ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ ТА ДІЄПРИКМЕТНИКОВИХ

ЗВОРОТІВ

Виконала:студентка групи УА-3РосляковаНіна Олександрівна

Науковий керівник:канд. пед. наукПопова О. А.

АКТУАЛЬНІСТЬАктуальність теми в тому, що ця

робота дає можливість поглибити знання з правил перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотів українською мовою, щоб не робити кальку з російської мови, а правильно вживати українські конструкції.

Об’єкт дослідження:дієприкметники та дієприкметникові звороти.

Предмет дослідження:дієприкметникові конструкції, перекладені українською мовою.

Мета роботи:дослідження використання дієприкметників і дієприкметникових зворотів в українській мові, способи їх перекладу з російської.

ЗАВДАННЯ розглянути засоби творення

дієприкметників в українській мові; вибрати низку дієприкметникових

конструкції, розбити їх на групи і співвіднести з російськими;

визначити всі можливі варіанти перекладу дієприкметників і дієприкметникових зворотів з російської мови.

ПОНЯТТЯ «ДІЄПРИКМЕТНИК»

Тому статус дієприкметника в системі частин мови не є чітко визначеним.

Шкільні підручники традиційно кваліфікують дієприкметник як особливу форму дієслова, що поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника.

У лінгвістичній літературі існують різні погляди на

дієприкметник. Мовознавці називають його

прикметником;

окремою частиною

мови;

гібридом;

дієслівною формою.

Особливість дієприкметника, що виражається у можливості сполучення дії і вказівки на ознаку в одному слові, збільшує його семантичну вагомість, допомагає позбутися багатослів’я, служить для створення більш лаконічного висловлювання.

Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежними від нього словами.

АНАЛІЗ

Підручник Н. В. Бондарен

ко й А. В. Ярмолюк для сьомого

класу з української

мови

45 вправ 173

дієприкмет-никові

конструкції

ЗГРУПОВАННЯ ДІЄПРИКМЕТНИКОВИХ

КОНСТУРКЦІЙ

Було утворено 6 груп.

Кожна група презентує одну певну відмінність між написанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів українською мовою та російською.

1 ГРУПА Відповідність українських суфіксів -уч- (-юч-),

-ач- (-яч-) в активних дієприкметниках теперішнього часу російським -ущ- (-ющ), -ащ- (-ящ-).

Активні дієприкметники з суфіксами -уч- (-юч-), -ач- (-яч-) маловживані у сучасній українській літературній мові. І мовознавці пропонують суфікс -уч- (-юч-) заміняти суфіксом -увальн- (-ювальн-).

В оживающих деревьях поднимались неудержимые весенние соки. – В оживаючих деревах піднімались нестримні весняні соки.

2 ГРУПА Відповідність українського суфікса -л- в

активних дієприкметниках минулого часу російським -ш-, -вш-.

Російські дієприкметники з суфіксами -ш-, -вш- можна перекладати українською не тільки за допомогою суфікса -л-, а також за допомогою підрядних означальних речень.

Почерневший снег понемногу таял. – Почорнілий сніг потроху танув.

3 ГРУПА Вживання замість активних

дієприкметників підрядних означальних речень.

Велика кількість російських активних дієприкметників перекладається українською мовою як підрядне означальне речення зі сполучником який, що (рідше хто, котрий) і дієсловом.

Над нами шепчутся ветки старых сосен, растущих на берегу. – Над нами шепочуться гілки старих сосен, що ростуть на березі.

4 ГРУПА Відсутність в українській мові, на

відміну від російської, дієприкметників на -ся.

Перекладати російські дієприкметники на -ся можна за допомогою підрядних речень або дієприкметників на -лий, -ний, -тий.

Лишь под обрывом дышала вода, задержавшаяся в лужах береговых ям. – Лише під кручею дихала вода, що затрималась у калюжах берегових ям.

5 ГРУПА Вживання однієї літери Н у

дієприкметникових суфіксах, на відміну від російської мови.

Вживання пасивних дієприкметників на -ний поширене в сучасній українській літературній мові. Суфікс лишається ненаголошеним, наголос падає на корінь.

Спит засыпанное снегами село. – Спить засипане снігами село.

6 ГРУПА Вживання пасивних дієприкметників

недоконаного виду минулого часу замість російських пасивних дієприкметників теперішнього часу.

В українській мові теперішній час пасивних дієприкметників не має спеціалізованого вираження. Тому вживаються дієприкметники з кінцівками -н(ий), -т(ий), -ован(ий), -уван(ий), -юван(ий), -овуван(ий) і підрядні речення.

Украшаемая шкатулка – оздоблювана шкатулка, причесываемая модель – причісувана модель.

ВИСНОВКИ Статус дієприкметника як частини

мови не є чітко визначеним і оцінюється науковцями по-різному: від самостійної частини мови до прикметника;

Дієприкметниковий зворот – це дієприкметник разом із залежними від нього словами;

При перекладі дієприкметникового звороту підрядним означальним реченням необхідно ставити його одразу після узгодженого слова.

Було сформовано 6 груп, які показують 6 основних особливостей перекладу дієприкметників і дієприкметникових зворотів українською мовою:

1. Відповідність українських суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-) в активних дієприкметниках теперішнього часу російським -ущ- (-ющ), -ащ- (-ящ-);

2. Відповідність українського суфікса -л- в активних дієприкметниках минулого часу російським -ш-, -вш;

3. Вживання замість активних дієприкметників підрядних означальних речень;

4. Відсутність в українській мові, на відміну від російської, дієприкметників на –ся;

5. Вживання однієї літери Н у дієприкметникових суфіксах, на відміну від російської мови;

6. Вживання пасивних дієприкметників недоконаного виду минулого часу замість російських пасивних дієприкметників теперішнього часу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ1. Бондаренко Н. В. Українська мова: Підруч. для 7 кл.

загальноосвіт. навч. закл. з навчанням рос. мовою / Неллі Володимирівна Бондаренко, Алла Володимирівна Ярмолюк. – К.: Освіта, 2007. – 256 с.

2. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови: Навчальний посібник / Галина Йосипівна Волкотруб. – К.: МАУП, 2002. – 208 с.

3. Караванський С. Й. Секрети української мови / Святослав Йосипович Караванський. – К.: Кобза, 1994. – 152 с.

4. Лещенко Л. М. До питання перекладу українською мовою російських дієприкметників / Любов Михайлівна Лещенко // Вісник Донбаської національної академії будівництва і архітектури. – 2011. – № 2 (88). – С. 94–97.

5. Мацько Л. І. Російсько-український і українсько-російський словник: Відмінна лексика / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, С. В. Шевчук. – К: Вища школа, 1993. – 255 с.

6. Ющук І. П. Українська мова / Іван Пилипович Ющук. – К.: Либідь, 2004. – 640 с.

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!