НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК...

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ВІДДІЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ»

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ: ВЕКТОРИ РЕАЛЬНОГО ПОСТУПУ

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ

За редакцією академіка НАН України Е.М. Лібанової, академіка НААН України М.А. Хвесика

Київ 2017

УДК 332.142.4

ББК 65.013

С 70

Соціально-економічний потенціал сталого розвитку України та її

регіонів: вектори реального поступу : національна доповідь / за ред. акад.

НАН України Е.М. Лібанової, акад. НААН України М.А. Хвесика. – К. : ДУ

ІЕПСР НАН України, 2017. – 864 с.

Досліджено соціально-економічний потенціал сталого розвитку України

та її регіонів у контексті реального поступу. Висвітлено проблеми створення

каскадних форм організації виробничо-господарської взаємодії регіональних

соціально-економічних систем. Запропоновано фінансово-економічний

механізм управління територіальними природно-господарськими комплексами

та рентні засади модернізації водогосподарської сфери України.

Проаналізовано роль соціальних ресурсів регіону в умовах децентралізації

управління та шляхи подолання асиметрії функціонування підприємницького

сектору як складової сталого розвитку вітчизняної економіки. Розроблено

механізми державного регулювання реструктуризації промисловості.

Сформульовано методологічні основи та напрями реформування

адміністративно-територіального устрою України. Викладено правові засади

регіоналізації державного управління економікою.

Для наукових працівників, фахівців державних органів управління,

спеціалістів економічної сфери.

Редакційна колегія:

Е.М. Лібанова (голова), М.А. Хвесик (керівник авторського колективу),

О.М. Алимов, О.І. Амоша, Б.В. Буркинський, М.О. Кизим, В.С. Кравців,

В.А. Устименко, І.К. Бистряков, А.І. Бутенко, Р.А. Джабраілов, А.О. Коваленко,

Л.В. Левковська, О.Ф. Новікова, В.В. Шпілєвський

Рекомендовано до друку вченою радою

Державної установи «Інститут економіки природокористування

та сталого розвитку Національної академії наук України»

(протокол № 1 від 26 січня 2017 р.)

ISBN 978-966-02-8225-4 © НАН України, 2017

(електронне видання)

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА …………………………………………………………....... 9

РОЗДІЛ 1

КАСКАДНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧО-

ГОСПОДАРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНІ ………………………………… 14

1.1. Оцінювання абсолютних і відносних параметрів розвитку

регіональних соціально-економічних систем за результатами їхньої

інкорпорації до каскадного формату …………………………………….. 14

1.2. Стратегічний набір щодо макроекономічного регулювання

розвитку каскадів регіональних соціально-економічних систем ……… 24

1.3. Прикладний інструментарій оцінювання-прогнозування реалізації

процесно-алокаційної функціональної стратегії управління

забезпеченням результативності функціонування каскадів …………… 41

1.4. Прогнозування цільових орієнтирів розвитку каскадів в умовах

ресурсних обмежень з використанням процесно-алокаційної

технології управління …………………………………………………….. 49

Висновки до розділу 1 ………………………………………………….… 69

Література до розділу 1 …………………………………………………… 71

РОЗДІЛ 2

ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ

УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ПРИРОДНО-

ГОСПОДАРСЬКИМИ КОМПЛЕКСАМИ ……………………………… 87

2.1. Структурні ознаки фінансово-економічного механізму проектного

управління територіальними природно-господарськими комплексами . 87

2.1.1. Концепт формування фінансово-економічного механізму

проектного управління територіальними природно-господарськими

комплексами ………………………………………………………………. 87

2.1.2. Фінансово-економічний механізм проектного управління

територіальним земельно-господарським комплексом ………………... 93


територіальним водогосподарським комплексом ……………………… 98


територіальним лісогосподарським комплексом ………………………. 105


мінерально-сировинним територіально-господарським комплексом …. 112

2.2. Орієнтири та пріоритети державної підтримки проектів розвитку

територіальних природно-господарських комплексів ………………….. 119

2.2.1. Цільові орієнтири державної підтримки проектів розвитку

територіальних природно-господарських комплексів ………………….. 119

2.2.2. Пріоритети державної підтримки проектів розвитку

територіального земельно-господарського комплексу ………………… 128

4


територіального водогосподарського комплексу ………………………. 133


територіального лісогосподарського комплексу ……………………….. 137


мінерально-сировинного територіально-господарського комплексу …. 144

2.3. Механізм фінансування сталого розвитку територіальних

природно-господарських комплексів ……………………………………. 152

2.3.1. Принципи фінансування територіальних природно-

господарських комплексів ………………………………………………… 152

2.3.2. Стале фінансування розвитку територіального земельно-

господарського комплексу ………………………………………………... 158

2.3.3. Стале фінансування розвитку територіального

водогосподарського комплексу …………………………………………... 162

2.3.4. Стале фінансування розвитку територіального

лісогосподарського комплексу …………………………………………..... 168

2.3.5. Стале фінансування розвитку територіального мінерально-

сировинного комплексу ………………………………………………….... 176

2.4. Інституціональне забезпечення фінансово-економічного

механізму управління територіальними природно-господарськими

комплексами ………………………………………………………………. 181

2.4.1. Інституціональна основа фінансово-економічного механізму

управління територіальними природно-господарськими комплексами . 181

2.4.2. Інституціональне забезпечення фінансово-економічного

механізму управління територіальним земельно-господарським

комплексом ………………………………………………………………... 191


механізму управління територіальним водогосподарським комплексом 198


механізму управління територіальним лісогосподарським комплексом 205


механізму управління територіальним мінерально-сировинним

комплексом ………………………………………………………………... 212

Висновки до розділу 2 ……………………………………………………. 219


РОЗДІЛ 3

РЕНТНІ ЗАСАДИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО

КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ………………………………………………… 244

3.1. Удосконалення нарощення інвестиційного потенціалу

модернізації адміністрування водної ренти як важливого фактора

водогосподарського комплексу України ………………………………... 244

3.2. Інституційне забезпечення системи фіскального регулювання

водокористування в контексті децентралізації влади в Україні ……….. 267

5

3.3. Інвестиційні механізми модернізації водогосподарського

комплексу шляхом імплементації водних директив ЄС ………………..

289

3.4. Упровадження сучасних форм фінансування водогосподарських

та водоохоронних проектів ………………………………………………. 311



РОЗДІЛ 4

СОЦІАЛЬНІ РЕСУРСИ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ В УМОВАХ

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ……………………….……………. 358

4.1. Соціальні ресурси сталого розвитку: залучення та використання в

умовах децентралізації управління ………………………………………. 358

4.1.1. Концептуальні та правові засади управління соціальними

ресурсами в державі і регіонах …………………………………………... 358

4.1.2. Модернізація суспільних відносин щодо залучення та

ефективного використання соціальних ресурсів ……………………….. 364

4.1.3. Інституалізація соціальної відповідальності в державі та її

регіонах як важіль мобілізації соціальних ресурсів …………………….. 368 4.2. Інституційні та організаційні механізми розвитку громадянського суспільства в умовах децентралізації та демократизації управління ….. 373 4.2.1. Теоретичні та прикладні аспекти активізації соціальних ресурсів інститутів громадянського суспільства ……………………... 373 4.2.2. Механізми і напрями мобілізації та залучення соціальних ресурсів громадянського суспільства до місцевого й регіонального розвитку в умовах децентралізації …………………..………………….. 378 4.2.3. Способи емпіричної оцінки й напрями використання потенціалу внутрішньо переміщених осіб в Україні ………………………………… 382 4.2.4. Необхідність створення національної системи соціальної безпеки та залучення ресурсного потенціалу громадянського суспільства до її функціонування ………………………………………... 389 4.3. Соціально-економічні механізми нагромадження людського капіталу в умовах децентралізації управління ………………………….. 394 4.3.1. Стратегічні напрями саморозвитку регіону на основі нагромадження людського капіталу …………………………………….. 394 4.3.2. Децентралізація управління та розвиток людського капіталу регіонів і територіальних громад як її основи ………………………….. 404 4.3.3. Перерозподіл повноважень і ресурсних джерел для забезпечення нагромадження людського капіталу регіонів і територіальних громад 419



РОЗДІЛ 5

ПОДОЛАННЯ АСИМЕТРІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕКТОРУ ЯК

СКЛАДОВОЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ……... 451

5.1. Забезпечення збалансованого розвитку соціального потенціалу

підприємництва …………………………………………………………… 451

6

5.2. Усунення диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили

на вітчизняному ринку праці ……………………………………………... 457

5.3. Подолання асиметрії у податковому навантаженні суб‘єктів

підприємницької діяльності ……………………………………………… 463

5.4. Вдосконалення просторової та галузевої структури

підприємницького сектору України ……………………………………... 476

5.5. Поліпшення державної політики щодо розвитку підприємництва у

промисловому секторі вітчизняної економіки ………………………….. 489

5.6. Методичний інструментарій державної фінансової підтримки

розвитку малих та середніх підприємств і пропозиції щодо її

вдосконалення ……………………………………………………………... 505

5.7. Шляхи активізації інноваційної діяльності в підприємницькому

секторі економіки …………………………………………………………. 517


Література до розділу 5 …………………………………………………… 527 РОЗДІЛ 6 МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ……………….……………. 532 6.1. Моделювання промислової політики та механізми реструктуризації промисловості України ……………………………….. 532 6.1.1. Інструментарій реалізації промислової політики ……………….. 532 6.1.2. Імітаційна модель реалізації промислової політики в Україні з урахуванням інтеграції та глобалізації її економіки …………………… 538 6.1.3. Моделювання можливих сценаріїв реалізації промислової політики в Україні та реструктуризації промисловості ……………… 550 6.2. Організаційний механізм реалізації промислової політики та реструктуризації вітчизняної промисловості …………………………… 560 6.2.1. Кластерна форма реалізації промислової політики та реструктуризації промислового сектору в країні ……………………… 560 6.2.2. Технологічні платформи як передумова розвитку кластерних структур та забезпечення реструктуризації промисловості ………… 574 6.2.3. Дорожня карта як інструмент планування реалізації промислової політики …………………………………………………….. 588 Висновки до розділу 6 …………………………………………………….. 598 Література до розділу 6 …………………………………………………… 600 РОЗДІЛ 7 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТА НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ …. 609

7.1. Методологічні засади реформування адміністративно-

територіального устрою ………………………………………………….. 609

7.1.1. Адміністративно-територіальний устрій у системі

державного управління …………………………………………………… 609

7.1.2. Місія та інститут державного управління в умовах

децентралізації влади …………………………………………………….. 617

7

7.1.3. Реформування адміністративно-територіального устрою в

системі просторової організації суспільства …………………………... 621

7.1.4. Економічний потенціал територій як чинник реформування

адміністративно-територіального устрою в Україні ………………… 631 7.1.5. Європейський досвід реформування адміністративно-територіального устрою ………….….………………………………….. 637 7.2. Концептуальні основи та сучасна практика реформування адміністративно-територіального устрою в Україні …………………..... 645 7.2.1. Концептуальні підходи до проблематики реформування адміністративно-територіального устрою України ………………….. 645 7.2.2. Результати й проблеми початкового етапу адміністративно-територіальної реформи ………………………………………………… 649 7.2.3. Удосконалення методичних підходів до формування адміністративно-територіальних одиниць базового рівня …………… 662 7.2.4. Обґрунтування параметрів об’єднаних територіальних громад . 667 7.3. Фінансова спроможність територіальних громад і міжбюджетні відносини в контексті адміністративно-територіальної реформи ……... 671 7.3.1. Теоретичні засади реформування фінансових відносин на місцевому рівні в умовах реалізації політики бюджетної децентралізації ……………………………………………………………. 671 7.3.2. Проблеми та ризики функціонування системи місцевих фінансів в Україні …………………………………………………………………… 680 7.3.3. Аналіз фінансової спроможності об’єднаних територіальних громад (на прикладі Львівської області) ………………………………... 687

Висновки до розділу 7 …………………………………………………….. 695


РОЗДІЛ 8

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ ………………………………….……… 707

8.1. Загальна правова характеристика регіоналізації державного

управління економікою …………………………………………………… 707

8.1.1. Поняття та форми регіоналізації державного управління

економікою ………………………………………………………………… 707

8.1.2. Основні принципи здійснення регіоналізації державного

управління економікою ……………………………………………………. 714

8.1.3. Державна регіональна допомога як фактор посилення

регіоналізації державного управління економікою ……………………... 723

8.2. Правові можливості регіоналізації державного управління

державними підприємствами і корпоративними правами ……………... 731

8.2.1. Загальні засади регіоналізації державного управління ………….. 731

8.2.2. Конституційні основи регіоналізації державного управління ….. 743

8.2.3. Удосконалення господарського законодавства у напрямі

регіоналізації державного управління …………………………………… 759

8.3. Економіко-правові засади регіоналізації управління природними

ресурсами ………………………………………………………………….. 768

8

8.3.1. Регіоналізація управління природними ресурсами як економіко-

правова категорія ………………………………………………………… 768

8.3.2. Загальні засади господарської компетенції органів регіональної

влади у сфері управління природними ресурсами ……………………….. 772

8.3.3. Регуляторні повноваження органів регіональної влади у сфері

управління природними ресурсами ……………………………………….. 777

8.3.4. Виконавчо-розпорядчі повноваження органів регіональної влади

у сфері управління природними ресурсами …………………………….... 788

8.3.5. Економіко-правовий механізм стимулювання раціонального

використання природних ресурсів: регіональний аспект ………………. 798

8.4. Теоретико-правові засади оподаткування як напряму

регіоналізації державного управління економікою …………………….. 802

8.4.1. Аналіз наукових тенденцій з регіоналізації оподаткування ……... 802

8.4.2. Вплив податкового законодавства України на процеси

регіоналізації державного управління економікою ……………………... 813

8.4.3. Напрями модернізації законодавства України з питань

регіоналізації оподаткування …………………………………………….. 831

Висновки до розділу 8 …………………………………………………….. 834


9

ПЕРЕДМОВА

На початку ХХІ століття пріоритетного значення в економічній науці

набули питання сталого просторового розвитку. На саміті в Ріо-де-Жанейро

«Ріо+20» розкрито інноваційний концепт сталості за двома основними

напрямами – інституціоналізації господарських відносин і подолання глибокої

соціальної та територіальної диференціації цивілізаційного розвитку. У

зазначеному аспекті найбільш актуальною проблемою сьогодення є

забезпечення стійкого, збалансованого та всебічного розвитку територіальних

утворень, які формують систему господарського простору держави, через

упровадження дієвих управлінських механізмів.

Сучасна вітчизняна економічна політика щодо зростання ролі територій

(областей, муніципальних утворень) характеризується, з одного боку,

поглибленням регіоналізації між країнами в контексті глобалізаційних

процесів, з іншого – загостренням проблем динамічного та пропорційного

розвитку регіонів у рамках національної економіки. Наслідком зосередженості

зусиль та ресурсів держави на світовій інтеграції останньої стала недооцінка

значимості й ролі регіонально-просторового розвитку.

Першочерговим завданням найближчої перспективи є вжиття

цілеспрямованих заходів щодо збалансування територіального розвитку і

впорядкування основних господарських пропорцій завдяки виваженій, дієвій та

інноваційній державній регіональній економічній політиці й суттєвому

вдосконаленню чинної системи управління регіональною економікою за

допомогою наявних інструментів регіонального розвитку – інноваційних

економічних моделей екологоорієнтованої «зеленої» та «синьої» економіки

сталого розвитку, селективної підтримуючої фінансової політики, створення

спеціальних господарських режимів територій, подальшого посилення

економічної самостійності регіонів та стимулювання міжрегіонального й

міждержавного економічного співробітництва, ухвалення ефективних законів

про місцеве самоврядування, регіональну економічну політику, піднесення

регіонів, функціонування територій перспективного розвитку й вільних

економічних зон, проведення адміністративної та адміністративно-

територіальної реформ й розробку нової схеми адміністративно-

територіального устрою України.

Соціально-економічний, техніко-технологічний та виробничо-

господарський стан регіональних соціально-економічних систем у сучасних

умовах господарювання, зважаючи на ресурсні обмеження та нарощення

зовнішніх і внутрішніх суспільно-політичних загроз та ризиків сталому

розвитку, обумовлює нагальну потребу в оновленні теоретико-методологічних

основ розбудови в нашій державі нової регіональної карти на засадах реалізації

усталених у ЄС економіко-статистичних принципів класифікації територій

відповідно до положень NUTS (Nomenclature of Territorial Units for Statistical

Purposes), передбачених вимогами Угоди про асоціацію України з країнами-

членами ЄС.

Зазначене можливе лише у разі забезпечення каскадного формату

10

організації виробничо-господарської, міжрегіональної та міжгалузевої

взаємодії, що сприятиме формуванню належних організаційно-економічних

умов збереження еволюційної стійкості макроекономічних вимірів регіонів та

досягненню збалансованого функціонування реального сектору економіки в

Україні.

Потребують розробки теоретико-методологічні та науково-прикладні

засади функціонування територіальних природно-господарських комплексів та

інноваційних фінансово-економічних механізмів управління ними у системі

національного господарства, а також методологічне обґрунтування такого

підходу. При цьому об‘єктом дослідження є природні ресурси України як

комплексна сукупність природних багатств та об‘єктів господарювання,

представлених земельним, водним, лісовим, мінерально-сировинним та іншими

видами природних капіталів, що залучені у сферу суспільного виробництва в

межах територіальних соціально-економічних систем.

У сфері водокористування активізувалися негативні явища, пов‘язані зі

збільшенням обсягів скидів стічних неочищених вод, вторинним їх

забрудненням у водопровідних мережах, техногенним підтопленням населених

пунктів тощо. Це спричинено фізичним спрацюванням значної кількості

об‘єктів водогосподарської та водоохоронної інфраструктури внаслідок

недостатнього фінансування проектів з їх модернізації, реконструкції і

технічного переоснащення. Такі тенденції потребують обґрунтування

теоретичних та методологічних підходів до вдосконалення інституціонального

середовища інвестиційного забезпечення водокористування, що дасть змогу

розширити спектр форм, методів і джерел фінансування та модернізувати

водогосподарську інфраструктуру.

Каталізувати процеси авансування капіталу в реалізацію перспективних

водогосподарських проектів можливо завдяки розбудові інфраструктури ринку

водогосподарських послуг, упровадженню дієвої системи кредитних відносин

та розрахунків у цій сфері, ефективному обліку й перерозподілу рентних

доходів. Основою стимулювання реалізації водогосподарських ініціатив

територіальних громад у контексті політики децентралізації є вдосконалення

механізмів міжбюджетних відносин щодо розподілу водного доходу, а також

упорядкування системи рентних відносин у водному господарстві.

Протягом найближчих років українському суспільству доведеться долати

кризові явища та проводити складні реформи фактично в усіх сферах

суспільного життя. Це потребуватиме залучення різноманітних (насамперед

соціальних, людських) ресурсів, у тому числі і на некомерційній (добровольчій)

основі. Події, що відбуваються в країні з листопада 2013 року, переконливо

свідчать про наявність значних соціальних ресурсів, зокрема й таких, що

базуються на громадянській активності та соціальній самоорганізації. Саме

соціальні ресурси за умови створення відповідних інституційних механізмів їх

розвитку та залучення можуть стати основою становлення українського

громадянського суспільства й важливою складовою загального процесу його

реформування, в тому числі у сфері децентралізації та демократизації системи

державного управління.

11

Таким чином, актуальним завданням є створення відповідних механізмів

корекції соціальних відносин з метою розвитку, залучення та ефективного

використання соціальних ресурсів суспільства, в тому числі й громадянського.

Такий підхід повинен мати системний характер та враховувати ключові

чинники, що впливають на соціальні відносини (ціннісно-культурне підґрунтя,

інституційне середовище, нормативно-правове забезпечення, інформаційно-

комунікативне середовище та ін.). Необхідною умовою досягнення цілей

децентралізації та демократизації управління є створення на регіональному й

місцевому рівнях відповідних механізмів – нормативно-правових,

організаційно-управлінських, фінансових, консультативно-методичних та

інших, що спрямовані на залучення соціальних ресурсів громадської

самоорганізації та різноманітних інститутів громадянського суспільства до

забезпечення процесів реформування й суспільного розвитку.

Високий рівень підприємництва в країні є одним з визначальних чинників

її сталого соціально-економічного розвитку. Підприємництво вирішує ключову

проблему – соціальної справедливості, а саме: створення нових робочих місць,

забезпечення зайнятості населення, подолання безробіття й бідності, надання

широкого спектру послуг як окремим громадянам, так і бізнесовим структурам.

Деструктивні соціально-економічні процеси, що відбуваються в державі,

зокрема підвищення рівня безробіття, скорочення кількості зайнятих

працівників, зниження платоспроможності населення у зв‘язку зі стрімким

зростанням інфляції, актуалізують завдання визначення та подолання асиметрій

функціонування вітчизняного підприємницького сектору з метою забезпечення

сталого соціально-економічного розвитку країни.

Реструктуризація промисловості у провідних країнах світу розглядається

як необхідна умова стійкого економічного зростання на основі нової

технологічної парадигми та здійснюється шляхом формування на ринку

сучасних підприємств і виробничих структур.

Стосовно вітчизняної промисловості, то вона характеризується, навпаки,

поглибленням деіндустріалізації, занепадом багатьох її підгалузей.

Технологічна база промислового комплексу відповідає третьому і четвертому

технологічним укладам, тоді як у провідних країнах світу реалізується

державна політика, що передбачає перехід до шостого укладу. Процеси світової

глобалізації та територіальної інтеграції впливають на зміст і форми

реструктуризації і реалізації промислової політики різних держав, включаючи

Україну.

Проте, як свідчить практика промислової діяльності в нашій державі та

інших країнах, а також теоретичні надбання вчених, проблема формування та

реалізації промислової політики на базі нової технологічної парадигми,

особливо з урахуванням світових інтеграційних і глобалізаційних процесів,

потребує належної розробки.

Схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції реформування

місцевого самоврядування й територіальної організації влади в Україні

започаткувало адміністративно-територіальну реформу, котра передбачає

послідовне виконання комплексу завдань, а саме: забезпечення територіальної

12

основи організації місцевого самоврядування та державної виконавчої влади;

розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування різних

рівнів та виконавчою владою; визначення необхідного обсягу ресурсів на

кожному владному рівні; установлення відповідальності органів місцевого

самоврядування перед виборцем і державою.

Адміністративно-територіальний устрій країни залежить від комплексу

чинників – історичних, політичних, економічних, природно-географічних,

етнодемографічних тощо. Тому важливо сформувати теоретико-методологічні

підвалини побудови раціональної системи адміністративного і територіального

устрою, що відповідає особливостям та перспективам розвитку української

держави.

Необхідно враховувати той факт, що загальний стан економіки країни

залежить від ефективності функціонування всіх ланок механізму управління

економічною системою, особливо на регіональному рівні. У зв‘язку з цим

наразі виникає об‘єктивна потреба розширення повноважень та перегляду

правового статусу регіональних органів державної влади й місцевого

самоврядування в контексті реалізації засад регіоналізації як процесу

підвищення самостійності регіонів щодо вирішення значного кола питань

соціально-економічного розвитку.

Виходячи з викладеного, необхідно вдосконалити бюджетно-податкову

сферу вітчизняного законодавства на трьох рівнях – державному,

регіональному і місцевому.

Саме тому актуальним завданням сучасності є пошук шляхів підвищення

ефективності державного управління регіональною економікою.

Видання містить результати досліджень наукових установ Відділення

економіки НАН України (Інститут економіки природокористування та сталого

розвитку, Інститут економіки промисловості, Інститут економіко-правових

досліджень, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень,

Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього, НДЦ індустріальних

проблем розвитку) в рамках Цільової програми наукових досліджень

«Соціально-економічний потенціал сталого розвитку України та її регіонів в

посткризовий період» (відповідно до постанови Президії НАН України від

06.07.2011 № 220). Програма виконувалася протягом 2012–2016 років,

установа-координатор – Інститут економіки природокористування та сталого

розвитку НАН України, керівник програми – директор ДУ ІЕПСР НАН України

академік НААН України М.А. Хвесик.

Отримані під час виконання програми наукові результати всебічно

впроваджено у суспільну практику та національне господарство шляхом їх

використання органами державної влади, місцевого самоврядування,

суб‘єктами господарювання та у підготовленій ДУ ІЕПСР НАН України

Національній парадигмі сталого розвитку. Цей науковий доробок обґрунтовує

можливість реального поступу та переходу України на траєкторію сталого

розвитку, а також отримає логічне продовження в дослідженнях наукових

установ Відділення економіки НАН України в рамках Цільової програми

13

наукових досліджень «Траєкторія сталого розвитку України до 2030 року»

(відповідно до постанови Президії НАН України від 07.07.2016 №125),

розрахованої на виконання протягом 2017–2021 років (установа-координатор –

Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України,

керівник програми – академік НААН України М.А. Хвесик).

Редакційна колегія: Е.М. Лібанова (голова), М.А. Хвесик (керівник

авторського колективу), О.М. Алимов, О.І. Амоша, Б.В. Буркинський,

М.О. Кизим, В.С. Кравців, В.А. Устименко, І.К. Бистряков, А.І. Бутенко,

Р.А. Джабраілов, А.О. Коваленко, Л.В. Левковська, О.Ф. Новікова,

В.В. Шпілєвський.

Авторський колектив: Е.М. Лібанова (голова редакційної колегії),

М.А. Хвесик (керівник авторського колективу), О.М. Алимов, О.І. Амоша,

І.К. Бистряков, Б.В. Буркинський, А.І. Бутенко, Р.А. Джабраілов, М.О. Кизим,

А.О. Коваленко, В.С. Кравців, Л.В. Левковська, О.Ф. Новікова, В.А. Устименко,

В.В. Шпілєвський, В.П. Антонюк, П.О. Банников, Л.Я. Беновська,

Н.В. Бєлікова, Г.М. Бирків, Л.В. Бондар, О.В. Бондаренко, В.В. Борщевський,

Є.М. Брєєва, О.Г. Бубенко, В.П. Вишневський, О.С. Вишневський,

С.Й. Вовканич, Г.В. Возняк, О.А. Галаджян, О.М. Гамзіна, О.А. Голуб,

В.А. Голян, Н.В. Гришина, С.М. Гріневська, С.М. Грудницька, І.О. Губарєва,

О.І. Гулич, О.О. Демешок, І.С. Денисенко, Г.Д. Джумагельдієва, І.В. Драган,

Н.В. Єремєєва, П.В. Жук, Ю.С. Залознова, О.Р. Зельдіна, О.Ю. Іванова,

О.В. Іщенко, О.В. Каленська, Г.В. Карпінська, О.Ю. Касперович,

Д.В. Клиновий, С.І. Князєв, Є.С. Колбасін, І.А. Колодійчук, Н.В. Коржунова,

М.В. Криванич, А.В. Курносова, Є.В. Лазарєва, М.Р. Литвин, І.М. Лицур,

О.Е. Ліллемяе, Л.М. Логачова, В.В. Лукащук, О.М. Луцків, В.К. Малолітнева,

В.К. Мамутов, В.М. Мандзик, В.В. Матюха, І.Ю. Матюшенко, М.І. Мельник,

В.В. Микитенко, О.М. Митрофанова, О.В. Моцок, Н.О. Новікова, Н.І. Носова,

А.Д. Олійник, Я.Б. Олійник, А.Д. Панькова (Шастун), О.В. Панькова,

Н.С. Пашкова, А.О. Пелехатий, О.М. Піх, В.О. Полюга, Є.В. Пономаренко,

А.О. Попова, О.Д. Прогнімак, О.В. Пугач, К.І. Рижова, О.В. Сакаль,

І.М. Сараєва, В.Л. Світлична, І.Б. Семигуліна, О.Г. Сидорчук, З.О. Сірик,

І.З. Сторонянська, А.М. Сундук, І.А. Трачук, О.А. Трегуб, Н.А. Третяк,

Т.В. Уманець, О.В. Усатов, Б.О. Федірко, О.О. Хандій, В.Є. Хаустова,

К.О. Хрімлі, В.Д. Чекіна, Ю.Г. Чередніченко, І.П. Чорновол, Л.Л. Шамілева,

Л.О. Шашула, Н.Л. Шлафман, С.Л. Шульц, С.Д. Щеглюк, Р.З. Яворський,

Р.Є. Яремчук, О.В. Яроцька.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК...

Documents

Transcript of НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК...