db/2007-2/doc/5/05.pdf

214. Уркевич В. Ю. Аграрні правовідносини в Україні [Текст] :

автореф. дис. … докт. юрид. наук : 12.00.06 / В. Ю. Уркевич; Національна

юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2007. – 32 с.

215. Уркевич В. Ю. Про інвестиційні правовідносини у сфері

сільського господарства[Текст] / В. Ю. Уркевич // Актуальні питання

інноваційного розвитку. – 2012. – № 2. – С. 12-17.

216. Файзулаєва К. А. Проблеми підприємств фармацевтичної

промисловості України та роль маркетингу у їх вирішенні [Текст] /

К. А. Файзулаєва // Управління розвитком. – 2011. – № 4. – С. 118-119.

217. Федорчук М. І. Біометричні показники рослин шавлії лікарської

залежно від диференціації агротехнологічних факторів при вирощуванні в

умовах зрошення півдня України [Електронний ресурс] / М. І. Федорчук,

С. В. Коковіхін, В. Г. Федорчук. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Tavnv/2010_69/69_4.pdf

203

218. Цивільне право [Текст] : підручник: у 2 т. / В. І. Борисова (кер.

авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін. ; за ред. В. І. Борисової,

І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – Х. : Право, 2011. – Т. 1. – 656 с.

219. Цивільне право України [Текст] / За ред. Р. О. Стефанчука. – К. :

Наукова думка. Прецедент, 2004. – 361 с.

220. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : закон України

від 16 січня 2003 року № 435-IV. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page

221. Чабаненко М. М. Методи правового регулювання аграрних

відносин [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 /

М. М. Чабаненко; Національна юридична академія України імені Ярослава

Мудрого. – Х, 2006. – 21 с.

222. Черешнюк В. М. Правове регулювання укладення і виконання

господарських договорів [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук :

12.00.04 / В. М. Черешнюк; Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана. – Київ, 2007. – 21 с.

223. Чернега А. П. До поняття договору у сфері господарських

відносин [Текст] / А. П Чернега // Часопис Київського університету права. –

2010. – № 2. – С. 197-201.

224. Черних В. Фармацевтична галузь за роки незалежності України

[Електронний ресурс] / В. Черних // Вісник фармації. – 2002. – № 3. – Режим

доступу: http://pharmlib.kharkiv.edu/fullis/2000-2005/3.pdf

225. Guideline on good agricultural and collection practice (GACP) for

starting materials of herbal origin [Computer-assisted resource]. – London :

European Medicines Agency. – Access mode:

http://www.ema.europa.eu/docs/en_GB/document_library/Scientific_guideline/200

9/09/WC500003362.pdf

226. Petra Van de Kop. Developing a sustainable medical-plant chain in

India [Text] / Petra Van de Kop, GhayurAlam, Bart de SteenhuijsenPiters // Agro-

204

food chains and networks for development; R. Ruben, M. Slingerland and H. Nijhoff

(eds.). – 2006 Springer. Printed in the Netherlands. – P. 191-202.

227. The WHO Essential Medicines and Health Products Information

Portal [Computer-assisted resource]. – Access mode:

http://apps.who.int/medicinedocs/en/

228. WHO guidelines on good agricultural and collection practices

(GACP) for medicinal plants [Computer-assisted resource]. – Geneva : World

Health Organization, 2003. – 72 p. – Access mode:

http://apps.who.int/medicinedocs/pdf/s4928e/s4928e.pdf