Шкільне життя як свято!?

 

02.05.23 1

Свято, яке не свято

Пам’ятаєте анекдот про те, як покупець повертає до магазину щойно куплені новорічні іграшки. Продавець довго з’ясовує що не так і зрештою отримує відповідь: не радують вони мене!

02.05.23 2

Свято першого(останнього) дзвоника

02.05.23 3

Красная гвоздика -спутница тревог?

02.05.23 4

Репетиційна педагогіка

02.05.23 5

Відбути…

02.05.23 6

Весна починається з Шевченка

02.05.23 7

Як святкують Джунтінс американці!?

02.05.23 8

Нестандартні свята у школах України

02.05.23 9

Свято-виставка домашніх тваринок, Свято гарбуза, День народження джинсів, День води, Свято варення, Свято

української кулінарії…

Відчуття «завтрашньої радості» в процесі очікування свята.

Важливо стимулювати закріплення у шкільній культурі та колективній свідомості шкільної громади стійкого уявлення про шкільне життя як свято, навчившись направляти «месиджі», на кшталт таких:

Гімназійна палітра – це безліч відтінків, окрім сірого.

Гімназія – це не тільки і не стільки навчальний заклад. Це стан душі!

02.05.23 10

Розмежовувати поняття «свято» і «подія.»

Навряд чи варто називати святами відзначення тих чи інших пам’ятних дат. Це в свою спонукатиме нас задуматись над специфікою форм організації дійств у контексті співвіднесення понять поняття «свято» і «подія».

В українській мові поняття «свято» співзвучне з словом святість, тож у ньому мають органічно поєднуватись величне(божественне!) і земне. Святкування - це не просто розвага чи відпочинок з будь-якого приводу, не «красный день календаря», не нагода викинути гроші на вітер…

Поняття «свято» не сумісне з будь-яким тиском чи примушуванням. По-справжньому святкують за покликом душі, а не тому, що так треба.

02.05.23 11

«Квітуче життя?»

02.05.23 12

Квіти, як правило, є одним із атрибутів свята.

Навіщо перетворювати кабінет директора на оранжерею?

13

Вітають то не директора як людину, а перш за все

«директорське крісло «

Не витрачати кошти на квіти під час проведення випускних іспитів(чи хоча б звести ці витрати до мінімуму) .

Як я став квітковим злодієм…

02.05.23 14

Пригадую як традиція забезпечення «квітучого життя» вчителям під час випускних іспитів, штовхнула мене, випускника школи, на вчинення серйозного правопорушення. Наша класна керівниця доручила мені і ще двом моїм однокласницям принести як мінімум три букети квітів на черговий іспит. Вдома у нас на той момент уже всі квіти відцвіли. У моїй рідній Новій Празі(Кіровоградська область) їх ніхто не продавав, а попросити в когось було якось незручно, тож, озброївшись ножицями, ми вирушили на нічне квіткове «полювання». Жертвою шкільних традицій(іспит – це свято!) стала одна бабуся у якої ми ще в день нагледіли

найкращі клумби…

«Табель про ранги» букетів.

02.05.23 15

Коли вперше організовував свято першого дзвінка, подбав про те, щоб нікому не забули вручити квіти(часто вони не дістаються технічкам чи медсестрі), але не звернув уваги на те, які квіти вручаються вчителям. Як виявилось, у цій школі існував своєрідний «табель про ранги» букетів. Тож, після урочистої лінійки мене чекав «шкандаль»: чому тим вчителям вручили букети троянд, а мені, заслуженому вчителеві, лише піони!? У наступні роки доводилось просити учнів «не ображати» саме цю

вчительку квітами не її рангу...

«Неформальна» квіточка від «незапланованого учня.»

02.05.23 16

Публічний церемоніал вручення квітів перетворювався на зарегламентовану процедуру: ось ці квіти «покладаємо» до пам’ятника(це роблять ось ці учні), а ці вручаємо(троянди від кожного класу усім учителям-предметникам та класним керівникам). Звісно, себе я не включав до списку тих, хто мав обов’язково отримати квіти «відповідного рангу», тож завжди отримував якусь «неформальну» квіточку від «незапланованого

учня». І в цьому була справжня втіха.

Від «великої нерадості» до «школи радості»

02.05.23 17

Найбільше мене вразили слова Миколи Гоголя з листа до матері з Ніжина(там він навчався в гімназії) написані 1 березня 1828 року. Особливо його висновок про те, що «в цьому безглуздому закладі» він «втратив цілих шість років дарма». На жаль, він не знайшов у гімназії анічогісінько «окрім великої нерадості». «Якщо я що й знаю, то цим зобов’язаний лише собі», - констатує М.Гоголь .

«Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою, людяністю, добротою, чуйністю; на прикладі педагогів і батьків; правдою; повчанням; через подолання труднощів і ін. Але насамперед радістю... Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості».

В.О. Сухомлинський, “Духовний шлях школяра.”

02.05.23 18

Школа радості

02.05.23 19

Ні псевдосвятам!

20

Ми ще в компартійні часи викривили саме поняття «свято». Зараз у процесі організації шкільних свят ми, за інерцією, продовжуємо роботи те ж саме, що і тоді. Причому робимо це нав’язливо, без належної поваги до людини, без надання їй свободи вибору брати чи не брати участь у якомусь дійстві.

Потри переважно низьку якість освіти та домінування педагогіки авторитаризму, ми досі любимо «випендрюватись» та працювати на показуху. Звідси і наша патологічна любов до

шкільних псевдосвят, педагогічних ярмарків та виставок .Давайте подивимось на це питання з позиції вчителів, які працюють в інших педагогічних

реаліях .Що на Заході вчителі можуть собі дозволити проводити замість уроків «прогонку» сценарію

якогось свята?Що там вчитель-предментник сидить з дітьми після уроків, муштруючи їх до якогось заходу з

нагоди шевченківського, гоголівського чи будь-якого іншого ювілею!?Звісно, там є «drama class», який може підготувати якусь святкову виставу. Є шкільний хор та

оркестр, які можуть створити святкову атмосферу... Олена Фім’яр, м. Кембридж, Великобританія