Посвідчення заповіту при свідках. Посвідчення заповіту за участю підписанта (рукоприкладчика)

Заповіт є особливим видом правочинів, які належать до незначної частини правочинів, визначених як безстрокові. У даних правочинах чітко не визначено час переходу права власності на майно до набувачів (спадкоємців), адже дана умова залежить від смерті власника, яку неможливо встановити конкретною датою або строком.

У більшості випадків заповіти складаються на користь рідних або близьких. Тому звичайною є ситуація, коли після смерті спадкодавця родичі, керуючись матеріальними мотивами, намагаються оспорити дані правочини, визнавши їх недійсними.

1. Фізична та соціальна самостійність особи заповідача, не завжди є гарантією того, що «зацікавлені персони» не призначать Вам зустріч в рамках судового процесу. А якщо воля заповідача є «викривленою» в силу об’єктивних обставин: вади зору, слуху, опорно – рухової системи, відчутно похилий вік, тощо, - ризик оспорювання такого юридичного акту є особливо високим. Такого роду ситуація і стане предметом нашого розгляду.

Зазвичай, заінтересовані особи посилаються на укладання правочинів під примусом, у стані неосудності або на несправжність підпису на документах тощо. Справи даної категорії дуже складні для судового розгляду саме тому, що неможливо встановити реальну (справжню) волю відчужувача майна - його вже немає. У цих справах майже завжди в обох сторін немає на руках належних (ст. 58 ЦПК) і беззаперечних доказів, на які можна було б послатися в суді і з певною ймовірністю розраховувати на "виграш справи". І тоді в хід ідуть всі методи: сльози, звинувачення, формальні - несуттєві або механічні, помилки в документах, засвідчених нотаріусом. Нотаріуси в даних справах викликаються як свідки або треті особи, що не заявляють самостійних вимог. У зв'язку з судовою справою нотаріус змушений витрачати свій дорогоцінний час, а на діяльність останнього падає підозра, що шкодить його репутації та потребує витрат часу, змушує його виправдовуватися перед судом, а також громадськістю та колегами.

Отже, "з усіх боків" така ситуація свідчить про недосконалість охорони прав усіх суб'єктів нотаріальних правовідносин, зокрема, виникає необхідність у захисті прав похилих (фізично нездорових) відчужувачів (заповідачів) та нотаріусів.

Так, відчужувачі (заповідачі), особливо похилого віку, опиняються в замкненій ситуації: відступ рідних, вузьке коло спілкування, беззахисність внаслідок похилого віку (іноді навіть неможливість пересування без сторонньої допомоги), наявність цінного майна - все це перетворює їх у потенційних жертв шахраїв.

Нотаріус, у свою чергу, повинен захищати свою честь, гідність та ділову репутацію у зв'язку з посвідченням таких правочинів. Йому треба в багатьох випадках захищатися від безпідставних підозр у пособництві шахраям, але не завжди такі справи пов'язані з необґрунтованими звинуваченнями. Однак сучасна нотаріальна процедура не передбачає можливості відмовити у вчиненні нотаріальної дії особі похилого віку.

Вважа ю , що проблеми можна уникнути за умови використання однієї із законодавчих новел. Так, ч. 1 ст. 1253 ЦК передбачено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Ця диспозитивна норма передбачає можливість посвідчення заповіту при свідках на вимогу або за бажанням відчужувача (заповідача). При цьому нотаріус не може відмовити в цьому праві заповідачу, але у цій нормі не йдеться про те, ким же мають залучатися до участі у посвідченні заповіту свідки.

На сьогодні нотаріуси не вважають, що ця норма надає реальну можливість захисту їх репутації від безпідставних позовів та звинувачень. Деяким нотаріусам дана норма може здатися зайвим "ярмом" у їхній роботі, хоча насправді - це їх "додаткова страхівка", яка у

більшості випадків може у подальшому й не знадобитися, але у разі настання "страхового випадку" нотаріус за її допомогою почуватиме себе у "безпеці". У разі подання позову про визнання правочину недійсним з причин неосудності відчужувача, несправжності його підпису, написання правочину під тиском та інших причин свідки зможуть спростувати ці підозри.

При посвідченні заповіту нотаріус має роз'яснювати права та обов'язки сторін. Зокрема, він повинен роз'яснити заповідачу його право відповідно до ч. 1 ст. 1253 ЦК запросити свідків. Дана норма однаково захищає заповідача та самого нотаріуса. Останній же для захисту та перестраховки власних прав та для уникнення проблем у майбутньому має пропонувати і пропагувати заповідачу спосіб посвідчення правочинів у присутності свідків.

Після посвідчення правочину свідки набудуть правового статусу "офіційних" свідків відповідно до ст. 63 ЦПК і в разі виникнення сумніву у достовірності посвідченого правочину мають висловити свої спостереження, які вони зробили під час його посвідчення, якщо суд вважатиме за доцільне їх допитати.

Свідки у даному випадку можуть показати, що при посвідченні заповіту заповідач не перебував під примусом, він особисто розписався на документі, а також документ посвідчувався у стані осудності заповідача. Це, як правило, має позбавити сумнівів заінтересованих осіб, а тому остання воля заповідача не буде викривлена після його смерті. Для цього саме заповідачу слід запросити не менше двох осіб. При визначенні осіб, які можуть бути свідками, основними критеріями мають бути: повна цивільна правоздатність та дієздатність, відсутність особистої зацікавленості, безсторонність свідка та фізіологічні можливості виконувати таку функцію. Тому, з урахуванням ст. 9 Закону України "Про нотаріат" можна стверджувати, що свідками не можуть бути працівники нотаріальної контори, а також обмежено дієздатні та недієздатні; неповнолітні до цієї категорії не належать.

Також не менш обгрунтованим критерієм відбору має бути довіра заповідача даним особам, які потім набудуть статусу свідків. У дореволюційний час широко застосовувалося поняття "відома особа", "поважна особа", коли йшлося про запрошення свідків. Зокрема, якщо свідками виступатимуть невідомі у сім'ї або родині люди, то такі свідки викликатимуть додаткову недовіру з боку заінтересованих осіб до посвідчених нотаріусом документів.

Тому дані про свідків обов'язково мають заноситися до посвідчуваних нотаріусом документів (Прізвище, ім’я та по-батькові, дата народження, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків), а також слугуватимуть додатковим доказом законності дій нотаріуса. Це положення при застосуванні його на практиці свідчитиме, що присутні при посвідченні документа особи законно знаходилися в нотаріальній конторі, а не примушували заповідача до посвідчення заповіту. Наприклад, якщо серед друзів заповідача свідки не перебували, то заповіт викликає сумніви на предмет їх відповідності останній волі такої особи. Тому насамперед саме з боку заповідача мають запрошуватися свідки.

У частині 5 ст. 1253 ЦК встановлено, що свідки мають знайомитися зі змістом заповіту, прочитати його вголос і підписатися під ним. Отже, свідки стають ознайомленими зі змістом заповіту і в майбутньому можуть свідчити про зміст заповіту, яким вони його запам'ятали.

У ч. 2 ст. 1253 ЦК зазначено випадки, в яких присутність двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою, випадки посвідчення заповітів іншою посадовою, службовою особою, а також випадки, коли фізичні вади заповідача унеможливлюють його ознайомлення (прочитання) зі змістом заповіту (поганий зір, сліпота).

Наказом МЮУ від 17.03.2015 за №381/5 затверджено Форму посвідчувального напису №47 та №46, що передбачають участь свідків при посвідченні заповіту.

2. Розглянемо, ще однин не менш важливий спосіб подолання труднощів у складанні заповіту.

У випадку, коли фізичні вади заповідача унеможливлювали самостійне підписання ним заповіту, статтею 543 ЦК УРСР 1963 року передбачалося підписання заповіту іншою особою, та не менш цікаво була прописана норма: "...заповіт може підписати інший громадянин", тому траплялося, що нотаріуси могли навіть особам з фізичними вадами відмовляти в цьому праві.

Діючим Цивільним кодексом України введено в дію відсилочну ст. 1247. Загальні вимоги до форми заповіту, у якій зазначено, що Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Ст 207 ЦКУ у цей час зазначає: Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Такого роду буквальне тлумачення законодавцем вищевказаної норми, знайшло своє відображення у Наказі МЮУ від 17.03.2015 за №381/5, яким затверджено Форму посвідчувального напису №49-1, що передбачає необхідність додаткового засвідчення справжності підпису на заповіті так званого «Підписанта».

Суб’єктивно вважаю, цю вимогу некоректною з наступних причин:

1. Згідно положень Глави 3. Установлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого Наказом МЮУ від 22.02.2012 за №296/5 (далі - Порядку), у разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати правочин і заяву або інший документ підписує інша фізична особа, нотаріус лише установлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

З урахуванням змісту Глави 7. Засвідчення вірності копій документів і витягів з них, засвідчення справжності підписів на документах Порядку, нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону і які не мають характеру правочинів та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Тому, на заповіт, як односторонній парвочин поширюються вищевказані положення в повній мірі.

Для підписанта передбачено лише одну вимогу – ним може бути фізична особа. Вважаю, що з метою додаткового цивільно – правового захисту вимоги, передбачені для свідків, вправі застосованими бути і у даній ситуації.

У Наказі МЮУ від 17.03.2015 за №381/5, яким затверджено Форму посвідчувального напису №49 на заповіті від імені особи, що не може самостійно власноручно підписатись, у якості обов’язкових залучено свідків, однак якщо особа вільно ознайомлюється із змістом документа і труднощі виникають лише на стадії проставлення підпису, їх участь є добровільним, а не обов’язковим фактором.

3. Непоодинокими бувають випадки, коли неможливість особи прочитати заповіт та підписати його, поєднується із вадами опорно – рухової системи, та, як наслідок, необхідністю виїзду за межі нотаріальної контори. Варто звертати детальну увагу факту виїзду та ретельно реєструвати факти виїзду до заповідача та повернення, адже, здавалося б незначні процесуальні помилки, можуть стати причиною оскарження заповіту у суді.

Законодавство про нотаріат не розмежовує питання здійснення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів в приміщенні нотаріальної контори і поза приміщенням нотаріальної контори. Зазначено, що нотаріальні дії, як правило, вчиняються в приміщенні нотаріальної контори. Якщо нотаріальні дії вчиняються поза приміщенням нотаріальної контори то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується адреса місця здійснення нотаріальної дії.

Підставою для вчинення заповіту поза приміщенням нотаріальної контори є не тільки бажання заповідача зробити розпорядження на випадок своєї смерті, не виходячи зі свого будинку чи іншого приміщення, але і наявність відповідних причин, які не дозволяють заповідачеві особисто з'явитися в нотаріальну контору.

Безсумнівно, що частіше за все хвороба не дозволяє заповідачеві звернутися до нотаріуса особисто, прийшовши в нотаріальну контору. Також причиною посвідчення заповіту поза приміщенням нотаріальної контори може бути знаходження заповідача в місцях позбавлення волі, в лікарні, будинках престарілих та інших подібних місцях.

Коло осіб, які мають право запросити нотаріуса для посвідчення заповіту за місцем проживання заповідача, або за місцем його знаходження, також не обмежений. Це можуть бути як самі заповідачі, які викладають своє прохання письмово, по телефону, так і будь-які інші особи.

Письмові заяви громадян з проханням посвідчити заповіт поза приміщенням нотаріальної контори реєструються нотаріусом в журналі реєстрації вхідних документів та в журнал обліку викликів нотаріуса.

Необхідність реєстрації даних про осіб, що запрошують нотаріуса додому або за місцем знаходження заповідача полягає в тому, щоб уникнути непорозумінь у випадку, якщо до одного й того ж заповідачеві запрошують різні особи, а також з метою безпеки нотаріуса. Дані відомості будуть незайвими і в разі участі нотаріуса в судовому процесі з оскарження дійсності заповіту. Маючи такий журнал, легше простежити всі строки виїзду і належним чином спланувати свою роботу.

Після отримання інформації про необхідність виїзду до певної особи для засвідчення заповіту, позначення терміну для виїзду, а також, після того як нотаріус визначить, що виїзд дійсно необхідний в даній ситуації, йому ще належить визначити волю і волевиявлення громадянина, який бажає зробити заповіт.

Способи волевиявлення громадянина можуть бути самими різними, тобто він може:

- подзвонити по телефону і запросити нотаріуса для складання та посвідчення від його імені заповіту за місцем його проживання або за місцем його знаходження в даний момент

часу, а також передати таке прохання через друзів, сусідів, родичів, соціальних працівників, у тому числі через осіб, на чию користь він має намір зробити заповіт;

- вислати на адресу нотаріуса або передати лист, у тому числі у формі заяви з проханням скласти і засвідчити заповіт поза приміщенням нотаріальної контори, із зазначенням причин, з яких він не може цього зробити в приміщенні нотаріальної контори;

- повідомити на адресу нотаріуса по електронній пошті або використовуючи факсимільний зв'язок про своє бажання скласти заповіт поза приміщенням нотаріальної контори;

Такі способи не розходяться із загальними поняттями про волевиявлення до вчинення заповіту як одностороннього правочину.

Передбачаються наступні варіанти вирішення питання про складання проекту заповіту:

перше, проект заповіту може бути складений нотаріусом безпосередньо на місці, де він буде посвідчуватись, використовуючи при цьому технічні засоби - комп'ютер, в тому числі ноутбук, а також принтер;

друге, йому необхідно спочатку виїхати за місцем знаходження громадянина, який побажав скласти заповіт, для особистої бесіди, і вже на підставі отриманої від заповідача інформації скласти необхідний проект заповіту. І тільки при повторному виїзді посвідчити такий заповіт з дотриманням усіх вимог.

По приїзду на місце, нотаріус повинен пред'явити заповідачеві проект заповіту, довідатися -чи саме цей проект мав на увазі заповідач. Після чого заповідач читає сам у присутності нотаріуса проект (або,у разі необхідності, зачитують свідки та нотаріус), представлений нотаріусом. Після схвалення заповідачем прочитаного документа і роз'яснення йому нотаріусом статей, зазначених в заповіті, заповідач підписує обидва примірники заповіту в присутності нотаріуса власноруч, далі нотаріус підписує заповіт, заносить дані про посвідчення заповіту до реєстру для реєстрації нотаріальних дій, заповідач розписується в графі 7 реєстру та отримує свій примірник заповіту.

Слід мати на увазі, що повторний виклик не є гарантією того, що волевиявлення заповідача не може бути змінено.

Бесіда з заповідачем при першому виїзді - це з'ясування його волевиявлення, у результаті чого готується проект заповіту. Аналогічний запис має бути зроблений в журналі реєстрації викликів нотаріусів. Після бесіди з заповідачем нотаріус повертається в нотаріальну контору, де технічно готується текст заповіту.

З готовим проектом нотаріус повертається до заповідача, де заповіт в зазначеному вище порядку прочитується ним (якщо він не взмозі, у обов’язковому порядку долучаються свідки).

Запис про другий виїзд заноситься до реєстру для реєстрації нотаріальних дій та в журнал реєстрації викликів нотаріуса.

Вся процедура оформлення заповіту, як в приміщенні нотаріальної контори, так і поза приміщенням нотаріальної контори повинна проводитися з дотриманням таємниці посвідчення заповіту і з ретельним з'ясуванням волі заповідача. Якщо поза приміщенням нотаріальної контори неможливо забезпечити посвідчення заповіту з дотриманням таємниці посвідчення заповіту, наприклад: в лікарняній палаті знаходиться кілька хворих, які не можуть або не бажають вийти з палати, і з заповідачем не можна переговорити один на один, в такому випадку в посвідченні заповіту рекомендується відмовити.

Нажаль, не рідко, сама форма заповіту, що передбачає участь додаткових суб’єктів (підписанта – рукоприкладчика, свідків, тощо) стає предметом оскарження у суді, як така, що ставить під сумнів безумовну волю заповідача.

Варто зазначити, якщо поведінка заповідача ставить під сумнів Вашу упевненість у його осудності, Ви вправі витребувати довідку, за результатом медичної експертизи, яка стане беззаперечним джером доказів у рамках судового процесу.

Підготувала: Приватний нотаріус Шаргородського нотаріального округу Вихрущ Марія Василівна