Церква та спорт

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №3 (81) травень−серпень 20071

У цьому номері:У цьому номері:

Видається за благословеннямВидається за благословеннямВидається за благословеннямВидається за благословеннямВидається за благословеннямректорату Львівської Духовноїректорату Львівської Духовноїректорату Львівської Духовноїректорату Львівської Духовноїректорату Львівської ДуховноїСемінарії Святого ДухаСемінарії Святого ДухаСемінарії Святого ДухаСемінарії Святого ДухаСемінарії Святого Духа

Реєстраційне свідоцтво

ЛВ 300 від 1996 р. Б.

Виходить з березня 1996 р. Б.

Редактор:Володимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир Чупрін

Заступник редактора:Олег ОвсяникОлег ОвсяникОлег ОвсяникОлег ОвсяникОлег Овсяник

Літературний редактор:Ольга БарабашОльга БарабашОльга БарабашОльга БарабашОльга Барабаш

Комп’ютерна версткаі набір:Остап ГОстап ГОстап ГОстап ГОстап Гнатівнатівнатівнатівнатів

Ігор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’як

Дизайн обкладинкиі фотографія:Михайло ГМихайло ГМихайло ГМихайло ГМихайло Гуцулякуцулякуцулякуцулякуцуляк

Відповідальний за друкі розповсюдження:Михайло СемчишинМихайло СемчишинМихайло СемчишинМихайло СемчишинМихайло Семчишин

Цензор:о. Володимир Крушельницькийо. Володимир Крушельницькийо. Володимир Крушельницькийо. Володимир Крушельницькийо. Володимир Крушельницький

Адреса:Адреса:Адреса:Адреса:Адреса:

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа,

вул. Хуторівка, 35,

м. Львів, Україна, 79070

тел./факс: (032) 244;93;59

e;mail: [email protected]

http://magazine.lds.lvivhttp://magazine.lds.lvivhttp://magazine.lds.lvivhttp://magazine.lds.lvivhttp://magazine.lds.lviv.ua/.ua/.ua/.ua/.ua/

Р/р: 26001301410964 ЗКПО 13839856

МФО 325633 ЛУБАИ ПІБ

Редакція має право редагуватита скорочувати подані матеріяли.Рукописи не повертаютьсята не рецензуються.

Часопис спирається на “Український

правопис. Проєкт найновішої редакції”

Інституту української мови НАН

України, 1999.

При передруці посилання на «ПізнайПри передруці посилання на «ПізнайПри передруці посилання на «ПізнайПри передруці посилання на «ПізнайПри передруці посилання на «Пізнай

Правду» обов’язкове.Правду» обов’язкове.Правду» обов’язкове.Правду» обов’язкове.Правду» обов’язкове.

© © © © © «Пізнай Правду», 2007.«Пізнай Правду», 2007.«Пізнай Правду», 2007.«Пізнай Правду», 2007.«Пізнай Правду», 2007.

№3(81)травень−серпень 2007

Тема

В здоровому тілі – здоровий дух . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

Відповідальність зірок спорту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Спорт і Іван Павло ІІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Думки про спорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

Сповідь каратиста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

Простір спілкування

Церква і спорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

Отці;футболісти. . .?! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Спорт на парохії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Дорога спасіння

Життя – це не “вчора” і не “завтра”,

життя – це тепер! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

Евтаназія – одна з моральних проблем суспільства . . . 16

Крок у прірву любови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Христос – взірець молитви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Полеміка

Українське виховання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Що Ви знаєте про мормонів? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Літургійне богослов’я

Богослов’я ікони Зіслання Святого Духа . . . . . . . . . . . . . 23

Коліноприклонні молитви в контексті празника

світлої П’ятдесятниці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

Сторінками історії

Греко;Католицька Церква в Словаччині . . . . . . . . . . . . . . 26

Це цікаво

Цікавинки з історії про спорт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

Поезія

Vergine bella, che di sol vestita. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

2

В здоровому тілі – здоровий дух

Те м а

Виховання і навчання дітей,приготування їх до майбут;нього життя є одною із

головних цілей нашого суспіль;ства. Основа цього вихованнязароджується в сім’ї. В результатівиходу Церкви з підпілля наУкраїні за останні десятиліттямаємо унікальну можливість длявпровадження християнськоговиховання і навчання дітей як усім’ї, так і в системі церковнихнавчальних закладів, насамперед урамках недільних шкіл, а також устворюваних гімназіях та ліцеях. Вцьому процесі виховання потріб;но відродити престиж спорту всуспільстві: очистити його відусіляких зловживань та обгрун;тувати поважною теоретично;філософською базою. Спортповинен бути для суспільства нелише оздоровчим і виховнимфактором; він має акумулювати всобі морально;етичні та сві;тоглядні цінності, мусить статиуніверсальним засобом гармоні;зації людини, її духовного йтілесного самовдосконалення,сприяти реалізації отриманих відБога можливостей – духовних,інтелектуальних і тілесних. Всучасному світі є великі мо;жливості для впровадження різнихзаходів, спрямованих на під;несення культури спорту. Перспек;тивним видається практикуватиспорт і фізичну культуру вмолодіжних церковних органі;заціях, монаших згромадженнях.

Формування в цих закладахвисокоосвічених провідниківмолоді, які б мали відповіднийрівень ще й спортивної під;готовки, допоможе цим структурамшвидше налагодити контакти змолодими людьми та впливати наних власним позитивним при;кладом. Скажімо, у країнах ЗаходуЦерква та її структури це належновраховують, священики висту;пають навіть на міжнароднихзмаганнях, окрім того, належнаувага до спорту є в молодіжнихрелігійних організаціях. Згромад;ження будуть плекати спорт;сменів;духівників, які б моглирепрезентувати український спортна міжнародних форумах, іводночас – використовувати свійстатус духівника і популярногоспортсмена в роботі з молоддю.Нині, на жаль, такі традиціїзатратилися. Якщо не враховуватиучасти спортсменів на святах знагоди подій, так чи инакшепов’язаних із християнством, тоспівпраця між Церквою таспортивними організаціями єрадше винятком. Маємо, однак,поодинокі приклади такої спів;праці. Зокрема, при храмі ПокровуПресвятої Богородиці УГКЦ уЛьвові під час літніх канікулпостійно діють табори для дітейвід 7 до 18 років, де проводятьсяігри, мандрівки, заняття фі;зичними вправами. Тут успішнофункціонує спортивний клуб„Покрова”, який згуртовує дітей та

молодь із навколишніх шкіл. Уклубі працюють професійнітренери з футболу, настільноготенісу, більярду. Церковнафутбольна команда юнаків береучасть в обласних змаганнях. СК„Покрова” допомагає кафедрафутболу Львівського державногоінституту фізичної культури,надаючи стадіон для тренувань такалендарних ігор. Регулярнопроводяться змагання з на;стільного тенісу, шахів, більярду.Серед знаних особистостей, яківідзначалися своїми спортивнимиздібностями, можна згадати ПапуПія XI, попередника Папи Пія XII,який був відомим альпіністом;монаха;францисканця ДжіноБартелі – багаторазовогопереможця „Тур де Франс”. Якбачимо, немає жодних світо;глядних чи богословських пере;шкод для тісної співпраці христи;янських Церков в Україні зіспортом.

З історії Церкви відомо, що вперші віки християнства один ізучителів Церкви КлиментОлександрійський, проповідуючи вОлександрійському ораторськомуучилищі, говорив про користьзаняття гімнастикою чоловікам, якіготуються до Тайни Хрещення.Оскільки людина потребуєповноцінного і гармонійногорозвитку, то разом із духовністюнеобхідно покращувати і тілеснийстан.

У сучасному світіспорт займає вагомемісце. З одного боку,він є необхіднимзасобом і методомф і з и ч н о г овиховання, з иншого– самостійною фор;мою сучасної су;спільної культури.Особливо це сто;сується т.зв. вели;кого, професійногоспорту, який доситьлегко увійшов ужиття сучасного

В здоровому тілі – здоровий дух


суспільства. Підкреслюючи позитивніаспекти спорту (розвиває працездат;ність, тренує волю, формує красу рухів,гартує у дисципліні і порядку і т.д.),необхідно зупинитись на його не;гативних моментах. Сюди належать івисокі психо;фізичні навантаженняспортсмена, які знесилюють організм, ікрайня комерціялізація великого спорту,яка перетворює спортсмена у товар; іпостійне відмежування професійногоспортсмена від своїх сімейних обо;в’язків; і занадто високі гонорари, якісприяють появі грошолюбства; і буттякумиром для мільйонів уболівальників,що стимулює розвиток гордині. Вели;чезні фізичні навантаження постійновимагають від спортсмена повноїмобілізації всіх сил організму, не залишаючидостатньо часу для духовного збагачення вхристиянському розумінні цього слова. Крім того,заняття великим спортом багаті на тілесні травми, якіможуть становити серйозну небезпеку для здоров’я. Аце є недопустимим з точки зору Церкви, яка розглядаєздоров’я людини як Божий дар, яким не можналегковажити (Мт. 25,14;30).

Необхідно також зупинитись на такій негативнійознаці сучасного спорту, як його комерціялізація івидовищність. Особи „великого спорту” змушенівиснажливо, на межі можливостей людськогоорганізму, відробляти свої високі гонорари увласників спортивних клубів. Навколо великогоспорту завжди „крутяться” різні фінансові справи, якіроблять все можливе для того, щоб привернути увагувболівальників. Це всілякими способами культи;вується і використовується як для реклами і продажутоварів, так і для політичних цілей. Саме томупотрібна зосередженість із боку держави ісуспільства, щоб здійснювати контроль надпрофесійним спортом, вплив якого на численні масилюдей все більше набуває політичних ознак, коливідомі спортсмени чи команди надають політичнупідтримку певному громадському діячеві чи партії навиборах. Як правило, ця підтримка вимушена і прямопов’язана із фінансовими нагородами.

Таким чином, спорт треба вміло поєднувати ізведенням повноцінного християнського життя.Заняття фізкультурою є дуже корисними, аленайкраще, щоб у християнській сім’ї цим займалисьіз дитиною самі батьки, які не повинні перекладатисправу виховання своїх дітей на инших людей. Такожбатьки повинні контролювати дії школи, щобуникнути негативного впливу на душі дітей, якізаймаються спортом. Необхідно, щоб спортивнізаняття дитини відбувалися у гарній атмосфері іслужили виникненню необхідних фізичних якостейі тілесного здоров’я для успішної підготовки дотрудової, військової і суспільної діяльности.

Х. Гюрінг, Президент Європейського союзухристиянських спортивних організацій, сказав: “Богдобре знає, що наша боротьба за непорочне життяприречена на поразку. Він узяв цю боротьбу на Себе.Ніхто і ніколи не боровся так наполегливо, як Він занас. Розіп’ятий на хресті, Ісус переніс одну знайтрагічніших смертей. Він зробив це зарадилюбови до нас. Те, що могло здатися поразкою,виявилося остаточною перемогою для всіх нас: битваз гріхом виграна! І що найнеймовірніше – Ісус зробивце все для нас, навіть не чекаючи на наше прохання!Навіть якщо в Ісуса є все необхідне для нас, Він ненав’язує себе. Однак якщо ви свідомо запросите Йогодо свого життя, Він стане вашим непереможнимпартнером. Ви не позбудетесь усіх проблем і турбот,проте боротьба пліч;о;пліч з Ним стане для васрадістю. Ісус очистить ваше минуле і спрямує вашетеперішнє і майбутнє. Він, який знає ваші сильні йслабкі риси краще, аніж будь;хто инший, підтримаєвас і допоможе розвиватися на повну силу. Він –найкращий тренер, який найповніше розкриє усіваші можливості! Той, хто піде за Ісусом, побачить, якзмінюються його плани, цілі, зацікавлення. Змінибудуть настільки глибокими, що Біблія називає це„новим народженням”. Чи розумно нехтувати такоюможливістю? Будучи спортсменом, ви звиклиприймати відповідальні рішення. Тепер ви стоїтеперед Богом і тримаєте власну долю в своїх руках.Якщо ви наважитеся вийти на старт, це будепереломним моментом у вашому житті! Як цездійснити на практиці? Через молитву. Молитва – церозмова з Богом. У ній важливі не точніформулювання, а чесність і щирість нашого серця. Япроказав свою молитву в той момент, коли вирішивіти за Ісусом. Ця мить стала найсвітлішою в моємужитті!”

Іван ГЛОВАІван ГЛОВАІван ГЛОВАІван ГЛОВАІван ГЛОВА

4

Відповідальністьзірок спорту

Церква завжди бере активну участь івисловлює власну позицію щодопевних подій чи заходів, які відбуваються

в житті сучасної людини. Не винятком є і сучасніспортивні події, які у наші дні збирають тисячілюдей. Один відомий чоловік сучасности сказав,що це в певному сенсі парадокс, адже щобвідвідати хоча б один футбольний матч, требазаплатити шалені гроші, тоді як в той час церквистоять порожні й при тому за вхід туди не требаплатити жодної копійки.

Справді, коли по телевізору транслюють цікавийфутбольний матч чи бій з участю одного з братівКличків, ми часто забуваємо про все на світі, а щечастіше така активна форма вболіванняприводить до курйозних моментів. Забуваємовласні проблеми, сірі будні й з головою втікаємоу світ гострих емоцій і доброї дози адреналіну.Опісля витрачаємо добрий шмат часу на власнікоментарі та аналізи, на хвилинку чуємосясправжніми спеціялістами і тренерами, й. . . такминає тиждень нашого життя.

Окрім цього великий спорт має і инший бік

медалі. Багато спортивних зірок „втрачають”власне життя, живучи постійно перед об’єк;тивами теле; і фотокамер. Вони стають зразкамидля наслідування; тисячі молодих людей хочутьбути такими, як вони. А „зірки” . . . часто не маютьчасу на себе і свої сім’ї.

В таких ситуаціях на допомогу одним і другимприходить Церква. Можливо, мало хто знає, щоАпостольський Престол приділяє велику увагу іспорту як суспільному явищеві, й спортсменам, ітій великій кількості вболівальників, які замежами стадіонів знову є чоловіками, батьками,синами. Ще у 2004 році перед Олімпійськимиіграми в Афінах з ініціятиви покійного ПапиІвана Павла ІІ при Римській курії у справахмирян була створена філія «Церква і спорт» задляприсутности Церкви в справах світового спорту.«Церква і спорт» найбільше розвинула своюдіяльність на Мундіалі в Німеччині 2006 р.

Як не дивно, Церква має багато чого сказати вспортивному світі, а особливо у футбольному, бо,принаймні, одна ФІФА об’єднує довкола себебільше країн, ніж ООН. І тому цей Мундіальзосередив на собі всю світову увагу. Під часфутбольних матчів нерідко приходило відчуття,що це час, коли Земля крутиться не довкола своєїосі, а довкола футбольного м’яча.

Отож, перше на чому зосередила свою увагу«Церква і спорт», – це футбол як такий. Справді,це велика і захоплююча гра, яка пробуджуєспортивні пристрасті й одночасно допомагає«встановити взаємовідносини між усімасуспільними класами, націями та расами», як ценаголошується у «Gaudium et Spes», «Gaudium et Spes», «Gaudium et Spes», «Gaudium et Spes», «Gaudium et Spes», № 61. Спорт –це розвага, а отже щось, що притаманне длялюдини і її природи. Дивлячись із цієї позиції,можна сказати, що футбол служить людині.

Але будь;яка гра втрачає своє „лице”, коли наполі боротьби принижується гідність противникачи фанати поза межами поля стають рабами цієїрозваги. Футбол – це чи не перша школа нашоїлюдяности, адже заанґажовує всі можливі країни,які в реальному житті не можуть дійти допорозуміння. Через спорт ми виявляємо повагу ірозуміння инших, створюючи здоровуатмосферу спілкування на спортивних полях іпоза ними. Тому спорт повинен завжди матипедагогічний характер, а тим більше футбол і ще


Спорт і ІванПавло ІІ

“Правильне здобуття результатів успорті має досягатися черезрозвинення у собі чесноттерпеливости і жертви; часто цевимагає сильного командного духу,ставлення з повагою до инших,сприйняття їхніх якостей, чесности ісправедливости у змаганнях талюдяности в пізнанні їхніх недоліків. Увсіх видах спорту, особливо тих, які єслабшої форми, у протистоянні сліднавчитися співрадіти перемозі інадалі перебувати у дружніхвідносинах, без тіни зависти іворожнечі. Граючи у спортивні ігри,християни мають розвивати ідопомагати иншим розкрити таківажливі чесноти – мужність, спокій,розсудливість і справедливість.”

Іван Павло II

25 Міжнародний день туризму

“Спорт і культура: дві вагомі сили для порозуміння,

культури і взаємовідносин між країнами.”

27 вересня 2004 р.

Спорт дарує ідеальну можливість для діалогу ірозуміння між людьми заради побудови такогобажаного нами суспільства любови”, – сказав

одного разу Іван Павло ІІ.

В сучасному світі, де панує ненависть і незмірнозростає егоїзм, це твердження виглядає більш якпобажання, аніж реальність.

Спортсмени дарують людям унікальну можливістьвідкласти набік всі розбіжності, кожну невагомурізницю, що часто стає перепоною для розуміння,толеранції і співпраці. Ця можливість – це спорт, якийне лише пропагує здоровий спосіб життя, але інамагається втілити в життя ці принципи. На жаль,лише одиниці насправді користають з такоїможливости. Наше сприйняття спорту відбувається увикривлених ракурсах і коливається від не;сприйняття до крайнього фанатизму. Це нашареальність і навіть часто еталон сучасногосуспільства.

Але є випадки в історії, де люди, які не бояться статипроти течії і змінити стереотипи, подарували

й на рівні ФІФА чи УЕФА.

Великим прикладом повинні бути гравці, адже наних звернені очі всього світу, на них стараєтьсябути схожою молодь. Тому вони мають від;повідальність, щоб бути хорошим прикладом длянаслідування.

Напередодні Чемпіонату світу з футболу в Італії у1994 р. Папа Іван Павло ІІ сказав футболістам:«Спортсмени з усього світу дивляться на вас.Будьте свідомими вашої відповідальности, нетільки тут на стадіоні, але і поза ним як люди, якіцілим своїм єством мають прагнути статиприкладом для наслідування мільйонам молоді, ане їхніми ідолами. Молодь потребує лідерів, яківідкриті до спілкування з нею, які можуть дати їйвідчуття повноцінности, дисципліни, вартостисправедливости і радости альтруїзму. Вашесвідчення, правильне і щедре, може стимулюватиїї боротися з проблемами з віддачею таентузіазмом».

Ці слова безперечно стосуються не тількифутболістів, але всіх зірок світового спорту івідповідають чи не найбільшій вимозі, якупрезентує спорт у світі: бути точкою опори інавчання для майбутніх поколінь.

ПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавПідготував

Володимир МанькоВолодимир МанькоВолодимир МанькоВолодимир МанькоВолодимир Манько

“

6

людству новий погляд на життя ідали надію та натхнення для щебільших досягнень.

Першим прикладом такої бо;ротьби безперечно є Олімпійськіігри 1936 року, які відбувалися уБерліні в переддень ІІ світовоївійни. Уряд нацистької Німеччиниробив все для підтвердження влас;ної позиції про найчистішу і най;сильнішу расу у світі, й всі буливражені, коли традиційно сильнихнімецьких атлетів залишилидалеко позаду чорношкірі атлети зіСША на чолі з Джесі Овенсом.Сьогодні ми в цих подіях не бачи;мо нічого особливого, адже вжезвикли до переваги чорношкірихспортсменів на бігових доріжкахсвіту. Але тоді це був виклик нелише обраним німцям, але усімлюдям з білим кольором шкіри.Тоді Овенс виграв 4 золоті медалітам, де навіть Гітлер не припускавдумки про инших переможців,крім своїх співвітчизників.

Тому спорт є таким прекрасним –тут завжди є сюрпризи, навітьтоді, коли здається, що вже всевирішене, що инакше і бути неможе.

Минали роки… все менше і меншеспортсмени звертали увагу на те,який вплив має їхня гра на су;спільне життя. Так, вони вико;нували свою роботу і брали за неїнепогані зарплатні, але це булочасто далеким і чимось не;потрібним. Щось важливе прига;дала їм одна людина, яка,

фактично, була далекою від вели;кого спорту, – папа Іван Павло ІІ.Власне йому вдалося поєднати двапоняття, які, здається, не мають усобі нічого спільного, – віру іспорт.

Навіть сьогодні нам важко уявитипапу, який може бути непоганимлижником, футболістом, ковзаня;рем тощо. В останні роки миспостерігали, як папа мужньоборовся зі своєю важкою хво;робою, і зазвичай таким ми йогопам’ятаємо.

Але Івана Павла ІІ можна без;застережно назвати найбільшспортивним понтифіком в історіїРимського престолу. Ще будучимолодим, зростаючи у ріднихВадовіцах у Польщі, Кароль Вой;тила був незамінним голкіпероммісцевої футбольної команди.Партнери в команді називали його«Lolek Goalie», що свідчило пройого майстерність. Під час свогопонтифікату Іван Павло ІІ щедекілька раз одягав футболку підномером «1», але цього разу це булафутболка збірної Польщі, яка в цейчас вирушала на чемпіонат світу зфутболу (США, 1998), а такожфутболка збірної Італії переднаступним мундіалем у 2002р.

Крім футболу у ці роки майбутнійПапа Іван Павло ІІ захоплювавсяиншими видами спорту. Він любивплавання, і часто його бачили наберегах річки Скава у Вадовіцах. Узимовий час разом із ровесникамивін часто грав там у хокей. Дужечасто взимку він міг декілька го;дин пішки підніматися на гору,щоб потім, лише за якихось 10хвилин, спуститися вниз на ли;жах.

Папа Іван Павло ІІ не забув про ціспортивні радості життя і тоді,коли вже посів Петрів престол у1978 р. Під час першого року свогопонтифікату папа будує басейн влітній резиденції Кастель Ган;дольфо (Castel Gandolfo). Протягомперших 15 років понтифікату папаІван Павло ІІ завжди брав маленькіканікули, щоб покататися налижах, поблукати по горах іпоходити по гірських схилах. І цевсе вдавалося йому до 72 років. Алей пізніше папа не покидавактивного способу відпочинку.

Один із його друзів дитинства,Єжи Клюґер (Jerzy Kluger) згадує,що ще влітку 2002 року понтифікплавав у басейні в КастельГандольфо (Castel Gandolfo).

Любов Івана Павла ІІ до спортупродовжувалася у мандрівках.Протягом понтифікату він багатоподорожував по різних країнах,значно більше, ніж будь;якийинший папа. Ми знаємо про йогополум’яні проповіді, про йогосвідчення. Але крім цього ІванПавло ІІ завжди знаходив час, щобзустрітися і поспілкуватися звідомими спортсменами сучасно;сти. Його гостями були МухамедАлі та Ґарлем Ґлобетротерс. Вінобговорював спортивні новини іпитання з головою МОК ХуаномАнтонієм Самаранчою та прези;дентом ІОК Джовані Петруччі.Багато збірних з футболу просилийого благословення перед світо;вими спортивними форумами.

Іван Павло ІІ завжди віддававналежне спорту. І люди, заанґажо;вані в спорті, завжди йшли йомуназустріч. За посередництвом па;пи спортсмени знайшли новустежку у житті. В їхніх серцяхожила віра, яка навчила бути діє;вою. Одним із багатьох випадківхристиянського розуміння і під;тримки спортсменів можна вва;жати і благодійну поміч стайніФеррарі для жертв цунамі в Азіїкілька років тому, яку вониздійснили на прохання папи.

Ще є багато подібних випадків, івсі вони свідчать лише про одне:між нами жила людина, якій вдава;лося неможливе. Між нами живромантик, який вірив у щирість ідоброту кожного людського серця.Між нами жив спортсмен, якийсвоїм життям показав можливостілюдського духу.

Спорт був невід’ємною частиноюжиття Івана Павла ІІ. І світ спортудостойно оцінив його вагомийвклад. В день, коли цілий світ про;щався з Папою, були відкладені всіспортивні заходи в багатьохкраїнах. Це була остання дякатому, хто так багато зробив, тому,хто навчив вірити і жити, тому хтопоказав на прикладі, що віра іспорт сумісні.

На основі статті Nate BeardsleyНа основі статті Nate BeardsleyНа основі статті Nate BeardsleyНа основі статті Nate BeardsleyНа основі статті Nate Beardsleyпідготував Володимир Манькопідготував Володимир Манькопідготував Володимир Манькопідготував Володимир Манькопідготував Володимир Манько


Створюючи людину, Бог дав їй тіло і душу,що мали перебувати у гармонії тавзаємозв’язку. Нехтуючи тілом як даром

Божим, людина нехтує й душею, на серціутворюється рана – резонанс реакції совісти назовнішню незручність, породжену людськоюпасивністю та легковажністю: «Якби тіло було бтаким поганим, Бог не призначив би його довоскресіння». Церква здавна цікавиться темоютіла, що в рамках сьогодення стає культом. Гарнапостава, здорове й міцне тіло перетворюється уданину моді. Ця проблема продовжує хвилюватисвідомість людства, постає в очах молоді якможливість до реалізації та самовдосконалення.Самовдосконалення виступає невід’ємним атри;бутом спорту. Церква і спорт… радше церква іфізкультура. В основі спорту лежать по;наднормові навантаження, які не можуть вноситипозитивні корективи для здоров’я людини. Раночи пізно рекордсмени по;різному починаютьреагувати на колишню славу – як духовно(прогресує зіркова хвороба, ностальгія заминулим або ж колосальне розслаблення, щосупроводжується вживанням наркотиків, алко;голю, розгульним життям), так і фізично –поламані вуха, перебиті носи, надірвані спининеодноразово дають про себе чути з перепадомтиску чи температури. Підґрунтям фізкультури єпоступові навантаження, які покладаються наплечі людини в міру її росту та фізичноговдосконалення. Саме таким має виглядати спортдля здоров’я. Однак не всі це розуміють. Людинашукає сенсацій. Дуже часто спортивні змагання

розглядаються як спосіб заробітку великих сум,які затьмарюють все, спортсмени не бачать ні себе,ні свого здоров’я; на поєдинок між двомаатлетами дивляться крізь призму протиставленняполітичних амбіцій: Україна – Росія, Львів –Донецьк і так далі. Заняття спортом виховує,формує певний аскетизм. Спортсмен відмов;ляється від алкоголю, статевих стосунків зарадидосягнення ідеалу, шлях до якого є вічним. Вжесаме прагнення ідеалу формує людину не тількияк спортсмена, але й як особистість, що вмієсказати «так» або «ні», «я програв, бо я слабший».Специфіка кожного виду спорту позначається напсихіці атлета: командні види розвивають чуттята товариськість, контактні ж дивують вміннямвикористання спортивної злости. Сьогодні неможна оминути теми культуризму. Вже саме слово«культ» ранить вухо. Дуже часто ми чуємо слова«природні таблетки». Хіба припарати хімічногоскладу, які форсують ріст м’язів, можуть бутиприродними? По;перше – це таблетки, по;друге –такий швидкий ріст м’язових тканин, до якогонеадаптоване серце, не може бути природним.

Правильне розуміння спорту людину будує. Уявіспортсмена стають чужими фальш чи купівля,формується чистота думок, яка оминає гомо;сексуалізм, лезбіянство. Спорт, що стає кредом

життя, як і кожна діяльність, що слу;жить добру, може привести донайвищого добра. Спорт як зна;ряддя може бути використаним й взлих цілях. Однак, через різні об;ставини, навіть найнесподіваніші,може привести до Бога. Атлетзадумується про найвищий ідеал,найвище добро, що лежить за ме;жами сили людини, що є джерелом їїсили.

У підсумку, спорт повинен розгля;датися як засіб самовдосконалення,провідник до Бога, що йде в ногу заскетизмом та жертовністю щодосебе й ближніх.

Ярослав ВоробецьЯрослав ВоробецьЯрослав ВоробецьЯрослав ВоробецьЯрослав Воробець

Д У М К ИП Р О С П О Р Т

8

Займався 6 років –термін немалий. Єдинаціль – бути першим,найкращим. І завждихочеться чогосьбільшого, хочетьсяслави. Займаючись, япоступово відчував, щомоя любов дооточуючих холоне,навіть до друзів,найкращих друзів.Завжди хочешпоказати, що тинайкращий, зразу стаєшвище від всіх – і так умені зародиласьгордість. Вихованнядітей, підлітків ідорослих було вжорстокості. Завждипотрібно було битисямало не в повну силу,щоб чогось навчитися.Коли я став найкращиму школі, я, вже навіть неусвідомлюючи, знущавсяз моїх товаришів у«спарингу» (поєдинку).Завжди демонстрував,наскільки я перевищуютоваришівмайстерністю.

Бути найкращим менідопомагали фільми з участювеликих майстрів бойового

мистецтва, література. Моїм ку;миром був Брюс Лі. Я в повномурозумінні того слова став фана;тиком, а Брюс Лі став моїм божком– я поводився, як він, старавсяжити, як він і проводив поєдинкитак, як він. Навіть не усвідом;люючи того, як я «заліз» у про;блеми. У мене була одна мета –мати чорний пояс і багато перемогна різних турнірах. Власне так істалося… Я був вражений, колибрав участь у відкритті першостиУкраїни. Я взяв четверте місце. Нацьому відкритті були кращі зкращих областей. Такої жорсто;кости, підступних перемог іпідсуджування я ще не бачив.Карате чи инший вид бойового

Сповідь каратистаСповідь каратиста

мистецтва спортом не назвеш. Яжив у світі, покладаючись на влас;ні сили, і це неправильно. Мені ідосі згадуються ці крики: «Давай;давай!», «Бей его!», «Туда же!»,«Давай!», «Убей его!». Оце такийтурнір, де панує кров, ненависть,гордість, слава, гроші, – там немаєлюбови. Хочу зауважити одинмомент: коли брали інтерв’ю увикладачів карате, то вони завждиговорили про доброзичливість,культуру виховання, любов доближнього, повагу до старших – аце все є солодка брехня. Я помітивдуже великі зміни у своєму ду;ховному житті. Я не ходив доЦеркви, не приймав Святих Тайн. Явідкидав Бога, не усвідомлюючицього: поєднати карате і релігіютакож неможливо, бо «неможливослужити двом панам». В мене буловсе на тарілочці, тільки бери і їж.

Мав ще за собою два першихмісця, два третіх і одне четвертемісце, звання кандидата в майстриспорту. Мені планували датишколу, вже власну, а це вже би бувкінець. Але, дякуючи Богу, мене ду;же зацікавило питання, чому неможна займатися карате?

Я поїхав у монастир до отціввасиліян і пішов на сповідь. Потіммав розмову з отцем;сповідником.Він говорив, і в його очахблищали сльози. Він все меніпояснив, який поганий вплив маєкарате для нашої душі. В меневселився страх за свою душу,дійсно святий Страх Божий. І зтого самого дня мені все якобрубало. Я вже не ходив на карате(зауважте, я був фанатиком), неїздив на змагання. Отець;спо;відник порадив попалити всюлітературу, що я і зробив. Менібуло дуже важко, я протививсясвоєму бажанню, я повертався вспортзал на карате, але знову цекинув назавжди за молитвами оо.Василіян. Дякую Богові за такенавернення, я і сам инколи диву;юся, як це сталося. У Бога неманічого неможливого, тому що вінмене любив і любить. Він і тебелюбить, навернися швидше, брате,залиш це карате! Якби ми знали, яксильно Він нас любить, то плакалиб від щастя!

Роман ПроцівРоман ПроцівРоман ПроцівРоман ПроцівРоман Проців


Ц е р к в аі с п о р т

Інтерв’ю з п. АндріємКостюком, викладачемсоціяльної етикиЛьвівської ДуховноїСемінарії Святого Духа.

Пане Андрію, як можнаПане Андрію, як можнаПане Андрію, як можнаПане Андрію, як можнаПане Андрію, як можнаохарактеризувати стосункиохарактеризувати стосункиохарактеризувати стосункиохарактеризувати стосункиохарактеризувати стосункиЦеркви і спорту?Церкви і спорту?Церкви і спорту?Церкви і спорту?Церкви і спорту?

Знаємо, що спорт виник, швидшеза все, десь у Древній Греції.Грецька ідея спорту, а потім іОлімпійських ігор, була пов’язаназ ідеєю тілесної досконалости,формування певних якостей, які бпоказували, що людина є, якщо небогоподібною, то принаймі доско;налою. Звідси і походить поняттязмагань: хто швидше пробіжить,хто далі кине і т.д., тому що спорт– це не лише індивідуальна вправ;ність, але також завжди змаганняна першість, на визначення кра;щого.

В історії Церкви було багато осіб,які до спорту ставились як до речісуєтної, до такої, котра є шкідли;вою, бо відволікає від речей віч;них. Я, однак, не є прихильникомкрайнього радикалізму, який пере;конує, що спорт відволікає духов;них людей від чогось вищого, і щовін узагалі є гріхом. Це слова з тоїсамої «серії», що не потрібно ми;тися і голитись. Гімнастика як така,яка розганяє кров, створює добрийнастрій, гра в футбол чи аеробікастворює якийсь командний дух втому розумінні, що хочеться за;бити гол, хочеться перемогти, хо;четься не пропустити. Це гра яктака. Коли людина сідає грати вшахи чи в футбол, вона хоче ви;грати. Поняття азарту є зовсіминше, азарт додається ззовні. Еле;мент грошей чи слави, від якихлюдина може бути залежна, відріз;няється від елементів гри як такої.

Однак маю застереження щодопрофесійного спорту, який робить

з людини інваліда до 30 років… Євиди спорту практично мафіозні –ті ж самі іподроми. Всі прекраснознають, як робляться ставки і як нацих ставках обдурюють. Спорт якбізнес, як спосіб заробітку грошей,як спосіб, що за допомогою зма;гань притягує увагу і разом з неюресурси, звичайно, Церкві є чу;жий.

Спорт сам по собі в церковнійтрадиції ніколи не викликавякихось сумнівів, якщо це не євиснаження, тобто спорт про;фесійний. Проблема в тому, щосучасна гра на рекорд, оскількивона є на грані людськихможливостей, передбачає прак;тично відмову від всіх иншихелементів життя. Спортсменизранку до ночі тренуються,повинні абсолютно відволіктися,забути чи відректись від всього,заради того, щоб пробігти швид;ше, стрибнути далі і т.д. От в ційситуації людина вже є простознаряддям для отримання резуль;тату. Мабуть, не варто виступатиза те, щоб такий спорт відмінили,але я би не хотів, щоб мої дітиставали професійними спортсме;нами. Мені було б їх шкода.

Як Церква оцінює з моральноїЯк Церква оцінює з моральноїЯк Церква оцінює з моральноїЯк Церква оцінює з моральноїЯк Церква оцінює з моральноїточки зору таке явище, якточки зору таке явище, якточки зору таке явище, якточки зору таке явище, якточки зору таке явище, якбукмекерські контори, тотаHбукмекерські контори, тотаHбукмекерські контори, тотаHбукмекерські контори, тотаHбукмекерські контори, тотаHлізатори чи грошові ставки налізатори чи грошові ставки налізатори чи грошові ставки налізатори чи грошові ставки налізатори чи грошові ставки нарізноманітні спортивні реHрізноманітні спортивні реHрізноманітні спортивні реHрізноманітні спортивні реHрізноманітні спортивні реHзультати?зультати?зультати?зультати?зультати?

Тоталізатор, як і рулетка, містить усобі елемент азарту. А там, деприсутній азарт, там є моральнанебезпека для людини. Вонаполягає у тому, що людина, будучиістотою слабкою, може запа;люватись і втрачати самоконтроль.Коли ж вона втрачає само;контроль, стає рабом пристрасти. Іпитання навіть не в тому, щолюдина через ставки, як і черезрулетку, ставить під загрозу тіматеріяльні блага, якими володіє.Питання в тому, що людинаузалежнюється від гри чи відтоталізатора точно так само, якузалежнюється від алкоголю чи відрозпусти. Тоді вона стаєприв’язаною, сконцентрованою наодному предметі до такої міри, що

годі від цього відволіктися. І в тому,звичайно, є небезпека ідоло;поклонства. Є дуже багато людей,які ставляться до спорту як до ідола.Скажімо, серед простих людей цеявище більш поширене, середосвічених, можливо, трохи менше,але загалом таких людей достатньобагато. І в тому плані Церкві немащо схвалювати, тому що, як і всяканадмірність, гра на грошіпризводить до уярмлення, до того,що людина стає рабом. На тому

ґрунтується ціле церковненавчання щодо азартних ігор.Коли в простій грі немає нічогозлого, то в азартній грі, коли миробимо ставки чи коли тутприсутній момент тоталізатора, внаші переживання і відчуттядомішується зовсім іншийелемент. Бажання легкої наживи вякийсь спосіб перемішується зпевною боязню втратити своє –надія, страх і концентрація на томувиводять людину за межісамоволодіння і роблять їїзалежною. В тому є найголовнішапроблема.

Простір спілкування

10

Часто говорять про спорт якЧасто говорять про спорт якЧасто говорять про спорт якЧасто говорять про спорт якЧасто говорять про спорт якпро потребу у гострихпро потребу у гострихпро потребу у гострихпро потребу у гострихпро потребу у гострихвідчуттях та виливу власнихвідчуттях та виливу власнихвідчуттях та виливу власнихвідчуттях та виливу власнихвідчуттях та виливу власнихпереживань, зокрема агресії…переживань, зокрема агресії…переживань, зокрема агресії…переживань, зокрема агресії…переживань, зокрема агресії…

Така теорія є небезпечною, бо втаких роздумах можна піти далі ісказати, що людина потребує часвід часу вдарити свого ближньогов лице. В Японії, наприклад, єкімнати, де можна побитиімпровізованого шефа для того,щоб не робити це зі справжнім. Ядумаю, що така теорія єпомилковою і що такої потребинема. Людина має потребу вспілкуванні, в русі, але не маєпотреби в агресії, бо инакше вцьому є оправдання, наприклад,гладіяторських боїв. А ми ж небудемо зараз впроваджуватигладіяторські бої, тому що черньхоче видовищ. Християнствовитратило століття на те, щобвідучити людей від таких речей,причому в деяких країнах так і незмогло остаточно цього зробити,наприклад, та ж сама корида, якудехто пояснює потребою гострихвідчуттів. Мовляв, оскільки іспанцігарячий народ, то коли вонибачать, як проливається кров бика,їм менше хочеться проливати кровсвоїх ближніх. А хто це довів?

Як бути з екстремальнимиЯк бути з екстремальнимиЯк бути з екстремальнимиЯк бути з екстремальнимиЯк бути з екстремальнимивидами спорту, в яких існуєвидами спорту, в яких існуєвидами спорту, в яких існуєвидами спорту, в яких існуєвидами спорту, в яких існуєреальна загроза для життя?реальна загроза для життя?реальна загроза для життя?реальна загроза для життя?реальна загроза для життя?

Тут йдеться про елементподолання точки, яку з різнихпричин називають екстре;мальною: висоти (той жеальпінізм чи швидкісні видиспорту), присутній елемент«переступити через щось», щосьподолати, нема різниці, буде це«щось» всередині тебе, чи,можливо, назовні. Людинапостійно прагне чогось нового, цесвоєрідна жага відкриття. І ми неможемо сказати, що це погано.Таке прагнення є в природілюдини, у її покликанні дозвершення, до поступу, довідкриття нового в собі, воточуючому світі. А щодо питанняризику, який з цим пов’язаний,головний принцип полягає внаступному: якщо ризик є розумнообмежений, якщо людина має

добрі підстави вважати, що вонаподолає це, то такі речі єдопустимі. Бо ризик є навіть тоді,коли ми переходимо вулицю. І саметому це треба робити на зеленесвітло, а не на червоне, і увизначених для цього місцях. Хочанавіть тоді ризик залишаєтьсядостатньо великим, тому що насможуть цілком «прекрасно» збити ів цей момент. Хоч усе це неозначає, що вулицю не требапереходити взагалі. Бо якщо йти затакою логікою, то тоді кращевзагалі з дому не виходити.

В екстремальності завжди повиннабути межа. Наражати себе нанебезпеку заради самого відчуттянебезпеки, заради лоскотаннянервів – це те саме, що грати вросійську рулетку: крутитибарабан револьвера з однимпатроном і клацати собі біляскроні. І кожен раз преживатигострі відчуття. Це вже є злом.Цією межею є наша мотивація,заради чого ми це робимо: лишезаради самого відчуття небезпекичи тому, що ми шукаєм певногозвершення, вдосконалення, новоївисоти, нового рівня пізнаннясебе і світу.

Проте така межа є доситьПроте така межа є доситьПроте така межа є доситьПроте така межа є доситьПроте така межа є доситьхиткою…хиткою…хиткою…хиткою…хиткою…

Так, межа хитка, але вона є.Альпініст, який шукає почуттязависання над прірвою, є трохииншою людиною, аніж альпініст,який тішиться від того, що вінстоїть на вершині.

А чи може бути християнHА чи може бути християнHА чи може бути християнHА чи може бути християнHА чи може бути християнHським бокс?ським бокс?ським бокс?ським бокс?ським бокс?

А боротьба може бути хри;стиянською? З боксом важче. Йогоправила ніби побудовані такимчином, що людина може впасти внокаут, однак при цьому не мала бпісля того не встати. Хоча буває ітаке, буває, коли на ринговівбивають. А є взагалі бої безправил, або чорні бої (бої досмерті), які є гладіяторськими. Туттакож стоїть питання межі, й цямежа не така складна длярозуміння. Вона полягає усвідомому нанесенні шкодиздоров’ю ближньому чи власному.

Адже буває так, що небезпека існує,проте ми намагаємось її міні;мізувати (в боксі це виявляється втому, що боксери мають рукавиці,не б’ють нижче пояса, не б’ють попотилиці). Є певні речі, якімінімізують ризик серйознихтравм чи загибелі. В той же час,якщо в боях без правил метою єнанести якомога важчі по;шкодження, аж до, можливо,вбивства, то це щось абсолютнопротилежне. Хоча, на першийпогляд, здається, і там, і тут людинамахає руками.

Останнє питання стосуєтьсяОстаннє питання стосуєтьсяОстаннє питання стосуєтьсяОстаннє питання стосуєтьсяОстаннє питання стосуєтьсясхідних єдиноборств і тихсхідних єдиноборств і тихсхідних єдиноборств і тихсхідних єдиноборств і тихсхідних єдиноборств і тихбойових мистецтв, які не лишебойових мистецтв, які не лишебойових мистецтв, які не лишебойових мистецтв, які не лишебойових мистецтв, які не лишепов’язані з иншою культурою,пов’язані з иншою культурою,пов’язані з иншою культурою,пов’язані з иншою культурою,пов’язані з иншою культурою,але й иншим релігійнимале й иншим релігійнимале й иншим релігійнимале й иншим релігійнимале й иншим релігійнимсвітом.світом.світом.світом.світом.

Тут йдеться про спорт як проявчогось. Східні єдиноборства, якправило, є проявом відповідногосвітогляду. І дуже часто за;прошення в школу східногобойового мистецтва є запро;шенням в якусь буддистську секту,де заняття спортом є лишепрелюдією, лише тим першимкроком для того, щоб людинузачепити за живе і спробувати їїввести у свою доктрину, у своєвчення. До спорту як до проявупевного типу духовностихристиянство повинне ставитисьобережно, як і до будь;яких речей,які можуть уярмити душу. Якщохтось Вам скаже, що Ви не можетезайматись спортом, поки невідкриєте свої чакри і не уявитесебе квіткою лотоса, а для того,щоб себе уявити цією квіткоюправильно, треба цілковитовідмовитись від своєї волі йперетворитись в послідовникагуру, тоді, звичайно, ця жертва єзанадто великою заради того, щобнавчитись красиво махати рукамиі ногами і навіть заради того, щоббезпечно чутись вночі на вулицяхСихова (район міста Львова –прим. автора).

ПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавПідготував

Володимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир Чупрін


Отче Михайле, якою є Ваша думка про спортОтче Михайле, якою є Ваша думка про спортОтче Михайле, якою є Ваша думка про спортОтче Михайле, якою є Ваша думка про спортОтче Михайле, якою є Ваша думка про спортзагалом? Чи може він існувати у Церкві, чи можезагалом? Чи може він існувати у Церкві, чи можезагалом? Чи може він існувати у Церкві, чи можезагалом? Чи може він існувати у Церкві, чи можезагалом? Чи може він існувати у Церкві, чи можепереплітатись з нею? Якщо так, то як саме?переплітатись з нею? Якщо так, то як саме?переплітатись з нею? Якщо так, то як саме?переплітатись з нею? Якщо так, то як саме?переплітатись з нею? Якщо так, то як саме?

На мою думку, Церква і спорт повинні бути чимосьнерозривним. Спорт, звичайно, у поміркованихкількостях, є здоров’ям. Властиво для мене такеспівіснування проявляється у моєму захопленніфутболом. На своїй першій парафії, де я спочаткупрацював з молоддю, одразу почав грати з нею уфутбол. І спочатку таке явище сприймали зосторогою, але коли побачили, що діти почалиприходити до церкви, що вони у чомусь задіяні, тоставлення змінилось. Навіть старші люди, які часто єконсервативними у своїх поглядах і священикасприймають лише як такого, котрий живе не злюдьми, а десь далеко, під небесами, сприймають цевже досить нормально.

Проблема є в иншому: упереджено до цього можутьставитись самі священики. До нас нещодавноприїжджали з київського телебачення, тому щоПравославна Церква Московського Патріархатувиступила з гострою критикою щодо того, щосвященики займаються спортом. Саме томужурналістів цікавила думка про спорт. Звичайно,спорт не є гріхом, бо тоді б нам довелосьстверджувати, що все є гріхом. Однак якщо будь;якаспортивна гра переходить в азарт, тоді вже з’являєтьсятака небезпека. Якщо ж хтось (а особливо молодь)через спорт приходить до Бога, тоді він заслуговує,принаймі, на більшу увагу.

Минулого року у Львівській АрхиєпархіїМинулого року у Львівській АрхиєпархіїМинулого року у Львівській АрхиєпархіїМинулого року у Львівській АрхиєпархіїМинулого року у Львівській Архиєпархіївідбувався турнір з футболу між священиками,відбувався турнір з футболу між священиками,відбувався турнір з футболу між священиками,відбувався турнір з футболу між священиками,відбувався турнір з футболу між священиками,одним зі співорганізаторів якого були Ви. Якодним зі співорганізаторів якого були Ви. Якодним зі співорганізаторів якого були Ви. Якодним зі співорганізаторів якого були Ви. Якодним зі співорганізаторів якого були Ви. Якз’явилась така ідея? Чи був якийсь спротив,з’явилась така ідея? Чи був якийсь спротив,з’явилась така ідея? Чи був якийсь спротив,з’явилась така ідея? Чи був якийсь спротив,з’явилась така ідея? Чи був якийсь спротив,нерозуміння?нерозуміння?нерозуміння?нерозуміння?нерозуміння?

Розпочалось це досить;таки давно, коли групасвящеників почала збиратись на футбольні матчі,після чого була можливість поспілкуватись та

поділитись досвідом, враженнями чи простопереживаннями. З часом такі зустрічі сталисистематичними. І одного разу о. Мирослав Ших (цебула його ідея), який знав про ці футбольні зустрічі,сам він однак не грав у футбол (проте займавсябойовим гопаком), запропонував мені організуватитакий турнір між иншими «священичими»командами. Я знав таких священиків, і так миорганізували власну команду. Першим був матч зіСамбірсько;Дрогобицькою єпархією (у Львові). Вінвідбувався з благословення Архиєпископа ЛьвівськогоІгора (Возьняка), також були запрошенікореспонденти, для яких, як виявилось, футбол міжсвящениками був чимось дуже цікавим і незвичним.Були навіть питання про те, як ми перевдягаємось, вчому збираємось грати? Щоправда після гри ті ж самікореспонденти висловлювали своє щире здивування.Не тому, що наш футбол мав рівень майстер;класу, але

ОТЦІ�ФУТБОЛІСТИ…?!Попри поширену, але хибну думку про те, що спорт – це суцільний гріх, чимало

священиків, монахів та богопосвячених осіб активно займаються спортом. Мені вже

доводилось чути про заняття аеробікою сестрами з монастиря Воплоченого Слова,

про любов декотрих священиків до підводної риболовлі й навіть особисто

досвідчувати майстерність володіння ними ракеткою в настільному тенісі.

Натомість у цьому інтерв’ю хочемо поділитись із Вами, шановні читачі, думками та

досвідом о. Михайла Роспендовського, одного зі співорганізаторів футбольного

турніру між священиками, який проводився минулого року у Львівській Архиєпархії.

Отець Михайло вчився у Львівській Духовній Семінарії Святого Духа, яку закінчив

1996 року. 1997 року був висвячений на диякона, 1998 року з рук Блаженнішого

Любомира (Гузара) отримав єрейські свячення. Зараз о. Михайло є протопресвітером

Винниківського деканату, служить у с. Чернушовичі (храм святого Миколая) та с.

Журавники (церква Зіслання Святого Духа), а також є адміністратором каплиці

Святого Василія Великого, що на вул. Рясній (м. Львів). Одружений, має сина.

12

тому, що, як виявилось, у цю гру можна гратикультурно. Адже всі звикли, що на футболі завждичути «важке слово», всі звикли до футбольного азарту,в якому хтось когось може навіть побити. Алежурналісти нічого такого не почули і не побачили.Тому після матчу написали багато добрих відгуків.Натомість церковні газети поставились до цьогопевною мірою негативно. Писали, що священикипроміняли рясу і кадило на спортивну форму і м’яч.Звичайно, якщо б священик через футбол занедбувавсвої обов’язки, Святу Літургію, сповідь парохіян абоще щось важливе для життя парохії – тоді це було боднозначно чимось ненормальним. Але коли отецьвсе робить для парохії і навіть хвилинку вільногочасу використовує для того, щоб показати, що і вспорті можна залишатись з Богом, – це навіть гіднепохвали. Проте загалом більшість людей сприйнялице нормально, і вже на нашій другій грі у Тернополібуло дуже багато людей, які прийшли повболівати івисловити свою солідарність. Серед инших єпархійми мали зустріч також зі Стрийською єпархією, авсього зіграли 5 матчів.

Яким є майбутнє цього турніру?Яким є майбутнє цього турніру?Яким є майбутнє цього турніру?Яким є майбутнє цього турніру?Яким є майбутнє цього турніру?

З осені плануємо обов’язково його продовжити(оскільки влітку дещо важче зібратись). Плануємоматчі з Тернопільсько;Зборівською, Самбірсько;Дрогобицькою та Стрийською єпархіями. Вони такожзацікавлені у таких змаганнях, бо, окрім усьогоиншого – це можливість зустрітись, поспілкуватисьта, що найважливіше, обмінятись досвідом (звичай;но, не лише футбольним), що не так часто вдається.

Кожен має своє хобі, і якщо воно лише допомагає упраці, то тоді ще більше варте уваги. Коли ми зиншими священиками лише починали грати уфутбол, то робили це в спортивному залі, до якогоприходило багато молоді. І коли ми бігали разом зними, то було видно, як ці молоді люди міняються.Вони почали приходити до церкви (попри те, щоколись не ходили до неї взагалі). А що найважливіше,коли вони побачили нас – таких самих людей, як івони, – коли безпосередньо поспілкувались з нами(чого до того часу не мали можливости зробити) –змінили свою думку про священика і про Церквузагалом. Не те, що б ця думка стала прикрашеною іштучно намальованою, ця думка стала правдивою іпідкріпленою власним досвідом.

ПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир Чупрін

Спорт на парохії

Оскільки парохія є найменшоюадміністративною одиницею Церкви,ми вирішили дізнатись, яке місцеспорт може займати у її житті, чимає він вплив на духовність людей, наїх повсякденне активне життя.Звичайно, було б помилковим з цьогоодиничного прикладу робити загальнівисновки всецерковного масштабу,однак це своєрідний досвід, якийможна використати дляконструктивного порівняння абопозитивного доповнення.

Інтерв’ю з парохом храму Всіх святих українськогонароду (м. Стрий), протопресвітером Стрийськогодеканату о. Іваном Барабашем.

Чи можливе, на Вашу думку, співіснування такихЧи можливе, на Вашу думку, співіснування такихЧи можливе, на Вашу думку, співіснування такихЧи можливе, на Вашу думку, співіснування такихЧи можливе, на Вашу думку, співіснування такихдвох реалій, як Церква і спорт? Наскільки тіснимдвох реалій, як Церква і спорт? Наскільки тіснимдвох реалій, як Церква і спорт? Наскільки тіснимдвох реалій, як Церква і спорт? Наскільки тіснимдвох реалій, як Церква і спорт? Наскільки тіснимможна назвати це співжиття?можна назвати це співжиття?можна назвати це співжиття?можна назвати це співжиття?можна назвати це співжиття?

Ще в мої студентські роки існував гумористичнийжурнал «Перець», з якого я пригадую одну карикатуру,яка зображала римо;католицького священика, котрийщоранку бігав довкола церкви з гирею, після чогодемонстрував свої мускули. Сюжет називався: «Комудякувати: Богові чи спорту?» (отець посміхається). Ядумаю, що найперше за все треба дякувати Богові, авже потім… Богові, що дав розум, і знов Богові за те,що ми маємо здоров’я. А що стосується спорту, тойого важливість є незаперечною. Останній свіжийдоказ цього: ми нещодавно повернулись із прощі доЄрусалиму. І з;поміж усього иншого, для того, щобзмогти подякувати Богові за всі даровані Ним ласки нагорі Синай, на яку Мойсей, маючи 80 років,піднімався 3 дні з перепочинками, нам довелосьзалучити в допомогу… спорт, оскільки нам потрібнобуло піднятися туди всього за декілька годин.

Зрештою, якщо священик займається спортом і єфізично підготований, це лише допоможе йому унелегкій щоденній праці, постійній молитві запрестолом, особливо коли він служить декількаСвятих Літургій підряд.

А щодо Церкви загалом, то мені пригадуєтьсярозповідь, яку я почув від о. Романа Єсипа провипадок, коли на Папу, котрий ішов у супроводікардиналів, напав терорист. І навіть миттєвийфотоспалах журналістів не встиг зловити моменту, яксаме один з цих кардиналів нейтралізував нападника.Фотографія лише зафіксувала вже збитого з нігтерориста і кардинала, який, у всіх своїх ризах,привалив його зверху. Оце і є відповідь на запитання,


чи потрібен спорт.

Якою є роль спорту у ВашомуЯкою є роль спорту у ВашомуЯкою є роль спорту у ВашомуЯкою є роль спорту у ВашомуЯкою є роль спорту у Вашомужитті?житті?житті?житті?житті?

Спорт був моїм хобі ще здитинства. В селі одним із видівспорту була коса та праця біля сіна(отець посміхається). Спортом язаймався різним і багато, особливов студентські часи. Дивно, але тодізахоплювався тим, що заборонялаЦерква: кік;боксинг, карате, дзюдота инші східні єдиноборства. В тічаси цього найбільше хотілось: мипотайки діставали і передавалиодин одному літературу про це,захоплювались цим, ламалируками по дві, по три цегли інічого нам не було. А коли я ще йсказав священику, що хочузайматись спортом: стрибати зпарашутом або ще щось таке“цікаве”, то він мені відповів: “Асмоли печеної не хочеш?” (отецьсміється). Це було найбільшимпоштовхом до того, що переставзайматись тим спортом, якийЦерква забороняла. Згодом, вжедещо серйозніше, в армії займавсягирьовим спортом. На той час я мавзвання майстра спорту згирьового спорту, хоча тоді цейвид спорту, попри те, що бувскладовою частиною важкоїатлетики, чомусь не визнавався.Мої рекордні досягнення булицікавими: гирю вагою 32 кгпіднімав 50 раз правою рукою, 24кг – по 100 раз, а 16 кг близько 700раз – 350 раз кожною рукою безвідпочинку. Тоді тих хлопців, щорахували, инші прибігализаміняти, бо попередні втомлю;вались (посміхається). Це був мійсвоєрідний рекорд. Я навітьсьогодні підтримую форму: вдома єперекладина, на якій щоранкупідтягуюсь перед тим, як іду наСвяту Літургію.

Чи допомагають заняттяЧи допомагають заняттяЧи допомагають заняттяЧи допомагають заняттяЧи допомагають заняттяспортом Вам як священику успортом Вам як священику успортом Вам як священику успортом Вам як священику успортом Вам як священику упраці?праці?праці?праці?праці?

Звичайно. В першу чергу – цеможливість діяльного відпочинку.Я не можу відпочивати за грою вшахи, бо коли програю – нервую івтрачаю інтерес до гри. А от піти вспортзал і позайматись, знятистрес – це дуже корисно іпотрібно. Можна і з грушею

попрацювати, бо крім силипотрібна також і реакція.

Що би Ви могли сказати проЩо би Ви могли сказати проЩо би Ви могли сказати проЩо би Ви могли сказати проЩо би Ви могли сказати проспорт в житті парохії Всіхспорт в житті парохії Всіхспорт в житті парохії Всіхспорт в житті парохії Всіхспорт в житті парохії Всіхсвятих українського народу?святих українського народу?святих українського народу?святих українського народу?святих українського народу?

В першу чергу, спорт відіграв якусьроль у житті кожного семінаристаз нашої парохії. Один із них,будучи ще в десятому класі, їздивна чемпіонат України з боксу, щовідбувався на сході України. Назапитання, за який клуб висту;пають, хлопці сказали, що вони «зпарохії Всіх святиху к р а ї н с ь к о г онароду». Коли жсуддя нарешті зро;зумів, що йдетьсяпро церкву, уточ;нив, що він питаєпро клуб. Нато;мість хлопці відпо;віли: «Наш клуб такі називається „ХрамВсіх святих україн;ського народу”».Суддя перепитав: «Іщо, вам отець до;зволив?» У відповідьпочув, що не лишед о з в о л и в ,поблагословив, аще й гроші надорогу дав. Спор;тивна комісія ви;знала, що такоговона ще не зу;стрічала. Тоді, хочвзяли друге і третємісця, отрималитрохи “по бороді”, зрозуміли, щоце не їхнє і пішли до семінарії (відтого стресу, який пережили –жарт!!!! Отець наголошує нацьому слові!) . Але думаю, що цедало їм можливість себе у чомусьпроявити.

Ще один, тепер вже отець;диякон,був дуже добрим воротарем. Як намене, вписався би до будь;якогоелітного клубу вищого дивізіону(тут отець посміхається). Мійсотрудник, о. Олег Кобель(випускник Львівської ДуховноїСемінарії), також серйознозаймався (і продовжує робити цезараз) спортом і зайняв, здається,перше місце з культуризму уЛьвівській області. А молодь

любить таких священиків, бобачить, що Церква йде з нею вногу, в жодному випадку не відстаєі навіть може щось їй запро;понувати. Саме тому при нашомухрамі непогано розвиненийнастільний теніс. Простий, але завсіма стандартами стіл даєможливість всім, хто навіть неходить до церкви, придивитись дотого, чим вона живе, які люди вній є (а насправді такі ж, як івони). Донедавна діяв спортивнийзал (тепер дещо завмер у зв’язку з

потребою нового приміщення), вякому активно займались двамайстри спорту, які також єнашими парохіянами. Один з нихнавіть тренував там парохіяльниххлопців.

Минулого року у деканаті активновідбувалися змагання з футболу, наяких наша парохія зайняла першемісце. Цікаво, що це були «хлопці звулиці», які до церкви не ходили(хоч і належали до нашої парафії),бо думали, що там «лише моляться».Але, як виявилось, є ще щось, чоговони не знали про Церкву, а отжеце спонукало їх до розмови. Ітепер вони вже моляться з нами.

Щодо футболу. Одного разу втаборі, який відбувався відразу

14

Дорога спасіння

біля церкви (діти жили у великому військовомунаметі), ми влаштували змагання з футболу. Вмомент азарту однієї з атак м’яч, не розрахувавшитраєкторію, влучає прямісінько в церкву. Тут тілюди, які йшли попри храм і не бачили, що дітиграють у футбол, кидають сумки, хапаються заголови і кричать: «Боже! М’ячем копати по церкві!!!»Але ж розвиток подій був зовсім инший, і вонипобачили лише уривок всього, що відбувалось.Потім, щоправда, казали, що будуть писати доголови міста, до депутатів, бо «той отець звар’юваввже з тими дітьми». А насправді це буловоцерковлення тих дітей, які так само скачуть навулиці. Звичайно, в таборі перш за все кожногоранку була Літургія, сповідь, а спорт був лишедопоміжною силою.

У планах на майбутнє є сучасний спортзал. Колинаш єпарх Владика Юліан (Ґбур) цікавився життямпарохії, а зокрема процесом будівництва новогохраму (яке зараз триває – прим. автора), ярозповів йому, що ось тут, під церквою, згідно зпланом мали бути крипти, але ми вирішили робитиспортзал. Владика перепитує: «Що? Каплицю?» Якажу: «Та ні, спортзал, будемо займатись». Владикаходить, ходить, а потім каже: «Гарна буде каплиця».А я кажу: «Владико, та то не каплиця, то будеспортзал». Кир Юліан: «Всяке чув, але щоб спортзалпід церквою!» Однак зробити спортзал владикавсе;таки дозволив (посмішка). І, можливо, в такийспосіб нам вдасться об’єднати у собі духовний ітілесний розвиток наших парохіян на християн;ських засадах.

Знаю, що багато наших парохіяльних дітейзаймаються різними видами спорту: бокс,настільний теніс, культуризм, футбол. Мої діти (а їху отця двоє – прим. автора) також займались іпродовжують займатись спортом. Мій синВолодимир впродовж 11 років серйозно займа;ється бальними танцями.

Цікаво спостерігати за реакцією оточення на такуспортивну і сучасну молодь у церкві, бо частодумають, що туди ходять «відсталі» і «немодні»люди, ті, в яких щось не складається в житті. Протевсі наші хлопці – сучасна молодь. Можливо, вонине вдягаються вишукано, проте вміютьповодитись, є дуже добрими, часто сповідаються іприймають Святе Причастя. Вони таким чиномвчаться жити з Христом всюди: у спорті, в школі, вуніверситеті, а, зрештою, у всьому, чим наповненеїх життя. Нехай вони не стануть монахами чисвящениками, однак будуть добрими християнами,будуть з Богом будувати нашу Церкву і державу. А це– найголовніше!

ПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир ЧупрінВолодимир Чупрін

... Світає, край неба палає,Соловейко в темнім гаїСонце зустрічає.Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Між ярами над ставамиВерби зеленіють.Сади рясні похилились,Тополі по воліСтоять собі, мов сторожа,Розмовляють з полем.І все то те вся країна,Повита красою,Зеленіє, вмиваєтьсяДрібною росою,Споконвіку вмивається,Сонце зустрічає…І нема тому почину,І краю не має!Ніхто його не додбаєІ не розруйнує…І все то те… Душе моя,Чого ти сумуєш?

Т. Шевченко

Життя – це не«вчора» і не«завтра»,життя – цетепер!

…О ні, вже світає, знов небо палає, і будильник білявуха пісеньку співає… тихесенько радіо грає, лежишсобі в ліжку, мрієш… як же не хочеться вставати іна пари мандрувати... Яснесенько світить сонце,погода прекрасна, все навколо розцвітає – весь світоживає… І все то тe… що мені до того?

Подібно починають свій день мільйонилюдей, які настільки заклопотані різнимисправами і проблемами, що просто не

помічають, яким гарним є життя. Деякі з них навіть


не усвідомлюють, що живуть.Життя таких людей нагадуєбанальне існування, в якомулюдина – це щось схоже натрамвай, котрий завжди їздитьсвоїм маршрутом по колії: кожногодня одне й те ж саме. Людина небачить краси цього життя, а разомз тим дуже вдало помічає усінедоліки і негативи, найменшіпроблеми – на чому й зосереджуєвсю свою увагу… Перед намилежить величезний білосніжнийаркуш паперу і на ньому є однаневеличка чорна крапка. Крапкуми відразу успішно помічаємо, аленевже крапку легше побачити, ніжаркуш, на якому вона на;мальована? Дивовижно, але убагатьох це виходить!

Побачивши «зайву крапку» насвоєму аркуші, мабуть, не вартуєвідразу братись за коректор ізамальовувати її… коректор нестирає крапку, а лише замальовуєїї. Тому його неважко стерти – ікрапку знову буде видно…Життєвих проблем та труднощівне слід ігнорувати і уникати –варто насамперед зрозуміти, чомусаме ці речі відбуваються у нашомужитті? Можливо, Бог у такийспосіб хоче нас чогось навчити? А,можливо, Він хоче через наспромовити до когось иншого?! Іякщо замальовувати усі крапки,листок залишиться білим іодноманітним, нецікавим. Томузамість коректорa можна взятиолівець і домалювати до крапкикілька ліній, поєднати їх зиншими крапками, а в результатістворити особливу картину свогожиття. Мабуть, весь світ можнауявити як грандіозну картину зpuzzle, що складається з мільярдіврізних маленьких рівнозначнихчастинок. І тільки коликожна частинка буде насвоєму місці – картинабуде цілісною… Богкличе нас бути собою –такими, якими Він насстворив! Бог закликаєнас нести свій хрест –саме той, який Він длянас приготував.

Один філософ сказав:«Якщо ви не знаєте, кудиідете, то згодиться будь;яка дорога». Дуже

важливим для кожного правдивогохристиянина бути свідомим ужитті. Потрібно добре розумітисвоє покликання і чітко знати цільнашого життя. Багато малих дітейбояться лікарів, а особливо, колипочують слово «укол», то доситьнаполегливо переконують батьків,що цей укол їм зовсім непотрібен…Дорослі добре розуміють, що те,чого просить дитина, може лишезашкодити їй, тому, попри всінамагання останньої, ведуть долікаря. . . Натомість дорослі незавжди до кінця розуміють те,чого просять у Господа, і цимяскраво нагадують тих самихмалих дітей… А потім виникаютьболючі запитання: Боже, але жчому…??? Задумаймось, чи зможедобрий батько зробити своїйдитині щось «на зло»?! Тоді невже вкогось виникають сумніви щодоБожої волі? . . . мати здорові очі ігарний зір – це величезне благо,але чого воно було

б варте, якщо б не було світла?Земля, всесвіт, людина – це сотнітисяч дуже складних і простограндіозних механізмів… але чоговони були б варті без Господа?. . .

Важливо вже зараз усвідомити, щоми не просто існуємо, – а живемо,і Бог зовсім не випадково створивнас. Кожна людина від самогопочатку існувала у Його серці. Длякожного Бог має Свій, особливийзадум. Однак людина створена наподобу Божу – отже є свобідною, аце означає, що кожен з нас усвоєму серці, протягом цілогожиття робить вибір: довірливо ітитією дорогою, яку з великої любовіприготував Господь, – чи, не дові;ряючи Йому, іти тим шляхом якийнам більше подобається, який єпростіший, коротший, приємні;ший… Сучасний світ перетворивсяна справжнісіньку мережу таких«доріг», кожна з яких по;своємумилує око. А втім, лише одна

провадить до Бога… Мабуть,доцільно буде кожному з наспоставити собі запитання:яким шляхом іду я?! А де яопинюсь, якщо цей шлях зараззакінчиться?! … можливо, ясліпо, крок за кроком наблиHжаюсь до величезної прірви, зякої вже немає рятунку…?Думаю, що не «ввечері» і не«завтра», а саме тепер часзамислитись над цим…

Володимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир Чабан

16

“...Поставив Всевишнійнерукотворнийпам’ятник Своєї волісупроти людей,ставлячи той указ: “Неубий”!”(Митрополит АндрейШептицький)

Слово “евтаназія” означає“блага смерть”, тобто намнамагаються запровадити

таку смерть, яка була б красивоюта зручною. Але подивімось,звідки прийшла до нас евтаназія.У Спарті малюків, які виглядалислабкими, страчували, на Древ;лянській землі (нинішня Жито;мирщина) кволих старих, які немогли вже за собою доглядати,вбивали їхні родичі.

Вперше евтаназію узаконив Гі;тлер у нацистській Німеччині.Спочатку все це мало ніби“благородний” мотив – полег;шити страждання невиліковнохворого. Згодом евтаназію по;чали практикувати в конц;табірних лікарняних палатах.При тому, що нацизм теперзасуджують, елементи йогоідеології поступово відроджуютьі, як бачимо, це роблять ті країни,які найбільше від нього по;страждали.

Також можна сказати, що евта;назія – це пришвидшення смертитих людей, котрі перебувають устані, близькому до смерти.Розрізняють активну та пасивнуевтаназію. Активною евтаназія єтоді, коли до цього процесувмирання безпосередньо долуча;ється сама хвора особа, котрабажає евтаназії. Пасивною є тоді,коли за життя людини вирішуютьродичі чи лікар. Це може бутитоді, коли людина перебуває встані коми і сама нездатнависловити своєї думки. Най;більшою загрозою для суспіль;

Евтаназія – одна з моральнихпроблем суспільства

ства є те, що евтаназія набираєдедалі більшої популярности, що ісприяє її легалізації особливо вкраїнах Західної Європи. Першоюкраїною, яка легалізувала евтаназію,є Голандія (1991 р.). Саме в ційкраїні були проведені значнідослідження щодо питання евта;назії. Керівником цих дослідженьбув тогочасний міністр юстиціїДжон Ріммелінк. Отож, в результатібуло виявлено, що основноюпричиною здійснення евтаназії, єстраждання людини, особливоспричинені депресією. Такожм о ж е м озустрітися зи н ш и м ип р и ч и н а м и ,через які лю;дина проситьевтаназії, а са;ме: відчуттяв л а с н о їгідности, біль,н е д о с т о й н еп о м и р а н н я ,втома від жит;тя… Однак зро;зуміймо, що миотримали нашежиття від Бога,і лише Він має право його забрати.Будь;які инші зазіхання на життязавжди є гріхом. Бог виразноговорить про це у п’ятій ЗаповідіБожій: “Не вбивай!” Тому такасмерть для християнина чи будь;якої иншої людини є простожалюгідна.

Церква покликана Христомпіклуватись про духовне життякожної людини, тому вона незалишається осторонь сучаснихморальних проблем суспільства.Святіший отець Іван Павло II,активно виступаючи проти евта;назії, спричинився до виданнярізних книг, енциклік, які наго;лошували на вартості та недо;торканості людського життя. Віннаголосив, що проблема евтаназіїне полягає у стражданнях, які тер;

пить важкохворий, а полягає в то;му, що ми залишаємо наших хво;рих, вважаючи, що не можемо їмнічим допомогти. Завданнямкожної здорової людини єрозділити з умираючим його біль.Звісно, що це є дуже непросто, нампростіше жахатися стану хворого ів крайньому випадку шкодуватийого, але не бути з ним поруч, щоє найбільш необхідно!!! Ми, якхристияни, повинні бути пер;шими, котрі мають бути поруч ізхворим, спілкуватися з ним відсерця до серця, побачити в ньому

не хворого, а людину, не забуватипро його внутрішній світ і йогоособистість.

Якби ми більше цікавились тим,чим живе умираючий, питанняпро евтаназію взагалі перестало біснувати, бо нам стало бизрозуміло, що саме в останні дніжиття людина переживає хочадуже страшний, але й дивний час.Зміст останніх днів проживанняна землі, за словами святої Терезиз Ліз’є, полягає в тому, що людинапереживає в цей момент вели;чезний духовний зріст. Вчинокмилосердя полягає в тому, щобдопомогти хворому, а не в тому,щоб його убити. Евтаназія за;перечує людську гідність, бо ніхтоне має права вбивати невиннулюдину. Одна людина не може


ККККК РОК У ПРІРВУРОК У ПРІРВУРОК У ПРІРВУРОК У ПРІРВУРОК У ПРІРВУ

Л Ю Б О ВЛ Ю Б О ВЛ Ю Б О ВЛ Ю Б О ВЛ Ю Б О ВІІІІІ

Любов – прагнення добра. Для того, щоб кращезрозуміти поняття любови, маємо усвідомити,хто така людина, а також те, що вона володіє

трьома природами. Перша, яку ми посідаємо,притаманна тваринам – тваринна природа. У кожнестворіння для можливости розмноження Бог вклавсексуальний потяг із почуттям задоволення. Завдякисилі цього потягу тварини продовжують жити. Тутстатевий потяг не включає в себе жодногоусвідомлення, а лише потребу. Друга – розумнаприрода. Це вища сфера любови. Коли у тварин цесправа природного потягу, то для людини цеусвідомлення почуття очима розуму і волі для якісноїоцінки цього добра чи шкоди. Через розум людиназдатна задуматись і спробувати відповісти назапитання: чи ця любов варта усіх тих жертв, яких

вимагають від мене? Це питання любови вищогопорядку. Коли мене питають, чи я люблю когось,буває важко відповісти «так» або «ні», бо люди,говорячи про любов, по;різному її розуміють.Сьогодні любов це часто найпримітивнішачуттєвість, спокушування людей до легковажнихстатевих стосунків. Тому завжди перед тим, якзважуватися на певного роду кроки, слід керуватисяне тільки серцем, але й розумом. Третя – божественнаприрода. Ми отримуємо надприродне життя,народившись вдруге у таїнстві Хрещення. Відтодінаші вчинки мають надприродну цінність і наслідки.Ми втрачаємо найвищий вид любови і життя, яктільки поступаємося своїм тваринним пристрастям,людському виміру в нас. Коли це добро будеузгоджуватись з надприродним життям, яким миволодіємо, тільки тоді ми знайдемо найвищесповнення любови у нашому житті, бо людина – цепоєднання трьох природ в одній. Ісус вірить в нашінайвищі бажання, Він вчить нас казати «так» зрадістю і «ні» з силою, коли це потрібно. Ніколи некупуйтесь на саму лише привабливість і чуттєве

позбавити життя иншої, лише через те, що та єслабкою або “некорисною”. Тому досить серйозноюпроблемою є те, що суспільство дозволяє ці жахливівчинки. Прихильники евтаназії вважають, щозвільнити хворого від страждань, позбавивши йоговід життя, є немовби є виявом любови та співчуття досвого ближнього. Але насправді це зовсім не так.Такий вчинок приховує в собі лише небажанняпереживати разом з хворим у його терпінні. Тут йдемова як про рідних, так і про медичних працівників,які покликані служити Богові через служіннялюдському життю. Ми, як християни, повинніособливо допомагати та сприяти в розв’язанні цієїпроблеми. Передусім маємо акцентувати на нашихрелігійних основах, на довірі до Бога і впевненості уйого Провидінні. Необхідно об’єднати наші зусилля,аби запобігти легалізації евтаназії. Зараз існує багатоорганізацій, які допомагають родинам з такимихворими, і ми також можемо долучитися до їхньоїдіяльности або ж намагатися створити такі структуриохорони здоров’я.

Треба також звернути увагу на ту причину, котраштовхає хворого до цього жахливого вчинку. Невсякий біль може стати джерелом терпіння. Є біль,який попереджає організм про якусь небезпеку і якийз цієї причини є змістовним. Але також є біль, якийпереходить усі рамки можливої змістовності, як,наприклад, біль безнадійно хворих, приречених досмерти осіб. Саме тут людина опиняється передобличчям пережиття безглуздости свого життя, самеце штовхає людину до евтаназії. Майже неможливо єсамому подолати ці проблеми, тому для цього маєбути людина, на котру можна покластись у будь;якійхвилі свого життя. Якщо взяти до уваги найсучаснішутехніку чи будь;які инші препарати, то вони нездатнізробити те, що може людське серце. Іван Павло IIнаголошує на тому, що часто страждання можутьбути шансом для виявлення духовної та моральноївеличі людини. Евтаназія ж є свідомим позбавленнямлюдини цього шансу.

Згідно з християнським вченням, страждання,особливо під час останнього моменту життя, маютьособливе місце у спасительному Божому плані.Бувають випадки, коли люди відмовляються відзнеболювальних ліків, для того, щоб принести своюжертву з любови до Христа. Страждання, поєднані зістражданнями Христа, не є беззмістовними. Вони єсвідченням участи у Христових стражданнях і в Йогоспасительній жертві. Тому замість того, щобпіддаватися тискові евтаназії, треба показатистражденному сенс його страждання, дати йомувідчути, що він ніким не є полишений під час йогостраждань. У терпінні ми ніколи не перевершимосамого нашого відкупителя, бо Він прийняв мукибувши невинним. Ми ж не безгрішні. Терпіння данінам як засіб навернення людини до Бога, спосібпереосмислення помилок.

Михайло КушнірМихайло КушнірМихайло КушнірМихайло КушнірМихайло Кушнір

18

бажання. Апостол Павло пише: «Любітьодин одного. Адже любов походить відБога і кожен, хто любить, народився відБога. Хто не любить, той не знає Бога, боБог є любов. Коли ми любимо одинодного, Бог живе в нас і Його любов єзвершена в нас».

На любов слід дивитись відповідно до цихтрьох природ, але всі вони мають бутикеровані найвищою природою. Ми маєможити згідно з найвищою природою, а ненайнижчою. Якщо людина живе, яктварина, а не як людина, то, можливо, їїмісце в зоопарку? Вище в людині маєкерувати нижчим. Тут буде доречним при;клад різниці пса і рослини: собака, якрослина, росте і розмножується, проте,окрім цього, він має чуття, пересувається,гавкає. Коли б він діяв тільки згідно з ниж;чою природою, як рослина, ріс і не ру;хався, то кому був би потрібний такий пес?

Отож, не піддаваймося тільки нашим при;родним тваринним спокусам. Відповідно,тільки тоді ми отримаємо повне й істиннезадоволення. Тоді кожен аспект любовипіднімається до якісно вищого рівня;життя не руйнуються, а щораз повнішереалізуються. Любімо один одного, тих, якіє поряд з нами і тих, хто десь далеко, хтонам допомагає і тих, хто нам шкодить, ітих хто з нас глузує, і тих, хто підтримує,друзів і ворогів, бо Бог так полюбив світ,що Сина свого Єдинородного віддав, яквикуп за багатьох, щоб ми не загинули, алемали життя вічне.

Петро МонькаПетро МонькаПетро МонькаПетро МонькаПетро Монька

Христос - взірець молитви

Молитва – це віддання і посвяченнясебе Христові, щоб Він поHновомуприйняв людину і перемінив її. Якщоподивитися на віру, то віра – цевизнання людиною власноїбезпорадности і очікування всього відБога, натомість молитва – цеблагання духовного убозтва івнутрішньої порожнечі людини, щобСвятий Дух сповнив людину своєюприсутністю й силою.

Найкращим прикладом та взірцем молитви маєбути для нас Христос. Євангелист Марко пише:«Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і

пішов на самоту, й там молився» (Мр. 1,35). Дужецікавим є те, що Ісус Христос молився і вночі,жертвуючи своїм сном. Із цього в нас можевиникнути запитання: «Чи справді потрібною буламолитва Ісусові серед ночі?» Адже день апостольськоїпраці Ісуса був дуже виснажливий, а ввечері людиприносили з усього міста та околиць хворих табіснуватих. І за цим усім криється дуже цікава річ, якунам показує Христос. Для того, щоб спілкування таконтакти в нашому житті між людьми були пліднимита корисними, як у Ісуса Христа, потрібно вмітиперед тим усамітнитися. Людина має оцінити митьпустелі у своєму житті, а також подивитися напустелю святих людей, щоби в подальшому життімогти робити великі справи як для людей, так і длясебе. Натомість сучасним людям, які є дужеактивними, здається, що вони повинні більше даватииншим, допомагати їм тощо. Але що може датилюдина иншому, якщо вона сама не має нічогодуховного? Також, якщо людина не будеусамітнюватися для молитви й зосереджености, алише буде залишатися у колі своїх власних справ, тотоді вона залишиться в оточенні власного егоїзму. Цеможна назвати пустелею, але не життєдайною, якнаприклад у Христа чи святих, натомість це будепустеля знищення.

Дивлячись на Христа як взірець досконалої молитви,перед нами повинно постати запитання: скільки часуя щодня присвячую молитві? Яке місце займаємолитва серед моїх найважливіших справ? Перед чимвона йде і після чого? Як виглядають мої щоденнідуховні вправи та мої роздуми про гріхи, тобто якимє мій погляд на себе самого перед Богом? І коли мидамо відповіді на ці запитання, то тоді станезрозуміло, що у нашому житті є важливіше за Бога. Внас одразу може з’явитися зауваження, що середбагатьох обтяжливих обов’язків нам дуже важко


знайти час на молитву. Переважна більшість людейзранку йде на роботу і повертається близько п’ятоїгодини вечора. А вдома людину також чекає праця,яка переважно затягується до самого вечора, і невистачає навіть часу, щоб запитати дітей, як у нихсправи в школі. А часу на молитву зовсім немає. І такминають дні за днями. Ми дуже часто думаємо, що всезалежить від нас і нашої праці, а насправді це не так.Ми, які завжди є в роботі та русі, дуже легкозабуваємо, що передовсім потрібно прийти на зустрічдо Когось, від кого й справді все залежить, хтоприймає у свої руки долі світу і кожного з нас,незалежно від того, чи ми робимо щось добре, чипогане. Однак на Ісуса Христа чекає наша відповідь:«Я не маю часу, я вже не маю сили!»

Коли ми є правдивими віруючими християнами, тонайважливішою справою нашого дня має бутимолитва. Вона повинна стояти на першому місці, босаме контакт з Богом, який є в молитві, визначаєцінність і значення нашої праці. «Не так важливо, щоти робиш, – каже Іван Павло II, – важливо, ким ти є».Коли ми, християни, учні Христа, перестаємо бутилюдьми молитви, тоді ми стаємо непридатними длясвіту, стаємо вивітрілою сіллю, яку люди викидають ітопчуть (Мт. 5,13). Нам потрібно духовнозбагачуватися в молитві, щоб могти допомагатииншим людям. Питання молитви є головним внашому християнському житті. Молячись, ми нетільки самі поклоняємось Христові, але йпрославляємо Його від імени світу, який, можливо, невміє або не може, або не хоче молитися. Але одна річє певною: якщо ми не будемо молитися, то тоді минікому не будемо потрібні, тому що світові непотрібні порожні серця й душі. Проблемуспіввідношення між молитвою та діяльністю можнависловити такими словами: усяка справжня праця чидія народжується з молитви й роздумування. Бо усе,що є великим у цьому світі, походить від Бога інароджується з жертви та молитви.

Ігор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’якІгор Яким’як

” –¿ØÕ—‹ ≈” –¿ØÕ—‹ ≈” –¿ØÕ—‹ ≈” –¿ØÕ—‹ ≈” –¿ØÕ—‹ ≈¬»’Œ¬¿ÕÕfl¬»’Œ¬¿ÕÕfl¬»’Œ¬¿ÕÕfl¬»’Œ¬¿ÕÕfl¬»’Œ¬¿ÕÕfl

“¿ “¿ “¿ “¿ “¿ …Œ√Œ…Œ√Œ…Œ√Œ…Œ√Œ…Œ√ŒŒ÷≤Õ ¿Œ÷≤Õ ¿Œ÷≤Õ ¿Œ÷≤Õ ¿Œ÷≤Õ ¿

В о. ДМИТРА БЛАЖЕЙОВСЬКОГОВ о. ДМИТРА БЛАЖЕЙОВСЬКОГОВ о. ДМИТРА БЛАЖЕЙОВСЬКОГОВ о. ДМИТРА БЛАЖЕЙОВСЬКОГОВ о. ДМИТРА БЛАЖЕЙОВСЬКОГО

Традиція української духовностибазується на християнськихморальних засадах. Більш ніжтисячолітній досвід українськогохристиянства витворив унікальний усвоєму роді синтез інтелектуальногопотенціялу українства, помноженогона скарби християнської духовности.Роки незалежности Українипідтвердили винятковий потенціялспівпраці Церкви і шкільництва.

Саме завдяки зусиллям християнських Церков, узахідному регіоні України з 1991 р. узагальноосвітніх середніх школах викла;

дається предмет «Християнська етика». Процесспівпраці Церков у царині викладання християнськоїетики активізувався після доручення ПрезидентомУкраїни Міністерству освіти і науки Українирозробити шкільний курс «етики віри» (2005 р.)1.

Таким чином, в Україні поволі, доволі проблемно, алевідбувається процес гуманізації сфери освіти,наповнення її змісту традиційними морально;духовними цінностями, повернення до витоковихоснов української етнопедагогічної традиції. Однаквеликою є небезпека формалізації досягнень у справіхристиянського виховання нашої молоді. Впро;вадження християнської етики в школах не повинноперетворити цей предмет на один із предметів.один із предметів.один із предметів.один із предметів.один із предметів.Вважаємо, що християнська етика повинна зберегтисвою винятковість та функціонувати у шкільному чиосвітньому просторі як явище, котре не зовсімвкладається у систему 12;бального оцінювання (важкоуявити, як повинно оцінюватись ставлення до добрата зла, розуміння та реалізація моральних категорій).Не зовсім зрозумілою є практика проведенняучнівських олімпіяд з християнської етики. Почин тазадум такої традиції не викликають застережень,однак є чимало умовностей та проблем у цій справі. Уній не може бути поганих чи добрих оцінок, перших,других чи третіх олімпіядних місць, переможців чи

Полеміка

20

переможених тощо. Передовсім, повинні бутиприсутні розуміння, щире сприйняття та благо;говіння. Формальна стандартизація християнськоїетики може загубити саму ідею виховання,зраціоналізувати предмет, привести до ситуації, вякій «благими намірами вимощена дорога до пекла».

Важливо, що Церква звертає увагу передовсім напроблему впровадження в освітній простірхристиянських моральних цінностей. Певнимчином поза увагою її впливу є сфера органічногорозвитку шкільництва як такого. Умовностіукраїнського законодавства, відокремлення Церквивід держави віддаляють сферу впливу релігійнихструктур від освітянських проблем, а також проблемвиховання та навчання підростаючого покоління. Зогляду на це є цікавою праця греко;католицькогосвященика Дмитра Блажейовського «Поважнінедомагання в українському вихованні» (2006)2. Деякіїї положення можуть видатися дещо різкими тапровокативними, окремі судження – занадтокатегоричними. Однак цю контроверсійність можнавиправдати щирим уболіванням за долю свого народута його майбутнє. Автор із болем констатує факт„відсталости” українства від цивілізацій, котрі ще 150років тому мали низький рівень розвитку, зокремаяпонської та корейської. Причину такого сумногостану справ він вбачає у «бракові виховання… тарізнорідного знання».

Головна мета праці, на думку самого автора, полягає узаохоченні до науки всіх, хто хоче дещо знати провиховання. Автор акцентує на необхідностізаохочувати кожного більше «думати про своюнаціональність та свою релігію, рідну мову». Втратаісторичної пам’яти веде до жалюгідного стану«печерних людей кам’яної доби».

Д. Блажейовський звертає увагу читача на негативніриси та сторінки історії українців, про які «вони малодумають і не стараються їх усунути». Головнимипричинами «хворіб українського виховання» єпасивність, інерція, неорганізованість, бракініціятиви та співпраці, а також «лінивство, нехіть довивчення української мови, історії та культури».

Очевидно, варто погодитися з автором, що справоювиховання українських дітей повинні займатисяукраїнці, а не «росіяни, румуни, американці, туркитощо». Додамо також, і це дуже важливо, щовиховувати підростаюче покоління української молодіповинні українці, котрі добре знають реаліїукраїнського буття, загрози та небезпеки сучасногосвіту.

В цьому контексті цілком справедливою видаєтьсязаувага о. Блажейовського про те, що «українціповинні розвивати себе самих і власну науку йкультуру, власну державу, власну Церкву, власнуекономію і оборону, та не летіти до чужих з думкою,що чужі з любови… задармо чогось навчать».

Цілком слушно різко критикує автор системузакордонних студій, передовсім богословських.«Школи і західні університети давали і дають знання,однак у більшості ані не формували, ні не формуютьлюдини для самостійного думання, до якоїсьсамостійної праці». Аргументом, що підтверджує цютезу, є наведений Д. Блажейовським факт мізерноїкількости опублікованих докторських праць, який єнесумірний із кількістю праць захищених.

Від справи навчання дітей та науки в ціломузалежить українське майбутнє. І запорукою цьогомайбутнього о. Блажейовський називає „розвинутиймозок”, вдосконалення самосвідомости, усвідомленнявласної самоцінности та ідентичности. Уможливитиоптимізацію виховної концепції українства може, надумку священика, кардинальний перегляд справипідготовки нашого духовенства, інтелігенції тавчителів. Варто погодитися із твердженням про те,що школа та духовенство не можуть дати дітям«доброго національного, морального та релігійногохребта», якщо «самі того хребта не мають» і про«добре виховання своїх дітей… зовсім не дбають».

На проблему виховання дітей о. Блажейовськийзакликає дивитися більш комплексно, необмежуючись лише присутністю християнськогобогословського компоненту у шкільних програмах.«Школи та Церкви не вистачає в житті, якщо хтосьхоче більше знати і до чогось в житті дійти».

Автор цікаво аналізує теоретичні аспекти виховногопроцесу. Виховання та формацію людини ділить на 5видів. Перший – інтелектуальний. Інтелектуальневиховання людині повинні дати «родичі, оточення,


школа, Церква і читання». Моральне вихованнядетермінується тими ж чинниками. І головним уцьому процесі є особистий добрий приклад. Щеодним видом виховної традиції є соціяльно;товариське виховання, до якого входить загальнаформація людини та правила доброго тону. Окремовиділяється також релігійне виховання таформування життєвої мети.

Важливо звернути увагу на те, що всі перелічені видивиховання залежать першочергово від сім’ї тародини. Школа може і повинна доповнюватипервинні засади родинного виховання, але воналише долучається до цього та співдіє з ним. Томуважливо опонувати поширеній думці про те, що всявідповідальність за виховання дітей лежитьпершочергово на школі. Авторові цих рядківдоводилося чути навіть твердження про те, що поганаповедінка школярів чи якісь їх провини повністюзалежать від викладання християнської етики вшколі. Приймаючи такі аргументи, ми повертаємосядо жахливих традицій „псевдовиховання” радянськихчасів, коли панувала одна ідеологія, а ті, хто їїпропагують, були відповідальними за всіх і за все.Розпачливою сьогодні є ситуація, коли величезнакількість українських родин є неповними, колибатьки змушені заробляти за кордоном, а дітизалишені на поталу вулиці та впливу далеко ненайкращих зразків масової культури. Тому у співпрацішколи та родини, як справедливо зауважує о.Блажейовський, потрібна співдія. В зворотномувипадку на нас чекає та сама ситуація, що і вукраїнській діяспорі світу, де «молоді у церкві в неділюмайже немає», занедбана традиція рідної мови тощо.

Одним із найповажніших недомагань українськоговиховання цілком справедливо названа «економічназлиденність», відтак брак коштів на книги та й узагалінехіть до читання. Як аргумент ДмитроБлажейовський наводить цікаву історичнуретроспективу – Квітка;Основ’яненко «500 книжоквидрукував і лише 50 продав, а…непродані і даромніхто не хотів брати».

Надзвичайно актуальною сьогодні є справаелітарного виховання, виховання тих, від кого вмайбутньому залежатиме майбутнє України. Авторпропагує здорове прагнення кожного стати елітою,отримати добре виховання та добрі знання,інтенсивно працювати з «користю для других та длязагального добра усіх».

О. Блажейовський виділяє загальні передумови длявиховання еліти. На нашу думку, ці зауваги можутьстати надзвичайно корисними у справі формування«здорового суспільства». Отож, потрібно мати «рішучуі тверду постанову», бажання постійно вчитися ічогось прагнути, розвивати у собі всестороннє ми;слення, мати ініціятиву та уміти її розвинути і зреа;лізувати. Цей „рецепт” надзвичайно простий іскладний водночас. Однак, якщо ми хочемо змінитистан справ, необхідно діяти за цією схемою і покласти їїв основу сучасної системи національного виховання.

Книжка о. Блажейовського містить ще чималоцікавих та неоднозначних суджень, історичнихретроспектив, які, на нашу думку, заслуговують наіснування, а більше того – на ознайомлення.Вважаємо, що згадувану працю варто перечитативсім, хто має дотичність до справи виховання танавчання підростаючого покоління. Пропонованаавтором самокритичність щодо оцінки власнихнедоліків може видаватися дещо різкою. Однак, якщоми хочемо щось змінити, повинні починати з себе.Зцілення може наступити лише у тому випадку, якщохворобу лікувати. Засіб лікування, запропонованийо. Дмитром Блажейовським, є ефективним і зводитьсядо усвідомлення нами власних помилок, наполегливоїпраці, навчання та усвідомлення власноїідентичности.

Aндрій Васьків,Aндрій Васьків,Aндрій Васьків,Aндрій Васьків,Aндрій Васьків,

канд. істор. наук, доцент кафедри теорії та історіїкультури філософського факультету Львівськогонаціонального університету імені Івана Франка

Леся Васьків,Леся Васьків,Леся Васьків,Леся Васьків,Леся Васьків,

магістр богослов’я, адміністративний координатормагістерської програми екуменічних наук Львівськогонаціонального університету імені Івана Франка таУкраїнського католицького університетуПримітки:Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:

1 Наказ про створення спеціальної Комісії длярозробки курсів духовно;етичного спрямування //http://www.mon.gov.ua.2 Блажейовський Д. Поважні недомагання вукраїнському вихованні. – Львів, 2006. – 416 с.

22

У цьому випуску хочемо розповісти проіснування та діяльність секти під назвою«Церква Ісуса Христа святих останніх днів»

(СОД) або, скорочено, секти мормонів. Ця секта, хоч іне займається такою активною агітацією як секта«Свідки Єгови», всеодно становить велику небезпекудля християнства в цілому та для кожного зокрема.Небезпека полягає у її зовнішній, показовійподібності до канонічної Церкви, що проявляється уїхньому ставленні до деяких аспектів життя(подружжя, алкоголь та тютюн, визнання Ісуса ХристаБогом).

Секта виникла у 30;х роках ХІХ ст. у США. Їїзасновником є американський фермер Джозеф СмітМолодший (1805;1844). У різні періоди свого життяДжозеф належав до різних віровчень – відпресвітеріанської спільноти (до якої належала

більшість членів його родини) до методистської. Увіці 14 років Джозеф мав своє перше видіння, у якомуотримав наказ ні в якому разі не повертатися докотроїсь з існуючих церков. Другого видінняДжозефу довелось чекати аж до 1827 року, коли йомуз’явився ангел Мороній та розповів про секретні„золоті листи” староєгипетською мовою, прочитатиякі можливо лише з допомогою спеціяльних„пророчих окулярів”, що знаходяться в одній скрині зцими листами. Такий „пророчий дар” засновникасекти втілився у написання небіблійних творів«Книга Мормона», «Вчення та Заповіти»,«Дорогоцінна перлина», які ціняться шанувальникамисекти нарівні із власним перекладом Біблії, яка, засловами самого Сміта, містить багато „доповнень тапоправок”, відсутніх у християнському перекладіСвятого Письма.

Джозефу вдалося переконати у безпосередньомуспілкуванні з Богом декількох своїх приятелів, які йстали згодом першими мормонами. Але йому, на жаль,не вдалося переконати у своїй невинності суддів таприсяжних у судових справах з приводу банківськоїафери у Кертланді, штат Огайо, полігамії

(багатоженстві), організації збройних угрупувань уМіссурі та Іллінойсі, наказу знищення друкарськихстанків своїх опонентів, а також тих, хто відмовлявсятиражувати його твори. Згодом засновник сектипотрапив у Картхазі до в’язниці, де й буврозстріляний.

Усього в світі нараховується близько 10 млн.мормонів. Найбільше їх проживає у США, в штаті Ютаз головним його містом Солт;Лейк;Сіті, 75% якогозаймають саме представники секти. Великі центримормонів в Європі знаходяться у Франкфурті;на;Майні, Гамбурзі та Берні. Духовний центр, який вонище називають „божим домом”, знаходиться уШвейцарії.

Останнім часом представників секти можна зустрітиі в Україні. Вони переважно охайно вдягнені, звеликою кількістю якісної літератури, яку вонибезкоштовно розповсюджують. Також можливим єдосконале володіння англійською мовою (вивченняякої, до речі, є одним зі засобів заохочення до вступув їх організацію). Ці люди переважно молодого віку,відбувають обов’язкову практику, після якоїповертаються додому або продовжують навчання,щоб досягти священства за чином Мелхиседека (таквони називають священство своїх духовнихпровідників, яке нібито було дане Джозефу Сміту уПенсільванії, коли йому з’явились апостоли Петро,Яків та Йоан). Цікавим є те, що поруч зі священствомМелхиседека, символа духовної влади у мормонів, єще т.зв. священство Аарона, яке дозволяє йогосвященикам успішно займатись бізнесом.

Сучасна структура секти розподілена таким чином:на її чолі знаходиться „пророк”, якого ще називаютьтим, „що отримує одкровення” (сьогодні цю посадузаймає 13;й за чергою пророк Езра Тафт Бенсон).Його накази є загальнообов’язковими (через це,зокрема, секта є тоталітарною). У пророка є двазаступники, а всі разом складають ВищеПрезидентство Церкви Мормонів. Є також так званікворуми з 12;ти та 70;ти апостолів – дорадчі органи.Також є збройні формування, які носять назву„ангели;месники”.

Щодо самого віровчення секти, то тут найбільшпомітними є такі: політеїзм – віра у багатьох богів,які є володарями планет. Цікаво, що богом планетиЗемля є Михаїл, він же Адам, він же Єгова, він же

Ùî Âè çíàºòå ïðî ìîðìîí³â?Ùî Âè çíàºòå ïðî ìîðìîí³â?Ùî Âè çíàºòå ïðî ìîðìîí³â?Ùî Âè çíàºòå ïðî ìîðìîí³â?Ùî Âè çíàºòå ïðî ìîðìîí³â?


Літургійне богослов’я

Христос. Ще більш цікавим є те, щоголовний бог Всесвіту живе уцентрі світу на планеті Колоб (!!!).Окрім цього боги маютьматеріяльні тіла та є обмежені упросторі. Через це кожна людина єсвоєрідним „богом у зародку” іможе навіть після смерти досягтиуряду на якійсь із планет Всесвіту(щоправда, невідомо на якій саме).Але для цього необхідно прийнятихрещення у мормонів, одружитись(бажано навіть не з одною а збагатьма дружинами, що для них єцілком припустимим) та вестиправедний спосіб життя. Жінки уних не мають жодного права і єцілком залежними від чоловіків(так само і в житті після смерти,оскільки шлюб у членів секти можене тільки зберігатись після смер;ти, але також укладатися з люди;ною, що вже перейшла в иншийсвіт!). Мормони вірять, що є на;щадками виродженого роду одногоз поколінь Ізраїля, яке переїхало доАмерики ще у VII ст. до різдваХристового. Там їм з’являвся Хри;стос і давав пророцтва. Хрещення умормонів здійснюється над діть;ми, що досягли віку 8 років, атакож припускається хрещенняживих сектантів за померлихродичів. Причастя для них є лишесимволічною ознакою приналеж;ности до секти.

Але найбільшою неправдою є те,що сама людина з допомогоюбрехні та лжесвідчень намагаєтьсятлумачити волю Творця.

Сергій БілоконьСергій БілоконьСергій БілоконьСергій БілоконьСергій БілоконьБіблійне товариство «Еффата»Біблійне товариство «Еффата»Біблійне товариство «Еффата»Біблійне товариство «Еффата»Біблійне товариство «Еффата»

Іконопис цього свята, званогоще П’ятдесятницею, починаєрозвиватись від VI ст. Перші

зображення такої тематики зна;ходимо у стародавніх збірникахрукописів, у Євангеліях та Псал;тирях, мозаїках (наприклад СвятоїСофії у Константинополі та увенеційському соборі святогоМарка IX;XIII ст.), а також нафресках соборів Атону, устародавніх храмах Києва таинших давніх міст.

Канонічнаі к о н а«Зіслання»з о б р а ж а єа п о с т о л і в(на чолі зПетром таПавлом), якісидять у колі.Самі їхні по;статі симво;л і з у ю т ьд о с к о н а л угармонійнус п і л ь н о т у,яка є перед;усім дарун;ком СвятогоДуха. Дляпідкресленняважливостип о с т а т е йб а г а т оіконописців користувались мето;дом оберненої перспективи, якийполягає у тому, що фігури стаютьвищими в міру того, як наш зірспрямовується на задній план.Самі постаті апостолів роз;ташовані у такому порядку: пра;воруч зображено Павла, Івана,Марка, Симона, Якова та Пилипа.Ліворуч розташовані Петро,Матей, Лука, Андрій, Вартоломій таТома. В руках Павла та чотирьохєвангелистів зображені книги, цевказує на те, що Святий Духвідкрив їхні серця для розумінняслова, яке вони дістали від Ісуса.Инші Христові учні тримають в

руках сувої, що вказує на СловоБоже, дане їм як спільний дар,який об’єднує у святу спільнотувіри. Це означає їх безпосереднюмісію, яка полягає у проголошенніБожого слова по всьому світу.Голови апостолів оточені золо;тими німбами, инколи – звогняними язиками, що симво;лізують нове життя, яке даєСвятий Дух. Цей стан найкращеможна передати словами святогоапостола Павла: «Живу вже не я, а

живе Христосу мені»( Гл . 2 , 2 0 ) .А п о с т о л и ,зображені наіконі, сидятьна кріслах яку ч а с н и к иВселенськогоСобору, і самеце їхнє зі;брання є йогопраобразом.Церква ж зга;дує першів е л и к іСобори в Лі;тургії як уро;ч и с т и йп р а з н и кСвятого Духа.

З верхньоїч а с т и н и

ікони на учнів сходять дванадцятьпроменів – символ повноти Духа,яку вони одержали і яка наповнюєїх серця новою надією, відвагою тавірою. Зображення Святого Духа увиді голуба зазвичай у цю компо;зицію не вводилось, оскільки пря;мих вказівок на це у Книзі Діяньнемає. Натомість проявом ТретьоїОсоби Божої у святі ЗісланняСвятого Духа є вогняні язики.

У центральній частині іконизображується простір, подібний доарки або еліпса, а деколи –прямокутник у вигляді дверей. Цячастина ікони подається у темнихтонах з цареподібною постаттю,

Богослов’я ікони

Зіслання Святого Духа

24

що символізує потребу цього світу у визволенні.Часто вона зображується з обрусом в руках. Цюпостать ще називають «Космос». Той Космос, літній,похмурий чоловік, символізує всіх людей, які живутьу темряві і яким було принесене світло наукиапостолів. На венеційській гравюрі 1818 року надголовою цієї фігури було зроблено напис «ПророкЙоіл». Але таке трактування відноситься до новітньоїіконографії і не знаходить подібного вираження учасах ранньої Церкви. У ранні періоди хри;стиянського іконопису, на його місці зображалинатовп народу, згадку про який містить Книга Діянь.

У древніх візантійських зображеннях П’ятдесятниціБогородиця серед апостолів не зображалась. Проте узахідному іконописі, починаючи з Х століття, воназавжди присутня. Святий євангелист Лука у КнизіДіянь, даючи свідчення про цю подію, говорить: «Всівони пильно й однодушно перебували на молитвіразом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса» (Ді. 1,14). Цедає підставу вважати присутність Божої Матері узображенні цієї події закономірною.

Ікона «Зіслання Святого Духа» відкриває нам усюповноту Божої Любови насамперед у спільноті, якагуртується під дією Святого Духа. Незважаючи нарізність Христових учнів, кожен з яких є унікальноюособистістю, ця подія робить їх одним цілим. Цюунікальність іконописці досягали, зображаючиволосся, очі, порухи голів, жести і навіть їх поставунастільки різними, що можна з легкістю запам’ятатикожну окрему постать. Але усіх їх єднає спільність уСвятому Дусі. Саме у цьому алегорично передаєтьсятаємниця Церкви. Вона полягає у тому, що Церква єєдністю у різноманітті. Таким чином майстрисхідної ікони намагались зосередити увагу намістичному народженні Церкви.

Вражаючим елементом цієї ікони є її деякарозбіжність з біблійним описом події П’ятдесятниці,за яким сходження Духа супроводжується раптовимшумом з неба, шаленим вітром, словами,вимовленими різними мовами, здивуванням,зачудуванням (Ді. 2,1;13). Проте на іконі ми бачимоапостолів, які знаходяться у стані великого спокою.Вони сидять мирно та урочисто в цілковитій гармоніїта порядку. Це можна пояснити тим, що автори;іконописці хотіли передати не стільки детальнийопис самої події, скільки її богословську істину. Вонаполягає у тому, що Бог завершує об’явленнявнутрішнього, духовного життя кожного з нас. Ічерез те сама ця ікона може слугувати для багатьохлюдей добрим путівником у пошуках Бога, кращимрозумінням Його науки і осягненням благодати череззісланого Святого Духа.

Мистецький відділМистецький відділМистецький відділМистецький відділМистецький відділПЦ «Еклезія»:ПЦ «Еклезія»:ПЦ «Еклезія»:ПЦ «Еклезія»:ПЦ «Еклезія»:

Сергій Білоконь,Сергій Білоконь,Сергій Білоконь,Сергій Білоконь,Сергій Білоконь,Іван Василишин,Іван Василишин,Іван Василишин,Іван Василишин,Іван Василишин,Олег РужиловичОлег РужиловичОлег РужиловичОлег РужиловичОлег Ружилович

Коліноприклоннімолитви

в контексті празникасвітлої П’ятдесятниціДуха премудрості Твоєї подай моїмдумкам,Духа розуму даруй моєму безумству,Духом страху Твого осіни вчинки мої, іДуха правого обнови в утробі моїй, іДухом владичним утверди непевні моїдумки,Щоб повсякденно духом Твоїм благимдо корисного спрямовуваний,Я сподобився сповняти Заповіді Твої іЗавжди пам’ятати про Твоє славнепришестя,Коли будеш судити нас за нашимивчинками.

Друга коліноприклонна молитва св. ВасиліяДруга коліноприклонна молитва св. ВасиліяДруга коліноприклонна молитва св. ВасиліяДруга коліноприклонна молитва св. ВасиліяДруга коліноприклонна молитва св. ВасиліяВеликогоВеликогоВеликогоВеликогоВеликого11111

Празник святої П’ятдесятниці, або ЗісланняСвятого Духа, завершує святкування циклу,котрий розпочинається Світлим Христовим

Воскресінням. Свято це є одним із найбільших улітургійному році, оскільки є „…вінцем спасіння родулюдського”. Про важливість та велич празника такговорить св. Григорій Богослов у своєму „Слові 41 насвяту П’ятдесятницю”: «Завершуються тілесні ділаХристові, або, кажучи иншими словами, діла, яківідносяться до Його тілесного перебування на землі, апочинаються діла Духа».2 А для нас, християн, цесвято є важливим тому, що – це день народженняЦеркви.

Спробуймо коротко описати історію зародженняпразника.

Знаємо, що це свято було запозичено з єврейськоїтрадиції, тож у Старому Завіті (Тов. 2,1; ІІ Мак. 12,32),а також і в Новому (Ді. 2,1; 20,16; І Кор. 16,8) це святовизначається, як свято жнив (Вих. 23,16) або святоседмиць (Вих. 34,22). Євреї обходили це свято сімтижнів по Пасці (Втор. 16,9;10; Лев. 23,15;16), тобтов „п’ятдесятий день”.

В Старому Завіті було три основні свята: Пасха,П’ятдесятниця і свято Кучок. П’ятдесятниця пред;ставляє дві виразні зміни у юдейській традиції.Первинною його формою було свято врожаю. Вюдейській традиції свято П’ятдесятниці пов’язане з


тим, що на горі Синай Мойсею був даний Закон. Такерозуміння свята перейшло до патристичної думки, іОтці Церкви поєднали дар видимого Закону з даромневидимого Духа.

Недаремно свята Пасхи та П’ятдесятниці перейшли дохристиянства. Саме в час їх святкування, коли містоЄрусалим наповнилось прочанами, відбулись смертьта воскресіння Ісуса, а також зіслання Святого Духана апостолів, коли вони були зібрані, щоб святкуватицей день.3 Проте лише в останніх двадцятьох роках IVст. офіційно виникло християнське свято з цієюназвою як спомин зіслання Святого Духа. Це булоп’ятдесят днів радости з нагоди Воскресіння,Вознесіння, зіслання Святого Духа і заснуванняЦеркви, що їх розуміли не як окремі події в історіїспасіння, але як різні види одного і того жпрославлення Господа нашого Ісуса Христа.

Беручи до уваги те, що П’ятдесятниця є святомвсезагальної радости, не вільно є постити, ні клякати,бо ці практики висловлюють смирення та покаяннийхарактер.4 Час П’ятдесятниці є повний присутностипрославленого Господа і його дару Святого Духа. Томухристияни моляться стоячи, запевнені і радісні, уприсутності Утішителя – Святого Духа, якого зіславСин Божий.

Постити не можна, бо ж жених присутній у своїйЦеркві5; піст мусить поступитися святкуванню.Говорячи иншими словами, П’ятдесятниця рівняєтьсяПасці, тому що Святий Дух є рівний Синові убожестві. Церква святкує зіслання Святого Духа якзавершення пасхального періоду, тобто те, до чогосмерть, Воскресіння і Вознесіння Ісусові прямували.Ісус воскрес із мертвих і сів праворуч Отця силоюСвятого Духа, щоб тепер через Нього цей самий Духзійшов на всіх, хто вірує, і дарував їм участь вІсусовому новому житті.

На І Вселенському Соборі у 325 р., який відбувався вм. Нікеї, було постановлено, що: «Не годитьсямолитись на колінах в неділю і в П’ятдесятницю».

Східна Церква віддавна має звичай, щоб наступногодня по великім празникові віддавати честь тимособам, які виконали головну роль у дні свята. ДеньП’ятдесятниці святкує подію зішестя Святого Духа наапостолів, а понеділок призначений на віддаванняособливої чести Святому Духові як третій ОсобіБожій.

Цікавим є той факт, що у Візантійській Церквііснують особливі коліноприклонні молитви наВечірні в день П’ятдесятниці, перед празникомСвятого Духа.6 Ці молитви, як вважається, булиукладені св. Василієм Великим у сер. IV ст. «…Св.Василій окремо вказує на молитовнечинонаслідування, яке повинно відбуватися стоячипрямо, тобто без поклонів та коколіноприклонів, у всівоскресні дні і під час всієї П’ятдесятниці в знаквоскресної радости. . .»7 Незрозумілим є, чому цімолитви повинні бути коліноприклонними.Теоретично знаємо лиш те, що св. Василій Великийпоручає ці молитви відмовляти на колінах задля

великої пошани до Святого Духа,8 якої не мала ще тодіВселенська Церква.9

Треба пам’ятати, що Святий Дух продовжує дії Ісуса вжитті всіх віруючих через Святі Тайни та наукуЦеркви. Саме це маємо на увазі кажучи, що Церквабула „заснована” в неділю П’ятдесятниці.

Існує тісний зв’язок між Господом, який вознісся влюдській природі і сидить праворуч Отця, та силою,яка наповнює світ через зішестя Святого Духа.Справді, дуже важко відділити дії Ісуса під час Йогоземного життя від продовження цих дій у Церквісилою Святого Духа. Ісус сам говорить про спільністьіз Святим Духом: «Ліпше для вас, щоб я відійшов. Боколи не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо жвідійду, пришлю Його до вас».10

Рання Церква зовсім не вважала роль Святого Духа„додатком” до дій Ісуса, його науки, смерти тавоскресіння. Через Духа, який „всюди є і всенаповняє”, Ісус також всюди присутній.

Таким чином, праця спасіння, яку Ісус розпочав своїмнародженням, продовжується силою Святого Духа увічності, через зіслання Святого Духа, де Христос,включається в наш світ, щоб кожний, хто вірує вДобру Новину, був Його причасником.

ПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавТТТТТарас Сиділо,арас Сиділо,арас Сиділо,арас Сиділо,арас Сиділо,

Літургійний відділ Пасторального центруЛітургійний відділ Пасторального центруЛітургійний відділ Пасторального центруЛітургійний відділ Пасторального центруЛітургійний відділ Пасторального центру„Еклезія”.„Еклезія”.„Еклезія”.„Еклезія”.„Еклезія”.

Примітки:1 Требник Української греко;Католицької Церкви. Львів 2001, с.441.2 Творенія иже во святых отца нашего Григорія Богослова,Архіепископа Константинопольскаго. Санкт;Петербургъ 1911, с.578.3 Ді. 2,1;4.4 www.krotov.info\library\t\tertull\molitva.htm.5 Мр. 2,19.6 Лише о. І.Дольницький подає цей день днем Святого Духа.Замойський та Львівський Синоди говорить про свято ПресвятоїТройці. І. Дольницький. Тупікъ Церквє Руско;Католіческія. Львовъ1899, ч. ІV, с. 498.7 Г. Флоровський. Восточные Отцы IV;VIII веков. Париж 1931, с. 62.8 Ю. Катрій. Пізнай свій обряд, с. 175.9 Адже лише від І Вселенського Собору починаєтьсянапрацювання у сфері тринітарного богослов’я, зокрема св.Василієм Великим та св. Григорієм Богословом.10 Йо. 16,7.

26

Сторінками історії

Греко;Католицька Церква в Словаччиніскладається з Пряшівської єпархії таКошицького апостольського екзархату,

який був відокремлений в 1997 році іпідпорядкований Апостольській Столиці(Конгрегації Східних Церков). Першимєпископом став Мілан Халтура, ЧНІ. Причинамивиокремлення від Пряшівської єпархії були якісторичні, так і культурні обставини – до 1939року територія Кошицького краю була підюрисдикцією Мукачівської єпархії (і до сьогодніпереважна більшість вірних є русинами(українцями) за походженням).

Значно багатшу історію має Пряшівська єпархія,яка своїми коренями також сягає Мукачева. ДоXIX століття землі Східної Словаччинизнаходилися під церковною юрисдикцієюМукачівських єпископів. Щойно у 1818 роцібуллою папи Пія VІІ „Relata Semper” буловиділено окрему єпархію з осідком у Пряшеві,яка проіснувала до 40;х років ХХ століття і булазліквідована комуністичним режимомЧехословаччини. Підпілля Церкви тривало до1968 року. З цього часу і до сьогодні триває їїрозвиток.

До часу ліквідації, вірних греко;католиківналічувалося до 300 тисяч, а сьогодні їх єприблизно 220 тисяч, що становить 4% усьогонаселення країни. Для прикладу, до Римо;Католицької Церкви належить 69% словаків, доЄвангелистів – 6,8% населення.

Сьогодні є потреба у нових храмах, бо частинавірних моляться у латинських костелах. А новіцерковні будівлі зазвичай будуються ушатроподібному вигляді, невеликих розмірів.Проте навіть у нових церквах встановлюютьсячудові іконостаси з кількома ярусами ікон, чогоу наших нових церквах майже немає.

У богослужіннях використовують дві мови –словацьку та церковнослов’янську (переважно врусинських та монастирських парохіях, бословаки не всі можуть читати і розуміти цюмову). Самі служби нічим не відрізняються віднаших, хіба що співом і тим, що вірні восновному сидять (крім тих частин Літургії, десидіти не можна). В новозбудованій церквімістечка Вранів навіть не було хору, а СлужбуБожу співав дяк (раз чоловік, иншого разужінка). Дуже багато уваги приділяєтьсяпроповіді, проте сама Літургія скорочуєтьсянавіть на свята. У літургійному життівикористовується новий григоріянський

Греко−

Католицька

Церква

в Словаччині


календар. Тому я минулого літа двічі святкував Преображення ГНІХ – перший раз вСловаччині 6 серпня, а другий – вдома 19;го.

У Словаччині також познайомився з отцем;редемптористом Методом (в країніпрацюють оо. Редемптористи обидвох обрядів). Виявляється, що у Греко;Католицькій Церкві в Словаччині діють лише два чоловічі чини та три жіночі. Своюсловацьку провінцію мають оо. Василіяни та оо. Редемптористи. А цього рокувладика Іван Баб’як запросив у свою єпархію для душпастирювання і монахівстудійського уставу з України, проте вони поки що чекають покликань зі Словаччини,щоб можна було заснувати там свій монастир.

Найбільшим жіночим згромадженням є сестри Служебниці НДМ, а такожсс. Василіянки та Редемптористки.

Усі ці монастирі та згромадження зосередженні в основному на сході країни, як ігреко;католицькі парохії. На заході існує лише кілька парохій у містах.

Здобути богословську освіту греко;католикам можна у Пряшівському університеті(на богословському факультеті), а кандидати у священики навчаються в Пряшівськійдуховній семінарії блаженного Павла;Петра Гойдича, яка була заснована у 1880 роціі відновлена у 1990. Навчання триває 6 років з одним додатковим роком практикипісля ІІІ курсу.

Цікава ситуація Церкви у співпраці з державою, яка повинна утримувати будь;якурелігійну громаду, подібно до Німеччини, де кожен мешканець сплачує обов’язковийподаток на утримання обраної ним конфесії. Однак, проїжджаючи країною, помітивще не зняті з останніх парламентських виборів рекламні щити, на яких одна з партій(яка не пройшла) пропонувала відділити Церкву від держави і позбавити їїдержавної підтримки.

Є у Пряшівській єпархії і свої відпустові місця.Найбільш шановане „putnicke miesto” є у с. Клокочові.Його історія сягає ХVІІ століття, коли під час війни булоспалено в селі дерев’яну церкву, а образ Богородиці небув пошкоджений. Найстаріше відпустове місце є ус. Красний Брод, яке відоме вже з ХІV століття. Иншічудотворні місця знаходяться у Лютині, Рафайовцях,Чірчі, Шашові, Буковій Горці.

Підсумовуючи, можна із впевненістю сказати, що Греко;Католицька Церква в Словаччині активно розвивається,творить свою духовність, шукає шлях до людськихсердець через голошення слова Божого та єван;гелізацію, чому сприяє також досвід Латинської Церкви. Завдяки своїй східнійдуховності та обряду Церква має великі можливості для діяльности, адже, подібно які в Україні, є ще „велике поле для жнив”.

Сергій МартинякСергій МартинякСергій МартинякСергій МартинякСергій Мартиняк

Булла папи Пія VII Relata Semper 1818 року,якою було проголошено створенняПряшівського єпископства

28

· Древні спортсменизмагалися винятково зарадиінтересу і ніколи не брали грошейза свої перемоги. Але потім все;таки деякі з них почалиодержувати винагороду відб а г а т и х

наймачів, і щобпринизити цих скупих, дляїхнього найменування сталивикористовувати образливе в тойчас слово „атлет”.

· Ацтеки любили побігатиза м’ячем по кам’яномумайданчику із двома кільцями накраях. Щоправда, потрапити вкільце було практично неможливоі, на радість глядачів, перемагавтой, хто частіше вдаряв м’ячем достінки за спиною суперника. Унагороду переможець одержувавне тільки призи, але й правопринести супротивника в жертву.А якщо хтось все;таки попадав укільце, глядачі раділи набагатоменше. Тому що в цьому випадкукоманда;переможець одержуваладодаткову нагороду – все майно,включаючи одяг вболівальників.

· З японцями пов’язанийодин із найкумедніших випадків вісторії сучасних олімпіад: в 1904році японець Фуні переміг усіх устрибках із шестом, оскількипросто застромив його в пісок іпереліз через планку. Саме післяцього ввели правило, що під часстрибка забороняється перехоп;лювати шест.

· Перші згадки про гру,

подібну до сучасного боксу,знаходимо ще у Гомера, життяякого різні історики датують міжXII і VII ст. до Христа. Кулачнийбій також містила в собі програма

перших олімпійських ігор. Удревньому „боксі” не булообмежень щодо часу веденнябою. Атлети боролися доти,поки один з них не втрачавсвідомости або для свого ждобра добровільно визнававпоразку. Досить частозмагання закінчувалисьтрагічно. У IV століттіперед Христом з’явилисяпрототипи перших рука;вичок – шкіряні стрічки,якими обв’язували долоніта кисті руки для фіксаціїсуглобів і пальців.

· Поява маратонського бігуяк спортивної дисциплінипов’язана з подвигом античноговоїна на ім’я Філіпідес, який 12серпня 490 р. до Христа пробігвідстань 40,2 км від містечкаМаратон до Атен, щоб повідомитирадісну звістку про перемогу надперсами. Вигукнувши: «Миперемогли!», він помер. За про;позицією одного французькогофілолога, згадуючи пам’ять цієїподії, біг від Маратона до Атенбув включений до програмиперших олімпійських ігор,які відбувалися 1896 року угрецькій столиці. Про по;двиг Філіпідеса ми знаємо іззаписів його сучасника –грецького історика Геро;дота, який розповідає, щокілька днів до цьогопосланець „бігав” ще й уСпарту з проханнямприйти на допомогу в боротьбі зперсами. Він успішно подолав1240 стадій (а це 238,39 км (!)),досягнувши цілі рано на світанкунаступного дня. Через те, щоФіліпідес не встиг відновити сил,біг 40 км, який є набагато меншимза попередній, став для ньогофатальним.

1382 р. один англійський

спортсмен вирішив перевірити,чи справді можливо пробігти такудовгу дистанцію (1240 стадій), ітак зародився спартатлон – біг навідстані 250 км. Перший пере;можець цього змагання – ЯнісКурос – пробіг її менше, ніж за 24години. Натхнений цим успіхом,він показав не гірші результати нанабагато довших дистанціях. 1982р. для подолання 960 км йому булопотрібно 5 днів і 5 годин, з яких 7годин він витратив на сон.

Та ці результати не є нічимособливим порівняно з най;довшою дистанцією, яку подолавфін Юні Сало, 1929 року. Вонабула у 146 разів довшою завідстань від Маратону до Атен ісклала 5898 км (!!!).

· Фігурне ковзанярство небуло таким уже й шляхетнимвидом спорту. Його придумалишвейцарські солдати: на лідгірського озера із прив’язаними доніг дощечками виганяли в чому;небудь винного солдата й по;тішалися над ним, оскільки той,природно, з превеликими зусил;лями утримував рівновагу й увесь

час падав.

· П е р ш и м ихудожніми гімнастками булигрецькі жриці – вони виконувалимудрі танці, прийнявши чарівнезілля, за допомогою якогоспілкувалися з богами. Часто вцьому процесі їм доводилосятримати в руках чаші й куриль;

Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …Ö³êàâèíêè ç ³ñòîð³¿ ïðî ñïîðò …


Це цікаво

ниці. Так ідосьогодніу худож;ній гім;н а с т и ц іголовноює рівно;вага.

· Унаші дніаналогомфутболу в

ескімосів є гра „аксектук”. У цій грі воротаперебувають одні від одних на відстані 16 км, граютьвсім селищем і матч триває, як правило, три дні, зранку до ночі.

Якщо вже згадали про футбол…

· Англійський футбол взимку – мукадля футболістів і суддів.Як правило, поле ітрибуни оповиті гус;тою пеленою туману.Після однієї з такихігор, що закінчилася зрахунком 3:3, нападникДжордж Одц говорив: «Яточно пам’ятаю, що забивп’ять м’ячів, але не знаю, вякі ворота». А післязакінчення цієї гри суддявиявив, що в кожнійкоманді грало по 18 осіб.

· У Болівії орли надстадіоном – не рідкість.Одного разу під час матчу ця„пташка” несподівано увійшла в піке і черезсекунду злетіла в хмари. . . з м’ячем в кігтях. Шкірянезнаряддя замінили, але в небі знову закружляв орел,явно готуючись до чергової атаки. Гру довелосявідкласти.

· Одного разу в Англії занадто темпе;раментний уболівальник здійняв такий скандал нафутбольному матчі, що представникам влади довелосясилою вивести його зі стадіону. З’явившись передсуддею, голосистий уболівальник пояснив,що мотивацією його провини буланеоб’єктивність арбітра.Подумавши, суддявиніс справді соло;монову ухвалу: вінз о б о в ’ я з а ву б о л і в а л ь н и к апротягом року при;ходити в поліцію івідсиджувати там по 2години в той час, колиграла його улюбленакоманда.

· А ось як піклуються про безпеку суддівфутбольних матчів в штаті Мадрас (Індія): там на полезамість поліції випускають спеціально витренованогослона. У критичний момент він охоплює арбітрахоботом і виносить в безпечне місце.

· Ось який випадок відбувся під час матчубразильських команд «Фламенго» і «Мадурейра». За 10хвилин до кінця гри воротар команди «Фламенго»Убіражар вибивав м’яч у поле. Підхоплений вітром,м’яч опустився прямо у сітку воріт суперників.Воротар «Мадурейри» Роберто його не побачив – уцей момент він поправляв шнурування взуття. Врезультаті «Фламенго» перемогла 1:0.

· Найбезглуздішим голом року назвали гол,забитий захисником «Спарти» (Роттердам) в матчі з«Барселоною» в 1973 році. Відбиваючи м’яча від своїхворіт, футболіст скерував його високо

вгору. М’яч був під;хоплений вітром, тріснуву повітрі і безформноюгрудкою ганчір’я впав уворота «Барселони».Суддя наказав замінитим’яч і, незважаючи напротести гравців, за;рахував гол.

· Цей випадоквідбувся 1980 року врумунському містіТімошоаре у фут;больному поєдинкуміж місцевою «Полі;технікою» і бра;

зильським «Атлетіко». Одинз бразильців на високій швидкості увірвався в

штрафну і опинився один;на;один із воротарем. Тойу відчайдушному стрибку спробував перегородитийому шлях, і бразилець, спіткнувшись за нього, впав,ударившись головою в штангу. Від удару штангапереламалася навпіл. Судді довелось на 20 хвилинзупинити матч для того, щоб працівники стадіону„замінили потерпілого”, а бразильський нападник

спокійно продовжив матч.

За інтернетHматеріяламиЗа інтернетHматеріяламиЗа інтернетHматеріяламиЗа інтернетHматеріяламиЗа інтернетHматеріялами

підготувалипідготувалипідготувалипідготувалипідготували

Олег Ружилович та Олег ОвсяникОлег Ружилович та Олег ОвсяникОлег Ружилович та Олег ОвсяникОлег Ружилович та Олег ОвсяникОлег Ружилович та Олег Овсяник

30

ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА

(1304;1374)

Канцона CCCLXVI

«Акафіст до Пресвятої Богородиці»

VVVVVererererergine bella, che di sol vestita.gine bella, che di sol vestita.gine bella, che di sol vestita.gine bella, che di sol vestita.gine bella, che di sol vestita...........

Діво, зірками увінчана, сонцем

Найвищим ти коронована в зорях,

Сяйво у собі його ти ховаєш,

Слово плекає любови покора.

Як не прибнгнеш – не стану промовцем,

Я без Любови, що з тебе спливає.

Вислухай, ти ж бо завждим вислухамєш,

Тих, що прибігають

І з вірою благають.

Діво, останній пристамнок ти маєш,

Почуй мою мольбу, бо знов потреба,

Прилинь у моїй борні,

Дні мої земні, а ти – Цариця Неба.

Діво, між дівами ти наймудріша,

І з;поміж блаженних чесннша з дівиць,

Ти найясніше в лямпадці ярієш,

І Смерть, і Фортуну приборкаєш ниць.

А перемога твоя найславннша,

Щитом захистити від нампастей вмієш,

Пристрасть сліпу остудити зумієш,

У її ми полоні.

Діво, тіло холодне

Свого Синочка ти зріла, Маріє,

Як зномсило серце траурну ношу?

Поглянь на сумніви моїм,

Бо у відчаї розради в тебе прошу.

Пренепорочна, Пречистая Діво,

Доня і мати ти Сину водномчас,

Зориш у цьому житті, і що злине:

Неньо з небес він, а врода – Синоча,

О, віко небесне, в променях диво!

Злинув спасти нас в останні години,

Иншої він не знайшовши людини

Тебе лиш одну спіткав,

І, благодатну, обрав.

Євині осолодила сльозини.

До ласки твоєї можеш чудесним

Кроком підвемсти, де Ти на троні

Вже у короні в Його царстві Небеснім.

Діво свята, ласки всякої повна,

Що в небо приводиш найправдивнше,

О, зглянься з небес, і пристань до молінь.

Ти джерело милосердя світліше,

А як провина численна і чорна

З’їдає, – ти правди надійний заслін.

В найменнях зорієш ти з милих перлин:

Мати, доня й невіста

О, ласкамва Пречиста.

Цісарнвно Царя, що світ від провин

Він нам звільнив і проклав шлях до Рамю.

За рани ці праведні

Серце злагідни, Благодатна, благаю!

Діво єдина, нема тобі рнвні,

Небо закохане у твомю вроду,

Їй рівні нема, й не буде ніколи,

Святими думками, Богу в угоду,

Святились діла твої богомільні,

Храмом дівицтва постала відкомли.

Радісно з ласки твоєї і воли,

З ран твоїх, о Маріє,

Діво, ласкою грієш.

І милуєш нею в гріховнім болі.

Розумом уклінно навколішки я


П о е з і я

Стану, щоб ці блукання,

Поневіряння мали покров до кінця.

О, Діво ямсна і вічно незмінна,

В буремному морі – Зоря Провідна,

Слугуєш всім керманичам в блуканнях,

Надійна в жахливий бурвій ти одна,

Мене без керма знаходиш, погідна,

Та хоч і близько останнє волання,

Лишемнь тобі душі преживання,

Грішна вона, я знаю,

Діво, та все ж благаю,

Щоб ворог не втішався із страждання:

Згадай, коли з вини прогрішень наших

Лоно дівицтва твомго

Втілилось Богом, оселе дів монаших.

О, діво, в річищах сліз вже спливаю,

Скільки лести, благань – і все намарно.

А все тому, що прогрішив я Богу!

Народжений на берегах я Арно,

Чи цю Вітчизну, чи іншу шукаю,

Моє життя зазнало лиш тривогу.

Померли врода, справи, і що з того,

Що квітнув я у слові!

Свята Діво Любови,

Вже, мабуть, скоро звемршу я дорогу.

І дні мої спритніше стріл минають

Між нещасть і прогрншень

Минають, лимшень вони цю смертьзазнають.

О, діво, в юдолі судилось земній

Серцю прожити у пламчі і болях;

А хоч і знали б, то та сама доля,

Ця тисячна частка із невідомих,

Дісталась мені б лишень смерть, ну а їй

– Слава сумна – найсумніша в юдолях.

Та, жомно небесна, до тебе я момлю,

Діво, чуйная з чулих,

Її сили змайнули,

Їх не зрівняти з твоєю цнотою;

Вони ж бо – ніщо; почуй же моління:

Спини боління врешті,

О, сило чести та вічного спасіння.

Діво, в якій покладаю надію,

Ти в силі й бажанні руку подати

В потребі: не опускай в мить останню;

Не на мене, а на мого Творця ти

Поглянь: Що я значу? На оцю дію

Моєї подоби, у спонуканні

Ницу людину підняти; намарні

Сльози закам’яннлі

Від Медузи тверділи

Та гріха. Діво свята, хай принаймні

Остання сльоза без намулу злине,

Як повне серце ними,

Та не пустими хай будуть ці краплини.

Зболена Діво, чужа тобі пиха,

З любов’ю пройшли ми простомром земним.

Розчуленим серцем смиренно в мольбі:

Як образ земної краси, що з таким

Зампалом віри любив, собі стиха

Відцвів, тоді як я хвалимтну тобі,

Безсмертній, здіймум в жалюгндній ганьбі?

На руках твоїх засну,

Діво, святу і яснум,

У найменні, думці, в умі, стильовій

Грі і мові, серці, сльозах, зітханні

Прославлю. До гавані

Мене в плаванні супроводь в цім бажанні.

Та днина злітає мелькомм день за днем,

Смерть я мушу зустріти,

Діво, одна на світі,

Моє серце б’ється гріховним вогнем:

Синочку, обрамнцеві ти поручи,

Богу правди в благанні,

Щоб з видихом останнім у мирі я опочив.

Пер. з італійської Пер. з італійської Пер. з італійської Пер. з італійської Пер. з італійськоїБогдана ЗавіднякаБогдана ЗавіднякаБогдана ЗавіднякаБогдана ЗавіднякаБогдана Завідняка

11 серпня 2006 р. Б. 11 серпня 2006 р. Б. 11 серпня 2006 р. Б. 11 серпня 2006 р. Б. 11 серпня 2006 р. Б.

Редакція часопису щиросердечно просить вибачення уЮрія Кузьо, автора вірша «Світочі віри», опублікованогоу випускові журналу за березеньHквітень 2007 року, та увсіх читачів за допущену помилку на 31 сторінці, де удругому куплеті замість слів «Шалію й заздрю вам ураз»слід читати «Жалію й заздрю вам ураз».

Редколегія «Пізнай Правду»

32

«Свічадо» започатковує нову серію «100 запитань до священика»«Свічадо» започатковує нову серію «100 запитань до священика»«Свічадо» започатковує нову серію «100 запитань до священика»«Свічадо» започатковує нову серію «100 запитань до священика»«Свічадо» започатковує нову серію «100 запитань до священика»Першою книгою цієї серії є:

Поясніть мені, отче...Поясніть мені, отче...Поясніть мені, отче...Поясніть мені, отче...Поясніть мені, отче...

У книжці «Поясніть мені, отче. . .» душпастир о. Роман Тереховський дає відповідіна конкретні запитання мирян, подібно до книги, яку було видано минулого року«Про що люди запитують священника» о. Володимира Божика.

Люди адресують свої запитання до душпастирів у надії не лише знайти відповідьна запитання, що хвилюють, але й отримати пораду у певній життєвій ситуації.

Ціна: 9.90

Придбати книгу можна у:

Книгарні “Свічадо”: м. Львів, вул. Лисенка, 2

Інтернет;книгарня: www.svichado.com

Актуально –

Пізнавально –

Весело і завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку на

радіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтенагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри урелігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».

Найгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світу,,,,,ексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – уседо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разоміз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної СемінаріїСвятого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.

Радіо «Воскресіння»У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:

H інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними таH інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними таH інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними таH інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними таH інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними тасуспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;H репортажі з непересічних подій життя Церкви;H репортажі з непересічних подій життя Церкви;H репортажі з непересічних подій життя Церкви;H репортажі з непересічних подій життя Церкви;H репортажі з непересічних подій життя Церкви;H духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди,H духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди,H духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди,H духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди,H духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди,Святі ТСвяті ТСвяті ТСвяті ТСвяті Тайни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;H знайомство з літургічним роком;H знайомство з літургічним роком;H знайомство з літургічним роком;H знайомство з літургічним роком;H знайомство з літургічним роком;H розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів таH розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів таH розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів таH розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів таH розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та

музикумузикумузикумузикумузику

СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»Перша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма Українського ракраїнського ракраїнського ракраїнського ракраїнського радіодіодіодіодіо Радіо «Еко;FM»Радіо «Еко;FM»Радіо «Еко;FM»Радіо «Еко;FM»Радіо «Еко;FM»Понеділок 21.30 год. Щодня 7.00 год.Вівторок 21.30 год. Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Четвер 22.30 год. Середа 14.40 год.П’ятниця 22.30 год. Субота 15.40 год.

Неділя 8.40 год.

У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: http//www.rr.lviv.uaНаша аНаша аНаша аНаша аНаша адреса:дреса:дреса:дреса:дреса: вул. Євгена Озаркевича, 4, м. Львів, 79016, УкраїнаТел.: (0322) 74;23;03, факс: 97;08;75

Церква та спорт

Documents

Transcript of Церква та спорт