Київ – Дуліби 2016

ЗВИЧАЄВЕПРАВО

УКРАЇНЦІВ У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ1920-х – ПОЧАТКУ 1930-х РОКІВ

Юлія Крикун

УДК 930.1:392.3(477)=161.2 ББК 63.3(4Укр)

К 82

Рекомендовано до друкуВченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(протокол № 1 від 25.09. 2014 р.)

Рецензенти:доктор історичних наук, професор Валентина Борисенкодоктор історичних наук, професор Валерій Капелюшний

Крикун Ю. С.К 82 Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х – початку 1930-х років / Юлія Крикун. – К.: Дуліби, 2016. – 200 с.

ISBN 978-617-7310-04-3

Монографія присвячена дослідженню звичаєвого права українців у науковому доробку вчених 1920-х – початку 1930-х років. Висвітлено питання реконструкції окремих давніх звичаїв, процеси трансформації у сімейній і карній звичаєво-правових культурах українців та становлення нових форм побуту, які так ретельно вивчала ко-горта науковців у системі Української академії наук та в українській діаспорі. Їхні наукові здобутки, методи, підходи і великий професійний досвід важливі для розвит-ку сучасної історії та етнології.

Розрахована на широке коло науковців, аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться дослідженням звичаєвого права України.

УДК 930.1:392.3(477)=161.2 ББК 63.3(4Укр)

ISBN 978-617-7310-04-3© Юлія Крикун, текст, 2016© ПП Дуліби, 2016

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1Історіографія дослідження теми та джерела

1. Стан наукового розроблення теми 8

2. Джерельна основа дослідження 20

РОЗДІЛ 2Звичаєве право українців у працях дослідників 1920 – початку 1930-х років

1. Вивчення звичаєвого права науковцями Всеукраїнської академії наук 24

2. Вчені української діаспори і вивчення звичаєвого права українців 82

РОЗДІЛ 3Дослідження учених сімейно-побутових звичаїв українців

1. Шлюбні й договірні форми звичаєвості 91

2. Вивчення договірно-зобов’язальних форм звичаєвості 117

РОЗДІЛ 4 Еволюція карного звичаєвого права українців

1. Дослідження історії карного звичаєвого права 123

2. Моральна та етична поведінка як складова частина карного звичаєвого права українців у працях учених 161

ВИСНОВКИ 172

БІБЛІОГРАФІЯ 179

4 Юлія Крикун. Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х – початку 1930-х років

Присвячую колишнім і сучасним дослідникам звичаєво-правової культури українців

ВСТУП

Сучасне українське суспільство, на долю якого останнім ча-сом випали величезні потрясіння й піднесення, все частіше звер-тається до історичної минувшини, з’являється ще більший інтерес до осмислення кращих національних традицій, відтворення і збере-ження культурної спадщини України. Історичні реалії ХХІ століття значно сприяють розумінню і усвідомленню процесів, що відбува-лися майже сто років тому. У цьому контексті особливий науковий інтерес становлять питання, які розкривають людські чинники, що лежать в основі будь-якого звичаю або традиції. Звичаєве право українців, яке формувалося протягом століть, має велике значення для дослідження етнічної історії, функціонування неписаних зако-нів для регулювання суспільних відносин. Адже все життя громади ґрунтувалося на «народному праві», що «...зароджувалося в побуті людей. Його не формулювали й не записували, а, коли було тре-ба, вживали. Треба розпізнати його в діях, що відбувалися згідно з ним»1. Саме звичай став для українського села, та й узагалі для всі-єї етнічної культури українців, ефективною формою самовиживан-ня у складних політичних і соціально-економічних умовах у межах іноетнічних держав.

Досліджуваний період посідає особливе місце в історії. Із заснуванням Української академії наук (1918 рік) у Києві почалося

1 Малиновський О. Програма й план робіт Комісії для виучування звичаєвого права України // Праці Комісії для виучування звичаєвого права України. Збірник Соціально-економічного відділу. Всеукраїнська академія наук / за ред. проф. А. Е. Кристера. – К., 1928. – Вип. 2. – С. 4.

5ВСТУП

активне вивчення звичаєвого права. В ті роки з’явилися праці на-уковців Комісії для виучування звичаєвого права України, Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, Етнографічної комісії ВУАН та наукова діяльність дослідників укра-їнської діаспори – Р. Лащенка, Я. Падоха, А. Яковліва, М. Чубатого, С. Дністрянського та інших. Безперечно, можна стверджувати, що вчені зробили великий внесок у розвиток науки про звичаєве право не тільки теоретичними розвідками, зокрема, в питаннях суті зви-чаю, співвідношення звичаєвого та офіційного права, народної пра-восвідомості, стихійної народної правотворчості у зламні періоди історії, а й практичними дослідами. І їхні висновки тим корисніші, що спираються на факти безпосереднього обстеження сільського й міського середовища. Внаслідок розсилання програм до різних ре-гіонів нашої держави українські етнографічні центри створили до-сить великий архівний матеріал, де відображені найрізноманітніші етнографічні явища, дані з етнокультури України. Водночас вчені вперше дослідили такі сфери звичаєвого права, як сімейно-шлюбну, договірно-зобов’язальну і карну, в яких найбільшою мірою проявив себе звичай.

Проте щойно розпочатий науковий процес, який міг би швидко вивести українську науку на європейський рівень, було штучно перервано політичними репресіями. Звичайно, це не могло не позначитися і на вивченні звичаєво-правової культури2. Загалом тема з дослідження етнографічних осередків 1920–1930-х років за радянської влади була суворо заборонена3, тому її наукова проблема тривалий час залишалася недостатньо розкритою.

Відтак, пропонована тема є надзвичайно важливою, адже давно назріла потреба у глибокому вивченні й оприлюдненні ре-зультатів наукової діяльності, професійного досвіду етнологів, істо-риків і правознавців, які працювали у царині нагромадження і зба-гачення знань про зародження і розвиток традиційного звичаєвого права українців.

Монографія складається з чотирьох розділів. У першому 2 Гримич М. Комісія для виучування звичаєвого права України / Марина

Гримич // Етнічна історія народів Європи. – К., 2003. – № 13. – С. 13–17.3 Борисенко В. К. Нариси з історії української етнології 1920 – 1930-х

років / В. К. Борисенко: Центр українознавства КНУТШ. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 7–8.

6 Юлія Крикун. Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х – початку 1930-х років

розглянуто стан наукової розробки проблеми і здійснено огляд джерел з даної теми, у другому досліджено організацію вивчення звичаєвого права Всеукраїнською Академією наук та науковцями української діаспори, їхні основні методи і підходи. У третьому розділі проаналізовано дослідження науковців 1920-х – початку 1930-х років з сімейно-шлюбного звичаєвого права: зміни у складі сім’ї, сімейну власність і майнові звичаї в українській селянській родині та договірно-зобов’язальне право українців. Слід зазначити, що окрему увагу зосереджено на специфіці певних звичаїв, роз-роблених вченими, зокрема, щодо вивчення так званого жіночого права, інституту приймацтва, опіки над неповнолітніми сиротами, вдовами тощо. Досить детально висвітлено питання реконструкції окремих давніх звичаїв, процеси трансформації у сімейній звичає-во-правовій культурі українців і становлення нових форм побуту.

Четвертий розділ монографії присвячено дослідженню вче-ними історії карного звичаєвого права та питанню морально-етич-ної поведінки як складової частини карного звичаєвого права укра-їнців у XVIII – на початку ХХ століть. Подано дослідження та ана-ліз праць науковців з проблем функціонування традицій звичаєвого права, вивчення давніх історичних пам’яток, історії судочинства Київської Русі, Литовсько-Польської доби та періоду Гетьманщини (копні суди). Таким чином, простежено трансформацію звичаєвих норм в основні законодавчі акти.

Узагальнивши зібраний матеріал, науковцям вдалося просте-жити основні напрями у вивченні звичаїв, традицій щодо сімейно-шлюбних відносин, карного звичаєвого права, звичаїв успадковуван-ня, договірно-зобов’язального права, громадського побуту тощо.

Нині вчені намагаються переосмислити наукові підходи, методологічні засади, організаційну роботу, оцінити науковий до-робок учених 1920–початку 1930-х років. Серед сучасних дослід-ників-етнологів насамперед слід відзначити М. Гримич, Ю. Гошка, О. Івановську, Н. Толкачову, А. Яковліва, Ю. Гурбика. Їхні праці сприяють глибшому розумінню процесів, що відбувалися у звичає-во-правовій культурі українців протягом кількох сторіч. Залучення опублікованих і досі не опублікованих першоджерел в обіг пропо-нованого дослідження дає змогу ширше і глибше розкрити тему і підтвердити окремі висновки, зроблені попередніми науковцями.

7ВСТУП

Досвід учених щодо організації та проведення етнологічних до-сліджень, роботи над архівними джерелами не втратив наукового і практичного значення на сучасному етапі розвитку української ет-нології.

Сподіваємося, що опублікування даного матеріалу стане цінним для подальших теоретичних досліджень зі звичаєвого пра-ва українців, оскільки аналіз наукового доробку вчених зазначеного періоду сприятиме глибшому розумінню процесів, що відбувалися у звичаєво-правовій культурі протягом кількох попередніх сторіч і в роки радянської влади, а також викристалізує уявлення, що ж на-самперед є звичаєво-правовою культурою українського народу.

Висловлюю щиру подяку і низько кланяюсь моєму першо-му науковому керівникові кандидатської дисертації, кандидатові іс-торичних наук Миколі Михайловичу Хоменку, якого, на превеликий жаль, вже немає з нами. Особлива вдячність і уклін доктору істо-ричних наук, професору Валентині Кирилівні Борисенко; доктору історичних наук, кандидату філологічних наук, професору Марині Віллівні Гримич; доктору історичних наук, професору Валерію Пе-тровичу Капелюшному і всій кафедрі етнології та краєзнавства іс-торичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Щиро дякую директору Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Ростиславу Андрійовичу Омеляшку та редактору Світлані Антонів-ні Ніловій.

З повагою Авторка

8 Юлія Крикун. Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х – початку 1930-х років

ІСТОРІОГРАФІЯДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМИТА ДЖЕРЕЛА 1. Стан наукового розроблення темиІсторія вивчення функціонування системи правових звичаїв

народу не втратила актуальності й до сьогодні. Варто зазначити, що в українській історіографії немає жодної праці, яка була б повністю присвячена комплексному дослідженню наукового доробку вчених 1920–1930-х років зі звичаєвого права українців. Досліджувалися лише деякі аспекти проблеми.

Після опрацювання етнографічної, історичної, правової та періодичної літератури початку ХХ–ХХІ століть з проблематики дослідження було встановлено, що весь історіографічний процес вивчення проблеми можна умовно поділити на декілька етапів. Характерно, що перші спроби аналізу стану вивчення звичаєвого права українців були зроблені істориками ВУАН ще в 20-х роках ХХ століття. Важливими в цьому плані є праці визначних україн-ських науковців М. Грушевського, А. Кримського, М. Василенка1. З їхніх праць довідуємося про організацію дослідження звичаєвого

1 Грушевський М. Орест Левицький (Некролог) // Україна. – К., 1942. – № 1–2. – С. 199; Його ж. Історичні установи ВУАН в 1928–1929 роках // Україна. – К., 1929; Кримський А. Що зроблено на Україні в царині історико-філологічних наук за 10-ліття 1917–1927 р.р. // Записки Історико-філологічного відділу ВУАН. – К., 1928. – Кн. XVI; Василенко М. П. Академік Орест Іванович Левицький 9 травня 1922 року // Записки Соціяльно-економічного відділу УАН. – К., 1923. – Т. 1. – С. 1 – 53; Його ж. Академік Богдан Олександрович Кістяківський // Записки Соціяль-но-економічного відділу УАН. – К., 1923. – Т. 1. – С. 8–11.

Розділ 1

9РОЗДІЛ 1. Історіографія дослідження теми та джерела

права у 1920-х роках, про внесок окремих дослідників в розвиток знань з правової системи. Діапазон і масштабність етнографічних досліджень, що здійснювалися під науковим керівництвом ВУАН, висвітлені в працях А. Лободи2.

Другий етап діяльності можна окреслити періодом 1930–1980-х років. У 30-х роках ХХ століття розпочала свою роботу з фундаментальної історії Академії наук України Н. Полонська-Васи-ленко3. Її історіографічна праця, що вийшла в Мюнхені (1955–1958), перевидана в Україні у 1993 році. Дослідниця відзначила багатьох учених, збирачів та дослідників звичаєвого права 1920–1930-х ро-ків. Автор була безпосереднім свідком і учасником описуваних по-дій, по суті, першим історіографом Української академії наук, де-тально відтворивши діяльність комісій ВУАН з 1918 по 1941 роки, а також діяльність тих науковців ВУАН, які стали жертвами політич-них репресій 1930-х років.

Дослідник української діаспори М. Шаповал у своїй праці детально проаналізував складний процес національного українсько-го відродження, становлення наукових центрів, згадав дослідників

2 Лобода А. М. Судьбы этнографии на Украине за 1917–1925 гг. // Этнография. – К., 1925. – № 1–2.

3 Полонська-Василенко Н. Українська академія наук: нарис історії. – К.: Наукова думка, 1993. – 415 с.

М. С. Грушевський – іс-торик, соціолог, дер-жавний і політичний діяч, академік ВУАН (АН УРСР), перший Прези-дент України.

А. Ю. Кримський – іс-торик, етнограф, пись-менник, сходознавець, мовознавець, літерату-рознавець, перекладач, один із засновників ВУАН.

М. П. Василенко – іс-торик, правознавець, громадський і політичний діяч, Президент ВУАН.

10 Юлія Крикун. Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х – початку 1930-х років

звичаєвого права (М. Слабченка, С. Дністрянського)4. Певна інформація про діяльность етнографічних центрів,

комісій у системі ВУАН містяться в окремих статтях К. Гуслис-того5, І. Березовського6, С. Музиченка7. В них йдеться також про організаційну діяльність Комісії для виучування звичаєвого права України та Комісії для виучування історії західноруського і укра-їнського права ВУАН. Зокрема, К. Гуслистий зазначив, що вже у 20-х роках ХХ століття відбулися значні зрушення в галузі етно-графічного вивчення українського народу. Цим питанням почало займатися набагато більше центрів, комісій, етнографічних гурт-ків. А в статті С. Музиченка, присвяченій 45-річчю «Етнографіч-ного Вісника», йдеться про одне з періодичних видань 1920–1930-х років, на сторінках якого подавалася докладна інформація про досягнення в галузі етнографії, зокрема і про дослідників звичає-вого права. В останній, не опублікованій при житті, статті С. Му-

4 Шаповал М. Соціологія українського відродження. – Прага, 1936. – 44 с.

5 Гуслистий К. Г. Стан і завдання розвитку етнографічної науки в Україн-ській РСР // Народна творчість та етнографія. – К., 1958. – № 4. – С. 9–15.

6 Березовський І. П. Українська радянська фольклористика: Етапи розви-тку і проблематика. – К., 1968. – 352 с.

7 Музиченко С. До 145-річчя «Етнографічного вісника» // НТЕ. – К., 1970. – № 6. – С. 84–88.

А. М. Лобода – історик, етнограф, літературо-знавець, фольклорист, академік ВУАН.

Н. Д. Полонська-Василенко – історик, доктор історичних наук, академік ВУАН.

М. Ю. Шаповал – історик, поет, громадський, політичний і культурний діяч.

11РОЗДІЛ 1. Історіографія дослідження теми та джерела

зиченка проаналізовано діяльность й підсумовано усе зроблене Етнографічною комісією від початку її заснування до припинення існування8.

Було приділено увагу окремим постатям у вивченні історії права. Так, дослідник Л. Москвич присвятив ряд статей видатному історику, етнографу, архівісту О. Левицькому9, в яких описав твор-чий шлях, погляди вченого та проаналізував його праці, присвячені сімейному звичаєвому праву.

Чимало питань звичаєвого права висвітлено в комплексних і спеціалізованих етнографічних працях характеру. Особливий інтерес викликає серія регіональних історико-етнографічних до-сліджень. Важливі звичаєво-правові аспекти побуту українців, ви-світлені вченими 1920–1930-х років, розкрито в історико-етногра-фічних дослідженнях Бойківщини10, Лемківщини11, Гуцульщини12, Поділля13, Холмщини та Підляшшя14.

Зрозуміло, що наукові праці, які вийшли друком протягом другого етапу історіографічного дослідження проблеми в Україні, не могли бути об’єктивними через жорстоку цензуру. Вчені цього періоду змушені були особливо критично оцінювати весь доробок науковців 1920–1930-х років переважно під кутом зору їхнього іде-ологічного спрямування15.

Третя хвиля досліджень почалася на початку 1990-х років, після здобуття Україною незалежності. За нової суспільно-політич-

8 Музиченко С. Етнографічна комісія ВУАН (1921–1933) // Нариси з іс-торії української етнології. – К., 2002. – С. 73–80.

9 Москвич Л. Г. Видатний історик-археограф-архівіст (До 120-річчя від дня народження О. І. Левицького) // Український історичний журнал. – К., 1968. – № 12. – С. 125–129; Його ж. Вклад О. І. Левицького у вивчення звичаєвого права на Україні // Історіографічні дослідження в УРСР. – К., 1972. – Вип. 5. – С. 92–106.

10 Бойківщина: історико-етнографічне дослідження. – К., 1983. – С. 222–226.

11 Лемківщина: історико-етнографічне дослідження. – К., 1989. – С. 9–20.12 Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження. – К., 1987. – С. 230–

243.13 Поділля / Артюх Л., Наулко В., Болтарович З. і інші. – К.: Видавництво

Незалежного культурного центру «Доля», 1994. – 504 c.14 Холмщина і Підляшшя: Історико-етнографічне дослідження / Борисен-

ко В., Вишневська Г., Гаврилюк Ю. – К.: Родовід, 1997. – 384 с.15 Борисенко В. К. Нариси з історії української етнології 1920–1930-х ро-

ків. – К., 2002. – С. 8.

12 Юлія Крикун. Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х – початку 1930-х років

ної ситуації дослідники одержали змогу (були відкриті спецфонди) значно більше уваги приділяти всебічному дослідженню діяльності вчених у галузі звичаєвого права українців. Досить плідно працю-вав у цей час С. Білокінь16, який присвятив свою працю діяльності вчених-етнографів, співробітників ВУАН, які були жертвами по-літичних репресій. Успішно продовжив цю тему В. Онопрієнко17, який детально описав політичні судові процеси проти багатьох уче-них, зокрема, про історика, етнографа і правознавця М. Василенка та демографа М. Птуху. Він відзначив, що політика сталінського режиму щодо науки страшна не тільки тими збитками, яких вона завдала науковому потенціалу і творчій атмосфері, але і своїм три-валим впливом. У 1930-ті роки відбулося різке скорочення кількості наукових періодичних видань і публікацій, зокрема, із звичаєвого права.18

Слід відзначити дослідження А. Гурбика з питання ко-зацького права19, а також його працю з вивчення аграрної рефор-

16 Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941). – К., 1999. – 447 с.

17 Онопрієнко В. І. Репресована наука України. – К., 1990. – 32 с; Його ж. Історія української науки ХІХ–ХХ ст. – К., 1998. – 300 с.

18 Там само. – С. 31–32.19 Гурбик А. Історія українського козацтва. – К., 2007. – 724 с.

К. Г. Гуслистий – істо-рик, етнограф, доктор історичних наук, член-кореспондент АН УРСР.

С. І. Білокінь – історик, джерелознавець, бібліо-граф, кандидат філоло-гічних наук, доктор істо-ричних наук, професор.

М. В. Птуха – демограф, економіст, статистик, академік АН УРСР, член-кореспондент АН СРСР, засновник Інституту демографії АН УРСР.

13РОЗДІЛ 1. Історіографія дослідження теми та джерела

ми на українських землях у XVI столітті, в ході якої певною мі-рою змінювалося становище сільської адміністрації українських земель.20

Новий етап у вивченні наукового доробку вчених 1920–1930-х років почався наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття.

Вагомим внеском у дослідження наукового доробку вчених є робота В. Борисенко21. У грунтовній монографії про весільні звичаї й обряди в Україні вона використовує дослідження науковців щодо питання укладання шлюбних угод і майнових питань, які вирішува-лися у процесі передшлюбних перемовин між батьками молодих. В іншій своїй праці вчена відзначила науковий доробок академічних установ і окремих дослідників 1920–1930-х років в етнографічній галузі. Зокрема, В. Борисенко, оцінюючи період 20-х років ХХ сто-ліття, зазначає, що в цей час українські етнографи приділяли багато уваги методиці етнологічних досліджень, розроблялис програми, анкети, обговорювали наукові доповіді, організовували експедиції та відрядження. Водночас вона констатує, що у радянські часи тема етнографічних осередків в Україні у 1920–1930-ті роки була суворо табуйована22.

20 Гурбик А. Аграрна реформа в Україні XVI ст. – К., 1997. – 64 с.21 Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. – К., 1988. 22 Борисенко В. К. Нариси з історії української етнології 1920–1930-х ро-

ків. – С. 7–8.

А. О. Гурбик – історик-медієвіст, етнолог.

В. К. Борисенко – етно-лог, доктор історичних наук, професор.

Ю. Г. Гошко – етнолог, доктор історичних наук, професор.