1

2

Тарас Коковський

Світлій пам’яті дружини Надії

(1959-2014)

ВІРШІ ДЛЯ ТЕБЕ

2016

3

НЕЗБАГНЕННЕ

***

Лише одна-однісінька

людина

іде з життя,

і неповторний світ,

котрий вмістить

не здатна

домовина,

щезає

в позамежжі

днів і літ…

2 липня 2014

4

ТАКИЙ ЖАЛЬ, ТАКИЙ ЩЕМ

* * *

Такий жаль, такий щем, така туга,

Такий смуток у серці і біль –

Бо нема вже дружини і друга,

І розради нема у журбі.

Замела вже стежки хуртовина,

Снігом спомини вкрила зима,

Й невблаганно, невтішно, нестримно

Запевняє – її вже нема…

Вже нема і ніколи не буде

Ні обіймів, ні слів, ні очей…

Тільки ти ще ввижаєшся всюди

У безсонні самотніх ночей…

Я крізь сльози дивлюся на небо –

Там десь зіронька сяє твоя,

Не сумуй, моя люба, не треба –

Ми зустрінемось знов – ти і я.

4 лютого 2014

5

А СЕРЦЕ ДОСІ КРАЄТЬСЯ

***

А серце досі крається й болить,

І невигойний біль той не вщухає,

І жодних ліків від жалю немає,

І смуток не щезає ні на мить...

А люди - ті ж, і все довкола - те ж,

Знов у саду цвітуть весняні квіти,

Та тільки ти у сад той не прийдеш,

Весні й онукам не будеш радіти...

Мені казали: стихне, відболить,

Потрібен час, і треба жити далі...

Але куди подітись від печалі

Й журби, що не щезає ні на мить...

1 квітня 2014

6

БЕЗ ТЕБЕ…

***

Без тебе родинне гніздо

Трансформується в «хлопське житло»…

Помітно у домі щезає присутність

Дружини і жінки.

Немає звичайних дрібничок,

У спальні, кімнаті і кухні,

Що поспіхом ти залишала,

Як йшла на роботу.

І так неймовірно давно

Щоранку відсутній вже запах

Улюблених твоїх парфумів,

І цокання твоїх підборів

Не будить вже вранішню тишу.

Ще досі ввижається постать

Твоя перед дзеркалом в платті,

Розчісуєш гарне волосся:

«Ну, як тобі я, може бути?»…

………………………………..

Яке невимовне сирітство

Торкнулося кожної речі,

Як дотик самотності швидко

Все змінює, й так невблаганно

Так, – прибрано, чисто, охайно,

І вчасно политі вазони,

Є все, не бракує нічого,

Немає (боюсь цього слова) –

Тебе, моя мила, тебе…

3 квітня 2014

7

ОСТАННІ ДНІ...

* * *

Вже відміряні дні останні…

Кілька вдячних літ промайнули,

Сподівань і надій на краще,

А надія одна –

На Бога.

Ти лежала сама в кімнаті

І чекала першого снігу,

Відхилити просила штори

І поставити поруч квіти.

І сумні, розгублені очі

Так вимолювали життя,

Так благали: я жити хочу,

А не йти від вас

Без вороття…

Не кажи нічого – я знаю,

Краще трохи помовчмо разом,

Ледве теплі воскові пальці

Зігріваю в своїх долонях,

Але їх так нестримно студить

Мармуровий, безжальний холод.

Боїмось наближення ночі,

Кожен день став таким жаданим! –

Подорожник від мук і болю,

Майже як Псалом двадцять третій…

«Допровадь мене, милий Боже,

До пасовищ Твоїх зелених,

До джерел Твоїх життєдайних,

Де нема ані зла, ні горя,

І врятуй мою грішну душу!»

Я втішаю Тебе Писанням,

Причащаю Господнім Словом,

Запевняю у Божій ласці

І кажу, що Спаситель поруч,

Що соромитись сліз не треба…

А тоді ми плачемо разом

За усім, що було й не буде…

……………………………

«А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі…»

30 квітня 2014

8

21 СЕРПНЯ 2013 РОКУ…

***

Закарбувався

В пам’яті

І в серці

Спекотний серпень,

Погляд неземний…

Коли крилом

Уперше

Ангел смерті

Твого плеча

Торкнувся…

Боже мій!

Я бачив,

Як згасало

Серед літа

Твоє життя,

І догорав вогонь

В твоїх очах…

І світ,

Що звик радіти,

Умить принишк…

І збочив осторонь…

5 травня 2014

9

КВИТКИ В МИНУЛЕ…

***

Твої речі у шафі

Сумують щодня за тобою…

У кишенях пальто

Я знаходжу в минуле

Квитки…

В те далеке «колись»,

Де ще радість

Не звиклась з журбою,

Де ще ми молоді

Й кожен ранок

Щасливий такий,

А навколо весна

Знову трунку

Напитися просить,

Котрим вечір щодня

Напуває травневі сади,

І шепочуть серця –

Ще не досить,

Не досить,

Не досить,

Зачекай ще хоч мить,

І не йди,

Я благаю –

Не йди…

5 травня 2014

10

ОНУКОВІ ТИМОФІЮ

***

Прилітав за хлібчиком горобчик,

Не боявся, майже їв з руки…

У садочку перші кроки хлопчик

Наш робив – щасливенький такий.

Посміхався сонячно і щиро,

З оченяток лилося тепло,

Огортало спокоєм і миром,

І душі так затишно було…

А весна тулилася до серця,

Щоби ці травневі, ясні дні

Серед сьогодення круговерті

Пам’ятались довго ще мені…

8 травня 2014

11

ДЕСЬ ПОЇХАВ ТОЙ ЧАС…

***

Все здається – ти вийдеш із хати,

Посміхнешся з порога мені,

Будеш внука в саду колисати,

І співатимеш ніжно пісні,

Нову книжку покажеш Максиму,

Зачаруєш казками Тимка

Про Телесика, Коцького, зиму,

І солом’яного бичка…

Підійдеш до вишневої гілки,

Приголубиш рукою квітки,

Що над ними вже трудиться пчілка,

І оглянеш усі закутки…

Милуватимеш радісним сміхом

Незабутнім, немов зорепад…

=======================

Так далеко десь час той поїхав,

І ніколи не верне назад.

Та лиш серце і досі не втямить,

Чом замовкли казки і вірші,

Чом нема вже бабусі і мами

Й так незатишно стало душі…

15 травня 2014

12

Я РАНІШЕ НЕ ЗНАВ

***

Я раніше

Не знав,

Що це –

Жити минулим,

Повертатись

Щодня

До колишніх

Подій,

До усього,

Що з нами

Відбулось

І було,

Відцвіло

І спливло,

Як листки

По воді…

15 травня 2014

13

***

Ти ще досі присутня незримо,

Наче вийшла на деякий час,

А душа під крільми херувима

Вже назавжди покинула нас…

Так сумуємо ми за тобою,

Розповісти – не вистачить слів…

Там немає ні смутку, ні болю,

Де Спаситель тебе перевів,

Допровадив на тихую воду,

Твоя чаша – то надмір пиття,

Той, Хто вмерти за тебе дав згоду,

Дарував тобі вічне життя.

22 травня 2014

14

ВІД ВІЧНОСТІ ДО ВІЧНОСТІ

***

Мені сьогодні знову плакалось

За тим, що було і нема…

Спливло… Та світові однаково –

Довкола літо чи зима.

Що часом вкрадене – не знайдеш вже,

Минулого не повернеш…

І багатьом, насправді, байдуже –

Живеш ти ще чи не живеш…

Але так ясно зорі світяться –

Для них немає забуття,

Вони від вічності до вічності

Людське окреслюють життя.

23 травня 2014

15

***

Якби ти мала, душе моя крила,

Якби би вміла, вбогая, літать,

То ти б до неба миттю полетіла,

Щоб душу там коханої шукать,

І не вертать…

26 травня 2014

16

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ДРУЖИНИ НАДІЇ (1959-2014)

І ТЕСТЯ ПЕТРА (1933-2014)

***

Цього горя

не зміряєш

кроками,

не об’їдеш,

і не обійдеш…

Завітали ті

гості непрохані –

перейшли

через хату

два похорони,

І змінили усе, –

нас теж…

І таке все

невтішне,

і зболене,

оповите печаллю,

і щем

запевняє,

що плакать

дозволено,

і ми Господа

нашого

молимо,

і ми плачемо,

разом

з дощем…

29 травня 2014

17

ЛЮБІ ДРУЗІ

***

Вже давно пробачив,

Але знову,

Думка ця отруює життя:

Як же так, що дехто

Навіть слова

Смутку не промовив

Й співчуття…

Лиш тоді,

як в горі ми і тузі,

Пізнаємо (нелегкий той час!)

Хто насправді

Просто «любі друзі»,

Хоч так близько

Були коло нас…

1 червня 2014

18

ВІРШІ ДЛЯ ТЕБЕ

***

Ти мене питала:

Де вірші,

Де пісні,

Де музика

Для тебе?

А вони

Пташатами

В душі,

Виростали,

Щоб злетіти

В небо…

3 червня 2014

19

ТИ БУЛА ДОЛЕЮ

***

Ти була

долею

і променем,

вишневим садом

коло хати…

Так важко

повертать

до споминів,

так добре –

спомини ті мати…

3 червня 2014

20

НАДЛОМЛЕНА ГІЛКА

***

Його запитали:

«Ну, як ти без неї живеш?»

А він відповів їм:

«Немовби надломлена гілка,

Чи човен з єдиним веслом,

На якому ти не попливеш

У море відкрите, глибоке…

Хіба там, де мілко…»

12 червня 2014

21

БЕЗ ТЕБЕ

***

Немає спокою

І сну,

Розбите серце

Без любові

Іде щоранку

На війну,

І ладне битися

До крові…

Воно ступає

Босоніж

Наосліп

По вогні і леді,

Щоби приховане

Раніш

У ньому ти

Могла розгледіть.

Так легко

Відповісти «ні»,

Так важко «так»

Чекать щоночі,

Вертать до дому

По війні,

Де жить

Не можеш

І не хочеш

Без тебе…

18 червня 2014

22

КАТАРСИС

***

Мені казали:

серце й душу

лиши в спокої,

не картай…

А я відплакать

просто мушу,

і випить те,

що через край…

Бо ж недаремно

жаль і сльози

Спаситель

кожному дає –

щоб ми

через дощі і грози

життя очистили своє.

25 червня 2014

23

***

Так рано випав

цього року сніг –

Комусь на радість,

а мені на смуток…

Я пригадав, як ти

його чекала

Торік, коли до ліжка

вже прикута

Душею й серцем

линула туди,

Де сосни у весільне

зодягнулись.

А ти собі вбрання

приготувала,

Щоб з ними вже

назавжди попрощатись…

Той перший сніг,

так сталось, -

був останнім

твоїм бажанням,

в зимних вже долонях

Ти грудку снігу,

наче скарб тримала,

І так вустами

жадібно припала

До неї й довго

тамувала спрагу,

А ми крізь сльози

тішились з тобою,

І були ладні

прихилити небо,

Щоб ти, бодай ще раз

нам посміхнулась…

……………………….

Зима так м’яко

стелить пеленами,

І стежку замітає

поміж нами…

24 жовтня 2014

24

***

Ще якихось

півроку тому

Я читав тобі

Незабутній

Двадцять третій

Псалом Давидів,

А недавно читав

твоїй мамі,

І з Матвія

усі блаженства…

Я благав

милосердного Бога

Аби Він покріпив

Марію,

І просив її передати, –

Як бракує

тебе і тата

Нам усім,

що і слів замало…

Нашим душам

Так зимно стало.

За півроку –

Вже третя втрата.

Спорожніла

Батьківська хата…

30 жовтня 2014

25

ДОРОГОЮ ДОДОМУ

***

Дорогою додому

Завжди слухаю

В машині Мареничів

І розмовляю з тобою,

Прошу у тебе поради,

Я кажу тобі:

Їдемо до мами?

Чую, як ти

Наспівуєш

Кожну пісню.

Навмисно надіваю

Окуляри від сонця,

Щоб не було видно

Сліз на очах,

Надто коли минаю,

Отой відтинок,

Де торік

Ми спинились,

Щоб поласувати

Купленим напередодні

Морозивом…

Ти так ніжно

Тулила до себе

Нашого коханого

Кількамісячного онука,

І твоя любов

До цієї крихітки,

До кожного з нас,

До цілого світу,

До життя

Теплим морем

Розливалася аж

До небокраю…

У твоїх очах

Було стільки

Любові і ніжності!

Вірю, що нині

Господь на небесах

Повернув тобі цю любов

сторицею…

30 жовтня 2014

26

СВІТЛИНИ З ТОБОЮ

***

Я досі не можу

Переглядати

Без сліз

Світлини з тобою…

Ось ти маленька

Сама, в колясці,

з мамою у садку,

коло хати…

Такий молодий

і усміхнений тато,

А попереду

Ще стільки

Подій і літ,

Стільки доріг,

І мрій!

Господи, як же швидко

Злетіли ці літа!

Усе життя – неначе

Лише чотири

Пори року –

Весна, літо,

осінь, зима…

Твоє спинилось

На літі…

30 жовтня 2014

27

Твій щоденник За 6-й клас:

27 вересня 1972 року, середа,

запис класного керівника:

«На уроці – рос.літератури

Сміялась, передавала записки…»

13 листопада 1972 року, понеділок:

«На уроці рос.мови кидає записки…»

***

Яке щастя,

Що мама зберегла

Твій шкільний щоденник

За шостий клас…

Кожен день тижня

Заповнений твоєю рукою –

Впізнаю милий серцю

Почерк…

Тобі виповнилось

Лише тринадцять –

Така чудова

І романтична пора

В житті кожної людини!

На сторінці за 27 вересня

запис класного керівника:

«На уроці сміялась,

Передавала записки.

Поведінка незадовільна»…

Напевно вдома

Дісталось від мами? –

Тато був добрим…

Уявив тебе маленькою

Дівчинкою з косичками,

Пустункою, щебетухою,

Моторною непосидою…

Боже, скільки б я віддав,

Щоб повернутись

В той час, той клас

І бодай краєм ока

Поглянути на тебе!

30 жовтня 2014

28

ВДЯЧНІСТЬ

***

Боже, як добре

що в кожного з нас

ти була –

ніжна бабуся,

найкраща дружина

і мама…

Хай тобі там,

де немає ні болю,

ні зла,

щедро любов’ю

віддячить Спаситель

так само…

15 листопада 2014

29

POST SCRIPTUM…

***

Коли ті, кого любиш, згасають у розквіті сил

То приходить прозріння: як мало минуле ти знав,

І як мало любив, і як мало ти перепросив,

Був скупий на слова і подяку за все, що ти мав…

І далеке минуле тоді сьогоденням стає,

І не можеш забути вже те, що здається забув,

Що немовби приспало у клопотах денних життя

Й щодо нього немає тепер уже жодних табу,

І так само немає до нього уже вороття…

5 лютого 2014