УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ

Формування практичних навичок з акторської майстерності у

гуртківців в процесі занять театральною діяльністю

Практичний посібник для керівників театральних гуртків

Керівник гуртка

сучасної драми «Тандем»

Коротенко Галина Вікторівна

2013

2

Методичне видання

Практичний посібник для керівників театральних гуртків

Формування практичних навичок з акторської майстерності у

гуртківців в процесі занять театральною діяльністю

Укладач Коротенко Г.В.

Керівник гуртка сучасної драми «Тандем» Кам’янець-Подільського

Центру дитячої творчості.

Методичні рекомендації

У посібнику висвітлено методичні аспекти основ викладання

акторської майстерності за системою К. С. Станіславського.

Подано зміст практичних занять із впровадженням основних

елементів системи К. С. Станіславського.

Розраховано на керівників гуртків театральних колективів

загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

3

ЗМІСТ

ВСТУП ...................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОСНОВ ВИКЛАДАННЯ

АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ................................................................... 5

1.1.Методика викладання основ акторської майстерності ....................... 5

1.2. Сценічне виховання за системою К.С.Станіславського .................... 8

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯМ

ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ СИСТЕМИ К.С. СТАНІСЛАВСЬКОГО 12

2.1. Вправи на напруження м’язів та їх вивільнення ..............................12

2.2. Дія – основа сценічної майстерності ......................................................17

2.3. Вправи на формування сценічної уяви................................................22

2.4. Сценічна увага та її види..........................................................................26

2.5. Види сценічного спілкування та вправи на його розвиток. ...........32

ЛІТЕРАТУРА .......................................................................................................40

ДОДАТКИ..............................................................................................................41

4

ВСТУП

Театр – мистецтво колективне та синтетичне, яке поєднує мистецтво

слова, дії, образотворче мистецтво, музику, хореографію.

Театральний гурток – це можливість для дитини виразити себе, це клуб

однодумців, об'єднаних спільними інтересами. Тут панують довіра один до

одного, свобода вияву власної точки зору. Заняття в театральному гуртку

сприяють розвитку пам'яті, фантазії, вчать бути організованим, мислити, вільно

орієнтуватися в ситуації, керувати власним психічним станом, самостійно

вирішувати проблеми, розуміти прекрасне. Вони допомагають дітям зрозуміти,

що театр – це не лише задоволення, а й велика творча праця, що потребує

наполегливості, готовності постійно розширювати свої знання і

вдосконалювати вміння.

Запропоновані у даному посібнику вправи допоможуть учням

знайти правильне творче самопочуття, розвинути і вдосконалити

акторський «апарат» – його творчу увагу, уяву і фантазію, сприяють

розвитку ініціативи в учнів, підтримують їх пристрасть, захоплення

улюбленою справою, заради якої вони і прийшли в мистецтво.

Вся робота з оволодіння азами акторської техніки базується на

системі виховання акторів, розробленої К.С.Станіславським. Завдання

«системи», і посібника водночас полягають в орієнтуванні та прокладанні

шляху в театральне мистецтво, застереженні від помилок, шліфуванні

акторських обдарувань.

5

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОСНОВ ВИКЛАДАННЯ

АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

1.1.Методика викладання основ акторської майстерності

Покликання актора. На першій зустрічі гуртківців з педагогом

доцільно поставити питання: якому мистецтву вони хочуть посвятити

себе, що їх цікавить в театральному мистецтві, ким вони мріють

стати? Що, на їхню думку, може принести акторам і глядачам

найвище моральне задоволення?

Нехай відповіді учнів будуть заплутаними й наївними, але вони

дадуть поштовх до серйозної розмови про театральне мистецтво.

Педагог повинен розповісти про:

- роль театру в житті кожної людини і суспільства в цілому;

- його вплив на глядачів;

- цінність театру в естетичному вихованні глядачів;

- мистецтво актора як головної фігури в театрі.

В перших бесідах гуртківців необхідно познайомити із

специфікою театрального мистецтва (синтетичне мистецтво,

колективне, атмосферу театральної творчості, взаємовідносини і

стосунки в театрі).

Педагог має розкрити перед вихованцями глибокий зміст

заповіту К.С.Станіславського: «Любити мистецтво в собі, а не себе в

мистецтві».

Любов до мистецтва об’єднує акторів у міцний колектив, а любов

до себе роз’єднує їх, розвалює спільну справу. Той, хто любить

мистецтво в собі, – дорожить самим процесом творчості, хто любить

себе в мистецтві, – цікавиться більше його результатами.

6

Важливо з самого початку роз’яснити гуртківцям думку, що

істинне сценічне мистецтво – це перш за все мистецтво художнього

ансамблю і розкрити роль ансамблю в створенні вистави.

Гуртківці мають уявити, які людські і професійні якості їм

потрібно виховувати в собі в процесі навчання, щоб найкраще

виконати свою місію художника.

З моменту вступу до студії вони привчаються до щоденної

систематичної праці, розвивають в собі вимогливість і

самокритичність, уважне і доброзичливе ставлення до товаришів.

Навчання і виховання творчої особистості. Перед будь-якою

театральною школою по відношенню до кожного вихованця

ставиться завдання – формування творчої особистості актора і

розкриття її.

«Сценічна індивідуальність – це духовна індивідуальність,

перш за все. Це кут зору художника на творчість, це та художня

призма, через яку він, дивиться на світ людей і творчість» [10].

Отже, творча індивідуальність полягає в самій особистості

актора. Вона складається із психофізичних даних вихованця – його

зовнішності, голосу, емоційності, відповідності зовнішніх і

внутрішніх даних і завжди – у взаємодії з його світоглядом, поглядом

на життя і мистецтво, розумінням свого громадського обов’язку,

місця і призначення мистецтва в житті суспільства. Без цієї взаємодії

справжнє мистецтво неможливе.

Упродовж І семестру на заняттях з майстерності актора

гуртківці засвоюють цикл вправ, метою яких є підготовка

внутрішнього психічного апарату вихованця для майбутньої роботи

на сцені, виховання в учнів професійних навичок і здібностей, які

7

визначають у своїй сукупності і взаємодії правильне сценічне

самопочуття і поведінку актора.

Сценічна увага – це основа внутрішньої техніки актора, це

найважливіший елемент його творчого стану.

Курс вправ на «тренінг і муштру» уваги спрямований на

виховання в дітей низки здібностей:

- концентрація уваги на певному довільно-вибраному об’єкті;

- утримування уваги упродовж тривалого періоду на заданому

об’єкті;

- перетворення довільної активної уваги у вищу форму

зосередженості, тобто в мимовільну активну увагу (в захоплення

об’ємом);

- Легке, швидке і вільне перемикання своєї активної зосередженості з

одного об’єкту уваги на другий.

Однак, означений розділ не обмежується тільки такою чисто

технологічною метою. Навіть найпростіші вправи на увагу, особливо

ті, які пов’язані з внутрішньою зосередженістю, з асоціативним

мисленням, так як «... пригадайте і розкажіть, як ви провели

вчорашній день», «Що привернуло вашу увагу по дорозі зі школи

додому?» – навіть ці вправи дають уже відомий матеріал для того,

щоб судити не лише про особливості і характер уваги і пам’яті. У

відповідях дітей проявляються внутрішні якості, особливості їхнього

мислення, характер фантазій, у певній мірі, моральна спрямованість

їхніх інтересів. Ці вправи – безцінний матеріал для педагогічного

аналізу людської сутності гуртківця.

Аналізуючи зміст вправ, педагог робить висновки про

особливості характеру дітей. Вивчаючи таким чином своїх

8

вихованців, він постійно накопичує потрібний матеріал для

виконання важливого завдання – виховати майбутнього актора як

людину, допомогти йому сформуватися як особистістьі.

1.2. Сценічне виховання за системою К.С.Станіславського

В основу професійного (сценічного) навчання і виховання

актора покладена система К.С.Станіславського.

Художня творчість – це органічний процес. Навчитися творити

шляхом засвоєння технічних прийомів неможливо. Але якщо ми

будемо створювати сприятливі умови для творчого розкриття

особистостідитини, яка постійно збагачується, ми можемо врешті-

решт домогтися яскравого розквіту закладеного в ньому таланту.

В чому ж полягають сприятливі умови для творчості?

Актор у своїй психофізичній єдності є для самого себе

інструментом. Матеріал його мистецтва – дія. Тому, бажаючи

створити сприятливі умови для творчості, він приводить в належний

стан інструмент акторського мистецтва –власний організм. Потрібно

зробити цей інструмент піддатливим творчому імпульсу, тобто

готовим у будь-який момент здійснити необхідну дію. Для цього

необхідно вдосконалювати як внутрішню (психічну), так і зовнішню

(фізичну) його сторони. Перше завдання здійснюється за допомогою

виховання внутрішньої техніки, друге – за допомогою розвитку

зовнішньої техніки.

Внутрішня техніка актора – уміння створювати необхідні

внутрішні (психічні) умови для природного і органічного зародження

дії. Озброєння його внутрішньою технікою пов’язане з вихованням у

9

нього здібностей викликати в себе правильне самопочуття – той

внутрішній стан, при відсутності якого творчість буде неможливою.

Творчий стан складається із стану взаємопов’язаних елементів, як

ланок. Такими елементами є: активна зосередженість (сценічна

увага), вільне від зайвої напруги тіло (сценічна свобода), правильна

оцінка запропонованих обставин (сценічна віра) і бажання та

готовність діяти, які виникають на цій основі. Ці елементи і потрібно

виховувати у актора, щоб розвити в ньому здібності приводити себе в

правильний сценічний стан, в правильне сценічне самопочуття.

Необхідно, щоб актор володів своєю увагою, своїм тілом (м’язами) і

вмів серйозно ставитися до сценічної вигадки як до справжньої

правди життя.

Виховуючи внутрішню техніку, ми розвиваємо у вихованців

особливу здібність, яку Станіславський називав «почуттям правди»,

що є основою основ акторської техніки, міцний і надійний її

фундамент. Не володіючи цими почуттями, актор, не в змозі в своїй

особистій творчості відрізнити підробку від істини, грубу фальш

прикидання і штампу – від природи істинної дії і справжнього

переживання. Почуття правди – компас, керуючись яким актор

ніколи не зіб’ється з правильного шляху.

Природа мистецтва вимагає від актора ще й іншої здібності, яку

можна назвати «почуття форми». Це особливе професійне почуття

дає йому можливість вільно володіти всіма виразними засобами з

метою певного впливу на глядачів. До розвитку цієї здібності і

зводиться в кінцевому результаті виховання зовнішньої техніки.

10

У постійній взаємодії і взаємопроникненні повинні знаходитися у

актора дві його найважливіші здібності – почуття правди і почуття

форми.

Взаємодіючи і взаємопроникаючи, вони породжують дещо третє

– сценічну виразність акторської гри. Саме до цього і прагне

викладач акторської майстерності, поєднуючи внутрішню і зовнішню

техніку.

Іноді думають, що будь-які сценічні кольори, якщо вони

народжені живим, щирим почуттям актора, вже по одному цьому

неодмінно будуть виразними. Це неправильно. Часто буває, що актор

живе щиро і виявляє себе правдиво, а глядач залишається холодним,

тому що переживання актора не доходять до нього.

Виховання актора в галузі зовнішньої техніки має за мету

зробити фізичний апарат актора (його тіла) піддатливим

внутрішньому імпульсу.

Зовнішня техніка повинна дати акторській грі виразність,

яскравість, дохідливість.

Чистота і чіткість зовнішнього малюнка в рухах і речах,

простота і ясність форми вираження, точність кожного сценічного

кольору, кожного жесту та інтонації, а також їхня художня

зацікавленість – основні якості, які роблять акторську гру виразною.

Однак, ці якості, визначають виразність акторської гри в кожній ролі і

в кожній виставі. Проте бувають і особливі засоби виразності, які

кожного разу диктуються своєрідністю сценічної форми даної

вистави. Ця своєрідність пов’язана перш за все з ідейно-художніми

особливостями драматургічного матеріалу. Одна п’єса вимагає

монументальної і строгої форми сценічного втілення, в другій –

11

необхідні легкість і рухомість, третя – вимагає ювелірної роботи,

незвичайного тонкого акторського малюнка, для четвертої потрібна

яскравість густих і соковитих побутових кольорів.

Здібність актора підкоряти свою гру, є особливим вимогам

форми даної вистави, покликаній точно і яскраво виразити його зміст,

є однією з найважливіших ознак високої акторської майстерності.

Народжується ця здібність в результаті взаємодії зовнішньої і

внутрішньої техніки.

12

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯМ

ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ СИСТЕМИ К.С. СТАНІСЛАВСЬКОГО

2.1. Вправи на напруження м’язів та їх вивільнення

Природа творчої майстерності актора вимагає, щоб його фізичний

апарат був підготовлений для дії. Необхідно тренувати не лише

внутрішній апарат, який створює процес переживання, а й зовнішній,

тілесний апарат, який відображає наше внутрішнє життя. Перетворення

всього фізичного апарату у виразну зброю – це мистецтво із мистецтв,

проте це можливо лише за умови повсякденної роботи над мовою,

голосом, розвитком виразності тіла. Щоб відпрацювати вміння рухатися

виразно і правдиво, потрібно займатися пластикою, ритмікою, танцем.

Ми ж звернемося лише до одного із цих розділів – вивільнення м’язів від

зайвої напруги, предметом вивчення яких є м’язи довільних рухів, що

підкоряються волі людини. Педагог пропонує гуртківцям слідкувати за

рухами його рук і запам’ятати:

– повільно і обережно випростати долоні вверх, ніби на них

знаходиться ваза, яку потрібно передати людині, що стоїть високо;

розводити руки, ніби при плаванні брасом;

– кидати долоні вверх і вперед, ніби ловити волейбольний м’яч.

Далі педагог змінює порядок номерів вправ, пропонує не лише

фіксувати рухи, а й діяти (пливти, грати у волейбол); напружити все тіло і

повільно (від пальців ніг до голови) розслабити; напружити ліву ногу,

прослідкувати процес напруження і розслаблення, а також прослідкувати,

які м’язи напружуються, крім м’язів ноги і т.д.

Під час виконання вправ педагог пропонує вихованцям аналізувати

аналізувати процес напруження м’язів та їх вивільнення. Всі

13

запропоновані вправи він контролює, аналізує, вказує на допущені

помилки.

Перший етап

Вироблення м’язового контролера або спостерігача.

Мета етапу: навчити учнів визначити зайве навантаження і

звільнити їх від нього;навчитися підкоряти м’язи своїм намірам.

Педагог пропонує вихованцям сісти зручно і розслабитися,

перевірити зайве напруження. Звертає увагу на те, що навіть у

спокійному положенні можна спостерігати часткове напруження в м’язах

рук, ніг, шиї.

Пропонуються вправи:

походити по кімнаті, визначити зайве напруження і зняти його;

сісти на стілець, визначити затиски м’язів;

лягти на підлогу, визначити напруження, зняти його.

Педагог придумує різноманітні вправи, варіює їх до тих пір, поки

гуртківці не відчують хоча б часткової м’язової свободи. Тільки

тренінгом можна домогтися вміння спостерігати і контролювати

напруження і свободу м’язів.

Щоб виявити індивідуальні затиски, пропонується кілька вправ:

виміряти довжину класу звичайним, спокійним кроком;

відкрити і закрити двері;

приготувати кімнату до прийому гостей.

Ці та інші вправи проводяться повторно з метою контролю дій

вихованців щодо наявності зайвого напруження м’язів.

У плані занять передбачаються вправи, які б виробляли у вихованців

уміння відчувати роботу м’язів і підкоряти їх своїй усвідомленій волі.

Наприклад:

14

діти сідають на стілець прямо і відводять плечі назад.

Перевіряють які м’язи спини працюють. Ці рухи повторюються

кілька разів. У цій же позі вони відводять спочатку ліве плече,

потім праве, не допомагаючи руками;

діти виконують рухи кожним пальцем руки окремо, згинають

пальці рук почергово, трясуть кистями рук, ніби струшуючи з

них краплі води, махають кистями рук на обличчя, ніби

спекотно.

Другий етап.

Мета даного етапу: навчати визначати центр тяги і точки опори

для більшої стійкості в рухові сектора – перенесення центру тяги;

моментальна орієнтація – знаходження центру тяги і точок опори при

постійній зміні положення тіла. Прикладом роботи на цьому етапі є

наступні вправи:

Педагог пропонує стати коліньми на стілець, тримаючись

однією рукою за спинку стільця, другою рукою, не

доторкаючись до підлоги, попробувати підняти зім’ятий лист

паперу.

Стоячи на колінах на стільці, не торкаючись ногами підлоги,

дотягтися до предмета, який висить.

Не встаючи з стільця, передати книгу товаришеві, який стоїть

далеко.

Керівник гуртка пропонує подібні вправи учням для визначення

точки опори. При цьому дуже важливо, щоб вони позбавлялися зайвої

напруги і не приймали сторонні затиски за необхідні для збереження

рівноваги. Педагог рекомендує учням проводити ці та інші вправи вдома.

Також обов’язково потрібно проводити вправи на зміну центру тяги.

15

Можна порекомендувати такі вправи:

стоячи на обох ногах, перенести центр тяги на ліву ногу, потім

на праву;

педагог пропонує учням бігти по аудиторії. За сигналом вони

зупиняються, ніби по команді «замри», хто в якій позі;

вихованці стоять біля стіни. Кожен із них почергово бере кого-

небудь за руку і рвучко витягує на середину кімнати, і той

завмирає в позі «приземлення».

Ці і подібні вправи проводяться на швидку орієнтацію –

знаходження центру тяги і точок опори при швидкій зміні положення

тіла. Педагогу потрібно слідкувати за тим, щоб положення (пози) не

придумувалися раніше, а приймалися несподівано.

Третій етап передбачає отримання правильного відчуття даної дії;

прагнення відчути м’язи і напругу при боротьбі, не порушуючи свободи

партнера.

Педагог пропонує дитині сісти до столу, покласти руки на стіл,

взяти олівець. Потрібно домагатися, щоб ці рухи були

природними, як в повсякденному житті. Пропонуйте

найпростіші вправи: кинути в корзину м’яч, дістати ручку з

шафи, дістати сорочку з річки, закинути вудку.

Всі ці дії мають виконуватися без зайвого напруження, з

витратами фізичної енергії рівно настільки, наскільки

необхідно саме для цієї дії. Педагог має весь час нагадувати

про затиски і вивільнення тих чи інших м’язів.

Вправи ускладнюються. Дітям пропонується проробити дії з

предметами (передавати цеглу, носити воду, піднімати мішки,

ящики). Потім діти виконують ці ж вправи без предметів.

16

Обов’язково вимагайте і контролюйте, щоб у другому випадку

(безпредметні дії), м’язи були напружені так, як нібито діти

переносять не уявні предмети, а справжні.

Доцільно пропонувати гуртківцям вправи на знайому їм роботу:

піднімати гирю, забивати гвіздок, нести мішок з картоплею, викручувати

білизну та ін. Можна і потрібно пропонувати парні вправи: гребти, грати

у волейбол, садити дерева, пиляти дерева. Ці вправи розвивають

колективність, взаємозв’язок, взаємодію. У таких вправах необхідно

відтворювати лише ті дії, які знайомі дітям. Домагатися доведення їх до

правильної, точної напруги.

Пропонуються вправи на вироблення правильного відчуття і почуття

взаємозв’язку партнерів. Наприклад: відірвати партнера від столу; взяти

партнера за руку і тягти за собою; схопившись руками, примусити

партнера стати на коліна, перетягувати канат. Кожну вправу необхідно

проводити з фізичною взаємодією на партнера, тобто вести справжню

боротьбу, щоб перевірити м’язове відчуття і уточнити, які м’язи

працюють і наскільки. Потім повторити ці вправи без фізичної взаємодії,

так як на сцені при роботі прямої фізичної взаємодії на партнера не

допускається.

Четвертий етап

Кожен рух, положення, поза повинні бути виправдані, доцільні,

продуктивні. К.С.Станіславський говорив, що на сцені, коли виконавець

приймає яку-небудь позу, або положення тіла, існують три моменти:

зайва напруга, яка неминуча при кожній новій позі і при

хвилюванні від публічного виступу;

механічне вивільнення м’язів від зайвого напруження з

допомогою контролера;

17

- Обгрунтування або виправдання пози;

Наприклад: педагог пропонує сісти дітям на стільці. За першим

сигналом їм потрібно прийняти яку-небудь позу; за другим – не

змінюючи пози, знайти точку опори, вивільнити зайві затиски; за третім –

всім виправдати свої пози вигадкою. Після цього обов’язково поставити

перед ними цілий ряд запитань, з’ясовуючи смислові значення тієї чи

іншої пози, положення, дії.

Питання можуть бути різноманітні: чим ви виправдаєте ваше

положення? Яка ваша дія? Чим ви налякані? Вияснивши всі обставини,

запропонуйте гуртківцю діяти в цих обставинах. При виконанні кожної

вправи педагог слідкує за тим, щоб дія була продуктивною, правдивою і

доцільною.

2.2. Дія – основа сценічної майстерності

Вивчення елементу «дія» повинно проходити в такій послідовності:

перший етап – доцільність, обгрунтованість дії;

другий етап – «якби», запропоновані обставини.

Перший етап передбачає і ставить мету навчити гуртківця діяти

доцільно, обгрунтовано, продуктивно.

Пропонуємо провести ряд вправ, не ставлячи мети дії.

Оглянути приміщення. Виміряти його кроками.

Підслухати що-небудь.

Заховати який-небудь предмет тощо.

Діти, не маючи мети, дуже швидко виконують дії. Педагогу

потрібно протримати виконавця на сцені якомога довше, вихованцю стає

ніяково від бездіяльності. Педагог, аналізуючи дії дитини, звертає увагу

на безцільність, механічність дій, робить висновок, що на сцені не можна

діяти безцільно, а обов’язково потрібно поставити мету.

18

Потім педагог пропонує наступні вправи, обговорюючи з

вихованцем, для чого потрібно здійснювати запропоновані дії, тобто

ставить перед ним мету. Запропонуйте дитині прибрати квартиру в трьох

випадках:

ви отримали квартиру;

ви чекаєте дорогого гостя;

ви виїжджаєте з цієї квартири в нове помешкання.

Звичайно, дитина в кожній ситуації буде діяти по-різному, в

залежності від мети і причини. Педагог повинен давати якомога більше

завдань і вправ, щоб виробити звичку до життєвої, людської дії.

Хотіння – завдання – дія. Щоб почати дію, потрібно визначити мету,

чого я «хочу»? Це «хочу» на сцені, як і в житті, повинно бути

безперервним. Одне «хочу» змінюється другим «хочу». Людина кожного

моменту чого-небудь хоче. Вона завжди повна бажань.

Отже, у вас з’явилося бажання, його потрібно виразити, на допомогу

приходить завдання. Для реалізації свого хотіння повинен бути об’єкт і

прагнення діяти – тільки за цих умов можна виконати своє «хочу». Звідси

виходить, що задача – це хотіння не абстрактне, а в дії. Отже: хотіння –

задача – дія. В цьому складному творчому процесі нам допомагають

рушійні сили нашого психічного життя – розум (уявлення, судження),

почуття, воля. Схема даного процесу: по-перше, чітко виразити думку (зір

з допомогою уяви малює нам бачення, тобто уявлення, а уявлення

викликають у нас судження); по-друге, думка (уявлення-судження)

викликає і захоплює почуття, не насилуючи його; по-третє, почуття

збуджують хотіння; по-четверте, хотіння перетворюється в прагнення,

тобто задачу; по-п’яте, прагнення переходить в дію.

Запропонуйте наступні вправи:

19

заблукали в лісі, хочемо вибратися;

варення закрите в шафі, хочу скуштувати;

граючись з собакою, затоптали на клумбі улюблені квіти

сестри, хочу виправити зроблене.

Пропонуйте якомога більше вправ. Слідкуйте за їхнім правильним

виконанням.

Завдання, як і хотіння, бувають фізичні, елементарно-психологічні і

складно-психологічні. К.С.Станіславський говорив, що в кожній

фізичній, в кожній психологічній задачі і в її виконанні багато і від того і

від другого. Практика показує, що починати потрібно з фізичної лінії.

Ідучи по фізичній лінії, ви не будете залякувати свого почуття. Виконання

фізичних завдань, дій допоможе створити правильний психологічний

стан.

Запропонуйте учням вправи на фізичні, елементарно-психологічні і

складно-психологічні завдання.

Наприклад, прибрати кімнату: чергове прибирання (фізичне

завдання), прибрати кімнату так, як любить ваша мама (елементарно-

психологічна задача), прибрати кімнату після втрати дорогої людини

(складне психологічне завдання). При виконанні завдань слідкуйте за

логікою дій, домагайтеся органічної поведінки, не допускайте награвання.

Пропонуємо проводити вправи в такій послідовності, щоб дитина

зрозуміла, які зміни відбуваються в її поведінці, дайте їй продумати

логіку поведінки, «налаштуватися» на виконання поставлених завдань.

Обов’язково детально проаналізуйте вправи, звертайте увагу на зміни в

настрої, в почуттях, в поведінці, темпоритму дії. Не нехтуйте малими

фізичними діями, не пропускайте жодної з них, навчіться користуватися

ними заради правди і віри в істинність того, що робите на сцені.

20

Керівник гуртка має слідкувати, щоб діти в цих вправах

представляли завдання живі, активні, цікаві, які б хвилювали учнів. Дуже

важливо, щоб такі завдання подобалися і захоплювало, щоб хотілося їх

виконати. З метою перевірки якості намічених завдань запропонуйте

учням перед початком виконання етюду перерахувати їх.

«Якби», запропоновані обставини. На сцені потрібно діяти доцільно,

продуктивно, обґрунтовано. І приводить до цього слово «якби»,

наприклад: якби я чекав до себе гостей, то я б зробив і те, і інше. Зі

словом «якби» починається творчість. Запропонуйте кільком дітям одну і

ту ж тему: Якби ви гуляли в лісі, що б ви там робили? Дайте час на

обдумування завдання. Потім перегляньте етюди. Детально проаналізуйте

їхню роботу, вкажіть на правильні дії, зверніть увагу на помилки.

Запропонуйте після аналізу проробити етюд, дайте зрозуміти їхні

помилки. Змінюйте завдання, домагайтеся правильності виконання.

Особливу увагу звертайте на те, що маленькі слова «якби» викликають

масу свідомих і підсвідомих думок, різноманітних логічних дій.

Закінчуючи вправи по розділу «якби», потрібно пояснити, що дітям

доведеться стикатися з «якби» не лише в діях самої ролі, але і в усіх

компонентах вистави, тобто з багатьма «якби». Автор п’єси дає свої

«якби», режисер, художник, освітлювач та інші творці вистави

доповнюють правдоподібний задум автора і режисера своїми «якби».

Актор повинен це враховувати в розробці своєї лінії дії.

Запропоновані обставини. Отже, «якби» починає творчість, а

продовжують її «запропоновані обставини». «Якби» дає поштовх уяві, а

«запропоновані обставини» роблять обґрунтованим саме «якби».

Що ж таке «запропоновані обставини»? Це зміст п’єси, епоха, місце

і час дії, події, обставини, стосунки між дійовими особами.

21

Педагог має провести практичні заняття, навчити вихованців

конкретно, детально створювати «запропоновані обставини» і в

залежності від них – логіку і послідовність дій. Потім пропонує учневі

задати «запропоновані обставини» своєму товаришеві. Один задає

«запропоновані обставини» іншому по-секрету. Група спостерігає за

діями свого товариша і повинна визначити задані «запропоновані

обставини». Задаючи такі вправи, педагог має слідкувати, щоб учні

задавали «запропоновані обставини» конкретні і детальні, а виконавці

діяли логічно і послідовно. Дуже важливо, щоб діти самі робили аналіз

вправ, давали оцінку роботі своїх товаришів.

Прелюдія. Щоб краще ввійти в коло запропонованих обставин на

сцені, необхідно знати, що відбувалося з дійовою особою до того, як вона

з’явилася на сцені. Все те, що відбувалось до моменту виходу актора на

сцену прийнято називати прелюдією. Запропонуйте дітям нафантазувати

прелюдії до тих вправ, етюдів, які вони щойно робили.

Педагог на заняттях вимагає від дітей фантазувати прелюдії не

загалом, а такі, які б допомагали ввійти в атмосферу і ритм етюду і

створити правильне сценічне самопочуття в ньому. Доцільно роздати їм

ілюстрації картин відомих художників: «Не чекали» І.Рєпіна, «Розбірлива

наречена» П.Федотова та інші, запропонувати розкрити сюжет, тему,

створити запропоновані обставини і за позами і виразом обличчя, по

настрою персонажів уявити їхнє минуле і прелюдію.

Педагогу потрібно слідкувати, щоб учень, розповідаючи прелюдію,

не випустив жодної деталі і зумів обґрунтувати її, сфантазувати.

Зміна запропонованих обставин змінює наше ставлення до предмета,

змінює дію з цим предметом. Щоб прослідкувати за такими змінами

22

ставлення до предмета, змінами дії з предметом запропонуйте такі

вправи:

дія з предметом «ручка»;

своя ручка;

ручка куплена другові в подарунок;

ручка на письмовому столі І.П.Котляревського.

Підбір вправ педагог робить з урахуванням того, щоб діти

зрозуміли, як зміна запропонованих обставин змінює наше ставлення до

предмету і дії з ним. Для цього після кожної вправи потрібно уточнити

зміну лінії дій в залежності від зміни запропонованих обставин. В усій

роботі по даному елементу нашим найближчим помічником є уява.

2.3. Вправи на формування сценічної уяви.

Мета: розвиток уяви і фантазії в реальній і уявній площинах.

Розвиток внутрішнього бачення – кінострічок бачень.

І етап: розвиток уяви і фантазії в реальній площині.

Пропонуються такі вправи:

Зміна місця. Дійсна площина – урок, викладач, гуртківці. Вигадка –

урок проходить не в класі, а в знаменитому театрі. Педагог пропонує

нафантазувати, як і чому наш урок відбувається в театрі. Учні

розповідають задум, а потім дається оцінка розповіді і пропонується

гуртківцям діяти за даною вигадкою.

Дійсність – клас, педагог, учні урок. Вигадка – зміна місця і часу.

Урок відбувається вночі. (Чому затрималися так пізно?)

Вправи на фантазування предметів, дієслів:

У вправах на фантазування предмету необхідно слідкувати, щоб

даний предмет був головним, щоб на ньому був побудований сюжет.

фантазувати предмет (обручка). Учень розповідає запропоновані

23

обставини і зміст етюду і починає діяти. Педагог аналізує роботу

гуртківця, вказує на позитивні і негативні помилки.

- фантазувати предмети: хустка, цигарка, гроші.

Гуртківець розповідає запропоновані обставини і сюжет етюду,

потім переходить до дії. Педагог аналізує роботу гуртківця.

Охарактеризувати і логічно зв’язати дві дії: шукати –

знищувати; шукати – замітати сліди; розглядати – рвати.

Охарактеризувати предмет і дієслово: збиратися – телефон;

чекати – лялька; знищувати – квіти; одягатися – свічка.

(ті вправи, які не встигли зробити на заняттях, задавайте

гуртківцям додому)

Фантазувати і логічно виправдати предмети, дієслова: газета –

ховати – «от біда»; книга – викидати – «так краще»; записка – лягти

– «от дурість!»; лотерея – шукати – «ось так-так!»; дзеркало –

підглядати – «ну-й сміхота!».

Дуже важлива методика проведення практичних занять. Після

кожної вправи пропонується гуртківцям проаналізувати роботу. Вони

повинні навчитися точно визначати, які ланки були пропущені в

цьому ланцюгу дій, бо кожна пропущена ланка порушує логіку і

правду цілого.

ІІ етап. Розвиток уяви і фантазії в уявній площині.

До цього часу, всі наші вправи по розвитку уяви проходили в

реальній площині. Тепер ми перенесемо нашу роботу в уявну площину і в

ній будемо діяти активно і логічно, як і в реальній площині, але лише

подумки.

Вправи:

24

- розповідь з оповідання (по принципу вправи „Знайомство”) про

похід в ліс, гори, в турпохід;

- розповідь (колективно складена), казка;

- розповідь про подорожі в космос, Заполяр’я, Африку;

- колективна розповідь на тему: пожежа в селі, спасання

потопаючого.

Педагог повинен вимагати, щоб у розповіді не порушувалася

лінія поведінки дійових осіб, була логіка і послідовність, не

втрачалася кінцева мета розповіді.

ІІІ етап: бачення внутрішнього зору – кінострічка бачень

Вправи (продовжувати ті ж самі, що і на уяву в уявній площині).

Як показує практика педагогічної роботи, такі вправи слід

проводити, задаючи питання в самому процесі роботи уяви.

Гуртківець розповідає про нічну риболовлю. Педагог запитує:

«Що ви уявляєте, коли думаєте і розповідаєте про риболовлю? ».

Вправи (на розвиток гостроти «внутрішнього бачення» –

створення кінострічки).

Індивідуальні вправи:

- ви пастух;

- ви водолаз;

- ви вовк;

- ви вежа на кріпосному валу.

Потім учням пропонують починати дієво фантазувати,

допомагаючи собі запитаннями: де я знаходжуся? Що бачу навколо?

Що чую? Коли це відбувається? Чому я тут? Для чого?

На практичних заняттях педагог повинен попіклуватися про

швидку зміну вражень, про їхню ефективність, здорове дозування,

25

яке забезпечувало б творчий настрій усієї групи. Коли дитина

важко виконує вправи, коли його уява не діє, задавайте йому

запитання самі, «розворушіть» його уяву, змушуйте його бачити те,

про що він говорить.

Давайте побільше бездієвих тем, так як малодієва тема

(наприклад «Ви – сторожова вежа») потребує в підсиленої

попередньої роботи уяви. Вимагайте і тут живої дійової розповіді,

примушуйте учня жити в запропонованих обставинах. Проведення

подібних уроків вимагає великих пошуків і методики. Іноді

доводиться знаходити дорогу до оживлення уяви дітей і непрямим

шляхом, як це робив К.С.Станіславський. Педагог дає тему на

групову вправу. Один з учнів починає розповідь. Він промовляє одну

фразу або навіть одне слово. В ньому відображаються зорові

уявлення побачених ним видінь. За ним другий, повторюючи слово

чи слова, сказані першим, додає фразу або слово, але говорить її лише

тоді, коли зрозуміє і побачить картину: Нічне шосе... Нічне шосе...

Машини і т.д. Інші, додаючи кожен своє, включають все нові і нові

кадри бачень. Головне в цій вправі – безперервність внутрішнього

бачення (у кожного своє) і логіка подій.

ІІІ етап: уява як помічник для оновлення старого, яке зносилося.

Уява потрібна актору не лише заради того, щоб створити, але і

для того, щоб оновити вже створене, яке зносилося. Це робиться за

допомогою нової вигадки. Бо в театрі прийдеться грати кожну роль у

виставі десятки разів, і щоб вона не втрачала своєї свіжості, –

потрібна вигадка.

Вправи. Взяти приклади із старих вправ на «якби» і

запропоновані обставини на фантазування дієслів і предметів і по них

26

вистроїти нові вигадки. Потім дати кожному гуртківцю виконати

дану вправу. Важливо, щоб вони на практиці зрозуміли, як допомагає

нова вигадка освіжити їм старе.

2.4. Сценічна увага та її види.

Мета: розвивати довільну сценічну увагу в реальній площині. Розвивати

багатоплощинну уваги (кола уваги), розвивати увагу як засіб добування

творчого матеріалу.

І етап розвиток довільної сценічної уваги в реальній площині.

Педагог працює над вироблення у дітей навичок і вмінь

зосереджувати свою увагу на заданому об’єкті. Навчити їх

абстрагуватися від усіх зовнішніх збудників, які сприяли

розсіюванню уваги, і звільнитися від тих умов, які заважають

творчості в присутності людей. Для цього необхідно виховати в

кожного гуртківця важливу якість довільної уваги, домогтися, щоб

він навчився прилюдно по-справжньому дивитися і бачити, слухати і

чути.

Об’єкти – точки уваги на всі 5 почуттів. Кожна людина,

кожен предмет, на яких ми зупиняємо нашу увагу, називаються

об’єктами уваги.

Вправи:

- Педагог дає учням який-небудь предмет і пропонує розглянути

форми, колір, його особливості і деталі. Потім, прикриваючи цей

предмет, просить розповісти все, що вони запам’ятали, що

привернуло їхню увагу. Після цього педагог знову показує предмет

учням, перевіряючи і порівнюючи їхню розповідь з характеристикою

реального предмету;

27

-Дати учням ілюстрації картин, щоб вони їх добре розглянули,

потім забрати ілюстрації і запропонувати їм по пам’яті розповісти

побачене;

-Запропонувати уважно розглянути сусіда: як він одягнений, які

кольори переважають в одязі, в якій позі він сидить;

-Розглянути малюнок на портьєрах, килимах, скатерті

намалювати по пам’яті цей малюнок.

-У даних вправах педагог знайомить дітей з близьким об’єктом –

точкою, пояснюючи, що коли увага розсіюється і нам потрібно

зібрати її, то ми в ці моменти користуємося близьким об’єктом –

точкою.

-Розглянути предмет, який знаходиться на середній відстані і

розказати про нього. Цей середній об’єкт – точка.

-Розглянути предмет, який знаходиться на далекій відстані і

розповісти про нього. Цей дальній об’єкт – точка.

При виконанні даних вправ педагог слідкує за тим, щоб учні

дивилися по-справжньому, особливо, а не механічно, формально.

Часто буває так, що вони дивляться напруженим поглядом, не

моргаючи. Нагадайте їм, щоб знімали зайве напруження. Важливо

щоб дітиі були по-справжньому уважні, а не зображували увагу.

Примушуйте їх перевіряти себе і один одного, визначаючи, де

справжня увага, а де показна.

Вправи (на перевірку уваги на всі 5 органів почуттів – зорове,

слухове, смакове, нюхове і тактильне):

Зорова увага:

-Розглянути учнів, які знаходяться в кімнаті;

-Розглянути який-небудь предмет у кімнаті;

28

-Розглянути ілюстрацію і виконати зображені на ній пози людей;

-Скласти із сірників фігуру, показати учням, потім прикрити і

запропонувати їм відтворити ту фігуру;

-«Дзеркало»;

-«Тінь».

Слухова увага:

- Слухаємо звуки на вулиці, в коридорі, в класі;

- Включаючи фантазію і уяву, малюємо життя вулиці, коридору,

класу за звуками, які доносяться;

- Одну групу посадити спиною до товаришів, а обличчям до стіни. У

другій групі нехай говорять між собою. Запропонувати розповісти,

що чули, які звуки пролунали (аплодисменти, свист і т.д.).

На відчуття:

- Обмацати пальцями спинку стільця і розповісти про форму, деталі,

малюнок, прикраси;

- Визначити знак і достоїнство грошової монети;

- Спробувати із пучка волосся виділити одну волосину;

- Намацати і визначити, які предмети лежать під скатертиною;

- Намацати захований предмет на долівці під килимом.

На нюх:

- Понюхати одеколон;

- Понюхати яблука, лимон;

- Понюхати цигарки різних сортів;

- Понюхати: оцет, олію, бензин, нашатир, одеколон, лак.

На смакову увагу:

29

Дані вправи виконуються як домашнє завдання. Педагог

рекомендує перевірити смак лимона, яблука, картоплі, оселедця,

буряка, ковбаси.

На загальну увагу:

Вправи зі стільцями. Ходимо з стільцями по колу і витримуємо

однакову дистанцію. Ходьба зі стільцями в шерензі, в колоні. Сідаємо з

однаковим інтервалом в одну шеренгу, в дві шеренги. Вправи

проводяться тихо, без шуму;

«Ворони-горобці»;

«Друкарська машинка»;

«Арифмометр»;

«Інвентаризація» ;

«Режисери і актори»;

«Відстаючий рух»;

«Відстаюче дзеркало».

Кола уваги. В попередніх вправах ми знайомили учнів з об’єктами у

вигляді «точок». Коли в полі зору з’являється декілька предметів,

розширюється коло уваги. Коло уваги – це простір, площа, яка містить у

собі багато окремих самобутніх об’єктів, обмежена лініями самих

предметів. Погляд перескакує з одного предмета на інший, але не

виходити за межі, окреслені колом уваги. Кола уваги бувають: мале,

середнє, велике.

Вправи (на кола уваги поза нами і коли ми в центрі кола):

Покласти на стіл декілька предметів. Запропонувати учневі

розглянути один із них і, відвернувшись від столу, описати той

предмет, який розглядав. Педагог нагадує, що предмет, який

розглядав учень, це об’єкт-точка.

30

Той же стіл з предметами. Запропонувати кожному учневі

розглянути всі предмети і розповісти про них та їхні особливості. Це

мале коло уваги.

Розглянути частину кімнати, де знаходиться стіл. Обов’язково

обмежити кордони для огляду. Розглянути все і розповісти, що вони

побачили. Середнє коло уваги:

Розглянути всю кімнату і розповісти про те, що в ній побачили, які

предмети.

Велике коло уваги. Педагогу слід давати більше практичних

вправ, щоб виробити в учнів механічні навички переходу від малого

кола до великого і навпаки.

ІІ етап Розвиток довільної сценічної уваги в уявній площині.

Вправи (навчити передавати партнеру свої бачення):

згадати дорогу із дому до школи. Розказати характерні прикмети

дороги;

розповісти про свою квартиру;

описати добре знайому будову в селі;

запропонувати 3-4 гуртківцям описати зовнішність одного із

своїх товаришів;

на 30-40 секунд дати подивитися 2-3 студійцям кольорові

репродукції. Вони описують репродукцію. Всі повинні зрозуміти

про яку картину іде мова.

Кола уявної площини

Вправи:

Уявіть дитячу іграшку (зайця, ведмедя тощо) – об’єкт-точка;

Уявіть вітрину прилавка магазину з іграшками – мале коло;

Уявіть весь іграшковий магазин – середнє коло;

31

Уявіть ярмарок, на якому знаходиться магазин з іграшками – велике коло.

ІІІ етап. Багатоплощинна увага (або роздвоєна увага).

Вправи:

Рахуємо сірники і читаємо вірш одночасно. (Скільки нарахували

сірників?);

Даємо гуртківцю перемножити 82 х 24, вимагаючи чіткої і логічної

відповіді, а другий відволікає його різними запитаннями;

Педагог або ведучий роздає присутнім порядкові номери. Пропонує

кожному про себе читати вірш, байку чи поему. Через 2-3 секунди

ведучий називає якийсь номер. Учень, який має цей номер, повинен

встати і продовжувати вголос читання до того моменту, поки не

буде викликаний наступний номер, тоді він знову продовжує читати

вірш про себе.

ІV етап. Увага як засіб добування творчого матеріалу.

Необхідно рекомендувати учням, щоб вони спостерігали в житті які-

небудь події, випадки, зустрічі з цікавими людьми.

Вправи:

Запитати раптово учня «Як одягнений сьогодні ваш товариш?»,

«Який настрій і самопочуття у вашого сусіда?»;

Запропонувати розглянути знайомі речі (дипломат, сумочку, шарф,

краватку, штани, кофту) і сказати, які зміни помітили.

Педагог рекомендує вести щоденник спостереження, періодично

заслуховує записи. Це збагачує гуртківців життєвими фактами,

емоціями.

32

2.5. Види сценічного спілкування та вправи на його розвиток.

І етап. Органічний процес спілкування

Вправи (на органічний процес спілкування):

Викликати 4-5 учнів, дати їм завдання (наприклад, терміново

скласти точний список – заявку на бутафорію і реквізит для вечірніх робіт

по етюдах) і запропонувати їм діяти. Потім викликати ще одного і

непомітно від тієї групи дати йому завдання підійти до одного з учнів, що

входить у групу, попросити в нього що-небудь (позичити конспект);

Дати завдання учневі зайнятому якоюсь справою в цій групі:

викликати потрібну вам людину;

передати непомітно записку;

послати з дорученням;

умовити залишитися сьогодні почергувати.

Дуже важливо прослідкувати, щоб у цих вправах не був

порушений органічний процес спілкування, щоб не була пропущена

ні одна стадія.

Домагайтеся справжнього спілкування, пропонуйте дітям

повторювати вправи декілька разів, зупиняйтеся на окремих

моментах спілкування. Не переходьте до наступного етапу роботи,

поки не отримаєте відчутних результатів, поки вони твердо не

засвоять усі стадії органічного спілкування.

Вправи (на спостережливість і «зчепку»):

Викликати двох гуртківців і дати їм завдання: один, створивши

подумки запропоновані обставини і не розкриваючи їх партнеру,

починає діяти (з уявними предметами). Другий слідкує за першим,

щоб зрозуміти що він робить, а потім підключається до його дії. При

33

цьому він весь час спостерігає за партнером, узгоджуючи з ним свої

дії. Вся вправа виконується мовчки.

Викликати двох гуртківців. По сигналу вони приймають

довільне положення. Кожен виправдовує групову мізансцену

(комбінацію), створює до неї запропоновані обставини. Починають

діяти, спостерігаючи один за одним, намагаючись зрозуміти і

виправдати дії один одного, узгодити свої дії з партнером і

спрямувати їх до єдиної мети.

ІІ етап. Умови, необхідні для спілкування.

Внутрішній матеріал для спілкування і об’єкти (тобто чим і з ким

спілкуватися).

Вправи (з живим і неживим об’єктом):

Перш ніж почати спілкування, створіть запропоновані обставини.

Конкретно сфантазуйте їх, залучивши емоційну пам’ять, і коли

фантазія і емоційна пам’ять збудять повторні почуття і думки,

намітьте собі мету, завдання, дії:

розгляньте всіх присутніх у класі, перевірте, в якому вони настрої;

розгляньте репродукцію картин, нову скатертину, новий костюм

сусіда.

Спілкування з об’єктами для всіх п’яти органів почуттів:

подивіться і послухайте через вікно, що робиться на вулиці (якщо

можна, відкрийте його);

визначте запахи, які оточують вас у кімнаті, в саду тощо.

Спілкування з об’єктом раніше баченим, почутим:

згадайте всі події минулого дня;

згадайте, де і що росте у вас на городі, в саду, в кімнаті і т.ін.

34

Вправи (на ставлення об’єкту – коли сам об’єкт збуджує

ставлення, емоцію).

Перев’язати поранену руку: знаменитій людині, близькому другу,

ворогові;

Подати пальто: коханій дівчині, старенькій бабусі, сестрі, на яку ви

сердиті;

Зустріти і прийняти вдома: начальника, небажаного гостя,

бажаного друга;

Привітатися з людиною: якій заборгував гроші, з стареньким

сусідом по квартирі, з директором школи.

Способи, прийоми спілкування. Вправи (на словесне спілкування).

Педагог пропонує учням назвати теми вправ на словесне

спілкування. Придумані ними запропоновані обставини повинні бути

такі, щоб для спілкування в них потрібні були лише слова.

Лікар відвідує хвору. Хвора вся забинтована, рухатися їй не можна;

В’язниця. Ніч. В камері знаходиться двоє. Вони зв’язані і лежать в

різних кутках. Кожному необхідно з’ясувати, хто його сусід і звідки

він;

Розмова двох людей, які знаходяться в різних кімнатах;

Телефонна розмова (беруть участь 2-3 студійці – раптом в розмову

втручається третій);

Ділова розмова двох осіб – один знаходиться біля вікна на 5-му

поверсі, другий внизу на вулиці;

Розмова двох осіб через заперті двері.

Такі завдання задаються гуртківцям додому. Не дозволяйте у

вправах на словесну дію дуже багато говорити. Нехай учні

35

обмежуються малою кількістю слів, промовляючи лише ті, які

необхідні для дії і досягнення поставленої мети.

Вправи (на фізичне спілкування, тобто на органічне

спілкування)

- У засідці. В будинок повинні прийти злодії;

- Передавати завдання розвіднику. Місце дії – міський парк, лава

крайня зліва, навколо народ;

- Лікарня. Потерпілий в аварії, говорити не може, діє одна права рука.

Потрібно попросити в медсестри папір і ручку, щоб написати листа

додому;

- На риболовлі. На березі сидить рибалка з вудочкою. Приходить

дівчина, голосно співає пісню. Рибалці потрібно подати знаки, щоб

вона не підходила близько, ішла звідси й не лякала рибу;

- Викликати товариша на футбол, ведучи розмову через закрите вікно

будинку.

Усі жести і рухи в цих вправах повинні бути чіткими,

конкретними,

виразними і виправданими необхідністю, логікою.

Вправи (на випромінювання і сприйняття променів)

- Пригадати приємну або неприємну зустріч;

- Виразити своє презирство до партнера;

- Приголубити партнера;

- Заспокоїти партнера;

- Ваш партнер – суперник.

Слідкуйте, щоб учні при виконанні даних завдань були не

напружені, не нервували, не поспішали, не виконували механічно

завдання, а прагнули передати своє ставлення, емоцію партнеру

36

очима. У цих вправах не дозволяйте учням починати спілкуватися,

поки вони не запасуться матеріалом, тобто відповідними емоціями та

бажаннями необхідними для цього внутрішнього спілкування. Ці

вправи потрібно робити тільки з реальними партнерами.

Пристосування. Це як внутрішні так і зовнішні прийоми,

способи, за допомогою яких люди підходять при спілкуванні один

одному і впливають на партнера. Вправи (на правильний вибір

прийомів, способів спілкування, виходячи із запропонованих

обставин):

- Під підлогою, в льоху сидить партизан. В хату зайшли сторонні.

Потрібно попередити партизана, щоб він не виходив;

- Звільнення із в’язниці взятого ворогами нашого офіцера.

Вправи (на «масштаб» спілкування):

Перш ніж почати вправу, педагог наводить приклад на два різні

«масштаби» спілкування, або інакше, два різних пристосування, у

зв’язку з різницею відстані між партнерами.

- Один із вас працівник, другий – бригадир, один кранівник на

крані, бригадир внизу. Бригадир хоче повідомити кранівнику, що

цеглу потрібно подати терміново до нового корпусу. Для цього

йому приходиться напружувати голос. Рухи, жести в цьому

випадку повинні бути широкими, великими, взагалі, всі зовнішні

пристосування, коли спілкування іде на відстані, потрібно

підсилювати, робити їх різкими, виднішими.

- Якщо ж бригадир дає завдання робітникові, коли він

знаходиться поруч, то говорити потрібно спокійно, жест повинен

бути виразним, але не перебільшеним.;

37

- Таємні збори групи бійців супротиву фашистському режиму.

Потрібно попередити товаришів, що тут присутній зрадник;

- Будинок. На балконі 5-го поверху стоїть дівчина і дивиться вниз,

де знаходиться хлопець, який умовляє її вийти на побачення, або

сходити з ним у кіно;

- На другому березі річки сидить дівчина. Потрібно покликати її;

- Мати хвора, лежить на ліжку і дрімає. Дочка, яка збирається на

роботу наказує братові доглядати за матір’ю, давати ліки тощо.

Крім цих вправ, пропонується гуртківцям придумати теми на

«масштаб» спілкування і відпрацювати їх. Педагог повинен

слідкувати, щоб способи спілкування, «масштаб» відповідав би

обставинам не порушував логіку дії. Нагадуйте учням про

необхідність створення конкретних запропонованих обставин, чітких

взаємовідносин дійових осіб.

Вправи:

- Випровадити з кімнати (пристосування – удавання);

- Зайняти єдиний диван, який знаходиться в кімнаті студентського

гуртожитку, щоб відпочити на ньому (пристосування – у одного

обман, у другого – страх);

- Умовити подругу відвідати театр, сходити в гості, в магазин;

- Втекти з уроків раніше;

- Умовити рідних відпустити на канікули з другом;

- Випросити улюблену річ у сестри;

- Зробити так, щоб викладач вас сьогодні не викликав;

- Матері умовити сина не робити ризикованих вчинків.

Кожну вправу пропонуйте проробити 2-3 рази, але з кожним

разом змінюйте пристосування. У вправах на зміну пристосувань

38

можна використовувати ті ж самі теми, що і в попередніх вправах.

При цьому педагог нагадує, що якщо пристосування, яке виконує

службову роль, стає самоціллю, то це призводить до награвання

пристосувань і відволікає від основного завдання і об’єкту.

ІІІ етап. Робота над розвитком органічного, безперервного

процесу спілкування

Вправи:

- Викладач викликає двох учнів і кожному дає по фразі, одному

– «кляп, скоріше!», а другому – «замри!» І вказує, що ніяких

інших слів вживати не можна. Для цього учні повинні створити

такі запропоновані обставини, при яких би вони могли

обмежитися тільки даними фразами;

- Запропонувати сюжети вправ для 2-4 студентів, а потім на

групових заняттях зробити їх. При роботі над вправами

потрібно слідкувати за логікою і послідовністю всіх елементів

психотехніки;

- Педагог викликає декількох учнів і дає їм репродукцію картини

відомого художника. Вам дана тема, розвийте її. Створіть конкретні

запропоновані обставини, точні взаємостосунки. Запам’ятайте

положення дійових осіб на репродукції (кожному призначається

певна фігура, зображена на репродукції) і свою фігуру, роль якої ви

будете виконувати, і дійте. Положення, зайняте всіма, згідно

зображеному на репродукції, буде останньою вашою мізансценою.

Учні в роботі над етюдами по репродукціях часто втрачають почуття

міри, відразу починають грати образи. А тому педагог повинен

робити аналіз етюдів, примушуючи самих учнів знаходити допущені

ними помилки.

39

Отже, формування практичних навичок з акторської майстерності

дітей, які відвідують театральний гурток відбувається через

впровадження системи вправ, метою яких є опанування основних

елементів сценічної дії, що уможливлює результативність роботи

гуртка.

Р.S. Вправи, запропоновані в посібнику можна доповнювати,

удосконалювати, розвивати. Всі вправи, які ви проробили, засвоїли,

оволодівши своїм внутрішнім апаратом, мають підвести до роботи

над роллю та образом. Це є основа занять у театральному гуртку.

40

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка [ Текс]/ В.Ц. Абрамян. - К.:

Лібра, 1996.- 224 с.

2. Буров А.Г. Праця актора і педагога - М., 2007.- 243 с.

3. Гіппіус С.В. Гімнастика почуттів. – Л., М. : Мистецтво, 1967 – 173 с.

4. Захава Б.Є. Майстерність актора і режисера. – М. : Просвіта, 2008 –

280 с.

5. Кнебель М.О. Поезія педагогіки. – М. : ВТС, 1984 – 196 с.

6. Миропольська Н.Є., Никало С.А., Рагозіна В.В., Хлєбнікова Л.О.,

Шахрай В.М. Уроки художньо-естетичного циклу в школі: навчання

і виконання. -Тернопіль.2006. - 240 с.

7. Неллі В.О. Про режисуру. – К. Просвіта, 1977 – 96 с.

8. Новицька Л.П. Тренінг і муштра. – М. : Радянська Росія, 1969 – 123

с.

9. Станиславский К.С. Работа актера над собой. Собр. соч.: в 8 т. / К.С.

Станиславский. - М., 1955.

10. Станиславский. К.С.Собрание сочинений. Т.5. – М. :

Искусство, 1958. – 422 с.

11. Чурилова Є.Г. Методика и организация театральной

деятельности дошкольников и младших школьников. - М. 2003. -

106 с

41

ДОДАТКИ

Додаток 1

Фото вправ з акторської майстерності.

42

43

44

Додаток 2

45

Фотоілюстрації до вистав.

Вистава «Маруся Чурай» за романом у віршах Ліни Костенко.

46

Вистава «Граємо дружну родину, або Гарнір по-французьки»

за п′єсою Марка Камолетті.

47

Вистава «Станція» за п′єсою Олександра Вітра

48

Літературно-музична композиція «Жіноча доля в світі – це любов».

49

Фрагмент з вистави «Вечно живые» за п′єсою Віктора Розова

50

Мюзикл «Бременські музиканти» за мотивами казки братів Грім.