25 травня в м. Сніжному До-нецької області озброєні люди в масках захопили міську виборчу комісію та взяли в закладними кандидата на пост мера Андрія Іскру і Данила Кислого, голову міського виборчого штабу кан-дидата в президенти України Юлії Тимошенко. В цей же день терористи звезли в Макіївку ви-борчі бюлетені з різних районів Донецької області і спалили їх. А під час нападу сепаратистів на виборчу дільницю в м. Ново-айдарі Луганської області бійці самооборони Майдану у складі 24-го батальйону територіальної оборони ліквідували двох теро-ристів та 14 взяли в полон.

26 травня українські вояки, відвойовуючи аеропорт міста Донецька, знищили понад пів-тори сотні бойовиків та близько 300 поранили. В цей же день вояки батальйону “Україна” і спецпідрозділу МВС “Азов” лікві-дували 5 терористів у Маріуполі, а трьох захопили в полон, серед них і брата ватажка місцевих сепаратистів Дениса Кузьмен-ка. Взято під варту 13 активістів т. зв. Луганської республіки, се-ред них і московський піп В. Ма-рецький, організатор бойовиків.

У Бердянському районі затрима-но вантаж (73 скрині) зі зброєю та вибухівкою, доставлений мо-рем із Севастополя російськими диверсантами.

Під Слов’янськом терористи вбили італійського журналіста та його перекладача – Андрія Миронова, відомого російсько-го правозахисника, совєтського в’язня сумління, борця проти по-літики російського президента.

26 травня бойовики зали-шили приміщення Артемівської міськради. Барикади розібрано. У Слов’янську звільнено з полону в. о. начальника Слов’янського міського відділу УМВД у Доне-цькій області. В Урзуфі Першо-травневого району Донецької області вояки батальйону “Укра-їна” і спецпідрозділу МВС “Азов” з боєм взяли перевалочну базу се-паратистів та російських бойови-ків на дачі Олександра Янукови-ча, сина екс-президента України.

26 травня Президентом Укра-їни обрано Петра Порошенка.

27 травня автоколона з ро-сійськими бойовиками з боєм прорвала український кордон і заглибилася на територію Лу-ганської області. Три автомобілі й два бойовики знищено, одно-

го затримано. В цей день теро-ристи розграбували і спалили льодовий палац “Арена дружби” в Донецьку та обстріляли карету швидкої допомоги.

27 травня українська авіація знищила тренувальний табір терористів на турбазі Ясени в Луганській області, а в Донецьку ще й два “Камази”, які перевози-ли терористів.

Голова т. зв. Луганської на-родної республіки Болотов ого-лосив війну керівництву т. зв. Донецької народної республіки “за здачу Донецька”…

Антитерористична операція продовжуватиметься до повно-го знищення ворога. Українські силовики оголосили ультиматум окупантам і запевнили, що най-ближчим часом всі об’єкти воро-га будуть знищені високоточною зброєю.

Козацтву слава!Смерть російським окупан-

там!

Роман КОВАЛЬ

На світлині – бійці 24-го ба-тальйону територіальної оборо-ни та ЗСУ

Президентські вибори і зброя

які чисті обличчя!

Це Україна

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України

Видання Історичного клубу “Холодний Яр”

2014 рікЧервень

Число 6 (340)

Цих прекрасних хлопців уби-ли московські окупанти.

КАРАЧЕВСЬКИЙ Станіслав Володимирович (19.04.1981, м. Бердянськ Запорізької обл. – 6.04.2014, с. Новофедорівка, АР Крим). Майор Військово-Мор-ських сил України. У смутку за-лишив дружину та двох дітей.

КОКУРІН Сергій Вікторович (1.01.1978, м. Сімферополь – 18.03.2014, м. Сімферополь).

Прапорщик Збройних Сил Украї-ни.

ШЛЕМКЕВИЧ Богдан (7.03.1993, с. Білоберезівка Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. – 9.05.2014, м. Маріуполь Доне-цької обл.). Закінчивши Бого-словську академію, пішов служи-ти в армію.

Сумуємо разом з рідними і друзями.

Вічна слава!

1. Мусульмане предлагают христианам вести богослужение в своих мечетях? Это Украина.

2. Евреи братаются с “право-радикалами”? Это Украина.

3. Львов спасает русско-язычных крымчан от русских “освободителей”? Это Украина.

4. Российские товаропро-изводители массово меняют штрихкоды на нероссийские? Это Украина.

5. Евреи кричат “Аллах ак-бар”, проходя мимо мусульман-ского культурного центра? Это Украина.

6. Олигарх за свой счет за-правляет военную технику? Это Украина.

7. Народ собирает более 120 миллионов гривен на по-ддержку Вооруженных Сил? Это Украи на.

8. Можно написать министру или премьеру в ФБ и получить ответ? Это Украина.

9. На баррикадах читают книги и играют на фортепиано? Это Украина.

10. Ультрас всех футболь-них клубов объединяются для защиты свободы и покоя граж-дан? Это Украина.

11. Российские оккупанты скло-няют украинского военного пере-йти на их сторону и слышат: “Рус-ские не сдаются”? Это Украина.

12. Бабушка приходит запи-сываться в военкомат, утверждая, что она медсестра? Это Украина.

13. Дети собирают шины, строят баррикад и играют в Май-дан? Это Украина.

14. Еврей, молдаванин, по-ляк, грузин, русский, крымский татарин, азербайджанец на во-прос о национальности, отвеча-ют: “Я украинец!”? Это Украина.

15. Идея-фикс России? Это Украина.

Олександр КОВАЛЬСЬКИЙ

Н А ш п е Р е д п Л А т Н И Й І Н д е К С – 3 3 5 4 5

доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти всі покоління українців йтимуть на війну.

Микола МіХновськиЙ

П Р ОХО Р Ч У К Віктор Олек-с а н д р о в и ч (25.05.1975, м. Володарськ-В о л и н с ь к и й Ж и т о м и р -ської обл. – 1 8 . 0 2 . 2 0 1 4 , Київ). Козак самооборони

Майдану. Перебував на Майда-ні від самого початку. Останній раз навідався до рідних у грудні 2013 року. Регулярно телефонував матері й дружині. Зник у Києві 18 лютого. Тіло загиблого вияви-ли у дворах Хрещатика зі слідами насильницької смерті та переріза-ним горлом. Прощалися з Вікто-ром у рідному містечку 27 лютого, вкривши труну синьо-жовтим пра-пором, під вигуки “Герої не вмира-ють!”. Залишив у смутку дружину Наталку, синів Андрія (14 р.) і Сер-гія (5 р.)

С А Є Н К О Андрій Сте-п а н о в и ч (26.10.1962, м. Фастів Київ-ської області – 2 0 . 0 2 . 2 0 1 4 , Київ). П р и в а т н и й підприємець, громадський

діяч; козак 70-ї сотні самооборо-ни Майдану. Народився в м. Смі-ла Черкаської області. Працював електромонтером на підприєм-ствах Фастова. Займався вільною боротьбою. Учасник Помаранчевої революції 2004 року та Податково-го майдану 2010 року. Загинув від кулі снайпера. Залишив у журбі стареньку матір, дружину і двох синів.

СЕМЕСЮК Микола Миколайович (1986, Хмельницький – 20.02.2014, Київ). Учасник Євромайдану. Заги-нув під час акцій протесту.

СЕРДЮК Ігор Михайлович ( 3 . 1 1 . 1 9 6 9 , м. Кремен-чук Полтав-ської обл. – 1 8 . 0 2 . 2 0 1 4 , Київ). Приват-ний підпри-ємець; прапо-р о н о с е ц ь

9-ї сотні самооборони Майдану. Захоплювався дайвінгом, серед спільноти дайверів мав ім’я Сер-дитий. На хліб заробляв ремонтом квартир. На Майдані з перших днів грудня, брав участь у Кременчуць-кому загоні самооборони, будував і охороняв барикади. Надавав пси-хологічну допомогу новим бійцям самооборони. Був людиною пря-мою, чесною, відкритою і компа-нійською. Чесний, відповідальний, наполегливий, виважений – так говорили про нього товариші. Ви-рішив боротися до кінця, казав: “Доти, доки не повісимо Яника на ялинці”. Його товариш Андрій Тирса розповів, що Ігор намагався пізнати справжню історію нашої землі, читав “Історію Запорозьких козаків”, “Історію України-Руси”… Тоді з’ясував, що сердюками нази-вали особисту гвардію гетьманів. Він любив підводний світ. Із за-хопленням розповідав про чудер-нацькі краєвиди нововідкритих просторів. Разом із друзями-пір-нальниками неодноразово брав участь у змаганнях, виборював призові місця. Мав інтерес і до іс-торії кубинської революції. Мрі-яв побувати на острові Свободи, полежати на пляжі Варадеро, по-пірнати в тамтешніх водах. Читав книжки “Щоденник мотоцикліста” і “Партизанська війна” Ернесто Че Гевари. Вони його пройняли, тому на його грудях і з’явилося татуювання портрета Че. Саме це татуювання й допомогло впізнати тіло Сердюка, коли 18 лютого по-цілив снайпер йому в обличчя на перехресті Кріпосного провулка і вул. Інститутської, коли він ніс український прапор. Смерть Ігоря оплакують дружина Ірина та до-чка. На 9-й день по загибелі на го-ловній площа міста було демонто-вано пам’ятник Леніну. Картковий рахунок для підтримки сім’ї Ігоря: 4405882309471310, Ірина Сердюк.

С И Н Е Н К О С е р г і й ( 5 . 0 3 . 1 9 7 8 , село Володи-мирівське За-порізької обл. – 1 3 . 0 2 . 2 0 1 4 , село Черво-ний Яр Запо-різької обл.). П р и в а т н и й підприємець;

активіст Автомайдану Запоріжжя. Згорів живцем у власному авто-мобілі, підпаленому тітушками. По його смерті залишились бать-ки, дружина та четверо дітей. За-ймання сталось через постріл у бензобак автомобіля. Похований у рідному селі.

С Л О Б О Д Я Н Тарас (1983?, с. Підгородне Т е р н о п і л ь -ського р-ну Т е р н о п і л ь -ської обл. – 5 . 0 3 . 2 0 1 4 ) . Активіст Єв-р о м а й д а н у.

Працював у Тернопільському на-ціональному економічному уні-верситеті. Чуйний і добрий. Пере-бував на Майдані у Києві, потім безслідно зник. Його понівечене тіло, без кисті, знайшли на Сумщи-ні в лісі. Похований 5 березня на Микулинецькому кладовищі Тер-нополя. Неодружений.

С М О Л Е Н -СЬКИЙ Віталій В і т а л і й о в и ч ( 5 . 1 0 . 1 9 8 4 , с. Фурманка У м а н с ь к о -го р-ну Чер-каської обл. – 2 0 . 0 2 . 2 0 1 4 , Київ). Активіст Євромайдану. Жив та пра-цював у Києві.

Загинув від кулі снайпера. Тіло ви-явлене на подвір’ї біля Михайлів-ського собору. Залишив у смутку дружину і двох маленьких синів. Похований 22 лютого в рідному селі.

СОЛЬЧАНИК Богдан Зи-н о в і й о в и ч (25.07.1985, м. Старий Самбір Львів-ської обл. – 2 0 . 0 2 . 2 0 1 4 , Київ). Історик, громадський

діяч; бакалавр історії, магістр со-ціології, викладач Українського католицького університету. Закін-чив історичний факультет Львів-ського національного університе-ту ім. Івана Франка. Працював на кафедрі нової та новітньої історії України УКУ. Готувався до захисту дисертації з історії на тему “Ви-борчі практики в малому західно-українському місті. 1965 – 2006 роки”. Закінчив докторантуру в Польській академії наук, Graduate School for Social Research. Стипен-діат Міністерства національної освіти Польщі. Активний учасник Громадянської кампанії “Пора” (2004 – 2005). Вбитий на вул. Ін-ститутській снайпером, коли від-новлював барикаду на Майдані.

С Т Е Б Л Ь О В ( “ С Т Е П А Н ” ) Т и м о ф і й (17.05.1993, м. Краснодон Лу-ганської обл. – 1 8 . 0 3 . 2 0 1 4 , Київ). Козак Залізної сотні самооборони Майдану. На

Майдані був близько 2 місяців. Готовий був стояти до кінця. В ніч проти 17 березня, під час патрулю-вання, на Тимофiя і його товариша напали “тітушки” і жорсткого по-били хлопців палками. В результа-

ті сильного удару по голові Сергій отримав травму, несумісну з жит-тям. “Важко вистояти в бою, але жити кожен день як герой, як жив Степан, може дійсно не кожен. Він був прикладом для багатьох”, – сказав сотник “Залізної сотні” Сер-гій.

ТАРАСЮК Іван Миколайович (28.01.1993, с. Залісоче Кі-верцівського р-ну Волин-ської обл. – 2 0 . 0 2 . 2 0 1 4 , Київ). М о л о д ш и й м е д и ч н и й

працівник; активіст Євромайдану. Єдиний син у батьків. Навчався в Луцькому медичному коледжі “Мо-нада”, відслужив в армії. Грав за футбольний клуб “Олика”. Поїхав у Київ відстоювати волю України, не сповістивши батьків, щоб ті не хви-лювалися. Передзвонив потім та-тові, сказав, що все добре. І разом з друзями – на барикади. У четвер вранці вирішив повісити держав-ний прапор на одному з об’єктів Євромайдану, але снайпер йому цього не дозволив: кулі влучили у голову і груди. Помер одразу. По-хований у смт Олика. Хлопці само-оборони Майдану несли труну від села Залісоче до Олики. Плакали всі: дівчата, жінки, чоловіки і юна-ки. Дорогою до кладовища лунало “Герою слава, слава, слава!” Море квітів, вінків, жалю і болю.

ТАРЩУК Ми-кола (1975 – 20.02.2014, Київ). Акти-віст Євромай-дану. Загинув від кульового поранення в шию.

ТКАЧУК Ігор Михайлович (1.09.1975 – 20.02.2014, Київ). Ак-тивіст Євромайдану. Мешканець с. Великої Кам’янки Коломийського району Івано-Франківської облас-ті. Востаннє поїхав до Києва 18 лютого. Загинув від пострілу снай-пера. Тіло ідентифіковане в готелі “Україна”. Залишив у смутку дру-жину Марію і трьох неповнолітніх дітей.

Т О П І Й В о л о д и м и р П е т р о в и ч (26.04.1955 – 18.02.2014). Водій, комбай-нер; козак 12-ї сотні самообо-рони Майдану (з 24.12.2013). Проживав у

селі Вишня Городоцького району Львівської області. Працював на львівському “Електроні”, пізніше в аграрному технікумі. Говорив усім, кого зустрічав у селі, чого, мовляв, сидите тут, коли треба бути у Києві. Перед останньою по-їздкою сказав сусідові, що коли з ним щось станеться, то щоб похо-вали у с. Судова Вишня Мостисько-го району, біля могили матері. Зго-рів у Будинку профспілок. Останні хвилини його життя дружина чула, бо Володимир Петрович увімкнув телефон. Сказав, що він на друго-му поверсі профспілок, що вогонь вдалося погасити. А потім у слухав-ці почувся якийсь стукіт, біганина і чужі слова, мабуть, адресовані Володимиру: “Дєд, пошли…” З тієї хвилі телефон замовк назавжди.

Син Руслан шукав батька у лікар-нях і моргах. Йому показували обгорілі тіла, які не можна було упізнати, бо обвуглені – перемі-шані рештки висипали з мішка. Нарешті показали обгоріле тіло з кількома шматками одягу на пле-чах. Тіло ідентифіковане 3 березня завдяки ДНК-експертизі. “Знаєте, – згадувала дружина Леся, – коли в Будинку профспілок почало горі-ти, я так щиро просила свого чоло-віка, щоб він біг у Михайлівський собор, який усіх рятує від смерті. Та він і не послухав би…” Рахунок для допомоги родині: ПриватБанк: 5168 7572 3134 4674, Леся Станіс-лавівна Топій.

ТОЧИН Ро-ман Петрович (6.08.1970, м. Ходорів Жи-д а ч і в с ь к о г о р-ну Львів-ської обл. – 2 0 . 0 2 . 2 0 1 4 , Київ). Козак самооборони Майдану (з

1.12.2013). Прихильник ВО “Сво-бода”. Його сотня охороняла бари-каду на вул. Інститутській. Загинув від вогнепального поранення в голову під час контратаки на вул. Інститутській. Тіло винесено з поля бою та ідентифіковане в шпи-талі готелю “Україна”. Залишив у смутку дружину і двох доньок. Підтримати фінансово сім’ю мож-на, поповнивши картковий раху-нок Приватбанку: 5168 7572 3750 4982, Лілія Любомирівна Точин. Ті, хто знав Романа, казали, що він був “патріотом і революціонером, справжнім авторитетом для своїх бойових побратимів”.

У Ш Н Е В И Ч Олег Ми-х а й л о в и ч (20.06.1982, м. Дрого-бич Львів-ської обл. – 20.02.2014, Київ). Учи-тель. Наро-дився в сім’ї

Михайла та Євгенії Ушневичів, працівників ВАТ НПК “Галичина”. Багатьом працівникам нафтопере-робного заводу Олег запам’ятався під час похорону його матері в 1985 році: Євгенія Ушневич померла під час пологів, народивши Олегові брата. Тоді трирічний Олег, не усві-домлюючи, що сталося, ніжно та беззахисно тулився до своєї бабці. Вчителював на Сколівщині. Жив у м. Сколе. В останні роки виїж-

джав на заробітки за кордоном. На Майдані в Києві був з першого дня. Не підтримував жодну політичну силу. Брат Олега Роман Ушневич – депутат Сколівської міської ради від ВО “Свобода”. Застрелений снайпе-ром на вул. Інститутській біля Жов-тневого палацу. За 2 дні до смерті врятував життя тернополянину Олексію Воронцову. “18 лютого, – розповідав Олексій, – я стояв зі щитом у першому ряду, коли “мєн-ти” пробували прорватися від Єв-ропейської площі. Перед нашими щитами вибухнула газова граната. Щоб менше її вдихати, я опустив голову вниз. Перше, що побачив, це те, що ще одна граната закотилась під мою ногу. Я встигнув вигукну-ти “Відходьте!”, і втратив свідомість від вибуху. Наступне, що пам’ятаю: лежу на землі, мої штани горять від коктейлю “Молотова”, який кинули “мєнти”, а наді мною летять кулі. І саме в цей час з’явився Олег, який під кулями, без бронежилета, витяг-нув мене, не давши згоріти чи бути добитим “Беркутом”. А 21 лютого я знаходжу його фотографію серед числа загиблих… Хоч я і ледь знав його, але він став для мене рідні-шим, ніж більшість членів моєї роди-ни”. Перед від’їздом до столиці, Олег на своїй сторінці в соціальній мере-жі написав, що боротиметься “Не за Європу, не проти чи за когось кон-кретного, ми боремося за їхнє май-бутнє”. До цього посту додав фото з малою дитиною”. Похований у м. Сколе.

Х О М Е Н К О Ігор (27 січня 1 9 6 0 р о к у , м . В и ш н е в е К и ї в с ь к о ї області – 2.03.2014). Со-тник 28-ї сотні Самооборони Майдану. На Майдані з пер-

ших днів. Помер під час Народного Віча на Майдані у Києві від серце-вого нападу. Його останній статус у соцмережі: “Запомните, господа, никогда наемники не победят па-триотов. Слава Украине!”.

ХОМ’ЯК Віктор Б о р и с о в и ч (1958, село Голишів Луць-кого р-ну Во-линської обл. – 27.01.2014). Селянин. Про-стий і щирий

чоловік. Життєлюб. Приїхав на Майдан після побиття студентів 30 листопада. Був патріотом України, любив природу, рибальство. Його тіло виявили у зашморгу на каркасі ялинки на Майдані Незалежності в Києві. Виявлено рани на голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці. Приспуще-ними прапорами й чорними стріч-ками зустрічала рідна земля Вікто-ра Хом’яка.

ХРАПАЧЕНКО Олександр Во-лодимирович (18.09.1987, місто Рівне – 2 0 . 0 2 . 2 01 4 , місто Київ). Театральний режисер. Жит-

тєрадісний, енергійний, повний ентузіазму. Захоплювався туриз-мом і скелелазінням. Куля снайпе-ра поцілила в око. Помер миттєво. Допомогти можна, поповнивши картку Приватбанку №5168 7572 4053 4950, Ольга Сергіївна Риска.

2 НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Число 6 (340) 2014 р. Червень

допоможіть пізнати історію Визвольної боротьби своїм друзям – передплатіть їм “Незбориму націю”

небесна сотняПродовження

Cвідчення фотографа

Читаю “Газету по-українську”. Вразило свідчення французького фотографа Еріка Буве, який зні-мав у багатьох гарячих точках сві-ту: “Поранені на Інститутській не плакали, не кричали. Я бачив ба-гато таких сцен у різних куточках світу. Люди зазвичай впадають у паніку, але не в Києві. Хлопці йшли з палицями вперед, прикри-ваючись щитами, мовчазні, спо-кійні. Думав, чи ви здуріли: ви ж ідете проти озброєних із голими руками. Єдиний шум – постріли із протилежного боку. Це було так дивно: люди йшли назустріч смер-ті зі спокоєм і гідністю”.

Микола БУЛАтеЦЬКИЙ

У чч. 3 – 5 “нн” оПУбліковано біографії 71-го козака “небесної сотні” – василя аксеніна, решата аМетова, георгія арУтюняна, сергіЙ баЙдовського, олександра балюка, ігоря бачинського, івана бльока, святослава “біЙЦя”, володиМира боЙківа,

сергія бондарєва, сергія бондарчУка, олексія братУшка, валерія брезденюка, ольги бУрої, богдана ваЙди, роМана варениЦі, віталія васильЦова, в’ячеслава вереМія, назара воЙтовича, в’ячеслава ворони, Петра гаджі, УстиМа голоднюка,

івана городнюка, МаксиМа горошишина, едУарда гриневича, роМана гУрика, антоніни дворянеЦь, Миколи дзявУльського, андрія дигдаловича, сергія дідича, ігоря дМитріва, андрія жановачого, анатолія желоваги, володиМира жеребного,

якова заЙка, володиМира заХарова, владислава зУбенка, богдана ільківа, богдана калиняка, олександра каПіноса, сергія кеМського, давида кіПіані, володиМира кіщУка, анатолія корнєєва, андрія корчака, ігоря костенка, МиХаЙла костиши-

на, євгена котляра, віталія коЦюбУ, володиМира кУльчиЦького, олега лініЙчУка, артеМа МазУра, Павла МазУренка, МаксиМа Машкова, дМитра МаксиМова, володиМира МельничУка, андрія Мовчана, василя МоЙсея, івана наконечного, во-

лодиМира наУМова, валерія оПанасюка, володиМира Павлюка, дМитра Пагора, івана Пантєлєєва, Миколи Паньківа, юрія ПаращУка, юрія ПасХаліна, ігоря ПеХенька, олександра ПлеХанова, леоніда Полянського та василя ПроХорського.

ПродовжУєМо сПисок ПолеглиХ.

3НЕЗБОРИМА НАЦІЯЧисло 6 (340) 2014 р. Червень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України

“вМерти – не відстУПити!”

“герої не вМирають!”

Увага!

9 травня 2014 р., післяобідньої пори, помер Леонід Васильович Че-реватенко, поет, лауреат Шевчен-ківської премії, член Історичного клубу “Холодний Яр” . З ним мене пов’язувало понад півтора десятка років дружби. Почалося все 1997-го з книжки “Отаманів Гайдамацького краю…”, рукопис якої я носив йому у Спілку. Тоді Череватенко очолю-вав Київську організацію НСПУ. Він виявив інтерес до моїх писань, по-просив дати весь рукопис для озна-йомлення. Так і далі було – Леоні-дас Васильович, як я його називав, завжди мав охоту і час прочитати книжку в рукописі…

Торік я назвав його в телефон-ній розмові “ходячою енциклопеді-єю”. Він сумно усміхнувся й уточ-нив: “Лежача енциклопедія”.

Останні роки він тихо боров-ся за життя. Одним із засобів ви-живання була творчість. Попри скрутні матеріальні обставини (1200 грн. пенсія!), тяжкі хвороби, він позаторік видав свою поетич-ну збірку “Закляте залізо”. Казав мені, що сподівається, що це не остання його збірка, що це ще не підсумок його життя.

Череватенко продовжував пи-сати нові вірші. У грудні два з них я опублікував у газеті “Незборима нація”, а саме: “A. D. 1710. Зима” та “Павло Судоплатов”. Інші пообіцяв оприлюднити в наступних номе-рах, але за його життя цієї обіцян-ки не виконав через революцію в Києві. Героїчна загибель нашої молоді й розповіді про юні життя, віддані за Україну, витіснили всі заплановані матеріали.

Попри слабке здоров’я, Леонід Васильович був внутрішньо зібра-ний, затятий і непоступливий. На-віть невблаганний. У мене за весь час дружби з ним було з ними дві колізії. Якось у розмові зі мною він висловився за збереження в Киє-ві пам’ятника чекістам на площі Дзержинського, нині Либідська. Мовляв, пам’ятник виконано мис-тецьки, це культурна пам’ятка. Я відмовлявся розуміти цю логі-ку, мене обурювало, як можна за-суджувати активістів, які хочуть демонтувати пам’ятник катам на-шого народу. А він: “Ні, нехай ли-шається, це геніальний твір!” Я ви-рішив дискусію не продовжувати, щоб не загостювати стосунки, тим більше, що Череватенко, як завжди був непохитно-“непробіваємий”.

Зате час від часу я відновлю-вав дискусію про недоречність використання терміну “громадян-ська війна”. “Це поняття росій-ських пропагандистів, – казав я, – його Москва використовує, щоб приховати свою інтервенцію, а відтак і Визвольну боротьбу укра-їнського народу”. Але на Леоніда Череватенка ці аргументи не дія-ли. Він і книжку “Закляте залізо” підписав мені з викликом, а може, з гумором: “п. Романові Ковалю, полковнику, активному учаснику громадянської війни на боці, ясна річ, холодноярців! Слава Україні! Леонід Череватенко. 29.3.2012”.

Це ми так жартома один до од-ного зверталися. Я до нього: “Пане генерале!”, а він до мене: “Пане полковнику!”

8 травня, за день до смерті, Леонід Васильович зателефону-

вав до мене. Голос його був такий слабкий, що я перелякався. Від-чувалося, що йому вкрай погано. Вперше за весь час тяжкої хвороби він сказав: “Я страждаю…” Раніше кріпився, намагався не жалітися. Сказав, що вилив на себе окріп і дуже попікся. Це, власне, й при-вело до капітуляції його організму.

У цій останній розмові я знову порушив дискусійну для нас тему громадянської війни. “Леонідасе Васильовичу, – кажу, – Ви ж бачи-те, як Росія нині провокує грома-дянську війну в Україні, як вона прагне її, мріє про неї, все робить, щоб громадянська війна у нас роз-горілася, – щоб потім ввести свої окупаційні війська і назвати їх ми-ротворчим контингентом. А якійсь історик через сто років ще й напи-ше про громадянську війну в Укра-їні в 2014 році. Так було і в 1917 – 1920-х роках... Невже Ви цього не бачите?!” Череватенко примирли-во, але непоступливо, видихнув: “І те, й те відбувалося паралельно”.

Тут задзвонив мобільний. Я підніс його до трубки стаціонар-ного телефону, щоб він чув сигнал, і запитав: “Пане Леоніде, можна я Вам увечері зателефоную і ми продовжимо розмову?”. Так я не раз робив, він погоджувався і ми у спокійній обстановці завершували розмову. Але на цей раз він ніби і не чув мого прохання. І продовжу-вав говорити. Я скинув дзвінок з мобільного. Голос Череватенка був слабкий, але в ньому було напру-ження. Йому було нелегко говори-ти, але він хотів висловитися.

Через добу він помер…22 квітня на мій творчий ве-

чір з нагоди 55-ліття прилетіла з Бучі “добрий ангел Череватенка” Людмила Забарило. Люда кіль-ка років самовіддано дбала про Леоніда Васильовича, була йому і санітаркою, і лікарем, і медсе-строю, і прибиральницею, і куха-рем, тобто вірним другом. Люда принесла 1-й том творів Мико-ли Лукаша (переклад “Фауста” Гете), який уклав Леонід Черева-тенко. Був він і редактором цієї книжки, автором приміток і до-датків. Для Череватенка Лукаш – захмарний авторитет, Бог пере-кладу, приклад відданого служіння Україні. Працював Череватенко і над іншими томами Лукаша, жу-рився, де знайти кошти, як встиг-нути закінчити цю епопею.

Люда підійшла й енергійно та щиро переказала те, що хотів ска-зати мені Леонідас Васильович. Це були важливі слова. Це було зізна-ння у вічній дружбі.

Залишив він і автограф: “Непов торний Романе Миколайо-вичу! Вітаючи Вас щиро з Днем народження, зичу до власних 55 років долучити ще 55 високо-патріотичних книжок. Леонід Че-реватенко”. Хто зна, може, й вико-наю заповіт Череватенка, адже він був не тільки старшим товаришем, а може, трохи й батьком. Адже сво-єї сім’ї Леонід Васильович так і не створив, дітей у світ не пустив. Та й ще був єдиною дитиною у своїх батьків. Отак всохла ще одна гілоч-ка нашого роду.

“Генерал Череватенко” гідно прожив своє життя, збагатив нашу культуру, повернув нам геніїв “роз-

стріляного відродження”. І недо-стріляного теж…

Письменниця Алла Диба при-зналася, що шестеро своїх онуків, “учить й учитиме на творах Лео-ніда Череватенка”. А Ольга Стра-шенко присвятила йому вірш. 2 листопада 2013 року в Бучі, на тісній кухоньці його помешкання, в нашій присутності прочитала:

Були Ви нерідко опальним вигнанцем,

та образ козацький від того не зблід,

вели свої твори, як триста спартанців

колись в Фермопілах вів цар Леонід!

Ви бачите, зірко, де тлінь, де путяще,

куди спрямувати потужний прорив,

бо Ольжич, як камінь із Божої пращі,

у творчість ясним метеором влетів!

Він сприйняв це спокійно, врівноважено, флегматично, не коментуючи. Він за натурою був чумаком, але чумаком, який вико-нав свою історичну місію: попри спротив тоталітарної системи ча-сів СССР та антиукраїнських режи-мів нашої доби Череватенко таки привіз нам свій віз солі землі укра-їнської, солі пізнання самих себе, нашого національного обличчя, нашого призначення.

Закінчу посмертну згадку ко-ротеньким рядочком з поезії “царя бучанського Леонідаса” зі збірки “Закляте залізо”: “Вмерти – не від-ступити!”

До обідньої пори 9 травня це був девіз життя Леоніда Череватенка.

“Вмерти – не відступити!” – тепер це гасло для нас.

Роман КОВАЛЬКиїв, 10 травня 2014 р.

Серед багатьох крилатих ви-разів і гасел, народжених Майда-ном, чи не найбільшу силу має славнозвісне “Герої не вмирають!” І це стосується не лише героїв Не-бесної cотні, а й усіх українських звитяжців свободи, які впродовж віків віддавали свої життя за віль-ну Україну та її народ, поповню-ючи лави Небесного Воїнства. Ці герої не вмирають, бо вони живуть у наших серцях як приклад героїч-ного чину, жертовності та джерело бойової звитяги.

Незважаючи на десятиліття за-буття, повертаються до спраглих українських сердець і герої Виз-вольної боротьби. Оббріхані й за-тавровані окупантами як “вороги народу” і “бандити”, вони поста-ють із небуття, щоби дати нам силу та наснагу для подальшої боротьби за Українську Україну.

Такими героями є для нас і учасники повстанського руху на Херсонщині та Катеринославщині, що в 1920-х роках минулого сто-річчя піднімалися на Визвольну боротьбу. Серед них і вояки леген-дарної Степової дивізії, сформова-ної в ході повстання, що спалах-нуло в Криворізькому повітовому військкоматі під проводом Костя Пестушка – майбутнього Головно-го отамана Холодного Яру Степо-вого-Блакитного. Цьому 22-річ-ному хлопцеві, який зі словами “За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашого народу!” підняв на відчайдушну боротьбу селян, суди-лося закарбувати в нашій історич-ній пам’яті славні сторінки героїч-ного шляху повстанської Степової

дивізії. Лише рік героїчного чину, а далі – безсмертя…

З нагоди 94-ї річниці анти-більшовицького повстання під проводом Костя Пестушка до його рідного села Ганнівка, що в Петрівському районі на Кірово-градщині, вшанувати пам’ять ге-роїв-повстанців прибули патріоти з Кривого Рогу, Жовтих Вод і Пет-рового. Участь у традиційних вже вшануваннях, які відбулася біля пам’ятного знака, встановленого кілька років тому зусиллями Тер-нівського козацтва на чолі з його отаманом Юрієм Настусенком, взяли активісти місцевих організа-цій ВО “Свобода”, Криворізької са-мооборони, Автомайдану, Спілки офіцерів України, Тернівського ко-зацтва та представники Жовтовод-ського інституту “Стратегія”. Пе-ред учасниками заходу виступили свободівці Ігор Степура та Дмит ро Білоненко, полковник Петро Ли-сенко, координатор самооборо-ни Ігор Дядюхін, автор поетичної збірки “Повстання” Володимир Стецюк, проректор Жовтоводсько-го інституту “Стратегія”, автор монографії про повстанський рух Владислав Дутчак.

По завершенні мітингу пред-ставники Самооборони салютува-ли на честь героїв. За пострілами покотилося луною в далечінь “Ге-рої не вмирають!”, а також “Слава героям! – Слава! Слава! Слава!”

Володимир СтеЦЮКМісто Кривий Ріг дніпропетровської обл.Світлина автора.

Режисер філь му “Стеком і ша-блею” Володимир Бондаренко діс-тав вогнепальне поранення в ніч проти 19 лютого 2014 р. на Май-дані Незалежності. Куля влучила в ліве стегно та пошкодила хребет. Проведено 5 операцій. Володимир потребує подальшого лікування та реабілітації. Просимо допо-моги. Одержувач: ПриватБанк, р/р 29244825509100, МФО 305299, ЕДРПОУ 14360570.

Найменування платежу: попо-внення кар.№5168 7553 4003 3022.

Бондаренко Володимир Віта-лійович, ідентифікаційний номер 2645305295.

У доларах США BONDARENKO VLADIMIRPRIVATBANK, SWIFT CODE:

PBANUA2X Банк кореспондент: JP MORGAN CHASE BANK,SWIFT CODE: CHASUS33Номер р/р: 0011000080. При-

значення платежа: поповнення картки №5168 7553 4003 3022. Бондаренко Володимир Віталі-йович, ідентифікаційний номер 2645305295.

Оксана Сіра, “Василь Чучу-пак”. полотно, олія, 60х120 см, клеєна дошка зі шпугами.

Вартість картини: 5000 грн.Оксана Сіра, 067-422-60-49.

“Невідновлена втрата”

Вражена цією сумною звіст-кою... На фоні всіх наших остан-ніх тяжких втрат він стоїть окре-мою невідновною втратою, і не тільки людською, а й духовною, творчою. Спинився величезний кратер духу, що ніколи не дрімав і який приборкати було важко. А я все бачу його усміхненим... І його теплі очі ніби знову хочуть сказа-ти: “Ми переможемо!”

Галина ХМІЛЬОВСЬКА

“Розсипає срібло…”

“Над імлою ранковою, в рося-нистих житах, кіммерійською мо-вою вимережує птах. Він кричить-захлинається, розсипає срібло, на землі не минається, ні любов, ні добро”. Це вірш Леоніда Черева-тенка, пам’ятаю з юності. Геніаль-но! Вічна йому пам`ять у душах всіх добрих людей України!

Валентин ЗОЛОтАРЬОВ

Борис Антоненко-давидович

Боїв, походів золотий запасВін все життя своє носив з собою, –Вже вкритий сивиною, не ганьбою,Для всіх нас несподіванку припас,Скатованих друзяк іконостас,Мов німб, ряхтів йому над головою:Він усмішкою дивував ясною –Вовк стріляний і юний водночас.

Гірким по вінця досвідом наллятийСоромився шовково існуватиСеред нікчем, ропух і репетух,Хоч пам’ятав остроги і закови,До матерньої навертає мови,Пробуджує міцний козацький дух.

Леонід ЧеРеВАтеНКО

Микола Владзімірський, редак-тор газети “Слово Севастополя” і творець порталу “Українське життя в Севастополі”, напередодні 60-літ-тя через загрозу для свого життя змушений був покинути Севасто-поль та виїхати на рідний Донбас, але й там місця не загрів… Свій ювілей відзначав 22 травня у Києві, у вузькому колі приятелів і друзів.

5 років, вітаючи Миколу з 55-літтям, я писав: “Працювати на Україну в Галичині й в Криму – це дві великі різниці. В Галичи-ні творити державу комфортно і безпечно. Ще й похвалять добрі люди, допоможуть. Творити Укра-їнську державу в Криму, зокрема в Севастополі, – і некомфортно, і небезпечно. Тут мало хто допомо-же, швидше навпаки. Тому багато українців у Криму не виявляють публічно своїх симпатій до Украї-ни – бо це може бути боляче. Коли ж людина відважно б’ється за Укра-їну в Севастополі, це викликає ра-дісне здивування і велику повагу. За Україну в Севастополі вже який рік б’ється, як лев, Микола Владзі-мірський. За кулю він обрав слово, за поле битви – Інтернет. У час ви-

соких технологій саме тут вирує гостра боротьба за волю України. Наша держава на інформаційному полі програє битву за битвою. Але є люди, які з цим не змирилися. Вони не тільки активно творять міцні редути на шляху інформацій-ної агресії Росії, а ще й атакують її, викриваючи підступні плани, від-войовуючи Інтернет-простір, який мусить стати для нас рідним”.

Але знову неправда перемагає, і Микола мусив покинути рідний дім на березі моря, родину, друзів, біблі-отеку, середовище, пристосоване для його активної діяльності за Україну. Причини всіх зрозуміла: російська окупація Севастополя і Криму.

Усе ж рук він не опустив. Знай-шов кутик у добрих людей, знай-шов роботу. Продовжує утриму-вати портал “Українське життя в Севастополі” (http://ukrlife.org), середньодобове відвідування сай-тів якого сьогодні сягає 18 тисяч користувачів (!). Одночасно ад-мініструє сайти газет “Незбори-ма нація”, “Кримська світлиця”, “Наша Віра”, збірку української та всесвітньої мудрості “Афориз-ми”, музею Лесі Українки в Ялті та інші цікаві українськомовні ресурси. Щоправда, вже не про-водитиме освітніх конкурсів у школах та гімназіях Севастополя, якими опікувався впродовж 19 років.

Одним із найвдаліших своїх проектів ювіляр вважає сайт “Ве-села Абетка” (http://abetka.ukrlife.org) – перший і найбільший укра-їнський сайт для дітей. Він став притулком для української дити-ни, затишним куточком у безмеж-ному океані чужомовної мережі. Одна лише колекція українських віршованих абеток на веб-сторінці сягнула 130 варіантів. А крім того, народні та авторські казки, які можна слухати на комп’ютері, ти-сячі загадок і приказок, сотні ско-ромовок, лічилки, дитячі народні ігри, колисанки, усмішки, величез-ний і повний різних цікавинок роз-діл “Читанка”.

Отже, член Історичного клубу “Холодний Яр” Микола Владзімір-

ський продовжує боротьбу за Укра-їнську державу.

Назву порталу змінювати не збирається, бо попри російську окупацію, каже він, в Севастополі є носії української мови та укра-їнського духу, що й засвідчив ви-пускний вечір у севастопольській гімназії №5, коли випускники і педагоги, попри все, вийшли на свято в українських вишиванках.

Мотивацією своєї діяльності Микола називає загострене бажан-ня правди і справедливості, в тому числі й забезпечення відкритого і рівного доступу до знань та інтелек-туальних досягнень рідною мовою. Цю рису в нього виплекали його мама Ольга Данилівна, вчителька за фахом, та Шевченків “Кобзар”, який Микола читав ще в дитинстві у рідній Мар’їнці, на Донеччині…

Шевченкове слово спонувало на боротьбу мільйони українців, і у рік 200-ліття від дня народження Кобзаря воно знову кличе відсто-яти честь нашого народу. Зерна праці українських діячів пророста-ють. Це засвідчує величезний вибух патріотизму серед російськомов-них громадян України. Ненависть до гнобительки Росії переповнює мільйони українських та крим-сько-татарських сердець і сердець наших друзів у всьому світі. Росія обов’язково розвалиться, і Крим – віримо! – повернеться до України. З нею він складає природнє гео-графічне й соціокультурне ціле. У квітні 1918 року це рішуче довели запорожці Петра Болбочана та міс-цеве населення – кримські татари, українці і росіяни, які оваціями зустрічало українське військо. Ві-римо, що сучасне наше вояцтво не осоромить синьо-жовтого прапора!

Слава Україні, слава україн-цям, які продовжують боротьбу за історичну справедливість, і серед них – Миколі Владзімірському.

Довгих літ, друже Миколо, і но-вих обширів праці для України!

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація”

Роман КОВАЛЬ

підготовлено до друку 3-тє, розширене книжки Романа Ко-валя “Отаман Зелений”. У ній буде 100 сторінок нових розпо-відей про отамана Зеленого та його козацтво. пропонуємо Ва-шій увазі один з нових матеріа-лів нового видання.

трагедія Кіндрата Леуса

Комуністи багатозначно ка-зали, що в Зеленого служив “цар-ський офіцер” Кіндрат Леус. А був він чоловік місцевий, з Гусачівки. Зі своїми хлопцями влився “в бан-ду Зеленого”. Воював проти черво-них. По поразці перебрався в Лео-

нідівку – тут менше знали про його службу в Зеленого.

Була в Кіндрата красуня-до-чка Марія. І пішла вона проти волі батька в комсомол. “І завзято про-водила політику партії по колекти-візації і проти релігії”. Палко ви-ступала на зборах.

Одного разу (було то 1930-го) вона почула, що батько і його друзі замислили вбити голову колгоспу – Андрія Ананійовича Хуторного. Вирішили спровадити його зі світу врочисто – під час колгоспних збо-рів. Стріляти мав голова зборів – як тільки засвітять лампу.

Марія встигла передати Хутор-ному записку з попередженням.

Хуторний до зборів підготував охорону з комсомольців. Ще й ви-йняли вікно у клубі, а потім поста-вили на місце – “щоб легше було вистрибувати”. Чекав на голову й осідланий кінь. План був тікати на леонівський колгоспп, а потім на Обухів.

Метушню комсомольців у селі помітили. Кіндратові повідомили про зраду дочки. Атентат було відмі-нено. Збори пройшли без пострілів.

“На другу ніч бандити задуши-ли Марію Кіндратівну в кроваті дома. Її труп знайшли комсомольці знівеченим”.

А Кіндрат Леус навіки зник із села.

4 НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Число 6 (340) 2014 р. Червень

РедакторРоман Коваль

ВерсткаЄвген Коваль

КоректорОксана Жованик

Інформаційне забезпеченняМикола Владзімірський

Технічний директорпетро Билина

Адреса для листування та поштових переказів

03049, Київ, вул. Курська, 20, пом. 14.

тел./факc: 242-47-38koval_r@ukr.net

kovalroman1@gmail.com

Редакція залишає за собою право редагувати

та скорочувати тексти.

Видання зареєстровано 28.12.1993 р. у Державному комітеті України

у справах видавництв, поліграфії та кнгигорозповсюдження.

Серія КБ №325.

Наклад 2500 примірників.Видруковано 28.05.2014 р.

ЗасновникРоман Миколайович Коваль

У редакції через “Укрпошту” можна придбати такі книги:(ціну вказано, враховуючи вартість пересилки книг поштою):“Медвинське повстання” Романа Коваля і петра Гогулі – 55 грн. Роман Коваль, “таємниця отамана Зеленого”. Історична повість для дітей – 62 грн.Музичний альбом пісень Визвольної боротьби ХХ ст. “Ми сміло в бій підем” – 60 грн. “Крізь павутиння змосковщення” Романа Коваля – 65 грн.“шевченкіана Михайла Гаврилка” Романа Коваля – 64 грн.“100 облич Самостійної України” Романа Коваля – 66 грн. “Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” – 55 грн. “Історія України-Русі” Миколи Аркаса (2-ге, краківське, видання) – 72 грн.документальний двосерійний фільм “Стеком і шаблею” – 50 грн. “Чорний Ворон: п’ять біографій” Романа Коваля – 37 грн.“Іван Ремболович” (2-ге видання) Романа Коваля – 82 грн.“Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського – 80 грн.“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 170 грн. “Кармелюки. до історії Запорозького полку ім. отамана Я. Кармелюка Армії УНР” – 49 грн.“Ми ще повернемося!” Юрія Горліса-Горського – 90 грн. “тиха війна Рената польового” Романа Коваля – 130 грн.Книги можна придбати, попередньо переказавши кошти електронним переказом на ім’я Р. М. Коваля, вул. Курська, 20, пом. 14, Київ, 03049.

допоможіть пізнати історію Визвольної боротьби своїм друзям – передплатіть їм “Незбориму націю”

ЩИРО дЯКУЮ ЗА пОЖеРтВИ СВІтЛАНІ МИРОНЧАК

тА ІГОРеВІ СМетАНСЬКОМУ

ГАЗетА “НеЗБОРИМА НАЦІЯ” В ІНтеРНетІhttp://nezboryma-naCiya.org.ua/

Її редактор Роман Коваль – дослідник Визвольної бороть-би українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стріль-ців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, укра-їнських письменників, нові книжки про Визвольну бо-ротьбу, які видає Історичний клуб “Холодний Яр”.

Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна – 17.34 грн. на рік.

передплатний індекс – 33545.

Книжки можна придбати і че-рез “Нову пошту”, попередньо пе-реказавши кошти на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7553 0902 9011.

Переславши гроші, просимо за-телефонувати до редакції, повідо-мити про переказ, замовити книж-ки, вказавши куди і кому надсилати книжки.

Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Врахуйте, що, окрім вар-тості книжки, замовник оплачує й доставку.

“Медвинське повстання” Рома-на Коваля і Петра Гогулі – 40 грн.

Роман Коваль, “Таємниця ота-мана Зеленого” – 45 грн.

Музичний альбом пісень Ви-звольної боротьби ХХ ст. “Ми сміло в бій підем” – 50 грн.

“100 облич Самостійної Украї-ни” Романа Коваля – 50 грн.

“Крізь павутиння змосковщен-ня” Романа Коваля – 50 грн.

“Шевченкіана Михайла Гаврил-ка” Романа Коваля – 50 грн.

“Історія України-Русі” Миколи Аркаса – 55 грн.

“Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського – 55 грн.

“Ми ще повернемося!” Юрія Горліса-Горського – 60 грн.

“Іван Ремболович” Романа Ко-валя – 60 грн.

“Свято, що кличе до бою. Вша-нування героїв Холодного Яру” – 40 грн.

“Чорний Ворон: п’ять біогра-фій” Романа Коваля – 25 грн.

“Кармелюки” Романа Коваля – 35 грн.

“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 150 грн.

“Тиха війна Рената Польового” Романа Коваля – 100 грн.

Документальний двосерійний фільм про скульптора Михайла Гаврилка “Стеком і шаблею” – 40 грн.

У редакЦії через “новУ ПоштУ” Можна Придбати такі книги

ПередПлачУЙте “незбориМУ наЦію”

шляХи Миколи владзіМірського “живУ Україною”

росіЙськиЙ вандалізМ

“отаМан зелениЙ”, 3-тє видання

бУв в еПіЦентрі боїв

Під такою назвою побачила світ збірка пам’ятних дат і визна-чних подій українського держа-вотворення. Це була ідея Ігоря Сметанського, члена Калуської міської організації ВО “Свобода”. Профінансували видання його од-нопартійці Петро Жилюк та Воло-димир Бура.

“Метою видання збірки стало об’єднання пам’ятних дат в одній книжечці, що важливо з погляду організації та планування роботи з молоддю для відзначення цих

подій та відправленні панахид за українськими героями, які віддали життя в боротьбі з окупантами”, – зазначив Ігор Сметанський.

Свободівці планують передати по кілька примірників до загаль-ноосвітніх закладів міста Калуша та бібліотек. Калуська міська ор-ганізація ВО “Свобода” висловлює подяку Роману Ковалю за надані матеріали.

прес-служба Калуської місь-кої організації ВО “Свобода”

Окупаційна влада демонтувала в Севастополі пам’ятник гетьману Петрові Сагайдачному. Виконувач обов’язки губернатора Сергій Ме-няйло вважає, що таким рішенням він відновив історичну справед-ливість. Щоб приховати брехню, навів рядки з пропагандистської совєтської пісеньки: “Севастополь,

Севастополь – гордость русских мо-ряков!” “Других моряков в Севас-тополе испокон веков не было”, – збрехнув перевертень і сказав, що через це він постановив демон-тувати ще й пам’ятник на честь 10-ліття Військово-морських сил України.

Смерть російським окупантам!

Друзі, допоможемо людям, які боролися за наше краще майбутнє. Один з них – Сергій Сергійович Ка-ланжов. Народився він 26 березня 1989 року. Проживає у Миколаєві. 24 листопада 2013 р. приїхав до Києва підтримати Євромайдан. Того ж дня записався волонтером в охорону. В ніч проти 30 листопада був в епіцентрі жорстокого розго-ну “Беркутом”.

Брав участь у протистоянні з “Беркутом” у ніч на 11 грудня, а також у бойових діях на вул. Ми-хайла Грушевського. На початку лютого вступив до лав самообо-рони 38-ї сотні (тепер 38-ма сотня ім. Устима Голоднюка). Сергій був

і залишається командиром рою “Стела”. 18 лютого від ранку обо-роняв Майдан Незалежності. При-близно о 23-й годині дістав пора-нення внаслідок вибуху бойової гранати. Дістав опіки 2-го ступеня, численні переломи та зміщення кіс-ток. Йому ампутовано нігтьові фа-ланги правої кисті. Через це Сергій тимчасово непрацездатний.

Якщо є можливість, допомо-жіть.

Банківська картка дівчини Сер-гія Мар’яни №4149608762771883. Номери телефонів: Сергія – 068-840-58-71, Мар’яни – 098- 803-80-49.

Мирослава БеЗМАН