Кіт у чоботях Художник Клеопа Марина

Шарль Перо

Було у мірошника троє синів, і залишив він їм, умираючи, тільки млин, віслюка і кота. Поділили брати між собою батьківське добро. Старшому млин дістався. Середньому - віслюк. А молодшому довелося кота взяти. Засмутився бідолашний, одержавши таку жалюгідну спадщину.

Кіт побачив його смуток і каже так спокійно, розважливо: ● Не сумуй, хазяїне. Дай мені мішок і пару чобіт, і побачиш, що не все так погано. Нічого було робити хазяїнові, виконав він прохання кота. Тільки-но отримав кіт все, що замовляв, жваво взувся, кинув у мішок капустину та попрямував до заповідного лісу, де водилося безліч кроликів.

Розтягнувся кіт на траві, прикинувся мертвим і почав чекати, коли який-небудь недосвідчений кролик залізе в мішок, щоб поласувати капустою. Довго чекати не довелося: от якийсь молоденький довірливий кролик побачив ласощі і стрибнув у мішок.

Недовго думаючи, кіт затягнув зашморг і, задоволений такою здобиччю, вирушив до палацу на прийом до короля. Завели кота у королівські покої, той шанобливо вклонився Його Величності і сказав: ● Повелителю, ось кролик з лісів маркіза Де Карабаса (це ім'я він вигадав для свого хазяїна). Мій пан наказав мені віднести вам цей скромний подарунок. ● Подякуй своєму панові, - відказав король, - і скажи йому, що він мене дуже потішив.

Кілька днів потому пішов кіт у поле і там, сховавшись між колоссям, знову відкрив свій мішок. Цього разу в його пастку потрапили дві куріпки. Він жваво затягнув зашморг і знову поніс їх до короля. Король охоче прийняв і цей подарунок, і наказав дати котові на чай. Так пройшло два чи три місяці. Кіт щоразу приносив для короля дичину, начебто вбиту на полюванні його хазяїном, маркізом Де Карабасом.

Якось кіт дізнався, що король разом зі своєю дочкою, найпрекраснішою принцесою у світі, збирається на прогулянку в кареті. ● Послухай моєї поради, хазяїне, – каже кіт. – Вважай, що щастя у наших руках. Усе, що від тебе треба, це піти на річку і покупатися. Куди саме, я скажу, - каже кіт. - Усе інше я беру на себе. Маркіз Де Карабас слухняно виконав настанови кота. І в той час, як він купався, на берег річки виїхала королівська карета. Кіт чимдуж кинувся назустріч королівському екіпажу і щосили закричав: - Сюди, сюди! Допоможіть! Маркіз Де Карабас тоне!

Цей лемент, як і передбачалося, почув король. Він відчинив дверцята карети і побачив кота, що стільки разів приносив йому різноманітні подарунки, й одразу ж наказав своїй варті врятувати маркіза Де Карабаса. Поки бідного маркіза витягли з води, кіт вигадав історію про те, що під час купання у його пана злодії начебто вкрали увесь одяг. (Насправді хитрун власними лапами сховав хазяйське вбрання під великим каменем.) Тож король наказав своїм придворним негайно принести з королівського гардероба один з кращих костюмів.

Одяг виявився в міру. Маркіз і без того був хлопцем, хоч куди – і вродливий, і статний, а в королівських шатах, звісно, став ще кращим. Глянула на нього королівська дочка, а маркіз Де Карабас у відповідь ніжно і шанобливо усміхнувся, і закохалася в нього до нестями. Батькові також сподобався молодий маркіз. Король був з ним дуже привітним і запросив прогулятися з ними в кареті. Кіт був у захваті від того, що все вдалося, і весело побіг поперед каретою.

Незабаром він прибіг до воріт прекрасного палацу. У ньому жив дуже заможний велетень-людожер. Ніхто на світі ніколи не бачив багатшого велетня. Прокрався кіт у замок до велетня і каже йому: ● Мене запевняли, що ви вмієте перетворюватися на будь-якого звіра. Ну, наприклад, ви нібито можете перетворитися на лева чи слона... ● Можу! - відповів велетень.

- А ще мене запевняли, - сказав кіт, - що ви так само вправно перетворюєтеся у найдрібніших тварин. Ну, наприклад, на пацюка і навіть мишку... Мені здається, що це просто неможливо!- Он як! Неможливо? - обурився велетень. - А ну, дивися!І тієї ж миті перетворився на мишу. Мишка забігала по підлозі, а кіт накинувся на неї та й проковтнув.

Тим часом король, проїжджаючи мимо прекрасного замку, забажав оглянути його.Кіт почув, як гримлять на розвідному мосту колеса королівської карети, і, вибігши назустріч, промовив:- Ваша Величносте, ласкаво просимо до замку маркіза Де Карабаса!- О, маркізе! - вигукнув король. – То це ваш замок? Я не бачив нічого кращого за цей палац!

Король був у захваті від маєтків маркіза Де Карабаса, зрештою, так само, як і принцеса від самого маркіза.- Маркізе, можливо ви хочете стати моїм зятем, - спитав король, - я згоден. Маркіз шанобливо вклонився королю, подякував і того ж дня одружився з принцесою. А кіт став знатним вельможею і з того часу на мишей полював виключно заради задоволення.

КІНЕЦЬ