УКРАЇНСЬКА ЦЕРКОВНА ГАЗЕТА • UKRAINISCHE KIRCHENZEITUNG

CHRISTLICHE STIMME • CHRISTIAN VOICE • LA VOIX CHRETIENNE MÜNCHEN • B 20409

РІК ВИДАННЯ • JAHRGANG 72 ЧЕРВЕНЬ • JUNI 2020 • Nr. 11 (3039) ЦІНА • PREIS • 1,50 EURO

ДУШЕ СВЯТИЙ, ЖИТТЯПОДАТЕЛЮ!

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ! У зв’язку із закриттям кордонів через карантин газета тимчасово виходитиме виключно в електронному варіанті.

Ісус Христос після Свого вознесіння таїнственно присутній між нами, укритий у Пресвятій Євхаристії і у Своєму Містичному Тілі, тобто Своїй Церкві. Ми бачимо види хліба і вина, ми віримо, що Христос між нами, бо Він сам обіцяв, що буде там, де двоє або троє зберуться в Його ім’я, і залишиться з нами до кінця віку. Сам Він говорить про новий спосіб Своєї присутності: «Як прийде Утішитель, Якого зішлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця походить, то і Він свідчитиме за Мене…» (пор. Ів 15, 26).

Усе те, що мають Отець і Син, передає Утішитель, тобто Дух Святий учням Христовим, дітям Божим. Як Син Божий не говорить сам від Себе, а говорить те, що чує від Отця, так і Дух Святий не бере «Своє», а те, що От-цеві й Синові належить, і таким чином виконує волю Отця. Христа, отже, більше не бачимо тілесними очима, як Його бачили апостоли, бо нині Він між нами присутній діянням Святого Духа.

Продовження на 2 стор.

Ваше тіло – храм Святого Духа [1 Кор 6, 19].

«Новозавітна Трійця», XIX ст., Чернігівське Полісся. Приватна колекція.

Патріарший дім УГКЦ у Львові розміщений на вул. Хуторівці, 35б – біля Львівської духовної семінарії Святого Духа та одного з корпусів УКУ. Тут є львівське помешкання глави УГКЦ та його співпрацівників, відбуваються синоди єпископів УГКЦ та інші важливі події. В умовах боротьби із пандемією УГКЦ залучила Патріарший дім до втілення двох практичних ініціатив.

Стор. 2

«Система їх не здолала. Навпаки – вони обоє перемогли систему, бо вижили, бо повернулися в свою милу Україну. Дарія вийшла заміж (чоловік теж відбував покарання, як ворог народу), народила трьох дітей. Син Андрій Корчак – Герой Небесної Сотні». Історія отця Якова Боровика та його дочки Дарії, якій на момент арештубуло лише 17 років.

Стор. 4

Гасло «Слава Україні!» народилося у Харкові. Загриміло на всю Україну з Києва. Збереглося завдяки зусилллям галичан і волинян. Але в збірнику праць Ст. Бандери немає отої вживаної в інтернеті цитати: «І прийде час, коли один скаже: "Слава Україні!", а мільйони відповідатимуть "Героям слава!"». На світлині демонстрація у Владивостоці з українськими прапорами і гаслами. Ймовірно весна 1917 року.

Стор 7

2 ЧЕРВЕНЬ, 2020 р. • ч. 11 (3039)

ДУШЕ СВЯТИЙ, ЖИТТЯ ПОДАТЕЛЮ! Продовження. Початок на 1 стор.

Святий Дух  – третя Божа особа, рівнославимий і рів-нопоклоняємий з Отцем і Сином, уможливлює наше спілкування з Отцем і Си-ном, тобто з Пресвятою Тройцею, бо й сам у цьому спілкуванні бере актив-ну участь: «Так само й Дух помагає нам у немочі на-шій; про що бо нам моли-тися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимов-ними» (Рим 8, 26).

Божі особи, хоч однієї природи, справді різняться між собою: Отець нероджений, Син роджений, а Дух походить від Отця (і Сина). Церква при-писує їм діяння: Отець  – Тво-рець, Син  – Відкупитель, аДух – Животворець, Той, Який усьому, що  існує, дає життя і його освячує.

Святий Дух є провідни-ком Церкви у світі, тому такі чесноти, як наприклад, ро-зум, рада, кріпость, знання тощо, св. Церква називає

дарами Духа Святого, а ви-сокі почуття, що зроджують-ся у душах християн (віра, любов, мир, довготерпели-вість, радість та ін.) назива-ємо плодами Святого Духа.

Бог Отець і Бог Син при-сутні у світі за посередни-цтвом Духа Святого, тому час, у якому живемо тепер, називаємо «часом Святого Духа». Саме Святий Дух чи-нить так, щоб Церква не зі-йшла на манівці, через Ньо-го ми маємо запевнення,

що все, у що віримо, є прав-дивим.

Христос говорить, що не проститься хула на Духа Святого, бо хто не бажає Його слухати, втрачає будь-який зв’язок з Богом і не-можливо, щоб він осягнув спасіння, аж поки не навер-неться і не перестане хули-ти – опиратися Божому пла-ну спасіння людей.

Молитва до Святого Духа, щоб кожного з нас, а особливо церковну ієрар-

хію, провадив Своїм старан-ням, є однією з найважливі-ших молитов у Церкві. Тому всі наші молитви і працю слід розпочинати молитвою до Святого Духа і тоді справ-ді осягнемо Царство Небес-не, яке для нас Бог Отець со-творив, до якого Син Божий відчинив двері, а Дух Свя-тий невпинно провадить Своїми вірними дорогами.

о. Корнилій Яремак,ЧСВВ;

«Місіонар»

Таїнство Пресвятої Тройці – Отця, і Сина, і Святого Духа – нескінченно перевищує можливості людського розуміння. «Божество цілком незбагненне, і Сутність, яка понад усім, за єством не така, якою вважає її розум». За словами апостола Павла, глибини таїнства осягає тіль-ки Святий Дух: «Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кр. 2, 11). Однак той же самий Дух, Дух Істини, сходячи на людей, відкриває внутрішнє Боже життя. Він навчає людей висловлювати істину, на-скільки це можливо, мовою віри: «Ми ж прийняли […] Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога;

про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила люд-ська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовни-ми словами подаючи» (1 Кр. 2, 12–13). А тоді, навчивши, Святий Дух чуває, щоб віра – «запорука того, чого спо-діваємося» – виросла до споглядання «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1), тобто щоб людина побачила невидиме, наче видиме, неясне – лицем до лиця: «Християнин Сходу свідомий, що зв’язок із [божественною] дійсністю можна встановити лише у споглядальному мовчанні, бо на вер-шині пізнання та досвіду Бога є Його абсолютна непіз-нанність». (71)

Як розповідає о. Петро Іськів, директор Патріаршо-го дому, працівникам кухні за п’ять тижнів вдалося при-готувати понад 2500 хар-чових наборів. До кожного з наборів, які кур’єри до-ставляють до домівок стар-ших людей та осіб з інвалід-ністю, входить гарячий обід, вечеря на розігрів і сніданок наступного дня на розігрів. «Усі ці страви готуються на тій кухні, де у звично-му режимі готуються стра-ви для наших єпископів, оскільки тут відбуваються Синоди, і для самого Глави Церкви, – зазначає о. Петро і додає: –– Нам дуже при-ємно, що в такій ситуації ця кухня працює на повну по-тужність для нужденних».

Списки осіб, які потре-бують допомоги, формує Львівська міська рада. Тож Церква допомагає не лише греко-католикам: «Ми допо-магаємо всім. Трапляються прізвища і російські, і татар-ські, й інші. Нам приємно, що всім допомагаємо одна-ково», – зазначає директор Патріаршого дому у Львові.

У домі Патріарха з 15 квітня медичні працівни-ки мають можливість про-ходити обсервацію. Зараз

тут проживають медики з трьох лікарень Львова: Винниківського госпіталю інвалідів, Восьмої лікарні

та Легеневої лікарні, що на вул. Зеленій. Спілкую-чись із медпрацівниками, які сьогодні проживають

у Пат ріаршому домі, сестра Севастіяна Карвацька, го-лова Комісії УГКЦ у спра-вах душпастирства охоро-ни здоров’я, пояснює: «Це була ініціатива Блаженні-шого Святослава – віддати ці об’єкти, які ми маємо, для вас – медичних пра-цівників». У відповідь чує слова вдячності «за такий прояв милосердя і христи-янської любові».

Разом з тим медики ви-словлюють бажання фізич-но брати участь у молитві. «Приємно зауважити, що в людей немає страху повер-нутися, прийти до храму, і що вони сумують за тим, що є важливим для христи-янина – за Святими Тайна-ми, за Літургією, за молит-вою», – ділиться враженнями від спілкування сестра Се-вастіяна. Як результат, адмі-ністрація Патріаршого дому знайшла спосіб виконати побажання медпрацівниківфізичного перебування намолитві. З 15 травня на подвір’ї дому моляться Молебень до Бо городиці.

(ДІ УГКЦ)

ПАТРІАРШИЙ ДІМ ЯК ШПИТАЛЬВ умовах боротьби із пандемією УГКЦ залучила Патріарший дім у Львові до втілення двох практичних ініціатив: приготування харчових наборів із доставкою до домівок львів’ян, які потребують допомоги, та надання приміщень для проживання в ньому медиків, які мають проходити обсервацію після вахтового чергування.

3ЧЕРВЕНЬ, 2020 р. • ч. 11 (3039)

ВІРНІ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО БАЗИЛІК ГРОБУ ГОСПОДНЬОГО І РІЗДВА

Це була данина стереотипу – Хрущов чомусь всім запам’ятався у неодмінній вишиванці. Але ра-зом із цим й намагання «реабілі-тувати» вишиванку, яку на той час сприймали як сільський одяг або уніформу учасників фольклор-них колективів. Ось бачите – ніби доводив я – вишиванку міг носити навіть політик, голова Ради Мі-ністрів Радянського Союзу.

Але вишиванку носив зовсім не тільки Хрущов. До його відстав-ки це був звичайний одяг пред-ставників партійно-державного апарату, тим більш в УРСР. Може-те подивитись фотографії з нарад 1930–60-х років – там половина у вишиванках. У вишиванці на об-кладинці біографії в серії «ЖЗЛ» зображений «батько Голодомору», другий секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев. У вишиванці малювали портрети генерального секрета-ря ЦК КП(б)У Лазаря Каганови-ча. І Хрущов одягнув вишиванку саме тоді, коли був відряджений Сталіним в УРСР, дострілювати місцевих номенклатурників, які також носили вишиванки.

А чому? А тому, що вишиван-ка була народним одягом, селян-ським. І влада була «робітничо-се-лянська», не у фраках же їй було ходити. От вона й одягалася – як народ.

Просто після війни почалася інша тенденція, тенденція до уні-фікації й русифікації, тенденція бути «городським» – а у Москві вишиванок не носили. Вишиван-ка Хрущова почала сприйматися як анахронізм й після його усунен-ня влада остаточно відмовилася від цього одягу. Та й те – як Бреж-нєву чи Підгорному було носити вишиванки на людях, коли вони їх насправді носили у дитинстві? А тепер – такі великі пани.

Так і сталося, що вишиванка перетворилася на ознаку сіль-ськості й сільський хлопець чи ді-вчина, коли переїжджали до Києва чи тим більш Одеси чи Донецька, воліли про неї забути. Разом з мо-вою та й з Україною – яка Україна

в Одесі чи Донецьку? Так, одно на-званіє.

Ренесанс почався (не відразу) після проголошення незалежності й закінчення русифікації. А реаль-но повернув цей одяг у політич-ний контекст третій президент України Віктор Ющенко. Й з цьо-го часу вишиванку радо одягають й представники влади. Вона ж у нас тепер українська. Так, тепер не тільки Каганович, Постишев чи Хрущов. Одягав колись Януко-вич. Може одягти й Зеленський. І що з цього? Знову вишиванка винна? Але ж вона – просто кра-сива сорочка. Її одягти набагато легше, ніж повернутися до мови чи побудувати справжню державу. Одягнув – зняв – забув. Для когось це оберіг, для когось – сімейний скарб, для когось – данина полі-тичній моді, а для когось – нага-дування, що Україна й досі про-сто велике село з тролейбусами. Але щоб про неї не думали, виши-ванку будуть надягати – будуть, якщо Україна збережеться й бу-дуть, якщо вона зникне. Как на-родний костюм.

От в чому фокус! Відкрию вам маленьку таємницю. Над входом в мою оселю є футляр із сувоєм Тори – мезуза. Мезуза охороняє дім. Однак історія останніх 100 років довела, що єврейське жит-тя може врятувати не мезуза й навіть не Тора, а Держава. Дер-жава Ізраїль. Й, до речі, в Ізраїлі мезуза на кожному одвірку – й у грішника, і у праведника. Так і має бути.

Так що немає ніякого значення, хто одягає вишиванку. Вишиванка вам не допоможе. А от ви їй мо-жете допомогти – якщо побудуєте державу, у якій вишиванка буде не маніфестом українця, який досі не відчуває себе у більшості у влас-ній країні, а просто красивим одя-гом. Державу, яка захистить і ви-шиванку, і виробника вишиванки, і кожного з вас.

Віталій Портников, із персональної сторінки

в «Telegram»

Від  неділі, 24 травня, після двох місяців за-криття, базиліка Святого Гробу та Воскресін-ня в Єрусалимі відчинила свої двері для вір-них. У  спільному комюніке о. Франческо Паттона, ОБМ, Настоятеля Францисканської провінції Святої Землі, греко-православно-го Єрусалимського патріарха Теофіла ІІІ тавірменського Єрусалимського патріарха Нур-хана Манукяна, очільників трьох спільнот, яким належить право нагляду за святинями, підкреслюється, що доступ до хра-му дозволено «лише тим, хто не  має гарячки та  симптомів інфекції та  одяг-нув відповідні захисні засоби на обличчя». Одночасно в храмі можуть перебува-ти 50 людей, що повинні зберігати між собою дистанцію щонайменше 2 метри. Слід також  уникати «будь-яких актів набожності, що  передбачають фізичний контакт, тобто, доторкатися чи  цілувати каміння, ікони або  літургійне споря-дження». Базиліка була зачинена 24 березня в  рамках заходів, покликаних за-побігти поширенню пандемії Covid-19. Богослуження Великого Тижня і  Пасхи цього року відбувалися за зачиненими дверима, без участі вірних, які могли слід-кувати за ними за посередництвом відеотрансляцій. 26 травня двері для вірнихвідчинила також базиліка Різдва у Вифлеємі. (о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ, – Ватикан)

В УГКЦ ВІДКРИЛИ «ГАРЯЧУ ЛІНІЮ» ДЛЯ ПРОТИДІЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

В Українській Греко-Католицькій Церкві розпочала роботу «гаряча лінія», яка надає інформаційну та психологічну допомогу залежним від алкоголю, наркотиків, азарт-них ігор, а також їхньому близькому оточенню, зокрема дітям і молоді. «Гаряча лінія» функціонує в режимі 24/7/365 [24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік], приймає дзвінки безкоштовно, конфіденційно та фахово за єдиним кон-тактним номером: 0800600035 або +380935358153 [Viber, Telegram, WhatsApp – для онлайн-підтримки]. «Гаряча лінія» існує завдяки Комісії душпастирства тве-резості УГКЦ у співпраці з Загальноцерковним реабілітаційним центром «Назарет» УГКЦ. (news.ugcc.ua)

КИЇВ: ЛІКВІДУВАЛИ КОМІСІЮ З ОСНОВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ

Міністерство освіти і науки України ліквідувало комісію з основ християнської ети-ки, яка упродовж тривалого часу затверджувала програми та навчально-методичні посібники з основ християнської етики, надаючи їм гриф. Про це повідомив профе-сор Острозької академії Василь Жуковський: «Міністерство освіти і науки України днями вчинило своєрідну диверсію проти одвічних духовно-моральних цінностей, на  яких будується життя українського народу. Мова йде про  ліквідацію комісії з основ християнської етики, яка упродовж тривалого часу затверджувала про-грами та навчально-методичні посібники з основ християнської етики, надаючи їм гриф. Розглядаємо це рішення як непорозуміння, недружний акт, своєрідний демонтаж кращих традицій українського народу, неповагу до духовно-моральних цінностей, радикальне збіднення навчально виховного процесу, обмеження нада-них конституційних прав сповідувати і виражати свої цінності і переконання». Лік-відація комісії з християнської етики, це ніщо інше, як чергова спроба заблокувати розробку і затвердження програм, які основані на християнській моралі та сімейних цінностях. Останнім часом простежується спланована і добре організована інфор-маційна компанія проти курсу «Основи сім’ї». Різними маніпулятивними методами схиляють громадську думку до негативного сприйняття єдиного просімейного кур-су для старшокласників. (Слово про Слово)

З ПОЧАТКУ РОКУ ЗАГИНУВ 41 УКРАЇНСЬКИЙ ВОЇН

Це  на сім більше, ніж за  цей самий відрізок 2019 року. Про  це йдеться в  повідомленні на  сайті офісу генерального прокурора. «З початку року в  результаті збройної аґресії РФ на  Донбасі динаміка невтішна: загинув41 український військовослужбовець, 182 по-ранені. За  відповідний період минулого року бойові втрати склали 34 особи, поранених було 222». (Новинарня)

ВАЦЛАВ ГРИНЄВИЧ ОМІ – RIP

Відійшов до  Дому Отця один з  найбільш ві-домих і  заслужених богословів та  екуменіс-тів Польщі, Вацлав Гринєвич (23.07.1936  – 26.05.2020). Був заслуженим також  для розвитку богословської думки в Україні, його статті неодноразово друкувалися у нас, були видані теж дві з його майже 40 книг, а саме «Надія не зрадить» та «Минуле залишити Бо-гові». Так, він був досить контроверсійний ча-сом, його погляди розглядалися навіть у Римі, особливо відносно сотеріології, тоб-то вчення про спасіння, деякі греко-католики у нас чи теж римо-католики у Польщі вважали його сильно «православним» чи «анти-унійним» (і я колись теж), проте він навіть випереджував свій час і креслив проекти Вселенської Церкви майбутньо-го. Людина непересічна і  великого формату, яка залишила в  історії богослов’я, а  особливо еклезіології та  екуменізму, значний вклад. А  також багатьох учнів в Польщі і теж в Україні. Нехай відпочиває в мирі! (о. Петро С. Балог, з Фейсбуку)

Один з агітаційних плакатів, яким організатори заохочували людей вийти на акцію протесту на Європейській площі в Києві 24.ХІ.2013 р. Ця та інші акції у той час були викликані зривом укладення угоди про асоціацію України та ЄС.

ВИШИВАНКА

Наприкінці 1980-х я написав першу в українській радянській пресі за 25 років статтю про Микиту Хрущова (з часу його усунення писати про колишнього першого секретаря ЦК КПРС було заборонено).Цю статтю, надруковану на шпальтах головної комсомольської газети республіки «Молодь України», я назвав «Чоловік в українській сорочці». Чому?

4 ЧЕРВЕНЬ, 2020 р. • ч. 11 (3039)

Неділя. 6.IV.1952Дорогенька Дарусю!Пересилаю тобі дитинко свої щирі поздоровлення і уцілування з далекої не з

рідної сторони. Кострубата наша доля, але яка б вона не була нічо не вдієш. Я вповні здаю собі з того справу, як гірко тобі молоденькій прийшлось се все переживати. Не роблю тобі жадних закидів, але часто думаю о Тобі, клопочусь Тобою і молю Бога, щоби тобі, отій билині ніжній, дав під кожним зглядом сили бути відпорною на всі злі впливи, які тобі загрожують і всьо перебувати дав Тобі сили.

Дарусю дорогенька, дуже тебе прошу веди себе терпеливо, зрівноважено, мудро, гарно, благородно. Бог, дитинко, нехай буде з Тобою. Напиши до мене, оскільки Тобі можливо, кілька слів через мамцю, передовсім о своїм здоровлю і взагалі о собі, що можеш.

Здоровлю Тебе дитинко щодня, міцно стискаю і цілую.Твій татко.

Ви можете уявити, що відчував бать-ко, пишучи цього листа? Він точно знав, через що пройшла і ще пройде його юна донечка. І він научає її бути терпеливою, мудрою та благородною…

Система їх не здолала. Навпаки – вони обоє перемогли систему, бо вижили, бо повернулися в свою милу Україну. Да-рія вийшла заміж (чоловік теж відбував покарання, як ворог народу), народила трьох дітей. Син Андрій Корчак – Герой Небесної Сотні.

Щиро дякую Ользі Соломасі-Корчак за можливість побачити це унікальне по-слання Батька Дочці.

Галина Кравцова. Подано за: «Стрийські рогалики»

ЯКІВ ТА ДАРІЯ БОРОВИКИ

Неділя. 6.IV.1952

Ось лист від 1952 року. Написав його священник УГКЦ Яків Боровик, засуджений у 1951 р. на 10 років ув’язнення. Лист адресовано дочці Дарії, засудженій того ж року на 25 років неволі. На момент арешту їй було лише 17 літ.

Проте минуло 75 років, і в міжнародній політи-ці ми вчуваємо ще не ви-словлене, але вже очевид-не: «Спробуймо ще раз!». Що сталося? Чому надії на глобальний розвиток

демократії занепали, а світ готується витягнути з під-валу антикварний гра-мофон і запустити стару платівку національних его-їзмів і насильства?

Продовження на 5 стор.

І ПУТІН ЦЕ РОЗУМІЄ. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРЯМО НА НАШИХ ОЧАХ?Фрагмент виступу Мирослава Мариновича у рамках телемарафону «Мир і війна», організованого Українським ПЕН та Національним університетом «Києво-Могилянська Академія».

різдНщвп

блкі

ше 17 літ.

Час від часу в інтернеті можна натрапити на вислів: «Мертві хапають живих». Ці слова мені завжди згадуються, коли я думаю про неспокутувані злочини радянського комуністичного режиму, зокрема, про історію Другої світової війни. Зразу по війні, коли людство ще витирало кривавий піт зі свого чола, Європа одностайно проголосила гасло: «Ніколи більше!».

5ЧЕРВЕНЬ, 2020 р. • ч. 11 (3039)

Причина, як на мене, криється, зокрема, у міні сповільненої дії, закладеній 1945 року у Ялті. Ялтинська система європейської безпе-ки замовчала той факт, що в біснуватому танго вересня 1939-го брало участь двоє – гітлерівська Німеччина йсталінський СРСР. Це вони розпочали Другу світову ві-йну, але покараним за неї виявився лише нацизм. І ці-каво простежити за тим, як мінялося застосування од-вічної формули: «друг мого ворога – мій ворог, ворог мого ворога – мій друг».

Спершу ця формула означала, що друг і союз-ник нацистської Німеччи-ни – СРСР – є співучасни-ком агресії, а тому ворогом людства. Саме за це їх обох виключили з Ліги Націй. Але після того, як два тоталі-тарні монстри зірвали своє партнерство у переділі світу і зчепилися одне з одним, акценти змінилися. Почала діяти друга частина згада-ної формули, а саме: «ворог мого ворога – мій друг» – і співзачинщик війни став переможцем над нацизмом і рятівником людства.

Проте  забуття колабо-раціонізму СРСР з  гітлерів-ським режимом  – це  не єди-на несправедливість історії. За пурпуровою тогою пере-можця було приховано й за-буто майже три десятиліт-тя кривавої комуністичної диктатури. Тому в пам’яті людства сьогодні пульсують злочини Аушвіца й Треблін-ки, Ґерніки й Бухенвальда, тоді як злочини ҐУЛАҐу й Го-лодомору, Соловків і Катині начебто не мають своїх ви-конавців. А в Росії їх взагалі вважають виправданими.

Так апокаліптичне зло набуло вигляду рятівного добра. Й усміхнений uncle Joe – дядько Йосип зі своєю незмінною люлькою став

символом перемоги над на-цизмом, а не символом кри-вавої тиранії, яка забрала у ХХ столітті більше невин-них людських життів, ніж це зробив нацизм. Бо ще ж були і повоєнні репресії, що косили невинних людей. На ідеологічній формулі: «нацизм – абсолютне зло, комунізм – переможець цьо-го зла, а тому – добро» в Ялті була вибудувана вся повоєн-на система світової безпеки.

Не знаю, чи можна було тоді зробити інак-ше. Мабуть, ні: політи-ка – це мистецтво мож-ливого. Але виявилося, що злочин відходить у ми-нуле лише тоді, коли він – засуджений і розкаяний. Нерозкаяний же злочин за-лишається в суспільному ор-ганізмі отруйними зернами, які в певний час пророста-ють знову новими трагедія-ми. Саме це й відбувається сьогодні на наших очах.

Найочевидніша ілю-страція – реінкарнація че-кістського режиму в Росії,

для якого взірець – сталін-ський режим. На початку 1990-х років комуністична еліта лише поміняла ідеоло-гічні прапори, та мало змі-нила свою суть. Сьогодні за-ражені клітини розрослися в цілу ракову пухлину, яка не лише не розсмоктується сама по собі, а ще й заражає увесь світ. І одіозне «побєдо-бєсіє» є життєво необхідне Кремлю, щоб люди не за-думалися, з яких зерен ви-ростають нинішні рецидиви деспотії і чому привид не-покараного й нерозкаяного комуністичного злочин-ця знову, хоч і під іншими прапорами, вийшов гуляти по всьому світу.

Нинішня світова турбулент-ність настільки велика, що вже очевидно: епоха Ялти вичер-пала свій історичний ресурс. Розуміє це і Путін – врешті-решт, це він, напавши на Грузію й Україну, розпо-чав демонтаж старої геопо-літичної конструкції світу. Проте мета його – не зна-ходження нового світового

порядку з урахуванням роз-паду СРСР і звільнення ко-лись підневільних народів, а навпаки – «Ялта-2», тоб-то перезаснування давнього переділу світу, згідно з яким увесь пострадянський (а ба-жано й постсоціалістичний) простір знову повертається у сферу впливу Росії.

На жаль, станом на сьо-годні не видно, щоб світ знайшов вакцину від цієї зарази. Стара Європа, як і колись, не хоче жертвувати своїм добробутом задля за-хисту світових цінностей і щораз більше готова укла-дати нові мюнхенські дого-вори, цього разу вже з Росі-єю. Ледь не в кожній державі Європи активізувалися по-літичні сили, які втомили-ся від багатокультурності, плюралізму й ліберальних свобод. Їх знову п’янить культ сили й «твердої руки», а пандемія коронавірусу лише цьому сприяє. Й за-галом бракує лише феєрич-ного хвоста комети Галлея, щоб людство усвідомило:

воно стоїть на порозі нових трагічних випробувань.

Так сьогодні неспоку-туваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Чи вдасться Європі усвідо-мити ту істину, що консен-сусу в питаннях військової та енергетичної безпеки досягти не вдасться, доки не буде досягнуто нового консенсусу в питанні істо-ричної пам’яті, а відтак і за-судження комунізму в усіх його інкарнаціях?

Конфлікт різних істо-ричних пам’ятей заплутав увесь корпус міжнародних і міждержавних стосунків у Європі. До того ж він не-щадно терзає й українське суспільство. Я перекона-ний, що цей конфлікт має не лише політико-ідеоло-гічну, а передусім етичну природу і пов’язаний із не-розкаяністю за злочини ко-мунізму.

Далі відкладати цю спра-ву неможливо. Без такого перезавантаження історич-ної пам’яті європейські ци-вілізаційні проекти не те що буксуватимуть, а хто знає, чи виживуть узагалі. Без цього не зможе відроди-тись і наша Україна. Яким чином цей задум реалізува-ти – це вже інша тема, яка потребує окремої уваги.

Отож хай із цьогорічним ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення, що тоталітарне будяччя про-росло на нашому полі не ви-падково. У Ялті 1945-го зне-силене людство залишило ті зерна – наше завдання сьо-годні те будяччя виполоти.

Мирослав Маринович, Правозахисник, член-

засновник Української Гельсінської групи,

проректор УКУ. З персональної сторінки

автора у Фейсбуці

Всі метушаться, збира-ють, нагромаджують багат-ства світу цього, не знаючи, хто це забере та забуваючи, що є ще й Царство Небесне

і потрібно збирати скар-би саме для нього. Живу-чи в цьому матеріальному світі, людина часто забуває про Бога – Творця всього

видимого й невидимого, Він є початок і кінець, Він є лю-бов, бо створив нас на образ і подобу Свою. І полюбив нас перед віками, і Сина

свого Єдинородного послав, щоб спасти нас від гріха та диявола, смертю смерть подолавши і дарувавши нам життя вічне, відчинивши двері неба.

Людина часто забуває цю любов Отця Небесного до нас, грішних. Далеко не всі йдуть тією стежкою, яка веде до Царства Небесного. Саме гріх нас віддаляє від Бога і Життя Вічного і зближує з дияволом та пеклом… Зви-

чайно, людині непросто збаг-нути це. Будучи тут, на зем-лі, вона настільки немічна, що навіть не може пізнати світ цей, а що тоді говорити про світ духовний – Царство Небесне.

Саме наша смерть нам по-винна нагадувати, що життя, це подарунок і воно не на-лежить нам. Якщо б належа-ло нам, то хіба ми не могли б його продовжити до віч-ності? Продовження на 6 стор.

СЕНС ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ…

І ПУТІН ЦЕ РОЗУМІЄ. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРЯМО НА НАШИХ ОЧАХ? Продовження. Початок на 4 стор.

Життя – найбільший дарунок від Бога, воно коротке й швидкоминуче.Часто ми забуваємо для чого воно нам, чому воно є?Чому народжуємось і помираємо?Напевно, щось спричиняє цю смерть? Так, це гріх.Саме через гріх ми помираємо, але маємо надію на життя вічне.Перебуваючи на цій землі, ми часто забуваємо, що перебуваємо у вигнанні.

День пам’яті та примирення в Києві, 08.05.2019 р. С-на: Радіо Свобода

6 ЧЕРВЕНЬ, 2020 р. • ч. 11 (3039)

СЕНС ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ... Продовження. Початок на 5 стор.

Та не можемо, бо воно на-лежить Богу – Творцю Не-бесному. Маємо постійно чудову нагоду позбавитись гріха через Св. Тайну Сповіді і Св. Причастя Тіла й Крові Ісуса Христа.

І ми повинні все робити для того, щоб мати Жит-тя Вічне. Смерть зупиняє наше життя тут на землі, але наша душа вічна, че-рез неї ми уподібнюємось до Бога. Для справедливого суду Бог створив рай і пе-

кло, в рай ввійдуть правед-ні, в пекло – грішники, які не хотіли позбутися гріха й чинили зло в очах Господ-ніх до кінця життя, і не хоті-ли покаятись.

Через смерть пройшли всі, навіть Син Божий Ісус Христос! Саме Воскресін-ням Ісус Христос смертю смерть подолав і подару-вав нам можливість, навіть вмерши, мати життя вічне!

Важко уявити нам, пе-ребуваючи тут на землі,

яке воно, життя вічне. Якщо людина усвідомлює, що вона покликана до ві-чності, то повинна робити все для того, щоб успадку-вати вічне щастя – Небо. Для цього усвідомлення життя вічного і спасіння існує Святе Письмо. Воно відкриває нам очі на вічну істину, бо натхненне Свя-тим Духом через пророків та євангелистів. Саме Бі-блія допомагає нам пізна-ти Бога через Слово Боже, і таким чином наблизитись до Нього.

Проблема в тому що дуже багато людей нехтують Свя-тим Письмом, вважаючи його «художньою книгою». Це велика помилка вважати втраченим часом читання Біблії. Кожна людина відчу-ває у серці спрагу за Словом Божим. Навіть якби кож-ного дня читала уривок з Біблії, то всього б не збаг-нула, бо там виявляється Мудрість Божа.

Життя швидко проминає. Пам’ятаю себе як учня школи, а вже закінчую університет, було колись 15 років, а зараз вже 24, і не знаю, якої хвилини мені доведеться

з життям розпрощатись. Смерть, як знаємо, приходить як злодій, не знаєш якої хвилини наступить.

Одних смерть забирає в зовсім юному віці, а ін-ших, навпаки, з сивиною на скронях, і вони побачи-ли своїх внуків чи правну-ків. Щодо смерті в юному віці, то нам це дуже склад-но зрозуміти і сприйняти, що на це воля Божа. При-пустимо, одна людина грі-шила в молодості, а інша, навпаки, жила праведно, то першій Бог може про-довжити життя, щоб пока-ялась і мала життя вічне. Всемогутній Бог не хоче примушувати людину йти до Нього, бо Бог дав нам волю вибирати добро або зло. Бог постійно кличе й чекає як люблячий Бать-ко. Мудра та людина, яка відгукнеться на Господній заклик. «Наверніться й вір-те!», – цей заклик постійно актуальний на дорозі спа-сіння. […]

Закінчуючи ці наші роз-думи про сенс життя люди-ни, мусимо собі усвідомити, що кожен з нас мусить ви-значитись, чи буде цілкови-

то довіряти Богу, як джере-лу життя і любові у всесвіті, а також вірити і слухняно виконувати те, що Церква навчає, або навпаки, буде віддаватися спокусам ди-явола і сенс свого життя бачити в грошах, у славі, насолодах тілесних тощо. Очевидно, що тільки та лю-дина, яка стоїть на стороні Божій, на стежині добра і шляху до вічного щастя, може допомогти людині, яку диявол обманув.

Ісус Христос дав своїм послідовникам виразне за-вдання, в тому числі і нам з вами: «Ідіть по всьому світу і зробіть моїми учня-ми усі народи» (Мк 16,15). Отож, сенс нашого життя має два виміри:

1) Спасти свою душу і стати на шлях спасіння, щоби у потойбічному житті вті-шатися навіки небесною радістю.

2) Своїм прикладом, сво-єю молитвою та іншими засобами комунікації, і усним переконанням допомогти більшому числу людей, які живуть у полоні диявола, тобто у тяжкому гріху, або ще взагалі не знають про Ісуса Христа, перейти на сторону Божу і стати поруч з нами, щоб таким чином стати на шлях спа-сіння.

Подано за: «Місіонар»

Христина Квик, «Зішестя в Ад». Авторка пише: Христове воскресіння відбувається кожного разу, коли хтось подає руку допомоги потребуючому, служить йому, як служив Господь

СВЯТИЙ ДУХ – СВІТЛО

Святий Дух це світло. У Біблії прирівнюється Святого Духа до різних символів: вітер, вода, вогонь, олія, але не згадується про світло; про світло говорять часто св. Отці. Св. Іван каже: «Бог це світло» (1 Ів. 1,5), а на цьому св. Отці стверджують, що Святий Дух, будучи Богом, є світлом.

Святий Дух, пише св. Василій, це освячуюча сила, що дає кож-ному розумному створінню своєрідну чинність, щоб віднаходити істину. Промені сонця існують над усім і опромінюють землю, море, зливаються з повітрям; подібно і Святий Дух присутній у кожній людині, яка може Його прийняти, що дає всім потрібні

ласки. Просвічуючи тих, хто себе очистив від усякої плями, Він удуховлює через причастя з Ним. Так як чисті й блискучі тіла віддзеркалюють світло сонця, так і душі, які мають Духа, стають ним просвітлені, стають духовними і поширюють на інших благо-дать, – каже св. Василій.

Якщо гріхом гаситься Святого Духа, тоді все переходить у тем-ряву: очі без світла вночі сліпнуть, зір слабне і цінності не відріз-нюється.

о. Тарас Олійник, ЧСВВ, фрагмент статті «Дія Святого Духа». Подано за: «Світло»

7ЧЕРВЕНЬ, 2020 р. • ч. 11 (3039)

«А прийшовши, увійшли вони в го́рницю, де й пере-бували: Петро та Іван, Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломі́й та Матвій, Яків Алфе́їв та Си́мон Зило́т, та Юда Яковів. Вони всі однодушно були на невпинній молит-ві, із жінка́ми, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його» (Ді.1.12–14). Апостоли зустрічали П’ятидесятницю юдейської Пасхи і згадували про сво-го Учителя, який їм «… зве-лів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої» (Ді. 1.4). І ось «…на́гло зчинився шум із не́ба, ніби буря рапто́ва зірва́лася, і перепо́внила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язи́ки поді́лені, немов би огне́нні, та й на кожному з них

по одно́му осів. Усі ж вони спо́внились Духом Святим, і почали́ говорити іншими мо́вами, як їм Дух промов-ляти давав» (Ді.2.2–4).

І ми свого часу сповнили-ся Св. Духом – це було під час уділення нам Тайни Миро-помазання. Ми дістали силу, здатність і могутність. Але це не означає, що кожний з нас мав почати проповідувати різними мовами, коли  ви-ріс. Кожний із нас дістав таку силу, здатність і  могутність, які нам потрібно, щоб  бути свідками Бога. Силу, щоб ви-тримати у буремному жит-ті. Силу, щоб безнадійно не хвилюватися, коли на-валюються на нас пробле-ми і здається з них немає виходу, коли хочеться за-кричати «більше не можу». Силу, щоб ми могли вірити, що все буде добре тільки

по тій причині, що ми нама-щені Св. Духом.

Давид був намащений пророком Самуїлом (Шму-елєм): «І взяв Самуїл рога оливи, та й пома́зав його серед братів його. І Дух Гос-подній злинув на Давида, і був на ньо́му від того дня й далі… (І Царств 16.13). Переміг, здавалось, непере-можного Голіяфа (І Царств 17.49–51). Помазання дає особливу благодать і силу, тому в любій ситуації Бог нам дав можливість ра-дуватися, бо ми пропита-ні олією радості, св. Дух є в нашому внутрі. Апостол Павло пише в посл. до Еф. 3.16: «…щоб Він дав вам за багатством слави Сво-єї силою зміцни́тися че-рез Духа Його в чоловікові вну́трішнім…», тому ми непереможні.

Коли прийдемо сьогодні з церкви, а вдома те саме постійне джерело роздраж-нення – незносна людина, непослушна дитина, хво-роба, війна, робота, фінан-си… Але ви другі, бо ви чули слово Боже, ви брали участь в безкровній жертві Спасителя, на вас сходив Св. Дух, розумієте, кожний раз по церкві ви стаєте інші – сильніші, здатніші і могутні-ші. І це робить в нас Св. Дух.

Але і поза церквою може варто почати щоденно, про-кинувшись, молитись за то джерело роздражнення, аякщо ним є ви, то за себе: «Царю Небесний, Утішите-лю… прийди і вселися в мене, в нього, в них… очисти нас і спаси Благий душі наші».

Живим прикладом сили діяння Св. Духа в середині людини є 76-річна амери-канська євангелістська про-повідниця, вчителька Біблії, письменниця Джойс Майєр. Коли мала 3 роки її пер-ший раз знасилував батько, і так було на протязі 15 ро-ків. Вона 40 років молила-

ся за навернення жахливої людини і він розкаявся, по-хрестився і відійшов у ві-чність наверненим. Моло-дою дівчиною, зразу після школи, вийшла заміж, а че-рез 5 років розвелася. В 24 роки вийшла заміж за інже-нера Дейва Майєра, з яким має 4 дітей. В віці 30 років захворіла на рак грудей. Про свою боротьбу описа-ла в книзі «Look Great, Feel Great: 12 Keys to Enjoying a Healthy Life Now». Вона на-писала більше 100 книг, які перекладено на 130 мов світу, а її проповіді транслю-ються по радіо і телебачен-ню більше ніж на 120 мовах. Вона є засновником і ке-рівником доброчинної ор-ганізації «Служіння Джойс Маєр», яка помагає у 150 країнах світу.

Християнин не може за-грузнути в проблемах, тре-ба вірити у силу, яку нам дає Св. Дух, який є у нашому нутрі і завжди спасає наші душі. Амінь.

Для «ХГ» о. Роман Лірка, Франкфурт-на-Майні

Гасло «Слава Україні!» і відповідь «По всій землі слава!» використовувалось ще в середовищі харківської української студентської громади у кінці XIX століття. Того самого, на базі якого у 1900 році виникла Рево-люційна українська партія (РУП) – перша модерна українська політична партія під російською займанщи-ною. Перше відоме згаду-вання гасла пов’язане саме із цим середовищем.

Їхав якось «артільний батько» Микола Левитський у гості до родини Олексан-дра Коваленка – співзас-новника РУП, який у 1905 році став одним із лідерів повстання на броненосці Потьомкіні. Їхав, їхав, роз-глядався навкруги, але за-був назву потрібного пере-вулку. Спитатись би когось, але можуть засміяти –

Харків, то ж не Кобеляки, де всі всіх знають. «Коли див-люсь, – іде студент-техно-льоґ, чорнявий, смуглявий, ну – наш парубок із села, та й годі. Спитатися б його, та якось ніяково. Коли чую – він насвистує "Ще не вмер-ла Україна". — Почекай-те! – я до візника. –– "Слава Україні!" – гукаю до студен-та. — "По всій землі сла-ва!" – відповідає, підбігаючи до мене з хідника».

Далі у своєму спогадіО. Коваленко згадує, що ось так пізнавались між со-бою ті, що працювали тоді для української справи. Їх було мало, але вони єдна-лись під кличем: «Не дамо вмерти Україні, не зникне її слава!..». Цей спогад та по-передня цитата цікаві ще тим, що пов’язують похо-дження гасла «Слава Укра-їні!» із українським націо-

нальним гімном (адже клич сформульовано на основі першого рядка славня «Ще не вмерла Україна»).

ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЇ 1917 РОКУ

У березні 1917 року в Києві лише розпочиналась рево-люція. А на мітингах в ре-гіонах відповіддю на гасло «Хай живе автономія Укра-їни!» вже тоді можна було почути одностайне: «Слава! Слава Україні!». Це був зви-чайний набір гасел, як от: «Хай живе демократична республіка! Слава Україні!».

Перший військовий з’їзд, який проходив 18–21 травня 1917 р. у Києві, вище згадуваного леген-дарного кооперативного діяча Миколу Левитсько-го вітав стоячи, оплеска-ми та вигуками «Слава!».

Продовження на 8 стор.

СИЛА СВЯТОГО ДУХА

ХТО І КОЛИ ВИГАДАВ ГАСЛО«СЛАВА УКРАЇНІ!»

Ісус на Оливній горі пообіцяв Апостолам «…ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі». І наказав їм вернутися до Єрусалиму.

Гасло народилося у Харкові. Загриміло на всю Україну з Києва. Збереглося завдяки зусилллям галичан і волинян у Львові та Рівному. Але в збірнику праць Степана Бандери немає отої популярно вживаної в інтернеті цитати, яка йому приписується: «І прийде час, коли один скаже: "Слава Україні!", а мільйони відповідатимуть "Героям слава!"».

Микола Левитський – організатор кооперативного руху в Україні, публіцист. Єлисаветґрад [Кропивницький], 1896 р.С-на: Інститут рукопису НБУВ

8 ЧЕРВЕНЬ, 2020 р. • ч. 11 (3039)

CHRISTLICHE STIMMEUkrainische KirchenzeitungSchönbergstrasse 9D-81679 München

Inhaber, Herausgeber und Verleger: Apostolische Exarchie fur katholische Ukrainer in Deutschland und Skandinavien

D-81629 Postfach 86 02 69 Druck: Kolo UA-82100 Drohobytsch Tel. +380 3244 29060

Погляди авторів не завжди відповідають поглядам редакції. Редакція в потребі скорочує і мовно виправляє надіслані статті.Газета виходить двічі на місяць.

Chefredakteur: Roman KrykStellvertretender Redakteur: Bohdan PidlisetskyyTelefon: +49 (0) 89 997 28 38 11Telefax: +49 (0) 89 997 28 38 4christl.stimme@t-online.de; ukrainische-kirche@t-online.de;www.ukrainische-kirche.de

Річну передплату (Unkostenbeitrag)46,- Euro переказати на конто: Apostolische ExarchieLIGA-Bank MünchenKonto-Nr.: 40 21 03 257BLZ 750 903 00IBAN: DE 64 7509 0300 0402 1032 57BIC: GENODEF 1 M 0 5

ХТО І КОЛИ ВИГАДАВ ГАСЛО «СЛАВА УКРАЇНІ!» Продовження. Початок на 7 стор.

Старий аж заплакав від ра-дості, але відповів: «Дя-кую… дітки! Дякую!… Сла-ва Творцеві, таки дожив!… Слава Україні!…». І це «Сла-ва Україні!» підхопив увесь зал. Херсонець В. Кедров-ський свідчить: «Довго лу-нає в залі "Слава Україні!", а потім переходить якось цілком природно у спів: "Ще не вмерла Україна!"».

На початку 1919 року гасло «Слава Україні!» ста-ло настільки популярним, що на протиросійському фронті в складі Сарненської групи військ один із двох бронепотягів Армії УНР так і був названий: «Слава Укра-їні». А в березні 1919 року у Львові, перед розстрілом поляками на Цитаделі, кри-чали «Слава Україні!» вже навіть не вояки української армії, а звичайні сільські юнаки із передмістя.

Коли об’єднані українські армії (Армія УНР і УГА), піс-ля довгих боїв з більшови-ками і поляками, увійшли в Київ 31 серпня 1919 року, то святочно одягнені кияни вийшли на вулиці і закиду-вали їх квітами; «…а кличам "Слава Україні", "Слава Га-

личанам" чи "Слава Січовим Стрільцям" не було кінця».

Зрештою вітання «Сла-ва Україні!» офіційно було введено в військах Армії УНР. Сталось це в кінцевій фазі легендарного першого Зимового походу, а саме 19 квітня 1920 року. Того дня М. Омелянович-Павленко видав наказ по військах ар-мії УНР число 18 «По муш-тровій частині». Наказ по-чинався тим, що у першому параграфі зазначалось ві-тання «Слава Україні», далі йшлось про успішне взяття м. Вознесеньк (тепер Мико-лаївська обл.), а останньою точкою наказу зазначалось: «Всім частям армії на по-хвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: "Слава Україні"».

ПОВСТАНСЬКИЙ і НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ

РУХТрадиція вітання «Слава Україні!» продовжувала жи-ти і після того, як Армія УНР опинилась в таборах інтер-нованих в Польщі. Юрій Горліс-Горський в своїх спо-гадах, опублікованих у 1933 році (згодом стали першою

частиною роману «Холод-ний Яр») зазначає, що по-встанці на вітання «Сла-ва Україні!» відповідали: «Україні слава!». Однак Яків Водяний, який у 1921–1922 роках теж був в Холодному яру, у своїй п’єсі, надруко-ваній в 1928 році, наводить інший варіант вітання хо-лодноярців: «Слава Україні! Навіки слава!».

В інтернеті є багато зга-док про те, що «Героям сла-ва!» запропонував ще у 1925 році використовувати Юрій Артюшенко в межах Легії українських націоналістів (ЛУН), яка згодом стала співзасновницею ОУН. Од-нак, це твердження потребує джерельного підтвердження.

Все ж, рік творення ЛУН став визначальним для но-вого вітання Збройних сил України. У наказі №4 від 10 липня 1925 року Українське національне козаче товари-ство (УНАКОТО), яке продо-вжувало традиції «Вільного козацтва», визначило фор-му вітання для членів своєї організації: «Слава Україні – Слава Козацтву».

Не пізніше як у 1929 році в середовищі Україн-

ської військової Організа-ції (УВО) виникло ще одне вітання-формула: «Слава Україні! Слава Вождеві», яке згодом прижилось в ОУН і було ухвалено, як офіцій-не на римському Великому конгресі ОУН. Зародилось це гасло серед прихильни-ків УВО у США під час візиту Євгена Коновальця до Нью-Йорку.

Із середини 1920-х ро-ків гасло «Слава Україні» почала використовувати українська пластова молодь в Галичині і Волині (вихова-них переважно ветеранами визвольних змагань). Саме із середовища пластунів, які масово влились в ОУН після заборони поляками Плас-ту, гасло «Слава Україні!» повернулось в маси і зно-ву стало популярним серед українців.

Під час Варшавсько-го і Львівського процесів над Степаном Бандерою (та його побратимами й посе-страми ще з Пласту) – «Сла-ва Україні!» періодично звучало в залі (за що були окремі покарання від поль-ського суду). Через пере-друки судових хронік у пе-

ріодиці вітання розійшлось світом і стало повсюдно вживаним. Ним почали під-писувати оголошення і лис-ти навіть релігійні громади в США.

До  речі, в  збірнику праць Степана Бандери немає отої популярно вживаної в  інтер-неті цитати, яка йому при-писується: «І прийде час, коли  один скаже: "Слава Україні!", а  мільйони відпо-відатимуть "Героям слава!"». Але Бандера точно мав зна-ти, що коли угорські вій-ська топили в крові «Кар-патську Січ», то січовики перед смертю часто вигу-кували «Слава Україні!» (у результаті ще в 1939 році нацисти заборонили ви-користовувати це гасло в українських радіопереда-чах з Відня). Тому Другий великий збір ОУН в 1941 році не просто зафіксував своєю постановою вже давно сформовану тради-цію, але й додав до вітання обов’язкову відповідь: «Ге-роям слава!».

Юрій Юзич, історик.Подано за:

«Історична правда»,текст скорочено

Переможцем Премії імені Георгія Ґонґадзе 2020 року став Павло Казарін, публіцист і телеведучий.

«Коли з’явився інтер-нет, всі думали, що це буде спілкування всіх з усіма, що цензури не буде, – ска-зав Казарін, коли отримав нагороду. — Але ми опини-лись у ситуації, коли фрі-ки можуть об’єднуватись, коли кожен опиняється у власній теплій інформа-ційній ванні. Ми живемо у просторі конкуренції контенту, коли зрада про-дається краще за перемогу. Перемагати у більшості – легка справа, а перемагати у меншості – це, можливо, і є та справа, якій можна присвятити життя».

Разом з почесною наго-родою журналіст отримає 100 тисяч гривень.

«Є тексти розумні, є по-рожні – а є тексти Павла Казаріна, які практично не-можливо не впізнати. Вони оригінальні не лише по-будовою речень, а скоріше інтелектуальною глибиною і, водночас, легкістю дум-ки. Павло Казарін є тим журналістом, стукіт серця якого, як і серця його живих і своєчасних текстів, збіга-ється з ритмом нелегкого сьогодення нашої країни. Для мене це найважливіша оцінка номінанта на таку нагороду, як Премія пам’яті Георгія Ґонґадзе», – сказав член капітули премії, ре-лігієзнавець, письменник і член Українського ПЕН Ігор Козловський.

Фіналістами цьогоріч-ної премії також були за-

сновник «Телебачення То -ронто» Роман Вінтонів (Майкл Щур) і засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.

Вперше у 2019 році пре-мію отримав журналіст Вах-танг Кіпіані.

Премію імені Георгія Ґонґадзе присуджують жур- налістам, які слідують прин-ципам та цінностям неза-лежної журналістики, де-монструють професійність, компетентність, інновацій-ність, створюють матеріали, що приводять до вирішення або розуміння певних про-блем у суспільстві та змін у країні, а також роблять суттєвий внесок у розвиток медіасередовища в цілому.

Георгій Ґонґадзе – опози-ційний журналіст, заснов-ник та перший головний редактор інтернет-видання «Українська правда». Він

зник 16 вересня 2000 року в Києві. У листопаді того ж року в лісі у Київській об-ласті знайшли обезголовле-не тіло, яке, за висновками експертизи, могло належа-

ти журналісту. Журналіста поховали у Києві 22 березня 2016 року. Замовників вбив-ства досі не знайшли.

Ольга Ситнік, «Українська правда»

ПРЕМІЯ ім. Г. ҐОНҐАДЗЕ 2020

Павло Казарін з нагородою