НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

АКАДЕМІЯ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА КРИЗА2008–2010 РОКІВ:

СВІТОВИЙ ДОСВІДТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ В УКРАЇНІ

Монографія

Донецьк�КиївЮго�Восток

2010

УДК 33.05�044.372(477)ББК У9(4УКР)0�183

Г54

Колектив авторів:В. П. Антонюк (6.4), С. С. Аптекар (3.2), Н. А. Балтачеєва (6.4), А. О. Бачурін (3.5), С. О. Біла (6.5;7.3), Т. М. Боголіб (7.1), Н. О. Бударина (1.3), А. І. Бутенко (4.1), О. С. Вишневський (1.1.3; 5.1),Л. П. Горкіна (6.2), С. М. Гриневська (5.3), Б. М. Данилишин (6.4), Л. І. Дмитриченко (1.1.1),

О. О. Єропутова (3.3), Л. О. Жилінська (3.3), Ю. С. Залознова (5.3), В. В. Іванова (3.2),О. В. Ісаєва (1.4), Т. М. Кір’ян (6.3), Є. В. Козлов (5.2), О. Є. Козлова (5.2), Г. В. Колєснікова

(2.3), В. В. Корнєєв (2.4), Г. Т. Костромін (3.5), Л. В. Кривенко (1.1.1), О. Є. Кузьмін (4.5),В. Є. Куриляк (3.2; розділи 8 та 9), Є. В. Лазарєва (4.1), В. М. Ларін (4.1), Лернер Ю. І. (1.1.2;1.2.2; 2.1; 2.2; 2.3; 3.2; 3.4; 3.5), Е. М. Лібанова (5.4), Н. Д. Лук’янченко (6.4), В. І. Ляшенко

(2.2; 2.3; 3.1; 4.1), Ю. В. Макогон (1.3; 6.1), Л. М. Матросова (1.1.3), О. Г. Мельник (4.5),О. Ф. Новікова (1.1.3; 5.1; 5.2; 5.3), К. В. Павлов (2.2), О. В. Панькова (5.1), М. Г. Пивоваров(3.5), М. Є. Рогоза (4.2), Є. В. Савельєв (1.1.2; 3.2; розділи 8 та 9), В. Є. Сафонова (7.2; 7.4),

А. Г. Семенов (3.3), А. В. Сидорова (2.1), В. А. Ткаченко (4.2; 5.2), А. С. Цумаева (6.3),М. Г. Чумаченко (вступ; 3.1; висновки), А. А. Чухно (1.2), О. С. Шилець (6.1),

Н. Л. Шлафман (4.3), С. І. Юрій (1.1.2; 3.2; розділи 8 та 9)

Рецензенти:Амоша О. І. — академік НАН України, д�р екон. наук, професор;Білопольський М. Г. — д�р екон. наук, професор

Науковий редактор:Ляшенко В. І. — д�р екон. наук

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту економіки промисловості НАН України(протокол № 4 від 14.04.2010 р.)

Г54Глобальна економічна криза 2008–2010 років: світовий досвід та шляхи подолання

в Україні : монографія / [В. П. Антонюк, С. С. Аптекар, Н. А. Балтачеєва та ін.] ; підзаг. ред. В. І. Ляшенка. — Донецьк : Юго�Восток, 2010. — 414 c.

ISBN 978�966�374�520�6

Монографія дає аналіз причин та витоків глобальної економічної кризи 2008–2010 років. Висвітлюєекономічні, фінансові та соціальні аспекти цього явища. В книзі пропонується бачення шляхів виходуекономіки України з кризи з точки зору членів Академії економічних наук України.

Для науковців, викладачів, аспірантів і студентів економічних вищих навчальних закладів, працівниківорганів влади всіх рівнів, керівників і менеджерів підприємств та організацій.

УДК 33.05,044.372(477)ББК У9(4УКР)0,183

ISBN 978,966,374,520,6 © Колектив авторів, 2010

3

ЗМІСТ

ВСТУП ....................................................................................................................................................... 5

ЧАСТИНА 1ЕКОНОМІЧНІ ТА ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ КРИЗИ

Розділ 1МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ:РЕТРОСПЕКТИВА, ГЕНЕЗА, ПЕРСПЕКТИВИ

1.1. Кризові явища у світовій економіці: методологія дослідження та механізми подолання ..................... 91.1.1. Ринкова економіка — потенційне джерело криз ...................................................................................... 91.1.2. Каталізатори створення сучасної передкризової і кризової ситуації ..................................................... 161.1.3. Глобальний характер сучасної кризи ....................................................................................................... 241.2. Сучасна фінансово�економічна криза: природа та шляхи її подолання ............................................... 341.2.1. Природа і типи економічних криз ........................................................................................................... 341.2.2. Сучасна фінансова криза та її зв’язок з економічною кризою ............................................................... 391.2.3. Шляхи і методи подолання кризи ........................................................................................................... 491.3. Оцінка впливу поточної фінансової й економічної кризи на глобальні потоки прямих

іноземних інвестицій ............................................................................................................................... 541.4. Зовнішня рецесія та її вплив на макроекономічну дестабілізацію в Україні ........................................ 63

Розділ 2 ФІНАНСОВО,КРЕДИТНІ ВИТОКИ КРИЗИ

2.1. Кредит та банківська система сучасної економіки та вплив їх на кризові проявиу світовому господарстві .......................................................................................................................... 77

2.2. Глобальні аспекти подолання сучасної фінансової кризи ..................................................................... 862.3. Регуляторна політика Національного банку України в умовах кризи:

спроба ретроспективного аналізу ......................................................................................................... 1032.4. Антикризові інструменти фінансової стабілізації ................................................................................ 120

Розділ 3ВПЛИВ КРИЗИ НА ПРОВІДНІ ГАЛУЗІ

ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1. Ситуація на внутрішньому та зовнішньому ринках продукціїбазових галузей економіки .................................................................................................................... 140

3.2. Проблеми розвитку гірничо�металургійного комплексу і можливі шляхиїх вирішення ........................................................................................................................................... 159

3.3. Антикризове управління підприємствами автомобілебудування ....................................................... 1733.3.1. Моделювання процесу оцінювання стратегічної гнучкості

автомобілебудівного підприємства ....................................................................................................... 1743.3.2. Оцінювання рівня стратегічної гнучкості автомобілебудівних підприємств...................................... 1783.3.3. Пропозиції щодо антикризового управління підприємствами автомобілебудівної

промисловості України .......................................................................................................................... 1833.4. Особливості кризи у будівельному комплексі ...................................................................................... 1873.5. Наслідки кризи на селі та шляхи їх подолання у малому бізнесі ......................................................... 191

Розділ 4 МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ АНТИКРИЗОВОЇ СТРАТЕГІЇ

4.1. Регіони як центри інноваційного розвитку в подоланні кризових явищв економіці ............................................................................................................................................. 206

4.2. Механізм адаптації підприємства до зовнішнього середовища через реструктуризацію ................... 2154.3. Антикризові заходи підтримки підприємницького сектору ................................................................ 226

4

4.4. Полікритеріальна діагностика як інструмент підвищення ефективності систем управлінняпідприємств у кризових умовах ............................................................................................................. 235

ЧАСТИНА 2СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КРИЗИ

ТА ПІСЛЯКРИЗОВОГО РОЗВИТКУ

Розділ 5СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ КРИЗИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

5.1. Економічна криза в світі та Україні у контексті соціальної справедливості ....................................... 2515.2. Економічна криза як соціальний стрес: оцінка населенням України наслідків економічної

кризи та важелі згуртованості суспільства ............................................................................................ 2595.3. Пріоритети державного регулювання бюджетного фінансування соціального розвитку

в умовах кризи ........................................................................................................................................ 2725.4. Вплив сучасної кризи на ментальні особливості, психологічні орієнтації

та настанови населення України ........................................................................................................... 279

Розділ 6АНТИКРИЗОВІ СТРАТЕГІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ,ПІДВИЩЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

ТА ЗАХИЩЕНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

6.1. Механізм реалізації антикризової стратегії в роботі з персоналом ..................................................... 2856.2. Шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу ................................................... 2966.3. Пріоритети розвитку системи соціального захисту населення в Україні у посткризовий період ...... 3036.4. Напрями підвищення соціальної активності, стабілізації зайнятості та доходів населення

в умовах економічної кризи .................................................................................................................. 3216.5. Роль недержавного пенсійного забезпечення у посткризовій Україні ............................................... 332

Розділ 7ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ —

ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИПОСТКРИЗОВОГО РОЗВИТКУ

7.1. Імператив інноваційного розвитку економіки України....................................................................... 3377.2. Інновації і модернізація вищої освіти — основний ресурс інноваційного

прориву України .................................................................................................................................... 3447.3. Напрями підвищення інноваційного потенціалу і ефективності вищої школи

у посткризовий період ........................................................................................................................... 3527.4. Використання ринкових можливостей реалізації освітніх інновації

у вищій школі України ........................................................................................................................... 360

Розділ 8МІЖЦИВІЛІЗАЦІЙНІ І МІЖКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ ПОСТКРИЗОВИХ РЕФОРМ

8.1. Орієнтири українських реформ у світлі формування нового світового економічного порядку ........ 3688.2. Нова хвиля економічних реформ на виході з кризи: орієнтація на підвищення

рівня інтегрованості ............................................................................................................................... 378

Розділ 9ДОВІРА В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ:

УКРАЇНСЬКИЙ І МІЖНАРОДНИЙ ВИМІРИ

9.1. Довіра як категорія економічної науки ................................................................................................. 3869.2. Довіра в системі міжнародних економічних відносин ......................................................................... 3959.3. Довіра на валютно�фінансовому ринку України .................................................................................. 3999.4. Менеджмент довіри ............................................................................................................................... 404

ВИСНОВКИ .......................................................................................................................................... 409

5

ВСТУП

Сучасна ситуація, що склалася в економіці України, характеризується одним словом — КРИЗА! З іншогобоку — це своєрідний «момент істини», який дає нам нагоду визначитися, який свій доробок ми, як елітаекономічної думки країни, можемо запропонувати народу, країні та владі у найближчій та більш віддаленійперспективі.

Звернімося до іноземного досвіду. Американський Інститут бізнесу і ЗМІ (Business & Media Institute)склав список найгірших економічних міфів, які тиражувала преса протягом минулого 2008 року — першогороку глобальної економічної кризи.

Перший у списку — міф про новий Новий курс. Пов’язуючи вихід із Великої депресії з діями адмініст�рації Франкліна Делано Рузвельта, відомими як «Новий курс», аналітики й оглядачі вбачають вихід із кризиу патерналістських заходах потужного уряду. Так, на обкладинці журналу Time за 24 листопада 2008 р. буврозміщений колаж: відоме фото Рузвельта в автомобілі, але замість обличчя 32�го президента — зображен�ня щойно обраного Барака Обами й гасло: «Новий новий курс — чого має навчитися Обама в Рузвельта».Нагадаємо, що 1933 року, коли США охопили найбільш руйнівна системна криза, масове зубожіння насе�лення й безпрецедентне падіння довіри людей до влади, великий президент, приймаючи офіс, сказав: «Еко�номічну систему, за якої гонитва за прибутком призводить до руйнації добробуту народу, слід або повністювідкинути, або фундаментально змінити».

Тому для своєї нової економічної політики він визначив чотири стовпи: 1) посилення ролі держави якрегулятора ринків, арбітра, який стежить за дотриманням чесних правил гри, й надійного постачальникапублічних послуг; 2) підвищення ролі державних витрат як важеля перерозподілу доходів на користь мало�забезпечених; 3) заохочення платоспроможного попиту населення для стимулювання економічного зрос�тання; 4) жорстке антимонопольне регулювання. Всі ці кроки мали базуватися на соціальному партнерстві(багаті не можуть бути по�справжньому багатими, якщо в суспільстві є по�справжньому бідні) й соціальнійвідповідальності великого бізнесу.

На другому місці — міф про повторення Великої депресії. Тільки агенції ABC, CBS та NBC порівнювалив останні місяці ситуацію з депресією 1930�х майже понад 200 разів. Щоправда, ґрунтовного порівняльногоаналізу досі не проведено. До речі, у 1929 році стрімке погіршення економічної ситуації відбувалося на тліоптимістично налаштованої преси. Співвідношення добрих і поганих новин було 4 до 1 на користь пози�тивних, зараз це співвідношення — 6 до 1 на користь негативних. Незрозуміло, чи висвітлюють медіа кризучи провокують її?

Третє місце — за міфом про те, що вартість нафти тільки зростатиме. У першій половині 2008 рокумедіа майже одноголосно прогнозували подальше стрімке зростання цін на нафту й газ. Аналітики GoldmanSachs передбачали, що ціни сягнуть $200 за барель, а один з експертів, відповідаючи на запитання корес�пондента NBC, обіцяв навіть $300–400 за барель. Це було ще 1 липня 2008 р., а вже 10 грудня вартість баре�ля нафти становила $45. Були, звісно, й експерти, що дотримувалися іншої думки, але преса зацікавиласяними занадто пізно — лише восени.

Четверте місце посів міф про хвору економіку, яку вилікують лише грошові вливання у компанії, щобанкрутують. Економічна криза виглядає як змагання урядів світу з виділення грандіозних бюджетних сумдля порятунку великих компаній, що опинилися на грані краху, і щоразу ЗМІ пояснюють ці заходи тим, щоінакше сталася б катастрофа, «повторилася Велика депресія». В той же час головний економіст BenchmarkFinancial Network, охарактеризував такі дії як «велику перекачку багатства від основної маси платників по�датків до неефективних менеджерів та пов’язаних із ними корумпованих бюрократів».

Завершує список міф про загибель капіталізму. Передовиця Washington Post від 10 жовтня 2008 р. ого�лосила «капіталізм в американському стилі» жертвою кризи… Але на практиці, за оцінками деяких амери�канських аналітиків, криза навпаки — означає загибель паростків соціалізму. У редакційній колонці TheJournal від 12 липня, присвяченій Fannie Mae та Freddie Mac — першим збанкрутілим інвестиційним фон�дам, сказано, що вони «…давно практикували соціалізм у його найгіршій формі, коли прибутки приватизо�вано, а ризики — усуспільнено».

2009 рік, ймовірно, став найгіршим для глобальної економіки з часу Другої світової війни, з очікува�ним падінням світового ВВП, за оцінками Світового банку, до двох відсотків. Антикризові програми майже

6

в усіх країнах світу майже не принесли бажаного ефекту. За оцінками експертів Міжнародного валютногофонду (МВФ) спад глобального ВВП сягнув 0,5–1 %. Хоча ще в січні 2009 р. МВФ прогнозував його зрос�тання на 0,5 %.

Політика зниження облікових ставок центробанками не принесла очікуваного результату. Комерційнібанки не лише не скоротили своїх ставок за кредитами, але й, у деяких випадках, навпаки, ускладнилиумови видачі позик. Основні надії у МВФ пов’язують із фіскальними методами стимулювання, щоправда,вони впроваджуються не так швидко, як того вимагає ситуація. Зволікання із вживанням антикризовихзаходів, особливо на фінансовому ринку, призведе до поглиблення рецесії, попереджають у МВФ. Подаль�ше зниження цін, на яке розраховують покупці й підприємства, змусить їх відкласти витрати, що теж можезатягти кризу. Поки індекс цін у розвинених економіках продовжує падати. За прогнозами МВФ, дефляціязбережеться до середини 2009 року.

На стабілізацію фінсектору «велика двадцятка» уже спрямувала майже 28 % ВВП. Із бюджетів країнG20 виділено допомогу в розмірі 1,8 % ВВП. Однак у Фонді вважають, що цього недостатньо і обсяги вли�вань необхідно збільшити хоча б до 2 % ВВП.

Адміністрація Барака Обами затвердила приватно�державну інвестиційну програму очищення амери�канської фінансової системи від поганих активів. ЇЇ вартість становитиме $75–100 млрд. Програма скла�дається з двох частин — продажу неякісних кредитів (високоризикової іпотеки та позик під заставу комер�ційної нерухомості) і проблемних сек’юритизованих інструментів (іпотечних облігацій). Банки зможутьочистити свої баланси від кредитів шляхом продажу позик інвесторам на аукціонах, організованих Феде�ральною корпорацією страхування депозитів (FDIC). Кожна угода буде профінансована власним коштомприватних фондів і за рахунок державного капіталу (50 % грошей вносить приватний інвестор, ще 50 % —держава). При викупі кредитів інвестори під гарантії Федеральної корпорації страхування депозитів змо�жуть залучати позики, що вшестеро перевищують суму угоди. В аукціонах зможуть взяти участь будь�якіінвестори — страхові компанії, пенсійні фонди й навіть індивідуальні інвестори. Придбання іпотечних об�лігацій забезпечать до п’яти управляючих компаній, відібраних урядом. Їхнє головне завдання — залученняприватного капіталу до угод.

Міністерство фінансів у свою чергу надасть управляючим кредити на суму до 300 % власних коштівкомпаній. У міністерстві очікують, що в процесі реалізації програми банкам вдасться продати проблемнікредити та цінні папери на $500 млрд. Згодом сума може вирости до $1 трлн. Банки, позбувшись «токсич�них» активів, відновлять кредитування й довіру до фінансового сектору в цілому.

З іншого боку, навіть країни, що розвиваються, які все робили правильно — проводили більш зваже�ну макроекономічну і регулятивну політику, ніж США — відчувають вплив кризи. Незважаючи на значнескорочення експорту, Китай продовжить своє зростання, однак повільнішими темпами, ніж це було заостанні роки. Влада Китаю стверджує, що виявила перші ознаки стабілізації економіки. За словами ди�ректора Центру розвитку й досліджень при Держраді КНР Чанг Ютая, Піднебесна має всі шанси статипершою країною у світі, що вийде з кризи та зможе підтримувати стабільне зростання у середньо — ідовгостроковій перспективі.

За оцінками уряду КНР, реалізація антикризових заходів додасть до економічного зростання республ�іки цього року 1,9 %, що допоможе досягти запланованих 8 % зростання ВВП. Втрати від різкого падінняекспорту Китай компенсує державними вливаннями в економіку, які вже принесли результат. За перші двамісяці 2009�го інвестиції в КНР зросли на 26,5 %, а обсяги банківського кредитування збільшилися вчетве�ро завдяки надходженню коштів, передбачених антикризовою програмою вартістю $585 млрд. Поки Китайсправляється із глобальною рецесією краще за інші країни: державі вдалося швидко прийняти план держ�витрат, а місцеві банки не так суттєво постраждали від фінансової кризи. Втім, міжнародні організації неподіляють оптимізму китайської влади. І МВФ, і Світовий банк понизили прогнози зростання економікиКитаю до 6,7 % та 6,5 % відповідно. За оцінками експертів, доти, поки не будуть вжиті заходи, криза до�дасть у ряди збіднілих додатково близько 200 млн. людей.

В перші два місяці 2009 року найбільше падіння промислового виробництва в країнах СНД за данимиМіждержавного статистичного комітету Співдружності зазначено в Україні. Варто відзначити, що в по�рівнянні з аналогічним періодом 2008 року падіння склало 32,8 %. При цьому трохи краще показники уМолдові, де промвиробництво скоротилося на 26,3 %. Третій рядок серед найгірших займає Киргизія(25,1 %), а четвертий — Росія (14,6 %). Також повідомляється, що промисловість інших держав СНД вияви�ла значно більшу стійкість до кризи, хоча спаду не вдалося уникнути нікому. У Вірменії він склав 9,7 %, уТаджикистані — 6,6 %, в Казахстані — 3,2 %, а в Азербайджані — 2,6 %. У той же час, найлегше пережилокризу виробництво Білорусі, де спад склав тільки 2,3 %. Грузія, Туркменія і Узбекистан інформацію простан промисловості за цей період не надали. В цілому в СНД обсяг промислової продукції впав на 15 %, аВВП скоротився на 10 %. Роздрібний товарооборот зменшився на піввідсотка.

Крім того, лідером по інфляції також була Україна, де споживчі ціни в січні�лютому виросли на 21,6 %в порівнянні з першими двома місяцями 2008 року. Друге і третє місце зайняли Киргизстан і Білорусь. Прицьому найнижча інфляція у Вірменії — 2,5 %. У Росії інфляція в перші місяці 2009 року в річному вираху�ванні склала 13,6 %. Нагадаємо, що українські підприємства ГМК в січні�березні 2009 року, за попереднімиданими, скоротили виробництво чавуну, сталі і прокату на 33–38 % у порівнянні з аналогічним періодом2008 року, залізорудної сировини — на 20–34 %. Таким чином українська промисловість постраждала відкризи найсильніше в СНД.

7

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) свого часу оприлюднив черговий щорічнийзвіт про якість проживання населення України за 2008 рік. З результатів проведеного дослідження випли�ває, що Україна у загальному рейтингу 63 країн просунулася аж на чотири позиції вгору: з 57 на 53. Намвдалося випередити таких потужних конкурентів, як Росія (57 місце) і навіть Туреччина (54 місце), вступякої до ЄС у близькому майбутньому — цілком реальна перспектива. З іншого ж боку, середній бал Україниза якістю життя в минулому році зменшився з 3,24 до 3,17 за п’ятибальною шкалою. Важливість даногодослідження в тому, що зниження показника ефективності життя було зафіксовано ще до кризи. З цьогоможна зробити важливий висновок, що економічна криза тільки посилила проблеми (а не породила їх!), зякими стикалася Україна, та позбавила нас частини тих переваг, якими ми могли б пишатися.

Наскільки добре живе населення у різних країнах, визначали за кількома показниками: економічнийта суспільний добробут, розвиток освіти, охорона здоров’я та стан довкілля. Найбільшого прогресу, за оці�нками фахівців Центру, Україна досягла у сфері суспільства, де почало зменшуватися майнове розшаруван�ня населення. Зменшилася кількість безробітних. Однак через економічний катаклізм позитивна тенден�ція ризикує виявитися не стійкою.

У секторі охорони здоров’я та довкілля принципових змін не відбулося. В сегменті освіти експертизафіксували найбільше падіння рейтингу (з 34 позиції зниження відбулося до 49) та середнього балу. Причому слід нагадати, що саме освіта завжди вважалася однією з конкурентних переваг України.

Стосовно показника економічного добробуту, то отримані під час дослідження макроекономічні по�казники вселяли оптимізм. Тепер же привид економічної рецесії стає цілковитою реальністю, тому слідготуватися до зниження інвестиційного потенціалу та зростання податкового тиску на населення протягомкількох років. Останньому сприятиме закриття так званого «вікна можливостей» (означає співвідношеннякількості працездатного і непрацездатного населення). Крім того, через кризу значна частина працюючоїмолоді втратить свою роботу. Зниження ж рівня державного фінансування на фундаментальні дослідженнята науку ще більше понизить інноваційний рівень країни, що у перспективі вибиває з під ніг українськоїекономіки ѓрунт для модернізації матеріальних засад розвитку.

Ще одна особливість докризового періоду, яка яскраво свідчить про справжній рівень життя суспіль�ства, — регіональний розвиток. Впадає у вічі дуже велика регіональна нерівність у всіх п’яти аналізованихсферах. Для прикладу, розмір ВВП на особу в Києві вшестеро більший за відповідний показник у Чернів�цях. Інші критичні показники також дуже відрізняються залежно від областей. За оцінками експертів Цен�тру, найкраще людям живеться у Києві та Севастополі, Харківській та Закарпатській областях. Поява налідируючих позиціях двох міст, на думку експертів, цілком закономірна, особливо, якщо зважити на їхнійособливий статус та суто урбаністичну специфіку. Однак показники областей лідерів дуже різняться. Так,Закарпатська область займає передостаннє місце за розміром ВВП серед решти регіонів, але у сфері сусп�ільства та охорони здоров’я вона здобула високу оцінку. Харківська область продемонструвала непоганіекономічні показники (зосереджено чимало виробничих потужностей), але з екологією не складається.

Регіонами�аутсайдерами у питанні якості життя в 2008 році стали чотири високорозвинуті промисловіобласті на сході України: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька. Тому експерти Центру дійшливисновку, що не завжди порівняно високий рівень економічного розвитку означає кращу якість життя.Питання не в економіці, а в тому, що всі розрахунки якості рівня проживання регіонів проводяться на пост�радянській базі, тому вони не об’єктивні та не адекватні, вважає голова Держкомпідприємництва та ака�демік нашої Академії Олександра Володимирівна Кужель. «За сімнадцять років незалежної України ніхтоне зробив аудит регіонів. Ніхто сьогодні не знає масштабів всіх наявних ресурсів у регіонах», — уточнюєвона. На її думку, це підтверджує список названих аутсайдерів, які насправді є регіонами�донорами длядержавного бюджету, тобто і для решти областей.

З точки зору заступника директора з наукової роботи Інституту світової економіки і міжнародних відно�син НАН України Валерія Новицького, невідповідність між соціальним рівнем життя та рівнем економіч�ного розвитку регіону пов’язана з тим, що «в українській економічній політиці щось неправильно». І цепотрібно виправляти. «Країна перебуває у полоні примітивних гасел лібералізації формування ринковоїекономіки. Україна продовжує будувати економіку, від якої почали відмовлятися ще на початку ХХ сто�ліття», — вважає він, а для подолання економічних дисбалансів слід дбати про розвиток перспективнихнапрямів виробництва не у якомусь конкретному регіоні, а в усіх. Ситуація з падінням попиту на продукціюукраїнських металургів та хіміків повинна змусити владу подумати про створення більшого поля для еконо�мічної страховки та про модернізацію економіки.

Тому варто виділити глобальні та внутрішні складові цієї кризи з метою визначення відповідних за�ходів щодо подолання її наслідків.

ЧАСТИНА 1

ЕКОНОМІЧНІТА ФІНАНСОВІАСПЕКТИ КРИЗИ

9

Розділ 1

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩУ СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ:

РЕТРОСПЕКТИВА, ГЕНЕЗА, ПЕРСПЕКТИВИ

1.1. Кризові явища у світовій економіці:методологія дослідження та механізми подолання

1.1.1. Ринкова економіка — потенційне джерело кризОднією із найсуттєвіших рис і найзагадковіших особливостей ринкової економіки є її циклічний роз�

виток — рух суспільного виробництва від однієї кризи до наступної. За період з першої промислової кризив Англії (1825 р.) дотепер відбулося понад 20 економічних циклів, передумови й безпосередні причини якихдосліджували й досліджують відомі вчені світу. Всі вони обґрунтовують власні концепції циклічного роз�витку економіки, по�різному підходять до пояснення причин виникнення криз і механізмів їх подолання.Єдине, що об’єднує їх погляди з цього питання, є висновок щодо розвитку суспільного виробництва незгідно прямій, а згідно хвилеподібній лінії. Решта методологічних питань залишається недостатньо дослід�женою, що підтверджується нерозвинутими механізмами попередження економічних криз та виходу з них.Причому це стосується не тільки України, але й інших (в тому числі розвинутих) країн.

На відміну від ринкової, в натуральній економіці продукти харчування, одяг, взуття, предмети домаш�нього ужитку, знаряддя праці та ін. виробляються або здобуваються тільки для власного споживання. Іншимисловами, продукти і послуги тут не приймають форму товарів, а використовуються виключно для задово�лення власних потреб. На відміну від ринкової в централізовано керованій економіці панує державна фор�ма власності. Основні, а також менш значущі економічні рішення ухвалюються на вищому рівні управлін�ня адміністративно і у вигляді команд, обов’язкових для виконання, доводяться до кожної економічноїодиниці. Ринкова ж економіка характеризується двома найважливішими особливостями: по�перше, в такійекономіці підприємці самостійно відповідають за свої дії; по�друге, підприємці самостійно ухвалюють рішен�ня, орієнтуючись на ринкові сигнали. Такими сигналами для них є ціни. Характеризуючи ринкову еконо�міку, А. Сміт писав: «Підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує власну вигоду, причо�му в цьому випадку він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри.Переслідуючи свої власні інтереси, він часто дієвішим способом служить інтересам суспільства, чим тоді,коли свідомо прагне служити їм» [3, с. 25].

Розглянемо детальніше позитивні і негативні сторони ринкової економіки. Достоїнства ринкової систе�ми знаходять підтвердження в її аналізі і практиці функціонування. Два з них заслуговують особливої уваги:ефективність розподілу ресурсів і свобода. Основний економічний аргумент на користь ринкової системиполягає в тому, що вона сприяє ефективному розподілу ресурсів. Згідно цій тезі конкурентна ринкова системанаправляє ресурси у виробництво тих товарів і послуг, в яких суспільство більше всього має потребу. Вонадиктує застосування найбільш ефективних методів комбінування ресурсів для виробництва і сприяє розробціі впровадженню нових, ефективніших технологій виробництва. Коротше кажучи, поборники ринкової сис�теми доводять, що «невидима рука» таким чином управляє особистою вигодою, що вона забезпечує суспіль�ство виробництвом найбільшої кількості необхідних товарів з наявних ресурсів. Це, отже, припускає макси�мальну економічну ефективність. Саме ця презумпція ефективності розподілу примушує більшість економістівсумніватися в необхідності урядового втручання у функціонування вільних ринків або урядового регулюван�ня їх операцій, за винятком тих випадків, коли таке втручання стає вимушеним.

Важливим неекономічним аргументом на користь ринкової системи служить та обставина, що вонаробить ставку на роль особистої свободи. Одна з фундаментальних проблем організації суспільства полягаєв тому, як координувати економічну діяльність безлічі індивідів і підприємств. Відомо, що існують два спо�соби здійснення такої координації: один — це централізоване використання заходів примушення; інший —це добровільна співпраця через посередництво ринкової системи.

Лише ринкова система здатна координувати економічну діяльність без примусу. Ринкова система пред�ставляє свободу підприємництва і вибору; природньо, на цій основі вона і досягає успіху. Підприємців іробочих не перегонять по урядових директивах з однієї галузі в іншу, щоб забезпечити виконання виробни�чих завдань, встановлених будь�яким всемогутнім урядовим відомством. Навпаки, при ринковій системівони вільно можуть добиватися збільшення власної вигоди, звичайно, винагород і покарань, які вони от�римують від самої ринкової системи. Таким чином, конкурентна ринкова система, як стверджують її при�хильники, сприяє ефективності розподілу ресурсів і особистій свободі.

10

Аргументація проти ринкової системи дещо складніша. Критики ринкової економіки обґрунтовуютьсвою позицію доводами згасання конкуренції. Критики стверджують, що капіталістична ідеологія допус�кає і навіть стимулює згасання свого головного контрольного механізму — конкуренції. Вони вважають,що існує два основні джерела ослаблення конкуренції як контрольного механізму. По�перше, хоча з сусп�ільної точки зору конкуренція бажана, вона більше всього докучає індивідуальному виробникові своєюбезжальною дійсністю. Вільному індивідуалістичному середовищу в капіталістичній системі нібито влас�тиво те, що підприємці в гонитві за прибутком і в прагненні поліпшити свої економічні позиції намагають�ся звільнитися від обмежувальних пут конкуренції. Злиття фірм, таємні змови компаній, нещадна конку�ренція — все це сприяє ослабленню конкуренції і ухиленню від її регулюючої дії. Понад 200 років томуАдам Сміт сформулював цю тезу таким чином: «Представники однієї і тієї ж галузі рідко зустрічаються одинз одним, але коли така зустріч відбувається, бесіда між ними завершується змовою проти публіки або якимсьманевром з метою підвищити ціни» [3, с. 41]. По�друге, деякі економісти стверджують, що сам технічнийпрогрес, який ринкова система заохочує, сприяє занепаду конкуренції. Новітня технологія, як правило,вимагає використання дуже великих кількостей реального капіталу, крупних ринків, комплексного, цент�ралізованого і строго інтегрованого ринку, багатих і надійних джерел сировини. Такого роду технологія оз�начає необхідність в існуванні фірм�виробників, що є великомасштабними не тільки в абсолютних величи�нах, але також і по відношенню до розмірів ринку. Іншими словами, досягнення максимальної ефектив�ності виробництва на основі застосування новітньої технології часто вимагає існування невеликого числакрупних фірм, а не великого числа дрібних. Ці економісти вважають, що у міру звуження конкуренції слаб�шає і ринкова система як механізм ефективного розподілу ресурсів. В результаті, у міру ослаблення конку�ренції, підривається також суверенітет споживача, ринкова система втрачає свою здатність розподілятиресурси в точній відповідності з бажаннями споживачів.

Існують і інші доводи проти визнання ефективності ринкової системи. Це, по�перше, нерівний роз�поділ доходу. Критики�соціалісти в числі іншого стверджують, що ринкова система дозволяє найбільш здат�ним або спритним підприємцям накопичувати величезну кількість матеріальних ресурсів, причому правоспадкоємства з часом підсилює цей процес накопичення. Такий процес, крім кількісних і якісних відмінно�стей в людських ресурсах, що поставляються домогосподарствами, породжує в ринковій економіці надзви�чайно нерівний розподіл грошових доходів. В результаті сім’ї різко розрізняються між собою по здатностіреалізувати свої потреби на ринку. Багаті володіють набагато більшою кількістю грошей, чим бідні. Звідсиробиться висновок: ринкова система виділяє ресурси на виробництво вишуканих предметів розкоші длябагатих за рахунок ресурсів на виробництво предметів першої необхідності для бідних. По�друге, — це по�рушення ринкового механізму і зовнішні чинники. Критики посилаються на два важливі приклади пору�шення ринкового механізму. По�перше, ринкова система може не зуміти врахувати всі вигоди і витрати,пов’язані з виробництвом і споживанням певних товарів і послуг. Річ у тому, що деякі вигоди і витрати є повідношенню до ринку зовнішніми в тому сенсі, що вони припадають на частку інших економічних агентів,що не є безпосередньо покупцями і продавцями. Такі вигоди і витрати називаються зовнішніми, або виго�дами і витратами переливу. Наприклад, споживчий попит, що враховується ринком, виражає лише задово�лення, що отримується індивідуальними споживачами, які купують товари і послуги; він не відображаєтого факту, що покупка таких послуг, як вакцинація і освіта, приносить задоволення всьому суспільству вцілому.

Рівним чином і виробники приймають рішення про виробництво продукції, засновані лише на облікутих витрат, які їм диктує ринок, і не відображають зовнішні витрати, тобто витрати, які припадають начастку суспільства в цілому, як, скажімо, різні форми забруднення навколишнього середовища. Проблематут полягає в наступному: там, де попит на пропозицію не відображає точно всі вигоди і всі витрати вироб�ництва, тобто де існують зовнішні вигоди і витрати, ринкова система не здатна забезпечити такий розподілресурсів, який найкращим чином задовольняє потреби суспільства.

І, по�третє, — це порушення ринкового механізму і суспільні блага. Другий приклад порушення рин�кового механізму обумовлений тим, що ринкова система враховує лише індивідуальні потреби. Існує бага�то потреб в таких товарах і послугах, виробництво яких не може фінансуватися індивідами через посеред�ництво ринку. Наприклад, такі товари і послуги, як автомагістралі, боротьба з повенями, національна обо�рона, не можуть бути куплені в бажаній кількості домогосподарствами на індивідуальній основі. Ринковасистема не здатна враховувати такі суспільні і колективні потреби. І останній довід — це нестійкість ринків.Нарешті, багато економістів вважають, що ринкова система є недосконалим механізмом забезпечення по�вної зайнятості і стабільного рівня цін. Критичні зауваження щодо ринкової системи досить точні і дужесерйозні, щоб їх можна було ігнорувати.

У ринковій економіці кожен підприємець при ухваленні рішень орієнтується на рівень ринкових цін.Високий рівень цін на яку�небудь продукцію — це сигнал для підприємця про необхідність розширення їївиробництва. Затоварювання продукції і зниження ринкових цін на неї, навпаки, вимушує підприємцівскорочувати її виробництво або взагалі йти з даної галузі. В результаті безперервного руху цін на різну про�дукцію і зміни прибутковості підприємств в різних галузях виробництва відбувається переміщення капі�талів між цими галузями. Капітали спрямовуються з галузей з низькою прибутковістю в галузі з вищоюприбутковістю, тобто у високорентабельні галузі.

У цьому випадку ринок виконує інформаційну і регулюючу функції. Завдяки ринку в господарстві країнив цілому відбувається найбільш ефективний розподіл ресурсів між різними галузями. Поза сумнівом, що

11

ринок грає позитивну роль, коли приводить до ефективного розподілу ресурсів між різними видами вироб�ництва відповідно до існуючої системи потреб. Сигнал від споживача до виробника поступає безпосеред�ньо на ринку, минувши будь�яких посередників. Затоварювання і зниження цін або дефіцит і підвищенняцін — це надійні сигнали�команди, які наздоганяють підприємця набагато швидше, ніж якби вони посту�пали у вигляді директив і розпоряджень спеціальних організацій.

У ринковій економіці досягаються не тільки ефективний розподіл ресурсів, але і їх ефективне викори�стання. Воно здійснюється за допомогою того ж механізму цін. Кожен підприємець чекає від ринкової цінивідшкодування своїх витрат і отримання деякого прибутку. Оскільки ціну встановлює не окремий підприє�мець, а ринок в цілому, виконуючи тим самим ціноутворюючу функцію, підприємцеві слід ретельно стежи�ти за рівнем витрат виробництва своєї продукції. Необхідно добиватися їх зниження. Це вірний шлях отри�мання прибутку і процвітання будь�якої фірми.

Проте вказане не означає, що ринкова економіка вільна від недоліків. Ринкова економіка за допомо�гою своїх інструментів хоч і направляє виробництво на задоволення потреб найбільш коротким і тому най�швидшим шляхом, абсолютно байдужа до змісту і видів самих потреб. Задовольняються тільки платоспро�можні потреби, а це зовсім не означає, що вони є найбільш насущними в даний момент.

У суспільстві, де доходи розподіляються украй нерівномірно, структура виробництва не може бути оп�тимальною, оскільки в структурі потреб значну питому вагу мають потреби людей з високими доходами,які не відносяться до розряду насущних. Виробництво багатьох товарів (так званих суспільних товарів) рин�кова економіка або не стимулює зовсім або стимулює в недостатньому ступені.

Ринкова економіка не здатна сама по собі протистояти таким явищам як монополізм, інфляція, безро�біття, надмірна (не обумовлена відмінностями в праці) диференціація доходів, циклічний характер еконо�мічного розвитку, що виражається в регулярній зміні періодів економічного підйому періодами економіч�них спадів. Більш того, всі ці негативні явища внутрішньо властиві ринковій економіці і свідчать про їїнедосконалість і обмеженість.

Слід вказати ще на одне вразливе місце ринкової економіки. Оскільки поведінка господарюючихсуб’єктів в ринковій економіці визначається необмеженим прагненням до отримання прибутку, це можепривести і часто приводить до виникнення суспільної атмосфери, в якій втрачаються такі цінності, як взає�мовиручка, здатність прийти на допомогу, розуміння іншого, відчуття причетності, забезпечення гіднихлюдини умов праці і ін. Тому ринкові принципи господарювання можуть бути прийнятними тільки тоді,коли конкуренція підкоряється певним нормам, регулюючим її якість, тобто вона не ведеться недобросов�існими засобами, не ґрунтується на обмані, не пов’язана з дискримінацією і не приводить до розорення.

Названі негативні властивості ринкової економіки настільки серйозні, що ігнорувати їх не можна. Всікраїни, що вибрали ринкову економіку як основу свого розвитку, в той же час намагаються використовува�ти економічні інструменти і механізми ухвалення економічних рішень, а також форми власності, не влас�тиві моделі ринкової економіки в чистому вигляді. Використання крім ринкових інших, неринкових інстру�ментів і механізмів ухвалення рішень, доповнення приватної форми власності іншими формами власностіздійснюють шляхом посилення активного втручання держави в економіку за допомогою відповідних інстру�ментів і механізмів. Тільки за допомогою цих державних інструментів вдається нейтралізувати багато нега�тивних наслідків ринкової економіки.

Ринкова економіка в чистому вигляді не існує в жодній країні, але вона корисна як модель, що викори�стовується в аналітичних цілях, як норма, еталон, з яким можна порівнювати реальну економіку. Сучасна жекономіка у всіх країнах — це змішана економіка, що характеризується поєднанням елементів різних еко�номічних систем, заснованих на застосуванні відповідних економічних, соціальних і інших інструментів. Убільшості країн переважають ринкові елементи в таких поєднаннях, що це дозволяє називати їх країнами зринковою економікою, зрозуміло, з відомою часткою умовності.

Щодо України, сучасна світова економічна криза завдає значних збитків національній економіці. Заданими фахівців, саме в Україні криза виявляє свої руйнівні ознаки найбільш потужно. Так, тільки за лис�топад 2008 року ВВП країни знизився на 14,4 %; падіння промислового виробництва зросло з 19,8 % у жовтнідо 28,6 % у листопаді. Майже третина промислового виробництва зникла. Такого падіння економіка Украї�ни не зазнавала за всі роки незалежності. (Найбільший рівень падіння спостерігався у 1994 році, коли про�мислове виробництво скоротилося на 27,3 %). Бюджет 2009 року було прийнято з дефіцитом у 31,1 млрд.грн., що складало 3,1 % ВВП, а за попередніми оцінками фахівців, виконано на 81 %, і його дефіцит пере�вищує 100 млрд. грн. Намагаючись врятуватися від світової фінансової кризи, у 2009 році Україна влізла втакі борги, порівняно з якими сама криза багатьох вже лякати перестала. Згідно даним Міжнародного аген�тства Credit Market Analysis, у рейтингу світової ризикованості внесків у державні боргові зобов’язання Ук�раїна посідає перше місце. Кожна друга гривня, витрачена Кабміном України у 2009 році, була запозиче�ною. За минулий рік державний борг збільшився майже на 100 млрд. грн. — зі 130,7 млрд. до 225 млрд. грн.,внаслідок чого на кожного українця, включаючи немовлят та інвалідів, припадає приблизно по 5 тис. грн.боргу. (Сума валового зовнішнього боргу — тобто усіх боргів країни та її підприємств сягає катастрофічноїпозначки — понад 105 млрд. дол.!) [1, с. 13]. Згідно даним, озвученим В. Януковичем у передвиборних вис�тупах, у 2009 році падіння ВВП України становило понад 14 %, а промислового виробництва — понад 20 %.

Отже, можна констатувати: країна знаходиться у економічній небезпеці. Таке становище національноїекономіки актуалізує дослідження передумов і причин виникнення економічних криз, механізмів розвитку

12

циклічних коливань в економіці та механізмів подолання їх негативних наслідків. А це означає, що передвченими і державними діячами стоїть проблема обґрунтування комплексного економічного механізму ре�гулювання відтворювальних процесів у цілому і ринкових відносин зокрема. Для отримання позитивнихрезультатів щодо означеної проблеми і для повноти уявлень відносно циклічності економічної динаміки,необхідно звернутися до історичної економічної літератури, де відомими вченими світу було здійснено аналізекономічних циклів і криз.

Серед численних спроб розкрити причини цих явищ виділяють так званий поверхневий (біологічний)і науковий (соціально�економічний) підходи. Щодо поверхневого підходу, то він проявляється у тезах тихвчених, хто позв’язує кризи з біологічними процесами, що відбуваються на землі. З цього приводу М. Ту�ган�Барановський в фундаментальній праці «Основи політичної економії» підкреслив, що послідовні підйо�ми й падіння економічних хвиль «здійснюються з такою правильністю, яка нагадує явища не соціального, абіологічного характеру, навіть неорганічного порядку. Були навіть спроби привести у зв’язок цю періо�дичність з періодичністю астрономічних явищ (теорія Джевонса)» [2, с. 658].

Не поглиблюючись у аналіз таких поглядів щодо причин економічних криз, зокрема поглядів відомогоанглійського вченого ХІХ століття Вільяма Стенлі Джевонса, зауважимо, що їх платформою є метафізич�ний підхід до аналізу соціально�економічних процесів і явищ — ототожнення економічних законів з зако�нами природи. Це й стало наслідком ідеї зв’язку економічних криз з біологічними і навіть астрономічнимипроцесами. Додамо також, що помилковість ототожнення економічних законів і законів природи доведеноекономічною наукою й підтверджено практикою ще за часи відповідної помилковості висновків А. Смітащодо первинності обміну відносно розподілу праці й щодо розподілу капіталу на основний і оборотний.Отже, на наш погляд, більш аргументованою є позиція тих вчених, хто обґрунтовує причини криз економ�ічними суперечностями відтворювальних процесів. (Це не означає, що ми абсолютно відхиляємо впливприроди на психологічний стан людини і таким чином — на соціально�економічні процеси.)

Науковий підхід до аналізу економічних криз започаткували представники класичної школи політичноїекономії. Необхідно зауважити, що у Адама Сміта категорія «криза» є відсутньою, що цілком зрозуміло адже жвін спостерігав капіталізм мануфактурного періоду. Проте, в славнозвісній праці вчений, на наш погляд, зак�лав підґрунтя аналізу криз. Такий висновок витікає із спроби А. Сміта розмежувати два підрозділи суспільно�го виробництва — виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Таке розмежування обумовлюєнеобхідність обміну товарами поміж даних підрозділів, що визначає основні товарні потоки в процесі сусп�ільного виробництва [3, с. 61]. Але ці ґрунтовні положення не одержали подальшого розвитку А. Смітом. Проте,вони стали підґрунтям дослідження відтворення капіталу й економічних криз К. Марксом.

Щодо вчення Давида Рікардо, то причиною циклічності й криз він вважав несправедливий розподілбагатства. Проте, вчений відхиляв незбіжність криз перевиробництва, оскільки не бачив можливості роз�риву поміж продажем одного й купівлею іншого товару, тобто можливості розриву актів «товар — гроші —товар». Він писав: «Продукти завжди купуються за продукти або послуги; гроші служать тільки мірилом, задопомогою якого здійснюється цей обмін. Будь�який окремий товар може бути виробленим у зайвійкількості, і ринок буде до такого рівня переповненим, що не буде навіть відшкодованим капітал, витраче�ний на цей товар. Але це не може статися одночасно з усіма товарами» [4, с. 265].

Доречно зауважити, що Д. Рікардо використовує поняття «криза» (ще до першого її прояву в Англії у1825 році за два роки після смерті вченого) відносно ситуації, що склалася у Англійському банку наприкінціХVІІІ століття, коли розгорнулася паніка щодо переповнення банкнотами каналів грошового обігу та їхобміну на металеві злитки. Д. Рікардо підкреслив: «Супротив такої паніки банки не мають гарантії ані приякій системі. Вони підвернені їй згідно своєї природи, адже ж ані в Англійському банку, ані в країні ніколине може бути такої кількості металевих грошей або злитків, які мають право потребувати володарі грошейданої країни… Саме паніка такого роду сталася причиною кризи в 1797 р…» [4, с. 311–312].

Французький вчений Жан�Батіст Сей також висловив власний погляд на економічні кризи, але, як іД. Рікардо, вважав, що вони можуть статися в окремих регіонах або на окремих ринках товарів, проте векономіці в цілому вони неможливі. Таку позицію вчений аргументував тим, що пропозиція завжди пород�жує попит. (Тим самим Сей, як і Д. Рікардо, також не припускав можливості розриву актів купівлі�продажутоварів.) Критично аналізуючи цю тезу, К. Маркс підкреслював: «Ніхто не може продати без того, щоб хтосьінший не купив. Але ніхто не зобов’язаний негайно купувати тільки тому, що сам щось продав» [5, с. 124].

Англійський вчений Томас Роберт Мальтус не розділяв погляди Ж.�Б. Сея щодо збіжності попиту йпропозиції. На його думку, попит має тенденцію відставати від пропозиції, адже на заробітну плату робіт�ники купують лише частину продукції. На іншу частину продукції пред’являють попит власники капіталу(витрати виробництва). А частина у вигляді прибутку не знаходить збуту. І тому криза можлива. Але даліМальтус зазначив, що для реалізації товарів потрібні так звані треті особи. Такими «третіми особами» вінвважав землевласників, армію, духовенство тощо. Саме вони нічого не виробляють і нічого не продають наринку, але багато споживають. І таким чином вирішують проблему збуту. На такому підґрунті Мальтус ро�бив висновок: чим більше «третіх осіб» і чим більші їхні доходи, тим легше збут товарів, тим імовірнішанеможливість криз. Окрім того, Мальтус вважав, що в суспільстві діє «закон народонаселення», згідно яко�му зростання матеріальних благ відбувається в арифметичній прогресії, а зростання кількості людей — вгеометричній. Отже людству завжди не вистачає споживчих благ, а відтак кризи неможливі.

Щодо швейцарського економіста Сімона де Сісмонді, то він також вважав неможливість економічнихкриз перевиробництва, пов’язуючи такий стан з наявністю дрібних товаровиробників (вони водночас і ви�

13

робники, і споживачі). Проте, Сісмонді поставив питання щодо криз недоспоживання народних мас, щодобагатоаспектності прояву криз і щодо комплексу економічних суперечностей суспільства як причини кризи.

В аспекті економічних суперечностей суспільства досліджував причини економічних криз К. Маркс.Найглибиннішою із суперечностей він вважав суперечність між суспільною формою виробництва і приват�ною формою привласнення. Розвиток суспільного характеру виробництва виявився у поглибленні суспіль�ного поділу праці, у зростанні масштабів підприємств, кількості зайнятих на них, у зміцненні зв’язків міжпідприємствами та галузями виробництва.

К. Маркс виокремив чотири фази економічног