KуSьтуÚ×Ø-ÙÚØÛ іт×PцьRPQ ч ÛØÙPÛ =ØюOу уRÚ ї×ці

X X I I - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 2 3 - 2 4 / г р уд е н ь 2 0 11 р . / ГА З Е ТА З АС Н О ВА Н А 1 9 4 9 р .X X I I - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 2 3 - 2 4 / г р уд е н ь 2 0 11 р . / ГА З Е ТА З АС Н О ВА Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ ТА НОВИМ 2012 РОКОМ, ДОРОГІТА НОВИМ 2012 РОКОМ, ДОРОГІ

СУРІВЦІ І ШАНУВАЛЬНИКИСУРІВЦІ І ШАНУВАЛЬНИКИ«ВІЛЬНОГО СЛОВА»!«ВІЛЬНОГО СЛОВА»!

• «Принцесі Буковини»

• До погруддя С. Яричевському

• «Право на свою думку»

• Доступ до європрограм

• У дусі наукової співпраці

• О. Довженко в Клуж-Напоці

• Українство Мараморощини

• Походження колядки

• Дещо про наші бібліотеки

• Парк Ю. Ракочі в небезпеці?

• 17 січня 1919 року

• Ми раби свого ж часу

• Ісусик до дітей прийде

• «Навіщо ж нам батьки?»

• 1000-ліття Софійського собору

U nomeri:U nomeri:

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

stor. 2

stor. 3

stor. 4

stor. 5

stor. 6

stor. 7

stor. 12

stor. 8

stor. 9

stor. 10

stor. 11

stor. 13

stor. 14

stor. 15

stor. 16

ГРУДЕНЬ 2011 р.2

Гірське містечко Буковини ГураГуморулуй на 27 листопада 2011святкувало 148-у річницю від днянародження «Принцеси Буковини»

Ольги Кобилянської, великого класика українськоїлітератури.

Щоб відзначати постать письменниці,народженої в Гура Гуморулуй, цінителі творчостіОльги Кобилянської Сучавського повіту таЧернівецької області України на чолі із мером містаГура Гуморулуй Маріусом Урсачуком, Генеральнимкон сулом України в Сучаві Василем Боєчком тазаступником голови відділу культури ЧернівецькоїАдміністрації Аркадієм Мойсеєм, відкрилиювілейне свято письменниці світового імені всквері, що носить ім'я письменниці передбронзовим погруддям, одушев леним кожного рокушану валь никами та любителями її прози.

Мер Маріус Урсачук під крес лив, що гордитьсятакою постаттю світової величини, як Ольга Коби -лянська, свят ко ваної у 1963 р. цілим сто літтям віддня народження – за рішен ням ЮНЕСКО. Заразсвят куємо 148-у річницю письмен ниці вЕтнографіч ному музеї міста, де відкрито три вис -тавки, присвячені «Прин цесі Буко вини», і вжеготуєм про ект, – підкреслив голова міста, – мо дер -нізацію скверу Ольги Кобилянської, де, післяселек ції мистецьких робіт скульп торів Сучави таЧернівець (Україна), відкриється головна алея допогруддя письменниці із тради ційними буковинсь -кими експонатами.

У свою чергу Його Ексцеленція Василь Боєчко,визначив світлу постать видатної письменниціОльги Кобилянської, яка ціле життя була закохана врідні околиці, про які писала у своїй творчості, хочпроживала у Чернівцях, в Україні, а потімподякував господарям Румунії, делегатам Українина почесне свято, письменникам та журна лістам заїх любов та повагу до української культури, ізапевнив всіх присутніх, що піддержить всімасилами проект вельми шановного мера ГураГуморулуй Маріуса Урсачука, щоб надати парку ім.Ольги Кобилянської нового вигляду із буковинсь -кими традиційними скульптурами.

Аркадій Мойсей запевнив у своїм виступіпіддержку цього заходу, – модернізації паркуписьменниці, бо вже добре всім відома співпрацяна ниві культури між Чернівцями та Сучавоюспільними святами Міхая Емінеску, ТарасаШевченка і Ольги Кобилянської, а це явний знакдружби і пошани між двома сусідніми народами.

Після вітальних виступів слідувала панахида,присвячена письменниці О. Кобилянській,проведена отцями Греко-католицьких церковІваном Волощуком – отцем-вікарієм – та Миколою

Микола їшиним – на акомпанемент дитячих голосівгуртка «Майданки» з однойменного села Майдан.

Свято у сквері Ольги Кобилянської завершилосяпокладанням вінків та квітів делегатами України таРумунії до погруддя письменниці і, на запрошенняхудожника Івана Боднаря, голови Буковинськоїфілії СУР, поет Юрій Павліш прочитав вітальнийсонет «Матусю Ольга!», і всі гості переходять до

гостинного музею Гура Гуморулуй, де відкрилисьпостійна виставка «Ольга Кобилянська (1863-1942). Життя і творчість» та «Виставка ікон-вишивок» Надії Боєчко, дружини Його ЕксцеленціїВасиля Боєчка, генерального консула України вСучаві.

Біля виставки «Ольга Кобилянська...»вельмишановні представники Черні вець когоНаціонального Університету ім. Юрія Федьковичавизначили постать і валентності класикаукраїнської літератури.

Так, проф. д-р Богдан Мельничук, зачарованийрумунською гостинністю і повагою до велетнівукраїнської та світової культури, пояснив, в чомуполягають валентності творчості ОльгиКобилянської і обдарував музей рідного містаписьменниці новими виданнями книг Чернівецькоїобласті, між якими «Вісник Буковини»,присвячений постаті Ольги Кобилянської(редактори Богдан Мельничук та ВолодимирАнтофійчук), книгу Ярослави Мельничук пропізню творчість Ольги Кобилянської, двомовноїзбірки «Поезії» Мірчі Лютика в перекладі наукраїнську мову Віталієм Колодієм, авторомперекладу «Лучафер» Міхая Емінеску та з власноїзбірки «Вірші», з яких прочитав поезію,присвячену письменниці.

У свою чергу проф. Володимир Антофійчукдуже цікаво представив велику письменницю –«Ольга Кобилянська в очах своїх та нашихсучасників», підкрислив велич класичної постатіукраїнської літератури, була і залишилась завждиживою у свідомості сучасників. Тому й видались тавидаються книги критики та історії літератури проОльгу Кобилянську, альбоми та альманахи тощо.Чернівецький Університет готує видання творчостівеликої письменниці в десятьох томах, щобвідкрити в цілому постать класика-аналістаукраїнського роману та модерніста, поета в прозі О.Кобилянської.

Поет і директор Музею ім. Ольги Кобилянськоїіз Чернівців Володимир Вознюк, що подарувавекспонати для виставки про життя і творчість пись -менниці, висловив свою радість і щастя, почуваючив цьому душевну єдність між українцями ірумунами сусідніх, прикор донних регіонів Сучавита Чернівців, як це сталося таки 27 листопада, вдень на родження О. Кобилянської, коли святочернівчан – вранці, перенеслося після обіду в їїрідне місто – Гура Гуморулуй, і так воно діється всічні і з святом М. Емінеску, а в березні з Т.Шевченком.

Голова Товариства «Україна-Румунія» ВасильДовгий – кіносценарист та драматург (авторкіносценарію «Царівна» (Ольга Кобилянська) про -довжив ідею душевної єдності у день свята ОльгиКобилянської, вручивши одноіменну преміюЯрославі Колотило, раднику в Міністер стві Куль -тури Румунії. А тому, що заслуги діячів культури,письменників та журналістів Румунії всім відомі,голова товариства попросив нові пропозиції наміжнародну премію ім. Ольги Коби лянської.

Надзвичайний був виступ актриси ДаниАнепської в постаті Ольги Кобилянської (ізодноіменного театру Чернівців), читаючи твір«Exprompt Phantasie» з сльозами в очах, що не можепіднятись на висоту її виховання.

Після такого чарівного виступу проф. д-рВолодимир Антофійчук представив книжку авторацех рядків, видану з допомогою ЧернівецькогоУніверситету в його редагуванні. Автор книжкикоротко представив свій текст «Принцеса Буко -вини», присвячений О. Кобилянській.

Після виступів, присвячених класикуукраїнської та світової літератури, присутні сталиглядачами надзвичайної «Виставки ікон-вишивок»Надії Боєчко, почуваючись, як сказав журналістРомео Істрате, справді перед Вівтарем СвятихХристиянських ікон, що душевно осінилиприсутніх в їх любові до Бога та Святої Сім'ї.

Іван КІДЕЩУК

148-а РІЧНИЦЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ148-а РІЧНИЦЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

ПРИСВЯТА «ПРИНЦЕСІ БУКОВИНИ»ПРИСВЯТА «ПРИНЦЕСІ БУКОВИНИ»

Погруддя О. Кобилянській

в Гура Гуморулуй

17 грудня відбулися збори пре -зидії УВКР з таким порядкомденним:

1. Про прийом нових членівУВКР; 2. Про хід виконання Ухва -ли і резолюцій V Всесвітнього Фо -руму Українців та рішень попе -реднього засідання Президії; 3. Продіяльність організацій – чле нівУВКР у країнах їхнього перебу -

вання; 4. Про підсумки відвіданняделегаціями УВКР Придністров'ята Іспанії, «Заро бітчани Галичиний Волині – їх минуле й сьогодні. Щозмінилось?»; 5. Про членські внес -ки членів-організацій; 6. Про зміниі доповнення до Статуту; 7. Простворення Комісій УВКР; 8. ПроДержавну програму співпраці іззакордонним українством.

Учасники відвідали Національ -ний науковий дослідницький інс -ти тут українознавства та всесвіт -ньої історії.

З боку Союзу українців Румунії вроботі зборів Президії УВКР взявучасть голова СУР, депутат Ру -мунсь кого парламенту, член Пре -зи дії УВКР пан Степан Бучута.

Збори Президії УВКР в Києві

ГРУДЕНЬ 2011 р. 3

Уп'ятницю, 14 жовтня цьогороку, я брав участь у нарадіпедкадрів з української мови,що відбулася в місті Сучаві.

Міністерство виховання, досліджень,молоді і спорту, відділ меншин разом ізшкільним інспекторатом повіту Сучавата Союзом українців Румунії, разом зСоюзом поляків Румунії, запросили на цюнараду директорів шкіл, де викладаєтьсяукраїнська мова, викладачів українськоїмови та методистів.

На Нараду були запрошені професорПетру Каркалете, генеральний інспек торСучавського повітового інспекто рату,проф. д-р Сеч Домокош, гене ральнийдирек тор Міністерства освіти, відділнавчання меншин і співвідносини зПарламентом та соціальних партнерів,Його Ексцеленція Василь Боєчко,генеральний консул ГенеральногоКонсульства України в Сучаві, депутатиСт. Бучута та Ґервезен Лонгер, ІванБоднар, голова Сучавської філії СУР,проф. Ельвіра Кодря, радникМіністерства освіти, викладачдрд Роман Петрашук із Бухарес -тського Універси тету і головакомісії з навчання СУР.

Після виступів запрошенихпан Василь Боєчко повідомивмене, що у місті СеретіСучавського повіту того самогодня має відбутися і інша великаподія для нас ,українців, тобтов фестивнім Залі мерії містамає відбутися презентаціякниги «Силь вестр Яричевський- твори», а перед будинком упарку буде поставлений іпосвячений Камінь фундаментудля спо рудження пам'ятникаСиль вестрові Яричевському,який в своїм житті мешкав у

місті Сереті і був певний період і меромцього міста.

Хочай справа вивчання українськоїмови для наших дітей в буковинських

школах є серйозною і важливою, післявиступів перед учителями і директорамишкіл я, поважаючи і інші культурні події,згодився з генеральним консулом, щоб

разом брати участь в подіях, які маливідбуватися у Сереті.

Презентацію книги «Сильвестр Яри -чевський – твори», упорядкованої тавступною статтею О.М. Івасюка та В.Е.Бузинської (Видавничий дім «Букрек»,2009), книги виданої за сприяннямЧернівецької обласної державної адмініс -трації та Чернівецької обласної ради,зробила універси тетсь кий проф. В.Е.Бузинська: «Книга містить вибранітвори талановитого укра їнського поета,прозаїка, драма турга, публіциста, пе -дагога, громадського діяча – СильвестраЯричевського (1871-1918). Це перше натеренах України видання об'єднало свогочасу вже опубліковані поезію, прозу,драматургію письменника, а також досіневідому повість «Прокажена, абошумовини суспіль ности».

Для літературознавців, істориків,культурологів, філософів та усіх шану -вальників українського красного пись -менства».

Після презентації книги з фестивногозалу Мерії міста Серета,разом з примарем АдріаномПопою і іншими чиновникамита гостями з України, – томущо на свято прибули головаміста Рогатина та пред -ставники районної Ради Рога -тина Івано-Франківської об -лас ті, де 16 січня 1871 р. вродині кравця побачив світмайбутній пись менник Силь -вестр Яричевсь кий, всі разомзібралися в парку перед Ме -рією, де був поставленийкамінь під фундамент спо ру -дження па м'ят ника був шомугромадянину і політич номудіячеві Яри чевсь кому.

Службу Божу відправили

та посвя тили місце пам'ят ника греко-католицькі священики на чолі із вікаріємІваном Воло щуком.

Степан БУЧУТА

В СЕРЕТІ ПОСТАВЛЕНО КАМІНЬ ПІД ПОГРУДДЯ СИЛЬВЕСТРОВІ ЯРИЧЕВСЬКОМУ

Справа – наліво: голова СУР, депутат Ст. Бучута, Генеральний консулУкраїни в Сучаві В. Боєчко і мер міста Гура Гуморулуй Адріан Попою

Виступ Степана Бучути на вчительській нараді Слово колишнього депутата Вікентія Ніколайчука


Після ліщини слідує Дерен (corn) . Йогогілля повні жовтих квітів, які горять, мовполум’я. Квіти появляються в тихмісцях, де було листя до осені. Дерен

спішить поповнити ранню весну своєю оздобою -квітами. Його фрукти дозрівають пізньої осені імають рубіновий колір. Рубінові фрукти разом злистям мідного кольору забезпечують єдиний«одяг» своєю красотою.

Слідуючий кущ, якого ви узнаєте, це – Терен.Скулюваний від зимних морозів, весною блищитьпід оздобою білих квітів, які появляються передзазеленінням. Осінню він повний багатимиплодами. Його круглі фрукти при дозріванні маютьсіруватий колір...

Похожий тернові, все колючий, це – глід (pădu-cel). Він відкриває спочатку трохи брунь ки,залишаючи, щоб з'явились листочки, зарублені покраях, яких охороняють 2-3 колючки. Теперпоявляються білі квіти з рожевими відтінками.Осінню оздоб люється сво їми червоними фрук тами.

Яка перша рослинка нехтує хо лод пізньої зими?Чому вона спі шить?

– Питають одним го лосом внуки. Дідусь терпеливо виясняє: Весною багато корму,

зарання волога, тепло яке відділяє листя, яке гниє,сприяє маленьким рослинам спішити заранніспробувати щастя. Тепер дерева ще не мають листя,– це означає, що вони використовують со нячну силу,яка подає життя. Так пояснюється, що весною поміжстовбурами дерев появ ляється нагромадження

рослин, які за кілька днів розцвітають і утворюютьнасіння. Їх життя коротке, але інтенсивне, тому щодуже швидко будуть охоплені густим холодком лісу.Перша квітка, яка подає знак відро дження природи,це – підсніжник.

А тепер згадаємо минулі таємниці життя цієїніжної істоти, – речовини збережені в цибулині зминулого літа, благодійне тепло сухого листя іземля, багата водою, забезпечує швидкий ріст.

Пуп'янок, що на верху хвостика, покритий листям іззагостреними верхами, проникають через товстийшар, який обслуговував як покрив. Вийшовши досвітла, листочок підіймається, звільнивши ніжнийбілий чистий дзвіночок, побачивши його над сухимлистям та гиляками. Розумієш його повнечарівництво. Розглядаючи його квітку. зможеш

здати собі справу, яку майстерність має природа.Колір, запах і присут ність нектару приваблюють щеприголомшених бджіл від зим ного сну. Тяжкознаходиться нек тар. Бджо ли повинні добреобшукувати цю маленьку квітку, доки знайдутьполин. Доторк нувшись до повних мішечків полину,він чіпляється за тіло комахи (бджоли), якого вонапереносить до іншої квітки. З часом покрив квіткивисихає і падає, утворюючи фрукт, повний насіння.Життя квітки коротке. Залишаються листя, якіприго товляють запасні речо вини, яких збе рігає вцибулині, підземного стебла. Коли холодок деревпокриває землю, рослина попадає в довгий сон іпробуджується наступної весни. Хоч вас приваблюєкрасота цієї квіточки, дорогі внуки, не виривайте і їїстебло. Якщо вирвеш квітку, розглянь уважно. Цевсе, що може бути найніжнішим і найкращим.

Підсніжник має і інших друзів, які сміютьнехтувати іноді неприємні умови ранньої весни. Цепроліска і фіялка.

Квітка проліска може бути біла, жовта, фіолетоваі має вигляд лійки , що появляється з-під шарусухого листя.Вони зачаровують погляд. Вонишвидко появляються, представляючи кілька довгих,тонких листків з білою смужкою по середині.

Чому їй удається рости так швидко, удаєтьсярозквікнути і зробити фрукти? – запитує дідусь.

Вона спішить розквікнути при благодійномусонячному світлі, – відповідає внук. І воназабезпечує собі потрібні речо вини під час літа длянаступного року. Не треба, щоб вона була активноюпісля зазеленіння дерев, які перес каджають благо -дійної присут ності сонячних променів.

Я радий, що ти зрозумів, дідовий внучку.

Іде Рік лісу – захищаймо Його Величність!

ЛІСОВІ ТАЄМНИЦІЛІСОВІ ТАЄМНИЦІ

Віргілій РІЦЬКО

(Поч. у н-р 11-12/2011 р.)

(Продовження на 10 стор.)

Терпіння –це власти -вість стій -ко, в тяж -

ких умовах, без нарі -кань, витримувати фі -зич но, або морально,

страждання, життєві злидні. Теж уміння довгота спокійно пережити щось нудне, неприємне,небажане; здатність довго і наполегливоробити що-небудь.

Терпіння може викорінити недоліки,сформувати позитивні риси характеру, можестати ліками проти всього злого.

Лао Тзу говорить, що скромність, терпінняі співчуття – найцінніші скарби людини.Терпеливість належить до 9-и плодів СвятогоДуха (любов, радість, мир, терпеливість,доброта, милосердя, віра, лагідність...).

Терпіння виробляється протягом всьогожиття і досягається воно нелегко і нескоро.Діти не мають терпіння, вони хочуть дістатиту чи іншу річ таки тоді, на місці, як в казці,спішать стати дорослими, не знають тішитисясвоїм дитинством. Для дітей це нормально,але таке нетерпіння стає в дорослихпатологічним, становиться негативною рисоюхарактеру. Спілкуватися з такими людьминеможливо. Вони не позволяють співбе -сіднику закінчити свою думку, весь часперебивають співбесідника, а якщо спробуєшзаставити таку людину зачекати свою чергу,вона стає нервовою, з'їдається душевно,

забуває те, що хвилина терпіння можеврятувати людину від чогось злого, а хвилинанетерпіння може нанести нещастя.

Роберт Фрос пише: «Виховувати терпіння– значить виховувати властивість слухатибудь-що самоутверджено».

«Терпіння – гірке, але його плід солодкий»,– говорить Ж.Ж. Руссо.

Хто знає терпіти, стає сильним.Терпеливість може стати навичкою, якщостараємось терпіти щодня, переносити всенеприємне без негативної реакції.

В дітей змалку треба виховуватитерпеливість і повагу до людей, учити їх своїмприкладом про те, що спокійна бесідаприносить набагато більше користі, ніжнервовий вибух. Категорії людей, що повиннібути найбільш терпеливими – це батьки йучителі.

В житті кожної людини виникаютьтруднощі, а щоб їх подолати, слід докладатизусиль і терпіння, бо труднощі не зникаютьвідразу, тривають певний час (короткий чидовгий).

Терпіння характерне тим, хто знає чекати,але не без мети і лише відповідний час, боінакше терпіння стає беззмістовним...

Терпіння може визначити на довгий часвіру в перемогу, тихим, але терпеливимкроком, веде до мети. Апостол Павло пише доримлян: «...ми хвалимося в утисках, знаючи,що утиск виробляє терпеливість, атерпеливість виробляє досвід, а досвіднадію».

«Мовчи і терпи, як мовчить і терпитьземля, але не безконечно», – вчить наснародне прислів'я.

Без терпіння людина буде поглинута буреюсвоїх пристрастей, бо вибухати принайменшій провині когось, значить бракповаги до людини й до самого себе.Терпеливість воістину божественна чистота,вона находиться поряд з доброзичливістю ісмиренням.

Терплячим треба знати міру терпіння.Безконечне терпіння означає самоза -перечення. Існує певний час для того, щобвиростити й виховати дітей, існує періоднавчання, здобуття професії, а потім служби.Все треба довести до кінця, направити насвою користь, передбачити наслідки.

Терпіння не означає терпіти будь-коли ібудь-що, воно не повинно бути пасивним, апрямувати до мети; воно не вороже нам, аучить нас бути сильними, самовладними,непоборними. Це не означає піддатися комусьбез реагувaння.

Якщо поєднати терпіння з любов'ю, томожна творити дива. Терпеливі люди буваютьвеликодушні, а ті, що не мають терпіння –легковажні, без внутрішньої сили.

Євген Сверстюк пише: «Демократія – цетерпеливість до іншого і право кожного нажиття і на свою думку».

Василь АРДЕЛЯН

Євген СВЕРСТЮК: «Демократія – це терпеливість до іншого і право кожного на життя і на свою думку»

Євген СВЕРСТЮК


25листопада ц.р. відбуласязустріч представниківнацменшин в Комісіях зпитань освіти і науки у

приміщенні Департаменту міжетнічнихвідносин. Мета цієї зустрічі булаознайомлення з європейськими виховнимипрограмами. У Румунії діє «Національнеагентство для суспільних програм у галузівиховання і професійного формування»(Agenţia naţională pentru ProgrameComunitare în Domeniul Educaţiei si FormăriiProfesionale (ANPCDEFP)», яке має на метівиховання суспільства в Європейськомусоюзі.

Програма «EURODESK» у складі«Наці онального агентства для суспільнихпрограм у галузі виховання і професійногоформування» діє у 33 країнах, і надаєповний доступ до інформації для молоді. Їмможна дізнатись про найновіші програми,підходящі молоді при складі Європейськоїкомісії, бути в курсі справ щодо стипендій,практичного стажування, місць праці,фінансових програм та багато іншого. Таксамо програма «EURODESK» є іпідтримкою для програми «Молодь в русі»(Tineret în acţiune), програма, яка підтримуєнонформальне навчання для молоді черезфінансування проектів. Програма «Молодь

в дії» з фінансуванням Європейської комісіїмає на меті висувати активність між

молоддю, розгортати почуття солідарності ітолерантності, підтримування порозуміннямолоді з різних країн і внесок поліпшенняякості систем, які підтримують заходимолоді. Тут можна дізнатись, як правильнооформити доку менти для власного проекту.

Щодо професійного формування існу -ють 4 програми:

1. «GRUNDTVIG» – програма, яка про -понує дати виховні альтернативи і сприяєполіпшенню бажаючим, незва жаючи на їхвік, отримати нові компетенції.

2. «COMENIUS» – програма, у складіякої головна ціль є поліпшення якостішкільного виховання при участі педкадрів.Для випускників вищої освіти програманадає можливість працювати як «асистенткомесіос». Головна мета залишаєтьсяпередати майбутнім педкадрам удоско -налення і використовування методів таприйомів викладу, розуміння концептуєвропейського розміру, збагачення знаньіноземних мов і ознайомитись з різнимиосвітньо-виховними системами країн.

3. «ERASMUS» – програма, призначенадля студентів та викладачів, підтримуєудосконалення і сприяє у вищій освітіпрофесійному вихованню, новаторськомупроцесу.

4. «LEONARDO DA VINCI» – програмаспрямована на професійне формування,підтримує учасників з метою здобутизнання, здібності та спеціальність дляособистого розвитку.

Роман ПЕТРАШУК

Доступ до європейських програм

–Іди своєю дорогою! Чогопричепився? – сказав брито -головий молодик, який, здається,був їх шефом, бо час від часу

давав вказівки.– А то… і не доказав. Він прекрасно

зрозумів натяк, та не думав поступитись.Занадто для його душі. Наплодив світ отакихвиродків, які не дають жити. Цинічновідважились навіть удень, і ти, чеснийгромадянин, нічого не можеш зробити.Оглянувся навкруги, – знову нікого. Тільки впротилежній частині хтось порався біля йогоавтомобіля.

– Гей! – крикнув Семен, дивлячись всторону того. Той, або не чув, або не зрозумів.А коли Семен до свого окрику добавив помахрукою, той у відповідь відповів тим жежестом. Мабуть, спішив кудись.

– Як ви можете!.. – закричав Семен на них,аж захлинувся від образи.

– А ми можемо! Все можемо! – засміявсяшеф.

– Та ще вдень… – не вгавав Семен.– Ха–ха–ха! – розсміялись. – А ти що, хотів

би, щоб ми працювали вночі? А ми, як і ти,хочемо спати.

Молодикам такий хід бесіди сподобався, і,тим більш, їх розвеселив.

Вони вже відкрили дверці, один із нихввійшов в середину, сів за руль і нагнувся, щобзавести машину. Семен втратив рівновагу, боуже не зміг себе контролювати. Він схопивпершого молодика, який стояв ближче донього, за рукав. Той обернувся. То знову бувшеф.

– Ах ти! Ти, стара халяво, чого тобі треба?Тобі сказано: іди собі, поки живий… Недоказав, бо розкинув плечима, а рукоювідпихнув так, що той відлетів на кількаметрів.

Падаючи, боляче вдарився головою обприпаркований автомобіль. З нижньої губипотекла кров. Став на ноги, хоча йому буловже за сорок. В молодості часто встрявав врізні перепалки, але ніколи не здавався.Бувало, перепадало йому, але здебільшсуперникам. Не хотів здаватися і тепер.

Молодики були заняті машиною, і невідчули, як він знову підійшов:

– Ах ви, падлюки! – знову закричав голосновін. – Яка мати таких виродків породила?Наживатись на чужому горбі? Та я тобі яксвисну по морді… – і замахнувся на шефакулаком. – Той відхилився, але потрапив втого, що стояв позаду шефа, так що Семенівкулак розмазав тому мармизу, цівкою бризнулакров із носа. Той з ревом кинувся на Семена,але його зупинив шеф:

– Не так! Давайте – організовано! Навчимодурного розуму!

Ті обступили Семена. Били спочаткукулаками. Він відскакував то від одного, то відіншого. Це тривало кілька хвилин, поки невпав, а тоді били безжалісно ногами. Спочаткукуражився, відмахував кулаками, непопадаючив жодного із них, згодом благав, щоб тіперестали. Не було кому слухати. Вони, як отізвірі, що відчувають кров, ніщо в світі їх незупинить. Спочатку пробував підвестись, нехотів лежати під їхніми ногами, а відважноприйняти бій, та коли до його вже туманноїсвідомості дійшло, що вони можуть вбити,залишився лежати на асфальті. Але це їх незупинило, безперервно били ногами то поголові, то по спині, по руках і ногах. Спочаткустарався захисти уразливі частини тіла, алезгодом зм’як і затих. Молотили, як жито натоку. Бажання крові затуманило їх розум.Недалеко стояла купка людей, які переші -птувались між собою, були глядачами.

Але ніхто з них не встряв в цей інцидент,ніхто не пробував викликати поліцію ішвидку…

Згодом, тяжко відсапуючись, вони зуміли,нарешті, завести автомобіль. Коли сідати, одиніз них радісно повідомив:

– Почекайте! Ось що у мене! – ключі відмашини отого дурня, – сказав, показуючи всторону лежачого. – Хороший заробітоксьогодні: дві машини. Ану подивимось, котравідгукнеться?

І він автоматичним ключем покрутив врізні сторони. Нарешті, побачив автомобільмарки Мерседес на відстані трьох машин відних.

– Оце наука буде для нього! – сказав він,рулюючи машину з стоянки. – Ото дурак! Яксвіт держить таких, як він? – додав, плюючи всторону, де тільки-що була бійка. – Міг биспокійно запропонувати ключі машини, і бійкине було би.

– Тимчасом на стоянці росла купа роззяв.Підходили, розпитували, але ніхто толкомнічого не знав, що трапилось.

– Хто там лежить? – запитували.– Якийсь п’янюга. Бомж? – відповідали

одні.– Живий?– Нечистий його знає.– Може, швидку викликати? Ми ж люди! –

говорили інші.– Навіщо? Не бачите, що йому кінець?Натовп то зростав, то спадав, люди то

приходили, то відходили.– Кого вбили?– Якийсь злодій. Здається, розборка між

кланами.– Таких мало вбити…Семен ще чув, ще розумів, та не був у стані

промовити слова. Набряклими очима дививсяв сторону натовпу, поглядом благаючидопомоги. Потім віки опустились, стало тихо.Спочатку появилося біле світло, побачив свогомалого іменинника, який біжить назустріч…біжить, біжить… І…

Через пів години з ревом увірвалась швидкадопомога на стоянку міського банку, де лежавнемічний його директор…

На безлюдному острові(Оповідання)

Василь ЦАПОВЕЦЬ

(Закінчення. Поч. у н-р 11-12/2011 р.)


Київський інститут мистец -твознавства, фольклористики таетнології ім. М. Т. Рильськогоприсвятив 2-ий номер за 2011

рік видаваного ним журналу «Народнатворчість та етнологія» – румунськійетнології. Як вказується у вступі даноговипуску, – це «перша спроба науковоїспівпраці українських та румунськихетнологів, заініційована Українськиметнологічним центром ІМФЕ ім. М. Т.Рильського НАН України». Сподіва -тимемося, що після цієї першої вдалої, якнам здається, спроби співпраця з київськимакадемічним інститутом продовжу вати -меться, бо науковий огляд у порівняльномуплані української та румунської етноло -гічних «царин», може, тільки що «забо -рознено», далеко ще не «розорано», адослідницьких питань та аспектів – безліч.

Зі сторони Румунії у підготовці даноговипуску активну участь взяла завідувачкафедри слов’янських мов Бухарестськогоуніверситету професор д-р АнтоанетаОлтяну. Переклади румунських статей наукраїнську мову здійснив кнд. іст. н., доценткафедри етнології, античної та середньо -вічної історії Чернівецького націо нальногоуніверситету ім. Ю. Федь ковича АнтонійМойсей (кілька перекладів здійснено разомз Аліною Бордіан).

Зміст випуску замислений так, відзна -чається у вступі, щоб він ознайомивукраїнських читачів «з розмаїттям дос -лід ницьких напрямів у румунськійетнології, її новими завданнями таперспективами, з науковими школами», зтеоретико-методологічними питаннямитощо.

Перший розділ З історії румунськихетнологічних та фольклористичних сту -дій охоплює наукові розвідки трьохуніверситетських професорів.

У своїй розвідці Розвиток румунськоїетнології: історія та сучасність Антоа -нета Олтяну накреслює коротку але«насичену» інформаційними данимибагатосторонню панораму румунськихфольклорно-етнологічних досліджень,починаючи від аматорських, далі –масових досліджень (за участю видатнихпостатей, як Богдан Петрічейку-Хаждеу,Ґріґоріє Точілеску, Ніколає Денсушану,Сіміон-Флоря Маріан і ін.), пере ходячипотім до професійних дос ліджень (в якихособливу роль відіграв Бухарестськийуніверситет і його профе сори, зокрема Б. П.-Хаждеу), далі – міждисциплінарнихдосліджень (здійсню ваних наслідником Б.П.-Хаждеу – Овідом Денсушану, ДумітруКаракостя, у наш час – Міхаєм Поп),порівняльних (І. А. Кандря, Іон-КонстантінКіцімія), соціологічних (Дімітріє Ґусті,Траян Герсені, Ернест Берня, КонстантінБреїлою – музична соціологія). Авторка неоминула пильною увагою етнологічнідослідження, проведені в університетах містЯсси, Тімішоара, Клуж-Напока, вРумунській академії наук, в Бухарестськомуінституті етнографії та фольклору.Представлені також фольклорні архівикраїни (включно і музичний архів).

Стаття д-ра наук, професора кафедриетнографії і фольклору Бухарестського

університету Ніколає Константінеску (учня інаслідника Міхая Попа) Фундаментальніорієнтири в румунській фольклористиці – цезначно вужче, але глибоко наукове осмис -лення того, що автор називає «становимхребтом» румунської науки про фольклор,«хребтом», уособленим трійцею вченихБогдан Петрічейку-Хаждеу – Овід Денсу -шану – Думітру Каракостя.

Стаття професора д-ра Ясськогоуніверитету Петру Урсаке Проблема небуттяв працях Мірчі Еліаде, як видно із самогозаголовка, це – висвітлення однієї з голов -них тем міфологічної системи румунськогодослідника історії релігій світового авто -ритету.

Другий розділ Етнографічне картогра -фування, музеєзнавство охоплює три іншістатті. Дві з них присвячені провідниметнологічним інституціям. Перша з них,Мультимедійні рукописні архіви, належитьдокторові наук, академікові Румунськоїакадемії, директорові Інституту етнографіїта фольклору Сабіні Іспас, яка представляєархів очолюваного нею інституту. Пере -дісторією цього інституту був заснованийетномузикологом К. Бреїлою Фольклорнийархів Товариства румунських композиторів,який розпочав свою діяльність 1 січня 1928р. До початку другої світової війниспівпрацівниками Архіву зібрано 30.000мелодій, зафіксованих на воскових валиках.

Фольклорний архів став базою засну -вання (5/6 квітня 1949 р.) Фольклорногоінституту, структуру якого згодом булорозширено шляхом утворення дослід -ницьких відділів з народної літе ратури та

етнохореографії, що спри чинилося дозібрання дослідницькими групами бага -тющих аудіо-, відео- та рукописних мате -ріалів, які становлять так званий «живийархів», в якому зафіксовано «все, щостворив людський дух у даній царині». Вархіві Інстиуту фольклору, добавимо,зберігаються і деякі матеріали з укра -їнського фольклору Румунії, а це завдякиМіхаєві Попу, який у певний час пробуваввзяти до інситуту і фольклориста-україніста,але, на превеликий жаль, це його щиребажання не сповнилося.

У своїй статті Від Музею румунськогосела – до Національного музею села іменіДімітрія Ґусті доктор наук, доцент Хрис -тиянського університету ім. Д. Кантеміра,директор згаданої вище інституції ПаулаПопою, як випливає із заголовка, пред -ставляє діяльність інституції від датизаснування (17 травня 1936 р.) до сьогодні.

Головний науковий співробітник, вченийсекретар Інституту етнографії та фольклоруім. К. Бреїлою доктор наук Іон Ґіною у своїйстатті Румунський етнографічний атласпредставляє тематичну масштабність даноїпраці, ідея, здійснення якої постала давно, асаме її виконання (починаючи від доку -ментації для укладення запитальників, вчому, задовольнивши просьбу колишньогозавідуючого справою Р. Вулканеску, спри -чинились і ми перекладом запита льників ізсербської, хорватської та македонської мов)

уже триває чимало років. Праця налі -чуватиме 30 томів і охоплю ватиме всіетнографічні дані, зареєстровані у ХХ ст.Польові етнографічні обстеження, якнам відомо, проводились і в чималоукраїнських поселень Румунії, цікавобуде дізнатися, що осталось ізобстеженого у кінцевій редакції Атласу.

У третьому розділі Традиційнийпобут та обрядовість подано при належніданій етнологічній сфері три тематичнірозвідки: Прилучення новонаро дженогодо сакрального д-ра доцента Буха -рестського університету Нарчіси Штюке,Топографія людсь кого тіла. Нога. Рука д-ра філософії, лектора кафедри сучасноїісторії університету ім. Бабеша-БойойКон ста нтіна Бер булеску і Румунськийнародний одяг: традиція і сучасність д-ра

наук, головного наукового співробітникаІнституту етнографії та фольклору МаріїБитке.

П’ятий розділ даного випуску Сучасніфольклорні тексти: симво ліка, традиції татрансформації охоплює статті Віщунки врумунів Тімоку: колективний та індиві -дуальний фольклорний репертуар д-ра,провідного наукового співробітника Інсти -туту балка ністики Сербської академії наукта мистецтва Анни-Марії Сореску-Марін -кович і Фольклорний «Ахілл» здобуваєвійною Брісеїду – дівчину з народу автораданих рядків.

Усі досі вичислені статті розділівспецвипуску журналу «НТЕ» н-р 2 за 2011рік – це майже повне «дзеркало» розмаїттядослідницьких напрямів сучасної румунсь -кої етнології.

(Продовження у наступному числі)

Іван РЕБОШАПКА

У дусі наукової українсько-румунської співпраці

Вулики. Алмашу Маре. Румунія. Світлина Г. Недея


Олександр Довженко малові -домий румунам, а ознайом -лення з ним в Румунії зав -дячується у великій мірі Со -

юзу українців Румунії, який кілька роківтому видав переклад кіноповісті Довженкарумунською мовою «Зачарована Десна»(видавництво Мустанг, перекладач ЛіанаІван-Гілія), та друкував у своїх періодичнихвиданнях статті про українського пись -менника, кінорежисера, кінодра матургата художника.

Нещодавно члени Клузької філіїСУР, прихильники української культурита представники філологічного факуль -тету Клузького університету «Бабеш-Бойой» мали нагоду стати учасникамившанування пам’яті Олександра Дов -женка. Лектор д-р Іван Гербіль, один зорганізаторів, відкрив цей захід таознайомив присутніх з життям татворчістю Довженка, наголошуючи найого новаторству:

«Його фільми іноді з великоюлегкістю вважали доброякісноюрадянською пропа гандою. ПротеДовженко зафіксо ву вав на плівці красута методи її народження таким чином,як до того часу не зробив ніхто. Уфільмах Довженка відхід у небуття маєнезвичайний підхід; можна сказати, щосмерть вже не лякає, вона єпримиренням з природою та Господом.Своїм новатор ством у галузі режисурита сценаристики Довженко відноситьсядо числа заснов ників сьомогомистецтва – кінематографії. Завдякисвоєму внеску він став одним з тих, хтозаклав основи, так би мовити, нового видумистецтва (кінематографія нарахо вувалатоді 70 років), відкриваючи нові шляхирозвитку для української кінема тографії.Достатньо згадати про вибух режисерськихталантів 60-70 років мину лого століття,який змусив світову кіне матографіюзаговорити знову про укра їнськукінематографію. Тут слід зга датиПараджанова, Осику, Миколайчука таінших».

У наступному виступі студентка ІІ-огокурсу українсько-англійського відділенняНарциса Семенюк представила детальнодитинство письменника та його кінема -тографічну діяльність, а лектор д-р Ми -хаєла Гербіль побудувала свою доповідьнавкола літературного таланту ОлександраДовженка під сугестивною назвою «ДваДовженки» – один з них є тим, хто служитьСталіну, хоча сам думає, що служитьнароду, а другий Довженко народжується усвоїх щоденниках, розпочатих під часвоєнного періоду, де він, нарешті,висловлює і свій власний погляд нарадянську систему та на місце в нійукраїнського народу.

Захід завершився переглядом фільму«Земля», який був заборонений в Україні,але користувався великим успіхом у Європіі приніс режисеру міжнародне визнання.

Я запитала лектора д-ра Михаєлу

Гербіль, одного з організаторів заходу, чидосягнув захід поставленої мети і чи будутьорганізовуватися і в майбутньому заходи,присвячені Олександру Довженку. Від -повідь:

«19 листопада ми відзначили пам’ятьвидатного кінорежисера, сценографа таписьменника Олександра ПетровичаДовженка, точніше, 55 років від його

смерті. Цей захід запропонував собіознайомити студентів та присутніх знадзвичайною діяльністю Довженка в

галузі кінематографії. Важливість йогофільмів, з-поміж котрих згадаймо фільми«Земля», «Арсенал», «Звенигора», «Іван»,«Мічурін» та інші, здобули не лишенаціональну славу, а й світову. Присутні нацьому заході змогли ознайомитися не лишез життям та літературною діляльністюписьменника, а і його досягненнями вгалузі кінематографії. Це було дуже цікаво

для студентів, які вперше дізналися про те,ким був Довженко, побачили фільм«Земля», та, за навчальною програмою,непередбачене вивчення цієї особистості.Це було перше святкування Довженка, і мисподіваємося, що наступного року такожпроведемо захід, присвячений ОлександруДовженку, цьому видатному кінорежисеруй письменнику, де ми ознайомимо публіку зйого важливими творами, як, наприклад,твір «Зачарована Десна», переклад якогоіснує й на румунській мові. Гадаю, як длятих, хто не дуже добре знає українськумову, це буде реальною можливістюознайомитися з творчістю відомого пись -менника».

У своїй передмові до збірки «ЗачарованаДесна» перекладач Ліана Іван-Ґілія писалатак: «Хто-зна, чи Довженку були відоміслова Бетховена «не зраджувати істинінавіть за престол»; в будь-якому разі,здоровий глузд привів його до тієї ж мети:«Писати тільки правду. Не зраджувити їй вжодному випадку. (...) Без страху передпристрастю та узагальненням. Боятисятільки брехні та перебільшення».

Це найсучайніша його сторона, без -смертна, це сторона універсальностіталанту та праці Олександра Довженка,його новаторства в українській культуріпісля 1917 року, це та сторона артиста,солідарного зі своїм народом, великимлюбителем усіх людей, якою показує місцеартиста у світі».

На завершенні хотілося б додати, щоорганізаторам заходу було досить нелегкопідготуватися до вшанування пам’ятігеніального митця Олександра Довженка, іте, що зовсім не дивує, адже і в Україні воно

знаходиться на вкрай низькомурівні. У цьому їм допомогли їх колеги зУкраїни, яким вдалося знайти і передати доКлужу фільм «Земля». Організатори заходусподіваються, що до наступного року їмвдасться знайти й інші видатні фільмикінорежисера та глибше озна йомити з йогокінематографічними й літературними до -сяг неннями жителів Румунії.

Людмила ДОРОШ

ОЛЕКСАНДР ДОВжЕНКО В КЛУЗЬКОМУ УНIВЕРСИТЕТI «БАБЕШ-БОЙОЙ»

Справа – наліво: унів. проф. д-р Іван Арделян і лектор д-р Іван Гербіль

Лектор д-р Михаєла Гербіль


СТАЛИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЕТНІЧНОГО НАСЕЛЕННЯ МАРАМОРОЩИНИ

У КАРПАТСЬКОМУ РЕГІОНІ

Проблема національних меншин,які в час панування у Румуніїтоталітарного режиму зазнавалинаціонально-культурного гніту,

постає однією із найважливіших длясуспільства після грудневої революції 1989 р.,коли країна вибрала для себе демокра -тичний шлях розвитку. Закон про етнічніменшини, прийнятий 1965 р., моглизастосовувати на свою користь, на жаль,лише представники угорської, німецької тасербської національностей.

Отже, українці у період диктаторськогорежиму зазнавали залякувань з боку влади,пережили найбільший національно-куль -турний занепад, що зумовило особливостіїх подальшого розвитку.

На території Румунії українці розсе -ляються на своїх етнічних та змішанихрумунсько-українських землях. Найбільшакількість українського населення в Румуніїпроживає поблизу кордону з Україною.

Українська меншина в Румунії посідалачетверте місце в національному складінаселення у 2002 р. після румунів, угорців,циганів. Українці проживають компактно вчотирьох регіонах – Буковині, Марамо -рощині, Добруджі та Банаті. Їхнячисельність у 1992 році становила 66833осіб. За даними перепису населення на 2002 р.у Румунії проживало 61091 осіб українськоїнаціональності. Чисельність українськогонаселення в Румунії зменшилась на 5742особи. Найбільша кількість українців налічу -ється на Мараморощині - 31851 особа (52,1%від усієї кількості), на Буковині — лише 10тис. осіб (16,4%), а решта — в Добруджі таБанаті.

Етно-демографічні аспекти населенняукаїнських сіл повіту Марамуреш засвідчуютьпро сталий розвиток українського етнічногонаселення.

У табл. 1 наведені статистичні дані прокількість населення в українських селах.Загальна кількість усього населення вукраїнських поселеннях повіту Марамуреш у1930-2002 рр. зросла на 12468 осіб, а кількістьукраїнського населення - на 16230 осіб.

У 1930-1956 рр. кількість населенняукраїнських сіл повіту Марамуреш збільши -лася на 3481 особу. Повільне зростаннячисельності населення пояснюється подіямиДругої світової війни та економічниминегараздами.

У 1956-1966 рр. населення українських сілповіту Марамуреш збільшилося на 4506, а у1966-1977 рр. - на 3334 особи.

Зростання чисельності українців у цей часвідбувалося за рахунок високого показникаприродного приросту. У 1977-1992 рр.чисельність населення в українських посе -леннях повіту Марамуреш зросла на 3255 осіб.У період 1992-1995 рр. вона збільшилася на646 осіб. За період 1995-2002 рр. населенняукраїнських поселень зменшилося на 2754особи [3].

Динаміка чисельності населення в

українських сільських населених пунктах«комунах» має тенденцію до зменшення тастаріння. Серед українського населеннязазначаємо негативний міграційний приріст таневисокі показники природного приростунаселення, що суттєво впливає на їхнюзагальну чисельність. Необжідно прийняти

певні політико-демографічні заходи дляпризупинення цього процесу.

Національний склад населення - це роз -поділ населення за національними ознаками напевній території. Українці повіту Марамуреш єавтохтонними і становлять більшість на всіхсвоїх етнічних землях.

За переписом населення, що відбувся у1930 р. в українських населених пунктахповіту Марамуреш проживало 23827 осіб, зяких українці становили - 65,6%, євреї – 19%,угорці - 8,4%, румуни – 6%, інші націо -нальності - 1%. В даний період спостерігаємомозаїчність національного складу населення вукраїнських поселеннях Мараморощини.Всього у повіті Марамуреш налічувалося19249 українців, з яких 81,15 % проживало вселах, а решта – 18,85% - у містах.

Повоєнний перепис населення відбувся в1956 р. і вважається менш достовірним.Основна тенденція в політиці уряду Румуніїбула створення гомогенного румунськогонароду без урахування прав та інтересів іншихнаціональностей. У 1956 р. в українськихпоселеннях Мараморощини проживало 27318осіб, з яких перше місце посідали українці(86,4%), далі - угорці (6,9%), румуни (5,8%) таінші (0,9%) національності. У 1930-1956 рр.збільшилася частка українців та румунів івнаслідок подій Другої світової війни значнозменшилася частка євреїв. У повіті Мара -муреш в 1956 р. проживало 25435 осібукраїнської національності, з яких 92,7%проживало в селах, а решта - 7,3% - у містах.За 26 років міське українське населеннязменшилося на 102 особи.

За даними перепису населення 1966 р., вукраїнських селах повіту проживало 31824

особи, з яких 85,1% - українці, 9,3% - румуни,5,3% - угорці, 0,3% - інші національності. У1956-1966 рр. чисельність українськогонаселення збільшилася на 3485 осіб, а їхчастка в загальній кількості населеннязменшилася. Збільшилася в українських селахкількість румунів на 1372 особи. Усього в

українських поселеннях у 1966 р.проживало лише 14 осіб єврейськоїнаціональності. Чисельність українців у1966 р. в повіті Марамуреш налічувала29060 осіб, з яких 93,2% проживали вукраїнських селах, 5,5% - у містах, 1,3% - урумунських селах повіту.

Перепис населення 1977 р. показав, що вукраїнських поселеннях Мараморощини зусієї кількості населення (34748 осіб)перше місце посідали українці (87,6%),друге - румуни (7,3%), третє - угорці(4,6%), далі - цигани, німці, євреї та іншінаціональності. Частка українців у 1977 р.збільшилася, а угорців та румунівзменшилася. Все українське населенняповіту Марамуреш у 1977 р. налічувало32723 особи, з яких 93,0% проживали вукраїнських селах, 6,3% - у містах та 0,7%- в румунських селах.

Перепис населення від 1992 р.вважається найбільш об’єктивним. Усьогов українських селах проживає 38403 особи,з яких 34142 особи (88,9%) - українці, 2913

(7,6%) - румуни, 1209 (3,1%) - угорці, 101(0,3%) - цигани та 38 осіб (0,1%) - іншінаціональності. У 1992 р. спостерігаласятенденція до зростання чисельності українців.Всього в повіті у 1992 р. проживало 36685українців, з яких 93,1% - в українськихпоселеннях Мараморощини, 6,4% - у містахповіту і 0,5% - у румунських селах.Чисельність українських міщан у 1992 р.становила 2350 осіб. Найбільше українцівпроживає в містах Сігету Мармацієй (61,4%від усього українського міського населенняповіту), Вішеу де Сус (19,9%), Бая Маре(14,5%), Борша (2,5%), Кавнік (0,5%) та ТиргуЛепуш.

Національний склад населення сучаснихукраїнських сіл Мараморощини відзначаєтьсятим, що, за даними останнього переписунаселення 2002 р., українці тут становили87,7% від усього населення. За останні 72 рокинаціональна структура населення зазналазначних змін. Усього в українських селахпроживає 36295 осіб, з яких 31851 особа(87,7%) - українці, 3002 (8,3%) - румуни, 1278(3,3%) - угорці, 121 (0,3%) - цигани та 43 особи(0,4%) - інші національності. У 2002 р.спостерігалася тенденція до зменшеннячисельності українців.

(Далі буде)

Василь КУРЕЛЯК,доктор географії

Л і т е р а т у р а:

3. Recensământul populaţiei pe anul2002//Direcţia judeţeană de statisticăMaramureş-Baia Mare.

(Продовження з попереднього числа)


Колядки – це величаві пісні, по -в'язані із зимовим пе ріодомсвят, головно з РіздвомХристовим.

Щодо походження колядки у фоль -кло ристиці є різні ідеї та думкипов'язані з походженням терміну «ко -ляда». Багато дослідників вва жають,що воно походить від латинсь когослова CALENDA, що означає святонового року. Ф. Колесса пояснює йогопоходження від назви нового року уримлян – CALENDAE januaria. Цячужа назва, що сплелася з старосло -в'янським празником зимо вого пово -роту сонця і пізніше перейшла назимове новоріччя, вказує на сильнівпливи грецької та римської культур вIV-IX ст.

Слід згадати, що видатний історикМ. Грушевський звертає увагу назв'язок української назви із новог -рецьким словом «колянта», болгар -ським «коленде» або «коледа», щовживались на означення вечора передРіздвом на Балканах, і вважає, що «сеім'я вигнало стару губильну назву«корочуна», значення якої не зовсімяснe».

Відома письменниця та дослідницяукраїнських колядок Олена Пчілка,мабуть, дає дійсне пояснення цієїпроблеми у такому способі: vоназаперечує Ф. Колессу про те, щоукраїнська «колядка» походить відримської назви нового року «calendae janu-aria».

Водночас вона погоджується з тим, щотака думка має право на існування, протеце як гіпотеза. Також вона висловлює

припущення, що слова «коляда», скорішевсього, слов'янського походження. Навіть

наводить приклади, що найдавнішоюколядою можна почислити стародавнюколядку «Бог предвічний», яку колядуютьзараз у кожному домі навіть сучаснимичасами.

Обробкою та відновленням колядокзаймалися різні видатні композитори. За

традицією, колядки вшановували всіхчленів сім'ї та родини – господаря,господиню, хлопців, дівчат, а потімвнуків.

Разом з появою християнства обряд(звичай) колядування був пов'язаний ізпразником Різдва Христового.

А щоб наповнятися духовнимзначенням цього празника, деякимиселами в церкві починають колядувативід празника Введення в храм Прес -вятої Діви Марії, або від празника Св.Ієрарха Николая.

В протязі століть виникли вхристиян нові колядки, в яких зобра -жаються всі події, які відбулися знагоди Рожденства Ісуса Христа вяслах віфлеємських. Постепенно прек -расні нові колядки здобули великоїпопулярності в народі. Так самоввійшло в традицію ходити колядуватиголовно дітям з різдвяною зіркою, абоживим вертепом.

Старі хлопці вже з давніх давен досьогодні організували так званий«Віфлеєм», в число котрих входитьдванадцять членів. П'єса віфлаєма, якувиконують хлопці-легіні, даютьзрозуміти всім, хто приймає і слухає їх,все те, що сталося з нагоди РожденстваІсуса Христа.

Я думаю, що перед сучасноюфольклористикою стоїть велике зав -дання, щоб надалі продовжувати дос -лі дження багатої скарбниці укра їнсь -ких колядок та щедрівок, щоб і цим

способом збагачувати український пісен -ний фольклор для широкого розвиткудуховної культури.

священик Юрій АЛБІЧУК

ІСТОРІЯ�ПОХОДЖЕННЯ�КОЛЯДКИ

АНГЕЛ БОЖИЙ ІЗ НЕБЕСАнгел Божий із небес радість нам звіщає днесь,Що в Віфлеємі Бог воплотився, там, у вертепі,Він появився бідним пастирям.Що в Віфлеємі Бог воплотився, там, у вертепі,Він появився бідним пастирям.

Тож спішім у Віфлеєм, де у яслах Божий Син,Бо в Віфлеємі Бог воплотився, там, у вертепі,Він появився бідним пастирям.Бо в Віфлеємі Бог воплотився, там, у вертепі,Він появився бідним пастирям.

Там віддаймо честь Йому,Заспіваймо пісню цю.Слава во вишніх вічному Богу,Отцю і Сину, Духу Святому,А на землі мир!

О Дитятко, Спасе наш!Глянь ласкаво днесь на нас.Освободи нас з тяжкої неволі,Дай дочекати кращої доліЗ Рожденством Твоїм!

АНГЕЛ ПАСТИРЯМ МОВИВАнгел пастирям мовив, Христос ся нам народив,В Віфлеємі, містечку убогім і в роді Давидовім,З Пречистої Марії.

О дивнеє Рожденство, великеє торжествоПочала Діва Марія в чистоті, породила в радостіІз Дівства свойого.

Пастиріє ввірили, до нього поспішили,З охотов мило Йому співали, Дитя в яслах вітали,Марію з Йосифом.

Уже ся то сповнило, що у пророка було:Галузка кропова зацвіла, цвіток з неба пустилаІ овоч зародила!

Слухайте Бога Отця, Неба і землі Творця –То Син мій наймиліший, коханий з неба посланий,Його ви слухайте!

Богу будь честь і хвала на віки віків і слава.Як Отцю, так і Його Синові і Святому ДуховіВ Тройці єдиній.

СТАРОДАВНІ КОЛЯДКИ

Рис. Аурела ДАНА

Ронянські колядники


Дід продовжив показувати їм квітифіалки.Вони пред став ляють ніжністьсвого синього одягу. Покров утворенийз шести синіх листочків, які захи -

щаютьт гудзики синюватих пилюсток. Рослини, які я вам показав, це віщуни весни. Це

момент, коли відкривають гарні покри шки квітівінші лісові рослини, що спішать використатисвітло, яке купає землю, яке скоро замінитьсяхолодком дерев’яних листків.

Яскраві квіти жабника мають зелене листя зметалевим блис ком. Його використовують длясалату, який укріплює організм, послаблений післязими. Квіти похожі на якісь золоті метелики надізюму рудним кущем. Як існування цієї рослинизалежить від капризів весни, яка іноді не позволяєвиходу бджіл з вулика, а без їх внеску до переносузернинок полену не утворюються фрукти. Листятяжко працює, викорис товуючи світло в синтезі ізапасі резервів поживи в корені. Так забез печуєтьсяіснування «інди відів» для наступного року. І цепередбачення не надійне, час тина цих запасівзбирається в бруньки, які знаходяться на початкулистя(базі). Вони про теговані товстим покриваломі мають вигляд зерна пшениці.

Яка роль цих бруньок? – питає зацікавленавнучка.

Зараз відповім. Весною бруньки пробуджу -ються до життя. З бруньки появляється корінь, якийприкріплюється до землі там, куди прибув припомочі дощу. Щоб набрати сил брунька вико рис -товує запаси, які отримала від рослини-мами. Припояві кількох листочків нова рослинка звільняєтьсявід турботи знайдення речовин, потрібнихпроживанню.

Звичай зберігання запасних речовин зустрічаємоі в анемонах з білими і жовтими квітами. Вони

зберігаються в підземних стеблах, які ще називаютькореневищем, – довгі і чорняві, які можуть досягтичверть метра. З них появляються нові рослини, ібільше на однім місці. Листя глибоко пориті. Наверху появляється квітка з білими пелюстками ібагатством жовтих тичинків. Красота появляється впоєднанні незріло зелених листків з білими тажовтими пелюстками. В погану погоду і ніччюквітки схиляються, щоб дощова вода не омилабагатство поленових зернин. Та з жовтими квітаминазивається (păştiţă) летрениця лютикова. Цірослини квітнуть біля Великодних свят.

У формі кущів, продовжує дідусь, між деревамичи на краю ліса нагромаджуються ніжні фіалки.Нагромадження появляються тому, що вонирозмножились не насінням, а іншим способом. Відоснови листка починають плазучі стебла, а на їхвузлах в контакті із землею можуть появитисякорені. На тому місці утворюються нові рослини.Квіти сині, маючи дві пелюстки уверх і трипелюстки вниз, представляючи дійсне чудоприроди. Вони сховані між темнозеленим листям.Висо коякісний запах і колорит квітки приваблюютьбджіл. Нектар оса джений в шпорі. Пилуючисьзнайти солодкий сік, штовхають тичинки, яківипорожняють мішечки на їх голови. Відвідуючиінші квіти, зернини беруть участь в запилені,позволивши утворення фруктів. І насіння. Знаючивсі ці чудові механізми, певно, що і рослина істота.Щоб віддалити насіння, фрукт відкривається в трибоки, даючи можливість вітру розносити їхякнайдальше.

Знак пробудження лісових дерев подає опухлібруньки тому, що сік, що знаходиться в землі,починає рухатись. Тріскає їх покривало, позво -ляючи підняти голівку маленьким листочкам. Цезнак початку тайної боротьби в лісі. Між малень -кими і ніжними листочками ледве проці джуютьсясонячні промені. Це момент появи конвалії. Між

двома великими листями, загостреними не верху,появляються пуп’янки, похожі на перлини. Коливідкриваються квіти, появляється білий перламут -ровий віночок ніжних квітів. Після квітів появ -ляються фрукти, схожі на великі круглі і червоніягоди, які дуже отруйні.

А тепер кілька цікавих див зустрінутих вказковому світі лісу.

Перед позеленінням дерев, зимою, можназамітити на гіллях деяких дерев (дуб, тополя, глід)круглі кущі, вічно зелені. Це омела, це напів,паразитна рослина. Маючи хлорофіль в шкірі гілок– листях, вона може сама готувати органічніречовини. Потрібний їй надлишок вона бере віддерева, на якому росте. Фрукти дозрівають зимою імають вигляд липкових зерен, які похожі наперлини. Насіння розносять птахи. Дзьобаючифрукти, до дзьоба прилипає насіння. Птахи чистятьдзьоб по гілках іншого дерева, до якого прилипаєнасіння. З цього насіння появляються інші рослини.

Паразитизм зустрічається і в рослинах, якіростуть на землі. У підніжжі дерев, і особливо підліщинами, замітна рослина зовсім різна від наве -дених вище рослин. По-перше, вона не зелена.Вона появляється в перші тижні весни. Виглядає злускоподібним хвостиком, відпочиваючи білякоріння дерев. Так пояснюється її назва – змійоватрава. В нижній частині хвостика появляютьсячисленні розгалуження з присосками, які про -никають в корені паразитних рослин, беручипоживу, приготовлену ними. Луска, яка покриває їх,має роль всмоктувального насосу, підлегшує підніссоку, яку добув з коренів рослини газди. Росте дужеповолі. Вона турбується залишити нащадків. Післядесяти років від закільчення насіння, підіймаєтьсягілка лускова, жовтявя, яка має жовто-червонілуски. На її вершку появляються квіти з подібнимивідтінками. Якщо її не відвідують комахи, щобрознесли її пилок. Вона звертається до повіваннявітру. Квіти мають довгі тичинки, які мають багатопилку. Струшені вітром, вони звільняють повнімішечки зерна.

Беручи під увагу те, що час відчасу в пресі, при різнихофіційних, чи прямо в при -ватних бесідах, згадується про

долю української бібліотеки, що діяла приУкраїнському Ліцеї і Педагогічній школі вСиготі, хочу вияснити деякі дані, тобтостан бібліотеки в 1962 р., в році, коли яотримала призначення викладача укра -їнської мови й літератури в українськихкласах. Тоді наша бібліотека ще знахо -дилася в будинку бувшої української школи,хоча в 1961 р. класи Українського ліцеюперенесли в Ліцей «Філімон Сирбу», теперколегіум ім. Драгоша Воде, але там щезалишились останні класи Українськоїпеда гогічної школи (клас учителів івиховательок).

Добре пам'ятаю, що за мої учнівські рокив нашій школі була гарна бібліотека, змногочисленними книгами, журналами,газетами, альбомами тощо, яка справ ляласильне враження на кожного учня, щозаходив в бібліотеку. Адже ми з'їха лися доУкраїнської школи з різних сіл, і багатьох знас вдома не було жодної книги, або, якписав великий І. Франко, про наші села,наші хати:

«...Але є й писемства в ній познака.Там під сволоком, завитий в шматі,Лист небесний – писаний бог зна ким...».

Бібліотека наша, з впорядкованимидобре книгами, була одним з найприєм нішихмісць в школі.

В бібліотеці працювала привітна, добро -душна наша порадниця пані МирославаСливка. Тому учні заходили часто визичатикниги, розглядати альбоми і т.д. Тоді книгане мала теперішніх конкурентів: телеві -зора і інтернету, вона находилася на почес -ному місці серед учнів, що любили читати.

Лише думка, що наша бібліотека буласпалена, викликає сплеск пристрастей,гірке і болісне почуття, бо кожна людинапо-своєму, в міру власних уявлень сприймаєпочуте. Якраз через це я хочу написати пронашу бібліотеку.

Нашому поколінню всі книги в 50-60 рр.минулого століття присилали до нашоїшколи з Радянської України. Поряд з кни -гами з класичної і сучасної літератури,перекладали з світової літератури, надси -лали нам велике число політичної маку -латури: твори Леніна і Сталіна, твори всіхтодішніх радянських діячів (в багатьохвипадках), Історію Комуністичної партіїРадянського Союзу і України, КонституціюРадянського Союзу і Радянської України,багато-пребагато газет і журналів, змістяких не важко відгадати чи пригадати. Втой час все політизувалось, тому навіть

журнали для дітей і учнів насичені булиленінсько-сталінським вченням.

Коли директор ліцею «Філімон Сирбу»призначив мене забрати все потрібне длярозгортання навчання в українськомувідділі, правда, зважати на те, що в будинкубібліотеки тільки 2 зали, де необхіднопомістити всі книги трьох відділів: ру -мунського, мадярського і українського.Забирати все з української бібліотеки булонеможливо й непотрібно забирати всюмакулатуру. Моєю метою було забрати всюхудожню літературу. Наукову літературуперенесли ще 1961 р. разом з лабораторіямиприродознавства, хімії і фізики.

Я забрала все з класичної і сучасноїукраїнської і російської літератури, перек -лади з світової літератури, літера турнукритику тощо. Жоден твір там незалишився: чи були це «Думи», «Слово проІгорів похід», чи твори російськихписьменників Фадеєва, М. Островського,Макаренка і т.п. Вирішили і вирішують, щоще варто почекати нові покоління, якізалишать припасти порохом твори, щовже нікого не цікавлять.

ЛІСОВІ ТАЄМНИЦІ

Дещо про наші колишні й сьогодніші бібліотеки

Юлія ГРІНЬ-АРДЕЛЯН

(Zakin™ennx. Po™. na 4 stor.)

(Продовження на 11 стор.)


Тому півстоліття пан професорЮрій Ракоча, який викладавукраїнську та російську мови взагальній школі села Марицея, що

в громаді Дарманешти повіту Сучава,започаткував парк, розташований в центрісела, в сусідстві з будинками культури ташколи.

Пан Ракоча ходив з учнями семерічки та ізліцеїстами у ліс: викопували молоді деревцята саджали їх там, де тепер цей парк.

Пан Ракоча дуже любив природу, рослини,тварини. Казав, що іде в ліс слухати і чути

Бога. Коли ішов у ліс, мав при собі цукор чицукерки для мурашок, а для білок – горіхи талісові горішки.

Дуже добре пам'ятаю, як пан Ракоча бравклас та водив нас по лісу і дуже сердився,якщо якийсь шибеник зламав там гілку. Віннам казав, як би то було, як би нам зламалируку?!

Якщо ми здіймали шум, то пан Ракочазнову сердився, кажучи, що він нас всіхлюбить і взяв би нас у свою пазуху, алебоїться, що ми його будемо дряпати.

Багато жителів села Марицея отримали відпана Ракочі книги, на сторінках котрих булобагато написано власною рукою: на релігійнітеми, на моральні теми, вірші.

Вернемося до Марицейського парку. Зколишнього лісу пана Прункула учнівикопували такі деревця, як: смереки, ялини,липи, берези, дуби, буки, плакучі верби, акаціїі т.д., яких саджали тут.

З часом з'явився і живопліт, були пос -тавлені лавки, грядки з квітами. Тут сходи -лися молоді і дорослі, гомоніли, відпочивали.

Все було під контролем, ніхто не пас тутякусь худобу, і навіть якась там курка чигуска, якщо там би заблудила, то пан примарКідовець сунув штраф, або «фантував».

Всі пишалися і хвалилися парком, але всемає свій кінець...

Настала груднева Революція 1989 р., вРумунії запрацювала демократія, а справжнідемократи надяться, – читачі вже вгадали, уМарицеї.

На початку вигнали в парк галицю, апізніше і велику худобу, які зруйнувалигрядки з квітами. За короткий час живоплітпішов у пень, це коли запустили і вівці. Колия зробив зауваження, то чабани «вчіпили»:«Пане Коля, ви ще не чули, що у насдемократія»? Вже «капут» комуністам!». І тутя зрозумів, що «наші» будуть руйнувати всете, що зробили інші «наші», чи, може, ті жсамі «наші»? Гм!!!

Значить, те, що росло близько до землі,пропало, як то казали старі люди: «фертік»,або, по нашому: «Було і загуло».

Одні з класу, «Homo Maritiensis» почали«чистити» великі дерева. Що це означає?Значить, що мої славні односельчани, одні ізних, напали з сокирами та «дружбою» (гарнаназва...), і товсті гілки були зрубані, і навітьодні менші дерева упали...

Зимами на хвойні дерева падало багато

снігу, їх вирвало з корінням. Тому рік сильнийвітер зламав величезну вербу і чудо було, щовона не зруйнувала дім культури.

Цього року буря зламала дерева, а хтось«обчупив» дуба, щоб він висох.

Я думаю, що якби пан Ракоча не пішов у

вічність тому 20 років, він мав би дуже тяжкозахворіти.

Перед домом культури колись були двадубочки (тут мені упала на думку пісня: «Ойна горі два дубочки»...).

Нині залишився один дуб, здоровий,величезний, якого я сфотографував провсякий випадок. Може статися і таке: комусьвін впаде тяжко на шлунок, і: «фертік»!

Що буде далі з парком пана Ракочі? Тутпасуться коні, катаються автомaшини, трак -тори, стоять вози, і що тут не робиться?!

Треба ще додати таке: «продали» десяткидерев, парк став рідким, але ніхто не посадивхочби одне деревце натомість! Чому?

Хто знає чому...Микола КУРИЛЮК

ПС 1: Нині в парку ростуть біля 100 дерев,але я думаю, що рік за роком їх стане чимразменше.

ПС 2: Диво! Парк почали загороджувати!Хто? Місцева примарія.

ПАРК ПАНА ЮРІЯ РАКОЧІ В НЕБЕЗПЕЦІ?

Воб'єднаній бібліотеці намприділили окремі полиці, на якихпомістили книги, а потім їхзаписали й впорядкували.

Правда, що при перенесенні книг невимагали ніяких протоколів, підписів, чипечаток. Крім політичної макулатури, все, щоналежало до художньої літера тури, я забрала.

Що число книг протягом років (35 р.) всеминало, – це правда. Учні позичали книги,іноді забували повернути, або простозагубили. В нашій школі діяв такий закон:хто не віддав позичену книгу, повинен бувзаплатити її ціну або купити нову книгу.

Купити українську книгу не було де, томукупували книжки на румунській мові, або їмпрощався «гріх».

Починаючи з 1965 р., Україна пересталапосилати до нас в бібліотеку книги, газетий журнали, крім «Літературної газети»,журналів: «Українська літера ту ра й мова вшколі», «Всесвіт», «Дніпро», які ще над -ходили до нас рік-два.

Якщо бібліотеку не обновлюють періо -дично, то вона бідніє.

На ІІ-ому Конгресі Гуцулів я зустрілась звикладачами і офіційними особами з м.Львова і підняла питання про становищенашої бібліотеки. Вони просили приїхати в

Львів і забрати книги «на цілу бібліотеку».Я звернулася до керівництва Союзу, аледопомоги не отримала, очевидно, не булоінтересу до такої справи. Добре було б, щобхоч тепер знайшлась слушна нагодапоповнити бібліотеку в українськім ліцеї вСиготі, і не тільки. Думаю, що Союзпосилає принаймні книги наших письмен -ників з Румунії. В решті-решт обновленнябібліотек повинно б бути одним з основнихзавдань комісії з культури, що діє при Союзі.В кожній бібліотеці повинні знаходитисякниги для бажаючих читати, а інтернети– для решти молоді, і не тільки.

Хочу ще нагадати й те, що примуніципальній бібліотеці в Сиготінаходяться (тоді находилися) українськікниги, перенесені з колишньої бібліотекиARLUS.

(Zakin™ennx. Po™. na 10 stor.)

ПРО НАШІ БІБЛІОТЕКИ...


«Полягли гуцули за рідний Сигіт, В Сиготі ридання, сваволя і гніт... »

Василь ҐРЕНДЖА-ДОНСЬКИЙ

Удвох зі своїх віршів – «Бій підСиготом» та «У Сиготі» – В.Ґренджа-Донський оспівує бо роть бузакарпатських укра їнців, які

вступили в бій під Сиготом з румунськимикоролівськими військами, створюючи героїчнопіднесену картину нерівного змагання:

«На полю широкім йде бійка завзята,Тече кров рікою, стекла людська кров,Долину прокляту кровцею заллято,В Сиготі чекали нашу хоругов...»

(«Бій під Сиготом»)Віра в довгоочікувану волю примножу вала

сили кількох сотень воїнів, незважаючи на те, щорумунське військо було в десятки разів більше.Та про цей історичний випадок сьогодні мало хтой спогадує, бо довгий час замовчувався фактіснування держави закар патців під назвоюГуцульська республіка, яка була проголошена 8січня 1919 року в селі Ясінь, влада якоїпоширювалась на східні регіони Закарпаття.

11 листопада 1918 року румунські військазахопили буковинську столицю – Чернівці – іпосувалася далі на захід. Українська НароднаРада одержала інформацію, що румунська арміявступає в Мараморощину з метою зайняти їїстолицю – Сігет. Щоб запобігти окупації Сиготарумунами, УНР вирішила послати у Сигіт своєвійсько, яке складалось з 800 чоловік.

«13 січня 1919 року три вповнені сотнівійська Гуцульської республіки, поповненіновоприбулими стрільцями: старшинами йпідстаршинами Української Галицької Армії –під командуванням Ст. Клочурака – вирушилиокремим поїздом на Марамо роський Сигіт (...)Порівняно легко вони зайняли Кваси, Білин таРахів (...) 15 січня військо Гуцульської Республікизайняло Требушани, Вишаву, Великий Бичків,Кізій, Луг та інші села. Селяни із Луга, Бичкова,Росішки і Косівської Поляни вітали вояківпроцесіями з церковними коругвами та синьо-жовтими прапорами (...) Лише в одному Богданідо Гуцульської армії зголосилося понад двістістрільців (...) Перед Сиготом військо ГуцульськоїРеспубліки нараховувало близько 1100 вояків (...)Військо мало у своєму розпорядженні двігармати (на жаль, без патронів), п’ятькулеметів, понад тисячу рушниць та достатнюкількість амуніцій», – пише Микола Мушинка удругому виданні своєї праці про життя іполітично-громадську діяльність СтепанаКлочурака – «Лицар волі» (Видавництво«Гражда», Ужгород-2011).

Коли жупан Сигота Зомборі (змадя ризованийрусин) довідався про зайняття Бичкова,запропонував комен дантам гуцуль ського військадальші пере говори і просив вислати делегацію доСигота. Наступ на короткий час було припинено іпоручик Воробець, Василь Клемпуш та Дм.Німчук поїхали до Сигота, де їм обіцялиавтономію і великі права в «Руській Країні»,вимагаючи, щоб галицькі війська покинулиГуцульщину та щоб гуцули склали зброю. На цевстав Василь Клемпуш і заявив: «Повстанняроблять самі гуцули, а не Галичина. Наша

Народня Рада рішила відірватися від Мадярщиниі приключитися до України. Ми воюємо запереведення цього рішення і будемо далівоювати, та зброї не здамо. Ми запросилигалицьке військо для забезпечення порядку».(Авгус тин Штефан – «Українське військо вЗакарпатті», Торонто, 1969.). Гуцульське військоз такими умовами не погодилось, і ранком, 16січня, відділи Дм. Німчука і Дм. Клемпушастояли вже в передмісті Сигота під мурамиСигітської Комори. Гуцули вночі на плечахвинесли три скоростріли і притягнули гармати.Мадяри почали відсту пати, але один їх відділсильно боронив малу станцію. Однак, коли зато -рохкотіли українські скоростріли і грянули їхгармати, і той відділ здав позиції: «Вправнийскорос трільчик Дмитро Клем пуш добився доелектрівні і відтяв дорогу з головного двірця назахід, так, що відділи Німчука скоро обсадили іцей двірець, роззброїли та арештувалистанційну команду на чолі з мадярським підпол -ковником. Ось так Сигіт був зайнятий ічотириста гуцулів і дві сотні галицького військапор. Ст. Глушка та пор. В. Воробцязаквартирували в сигітських касарнях.Одночасно обсадили міський дім, пошту й іншіпублічні будинки і вивісили на них синьо-жовтіпрапори» (Августин Штефан – «Українськевійсько в Закар патті», Торонто, 1969).

На вокзалі гурт студентів-українців зустрівповстанців піснею «Ми гайдамаки». Під звукивійськової сурми на приміщенні залізничноговокзалу був піднятий жовто-блакитнийукраїнський прапор – подарунок коломийськоїінтелігенції. Українська деле гація Сигота хлібомі сіллю вітала гуцуль ське військо. Прийшла ієврейська делегація і заявила свою лояльність таохоту до співпраці. Жіночий комітет підведенням старших пань Медвідевої та АнниГрабар зайнялися раненими, між якими лежаводин з організаторів, Іван Клемпуш, який бувранений в голову.

Місцева влада вислала до румунськогокомандування прохання захистити місто перед«грабунками гуцульських більшо вицькихбандитів». В Сигіт прибуло з Великої Бані (БаяМаре) біля 2000 румунських вояків з кулеметамита гарматами. Окружна Команда в Коломиїнаказала оминати всякий бій з румунами, яктакож з мадярами, і сигітська команда вислала дорумунів під білим прапором парламентаріїв.Румунська команда була добре поінформованапро українські сили і відмовилась перего -ворювати з українцями та дала наказ на наступ.

«Щоб випередити несподіванку, українціпочали відступати в напрямі на головний двірецьй одночасно вагонувати зброю, набої таневеликий провіянт. Навантажений потяг підохороною кількадесять гуцулів, якимикомандував хор. УГА Притика, з двомаскорострілами та з одною гарматою рушив доЯсіня. Румуни окружили місто з заходу та сходу.Щоби вибратися з окруження, група поручикаВоробця почала вагонуватися до відвороту.Вояки мали досить ручних гранат і везли з собоютри скоростріли. Коли поїзд виїхав з великоїстанції, румуни розпочали обстріл і на малійстанції, в Сигітській Коморі, кількасот румунів ззасідки били з своїх крісів і п’ятьох скорострілівпросто в поїзд, який незабаром зупинився, бочастина рейок була зірвана. Українцівідстрілювалися своїми скорострілами і кидалигранати, але мусіли залишити поїзд, бо в ньомузнявся вогонь. Почався нерівний бій, бо румунибули у великій перевазі».

(Августин Штефан – «Українське військо вЗакарпатті», Торонто, 1969.)

Кількість втрат у Сигітській Коморі (пишеМикола Мушинка) в літературі подається по-різному:

З. Кудей у документальній повісті «Гуцуль -ська Республіка» (Львів, 1937) пише, що лише назалізничній станції Сигітська комора залишилоськоло тридцяти вбитих і понад сто раненихстрільців;

С. Зубичанський в «Літописі ЧервоноїКалини» (Львів, 1932) наводить біля 60 вбитих і30 поранених;

А. Штефан у книзі «Українське військо вЗакарпатті» (Торонто, 1969) згадує, щоСигітський похід коштував гуцулам 41 вбитого і400 полонених;

В. Ґренджа-Донський в книжці «Покривтуман співучі ріки» (Ужгород, 1928) про трагедіюв Сигітській Коморі писав: «Десять соток військазагинуло марно через те, що 20-річні сотникивиконували функцію генералів, не розуміючисьдо того ремесла».

Вацлав Малий у газеті «Pravo ludu» (Прага, 21січня – 18 лютого 1937 року) наводить 21 вбитогоі сімсот полонених воїнів Гуцульської армії.

«Командир Ст. Клочурак у цій операції участіне брав. Він у той час у Квасах організував новізагони гуцульської армії. Операцією мавкерувати поручик УГА Воробець, який грубозанедбав свої обов’язки. Окрилений попереднімиуспі хами, він проводив час у місцевому казино втоваристві «легких» жінок та угорськихофіцерів». (Микола Мушинка, «Лицар волі»,Видав ництво «Гражда», Ужгород-2011).

«Так трагічно закінчився наш похід на Сигіт, –писав Ст. Клочурак у своїх спогадах. – До певноїміри причиною тієї невдачі були недостатняобережність наших старшин і непорозуміння міждеякими нашими стар шинами. Однак головноюпричиною була негідна і зрадлива поведінкарумунської команди, яка добре знала, що нашевійсько проти румунів не мало ніяких ворожихнамірів і що воно добровільно евакувало містоСигіт».

Михайло ТРАЙСТА

ПОРАЗКА ВІЙСЬКА ГУЦУЛЬСЬКОЇРЕСПУБЛІКИ В СИГІТСЬКІЙ КОМОРІ 17 СІЧНЯ 1919 РОКУ

Степан Клочурак

Гуцульська народна Рада в Ясіні 1918-1919 рр.


Кожний, хто зайде у православнийхрам, має можливість відчутизапах ладану. Крім того, під часбожественної служби, кожен може

побачити, як використовується ладан, а такожтой «інструмент», з допомогою якого про -ходить кадіння. Той «інструмент» миназиваємо кадильницею.

А про ладан, який використовуємо іставимо у кадильницю для кадіння, необхідноописати. Ладан – це різні смоли, змішані зпохідними. Його роблять у вигляді невеликихкульок та палять на вугіллі. Якщо говоримопро кадило і ладан, ідеться пояснити такепитання, а саме: Чому ми, священики, чидиякони викорис товуємо кадильницю і ладанпід час наших богослужінь?

Практика кадіння була запозичена зіСтарого Завіту. Так і знаходимо записано уКнигу Виходу (Ісхода), 30 глава, запи санийБожий «наказ» про використання пахучоголадану під час старозавітного богослужіння.Але для того, щоб перейти до поясненнятрадиції використання кадила та ладану,думаю, що необхідно коротко зупинитися натемі розвитку традицій у Православній церквівзагалі.

Насамперед вимагається пояснити, уточ -нити і підкреслити що традиції в Церквіпочали формуватися на початку христи -янської історії.

Учні апостольські та їхні послідовникивикористовували «зовнішні» об'єкти(предмети) та встановлювали обряди щобпоказати або підкреслити глибокий змістцерковного вчення, допомогти людям череззовнішні предмети споглядати небесну висотуслужіння Богу.

Зверніть увагу, що всі церковні традиції,без винятку, несуть у собі відповідний зміст,значення.

Обов'язково хочу уточнити, що церква

ніколи не розвивала так звані «пусті»традиції, які б не мали внутрішнього змісту!Використання ладану та кадила у Ново -завітному богослужінні було прийнятоповнотою церкви (до 1054 року церква булаодною і нерозділеною), оскільки церквапобачила у цьому можливість збагатитибогослужіння змістом.

Тому кадіння під час богослужіньздійснюється, щоб підкреслити важливість тапривернути нашу увагу до того чи іншогомоменту церковної служби, «розбудити» нашуувагу до важливіших частин богослужіння.

Як дим, так і приємний запах ладанупривертають нашу увагу до небесного.

Дим – символ зігрітої нашою христи -янською любов'ю молитви, яка піднімаєтьсядо неба так легко, як дим. Тому на вечірніпоміж іншим молимо Господа через псалмиДавида: «Да ісправиться молитва моя, якокадило перед Тобою». Нам необхідно матизапалене любов'ю до Бога та ближньогосерце, щоб молитви наші досягли небес.

Запах нагадує нам про божественнуприсутність під час богослужіння. Так, якговорить нам сам Господь Ісус Христос: «Де єприсутні два або три в ім'я Моє, там єприсутній і Я між ними». Це були прості,практичні сторони використання кадила іладану в православній церкві.

Кадіння також містить (несе у собі) більшглибокий, богословський зміст (пояснення).

Так і відомо нам є, що ми створені заподобою та образом Божим. Стаючихристиянином, ми «зодягаємося в Христа»(Гл.3:27) і покликані до досконалості Бога(Мф.5.48), Спасіння в Православній Церквісповняється (ототожнюється) з обожненням,тобто ми стараємося стати богоподібними(Ін.10:34), хоча не по суті, (природи), а тількипо по благодаті.

Кожного разу ми, священики, перед

богослужіння кадимо Святий Престол, якийзображає Престол Божий і Святе Святих ухристиянстві.

Ми кадимо ікони в церкві, які нагадуютьнам про присутність раю на землі, які даютьнам яскраві приклади обожнення святих.

На похоронах ми кадимо тіло померлихбратів та сестер у Христі під час похорону,підтверджуючи цим слова апостола Павла девін називає наші тіла храмом Духа Святого (1Кор.6:19-20), а також свідчимо про нашуєдність у Христі, яку не може розрушититимчасова розлука через смерть (Ін.11. 25-26).

Ми також кадимо присутніх християн вцеркві під час богослужіння, живих членівнашої церкви, щоб підкреслити нашу єдністьіз святими через благодать Божу і через те, щоми об'єднані образом і подобою Божою.

Ми кадимо все і всіх під час служби, щобпідкреслити як суттєву єдність тих, хто внебесах і тих, хто на землі, так і наголосити(акцентувати) на нашій участі у небесномупід час богослужіння. А як загальнийвисновок то все це, хочу уточнити що мивикористовуємо ладан і кадило для нашоговласного духовного пробудження, і для того,щоб наш досвід богопоклоніння став більшповним.

А тому, що іде бесіда про кадило, хочуповідомити слідуюче: «Найбільше кадило всвіті є Кадило Ботафумейро. Воно протягом700 років використовується в соборі Сантяго-Декомпостела. Воно прикріплене канатом достелі, висотою 160 см і важить не менше 80 кг.Для його наповнення потрібно 40 кг вугілля іладану. Кадило приводиться в дію шляхомрозгойдання вісьмома служителями вбагряному одязі. Швидкість руху кадиладосягає 60 км на годину».

Юрій АЛЬБІЧУК,священик

с. Верхня Рівна, Мараморощина

ВИКОРИСТАННЯ ЛАДАНУ ТА КАДИЛА ПРАВОСЛАВНИМИ ЦЕРКВАМИ

Визначати час як ідею – це одне звиликих досягнень людини. Доситьуявити собі, як вигля дав би світ, вякому не вичислювали б час. Кант

говорить, що людина може вірити те, що в світінічого не існує, та не може заперечити простірі час. Час орієнтований в єдиний напрям зминулого в майбутнє. В минуле час не протікає.Фізично час має початок і кінець, але, коли і якпочинається, нам не відомо.

Козирев пише: час – це форма енер гії. Якщохочемо визначити, яка сила відповідає явищужиття на землі, треба вивчити властивості часу.

Те, що люди живуть переважно в минулому,або в мріях про майбутнє, в роздумах і уявах,значить, що так можна втікати із сьогодення.Але, насправді, все відбувається сьогодні. Кожналюдина зберігає в пам'яті пережите протягомжиття. Якщо розташуємо все протягом часу,що зробили, то ми задоволені.

Необхідний час можна прискорити абоприпинити, але не можна його усунути.Планування, розклад часу включає в собімайбутнє і забезпечує в нас свідомість власноїсили, свого самоутвердження.

Козирев відкрив явище, що час розгортаєприплив струму. А наш світ орієнтований наліво імістить в собі позитивний струм, або такуенергія Всесвіту. Якщо час є струм, то має певнийнаплив навантаження. Коли наплив дочаснозмінюється в середині якогось тіла, то тіло стає

легшим, що пояснює левітацію, сомнамбулізм,телекі нодію і телепатію, при якій ідею можнапередати в той самий час в мозок іншої людини,яка знаходиться на протилежній частині світу.Телепатія залежить від густоти часу. Часмістить більшу густоту, коли знаходитьсяпоблизу якоїсь дії або поблизу того, хто сприймаєдію і слабшу густоту біля автора дії (агентапередачі). Думка впливає на густоту часу.

Час – це найголовніший і енігматичніший

елемент з Всесвіту. Він не розповсюджується,як промені світла, він знаходиться завжди івсюди. На думку Козирева, сонце і всі сферизабирають енергію часу.

Американець Шарль Муссес пише, що часможе бути останньою структурою створення

енергії. Енергія, створена часом, появляється вформі коливання. Час міг би представляти п'ятуформу існування матерії, форму, через якупроявляється сила духа.

Так, як час не має жодної маси, ніелектричного, ні магнетичного наван таження,його не можна притягнути, чи відштовхнути.

Він може переходити через будь-яке тіло, якчерез порожнечу. На час ніяк не діє всесвітнєтяжіння, тому міг би бути сполученням матеріїі антиматерії, між невтронами і позитронами.Тоді, коли позитрони повертались би, матеріяпосувалась би в майбутнє.

Існує зв'язок між діянням сонця і великимиепідеміями, нападом саранчі і гризунів. Теж існуєспіввідношення між сонячними циклами івеликими людсь кими міграціями, війнами і револю -ціями; створюються магне тичні бурі, зростаєчисло самогубств, психоз і дорожніх аварій. Тежсонячні діяння співпадають з іншими епі деміями,як дифтерія, туберкульоз легенів і т.д.

Сонячна діяльність переходить через цикли 1,11, 35 і 45 років, коли внаслідок сонячних вибухівство рю ється гаряча плазма і, можливо, іншаформа енергії.

Відомо, що людина досягає макси мальної силифізичної праці циклічно в 23 дні, а максимальноїдушевної і афективної сили в циклі 28 днів йінтелектуальної діяльності в циклі 33 днів.

Ми раби часу, який протікає крізь нас.Василь АРДЕЛЯН

Ми раби часу, який протікає крізь нас


¨̈ S T O R I N K A D L X D I T E CS T O R I N K A D L X D I T E C ¨̈

Про Різдвяну ялинку іс -нує багато легенд.Згідно з найпопу лярні -шою з них, звичай

прикрашення Різдвяної ялинкирозповсюдився з Німеччини відо -мим богословом Мартіном Лю -тером (1483-1546).

Легенда говорить, що у 1500році, напередодні Різдва, МартінЛютер, гуляючи по лісу, побачивдекілька ялинок, покритих снігом.Вони яскраво виблискували вмісячному сяйві, що дуже вразилоЛютера своєю красою. Повер -нувшись додому, він поставивмаленьку ялинку посеред кімнати,прикрасив її свічками і запалив їх.

Хоч, по суті, поклоніння де -ревам, головно вічнозеленим, існу -вало впродовж тисячоліть. Ста -родавні єгиптяни, греки вно сили

зелені вітки фінікових пальм досвоїх будинків і вірили, що цепринесе родючість їх полям.

У Франції брат Наполеона ІЖером Бонапарт наряджав різ -двяну ялинку яскравими подарун -

ками-листами, а його придворні-фаворити повинні були знімати їх.

У Англії при дворі Генріха VIII в1516 р. була виставлена ялинка із

золота, прикрашена трояндами.А до того в Англії, напередодніРіздва (цей звичай зберігся доте -пер), було прийнято прик рашатибудинок гостролистом, плющем іомелою.

У Америці прибулі в 1607 р. зНімеччини поселенці привезли зсобою і європейську традицію, заякою на Святвечір вони роз -вішували в своїх будинках гірляндиі віти вічнозелених рослин.

У 1891 р. президент СШАБенджамін Гаррісон вперше дозво -лив встановити наряджену ялин -ку перед Білим Домом. Незабаромялинка стала Націо нальнимРіздвяним Деревом, хоч з 1901 по1909 р. президент Рузвельтзаборонив рубати ялин ки, вва -

жаючи це великою шкодою, зав -даною лісам.

Лише з 1923 р. Різдвяну ялинку вСША стали запалювати щорічно.

Наталя ГУРКІНА

РІЗДВЯНА ЗІРОЧКАРІЗДВЯНА ЗІРОЧКА

Зірочка на небіЯсно засіяла,З Рожденством ХристовимЛюдство привітала.

Віра і надіяВ серці оселились,Люди до ІсусаЩиро помолились...

Сергій ГОРДІЄНКО

ІСУСИК ДО ДІТЕЙІСУСИК ДО ДІТЕЙПРИЙДЕПРИЙДЕ

Різдвяна зірка на небо вийде,Малий Ісусик до дітей прийде.Малий Ісусик, Божа Дитинка,Буде Свят-вечір, буде ялинка.Буде колядка в кожній хатині,Настане втіха на Україні.

Місяць грудень багатий на свята. Так, 13грудня святкуємо Св. Андрія, 19 грудня –найвеселіше свято року – Святого Миколая,якого уважають захисником дітей. В цейдень діти, чемні діти, очікують від СвятогоМиколая подарунків. Заздалегідь слухняннідіти, адже Св. Миколай все бачить і все знає,пишуть листи про бажані подарунки. І біло -

бородий Миколай приходить ніччю і залишаєподарунки в спеціально приготовлених дляцього чобітках.

З нагоди зимових свят газета «ВС» бажаєвсім нашим дітям, учням та студентамгарних, веселих свят, бажаних подарунків підялинкою чи під подушкою, гарної коляди іщасливого Нового 2012 року!

ЛЕГЕНДИ ПРО РІЗДВЯНУ ЯЛИНКУЛЕГЕНДИ ПРО РІЗДВЯНУ ЯЛИНКУ

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ ТА З НОВИМ 2012 РОКОМ!


¨̈ S T O R I N K A D L X D I T E CS T O R I N K A D L X D I T E C ¨̈

Сторінки склала Ірина пеТРеЦЬКА-КОВАЧ

Народився Іванко у містіЛіпові Арадського по -віту. І-ий і ІІ-ий класизакінчив у Ліпові. Був

відмінником, отримавши за обидвароки грамоти за І-ше місце.

Ще з дитячого садка відвідувавспортивний клуб у Ліпові – секцію здзюдо.

Того ж таки року – дошкільниквеликої групи – на конкурсі вигравІІІ-є місце.

У грудні 2009 р. у спортивномузалі м. Сентана відбувся ІІІ-йміжповітовий конкурс з дзюдо, вякому брали участь учні-спорт -смени із таких повітів: Арад,Тіміш, Гунедоара, Клуж-Напока іМуреш. Іванко завоював І-е місце ізкатегорії 26 кг.

В 2010-му році брав участь у ІІ-ому міжповітовому конкурсі «Ку -бок спортивного муніципію Арад».Конкурував з категорії під 9 років ізавоював І-е місце і золоту медаль.

Літом цього року був учасникомМіжнародного конкурсу з дзюдо,який відбувся у місті Кракові(Польща).

І там він не осоромив ні батьків,ні тренера, бо піднявся на найвищусходинку, отримавши першу пре міюі золоту медаль з категорії 39 кг.

Брав участь також у змаганні по

дзюдо, яке відбулося у Надлаку,завоювавши і тут почесне місце.

Цього року батьки перевелитакого малого, але вже «золотого»синочка, у школу м. Арад, а такожі до Арадського спортивного клубу«Gloria». Він учень ІІІ-ого класу.Про нього писали в газеті «ГолосЛіпови».

Іванко любить, як і інші його

ровесники, і не лише, сидіти закомп'ютером, дивитися казки,любить математику, а під часканікул любить відпочивати убабусі і дідуся у марамороськомуселі Лузі.

Це рідне село його батька.Бажає бути надалі відмінником

у школі і переможцем у спорті,ставати на найвищий п'єдестал.

Ним гордяться вчителі, батьки ітренер. Він обдарована дитина.

Бажаємо, щоб всі його бажаннясповнились і щоб про нього, яккажуть у нас, – говорив світ, як задзюдоку українця Крістіана-ІванаЮращука.

Дай Бог!Марія ЧУБІКА

Анекдот

НАВІЩО БАТЬКИ? - Татку, - запитує доня, - дітей бу -

зь ки приносять?- Бузьки, бузьки, - відповідає тато.- А подарунки святий Миколай?- Так, так, - погоджується батько.- А для чого ж тоді ви з мамою? -

не вгаває мала.

ВЕСЕЛА АБЕТКАЦитата з класика – Іван Франко,

«Фарбований лис»:– Слухайте, любi мої, – говорив

Лис Микита, – i тiштеся! Сьогоднiрано святий Миколай вилiпив мене знебесної глини – придивiться, якавона блакитна! I, ожи вивши мене

своїм духом, мовив:«Звiре Остро мис -

ле! В звiрячiм цар -ствi запа нував не -лад, неспра ведли -вий суд i неспокiй.Нiхто там не певнийсвойого життя iсвойого добра. Iдина землю i будьзвiрячим царем, за -водь лад, суди поправдi i не допускайнiкому кривдитимо їх звiрiв!».

Вони – наша гордістьВони – наша гордість

КРІСТІАН-ІВАН ЮРАЩУК

5. ЯК СЯ НАЗИВАЄ?Як пташка ся називає,Котра матінки немає?Зозуля?! – коли велика!А коли вона маленька,То й назва її... «тоненька».Як, наприклад:Кажеш, бабка, то «бабулька»,Як цибуля – «цибулька».А коли вона зозуля –То зоветься...Ні, не скажу! – вибачайте.Тут самі вже відгадайте!

6. ЦІКАВІСТЬВсіх цікавість розбирає,Кожний бачити жадає,Хто з цікавістю з-під снігуСвоє личко виставляє?

ШШААРРАА ДДИИ Микола ЛЯСЕВИЧ


Z A S T E R E J E N N XZ A S T E R E J E N N X= Za dostovirnisty faktiv, þãtat, vlasnãh imen ta inºãh vidomostec

vidpovidaqty avtorã pidpãsanãh materialiv.

= Redakþix moje ne podilxtã to™kã zoru avtoriv.

= Nadislani do redakþiî materialã ne reþenzuqtysx i ne povertaqtysx.

= Redakþix zalãºaw za soboq pravo skoro™uvatã i redaguvatã nadislani

materialã, ne poruºuq™ã îhnyogo osnovnogo zmistu.

= Z qrãdã™noî to™kã zoru za zmist materialiv vidpovidaqty îh avtorã.

Культурно-просвітницький часопис

Союзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ

Головний редактор – Іван КОВАЧРедактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Роман ПЕТРАШУК

*Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.»

Бухарест, РумуніяISSN 1223-8988

Adresa redacþiei: Uniunea Ucrainenilor din Româniastr. Radu Popescu nr. 15, Sector I, Bucureºti, ROMÂNIA

Tel. 0212220748, 0212220753Fax 0212220737

E-mail: [email protected]Наклад фінансований

Союзом українців Румунії

Святкування українцями Румунії 1000-ліття від зведення Софіївського собору

Собор святої Софії є най -давнішим християнськимхрамом, який зберігся насхіднослов’янських землях, а

також найстарішою спорудою Києва.Літописи датують заснування собору як1017 року, так і 1037 року. Проте в останніроки вчені відстоюють концепцію закла -дання собору в 1011 році за князя Воло -димира Великого, а завершення будів -ництва у 1018 році за Ярослава Мудрого. У2009 році ЮНЕСКО внесла 1000-річчязаснування Софії Київської до Календаряпам’ятних дат на 2011 рік.

Софійський собор знаходиться натериторії Софійського монастиря i єскладовою Національнoгo заповідника«Софія Київська». Місце для храму буловибрано символічно – саме тут в 1036 роців битві з печенігами кияни отрималиперемогу, а у 1037 році Ярослав Мудрийзаклав собор, однойменний з великимКонстантинопольським Софійським собо -ром. Збереглися і через століття дійшли донас 260 кв.м. мозаїк і 3 тисячі кв.м. фресок.Тут можна побачити зображення Святих ісюжети з Євангелії, а також портрети сім’їкнязя Ярослава.

10 грудня українці Румунії обєдналися взалі Клузького університету «Бабеш-Бойой», щоб і собі відсвяткувату цюзнаменну для християнства подію. Здоповідями виступили Іоана-Крістіна Поп,лектор д-р Михаєла Гербіль та лектор д-рІван Гербіль. Присутні змогли не тількипочути, а й побачити в зображеннях красута велич цієї архітектурної перлиниКиївської Русі.

Святкування цієї події Клузькою філієюСоюзу українців Румунії не є випадковим.Лектор д-р Іван Гербіль мотивує орга -нізацію цієї події: «В першу чергу, повиннабула існувати якась філія, яка б орга нізуваласвяткування цього заходу – 1000-ліття відпочатку зведення Со фіївського собору.

Чому саме ми, Клузька філія, вирішиливідсвяткувати цю подію? В першу чергу,Клуж є університетським центром, девивчення старос лов’янської мови, історіїдавньо українсь кої мови, історії, і,правильно було б сказати, історії мовисхідних слов’ян, відбувається на високомурівні. До свят кування цього заходу причетніі ми, українці Румунії, у певній мірі. Якщо

добре подумати, то вона була піднята напочатку 11 століття. Українці, які прийшлина територію Ру мунії в 12-13 століттях, вжебули охре щеними. А хто ж їх охрестив? Той,хто охрестив і Київську Русь, тобтоВолодимир Великий. Святкування цієї подіїсвітового значення, адже він був занесенийдо спадщини ЮНЕСКО, повинно булоздійс нити і українцями Румунії, а такожукраїнцями інших країн Європи та світу. Ідотепер існують суперечки, кому належитьпідняття Софійського собору: Володимиру,чи його сину Ярославу. Я гадаю, що це бувВолодимир. Насамперед тому, що в 988 роцівін розпочав хрещення Київської Русі, а цебуло в першу чергу духовне хрещення. Дляматеріалізації цього процесу мала бутипіднята належна споруда, бо ж, як казав і

апостол Яков: «Віра без діл – мертва». Гадаю, що таким чиномВолодимир продовжив у матеріальній формі охрещуванняКиївської Русі».

Для українців Румунії релігія є важливою і невід'ємноюскладовою повсякденного життя; можливо, це й пояснює увеликій мірі, чому зал бу переповнений. Пан Іван Гербільпідтвердив моє припущення: «Не тільки цей захід, а і,взагалі, на будь-який захід, присвячений скарбу ЮНЕСКО,світовому скарбу, люди приходять із задоволенням, слухаютьдоповіді, переглядають зображення і відходять збагаченими,поповненими. Я переконаний, що і на цьому заході, окрім,так би мовити, матеріальної інформації, як, наприклад, колибула збудована трапеза або інша споруда, люди почерпнули йіншу інформацію, духовну, побачили, принаймні українці,своє минуле, звідки походять і куди дійшло християнство тавіра. Я гадаю, що навіть якщо християнство в Українірозпочалося в 988 році, підняття Софійського собору сталосимволом віри в Бога і допомогло усвідомити, що требарозвинути те християнство, яке в той період було ще насамому його початку, до зрілості».

Лектор д-р Михаєла Гербіль розповіла про мету цьогозаходу: «Сьогодні ми відзначили 1000 років від підняттясобору Святої Софії в Києві. Проведення цього заходувідбулося з метою ознайомлення присутніх із значенням тароллю Софійського Собору в релігійному та культурномусередовищі України. Не знаю, в якій мірі українцям Румуніївідомі дані про будівництво цього собору та значення, якележить в основі цієї споруди. Треба згадати і пдкреслити тойфакт, що Софійський собор зберіг свою роль – понести далісвоє християнське повідомлення віруючим Київської Русі».

Свої враження про захід дізнаємося від Мотрі Крамар,пенсіонерки, колишньої вчительки російської мови: «Булодуже цікаво. Молоді професори, які працюють зараз у Клужі,приготували дуже гарно свої доповіді, студенти, які вчаться уКлужі, проспівали гарні українські пісні, наприкінці двіколядки, знані всіма українцями не тільки Румунії, а, мабуть,і України. Були прекрасні фільми про Київський Софійськийсобор, які прокоментував лектор д-р Іван Гербіль, а панілектор д-р Михаєла Гербіль так само представила дужецікаву роботу про Київський Софійський собор. Ми дужераді, що в Клужі відбуваються такі зустрічі з українцями, деми маємо можливість довідатися чогось нового, додати досвоїх знань нові знання».

Людмила ДОРОШ

– Раніше ти мене завжди називав«котенятком»!

– Іноді мені здається, що я невідповідаю твоєму ідеалусправжнього мужчини.

KуSьтуÚ×Ø-ÙÚØÛ іт×PцьRPQ ч ÛØÙPÛ =ØюOу уRÚ ї×ці

Documents

Transcript of KуSьтуÚ×Ø-ÙÚØÛ іт×PцьRPQ ч ÛØÙPÛ =ØюOу уRÚ ї×ці