Програма підготовки фахівця ОКР «Магістр» 8.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища»

Підготовка магістрів «Екологія та охорона навколишнього середовища»

спрямована на забезпечення фундаментальної теоретичної та практичної підготовки висококваліфікованих кадрів, які б набули глибоких міцних знань для виконання професійних завдань та обов’язків науково-дослідницького та інноваційного характеру в галузі сучасної екології, здатності до самостійної фахової діяльності в умовах вищих навчальних закладів різного рівня акредитації.

Теоретична підготовка здійснюється відповідно до навчального плану магістра, в якому зазначається перелік основних навчальних дисциплін загальноуніверситетських та професійно-практичних (фахових), до кожної з яких розроблені навчальна та робоча програми.

Практична підготовка магістрів здійснюється як у процесі засвоєння нормативних та спеціальних курсів, так і під час педагогічної (асистентської) практики на кафедрі гідроекології, водопостачання та водовідведення, яка є завершальним етапом формування викладача вищої школи та дає оцінку готовності магістрантів до виконання функціональних обов’язків викладача ВНЗ різного рівня акредитації.

В результаті виконання магістерської програми магістр має набути таких компетенцій: Знання:

- теоретичних основ розвитку екологічних процесів і організацій раціонального, збалансованого природокористування;

- методики екологічних досліджень природозберігаючих та інформаційних технологій;

- методів викладання екологічних дисциплін у вищій школі; - соціально-економічних проблем, пов’язаних з екологічною кризою та шляхів їх

вирішення; - сучасного природоохоронного екологічного законодавства України, міжнародних

документів, зобов’язань України; - раціональних способів підвищення професійної компетентності.

Вміння: - підвищувати професійний рівень і кваліфікацію; - забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання

дисциплін у повному обсязі освітньої програми спеціальності «Екологія та охорона навколишнього середовища»;

- проводити комплексні екологічні дослідження та давати оцінку екологічного стану об’єктів;

- робити ранжування комплексу цілей і задач для етапів дослідницького процесу; - виділяти і встановлювати взаємозв'язки між складовими та напрямами

досліджень; - давати оцінку екологічного стану якості навколишнього середовища; - впроваджувати, застосовувати правові документи екологічного характеру; - правильно оцінювати потреби у ресурсах і шляхи їх задоволення; - використовувати сучасні прилади та методику для аналізу стану компонентів

природного середовища; - розробити ефективні заходи захисту та збереження компонентів середовища - організовувати спільну творчу діяльність; - моделювати та проводити експеримент; - виконувати еколого-інженерні та еколого-економічні розрахунки; - організовувати взаємодію між організаціями та відомствами у вирішенні

нагальних економічних проблем при активізації наслідків небезпечних явищ.

Завершується підготовка магістрів захистом магістерської кваліфікаційної роботи та присвоєнням кваліфікації «Магістр екології».

Виконання програми підготовки магістрів «Екологія та охорона навколишнього середовища» здійснюється на кафедрі гідроекології, водопостачання та водовідведення. До професорсько-викладацького складу підготовки магістра входить: 8 професорів (докторів наук), 4 доценти (кандидати наук).

Перелік навчальних дисциплін для підготовки фахівця ОКР «Магістр» 8.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища»

№ п/п Назва дисципліни К-сть

годин К-сть

кредитів 1 Цивільна оборона 54 2 2 Охорона праці в галузі 36 1 3 Методика викладання екології у вищій школі 54 2 4 Педагогіка та психологія у вищій школі 108 4 5 Філософські проблеми екології 54 1,5 6 Сучасні концепції оптимізації природокористування 162 5 7 Фізичні забруднення довкілля 54 1,5 8 Теорія систем в екології 108 3 9 Сучасні методи екологічних досліджень 243 7 10 Екологічна політика сталого розвитку 144 4 11 Вища освіта і Болонський процес 36 1 12 Інтелектуальна власність 36 1 13 Асистентська практика 432 12 14 Переддипломна практика 540 15

Усього 2061 60

Міністерство освіти і науки України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Географічний факультет

Програми навчальних дисциплін фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня

«МАГІСТР»

«Екологія та охорона навколищнього середовища»

Чернівці-2009

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – спеціаліст • Шифр дисципліни – 7.070801/Гм.1.1 8.070800/Гм.1.1 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 2 • Загальна кількість годин – 54 • Статус курсу – обов’язковий для підготовки спеціалістів з напряму „Екологія та

охорона навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: це теоретична й практична підготовка студентів з питань

організації захисту працюючих у народному господарстві; вивчення шляхів і способів підвищення організації і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації аварій, катастроф, наслідків стихійних лих і в осередках ураження, пов’язаних з дією зброї масового ураження.

Основні завдання курсу: - знати характеристику осередків ураження, які виникають у надзвичайних умовах мирного та воєнного часу;

- способи і засоби захисту населення від вражаючих факторів аварій, катастроф, стихійних лих і сучасної зброї масового ураження;

- порядок дій сил ЦО і населення в умовах надзвичайних обставин; - призначення і порядок роботи з приладами радіаційної і хімічної розвідки, дозиметричного контролю;

- методику прогнозування можливої радіаційної, хімічної (бактеріологічної), біологічної обстановки, яка може виникнути внаслідок стихійного лиха та аварії;

- основні стійкості роботи галузей сільського і лісового господарства в НС; - основи організації і здійснення заходів щодо надання допомоги потерпілим і життєзабезпечення населення при виникненні Н С. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), модульні контрольні роботи, консультації (індивідуальні, групові, колективні), семінарські заняття.

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; складання тестових завдань; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль – залік.

Викладацький склад:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

НЕ 1.1 Цивільний захист (ЦЗ) в сучасних умовах Роль і місце цивільного захисту у державній системі безпеки захисту населення відповідно до Закону про цивільний захист України від 1993 та 1999 років та закону України „Про правові засади цивільного захисту населення ” від 2004 р. Організаційна структура єдиної державної системи цивільного захисту. Основні заходи ЦЗ. Режим функціонування ЄДСЦЗ (єдиної державної системи цивільного захисту). Основні положення міжнародного права.

НЕ 1.2 Надзвичайні ситуації мирного і воєнного часів та їх вплив на життєдіяльність людей

Надзвичайні ситуації мирного часу та характеристика осередків ураження. Характеристика осередків ураження, що виникають при застосуванні зброї масового ураження: ядерний осередок; хімічний осередок; бактеріологічний осередок. НЕ 1.3 Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях Основні поняття і визначення щодо оцінки радіаційної, хімічної, інженерної, пожежної обстановки. Методика оцінки радіаційної і хімічної обстановки при аваріях і катастрофах на радіаційно і хімічно небезпечних об’єктах та при застосуванні сучасних засобів ураження. Методи виявлення і вимірювання іонізуючого випромінювання. Розв’язування типових ситуаційних задач при оцінці обстановки. Прилади радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю. НЕ 1.4 Захист населення в надзвичайних ситуаціях Основні принципи і способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях. Захисні споруди цивільної оборони і вимоги, які пред’являються до них. Засоби індивідуального захисту населення. Евакуаційні заходи. Спеціальна обробка.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 „ПРОФІЛЬНА ПІДГОТОВКА”

НЕ 2.1 Організація навчання населення з цивільного захисту, методика проведення занять з цивільного захисту Основи навчання з ЦЗ; види навчань; основні напрямки і методи підготовки. Система навчання. Особливості занять з різними категоріями. Підготовка робочих, службовців, студентів, учнів та населення з ЦЗ. Підготовка керівного і управлінського складу з ЦЗ. Планування і організація навчання з ЦЗ на об’єктах. НЕ 2.2. Організація і проведення заходів щодо надання допомоги потерпілим та життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях Створення, завдання та функції аварійно-рятувальної служби. Основи рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Перша медична допомога в осередках ядерного, хімічного, біологічного ураження. Медичне, матеріальне та технічне забезпечення формувань ЦО. НЕ 2.3. Дії викладачів і учнів у надзвичайних ситуаціях Дії населення в умовах стихійного лиха; режим захисту населення в умовах радіоактивного забруднення; захист дітей від ЗМУ.

Основна література до курсу: 1. Закон України "Про правові засади цивільного захисту", № 1859 - IV, 24 червня 2004. 2. Воробйов О.О., Романів Л.В. Цивільний захист. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2008.

– 152 с. 3. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: підручник. - 2-ге видан., перероблене і доповнене. - К.:

Знання - Прес, 2003. - 455 с. 4. Владимиров В.А., Михеєв О.С, Хмель СІ. та інші ГШ ЗС СРСР. Методика виявлення і оцінки

радіаційної обстановки при руйнуваннях (аваріях) атомних електростанцій. -М., 1989. 5. Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з

урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження, наукові керівники: член кореспондент НАН України СІ. Дорогунцов і генерал-лейтенант В.Ф. Гречанінов. - К.: НАН України, 1995.

6. Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" ВРУ, № 1281 - XIV. - К., 1999. 7. Захист об'єктів народного господарства від зброї масового ураження: Довідник. - К.: Вища

школа, 1989.

8. Методика прогнозування масштабів зараження сильнодіючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуваннях) на хіміко небезпечних об'єктах і транспорті, Держгідромет СРСР.-М., 1991.

9. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ - 97). МОЗ України. - К., 1997. 10. Положення "Про Цивільну оборону України", постанова КМУ, №299. - К., 1994. 11. Положення "Про єдину державну систему запобігання та регулювання на НС техногенного

та природного характеру", постанова КМУ № 1198 від 03.08.1998р. - К., 1998. 12. Положення "Про Міністерство з надзвичайних ситуацій та захисту населення від

наслідків Чорнобильської катастрофи", Указ Президента України №1005/96. 13. Про концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних

ситуацій, Указ Президента України № 284/99. - К., 1999. 14. Положення "Про класифікацію надзвичайних ситуацій", постанова КМУ №1099. - К., 1998. 15. Положення "Про комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних

ситуацій постанова КМУ № 174 від 16.02.1998 р. - К., 1998. 16. Типове положення про Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного

захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, постанова КМУ № 1594. - К., 1998.

ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – спеціаліст (магістр) • Шифр дисципліни – 7.070801/Гм.1.2, 8.070800/Гм.1.2 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 1 • Загальна кількість годин – 36 • Статус курсу – обов’язковий для підготовки спеціалістів (магістрів) напряму

„Екологія та охорона навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: формування у майбутніх фахівців з вищою освітою

необхідного в їх подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, виробничої безпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності.

Основні завдання курсу: - вивчення правил надання першої медичної допомоги потерпілим; - вивчення основних характеристик параметрів виробничого середовища та їх вплив на людину;

- вивчення основних нормативно-правових документів з питань ОП. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), модульні контрольні роботи, консультації (індивідуальні, групові), семінарські заняття.

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; складання тестових завдань; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль – екзамен.

Викладацький склад:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ”

НЕ 1.1 Правові та організаційні основи охорони праці Основні законодавчі акти з охорони праці. Колективний договір, його укладення і виконання. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Навчання, інструктажі і перевірка знань з питань охорони праці. Соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань. Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань і професійних отруєнь. НЕ 1.2 Основи безпеки праці в галузі Перелік робіт з підвищеною небезпекою, для виконання яких потрібне попереднє спеціальне навчання і щорічна перевірка знань з питань охорони праці. Засоби захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Мікроклімат виробничих приміщень. План ліквідації аварій. Вимоги безпеки до майстерень. Вимоги безпеки до лабораторій. НЕ 1.3 Основи пожежної безпеки Характерні причини виникнення пожеж. Організаційні та технічні протипожежні заходи. Протипожежний інструктаж та навчання. Пожежна техніка для захисту об’єктів. Гасіння та профілактика пожеж на об’єктах галузі. НЕ 1.4 Основи електробезпеки Особливості ураження електричним струмом. Вплив електричного струму на організм людини. Електричні травми, їх види. Класифікація виробничих приміщень з електробезпеки.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

„ОСНОВИ ГІГІЄНИ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА” НЕ 2.1 Поняття про виробничу санітарію та гігієну праці Шкідливі виробничі фактори та засоби захисту від них. Фізіологія праці. Вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування повітря виробничих, навчальних та побутових приміщень. Види освітлення. Природне освітлення. Штучне освітлення: робоче, аварійне. Санітарно-побутове забезпечення працюючих. Надання першої допомоги при нещасних випадках. НЕ 2.2 Надання першої медичної допомоги потерпілим Порядок надання першої медичної допомоги при: електротравмах; закритих і відкритих ушкодженнях живота; закритих і відкритих ушкодженнях хребта і спинного мозку; закритих і відкритих ушкодженнях черепа; травматичному шоці; тепловому та сонячному ударі; асфіксії; артеріальних і венозних кровотечах; переломах кісток; ураженні блискавкою; обмороженнях. Правила поведінки з потерпілим при травмах. Методика проведення непрямого масажу серця і штучної вентиляції легень. НЕ 2.3 Безпека під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт та застосування підіймально-транспортної техніки Загальні вимоги безпеки під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт. Безпека вантажопідіймального обладнання.

Основна література до курсу: 1. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник. 2-е вид./ За

ред. М.П. Гандзюка. – К.: Каравела, 2004. – 408 с. 2. Закон України „Про охорону праці” в редакції від 21 листопада 2002 р. 3. Законодавство України про охорону праці (збірник нормативних документів). У 4 т. – К.:

Основа, 1995. 4. Кодекс законів про працю України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 1040 с.

5. Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – СПб, 1996. 6. Геврик Є.О. Охорона праці. – К.: Ельга; Ніка-Центр, 2003. – 280 с. 7. Денисенко Г.Ф. Охрана труда. – М.: Высшая школа, 1995. – 320 с. 8. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2002. – 320 с. 9. Охрана труда / Князевский Б.А., Долин п.А., Марусова т.П. и др./ Под ред. Б.А. Князевского.

– М.: Высшая школа, 1982. – 312 с. 10. Основи охорони праці / За ред. Гандзюка М.П., Купчика М.П. – К.: Основа, 2000. – 416 с.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЕКОЛОГІЇ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – магістр • Шифр дисципліни – 8.070800/Гм.1.5 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 2 • Загальна кількість годин – 54 • Статус курсу – обов’язковий для підготовки бакалаврів з напряму „Екологія та

охорона навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: забезпечити студентам не лише сукупність відомостей з

проблем навчання, виховання, освіти, але сформувати у них уяву про трактування екологічних проблем у різних країнах. «Методика викладання екології у вищій школі» як навчальний курс має розвивати педагогічне мислення, відчуття такту, пам’ять, уяву; виховувати відчуття відповідальності за вплив на оточуюче середовище.

Основні завдання курсу: - засвоєння студентами основних педагогічних категорій (навчання, виховання, освіта, розвиток, формування):

- формування розуміння ними зв’язків і залежностей між категоріями; - усвідомлення студентами витоків походження «методики», загальнокультурного значення «методики»;

- розуміння студентами різниці між екологічно-педагогічною теорією і практикою; - поглиблення поняття про екологічне виховання людини, розуміння особливостей виховної взаємодії, способів виховного впливу на людину та форм організації екологічного виховання. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), практичні роботи, модульні контрольні роботи, консультації (індивідуальні, групові, колективні).

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; складання тестових завдань; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль у формі усного екзамену.

Викладацький склад: Кирилюк Андрій Олександрович – асистент

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „ВСТУП. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИХОВАННЯ ТА ВИВЧЕННЯ ЕКОЛОГІЇ

У ВИЩІЙ ШКОЛІ”

НЕ 1.1 Загальні питання навчання і виховання у вищій школі Суть і структура навчання. Методи навчання і викладання екології у вищій школі. Форми організації навчання у вищій школі. Принципи навчання як головний орієнтир викладацької діяльності. Підготовка матеріалів до лекцій з фундаментальних та професійно-орієнтовних дисциплін. НЕ 1.2 Типи і структура занять з екології у вищій школі Лекція. Практичні заняття, семінарські заняття. Лабораторні роботи. Психолого-педагогічні аспекти викладання екології у вузі. Самостійна робота студентів. Підготовка матеріалів до лекцій з дисциплін самостійного вибору вищого навчального закладу та вільного вибору студента.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

„ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ЕКОЛОГІЇ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ЗА БОЛОНСЬКОЮ СИСТЕМОЮ”

НЕ 2.1 Особливості і специфіка викладання екологічних дисциплін у вищій школі Особливості і специфіка викладання основ екології та екологічних дисциплін. Особливості та специфіка викладання екологічних проблем і заповідної справи. Позааудиторна робота з екології у вищій школі. НЕ 2.2 Болонська система навчання. Поточний контроль знань. Форми проведення заліків та іспитів Зміст і мета Болонської системи навчання. Оцінювання знань за кредитно-модульною системою. Самостійна робота студентів. Індивідуальні завдання. Підготовка до іспитів та заліків. Організаційні питання. Методика і досвід опитування студентів на іспитах. Вимоги до відповіді студента. Додаткові запитання. Критерії та мотивація оцінки відповіді студента.

Основна література до курсу: 1. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. – М.: Высшая школа, 1974.

– 383 с. 2. Астахова Е.В. Методика организации и проведения семинарских занятий по предметам

гуманитарного цикла. – Харьков: Народная украинская академия, 2000. – 50 с. 3. Бондар А.Д., Ранська Л.А. Лабораторні і практичні роботи у вищій школі. – К.: Вища школа,

1977. – 77 с. 4. Гапонов П.М. Лекция в высшей школе. – Воронеж: изд-во Воронежского ун-та, 1977. – 94 с. 5. Зільберштейн А.І., Солдатова Т.Д. Проведення екзаменів та заліків у вищій школі. – К.:

Вища школа, 1980, - 81 с. 6. Коженкова З.П. Некоторые вопросы методики обучения в высшей школе (пособие для

начинающих преподавателей вуза ). – Алма-Ата, Изд-во Казахского госуниверситета, 1974. – 97с.

7. Правила оформлення курсових і дипломних робіт, Регламент їх виконання та захисту. Методичні рекомендації. – Чернівці, Рута, 2000. – 44 с.

8. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі, - К.: НПУ, 2000. – 210 с. 9. Сучасні системи вищої освіти іх порівняння для України. – К.: Видавничий дім «KM

Akademia», 1997. – 288 с. 10. Олійник Я.Б., Самойленко В.М., Хільчевський В.К. Навчально-методичний комплекс з

виконання курсових та кваліфікаційних робіт. – К.: Ніка-Центр, 2001. – 59 с. 11. Положення про державний вищий заклад освіти. Постанова кабінету Міністрів від 5 вересня

1996 року № 1074. 12. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах; Наказ

Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року, №93. 13. Методичні вказівки та поради викладачам з обліку знань та атестації студентів. – Чернівці,

вид-во ЧДУ, 1981.-36 с.

ПЕДАГОГІКА ТА ПСИХОЛОГІЯ У ВШ

ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – спеціаліст, магістр • Шифр дисципліни – 7.070801/Гм.1.3, 8.070800/Гм.1.3 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 1,5 • Загальна кількість годин – 54 • Статус курсу – обов’язковий для підготовки бакалаврів з напряму „Екологія та

охорона навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: філософське узагальнення отриманих спеціальних знань,

що повинно сприяти максимальному розкриттю теоретичних та практичних перспектив фахової самореалізації студентів-екологів.

Основні завдання курсу: - користуватися на практиці класичними та сучасними методами науково-філософського пізнання – дедукцією, індукцією, діалектикою, феноменологією, герменевтикою, методами аналітичної філософії та іншими;

- осмислювати історичний розвиток екологічної науки та її перспективи в загальнонауковому контексті;

- засвоювати та вміти використовувати на практиці методологічні принципи новітньої екології;

- самостійно осмислювати гуманістичні аспекти проблем сучасної екології. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), семінарські заняття, модульні контрольні роботи.

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; складання тестових завдань; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль у формі усного екзамену.

Викладацький склад:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „ФІЛОСОФІЯ НАУКИ”

НЕ 1.1 Загальні проблеми взаємодії філософії і природознавства Лекція 1: Наука і філософія: взаємозв’язки, взаємовпливи, відмінності. Класична, некласична, постнекласична наука. Філософія науки як спеціальна галузь філософських досліджень. Плюралізм сучасної філософії науки: аналітична, феноменологічна, герменевтична та постмодерністська версії.

Лекція 2: Філософія науки постпозитивізму. Взаємозв’язок філософії науки з історією науки. Евристичні можливості концепції Т.Куна, Дж.Холтона, І.Лакатоса в дослідженні історії науки. Філософські засади науки. Поняття філософської проблеми природознавства. НЕ 1.2 Філософський аналіз екологічних проблем (філософія екології) в системі

філософії науки Лекція 3: Екологія як фундаментальний напрямок в сучасних наукових дослідженнях. Особливе місце екології в сучасному природознавстві. Роль екології в розвитку методології сучасної науки. Лекція 4: Предмет філософії екології. Філософія екології та історія екології. Концепція парадигми в філософському аналізі історії екології.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 „ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ НАУКИ”

НЕ 2.1 Екологія класичного і некласичного періоду: об’єкти досліджень та методологія

Лекція 5: Класичний етап розвитку екологічної науки: геккелівська екологія та популяційна екологія. Особини і популяції як об’єкти дослідження. Механіцизм, редукціонізм та еволюціонізм в методології класичної екології. Лекція 6: Некласичний етап розвитку екології: системна екологія. Екосистема як об’єкт дослідження. Дилема “холізм-редукціонізм”. Синтетична теорія еволюції в контексті екосистемних досліджень. Проблема поєднання еволюціонізму і холізму.

НЕ 2.2 Синергетика та глобальний еволюціонізм в новітніх екологічних

дослідженнях Лекція 7: Синергетика як загальна теорія самоорганізації. Синергетика Г.Хаккена, нелінійна нерівноважна термодинаміка І.Пригожина. Нестабільність, порядок і хаос, точки біфуркації, аттрактори, незворотність часу. Філософія нестабільності. Лекція 8: Синергетика в новітніх екологічних дослідженнях. Дослідження Д.Сімберлофа. Евристичний потенціал синергетики в екологічних дослідженнях. Лекція 9: Глобальний еволюціонізм – ідея універсальної еволюції. Глобальний еволюціонізм в екологічних дослідженнях.

НЕ 2.3 Людиномірність екологічного знання Лекція 10: Включення світу людини у структуру знання – вимога нового ідеалу науковості. Суб’єктивність образу екологічного світу. Дослідження антропогенних впливів на довкілля та визнання людини як спеціального об’єкта новітніх екологічних досліджень. Лекція 11: Сучасна філософська антропологія і сучасна екологія. Образ людини в сучасних філософсько-антропологічних концепція та образ людини в сучасному природознавстві. Мораль, політика, ідеологія, масова свідомість та екологічна проблема.

Основна література до курсу:

1. Берталанфи Л. История и статус общей теории систем // Системные исследования. Ежегодник 1973: Пер. с англ. – М.: Наука, 1973. – С.20-37.

2. Білявський Г., Падун М. Проблеми і завдання сучасної екології // Вісник Академії наук України. – 1993. – № 3. – С.26-32.

3. Бубер М. Проблема человека // Философ. науки. – 1992. – № 3. – С.65-82. 4. Василенко Л.И. Экологическая этика: от натурализма к философскому персонализму //

Вопросы философии. – 1995. – № 3. – С.37-42. 5. Ворощук А.Н., Пегов С.А., Перфильев К.Г. Вопросы системной экологии. – М.: Б.И., 1979. –

52 с. 6. Гиляров А.М. Популяционная экология. – М.: Изд. Московского университета, 1990. – 191 с. 7. Голубець М.А., Семенюк Е.П. Сучасна екологія і загальнонаукові засоби пізнання // Вісник

Академії наук Української РСР. – 1982. – № 1. – С.70-76. 8. Гродницкий Д.Л. Эпигенетическая теория эволюции как возможная основа нового

эволюционного синтеза // Журнал общей биологии. – 2001. – Т. 62. – № 2. – С.99-109. 9. Делокаров К.Х. Системная парадигма современной науки и синергетика // Общественные

науки и современность. – 2000. – № 6. – С.110-118. 10. Задубрівська О.М. Людиномірність сучасної екології // Науковий вісник Чернівецького

університету. Філософія. Випуск 130. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – С.94-97. 11. Зубаков В.А. Прошлое и будущее человечества глазами эколога // Общественные науки и

современность. – 1997. – № 3. – С.114 -128. 12. Ермолаева В.Е. Космизм и экологическая этика // Общественные науки и современность. –

1995. – № 4. – С.118-124. 13. Ильин В.В. Классика-неклассика-неонеклассика: три эпохи в развитии науки // Вестник

Московского университета. Серия 7. Философия. – 1993. – № 2. – С.16-34. 14. Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. –

М., 2000. – 320 с. 15. Кисельов М М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. – К.: Тандем, 2000.

– 320 с. 16. Князева Е.Н. Саморефлективная синергетика // Вопросы философии. – 2001. – № 10. –

С.99-113. 17. Крисаченко В.С. Людина і біосфера. Основи екологічної антропології. – К.: Заповіт, 1998. –

689 с. 18. Круть И.В., Забелин И.М. Очерки истории представлений о взаимоотношениях природы и

общества. - М.: Наука, 1988. – 414 с. 19. Кучерявий В. П. Екологія. – Львів: Світ, 2000. – 500 с. 20. Майнцер К. Сложность и самоорганизация. Возникновение новой науки и культуры на

рубеже века. Пер. с англ. // Вопросы философии. – 1997. – № 3. – С.48-61. 21. Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання. – Чернівці: Рута, 2001. – 319 с. 22. Миркин Б.М. Плюрализм в фитоценологии: истоки и тактика плюралистической науки //

Журнал общей биологии. – 1990. – Т. 51. – №2. – С.261-272. 23. Преображенский Б.В. Системный подход в современной биологии // Природа

биологического познания. – М.: Наука, 1991. – С.69-86. 24. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. Пер. с англ.

– М.: Прогресс, 1986. – 432 с. 25. Розенберг Г.С. Анализ определений понятия «экология» // Экология. -1999. - № 2. - С.89-98. 26. Семенова Н. Возмутители спокойствия // Знание – сила. – 1989. – № 2. - С.75-81. 27. Философия и методология науки. Под ред. В. И. Купцова. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 551 с. 28. Хакен Г. Синергетика. Иерархии неустойчивостей в самоорганизующихся системах. Пер. с

англ. – М.: Мир, 1985. – 419 с. 29. Холтон Дж. Тематический анализ науки. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1981. – 383 с. 30. Чернов Ю.И. Эволюционная экология – сущность и перспективы // Успехи современной

биологии. – 1996. – Т. 116. – Вып. 3. – С.277-291.

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – магістр • Шифр дисципліни – 8.070800/Пм.2.1 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища

• Кількість кредитів – 5 • Загальна кількість годин – 162 • Статус курсу – вибірковий для підготовки магістрів напряму „Екологія та охорона

навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: закласти основи знань з теорії та практики сучасного

природокористування, показати необхідність екологізації всіх сфер життя людства, розкрити географічну і соціально-економічну суть понять “природні ресурси” та “ природокористування”, їх значення для формування наукового світогляду майбутніх магістрів - екологів.

Основні завдання курсу: - закріпити теоретичні і практичні навички прийняття управлінських рішень різних

рівнів щодо оптимізації природокористування різних галузей народного господарства. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні), модульні контрольні роботи, консультації (групові), самостійна робота студентів.

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль у формі усного екзамену.

Викладацький склад: Сівак Володимир Карлович – доцент

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „ВЗАЄМОДІЯ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ”

НЕ 1.1 Сучасні концепції оптимізації природокористування Необхідність управління процесами природокористування на сучасному етапі в зв‘язку із загостренням екологічних проблем. Місце курсу в системі навчальних дисциплін. Поняття “концепції природокористування”, “оптимізації природокористування. НЕ 1.2 Природні ресурси та їх класифікація Природні ресурси як чинник розвитку суспільного виробництва. Поняття “природні ресурси”, ”природні умови”, “навколишнє середовище”, його головні функції. Класифікація природних ресурсів за різними ознаками. Загальні поняття про деякі групи природних ресурсів. НЕ 1.3 Принципи природокористування Суть соціоекологічного принципу природокористування (принципи раціонального природокористування). Принципи екологобезпечного розвитку. Загальні принципи природокористування та їх еволюція. НЕ 1.4 Концепції сучасного природокористування в Україні Важливість екологічних цілей в економіці й політиці. Створення правової основи екологічного природокористування. Економія ресурсів як нагальне завдання раціонального природокористування. Необхідність економічної відповідальності підприємств за забруднення навколишнього середовища. Державна екологічна експертиза. Екологізація освіти як необхідна передумова запровадження екологічно чистого природокористування. НЕ 1.5 Теоретичні передумови оптимізації використання і охорони земель Вдосконалення використання земельних ресурсів. Наукові основи збереження і відновлення родючості грунтів. Роль водно-земельної меліорації.

НЕ 1.6 Концепції сталого природокористування в сільськогосподарському виробництві

Загальна характеристика аграрного виробництва і його еколого-економічні проблеми. Основні еколого-деструктивні чинники впливу аграрного виробництва на довкілля. Шляхи оптимізації сільськогосподарського природокористування.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

„ОПТИМІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДСТВОМ БІОСФЕРИ” НЕ 2.1 Оптимізація водокористування Загальна характеристика води як важливого природного ресурсу. Поняття водокористуання, раціональне і нераціональне водокористування. Стан водокористування в різних країнах світу. НЕ 2.2 Оптимізація надрокористування Загальна характеристика надр України. Компетенція різних гілок влади у галузі регулювання використання надр. Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин. Економічний механізм забезпечення управління у галузі охорони і використання надр. НЕ 2.3 Забезпечення інтегрованого менеджменту відходів Проблеми утворення відходів .Зв’язок накопичення відходів з раціональним використанням природних ресурсів. Політика регулювання використання відходів, як вторинних ресурсів. Економічні важелі стимулювання. Роль територіальних громад в сфері поводження з відходами. НЕ 2.4 Оптимізація лісокористування Загальна характеристика лісових ресурсів і лісового природокористування. Основні складові лісового природокористування. Лісохімічне користування лісами та його екологічні наслідки. Рекреаційне лісокористування. Захист і охорона лісів. Управління й моніторинг лісів. НЕ 2.5 Роль заповідної справи у відновленні природних комплексів і їх

компонентів Організаційно-правові засади заповідної справи в Україні. Структура природно-заповідного фонду. Території та об’єкти природно-заповідного фонду як елементи національної екомережі. НЕ 2.6 Ресурсоємність виробництва і принципи використання ресурсів Поняття про ресурсозабезпеченість і ресурсоємність виробництва. Ресурсозберігаюча функція НТП. Ресурсозбереження та його основні показники. Основні причини відставання в ресурсозбереженні та шляхи економії природних ресурсів. НЕ 2.7 Екологічні проблеми України та екологічна політика Негативні тенденції розвитку економіки України та екологічні проблеми, викликані ними. Екологічна політика України на сучасному етапі та її завдання в світлі концепції сталого розвитку.

Основна література до курсу: 1. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М: Мысль, 1988. – 397 с. 2. Барановський В. До концепції переходу України на модель сталого розвитку // Економ.

України. – 2001. – №7. – С.27-31. 3. Барановський В. Екологічна ситуація в України // Економіка України. – 1998. – № 8. – С. 14-

23. 4. Данилишин Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування в Україні //

Економіка України. – 1994. – №11. – С. 59-62. 5. Дрейер О.К., Лось В.А. Развивающийся мир и экологические проблемы. – М.: Знание, 1991.

–64с.

6. Іванух Р. Екологізація розвитку продуктивних сил України // Економ. України. – 1992. – № 10. – С.24-33.

7. Крачило М.П. Основи екології та економіка природокористування. – Київ: Крамар, 1998. – 170 с.

8. Кукушкин Г.О. О некоторых вопросах экономического механизма природопользования // Экономика. – 1993. – №1. – С.92-96.

9. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. –К.:Лібра,1996. –328 с.

10. Національна доповідь України “Навколишнє середовище і розвиток” у Ріо-де-Жанейро. – К.: Час, 1992. – 42 с.

11. Попова О.Л. Еколого-економічні проблеми сталого природокористування в аграрній сфері // Економіука АПК. – 2000. – №11. – С.57-63.

12. Природокористування: методологічні та соціальні проблеми оптимізації. - К.: Наук. думка, 1992. – 140 с.

13. Реймерс В.П. Природопользование. - М.: Мысль,1990. – 638 с. 14. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. – Одесса:

Астропринт, 1996. – 392 с. 15. Швиденко А.Й. Складові лісового природокористування: Методичні поради. – Чернівці: Рута,

1998. – 40 с. 16. Швиденко А.Й., Данілова О.М., Кібич І.В. Концепції сучасного природокористування:

Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 1999. – 84 с. 17. Шевчук В.Я. Еколого-економічний підхід до проблем природокористуванння і охорони

навколишнього середовища // Укр. геогр. журнал. – 1997. – № 2. – С. 3-9. 18. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов / Под ред. проф. Э.В.

Гирусова. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.

ФІЗИЧНІ ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – магістр • Шифр дисципліни – 8.070800/Пм.2.9

Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 1,5 • Загальна кількість годин – 54 • Статус курсу – вибірковий для підготовки магістрів напряму „Екологія та охорона

навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: засвоїти основні закономірності та особливості

законодавства, на яких ґрунтуються фізичні забруднення довкілля. Основні завдання курсу:

- вміти дати інтерпретацію простим фізичним ефектам, поєднати їх з законодавчими актами;

- знати основні структурні елементи приладів, що використовуються для вимірювання фізичних забруднень. Методика викладання та методи навчання: лекції, консультації. Оцінювання : поточне: контрольні роботи, колоквіуми; підсумкове: іспит (усний

тест).

Викладацький склад: Скіп Борис Васильович – доцент, кандидат хімічних наук

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

„ТЕХНОГЕННІ ФІЗИЧНІ ЗАБРУДНЕННЯ (ШУМИ, ВІБРАЦІЇ, ЕМП)” НЕ 1.1 Шуми Загальні поняття. Нормативні акти. Джерела шуму. Класифікація, біологічна дія, нормування шумів. НЕ 1.2 Реєстрування та захист від шумів Методи вимірювання шумів. Методи захисту від шумів НЕ 1.3 Вібрації Джерела вібрацій, їх біологічна дія, нормування. Методи захисту від вібрацій та вимірювання вібрацій. Нормативні акти. НЕ 1.4 Електромагнітні поля Класифікація електромагнітних полів. Природні джерела ЕП. Техногенні джерела ЕМП. Нормативні акти. НЕ 1.5 Вплив ЕМП Біологічна дія ЕМП. Захист від дії ЕМП. Прилади та методики вимірювань.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 „ТЕХНОГЕННІ ФІЗИЧНІ ЗАБРУДНЕННЯ

(ІЧ, УФ ТА ІОНІЗУЮЧЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ)” НЕ 2.1 Теплові забруднення Загальні поняття. Джерела ІЧ випромінювання. Нормативні акти. Поняття мікроклімату громадських та житлових приміщень. Методика вимірювання температури. НЕ 2.2 Ультрафіолетове випромінювання Загальні поняття. Джерела УФ випромінювання, його біологічна дія та реєстрування. Нормативні акти. НЕ 2 3 Іонізуюче випромінювання Загальні поняття. Види іонізуючого випромінювання, його біологічна дія, нормування, способи захисту. Нормативні акти. НЕ 2.4 Поводження з радіоактивними відходами Зберігання, перевезення та ліквідація відходів радіоактивних продуктів. Методи вимірювання іонізуючих випромінювань.

Основна література до курсу:

1. Куклев Ю.И. "Физическая экология" 2. "Санитарные нормы допустимых уровней шума на рабочих местах" N 3223-85. 3. "Санитарные нормы и правила при работе с машинами и оборудованием, создающими

локальную вибрацию, передающуюся на руки работающих" N 3041-84. 4. "Санитарные нормы вибрации рабочих мест" N 3044-84. 5. "Гигиенические нормы инфразвука на рабочих местах" N 2274-80. 6. "Предельно допустимые уровни воздействия постоянных магнитных полей при работе с

магнитными устройствами и материалами" N 1742-77. 7. "Санитарные нормы и правила выполнения работ в условиях воздействия электрических

полей промышленной частоты (50 Гц)" N 5802-91. 8. "Предельно допустимые уровни магнитных полей частотой 50 Гц" N 3206-85. 9. "Санитарные нормы и правила устройства и эксплуатации лазеров" N 5804-91. 10. "Санитарные нормы микроклимата производственных помещений" N 4088-86. 11. "Санитарные нормы ультрафиолетового излучения в производственных помещениях" N

4557- 88. 12. "ПДУ воздействия электромагнитных полей диапазона частот 10-60 кГц" N 5803-91.

ТЕОРІЯ СИСТЕМ В ЕКОЛОГІЇ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – магістр • Шифр дисципліни – 8.070800/Пм.2.4 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 3 • Загальна кількість годин – 108 • Статус курсу – вибірковий для підготовки магістрів напряму „Екологія та охорона

навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: формування у магістрантів-екологів системного підходу

до вирішення екологічних проблем та розвиток у них системного мислення. Основні завдання курсу:

- оволодіти основними поняттями та термінами системного аналізу; - розглянути гомеостаз як важливу характеристику систем, про специфіку екологічних систем як систем дисипативного типу;

- вивчити основні закони та принципи функціонування екосистем, значення штучних екосистем-мезокосмів як унікальних моделей для дослідження екосистем;

- розглянути інформаційні процеси в екосистемах та чинники, які впливають на стійкість екосистем;

- розрізняти лімітаційні фактори, які визначають просторовий розподіл екосистем біомного рівня;

- навчитись визначати рівень та характер стійкості екосистем за сукупністю показників рольових трофічних мереж;

- виявляти чинники, які зумовлюють порушення стійкості екосистем; - розробляти схеми відновлення екосистем на основі врахування факторів, що впливають на оціночні показники трофічних мереж. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), модульні контрольні роботи, консультації (індивідуальні, групові, колективні).

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; складання тестових завдань; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль у формі екзамену.

Викладацький склад:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ”

НЕ 1.1 Головні положення теорії систем, важливі для екосистемології Визначення поняття „система”. Гомеостаз як важлива характеристика системи. Модель саморегульованої системи. НЕ 1.2 Екосистеми як нерівноважні (диссипативні) системи Дихання високовпорядкованої біомаси як диссипативна структура екосистеми. Гіпотеза Геї про здатність біосфери до саморегуляції. НЕ 1.3 Закони та принципи функціонування екосистем

Закони: оптимальності, внутрішньої динамічної рівноваги, екологічної кореляції. Принципи: кооперативності елементів, компліментарності та емерджентності. НЕ 1.4 Мезокосми – штучні екосистеми для моделювання та прогнозування змін екологічних систем Проект "Біос-3", його значення та недоліки. Проект „Біосфера-2”. НЕ 1.5 Інформаційні процеси в екосистемах Значення інформаційних процесів в екосистемах. Фундаментальні положення теорії інформації важливі для розуміння протікання інформаційних процесів у екосистемах. Кібернетичні схеми регуляції екосистем за різними авторами. Ентропія як кількісна міра інформації в екосистемах. Передача інформації між тваринами. Аллелопатія та аллелостерія – способи передачі інформації між рослинами. Деякі теоретичні постулати відносно інформаційних процесів в екосистемах.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

„СТІЙКІСТЬ ЕКОСИТЕМ ТА ЧИННИКИ, ВІД ЯКИХ ВОНА ЗАЛЕЖИТЬ” НЕ 2.1 Стійкість екосистем Пружність та опір як різні аспекти мір стійкості. Поняття про локальну та загальну стійкість. Резистентна стійкість (стабільність) та пружна стійкість. Каліфорнійській ліс з секвої та каліфорнійські зарості чапаралю як приклади двох видів стійкості до пожеж. Динамічно стійка та динамічно крихка екосистеми. Два протилежних механізми підтримання стабільності (гомеостазу) в екосистемах: шляхом від`ємного зворотного зв`язку та шляхом надлишковості функціональних компонентів (конгенеричний гомотаксис). Закон екологічного дублювання. Правило конструктивної стійкості. Індекс стійкості (за Дедю, С.126). Правило 1% . НЕ 2.2 Стійкість та складність екосистем Концепія кількісних змін при порушеннях Мак-Артура. Математична модель Мея. Дослід Мак-Нотона. Правило меж перетворення природних екосистем Реймерса. НЕ 2.3 Концепції щодо зв’язку між стійкістю та різноманіттям екосистем Концепція Ю.Одума про незворотність процесів при досягненні критичного рівня різноманіття. Закон необхідного різноманіття У.Р.Ешбі. Принцип мінімального різноманіття Ємельянова та Михалевича. Концепція Ємельянова про існування екосистемної ємності відносно біорізноманіття. Концепція Бігона про максимальне видове багатство при проміжних порушеннях. НЕ 2.4 Трофічна структура екосистем – центральна парадигма екосистемології Побудова неформалізованих трофічних ланцюгів та мереж - перший етап становлення напрямку. Виділення трофічних рівнів як крок до формалізації ролей видів у екосистемах. Формалізація трофічних ролей - новий виклик сучасного етапу екологічних досліджень. Поняття про структурну та регулярну еквіваленцію. НЕ 2.5 Адаптація технологій мережевого рольового „Regular equivalense” та „Regular role coloration” для побудови трофічних мереж екосистем Добір трофоелементів для базової матриці. Використання програмного пакету Ucinet 6. 164 для реалізації рольового мережевого аналізу екосистем. Застосування графічної програма Pajek 1.14 для візуалізації трофічних мереж. НЕ 2.6 Оціночні показники рольових трофічних мереж – визначальні критерії характеру та рівня стійкості екосистем

Показники рольових трофічних мереж, які позитивно впливають на їх стійкість. Показники, які засвідчують характер стійкості екосистем. Показники, які засвідчують нестабільність умов. НЕ 2.7 Відновлення порушених екосистем на базі рольового мереженого аналізу трофічних мереж Фактори та характеристичні показники екосистем, які здійснюють прямий вплив на показники трофічних мереж, що зумовлюють їх стійкість і зворотній – на показники, що зумовлюють нестійкість. Фактори та характеристичні показники екосистем, які здійснюють прямий вплив на показники трофічних мереж, що зумовлюють їх нестійкість і зворотній – на показники, що зумовлюють стійкість. Розробки схеми відновлення екосистеми на основі врахування факторів, що впливають на оціночні показники трофічних мереж.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

„РОЛЬ ЛІМІТАЦІЙНИХ ФАКТОРІВ У ФОРМУВАННІ ТИПУ ЕКОСИСТЕМ” НЕ 3.1 Оцінка стійкості природного середовища екосистем за Барановським та

Шищенком Оцінка стабільності кліматопу. Оіцнка стабільності едафотопу. Оцінка стабільності біотопу. НЕ 3.2 Визначення факторів абіотичного блоку екосистем за фітоіндикаційними

екологічними шкалами Методика розробки фітоіндикаційних шкал. Шкали російських вчених Л.Г.Раменського (Раменский и др., 1956) та Д.Н.Циганова (1983). Європейські шкали Г. Елленберга (Еllenberg, 1974, 1979) та Е. Ландольта (Landolt, 1977). НЕ 3.3 Лімітаційні фактори як визначальні чинники поширення та структурно-

функціонального обличчя екосистем (на прикладі біомних екосистем) Місце лімітаційних факторів у загальній системі екологічних факторів. Лімітаційні фактори різних типів лісових екосистем та особливості адаптації до них живих організмів. Репрезентативні види рослин та тварин різних типів лісових екосистем. Лімітаційні фактори трав'янистих екосистем та особливості адаптації до них живих організмів. Репрезентативні види рослин та тварин різних типів трав'янистих екосистем. Лімітаційні фактори саван та особливості адаптації до них живих організмів. Репрезентативні види рослин та тварин саван. Лімітаційні фактори пустель та особливості адаптації до них живих організмів. Репрезентативні види рослин та тварин пустель.

Основна література до курсу: 1. Руденко С.С., Костишин С.С., Ситнікова І.О. Штучні системи в екології: Навчальний посібник для

вищих навчальних закладів. – Чернівці: Рута, 2006. – 200 с. 2. Руденко С.С., Буждиган О.Я. Трофічна структура екосистем: рольовий мережевий аналіз. –

Чернівці: Букрек, 2009. – 345 с. 3. Руденко С.С., Костишин С.С., Морозова Т.В. Загальна екологія. Практичний курс: Навчальний

посібник: У 2 ч. Частина. Природні наземні екосистеми. – Чернівці: Книги ХХІ, 2008. – 308 с. 4. Околітенко Н.І., Гродзинський Д.М. Основи системної біології. – К.: Либідь, 2005. – 360 с. 5. Емельянов И.Г. Разнообразие и его роль в функциональной устойчивости и эволюции экосистем.

– К.: ИПЦ „Международный Соломонов университет”, 1999. – С.19-26. 6. Голубець М.А. Екосистемологія. – Львів: Поллі, 2000. – 315 с. 7. Одум Ю. Экология: В 2-х т. Т.1 /Пер.с анг. – М.: Мир, 1986. – С.60-68. 8. Руденко С.С., Буждиган О.Я. Патент на корисну модель №43962 „Спосіб побудови трофічної

мережі пасторальних екосистем”. Зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 10.09.2009.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – магістр • Шифр дисципліни – 8.070800/Пм.2.6 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 7 • Загальна кількість годин – 243 • Статус курсу – вибірковий для підготовки магістрів напряму „Екологія та охорона

навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9

Мета вивчення курсу: оволодіти знаннями про види методів екологічних

досліджень, прикладні аспекти екології, сучасні методи екологічних досліджень атмосфери, водних, земельних і біологічних ресурсів.

Основні завдання курсу: - ознайомлення з предметом, об’єктом та завданнями дисципліни; - викладання основних теоретичних положень сучасних методів екологічних досліджень;

- формування знань студентів про основні види та методи моделювання параметрів навколишнього середовища, а також про основні типи біологічних індикаторів;

- закріплення знань. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), лабораторні роботи, модульні контрольні роботи, консультації (індивідуальні, групові, колективні).

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізується проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю, а також здійснюється підсумковий контроль у формі усного заліку.

Викладацький склад: Кирилюк Андрій Олександрович – асистент

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

„КЛАСИЧНІ ТА СУЧАСНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ” НЕ 1.1 Вступ Поняття про сучасні методи екологічних досліджень. Предмет, об’єкт та завдання предмету “Сучасні методи екологічних досліджень”. Значення предмету для науково-дослідної діяльності. Потреба предмету для студентів-магістрів. Зв’язок предмету з іншими предметами та науками. Класифікація методів екологічних досліджень. НЕ 1.2 Класичні методи досліджень екологічних наук Загальна екологія. Ландшафтна екологія. Соціальна екологія. Урбоекологія. Геоекологія. Гідроекологія. Техноекологія.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 „НАЙПОШИРЕНІШІ МЕТОДИ СУЧАСНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ”

НЕ 2.1 Моделювання об’єктів навколишнього середовища для цілей екологічних досліджень

Основні види моделювання (математичне, електронне тощо). Моделювання літогенних та гідрогеологічних систем. Моделювання поверхневих вод. Моделювання стану

атмосферного повітря. Моделювання та прогнозування якісного та кількісного стану грунтів. Моделювання класичних екосистем. НЕ 2.2 Біоіндикатори як сучасний метод вивчення стану навколишнього

середовища Поняття про біоіндикатори та біоіндикацію. Тваринні та рослинні біоіндикатори. Біоіндикація якості атмосферного повітря. Біоіндикація якості водного середовища. Біоіндикація стану ґрунтового покриву. Геоаномальні зони.

Основна література до курсу: 1. Виноградов Б.В., Кондратьев К.Я. Космические методы землеведения. – Л.:

Гидрометеоиздат, 1971. 2. Григорьев А.А., Кондратьев К.Я. Космическое землеведение. – М.: Наука, 1985. 3. Дружинин Н.И., Шишкин А.И. Математическое моделирование и прогнозирование

загрязнения поверхностных вод суши. Л.: ГИМИЗ, 1989. 4. Израэль Ю.А. Экология и контроль состояния природной среды. - Л.: ГНМИЗ, 1979. 5. Инженерная экология. – М.: 2002. 6. Кац Я.Г., Рябухи А.Г., Трофимов Д.М. Космические методы в геологии. – М.: МГУ, 1976. 7. Кондратьев К.Я. Спутниковая климатология. – Л.: Гидрометеоиздат, 1983. 8. Кравцова В.И. Космическое картографирование. – М.: МГУ, 1977. 9. Куприянов В.В., Прокачева В.Г. Спутниковая информация и изучение вод суши. – Л.:

Гидрометеоиздат, 1976. 10. Математические методы контроля загрязнения воды. Перевод с анл. – М.: «Мир», 1981. 11. Мелуа А.И. Космические снимки рассказывают. – Киев. Радянська школа, 1987. 12. Проблемы современной гидрологии. Л.: ГИМИЗ, - 1979 13. Саушкин Ю.Г. Географическая наука в прошлом, настоящем, будущем. – М.: Просвещение,

1980 14. Сидоренко А.В., Кондратьев К.Я., Григорьев А.А. Космические исследования окружающей

среды и природных ресурсов. – М.: Знание, 1982 15. Смирнов Л.Е. Экология и картография. – СП Университет. СПб., 1997

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА СТАЛОГО РОЗВИТКУ • Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – магістр • Шифр дисципліни – 8.070800/Пм.2.2 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 4 • Загальна кількість годин – 144 • Статус курсу – вибірковий для підготовки магістрів з напряму „Екологія та охорона навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9 Мета вивчення курсу: сформувати уявлення про належність проблеми води до

найголовніших соціальних і науково-технічних проблем сучасності; про водне господарство України на сучасному етапі, про подальшу інтеграцію, посилення впливу на розміщення та розвиток продуктивних сил окремих регіонів і зростання значення води як однієї з основ господарства країни в цілому.

Основні завдання курсу: - ознайомлення із поняттям водні ресурси і баланси світу й України; - способи покращення стану водних ресурсів; - вивчення основних користувачів води в Україні; - ознайомлення із основними способами очистки стічних вод;

- вивчення основних методів захисту вод. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), модульні контрольні роботи, групові консультації.

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль у формі письмового екзамену.

Викладацький склад:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „ПРИНЦИПИ ТА ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ”

НЕ 1.1 Вступ Предмет, об’єкт і завдання курсу „Екологічні засади сталого розвитку”. Поняття про „політику”, зміст слова „політика” і „екологічна політика”. Екологічна політика держави і людського суспільства. НЕ 1.2 Принципи екологічної політики Практичні заходи щодо найновітніших досягнень науки і техніки. Матеріально-фінансове забезпечення природоохоронної діяльності. Примусові, економічні та моральні важелі у системі управління природокористуванням. Динамічно-правове екологічне забезпечення. Екологічна освіта і культура населення. Участь громадськості у природоохоронній діяльності. НЕ 1.3 Наукові проблеми збереження довкілля Взаємодія атмосфери, води і суші, як єдиної екологічної системи. Глобальні екологічні проблеми сьогодення (зміна клімату, ріст споживання природних ресурсів, демографічні тенденції, деградація природного середовища). Оцінка стану довкілля на місцевому, регіональному і глобальному рівнях та визначення національних і регіональних напрямків сталого розвитку. Раціоналізація управління природокористуванням з метою виживання і задоволення майбутніх проблем людства. Розробка показників якості життя. Методи оцінки екологічної чистоти нових технологій. НЕ 1.4 Єдина політика в галузі охорони природи Міжнародні норми по охороні середовища. Оцінка можливостей встановлення загальних прав і обов’язків держав у питаннях сталого розвитку. Заходи по запобіганню чи вирішенню міжнародних суперечок з питань сталого розвитку.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 „НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХНЯ ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ”

НЕ 2.1 Завдання в галузі освіти та інформації Просвітницька діяльність щодо питань розвитку і збереження довкілля. Концепція розвитку та охорони навколишнього середовища. Місцеві і регіональні дослідження стану природного середовища. Заохочення урядів, промисловості, навчальних закладів, недержавних громадських організацій до підготовки кадрів в галузі раціонального використання навколишнього середовища. Робота засобів масової інформації, рекламної індустрії, мистецтва для заохочення більш активної участі населення в обговоренні проблем навколишнього середовища. НЕ 2.2 Особливості діяльності неурядових організацій Незалежність від державних та інших секторів суспільства. Забезпечення екологічно безпечного і соціально надійного сталого розвитку. Шляхи переходу суспільства від

нестійкого до стійкого розвитку. НЕ 2.3 Умови забезпечення людства чистим довкіллям Розвиток законодавчо-правового поля у вирішенні екологічних проблем. Розвиток нових інфраструктурних можливостей для посилення громадської екологічної активності. Судова гілка влади як дієвий механізм вирішення екологічних зв’язків. НЕ 2.4 Природоохоронні декларації України Основні напрямки державної екологічної політики у галузі охорони ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами. Загальнодержавна програма формування національної екомережі на 2000-2015 роки. Екологічна Конституція Землі.

Основна література до курсу: 1. Гор А. Земля у рівновазі. Екологія і людський дух. – К. : Інтел.сфера, 2001. 2. Данилишин Б.М. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – Київ,

1999. – 716 с. 3. Добровольский В.В. Екологічні знання. – Київ, 2005. – 304 с. 4. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии окружающей среды и развития. –

М.: Прогресс, 1980. – 389 с. 5. Основи стійкого розвитку. Навчальний посібник. – Суми, 2005. – 654 с. 6. Проблеми сталого розвитку України. – Київ, 1998. – 400 с. 7. Порядок денний на ХХI ст., 1992 р. 8. Стан світу. 2000. Інститут Всесвітнього Спостереження про прогрес до сталого суспільства. –

К. 2000. 9. Стан світу. 2001. Інститут Всесвітнього Спостереження про прогрес до сталого суспільства. –

К. 2001. 10. Стан світу. 2002. Інститут Всесвітнього Спостереження про прогрес до сталого суспільства. –

К. 2002. 11. Туниця Ю.Ю. Екологічна Конституція Землі. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка,

2002.

ВИЩА ОСВІТА І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

• Освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки – спеціаліст (магістр) • Шифр дисципліни – 7.070801, 8.070800 • Назва напряму – Екологія та охорона навколишнього середовища • Кількість кредитів – 1 • Загальна кількість годин – 36 • Статус курсу – обов’язковий для підготовки спеціалістів (магістрів) напряму „Екологія та охорона навколишнього середовища” • Семестр, в якому читається – 9, 10

Мета вивчення курсу: формування базових уявлень студентів про

інтелектуальну власність, розкриття основних понять та об’єктів, що складають систему

інтелектуальної власності, економічних аспектів, таких як оцінка та комерціалізація інтелектуальної власності, а також правової охорони і правового захисту в юрисдикційній та неюрисдикційній формах.

Основні завдання курсу: - орієнтуватись в питаннях сфери інтелектуальної власності та ефективно використовувати результати своєї творчої та технічної діяльності;

- розпізнавати порушення своїх прав на результат інтелектуальної діяльності та захищати їх;

- правильно оцінювати об’єкти інтелектуальної власності та отримувати від них комерційну вигоду; не порушувати прав інтелектуальної власності інших осіб. Методика викладання та методи навчання: в процесі викладання даної

дисципліни використовуються різноманітні методики викладання та методи навчання, зокрема, лекції (вступні, тематичні, підсумкові), модульні контрольні роботи, консультації (індивідуальні, групові, колективні).

Оцінювання: в процесі викладання курсу реалізуються різні форми поточного контролю (опрацювання і аналіз наукових статей, присвячених проблемам курсу; складання тестових завдань; проведення поточного модульного і підсумкового тестового контролю), а також здійснюється підсумковий контроль – залік.

Викладацький склад:

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1 „ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

ЯК ПРАВО НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ” НЕ 1.1 Загальні положення Основні поняття. Еволюція інтелектуальної власності в Україні. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави. НЕ 1.2 Система інтелектуальної власності Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності. Система законодавства України про інтелектуальну власність. Державна система правової охорони інтелектуальної власності. Міжнародна система інтелектуальної власності. НЕ 1.3 Охорона права на об'єкти інтелектуальної власності Мета і принципи правової охорони. Охорона прав на об'єкти промислової власності. Охорона прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності. Охорона об'єктів авторського права і суміжних прав. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності за кордоном. Паризька, Бернська та Римська конвенції і їх принципи. НЕ 1.4 Економіка інтелектуальної власності Особливості права інтелектуальної власності як товару. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив. Мета і способи комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності. Види ліцензійних договорів та платежів. Договори лізингу. Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності: підходи та методи. Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності. НЕ 1.5 Захист прав інтелектуальної власності Дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності. Категорії спорів. Форми і порядки захисту права інтелектуальної власності. Способи захисту права інтелектуальної власності: адміністративно-правовий, цивільно-правовий спосіб захисту та кримінальна відповідальність за порушення прав.

Основна література до курсу: 1. Понікаров В.Д., Єрмоленко О.О., Медведєв І.А. Авторські права та інтелектуальна власність.

Підручник. Х: ВД "ІНЖЕК", 2008. - 304 с. 2. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. – К.: “Інст. інтел.

власн. і права”, 2005. – 108 с. 3. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. – К.: Юрінком Інтер,

1998. – 336 с. 4. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг.

ред. к.е.н. М.В. Паладія. – К.: ТОВ "Альфа-ПіК", 2004. – 56 с. 5. Дроб'язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: навч. посібник. – К.: Юрінком

Інтер, 2004. – 512 с.

АСИСТЕНТСЬКА ПРАКТИКА 8 тижнів (12 кредитів)

Педагогічна (асистентська) практика є завершальним етапом формування викладача вищої школи та дає оцінку готовності магістрантів до виконання функціональних обов’язків викладача ВНЗ різного рівня акредитації.

Педагогічна (асистентська) практика магістрантів передбачає їх підготовку до виконання функцій викладача педагогічних дисциплін та конкретних методик зі спеціальності „Екологія та охорона навколишнього середовища”, куратора студентської групи, молодого науковця.

Практика має комплексний характер і передбачає забезпечення фахової діяльності за такими напрямами роботи:

1) психолого-педагогічний – підготовка магістранта до забезпечення викладання загально-педагогічних дисциплін (блок психолого-педагогічних дисциплін) та методик викладання навчальних дисциплін зі спеціальності;

2) організаційно-практичний та методичний – підготовка магістранта як викладача-методиста, організатора педагогічної практики;

3) організаційно-виховний – підготовка магістранта до організації виховної роботи в академічній групі (на посаді куратора академічної групи);

4) науково-дослідний – підготовка магістранта як науковця-дослідника. Завдання практики: - ознайомлення зі специфічними особливостями педагогічної діяльності

викладача ВНЗ І-ІV рівнів акредитації; - оволодіння уміннями та навичками організації навчально-виховної, методичної

та науково-дослідницької роботи зі студентами; - організація науково-дослідної роботи в умовах педагогічної діяльності; - виконання магістрантом функцій викладача фахових дисциплін напряму;

молодого науковця; консультанта з практичної підготовки студентів (організація та проведення педагогічної практики в початковій школі); куратора студентської групи.

За своєю організацією педагогічна практика поділяється на три етапи: 1) адаптаційний; 2) професійно-діяльнісний; 3) завершальний. Кожен із них охоплює такі напрями – навчальна, виховна, методична та науково-

дослідна робота.

Адаптаційний етап охоплює перший тиждень і передбачає: - виробнича нарада – допуск студентів до асистентської практики; - знайомство й установлення контакту з членами кафедри, студентами прикріпленої групи;

- складання й затвердження індивідуального плану навчально-методичної, науково-дослідницької та виховної роботи магістранта-практиканта;

- опрацювання кафедральної документації; - відвідування засідань кафедри, методологічного і методичного семінарів, спостереження за ходом обговорення наукових проблем;

- складання індивідуального графіка роботи, де відображено загальну кількість пробних і залікових занять, спостережень навчальних занять викладачів та визначено види позааудиторної діяльності.

Професійно-діяльнісний етап передбачає:

- самостійну розробку планів та відповідного методичного забезпечення лекційних і семінарських занять з їх подальшим аналізом та самоаналізом;

- підготовку і проведення виховних заходів у студентській аудиторії; - проведення консультацій, відвідування та аналіз пробних уроків і виховних заходів студентів у закріплених за магістрантами базовими школами практик;

- відвідування консультацій з теми магістерської роботи та підготовка її тексту; - підготовку тез і наукової статті за темою магістерської роботи, керівництво науковою роботою студентів молодших курсів, аналіз курсової роботи студентів 3-4 курсів;

- ведення звітної документації (щоденник практики, розгорнуті плани-конспекти лекційних та семінарських занять, виховних заходів в академгрупі, аналіз і самоаналіз занять, уроків, виховних заходів).

Завершальний етап включає: - оформлення щоденника асистентської практики; - підготовку звіту про виконання індивідуального плану роботи магістранта-практиканта; - прилюдний звіт про виконану за час асистентської практики роботу на засіданні кафедри, методичній конференції.

Змістове та організаційне наповнення педагогічної

практики магістрантів: 1. Організаційний блок (модуль):

• участь у проведенні навчального інструктажу з асистентської практики; • зустріч із викладачами-наставниками; • ознайомлення з графіком роботи на період педагогічної практики та складання

індивідуального плану; • ознайомлення з правилами і обов'язками магістранта-практиканта; • ознайомлення з навчальним закладом (зустріч з адміністрацією, завідувачем

кафедри, викладачами педагогічних дисциплін, кураторами академічних груп; • ознайомлення з матеріально-технічною базою навчального закладу (кафедри); • ознайомлення з системою професійної підготовки студентів у ВНЗ; • моніторинг та аналіз навчально-методичного забезпечення підготовки майбутніх

фахівців; • моніторинг можливості використання новітніх технологій навчання; • ознайомлення із змістом роботи, функціями куратора; • вивчення структури студентських груп курсів.

2. Науково-методичний модуль:

- аналіз нормативної документації щодо керівництва педагогічною діяльністю у ВНЗ: • Закон України „Про вищу освіту”; • Концепція педагогічної освіти;

- аналіз документації навчального закладу, факультету, кафедри, де магістранти проходять практику: • статут навчального закладу; • перспективний план роботи ВНЗ (відділу кафедри); • план роботи факультету, кафедри на рік; • ОКХ, ОПП, спеціальності; • навчальний (робочий) план спеціальності; • індивідуальний план роботи викладача; • робочі навчальні програми професійно-орієнтованих дисциплін (ІІ-ІІІ цикл); • ознайомлення з навчально-методичною літературою відділу, кафедри

(підручники, посібники, навчально-методична продукція викладачів); • спостереження та аналіз відвіданих навчальних занять викладачів (не менше

10) та магістрантів (не менше 10 занять), самоаналіз власних занять; • добір та виготовлення дидактичного матеріалу до занять з навчальних

дисциплін, визначених для проведення під час практики.

3. Дидактично-виховний модуль: - підготовка та проведення:

• лекційного заняття з дисципліни психолого-педагогічного циклу; • семінарського заняття з дисципліни педагогічного циклу; • лекційного заняття з методик викладання навчальних дисциплін у початковій

школі; • семінарського або практичного заняття з методик викладання навчальних

дисциплін у початковій школі; - організація навчально-пізнавальної діяльності студентів з фаху в процесі аудиторної

та позааудиторної роботи; - індивідуально-консультативна робота зі студентами; - підготовка і проведення однієї з форм виховної роботи в академічній групі.

Студент повинен: - визначити й обговорити тему заняття; - здійснити аналіз навчально-методичного забезпечення визначеної дисципліни

(навчальні плани, програми, підручники, посібники, методичні рекомендації, тематика курсових робіт, наочне обладнання, ТЗН, тести);

- підготувати план-конспект заняття; - вивчати й аналізувати шляхи активізації пізнавальної діяльності студентів у

навчальному процесі.