МIСТ-МГазета Київського Палацу дітей та юнацтва

Агентство «ЮН-ПРЕС»спеціальний випуск, 2011

історія цієї юнацько-молодіжної організації, яка дала українібагатьох відомих журналістів, політиків, громадських діячів, по-чиналася з піонерського штабу, який діяв у київському палаціпіонерів та школярів імені Миколи островського.

це було в далекому 1990 році. після розпаду срср та зник-нення комсомольських і піонерських організацій постала не-обхідність об’єднання талановитого київського школярства ворганізації «нового часу».

саме у травні, в палаці було створено своєрідний союз акти-вістів колишніх штабів, які забажали стати юними кореспонден-тами, та журналістів газети «Молода гвардія» асі комської,тамари Малькової, Ніни жежери.

результат не забарився: кожного ранку з радіоприймачівможна було почути голос першого юнкора юрка Матвійчика (він,до речі, й зараз працює радіожурналістом), Ніни жежери (На-ціональне радіо, радіо «ера»), яка була одним з перших журна-лістів-викладачів агентства, побачити репортажжурналіста-новинаря каналу «1+1» сашка шилка.

у травні 2011 року агентство «юН–прес» святкувало своєдвадцятиліття. як і 20 років тому, в агентстві «юН–прес» пануєїї величність журналістика.

і дуже приємно, що сьогодні все більше й більше молодихлюдей обирають професію журналіста, вважають її романтич-ною, сповненою цікавих подій і зустрічей.

деНь НезалежНості я зустрів з аНгіНою. 24 серпНя просто Не-Можливо залишатися вдоМа: святкові виставки та коНцерти

витягають На вулиці Навіть скептиків та НезадоволеНих по-літичНою ситуацією. МеНі ж судилося попивати гарячий чай

у коМпаНії телевізора. Не дуже весело, - скажете ви? так,«блакитНий екраН» друзів Не заМіНив, але вперше за багато

Місяців зМусив заМислитися. про що саМе, читайте На с. 3

НапередодНі МіжНародНого дНя боротьби за ліквідацію расо-вої дискриМіНації в києві відбулися зМагаННя під Назвою«Футбол без расизМу». як зазНачив одиН з глядачів - МіНі-Фут-бол, проти МіНі-расизМу. проходив віН у два тайМи. діти, пред-ставНики 10 НаціоНальНостей, забили гол расизМу, зігравшидружНій Матч з Футболу На стадіоНі цска. і хоча рахуНок був2:8 в Нашу користь, переМогла дружба, як заявляють саМіучасНики. до речі це, вважається, ще одНиМ етапоМ у підго-товці до «євро-2012».

продовжеННя На с. 7

ММiiст

ст--ММ

2

спеціальний випуск, 2011

Соціальна журналіСтика: чи іСнує вона в україні?

що таке соціальні медіа? в нашійкраїні такий напрямок є не до-статньо розвинутим, хоча соці-альних проблем – якінформаційних приводів та пи-тань для розв’язання – існує дужебагато.п’ять «с», безсумнівно, є сьогодніосновою для роботи усіх зМі:скандал, секс, сміх, смерть, сенса-ція – те, чим «живуть» медіа, те,чим вони «кормлять» аудиторію.з телеекранів та перших шпальтгазет всюди лунають ці «с», і,дуже часто, їх стає забагато.проте медіа, які б вдало користу-валися трьома «д»: добро, допо-мога та довіра – замало. алеякщо певні зМі й беруться висвітлитипевну соціальну проблему, то дуже частопоказують ситуацію в неправильномуключі. Наприклад, якщо мова йде лю-дину, що потрапила в складні життєві об-ставини, перемогла їх і вийшла зі скрути,то тут замість добра – того, що допомоглолюдині вижити й подолати негаразди,журналісти кажуть: «скандал» або «сен-сація». за допомогою підміни понятьвони показують не те, яким стало життялюдини, а яким воно було: поганим,скрутним, пов’язаним зі смертю, пору-шеннями закону, залежністю тощо. Ме-дійники вміють користуватися і поняттям«довіра». проте, не завжди – вірно. вонивходять у довіру до певного кола людейаби дістати потрібні дані, а потім подають

отриману інформацію як скандал, сенса-цію. щодо допомоги, то, певне, праців-ники зМі думають, що допомагаютьсуспільству, беручись висвітлювати соці-альні проблеми. проте, через зовсім іншесприйняття реальності, ситуація пода-ється неправильно, іноді – повністю про-тилежно, і грає не на користь, а навпаки,шкодить героям.тож, мені здається, що українські медій-ники мають навчитися правильно оперу-вати такими поняттями, як «добро»,«довіра» та «допомога», і вірно розумітисоціальні проблеми, бачити не тільки їхпричини, а й наслідки, не тільки минуле,а й майбутнє.ще один момент – роль тазавдання зМі. зМі регулюють етичні, мо-ральні норми, мають так само регулю-вати і висвітлювати соціальні. зМі по

праву вважають четвертою гіл-кою влади, а отже, медіа регу-люють і правові норми. це –певний суспільний обов’язок.журналіст має бути відпові-дальним за кожне сказане та на-писане слово, а тому повиненчітко розуміти: що, коли, і як вінкаже або пише.зМі виконують роль «рупоравлади». інші ролі, які примі-ряють на себе медіа та пред-ставники різних суспільнихаудиторій: коментатор, пропа-гандист, помічник людей, про-вокатор, лідер формуваннягромадської думки, генераторсуспільних ідей.

саме через те, що зМі формують гро-мадську думку, вони мають долучатисядо висвітлення соціальних проблем. про-блема нашого суспільства в тому, щобільшість людей і досі не вміє адекватносприймати соціальні проблеми. люди зострахом реагують на такі слова, як вілта сНід, жахаються тих, хто важкохворий(онкозахворювання, туберкульоз), цу-раються людей із обмеженими можливо-стями. Нам потрібні сучасні, правильнізМк, аби змінити це.соціальна журналістика відрізняється відзвичайної тільки метою, проте методи ро-боти журналіста від цього не зміню-ються.

олександра горчиНСькА

СоцІАльНІ ПроблЕми - тЕ, що є у кожНІй крАїНІ, тЕ, з чим трЕбА боротиСЯ. цЕй тЕрмІН включАє у СЕбЕ тАкІ ПоНЯттЯ, Як НАрко-тА АлкозАлЕжНІСть, ІгромАНІЯ, ПроСтитуцІЯ, вІл/СНІД, тубЕркульоз, СирІтСтво, ДомАшНє НАСиллЯ, рАСовА, ЕтНІчНА ДиСкри-мІНАцІЯ тощо. це - ПроблЕми СьогоДЕННЯ, НА ЯкІ бІльшІСть ПроСто зАкривАє очІ. змІ, Як руПор, Який ДоНоСить ІНформАцІюДо СуСПІльСтвА, мАє ДолучитиСЯ До вирІшЕННЯ тАких ПроблЕм. АДжЕ хто, Як НЕ журНАлІСт, можЕ звЕрНути увАгу НА ПоДІбНІрЕчІ, ПоПроСити ДоПомоги у СоцІуму, СформувАти громАДСьку Думку?..

Роздуми на тему

Хто я, хто?. .одного разу, прийшовши додому, я задумалась: а з чим я себе асоціюю? я довго думала, ходила по кімнаті, придив-

ляючись до різних предметів побуту. Мені було важко порівняти себе з кактусом чи вазою, адже я добра, не маю колючокі не стою на одному місці, або ж куди поставлять. знайти себе в чомусь виявилось для мене

важчим, ніж здавалось.геть втративши надію віднайти себе, я взяла свій нетбук і пішла на кухню за стіл. по-

ставила техніку на дерев'яну поверхню, і тут мій погляд впав на маленьку квітку на під-віконні. її серцеподібне листя і несиметричні квіточки з чотирма пелюстками

дивилися на мене. Ніжна, крихітна, тендітна фіолетова фіалка. Можливо, мене нелегко назвати крихітною. зріст метер сімдесят зовсім не легко назвати крихітним.

але мені фіолетово, або ж, скажу в тему, "фіалково" що про мене думають інші. Мож-ливо, я, деякою мірою, егоїстка, як і фіалка: скільки б не доглядали, не поливали, не пе-стили-плекали все одно буду смітити. Aле якщо мені не приділяти уваги - я чахну.

квітка-егоїст, що тут ще додати. Можливо, це так, але не має ідеальної квітки, яка б не по-требувала уваги.

я не досконала і не прагну бути нею. я це я, ніжна, крихітна, тендітна фіалка.

Елеонора САЯПІНА

М Мi iс

тст- -М М

3

спеціальний випуск, 2011

Фішкою програми «Майжедоросла. щоденник 20-річ-ної», яку телеканал стб підго-тував з нагоди дняНезалежності, були міні-ін-терв’ю з двадцятирічнимиюнаками та дівчатами про ди-тячі спогади (в контексті пер-ших кроків україни якдержави), їх теперішнє й май-бутнє та бачення розвиткукраїни. 20 років – час, колилюдина відчуває свою все-спроможність і вірить у те, щоможе перетворити світ, алемолоді люди всі як один за-явили: «я не думаю, що можузмінити україну».

звідки такий песимізм ігромадянська апатія у людей,які за всіма законами історіїмають бути найактивнішимий найбільше прагнути змін.

і яке майбутнє чекаєукраїну, якщо її цвіт облетіввід перших труднощів, аджерозчаровані люди не живуть,а існують, у них немає ні мети,ні прагнень.

частково таку ситуаціюможна пояснити сьогоден-ням: у держави немає освіче-ної й дієвої політичної еліти,яка б реально була зацікав-лена в інтересах україни. На-

томість маємо ховрашків, за-вданням яких є набити щоки,й людовиків IV, що всімадіями кричать: «після нас -хоч повінь». та україноюкерує не імператорська дина-стія - владу обирає народ. яквдало сказала юлія Мостова,«нам її не з Марсу завезли».інша справа в тому, що оби-рати немає з кого. парадокс –20-річна молодь вважає, щозмінити україну зможе тількинаступна генерація. і таккожне покоління буде переда-вати іншому знамено пере-творень, не наважуючись, аможе просто не маючи ба-жання реально взятися за ре-форми. адже завжди легшеперекласти відповідальністьна інших.

хто першим пішов на Май-дан шість років тому? Ну, зви-чайно ж, молодь. їхнєнатхнення, бажання змінитикраїну та надії об’єднувалисяу такий потужний струмінь,що за його допомогою можнабуло гори звернути. і тут – по-разка, застій. але чи виправ-дання це? у 2004 -му багатьомз них було по 14 років, та йкожне фіаско – це урок.

країна очікує президента-

супергероя, який одним паль-цем налагодить економіку йполітику україни. та будів-ництво держави – справа ко-лективна, і одна, навітьнайобдарованіша політособи-стість докорінно нічого не змі-нить. так, талановитий лідерпотрібен, але проблема поля-гає в тому, що в державі від-сутній цілий клас –компетентних й професійнихполітиків європейськогозразку.

питання – суперечливе. ікожен, мабуть, задумується:а чи справді від мене зале-жить, якою буде україна?думаю, що так. бо державнакорупція починається там, дезакінчується особиста. азвідки ж взятися якісно новимполітикам, якщо освіченістьвзагалі перестала бути сус-пільними орієнтиром? одинзнайомий гультіпака якось«закинув»: «у країні жити по-гано, бо у нас влада така». а зтебе буде інакша? починатитреба із себе. Наприклад, знайпростішого. з постулату«основ здоров’я» за 5 клас:викидати сміття в урну, бокритикувати місцеву владу запогане прибирання міста й

продовжувати смітити – цевже лицемірство. україна – цеми, а не лише 450 депутатівверховної ради. і якщо праг-немо демократії – маємопам’ятати, що це – влада на-роду, тому перш за все високупланку треба ставити до себе.аксіома математичного ха-рактеру: політики виходять знароду, тобто, якщо люди бу-дуть більш високорозвинені,влада буде такою ж.

україна не проходить удвері європи не тільки за еко-номічними та соціальними па-раметрами, а й заментальними: життя напоказ,розкіш заради заздрощів,гроші вищі за розум. європе-єць не мислить такими кате-горіями, для ньогонайголовнішим є комфорт, ане розкіш.

Майже доросла? та все-таки ж треба швидше дорослі-шати. усе в наших руках.очікувати дива не варто.якими будуть і міста, й бать-ківщина – залежить тільки віднас.

борис зАйцЕв

усе залежить від насусе залежить від нас

ДЕНь НЕзАлЕжНоСтІ Я зуСтрІв з АНгІНою. 24 СЕрПНЯ ПроСто НЕможливо зАлишАтиСЯ вДомА: СвЯтковІ виСтАвки тА коНцЕрти

витЯгАють НА вулицІ НАвІть СкЕПтикІв тА НЕзАДоволЕНих ПолІтичНою СитуАцІєю. мЕНІ ж СуДилоСЯ ПоПивАти гАрЯчий чАй

у комПАНІї тЕлЕвІзорА. НЕ ДужЕ вЕСЕло, - СкАжЕтЕ ви? тАк, «блАкитНий ЕкрАН» ДрузІв НЕ зАмІНив, АлЕ вПЕршЕ зА бАгАто

мІСЯцІв змуСив зАмиСлитиСЯ.

ММiiст

ст--ММ

4

спеціальний випуск, 2011

випускники та викладачі «ЮнЮн--пРЕсупРЕсу» -дРузі зОсі!влад іваненко: «нас вчили не влад іваненко: «нас вчили не

думати шаблонно»думати шаблонно»випускник«юН-пресу», влад іваненко, головний редактор журналу «PlayBoy», ділиться з нами секретами свого успіху:

«Якщо ви будете жити і працювати за формулами –нічого путнього з вас не вийде. Пишіть щодня: чи по-гано, чи добре – але пишіть безупинно. виробляйтесвій стиль. будьте зухвалими і всесильними. І, мож-ливо, через 3-4 роки у вас вийде хороший матеріал,який не соромно показати читачам».

в основі будь-якої творчої професії ле-жить талант. в журналістиці, як у вокаль-ному мистецтві: немає голосу – немаєвизнання. та ця людина знає про неї все.знайомтесь, викладач в інформаційно-творчому агентстві «юН-прес» плахот-нюк Наталя іванівна. коли юна журналістка вчилася у 5 класі,

у її школі багато років не відкривалиїдальню. та прийшов новий учитель,якому Наталя одразу дала прізвисько«га-лакою». в цей же день, посперечавшисьз однокласниками, учениця вирішилаякось виміряти зріст викладача. залізшина стілець, вона чекала поки він зайде.побачивши при вході дівчинку на стільціз лінійкою, здивований вчитель запитав:«що ти там робиш?», на що маленькап’ятикласниця з ноткою серйозності в го-лосі відповіла: «вас поміряти хочу». вик-ладач зняв допитливе дівчисько і почавурок. першою до дошки пішла Наталя, тавчитель повівся з нею не дуже педаго-гічно: скориставшись своїм положенням,

він відплатив учениці двійкою за її ма-ленький жарт. тоді з великою жагою досправедливості, Наталя прийшла додомуі написала, як вчитель повівся з учнем.подруги взяли статтю в шкільну газету.це була її перша робота. прочитавши за-мітку, прийшов до Наталі іванівни клас-ний керівник і запропонував написатиматеріал про шкільну їдальню. Ніхто невірив в маленьку талановиту п’ятиклас-ницю, та як тільки замітка вийшла в рай-онній газеті, їдальню одразу відкрили. згодом, журналістика, як хобі, пере-

росла в професію. від першої публікації вгазетах «шлях до комунізму» (нині це га-зета «Новий день»), «піонерськаправда», «Молода гвардія» вона росла йставала справжнім майстром своєїсправи. з 1986 року, поринувши з голо-вою в серйозну журналістику й пра-цюючи в газеті «Молодь україни», Наталяіванівна відчула смак справжньої роботижурналіста. пройшовши терени афгані-стану, вона вперше зрозуміла, що іноді

журналістські навички заважають. особ-ливо, коли бачиш світ в іншому вимірі.хотілось бачити одне, але це виявлялосьзовсім не так, як ти хотів. і це було дуженелегко, деколи навіть засмучувало… вже сім років працює Наталія іванівна в

інформаційно-творчому агентстві «юН-прес»і з радістю ділиться своєю форму-лою успіху: «рух – весь час пошук. Незупиняйся!»

юлія зубкА,вихованка агентства

«журналістами не стають – «журналістами не стають – ними народжуються»ними народжуються»

до «юН-пресу» вперше прийшла, коли навчалася у 8-му класі, за порадою зна-йомих. ще зі школи розуміла, що окрім того, як писати, більше нічим займатися нехочу і не можу. тут мені допомогли розвити потрібні навички, навчитися багатьомкорисним речам. окрім занять, ми багато їздили по нашій країні на екскурсії, бралиучасть у різних фестивалях та зустрічах. тепер, коли «юН-пресу» виповнюється20, хочеться привітати кожного, хто протягом цього часу так чи інакше мав відно-шення до нього: викладачів, учнів, колишніх співробітників, друзів агентства!..адже кожен із нас вклав у агентство свою, унікальну, окрему цеглинку, зробив свійтворчий внесок.

олександраолександра Горчинська, редакторГорчинська, редактор«Міст-М»:«Міст-М»:

М Мi iс

тст- -М М

5

спеціальний випуск, 2011

БогданаБогдана ЮсиповичЮсипович,,керівник керівник

телестудії телестудії «Юнь»:«Юнь»:до «юН-пресу» я потрапила невипадково. щез дитинства, коли всі мої друзі відпочивали відуроків та весело проводили час на вулиці, я їз-дила з сестрою до палацу дітей та юнацтва назаняття із журналістики. коли мені виповни-лося дванадцять років, я самостійно записа-лася на гурток «школа основ журналістики».Мене одразу захопив медіа-світ.тепер я повернулась у «юН-прес», але… вж евикладачем. а ще через рік зайняла посаду ке-рівника телестудії «юНь».кажуть, що ідеальна робота має приносити за-доволення. і я можу без сумнівів сказати, що вмене – ідеальна робота.

олег козарно, випускник агентства, цього року на зоСю поїде вперше - ізгазетою «ССД» («Суворі СтудентськіДні»).

ММiiст

ст--ММ

ММiiст

ст--ММ

6

спеціальний випуск, 2011

раСизМ раСизМ нікоМу не потріБен!НапередодНі МіжНародНого дНя бо-ротьби за ліквідацію расової дискриМіНа-ції в києві відбулися зМагаННя під Назвою«Футбол без расизМу». як зазНачив одиНз глядачів - МіНі-Футбол, проти МіНі-ра-сизМу. проходив віН у два тайМи. діти,представНики 10 НаціоНальНостей, за-били гол расизМу, зігравши дружНій Матчз Футболу На стадіоНі цска. і хоча раху-Нок був 2:8 в Нашу користь, переМогладружба, як заявляють саМі учасНики. доречі це, вважається, ще одНиМ етапоМ упідготовці до «євро-2012».

«всі діти світу грають в один футбол» -конгрес національних громад україни припідтримці «Fare» («Футбол проти расизму вєвропі») намагається заохотити до повагиетнічного та расового розмаїття.сприяє діалогу між підлітками з націо-нальних меншин, біженцями і юнимиукраїнцями. впливає на сприяння ін-теграції біженців – жертв військовихконфліктів.

учасники акції говорять: «якби уфутболі був расизм, рональдіньо таМессі не стали б легендами», - сергійкойнов, 19 років. «Футболу не потрібенрасизм. і взагалі він нікому не потрі-бен», - ельзара галімова, 17 років.«колір шкіри не впливає на гру. спорт єспорт», - яна коробенко, 18 років.

забити гол расизму... як гарно ска-зано!а як же про дискримінацію, про неївже забули? адже у футбол грають лишехлопчики, дівчаток брати - то вже «каші на-варити». згадаймо американський фільм«вона-чоловік». комедія-комедією, але якагостра проблема тут постає. жіночу статьвважали не здатною стати на одну ступіньз чоловічою. проте, насправді, 17-річна дів-чинка-віолу грає у футбол краще, ніж будь-який хлопчисько.

ксенія, якій всього 11 років чимосьсхожа на героїню з фільму. вона теж дужеобожнює у футбол і грає досить непогано.тільки, ось чомусь, не дуже її беруть докоманди. «чесно кажучи, я грала для себе.

звично вже якось, що дівчата не можутьграти у футбол», – каже вона.

то що тут виходить, а тут вже не ра-сова дискримінація, тут дискримінаціяжінки! скільки мук вона виносить, у чо-ловіка вже був би давно больовий шок,від якого просто можна померти. по-чнемо з колективу. присутність, або від-сутність, жіночої статі у чоловічомуколективі - справа окремо взятого колек-тиву. якщо взяти, наприклад, типову чо-ловічу компанію, то в ній, швидше за все,присутні виключно чоловіки. адже існує

певний стереотип-що пиво, футбол, ри-балка і таке інше є справа чоловіча.

отже, расова дискримінація! що-

річно, відзначається Міжнародний деньборотьби за ліквідацію расової дискри-мінації, але останнім часом в україні зро-стає кількість злочинів проти іноземців,здебільшого – темношкірих. це трап-ляється будь-де і будь-коли, навітьсеред білого дня в людному місці. ра-сизм стає однією із серйозних проблемукраїнців. звичайно, поки що це не такпоширено, як у інших країнах, проте, миз легкістю можемо зайняти перші щаблі.

якщо логічно подумати, то можнадійти таких висновків, щодо виникненнярасової дискримінації. Можна говорити,що расова дискримінація виникає черезне підтримання пріоритетів тієї або іншоїраси: релігійних, економічних, мораль-

них. взагалі людство боїться змін, вонобагато чого не розуміє. а коли ми чогосьне розуміємо, ми починаємо дратува-тись, злитись. це неначе мавпочка, якадивиться на себе в дзеркало, і не розу-міє, що то дійсно вона.

у конституції україни статті 24 та 26гарантують право на захист від дискри-мінації. іноземцям і особам без грома-дянства надаються рівні права і свободиз громадянами україни. але, як то ка-жуть, на паркані теж багато чого напи-сано. що ми за нація тоді така, що не

може шанувати інших. діяти за принци-пом стада, звичайно, може кожен. проте,ми тим і відрізняємось від тварин, що

маємо проявляти толерантністьодин до одного.. та огляніться ж бо,на дворі XXI століття, вже давноминув кам’яний вік. «Homo Sapiens»– людина мисляча, проте, це якосьнадто голосно звучить, краще ска-зати, людина, що здатна мислити.

колір шкіри не має бути приво-дом для прояву агресії по відно-шенню до іншої людини. іншасправа, що представники інших на-родів і рас, які є гостями в нашій дер-жаві, не завжди є еталоном для

наслідування. їх поведінка дуже частовикликає певний протест.

українці, як і багато інших народів,гноблять навіть самих себе. проблеманерівності була завжди і напевно ніколине зникне. завжди були бідні і багаті, біліі чорні, красиві і виродки, розумні і тупі...Можна продовжувати цей список щедовго, але ви самі це все чудово знаєте.Майже кожен вважає себе розумнішимза іншого. Ну так цікавіше, напевно,жити, і ведуться постійні дискусії, за до-помогою яких, у людей відбуваєтьсяспілкування. по-іншому не виходить, нажаль.

юлія коСтЕНко

кнГу – це всеукраїнськаорганізація, створена угрудні 2002 року. вона

об’єднує національні гро-мади україни: румунську, поль-ську, литовську, естонську, мол-давську, болгарську, німецьку,

татарську, ромську, вірменську,угорську та єврейську.

“

М Мi iс

тст- -М М

спеціальний випуск, 2011

7

Курорт Н А В І Й Н І

літо. в голову лізе купадуМок про те, де і як кращепровести ці спекотНі дНі. хо-четься пригод, цікавих по-дорожей, НовихзНайоМств… раптоМ задзво-Нив телеФоН. і через годиНуспілкуваННя МаМа сказала,що її друзі з ізраїлю запро-шують Нас у гості! На душірадість, адже я була таМостаННій раз у 6 років, і дужеМало що залишилося впаМ`яті. Ну ось, одиН дзві-Нок вирішив Нашу долю.

увесь липень пішов на під-готовку документів, пошук бі-летів на літак… це булонайскладніше, адже поверну-тися додому треба було як-найраніше від початкувересня. бо на вересень в із-раїлі було оголошено війну збоку палестини. кожен деньбув на вагу золота.

Нарешті! білети на руках!валізи спаковано. ледь до-їхавши до аеропорту, ми по-бігли до зони митногоконтролю. але через хвилинунаші усмішки зникли. суворіслова митника пролунали якгрім серед ясного неба: «вонане може летіти. Неповноліт-нім, не зважаючи на безвізо-вий режим, необхідна віза.або вписати дитину в паспортбатьків». змінивши датувідльоту, зі сльозами на очах,

ми поїхали додому. в головулізла неймовірна кількістьдумок… чому? Навіщо? що цеможе означати? це знак? цена краще, чи навпаки?... щевраховуючи рівень нашоговміння накрутити себе, цідумки наводили жах!

Настав день відльоту. зонумитного контролю пройшлибез проблем. політ був непри-ємним, кожні 5 хвилин по-трапляли в зонутурбулентності. і ось, нарешті,те, чого я так чекала! Ми в із-раїлі! жарке повітря, теплебурхливе море, друзі, подо-рожі, смачна їжа… тут усеінакше, не таке як в україні!Настав день екскурсії у віф-лієм. проїхали через кордондо палестинської автономії ітут нас попередили: «будьтеобережні, в країні неспокійно!Не губіться, тримайтеся одинодного!» Ми, незважаючи наце, чудово провели час! відві-дали багато храмів, оглядо-вих майданчиків, сувенірнихмагазинів і ще багато чогонеймовірно цікавого! повер-нувшись додому, в новинахпочули жахливу звістку: безповідомлення війни почалисятеракти на території ізраїлю.почалося все з обстрілу тури-стичного автобусу в ейлаті(найпопулярніше місце длявідпочину курортників) . того

дня загинуло восьмеролюдей. багато поранених...

серце було десь на рівніп`ят. подруга заспокоюваламене тим, що від нашого містаце дуже далеко (ми жили вашдоді). вона казала, щовійна оголошена аж на вере-сень і без попередження, усерпні, в містах обстрілів небуде. всі вклалися спати. ста-лося те, чого боялися най-більше – о 5:50 ранку містоашдод розбудила перша си-рена! один лише страшеннийгул вартий того, щоб віднього тікати, бігти світ заочі!...з переляканими обличчямивсі побігли до бомбосховища.вони там є на кожному по-версі у більшості жилих бу-динків. в головіпаморочилося… Міцно обій-нявши мене, подруга всятремтіла. сусідський малюксильно плакав. в голові лу-нали молитви. останні се-кунди і - вибух, другий...сльози на очах... 45 секунд,поки з гази до міста летить ра-кета, напевне, найстрашнішісекунди в житті кожного, хтовідчув це на собі. 45 секунд єу мешканців міста ашдод,щоб сховатися.

після такого починаєш непросто цінувати життя, акожну його секунду! життєвіцінності змінюються автома-

тично. Наступні 9 днів містобуло немов мертве. жодноїлюдини на вулицях. у нови-нах пояснили правила пове-дінки в екстрених ситуаціях. вперіод обстрілів рекомендо-вано сидіти вдома. у людейвиробилася нова швидка си-стема переодягання: всі речілежать так, щоб у разі сирениїх за секунду можна булоодягти, в разі сирени. у бом-босховище ми бігали разів з10. Ночі були страшними. ля-каєшся кожного звуку, кож-ного найменшого шороху.ізраїль у відповідь робить об-стріли території гази. але непо мирних жителях, як вони, авибірково. лише по точках, зяких ведуться обстріли в нашбік.

але життя продовжується.в останні дні мого перебу-вання в ізраїлі ми вже майжеспокійно виходили на пляж.Місцеві жителі не втрачаютьоптимізму і не дають падатидухом гостям міста. за цюпідтримку ми і трималися. ядуже вдячна долі за такийсерйозний урок у моємужитті!

катерина куПрІєНко

ММiiст

ст--ММ

8

спеціальний випуск, 2011

Головний редактор: Олександра ГОРЧИНСЬКА

E-mail: gor4inskaja@ukr.net

Шеф-редактор: Наталія плАхОтНюК

Верстка: Олександра ГОРЧИНСЬКА

Газета «Міст-М».

Наклад: 100 примірників.

Свідоцтво про реєстрацію від 21.02.2002

№5883.

Адреса редакції: м. Київ, вул. І. Мазепи, 13.

тел./факс: (044) 280-92-91

E-mail: news.mist.m@gmail.com

За всі матеріали, опубліковані в газеті,

редакція відповідальність несе.

Думки авторів майже завжди збігаються з

думкою редакції.

ВсенароднийВсенароднийДеДе нь Бнь Батька атька

Події

вжЕ 17 рІк ПоСПІль воСЕНи у мАрІїНцІ (СцЕНА «мушлЯ»)ПрохоДЯть коНкурСи тА Ігри ДлЯ ДІтЕй, молоДІ тА вСІєї роДиНи.цЕНтрАльНий ПАрк ПЕрЕтворивСЯ у цІлЕ мІСто зАбАв: рІзНІ ІН-тЕрАктивНІ Ігри, АтрАкцІоНи, СолоДощІ, коНцЕрти, змАгАННЯтА НАйПриємНІшЕ – СолоДкІ Призи, ПоДАруНки тА ДиПломи. САмЕтому трАДицІйНА зАгАльНомІСькА культурологІчНА АкцІЯ «юНькиєвА зАПрошує!» ПрохоДить ПІД гАСлом «мІСто моєїмрІї».САмЕ в рАмкАх цІєї АкцІї І вІДбувСЯ мІжНАроДНий ДЕНьбАтькА, мЕтою Якого є впроваджеННя святкуваННя цього дНяНа НаціоНальНоМу рівНі, пропагаНда здорового способу життя,коМаНдНого духу, скаутського та волоНтерського руху середМолоді.

партнерами та меценатами акції були всі зацікавлені гро-мадські та державні представники такі, як компанія «ласка київ»,дитячий Фонд ооН (юНісеФ), Нск «олімпійський», Націо-нальна організація скаутів україни, київський палац дітей таюнацтва, представником якого було інформаційно-творче агент-ство «юН-прес».

учасники конкурсу не тільки вчились працювати у команді,але й брали справжні інтерв’ю, відповідали на цікаві питання,грали в різні ігри, спритно складали з предметів одягу шнур-канатта багато іншого.

деякі команди навіть залишали побажання учасникам семі-нару. більше всього підіймало настрій побажання від командихлопців: «я бажаю вам отримати усі акції компанії Microsoft».

організатори акції переконані, що впровадження в українісвяткування всенародного дня батька на національному рівнісприяє популяризації важливості ролі чоловіка як батька у сім’ї,а також залучити чоловіків до відповідального батьківства.

Елеонора САЯПІНА

14 – 18 вересня в криму відбулися 20-ті всеукраїнські змагання з радіопеленгації. захід проходить щорічно в різних регіонах україни.цього року учасникам пощастило, адже вони мали змогу не лише позмагатись, а й відпочити на березі чорного моря поблизу біляміста керч за рахунок організаторів.у змаганнях взяли участь 88 юних радіопеленгаторів зі всієї країни.сама радіопеленгація – це військово-технічний прикладний вид спорту. змагання ж включають пошук замаскованого радіоприймачаза допомогою спеціальних радіоприладів. переможцем стає учасник, що справився найшвидше.«уявіть, що ви радистка кет і маєте знайти партизанську схованку за допомогою радіосигналів і приймача, - так описав мету пошуківюрій Михайлович Маліновський, переможець міжнародних змагань, майстер спорту міжнародного класу, викладач кпдю (київсь-кий палац дітей та юнацтва) і професійний фотохудожник. – у 1965 році я почав брати участь в конкурсі. в 1966 став призером, черезрік я вже був чемпіоном україни, в 1968 майстром спорту. Моєю метою була поїздка до артеку. а зараз я є головним суддею всеукра-їнських змагань з радіопеленгації. ці змагання є перспективою для майбутніх військових, а випускники радіогуртків часто стаютькурсантами військових навчальних закладів».Незважаючи на велику конкуренцію цьогорічну перемогу здобула збірна кпдю. головний тренер збірної прокоментувала результатитак: «переможцями стали костенко вікторія ( 1 місце в категорії 18 річних), коноплицька (1 місце в категорії 14річних), бондаренкоанастасія ( 2 місце в категорії 16 річних) та брати владислав (1 місце в категорії 18 річних) і володимир (3 місце в категорії 16 річних).переможці були нагороджені медалями і позитивними враженнями».

Дарина хижко