Гуцульська сирна іграшка

Колись, дуже давно, коли ще не було фабрик, магазинів, де виготовляють дитячі іграшки, їх робили самі батьки. Ті іграшки були зовсім не схожі на сучасні.

.

Ця традиція збереглась і

донині. Високо в Карпатах живуть

гуцули, які полюбляють виготовляти

іграшки з овечого сиру:

коників, баранчиків,

фігурки людей.

Коли на Гуцульщині з’явилися перші сирні коники, важко сказати. Про витоки цього ремесла розповідає хіба що

легенда. Давним-давно сидів ватаг на полонині (пастух, до чиїх обов’язків  входило приготування продуктів  із : коров’ячого чи овечого сиру: бринзи, будзу, вурди).

Готував пастухам вечерю  і зоставався наодинці зі своїми думками: коли ж закінчиться літо і він повернеться з

полонини та побачить свою кохану. Так замріявся,  що грудка сиру впала  в казан з гарячою  водою. Хлопець взяв ложку,

витягнув той шматок сиру і здивувався: він став м’яким, тягучим. Потягнув  його з одного боку, з другого –  вийшли чи то ріжки, чи ніжки. Так і коника виліпив. Спробував ще раз –

знову вийшло.

Відтоді  й до самої осені вівчар ліпив коників, баранчиків та інші вироби – чимраз кращі. Як прийшла пора спускатися з полонини – уже не журився, що подарує своїй коханій. Мав

для неї цілу в’язку сирних виробів.  А згодом, одружившись, робив такі іграшки для своїх дітей. Цю пастушу забаву перейняли інші дівчата й молодиці. І передають її від

покоління до покоління аж донині.

…Прийшов вівчар з полониниВ широкім ремені.Приніс мені подарунок —Коника в жмені.

* В домашніх умовах сирні іграшки виготовляють жінки. Майстриня Марія Матійчук ретельно миє руки, ріже сир (а він насправді дуже смачний  і поживний!) на шматки,

опускає їх у посудину з гарячою водою. Сир м’якне, й тоді вже з нього ліпить фігурки.

Бабуся Марія переминає, викручує ґульку — а тоді з неї буде тягнути передню частину тулуба. З

іншого боку — задню. З безформного валика кількома вправними рухами майстриня

блискавично витягує одну по одній ніжки, голівку, хвостик...

Фігурку коника споряджають, як у житті: до спини прикріплюють вершника, а з боків – бочки з

бринзою. Майже готову скульптурку прикрашають сирним ланцюжком. Голову й гриву та хвіст роблять, надсікаючи ножем.

Готовий виріб опускає на 15-20 хвилин у посудину з підсоленою водою, там він застигає і ніби

«цементується». Коник готовий. Для нього ще сукають такі ж сирні шнурочки, з них роблять

упряж, а ще можна додати  вершника – маленького чоловічка.

- Я навчилася цього на майстер-класі від майстрині. Робиться  усе ніби й дуже просто, але

ручки болять, бо весь час треба тримати в гарячій, а потім в підсоленій воді».

- Я старанно попрацювала, трішки втомилась, але коники вийшли чудові. Напевне, ще й смачні!

Сирні іграшки можна придбати на ярмарку: тут ви знайдете безліч чудових, вражаючих своєю красою і зовсім не схожих один на одного

виробів.

Існує і традиція дарування сирної іграшки: перед Пасхою в четвер діти ходять від хати до хати, і їх

пригощають булочкою, яблуком, цукерками, обов’язково дають писанку і ось такого сирного

коника. Може прийти до тридцять-сорок  діток до хати, і їх усіх слід обдарувати. 

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!

Презентацію створила Наталія Бабич, вихователь-методист ДНЗ № 28 м. Мукачево