Злинська загальноосвітня школа №1 І – ІІІ ступенів

Позакласний захід серед учнів 6-А, 6-Б класів

Класні керівники Демченко Ольга Володимирівна

Новікова Інна Миколаївна

Мета:  Розширити знання дітей про державні та національні символи

України;  формувати пізнавальний інтерес учнів, бажання вивчати культурну

спадщину рідного краю;  ознайомити дітей зі звичаями, пов`язаними з цими символами,

продовжувати знайомство з народними традиціями; виховати повагу до народних звичаїв та традицій; розвивати творче мислення, зв`язне мовлення, вчити дітей бачити

прекрасне навколо себе; виховувати почуття патріотизму.

 Обладнання:  музичний запис, калина, верба, рушники, малюнки  дітей, мультимедійна установка, презентація, відео, хліб та сіль

Ведучий 1:Добрий день всім, хто тут зібрався нині,Добрий день всім, хто слухає тут нас.Добрий день нашій славній Україні,Шановні гості, ми вітаєм вас.За давнім українським звичаємГостей добрих ми щиро вітаєм,З любов'ю і миром усіх зустрічаєм!Ведучий 2:Наших гостей ми вітаємо найдорожчим, що символізує красу, багатство і могуття України, - хлібом із калиновим кетягом.

(Діти підносять хліб) Державна символіка України формувалася не одне сторіччя. В її основі лежать традиції, культура та історія нашої держави. Що ж належить до державної символіки і що вона означає? Прапор Державна символіка України включає жовто-сині барви. У старовину слово «барва» означало не тільки колір, а й одяг, за яким визначалася належність людини до певної групи. В українців національною барвою стала жовто-синя. Насамперед вона з’явилася у розписах церков та у церковних речах – ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Пізніше у творах мистецтва – мініатюрах і прикрасах, у гербах українських земель. Ще не об’єднані в єдину державу Київщина і Галичина мали своїми гербами золотого тризуба на голубому полі та золотого лева на голубому полі. Жовто-синя барва була настільки усвідомленою як національна, що першим парламентом України – Центральною Радою у 1917 році без жодного сумніву було узаконено жовто-синій прапор як державний символ.

Герб Малим гербом нашої держави є тризуб. Звідки і коли вперше з’явився він в історії України? Перша літописна згадка про тризуб датується Х століттям. Це був великокнязівський знак. Його зображення знаходимо на печатці Святослава Ігоревича. Пізніше знак тризуба карбується на срібних монетах великого князя Київського Володимира Святославовича. Тризуб символізує трійцю життєтворчих енергій, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду і Життя). Саме тому тризуб ми можемо зустріти на цеглі Десятинної церкви, що знаходиться у м. Києві, на плитах Успенської церкви у м. Володимирі-Волинському. Його зображення присутнє також на варязьких мечах, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції. Український народ сприймає тризуб і як оберіг. Знак тризуба зображався в орнаментах тканин, килимів і навіть на посуді. Гімн Національним гімном України є вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», покладений на музику Михайла Вербицького. Вірш було написано у 1862 році, а вперше він був надрукований у львівському журналі «Мета» 1863 року. Отримавши популярність на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу і релігійних діячів того часу. Один з них отець Михайло (Вербицький), ще також знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, написав музику до нього. Вперше цей твір було використано як Державний Гімн у 1917 році. У незалежній Україні музика Державного Гімну була затверджена Верховною Радою ще у 1992 році, згодом вона знайшла своє відображення і в Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про Державний Гімн України», в якому встановлено, що Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського:

«Ще не вмерли України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.Приспів: Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Ведучий 1.Ми живемо в той час, коли відроджується все, що було забуто роками. У кожного народу є свої рослини- символи. З цими споконвічними символами пов`язане все життя народу.–Хто може назвати ці символи?(Верба, калина, тополя, чорнобривці, мак, лелека, соловей, зозуля, ластівка та ін.)Ведучий 2:Мій край чудовий – Україна!Тут народились ти і я.Тут над ставком верба й калина,Чарівна пісня солов'я.Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.Цвітуть волошки сині в житіЗвідсіль веде дорога в світ.І найдорожча рідна моваДжерельцем радісно дзвенить,І мила пісня колисковаЧумацький шлях кудись зорить…Усе найкраще і єдине,І радості всі, і жалі…Мій рідний краю, Україно!Найкраще місце на землі!Ведучий 1:Над водою красуня калинаІ чебрець, і любисток, і м'ята –Це усе, це усе Україна,Як же, рідна, тебе не кохати.Я люблю твої верби й тополі.Ясноокії в небі зірниці.Дай же, Боже, щасливую долюТій землі, де джерельні криниці.Тим полям, що сміються колоссям,І гаям, і садам біля хати,І криштальним, мов спогади, росам,Й рушникам, які вишиила мати.Лине, лине печаль журавлина,І у вирій летять дикі гуси:Батьківщина і мати – єдина,Я тихенько за них помолюся.Одягає намисто калина,Чорнобривці, любисток і м'ята.Рідна серцю, моя Україно,Як же можна тебе не кохати.Ведучий 2:Розквітай, прекрасна Україно!Рідна земле, матінко моя,Хай лунає мова солов'їна,Пісня неповторная твоя!Ведучий 1:

Поняття Україна і калина нероздільні. Калина – це символ України. Немає, мабуть, такого села у нашій країні, де б не росла, не рум`яніла червоними ягодами аж до самої зими калина.Калина супроводжує людину усе життя. Її садили біля кожної оселі, найчастіше, біля застільного вікна. Казали, що – це символ любові, мудрості.Восени, вставляючи подвійні вікна, між рамами кладуть пучки червоних грон. У найлютіші морози і хурделиці вони живили теплом і красою осені. Тому, хто не садив біля своєї оселі калини, а ще гірше, коли викорчовував, - ні його, ні дітям, ніколи не почути найчистішої, найніжнішої у світі пісні. Її може подарувати лише калинова сопілка.Було повір'я, якщо зробити таку сопілку, неодмінно в сім'ї народиться син.

Вірш «Без верби й калини»Хто свій рід забуде,Рідних маму й тата,Той хай не вертаєДо своєї хати.Пам'ятаю, мамо,Твоє тихе слово,Що воно училоДобру та любові.

У вербі, дитино,Сонце прокидається,На гілках калиниДіти колихаються.Опустила вітиЧервона калина,Тихо шепче з вітромВерба й тополина.А до мене зновуМамин голос лине:«Без верби й калиниНема України».Ведучий 1: З давніх – давен наш народ опоетизовував кущ калини, оспівував у піснях.Про калину складено багато легенд і переказів. Чому цей кущ так і називається, чому українська земля стала для нього рідною, заповідає легенда.

Легенда Давним – давно це було. В одному селі жила чарівна  і привітна дівчина. Звали її Калинкою. Люди любили її за добре і щире серце. Якось навесні Калинка каже до матері:-Мамо, піду я сьогодні до лісу, помилуюся його красою. Я так за ним скучаю.-Іди, доню, тільки шлях до лісу довгий і курний, по шляху жодного кущика,

жодної деревинки, Навіть від пекучого сонця немає де сховатися. От якби посадили якусь деревинку край дороги, колись під нею перехожий відпочине. Пішла Калинка в ліс. Довго милувалася його красою, А потім знайшла в гущавині стебельце, повертаючись назад посадила його край дороги. Учень 4 Кожний день Калинка аж від своєї хати носила воду з криниці і поливала його. І почав з цього стебельця розростатися великий кущ. Іде якось шляхом подорожній стомився і сів перепочити під кущем. Усміхнувся, спасибі роботящим рукам, що цей кущ посадили. Тут увесь кущ, ніби від сну стрепенувся, враз укрився білим – білим цвітом. Дивиться перехожий, що воно далі буде. Осипався цвіт замість нього ягоди червоні, як намистинки виблискують.  І дивно, що в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на мале серце. Прийшла Калинка до свого улюбленця, і здивувалася, а кущ нахилився до неї і шепоче: це на згадку про твоє добре серце, а щоб люди тебе не забували, подаруй мені своє добре ім’я Калинко. Та налетіли чорні круки на отчий край. Щоб врятувати від них рідні оселі, Калинка завела їх  у непрохідні хащі і там загинула від шаблі ворога. Саме з крові дочок українського народу зросли калинові кущі, а насіння ягід – то їхні померлі серця.

Учень 1 (читання вірша « Калинові сльози»). Чумаки від’їжджали в далеку дорогу   І калину везли ,проти лиха підмогу  Запоріжці пили із калини напій,  Як за правду і волю виходили в бій. Ми в калині родились в калині зростали Ми в сопілки з калини журбу виливали  І калину на серці несли в домовині На могилах у нас виростали калини.І цвіла наша доля калиною в лузі Розвивалась піснями в скорботі і тузі  Стали душі у нас і терпкі й гіркуваті  Бо калинове горе живе в нашій хаті Нас давно, як калину, отак поламали Як калину червону, в пучки пов’язали  А ми пута розірвем і будемо жити   І калину червону ми будем садити. І садити й любити й ніжно плекати  Їсти ягоди з неї гіркі й терпкуваті  Хай нам стукають в серце калинові сльози Щоб ми більше не гнулись в негоди і грози.

 Розростуться, розквітнуть гаї калинові  І сопілки заграють мелодії нові Кожну душу зігріють, застиглу й холодну  І розбудять і славу і силу народну. Той давай-но посадим калину червону  Нашу радість гірку і від зла охорону  Ми у неї дістанемо мужність і сили Щоб калиновий край врятувать від могилиВедучий 2: У народі цінують калину за цілющі властивості. Не було корисніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком очищали обличчя, щоб рум'янилось. Недарма ще й зараз можна почути вислів, що червона калина від ста хвороб рятує. З калини готують пироги, варення, кисіль.  Ведучий 1:Пам'ятайте: ламати, зневажати калину – великий гріх. Бо калина – жива душа того, хто посадив її, душа народу нашого. Калинонька – це образ матері, батька, родини, цілого роду нашого красного. Тож «не цураймося, признаваймося, бо багато нас є».Антоніна ЛистопадПосадіть калинуКоло школи,Щоб на цілий білий світУсміхнулась щиро доляМатеринський ніжний цвіт.Посадіть калину…на городі,щоб розквітнула земля!Із роси – пречиста врода,з неба – почерк журавля.Посадіть калину…коло тину,Щоби злагода цвіла!Буде щедрою родина –буде честь їй і хвала.Посадіть калину…Коло хати,Щоб на всеньке на життя!Стане кожен ранок святом,Дітям буде вороття.Синє небо,золотеє поле,Посадіть калинуколо школи.

А щоб цвіт її не стерся,не зів'янув в спориші,посадіте коло серця,щоб цвіла вона в душі.Ведучий 1:Калина – це наша Україна. Любімо її, шануймо! Посадімо на своєму обійсті кущ калини – на щастя, на добро, на велич рідної України.Вчитель. Діти! Пам’ятайте , що у злих, недобрих людей калина не росте, а тільки у щирих, добрих .Так будьте добрими і чуйними, посадіть біля своїх осель калину. Бережіть калину, шануйте! Бо червона калина є символом нашої рідної неньки УкраїниНаступний символ України – верба.         Верба — дерево цілюще. Настій із вербової кори знижує температуру. Відвар вербової кори вживають при грипі, вірусних інфекціях, ревматизмі.        Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишатись і для нас.  Верба-символ краси,безперервності життя.Вона живуча:встромиш у землю гілочку-і виросте дерево,засип ранку порошком меленої вербової кори-і кров зупиниться. З давніх –давен в Україні вербу вважали святим деревом. Перед Великоднем шостий тиждень посту називався  «Вербним». На Вербному тижні,у неділю,святили вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.  У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша:

"Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."А якщо впадеш ти на чужому полі,Прийдуть з України верби і тополі;Стануть над тобою, листям затріпочуть,Тугою прощання душу залоскочуть. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду,під час грози їх викидали на двір,щоб,як казали, «град припинився», обкурювали хату від хвороб,клали у купіль немовляти.Як йде весна до мого краю,І грає сонце веселіше,Верба найперша зацвітає,І на землі стає світліше.Верба схилилась над водоюІ віти-коси в річці миє.Своєю вродою простоюЛюдині завжди серце гріє.А як журба на серці, туга,Прийди до світлої вербички

І прихилися, як до другаЧи як до рідної сестрички.Вона послухає, зігрієІ стане легше в світі жити.Вона твій біль забрать зуміє,Верба уміє це робити.  Символом   рідної землі, символом дівочої вірності, краси є тополя.              Тополі на волі                                                                                  Стоять собі мов сторожа,            Розмовляють з полем.                                                                        І все то те, вся країна Повита красою... Неначе диво.                                                             А кругом Широколистії тополі.          Тополя містить і виділяє фітонциди (речовини, які очищають повітря від пилу, бактерій). Під тополею легко дихати. Якщо людина хоче пити, треба посмоктати гілочку тополі і спрага мине. Тополя стійка проти сполук сірки, хлору. Тополя — прекрасний фільтр (затримує ЗО кг пилу і сажі за літній період). Бруньки тополі використовують як барвник для фарбування тканин. Мазі й відвари із бруньок мають цілющі властивості, їх використовують для лікування ран, ударів, опіків.Струнка чаруюча тополяВ глибокій тиші, серед поля,Стоїть скрегоче, ледь жива,Струнка чаруюча тополяРидає, душу розрива.Немає з ким їй розмовляти,Колише вітер, мов дитя,Скоріше хочеться зів'яти ...І сніг навіяв забуття...Зима минала, вже й дощило,Крізь сніг пробилася трава,Тополю сонце пробудило,А та, не рада, що жива.Тополя ще не зрозуміла:- Це хто лепоче при землі?- А як побачила - зраділа,І захват грає  на чолі.Тепер у тиші, серед поля,Стоїть тополя не одна.Наговоритися не може,Щаслива, радісна, чудна.Про всі дива розповідає,Про річку, ліс, чарівний край

А тополятко підростає,Вже хоче бачить небокрай. Ведучий Не сади тополю на чужому полі – За селом дитинства краще посади. Не сади тополю на чужому полі – Краще в рідну землю посади її.Може наблукаєшся, і, проклявши долю,Наче випадково забредеш сюди,Щоб струсити втому від чужого світу,Щоб вклонитись низько рідній стороні.  Чорнобривці.  Немає України без білої хати і чорнобривців, які милують око до сивих морозів.    Вважалося, що чорнобривці допомагають позбутися головного болю.Для українців чорнобривці символізують дитинство, рідну матір і батька, рідну оселю.             Чорнобривці у народі називають ,то оксамитки,то бархатки,бо яскраві,виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих,жовтих ,оранжевих,червонясто-коричневих барв. Але найбільш поширеною стала назва чорнобривці.             Їх назва пов ‘язана зі стародавньою легендою про майстрів-чоботарів,які виготовляли особливо гарні,святкові жіночі чобітки,що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки-чорнобривці.Заквітчали щедро осінь Чорнобривців квіти милі, Запашні руді близнята. Задивились в неба просинь, Мов злетіти ввись хотіли, Жовто-карі оченята.  Ніби полум‘я заграви, Над дворами, над садками Хмуру осінь полонили. Ніжні кошики яскраві Запашними пелюстками В теплім вітрі паленіли.  Хмари супились сердиті, Вниз лили дощі без ліку, Аж самі негод лякались, Та в дощах осінніх вмиті, Чорнобривці ясноликі Яскравіше усміхались.  Холодів прийшла навала І для квіточок вогненних Принесла прогноз невтішний, Осінь звістку заховала, 

З чорнобривців незбагненних  Все плела вінок розкішний… Мак. З давніх-давен в Україні святили мак і обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищену пам'ять народу. Дівчата, в сім'і яких був загиблий, з любов'ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід . Як червоні маки вліткуРозквітають на полях,Я милуюсь тим видіннямВ зачарованих очах.Мов пташки крильми змахнули,Й рости маків надихнули.Вони ніжні й волохаті,А листочки — мов голкаті.Та голки ті не колючки,То пушиночки — не злючки,Виглядають гарно такЙ зветься квітка просто — МАКНе так просто мак зоветься —Слово «мама» відгукнеться.І легенда каже так:Місце там, де росте мак,Матусенька потоптала,Як від діток неслухнянихРано-вранці утікала,Бо не слухали вони.І тудою, де втікала,Стерня ноги обдирала,І краплинки крові з ніжокНа стернинці залишала.Її дітки доганяли,Повернутися благали.«Мам» – гукали вони так,Й де гукали — виріс мак.Кажуть, на полях мачинки —То кровиночки — краплинки.І тому не просто такЧервоненька квітка мак.Квіточки хай виростають,Літом поле прикрашають,Мами діток не лишають,Діточки слухняні будуть,

А легенду про ті макиХай ніколи не забудуть.Птахи – символи України Найулюбленішими тваринними символами є птахи. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А поскільки це душі померлих - то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно з цих двох слів утворилося "Вирій".

Лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвірї добрих людей. У християнстві лелека символізує чистоту, благочестя, воскресіння. Це - й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі.Летять великі птахиЛіси, поля минають Ту хату де осядуть -Щасливою вважають.Лелека-чорногузкаЦе - символ України,Як оберіг у хатіВеликої родини.На білих крилах птаха-Хвиляста чорна смуга,Неначе розлиласяЗа рідним краєм туга.

Бояться його мишіТа пухлі, товсті жаби,Але про нього кажутьЛелека щастя вабить!!!Зозуля - символ весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя, тобто Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. Вперше почувши зозулю навесні, треба мати в кишені гроші, то будеш при грошах цілий рік. Вона першою вилітає у вирій і останньою звідти повертається, а це означає, що ключі від цього райського острова - у неї, тобто за легендою ключі від Вирію Бог доручив саме зозулі. Отже, зозуля у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка.Зозуля  кувала  серед  ночі,вві  сні  здригнулась  липа  мовчазна.У  чарах  тиші  голосом  пророчимсполохано  озвалася  луна.

Чого  не  спиться  вісниці-зозулі?Чи  журиться  сама  вона  в  біді,чи  десь  її  дитятко  не  заснулов  чужому  непривітному  гнізді.

Чи,  може,  літ  комусь  недокувала,і  хтось  чудний  при  місячнім  вогнічатує,  щоб  зірниця  не  упала,не  згасла  у  захмареному  сні...

Чумацький  Шлях  зачаєно  блискочеу  зоряній  роздмуханій  золі.Зозуля  закувала  серед  ночі,посіявши  тривогу  на  землі. Соловейко - Свята і вільна Божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і волі, високого натхнення і неперевершеного таланту. Виконати свою роботу так, як виконує свою соловейко, не здатен жоден інший птах: соловейко — найдоско- наліший співочий талант пташиного світу. Навіть люди рівняються на нього, тому і кажуть про талановитого співака: «Співає, як соловейко!». Його спів настільки високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується душевно і втішається чуттями. Він - передвісник справжньої весни в лісах та гаях, але тільки тоді розпочинає оспівувати весну, коли напється води з березового листя, і співає доти, поки не перецвітуть сади. Обсипається цвіт - поступово стихає солов`їний спів.Соловейко щебетав,

Любу Весну зустрічав:"Сестронько-ВесноТи не барися, На Україну іди подивися,Тут зачекались тебе усі квіти,Дерева і звірі,Й малесенькі діти.Всі вони радо тебе зустрічають,Веселі веснянки,У лузі співають.То ж не барися Весно в дорозі,Швидше приїдь,На квітучому возі.Ластівка - символ добра, щастя, матері. Ластівка - символ весни і відродження, добра і щастя. Вона - Божа пташка, а тому, вбити її - великий гріх; зруйнувати гніздо - накликати на себе велику біду. Благословенний той дім, на якому поселиться ластівчина сімя. Божа благодать на ластівці через те, що в час, коли іудеї розпинали Христа, ластівки крали в них цвяхи.

Ти знов защебеталаУ мене під вікном,Із вирію вернувшись,Клопочешся з гніздом.А там же вічне літоЦвіте як божий рай,  —Чого ж вернулась зновуТи в мій журливий край? — Хоч літо там і сяє,Любіше тут мені:Така квітчасто-пишнаВкраїна по весні.Така квітчасто-люба,Що й в тім краю-раюВсе бачу я хатинку,Де се гніздечко в’ю.Підсумок Ми є діти українські, хлопці і дівчата, Рідний край наш Україна, — Щедра і багата Присягаєм край наш рідний Над усе любити, Рідний народ шанувати і для нього жити.